Вивчення Біблії: Проповідь “Ісус вибрав 12 учнів” (Від Луки 6:6-19)

ІСУС ВИБРАВ 12 УЧНІВ

( По ключовому віршу на 2022 р. )

Від Луки 6:6-19

Ключові вірші 6:12,13 : “І сталось, що ча́су того Він вийшов на го́ру молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога. А коли настав день, покликав Він у́чнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьо́х, яких і апо́столами Він назвав:”

Любі брати та сестри, закінчився 2021 р. Цей рік почався з ковіду і закінчився ковідом. Багато хто сказав, що він був дуже важким, і з позитивного відзначають лише те, що вони вижили. Деякі кажуть, що саме важливе, що потрібно було робити минулого року – це добре ховатися від ковіду. Вони ж кажуть, що головне, що потрібно робити в цьому році – це також добре сховатися від коронавірусу щоб вижити. Серйозні історики кажуть, що в цілому українці – це справжні майстри по виживанню. В 20 столітті українці пережили 4 війни, і вижили. Тому я впевнений, що вони переживуть і коронавірус. Але ми не можемо просто сховатися від коронавірусу. Ми – християни, пастирі, дух. лідери. Всі ці люди – це люди, які існують для інших. Тому нам не можна просто сховатися у своїх квартирах та заміських будинках. На початку цього року нам потрібно знайти напрямок для служіння Богові в цьому році. В сьогоднішньому слові Ісус також шукає напрямок для Свого земного служіння. Він робить це не у легкій сприятливій атмосфері, а у важких обставинах, серед серйозного тиску, у важкій духовній боротьбі, яка проявилася в тому, що Він молився всю ніч. Знайти напрямок для служіння Богові нелегко. Наша грішна природа не хоче визнавати Бога Господом свого життя і служити Йому, а хоче відпочивати та жити для себе. Але хай Господь допоможе нам вести цю боротьбу, щоб знайти Божу волю в своєму житті та служити в цьому поколінні.

Перше, “душу спасти чи погубити?” (6-11) Подивимося на 6-ий вірш: “І сталось, як в іншу суботу зайшов Він до синагоги й навчав, знахо́дився там чоловік, що прави́ця йому була всохла”. Однієї суботи Ісус увійшов у синагогу та навчав. Зібрання по суботам для євреїв у синагозі – це як для нас зараз богослужіння по неділям. На ньому вони мали вивчати Боже слово, поклонятися Богові в дусі та істині, розкаятися в своїх гріхах, пізнавати Божу любов та Божу милість і дякувати Богові за них. Після богослужіння вони мали виходити оновленими у дусі, радісними, благодатними. Любов до Бога мала спонукати їх любити інших людей та піклуватися про них. Однак що ми бачимо? Вірші 6-7:

6 І сталось, як в іншу суботу зайшов Він до синагоги й навчав, знахо́дився там чоловік, що прави́ця йому була всохла

7 А книжники та фарисеї вважали, чи в суботу того не вздоро́вить, щоб знайти проти Нього оска́рження.

В синагозі був один чоловік з сухою рукою. Власне, це все, що ми про нього знаємо. Але очевидно що йому потрібна була підтримка. Очевидно, що він комплексував через те, що в нього є лише одна повноцінна рука, тоді як у інших – дві. Час від часу йому потрібна була допомога, тому що він не міг робити однією рукою того, що інші робили двома. Фарисеї та книжники були пастирями для свого народу. Тому очікувалося, що вони мали допомогти цьому чоловіку. Швидше за все вони не могли повернути до життя його хвору руку. Але вони могли підтримати його, вислухати його, зрозуміти його – одне це вже означає дуже багато. Звернути на нього увагу, дати йому зрозуміти, що він – не сам на сам у цьому світі зі своєю хворобою, а що він може розраховувати на їх розуміння та підтримку. Але те, що ми бачимо тут дійсно лякає. Вони були не просто байдужі до нього. Ні, вони розглядали його як можливість використати у власних цілях. Їх не цікавило його оздоровлення. Вони лише хотіли використати його оздоровлення щоб звинуватити Ісуса.

Вірш 8 каже: “А Він знав їхні думки…” Стан цих людей був великим ударом та розчарування для Ісуса. Люди, які мали бути пастирями, Божими співробітниками, стали Божими ворогами. Вони не служили Богові в синагозі. Бог їх також на цікавив. На богослужінні вони горіли ненавистю до Ісуса та виношували плани як Його знищити. Як результат, вони не могли любити і інших людей. Коли так чинять невіруючі, це ще півбіди, тому що вони не знають любові Бога і не можуть любити інших. Але коли так чинять віруючі, ба більше, пастирі, це трагедія.

