Вивчення Біблії: Проповідь “Поки з ними ще є молодий” (Від Матвія 9:14-17)

ПОКИ З НИМИ ЩЕ Є МОЛОДИЙ

Від Матвія 9:14-17

Ключовий вірш 15 : “Ісус же промовив до них: Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, тоді й постити будуть вони”

В минулому уривку ми вивчали про Христа, який пробачив гріхи розслабленого і покликав Матвія слідувати за Собою. Він — Господь, який являє милість до грішників і вчить Своїх учнів бути милостивими. Однак, напевне ви помітили, що в цих і в минулому епізоді, Ісус також зустрічається і з певним опором та критикою. Його служіння потужне, воно несе звільнення і зцілення. Однак, в людей виникають питання. Жителям Десятимістя не сподобалось, що Ісус знищив їхню м’ясну промисловість. Книжникам не сподобалось, що Він проголосив прощення гріхів, а фарисеям, — що приєднався до митарів і грішників на бенкеті в Матвія. Те, що робив Ісус було прекрасно, але Його слова і поведінка ламали усі їхні шаблони. В сьогоднішньому уривку до Ісуса з питанням приходить ще одна група людей — це учні Івана Хрестителя. І знову Його поведінка не вписується в їхнє розуміння духовності. Вони запитують Його про піст, але Ісус вчить їх про радість Небесного Царства і оновлення життя. Нехай Господь відкриється нам зараз в цьому уривку.

Подивіться вірш 14: “Тоді приступили до Нього Іванові учні та й кажуть: Чому постимо ми й фарисеї, а учні Твої не постять?”

Учні Івана Хрестителя уважно слідкували за діяльністю Ісуса. Сам Іван вказав їм на Христа, як на Агнця Божого. Перші Ісусові учні — Андрій та Іван самі в минулому були послідовниками Хрестителя. Що ж вони побачили, дивлячись на Ісуса та Його учнів? — те, що сильно їх збентежило. Їм не було що сказати про вчення Христа. Він проповідував ту саму звістку покаяння та Євангелію Царства. Їм не було що сказати про дива, які являв Христос. Це була явна Божа робота. Але вони помітили, що ні сам Ісус ні Його учні не постять. Вони допомагали багатьом людям, молилися, але не постили.

Чому ж піст був для них такий важливий? Тому що для євреїв Іст. піст був надзвичайно важливою і невід’ємною частиною релігійного життя. Цікаво, що якщо ми подивимося в П’ятикнижжя, то не знайдемо там майже ніяких настанов щодо посту (крім єдиного дня в році — дня викуплення, коли Бог наказав Своєму народу не робити жодної роботи і впокорювати душу свою, постити на знак каяття). Тим не менше на сторінках СЗ ми можемо знайти багато різних ситуацій, коли люди вдавалися до посту при тих, чи інших обставинах. Іноді це був особистий піст, а іноді усе зібрання разом постило перед Господом.

Наприклад, Давид і його люди плакали і постили, коли почули звістку про загибель Саула та Йонатана і поразку Ізраїлю. Неємія постив, коли почув звістку про зруйновані стіни Єрусалиму і шукав, як це можна виправити. В часи Ездри зібрання постило розкаюючись, що залишили Божий закон і взяли собі жінок-чужинок. Вони постили, коли стикалися з кризою, війною чи гріхом.

Зазвичай піст проявлявся у тимчасовій відмові від їжі. При чому, як правило, ця відмова від їжі була не засобом чогось досягти, а, швидше, наслідком. Тобто, це не було таке: “Господи, я оголошую голодування, доки ти не виконаєш мої вимоги”, або “Господи, я два дні не їв, подивися, як сильно я впокорююсь”, ні. Швидше це було: “мій сум, моя проблема, моя потреба такі великі, що я не можу їсти”. Потреба в їжі (без якої ми не можемо жити), відступає перед більш нагальною потребою в Богові і Його милості.

В часи Ісуса піст стає звичною формою релігійної практики. Згадані тут фарисеї постили двічі на тиждень: в понеділок і четвер. Ми коли чуємо: фарисеї, зразу думаємо: лицеміри, поганці. Але, насправді, було багато хороших фарисеїв, які щиро шукали Бога, які щиро прагнули духовного пробудження в Ізраїлі і намагалися підкоряти Божій заповіді своє життя і суспільство в якому жили. І вони, і Іван Хреститель мали дуже сильний вплив на людей свого часу. Коли люди дивилися на їхнє побожне, часто аскетичне, життя, вони отримували величезне враження. Але ось Ісус, Він їсть і п’є з митарями і не постить. Це щось дивне.

