Вивчення Біблії: Проповідь “Господь — то мій Пастир” (Псалом 22)

ГОСПОДЬ – ТО МІЙ ПАСТИР

Псалом 22:1-6

Ключовий вірш 22:1 : “Псалом Давидів. Господь — то мій Па́стир, тому́ в недоста́тку не буду”

Як слідує з першого вірша, автором цього псалма є цар Давид. Вважається, що він написав його у похилому віці, обертаючися назад, аналізуючи своє життя. Давид розумів, що саме важливе у житті це не успіх, не гроші, не скільки та де ти подорожував і таке інше, а стосунки. Звичайно, стосунки важливі з батьками, з дружино, з дітьми, з колегами по роботі, з братами та сестрами в церкві. Однак самі важливі стосунки – це, звичайно, стосунки з Богом. Як би ви могли коротко описати Ваші стосунки з Богом? Батько – син? Господар – слуга? Святий – грішний? Давид описує їх як Пастир – ягня. Що це означає? Сьогодні піде про це мова.

Звернемося до 1-го вірша: “Псалом Давидів. Господь — то мій Па́стир, тому́ в недоста́тку не буду”. Перше, що звертає на себе увагу, ким Давид вважає себе. Як ми знаємо, Давид був царем, могутнім воїном, який здолав Голіята і переміг в багатьох битвах. Однак він не називає себе великим царем Дадидом чи великим воїном. Він називає себе вівцею, якій потрібен пастир. Хто така вівця? Вівця – це дещо кумедна тварина, яка не може захистити себе, яка не може самостійно вижити і яка повністю залежить від пастуха. Давид усвідомлює, що він не є самодостатній герой, якому ніхто в цьому світі не потрібен, а що він є слабка та безпомічна вівця. У наш час людину часто зображають у вигляді супергероя, супермена чи супервумен, сильну та самодостатню. Ведуться нескінченні дискусії на тему: “Якого чоловіка чи жінку можна вважати самодостатніми?” Проводяться тренінги на тему: “Як стати самодостатнім чоловіком”. Напевно, Господь поміюється над таким зазнайством людей. З Його точки зору, люди – це безпорадні вівці, яким потрібен пастух.

Давид добре усвідомлює це, і каже що Господь – то його Пастир. Він пише виходячи з власного досвіду. В дитинстві та юності він був пастухом, і добре знав, що таке вівці, хто такий пастух, і які стосунки складаються між ними. Давид каже: “Господь – то мій Пастир”. Давид не просто знав, що Господь – то є Пастир, але те, що Господь був Його пастирем. Давид мав особисті стосунки з Господом, Давид знав Господа. Знати Господа – це не просто академічні знання, які ми отримуємо в університеті. Знати Господа – це питання життя та смерті. Як для вівці мати та знати свого пастуха – це питання життя та смерті, так і для нас – знати Бога та Його Сина Ісуса – це питання життя та смерті. Ісус в Ів.17:3 сказав:

3 Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його.

Читаємо 1-ий вірш далі: “Псалом Давидів. Господь — то мій Па́стир, тому́ в недоста́тку не буду”. Так як Господь був Пастирем Давида, Давид не був у недостатку. Бог задовольняв всі його базові потреби, давав йому все необхідне, та навіть більше, для життя.

Ап. Павло молився за віруючих у Филипах так (Фил.4:19):

¹⁹ А мій Бог нехай ви́повнить вашу всяку потребу за Своїм багатством у Славі, у Христі Ісусі.

Павло знав Бога, що Бог багатий, і Він може, ба більше, хоче задовольнити всяку нашу потребу. Ключове слово тут “всяку”. Ми, віруючі, не зважуємося сумніватися в тому, що Бог піклується про нас. Але час від часу дозволяємо собі сумніватися в тому, що Бог задовільнить всяку нашу потребу. Тому нам потрібно знову і знову повертатися до цього вірша і нагадувати собі: “всяку потребу”. Яким чином пастир задовольняє потреби овець? Ми читаємо про це у 2-ому вірші:

2 на пасови́ськах зелених осе́лить мене́, на тихую воду мене запрова́дить!

