Записи

ТВОЯ ВІРА СПАСЛА ТЕБЕ!

Від Матвія 9:14-22

Ключовий вірш 22

1. Вірші 14-15. З яким питанням Іванові учні прийшли до Ісуса? Як відповів Ісус?

2. Яке духовне значення слів: “хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий?”, а також: “коли заберуть молодого від них, тоді й постити будуть вони”?

3. Вірші 16-17. Чому не можна пришивати до старої одежі латки з сукна сирового? Чому молоде вино не зберігають в старих бурдюках? Що значать слова: “вливають вино молоде до нових бурдюків” і яке вчення ці слова дають нам?

4. Вірші 18-22. Що сталось, коли Ісус пішов за одним зі старших? Яку віру мала жінка, що дванадцять років хворіла на кровотечу? Як Ісус благословив її віру?

5. Поділитись своєю думкою і досвідом живої і практичної віри.

Я ПРИЙШОВ КЛИКАТИ ГРІШНИКІВ ДО ПОКАЯННЯ

Від Матвія 9:1-13

Ключовий вірш 13

1. Вірші 1-8. Якого чоловіка принесли до Ісуса? Що Ісус побачив в ньому?

2. Що проголосив Ісус? Що про це подумали книжники? Чому?

3. Чому так важливо для нас знати, що Ісус має владу прощати гріхи? Як змінилося життя розслабленого, коли він почув слова прощення?

4. Вірші 9-13. З ким ще зустрівся Ісус? Ким був Матвій? Які слова він почув від Ісуса і як він змінився?

5. З якими людьми Ісус сидів за столом в домі Матвія? В чому Його звинуватили фарисеї?

6. Що значать слова: “милости хочу, а не жертви” і “Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння”? Чому ці слова Ісуса — блага звістка для нас усіх? Як ми можемо служити іншим?

ХТО Ж ЦЕ ТАКИЙ, ЩО ВІТРИ ТА МОРЕ СЛУХНЯНІ ЙОМУ?

Від Матвія 8:23-34

Ключовий вірш 27 : “А народ дивувався й казав: Хто ж це такий, що вітри та море слухняні Йому?”

Уривок, який ми розглядаємо сьогодні, продовжує велику тему, яку ми почали декілька тижнів тому. Через різні події і ситуації Матвій демонструє нам царську владу Христа і характер Його Царства. Світ, в якому ми живемо, сповнений усілякої темряви, хвороб і бід. Він сповнений хаосу, подій і речей, які ми не в змозі контролювати. Але над усіма ними має владу Бог, який створив цей світ. Цю саму силу і владу ми бачимо в особистості і слові нашого Господа, Ісуса Христа.

В сьогоднішньому уривку Ісус виявляє Свою владу над природою і над духовним світом. Він словом втихомирює бурю і виганяє нечистих духів. Він приносить порядок і мир туди, де царював безлад. Він знову являє нам Своє Царство. Нехай Господь допоможе нам зараз, коли ми приступаємо до Його слова і відкриє нам Ісуса Христа, Царем і Господом над усім світом. Нехай Господь дасть нам через це слово Свій мир і укріпить віру.

Подивіться вірші 23,24: “І коли Він до човна вступив, за Ним увійшли Його учні. І ось буря велика зірвалась на морі, аж човен зачав заливатися хвилями. А Він спав…”

В минулому уривку ми застали Ісуса та учнів буквально однією ногою в човні. Певний час Він вчив та проповідував в Капернаумі. Явив там багато чудес, зцілив багатьох і багатьох звільнив від нечистих духів. До Капернауму почали сходитися люди з усіх околиць. Ісус став популярним і багато людей хотіли слідувати за Ним. Але Ісус попереджає про високу ціну учнівства. Насправді, ця ціна завжди більша ніж ми можемо і готові заплатити. Ми не можемо уповати на своє рішення слідувати за Христом і свою вірність. Але ми можемо твердо вірити у вірність Бога, який обіцяє, що Той, хто почав в нас добру справу, буде сильний і завершити її. Ми можемо твердо вірити в Христа, який молиться за нас і посилає нам Свою благодать, щоб в лиху годину ми могли встояти в Ньому. Амінь.

І ось останні слова вже були сказані. Ісус з учнями сідають до човна і відпливають. Нічого не віщує біди, але ось раптом, неочікувано на озері зривається буря. Вітер підіймає величезні хвилі, вода заливає невеличке рибацьке судно. Учні Ісуса — досвідчені рибалки, вони добре знають це озеро, добре знають, які серйозні бурі тут часом трапляються. І дуже добре усвідомлюють небезпеку тієї ситуації в якій вони опинилися. А Ісус спав…

Мені довелося якось побачити Галілейське озеро. Не тільки побачити, а і скупатися в ньому (хоча на дворі був січень). В ті дні озеро було спокійне. Але, вчені кажуть, що сильні бурі там і справді не є чимось надзвичайним. Озеро оточене горами і знаходиться ніби в чаші, на 200м нижче рівня моря. Зазвичай, завдяки цьому там тепло і спокійно. Але, коли зривається західний вітер, на озері піднімається серйозна хитавиця.

Так було і в цей раз. Час йшов, буря не втихала, ситуація ставала дедалі гіршою. А Ісус все ще спав… Що ж вчинили учні? Подивіться вірші 25,26: “І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, гинемо! А Він відповів їм: Чого полохливі ви, маловірні? Тоді встав, заказав бурі й морю, і тиша велика настала…”

Коли увесь рибальський досвід і мудрість не допомогли, перелякані учні вирішили збудити Ісуса: “І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, гинемо!”. Я уявити собі не можу, чого, яких саме дій очікували учні від Ісуса в цій ситуації. Але вони явно не очікували того, що відбулося далі.

Напевне, Ісус був не дуже задоволений, що Його розбудили і не дали виспатися. Тому спочатку Він дорікає учням: “Чого полохливі ви, маловірні?”. А далі Він не кличе якихось ангелів, не відкриває портал на беріг, ні. Він просто звертається безпосередньо до вітру і моря. І, о диво!, вони, слухняні Його слову, миттєво втихають. І тиша велика настала…

В цій ситуації нам зрозуміла поведінка учнів, їхні слова і їхня реакція на небезпеку. Вони бояться. Ми також боїмося, коли стикаємося з реальною загрозою щось втратити: здоров’я, фінанси, щось чи когось дорогого серцю, кінець кінцем саме життя. Чи можна дорікати людині за те, що вона злякалася? Чи є серед нас такий герой, який може сказати: “я нічого не боюся”? Ми боїмося, це природно. Питання в тому, що ми будемо робити зі своїми страхами далі. Страх паралізує, робить нас слабкими, ні на що не здатними. Не дає зробити наступний крок. Як нам подолати свої страхи? Слова Ісуса дуже явно показують, що проблема страху дуже тісно пов’язана з проблемою нестачі віри (маловірством). Коли ми мало віримо, тоді ми багато боїмося.

Кілька тижнів тому мені до рук попала книжка з досить цікавою назвою: “Коли люди великі, а Бог маленький”. Я її ще не читав, можу лише здогадуватися, про що вона, але назва мені сподобалася. І якщо в цій назві слово “люди” замінити на “проблеми”, то ми отримаємо опис тієї ситуації, в яку потрапили учні і потрапляємо ми іноді: “коли проблеми великі, а Бог маленький”.

Ми потрапляємо в різні життєві халепи і вони виглядають для нас справді великими. Іноді вони таки і є справді великі. І вони видимі. Вони полонять наші думки. А Бога в цей час ми не бачимо, Він здається далеким і маленьким.

Що бачили учні? — великі хвилі, сильний вітер, човна заливає водою. На фоні цієї стихії Ісус здається їм таким маленьким: бідний втомлений вчитель, що без сил задрімав десь в куточку. Хіба їх взагалі можна порівняти? Але ось, Ісус піднімається, говорить до вітру й моря і вони слухаються Його. Раптом настає велика тиша. Тільки що це була просто смертельно втомлена людина, а тепер з ними в човні стоїть Той хто велить морю.

Хто Він такий? Для юдеїв море — це символ хаосу і суду, воно темне і невгамовне. В усій Біблії є лише Один, хто керує ним і воно Його слухає. Це Бог. Пс.106 вірші 25 і 29 кажуть: “Він скаже і буря зривається, і підносяться хвилі Його… Він змінює бурю на тишу, і стихають їхні хвилі”.

Недавно я ходив на СТО, забирати машину і там на території бігала собака. І ось ця собака мене внюхала, щось їй не сподобалося і вона зайшлася на мене гавкати і не відстає. Я їй кажу: “замовкни! перестань!” Але де там… вона знає своє діло.

Мене не слухає навіть пес, бо не знає мене (кіт знає, але все одно не слухає). Але творіння знає свого Творця. Коли Ісус говорить слово — воно виконується зразу. Вмить Ісус став для учнів і інших людей настільки великим, що більш ні про що вони й думати не могли: “Хто ж це такий, що вітри та море слухняні Йому?” (27).

Як же нам долати страх? — тільки вірою в Христа і Його обіцянки. Ісус не обіцяє нам, що в наших життях не буде штормів і проблем. Більше того, навіть в життях віруючих іноді ці шторми мають трагічний фінал. Чомусь вчора мені згадалися події десятирічної давнини, коли 5 мусульманських юнаків в Туреччині прийшли на вивчення Біблії і по-звірячому жорстоко вбили трьох служителів. Страшно. Ісус не обіцяє спокійного життя, але Він обіцяє, що наші життя назавжди в Його сильній і люблячій руці. Ніщо в світі: “ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння” не зможуть відділити нас від Його любові. Ані інше яке створіння, це значить: взагалі ніщо. Бо все в цьому світі, окрім Бога — створене Ним, для Його слави і згідно Його відвічних постанов. Амінь.

Якщо ми тримаємося за Божу обіцянку бути вірним, люблячим і благим до нас, провести нас до слави, вічного життя і освячення в Христі, ми можемо здолати страх. Але якщо ми тримаємося за свій план і бачення ситуації, за речі цього світу, то просто приречені на страх, бо нема жодних підстав очікувати, що те, чого прагну я — здійсниться. І внутрішній мир, якого ми прагнемо залежить не від обставин життя, а від того, чи усвідомлюємо ми в човні свого життя великого Христа якому покірне все. Амінь.

Бурею в цей день митарства учнів не закінчилися. На березі їх чекала ще одна пригода. Подивіться вірш 28: “І, як прибув Він на той бік, до землі Гадаринської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних печер, дуже люті, так що ніхто не міг переходити тією дорогою”.

Місцина, до якої прибули Ісус із учнями була язичницькою. Саму тому, ми бачимо далі, що місцеві жителі тримали свиней. Ніхто тут не чув про Ісуса. Та й причалили вони не до міста, чи селища, а в самотній місцевості, де ніхто не жив, але було багато печер, в яких люди ховали своїх покійних. Нікому було вийти назустріч Ісусу з короваєм. Та все ж дехто прийшов Його побачити. Кого зустрів Ісус? — двоє біснуватих, які жили в могильних печерах. Люті і страшні. Наводили страх на усі околиці. Інші євангелісти згадують лише про одного біснуватого, але там де є двоє, там точно є один. Так що це не є протиріччя. Просто Марк і Лука в своєму оповіданні переслідують дещо іншу мету, ніж Матвій. Ті загострюють нашу увагу на спілкуванні Ісуса та одержимого чоловіка. Матвій — на розмові Ісуса та нечистих духів. Мета Матвія — показати нам Христа, який має владу не тільки над матеріальним світом і природою, але і над світом духовним і дияволом.

Подивіться вірші 29-32: “І ось, вони стали кричати, говорячи: Що Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити? А оподаль від них пасся гурт великий свиней. І просилися демони, кажучи: Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свиней. А Він відповів їм: Ідіть. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, і потопився в воді”.

Перше, що ми дізнаємося з цього уривку — те, що нечисті духи знають, ким є Ісус. Вони не обманюються Його простотою, втомою чи зовнішнім виглядом. Там, де учні та інші люди бачили вчителя, цілителя, людину… нечисті духи бачили друге лице Трійці, Сина Божого.

Друге, — вони визнали владу Христа над ними і те, що їм не буде про що домовлятися стосовно контролю над цими нещасними. Ісус прийшов, щоб явити Своє Царство, щоб викупити світ, що лежить в гріху і звільнити нас від влади диявола. 1Іван.3:8 каже: “…Тому то з’явився Син Божий, щоб знищити справи диявола”. І саме це Ісус і робить в цьому епізоді.

Життя цих двох було цілковитим хаосом. Вони не те що втратили контроль над ситуацією, вони втратили контроль навіть над своїм тілом, словами, які говорили, вчинками. Люди мають жити в суспільстві, вдягатися, спілкуватися, трудитися і приносити плід. Але ці двоє не могли жити з іншими людьми: вони втекли з міста і оселилися в могильних печерах. Матвій каже, що вони були дуже люті, дуже злі. Їхні серця були наповнені ненавистю. Євангеліст Марк описуючи одного з них, каже що він був голий, кричав і бився об камені. Якщо вам іноді здається, що ви втрачаєте контроль над своїм життям, згадайте про цих двох хлопців.

Але Ісус каже одне слово: “ідіть” і демони залишають їх. Вони знову вільні, знову можуть контролювати своє життя, слова і вчинки. Знов таки за свідченням Марка, той, хто був голий, сидить вдягнений і при своєму розумі. Там, де цілковито панував диявол, в царстві цілковитого хаосу Христос являє Свою владу і встановлює Своє Царство. Диявол біжить геть. Амінь.

В нас залишається ще питання: “чому свині?” Важко відповісти на нього. Можливо, підказка ховається в слові: “передчасно”. “Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?” – питають нечисті духи. Вони знають, що прийде час, коли вони разом з дияволом будуть цілковито вигнані з цього світу, коли вони підпадуть під суд Божий і все їхнє зло буде покаране. Але цей час ще не настав.

І також, я думаю, що це демонстрація. Влада диявола — величезна, і зло яке може наповнювати людину також може бути величезне. Якби ви своїми очима побачили, як стадо свиней, які мирно собі паслися на бережку раптом в одну мить оскаженіло. Страшний шум, вереск, свині бігають, кидаються одне на одне, кусаються і раптом розвертаються до моря і кидаються у воду, щоб потонути. Ви б ніколи не стали сприймати силу диявола і зло, яке може наповнювати людину, легковажно. Але Христос говорить одне слово: “йдіть”, і пекельні легіони розбігаються.

В цьому уривку Матвій змальовує нам Христа, як того, хто має владу над фізичним і духовним світом. Він говорить слово і в царстві хаосу розквітає порядок. В царстві зла Він являє Своє Царство і руйнує вщент справи диявола. Нехай Господь допоможе нам знати і бачити такого Христа. Щоб коли наші проблеми здаються нам великими, ми могли бачити справді великого і благого Бога, який говорить Своє слово в наші життя і розвіює усілякі страхи і владу диявола. Амінь.

(п. Йонатан)

ХТО Ж ЦЕ ТАКИЙ, ЩО ВІТРИ ТА МОРЕ СЛУХНЯНІ ЙОМУ?

Від Матвія 8:23-34

Ключовий вірш 27

1. Вірші 23-27. Що сталося на морі?

2. Якою була реакція учнів? Що це говорить про їхній внутрішній стан?

3. Чому Ісус дорікав учням? В якому смислі вони були маловірні? Що робить нас слабкими у вірі? Ким Ісус виявився в цих подіях? (керування природою)

4. Вірші 28-34. З ким зустрівся Ісус на березі? Що вони сказали Ісусові? Що це говорить про їхні духовні проблеми?

5. Про що ці люди попросили Ісуса? Що зробив Ісус? Ким Ісус виявив Себе в цій ситуації? (особливо в ставленні до однієї душі)

6. Як можна зрозуміти, що той, хто керує природою і духовним світом — це Месія?

Ціна слідування за Ісусом

Від Матвія 8:18-22

Ключовий вірш 8:22 : “А Ісус йому каже: Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!”

В Євангелії від Матвія, яке ми зараз вивчаємо, Ісус показаний Царем. І в цьому Євангелії Матвій показує, як Ісус являє Свою царську владу. На кількох минулих Богослужіннях ми бачили, як Ісус являв Свою царську владу через уздоровлення людей: Ісус уздоровив прокаженого (8:1-4), сотникового слугу (8:5-13) та тещу Петра (8:14-15). Сьогодні Ісус являє Свою царську владу через покликання учнів. Ми дізнаємося більше про те, ким є Ісус, про Його владу, про учнівство і про ціну слідування за Ісусом. Дітріх Бонгьоффер сказав: «Християнство без учнівства це завжди християнство без Христа». І якщо ми хочемо бути християнами, у нас немає іншого шляху як піти за Ісусом.

