Записи

Вивчення Біблії: Проповідь “Ісусова пожива” (Від Івана 4:27-42)

ІСУСОВА ПОЖИВА

Від Івана 4:27-42

Ключовий вірш 34 : “Ісус каже до них: Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити”

Минулого разу ми вивчали про зустріч Ісуса з жінкою з Самарії біля Якової криниці. Розмова, яка почалася зі скромного Ісусового прохання про кухоль свіжої води, завела їх дійсно далеко. Ісус відкрився цій жінці, Месією, Христом і втамував її спрагу. На самому початку цієї історії Іван зазначає, що Ісусові «потрібно було» йти через Самарію. Можливо Іван просто пояснював читачам, які не були знайомі з географією Ізраїлю, яким чином Ісус опинився в Самарії. Але нам це слово ще раз нагадує, що в Бога немає випадковостей. Результатом цієї подорожі стало велике пробудження і навернення багатьох самарян до Христа.

Саме це пробудження ми бачимо в сьогоднішньому уривку. З іншого боку, в цих віршах розмова з жінкою і події в Самарії ніби відступають назад і стають фоном для вчення, яке Господь Ісус викладає Своїм учням. Якщо порівняти вірші 29 і 39, то видно, що Іван використовує одні й ті самі слова. Ніби дужками огортає основний текст. Вчення і події пов’язані між собою. Ми не можемо їх відокремити. З одного боку події ілюструють вчення. З іншого, Ісусові слова показують, що історія в Самарії – це не просто якась окремий випадок. Що це лише про Ісуса і цю жінку, чи про Ісуса і жителів цього міста. Ні, це ознака цілої нової епохи, що настала.

Ісус говорить тут про виконання Божої волі і про великі жнива. Жнива, плід яких збирається в життя вічне. Виконувати Божу волю і збирати плід в життя вічне – це саме те, що ми хочемо робити, чи не так? Нехай Господь помилує нас зараз і дасть Свого Духа і благодать, щоб ми розуміли Його слово, вірили йому і корилися.

Подивіться вірші 27-30: «І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жоден із них не спитав: „Чого хочеш?“ або: „Про що з нею гово́риш?“ Покинула жінка тоді водоно́са свого, і побігла до міста, та й людям гово́рить: „Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що́ я вчинила. Чи Він не Христос?“ І вони повихо́дили з міста, і до Нього прийшли».

Як ми памʼятаємо, Ісус мав можливість говорити з цією жінкою наодинці тому, що Його учні пішли в місто купити їжі. Тепер вони повернулися. Вони бачать Ісуса, жінку і сильно здивовані, але розмові не заважають. Іван не пояснює їхнього мовчання. Можливо, вони надто сильно поважали Ісуса і довіряли Йому. Можливо, сама ця ситуація здавалася їм не надто пристойною, тож вони воліли залишатися осторонь. А можливо, їхній подив був не такий великий, як їхній голод. Тому, спочатку – важливе (їжа), а вже потім можна буде розпитати в Ісуса що й до чого. Сам по собі цей мовчазний подив досить наочно демонструє ті упередження, ту прірву, яка розділяли Ісуса та цю жінку і яку Він долає Своєю Євангелією.

Що робить жінка? Жінка залишає свій водоніс і швидко біжить до міста. Вона хоче усім розповісти про дивного чоловіка, який знав про неї все: «Ходіть но, побачте… чи Він не Христос?» Всього лиш кількома влучними реченнями Іван описує зміни, що сталися в її житті.

По-перше, Ісус втамовує її спрагу. Взагалі, жінка прийшла до криниці, щоб набрати води. Але тут, біля колодязя вона отримала щось значно більше, ніж воду. Іван звертає нашу увагу на той факт, що вона залишає свій водоніс, щоб розповісти людям про Христа. В Єр.2:13 Бог говорить через Свого пророка: «Бо дві речі лихі Мій наро́д учинив: покинули Мене, джерело живої води, щоб собі продовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають». І, як говорить це слово, жінка все життя намагалася втамувати свою спрагу з джерела, яке не могло їй цього дати. Але тепер вона залишає свої відра, щоб поділитися джерелом живої води з іншими.

По-друге, Ісус відновлює її. Жінка прийшла до колодязя в час спеки тому, що сподівалась нікого там не зустріти. Свої контакти з городянами вона намагалася звести до мінімуму. Люди не любили і засуджували її. Вона у відповідь не любила людей. Але, коли вона отримала Божий дар, то не гаючись побігла, щоб розповісти іншим. Вона казала про Ісуса, як про того, хто розповів все, що вона вчинила. Насправді, ці люди знали, яким було її життя. І там не було чогось такого, чим можна було б гордитися, про що можна було б розповідати. Але тепер ця жінка вже не соромиться свого минулого. Вона використовує його, щоб засвідчити іншим і запросити їх до Христа.

Подивіться вірші 31-34: «Тим часом же учні просили Його та й казали: „Учителю, їж!“ А Він їм відказав: „Я маю поживу на ї́дження, якої не знаєте ви“. Питали тоді один одного учні: „Хіба хто приніс Йому їсти?“ Ісус каже до них: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити».

«Ну що ж… ця дивна жінка таки пішла і ми можемо поїсти», — думають учні. Вони запрошують Ісуса: „Учителю, їж!“ Але на їхній подив Ісус відмовляється: «Я маю поживу, якої ви не знаєте», — каже Він.

