Вивчення Біблії: Проповідь “Дух не має тіла й костей” (Від Луки 24:1-44)

ДУХ НЕ МАЄ ТІЛА Й КОСТЕЙ

Від Луки 24:1-44

Ключовий вірш 24:39 : “Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю”

Сьогодні я дозволю собі почати з анекдоту. Можливо ви вже чули цю історію про Шерлока Холмса і др. Ватсона. Ці двоє вирішили піти у похід. Цілий день вони дерлися по горам, йшли лісом, пили воду з струмка, а вечором поставили намет і лягли спати. Посеред ночі Холмс будить Ватсона: “Ватсон, Ватсон, прокиньтесь”. Той продер очі і Холмс йому каже: “Ватсон, подивіться вгору, що ви бачите?” — “Зірки, Холмс, міріади прекрасних яскравих зірок на нічному небі”. І тоді Холмс знов питає: “Ватсон, а про що вам це говорить?” — “ну, з точки зору астрономії — що існує нескінчена кількість зірок, галактик і планет; з точки зору астрології — що Сатурн в сузір’ї Лева; з точки зору метеорології — що завтра має бути ясний день; з точки зору теології — що Бог, який створив усе це дійсно величний; ну і ще судячи з положення місяця, зараз десь третя ночі. А вам про що це говорить, Холмс?” — “Ватсон, ви — дурень! В нас вкрали намет!”

Події, з якими пов’язане сьогоднішнє свято також можна розглядати з різних точок зору. Наприклад, з історичної — ми можемо подумати про Пасху в СЗ і її зв’язок з стражданнями Христа. Або з теологічної — як Павло робить в 1Кор.15, розповідаючи чому факт воскресіння такий важливий. З культурної — згадати усі традиції нашого народу пов’язані з Пасхою. Один чоловік недавно написав в стрічці ФБ: “я не вірю в Біблію, але мені подобаються усі ці приготування, пасочки і крашанки і якщо це допомагає людям краще ставитись одне до одного, то нехай буде”.  А в передачі по радіо сказали, що “Пасха допомагає нам вірити, що після темряви буде світло і добро переможе”. І, чесно кажучи, це не погано — подумати про значення Пасхи під різними кутами. Але є також і небезпека в тому, що розглядаючи різні грані цієї події ми можемо втратити саму подію: той факт — що Ісус Христос насправді воскрес із мертвих і живий навіки. Коли ми читаємо історію воскресіння в Євангеліях, усіх чотирьох, там нема ніяких пояснень. Зате там є безліч мілких дрібниць, які дозволяють нам побачити, що це справді свідчення очевидців, а не якийсь міф чи легенда. В цьому оповіданні від Луки воскреслий Христос приходить до учнів і каже: “це ж Я Сам” і усі їхні страхи, переживання і невірство перетворюються на величезну радість. І я молюся, щоб сьогодні кожен з нас тут зустрівся з цим воскреслим Христом і також сповнився радістю.

Помолимось.

В сьогоднішньому уривку ми зустрічаємось з трьома групами людей: жінки біля Ісусового гробу, двоє учнів на дорозі в Еммаус і 11 апостолів з друзями. Давайте коротко розглянемо кожну з цих історій, а потім спробуємо зрозуміти, чому ж ми сьогодні тут зібралися.

Подивіться вірші 1-6: “А дня першого в тижні прийшли вони рано вранці до гробу, несучи наготовані пахощі, та й застали, що камінь від гробу відвалений був. А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса. І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі в одежах блискучих з’явились при них. А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебував в Галілеї”.

Хто були ці “вони”, до якого гробу вони йшли і навіщо? Автор, Лука відповідає на усі ці питання: він перераховує учасників цього “походу” у вірші 10: “То були: Марія Магдалина, і Іванна, і Марія, мати Яковова, і інші з ними”. Гроб, до якого вони йшли — був тим самим гробом, де півтори доби тому поклали мертвого Христа. Їхня мета — вони хотіли ще раз послужити своєму любому вчителю.

Як ми знаємо, Ісуса розіп’яли в п’ятницю. О третій годині дня Він вигукнув “Звершилося!” і схиливши голову помер. Наступним днем була субота, та ще й Пасха. За юдейськими законами в цей день не можна було робити нічого. Тому в учнів було лише кілька годин до заходу сонця, щоб приготувати тіло Ісуса до поховання. Оперативно знайшовся новий гроб — печера в саду Йосипа з Ариматеї. Никодим приніс спеціальні мазі, щоб набальзамувати тіло. Та все одно все робилося поспіхом. В учнів не було часу як слід оплакати смерть вчителя. Тому, як тільки субота закінчилася, в перший день тижня, в неділю вранці група жінок, що так любили Ісуса відправилась до гробу щоб завершити те, що вони не встигли зробити в п’ятницю.