Щоб допомогти книжникам та фарисеям усвідомити проблему, Ісус їх запитав: “Що годи́ться в суботу — робити добре, чи робити лихе, душу спасти́, чи згубити?” (9). Для них головним питанням суботи було: “Чи можна в Сб. працювати?” Для Ісуса головне питання суботи в іншому: “Що годи́ться в суботу — робити добре, чи робити лихе, душу спасти́, чи згубити?” Ось яке головне питання суботи! Цікаво, що євангеліст Лука не приводить відповіді книжників та фарисеїв. Скоріше за все тому, що її не було. Напевно вони знали правильну відповідь, вони знали, що мають робити добро і спасати душі, однак вирішили ожерсточитися перед Богом, робити зло і губити душі. Ісус знав, що небезпечно конфліктувати з ними, тому що вони мали владу та гроші, і готові були навіть вбити Ісуса. Але Ісус пішов на цей конфлікт заради цього хворого чоловіка, який прийшов у той день у синагогу. Ісус хотів допомогли йому, і заради цього Він готовий був викликати на Себе гнів цих людей. Подивіться на вірш 10: “І, позирну́вши на всіх них, сказав чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той зробив, — і рука його стала здорова!” Ісус сказав йому простягнути свою руку. Не для насмішок чи жалості, а щоб уздоровити її. Чоловік так і зробив. Усвідомлена і сповідана проблема перестає бути просто лише моєю проблемою, а стає предметом Божої уваги, Божої сили та Божої милості. Ісус уздоровив його. Цей чоловік значив для Нього більше, ніж спокійне життя чи безпека. У вірші 11 написано, що бачачи це, книжники та фарисеї перепо́внились лютістю, і один з о́дним змовля́лись, що́ робити з Ісусом. Вони побачили чудо, яке вчинив Ісус на власні очі, це була велика Божа робота. Але вони не розкаялися і не зраділи. Божа робота була очевидна. Але вони відмовилися це визнавати. Вони ще більше зненавиділи Ісуса і почали радитися, як Його позбутися. Це була велика трагедія. Ми бачимо тут невідповідність положення цих людей та їх реальних навичок. Ми бачимо це і в наш час. Керівництво країни перед лицем агресії не гуртується, а розважається і усуває конкурентів у брудній боротьбі. Навіть деякі церкви займаються не проповіддю євангелії, а брудною пропагандою! Звичайно, всі вони розчаровують. Іноді ми розчаровуємося і в собі, тому що замісь того, щоб бути пастирями ми ховаємося по своїх домівках та займаємося лише своїми власними справами. Що нам робити? Що робив Ісус? Подивімось.

Друге, “покликав Він учнів Своїх” (12-19). Звернемося до 12-го вірша: “І сталось, що ча́су того Він вийшов на го́ру молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога”. Звичайно, Ісус постійно молився, однак ця тривала нічна молитва вказує на велику важливість цього моменту – обрання дванадцяти учнів. Ці учні стали основою першої церкви і написали велику частину Нового Заповіту. Ми не знаємо в деталях про що молився Ісус – текст Його молитви тут не приведений. Однак в контексті цього уривку, коли ми дивимося, що Ісус робив до та після молитви, ми можемо збагнути про що Він молився. Він був розчарований повністю зіпсованими релігійними лідерами. Він співчував страждаючим людям Свого часу, які були як вівці без пастуха. Ісус молився Богові за ці проблеми Свого покоління. Ісус не концентрувався на боротьбі з релігійними лідерами – їх реформації або ж навіть повному знищенню. Звичайно, коли вони були неправі, Ісус сміливо говорив їм про це, як Він це робить і в сьогоднішньому слові. Однак Він знав, що справжній фронт пролягав не в боротьбі з цими людьми, а в боротьбі з дияволом. В Еф.6:12 Ап. Павло каже: “Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти вла́ди, проти світоправителів цієї те́мряви, проти піднебесних ду́хів зло́би”. Звичайно, коли релігійні чи політичні лідери чинять зло, ми маємо їм про це казати. Але базово ми маємо боротися не проти людей, а проти правителя темряви диявола. Це диявол діяв в цих релігійних лідерах, це він осліплював їх духовні очі, так що вони не бачили такої очевидної Божої роботи та ще більше ожорсточували свої серця. Ісус боровся з цією темрявою всю ніч. Вранці зійшло сонце, і Ісус отримав ясний напрямок для Свого служіння.

Звернемося до 13-го вірша: “А коли настав день, покликав Він у́чнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьо́х, яких і апо́столами Він назвав”. Серед усіх Своїх учнів (17) Ісус обрав дванадцять. Учні – це ті, які на відміну від натовпу, постійно слідували за Ісусом. Цих обраних учнів Ісус назвав Апостолами. “Апостол” означає “посланий”. Звичайно, на той час ці учні ще не були апостолами, однак Ісус планував виховати їх апостолами і послати проповідувати Євангелію.

