Записи

Покладеш хліб на стіл

Вихід 25-27, 30

Ключовий вірш 25:30: «А на столі покладеш хліб показний, що завжди перед Моїм лицем»

На минулій проповіді говорили про стосунки. Бог прийшов до Свого народу і сказав: «І нехай збудують Мені святиню, і перебуватиму серед них» (25:8). Бог хоче бути із нами і мати з нами стосунки. Стосунки такі важливі. Ми також оглянули скинію, яку Бог наказав побудувати. Ми зробили це оглядово – із висоти пташиного польоту. Сьогодні ми розглянемо предмети скинії зблизька. Тому я запрошую Вас на свого роду екскурсію в скинію. Але це не буде проста екскурсія – як ходять на екскурсію туристи. У Новому Заповіті є такі слова ап. Павла: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло – то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте…» (1 Кор.6:19). Зараз немає потреби будувати скинію чи храм – тому що кожен віруючий – це храм, у якому живе Бог. Тому це буде екскурсія по людському серцю – якими Бог бачить нас, і яким чином нам потрібно будувати стосунки з Ним.

Перше, брама та подвір’я скинії (27:9-19, Ів. 10:9-10). У 27:9-19 описані брама та подвір’я скинії. У скинію вів лише один шлях – через двері. Це дуже не походило на поганські храми того часу, які являли собою висоти, і куди можна було зійти звідусіль. Але до Бога можна ввійти лише через двері – лише тим шляхом, який Він відкрив Сам. Ісус Христос сказав: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене». У наш час шлях до Бога – це Христос. Лише через Нього можна прийти до Бога. І у наш час ці двері відкриті. Немає потреби приходили нелегальним шляхом – двері завжди відкриті.

Подвір’я скинії було відгороджене. Воно являє собою образ церкви, яка відгороджена від цього світу. Бог обіцяв Своєму народові захист.

Друге, жертівник і умивальник (27:1-8). У дворі скинії знаходилося 2 речі: жертівник і умивальник. Прочитаємо вірш 27:1: «І зробиш жертівника з акаційного дерева, п’ять ліктів довжина, і п’ять ліктів ширина; квадратовий нехай буде той жертівник, а вишина його три лікті». Жертівник був квадратним, 2,5 x 2,5 м. По його краям були роги, до яких прив’язували жертву. На ньому спалювали жертву, яку приносили за людські гріхи. Цей жертівник є прообразом Христа, Який приніс Себе в жертву. Мартін Лютер в 95 тезисах сказав, що людське життя – це неперервне покаяння. І зараз нам потрібно щоденно приходити до Бога в покаянні.

Прочитаємо вірші 30:17,18: «І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: І зробиш умивальницю з міді, і підстава її мідь, на вмивання. І поставиш її між скинією заповіту й між жертівником, і наллєш туди води». Між скинією і жертівником знаходилася умивальниця. Священники Аарон та його сини мали мити в ній свої руки і ноги всякий раз перед служінням. Не те щоб Аарон та сини не мились дома і приходили в храм з брудними руками і ногами. Але Бог навчав їх благоговіти перед Його святістю і остерігалися бути замараними гріхом. Перед тим, як приступати до служіння, вони повинні були очиститися. Ап. Яків навчає: «Бо багато ми всі помиляємось» (Як.3:2). Це навчає нас що необхідно щоденно розкаюватися в своїх гріхах і приймати кров Христа, пролиту за нас. «Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні!» (Як.4:8) Давид згадував умивальницю у Пс.: «Умию в невинності руки свої, й обійду Твого, Господи, жертівника» (Пс.25:6).

Третє, стіл для показних хлібів (25:23-30). Прочитаємо вірш 25:23: «І зробиш стола з акаційного дерева, два лікті довжина його, і лікоть ширина його, і лікоть і пів вишина його». Стіл був метр завдовжки, і півметра завширшки. Навколо нього були спеціальні бортики – щоб з нього не падали хліби, покладені на нього. Давайте разом прочитаємо вірш 25:30: «А на столі покладеш хліб показний, що завжди перед Моїм лицем». Хлібів було рівно 12 – по кількості колін Ізраїля. Вони клалися щосуботи, старі хліби забиралися, і їх мали їсти священики. 1 хліб виготовлявся з 2/10 єфи муки, що складає майже 5 л. Хліба було достатньо на всіх, і він оновлювався щотижня. Ці хліби символізують духовний хліб, яким Бог годує Свій народ. У наш час хліб – це Ісус і це Боже слово. Ісус сказав: «Я хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме» (Ів.6:35). Коли людина перестає їсти, то поступово помирає. В духовному світі також: без духовної їжі вона поступово помирає. Є люди, які вважають себе християнами, але які, не те що не мають власної Біблії, але навіть ніколи не читали її. Без Божого слова вони стають духовно мертві. Але навіть хто читає Боже слово, без достатнього харчування відчувають слабкість і голодні запаморочення свідомості. Ми часто легковажно пропускаємо вивчення Біблії і навіть не відчуваємо ні проблеми, ні духовного голоду, наче пропустили не вивчення Біблії, а перегляд якогось дешевого телевізійного шоу. І це тривожно. Боже слово потрібно їсти в достатній кількості. Священики мали їсти хліби на святому місці. Це була велика святиня. Якщо вони цього не робити, то викреслювалися із священства. Бог 40 років водив по пустелі Ізраїльський народ і навчав їх щоденно їсти ману – Божий хліб із неба. Тому якщо ми хочемо бути Божим народом, то маємо прийняти це тренування – щоденно їсти Божий хліб з неба. Вікіпедія радісно рапортує нам, що християнство в Україні – це народна релігія, і що майже 98% усіх релігійних громад в Україні – християнські. Звичайно, потрібно визнати величезну роботу, яку роблять окремі християни і окремі церкви. Але потрібно і визнати, що християни не мають того впливу у нашій країні, який би мали мати при такій кількості. Тотальна і відкрита корупція і особиста безвідповідальність як рак поступово вбивають країну. Ці речі ніяк не сумісні з християнством, тому що християнство забороняє корупцію і навчає нести персональну відповідальність за свою країну, починаючи з того, куди я викидаю сміття і як плачу податки. Але звідки ж приходить сила, яка впливає не лише на моє життя, але і на суспільство? Ця сила приходить від Божого хліба, тобто від Його слова. Без нього християни безсилі і без серйозно вивчення слова Божого вони падають у голодні обмороки. Ця сила приходить, коли вони вивчають Боже слово і слідують йому.

Четверте, свічник (25:31-40, 37:17-24). Прочитаємо вірш 25:31: «І зробиш свічника зо щирого золота, роботою кутою нехай буде зроблено цього свічника. Стовп його, і рамена його, келихи його, ґудзі його й квітки його будуть із нього». Свічник, як і показні хліби, знаходився у скинії, і був там єдиним джерелом світла. Сонячне світло туди не проникало. У книзі Об.4:5 написано: «А перед престолом горіли сім свічників огняних, а вони сім духів Божих». Тут говориться, що свічники – це Божий Дух. Божий Дух освічує наше життя і наш життєвий шлях. У темряві люди не можуть відрізнити білого від чорного, і вони не знають, куди їм іти. Без Божого Духу цей світ – це суцільна темрява. Засоби масової інформації створюють лише багато шуму, сучасна культура і мистецтво не виконують своєї ролі, а лише маніпулюють людьми. Вони змальовують життя без зобов’язань, без моральних обмежень як радісне і щасливе, а насправді таке життя призводить людей до психічних хвороб, пияцтва, наркотиків і жахливої самотності. Ті, так звані поп-зірки, на яких так захоплено дивляться люди – всього-навсього психічно хворі і неврівноважені істоти, які дуже часто залежні від наркотиків. Без Божого світла ми не бачимо власних гріхів і думаємо що з нами усе нормально, а з іншими – ненормально, і критикуємо їх. Але у Божому світлі ми бачимо наскільки ми грішні і зайняті покаянням і Божими справами, і у нас немає часу критикувати інших.

П’яте, жертовник для куріння (30:1-10, Вих. 30:36-38). Прочитаємо 30:1: «І зробиш жертівника на кадіння кадила, з акаційного дерева зробиш його». Жертовник для куріння виготовлявся з дерева, зверху покривався золотом. Священик вранці і ввечері повинен був кадити на ньому пахощі. У книзі Об.5:8 написано: «А коли Він узяв книгу, то чотири тварині й двадцять чотири старці попадали перед Агнцем, а кожен мав гусла й золоті чаші, повні пахощів, а вони молитви святих». Жертовник для куріння символізує молитви святих. Подібно до того, як фіміам, який кадили на жертовнику, підносився до неба, так і наші молитви підносяться до Бога. Молитва – це зброя, яку Бог дав віруючим. У книзі Єр. Бог наказав Своєму народові: «І дбайте про спокій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єр.29:7). Нам потрібно молитися за ремонт доріг і мостів у нашому місті Києві. Потрібно молитися за його мера Кличка. Потрібно молитися за його чиновників, щоб їм ставало дуже погано, коли в них виникає спокуса взяти хабар. Нам потрібно молитися за тих, хто хворіє. Нам потрібно молитися за тих, хто перебуває у духовній темряві, і хто називає нормальним те, що Бог називає гріхом – щоб Господь просвітив їх. Коли ми молимося, диявол відступає, а, значить, відступає усяка втома, відчай, і з’являється надія.

Я хочу закінчити це слово з того ж вірша, з якого почав: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло – то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте…» (1 Кор.6:19). Ми можемо різне думати про самих себе, ми можемо знати, а можемо і не знати, і як правило не знаємо – але ап. Павло каже, що наше тіло – то храм Духа Святого, Який живе в нас. Хтось вважає себе закомплексованим teenager-ом, комусь здається що він старіє і стає як стара розвалюха, комусь ще здається що він ні на що не здатний. Але Бог бачить нас інакше – як храм Святого Духа. Якось я бачив невеликий ролик, який розповідав про те, як змінилося життя одного чоловіка. Він був самотнім, хворим, з зайвою вагою. Якось, коли він летів у літаку у відрядження, то зайняв півтора місця, тому що в одне не поміщався. Його сусід відмовився летіти із ним поруч, і сказав що через нього мусить пропустити свій рейс і важливу зустріч. Після таких випадків йому не хотілося виходити із дому і навіть жити. І ось він вирішив, що так він взагалі зійде з розуму один, сидячи дома. І щоб регулярно виходити на вулицю, він пішов у притулок для бездомних собак і взяв там собі такого ж нещасного і самотнього пса. І ось двоє самотніх і нещасних істот – людина і собака – починають наново будувати своє життя. Регулярно вранці вони виходять на вулицю і разом бігають. Через деякий час цей чоловік схуд, симптоми хвороби пройшли. Собака із заляканої і змученої істоти перетворився на життєрадісне створіння, у його колись тьмяних очах з’явився блиск. І цей чоловік сказав: «Інші люди дивилися на мене як на хвору людину, як на невдаху. Але мій пес дивиться на мене як на царя, як на того, який усе може. І це допомогло мені змінитися». Навіть те, як на цього чоловіка дивився його пес, допомогло йому змінитися.

Вчені давно помітили, що життя чоловіка напряму залежить від того, як на нього дивиться його дружина. Якщо вона дивиться на нього як на невдаху, який не може навіть нормально заробити грошей для сім’ї, то він до старості буде нещасним і затурканим. Але якщо дружина визнає його головою сім’ї  і дивиться на нього з надією – як на великого майбутнього, то такий чоловік чоловік перемагає багато проблем і росте. У фільмі «Промова короля» розповідається про сина британського короля Альберта, який був заїкою. Справа майбутнього короля – виголошувати промови, але навіть за дев’ять років він так і не зміг перемогти свого заїкання, і втратив усяку надію. Але його дружина не втратила і переконала його поновити роботу з одним логопедом. Незабаром він стає королем. 3 вересня 1939 р. Англія оголосила війну Німеччині. У цей час Альберт виголошує 9-и хвилинне радіозвернення, яке згуртувало британський народ у час війни. Те, як дружина дивилася на нього, допомогло йому змінитися і подивитися на себе як на короля, а не як на заїку.

Але у цьому вірші ап. Павло каже, як на нас дивиться не пес, і навіть не дружина – як на нас дивиться Сам Бог:  «ваше тіло – то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте…» Ми – храм Святого Духа. В Божих очах ми маємо величезну цінність. Тому нам не потрібно ставитись до себе як до якоїсь дешевої речі. Ми були настільки цінні, що за нас помер Божий Син Ісус, і тепер Бог зробив в нас храм Свого Духу. Дешеві речі люди продають на барахолках або викидають у смітник. Цінні вони бережуть як зіницю ока, і перед смертю передають у спадок найріднішим людям. Ми – цінні. Тому не потрібно тратити своє життя на розпусту, на алкоголь чи наркотики, на те, щоб ритися у Інтернеті, як безхатченки риються у смітнику. Ми цінні, тому давайте будувати Храм Божого Духy і служити Йому.

п. Яків

Покладеш хліб на стіл

Вихід 25-27, 30

К.В. 25:30

1. Що означають двері в скинію та в двір скинії? (27:9-19, Ів. 10:9-10)

2. Яке значення священих речей в дворі скинії? Які їх функції? (Євр. 9:22-23, Ів. 3:5)

3. Що означає стіл для показних хлібів? (25:23-30, Лев. 24:5-9, Ів. 6:35,54-56)

4. У святині навіть вночі було світло. Яка роль світильника? (25:31-40, 37:17-24, Ів. 16:7-11,

Рим. 8:5-6,9)

5. Що означає приношення куріння на жертовнику? (30:1-10, Вих. 30:36-38, Об. 5:8, 8:3-4)

«Збудуйте Мені святиню, де Я перебуватиму»

Вихід 25:1-9

Ключовий вірш:
8 І нехай збудують Мені святиню, і перебуватиму серед них.

Сьогоднішнє слово говорить нам про те, що Бог хоче жити з нами. Не знаю, як ви, а я хочу бачити присутність Бога в своєму житті. Бувають моменти, коли здається, що час минув марно, і нічого з того, що ти робив, не мало значення. Я в такі моменти запитую: Боже, де Ти? Прийди і зроби щось! Я хочу бачити, як Ти дієш. І добра новина в тому, що Бог спас нас не для того, щоб кинути напризволяще. У Нього є великі плани і надія для нас. І сьогодні ми поговоримо про те, що Бог хоче прийти в життя кожного і посісти там своє місце.

Коли я збирався йти готувати цю проповідь, сталася одна проблемка. Через мою незграбність по нашій кухні розтеклося півлітра молока, що немало засмутило мою дружину. Я знав, що я повільно готую проповіді, тому хотів втекти з дому поскоріше, але я не побіг відразу, а залишився ще на деякий час і допоміг прибрати. Це при тому, що я міг послатися на поважну причину і втекти! Чому я це зробив, а не залишив цю справу дружині? Тому що мені з цією людиною ще жити разом. Коли ти хочеш жити разом з кимось, тоді треба не лише очікувати, що ця людина вирішить твої клопоти. Треба бути готовим віддавати. Чому розвалюється більше половини сімей? Саме з цієї причини. Тому що люди починають жити разом з єдиною метою: задовольнити себе. Є такий жарт: одружуватися треба обов’язково, бо не у всьому можна зробити винним уряд. Але так не виходить життя разом. Навіть якщо це життя під одним дахом. Є сім’ї, які живуть разом, але ніби розділені стіною. Різні думки і цінності, небажання зрозуміти і підтримати одне одного, тільки викачування одне з одного чогось потрібного собі. Це маленька репродукція пекла. І Бог пропонує нам щось зовсім протилежне. Бути християнином означає постійно вчитися жити разом. Вчитися у того, хто досягнув у цьому ідеалу – у триєдиного Бога.

1) Приношення.

Прочитаємо вірші 1 і 2:

1 А Господь промовляв до Мойсея, говорячи:
2 Промовляй до Ізраїлевих синів, і нехай вони візьмуть для Мене приношення. Від кожного мужа, що дасть добровільно його серце, візьмете приношення для Мене.

Бог хотів побудувати місце, де б Він жив поміж Свого народу. І Він міг би сказати слово, і з’явився б палац на колесах. Але Він так не зробив, а, натомість, навчав ізраїльтян, що означає жити разом.

По-перше, для цього треба щось віддати. Це те, про що ми говорили на початку. Хоча Ізраїльтяни ходили по пустелі, вони не були бідними. Коли вони виходили з Єгипту, Бог підказав їм і створив умови, щоб єгиптяни віддали їм плату за багаторічну працю, забрали у єгиптян досить майна та грошей. Те все не було їм потрібне в пустелі, де немає навіть магазинів. Їжу Бог давав їм з неба, про одяг і взуття теж дбав Бог. Але вони продовжували тягнути з собою великі пакунки в надії, що колись це згодиться. Вони не знали, що фактично все покоління не увійде до Ханаану, а помре в пустелі. Ось що вони тягнули (вірші 3-7):

3 А оце те приношення, що візьмете від них: золото, і срібло, і мідь,
4 і блакить, і пурпур, і червень, і віссон, і козина вовна,
5 і шкурки баранячі, начервоно пофарбовані, і шкурки тахашеві, і дерево акацій,
6 олива на освітлення, пахощі до оливи намащення, і пахощі для кадила,
7 і каміння оніксове, і каміння на оправу до ефоду й до нагрудника.