Подивіться на 18-ий вірш: «А як угледів Ісус навколо Себе багато народу, наказав переплинути на той бік». Ісус угледів навколо Себе багато народу. Зазвичай ці люди прийшли щоб отримати зцілення від тяжкої хвороби, або ж послухати Ісусові проповіді. Чим більше Ісус зцілював та навчав, тим більше людей прибувало до Нього! Ця праця була нескінченна! Угледівши навколо Cебе багато народу, Ісус наказав Своїм учням переплинути на той бік. Це означало, що є час для праці, але є час і для відпочинку. Ісус втомивcя, втомилися Його учні. На тій стороні була Гадаринська країна – поганська територія, де Ісуса не знали, і де Він з учнями могли знайти перепочинок. Коли вони перепливали озеро, Ісус був таким втомленим, що заснув навіть під час страшної бурі.

Але була ще одна причина для цієї подорожі – Ісус хотів приділити увагу Своїм учням. Навколо Ісуса було багато хворих людей. Лишись Він там трохи довше, Він міг би оздоровити багатьох людей. Для багатьох одужання від фізичної хвороби здається самим нагайним. Для них немає нічого більш важливого за здоров’я. Тому на Дні народження як правило кажуть так: «Бажаю тобі міцного здоров’я». Люди думають, що якщо буде здоров’я, то буде і все інше. Але Ісус залишив хворих людей, щоб побути із Своїми учнями. І це гарна новина для нас: Ісус хоче бути з нами, коли ми готові слідувати за Ним. Ісус був готовий пожертвувати багатьма зціленнями, навіть смертельно хворих, тільки щоб виховувати учнів. Це говорить про те, наскільки серйозно Ісус ставився до виховання учнів. Якби Ісус робив те, що хотіли від Нього люди, то Він став би лікарем на повну ставку, і до Нього стояли б черги хворих людей. Але Ісус жив і трудився по Божій волі. І однією із самих важливих справ Його життя було виховати учнів, яким доручити справу проповіді Євангелія.

У цей час до Ісуса підійшов один чоловік. Прочитаємо разом вірш 19: «І приступив один книжник та й до Нього сказав: Учителю, я піду за Тобою, хоч би куди ти пішов!» Цим чоловіком виявився книжник. Книжники, поряд з фарисеями та садукеями представляли еліту того суспільства. Вони були освіченими та шанованими людьми – у синагогах їх запрошували сідати на перших рядах. Як правило вони були й добре забезпеченими людьми, у них були будинки, і їм було де вночі прихилити голову. Одним словом, цей книжник був людиною шанованою і безбідною.

Як правило, книжники ставилися до Ісуса досить вороже, Ісус відверто дратував їх, і вони заважали Його служінню. Але цей книжник відрізнявся. Імовірно щось вразило цього книжника в Ісусі. Можливо те, як потужно Ісус навчав і як Ісус добре знав Писання. Тому цей книжник звернувся до Ісуса «Учителю!» Можливо його вразило те, як Ісус зцілював хворих. І він вирішив слідувати за Ісусом. Він підійшов до Нього та й с сказав: «Учителю, я піду за Тобою, хоч би куди ти пішов!» Для служителів масових євангелізацій такі люди – найкращий матеріал. Вони зразу б попросили його сказати молитву покаяння і включили б його у звіт про кількість людей, які розкаялись.

Однак Ісус відповів йому наступне: «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити…» (20). Чому Ісус зненацька заговорив про нори та гнізда? Можливо тому, що цей книжник очікував, що коли він піде за Ісусом, Ісус зарезервує та оплатить усі готелі у місцях, де вони будуть подорожувати. Можливо для цього книжника слідування за Ісусом здавалося захопливою подорожжю, де він зможе без кінця насолоджуватися проповідями Ісуса та Його видовищними зціленнями. Але Ісус каже: «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити…» Переводячи на сучасну мову: «Там, куди ми підемо, готелі для нас не зарезервовані та не оплачені. Це означає, що, можливо, нам прийдеться спати просто неба чи під деревами». І в кінці Ісус наче запитує його: «Ти готовий до цього?»

Невірно думати, що якщо я піду за Ісусом, то мені гарантується комфортне, легке та забезпечене життя. Нічого з цього переліку Ісус ніколи не обіцяв Своїм учням. У слідування за Ісусом не включені безкоштовний транспорт, проживання та їжа. Більш того, якщо ми хочемо слідувати за Ісусом, по повинні готуватися більше жертвувати та трудитися.

Але якщо так, то тоді виникає цілком природне питання: «Якщо слідувати за Ісусом так важко, то кому це взагалі потрібно? Хто погодиться на роботу, на якій не платять зарплату? Хто поїде у відрядження, якщо йому не забронюють і не оплатять готель та квитки і не видадуть добових грошей?»

Але як показує історія, такі охочі завжди знаходились і знайдуться. Вони знайдуться серед тих людей, які шукають нагороди в Небесному Царстві, які шукають вічного життя та радості і повноти у цьому житті. Фактично Ісус серйозно попереджає цього потенційного волонтера про те, що для того щоб слідувати за Ним, потрібно бути готовим заплатити ціну.

Цей книжник жив у пошані і достатку, кожен вечір він мирно прихиляв голову у своєму домі. Але, пішовши за Ісусом, він втратить пошану від людей, і йому не буде де прихилити голову. Чи готовий він до цього? Ми не знаємо, що вирішив цей книжник: піти за Ісусом, чи ж повернутися додому.

Що ми тут бачимо? Ісус не обманюється гарними людськими бажаннями. Він називає ціну зразу. І якщо людина не готова платити, то краще і не починати. Є люди, які розчарувалися в християнстві. Це тому що вони думали, що слідувати за Ісусом – це легка та приємна прогулянка, де все за тебе заплачено. А виявилося, що це тяжка подорож, і, навіть більше, тобі потрібно платити за все самому! І після кількох ночей просто неба, а не у своєму будинку у ліжку, такі люди розчаровуються і залишають Ісуса.

Ми не розчаровуємося в нашому слідування за Ісусом, коли ми готові платити ціну. Нам потрібно знати, що слідування за Ісусом – це і є наше найбільше відшкодування, наша найбільша нагорода. Ми можемо слідувати за Ісусом, коли глибше і глибше пізнаємо Його і знаємо цінність такого життя.

Прочитаємо вірші 21-22: «А інший із учнів промовив до Нього: Дозволь мені, Господи, перше піти та батька свого поховати. А Ісус йому каже: Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!» Цей, другий чоловік, уже був учнем Ісуса. Він звернувся до Нього як «Господи» – що є дуже вірно та правильно. Єдине що ми точно не знаємо, чи батько цього учня уже помер чи ні. Якщо батько цього чоловіка уже помер, то він просив усього лише кілька днів на похорони. Якщо ж його батько ще не помер, що більш імовірно, то він просив певний час для того, щоб доглянути за своїм стареньким батьком, поки той не помре. Іншими словами він казав Ісусу наступне: «Ісус, я хочу слідувати за тобою. Але зараз у мене є більш нагайна справа – доглянути за моїм старим батьком. Коли він помре, і я поховаю його, я прийду і буду слідувати за Тобою». В цілому на дітях лежить відповідальність доглядати за своїми літніми батьками. Це правильна та добра справа. У 5-ій заповіді сказано: «Шануй свого батька та матір свою» (Вих.20:12а). Однак Ісус йому відповів: «Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!» Ця відповідь Христа є досить приголомшливою та жорсткою. Тому тут важливо зауважити дві речі.

По-перше, слова Ісуса ні в якому разі не означають, що не потрібно турбуватися про батьків. Коли Ісус кликав цього чоловіка слідувати за Ним і залишити батька, це означало що Бог Сам потурбується про нього. І Бог зробить це краще, ніж міг би зробити сам цей чоловік. Він мав просто довіряти Богу, Який потурбується про його батька. Нам здається, що лишись цей чоловік з батьком, то старість старенького була б гарантована. Але у цьому світі є багато дітей, які живуть з батьками, але не турбуються про них. Є такі, які посварилися з батьками і стали байдужі до них. І є навіть такі, які бажають їх смерті, щоб швидше розпорядитися житлом. З іншої сторони є батьки, діти яких не можуть бути поруч із ними, тому що слідують за Ісусом. Але такі батьки щасливі, тому що Бог Сам турбується про них.

По-друге, ці слова Ісуса означають, що слідувати за Ним – це сама нагайна справа у житті. Чоловік, який звернувся з цим проханням до Ісуса був його учнем. Тому він мав скромно навчатися у Ісуса. Однак він вирішив що сам знає як краще розставити життєві пріоритети. Тому він на перше місце у житті поставив турботу про батька, а слідування за Ісусом – лише на друге. Це схоже на те, як хтось каже: «Господь, я піду за Тобою, але спочатку дозволь мені закінчити навчання». Або: «Господь, я піду за Тобою, але спочатку дозволь мені виростити дітей». Або: «Господь, я піду за Тобою, але спочатку дозволь мені купити квартиру». Такий список немає кінця. Люди завжди знаходять безліч причин, чому вони не можуть піти за Ісусом прямо зараз. Але насправді це лише виправдання тому, чому вони зволікають із прийняттям рішення.

Ісус відповів: «Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!» Так, це жорстка відповідь. Фактично, вона означає наступне: «Якщо ваша сім’я для вас важливіша ніж слідування за Христом, то ви – мертві». Я не кажу, що сім’я не важлива. Сім’я – дуже важлива. Однак вона не сама важлива річ у житті. І наші стосунки у сім’ї – стосунки з чоловіком/дружиною/дітьми не найважливіші у житті. Самі важливі стосунки у нашому житті – це стосунки з Богом. І саме важливе у житті християнина – це слухатись Христа і слідувати за Ним.

Тут варто зупинитися і запитати себе: чи являється слідування за Ісусом головним приоритетом мого життя? Щоб відповісти на це запитання проаналізуйте, як ви проводите вільний час. Як тісно те що ви читаєте, слухаєте чи дивитесь стосується Ісуса Христа чи учнівства?

З великою користю можна задати собі ще одне запитання: на якому етапі учнівства я знаходжуся? В учнівстві є свої етапи. Це добре прослідковується у тому, як Ісус виховував Своїх учнів. На першому етапі Він просто запросив учнів прийти і подивитися. Ісус розповідав їм про Себе, про Своє служінні, Він брав учнів с Собою, коли ішов проповідувати чи зцілювати людей. Далі, в наступному етапі, Ісус запросив учнів слідувати за Ним. Як і раніше, він нічого не вимагав від них, не тиснув на них і не заставляв їх. Коли учні чогось не хотіли, Ісус на них не насідав. Я думаю що якщо у сьогоднішньому слові книжник не захотів слідувати за Ісусом, Ісус не заставляв би його, але і не принижував би та не клеймив би як недуховного. Ісус показав учням перспективи – ким вони є зараз, і ким вони стануть. На наступному етапі Ісус запросив їх бути з Ним. Він почав серйозно готувати їх до виконання служіння. Це включало різноманітні тренування. Він навчав їх співчувати людям, які ще не знають Бога, молитися за них. Він навчав їх перебувати в Ньому. І на заключному етапі Ісус послав учнів у світ для проповіді Євангелія. Учні мали навчитися покладатися на Святого Духа і працювати разом. Ісус залишив у цьому світі Свою церкву, щоб нести світові спасіння. Церква може бути невеличкою. Але якщо всередині брати і сестри люблять один одного, турбуються один про одного, і навчаються влагоджувати всякі негаразди, то така церква здійснює надзвичайний вплив на суспільство. Однак це не приходить автоматично. Це приходить коли ми слідуємо за Ісусом та приймаємо Його виховання та тренування. Чим відрізняється професійна футбольна команда від натовпу простих вболівальників? Тим що професійна команда добре тренована. Тому на полі вона знає, що робити з м’ячем, у футболістів не збивається дихання від навантаження, вони уміють взаємодіяти один з одним. Вболівальники люблять футбол і багато про нього говорять, але на полі від них небагато користі просто тому що вони не треновані. Церква, у якій є учнівство, стає як добре тренована команда, здатна робити справу, яку доручив їх Христос.

В одному фантастичному оповіданні ангели запитують Христа: «А якщо Твої учні не виконають ту справу, яку Ти їм поручив, тоді що?» «Запасного варіанту у мене немає» – відповів Ісус.

Сьогодні ми дізналися про те, що в слідуванні за Ісусом є ціна. Багато людей не хочуть ставати учнями Ісуса та слідувати за Ним. Вони хочуть просто 1 р. на тиждень приходити на Богослужіння, і потім щоб більше їх ніхто не чіпав. Але ми маємо знати що християнства без слідування за Ісусом немає, тому ми маємо платити ціну. Ми не повинні дивуватися, якщо час від часу нам некомфортно або важко слідувати за Ісусом – це є частина тієї ціни, яку ми маємо платити. Ми також дізналися, що Християнин – це людину, у якої на першому місці у житті стоїть не сім’я, а Христос.

(п. Яків)

Ісус являє владу Царя (3): Хто піде за Ісусом

Від Матвія 8:18-22

Ключовий вірш 22

1. Вірш 18. Що зробив Ісус? Чому, на вашу думку, Він зробив так?

2. Вірші 19,20. Хто підійшов до Ісуса і що він сказав? Що, взагалі, значить “піду за Тобою”? Що відповів йому Ісус? Що ця розмова говорить про ціну слідування за Ісусом?

3. Вірші 21, 22. Хто ще говорив до Ісуса? В чому сутність його прохання? Що відповів Ісус? Чим ця Ісусова відповідь відрізняється від попередньої?

4. Що відповідь Ісуса говорить про цінність слідування за Ним? Про невідкладність? Хто є Ісус, що ми йдемо за Ним? На якому етапі слідування за Ісусом ви знаходитеся?

СЛОВО ЦАРЯ. ДОТИК ЦАРЯ

Від Матвія 8:5-17

Ключові вірші 16,17 : “А коли настав вечір, привели багатьох біснуватих до Нього, і Він словом Своїм вигнав духів, а недужих усіх уздоровив, щоб справдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Він узяв наші немочі, і недуги поніс”

Сьогодні ми продовжуємо вивчати Євангеліє від Матвія. Давайте оглядово згадаємо, що ми вже пройшли, щоб зорієнтуватися і зрозуміти де ми зараз знаходимося. Яка головна тема Євангелія від Матвія? — воно все про Боже Царство і царя Христа. Спочатку автор розповідає про народження Христа: він — царського роду, обіцяний пророками, Йому поклоняються мудреці зі сходу. Далі у Матвій показує Христа, який займає місце Божого народу: покликаний з Єгипту, охрищений у водах, ведений у пустелю для випробування, переможець. І далі Матвій зображує служіння Христа: розділи 5-7, проповідь на горі. Ісус навчає нас про Боже Царство. А тепер, починаючи з 8го розділу Він являє це Царство. Матвій показує нам благого і величного царя. Він має повноту влади в усіх сферах життя, в матеріальному і духовному світі. Владу очистити, як ми вивчали минулого разу. Владу сказати слово і зцілити, сьогоднішній уривок. Далі, владу над нечистими духами, над природою, владу покликати до Себе, простити гріхи і, кінець кінцем, дати життя мертвому. Там, де цей Цар-Христос з’являється і проявляє Свою владу, посеред царства цього світу, царства гріха, хвороб і темряви, розквітає Боже Царство.

Сьогоднішній уривок саме про це. Ми вивчаємо про Христа який явив Свою владу в житті римського сотника, тещі Петра і багатьох хворих і немічних, які прийшли до Нього. В наших життях є багато речей над якими ми не владні. Речей, які нам хотілось би змінити, які хотілося би контролювати, чи не так? В цьому уривку ми знаходимо милостивого і могутнього Царя. Він говорить Своє слово в наші життя і приносить зміни, відновлення і зцілення там, де ми безсилі. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам розум до розуміння Його слова і очі, щоб нам бачити Царя-Христа і жити, як люди Його Царства.

Подивіться вірші 5-6: “А коли Він до Капернауму ввійшов, то до Нього наблизився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає”.

