Записи

І НАДІЙСЯ НА ГОСПОДА
Псалом 26
Ключовий вірш 14
1. Вірші 1-3. Хто є автором цього Псалма? Яким сповіданням він укріпляє себе на початку Псалма? Ким і чим Бог став для нього? Поділіться своїми роздумами про те, що значить що Бог є «світлом і спасінням»? Що значить, що Бог є «твердинею»? Яку впевненість має автор?
2. Вірші 4-6. Про що молиться Давид? Яким є його найзаповітніше бажання? Чому (Вих.25:22; Ів.17:3)? Поділіться своїми думками про такі благословення християнського життя, як: а) можливість споглядати Божу красу; б) Божий захист і турбота; в) можливість поклонятися Богу і славити Його.
3. Вірші 7-10. Про що ще молиться Давид? Що спонукує його шукати Божого лиця (Ів.6:44)? Яку впевненість він має?
4. Вірші 11-14. Які ще дві теми молитви ми знаходимо в цих віршах? Про яку «рівну стежку» тут йдеться (Пс.22:3)? Чого сподівається Давид не дивлячись на підступи його ворогів? До якої надії Давид закликає себе і нас?

НОГА МОЯ СТАЛА НА РІВНОМУ МІСЦІ

Псалом 25:1-12

Ключовий вірш 25:12 : “Нога моя стала на рівному місці, — на збо́рах я благословля́тиму Господа!”

Щоб зрозуміти про що цей псалом, потрібно дочитати його до кінця, і порівняти перший та останній вірші. В ньому Давид використовує досить потужну метафору. В 1-ому вірші він пише: “… не спіткнуся”, а в останньому, 12-му вірші він пише: “Нога моя стала на рівному місці…” Всі ми мали досвід, коли відчували, що можемо легко спіткнутися, коли наше положення було нестійким. Не лише коли ожеледиця, чи коли ми ходили в темноті, але й стосовно нашого християнського життя. Очевидно, що Давид у цьому псалмі у труднощах, у проблемах, через які може спіткнутися, він стурбований стабільністю свого життя перед Богом. Чи можливе взагалі стабільне християнське життя, життя без спотикань? Колись один пастор видав книгу: “Як бути пастором без сліз”. Це можливо? Є книга: “Виховання дітей без сліз та помилок”. Це можливо? Чи можливе християнське життя без спотикань? Звичайно, я гадаю, що зовсім без спотикань не можливе. Ми живемо у грішному світі, у грішному, зіпсованому тілі, у нас надто багато ворогів, щоб вони дали нам спокійно прожити. І, як ми знаємо, у житті Давида також були спотикання. Тому зовсім без спотикань прожити неможливо. Але чого тут прагне Давид: він дає нам кілька порад, як нам зростати духовно і мінімізувати ці спотикання. Що відрізняє духовно зрілого віруючого від немовляти у Христі? Те, що відрязняє дорослу людину від дитини: вона значно рідше спотикається. Бог високо цінував Давида. Він був духовно зрілим чоловіком. В 1 Цар.14:8 Бог каже Єровоамові: “… та ти не був, як Мій раб Давид, що додержував за́повідей Моїх, і що ходив за Мною всім серцем своїм, щоб робити тільки добре в оча́х Моїх”. Як же Давид став Божою людиною, як йому вдалося додержувати Його заповідей, ходити перед Ним всім серцем і робити добре в Божих очах? Прислухаймося до його порад.

Перше, “перевір мене, Господи” (2-3) Звернемося до вірша 2:

² Перевір мене, Господи, і ви́пробуй мене, перетопи́ мої ни́рки та серце моє,

Давид просить Господа перевірити, випробувати та перетопити його серце і нирки. Хоча Давид вважав, що у тій ситуації він правий – тому в 1-ому вірші він сміливо просить Бога судити його і заявляє що ходив у непорочності – він не був самовпевненим чи самоправедним. Він просить Бога перевірити і випробувати його щоб знати свій справжній духовний стан. Давид не грався в духовність. Він добре знав, що Божі перевірки, випробовування та переплавка нелегкі. Він дійсно хотів зростати в Бозі, в праведності, Він хотів знати Бога та служити Йому. Він хотів виконувати Його волю. Тому він хотів знати свої недоліки, щоб працювати над ними. Він хотів знати свої сильні частини, щоб використувати їх для Бога.

Як нам дізнатися свій духовний стан? Ми маємо вивчати Боже слово, і, як Давид, просити Бога перевірити, випробувати та перетопити нас. Для зростання нам потрібно щоденно звіряти наше життя з Божим словом. Боже слово – це зеркало, яке показує нам які ми насправді. Ап. Яків сказав (1:22-25)

²² Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

²³ Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —

²⁴ бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.

²⁵ А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!

Ми зазвичай думаємо, що з нами все в порядку. Але коли ми дивимося в Боже слово, то можемо побачити свій справжній стан. За часів пророка Ісаї Ізраїльський народ думав, що з ним все в порядку. Але Бог звернувся до нього так (Ісая 44:20):

²⁰ …Звело́ його серце обма́нене, — і він не врятує своєї душі, та не скаже: „Хіба не брехня у прави́ці моїй?“

Час від часу ми маємо себе чесно запитувати: “Чи не тримаю я брехню в моїй правій руці?” Грішники зазвичай дуже неохоче визнають свої гріхи та помилки. Якщо їм сказати про це, то можна у відповідь почути: “Сам такий!” Проте Боже слово і Святий Дух мають силу відкривати нам правду і давати ясно зрозуміти наші гріхи, щоб залишати їх, і наші помилки, щоб виправляти їх.

У вірші 3 Давид каже:

³ бо перед очима моїми Твоє милосердя, і в правді Твоїй я ходив.

Коли ми проходимо через випробування, через процес очищення, то маємо дивитися на них через Боже милосердця. Я проходжу через труднощі не тому, що Бог мною не цікавиться, чи не любить, а тому що любить, тому що хоче змінити мені і зробити корисним в Своїй роботі. Він хоче навчити мені ходити в правді.

Друге, “не сидів я з людьми неправдивими” (4-5, 9-10) Звернемося до віршів 4-5:

⁴ Не сидів я з людьми́ неправдивими, і не бу́ду ходити з лукавими,

⁵ я громаду злочи́нців знена́видів, і з грішниками я сидіти не буду.

Друга річ, яка хитає нас у християнському житті – це близькі стосунки з неправдивими, лукавими, злочинними та грішними людьми. Ці вірші нагадують нам 1-ий псалом, де написано:

¹ Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сиді́нні злорі́ків…

Звичайно, ми маємо спілкуватися з такими людьми, іноді це невідворотно – по роботі, по справах. Ми маємо звіщати їм Євангелію. Але товаришувати з ними, слухати їх порад, поділяти їх світогляд та систему цінностей – ні. Ці вірші в першу чергу говорять про те, наскільки людина податлива на різноманітні впливи. Впливу не видно, але він може сильно змінити людину. Вплив – це як запах, чи як туман, який проникає у кожну клітину нашого тіла, хочете Ви цього чи ні. Давид на своєму життєвому шляху побачив багатьох людей. І ось його порада: хочете стабільності, зрілості – дуже обережно обирайте собі товаришів та консультантів, будьте уважні з ким Ви проводите свій час. Зауважте, що коли праведник товаришує з грішними, то зазвичай так трапляється що не грішні змінюються і стають Божими людьми, а навпаки: праведник змінюється і стає таким самим злим, як грішні. Недавно я відвідав курси по душеопікунству. Лектор казав, що №1 у списку людей, які потребують такої допомоги – це сімейні пари. Шлюб – це місце, де два грішники знаходяться у найбільш тісних стосунках, які лише можливі у цьому світі. І в таких стосунках найбільше проявляється їх грішна природа, їх невилікувані сердечні рани, їх недоліки. Тому обирати собі майбутнього чоловіка чи дружину також потрібно вкрай обережно, згідно Божого слова, слухаючи порад не свого серця, а Божих людей. Обирати потрібно серед духовних людей, які мають плоди життя, які люблять Бога і люблять Його слово.

Те, яких друзів, наставників людина обирає собі, показує її справжні наміри. У цьому світі якщо хто хоче зростати як науковець, то намагається обрати собі наукового керівника який відомий, успішний, загальновизнаний вчений. Звичайно, у такої людини можна багато чому навчитися і через це самому вирости. Хто хоче зростати як професіонал у якійсь сфері, також намагається попасти в компанію, до людей, у яких можна чомусь навчитися. В нашому духовному житті так само. Одні люди можуть лише чинити на нас поганий вплив і тягнути нас донизу. Інші – допомогти вирости. Тут дуже показовим є приклад пророка Єлисея. Він мав велике духовне бажання зростати як Божий слуга, тому став учнем великого пророка Іллі. Ілля випробовував його – чи дійсно його бажання щире. Якось він сказав йому: “Сиди тут, бо Господь послав мене аж до Бет-Елу”. Єлисей відповів: “Як живий Господь і жива душа твоя, – я не залишу тебе!” (2 Цар.2:1-2). Єлисей ніколи не залишав Іллю. Він знав, що Ілля – це Божий пророк, він хотів вчитися у нього і багато в чому бути як він. Бог прийняв таке бажання Єлисея і зробив його, як і Іллю, Своїм слугою і пророком. Ви хочете стабільного плідного життя? Оберіть собі друзів, у яких є плоди в житті, і в яких Ви можете чомусь навчитися. Знайдіть собі пастиря, у якого є плоди в житті, і прислухайтеся до його порад!

Третє, “обійду Твого, Господи, жертівника” (6) Звернемося до 6-ого вірша:

⁶ Умию в неви́нності руки свої, й обійду́ Твого, Господи, же́ртівника…

У Старому Заповіті під час богослужіння приносили в жертву тварин. Храм був місцем, де лилася кров, а священики нагадували м’ясників. У наш час завдяки хресній жертві Христа, Який приніс Себе в жертву раз і назавжди, необхідність кривавих жертв відпала. Християнам вже не потрібно приносили в жертву тварин. Але це не означає, що ми не маємо приносити ніяких жертв. Ми маємо приносити жертви. Ап. Павло в Рим.12:1 сказав:

¹ Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, — повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу…

Це повеління стоїть першим у переліку практичних кроків християнина. Іншими словами, якщо Ви пізнали Боже милосердя, якщо прийняли Христа у своє життя як свого Господа і Спасителя, то віддайте себе на служіння Богові. Якщо цього немає – це ознака духовної незрілості, і це призведе до великих коливань у християнському житті. Ми маємо комусь або чомусь присвятити своє життя. Ми не можемо не робити зовсім нічого. І якщо ми не присвятимо своє життя Христу, то присвятимо його комусь або чомусь іншому. Саме сумне, коли брат чи сестра кажуть: «Я не знаю, що мені робити в церкві» або «Я не несу ніякого служіння в церкві». І навпаки, хто вірно несе служіння, не кидає його, навіть якщо це незручно, чи важко – це ознака духовної зрілості.

Четверте, “полюбив я оселю дому Твого” (7-8) Звернемося до 8-го вірша:

⁷ щоб хвалу́ Тобі го́лосно ви́голосити, та звісти́ти про всі чу́да Твої.

⁸ Господи, — полюбив я оселю дому Твого́, і місце перебува́ння слави Твоєї.

Давид регулярно служив і поклонявся Богові в храмі. Хоча Давид не був довершеною людиною, але він любив Божий храм і хотів поклонятися там Богові. Там він бачив Божу славу. Коли ми дивимося лише на грішний світ та грішних людей, то впадаємо у відчай і втрачаємо всі сили. Але якщо ми бачимо Божу славу, то вона притягує, і ми розуміємо, що нічого з грішного світу не може зрівнятися з нею, і ми бажаємо бути з Богом і пізнавати Його.

У наш час храму вже немає, він був зруйнований. Натомість ми маємо церкву, через яку Бог являє Свою славу. В Єф.14:14-16 ап. Павло сказав:

¹⁴ щоб більш не були́ ми малолі́тками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за лю́дською ома́ною та за лукавством до хитрого блу́ду,

¹⁵ щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він — Голова, Христос.

¹⁶ А з Нього все тіло, скла́дене й зв’язане всяким допомічни́м сугло́бом, у міру чинности кожного окремого члена, чи́нить зріст тіла на будува́ння самого себе любов’ю.

Тут спочатку Павло описує духовно незрілих віруючих, яких він називає малолітками, які хитаються і так легко піддаються різному впливу – те, про що ми говоримо у цьому псалмі. Людину так легко підманути! А далі Він описує церкву, у якої голова – це Христос, яка складається з людей (це не будівля!), і де кожен її член вносить свою долю на її збудування. Кожен має зростати “в Нього”, тобто по образу Христа. Сьогоднішній храм – церква – це зібрання віруючих. Чи любите Ви Божу церкву? Давид любив Бога і любив Його храм. Це давала стабільність в його життя, і давало йому принести багато плодів.

В 1-ому псалмі автор приводить метафору дерева, посадженого при водних потоках:

³ І він буде, як дерево, над во́дним потоком поса́джене, що ро́дить свій плід своєдчасно, і що листя не в’яне його, — і все́, що він чинить, — щасти́ться йому́!

У цьому псалмі метафора інша – це лише людина, яка не хитається, але суть в цих псалмів одна: щоб ми не хиталися у житті, щоб ми приносили плоди, наші корені мають бути глибоко у Христі. Христос і лише Христос дає і стабільність, і плоди життя. Тут ми маємо бути дуже уважними: не наші знання дають нам стабільність та плоди. Знання легко роблять людину гордою, яка нічому не вчиться і нікого не слухає. Людина може вважати себе видатним експертом по православним, католицьким і протестанським церквам, але не мати ні стабільності у житті, ні плодів. Знання може дуже легко зіпсувати. Ми маємо бути укоріненими у Христі. Як це перевірити? Потрібно дивитися на плоди. Така людина – це дерево біля водних потоків, яка у свій час приносить плоди. Я бажаю Вам міцно стояти у Христі! Я бажаю Вам принести багато плодів заради Його слави!

