Записи

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 17:1-26)

Освяти Ти їх правдою
Від Івана 17:1-26

Ключовий вірш 17:17 : “Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда”

1. Що вірші 1-5 говорять нам про ціль і надію Ісусового життя? Чому Бог дав Йому владу (2)? Яке Ісус дав визначення вічного життя і, що це означає (3)? Яке Боже діло зробив і завершив Ісус (Ів. 1:29; 17:6,8; 19:30). Про яку славу говорив Ісус (5)?

2. Що Ісус виявив Своїм учням (6)? Що пізнали і у що вони повірилиі (7-8)? Що Ісус зробив для них і чому (9-10)?

3. Як Ісус молився за своїх учнів у світлі Свого відходу (11-12)? Що ми можемо дізнатися тут про нашого справжнього ворога і битву? Що Ісус хотів, щоб вони мали (13)? Чому світ зненавидів їх (14)?

4. Про що Ісус не молився за них, а радше повторював (15-16)? Про що ще молився за них Ісус і що це означає (17)? З якою метою Ісус їх послав (18)? Як Ісус присвятив Себе (19)?

5. Про що Ісус молився за майбутніх віруючих (20-21а)? У що світ повірить і дізнається через це (21б-23)? Чого хотів Ісус для своїх учнів (24)? Як Ісус звертався до Бога (1,5,11,21,24,25)? Що пізнають віруючі і яким чином (25)?

Вивчення Біблії: Проповідь “Будьте відважні: Я переміг світ” (Від Івана 16:16-33)

БУДЬТЕ ВІДВАЖНІ: Я ПЕРЕМІГ СВІТ

Від Івана 16:16-33

Ключовий вірш 33 : “Це Я сказав вам, щоб у Мені ви мали мир. У світі зазнаєте страждання, але будьте відважні: Я переміг світ!”

Сьогодні ми закінчуємо вивчати розмову Ісуса у світлиці. Це була Його прощальна розмова з учнями. Речі, про які Він говорив були критично важливі для них, для церкви і для нас з вами. Сама ця розмова тривала заледве кілька годин, але щоб розібрати цей текст нам знадобилося більше місяця. Попереду Христа очікують страждання, смерть і воскресіння. Його учнів попереду очікують великі труднощі і скорбота. Але в цьому уривку Він дає нам обіцянку повної радості, якої ніхто не може забрати, плоду, який зберігається у життя вічне і миру навіть перед лицем випробувань.

Нехай Господь помилує нас і працює в нас Духом Святим, щоб ми розуміли, що говорить нам слово Боже, вірили йому, корилися і були змінені ним.

Подивіться вірші 16-17: «Незабаром не побачите Мене більше, і знову незабаром побачите Мене, [бо Я іду до Отця]. А деякі учні говорили між собою: Що означає те, що нам говорить: Незабаром не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене? Або: Я іду до Отця?»

Вже вкотре за цей вечір Ісус говорить учням про Свій відхід. Він ще недовго з учнями. Він йде туди, куди вони не можуть за ним піти. Скоро вони вже не побачать Його, а потім знову побачать. Що Він має на увазі? — Ісус говорить про Свої смерть і воскресіння. Він повертається до Отця, але Його шлях проходить через хрест. Ми бачимо, що учні не розуміють, що Ісус намагається їм сказати. Вони хочуть запитати, але Ісус випереджає їх з поясненням.

Воно й не дивно, що учні не розуміли всього: адже Ісус говорить не прямо. Він говорить притчами. Він не каже: скоро Я помру, а потім воскресну. Він каже: «Я піду від вас», або «незабаром не побачите Мене». Чому ж Ісус не говорить учням про Свої смерть та воскресіння прямо?

По-перше, Він все ж таки говорить про це. Євангеліст Іван цього не згадує, однак про це розповідають усі інші євангелісти. Проблема в тому, що учні не знали, як до таких слів Христа ставитися. Ісус говорить про Свої майбутні страждання, а Петро відповідає: «Змилуйся над Собою, Господи! Хай з Тобою цього не станеться!» (Мат.16:22). Прийдешні події явно не вкладалися в картину світу, яку мали учні.

По-друге, Ісус говорив їм притчами, образно тому що вони поки не були готові вмістити Його слів. Іван не один раз наголошує на цьому. Ісус щось говорить учням, вони цього не розуміють, а зрозуміли вони це, коли зустріли Його воскреслого. Так було, наприклад, коли Він говорив про те, що відбудує зруйнований храм за три дні і т.д. Правда в тому, що для того, щоб сприйняти деякі істини, ми маємо спершу прожити певний життєвий досвід, маємо бути готові до цього.

Але є ще й третій момент. Справа в тому, що смерть і воскресіння Христа – це ключова подія усієї історії викуплення. Смерть і воскресіння Христа відрізняються від смерті і воскресіння, наприклад Лазаря, чи будь кого іншого. Це не просто якийсь досвід, який Він особисто проживає. Його смерть і воскресіння спричиняють дивовижні наслідки, приносять незліченні блага і благословення нам, тим хто вірить Йому. Він не просто помер і воскрес. Він помер і воскрес згідно з Писанням. Усі ті притчі, усі ті образи, які Він наводив говорячи про розлуку з учнями, вони якраз і розкривають значення Його смерті і воскресіння. Він не просто вмер і воскрес. Він сходить на хрест, щоб прийняти нас в спільність Отця, Сина і Духа Святого, тому каже: Я йду приготувати вам оселі. Він підноситься в Небеса, щоб Дух Святий зійшов на церкву, як інший Заступник. Він йде до Отця, щоб ми могли творити діла, які Він творив і навіть більші. Учні Христа мають пройти через смуток розлуки, для того щоб осягнути радість, якої вже ніхто від них не забере.

Подивіться вірші 20-22: «Істинно, істинно кажу вам, що ви будете плакати й ридати, а світ буде радіти; ви будете сумувати, але ваш смуток на радість зміниться. Жінка, коли родить, терпить муки, бо прийшов її час. Коли ж народить дитину, то вже не пам’ятає страждань через радість, що народилася людина на світ. Тож і ви нині маєте смуток, та Я знову побачу вас, і зрадіє ваше серце, і вашої радості вже ніхто не забере від вас».

Момент смерті Христа стає причиною радості для світу, каже Ісус. Світ, який відкинув Сина Божого, зненавидів Його, світ, який лежить у злі… він радіє. Нарешті він здихався цього Світла, що просвітлює кожну людину. Нарешті він позбувся цієї правди, що виявляє і судить усе. Це момент торжества смерті, торжества темряви, зла і диявола. Але їхнє торжество дуже короткочасне, бо на третій день Господь постав із мертвих. Амінь!

Смерть Христа стала причиною плачу та ридань для Його учнів. Але ваш смуток, — каже Ісус, — на радість зміниться. Він порівнює цей досвід скорботи, через який вони мають пройти з муками породіллі. Народження дитини супроводжується біллю, але радість від того, що людина народилася на світ така велика, що коли мама бере своє дитя на руки, усі ці пережиті випробування відступають назад.

Що ж це за радість, яку Ісус обіцяє Своїм учням? Чи доступна вона нам? Вона не просто доступна, вона неодмінна і неминуча. Це та радість, яка приходить в наші життя разом з Ісусом Христом. Коли Він відвідує нас, коли звертає на нас Своє обличчя, коли являє в наших життях Свою силу і любов.

Цієї радості ніхто не може в нас забрати. Чому? Тому що вона вкорінена в Богові і Його викупних діяннях. Оскільки ніхто не може завадити Богу виконати Його задум, ніхто і ніщо, жодне творіння не може відлучити нас від Божої любові в Христі (Рим.8:38-39), то ніхто не може відняти і нашої радості.

Ця радість спонукає нас до більшого пізнання Бога в Ісусі Христі, до спільності з Ним, до молитви. Вірші 23-24: «І того дня Мене не проситимете нічого. Істинно, істинно кажу вам: чого тільки попросите від Отця в Моє Ім’я, – дасть вам. Дотепер в Моє Ім’я ви не просили нічого. Просіть – і отримаєте, щоб ваша радість була повна». Ця радість досягає повноти, коли ми пізнаємо Божу любов до нас в Ісусі Христі, коли просимо в Його ім’я і отримуємо. Коли бачимо, як Бог працює в нас і через нас в цьому світі і приносить гарний плід.

Потрібно визнати, що коли ми дивимося на себе чи на інших християн, то можемо не помічати прямо там багато радості, яка б’є ключем і виривається назовні. Іноді ми сумні, а іноді й плачемо. І це цілком нормально. Ісус не каже, що віруючі мають завжди сміятися. Ні.

Коли ми відкриваємо книгу Дій, то бачимо, що життя і зібрання перших християн дійсно було відмічене радістю. Вони раділи, коли збиралися разом, щоб перебувати в науці апостольській, адже так вони дізнавалися про життя і служіння Ісуса. Вони раділи, коли збиралися за одним столом і ламали хліб в ім’я Ісуса Христа, як ми сьогодні будемо приймати причастя, адже саме так Ісус пообіцяв перебувати серед них. Однак це не значить, що вони жили без турбот і печалей. Навпаки, вони зазнавали багато переслідувань і різних скорбот. Та всі ці печалі не могли забрати в них радості нового життя в Ісусі Христі. Це радість, яка присутня в наших життях наперекір обставинам, радість доступ до якої ми маємо, коли звертаємося до Христа.

Послання до Филипʼян ап. Павла – це послання радості. Він розповідає про те, як радіє в Господі коли чує про їхню віру і він закликає віруючих радіти не дивлячись на страждання. Та коли ми читаємо це послання, нам варто пам’ятати, що він пише його з в’язниці. В нього було багато скорбот: дехто покинув його полюбивши цей світ, люди яких він любив хворіли і були в небезпеці і т.д. Усі ці речі сповнювали його смутком, він печалився через це і чесно це визнавав. Однак, поруч з усіма цими прикростями і печалями в його серці завжди була присутня радість. Радість від Господа, радість народжена в близькому спілкуванні з Богом через Ісуса Христа, радість про Його обіцянки і Його роботу в житті Павла і через нього. Визнавши біль він обрав вірити Ісусу. Це зовсім не схоже на порожню пораду перетворити свій похмурий вид на посмішку. Християнська радість – це глибоке і виважене рішення стати на сторону віри й надії, на сторону сили життя в Ісусі Христі. Амінь!

У віршах 25-28 Ісус говорить про новий рівень пізнання і новий рівень стосунків, які відкриються учням разом через Його смерть і воскресіння. «Це Я в притчах сказав вам; надходить година, коли більше в притчах не говоритиму вам, але відкрито сповіщу вам про Отця» (25). Слова Христа, коли Він говорив про Бога, про Себе і Небесне Царство часто були незрозумілі і загадкові. Учні не розуміли, коли Він говорив про відновлення храму, Никодим не розумів, коли Він говорив про народження згори, юдеї не розуміли, коли Він говорив про хліб із небес. Але воскреслий Христос зриває покрови з усіх таємниць, робить Бога видимим і явним як Він є і водночас робить нас здатними розуміти і пізнавати Бога.

Через Свої смерть і воскресіння Ісус відкриває нам нову і живу дорогу до Бога. Він заохочує нас до глибших стосунків з Богом, до глибшого пізнання Його любові, до молитви: «бо Сам Отець любить вас, – адже ви Мене полюбили й повірили, що Я вийшов від Бога» (27).

Ви пам’ятаєте, що сьогоднішній уривок почався з того, що учні не зрозуміли слів Ісуса про те, що вони Його скоро не побачать. Вони хотіли попросити про роз’яснення, але не встигли. Ісус випередив їхнє питання і це знову вразило учнів. До самого кінця Ісус не переставав дивувати їх Своєю мудрістю і знанням. У віршах 29-30 вони виражають своє захоплення цим фактом і сповідують свою віру. Втім, Ісус приймає це сповідання досить скептично.

«Тепер вірите? — запитує Він, — Ось надходить година, і [вже] настала, що розбіжитеся кожний до свого, а Мене Самого залишите. Та Я не Сам, бо зі Мною Отець». Ісус стоїть перед головним випробуванням Свого життя. Три роки Він поклав на служіння учням але в цей критичний момент Він усвідомлює, що Йому немає на кого покластися, крім одного Отця. Але цього виявляється достатньо. Коли з нами Бог цього достатньо. Коли маємо розуміння Його волі, впевненість в Його любові і підтримці, коли віримо, що Він не полишає нас навіть ні в житті ні навіть в смерті, тоді можемо до кінця йти належний нам шлях для слави Бога, що полюбив і спас нас.

Подивіться вірш 33: «Це Я сказав вам, щоб у Мені ви мали мир. У світі зазнаєте страждання, але будьте відважні: Я переміг світ!»

Розмова у світлиці завершується дивовижною заявою. Я переміг світ! — каже Ісус. Що Він має на увазі? Що це за перемога і чи стосується вона якимось чином нас?

Це дуже дивна перемога. Вона парадоксальна тим, що Христо перемагає світ дозволивши світу вбити Себе. Смерть Христа стає тріумфом сил зла, ми говорили про це сьогодні. Але дуже швидко виявляється, що ця смерть несе суд цьому світу, силам зла, що панують в ньому і водночас вона несе виправдання і звільнення Божому творінню. В Кол.2:15 Павло каже: «роззброївши вла́ди й начальства, (Христос) сміли́во їх вивів на посміхо́висько, — перемігши їх на хресті!» (в Собі, в НП).

Коли нам завдають кривди, ми самі стаємо злими. Тебе вдарили – ти хочеш вдарити у відповідь. Ісус перемагає зло цього світу, дозволивши злу вивільнитися на Себе, але при цьому Сам Він не стає злом. Він перемагає зло, поглинаючи Його. Він сходить в смерть і перемагає і її. Поглинає смерть життям, що має в Собі (1Кор.15:54).

У світі зазнаєте страждання, — попереджає Ісус Своїх учнів. Як Він зазнав спокус і страждання але залишився вірним Божому задуму, так само і учні в цім світі зустрінуться зі спокусами і стражданнями. Як нам протистояти цим спокусам? Як нам залишитися вірними Божій волі? – вірою в Христа, який переміг світ. Ісус зміцняє нас Своєю перемогою. Не бійтеся, каже Він нам, бо Я переміг, і разом зі Мною перемагаєте і ви. Його перемога, Його смерть і воскресіння стає підставою для нашої сміливості. Тому Павло пише в 1Кор.15:57 «Та подяка Богові, що Він дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа».