Він все ще втомлений довгою дорогою. Спека нікуди не ділася і спрага нікуди не ділася. Йому так ніхто і не дав попити (хоча тепер у них вже є порожній глек). Також, Він знає, що скоро з міста прийдуть люди і їм знову не буде коли й хліба поїсти. Але Його думки все ще зайняті розмовою з жінкою. Цей короткий час, який можна було присвятити тому, щоб відпочити і підживити сили Він вирішує присвятити тому, щоб навчити Своїх учнів чомусь важливому. У відповідь на нерозуміння учнів Він каже: «Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити». Що це значить? Що Ісус має на увазі? Спробуємо розібратися.

Що таке їжа? – їжа, це те, що ми споживаємо, щоб мати сили для життя і якоїсь діяльності. Їжа – це джерело енергії і сили для нас. Ісус каже, що є дещо, що сповнює Його енергії і сили не згірше за смачний обід. Джерело Його сили це – виконувати волю Отця. Коли Свій час і зусилля Він присвячує тому, щоб виконувати волю Божу, замість втоми, Він отримує ще більший прилив сили і бажання виконувати волю Отця. Такий от парадокс.

Звісно, мова Ісуса образна. Він жодним чином не заперечує необхідність відпочинку та їжі для Божого служителя. По-суті, Він дає своїм учням урок, дуже подібний до того, який Ізраїль отримав в пустелі. Євреї в пустелі мали навчитися, що «Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним Словом Божим!» (Лук.4:4). Так само і учні зараз мали навчитися, що для життя нам не достатньо смачно їсти, достатньо пити та спати… Божій людині, щоб жити, потрібно знати і виконувати Божу волю. Амінь!

Коли ми виконуємо Божу волю, ми отримуємо зміцнення від Духа Святого і ростемо в Христі. Його учні поки що не знали смаку цієї поживи. Ще не знали цієї благодаті і зміцнення, які ти отримуєш тільки тоді, коли виконуєш Господню волю. Але Ісус знав і хотів навчити учнів. І нам потрібно навчитися і скуштувати цієї благодаті.

Це парадокс, але багато-багато разів я переконувався в його правдивості. Буває, ти приходиш на вивчення Біблії втомлений, голодний, а іноді ще й знервований і злий. Здається, в такий час краще піти поїсти і відпочити. Але ви вже домовилися і інший вільний час не відомо, коли випаде. Тож ти приходиш, сідаєш, відкриваєш Біблію. І… стається чудо. Дух Святий і зміцнення з небес приходить. Після вивчення ти встаєш в значно кращому стані, ніж до. Відпочилий, повний сили і бажання щось робити для Бога. Вам знайомо це? Впевнений, що багатьом знайомо. Слава Господу!

Іноді в нас в житті так багато всього (робота, навчання, якісь побутові речі, якісь конфлікти і т.д.), що для того, щоб почати щось робити, нам потрібен хтось, хто прийде, візьме за руку і скаже: пішли, разом будемо робити. І ти йдеш і отримуєш благодать і зміцнення, яких не чкеав. Слава Господу, який посилає таких людей в наші життя. Власне, в цьому також полягає служіння вчителя і пастиря: не лише вивчати Біблію, але і допомогти учню практично виконувати Божу волю в своєму житті. Не лише пастиря. Одне для одного ми можемо і маємо бути такими людьми.

Зараз для мене однією з таких людей є, наприклад, п. Олена, яка бере старійшин за руку і заставляє щось робити для Божої церкви (нехай Господь пошле їй терпіння і сили не втомлюватися і продовжувати це робити).

Я, можливо, скажу трохи не типову для нашої церкви річ, але не всі проблеми вирішуються ще одним вивченням Біблії. Деякі речі ніколи не відбудуться, допоки ми не зробимо їх, скільки б ми про них не вивчали. Це стосується євангелізму, наприклад, це стосується життя в спільноті учнів та багатьох інших речей.

«Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти», — каже Ісус. І це дійсно так. Учні ще не знали смаку цієї поживи, але мали дізнатися. І ми маємо, чи не так? Амінь! Нехай Господь навчить нас не втомлюватися, а, навпаки, підживлюватися, отримувати силу і благодать від виконання Його волі.

Яку нагальну справу Божу бачив перед Собою Ісус і якої поки не бачили учні? Подивіться вірші 35-38: «Чи не кажете ви: „Ще чотири от місяці, — і настануть жнива́?“ А Я вам кажу́: Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, — як для жнив уже пополовіли вони! А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне — разом раділи. Бо про це поговірка правдива: „Хто інший сіє, а хто інший жне“. Я вас жати послав, де ви не працювали: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли»

Ісус бачив перед собою поля готові до жнив. Про які жнива Йому йдеться? Ясно, що Він говорить не про звичайне збіжжя: пшеницю чи ячмінь. Плід з цих полів збирається не в житниці чи зерносховища, а в життя вічне (36). Плід – це люди, які покаються, залишать свої минулі і мертві справи і приймуть Євангелію. Плід – це люди, яких Господь через віру і покірність слову Духом Своїм ростить на життя вічне. Амінь!

Взагалі, цей образ великих жнив – досить поширений для НЗ. Наприклад, Матвій в 9:36-38 говорить, що Ісус, побачивши натовпи людей, що блукали, як вівці без пастиря каже учням: «Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав». Те саме бачимо і в Луки. Павло, в 1Кор.3:9 називає себе, Аполлоса та інших, хто трудився для будівництва цієї церкви Божими робітниками, а самих віруючих – Божим полем і т.д.

