Записи

ІСУС, ЯКИЙ ХРИСТИТЬ ДУХОМ СВЯТИМ І ВОГНЕМ

Від Матвія 3:3-12

Ключовий вірш 11 : “Я хрищу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем”

Якби ви спитали мене: “яку історію розповідає нам уся Біблія?” я би відповів: “це історія Божого Царства”. Звичайно, читаючи Писання книгу за книгою, ми можемо знайти там різні теми і мотиви. Там є поезія, історії окремих людей і цілих народів, практичні поради і концептуальні вчення. Але якщо ми відступимо трішки назад і спробуємо подивитися на цілу картину одним поглядом, то побачимо саме це: історію Божого Царства. Ми говорили про це більш детально у вступній проповіді до цієї Євангелії. Матвій прекрасно вибудовує місток між Старим і Новим заповітами, між обіцянкою і здійсненням. Цар Христос, якого він нам зображує — це нащадок царського роду, втілення обітниць і пророцтв. Його народження ознаменоване появою зорі. Йому поклоняються царі-мудреці зі Сходу. Кінець кінцем, перед Ним, як і перед справжнім царем іде вісник і готує Йому шлях.

Уривок, який ми розглядаємо сьогодні — це завершення прологу, вступної частини Євангелії від Матвія. Тут центральна фігура — хреститель Іван, а вже далі події розгортаються навколо Ісуса Христа. Місія Івана певною мірою є унікальною і неповторною. Через його проповідь ми бачимо, ким є той Цар-Христос, який прийшов в світ і яким є Його царство. Нехай Господь помилує нас зараз, коли ми приступаємо до Його слова і наставить нас в Своїй істині.

Подивіться вірші 3-4: “Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому! Сам же Іван мав одежу собі з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а пожива для нього була сарана та мед польовий”

В минулий раз ми трішки зачепили особистість Івана хрестителя. У віршах 1 та 2 говориться про те, що коли настав певний історичний момент в юдейській пустелі з’явився дивний чоловік, який закликав усіх до каяття “бо наблизилося Царство Небесне!”

Чому ж Іван так робив? Як Матвій пояснює нам його появу? Вірш 3 відповідає: бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк. Поява Івана була передбачена пророцтвами СЗ. Він був людиною з особливою місією: він мав приготувати прихід Спасителя світу.

Пророк Малахія назвав цього пророка Іллею. “Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий й страшний!”, каже через нього Господь в Мал.4:5. І коли ми дивимося на життя та служіння Івана, то бачимо, що він і справді був пророком в дусі Іллі. Він був таким же запальним і безкомпромісним, як Ілля. Як Ілля, він сміливо проповідував і дорікав навіть царям і вельможним з народу. Він був схожий на Іллю стилем життя і зовнішнім виглядом. Але головне, він дуже точно виконував те служіння, ту роль, яку на нього було покладено. Він готував шлях для Царя і Христа.

Навіщо готувати дорогу? Тому що дороги — це дуже важливо. В сучасному світі кожного року країни виділяють космічні суми на підтримку дорожньої інфраструктури в належному стані. Дороги з’єднують міста, і їх називають транспортними артеріями, бо по ним, як в організмі з точки А в точку Б переміщаються люди, товари і все, що тільки можливо і необхідно.

Одними з перших важливість доріг усвідомили римляни. Їхня імперія була величезна і для того, щоб підтримувати в ній порядок, потрібно було мати можливість швидко перекинути війська з одного місця в інше. Тому римляни почали будувати кам’яні дороги по всій імперії. Але, взагалі, в древньому світі спеціально обладнані дороги, тим більше з твердим покриттям, були рідкістю. Зазвичай люди пересувалися битими шлахами, “грунтовкою” по якій плелися в пилюці повозки, мули і подорожні. Це, коли було сухо. А коли йшов дощ — не плелися, а борсалися в багні.

Про дороги в Ізраїлі історик Йосип Флавій повідомляє, що цар Соломон поклав бруківку з чорного базальту на дорогах, що вели до Єрусалиму, щоб полегшити шлях паломникам, а також щоб показати свою “велич і багатство”. Усі дороги з покриттям будувалися за царським велінням і для царів. Їх так і називали “царськими дорогами”. І ось, коли цар мав кудись відправитись, перед ним відправлялися вісники, які мали оголосити про прибуття вельможної особи, прослідкувати, щоб дорога була в належному стані і безпечна і щоб в місцях зупинок було достатньо їжі для тварин і супроводу царя.

Ми добре розуміємо, як готувати дорогу для звичайного царя. Наприклад, на відкриття жулянської школи мав приїхати Президент, і задля цього нашу вулицю дуже швидко відремонтували, (чесно кажучи, так само швидко вона потім і розсипалася). Але як готувати дорогу для Ісуса? Адже Він — не звичайний цар. Подивіться, як Він названий у вірші 3. Він — Господь! Амінь! Матвій цитує тут пророцтво Ісаї 40:3. Слово “Господь” у Ісаї, в оригіналі, звучить, як “ЯХВЕ”, “Сущий” — це власне ім’я, з яким Бог відкрився Своєму народу. В цьому вірші Матвій ототожнює прихід Ісуса і прихід Бога-ЯХВЕ. Сам Господь відвідує Свій народ. Як же можна приготувати дорогу для Нього? — через покаяння (2).

Що таке покаяння? Як ми можемо покаятися?

Подивіться вірші 5-8: “Тоді до нього виходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані христились від нього, і визнавали гріхи свої. Як побачив же він багатьох фарисеїв та саддукеїв, що приходять на хрищення, то промовив до них: Роде зміїний, хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього? Отож, учиніть гідний плід покаяння!”

В цих віршах вказано дві необхідні складові покаяння: перше, це визнання, сповідання гріха. Люди, що христилися від Івана визнавали гріхи свої. Визнавали, що їхні вчинки не відповідають Божим вимогам, визнавали, що їхні серця зіпсовані і не вірні і на те нема ради. Вони визнавали свої провини і шукали милості і прощення, очищення. Але одне лише визнання поганого вчинку ще не є каяттям. Іван хотів не просто чути слова каяття. Він хотів бачити плоди каяття: реально змінені життя. Саме це і є істине покаяння (μετάνοια) — зміна образу мислення і свідомості. Істинне покаяння завжди породжує зміни в наших життях, або спричинене зміною в наших життях. Адже, коли ми починаємо думати по-іншому, ми починаємо і діяти по-іншому. Вірне і зворотнє твердження: якщо наші думки, свідомість насправді не змінилися, тоді звідки очікувати зміни у вчинках?

Зрозумійте, я не кажу зараз, що розкаявшись ми маємо одразу почати жити ідеальним безгрішним життям. Ні. Багато хто помиляється, коли так думає і потім впадає у відчай. Нам потрібно знати, що гріх сильний і ми занадто довго жили під його впливом. Тим не менше ми бачимо зміни в житті тих, хто щиро покаявся, в житті тих в кому працює Дух Божий. І навіть якщо в нас не з’явилося швидких перемог над гріхом, це ще ні про що погане не говорить, але принаймні, як мінімум, в наших життях має з’явитися боротьба з гріхом. Іноді ця боротьба виснажує, але насправді, ми знаходимо втішення навіть в тому, що вона є. Боже свідчить, що Той, хто відродив наші серця і спонукав нас до каяття, діє і змінює нас і буде сильний звершити Свій труд навіть до дня Ісуса Христа. Амінь.

Іванове хрищення і проповідь були справді чимось особливим. Основна частина єврейського поклоніння та церемоній полягала в різноманітних миттях та обмиваннях, які потрібно було здійснювати постійно. Вони вказували на необхідність бути святим та очищеним від гріха, щоб стояти перед святим Богом. Зазвичай це означало, що, наприклад, потрібно омити руки, перед тим як зайти до храму, тощо. Єдині, хто мав бути повністю охрищений (через кроплення водою або занурення), були навернені в юдаїзм погани і цей ритуал робив їх “чистими”. Самі ж євреї ніколи не христилися, тому що вважали себе вже “чистими”, належними до народу заповіту. Але Іван в своїй проповіді усіх закликав до хрищення. Тому його служіння приголомшувало. Він казав, що, походження та моральні заслуги людини не мають значення для Божого Царства. “не думайте говорити в собі: Ми маємо отця Авраама”, каже він. Своїм хрищенням він проголошував, що храм, закон і усі приписи не дають спасіння самі по собі, а лише вказують на дещо інше. На те, що ніхто не “готовий” увійти в Царство і кожному потрібна Божа благодать і прощення гріхів. І покаяння тут — це перший крок до цього прощення. В ньому є відновлення зруйнованих стосунків між Богом і грішником. В ньому є визнання Бога тим, Хто справді достойний панувати в моєму житті. В ньому є покірність Його слову і Його волі. І дивовижна, неймовірна милість Божа являється нам в тому, що “коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої” (1Iван.1:9) Амінь!

Заклик Івана: “Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!” — це справді милостиве запрошення до примирення з Богом, до відновлення стосунків із Ним, до Його Царства. Але в цього заклику є і друга сторона. Вірш 10 каже: “Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене”. Інша сторона цього заклику до каяття — це неминучість Божого суду над усім, що не кориться Божому правлінню і Його волі. В Царстві Христа немає місця ніякому злу, нічому нечистому і грішному. Все це буде знищене в невгасимім вогні. І нам потрібно визнати, що така участь чекала б і на нас, якби не милосердя, любов і прощення, які Господь виявляє в наших життях в Ісусі Христі. Амінь.

Подивіться вірші 11,12: “Я хрищу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить ув огні невгасимім”.

Я дуже яскраво пам’ятаю один момент із дитинства. Літом ми з братом лишалися у діда в селі і дід на зиму завжди заготовлював сіно. Доки воно було не готове, воно сушилося на городі. І ось, одного вечора коли сіно було вже сухе, але ми його ще не поносили під укриття, в повітрі запахло грозою. Сонце вже сідало, і раптом небо заволокло темними хмарами між якими спалахували блискавки. В повітрі запахло озоном і почав зриватися вітер. Дід побачив, що має бути буря, схопив нас, якісь плівки і кинувся укривати сіно. І ось ми бігаємо між цими копицями, гарячий вітер вириває з рук рядно і сипле піском у очі, блискавки палахкотять, раз за разом гримить грім, а ми бігаємо між цими снопами і чекаємо, що ось ось зіллє як з відра… але ще нема. І всередині все аж тремтить і хочеться голосно співати від відчуття чогось могутнього і величного, що насувається на тебе і ти нічого не можеш з цим зробити, лише спробувати приготуватися.

Ось таке відчуття виникає в мене, коли я читаю цей уривок. В словах Івана ми бачимо велич, могутність і реальність Царства, що наблизилося. Здається, саме повітря тремтить від напруги, від реальності яка ось ось прорветься в наш світ.

Служіння Івана було дуже потужним. Він мав вплив на багатьох людей. Його проповідь торкнулася багатьох сердець. Але він каже: я — ніхто. Той, Хто йде по мені, потужніший від мене, я недостойний зав’язати Йому сандалі.

Хрищення Івана давало людям очищення і радість. Вони шукали Божого прощення і примирення, висповідували свої гріхи і омивалися у водах Йордана. Але усе це, насправді, була лише підготовка, лише символ. Іван не міг змінити нічиє серце і не міг омити гріхи. Але той, хто йде за ним, христитиме не водою, Він христитиме Духом Святим і вогнем. Його хрищення — це не просто символ очищення, це і є саме справжнє очищення. Як ви христилися, занурювалися у воду, каже Іван, так само ви будете занурені в Духа Святого. Як вода омивала вашу зовнішню нечистоту, так Він, Дух Христа очистить вас із середини, знищить усілякий гріх, освятить, щоб зробити із вас новий народ Господу. Народ, що буде служити і поклонятися Йому в дусі та в істині. Церкву Божу, “Тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним” (1Кор.12:13). Амінь.

Царство Боже наблизилося, Той Хто потужнійший мене, йде за мною, каже Христитель Іван. І на те нема ради. Ви не можете наблизити і пришвидшити Його прихід. Так само ви не можете відсунути його. Він йде як Сам вважає за потрібне, у силі й могутності. Він йде, щоб зруйнувати владу диявола, впокорити світ і відновити Боже Царство. Що ви можете зробити, так це приготуватися. Через покаяння приготувати Йому дорогу, щоб коли Він прийде, з радістю вітати Свого Царя, щоб коли Він прийде, то пролив на вас дощем милість Свою, а не вогонь гніву з неба. Щоб ви могли бачити славу Його посеред вас. Ось це і була проповідь Івана Христителя.

Його служіння було унікальним, воно відбувалося в неповторний історичний момент. Тим не менше нам є чого навчитися у нього. Наприклад, його чистому, простому і посвяченому життю. Таке життя справді має вплив. Але найбільше мене вражає його віра і посвячення Царству Божому. Вони наповнювали його життя і були головним мотивом його служіння. Саме таку віру, таке посвячення Царству і очікування хотів бачити в Своїх учнях Христос, коли розповідав їм притчі про Царство, коли відкривав їм майбутнє і вчив молитися: “нехай прийде Царство Твоє у всій повноті, на землі, як на небі”. Тож давайте запитаємо себе: “чи горить в моєму житті таке очікування Царства Божого?”, “чому присвячене моє життя? Царству Христа чи речам цього світу?”. І якщо я знайду щось неправильне в своєму житті, я мою покаятися і молитися, щоб Дух Святий змінював моє серце зараз і впокорював Його Христу. Амінь.

