Вивчення Біблії: Проповідь “Бо це війна Господа” (1 Самуїла 17:45-47)

“БО ЦЕ ВІЙНА ГОСПОДА”

1 Самуїла 17:45-47

Ключовий вірш 17:47 : “І пізнає вся громада те, що Господь спасає не мече́м та списом, — бо це війна Господа, і Він віддасть вас у нашу руку”

Молюся, щоб Господь змилосердився і потішив усіх братів та сестер та народ України. Україна, земля, на якій ми живемо, і прекрасний виноградник, який Бог нам дав, — у стані війни. День і ніч ми молимося за перемогу в цій війні. Наші вороги дуже чисельні, сильні і озброєні, як велетень Ґоліят. Україна ж у цій війні – як Давид, який бореться з Ґоліятом. Я молюся, щоб сьогодні через юного Давида ми навчилися біблійного принципу перемоги над Ґоліятом і перемоги у війні.

На що спиралися філістимляни у війні? На що спирався Давид?

По-перше, вони вірили і опиралися на зовсім різні речі. Ґоліят покладався на свій меч, щит та списа. Іншими словами, він покладався на свою сильну зброю. Але Давид покладався на ім’я Господа, Бога ізраїльської армії, яку Ґоліят зневажив.

Давайте подивимося, ким був Ґоліят, який покладався на свою силу? Подивіться вірші 17:4-7 «І вийшов із филистимських табо́рів однобо́рець, ім’я́ йому Ґолія́т із Ґату. Високий був — шість ліктів і п’ядь. А на голові його — мідяний шоло́м, і він одя́гнений був у па́нцера з луски́; а вага того па́нцера — п’ять тисяч шеклів міді. А на нога́х його — мідяні наголі́нники, а за плечи́ма його — мідяний спис. А держа́к списа його — як ткацький вал, а ві́стря спи́су його — шістсот шеклів заліза. А перед ним ходив щитоно́ша»

Одним словом, Ґоліят був жахливою постаттю, чия пишність і озброєння змушували всіх лякатися від одного лиш його вигляду.

З іншого боку, ким був Давид? Давид був сином чоловіка на ім’я Єссей, наймолодшим із восьми синів. Він пас овець у полі, тому що його старші брати брали участь у війні. Сам він не міг піти воювати, тому що був ще надто молодим. Давид виконував доручення свого батька і ходив до військового табору, щоб принести братам їжі та перевірити чи все в них добре. Однак, коли він побачив ту ситуацію, яка склалася… коли побачив, як зневажається Боже імʼя, він вирішив битися з Ґоліятом і провчити його.

Вірш 32 каже: «І сказав Давид до Саула: Хай не лякається нічиє серце через нього. Раб твій пі́де, і буде битися з отим филистимлянином».

Спершу, цар Саул відмовився: «Ти не можеш піти на того филистимлянина битися з ним, бо ти мали́й, а він воя́к від своєї мо́лодости» — каже він (33).

Звідки ж Давид знайшов мужність і впевненість у перемозі? У віршах 34-36 він каже: «Твій раб був пастухо́м свого батька при отарі, і прихо́див лев, а також — ведмідь, та й тягнув штуку дрібно́ї худоби зо стада, а я вихо́див за ним, і побивав його, і виривав те з па́щі його. А як він ставав на мене, то я хапав його за його гри́ву, та й побивав його. І лева, і ведмедя побива́в твій раб. І цей необрізаний филисти́млянин буде, як один із них, бо він зневажив полки́ Живого Бога!»

Можна побачити, що Давид вже мав досвід перемог в своєму житті. Завдяки своїй пастирській вірності Давид показав чудовий приклад лідерства в кризовій ситуації та під час війни. Зрештою, Ізраїль, який за всіма ознаками мав програти цю війну, Давид привів до перемоги.

Таким чином ми бачимо, що справжній лідер піклується про своїх людей, так само, як Давид піклувався про своїх овець. Такі лідери не виникають за одну ніч. Вони зростають через вірну турботу про своїх людей в будь яких обставинах. Коли йде дощ чи сніг, хороша погода чи погана, такі лідери сумлінно доглядають за своїми вівцями. Тоді, коли приходить війна чи інша криза, вони можуть вести свій народ.

Зовнішня різниця між Ґоліятом і Давидом величезна. Але вони відрізнялися не лише зовні. Під час війни Ґоліят покладався на власні сили, але Давид вірив, що Бог Ізраїлів – це Бог Саваот (Бог воїнств Ізраїля), тому він покладався на Господа.

Давид через своє пастирське життя і необхідність захищати овець від лютих звірів навчився покладати на ім’я Господа і перемагати. Таким чином ми переконані, що зможемо захистити нашу улюблену українську землю від загарбників, як Ґоліят, тому що в нашій країні є багато людей, які живуть пастирським життям, як Давид. З часу здобуття Україною незалежності ми наполегливо молилися за цей народ, щоб Україна стала країною пастирів, країною яка посилає місіонерів.

Це була тема щирої молитви для багатьох людей у ​​цій країні, щоб вирости лідерами, які піклуються про людей, як пастир, який доглядає за вівцями. З цією молитвою ми прагнули подолати егоїзм, щоб жертовно служити іншим і присвятити себе цьому. Бог чує наші молитви і поставив в Україні гарних провідників і пастирів.

З такою ж вірою, як юний Давид ми покладаємось на Боже ім’я. Ми бачимо, як Український народ об’єднався заради слави цієї землі і заради імені Ісуса. Весь світ, вражений духом і мудрістю українців, об’єднався, щоб підтримати наш народ в боротьбі з загарбниками.

