Записи

Аввакум 3:1-19

Ключовий вірш 3:3 : “Бог йде від Темана, Святий – від гори Паран”

Сьогодні ми розглянемо останній розділ книги пророка Аввакума. Пророк подає його у вигляді молитви.

Але перш ніж ми перейдемо до цієї молитви, давайте згадаємо, що переживав пророк до цього. Отже, в 1-му розділі, вірші 2-му, ми зустрічаємося з питанням Аввакума до Бога: «Доки, Господи, благатиму, щоб ти вислухав? Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?!» Як ви пам’ятаєте, Аввакум був свідком духовного пробудження в Ізраїлі, що відбулося в часи царя Йосії. Але після його загибелі Ізраїль звернув з праведного шляху служіння Богу і пішов шляхами гріха й неправди. До влади почали приходити лихі безбожні царі. Народ повернувся до ідолопоклонства. Замість закону Божого почали діяти право сили, грошей, влади. Знову безбожники стали кривдити вдову, сироту і приходька. Аввакум дуже боляче сприйняв цей розворот його народу від Бога до гріха. Тому в емоційному пориві став волати до Бога, чому ця несправедливість діє і чому Бог не зараджує цьому? Проте, коли нам здається, що Бог мовчить, то це не значить, що це так. Далі ми це бачимо…

По-перше, Бог відкриває Аввакуму наближення суду на Ізраїль через халдеїв. Це було боляче чути для пророка, але це був факт. Вірші 6, 1-го розділу говорить: «6 Ось Я підіймаю халдеїв, – стрімкий і жорстокий народ, який пройде по всіх просторах краю, захоплюючи поселення, що йому не належать.»

По-друге, Бог дає Аввакуму видіння, що стосується визначеного часу. Вірш 3-й А, розділ 2-й говорить: «Адже видіння стосується визначеного часу, – воно провіщає, що станеться в кінці, і не обмане…». Бог велить йому написати його на дошках, щоб воно збереглося й не загубилося до встановленого часу, а також його легко було прочитати кожному, хто вміє це. Що це було за видіння, Аввакум нам не розкриває дослівно. Проте зрозуміло, що це про складні часи випробувань і стійкості пов’язані з приходом халдеїв. В такий час тяжко мати надію і берегти віру. Але саме цим житиме праведник. Весь 2-й розділ Аввакум описує ходу халдеїв через поневолені народи. Вони знищують все на своєму шляху. Вони грабують, наживають здирництвом собі майно, будують на крові вбитих свої міста, спустошують країни.

Перший і другий розділи Аввакума дуже емоційні. Пророка переповнюють почуття великого болю і печалі, коли він бачить безаконня посеред свого народу. Ще більше він жахається, коли усвідомлює, що Бог віддав Ізраїль в руки нечестивих халдеїв. В його серці навіть закрадається відчуття зради.

Але, врешті, Аввакум був зрілою Божою людиною. Те, що він почув, те видіння, яке відкрив йому Бог, дало йому сили приборкати в собі свої емоції і спрямувати себе в напрямку віри. «…Праведний житиме своєю вірою», — говорить пророк. Він розуміє, що Бог справедливий і його суд справедливий. Бог не пустив все на самотік. Він в Своєму святому Храмі і звідти вершить свою волю і стосовно Ізраїля і стосовно Вавилона і стосовно грішника на цій землі. « А Господь – у Своєму святому Храмі! – Тому нехай мовчить перед Ним уся земля!» (Аввакум 2:20). Робить пророк свій остаточний висновок щодо подій в яких він опинився.

Тому 3-й розділ пророк пише у зовсім іншому настрої. В ньому в наслідок духовної боротьби відбулися внутрішні зміни – він керується не емоціями і відчуттями, а вірою. І ось тому подає цей розділ в смиренні, як молитва, що покладена на музику, де прославляється Бог. Він описує ходу Бога, що йде до свого народу і спасає його. Він згадує ті чудеса і ту силу, які супроводжували його народ, коли Бог виводив їх з Єгипту. Він згадує про ту Славу Божу, від якої тремтіли народи.

Отже, поглянемо на вірші 1-й та 19б: «1 Молитва пророка Аввакума для мінорного співу. … Диригентові хору в супроводі струнних інструментів».

3-й розділ подається ніби 151-й Псалом авторства Аввакума. Оскільки адресатом є диригент хору і зазначається, що ця пісня має супроводжуватися музичними інструментами, то звідси ми розуміємо, що її виконання призначене для богослужіння в храмі. Ще пророк зазначає стилістику співу, а це мінорний спів, то також ми розуміємо, що ця пісня виражає певний сум, скорботу або ностальгію. Проте не тільки. Іноді мінорний спів передає атмосферу, яка є заспокійливою з глибоким усвідомленим змістом. Особисто мені здається, що саме це і передає Аввакум після тих змін, що відбулися в ньому.

Погляньмо на 2-й вірш: «Господи, я почув вістку про Тебе, і мені стало страшно! Господи, оживи Свою справу за наших днів! У наші роки яви Себе і в гніві Своїм згадай про милосердя!»

По-перше, «Господи, я почув вістку про Тебе, і мені стало страшно!» В цих словах ми бачимо, що Аввакум перевів свій погляд від проблем, які його хвилювали до цього, на Бога. Тут він усвідомлює, що гнів Божий – це вогонь палючий і хто встоїть перед Ним? На тлі цього халдеї і їх варварство – просто дрібниці. Присутність Бога – це реально страшно. 3:16а: «Я почув, і затремтіло моє нутро під час цієї вістки, задрижали мої губи, – біль пройняв мої кості, й почали підкошуватись піді мною мої ноги» – ось такий стан охопив пророка, коли він почув вістку про Бога.

По-друге, «Господи, оживи Свою справу за наших днів! У наші роки яви Себе і в гніві Своїм згадай про милосердя!» Про яку справу тут говорить пророк? Що значить за наших днів? І до чого тут Боже милосердя?

Вихід 19: 4-5: «4 Ви бачили, що Я зробив був Єгиптові, і носив вас на крилах орлиних, і привів вас до Себе. 5 А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя!» Справа, про яку згадує Аввакум, – це заповіт між Богом і Ізраїлем. Величний Бог вивів ізраїльський народ із єгипетського рабства, привів їх в обітовану землі і зробив їх своєю власністю. Коли Він виводив їх із землі рабства, це супроводжувалося великими чудесами і звершенням Божої сили. Аввакум просить оживити такі стосунки і в його часи. Ізраїль переживав духовний занепад. Суд у вигляді халдеїв вже насувався з південного сходу. Тому Аввакум просить Бога згадати про свій народ , і хоча вони справедливо заслуговують на покарання, пророк уповає, що в потоці Божого гніву, Він все ж проявить Свою велику милість до них! Пророк знає серце Бога. Найперш воно милостиве до грішника.

Погляньмо на вірш 3: «Бог йде від Темана, Святий – від гори Паран Музична пауза. Небеса покриті Його величчю, а Його славою наповнена земля». Теман – це місто в Едомі, країни, що лежала на південь від Ізраїлю. В арабській мові «Теман» означає «південь». На південь від Ізраїлю також знаходилося і узгір’я Паран, серед якого була гора Сінай, де Бог уклав свій завіт між Собою і народом ізраїльским. Тут пророк згадує Божу ходу, коли Він вів свій народ протягом 40 років до землі обітниці із півдня, тобто зі сторони Едома на північ. Ба більше, пророк уповає на те, що Бог йде і цього разу в час, коли біда прийшла на Ізраїль через халдеїв. Бог не зупиняється і йде, щоб спасти Ізраїль, як Він робив це багато разів до цього.

