Записи

В ДОТРИИМАННІ ЇХ — НАГОРОДА ВЕЛИКА
Псалом 18
Ключові вірші 10-12

1. Вірші 1-7. Хто є автором цього Псалма? До якого виду Псалмів ви б віднесли цей твір? Як про Бога свідчать небеса? Про що вам говорить той факт, що за днем приходить ніч, а за ніччю знову день? Як Бог відкрив Себе в Своєму творінні (Рим.1:19-20)?
2. Вірші 8-9. Як ще Бог відкрив Себе нам? Що значить, що Боже слово «досконале», «певне», «справедливе», «чисте»? Яке надбання ми маємо в Божому слові?
3. Вірші 10-12. Що таке страх Господній (Прип.8:13; 1Кор.5:10-11)? Що значить, що він «чистий» і «навіки стоїть»? Що Давид говорить про Божі присуди? Що це значить? Чому в їх дотриманні «нагорода велика» (Повт.11:7-9,13-15,26-28)?
4. Вірші 13-15. Що Давид сповідує про себе в цих віршах? Де він шукає захисту від свідомих і несвідомих гріхів і помилок? Чого він прагне?

“ХВАЛЮ ТЕБЕ, ГОСПОДИ, СЕРЕД НАРОДІВ”

Псалом 17:21-51

Ключовий вірш 17:50-51 : “Тому́ то хвалю Тебе, Господи, серед наро́дів, і Йме́нню Твоє́му співаю! Ти Своє́му цареві спасі́ння побільшуєш, і милість вчиняєш Своє́му пома́занцеві Давиду й насінню його аж навіки”

Дякую Господу за чудову можливість роздумувати над Словом Божим! Дякую за можливість готувати цю проповідь, що заснована на частині 17го псалма царя Давида, в якому він відкриває своє серце Богу, шанує Його й прославляє! Дійсно, через царя Давида ми знаходимо дивовижний приклад вірності Богу і в часи труднощів та смутку і разом з тим, в часи миру та спокою. Давид любив Бога і в юні роки, і в роки чоловічої зрілості, і в роки своєї старості. Протягом кожного етапу свого життя цар Давид робив свої кроки віри, і як ми знаємо не без помилок і навіть страшних гріхів, але з неймовірною щирістю і невпинним бажання угодити Богу. Це було відзначено самим Богом, який сказав про нього «Знайшов Я Давида, сина Єссеєвого, чоловіка за серцем Своїм, що всю волю Мою він виконувати буде». Більше того, Давид отримав честь бути пророком Божим, через якого Дух Святий звіщав свої мудрості й глибини. Ці Божі одкровення вказували на Месію, Його прихід, Його діяння, Його страждання, смерть і навіть воскресіння. Проте Давид був простою людиною, робив багато гріхів, не мало помилявся і тим не менше, Бог вибрав його, щоб звершувати свою історію, що стане дотичною до історії спасіння цього світу.

Отже Давид є пророком Божим через якого говорить святий Дух. Та чи був він дійсно святою людиною, був особливим і чистим перед Богом? Чи був він тим, хто ніколи не порушував закон Божий?

Коли ми подивимося на вірші з 21 по 25 нашого Псалма, то знайдемо досить цікаві речі. Я прочитаю: «Нехай Господь зробить мені за моєю справедливістю, хай заплатить мені згідно з чистістю рук моїх, бо беріг я дороги Господні, і від Бога свого я не відступив, бо всі Його присуди передо мною, і не відкидав я від себе Його постанов! І був я із Ним непорочний, і стерігся своєї провини, і Господь заплатив був мені за моєю справедливістю, згідно з чистістю рук моїх перед очима Його.»

Отже, на перший погляд може здатися, що Давид говорить про себе, як про людину дійсно святу і непорочну. Здається, що він вихваляється своєю самоправедністю, ставить умову Богові: «Ось я такий хороший, вірний Тобі, тому будь-ласка, згідно з моєю справедливістю заплати мені, даруй мені те і те по бажанню серця мого, адже руки мої чисті перед очима Твоїми»

І в той же час у нас постає питання, наприклад, стосовно ситуації, в якій Бог забороняє Давиду будувати Йому храм. Ми знаємо, що для Давида це було одним з найбільш великих бажань. Він хотів таким чином угодити Богові й прославити Його серед всього Ізраіля.

Насправді в Писанні, ми знаходимо доволі багато людей, які набираються сміливості заявляти в тій чи іншій формі перед Богом про свою непорочність. Наприклад, цар Уззія потомок Давида (2-а Хроніки 26). Писання говорить що він був царем над Ізраїлем 52 роки починаючи з 16 років. Також говориться, що він робив угодні справи в очах Божих. Але на при кінці свого життя описується ситуація коли він «…спроневірився Господеві, Богові своєму. І ввійшов він до храму Господнього, щоб кадити на кадильному жертівнику.» (2а-Хроніки 26:16). Священики, що були поруч нього, протистали йому, нагадавши, що це справа не для царя. Проте той не послухав їх і був за непокору свою вражений проказою.

Також знаходимо цікаву історію в Євангеліях про багатого юнака (Матвія 19:16-22). Цей юнак прийшов до Ісуса і маючи в собі впевненість, що живе життям праведним і гідним забажав отримати підтвердження і від Вчителя. І коли Ісус бачачи його серце, запитав у нього про те, чи шанує він Закон Божий, то у відповідь почув ствердне «Так». Проте, коли Ісус запропонував йому продати своє майно й убогим роздати та слідувати за Ним, то юнак сильно зажурився, бо великі маєтки він мав.

Ми можемо згадати ще синів Кореєвих , що повстали проти Мойсея, та заявили про свою святість і відповідно бути гідними служити Богові, в тому служінні, яке ніс Мойсей, за що і були поглинуті землею. (Числа 16).

Також згадуємо синів юдейського первосвященика Скеви, що були ворожбитами та використовували Ім’я Господа Ісуса, щоб вигоняти бісів. Проте були побиті злим духом, адже не знали Христа особисто і керувалися своїм марнославством і т.д

Отже повертаючись до Давида, все ж таки, спробуємо розібратися, що він має на увазі про те, коли говорить: «Я не порочний перед Тобою і руки мої чисті перед лицем Твоїм». Адже знаємо, що Давид падав перед лицем Божим через свої гріхи і їх доволі багато. Наприклад, всі знають про гріх перелюбу з Вірсавією, також вбивство руками своїх ворогів чоловіка Вірсавії Урії. Також ми пам’ятаємо, що Давиду було зараховано гріхом той факт, що він спокусився перерахувати люд ізраїльський, знаючи, що повноцінним Царем, тобто власником Ізраіля був особисто Бог. Згадуючи також історію з побудовою храму, Бог заборонив йому це робити тому, що Давид вів війни й пролив багато крові. 1а Хроніки 22:8 «…Не збудуєш ти храма для Мого Ймення, бо багато крови пролив ти на землю перед лицем Моїм!» Тобто можна сказати, що на руках Давида, насправді багато крові. І не такий вже він чистий і праведний перед Богом навіть з людської моралі. Тоді, що Давид має на увазі?

Давайте поглянемо далі на наступні вірші з 26 по 31 і спробуємо знайти відповідь на це питання. Я прочитаю: «Із справедливим пово́дишся Ти справедливо, із че́сним — по-че́сному, із чистим — пово́дишся чисто, а з лукавим —залукавствомйого,бо наро́д із біди Ти спасаєш, а очі зухва́лі принижуєш, бо Ти світиш мого світильника, Господь — Бог мій, освітлює Він мою те́мряву! Бо з Тобою поб’ю я ворожого відділа, і з Богом своїм проберусь через мур. Бог — непорочна дорога Його, слово Господнє очи́щене, щит Він для всіх, хто вдає́ться до Ньо́го!» В цих віршах ми знаходимо цікаву закономірність, – це слова, що вказують на дію і Хто є провідником цієї дії. Я перелічу ці словосполучення: «поводишся Ти – справедливо, поводишся Ти – чесно, поводишся Ти –чисто, Ти світиш мого світильника, освітлює Він мою темряву, з Тобою поб’ю я ворожого відділа, з Богом проберусь через мур, непорочна дорога Його, слово Господнє очищене, щит Він для всіх, хто вдається до Нього»

Ось саме в цих словосполученнях ми й знаходимо істинне розуміння, що має Давид на увазі коли говорить про свою праведність. А має він те, що чистий він і не порочний саме завдяки роботі Бога в його житті. 29 вірш говорить «бо Ти світиш мого світильника, Господь — Бог мій, освітлює Він мою те́мряву!» Давид визнає в своєму житті, що має темряву, тобто ту сторону життя яка спричиняла справи, що не є угодними Богу. Але Господь очистив його, освітив його. В 31 вірші він говорить, що слово Боже воно чисте й наставляє йти непорочним шляхом. Як що згадати 50 Псалом, Псалом покаяння Давида після того як він згрішив з Вірсавією, то там ми знайдемо як він благає Бога пробачити його за його гріх і помилку. Отже ми знаходимо духовну боротьбу Давида де він показує, що він залежить у всьому від Бога. Де він говорить що він чистий завдяки Богові. Насправді це прояв благодаті Божої. І все це вказує на нашого Господа Ісуса Христа. Саме по благодаті Божій – жертві Сина Божого ми можемо говорити, що ми є чисті перед лицем Божим. Також ми вчимося тут від Давида не зупинятися в боротьбі за пізнання Бога. Можливо не всі можуть виявляти Богові свою шану псалмами, як робив це Давид, але своєю вірністю Богові в пізнанні Його Слова, вірністю в служінні ближньому, в вірності берегти в своєму житті місію до якої Бог нас призвав – цим ми можемо шанувати Бога і віддавати Йому Славу. Знову ж таки з цього знаходимо і той факт, що для Бога не є важливим наші людські чесноти – чи належим ми до королівського роду чи ні, чи ми діти президента чи діти пастора мегатисячної церкви, чи ми навчені гарним манерам, чи маємо гарну освіту і т.д. Ні. Богу важливо, щоб ми приходили до нього з глибоко розкаяним серцем. Богу важливо, щоб ми цінували і дорожили Його безумовною любов’ю, що Він явив нам в своєму Синові. Ось в цьому Давид дуже приуспів, тому Бог визнав Його, як мужа Божого.

Давайте перейдемо до наступної групи віршів з 32 по 46.

В цьому блокові віршів, Давид, насправді, продовжує говорити про Благодать Божу в своєму житті. Він відкриває її через практичні ситуації які траплялися з ним. Він розповідає про ті дивовижні речі, що Бог звершував для нього на кожному етапі його життя і в часи гонінь і в часи воєн і в часи коли він був на вершині, володів величезною владою.

У віршах з 32 по 34 Давид свідчить про Бога, що дарував йому захист у часи гонінь та переслідувань. «Бо хто Бог, окрім Господа? і хто скеля, крім нашого Бога?…Він зробив мої но́ги, мов у ла́ні, і ставить мене на висо́тах моїх,» Скеля це символ опори, міцності, фундаменту – те на що, можна спертися і не впасти. Міцні ноги, немов у лані – це символ невловимості, спритності. Давид багато років був змушений втікати від царя Саула. Саул мав владу, ресурси і людей по всьому Ізраїлю. Багато разів він був зовсім поруч з Давидом, щоб вбити його. Проте Бог не дозволяв йому цього й виводив Давида з під його нападу. Давид опирався на Скелю Божу і жодного разу не впав, не програв, навпаки стояв міцно і незламно.

У віршах з 35 по 43 Давид свідчить про Бога, що навчав його військовій справі. Дарував йому перемогу над його ворогами. «мої руки навчає до бо́ю, і на раме́на мої лука мі́дяного напина́є… Ти ж для бо́ю мене підпері́зуєш силою, ва́лиш під мене моїх ворохо́бників. Повернув Ти до мене плечима моїх ворогів, — і понищу нена́висників я своїх!» Господь дарував Давиду відвагу бути потужним і вправним воїном. Давид вразив Голіафа, велетня із стану філістімлян, що призвело до їх панічної втечі і поразки. Він нищив Гешириян, Гірзеян, Амаликитян і т.д. Всіх їх Бог віддав в його руки. І над всіма ними він мав перемогу.

У віршах з 44 по 46 Давид свідчить, що на царство його було поставлено Богом. Не тому, що Давид був із царського роду, не тому, що він був геніальним менеджером чи адміністратором. Це було зроблено Богом виключно по милості Божій. «Ти від бунту народу мене бережеш, Ти робиш мене головою племе́нам, мені будуть служити наро́ди, яких я не знав!» Давид свідчить що велич і авторитет, який він набув серед інших племен Ізраїлю – це виключно заслуга Божа. Мудрість і знання для збудування міцної Ізраїльської імперії він набув виключно завдяки Богу.

