Записи

І НЕ ВВЕДИ НАС У ВИПРОБОВУВАННЯ

Від Матвія 6:11-15

Ключовий вірш 13 : “І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь”

Минулого разу в нас був досить великий за змістом уривок. Ми говорили про різні речі, зокрема про молитву і почали розбирати Господню молитву, як модель для нашого молитовного життя. Тоді ми говорили, що ця молитва складається з шести прохань. Три з них стосуються Бога і наших стосунків із Ним і три — наших щоденних потреб. Також ми говорили про те, що єдиною підставою для наших молитов, їх мотивуючим елементом, їх формуючим елементом є те, що Бог-Творець через Ісуса Христа зробив нас Своїми дітьми і сам став нашим Отцем на небесах. Він сам відкрив нам шлях до Себе в молитві і повелів нам молитися, щоб через ці молитви чинити Свою волю, змінювати нас і благословляти.

Сьогодні ми розглянемо другу частину Господньої молитви. Три прохання, що стосуються наших щоденних потреб та стосунків, які мають панувати серед тих, хто називається дітьми Божими. Нехай Господь благословить нас зараз і відкриє нам глибину Свого слова.

Подивіться вірші 11-13: “Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь”.

Перше, на що я хотів би звернути сьогодні нашу увагу, це те, що молитва Господня — це не просто особиста, або не тільки особиста молитва. Це молитва, яка говорить про наше життя, як про життя спільноти віруючих, спільноти людей Божого Царства і дітей Царя. А хіба не так? Давайте ми згадаємо цю молитву. Чий Отче? — наш. Кому дай хліб? — нам. Кому пробач борги? — нам. Бачите? — тут йдеться не про “мене”, тут йдеться про “нас”. Пам’ятаєте? — минулого разу ми говорили про Боже Царство з точки зору Божої влади і Його суверенітету. Тепер же прийшов час поговорити про Боже Царство, як Божий народ. Цей Божий народ може бути представлений у вигляді великої помісної церкви, або це можуть бути двоє чи троє, що зібралися в Господнє ім’я. Але не залежно від кількості і розміру, ця спільнота є видимим вираженням (або представництвом) Божого Царства на землі.

Іноді ми думаємо про Боже Царство, як про якесь суб’єктивне особисте переживання: “я відчуваю Боже Царство… в серці”. І це не дивно. Коли в нашому житті перестає царювати гріх і, натомість, починає правити Господь, тоді ми справді переживаємо цю праведність, мир і радість у Святому Духові. Бог дає нам відчути впевненість в спасінні і радість прощення. Але Царство Небесне не можна звести до одного лише приємного відчуття. Так, ніби Бог спасає кожного з нас і поміщає в бульбашку, відокремлену від інших, де є тільки я і Бог, і моє духовне життя. Ні! Бог спасає нас зі світу в Церкву, роблячи нас частиною нового творіння, викупленого Божого народу, з’єднуючи нас в Ісусі Христі, поміщаючи під Його опіку, керівництво і заступництво. Про те, як має жити цей народ і чим керуватися і говорить нагорна проповідь. І молитва Господня показує, як цей народ (ми з вами) має молитися разом і одне за одного. Про що ж ми маємо молитися?

Перше, щоденний хліб. Подивіться вірш 11: “Хліба нашого насущного дай нам сьогодні”.

Що означає ця молитва? Перше, те, що лежить на поверхні і за чим не треба глибоко копати, це те, що в своїх щоденних потребах ми залежимо від Бога. Амінь? Ми розуміємо це головою, але це не так легко визнати і пам’ятати. Чому? Тому що Бог турбується про нас і дає нам усе необхідне не з неба, а через інших людей і зазвичай, як результат нашої праці.

Ми молимося: “хліба нашого дай нам сьогодні”, але після цього не сидимо з порожньою мискою, очікуючи коли на неї щось впаде, а йдемо на роботу. Проводимо там 8 і більше годин свого часу, втомлюємося і отримуємо стрес, і коли отримуємо довгоочікувану зарплатню, то відчуваємо, що це цілком заслужено, а може навіть ще й мало. То хто ж мене годує? Хто забезпечує мене усім необхідним і навіть більше того? — моя вправність, розум чи ділова хватка? Мій начальник? Чи все ж таки Отець на небесах?

Дуже легко забути, що все що ми маємо — ми маємо від Бога, і в результаті почати жити перед людьми: перед клієнтами чи перед начальником. Виховання щоденним хлібом — це одне з перших виховань, яке отримали євреї у пустелі в часи Виходу. Бог впродовж 40 років кожного дня посилав їм манну з небес рівно на сьогоднішній день, не більше і не менше, щоб вони добре запам’ятали цей факт. Але навіть отримуючи хліб з неба вони спочатку перестали дякувати, потім просити, потім взагалі стали жалітися, що манна не смачна і хочеться м’яса, часнику і динь.

В книзі Приповістей 30:8,9 мудрець говорить: “убозтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом, для мене призначеним, щоб я не переситився та й не відрікся, і не сказав: Хто Господь? і щоб я не збіднів і не крав, і не зневажив Ім’я мого Бога”. Нехай Господь допоможе нам завжди пам’ятати, що все, що ми маємо — ми маємо від Нього, дякувати за те, що маємо і очікувати благословення від Нього. Амінь.

Але є ще один аспект, який потрібно відмітити в цій темі молитви. Який? — те, що Господь вчить нас молитися: не “дай мені”, а “дай нам”. Ми добре пам’ятаємо про свої проблеми і потреби. Не забуваємо поїсти, правда? Але дуже легко забуваємо про потреби ближніх. Ця молитва вчить нас не зосереджуватися на самих собі, але пам’ятати потреби братів і сестер. Коли ми просимо: “дай нам” і потім отримуємо, то це для кого ми отримуємо? — для нас. Рання церква це дуже добре розуміла. Коли в Ізраїлі стався голод і церква потребувала допомоги, церкви з язичників радісно поділилися тим, що мали і через Павла відправили пожертви в Єрусалим. Хоча вони ніколи не зустрічалися лицем до лиця і не мали спільних Біблійних конференцій, вони усвідомлювали себе одним цілим і турбувались одне про одного.

Як ми можемо бути чутливими до потреб інших? — коли живемо, як громада і бачимо ці потреби. Ти не можеш знати, що в брата є труднощі, якщо бачиш його раз в тиждень і то здалеку. Тут потрібне спілкування і стосунки. Нехай Господь допоможе нам молитися: “Хліба нашого насущного дай нам сьогодні” і радісно ділитися тими благословеннями, які Він посилає в наші життя, так само, як ми ділимо між собою хліб причастя.

Друге, пробачення. Подивіться вірш 12: “І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”.

Про що Господь Ісус вчить нас молитися в цьому вірші? — про пробачення. Якось я чув такі слова: “Бог пробачив наші гріхи раз і назавжди, тому нам потрібно не просити пробачення, а дякувати за пробачення”. Це звучить дуже духовно, але це не те, про що говорить нам Господь Ісус. Чесно кажучи, я думаю, нам треба робити і те і інше, просто в різні моменти нашого життя. Коли ти згрішив і відчуваєш провину — молися про прощення, коли відчуваєш прощення і відновлення — дякуй за благодать.

Кожного дня ми помиляємося, попадаємо в спокуси і грішимо перед Богом. Тож кожного дня нам потрібне Його прощення. Невіруючий намагається раціоналізувати свій гріх, знайти йому пояснення і виправдання, але нам цього не достатньо. Ми живемо в стосунках з Отцем на небесах, і коли грішимо — грішимо в першу чергу проти Нього, тож і виправдання маємо дістати не від себе, а від Нього. Коли я посварюся з дружиною, усвідомлення того, що я це зробив бо був голодний і втомлений мало мені допоможе, скільки би я сам себе не виправдовував. Мені потрібно, щоб дружина мене пробачила, тому я кінець кінцем я йду до неї. Так само і в стосунках з Отцем на небесах, Ісус вчить нас молитися: “прости нам борги наші”. Ми можемо молитися про прощення гріхів, тому що маємо вірну обіцянку, що вони будуть прощені. Бо “коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої” (1Iван.1:9).

Але все ж дещо в цій молитві тривожить нас і насторожує. Чи не так? Ісус каже: “прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”, також вірші 14, 15 кажуть: “Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших”. Про що йдеться? Ми звикли думати, що Бог дає нам безумовне прощення, але тут є умова. Як це розуміти?

Для початку, давайте з’ясуємо, чому ці слова викликають в нас тривогу. Напевне через свою категоричність. Чи не так? Вони звучать дуже строго і абсолютно і ми відчуваємо, що можемо не пройти через ці умови. Але, насправді, це не єдине таке категоричне твердження в Новому Заповіті. Наприклад, вірш 5:22 “А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній”. Або у вченні про сексуальну чистоту, Ісус каже: “бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене”. Ми ще немало можемо знайти подібних вимог, якщо пошукаємо. Вимога прощати — це не якесь виключення, а частина етичного вчення Нового Заповіту. Але, є одне “але”: перемогти спокуси гніву чи хтивості, бути досконалим, здається неможливим, та коли ми читали ті вірші ми могли думати: “навіть якщо я згрішу, я можу покаятися і надіятися на милість і прощення”. Але тут саме це Боже прощення поставлене в залежність від того, як ми прощаємо. І це може зробити нас печальними, бо прощати іноді не так вже й легко.