Гора Сінай символізує місце присутності Бога і Його Слави. Бог зійшов на неї у вогні, і вся гора гуркотіла і Ізраїль, що таборував поруч, затремтів. Бог був з ними.

Погляньмо на вірш 4: «Сяйво від Нього, як сонячне світло, а з Його рук виходять промені, – там таємниця Його сили.» Аввакум згадує: коли Мойсей, вдруге, після сорока днів повернувся з гори Сінай, його лице настільки променіло Божою Славою, що він змушений був накладати на своє лице покривало. А в руках він тримав 10-ть заповідей – таємниця Божа, що стала відкритою вибраному народові. Закон став запорукою сили Божого спасіння, що в решті в повноті виконався в Ісусі Христі.

Погляньмо на вірші з 5 по 12: «5 Перед Ним йде моровиця, а слідом за Ним – палаючий вогонь. 6 Він ступає, – і трясеться земля. Він подивиться, – і тремтять народи. Віковічні гори розколюються, а відвічні пагорби западають (провалюються), – Його дороги споконвічні. 7 Я бачив горе в ефіопських поселеннях. Тремтять у розгубленості мідіянські намети. 8 Але хіба гніваєшся Ти, Господи, на ріки? Хіба на водні потоки чи на море Твоє обурення, що сідаєш Ти на Своїх коней, і на Твої колісниці спасіння? 9Ти підняв Свій лук, давши стрілам клятвений наказ. Музична пауза. Ти розсік землю ріками. 10 Побачивши Тебе, захитались гори, ринули води потопу, подала свій голос безодня, високо піднімаючи свої руки (хвилі). 11 При сяйві Твоїх блискавичних стріл, – при світлі Твого сяючого списа сонце й місяць застигли на місці.12 У Своєму гніві ступаєш по землі, – в обуренні караєш народи.»

Тут Аввакум метафорично передає, як Бог-Суддя ступає по землі. Його істинні суди звершуються над нечестивими народами. Води потопу з волі Його наповнили всю землю, бо не залишилося праведників, окрім однієї сім’ї Ноя. Його суди звершувалися над Єгиптом – моровиця знищила всю худобу єгиптян, а виразки і гнійники з’явилися не тільки на худобі, а й на тілах людей. Бог спасає свій народ, вивівши його з Єгипту, провівши поміж розсунуті стіни потоків Червоного моря і потопивши в цьому морі фараона і його військо. Ефіопляни та медіатяни, що повстали на Ізраїль в часи суддів, були почергово розбиті під проводом Отніїла та Гедеона, керівників, що на чолі народу поставив їх Бог. А в часи Ісуса Навина, Бог зупинив сонце й місяць посеред дня, і доки не були знищенні п’ять аморейских царів, доти сонце не зрушило зі свого місця. Пророк Аввакум прославляє Бога за Його великі справи, за спасіння, що не раз були явлені його народу.

Погляньмо на вірші з 13 по 15: «13 Ти вирушаєш на порятунок Свого народу, щоб спасти Свого Помазаника. Ти розтрощив голову нечестивого дому, оголивши його з ніг до голови. Музична пауза. 14 Ти прошив голови його можновладців їхніми ж списами, коли вони примчали, як ураган, і вже готувались нас розпорошити, – таємно радіючи, вони були вже готові таємно проковтнути убогого. 15 Твоїми кіньми Ти топчеш море, здіймаючи шумовиння великих вод.»

В цих віршах Аввакум пророкує те, що очікує на халдеїв. І хоча внутрішньо він прийняв суд Божий. Він змирився з тим, що його народ віддано в руки халдеїв, проте з іншої сторони він розуміє, що не в халдеях справа, а в Бозі. Він продовжує уповати на Боже милосердя і шукати порятунку в Того, Хто створив цей світ. 13 Ти вирушаєш на порятунок Свого народу, щоб спасти Свого Помазаника. Аввакум підкреслює заповітні стосунки між Богом і Ізраїлем. Він переконаний, що Бог не полишив свій народ на розтерзання халдеям, а знову як і раніше йде щоб врятувати його з рук поганців. Також бачимо, що халдеї будуть розтрощенні і розбитті і як ми знаємо з історії це дійсно відбулося.

Погляньмо на вірші з 16: «16 Я почув, і затремтіло моє нутро під час цієї вістки, задрижали мої губи, – біль пройняв мої кості, й почали підкошуватись піді мною мої ноги. Але я повинен залишатись спокійним, очікуючи дня скорботи, який прийде на народ, котрий чинить для нас утиски.

Як ми згадували раніше, коли Аввакум почув звістку, що Бог йде, то перед Його лицем він сильно злякався. Він втратив внутрішню силу і його стан був на межі, ноги його ледве тримали. Проте з іншої сторони це для нього було знаком, що треба бути спокійним. Треба бути готовим прийняти день скорботи, який несуть на Ізраїль його вороги, бо Бог не полишить їх на самоті, прийде і покарає їхніх гнобителів. Ось цей момент стає переломним для Аввакума, адже стає джерелом його сили та стійкості. Тому далі він проголошує своє уповання тільки на Бога, Єдиного Хто може спасти:

Погляньмо на вірші з 17-19: «17 Тому хоч би не розцвіла смоківниця й не було врожаю на виноградній лозі; хоча б не вродило оливкове дерево й не було врожаю в полі; хоч би не стало овець у кошарі та скотини в стайнях, – 18 то й тоді радітиму в Господі, веселитимусь у Бозі мого спасіння! 19 Адже Владика Господь – моя сила! Він зробить мої ноги, як у лані, і на верховини мене поведе!»

Смоківниця, виноград, оливки, збіжжя, вівці і скотина – це все, що забезпечує життєдіяльність людини. Якщо цього не буде, то прийде голод і смерть. Але Аввакум настільки переповнений радістю про Бога, що не зважає на це. Чи то голод, чи загарбники, чи будь-що інше, що несе смерть не може налякати пророка, бо він знає, що життя його в руках Всевишнього Бога. І якщо Бог спасає, то хто може цьому протистояти?

19 Адже Владика Господь – моя сила! Він зробить мої ноги, як у лані, і на верховини мене поведе!» Бог укріплює віру і дає силу бути спокійним і радісним – йти далі і перемагати труднощі і виклики, що зустрічаються на нашому шляху.

Вивчаючи книгу Аввакума, ми побачили події, дуже близькі до тих, в яких ми живемо сьогодні. Як і тоді халдеї на Ізраїль, так і сьогодні росіяни війною напали на нашу країну. Ці події жахливі, адже несуть в собі багато страждань, спустошення і невинно пролиту кров людей. Подібно до Аввакума в перших двох розділах, у нас багато емоційних питань до Бога – чому ця несправедливість трапилась з нами? Чому Бог не вступиться за нас? Проте відповідь ми знаходимо в 3-му розділі – не нам вирішувати, з яких причини це сталося. Наша справа – бути спокійними і довіряти Божій справедливості! Прославляти Бога! Величати Його ім’я! Покладатися на нього всім своїм серцем без винятку! Радіти Йому! А Бог йде! Він не забарився і не відмовився. Він йде, щоб судити грабіжника й вбивцю і жодний не втече від свого покарання!