Я направду не знаю, що мав на увазі Іван Христитель коли казав про хрищення вогнем. Є декілька можливих варіантів: це може бути вогонь майбутнього гніву що проллється на невіруючий світ в майбутньому, це може бути вогонь суду, що пролився на Христа за наші гріхи в минулому, це може бути вогонь очищення яким зараз Дух Святий діє в наших життях. Кожний з варіантів має достатньо вагомі підстави для існування, і кожен не суперечить Євангельському вченню. Більше того, можливо і сам Іван не до кінця розумів роль Христа, тому пізніше і йому довелося боротися із сумнівами. Але що я точно знаю, це те, що хрищення Духа Святого — це те, що Господь вже дав Своїй Церкві від дня П’ятидесятниці, нині і до останнього дня цього світу Дух Святий перебуває серед нас і в нас. Те, що для Івана було майбутнім, для нас — вже сталося. Це те хрищення, яке Господь вже здійснив в житті кожного хто вірує, щоб нам жити зміненим, очищеним, святим життям як новий Божий народ вже зараз, в цьому поколінні. Щоб нам жити, як представники Його Царства і служителі Його волі. І я молюся, щоб Господь помилував мене і кожного з нас жити таким життям, щоб Боже невидиме Царство, Його слава і Його благе правління стало через наші життя явним і видимим для всього світу, як воно було явлене через життя Івана Христителя і навіть більше. Амінь!

(п. Йонатан)

ІСУС, ЯКИЙ ХРИСТИТЬ ДУХОМ СВЯТИМ І ВОГНЕМ

Від Матвія 3:3-12

Ключовий вірш 11

1. Вірші 3-4. Подумайте про життя і служіння Івана Христителя. Як його життя і служіння стало виповненням пророцтв? (Іс.40:3; 2Цар.1:8; Мал.4:5)

2. Що означають слова: “готуйте дорогу для Господа” і “рівняйте стежки Йому”? Чого ці слова вчать нас про служіння і який напрям дають?

3. Вірші 5-7. Якою була реакція людей на проповідь Івана Христителя? Кому Іван сильно докоряв?

4. Вірші 8-10. Чому Іван так сильно докоряв фарисеям і саддукеям? Про що він попереджав їх? В чому була їх духовна проблема? Що значать слова: “учиніть гідний плід покаяння”? Чого це навчає нас?

5. Вірші 11-12. Що робитиме Ісус? Що значать слова: “я хрищу вас водою на покаяння”, “Він христитиме вас Святим Духом й огнем”? (1Ів.5:4-8) Яка різниця між хрищенням водою, вогнем і Святим Духом?

ПОКАЙТЕСЬ, БО НАБЛИЗИЛОСЬ ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ!

Від Матвія 2:11-3:2

Ключовий вірш 3:2 : “та й каже: Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!”

Згідно одного з опитувань, кожен третій українець хоче емігрувати з України в іншу країну. Хтось у пошуках кращої роботи, хтось хоче утікти від війни, хтось у пошуках країни, де є більше порядку, менше корупції і працюють закони. Люди звично шукають кращого життя. Але питання кращого життя лежить значно глибше того, у якій країні жити. По суті де ми живемо не це визначає яким буде наше життя. Наше життя визначається тим, чи є ми громадянами Божого Царства, чи не є. Сьогодні Іван Христитель проголошує: «наблизилось Царство Небесне!» Хай Господь допоможе нам сьогодні думати і зосередити свій погляд на тому, що є дійсно важливим.

Звернемося до віршів 11-12: «І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі». На минулому Богослужінні ми з вами познайомилися з мудрецями. Це були поважні люди, які прибули зі сходу щоб поклонитися Ісусу. І ми з вами дізналися, що ця подорож для них була дуже затратна: вони потратили багато часу, вони ризикували своїм життям, і вони принесли Ісусу дорогі дари. І у нас виникає запитання: що ж вони отримали взамін? І взагалі, навіщо їм було поклонятися? Якщо вони хотіли комусь поклонитися, то у себе на Батьківщині могли знайти достатньо богів, і вибрати собі якогось по своєму смаку!

У наш час активно пропагується самодостатність людини. Кажуть, що людині не потрібно нікому кланятися, вона – незалежна. Але насправді Бог створив людину дуже залежною. Клайв Льюїс сказав, що людина – це як автомобіль, якому щоб їздити потрібне пальне. Людина створена, щоб поклонятися Богу. Тому усе своє життя людина шукає об’єкт свого поклоніння. Людина не знає майбутнього, тому вона шукає того, хто може потурбуватись про неї. Людині потрібна любов і визнання, і вона шукає того, хто може їх дати. І людині потрібно якось вирішити проблему смерті. Тому вона шукає того, хто може дати їй вічне життя. Усі люди такі внутрішньо напружені і схвильовані, тому що вони шукають того, кому поклонитись. Біллі Грем у своїй книзі «Мир з Богом» сказав: «Усі люди знаходяться у напружених пошуках». Мудреці, яких ми зустрічаємо тут, також шукали. Але не випадково вони були мудрецями – мудрими людьми – вони знали, де шукати. Коли вони дізналися, що в Юдеї народився обіцяний Богом Мессія, Цар, то почали збиратися у дорогу: вони повіддавали борги, кому були винні, написали заповіт – на випадок, якщо не повернуться, взяли подарунки і відправилися у дорогу. Коли вони знайшли Ісуса, то поклонилися Йому і принесли дари: золото, ладан та смирну. Золото – дар для царів, ладан – для первосвящеників, смирна – для Спасителя. Вони знайшли в Ісусі свого справжнього Царя, первосвященика і Спасителя. Вони довірили Йому своє життя. Вони здобули впевненість у тому, що їх цар Ісус проведе їх по житті найкращим чином. Вони не знають майбутнього, і не контролюють події – але Бог знає і контролює події і Він проведе їх найкращим чином. Вони знали, що їх Цар Ісус потурбується про них. Вони не могли зі своїми гріхами прийти до Бога, але тепер у них був справжній первосвященик Ісус, Який заступається за них перед Богом. Вони не могли самі вирішити проблему смерті, але тепер у них є Спаситель, який приведе їх у вічне життя. Не дивно, що вони після цього надзвичайно зраділи. Вони повернулися назад з миром у серці, і впевненістю у майбутньому. Наше життя визначаєтья не тим, де ми живемо, скільки у нас грошей і яке здоров’я, а тим, кому ми поклоняємося.

Коли Ірод дізнався про народження Царя, то послав у Віфлеєм воїнів повбивати усіх немовлят віком до двох років. Ірод вважав себе одного справжнім царем. Люди, які вважають себе царем, намагаються з усіх сил позбутися справжнього Царя Ісуса. Їх дратує навіть згадка про царя Ісуса. У наш час багато людей хочуть бути царями. Хто багатіше, навіть будує свої будинки у вигляді замків, де хочуть царювати. Хто бідніше, все рівно хоче бути царем – хоча б у своїй однокімнатній квартирі. Але у грішної і недосконалої людини погано виходить царювати. Цар Ірод наробив багато зла через своє царювання. І люди роблять багато помилок у житті і приходять до сумних результатів, коли не пускають у своє життя царя Ісуса.

Йосип, за вказівкою Ангела, взяв Марію та немовля і втік у Єгипет. Там вони діждалися смерті Ірода. Тиран, який хотів знищити Ісуса, помер. А Божа робота продовжилась. Ніхто не може помішати Богу здійснювати Свою історію. Коли Ірод наказав повбивати усіх немовлят у Віфлеємі, він здавався таким могутнім, а Йосип, Марія та Ісус, які втікали у Єгипет, такими вразливими та беззахисними. Але Бог беріг цю сім’ю. Після смерті Ірода втретє Ангел з’явився Йосипу і сказав повернутися назад. У той час в Юдеї правив син Ірода Архелай – ще зліший, ніж його батько Ірод. Тому, бувши остережений уві сні, Йосип пішов не в Юдею, а в Галілею, і оселився в Назареті (22,23).  Назарет знаходився у гірській лощині. Але варто було піднятися на гору, як з нього відкривався вигляд на Середземне море, звідки відправлялися кораблі в усі сторони світу. Звідти був видний також сухопутний шлях з Дамаску на Єгипет, кудою ішли каравани купців. По цій дорозі ішов у рабство Йосип, син Якова. По цій дорозі пізніше пройшли легіони Олександра Македонського і військо Наполеона. Назарет не був маленьким селом на краю світу. Біля пагорба, на якому він стояв, проходив увесь світ. З дитинства Ісус міг спостерігати сцени, які говорили Йому про те, яким великим є Божий світ. І прийде час, коли Євангеліє Ісуса Христа піде по усьому світу.

На 2-ому розділі Євангелія від Мф. закінчується справа Йосипа, батька Ісуса. Бог дав йому справу, і Йосип присвятив цій справі своє життя. Він прийняв вагітну Марія. Він турбувався про свою сім’ю. Він в усьому послухався Бога – коли Ангел наказав йому, пішов у Єгипет, коли знову Ангел наказав – повернувся назад. Йосип виконав справу свого життя – він створив умови, в яких гарно ріс Ісус. У 3-ому розділі естафета від нього переходить уже до Івана Христителя, справою якого було представити світу Спасителя Ісуса.

Між 2-им та 3-ім розділами Євангелія від Мф. пройшло трохи менше 30 років. Про ці роки життя Ісуса написано небагато. Але дещо ми все-таки знаємо. 30 років Ісус ріс у хорошій сім’ї. Хороша сім’я дуже багато значить для росту дитини. Скоріше за все, Йосип, батько Христа, помер рано. Наприклад, на весіллі у Кані Галілейській він не згадується – згадується лише матір Ісуса Марія. Тому Ісус, як старший Син, взяв на Себе відповідальність за сім’ю. Він став, як і Його батько, теслею. Ісус зрозумів, що означає простий труд, звідки беруться гроші та ціну грошам. Перед тим, як виконати велику справу, Ісус відповідально виконував прості: турбота про матір, про братів і сестер, щоденний труд. Ніхто не може справитись з великими завданнями, поки не справиться з меншими. Хай Господь допоможе нам відповідально виконувати ввірені нам щоденні справи.

Давайте разом прочитаємо вірші 1-2: «Тими ж днями приходить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» На сцені з’являється Іван Христитель, який змінює Йосипа, батька Ісуса.

Іван Христитель був єдиним вином священика Захарії та Єлизавети. До того, як йому виповнилося 30, Іван Христитель провів кілька років у спільноті Назареїв, яка жила в пустелі, де присвятив себе молитві та вивченню Біблії. Він вивчав Біблію щоб пізнати Бога, історію, і знайти своє місце у Божій історії. Він хотів знайти, навіщо Бог дав йому життя, і яка мета його життя. Батьки розповіли йому про незвичайні обставини його народження. І це ще більше підігрівало Бажання Івана дізнатися, яку справу Бог приготував йому. Сучасні батьки часто заохочують своїх дітей лише до одного – до життєвого успіху любою ціною, навіть якщо заради його потрібно деградувати у моралі і людяності. Сьогодні батьки не навчають своїх дітей довіряти Богу та покладатися на нього. Але батьки Івана Христителя були не такими. Вони навчили Івана, що Бог має добру волю у його житті, і що він цінний і важливий у Божій історії. Вони навчили його жити вірою і як шукати в Біблії відповіді на життєві запитання. Якось, коли Іван Христитель читав Іс.40:3: «Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!» йому здалося, наче ці слова Бог промовив особисто йому. Він прийняв ці слова і справа готувати прихід Мессії стала справою його життя.

Він прийшов із проповіддю: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» Що означає, що Боже Царство наблизилось? Воно наблизилось, тому що за Іваном Христителем на сцену мав вийти Ісус Христос, Який вразить сатану в голову і встановить Своє Царство. Боже Царство – це остаточна мета нашого земного мандрування, кінцева зупинка. Але насправді ми можемо частково пережити Боже Царство ще у цьому житті. Згадайте своє життя до зустрічі з Христом. Ми думали, що самі управляли своїм життям. Але насправді ми жили під владою сатани. Він управляв нами, і мучив нас кожен день. Коли ми читаємо новини, то бачимо багато злих людей, які роблять злі вчинки і кажуть злі слова. Вони це роблять, не тому що живуть в Україні, а тому що мучаться під владою диявола. Вчора ми були свідками створення гарної сім’ї в Ісусі Христі між Стасом і Олею. Але без Христа ні Стас і ніхто з нас не змогли б створити гарних сімей. Без Христа чоловіки переховуються від своїх бувших дружин, а ті подають на них в суд на виплату аліментів. Без Христа ми жили у пеклі. Але коли він прийшов в наше життя, ми відчули Боже Царство.

Боже Царство – це наша єдина та остаточна надія. У цьому житті ніхто не може вижити без надії. Але усі людські надії, навіть якщо їх досягнути, розбиваються об смерть. Насправді є лише одна справжня надія – це Боже Царство.

І як же нам увійти в Боже Царсво? Шлях один – через покаяння. Нам не подобається слово «покаяння» – тому що ми пов’язуємо його з відчуттям сорому і провини. Хоча сором і провини супроводжуть покаяння, але по суті покаяння – це навернутися до Бога. Покаяння призводить до практичних змін у нашому житті. Якщо ми навернулися до Бога – значить ми стали на шлях покаяння. Якщо ж не навернулися – значить ми і не розкаялись. Люди часів Ісуса дуже багато страждали від несправедливості. Ми зараз кажемо, що живемо у країні з великою корупцією і де дуже погано працюють закони. У випадку Ізраїльтян усе було значно гірше – там цар міг просто перебити усіх немовлят у селі, і йому за це нічого не було! Але насправді люди страждали через владу гріха у їх житті. Ми маємо боротися з корупцією і виступати за покращення умов життя. Але якими не були б умови життя, якщо люди живуть у гріху, вони будуть страждати. Коли моє покоління було студентами, умови життя були значно гіршими. Ми фактично мали боролися за своє виживання. Зараз у молоді значно кращі умови життя. Вони приїзджають у церкву на власних автомобілях. Але вони все рівно страждають, тому що живуть під владою гріха.

В Бут. 4 описано, як Каїн вбив свого брата Авеля. Це був гріх. Але він не розкаявся в цьому гріху. Натомість, коли Бог прийшов до нього, він грубив Йому, кажучи: «Чи я сторож брата свого?» Диявол ожерствочив його серце, і той не розкаявся. Каїн страждав від цього гріха усе своє подальше життя. Ззовні він здавався вільний, як вітер у полі. Але всередині гріх не давав йому спокою. Він ходив туди і сюди у пошуках миру, і не міг знайти його, тому що мир у серці визначаєтсься не тим, де людина живе, а чи розкаялася вона у скоєному гріху.