Ісус прибуває до Капернауму, рідного міста Петра і Андрія. Місто, в якому Він і Сам проводить дуже багато часу. Кого він зустрічає в там? — вірш 5 розповідає нам про римського сотника. Він прийшов до Христа благати про зцілення слуги. Ми звикли до того, що до Ісуса весь час хтось приходить і про щось просить. Але, чесно кажучи, перед нами картина не ординарна. Вона сама по собі заслуговує на те, щоб на неї звернули увагу. Задумайтеся на хвилинку: римський офіцер приходить до якогось юдейського вчителя скромно просити про зцілення свого слуги.

Весною цього року на екрани вийшов новий кінофільм: “Павло”. Він розповідає про ап. Павла в римській в’язниці і Луку, що саме пише книгу Дій. Так само, як і в цій історії, в фільмі, в центрі сюжету також римський офіцер, начальник в’язниці, в якого є смертельно хвора дочка. Впродовж всього фільму він приносить жертви своїм римським богам, щоб донька одужала, але безрезультатно. Гордість, упередження, релігія, осуд дружини, яка саме його звинувачує в хворобі доньки, думка колег-офіцерів, усе це не дозволяє йому звернутися до Павла. Але, через безвихідь, він зважується. Лука — досвідчений лікар, він допомагає дівчинці, а церква молиться за них. Але у фільмі йдеться про доньку римлянина, а в Матвія — про слугу, раба.

Ми не знаємо, які стосунки поєднували цього сотника і його слугу, що він так сильно переймався його долею. Ми не знаємо дуже багато і про самого сотника. Лише те, що він був багатою людиною і користувався повагою місцевої верхівки. Він був ласкавий до юдеїв і побудував для них синагогу (Лук.7). Але його вчинки і ставлення до хворого раба — виняткові. Він приходить до Ісуса заради свого хворого слуги, заради нього долає усі бар’єри і заради нього благає Христа про зцілення. Нужда слуги — ось, що приводить його до Христа.

Я думаю, цей сотник — гарний приклад того, якою має бути молитва за одну душу. Скромна, щира, наполеглива. Це прекрасно, коли в наших серцях, крім щоденних турбот, проблем і суєти, також є місце для однієї людини заради якої ми готові виділити спеціальний час і стати на коліна, щоб молитися. І також, це ні з чим не порівнянна радість, коли ми потім бачимо, як Бог працює в житті тієї душі, за яку ми щиро і наполегливо молились. Нехай Господь навчить нас бути людьми, які моляться за одну душу. Амінь.

Як Ісус відповів на благання сотника? Вірш 7 каже: “Він говорить йому: Я прийду й уздоровлю його”. Ісус не відкидає молитви язичника. Він не гребує зайти під його стріху. Він хоче зцілити. Але сотник знає юдейські закони і розуміє, що прийти в дім язичника — це певні незручності для Ісуса, тому він пропонує альтернативний варіант.

Подивіться вірші 8-10: “А сотник Йому відповів: Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою… Та промов тільки слово, і видужає мій слуга! Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди то йде він, а тому: прийди і приходить, або рабові своєму: зроби те і він зробить. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!”

Це одне з небагатьох місць в Біблії, де Ісус справді здивований. Він не очікував такого повороту подій і те, що Він почув справді потішило Його серце. Що ж такого сказав сотник? Він говорить тут про дві речі: 1 — те, як він розуміє природу і дію влади; 2 — яку владу він бачить в Христі.

Можливо ви чули вираз: “слова мають силу”. Наш сотник сьогодні уточнює його: так, слова мають силу, коли той, хто їх говорить, має владу. Ми живемо в світі слів. Іноді наші слова мають значення, а іноді — це просто звуки. Якось я слухав виступ одного з колишніх президентів України. Він говорив впродовж 30хв і не сказав взагалі нічого. Але сотник був солдатом і жив в світі не просто слів, а наказів. Наказ — це таке слово, яке спочатку виконується, а вже потім може обговорюватися. Цей офіцер сам з одного боку, був підвладною людиною (бо над ним також був якийсь генерал), і з іншого боку сам мав владу над своєю сотнею і його слово виконувалось іншими. Іноді накази, які він отримував чи видавав були прості: принеси те або піди туди. Але іноді за цими наказами люди йшли навіть на смерть.

Слово сотника мало владу. В певних умовах і для певних людей. Як далеко розповсюджувалася влада сотникового слова? Чи міг він щось наказати іншому офіцеру? Чи міг він щось наказати комусь, хто не входив би до його сотні? — ні, його би ніхто не послухав. Він мав певну частинку влади, лише над певними людьми, тому що хтось вищий наділив його цією владою.

Що ж тоді сотник говорить нам про владу Христа? Подивіться ще раз вірш 8б: “Та промов тільки слово, і видужає мій слуга!” Цей офіцер переконаний, що не важливо, де знаходиться Ісус поруч чи далеко, Йому достатньо наказати, і хворий буде зцілений. Йому достатньо промовити слово і воно буде виконане. Амінь! Влада Христа не обмежена відстанню. Влада Христа розповсюджується на язичників, так само, як на юдеїв. Влада Христа знаходить вираження в Його слові, яке завжди виконується. Амінь.

Це слово Царя, слово Боже. В першому розділі книги Буття багато разів повторюється ця пара: “І сказав Бог” – “і сталося так” і тут ми бачимо ту саму картину. Христос говорить слово і воно обов’язково виконується. Чи вірите ви, що слово Боже є істина? Чи вірите ви, що слово Боже може змінити ваші життя, зцілити хвороби, оновити? Амінь. Нехай Господь допоможе нам любити Його слово і вірити йому. І нехай Його слово змінює, формує і відновлює наші життя на славу Божу. Амінь.

Як відповів Ісус на слова сотника? Подивіться вірші 10-13: “Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства повкидані будуть до темряви зовнішньої буде там плач і скрегіт зубів!… І сказав Ісус сотникові: Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться! І тієї ж години одужав слуга його”.

Відповідь сотника стала для Ісуса справжньою несподіванкою, сюрпризом. Він називає її великою, досі небаченою: “навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!”.

Часто, розбираючи цей уривок, його зводять просто до взаємодії між Ісусом і сотником. Сотник і його віра займають центральне положення, а Христос відсувається на задній план. Так, ніби віра тут — це головний, центральний аспект, а Ісус — просто засіб, через який ця віра реалізовується. І далі нас кличуть просто сильно вірити, щоб отримати бажане: “в що ти будеш вірити, те і отримаєш”. “От, просто вір!” В теорії звучить гарно. Є багато речей, які я хотів би отримати від Бога, справа за малим — треба в це сильно вірити. І ось ми починаємо проголошувати щось, уявляти, що це вже сталося, переконувати себе, вичавлювати з себе цю віру. Рік, два, п’ять. Але нічого не відбувається. Втома приходить, образа на Бога приходить, самоосуд приходить.

Чому? Тому що ми справді взаємодіємо з Богом через віру, але віра — це не пульт керування Богом. Об’єктом віри і молитви є Бог, а не наші бажання. В картині, яку змальовує нам Матвій є більше, ніж Ісус і сотник з його прекрасною вірою. Тут є ще свідки, з якими Ісус ділиться видінням майбутнього. І тут є ще дехто.  Невидимий для інших, але очевидний для Христа. Той, кому належить Царство Небесне, про яке говорить Ісус у 12 вірші. Хто він? — це Отець на Небесах.

Звідки береться віра? Як людина може увірувати в Христа? Можна якось переконати людину вірити? Може якось людина якось прийти до віри через спостереження і роздуми? — ні. Згадайте учнів Ісуса. Вони три роки слідували за Ним, бачили усе, що Він робив, чули усі Його слова, вчилися від Нього. Він питає їх: “а ви за кого Мене маєте?”, Петро відповідає: “Ти — Христос”. Що каже Ісус на це? “Молодець, Петро ти добре спостерігав і аналізував і дійшов правильного висновку!” — так? Ні! Він каже: “щасливий ти Петре, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець” (Мат.16:17).

Сотник не слідував за Ісусом, як учні. Я не знаю яким шляхом він прийшов до тієї віри, яку проголосив. Але вона — результат Божої роботи в його житті. Так само і кожен із нас. Наші шляхи до Бога були різними, але усі вони — результат Божої роботи в нас. Амінь.

В багатьох з нас є діти, ну або багато з нас колись були дітьми чи зараз є. І, напевне, ви знаєте як це: отримувати на свято сюрприз. Так приємно дивитися на дитячі обличчя, коли вони розгортають пакунок з подарунком, а там в середині щось таке класнюче і неочікуване. Ось це приблизно те, що відбулося в цьому епізоді. Ісус зустрічається з черговим прохачем, якимось язичником, і знаходить чудовий дарунок Отця там, де Він зовсім не очікував його побачити.

В цій картині є більше, ніж Ісус і сотник. Саме тому після 10го вірша йде 11ий, а не зразу 13ий. Через цього офіцера Ісуса бачить видіння величної Божої роботи в світі: “Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом”. Перед Ісусом стоїть один римський офіцер, але за ним Він бачить знаєте кого? — кожного з нас. Людей зі сходу та заходу, які прийшли сьогодні, щоб поклонятися своєму Спасителю. Людей яких Бог відродив Своєю могутньою владою до віри в Христа, що помер і воскрес заради нашого спасіння. Людей, які засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. І так само, як Він радів вірою сотника, я впевнений, Він тішиться і вірою кожного із нас. Амінь.

Подивіться вірші 14-15: “Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, і гарячка покинула ту… І встала вона, та й Йому прислуговувала!”

Після епізоду з сотником Ісус прийшов в дім Петра. Що Він побачив там? Він побачив там хвору Петрову тещу. Кажуть, що коли вона дізналася, що Петро покинув рибу і сіті і подався в учні мандрівного проповідника, то від переживань захворіла. Не знаю, чи  це правда. Але побачивши її хворою Ісус доторкнувся її і зцілив.

Подивіться вірші 16-17: “А коли настав вечір, привели багатьох біснуватих до Нього, і Він словом Своїм вигнав духів, а недужих усіх уздоровив, щоб справдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Він узяв наші немочі, і недуги поніс”.

Вечором того ж дня біля дверей Петрового дому зібралися усі хворі, немічні і біснуваті з усіх околиць. Що зробив Ісус? — Він словом Своїм вигнав духів, а недужих усіх уздоровив.

Ми не часто спілкуємося з хворими людьми. Не тому, що їх мало, а просто специфіка така, таке коло спілкування: молоді здорові студенти; айтішники, які турбуються про своє харчування і ходять до гімнастичної зали; ми самі ще досить нічого так… Ми не бачимо багато людей з обмеженими можливостями на вулицях, але це також, не тому, що їх нема, а тому що умови побуду у нас мало пристосовані для них. Одна з речей, які мене вразили в США — велика кількість людей з обмеженнями на вулицях, здається там їм все ж легше, ніж у нас і можна вийти з дому. Та, хоча ми їх не бачимо, вони є. А ще є хвороби і немочі, невидимі оку. Цей світ потребує зцілення.

Картина, яку ми бачимо під дверима Петрового дому — це світ в якому ми живемо, в концентрованій мініатюрі. Світ повний хвороб, темряви і неволі. Але в цей світ приходить Син Божий, милостивий Цар в руках якого зцілення.

Часто в мультфільмах і фільмах режисери показують таку картинку в фіналі: зло переможене і з місця перемоги починає розповсюджуватися відновлення всього, що було цим злом вражене. Розквітають гарні квіти, відступає темрява. Не одразу всюди, а від центру до країв. І тут ми бачимо таку саму картину. В царстві гріха і темряви з’являється Цар, і там, де Він являє Свою владу, раптом ми бачимо, як наверх проривається інше царство, Царство Боже. Реальне, свіже, потужне і його не спинити і не сховати. Матвій показує нам ці кадри Божого Царства і оновлення один за одним і вказує, як це оновлення стало можливим: бо Він, Цар-Христос, узяв наші немочі, і недуги поніс. На Себе взяв усі наслідки наших гріхів і переступів, нашого невірства і гордості, щоб дати нам Своє Царство.

Як я казав, в наших життях є багато речей, які нам не підвладні. Ми стикаємося з ситуаціями, яких не можемо подолати. Стикаємося з власними гріхами і обмеженнями. Але там де ми були немічні, свою владу являє Господь. Сьогодні прийми Його. Сьогодні молися, щоб Він в твоє життя сказав Своє слово, щоб Він доторкнувся. І нехай Його Царство все більше і більше стає реальністю нашого життя і відкривається в нас і через нас. Слава Царю!

(п. Йонатан)

СЛОВО ЦАРЯ. ДОТИК ЦАРЯ

Від Матвія 8:5-17

Ключові вірші 16,17

1. Вірші 5-7. Де відбулися описані події? Хто прийшов до Ісуса і що нам відомо про цю людину? З яким проханням? Як відповів Ісус на це прохання? Які труднощі могло потягнути за собою таке Ісусове рішення?

2. Вірші 8-10. Яке альтернативне рішення запропонував сотник? Що ми дізнаємося про Ісуса Христа з цих слів сотника? Що ми дізнаємося з цих слів про те що таке влада і як вона діє? Яку владу мав Ісус і як далеко ця влада простягалась?

3. Вірші 10-13. Якою була реакція Ісуса на слова сотника? Яке пророче видіння Він отримав через цього офіцера? Яку надію і які теми вдячності ці слова дають нам? Що сталось з слугою сотника?

4. Вірші 14-15. Які події відбулися в домі Петра? Згадайте, як ваше життя змінилось через слово і дотик Христа. Якого прикладу ми вчимося через Петрову тещу?

5. Вірші 16-17. Хто прийшов до Ісуса надвечір? Як Ісус прийняв цих людей і що їм заподіяв? Як Матвій пов’язує дії Христа і пророцтво Ісаї (Іс.53:1-12)? Що ми дізнаємося з цього уривку про Царство Христа і про самого Христа?

Ісус являє Свою владу: Зцілення прокаженного

Від Матвія 8:1-4

Ключовий вірш 8:3 : “А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: Хочу, будь чистий! І тієї хвилини очистився той від своєї прокази”

«Мені ніяк не вдавалося до кінця осмислити революційний характер вчення Ісуса. Допомогла робота серед прокажених в Індії. Я знову і знову дивився на цих вигнаних з товариства людей, які вміли випромінювати Божу любов і благість набагато сильніше, ніж багаті, красиві і благополучні християни, яких я знав вдома в Англії. Як Сам Бог зодягнувся в смиренний вигляд, так і Його самі вірні послідовники відзначалися лагідністю. У них було природне право на гіркоту й образи, проте ступінь відданості і духовної зрілості пацієнтів, які пізнали Христа, іноді змушувала нас – лікарів і місіонерів – соромитися за себе. Я бився над парадоксом: ті, у кого було менше всіх причин дякувати Богові, краще за всіх вміли виявляти Божу любов.» Так описав своє враження про євангельську віру прокажених в Індії хірург Пол Бренд в книжці «За образом Його». Сьогодні ми розглянемо історію одного прокаженного, який не зважаючи на своє становище призренного й позбавленого будь-якого права на здорове життя в суспільстві, прийшов до ніг Ісуса, вклонився Йому й сказав: «Коли, Господи, хочеш, Ти можеш очистити мене!». І у відповідь почув те, чого можливо й неочикував почути, але це назавжди змінило його життя: «Хочу, будь чистий!» І тієї хвилини очистився той від своєї прокази.  

Давайте помолимося

• «Коли, Господи, хочеш, Ти можеш очистити мене!»

Давайте прочитаємо разом вірші 1-2: «1 А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов натовп великий. 2 І ось підійшов прокажений, уклонився Йому та й сказав: Коли, Господи, хочеш, Ти можеш очистити мене!»

Отже в 7 й главі Ісус притчею про дім на камені і піску закінчив цикл вчення відомий нам як «Нагорна проповідь». Після цього у 8 мій главі ми знаходимо, що Він залишає гору й йде до низу. Але натовп не полишає Його й слідує за Ним. Народ під великим впливом від вчення Христа. Люди відчули, що Слова Ісуса не пусті, –  за ними стоїть влада й сила. На моє переконання саме це спонукало одного відчайдуху вийти на зустріч Ісусу й поклонитися Йому. Цей чоловік був прокажений. До речі, що це за хвороба?. Наукова назва прокази – Ле́пра. Неформально її називають «повільна смерть».  Інфекційне захворювання яке протікає з переважним ураженням шкіри та периферичної нервової системи. В основному лепра поширена в тропічних країнах. Саме в цих кліматичних умовах збуднику прокази найкращі умови для розвитку. Найчастіше цією хворобою хворіють люди, які мають слабкий імунітет і не мають можливості притримуватися елементарної гігієни й чистоти.