Кл.вірш 3:3 «Бог йде від Темана, Святий – від гори Паран»

(п. Джентельмен)

Авакум 3:1-19
Ключовий вірш 19

1. У вигляді чого Авакум подає 3-й розділ (1,19б)? Що почув і запам’ятав про Бога Авакум (2а)? Про що він молився і чому (2б)? На що уповає Авакум коли звертається до Бога?
2. Що означає прихід Бога з Теману і Парану (3; Повт.Зак. 33:1-2)? Як була явлена Божа слава і сила (3-4)? Опишіть Божий суд (5-7, Судді 3:9-10, Судді 7:25).
3. Про які дивовижні діяння говорить Авакум (8-11; Вих 14:21-22;Пс: 76:17, Ісус Навін 10:13)? Як Бог врятував Свій народ (12-15, Мих. 4:12-13)? Чого це вчить нас про Бога і як це могло дати Авакумові надію?
4. Про що говорить вірш 16? Що це значило для Авакума (16)? Як він описує важкий час (17)? Яке його рішення (18, Ісая 61:10)? У чому полягає довіра Авакума до Господа (19, Пс.17:33-34, Пс.26:1)?
5. Як і на якій підставі ми можемо мати радість у Господі (1Петр. 1:8; Флп. 4:4; 1 Сол. 5:16-18; Гал. 5:22-23)?

ПРАВЕДНИЙ ЖИТИМЕ СВОЄЮ ВІРОЮ

Авакум 2:1-20

Ключовий вірш 4 : “Подивись на зухвалу людину , – немає в її душі правди, тоді як праведний житиме своєю вірою”

Сьогодні ми продовжуємо вивчати книгу пророка Аввакума. В минулому розділі ми читали про ту боротьбу і біль, яку викликав в серці пророка стан суспільства, в якому він жив. Народ, який Бог взяв у Свій вічний Завіт багато в чому жив, як язичники. Там, де мала панувати правда і милосердя, панувало свавілля, жорстокість та насильство. Тож пророк прийшов до Бога з питанням і скаргою. «Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?! Навіщо Ти допускаєш, щоб я побачив беззаконня і дивився на муку?» — запитує він у Бога.

Бог відповідає Аввакуму. Його відповідь можна звести до наступних тез: 1 – Богу не байдуже, Він все бачить; 2 – Він вже почав діяти (підіймає халдеїв), просто Аввакум цього не бачить; 3 – те, що Бог вирішив вчинити сильно усіх здивує: як Аввакума, так і тих, хто викликав таке обурення пророка.

Сказати, що Аввакум був здивований і навіть збентежений такою відповіддю – то нічого не сказати. Власне, ця Божа відповідь породила в нього ще більше запитань. Тому пророк приходить до Бога з наступною скаргою. Він запитує: як Бог може дивитися на весь цей жах, як Він дозволяє нечестивому пожирати праведнішого за себе. Це було щось таке, що виходило за рамки розуміння Аввакума, йшло врозріз з його уявленнями про Бога і про цей світ. Уривок, який ми розглядаємо сьогодні показує нам рішення пророка і Божу відповідь. Нехай Господь допоможе нам зараз і навчить жити вірою у важкі часи, так як Він вчив Аввакума.

Подивіться вірші 1-2: «Я стану на свою варту, підіймусь на фортифікаційний вал і подивлюсь, – почекаю, що Він скаже мені у відповідь на мою скаргу. Відповідаючи, ГОСПОДЬ сказав мені: Напиши видіння і вирізьби зрозуміло на дошках, щоб легко міг прочитати той, хто вміє читати».

В першому розділі ми бачимо велику боротьбу в серці пророка Аввакума. В нього багато запитань до Бога. Усі ці запитання не дають йому спокою. І в 1 вірші ми бачимо певне рішення, яке визріло в серці Аввакума. Що він вирішив? Він вирішив будь-що дочекатися Божої відповіді. В цьому його велич. Це рішення показує, що ті питання, ті скарги, які він приносить Богу – це не якісь теоретичні, умоглядні питання. Це щось, що його насправді турбує, пече. Йому не байдуже до того, що відбувається навколо нього. Йому не байдуже до того, що Бог робить в світі і як відкриває Себе.

Тут пророк порівнює себе з вартовим, який стоїть на оборонному валу і дивиться, чи не наближається хтось до міста. Справа вартового – пильнувати. Він не спить. Він напружено вдивляється в обрій, щоб вчасно попередити місто у випадку небезпеки. Так само Аввакум пильнує. Це не якесь бездіяльне очікування. Пророк молиться, пророк вдивляється в події навколо себе, він хоче зрозуміти, що відбувається. Він очікує Божої відповіді і Божої дії.

І Бог відповідає пророку. Ми бачимо, як Бог наказує Аввакуму записати Його відповідь на таблицях. Навіщо? – для того щоб «легко міг прочитати той, хто вміє читати». Божа відповідь – не для одного Аввакума. Бог дещо планує зробити з цим світом. Він має певний задум і хоче, щоб люди знали Його волю. Для цього Він використовує Своїх слуг. Таких, як Аввакум і таких, як ми з вами.

Вірш 3 каже: «Адже видіння стосується визначеного часу, – воно провіщає, що станеться в кінці, і не обмане. Якщо навіть забариться, продовжуй чекати, бо воно збудеться неодмінно і не запізниться».

Боже слово вірне. Те, що Бог вирішив, обов’язково здійсниться. Можливо, чекати доведеться довго, а може дуже довго, але ми маємо бути певні, що воно станеться, не обмане. Амінь.

Пильнувати – це те, що Ісус наказує робити Своїм учням. Пригадайте розмову на Оливній горі (Мар.13). В цій розмові Ісус попереджає учнів про різні події які стануться з цим світом і з якими вони мають зустрітися, перш ніж Він знову прийде. Точно так само, як Аввакуму, учням не повідомляється, коли все, про що говорить Господь здійсниться. Але воно точно відбудеться, не відміниться, не обмане. Тому в кінці цієї розмови Він каже: «Стережіться, пильнуйте [і моліться], бо не знаєте, коли той час настане… А що Я вам кажу, кажу всім: Пильнуйте!» (Мар.13:33-37).

Що мають робити Божі люди у важкі часи (в такі часи, коли жив Аввакум і в такі часи, в які живемо ми)? – ми маємо пильнувати. Ми маємо дивитися на світ, на події навколо нас, так само, як це робив Аввакум. Ми маємо розуміти в який час ми живемо, розуміти, що Бог робить в цей час і що ми маємо робити. Ісус наказує учням очікувати Його приходу і молитися. І це не пасивне очікування. Він не каже: закрийтеся в своїх церквах і чекайте, коли Я вас заберу. Ні! Ми очікуємо приходу Господа проповідуючи Євангелію світу, звіщаючи своєму поколінню Божу волю, проявляючи любов і турботу до людей навколо нас. Амінь!

Подивіться вірші 4-5: «Подивись на зухвалу людину , – немає в її душі правди, тоді як праведний житиме своєю вірою. Зарозуміла людина насправді подібна до зрадливого вина й не матиме спокою. Вона розкриває свою пащу, наче шеол, – ненаситна, як смерть. Вона підминає під себе всі народи, й поневолює собі всі племена».

Аввакум зустрівся зі справжнім злом, уособленням якого в ті часи були халдеї. Ми говорили про це в минулі рази. Вони йшли по всьому світу, куди лиш могли дотягнутися. Вони руйнували міста, брали полонених, вирубували дерева, грабували і випалювали за собою все. Кожен з них прагне насильства, — каже Аввакум, — вони глузують з царів, глумляться над усіма фортецями, вважають свою силу богом (1:9-11).