Звичайно Бог його проводив через складні життєві ситуації. Звичайно його життя дуже часто було під загрозою смерті. Бог тренував його десятки років, щоб його ментальність була не рабською і вузькою. Навпаки, щоб він мав широке серце приймати і об’єднувати багатьох під Божим началом. В кінці кінців Бог вчив його не спокуситися і в часи достатку, миру і спокою, що прийшли йому пізніше. І дійсно він залишився вірним Богові і не змінним в рішенні служити йому все своє життя не залежно від статусу, можливостей та визнання серед людей. Все це говорить знову про те, що Давид глибоко усвідомлював – те ким він став, те що він мав, те чим володів – то не було його заслуга, то була благодать і милість Божа. Брати і сестри нам слідує вчитися цього у Давида. Люди схильні всякий успіх, всяке визнання ставити собі в заслугу. Я такий гарний вчитель Біблії, бо читаю не тільки Біблію, а й інші духовні книжки. На кожне питання в мене завжди є відповідь. Я такий класний спеціаліст, адже моя зарплата дуже висока в порівнянні з іншими. Я такий незамінний хваліст, що інші просто сірі миші на моєму фоні. Хід думок такого штибу показують, що люди гордяться собою, приписують собі всі досягнення. Це помилка. Маємо жити як Давид, що і в роки своєї юності і в роки своєї зрілості і навіть в роки своєї старості – він був незмінно вірний Богові, чітко усвідомлюючи Благодать Божу явлену йому. Як гарний приклад, я хотів би згадати нашого п.Авраама. Він був людиною, яка гарно розумілася на Біблії, мав гарну освіту, був висококласним програмістом і при цьому завжди скромним і відповідальним. Він ставився рівно і до старших і до молодшим. Він міг готувати проповідь і міг прибирати в туалеті. Він не хизувався своїм рівнем, і намагався сердечно служити простим людям з наших Жулян. Дякуємо Господу за п.Влада який показав нам приклад Божої благодаті.

Давайте поглянемо на вірші з 47 по 51. Я прочитаю їх:
«Живий Господь, — і благословенна будь, скеле моя, і нехай Бог спасі́ння мойого звели́читься, Бог, що помсти за мене дає, і що наро́ди під мене підбив, що рятує мене від моїх ворогів, — Ти звели́чив мене над повста́нців на мене, спасаєш мене від наси́льника! Тому́ то хвалю Тебе, Господи, серед наро́дів, і Йме́нню Твоє́му співаю! Ти Своє́му цареві спасі́ння побільшуєш, і милість вчиняєш Своє́му пома́занцеві Давиду й насінню його аж навіки.»

Ці вірші підсумовують весь 17 Псалом, в якому Давид детально описував ті щедроти, що Бог дарував в Його житті. Можливо, я буду повторюватися, але знову ж таки ми знаходимо той важливий факт, що Давид став тим, ким він став, а він став визначальною фігурою для Ізраїльського народу. Він став відомий на весь світ і навіть сьогодні, він відомий майже кожному на цій планеті. А через свою перемогу над Голіафом він став надпотужним мотиватором для багатьох людей в їх життєвих викликах. До сих пір його змальовують багато художників. Його згадують в своїх книжках письменники. На нього в своїх семінарах посилаються різні коучі і викладачі, як приклад стійкості. Його перемога над Голіафом стала метафоричною у незламній боротьби маленьких, слабких груп, країн з великими й потужними. Навіть сьогодні під час війни з росією, наша країна виглядає як Давид, що з «пращею в руках», з тим обмеженим арсеналом зброї боронить свою землю і відстоює свою незалежність. Але як Давид ставиться до своєї величі? У віршах, що ми читали дуже гарно сказано про це: «Ти звели́чив мене…, Ти спасаєш мене… Ти Своє́му цареві спасі́ння побільшуєш, і милість вчиняєш» Давид не приймає почестей й слави царя. Він переадресовує їх Богові. Давид чітко пам’ятає ким він був. Коли Бог помазав його на царство – Давид був всього лишень пастушком. Так Давид в своєму царюванні досяг всього. Він став царем, він став заможною багатою людиною. Його до сьогодні любить Ізраїль, як самого успішного і потужного царя. Учні, які слідували за Ісусом вбачали в ньому другого Давида. Вони марили, що знову підніметься таке царство на чолі з Ісусом, що скине кайдани окупації і засяє як, новий потужний гравець на близькому сході.

Але тут варто дивитися набагато глибше. Насправді із слів Давида ми знаходимо зовсім інші причини, чому саме Давид став царем. Не для того щоб об’єднати Ізраїль і зробити його потужною державою. Не для того щоб звеличити ізраїльський народ посеред інших. Така структура мислення, до речі, й стала пасткою для Іудеїв. Зовсім ні. Бог возвеличив Давида, бо той був вірним, щоб виконувати волю Божу. На початку цієї проповіді я згадував вірш, де Бог говорить про Давида, Дії 13-22: «…Знайшов Я Давида, сина Єссеєвого, чоловіка за серцем Своїм, що всю волю Мою він виконувати буде.»

Так в чому ж воля Бога була для Давида? Відповідь ми знаходимо в ключових віршах сьогоднішньої проповіді: 50-51: «Тому́ то хвалю Тебе, Господи, серед наро́дів, і Йме́нню Твоє́му співаю! Ти Своє́му цареві спасі́ння побільшуєш, і милість вчиняєш Своє́му пома́занцеві Давиду й насінню його аж навіки.» В цих віршах Давид говорить, що його місія, яку надав йому Бог була не в царюванні й славі, це були всього лише інструменти, щоб краще донести іншим, багатьом племенам, народам, людям Славу про Небесного Отця. Насправді в цьому ми знаходимо євангельских дух. Зробити Бога відомим багатьом. Вказати, що ось ви люди, ви не є самі по собі. Є ваш Творець, який створив вас. Який дарує вам істинне розуміння смислу вашого життя. Коли Давид говорить «…, і милість вчиняєш Своє́му пома́занцеві Давиду й насінню його аж навіки.» то тут ми звичайно зустрічаємося з Ісусом Христом. Хто став насінням для Давида навіки? Звичайно наш Господь Ісус Христос. В Ісусі сьогодні об’єдналось так багато народів, що насправді і Давид, і Авраам, навіть не могли собі уявити цю кількість. Але їхня велич, повернемося до Давида його велич в тому, що він прийняв все в своєму житті, як благодать від Бога. І тому Він вибрав його інструментом звіщати істини свої багатьом. Звіщати про Ісуса Христа за тисячу років до Його приходу. Отже Давид був прекрасним в руках Божих, щоб звіщати про істинного царя Ісуса Христа, який переміг гріх, і дарував нам право жити у великому Божому царстві поруч з Богом. Брати і сестри прошу, щоб кожен з нас беручи приклад з Давида жив з розумінням, що все, що є у нас то від Бога. Щоб ми жили з розуміння, що наша місія це виконувати волю Бога. Що наша ціль це пізнавати Бога щодня. Що наша мета це свідчить людям про нашого спасителя Ісуса Христа, так як це робив цар Давид.

(п. Джентельмен)

“ХВАЛЮ ТЕБЕ, ГОСПОДИ, СЕРЕД НАРОДІВ”
Псалом 17:21-51
Ключовий вірш 17:50

1. Прочитайте вірші 21-31. Чи був Давид самоправедним? Якому життю він присвятив себе? Як він боровся з гріхом? Яким був результат? Який духовний принцип виводить тут Давид? (Пор. з Мт.7:2)
2. Прочитайте вірші 31-46. Про які події з життя Давида може тут йтися? Що Бог зробив в житті Давида? Як змінилося життя Давида? Чи змінило це ставлення Давида до Бога та до себе? Чому?
3. Прочитайте вірші 47-51. Хто поставив Давида царем? З якою метою? (Пор. з Бут.12:1-3)
4. Цей псалом іноді називають месіанським. Знайдіть можливі відсилання в ньому до Месії (для прикладу порівняйте 17:50 з Рим.15:9).

ГОСПОДЬ МОЯ СКЕ́ЛЯ Й ТВЕРДИ́НЯ МОЯ
Псалом 17:1-20
Ключовий вірш 3

1. Вірш 1. Якими були час та обставини написання цього Псалма (1Сам.22:1-2)? Як Давид названий в заголовку цієї пісні? Що це значить? Подумайте про життя Давида. Чи гарантує Боже покликання спокійне життя і захист від небезпек?
2. Вірші 2-3. Яке рішення сповідує тут Давид? Подумайте про любов, якої Бог вимагає від Свого народу (Повт.10:12; Мат.22:37)? Що значить: «любити Бога» (Повт.30:20; Ів.14:15; 1Ів.5:3)? Як ми можемо любити Бога (1Ів.4:19-20; 1Ів.5:3)?
3. Вірші 4-7. В чому Давид бачить визволення від своїх ворогів? До кого він вдавався в своїй тісноті? Яку впевненість Давид сповідує в цих віршах?
4. Вірші 8-16. Як Давид описує Божу відповідь-дію? Звідки Давид бере образи, щоб описати Божу силу (Бут.1:3; Вих.19:18-19…)? Що ви можете сказати про Бога, перед лицем якого хитаються гори і двигтить земля? Чи є в цілому створеному світі якась сила, яка може протистояти Богу? Що це значить для вас (Рим.8:37-39)?
5. Вірші 17-20. Що Давид говорить тут про своїх ворогів? Чи допомогло це їм взяти верх над Давидом? Що Давид дізнався через те, як Бог рятував його (2Сам.15:26)? В чому ми пересвідчуємося, коли бачимо те велике спасіння, яке Господь здійснив в нас через Христа (1Ів.4:9-10; Рим.5:6-9)?

“ХОРОНИ ТИ МЕНЕ, ЯК ЗІНИЦЮ СВОЮ”

Псалом 16:1-15

Ключовий вірш 17 : “Хорони Ти мене, як зіни́цю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене”

Цицерон – давноримський політийний діяч, якось сказав, що якщо у людини є сад і бібліотека, то вона має все що їй необхідно для життя. Це, звучить, звичайно, дуже гарно, але людині потрібно все ж є більш вагомі потреби. І одна з них – це безпека. Наш світ – це небезпечне місце для життя. Небезпеки чатують на нас повсюди. Сам Цицерон був по-звірячому вбитий своїми противниками. Коли почалася війна, ми, українці, особливо гостро це відчули. Життя було небезпечне і раніше, просто ми не так сильно це відчували. Війне це почуття загострила. Небезпечне життя було і в царя Давида. У цьому псалмі Давид шукає такий захист, якому можна довіряти. Цей захист шукаємо і ми. Хай Господь дарує нам знайти сьогодні справжню безпеку!

Звернемося до 1-го вірша:

1 Молитва Дави́дова. Вислухай, Го́споди, правду мою, послухай блага́ння моє! Почуй молитву мою із уст необлу́дних!

На перший погляд ці слова Давида здаються досить зарозумілими. Очевидно, що він перебуває в конфлікті зі своїми ворогами. Ми не знаємо точних обставин, в яких написаний цей псалом, але вважається, що це псалом часів, коли цар Саул переслідував Давида. Коли двоє людей конфліктують, то обидва вважають, що правда на їх боці. Бо як тільки один з них визнає свою провину, то конфлікт на цьому вичерпується. Тому з 1-го вірша виникає цілком природне запитання: “На якій такій основі Давид вважає, що він – правий, а його вороги – ні?” Відповідь на це питання ми знаходимо у віршах 2-5.

Звернемося до 2-го вірша:

2 Від Твого лиця нехай вирок мій ви́йде, а очі Твої нехай бачать мою правоту́!

Хоча Давид вважав себе правим, він простить Бога дати остаточний вирок. У своїй справі він апелює до найвищої судової інстанції. Він каже: “Так, Господь, я думаю, що я правий. Але Ти перевір мене, і направ, якщо я неправий!”

Звернемося до вірша 3:

3 Ти ви́пробував моє серце, навісти́в уночі, перетопи́в Ти мене, — й не знайшов чогось злого. І розду́мував я, щоб лихе з моїх уст не вихо́дило,

В цих віршах видно, що Давид шукає Божих стандартів правди. Він не просто вперся як баран і вважає що він правий і все тут, а каже про те, що Бог перевірив та змінив його серце. В Пс.138:23-24 Давид просить Бога:

23 Ви́пробуй, Боже, мене, — і пізнай моє серце, досліди́ Ти мене, — і пізнай мої за́думи,

24 і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попрова́дь!