Багато всього. Особливо мене дивує дерево акацій, бо в моєму селі ті акації на кожному кроці. Вони тягали з собою по пустелі 5-метрові акацієві дошки. Мабуть, смішно виглядав цей караван. Іде дружина, тягне на собі двох дітей і вузлик поклажі, а за нею чоловік – тягне дошки. “Давай швидше, бо відстанемо! – Мені що, акацію кинути?”. Може, вони думали, що в тому щасливому краї, куди Бог їх вів, не буде дощок? Як часто люди тягають з собою по життю різні “потрібні речі”, в надії колись ними скористатися. Найдивніше, коли збирають кошти і одяг собі на похорон. І це обтяжує їх.

Біблія пропонує інший підхід. Вона пропонує інвестувати те, що ми тягнемо, у розвиток стосунків з Богом. Хочеш хороші стосунки – інвестуй в них. Хочеш хороші стосунки з Богом – інвестуй свій час, сили і майно в це. Вивчай, що каже Біблія, молися, змінюй свої звички і свідкуй іншим. Коли ти робиш свій вклад, стосунки поглиблюються.

По-друге, приношення – справа добровільна. Давайте ще раз звернемося до 2-го вірша:

2 Промовляй до Ізраїлевих синів, і нехай вони візьмуть для Мене приношення. Від кожного мужа, що дасть добровільно його серце, візьмете приношення для Мене.

“Що дасть добровільно його серце”. Коли Соломон будував храм, він обклав весь народ рівномірною повинністю. Це призвело до розколу царства після його смерті. Приймаючи пожертви на будівництво скінії, Бог не обклав усіх податком. Це мало бути добровільним. Ніхто не може заставити тебе побудувати хороші стосунки, якщо ти того не хочеш. Щоб стосунки різних особистостей були сталими, має бути певний порядок. Є дві альтернативи, як такий порядок побудувати. Перший варіант – це примус і страх. Другий – це любов і вдячність. Без Бога другий варіант тяжкоздійсненний, тому в світі більше практикується перший. Якщо ти вивчаєш Біблію і молишся, бо тебе заставляє твій учитель Біблії, ти зможеш побудувати стосунки з учителем Біблії – по першій моделі. Щоб мати стосунки з Богом, треба самому прийняти таке рішення. Я сам буду читати Біблію — може потроху, але регулярно і з розмірковуванням. Я сам виділятиму час для молитви — і в молитві не тільки говоритиму, а й слухатиму, що Бог говорить в моєму серці. Тому я хочу закликати вас, кожного, відповісти зараз собі на два питання: “Чи хочу я мати особисті стосунки з Богом?” і “Що я сам роблю для цього?”.

8-й вірш каже:

8 І нехай збудують Мені святиню, і перебуватиму серед них.

2) Деталі: образ небесного

В житті велике значення мають деталі. Кажуть, що до одруження більшість чоловіків навіть не уявляє, що молоко можливо поставити в холодильник неправильно. Але в подружньому житті дрібниці починають грати вирішальну роль, і від того, на який бік тюбика ти натис, щоб видавити зубну пасту, може виникнути суперечка, а від неї залежати продуктивність цілого дня. Тому зараз ми поговоримо про деталі.

Прочитаємо вірш 9:

9 Як усе, що Я покажу тобі будову скинії та будову речей її, і так зробите.

І далі, з 10-го вірша, Бог дає дуже деталізований проект конструкції і наповнення скінії. У цьому розділі говориться про ковчег (10-22), стіл для хліба (23-30) і свічник (31-39). І в кінці розділу Він ще раз говорить:

40 І дивись, і зроби за тим зразком, що тобі показувано на горі.

Було б цікаво і корисно розгорнуто повивчати кожен елемент, але зараз, за браком часу, я б хотів, щоб ми звернули увагу на інше. Якщо Бог дає таке детальне описання, значить ці деталі для Нього дуже важливі. І не тому, що Йому просто так захотілося. Те, що говорить Бог, завжди має значення.

Послання до Євреїв 8:5 говорить:

Вони служать образові й тіні небесного, як Мойсеєві сказано, коли мав докінчити скинію: Дивись бо, сказав, зроби все за зразком, що тобі на горі був показаний!

Скінія, яку Бог сказав побудувати, була образом того, що Бог показав Мойсеєві на горі. Через неї Бог хотів дати нам розуміння того, як влаштовані речі небесні. Через фізичні дії, які проводилися в скінії, Бог показав, що має відбуватися в духовному житті того, хто живе з Богом.

Ось схема скінії:

Спочатку – вхід. Це було нетипово для святилищ того часу. Як правило, вони не були обгороджені. Але двір скінії мав чіткий вхід і не можна було туди зайти іншим чином. Це показувало, що до Бога можна приходити лише Його способом, а не як тобі захотілося. Тобто, необхідно прийняти, що Він тут головний, Він видає правила, а я маю тим правилам скоритися.

Далі – алтар, на якому спалювалися жертівні тварини. Без жертви неможливо отримати прощення. Для нас жертву приніс сам Бог на хресті Ісуса Христа. Щоб грішник міг прийти до Бога, потрібна підстава для пробачення. Те, що Ісус вже заплатив за наші гріхи, дає нам гарантію того, що Бог нас пробачив.

Потім – чаша, в якій треба омити руки і ноги. Після пробачення має бути очищення. Після того, як ми прийняли Христа, треба викинути минулий бруд зі свого життя. Наприклад, коли я прийняв, що Ісус помер саме за мої гріхи, наступний мій крок до Бога полягав у тому, щоб викинути накопичені доти порножурнали. Тоді я зміг рухатися далі. В обхід умивальника шляху немає.

І після умивальника можна зайти до Святилища. Це могли робити тільки священники. В Новому Заповіті говориться, що всі віруючі є священниками. Не окремі служителі, а всі віруючі покликані бути в Божій присутності. Бути близько до Його думок і бажань, а не блукати десь на периферії.

В Святилищі є стіл з показним хлібом, свічник і стіл для кадіння. Тут можна говорити довго, але коротко – це три складові духовного життя: стіл з хлібом – то духовна їжа, якою для нас є слово Боже, свічник – це символ Святого Духа, який наставляє нас на всяку правду, а стіл для кадіння – символізує молитву. Молитва, слово Бога і Святий Дух, що живе в нас – от що необхідно, щоб жити в Божій присутності.

А далі – завіса, і за нею – Святе Святих, місце перебування самого Бога. Туди міг заходити лише первосвященник, один раз на рік, принісши жертви як за гріхи народу, так і за свої гріхи. Кришка ковчега звалася престолом благодаті. Благодать – це кульмінація стосунків з Богом. Це те, що Бог хоче здійснити в нашому житті.

Як бачимо, через ці деталі Бог свого часу натякав на важливі істини, які відкрилися з приходом Месії. До Євреїв 9:9-14 говорить про скінію:

9 Вона образ для часу теперішнього, за якого приносяться дари та жертви, що того не можуть вдосконалити, щодо сумління того, хто служить,
10 що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних, установлено їх аж до часу направи.
11 Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення,
12 і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення.
13 Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла,
14 скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!

Молюся, щоб кожен з нас будував особисті стосунки з Богом по образу, який Бог показав нам через конструкцію скінії.

3) Храм Божий: тоді і зараз

Я не зупинятимуся детально на самих деталях проекту скінії, бо з історичних причин ми не будемо цих речей будувати. Натомість ми маємо будувати дещо інше. Слово Боже говорить:

Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? (1Кор.6:19)

В Старому Заповіті люди ходили в храм. Зараз, хоча ми ходимо в храм для спільних зібрань, насправді храм ходить за нами, куди б ми не пішли. Наше тіло має бути храмом Бога, місцем Його проживання. Тому ми в присутності Бога не тільки, коли сидимо в церкві, а і тоді, коли ми вдома. Коли ми на роботі чи на навчанні спілкуємося з колегами. Коли ведемо лілову чи соціальну активність. Коли сидимо за кермом автомобіля. Коли лазимо в інтернеті. Коли просто гаємо час. Навіть коли спимо. Що б ми не робили, Бог каже: дай Мені місце в цьому, і Я буду перебувати з тобою і покажу тобі свою славу, свою правду і любов. У 1Сол.5:9,10 сказано:

9 бо Бог нас не призначив на гнів, але щоб спасіння одержали Господом нашим Ісусом Христом,
10 що помер був за нас, щоб, чи пильнуємо ми чи спимо, укупі з Ним ми жили.

Біблія, зокрема Новий заповіт, багато говорить про те, як має поводитися християнин в храмі, в сім’ї, на роботі. Які слова ми маємо говорити, а від яких утримуватися. Які справи робити активно, а від яких триматися подалі. Яке ставлення ми маємо формувати до тих чи інших речей. Читаючи Біблію, ми знаходимо, як наповнити присутністю Бога свою сім’ю, роботу, церкву. Ми зможемо побудувати нову країну, де крутим вважатиметься не обдурити і накрасти, а робити добрі справи на славу Бога.

Скінія була для Ізраїлю нагадуванням і підтвердженням, що Бог перебуває з ними. Коли ми слухаємо Бога і будуємо своє життя за Його словом, ми теж можемо бачити, як Бог перебуває з нами і як наше життя робить Його присутність очевидною. Молюся, щоб кожен з нас зробив особисте добровільне рішення будувати житло для Бога в своєму житті. Хай Бог прийде, перебуває в житті кожного з нас і робить свою присутність явною.

п.Ной

Кров Заповіту

Вихід 23,24

Ключовий віршу 24:8

“І взяв Мойсей тієї крови, і покропив на народ, та й сказав: Оце кров заповіту, що Господь уклав із вами про всі оці речі!”

Впродовж останніх кількох тижнів ми докладно вивчали про укладення заповіту між Богом та Ізраїлем. В розділі 19 ми бачимо угоду про наміри, де Бог закликає Ізраїля бути Його народом, а вони відповідають своєю готовністю. В 20-ому розділі Бог дає їм 10 заповідей, як 10 загальних принципів, які мають керувати їхнім життям. В розділах 21-22 ми розглядали, як ці заповіді мали застосовуватись в конкретних життєвих ситуаціях. І ось сьогодні ми підходимо до кінця, коли заповіт врешті решт укладено і скріплено. Перша частина розділу 23 продовжує тему попередніх і розкриває сутність 9ої заповіді, а далі йдеться про стосунки між Богом та Його народом, про заповіт та кров. Цю подію згадує Господь Ісус, коли на таємній вечері дає Своїм учням нові ознаки Нового Заповіту. Давайте ми уважно розглянемо цей уривок, щоб коли сьогодні трішки пізніше ми будемо приймати хліб і чашу причастя, ми могли краще розуміти ту благодать і ті стосунки, до яких Господь покликав нас в Ісусі Христі. Нехай Господь направить нас зараз в цій проповіді.

Перше, про ставлення до істини (23:1-9).

Подивіться вірші 1,2: “Не будеш розносити неправдивих поголосок. Не покладеш руки своєї з несправедливим, щоб бути свідком неправди. Не будеш з більшістю, щоб чинити зло. І не будеш висловлюватися про позов, прихиляючись до більшости, щоб перегнути правду”.

Дев’ята заповідь каже: “Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!” (20:16). Ця заповідь захищає честь та добре ім’я людини. І це дуже важливо. Честь, це така річ яку не можна помацати руками, однак від неї залежить дуже багато. Свої гроші ви можете захистити з допомогою сейфу. Ви можете звести певні “стіни”, щоб захистити свою сім’ю. Але як захистити своє добре ім’я? Значною мірою воно залежить від милості суспільства, в якому ми живемо. Ти можеш робити все тільки добре, але якщо хтось захоче спаплюжити твоє добре ім’я, то ніщо не стане йому на заваді.

Тому, тут Бог каже: “не будеш розносити неправдивих поголосок”. Неправдиві поголоски — це така річ, яка дуже швидко розповсюджуються. В нас навіть є приказка: “пішло, як брехня по селу”, в сучасному контексті вона може звучати, як: “пішло, як брехня по інтернету”. Жовта преса, скандали пов’язані з відомими людьми — все це дуже цікавить людей. Чомусь людям подобається чути це, копирсатись в чиїсь брудній білизні, і не тільки чути, але і переказувати іншим.

Але Бог каже, що така поведінка є неприпустимою для Його народу. Є немало свідчень, як така пущена поголоска руйнувала людині життя, і, навіть, коли на основі таких слухів люди засуджували невинного. Зазвичай, мало хто бере на себе труд перевіряти слухи перед тим, як розповідати їх ще комусь. Тому новини про чергову “зраду”, черговий негатив дуже швидко розповсюджується.

Покластись на слухи — легко, а для того, щоб знайти істину, потрібно докласти зусиль. Та це варто того, бо в наш час, коли завдяки інтернету інформація стала такою доступною, вплив від однієї брехні може бути дуже великий. Нам потрібно бути особливо уважними, коли ми говоримо чи пишемо про когось щось лихе, не знаючи, насправді, правда це чи ні.

В цих віршах ми знаходимо багато застережень і для тих, хто свідчить і для тих, хто судить і для підсудних. Якщо коротко, то усі вони говорили, що в будь якому випадку не можна виправдовувати неправду, і називати чорне — білим. Іноді це буває не просто. Коли навколо нас є суспільна змова і більшість людей вважають, що, наприклад, невелика корупція, відкати, подружня невірність — це не такі вже й погані, і загалом, прийнятні речі, то не легко стояти твердо і казати, що це — зло. Люди виправдовують злі вчинки важкими обставинами: вони кажуть: “я вкрав, бо був голодний”, “не ми такі, жизнь така”. Але, якими б не були обставини, неправда завжди залишається неправдою. Також Бог утримує Свій народ від хабарів і подарунків, бо завдяки їм ми також дуже легко змінюємо свою точку зору на те, що правильно, а що ні. Є багато причин, чому люди виправдовують неправду і є багато способів для цього. Але ми не можемо чорне зробити білим, як би не старалися і як би цього не хотіли. Ми легко виправдовуємо свої гріхи обставинами, слабкістю або загальною думкою. Тому нам може здаватись, що і наші гріхи Бог пробачає, тому, що вони нічого не варті. Але це не так. У вірші 7 Господь каже: “Я не всправедливлю несправедливого”. В очах Бога — гріх, це завжди гріх, як би ми самі не виправдовувались. Єдине, чому ми можемо мати впевненість, що Господь пробачає нам і приймає нас — це Кров Ісуса Христа, бо “Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу” (1Iван.2:2). Благодать, яку ми отримали в Ньому не применшує наших провин, вона примножує Божу славу, любов, яку Він виявив нам і Його справедливість.

Друге, закони про свята і суботи (23:10-19).

Подивіться вірші 10-12: “І шість літ будеш сіяти землю свою, і будеш збирати її врожай, а сьомого опустиш її та полишиш її, і будуть їсти вбогі народу твого, а позостале по них буде їсти польова звірина. Так само зробиш для виноградника твого, і для оливки твоєї. Шість день будеш робити діла свої, а сьомого дня спочинеш, щоб відпочив віл твій, і осел твій, і щоб відідхнув син невільниці твоєї й приходько”.

Ми вже не одноразово говорили про четверту заповідь і її значення. В цьому уривку вона відкривається іще з одного боку. Тут говориться про сьомий день і сьомий рік в контексті відпочинку і турботи про те, що Бог тобі довірив.

В сьомий день правовірний юдей міг облишити свою роботу і зробити благочестивий вираз обличчя, а всю роботу покласти на своїх наймитів, рабів та худобу. Але так не повинно бути. В часи, коли ніхто навіть і не думав про трудову етику, профсоюзи, соціальні програми чи захист тварин, Господь потурбувався про них. Так само Господь потурбувався про землю, щоб вона не була виснажена надміру і про вбогих землі.

Закон сьомого дня і сьомого року вчать нас турбуватись про те, що Бог доручив в наші руки, а не просто по-хижацькому вичавлювати з нього усі соки задля наживи. Від самого початку Бог поставив людину не власником, а управляючим над усім Його світом, і цей принцип залишається незмінним і сьогодні.

Подивіться вірші 15-17: “Будеш дотримувати свято Опрісноків; сім день будеш їсти опрісноки, як наказав тобі, окресленого часу місяця авіва, бо в нім ти був вийшов з Єгипту. І не будете являтися перед лицем Моїм з порожніми руками. І свято жнив первоплоду праці твоєї, що сієш на полі. І свято збирання при закінченні року, коли ти збираєш з поля працю свою. Три рази на рік буде являтися ввесь чоловічий рід твій перед лицем Владики Господа”.

Бог встановив три свята, коли всі чоловіки мали збиратися разом. Це свято Опрісноків — тиждень після Пасхи. Під час цього свята вони мали згадувати те, як Бог вивів їх з рабства в Єгипті і дякувати за це нове життя, яке вони отримали.

Друге — свято перших плодів, день П’ятидесятниці. Як раз починався сезон збирання врожаю і перші плоди вони мали принести Богу, визнаючи, що все, чим вони володіють — це від Бога.

Третє — свято врожаю, свято кучок. Коли вже всі сільськогосподарські роботи завершено, врожай зібрано і згромаджено в комори, вони збирались, щоб дякувати Богу за ті плоди, якими Він їх благословив.

Бог хотів, щоб Його народ справді був народом, а не союзом племен. Щоб вони збирались перед Його лицем, щоб вони мали стосунки з Ним і одне із одним, і щоб вони разом раділи.