Коли ми бачимо це, в нас виникає питання: що штовхає цих людей робити все це? От в мене не виникає бажання, йти кудись в іншу країну, когось вбивати, руйнувати міста. Сподіваюсь, у вас також нема таких бажань. Це ж якась дикість. Я хочу будувати дім, проводити час з дітьми і дружиною, ростити сад, створювати щось гарне. Чому ж цим халдеям не сидиться в дома? Чому вони не хочуть будувати свій Вавилон, робити, щоб там було гарно, добре жити з сусідами, торгувати, щоб був мир і порядок? Що таке має статися з людиною, щоб вона таке чинила?

Насправді, Біблія відповідає на це питання. Зверніть увагу, як Бог називає вавилонян в цих віршах. Він називає їх зухвалими і зарозумілими. Ось що ними керує: зухвалість, гордість, прагнення панування і слави. І, звичайно, ця історія почалася не з халдеїв. Пригадайте перший гріх описаний в Біблії. Що диявол запропонував Єві? Він запропонував їй стати, як боги, самостійно визначати, що є добро, а що є зло. Без Бога, замість Бога. Наступна сторінка – Каїн вбиває Авеля. Чому? – через заздрість, йому здалося, що Бог вважає Авеля кращим за нього. Далі Ламех, покоління Ноя і історія про Вавилонську вежу: «збудуємо собі місто й вежу, вершина якої сягала б небес, і створимо собі ім’я…» (Бут.11:4). Історія людської цивілізації – це історія бунту проти Бога. Історія того, як люди намагаються звеличити своє ім’я відкинувши Бога.

Що керує цим світом? Ап. Іван дуже влучно відповідає на це питання в своєму першому посланні: «Адже все, що у світі, це: пожадливість тіла, пожадливість очей і життєва гордість; це не від Отця, а від світу» — каже він (1Ів.2:16). Ось що керує людьми в світі, ось чим просякнута наша культура, ось що лежить в основі нашої цивілізації: бажання насолоджуватися (пожадливість тіла), бажання володіти речами (пожадливість очей) і бажання стверджуватися (життєва гордість).

Але що Бог каже про таких людей? Він каже, що такі люди подібні до зрадливого вина і не матиме спокою. Вона розкриває свою пащу, наче шеол, – ненаситна, як смерть. Тобто люди бажають задоволення, бажають володіти речами і гордитися але вони ніколи не наситяться. Це вічний голод, який штовхає на все нове і нове.

Чому халдеям не сиділося вдома? Чому вони йшли від міста до міста, руйнуючи все і забираючи рабів? – бо вони голодні, ненаситні, як смерть. Але вавилонська імперія впаде і за нею прийде ще більш ненаситна імперія, і та впаде і за нею ще одна прийде і т.д. Це те, що відбувається всю історію людства. І це те, що відбувається сьогодні навколо нас. Чого росіянам вдома не сидиться? Чого б їм краще не будувати садочки і школи? Навіщо витрачати космічні гроші на бомби і ракети? Ні, вони лізуть в Україну і погрожують всьому світу. Тому що ненаситні, як смерть, тому що немає в душі правди, а є пожадливість і гордість.

Але… каже Господь: праведний, житиме своєю вірою. Хоча люди в світі живуть керуючись пожадливостями і гордістю. Але світ проходить і пожадливості його, а той хто виконує Божу волю пробуває повік. Праведний житиме вірою. Вірою в те, ким є Бог. Вірою в те, що Бог робить і планує зробити в цьому світі. Довіряючи Богу в кожному дні свого життя. Обираючи не те, що продиктоване гордістю, егоїзмом чи пожадливістю, а те, що служить славі Божій. Так, як жив Авраам, наприклад. Коли він був покликаний іти на місце, яке мав одержати в спадок, – він послухався і пішов, не знаючи, куди йде. Він ходив по обіцяній землі не маючи власності ані на стопу ноги, тому що очікував міста, архітектором якого є Бог. Жити вірою – це жити так, як жили усі герої з 11го розділу послання до Євреїв. Жити вірою – це наслідувати Христа, який замість належної Йому радості перетерпів хрест і наругу від грішників сів праворуч Божого престолу (Євр.12:2). Амінь!

Решта цього розділу – це те, що Бог відкриває Аввакуму: що Бог збирається робити і в що Аввакум має вірити. Бог виголошує суд на зло цього світу і водночас дає нам надію. У випадку Аввакума це значило суд на халдеїв, але, звичайно, ці слова можна застосувати і до інших злих імперій чи навіть окремих людей.

Перше горе – на тих, хто накопичує те, що йому не належить. Вірші 6-8. Що робили халдеї? – вони забирали те, що їм не належить, те, над чим вони не трудилися. Вони грабували міста і царства. Через кілька років вони мали прийти до Єрусалиму, зруйнувати місто і храм, а все золото і народ землі вони заберуть у Вавилон.

Бог порівнює людей, які накопичують те, що їм не належить з тими, хто живе в борг, привласнює взяти під заставу. В наш час дуже легко жити в борг. Кожен банк пропонує тобі кредитну карточку, є купа компаній, які надають мікрокредити. Яка проблема життя в борг? – в тому, що борги раніш чи пізніш потрібно сплачувати. Тому Бог каже: прийдуть твої позикодавці, потрусять тебе і ти віддасиш все. Брати те, над чим не працював, чого не заробив – це крадіжка, ти крадеш – прийдуть ті, хто тебе потрусять.

Нас жахають історії, коли якісь російські жінки телефонують своїм чоловікам і замовляють в них з України ноутбук для дитини чи пральну машину. І не менше нас жахають історії того, як в Україні якісь чиновники чи хитрі ділки наживаються на крові, привласнюють собі гуманітарні вантажі чи гроші людей. Бог судитиме і те і інше.

Друге горе – на тих, хто здирством будує свій дім (9-11). Хто такий здирник? – це той, хто користується скрутою іншого, щоб мати над ним владу. Так робили лихварі. Людина у відчаї, в скрутних обставинах приходить до нього, бо більше нікуди йти. Він дає в борг, але під такий відсоток за яким не можливо розрахуватися і таким чином робить цю людину своїм рабом.

Бог порівнює таких здирників з хижими птахами, які складають собі гнізда на висоті. Їм може здаватися, що вони в безпеці, ніхто не дістане: я накопичу всі ці гроші, буду грабувати слабких і немічних, користуватися своїм становищем і їхньою слабкістю і тому буду безпечний. Але Бог каже: ні! Каміння в стінах волає… ти втратив право на життя.

Далі Бог каже: «Горе тому, хто будує місто на крові й засновує фортеці на злочинах!» (12). Вавилон, коли Навуходоносор прийшов до влади було невеличким нічим не примітним місто. Навуходоноср відбудував його, зробив чудом світу. Побудував величезний храм, сади на терасах, брами Іштар, які нині зберігаються в Німеччині, наповнив його золотом. За рахунок чого будувалося це місто? – за рахунок рабської праці поневолених народів. Таке величне, таке багате, але збудоване на крові та злочинах! Бог каже: горе, народи трудилися для вогню, це все буде спалене.

«Адже земля сповниться пізнанням ГОСПОДНЬОЇ слави, як море, наповнене водою» (14). Всі ці лихі речі робилися для того, щоб накопичити багатство, підкорити народи, забезпечити безпеку імперії, прославитися. Бог каже: ні! Все це буде зруйноване. Господньою славою буде наповнена земля. Бог прийде і явить Себе, Свою славу в усій повноті. Господня слава стане видимою, явною для всіх. Усі побачать, що є Бог, який карає нечестивого і винагороджує праведного. Такою вірою, в такого Бога має жити праведний. Амінь!