Також цей образ великих жнив відомий нам і зі СЗ. Говорячи про сіяча і женця, які зустрічаються на полі і разом радіють про врожай, Іван явно відсилає нас до пророцтв СЗ, таких, як Ам.9:13 «Ось дні настають, говорить Господь, і орач із женцем зустрінеться, а топта́ч винограду — із сіячем, і гори закрапають виноградовим соком, а всі взгір’я добром потечуть». В природі, між сіянням та жнивами має пройти 4 місяці очікування, але тут ми бачимо картину постійної родючості, постійного плоду, коли сіяч і жнець працюють на одному полі пліч-о-пліч і разом радіють про плід. Дивлячись на людей, самарійського міста Ісус бачить початок цієї епохи, початок цих жнив, плід яких складається в життя вічне.

Цей розділ, події, про які ми вже два тижні вивчаємо, починаються з повідомлення, що служіння Христа стало популярнішим за служіння Івана Хрестителя. Іванові учні були збентежені і занепокоєні цим фактом. Для учнів Христа це також могло б стати спокусою і підставою для гордості. Ісус нагадує Своїм учням, що вони прийшли на поле, на якому багато гідних і вірних людей вже працювали і вони лише входять в їхню працю. Популярність Христа була результатом служіння Хрестителя і багатьох інших. Тих, хто багато років готував ґрунт для цього пробудження. Це те, що і нам варто памʼятати, коли ми чи то сіємо чи то жнемо.

Образ великих жнив дуже багатий смислами. По-перше, він дає місце на Божому полі і сіячові і женцеві. І тому, хто сіє слово, і тому, хто збирає врожай. Їхня радість буде спільною, каже Ісус. Їхній плід складається в життя вічне. Ці слова вберігають нас від гордості з одного боку, коли приходить багато людей. Ці слова дають нам надію з іншого боку, коли ми сіємо, а плоду не видно одразу. Боже слово нагадує нам, що сіяч і жнець – це лише робітники, весь результат, весь плід від Бога, який ростить збіжжя, який дає віру і змінює серця Своїм Духом.

По-друге, він нагадує про нагальність справи. Людина, яка займається сільським господарством знає, що коли плід дозрів, то його треба швидко зібрати, інакше він пропаде. Це робота, яку не можна відкласти на завтра. Звичайно, плід людських життів не такий, як плід ячменю. Але ці поля, що побіліли, кличуть робітників. Кличуть нас, щоб ми ставали до Божої роботи, звіщали слово Євангелії, свідчили про Божу благодать в наших життях, і, як ця жінка запрошували інших прийти і переконатися. Кінець кінцем, це робота, яку здійснює Сам Господь. Але здійснює не без нас, але через нас, посилаючи робітників на свої поля. Амінь.

В кінці Іван знову повертає в оповідання жителів Самарії. Вони повірили свідченню жінки і прийшли. Але їхня віра знайшла більше тривку основу. Тепер вони самі почули Христове слово і переконалися, що Він – Спаситель світу.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 4:27-42)

ІСУСОВА ПОЖИВА

Від Івана 4:27-42
Ключовий вірш 34

1. Вірші 27-30. Що сталося, коли Ісус розмовляв з жінкою з Самарії? Чому учні не втрутилися в розмову? Що зробила жінка? Чому вона побігла в місто, хоча раніше уникала товариства? Про що свідчить залишений водоніс? Яким було її свідчення? Як відповіли люди?
2. Вірші 31-34. Що учні запропонували Ісусу? Як Він відповів? Як учні зрозуміли Ісусові слова? Що Він, насправді, мав на увазі? Поділіться, чим виконання Божої волі є для вас.
3. Вірші 35-38. Що Ісус має на увазі, говорячи про сіяння і жнива? Яким є результат цих жнив? Хто такі сіячі і женці? На який час вказують Ісусові слова (Ам.9:13; Пс.125:5-6)? Що Ісусові учні мають знати про проповідь Євангелії та її результати (37-38)?
4. Вірші 39-42. Яким був результат відвідин Самарії? Чого ми навчаємося з цього уривку про важливість особистого свідчення? Про проповідь Євангелії? Який висновок зробили жителі Самарії стосовно Ісуса?

Вивчення Біблії: Проповідь “Ісус – Месія” (Від Івана 4:1-26)

ІСУС – МЕСІЯ

Від Івана 4:1-26

Ключовий вірш 4:26 : “Каже їй Ісус: Це Я – Той, Хто говорить з тобою!”

Історія, описана у сьогоднішньому слові, вважається еталоном Євангелізму. За кілька хвилин розмови Ісус навернув одну жінку, ба більше, навіть послав її місіонеркою. Через цю історію ми дізнаємося хто такий Ісус. Ісус – це джерело живої води, і Ісус – це Месія.

Звернемося до віршів 1-3:

1 Як тільки Ісус дізнався, що фарисеї почули, що Він збирає та хрестить більше учнів, ніж Іван, –

2 хоч Сам Ісус не хрестив, а лише Його учні, –

3 то Він залишив Юдею і знову пішов до Галілеї.

В минулий раз відбувся конфлікт між учнями Івана Хрестителя та юдеями через питання юдейського очищення. Цей уривок починається з того, що назрівав конфлікт між Ісусом та Його учнями, з однієї сторони, та фарисеями з іншої через питання хрещення. Служіння Ісуса росло і процвітало, фарисеї заздрили і хотіли зруйнувати це служіння. Тоді Ісус залишив Юдею і вирішив повернутися в Галілею. В цей раз Він вирішив уникнути конфлікту з фарисеями. Можливо, тому що фарисеї користувалися в суспільстві надзвичайною повагою, мали владу, і молоді учні Ісуса могли не на жарт перелякатися.