(п. Яків)

НОГА МОЯ СТАЛА НА РІВНОМУ МІСЦІ

Псалом 25:1-12
Ключовий вірш: 25:12

1. Хто написав цей псалом? Який інший псалом він Вам нагадує? Визначте головну тему цього псалма (порівняйте вірші 1 та 12).
2. Про що та чому Давид просить Бога? (2) Що означає “суди”, “перевір”, “перетопи”? Чого уникав Давид та чому? (4-5, 9-10) Що це каже про духовну боротьбу, яку він вів?
3. Що означає “обійду Твого жертівника”? (6) Яку жертву ми зараз маємо приносити? (Див.Рим.12:1)
4. Чого бажає Давид? (7) Що полюбив Давид, та що це означає? (8) Чому так важливо регулярно збиратися на поклоніння Богу? (Євр.10:25; Еф.4:14-16)

“БО НАДІЮСЬ НА ТЕБЕ”

Псалом 24

Ключовий вірш 24:21 : “Невинність та правда нехай оточа́ють мене, бо наді́юсь на Тебе!”

Сьогоднішній Пс. написав цар Давид. У ньому він відкриває нам своє серце. Звичайно, немає ніяких фотографій Давида, проте, я гадаю, якби ми поглянули на нього, то ззовні побачили б самого звичайного чоловіка. А яким Давид був зсередини? Ми маємо згадати, ким був Давид. Він не лише був царем, воїном і багатою людиною. Він був предком Ісуса Христа! Його царство стало прообразом того Царства, яке має утвердити Бог. Через Давида Бог передав людям Своє слово. Давид, нащадок Авраама, став джерелом благословення для багатьох народів, як Бог і обіцяв Аврааму. Тому, якщо ми хочемо зростати духовно, а, звичайно, Бог кличе нас до цього, ми маємо навчатися у Давида.

Це досить великий Пс., і я виділю тут кілька речей, які він відкриває про Давида.

Перше, Давида був покірним перед Богом. Звернемося до вірша 9: “Він прова́дить покірних у правді, і лагі́дних навчає дороги Своєї!” Аврелій Августин у листі до Діоскура писав, що для слідування за Христом потрібні, по-перше, покора, по-друге, покоре, і по-третє, покора. Він писав, що якщо ми не навчимося покорі, то зійдемо із шляху через гордість та самонадіяність. Давид встояв як цар до кінця в першу і останню чергу завдяки покорі перед Богом. Звичайно, для нього не так легко було стати царем. Ми знаємо, скільки його переслідував цар Саул. Та насправді ще важче для Давида було втриматися на царстві. Самі тяжкі гріхи Давид вчинив не коли ще не був царем, а коли вже став царем. Недостатньо гарно почати, потрібно ще й гарно закінчити. Його попередник Саул напочатку свого царства виглядав скромним. Але коли він здобув владу і славу, то став гордим. Він не послухав пророка Самуїла і приніс жертви Богові сам. Тоді Бог вирішив змістити Саула і помазав на царство Давида. Але Саул не прийняв цієї Божої волі, і почав переслідувати Давида, щоб погубити його. Кінець Саула був сумним. На відміну від Саула Давид встояв. Але він не став покірним автоматично. Бог багато років навчав його покірності. Через різні невдачі у житті та небезпеки Бог навчав Давида, що навіть такий гарний юнак як Давид, навіть такий могутній та сміливий воїн як Давид, улюбленець жінок, які співали йому пісні у хороводах та гроза ворогів без Бога не значить нічого. За багато років тренувань Давид вчився покірності. Він каже:

1 … До Тебе підно́шу я, Господи, душу свою,

2 Боже мій, я на Тебе наді́юсь, — нехай же я не засоро́млюсь, нехай не радіють мої вороги ради мене!

Давид розумів, що якщо Бог не допоможе йому, то йому кінець. Коли Давид став царем і його царство укріпилося, він згрішив з Вірсавією та вбив її чоловіка. Тоді Бог послав до нього пророка Натана і дорікнув йому. Давид не сказав йому: “Хто ти такий і яке право ти маєш дорікати мені, цареві?” Давид усвідомив свій гріх, упокорився перед Богом і розкаявся. Ці довгі років, які Давид втікав від царя Саула, на перший погляд видаються вирваними із життя роками. Але це були дуже дорогоцінні роки в життя Давида, тому що у цей час він вивчив дуже цінний урок – урок покори перед Богом.

Друге, Давид боявся Господа. Звернемося до 12-го вірша: “Хто то́й чоловік, що боїться він Господа? — Він наставить його на доро́гу, котру має ви́брати”. Ключове питання тут: “Що означає “боятися Господа?”” Спеціалісти по Біблії кажуть, що тут слово “боятися” не так легко перевести. “Боятися Бога” не означає мати якийсь тваринний страх, як ми боїмося ядерного вибуху. Тут “боятися Бога” – це благоговіти перед Ним, це бачити Його велич, красу, могутність, любов і стояти перед Ним у повному захопленні. Це як вибратися на вершину Говерли, обернутися навколо і сказати: “Боже, яка то краса!” Тобто іноді ми благоговіємо перед красою Божого творіння – як то Говерла, чи схили Дніпра, однак не бачимо краси Творця, краси і величі самого Бога, який створив цю природу. Коли ж Давид приходив у Божу присутність, то Він бачив цю Божу велич, і він приходив зі страхом Божим. Рідко можна почути, що комусь не подобається гарна природа. Люди намагаються подорожувати, поселитися десь біля лісу, чи річки, чи гір. Але часто можна почути, як комусь не подобається богослужіння. Вони скаржаться на скучну проповідь, на якій можна заснути, чи що на хвалі одні й ті самі пісні. Звичайно ми стараємося готувати проповіді і хвалу, але головне в богослужінні – це не послухати проповідь. Ми можемо знайти і послухати безліч проповідей в Інтернеті, але це буде богослужіння Богослужіння – це мати зустріч із живим Богом. Ми приходимо на богослужінні не послухати проповідь, а мати зустріч із живим Богом. В українського гурту “Друга ріка” є пісня “Чи ти почув”, присвячена героїчному Маріуполю. Там є такі слова:

Чи ти коли небудь бачив, як сідає сонце…

Чи ти коли небудь чув як літають бджоли…

Чи ти бачив як ростуть та сміються діти…

Як ростуть в містах, як пахнуть квіти…

Бо якщо ти не чув і не бачив, тоді ти і не жив.

Це зрозуміло. Якщо людина каже що жила, але не бачила і не чула цього всього, то можна засумніватися в тому, що дійсно вона жила. І тут хочеться запитати християн: “А чи знаєте ви, що таке Богослужіння?” “Чи маєте Ви щонеділі зустріч із живим Богом”? Бо якщо ні, то в чому тоді Ваше християнство? Давид приходив до Бога із благоговінням, він знав живого Бога і сердечно служив Йому. І Бог щедро нагородив його через це. Подивіться на 12-14:

12 Хто то́й чоловік, що боїться він Господа? — Він наставить його на доро́гу, котру має ви́брати:

13 душа його жи́тиме в щасті, і насіння його вспадку́е землю!

Бог направляв Давида. Давид прожив довге щасливе життя. Але не лише це. Зверніть увагу на 14-ий вірш:

14 При́язнь Господня до тих, хто боїться Його́, і Сві́й заповіт Він звісти́ть їм.

“Приязнь” – це дружба. Таким людям Бог пропонує Свою дружбу. Ви знаєте, наскільки важливо мати хоча б одного хорошого друга. А тут дружбу пропонує Сам Бог. Бог відкриває такій людині свої секрети, і дає розуміння Свого слова. Бог дає такі знання, які неможливо здобути через навчання в університетах. Ап. Петро в 1 Кор.2:14 сказав:

¹⁴ А люди́на тіле́сна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупо́та, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно.

Це знання, які можна здобути лише коли ти живеш та ходиш у Божому страху.

Третє, Давид надіявся на Бога. Подивіться на 21-ий вірш:

21 Невинність та правда нехай оточа́ють мене, бо наді́юсь на Тебе!

Що означає “надіятись на Бога”? Це означає надіятися на Бога у важких ситуаціях. Давид це пояснює у віршах 16-18:

16 Оберни́ся до мене й помилуй мене, — я ж бо самі́тний та бідний!

17 Муки серця мого поширились, — ви́зволь мене з моїх у́тисків!

18 Подивися на горе моє та на му́ку мою, — і прости всі гріхи́ мої!

Ми не знаємо конкретних причин цих страждань Давида. Можливо, Давид страждав, тому що згрішив. А можливо, Давид страждав, тому що жив у грішному світі серед грішних людей і щоденно стикався із жахливими проявами гріха. Але незалежно від причини страждань, Давид просив Бога допомогти йому. І коли в таких труднощах Давид надіявся на Бога, через це він зростав духовно.

Ап. Петро у 2 Пет.1:5-7 говорить:

⁵ Тому́ докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесно́ту, а в чесно́ті — пізна́ння,

⁶ а в пізнанні — стри́мання, а в стри́манні — терпеливість, а в терпеливості — благоче́стя,

⁷ а в благочесті — брате́рство, а в братерстві — любов.

Петро пише: “Тому́ докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі ”. Що тут каже Петро? Що віра – це лише початок. Далі потрібно докласти зусиль і зростати, поки віра не принесе плоди. І Петро приводить деякі з них: чеснота, пізнання, стримання, терпеливість, благочестя, братерство, любов. Останній плід – це, звичайно, любов. Ми можемо сказати, що любов включає усі ці плоди. Ми маємо зростати, поки ми не зможемо любити по-справжньому – любити Бога і любити наших ближніх.

Коли приходять труднощі та невдачі в наше життя, а у цьому світі їх не уникнути, у нас є два варіанти. Перший, це злитися, це скаржитися та звинувачувати в цьому оточуючих людей. Так ми нічому не вчимося, і це шлях саморуйнування. Другий – це звернутися до Бога. І тоді ми будемо навчатися та зростати у Христі. І втішна звістка полягає в тому, що самі важливі уроки ми виносимо з труднощів і страждань. Так, ми не любимо ні труднощів ні страждань. Я особисто люблю навчатися у спокійній академічній атмосфері. Але так у житті постійно не виходить. І тому нам потрібно навчатися на тому, що ми маємо.

Сам Ісус Христос обрав Своїми учнями людей, які були здатні навчатися. Петро, скажімо, один з Дванадцяти учнів – це гарний тому приклад. Напочатку Петро був дуже самовпевненим. Хоча Ісус попередив, що всі учні зречуться Його, Петро відповів: “Якби й усі спокусились про Тебе, – я не спокушуся ніколи”. (Мт.26:33) Однак коли Ісуса арештували, Петро відрікся від Нього тричі. Потім заспівав півень, Петро усвідомив свій гріх і гірко заплакав. Так, Петро був слабким, як і всі ми, він боявся за своє життя, він не хотів ризикувати та страждати. Однак Петро був здатним до навчання. І на все подальне життя Петро засвоїв цей гіркий урок. Хоча і в подальшому, після смерті та воскресіння Ісуса, його життю постійно загрожувала небезпека, ми ніде не бачимо, що він знову і знову зрікається Ісуса. Навпаки, Петро стояв твердо, як камінь, і не зрікся Христа навіть перед своєю мученичеською смертю. Ба більше, він міг тепер зміцняти інших християн, які страждали через переслідування, говорячи їм: “… ви – вибраний рід, священство царське, народ святий…” (1 Пет.1:9)

Таким чином, в сьогоднішньому слові ми побачили серце Давида – серце духовно зрілої людини. Ми побачили його покору перед Богом, його страх Божий, такий благоговійний дух, з яким Давид приходив у Божу присутність, та його надію на Бога. Давид не одразу здобув ці якості. Давид навчився їм. Часто через досить важкі та гіркі уроки життя. Кажуть, що людина, яка постійно навчається сама небезпечна – у хорошому розмінні – то що вона постійно чомусь навчається та зростає через це, і з часом переганяє людину, яка не вчиться нічому. Бог кличе нас до духовної зрілості, на вершині якої знаходиться любов: любов до Бога та любов до свого ближнього. Любі брати та сестри, хай Господь допоможе Вам не лишатися немовлятами у Христі, а зростати у дорослих чоловіків та жінок віри.

(п. Яків)

“Я НА ТЕБЕ НАДІЮСЬ”

Псалом 24
Ключовий вірш 24:2

1. Прочитайте вірші 1-2. Які вороги були в Давида? у Вас? Що Давид робив, коли вони переслідували його? Що означає “до Тебе підношу я … душу”? “я на Тебе надіюсь”?
2. Прочитайте 3-ій вірш. Що проголошує Давид? Чому важливо не лише просити, але і проголошувати? Чому такі люди не будуть посоромлені?
3. Прочитайте вірші 4-11. Що Бог робить для тих, які надіються на Нього? Подумайте про кожну з цих речей.
4. Прочитайте вірші 12-22. Що означає боятися Господа? Що Бог робить для таких людей? Виділіть вірші про надію у цьому Пс. Чому так важливо не втрачати надії? Чому нелегко берегти надію? На що/кого надієтеся Ви?

ХТО Ж ТО ВІН, ТОЙ ЦАР СЛАВИ?

Псалом 23:1-10

Ключовий вірш 10 : “Хто ж то Він, той Цар слави? Господь Савао́т — Він Цар слави!”

Сьогоднішню проповідь я хотів би почати з питання: чи любити ви свою Біблію? Впевнений, що більшість відповість ствердно. Так! Ми любимо Боже слово. Ми вивчаємо його уривок за уривком усією церквою. Ми читаємо його згідно плану особисто, щоб прочитати усю Біблію за рік, за два чи за три. Це дуже добре. Але що ми знаходимо в наших Бібліях? З чого вони складаються? Звичайно, в Біблії є місце поезії (Псалми, які ми вивчаємо є збіркою поезій). Також в Біблії є місце настановам щодо життя окремої людини, сім’ї чи суспільства в цілому. Але значна частина Писання складається з історій. Історій окремих людей, окремих родин чи цілих народів. Чи не так?

Поруч з цими історіями людей, оповіданнями, які, як правило, обмежені кількома розділами чи книгою, Писання розповідає нам велику історію Бога. Чи точніше Історії Бога. Їх декілька. Це теми, які розвиваються від самого початку Біблії, до її кінця, від книги Буття до книги Об’явлення.

Які це історії? Наприклад, це історія Бога, Який створив цей світ прекрасним. А коли щось пішло не так, вирішив не знищити Своє творіння, а полагодити його. Виправити все. Цю історію Писання починає розповідати нам в Бут.1 і завершує в книзі Об’явлення.

Ще одна історія, яка проходить через усе Писання – це історія війни. Війни проти диявола і усього зла світу, проти кожної сили яка підноситься проти Бога. Це війна, яку Господь оголосив у Бут.3 Вона закінчується цілковитою Божою перемогою, якщо хтось ще не знає ☺.

