Вивчення Біблії: Проповідь “Бо ми члени Тіла Його” (До ефесян 5:18-32)

БО МИ ЧЛЕНИ ТІЛА ЙОГО

До Ефесян 5:18-32

Ключовий вірш 30 : “бо ми члени Тіла Його від тіла Його й від костей Його!”

В цьому уривку Павло відкриває нову велику і важливу тему стосовно нашого християнського життя. Хто знає, що це за тема? — це тема покірності Божому керівництву в нашому житті. Павло показує яким має бути життя тих, хто підпорядковує себе Божому керівництву, яке Він здійснює в наших життях Духом Святим, в різних практичних аспектах. В розділі 5 — в зібранні і в шлюбі, в стосунках між чоловіком та жінкою. В розділі 6 — в стосунках між дітьми та батьками, а потім — в стосунках між рабами та господарями.

Можливо, не варто було починати проповідь з таких слів. Нам не подобається, коли нас закликають слухатись когось, нам подобається бути сильними і незалежними. Однак Писання ясно вчить, що людина не є самодостатнім створінням. Ми створені Богом і цілковито залежимо від Нього. Писання ясно вчить, що коли ми коримось Його настановам і законам, в наші життя приходять усілякі Його благословіння, а коли повстаємо проти Нього — лютість і гнів. І, можливо, нам було би легше проявляти цю покірність, якби всі веління поступали безпосередньо від Бога, але проблема в тому, що зазвичай Бог проявляє Своє мудре керівництво в наших життях через людей. Ми говорили про це недавно, на заняттях за катехізису, коли розбирали 5 заповідь. Отже, сьогодні ми розберемо дві теми: 1 — що значить сповнюватись Духом і жити під Його керівництвом, і 2 — як це має проявлятись в сімейних стосунках. Нехай Господь Духом Своїм наставить нас на усіляку Свою істину.

Подивіться вірші 18, 19: “І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом, розмовляючи поміж собою псалмами, і гімнами, і піснями духовними, співаючи й граючи в серці своєму для Господа”.

У вірші 15 Павло зі словом “отже” підвів певну риску під попередніми настановами і закликав віруючих поводитись “обережно, не як немудрі, але як мудрі”, а саме: 1 — з мудрістю  використовувати свій час, 2 — роздумувати і шукати, якою є Божа воля для нас, і 3 — (те, що читаємо сьогодні) не впиватись вином, але наповнюватись Духом.

Павло протиставляє тут два образи життя: з одного боку — життя людей, які впиваються вином, і з другого — життя тих, хто сповнюється Духом. Деякі християни використовують цей уривок для того, щоб насаджувати “сухий закон” і обмежувати свободу братів і сестер. Однак, цей уривок говорить зовсім про інше. Біблія взагалі ніде не говорить, що вино — це погано, усяке Боже створіння — це добре, однак Біблія ясно вчить, що використовувати речі не за призначенням — ось це погано. Писання однозначно засуджує надмірне споживання, або надмірну залежність від алкоголю. Але Павло пише ці слова не для того (або не тільки для того), щоб поговорити про алкоголь. Він вдається тут до дуже зрозумілої аналогії. Він говорить про те, що поведінка людей, які упиваються вином змінюється (і чим більше вина, тим сильніше змінюється поведінка). Так само (але з іншим знаком) змінюється і поведінка людей які наповнюються Духом Святим.

Уявіть собі зібрання грішників: напівтемний вертеп, повний чоловіків і жінок, які упиваються вином. Як вони поводяться? Вони кричать, вони голосно регочуть, сваряться, б’ються, співають якихось соромітницьких пісень, займаються усіляким непотребом. Вино затуманило їм розум, алкоголь зняв усі блокування в поведінці. Страшна, неприємна картина, але ті, хто знають, як діє алкоголь, можуть легко її уявити.

Як же буде виглядати зібрання тих, хто наповнюється Святим Духом? Це мають знати ті, хто відчув в своєму житті дію Духа Святого. Павло описує нам таке зібрання. Подивіться вірші 19-21: “розмовляючи поміж собою псалмами, і гімнами, і піснями духовними, співаючи й граючи в серці своєму для Господа, дякуючи завжди за все Богові й Отцеві в Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, корячися один одному у Христовім страху” (Еф.5:19-21).