Але були такі, хто розкаявся. Наприклад, блудний син. Напочатку він затребував гроші у батька, і розтратив усе у далекій стороні на повій. Однак коли він розтратив усе, наступило прозріння – він нікому не потрібен, йому немає куди іти. І тут він згадав про дім свого батька. Тоді він взяв, і пішов додому. Прийшовши додому, він очікував від батька сурового покарання. Але натомість батько зустрів його з радістю і приготував великий бенкет в честь його повернення.

Покаяння – це дуже серйозна справа. По суті це вибір між Богом і сатаною. У сучасній політиці повсякчасно шукають компромісів для взаємної вигоди. Але в духовному світі такі компроміси неможливі. Є лише 2 шляхи: або стати Божим слугою, або слугою диявола (Рим.6:15-23). І кожна людина має зробити такий вибір.

І ще одна важлива річ про покаяння: ми не можемо розкаятися власними силами. Грішники мертві через їхні гріхи (Еф.2:1). До мертвої людини скільки не говори – нічого не зміниться, вона сама не може покаятись, вона мертва. Тому покаяння – це результат дії в нас Святого Духу.  Тому якщо ми хочемо розкаятися, ми повинні просити Божої милості для нас.

Сьогодні ми почули проповідь Івана Христителя: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» Ця проповідь була адресована людям, які жили бідно, у дуже несправедливому суспільстві. І тим не менше, Іван Христитель проповідував їм про покаяння і Небесне Царство. Де б і як ми не жили, коли ми розкаюємось і приймаємо Христа, ми переходимо під Боже правління. І це саме важливе, що нам потрібно.

(п. Яків)

ПОКАЙТЕСЬ, БО НАБЛИЗИЛОСЬ ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ!

Від Матвія 2:11-3:2

Ключовий вірш 3:2

1. Що зробили мудреці, коли побачили малюка Ісуса? Що означає це поклоніння?

2. Що символізують “золото”, “ладан” та “смирна”? Як ми маємо ставитись до Ісуса?

3. Чому Ірод шукав малюка Ісуса і куди втік Йосип з сім’єю? Яке зло вчинив Ірод, щоб захистити свою владу? Яка різниця між владою Ісуса та владами цього світу?

4. Чому Йосип, повернувшись до Ізраїлю, оселився в Назареті? Як можна описати той темний час і чим він схожий на наш час? Як виконалось пророцтво, що Він назветься Назореєм?

5. Хто з’явився, щоб в такий темний час проповідувати в пустелі? Якою була його проповідь? Що значить: “покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!”? Подумайте про Івана Хрестителя і як Бог використав його впливовим проповідником?

Звезды, которые ведут нас по жизни

От Матфея 2:1-12

Ключевые стихи 9,10 : “Они, выслушав царя, пошли. И се, звезда, которую видели они на востоке, шла перед ними, как наконец пришла и остановилась над местом, где был Младенец. Увидев же звезду, они возрадовались радостью весьма великою”

В прошлый раз мы изучали историю о рождении Иисуса. Хотя это событие произошло скромно, в хлеву, но оно не осталось незамеченным. Кем были первые свидетели Рождества? Конечно это непосредственные участники – родители, Иосиф и Мария. Также мы знаем, что это были Ангелы, которые радостно трубили «Слава в вышних Богу», а также пастухи, которые видели явление Ангелов и рассказали потом людям. Также это Симеон и Анна, пожилые люди, которые чаяли избавления Израиля, и которые встретили младенца в храме. Но свидетелями рождества стали не только Иудеи, особняком стоит история про волхвов, мудрецов с востока, которые были язычниками, но тем не менее пришли, чтобы увидеть и поклониться Царю Иудейскому. И сегодня мы остановимся именно на этой удивительной истории. Устраивайтесь по удобнее, сегодня нам предстоит увлекательное путешествие в поисках Царя вместе с волхвами. Кто этот Царь и как мы должны реагировать на Его рождение?

Часть 1. Родина Царя (1)

Взгляните на стих 1: «Когда же Иисус родился в Вифлееме Иудейском во дни царя Ирода, пришли в Иерусалим волхвы с востока и говорят».

Иисус родился во времена расцвета великой Римской империи. Эта эпоха называлась «Pax Romana», что в переводе означает «Римский мир». Это был длительный период мира и относительной стабильности в пределах Римской империи, покорившей многие народы В те времена стремительно развивалась цивилизация, были хорошие дороги, почта и даже водопровод. Это было что-то сродни Евросоюза сейчас. Но Спаситель мира родился не в Риме, а в довольно  отдаленном месте, в скромном городке Вифлееме Иудейском.

Название города «Вифлеем» – в переводе означает «Дом хлеба». Воистину подходящее название для рождения того, Кто станет хлебом жизни, сошедшим с Небес. У города была давняя история. Там Иаков похоронил свою возлюбленную Рахиль и поставил ей памятник (Быт.48,7; 35,20); там жила Руфь моавитянка, жена Вооза (Руф.1,22), которая, как мы недавно изучали, вошла в родословие Иисуса. Вифлеем также был домом и городом царя Давида (1Цар.16,1; 17,12; 20,6). И именно из Вифлеема иудеи ожидали прихода Мессии, Сына Давида, как пророчествовал Михей: «И ты, Вифлеем-Ефрафа, мал ли ты между тысячами Иудиными? из тебя произойдет Мне Тот, Который должен быть Владыкою в Израиле и Которого происхождение из начала, от дней вечных» (Мих.5:2). Вифлеем был мал в сравнении со многими городами Иуды, но стал действительно великим, благодаря рождению в Нем Царя царей.

В то время рождения Мессии ожидали не только иудеи. Многие римские историки писали, что во всем мире царило странное чувство ожидания пришествия царя, который будет родом из Иудеи и будет господствовать во всем мире. Поэтому история с волхвами (которая на первый взгляд может показаться красивой легендой) вполне правдоподобна и соответствует практике тех времен. Кем были эти волхвы? Они были мудрецами с востока. В мидо-персидской империи было популярно движение таких мудрецов, которые изучали философию, естественные науки, астрономию, и имели также духовные дары, и были своеобразными священниками, подобно левитам в Израиле. Один из таких выдающихся мудрецов был пророк Даниил, которого еще юношей отвели в вавилонский плен. Возможно именно пророчество Даниила или других еврейских пророков, сыграло ключевую роль в духовных поисках этих мудрецов.

Последней каплей в их решении отправиться в экспедицию стало необычное астрономическое явление. Они долго наблюдали за звездным небом. И однажды на небе появилось новое небесное тело, звезда, которой они раньше не видели. Она появилась в египетском месяце месори, что в переводе значит рождение принца. Возможно именно этот факт, а может и какой-то другой, дал им ясное понимание, что предсказание о рождении великого Царя сбылось. Они понимали, что сейчас происходит что-то очень важное, что именно сейчас твориться история, и они могут стать частью этой истории. Это сдвинуло их с места на поиски рожденного Царя. На самом деле нашу церковь также по праву можно считать собранием таких мудрецов. Многие браться и сестры закончили физфак и изучали астрономию, у большинства есть высшее образование, и есть как минимум 5 действующих кандидатов наук и даже 1 из них по космическому праву. Но на самом деле не достижения в науке сделали этих мудрецов героями Библии, а их духовное желание и решение бескомпромиссно искаться родившегося Царя Иисуса. Пусть Бог поможет и нам не потерять, но всегда иметь такое горячее желание и веру искать Иисуса, несмотря ни на что!

Часть 2. Где родившийся Царь Иудейский? (2-9)

Звезда, которая служила своего рода GPS, привела волхвов в Иудею. Вифлеем находился всего в 8 км от Иерусалима и, учитывая возможную погрешность, они пришли практически по назначению. Но Иерусалим им показался более вероятным местом рождения царя. Взгляните на стих 1б,2: «пришли в Иерусалим волхвы с востока и говорят: где родившийся Царь Иудейский? ибо мы видели звезду Его на востоке и пришли поклониться Ему». Придя в город волхвы сразу же начали расспрашивать прохожих: «Любезный, вы не подскажите, где мы можем найти родившегося Царя Иудейского? Мы видели звезду Его на востоке», но люди только пожимали плечами. Но мудрецы не сдавались и продолжали искать и спрашивать, подобно, как возлюбленная в книге Песней искала своего жениха и спрашивала у дщерей Иерусалимских: «Не видали ли вы того, которого любит душа моя?». В конце концов, слухи о странных чужаках и их вопросах дошли и до самого царя Ирода. Какова была реакция Ирода и других людей на весть о рождении нового царя?

Взгляните на стихи 3-5: «Услышав это, Ирод царь встревожился, и весь Иерусалим с ним. И, собрав всех первосвященников и книжников народных, спрашивал у них: где должно родиться Христу? Они же сказали ему: в Вифлееме Иудейском, ибо так написано через пророка».

Здесь мы видим как минимум 4 типа реакции и отношения к Иисусу.

Во-первых, отношение Ирода – отношение ненависти и враждебности. Ирод был достаточно талантливым человеком. Несмотря на тяжелое время римской оккупации и гражданских войн он смог сплотить нацию и добиться мира, стабильности и поддержки римских властей. Он укрепил многие города и построил прекрасный Иерусалимский храм, которым так восхищались ученики Иисуса. Ирод даже был способен на щедрость и милосердие – в трудные времена он снизил налоги, а во время голода переплавил свое золотое блюдо, чтобы купить хлеб умирающим людям. Но, к сожалению, он не посвятил эти таланты Господу, поэтому стал рабом сатаны, своих страхов и предубеждений. Переживая за свою власть, он убил многих людей, включая жену, мать и троих сыновей. Когда он был при смерти, то приказал арестовать целую группу выдающихся жителей Иерусалима и приказал убить их, когда он умрет, чтобы хоть по какой-то причине был траур после его смерти. Поэтому услышав о Младенце, который вскоре вырастет и займет его трон, Ирод сильно встревожился, и впоследствии подобно египетскому фараону послал убить всех мальчиков в Вифлееме до 2х лет. На самом деле и в наше время есть такие люди, которые как Ирод ненавидят Иисуса и хотят всячески уничтожить его, втоптать его в грязь своими песнями, нелепыми шутками и постами в Интернете. Иисус для них помеха, чтобы продолжать грешить и жить как хочется. Пусть Бог помилует нас и сохранит от такого отношения, чтобы мы посвятили себя и свои таланты Иисусу и не стали рабами сатаны и греха.

Во-вторых, отношение народа – отношение страха и бездействия. «Ирод царь встревожился, и весь Иерусалим (также встревожился) с ним». Зная Ирода, люди с ужасом осознавали, какие шаги предпримет он, чтобы уничтожить Младенца. Но это ни в коем случае не оправдывает их бездействие. На самом деле, к тому времени Иисус давно уже родился, прошло уже 2 года. За это время Господь посылал различных свидетелей рождения Своего Сына. Это и пастухи, которые видели Ангелов, Младенца и возвестили о том людям. Это и различные люди, такие как Симеон и Анна, которые чаяли встречи с Иисусом, и когда встретились с Ним, то прославили Бога, и это не где-то в углу происходило, но на глазах у людей. Наверное, были еще другие люди, которые свидетельствовали о рождении Христа, но народ не счел нужным поинтересоваться и встретиться с Ним лично. И теперь также, никто не последовал за волхвами, никто не хотел выделяться. Подобно этому и сегодня многие люди, слыша об Иисусе, не хотят выделяться из толпы, бояться прийти в церковь, изучать Библию, чтобы не получить осуждение близких, чтобы не получить клеймо «сектант» или другие обиды. Но в поисках истины нас не должно останавливать чье-то мнение или реакция. Пусть Бог поможет нам не бояться, но продолжать искать истину, даже если эта истина не нравится другим.

В-третьих, отношение первосвященников и книжников – это отношение типа «я все и так знаю». Ирод, собрав всех первосвященников и книжников народных, спрашивал у них: «где должно родиться Христу?». Они хорошо знали закон и пророков, поэтому тут же выдали правильный ответ – в Вифлееме Иудейском и процитировали слова пророка. Процитировали и… и на этом все, дальше никакой реакции. Никто не заинтересовался, никто не последовал за волхвами, все разошлись по своим делам. Пусть родится кто хочет, лишь  бы люди приходили в храм, покупали жертвы, ритуалы и никто не мешал их религиозному ремеслу. Подобных знатоков и формальных христиан хватает и сегодня. Как часто мы можем слышать после проповеди: «Ну, я ничего нового не узнал, все это я знал и раньше». Конечно, спустя 2000 лет весть Евангелия не является для нас чем-то совершенно новым, но проблема ведь не в знании, а в отношении к Богу и Его слову. Если мое сердце не горит от услышанных слов Иисуса, как у учеников шедших в Эммаус, то значит проблема не в слове или проповеднике, а в моем сердце и в моем отношении.

Четвертое, и наверное самое правильное и трогательное отношение, отношение мудрых волхвов – это отношение восхищенного поклонения и желание положить к ногам Иисуса свою жизнь и свои дары. В отличие от иудеев, волхвы имели крайне мало информации о Мессии, но, тем не менее, это подвигло их покинуть свою страну, свою зону комфорта, чтобы узнать больше и лично встретиться с Иисусом. Они шли на определенный риск, большие временные и финансовые затраты. Путешествие могло занять несколько месяцев, а по дороге они могли попасться разбойникам. Но это не остановило их. Также вдохновляет их вера. Их вопрос в Иерусалиме звучал: «Где родившийся Царь Иудейский?». Они не спрашивают: «Родился ли такой-то?». Они абсолютно уверены в том, что Он родился, и вопрос только «Где?». У них была конкретная цель, и они были готовы платить любую цену. Господь благословил такое страстное желание, их веру и дал трогательную встречу со своим Сыном и вместе с Ним спасение души и жизнь с избытком.