Знаєте що мені нагадує опис цих святкових зібрань? — опис Церкви. Багато хто думає про церкву, як про місце, куди ми ходимо. Але, насправді, це дещо інше. Це якраз і є святкове зібрання, де ми разом славимо Господа за благодать спасіння, яке Він дав нам в Крові Агнця. Де ми молимось, щоб Господь благословив наші починання і дякуємо за те, що Він вже дав. Це святкове зібрання, де ми мусимо мати спілкування з Богом і одне з одним. Не як відвідувачі ресторану, де кожен окремо сам собі наївся і пішов, а як гості весільного бенкету, де панує радість і любов. Ці свята — образ Небесного Царства, де Бог радіє разом зі Своїм викупленим народом і благословляє його.

Ми вже говорили раніше про заповіт, як про взаємні зобов’язання скріплені кров’ю. Слова “зобов’язання” і “кров”, напевне, звучать дещо зловісно і не дуже радісно. Але ось в цих віршах ми якраз бачимо, до яких стосунків Бог приводить нас через Свій заповіт — до святкового зібрання, де панує радість, єдність, вдячність і любов.

В кінці розділу 23 Бог дає Своєму народу обіцянки щедрих благословень. Він берегтиме їх в дорозі і приведе в обіцяну землю. Він вижене перед ними ворогів і благословить їхній хліб та воду. Він дасть їм здорових дітей і усуне з посеред них хвороби. Бог благословить їх усім необхідним і дасть всього подостатком… якщо вони будуть вірні Йому і Його заповіту. Декілька разів навіть в цьому короткому уривку Бог застерігає Свій народ від ідолопоклонства.

Подивіться віршу 32,33: “Не складай умови з ними та з їхніми богами. Не будуть сидіти вони в твоїм Краї, щоб не ввести тебе в гріх супроти Мене, коли будеш служити їхнім богам, бо це буде пастка тобі!”. Союз з хананеями і їхніми богами неодмінно призведе їх до гріха проти Бога. Писання каже: “Хто Господа любить, ненавидьте зло!” (Пс.96:10). Не можливо одночасно бути другом Богу і другом гріху. Амінь.

Третє, кров заповіту (24:1-18).

Розділ 24 описує, як саме було укладено заповіт між Богом та Його народом. Взагалі, структура цього заповіту (розділи 19-24) дуже сильно нагадує структуру хетських договорів, які застосовувались в той час. Тут присутні усі ті самі складові. І ось зараз, коли усі необхідні слова вже було сказано, коли сторони досягли згоди і весь народ одноголосно сказав: “Усе, про що говорив Господь, зробимо!” (3), прийшов час скріпити цей заповіт.

Подивіться вірш 4: “І написав Мойсей всі Господні слова. І встав він рано вранці, та й збудував жертівника під горою, та дванадцять кам’яних стовпів для дванадцяти Ізраїлевих племен”.

Заповіт укладається між двома сторонами. В даному випадку однією стороною є Божий народ, другою — Бог, представлений жертовником. І 12 камінних стовпів повинні були виконувати роль свідків заповіту.

Далі Мойсей приніс жертви цілопалення і мирні жертви. Жертва цілопалення — це те, що цілком віддавалося Богу. Вона символізує собою повне посвячення себе Богу та смирення. Лій мирної жертви спалювався на жертовнику для Бога, в той час, як м’ясо з’їдали священики та люди. Мирна жертва символізує примирення і спілкування між Богом і людьми

Потім Мойсей розділив кров жертов на 2 частини. Одну з них він вилив на жертовник, а іншою — покропив народ. Це була одна і та сама кров. Кров жертви назначеної Богом і угодної Богу. І спочатку вона вилита на жертовник і лише потім, коли вона прийнята Богом, як кров примирення і заповіту, лише тоді нею покроплено народ. Упокорившись перед Божим законом, очистившись кров’ю угодної Йому жертви цей народ вступив у заповітні стосунки зі святим Богом небес і землі і став Божим народом. Вони були грішні, але Він освятив і очистив їх. Вони не мали жодних підстав наблизитись до Бога, але Він наблизив їх до Себе. Бог благодатно прийняв їх не тому, що вони стали праведні, а тому що Він Сам виправдав і очистив їх перед Собою.

Подивіться вірш 8: “І взяв Мойсей тієї крови, і покропив на народ, та й сказав: Оце кров заповіту, що Господь уклав із вами про всі оці речі!”. А тепер порівняйте їх з іншими словами з Нового Заповіту: “А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!” (Матв.26:27,28)

Боже слово, жертовник і кров — це засоби благодаті, які Бог дав Своєму народу. Кожного разу відкриваючи Писання, кожного разу приступаючи до жертовника і крові грішна людина могла укріпитися в вірі і в стосунках з Богом. Так само, як ми укріплюємося в вірі і оновлюємося в єдиності з Ісусом Христом через причастя. Тому що в Новому Заповіті жертовник і кров тварин Господь Ісус замінив хрестом і Своєю Кров’ю. Слова Заповіту, написані на скрижалях і сувоях нині Він Духом Святим написав на серцях Свого народу. Він став жертвою приготовленою Богом і прийнятою Богом, Агнцем Божим, що на Себе бере гріхи світу. Тому в посланні до Євреїв Павло говорить: “Бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він (Христос) тих, хто освячується. Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить: Оце заповіт, що його по цих днях встановляю Я з ними, говорить Господь, Закони Свої Я дам в їхні серця, і в їхніх думках напишу їх. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю!.. Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров’ю Ісусовою, новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє” (Євр.10:14-20).

В таємній вечері Господь Ісус дав нам нові засоби благодаті — хліб і вино, які ми приймаємо на згадку про Нього, щоб знову і знову укріпитися в вірі, оновитися в благодаті і пережити єднання із Ним, яке дає нам Дух Господній. Тому сьогодні, коли ми прийматимемо хліб та чашу, ви згадайте бідних і обідраних рабів посеред пустелі, яких Бог прийняв в Своїй благодаті і зробив Своїм народом і священством царським. Бо рівно те саме Він зробив і для нас, коли знайшов в гріхах, в немочах, в хворобах і темряві і покликав у чудове світло Своє, омив Кров’ю Нового Заповіту Свого і Духом Святим посадив нас в Ісусі Христі на небесах. Амінь.

В подальших віршах описується, яку благодать отримали євреї завдяки крові заповіту. 70 старійшин прийшли в Божу присутність, споглядали славу Його і їли в Його присутності і Він був із ними, благословляючи Свій народ. Це образ небесного бенкету єднання Бога і Його Церкви. Це та близькість, яку отримали і ми, через Кров Нового Заповіту. Амінь.

Бог кличе нас бути людьми заповіту. Люди заповіту — це ті, хто вирішив виконувати Божу волю в своєму житті і в своєму поколінні. Люди заповіту — це ті, хто запечатаний кров’ю заповіту. Народ Божої власності — царство священиків і народ святий. Хай Господь допоможе нам берегти цей заповіт в своєму житті і жити в благословеннях, які Бог проливає на нас через цей заповіт. Амінь.

п.Йонатан

«Збудуйте Мені святиню, де Я перебуватиму»

(Частина I)

Вихід 25

Ключовий вірш 25:8

1. Кому і з якою метою Бог наказав будувати святиню? (1,8)

2. Хто спроектував (40, 1 Хр.28:19) і хто будував будівлю ковчега (8,9)?

3. Звідки насправді були взяті приношення? (Вих.12:36) Яке це має духовне значення?

4. Яке значення стола з хлібом? (Ів. 6:35, 54-56)

Закони Бога на горі Сінай

Вихід 21-22

Ключові вірші 21:1-2: «А оце закони, що ти викладеш перед ними: коли купиш єврейського раба, нехай він працює шість років, а сьомого нехай вийде дармо на волю».

У 1994 р. в невеликій Африканській країні Руанді відбулася страшна різанина – за три місяці було знищено більше 1 мільйона людей. Одна народність країни, яка складала етнічну більшість – народність хуту, знищувала іншу – етнічно меншу тутсі. Про ці страшні події пізніше було знято фільм «Готель Руанда». Саме страшне полягало в тому, що переважна більшість обох народностей вважали себе християнами. Проблема полягала не лише в тому, що одні християни вбивали інших, проблема полягала в тому, що людське суспільство впало на рівень геноциду. Очевидно, що в якийсь момент щось пішло не так, і людська ненависть і злість вийшли назовні зі страшною силою. Ми живемо у людському суспільстві, де неминуче трапляється багато проблем: хтось щось у когось вкрав, хтось завдав шкоди чужому здоров’ю чи майну. І навіть серед християн, на жаль, трапляються такі події, тому що вони не стали безгрішними, прийнявши Христа. Як нам ставитись до різних людських провинностей? І у суспільства людей є 2 варіанти: або вони створять суспільство на основі Божих заповідей, у якому можна нормально жити, або ж вони переб’ють одне одного, як зробили ці 2 народності у Руанді.

Сьоднішнє слово нагадує нам адміністративний і кримінальний кодекси, і, власне, такими і являються. Признаюся не є великим задоволенням читати кодекси законів. Більше того, ці закони були написані близько 3700 р. тому назад, і багато з них, наприклад, закони про рабів, здається не мають великого значення у наш час. З іншої сторони, без правильних законів ніколи не можна побудувати суспільства, у якому можна жити. Добрий приклад це суспільство США, де усе тримається на законах. Навіть для того, щоб оформити візу, потрібно перечитати і оформити дуже багато документів. У цьому слові немає цікавих і видовищних історій. Тут описаний внутрішній механізм – як працюють Божі заповіді на практиці, і як на їх основі будувати суспільство. Вивчати їх – це тонка і копітка робота. Але якщо ми переборемо нудьгу, яка приходить коли ми відкриваємо ці 2 розділи, і вникнемо в них глибше, то відкриємо для себе нові можливості і благословення. Хай Господь дасть нам терпіння і працьовитість сьогодні.

Перше, закони про рабів (21:2-11). Подивимося на вірш 2: “Коли купиш єврейського раба, нехай він працює шість років, а сьомого нехай вийде дармо на волю”. У той час могло трапитися так, що людина попадала у рабство. Людину могли продати у рабство батьки через бідність, вона могла продати сама себе, її могли продати по вироку суду або ж через її злочини. В рабство продавали довічно. Але якщо таке сталося з євреєм, його не можна було тримати у рабстві довічно – можна було лише 6 р. На 7-ий рік його потрібно було відпустити на волю. Більше того, кожен 50-ий рік був ювілейний. І на ювілейний рік також потрібно було відпустити на волю усіх єврейських рабів. І якщо ти взяв раба за, скажімо, 2 р. до ювілейного, то хоча ще не пройшло належних 6 р., його все рівно потрібно було відпустити. Колись усі євреї були рабами в Єгипті. Але Бог прийшов і кров’ю тварин викупив їх від рабства і зробив вільними. По суті вони – вільні люди. У житті може статися різне, і тимчасово вони можуть знову потрапити до рабства. Але лише тимчасово. Не більше ніж на 6 р. Це нагадує нам те, що ми не маємо ставати чи то рабами людей, чи то рабами похотей.

Подивіться на вірш 7: “А коли хто продасть дочку свою на невільницю, не вийде вона, як виходять раби”. У наш час лише у страшному сні може приснитися, коли хто продасть свою дочку у рабство. Але нам потрібно знати, що у той час люди жили у дуже жорсткому суспільстві. Щоденно вони боролися за своє виживання. Комусь це вдавалося, але були і такі, хто просто не міг прогодувати свою сім’ю. У цьому випадку батьки мали прийняти важке рішення: або лишити дочку вдома де вона може померти від голоду, або ж ризикнути і віддати її у рабство до заможних людей, де у неї будуть значно більші шанси вижити і влаштуватися у житті. І багато батьків вибирали друге, не тому, що не любили своїх дочок, а тому, що вважали, що так буде для них краще. Дуже часто при цьому, продаючи свою малолітню дочку у рабство, батьки надіялися, що сам власник, чи його син, візьме її собі дружиною, коли та підросте. Однак, якщо цього не відбувалося, її було заборонено продавати іноземцям. Навпаки, власник мав обходитися з нею чемно і потурбуватися про її добробут. Якщо він цього не бажав робити, то мав її відпустити на волю. У той час у багатьох спільнотах жінок не вважали за повноцінних членів суспільства, і у них не було прав. Але як же приємно бачити, що Божі закони захищали права жінок і відкривали їм нові можливості!

Друге, закони про вбивць (12-25). У шостій заповіді написано: “Не вбивай”. Життя людини має надзвичайну цінність, тому що людина створена за образом і подобою Бога. Тому Бог серйозно ставиться до вбивства і передбачив сурове покарання за вчинення вбивства. У віршах 12-25 розглядаються різні вбивства і покарання за них. Ці закони дуже нагадують сучасний кримінальний кодекс. Вбивство буває різним: обдуманим наперед, навмисним і випадковим.

Обдумане наперед вбивство (14) – це коли людина планує, готується і очікує на відповідну можливість щоб здійснити свій хитрий і підступний намір. Таке вбивство навіть не розглядається суспільством, вбивця ніяк не захищений. Його дозволено забирати на смерть навіть від жертівника. Часто біля жертівника люди шукали спасіння, вважалося що там живе сам Бог. Але біля жертівника вбивця знаходив лише смерть, тому що святий Бог засуджує вбивство.

Буває, що людина не мала наміру вбивати, але сильно розгнівався і вдарила людину так, що та помирала (12). Такий мав померти. Бог вважав за потрібне упокорити зло і жорстокість в народі.

Однак були випадки, коли вбивство було дійсно ненавмисним і випадковим (13). Наприклад, під час роботи сокира зірвалася і вбила чоловіка. У цьому випадку ця людина мала можливість спастися. Пізніше Бог назначив спеціальні міста-сховища, де людина, яка ненавмисно здійснила вбивство, могла спастися від месників. Ці міста є свого роду прообразом Христа, де ми, грішники, можемо сховатися, розкаятися у своїх гріхах і знайти прощення і Божу милість.

Прочитаємо разом вірші 15, 17:

15. А хто вдарить батька свого чи матір свою, той конче буде забитий.
17. І хто проклинає батька свого чи свою матір, той конче буде забитий.

П’ята заповідь навчає: «Шануй свого батька та матір свою» (20:12). Бог дуже сурово карає порушення цієї заповіді. Якщо хтось вдарить батька свого чи матів свою, то отримає таке саме покарання, як і вбивця. Це каже про те, що жорстокість і неповага до батьків прирівнюється до вбивства, і таку людину карали як вбивцю. Навіть прокльони в сторону батьків прирівнювалися до вбивства, і за це карали смертю. Через батьків Бог дає людині життя. Якби не батьки, він просто не жив би. Тому той, хто б’є батьків чи проклинає їх, паскудить суспільство, самі основи створіння, саме життя. Він проклятий, тому що пошана до батьків – це благословіння, а прокльони батькам несуть прокляття. У Повр.З. 27:16 написано: «Проклятий той, хто легковажить свого батька та свою матір!» У Ноя було 3 сини. Молодший із них Хам якось насміявся над своїм батьком, чим показав до нього неповагу. Одним цим він наслав прокляття на весь свій рід. Людина, яка проклинає, фізично жива, але духовно вона фактично мертва.

Подивіться на вірш 16: «А хто вкраде людину і продасть її, або буде вона знайдена в руках його, той конче буде забитий». Работоргівля чи утримати людину в заложниках за викуп каралося смертю. Це було рівноцінно посяганню на людське життя. Ніхто не має на це права. Бог захищає людське життя і його права. Ніхто не має права відноситися до людини як до тварини, і ставитися до людини, яка носить образ і подобу Бога, як до худоби, яку можна вільно продавати на базарі. Це є по суті вбивство, крадіжка людської душі, продаж людського життя, яке не належить тобі. Така людина каралась смертю.

У віршах 18-27 розповідається про покарання за різні види каліцтва. Якщо під час бійки один покалічить іншого, то має оплатити трати на лікування і реабілітацію. Коли хто вдарить свого раба або невільницю і той помре, то власник, буде покараний. У той час раби вважалися людською власністю і з якими можна робити все, що захочеться. Але Божий закон забороняв забирати в них життя, тому що у цього життя є інший Господар. Відношення до вільних і до рабів різнилося, і ступінь покарання за вбивство чи каліцтво вільного чи раба також була різною. І тим не менше, закон обмежував свавілля і жорстокість власників. Якщо вони наносили каліцтва своїм рабом – вибивали око чи зуба, то втрачали своїх рабів – мали відпустити їх на волю.

У віршах 28-37 розповідається про битливого вола. Віл – це потужна робоча сила, але була і інша сторона цього: люди і інші тварини жили в постійній небезпеці поряд із цією страшною твариною. Якщо віл несподівано заб’є людину, то його потрібно було вбити, а м’яса його не їсти, тому що на ньому кров вбитого. Однак якщо власник вола знав, що його віл битливий, але нічого не робив, тоді, якщо віл вб’є людину, то кров цієї людини буде уже не на волові, а на його власникові і це вже буде розглядатися як вбивство. Правда, у цьому випадку було дозволено давати викуп за свою душу, який буде накладений.

У віршах 33,34 написано: «А коли хто розкриє яму, або викопає яму й не закриє її, і впаде туди віл або осел, власник ями відшкодує, верне гроші власникові його, а загинуле буде йому». Тут говориться про покарання через безпечність і безвідповідальність. В мінусі мав лишитися не той, хто постраждав, а хто проявив безпечність.