Що відбувається, коли ми пробачаємо ближнім? — ми беремо на себе ціну пробачення. Ісус порівнює гріх з боргом, щоб нам було зрозуміліше. Якщо хтось позичає в мене гроші, а потім не може повернути і я йому пробачаю, моя картка не поповнюється автоматично на втрачену суму. Я справді втрачаю ці гроші. Якщо хтось подряпав твою машину, а ти йому пробачив, то подряпина також не зникне автоматично. Той, хто пробачає платить ціну. Іноді йдеться про дрібниці і пробачити не важко, та іноді ціна здається нам надто високою. Але з іншого боку, якщо ми самі ніколи не пізнали ціни пробачення, як ми можемо зрозуміти Боже пробачення наших гріхів? Тоді ми просто думаємо, що прощення гріхів — це “просто так” і воно залишається теоретичним знанням, а не реальністю нашого життя. Але те, що Бог пробачив наші гріхи, це не “просто так”. Ціна, яку Він заплатив справді висока, нескінченно висока — Кров Сина Божого, яка змиває всякий мій гріх. Амінь.

Ми вже говорили, що молитву Господню треба розглядати в аспекті нашого спільного життя, як дітей Божих. Молитва про пробачення — не виключення. Господь хоче, щоб між Його дітьми царювала любов і пробачення, так само, як я хочу, щоб це було і між моїми дітьми. І Господь дає нам необхідну для цього благодать. Пробачення інших — це не якась особлива справа, якою можна заробити Боже прощення. Але непробачення серйозно шкодить громаді Божого Царства і утримує від нас Боже благословення. Пробачати не просто, але от дивовижа: коли з Божої милості ми все ж таки пробачаємо, ми одночасно переживаємо і те, як Боже пробачення все більше стає реальністю нашого життя, нашим особистим досвідом. Любі мої, якщо у вас є образа на брата чи сестру, непрощення, будь ласка, зараз просіть Господа, щоб примножив вам благодать і допоміг простити. І нехай Божий мир і багатство Його прощення наповнюють наші життя і нашу спільноту. Амінь.

Третє, захист від спокус. Подивіться вірш 13: “І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь”.

В древні часи обов’язком царя було вести війни і захищати свій народ. Тут Господь Ісус вчить нас молитися про захист від спокус. Лукавий, про якого тут йдеться — це сатана, диявол. Він хитрий і підступний ворог. Його спокуси чигають на нас за кожним кутком. Без Божого захисту ми залишаємося сам на сам зі всім злом цього світу і не можемо встояти. Нам справді потрібен захист, і блага звістка в тім, що ми його маємо. Господь не каже, що ми не матимемо труднощів в світі і не стикнемося з спокусами. Це точно буде. Але вірний Бог, не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при випробуванні й полегшення дасть, щоб знести могли ви (1Кор.10:13).

Це слово дає нам втішення і укріплення. Коли гріх стає темним, як ніч, коли диявол обертає проти нас усі сили пекла, ми маємо захист під Господньою рукою. Ми можемо бути впевнені в Божій вірності і силі, в тому, що ніхто не вихопить нас із Його руки. Пам’ятаючи, ці Божі обітниці ми приходимо до Нього в молитві про захист і отримуємо його.

Слів “Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь” немає в багатьох ранніх манускриптах і в багатьох сучасних перекладах. Ймовірно, ця вставка використовувалась в ранній церкві на завершення молитви. Тим не менше, вона тут дуже доречна. Ці слова перегукуються з початком молитви і підносять Отця на небесах, який завжди чує молитву Своїх дітей і посилає нам Свою щедру благодать. Нехай Господь навчить нас жити перед Його лицем і довіряти Йому своє життя в молитві. Я думаю, буде доречним нам зараз згадати ще раз молитву Господню: “Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого”.

(п. Йонатан)

Молитва Господня (ІІ)

Від Матвія 6:11-15

Ключовий вірш 13

1. Молитва, що її навчив нас Ісус, – модель молитви. Про що та в якому порядку треба молитися? Як і про які наші потреби Господь навчав молитися:
1) Хліба нашого насущного дай нам сьогодні.
2) І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим.
3) І не введи нас у випробування, але визволи нас від лукавого.
4) Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки.

2. Як ми повинні відноситися з іншими в прощенні? Якою має бути ціль нашого посту? Ви коли-небудь молилися з постом? Поділіться, якою був час поста та якою була відповідь на молитву.

ПЕРЕД ЛИЦЕМ ОТЦЯ НА НЕБЕСАХ

Від Матвія 6:1-10

Ключові вірші 9,10 : “Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”

Уривок, який ми сьогодні вивчаємо досить довгий (тематично) і не простий. Тут переплітаються декілька тем. Багато більше, ніж ми можемо охопити в одній, чи навіть двох проповідях. Ісус говорить і про милостиню, і про молитву, і про Отця на небесах, і про Його Царство. Про нагороду і про славу, про небесне і про земне. Але все це сказано для нас і про нас, для дітей небесного Отця і громадян Його Царства. Господь вчить нас жити, діяти і молитись перед лицем Небесного Отця і для Його слави. Нехай Господь зараз помилує нас і відкриє нам серця і розум до розуміння Його слова. Амінь.

І. Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно (1-6).

Подивіться вірші 1-4: “Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно”.

З чого починається наш сьогоднішній уривок? — він починається із застереження.  “Стережіться!”, каже Ісус Своїм учням. “Стережіться!”, хоча Царство Небесне наблизилось, але це не значить, що ви вже в безпеці. Є речі, які певним чином можуть вам зашкодити. Які це речі? — Ісус застерігає нас виставляти свою милостиню перед людьми у віршах 1 та 2, а також молитися перед людьми у віршах 5 та 6.

Але, в 5ому розділі, два тижні тому ми читали вірш 16. Там написано: “Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі” (Мат.5:16). І ми говорили про те, що люди Божого Царства мають являти своїм життям свого Отця, що на небі. Він чинить добро і ми чинимо добро в Його ім’я. Через наші життя Його ім’я має бути прославлене і звеличене в цьому світі.

Але тут ми чуємо дещо інше: “стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас”. Виявлення милосердя до тих, хто знаходиться в нужді — це одне з тих добрих діл, які Господь закликає нас чинити? — так, поза всяким сумнівом. Наприклад, в книзі Левит 19 розділ Він навчає Свій народ бути милосердними і щедрими і в час збору врожаю залишати трішки на дереві чи на полі для вбогого та для приходька, для тих хто в нужді. Знов таки, Ісус не каже: “якщо ти чинитимеш милостиню”. Він каже: “коли чиниш ти милостиню” (2). Тобто, Він виходить з того, що ми таки не будемо черствими і байдужими, а будемо являти милосердя і допомагати тим, хто цього потребує. Звичайно, в цьому світі багато пройдисвітів, професійних жебраків, які грають на почуттях людей, щоб збагачуватись і нічого не робити. Але те, що вони є і роблять свою чорну справу, не виправдовує нас жодним чином, коли ми залишаємось глухими і холодними до чиєїсь біди. Ми покликані бути милосердними, як милосердний наш Отець небесний (Лук.6:36). Амінь?

Як же ми можемо чинити добро перед людьми і в той самий час не виставляти свою милостиню перед ними? Ми можемо це робити, коли діємо не для того, щоб прославити себе, а для того, щоб прославити Отця на небесах. Не від свого імені, а від імені Отця. Ісус говорить тут про те, навіщо ми це робимо, і з цього випливає, як ми це робимо. І Він каже нам: “стережіться”, тому що є реальна небезпека, реальна спокуса привласнити собі те, що ми отримали, як дар. Бо ми були людьми, які робили зло. І, чесно кажучи, ми все ще продовжуємо робити багато зла. Але по милості Своїй, Господь викупив нас від того зла, що всередині нас і Духом Святим змінює нас, щоб ми були схожі на свого милосердного Батька. Добрі справи — це не привід гордитися, це привід дякувати Богу. Це джерело невимовної втіхи і свідчення Божої роботи в нас. Те саме стосується і молитви. Можливість приходити до Бога в молитві і мати з Ним спілкування — це дар. Але як просто грішне серце перетворює те, за що треба дякувати на підставу для гордості. Нехай Господь збереже нас від цього і продовжує в нас Свою роботу, щоб через нас Його ім’я завжди було прославлене. Амінь.

ІІ. Помолися Отцеві своєму (6-8).

Подивіться вірші 6-8: “А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання!”

В цих словах Ісус навчає нас молитися. Молитва є важливою частиною життя християнина. Ми це добре знаємо, і сьогодні вже, напевне, не раз молився особисто або з іншими. Але, молитва присутня в житті не тільки християнина. Юдеї, індуїсти, буддисти, мусульмани чи якісь тубільці з південних островів також моляться. Величезна кількість людей в світі регулярно чи хоча б іноді приходять до своїх богів в молитві.

Є багато способів якими люди моляться. Хтось медитує, хтось використовує чотки, хтось молиться в строго визначені години і в певному напрямку, хтось завченими молитвами, а інші — вільно. Але Ісус говорить тут, що є в принципі лише два підходи до молитви. Перший підхід — той, який Він називає “поганським”, інший — той яким мають молитись християни, тобто ми з вами. Ісус розділяє людей не на тих, хто молиться і не молиться, не на релігійних і нерелігійних, а на тих, хто молиться, як погани, і на тих, хто молиться: “Отче наш”. І Він звертається до Своїх учнів, тому що, на жаль, є багато людей, які належать церкві і навіть в своїх молитвах промовляють слова “Отче наш”, але насправді не приходять до Бога, як до Батька. Лінією розділення тут є причина, з якої ти маєш бути почутий.

Задумайтесь. Коли ми приходимо до кого-небудь, до іншої людини з певною метою. Можливо хочемо щось сказати, чи спитати, чи обмінятися, чи якось по-іншому взаємодіяти, завжди для цього є якась основа, якийсь базис від якого ми відштовхуємось. І інтуїтивно ми розуміємо, що глибина нашої взаємодії залежить якраз від цього базису.