Здесь хорошо для каждого из нас остановиться и подумать об Иисусе и своем отношении к Нему. Кто Он для нас? Просто миф и легенда, и можно дальше жить, как хочется, или живой Господь, Который достоин всей нашей жизни, хвалы и поклонения? Если Иисус Господь, то на что я готов, чтобы встретиться с Ним и больше познать Его? Пусть Господь даст нам такое страстное желание и решение искать Иисуса, как у этих мудрецов. Пусть такое желание каждое утро пробуждает нас на духовный хлеб и молитву. Пусть такое желание помогает нам преодолевать пробки и занятость, чтобы приходить на собрания, Богослужение и изучения Библии! Аминь.

Часть 3. Звезда, которую видели они на востоке (7-12)

Взгляните на стихи 7-9: «Тогда Ирод, тайно призвав волхвов, выведал от них время появления звезды и, послав их в Вифлеем, сказал: пойдите, тщательно разведайте о Младенце и, когда найдете, известите меня, чтобы и мне пойти поклониться Ему. Они, выслушав царя, пошли. И се, звезда, которую видели они на востоке, шла перед ними, как наконец пришла и остановилась над местом, где был Младенец».

Ирод, тайно призвав волхвов, выведал от них время появления звезды, и хотел использовать их в своих коварных планах. Выслушав царя, они пошли прочь из Иерусалима. Можно только представить, что у них было на душе. Сердце переполняло чувство поражения. Звезду потеряли, люди, на которых они так надеялись, подвели их, никто не интересовался Иисусом, а царь и вовсе хотел погубить Его. Но как поется в книге Песней: «едва я отошла от них, как нашла того, которого любит душа моя, ухватилась за него, и не отпустила…» (П.П. 3:4). Едва волхвы отошли от Иерусалима, как вновь увидели яркую звезду, которую видели они на востоке. «Увидев же звезду, они возрадовались радостью весьма великою» (10). И подобно как в пустыне столб огня вел Израиль в обетованную землю, так и теперь через эту звезду Господь снова вел их к обетованному Мессии.

Здесь мы видим, что следование за Иисусом не всегда так легко и гладко происходит. Иногда Бог позволяет нам трудности, потери, разочарования. Но и в такое темное время Бог не оставляет нас и посылает нам свою звезду, свой луч надежды и поддержки. Кто же эти звезды, которые ведут нас по жизни?
1. Это, конечно же, слово Бога. «И притом мы имеем вернейшее пророческое слово; и вы хорошо делаете, что обращаетесь к нему, как к светильнику, сияющему в темном месте, доколе не начнет рассветать день и не взойдет утренняя звезда в сердцах ваших» (2 Пет.1:19). Как бы темно не было у нас на душе, слово Бога всегда ободрит нас и дарует свет утренней звезды Иисуса в сердцах наших.
2. Кто еще эти звезды? Это также наши пастыри, наставники, братья и сестры в церкви. Нужно признать, что Бог работает в наших жизнях также и через других людей. Например, пару лет назад, когда я болел и чувствовал себя ужасно, Господь чудом привел моих пастырей из Турции и сильно утешал меня. На самом деле, есть много людей, которые как эти волхвы ищут Иисуса и очень нуждаются в пастырях, которые ответят на их вопросы («Где родившейся царь иудейский?», «Где мне найти смысл жизни?», «Где мне найти истинную любовь?»). Вы знаете ответ на эти вопросы? Тогда вы можете стать пастырями для таких ищущих людей! Бог обещает, что: «разумные будут сиять, как светила на тверди, и обратившие многих к правде – как звезды, вовеки, навсегда». Пусть Бог поможет нам сиять как звезды и направлять других к Иисусу.
3. Главное, здесь понимать – что Бог все это делает. С нами могут происходить какие-то события, мы можем встречать людей, но за всем этим стоит Бог, Который любит нас, Который всегда с нами, и Который проведет нас до конца, до встречи с Иисусом в вечности.
Взгляните на стих 11: «и, войдя в дом, увидели Младенца с Мариею, Матерью Его, и, пав, поклонились Ему; и, открыв сокровища свои, принесли Ему дары: золото, ладан и смирну». Старания волхвов увенчалось успехом. В конце концов, звезда привела их прямиком к дому Иосифа и Марии. Хотя Иисус был еще ребенком, а они, скорее всего, уже в летах, но они как юноши склонились перед Ним, признав Его величие и господство в своей жизни. Прежде чем принести дары они принести самих себя в жертву живую и благоугодную Богу.

Дары также имели важный пророческий смысл. Золото было царским атрибутом. И действительно Иисус родился, чтобы стать Царем. Но Он будет царствовать не силой, а любовью; и не с высоты трона, а с Креста. Ладан – это дар священнику. Священник, по-латински – понтифекс, что значит строитель мостов. И как истинный Первосвященник Иисус стал нас мостом между нами и Богом. Смирна – это дар тому, кто должен умереть. Иисус также пришел, чтобы умереть, умереть за наши грехи, умереть, чтоб дать нам жизнь и свободу от греха.

Звезда Иисуса горит для нас и сегодня, но вопрос в том готовы ли мы пойти за ней, или так и останемся в своих делах и заботах. Сегодня мы увидели 4 группы людей и 4 реакции. Ирод, священники и народ, все они остались на месте и так и не узнали Иисуса. Но волхвы пошли до конца и испытали радость встречи с Иисусом.

В последнее время я все больше погряз в своей работе. Я опаздывал на собрания или вообще не приходил на них. Бог призвал меня пастырем, звездой, которая направляет других, но я не только не светил другим, но и сам, кажется, стал терять свет и почти не пребывал в слове Бога. Я думал, что закончится проект, и будет больше времени, но одни задачи сменялись другими, а время все не появлялось. Но через это слово я понял, что проблема не во времени, а моем отношении. Я в лучшем случае был как книжники и фарисеи, просто формально справлял ритуалы, делал видимость служения, но в реальности был занят чем-то другим. Я каюсь в своей лени и бездействии. Через волхвов я получил вдохновение снова следовать за Иисусом, пусть пока только катиться, пусть хотя бы ползти, но не стоять на месте. Волхвы тоже были не в лучших кондициях после Иерусалима, но когда они продолжали идти, Господь был с ними и снова укрепил и направил их. Я благодарю, что Бог Эммануил всегда со мной, и сейчас мне дает Свое слово, чтобы подняться и идти дальше. Я молюсь идти до конца и направлять других к Иисусу!

(п. Самурай)

ЗІРКИ, ЩО ВЕДУТЬ НАС У ЖИТТІ

Від Матвія 2:1-10

Ключові вірші 9,10

1. Коли і де народився Ісус? Розкажіть про час і про світ в яких народився Ісус.

2. Які люди прийшли до Єрусалиму і з якою метою? Що значать слова “народжений Цар Юдейський”? Що вони бачили на сході?

3. Як люди по-різному реагували, коли чули звістку про народження Ісуса Христа? (1 — цар Ірод; 2 — священики і книжники; 3 — ангели і пастухи; 4 — мудреці зі сходу) Яке відношення ця звістка має до мене?

4. Що з’явилось, коли мудреці вийшли від царя? Яку роль відігравала ця зірка? Як Бог використовує різних людей і засоби, щоб люди зустрілись з Ісусом Христом? Чому так важливо бути пастирем і допомогти іншим рости пастирями? (Мат.16:19; 2Кор.2-5)

5. Ким Ісус Христос є насправді? (Чис.24:17; 2Пет.1:19; Об.22:16; Мат.2:9) Як мудреці зраділи, коли побачили зірку? Яким є ваше життя в Ісусі Христі?

Даси Йому ймення Ісус

Від Матвія 1:18-25

Ключовий вірш 1:21 : “І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів”

У Клайва Льюїса є невелике есе, яке називається так: «Що нам робити з Ісусом Христом». Там він розповідає про муху, яка сидить на слоні і запитує: «А що мені робити з цим слоном?» Насправді правильне запитання, яке має задавати муха: «А що цей слон зробить зі мною?» Якось, коли обговорювали концепцію Євросоюзу, виникло запитання: «А що нам робити з Ісусом?» У своєму Євангелії ап. Матвій показує, що Ісус – це наш духовний цар. І питання не в тому, що нам робити з Ісусом, а в тому, що Цар Ісус робить із нами. Що ж Ісус робить із нами? Про це сьогодні розповідає нам Матвій.

Звернемося до віршів 18-19: «Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її». Якщо уважно читати ці вірші, то можна помітити одну невідповідність: спочатку написано, що Марія була заручена з Йосипом, тобто Йосип став її нареченим. І зразу ж Матвій називає Йосипа мужом Марії, а Марію – жоною Йосипа (24). Здається так, наче після заручин молоді уже вважаються мужем і жоною. Насправді, по єврейській традиції так і було. Заручені ще певний час – рік, два – не жили разом, але вважалися мужем і жоною. Не так давно в Україні ввели послугу: «Шлюб за добу» і дуже цим пишалися. Але тоді у євреїв до шлюбу ставилися значно серйозніше. Була лише послуга, якщо можна так сказати, «шлюб за рік». Те, з ким ти проживеш більшу частину життя, не можна віддавати на відкуп швидкоплинним почуттям. Тому була серйозна процедура заручин та випробовувальний термін, коли молоді мали довести серйозність своїх почуттів та рішень.

Подивимося на вірші 19-20, 24-25:

9 А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її.

20 Коли ж він те подумав, ось з’явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: “Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину твою, бо зачате в ній – то від Духа Святого”

24 Як прокинувся ж Йосип зі сну, то зробив, як звелів йому Ангол Господній, – і прийняв він дружину свою.

25 І не зав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому ймення Ісус».

Йосип було подумав, що Марія його зрадила. Коли тебе просто ігнорують, то це надзвичайно ранить. Коли ж тебе зраджують, людина відчуває, наче меч пройшов у її серце. Коли тобі зробили боляче, ти хочеш зробити боляче у відповідь. Але Йосип опанував свої почуття, зміг взяти себе в руки, і хотів розірвати заручини, але не зробити боляче Марії у відповідь. Однак уві сні Ангел від Господа прийшов до нього і попередив, що зачате в ній – від Духа Святого і сказав взяти Марію своєю дружиною. Йосип поступив, як звелів йому Ангел і прийняв Марію своєю дружиною. Йосип прийняв на себе сором Марії, тому що люди ще довго пам’ятали, в якому положення вона вийшла заміж (Ів.8:41). В цьому плані вчинок Йосипа нагадує нам вчинок Христа, Який взяв на Себе наш сором. Йосип забезпечив Ісусу положення у суспільстві. Звичайно, Ісус – це Божий Син. Але звичайні люди часто бачили в Ньому лише просту людину. Так ось, із байстрюка, Який народився поза шлюбом, завдяки вчинку Йосипа Ісус став сином Йосипа, сином теслі, сином нащадка Давида. Йосип і Марія – це приклад покори. Тричі Ангел являвся Йосипу – перший раз тут – коли йому було потрібно прийняти Марію, другий раз – коли піти в Єгипет, переховуючись від Ірода, і втретє – коли було потрібно повернутися. І тричі Йосип послухався. Це завдавало Йосипу чимало клопоту, його спокійне життя закінчилося, але той слухався і не скаржився. Йосип – це приклад справжнього чоловіка. Коли чоловік може справитися зі своїми емоціями, коли він готовий послухатися Бога, навіть коли це означає терпіти різні труднощі – то це справжній чоловік. За такого не страшно вийти заміж.

Про Марію написано в Лк.1:48: «що зглянувся Він на покору Своєї раби». Марія також покорилася Богу. Її спокійне життя також закінчилося. Вона мала народити дитину у хліву, поневірятися на чужині в Єгипті, бачити смерть на хресті свого сина. Але Марія послухалася Бога. Йосип та Марія – двоє простих людей, які покорилися Богу, і Бог дорогоцінно використав цю сім’ю щоб через неї привести у цей світ Спасителя Ісуса.

Вагітність Марії від Святого Духа – це велике чудо. Матвій не пояснює, як це сталося, він пише просто: «виявилося» (18). Раз Матвій не пояснює, як це могло статися, і ми не будемо намагатися. Але звернемо увагу на інше – чому Ісус мав народитися таким чином, а не через звичайні подружні стосунки? Прочитаємо вірш 21: «І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів». Ісус мав народитися саме таким чином, щоб стати нашим Спасителем. Через гріх Адама у світ увійшла смерть. Тобто не лише сам Адам став смертним, але і все його нащадки. Усім нащадкам Адам передав заражену гріхом кров. Грішний Адам народив грішних нащадків, які у свою чергу народили грішних нащадків і так далі. Через гріх усі помирають. Це було порочне коло смерті. Але Ісус не народився від Адама. Ісус народився від Святого Духа. Тому Ісус перериває це порочне коло смерті. Ісус не вспадкував гріх Адама – Ісус народився безгрішним і прожив безгрішне життя. Саме тому Він міг понести на Собі гріх світу.

«… бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» (21б). Тут проходить фронт, на якому вирішується доля людей – чи готові вони прийняти Ісуса як Спасителя від їхніх гріхів. Часто люди в цілому не проти прийняти допомогу. Нам усім час від часу потрібна допомога. Але Бог пропонує людям дещо інше, ніж вони очікують. В цілому люди не проти прийняти матеріальну допомогу. Люди хочуть високі зарплати і гарні пенсії. Люди самотні, і їм потрібен той, з ким можна поговорити те що називається «по душам», хто може їх вислухати. Люди хворі різними болячками, і вони хочуть одужати. Люди хочуть миру у їх країні. Тому коли мова заходить про ці всі речі – про зарплати і пенсії, про медицину – люди проявляють жвавий інтерес. Люди надзвичайно активні в соціальних мережах, хоча ті не можуть дати справжнього спілкування, а лише створюють його ілюзію. Але коли мова заходить про спасіння від гріхів, вони втрачають інтерес, тому що не вважають що це їх стосується. Можливо, від гріхів потрібно спасати розбійників у в’язницях, але не їх – чесних громадян, які не зробили нічого поганого.