Вони не сваряться, не регочуть і не кричать: вони спілкуються одне з одним в Дусі Святому. Вони укріплюють одне одного псалмами, гімнами і духовними піснями. Їхні серця об’єднанні в поклонінні Богу. Їхнє зібрання наповнене подякою і готовністю служити одне одному у Христовім страху. Це дивовижна картина, чи не так? Павло говорить, що так стається, коли ми сповнені і покірні Духу Святому.

І тут хочеться буквально два слова сказати про поклоніння. Є люди, які вміють співати і люблять співати, є такі, що і не люблять і не вміють. Можливо другим хотілось би, щоб Богослужіння відбувалось без спільної хвали, але ми бачимо, що Богу подобається хвала. Вона є невід’ємною частиною християнського зібрання. Не хто не будь, сам Дух Святий вчить нас поклонятись Богу через музику і співи. Тому, якщо ви хочете отримувати повноту Божого благословення, не запізнюйтесь, будь ласка на служіння, не уникайте хвали, але приходьте вчасно, щоб починати зібрання з духовного поклоніння разом з нашими групами прославлення. В Бога є дивовижні благословення, для тих, хто поклоняється Йому в повноті Духа Святого і радості, не втратьте їх. І я надіюся, що наші служителі прославлення також знайдуть в цих словах джерело великої радості і мотивації щоб ще більше молитись і шукати керівництва Божого в служінні хвали.

Але що ж значать ці слова: “наповнюйтесь Духом”? З вином все зрозуміло — чим більше вип’єш, тим більший ефект. Але ж Дух Святий — не вино, не субстанція, якою ми можемо наповнитись. Ісус ясно говорить в Ів.3:34, що Отець дає Духа без міри, тобто це не якась кількісна характеристика. Дух Святий — це одна з осіб Трійці, це особистість, це Бог, якому ми не можемо наказувати, примушувати до чогось чи використовувати за власним розсудом. Він “дихає, де хоче…” (Ів.3:8). Більше того, Дух Святий — це завдаток і печать спасіння, які Отець вже дав кожному віруючому. Він вже є в наших життях. Яка ж Його дія в нас? — Він наповнює нас. Це те, про що ми говорили в 1 та 2 розділах послання: в Ісусі Христі Отець поблагословив нас усіляким благословенням в небесах. В Ісусі Христі є багатство спадку для святих і усіляка повнота. Як ці благословення, ця повнота стають нашими, проливаються в наші життя? — Духом Святим. Ми маємо повноту, коли Він наповнює нас. Амінь.

Для Павла бути наповненим Духом — це жити життям, в центрі якого знаходиться Євангеліє Ісуса Христа. Не просто як набір якихось доктрин, але як самий центр і джерело усіх думок, бажань і мотивів, яке проникає в усі сфери наших життів, впокорюючи їх Євангелії. Це добре видно, через паралельний уривок — Кол.3:16,17. І коли ми подивимось на приклади людей, яких Писання називає сповненими Духа Божого, то побачимо, що ця повнота якраз в цьому і проявлялась. Вони впокорювали себе керівництву Божого Духа і Євангелії, даючи Богу здійснювати те, чого Він хоче. Амінь. І коли ми віримо, що Дух Святий живе в нас і діє в нас, так само, як в наших братах і сестрах, коли прагнемо виконувати Божу волю і коритись Його керівництву, тоді дуже природно ми навчаємось коритися і одне одному в Христовому страху, як навчає нас вірш 21. Амінь.

Ця покірність Божому керівництву, яке Він здійснює в наших життях через інших людей проявляється в різних сферах, можливо навіть в тих, в яких ми не очікували. І перше, про що говорить Павло, це те, як вона мусить проявлятись в наших сім’ях. Нам потрібно розуміти, що Павло не змінює раптом тему, він не говорить: “ну все, про Духа Святого достатньо, тепер давайте про шлюб…” ні, він продовжує тему і коли говорить про сім’ю, показує що це не якась інша сфера життя, не пов’язана з поклонінням Богу в Дусі Святім. Зібрання — це зібрання, а сім’я — це сім’я. Ні! Ця наповненість Духом, ця покірність Богу і Його Євангелії не повинна кудись діватись, коли ми виходимо за двері церкви і приходимо додому. Вона мусить проявлятись в усьому, в тому числі в тому, як ми поводимось в сім’ї. Амінь.

Подивіться вірші 22-24: “Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік голова дружини, як і Христос Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому” (Еф.5:22-24).

До чого Павло закликає заміжніх сестер? — до покірності своїм чоловікам.