Смерть і воскресіння Христа стали центральною подією Божої викупної історії. Смерть і воскресіння Христа – це Його і наша перемога на світом. Смерть і воскресіння Христа – це наша дорога до дому Отця. Смерть і воскресіння Христа – це підстава вічної радості, якої ніхто не забере від нас. Нехай Господь помилує нас жити вірою в Христа, Який помер за наші гріхи і воскрес заради нашого виправдання. Нехай Його радість в нас буде досконала.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 16:16-33)

ЩОБ ВАША РАДІСТЬ БУЛА ПОВНА
Від Івана 16:16-33
Ключовий вірш 33
1. Вірші 16-20. Що Ісус вкотре повторює учням? Як учні сприйняли Його слова? Як Ісус пояснює слова про Свій відхід і повернення? На які події Він вказує? Що означає слово «незабаром»?
2. Вірші 20-22. В якому контексті Ісус говорив про Свій відхід і повернення раніше (13:33,36; 14:2-3; 14:19; 16:5)? В якому контексті Він говорить тепер? Чому світ радітиме відходу Ісуса? Що можна сказати про такий «світ»? Що Ісус обіцяє учням? Як пов’язані радість і страждання? Що ви можете сказати про обіцяну Ісусом радість?
3. Вірші 23-28. Як має змінитися молитовне життя учнів Христа? Як пов’язані радість і молитва (15:7,8,11)? Чи спонукають ці обіцянки Христа вас до глибшого молитовного життя? Що ще має змінитися після смерті і воскресіння Христа? Як Отець ставиться до учнів Христа? Як ми, віруючі, стаємо причасними любові Отця і Сина (14:21; 15:9-10)?
4. Вірші 29-33. Якою була реакція учнів на слова Ісуса? Як Ісус сприйняв сповідання їхньої віри? Що ми дізнаємося з цих віршів про джерело сили і рішучості Христа щодо Свого призначення? Яку мету переслідував Ісус в цій довгій розмові розділи 13-16? Про що Він попереджає учнів і як зміцняє? Як ви розумієте слова Ісуса: «Я переміг світ»?

Вивчення Біблії: Проповідь “Майте віру Божу!” (Від Марка 11:12-26)

“МАЙТЕ ВІРУ БОЖУ!”

Від Марка 11:12-26

Ключовий вірш 11:22 : “У відповідь Ісус промовив до них: Майте віру Божу!”

Я дякую Господу за 2023 р. Перш за все наша країна вистояла. Ми навчалися жити та служити Господу у час війни. Дякую за вивчення Євангелії від Івана, за міжнародну Біблійну конференцію в США, де могли взяти участь наші учні та підлітки. Дякую за ретріт у Радомишлі наприкінці листопада та за благодатний час Адвенту у грудні. Господь також направив нашу дорогоцінну сім’ю Славіка та Катерини у Болгарію, де вони доєдна’лися до місцевої церкви UBF. У сьогоднішньому слові Ісус каже учням: “Майте віру Божу!” Це наш напрям на наступний 2024 рік: нам потрібно навчатися вірі, зростати у вірі так щоб через нас являлася Божа сила.

Звернемося до віршів 12-14:

12 Наступного дня, як вони вийшли з Витанії, Він зголоднів.

13 І, побачивши здалека смоківницю, вкриту листям, Він підійшов: може, щось знайде на ній. Але, наблизившись до неї, Він нічого не знайшов, окрім листя, бо не була ще пора на смокви.

14 Озвався і промовив Він до смоківниці: Хай з тебе ніколи більше ніхто плоду не їсть! І чули те Його учні.

На перший погляд може здатися, що Ісус поступив з бідною смоківницею занадто строго, вимагаючи від неї плодів навіть коли ще не настав сезон плодів. Вороги християнства навіть звинувачували Ісуса на основі цієї події в тому, що Він проявив такий неконтрольований гнів проти невинного дерева. Інші казали, що такій святій людині як Ісусу не варто було так гніватися, і так намарно витрачати Свою божественну силу проти простого дерева. Тому звісно сьогодні нам потрібно подумати та розібратися в тому, чому Ісус відреагував саме таким чином. Коли ми читаємо у Новому Заповіті про чудеса Ісуса, такі як втихомирення бурі на морі, уздоровлення хворих, воскресіння померлих, то це не викликає в нас запитань – так, саме так і мав чинити Божий Син Ісус! Але коли сьогодні ми читаємо про чудо зруйнування дерева, то виникають питання. Що ж та чому там насправді відбулося?

По дорозі з Витанії Ісус зголоднів. Здалеку Він побачив смоківницю вкриту листям і підійшов щоб знайти на ній плід. Але не знайшов. Марк відзначає, що ще не була пора на смокви. Тут розрізняють дві можливості. Хоча ще не була пора на смокви, проте зелені смокви з’являються на смоківниці разом із листям, і іноді ці зелені смокви їстівні. Ісус не знайшов на цій смоківниці навіть зелених смокв, а це означає, що на ній і в час збору врожаю не було б ніяких смокв. Ця смоківниця була неплідна. Інша можливість полягає в тому, що є ряд смоківниць, які родять раніше, ніж інші, і ця смоківниця відносилася до них, і тому Ісус очікував на ній щось знайти. Але нічого окрім листя там не було. Тоді Ісус прокляв її. Навіщо Він це зробив? Крім усього іншого, Ісус був пророком. Пророки Старого Заповіту часто брали якісь речі і на їх прикладі наглядно показували, що має статися у майбутньому. Ця смоківниця чудово показували гріх лицемір’я. У неї була чудова зовнішність, але по суті вона була безплідна. В той час Ісус часто дорікав фарисеям за їх гріх лицемір’я. Він казав: “Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри…” (Мт.23:13-37) Ісус дорікав цим людям за те, що ті намагалися здаватися духовними, проте не мали плодів. В наш час однією з речей, якою невіруючі дорікають християнам є лицемір’я. Хоча вони самі не чинять згідно Біблії, проте вони і не називають себе християнами. Але від нас, які називають себе християнами, вони очікують що ми будемо жити згідно заповідей Христа. Вони кидають церкві: “Ви – збіговисько лицемірів”. На що християни іноді віджартовуються: “У нас завжди знайдеться місце для ще одного!” Якщо серйозно то ми маємо знати, що церква – це спільнота грішників. В світі є не так багато організацій, де для вступу потрібно визнати себе грішником. В церкві потрібно. І всі лицеміри також є грішниками, тут немає нічого дивного. Однак важливо розуміти, що не всі грішники є лицемірами. Коли невіруючі бачать, що ми лише говоримо, проте не робимо, це проблема.

Проте тут є ще один важливий момент, на який потрібно звернути увагу. Звідки береться лицемір’я? Звісно, базово воно береться з грішної природи людини. Ми всі хочемо виглядати кращими, ніж є насправді! Але питання ще іноді в тому, що в церкві ми часто створюємо надмірні очікування від інших. Чи можуть люди ним відповідати? Часто так трапляється що ні. Ми забуваємо, що процес освячення, який розпочинається від нашого навернення триває все наше життя. В цьому залі немає двох людей які знаходяться на тому ж рівні духовного зростання. Саме тому Біблія закликає нас бути терпеливими один до одного. Саме тому не потрібно тиснути один на одного, інакше ми легко стаємо акторами щоб задовільнити очікування інших – просто граємо роль, але всередині залишаємося без змін.

Прокляття смоківниці в цьому уривку має прямий стосунок до очищення храму. Звернемося до віршів 14-18:

15 І вони прийшли в Єрусалим. А ввійшовши до храму, Він почав виганяти тих, які продавали й купували в храмі, поперекидав столи міняльників грошей і ослони тих, які продавали голубів,

16 та не дозволяв, щоб носили речі через храм.

17 І Він навчав їх, кажучи їм: Хіба не написано, що дім Мій назветься домом молитви для всіх народів? А ви його зробили печерою розбійників!

18 І почули про це книжники та первосвященики, і шукали нагоди, як би то Його погубити, але боялися, бо весь народ захоплювався Його вченням.

В храмі йшла торгівля. Однією з найбільших статей доходу синедріону була торгівля жертовними тваринами та обмін валют. Зазвичай юдеї, які приходили здалеку, не брали жертовних тварин з собою, а купували їх на місці. Коли юдеї приходили з інших місць, дуже часто гроші відрізнялися. Тому щоб купити тварину, їм потрібно було спочатку обміняти гроші. Ви можете лише собі уявити, яким поганим був обмінний курс і як зростали ціни на цих тварин в час Пасхи! Юдеї в час пасхи думали лише про надприбутки. Вони лицемірили. Вони видавалися святими людьми, тоді як насправді їх не цікавив Бог, їх не цікавили ці люди, які прийшли на поклоніння, їх цікавили лише прибутки.

Звернемося до 20-го вірша: “Проходячи вранці, вони побачили смоківницю, яка вся аж від кореня всохла”. Тут зв’язок між смоківницею і Божим обраним народом очевидний. В Старому Заповіті Бог називав Ізраїль оливковим деревом або ж смоківницею. Цей народ лицемірив, і тепер на нього очікував лише Божий суд.

Звернемося ще раз до вірша 21:

21 І, згадавши, Петро каже Йому: Вчителю, дивися: смоківниця, яку Ти прокляв, усохла!

Петро був пильним, і звернув увагу на те, що смоківниця, яку прокляв Ісус, засохла. Петро здивувався як мале дитя. Не те що він ніколи раніше не бачив сухих дерев, але ці дерева засихали за довгі роки, від хвороб чи то від старості. А тут таке велике дерево, на якому лише вчора було розкішне листя і яке видавалося сповненим життя, засохло до кореня за всього лише за одну ніч. Петра, звісно, це звидувало, і він сказав: “Вчителю, дивися, смоківниця, яку Ти прокляв, усохла!” Петра звидувала сила Ісуса Христа. Петро, звісно, такої сили не мав. Він міг на словах поговорити про свої незвичайні здібності, але по діло доходило до справ, то нічого вчинити не міг. Тут нам дуже важливо подивитися, як відповів Петру Ісус. Ісус не скзав: “Так, засохла, Я ж її вчора прокляв!” чи “Так, я знищив її Божою силою”. Ісус відповів:

22 У відповідь Ісус промовив до них: Майте віру Божу!

23 Запевняю вас, що коли хто цій горі скаже: Зрушся і кинься в море, – і не буде сумніватися у своєму серці, але буде вірити, що станеться згідно зі сказаним, – то так і буде йому.

На перший погляд відповідь Ісуса не зрозуміла. Чому Він почав говорити про віру? Схоже на те, що Ісус хоче навчити Своїх учнів зв’язку між вірою та силою. Він каже їм, що не лише Він, але і вони самі можуть являти Божу силу. І для цього їм потрібно навчатися вірі. Звісно, оскільки ми – віруючі, то у всіх нас є якась віра. Але часто перед складними обставинами чи проблемами, які видаються нам як гори, ми боїмося і відступаємо. Іноді через особисті проблеми ми починаємо чинити вкрай егоїстично. Ми хочемо втекти він своїх обов’язків, і щоб нас ніхто не чіпав. Ми конфліктуємо з іншими, тому що нам так не вистачає терпіння та любові. Тому нашій вірі потрібно зростати. До якого моменту? Поки вона не зможе рухати гори. Ап. Петро навчав (1 Пет.1:6-7):

6 З того радійте, навіть якщо тепер ви маєте бути дещо засмучені всілякими випробовуваннями,

7 щоб випробування вашої віри – набагато ціннішої за золото, яке гине, хоч і випробовується у вогні, – виявилося для похвали, слави і честі при з’явленні Ісуса Христа.

Бог випробовує та тренує нашу віру. Яким чином? Зазвичай, коли ставить нас у важкі обставини чи перед складними проблемами. Життя це не проста річ. У нас постійно багато викликів, багато проблем. Навчатися та отримати диплом важко. Але і працювати нелегко. Як створити сім’ю згідно Божої волі? Як виховати дітей? Як встигати слідкувати за своїм здоров’ям? Але не лише в особистому житті чи сім’ї. В церкві також. Як побудувати здорову церкву? Як організувати якісні дитячі, підліткові та молодіжні служіння? Як виховувати учнів? Як пройти випробування війною? Ми не можемо навчитися вірі, якщо будемо уникати виклики та проблеми. Щоб навчитися вірі, ми маємо прийняти їх та навчатися довіряти Богові.

Тут важливо розуміти, що 7-ий вірш не можна виривати із контексту. Він не є якоюсь магічною формулою. Явлення сили – це не є результат нашої уяви, самопереконання чи проголошення. Це є результат нашої віри. Бог дійсно є джерелом всякої сили. Цією силою Бог створив цей світ. Цією силою Він воскресив із мертвих Ісуса. Цією силою він стримує зло. І ми можемо доєднатися до цієї сили. Це як встромити вилку у розетку – і саме це здатна зробити віра.

Є дві речі, які допомагають нам навчатися та зростати у вірі. Перша, це молитва. Ісус каже про це у вірші 24:

24 Тому Я кажу вам: Все, про що молитесь і просите, – вірте, що одержите, і сповниться вам.

На перший погляд Ісус обіцяє тут здійснити всі наші бажання, які ми висловими в молитві. Це, звісно, не так. Ісус – це не магічний джин із бутилки. У молитві є свої закони, викладені в Біблії, яким ми повинні навчатися. Але що важливо: ми маємо вірити, що коли ми приходимо до Бога в молитві, це те, що Бог чує нас. Друге, що важливо, це те, що Бог відповідає на наші молитви, і його відповіді – досконалі. Ми маємо пам’ятати, що Бог навіть Ісусу Христу якось сказав “Ні” на Його молитву. Тому в молитві ми маємо навчатися довіряти Богові.

Друге, це прощення. Ісус каже про це у вірші 25:

25 І коли ви стоїте на молитві, прощайте, коли маєте щось проти когось, щоб і ваш Отець Небесний простив вам ваші провини.

Через молитву Бог, в тому числі, навчає нас правильним стосункам із Ним. Також, Бог навчає нас правильним стосункам один з одним. Подібно тому як молитві Бог може вказати нам на гріх, який руйнує наші стосунки з Ним, Він може і вказати та непрощення, яке руйнує наші стосунки із іншими. Прощати важко. Навіть дрібниці прощати важко, не кажучи вже про серйозні вчинки. Іноді прощення вище наших сил. Ми хочемо сказати “Вибач”, але не можемо. Проте Бог може вміщатися в нашу ситуацію і явити в нашому житті силу Свого прощення. Ісус навіть на хресті молився за своїх ворогів: “Отче, прости їм”. Коли Ісус вмішується в нашу ситуацію, кайдани гріха спадають і ми можемо прощати один одного.

Зараз ми входимо у Новий 2024 рік. В цьому році нам хочеться спробувати – щось інше, щось нове. Але перш за все нам потрібно навчатися вірити в Бога. Вірити так, щоб в наших практичних життях являлася Його сила. Я закінчу цю проповідь благословенням ап. Павла з Еф.3:20-21:

20 А Тому, Хто силою, яка діє в нас, може зробити значно більше всього, що ми просимо або думаємо, –

21 Йому слава в Церкві й у Христі Ісусі на всі покоління і навіки‑віків, амінь!

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (1-е Івана 4:9-12)

ЛЮБОВ БОЖА
1-е Івана 4:9-12
Ключовий вірш 4:9
1. Прочитайте вірш 9. Що він говорить нам про народження Ісуса? Що означають слова “з’явилася” (див. також 1:1–2)? Як народження Ісуса свідчить про любов Бога до нас і до всіх людей?
2. Що те «що Бог Сина Свого Одноро́дженого послав» свідчить про Його любов? З якою метою Він послав Його, і що це означає (9б; див. також вірш 16)?
3. Як ще Бог полюбив нас (10) і що це говорить про природу Його любові? Як це показує нам, як любити (11)?
4. Чому так важливо виражати Божу любов один до одного (12)? Підсумуйте, чого ці вірші навчають нас про Божу любов. Як ми можемо практикувати Його любов цього Різдва?