Наступне горе проголошується на того, хто напоює свого ближнього з чаші своєї ненависті (15). Кого напоює? Ворога? – ні, ближнього. Коли в тебе погані стосунки з тим, хто ворогує проти тебе – це ніби природньо. Але є ті, хто ближнього напоює з чаші ненависті. Того хто не ворогує з тобою, того хто нічого поганого тобі не зробив, нічим не спровокував твоєї ненависті. Через те наситишся ганьбою замість слави, пий сам і показуй свій сором. Ти простягаєш чашу ненависті своєму ближньому, за це Бог напоїть тебе з чаші гніву зі Своєї руки.

Останнє горе проголошується на тих, хто покладається не на Бога, а на ідолів. У Вавилона були свої боги: Мардук, Іштар та інші, яким вони поклонялися. В сучасному світі люди не поклоняються виробам з дерева чи з міді. Хіба що виробам з алюмінію і пластику ☺ (смартфонам). Але основне тут – не матеріал з якого виготовлено ідола, а те, що люди покладають свої надії не на Бога, а на речі цього світу. Речі, які не мають в собі ні сили ні життя. «А Господь – у Своєму святому Храмі! – каже нам вірш 20, — Тому нехай мовчить перед Ним уся земля!» (20).

Коли ми дивимося на світ навколо нас, ми бачимо те саме, що бачив і Аввакум. Ми бачимо гріхи і проблеми суспільства частиною якого є ми: корупцію, здирство, насильство і викривлений суд. Ми бачимо сильні імперії, які сіють навколо себе руйнування, смерть і жахи війни. Бачимо, як нечестивий намагається пожерти праведнішого за себе. Ми бачимо світ, людей які женуться за комфортом, насолодами, прагненням нагромаджувати і володіти речами, які не приносять задоволення, не насичують голоду. І, звичайно, як і в Аввакума в нас виникає багато питань: куди дивиться Бог? Чому Він нічого не робить? Як я маю жити в таких обставинах і в такий час? Це слово нагадує нам, що Бог нікуди не подівся. Праведні мають жити вірою в Бога, Який у Своєму святому Храмі. Бога, Який над усією землею, Який дивиться на цей світ, судить праведно, не спить, ніщо не приховано від Його погляду. 20й вірш дає нам надію. Бог там, де Він має бути. Він покличе до відповіді кожну людину і хто оскаржить Його присуд? Одного дня вся земля наповниться пізнанням Його слави, як води наповняють море.

Нехай Господь помилує нас і допоможе в час, в який нам випало жити, в обставинах, в яких ми опинилися жити вірою. Вірою в Бога, Який спасає того, хто покладається на Нього. Спасає того, хто своє життя, своє вчинки і бажання звіряє Йому одному.

(п. Йонатан)

ПРАВЕДНИЙ ЖИТИМЕ СВОЄЮ ВІРОЮ
Авакум 2:1-20
Ключовий вірш 4
1. Вірші 1-3. Пригадайте, в чому полягала скарга Аввакума. Що він зрештою вирішив? Чому він порівнює себе з вартовим? Що відповів йому Господь? Що має робити Аввакум? Що мають робити Божі люди у важкі часи?
2. Вірші 4-5. Чому люди чинять зло? Що лежало в основі вчинків вавилонян згідно Божого слова? Чи ці риси притаманні лише халдеям? Як, натомість мають жити праведні? Що значить жити своєю вірою (1Ів.2:15-17; Фил.2:5-10; Євр.12:1-2)?
3. Вірші 6-14. Які три «горя» проголошуються в цих віршах? Подумайте про сучасний світ: хто накопичує те, що йому не належить? Що чекає на таких людей? Хто здирством наживає добро? Хто будує місто на крові? Що очікує на них (Єр.51:58)? Якою надією мають жити праведні (14)?
4. Вірші 15-20. Які ще два «горя» проголошуються в цих віршах? Подумайте про сучасний світ: хто напоює ближнього з чаші ненависті? Що очікує на таких людей? Яким «ідолам» поклоняються сучасні люди? Яку втіху дає нам вірш 20?

“ПОДИВІТЬСЯ… І ВИ ЗДИВУЄТЕСЯ”

Авакум 1:5-17

Ключовий вірш 1:5 : “Подивіться на оточуючі вас народи, – придивіться і ви здивуєтесь, – будете приголомшені, адже за ваших днів Я вчиню таку справу, про яку ви не повірили б, якби хтось про це розповідав”

Минулий раз ми почули волання пророка Аввакума: “Доки, Господи, благатиму, щоб ти вислухав? Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?” Аввакум жив у злому і корумпованому суспільстві. Ситуація погіршувалася ще й тим, що це суспільство – це був Божий обраний народ. Але там процвітали беззаконня, грабіж, насильство, ворожчені і сварки. Аввакум волав до Бога щоб той втрутився і виправив ситуацію. Пророк скаржився Богові: “Навіщо Ти допускаєш, щоб я побачив беззаконня і дивився на муку?” Він хотів би жити у інший час, коли, здавалося, зла у світі було менше і життя було простіше. Ми хотіли б, щоб війна, якщо їй судилося статися, сталася іншим часом, не в наш, або в іншому місці. Ми хотіли б, щоб усього цього не було. Ми хотіли б жити в більш спокійні часи. У книзі “Володар Перснів” Фродо каже до Гкендельфа: “Хотілося б мені, щоб це сталося іншим часом – не в мій”. Гендельф відповів: “Так думають всі, на чию долю припадає подібне, але це не їм вирішувати. У наших силах вирішувати тільки те, що робити з часом, що нам відпущено”. А що Бог відповів Аввакуму? Що ми бачимо через Божу відповідь?

Перше, Бог чув молитву пророка. Як ми реагуємо на зло, яке бачимо навколо нас? Можна лишатися байдужим, просто знизувати плечима і сказати: “Ну, це життя, це такий грішний світ, в якому ми живемо”. Але можна кликати до Бога про те, що Він втрутився і змінив ситуацію. Пророк Аввакум не був байдужим. Хоча сам він міг зробити небагато, він кликав до Бога, щоб Бог втрутився у ситуацію і змінив його народ. І Бог відповів йому.

Друге, Бог сказав йому подивитися ширше і уважніше. Звернемося до вірша 5:

5 Подивіться на оточуючі вас народи, – придивіться і ви здивуєтесь, – будете приголомшені, адже за ваших днів Я вчиню таку справу, про яку ви не повірили б, якби хтось про це розповідав.

Насправді Бог вже почав робити, але Аввакум нічого не помітив. Іноді Бог чинить щось у відповідь на нашу молитву. А іноді, як у цьому випадку, Бог відкриває нам що Він вже робить і допомагає прийняти Його волю. Бог закликав пророка уважно придивитися до того, що відбувається у світі. А що ж відбувається? Звернемося до віршів 6-11:

6 Ось Я підіймаю халдеїв, – стрімкий і жорстокий народ, який пройде по всіх просторах краю, захоплюючи поселення, що йому не належать.

7 Він страшний і лютий, який за своєю волею вершить судочинство і встановлює власну владу.

8 Його коні швидші за леопардів, а тому вони спритніші за вечірню вовчу зграю. Його вершники женуться галопом і здалеку налітають, наче орли, накидаючись на свою здобич.

9 Кожен з них прагне насильства, – їхні обличчя спрямовані вперед, на схід, захоплюючи численних бранців, наче пісок.

10 Вони глузують з царів, забавляються можновладцями, глумляться над усіма фортецями, – насипаючи земляні вали, заволодівають ними (фортецями ).

11 І знову летять, наче вітер, – підносяться, чинячи злочин і вважаючи свою силу богом.