Звернемося до 4-го вірша: “Потрібно Йому було перейти через Самарію”. Якщо подивитися на карту Ізраїля, то найкоротший шлях з Юдеї до Галілеї пролягав через Самарію. Тому зрозуміло, що Ісусу потрібно було перейти через Самарію. Проте в цьому вірші є більш глибокий зміст. Насправді не всі юдею ходили в Галілею через Самарію. Хоча історично вони були одним народом, за багато столітню історію між ними було багато конфліктів, і їх стосунки були досить прохолодними, а то і ворожими. Юдеям можна було йти через їх землі, але це було неприємно, тому що вони постійно натикалися на цю ворожість. Ба більше, для юдея вважалося нечистим не тільки, скажімо, їсти разом з самарянимом, але й навіть побачити самарійську жінку. Тому ортодоксальні юдеї, щоб не опоганитися, часто обходили Самарію, хоча це займало довше часу. Однак Ісусу потрібно було перейти через Самарію. Коли ми читаємо цей уривок, то здається що у цієї подорожі була лише одна мета, а саме: зустрітися з жінкою-самарійкою. Ми дізнаємось, що у Христа не буває випадкових зустрічей. Ви думаєте що випадково зустрілися з Ісусом? Ні, це не так, насправді Ісус детально спланував цю зустріч.

В Самарії Ісус присів відпочити біля криниці Якова, було близько шостої години – дванадцята по нашому, сама спека (6)/ Там, біля цієї криниці Ісус зустрів жінку. Це була дуже зранена, травмована жінка. В цілому наш світ це не дуже добре місце для життя, і за свого життя всі ми отримуємо більше чи менше великих і маленьких травм. Ця жінка отримала багато травм. Взагалі дивно, як вона ще не зійшла з розуму і продовжувала жити. З вірша 18 ми дізнаємося, що у неї було п’ять чоловіків, і нині вона жила ще з одним співмешканцем. Ми не знаємо деталей того, що сталося у її житті, не знаємо, чому вона не могла жити з чоловіками, чи то вони з нею, не знаємо, хто був винний у тому що сталося – вона, чи чоловіки. Але так сталося, що п’ять чоловіків один за одним проганяли її з дому. У той час жінці було вкрай важко прожити без чоловіка, і вона мусила жити з наступним. Самаряни не надто славилися своєю моральністю, але і для них таке життя було аж занадто. Напевно з нею не розмовляли, не хотіли її бачити. Люди не могли її прийняти. Напевно і вона сама не могла себе прийняти. Можливо тому вона прийшла до криниці не вранці, коли було прохолодно і коли зазвичай жінки приходили по воду, а в саму спеку, коли думала, що нікого там не зустріне.

У віршах з 7-26 описана розмова Ісуса з цією жінкою, в результаті якої вона повністю змінилася. З цієї розмови ми бачимо як поступово змінювалося ставлення цієї самарійки до Ісуса.

Перше, напочку вона досить неприязно поставилися до Ісуса. Звернемося до 7:

7 Приходить жінка із Самарії по воду. Каже їй Ісус: Дай Мені напитися.

Ісус робить крок першим. Великий Рибак закидає вудку, Він починає розмову, яка докорінно змінить цю жінку.

Вірш 9:

9 Тоді жінка-самарійка промовила до Нього: Як ти, будучи юдеєм, просиш пити в мене, коли я – жінка-самарійка? Адже юдеї не спілкуються із самарійцями!

Багато століть назад раб Авраама прийшов у Харран де зустрів Ревеку, і також попросив у неї напитися. Тоді Ревека з радістю напоїла його, усіх його верблюдів, і запросила в свій дім на гостину і ночівлю. Звісно, як було б добре, якби ця самарійка зробила так само. Але то була Ревека, а це була самарійна. Ця жінка була зранена і закрита. Вона отримала надто багато ран від чоловіків, щоб так легко довіряти їм. Ба більше, можливо по одягу вона зрозуміла, що Ісус з юдеї, юдеї не спілкувалися із самарійцями, і, відповідно, самарійці не дуже радо вітали юдеїв. Ба більше, Ісус був чоловіком, а в тій культурі чоловіки на вулиці не говорили з жінками.

Пізніше, коли Ісус запропонував їй живу воду, ця жінка досить зверхньо поставилася до Нього, вірші 11-12:

11 Каже йому жінка: Пане, Ти не маєш відра, а криниця глибока, звідки маєш живу воду?

12 Хіба ти більший за нашого батька Якова, який дав нам криницю: і сам з неї пив, і сини його, і худоба його?

Ісус виглядав як звичайний юдей, ба більше, здавалося, що у Нього нічого не було, навіть відра. Що ж Він може їй дати? Здавалося, що Він не йде в ніяке порівняння з предком Яковом, який викопав цю криницю, так що всі його потомки сотні років до цього часу п’ють з неї.

Друге, в цій розмові ми бачимо як ворожість і неприязнь жінки поступово змінюється здивуванням і цікавістю. Юдеї не спілкуються із самарійцями, ба більше з жінками-самарійками, а цей юдей заговорив до неї. Та що там юдеї, навіть її рідні самарійці не спілкувалися з нею, а цей чоловік спілкується. Юдеї ставилися до самарійців вороже, але цей чоловік не ставився до неї вороже. Юдеї боялися опоганитися, вони не їли і не пили з того посуду, який використовували самаряни. Ісус – ні. Також ця жінка відчувала, що Він не засуджує її і не звинувачує її. Спочатку він попросив її пити, коли вода відмовила, не образився і не звинувачував її, а сказав:

10 … Коли б ти знала Божий дар і Хто Той, що говорить тобі: Дай мені напитися! – ти просила б у Нього, і Він дав би тобі живої води.