Я ніколи не пас овець, я лише трохи читав про те, як їх потрібно пасти. Про що тут пишеться? Пастир не просто дає вівцям їсти та пити. Він селить їх на зелених пасовиськах і водить на тиху воду. Слово “оселить” на перший погляд не дуже підходить до овець. Здається, пастир має привести овець на пасовисько і далі хай їдять. Але пастир робить для них значно більше. Буквально “оселить” означає що пастир створює таку атмосферу довіри та безпеки, що вівці можуть спокійно прилягти на пасовиську. Вівці – дуже неспокійні та полохливі – як і ми, люди. Їх важко заспокоїти, як і нас. Щоб заспокоїти овець недостатньо дати їм їсти, щоб вони як кажуть просто заїли свій неспокій. Пастир має створити таку атмосферу, щоб вівці не просто побачили багато їжі, але і відчули себе у безпеці, щоб вони могли спокійно присісти і споживати. Як це важливо і в нашому житті. Ми всі добре знаємо, що означає неспокій, коли ти збуджений, нервовий, наповнений різноманітними страхами та переживаннями, так що навіть не можеш спокійно спати та спокійно їсти. І чому ми тут вчимося: наш Пастир Ісус може заспокоїти нас, забрати наші страхи, переживання і дати нам Свій мир. Ісус Христос сказав в Ів.14:27:

²⁷ Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не триво́житься, ані не лякається!

В історії багато християн у важких життєвих обставаних свідчили, що мають такий дивний мир. Цей мир приходить не від обставин життя, а від від Христа. Цей світ

дає дуже тимчасовий мир, який так легко зруйнувати. Хвороба, невдача, погані новити – і цей мир зруйновано. Ісус же дає такий мир, який ніщо не можу зруйнувати. Цей мир не пов’язаний з обставинами нашого життя, це мир від Бога. Звичайно, це дуже природно для людини переживати, коли чуєш погані новини. Такі люди: вони тривожаться, переживають, хвилюються, нервуються. Однак коли ми пізнаємо Христа, то починаємо розуміти, що такі речі не є обов’язковими. По суті страх – це гріх. Його не повинно бути. Тому що коли ми маємо нашого пастиря Ісуса Він виганяє всякий страх.

Який результат Божої турботи про мене? Подивіться на вірш 3:

3 Він душу мою відживля́є, прова́дить мене́ ради Йме́ння Свого́ по стежка́х справедливости.

Божа турбота про мене дає мені життєву силу. Ми часто відчуваємо, що не маємо сили у житті. Просто знаємо, що потрібно робити, але не робимо, бо не маємо сили, в результаті марнуємо свій час, займаючить різноманітною маячнею. Божа турбота про мене дає сили жити і робити речі, які я маю робити. Бог також “провадить мене ради Ймененя Свого по стежках справедливості”. Чому ми самі не можемо йти по стежках справедливості, чому нас потрібно провадити? Тому що ми не можемо, ми постійно збиваємося з правильного шляху. Що тоді робить Господь? Він направляє. Як направляє? Це залежить від нас. Якщо ми готові послухатися Його, то направляє мяко, якщо ні – то направляє жорстко, користуючися посохом. Тому наша готовність слухатися Господа важлива. Часто труднощі у житті приходять, коли ми не слухаємося Господа, і йому приходиться направляти нас.

Подивіться на 4-ий вірш:

4 Коли я піду́ хоча б навіть долиною смертної те́мряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, — Твоє же́зло й Твій по́сох — вони мене вті́шать!

Що таке “долина смертної тіні”? В Ізраїлі рідко було так, щоб закінчувалося одне пасовисько, і одназу починалося інше. Зазвичай, дорога до іншого пасовиська пролягала темними долинами, де на кожному кроці на овець очікували небезпеки чи навіть смерть: провалля, хижаки. Це був важкий час для овець, але іншої дороги до пасовиська не було. Самі вівці, звичайно, не могли знайти дорогу, вони не бачать дальше свого носа. Схоже на це, час від часу нам у житті проходиться проходили такі темні долини. Це може бути хвороба, втрата роботи. Зараз українці проходить війну. Долина смертної тіні може означати і нашу смерть. Смерть – це також етап життя, який нам потрібно пройти. Дорога до Небесного Царства пролягає через смерть. Щоб воскреснути, спочатку потрібно померти. Це важкі етапи в житті, але навіть у такий час автор виражає свою довіру Господу. По великому рахунку, все наше життя – це долина смертної темряви. Коли дитина лише народжується, батьки так піклуються про її здоров’я. В молодості на нас також чекає багато небезпек. А коли ви стаємо дорослі то починаємо усвідомлювати, наскільки вразливим є наше життя, і як його легко зруйнувати. Ми починаємо усвідомлювати, що смерть тяжіє над нами, що смерть реальна. Зверніть увагу, як тут змінюються займенники: до цього Давид говорив про Бога, у цьому вірші він звертається до Бога: “бо Ти при мені, – Твоє жезло й Твій посох”. Давид говорить до Свого Пастиря. Він виражає свою віру в те, що навіть у такі важкі часи він довірятиме Йому, і в Ньому знайде втіху. Ісус Христос переміг смерть, Він помер, щоб ми мали вічне життя. Ів.3:16 Він сказав:

16 Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Одноро́дженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.