Наприклад, ви можете підійти до незнайомця в Київському метро і спитати його котра година, або як проїхати до станції “Університет”. І ви очікуєте, що він відповість вам базуючись на якихось загальнолюдських цінностях чи через елементарне співчуття. Але ви не можете очікувати, що він відповість, якщо ви спитаєте, скільки він заробляє, чи який пін код в його картки. Для цього просто недостатньо підстав. Якщо нам потрібна глибша взаємодія, нам потрібна міцніша основа.

Так само і в стосунках з Богом. Нам потрібна певна основа. Чи не так? Що може бути цією основою? В принципі, так само, як і в стосунках з людьми, тут є тільки два базових варіанти. Це або ринкові стосунки: “в мене щось є для тебе”, або це сімейні стосунки: “я кимось є для тебе”. Звичайно, стосунки між людьми більш різноманітні, але базово вони зводяться до цих двох або їх поєднання. Перші, ринкові стосунки, пов’язані з тим, що ти маєш, або з тим, що ти робиш. Вони пов’язані з тим, що в тебе є. Другі, сімейні, — з тим, ким ти насправді є. Ринкові стосунки умовні: “утром деньги — днем стулья”, немає грошей, немає стосунків. Сімейні стосунки — без умовні. Мама з дочкою можуть розсваритися в хлам, образити одне одну, страждати від цього, але все одно вони будуть мати стосунки, і будуть прислухатися одне до одної просто тому що вони є мамою і дочкою, батьком і сином, чоловіком і дружиною. Просто тому що вони є кимось по відношенню одне до одного, сім’єю. А хтось зовнішній за таку поведінку вже давно був би просто викреслений з життя і посланий подалі.

Ісус пропонує нам подивитись на своє молитовне життя і подумати, як ми приходимо до Бога: як погани, сподіваючись якось Його вговорити, переконати зробити те, чого я хочу? Чи як діти, знаючи, що ми вже почуті і прийняті?

Як Ісус зображує тут поганську молитву? — Він каже, що вона є велемовна і порожня. В ній є багато порожніх слів. Вони можуть звучати дуже гарно, дуже духовно, але вони порожні, бо ми в принципі не маємо нічого, що могли б запропонувати Богу. Згадайте епічний батл між пророком Іллєю і пророками Ваала. Тих 450 чоловік, цілий день вони скакали, співали, кричали, різали собі груди ножами. Вони намагалися змусити чи вблагати свого бога зробити, що вони хочуть. А Ілля насміхається з них: кричіть голосніш, може він відійшов, чи спить. Його молитва зовсім інша, вона проста і сповнена віри. Ілля не намагається змусити чи переконати Бога щось зробити. Навпаки, Ілля, тут, щоб виконати те, чого хоче Бог. “Сьогодні пізнають, що Ти Ізраїлів Бог, а я Твій раб, і що все оце я зробив Твоїм словом” (1Цар.18:36).

Я не говорю зараз про артикуляцію чи гучність, з якою ми молимось. Не говорю про те, скільки разів ми повторюємо ім’я “Ісус”. Це зовсім не про те. Я говорю про саму сутність молитви. Про те, чому ми сподіваємось бути почутими. Тому що ти зробив щось особливе? Тому що ти достатньо посвятив себе служінню і тепер Богу вже час розплатитись? Тому що тобі так сильно хочеться, щоб Бог відповів, так як ти хочеш? Або навпаки, чому ти вважаєш, що Бог тебе не почув? Бо ти згрішив і тепер Він не слухає тебе? Усе це поганська молитва. Вона заснована на тому, що ти зробив, чи не зробив, а не на тому, ким ти є, ким Бог зробив тебе. І це не та молитва, якої Господь Ісус навчає Своїх учнів.

Тобі не потрібно привертати увагу Бога до своїх проблем. Його увага вже належить тобі. Він вже готовий чути. Завдяки Христу. Завдяки тому, що Він здійснив. Він прожив життя, яке я мав прожити. Він помер смертю, якою я мав померти. Він став моїм Спасителем і старшим Братом. Він став Перворідним для усіх, хто вірує в Нього. Він привів мене в Божу сім’ю і всиновив мене Отцю. “Бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче!Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі” (Рим.8:15,16)

Навіщо у вірші 8 Ісус каже, що Отець вже знає, чого ми потребуємо? Не для того, щоб ми думали, що раз Він знає, то просити вже не треба. Треба. Він говорить це для того, щоб ми довіряли Отцю. Щоб не залежно від того, як Бог відповів на молитву: “так” чи “ні”, ми були впевнені, що молитва почута і благий Отець справді турбується про нас. Коли ми знаємо, що на іншому кінці кожної нашої молитви є благий і люблячий Отець, ми можемо молитися і ми мусимо молитися. Амінь.

ІІІ. Моліться ж отак (9-10).

Подивіться вірші 9-10: “Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”.

Від загального вчення про те, чим має бути молитва Ісус переходить до моделі молитви. Якщо до цього в когось виникали сумніви, чи потрібно молитись взагалі, бо ж Отець все знає, то тут ці сумніви мають бути розвіяні, бо Ісус велить нам молитись і розповідає про що. В цілому молитва Господня складається з 6 прохань. Зазвичай їх ділять на ті, що стосуються самого Бога і наших взаємин із Ним і ті, що стосуються наших щоденних проблем. Сьогодні розглянемо перших 3.

Перше, нехай святиться ім’я Твоє.

Що значить, що ім’я нашого Отця має святитись на землі, як на небі? Відповідно до оригінального тексту слово “святиться” означає освячувати щось, або робити щось святим. Але як ми можемо застосувати це слово до Бога? Хіба Він сам не є найсвятішим у всесвіті? Хіба ми, грішні створіння можемо додати бодай щось до Його святості? Звичайно ні. Святість Бога жодним чином не залежить від нас і нам нічого дати Йому. Це Він освячує усе, це Він об’єктивно є найбільш славний, найбільш прекрасний і цінний у Всесвіті. Однак, не дивлячись на це, що ми бачимо, коли озираємось навкруги? Ми бачимо, як ім’я Боже нехтується в світі. Люди сміються з Божого імені, розказують про Нього анекдоти і зневажають Його. Це жахливо, але це є лише пів біди. Що справді засмучує, так це те, що навіть ми, віруючі, ті які називаємо Його своїм Отцем, не виявляємо до Нього тієї поваги і любові, яких Він заслуговує.

Ісус каже: “Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!” (Мар.12:30). Але я дивлюся на своє життя, на своє егоїстичне серце, на свої гріхи і розумію, що жодної хвилини я не любив і не цінував Бога так як мусив би. І що ж я маю робити, коли усвідомлюю це? Ісус відповідає — молися ж отак. Бог працює через молитву. Через молитву Він змінює світ і обставини. Але саме головне, що через молитву Він змінює мене самого. І одного дня Він завершить Свою роботу. Прийде день, коли кожне коліно небесних і земних схилиться в покорі перед Царем царів і вшанує Його. Прийде день, коли я буду змінений цілковито і разом з мільйонами святих і ангелів співатиму пісню святому Отцю що на небі. Амінь.

Друге, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя.

Хто пам’ятає, що саме Господь Ісус каже Своїм учням про Себе, перед тим, як дати їм велике доручення? — Він каже: “Дана Мені всяка влада на небі й на землі” (Мат.28:18). Та сама думка звучить в Еф.1:20-22, де ап. Павло говорить про Христа, Якого Бог-Отець воскресив із мертвих і посадив на небесах вище від усякої влади, і сили, і панування, і всякого ймення. І все впокорив Він під ноги Йому.

Бог царює і завжди царював над всім створеним світом. В цьому немає жодного сумніву. Про це неодноразово свідчить Писання. Його задум виконується завжди. Немає жодної істоти чи події у всесвіті, які могли б захопити Бога зненацька, зруйнувати Його задум чи заставити Його змінити свої плани. Навіть сатана не може нічого зробити, якщо Господь не попустить йому. Але якщо всяка влада на небі і на землі вже належить Христу. Якщо Він вже царює і посаджений вище за все і все покорене Йому під ноги, навіщо тоді ми молимось: нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя? Що значить ця молитва?

І відповідь, як я думаю, ось в чому. Коли ми дивимось на цей світ, то мусимо визнати дві речі. Перше: не всі виконують Божу волю однаково. Є ті, для кого виконувати Божу волю є найбільшою радістю життя. Ті, хто, як псалмист каже: “Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій у мене в серці” (Пс.39:9). Але також є ті, хто не кориться Божій владі і протистоїть Йому. Таку саму картину ми бачимо, коли відкриваємо книгу Об’явлення, коли кожне коліно схиляється перед Христом. Але одні схиляються з радістю, а інші — тому що змушені.

Друге: не всюди Боже правління видиме і явне в однаковій мірі. Наприклад, Боже слово каже, що це Бог щодня наказує сходити Сонцю і посилає дощ на землю для праведних і неправедних (Мат.5:45). Тому, коли ми дивимось на схід Сонця, то бачимо в цьому прояв Божого правління. Але коли невіруючий дивиться на той самий схід Сонця, він не бачить геть нічого. Боже царювання часто є невидимим, неявним для світу. Де ж тоді воно є найбільш явним і видимим? — В Церкві, посеред народу Божого, де Його слово, Його воля є головним правилом віри і життя. Де ми щоразу коли збираємося, проголошуємо Його панування і явно впокорюємо себе Христу. Власне, задача Церкви і є — зробити невидиме видимим. Тому Ісус і додає ці слова: “на землі, як на небі”. Він молиться, щоб Боже Царство прийшло у всій повноті. Щоб Божа слава, сила, турбота, справедливість стали явними для кожного. Щоб усіляке зло і неправда були знищені. Щоб кожен чоловік чи жінка тут на землі виконував Його досконалу і благу волю так само радісно і щиро, як це роблять ангели на небесах, навіки. Амінь.