Бог почав піднімати халдеїв. Спочатку Вавилон – це було невелике місто на березі річки Євфрат. Воно не являло собою якоїсь загрори, і про нього майже ніхто нічого не знав. Світовою силою була Ассирія, яка в 721 р. до н.е. вже завоювала частину Юдейського царства Самарію. Однак на час пророка Аввакума Ассирійська Імперія занепадала. Натомісто сила халдеїв зростала, і вони стали ворогом №1 для Юдеї. Асирійці були жорстокими людьми. Збереглися барельєфи, де Ассирійці здирають шкіру живцем з полонених чи саджають їх на палі. Вони спричиняли людям страшні страждання та смерть. Однак Вавилоняни були ще жортокіші. Вони застосовували тактику “випаленої землі”, де після себе не залишали нічого живого. Вони винищували навіть дерева. Зверніть увага на вірш 7: “який за своєю волею вершить судочинство і встановлює власну владу”. Іншими словами, ці люди не визнавали ніякої вищої влади, і самі визначали, що є мораль, що є добро, і що є зло. Страшні люди. І якщо молитва Аввакума була приголомшливою, то відповідь Бога була ще біль приголомшливою, і викликала в пророка інші запитання.

Звернемося до вірша 12:

12 Але хіба ж не Ти, ГОСПОДИ, існуєш споконвіку?! Ти – мій Бог, моя Святиня, тому ми не загинемо! ГОСПОДИ, Ти їх покликав, аби звершити суд. Скеле моя, Ти їх визначив задля покарання.

Тут знову говорить пророк Аввакум. Він знав про халдеїв і добре зрозумів, що якщо халдеї доберуться до Єрусалиму, то не залишать там нічого. Вони не будуть розбиратися – хто добрий, хто поганий, хто праведний, а хто грішний – вони просто знищать усіх підряд. включаючи і самого пророка. Проблема виявилася більш серйозною, ніж думав чи уявляв собі Аввакум. Пророк думав, що для його народу буде достатньо просто перезавантаження , а виявляється що спасти може лише відкат до заводських налаштувань. Аввакум сподівався що Бог може все вирішити спокійно через джентельменів та дипломатів, але Бог для вирішення цієї проблеми використає злих людей, і використає війну, а не мир. Тут видно, що пророк був дещо наївний з питань, як можна вирішити проблеми свого народу. Однак він висловлює сподівання, що все ж таки Бог не дозволить халдеям знищити все, що “ми не загинемо”. У “ми”, він, звісно, включав і себе.

Таким чином, Аввакум усвідомив, що Бог пошле халдеїв для покарання Ізраїлю. Однак, йому видалося, що це покарання буде надто строгим. Звісно, його народ, Юдеї, стали поганими людьми. Але ж халдеї значно гірші на них! Пророку було важко зрозуміти, що Бог хоче використати дуже поганих людей щоб покарати поганих.

Звернемося до віршів 13-17:

13 Твої очі надто чисті, щоб спостерігати за злом, – Ти не можеш дивитися на злочини. Чому ж Ти дивишся на зрадництво і мовчиш, коли нечестивий намагається пожерти праведнішого за себе?

14 Ти уподібнюєш людей до морських риб, – до плазунів, що не мають провідника.

15 Їх витягують гачком, захоплюють у сіті, заманюють їх у свої неводи, й від цього веселяться та радіють.

16 За це рибак приносить своїм сітям жертву й кадить ладаном своєму неводу, адже саме їм він завдячує своїй ситій долі й смачній їжі.

17 Невже він і далі випорожнюватиме свої сіті й нещадно винищуватиме цілі народи?

В цих віршах пророк описує свою духовну боротьбу. Він намагається зрозуміти: “Боже, так, юдеї – грішний народ, я це бачу. Але халдеї? Вони ж значно гірші! Чому ж Ти, Боже, використовуєш гірших людей щоб виправляти поганих? Подивися, що це за люди? Вони заманюють людей, праведніших, кращих за себе, в сіті і пожирають їх. Вони приносять жертви ідолам, але процвітають – мають ситу долю та смачну їжу”. Пророку здається, що Бог залишає слабші народи просто беззахисними перед сильними народами цього світу. У цих людей немає провідника, який би їх захистив. Сила халдеїв – їх Бог, і, здається, Бог попускає їм так робити. Чому? Відповідь на ці важливі питання ми отримаємо у наступному уривку, де Бог каже зокрема, і про те, що окремо розбереться і з халдеями.

А зараз важливо зробити одне зауваження по віршу 12: “Ти їх визначив задля покарання”. Бог дійсно використав халдеїв щоб покарати Свій народ. Як ми знаємо, у Старому Заповіті Бог встановив завітні стосунки зі Своїм народом. В цьому Завіті були благословення, якщо Його народ буде слухати Його, і прокляття чи покарання, якщо не буде. Тому коли Божий народ не слухав Його і порушував завіт, Бог карав його, часто через сусідні безбожні народи, як то ассирійців, халдеїв чи римлян – про що ясно говорив у Своєму слові. Однак, деякі недобросовісні люди, бажаючи виправдати агресію росії проти України, основуючись на цьому вірші стверджують, що Бог карає Україну через росію за гріхи українців. Це – неправда.

Якось Ісусу розповіли про криваву розправу, яку Пилат вчинив над деякими Галілеянами. Ісус відповів (Лк.13):

2 … Чи ви думаєте, що ці галилейці, які так постраждали, були більш грішні від інших галилейців?

3 Ні, кажу вам; але якщо не покаєтеся, то всі так само загинете.

Українці дійсно грішні люди. І в історії Бог дійсно часто карав народи на вчинене ними зло. Однак у наш час Бог не вступав в завітні стосунки з Україною. Ми живаемо у часи Нового Заповіту, де кожен віруючий вступає у завіт з Христом через кров Ісуса Христа. Тому немає підстав говорити що Бог карає Україну через росію. Так, в історії Бог карав народи за вчинене ними зло. Але потрібно дуже обережно переносити це на наш час. Ми не маємо займати престол судді і робити поспішні висновки. Безперечно, що Бог контролює ситуацію, і Він знає, яке зло допустити, а яке – ні. З таким самим успіхом можна було стверджувати, що Бог покарав Йова, хоча ми знаємо, що біди, які навалилися на Йова, були не через його гріхи. Можна було казати, що Бог покарав Йосипа із Старого Заповіту, коли брати продали його в рабство. Але це було не так. Врешті решт Бог благословив Йова. Бог використав Йосипа щоб спасти Свій народ від семирічного голоду.

Так, українці грішний народ. Однак є народи куди більш грішні за українців, але вони живуть як вареники в маслі. Ми не маємо спішити з висновками, тому що не бачимо повної картини і не знаємо Божої волі.

Бог дійсно використав халдеїв щоб покарати Ізраїль. Але це не означає, що халдеї – це Божі союзники. Бог не співпрацює зі злом щоб чинити добро. Халдеї не визнавали Бога. Їх Богом була їхня сила. Халдеї не знали Бога, їх цікавили лише території, влада, грабунок та здобич. Вони чинили зло, і Бог у Своєму провидінні частково допускав його. Але коли прийшов час, Він покарав халдеїв за гріхи, за зло, яке ті чинили, і зараз немає такого народу і такої країни.

Сьогодні ми почули Божі слова:

5 Подивіться на оточуючі вас народи, – придивіться і ви здивуєтесь, – будете приголомшені, адже за ваших днів Я вчиню таку справу, про яку ви не повірили б, якби хтось про це розповідав.