Проказа або лепра відома людству, ще з давніх часів. Навіть в Біблії в старому заповіті цій хворобі відводиться окреме місце. Якщо ми поглянемо на книгу Левит, то в 13 главі Бог дає настанови священникам як реагувати на цю хворобу, які дії потрібно вчиняти щоб локалізувати її й обмежити її поширення. Там  говориться «45 А прокажений, що проказа на ньому, одежа його буде роздерта, а голова його буде відкрита, і по уста закриє, і буде кричати: Нечистий, нечистий! 46 По всі дні, коли болячка на ньому, буде нечистий, він нечистий. Самітний буде пробувати він, поза табором оселя його.»

Звичайно і відношення у суспільстві до цих людей було особливим. До них ставилися негативно, їх цуралися й принижували. В Біблії є декілька випадків які описують ставлення  до прокажених. Наприклад, Йов був поважною людиною в суспільстві свого часу, але після того як захворів на проказу, – його почали сторонитися, а його друзі звинувачувати в гріху. Йов 19: 15-19 «… 15 Мешканці дому мого, і служниці мої за чужого вважають мене, чужаком я став в їхніх очах… 17 Мій дух став бридкий для моєї дружини, а мій запах синам моєї утроби… 18 Навіть діти малі зневажають мене, коли я встаю, то глузують із мене…» В Ізраїлі того часу існувала стійка думка – той хто захворів на проказу, той проклятий Богом. Зазвичай такі люди доживали своє життя в фізичних та душевних муках.

Один лікар про хворого на проказу писав: «Мало того, що він осліп, він ще позбувся дотикового сприйняття … Відчутні і больові клітини абсолютно не функціонували. В результаті його руки, обличчя і ноги були покриті шрамами і виразками. На тому місці, де повинні бути пальці рук, у нього стирчали лише короткі тупі обрубки. Так як больові клітини більше не повідомляли очам, коли потрібно моргати, очі поступово висохли… Також він позбувся слуху. Він не відчував навіть запаху, так як проказа торкнулася і слизову оболонку носа. Ніякі сигнали, які повинні передаватися органами чуттів, не надходили. Його розум почав миритися з тим, що втрачено смисловий контакт зі світом природи і людей. Він ніколи не знав, що зараз: день чи ніч. Іноді він просто розмовляв сам з собою,…, аби не відчувати цю порожнечу, цю нестерпну тугу розуму, засудженого до одиночного ув’язнення…»

Отже проказа це в`язниця для тіла, душі та розуму. Це приречення на самотність, відторгненість й неприйняття в суспільстві. Це повна відсутність хоча б маленької надії на нормальне життя.

Але знову поглянемо на вірш 2, «2 І ось підійшов прокажений, уклонився Йому та й сказав: Коли, Господи, хочеш, Ти можеш очистити мене!»

Що ми бачимо тут? Віру. Ця хвора людина прийшла до Ісуса з вірою. На його шляху стояло дуже багато перешкод. В його розумі йшла страшенна війна. Він знав – суспільство проти нього, трактування в законі по відношенню до його хвороби також проти нього, в кінці кінців зважаючи на те, що загально прийнята догма: «проказа наслідок прокляття» – можливо і Бог проти? Прокаженому належало пройти величезну внутрішню боротьбу, щоб все ж таки знайти сили й прийти в присутність Ісуса. Саме в таких умовах і народжується віра. Якщо хтось із вас сьогодні в чомусь сумнівається, у вас боротьба за слово Боже чи Його обітницю – ви на правильному шляху – адже у вас народжується віра. Бог завжди реагує на віру. Але головне прийдіть з вірою до Його ніг і поклоніться Йому.

Також варто звернути увагу на звернення прокаженого до Ісуса – «Господи». «Коли, Господи, хочеш, Ти можеш очистити мене!» В цьому контексті це слово означає – той що має більш високий статус та має владу. Сьогодні Ісус для багатьох людей – це великий філософ, гарний добродій, навіть Син Божий, але виключно як персонаж релігійний. Та для цього прокаженого Він був персональним Господом, таким Хто звершує його долю, Хто має могутню силу врятувати його життя. Знову ж в цьому ми бачимо віру цієї людини.

Іще один момент який нам буде цікавим – особиста зустріч. Написано «підійшов прокажений, уклонився Йому». Як важливо прийти в присутність Ісуса. Іноді ми жаліємося на Бога – бо здається, що Він не чує нас, не відповідає на бажання нашого серця. Про те нам слідує чесно задати собі питання: «А як часто я приходжу в Його присутність?» Наприклад, скільки часу я виділяю на моє молитовне життя? Науково технічний стрибок нашої цивілізації призвів до неймовірно великих швидкостей в нашому житті. Це дало поштовх до сильної конкуренції за гарну освіту, гарну роботу, коротше кажучи за місце під сонцем. Але це забирає майже весь час. Молитися майже ніколи, думати й міркувати над Словом Божим теж ніколи. Втома, стрес великого міста, повсякденні обовязки на роботі в сімї, в служіннні відбирають всю енергію і бажання знаходити час для особистої зустрічі і спілкування з Богом. Ця ситуація подібна до тої – коли ми призначаємо місце зустрічі з Ісусом, а самі туди не приходимо. Тому, я вкотре прийняв рішення, берегти вранішню молитву й намагатися регулярно молитися також і перед сном. Кожному з нас це потрібно. То ж будуймо наше життя в привильному приорітеті – де найперш є місце для зустрічі з Богом. Амінь!

• «Хочу, будь чистий!»

Проказа як хвороба в фізичному світі є повною тотожністю хворобі в духовному – гріху. Так як проказа позбавляє будь-якої можливості людське тіло жити в гармонії зі світом, так гріх позбавляє людину жити в гармонії з Богом. Гріх спотворює образ людини, нівечить людську душу, ув`язнює під владу смерті. І здавалося б це безвихідь, глухий кут. Проте Бог послав свого Сина який розбив вщент пута гріха і дарував свободу кожному хто бажає цього і приходить до Нього.

Поглянемо на вірш 3й, разом прочитаємо його: «3 А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: Хочу, будь чистий! І тієї хвилини очистився той від своєї прокази.» Отже, що ми бачимо тут?

По-перше «Хочу, будь чистий». Ісус бажає нам міцного здоровя. Є так багато людей які страждають від невиліковних хвороб. Хвороба це наслідок гріха і прокляття які прийшли в наше життя через гріх Адама. Того дня була зроблена велика помилка людства – що стало приреченням для нас. Але Бог виправив це через свого Сина Ісуса Христа. У 17 вірші, цієї ж глави Матвій нагадує нам такі слова: «17 щоб справдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Він узяв наші немочі, і недуги поніс.» Перед нами повстає Ісус Христос, який має владу зцілювати від хвороб. Ісус має владу зцілити нас від будь-якої хвороби, тому що особисто це поніс через смерть на христі на собі. Амінь?!

По-друге Ісус милосердний до хворого і до грішника. Ми живемо в дуже жорсткому світі. Для людей принциповим і важливим є в першу чергу особисті інтереси. Найкраще це видно під час дорожно-транспортної події. Коли водій одного авто порушив правила й вдарив друге авто. В цій ситуації водій пострадавшого авто безжальний до першого. Проте, є й зворотні приклади, коли ми відчуваємо милість до нас, наприклад через наших батьків. Не зважаючи на нас – чи ми хороші, чи не дуже вони завжди люблять нас. Вони завжди готові пробачити нам наші помилки й не судити нас, а жаліти й підтримувати. Недавно у мене з моєю мамою відбувся діалог стосовна моєї сестри. Іноді моя сестра не цінує мамин труд й своєю поведінкою дуже її ображає. Коли мама мені це розказала, я вскипів й кинув їй у відповідь: «це її (тобто сестри) життя, якщо вона його руйнує, то це її проблеми». І хоча це була правда, я відчув як на тому кінці телефона мамі стало дуже боляче. Це її дитина, і хоча вона помиляється мама все одно готова приймати її з милістю, а не осудом. Отакий наш Господь Ісус. Так, ми грішники – і ми достойні вічного осуду. Але йому дуже боляче за нас. Йому боляче коли ми помиляємося і від цього страждаємо. Він перший, Хто хоче змилуватися над нами, пробачити нам й не засуджувати нас.

По-третє Ісус не відвертається, а приймає того хто кличе Його допомоги. Знову ж таки , хто такі прокажені для того суспільства. Це люди ізгої. Вони були соціально принижені. Вони повинні були кричати: “Нечистий! Нечистий! “, покриваючи нижню частину свого обличчя, коли їм траплялося проходити повз кого-небудь. Коли люди виявляли прокажених, вони відганяли їх, кидаючи камінням в їх бік. Але, як поступив Ісус? Написано: «А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього…»

Найбільше ми торкаємося один до одного через обійми. Чи ви знаєте, як важливо наприклад обійматися? Вчені довели, що люди коли їх обіймають, відчувають безпеку й довіру. Активується робота гормона, що допомогає позбутися відчуття самотності і гніву, навіть покращується робота нервової системи.

Аж раптом, до того кого всі гнали торкнулася рука. Ніхто не хотів навіть наблизитися до нього. Але Ісус перший торкнувся його. Ніхто не хотів допомогти йому. Але Ісус хотів. Всі вірили, що прокажений був нечистим. Але Ісус сказав: “Будь чистий”. Тут ми вчимося у Ісуса вбачати в кожній людині Божий Образ. Мати Тереза говорила, що коли дивиться в обличчя вмираючого бідняка в Калькутті, то молить Бога побачити обличчя Ісуса Христа, щоб служити вмираючому так, як служила б Самому Христу. Звичайно, нам іноді не просто приймати інших людей, особливо коли їх соціальний статус нижчий від нашого. Проте Ісус своїми діями показує нам приклад, коли ми маємо виходити із своєї зони комфорту й приймати інших так, наче ми приймаємо самого Христа.

І останнє. Ісус Христос – Син Божий, Який прийшов у цей світ, щоб врятувати людей від їхніх гріхів, зцілити від їх хвороб та відновити в положенні дітей Божих. Через зцілення прокаженого ми бачимо як Бог, через свого Сина відновлює всі сфери життя людини. Він своєю  силою зробив цього прокаженого фізично здоровим. Він своєю милістю не засудив прокаженого за його гріхи якими осудили його інші, а пробачив йомі ці гріхи. Він прийняв прокаженого і через дотик своєї руки показав, що той є цінним для нього. Через слова у 4 му вірші: «йди, покажися священикові, та дар принеси,» Він відновив його соціальний статус. Не тільки його, а й кожного з нас, більше того Він відновив наш духовний статус – бути дітьми Божими, що належать до небесного Царства! Ісус – це Господь який лікує дух, душу й тіло людини і тому він є всемогутнім Богом, достойним всякої похвали і слави! Амінь?!

• Принести дар

Поглянемо на вірш 4. «І говорить до нього Ісус: Гляди, не розповідай нікому. Але йди, покажися священикові, та дар принеси, якого Мойсей заповів, їм на свідоцтво.»  В цьому вірші ми знаходимо, те, що Ісус фіналізує путівку в життя прокаженого через процедуру його відновлення в суспільстві. Про те, тут є дещо важливіше – це стосується принесення дару Богу. Що це значить для нас? Це показує нам, що ми маємо бути вдячними Богу за все, що він робить в нашому житті. Навіть, якщо ми чогось не бачимо, або чогось не розуміємо, ми завжди маємо вчитися дякувати Богові. Адже Його жертва, що була принесена нам в дар покриває все в чому б ми не нуждалися. 1Кор 1:4 : «Я завжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благодать, що була вам дана в Христі Ісусі,». Ісус Христос це Божа благодать – яку отримав прокажений й став здоровим у всіх сферах. Ісус Христос – це Божа благодать, яку отримали ми і стали вільними від наших гріхів. Амінь!?

Також ми знаходимо в цьому слові побудження приносити хвалу Богу. Коли я свідчу іншим про дивовижну роботу Бога в моєму житті – насправді цим я приношу Йому хвалу Тож давайте зараз своїми оплесками прославим Бога та подякуємо Христові за все, що Він зробив для нас.

Давайте прочитаєм разом кл. вірш 3: ««3 А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: Хочу, будь чистий! І тієї хвилини очистився той від своєї прокази.»»

(п. Джентельмен)

Ісус являє Свою владу царя 1: Зцілення прокаженного

Від Матвія 8:1-4

Ключовий вірш 3

1. Вірші 1,2. Хто йшов за Ісусом і чому? Хто прийшов к Ісусу та з якої причини? Що ви знаєте про проказу? Чому прокаженому було складно підійти до Ісуса? Але як він виявив свою віру? В чому велич віри прокаженого?

2. Вірш 3. Як відповів Ісус? Які були Його дії? Чому Ісус доторкнувся до прокаженого? Що сталося?

3. Вірш 4. Що потім Ісус наказав зробити прокаженому? Чому так важливо було принести дар Богу на свідоцтво?

4. На прикладі зцілення прокаженого порозмірковуйте та поділіться міркуваннями, як ми можемо отримати відповідь від Бога. Що, на прикладі зцілення прокаженного, ми можемо сказати про Царство Ісуса та про владу Ісуса як царя?

Дім на камені

Від Матвія 7:21-29

Ключовий вірш 24 : “Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені.”

У попередньому уривку Ісус вчив нас входити тісними воротами та берегтися обманщиків, а також дав нам спосіб вичисляти обманщиків за їх плодами. До речі, цим способом кожен з нас може перевірити і себе. Цим вченням Ісус підкреслив, що ми маємо здатність розрізняти шляхи і направляти своє життя. Ми не живемо всліпу, у нас є достатньо інформації. Як ми бачили, є два можливих шляхи. Можемо назвати їх по-різному, це вже питання термінології. Наприклад, так: Успіх і Поразка. Мовою Біблії – життя і смерть, благословіння і прокляття, або ж спасіння і загибель. Це трохи не те саме, що і #зрада та #перемога, бо мова йде не про відчуття, а про те, до чого реально прямує наше життя.

Новомодні релігії запевняють, що на гору ведуть усі дороги, тому не важливо, що вибирати. Як на мене, підставою для такого твердження може бути або наївність, або цинізм. Бо коли ти хоч трохи знаєш життя, то знаєш, що брехні у світі є достатньо. Тому не все, що захотілося вибрати, приведе на вершину.

Класичний атеїзм говорить нам, що всякий шлях приводить до смерті, і єдине, що ми можемо – це зробити сам шлях трохи приємнішим.

Ісус же вчить не так. І шлях життя, і шлях смерті – існують, і перед нами стоїть реальний вибір, і ми повинні докласти свого розуму до того, щоб зробити його правильно.

У 21-у вірші Ісус знову говорить про ці два шляхи.

21 Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі.

Тут Царство Небесне виступає еквівалентом життя і спасіння. І туди увійде не кожен. Хто увійде? Той, хто виконує волю Отця, що на небі. Це є критерій, за яким проходить відбір у Небесне Царство. Коли ви вступаєте до учбового закладу, зазвичай є якісь тести, де необхідно набрати прохідний бал. Коли я шукав собі роботу, то були співбесіди, на яких визначали, чи відповідаю я їх критеріям. Причому ви могли бути безцінним робітником десь інакше, але не відповідати критеріям цієї конкретної компанії. Дивовижно,  в одну компанію мене не взяли, бо я занадто часто сміюся, а їм були потрібні виключно спокійні і серйозні працівники. Давайте подивимося уважно на вірші 21-23, і спробуємо зрозуміти , що ж то за критерії такі у Бога:

21 Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі.

22 Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?

23 І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!

Тут ми бачимо, що буде багато досить активних людей, які робили дивовижні справи, але не пройшли за критеріями Небесного Царства. Задумайтеся, чи ж не лякає такий розклад справ? Люди пророкують, демонів виганяють, чудеса творять, – а їм кажуть: стороннім вхід заборонено. Та якщо вони сторонні, то що про мене казати?

Тож давайте уважніше придивимося до того, що сказав Ісус. Особливо, звернемо увагу на контрасти, які Він використовує. Ми бачимо такий контраст: “хто каже до Мене: Господи, Господи!”  – “хто виконує волю Мого Отця, що на небі”. Тобто, одні кажуть, а інші виконують. Уявімо, що я йду уранці на роботу і кажу дітям прибрати у кімнаті, а я за це увечері принесу їм подарунок. Коли я прийду увечері, до мене зразу збіжаться діти з вигуками про подарунок. Ця думка не виходила у них з голови цілий день. Вони могли б і на роботу подзвонити, щоб щось уточнити. А потім виявляється, що кімната так і не була прибрана. От приблизно такий контраст використовує Ісус, щоб показати, якими віруючими ми маємо бути і як ставитися до Божого слова.