Третя історія – про Бога, який захотів жити разом зі Своїм народом. Ця історія починається з Едемського саду, приводить до Авраама, далі – намет зі скинією в пустелі, храм в Єрусалимі і звершується вона в Христі. Вічне слово стало тілом, щоб бути з нами. Завжди. Четверта – про Бога, який став Царем. Царем Ізраїлю і Царем всього світу.

Псалом, який ми вивчаємо сьогодні дуже короткий, всього 10 віршів. Швидше за все він стосувався певних історичних подій. Ми будемо говорити про це далі. Але разом з тим він дотикається усіх цих великих Божих історій і вказує нам на Христа в якому ці величні оповідання досягають розв’язки. Нехай Господь помилує нас і дасть нам відкритий розум і м’яке серце, щоб чути Його слово, розуміти його і коритися йому.

Подивіться вірші 1-2: «Псалом Давидів. Господня земля, і все, що на ній, вселе́нна й мешка́нці її, бо заклав Він її на моря́х, і на річках її встанови́в».

Біблійна традиція приписує авторство цього Псалма царю Давиду. Сам Псалом не містить ніяких посилань на конкретні обставини, коли він був написаний чи в яких випадках мав виконуватися. Однак теми, які піднімаються в ньому дозволяють припустити, що він був написаний з нагоди перенесення ковчегу Божого Заповіту до Єрусалиму, на гору Сіон.

Ця історія розпочинається в 1Сам.5-6 і завершується в 2Сам.6. За днів священика Ілія Ізраїль втратив ковчега. Вони взяли його на війну, сподіваючись, що він принесе їм удачу. Але битва була програна і ковчег забрали філістимляни. Коли Ілій почув цю звістку він впав зі свого стільця і помер. Його невістка від потрясіння передчасно народила і, вмираючи, назвала сина Іхавод (Безчестя), «бо, – казала вона, разом з ковчегом відійшла Ізраїлева слава» (1Сам.4:21).

Насправді, філістимляни повернули ковчега досить швидко, через 7 місяців. Вони не змогли довго терпіти присутність ковчега Божого Заповіту поміж себе. Їхні ідоли ні з того ні з сього перекидалися. Їхні міста вражали шкідники і дивні хвороби. Тож вони відправили ковчег назад у Ізраїль до Екрону. Євреї, побачившли ковчега, звичайно, зраділи. Але вони поставилися до святині без належної поваги, зазирали всередину, через те Господь вразив більш як 50 тис. людей. «І сказали люди Бет-Шемешу: „Хто зможе стати перед лицем Господа, Того Бога Святого?» (1Сам.6:20) Ковчег передали далі, до Кірʼят Єаріму, де він залишався декілька десятків років, аж доки цар Давид не переніс його до Єрусалиму. Для Давида це було знаком того, що слава Божа повернулася до Ізраїлю. Це було ніби Господь сходив на Сіон, як славний Цар, щоб посів посеред Свого народу.

Свою пісню Давид починає з того, що проголошує Бога господарем і паном над усім світом і над кожною живою істотою: «Господня земля, і все, що на ній, вселе́нна й мешка́нці її». Не лише Ізраїль, але уся земля, усі народи належать Богу і підзвітні Йому.

Звідки походить ця влада? – з того, що це Господь створив усе: небо і землю, сонце і зорі, дерева, трави і кожну живу душу. Він відділив воду від суші і провів межу, якої води не переступають. Він не лише створив цей світ, але й постійно підтримує його Своєю силою. Цей Бог могутній. Цей Бог славний і величний. Цей Бог святий.

Не дивлячись на те, що Богу належить уся земля Він обрав Собі конкретне місце – гору Сіон в Єрусалимі. Місце, де буде прикликатися Його святе імʼя. Не дивлячись на те, що усі люди, усі народи належать Йому, Він обрав Собі помешкання посеред Ізраїлю. Посеред народу, який Він Сам обрав бути царством священиків і народом святим. Сюди, на це святе місце прийдуть богомільці, щоб поклонятися своєму Богу, служити Йому і прославляти Його.

І далі в Давида виникає майже таке саме питання, яке виникло і у жителів Екрона: «хто зможе стати перед лицем Господа, Того Бога Святого, – запитали вони, коли Господь явив серед них Свою святість? «Хто зі́йде на го́ру Господню, і хто бу́де стояти на місці святому Його? — запитує Давид» (3).

Загалом, Господь досить чітко через Мойсея вказав, хто може прийти і приймати участь в завітному поклонінні Богу, а хто не може. Повт.23 досить багато говорить про це. Богу могли, і навіть мусити усі єврейські чоловіки, які не мали вроджених вад та каліцтв. Людина, яка якимось чином занечистила, мусила очиститись і тоді також могла приєднатися до поклоніння Богу. Але, наприклад, амонитянин і моавитянин ніколи не могли приєднатися до служіння Богу. І т.д. в цілому досить зрозумілий і вичерпний список формальних ознак. Про що ж тоді питає Давид?

Насправді Давид бачив ситуацію значно глибше. Він розумів, що далеко не всі, хто приходив на Господні двори і приносив свої жертви, діяв з віри і покірності Божому слову. Давид бачив приклад царя Саула, який напоказ шанував Бога та пророка Самуїла, а насправді, використовував Бога, щоб зміцнити свій авторитет в народі. Давид пам’ятав синів священика Ілія, які своєю поведінкою відвертали Божий народ від поклоніння Богу. Давид бачив, що дехто з тих, хто приходив на поклоніння насправді не шанують Божих заповідей, живуть нечестивим життям, кривдять свого ближнього, проливають невинну кров, женуться за марнотою. Тож він питає: «Хто зі́йде на го́ру Господню, і хто бу́де стояти на місці святому Його?»

Подивіться вірші 4-6: «У кого́ чисті руки та щиреє серце, і хто не нахиля́в на марно́ту своєї душі, і хто не присягав на обма́ну, нехай но́сить він благослове́ння від Господа, а праведність — від Бога спасі́ння свого! Таке поколі́ння усіх, хто шукає Його́, хто пра́гне обличчя Твого́, Боже Яковів! Се́ла».

Хто може поклонятися Богу? – Божий народ може поклонятися Богу. Так, як Бог звелів в Своєму слові. Але які ознаки справжнього Божого народу? Говорячи про тих, в кого чисті руки і серце, тих, хто не нахиляв на марноту своєї душі, Давид таким чином описує справжніх віруючих. Тих, хто дійсно шукає Бога: «таке покоління усіх, хто шукає Його, хто прагне обличчя Твого, Боже Яковів».

Людина, яка прагне бути в Божій присутності очищує себе, так як чистий Він. Людина, яка прагне бути в Божій присутності втікає від всякого зла і обману, від того, що Бог ненавидить. Справді, Давид не наводить детальний список чеснот, що має виконати той, хто приходить Бога. Він говорить про загальний образ життя.

Священики скинії перед тим, як приступити до служіння мали омитися самі і омити свої руки. Та, говорячи про «чисті руки», Давид має на увазі дещо інше. Він говорить про тих, хто не забруднив своїх рук злими вчинками, невинною кров’ю та несправедливістю. «Щире серце» – це серце людини, яка всередині і зовні однакова: в своїх вчинках, в своїх словах і думках. В церкві, на роботі і в сім’ї вони однакові. В своїй публічній і в своїй потаємній молитві вони однакові. «Хто не нахиляв на марноту своєї душі» – це про цінності, про нахил серця, про те, що людина переслідує, за чим женеться в житті. Чого ти насправді шукаєш: Бога, чи марнотних речей: слави, багатства і насолод? «Хто не присягав на обману» – це про щирість, про ставлення до правди.

Давид змальовує нам образ людини, яка дійсно любить Бога. І те, що вона любить Бога і щиро прагне бути в Його присутності, бачити Його славу, позначається на всьому, що вона робить чи каже, на всьому, як вона живе, як вона діє по відношенню до Бога чи інших людей. Віра чи справжня побожність – це не щось, що можна сховати глибоко в серці. Вона проявляється в наших цінностях, в наших словах і вчинках, тому, як ми ставимося до Бога та інших людей.

«Нехай но́сить він благослове́ння від Господа, а праведність — від Бога спасі́ння свого!» – каже Давид. Такі люди дійсно благословенні Богом, такі люди виправдані Богом. Насправді, Давид сам не розраховував на власну праведність, на чистоту своїх рук. Він знав себе і свої слабкості, так само, як і ми, він знав свої думки і злі нахили свого серця. Але він вірив в Бога, Який виправдає його і почує його молитву.

Подивіться вірші 7-10: «Піднесі́те верхи́ свої, брами, і будьте відчи́нені, вхо́ди відві́чні, — і вві́йде Цар слави! Хто ж то Цар слави? — Господь си́льний й могу́тній, Господь, що поту́жний в бою́! Піднесіте верхи́ свої, брами, і піднесіте, вхо́ди відві́чні, — і вві́йде Цар слави! Хто ж то Він, той Цар слави? Господь Савао́т — Він Цар слави! Се́ла»

Уявіть собі місто, яке стоїть на верхів’ї гори. Це древнє місто. Воно оточене високим кам’яним муром. Його міцні ворота зачинені, а зверху над брамою проходжується вартовий. І ось до воріт міста наближається озброєний загін. Він зупиняється перед ворітьми і герольд голосно гукає до міста, до брам і до вартового: «Піднесі́те верхи́ свої, брами, і будьте відчи́нені, вхо́ди відві́чні, — і вві́йде Цар слави!» Тоді вартовий запитує: «Хто ж то Цар слави?». І герольд починає перераховувати титули і здобутки цього царя: «Господь си́льний й могу́тній, Господь, що поту́жний в бою́!» Далі він знову вимагає відчинити брами, а вартовий знову запитує і герольд додає ще нові титули і здобутки і примножує славу свого царя.

Вочевидь, цей цар повернувся з війни, тому Давид говорить про нього, як про сильного і могутнього, потужного в бою і Господа воїнств. Вочевидь він повертається не з ганьбою поразки, а зі славою переможця. Він – Господь слави. Він повертається, щоб посісти своє місце, посеред свого народу.

Напевне, приблизно такі образи наповнювали уяву Давида, коли ковчег Божого Завіту входив до міцних брам Єрусалиму. Господь Саваот, потужний в бою і Цар Слави приходить до Своєї столиці, щоб правити Своїм народом, захищати його і бути з ним.

Але якщо вийти за межі історії царя Давида, ми побачимо в цьому уривку значно ширшу картину. З ранніх віків церква вбачала в образі цього Царя Слави, перед яким відчиняються відвічні брами, Христа, що переможно входить в самі Небеса.

В листі до Ефесян ап. Павло застосовує цей образ Царя-Переможця з паралельного, 67го Псалма до Ісуса. Павло пише: «Тому́ й сказано: „Піднявшися на висоту́, Ти полоне́них набрав і лю́дям дав да́ри!“ А те, що „піднявся був“, що́ то, як не те, що перше й зійшов був до найнижчих місць землі? Хто зійшов був, Той саме й піднявся ви́соко над усі небеса́, щоб напо́внити все» (Еф.4:8-10).

Христос, Син Божий, залишив небеса і зійшов до найнижчих місць землі, в саме серце темряви. Зійшов, щоб роззброїти сили аду. Зійшов, щоб розчавити голову дияволу, древньому змію. Зійшов, щоб Своєю перемогою на хресті, Своєю смертю і воскресінням визволити Свій народ. Відвічна історія про Бога, який оголосив війну дияволу і всьому людському злу в Христі знаходить своє завершення. Це славна перемога! Тому перед Христом відчиняються не брами Єрусалиму, а відвічні двері, які завжди були зачинені для людини, самі Небеса.

Відвічна історія про Бога, який править над Своїм творінням через людину, Свій образ, знаходить своє завершення в Христі. Чоловік, Ісус Христос, посаджений по правиці Божій, Йому дана вся влада на небі і на землі. Перед Ним схилиться кожне коліно небесних і земних. Якщо хтось боїться політичних заяв у церкві, то ось це – найполітичніша з усіх: Ісуса Христа Бог Отець поставив вище від усякого уря́ду, і вла́ди, і сили, і панува́ння, і всякого йме́ння, що на́зване не тільки в цім віці, але й у майбу́тньому (Еф.1:21). Господня земля і все, що на ній, вселенна й мешканці її.

Відвічна історія про Бога, який захотів бути з Своїм народом також в Христі знаходить своє звершення. Вічне слово, Сам Бог став людиною, щоб бути з нами. „Оце́ оселя Бога з людьми́, і Він житиме з ними! Вони бу́дуть наро́дом Його, і Сам Бог буде з ними“ (Об.21:3). Амінь!

Цей Псалом – це заклик до нас зійти на гору Господню, щоб приєднатися до поклоніння Царю Слави, Христу. Очистити свої руки і серця, шукати Його усім серцем, щоб ходити в Його благословенні і Його праведності. Цей Псалом – це заклик до покірності Пану і Господарю усього всесвіту. Також, це заклик до надії, що Так само, як слава Божа наповнила храм, одного дня вона наповнить всю землю. І ще це заклик до радості. Радості від Божої присутності тут, посеред нас в Ісусі Христі. Амінь!

(п. Йонатан)

ХТО Ж ТО ВІН, ТОЙ ЦАР СЛАВИ?
Псалом 23:1-10
Ключовий вірш 10

1. Вірші 1-2. Хто є автором цього Псалма? Яким, швидше за все було історичне підґрунтя для його написання (2Сам.6)? Що автор сповіщає нам про Бога і наш світ? Яке значення це має в контексті даного Псалма?
2. Вірш 3. Яке питання постає перед Давидом? Хто формально міг поклонятися Богу в скинії та в храмі (Повт.23:2-4,8-9)? Чому ж виникає таке питання (1Сам.6:19-20; Іс.1:10-16; Рим.2:28-29)?
3. Вірші 4-6. Як Давид відповідає на власне питання (Мат.5:8)? Як Давид описує тих, хто щиро шукає Бога? Як Бог благословляє таких людей? Чи можемо ми віднести ці слова до себе?
4. Вірші 7-10. Яка картина поетично змальована в цих віршах? Поділіться своїми роздумами про Бога, який приходить, щоб бути Царем Свого народу. Як це слово виповнилося в Ісусі Христі (Ів.1:14; Об.21:3)?