Однак, що їх чекало на місці? — могила виявилась відкрита, хтось відвалив великий камінь і гроб виявився порожній. Жінки були в розпачі. І ми можемо легко їх зрозуміти. Коли ми бачимо порожню могилу, останнє, чим ми пояснимо цей факт — це воскресіння. Це не можливо, тому що це не можливо. Так само і ці жінки. Вони подумали, що могилу пограбували, а тіло викрали.

Що ж сталося далі? А далі, перед ними з’явилось два мужі в сяючих одежах і проголосили їм новину. Подивіться вірші 5б,6: “Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебував в Галілеї”.

Чому Ісуса не було в могилі? — бо Він воскрес! Амінь! Насправді Ісус не один раз попереджував учнів: і про арешт, і про суд, і про смерть, і про воскресіння. Але учні  думали, що Ісус говорить образно, що це просто ще одна притча. Тому, коли події почали швидко розгортатися, Ісуса заарештували і вбили, ніхто з них не згадав Його слів. Ніхто не подумав, що саме так здійснюється те, про що Він попереджав.

Через цих жінок ми бачимо, що нами можуть керувати найчистіші, найщиріші і дуже сильні бажання послужити Христу, зробити щось для Нього. Але, якщо ми не пам’ятаємо Його слів, якщо ми робимо це так як самі собі вирішили, а не так, як вчить Писання — ми просто втрачаємо час. Похід жінок до гробу був гарною, але марною справою — нема смислу шукати Живого серед мертвих. Саме тому, коли християни зрозуміли, що Ісус живий, вони загубили гроб Господній. Вже через 100 років ніхто не знав точно, де саме поховали Ісуса. Їм це було просто не цікаво. Яка різниця, де Його поховали, якщо Він живий? Амінь.

Вірші 8-12 розповідають, як жінки розповіли про цю новину іншим учням. Петро навіть сам побіг перевірити могилу і підтвердив, що вона порожня. Однак, не повірено їм. Звістка про воскресіння була занадто неймовірною навіть для тих, хто хотів, щоб це було правдою. І це дуже добре видно і з наступних подій.

Подивіться вірші 13-16. Тут  розповідається про двох учнів які того ж таки дня відправились з Єрусалима в Еммаус (поселення за 10км від міста). Ці учні знали Ісуса. Ці двоє чули слова Ісуса про Його майбутні страждання, воскресіння і славу. Вони чули свідчення жінок і вже знали, що гроб порожній (22-24). Але вони все одно пішли з Єрусалима. Ми не знаємо точно, що було причиною. Можливо в них були якісь термінові справи, а може вони просто боялися лишатись в Єрусалимі. Але, достеменно ясно одне: якби вони мали хоча б крихту надії на те, що Ісус справді воскрес, вони би точно нікуди не пішли. Вони любили Ісуса. Вони надіялися, що Він — той, хто принесе визволення Ізраїлю (21). Але надії не було і смислу сидіти в Єрусалимі також не було.

Що ж ми бачимо? Ось вони йдуть, обговорюють події останніх днів і тут до них приєднується третій. Хто це? Це Ісус, але їхні очі було утримано і вони не впізнають Його. В Ісуса була гарна нагода дізнатись, що Його учні думали про Нього. І коли Він почув, яку “єресь” вони несуть, тоді вирішив виправити їхнє розуміння ролі Христа. Подивіться вірші 25-27: “Тоді Він сказав їм: О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу? І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було”.

Яке це, напевне було дивовижне вивчення Біблії. Від книг Мойсея, від Буття і від книг пророків Він показував їм дивовижний Божий задум на спасіння і відновлення світу, який здійснився в Христі, в Його смерті і воскресінні. Серця учнів палали, коли вони чули ці слова (32). Ми можемо лише здогадуватись, що саме говорив їм Ісус. Але, коли я дивлюся як Петро чи Павло тлумачать деякі тексти СЗ, то розумію, що це точно не своїм розумом вони до цього дійшли.

Очі учнів так і залишилися би закритими, якби Він сам не відкрився їм. Подивіться вірші 30, 31: “І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав… Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий…”. Вони впізнали Спасителя в ламанні хліба і хоча вже був вечір, вони зразу ж схопилися і побігли назад до Єрусалиму, щоб сповістити інших про цю дивовижну зустріч.

Вірші 33-35 розповідають, як ці двоє повернулись до інших. Але їхня новина виявилась вже не новиною. Ісус з’явився також Симону Петру. Петру, на відміну від жінок повірили майже усі (ми ж пам’ятаємо про Фому :))

Подивіться вірші 36-39: “І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: Мир вам! А вони налякалися та перестрашились, і думали, що бачать духа. Він же промовив до них: Чого ви стривожились? І пощо ті думки до сердець ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю”.