Загарбники вторглися в нашу землю з криками, що за один тиждень можуть зайняти столицю Київ. Але враженістю згуртованістю, духом і спротивом українців вони кинулися навтьоки, як побиті палицею пси, і забралися з Києва та північних регіонів України.

Зараз вони атакують зі Сходу та Півдня. Та ми знаємо, що війна залежить не лише від великої кількості зброї та кількості солдатів. Найголовніше у війні – це справедлива мета, яка виправдовує її. В такому випадку і військо і цивільне населення мають високу мотивацію. Вони знають, що б’ються за праве діло і з поважної причини.

Отримавши дозвіл від корейського уряду на відвідання України, ми з м. Сарою приїхали сюди і познайомилися з багатьма людьми. Ми оглянули місця які дуже постраждали від війни, такі як Буча, Ірпінь, Горенка та Мощун. Серце боліло. Але, почувши від гуманітарних працівників про обстановку на передовій, я переконався, що Бог дасть Україні остаточну перемогу. Рятувальники кажуть, що коли українські та російські війська зустрічаються в реальній зоні бойових дій, вони дивуються дивовижній пристрасті та хоробрості українських солдатів, а росіяни тікають. Так стається, тому що українські військові чітко усвідомлюють, що вони захищають свою Батьківщину та свої родини від загарбників. З іншого боку, російські солдати беруть участь у війні, не знаючи, чому вони повинні воювати в Україні чи жертвувати своїм життям.

Давид знав, що незалежно від того, наскільки сильними та страшними загарбники можуть виглядати, зрештою, війна повинна мати причину та виправдання, які підтримує Бог. Тому він ніколи не сумнівався, що, якщо він буде керуватися не жадібністю, якщо він покладатиметься не на військову могутність чи власні сили, як Ґоліят, він не зазнає поразки.

Вірш 46 каже: «Сьогодні віддасть тебе Господь у мою ру́ку, — і я поб’ю́ тебе́, і відітну́ голову твою з тебе, і дня цього я дам па́дло филистимського табо́ру птаству небесному та земній звірині́. І пізнає вся земля, що є Бог Ізраїлів!»

Не дивлячись на те, що Давид був молодий, він навчився спілкуватися з Богом через пастирське життя в пустелі. Він знав, якій людині Бог дає перемогу. І він знав, що остаточна перемога у війні дається тому, хто захищає Божі цінності. Тому і ми віримо, що Бог дасть нам перемогу в боротьбі, щоб прославити ім’я Бога та захистити біблійні цінності.

Давайте разом прочитаємо 47 вірш: «І пізнає вся громада те, що Господь спасає не мече́м та списом, — бо це війна Господа, і Він віддасть вас у нашу руку».

Народ Ґоліята, филистимляни, у війні покладаються на кількість зброї та солдатів. Проте Божий народ, віруючі, як Давид, покладаються на Бога, Який керує війною. Ми віримо, що можемо перемогти будь-якого Ґоліята, якщо з нами Бог.

Ґоліят воював в ім’я їхніх богів, але Давид знав, що він воював в ім’я Господа. Давид знав, що це була духовна війна, а не просто боротьба за те, хто сильніший у військовому плані. Отже, Давид був переконаний, що Господь обовʼязково дасть перемогу йому та всьому Ізраїлю, тому що вони явно стояли на боці Бога.

Яким був результат цієї жахливої ​​битви між Давидом Ґоліятом, коли Давид цілковито вірив і покладався на Бога?

Подивіться вірші 48-51: «І сталося, коли филисти́млянин устав і пішов, і збли́зився до Давида, то Давид поспішив і побіг до ла́ви навпроти филисти́млянина. І простя́г Давид руку свою до то́рби, і взяв звідти ка́меня, та й кинув із пращі, — і вдарив филисти́млянина в чоло́ його. І той камінь втявся йому в чоло́, — і він упав на обличчя своє на землю. І отак переміг Давид филисти́млянина пра́щею та ка́менем, — і вдарив він филисти́млянина, та й убив його, а меча́ не було в Давидовій руці. І підбіг Давид, і став на филисти́млянина, і ви́хопив його меча́, і витяг його з його пі́хви, — та й убив його, і відтяв ним йому го́лову! І побачили филисти́мляни, що помер їх сила́ч, — і стали втікати!».

Який же висновок можемо зробити? Коли в країні війна, коли зло росте, і злі люди, як Ґоліят покладаючись на свою силу, крадуть, вбивають та нищать, тоді потрібні сміливі люди віри, як Давид.

З людської точки зору виклик, який кинув Давид Ґоліяту виглядає необачно. Він видається незрілим вчинком, спричиненим незнанням сили ворога. Але Давид мав найкращу невидиму зброю. Це була зброя віри в те, що війна належить Богу і не залежить від сили Ґоліята. Він вірив, що Бог живий, і мав мужність діяти, бо вірив, що Бог з ним. Таким чином, мужність Давида виростала з його віри в Господа. Віра і мужність приходять, коли ми повністю довіряємо Богу і прагнемо боротися за Його ім’я. Для таких людей Бог є помічником і порадником.

Люди разом з якими діє Бог обов’язково переможуть. Ніхто не може перемогти таких людей, такі армії чи народи. Віра та пристрасть до Бога надихають людей розкрити свій потенціал. Це рушійна сила продуктивності, яка перевищує очікування. Я щиро молюся, щоб народ України мав віру, мужність і мудрість Давида перед лицем таких загарбників, як Ґоліят. Усвідомлюючи, що ця війна, зрештою, духовна війна, я молюся, щоб ми змогли перемогти, повністю покладаючись на Бога. Я молюся, щоб ми, християни, брати і сестри, були озброєні словом Божим і молитвою, перемагали в духовній боротьбі і стояли твердо, як Давиди України. Наш Бог з Україною. Амінь

(м. Петро)