Яким же чином Ісус виховував їх? В Мк.3:14 привідкриває нам завісу цього процесу. Там написано: “І визначив Дванадцятьо́х, щоб із Ним перебува́ли, і щоб послати на проповідь їх”. Тут ключові слова “щоб із Ним перебували”. Перебуваючи з Ісусом учні вчилися не лише Його умінням та навичкам. Вони вчилися в першу чергу Його серцю: Його любові до Бога та людей, Його покорі, смиренню, Його вірі, Його молитовному життю. Ісус не просто давав знання та дипломи. Знання без наслідування Ісуса легко можуть зробити людину гордою, свого роду сучасного фарисея, і нездатною робити Божу справу.

Кого саме обрав Ісус? Подивимося на їх імена, вірші 14-16:

14 Си́мона, якого й Петром Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Варфоломі́я,

15 Матвія й Хому́, Якова Алфі́євого й Си́мона, зва́ного Зило́том,

16 Юду Якового, й Юду Іскаріо́тського, що й зрадником став.

Дослідники виділяють кілька спільних характеристик обраних учнів. По-перше, всі вони були працьовитими людьми. Кого Ісус точно не обрав, так це лінюхів. Встати рано-вранці, працювати допізна – не було для них проблемою. По-друге, вони добровільно пішли за Ісусом, залишивши все, що мали. Їх ніхто не підганяв, вони слідували за Ісусом не з-під палки, вони йшли за Ним добровільно. В-третіх, вони були готові навчатися. Цікаво, що серед обраних не було жодного фарисея чи садукея (пізніше, правда, один з’явився). Чи не через те, що учні були достатньо смиренні щоб навчатися, на відміну від фарисеїв, які думали що все знають значно краще за Ісуса?

У віршах 17-19 ми бачимо зовсім іншу картину, ніж у синагозі:

17 Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також на́товп густий Його у́чнів, і бе́зліч людей з усіє́ї Юдеї та з Єрусалиму, і з примо́рського Тиру й Сидо́ну,

18 що посхо́дилися, щоб послухати Його та вздорови́тися із неду́гів своїх, також ті, хто від ду́хів нечистих стражда́в, — і вони вздоровля́лися.

19 Увесь же наро́д намагався бода́й доторкну́тись до Ньо́го, бо від Ньо́го вихо́дила сила, і всіх вздоровляла.

В синагозі бідний чоловік з сухою рукою не знайшов допомоги у книжників та фарисеїв. Тут багато людей знаходять допомогу у Ісуса. Вони приходили до Ісуса з різних причин і з різними проблемами: з духовними, з фізичними, і отримували допомогу. Ісус допомагав цим людям, а Його учні знаходилися поруч і навчалися всьому: як допомагати та служити практично, різним людям з різними проблемами.

Тут ми бачимо, що по суті учням Ісуса потрібно навчитися двом речам. Перша, це ґрунтовні знання та розуміння Божого слова. Тоді ми зможемо впевнено та зрозумілою мовою розуміти проблеми людей цього світу та свідчити їм Євангелію. Ми бачимо, як тут це робить Ісус, і як багато людей приходило послухати Його. Друге, це духовна сила. Від Ісуса виходила сила, Ісус лікував недуги, Він виганяв нечистих духоів. Учні Ісуса повинні мати силу щоб боротися з дияволом.

На завершення: нас оточує багато проблем: зовнішня агресія Росії, некваліфіковане керівництво країни, соціальні проблеми, і багато інших. В часи Христа проблем було не менше. Однак на чому зосереджувався Ісус? Він організував спільноту, яка любила Боже слово, яка молилася, яка боролася з дияволом і де зростали учні Ісуса.

Раніше частіше, зараз рідше в середовищі церкви UBF можна було почути докори на адресу місіонерів про те, що ті неправильно виховували учнів Ісуса. На що місіонери, цілком слушно відповідали, що перш ніж критикувати попробуйте зробити це самі. Коли я дивлюся на моє 10-річне служіння як піонера в Харкові, мені соромно, тому що мені здається, що все що я робив, я робив неправильно, і мені дійсно немає нічого показати, крім моїх немочів та гріхів. Колись я поділився такою думкою з Василенками, які несли схоже служіння в Дніпрі, а потім повернулися. На що ті відповіли: “Так, але ми хоча б попробували”. Тому в мене прохання до Вас в цьому році: “Попробуйте”. Хай Господь поставить нашу церкву спільнотою, де зростають учні Ісуса та пастирі.

(п. Яків)