ГОСПОДЬ – ТО МІЙ ПАСТИР

Псалом 22:1-6

Ключовий вірш 22:1 : “Псалом Давидів. Господь — то мій Па́стир, тому́ в недоста́тку не буду”

Як слідує з першого вірша, автором цього псалма є цар Давид. Вважається, що він написав його у похилому віці, обертаючися назад, аналізуючи своє життя. Давид розумів, що саме важливе у житті це не успіх, не гроші, не скільки та де ти подорожував і таке інше, а стосунки. Звичайно, стосунки важливі з батьками, з дружино, з дітьми, з колегами по роботі, з братами та сестрами в церкві. Однак самі важливі стосунки – це, звичайно, стосунки з Богом. Як би ви могли коротко описати Ваші стосунки з Богом? Батько – син? Господар – слуга? Святий – грішний? Давид описує їх як Пастир – ягня. Що це означає? Сьогодні піде про це мова.

Звернемося до 1-го вірша: “Псалом Давидів. Господь — то мій Па́стир, тому́ в недоста́тку не буду”. Перше, що звертає на себе увагу, ким Давид вважає себе. Як ми знаємо, Давид був царем, могутнім воїном, який здолав Голіята і переміг в багатьох битвах. Однак він не називає себе великим царем Дадидом чи великим воїном. Він називає себе вівцею, якій потрібен пастир. Хто така вівця? Вівця – це дещо кумедна тварина, яка не може захистити себе, яка не може самостійно вижити і яка повністю залежить від пастуха. Давид усвідомлює, що він не є самодостатній герой, якому ніхто в цьому світі не потрібен, а що він є слабка та безпомічна вівця. У наш час людину часто зображають у вигляді супергероя, супермена чи супервумен, сильну та самодостатню. Ведуться нескінченні дискусії на тему: “Якого чоловіка чи жінку можна вважати самодостатніми?” Проводяться тренінги на тему: “Як стати самодостатнім чоловіком”. Напевно, Господь поміюється над таким зазнайством людей. З Його точки зору, люди – це безпорадні вівці, яким потрібен пастух.

Давид добре усвідомлює це, і каже що Господь – то його Пастир. Він пише виходячи з власного досвіду. В дитинстві та юності він був пастухом, і добре знав, що таке вівці, хто такий пастух, і які стосунки складаються між ними. Давид каже: “Господь – то мій Пастир”. Давид не просто знав, що Господь – то є Пастир, але те, що Господь був Його пастирем. Давид мав особисті стосунки з Господом, Давид знав Господа. Знати Господа – це не просто академічні знання, які ми отримуємо в університеті. Знати Господа – це питання життя та смерті. Як для вівці мати та знати свого пастуха – це питання життя та смерті, так і для нас – знати Бога та Його Сина Ісуса – це питання життя та смерті. Ісус в Ів.17:3 сказав:

3 Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його.

Читаємо 1-ий вірш далі: “Псалом Давидів. Господь — то мій Па́стир, тому́ в недоста́тку не буду”. Так як Господь був Пастирем Давида, Давид не був у недостатку. Бог задовольняв всі його базові потреби, давав йому все необхідне, та навіть більше, для життя.

Ап. Павло молився за віруючих у Филипах так (Фил.4:19):

¹⁹ А мій Бог нехай ви́повнить вашу всяку потребу за Своїм багатством у Славі, у Христі Ісусі.

Павло знав Бога, що Бог багатий, і Він може, ба більше, хоче задовольнити всяку нашу потребу. Ключове слово тут “всяку”. Ми, віруючі, не зважуємося сумніватися в тому, що Бог піклується про нас. Але час від часу дозволяємо собі сумніватися в тому, що Бог задовільнить всяку нашу потребу. Тому нам потрібно знову і знову повертатися до цього вірша і нагадувати собі: “всяку потребу”. Яким чином пастир задовольняє потреби овець? Ми читаємо про це у 2-ому вірші:

2 на пасови́ськах зелених осе́лить мене́, на тихую воду мене запрова́дить!

Я ніколи не пас овець, я лише трохи читав про те, як їх потрібно пасти. Про що тут пишеться? Пастир не просто дає вівцям їсти та пити. Він селить їх на зелених пасовиськах і водить на тиху воду. Слово “оселить” на перший погляд не дуже підходить до овець. Здається, пастир має привести овець на пасовисько і далі хай їдять. Але пастир робить для них значно більше. Буквально “оселить” означає що пастир створює таку атмосферу довіри та безпеки, що вівці можуть спокійно прилягти на пасовиську. Вівці – дуже неспокійні та полохливі – як і ми, люди. Їх важко заспокоїти, як і нас. Щоб заспокоїти овець недостатньо дати їм їсти, щоб вони як кажуть просто заїли свій неспокій. Пастир має створити таку атмосферу, щоб вівці не просто побачили багато їжі, але і відчули себе у безпеці, щоб вони могли спокійно присісти і споживати. Як це важливо і в нашому житті. Ми всі добре знаємо, що означає неспокій, коли ти збуджений, нервовий, наповнений різноманітними страхами та переживаннями, так що навіть не можеш спокійно спати та спокійно їсти. І чому ми тут вчимося: наш Пастир Ісус може заспокоїти нас, забрати наші страхи, переживання і дати нам Свій мир. Ісус Христос сказав в Ів.14:27:

²⁷ Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не триво́житься, ані не лякається!

В історії багато християн у важких життєвих обставаних свідчили, що мають такий дивний мир. Цей мир приходить не від обставин життя, а від від Христа. Цей світ

дає дуже тимчасовий мир, який так легко зруйнувати. Хвороба, невдача, погані новити – і цей мир зруйновано. Ісус же дає такий мир, який ніщо не можу зруйнувати. Цей мир не пов’язаний з обставинами нашого життя, це мир від Бога. Звичайно, це дуже природно для людини переживати, коли чуєш погані новини. Такі люди: вони тривожаться, переживають, хвилюються, нервуються. Однак коли ми пізнаємо Христа, то починаємо розуміти, що такі речі не є обов’язковими. По суті страх – це гріх. Його не повинно бути. Тому що коли ми маємо нашого пастиря Ісуса Він виганяє всякий страх.

Який результат Божої турботи про мене? Подивіться на вірш 3:

3 Він душу мою відживля́є, прова́дить мене́ ради Йме́ння Свого́ по стежка́х справедливости.

Божа турбота про мене дає мені життєву силу. Ми часто відчуваємо, що не маємо сили у житті. Просто знаємо, що потрібно робити, але не робимо, бо не маємо сили, в результаті марнуємо свій час, займаючить різноманітною маячнею. Божа турбота про мене дає сили жити і робити речі, які я маю робити. Бог також “провадить мене ради Ймененя Свого по стежках справедливості”. Чому ми самі не можемо йти по стежках справедливості, чому нас потрібно провадити? Тому що ми не можемо, ми постійно збиваємося з правильного шляху. Що тоді робить Господь? Він направляє. Як направляє? Це залежить від нас. Якщо ми готові послухатися Його, то направляє мяко, якщо ні – то направляє жорстко, користуючися посохом. Тому наша готовність слухатися Господа важлива. Часто труднощі у житті приходять, коли ми не слухаємося Господа, і йому приходиться направляти нас.

Подивіться на 4-ий вірш:

4 Коли я піду́ хоча б навіть долиною смертної те́мряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, — Твоє же́зло й Твій по́сох — вони мене вті́шать!

Що таке “долина смертної тіні”? В Ізраїлі рідко було так, щоб закінчувалося одне пасовисько, і одназу починалося інше. Зазвичай, дорога до іншого пасовиська пролягала темними долинами, де на кожному кроці на овець очікували небезпеки чи навіть смерть: провалля, хижаки. Це був важкий час для овець, але іншої дороги до пасовиська не було. Самі вівці, звичайно, не могли знайти дорогу, вони не бачать дальше свого носа. Схоже на це, час від часу нам у житті проходиться проходили такі темні долини. Це може бути хвороба, втрата роботи. Зараз українці проходить війну. Долина смертної тіні може означати і нашу смерть. Смерть – це також етап життя, який нам потрібно пройти. Дорога до Небесного Царства пролягає через смерть. Щоб воскреснути, спочатку потрібно померти. Це важкі етапи в житті, але навіть у такий час автор виражає свою довіру Господу. По великому рахунку, все наше життя – це долина смертної темряви. Коли дитина лише народжується, батьки так піклуються про її здоров’я. В молодості на нас також чекає багато небезпек. А коли ви стаємо дорослі то починаємо усвідомлювати, наскільки вразливим є наше життя, і як його легко зруйнувати. Ми починаємо усвідомлювати, що смерть тяжіє над нами, що смерть реальна. Зверніть увагу, як тут змінюються займенники: до цього Давид говорив про Бога, у цьому вірші він звертається до Бога: “бо Ти при мені, – Твоє жезло й Твій посох”. Давид говорить до Свого Пастиря. Він виражає свою віру в те, що навіть у такі важкі часи він довірятиме Йому, і в Ньому знайде втіху. Ісус Христос переміг смерть, Він помер, щоб ми мали вічне життя. Ів.3:16 Він сказав:

16 Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Одноро́дженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.

Прочитаємо 5-ий вірш:

5 Ти передо мною трапе́зу згото́вив при моїх ворогах, мою го́лову Ти намасти́в був оливою, моя чаша — то на́дмір пиття́!

У цьому віршіі змінюються декорації. У віршах 1-4 Бог – це Пастир, який водить овець на зелені пасовиська та на тихі води. Але пастир не накриває на стіл, не маже голову оливою і не наповнює чашу. У віршах 5-6 Бог зображений вже не як Пастир, а як Господар, який приймає гостей. На близькому сході є традиція, яка збереглася і до сьогоднішніх днів: коли ти приходиш до кого в гості, то опиняєшся під його захистом, і господар задовольняє всі твої потреби. Коли ми приходимо до Бога, то Він стає таким Господарем. Він накриває нам трапезу. Давид додає: “при моїх ворогах”. Здається, що Давид не дуже милосердний до своїх ворогів,. Здається, щоб він міг сповна насолодитися трапезою, йому потрібно щоб його вороги це бачили, кусали лікті і зійшли жовчею від заздрощів. Це може означати, що хоча вороги і хочуть знищити Давида, під захистом Господаря зробити цього вони не можуть, не можуть завадити цьому чудесному бенкету. “Мою голову Ти намастив був оливою”. Так, у нас дещо інакше приймають гостей, але у той час намастити голову гостя оливою вважалося вищим виявом гостинності. Кажуть, що олива освіжає у жаркому кліматі. “Моя чаша – то надмір пиття!” Повна чаша – це символ чудесного бенкету. Давид описує тут яке то Боже благословення, як Бог бажає благословити нас!

Подивіться на 6-ий вірш:

6 Ті́льки добро́ й милосердя мене супрово́дити будуть по всі дні мого життя, а я пробува́тиму в домі Господньому довгі часи́!

Боже благословення виливалося на Давида не лише в минулому, по всі дні його життя. Давид вірить, що він отримає його і в майбутньому. “Я пробуватиму в домі Господньому довгі часи”, у інших перекладах – “навіки”. Давид бачить, як Господь давав йому добро та милосердя в минулому, як дає їх зараз, і впевнений, що так буде і в майбутньому. Що ще Вам потрібно в цьому і наступному житті? Я гадаю, що цього достатньо.

Як ми побачили в цьому псалмі, Бог не робить цей світ ідеальним. Пастир не знищує всіх хижаків, які загрожують вівцям – вовків та левів, не вириває всіх ядовитих трав, якими вівці можуть отруїтися, не робить, щоб на кожному кроці була чиста вода. Світ, в якому ми живемо, сповнений небезпек та страждань. Але у цьому недружньому світі пастир проводить овець від одної зеленої пажиті до іншої, дає їм Свій захист, піклується про їх потреби. Цей світ – не краще місце для життя. Бог приготував нам краще. Бог чекає на час, коли ми прийдемо у Його Небесне Царство на приготований Ним бенкет.

На завершення я наведу одну історію, яку пастор Вільгельм Буш розповідає в одній із своїх проповідей. Він жив у часи нацистської Німеччини, і кілька разів був запроторений у в’язницю за те, що відкрито виступив проти другої світової війни, розвязаної Гітлером. У нього був знайомий підприємець, який приязно ставився до його діяльності, казав, що пастор направляє людей на шлях істини, навіть час від часу жертвував трохи грошей на цю діяльність, але сам ні за що не хотів прийти до Бога. Якось так сталося, що коли пастор Вільгельм проводив заручини, цьому підприємцю випало бути на них свідком. Так як він ніколи не бував в церкві, то почував себе дещо ніякого, не знав, що йому там робити. Так як наречена приймала участь у дитячому служіння, під час час вінчання виступив хор дітей, які заспівали псалом: “Я овечка у Христа, в серці – щастя повнота, пастир мій мене пасе, щастя повноту дає…” Несподівано, цей поважний підприємець почав плакати. “І тут, пише пастор Вільгельм, я зрозмув, що трапилося. Йому зненацька стало зрозуміло: Ці діти мають доброго Пастиря, а він – самотня втрачена людина”. Любі брати та сестри, саме велике досягнення в житті – це мати пастиря, який проведе Вас по життю і зустріне в Своєму домі в Небесному Царстві.

(п. Яків)

ГОСПОДЬ – ТО МІЙ ПАСТИР

Псалом 22:1-6
Ключовий вірш 22:1

1. Прочитайте 1-ий вірш. Хто такий пастир? Чому Бог названий пастирем? Розкажіть про вівцю. Розкажіть про стосунки пастир – вівця. Який наслідок таких стосунків? Чому такі стосунки – це благословення?
2. Прочитайте 2-ий вірш. Що пастир робить для овець? Що означає “оселить”? “запровадить”? Які базові потреби овець, і як пастир задовольняє їх? Як наш небесний Пастир піклується про наші потреби?
3. Прочитайте 3-ій вірш. Що означає “відживляє душу”? Що таке “стежки справедливості”? Чому пастирю потрібно “провадити” овець по них? Що означає “ради Ймення Свого”? Чому не “ради овець”, як можна було очікувати?
4. Прочитайте 4-ий вірш. Що таке “долина смертної темряви”? Чому пастир веде овець через такі долини? Що таке “зло”? Чому автор не буде його боятися? Що таке “жезло” і “посох”? (це однакові чи різні речі?) Як вони втішать автора?
5. Прочитайте вірші 5-6. Хто Бог у віршах 1-4? Хто у віршах 5-6? Що тут Бог робить для автора? Чому стіл приготований “при моїх ворогах”? Що ще Бог зробить для автора, і що це означає?
6. Прочитайте 6-ий вірш. Що таке “добро” та “милосердя”? Яке значення слова “тільки”? Що означає “пробуватиму в домі Господньому довгі часи”?