Третє, закони про злодіїв (22:1-4) Прочитаємо разом вірші 1-4:

1 Коли злодій буде зловлений в підкопі, і буде побитий так, що помре, то нема провини крови на тому, хто побив.
2 Але як засвітило сонце над ним, то є на ньому провина крови. Злодій конче відшкодує, а якщо він нічого не має, то буде проданий за свою крадіжку.
3 Якщо та крадіжка справді буде знайдена в руці його живою, від вола аж до осла, до ягняти, то нехай відшкодує удвоє.
4 Коли хто випасе поле або виноградника, і пустить свою худобу й буде випасати на чужому полі,

Вбивство злодія на місці злочину вночі кваліфікувалося як ненавмисне вбивство і не каралося смертю, так як власник, захищаючи свою власність, міг не зорієнтуватися куди і як бити. А ось в денний час вбивство злодія прирівнювалося до навмисного вбивства, так як власник міг уникнути його, але зробив навмисно. Таке вбивство, навіть злодія, каралося смертю.

Спійманий злодій мав відшкодувати ціну вкраденого. Якщо йому нічим було заплатити, то його продавали в рабство, а виручені гроші йшли в плату за крадіжку.

Прочитаємо вірші 20-21:

20 А приходька не будеш утискати та гнобити його, бо й ви були приходьками в єгипетськім краї.
21 Жодної вдови та сироти не будеш гнобити;

У той час в Ізраїлі були 3 категорії самих не захищених громадян: приходьки, вдови і сироти. Cуспільство того часу було дуже консервативним. Іноземцям було вкрай важко адаптуватися у ньому. На них часто вішали клеймо «не місцевого», «не свого» і всіляко утискали і гнобили їх. Бог заборонив це робити Ізраїльтянам. Вони повинні були пам’ятати, що і самі колись були приходьками в Єгипетськім краї. Вдови і сироти у той час були беззахисні. У них легко можна було відібрати те останнє, що вони мали, можна було ігнорувати чи гнобили – вони не могли постояти за себе. Але Бог попередив: у них немає захисника на землі, але Він Сам буде захищати їх:

22 якщо ж ти справді гнобитимеш їх, то коли вони, кличучи, кликатимуть до Мене, то конче почую їхній зойк,
23 і розпалиться гнів Мій, і повбиваю вас мечем, і стануть жінки ваші вдовами, а діти ваші сиротами.

Подивіться на вірші 24-26:

24 Якщо позичиш гроші народові Моєму, бідному, що з тобою, то не будь йому, як суворий позичальник, не покладеш на нього лихви.
25 Якщо дійсно візьмеш у заставу одежу ближнього свого, то вернеш її йому до заходу сонця,
26 бо вона єдине накриття його, вона одіж на тіло його; на чому він буде лежати? І станеться, коли буде він кликати до Мене, то почую, бо Я милосердний

Заробляти гроші можна, але не на бідняках. Бідняки кожен день борються за своє виживання. Іноді вони жили на межі виживання і заради їжі були готові віддати останнє – навіть свій одяг. Закон забороняв забирати в них саме необхідне.

28 Не будеш спізнюватися, щодо жертов, із щедрістю збіжжя та з плинами твоїми. Перворідного з синів своїх даси Мені.

Жертви збіжжя потрібно було приносити Богу як вдячність за те, що Той дав їм у користування обіцяну землю. Вони мали пам’ятати, що усе, що мають, дано їм Богом.

Коли ми вивчали початок книги Вихід, то стали свідками досить видовищних подій: чудове, прямо неймовірне спасіння Мойсея, 10 кар, які Бог послав на Єгипет, потім вихід з Єгипту. Але потім народ мав пройти пустелю. Це було дуже непросто. І ось тут Бог навчає людей закону. Це також непросто, і не так видовищно. Комусь це може здатися нудним і нецікавим. Але тут Бог формує внутрішній стержень людей. Вони повинні навчитися будувати суспільство, у якому можна жити. Цього не можна зробити без відповідних внутрішніх змін всередині людей. Зараз люди хочуть змін. Але вони не хочуть змінюватись самі та змінювати свої звички. Люди шукають щастя. Але якщо вони не готові змінюватись, якщо не готові вивчати і слідувати Божим заповідям, то щастя їм не бачити, як власних вух. Об’явлення, яке Бог дав людям на горі Сінай, складалося з 2 частин. Перша – це закон, друга – як побудувати скинію, місце, де перебував Бог. Бог планував через цих людей побудувати скинію – місце, де людина зустрічалася з Богом. Але для цього вони повинні були підготуватися. Християнство не відмінило закону. Християнам також потрібно поважати людське життя, людське майно, відповідати за свої вчинки і карати зло. Християнське суспільство – це не там, де тисячолітня історія, а там, де люди виконують Божі заповіді. У Старому Заповіті людину стримували від зла багато в чому страхом покарання. У Новому Заповіті нами має рухати любов. Ісус сказав: «Люби свого ближнього як самого себе!» (Мк.12:31) Він Сам показав, як це робити, віддавши за нас Своє життя. І Бог дає нам сили любити інших.

Коли комуністи прийшли до влади у Росії, то сказали селянам: «ми заберемо землю у панів і дамо вам». Селяни не любили комуністів, але купилися на безкоштовну землю. Схожу аферу комуністи пробували зробити у Афганістані. Прийшовши до влади, вони сказала місцевим селянам: ми заберемо землю у шахів, роздамо її вам. Ваші борги шахам можете більше не платити. Дивовижно, але селяни, які були мусульманами, сказали: «Ми на це не підемо. Наші борги ми будемо віддавати. Взяти безкоштовно землю – означає вкрасти. Ми цього не зробимо. Ми будемо за неї платити». Так почалася сумнозвісна Афганська війна. Сумно, що часто християнські спільноти поступають зовсім не як християни. Це тому, що християнська спільнота – це не там, де люди називають себе християнами, а та, де вони виконують Божі заповіді.

Хай Господь допоможе нам слідувати Його заповідям і будувати суспільство, де люди люблять одне одного.

п.Яків

Кров заповіту

Вихід 23,24

К.В. 24:8

1. 23:1-11. Чому важливо не вірити пустим чуткам і не робитися свідком неправди? Чому, незважаючи на цю заповідь, люди люблять робити це? Які норми життя та яке милосердя має бути в вибраного Божого народу?

2. 23:12-19. Який сенс суботи? Які свята вони повинні берегти? Який сенс має кожне з цих свят? Розповісте про образ Божої спільноти.

3. 23:20-33. Що Бог хотів зробити для Ізраїля? Чого вони мали стерегтися в обіцяній землі?

4. 24:1-8. Як відповів весь народ, коли Мойсей переказав їм всі Господні слова та всі Його закони? Що зробив Мойсей, щоб ствердити цей заповіт? Чому Мойсей взяв кров та окропив народ? Чому саме кров, і що це за ознака? (Іер. 31:31-34, Лк. 22:20)

5. 24:9-18. Яке значення має те, що вони бачили Бога, їли та пили? Чому Бог знову покликав Мойсея на гору?

Закони Бога на горі Синай

Вихід 21-22

К.В. 21:1-2

1. 21:1-11. Що треба зробити на сьомий рік тому, хто купить раба-єврея? Чому? Від кого залежить те, чи буде людина вільна, чи буде рабом?

2. 21:12-25. Що Бог приготував для тих, хто випадково вбив? Чому? Чому Бог встановив закон “то даси душу за душу, око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу, опарення за опарення, рану за рану, синяка за синяка”?

3. 21:26-22:17. Які закони про відшкодування встановив Бог? Що, через ці закони, ми можемо довідатися про думки Бога?

4. 22:17-27. За які злочини злочинець має бути страчений? Чому не можна гнобити приходька, сироти та вдови?

5. Яка вимога до того, хто запозичив бідному та взяв в заставу його одяг?

6. 22:28-31. Яке ставлення в народі має бути до старших та до суддів? Що маємо віддавати Богу? Яким Бог хоче бачити Свій народ? Поміркуйте про те, чого Бог хоче навчити нас через Свій закон?

Бог, що говорить з небес

Вихід 20:18-26

(22): “І промовив Господь до Мойсея: Отак скажеш до Ізраїлевих синів: Ви бачили, що Я говорив з вами з небес”

В двох минулих уривках ми розібрали 10 заповідей, які Господь дав Своєму народу. В них подана сконцентрована Божа воля щодо людини. Ця воля блага і досконала. Ці заповіді розповідають, як наші життя і суспільство можуть бути насправді благословенними і щасливими. І сам цей факт, що Бог приходить до Свого народу, щоб укласти із ним заповіт — це дещо унікальне і дивовижне. Вчені історики і релігієзнавці погоджуються, що за межами Біблії, в язичницькому світі, немає взагалі нічого схожого на ці заповіти між Богом та людиною. Чому ж Бог вирішив мати стосунки з грішниками?

Роздумуючи про внутрішнє життя Божої Трійці, американський пастор і богослов Джонатан Едвардс прийшов до висновку, що сам по собі Бог є безмежно щасливий. В Ньому існує спільність Осіб, які проливають одне на одного радісну і прославляючу любов. “Навіщо ж творить ця безмежно добра, досконала і вічна сутність?”, — запитує Едвардс. І відповідає: не для того, щоб усунути якийсь недолік в Собі, а для того, щоб розповсюдити цю радісну любов направлену не на себе, а назовні. Для того, щоб Бог і люблячі істоти створені Ним в кінці кінців з’єдналися в любові.

Ми — егоїсти самі по собі і любимо тільки себе. Але Божі заповіді вчать нас любити Бога, любити ближнього і турбуватися про його добро. Ці заповіді вчать нас радіти в любові. Вони носять дуже загальний характер, тому в наступних розділах Господь пояснює, як застосовувати їх в різних сферах людського життя і в суспільстві.

В сьогоднішньому уривку ми вчимося про особисте поклоніння. Бог трішки ширше розкриває сутність першої та другої заповідей, щоб ми знаходили справжню благодать в тому, як і коли приходимо до Нього. Нехай Господь зараз направляє наші думки і працює в наших серцях, і навчить нас поклонятися Йому в дусі та в істині.

Подивіться вірші 22, 23: “І промовив Господь до Мойсея: Отак скажеш до Ізраїлевих синів: Ви бачили, що Я говорив з вами з небес. Не будете робити при Мені богів із срібла, і богів із золота не будете робити собі”.

Тут Господь пояснює, чому поклоніння ідолам, і навіть поклоніння самому Богу з допомогою рукотворних зображень є неприпустимим. Чому? — бо “Ви бачили, що Я говорив з вами з небес”, каже Господь.

Десять заповідей, про які ми говорили минулі рази були дані євреям самим Богом. Вони не знайшли якісь таємні написи в пустелі. Вони не були передані через якісь божественні сувої. Вони були дані навіть не через посередника. Бог Сам зійшов, щоб проголосити їх Своєму народу.

Про це йдеться у віршах 18 — 21. Ви пам’ятаєте, що Бог наказав людям впродовж трьох днів освятитись і очиститись. Коли вони були готові, в назначений день Він зійшов з небес. Гора була оповита мороком, полум’ям і димом. Це видіння було таким страшним і величним, що не тільки народ, але й сам Мойсей сказав: “Я боюся й тремчу!” (Євр.12:21). Люди не витримали такої величної присутності Бога, тому вони попросили, щоб Бог говорив із ними не безпосередньо, а через Мойсея.

Тепер, коли вони лицем до лиця зустрілись з Богом, чи могли вони зобразити цього Бога в золоті, в сріблі, в камені чи в дереві? Чи побачив хтось якийсь конкретний образ, який можна було би тепер поставити перед собою, щоб вклонятись йому? — Ні.

Якого ж Бога вони побачили? Вони побачили Бога, який говорить із ними з небес. Про що ж це свідчить нам?

По-перше, це свідчить, що Бог є Бог з небес. Він не належить цьому світу. Ми говорили про це, коли розглядали другу заповідь. Хоча творіння носить відбиток благих і могутніх Божих рук, хоча людина створена за образом і подобою Бога, все це — лише мала частина того, ким Бог є. Він відрізняється від всього творіння. Пророк Ісая описуючи Бога, Який діє в цьому світі запитує: “І до кого вподобите Бога, і подобу яку ви поставите поруч із Ним?.. І до кого Мене прирівняєте, і йому буду рівний? говорить Святий” (Iс.40:18,25).

Через зустріч з Богом євреї отримали багато чого. Вони отримали величезне враження від Його могутності, вони відчули Його святість, навчилися страху Божого і отримали Його заповіді. Але чого вони не отримали, так це — жодного видимого образу, який можна було би передати нащадкам.

Цей світ просто немає засобів, щоб зобразити Бога в Його величі, в Його силі і могутності. Найщиріше золото і самоцвіти тьмяніють у сяйві Його слави. Найглибший розум і фантазія опускають руки перед Творцем неба і землі. І навіть наші слова, поняття якими ми оперуємо безсилі описати Бога, якщо їх не оживить Дух Божий, що в нас перебуває. Амінь.

По-друге, це свідчить, що Бог говорить. Бог не дав нам видимого образу, але Він дав нам Своє слово. І ми вчимося тут, що служіння Богу — це не поклоніння якомусь образу, це стосунки з Ним основані на Його слові.

Поклонятися ідолам легко. З ними не потрібно мати якісь стосунки і вони мовчать. Як це зручно… ти просто приходиш, говориш що тобі хочеться і не треба нічого слухати. Ти відвертаєшся від свого ідола і залишаєшся таким самим, як і був. Це ніби замовлення у ресторані робиш. Людям подобається говорити і не дуже подобається слухати, а тим більше слухатись. Іноді ми сердимось на своїх дітей, коли доводиться повторювати їм щось по кілька разів, але насправді ми — такі самі. Наш Бог — живий і Він говорить до нас, чи чуємо ми?

В слові Бог відкриває нам хто ми є. В слові Він відкриває нам звідки взявся цей світ і куди прямує. В слові Він відкриває нам закони за якими все збудоване. В покірності цьому слову ми знаходимо благословенне життя. В слові Господь відкриває нам самого Себе. І Його слово змінює нас ізсередини, так що ми не можемо лишатись такими ж як були, після зустрічі з цим Богом.

Заклик, один з тих, що найчастіше звучать в Біблії — це заклик послухатись Божого слова. Тому що Господнє слово — це не просто якась інформація, яку можна знайти в довіднику. Це слово, яке має безпосереднє застосування і значення для наших життів. Тому сьогодні, коли ми зібралися разом щоб поклонятися Богу ми робимо багато чого: молимось разом, співаємо разом, поклоняємось разом. Але найбільшу частину цього служіння займає проповідь Божого слова, коли ми разом слухаємо, що говорить нам Бог у Своєму слові.

З яким серцем, з якою думкою ви прийшли сьогодні на це служіння? Для того, щоб почути лекцію про життя і вірування давніх євреїв? Чи для того, щоб почути Боже слово, яке оживить мене, яке зцілить мене, яке буде світильником моїй нозі і світлом моїй дорозі? Слово, яке відкриє мені любов і славу Господню? Слово, яке дасть моєму серцю страх Божий, щоб не грішити? (20) Істинне поклоніння Господу народжується і воно глибоко вкорінене в слові, яке Він говорить з небес в наші серця. Нехай Господь навчить нас слухати і слухатись Його слова, щоб поклонятись і служити Йому так, як цього бажає Він. Амінь.

Подивіться вірші 24, 25: “Ти зробиш для Мене жертівника з землі, і будеш приносити на ньому свої цілопалення й свої мирні жертви, і дрібну худобу свою, і велику худобу свою. На кожному місці, де Я згадаю Ймення Своє, Я до тебе прийду й поблагословлю тебе. А коли зробиш Мені жертівника з каменів, то не будеш будувати його з обтесаних, бо ти підносив би над ним знаряддя своє, і занечистив би його”.

Тут Бог дає ізраїльтянам настанови щодо облаштування жертовника. Сьогодні нам важко уявити собі служіння Богу з принесенням жертв з кров’ю тварин: чи то цілопалення, чи мирна жертва чи будь яка інша. Спробуйте уявити, якби приходячи на Богослужіння ви б проходили повз двір повний різної худоби, і підходили би до жертовника, на якому горів би невгасимий вогонь і навколо б усе було просякнуте запахами смаженого м’яса, диму і крові. Ми ніколи не бачили нічого подібного, однак древній світ не знав інших видів поклоніння. І Бог відкриває, яким саме мав бути Його жертовник.

По-перше, він мав бути дуже простим: зроблений з землі чи складений з дикого каменю. Це сильно відрізнялось від звичаїв язичницького світу. Поганські релігії будували величезні жертовники прикрашені різними зображеннями, оздоблені золотом та камінням, щоб на них вшановувати своїх богів. Вони вважали, що чим більший і пишніший вівтар, тим більше вони підносять свого бога. Прикладом може бути Пергамський вівтар. Вважається, він був присвячений Зевсу. Ви можете побачити його, якщо відвідаєте музей в Берліні. Свого часу цей вівтар вважався одним з чудес світу. Це була величезна споруда прикрашена багатьма статуями і античними барельєфами в 120м загальної довжини. Сам він має 9м висоти, і на верхівці там стояв жертовник, до якого ведуть сходи шириною в 20м.

Цю величну споруду древній цар на честь перемоги над ворогами збудував для якогось нікчемного божка, який крав, обманював, зраджував дружину і не мав сили і мудрості контролювати навіть своїх підлеглих, не кажучи вже про весь світ. Але Той, хто справді достойний хвали. Той, хто створив небо і землю і все, що наповнює їх, вічний, славний, благий Бог не захотів Собі такого вівтаря. Навпаки, Його жертовник мав бути на стільки простим, на скільки це можливо.

Чому так? Тому що Бог хотів, щоб ті хто приходить до Нього думали не про прекрасний витвір людських рук, не про те, чого досягла людина і, можливо, досяг сам поклонник. Він хотів, щоб приходячи до жертовника, людина думала про милостивого Бога, Який благословляє тих, хто кличе Його ім’я.