Що ж відповів їм Ісус? Подивіться вірш 15: “Ісус же промовив до них: Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, тоді й постити будуть вони”.

Чому учні Христа не постили? Тому що піст — це погано? Ні. Просто тому, що в даний момент це було недоречно. Так само недоречно, як сумувати чи постити на весіллі. Ми ж не ходимо на весілля сумувати правда? І молоді тебе кличуть на свято не для того, щоб сидіти у волосяниці, ковтати порох і лити сльози. Ні, у запрошенні вони пишуть: “прийдіть, розділіть нашу радість”. Жодного разу не бачив запрошення, в якому б писали: “приєднайтесь до нас в дусі розкаяння і зі зламаним серцем, будемо постити і плакати: син привів в дім невістку”.

В Ізраїлі весілля святкували 7 днів. Їли, пили і веселилися. Усі учасники звільнялися від усіх релігійних обов’язків. В них був лише один обов’язок — радіти разом з молодими і за молодих.

Учні не постили, тому що з ними був Ісус. Учні не постили, тому що присутність Христа посеред нас закликає до радості, а не до посту. Прихід Месії відзначає початок відновлення і відкуплення, обіцяних Богом. Ізраїль буде виправданий в Христі та через Христа. Амінь.

Дуже цікаво, що учні Івана питають Ісуса про піст просто, як про одну з складових релігійного життя. Але Ісус відповідає їм про печаль, про сум і сльози, на які цей піст має вказувати. Він прийшов не для того, щоб змінити звичні обряди, старі замінити новими. Ні. Він прийшов, щоб усунути саму причину чому ми постимо і плачемо — наші гріхи і відділення від Бога. Він змінює сльози на радість. Амінь.

У 8 розділі книги пророка Захарії є цікаве пророцтво пов’язане з постом: “І було мені слово Господнє таке: Так говорить Господь Саваот: Піст четвертого, і піст п’ятого, і піст сьомого, і піст десятого місяця стане для Юдиного дому на радість і на втіху, та на веселі свята, але правду та мир кохайте!” (Зах.8:18,19)

Пости четвертого, п’ятого, сьомого і десятого місяців були запровадженні на сумну згадку про руйнування Єрусалиму, храму та полон. На сумну згадку про те, як Господь в минулому суворо покарав Свій народ за їхні гріхи і провини. Але тепер Бог знову задумав вчинити їм добро, відновити їх. Тому Він каже: коли Я зроблю це, в ті дні, в які ви плакали і постили згадуючи сумні події, тепер ви будете радіти і святкувати.

І ось тепер, через 500 років це сталось. Він прийшов, щоб звільнити Свій народ, щоб встановити Своє Царство. Образ Ізраїлю, а потім і Церкви, як жінки і нареченої — це образ, через який Господь звертається до Свого народу не один раз в СЗ, а потім і в НЗ. Жених прийшов.

Чому ми сумуємо і плачемо до того, що аж шматок в горло не лізе? — на те є багато причин. “Господи, мої гріхи такі тяжкі, я не можу з ними нічого зробити, прийди, очисти мене”, “Господи, ця душа мені така дорога, але без Твоєї благодаті він йде до погибелі, прийди, втруться спаси Його”, “Господи, несправедливість, яку я бачу навкруги жихлива, прийди, зацарюй Твоєю правдою”, “Господи, мені так тяжко, прийди, віднови радість спасіння Твого”. В основі цього праведного суму є відчуття розриву з Богом. Я не бачу Його, не відчуваю Його дії, якби Він втрутився, то змінив би усе. Ми плачемо, але тут приходить Господь і каже: ось Я. Ти плакав, Я прийшов. Що будемо робити? Плакати далі? — ні, ми не будемо плакати, коли до нас прийшов жених, ми будемо святкувати. Амінь. Учні Івана просто не розуміли хто стояв посеред них. В Ісусі Христі, в Його присутності дні вашого посту стануть вам на радість і на втіху, та на веселі свята. Амінь.