Третє, ми бачимо як поступово ця жінка відкриває своє серце. Вороже ставлення змінюється зацікавленістю. Вона задає питання. Врешті решт коли Ісус їй каже:

13 … Кожний, хто п’є цю воду, буде спраглий знову,

14 а хто питиме воду, яку Я йому дам, не матиме спраги повік, бо вода, яку Я йому дам, стане в ньому джерелом води, що тече в вічне життя.

ця жінка просить живу воду. У той час живою водою називали проточну воду – скажімо, воду з джерела, чи воду з річки. Всяку іншу називали просто водою. Жінка спочатку зрозуміла, що Ісус знає місце, де є така вода, і попросила Його показати їй це місце, щоб не ходити сюди до криниці.

Четверте, ми бачимо що Ісус торкається її життєвої проблеми. Звернемося до віршів 15,16:

15 Каже Йому жінка: Пане, дай мені цієї води, щоб я не мала спраги й не приходила сюди черпати!

16 Говорить їй Ісус: Іди, поклич свого чоловіка і приходь сюди.

На перший погляд відповідь Ісуса не має ніякого відношення до прохання жінки: “Врешті решт, до чого тут її чоловік!” Проте у тій культурі це могло бути досить звичним проханням: оскільки чоловіки з жінками не розмовляли, то прохання покликати чоловіка, щоб з ним поговорити, виглядало досить звичним. Проте Христос затронув проблему її чоловіка не з цієї причини. Для того, щоб прийняти живу воду, ця жінка мала зробити одну важливу річ. Вона повинна була звільнити своє серце від ідолів, іншими словами – змінити об’єкт поклоніння.

Тут ми переходимо до самого важливого у цьому слові – це проблема поклоніння. У віршах 19-24 слово “поклоніння” згадується цілих десять разів:

19 Каже жінка Йому: Пане, я бачу, що Ти – Пророк,

20 Наші предки поклонялися на цій горі, а ви кажете, що в Єрусалимі те місце, де потрібно поклонятися.

21 Ісус промовив до неї: Жінко, вір Мені, що надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете поклонятися Отцеві.

22 Ви поклоняєтеся Тому, Кого не знаєте; ми ж поклоняємося Тому, Кого знаємо, бо спасіння від юдеїв.

23 Але надходить час, – і вже тепер він є, коли правдиві поклонники будуть поклонятися Отцеві в Дусі та істині, бо Отець шукає собі таких поклонників.

24 Бог є Дух, і хто Йому поклоняється, повинен поклонятися у Дусі та істині.

До чого тут поклоніння, і чому поклоніння настільки важливе? Сучасній людині не так просто зрозуміти, що це означає. На думку можуть прийти, хіба що, наші богослужіння, де ми співаєм хвалу, слухаємо проповідь і збираємо пожертви. Але поняття “поклоніння” значно глибше, і воно охоплює вже життя і всю діяльність людини. Те, чим наповнене наше повсякденне життя визначається тим, кому чи чому ми поклоняємося. Поклоніння це те, що визначає наше життя, наші мрії, напрямок нашого життя, нашу поведінку і наші вчинки.

Я приведу один приклад, а потім повернемося до цієї жінки. Уявіть себе батьком дівчинки підлітка. Вона жадібно зачитується модними веб-сайтами. Без кінця робить селфі. Дійшло навіть до того, що вона робить селфі в дзеркалі – добто фіксує те, як вона робить селфі. Вас, як батька, дещо хвилює те, як вона одягається. Дійсно, сумно, що зовнішньому вигляду приділяється більше уваги, ніж внутрішньому стану. Ви переживаєте, що думка її ровесників, зокрема хлопців, надто багато для неї значить. Ви переживаєте, що і її зовнішній вигляд також надто багато для неї значить. Але щоб зрозуміти, що відбувається насправді, потрібно зазирнути за лаштунки. В дійсності проблема цієї дівчинки куди більш серйозна ніж її марнославство (а вона дійсно марнославна). Ця проблема більш серйозна ніж її надмірна стурбованість такими мирськими речами. Ця проблема більш серйозна, ніж надмірні витрати часу на свою зовнішність. Ця проблема більш серйозна, ніж надмірна турбота про думку оточуючих. Ця проблема більш серйозна, ніж її залежність від загальноприйнятих стандартів красоти. І ця проблема більш серйозна, ніж її небажання бути скромною. Насправді те, що відбувається в її житті, відбувається через поклоніння. Зовнішні методи виховання тут не сильно допоможуть. Можна спробувати обмежити той час, який вона проводить в Інтернеті, скоротити бюджет на модні речі чи кожен раз перевіряти її зовнішній вигляд, коли вона йде з дому. Але як тільки пізніше вона вийде з-під контролю батьків, то миттєво повернеться до попереднього способу життя. Те, що відбувається в житті цієї дівчинки – це глибоко духовні речі. Єю рухають дуже глибокі сили, сховані в її серці. Вона хоче знайти справжнє життя, задоволення, самовизначення, сенс та ціль життя, захищеність саме у цих речах. Вона шукає силу та надію в цих речах. Ці речі мотивують її прокидатися кожен ранок і починати новий день. Звісно, в таких речах вона ніколи не знайде спокою для свого серця. І сумно, що в результаті вона може все більше і більше старатися відповідати сучасним уявленням про красу і здаватися привабливою для хлопців, і так ніколи і не бути задоволеною.