Так легко втратити внутрішній смисл за зовнішнім блиском, за якимись досягненнями. Але істинне служіння не потребує блискучого каміння, воно вимагає поклоніння серця. Як Бог не хотів пишних жертовників тоді, так само сьогодні Він не хоче формального служіння. Він байдужий до зовнішнього благочестя позбавленого внутрішнього змісту і сили. В Ісусі Христі Він застерігає нас від поверхневого, лицемірного служіння словами пророка Ісаї: “Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене!” (Матв.15:8). Бога цікавить не кількість жертв, не красота жертовника, не зовнішній вигляд побожності, але серце того, хто приходить до Нього. Амінь.

По-друге, в служінні має підноситись не поклонник чи жертва, а Бог, тому жертовник мусить бути низький. Подивіться вірш 26: “не будеш входити до Мого жертівника ступенями, щоб не була відкрита при ньому твоя нагота”.

Що таке сходи перед жертовником? — це спроба людини наблизитись до Бога. Якщо ми подивимось на більшість релігій світу, то вони спрямовані саме на те, щоб людина могла наблизитись до божества. Саме про це нам говорять величезні зіккурати Вавилонії чи Південної Америки, висоти і дубрави з якими боролись пророки в Ізраїлі і таке інше. Ці сходи завжди присутні, якщо не у фізичній формі, то в якійсь іншій. Люди намагаються наблизитись до божества, відчути його присутність різними способами: це може бути якийсь наркотичний транс, фізичний зв’язок з служительками культу, це можуть бути якісь мантри, барабани, танець шамана… будь що інше, покликане дати людині відчуття наближення до бога. Але чи наближають, насправді, ці сходи когось до Бога? — ні. Ці сходи лише відкривають, що ми голій й босі, вкриті ганьбою і не маємо нічого, з чим могли би прийти до Святого. Ці сходи — просто марна спроба грішника відірватися від землі.

Нам потрібно берегти себе від таких намагань будувати стосунки з Богом на основі своїх зусиль чи відчуттів, на основі свого піднесення через якісь справи, чи духовні практики. Наприклад, сучасні християни іноді намагаються в хвалі через музику і емоційні переживання викликати в собі відчуття Божої присутності. Коли Бог справді приходить до нас в поклонінні, це прекрасно і не може порівнятись ні з чим. Але Божа присутність не досягається нашими зусиллями. Єдине, як людина може зустрітись з Богом — це не тоді, коли ми піднімаємось до Нього, а тоді, коли Він сходить благословити упокорене серце (24). Амінь.

Взагалі, вірш 24 дає нам дивовижну обіцянку, що Господь благодатно прийме наше служіння і щедро благословить нас, коли ми поклоняємось Йому у відповідності до Його слова і волі. Для древніх людей гостро стояло питання: “де поклонятися?”, так щоб Господь почув і відповів. Але Ів.4:23 Господь каже, що настав час, коли важливим є питання не “де?”, а “як?”, бо “наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців”. Ми не можемо прийти до Бога в своє ім’я, чи в ім’я своїх заслуг, але знаємо, що коли збираємось в ім’я Ісуса Христа, то Він є серед нас, Він діє посеред нас і нагороджує нас дарами Своєї благодаті. Він той, хто віддав Себе за нас в жертву угодну Богу. Він той, хто зробив жертовник непотрібним. Він той, хто нас, “що колись далекі були”, зробив близькими (Еф.2:13) Богу Кров’ю Його. Амінь.

Сьогоднішнє слово відкриває нам Бога, який говорить до нас з небес. Цей Бог — не німий бовван, якому байдуже твоє життя. Цей Бог милостиво захотів мати з тобою стосунки, захотів благословити тебе. Цей Бог відкрив нам Свою волю в Писанні і навчив приходити до Нього в служінні. Нехай Господь зробить нас людьми, які слухають і слухаються Божого слова і людьми, які в покірності Божому слову приносять прекрасні плоди угодні Богу. Амінь.

п.Йонатан

Головні принципи служіння

Вихід 20:18-26
Ключовий вірш 20:20
1. В чому відмінність між християнством, що забороняє служіння зображенням богів, та релігіями, що передбачають створення зображень богів з каменю, срібла та золота?
2. Що хотів сказати Бог, коли повелів будувати жертовник з землі або з нетесаного каміння. (20:24-25)
3. З якої причини Бог сказав не робити сходів до жертовника? (20:26, 28:42, Лев. 6:10)
4. 10 заповідей – це 10 принципів, життя, що Бог дав спасенним людям. За якими принципами ви служите Богові?
5. Як ви кожного дня являєте любов до Бога та до інших людей? (20:20) Запишіть свої «10 заповідей» для служіння Богові?

Десять заповідей

(Частина II – любов до людей)

Вихід 20:12-17
Ключовий вірш 20:12: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!»

Сьогодні ми вивчаємо другу частину заповідей – заповіді 5-10. Вона описує, якими мають бути наші стосунки з іншими людьми. Стосунки з людьми такі важливі. Із стосунків складається наше життя. Фактично усе наше життя визначається тим, які стосунки ми маємо з Богом і з іншими людьми. Багато людей не люблять інших людей, хоча самі є людьми. Вони кажуть: «Чим більше я пізнаю людей, тим більше люблю собак». Вони готові жити разом з котами і собаками, але не з іншими людьми. Однак ми не можемо втекти від людей, ігнорувати стосунки із ними і жити самі по собі. Ми повинні навчитися цінувати інших людей і будувати з ними стосунки. Хай Господь сьогодні благословить нас.

П’ята заповідь: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» Коло інших людей починається з батьків. Батьки – це самі близькі люди, від яких перші роки повністю залежить життя дітей. Ми не вибираємо собі батьків – Бог вибирає їх за нас. І Він не радиться з нами, якими мають бути наші батьки. Бог вибирає нам батьків і через них дає нам життя. Пізніше, коли ми виростаємо, а батьки старіють, нам потрібно турбуватися про них, щоб вони не відчували себе непотрібними чи самотніми. Якось, коли царя Давида лише помазали на царство, йому прийшлося несолодко через заздрощі його попередника – царя Саула. Давид, переховувався від нього в печері Адуллам. В 1 Сам.22:3 написано: «І пішов Давид ізвідти до Моавської Міцпи, та й сказав до моавського царя: Нехай прийде батько мій та мати моя, і будуть із вами, аж поки я буду знати, що зробить мені Бог». Серед небезпеки Давид пам’ятає про своїх батьків і пристроює їх у безпечне місце. Сам Ісус, уже страждаючи на хресті, просить Свого учня Івана потурбуватись про Його матір. Ісус не забув про матір навіть у останню хвилину.

І у цієї заповіді є продовження: «щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» Бог обіцяє довге і насичене життя тим, які шанують своїх батьків. Виявляється, довгота і повнота нашого життя залежить від наших стосунків до батьків. Тому питайте їх думку і поважайте її, приїздіть до них в гості і привозьте своїх дітей, запрошуйте їх до себе в гості, піклуйтесь про них. Ми повинні показати своїм дітям, як потрібно ставитись до батьків, тому що наші діти будуть ставитись до нас так само, як ми ставимось до наших батьків. Діти усе бачать і всьому навчаються. І якщо влітку ми ідемо на море, а не в гості до наших батьків, то можете очікувати сумну і самотню старість. Дуже сумно бачити людей, які ігнорують, або навіть насміхаються над своїми батьками, називають їх «стариками» і підвищують на них голос. У Старому Заповіті з цього приводу сказано: «Проклятий той, хто легковажить свого батька та свою матір!» (Повт.З.27:16). Ісус з цього приводу повторив слова закону: «Хто злорічить батька чи матір, – хай смертю помре». Давайте шанувати своїх батьків.

Шоста заповідь: «Не вбивай!» Шоста заповідь захищає людське життя і забороняє самовільно забирати його. Коли ми читаємо історію, то бачимо, що історія – це історія вбивств. Наприклад, друга світова війна забрала близько 50 млн. людських життів. У світі без Бога у житті людини немає особливої цінності. Тому що у цьому світі людина – це просто більш розумна тварина. І, якщо є необхідність, людей можна знищувати, як знищують тварин. У Вінниці є птахофабрика, одна з найбільших в Європі. Що таке птахофабрика? Птахофабрика – це машина з масового вбивства птиці. За одну годину там вбивають 46 тисяч курей. Однак ніхто не б’є на сполох, тому що життя птиці не цінується дуже високо, і коли перед людьми стоїть вибір – їсти м’ясо чи їсти одні овочі, багато хто схиляється в сторону м‘яса. Нацисти вважали Євреїв людьми другого сорту, створили фабрики масового вбивства людей і вважали себе вправі знищувати їх, як знищують тварин. Сталін говорив: «Немає людини, немає проблеми». При його правлінні було вбито близько 600 тисяч людей. У світі без Бога у житті людини немає ніякої цінності, і життя легко можуть відібрати з тих чи інших міркувань.

Однак в Бозі життя людини – дуже цінне, тому що вона створена за образом і подобою Бога. Воно настільки цінне, що Сам Божий Син Ісус прийшов, щоб постраждати і померти за нас. І, заповідавши «Не вбивай», Бог ясно показав, що оберігає людське життя.

Ісус розширив значення цієї заповіді, сказавши: “Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній” (Мф.5:21-22) Це говорить про те, що людину можна вбити по різному. Її можна довести до вбивства, що також є по суті, вбивство. Ще один вид вбивства – це аборти. Християни сучасного часто закидають християнам Англії у минулому, як вони могли миритися з такими явищами як рабство і дитячий труд у той час, коли вони мали значно більший вплив на суспільство, ніж зараз. Але і сучасні християни часто миряться з абортами, які по своїй суті є вбивством. Тезис про те, що ще ненароджена дитина не являється дитиною є хибним і з медичної, і з юридичної точки зору. Але багато сучасних людей заради власної зручності і егоїзму легко погоджуються з ним. Тому жінка, яка каже що у неї «без варіантів» і робить аборт, або хлопець, який взнавши про вагітність дівчини, покидає її, чим часто спонукає її до аборту, є вбивцями.

Ця заповідь забороняє і самогубство. Наше життя належить Богові. Не ми даємо собі життя, і не ми вправі забирати його – навіть у самих себе. У країнах, де перемогло християнство, піклуються про людське життя. Там піклуються про своїх солдатів на війні, і не роблять із них «гарматне м’ясо». Там піклуються про життя літніх людей, безнадійно хворих людей, про життя інвалідів. І, навпаки, у суспільстві, де християни не мають великого впливу, життя людини часто не варте нічого.

Сьома заповідь: «Не чини перелюбу!» Перелюб – це є подружня зрада. Таким чином ця заповідь захищає сім’ю. Коли Бог створив Адама, то побачив, що той є дуже самотнім. І він створив для нього дружину і об’єднав їх у сім’ю. Ще у раю Бог створив сім’ю і поставив її одиницею суспільства. Сім’я – це священний союз, який не можна розривати. Не буває міцного суспільства без міцних сімей. Коли сім’ї руйнуються, немає де виховувати дітей, не росте наступне покоління, без сім’ї люди відчувають себе самотніми і втомленими, і таке суспільство руйнується. І ніщо так не руйнує сім’ю, як перелюб. В книзі Буття Бог сказав: «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом» (Бут.2:24). Сім’я і перелюб – це повністю несумісні речі і виключають одна одну, тому що вони руйнують одне тіло, яке складають чоловік і дружина.

Ісус Христос розширив значення цієї заповіді, сказавши: «Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» (Мф.5:27-28). Тепер перелюбом є не лише перелюб на ділі, але навіть в думках – дивитися на жінку з пожадливістю уже є перелюбом! У більш широкому сенсі ця заповідь захищає людину від сексуальних гріхів. Бог створив чоловіка і жінку – значить, Бог створив сексуальність. І Бог обмежив її дію шлюбом. У цьому випадку – це велике благословіння. Але якщо вона невірно використовується, то приводить людину до загибелі. Ап. Яків сказав: «Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть».

Восьма заповідь: «Не кради!» Іншими словами вона каже: «Не будь злодієм». Ця заповідь захищає людське майно, тобто наше з вами майно, і майно інших людей. Бог поважає право власності людини і захищає його.

У світі без Бога крадіжка – це норма життя. Є навіть прислів’я: «Не вкрадеш, не проживеш». Комуністи обіцяли селянам землю. Але коли вони прийшли до влади, до забрали у людей все. Фактично, вони були звичайними бандитами. Моє дитинство пройшло у Радянському Союзі. Ця система безсовісно крала у людей, і люди відповідали їй тим же – так же безсовісно крали у системи – фактично це була країна тотальних крадіжок. Люди тягнули усе і звідусіль: з колгоспів, з фабрик і заводів, магазинів і т.д. Я виріс у селі і кожен день спостерігав, як люди тягнули з колгоспу все, що бачили. На жаль люди крадуть і зараз. Корупція, яка по суті є крадіжкою – це одна з хронічних хвороб нашого суспільства.

Божі заповіді дані для нашого добра. І заповідь «не кради» також. Люди крадуть, тому що думають, що від цього їх життя стане краще. Але насправді вони через крадіжки вони втрачають Боже благословіння. Завоювання обіцяної землі Ізраїльським народом на початку проходило досить успішно. Під час завоювання міста Єрихон Бог наказав знищити усе в місті. Але один чоловік залишив собі одяг і золото, які йому сподобались. Після цього весь народа спіткала гірка поразка. Бог на це сказав: «Ізраїль згрішив, і вони переступили Мого заповіта, що Я наказав їм, і взяли з заклятого, а також крали, і обманювали, і клали поміж свої речі» (Ісус Н.7:11). Дійсно, крадучи, люди втрачають Боже благословіння.

Іноді крадіжку легко ідентифікувати. Наприклад, пограбувати чиюсь квартиру, чи викрасти автомобіль – це є звичайна груба крадіжка. Але є інші, приховані крадіжки, які не так легко ідентифікувати. Багато крадіжок у торгівлі. Запитують продавця: «А ця ковбаса свіжа?», він відповідає «Свіжа!», а насправді зовсім не так. Продавець вкрав стільки, скільки заплатив покупець. Багато крадіжок у рекламі. Наприклад, реклама каже, що без дорогого смартфона ти відстав від життя і не зможеш нормально спілкуватися з іншими. І молодих людей це зачіпає. І вони лізуть із шкіри, і віддають останні гроші щоб придбати ці гаджети. Так недобросовістні рекламодавці крадуть у людей гроші. Можна вкрасти у людини час. Це коли ми запізнюємось, і заставляємо людей чекати, при цьому навіть не попереджаємо їх про це. Так, ви просто крадете їх час. Можна вкрасти чиїсь думки. Наприклад, прочитав я десь думку, яка мені сподобалась, і видав її за свою – не посилаючись на автора – і усі подумали який я розумний – це крадіжка. Не платити або не повністю платити свій внесок на конференцію – це також крадіжка – у тих, хто платить за тебе.

І люди навіть крадуть у Бога. В Мал.3:8-10 Бог каже:

8 Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: Чим ми Тебе обманили? Десятиною та приносами!
9 Прокляттям ви прокляті, а Мене обманили, о люду ти ввесь!
10 Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?

Усе, що в нас є, належить Богу. Віддаючи Йому частину ми признаємо це. І потім це ж до нас повертається. Ми – віруючі. І нам потрібно довіряти Богу. Крадіжка – це є недовіра Богу, ми не віримо, що Бог дає нам найкраще, і намагаємося здобути щось неправдою. Нам потрібно вірити, що Бог дає нам найкраще. Якщо у нас чогось немає – значить воно нам зараз непотрібне. Якщо буде потрібне потім – Бог дасть. Якщо воно зіпсує нас, Бог не дасть. Нам потрібно довіряти Богові і вірити в Його любов.

Дев’ята заповідь – «не свідкуй неправдиво!» Дев’ята заповідь захищає людську честь. Вона пов’язана з тим, що ми говоримо. Лише подумайте, Бог не дав здатності розмовляти тваринам, але дарував цю здатність людині. Тварини бачать, як і люди – іноді значно краще, вони чують, як люди, але вони не можуть розмовляти, як люди. Людський язик наділений величезною силою, він може підбадьорити і надихнути людину, а може принизити і стерти її в попіл. У книзі Буття ми зустрічаємо Йосипа, якого називають тінню Ісуса Христа. Одного разу, коли він був рабом в будинку високопоставленого чиновника, на нього звернула увагу його дружина. Коли нікого не було в будинку, вона схопила Йосипа і сказала: «Лягай же зо мною!» Йосип вирвався з її обіймів і втік. Тоді вона звинуватила Йосипа в тому, що той прийшов до неї щоб лягти з нею. За це Йосипа запровадили до в’язниці. Інша історія пов’язана з Тим, чиєю тінню був Йосип – з Ісусом Христом. На суді у синедріону первосвященики відчайдушно шукали, в чому б звинуватити Ісуса, та не знаходили. В Мк.14 написано:

57 Тоді деякі встали, і кривосвідчили супроти Нього й казали:
58 Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотворний, і за три дні збудую інший, нерукотворний.

Це два приклади неправдивих свідчень, з-за яких постраждали невинні люди, і навіть Сам Господь Ісус. Якось Ісус сказав книжникам і фарисеям: «Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів.8:44). Нам потрібно знати, що неправда приходить від диявола. Він знає, наскільки могутню силу має неправда, і використовує її по повній. Але прийде час, коли диявол буде переможений. В Об.2:10 написано: «І я почув гучний голос на небі, який говорив: Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Христа Його, бо скинений той, хто братів наших скаржив, хто перед нашим Богом оскаржував їх день і ніч!»