ЧЕРЕЗ СТРАЖДАННЯ ДО ПЕРЕМОГИ

Псалом 21

Ключові вірші 24,25 : “Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде — шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння Ізраїлеве, бо Він не погордував і не зневажив страждання убогого, і від нього обличчя Свого́ не сховав, а почув, як він кликав до Нього!”

Сьогодні ми вивчаємо Псалом 21. Це один з найвідоміших Псалмів у Біблії. В книгах НЗ він цитується частіше ніж будь який інший. Автори Євангелій вдаються до нього як правило, в контексті Христових терпіннь. Сам Ісус на хресті вигукує перші слова цього Псалма: «Боже мій, Боже мій, — нащо мене ти покинув?»

Тому, ми відкриваємо цей Псалом і думаємо: «ну, тут все ясно, він про те, як Ісус помер на Голгофі за наші гріхи». І це – свята правда. Принаймні частково, так воно і є. Однак ми вчинимо несправедливо по відношенню до цього тексту, якщо сконцентруємося лише на стражданнях і смерті Ісуса і пропустимо все інше, що Господь приготував нам в цьому слові.

Взагалі, на мою думку, є певна проблема в тому, що ми, сучасні віруючі, спочатку чуємо історію Ісуса з Назарету і лише потім знайомимося з текстами СЗ і Псалмів. Нам варто пам’ятати, що життя перших християн, авторів книг НЗ та й самого Христа, були сформовані і наповнені історіями з Мойсея, Пророків та Писань. Це були оповідання, які батьки читали і переказували дітям, коли вони збиралися за столом. Це були пісні, які вони співали, коли приходили поклонятися Богу в святому храмі і тексти яких вони знали напам’ять.

Ця зміна порядку призводить до певної підміни сенсів. Як правило, вивчаючи про Ісуса, який на хресті вигукує «Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» ми роздумуємо про те, що заради нашого спасіння Божий Син був відкинений Своїм народом, зраджений учнями і залишений навіть Богом. Потім ми відкриваємо Псалом і підходимо до цього тексту з уже сформованою думкою. Але для Матвія та його сучасників процес вибудовувався в зворотному напрямку. Як ми за однією фразою згадуємо цілу історію створіння світу чи історію Бога, який полюбив світ. Так само і вони чуючи слова «Боже Мій» з уст Христа згадували пісню Божого Помазаника. Пісню, в якій вірний Бог Завіту чує молитву царя і приходить, щоб явити Своє спасіння, перемогу і славу Свого Царства усім народам. В цьому розпачливому крику з хреста нам дається надія перемоги і вічної слави. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам вуха, зробить наші серця м’якими, щоб нам чути і вірити Божому слову, щоб нам бачити Його перемогу і славу у стражданнях і воскресінні Христа.

Вірш 1, заголовок або надписання цього Псалма повідомляють нам, що він виконувався хором під час богослужіння в храмі. Автор поклав слова цієї пісні на мелодію: «Ланя зорі досвітньої», яку, звичайно, усі добре знають ☺. Крім того укладачі книги Псалмів приписують авторство цього Псалма царю Давиду. Тобто і розглядати його потрібно в світлі його історії.

І тут, власне, ми зустрічаємося з першою трудністю. Давидова історія записана в 1ій та 2ій книгах Самуїла. В його житті ми знаходимо немало епізодів, в яких Давид міг би відчувати себе покинутим та у відчаї. Довгий час цар Саул ганявся за ним, щоб вбити. Пізніше Давиду довелося рятуватися втечею від власного сина Авесалома. Його життя було сповнене небезпек і бід. Однак, як висловився один з коментаторів, Аллен Росс: «нам не відомий жоден випадок з життя Давида, який хоча б близько відповідав описаним тут подіям; якщо це виходило з власних переживань Давида, то мову Псалма варто визнати поетичною і місцями дещо перебільшеною».

Але, швидше за все, Давид писав цей Псалом post factum. Коли все вже закінчилося. Він пригадує свої переживання і молитви і, керований Духом Святим, вдається до сильних і яскравих образів, щоб описати свій стан, своїх ворогів і Боже спасіння. Тому, як це часто буває з текстами СЗ, слова цього Псалма виконалися як мінімум двічі. Вперше – образно, в житті Давида, і вдруге, в значно більшій мірі і майже буквально – в смерті і в воскресінні Христа.

Подивіться вірші 2-3: «Боже мій, Боже мій, — на́що мене Ти покинув? Далекі слова́ мого зо́йку від спасі́ння мого! Мій Боже, взиваю я вдень, — та Ти не озве́шся, і кли́чу вночі, — і споко́ю немає мені!»

Ми не знаємо, що саме сталося в житті Давида, але бачимо, що це був час, коли він переживав жахливі страждання. Його життя було в небезпеці. В нього не залишилося сил опиратися обставинам.

В минулому Псалмі ми читали: «Господи, силою Твоєю весели́ться цар, і спасі́нням Твоїм — як він сильно радіє! Ти йому дав бажа́ння серця його, і проха́ння уст його не відмо́вив» (Пс.20:2-3)

Коли Бог був з царем і благословляв його, Давид мав успіх у всьому. Кожен його задум був успішний. Давид бачив, як Бог допомагає йому, спасає його від ворогів і так сильно радів. Але зараз – все навпаки. Давида обступили його вороги і, здається, надії на спасіння нема. Здається, Бог відступив в бік, покинув його і більше не захищає Свого Помазанця. Але навіть посеред страшних страждань Давид не відмовляється від свого уповання. Серед цілковитої темряви він кричить: «Елі, Елі, лама савахтані?», «Боже мій, Боже мій, — нащо мене ти покинув?»

Насправді, це риторичне питання. Давиду не потрібна відповідь, чому Бог покинув його. Йому потрібно, щоб Бог повернувся, щоб втрутився і врятував царя. Тому він кличе, він кричить. Слово «зойк» дослівно перекладається з єврейської, як «левиний рик». Вдень і вночі він кличе до свого Бога, але спасіння не приходить. Давид не може зрозуміти, чому Бог допустив, щоб з ним трапилася така біда.

Подивіться вірші 4-6: «Та Ти — Святий, пробува́єш на хва́лах Ізраїлевих! На Тебе наді́ялись наші батьки́, надіялися — і Ти ви́зволив їх. До Тебе взива́ли вони — і спасе́ні були́, на Тебе наді́ялися — і не посоро́мились»

Чому Давид не відступає від своєї надії, від своєї молитви? На те є декілька причин.

Перша – тому що він дізнався, що Бог святий. Бог не такий, як грішні люди. Люди обіцяють щось зробити, а потім не роблять. Люди обманюють. Люди обмежені в своїх можливостях і часто просто не мають достатньо сил і засобів, щоб виконати бажане чи захистити тих, кого люблять. Але не Бог. Святий Бог не обманює. Святий Бог не може відмовитись від Своїх обіцянок. Святий Бог має усю владу на небі і на землі. Ніхто не може завадити Йому виконати Свій задум.

Але саме прекрасне це те, що цей Бог не десь далеко. Він зовсім близько. Він Сам обрав Собі помешкання на хвалах Ізраїлевих. Він Сам вирішив жити серед Свого народу, вислуховувати їхні молитви, пробачати їхні гріхи, рятувати їх і благословляти. Тому, каже Давид, коли наші батьки надіялися на Тебе, Господи, Ти завжди визволяв їх. Вони надіялися на Тебе і не були посоромлені.

Яке дивовижне сподівання Давида! Вони надіялися і вони не були посоромлені! Любі брати і сестри, чи знаєте ви Бога, як Святого і вірного Бога, який не зречеться Своїх обіцянок? Чи знаєте ви Бога, як Бога який живе посеред Свого народу, чує наші молитви і визволяє нас? Коли ми знаємо такого Бога, тоді ми знаємо куди нам йти, до Кого кликати в день недолі, лиха і смутку. Чи не так?

Давидові батьки надіялись на Господа і не були посоромлені. Давид також надіявся на Господа. Але поки що спасіння нема. Поки що він – посміховище людське і погорда в народі, черв’як, а не людина. Вірші 8-9 кажуть: «Всі, хто бачить мене, — насміхаються з мене, розкривають роти́, головою хита́ють! „Поклада́вся на Господа він, — хай же рятує його́, нехай Той його ви́зволить, — він бо Його уподо́бав!“».

Люди бачать Давида в біді. Бачать, як він страждає. Але замість того, щоб допомогти чи втішити, вони звинувачують його. Вони той факт, що він надіявся на Господа ставлять йому в провину: «він вважав, що Господь любить його, завжди стверджував, що надіявся тільки на Бога… подивимося, як Господь спасе його».

Не лише Давиду здається, що Бог покинув його. Ці люди також бачать, що цар зазнав невдачі і роблять висновок, що він більше не угодний Богу. Він більше не рятуватиме Давида. Але Давид все одно приходить до Господа. У віршах 10-11 він говорить про Бога, який дав йому життя і від самого народження турбувався про нього. До кого ж іще Давид має йти? В кого ж іще він шукатиме допомоги?

Подивіться вірші 13-14: «Багато бикі́в оточи́ли мене, баша́нські бугаї́ обступи́ли мене, на мене розкрили вони свої па́щі, як лев, що шмату́є й ричи́ть!»

Далі Давид описує свій стан з допомогою образів сильних і страшних тварин, які оточили його зі всіх боків. Вони – як велетенські несамовиті бугаї з гострими рогами. Вони – як страшний лев, що шматує свою здобич і ричить, не випустить її зі своїх пазурів. Вони – як зграя бродячих псів. На Сході пси не вважалися другом людини. Вони збиралися у великі зграї, жили на смітниках, харчувалися падлом і нападали на слабких і одиноких. Вони відчувають, що смерть Давида близька, тому підходять все ближче і ближче, хапають його за руки й за ноги.

Перед лицем таких ворогів Давид безсилий. Він каже: «Я розлитий, немов та вода». Є люди про яких кажуть: «в нього всередині є міцний стрижень». Люди, які не згибаються під тиском обставин. Але в Давида нема ніякого стрижня. Його серце розтануло, як віск. Його сила висохла. Він став схожий на ходячий скелет, а його вороги насміхаються з нього. Він ще живий, а вони вже ділять його майно.

Автори НЗ бачили в цареві Давиді праобраз Христа. Те, що сталося з Давидом, мало статися і з Ісусом. Але якщо Давид вдається до образів, то Христос пережив усі ці муки буквально. Якщо Давиду лише загрожувала смерть, то Христос дійсно помер на хресті. Його руки і ноги пробили насправді. Він мучився спрагою, а солдати стоячи під хрестом кидали жеребка, щоб вирішити, кому дістанеться Його одіж.

Давид жаліється на те, що став погордою в народі і посміховищем людським. Але Христа після суду у Пилата воїни відвели у внутрішній двір, вдягли в багряницю, на голову поклали корону з колючої тернини, били Його, плювали, і насміхаючись кланялися Йому зі словами: «радій, царю юдейський».

Давиду казали: «Поклада́вся на Господа він, — хай же рятує його́» (9), а Христу пропонували зійти з хреста і довести, що Він – Син Божий.

Втім, цей Псалом стосується Христа не лише в своїй першій частині. Його друга частина – також про Нього. Як Господь спас Давида з його обставин, так вірний і Всемогутній Бог воскресив із мертвих Христа і підніс Його над усіма ворогами.

Подивіться вірші 23-25: «Я звіщатиму Ймення Твоє своїм бра́ттям, буду хвалити Тебе серед збо́ру! Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде — шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння Ізраїлеве, бо Ві́н не пого́рдував і не знева́жив стражда́ння убогого, і від нього обличчя Свого́ не сховав, а почув, як він кликав до Ньо́го!»

Найтемнішої години, коли сили Давида вичерпалися, а вороги святкували перемогу, Бог прийшов і явив Своє спасіння, підняв Свого Помазанця. Давид не був посоромлений. Найтемнішої години, коли тіло Ісуса поклали до гробу а сили аду святкували свою перемогу, Бог прийшов і явив Своє спасіння. Воскресив Христа із мертвих і зруйнував силу диявола. Він не погордував і не зневажив страждання убогого. Ці страждання цінні в Божих очах: вони несуть зцілення і відновлення світові в якому ми живемо.

В світі, в якому ми живемо повно біди, зла і неправди. Хочемо ми того чи не хочемо, ми зустрічаємося з ними на кожному кроці. Ніхто не застрахований від хвороби, від втрат, від війни. Ми можемо думати: чому Господь допускає це? Чому Він з цим нічого не робить? Чому мовчить і віддаляється? Але це не так. Він діє. Ми хотіли б, щоб Бог просто вбив всіх поганих людей і на тому все. Насправді, одного разу Він вже зробив так в часи Ноя. Але чи вирішило це проблему? – Ні. Виявилося, що Ной – сам є частиною проблеми. Тому Бог діє по іншому. На зло цього світу Він відповів пославши в світ Свого Сина.

Встановлюючи Своє Царство, Бог посилає в цей світ не танки і ракети. Це диявол поширює своє царство вбивствами і терором. Бог посилає Свого сина. Син Божий прийшов в світ сповнений зла, як скромний слуга, виконав Божу волю і в довірі Отцю зійшов на високий хрест.

Автор послання до Євреїв каже: «Він за днів тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, хто від смерти Його міг спасти, і був вислуханий за побожність Свою. І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був. А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння,» (Євр.5:7-9).

Пророк Ісая вигукує: «хто нашій спасенній тій звістці повірив?» (Іс.53:1). Хто б міг уявити, що Він, Господь Ісус, який з повною довірою Отцю зійшов на хрест і прийняв муки з рук грішників і є та Божа рука? Хто б міг повірити, що Він і є той Божий раб, який прийшов щоб повернути цей світ Богові? Але це Він і немає іншого. Амінь!