Ми знову прийшли до проблеми поклоніння. Ми повернулися до першої заповіді: “У тебе не буде інших богів, крім Мене” (Вих.20:3). Проблема цієї жінки – це саме проблема поклоніння. Вона поклонялася чоловікам, але так і не втамувала своєї спраги. Так, можливо деякі з них були негідниками. Але деякі були хорошими. Але ніякий навіть хороший чоловік не міг і ніколи не зможе втамувати її спраги, тому що це може зробити лише один Бог. Тому ця жінка була нещасною, раненою, спраглою. Кожен день життя людини – це боротьба за поклоніння. А кожен день життя учня Христа – це боротьба за те, щоб поклонятися лише одному Богові. Звісно, ми хочемо, щоб наші брати та сестри були вірними, дисциплінованими, трудолювими, мали бажання служити іншим, любили один одного, служили один одному. Але цього не можна досягди докорами чи ужорсточенням дисципліни. Це питання поклоніння. Лише Божа благодать може відкрити людині що лише один Бог достойний нашого поклоніння.

Насправді ця жінка хотіла поклонятися. Це тому що Бог створив людину, щоб вона поклонялася Йому. Людина створена для Бога, і ніде інше вона ніколи не знайде спокою. Але люди замінили поклоніння Богові на поклоніння Його творінню. Це може бути що завгодно: можна поклонятися хлопцям, можна поклонятися дівчатам, можна поклонятися роботі, успіху, стабільності і навіть своєму спокійному життю. Ця жінка намагалася шукати Бога. Вона ходила на поклоніння на гору Гарізім – це гора, де Мойсей проголосив благословення для Ізраїльського народу. Але вона не відчувала себе благословенною. Юдеї навчали, що потрібно поклонятися в храмі, але її як самарійку навряд чи допустили б до храму. Вона була розгублена, і сказала:

25 … Знаю, що прийде Месія, Який називається Христос; коли Він прийде, то сповістить нам усе!

Вони не знала, чому так страждала – чи то люди були погані, чи то вона сама була поганою, чи то Бог її не благословив. Вона усвідомлювала, що не може сама справитися зі своїм життям, і очікувала Месію, Який прийде і допоможе їй. Тоді Ісус відказав їй:

26 Каже їй Ісус: Це Я – Той, Хто говорить з тобою!

Ісус явив Свою благодать, і відкрив Себе для цієї жінки. До цього про Ісуса свідчив Іван Хреститель, свідчили Його учні. Але тут Він Сам свідчить про Себе. І для кого? Для однієї жінки, яку зневажали навіть її сусіди, для жінки з народу, який зневажали юдеї, не дивлячись на її минуле життя. Ісус змінює її і посилає місіонеркою до свого народу. Це і є Божа благодать, і Божа сила!

Іноді ми картаємо себе за те, що не робимо того, що маємо, чи що робимо, чого не потрібно. Іноді картаємо інших. Іноді люди кажуть “Я лінивий”. Але проблему тут куди глибша, ніж лінь. Це проблема поклоніння – кому ми поклоняємося? Ще одна велика проблема – люди часто не бачать, кому вони дійсно поклоняються. Коли ми намагаємося їм допомогти, вони протистоять такій допомозі і не хочуть змінюватися, тому що духовно сліпі. Бог через пророка Ісаю сказав (42:16): “Я попроважду сліпих дорогою, якої вони не знали, – невідомими стежками вестиму їх. Я оберну перед ними темряву на світло, а криві шляхи зроблю прямими. Ось що я учиню для них і не залишу їх”.

Ці слова – це пророцтво про Месію, про той труд, Який Той буде здійснювати. І в цьому слові ми бачимо, як Месія здійснює цей труд в житті жінки-самарійки. Він просвітлює її темне серце і допомагає прийняти Месію – єдиний достойний об’єкт поклоніння. Цей труд Месія робить і в наш час. Нам, які думають, що з нами все в порядку, Він показує світло, показує яким ідолам ми поклоняємося, і веде нас до покаяння та зцілення.

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 4:1-26)

ІСУС – МЕСІЯ

Від Івана 4:1-26
Ключовий вірш 4:26

1. Чому Ісус вирішив повернутися до Галілеї? (1-3) Чому Йому “потрібно було перейти через Самарію”? (4) Що незвичного було в самарійці, яку зустрів Ісус? (6-9; див. також 18)
2. Яку воду Ісус запропонував самарійці? (10-14) Чому Ісус підняв проблему її чоловіка? (15-19)
3. Чому жінка запитала про поклоніння? (20) Як потрібно поклонятися Богові? (21-24) Хто є Вашим Месією? (25-26)

Вивчення Біблії: Проповідь “Бо належить Йому царювати” (1-е до коринтян 15:19-28)

БО НАЛЕЖИТЬ ЙОМУ ЦАРЮВАТИ

1-е до коринтян 15:19-28

Ключові вірші 25,26 : “Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“ Як ворог останній – смерть знищиться”

24 вересня 1860р. Т.Г. Шевченко написав коротенький вірш-пророцтво, в якому висловив своє (цілком Євангельське, до слова) очікування того дня, коли несправедливість і зло цього світу, так само, як і люди, які чинять їх, згинуть, а земля оновиться. Він завершив цей вірш словами:

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

Ці слова особливо часто згадуються зараз, в часи Російсько-Української війни, коли усі ми так сильно прагнемо перемоги, справедливого миру і оновлення для України. Але сьогодні, коли ми святкуємо Великдень, я хотів би нагадати, що Євангелія обіцяє нам перемогу, мир і оновлення значно більшого масштабу. Не лише для України. І не лише від ось цих, сьогоднішніх, ворогів. Прийде день коли кожне коліно небесних і земних схилиться перед Христом. Прийде день, коли вже не буде несправедливості, бідності чи війни. Прийде день коли вже не буде смерті і уся земля наповниться славою Господньою.