Тому нам потрібно дуже обережно ставитись до того, що ми кажемо про інших людей, і до того, що кажуть про інших інші люди. Бо за кожне слово, яке ми скажемо, ми дамо відповідь. Коли хтось приходить до нас щоб пліткувати про інших – не варто його слухати. Але і нам самим не можна говорити неправди на інших. Навіть коли хтось поступає незрозуміло, все рівно потрібно дуже обережно говорити, тому що ми не знаємо всього. Коли я їду в автомобілі, і хтось грубо «підрізає» мене, в мене часто виривається: «Ідіот!» Це є неправдиве свідчення. Я насправді не знаю, чи є правдою те, що я сказав. Може він зовсім не ідіот, а освітчена і чесна людина, волонтер, чи борець з корупцією, який поспішає на термінову справу.

У наш час стали стандартом так звана медійна боротьба, коли в тих чи інших цілях у пресі чи на телебаченні випускають наперед невірні відомості, так звані «fake news». В Інтернеті і на телебаченні взагалі дуже багато неправди. Як нам ставитись до цього? Не можна просто бездумно все читати і усьому вірити. Якось Клайв Льюїс прийняв рішення не читати газет, так як не був впевнений, що все, що там пишуть – правда, і навіть те, що правда, не має для нього великого значення. Він не став гнатися за дешевими сенсаціями, а читав багато книг, вивчав мови, розмірковував про істину і багато навчався. В результаті він став письмеником, який написав про християнство так, що його почули. Хай Господь дасть нам мудрість контролювати те, що ми чуємо і що кажемо.

Десята заповідь. Давайте прочитаємо її разом: «Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!» (17) На відміну від попередніх заповідей, остання говорить не про справи, а про бажання: «Не жадай…» Ми усі люди, і ми усі чогось бажаємо. Напевно, лише мертві нічого не бажають. І бажання можуть бути самими різними: хтось бажає кращий автомобіль, хтось бажає вищу зарплату, хтось бажає краще здоров’я. В самих по собі бажаннях немає нічого поганого. Багато різних бажань протягом дня проносяться у нашій голові. Але проблеми починаються, коли бажання переростає в заздрість. А заздрість – це гріх. І вона приводить до тяжких наслідків. У книзі Дій 5 описано, як Апостоли звершали великі справи. Кількість послідовників Христа зростала, безліч людей приходили до Апостолів щоб послухати Євангеліє і уздоровились. І написано:

17 А первосвященик, уставши, та й усі, хто був із ним, хто належав до саддукейської єресі, переповнились заздрощами,
18 і руки наклали вони на апостолів, і до в’язниці громадської вкинули їх.

Через заздрощі вони посадили у в’язницю невинних людей. В Мф.27:18 написано, що Пілат «знав, що Його (Ісуса) через заздрощі видали». Через заздрощі Ісуса видали і засудили на смерть. Заздрощі – це страшний гріх, який призвів навіть до смерті Божого Сина.

Якось ап. Павло написав: «Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі» (Фил.4:12). Ап. Павло написав ці слова, сидячи в темниці за проповідь Євангелія. Він був апостолом. У цей час первосвященики в Єрусалимі служили в розкішному храмі, одягалися в дорогий одяг і їли на бенкетах. Але Павло не заздрив їх. Тому що він навчився жити в любих умовах і дякувати Богу за те, що мав.

Ісус сказав: «Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його». Заздрість – це недовіра до Бога. Ми не віримо, що Бог дає нам найкраще, ми думаємо, що Бог дає краще сусідам. Якщо чогось немає – то це мені зараз не потрібно, якщо у інших є – їм більше потрібно. Тому не заздрити – це є акт віри.

Зараз багато говорять про так звані Європейські цінності і європейський рівень життя. Звідки це прийшло у Європу? Це прийшло через Реформацію. Реформатори закликали людей повернутися до Біблії і будувати своє життя на основі Божого слова. У цьому році святкують 500-річчя Реформації. Біблія принесла в Європу шану до батьків, повагу до людського життя, повагу до людського майна – у цих країнах в людини не можуть взяти і просто так «віджати» бізнес, і повагу до людської гідності. Суспільство, побудоване на основі Божого слова прекрасне, схоже на маленький рай, у той час як суспільство без Божих заповідей – це справжнє пекло. Хай Господь допоможе нам практикувати Божі заповіді і будувати гарні стосунки з іншими людьми.

п. Яків

ОГОЛОШЕННЯ 10 ЗАПОВІДЕЙ

(Частина II – любов до людей)
Вихід 20:12-17
Ключовий вірш 20:12
1. Вивчіть напам’ять заповіді 5-10, розмірковуючи про них.
2. Чому необхідно шанувати своїх батьків? Що означає «батька та матір», «шанувати»? (Пр.3:9, 2 Цар.2:12, 13:14) Яке благословіння отримує той, хто шанує батьків?
3. Що означає «не вбивай!»? Як Господь розширив застосування цієї заповіді? (Мф.5:21-26) Кому належить людське життя? Чому забороняється: 1) самогубство; 2) непряме вбивство; 3) вбивство свідомості; 4) духовне вбивство?
4. Що означає «не чини перелюбу!»? Як необхідно розуміти слова Господа про те, що гріхи статевого характеру виходять з серця? (Мф.5:27-28) Яким чином Бог об’єднав чоловіка і жінку? (Бут.2:24, Єф 5:31-32)
5. Що означає «не кради!»? Які види крадіжок ми бачимо у сучасному суспільстві? Що означає «не свідкуй неправдиво на свого ближнього!»? Чи є така неправда, яку ви говорите за звичкою?
6. Що означає «не жадай дому ближнього свого»? Чи є в вас невдоволення тим, що ви маєте, постійна заздрість чи жадібність? Якщо є, то в чому вони проявляються? (Кол.3:5, Лк.12:15) Чому ми вчимося через заповіді 5-10?

Оголошення 10 заповідей

(Частина І. Заповіді 1-4)
Вихід 20:1-11
(8): Пам’ятай день суботній, щоб святити його!

Якби я спитав вас зараз: “яким є головне заняття християнина?”, що би ви відповіли мені? Можливо хтось сказав би: молитва, і це було б добре. Інший — вивчення Божого слова, і це також добре. Третій — проповідь Євангелії, і це також прекрасно. Але усе це — різні форми чогось одного. Усе це — різні форми нашого поклоніння Богу.
Перший пункт Вестмінстерського катехізису запитує: “В чому полягає найважливіше і найвище призначення людини?” І відповідає: “Найважливіше і найвище призначення людини полягає в тому, щоб прославляти Бога і вічно перебувати з Ним у блаженстві”. Бог створив нас для Себе і тому ми знаходимо мир, щастя і самих себе лише тоді, коли своїм життям поклоняємось і прославляємо Його. Саме тому і я, коли стаю за кафедру чи проводжу якесь служіння, першим ділом віддаю славу Спасителю Ісусу Христу. Це не просто завчена формула. Це для того, щоб я пам’ятав, що те, що я тут стою і те, що казатиму — це все має служити Божій славі. Це для того, щоб віддати моєму Господу належне. Це потрібно мені, і я так дякую Богу, за те, що Він відкрив, як саме я можу служити і поклонятись Йому.
Сьогодні ми починаємо вивчати 10 заповідей. Це дуже відомий і дуже важливий уривок. В цих заповідях Бог відкрив Своєму народу самого Себе. Те, про що Ной, Авраам, Ісаак та Яків лише здогадувались, Бог об’явив Своїм людям і закарбував ці слова на камені, щоб кожен міг прочитати. Я думаю, дуже мало є людей, які б не чули про ці заповіді. Але я сам не розумів про що вони говорять, доки не почав розбирати цей уривок докладно. Чомусь, я думаю, це стосується не тільки мене. Сьогодні ми розберемо перші 4 заповіді. Їх ще називають першою скрижаллю. Вони регламентують, якими мають бути стосунки між людиною і Богом. Вони вчать, як ми можемо догодити Господу і жити щасливим життям. Тож нехай Божий Дух благословить нас зараз і відкриє нам Божу істину.
Подивіться вірші 1,2: “І Бог промовляв всі слова оці, кажучи: Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства”.
Зараз Бог збирався дати Своєму народу заповіді, кожна з яких звучала, як “ти повинен робити одне” і “тобі не можна робити іншого”. Ці заповіді будуть регламентувати життя єврейського народу в різних сферах. Ними в їхніх життях будуть збудовані певні межі, заходити за які не можна. Тобто, це не рекомендації, які можна проігнорувати. Це чіткі накази і заборони.
Яка перша думка виникає в людини, якій кажуть: “ти повинен робити те чи інше”? Звичайно, перше питання буде: “чому, на якій підставі я повинен обмежувати себе?” Тому, даючи Свого Закона, Бог починає з того, що нагадує їм, хто Він такий і чому Він має право вимагати в них виконання цих заповідей. Як же Бог зображений в цих віршах?
По-перше: Я Господь. Ви пам’ятаєте, яке слово перекладене, як Господь у книзі Вихід? Це — ЯХВЕ, Єгова, Сущий Бог, який був є і буде. Бог, більший за весь всесвіт. Бог, який Своїм словом наказав із темряви засяяти світлу і з нічого створив небо і землю. Це Він встановив фізичні закони, за якими існує всесвіт. Але також, Він встановлює і інші закони: духовні, етичні, будь які інші і Він, будучи Господом, також має право вимагати, щоб ці закони виконувались.
По-друге, Бог твій. Божий народ — це народ заповіту, народ, який перебуває в особливих стосунках із Богом. В минулому розділі ми читали, як на Боже слово ізраїльський народ відповів: “Усе, що Господь говорив, зробимо!” (19:8). Вступаючи в заповіт із Богом, в СЗ через обрізання, в НЗ через хрещення, ми не тільки отримуємо Божу обітницю, що Він буде турбуватись про нас і благословляти. Але також, ми беремо на себе зобов’язання слухатись Божого слова і виконувати Його волю.
По-третє, Він той, хто вивів їх з єгипетського рабства. Їхнє життя в рабстві було страшним і дуже важким, але Бог втрутився і звільнив їх, нормально було би, якби їхньою відповіддю була вдячність та слухняність. Але, я думаю, тут йдеться про дещо більше. Подумайте, живучи в Єгипті євреї не знали Бога, не знали, хто Він такий і яка Його воля про них. Через вихід вони взнали Бога. Взнали, що Бог який судив богів Єгипту — святий; що Бог, який провів їх через море — могутній; що Бог, який годував їх хлібом з неба і напував водою зі скелі — милостивий і благий до них. І якщо цей милостивий і сильний Бог дає їм зараз Свої заповіді, то ці заповіді також не для того, щоб вони загинули чи були нещасні, вони — для того, щоб людина жила благословенним життям в мирі з Богом і з іншими. Амінь!
Мотив Божих заповідей до нас сьогодні такий самий, як і раніше — благий. Чи вірите ви, що Бог — це Господь, Який встановлює закони? Чи згідні творити Його волю? Чи вірите, що Його заповідь добра до вас?
Якою ж є перша заповідь? Подивіться вірш 3: “Хай не буде тобі інших богів передо Мною!”
Перша заповідь встановлює єдиний можливий об’єкт поклоніння для людини. Хто це? – це один лише Господь. Амінь.
Світ в якому жили євреї, був світом з багатьма богами. В Єгипті вони бачили багато єгипетських богів. В Ханаані — ханаанських, а в Вавилоні — халдейських. Одні боги обіцяли людям щедрі жнива, інші — насолоди, треті — здоров’я і т.д. Людина могла прийти і кожному з цих богів принести жертву, заручитися його підтримкою і в цьому ніхто не бачив жодної проблеми. Власне, таке служіння було більше схоже на політику, ніж на поклоніння: тут домовився, тут пішов на компроміс, тут прикрив тили, зробив так, щоб усі були задоволені і при цьому ти не маєш жодних зобов’язань по відношенню до цих богів, як не маєш зобов’язання перед продавцем у магазині. Але Бог-Господь обрав Собі інший тип взаємин із людиною. Він обрав заповітні стосунки. Це більше схоже на шлюб, де двоє беруть на себе взаємні зобов’язання. Це стосунки, які вимагають посвяти і любові. Як чоловік, пов’язаний з дружиною не може мати одночасно стосунки з іншими жінками, бо це є перелюб. Так само і тут Бог каже: якщо ти пов’язаний зі Мною, ти не можеш служити іншим богам, ти не можеш служити ідолам.
Що таке ідоли? Що таке інші боги? Вірш 4 каже, що це може бути що завгодно, те що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Тобто будь що в цьому світі людина може взяти і зробити своїм ідолом. Якщо в древньому світі ці ідоли мали якесь фізичне втілення: в камені, чи в дереві, то сучасні люди не потребують цього. Людина просто бере щось, що належить цьому світу: багатство, здоров’я, насолоди, успіхи… і робить з цього собі ідола, і починає жити заради цього.
Чому руйнуються сім’ї? Вони руйнуються не лише через злі речі: алкоголь, перелюб чи насильство. Вони руйнуються також, коли жінка відчуває, що чоловік любить роботу більше за неї. Або, коли чоловік відчуває, що для дружини її батьки важливіші за шлюб. Або, коли жінка цілком занурюється в дітей і забуває, що Бог зробив її одним тілом з її чоловіком. Робота, батьки, діти — це все гарні речі, але коли зламаний порядок, коли це стає ідолом, тоді стосунки руйнуються. Бог каже: так не повинно бути. Я — твій Бог, нехай не буде тобі інших богів передо Мною! Ніщо і ніхто не може зайняти місце Бога в твоєму серці і в твоєму поклонінні! Амінь!
Про що ж говорить нам друга заповідь? Подивіться вірші 4-6: “Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей”.
Чесно кажучи, я сам, поки не почав досліджувати, не розумів різниці між першою та другою заповідями. Але вона є і вона дуже значна. Якщо перша заповідь говорить про об’єкт поклоніння. То друга — про форму, про те, як саме ми маємо чи не маємо поклонятись Богу.
Ідоли, яким поклонялись древні люди мали дуже конкретну форму. Ось бог з тілом людини, а головою яструба. Ось бог у вигляді крокодилу, а ось — у вигляді теляти. Якщо ти потреш йому пузо чи лоба — то буде тобі щастя. Власне, ці божества мало чим відрізнялись від людей, які їм поклонялись, хіба що мали більші можливості.
Але Бога не бачив ніхто і ніколи. Ми не можемо зобразити Бога, тому що Він не такий, як усе творіння. Він не такий, як будь що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Тому в цілому світі ви просто не знайдете засобів щоб зобразити Бога. І все, що ми знаємо про Нього — це те, що Він Сам нам відкрив. Відкрив у справах Своїх рук, відкрив в Біблії, відкрив в Ісусі Христі і продовжує відкривати Духом Святим. Друга заповідь не просто забороняє служити ідолам. Вона забороняє поклонятися самому Богу через видимі образи. Вона забороняє служити Богу так, як служать ідолам.
Людині важко служити невидимому Богу, тому автоматично ми намагаємось спростити Бога, загнати його в свої рамки. Багато людей просто придумує собі бога, уявляє його собі і служить йому, але цей бог не має нічого спільного з величним Богом Біблії. Ми зустрічаємось з Ним лише коли Він цього хоче і лише на Його умовах. Невидимому Богу можна поклонятися лише вірою. Він не прийме формальної жертви: залишив ягня біля боввана і пішов геть. “Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись” (Iван.4:24). Амінь.
Про що говорить третя заповідь? Подивіться вірш 7: “Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно”.
Третя заповідь говорить про те, як ми маємо ставитись до Бога в поклонінні. Через строгість цієї заповіді з часом євреї взагалі перестали кликати Господнє ім’я, і замість нього вживали різні Божі ознаки. Але Бог не заповідав не призивати Його Ймення взагалі. Навпаки, Писання спонукає нас кликати Господнє ім’я. Бо “кожен, хто покличе Господнє Ім’я, той спасеться” (Дiї.2:21). Але Бог — святий і Його ім’я — також святе, Він не дозволить щоб грішники нехтували Його ім’ям. Що значить кликати Господнє ім’я надаремно?
В Лев.18:21 говориться: “А з насіння свого не даси на жертву Молохові, і не зневажиш Імени Бога свого. Я Господь!”. Тобто, Боже ім’я зневажається, коли божі люди поводять себе, як нечестивці. Коли ти називаєш себе християнином, але при цьому поводишся гірше ніж невіруючі: порушуєш закон, береш чи даєш хабарі, живеш в блуді і розбещеності і т.ін.
Боже ім’я, це те, що євреї призивали, коли скріплювали між собою обіцянку чи договір. Але, якщо один з них наперед знав, що він обмане, Бог не хотів мати з цим нічого спільного. Подібним чином сучасні люди призивають Боже ім’я, щоб приховати свій обман. Продавець каже: “Богом клянусь, воно свіже” і продає гнилий товар, чи зламану машину, чи щось подібне. Бог ненавидить це.
Боже ім’я надаремно призивається, коли призивається легковажно, без належної поваги. Бог відкрив нам Себе для того, щоб ми святили Його ім’я. Для того, щоб в Його імені ми знайшли спасіння. Зовсім не для того, щоб використовувати його в якості сполучника в реченні. Тож “не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно”.
Чого ж навчає нас четверта заповідь? Подивіться вірші 8-11: “Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його”.
Четверта заповідь говорить нам про час для поклоніння. Звичайно, ми маємо бути християнами усі 7 днів на тиждень 24 години на добу: і вдома, і в церкві і на роботі. Так само, як євреї мали бути Божим народом весь час. Але Бог вподобав Собі, коли ми відділяємо один день для особливого служіння Йому.
Що значить відділити день для Господа? — це значить робити в цей день не те, що ти робиш завжди. Для древньої людини це значило утриматись від праці. Коли кожен день був боротьбою за виживання дуже не просто було довіритись Богу і в один день замість того, щоб робити роботу молитись разом з сім’єю, роздумувати про Бога і служити Йому.
Для євреїв це була субота. Для нас, віруючих Нового заповіту, таким днем стала неділя — день коли воскрес Господь Ісус воскрес із мертвих. Це не є абсолютним приписом, тому деякі церкви, не маючи можливості зібратись в неділю, збираються в суботу, чи в п’ятницю. Але незмінним залишається принцип — один день Господу. Ми не утримуємося в цей день від роботи. Але освячуємо його тим, що разом, як церква Божа збираємось в домі Божому. Освячуємо його тим, що разом, як Божий народ, слухаємо Боже слово в проповіді і приймаємо Його. Тим, що разом здійснюємо заповідані Господом таїнства, як, наприклад, причастя і оновлюємося в союзі з Ним.
Сьомий день це те, що Господь дав для людини. Щоб ми мали можливіть відпочити і оновитися в Ньому, в Його слові. Чи любите ви день Господній? Чи чекаєте його, щоб зібратися з братами і сестрами і, як один Божий народ з’єднатися з ними в поклонінні, яке угодне Богу?
Я не дарма на початку говорив, що головне і найвище призначення людини — це поклоніння Богу. В цьому поклонінні ми знаходимо мир із Богом і самих себе. Не дивно, що перші 4 заповіді відкривають нам саме питання поклоніння. Кому ми поклоняємось, в якій формі, з яким серцем і коли. Благий Бог відкрив нам шлях, як ми можемо приходити до Нього, як можемо догодити Йому, яке служіння справді приємне Йому і яке служіння Він прийме. Це — благодать для нас.
І я хотів би, щоб ви подумали ось ще про що. Те, що про Бога і його волю знали Ной, Авраам чи Яків — це були лише уривки, лише якісь туманні, розмиті знання. Але тут в 10 заповідях Бог кристально чітко закарбував на камені, хто Він такий, яке Його серце, чого Він очікує від людини. Те, про що раніше можна було лише здогадуватись, тут сформульовано кристально чітко. Але зараз я чую таку думку від різних людей, іноді навіть від відомих служителів, що ці заповіді більше не важливі і не обов’язкові через благодать Ісуса Христа. Любі мої це не так. Ось, що говорив Бог через пророка Єремію про нас, служителів Нового заповіту: “Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, каже Господь: Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом!” (Єр.31:33).
Той закон, що раніше був викарбуваний на камені Бог Духом Святим написав на серцях тих, хто любить Його. В Новому заповіті ці заповіді не відмінились, не стали далі від нас. Навпаки, вони стали ще ближче, вони стали частиною нас самих, щоб ми від серця в дусі та в правді могли служити і поклонятись нашому Господу сьогодні, коли ми зібралися, як Його народ і повіки. Тож я молюся, щоб Дух Святий більше і більше відкривав нам значення цих слів, відкривав нам самого Бога в Його заповідях, щоб ми могли втілювати їх в своєму житті. Щоб Господь зробив наше життя — життям поклоніння. Щоб Його благодать щедро проливалась на цей народ Божий і народжувала в нас хвалу і вдячність. Хай Господь зробить нас людьми, які поклоняються Йому так, як Він того вартий. Амінь.