В своїй книзі пророк Аввакум ставить два дуже важливі запитання: Перше: “Якщо Бог добрий і всемогутній, то чому він дозволяє зло та несправедливість у цьому світі?” І друге: “Якщо Бог добрий і всемогутній, то чому він дозволяє злим людям знищувати добрих?” Люди, дивлячить на зло навкого, думають, що або Бог не добрий, або не всемогутній. Книга пророка Аввакума запевняє нас, що Божий суд на злі народи точно прийде і не забариться. І він буде таким, що це приголомшить та здивує нас. Так, протягом нашого життя ми можемо цього не побачити. Зло не так просто, не так легко і не так швидко покарати. Ісус навчав, що якщо бажати виполоти весь кукіль, то можна виполоти і пшеницю. Часто Бог карає зло не так швидко, і не так, як нам би цього хотілося. Ми схильні очікувати від Бога швидких рішень, але Бог закликає нас дивитися ширше і глибше. “Придивіться і ви здивуєтесь”.

(п. Яків)

ПОДИВІТЬСЯ… І ВИ ЗДИВУЄТЕСЯ
Авакум 1:5-17
Ключовий вірш 1:5
1. Що Бог відповів пророку? (5-11) Розкажіть про халдеїв. Як Бог планував покарати Свій народ? Чому ця відповідь була приголомшливою? Чи таку відповідь очікував пророк?
2. Яке наступне запитання у пророка викликала ця Божа відповідь? (12-17) Що зрозумів пророк з Божої відповіді? (12-13а) Що не зрозумів? (13б-17)
3. Чому Ви навчилися через Аввакума та Божі відповіді йому у цьому слові?

ДОКИ, ГОСПОДИ, БЛАГАТИМУ

Авакум 1:1-4

Ключовий вірш 3 : “Доки, ГОСПОДИ, благатиму, щоб ти вислухав? Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?!”

Божою милістю ми завершили вивчення Євангелії від Івана, яке тривало більше року і сьогодні розпочинаємо вивчення ще однієї книги Писання – книги пророка Аввакума. Тож перед тим, як ми приступимо до розгляду уривку, дозвольте мені сказати кілька слів про те, що це за книга, ким був її автор, в який час і за яких обставин вона була написана.

Книга пророка Авакума відноситься до так званих книг “малих” пророків. Звичайно, вони “малі” не тому, що не важливі, а тому що ці послання досить короткі. Ключовий вірш цієї книги — 2:4 “ Подивись на зухвалулюдину, – немає в її душі правди, тоді як праведний житиме своєю вірою”. Ці слова: “праведний житиме вірою” — дуже євангельські. Вони тричі цитуються в НЗ: в посланні до римлян (Рим.1:7), до галатів (Гал.3:11) та до євреїв (Євр.10:38). Свого часу ці слова здійснили переворот в житті Мартина Лютера, відкрили йому Божу праведність і стали початком і девізом подій, які ми нині називаємо Реформацією.

Про самого пророка Авакума нам відомо не так багато. Майже нічого. Навіть щодо походження його імені і того, де правильно ставити наголос ведуться дискусії. Про нього немає згадок в жодній з книг Біблійного канону. Єдине, що ми знаємо точно, це те, що він був пророком (1:1). Також, з огляду на те, що 3ій розділ являє собою пісню, написану для виконання хором під час богослужіння, існує здогад, що Аввакум був добре обізнаний, а можливо і задіяний в храмовому служінні, як священик або як музикант. Це щира побожна душа, яку гнітить і обтяжує гріх і зло, які він бачить навколо себе.

Ще одна особливість цієї книги полягає в тому, що пророк в ній жодного разу не звертається до людей. По-суті, в книзі описана власна молитовна боротьба Аввакума. Він мав серйозні питання з якими він прийшов до Бога. Господь відповів Аввакуму і цю відповідь звелів записати на таблицях, тож ми маємо цю дорогоцінну книгу.

Хоча ми не знаємо багато про самого Аввакума, час коли він служив можна визначити досить точно. Це були останні десятиліття існування Юдейського царства перед тим, як Єрусалим було захоплено і зруйновано царем халдеїв, Навуходоносором. Кінець VII – початок VI ст. до Р.Х. Це був час, коли Юдея пережила короткий період релігійного пробудження за часів правління праведного царя Йосії. Але цей час швидко закінчився, надіям багатьох побожних людей не судилося здійснитися.

Цар Йосія був вбитий в битві з військом єгипетського фараона. Замість нього фараон посадив його сина Єгоакима, який, на жаль, великою побожністю не відрізнявся. Він робив зло в очах Господа (2Цар.23:37), так само робили і усі царі, які ще недовгий час царювали після нього. Єрусалим повністю втратив свою суб’єктність і став заручником у великій геополітичній грі, а на горизонті ось-ось мали з’явитися війська халдеїв.

В такий от лихий і тривожний час довелося жити Аввакуму. Вивчаючи цю книгу ми можемо побачити багато паралелей з сучасністю і я дуже подіваюся, що те зміцнення, яке отримав Аввакум, отримаємо і ми з вами. Втім, нам важливо також пам’ятати, що історія Ізраїлю – це історія Ізраїлю, а історія України – це історія України і, що проводячи паралелі, важливо не зайти в цьому надто далеко. Нехай допоможе нам в цьому Господь.

Подивіться вірші 2-4: «Доки, ГОСПОДИ, благатиму, щоб ти вислухав? Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?! Навіщо Ти допускаєш, щоб я побачив беззаконня і дивився на муку? На моїх очах звершується грабіж і насильство, посилюється ворожнеча і сварка. Тому й закон втрачає силу, і не провадиться належне судочинство, – нечестивий звідусіль насідає на праведного, через що перекручується усяке право».

В тексті, який ми читаємо сьогодні – перше питання Аввакума. З цим питанням він приходить в молитві до Бога. І ми бачимо, скільки пристрасті, скільки муки в цій молитві. Питання, які турбують його це не якісь теоретичні, відсторонені питання. Тут явно йдеться не про академічний інтерес. Це щось, з чим Аввакум зустрівся дуже особисто, на власному досвіді. Він волає до Бога, кричить в надії, що Бог почує і відповість.

Що ж сталося? Що так сильно турбувало пророка? Власне, дві речі. Перше – його сильно засмучує, навіть обурює те, що відбувається навколо нього, обставини в яких він опинився. Друге і, можливо, це бентежить його навіть більше ніж обставини, — це відсутність Божої реакції.

Отже, що це за обставини? Ми говорили вже про історичний контекст цієї книги, про те, що відбувалося в Юдеї і Єрусалимі згідно зі свідченнями науки історії. Але тут ми можемо побачити, ці події очима самого Аввакума. Вірші 2 і 3: навколо себе Аввакум бачить беззаконня і муку, грабіж і насильство, ворожнечу і сварку, нечестивий насідає на праведного і тому Закон втрачає силу, а правосуддя перекручується.

Аввакум був свідком духовного підйому в Ізраїлі, коли реформи царя Йосії дали надію багатьом Божим людям на покращення, на відродження і пробудження. Все в житті і в країні тільки-тільки почало налагоджуватися і раптом усі ці позитивні зміни пішли димом. Знову до влади прийшли лихі безбожні царі. Знову народ повертається до поклоніння ідолам. Царі і князі народу роблять зле, використовують свою силу і владу заради збагачення, заради розпусти, кривдять бідаря, сироту, вдову і приходька. І на них немає ніякої управи. Замість закону, діє право сили, грошей і влади. Різні негідники нахабно, цинічно, зухвало роблять, що їм лише заманеться і з цим ніхто нічого не може і не хоче робити. Ось що бачить Аввакум навколо себе.