Прочитаємо 5-ий вірш:

5 Ти передо мною трапе́зу згото́вив при моїх ворогах, мою го́лову Ти намасти́в був оливою, моя чаша — то на́дмір пиття́!

У цьому віршіі змінюються декорації. У віршах 1-4 Бог – це Пастир, який водить овець на зелені пасовиська та на тихі води. Але пастир не накриває на стіл, не маже голову оливою і не наповнює чашу. У віршах 5-6 Бог зображений вже не як Пастир, а як Господар, який приймає гостей. На близькому сході є традиція, яка збереглася і до сьогоднішніх днів: коли ти приходиш до кого в гості, то опиняєшся під його захистом, і господар задовольняє всі твої потреби. Коли ми приходимо до Бога, то Він стає таким Господарем. Він накриває нам трапезу. Давид додає: “при моїх ворогах”. Здається, що Давид не дуже милосердний до своїх ворогів,. Здається, щоб він міг сповна насолодитися трапезою, йому потрібно щоб його вороги це бачили, кусали лікті і зійшли жовчею від заздрощів. Це може означати, що хоча вороги і хочуть знищити Давида, під захистом Господаря зробити цього вони не можуть, не можуть завадити цьому чудесному бенкету. “Мою голову Ти намастив був оливою”. Так, у нас дещо інакше приймають гостей, але у той час намастити голову гостя оливою вважалося вищим виявом гостинності. Кажуть, що олива освіжає у жаркому кліматі. “Моя чаша – то надмір пиття!” Повна чаша – це символ чудесного бенкету. Давид описує тут яке то Боже благословення, як Бог бажає благословити нас!

Подивіться на 6-ий вірш:

6 Ті́льки добро́ й милосердя мене супрово́дити будуть по всі дні мого життя, а я пробува́тиму в домі Господньому довгі часи́!

Боже благословення виливалося на Давида не лише в минулому, по всі дні його життя. Давид вірить, що він отримає його і в майбутньому. “Я пробуватиму в домі Господньому довгі часи”, у інших перекладах – “навіки”. Давид бачить, як Господь давав йому добро та милосердя в минулому, як дає їх зараз, і впевнений, що так буде і в майбутньому. Що ще Вам потрібно в цьому і наступному житті? Я гадаю, що цього достатньо.

Як ми побачили в цьому псалмі, Бог не робить цей світ ідеальним. Пастир не знищує всіх хижаків, які загрожують вівцям – вовків та левів, не вириває всіх ядовитих трав, якими вівці можуть отруїтися, не робить, щоб на кожному кроці була чиста вода. Світ, в якому ми живемо, сповнений небезпек та страждань. Але у цьому недружньому світі пастир проводить овець від одної зеленої пажиті до іншої, дає їм Свій захист, піклується про їх потреби. Цей світ – не краще місце для життя. Бог приготував нам краще. Бог чекає на час, коли ми прийдемо у Його Небесне Царство на приготований Ним бенкет.

На завершення я наведу одну історію, яку пастор Вільгельм Буш розповідає в одній із своїх проповідей. Він жив у часи нацистської Німеччини, і кілька разів був запроторений у в’язницю за те, що відкрито виступив проти другої світової війни, розвязаної Гітлером. У нього був знайомий підприємець, який приязно ставився до його діяльності, казав, що пастор направляє людей на шлях істини, навіть час від часу жертвував трохи грошей на цю діяльність, але сам ні за що не хотів прийти до Бога. Якось так сталося, що коли пастор Вільгельм проводив заручини, цьому підприємцю випало бути на них свідком. Так як він ніколи не бував в церкві, то почував себе дещо ніякого, не знав, що йому там робити. Так як наречена приймала участь у дитячому служіння, під час час вінчання виступив хор дітей, які заспівали псалом: “Я овечка у Христа, в серці – щастя повнота, пастир мій мене пасе, щастя повноту дає…” Несподівано, цей поважний підприємець почав плакати. “І тут, пише пастор Вільгельм, я зрозмув, що трапилося. Йому зненацька стало зрозуміло: Ці діти мають доброго Пастиря, а він – самотня втрачена людина”. Любі брати та сестри, саме велике досягнення в житті – це мати пастиря, який проведе Вас по життю і зустріне в Своєму домі в Небесному Царстві.

(п. Яків)