Другий контраст: “хто виконує волю Мого Отця, що на небі” – “хто чинить беззаконня”. Слово “беззаконня” означає не обов’язково щось страшне на вигляд. Воно значить просто “що сам захотів”. Так, ці люди багато попрацювали, але їх інтерес був не до волі Отця, який на небі, а до беззаконня, тобто, до власних бажань.

Зверніть увагу, вони багато знали про Бога: зверталися до Нього, робили справи Його ім’ям, говорили від Його імені. Але Ісус їм відповість: “Я ніколи не знав вас”. Уявіть собі концерт, фанат проривається за куліси по автограф – а його не пускає охорона. Він каже: “Та у мене є фото цього співака, і я його фан-групу у Фейсбукові веду!”. А охорона каже: “Він говорить, що тебе не знає, і тому ми тебе пустити не можемо”. Важливо, чи знає нас Ісус. Біблія багато говорить про те, що Бог знає Своїх:

2-е Тимофію 2

19 Та однако стоїть міцна Божа основа та має печатку оцю: Господь знає тих, хто Його, та: Нехай від неправди відступиться всякий, хто Господнє Ім’я називає!

Наум 1

7 Добрий Господь, пристановище Він у день утиску, і знає Він тих, хто на Нього надіється!

Пізнавати Бога, вивчати Його слово, щось робити для Бога – це не рутинний обов’язок, як деякі думають, щоб отримати перепустку до Небесного Царства. Бог уже знає Своїх, тих, хто поклав свою надію на Нього. Він знає нас наскрізь. І для нас великий привілей теж пізнавати Його.

1-е до коринтян 13

12 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я.

Таким чином, Біблія вчить, що Бог знає нас, і саме це є нашою єдиною, але непохитною надією, на яку ми можемо опиратися.

І далі Ісус ілюструє Свої слова притчею:

24 Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені.

25 І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, та не впав, бо на камені був він заснований.

26 А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску.

27 І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його!

Тут іде мова про двох будівельників, які взялися будувати собі будинки. Вони будували своє майбутнє, своє життя. Напевне, їх обох цікавив результат. Але стиль їх роботи дуже відрізнявся. Один чоловік дуже уважно поставився до закладення фундаменту, а інший зразу почав гнати стіни. Закладка фундаменту – справа марудна, вимагає багато часу і грошей. Треба копати землю, тягати каміння, а потім, коли фундамент буде готовий, треба ще й дати йому відстоятися. Кажуть, що бетону потрібно не менше чотирьох тижнів, щоб досягти максимальної міцності.  За цей час другий будівельник уже вигнав коробку, поставив гіпсокартонні перегородки, зробив євроремонт, в’їхав жити і провів декілька веселих гостин з друзями і музикою, а перший все ще робив фундамент. Другий його час від часу запитував: “Ти вже розвів дроти під електрику?” – “Ні, ще фундамент роблю”. “Ну що, вже кухню замовив?” – “Ні, ще фундамент роблю”. “Ну як, вже в’їхав?” – “Ні, ще фундамент роблю”. Скільки ж можна, сусід давно вже влаштувався і живе з комфортом. Він і часу менше витратив, і дешевше обійшлося. Нащо тобі та морока?

Може, ви задавалися чи задаєтеся питанням: чому хтось, что не посвячує Богу своїх ресурсів, живе комфортніше, ніж я? Ця притча дає нам зрозуміти, чому.

Перший будівельник знав, що фундамент – то дуже важлива річ. Коли мій батько будував власний будинок, він, через незнання, зробив фундамент без арматури. І коли під одним кутом будівлі просіла земля, почалися тріщини по стінах, які росли з кожним роком. Влітку заліпили, пофарбували – а на зиму – знову дме. Якщож, не дай Бог, десь розмиє водою і просяде ще більше – то й увесь будинок може впасти. Не тільки вся робота виявиться даремною, а ще й буде небезпечно для житття.

Інакше  підійшли до питання будівничі замку Паланок у Мукачеві.

Замок стоїть на суцільній гранітній скелі. Навіть криниця всередині замку, щоб дістатися до води, була пробурена через 70-метрову гранітну товщу. Він вистояв понад десять століть, витримавши декілька воєн, і стоїть досі.

Повернемося до притчі:

24 Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені.

25 І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, та не впав, бо на камені був він заснований.

26 А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску.

27 І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його!

Тут Він теж використовує контрасти: “слухає і виконує” – “слухає та не виконує”, “чоловіка розумного” – “чоловіка того необачного”. Велика різниця.  Ми живемо в багатокультурному суспільстві, де нікого не заставляють ходити шеренгою і кожен може мати той світогляд, який хоче. Ми будуємо своє життя, своє ставлення до речей, людей і самого себе, свою систему цінностей на основі свого світогляду, тобто, того, у що ми віримо. Це стосується не лише людей у церкві, а всіх людей. Кожен збудовує своє життя, і кожен будує не у вакуумі, а на чомусь засновується. І, ніби то, всі живуть нормально. Але Ісус говорить, а я йому вірю, що основа робить різницю. Коли проявляється ця різниця? Коли приходить негода. Захворів сам чи хтось із близьких. Втратив роботу. Коли у країні криза чи війна. Коли тебе образили, обдурили, підставили, зрадили. Коли ти не знаєш, що буде завтра. Рік Уорен сказав: “перевірка вашого світогляду — це не те, як ви поводитесь у хороші часи. Тест вашого світогляду — це як ви поводитесь на похороні”. Буря прийшла в життя обох будівельників, але встояв тільки той дім, який мав міцні підвалини. Так само, труднощі приходять у життя кожного з нас. Щоб залишитися тим, ким я є, не зламатися, треба мати міцний фундамент.

Ми дуже різні, у нас різний рівень інтелекту і різна працездатність, різні таланти і схильності. І абсолютно нормально, що хтось досягає більше, хтось менше, або що хтось успішний в одному, а хтось – в іншому. Але є одна проблема, притаманна більшості людей. Це те, що ми досить поверхнево ставимося до основ свого світогляду. І ми говоримо, що віримо в одне, а наші вчинки вказують на інше. Це стосується як невіруючих, так і віруючих. Часто ми робимо вчинки лише тому, що так звикли, чи так захотілося, чи так роблять люди довкола нас. Спитай у людини, чому вона вірить у те, у що вірить, – і далеко не всі знайдуть відповідь.

В чому причина поверхневості переконань – це в прагненні до комфорту. Ми любимо комфорт. Як другий будівельник, ми прагнемо досягти комфортного існування поскоріше, як другий будівельник. Ми хочемо, щоб ніщо не турбувало нашого способу життя і не кидало нам виклик. Але правда і комфорт рідко живуть по сусідству. Віра в Ісуса Христа кидає виклик нашій природі, показуючи нам природу Бога у Христі. Мартін Лютер говорив, що Біблія – його ворог, бо вона говорить проти того, що він хотів собі думати й робити. Його віра була не результатом миттєвого бажання чи традицій, а результатом напруженої боротьби. Клайв Льюіс був професором. Він багато читав і вивчав, багато розмірковував, і одного разу зрозумів, що не може більше протистояти Богу. Він писав, що в той момент він був найнещаснішим новонаверненим у світі, бо йому довелося під впливом Божих аргументів залишити все те, чого він тримався раніше. Ці люди глибоко копали і поклали міцний фундамент для своїх переконань. Але часто ми лінуємося думати глибоко, і в тяжкий час наш світогляд, як неякісний будинок, тріщить з усіх боків. Біблія говорить нам про всі аспекти нашого життя, і ми можемо дослідити і знати волю Бога.

Про що говорить Ісус в цій притчі? Про виконання Його слів. Тобто, не про теорію, а про практику. Коли ми виконуємо, що сказав Ісус, на практиці, наше пізнання Бога теж стає практичним, а не чисто філософським. Апостол Яків про це каже так:

Якова 1

22 Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

25 А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!

Коли будуємо дім, ми беремо якісь інструкції, вироблені багатьма спеціалістами, і не просто читаємо їх і заучуємо цитати, а робимо згідно них конкретні справи. Ми можемо перечитати купу літератури про бокс і передивитися всі бої Кличків, але це не збільшить наших м’язів і реакції. Для результату потрібна практика. Біблія – це інструкція, яку Бог дав нам для упорядкування наших думок, мотивів і вчинків. Її не просто заучувати, а виконувати треба.

Для мене особисто зараз каменем спотикання є веління Ісуса виховувати учнів. Якось я налетів на той факт, що сам не дуже гарний учень Ісуса, і з тих пір виховання учнів стало для мене проблемою. Але веління Ісуса від того не зникло, та ще й підкріплене Його обіцянкою, що Він сам буде з нами. Я зрозумів, що це веління йде в розріз з моїм комфортним існуванням.

Один брат дав простий діагноз, чому у нас в церкві мало нових людей: бо не проповідуємо. Хтось із нас це робить, але раніше ми в тому були значно старанніші. Мені здається, що і мені самому, і всім нам варто перевірити, чи не стали ми заручниками оманливого комфорту, і молитися, щоб повернутися до основ.

Прочитаємо останні два вірші:

28 І ото, як Ісус закінчив ці слова, то народ дивувався з науки Його.

29 Бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні.

Ісус був справжнім учителем Біблії, а книжники були просто вчителями Біблійного тексту. І це дуже і дуже різні речі. Його слово – практичне і виконує його важливу функцію: судить наміри серця.

Ісус заявляв, що Він – Бог, і що Його слова є надійною підставою для нашого світогляду і життя. Якщо ми серйозно ставимося до слів Ісуса, то бачимо, що він дав нам вибір з трьох пунктів, а саме:

1. Він – не Бог, але Сам в це щиро вірив. Тоді Він несповна розуму, неадекват, на якого не варто звертати увагу, якщо ти не психіатр;
2. Він – не Бог, і чудово це розумів, але спеціально говорив неправду. Тоді Він небезпечний обманщик, і треба триматися ві Нього подалі;
3. Він – дійсно Бог, як сказав. Тоді треба поставитися до Його слів з усією серйозністю. Він – Цар, якого треба слухатися, а не тільки цитувати.

Християнство не може засновуватися на чомусь іншому, ніж особистість Ісуса Христа. І, якщо ми віримо Йому, то треба виконувати Його слово. І коли ми виконуємо Його слово, зможемо дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати (Еф.6:13).

24 Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені.

(п. Ной)

Дім на камені

Від Матвія 7:21-29

1. Хто увійде до Небесного Царства? Що означає “виконувати волю Отця”?

2. Чи є наші справи гарантією спасіння? Що потрібно, щоб не тільки ми знали Ісуса, а й Він знав нас?

3. Чим схожі і чим відрізнялися два будівничих із притчі? Чому кожен з них вибрав свій стиль роботи? Якими словами сам Ісус їх характеризує?

4. Коли і як проявилася різниця між збудованими домами? Що це означає для нас?

5. Чому народ дивувався? Чим наука Ісуса відрізнялася від науки книжників?

Входьте тісними ворітьми

Від Матвія 7:13-20

Ключові вірші 13,14 : “Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!”

Головна тема Євангелія від Матвія — Царство Боже, а Ісус Христос — цар. Нагорну проповідь взагалі називають конституцією Божого Царства. Про що вона говорить? Спочатку Ісус проголошує заповіді блаженства: яке благословіння маємо ми, що повірили в Ісуса Христа. Потім Він говорить про те, яку роль в цьому світі відіграє віруючи й церква: Господь поставив нас в цьому світі, щоб ми були сіллю та світлом для світу. Далі Ісус проголошує про свою роль в цьому світі: Він прийшов не зруйнувати закон, але виконати. Це для нас Євангелія, тому що самі ми не можемо досконало виконати закон. І далі Ісус говорить про конкретні обов’язки віруючих, як громадян Божого Царства. В кожнім суспільстві, в кожній державі у членів суспільства і й громадян є не тільки права, але й обов’язки. І навпаки: не тільки обов’язки, але й права. Завжди разом з правами ми отримуємо й обов’язки і, разом з обов’язками, отримуємо права. Так само в Божому Царстві: Господь нам дав великі благословення: буди Його дітьми, мати право будь-коли приходити до Нього, бути впевненими, що Він чує нас і піклується про нас. Але, разом з тим, у нас є й обов’язки: жити гідно нашого Господа, виконувати те, що Він нам каже, своїм життям прославляти Господа. В розділах з 5 по 7 Ісус детально, на прикладах пояснив нам, чого Бог хоче від нас. В 12-му вірші Ісус підсумував своє вчення: “Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки.” Тому що ми діти Божі й громадяни Небесного Царства, ми повинні чинити людям добре: “чого ми бажаємо, щоб нам чинили люди (тобто добре, бо ніхто не хоче, щоб йому робили зле), те саме чиніть їм і ви”. Тут не такий смисл, що якщо ми чинимо добре, то й нам чинитимуть добре. Ні так не буде, але ми все одно маємо робити добре іншим, навіть якщо вони роблять зле, тому що “в цьому Закон і Пророки”, себто, тому що це заповідь Божа.
Починаючи з 13 вірша, до кінця нагорної проповіді іде остання тема цієї конституції Небесного Царства: як ми маємо слухатися і виконувати те, про що говорить Ісус, і що станеться, якщо ми будемо легковажити Його словами.

1. Входьте тісними ворітьми (13,14)