Євангелія від Матвія — це Євангелія Царства. Ніде більше Царство Боже не представлене так детально, в такій силі і славі, як тут. Сьогоднішнє слово вчить нас, людей Царства жити перед Отцем на небесах. Перед Його лицем творити добро і милосердя. Перед Його лице приходити в молитві. Заради Його слави і Його Царства жити. Нехай Господь помилує нас і діє в нас благодаттю спасіння, щоб очистити нас від всього зла і неправди. Щоб Його Царство було видимим для всього світу через наші життя і молитви. Амінь.

(п. Йонатан)

МОЛИТВА ГОСПОДНЯ (І)

Від Матвія 6:1-10

Ключові вірші 9,10

1. Вірші 1-4. Яким має бути мотив для милостині? З яким наміром Бог звелів Своєму народу чинити милостиню? (Лев.19:9,10) Поділіться своїм баченням милостині.

2. Вірші 5-8. Які приклади помилкового ставлення до молитви наводить тут Ісус? Вірші 9-10. Господня молитва — це модель, якій мають відповідати наші молитви. З яких частин вона складається? Про що ми маємо молитися і в якому порядку?

3. Про що говорять нам слова: “Отче наш, що єси на Небесах!” та “Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє”?

4. Що значать слова: “нехай буде воля Твоя на землі, як на небі”?

5. Чого ми маємо шукати перш за все і як це пов’язано з молитвою Господньою? (Мат.6:33)

6. Чи є молитва в вашому житті постійною і регулярною? Якщо ні, що вам заважає найбільше?

БУДЬТЕ ДОСКОНАЛІ

Від Матвія 5:21-48

Ключовий вірш 48 : “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!”

Якось я прочитав історію про канатохідців, які приїхали у німецьке містечко і протягнули високо над площею канат. Здивований маленький хлопчик запитав: «Мамо, хіба по цьому канату можна пройти?» «Можна, якщо можеш, – відповіла матір, – але ти не можеш». У сьогоднішньому слові Ісус каже: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” І ми задаємо питання: «Хіба це можливо?» Ми живемо у недосконалому, грішному світі, і самі є недосконалі та грішні. Ми говоримо те, про що згодом жаліємо. Ми дивимося туди, куди не слід. Ми даємо обіцянки, яких не виконуємо і не проявляємо любові там, де її варто проявити. Ми добре знаємо, як потрібно чинити, але не чинимо так. Що ж нам робити з собою? Ісус каже: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” Ісус не обіцяв, що ми у цьому житті станемо досконалими. Але ми маємо серйозно боротися за це. Ми маємо вступити у боротьбу за довершеність на кількох фронтах.

Перше, боротьба за правильні стосунки (21-26). Подивимося на вірші 21-22:

21 Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові.

22 А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній.

У пастора Вільгельма Буша є проповідь, яка називається так: “Що нам робити, якщо нас дратують інші люди”. І потрібно сказати, що інші люди нас дратують, чи не так? Серед наших ближніх обов’язково знайдеться хтось, кого нам важко терпіти. Але правда полягає у тому, що коли нас дратують інші люди, то це говорить про певні збої у нас самих, а не в інших людях. Ісус тут прирівнює гнів до вбивства. Він не каже, що у нашому гніві винні інші. Він каже що саме ми, гніваючись на ближніх, уже підлягаємо судові, а називаючи ближнього виродком чи дурнем можемо потрапити до самого пекла. Це показує наскільки небезпечний гнів. Гнів буває двох видів. Буває гнів, який як солома – швидко спалахує, але потім так же швидко проходить. А буває який довго накопичується. І той і інший вкрай небезпечні. У першому разі з нашого язика може злетіти образа, про яку ми будемо жаліти: «Ти – дурний телепень, ідіот, ненормальний» («рака» дослівно означає: «син кози без матері»). У другому ми перетворюємося на бомбу сповільненої дії – яка може вибухнути у любу хвилину.

Більше того, гнів блокує нам доступ до Бога. Подивіться на вірші 23-24:

23 Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе,

24 залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара.

Звичайно, можливе і таке, що наш брат має щось проти мене, а я про це навіть не здогадуюсь. Але дуже часто брат має щось проти мене, бо я образив його через свою нестриманість. І якщо я когось образив, Святий Дух скаже мені про це. Моє серце не буде спокійне. У цьому випадку іншій людині навіть не потрібно нам нічого говорити – Святий Дух скаже це мені настільки ясно, що усе буде зрозуміло. У такий час ми можемо прийти до жертівника – ми можемо сидіти на Богослужінні чи зібранні – але небеса будуть для нас закриті. Бог не прийме від нас нічого – ні нашого дара, ні нашого часу, ні наших слів чи поклоніння. Що вражає у цих словах Ісуса – це порядок – хто перший має прийти та примиритись. Взагалі питання – хто перший завжди стоїть гостро. Перший має прийти не той, кого образили, а той, хто образив. Нам здається, що якщо проти нас хтось щось має, то це його проблема. Є люди, які вважають себе духовними лідерами, але які ніколи не казали слово: “Вибач, я був неправий”. Пастор Вільгельм Буш, який працював із молоддю, якось розповідав, що на одній із конференцій попросив вибачення у юнаків, з якими вів себе нестримано. Якось я не стримався у розмові з одним братом. Я мусив підійти і попросити вибачення. Не можу сказати, що це була дуже приємна процедура, але вона знову відкрила мені шлях до Божого престолу. Ми часто недооцінюємо важливість стосунків із ближніми. Ми вважаємо себе зрілими Божими слугами, які завжди праві, і не звертаємо на інших увагу. Часто християни приходять до церкви, співають, слухають проповіді, приймають причастя, і навіть моляться, і в той же час мають у серці гнів і не примирені з іншими. Ісус застерігає: поламані стосунки з нашої вини, коли ми називаємо ближнього дурнем, можуть привести нас у пекло! Хай Господь допоможе нам вчитися бути лагідними!

Друге, боротьба за чистоту (27-32). Подивимося на вірші 27-30:

27. Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.
28. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.
29. Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.
30. І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.

У своїй книзі “Прийдешня благодать” Джон Пайпер переказує свою розмову з одним чоловіком, у якого була коханка. Пайпер сказав йому таке: “Ісус сказав, що якщо ти не будеш дуже серйозно боротися з цим гріхом, навіть до того, щоб вирвати собі око, то попадеш у пекло де будеш страждати у вічних муках”. Цей чоловік, будучи переконаним християнином, здивовано звів на пастора очі й запитав: “Тобто ти вважаєш, що спасіння можна втратити?” Багато людей переконані, що якщо вони вважають себе християнином, то це та інші попередження Христа їх не стосуються. Але Христос тут каже дуже зрозуміло: якщо ти не будеш серйозно боротися із хіттю, навіть до того, щоб вирвати собі око, то на небо ти не попадеш!

То як же ми отримуємо спасіння? Ми отримує спасіння лише однією вірою. Це називається виправданням, ми детально розбирали виправдання на заняттях по катехезі. Виправдальна віра спасає нас від пекла. І якщо ця віра спасає нас від пекла, то вона може і спасти нас від хіті. Ніхто не стверджує, що християни ніколи не падають в гріх. Справа лише в їх рішучості дати відсіч хіті. Якщо у нас справді є виправдальна віра, ця віра дає хіті відсіч, вона вступає з нею у бій, де немає жалю.

Яким же чином успішно протистояти хіті? Ми не можемо побороти хіть, навіть якщо вирвемо у себе праве око. Чому? Тому що тоді у нас залишиться ще ліве око, щоб дивитися, куди не слід! Ми не можемо побороти хіть просто через заборони і погрози – навіть якщо знаємо про ці страшні попередження Христа. Хіть можна перебороти лише за принципом: клин клином вибивають. Католицький письменник Франсуа Моріак у своїй книзі “У що я вірю” каже про те, що є лише одна вагома причина, чому ми маємо шукати чистоти. Про неї Ісус каже у Нагорній проповіді: “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога” (5:8). Чисті серцем побачать Бога. Через пристрасть до хіті люди дуже багато втрачають. Фактично вони втрачають самого Бога. Коли ми поїли у хорошому ресторані, то гнилі помідори нас не зацікавлять. І схоже на це, коли ми бачимо Бога, то те, що пропонує нам побачити хіть, здається мізерним, зіпсутим і не вартим уваги, і так воно насправді і є. Хай Господь благословить вас у вашій духовній боротьбі!

Третє, боротьба за чесність (33-37). Подивіться на вірші 33-37:

33. Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.
34. А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;
35. ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;
36. не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.
37. Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.

У наш час ми живемо у світі брехні. Брешуть політики. Вони дають багато обіцянок, не тому що збираються їх виконувати, а щоб заробити собі на політичний рейтинг. Брешуть журналісти – ці заробляють собі на кусок хліба з маслом. Але не тільки політики і журналісти. Усі люди час від часу обманюють – заради того, щоб захистити себе, чи заради власної вигоди. Брехня – це наслідок нашої грішної природи. Під час церемонії одруження люди приносять клятви берегти вірність один одному і бути разом, поки їх не розлучить смерть. Але багато порушують ці клятви. Те, що ми не можемо дотриматися даних клятв, говорить про те, що у нас грішна природа.