(п.Йонатан)

ОГОЛОШЕННЯ 10 ЗАПОВІДЕЙ.

(Частина І. Заповіді 1-4)
Вихід 20: 1-11
Ключовий вірш 8
1. Як Бог відкрив Себе перед тим, як вимагати виконання заповідей?
2. Яка заповідь є найперша? Про що говорить перша заповідь? (Мат.4:10; Повт.6:4) Спробуйте замінити слова “інших богів” в першій заповіді на ті, що стосуються особисто вас.
3. Якою є друга заповідь? Що значить не робити собі ідола? Чому невидимому Богу потрібно поклонятись в духові та в істині, а не через видимі образи?
4. Якою є третя заповідь? Про що йдеться в словах: “Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно”? (Лев.18:21; Мат.6:9; Мат.5:34)
5. Якою є четверта заповідь? Що значить: “Пам’ятай день суботній, щоб святити його”? Яке це місце Писання може виконуватись сьогодні? (1 — як освятити суботу; 2 — субота Старого заповіту; 3 — субота Нового заповіту)
6. Які відносини регламентуються в перших чотирьох заповідях? Вивчіть напам’ять перші чотири заповіді.

Укладання заповіту на горі Сінай

Вихід 19:7-25  

Ключовий вірш 19:8: «І відповів увесь народ разом, та й сказав: «Усе, що Господь говорив, зробимо!» А Мойсей доніс слова народу до Господа»»

Якось, коли я навчався в університеті, один вчений з ядерної фізики читав нам лекцію по Чорнобильській трагедії. Він розповідав як після аварії кілька науковців проникли в зруйнований реактор щоб дослідити його. Вони добре розуміли, з чим мають справу, і були одягнені в захисні свинцеві костюми. Вони вижили, хоча сильно ризикували своїм життям. Сьогодні Мойсей готує народ до зустрічі з Богом. Але це була дуже небезпечна зустріч – вона була ще більш небезпечна, ніж похід до зруйнованого ядерного реактору. Сьогодні ми побачимо, який Бог. І яким чином людям потрібно було підготуватися до зустрічі з Ним.

На горі Сінай Мойсей зустрічався з Богом, який сказав Його народу: «А ви станете Мені царством священиків та народом святим» (6). Мойсей повернувся до народу і передав їм Божі слова. Народ відповів: «Усе, що Господь говорив, зробимо!» Тут ми можемо більш глибоко зрозуміти, що таке заповіт. Коли Бог вибрав народ Ізраїля з-поміж інших народів, коли Він прийшов до нього і спас від єгипетського рабства, Він нічого не вимагав від них. Він просто явив їм Свою абсолютну, односторонню, ініціативну любов. Але заповіт завжди вимагає зобов’язань із обох сторін. Коли чоловік одружується із дружиною, то обидва мають дати обіцянку. Якщо дружина обіцяє любити чоловіка і в радості і в горі, а чоловік взагалі нічого не обіцяє – це не буде повноцінний союз. У народу Ізраїля також була своя відповідальність – робити усе, що Господь їм заповів.

Далі Бог сказав: «Ось Я до тебе прийду в густій хмарі, щоб чув народ, коли Я говоритиму з тобою, і щоб повірив і тобі навіки! … Іди до людей, і освяти їх сьогодні та взавтра, і нехай вони виперуть одіж свою. І нехай вони будуть готові на третій день, бо третього дня зійде Господь на гору Сінай на очах усього народу» (9-10). Бог дав їм три дні щоб вони підготувалися до зустрічі з Ним  і сказав, як це зробити.

По-перше, вони мали випрати свою одіж в знак освячення. У раю перші люди жили з Богом. Ті часи давно пройшли. Коли люди згрішили, Бог вигнав їх з раю. І тепер вони не можуть просто так наблизитись у Його присутність. Вони стали грішними. Щоб зустрітися з Богом, вони мали освятитися і випрати свій одяг. Пророк Ісая сказав, що вся наша праведність немов забруднена одежа (Іс.64:6). Люди стали грішними, і їх гріхи часто порівнюються з забрудненою одежею. Священики старого заповіту перед служіння Богу одягали спеціальний одяг. Коли вони знову виходили до людей, то мали перевдягнутися в звичайний. Але як би люди не прали одяг і як би не старалися, вони ніколи не могли буди повністю праведними перед Богом. У книзі Об’явлення ап. Іван описує великий натовп людей, які стояли перед престолом Агнця. Вони були вбрані в білу одежу. Ангел сказав йому: «Це ті, що … випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця…» (Об.7:14) Лише кров Христа робить нас дійсно праведними. Лише одна вона робить наш одяг дійсно білим, і ми можемо в ньому приходити в Божу присутність.

По-друге, вони мали приготуватися. Бог назначив їм час – на третій день і сказав підготуватися до цієї зустрічі. Ця зустріч не була звичайною, як ми зустрічаємося один із одним. Це була надзвичайна подія – людина зустрічалася з Богом. Не люди, а Бог назначає час зустрічі. На цій зустрічі Бог присутній реально. Люди не повинні були ставитися до цієї події легковажно. Подивіться на вірш 16: «І сталося третього дня, коли ранок настав, і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми! І затремтів увесь народ, що був у таборі…» Коли людина зустрічається з живим Богом – це страшно, вона тремтить.

По-третє, вони не могли виходити за окреслену границю і підніматися на гору. У вірші 12 Бог сказав: «І обведеш границею народ довкола, говорячи: Стережіться сходити на гору й доторкуватися до краю її. Кожен, хто доторкнеться до краю гори, буде конче забитий!» У вірші 13 Бог попередив, що якщо цей наказ буде порушений, чи то людиною, чи твариною, у неї буде слідуючий вибір: або бути вкаменованою, або застреленою. Між святим і всемогутнім Богом і грішною і слабкою людиною лежить глибоке провалля, і спроби здолати яке завжди закінчувалися однаково – смертю. Один свідомий чи несвідомий рух – і людина помирала. Якось два сини Аарона Надав і Авігу принесли перед Бога чужий вогонь, якого Бог не казав приносити – вони були тут же спалені вогнем від Бога. Коли при царі Давиді перевозили Божий ковчег – місце, де перебував Бог, воли нахилили його і один чоловік Узза, з добрих міркувань, простягнув руку щоб підтримати його. Однак він не мав цього робити. Він тут же загинув. Пророк Ісая якось бачив Бога у храмі. Він подумав тоді: «Горе мені! … Бо я чоловік нечистоустний, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!» (Іс.6:5) Пророк Ісая вижив після цієї зустрічі, але у той час перелякався на смерть.

Людина у Старому Заповіті відчувала величезну відстань, яка лежала між нею і Богом. Бог був настільки святий і великий, а вона настільки грішною і маленькою, що не могло бути і мови про якесь зближення. Це не могло вміститися у її свідомості. Служіння такому святому Богові було почесною, а надзвичайно небезпечною справою, священики часто помирали. Коли один раз на рік священик у храмі входив у святе святих, йому за ногу прив’язували мотузку. Для чого, спитаєте ви? Щоб якщо він там щось не так зробить і помре, то щоб його можна було витягнути за ногу звідти. Євреї боялися навіть вголос промовляти слово «Бог» і використовували різні синоніми, наприклад «Всемогутній», «Всезнаючий». Ми бачимо багато проваль у нашому світі. Ще донедавна у Штатах була велика межа між афроамериканцями і білими. І напруга існує і до цього часу. У фільмі «Абатство Даунтон» молодша дочка графа вирішила вийти заміж за звичайного шофера. Це було нечувано на той час! Але провалля, яке пролягало між Богом і людиною було значно більшим. У людей просто не було ніяких шансів досягнути Бога. А оскільки Бог був джерелом життя у усього, то у людини і не було шансів на справжнє життя.

Але усе змінив Ісус Христос. В посланні до Єфесян 2 ап. Павло спочатку пише, як Христос зруйнував перепони між поганами і євреями. А потім каже таке: «Він Своєю наукою знищив закона Заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примиривши із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши». Євреї і погани не могли примиритися один із одним. Але існувала більш серйозна проблема – обидва були Божими ворогами. Однак Христос зробив їх єдиними і примирив з Богом. Христос став нашим первосвящеником, через Якого ми маємо доступ до Бога.

В Євр.4:16 написано: «Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать». Ісус відкрив нам доступ до Бога. У Старому Заповіті якби ми прийшли до Бога то скоріше усі загинули б. Але зараз, у Новому Заповіті, завдяки Христу, ми можемо приходили до Бога, не ризикуючи своїм життям. Раніше лише один первосвященик один раз на рік міг увійти у Святе Святих і зустріти там Бога. Тепер такий доступ відкритий для кожного. Яке це велике благословіння! Лише подумайте – ми маємо доступ до живого і всемогутнього Бога. Недавно я бачив невелике інтерв’ю, де один чоловік ділився своїми думками про сучасних людей. В цілому виходило, що сучасні люди не дуже розумні. Вони скаржаться, що в аеропортах їм, сівши у літак, доводиться по 40 хв. очікувати на зліт. Але ж потім вони летять, у кріслі над океаном, на висоті 10000 км. і швидкості 700 км/год! І тратять кілька годин на дорогу, яка раніше зайняла б тижні чи місяці. Або вони скаржаться на поганий зв’язок на своїх смартфонах. Але ще я пам’ятаю ті часи, коли, щоб зателефонувати додому, потрібно було іти на пункт зв’язку, стояти в черзі і замовляти розмову. Зараз це робиться за лічені секунди. Нам потрібно вчитися цінувати те, що ми маємо. Багато сучасних людей не усвідомлюють, наскільки великі привілеї вони мають, такі як літак чи швидкий зв’язок. Подібно до цього, вони не усвідомлюють, наскільки це великій привілей – можливість приходити до Бога. Ми маємо те, про що багато поколінь людей могло лише мріяти.

І останнє, не можна було входити до жінок. Подивіться на вірш 15: «І він сказав до народу: «Будьте готові на третій день; не входьте до жінок»». Входження до жінки робило чоловіка і жінку ритуально нечистими. Вони мали помитися водою і вважалися нечистими до вечора (Лев.15:18). Ритуально нечиста людина не мала права входити в храм. У старому заповіті записано багато законів, невиконання яких робило нечистим. Можливо, самі відомі – закони про їжу. Не можна було їсти свиней і зайців. Але було і багато інших. Непросто було жити у тому суспільстві, де буквально на кожному кроці ти міг занечиститися. Різних правил було так багато, що ти просто не міг якесь із них не порушити. Коли за Христом з учнями спостерігали фарисеї, то знаходили безліч таких порушень: ось учні їли хліб нечистими руками, ось Ісус спілкується з жінкою легкої поведінки, ось Ісус працює в суботу. Ти відчував тягар закону на кожному кроці, ти постійно відчував себе винним. Кілька століть назад у європейських країнах були графи, лорди і інші високоповажні особи. Вони дуже складно одягалися – тому їм приходилося тримати спеціальних людей, які допомагали їм одягатися і слідкували за їх одягом – так званих камердинерів. Коли вони їли, за столом була тисяча правил – що куди можна накидати, що куди наливати, що після чого пити, коли сідати і коли вставати. Я думаю, ніхто із нас не відчував би себе нормально у такому оточенні, він не те що поїсти, а і сісти за стіл не зміг би правильно.

Ісус відмінив ритуальну нечистоту. Він доторкнувся до прокаженого, що вважалося нечистим. Він розмовляв із Самаритянкою, що вважалося недопустимим у той час. Він скасував заборони у їжі. Ми зараз вільні від цього – ми можемо приходити до Бога вільно!

Подивимось на вірш 22: «А також священики, що будуть підходити до Господа, нехай перше освятяться, щоб Господь їх не повбивав». Священики були ближче до Бога, вони мали більше привілеїв, тому Бог ставився до їх проступків більш серйозно. Якщо вони не освятяться належним чином, то Бог їх повбиває. Ті люди жили у загальній страхітливій атмосфері – не так щось зробив чи не туди пішов – і можна померти. І було багато випадків, коли люди масово гинули. У 1 Сам. описана історія, як одного разу Божий ковчег опинився у місті, яке називалося Бет-Шемеш. Там жило багато надмірно допитливих людей, які почали заглядати в ковчег. Ці люди не були готові до зустрічі з Богом. Тоді загинуло більше 50 тис. людей (1 Сам.6:19).

Але Завдяки Христу у нас є доступ до Бога без страху. Який це великий привілей. Без страху підходити до Бога! Якщо ми усвідомлюємо це, то не будемо легковажно ставитися до того, що зробив для нас Ісус, не будемо сприймати як належне, а будемо цінувати як найвищий привілей.

На заключення: Бог прийшов до Ізраїльського народу щоб заключити з ними заповіт. Бог зробить їх царством священиків та народом святим. У свою чергу, вони мають виконувати Його заповіді. Це було найвище благословіння, яке лише міг отримати який народ у історії. Ми – християни. І, якщо так, то у нас з Христом також є заповіт, так званий Новий Заповіт. В Євангеліях написано: «Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Мф.26:26-28). Новий Заповіт заключається через кров Христа, яка пролилася за багатьох для відпущення гріхів. У людей є багато гарних бажань і намірів – жити чисто, жити заради чогось великого, зробити щось значуще. Але в дійсності вони нічого цього не можуть зробити, тому що у них хвора гріхом кров. Хвора гріхом кров робить хворою усю людину. Але коли ми приймаємо Кров Христа, пролиту за наші гріхи, то входимо в Новий Заповіт з Христом. Його пролита на хресті Кров стає Кров’ю, пролитою за нас. Вона очищає нашу хвору гріхом кров, вона очищає нас від грішних бажать і звичок і змінює усе наше життя.

Ап. Петро сказав християнам: «Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого» (1 Пет.2:9). Цей заповіт включає і наш обов’язок звіщати Христа, який кличе людей із темряви до Свого дивного світла.

Ми знаходимося у Новому Заповіті з Богом, або, іншими словами, є людьми заповіту. Нам не можна ні в якому разі виходити з цього заповіту. Коли ми знаходимося в Христі, до нас застосовні усі Божі обіцянки з Біблії.