У той час Саул переслідував Давида по горам та лісам як тварину та хотів вбити його . Здається очевидним, що Давид був правим. Але все одно Давид простить Бога перевірити його серце і змінити, якщо він не правий. Звичайно, нам подобається думати, що ми завжди праві. У 3-ому вірші Давид каже, що Бог “перетопив” Його. Це те саме дієслово, яке означає очищення металів через перетоплення. Тут ми бачимо, як сильно Бог тренував Давида. Ми часто думаємо, що наша віра сильна, міцна. Ми часто досить самовпевнені. Але щоб пройти цей етап перевірки від Бога, нам потрібно мати певну духовну зрілість та терпіння. І Давид їх мав, і проходив ці випробування. Тому через конфлікти, проблеми, небезпеки він не ставав нервовою людиною з розхитаною спихікою, а Божою людиною з чистим серцем.

Звернемося до віршів 4-5:

4 а в лю́дських діла́х, за словом уст Твоїх, я стерігся доріг гнобителя.

5 Зміцняй сто́пи мої на доро́гах Твоїх, щоб кро́ки мої не хита́лися!

Фактично Давид тут каже наступне: “В цьому конфлікті з людьми, який я зараз прохожу, мене направляють Твої слова. Я не просто думаю, що правий. Я керуюся Твоїм словом!”

Часто в конфліктах ми хочемо просто виграти битву і показати, що ми сильніші, розумніші, більш праві. Однак для Давида було більш важливо, щоб Бог перевірив та змінив його серце. Давид постійно звіряв своє життя з Божим словом. Він задавав собі питання, і ми маємо в конфліктах чи взагалі труднощах задавати і собі питання: “Можливо, я не корився Богу? Можливо, я чинив егоїстично? Можливо, я не виконав чогось важливого, що мав? Чи маю я щось поправити? Чи вірні мої приорітети?” Давид каже: “я стерігся доріг гнобителя”. Так, фактично Саул гнобив Давида. І він робив це довго – 10-15 років. Звичайно, у Давида була велика спокуса гнобити Саула навзаєм. Але фактично це означало б, що Давид став би як Саул. Давид стерігся цього.

Звернемося до 6-ого вірша:

6 Я кли́чу до Тебе, бо відповіси́ мені, Боже, — нахили Своє ухо до мене, вислухай мову мою…

Що ми бачимо у цьому вірші? У цьому вірші Давид сповідує свою віру в те, що Бог почує та відповість на його молитву. Давид знаходився у дуже скрутних обставинах. Він був пригнічений. Ніщо навкого його не свідчило про те, що скоро стане краще. Але навіть у такий час він сповідував свою віру в те, що Бог почує і відповість на його молитву. Не тому що він так відчував, а тому що він так вірив. Давид не дозволяв своїм почуттям диктувати йому істину.

Ще одну цікаву річ, яку ми бачимо в цих перших віршах цього псалма – це те як Давид намагається довести Богові чому Він має відповісти на його молитву. На перший погляд це видається досить дивним. Звичайно, ми не можемо маніпулювати Богом і не можемо заставити Його зробити те, що Він не хоче. Але такі докази допомагали Давиду ясно сформулювати те, що він хоче, про що просить. Іноді при прийомі на роботу ставлять таке запитання: “Чому ми маємо Вас прийняти на цю посаду?” І ми можемо уявити як Бог запитує нас: “Чому Я маю відповісти на твою таку молитву?” Попробуйте дати відповідь. Це допоможе Вам мати, як кажуть у нас в церкві, мати ясні теми молитви.

Звернемося до віршів 7-9:

7 покажи дивну милість Свою, Спасителю тих, хто вдає́ться до Тебе від заколо́тників проти прави́ці Твоєї.

8 Хорони Ти мене, як зіни́цю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене

9 від безбожних, що гублять мене, — смертельні мої вороги оточили мене!

Давид був оточений сильними та підступними ворогами, він це визнає. Ці вороги не гралися – вони дійсно хотіли його смерті, і були готові позбавити його життя при першій же ліпшій нагоді. Їх наміри були серйозними та зрозумілими. Якось цар Саул наказав вбити 85 священиків (1 Сам.22:17-18) лише за те, що вони нагодували Давида і дали йому меча, коли він прийшов до них. Ба більше, пізніше Саул винищив вщент все їх місто! Уже в цьому випадку було добре видно наміри Саула. Він не жартував. В таких обставинах Давид приходит до Бога та просить:

7 покажи дивну милість Свою, Спасителю тих, хто вдає́ться до Тебе від заколо́тників проти прави́ці Твоєї.

8 Хорони Ти мене, як зіни́цю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене

Перше, що ми тут бачимо, що в своїх проханнях Давид не обмежує себе в своїх проханнях до Бога. Він просить не просто трохи сил щоб пережити цей день. Він просить дивної Божої милості. Він просить зберегти його як зіницю ока і заховати в тіні Божих крил. Зіниця ока – дуже цінна, і в той же час дуже вразлива річ. “У тіні Своїх крил заховай Ти мене” – це картина пташки-матері, яка готова ціною свого життя боронити своїй дітей – також таких цінних для неї, і в той же час таких вразливих. Давид усвідомлює свою вразливість. Так, він був сильний воїн, він переміг Голіафа і безліч филистимлян, але він був такий вразливий, і часто його життя висіло на волосині. Давид точно не вважав себе суперменом. Також Давид усвідомлює, що він – цінний для Бога. Бог дорожить їх, він – зіниця Його ока і Його дитя. Кажуть, що якщо страх переходить в молитву, то він уже наполовину подоланий. Давид наче каже Богові: “Я – Твоя власність, Господи. Твоя власність в небезпеці. Господь, прийти та спаси!”

У віршах 10-14 Давид описує своїх ворогів. Він порівнює їх з кровожерливими хижаками – левами. Леви – це не милі котики, за якими приємно спостерігати. Це хижаки, які хочуть тебе з’їсти. Коли вони цього хочуть, то нічого не може їх зупинити, не можна достукатися до їх совісті чи моралі. Подивістья на 14-ий вірш:

14 від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті, що Ти скарбом Своїм наповня́єш їхнє че́рево! Ситі їхні сини, останок же свій для дітей вони ли́шать.

Схоже, що у цьому житті вороги Давида влаштувалися непогано. Вони мали скарби, смачно їли, були ситі та навіть лишали спадщину дітям. Проблема цих людей в тому, що всі їх бажання та надії – у цьому світі. І схоже на те, що часто Бог задовільняє такі їх бажання. Це як Ви можете дати псу кісточку. Кісточка – це не є щось дуже велике чи цінне, але якщо це все, що хоче Ваш пес, то можна йому це дати. Свиням часто дають їстівні відходи, фактично сміття з кухні. Це не щось дуже цінне, але якщо свиням це подобається, то можна їм це дати. Все, чого ці люди хочуть – це ось такі кісточки і таке сміття. Тому що “частка їхня в цьому житті”.

Давид завершує псалом 15-им віршем:

15 А я в правді побачу обли́ччя Твоє, і, збудившись, наси́чусь Твоєю подо́бою!

Тут він протиставляє себе тим людям, у який частка лише в цьому житті. Їх не цікавив Бог, їх не цікавила вічність. Давид не заздрив їм. На противагу їм він говорить про те, що не може задовольнитися, насититися речами цього світу – ні будинками, ні автомобілями, ні відпочинком ні подорожами. Давид хоче більшого. Тільки Божа подоба може наситити Давида!

Хто з людей може побачити Боже обличчя? Ніхто, в тому тілі, в якому ми живемо, ми не витримаємо цього, ми помремо. Одного разу великий Мойсей попросив Бога показати Себе, але Бог відповів йому що не може цього зробити, бо той помре. Але після воскресіння, в новому тілі, ми зможемо побачити Господа. Давид вірить, що Бог завершить Свою роботу в цьому і змінить його, зробить новим. Наразі ми називаємо цей процес “прославленням”. І вже в такому прославленому стані Давид зможе бачити Боже лице. Слово “збудившись” означає воскреснути після смерті. Давид знав, що вічне життя – більш реальне, ніж те, яким ми живемо зараз. Наше життя згідно цього вірша – це сон, де ми щось бачимо, але неясно. Справжнє життя – це життя, коли ми прокидаємося. Ми маємо розуміти, що у часи Давида у Божих людей не було того розуміння Небесного Цартсва, яке є у сучасних християн. У них не було Нового Заповіту, не було того об’явлення, яке є у нас зараз. Але все ж Давид розумів, що Бог змінить його, і змінить таким чудовим чином, що він зможе побачити Боже лице. Давид прагнув цього і не був згоден на менше. Тисячу років по тому ап. Павло написав в Рим.8:29:

²⁹ Бо кого Він передба́чив, тих і призна́чив, щоб були подібні до о́бразу Сина Його, щоб Він був перворі́дним поміж багатьма́ братами.

Це, і лише це, могло повністью задовільнити Давида. Пізніше Давид здобув багато: багато багатства, слави, жінок, дітей. Але лише Бог і Його слава задовільняли його. У Давида була така життєва пристрасть: бачити Боже лице!

У цьому слові ми думали про Божий захист. Нашій країні зараз потрібен Божий захист. Кажуть, що росія така велика, що її ресурси такі великі, що її територія така велика, що її ніхто не може здолати. Але у випадку Саула на його боці було все: військо, фінанси, влада. Давид мав тікати від нього і ховатися по горам та лісам, як тварина. Але коли Бог захищав Давида, Саул нічого не зміг вдіяти і з часом здувся, як мильна бульбашка. Господь, захисти нашу країну. Українці багато в чому грішний народ. Але ми вважаємо, що в цій війні правда на нашому боці. росія прийшла вбивати, грабувати, мародерити, насилувати та нищити. Бог ненавидить пролиття невинної крові. Він ненавидить насилля. І ми просимо Бога захистити нас від ворога.

(п. Яків)

“ХОРОНИ ТИ МЕНЕ, ЯК ЗІНИЦЮ СВОЮ”
Псалом 16:1-15
Ключовий вірш 17:8

1. Прочитайте 1-ий вірш. Чому Давид такий впевнений, що правда на його боці? (чи завжди правда на Вашому боці?) Що означає “із уст необлудних”? До кого Давид звертається за судом? (2) Що Давид каже та про що просить Бога? (3-5; див. також Пс.138:23-24)
2. У що вірить Давид? (6) Чи сповідуєте Ви таку віру коли молитеся?
3. Яку силу мали вороги Давида? Про що просить Давид? (7-9) Що означає “охороняти як зіницю”? “заховати у тіні крил”? Тут подумайте про Божу любов та захист.
4. Як ще Давид описує своїх ворогів? (10-14) Що означає “частка”? (14) Де була їх частка? Давида? Де Ваша частка?
5. Чого бажає Давид? (15) Як нам побачити Боже обличчя?

ДОРОГУ ЖИТТЯ ТИ ПОКАЖЕШ МЕНІ

Псалом 15:1-11

Ключовий вірш 11 : “Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!”

Вивчаючи книгу Псалмів послідовно, псалом за псалмом, ми вже зустрічалися з різними їх видами. Ми вже бачили псалми хвали і псалми плачу; псалми призначені для виконання хором і ті, які співали прочани подорожуючи до Єрусалиму. Більшість із них приписується царю Давиду, а авторство інших не відоме. Псалом, який ми вивчаємо сьогодні в своєму заголовку має слова: «золота пісня Давидова». В оригіналі – «Міктам Давида».

Стосовно слова «міктам» перекладачі з єврейської не мають між собою згоди. Дехто розуміє його, як певну «золоту» відзнаку, інші вважають, що йдеться про певну музичну мелодію. Загалом, існує ще 5 таких «золотих» псалмів. Якщо ж говорити про цей псалом, то він швидше являє собою молитву, в якій цар Давид ввіряє себе і своє життя Богу, покладаючись на Його обіцянки. В цьому Псалмі Давид сповідує Бога джерелом всякого добра, благословень і безпеки в житті і в смерті.

Також цей псалом відомий тим, що він двічі цитується на сторінках НЗ, в книзі Дій. Ап. Петро, а пізніше, Павло стверджували, що в цьому псалмі цар Давид пророчим духом говорить про воскресіння Христа.

Як бачимо, в нас є досить багато різних ключів-підказок, щоб приступити до розбору цього тексту. Та все одно, без роботи Духа Святого, текст залишиться для нас мертвим. Тож нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам очі й серце, щоб розуміти Боже слово, вірувати йому і жити за ним.

Подивіться вірші 1-4: «Золота пісня Давидова. Хорони́ мене, Боже, — я бо до Тебе вдаюся! Я сказав Господеві: „Ти Бог мій і — добро моє тільки в Тобі!“ До святих, які на землі, що шляхетні вони, — до них все жадання моє! Нехай множаться смутки для тих, хто набув собі інших богів, — я не буду приносить їм ливної жертви із крови, і їхніх імен не носитиму в устах своїх!»

Про що Давид просить Бога в цій молитві-псалмі? Він шукає Божого захисту і охорони. На відміну від багатьох інших псалмів, тут не йдеться про якусь конкретну небезпеку, яка загрожувала царю. Радше він молиться про те, щоб Господь наглядав за ним, беріг його і провадив його впродовж усього його життя і (як ми бачимо в останніх віршах) навіть в смерті.