Часто навіть християни не усвідомлюють, з якої безодні гріха Бог їх спас, тому коли їх просять розповісти про Божу благодать у їх житті, не знаходять чого сказати. Чи не тому наші зібрання часто видаються такими безсилими, що ми не говоримо про те, що Ісус спасає від гріхів? Коли ми хворіємо, то йдемо до відповідних лікарів, і волею-неволею, нам, щоб одужати, приходиться розбиралися у своїх хворобах і боротися з ними. Коли боліють зуби, потрібні 3 лікарі: стоматолог-терапевт, стоматолог-хірург та ортопед. Ми платимо гроші і налаштовуємося терпіти біль заради одужання. Коли хворіє шлунок, потрібно іти до гастроентеролога, і також часто проходили неприємні процедури, як то ковтання зонда чи дуоденальне зондування. Ми сідаємо на дієту, обмежуючи себе в тому, що любимо. Але що робити коли нас мучать гріхи? Нам потрібно йти з ними до нашого духовного лікаря Ісуса, тому що лише Він один може спасти від них.

Недавно на катехезі в Чт. ми говорили про етапи спасіння – відкуплення та освячення. Відкуплення – це юридичне проголошення нас невинними перед Богом завдяки нашій вірі в Ісуса Христа. Це одностороння Божа благодать, тому що Бог вибирає нас, приходить до нас і дає нам віру. Але далі починається етап освячення – це коли Бог починає діагностувати та лікувати наші гріхи. Це тривала і складна процедура, і вона вимагає нашої участі. Якщо лікар прописав мені дієту, а я її не дотримуюсь, тому що не хочу нічого змінювати у своєму житті, лікування не принесе користі, і я буду страждати від хвороб шлунку до кінця життя.

У 1723 р. американський пастор Джонатан Едвардс у своєму щоденнику написав:   «Вирішую робити все залежне від мене для створення, збереження, зміцнення та підтримання миру… Вирішую кожну ніч перед сном перевіряти, у чому я був недбалий, які гріхи скоїв, у чому я поступився своїми принципами; те ж саме робити в кінці кожного тижня, місяця та року». Таких рішень у нього є 70. Коли я читаю їх, то бачу, наскільки серйозно ця людина боролася зі своїми гріхами, тому що знала, що Христос прийшов щоб спасти грішників.

Тому тут ми маємо зупинитися і задати собі запитання: «Чи знаю я свої духовні хвороби так же добре, як фізичні? Чи дотримуюсь я процесу лікування, прописаного Господом? Чи покладаюсь на «авось» – що вони пройдуть самі собою?» Серйозні хвороби – а проблема гріха є серйозною – не проходять самі собою. Вони вимагають довгого і копіткого лікування. Давайте пам’ятати, що Ісус прийшов спасти грішників.

Є така гарна американська народна пісня: «Грішнику, підготуйся, до своєї смерті» (“Sinner you better get ready”). Але ось питання: «Як же грішнику приготуватися до своєї смерті?» І правильна відповідь тут лише одна: нам потрібен Ісус, Який спасає людей від їхніх гріхів.

Ап. Матвій наводить нам ще одне ім’я Ісуса. Прочитаємо вірші 22-23: «А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає: “Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення “Еммануїл”, що в перекладі є: З нами Бог”». Матвій, який написав це Євангеліє, був збирачем податків для Римлян. Євреї ненавиділи його, тому що він зрадив свій народ. Римляни також зневажали його, він був потрібен їм лише поки приносив гроші, а потім були готові викинути його на смітник, як відпрацьований матеріал. Матвій відчував, що нікому у цьому світі не потрібен. Якщо він помре, то хтось полегшено зітхне, кажучи, що у світі на одного негідника стало менше. Ніхто не дружив з ним, він був дуже самотнім. Людина – це соціальна істота, вона дуже болісно переносить самотність. Зараз люди намагаються бути активними в соціальних мережах, але соціальні мережі дають лише ілюзію спілкування. Людям немає з ким поговорити, як то кажуть «по душам». Їх спілкування дуже поверхневе. Коли двоє людей шепчуться з серйозним виглядом обличчя, вони не відкривають одне одному свої глибокі секрети, а скоріше за все розповідають дешеві плітки про когось іншого.

Так ось, якось до такого самотнього і нещасного Матвія прийшов Ісус і запросив стати Його учнем. Він справив на Матвія таке враження, що той залишив прибутковий бізнес і послідував за Ним. Ісус став Спасителем Матвія. Ісус став його другом. Матвій більше не відчував себе самотнім, тому що з ним був Ісус. Коли з нами Ісус, ми не самотні. Коли з нами Ісус, ми відчуваємо себе потрібними і важливими.  

Подивіться ще раз на вірш 23: «“Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення “Еммануїл”, що в перекладі є: З нами Бог”». Еммануїл – це єврейське слово. Але Матвій зразу ж додає його переклад: «З нами Бог». Матвій хоче, щоб значення цього імені взнав кожен. Він привертає нашу увагу до цього імені. У Христі кожен знаходить те, що йому дійсно потрібно: спасіння і справжні стосунки. Серед нас багато інтровертів, від який часто не почуєш і слова. Але навіть інтровертам потрібні справжні друзі. І як добре, що ми завжди можемо прийти до Ісуса і сказати Йому: “Ісус – я втомився і заплутався у житті. Дружина/чоловік мене не розуміє. Я такий радий що Ти завжди можеш вислухати мене”.

Сьогодні ми дізналися про те, що Ісус – наш духовний Цар і що Він робить для нас. Він спас нас від гріхів. Він прийшов до нас, щоб лікувати наші духовні рани. Він прийшов, щоб бути нашим другом.

(п. Яків)

Даси Йому ймення Ісус

Від Матвія 1:18-25

Ключовий вірш 21

1. Як сталося народження Ісуса Христа? В яких відносинах були Марія й Йосип? Розкажіть про тогочасні традиції весілля в Ізраїлі?

2. Що значить, що Марія мала в утробі від Духа Святого? Що, взнавши про це, Йосип планував зробити з Марією? Але що наказав Ангол Господній зробити Йосипові?

3. Як Бог використав Йосипа та Марію для народження Ісуса? Подумайте про їхні риси, що Бог використовував в Божій історії?

4. В родоводі Ісуса Христа Бог особливим чином використовував 5 жінок для втілення Царя Ісуса. Хто вони і які особливі якості вони мали? (1:3,5,6,18)

5. Яке значення імен Ісуса? 1) Ісус (1:1,18,21,25); 2) Христос (1:1,18,20); 3) Еммануїл (1:23); 4) Син Бога (16:16)

6. Поділіться своїм особистим досвідом, якого Ісуса ви зустріли?

РОДОВІД ВІД ДАВИДА ДО ХРИСТА

Від Матвія 1:6-17

Ключовий вірш 16 : “А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос”

Сьогодні ми розглянемо заключну частину родоводу Ісуса Христа: від царя Давида і аж до народження Спасителя. Комусь може видатись, що ми аж занадто багато часу приділяємо цьому родоводу. Нам хочеться якмога швидше увійти в Новий Заповіт і побачити, що ж там, а не топтатись на одному місці. Тим не менше, як ми казали минулого разу цей родовід має дуже важливе значення. Він є містком між Старим та Новим заповітом. Він вказує на те, як саме прихід Спасителя світу був приготовлений в стародавній історії. Він відриває нам Божу історію. Кінець кінцем, цей родовід відкриває нам Христа, як головну мету, найбільшу цінність і втілення найзаповітніших очікувань усієї історії Божого народу і всього людства. Цей родовід — це промінь прожектора, який вказує нам на Ісуса і каже: Він — Син Божий і Син Людський, Він — Месія Христос, Він — Цар і Спаситель світу і ось вам усі докази.

Щоб побачити Ісуса в цьому промені, в минулих “серіях” ми зробили загальний огляд Божої історії від творення і до Спасителя, а також розглянули, чому Матвій називає Ісуса Христом, сином Давидовим і сином Авраамовим. Потім ми трішки наблизили картинку і більш детально розглянули історію від Авраама до Давида. Там ми бачили патріархів: Авраама, Ісака та Якова і те, як Бог виховував і проводив історію кожного з них. Бачили там деяких жінок, про яких хтось інший постався би швидше забути і не згадувати. Але Матвій спеціально виводить їх на передній план, щоб за дивними і незрозумілими подіями ми могли побачити дію Божої благодаті і Божого провидіння, приклади віри і вірності. З царя Давида починається нова історія, але її творить той самий вірний Бог. Тож нехай зараз Господь проведе нас через Свою історію викуплення від Давида до Христа і дасть кожному з нас зустрітись з Спасителем світу. Амінь.

Подивіться вірш 6: “А Єссей породив царя Давида, Давид же породив Соломона від Урієвої”.

Тут в 6ому вірші царем Давидом закінчується перша частину родоводу Христа, яку Матвій вміщає в 14 поколінь від Авраама до Давида. Це приблизно 1000 років історії Ізраїлю. Після Давида родовід Христа розділяється на дві гілки. Як ви, напевне, знаєте в Євангелії від Луки 3ій розділ також наводиться родовід Христа. Однак в Матвія він йде від Давида до Соломона, а в Луки від Давида до Натана, старшого брата Соломона. Матвій показує історію престолонаслідування. Лука — генетичну історію. Родовід у викладенні від Матвія закінчується Йосипом, прийомним батьком Ісуса. Родовід у викладенні від Луки також приводить до Йосипа, одна важається, що це історія Марії, матері Ісуса. Ці дві гілки, які йдуть паралельно, але з’єднуються в Христі, який став нащадком Давида по плоті і нащадком Давидового престолу в Єрусалимі. Ми будемо рухатись вздовж лінії царів, від Соломона і далі.

Отже, друга частина 6го вірша відкриває нам другу частину родоводу Ісуса Христа, ще 14 поколінь від Соломона до Йоякима. Кожне з імен в цьому списку — ім’я людини, яка сиділа на престолі в Єрусалимі і правила Божим народом. Але подивіться, як саме Матвій починає цю епоху царів: “Давид же породив Соломона від Урієвої”.

Матвій міг вказати на те, що Соломон — нащадок Давида і по праву зайняв його престол різними способами. Наприклад: “Давид породив Соломона” і все. Або, якщо вже він взявся згадувати жінок в родоводі, то “Давид породив Соломона від Вірсавії”. Але Матвій говорить не так. Він спеціально згадує Урію хіттеянина, щоб разом з Урією читачі згадали і те, як саме Давид вчинив з ним. Щоб вони згадали, як їх легендарний цар скористався своїм царським положенням і відсутністю свого вірного воїна, щоб звабити його дружину, Вірсавію. Коли виявилось, що Вірсавія вагітна, він викликав Урію додому, надіючись що той піде до жінки, і всі будуть думати, що дитина від законного чоловіка, а гріх царя не випливе назовні. Але, коли Урія виявився на стільки вірним, що вирішив спати в наметі біля палацу, замість того, щоб йти до теплого ліжка, тому що всі його побратими на війні сплять в наметах, тоді Давид відіслав до війська таємний наказ, з інструкцією, як вбити вірного вояка руками ворогів.

Це був ганебний вчинок, але Матвій не тільки не приховує його, а навпаки нагадує своїм читачам. Чому? Я думаю, для того, щоб показати нам вірного Бога, який виявляє рясну благодать там, де збільшився гріх (Рим.5:20).

Пам’ятаєте, коли ми розбирали вірш 1 і титул Ісуса, сина Давидового, то говорили про те, що царство Давида мало не тільки унікальне історичне, але також і духовне значення. Саме з Давидом Бог укладає заповіт царства: “Коли виповняться твої дні, і ти ляжеш із своїми батьками, то Я поставлю по тобі насіння твоє, що вийде з утроби твоєї, і зміцню його царство. Він збудує дім для Ймення Мого, а Я зміцню престола його царства навіки. Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина” (2Сам.7:12-14).

Царство Давида не просто одне з багатьох царств цього світу. Це тінь Божого Царства. Саме за Давида Ізраїль розширює свої границі і займає всю землю, яку обіцяв Бог. Давид захоплює Єрусалим і переносить туди свою столицю. Місто стає постійним місцем розташування Божого ковчегу заповіту, а пізніше і храму. Саме за часів Давида, вперше з часів виходу, Бог дає Ізраїлю мир від усіх сусідів, як вказівник на той остаточний і повний “шалом”, який наступить в Божому Царстві. Престол посідає цар, який виконує Божі бажання і якого Бог називає Своїм сином. Цей престол — не просто гарний і дорогий стілець, це вказівник на Божий престол і Його праведне правління. Тому, коли Соломон сходить на престол, в 1Пар.29:23 говориться: “І сів Соломон на Господньому троні за царя на місці свого батька Давида”. Цар не просто править своїм народом, він виступає посередником заповіту між народом і Богом. Він помазаний оливою радості, так само, як пізніше істинний Посередник, Христос буде помазаний Духом Святим і отримає усю владу на небі і на землі, як ми згадуємо кожного тижня в кінці Богослужіння.

Заповіт царства — 2Самуїла 7ий розділ. Гріх Давида — 2Самуїла 11ий розділ. Бог явив Давиду Свою благодать, Давид переповнений вдячністю, пише псалом, радіє. Проходить кілька років — Давид впадає в страшний ганебний гріх. Чи зруйнувало це Божий задум? Чи виявився цей гріх більший за Божу благодать? Чи помилка Давида зашкодила Богу виконати Свою обітницю? — Ні! Ні! І ще раз ні! Божа благодать більша за наші гріхи! — Що це? — чи це не те саме, що говорить нам і Євангельська звістка? — так, Амінь! Родовід Христа показує нам Бога, який сильніший за наші гріхи, немочі і помилки. Він виконує Свій задум і обіцянки і  ми можемо бути впевнені в Ньому.