Звідки ми знаємо це? – ми знаємо це тому, що наш Господь Ісус воскрес, перемігши смерть. В Його воскресінні нам відкривається цілий новий світ, оновлення усього творіння і життя для усіх, хто Його. Нехай Господь помилує нас зараз і зробить наші серця м’якими, а розум гострим, щоб чути Боже слово, вірити і коритись йому. Нехай Дух Господній зміцнить нас сьогодні у вірі в Воскреслого Христа.

Звернімося до сьогоднішнього тексту. Вірші 19-20 кажуть: «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей! Та нині Христос воскрес із мертвих, – первісток серед покійних».

Чому ап. Павло називає християн, які обмежують свою надію лише цим життям і лише цим світом найнещаснішими від усіх людей? Це, на справді, не важко зрозуміти.

Павло жив в часи, коли християни були гнані і утискувані. Він сам зазнав багато страждань за ім’я Христа: був битий палицею, сидів у в’язниці, боровся зі звірами в Ефесі і т.д. Павло міг би уникнути всього цього, якби зрікся Ісуса. Він мав прекрасну освіту, як на той час, становище в суспільстві, римське громадянство та чудові перспективи. Але він відмовився від всього цього заради Христа і багато страждав. Якщо це життя – це все, що Господь приготував йому, тоді заради чого він страждав? Для того, щоб в кінці померти мучеником? Навряд чи когось може надихнути така перспектива. Але Павло знав, що Його життя в Божій руці і ніхто в цім світі, навіть смерть, не можуть відлучити його від Христа (Рим.8:38-39). Він терпляче біг свій марафон віри, знаючи, що на фініші його очікує вінець правди і слава (2Тим.4:8). Його надія простягалася далеко вперед, значно далі, ніж смерть. Він очікував нагороди від Бога і життя майбутнього віку.

В Україні немає гонінь за Христа, як це було в часи Павла. Нам не потрібно переховуватися під землею, як раннім християнам. Та все одно, життя віри – це життя, в якому ми добровільно обмежуємо себе в чомусь заради кращого, чи не так? Наприклад, ми намагаємося утримуватись від різних тілесних пожадливостей і жити свято. Значну частину свого часу ми присвячуємо зібранням, служінню і т.д. Заради чого все це? Якщо це життя і цей світ – це все, що ми маємо; якщо успіх, спокій і безпеку ніхто не гарантує, а навпаки обіцяє більше труднощів, і завтрашній день може стати останнім, а далі – взагалі нічого, то хіба не краще свій час присвятити чомусь приємнішому? Чи не краще тоді «їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!» — каже Павло трохи нижче (1Кор.15:32)?

До прикладу, нещодавно я зустрів інформацію, що за даними соціологів та психологів за останній рік в Україні досить сильно зросла кількість подружніх зрад і розлучень. Це пов’язують з тим, що люди відчуваючи постійну небезпеку перестають триматися за звичні зв’язки і зобов’язання. Нинішній день і нинішній момент починають відігравати більшу роль, ніж вчорашнє чи завтрашнє.

Наш час особливо яскраво показав, на яке страшне зло, з одного боку, і на яку жертовність і любов з іншого, здатна людина. Але, якщо нема воскресіння і вічності, тоді злі вчинки ніколи не будуть справедливо покарані, а добрі – ніколи не будуть винагородженні. Яке покарання буде достатнім для тих, хто робив ті страшні злочини в Бучі чи в Маріуполі? Яка винагорода буде для тих, хто віддав своє життя за інших, якщо воскресіння нема?

Насправді, цвях, на якому все християнство тримається чи падає – це питання: «чи дійсно Христос воскрес з мертвих?» Американський пастор і письменник, Тім Келлер каже: «Питання зовсім не в тому, чи подобається нам християнство, чи ні. Якщо Христос дійсно воскрес, тоді ми маємо прийняти усе, що Він казав. Якщо ж Він не воскрес – тоді яка, взагалі, різниця, що Він там казав?»

Що ж нам говорить Павло? Павло каже: «Та нині Христос воскрес із мертвих, – первісток серед покійних» (20). Амінь!

Чому Павло називає Ісуса первістком серед покійних? Хто такий первісток? Тут в оригінальному тексті вжито слово, яке дослівно перекладається, як перший плід. Чому перший плід такий важливий? – бо він засвідчує нам, що пізніше ми побачимо і інші плоди. Перший плід дає нам надію великий врожай і показує, який це буде врожай.

Біля свого будинку я посадив молодий сад. Там є різні рослини: яблуні, груші, абрикоси, черешні, хурма і навіть ківі. Але багато з цих рослин ще жодного разу не плодоносили. Тому я навіть не знаю: там росте те, що я очікую, чи взагалі щось інше. Мені не терпиться побачити перші плоди на цих деревах. Лише тоді я точно знатиму, чого очікувати далі.

Подібним чином Павло називає Христа первістком серед покійних, показуючи, що Його воскресіння – це не просто якесь приватне воскресіння, яке стосується лише Його одного. Ні! Його воскресіння – це перший плід, за ним будуть інші. У Ісусовому воскресінні ми вже зараз можемо бачити, що саме нас самих очікує в майбутньому, в час Його приходу.

Яким же чином воскресіння Христа стає нашим воскресінням? Павло пояснює це у віршах 21-23: «Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу».

Воскресіння Христа стає нашим за тим самим принципом, за яким і падіння і, як наслідок, смерть Адама також стали нашими падінням та смертю. В історії світу це дзеркальні події: як в Адамі вмирають усі, – каже Павло, – так само в Христі всі оживуть.