Подивіться на вірші 13,14: “Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!” Як ви бачите, Ісус сказав, що є два типи воріт і два типи шляху. Це ворота й шлях, що ведуть до життя, та ворота та й шлях, що ведуть до загибелі. Але до загибелі ведуть просторі ворота й широка дорога, а до життя — тісні ворота й вузька дорога. Що це за ворота? Як їх відрізнити і як знайти?
Найголовніша різниця між просторими й вузькими ворітьми — це розмір. Якщо ворота просторі, в них легко ввійти та навіть в’їхати. І навпаки, бувають дуже вузькі ворота й дороги. Наприклад, в Празі є вулиця “вінарна черткова”, її ширина не більше 50 см, а в найвужчому місці — 31 см. На двох кінцях її стоять світлофори: зараз йдуть люди з нижнього кінця в верхній, а ті, хто з верхнього в нижній — чекають, потім навпаки. Це тому, що на цій вулиці не можуть розійтися навіть два чоловіки. Я знаю декілька людей, які, навіть втягнувши живіт, навіть боком не змогли б пройтись по цій вулиці. В фільмі “Володар Перснів” Фродо, Сем й Голум лізуть по прямовисній стіні, по ледь видній стежці, щоб ввійти в Мордор. Чи можна по таких вулицях та по таких стежках в’їхати на “камазі” з причепом? Звісно ні. Чи можна хоча б нести великий чемодан? Теж ні. Тут не можна брати нічого зайвого. Тобто ми бачимо властивість просторих воріт й широкої дороги: туди легко ввійти, там нема обмежень: хочеш, входиш сам, хочеш, в великій компанії, з чемоданом, з візком, на конях, на каретах, навіть можна на більшогрузі “ДАФ” з причепом і ще яхту можна провезти. Ніяких обмежень. Навпаки, в тісні ворота та вузьким шляхом так пройти не можна. При вході маємо залишити все зайве. Можливо, доведеться схуднути, або викинути те, що дороге моєму серцю, але не пролазить в вузеньку хвіртку. Одного разу до Ісуса прийшов молодий хлопець, й запитав: “що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?” Ісус сказав йому: “Піди, продай добра свої та й убогим роздай, – і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною”. Але юнак відійшов в смутку, тому що мав великі маєтки. Тоді Ісус сказав учням: “поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне” (Мт. 19:16-26) В цьому випадку для юнака багатство стало тим, що завадило йому ввійти в Небесне Царство разом з Ісусом.
Не тільки багатство може заважати ввійти в тісні ворота. Це може бути свій гріх, що не хочу розкаятися, або свої плани на майбутнє: “я хочу отримати саме цю роботу, жити саме тут, відпочивати саме так, одружитися саме з тою дівчиною чи вийти заміж за саме того хлопця. Тоді я буду щасливий. А Ісус завадить мені реалізувати це”. Завадою ввійти в тісні ворота 100 відсотково стане гордість: “я сам господар свого життя, я нікого не потребую, особливо Ісуса”. Все це — йти широким шляхом. Широкий шлях — це я живу, як мені зручно, як мені заманеться. Хочу — живу в гріху, хочу — живу егоїстично, хочу — не звертаю уваги на інших. Просторі ворота не обмежують нічим: хочеш з гріхом — будь ласка, ворота широкі, пройдеш. Хочеш зі своїми мріями — теж не проблема, можна ввійти й так. Не обов’язково жити аморально, можна жити дуже морально, робити багато милостині, гуманітарних справ, розвивати науку або присвятити себе мистецтву, але не мати стосунків з Ісусом. Навіть моральне й самовіддане життя, але без Ісуса, це все одно широкий шлях. Йти широким шляхом теж не проблема: можна будь-коли зупинитися, можна розважитися, можна змінити напрямок, наприклад, я більше не хочу їздити у відпустку в Єгипет, хочу в Анди, в Перу, не хочу жити з цією жінкою, вона вже стара і зморщена, взагалі не хочу, щоб мене хтось обмежував, тому буду жити сам. Все це можна, ніхто не забороняє. Широкий шлях все це приймає. Так жити дуже зручно, тому багато хто йде так. Є лише одна вада цього шляху — в кінці він закінчується загибеллю.
Тоді що є “тісні ворота й вузький шлях”? Це сам Ісус Христос. Він сказав про Себе: “Поправді, поправді кажу вам, що Я двері вівцям… Я двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде.” (Ів. 10:7,9) Також “Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене.” (Ів. 14:6). Єдиний критерій тісних воріт і вузького шляху — це Ісус Христос. Це єдиний шлях до Бога і єдиний шлях в життя. Все інше — широкий шлях в загибель.
Тоді, що значить входити тісними воротами та йти вузьким шляхом? Ввійти тісними воротами — це повірити в Ісуса Христа. Поставити всі свої стосунки з Богом та з іншими в залежності від Ісуса. Я стою перед Богом, тому що Ісус стоїть по правиці Божій. Я роблю щось, тому що Ісус прийняв мене.
Іти вузькою дорогою значить слухатися Ісуса й виконувати, що Він каже. Більша частина нагорної проповіді, від 2 частини 5 розділу до 12 вірша 7 розділу — це конкретні настанови, що, як і чому ми маємо робити. Чому це вузький шлях? Тому що треба докласти зусиль, щоб виконати. Наприклад, у нас автоматично виходить засуджувати. Але Ісус каже не судити. Щоб не судити, не засуджувати, треба докласти зусиль, інколи дуже великих, але це те, що Бог вимагає від Свого народу. Тому змиритися, заспокоїтися й відкинути засудження заради Ісуса Христа і тому що ми громадяни Небесного Царства — це і є “йти вузькою дорогою”. У нас автоматично виникають страхи, коли ми думаємо про майбутнє. Але Ісус сказав нам: “Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?” (Мт. 6:31) Відкинути страхи на майбутнє, довіряючи словам Ісуса: “Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться.” (Мт. 6:33) і шукати Божого Царства — це конкретно те, що є “йти вузькою дорогою”. Відкрийте Біблію на будь-якій сторінці, знайдіть, що Бог вимагає від Свого народу і виконуйте, тому що це вимога Бога. Якщо я буду робити це з серцем: я виконую це не для того, щоб отримати від Бога, а тому що Він вимагає це від Свого народу, то це буде “ходити вузькою дорогою”. Звичайно, ви можете натрапити на накази на кшталт: “піди й винищи Амалика вістріям меча”. Звичайно, їх не треба виконувати, тому що це конкретні накази конкретним людям в конкретних обставинах. Але навіть тут можна знайти істину: “Бог наказав знищити їх, щоб вони не спокушали святий народ. Те саме казав Ісус: якщо око твоє тебе спокушає, вирви його й кинь від себе. Я вибраний народ, тому я буду стерегтися там, де можу впасти в спокусу, і не буду сам шукати спокус”. Якщо будете так робити, то будете ходити вузькою дорогою. Тому, якщо складно розуміти Старий Заповіт, в Нагорній проповіді Ісус сказав все те саме простими словами, робіть так, як сказав Ісус.
Ходити вузьким шляхом — це не єдиноразова дія. Це щоденний труд самозречення. Кожного разу при виборі ми вирішуємо: буду жити як хочу, чи буду жити за Словом Бога, догоджатиму собі, чи Богові. Це наша боротьба, і це веде до життя, або до смерті, приносить тимчасову насолоду, чи вічну нагороду в Царстві Бога. І це є благодать, тому що, навіть коли впадемо, навіть коли підемо широким шляхом, то можемо повернутися, можемо знову вирішити жити, як каже Ісус. Ми не є святими, але живучи вірою, освячуємо своє життя.
В Біблії є багато прикладів, де протиставиться життя людини, що йшла широким шляхом, та людини, що йшла вузьким шляхом. Наприклад, Авраам та Лот, Давид та Саул. Можна знайти менш відомі приклади, наприклад Ілія та цар Ахав, Самуїл та Ілій з синами, Павло та Дімас. В будь-якому випадку один з них жив, слухаючись слова Бога, приймаючи від Нього напрямок для свого життя. Інший жив за своєю волею, не звертаючи увагу на те, що Бог каже. В кожній з цих пар є велика різниця: один пішов в загибель, інший — в вічне життя. Насправді це дуже просто: хто зараз живе з Богом, виконуючи те, що Він каже, той і в вічності теж буде з Ним, хто живе, не звертаючи уваги на Бога, той і в вічності буде розділений з Ним. Тому будемо жити, слухаючись слова Бога, й виконуючи його в своєму житті. Це шлях до життя і до вічної нагороди в Царстві Бога.

2. Стережіться фальшивих пророків (15-20)

Подивіться вірша 15: “Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки.” Кого маємо стерегтись? Фальшивих пророків. Чому? Тому що їхня суть — хижі вовки. Вовк не турбується про овець, лише дивиться, щоб вкрасти вбити й погубити. Мета фальшивого пророка, та диявола, що стоїть за ним, — звести нас зі шляху життя, щоб ми йшли шляхом загибелі. Звичайно, інколи фальшивий пророк сам не знає, що обманює вівці, диявол використовує його “в темну”, але головна ціль диявола — саме така: привести народ Божий до падіння й загибелі.
Хто такий фальшивий пророк? Хто взагалі пророк? Пророк — це той, хто каже істину або одкровення з авторитетом Бога. Наприклад, Мойсей. Чотири книги П’ятикнижжя, списані фразами: “і промовив Господь до Мойсея”. І далі йде, що конкретно сказав Господь. Яким чином сини Ізраїлеві взнали про те, що Господь сказав Мойсею? Мойсей вийшов і сказав їм: “Господь сказав мені ось це, це й це”. І вони повірили, що Господь дійсно сказав це. Наприклад, Мойсей ввійшов на гору, і там Господь дав йому кам’яні таблиці з 10 заповідями. Мойсей сказав: ось, Господь дав вам оці заповіді. Тобто, авторитет 10 заповідей — це авторитет Бога, а не авторитет Мойсея. Авторитет тих слів Господа, що Мойсей переказав народу — не авторитет Мойсея, а авторитет Бога. Якщо 10 заповідей придумав Мойсей, не має жодної причини виконувати їх. Це не істина й не Святий закон Божий. Якщо всі ті закони, що написані в Біблії, дав не Господь, а Мойсей, то немає жодної причини виконувати жоден з цих законів. Так само, якщо Ісус не Господь, то немає жодної причини виконувати те, що Він каже. Але ми віримо, що Ісус Господь, тому Його слово для нас має авторитет Господа. Ми віримо, що Мойсей справжній пророк, тому приймаємо, що його слова — не сам він придумав, а це справжні слова Господа, тому виконуємо їх. Чи сумнівалися Ізраїльтяни в авторитеті слів Мойсея? Так, багато разів. Найвідоміший випадок — повстання Корея. Грубо кажучи, Корей сказав, що Мойсей не говорить з Богом, а сам все видумує. Потім пригадаєте, чим все закінчилося. (Чис. 16) Так само казали й про Ісуса: він виганяє бісів силою князя бісівського.
Були й протилежні приклади. Господь сказав Єремії зробити й одягнути собі ярмо на шию, він зробив так. Бог хотів попередити безпечний народ, що вже скоро буде суд Божий на їхні гріхи. Але Ананія, храмовий пророк, зняв те ярмо зламав його та виголосив: “Так говорить Господь: Отак поламаю ярмо Новохудоносора, царя вавилонського, за два роки часу, з шиї всіх народів!” (Єр. 28:11) Ананія сказав деякі слова, як слово Бога, хоча Господь не говорив того. Він вводив в оману людей, щоб вони не розкаялися і загинули.
Знати, хто є справжній пророк, а хто фальшивий, де є справжнє слово Бога, де є омана — це надзвичайно важливо. Це питання життя й смерті навіть в вічності. Якщо Мойсей обманював народ, то виконувати те, що він каже — не наближає до Бога, навпаки, віддаляє, це смерть і загибель. Якщо Ісус не є Господь, то вірити в Нього — це хула на Бога, омана й смерть. Але якщо Він дійсно Господь, а ми не віримо, то не вірити, це смерть. Якщо прийняти, що Єремія справжній пророк, а Ананія — фальшивий, то треба швидко розкаятися, прийняти волю Божу, виправити свою дорогу і не противитися царю вавилонському. Якщо навпаки, Ананія — справжній пророк, а Єремія — фальшивий, то треба повстати проти Вавилону та очікувати спасіння Господня, треба проявити мужність, витримку й довіру до Бога. Так, наприклад, зробив Ізраїль перед Червоним морем: він не розкаювався в гріхах і не повертався до Єгипту, а з вірою пішов через море. Це зовсім протилежні моделі поведінки, і якщо правильно вибереш, кого слухатися, Єремію чи Ананію, то будеш жити, якщо ні — помреш.
Тому, як нам відрізнити справжнього пророка від фальшивого? Подивіться вірші з 16 по 20: “По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається. Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!” Ісус нам дав гарний критерій: відрізняти по плодах. Той, хто живе перед Богом, той приносить гарний плід. Якщо плід його життя гарний, то й довіряти його словам можна. Якщо плід його не гарний, то не можна довіряти і його словам. В часи Ісуса головним опонентом Ісуса були книжники й фарисеї. Головний їхній плід був лицемірство, це не гарний плід, тому не можна їм вірити. Навпаки, навіть перед смертю, на суді всі неправедні судді не змогли знайти в Ісусі жодного гріха, весь плід Ісуса був гарним — тому Йому можна вірити.
Чи приносить пророк добрий плід, є декілька додаткових ознак: по-перше, треба дивитися не тільки на слова, але й на те, чи дійсно людина живе за словом Божим, чи ні. По-друге, треба дивитися, чи спасає він своїми словами, чи навпаки, вбиває, насаджує сумніви. Чи вчить він згідно зі Словом Бога, чи відповідно до свого “я”. Чи сам він живе за своїм вченням, чи тільки вчить. Чи вчить він з точки зору всієї Біблії, чи тільки розглядає всю Біблію з однієї точки зору. Наприклад, багато сект дуже специфічно розглядають Біблію: вибирають там лише те, що підтверджує їх вчення. Для духовного лідера можна подивитися, чи ставить він на перше місце Бога, чи вже сам став на це місце, чи шукає слави Бога, чи живе заради себе, своєї мети, зручності, чи, навіть, багатства.
Спокуса фальшивого пророка може прийти не тільки як суто релігійна. Вона може прийти через ідеологію, ідею, думку, через те, що проголошується як абсолютна істина. Нацизм в Германію прийшов як дуже красиві слова, які хотіли почути німці після приниження в першій світовій війні: “ви — не нікчемний народ, ви — особливий народ, у вас є особлива місія в цьому світі”. Майже так, як ми кажемо: “ви — вибраний народ, у вас є важлива місія в цьому світі”. Але маленький нюанс: без Бога. Церква не побачила цього нюансу, і сама не сказала правильно, тому було багато жахливих проблем. Я говорю не про Германію, а про те, що вовки в овечих шкурах не завжди спокушають саме церкву. Інколи вони спокушають спочатку невіруючих, щоб осліпити спочатку їх, а потім весь народ привести до загибелі. Тому ми повинні навчитися розрізняти це й дивитися на плід. На плід політиків, на плід ідеологій, на плід ідей. І, взагалі то, треба й невіруючих людей навчати дивитися на плід і думати головою.
Це дуже практичне слово. Є багато віруючих, що спокусилися на фальшивих пророків, довірилися тому, кому не можна довіряти, прийняли неправдиве вчення, попродавали хати й квартири, набрали кредитів, всі гроші віднесли в церкву чи, краще, в секту, а тепер в боргах, нема з чого віддати, в депресії, в спокусах, в розчарування, багато хто звинувачує Бога в своїх негараздах. Це реальна проблема, і Ісус вчить: “стережіться фальшивих пророків, по їхнім плодам пізнаєте їх”. Про невіруючих самі знайдіть, є багато прикладів. І для них вчення Ісуса таке саме: “стережіться фальшивих пророків, по їхнім плодам пізнаєте їх”.
Хто в наш час є пророком в вузькому сенсі цього слова? Це ми, віруючи. Ми виконуємо роль пророків, тому що навчаємо невіруючих і один одного слову Бога. Тож нам треба дуже уважно ставитися до того, чого нас навчають, і чого ми навчаємо. Якщо приймемо неправильне вчення, то самі прийдемо до загибелі, а якщо не правильно навчимо, то можемо не тільки самі загинути, але й погубити багато інших. На жаль, дуже легко стати фальшивим пророком. Більшість сект і єресей зараз утворюється так: в церкві був дуже гарний, талановитий пастир. Він багато проповідує, багато трудиться, стає популярним і відомим. Але в якийсь момент думає, що все це: великий плід проповіді, велика слава, велика популярність — це моє, це тому, що я трудився, а не тому що Бог благословив. З цього моменту вже не Господь стає його Господом, а він сам. Вже служить не заради слави Бога, а заради своєї слави й популярності. На жаль, кожна людина дуже слабка в цьому плані. Кожен з нас, я також, дуже слабкий до влади, до популярності, до слави. Нема різниці, чи є у нас плід служіння, чи зовсім немає, чи є чим гордитися, чи немає: все одно привласнити собі славу Господа — це дуже легко.
Тому, для нас дуже актуальне є таке питання: як нам бути справжнім пророком, не загордитися, не протистати Господеві? Ісус дав відповідь для учнів на останній вечері: “Я правдива Виноградина, а Отець Мій Виноградар. Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила. Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті. Перебувайте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позостанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебувати не будете. Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви. Коли хто перебувати не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галузка, і всохне. І громадять їх, і кладуть на огонь, і згорять.”. (Ів. 15:1-6) Тут є все. Наша сила — не в нас самих, а в Ісусі Христі. Наша сила — перебувати в Ісусі Христі, з’єднуватися з Ним, жити Ним, наповнюватися Ним та Його словом. В цьому наше життя й захист від всяких спокус диявола.
В сьогоднішньому слові Ісус сказав нам: входьте тісними ворітьми. Це наш привілей, як дітей Бога, тому що цей шлях веде в життя. Це благодать, що ми вже ввійшли через Ісуса Христа, і тепер можемо приносити Йому плід. Давайте ще раз прочитаємо ключовий вірш 13,14: “Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!”

(п. Авраам Влад)

Входьте тісними ворітьми

Від Матвія 7:13-20

Ключові вірші 13,14

1. Вірші 13,14. Про які два види воріт говорить Ісус? Які їх властивості? В чому їх відмінності? Чому люди обирають широкі ворота й широкий шлях?

2. Хто є вузькі ворота? Чому люди не можуть знайти їх? Як нам ввійти в них? Чим відрізняється життя людини, що обирає вузький шлях, від життя тих, хто обирає шлях широкий? Подумайте про відповідальність кожної людини, що обирає свій шлях. Подумайте про нашу відповідальність.

3. Вірш 15. Кого й чому ми маємо стерегтися? Яка сутність фальшивих пророків? Чого вони хочуть?

4. Вірші 16-20. Як ми можемо розрізнити фальшивих пророків? Як нам бути добрим деревом?

Не судіть

Від Матвія 7:1-12

Ключовий вірш 1 : “Не судіть, щоб і вас не судили”

Минулого разу ми вивчали про те, що, маючи такого могутнього і люблячого Батька на небесах, ми не повинні тривожитися про матеріальне забезпечення. Це – те, чого шукають ті, хто не знає небесного Батька. Але “не тривожитись” – не означає стати байдужим і відстороненим від життя. У нас є, що шукати і до чого прагнути, і це такі речі, які дійсно вартують значно більше матеріальних надбань.