«Хорони́ мене, Боже, — я бо до Тебе вдаюся!» — каже цар Давид. Що цар Давид тут має на увазі? Давайте поміркуємо разом.

Усі ми якимось чином будуємо і плануємо своє життя. Чи не так? Перед нами постають різні задачі. Нас турбують питання власного здоров’я і безпеки. Так само нас турбують питання здоров’я і безпеки наших близьких. Ми мусимо вирішувати питання щоденного забезпечення. Так само ми намагаємося планувати майбутнє своє і своєї родини: «що ми будемо їсти?», «де жити?», «де будуть навчатися діти?» і т.д. Думаю, в кожного є великий список таких питань. Щоб усі ці питання вирішити, ми вдаємося до різних засобів. Наприклад, щоб мати, що їсти, шукаємо кращої роботи, а щоб вберегтися від ракетних ударів, хтось спускається до сховища, а хтось виїздить з країни. Ми приймаємо свої рішення виходячи з тих цінностей, які маємо, а також, виходячи з тих сил і факторів, які, як ми бачимо, діють в світі.

Так одна людина говорить: «я нікому нічого не винен, я можу розраховувати лише на власні сили і знання» і, відповідно до цієї картини світу вона діє: не зважає на інтереси чи думку інших і не шукає нічиєї допомоги. В центрі життя, цінностей і рішень такої людини – її власні бажання.

Натомість Давид, коли каже: «хорони мене, Боже, – я бо до Тебе вдаюся!», ставить в центрі свого життя, в голові усіх своїх цінностей і в основі своїх рішень Бога. Бога, який говорить і являє нам Свою волю. Бога, який діє. Бога, який виконує Свої обіцянки. В своїй молитві Давид вирішує довіряти Богу і очікує, що вірний Бог буде охороняти його і проведе його життя, як обіцяв. І далі ми бачимо, що це означає на практиці.

Подивіться ще раз вірші 2-3: «Я сказав Господеві: „Ти Бог мій і — добро моє тільки в Тобі!“ До святих, які на землі, що шляхетні вони, — до них все жадання моє!»

В цих віршах Давид сповідує, що його добро, його щастя можливе лише в Богові і, навпаки, неможливе без Нього. Він був царем і досяг в своєму житті того, про що більшість людей лиш мріє: великого багатства, слави і успіху. Він мав велику сім’ю. Тим не менше своє добро він знаходить не в цьому, а в Богові. Усе це – не погані речі, яких прагнуть люди. Але без Бога вони нікого не зроблять щасливим. А отже, він вирішує шукати в першу чергу того, що догодить Богу, шукати самого Бога, довіряючи, що Господь забезпечить і дасть все чого Давид потребує.

У вірші 4 Давид раптом згадує тих, хто поклоняється іншим богам. І ми бачимо: він не хоче мати з цими людьми нічого спільного: «Нехай множаться смутки для тих, хто набув собі інших богів», — каже він.

Чому, він взагалі згадує про тих, хто служить ідолам? – тому, що коли ми шукаємо своє добро і щастя не в Богові, а в речах цього світу, ми стаємо ідолопоклонниками. Сама суть ідолопоклонства – це мати щось окремо від Бога. Коли ми шукаємо своє добро в чомусь, окремо від Бога, ці, в цілому непогані речі (багатство, безпека і стабільність, здоров’я, успіх, кохання, щаслива сім’я), стають нашими ідолами. Ми женемося за цим щастям, вкладаємо в це своє життя, однак здобуваємо все нові і нові смутки. Чи не так? – так! Давид добре це знав і розумів.

«Добро моє тільки в Тобі… усе моє жадання – до святих Твоїх» — це, насправді, дуже практична віра. Це віра, яка допомагає нам приймати іноді завідомо невигідне для себе рішення, для того, щоб догодити Богу і для добра Його народу. Йти туди де є труднощі і страждання, яких ти міг би уникнути. Віддавати своє заради інших, хоча ніхто від тебе того не вимагає. Чинити так, як правильно, а не так, як вигідно. Це віра, з якою Давид зберіг життя Саула, помазаника Божого, хоча багато разів мав можливість вбити свого ворога. Це віра, з якою Мойсей вирішив краще страждати з народом Божим, ніж мати тимчасову гріховну потіху і наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби Єгипетські (Євр.11:25-26). Такою вірою ап. Павло йшов до Єрусалиму навіть знаючи, що там на нього чекають арешт і гоніння. Це віра, яка через все життя і вчинки людини стверджує, що Бог є і тим, хто шукає Його, Він дає нагороду (Євр.11:6).

Нехай Господь помилує нас і береже від ідолів, щоб разом з Давидом ми могли сповідувати: «Ти Бог мій і — добро моє тільки в Тобі! До святих, які на землі, що шляхетні вони, — до них все жадання моє!», щоб ті рішення які ми приймаємо щодня прославляли Бога і служили добру Його церкви. Амінь!

Подивіться вірші 5-6: «Господь — то частина спадку мого та чаші моєї, Ти долю мою підпираєш! Частки припали для мене в хороших місцях, і гарна для мене спадщина моя!»

Ці слова – явне посилання на історію виходу ізраїльського народу з рабства в Єгипті. Через пустелю Господь вів Свій народ до обіцяної землі. Звичайно, цю землю потрібно було ще завоювати і для того, щоб завоювати її, вони мусили діяти як один народ. Але як потім поділити цю землю, як вирішити кому який наділ дістанеться? Для цього вони вдалися до жеребкування. Це питання вони довірили Богу. Так свої наділи отримали усі племена окрім племені Левія. Левитам не дісталося землі, тому що Господь відділив їх для Себе. В Повт.18:2 Він каже: «А спа́дку не буде йому серед братів його: Господь — Він спа́док його, як Він говорив був йому».

Давид використовує ці образи, коли говорить про своє життя. Як євреї отримували свої наділи землі від Бога, так само Давид від Господа приймає події свого життя, свою долю.

Його життя не було простим. Він зазнав багато горя і біди. Він жив, як біженець в чужій землі, коли на нього полював Саул. Він втрачав близьких людей. Його власні діти повставали проти нього війною. Та в усьому цьому Господь був із ним. В усіх цих подіях він пізнавав милість і добрість Бога. Він багато чого втратив, але при цьому здобув Бога і тому щасливий. Не дивлячись на все, він сповідує – межі мої пройшли по прекрасних місцях, гарна для мене спадщина моя.

Чи можемо ми, оглядаючись на своє життя разом з Давидом сповідувати: «межі мої пройшли по прекрасних місцях, гарна для мене спадщина моя»? Нехай Господь помилує нас і навчить нас задовольнятися Богом, Його милосердям і любов’ю, усіма тими благами які Він проливає в наші життя через Христа.

Подивіться вірші 7-8: «Благословляю я Господа, що радить мені, навіть ночами навчають мене мої нирки. Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, — й я не буду захитаний!»

Давид благословляє Бога, який поруч із ним весь час, і вдень і вночі. Вночі, коли Давид сам на своєму ліжку, Господь навчає його, радить йому. Тут словом «нирки», а іноді «серця та утроби» в біблійній мові позначається внутрішній світ людини, центр її потаємних думок і почуттів, її внутрішня сутність. Давид свідчить про Бога, який працює в його житті не лише через якісь зовнішні фактори, але також і через внутрішнє просвітлення. Він трудиться в серці Давида, змінює його, навчає його ходити Божими дорогами. Вдень Господь по правиці Давидовій. Він допомагає царю повсякчас. Поруч з Богом Давид почувається захищеним. Він вірить, що стоятиме твердо, не захитається.

Яка це велика благодать, знати, що Господь завжди поруч, стоїть з правого боку, захищає, підтримує, дає мудру пораду і допомагає. Це близькість, яку ми особливо яскраво бачимо в житті і служінні Христа. Стоячи біля гробу з померлим Лазарем Він говорить: «Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав…» (Ів.11:41-42). І так само, Він знає, що почутий, коли в ніч перед стратою молиться: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хочу, а як Ти» (Мат.26:39). Він знає, що Отець поруч із Ним і що Його жертва приємна Йому, тож не захитався до кінця. Нехай Господь помилує нас і нам також допоможе завжди бачити перед собою Господа, який навчає нас, який допомагає нам, який спасає нас з великої милості Своєї, який не дасть нам захитатися.

Подивіться вірші 9-11: «Через те моє серце радіє та дух веселиться, — і тіло моє спочиває безпечно! Бо Ти не опустиш моєї душі до шео́лу, не попустиш Своєму святому побачити тління! Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!»

Свою тверду опору в Бозі Давид знаходить не лише, коли говорить про своє життя, але навіть тоді, коли говорить про смерть. Коли він роздумує про Боже спасіння, про вірність Бога, який не залишає його не лише в житті, а і в смерті, Давидове серце радіє та дух веселиться. Під Божим захистом ми маємо не лише спокій і впевненість, а й радість. Амінь!

Як я казав на початку, рання церква бачила виконання текстів цього псалма в Христі. В своїй знаменитій проповіді в день П’ятидесятниці ап. Петро каже: «Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріярха Давида, що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня. А бувши ж пророком, та відаючи, що „Бог клятвою клявся йому посадити на престолі його від плоду його стегон“, у передбаченні він говорив про Христове воскре́сення, що „не буде зоставлений в аду́“, ані тіло Його „не зазнає зотління“. Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми!» (Дії 2:29-32).

Воскресіння Христа і нам, так само, як Давиду дає тверду надію життя. Господь, який міцно тримає нас в житті, не відпускає нас і в смерті, так що «ні смерть, ні життя, ні анголи́, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина́, ні глибина́, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим.8:38-39).

Нехай Господь помилує нас міцно триматися цієї надії, щоб навіть в години смертельних небезпек мати тверду впевненість і радість в Христі.

(п. Йонатан)

ДОРОГУ ЖИТТЯ ТИ ПОКАЖЕШ МЕНІ
Псалом 15:1-11
Ключовий вірш 11

1. Вірші 1-4. Про що молиться і що сповідує цар Давид в цьому Псалмі? В чому він знаходить свою тверду надію? Як його віра в Бога пов’язана з його бажанням бути серед інших віруючих? Що Давид говорить про тих, хто служить ідолам? Чому люди приносять жертви ідолам і вдаються до них?
2. Вірші 2, 5-6. В чому Давид знаходить джерело всякого добра в своєму житті? Що значить, що Давид називає Бога своїм спадком та чашею (Повт.18:1-2)? Що є вашим найбільшим благом?
3. Вірші 7-8. Як ще Господь працював в житті Давида? Що значать слова: «на́віть ноча́ми навчають мене мої ни́рки»? Що значить, що Давид бачить Господа по правиці своїй?
4. Вірші 9-11. Яку надію і впевненість Давид має в Богові? В чому він бачить спасіння від смерті? Як Пс.15 читали і розуміли ап. Петро, Павло і рання церква (Дії 2:25-32; Дії 13:32-38)? Яку надію ми маємо у смерті в воскресінні Христа?

“ХТО МЕШКАТИ МОЖЕ НА СВЯТІЙ ТВОЇЙ ГОРІ?”

Псалом 14:1-5

Ключовий вірш 14:1 : “Псало́м Давидів. Го́споди, хто може перебувати в наме́ті Твоїм? Хто ме́шкати може на святій Твоїй горі?”

У цьому Псалмі Давид залишає у спокої безбожників та негідників, яких стирав у порох у попередніх псалмах, і звертає увагу на Божий народ. Не можна всі проблеми світу і твого життя списувати на безбожників та ворогів. Виявляється, проблеми є і у Божих людей. Цей Псалом називають піснею богомільців, які приходили в скинію, а пізніше в храм на поклоніння Богові. Сучасною мовою – це пісня прихожан, які збираються на богослужіння, це наша з Вами пісня. Можливо вона була написана, коли цар Давид переносив Божий ковчег на Сіон (2 Сам.6). Ви знаєте, що тоді стався прикрий інцидент зі священиком Уззою, який, можливо, заставив Давида задатися тими важливими питаннями, які ми чуємо у сьогоднішньому псалмі. Давид дивиться на життя Божих людей і бачить, що це їх життя не відповідає їх вірі. Іншими словами вони називаються віруючими, проте чинять як невіруючі. Тому Давид дає цим людям орієнтири, по яким вони можуть звірити своє життя. Цар Давид не задовільняється поверхневими відповідями, а, як то кажуть, копає глибоко. Ми також маємо думати глибоко, і копати глибоко, якщо хочемо зростати духовно. Нумо сьогодні і ми, разом з царем Давидом, поринемо у таємниці поклоніння та духовного зростання!