Я розумію, що така настанова в ХХІ столітті звучить не дуже привабливо і сучасно. І викликає немало спротиву (не безпідставно). Тим не менше, це Боже слово до нас. На початку світу Бог створив людину, як чоловіка та жінку. Створив їх рівними, бо в рівній мірі чоловік і жінка є образом Божим. Але в той самий час Він створив їх різними. І від самого початку Бог призначив чоловіку та жінці різні ролі, різні обов’язки. Заклик до жінки: коритися чоловіку — це в жодному разі не приниження і в жодному разі це не не значить, що один важливіший чи вартісніший за іншого. Це заклик визнавати лідерство чоловіка в сімейних стосунках і виконувати роль помічника і партнера в служінні Богу, як це було на початку.

Також я розумію, що це зовсім не просто. Не в останню чергу через те, що самі чоловіки не хочуть брати на себе відповідальність і бути чоловіками. Нещодавно одна жінка написала в фейсбуку: “мені не потрібні діти, я з одним вже одружилась”. Море лайків, посміялися, розійшлися. Але що лежить за такими заявами? — розчарування. Багато жінок розчарувались в своїх чоловіках і в шлюбові в цілому, і вже не можуть і не хочуть коритися. Вони кажуть: “чому я маю виявляти повагу до людини, яка так поводиться?” Але, що говорить Павло про причину, чому жінка має виявляти повагу до чоловіка? — “бо чоловік голова дружини, як і Христос Голова Церкви” (23). Павло не каже, що коритись треба тому, що: “подивись, невдячна, цей чоловік ідеальний, як ти можеш не коритись йому?” — ні. Причина покірності не в тому, що чоловік ідеальний, не в тому, що він приносить багато грошей додому, не в тому, що він такий розумний. Причина в іншому. В тому, що в цих стосунках мають являтися світові і самому подружжю інші стосунки, ті стосунки, які є між Христом і Його Церквою. Павло каже: якщо ти коришся Христу (21), якщо ти визнаєш Боже керівництво в твоєму житті і в твоєму шлюбі, тоді ти маєш слухатись свого чоловіка.

“І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому” (24), які це дивовижні слова, любі сестри. Павло закликає жінок поводитись так, щоб коли вашу дитину спитали: “що значить бути християнином”, вона б відповіла: “це значить так любити Ісуса Христа, і так ставитись до Нього, як моя мама ставиться до мого тата”.

Звичайно, тут є багато різних крайових моментів, наприклад: “чи треба слухатись чоловіка, коли він вимагає порушувати Божу волю?” — звичайно ні, Бога треба слухатись більше ніж людину. Ми не можемо розібрати зараз усі життєві ситуації, які бувають в шлюбі. Але Павло говорить тут про загальний принцип, про загальне ставлення, яке має бути в житті віруючої дружини. Амінь.

Що мають почути чоловіки в цьому зверненні до жінок? — те, що це звернення до жінок :). Чоловікам Павло не каже: “ви можете вимагати від жінок абсолютної покірності”. Чоловікам Павло говорить інші слова. Подивіться вірші 25-27: “Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!”

Що мають робити чоловіки? — любити своїх дружин. Як любити? — як Христос полюбив Церкву і віддав за неї Себе. Амінь.

Знову таки, ми не знайдемо в цьому заклику якихось умов: “любіть дружину, якщо вона слухається”, або: “якщо вона ідеальна”, або: “якщо вона виглядає, як топ-модель” або ще щось інше. Причина — якщо ти маєш Духа Божого, якщо ти покірний Євангелії Ісуса Христа і Божій волі, ти мусиш любити свою дружину жертовною любов’ю і віддавати себе заради неї. “Як Христос полюбив Церкву” — це дуже висока планка, але це та любов, якої нам треба навчитись.

Цей світ вчить, що бути головою сім’ї, це значить прийти додому, принести гаманець з грошима, сісти під телевізором і діти мають тихенько ходити по ниточці, а жінка — приносити тапочки і вечерю. Але Писання вчить нас зовсім іншому лідерству: “любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву”, каже Павло, “і віддав за неї Себе, щоб її освятити… щоб поставити її Собі славною Церквою…”. Брати, давайте ми запитаємо себе: “чи люблю я свою дружину, як Христос полюбив Церкву?”, “чи віддаю себе заради неї?”, “чи виконую свої обов’язки домашнього священника, щоб збудовувати свою сім’ю в Господі?”, “що я роблю, що моя дружина не тільки сиділа вдома з дітьми, але також могла послужити Церкві Божій тими дарами, якими від Своєї повноти наділив її Христос?”. Це важливі питання, і це те, як проявляється наша покірність Христовому Духу в наших сім’ях. І це явно більше, ніж просто закрити очі, підняти руки і 10 разів проспівати один куплет з хвали. Нехай Господь помилує нас і допоможе нам являти в своїх сім’ях Христову любов і служіння, щоб через наші сім’ї світ бачив Божу славу і Божу любов. Амінь.