І за часів Ісуса люди приносили клятви, які потім легко порушували. Якось Ісус дорікав книжникам та фарисеям: “Горе вам, проводирі ви сліпі, що говорите: “Коли хто поклянеться храмом, то нічого; а хто поклянеться золотом храму, то той винуватий”” (23:16). Тобто, якщо я поклявся храмом, то цю клятву можна і не виконувати, а от коли я поклявся золотом храму – то маю виконати. Про ап. Петра написано: «Тоді він став клястись та божитись, що не знає Цього Чоловіка» (Мт.26:74)  Тобто Перто поклявся, що не знає Ісуса – що було брехнею, і потім хотів, щоб Бог підтвердив цю брехню!

Ось чому Ісус навчає нас привчати себе завжди говорити правду. Він навчає нас простим та відкритим стосункам: якщо ми щось знаємо, то кажемо так, якщо не знаємо, або не збираємося це виконувати – то просто ні.

Четверте, боротьба за любов (38-47). Подивимося на вірші 38-39:

38. Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.
39. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.

Закон вимагав справедливості. Якщо тобі вибили око, ти мав право вибити око у відповідь. Але що ж тоді означають слова Ісуса: “А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу”? Чи повинні ми відповідати на агресію? Якщо інша країна прийшла на нашу землю, вбиває наш народ, грабує та руйнує, то ми просто повинні підставити іншу щоку, і дозволити ворогу взяти усе, що він хоче? Звичайно ні. Зі злом потрібно боротися, свою землю і свій народ потрібно захищати. Якщо на вулиці до тебе самого чи до твоєї дружини чи дитини хтось проявляє агресію, то буде дуже добре, якщо наші брати покажуть кривднику кілька прийомів.

Насправді Ісус не говорить тут про агресію. Він говорить тут про образу, як ми маємо реагувати на неї. Тут удар у щоку – це ляпас. Це не агресія, це – образа. Чому Ісус тут навчає нас? Це не означає, що християни мають дозволяти усім ображати себе і витирати об себе ноги. Але якщо нам не вдається уникнути образи, і хочеться відповісти образою навзаєм, то маємо боротися з цим бажанням. Ісус навчає не реагувати на образу і не шукати помсти. Самого Христа під час Його земного служіння називали другом митникам та грішникам, натякаючи при цьому що і Сам Він був таким же. Ісус ніяк не реагував на це. Перших християн звинувачували в аморальності, але вони також ніяк не реагували на це, і не мстилися.

У вірші 40 написано: «А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому». У наш час здається трохи смішно судитися за сорочку. Але у той час одяг, включаючи і сорочку, був дуже цінним. Людям дозволялося подати позов до суду і відсудити у людини сорочку, але не плащ. Плащ у людини був один, і його заборонялося відбирати. Ісус каже: «Якщо хтось хоче забрати в тебе сорочку, віддай йому і плащ. Зроби більше, ніж від тебе очікують!» Є випадки, коли християнам не варто наполягати на своїх правах. Радше йому варто думати і піклуватись про те, як виконати ту справу, яку Бог доручив їм.

Подивіться на вірш 41: «А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві». У той час у Ізраїльтян була трудова повинність: Римський воїн міг зупинити любого чоловіка, і заставити того нести його вантаж одну милю. Ізраїльтяни ненавиділи Римлян і цю роботу. Але це була законна трудова повинність. Уявімо втомленого Римського воїна, який бреде по пісках Палестини. У нього важкий вантаж. Він знаходить юдея, якому кладе на плече свого списа – знак того, що той тепер від трудовою повинністю. Римлянин знає, що він – завойовник, знає, що його ненавидять. Він очікує лише на те, що цей юдей пронесе його вантаж одну милю, без бажання, з ненавистю до нього – але пронесе. Однак на його подив, у погляді юдея він не зустрічає ненависті. Більше того, римлянину навіть здається, що він привітно ставиться до нього. Незнайомий йому юдей з готовністю бере його вантаж і слідує за ним одну милю. Далі слідувати він не зобов’язаний. Римлянин очікує, що той кине його вантаж на пісок і піде у своїх справах. Але юдей бачить, що римському солдату самому доводиться нелегко. І він допомагає йому, і несе його вантах ще одну милю. Римлянину це вже починає бути цікавим: він очікував на ненависть, а зустрів привітність та любов. “Чому ти це зробив?” – запитав він його. І почув свідоцтво про любов Бога. Ісус закликає нас тут робити більше, ніж від нас очікують чи що ми маємо робити. Є люди, які роблять лише те, що повинні, іншими словами, вони проходять лише одну милю. Оскільки над ними тяготить повинність, то навіть цю справу однієї милі вони роблять аби як – постійно запізнюються, потім намагаються якомога раніше утекти додому, скаржаться. Але є такі, які ідуть другу милю. Ніхто не змушує їх це робити – вони роблять це добровільно. Вони приймають свідоме рішення це робити. Така поведінка дивує інших людей. Вона сильно впливає на інших людей. Така любов промовляє краще за любі слова.

Вчора брати Салюки пригощали братів в честь Дня народження Діми. Ніхто не очікував цього від них. Але п. Діма вирішив іти другу милю – наготовив багато шашликів, стейків, печеної риби – одним словом усього того, що люблять брати. Якби його будинок знаходився на березі Галілейського моря, то брати відчули б себе справжніми учнями Ісуса! Це зібрання було дуже благодатним і доторкнулося до наших сердець. Хай Господь благословить його щедро!

Подивіться на вірші 43-47:

43. Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.
44. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,
45. щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних.
46. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?
47. І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак?

Бог наказує сонцю Своєму сходити не тільки над добрими, але і над злими. Лише подумайте, злодії та вбивці також гріються на сонці, як і добрі люди. Бог посилає дощ, і він зрощує поля не лише добрих людей, але і злих. Якщо ми любимо лише тих, хто любить нас, то що особливого робимо? Злі люди часто також люблять тих, хто любить їх. Коли ми вітаємося лише з нашими братами, що тут особливого? Грішники роблять те саме. Ми маємо любити ворогів і благословляти тих, хто нас проклинає, творити добро тим, хто ненавидить нас і молитися за тих, хто нас переслідує.

Ісус встановлює тут дуже високу планку, здається навіть недосяжну. Але в історії були люди, які подолали ненависть у собі і любили своїх ворогів. Кілька років тому психічно хворий чоловік увійшов до школи Амішів в Америці та вбив п’ятьох дівчаток, а потім наклав руки на себе. Це було жахливо. Але аміші не відреагувала гнівом і ненавистю до сім’ї вбивці. Замість цього, вони відвідали його дружину та висловили їй своє прощення. Вони намагалися заспокоїти її любов’ю та молитвою. Як вони могли це зробити? Це сталося тільки тому, що в їхніх серцях була любов до Бога через всепрощаючу милість Ісуса. Коли ми дійсно знаємо любов Бога, то можемо любити навіть наших ворогів.

На завершення прочитаємо вірш 48: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» У цьому житті ми ніколи не станемо досконалими. Але, тим не менше, Ісус каже нам: «Будьте досконалі». Ми Божі діти. Ми знаємо Боже прощення, Божу любов, Божу силу. Ісус хоче, щоб ми вступили в боротьбу з нашим гнівом, хіттю, образами і байдужість. Ісус хоче, щоб ми зростали духовно, маючи перед очима образ нашого досконалого Небесного Отця!

(п. Яків)

БУДЬТЕ ДОСКОНАЛІ

Від Матвія 5:21-48

Ключовий вірш 48

1. Вірші 21-26. Яким гріхом, з точки зору Божого слова, є вбивство? Чому так важливо примиритися з братом перед тим, як принести свій дар Богу?

2. Вірші 27-32. Що потрібно берегти перш за все, згідно вчення про перелюб? Чому так важливо берегти своє серце? (Прип.4:23)

3. Вірші 33-37. Що говорить вчення про клятву? В яких випадках людина вдається до клятви?

4. Вірші 38-47. Що говорить вчення про любов до ворога? Звідки приходить сила, яка дає нам можливість любити ворогів?

5. Вірш 48. До якого рівня ми, віруючі, маємо зростати духовно і морально? Як це можливо? Вивчіть напам’ять вірш 48.

ІСУС ПРИЙШОВ, ЩОБ ВИКОНАТИ ЗАКОН

Від Матвія 5:11-20

Ключовий вірш 17 : “Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати”

В минулих уривках ми навчились про ознаки щасливих (або блаженних) людей. Деякі з цих ознак стосуються того, ким ми є, наших внутрішніх рис. Інші — наших вчинків (які, звичайно, також проростають з того, ким ми є). Ще інші стосуються того, як ми реагуємо на зовнішні виклики і обставини. Усі ці ознаки характеризують людей Божого Царства. Ці люди справді щасливі, бо Царство Боже наблизилося, так само, як їхня нагорода та втіха. Також, я дуже надіюся, що в цих ознаках ви змогли впізнати себе і отримати в словах Ісуса з однієї сторони мотивацію змінюватися, а з іншої — велику втіху і укріплення.

В сьогоднішньому уривку ми завершуємо цикл блаженств, але не завершуємо нагорної проповіді. Через блаженства ми взнали ознаки людей Божого Царства, тепер прийшов час взнати також і про наші права та обов’язки. Тому сьогодні буде три частини: 1 — блаженство гнаних; 2 — роль Божого народу в цьому світі; 3 — наші стосунки з Христом і Законом. Кожна з цих тем досить вагома, тому нам потрібно бути уважними. Нехай Господь Духом Своїм зараз укріпить наші серця і навчить нас Своєї правди.

І. Блаженство гнаних (11-12).

Подивіться вірші 11, 12: “Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами”.