Про що говорить Ісус, коли каже: “прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, тоді й постити будуть вони”? — Він говорить про те, що Його перший прихід ще не був остаточним. Це був лише початок. Жених прийшов, столи накриті, гості запрошені. Всі радіють, і раптом Він зникає. Гей, хтось бачив жениха? — Він відійшов, але Він точно прийде, очікуйте.

Ми не маємо фізичної присутності Христа посеред нас і Його Царство ще не відкрилося у всій повноті. Ми все ще переживаємо печаль і сум, тому постимо, молимось і очікуємо повернення жениха. Як і попереджав Ісус. Як це робила рання Церква, ап. Павло і багато поколінь віруючих до нас. Але столи вже накриті, свято готується, Він точно прийде. Очікуйте. Ви очікуєте повернення жениха? Амінь. І в наших печалях вірний Бог Духом Своїм посилає нам з небес розраду, мир, благодать і надію. Амінь.

Подивіться вірші 16,17: “До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирового, бо збіжиться воно, і дірка стане ще гірша. І не вливають вина молодого в старі бурдюки, а то бурдюки розірвуться, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюків, і одне й друге збережено буде”.

В чому була проблема Іванових учнів? — вони не розуміли, хто такий Ісус. Вони сприймали Його Євангеліє просто, як ще одне вчення, яке можна якось застосувати до свого життя і отримати з того якусь користь. Ісус каже, що це так не працює. Він пояснює це через дві простих ілюстрації.

Перша — про латку з сирового сукна. В часи Ісуса люди не вміли робити синтетичних тканин. Доводилося мучитися і вдягати льняну або шерстяну одіж. І, як напевне добре знають наші любі сестри, натуральні тканини мають властивість збігатися після прання. Купив нову гарну сорочку, кілька разів виправ і потім думаєш собі, чи це тканина збіглася, чи це комусь треба менше жерти. Ісус змальовує ситуацію, коли в тебе є стара одежина, яка вже збіглася і вже не буде змінювати лінійних розмірів. І латка, яка ще не бувала в гарячій воді. Ти пришиваєш латку з нового сирого сукна до старої одежі. Після прання латка збігається, а одежа — ні. На виході маємо ще більшу дірку.

Якщо тканина збігається, то молоде вино, навпаки розширюється через процес бродіння. Цукор у винограді перетворюється на спирт і вуглекислий газ. Бурдюки, в яких зберігали вино робилися з шкіри. Шкіра має здатність розтягуватися, але не безкінечно. Якщо в старий бурдюк, який вже розтягнувся, налити молоде вино і воно почне грати, бурдюк просто порветься. Ти втратиш і вино і бурдюк.

Євангеліє Царства було молодим вином для суспільства, в якому проповідував Христос. І для сучасного суспільства також. Фарисеї не мали би нічого проти Ісуса, якби Він зцілював хвороби і вигонив бісів, але при цьому не порушував суботи, і не говорив про Себе, як про Бога і Христа. Ісус цілком підходив для учнів Івана Хрестителя, якби Він на додачу до всього ще й би постив і вів аскетичне життя. Вони хотіли залишатися в тому, в чому були, в СЗ, просто хотіли, щоб хтось вирішив їхні проблеми.

Так само і сьогодні, люди часто сприймають Євангеліє, самого Ісуса, як латку. Ой, у мене дірка в житті — хлоп, приліпив Ісуса. Наприклад, в чоловіка шлюб тріщить по швах. Або хвороба. Або на роботі проблеми. Або нема миру в серці. Або хочу стати трішки кращим, позбутися поганої звички. Де там Ісус?

Є проблема, Господи, виріши цю проблему, але не чіпай мене самого, мого світу, моїх цінностей. Бог сприймається, як той, хто має допомогти мені досягти моїх бажань, моїх цілей. Але натомість, Господь приходить в життя грішника і що робить? — lає нову мету і нові бажання. Ісус — це не маленька латочка для мого життя. Він — саме моє життя. Він не ремонтує життя грішника, Він дає нове життя, нову сутність, народжує від Духа. Коли Павло пише до віруючих в Ефесі, він не каже: “залатайте свою стару людину”. Ні, він каже скиньте стару людину і зодягніться в Христа. “…ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя” (Рим.6:4). Тож нехай благодать Христа, сила Його Євангелії діє в наших життях, відроджує і оновлює нас.

(п. Йонатан)