(п.Яків)

Укладання заповіту на горі Синай (1)

Вихід 19:7-25
К.В. 8
1. Як відповів весь народ, коли Мойсей виклав старійшинам всі слова, що Бог доручив йому сказати?
2. Як мав народ підготувати себе, щоб Бог зійшов на гору Синай?
1) Вимити одяг;
2) Підготуватися до третього дня й бути готовими;
3) Окреслити границю і не підійматися на гору;
4) Не входити до жінок;
3. Як мав підготувати себе священик?
1) Освятити себе;
2) Провести границю й освятити гору;
3) Зробити так, щоб ніхто не підіймався на гору, щоб не вразив їх Господь;
4. Яку обіцянку ви дали Богові? Як ви вважаєте, чи добре ви виконуєте обіцянку, аби Бог використовував вас як священика?
5. Хто є об’єктом вашого виховання та служіння? Як ви бажаєте мати участь в Божій праці спасіння – навернення всього світу до Бога?

Коли справді послухаєте Мого голосу

Вихід 19:1-6
(5, 6): “А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя! А ви станете Мені царством священиків та народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати Ізраїлевим синам”

Любі брати й сестри, ось і пройшли усі свята і ми знову повертаємось до вивчення книги “Вихід”. Так цікаво, що в новому році ми починаємо вивчати цю книгу саме з 19го розділу. Тому що, взагалі, книгу “Вихід” за смислом можна умовно розбити на 2 частини: до 19го розділу і після нього, до гори Сінай і біля неї. Тут, біля цієї гори певним чином змінюється форма стосунків між Богом і Його народом. Ті стосунки, які Бог вирішив мати з Ізраїлем набувають конкретної форми і Господь вчить їх, що це значить — бути Божим народом. І, звичайно ж, ці події мають відображення в Новому Завіті і їхній смисл і сутність стають зрозумілими нам через Ісуса Христа.
Уривок, який ми сьогодні вивчаємо досить відомий для багатьох з нас. Особисто я в минулому році чув проповідь по цьому уривку як мінімум три рази. Однак, зазвичай, розбираючи його, ми думаємо про те, як саме ми маємо жити виконуючи роль царства священиків в цьому світі. Але сьогодні я пропоную вам подивитись на цей уривок з дещо іншої точки зору. Давайте ми подумаємо зараз: “хто такий Бог завіту?”, “як Бог приводить грішника до Себе?”, а також: “які благословення Бог посилає в життя Своїх обраних?”. Нехай Господь відкриє нам розум і серце, щоб Боже слово і Дух Його діяли в нас і змінювали для Господньої слави.
Подивіться вірші 1,2: “Третього місяця по виході Ізраїлевих синів із єгипетського краю, того дня прибули вони на Сінайську пустиню. І рушили вони з Рефідіму, і ввійшли до Сінайської пустині, та й отаборилися в пустині. І отаборився там Ізраїль навпроти гори”.
Отже, де і коли опинилися Ізраїлеві сини? Вірш 1 говорить, що пройшло вже три місяці з того часу, як вони вийшли з Єгипту. Що таке три місяці? Здається, це не так вже й багато. Зазвичай, коли життя тече спокійно, ми оглядаємось назад і лише дивуємось, що час пролетів так швидко. Однак, для євреїв ці три місяці були дуже не прості. Пригадайте, які пригоди трапились їм дорогою. Спочатку, вони змушені були поспішно, посеред ночі тікати з Єгипту, ніхто навіть не встиг напекти пиріжків у дорогу. Потім їм довелося втікати від Єгипетської армії по дну моря. Потім вони зустрілись з розчаруванням, небезпеками пустелі, голодом, спрагою, війною. Напевне зараз, коли вони оглядалися назад, вони дивувались і казали: “невже пройшло тільки три місяці, здається ми вже кілька років ходимо цією пустелею”, а спогади про Єгипет, напевне, здавались їм спогадами про інше життя.
Але ось вони зупинились біля гори Божої, Хориву. Що це було за місце? Це було те саме місце, де Мойсей пас отари свого тестя Їтра і де Бог з’явився йому, відкрив йому Своє ім’я ЯХВЕ і послав в Єгипет, вивести синів Ізраїлевих із рабства. Тоді, у відповідь на сумніви Мойсея, Бог сказав йому: “та Я буду з тобою! А це тобі знак, що Я послав тебе: коли ти виведеш народ із Єгипту, то ви будете служити Богові на оцій горі” (Вих.3:12). Мойсей скорився і пішов. Вихід з Єгипту був непростою справою, багато разів усе висіло на волосині. Іноді здавалося, це взагалі не можливо. Але ось, пройшло не так багато часу і Мойсей знову стоїть перед горою Божою, а поруч його народ напинає свої намети, огороджує худобу, розводить вогні і ставить варитися смачну манну кашу. Вже не раби. Я думаю, Мойсей почувався ніби уві сні: “нам вдалося!”, “неймовірно! Бог все таки зробив це!”
Чи відчували ви щось подібне в своєму житті? Чи бачили, як те, що здавалося неможливим раптом здійснилося? Чи бачили, як Бог відповів на молитву і те, про що міг лише мріяти, стало реальністю? Ми завжди можемо цілком покладатись на Божі вірні обіцянки. Той, хто вірить Йому, не буде посоромлений. Коли Бог вирішив щось зробити, Йому не завадить навіть найбільша армія в світі. Чому люди розчаровуються в Богові? – тому що очікують того, чого Бог насправді не обіцяв, тому що хочуть, щоб Бог виконував їхню волю, замість того, щоб шукати Божої. Але коли ми діємо згідно Господньої волі, коли уповаємо на Його обіцянки, тоді, так само, як і Мойсей, одного дня ми прийдемо до гори Божої і прославимо Господа за Його вірність і милість в наших життях. Амінь!
Серце Мойсея було сповнене радості і вдячності. Тому не дивно, що він не зволікаючи піднявся на гору, на зустріч Богу. І Бог також прийшов до нього. Там на горі Бог промовив Мойсею слова, які той мав переказати Ізраїльському народу. В цих словах Бог відкриває їм Свою благодать, показує, чого Він очікує від них і обіцяє пролити Своє особливе благословення в їхні життя.
Подивіться вірші 3, 4: “А Мойсей увійшов до Бога. І кликнув до нього Господь із гори, говорячи: Скажеш отак дому Якова, і звістиш синам Ізраїля: Ви бачили, що Я зробив був Єгиптові, і носив вас на крилах орлиних, і привів вас до Себе”.
Перше, що Бог робить — Він нагадує євреям, як саме вони опинились біля цієї гори. Спочатку Він нагадує їм, хто вони такі: вони — дім Якова та сини Ізраїля. Бог уклав Свій завіт з Авраамом (Бут.12:1-3). Він оновив цей завіт з Ісаком (Бут.26:3), а потім явився Якову і ще раз затвердив цей завіт із ним (Бут.28:13-15). В цьому завіті Бог обіцяє кожному з патріархів благословити і примножити їхнє потомство, зробити його величним, дати йому землю і через них благословити увесь світ. Люди, які стояли перед Хоривом — це були не просто якісь випадкові раби, яких Мойсей понабирав в Єгипті, це були нащадки Авраама, Ісака та Якова про яких Бог обіцяв раніше. І те, що вони опинились тут також було не випадковою подією — просто Бог продовжував виконувати Свій завіт з Яковом. Не мідіянці, які недалеко звідси жили і випасали свої отари, не амалик, який неподалік звідси грабував каравани, а нащадки Якова, які ніколи навіть не збирались йти в цю пустелю, опинилися перед горою Божою, щоб тепер вступити у завіт з Богом.
Щоб вони опинились тут Бог вчинив дивовижні справи. Щоб звільнити Свій народ з рабства, Він вилив на Єгипет та його богів 10 страшних кар. Фараон опирався до останнього, щоб не послухатись Бога, щоб втримати Ізраїля у своїй владі. Але хто він проти Бога? Ізраїль вийшов на свободу. Це Бог зробив, євреї палець об палець не вдарили, щоб це відбулося.
Бог провів їх через море і пустелю. Це також було чудо. Скільки їх було? Два, може три мільйони людей + худоба. Такий натовп просто фізично не міг вижити три місяці в пустелі. Для них не було ні води ні їжі. Навколо них були розбійники і вороги. Але Бог ніс їх, як на крилах орлиних. Стрімко, потужно, велично. Іноді в них дух перехоплювало від цієї висоти і швидкості, від сили Божої дії. Іноді вони кричали: поставте нас на місце, ми нікуди не хочемо йти. Але вони були в цілковитій безпеці під захистом Божої руки.
І ось Бог їх привів. Куди? — до Себе. Ніхто не може прийти до Бога і сказати: “ось, ми прийшли, будемо з Тобою укладати завіт і будемо Твоїм народом”. Це Бог забажав мати із ними стосунки. Це Він забажав укласти із ними Свій завіт. Це Він забажав благословити їх особливим чином. І Він зробив усе необхідне, щоб це здійснилося.
Які благословення Бог обіцяє послати в життя Свого народу? Подивіться вірші 5, 6: “А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя! А ви станете Мені царством священиків та народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати Ізраїлевим синам”.
Тут йдеться про три основних благословення:
1. “Ви станете Мені власністю більше всіх народів”. Що ми хочемо зробити своєю власністю? Ми хочемо володіти чимось цінним, чи не так? Люди хочуть придбати у власність дорогий будинок чи надійний автомобіль. Але євреї тільки-но звільнилися від рабства. Вони були бідні, весь час нарікали, жалілися і були дуже невдячні. Вони не виглядали, як щось цінне. Але Бог по Своїй благодаті вирішив зробити їх Своїм народом, Своєю власністю.
Люди оцінюють одне одного по різним критеріям: на скільки цю людина корисна, на скільки значна, чим володіє, як вдягаються і т.д.. Тому багато людей відчувають себе нікчемними і нікому не потрібними. Але Бог Сам робить Свій народ цінним і особливим. Це як відносини між дітьми і батьками: для людини зі сторони всі діти виглядають приблизно однаково, але для кожного батька ось ці діти особливі. Не тому, що вони чимось визначні, а просто тому, що вони мої. Так само, як люди турбуються про свої скарби, так і Бог слідкує за нами і береже, як зіницю свого ока (Повт.З.32:10).
2. “Ви станете Мені царством священиків”. У сучасному світі люди дуже слабо розуміють Божу святість. Вихованим в егоцентричній культурі людям здається, що людина є найбільшою цінністю і мірилом всього, що нема жодної проблеми в тому, щоб наблизитись до Бога. Багатьом здається, що вони роблять Богу велику послугу, коли просто приходять до церкви чи вирішують зробити щось правильне. Але в часи Старого завіту до Бога могли наближатись лише ті, кого Він сам обрав і покликав, тобто священики.
Коли хтось самовільно брав на себе привілей священика, результат завжди був плачевний. Наприклад, цар Узійя з 2Хр.26 після багатьох успіхів і перемог став дуже гордий. Він подумав: “я цар, чи не цар?” і прийшов в храм, щоб кадити Богу. Священики відмовляли його, але він був непохитний. Але Бог не кликав його до служіння в храмі. Тому не дивлячись на усі його успіхи, багатства та високе положення він був вражений проказою і решту свого життя провів вкритий ганьбою.
Привілей священика в тому, що він може наближатись до Бога. В Ізраїлі Бог не дав священикам в спадок землю, бо вони вже мали більшу цінність, їхнім спадком був сам Бог. У нас час є багато музикальних кумирів. Тисячі людей збираються на їх концерти, тратять власні гроші, час, сили, штовхаються у натовпі біля сцени лише щось побачити їх та почути. А якщо їм вдасться доторкнутися до нього чи взяти автограф, то відчувають себе на 7-ому небі від щастя. Але наскільки незрівнянно більший привілей поклонятись Богу і бачити Його велич і славу. Людина, яка побачила Божу славу, ніколи не зможе забути цього, тому що нічого в цьому світі не може порівнятися з цим.
3. “Ви станете народом святим”. Бог робить Свій народ святим у двох смислах. Перший — Він відділяє Свій народ від інших людей. Другий — Святий Бог робить їх схожими на Себе, дає їм святість і ростить в Свій святий образ. Щоб в їхніх законах, в їхньому побуті, в їхньому ставленні одне до одного увесь світ бачив Бога і Його святість і любов.
Благословення, які Бог обіцяв Ізраїлю на Сінаї, це ті самі благословення, які отримує і кожен віруючий в Ісуса Христа. Ап. Петро в 1Петр.2:9 говорить нам: “Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого”.
Тобі здається, що життя не має ні смислу ні вартості? — ні, каже Бог. Я зробив тебе Своїм дорогоцінним скарбом, Я турбуватимусь про тебе і берегтиму. Твоя цінність походить не від твоїх заслуг, а від тієї любові, яку Бог вилив у твоє життя.
Ти відчуваєш себе недостойним приходити до Бога? — це ок, ми справді недостойні, але Він каже: це Я освячую твоє життя, Я роблю тебе Моїм священиком. Живи відповідно до свого високого покликання, живи святим і славним життям.
Когось ваблять гріхи і цінності цього світу? — але все, що є в цьому світі, це пожадливості тіла, пожадливості очей і гордість, це не збагатить тебе ніколи, це зруйнує твоє життя. Але в Бог приводить нас до Самого Себе і в Ньому ми знаходимо чистоту, красу, славу і велич.
Хтось не бачить смислу життя, вважає його скучним? — але Бог поставив нас в цьому поколінні звіщати чесноти Того, Хто спас нас і покликав із темряви до дивного світла Свого. Служіння Богу — це не скучна справа, це — славна справа. Воно дає таку радість і насолоду, з якою нічого у цьому світі не може зрівнятися. Амінь.
За якої ж умови євреї могли отримати усі ці благословення? Подивіться вірш 5 ще раз: “А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя!”
Бог очікував від них двох речей: рішення справді (тобто не формально, по справжньому) послухати Божого голосу і дотримувати (тобто не ламати) заповіту з Ним.
Нам потрібно розуміти, що ці слова не значать, що працюючи для Бога Ізраїль може заробити собі Божу прихильність і усі ці благословення. Тому що вони вже мали Божу прихильність, Він вже явив благодать, спас і привів їх до Себе. Також вони не значать, що, коли вони робитимуть якісь вчинки, то стануть достойними називатись царством священиків і народом святим. Ми говорили вже, що ніхто не може сам себе назначити священиком, тільки якщо Бог покличе. Послух Божому слову — це не причина Божої благодаті, це її наслідок. Тому, що Бог так полюбив мене, тому що Він носив мене, як на крилах, тому що Він явив Свою благодать і спасіння в моєму житті. Тому, я відповідаю любов’ю, вдячністю, покірністю і вірою.
Покора, якої Бог очікує від Ізраїля в Сінайському завіті, це та сама покора якої Бог очікував в завіті з Авраамом. В Бут.22:18 Бог каже: “І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу”. І це та сама покора, якої Бог очікує від нас в Новому завіті. В Євр.5:9 каже “А вдосконалившися, Він (Христос) для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння”. Завіт з Авраамом, Синайський завіт і Новий завіт який Господь Ісус скріпив власною Кров’ю — це все різні вираження одного і того самого завіту Божої благодаті. В кожному випадку Бог є його ініціатором і людина не додає до цього завіту жодного пункту, жодного рядку. В кожному випадку Бог є його звершителем. Бо, як Авраам не міг власними силами стати батьком багатьох народів, так само і Ізраїль не міг власними зусиллями зробити себе цінними для Бога чи стати такими святими, щоб бути Божими священиками. Так само і ми не можемо нічого додати до праведності Христа і лише приймаємо те, що Він здобув для нас Своєю смертю і воскресінням. І в усіх цих завітах, щоб отримати благословення, від людини вимагається лише одне — не формальне виконання якихось приписів, а покірність від віри, що діє любов’ю. Амінь.
В цьому уривку ми знаходимо Бога завіту. Бога, який добровільно кладе на Себе зобов’язання по відношенню до грішних людей. Бога, який вірно виконує Свій заповіт і проливає благословення в життя тих, кого покликав. Це не взаємовигідне співробітництво. Нам нема чим збагатити Бога, а Він дає нам усе. Але це благодать Божа, яка проливається щедро в наші життя. Все що потрібно, щоб отримати благословення цього завіту — вірою прийняти Божу благодать і покоритись Його волі, Його праведності, Його слову. Я молюсь, щоб Господь допоміг нам вірою жити в цьому поколінні, як царство священиків і святий народ, щоб через нас весь світ бачив Його славу. Амінь!

(п.Йонатан)

ЗУСТІЧ З БОГОМ НА ОСНОВІ ОБІТНИЦІ

(Царство священиків, народ святий)
Вихід 19:1-6
Ключові вірші 5,6
1. Коли і куди прийшли Ізраїлеві сини? Де вони розташувались?
2. Куди пішов Мойсей і хто його покликав? Що Бог зробив найперше, щоб змінити ставлення Ізраїля до Бога?
3. Хто дає обітницю? Що Бог зробив з єгиптянами? (12:2; Чис.33:4) Що означають слова про те, що Бог носив Свій народ як на крилах орлиних? (19:4; Повт.32:9-12)
4. Які є умови для цієї обітниці? Що Бог обіцяв в цих словах? (19:5)
5. Що Бог бажає зробити через Ізраїля? (19:6) Яке значення мають слова “царство священиків і народ святий”?
6. Чому так важливо знати, що таке Боже знання, Божа філософія і Божий Дух і чинити згідно з ними?