Якими ознаками завершується список блаженств? — ганьба і гоніння. Ісус каже, що люди, які належать Божому Царству, в цьому світі завжди будуть гнані. Через вашу вірність імені Ісуса вас будуть утискати, наговорювати на вас і зневажати. При чому, зверніть увагу: Ісус не каже “блаженні ви, якщо ганьбити та гнати вас будуть”, Він каже: “як (або коли) ганьбити та гнати вас будуть”. Питання гонінь — це не питання умовностей (історичного та культурного контексту, в якому ми живемо), це лише питання часу. Якщо ви вірні імені Ісуса, гоніння і труднощі прийдуть в будь якому випадку, питання лише коли.

Але нам не потрібно обманюватися. Ісус тут говорить саме про гоніння за Його ім’я, а не за наші гріхи та дурість. Тобто, якщо у вас поганий характер, ви кричите на людей і сваритеся зі всіма, і в результаті вам ніхто руки не хоче подати, не потрібно думати: “мене женуть за ім’я Ісуса”. Деякі люди думають, що їх ніхто не любить, тому що вони прямо говорять правду, але насправді їх ніхто не любить, бо вони просто не виховані і грубіяни. І якщо ви обпишете стіни на роботі словом “Ісус” і на вас накладуть штраф, або звільнять, це також не за Ісусове ім’я, а за псування чужої власності.

Гоніння самі по собі не є чимось приємним. Їх не потрібно шукати спеціально і нариватись на грубість. Однак з дивовижного задуму Господнього, в гоніннях Він приховав для вірних також і джерело невимовної втіхи і радості. Чому ми щасливі, коли нас женуть за ім’я Ісуса? Вірш 12 відповідає: на те є дві причини.

Перша — тому що ваша нагорода велика. Бог приготував велику нагороду тим, хто посеред гонінь і труднощів залишився вірним Його Царству. Слідування за Христом вимагає від нас посвяти, вимагає зректися певних вигід і надбань. Є безліч прикладів вірних, які заради вірності Христу віддали не тільки якісь надбання, а навіть власне життя і загинули в муках. В нашій країні зараз нема прямих гонінь на віруючих, але ми все одно зустрічаємось з необхідністю щось віддати заради Христа. Щоб мати можливість прийняти участь в зібранні віруючих іноді ми відмовляємось від гарної стабільної роботи. Наші колеги не розуміють нас і дивляться, як на диваків, коли замість того, щоб піти на тімбілдінг, ми йдемо на Богослужіння. Той час, який ми могли присвятити сім’ї, чи відпочинку, ми віддаємо служінню. А якщо вийти за межі нашої країни, то навіть в наш час в світі є багато місць де люди ризикують своєю свободою і навіть життям, щоб залишатися вірними Христу.

Як можна відмовитись від чогось цінного? — тільки заради чогось більш цінного. Джим Еліот, місіонер в Еквадорі, якось сказав: “Зовсім не дурний той, хто віддає те, що все одно не зможе втримати, заради того, що ніколи не втратить”. Джим справді віддав усе. Він загинув від рук індіанців, яким проповідував у віці всього 28 років, залишивши жінку і маленьку доньку. Це сталось не колись давно, всього 60 років тому. Але Бог використав його життя і віру, щоб навернути цих індіанців до віри в Христа (“На вістрі списа”).

Христос обіцяє вірним велику нагороду. Що б ви не втратили заради Христа і Євангелії, ваша нагорода більше. “Поправді кажу вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружину, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства, і не одержав би значно більш цього часу, а в віці наступнім життя вічне” (Лук.18:29,30). Амінь.

Яке друге джерело втіхи в гоніннях? — “так гнали й пророків, що були перед вами”, каже Господь. Наявність гонінь і труднощів за ім’я Христа в наших життях говорять нам про наше місце в Божому задумі. Він ставить нас на один щабель з великими пророками минулого. Єремія, Ісая, Єзекіль, Осія, Данило… кожного з них Бог обрав для втілення Свого задуму, і усі вони пройшли через гоніння. Наявність труднощів в нашому житті говорить нам про те, що Бог обрав і нас, щоб і в наших життях явити Свою славу. Наявність труднощів за ім’я Христа говорять нам про те, що ми опинилися в церкві не випадково, про те, що ми законні діти, яких Господь любить і виховує, щоб в наших життях явилася слава Христа.

Ми не шукаємо гонінь. Але коли вони приходять, в цих труднощах і утисках ми знаходимо джерело невимовної втіхи, укріплення і радості. Амінь.

ІІ. Ви — світло для світу (13-16).

Подивіться вірші 13-14: “Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори”.

В цих віршах Господь відкриває яку роль в цьому світі мають відігравати ті, кого Він тільки що назвав блаженними. Яка це роль? — сіль, світло і місто на горі.

Сіль, світло і місто на горі — усе це агенти впливу в тому середовищі, в якому вони знаходяться. Сіль виявляє смак їжі і запобігає псуванню, світло розвіює темряву, а місто на горі стає чітким орієнтиром для усіх подорожніх. Вони впливають. Їхня присутність відчутна і видима, її не можна приховати. Таким самим відчутним і видимим має бути присутність віруючих в цьому світі. Наша присутність в цьому світі.

Вірш 15 каже: “І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі”. Де нам взяти цю соленість? Як ми можемо стати світлом для світу? — тільки якщо хтось запалить. Наше світло, ця здатність впливати на світ — це результат Божої роботи в нашому житті. Це Він відроджує тих, хто був мертвий в гріхах, щоб у віках показати безмірне багатство Своєї благодаті в Ісусі Христі. Але Він запалив це світло не для того, щоб сховати його під глечиком, не для того, щоб ми світили самі собі в стінах церкви і вдягали на себе чохла, коли виходимо назовні. А для того, щоб ми світили світу.

Бути образом Божим, являти своїми словами, своїми вчинками, самим своїм існуванням вічного і досконалого Бога в цьому світі, це є не просто завдання людини, це — її сутність від самого початку. І в цьому задумі нічого не змінилося. Якщо ми поглянемо на історію спасіння, то помітимо, що Бог використовував тих, кого Він сам відродив Своєю благодаттю, як джерело впливу в цьому світі. Погляньте на Євр.11. Там перераховані герої віри: Авель, Ной, Авраам, Мойсей, інші. Усі вони не просто тихо собі вірили глибоко в серці. Вони активно впливали на світ навколо себе. Авель — сказано, що його кров і донині говорить ще. Ной проповідував своєму поколінню про Божий суд і спасіння. Авррам, Ісак, Яків — кочівники які очікували небесного міста. Подивіться на історію Виходу. З якою метою Бог покликав Собі ізраїльський народ? — щоб вони були царством священиків для всіх народів. Навіщо Бог покликав нас? Навіщо Духом Своїм Він запалив в наших життях Своє світло? — не для того, щоб сховати його, а щоб ми світили, щоб ми впливали.

Який це вплив? — вірш 16 каже: це добрі справи. Ми покликані творити добро і таким чином прославляти Бога. З часів Реформації істина про те, що спасіння дається тільки по благодаті і тільки через віру, не залежно від справ, повторювалась так часто, що дехто почав думати, що справи — це не важливо. Але це не так. Справи це дуже важливо. Добрі справи є свідченням і доказом Божої роботи в наших життях. Не буває спасіння без зміни життя. Не може зміна образу мислення не відобразитися на поведінці. Віра без справ — мертва, каже нам Писання.

Часто християни думають: “ми належимо Божому Царству, а не цьому світу”, “цей світ все одно згорить”, тому вони не бачать смислу навіть намагатись щось змінити навколо себе. Політика? — там лише бруд, ми поза політикою. Культура? — вона уся зіпсована і грішна, нас це не стосується. Суспільство? — тут вже нічого не змінити. Коли ми мислимо подібним чином, ми повертаємось до світу спиною і дивимось лише всередину церкви, одне на одного. Кінець кінцем такі віруючі починають жити у вигаданому світі. Борються з вигаданими проблемами. І, звичайно, не можуть впливати ні на кого.

Але подивіться на Бога, на нашого Отця на небесах. Не дивлячись на те, який цей світ злий, Він все одно полюбив його. Як полюбив? — Сина віддав. Не дивлячись на всю темряву цього світу, Отець на небесах кожного дня чинить добро. Він велить сонцю Своєму сходити над добрими і злими, посилає дощ і хліб, посилає Своїх служителів, втішає вдів і захищає сиріт. Бог кожного дня стримує зло людських сердець і дбає про добро. Якщо ми є образом Божим, Його світлом, для цього світу, чи не повинні ми робити так само? “Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі” (16)

ІІІ. Стосунки віруючих з Законом (17-20).

Подивіться вірш 17: “Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати”.

Чому хтось міг подумати, що Ісус прийшов, щоб зруйнувати Закон? Тому що Його служіння було справді революційним для того часу. Те, як Він чинив, те як Він пояснював Писання йшло в розріз із загальноприйнятим розумінням. Він зцілював в суботу, Він спілкувався з митарями і блудницями, Його учні не мили рук перед їжею. Він все робив не як книжники і не як заведено.

Однак, якою була істина мета Христа? Він каже: Я прийшов не руйнувати, а виконати. В якому смислі Ісус виконав Закон і Пророків?

По-перше, Ісус виконав Закон тим, що прожив життя цілковитої покори вимогам Закону. В Мат.3:15 ми читали, як Ісус скромно прийняв хрищення від Івана Христителя. Він каже: “так годиться нам виповнити усю правду”. Христос займає місце Божого народу, Ізраїлю, у викупній Божій історії. Але там, де Ізраїль не встояв і впав, Він переміг. Там де ми не стояли і впали, Він вистояв. Заради нас і замість нас. Все, чого вимагав Закон, Він здійснив, а в Ньому і ми.