Учні збуджено діляться новинами і раптом розуміють, що вони вже не самі. Той, про кого вони говорять — посеред них. Звичайно, вони перелякалися. Що це? Це привид, це видіння, галюцінація? Як це може бути Він, якщо Він помер у нас на очах і ми самі поклали Його тіло до гробу?.. якщо весь наш досвід говорить про те, що мертві залишаються мертвими назавжди? Але що каже Ісус? — Він каже: це Я Сам. Той Самий Ісус, якого ви знали. Той Самий хто зцілював хвороби, хто прощав гріхи, хто велів морю і вітру і вони слухались. Той Самий, кого ви так любили. Той Самий, хто помер, але воскрес. Ви можете торкнутись Мене, побачити Мої рани, дайте Мені поїсти і побачите, що їжа не проскакує крізь Мене шматками. Це справді, воістину Я Сам.

І учні вже не пам’ятають себе від радості. Це занадто добре, щоб бути правдою. Всі їхні тривоги і страхи минули, прийшов сповіщений мир-шалом. Ця реальність Ісуса, його фізична присутність, яка наповнює собою це маленьке зібрання, це бажання учнів бути з Ісусом, мати Його Самого а не лише згадки чи приклад — все це аж світиться, аж виливається на нас з цього уривку. Чи не так?

На днях мій тімлід запитав, чому в Різдва постійна дата, а в Пасхи — плаває. Це гарне питання. І тут можна було б почати розповідати про юдейську Пасху і місячний календар і т.д. Але сьогодні я хотів би говорити про інше. Скажіть мені, чи потрібно нам чекати весни, особливої дати, щоб святкувати воскресіння Христа? — ні. Більше того, насправді, ми і так робимо це кожного тижня коли збираємося на богослужіння. Божий народ СЗ збирався в сьомий день, в суботу. Але учні Ісуса почали збиратися в перший день, в неділю. Знаєте чому? Тому що вони хотіли знову і знову переживати цю реальну присутність Самого живого Христа серед них, тому що менше просто не задовольняє наших сердець. Так само, радість мені приносить не запис в паспорті, що в мене є діти, і не їхні фотокартки, а їхня реальна присутність в моєму житті.

І якщо ви уважно придивитесь, то помітите, що наше Богослужіння точно повторює цей перший день воскресіння, перший день нової ери, коли смерть переможена, і Сам Господь посеред народу Його. А хіба не так? Подивіться самі… першого дня тижня, в неділю в ранці що ми робимо? Ми прокидаємось, вмиваємось, вбираємось в чистий одяг і йдемо до зібрання. Навіщо? Щоб побачити одне одного? — це важливо, але чи це головне? Може, щоб відкрити Біблію, згадати як Ісус жив і навчитись Його прикладу? — не погано, але якщо цим все вичерпується, тоді: (1) — чому не можна зробити цього вдома? і (2) — чим ми відрізняємось від жінок які також йшли до могили, щоб згадати як Ісус жив з ними колись?

Ні, ми хочемо співати хвалу, закривати очі і молитись, відкривати Біблію і знову і знову переживати цю реальну присутність Христа серед нас. Коли, здається, простягнеш руку і торкнешся. Коли виливаєш своє серце і знаєш, що Він ось поруч і все чує і знає і любить. Нам потрібен Сам Ісус, а не згадки про Нього.

З тієї ж причини, коли ми слухаємо проповідь і вона вся зводиться до якоїсь моралі: ось так робіть, а так — ні, нам скучно, ми позіхаємо і думаємо: “коли ж вже закінчиться”. Але коли ми бачимо Христа на сторінках Писання, коли перед нами від Буття до Откровення розгортається Божий задум на відновлення світу і місце Христа в ньому, коли ми чуємо Євангелію, тоді наші серця починають палати. Чи не так?

А потім в нас є можливість впізнати Христа в хлібі і вині. Звичайно, п. Авраам не ламає хліб перед нами. Але, все одно, коли ми приходимо до столу причастя і чуємо ці слова: “це — Тіло Христа, це — Кров Христа”, то зустрічаємось з Ним Самим. Чи не так? Так.

Не так давно в одного англіканського ліберального єпископа з Австралії брали інтерв’ю на радіо приурочене до Пасхи. В нього спитали: “Чисто гіпотетично, уявіть собі, що найшли справжню могилу Ісуса і є незаперечні докази, що насправді Він не воскрес. Чи вплине це на вашу віру?”. Він відповів: “ні, бо Ісус воскрес в моєму серці”. Але знаєте… це повна маячня. Ісус воскрес не в серці, не образно, не духовно. Він воскрес реально, в тілі і живий. На цьому все стоїть. До дня розп’яття Ісус був для учнів вчителем, духовним авторитетом, моральним прикладом… але в воскресінні Він дає Своїм учням самого Себе. Тож прийміть Його. Живіть з Ним. Нехай Його життя наповнює вас. Поглинута смерть перемогою!

(п. Йонатан)