Встановлюючи Своє Царство, Бог посилає служителів Христа: чистих серцем, вбогих духом, тих, хто спраглий за справедливістю. Тих, хто може плакати з тими, хто плаче і сміятися з тими, хто сміється. Тих, хто не толерує злу і неправді. Тих, хто довіряючи Богу і в житті і в смерті, в час успіху і в час страждань йде туди, де є проблема, щоб вирішити її.

Цей Псалом – про довіру Богу в житті і в смерті. Цей Псалом про Бога, який «не пого́рдував і не знева́жив стражда́ння убогого, і від нього обличчя Свого́ не сховав». Цей Бог достойний хвали. Тому Давид сам вирішує звіщати Боже ім’я та Боже спасіння своїм браттям і посеред великого збору (23). І він закликає весь світ приєднатися до цієї хвали. Через страждання і воскресіння Христа до Бога вернуться і прославлять Його усі кінці землі і усі племена народів (28). Перед Ним схиляться, визнають Його панування усі багаті і владні. На коліна перед ним попадають живі і мертві, ті хто до пороху сходить і не може себе оживити (30). Його правду будуть звіщати майбутні покоління (31-32). Бо все це Бог вчинив!

Звістка 21го Псалма – це звістка про Бога, який почув і не зневажив страждання убогого. Бога Який провадить наші життя від самого народження. І навіть в смерті ми належимо Йому. «Він дорогоцінною Кров’ю Христа повністю заплатив за наші гріхи і звільнив нас від влади диявола. Він береже нас так, що навіть волосина не впаде мені з голови без волі Небесного Отця. Так, що все, що відбувається в наших життях має служити нашому спасінню і славі Божій» (Гейдельберзька катехиза. Відповідь 1).

(п. Йонатан)

ЧЕРЕЗ СТРАЖДАННЯ ДО ПЕРЕМОГИ
Псалом 21
Ключові вірші 24-25

1. Вірш 1-3. Хто є автором цього Псалма? Про що ще говорить нам його заголовок? Якою є структура цього Псалма? Якими були обставини життя Давида? Як він почувався? На які стосунки вказує Давидове звернення: «Боже мій»? Поділіться своїми думками про контраст між цим псалмом та його найближчим оточенням (Пс.19, Пс.20, Пс.22).
2. Вірші 4-11. Як Бог являв Свою вірність в минулому? Чому ж тоді цар став погордою в народі? Який висновок люди роблять з царевих обставин? Яку опору знаходить Давид в цих обставинах?
3. Вірші 12-22. Які образи, метафори та порівняння використовує Давид, щоб описати свій стан та своїх ворогів? Про що він молиться? Чию руку Давид вбачає в цих обставинах (16)?
4. Вірші 23-32. Чому, на вашу думку, так несподівано змінюється тон і тема Псалма? До чого закликає нас Давид? Що значать слова: «звіщатиму Ймення Твоє своїм браттям»? Якої надії сповнюється автор Псалма?
5. Поділіться своїми думками про значення цього Псалма для НЗ церкви? Як він виповнився в стражданнях і перемозі Христа? Для чого Господь в Своїх муках звертає наші думки до цього Псалма?

СИЛОЮ ТВОЄЮ ВЕСЕЛИ́ТЬСЯ ЦАР

Псалом 20

Ключовий вірш 2 : “Господи, силою Твоєю веселиться цар, і спасінням Твоїм як він сильно радіє!”

Псалом 20 починається словами: Для дириґента хору. Псалом Давидів. Отже, цей псалом був написаний Давидом. Він виконувався ним і його народом після перемоги, яку дарував їм Господь. І хоча 20 псалом був про Давида, але також він був пророцтвом Давида про його Господа, в Якому слова цього псалма справдились повною мірою. 20 псалом продовжує тему 19 псалма і слідує за ним не випадково. 19 псалом – це молитва народа за свого царя перед битвою. Те про що в 19 псалмі проголошувалось з вірою, те в 20 псалмі говориться як про факт, що вже відбувся. Так у 19:5 говориться: 5 Він дасть тобі, як твоє серце бажає, і виповнить цілий твій задум! А в Псалмі 20:3 ми бачимо відповідь: Ти йому дав бажання серця його, і прохання уст його не відмовив. Села.

Отже, Давид співав його зі своїми людьми після перемог, про які молилися в псалмі 19, відзначаючи національний день подяки. Вони молилися за конкретні благословення, і Бог дарував їх. Гімн починається і закінчується хвалою сили, яку Бог дарував цареві і армії. Коли ми отримуємо відповідь на молитви, ми повинні щиро дякувати Господу. Як казав Чарльз Сперджен: Якщо ми молимося про щось і отримуємо відповідь цього ж дня, то ми повинні ще до заходу сонця подякувати Господу за цю милість, інакше наступного разу ми не діждемося відповіді. Тому через 20 псалом в нас є гарна можливість вчитись в Давида як дякувати Богові за Його ласку в нашому житті.

Подивімось на 2,3 вірші: Господи, силою Твоєю веселиться цар, і спасінням Твоїм як він сильно радіє! 3 Ти йому дав бажання серця його, і прохання уст його не відмовив. Села. Ми бачимо як емоції переповнюють Давида і його народ. Бог явив Свою силу і дарував їм спасіння у битві і вони ясно це усвідомлюють. Очевидно, що Давиду протистояв сильніший ворог і тому він не міг покладатись на свої сили.

Так в кінці 5 розділу 2 Самуїла розповідається, що коли філістимляни дізнались, що Давида проголосили царем над Ізраїлем, то вони усі зібрались проти Давида. Їх було дуже багато, тому Давиду довелось сховатись у твердині. Своїми силами вони не могли перемогти, це був час недолі. Та Давид молився з надією до Бога і Бог відкрив йому як треба діяти: Не виходь, оточи їх з-позаду, і прийди до них від бальзамового ліска. 24 І станеться, коли ти почуєш шелест кроку на верховіттях бальзамового ліска, тоді поспішися, бо то тоді вийшов Господь перед тобою, щоб побити филистимський табір. 25 І Давид зробив так, як наказав йому Господь, і він побив филистимлян від Ґеви аж туди, кудою йти до Ґезера. Це була велика перемога і велика радість для всіх.

Тема подяки дуже важлива в Писанні. Писання говорить: 18 Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі. (1Сол.5:18) Давид знав це і тому так багато псалмів проголошують: Дякуйте Господу!

Якось до Господа прийшло 10 прокажених, а Він сказав їм піти з вірою до священика і показатись. Вони послухались Господа і дорозі очистились від прокази. Та лише один повернувся, щоб подякувати Господу за милість. А інші дев’ять були надто зайняті, щоб дякувати. На жаль, таке часто буває серед і нас християн, що ми за щось молимось, молимось, а коли отримуємо, то забуваємо дякувати, ніби те сталось саме собою. Тому брати і сестри я вас закликаю частіше оновлювати теми подяки!

Зараз ми бачимо як Господь дарує нашим військам звільняти Україну від рашистів. Це Божа відповідь на наші молитви! Амінь! Ми бачимо як звільняють українські міста, і чується шелест кроку на верховіттях бальзамового ліска. І хоча до повної перемоги ще далеко, але давайте дякувати Господу за ці перемоги і радіти. За те, що Господь являє Свою силу і спасіння для нашого стражденного народу. Віримо, що Господь приведе нас до повної перемоги і відновлення України в її кордонах.

Давайте прочитаємо вірші 4-7: 4 Бо Ти його випередив благословеннями добра, на голову йому поклав корону зо щирого золота. 5 Життя він у Тебе просив, і дав Ти йому довголіття на вічні віки! 6 Слава велика його при Твоїй допомозі, хвалу та величність кладеш Ти на нього, 7 бо Ти вчиниш його благословенням вічним, звеселиш його радістю, як буде він разом з Тобою!

Тут Давид говорить, що Господь випередив його благословеннями добра. Як саме Господь благословив його? Бог поблагословив Давида навіть більше, ніж той міг собі подумати.

Ким був Давид, коли Господь помазав його? Він був простим пастушком, найменшим в домі свого батька (восьмим). По-людськи в нього не було шансів на велике життя. Та Бог випередив його благословеннями добра. Про це описано в 2 Сам. 7. Там говориться, що коли Давид осів у своєму палаці з кедра, то в нього з’явилась дума: як я можу жити в такому розкішному домі, а Господній ковчег досі в наметі. Він сказав пророку Натану про своє бажання побудувати храм для Бога. Натан відповів: роби що на серці твоєму. Але вночі Бог промовив до Натана і сказав передати Давиду таке: 8 А тепер так скажеш Моєму рабові Давидові: Так сказав Господь Саваот: Я взяв тебе з пасовиська, як ходив ти за отарою, щоб ти став володарем над народом Моїм, над Ізраїлем. 9 І був Я з тобою в усьому, де ти ходив, і вигубив Я всіх ворогів твоїх з-перед тебе, і зробив тобі велике ім’я, як ім’я великих на землі. 10 І встановив Я місце для народу Мого, для Ізраїля, і він пробуватиме на своєму місці, і не буде вже непокоєний, і кривдники не будуть більше гнобити його, як перед тим. 11 А від того дня, як Я настановив суддів над народом Моїм, Ізраїлем, то Я дав тобі мир від усіх ворогів твоїх. І Господь об’являє тобі, що Господь побудує тобі дім. 12 Коли виповняться твої дні, і ти ляжеш із своїми батьками, то Я поставлю по тобі насіння твоє, що вийде з утроби твоєї, і зміцню його царство. 13 Він збудує дім для Ймення Мого, а Я зміцню престола його царства навіки. 14 Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина. Коли він скривить дорогу свою, то Я покараю його людською палицею та поразами людських синів. 15 Та милість Моя не відхилиться від нього, як відхилив Я її від Саула, якого Я відкинув перед Тобою. 16 І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій буде міцно стояти аж навіки!

Це дивовижно, Бог послідовно показав Давиду, що все що сталось в його житті доброго – то не була послідовність випадковостей, це все цілеспрямовано робив Бог. Крок за кроком – Бог вів і благословляв Давида і весь Ізраїль. Але й це було не все, далі Бог сказав, що царство Давида не буде як Саула, Бог поставить його нащадка, який буде царювати навіки і Він побудує Дім Богу. Цим нащадком і є наш Господь Ісус Христос, Який Кров’ю Своєю і Воскресінням викупив нас за Свій народ і став нашим вічним Царем. Він побудував Дім Богу в нас. Ми є храмом Духа Святого.

Коли Давид почув те все, він не міг стояти, а просто сів і промовив: Хто я, Господи Боже, і що мій дім, що Ти привів мене аж сюди? Це все було дивовижно в його очах і він не міг збагнути, чому Бог зробив це все в його житті, чому Бог виявляє йому таку ласку. Тому тут в псалмі він славить Господа: 5 Життя він у Тебе просив, і дав Ти йому довголіття на вічні віки! 6 Слава велика його при Твоїй допомозі, хвалу та величність кладеш Ти на нього,7 бо Ти вчиниш його благословенням вічним, звеселиш його радістю, як буде він разом з Тобою!

Брати, сестри та коли ми подивимось на своє життя, то в нас не менше причин ніж в Давида сісти перед Богом і сказати: Хто я, Господи Боже, що Ти привів мене аж сюди? Ви тільки подумайте – ми були ворогами Божими, запеклими в наших гріхах. Все, що ми робили – ми робили супроти Бога. Ми збирали гнів на день гніву Божого. Наш кінець мав бути – сповна випити чашу Божого гніву. Та за замість того, щоб вилити на нас Свій праведний гнів, Бог спрямував його на Свого улюбленого Сина. Бог через Ісуса простив і прийняв нас Своїми дітьми і дав вічне життя, дав нам Царство Своє, зробив нас Своїми спадкоємцями. Коли ми роздумуємо про це, то як не дякувати Господу за Його ласку: хто я, Господи, що Ти так полюбив мене і благословив.

Чудова ласка, що знайшла

Мене у прірві зла,………

До ніг Ісуса привела,

Життя нове дала.

О благодать, спасенний я

З безодні тьми і бід.

Був мертвий — чудом став живий,

Прозрів і бачу світ.

Брати, сестри, подивімось на своє життя, як Бог спасав, благословляв і відповідав на наші молитви. І привів нас аж сюди. І Він дав більше ніж ми собі думали і просили. Згадайте! Згадайте і дякуйте! Господи, нагадай нам як Давиду і відкрий наші очі, щоб ми побачили всі ті благословіння, всю Твою ласку, яку Ти являв нам на протязі нашого життя. Нехай наша подяка ніколи не скінчиться. Амінь.

Давайте подивимось на 8 вірш: Цар має надію на Господа, у ласці Всевишнього не захитається він. Тут Давид сповідує, що Його надія – це ласка Господа. Тому він впевнений, що не захитається. Божа ласка або іншими словам Божа благодать – це те єдине, що нас тримає у Бозі.

В нашу церкву ходив один брат Максима Шаріпова. Він виріс дітдомі. Його життя було важким, з нього багато знущались старші діти. Якраз, коли йому мало виповнитись 18 він мав залишити дітдом і в цей час він потрапив до нас у церкву. Один брат, знайшов його блукаючим і спершу привів його в спільне життя братів, а потім почав вивчати з ним Біблію. Це було десь 16 років назад. Макс спочатку загорівся, почав вірно писати свідчення, навіть пробував ділитись Єванглелією перехожим.

Але з часом він охолов і став приходити до церкви під кінець Богослужіння, лише, щоб просити гроші чи їжу. Часто він ходив в церкві від одних до інших, де смачніше годували. Часом ставало нестерпним його постійне ниття: дай п’ять гривень, дай телефон подзвонити. З такою ціллю він ходив по різних церквах. Макс знову тинявся по вулиці не маючи де прихилити голову. Багато, хто намагався йому допомогти, але Макс не хотів нічого змінювати в своєму житті. Одного разу коли ми виносили різний мотлох з старої хати, щоб спалити, його знайшли сплячим в старій шафі. Потім Макс десь пропав на довго. Та не пропав для Господа. Один брат зайнявся ним, став служити йому, проявляти любов, він знову почав шукати Бога, прийняв хрещення. Зараз Максим хворий і повільно згасає, але він має надію на Бога. Недавно мій брат показав мені відео про Максима на ютубі. Коли я дивився відео про Макса, я дивувався Божій благодаті. Бог не залишив його. Божа ласка міцно вчепилась за нього і не відпускала і це дивовижно. Бог повернув його до Себе.