Звернемося до 1-го вірша: “Псало́м Давидів. Го́споди, хто може перебувати в наме́ті Твоїм? Хто ме́шкати може на святій Твоїй горі?” У цих двох запитаннях Давид згадує намет – що, очевидно, є скинія, яка була збудована ще за часів Мойсея, після виходу з Єгипту, коли Ізраїльський народ був у пустелі. Пізніше, цар Соломон збудував храм для поклоніння. Свята гора, про яку говорить Давид – імовірно є горою Морія, на якій Авраам намагався принести Богові в жертву Ісаака (Бут.22:2), і на якій пізніше цар Соломон збудував храм. Так хто ж може приходити на поклоніння Богові? На перший погляд, це питання видається досить простим. У Старому Заповіті в законі Мойсея регулювалося, хто може приходити. Ізраїльтяни чоловіки не тільки могли, а мали тричі на рік на свята приходити у назначене Богом місце на поклоніння (Вих.34:23). Коли Соломон збудував храм в Єрусалимі, цей храм став таким місцем для поклоніння. До служителів були більш жорсткі вимоги – священиками могли бути лише потомки Аарона, а допомагати їм – Ізраїльтяни з коліна Левія. Ці люди постійно знаходилися в скинії, а пізніше – в храмі. Формально, Давид не був з коліна Левія, тому не міг постійно знаходитися в скинії, хоча і був царем і мав велику владу. Але ми бачимо тут, у 1-ому вірші, що Давид бажає бути постійно з Господом. Таке бажання – це ознака зміненного Богом серця і зміненого Богом життя. Що властиво грішній людині – це триматися подалі від Бога. Ця звичка пішла ще з того часу, коли наш праотець Адам згрішив і сховався від Бога в кущах. З того часу люди так і продовжують ховатися від Бога і часто дуже неохоче приходять до Нього. Давид же бажав бути з Господом.

Далі, у віршах 2-5 Давид дає відповіді на свої запитання у 1-ому вірші. Щоб зрозуміти цей псалом нам потрібно розуміти що в цьому псалмі не розглядається доктрина виправдання. Перелік якостей у цих віршах – це не є умова виправдання, це – результат виправдання. Цей Псалом стосується процесу освячення людини. Очікується, що віруючі по мірі їх освячення будуть приносити плоди, які тут перераховані.

Про які ж плоди йде справа? Звернемося до 2-го вірша: “Той, хто в невинності ходить, і праведність чинить, і правду говорить у серці своїм”. Іноді якості “в невинності ходить” і “праведність чинить” виділяють в окрему категорію, як базові, а всі інші – це похідні від них, приклади застосування. Як же нам ходити в невинності та чинити праведність? Правильна відповідь – ніяк. Самі ми просто не можемо цього робити! Ми програємо у боротьбі з гріхом, а праведними не можемо бути за означенням, тому що вже з народження грішні. Інша вірна відповідь тут – це “Ісус”. Ісус – це є ключ до нашої невинності і нашої праведності.

В Рим.3:21-24 написано:

²¹ А тепер, без Зако́ну, праведність Божа з’явилась,про яку свідчать Зако́н і Пророки.

²² А Божа праведність через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає,

²³ бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави,

²⁴ але дарма́ виправдуються Його благода́ттю, через відку́плення, що в Ісусі Христі,

І в Старому, і Новому Заповітах віруючі спасаються однаково – “через віру в Ісуса Христа”.

В Єв.2:8-10 написано:

⁸ Бо спасені ви благода́ттю через віру, а це не від вас, то дар Божий,

⁹ не від діл, щоб ніхто не хвалився.

¹⁰ Бо ми — Його тво́риво, ство́рені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготува́в, щоб ми в них перебува́ли.

Ми спасаємося через віру. Не від діл. Але далі ап. Павло говорить про добрі діла. Які це добрі діла? Це ті добрі діла, на які Бог створив нас. Коли Бог виправдовує людину, він починає радикальну перебудову в її житті. Можна сказати Бог, приводячи людину до Себе, має план на перебудову на все її життя. Ціль Бога в одному – зробити нас схожими на Ісуса Христа. Ми називаємо це наслідування Христа. Це наслідування проявляється в тому, що ми починаємо змінюватися. Те як ми живемо показує, як ми наслідуємо Христа. По чому ж видно наше життя з Христом? Чи зустрічали Ви людину, яка вміє володіє повним набором релігійної тематики, але її життя заставляє задуматися про її віру. Ап. Іван в 1:6 сказав:

⁶ Коли ж кажемо, що маємо спільність із Ним, а ходимо в те́мряві, то неправду говоримо й правди не чинимо!

Іноді жартома кажуть: “Якщо хтось каже, що вона – яблуня, то де ж яблука?” Можливо, трохи більш звичне прислів’я для нас: “Назвався грибом – лізь у кошик!” У 15-ому столітті католицький монах Тома Кемпійський написав книгу “Наслідування Христа”, яка стала християнською класикою на всі прийдешні століття. З того часу як ми прийняли Христа нашим Господом і Спасителем, ми маємо прикладати великі зусилля щоб зростати духовно, щоб приносити плоди і щоб ці плоди було видно у нашому житті. У цій книзі в самому початку Він писав: ““Хто йде вслід за Мною, не бу́де ходити у те́мряві” (Ів.8:12) Це Христові слова. Вони заохочують нас до того, щоб ми наслідували Його життя і святі звичаї…” По чому ж видно, що ми наслідуємо Христа?

Перше, по тому, чи говоримо ми правду. Подивіться на вірші 2б-3а.

2б … і правду говорить у серці своїм,

3 хто не обмовля́є своїм язиком, і злого не чинить для друга свого…

Цікаво відмітити, що перша ознака праведного життя, яка тут приведена – це що людина говорить. Звичайно, вона не єдина, але по тому, що та як людина говорить, можна багато сказати про її християнство. Ісус сказав: “Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́” (Мт.12:34б) Слова, які ми кажемо, важливі. Хоча люди схильні більше довіряти справам, ніж словам, все ж, слова важливі. Словом можна ранити, словом можна підбадьорити і лікувати. Ми, які довгий час знаходимося разом у спільноті, за весь цей час добре вивчили один одного – ми знаємо сильні сторони один одного, але знаємо і слабкі. Якщо ми образились і хочемо зробити один одному боляче, то знаємо куди потрібно бити. Тому ми повинні бути такими обережними зі словами, які говоримо. У 3-ому вірші слова “обмовляє язиком” та “зло чинить для друга” пов’язані. Люди чинять дуже багато зла для своїх ближніх, обмовляючи їх, особливо за їх спиною.

Друге, по тому, чи поважаємо ми богобійних людей. Подивіться на вірші 3б-4:

3б … і свого ближнього не зневажає!

4 Обридли́вий погорджений в очах його, і він богобі́йних шанує…

Праведність проявляється у нашому ставлені до інших людей. В цьому світі поважають відомих, багатих та талановитих. І ми часто відчуваємо спокусу чинити там само, тому що, нам здається, від цих людей залежить наше виживання. Але коли Христос змінює наше життя, ми починаємо звертати увагу на богобійних людей і вчитися у них. В спільноті яких людей Ви любите проводити свій час? Які бояться Бога? Християн? Чи невіруючих?

Третє, по тому чи дотримуємося ми даного слова.

Подивіться на вірш 4б:

4б … присягає, для себе хоча б і на зло, — і дотримує

Християни мають дотримуватися даних обіцянок, навіть коли це стає невигідно для них. Чому? Тому що ми наслідуємо Христа, Який дотримувався Своїх обіцянок. Обіцяти неважко, важко буває дотримати обіцянку. Ми хочемо робити великі справи. Але великі справи починаються з вірності в малому.

Четверте, по тому, як ми поводимося з фінансами (5). Подивіться вірш 5а:

5 не дає свого срі́бла на ли́хву, і не бере на невинного пі́дкупу.

В усі часи люди шукали можливості заробити, тому що гроші потрібні для життя. Але потрібно використовувати правильні способи, а що більш важливо – правильні принципи щоб заробляти, і правильні принципи щоб тратити фінанси. У Старому Заповіті було заборонено давати на лихву, тобто під відсотки з Ізраїльтян, тому що часто це приводило до того, що в людини забирали все, що вона мала, а її саму продавали в рабство за борги. Головна ідея цього закону полягає в тому, що коли твій брат у нужді, не намагатися отримати з цього вигоду. Брати підкуп (хабар) на невинного – це гріх. Коли люди невірно поводяться з грошима, гроші роблять їх своїми рабами та гублять. Якщо Вам не вистачає коштів, один з принципів поводження з фінансами приведено в Пр.11:24:

24 Дехто щедро дає, та ще додається йому, а дехто ховає над міру, та тільки бідніє.

Щоб додавалося, потрібно давати. Тут ми можемо переглянути свої принципи: як ми даємо? Для багатьох це болюче питання. Але Бог дивиться на це. Ісус якось сів біля скарбниці і дивився, як люди дають пожертви. Ісус сказав: “Бо де скарб твій, — там бу́де й серце твоє!” (Мт.6:21) По тому, як ми розпоряджаємося фінансами, видно, де наше серце, і видно те, як ми наслідуємо Христа.

В другій частині 5-го вірша написано:

5 … Хто чинить таке, — ніко́ли той не захита́ється!

Бог обіцяв стабільність та безпеку тим, хто чинить таке.

На завершення: якщо Ви відчуваєте тягар через це слово, тому що не можете так жити, як тут написано, і гадаєте, що ніхто не може, то пам’ятайте, що Ісус так жив. Він перебуває з Богом, Він ходив невинності та праведності, і Він повік не захитається. Що ми маємо робити, так це берегти віру в такого Ісуса Христа. І коли ми бережемо цю віру, це буде видно в нашому житті. Життя, яке описане у віршах 2-5 – це результат нашої віри в Ісуса.

(п. Яків)

“ХТО МЕШКАТИ МОЖЕ НА СВЯТІЙ ТВОЇЙ ГОРІ?”
Псалом 14:1-5
Ключовий вірш 14:1

1. Прочитайте 1-ий вірш. Чому Давид ставить такі запитання? Що ці запитання кажуть про нього? Тут подумайте, до якого етапу християнського життя (спасіння, освячення, прославлення) стосується цей Псалом?
2. Розділіть вимоги до богомільців (2-5) на загальні та конкретні. Що означає “в невинності ходить”? “праведність чинить”? Як нам досягнути цього? (Рим.3:21-24; Єф.2:8-9)
3. Чому важливо говорити правду? (2б-3а) Чому потрібно робити добро ближнім? (3б)
4. Яких людей схильні поважати люди? Яких людей потрібно поважати? (4а) Чому потрібно тримати своє слово? (4б)
5. Як потрібно мудро поводитися з фінансами? (5)
6. Чому так важливо мати правильні стосунки всередині спільноти в процесі нашого освячення (Див. також Єф.4:25-32).

“ГОСПОДЬ ДИВИТЬСЯ З НЕБА”

Псалом 13:1-7

Ключовий вірш 13:2 : “Господь дивиться з неба на лю́дських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає”

Сьогоднішній Псалом написав цар Давид. Він адресував його диригенту хору. Ми точно не знаємо, ким був цей чоловік, але це показує велику повагу і любов царя Давида до музики, і бажання прославити Бога і через музику. В цьмоу Псалмі він піднімає фундаментальне питання людського життя: “Чи є Бог?” і показує, до яких жахливих наслідків призводить ігнорування Бога. Схоже що цей Пс. дуже любив ап. Павло, і Рим.1-3 тісно перекликаються з цим Пс. Ми бачимо в ньому глибину нашого падіння. і нашу відчайдушну потребу в Спасителі.

Звернемося до вірша 1а: “Для дириґента хору. Давидів. Безу́мний говорить у серці своїм: „Нема Бога!“ Я виріс у сов’єтському союзі, люди в якому дуже пишалися рівнем розвитку науки. Було багато наукових інститутів, науковців, кандидатів і докторів наук, проводилось безліч наукових конференцій. У цьому союзі навчали, що “Нема Бога” кажуть розумні люди, а в Бога вірують лише безумні. Але сьогоднішнє слово каже якраз навпаки: “Нема Бога” каже не розумний, а безумний. Чому?

Тому що Бог відкрив Себе людям у творінні. У Рим.1:18-20 написано:

18 Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гаму́ють неправдою,

19 тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив.

20 Бо Його невиди́ме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, ду́манням про твори стає види́ме. Так що нема їм виправдання,

Коли люди дивляться на творіння Боже, на створений Ним світ, природу, вивчають цю природу, її закони, вони приходять до висновку, що у цього всього є творець. Бог дав людині розум, і коли людина правильно їм користується, то приходить до висновку що Бог існує. Тому коли хто каже, що немає Бога, то він свідомо відкидає правду і каже неправду.