Чого ще ми маємо навчитись про сім’ю з цього уривка? Того, що Божий задум про сім’ю — це більше, ніж просто об’єднати двох людей штампом в паспорті. І більше, ніж просто згода двох людей жити разом. Подивіться вірш 32: “Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву!”. Ви бачите, що для того, щоб пояснити певні речі стосовно сім’ї, Павлу доводиться весь час вдаватись до причин які знаходяться за межами сім’ї. Він розглядає сім’ю в світлі стосунків, що об’єднують Спасителя і Його відкуплену Церкву.

Світ вчить споживацькому ставленню до сім’ї, коли чоловік розглядає жінку як засіб, з допомогою якого можна стати щасливим. І жінка відповідає чоловіку тим самим. В таких відносинах особистість важливіша за стосунки. Тому, коли жінка вже не приносить чоловікові задоволення, або навпаки — в людей не залишається сенсу залишатись разом. Відбувається те, про що п. Яків говорив в цей четвер: бабця радить внучці не боятись розлучатись. Але стосунки які об’єднують Біблійну сім’ю — це стосунки заповіту, так само, як стосунки, що об’єднують Христа і Церкву. Це узи життя і смерті і смисл сім’ї полягає в тому, щоб являти цю Христову таємницю світу.

Подивіться вірш 33: “Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка!”. На перший погляд Павло закликає чоловіків і дружин до різного. Але давайте глянемо глибше. Що значить “коритися своєму чоловіку”? Хіба це не значить присвячувати себе і віддавати себе своєму чоловіку? Що ж значить любити дружину? Хіба це не значить того самого? Роль чоловіка та жінки — різна, служіння — різне. Але суть заклика одна і та ж сама: шукати не свого, але присвячувати себе одне одному на будівництво сім’ї і на славу Божу. Амінь.

Взагалі, тема сімейних стосунків дуже глибока. Якби ми колись взялись розбирати що Біблія навчає нас про сім’ю — це явно вийшло би за межі однієї чи двох проповідей. А це тема, яку насправді необхідно вивчати, особливо в церквах. Тому що, якщо ми не знаємо, що Бог вчить нас про сім’ю, то в своїх сім’ях ми будемо керуватись тим, чого вчить світ. А світ не вчить нічого доброго. В світі ми бачимо дуже викривлене поняття про сім’ю. Багато людей розчаровані самим поняттям сім’ї, зазнають ран, травм, приходять з одними очікуваннями, а отримують щось зовсім інше. Але Бог створив сім’ю щоб благословити людину і щоб в шлюбі явити Христову любов і славу. Шлюб — це прекрасно, коли він будується на покірності Духу Святому і Євангелії. І я молюся, щоб Господь навчав нас про ці важливі істини і закликаю не задовольнятись тим, що ми сьогодні почули, але також самостійно досліджувати, читати і навчатись того, яким є Божий задум про сім’ю.

Що ж я маю сказати на завершення? Поведінка чоловіка і жінки, яку ми бачимо в біблійній моделі сім’ї — це не природня поведінка. Природно ми не коримось, а противимось. Природно ми не шукаємо добра іншому, а хочемо, щоб нам служили. І ми ніяк не можемо власними силами переломити таку тендецію і такі бажання. Тому не потрібно впадати у відчай, якщо ви знайшли своє життя чи свою сім’ю не такими, як описує Павло. Це нормально. Але те, чого не можемо зробити ми, робить в нас, в нашому зібранні і в наших сім’ях Дух Святий. Тому я молюся, щоб кожен з нас зростав в повноті Господнього Духа і покірності Христу. Щоб Бог ростив, змінював благословляв наше зібрання, так само, як наші сім’ї. Щоб кожен з нас постійно віддавав себе на служіння Духу Святому і переживав Його чудову дію в наших життях. Амінь.

(п. Йонатан)