По-друге, Ісус вдовольнив прокляття Закону. Через Мойсея Бог дав Своєму народу скинію, священиків і систему жертвоприношень. Кожного дня там лилася кров тварин на викуп за гріхи людей. Але вся ця система була лише тінню, лише вказівником на істину жертву викуплення. В Євр.9 говориться, що Христос увійшов не в образ святилища, а в самі небеса і не з кров’ю тварин, а з власною Кров’ю. Увійшов один раз і набув вічне відкуплення для нас, щоб очистити наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богу Живому!

По-третє, Ісус став виконанням усіх обітниць СЗ. Своїм народженням, життям, смертю і воскресінням Ісус встановив обіцяне Небесне Царство. Він був піднесений, як Цар царів над усім творінням. Його Царство вже явилося і ще більше явиться у всій повноті, коли Він прийде знову. В Ісусі усі Божі обіцянки для нас стали так і амінь (1Кор.1:20).

Однак, в нас виникає питання: “якщо Ісус виконав закон, то чи має Закон якийсь смисл чи значення сьогодні?” — Так! Подивіться вірші 18, 19: “Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім” (Матв.5:18,19).

Сьогодні, так само як і в часи Мойсея, Закон продовжує виконувати свою роль: він показує нам Бога, Його високі стандарти, Його вимоги. І він показує нам нас, нашу нездатність задовольнити ці стандарти і вимоги. Так само, як і в часи Мойсея, сьогодні Закон приводить нас до Христа з вірою і надією. Тому Господь вчить нас поважати Його Закон, Його слово. Хто порушить, каже Він, а в оригіналі “відмінить”, “об’явить недійсною”, “не важливою” найменшу з цих заповідей і навчить так інших, той сам буде названий найменшим, не важливим в Царстві Христа. Хто ж буде ставитись навіть до найменшої заповіді, як до абсолютного Божого слова, виконувати його і навчить так інших — буде названий великим в Христовому Царстві.

Нехтуючи роллю і значенням Закону, Божої заповіді ми нехтуємо і заслугами Христа, який прийшов виконати цей Закон. Якщо заповідь не важлива, тоді і заслуга Христа не така вже й велика. Але заповідь Божа абсолютна. Бо той хто сказав “не вбивай”, сказав і “не бажай”, порушивши одну заповідь ми порушили увесь Закон.

У 20му вірші Господь каже: “Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!”. Фарисеї намагались виконати усі приписи Божого закону, його букву, так як він записаний. Але у наступних віршах 21-48 Ісус розкриває істинне значення древніх заповідей. Ми розглянемо їх детально в наступні рази. Але коли ми розуміємо, що заповідь “не вбивай” означає не тільки фізичне вбивство, а навіть і вияви гніву, і те саме стосується кожної заповіді, ми приходимо у відчай. Навіть букву Закону так важко виконати, а хто може виконати дух Закону? Хто може явити таку рясну праведність і увійти в Царство Небесне? — тільки Христос. Той, хто прийшов, щоб виконати Закон і Пророки. Тому слова Христа: “Я не руйнувати прийшов, але виконати” звучать для нас Євангелієм, радісною новиною і дають таку велику втіху. Амінь.

Давайте згадаємо основні тези, які ми дізнались сьогодні:

1. Питання гонінь за ім’я Христа, це не питання “якщо?”, а питання “коли?”. Але в цих гоніннях Господь поклав нам джерело невимовної втіхи і радості. Вони нагадують нам про наше місце в Божій історії і про велику нагороду в Його Царстві.
2. Роль і місце віруючих в цьому світі — бути агентами Божого впливу. Нам потрібно бути повернутими лицем до світу і являти своїми справами нашого Отця на небесах.
3. Закон не втратив свою роль і значення, навпаки він розкрився в Христі. Сьогодні, як і завжди, він приводить нас до Христа, який прийшов, щоб виконати цей закон для нас і замість нас.

Нехай Господь допоможе нам перебувати в Його слові і нехай Його Дух ростить нас в якостях людей Його Царства, щоб через наші життя завжди був прославлений наш Отець на Небесах. Амінь.

(п. Йонатан)

ІСУС ПРИЙШОВ, ЩОБ ВИКОНАТИ ЗАКОН

Від Матвія 5:11-20

Ключовий вірш 17

1. Вірші 11-12. Якою ознакою завершується список блаженств? Чому ті, хто належить Божому Царству отримують гоніння в цьому світі? Чому ті, кого гнатимуть за Ісусове ім’я — щасливі? Як ми маємо реагувати на гоніння? (Дії.5:40,41)

2. Вірші 13-16. Якою є Божа мета щодо тих, кого Ісус називає блаженними? Який вплив сіль, світло і місто на горі мають на своє оточення? Яке застереження ми маємо в цих віршах? Чи справджувалось це застереження раніше? (Повт.28:58-68)

3. Вірш 17. Чому хтось міг подумати, що Ісус прийшов зруйнувати закон? Якою була Його справжня мета? Як саме Ісус виконав закон? (Мат.3:15; Євр.10:1-14; 2Кор.1:20) Який наслідок має те, що Ісус виконав закон?

4. Вірші 18-20. Чи має закон якесь значення сьогодні? Хто буде названий найменшим і найбільшим в Божому Царстві? Чому наша праведність має перевищити праведність фарисеїв і як це можливо?

Блаженні (ІІІ)

Від Матвія 5:8-10

Ключовий вірш 5:9 : “Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть”

Сьогодні ми продовжимо розглядати заповіді блаженства з Нагорної Проповіді Христа. При підготовці цієї проповіді я отримав велике враження від тої глибини яка закладена в цьому Слові, в частності  в трьох віршах про які ми будемо говорити. Ще раз переконався наскільки важливо мати змогу детально працювати зі Словом Божим. Слово Бога – воно як ліхтарик просвічує життя наскрізь і легко знаходить неправильні мотиви чи рішення, які наприклад, я допускав останнім часом. То ж мені прийшлося поборотися з собою щоб вирівняти свої шляхи і узгодити їх з Його Словом. Думаю не тільки для мене а й для кожного з вас буде корисним почути ті істини які Христос вклав в вірші з 8 по 10, адже маю надію, що це і вас буде спонукати аналізувати ваше життя і узгоджувати його з Божим напрямом.

Давайте помолимося

1. Хто зможе побачити Бога?  Що значить чисте серце? (2 Цар. 5:16, Фил. 3:1-12) З якої причини наші серця мають бути чистими?
2. Сказано, що чисті серцем бачитимуть Бога. Чи бачимо ми Бога? Чи, навпаки, цей світ?

1. Блаженні чисті серцем. (Разом) Матфія 5:8 Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.
Тема чистоти серця проходить через всю Біблію від її початку до самого кінця. Ця тема досить обширна й про неї можна говорити довго й багато. Але ми загостримо нашу увагу саме на сьогоднішній контекст: Що значить чисті серцем? Чому Ісус говорить, чисті серцем зможуть бачити Бога? Чому таких називають щасливими? Чому, наприклад, доброчинність, вихованість, чи, наприклад, ввічливість чи набожність не дають такої змоги? А саме чисті сердцем…

Перш ніж почати роздумувати про глибини цього вірша, хотів би звернути вашу увагу на тогочасний стан ізраїльського народу. Ізраїль в ті часи перебував в занепаді політичному, економічному і духовному. Матвій (про Ізраїль говорить) 4:16 «Народ, що в темноті сидів,.., хто сидів у країні смертельної тіні…» Духовними лідерами того періоду були книжники й фарисеї. І саме вони задавали тон в питаннях служінню Богу. Проте, їх політичні мотиви та жага до контролю над людьми викривили й спотворили істинність поклоніння Богу. Вони перекрутили Божий закон на свій лад, видумали неймовірну кількість обрядів та передань старців й успішно навісили весь цей тягар на і так змучений та обтяжений окупацією Ізраїльський народ. Люди жадали зустрічі з Богом. Вони хотіли Його знайти, про те не могли. Адже грішник ніколи не зможе прийти в присутність Святого Бога.  Правила та закони фарисейського вчення виконати які було просто неможливо, чітко підкреслювали гріховність людей. Як результат люди ставали ще більш пригніченими, зоставленим й залишеними на приречення.

Отже питання звільнення від гріха, від тягара винуватості було дуже актуальним. Як вибратися із засудження, як подолати цю прірву що розділяє людей і Бога? Як в кінці кінців стати праведним, відповідати стандартам Божим – щоб зустріти Його, бути з Ним, бачити Його. Деякі з фарисеїв, наприклад, Некодим був чесним перед собою, розумів, що не може впоратися із своїми гріхами, прийшов до Ісуса й питав як він може отримати спасіння й прийти до Бога. Також ми зустрічаємо це питання від інших законників, наприклад, в Лука 10:25, чи 18:18, де ті запитують у Христа, як їм прийти в Боже Царство, як їм набути вічне життя з Богом. Не тільки їм а й кожному з нас?! Відповідь на це питання Ісус дає в 8му – вірші: (давайте разом ще раз його прочитаємо) : «Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.» Не ті хто ходить в неділю на Богослужіння. Навіть не ті хто носить з собою Біблію. І навіть не ті хто вчить на пам’ять вірші з Біблії. Бога побачать – ті, хто чисті серцем. З Ним будуть ті – хто чисті серцем. Амінь?!

У 8-му вірші Ісус задає новий стандарт, відмінний від того чому вчили релігійні лідери. Фарисеї та книжники апріорі ставили себе вище від інших. Вони вважали себе праведниками, достойними Божого царства. Ставили себе вище над грішниками та митарями. Памаятаєте молитву фарисея і митника в Луки 18 глава. Фарисей в молитві говорив: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.» Іноді свідомо, а частіше підсвідомо, як оцей фарисей ми порівнюємо себе з іншими. Ми превозносимо себе в сердці над іншими, думаємо що ми достойні, а хтось поруч ні. Бог дав нам і відповів на нашу молитву, а комусь не відповів – значить він гірший від нас. Але Ісус говорить інше – нам слідує орієнтуватися не на наші людські стандарти, а на Божі. Божий стандарт – це чисте сердце. Амінь?!