Коли людина каже “Нема Бога” це може означати не лише те, що вона не вірить у його існування Бога, а й те, що вона припускає, що Бог існує, однак не хоче мати з Ним нічого спільного і відкидає Його зі свого життя. Кажуть, що в оригіналі слово “безумний” означає морально зіпсовану людину. Це означає що людина каже що Бога немає не тому, що має якісь там інтелектуальні проблеми, а тому що хоче грішити. Вона просто хоче жити так, як вона хоче: вільно грішити, і не відчувати ніякої провини за свої гріхи. Тоді можна просто сказати, що я не вірю в Бога. Така людина може виглядати дуже мудрою в своїх очах, так як їй видається, що вона досить спритно позбулася Бога. На насправді вона безумна. Ап. Павло пише:

²¹ бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемні́ли своїми думка́ми, і запа́морочилось нерозумне їхнє серце.

²² Називаючи себе мудрими, вони потумані́ли

Це саме те, про що писав ап. Іван в Ів.3:19: “Суд же такий, що світло на світ прибуло́, люди ж те́мряву більш полюбили, як світло, — лихі бо були́ їхні вчинки!” В цьому вірші ясно видно, що люди можуть бачити світло – чесно кажучи світло важко не побачити, і важко ігнорувати. Однак люди вирішили відкинути світло просто тому що більше полюбили темряву. Ми маємо розуміти одну річ: темрява притягує серце людини. Як перстень влади притягував того, хто володів ним у книзі “Володар перснів”, так темрява притягує серце людини. Багато християн проходили через той етап піднесення та радості, коли вони наверталися до Христа і хотіли навернути до Нього весь світ. І багато з них також стикалися і з іншою стороною цього процесу, коли після навернення падали в гріх і не розуміли, що відбувається. Але відповідь проста: людське серце притягується темрявою, воно зіпсуте і бажає темряви. І коли такій людині пропонують Христа, вона відмовляється, кажучи: “Нема Бога”, щоб продовжувати жити у темряві. Тому ап. Іван продовжує:

²⁰ Бо кожен, хто робить лихе, нена́видить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його.

Звернемося до віршів 1б-2:

1б … Зіпсу́лись вони, і обри́дливий чинять учинок, нема доброчи́нця!

2 Господь дивиться з неба на лю́дських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає.

Те, що люди кажуть “Нема Бога” не відмінило ні Бога, ні Його праведного суду над людьми. Хоча люди хочуть позбутися Бога, і навіть якщо Він і є, щоб Він залишив їх у спокої, Бог уважно спостерігає за ними з неба щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає. І що Бог бачить? Вірш 3:

3 Усе повідступа́ло, разом стали бридки́ми вони, нема доброчинця, нема ні одно́го!

Про кого тут пише Давіид? Про поганів, які живуть без Бога? Чи про всіх людей, включаючи Божий народ? В 4-му вірші Давид говорить про “мій люд”, тобто про Божий народ, таким чином протиставляючи безбожних людей і Божий люд. Однак Давид був пропроком, і часто розумів не все, що пророкував. Ап. Павло, який жив значно пізніше Давида, у новозавітній час, і отримав від Бога значно більшу картину світу, у Рим.3:9-12 написав:

⁹ То що ж? Маємо перевагу? Анітро́хи! Бож ми перед тим довели́, що юдеї й ге́ллени — усі під гріхом,

¹⁰ як написано: „Нема праведного ані о́дного;

¹¹ нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, —

¹² усі повідступа́ли, ра́зом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одно́го!

Тут Павло використав ці пророчі слова Давида щоб показати, що всі люди – включаючи самого Давида, і себе – ап. Павла. Нема ні одного, хто б шукав Бога, чи чинив добро. Ви можете запитати: “А як же так? Я добре памятаю ті часи, коли жив без Бога і не шукав його, але потім щось сталося в моєму житті, я почиав вивчати Біблію, задавати питання і шукати Бога?” У цих віршах ап. Павло описує людину у її грішному стані. Сама вона не може вийти з цього стану. Вона крутиться в ньому як білка в колесі. І лише Бог, Його благодать можуть вивести людину з цього стану. І коли Божа благодать приходить в наше життя, ми починаємо шукати Бога і чинити добро.

Ісус Христос сказав (Ів.6;44):

⁴⁴ Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, — і того воскрешу́ Я останнього дня.

Ми маємо чітко розуміти, що в самих нас немає нічого, що б спонукало нас шукати Бога чи чинити добро. Усе все приходить до нас лише з Божою благодаттю.

Подивіться на вірші 4-6:

4 Чи ж не розуміють всі ті, хто чинить безпра́в’я, хто мій люд поїдає? Вони хліб Господній їдять, та не кличуть Його,

5 Тоді настраши́лися стра́хом вони, бо Бог в праведнім роді.

6 Раду вбогого га́ньбите ви, та Госпо́дь охорона йому.

Базово, в цих віршах Давид говорить про те, як жити, чи виживати Божим людям у світі, який відвернувся від Бога. Давид задає питання: люди, які відкидають Бога – а чи є у них розум взагалі? Взагалі, вони здатні щось розуміти? Хоча іноді може здатися, що християни у цьому світі – безхарактерні дурні, та насправді дурні – це безбожники, які чинять зло. Для них чинити безправ’я так же природньо, як їсти хліб. Вони переслідують Божих людей. І, здається, що Божі люди безсилі щось з цим вчинити. Однак Давид дивиться далі – на той час. коли Бог здійснить Свій праведний суд над безбожними. Хоча вони виглядають впевненими, такими людьми, які знають, чого хочуть і що роблять, насправді вони “настрашаться”, вони живуть у страху, тому що бояться праведного Божого суду.

У цьому слові ми побачили страшні наслідки того, коли люди кажуть: “Нема Бога”. І ми побачиил, чому вони це роблять: великою мірою це не є інтелектуальна проблема, а моральна проблема – люди обирають не світло, а темряву. На перший погляд це здається дивно, що люди обирають темпряву. І щоб зрозуміти це, потрібно дивитися глибше на їх світогляд і систему цінгостей. Вони лежать в основі їхнії рішень. Через Псалми Давида ми бачимо одну важливу річ: Давид любить Бога, Бог стоїть на першому місці в його житті, до Нього він приходить у своєму горі, труднощах, і в своїх перемогах і радощах. На противагу любові до Бога у наш час багато говорять про любов до себе. Говорять, що перед тим, як навчитися любити інших, потрібно навчитися любити себе. А іноді запитують: “А що поганого в тому, щоб любити себе?” Це – невірне запитання. Вірне запитання таке: “А який результат любові до себе, які плоди життя приносить така любов?” Коли любов до себе ставиться на перше місце у житті, то ця любов починає визначати життя людини. Людина починає жити для себе, а це автоматично означає, жити заради задоволення себе. Ап. Павло писав Тимофію (2 Тим.3:1-4):

1 Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи

2 Будуть-бо люди самолюбні…

4 … що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога.

Любов до задоволень – це “продукт на продаж” любові до себе. Чим більш я люблю себе, тим більш я хочу зробити себе щасливим, а щасливим мене робялть задоволення, чим більше задоволень, тим більше щастя, і тому я буду жити заради власних задоволень. І це стає проблемою, великою проблемою. Той, кого ми любимо, тому ми служимо. Коли ми живемо заради Бога, Бог визначає, чому я працюю – так важко працюю, і навіть чому я відпочиваю. Коли я живу заради себе, я хочу більше і більше задоволень. І заради цих задоволень люди відмовляються від Бога, від світла, обирають темряву і кажуть: “Нема Бога!” Це – трагедія в житті людини.

Звернемося до 7-го вірша:

7 Аби то Він дав із Сіону спасі́ння Ізраїлеві! Як долю Своєму наро́ду пове́рне Господь, то радітиме Яків, втіша́тися буде Ізра́їль!

Давид знав, що ті, які чинять безправ’я, врешті решт не досягнуть успіху. В цьому вірші Давид відкриває своє гаряче сердечне бажання щоб Бог прийшов і виконав Свої обіцянки, явив благодать і спас Свій народ. Росіяни напали на наш народ та чинять безправ’я. Ми бажаємо щоб Бог прийшов та визволив нас. Ми не знаємо, коли це станеться. Але що ми знаємо, то це те що що росіяни не матимуть успіху у своєму безправ’ї, тому що Бог ненавидить пролиття невинної крові і буде судити таких людей.

(п. Яків)

“ГОСПОДЬ ДИВИТЬСЯ З НЕБА”

Псалом 13:1-7

Ключовий вірш 13:2

1. Що означають слова безумних: “Нема Бога!”: вони не вірять в існування Бога? ігнорують Його? уникають Його? інше? (1) Що означає “безумний”? Коли та чому люди стають безумними? (Див. Ів.3:19,20)
2. Який результат того, що люди відкидають Бога? (2-3; Рим.3:9-12) Чи дійсно “нема ні одного” доброчинця? Як же тоді люді здатні чинити добрі справи? (Ів.6:44)
3. Як безправні люди чинять з Божим людом? (4-6) Чому вони не кличуть Бога? Що з ними станеться врешті решт?
4. В чому радість та втіха Божих людей? (6-7) Тут подумайте про те, якими ми маємо бути на противагу безумним. Яких людей шукає Бог?

Я надію на милість Твою поклада́ю
Псалом 12
Ключовий вірш 6 : “Я надію на милість Твою поклада́ю, моє серце радіє спасі́нням Твоїм! Я буду співати Господе́ві, бо Він доброді́йство для мене вчинив.”

1. Вірші 2-3. Який стан Давида? Якими словами він описує свій стан перед Господом? Що доставляє для нього найбільший смуток? До кого він приходить зі своєю скаргою?
2. Вірші 4-5. Про що Давид просить Господа? Як він обґрунтовує своє прохання? Що це говорить про Бога і про Давида? Які інші молитви в Біблії вам нагадує ця молитва?
3. Вірш 6. На що покладає свою надію Давид? Що про Давида і про Бога говорить той факт, що він покладає свою надію саме на це? На що іще люди покладають свої надії?
4. Вірш 6. Про що радіє Давид? Про що він співає? Як він може бачити добродійство Бога навіть в складних обставинах? Чому важливо завжди дякувати Господові?

ГОСПОДНІ СЛОВА — СЛОВА ЧИСТІ
Псалом 11
Ключовий вірш 7

1. Вірші 1-3,9. З якою молитвою Давид звертається до Господа? Які його спостереження стали підставою для такої молитви? З чого Давид робить висновок, що «нема вже побожного»? Чому?
2. Поділіться своїми думками про світ і суспільство, які можна охарактеризувати віршем 3 (1Цар.21:4-10; Єр.5:30; Рим.1:21-25; Мар.14:55-59). Що стається, коли нікчемність в суспільстві не засуджується, а підіймається (9)? Як Християни мають жити в такому світі (Еф.4:25; Кол.3:9; 2Тим.4:3-5)?
3. Вірші 4-6. Чому безбожні викривлюють правду (5; Іс.28:15; 2Пет.3:3-4)? Про що Давид благає Бога? Що Господь обіцяє в цьому Псалмі (6)? Де ми знайдемо порятунок, коли стаємо жертвою брехні та підступу?
4. Вірші 7-8. Що Давид говорить про Господні слова? Яке втішення ми маємо в тому, що Боже слово – чисте і істинне? Яке втішення ми маємо в тому, що Господь береже Своє слово? Яку надію мають ті, хто береже Боже слово?

КОЛИ ХОЧЕТЬСЯ ВТЕКТИ ВІД ПРОБЛЕМ

Псалом 10:1-7

Ключовий вірш 10:4 : “Госпо́дь у святім Своїм храмі, Господь — престол Його на небеса́х, бачать очі Його, повіки Його випробо́вують лю́дських синів!”

Давид написав цей Псалом, коли у нього був поганий час у житті. Коли багато ворогів обступило з усіх напрямків. Коли, здається, що всі та все проти тебе. У 1-ому вірші написано:

1 Для дириґента хору. Давидів. Я наді́юсь на Господа, — як же кажете ви до моєї душі: „Відлітай ти на го́ру свою, немов птах?“

Іноді в такий час люди, які люблять нас, дають нам погану пораду: “Втікай! – тут небезпечно, біжи в безпечне місце, на гору”. Можливо, в цей час до Давида прийшли його радники з порадою: “Тобі потрібно втекти з міста! Тут небезпечно!” Для нас дуже природно захищати себе – цей механізм самозбереження прописаний у нас в ДНК. Також ще що природно для грішної людської природи – це не довіряти Богові, не покладатися на Нього, а замість нього покладатися на силу та безпеку гір. Чи можемо ми довіряти Господу? Чи є для цього підстави? Чи є причини? Давид пише у 1-му вірші: “Я надіюсь на Господа”. Які в нього причини для цього? У цьому Псалмі ми знаходимо цілих чотири причини.