І коли ми рушимо далі вздовж лінії царів, ми побачимо, що ситуація не ставала краще. Навпаки, все гірше і гірше, темніше і темніше, аж поки престол ізраїльських царів не спорожнів назавжди, щоб престол Господній посів свого часу посів син Давидів, Ісус Христос.

Подивіться вірш 7: “Соломон же породив Ровоама, а Ровоам породив Авію, а Авія породив Асафа”.

Соломон був гарним царем і мудрою людиною. Принаймні так гарно він почав. Однак в якийсь момент мудрість його зрадила, він почав одружуватись з іноземними жінками, завів собі гарем на 700 дружин і 300 наложниць, а потім разом з ними почав поклонятися ідолам. Через це гнів Божий запалав на Соломона. Заради Давида Бог відклав покарання на деякий час. Але після смерті Соломона за днів Ровоама царство Давида розділилось на Ізраїль та Юдею і вже ніколи не з’єдналось. Лише два племені: Юдине та Веніямінове залишились під владою царя Єрусалиму.

Але, не дивлячись на гріхи Соломона та Ровоама, Божа історія йде далі. Перед нами виринають все нові і нові імена. Ми легко впізнаємо їх, якщо читали книги царів та хронік. Деякі з цих царів — гарні правителі, такі як Єзекія чи Йосія, який зацарював, коли йому було лише 8 років. Під час ремонту в храмі Йосія знайшов Біблію. З того часу Боже слово стало його керівництвом для життя. Він винищив ідольські жертовники та дубрави з Ізраїлю, відновив святкування Пасхи та свят, що Господь заповів. Бог благословив Йосію і його царювання.

Але поруч з Йосією ми бачимо Манасію. Якщо від Йосії ми можемо навчитися послуху Божому слову, то чого ми можемо навчитися від Манасії? Він не просто був ідолопоклонником. Він понаставляв жертівників Ваалові, і зробив Астарту, і вклонявся всім небесним світилам та служив їм. Він приніс в жертву ідолам свого сина спаливши його на вогні (2Цар.21). Він пролив багато невинної крові, ввів в гріх свій народ і ніколи не покаявся. Бог прокляв Манасію.

Останнім з царів на престолі в Єрусалимі був Єхонія. Його батько, Йояким також був злим царем. Йояким та Єхонія царювали в часи Єремії. Через Єремію Бог проголосив суд над ними. Що зробив Йояким у відповідь на Боже слово? Він покликав секретаря, щоб той читав йому пророцтво Єремії. І коли секретар прочитував кілька віршів, Йояким відрізав ці рядки від сувою і просто кидав їх у вогонь. Він знехтував Божим словом і Бог прокляв його: “Тому так говорить Господь про Єгоякима, Юдиного царя: Не буде від нього сидячого на Давидовому троні, а його труп буде кинений на спекоту вдень та на холод вночі…”. (Єр.36:30)

Єхонія, його син царював всього три місяці і 10 днів. Після цього його відвели до Вавилону разом з синами, матір’ю і ще 10 тисячами полонених. Він вже ніколи не повернувся звідти. Жоден з його нащадків не став царем Єрусалиму. В Єхонії було багато синів, але в Єр.22:30 про нього говориться так: “Так говорить Господь: Запишіть людину оцю самітною, мужем, якому не буде щаститись у днях його, бо нікому з насіння його не пощаститься сидіти на троні Давидовім та панувати ще в Юді!”

З Єхонії починається третя частина родоводу, останні 14 поколінь. Подивіться вірші 12 і 13: “А по вавилонськім переселенні Єхонія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зоровавеля. Зоровавель же породив Авіюда, а Авіюд породив Еліякима, а Еліяким породив Азора”.

Цей заключний етап родоводу включає в себе дуже важливу подію, яка сталася з Божим народом — переселення у Вавилон. Десятки тисяч людей залишили свої домівки, наділи, які їхні предки отримали у спадок від Господа і переселились в чужу землю. Багато хто з цих людей осіли в тій землі і не повернулись до юдеї ні самі ні їхні діти. Але не усі. Були ті, хто через 70 років полону, коли видалася така можливість, зібрав речі і пішов в землю батьків, щоб відбудувати столицю Давида і зруйнований храм. Одним з таких людей був Зоровавель (народжений у Вавилоні), якого цар Кір назначив правителем Юдеї. Його ім’я ми знаходимо у книгах Ездри та Неємії, Огія та Захарії. Це ім’я важливе для нас тому що він — той, хто повернувся до обіцяної землі, щоб через 500 років збулося слово пророка і Цар світу народився не у Вавилоні, а у Вифлеємі.

Зоровавель — останнє ім’я з родоводу Христа, яке ми можемо знайти у Старому Заповіті. Усі ті, хто названий після нього відносяться до періоду мовчання. 400 років між Старим і Новим заповітами, коли Бог не звертався до Свого народу в слові. Часу, в який Божа історія творилася в тиші. Ми не знаємо ким були Авіод чи Азор і чим вони займалися. Але Йосип — прийомний батько Ісуса був теслею. В доіндустріальну епоху зазвичай син займався тим же, чим займався батько і від нього переймав професію і секрети майстерності. А значить в якийсь момент цієї історії хтось в родоводі почав працювати з деревом і навчив свого сина. Нащадок царського роду тепер жив невідомий для світу, заробляв собі на хліб як і усі інші люди. Але те, чого не бачили люди, бачив Бог, який пам’ятав Свою обітницю. До кого ж приводить нас цей родовід? Хто стає його вершиною, вінцем і виповненням?

Подивіться вірші 16,17: “А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос. А всіх поколінь від Авраама аж до Давида чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа поколінь чотирнадцять”.

Цей родовід приводить нас до Ісуса званого Христом, сина Марії і названого сина Йосипа, законного спадкоємця Давида, того, хто посяде Господнього престола і в кінці цього Євангелія скаже: “дана Мені усяка влада на небі й на землі” (Мат.28:20). Цей родовід приводить нас до Того, чиє ім’я Ісус, “Господь спасає”, бо Він спасе людей Своїх від їхніх гріхів.

В цьому родоводі ми бачимо різних людей. Тут є пастухи овець, кочівники, як Авраам, Ісак та Яків. Тут є славні царі, такі як Давид і Соломон. Тут є і звичайні робітники, такі як Йосип, чоловік Марії. Тут є чоловіки і жінки. Тут є люди, чиїй вірі нам варто повчитися. І тут є страшні грішники яких Бог прокляв вічним прокляттям. Тут є євреї і язичники. Важко уявити які ще люди не відмітилися в цьому родоводі.  Але завдяки цьому, дивлячись на цей родовід ми розуміємо, що Син Божий прийшов не до якихось досконалих надлюдей, і навіть не одних лише євреїв. Він не належав до якоїсь особливої раси чи таємничого ордену. Він став одним із нас, таким як ми, щоб стати нашим Спасителем. Спасителем для чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчаток, для правителів і трудящих. Він прийшов щоб стати Спасителем для грішників, для нас.

Що ще ми бачимо в цьому родоводі, в цих 42х іменах? Ми бачимо Бога, який могутньо діє і творить Свою історію. Від Авраама до Давида з одного старого чоловіка з’являється новий народ, на мапі виникає нова держава, зароджується царська династія. Від Давида до Христа династія занепадає, держава зникає. На фоні, для того, щоб ця історія була здійснена і Божий задум виконався, піднімаються нові імперії і народи зникають з лиця землі. І це не просто якийсь випадковий перебіг подій. Це просто Бог творить Свою історію. Це просто Бог являє Своє Царство. Уся ця історія має напрямок: вона вся зводиться до Христа. Вона вся вказує на Христа. Він — очікуваний Цар. Він джерело Божого благословення для усіх народів. Він — син Давидів, син Авраамів. Він — Христос, Спаситель.

Божа історія — це Божа історія. В ній задіяні люди, але її творець — сам Бог. Але тепер у мене є питання до вас: якщо Божа історія, це історія Божого Царства, чи закінчилася ця історія з народженням Ісуса? Чи завершив Бог Свій труд і спочив? Чи Царство Боже вже виявилось нам у всій красі і повноті? — ні. Добре, а чи продовжується ця історія зараз? — так. Отже, якщо зараз навколо мене Бог продовжує здійснювати Свою історію через людей, тоді яке питання ми маємо задати? Я думаю, це питання: “що саме Бог робить?”, а також “яке моє місце в Божій історії?”. Знаючи відповіді на ці питання, ми будемо знати, що нам робити в кожний момент і в кожній ситуації свого життя. Коли перед нами розкривається Божа історія, Його задум, все стає на свої місця. І відповіді на ці питання дає нам Євангелія. Тому я молюся, щоб Господь помилував кожного з нас і допоміг нам через вивчення цієї книги бачити Бога, який діє в історії, який являє Своє Царство через Сина, Ісуса Христа. І також, щоб помилував кожного з нас знайти себе в цьому Божому задумі. Нехай Господь відкриє нам величність цього спасіння і цього Спасителя і дасть нам Свою благодать.

(п. Йонатан)

РОДОВІД ВІД ДАВИДА ДО ХРИСТА

Від Матфія 1:6б-16

Ключовий вірш 6б

1. Кого народив Давид і від кого? Чому вона представлена як “Урієва”? (2Сам.11:1-27)

2. Що цей факт говорить про Божу викупну історію?

3. Яка історія Ізраїлю відкривається нам в родоводі Христа, сина Авраамового, сина Давидового? Яка Божа воля виявилась в такій історії?

4. Хто народив Йосипа, чоловіка Марії, від якої народився Ісус? Про що це нам говорить?

5. Що значить ім’я “Ісус” і слово “Христос”?

6. Яка різниця між родоводами від Матвія та від Луки? (Лук.3:24-38)

Родовід від Авраама до Давида

Від Матфія 1:2-6а

Ключовий вірш 1:2а : “Авраам породив Ісака…”

У всього є своя історія. У кожного з вас є Своя історія. У міста Києва також є своя історія. І у Божого спасіння є своя історія. У цій історії були свої етапи. У своєму Євангелії Матфій виділяє 3 таких етапи. Сьогодні ми розглянемо перший із них – від Авраама до Давида. Він включає цілих чотирнадцять родів – чотирнадцять сімей, яких Бог так чи інакше задіяв у Своїй викупній історії. Життя деяких з цих людей описані досить детально – наприклад Авраама, Ісака та Якова. Про життя інших ми знаємо досить небагато – як то про Фареса, Есрома чи Арама. Але кожен з них важливий, тому що був задіяний Богом у самій великій справі усіх часів і народів – спасінні людства. За кожним з цих імен стоїть життя, наповнене стражданнями і радостями, духовними підйомами і падіннями. За кожним з них стоїть своя історія. Історія – це Божа наука. Кажуть, найважливіша після теології. У цій історії також відбувались свої кровопролитні битви, які проходили, як правило, у людських серцях.

Звичайно, нам, українцям, не так просто читати на перший погляд нудний родовід із 14 імен. Читаючи цей перелік імен, ми підсвідомо воліємо, щоб він якнайшвидше закінчився, і хочемо нарешті почути різдвяну звістку про народження Ісуса, яку принесли ангели. Або ж у нас виникає бажання натомість вивчити життя якихось інших видатних людей, наприклад 14 видатних українців – Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка, звичайно, та інших. Але якщо ми пропустимо цей родовід, то втратимо те важливе, що хотів передати нам Матфій. Щоб проникнути у глибину цього слова нам потрібно зрозуміти, як мислили євреї. У нашій культурі ми говоримо про рідню відірвано від нас самих. Є я, а є моя рідня. Це – різні речі. Євреї ж оцінювали людину по тому, з якого вона роду, хто її батьки, предки, родичі. Цей родовід був частиною людини. З цим можна посперечатися, але у євреїв було так. Для єврея відкрити свій родовід – це як відкрити своє серце. І ап. Матфій, який писав це євангеліє для Євреїв, звертається на зрозумілій для них мові. Цей родовід показує, що з самого початку Ісус є відкритим для кожного. Ісус одразу говорить навіть випадковому гостю Біблії найсокровенніші речі – Свій родовід.

У одному джерелі (http://credo.pro/) автор наводить такий приклад: уявіть, що ви зустрічаєте малознайому людину і вона в ненав’язливій формі ділиться найпотаємнішим: «Мій дідусь віддав до гарема свою дружину, мою бабку, і намагався вбити свого сина (Авраам). А інший дідусь обманув батька і брата, а потім утікав від свекра. Взагалі він був дуже хитрий і брехливий (Яків). А ще один переспав із моєю бабкою, вважаючи, що вона повія. Вона зачала дитя від діда, і це її врятувало від каменування (Юда і Тамар). А ще один зґвалтував свою майбутню дружину, теж мою бабку, та вбив її тодішнього чоловіка, до того ж дуже підступно і підло (Давид і Вірсавія)». І це тільки початок історії! Чи є в нашому оточенні людина, яка щира з нами настільки і з якою ми можемо бути настільки щирими? Ці визнання Ісуса збуджують у нас вдячність та щирість у відповідь. Частину цих історій ми розглянемо сьогодні.

Подивіться на вірш 2: «Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова…» Авраама, Ісак та Яків – це патріархи віри. Через Авраама Бог дав початок вибраному Божому народу. Авраам любив Бога понад усе, і Бог не соромився називати Себе Богом Авраама. Ісак – це миротворець. Через Якова Бог поставив 12 колін. Ісус Христос до навіки засуджених: «Буде плач там і скрегіт зубів, як побачите ви Авраама, та Ісака та Якова, та пророків усіх в Царстві Божім, себе ж вигнаних геть…» (Лк.13:28). Постаті Авраама, Ісака та Якова дуже відомі – навіть грішники, які підуть у пекло, зможуть розгледіти їх у Царстві Божім!