До речі, ми віруючі дуже часто говоримо про серце. Нам це природньо і звично. І я думаю, що кожен з нас прекрасно розуміє його переносне значення. Це наш внутрішній світ – моє «Я» – те ким ми є насправді. Але разом з цим – ось це Я сховане від інших. Про що ми думаємо, чого бажаємо, які наші мотиви і пріоритети – саме це визначає ким ми є. Ми можемо робити певні речі так – що ззовні це виглядатиме круто, але з якою метою ми це робимо – ось що показує яким є наше серце.  Проповісті 4:23: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя.» Саул, був досить непоганий лідер для Ізраїлю, а зовні він виглядав як справжній цар. Високий, стрункий, міцний, не було в народі кращого від нього. Але, що ми знаходимо в 1 Самуіла 16:7: «Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце.» Бог вибрав Давида, бо його серце було правим перед Ним.

Взагалі коли ми дивимося на заповіді блаженства, то можемо побачити, що кожна заповідь як окремо так і послідовно одна за іншою дуже гарно характеризують внутрішній стан людини. Бути чистим сердцем – це значить пройти певний етап роботи з моїм внутрішнім світом. Вбогість духом, засмученність, спрагнення правди, милостивість, чистота або святість – це не просто слова – це стан людського серця. З цього видно що це серце відкрите до Бога. Воно готове зустрітися з Богом, коритися Йому – належати Йому. У Пс 23: 4-5  говориться «…у кого чисті руки та щиреє серце… той набуває праведність від Бога». «Щиреє серце» це розкаяне серце. Ієзекель:36:26 «І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті.» Бог виконав свою обіцянку через свого Сина Ісуса Христа. Він відав Його на Хрест, щоб через віру в Нього наші серця очистились. Чисте серце – це за для чого Ісус прийшов в цей світ. Тільки Бог може зробити людське серце чистим. Тільки від Нього приходить святість і очищення, з яким ми можемо стати перед Його лице.

2. Блажені миротворці. (Разом) Матфія 5:9 Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.

Існує така статистика що після 1945 року до цього часу у нашому світі відбулося  більше 70 військових конфліктів. А починаючи з 30 року нашої ери у світі було більше 14,5 тисяч воєн. Думаю, що цифри не дуже точні – але все ж таки уявіть собі до скількох смертей призвели масштаби цих подій.

А чи знаєте ви де зародився перший конфлікт в цьому світі? Правильно в едемському саду. Про те саме він став основою всіх наступних воєн які продовжуються й до сьогодні навіть в нашій країні. В едемському саду був ідеальний світ і мир між Богом і людиною. Але одного дня сатана спокусив людину гріхом і все полетіло шкереберть. Людина втратила мир з Богом й була вигнана з раю. Людина втратила мир з собою і в її життя прийшов страх смерті і одинокості. Людина втратила мир з іншими людьми і це вилилося спочатку в звинувачення Адамом Єви, а потім в першу братовбивчу війну, яку розв*язав Каїн по відношенню до Авеля.

Там де людина все зіпсувала, Бог по своїй великій милості все відновив.

2Кор.5:18: « Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення…». Ісус Христос, уособлення Бога на землі, відновив втрачений мир між нами і Богом. Чи було Йому легко зробити, це? Зовсім ні. Згадайте той момент коли Він висів на Хресті: «а навколо нього бігав оскаженілий натовп людей й кричав: «Коли ти Божий Син, то зійди з Хреста», й лихословили Його та головами своїми хитали проти Нього». Але Ісус у відповідь промовляв: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!» Як ми бачимо на прикладі Христа творити мир це не проста справа. Дуже часто це велика самопожертва, яку приходиться платити тому хто несе мир. 30 січня 1948 року був застрелений відомий на весь світ Магатма Ганді. Він був прихильником виключно мирних акцій спрямованих на об*єднання Індії і відновлення її державності. Загалом Ґанді дванадцять разів висували на Нобелівську премію Миру, останнього разу незадовго до смерті в 1948 році. Оскільки премію не присуджують посмертно, Нобелівський комітет вирішив не присуджувати того року жодної премії.

Є відомий вислів: «хочеш миру готуйся до війни». В людей цього світу є своє розуміння миру і своє розуміння війни. Про-те для нас християн війна йде не з плоттю чи кров*ю а з пожадливостями цього світу. В Якова.4:1: «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють?»  Пожадливість  – це жити угодно тілесним та гріховним бажанням. Ми маємо воювати з цим, протистояти цьому і жити по волі Божій. Говорячи в цілому у Христі ми нове творіння. Христос своє жертвою примирив нас з Богом і дарував нам свободу і мир по відношенню до самих себе. Ми вже не є діти гніву, ми стали дітьми Божими одягненими в праведність Христа.

Давайте ще раз поглянемо на 9 й вірш: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.» Слово «Миротворці» – походить від слів творити мир. Це активна форма до якої призиває нас Бог. Щоб прийшов мир нам не потрібно цього чекати – нам потрібно це робити. Яким чином? Як я вже згадував раніше, Бог дав нам служіння примирення. Це проповідь Євангелія про те, що Бог не гнівається на людей. Він любить їх і заради них віддав свого Сина. Все що потрібно їм – прийняти і увірувати в це. Все що потрібно нам це розповісти їм про це. Також служіння примирення це являти добро и любов ближньому. Всі ми знаємо другу заповідь Христа яку він дав своїм учням, вона звучить так: «Люби свого ближнього, як самого себе!» Чи просто це? Зовсім ні. Але це працює – це відкриває й робить серця людей більш м*яким й сприйнятливішими до Бога.

Поглянемо ще раз вірш 9: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.»

Що значить стати синами Божими. Це – винагорода. Ісус Христос  – Син Божий. Він прийняв всі почесті й нагороди, що належні Йому за те, що Він виконав волю Бога. Він одесную Бога на небесах. Але й ми не залишились осторонь. Господь всиновив нас й зробив своїми дітьми. Він обіцяє нам нову оселю поруч з Собою з джерелом вод життя і повноти! Аминь?!

3. Блаженні вигнані за правду. Матфія 5:10: «Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.»

Мабуть хтось із вас купував якийсь товар в кредит і відповідно підписував кредитний договір де  вказуються умови за якими ви маєте виплатити його. Дуже часто окрім основних умов десь в зносках на полях біля зірочки міленьким шрифтом прописувалися додаткові умови – помітити які складно, але як виявляється пізніше вплив їх дуже суттєвий. І тоді коли приходить час виплат за кредитом приходять суми зовсім не ті які обумовлювалися раніше. А коли ви починаєте апелювати – вам показують ваш підпис і говорять: «ну ви ж самі підписали це».

Але Христос відкрито говорить про наслідки, до яких призводить виконання заповідей блаженства. Христос з самого початку свого служіння говорить про те як мають виглядати люди які належать йому. І вірш 10 –  це те, що зазвичай пишеться дрібним шрифтом, але Христос про це чітко й відкрито говорить: « вас будуть гнати за правду ». Взагалі виконання заповідей у віршах з 3 по 9  приводять нас до певної тверезості саме в 10 вірші. Живучи праведно ви матимете проблеми в цьому світі. Парадокс але за мірками Христа – ми блаженні коли переслідуванні. Досліджуючи Слово Боже ми знаходимо величезні гоніння які зазнав Христос в своєму служінні, а також його учні, які майже всі загинули за свою віру.

Сьогодні ми живемо в час коли християнство в Україні визнано як офіційна релігія. Ми живемо в країні де є свобода вибору віросповідання, і я вдячний за це своїй державі. Але це не значить, що ми не будемо зазнавати утиски зі сторони миру. Причина проста цей світ не любить правду, я б сказав би більше навіть ненавидить її. Коли ти не ругаєшся матом, коли ти не крадеш на роботі, коли ти говориш, що в тебе є дружина і вона єдина на все життя і т.д – люди цього світу дивляться на тебе як на «нє из мира сєго». Їх дратує це, вона зляться із-за цього – і тут немає нічого дивного, бо Біблія нас вчить про це. Тим не менш це немає нас зупиняти свідчити їм про правду – навіть, якщо це призведе до тиски проти нас.

Все що ми маємо робити це виконувати благі заповіді Божі. Ми маємо бути готові, що наше життя буде не простим, але все одно щасливим – Бо так обіцяв наш Господь.

Прочитаємо разом вірш 9: Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.

(п. Джентельмен)

Блаженні (частина 3)

Від Матвія 5:8-10

Ключовий вірш 9

1. Хто зможе побачити Бога? Що значить чисте серце? (2 Цар. 5:16, Фил. 3:1-12) З якої причини наші серця мають бути чистими?

2. Сказано, що чисті серцем бачитимуть Бога. Чи бачимо ми Бога? Чи, навпаки, цей світ?

3. Хто стануть синами Божими? Поясніть ціль, чому Син Божий, Ісус Христос, прийшов в цей світ як примиритель?

4. Які в Біблії є приклади миротворців? (1 Сам. 20:30-42, 2 Сам. 12:7-15, Йона 3:1-10, Флм. 8-22)

5. На підставі чого люди, що вигнані за правду, можуть отримати Небесне Царство? Як ви перемагали в таких обставинах?

Блаженні (частина 2)

Від Матвія 5:5-7

Ключовий вірш 5:5 : “Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони”