Вивчення Біблії: Проповідь “Через страждання до перемоги” (Псалом 21)

ЧЕРЕЗ СТРАЖДАННЯ ДО ПЕРЕМОГИ

Псалом 21

Ключові вірші 24,25 : “Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде — шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння Ізраїлеве, бо Він не погордував і не зневажив страждання убогого, і від нього обличчя Свого́ не сховав, а почув, як він кликав до Нього!”

Сьогодні ми вивчаємо Псалом 21. Це один з найвідоміших Псалмів у Біблії. В книгах НЗ він цитується частіше ніж будь який інший. Автори Євангелій вдаються до нього як правило, в контексті Христових терпіннь. Сам Ісус на хресті вигукує перші слова цього Псалма: «Боже мій, Боже мій, — нащо мене ти покинув?»

Тому, ми відкриваємо цей Псалом і думаємо: «ну, тут все ясно, він про те, як Ісус помер на Голгофі за наші гріхи». І це – свята правда. Принаймні частково, так воно і є. Однак ми вчинимо несправедливо по відношенню до цього тексту, якщо сконцентруємося лише на стражданнях і смерті Ісуса і пропустимо все інше, що Господь приготував нам в цьому слові.

Взагалі, на мою думку, є певна проблема в тому, що ми, сучасні віруючі, спочатку чуємо історію Ісуса з Назарету і лише потім знайомимося з текстами СЗ і Псалмів. Нам варто пам’ятати, що життя перших християн, авторів книг НЗ та й самого Христа, були сформовані і наповнені історіями з Мойсея, Пророків та Писань. Це були оповідання, які батьки читали і переказували дітям, коли вони збиралися за столом. Це були пісні, які вони співали, коли приходили поклонятися Богу в святому храмі і тексти яких вони знали напам’ять.

Ця зміна порядку призводить до певної підміни сенсів. Як правило, вивчаючи про Ісуса, який на хресті вигукує «Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» ми роздумуємо про те, що заради нашого спасіння Божий Син був відкинений Своїм народом, зраджений учнями і залишений навіть Богом. Потім ми відкриваємо Псалом і підходимо до цього тексту з уже сформованою думкою. Але для Матвія та його сучасників процес вибудовувався в зворотному напрямку. Як ми за однією фразою згадуємо цілу історію створіння світу чи історію Бога, який полюбив світ. Так само і вони чуючи слова «Боже Мій» з уст Христа згадували пісню Божого Помазаника. Пісню, в якій вірний Бог Завіту чує молитву царя і приходить, щоб явити Своє спасіння, перемогу і славу Свого Царства усім народам. В цьому розпачливому крику з хреста нам дається надія перемоги і вічної слави. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам вуха, зробить наші серця м’якими, щоб нам чути і вірити Божому слову, щоб нам бачити Його перемогу і славу у стражданнях і воскресінні Христа.

Вірш 1, заголовок або надписання цього Псалма повідомляють нам, що він виконувався хором під час богослужіння в храмі. Автор поклав слова цієї пісні на мелодію: «Ланя зорі досвітньої», яку, звичайно, усі добре знають ☺. Крім того укладачі книги Псалмів приписують авторство цього Псалма царю Давиду. Тобто і розглядати його потрібно в світлі його історії.

І тут, власне, ми зустрічаємося з першою трудністю. Давидова історія записана в 1ій та 2ій книгах Самуїла. В його житті ми знаходимо немало епізодів, в яких Давид міг би відчувати себе покинутим та у відчаї. Довгий час цар Саул ганявся за ним, щоб вбити. Пізніше Давиду довелося рятуватися втечею від власного сина Авесалома. Його життя було сповнене небезпек і бід. Однак, як висловився один з коментаторів, Аллен Росс: «нам не відомий жоден випадок з життя Давида, який хоча б близько відповідав описаним тут подіям; якщо це виходило з власних переживань Давида, то мову Псалма варто визнати поетичною і місцями дещо перебільшеною».

Але, швидше за все, Давид писав цей Псалом post factum. Коли все вже закінчилося. Він пригадує свої переживання і молитви і, керований Духом Святим, вдається до сильних і яскравих образів, щоб описати свій стан, своїх ворогів і Боже спасіння. Тому, як це часто буває з текстами СЗ, слова цього Псалма виконалися як мінімум двічі. Вперше – образно, в житті Давида, і вдруге, в значно більшій мірі і майже буквально – в смерті і в воскресінні Христа.

Подивіться вірші 2-3: «Боже мій, Боже мій, — на́що мене Ти покинув? Далекі слова́ мого зо́йку від спасі́ння мого! Мій Боже, взиваю я вдень, — та Ти не озве́шся, і кли́чу вночі, — і споко́ю немає мені!»

Ми не знаємо, що саме сталося в житті Давида, але бачимо, що це був час, коли він переживав жахливі страждання. Його життя було в небезпеці. В нього не залишилося сил опиратися обставинам.

В минулому Псалмі ми читали: «Господи, силою Твоєю весели́ться цар, і спасі́нням Твоїм — як він сильно радіє! Ти йому дав бажа́ння серця його, і проха́ння уст його не відмо́вив» (Пс.20:2-3)

Коли Бог був з царем і благословляв його, Давид мав успіх у всьому. Кожен його задум був успішний. Давид бачив, як Бог допомагає йому, спасає його від ворогів і так сильно радів. Але зараз – все навпаки. Давида обступили його вороги і, здається, надії на спасіння нема. Здається, Бог відступив в бік, покинув його і більше не захищає Свого Помазанця. Але навіть посеред страшних страждань Давид не відмовляється від свого уповання. Серед цілковитої темряви він кричить: «Елі, Елі, лама савахтані?», «Боже мій, Боже мій, — нащо мене ти покинув?»

Насправді, це риторичне питання. Давиду не потрібна відповідь, чому Бог покинув його. Йому потрібно, щоб Бог повернувся, щоб втрутився і врятував царя. Тому він кличе, він кричить. Слово «зойк» дослівно перекладається з єврейської, як «левиний рик». Вдень і вночі він кличе до свого Бога, але спасіння не приходить. Давид не може зрозуміти, чому Бог допустив, щоб з ним трапилася така біда.

Подивіться вірші 4-6: «Та Ти — Святий, пробува́єш на хва́лах Ізраїлевих! На Тебе наді́ялись наші батьки́, надіялися — і Ти ви́зволив їх. До Тебе взива́ли вони — і спасе́ні були́, на Тебе наді́ялися — і не посоро́мились»

Чому Давид не відступає від своєї надії, від своєї молитви? На те є декілька причин.

Перша – тому що він дізнався, що Бог святий. Бог не такий, як грішні люди. Люди обіцяють щось зробити, а потім не роблять. Люди обманюють. Люди обмежені в своїх можливостях і часто просто не мають достатньо сил і засобів, щоб виконати бажане чи захистити тих, кого люблять. Але не Бог. Святий Бог не обманює. Святий Бог не може відмовитись від Своїх обіцянок. Святий Бог має усю владу на небі і на землі. Ніхто не може завадити Йому виконати Свій задум.

Але саме прекрасне це те, що цей Бог не десь далеко. Він зовсім близько. Він Сам обрав Собі помешкання на хвалах Ізраїлевих. Він Сам вирішив жити серед Свого народу, вислуховувати їхні молитви, пробачати їхні гріхи, рятувати їх і благословляти. Тому, каже Давид, коли наші батьки надіялися на Тебе, Господи, Ти завжди визволяв їх. Вони надіялися на Тебе і не були посоромлені.

Яке дивовижне сподівання Давида! Вони надіялися і вони не були посоромлені! Любі брати і сестри, чи знаєте ви Бога, як Святого і вірного Бога, який не зречеться Своїх обіцянок? Чи знаєте ви Бога, як Бога який живе посеред Свого народу, чує наші молитви і визволяє нас? Коли ми знаємо такого Бога, тоді ми знаємо куди нам йти, до Кого кликати в день недолі, лиха і смутку. Чи не так?

Давидові батьки надіялись на Господа і не були посоромлені. Давид також надіявся на Господа. Але поки що спасіння нема. Поки що він – посміховище людське і погорда в народі, черв’як, а не людина. Вірші 8-9 кажуть: «Всі, хто бачить мене, — насміхаються з мене, розкривають роти́, головою хита́ють! „Поклада́вся на Господа він, — хай же рятує його́, нехай Той його ви́зволить, — він бо Його уподо́бав!“».

Люди бачать Давида в біді. Бачать, як він страждає. Але замість того, щоб допомогти чи втішити, вони звинувачують його. Вони той факт, що він надіявся на Господа ставлять йому в провину: «він вважав, що Господь любить його, завжди стверджував, що надіявся тільки на Бога… подивимося, як Господь спасе його».

Не лише Давиду здається, що Бог покинув його. Ці люди також бачать, що цар зазнав невдачі і роблять висновок, що він більше не угодний Богу. Він більше не рятуватиме Давида. Але Давид все одно приходить до Господа. У віршах 10-11 він говорить про Бога, який дав йому життя і від самого народження турбувався про нього. До кого ж іще Давид має йти? В кого ж іще він шукатиме допомоги?

Подивіться вірші 13-14: «Багато бикі́в оточи́ли мене, баша́нські бугаї́ обступи́ли мене, на мене розкрили вони свої па́щі, як лев, що шмату́є й ричи́ть!»

Далі Давид описує свій стан з допомогою образів сильних і страшних тварин, які оточили його зі всіх боків. Вони – як велетенські несамовиті бугаї з гострими рогами. Вони – як страшний лев, що шматує свою здобич і ричить, не випустить її зі своїх пазурів. Вони – як зграя бродячих псів. На Сході пси не вважалися другом людини. Вони збиралися у великі зграї, жили на смітниках, харчувалися падлом і нападали на слабких і одиноких. Вони відчувають, що смерть Давида близька, тому підходять все ближче і ближче, хапають його за руки й за ноги.

Перед лицем таких ворогів Давид безсилий. Він каже: «Я розлитий, немов та вода». Є люди про яких кажуть: «в нього всередині є міцний стрижень». Люди, які не згибаються під тиском обставин. Але в Давида нема ніякого стрижня. Його серце розтануло, як віск. Його сила висохла. Він став схожий на ходячий скелет, а його вороги насміхаються з нього. Він ще живий, а вони вже ділять його майно.

Автори НЗ бачили в цареві Давиді праобраз Христа. Те, що сталося з Давидом, мало статися і з Ісусом. Але якщо Давид вдається до образів, то Христос пережив усі ці муки буквально. Якщо Давиду лише загрожувала смерть, то Христос дійсно помер на хресті. Його руки і ноги пробили насправді. Він мучився спрагою, а солдати стоячи під хрестом кидали жеребка, щоб вирішити, кому дістанеться Його одіж.

Давид жаліється на те, що став погордою в народі і посміховищем людським. Але Христа після суду у Пилата воїни відвели у внутрішній двір, вдягли в багряницю, на голову поклали корону з колючої тернини, били Його, плювали, і насміхаючись кланялися Йому зі словами: «радій, царю юдейський».

Давиду казали: «Поклада́вся на Господа він, — хай же рятує його́» (9), а Христу пропонували зійти з хреста і довести, що Він – Син Божий.

Втім, цей Псалом стосується Христа не лише в своїй першій частині. Його друга частина – також про Нього. Як Господь спас Давида з його обставин, так вірний і Всемогутній Бог воскресив із мертвих Христа і підніс Його над усіма ворогами.

Подивіться вірші 23-25: «Я звіщатиму Ймення Твоє своїм бра́ттям, буду хвалити Тебе серед збо́ру! Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде — шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння Ізраїлеве, бо Ві́н не пого́рдував і не знева́жив стражда́ння убогого, і від нього обличчя Свого́ не сховав, а почув, як він кликав до Ньо́го!»