Ласка Божа – це те єдине, завдяки чому ми є те що ми є. Все що є в нас добре, наше бажання робити щось для Бога, жити для Бога – це по Божій благодаті – це не від нас.

Апостол Павло сповідував: 1Кор.15:10 Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона. Те ким він став – це виключно по Божій благодаті. Та Божа робота яка була здійснена через нього – це було лише завдяки Божій благодаті. Не тому, що він був такий здібний. Ні, виключно тому, що через нього діяла Божа ласка. І ця благодать діє і в нас і через нас.

Давайте прочитаємо вірші 9-13

9 Знайде рука Твоя всіх ворогів Твоїх, знайде правиця Твоя Твоїх ненависників. 10 На час гніву Свого Ти їх учиниш огненною піччю, Господь гнівом Своїм їх понищить, і огонь пожере їх. 11 Ти вигубиш плід їхній із землі, а їхнє насіння з-поміж синів людських. 12 Бо нещастя на Тебе вони простягли, замишляли злу думку, якої здійснити не зможуть, 13 бо Ти їх обернеш плечима до нас, на тятивах Своїх міцно стріли поставиш на них.

Давид робить погляд віри в далечінь. Він бачить майбутні перемоги Господа і славить Бога за них. Ось що чекає на Божих ворогів – Господь гнівом Своїм їх понищить і огонь пожере їх. Вони замишляли проти Господа нещастя і злі думки, та нічого з того не можуть здійснити. Вони ніяк не можуть зашкодити Господу.

Здавалось би про кого тут говорить Давид? Невже такі люди є? Так є багато, хто ненавидить Господа, Його заповіді і не хоче їм коритись. І насправді ми були такими. І якби не Божа ласка — то ця доля чекала б на нас.

Прочитаймо 14 вірш: Піднесися ж, о Господи, в силі Своїй, а ми будем співати й хвалити могутність Твою!

Так само як і 19 псалом закінчується закликом до Бога, так і 20 закінчується молитвою і закликом до Бога. До цього часу вони говорили про те як багато добра Бог зробив Своєму народу, а тепер ця пісня закінчується словами: Господи піднесися! Ми хочемо явно бачити Твоє спасіння.

Коли ми бачимо як Бог діє — це викликає в наших серцях хвалу і радість. Ми пізнаємо Божу велич і славу – це незмінно породжує хвалу і вдячність. В Біблії багаторазово звучить такий заклик. Роздумуючи про Давида і його Нащадка Ісуса Христа, ми думаємо про це велике спасіння, частиною якого стали і ми. З Божим народом можемо молитись: піднесися Господи в силі Своїй. Відкрий наші очі, щоб ми бачили як Ти могутньо дієш серед нас і дякувати Тобі.

Давайте ще раз прочитаємо ключовий вірш 2: Господи, силою Твоєю веселиться цар, і спасінням Твоїм як він сильно радіє!

(п. Діма)

СИЛОЮ ТВОЄЮ ВЕСЕЛИ́ТЬСЯ ЦАР
Псалом 20
Ключовий вірш 2

1. Вірші 1-3. Хто є автором цього Псалма? Порівняйте Псалом 20 і Псалом 19. Що в них спільного і чим вони відрізняються (3; Пс.19:5 і т.д.)? Чому люди так раділи успіхам свого царя (2Сам.3:36)?
2. Вірші 4-7. Як Бог благословив Свого Помазанця? Чому Давид впевнено свідчить про вічні благословення, славу і життя, які Господь дав йому (2Сам.7:8-16)? Як виконалися ці обітниці (Дії 2:29,30,36)?
3. Вірші 8-13. На чому будується впевненість Давида? Що чекає на ворогів Божих і ворогів царя? Яку надію це дає нам?
4. Вірш 14. Про що молиться Божий народ? Що наповнює наші серця радістю і хвалою? Яку велику силу і спасіння вірний Бог явив нам в Христі (Іс.9:5-6; Євр.2:9-10)?

“МИ БУДЕМ ХВАЛИТИСЬ ІМ’ЯМ ГОСПОДА”

Псалом 19:1-10

Ключовий вірш 19:8

Сьогодні ми будемо вивчати 19-ий псалом. Згідно 1-го вірша цей псалом написаний царем Давидом, і в цьому ж вірші дається вказівка диригенту хору для його виконання. Тобто цей псалом виконувався хором на богослужінні в храмі. Але написаний він був для спеціальних випадків – його мали виконувати перед битвою. Таким чином, мала відбутися битва, тяжка, кровопролття, для багатьох смертельна, на яку цар Давид мав повести своє військо. Давиду протистояв потужний противник, який вихвалявся конями та колесницями, і який думав що переможе, тому що володіє таким надсучасним озброєнням. Але Давид вирішив не покладатися на зброю. Давид вирішив покладатися на Бога. І він написав цей псалом для свого народу, щоб вони молилися за нього. Уявіть собі велике зібрання людей, які перед битвою зібралися в храмі і сердечно моляться Богові. Про що ж вони Його просять?

Звернемося до віршів 1-2:

2 В день недолі озве́ться до тебе Госпо́дь, Ім’я́ Бога Якового зробить си́льним тебе!

3 Він пошле тобі по́міч із святині, і з Сіону тебе підіпре́!

Давид воював зі своїми ворогами все своє життя. Він провів багато битв, де легко міг загинути. Коли він зізстарився, то його напіть перестали допускати до битв, щоб він не загинув. Тому цей день недолі часто наставав у його житті. Що ще знав Давид це те, що він не був суперменом. Часто він знаходився лише на волосину від смерті. Давид знав що був слабким. Але він вмів покладатися на Бога. Він вірив, що хоча він слабкий, абе Бог зробить його сильним. Він знав, що людська поміч слабка, але вірив у Божу поміч. У 2-ому вірші він покладається на Бога Якова. Чому саме на Бога Якова? Ми точно не знаємо. Яків не був таким могутнім воїном, як Давид, чесно кажучи, Яків взагалі не був воїном. Він не вів таких великих битв. Але Бог був з ним у важкі моменти його життя і захистив його: захистив від його брата Ісава, захистив від Лавана, захистив від оточуючих ворогів, захистив від голоду. І такого захисту перед важливою битвою шукає Давид. Давид усвідомлює, що у своїх труднощах він не є самотнім, а його ситуація не є унікальна. І до нього багато мужів віри стикалися зі схожими труднощами – Авраам, Ісак, Яків, Йосип і багато інших, і Бог давав їм Свій захист. Ми не самотні в наших битвах. Бог Якова є і нашим Богом. Ми, поряд із іншими предками віри, є частина великої історії, історії перемог, яку пише Бог.

Подивіться на 3-ій вірш:

4 Усі жертви твої пам’ятати Він буде, і буде вважати твоє цілопа́лення ситим. Се́ла.

На перший погляд здається, що Давид хоче купити перемогу жертвами. Він наче пропонує Богові угоду: “Давай я принесу Тобі такі ситі, багаті жертви, а ти згадаєш це і даси перемогу”. Це, звичайно, не так. Це справедливо у язичництві, де намагаються задобрити богів, але не у християнстві. У Старому Заповіті в законі Бог дійсно встановив різні жертви: жертви за гріх, жертви подяки, а також жертви цілопалення. Через такі жертви люди приходили у Божу присутність та отримували впевненість у Божій любові. Також ці жертви люди приносили, коли хотіли присвятити себе Господу. Приносячи такі жертви, люди віддавали цю справу у Божі руки.

Подивіться на вірші 5-6:

5 Він дасть тобі, як твоє серце бажає, і ви́повнить ці́лий твій за́дум!

6 Ми бу́дем радіти спасі́нням Твоїм, і піді́ймемо пра́пор в Ім’я́ Бога нашого, — нехай Господь виконає всі проха́ння твої!

Коли ми можемо просити про те, що Бог давав людині по бажанню її серця, по її задуму чи щоб виконав усі її прохання? Звичайно, Бог не є наш слуга, і Він не має виконувати усі наші бажання. Бог виконує наші бажання, коли ми зробили Його волю – нашею волею, і Його бажання – нашими бажаннями. Ісус Христос молився Богові так: “Я прославив Тебе на землі, — доверши́в Я те ді́ло, що Ти дав Мені ви́конати” (Ів.17:4). Його бажанням було прославити Бога і виконати діло, яке Бог поручив йому. Ап. Павло в кінці життя сказав: “Я змагався добрим зма́гом, свій біг закінчи́в, віру зберіг” (2 Тим.4:7) Він закінчив свій біг, але що означає “свій”? Це означає що Павло виконав справу, яку Бог поручив йому.

Чого бажав цар Давид перед цією битвою? Він бажав захистити Свій народ. Звичайно, це бажання було згідно Божої волі. Тому люди молилися, щоб Бог дав Давиду, як бажає його серце. Хай Господь дасть нам зробити Його бажання нашими бажаннями!

У 6-ому вірші народ каже: “Ми будемо радіти спасінням Твоїм…” Спасеться Давид, а люди чому будуть радіти? Ну, звичайно, радіти разом з ним, за нього. Але ще й тому, що спасіння Давида означатиме їх спасіння, і перемога Давида означатиме їх перемогу. Люди добре усвідомлювали, що ключ до їх перемоги лежить у перемозі їх царя.

Звернемося до 7-го вірша:

7 Тепер я пізнав, що спасає Господь помаза́нця Свого́, дає йому ві́дповідь з неба святого Свого́ могу́тніми чи́нами помічно́ї прави́ці Своєї.

У віршах 2-6 молиться народ. У цьому вірші Давид відповідає: Бог спасає і Бог не мовчить. У ньому та наступних віршах видно впевненість усіх – і Давида, і людей в тому, що Бог любить їх і дарує їм перемогу.

Вірші 8-10:

8 Одні колесни́цями хва́ляться, а інші кі́ньми, а ми бу́дем хвалитись Ім’я́м Господа, нашого Бога:

9 вони похилились і впали, а ми стоїмо́ та росте́мо на силах!

10 Господи, спаси! Хай озве́ться нам Цар у день нашого кли́кання!

Перемогу в битві дає не сучасна зброя. Перемогу дає Бог. І ми бачимо, як люди впевнені у перемозі і радіють цій перемозі.

Цей псалом іноді відносять до месіанських, тому що в царі Давиді бачать Його найвеличнішого нащадка – царя Ісуса. Ісус в день недолі, у Гефсиманському саду, озвався до Бога, і Бог почув Його. Бог пам’ятає всі жертви Ісуса, і саме завдяки хресній жертві Ісуса ми можемо наближатися до Бога. Давид здобув для свого народу багато визначних перемог, і ці перемоги стали перемогами його народу. Схожим чином Ісус здобув для нас велику перемогу – перемогу над дияволом, перемогу над гріхом і перемогу над смертю І ці перемоги Ісуса стали нашими перемогами, тих, які вірять у Нього. У цьому слові ми побачили, чому Ізраїльський народ так молиться за свого царя, чому так бажає його перемоги. Тому що перемога Давада була не просто його особистою перемогою. Народ добре розумів, що ключ до їхньої перемоги – в перемозі їх царя. Наш Цар Ісус здобув для нас перемогу. Цю перемогу Він здобув на хресті, коли Його вороги вихвалялися, але всі були посоромлені. В одній сучасній пісні співається, що у житті, яке закінчується смертю, переможців немає. І це правда. Ми бачили сотні так званих “переможців”, які з часом просто старіли, дряхліли і здавалися на милість смерті. Додати сюди диявола, гріх – і у нас не було жодних шансів перемогти у житті. Тому в історії багато людей з надією дивилися на обіцяного Богом Месію, через перемогу Якого Бог мав покласти край смерті, дияволу і гріху. В Його перемозі вони вбачали свою перемогу. Одну таку людину ми знаходимо в Евангелії від Луки 2:25-35 – це був старець Семен. Побачивши Ісуса, Якого батьки принесли в храм, він сказав: “Нині, відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє”. У Христі Семен знайшов справню перемогу у своєму житті і міг померти з миром.

Сьогоднішнє слово – про битву. Битва триває зараз, на нашій землі. Наш ворог вихваляється сучасною зброєю – ядерною зброєю, ракетами, чисельною армією, кількістю накопичених озброєнь. Це десь недолі для нашого народу, тому що цей ворог не просто хоче зайняти окремі області України, він хоче знищити нашу країну як державу, і українців як народ. І як євреї перед битвою ми маємо молитися за Божий порятунок. Ми маємо знати, що ми не одні. Весь цивілізований світ зараз допомагає Україні. Ми також маємо знати, що і в історії ми не одні. В 1939 р. “великий” сов’єтський союз – 170 мільйонна країна, мілітаризована до крайності, напав на маленьку Фінляндію, у якої населення було 3,7 мільйона. Він виставив проти фінів армію в мільйон чоловік – це в 5-6 разів більше того, що путін кинув на Україну. Лінія фронту розтягнулася на 900 км. У фінів майже не було танків, літаків та артилерії, у них не вистачало людей, щоб обороняти фронт такої протяжності. У них не було такої міжнародної підтримки, яка є зараз в України. Здавалося що все має закінчитися їх розгромом за 2 тижні. Але Фінляндія вистояла більше 3 міс. і нанесла ворогу такі втрати, що з того часу, а це більше 80 р. відбила в нього всяку охоту від нових спроб захопити її. Фіни дорого заплатили за свою перемогу і свою незалежність, але вони перемогли. Їх приклад надихає. Ми маємо молитися за політичне і військове керівництво нашої країни, за армію, тому що їх перемога – це і наша перемога. Хай Господь допоможе нашій країні вистояти у цій війні!

(п. Яків)

“МИ БУДЕМ ХВАЛИТИСЬ ІМ’ЯМ ГОСПОДА”

Псалом 19:1-10
Ключовий вірш 19:8

1. В яких обставинах написаний цей псалом? (1-2) Опишіть “десь недолі”. Наведіть можливі приклади таких днів з життя Давида.
2. Опишіть структуру цього псалма. Кого стосуються займенники “ми” (6,8,9) та “я” (7) у ньому? Прочитайте вірші 2-4. Хто та про що тут моляться? Чому так важлива заступницька молитва. Чи молитеся Ви такою молитвою? За кого/що?
3. Зверніть увагу на вірш 4. Як пов’язані жертви та перемога? Прочитайте вірші 5-6. Коли небезпечно, якщо Бог буде чинити людині “як її серце бажає”, виповнювати її задуми та виконувати всі її прохання? Коли ми можемо просити про це? (Ів.17:4, 2 Тим.4:7)
4. Про що свідчить Давид? (7) Що зробив Господь для Давида? (6,7,9,10) Що робить для нас? Чим нам потрібно хвалитися та чому? (8)
5. Цей псалом іноді відносять до месіанських. Чи бачите Ви в ньому вказівки на Месію? Як так, то де?