1 серпня у Флоріді стався суд, який відхилив позов водія Бобі Уолкера до компанії “Індіан Рівер Транспорт”. Водій стверджував, що компанія заставляє його працювати у неділю, а це притісняє його релігійну свободу, бо він є Свідком Єгови. Але компанія надала докази, що йому був даний вибір: або менша платня з гарантованими вихідними, або більша без вихідних. Таким чином, суд постановив, що позивач вже реалізував свою свободу і вибрав гроші замість вихідних, тобто почав складати собі скарби на землі за рахунок своїх переконань. І це не історія про Свідків Єгови, як хтось міг подумати, а про нас з вами. Кожен з нас, насправді, має свободу вибору, і ми вибираємо щодня між небесними і земними цінностями. Історик Ярослав Грицак сказав, що цінності – це те, що можна намазати на хліб. Тобто, якість нашого життя залежить не від траншів МВФ, а від того, яких цінностей ми дотримуємося.

Давайте пригадаємо ключовий вірш минулої проповіді, Матвія 6:33:

Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться.

Коли Ісус каже: “Шукайте!”, Він має на увазі активну дію. Царство Боже має об’єктивну практичну цінність, тому воно варте того, щоб його шукати. Ми інколи як робимо? “Те і інше у мене пішло не так, як хотів, ну то й ладно, зато я вірю в Ісуса, тому обійдуся, постараюся і так радіти”. Це схоже на аутотренінг, але не на віру в Ісуса. Віра в Ісуса – це активний пошук Божого Царства, який дає плоди в нашому практичному житті. І в минулій проповіді ми, можливо, не почули деталей, як саме треба шукати, бо вони починаються тут, у сьомому розділі.

Прочитаємо вірші 1-2:

1 Не судіть, щоб і вас не судили;

2 бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам.

Це слово часто використовують неправильно. Наприклад, хтось скаже тобі, що ти неправильно чиниш, а ти йому у відповідь: Ісус казав не судити! Це неправильне використання, і в Біблії багато тому підтверджень. Навпаки, у нас є обов’язок виправляти одне одного. Тому нам треба розібратися, про що саме каже Ісус.

Слово судити, яке тут вжито, по-еллінськи звучить як κρίνω і означає розмірковувати і відрізняти, вибирати. Фактично, це слово говорить про критичне мислення. Складається враження, що Ісус забороняє думати і робити висновки. В епоху торжества гуманізму створився такий міф, що віра є протилежністю розуму, а віруючі – розумово неповноцінні люди. А як же тоді з великим списком місць Біблії, які закликають думати, розмірковувати, оновлюватися розумом, робити висновки і діяти згідно зроблених висновків? Невже ці місця Писання протирічать тому, що ми прочитали щойно? Коли ми бачимо видиме протиріччя, треба перевірити, чи правильно ми зрозуміли контекст. Заклик не судити, виявляється, теж стоїть у контексті, який вимагає від нас міркувати, розділяти і вибирати. Так, з 6-го вірша нам говориться розрізняти, хто пес чи свиня. Досить таки серйозне судження, чи не так?

Щоб розв’язати це протиріччя, давайте подивимося на саму суть мислення, як Божого творіння. Коли Бог створив першу людину, Адама, Він дав йому завдання:

19 І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому.

20 І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була.

(Буття 2)

Це було завдання, яке вимагало досліджень, глибокого аналізу, щоб назвати тварин тими словами, які відображатимуть їх сутність. Наприклад, Адам повинен був визначити, відкинути альтернативні політкоректні думки і чітко заявити, що слон – точно не пташка і не риба. І трохи далі Адам судить не тільки тварин, а й людей, точніше людину:

23 І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка.
(Буття 2)

Це було сказано про Єву, яка на той час складала всю решту людства. І Бог ставився до цього зі схваленням. Він створив людину здатною мислити, аналізувати і відділяти мух від котлет. Але вже у наступному розділі ми бачимо інший стиль мислення, який привів до великих проблем. Прийшов сатана і схилив людину зробити одну дуже небезпечну і шкідливу річ. Яку? З’їсти заборонений плід? Ні. Все значно серйозніше. Коли Єва розповіла йому, що плід заборонено, бо від нього можна вмерти, сатана запропонував їй думати по-іншому, мати власну думку, яка не залежить від Бога:

4 І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете!

5 Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло.

(Буття 3)

Сатана запропонував їй стати як бог, щоб самій, без участі Бога, вирішувати, що правильно, а що неправильно. А чому ні? Ти ж здатна думати, тому ти повинна мати власну думку! Чому тобі самій і не придумати, що добро, а що зло? Здається, що це має спрацювати. Але це не так.

Багато з нас користується смартфонами. За їх допомогою ми отримуємо масу інформації. Ми можемо читати Вікіпедію, знайти маршрут на мапі, знайти той товар, що нас цікавить, і навіть оплатити його. А знаєте, як це все відбувається? Нехай, вам потрібна якась інформація. Смартфон, який є по своїй суті комп’ютером, зв’язується через інтернет з іншими, потужними комп’ютерами, що стоять у великих датацентрах і містять потрібні відомості. Отримавши інформацію від них, він може намалювати мапу, показати рецепт м’яса під кабачками чи список аптек, у яких зараз є саме ті ліки, без яких ви помрете. Або він може зв’язатися з комп’ютером у банку, перевірити стан вашого рахунку і показати, чи вистачить у вас грошей на покупку. А що буде, якщо смартфон перестане питати інформацію через інтернет і почне виробляти її сам? Він же теж комп’ютер, і може писати тексти і малювати схеми і картинки. Сучасні восьми- чи й десятиядерні смартфони можуть ого-го скільки! Чи будете ви користуватися послугами такого телефона? Адже він, на відміну від банку, може завжди вам говорити, що грошей у вас достатньо. Чи ж не приємна новина? Чи захочете ви придбати собі за допомогою цього смартфона квитки на поїзд? Якщо придбаєте, то вас чекатиме серйозна проблема вже на вокзалі. Те, що думка є своєю власною, не дає їй цінності. Думка цінна, лише коли вона правильна, своя вона чи ні. І коли людина стала сама, без участі Бога робити висновки, її висновки стали неправильними. Навіть якщо інколи вони випадково співпадали з правильними, джерело цієї інформації повністю некомпетентне. Ось що каже послання до Римлян:

21 бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце.

22 Називаючи себе мудрими, вони потуманіли

(до Римлян 1)

Людина, що ставить своє судження вище Божого, нікчемніє думками. Це не значить, що в неї низький IQ, вона може бути генієм, професором чи винахідником. Стоядерний мозок. Але критерієм її мислення є вона сама. Небесний інтернет у неї відрізаний. Кожне судження про Бога, про події, про людей чи про самого себе, зроблене без визнання Божого авторитету і без Його любові, буде хибним.

28 А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне.

(до Римлян 1)

Дуже потужний розум, але перевернений. А перевернений розум веде зрештою до перевернених вчинків. Розум, який не визнає Бога – це те поширене явище, яке Біблія називає “цим віком”. Тому Біблія говорить нам про те, що наш розум має бути зміненим:

2 і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість.

(До Римлян 12)

Нам треба підключити свій розумний мозок до Божого слова і оновлювати своє мислення згідно нього. Це як підключити наш смартфон до інтернету, та ще й регулярно оновлювати на ньому програмне забезпечення. Тоді він все показуватиме як слід. Це не обмежує, а нескінченно розширює наші здібності. Ісус, ставши людиною, показав нам приклад такого життя. Він постійно цитував Писання і завжди молився, щоб Його судження виходили не від його людського розуму, а від небесного Батька. І тому його судження були правильними. В Євангелії ві Івана Він говорить:

16 А коли Я суджу, то правдивий Мій суд, бо не Сам Я, а Я та Отець, що послав Він Мене!

26 Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю, що від Нього почув.

(Івана 8)

Коли Ісус виносив судження про людей, Він судив точно:

24 Але Сам Ісус їм не звірявся, бо Сам знав усіх,

25 і потреби не мав, щоб хто свідчив Йому про людину, бо знав Сам, що в людині було.

(Івана 2)

Про віруючих Біблія говорить так:

15 Духовна ж людина судить усе, а її судити не може ніхто.

(1 до Коринтян 2)

Духовна людина – значить людина, яка живе, підпорядковуючи свої судження Богу. То є нелегка справа, і Апостол Павло вживає військові терміни, коли говорить про такий процес переміни свідомості.

4 зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, ми руйнуємо задуми,

5 і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонимо всяке знання на послух Христові,

(2 до Коринтян 10)

Таким чином, ми повинні міркувати і судити, але тільки впокорившись слову Бога і Святому Духу, який діє в нас. Нам треба знати Біблію настільки добре, щоб вона вела наші думки і наші вчинки у практичних ситуаціях. Ісус казав:

20 …Царство Боже не прийде помітно, 21 і не скажуть: Ось тут, або: Там. Бо Божеє Царство всередині вас!

(Луки 17)

Тобто, Боже царство починається з Божого царювання у наших думках.

І далі Ісус говорить про те, для чого треба використовувати наш ясний розум. Прочитаємо вірші 3-5:

3 І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?

4 Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці?

5 Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого.

Люди релігійні дуже люблять судити. Ефект Даннінга-Крюгера: якщо я трохи щось знаю, я вважаю себе в тому спеціалістом. Я можу навчити чи засудити того, хто неправильно поводиться, бо я вже хожу в церкву. Регулярно, щонеділі. Вже цілий тиждень. Чи скількись років. Шас я тобі розкажу як правильно жити. Ми з вами трохи знаємо про Бога, і тому нам легко побачити недоліки в інших, або, як сказав Ісус, заскалку в оці. Тому про віруючих інколи ходить слава, що це люди, які часто звинувачують інших. Бо, назвавшись християнами, ми ще не змінили мислення і робимо судження самі, не підкоривши мислення Богу. Хіба ж буде дивитися на інших згори той, хто побачив свою гріховність і велич Бога? В нас постійно щось піднімається проти пізнання Бога. В кожного з нас є в оці заскалка, а насправді і ціла колода, і корінці, які вона пустила, проросли до самих пальців. Кожен з нас виглядає як дерево, над водним потоком посаджене. Але щоразу, коли ми судимо іншу людину за власним розсудом, ми наражаємося на те, що самі будемо судимі. Ісус звертає нашу увагу, що це серйозна проблема, яка руйнує правильні стосунки з Богом, і її треба вирішувати.

5 Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого.

Правда полягає в тому, що кожна людина є грішником. Нам хочеться , для простоти, поділити світ: там десь, за стінами, живуть люди з проблемами, а тут, всередині, такі хороші ми. Це не так. Абсолютно кожна людина має достатньо зачіпок, щоб її можна було засудити. Але це не значить, що треба мовчати і залишати все, як є. Є об’єктивні проблеми, які заважають нам пізнавати Бога і виконувати Його добрий план. Ісус учить займатися не засудженням, а допомогою. Світ зламаний гріхом, і тому багато людей потребують допомоги, як її потребуємо і ми самі. Допомагати іншим – це те, до чого Ісус покликав кожного з нас. Але ми не повинні бути, як той таксист з анекдота, який знає, як вирішити всі проблеми держави, але нíколи – треба таксувати. Для цього треба, в першу чергу, визнати і вирішити проблему в своєму власному житті. Колоду з власного ока треба вийняти, і потім допомогти другу витягнути заскалку. Це перша обов’язкова передумова допомоги. Друга передумова виражена у вірші 6:

6 Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас…

Свині та собаки вважалися нечистими тваринами, і не просто брудними, а такими, які ніколи не прагнуть до чистоти:

22 Бо їм трапилося за правдивою приказкою: Вертається пес до своєї блювотини, та: Помита свиня йде валятися в калюжу…

(2 Петра 2)

Іншими словами, допомогти можна, лише якщо людина сама того хоче. От такі два правила допомоги: 1) усвідом і виріши свою проблему, 2) допомагай тому, хто усвідомив і хоче вирішити свою проблему. Тоді твої зусилля призведуть не до конфлікту і руйнування, а до вирішення.

Проблема полягає в тому, що часто люди не хочуть нічого вирішувати. Чи треба тоді зупинятися? Ми вже побачили, що “хочу/не хочу” – це неправильний критерій. Ще більша проблема, що ми самі не завжди хочемо змінювати щось у своєму мисленні і житті. Інколи ми дуже комфортно влаштовуємося зі своїми недоліками, знаходимо в них якісь переваги чи насолоди. Як у відомій пісні Віктора Цоя “Перемен”, де він виражає, як сильно вся наша природа прагне змін, а в останньому куплеті – що нам зненацька стає страшно щось змінювати. Дуже життєва пісня. Нам легше споглядати пиломатеріали в чужих очах, а не звертати уваги на свою колоду. І я радий, що Біблія дає нам вирішення і для цього випадку:

7 Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам;

8 бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому.

9 Чи ж то серед вас є людина, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він?

10 Або коли риби проситиме, то подасть йому гадину?

11 Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього!

Ми так довго говорили про проблеми, що могли й забути головне: що у нас є Батько, до якого можна з проблемами прийти. Без цього нас чекає суцільна зрада і всьопропальщина.

Бог завжди хоче дати нам найкраще. Ісус каже, що ми – злі, тобто, грішні, але, все одно, своїм дітям хочемо дати найкраще. Тим більше добрий Бог. Нам не треба переконувати Бога, доводити Йому, що Він повинен нам відповісти, чи якось заробити Його відповідь своїми стараннями. Бог знає про нашу ситуацію ще до того, як ми попросимо, і хоче дати відповідь більше, ніж ми її хочемо отримати. Лука ще конкретизує:

13 Отож, коли ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього?

(Луки 11)

Бог посилає Свого Духа не скупо відміряючи. Якщо згадати нашу аналогію зі смартфоном, то людина, що отримує Святого Духа, схожа на смартфон, який, нарешті, дорвався до інтернету. Він починає отримувати таку потрібну йому точну інформацію і видавати правильні і придатні до використання висновки.Святий Дух дає нам знати волю Бога і дає сили їй коритися. Він може дати бажання змінитися як нам самим, так і тим, за кого ми молимося. Таким чином, в тому, щоб допомогти іншим, ми теж визнаємо Божу першість.

Давайте прочитаємо 12-й вірш:

12 Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки.

Інколи цей вірш називають “золотим правилом”. Сам Ісус визнав його головною суттю Закону і Пророків, тобто, Старого Заповіту.

Інколи люди говорять: “Не роби іншим того, чого не хочеш собі”. Хоча звучить схоже, але це зовсім інше правило. Я б його назвав “не висовуйся”. Ідеально – не робити нічого. Ісус учить зовсім не такому.

12-й вірш є правилом ініціативи. Звичайна взаємодія з людьми виглядає так: хтось робить якусь дію по відношенню до мене, і у мене виникає реакція. Виконується класичне марксистське правило: буття визначає свідомість. Але Бог не для того нас створив, і Він хоче, щоб наша свідомість формувалася не життєвими обставинами, а Його словом. Коли мої вчинки є просто відповіддю на те, що люди зробили мені, я стаю залежним від людей. Мною можна керувати, маніпулювати. А слово Бога каже, що я створений Богом на добрі діла, а не на симетричну реакцію. Слідіючи слову Ісуса, я дію першим. Я роблю те, що продиктовано природою моїх стосунків з Богом. І тоді ніхто, крім Бога, не керує моїм життям. Слово Бога визначає свідомість. В цьому якраз – Закон і Пророки.

Як робив Ісус? Приходить до Нього, наприклад, багатий юнак, який потім так і не зважився роздати своє майно іншим. Ми би подумали: “от же скнара”. А Ісус побачив його і полюбив і учив його цінності небесного скарбу. Або приходить Нікодим, заважає спати і мислить лише про політичні інтриги. Пересічний українець вже б його хотів відправити на гілляку, а Ісус відкриває йому таємницю народження згори і Божої любові до грішників. Зустрічає жінку, що розлучалася п’ять разів, і, хоча сам хоче пити, допомагає їй вгамувати спрагу її душі. Ісус бачив такого грішника, як я, гордого, здатного засуджувати інших, – і Він не засудив, а віддав життя на хресті для мого спасіння. О, якби ми завжди дивилися на інших очима Ісуса!