Серед 12 синів Якова особливим чином виділяється Йосип, якого брати продали у Єгипетське рабство. Йосип не лише зумів вижити там, але і став другою людиною після фараона у могутньому на той час Єгипті. Бог використав Йосипа щоб спасти Єврейський народ від голоду, привівши у Єгипетську землю. У цій землі невеликий на той  час народ – усього кілька десятків людей, примножився до 2 мільйонів. Йосип прожив гарне життя, його називають тінню Ісуса Христа. Але в родовід Христа включений не він, а його старший брат Юда (2-3). Подивіться на вірші 2б-3а: «… а Яків породив Юду й братів його. Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари». Саме Юда запропонував продати Йосипа, свого брата, у рабство. Дуже дивно, що такий негідник став одним із предків Ісуса Христа. Після цього життя Юди, як то кажуть, пішло по похилій (Бут.38). Він відійшов від своїх братів і став жити серед Хананеїв, імовірно тому що його брати були свідками того, як Юда продав у рабство свого брата, і Юда не міг простити сам себе за цей гріх. Він мав жити з ним до кінця життя. Там, у ханаанській землі, Юда одружився, і у нього народилося 3 сини – Ер, Онан і Шела. Здавалося, життя налагоджувалося. Для свого першого сина Юда взяв дружину – Тамару, саме її ім’я згадується у 3-ому вірші. Але Ер згодом помер. По законам того часу, Тамара стала дружиною другого Юдиного сина – Онана. Але і той згодом помер. Біблія вказує навіть причину смерті цих юнаків – вони були невгодні перед Богом. Сам не маючи правильних стосунків з Богом, Юда не зміг і виховати своїх дітей. Згодом померла і Юдина жінка. Здавалося, на Юдин дім накладене якесь прокляття. Юда не видав Тамару заміж за свого третього сина. а відіслав її до дому свого батька. Скоріше за все Юда боявся, що помре і його третій син.

З часом третій син Юди, Шела, виріс, але Тамару не віддали за нього заміж. І Юда не збирався цього робити. У той час жінка практично не мала ніяких прав. Вона ніяк не могла за себе постояти. З іншої сторони, живучи в домі свого батька, Тамара відчувала себе зрадженою, самотньою і нікому не потрібною. У неї не було чоловіка, не було сім’ї і не було дітей. І тоді Тамара прийняла рішення продовжити рід Юди. Вона перевділася повією і сіла на тому місті, повз яке проходив її свекор Юда. Юра пішов і переспав з нею, не знаючи, що це – його невістка. Тут ми бачимо, що Юда опустився на саме дно. Тамара завагітніла, і народила двох синів – Фареса та Зару. Пізніше Юда, завдяки Йосипу, розкаявся і змінився. Колись він продав свого брата у рабство, тепер був готовий уже за іншого брата сам піти у рабство. Бог прийняв віру Юди і включив його до Своєї викупної історії. Звичайно, ми не знаємо, чи знала Тамара на той час про Божу викупну історію, і що рід Юди має продовжити її. Скоріше за все ні. Але вона була вірною. Рід Юди не був дуже добрий в цілому, і не був добрий в ставленні до неї. Фактично Юда підманув її, прогнавши до дому її батька. Але Тамара лишилася вірною його сім’ї. Біблія ніде не засуджує її поступку. Вона вчинила так не через хіть, а через свою вірність. Бог високо оцінив її вірність і включив її до Своєї викупної історії.

Подивіться на вірш 5а: «Салмон же породив Вооза від Рахави». Ми перенесемося через кілька поколінь вперед від Юди до того часу, коли Ізраїльтяни стояли на границі обіцяної Богом землі – Ханаану, і готувалися до її завоювання (Ісус Навин 2). Головнокомандувач Ісус Навин послав двох шпигунів, які в Біблії люб’язно названі таємними відвідувачами, щоб отримати розвідінформацію про ворога. Ці двоє шпигунів зупинилися в домі однієї блудниці, яку звали Рахав. Саме її ім’я ми зустрічаємо у 5-ому вірші. Зупинитися в домі блудниці можливо це була не краща стратегія для шпигунів. Їх місцеперебування скоро було викрите, і місцевий цар послав за ними своїх бойовиків. Але Рахав сховала шпигунів і не видала їх. Потім, коли бойовики пішли, вона розповіла цим двом людям про причину свого вчинку. Вона знала, що Господь дав цей край Своєму народові. Вона знала про те, що Господь провів свій народ через Червоне море. І вона знала ще про деякі перемоги, які Бог вчинив для Свого народу. Одним словом вона вірила, що Бог – це Творець і Управитель цього світу. Він благословляє того, хто кориться Йому, і карає хто стоїть у Нього на шляху. Ця жінка не мала багато інформації. Але навіть з того, що вона знала, у критичний момент свого життя вона прийняла рішення стояти на стороні Бога. Вона знала, що якщо цар дізнається про її вчинок, то її стратять. Але ще більше вона боялася стати на шляху Самого Бога. Її сповідь сильно зміцнила Ізраїльтян. Вони дізналися про те, що місцеві народи тремтять через страх перед Богом. Вони зміцнилися у вірі в те, що Господь віддав цю землю для них і що вони таки завоюють її.

Коли Ізраїльтяни брали місто Єрихон, Рахав повісила у себе на вікні червоного шнурка. Завдяки йому Рахав та її родина були збережені. Пізніше Рахав вийшла заміж за Салмона і стала частиною Божої історії. Кажуть, що можливо Салмон був одним із тих двох розвідників, яких послав Ісус Навин. У книзі Євр.11:31 написано: «Вірою блудниця Рахав не згинула з невірними, коли з миром прийняла вивідувачів». Євр.11 – це зал героїв віри, і Рахав причислена до них. Вона мала віру у Всемогутнього Бога. Завдяки цій вірі вона не згинула, більше того, вона стала джерелом благословіння для багатьох, тому що в її потомках народився Ісус Христос.

Подивіться на вірш 5б: «… а Вооз породив Йовіда від Рути». Третьою героїнею цього родоводу є Рут. Про неї відомо більше, ніж про перших двох жінок, про неї написана ціла книга у Старому Заповіті, яка так і названа – «книга Рут». Події у цій книзі мали місце у час Суддів. В цей час в Ізраїлі був і духовний, і фізичний голод. Одна юдейська сім’я – чоловіка звали Елімелех, жінку – Ноомі жили у Віфлеємі. Віфлеєм означає «дім хліба», але у той важкий час цей дім був порожнім. Спасаючись від голоду вони пішли у землю Моавітян. Але життя на чужині не склалося. Спочатку помер чоловік Ноомі. Двоє її синів взяли дружин, одну звали Орпа, іншу – Рут. Але згодом померли і обидва сини Ноомі. Так Ноомі лишилася сама з двома невістками. Через 10 років Ноомі почула, що Бог змилостився над Своїм народом і дав хліб, і вирішила повернутися у Віфлеєм. Вона запропонувала своїм невісткам повернутися додому і знайти собі чоловіків. Орпа так і зробила. Але Рут відмовилася. Вона сказала: «Народ твій буде мій народ, а Бог твій – мій Бог» (Рут 1:16). Тут добре видно, що за ці 10 років, що Рут жила з Ноомі, вона повірила в Бога Ізраїля і прийняла його своїм Богом. У Моаві були якісь свої боги. Але ніхто з них не міг зрівнятися з Богом Ізраїля. Рут вирішила піти з Ноомі в чужу для себе землю і чужий народ. Вона не знала, чи захоче там хто взяти в дружини Моавітянку. Вона довірила Богові Ізраїля своє життя. Як пізніше сказав Боаз, її чоловік, Рут прийшла «сховатися під Божими крилами» (Рут 2:12). Пізніше, Бог благословив Рут і дав їй гарного чоловіка Боаза і зробив її прабабусею царя Давида.

Таким чином у першому етапі викупної історії – від Авраама до Давида, ап. Матфій включив трьох жінок. Сам факт включення жінок до родоводу був чимось дуже незвичайним. У ті часи жінка – це була власність чоловіка, у неї не було права голосу, їх не включали у перепис. Більше того, Матфій міг включити до родоводу Ісуса, скажімо, поважну Сару – дружину Авраама, чи Ревеку – дружину Ісака, чи Лію – дружину Якова, яку вважають матір’ю Ізраїльського народу. Але Матфій включив Тамару, Рахав та Рут. Усі вони були язичницями, більше того, Рахав була повією, а вчинки Тамари викликають багато питань. Що ж Матфій хотів сказати через це?

По-перше, Божа викупна історія – це Його історія. Цю історію спланував і здійснив Сам Бога. Це не історія ідеальних чи достойних людей. Це Божа історія, це історія людей, яких Бог Сам побажав включити до неї. І кожен з цих людей включений туди виключно по Божій благодаті, а не по своїм заслугам. Коли наша сім’я розширяється – скажімо коли син одружується, ми хочемо щоб це була достойна дівчина. Але Бог включив до Своєї сім’ї брехунів, боягузів, зрадників, вбивць і повій. Сам Матфій, автор цього Євангелія, був митарем – це означає, що він був зрадником і злодюгою. Його ненавидів і власний народ, і Римляни, тому що зрадників усі ненавидять. Але Христос покликав Його слідувати за Собою і зробив одним із 12 учнів. Матфій добре зрозумів, що таке Божа благодать. Ми, християни, є також спадкоємцями Авраама по вірі, і нас Бог включив до Своєї сім’ї. Божа історія – це історія Його благодаті.

По-друге, Бог здійснює цю історію через людей. Усі ці 14 поколінь – дуже цінні, тому що Бог використав їх у Своїй історії. Через приклади деяких з них ми побачили, що все ж таки це були незвичайні люди. У критичні моменти свого життя вони приймали рішення залишатися на Божій стороні. Іншими словами, вони мали віру в Бога. І Бог щедро благословив їх віру. Віру добре видно і вона діє, коли людина знаходиться у критичній ситуації, коли вона має прийняти рішення, зробити виріб. Хай Господь допоможе Вам стояти на Його стороні у такий час!

Ми також бачимо, що Божа історія – це довга історія, яка включає 3 р. по 14 – усього 42 покоління (1:17). Великі справи не робляться за один день, чи навіть один рік. Бог ростив 42 покоління людей, перш ніж послати у наш світ Спасителя Ісуса. Зараз у нашій країні є величезний попит на зміни. Люди очікують змін – справедливих судів і реального осуду корупціонерів, гарних доріг, зрозумілих та прозорих законів. Але як виявилося ці зміни впираються у грішну людську природу – не лише у грішну природу народних депутатів і чиновників, але у грішну природу кожної окремої людини. А люди змінюються дуже повільно. У цей час нам варто запастися терпінням і почати зміни з себе.

За родоводом цього слова ми побачили не лише 14 імен. За цими іменами стоїть Бог, Який здійснює Свою викупну роботу. За ними ми побачили Христа, Який відкритий для нас. Матфій відкриває нам двері Євангелії. Він відкриває шлях до Христа, Божу благодать і Божу любов. Він запрошує нас увійти.

(п. Яків)

ІСУС ХРИСТОС, СИН ДАВИДІВ, СИН АВРААМІВ

Від Матвія 1:1

Ключовий вірш 1:1 : “Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового”

Останніх кілька років Господь благословив нас вивчати різні книги Біблії, Старого і Нового заповітів. Ми вивчали історичні книги, такі як Вихід та Повт. Закону. Ми вивчали апокаліптичну книгу — Об’явлення св. Івана, ми вивчали пророчі книги Єремії, Амоса, Аввакума та ін., ми вивчали послання: до Римлян, до Ефесян і ось закінчили до Колоссян. Усі ці книги були написані в різний час і різними людьми. Тисячі років розділяють їх. Однак, як ми могли вже не раз переконатися, усі вони мають дещо спільне: центральна фігура, до якої стосувались дослідження пророків, до якої відносились очікування Старого Заповіту і вчення Нового — одна і та сама. Це Господь Ісус Христос. Але жодна інша книга не розповідає нам про Ісуса Христа так багато, так досконально і так живо — як 4 Євангелії: від Матвія, Марка, Луки та Івана.

До вивчення Євангелій ми не поверталися вже кілька років, а першу книгу Нового Заповіту ми не вивчали вже 12 років. Для декого з тих, хто сидить в цьому залі, 12 років — це значить, ніколи раніше. Тому сьогодні ми починаємо вивчати Євангелію від Матвія. Це досить довга книга, думаю нам її вистачить до кінця цього року, а може й більше, так що нам потрібно запастися терпінням і підготуватися до довгої подорожі. Подорожі, в якій нас чекає так багато благословень, і саме головне — зустріч з Ісусом Христом, сином Давидовим, сином Авраамовим. Нехай Господь благословить зараз кожного з нас  і відкриється в Своєму слові. Амінь.

Перед тим, як приступити власне до вивчення Євангелії від Матвія, давайте розберемося, що це за книга? хто її автор? з якою метою і в якому контексті вона була написана? Відповісти на ці питання вкрай важливо, тільки тоді, коли ми знаємо це, ми зможемо задати правильні питання до тексту, знайти відповіді і зробити відповідні висновки і не звернути на манівці.

Стосовно авторства в нас не має жодних сумнівів. Автором цієї книги, як не дивно, є Матвій, один з 12ти учнів Ісуса Христа, свідок і очевидець Його життя, смерті і воскресіння. Немає жодного історичного документа, де хтось сумнівався би в тому, що ця книга — прямі слова учня Ісуса Христа. Вона без сумнівів і застережень була прийнята і східною і західною церквою, як оригінальний і автентичний документ гідний повної довіри. Тому, читаючи слова цієї книги ми можемо бути впевнені, що отримуємо не якісь легенди чи перекази про Ісуса, а достовірну інформацію з перших рук. Тим більше, судячи з часу написання цієї Євангелії, немало очевидців подій описаних в Євангелії все ще були живими. Так що будь хто, в кого виникали якісь питання, міг просто піти, спитати і отримати відповідь.

Євангеліє від Матвія глибоко вкорінене в текстах СЗ. Колишній митар звертається до своїх одноплемінників і часто цитує патріархів та пророків, показуючи на зв’язок між приходом Сина Божого і тим, що Бог обіцяв в Своєму слові. Він говорить про вічне Боже Царство і Царя-Христа. Ми бачимо це вже з самого першого вірша цієї книги. Тому, я думаю, дуже добре, що ми недавно вивчали історичні та пророчі книги СЗ — нам буде значно легше розуміти про що говорить Матвій та в якому контексті.