Причина 1: Бог все ще на престолі (4а). Нечестиві діють підло та підступно: стріляють у темноті до простих серцем, коли ті нічого не підознюють (2). Вони руйнують все на своєму шляху (3). Час від часу ми замислюємося, де та червона лінія, яку воно не може перетнути, але кожен раз усвідомлюємо, що для зла таких ліній немає. Росіяни нищать наших воїнів, мирних мешканців, інфраструктуру, вони вбивають навіть дітей. Вони нескінченно обманюють та грабують. Як далеко вони підуть? Вони підуть, скільки їм дозволять, і якщо їм дозволять, вони зруйнують все, навіть самі основи. Однак є одна річ, яку знищити вони не можуть, хоча, бачить Бог, дуже хотіли б – це Божий престол. Подивіться вірш 4а: “Госпо́дь у святім Своїм храмі, Господь — престол Його на небеса́х”. Хоча нечестиві зруйнували основи, до Божого престолу їм добратися не вдалося – він, як і раніше, стоїть міцно. Господа ніхто не змістив, немає нікого над Ним. Хоча у Давида були серйозні труднощі у житті, цей Господь продовжував царювати на престолі і піклуватися про нього. Сучасні люди думають, що все контролюють. І коли у них все виходить з-під контролю, то їм здається що все таки вийшло з-під контролю. Та насправді Бог так само сидить на престолі, і все контролює. Коррі Тен Боом, яка пройшла німецькі концтабори, сказала: “На небі немає паніки. У Бога немає проблем – лише плани”.

В Мт.10:29-31 Ісус сказав:

²⁹ Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде́ без волі Отця вашого.

³⁰ А вам і волосся все на голові пораховано.

³¹ Отож, не лякайтесь, — бо вартніші ви за багатьох горобців.

Бог піклується навіть про малих горобців! Бог піклується навіть про наше волосся! Бог піклується про нас. Він – не сліпий, Він бачить наше положення.

Бачення Божого престолу було джерелом втіхи та сили для багатьох Божих людей. Пророк Аввакум якось втратив всі сили, коли дивився як росте зло навколо. Він кликав до Бога: (Авв.1:2-3)

² Аж до́ки я, Господи, кли́кати буду, а Ти не почуєш? До тебе я кли́чу: „Наси́льство!“ та Ти не спаса́єш!

³ Для чого непра́вість мені Ти показуєш та позира́єш на му́ку? А передо мною грабі́ж та наси́льство, і супере́чка стається, і но́ситься сва́рка.

Коли врешті решт він не побачив Божий престол і не заспокоївся: “А Господь у Своїм храмі святім, — мовчи перед обличчям Його, уся зе́мле!” (Авв.2:20)

Пророк Ісая якось впав у відчай через зло, яке бачив навколо себе, яке він так красномовно описав у своїй книзі. Однак одного разу він побачив Бога у храмі, про що написав так: “Року смерті царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм…” (Іс.6:1) Це бачення Божого престолу зробило Ісаю великим пророком, який доносив Боже слово своєму народові.

Причина 2: Бог бачить і Бог випробовує (4б-5а).

4б … бачать очі Його, повіки Його випробо́вують лю́дських синів!

5 Господь випробо́вує праведного…

Ми підійшли до важкої причини труднощів у нашому житті, яка нам не подобається – Боже випробування. Якби причини наших труднощів були лише наші вороги, то можна було б все списати на них. Однак вороги – це не єдина причина. Виявляється, що Бог допускає страждання в нашому житті щоб щоб випробувати нас через них. Випробування – це наш духовний університет, наше навчання. Випробування – це як тести, контрольні, екзамени і дипломні, які вимагають від нас чималого напруження сил. Ніхто з нас не любить тестів. Коли вчителька в школі казала: “А зараз, дітки, закрийте підручники, візьміть чисті листочки, ми напишемо контрольну” – в мене всередині щось стискалося. Не те що Бог не знає наших справжніх оцінок – Він знає, але часто ми самі не знаємо. Ми гадаємо, що добре зростаємо у Христі, боремося з гріхами, змінюємося, служимо іншим, що гарно працюємо з Божим словом і достатньо молимося. Звичайно, так рідко говорять, але часто саме так думають. І коли ми так думаємо, то розслабляємося. Однак випробування показують, що часто це зовсім не так. Коли приходять труднощі, виявляється, що ми не маємо в серці Божого слова, на яке можемо спертися. А не маємо слова, бо так мало працювали над Божим словом – недостатньо читали, розбирали, розмірковували, розуміли, запамятовували, приймали. Не молилися перед проповіддю щоб зрозуміти та прийняти слово, писали свідчення лише “про людське око”. Тому у труднощах ми часто подавлені та безсилі. Як армія, яку ворог застав зненацька, яка розвалюється на очах і хоче втекти з поля бою. В Пр.24:10 написано: “Якщо ти в день недолі знесилився, то мала твоя сила”. Тобто сила завжди була мала, просто день недолі це показав.

Зараз в Україні триває війна. Дуже важка, виснажлива, на виживання. На жаль, гине багато людей. Це важкий час для країни. Це також важкий час для церкви. Ми розсіяні, і навіть не можемо зібратися разом на богослужінні. Ми вимушені збиратися у зумі. Зум, звичайно, не може замінити богослужіння наживо, однак він все ж дає якусь долю присутності, загальної участі та спілкування. Чи цінуєте Ви це богослужіння – готуєтеся до нього, молитеся за нього, берете участь онлайн? Чи чините як Вам зручно? Цінуєте пікнік чи відпочинок більше ніж богослужіння? Як Ви служите, коли Вас майже ніхто не бачить? Чи любите церкву і Божу місію? Бог поклав на церкву місію. Не просто відбути богослужіння, а виконувати справу, яку Бог поручив. Історично, Бог поклав на UBF служіння студентам. Чи прийняли Ви цю місію? Ап. Павло сказав, що він прийняв від Бога благодать та апостольство. Не дешеву благодать, а саме “благодать та апостольство”. В чому Ваше апостольство? Це питання, над якими ми маємо серйозно розмірковувати у труднощах. В Ек.7:14а написано: “За доброго дня користай із добра, за злого ж – розважуй”. Час труднощів – це час для роздумів.

Ап. Яків сказав:

² Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,

³ знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

⁴ А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.

Через випробування Бог хоче сформувати в нас досконалу віру. Він хоче навчити нас такій вірі. Якщо ж ми будемо постійно втікати, як птах у гори, то ми нічого не навчимося. Хай Господь допоможе Вам приймати Боже виховання та зростати!

Причина 3: Бог справедливий (5б-6).

5 … хто любить наси́лля, — ненави́дить душа Його!

6 Він спу́стить дощем на безбожних горю́че вугі́лля, огонь, і сірку, і вітер гарячий, — це частка їхньої чаші.

Коли люди стріляють в темноті у спину для простодушних, коли руйнують основи – це несправедливо. Однак Бог – справедливий, тому Він ненавидить свавілля. І не просто ненавидить і нічого не робить – Він буде судити цих людей, виносити вироки і приводити їх у виконання. Ми, люди, створені за образом і подобою Божими, тому в нас є закладене Богом почуття справедливості. Коли проти нас чинять несправедливо, ми вимагаємо справедливості. І ці вірші гарантують, що всі злочини будуть детально розслідуванні та покарані. Війна ще не закінчилася, але вже час від часу лунають заклики до так званого “дешевого миру”: “просто забудьмо минуле, наче нічого не було, зітремо його з пам’яті, і пожмемо один одному руки”. В дешевому мирі не потрібно відповідати за злочини, нести провину, відбувати покарання і платити репарації. Але Бог не допускає дешевого миру. Замісь “забудьмо все”, Він “спустить дощем на безбожних горюче вугілля, огонь і сірку гарячу”. Тому ми можемо не боятися – Бог буде судити таких людей. Тому ми можемо довіряти Богові.

Причина 4: праведний бачить обличчя Його (7).

7 Бо Господь справедливий, кохає Він правду, — праведний бачить обли́ччя Його!

В часи царя Давида бачити лице царя, який сидів на високому престолі – це був привілей, який діставався небагатьом. Чесно кажучи, у Старому Заповіті люди не бачили Боже обличчя. Коли Мойсей попросив Бога показати Йому Його славу, Бог відповів: “Не можна, бо ти помреш, не витримаєш її”. Але в наш, новозавітній час, усі християни можуть бачити Божу славу. Ап. Іван сказав: “І Слово стало тілом, і перебувало з нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його…” (Ів.1:14). Ви можете тут подумати: “Ну, це все відно лише для праведних”. Справа в тому, що Ви, які віруєте в Ісуса Христа, є праведними. Ви стали нами завдяки крові Ісуса, пролитій на хресті за Вас. Завдяки цій праведності Ви можете стояти перед Божим лицем, бачити Його обличчя та мати його особливу прихильність. Завдяки цій прихильності, Бог по-особливому піклується про нас. В Пс.24:23 написано: “Свого тягара поклади ти на Господа, – і тебе Він підтримає, Він ніколи не дасть захитатитися праведному!”

Тут Давид наче відповідає тим людям, які радили йому тікати. “Я надіюсь на Господа, Він турбується про мене, мені тут безпечно!” В Рим.8:31 написано: “Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас?” Ніхто не міг нічого зробити Давиду, тому що Бог охороняв Його!

Коли м. Ханна їхала місіонеркою в Україну, багатьом Україна здавалася небезпечним місцем. де був вибух атомної станції, де люди жили бідно. З часом вона засвідчила, що найбезпечніше місце на землі – це не Швейцарія чи Канада, а місце, куди тебе покликав Бог. Давид покладався на Бога і знайшов в Ньому спокій та безпеку.

(п. Яків)

КОЛИ ХОЧЕТЬСЯ ВТЕКТИ ВІД ПРОБЛЕМ
Псалом 10:1-7
Ключовий вірш 10:4

1. В яких обставинах знаходився Давид? (1-3) Що радили Давиду в цій ситуації? На Вашу думку, це радили його друзі чи вороги? Чому вони давали таку пораду?
2. Прочитайте вірш 4а. Яку першу причину Ви знаходите тут для того, щоб не втікати? Подумайте про Бога, Який все ще знаходиться на престолі. Що це за престол? Що цей Бог робить для нас? (Мт.10:29-31)
3. Прочитайте вірші 4б-5а. Яку другу причину не втікати Ви тут знаходите? Розкажіть про випробування (Як.1:2-3). В чому їх цінність для нас?
4. Прочитайте вірші 5б-6. Яка третя причина не втікати? Тут подумайте про справедливого Бога. Як проявляється ця справедливість?
5. Прочитайте 7-ий вірш. Яка четверта причина не втікати? Що означає “праведний бачить обличчя Його”? Чому у нас немає причин боятися? (Рим.8:31)

Господь — суддя праведний
Псалом 9:1-39
Ключові вірші 8,9

1. Вірші 1-5. Як та за що Давид славить Бога? Чи не вбачається вам деякого протиріччя між 1-м віршем і текстом псалма? Як ви поясните це?
2. Вірші 6-13. Що ми написано про Бога? Якими словами Його описують? Ким є Господь? Хто буде надіятися на Бога? Як віруючі мають відповісти на цю сутність Бога?
3. Вірші 14-17. Про що просить Давид? Для чого? Яку істину про Господа він звіщатиме?
4. Вірші 18-32. Що тут говориться про безбожного? Що робить безбожний? Яка причина того? Але який кінець безбожників?
5. Вірші 33-39. Про що благає Давид? Що він знає про Бога? Яку істину він проголошує перед усіма?

ЯКЕ ТО ВЕЛИЧНЕ НА ЦІЛІЙ ЗЕМЛІ ТВОЄ ЙМЕННЯ

Псалом 8:1-10

Ключовий вірш 2 : “Господи, Владико наш, — яке то величне на ці́лій землі Твоє Йме́ння, — Слава Твоя понад небесами!”

Ми продовжуємо вивчати сьогодні книгу Псалмів. Псалом 8 займає дуже важливе місце в цій книзі. Взагалі, кожен Псалом є окремим завершеним літературним твором. На відміну від книг Євангелій або історичних книг, як правило, нам не потрібно знати про що говориться в попередньому чи в наступному розділі для того, щоб розуміти, про що говориться в цьому. Тим не менш укладачі книги Псалмів слідували певному задуму розміщуючи ці пісні одна за одною. Так, уся книга Псалмів ділиться на 5 частин, подібно до того, як є 5 книг Мойсея. Псалом 1 та 2 (Псалом Тори і Псалом Месії) сильно пов’язані між собою тематично і задають тон усій книзі, а прикінцеві Псалми 146-150 в якості висновку до усієї книги закликають нас і все, що дихає хвалити Господа (Пс.150:6). Псалом 8 – це урочистий гімн хвали Богу-Творцю. Перший гімн хвали в книзі Псалмів. Укладачі розмістили його точно посередині між 10ти Псалмів плачу. Минулого разу проповідник відмітив, що судячи з попередніх Псалмів в житті царя Давида було немало проблем і труднощів. Але Псалом 8 нагадує нам, що навіть серед проблем, труднощів і страждань ми завжди маємо нагоду і причину, щоб хвалити Бога і дякувати Йому.

Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам очі, щоб разом з царем Давидом побачити велич і добрість нашого Бога, які Він явив в створеному світі і в історії спасіння. Нехай і наші серця сповняться хвали і вдячності Богу.

Звернемося до тексту. Подивіться вірш 1: «Для дириґента хору. На інструменті ґатійськім. Псалом Давидів». Традиція приписує авторство цього Псалма царю Давиду. Псалом призначений для хорового виконання в супроводі ґатійського інструменту.

В юності цар Давид пас вівці свого батька. Іноді йому доводилося ночувати в полі, разом з отарою. Вночі, лежачи біля невеличкого багаття він дивився на темне небо всіяне яскравими зорями і роздумував про велич світу в якому жив, про Бога, який створив все це і про своє місце в світі і в Божій історії. Ці думки він виклав в пісні. Наші життя сповнені різних подій, справ і турбот. Часто в нас просто нема часу для того, щоб зупинитися, подивитися навколо і побачити Божу славу навколо нас, та Його благодать в наших життях. Але дуже важливо робити це. І коли ми так чинимо, наші серця сповнюються хвали.

Подивіться вірші 2 і 3: «Господи, Владико наш, — яке то величне на цілій землі Твоє Йме́ння, — Слава Твоя понад небесами! З уст дітей й немовлят учинив Ти хвалу́ ради Своїх ворогів, щоб знищити противника й месника».

Весь Псалом є прямим зверненням до Бога. Але як Давид називає тут Бога? По-перше, він звертається до Нього, як до Господа (в оригіналі – ЯХВЕ, Сущий). Бог відкрив Ізраїлю Своє ім’я ЯХВЕ під час їхнього виходу з Єгипту. Звертаючись до Бога-ЯХВЕ, Давид кличе до Бога, який вірний Своєму завіту. Це Бог, який сильний спасати. Це Бог, який захотів бути Богом Ізраїля, а Ізраїля зробити Своїм народом, особливою власністю, царством священиків і народом святим.

Друге ім’я, за яким Давид звертається до Бога – «Владика наш». Владика – це царський титул. Хоча Ізраїль мав царів, вони ніколи не були найвищою владою в народі, вони були лише уповноваженими представниками. Господь самого Себе називає Царем Свого народу (1Сам.8:7). Як Цар, Господь турбується і захищає Свій народ, воює за нього. Як Цар Він дає Своєму народу справедливі закони. Як Цар Він дає справедливий суд і захист, тим, хто найменше захищений і т.д.

Бог, до якого звертається Давид, це не якась безлика сила, як іноді говорять про бога в світі. Це не якесь язичницьке божество, від якого не знаєш чого чекати. Це Бог, який відкрив Себе в стосунках зі Своїм народом, з нами. Бог, який відкрив Себе нам в Своєму слові і в історії викуплення. Це не «якийсь» бог, це наш Бог. Амінь!

Далі Давид каже: «яке то величне на цілій землі Твоє Ймення, — Слава Твоя понад небесами!» Бог явив Себе в світі. Бог явив Себе в творінні. Бог явив Себе в справах Своїх рук. Ми можемо пізнавати Бога і Його славу через споглядання Божого творіння. В Рим.1:19-20 ап. Павло про це каже так: «…те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме…»

Світ навколо нас говорить нам про Бога і Його славу. «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід» (Пс.18:2). Зорі вночі, хоча вони так далеко від нас звіщають нам про велич Творця. Дерева і птахи, гори і ріки, розповідають нам про Того, хто створив їх, хоча у них нема голосу. Про Бога і Його славу нам говорить навіть крик немовляти. Він свідчить, що Бог все ще не залишив цей світ. Він створив його і продовжує формувати його. День у день Він дає життя і наповнює все. Бог і ніхто інший, жодна інша сила в світі не здатна на це. Амінь!

Подивіться вірші 4-5: «Коли бачу Твої небеса́ — діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, — то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?»

Ми живемо в місті і через хмари, пил, дим від машин і фабрик, через велику кількість електричного світла дуже мало бачимо нічне небо. Але якщо виїхати десь подалі за місто і в гарну погоду подивитися на нічне небо, ти побачиш дивовижне видовище: міріади зірок, які мерехтять з висоти, галактика «Чумацький шлях», сузір’я «Оріона» і «Великого возу». Ця краса і велич захоплює дух. Подібне відчуття ми можемо пережити, коли стоїш на краю високої скелі і дивишся на величний краєвид під ногами, або коли потрапляєш в бурю і шторм, виє вітер, гримить грім, падає дощ і блискавки одна за одною підсвічують обрій. В такі хвилини ти з одного боку бачиш вражаючу велич і красу створеного світу, з іншого усвідомлюєш наскільки слабкою і обмеженою в порівнянні з цим є людина і яким, насправді, крихким є життя людини. Тим більш вражає нас в такий момент той факт, що величний Творець всього пам’ятає нас і звертає Свою увагу на нас.

В чому проявляється те, що Бог пам’ятає про нас? Наприклад, в Його постійній турботі про нас. На цьому тижні ми з підлітками спілкувалися про Божий задум для кожної людини. Ми не знаємо свого майбутнього. Нам доводиться приймати різні не прості рішення. Ми боїмося помилитися. Але Господь каже: «Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде́ без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано» (Мат.10:29-30). Ви самі не знаєте, скільки маєте волосин на голові, а Бог знає. Він не просто час від часу згадує про нас, Він провадить наші життя, кожну його хвилину, згідно Свого благого задуму.

Те, що Бог пам’ятає про нас видно також з того, що Він чує наші молитви. В 1Цар.18 описується історія протистояння Божого пророка Іллі та 450 пророків Ваала. Вони зібралися на горі Кармел, щоб принести жертви. Пророки Ваала цілий день кликали до свого бога. Вони кричали, скакали, кололи себе ножами. Але не було ніякої відповіді. Тоді Ілля насміхався з них: «Кличте голосом сильнішим, бо він бог! Може він роздумує, або відлучився, або в дорозі! Може він спить, то прокинеться!» (1Цар.18:27). Але наш Бог не такий. «Він не дасть захитатись нозі́ твоїй, не здрімає твій Сторож: оце не дрімає й не спить Сторож Ізраїлів!» (Пс.120:3-4). Він чує наші молитви в будь який час: вдень чи вночі. Ще до того, як слово зійде з наших уст, Він вже знає про що ми будемо просити. Іноді ми самі не знаємо, про що молитися, але Він знає і підкріплює нас.

Те, що Бог пам’ятає про нас видно з того, що Він залишається вірним Своєму Завіту. В тому, що Він дає нам Своє слово. В тому, що Він дав нам Свого Сина, Ісуса Христа. Дав так, що Син Божий прийняв тіло і став людиною, помер за наші гріхи на хресті, щоб нам дати викуплення, воскрес в третій день із мертвих, щоб нам дати життя, в тілі, як людина, вознесений на Небеса і сидить по правиці Божій, щоб молитися за нас.

Коли ми усвідомлюємо все це, ми не можемо не запитати разом з Давидом: «Господи, що то є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?» Але ми не знайдемо відповіді на питання «що є людина?» в нас самих. Ці відповіді є лише в Богові. В тому, ким є Бог. В тому, яке місце і роль Він визначив для людини в світі. Так само відповідь на питання «чому Господь турбується про нас?» ми знаходимо не в нас, не в тому ким ми є, не в тому, чого ми варті чи чого досягли. Лише в Богові, лише в тій благодаті, що Він явив нам в Ісусі Христі.

Подивіться вірші 6-9: «А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його! Учинив Ти його володарем творива рук Своїх, все під ноги йому вмістив: худобу дрібну́ та биків, їх усіх, а також степових звірів диких, птаство небесне та риби морські́, і все, що морськими дорогами ходить!»

Ці вірші відсилають нас до першого і другого розділу книги Буття, де Бог творить наш світ, наповнює його а потім творить людину. Творить, щоб в цьому світі людина була видимим образом невидимого Бога. Щоб через своє життя, працю і стосунки являла турботу і любов Бога всьому творінню. Божий задум для людини не змінився. Але чи виконує людина цей задум? Якщо бути чесними, то ні. Замість того, щоб перетворювати всю землю на квітучий сад, люди перетворюють її на пустелю, хижацьки користуються її ресурсами і отруюють усе. Замість того, щоб будувати суспільство, в якому панує справедливість, повага і любов, ми розв’язуємо війни, обманюємо і вбиваємо. Природа не хоче коритися грішній людині. Як же так і чи є тому якесь вирішення?

Таке саме питання виникає і виникало не лише у нас. Те саме запитує і автор послання до Євреїв. В Євр.2:6-9 міститься найдовша цитата з цього Псалма в НЗ. Автор послання каже: «Але хтось десь засвідчив був, кажучи: „Що́ є чоловік, що Ти пам’ятаєш про нього, і син людський, якого відвідуєш? Ти його вчинив мало меншим від анголів, і честю й величністю Ти вінчаєш його, і поставив його́ над ділами рук Своїх, усе піддав Ти під ноги йому́“! А коли Він піддав йому все, то не залишив нічого йому непідданого. А тепер ще не бачимо, щоб піддане було йому все. Але бачимо Ісуса, мало чим уменшеним від анголі́в, що за перете́рплення смерти Він увінчаний честю й величністю, щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх».

Ми не бачимо, щоб все творіння було підкорене людині. Ми не бачимо, щоб людина виконувала своє призначення щодо творіння. Але ми бачимо Христа, який увінчаний славою й честю за те, що перетерпів смерть. Ми бачимо Христа, якому дана всяка влада на землі і на небі (Мат.28:18). Якому Бог усе підкорив під ноги Його (Еф.1:22). В Христі виконується Божий задум для людства. В Христі є надія для всього творіння, бо все творіння зідхає і мучиться очікуючи звільнення від неволі тління на волю слави синів Божих (Рим.8:19-22). В Христі є надія нашого спасіння, нашої переміни від грішного життя, до свободи і слави Божих дітей.

Псалом 8 – це гімн хвали Богу, який створив весь наш світ і нас. Богу, який в Своїй любові і благодаті пам’ятає нас, турбується про нас, відвідує нас і спасає нас в Ісусі Христі. Це гімн хвали Христу, в якому Бог дав спасіння і відновлення нам і всьому творінню. Нехай Господь Духом Своїм діє в нас, щоб нам зростати в образ Христа. Щоб в Ньому і разом з Ним ми виконували той задум з яким Бог створив нас. Нехай через наші життя і служіння Він перетворює і змінює світ навколо нас. Нехай Господь відкриє нам очі, щоб бачити Його славу, Його любов, Його благодать, яку Він являє нам в усьому, щоб ми могли хвалити Його разом з Давидом і казати: «Господи, Боже наш, — яке то величне на цілій землі Твоє Ймення!» (10)

(п. Йонатан)

ЯКЕ ТО ВЕЛИЧНЕ НА ЦІЛІЙ ЗЕМЛІ ТВОЄ ЙМЕННЯ
Псалом 8:1-10
Ключовий вірш 10

1. Подивіться на контекст цього Псалма (Пс.7 і Пс.9). Чому, на вашу думку, укладач книги Псалмів розмістив Пс.8 саме в цьому місці? Що ви можете сказати про структуру та основні теми цього Псалма?
2. Вірші 2-3. Що автор сповіщає нам про Бога? Що значать слова “Владико наш”? Що автор говорить про велич Бога? Як ви розумієте слова “З уст дітей й немовля́т учинив Ти хвалу́ ради Своїх ворогів”? Як Бог прославляється через уста немовлят? Як це змушує замовкнути “ворога і месника”? Хто такі ці “ворог і месник”?
3. Вірші 4-5. Які спостереження робить автор Псалма? Що його так дивує? Як описується ставлення Бога до людини в цих віршах? В чому проявляється те, що Бог памʼятає людину (Напр. Вих.2:24-25; Мат.1:22-23;…)? Яке втішення це нам дає?
4. Вірші 6-9. Яке місце Бог призначив людині в світі (Бут.1:27-29; Бут.9:1-2)? Що це значить для нас? Як ми маємо втілювати Боже призначення для нас на тому місці, де знаходимося? Як повʼязані слава і велич людини і її відповідальність за світ, в якому ми живемо?
5. Вірші 2,10. До чого автора цього Псалма приводять роздуми про Бога, про світ, який Він створив та про роль і місце людини, яке Він їй призначив? Поділіться своїми роздумами і спостереженнями, чи виконує людина призначену їй роль? Яке вирішення Бог приготував для людини і для світу (Рим.8:18-22)?