Найтемнішої години, коли сили Давида вичерпалися, а вороги святкували перемогу, Бог прийшов і явив Своє спасіння, підняв Свого Помазанця. Давид не був посоромлений. Найтемнішої години, коли тіло Ісуса поклали до гробу а сили аду святкували свою перемогу, Бог прийшов і явив Своє спасіння. Воскресив Христа із мертвих і зруйнував силу диявола. Він не погордував і не зневажив страждання убогого. Ці страждання цінні в Божих очах: вони несуть зцілення і відновлення світові в якому ми живемо.

В світі, в якому ми живемо повно біди, зла і неправди. Хочемо ми того чи не хочемо, ми зустрічаємося з ними на кожному кроці. Ніхто не застрахований від хвороби, від втрат, від війни. Ми можемо думати: чому Господь допускає це? Чому Він з цим нічого не робить? Чому мовчить і віддаляється? Але це не так. Він діє. Ми хотіли б, щоб Бог просто вбив всіх поганих людей і на тому все. Насправді, одного разу Він вже зробив так в часи Ноя. Але чи вирішило це проблему? – Ні. Виявилося, що Ной – сам є частиною проблеми. Тому Бог діє по іншому. На зло цього світу Він відповів пославши в світ Свого Сина.

Встановлюючи Своє Царство, Бог посилає в цей світ не танки і ракети. Це диявол поширює своє царство вбивствами і терором. Бог посилає Свого сина. Син Божий прийшов в світ сповнений зла, як скромний слуга, виконав Божу волю і в довірі Отцю зійшов на високий хрест.

Автор послання до Євреїв каже: «Він за днів тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, хто від смерти Його міг спасти, і був вислуханий за побожність Свою. І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був. А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння,» (Євр.5:7-9).

Пророк Ісая вигукує: «хто нашій спасенній тій звістці повірив?» (Іс.53:1). Хто б міг уявити, що Він, Господь Ісус, який з повною довірою Отцю зійшов на хрест і прийняв муки з рук грішників і є та Божа рука? Хто б міг повірити, що Він і є той Божий раб, який прийшов щоб повернути цей світ Богові? Але це Він і немає іншого. Амінь!

Встановлюючи Своє Царство, Бог посилає служителів Христа: чистих серцем, вбогих духом, тих, хто спраглий за справедливістю. Тих, хто може плакати з тими, хто плаче і сміятися з тими, хто сміється. Тих, хто не толерує злу і неправді. Тих, хто довіряючи Богу і в житті і в смерті, в час успіху і в час страждань йде туди, де є проблема, щоб вирішити її.

Цей Псалом – про довіру Богу в житті і в смерті. Цей Псалом про Бога, який «не пого́рдував і не знева́жив стражда́ння убогого, і від нього обличчя Свого́ не сховав». Цей Бог достойний хвали. Тому Давид сам вирішує звіщати Боже ім’я та Боже спасіння своїм браттям і посеред великого збору (23). І він закликає весь світ приєднатися до цієї хвали. Через страждання і воскресіння Христа до Бога вернуться і прославлять Його усі кінці землі і усі племена народів (28). Перед Ним схиляться, визнають Його панування усі багаті і владні. На коліна перед ним попадають живі і мертві, ті хто до пороху сходить і не може себе оживити (30). Його правду будуть звіщати майбутні покоління (31-32). Бо все це Бог вчинив!

Звістка 21го Псалма – це звістка про Бога, який почув і не зневажив страждання убогого. Бога Який провадить наші життя від самого народження. І навіть в смерті ми належимо Йому. «Він дорогоцінною Кров’ю Христа повністю заплатив за наші гріхи і звільнив нас від влади диявола. Він береже нас так, що навіть волосина не впаде мені з голови без волі Небесного Отця. Так, що все, що відбувається в наших життях має служити нашому спасінню і славі Божій» (Гейдельберзька катехиза. Відповідь 1).

(п. Йонатан)