Головним чином, готуючи цю проповідь, я зрозумів дві речі. По-перше, я часто судив про інших за власним розсудом. Я міг про когось із вас теж думати на основі власних критеріїв, а не на основі Божої правди і Божої любові. Це заважало мені бачити вашу цінність у Божих очах, і інколи я когось ледве терпів, інколи когось зневажав. Виходячи з цього, я сам маю бути судимий, щоб виявити і вичистити всякий гріх. По-друге, я зрозумів, що погано знаю Біблію. Мені потрібно вивчати її, доки слово Бога не стане світильником для мого шляху, направляючи мої думки і вчинки.

Хай Бог допоможе кожному з нас осягнути, наскільки важливо для нас, щоб Бог царював у нашому мисленні. Хай Бог поможе нам вивчати Біблію доти, доки наші судження не стануть засновуватись на авторитеті Божого слова.

(п. Ной)

ТЕ САМЕ ЧИНІТЬ ЇМ І ВИ

Від Матвія 7:1-12

Ключовий вірш 12

1. Вірші 1-5. Чому людям подобається засуджувати інших? Чому Ісус встановив межу між об’єктивним аналізом і нерозумним засудженням інших? Поділіться досвідом, якщо такий є, коли ви змогли або не змогли допомогти комусь подолати їхні недоліки.

2. Вірш 6. Як ми можемо розуміти слова “Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас…”? Чому не потрібно так робити? Як представлені способи, з допомогою яких можна зберегти себе в цьому грішному світі?

3. Вірші 7-8. Яким чином віруючі мають чинити перед Богом? Що значать слова: “хто просить”, “хто шукає”, “хто стукає”? Яку відповідь вони отримають?

4. Вірші 9-11. З якою вірою і впевненістю ми маємо молитися? З яким серцем потрібно приходити до Бога завжди?

5. Вірш 12. Що Ісус говорить в цілому про стосунки з іншими? Чому вірш 12 такий важливий, що його ще називають “Золотим” правилом? Як ви користуєтеся цим правилом в своєму житті?

ШУКАЙТЕ Ж НАЙПЕРШ ЦАРСТВА БОЖОГО Й ПРАВДИ ЙОГО

Від Матвія 6:16-34

Ключовий вірш 6:33 : “Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться”

Розповідають історію про те, як святий Патрік (Ірландський святий) хрестив друїдського священика (місцеві мудреці). Чоловіки зайшли у воду, де святий Патрік ненароком поставив свою палицю на ногу цього священика. Коли церемонія хрещення закінчилася, Патрік сказав священику: «Тепер можеш іти». «Я не можу» – відповів священик. «Чому це?» – здивувався Патрік. «Твоя палиця стоїть на моїй нозі!» «Ой, вибач», – сказав Патрік, – «я зробив це ненароком. Чому ти не сказав мені раніше?» «Я думав», – відповів священик, – «що це частина церемонії хрещення!»

Святий Патрік зробив правильну річ – він хрестив священика. Але він зробив це неправильним чином – він постав свою палицю на його ногу. Подібно святому Патріку люди роблять правильні речі, але неправильним чином. Люди постяться, але з неправильною ціллю; люди дивляться на світ, але помічають лише матеріальний світ, а не бачать духовного світу; люди служать панам, але не тим панам, тому марнують своє життя на тяжкій панщині; люди збирають скарби, але не ті, і не там, і зрештою залишаються ні з чим. В результаті люди тратять свої дорогоцінні сили марно. Вони отримують небажаний досвід, досвід у якому немає радості і глибини духовного життя, в якому їх страждання виявляються марними, і залишається лише одна втома. Бог не бажає нам такого життя. Бог хоче благословити нас. Він хоче дати нам найцінніше, що лише є у цьому світі і у вічності. Тому сьогодні Ісус навчає нас тому, як правильні речі робити правильно. Як витрачати свої сили так, щоб це принесло користь. Він піклується про наш успіх. Він піклується про наше щастя. Він хоче дати нам Самого Себе. Хай сьогодні Бог благословить нас.

Перше, постіться правильно (16-18). Подивіться на вірш 16: «А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою!» Піст – це добровільне утримання від їжі, сну, розваг, розмов тощо заради того, щоб сконцентруватися на молитві та вивченні Біблії. Утримання має бути добровільне, і заради молитві чи вивчення. Якщо хтось утримався недобровільно, або не заради молитви, то це не є піст. Наприклад, пізно ліг спати, відмовив собі у сні, щоб подивитися фільм – це не піст. Піст є корисним для духовного життя, якщо якщо його правильно використовувати. Ісус час від часу постився. Ісус відмовив Собі у сні, щоб розповісти Никодиму про Боже Царство. Перед тим, як вибрати дванадцять учнів, Ісус провів ніч у молитві. Але люди часто правильні речі здатні робити неправильно, і тоді вони не приносять ніякої користі. Фарисеї, наприклад, постилися двічі на тиждень – по Пн. і Чт. Якби вони робили це правильно, то мали б тісні стосунки з Богом, їх духовні очі відкрилися б, вони визнали Месію в Ісусі і послідували за Ним! Але вони через піст не намагалися шукати Бога, а намагатися здобути повагу людей. Вони робили вираз суму на своєму обличчі, щоб усі бачили, як вони страждають. Вони шукали повагу у людей, щоб ті думали про них: «О, які це духовні брати! Як вони страждать заради Господа!» Але вони страждали не заради Господа, а заради своїх амбіцій! Коли люди не помічали їх страждання, вони взагалі страждали даремно. Вони просто втомлювалися і виснажувалися від такого служіння.

Піст не дуже популярний у наш час. Але Ісус дає нам принцип, як ставитись до любої діяльності, яку ми чинимо у нашому духовному житті.

Подивіться на вірші 17-18:

17. А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий,
18. щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.

Ключові слова тут: «в таїні». Ми маємо робити це не перед людьми, а перед Богом. Ще за часів Адама, Бог дивився не на вчинки, а на серце Каїна та Авеля. І з того часу Бог продовжує дивитися на наші серця. Візьмемо, наприклад, Богослужіння. Можна прийти на Богослужіння тому що християни повинні ходити на Богослужіння і щоб інші побачили, що я був. В церкві завжди будуть такі люди, які хочуть тільки ходити на Богослужіння, і щоб більше їх ніхто не чіпав. В результаті нагорода таких людей – це лише визнання інших. Таке християнство втомлює і виснажує. Воно спустошує, у ньому немає життя. Але можна інакше. Можна прийти перед Богом, прийти щоб зустрітися з Богом. Такі люди мають свою таємницю перед Богом. Вони отримують від Бога явно. Вони зростають духовно, мають мир і радість в серці. Хай Господь благословить Вас діяти перед Ним!

Друге, складайте скарби правильно (19-21). Чи потрібно нам складати скарби? Ісус каже складати, але зауважує, що це потрібно робити правильно. Подивіться на вірш 19: «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають». Люди складають скарби на землі. Вони купують гарний одяг, будують великі маєтки. Проблема в тому, що одяг нищить міль, або ж, що трапляється частіше, він просто виходить із моди. Автомобілі ламаються та ржавіють, а нерухомість з часом старіє, падає у ціні, або ж стає обузою. Люди знайшли способи, як захистити своє майно, і у сучасні будинки вже не так просто підкопатися. Проте і злодії не сиділи на місті і знайшли багато інших способів таки дістатися до вашого майна! Тому ті, у кого є майно, не можуть почуватися спокійно.

Майно потрібно складати на небі. Подивіться на вірші 20-21:

20. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть.
21. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!

Є багатство, яке дає Бог. Це багатство знаходиться на небі і у безпеці. І Ісус вказує ще на одне: скарби мають здатність прив’язувати нас до себе. Якщо наші скарби не землі, то наше серце прив’язується до землі, а якщо наші скарби на небі – то серце прив’язується до неба.

У віршах 22-23 написано:

22. Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле.
23. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява!

Хворе око – це око, яке бачить лише фізичний світ. Це коли життя зводиться лише до того, що їсти, що пити, де жити, як відпочивати, як розважатися. Такі люди не бачать духовного світу і дуже темні. Щоб людина побачила духовне багатство, у неї мають відкритися духовні очі. Здорове око – це духовне око. Це око бачить духовний світ. Така людина розуміє, що її душа важливіша за тіло.

Третє, служіть правильному пану (24-34). Прочитаємо вірш 24: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні». Чи потрібно служити пану? Так, панові потрібно служити. Ісус з цим погоджується. Але важливо якому панові ми служимо. Історично українці ненавиділи панів. У своїх творах Тарас Шевченко мальовничо змалював важку панщину у польських панів. Після польських прийшли російські пани, які називали себе номенклатурою, після них життя за польськими панами здалося раєм. Це заставило українців зненавидіти всяких панів, і бути вільними та незалежними. Це виростило в них звичку всяку владу тут же об’являти злочинною, не довіряти їй та всіляко критикувати. Але насправді люди не можуть не служити нікому. Люди надто слабкі, щоб потурбуватись про себе і про своє майбутнє. Як би люди не хотіли і не витягували свої шиї, вони не можуть зазирнути у майбутнє. Тому майбутнє їх тривожить і хвилює. Це те, що вони не можуть контролювати. У віршах 24-34 слова «журитися», «клопотатися», «турботи» повторюються 6 разів. Це говорить про те, що у цьому світі люди багато переживають. Усі ми – дуже тривожні істоти, як ті миші, які здригаються при найменшому шелесту, і здатні переживати навіть через найменші проблеми.

Одна з речей, яка звертає на себе увагу – це скільки місця Ісус виділяє проблемі переживань. Скільки зусиль Він виділяє на те, щоб допомогти нам боротися з своїми переживаннями. Це тому що наші переживання можуть легко перерости у грішні переживання, стати гріхом і зробити нас ні на що не здатними. Переживання – це як ті бур’яни, які виростають і заглушають всякий добрий плід у нашому житті. Ісус хоче, щоб ми звернули нашу увагу на наші переживання.  

Звичайно, не всі наші переживання – грішні. Я вчора і сьогодні вранці трошки хвилювався як підготувати і прочитати проповідь. У цьому світі ми не можемо прожити без переживать. І Ісус нас і не закликає шукати життя, вільного від переживать. Але наші турботи варто контролювати, тому що неконтрольовані переживання стають гріховними. Такі переживання – це рак, який з’їдає людей зсередини.

Ми втомлюємося від багатьох речей. Ми втомлюємося, тому що багато працюємо. Ми втомлюємося від цього невдячного світу і навіть один від одного. Але ніщо так не вимотує, як переживання. У спробах забезпечити своє майбутнє, люди ідуть на панщину до пана, який називається мамона (24). Вони починають служити йому, натомість очікуючи, що він забезпечить їхнє майбутнє. Але мамона – це звичайний шахрай. Він нічого не гарантує, не збирається гарантувати, і, насправді, не може гарантувати. Більше того, він має тенденцію поневолювати. Він заставляє людей віддавати йому все більшу і більшу данину.

Але є і інша можливість. Це вибрати Бога Своїм паном. Що ж Бог робить для нас? Подивимося, як про це сказав Ісус.

Прочитаємо вірші 25-26:

25. Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?
26. Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?

Тут варто зауважити про те, яким людям говорив Ісус не турбуватись? Ісус говорив ці слова людям, які жили в окупованій Римлянами країні. Їх військові гарнізони стояли в усіх більш-менш великих містечках. Люди кожен день стикалися з наслідками цієї окупації. Христос Сам виріс і жив у цих умовах. Але, зауважте, наскільки спокійним Він був стосовно свого матеріального забезпечення. Ви  можете сказати: «Так Він же був Богом!» Так, але з іншої сторони, Він був людиною. Він ходив по тим же пильним дорогам, зустрічався з Римськими воїнами, Він знав матеріальне становище кожної сім’ї. І, тим не менше, Він казав тим людям, і каже нам: «Не журіться!»

Небесні птахи не сіють, не жнуть і не збирають зерно у клуні. Як же вони тоді виживають? – спитаєте ви? Вони виживають, тому що Бог піклується про них! Бог створив багато росин і комах, якими харчуються птахи.

Подивіться на вірші 28-30:

28. І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть.
29. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них.
30. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!

Польові лілії не працюють і не прядуть. Більше того, їх положення ще гірше, ніж у небесних птахів. Небесні птахи хоч можуть пересуватися – літати туди і сюди у пошуках їжі. Лілії ж привя’зані рости на одному місці усе своє життя. Ви спитаєте – як же і у що ж вони тоді вдягаються? Відповідь така: Бог одягає їх. Більше того, Бог це робить дуже щедро. Бог не вдягає їх аби як – у лахміття, Бог одягає їх так, що сам Соломон позаздрив би їм. Message Ісуса зрозумілий: якщо Бог піклується навіть про небесних птахів і про польові квіти, то невже Він не потурбується про нас – Його дітей, створених за Його образом і подобою! Message Ісуса наступний: Бог більший за наші потреби.

І Христос ставить діагноз хворобі переживать: це – маловір’я. Він каже: наша віра цінніша за те, що маємо. Протягом нашого християнського життя нам потрібно вчитися вірі. Був час, коли наші брати та сестри в церкві були бідні, як церковні миші. Я до цих пір пам’ятаю рис з сардиною, які п. Йонатан готував на духовний хліб. Цей запах до сих пір стоїть переді мною. Зараз брати і сестри із нижчого класу впевнено перемістилися у середній, купили собі житло та автомобілі. Але це не головне. Головне те, що у них є віра.

Для людей, які не знають Бога, журитися природно (31,32). У них немає іншого пана, окрім мамони, тому вони постійно журяться про те, що вони будуть їсти, що пити і у що одягатись. Вони так роблять, тому ще не мають Небесного Отця, Який турбується про них. Але у нас, християн, є Небесний Отець. Мені, як батьку, було б дуже неприємно, якби моя дочка хвилювалася про те, що їй їсти, пити і у що одягатись. Так і нашому Небесному Батькові неприємно бачити, як Його діти переживають за своє майбутнє.

Що ж нам робити натомість? Прочитаємо вірш 33: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться». Тут нам варто зупинитися і згадати, про що ми говорили з самого початку. Євангеліє від Мт. – це євангеліє Царства. У нагорній проповіді, яку ми зараз вивчаємо, Ісус проголошує принципи, за якими живуть громадяни Його Царства. А хто ж є Царем цього Царства? Звичайно, це Ісус. Тому тут Ісус каже: «Христос, цар цього Царства, є кращим за все моє життя». Христос є кращий за все. Час від часу ми відчуваємо, що наче нам чогось бракує, що ми щось пропустили у цьому житті. За спеціальністю я фізик. Але так сталося, що я уже багато років працюю програмістом. Час від часу я бачу серйозні пробіли у моїх знаннях програмування. Часто мені потрібні довгі місяці напруженої праці щоб збагнути те, що багато хто знає ще з університету. У такі хвилини в моєму серці з’являється незадоволення: «Ну навіщо я вивчав ту фізику! Краще я вивчав би інформатику». І у в такий час я маю сказати собі такі слова: «Христос є кращий за все!»

Чому Христос каже: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його». Тому що Христос, Цар цього Царства, є кращим за все що ми маємо, чи могли б мати, чи будемо мати. Прийде час, коли ми втратимо усе, що мали у цьому світі: здоров’я, своїх рідних і близьких, роботу, маєтки, і в кінці саме наше життя. Але якщо ми маємо Христа, то насправді ми не втратимо нічого. На цьому тижні, який почався, у серця багатьох із вас прийдуть сумніви: «Навіщо я поступав у той університет?» «Навіщо я пішов на цю роботу?» І багато інших таких «навіщо». І в такий час ми маємо твердо сказати собі: «Христос кращий за все!»

(п. Яків)

ШУКАЙТЕ Ж НАЙПЕРШ ЦАРСТВА БОЖОГО Й ПРАВДИ ЙОГО

Від Матвія 6:16-34

Ключовий вірш 33

1. Вірші 16-18. Якою має бути мета посту?

2. Вірші 19-21. Чому мудрим є збирати собі скарби на небі, а не на землі? Що значать слова: “де скарб твій, там буде й серце твоє”?

3. Вірші 22-23. Яку роль відіграють очі? Чому так важливо берегти свій погляд від спокус?

4. Вірші 24-32. Які світські турботи наповнюють нас, коли віра слабне? Як ми можемо долати такі турботи і в якого Бога маємо вірити? Яким є ваш матеріальний стан? Чи відчуваєте ви достатність Божого забезпечення, чи ні?

5. Вірші 33-34. Який чіткий напрям дає нам Господь в цих віршах? Що значать слова: “Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться”? Яким є щасливе і благословенне життя?