Вивчення Біблії: Питання (Ісая 8:53-9:6)

ДАДУТЬ ЙОМУ ІМ’Я: ВЛАДИКА МИРУ
Ісая 8:53-9:6
Ключовий вірш 9:5
1. Вірші 8:23-9:1. Які часи наближалися для Божого народу (8:21-22)? Яку розраду пропонує їм пророк? В чому автори НЗ вбачали виповнення цього пророцтва (Мат.4:16; Ів.8:22)?
2. Вірші 9:2-4. Що очікує цих людей попереду? Як радіють в жнива? Як тішаться, коли ділять здобич? Як Божий народ страждав за днів Мадіяна і як Бог звільнив їх (Суд.7:23)? Що означає обіцянка про військовий чобіт і заплямований одяг?
3. Вірші 9:5-6. В чому пророк вбачає причину всіх цих добрих змін? Як такі надії можуть пов’язуватися з особою, тим більше з Дитям? Яку владу покладено на Його плечі (Мат.28:18)? Що означають Його імена: «Дивовижний Порадник», «сильний Бог», «Отець вічності», «Владика миру»?
4. Чим характерне царювання Сина? Що робить Його владу потужною і такою, що несе мир? Що означає Біблійне слово мир (євр. шалом, гр. ейрене) (Йов.5:24; Іс.Нав.8:31; 1Сам.17:18; Прип.16:7)? Що є гарантом того, що ця обіцянка має здійснитися? Як ця обіцянка виконалася в Ісусі Христі (Ів.14:27; Рим.5:1; Еф.2:14-15; Кол.1:19-20; 2Кор.5:19)?

Вивчення Біблії: Проповідь “Владика Господь гряде” (Ісая 40:1-11)

“ВЛАДИКА ГОСПОДЬ ГРЯДЕ”

Ісая 40:1-11

Ключовий вірш 40:10 : “Мій Владика ГОСПОДЬ, гряде в могутності. В Його руках влада; Його винагорода з Ним, а Його відплата перед Ним”

Вітаю з початком Адвенту, люба церкво. Адвент в перекладі з латини означає “прихід”, прихід звісно Ісуса Христа. Його починають за місяць до Різдва, щоб приготуватися до святкування приходу Месії в цей світ. Зазвичай в перший тиждень Адвенту ми розмірковуємо про надію. У темні часи надія завжди була тим, що допомагало людям жити далі і дивитися з впевненістю у майбутнє. За великим рахунком у цьому грішному світі часи завжди були темними. Нещодавно ми говорили про те, що лише у 20-му столітті на території умовного заходу був період відносного миру і достатку. В Україні до 2014 р. ми також жили в час відносного миру. І ми думали, що так буде завжди. Але то була ілюзія. росія повністю зруйнувала її в 2022 р. коли здійснила повномасштабне вторгнення. На що ми надіємося? Ми надіємося на скоре завершення війни. Надіємося, що вдастся вигнати ворога з нашої землі. Надіємося, що ворог дістане справедливе покарання. Надіємося на відновлення нашої нації. Це все гарні надії, однак, на жаль, ніхто не може дати ніякої гарантії, що всі вони, або хоча б одна здійсняться. Так, ми дуже хочемо цього, ми трудимося для цього. Але гарантії немає. Якщо складуться обставини певним чином, то певною мірою вони здійсняться. Але ми маємо розуміти, що цього може і не статися. Однак в цьому слові Бог дає Своєму народу надію, яка збудеться обов’язково. Вона збудеться навіть якщо всі сили пекла повстануть проти неї. Ця надія дає і нам твердий грунт, на якому можна вистояти серед божевілля цього світу.

Сьогодні ми подивимося пророцтво з книги пророка Ісаї. Ісая жив близько 700 р. до н.е. Він був свідком завоювання Асирією північного царства Ізраїлю в 732 р. до н.е. І в своїх пророцтвах він пророкує схожу долю і для південного царства. Сьогоднішнє слово стосується подій, які мали відбутися за 150 р. після Ісаї. В 686 р. до н.е. південне царство спустошив Вавилон, і забрав у полон більшу частину юдеїв. Через 70 р. після цього цар Кір дозволив юдеям повернутися в Юдею. І от саме цього періоду повернення стосуються слова Ісаї в цьому слові. Тобто фактично Ісая говорить до людей, які будуть жити за 150 років після нього.

Книга Ісаї має три частини: в першій, розділи 1-35 Бог проголошує суд над Ізраїлем, Юдеєю та оточуючими народами. В цих розділах гримить грім, миготять блискавки і пахне сіркою. Всім зрозуміло – безбожним народам буде непереливки. В другій, відносно невеликій частині, розділах 36-39 описано – описано пророцтво про падіння падіння Юди. В третій частині – розділах 40-66 – говориться про втішення, спасіння та визволення. Коли ми читаємо Ісаю, то переміна настрою книги з 40-го розділу видно навіть неозброєним оком. Складається враження, що у Бога змінився настрій. До 40-го розділу Він гнівався, а з 40-го зненацька подобрішав. Звісно Бог не змінився, ні Його характер. Він однаковий – і на напочтку, і в кінці книги. Бог одночасно і святий, Який карає за гріхи, і люблячий, який являє благодать і спасає.

Звернемося до віршів 1-2

1 Потішайте, потішайте Мій народ! – каже ваш Бог.

2 Промовляйте до серця Єрусалима і проголосіть йому, що його боротьба завершилась і його провина прощена. Адже за всі свої гріхи він одержав з ГОСПОДНІХ рук удвічі більше.

Ці вірші – це вступ до всього третього розділу книги пророка Ісаї – розділів 40-66. Боротьба Ізраїля, згадана тут, стосується Вавилонського полону. Він тривав довгих 70 р. і, здавалося, йому не видно кінця. Нам важко собі уявити, яким великим шоком був цей полон для юдеїв. Бог дав їм великі обіцянки – вони стануть великим народом, серед них повстануть великі царі, вони будуть володіти обіцяною землею. Вони очікували цього. Вони були впевнені, що вони – обрані, і з ними не може статися нічого поганого. В Єрусалимі знаходився храм – місце, де перебував Сам Бог. Юдеї були впевнені, що Бог не дозволить ніяким язичникам завоювати це святе місце. Натомість, їх країна була завойова язичницькою безбожною державою, а самі вони відведені в полон. В полоні їм здалося що все закінчено. В той час здавалося, що вавилоняни перемогли не лише Юдеїв, але і Самого Бога. А може Божий план зробити їх великим народом провалився через їхні гріхи? Юдеї запитували себе: “Бог все ще пам’ятає про нас?” “А якщо так, то чи зможе Він визволити нас, покласти край цьому полону і повернути нас в обіцяну землю?” І, саме головне: “Чи буде Бог це робити?” І в цих віршах Бог відповідає: “Так, я не забув вас. Я збираюся прийти до вас і визволити вас”. Так, ці люди вчинити страшні гріхи, вони не слухали Бога, поклонялись ідолам, вбивали Його пророків. Бог покарав і виховував їх через цей полон. Це тому що Бог справедливий. Він навчав їх одній простій речі – причинно-наслідковому зв’язку. Якщо вони вчинили гріхи, то це не проходить безслідно, а приносить покарання. Зазвичай у людей не виникає проблем з розумінням цього закону в матеріальному світі. Вони розуміють, що якщо в’їдуть своїм автомобілем в дерево, то розіб’ють його. Але в духовному світі люди не хочуть приймати цього закону. Вони думають, що можуть робити гріхи, і їм за це нічого не буде. Через вавилонський полон Бог навчав Свій народ цьому важкому але такому важливому уроку. Але Бог не планував повного винищення Свого народу. Коли гріх покараний, Бог спішить відновити Свій народ. Настав час потіхи і прощення. Бог каже: “Потішайте, потішайте Мій народ!” В наш час під словом “потішайте” часто мають на увазі обняти, похлопати по плечі і сказати що все буде добре. Але коли Біблія каже в цьому вірші “потішайте” то мається на увазі значно більше ніж це. Це означає “зробити сильним, зміцнити”. Це напряму стосується роботи Святого Духу, який названий “Утішителем”. Зміцнити – це як вставити в наші кості стальні пластини, щоб вони не ламалися через труднощі та навантаження. В 1939 р. маленька Фінляндія вистояла у війні проти сов’єтського союзу. В той час у фінській мові сформувалося поняття “сісу”, це слово не має аналогу в українській мові. Воно означає стійкість перед випробуваннями. Дослівно “сісу” перекладається як “начинка”, тобто ця стійкість завдячує тому, що знаходиться всередені людини. Боже втішення дає нам таку стійкість перед випробуваннями.

У 2-ому вірші Бог каже: “приємне скажіть Єрусалиму”. Вся доля Ізраїльського народу залежала від того, що скаже Бог. Бог міг просто залишити їх у полоні, і тоді вони щезли б як нація. Але Бог сказав їм приємне. Кілька років тому ми вивчали книгу Рут. Ті самі приємні слова Боаз сказав для Рути, коли та прийшла до нього уночі на тік, де той віяв ячмінь. У той час Рут ходила по лезу ножа, все її життя висіло на волосині, але Боаз сказав їй приємне, і по-справжньому втішив її.

Подивіться на вірші 3-5:

3 Чути голос волаючого в пустелі: Приготуйте ГОСПОДЕВІ дорогу, рівняйте в степу стежку нашому Богові!

4 Кожна долина нехай підніметься, а кожна гора та пагорб понизяться; кривизна нехай вирівняється, а вибоїстий шлях стане рівниною.

5 І з’явиться слава ГОСПОДНЯ. Кожне творіння побачить її, бо так провістили ГОСПОДНІ уста.

Ці вірші відповідають на питання, яке часто задавали собі вигнанці у Вавилоні: “А чи Бог захоче визволяти нас звідси?” Бог міг сказати: “Я дав цьому народові все: відкрив Cебе, закон, свої обіцянки, землю, храм – я поселився серед них, вони мали стільки нагод, і всі до єдиної змарнували. Я вмиваю руки”. Але Бог так не сказав. Бог наказав проголошувати: “Приготуйте Господеві дорогу”. Навіщо готувати дорогу? Тому що Господь йде спасати їх. Бог дає позитивну відповідь на їх запитання: “Чи захоче Господь?” “Так, Він захоче, Він йде, приготуйте Йому дорогу”. Ми знаємо, що у Новому Заповіті ці слова проголошував Іван Хреститель прямо перед початком служіння Ісуса Христа. В Лк.3:4-5 він казав:

4 … приготуйте дорогу Господню, вирівняйте стежки Його!

5 Хай кожна долина наповниться і кожна гора та кожний пагорб понизиться! Нехай криві стежки стануть прямими, а вибоїсті — гладкими дорогами;

Навіщо готувати дорогу? вирівнювати стежки? наповнювати долини і понижувати гори та пагорби? Щоб прийшов Господь. Бог не сказав щоб ми йшли до Нього. Ми не могли і не можемо цього зробити. Тому Бог прийшов Сам. І ми готуємося святкувати цю подію.

Звернемося до віршів 6-8:

6 А ще голос сказав: Сповіщай! І я запитав: Що сповіщати? Усяке тіло – трава, і вся його чарівність, як квітка польова.

7 Засихає трава, і квітка в’яне від одного лише ГОСПОДНЬОГО подиху. І справді, люди, як трава.

8 Трава засихає, квітка в’яне, але слово нашого Бога залишається незмінним повіки!

В чому втіха в цих словах? На перший погляд тут немає ніякої втіхи. Якщо людина, а всі ми люди, як трава і як польові квіти, які ростуть лише один сезон, і потім в’януть і засихають, то в чому ж тут втіха? Конкретно для вигнанців у Вавилоні втіха була в усвідомленні того, що не лише вони самі, а й Вавилон це вього навсього польова трава, і не більше того. Так, Вивилон з усією його величчу, містами, армією і наукою – всього-навсього лише польова трава. Але все ж є різниця між юдеями у полоні і Вавилоном. Так, всі вони трава. Але: “слово нашого Бога залишається незмінним повіки”. Різниця в слові Бога. Якщо вони приймають сказане їм слово, то будуть як і Боже слово, перебувати повіки. Ми з Вами нічим не краще цих полонених у Вавилоні. Ми – як трава, яка в’яне і засихає. Наша краса – як польові квіти. Але якщо ми приймаємо Боже слово, то через це слово ми не станемо як суха трава, а будемо жити вічно.

Звернемося до віршів 9-11:

9 Вийди на високу гору, благовіснику Сіона! Заволай щосили благовіснику Єрусалима! Волай, і не бійся! Говори містам Юдеї: Ось Бог ваш!

10 Мій Владика ГОСПОДЬ, гряде в могутності. В Його руках влада; Його винагорода з Ним, а Його відплата перед Ним.

11 Як пастир, Він пастиме Свою отару, братиме на руки ягнят, і на Своїх грудях носитиме їх; а дійних бережно водитиме.

В той час Єрусалим та інші міста Юдеї були спустошені та зруйновані. Там фактично не було кому і не було для кого звіщати. Там не було царя, і не були ким правити. Слава Єрусалиму за царів Давида чи Соломона давно минула. Для багатьох юдеїв важко було повірити, що там знову буде правити могутній цар. Але саме про це Бог наказав благовістити: Владика повернеться. Бог час від часу каже про речі, які наразі статися не можуть, але які мають статися у майбутньому. І Він хоче щоб ми вірили, що вони таки стануться. Людська надія засновується на вдачі: якщо нам повезе, або якщо складуться обставини, то вона збудеться. Але ніхто цього, звісно, гарантувати не може. Надія, яку пропонує нам Бог – інакша. Вона не залежить від людей і від обставин. Вона залежить від того, що робить Бог, тому збудеться обов’язково. Бог обіцяв Аврааму що у нього буде син. Хоча з фізичної точки зору це було неможливо, Авраам повірив Богові і чекав довгих 25 років. Коли настав встановлений Богом час, Той дав йому обіцяного сина.

Ми живемо в інший час, ніж пророк Ісая. Деякі його пророцтва вже збулися. Зокрема ті, які стосуються подій, коли Бог прийшов до нас. Ці пророцтва збулися в Ісусі Христі. Інша частина пророцтв ще лише має збутися. На їх ми маємо чекати. Добра новина Різдва не лише в тому, що Бог прийшов у нас світ щоб бути з нами. Добра новина ще й у тому, що прийде час, коли Бог повністю звільнить людство від зла та смерті. Комусь ця надія може здатися божевільною і зовсім не реалістичною, так само як надія Авраама на те, що у нього народиться син чи як надія для вигнанців у Вавилоні на те, що вони повернуться в Юдею. Надія, яку пропонує нам Бог значно більша ніж просто наш людський оптимізм. Це наш вибір чекати, коли Бог розпочне майбутнє, яке буде значно кращим за те, що ми бачимо чи маємо зараз.

В 1741 р. композитор Гендель дав свій прощальний концерт. Він пережив тяжкий інсульт, його здатність творити і писати опери згасла. Він був у повному відчаї, у нього були борги, і він казав що перед ним лежить одна порожнеча. Якось його друг залишив йому тексти ораторії, які складалися в основну з віршів книги пророка Ісаї. Першими словами там були слова Іс.40:1-2: “Потішайте, потішайте мій народ”. Ці слова дали Генделю надію і впевненість у тріумфі та перемозі. За три тижні він написав самий відомий твір свого життя – Мессію, де прославляє Бога, Який переміг смерть і зло цього світу. В це Різдво ми сподіваємося не лише на перемогу України. Ми надіємося на значно більшу перемогу – на перемогу Бога над смертю і злом цього світу.

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (Ісая 40:1-11)

І З’ЯВИТЬСЯ СЛАВА ГОСПОДНЯ

Ісая 40:1-11
Ключовий вірш 40:5

1. Змалюйте історичний фон Іс.40 (див. 39:5-7). Як ці події вплинули на людей? Прочитайте вірші 1-2. Як у цих віршах відкривається Божа благодать?
2. Прочитайте вірші 3-5. Що означає “приготуйте Господеві дорогу”? Що таке “слава Господня”? Як вона з’явиться? Що це пророцтво каже про прихід Ісуса? (Лк.2:12-14; 3:6)
3. Прочитайте вірші 6-8. Чому “усяке тіло – трава… як квітка польова”? В протилежність людині як описане Боже слово? (Див. також 1 Пет.1:24-25) Чому нам потрібно чути це слово?
4. Прочитайте вірші 9-11. Хто такий “благовісник Сіона”? Про що йому потрібно сповіщати? Як тут описаний Господь та чому? (10) Як ще описаний Господь? (11) Як це пророцтво вказує на Ісуса?
5. Чому цей уривок навчає про Бога та Його плани на Свій народ? Як ці слова вселяють в нас надію?

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 16:5-15)

КОЛИ ПРИЙДЕ ДУХ ІСТИНИ

Від Івана 16:5-15
Ключовий вірш 16:13

1. Прочитайте вірші 5-7. Куди йшов Ісус? Чому для учнів це було краще? Чому їм було важливо, щоб до них прийшов Утішитель?
2. Прочитайте вірші 8-11. Що робить Святий Дух? Що означає “обвинуватить”? Що означає кожен з трьох пунктів?
3. Прочитайте вірші 12-13. Що ще Святий Дух зробить для учнів? Що це означає?
4. Прочитайте вірші 14-15. В чому суть навчання Святого Духа? Який основний висновок Ви можете зробити з цього уривку?

Вивчення Біблії: Проповідь “Благослови, душе моя, Господа” (Псалом 103:1-22)

БЛАГОСЛОВИ́, ДУШЕ́ МОЯ, ГОСПОДА

Псалом 103:1-22

Ключовий вірш 103:2 : “Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі доброді́йства Його́!”

Брати, сестри, як добре, коли ми можемо зупинитись, оглянутись і згадати! Згадати Божі добродійства в нашому житті. Сьогодні ми святкуємо день подяки. Що значить що ми святкуємо день подяки? Тобто відділяємо день, щоб подякувати Богу. Невже ми можемо дякувати Богу лиш раз на рік? Ні, звісно ми маємо щодня дякувати Богу, а саме головне, що кожного дня нам є за що дякувати нашому Господу. Але святкуючи цей день ми хочемо його виділити, щоб згадати Божі добродійства для кожного з нас зокрема, для нашої церкви, для нашого народу.

На схилку років Давид пише 102 Псалом оглядаючись на своє життя. Які думки, які почуття наповнюють його? Він бачить Божу милість і добрість до себе, до свого народу, до всього всесвіту. Такий Господь – Він незрівнянно Величний і в той же час – дивовижно милостивий. Милість не проявляють до тих, хто її заслуговує, навпаки її проявляють до винуватих і недостойних. Давид знав, що він саме такий. І він не один такий. Але Бог був з ним зі Своєю милістю. І коли він це згадує і бачить, Давид не може стримати себе в хвалі Господу. Брати, сестри давайте і ми подивимось і згадаємо і будемо дякувати і благословляти нашого Господа!

Давайте прочитаємо вірші 1,2:

1 Давидів. Благослови́, душе́ моя, Господа, і все нутро моє — святе Йме́ння Його́! 2 Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі доброді́йства Його́!

До кого Давид найперше звертається, в бажанні благословити Господа? Цікаво, але він починає зі звернення до себе – до своєї душі і всього свого нутра. Благослови душе моя Господа! У цьому Псалмі Давид триччі звертається до своєї душі і раз до свого нутра (що є синонімом) з закликом благословити Господа, благословити Його Святе Ім’я. Так цікаво, в цьому Псалмі ми бачимо таке гаряче бажання Давида прославляти Бога. Він хоче щоб увесь всесвіт прославляв Бога. Взагалі в цьому Псалмі слово “весь” зустрічається аж 9 разів. Але Давид усвідомлює, що він має почати з себе.

Але є ще одне, до чого закликає Давид свою душу. Що це? Він каже:

і не забувай за всі добродійства Його!

Щоб не забувати, нам треба нагадувати собі. На жаль, ми дуже швидко забуваємо, те добро яке чинив нам Бог і знову починаємо сумніватись в Його любові. Та коли нагадуємо собі, то Бог наповнює наші серця хвалою і радістю.

Я пам’ятаю, як я недавно навернений готував своє життєве свідчення. Тоді, оглядаючись назад на своє життя я вперше побачив те, на що до цього просто не звертав уваги, бо не збирав те до купи: як Бог багато разів зберігав моє життя, від загибелі, бо в дитинстві і юнацтві я любив всілякі небезпечні пригоди, а також як багато разів Він кликав мене, щоб я повірив в Нього. І коли я це бачив, я усвідомлював дивовижну милість Бога до мене. Це смиряє тебе, коли ти згадуєш і бачиш незліченну кількість милостей Бога до тебе.

В Давида був величезний список з милостей і добродійств, які вчинив йому Бог.

Давайте подивимось на нього. Звісно, Давид не перераховує всі випадки, він те розділяє на групи. Подивіться вірші 3-5:

3 Всі провини Твої Він прощає, всі неду́ги твої вздоровля́є. 4 Від могили життя твоє Він визволя́є, Він милістю та милосердям тебе корону́є. 5 Він бажа́ння твоє насича́є добром, — відно́виться, мов той орел, твоя ю́ність!

Ці блага, які згадує Давид, Бог вчинив і продовжує вчиняти для кожного з нас. І тому для нас важливо зараз згадати їх. Давайте детальніше розглянемо.

По-перше 3 Всі провини Твої Він прощає.

Прощення – це те, з чого починаються стосунки з Богом, що відкриває наш доступ до престола Божої благодаті. Він прощає, тому що на хресті Він взяв на Себе наші провини і заплатив за них.

Дорогий брат, дорога сестра ти думаєш які твої гріхи великі і це правда. Їх безліч, що не можна порахувати і це теж правда. Наш сором ми не можемо змити самі ніяким миючим засобом, і не можемо забути які б практики самопереконання не застосовували. Як леопард не може позбутись своїх плям, так і ми не можемо самі позбутись своєї провини перед Богом. (Єр.13:23)

Але послухай що Він говорить до тебе:

22 Провини твої постира́в Я, мов хма́ру, і немов мря́ку — гріхи твої, — наверни́ся ж до Мене, тебе бо Я ви́купив! (Іс.44:22).

Він вже стер всі наші провини і тому їх проситив. Він, забрав нашу ганьбу. Який Він милостивий до нас! Що нам сказати на це? Благослови, душе моя, Господа!

Далі всі неду́ги твої вздоровля́є.

Пробачення приносить зцілення. Це і духовне, і фізичне зцілення, бо Він викупив нас і зробив новим створінням. Можливо, ти думаєш про свої хвороби, чи гріхи, що вони невиліковні. Може з кимось стаються чуда, але тільки не в твоєму випадку. Але подумай про Бога. Бог милостивий до тебе, велика така Його милість. Не тільки щоб проситити твої гріхи, але Він милістю зцілює твої недуги. Надійся і вір в Його милість, як це робив Давид, він каже:

Я надію на милість Твою поклада́ю…(Пс.12:6)

Віра називає неіснуюче як існуюче. Ми не бачимо як Бог пробачив наші гріхи, але коли ми приймаємо це вірою ми відчуваємо пробачення від Бога і воно змінює наше життя. Так само і зцілення. Всі провини Твої Він прощає, всі неду́ги твої вздоровля́є. Як перше, так і друге. Благослови, душе моя, Господа за зцілення всіх недугів.

Подивіться вірш 4:

4 Від могили життя твоє Він визволя́є, Він милістю та милосердям тебе корону́є.

Він – визволяє. Бог завжди з нами в Своїй милості, щоб визволяти нас. Ось тому нам не потрібно боятись погибелі.

Пс.22:4 Коли я піду́ хоча б навіть долиною смертної те́мряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені… Згадайте, як Він проводив вас через різні небезпеки і благословіть Господа.

І Він вже визволив нас від смерті вічної. Хвала Господу! Чи були б варті пробачення і зцілення, якщо після цього ми пішли у вічну погибель? Ні. Але Господь визволив нас від цього. Він знищив останнього ворога – смерть і тепер каже:

Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. (Івана 11:25,26).

Але й це ще не все. Він кладе на нас корону з милості і милосердя. Його милість оточує нас. Давид завжди покладався на Божу милість і Бог назвав його чоловіком по серцю Бога. Бог щоранку обновлює Свою милість для тих, хто боїться Його. Кожного ранку вона нова і ніколи в Нього не закінчується. Скільки раз Давид говорить в цьому псалмі про Божу милість, а якими словами! Вона і як корона для нас і вона вище небес, а в 9 вірші, він не може зупинитись і каже:

8 Щедрий і милосердний Господь, довготерпели́вий і многомилости́вий. Давайте згадувати Божу милість і дякувати за неї.

Подивіться вірш 5:

Він бажа́ння твоє насича́є добром, — відно́виться, мов той орел, твоя ю́ність!

Бог насичує нашу душу. Люди які не знають Бога намагаються напхати в себе побільше, бо постійно відчувають спрагу. Вони набивають свій живіт їжею, свою голову інформацією, подорожами, всілякими насолодами, але це не приносить насичення. Але Господь дає мир нашій душі, Він дає нам насичення і задоволення, бо Він дає Самого Себе. Він каже:

Того дня пізна́єте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас. (Ів.14:20)

Бог відновлює нашу юність. Давид будучи вже в літах відчував це. Якщо людина будучи похилого віку може так дякувати і благословляти Бога, замість того щоб постійно нарікати – то вона юна в середині. Такими робить нас Господь. Благослови душе моя Господа!

Благословляючи Бога, Давид роззирається навколо. Бог відкриває його очі і він усвідомлює, що Господь діє не тільки в його житті, але й в інших віруючих. Тут він називає їх тими, хто Боїться Господа. І за це він теж хоче прославити Бога. Це вірші з 6 по 18.

Давайте прочитаємо вірш 6:

Господь чинить правду та суд для всіх переслі́дуваних.

Тут Давид використав два єврейські слова: «цедек» (цдака) і «мішпат», які в нас перекладені як правда і суд. Під цими словами ми розуміємо справедливість. Але в івриті немає такого слова, яке можна було б перекласти як «справедливість». Для євреїв відновити справедливість, це не значить покарати за зло, це значить відновити правильний порядок речей і робити добрі справи.

Тому можна сказати, що Божа справедливість дійсно не мириться зі злом чи гріхом, але проявляється вона не в тому щоб просто покарати за зло чи отримати компенсацію. Божа справедливість відновлює правильний порядок речей, спасає Боже творіння, усуває зло. Ось як діє Бог – Він спасає чинячи справедливість.

В 7 вірші Давид прославляє Бога, за те що Він об’явив Свої дороги. Бог відкрив нам Свою волю. Це дивовижно, що Творець всесвіту робить нас учасниками Своєї волі. І за це ми маємо теж благословляти Господа.

З 8 по 16 вірші Давид дякує Богу за милість до нас. Він знає які ми слабкі і тому проявляє до нас милість.

8 Щедрий і милосердний Господь, довготерпели́вий і многомилости́вий.

9 Не за́вжди на нас ворогує, і не навіки захо́вує гнів. 10 Не за нашими про́гріхами Він пово́диться з нами, і відплачує нам не за прови́нами нашими. 11 Бо як ви́соко небо стоїть над землею, — велика така Його милість до тих, хто боїться Його́, 12 як далекий від за́ходу схід, так Він віддали́в від нас наші провини! 13 Як жалує ба́тько дітей, так Господь пожалі́вся над тими, хто боїться Його.

І ця милість не обмежена в часі, вона від віку і до віку для тих, хто боїться Бога. Це ті, хто додержує Його заповіта і пам’ятають Його накази щоб виконувати їх.

Але й цього цього Давиду було мало. Він хоче, щоб всі хто знає Бога славили Його, тому він звертається до тих, кого не бачить але знає що вони є. Це ті, хто бачать Божу славу. Це Божі Анголи. Подивіться вірші 19-21:

19 Господь міцно поставив на Небі престо́ла Свого́, а Ца́рство Його над усім володі́є. 20 Благослові́ть Господа, Його Анголи́, ве́летні сильні, що вико́нуєте Його слово, щоб слухати голосу слів Його! 21 Благословіть Господа, усі сили небесні Його́, слу́ги Його, що чините волю Його́!

Давид все більше і більше бачив Божу милість в цьому світі і нам теж потрібно її побачити.

Нам здається що все погано. Ми бачимо як страждає наш народ від війни. Ми стоїмо перед стіною нашого нерозуміння як те можна змінити. Хто це може змінити? Але як Бог відкрив очі Давида і той побачив як серед того всього Бог відновлює справедливість по Своїй милості, я молюсь щоб Бог відкрив очі кожного з нас. Милість Божа не зупинилась. Навпаки зараз вона ще більше сяє серед нас і діє в нас і нашому народі.

Цей псалом Давид завершує знову зверненням до своєї душі: Благослови, душе моя, Го́спода! Нехай і наша хвала Богу не зупиняється, а навпаки зростає.

103:2

Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі доброді́йства Його́!

(п. Дмитро)

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 102:1-22)

Благослови́, душе́ моя, Господа
Псалом 102:1-22
Ключовий вірш 102:2

1. Прочитайте вірші 1-2,20-22. Скільки разів повторюється фраза «Благословіть Господа»? Яка різниця між першими двома та останніми трьома віршами цього псалма? Чому заклик благословляти Бога переходить від особистого до загального, а потім знову до особистого? Зверніть увагу на особисті (1-5), національні (6-18) і загальні (19) причини прославлення Господа.
2. Як Давид благословляє Бога? (1) Що означає благословляти Бога від «душі» чи від «всього нутра»? З яких двох причин він прославляв Бога? (1-2)
3. Прочитайте вірші 3-5. Які Господні “добродійства” тут перелічені? Чи можете ви знайти тут якийсь прогрес? Як ви думаєте, чому він першим згадує про прощення? Які добродійства ви отримали від Господа? Чому важливо «не забувати» всіх Його благ?
4. Прочитайте вірш 6. Як хвала Давида вийшла за межі його самого? Що характеризує царювання Господа? (Ісаї 9:6) Як Господь виявив Свій характер? (7-8; Вих. 34:6-7а) Як Він поводився зі Своїм народом? (9-10) Який величина Його любові та прощення? (11-12)
5. Як описано Боже серце до Свого народу? (13) Чому Він такий співчутливий? (14) Якими є люди? (15-16) На відміну від цього, якою є Божа любов? (17-18) До кого Бог виявляє Своє співчуття й любов? (11,13б,17a) Що означає боятися Його? (18,20б)
6. Як описано Боже правління? (19) Хто ще і що також має хвалити Господа? (20-22) У світлі цього уривка, з яких причин — особистих, національних та загальнолюдських — ви маєте благословляти Господа?

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 15:18-16:4)

“ВІН ЗАСВІДЧИТЬ ПРО МЕНЕ”
Від Івана 15:18-16:4
Ключовий вірш 15:26

1. Про що Ісус попередив Своїх учнів? (15:18-20; 16:2) Звідки проростає ненависть до учнів Ісуса? (15:21, 16:3)

2. До яких серйозних наслідків призводить ненависть до Христа? (15:22-24)

3. Яку допомогу Ісус обіцяв Своїм учням? Що наказав робити в такий час? (15:26,27)

4. Чому Ісус попередив Своїх учнів про переслідування? (16:1) Приведіть свої роздуми стосовно того, чому Ісус попередив про переслідування, обіцяв допомогу, однак не звільнив учнів від цих страждань.

Вивчення Біблії: Проповідь “Ісус – справжня виноградна лоза” (Від Івана 15:1-17)

ІСУС – СПРАВЖНЯ ВИНОГРАДНА ЛОЗА

Від Івана 15:1-17

Ключовий вірш 5 : “Я є Виноградна Лоза, ви — галузки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить рясний урожай, бо без Мене не можете робити нічого”

Минулий, 14ий розділ Євангелії від Івана закінчується словами: «Уставайте, ходімо звідси!» (14:31б). Можна було б очікувати, що на цьому розмову завершено і наступний розділ відкриє якусь нову тему. Але ні. Уривок, який ми вивчаємо сьогодні продовжує дискурс прощальної бесіди Ісуса. В ньому розвиваються теми, яких автор вже торкався в розділах 13 та 14. Це і тема стосунків в християнській спільноті, і тема очищення і плоду, але насамперед, тема єдності учнів з Христом, нашого перебування в Христі і Христа в нас. В 14 розділі Ісус говорив про це «перебування» використовуючи образ «осель». В 15 розділі Він розвиває цю тему використовуючи образ виноградної лози і галузок.

Чому ж темі єдності з Христом приділяється так багато уваги? Відповідь проста – тому що це так важливо. Наш союз з Христом стоїть в центрі всього Біблійного вчення про спасіння. Це центральна тема богослов’я ап. Павла. Фразу «в Христі» і подібні він вживає в своїх посланнях аж 216 разів. Один з найбільш впливових богословів Реформації, Жан Кальвін в своїх «Настановах в християнській вірі» про цей союз говорить так: «Перш за все мусимо знати, що до тих пір, доки ми не в Христі, відділені від Нього, все що Він здійснив і перетерпів заради спасіння людей, для нас не має жодної користі і безсиле. Відповідно, щоб долучитися до благ, якими Отець збагатив і наповнив Його, необхідно, щоб Він став нашим і перебував в нас». Лише в Христі ми маємо все, а без Нього не маємо нічого.

Тепер декілька слів про структуру уривку. В основі цього тексту Іван помістив метафору, в якій Ісус представлений в образі правдивої виноградної лози. Далі він розкриває цю метафору, але не лінійно, як це часто буває: ось притча, а ось пояснення. Він ніби накладає на базовий малюнок шар за шаром, наповнюючи його все новими деталями. Тому ми бачимо, як нібито одна і та сама думка повторюється декілька разів, але кожного разу все з новими і новими деталями. Тому ми не будемо розбирати цей уривок послідовно, вірш за віршом, а спробуємо прослідкувати, як кожна з тем уривку розкриваються в цьому тексті. Нехай допоможе нам в цьому Господь.

Подивіться вірші 1-2: «Я є справжня Виноградна Лоза, а Мій Отець — Виноградар. Усяку галузку в Мені, яка не приносить плоду, Він відтинає, а всяку, яка родить плід, очищає, щоб рясніше родила».

Коли ми читаємо ці слова, в нас зразу виникає питання: чому Ісус називає Себе СПРАВЖНЬОЮ виноградною лозою? Якби Він сказав просто: «Я є виноградна лоза», такого питання в нас би не виникало. Більш того, якби Його наміром було просто показати близькі органічні стосунки з учнями, слово «справжня» було б не потрібне. Але Він каже: «Я є справжня Виноградна Лоза» і таким чином ніби протиставляє Себе якійсь іншій, несправжній лозі. Що це за інша лоза і що Ісус має на увазі?

Вочевидь, Ісус має на увазі Ізраїль. Образ виноградника або виноградної лози – це образ, який регулярно використовується в Пророків і в Псалмах стосовно Ізраїлю. Взагалі, клімат і розташування Ізраїлю надзвичайно сприяли вирощуванню винограду. Хто пам’ятає, який плід принесли люди, яких в часи Виходу Мойсей послав дослідити обіцяну землю? – вони принесли гілку з одним гроном винограду, – таким, що довелось його нести вдвох на жердині (Чис.13:23). Ізраїль мав багато виноградників. Але єдина цінна річ, яку має виноград – це його плід. Тому, майже завжди коли в Писанні Ізраїль порівнюється з виноградником або лозою, згадується і плід, який вони мали принести, але не принесли.

Наприклад, в 5 розділі Ісаї Бог розповідає прекрасну історію про виноградник, який Він насадив на родючому схилі гори, перекопав його, захистив, очистив від каміння і засадив добірною лозою. Він очікував, що вона дасть хороший плід, а вона вродила дикі ягоди. Тому Бог запитує: «Що ще Я мав би зробити для Мого виноградника, чого Я для нього не зробив? Чому ж, коли Я чекав, що він принесе добрий виноград, а він вродив дикі ягоди?» (Іс.5:1-7).

Не дивлячись на всю турботу, яку Бог виявив до Ізраїля, вони не принесли доброго плоду. Вони виявилися народом-відступником, зламали Завіт. Тому в цьому уривку справжньою виноградною лозою названий Ісус. Він – Той на Кого вказував старозавітній Ізраїль, виявився вірний в усьому і приносить добрий плід. Він – Той, хто завершив справу, яку Отець Йому доручив і прославив Отця на землі (17:4). Він – Син улюблений, якого Отець Собі вподобав (Мат.3:17).

Якщо Ісус – це правдива Лоза, яка приносить Богу гідний плід, а Отець – це виноградар, який очікує цього плоду. Яке ж тоді наше місце в цій історії? Чи є нам місце в цій історії? – так, відповідає Ісус, є. Подивіться вірші 4-5: «Перебувайте в Мені, а Я — у вас. Як. галузка не може приносити плоду сама по собі, якщо не буде на виноградній лозі, так і ви, якщо не будете перебувати в Мені. Я є Виноградна Лоза, ви — галузки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить рясний урожай, бо без Мене не можете робити нічого».

Той, хто пробував вирощувати виноград, добре знає, що лоза не приносить плоду сама собою. Плід росте на молодих, цьогорічних пагонах. Я є Виноградна Лоза, ви — галузки, — каже Ісус, — для того, щоб принести плід, якого очікує Отець, ви маєте перебути на Лозі, в Мені.

Ми бачимо, як Іван в своїй Євангелії послідовно показує, як Ісус заміняє Собою храм, Мойсея, різні святі місця, релігійні свята і приписи. Все ці речі вказували на Христа, але стали непотрібними, коли Він прийшов. Тепер Іван показує, як Ісус заміняє Собою Ізраїль. Віднині, щоб мати можливість приходити до Бога і приносити Йому добрі плоди людині не потрібно ставати частиною Ізраїлю, не потрібен храм, не потрібно бути нащадком Авраама чи щось подібне. Єдине, що потрібно – привитися до Христа, щоб ми були в Ньому, а Він – в нас, з’єднатися з Ним, як гілки з Лозою і перебувати в Ньому вірою завжди. Амінь!

Але що значить: перебувати в Христі? Як ми можемо перебувати в Христі?

По-перше, перебувати в Христі означає вірити в Нього. В минулому розділі в 12 вірші Ісус каже: «Знову й знову запевняю вас, що той, хто вірить у Мене, робитиме діла, які Я роблю». Коли ми з’єднуємося з Христом вірою, коли живемо, як Його учні, коли наслідуємо Його, покладаємося на Нього, довіряємо Йому, тоді ми продовжимо робити діла, які Він робив. Продовжимо приносити плід, який Він приносив.

По-друге, перебувати в Христі, означає перебувати в Його слові. Подивіться вірші 7-8: «Якщо ж будете перебувати в Мені, а Мої слова перебуватимуть у вас, то чого б тільки забажали, просіть — і станеться вам. У цьому прославлений Мій Отець, щоб ви приносили багатий урожай і стали Моїми учнями».

Перебуваючи в слові Христа, в Його вченні, ми пізнаємо Його і зростаємо, як Його учні. Його слово змінює, живить і очищує нас. Боже слово формує наші життя, цінності, спосіб мислення і ростить нас в образ Христа.

В Лук.10:38-42 розповідається, як Ісус одного разу завітав до дому Марії та Марти. Марта бігала і клопоталася приймаючи гостей. А Марія сиділа біля ніг Христа і слухала Його. Якогось моменту Марта не витримала і заявила: Господи, чи Тобі байдуже, що моя сестра залишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла! У відповідь Господь сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся багато чим, а потрібне — одне. Марія ж вибрала кращу частку, яка не відбереться від неї!

Перебувати біля ніг Христа, слухати Його слова, навчатися від Нього – це краща частка. Кожного дня в нас багато різних справ, турбот, переживань і обов’язків. Вони поглинають нас цілком. Але коли ми зупиняємо свій щоденний біг для того, щоб посидіти біля ніг Ісуса, відкрити Біблію і послухати Його слова, коли сідаємо писати свідчення і перебуваємо в Його слові, тоді Він сам приходить до нас і втішає, зміцняє і наповнює Своєю благодаттю.

Врешті решт, перебувати в Христі, означає перебувати в Його любові. Подивіться вірші 9-11: «Як полюбив Мене Отець, так і Я полюбив вас; тож перебувайте в Моїй любові. Якщо будете зберігати Мої заповіді, то перебуватимете в любові Моїй, так само, як Я, зберігши заповіді Мого Отця, перебуваю в Його любові. Це Я сказав вам, щоб Моя радість перебувала у вас і щоб ваша радість була повною».

Слово «перебувати» передбачає в собі якусь динаміку, якийсь процес. Це не одно-моментна подія. Це стосунки. І ми бачимо приклад цих стосунків в житті Христа. Власне, Він сам вказує нам на цей приклад. Отець полюбив Сина, а Син перебув в любові Отця. Як перебув? – виконуючи Його заповіді, Його волю.

Іван будував своє оповідання так, щоб показати нам Христа, який перебуває в досконалих стосунках любові з Отцем. Він не Свої діла робить, а ті – які заповів Йому Отець. Він не від Себе говорить, а те, що почув від Отця. Отець любить Сина і сприяє Йому в кожній справі, завжди з Ним, завжди чує Його і відповідає. Люди, які бачать життя Ісуса переконані, що Бог з Ним. Никодим і сліпороджений, впевнені: «Якби Він не був від Бога, то не міг би робити нічого!» (9:33). Син любить Отця, довіряє Йому і готовий виконати будь яку Його волю. Навіть піти на хрест і смерть заради спасіння світу.

До таких самих стосунків любові і довіри Ісус закликає і Своїх учнів. Він явив нам Свою любов. До кінця полюбив нас. Як ми можемо перебути в Його любові? – виконуючи Його заповіді.

Такі стосунки – це система з позитивним зворотнім зв’язком. Вони дають нам значно більше, ніж ми в них вкладаємо. Чим більше ти любиш, тим більше хочеш коритися. Чим більше коришся, тим більше перебуваєш в любові Христа і отримуєш благодаті. Чим більше перебуваєш в любові Христа, тим більше любиш.

«Це Я сказав вам, — каже Ісус у вірші 11, — щоб Моя радість перебувала у вас і щоб ваша радість була повною». Тому що, коли ми живемо так, перебуваємо в Ньому і в Його любові, радісно коримося Його велінням, то стаємо втіхою і радістю нашого Господа, а Його радість сходить в наші життя в усій повноті. Так батьки радіють послуху і успіхам своїх дітей, а радіючи ще більше хочуть дати своїм дітям любові.

І в нас залишилося не розглянутим ще одне питання з цього уривку. Це питання плоду. І, насправді, це дуже важливе питання. Християнство – це не релігія споглядання чи теоретичних знань. Наша віра і любов мають виражатися в видимих плодах, інакше це просто балачки. Плодом цей уривок починається і плодом завершується. Отець-Виноградар зацікавлений в плоді. Власне, для того виноградник і насаджується, щоб він приносив добрий плід. Ізраїль не приніс Богу бажаного плоду, добірна лоза принесла дикі ягоди. Але з’єднані з Христом ми можемо і мусимо приносити Богу плід. «У цьому прославлений Мій Отець, — каже Ісус у 8му вірші, — щоб ви приносили багатий урожай і стали Моїми учнями».

Чи приносимо ми багатий врожай, любі брати і сестри? Чи є в наших життях, як кожного окремо, так і в житті нашої спільноти, рясні плоди, які прославляють Отця? Вони мусять бути. Але також цей уривок нагадує нам, що ці плоди не від нас, вони – наслідок того, як ми перебуваємо в Ісусі. Це Він дає силу, наповнює життям, своєчасно подає допомогу, щоб ми могли робити Його діла. Це Отець працює в наших життях Своїм гострим секатором Слова, очищуючи нас від всякого гріха, формуючи в нас вірні цінності, змінюючи нас в образ Христа, щоб Його плоди проявлялися в наших життях.

Але тут є небезпека. Коли ми чуємо про плід, який маємо приносити, про служіння, то є небезпека ставитися до цього механічно, як до роботи. Тому Ісус одразу попереджає нас. Подивіться вірші 14-15: «Ви — друзі Мої, якщо чините те, що Я заповідаю вам. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить його пан; вас же назвав Я друзями, оскільки сказав вам усе, що почув від Мого Отця».

Не називаю вас більше рабами, — каже Ісус, — ви – друзі Мої. Чим відрізняється друг від раба? Тим, що раб не знає, що робить його пан. Раб не знає, чому пан робить, яка його мотивація. Раб не знає кінцеву мету. Він не знає нічого, крім того шматка роботи, який він має зробити. І якщо подивитися на те, які стосунки з Богом засуджуються Писанням, то це саме рабські стосунки. Коли люди зводять живі стосунки з Богом до набору справ, які потрібно виконати.

Але Своїм учням Ісус відкриває зовсім інші стосунки. Він розповідає нам усе, що почув від Отця. Він розповів чому і навіщо Бог робить те чи інше, яку мету Він переслідує. Він очікує не виконання якоїсь роботи з 9 ранку до 6 вечору, а сердечної участі в Божій історії, щоб учні розділяли Його серце, Його наміри.

Ніколи не можна дати вичерпний набір заповідей, який покрив би усі випадки життя. Але коли ти знаєш чого хоче той, хто дає заповіді, тоді ти в кожному випадку можеш зрозуміти, що треба робити. Коли тобі дають не правила, а принципи, тоді ти можеш сам зрозуміти чого очікує від тебе Бог в тій чи іншій ситуації. І в Нього є певна мета. Вірш 15: «Не ви Мене вибрали, — каже Ісус, — але Я вибрав вас і настановив вас… навіщо? — щоб ви йшли та плід приносили, і щоби плід ваш залишався, аби те, що тільки попросите від Отця в Моє Ім’я, Він вам дав».

Христос обрав нас, явив нам Свою любов, дав нам життя, прощення гріхів і благодать. І Він хоче через нас бачити плід. Не якийсь плід, а плід, який буде перебувати у вічності, плід, який буде прославляти Отця на небесах. І цей плід можливий, коли ми просимо в Його імʼя.

Ісус не говорить, який це плід. В чому конкретно він має проявлятися. Але ми можемо повернутися до Божого задуму для Ізраїля. Він відкрив Своє бажання, Свій намір. Бог не змінився, Його задум в історії не змінився. Він хоче, щоб ми робили те, що Він задумав від самого початку. І коли ми розуміємо це, то також розуміємо і своє місце в Божій історії і Божій місії, розуміємо, що Він хоче робити через нас.

Він будує з нас спільноту любові, яка одночасно є і прикладом для світу, і Божим засобом, як цей світ має бути змінений. Це спільнота в якій царює любов, турбота одне про одного, де є справедливість, де сирота і вдова захищені, де правда і мир процвітають. Любити одне одного – це ось так жити. Робити щось прекрасне в цьому світі. Бог поставив в цьому світі церкву, щоб ми впливали, щоб ми були джерелом Євангелія, проповідували звільнення, зцілення, оновлення всього, щоб ми продовжували робити діла Христа і приносити Його плоди. Нехай же Господь допоможе нам перебувати на правдивій лозі Христа, щоб принести рясний плід і прославити Його ім’я.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 15:1-17)

ІСУС – СПРАВЖНЯ ВИНОГРАДНА ЛОЗА
Від Івана 15:1-17
Ключовий вірш 5
1. Вірші 1-4. Прочитайте притчу Ісуса. Хто є хто в цій притчі? Що значить, що Ісус це – справжня виноградна лоза? Чи є тоді несправжня лоза (Пс.79[80]:9-16; Єр.2:21)? Якою є функція лози і гілок? Навіщо виноградар трудиться над лозою?
2. Вірші 5-8. Як Ісус пояснює Свою притчу? Що нам потрібно робити, щоб принести рясний урожай? Що очікує на того, хто не перебуватиме в Христі? Як ми можемо перебувати в Христі? Як Він перебуває в нас? Яким чином через нас може бути прославлений Отець?
3. Вірші 9-13. Як Отець полюбив Христа? Як Христос полюбив Своїх учнів? Як Ісус перебув в любові Отця? Як ми можемо перебувати в Його любові? Як пов’язані любов і радість? Що є найбільшим виявом любові?
4. Вірші 14-17. Чому Ісус називає учнів друзями, а не рабами? Чим друг відрізняється від раба (Як.2:23; Бут.18:17)? З якою метою Ісус обрав Собі учнів? Про який плід тут йдеться? Чи приносите ви плід на славу Отця?

Вивчення Біблії: Проповідь “Якщо ви мене любите” (Від Івана 14:15-31)

ЯКЩО ВИ МЕНЕ ЛЮБИТЕ

Від Івана 14:15-31

Ключовий вірш 14:23 : “Як хто любить Мене, той слово Моє берегти́ме, і Отець Мій полюбить його, і Ми при́йдемо до нього, і оселю закладе́мо в нього”

Сьогоднішній уривок – продовження розмови Ісуса з учнями у горниці у переддень Пасхи.

Як ми говорили в минулому уривку, учні були дуже стривожені словами Ісуса і Він їх втішав. В цьому уривку Ісус відкриває нам як ми можемо виявляти свою любов до Нього. Також Він дає обіцянку двох дивовижних – дарів: Духа Святого, а такого мир від Нього.

Давайте подивимось на вірш 15. 15 Якщо Ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте!

Коли ми говоримо про любов, ми маємо на увазі особливе відношення. Батьки по особливому відносяться до своїх дітей – вони для батьків найдорожчі. Чоловік любить свою дружину, бо вона для нього особлива серед усіх жінок і так далі. Чи можемо ми любити когось, з ким не маємо стосунків? Ні не можемо. Це не любов.

Коли Ісус ставить умову: якщо ви Мене любите, то Він це Він говорить до Своїх учнів, з якими Він має ці стосунки, а не чужим людям. Він 3,5 років був з ними. Він навіть назвав їх діточками Своїми. Звісно учні любили Ісуса.

В нас всіх є якісь уявлення як ми маємо виражати свою любов. Причому ми інстинктивно розуміємо, що не можемо показувати свою любов однаково різним людям. Я не можу виявляти свою любов своїй дружині і дітям однаково. Часто матері вважають, що мають показати свою любов тим, що служать своїм дітям смачною їжею. А іноді ми неправильно розуміємо як виявити свою любов і людина не розуміє нас і найгірше незважаючи на наші зусилля – не відчуває любові. Проте Ісус Сам сказав як Він хоче, щоб ми виявляли свою любов до Нього. Він каже: Якщо Ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте!

І в цьому уривку Ісус кілька разів повторює цю істину. Чому кілька разів – бо це дуже важливо для Нього.

В 24 вірші Він також говорить, про те як чинять ті, хто не любить Його: Хто не любить Мене, той не береже́ Моїх слів.

Отже Ісус закликає нас зберігати Його заповіді. Зберігайте. Що це значить зберігати заповіді Ісуса? Чи це якісь окремі заповіді? Наприклад в 13 розділі Ісус говорить про заповідь любові: любіть один одного як Як вас полюбив. Але з подальших віршів ми бачимо, що Ісус говорить про всі Слова які Він говорив. А в 24 вірші наголошує: А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене.

Пам’ятаєте Ісус розповів притчу про слуг яким Господар відходячи роздав таланти на зберігання. Двоє ці таланти ужили і здобули вдвічі більше, а третій загорнув в платка і закопав свій талант. Він думав що він зберіг саме так як треба. А виявилось ні.

Зберігати це не значить лише почути і спробувати запам’ятати. Це значить виконувати. І саме любов до Ісуса має бути причиною чому ми виконуємо Його заповіді.

Насправді Ісус звертається до кожного з нас, хто прийняв Його Господом і Спасителем. Перед цим словом ми однаково відповідальні.

А яке благословіння Ісус обіцяє далі тим хто любить Його. Подивіться вірші 16, 17: 16 І вблагаю Отця Я, — і Втіши́теля іншого дасть вам, щоб із вами повік перебува́в, — 17 Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебува́є, і в вас буде Він.

Ісус каже, що вблагає Отця щоб Він дав іншого Втішителя. Чому вблагає? Бо наші гріхи відділювали нас від Бога, як каже Бог через пророка Ісаю (Іс.59:2):

2 бо то тільки пере́ступи ваші відді́лювали вас від вашого Бога, і ваші прови́ни хова́ли обличчя Його від вас, щоб Він не почув, —

Наші провини ховали Його обличчя від нас, щоб Він не почув. Тому Ісус став благанням за нас. Послухайте це: Бог послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Щоб стати нашим вблаганням, Він Сам мав стати жертовним ягням за наші провини. Він знищив всі рукописання на нас, які були свідченнями проти нас, прибивши їх до хреста. Собою Ісус знищив наш гріх і тому Він вблагав Отця послати Іншого Втішителя щоб з нами перебував повік.

Що ж це за Інший Втішитель? 17 вірш каже: Це Дух Правди, Дух Святий. Як був для Своїх учнів Втішителем Ісус так буде Дух Святий. Чи хотіли б ви мати Втішителя як Ісус? Втішителя, Який завжди з вами? Згадаєте як посеред бурі на Галілейському морі Ісус заснув на кормі. Які були перелякані учні, аж поки не згадали, що з ними ж Ісус. Коли вони Його розбудили, то буря вщухла. Але Ісус, будучи в тілі, не міг бути вічним Втішителем. Тому Він вблагав Отця дати Іншого Втішителя, який перебуває з учнями повік.

Брати, сестри ви вже маєте такого Втішителя і Він зараз у вас перебуває. Ісус каже: Його знаєте ви. Світ не знає Його, бо не бачить, тому не може прийняти. А ви знаєте. Амінь.

Більше того – цей Втішитель повік перебуватиме з нами. Так, не тимчасово, як з пророками Старого Заповіту, а повік! Це обіцянка Ісуса Його учням.

Треба також сказати, що грецьке слово Параклетос, яке перекладене як Втішитель, насправді має багато значень. Але найкраще його перекласти як той, кого кличуть на допомогу, той хто сильний допомогти.

Подивіться вірші 18-20: Я не кину вас си́ротами, — Я прибу́ду до вас! 19 Ще недовго, і вже світ Мене не побачить, але ви́ Мене бачити бу́дете, бо живу Я — і ви жити бу́дете! 20 Того дня пізна́єте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас.

Господь знову обіцяє не залишати учнів. Він каже: Я не кину вас сиротами, – Я прибуду до вас! Тепер Ісус каже про Себе, тими ж словами, як перед тим казав про прихід Духа Святого. Він каже, що як Він прибуде, то світ Його не буде бачити, але бачитимуть учні.

Того дня, як Він прибуде, учні пізнають, що Він в Своїм Отці, а учні в Ісусі і Ісус у учнях. Про кого Він так казав, що в нас буде? Про Духа Святого. Так от кажучи, що Дух Святий буде в віруючих, Ісус каже про Себе. Чому? Бо Він Триєдиний Бог. Тому Духом Святим Він обіцяє, що Сам буде в Його дітях. І Він виконав цю обіцянку. Ісус в нас брати, сестри! Ми не сироти, залишені в цьому світі. Він з нами і в нас постійно!

Подивіться вірші 21,22:

21 Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю́ Його, і об’явлюсь йому Сам“. 22 Запитує Юда, не Іскаріотський, Його: „Що то, Господи, що Ти нам об’явитися маєш, а не світові?“

Ці слова повторюють те, що Ісус сказав в 15 вірші, але тут Він більш детально пояснює. Він каже: хто заповіді Мої має та їх зберігає. Ісус хоче щоб Його заповіді стали нашими. Щоб вони стали образом нашого життя, а не списком правил. І також Він біль детально говорить який буде наслідок: то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю́ Його, і об’явлюсь йому Сам. Ісус говорить про ті особливі стосунки з Богом, які матиме той, хто любить Ісуса, хто має Його заповіді. Брати, сестри і ми вже маємо в Ісусі цю благодать.

Юда, не Іскаріотський запитав Ісуса: чому Ісус має об’явитись лише їм, а не всьому світові? Учні хотіли, щоб Ісус явив Себе всьому світові прямо зараз. Такими були їх уявлення що до Месії. Месія має прийти в славі і всі побачать Його велич.

Іноді нам здається що ми краще знаємо як Бог має діяти в цьому світі. Як Він має відповідати на наші молитви. Як має розповсюджувати Своє Царство на землі як воно є на Небі… Але наші знання такі обмежені. Ми не бачимо далі свого носа. Тому нам треба смиренно приймати Його слово. Нам треба визнати, що Бог знає усе, Він знає як має виконатись Його слово. Він Сам пильнує над цим.

У відповідь Господь не відповів Юді прямо, але повторив те, що сказав у 21 вірші. Подивіться 23 вірш:

23 Ісус відповів і до нього сказав: „Як хто любить Мене, той слово Моє берегти́ме, і Отець Мій полюбить його, і Ми при́йдемо до нього, і оселю закладе́мо в нього. Він об’явиться і оселиться в тому, хто любить Його, хто береже Його слово. Так діє Бог. Він хоче мати особисті стосунки з кожним з нас.

Як батьки, вони люблять кожну свою дитину особливою любов’ю. Кожне дитя дорогоцінне для них. І так само як батьки очікують, що свою любов діти проявлятимуть в послусі, так і Господь очікує нашого послуху Його слову.

Це зовсім інший рівень стосунків, які Бог робить для Своїх дітей. Пригадайте як було в часи Старого Заповіту. Посеред ізраїльського табору була Скинія. Вона символізувала Божу присутність. Люди приходили туди з жертвами за гріх. Вони не могли прийти з порожніми руками. Але вони не мали прямого доступу до Бога. Там були священики, які були посередниками. Саме вони приносили жертви. А в самій Скинії було Святе Святих, яке було відділене завісою, куди ніхто не міг увійти, навіть священники. Лиш раз на рік Первосвященик з кров’ю за свій гріх і гріх народу міг увійти туди.

Але зараз Ісус каже: Ми при́йдемо до нього, і оселю закладе́мо в нього. Ось що зробив Ісус завдяки Своїй жертві на Хресті. Він зробив кожного з нас, хто прийняв Його оселею для Бога!

Подивіться вірші 25, 26: 25 Говорив це Я вам, бувши з вами. 26 Утіши́тель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я́ Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив.

Господь Ісус обіцяє нам, що Дух Святий буде навчати нас. І Він прямо зараз навчає нас. Господь каже: навчить вас усього і пригадає вам усе. Він робить зрозумілим слова Ісуса, а коли треба нагадує їх нам, коли треба.

В книзі Джона Буньяна подорож Пілігрима в Небесну країну описується випадок, коли Християнин і Уповаючий зійшли з вузької стежки на більш легку, яка завела їх до замку Сумнів, де жив велетень Відчай. Він схопив віруючих і закрив у підземеллі, де час від часу їх бив. Християнин і Уповаючий почали молитись Богу, щоб Він визволив їх. І тоді після молитви Християнин згадав, що в нього є ключ – Божа обітниця, якою вони відімкнули двері підземелля і втекли.

Це все робить в нас Дух Ісусів бо Він так пообіцяв і Він вірний Своєму слову. Він нагадує нам Божі обітниці, якими ми можемо подолати наш відчай чи спокусу. Але який ще висновок можна зробити: щоб було, що нагадати нам вже треба знати. Чи можливо нагадати те, що ніколи не чув, не знав? Як кажуть не знав, не знав і забув. Не можливо, тому треба мати слово Ісуса.

Подивіться вірш 27 Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не триво́житься, ані не лякається!

Зоставляю вам мир – це було звичне єврейське прощання. Але прощаючись Ісус вклав новий смисл. Він каже: Я даю вам не так, як дає світ. Чи може цей світ дати нам мир? Ні не може. Люди часто заспокоюють, що все буде добре. Як про це сказав пророк Єремія 8:11 І леге́нько ліку́ють нещастя наро́ду Мого, говорячи: „Мир, мир“, — а миру нема! Цей світ насправді не може дати нам мир, скільки б ми в ньому його не шукали. Але Ісус – Він Князь миру. Він каже через пророка Єзекіїля 37:26 І складу́ з ними заповіта миру, — це буде вічний запові́т із ними. І зміцню́ їх, і намно́жу їх, і дам Свою святиню серед них на віки! Чи може бути мир, коли є ворожнеча з Богом? Не може бути. Ми були Божими ворогами. Але Ісус знищив цю ворожнечу як зказано Ефесян 2:14 Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував середи́нну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом. Ісус христом примирив нас з Богом, ворожнечу на ньому забивши. І тепер Він каже: Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю!

Він примирив нас з Богом! Він нас зробив Своїми дітьми і тепер живе в нас. Справді Він дає справжній мир!

Подивіться вірші 30, 31: Небагато вже Я говори́тиму з вами, бо надхо́дить князь світу цього, а в Мені він нічого не має, 31 та щоб світ зрозумів, що люблю́ Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю́. Уставайте, — ходім звідсіля́!

Що має зрозуміти? Що Ісус любить Отця. І для цього Він абсолютно слухається Його. Він вирішує виконати волю Отця до кінця. Він дав нам приклад. Коли ми робимо, те що Бог хоче від нас ми являємо світу, що любимо Його. Амінь.

Давайте ще раз прочитаємо ключовий вірш 23:

Ісус відповів і до нього сказав: „Як хто любить Мене, той слово Моє берегти́ме, і Отець Мій полюбить його, і Ми при́йдемо до нього, і оселю закладе́мо в нього.

(п. Дмитро)

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 14:15-31)

Якщо Ви Мене любите

Від Івана 14:15-31
Ключові вірші 14:15-17

1. Прочитайте вірші 15-18. Що мають робити ті, хто любить Ісуса? (15,23) Яку обіцянку дав Ісус тим, хто любить Його? (16,18) Чому світ не може прийняти Духа правди? (17) Чому Його названо «Втішителем іншим»? (16) Що Ісус має на увазі під словами «Я прийду до тебе»? (18)

2. Прочитайте вірші 19-24. Які обіцянки дав Ісус своїм учням? (19) Що означає вірш 20? Які благословення отримують ті, хто любить Ісуса? (21-24)

3. Прочитайте вірші 25-27. Що Святий Дух зробить для учнів Ісуса? (26) Чим мир Ісуса відрізняється від миру який дає світ? (27)

4. Прочитайте вірші 28-31. Чому учні Ісуса повинні радіти, почувши, що Ісус відходить? (28) Для чого Ісус сказав все це учням наперед? (29) Що ми можемо знати про князя цього світу? (30) Що Ісус продемонстрував світові? (31)

Вивчення Біблії: Проповідь “Ісус – дорога, правда і життя” (Від Івана 14:1-14)

ІСУС – ДОРОГА, ПРАВДА І ЖИТТЯ

Від Івана 14:1-14

Ключовий вірш 6 : “Ісус говорить йому: Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене”

Сьогодні я хотів би почати з питання. Питання буде таке: «якби вам потрібно було ідентифікувати себе з допомогою 3-5 слів, які слова ви б обрали?» Напевне, серед слів, які багато хто з нас обрав є слово “християнин”. Але що це за слово і звідки воно взялося? Якщо ми відкриємо книгу Дій, то побачимо, що вперше це слово вживається аж в 11 розділі, коли пройшло вже більш як 10 років від дня П’ятидесятниці. Більше того, це не віруючі себе так назвали, це було прізвисько, яке вони отримали від невіруючих.

А як тоді учні Христа називали самих себе? Вони називали себе послідовниками Дороги (Дії.9:1,2). Бути учнем Ісуса означало для них слідувати за Ним Його дорогою. В часи СЗ “дорогою правди” називали Закон. Слідувати дорогою правди — означало жити у відповідності до Божих заповідей. Але в Ісусі Христі Його учні знайшли для себе “нову і живу дорогу” (Євр.10:19-20). Ця дорога — не список правил чи принципів для життя, а сам Христос. Тому що Ісус не вказує нам шлях, Він Сам є шлях. “Я є дорога, і правда, і життя!”, каже Ісус в уривку, який ми вивчаємо сьогодні. “Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене”.

Тож нехай Господь помилує нас, щоб нам пізнати Христа, щоб через Нього нам приходити до Бога, через Нього знати Бога і в Ньому мати життя. Нехай Господь благословить нас зараз, коли ми приступаємо до Його слова, щоб на кожне Його слово, на кожну обітницю чи веління ми мали віру щоб відповідати: “так!” і “амінь!”

Давайте звернемося до нашого уривку. Подивіться вірші 1-4: “Хай не тривожиться ваше серце: вірте в Бога і в Мене вірте. У домі Мого Отця багато осель. А якби не так, то Я сказав би вам, оскільки йду приготувати вам місце. І коли піду та приготую вам місце, то Я знову прийду і візьму вас до Себе, щоби де Я, там і ви були. А куди Я йду, ви дорогу знаєте”.

Розділ починається з того, що Ісус звертається до учнів зі словами підбадьорення. Чому вони потребували цього? Відповідь ми можемо знайти в попередньому розділі. Учні мали усі підстави тривожитись, адже щойно Ісус повідомив, що один із них невдовзі зрадить Його (13:21). Інший учень, Петро, зречеться Христа ще до того, як заспіває півень (13:38). Врешті решт Ісус говорить їм про власний відхід: Він покине учнів і вони не можуть піти за Ним. Діти, — каже Він, — Я з вами буду недовго. Будете Мене шукати, і як Я казав юдеям, — куди Я іду, ви не можете прийти, — те й вам нині кажу” (13:33). Учні бачили, як сильно все це гнітить і тривожить самого Ісуса і це не могло не передатися їм, навіть якщо вони не все зрозуміли з Його слів.

“Хай не тривожиться ваше серце: вірте в Бога і в Мене вірте”, каже Ісус, щоб підтримати учнів. Іншими словами Він каже: “хоча я полишаю вас, і дуже скоро ви зустрінетеся зі зрадою, гоніннями і страхом, але довіртеся Мені і довіртеся Богові. Все йде, як має бути ”.

В цьому уривку євангеліст Іван показує нам Ісуса в Якого учні мають вірити так само, як вони вірять в Бога. Чому? – Тому що Він і є Бог. Справи Христа – це справи Божі, Його слова – це Божі слова. Ісус – не просто Вчитель, друг чи приклад для наслідування. Він – об’єкт нашої віри. На Нього спрямовані наші очікування. Йому ми молимося. Йому ми коримося. Його славимо. Якщо Він говорить “нехай серце вам не тривожиться!” то хіба нема у Нього вагомих підстав для цього? Звичайно, є! Так само, як учні, ми часто не розуміємо, що відбувається навколо і чому. Так само, як учні, ми зустрічаємося з різними загрозливими обставинами життя. Де нам взяти сили, щоб не дивлячись на усі ці обставини, жити, як учні Христа? – Як Ісус казав учням, так Він і нам каже сьогодні: віруйте в Бога і віруйте в посланого Ним Ісуса Христа. В цьому наше спасіння і наше життя (Ів.17:3). Амінь!

Далі у віршах 2-3 Ісус пояснює учням, чому вони не повинні тривожитися і який плід принесе Його відхід: “У домі Мого Отця багато осель. А якби не так, то Я сказав би вам, оскільки йду приготувати вам місце. І коли піду та приготую вам місце, то Я знову прийду і візьму вас до Себе, щоби де Я, там і ви були”.

Про який дім Отця говорить Ісус? Що за оселі Він там готує? Куди Він відправляється і коли повернеться? В нас виникає багато питань, коли ми читаємо ці вірші, чи не так? Це дуже добре, коли у нас виникають питання до Біблії.

Насправді, існує декілька можливих пояснень цього тексту. Напевне, найбільш популярне з них каже, що Ісус має на увазі віддалене майбутнє, коли Він прийде вдруге і кудись забере віруючих. Однак, я думаю, що Ісус говорить тут не про якісь кімнати на небі, куди Він колись збирається взяти віруючих. Саме так, буквально, Його слова зрозуміли учні і, як бачимо, помилилися. Власне, це досить часта картина в Євангелії від Івана: Ісус щось говорить, Його слова сприймають буквально і помиляються. Пригадайте, наприклад, Никодима і слова про народження згори. Або жінку з Самарії і слова про живу воду. Або учнів і слова Христа про зруйнування храму і його відновлення за три дні. Справжнє значення слів Ісуса відкривається учням значно пізніше, після Його смерті і воскресіння. Так само і тут.

Але загальний контекст цього розділу підказує, що Ісус тут говорить не про небесну архітектуру, не про якісь подорожі і переміщення, а про Бога і стосунки з Ним, які ми, віруючі, маємо через Ісуса Христа. Вірте в Бога і в Мене вірте, каже Він нам.

Говорячи про Свій відхід і повернення, Ісус має на увазі Свою смерть і воскресіння. Оселі, про які говорить Ісус – це не якісь кімнати, це та близькість, ті стосунки, те вічне життя в Божій присутності, яке стало можливим і яке ми маємо через смерть і воскресіння Сина Божого. Своєю смертю і воскресінням Господь Ісус спустошив ад і заселив небеса, тому ап. Павло в Еф.2:5-6 також каже, що Бог нас, котрі були мертві через наші переступи, оживив разом із Христом, і воскресив разом з Ним, і в Христі посадив на небесах.

Далі, у вірші 4 Ісус каже: “А куди Я йду дорогу ви знаєте”. Виявляється, учні вже знали шлях до дому Небесного Батька. Можливо вони ще не усвідомлювали цього, але вже мали усе необхідне. Бо якщо Дорога — це, як ми побачимо далі, сам Ісус, то хто, як не учні, яких Він обрав, яким Сам відкрився, які чули усі Його слова і бачили усі Його справи могли знати Його?

Проте, як бачимо, учні ще не розуміють, про що говорить Ісус. Хома у 5 вірші говорить: “Господи, ми не знаємо, куди Ти йдеш. [Тож] як можемо знати дорогу?” Хома сприймає слова Ісуса буквально. Він думає, що Ісус говорить про якийсь маршрут і не розуміє, як можна знати шлях, якщо не знаєш кінцевої мети.

До слова, таку саму структуру тексту ми бачимо далі в розмові з Филипом. Ісус каже: відтепер ви знаєте Отця і бачили Його, на що Филип відповідає: «Господи, покажи нам Отця».

І в одному і в іншому випадку Ісус заявляє, що учні вже дещо мають, вже дещо знають. Вони знають дорогу до Отця. Вони бачили Отця. Хоча самі учні цього ще не усвідомлюють. І це нагадує нам про те, як часто ми також навіть не усвідомлюємо, як багато ми вже отримали в Ісусі Христі, а не знаючи, не користуємося цим. Так ніби у вас є банківський рахунок і на ньому величезна сума, але ви навіть не здогадуєтеся про існування цього рахунку і змушені тяжко працювати, щоб жити. Тому Павло молиться за віруючих в посланні до Ефесян, щоб Бог дав нам Духа мудрості й відкриття і відкрив нам очі серця, щоб ми знали, якою є надія Його покликання, яке багатство слави Його спадщини у святих, яка неосяжна велич Його сили в нас (Еф.1:17-19). Нам ще так багато потрібно пізнати про себе самих і про Бога, який покликав нас в Ісусі Христі. Нехай допоможе нам в цьому Господь.

Як Ісус відповідає Хомі? Вірш 6: “Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене”.

Ось вона відповідь: Ісус має на увазі не подорож і не кімнати. Він має на увазі Себе. І хоча дорога, правда і життя – це такі різні речі, але вочевидь Ісус говорить про щось одне. Він говорить про Бога, Який стає досяжний і близький для нас в Ісусі Христі. Про Бога, Якого ми пізнаємо в Ісусі Христі. Про Бога, який через Христа дає нам вічне життя.

Не так давно син запитав мене: «тато, а навіщо потрібне вічне життя?» Дивовижне запитання, чи не так? Як би ви відповіли на нього? Для того, щоб на нього відповісти, потрібно спочатку відповісти на питання: «а що таке вічне життя?» Часто про вічне життя думають, я про дуже довге життя. Якщо це дуже довге життя ще й не сильно відрізняється від того, що ми бачимо навколо себе з усіма тими бідами та проблемами, то не дуже вже його й хочеться, чи не так?

Але, коли Біблія говорить про вічне життя – то це не стільки про тривалість (як довго), скільки про якість. Ісус в Ів.17:3 каже: «Вічне життя є те, щоби знали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, — Ісуса Христа». В Біблійній мові, та й в нашому повсякденному житті, знати когось – це не просто знати якісь факти з біографії. Знати когось – це мати з ним стосунки, мати особистий досвід спілкування і взаємодії. Але чи можна мати стосунки з Богом? Дивовижно те, що через Христа це стає можливим. В Христі ми пізнаємо єдиного і істинного Бога і маємо стосунки з Ним.

Це добре видно у віршах 8-11. Филип просить Ісуса показати йому Отця, а Ісус відповідає: «Стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто Мене бачив, той і Отця бачив. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Хіба ти не віриш, що Я є в Отці, й Отець є в Мені?»

Ісус говорить Пилипу про ту дивовижну єдність і любов, яка поєднує Отця і Сина і яка виливається в словах і вчинках Сина (11). Вчення і вчинки Христа, які роблять Його стосунки з Отцем явними і видимими. Це дуже добре зрозуміли, наприклад Никодим (3:2), або сліпороджений, якому Ісус повернув зір (9:31-33). Це стосунки, які несуть цьому світу зцілення і звільнення. І це стосунки, до яких Ісус запрошує і Своїх учнів. Він заохочує Своїх учнів приходити до Отця в Його імʼя і просити з впевненістю, що Отець почує і відповість.

Подивіться вірші 12-14: «Знову й знову запевняю вас, що той, хто вірить у Мене, робитиме діла, які Я роблю, — навіть більші від них чинитиме, бо Я іду до Отця. І що тільки попросите в Моє Ім’я, те й зроблю, щоби прославився Отець у Сині. Коли Мене про щось попросите в Моє Ім’я, — Я те зроблю».

Слова «в імʼя Ісуса Христа», які ми часто додаємо в кінці молитви, це не якась магічна формула, без якої молитва не працюватиме. Просити в імʼя Ісуса – означає просити від Його імені і за Його дорученням. Як це стало можливим? – через Христа!

Чи ж це не дивовижно? Святий Бог, Єдиний Який має безсмертя і живе в неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив і бачити не може (1Тим.6:16) в Ісусі Христі став близький і пізнаваний для нас. Бог, Який завжди був схований за завісою в святині, куди звичайна людина ніколи не могла потрапити, в Ісусі Христі гостинно відкрив двері Свого дому кожному, хто вірує. “Тому, брати, — каже автор послання до Євреїв, — маючи відвагу входити до святині через кров Ісуса — новою і живою дорогою, яку Він відкрив нам через завісу, тобто через Своє тіло, — і маючи Великого Священика в Божому домі, приступаймо зі щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від недоброго сумління, обмивши тіла чистою водою” (Євр.10:19-22).

Смерть Христа, Його тіло розіп’яте на хресті за нас, Його кров, пролита за нас стала новою і живою дорогою. Шлях відкритий. В Христі ми маємо доступ до престолу благодаті, де усі наші провини пробачені а гріхи омиті. Амінь!

Тому питання, яке стоїть перед кожним із нас, це «чи йдеш ти Дорогою, єдиною Дорогою до Отця, якою є сам Господь Ісус?» Єдиний спосіб потрапити кудись з допомогою Дороги — це йти нею. Єдиний спосіб перейти від мізерного життя в гріху і марноті до слави Отця — це довіритися Христу, впокоритися Йому і слідувати за Ним через все своє життя. Амінь!

Нехай Господь помилує нас, щоб ми слідували Дорогою Христа, щоб ми бачили своє життя і світ у світлі Правди Христа. Щоб Життя Христа наповнювало нас і ми були сміливими служителями Євангелії Христа в цьому поколінні тут, в Україні і для всього світу. Амінь!

“Йди вслід за Мною (Мат.9:9). Я дорога, правда і життя (Ів.14:6). Без дороги годі йти, без правди годі що пізнати, без життя годі жити. Я дорога, якою ти повинен йти, правда, якій ти повинен вірити, життя, на яке ти повинен сподіватися. Я дорога безпечна, правда непомильна, життя нескінчене. Я дорога найпростіша, правда найвища, життя правдиве, життя несотворене”. (Тома Кемпійський 56)

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 14:1-14)

ДОРОГА, ПРАВДА І ЖИТТЯ

Від Івана 14:1-14
Ключовий вірш 6
1. Вірші 1-4. Чому Ісусові учні могли бути стривожені (13:21,33,38)? Як вони мали подолати цю тривогу? Як Ісус заспокоює її? Що таке дім Отця (2:16)? Про які оселі йдеться (23)? Яким чином Ісус готує місце учням? Яку мету Він переслідує? Яким чином Він планує повернутися до них (18-19)? З якої ще причини учні не повинні тривожитися?

2. Вірші 5-7. Як учні зрозуміли слова Ісуса? Яку проблему окреслив Хома? Як відповідає Ісус? Що значить, що Ісус – це дорога? Що значить, що Він – правда і життя?

3. Вірші 8-10. Про що просив Пилип? Як Ісус відповів йому? Як Сам Ісус, Його слова і вчинки повʼязані з Отцем (1:1,14,18)?

4. Вірші 11-14. В що мають вірити учні Христа? Яким чином діла учнів можуть перевищити діла Ісуса (5:20; 14:12,28)? Чого ці вірші навчають нас про зв’язок результатів служіння і молитви? Що значить: просити в ім’я Ісуса?

Вивчення Біблії: Проповідь “Любіть один одного” (Від Івана 13:18-38)

“ЛЮБІТЬ ОДИН ОДНОГО”

Від Івана 13:18-38

Ключовий вірш 13:34 : “Нову заповідь даю вам: Любіть один одного! Як Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного”

У сьогоднішньому слові Ісус готує учнів до майбутніх подій. Це будуть дуже важкі події: зрада одного учня Ісуса – Юди Іскаріота, і відречення другого – Петра. , Щоб справитися з цими подіями, учні мали підготуватися. Між цими подіями, Ісус каже учням на що вони повинні звертати увагу після Його смерті та воскресіння.

Звернемося до віршів 18-19:

18 Не про всіх вас кажу. Я знаю, кого вибрав, але щоби збулося Писання: Хто хліб споживає зі Мною, той підняв проти Мене свою п’яту.

19 Тепер кажу вам, ще перед тим, як це станеться, щоб коли воно станеться, ви повірили, що то Я.

Тут Ісус цитує Пс.41:10: “Навіть мій приятель, з яким я в мирі, якому довіряв, котрий їв мій хліб, підняв на мене п’яту!” Ісус каже про те, що тепер це пророцтво має збутися. Коли люди часто разом їдять, спілкуються, це формує між ними тісні стосунки, дружбу, довіру. Але незважаючи на це, Юда вирішив продати Ісуса як раба за тридцять срібняків. Він як і раніше збирався з Ісусом та іншими учнями за одним столом, їв, спілкувався, можливо жартував, але його серце вже не було з Ісусом. Це було дуже болюче для Христа. Одна справа, коли тебе не люблять та ненавидять твої вороги. Це зрозуміло, ми не очікуємо від них любові. Але коли це робить близька людина, якій ти довіряєш, це ранить. У вірші 20 Ісус сказав:

20 Знову й знову запевняю вас: Хто приймає того, кого Я пошлю, — Мене приймає, а хто Мене приймає, — приймає й Того, Хто Мене послав!

Тут Ісус попереджає зрадника, що той не зможе зруйнувати Його плани. Ісус все ще є тим, і лишиться тим, кого послав Бог. Тут також видно, що Юда зрадив не лише Ісуса, в першу чергу він зрадив Бога. Він пішов не лише від Ісуса, він пішов від Бога.

Звернемося до 21-го вірша:

21 Промовивши це, Ісус стривожився духом, засвідчив і сказав: Знову й знову запевняю вас, що один із вас зрадить Мене!

Тут Ісус вже конкретно говорить про те, що один з Дванадцятьох учнів Його зрадить. Як відреагували на це учні? По-перше, у вірші 22 написано: “Учні почали споглядати один на одного, не здогадуючись, про кого Він говорить”. Хоча учні довгий час жили разом, мали добре знати один одного, і, здавалося, вже не могло лишитися ніяких секректів один від одного, вони навіть не здогадувалися, що це Юда. У відповідь на слова Христа про зрадника, вони не показали пальцями на Юду і не сказали: “Ну, звісно, ми знаємо, хто це. Це – Юда, Юда – зрадник!” Юді вдалося такий довгий час приховувати від інших учнів своє справжнє обличчя.

По-друге, учні насправді не були впевнені навіть у собі. В Мт.26:20-24 написано, що кожен з них почав запитувати: “Чи не я, Господи?” Насправді, це дуже добре запитання, тому що нам потрібно постійно перевіряти себе. Ми можемо думати, що учні – Апостоли, не могли так опуститися. Ми іноді думаємо, що пастори чи ті, хто вже довгий час у Христі не переживають серйозних спокус чи духовної боротьби. Це не так. Усі, насправді, знаходяться в небезпеці, і повинні пильнувати, щоб не впасти.

Петро був дуже допитливий і хотів дізнатися більше про зрадника. Подивіться на вірші 23-26:

23 Один з учнів, якого любив Ісус, лежав на грудях Ісуса.

24 Тож Симон-Петро кивнув йому, щоби запитав, хто це міг би бути, про кого Він говорить.

25 А той, прихилившись до грудей Ісуса, каже Йому: Господи, хто це?

26 Ісус відповів: Це той, кому Я, вмочивши, подам хліб. Умочивши хліб, Він бере і дає Юді Іскаріотському, синові Симона.

В той час вмочити і подати комусь хліб було проявом особливої поваги. Тут Ісус дає Юді шанс. Він помив його ноги, тепер він виявляє Йому Свою любов. Однак як відреагував Юда?

27 І тоді, після цього шматка хліба, ввійшов у нього сатана. А Ісус сказав йому: Що робиш, роби швидше!

Юда не прийняв любові Христа. Після цього, написано, увійшов у нього сатана. Ці слова звучать страхітливо. Але, скоріше за все, зовні цього не було помітно. Не було ніяких спецефектів, на кшталт як якась страшна істота з рогами входить в Юду. Що ми бачимо, що учні нічого не помітили і знову нічого не зрозуміли. Диявол робить більшість своїх брудних справ таємно, “під прикриттям”. В книзі “Банальність зла” єврейська кореспондент Ганна Арендт описує свої спостереження над нацистом Ейхманом, який керував відділом, відповідальним за страту євреїв. Після другої світової війни його піймали та судили в Ізраїлі. Він був повинен у смерті мільйонів євреїв. Що вразило її, так те, що він не виглядав як злочинець. Це був звичайний чоловік, вже досить літних років, якого, здається, навіть не мучила совість. У своїй книзі вона дивується, як банально може виглядати зло. Що злочинці, повинні в смерті мільйонів, не виглядають як диявол, а як прості добропорядні громадяни. Юда ще продовжував виглядати як один із учнів. Але дуже скоро прийде його тяжкий кінець. Коли після смерті Ісуса він зрозумів, що накоїв, то не зміг прийняти Боже прощення, бо не прийняв любові Ісуса, не зміг пробачити себе і повісився.

Ісус сказав Юді: “Що робиш, роби швидше!” Ісус добре бачив та знав, яке зло лежить в серці Юди. І все ж, він любив Його і давав йому останній шанс, останню можливість усвідомити гріх та розкаятися. Але що зробив Юда?

30 Отже, взявши той шматок хліба , він відразу вийшов. Була ніч.

Юда пішов зраджувати Христа. Він пішов у темряву. Тема Юди Іскаріота це не та тема, про яку багато говорять чи люблять говорити. По ній рідко проповідують на конференціях. Але ці події дуже добре показують, як легко впасти, і як важко потім підніматися. Ісус дивиться на нас і бачить темні, дуже темні сторони нашого серця, наші гріхи. Ісус знає про нас такі речі, що якби вони відкрилися іншим, нам було б дуже соромно. Він знає все це, і все одно любить нас. Тому не відикидайте Божу любов, як Юда.

Приклад Юди показує, що в нашому християнському житті недостатньо ні гарного навчання, ні гарного прикладу. Юду навчав Сам Господь Ісус три з половиною роки. Чи може бути кращий вчитель Біблії на світі? Чи краще вчення? Юда бачив приклад Ісуса протягом трьох з половиною років. Але цього виявилося недостатньо. Ви можете ходити в гарну церкву, де правильно та добре проповідують та навчають, у Вас може бути прекрасний вчитель Біблії, Ви можете спостерігати за гарними прикладами віри братів та сестер, але якщо Ви повністю не віддасте своє життя Христу, у Вас нічого не вийде, і раніше чи пізніше у Вашому житті віри станеться трагедія.

Звернемося до віршів 31-32:

31 А коли він вийшов, Ісус говорить: Нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому.

32 Якщо Бог прославився в Ньому, то і Бог прославить Його в Собі, — і цієї ж миті прославить Його!

Відхід Юди запустив незворотній процес. Юда мав привести охорону, яка заарештує Христа, потім буде суд, смерть на Хресті, воскресіння та вознесення. Ісуса чекали великі страждання. Але в цей час він дивився на славний кінець, на перемогу над дияволом та смертю. Це був акт віри Ісуса. Наразі його очікували дуже темні події: зрада учнів, суд, страждання, смерть. Якщо думати та концентруватися лише на цьому, то можна зійти з розуму. Але Ісус знав, що страждання минуться, і наступить час слави.

В Кол.3:2-4 ап. Петро говорить, що те ж саме справедливо і для нас:

2 Думайте про горішнє, — не про земне.

3 Адже ви померли, і ваше життя поховане з Христом у Бозі.

4 Коли з’явиться Христос — ваше життя, тоді й ви з’явитеся з Ним у славі.

Коли перед нами труднощі, у нас є два варіанти. Перше, це намагатися втекти від них. Але в цьому грішному світі коли ми втікаємо від одних страждань, то лише попадаємо в інші. Другий шлях – це пройти їх. Ми маємо знати, що наші страждання – не вічні. За ними буде слава. Для цього другого шляху потрібна віра, тому що цієї слави може бути не видно в стражданнях. Тому краще не концентруватися на стражданнях, а концентруватися на тому, що Бог робить через них у нашому житті.

Звернемося до віршів 33-34:

33 Діти, Я з вами буду недовго. Будете Мене шукати, і як Я казав юдеям, — куди Я іду, ви не можете прийти, — те й вам нині кажу.

34 Нову заповідь даю вам: Любіть один одного! Як. Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного.

Коли Христос був фізично присутній з учнями, Він гасив усі конфлікти. Але коли Він залишить їх, то в стосунках між учнями могли виникнути серйозні проблеми. І тут Ісус дає їм заповідь, причому Він каже: “нову заповідь”. В Мт.22:37-39 Ісус підсумував закон Старого Заповіту в двох заповідях: “любіть Господа … і любіть ближнього свого як самого себе”. Але тут Ісус каже любити один одного як Він полюбив нас. Ви відчуваєте різницю? Яка любов більше: та, якою я люблю себе, чи та, якою Ісус любить мене? Звісно, Ісус любить мене незрівнянно більше, ніж я люблю себе. Є багато проявів любові між християнами. Її видно навіть через такі прості речі як тепле привітання, спілкування, гостина. Єдине, ми маємо пам’ятати, що немає любові в ізоляції. Ви не можете любити інших, самотньо сидячи у своїй кімнаті. Можливо найвищий прояв любові це прощення. Ісус любив Юду, який видав Його. Ісус любив Петра, який відрікся від Нього.

Любов один до одного визначає наше учнівство. Ісус каже у вірші 35:

35 З того дізнаються всі, що ви — Мої учні, коли любов матимете між собою.

Ви самі і люди зовні можуть перевірити, чи дійсно Ви – учні Ісуса по тому, як ви любите братів та сестер. Невіруючі не читають Біблію, не знають теологію. Єдина біблія, яку вони читають – це коли дивляться на стосунки в церкві. У кожного є брати та сестри, яких любити легко, але є і такі, кого любити важко. І тут є добра порада: почніть молитися за них і Бог почне працювати в їх житті, і головне, у Вашому серці щоб змінити стосунки до них.

Звернемося до віршів 36-38:

36 Каже Йому Симон-Петро: Господи, куди Ти йдеш? Ісус йому відповів: Куди Я іду, ти не можеш нині за Мною йти, але підеш пізніше.

37 Каже Йому Петро: Господи, чому я не можу нині піти за Тобою? Душу свою за Тебе я покладу.

38 Відповідає йому Ісус: Душу свою за Мене ти покладеш? Знову й знову запевняю тебе: не проспіває півень, як ти тричі відречешся від Мене.

Тут диявол вже атакує іншого учня Ісуса – Петра. В Лк.22:31-32:

31 Сказав же Господь: Симоне, Симоне, ось сатана випросив вас, щоби пересіяти, як пшеницю;

32 Я ж благав за тебе, щоб не забракло тобі віри; і ти, коли навернешся, зміцни своїх братів!

Звісно, Петро не збирався зраджувати Ісуса. Ба більше, він вважав, що був готовий покласти за Нього свою душу. Проблема була в тому, що Петро не дуже добре знав себе. Він думав, що може покласти життя за Христа, тоді як насправді не міг. Коли питання стало ребром, і потрібно було готовим віддати своє життя за Ісуса, Петро зрікся Ісуса тричі, щоб зберегти своє життя. Ісус знав, що Петро не встоїть і зрадить Його. Але Ісус продовжував любити Його. Коли Петро усвідомив, що сталося, він гірко заплакав. Не повісився, як Юда, але гірко заплакав. Це були сльози розкаяння, самовперненість Петра була зламана. Після цього Петро змінився. Тепер він був готовий прийняти страждання за Ісуса. За переказами, Петро був страчений за імператора Нерона.

На завершення давайте прочитаємо ключовий вірш: Нову заповідь даю вам: Любіть один одного! Як Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного”.Любов має велику силу змінювати людей. Хай Господь допоможе нам коритися цій заповіді і любити один одного.

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 13:18-38)

ЛЮБІТЬ ОДИН ОДНОГО

Від Івана 13:18-38
Ключовий вірш 13:34

1. Чому Ісус попередив учнів наперед про зраду Юди? (18-20) Як Ісус допомагав Юді розкаятися? (21-26) Що врешті решт сталося з Юдою та чому? (27-30)

2. Що Ісус сказав про Себе після відходу Юди? (31-32) Чому Він сказав це саме в цей час? Що це означає?

3. Прочитайте вірші 33-35. Що означає “любіть один одного”? Наведіть приклади любові. Що, на Вашу думку, є найвищим проявом(-ями) любові?

4. Розкажіть як Ісус передбачив зречення Петра (36-38). На Вашу думку чи відрізняється зречення Петра від зради Юди?