В ДОТРИИМАННІ ЇХ — НАГОРОДА ВЕЛИКА

Псалом 18

Ключові вірші 10-12 : “Страх Господа чистий, — він навіки стоїть. При́суди Господа — правда, вони справедливі всі ра́зом, дорожчі вони понад золото і понад бе́зліч щирого золота, і солодші за мед і за сік щільнико́вий, — і раб Твій у них бережки́й, а в дотри́манні їх — нагорода велика”

Можливо вам доводилося читати книгу Джеймса Пакера «Пізнання Бога». Книга ця справді чудова і помічна. Вона стала одним з найбільш визначних християнських бестселерів другої половини ХХ ст. і вона й досі не втратила своєї актуальності. Загалом, в одних лише США та Канаді було продано більше мільйона примірників. Багато разів ця книга видавалася і перевидавалася різними мовами і по всьому світові. Однак цікаво, що саме перше її Англійське видання 1973р. вийшло накладом у всього лише 2000 примірників. Видавець пояснює цей факт тим, що на той момент вони не мали достатньої певності, що серед представників консервативних євангельських церков знайдуть достатньо читачів, яким була б справді цікава тема пізнання Бога.

Вам це не видається дивним? Здавалося б, куди ще мали би бути спрямовані зусилля християн, як не до пізнання Бога. Але, насправді, видавець рахує гроші і знає які книги люди купують. Людей, як правило, більше цікавлять практичні питання, такі як: покликання, місія, сім’я і виховання дітей, щось, що можна застосувати, а не, наприклад, вчення про природу Бога, чи про Трійцю, які, як то кажуть: «на хліб не намастиш». Ми більше говоримо про благословення, які отримали в Христі: прощення гріхів, примирення і нове життя ніж про самого Бога і Його славу. Здається, ми не дуже й вміємо думати і говорити про Бога, як належить. Цього потрібно вчитися.

Писання закликає нас не лише до наслідування гарних прикладів віри, але в першу чергу, до пізнання Самого Бога і Його справ. Кінець кінцем, згідно слів Христа вічне життя і полягає в тому, «щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Ів.17:3).

Псалом 18, який ми вивчаємо сьогодні про Бога, Який являє Себе в творінні, в Своєму вічному слові і в наших життях. Він закликає нас пізнавати цього Бога і обіцяє велику нагороду. Нехай Господь помилує нас і навчить нас пізнавати Його в тих засобах, які Він дав нам, прославляти Його і насолоджуватися Ним вічно.

Вірш 1, надписання цього Псалма, говорить: «Для дириґента хору. Псалом Давидів». Біблійна традиція приписує авторство цього твору царю Давиду. Судячи з того, що тут згадується дириґент хору, ця пісня виконувалася під час Богослужіння в храмі. Ми не знаємо в який період життя Давида був написаний цей Псалом, але насправді, це не важливо. Ця пісня звертає наші думки і очі цілковито до Бога і Його об’явлення.

Подивіться вірші 2-7: «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозві́д. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку, — без мови й без слів, не чутни́й їхній голос, та по ці́лій землі пішов ві́дголос їхній, і до кра́ю вселе́нної їхні слова́! Для сонця наме́та поставив у них, — а воно, немов той молоди́й, що вихо́дить із-під балдахи́ну свого, — воно ті́шиться, мов той герой, щоб пробігти дорогу! Вихід його́ з краю неба, а о́біг його — аж на кі́нці його, і від спеки його ніщо не захова́ється»

В першій частині цього Псалма автор роздумує про Бога, Який явив Себе в творінні. Про що нам звіщає небо, коли ми дивимося на нього, коли роздумуємо про те, як влаштований наш світ? Про що нам говорять зірки і галактики, коли ми вночі дивимося вгору? Про що нам свідчить сонце, яке як могутній атлет кожного ранку сходить над обрієм і невтомно, день за днем, рік за роком звершує свій марафон небесами? Воно проливає на землю своє життєдайне тепло, виходить у яскравому світлі, на яке не можливо дивитись неозброєним оком. Про що нам говорять дні і ночі, пори року що вірно змінюють одне одного? Бог помістив свідчення про Себе в світі, який створив. Споглядаючи порядок, складну злагодженість і красу світу в якому ми живемо, ми пізнаємо величного і мудрого Бога-Творця. Бога, який більший за всесвіт, який створив. Бога, що не втомлюється творити і давати життя всьому. Бога славного, сяйво слави Якого більше за сяйво сонця. Бога милосердного, який велить Своєму сонцю сходити над добрими і лихими.

Творіння свідчить про свого Творця нечутно. Ми не говоримо з зірками словами. Та їхнє свідчення універсальне. Кожен може почути, кожен може дізнатися. Давид каже: «без мови і без слів, не чутний їхній голос та по ці́лій землі пішов ві́дголос їхній, і до кра́ю вселе́нної їхні слова́!»

Я пам’ятаю, як був студентом останніх курсів. Ми слухали курс медичної фізики. Наш викладач захоплено розповідав нам про процес реплікації ДНК. Під час одного з занять він сказав: «я, взагалі-то, невіруючий… але коли думаю про це, то готовий навіть повірити в Бога». Природа говорить голосно і ясно. Ап. Павло в Рим.1:19-20 каже: «те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо Його невиди́ме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, ду́манням про твори стає види́ме».

Та, на превеликий жаль, люди навчилися заглушати цей голос і Божу правду, Боже об’явлення гамувати своєю неправдою. Тому Господь говорить до нас також і в інші способи. Творіння звіщає нам про славу Творця. Боже слово звіщає нам про Його задум і про Його справи, Його характер і волю. Подивіться вірші 8-9: «Господній Зако́н досконалий, — він змі́цнює душу. Свідчення Господа певне, — воно недосві́дченого умудряє. Справедливі Господні накази, бо серце вони звеселя́ють. Заповідь Господа чиста, — вона очі просвітлює».

Цар Давид використовує тут різні поняття, щоб описати Боже об’явлення в Його слові. В цих віршах він говорить не лише про якісь конкретні Божі повеління, як, наприклад, 10 Заповідей або церемоніальний Закон. Він має на увазі весь Божий Завіт, в якому Господь виявив Себе Ізраїлю, усі Божі віковічні постанови, якими Він скеровує, як історію світу, так і життя кожної окремої людини.

Від самого початку, коли ми лиш відкриваємо Біблію, і читаємо перші сторінки Його слова, книгу Буття, ми бачимо Бога, Який говорить. Своїм наказом Він кличе до існування світ, який ми бачимо навколо себе і встановлює об’єктивні закони, які діють в ньому. Господь повелів і сталося світло. Він наказав і Його словом загорілися зорі на небі, з’явилися звірі на землі і птахи у повітрі. Своїм велінням Господь окреслив шлях сонця в небі і межі морю, які воно не переступить. Ці Божі закони діють незалежно від того, хочемо ми того чи ні і складають реальність, в якій ми живемо. Але також від самого початку ми знаходимо і інші Його закони і веління. Для їх виконання ми маємо проявити послух. Наприклад: веління панувати над створеним світом від Божого імені або не їсти від дерева пізнання добра і зла.

Увесь цей Божий Закон Давид називає досконалим, тобто таким, який не має жодної вади. Закони людей мають безліч вад. Наші законотворці пишуть закони, якими має керуватися життя суспільство. Але ці закони іноді суперечать одне одному, іноді залишають такі дірки в які можна не те що пролізти, а й возом в’їхати. Вони дозволяють зловживати законом і відкривають шляхи до корупції. Божий закон не такий. Він досконалий, тому що він даний досконалим Богом. Дивлячись на людські закони і людську несправедливість ми занепадаємо духом. Але коли ми пізнаємо Бога в Його слові, коли навчаємося Його досконалої мудрості і справедливості наші душі зміцняються і оновлюються.

Свідчення Господнє Давид називає певним, вірним. На нього можна опертися і довіритися йому, тому що воно дане вірним Богом. Богом, який на відміну від людини не бреше. Якщо Він щось сказав, це точно виконається. Якщо щось пообіцяв, на це можна опертися. Він від початку говорить, що буде в кінці. В Ньому немає і тіні переміни.

Спираючись на свій досвід і обмежене розуміння люди діють ситуативно, виходячи з понять вигідно чи не вигідно. Але спираючись на певне Господнє свідчення, довіряючи вірному Богу ми можемо діяти керуючись іншими поняттями: правильно чи неправильно. Боже слово дає нам мудрість діяти правильно навіть якщо в моменті це здається невигідним.

Далі Давид називає Господні накази справедливими. Ми дивимося на світ і бачимо в ньому так багато людського зла і неправди. Ми плачемо, кричимо про справедливість, коли бачимо злочини без покарання, негідників, які упиваються своєю безкарністю і силою. Але Боже слово відкриває нам справедливого Бога. Він не дивиться на лице, на походження чи статус. Він не візьме хабаря. Він не байдужий. Він опікується сиротою і вдовою. В Нього слабкий знаходить захист від свавілля сильного. І Він нас навчає Своєї справедливості: бути голосом тих, хто сам не має голосу, опікуватися тими хто слабший, ненавидіти зло і викривлений суд. Одного дня цей Бог судитиме світ. Одного дня Він обіцяє нам оновлену землю під оновленим небом, де немає гріха і сліз. Справедливі Господні накази, серце вони звеселяють.

Чиста Божа заповідь відкриває нам Бога, в якому немає ніякої вади, ніякої темряви. Споглядаючи цього Бога, пізнаючи в Божому слові цього Бога, Його славу і досконалість ми самі змінюємося від слави в славу (2Кор.3:18). Ми вчимося дивитися на світ Божими очима.

Подивіться вірші 10-12: «Страх Господа чистий, — він навіки стоїть. При́суди Господа — правда, вони справедливі всі ра́зом, дорожчі вони понад золото і понад бе́зліч щирого золота, і солодші за мед і за сік щільнико́вий, — і раб Твій у них бережки́й, а в дотри́манні їх — нагорода велика».

Що таке страх Господа? Чому він чистий? В Прип.8:13 говориться: «Страх Господній — лихе все нена́видіти: я нена́виджу пи́ху та гордість, і дорогу лиху та лукаві уста́!» Божий страх, це те, що ми набуваємо разом з пізнанням Бога. Він починається, коли ми усвідомлюємо, що Бог є. Що цей Бог Всемогутні, чистий, святий, справедливий і вірний. Він вічний і знає все. Він реально присутній в світі і діє. Він не байдужий і всі створіння, в тому числі і ми підзвітні Йому.

Цей страх Божий – основа наших стосунків з Богом. Коли ми відкриваємо Писання, то бачимо, що справжня побожність в різні часи набувала різних форм. В часи Адама вона виражалася в тому, щоб уникати дерева пізнання добра і зла. В часи Давида і Мойсея – в тому, щоб дотримуватися приписів Закону. В наш час вона ще інша. Форма змінюється, але зміст залишається той самий. Етичні і моральні стандарти суспільства змінюються. Те, що люди вчора називали злом сьогодні вони вже називають добром. Але вічний і чистий страх Божий приводить нас до Бога, який визначає добро і зло. Щоб ходити перед Його лицем, поклонятися і служити Йому в чистоті і святості.

«Присуди Господа – правда», каже Давид. Бог захотів відкрити нам в Своєму слові Свою волю, Свій задум, Свої справи і самого Себе. Тому ми так любимо Боже слово. Давид називає його дорожчим понад безліч щирого золота, і солодшим за стільниковий мед. Таке велике надбання ми маємо в Божому слові, в дотриманні Божих присудів. Амінь!

Ми знаємо, яке це благо. Але парадокс в тому, що навіть знаючи, яке Боже слово добре до нас, які Його заповіді справедливі, ми все одно раз за разом хибимо, звертаємо на манівці і шукаємо гріха. Тому Господь в Своїй милості говорить до нас не лише через природу і Своє слово. Також Він говорить безпосередньо до наших сердець, працює в нас Своїм Духом і благодаттю і направляє наші ноги на дороги праведності. Подивіться вірші 13-15: «А по́милки хто зрозуміє? Від таємних очисть Ти мене, і від сваві́льців Свого раба захова́й, нехай не панують вони надо мною, тоді непорочним я буду, і від провини великої буду очи́щений. Нехай бу́дуть із волі Твоє́ї слова́ моїх уст, а думки́ мого серця — перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю!»

В цих віршах Давид закликає нас подумати про Бога, який діє в наших серцях. Ми грішимо і залишаємо Божі дороги. Іноді – не свідомо, через звичку, через дурість чи незнання. Іноді, що значно гірше, – свідомо, коли піддаємося спокусам і знаємо, що робимо зле, та все одно робимо. Ми не знаходимо в собі достатньо сили, достатньо вірності, достатньо любові щоб вірно слідувати Божому слову. Тому Бог виявляє Себе нашою скелею і Спасителем. Він приходить до нас, працює в наших серцях і змінює нас, захищає від злого і робить чистими.

Ми пізнаємо Бога, коли спостерігаємо за Його творінням, справою Його рук. Ми пізнаємо Бога, коли відкриваємо Біблію, Його слово. Ми пізнаємо Бога в своєму житті, в тому, як Він діє в нас в Своїй благодаті. І ми пізнаємо Бога в Ісусі Христі. Автор послання до Євреїв у вступі до цього листа пише: «Багато разі́в і багатьма́ способа́ми в давнину́ промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настанови́в за Наслідника всього, що Ним і віки́ Він створив» (Євр.1:1-2). Насправді ми маємо сьогодні значно більше, ніж мав Давид. Ми знаємо набагато більше, ніж він про світ в якому живемо. Ми маємо Біблію, якої не мав Давид. Ми маємо Боже одкровення в Христі і Духа Святого, якого Господь дав кожному віруючому. Коли наш розум направлений на пізнання Бога, навіть звичайні буденні справи, спілкування, служіння збагачують нас пізнанням Божої слави і благодаті. Нехай Господь навчить нас і допоможе пізнавати Його, Його славу і волю, Його велику любов і благодать, щоб наші слова і наші вчинки були б із волі Його для слави Його.

(п. Йонатан)