До якого ж літературного жанру відноситься ця книга? Відповісти на це питання складніше. Тому що для того, щоб описати Ісуса Христа євангелістам довелося винайти повністю новий жанр в літературі — Євангелію. Хоча Євангелія зосереджена на подіях пов’язаних з однією історичною особою — Ісусом Христом, ми не можемо віднести її до біографічних книг. Усі євангелісти вперто ігнорують більшу частину життя Христа, зосереджуючись лише останніх трьох роках Його служіння. Навіть не усі з них згадують Його чудесне народження.

Також це не історична література, бо автори не дуже намагаються прив’язати оповідання про Христа до якихось історичних маркерів. Царі, правителі, події цінні для будь якого історика, згадуються в євангеліях епізодично, тільки тому, що вони якимось чином стосувались життя Христа.

Євангелія — це не книга повчань, хоча тут наведено немало притч та настанов, до речі, в Євангелії від Матвія їх найбільше. Кінець кінцем, це також і не міфологія, хоча тут описано немало чудес до яких сучасний читач може поставитись скептично.

Що ж таке Євангелія? Слово “Євангеліє” перекладається з грецької, як “добра новина”. Найбільш поширені приклади “євангелій” і найближчі аналоги в грецькій літературі — це новини про перемогу на війні або проголошення нового царя. Наприклад, історики знайшли напис про інавгурацію нового імператора: “початок євангелії Цезаря Августа”. Царі і володарі посилали вісників, які проголошували новину яка з одного боку стосувалась певної історичної події, а з іншого — проголошувала новий порядок речей, нові обставини в яких усім тепер потрібно буде жити. І ось саме в такий спосіб, як Євангеліє, апостоли вирішили описати прихід, життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа.

Вони не намагаються комусь щось доводити чи сперечатись. Вони не ставлять собі на меті дати нам вчення про церкву, про таїнства,  про те як виховувати дітей чи про те, як ефективно виконувати міссію. Ми дізнаємося все це з Євангелій, але це не є метою авторів. Їхня мета — показати Бога, який звершує Свою історію спасіння в Ісусі Христі. Бога який діє, який оновлює Своє творіння, відбудовує зруйноване, дає життя мертвому. Якщо хочете, Євангеліє — це історія Божого спасіння. Те, що вони нам дають — не просто цікава інформація, це сила Божа, на спасіння кожному, хто вірує. І ми бачимо це з самого першого вірша цієї книги.

Подивіться вірш 1: “Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового”.

З чого Матвій починає свою книгу? — він починає з родоводу головного її героя. Родовід завжди займав дуже важливе місце в єврейській культурі. Кожен єврей, який поважав себе міг простежити свій родовід до Авраама, а може і до Адама. Коли деякі священики після вавилонського полону не змогли знайти своїх родових записів і довести своє походження від Аарона, вони були відсторонені від служіння. Родовід — це дуже важливо в Біблії.

Хто ж головний герой Матвія? Про кого говорить його Євангеліє? — воно все про Ісуса Христа. Ми ще маємо дізнатися, хто Він такий. Але перші читачі Матвія були в більш вигідному положенні, ніж ми. Вони з дитинства росли в оточенні вірних Божих обітниць. Вони жили в атмосфері очікування, що Господь от-от виконає найбільшу з них і дасть їм Спасителя. І вони знали, що ім’я — Ісус означає “Боже спасіння”. А Христос — це не прізвище, а сутність, те, ким Він є: грецькою Христос, єврейською Мессія, українською Помазаний. Вічний цар, милостивий священик і пророк. Син Божий. Унікальна особистість, той Один єдиний, кого Бог поставив стати спасінням світу.

Звідки ж Він береться, цей Спаситель? Що за спасіння Він несе і чому Його чекали? Відповіді на ці питання ми бачимо з наступних титулів, які наводить Матвій. Він — Син Давидів, Син Авраамів. Син Давидів і Син Авраамів — це не просто посилання на генетичне походження Ісуса. Це, так само, як і слово “Христос” вказівник на певну духовну реальність, на роль яку Бог приготував Своєму Помазаному. Роль, яка глибоко вкорінена в історії Бога і пов’язана з іменами і Авраама і Давида. Але для того, щоб зрозуміти сутність і характер цього спасіння і цього Спасителя, щоб зрозуміти Його місце в Божій історії, нам доведеться перейти від першої книги НЗ до першої книги СЗ, до Буття. І почати значно раніше ніж був Авраам, з самого початку :).

Ми відкриваємо книгу Буття 1:1. Що ми читаємо там? — “На початку Бог створив Небо та землю”. І далі розділи 1 та 2 розповідають, як саме Він це робив. Бог творить світло, планети, зорі, воду та землю. Він наповнює їх життям. На кожному етапі Він оцінює справу Своїх рук і проголошує: це добре. І в самому кінці, коли Він поміщає в створений світ людину, Свій образ, того хто має являти своїм життям самого Бога, Він говорить: це дуже добре.

Нам усім добре знайома ця історія. Ми бачимо тут Бога, який творить Своє благословенне Царство посеред творіння. Благословенне не тому, що там є фрукти і не треба проливати піт заради харчування. Не тому, що нема хвороб і комарі не кусають. Благословенне, тому що це царство, де сам Бог є Цар і законодавець. Благословенне, тому що тут Адам і його дружина не належать самі собі, а душею і тілом належать своєму Господу. Територія Царства — починається тут, в Едені але має покрити усю землю. Народ цього Царства — людина, що трудиться під Божим велінням: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!” (Бут.1:28). І це веління є одночасно і благословенням для людини.

Але далі оповідання приводить нас до 3 розділу, книги Буття. Що відбувається в цьому розділі? — тут розгортається страшна трагедія, катастрофа вселенського масштабу. Адам і Єва повстають проти Божого благого правління і втрачають все, що мали. В їхні життя приходять страх і стид: “Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я і сховався”, каже Адам (Бут.3:10). В їхні життя приходять зруйновані стосунки: “жінка, що дав Ти її…”. В їхні життя приходять біль, хвороби і страждання. Земля, що приносила їм свій плід, тепер приносить тернину й осот. Тепер їх щоденний хліб — результат важкої праці на проклятій землі. Раніше вони жили під Божим благословенням, тепер же проти них направлений Божий гнів. Вони втрачають Рай і пізнають смерть: “Бо ти порох, і до пороху вернешся”, каже Адаму Бог.

Але посеред усього цього мороку, який наповнив життя Адама, який наповнює і наші життя так само, ми знаходимо промінь надії Бут.3:15 каже: “І Я (Бог) покладу ворожнечу між тобою (сатаною) й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту”. Це початок Євангелія. Бог обіцяє послати Спасителя, насінину, того самого нащадка жінки, який зітре голову сатані, зруйнує прокляття і поверне Боже Царство. Бог каже: Я це зроблю, Я це гарантую. Напевне, Адаму хотілося якось виправити ситуацію, щось зробити, але все що йому залишається — чекати, надіятися  і вірити Богу. І коли ми читаємо це Боже оповідання далі, ми бачимо, що цією надією, тугою за втраченим Раєм, очікуванням Спасителя наповнена кожна наступна сторінка Біблії і все в цьому світі.

Раніше Адама найбільше дивувало і захоплювало те, що його дружина походить від нього, тому він називає її жінка. Але тепер, коли він втратив життя і зрозумів його цінність, він називає свою дружину не так: Єва, життя. З її насінням пов’язана Божа обітниця. Як Адам називає свого первістка? Каїн — “чоловік від Господа”. Він надіється що це і є обіцяне насіння, а коли народжується другий син, Адам не розуміє, навіщо ще один хлопчик і він називає його Авель. Авель перекладається, як “незначний”. Але Адам помиляється, не Каїн, не Авель, не Сиф, жоден із них.

Через кілька сотень років Ламех каже: як я стомився трудитись на цій землі, яку прокляв Господь. З надією він дивиться на свого сина і каже — це Ной, можливо він дасть нам втішення. Але це також і не Ной.

Вже після потому, Йов, сучасник Авраама сидить на пилюці під пекучим сонцем, весь у виразках і струпаках, шкребе черепком свої рани і в його серці те саме очікування, що і в Адама. Він каже: “Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою” (Йов.19:25). Ісая, Софонія, Захарія, Аввакум, Марія, старець Симеон, і дядько Захарія, Іван Христитель… усі вони чекають Того, хто прийде, щоб знищити владу гріха, Того, хто зніме прокляття, Того хто здійснить відкуплення і поверне нам Боже Царство.

І ми знаємо, що це за туга, що це за очікування. Ми зустрічаємось з хворобами з наглою смертю і інстинктивно, шкурою відчуваємо, що так не повинно бути, що це не нормальний стан речей. Це насильне розділення між душею і тілом — це біль і страждання. Ми відчуваємо тугу за тим, що щось втратили і часто не знаємо, що саме. Повертаємось з ностальгією до місць, які були дорогі серцю колись, слухаємо старі треки, перечитуємо книжки і розчаровуємось, бо це зовсім не те, що ми шукали.

І тоді ми повертаємось до історії Євангелії, до того, що Бог робить. Це Боже оповідання проводить нас від Адама, Сифа і Ноя до 12 розділу книги Буття. Хто герой цього розділу? — отець віри, патріарх Авраам. Через Авраама Бог знову починає будувати Своє Царство. Територія, народ і влада. “І промовив Господь до Аврама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу (територія). І народом великим тебе Я вчиню (народ), і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!” (Бут.12:1-3).

Авраам являє послух Богові. Вірою він йде в невідому землю. Вірою він долає спокуси і злидні. Вірою він присвячує Богові свого сина. Він не досконалий, він слабкий але Бог міцно тримає його в Своїй руці і вчить жити вірою. Через Авраама Бог творить новий народ, Божий народ. Народ, який пізніше Він назве царством священиків і народом святим, народом власності Божої. Оновлюючи заповіт з Авраамом в 22 розділі книги Буття Бог знову повертається до теми насіння, обіцяного нащадка. Аврааме, повнота благословення прийде не через тебе, але через твого нащадка: “благословенні будуть в твоїм насінні всі народи землі…” (Бут.22:18 Турконяк).

Тоді Божа історія рухається далі. В книзі Вихід нащадки Авраама розмножуються, це вже не просто велика сім’я, це великий народ. Бог оновлює з ними заповіт і дає Свої справедливі закони. В книзі Ісуса Навина, вони отримують землю. Далі, вони проходять через епоху суддів і труднощі державотворення. Але ось настає ера царів і Божа історія приводить нас до Давида.

Ким був Давид? Він був звичайним пастухом, молодшим сином в домі свого батька. Але Бог покликав його від овець і зробив царем-пастирем над Своїм народом, чоловіком за Божим серцем. Його царювання було тінню царювання обіцяного Мессії, коли всі вороги Божого народу були підкорені або знищені, а праведний цар виконував Божу волю і слухав Його голосу. Саме з Давидом Господь укладає заповіт царства: “Коли виповняться твої дні, і ти ляжеш із своїми батьками, то Я поставлю по тобі насіння твоє, що вийде з утроби твоєї, і зміцню його царство. Він збудує дім для Ймення Мого, а Я зміцню престола його царства навіки” (2Сам.7:12,13).

Ви бачите? Бог знову звертається до теми насіння. Він каже, не через тебе, Давид, але через твого нащадка. Я поставлю могутнього Царя. Його Ц не мине ніколи. І справді, царство Давида ослабло, розділилося після смерті його сина і до цього часу не відновлене. Але в Пс.2:6-8 Господь говорить: “Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою. Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив. Жадай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі!”. Давид називає Того, хто прийде Царем слави і Господом сил Пс.23:10. А Іс.9:6 пророкує про Нього “Без кінця буде множитися панування та мир на троні Давида й у царстві його, щоб поставити міцно його й щоб підперти його правосуддям та правдою відтепер й аж навіки, ревність Господа Саваота це зробить!”

Де ж він, той праведний і могутній Цар, який зітре голову сатані? Де той Цар, Який посяде на висоті і правитиме вічно? Де Цар, Який стане джерелом благословення і життя для Свого народу? Він — Ісус Христос, Син Давидів, Син Авраамів, каже нам Матвій! Амінь! З таким Ісусом ми маємо зустрітися в цьому Євангелії. З Царем — нащадком царів Єрусалиму. З Царем, якому приносять дари мудреці зі Сходу. З Царем, який урочисто входить до Єрусалиму під овації натовпу. З Царем, який замість Своїх людей піднімається на хрест і приймає чашу Божого гніву. З Царем, вступив в бій і переміг, розчавив голову сатані і Своїм воскресінням знищив смерть. Царем, який приніс нам, Його народу Боже благословення, примирення і повноту. З Царем, який прийде в славі Ангелів на небесах. З Царем, якому дана уся влада на небі і на землі навіки. Чи не палає ваше серце, коли вам належить зустрітися з цим Царем? Нехай Господь помилує нас і дасть кожному з нас знайти своє місце в цій історії спасіння, яку Бог здійснив, здійснює і буде здійснювати в Ісусі Христі. Амінь.

(п. Йонатан)

ІСУС ХРИСТОС, СИН ДАВИДІВ, СИН АВРААМІВ

Від Матвія 1:1

Ключовий вірш 1

1. Хто і коли написав Євангелію від Матвія? Ким був Матвій? (Лук.5:27,28) Яка головна тема цієї книги? (Мат.27:37)

2. Хто такий Ісус Христос? (Мат.16:13-17) Що таке Євангелія?

3. Яке значення має той факт, що Матвій починає родовід Христа з Авраама? (Бут.12:1-3; 17:4-8; 22:2; 22:12-18)

4. Яке значення має той факт, що Христос є також і нащадком Давида? (2Сам.5:1-5; 7:16)

5. Про що говорить нам родовід Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама? (Бут.1:27-28)