Далі він каже: «тому і Закон (Тора) втрачає силу». Що це означає? Аввакум бачить, як Закон поступово втрачає свій вплив на суспільство. Люди не живуть згідно цього Закону, не живуть згідно Божих велінь. Вони бачать, що Закон не діє. Коли нечестивий тисне праведного і йому за це нічого нема, не приходить суд на нього ні від людей, ні від Бога, тоді люди полишають Божий Закон. Якщо за злочин нема покарання, навіщо тоді слухатися Бога і Його постанов?

Подібне роздуми ми знаходимо, наприклад і у Асафа, автора Псалма 73. Він каже: «Бог, насправді, добрий до Ізраїлю, – до тих, в кого чисте серце! А я ледь не спіткнувся, – мало не послизнулися мої ноги. Адже я позаздрив зарозумілим, побачивши добробут нечестивих. Вони не зазнають жодних страждань до самої смерті; їхні тіла здорові. Серед людей, які важко працюють, їх нема, і злидні звичайних людей їх не торкаються… Через те за ними тягнеться і народ мій, щедро черпаючи собі їхню воду й кажучи: Як дізнається Бог? Хіба має бути відомо Всевишньому?» (Пс.73:1-13). Усі ці спостереження приводять Асафа до питання: «невже надаремно я зберігав у чистоті своє серце і вмивав у невинності руки свої?»

Ось що стається, коли суспільство живе за принципом: «своїм – усе, чужим – закон». Ось що стається, коли злочин залишається без кари. Коли панує неправда і немає рівності усіх перед Богом і законом.

Аввакуму боляче дивитися на все це. Це викликає в нього муку. Так само і ми, чи не так? Коли ми бачимо свавілля чиновників, коли чуємо цинічну, зухвалу брехню від можновладців, коли бачимо, як хтось наживається на невинній крові, коли бачимо жахливі злочини, насильство, яке залишається непокараним, невинну кров на асфальті, тоді все всередині нас повстає проти цього, чи не так? Ми б воліли ніколи не бачити такого, але найдошкульніше те, що здається, Богу до того цілковито байдуже.

Подивіться вірш 2 ще раз: «Доки, ГОСПОДИ, благатиму, щоб ти вислухав? Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?!»

Ми бачимо Аввакума, який усі ці свої питання, усю свою біль приносить до Бога. І в цьому, насправді, його велич: шукати відповіді в Бога. Він молиться, він волає і кричить і Бог не відповідає, довгий час, але Аввакум залишається на своєму посту.

Історія Аввакума і наш досвід навчають нас, що Бог може довгий час не відповідати на наші прохання про звільнення від насильства і страждань, про справедливе покарання на злого, на молитву. Вже більше двох років Україна волає про несправедливість і насильство від якого ніхто не рятує і поки кінця-краю цій війні, цьому насильству не видно. Історія Аввакума вчить нас, що іноді Божа відповідь зовсім не така, якої ми очікували. Чи означає це, що можна перестати молитися і робити добро? – зовсім ні.

Де ж нам брати сили, щоб продовжувати молитися, щоб продовжувати робити те, що необхідно, залишатися вірними Христу навіть тоді, коли в нас нема відповідей на усі питання? Звичайно, довгий час ми можемо не отримувати відповіді, але ми не можемо жити без надії. І найкраще – те що Господь пропонує нам таку надію в Своєму слові. Автор 119 Псалма називає Боже слово світильником своїй нозі. Особливість світильника в тому, що хоча він не висвічує усього шляху, але він висвічує наступний крок, показує, куди поставити ногу. В Божому слові ми можемо знайти втішення, надію і практичну мудрість: що я маю робити зараз, який має бути мій наступний крок.

Можливо у вас є якісь свої улюблені уривки, чи обіцянки з Писання, які допомагають вам стояти в Христі коли навколо хаос і темрява. Я хочу поділитися з вами сьогодні двома такими уривками.

Перший – це слова з Псалма 11:1-5 «Я на ГОСПОДА покладаю надію. Як же ви можете мені казати: Лети на свою гору, немов птах? Ось нечестиві натягують тятиву лука, прикладають свої стріли до тятиви, щоб у темноті стріляти на довірливих серцем. Коли зруйнуються основи, що може зробити праведник? ГОСПОДЬ у Своєму святому Храмі; ГОСПОДЬ – Його престол на небі. Його очі бачать, Його повіки спостерігають за людськими дітьми. ГОСПОДЬ досліджує праведника. Він ненавидить нечестивого і того, хто любить насильство».

Бог має контроль над ситуацією. Він у Своєму храмі на небесах, над землею і Його очі бачать. Ніщо з того, що відбувається не відбувається поза Божим контролем. Те, що відбувається може нам не подобатися, може спричиняти нам біль, може викликати в нас сильний протест, як це викликало в Аввакума. Але нам потрібно памʼятати, що Бог залишається на Своєму місці. Він вірно контролює хід історії світу і кожного окремого життя. Навіть якщо ми не бачимо цього і не розуміємо Його дій зараз.

Він досліджує праведника і ненавидить нечестивого. Хоча в суспільстві межа між добром і злом може розмиватися, але не в Бога. Бог зло називає зло, а добро добром. Він визначає, що є добре і що є зле. Він вірний. Тому ми завжди маємо тверду основу, куди можна поставити ногу і знаємо, що вона не похитнеться. Ця основа – слово Божих обітниць.

Другий уривок – це слова з нагірної проповіді: «Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ті, хто плаче, бо вони будуть потішені. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю. Блаженні голодні й спраглі праведності, бо вони наситяться» (Мат.5:3-6).

Таких людей, як Аввакум Господь Ісус називає блаженними. Убогих духом, які плачуть через гріхи свого народу. Лагідних, які шукають миру і ненавидять насильство, вступаються за скривджених і дають відсіч злу. Голодних і спраглих праведності, які моляться про Боже спасіння. Вони блаженні не тому, що плакати чи бути голодним – це щось хороше. А тому, що вони відчувають те саме, що і Сам Господь, коли дивиться на цей світ. Вони не можуть миритися з тим, що бачать. І Божа обітниця для таких людей, для нас із вами: ви будете потішені, бо Господь витре кожну вашу сльозу. Ви, голодні і спраглі справедливості, насититеся, тому що Господь судитиме зло. Він йде і Його нагорода з Ним. Кінець кінцем лукаві згинуть, а праведні наслідують землю. Тому не втомлюйтеся молитися, не втомлюйтеся робити добро, не втомлюйтеся любити. Господь прийде.

(п. Йонатан)

ДОКИ, ГОСПОДИ, БЛАГАТИМУ
Авакум 1:1-4
Ключовий вірш 2
1. Ким був пророк Аввакум (1:1; 3:1)? Якою є структура та особливості цієї книги? Які теми в ній піднімаються? Чому, на вашу думку, зміст цієї книги був «тягарем» для Аввакума?
2. На який період історії припало служіння Аввакума (2Цар.23:31-24:20; Єр.52:1-3)? Яким був стан суспільства в цей час (3б-4)? Що відбувається, коли лихі вчинки не отримують належного покарання (Пс.14(13):1)? Про які закон і правосуддя говорить Аввакум?
3. Як Аввакум реагував на усі ці обставини (2)? Куди він прийшов з питаннями? Якою була Божа відповідь йому впродовж довгого часу? Чого ми маємо навчитися з цього?
4. Що ви робите з сумнівами, питаннями та важкістю, породженими подіями навколо нас? Яку надію повинні мати Божі люди у важкі часи (Пс.11(10):3-4; Мат.5:3-6)?