Через Адама в світ прийшла смерть. Але Христа Писання називає другим Адамом. Як Адам усім, хто зв’язаний з ним своїм походженням, приносить смерть, так Христос, усім, хто Його, хто зв’язаний з Ним вірою, дає воскресіння і вічне життя. Життя, яке почнеться не колись потім, яке вже зараз почалося, коли ми в Ньому, коли живемо вірою в Христа, який помер за наші гріхи і воскрес заради нашого виправдання. Амінь!

Тоді в нас виникає питання: якщо ми вже зв’язані з Христом, який переміг смерть, то чого ж тоді ми вмираємо? Відповідь проста: тому що Богу було угодно зробити воскресіння не миттєвим явищем, а процесом. Цей процес розпочався з воскресіння Христа і завершиться в час Його приходу.

Подивіться вірші 24-26: «А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“ Як ворог останній – смерть знищиться».

Про нинішній час, про наше «зараз», Писання говорить, як про час, коли Христос отримав усю владу на небі і на землі і посів по правиці Божій. Але, як в межах держави, є люди, які визнають владу і коряться їй, і є злочинці, які не коряться, так само і в межах всесвіту, є ті, хто радісно приймають правління Христа і живуть згідно Його велінь – це ми з вами, Церква Божа. І є сили, які Христу не хочуть коритися і протистоять Його волі. Це люди, які відкидають Бога і чинять різне зло відповідно до злого нахилу свого серця. Також, це різні духовні сили, як сатана та його служителі. Але так буде не завжди. Царство Христа, Його правління має підкорити і перетворити усе творіння. Тому Він вчить Своїх учнів молитися: «нехай прийде Царство Твоє на землі, як на небі», пам’ятаєте? Його Царство прийде на землю, як воно є на небі!

Як саме Ісус підкоряє Собі світ? – Він робить це через служіння церкви і проповідь Євангелії. Як і в дні земного служіння Христа Його присутність, Його чудеса і дії були проявами Його Царства на землі, так само і нині, Його Царство приходить на землю в житті і служінні Церкви.

Коли ми любимо одне одного, і покладаємо свої життя за своїх ближніх, в покірність Його заповіді, Його правління серед нас стає видимим.

Коли ми накриваємо на стіл і кличемо до нього усіх, хто голодний, коли перев’язуємо рани і обіймаємо тих, кому болить, як Він це робив, Його Царство приходить до нас і стає явним.

Коли ми проповідуємо Євангелію і тим руйнується обман і влада диявола. Коли закликаємо до каяття і одна людина зрікається минулого життя і впокорюється Христу. Усе це – Христос, що діє в нас і в світі, зміцняючи Своє Царство. Амінь!

Коли ми дивимося на цей світ, на зло навколо нас, вороги Христа здаються такими сильними. Зло здається таким сильним. Але вони не встоять, брати і сестри. Вони усі впадуть під ноги Його. Прийде день, коли перед Христом схилиться кожне коліно небесних і земних. Будуть ті, хто вітатиме Його царювання радісно. Будуть ті, хто схилиться, змушений до того. Але не встоїть жоден. В якості останнього ворога – смерть знищиться, звіщає нам ап. Павло.

Смерть – це дійсно сильний ворог. Рано чи пізно, вона приходить до кожного. Від неї не сховаєшся і не відкупишся. Її не обдуриш. Люди в світі по-різному намагаються дати раду цій думці про смерть. Тому в світській культурі, в піснях і навіть мультфільмах ми можемо чути такі речі, як: «ми живемо, поки пам’ять про нас жива» або «вмираючи, ми приймаємо участь в колесі життя», або ми чуємо що кров, яка за годину – вже просто земля, а за дві на ній квіти й трава, а за три вона знову жива… і т.д. Та все це, насправді, – лише слабкі спроби примиритися з невідворотністю смерті. Але Писання не намагається примиритися зі смертю. Бог не мириться зі смертю, ані з гріхом, ані з дияволом. Ні! Це ворог, якого буде знищено. Крапка. Перше свідчення цієї перемоги – це Христос, який воскрес із мертвих і засів по правиці Божій, «бо Йому належить царювати, аж доки Він не покладе усіх Своїх ворогів під ногами Своїми!» Амінь!

Який фінал цієї боротьби? Вірш 28 каже: «А коли Йому (Сину) все Він (Отець) упокорить, тоді й Сам Син упокориться Тому́, Хто все впокорив Йому, щоб Бог був у всьому все».

Коли ми бачимо світ, який не кориться Богу, ми плачемо. Бо в цьому світі є жахливі речі. Не тому, що Бог їх такими створив, а саме тому, що є щось, що не кориться Йому, Його святим велінням: чи то люди, чи то духи. Але світ, який впокорений Богу, світ, в якому Бог наповнює все – це світ, в якому немає зла. Це світ, який звіщається нам у воскресінні Ісуса Христа. Світ, тінь і присмак якого ми можемо бачити вже нині. Це світ, про який сказано: «І замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме! А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба! І буде бавитися немовлятко над діркою гада, і відняте від перс дитинча́ простягне́ свою руку над нору гадюки, — не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває!» (Iс.11:6-9)

Нехай Господь помилує нас нині жити вірою у Воскреслого Христа, щоб без страху радісно служити нашому Господу і звіщати Його Царство, що прийде на землю, як воно є на небі.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (1-е до коринтян 15:19-28)

БО НАЛЕЖИТЬ ЙОМУ ЦАРЮВАТИ
1-е до коринтян 15:19-28
Ключові вірші 25-26

1. Вірші 19-20. Чому ті, хто надіється на Христа лише в цьому житті – найнещасніші від усіх людей (14-18, 30-32)? Яку надію ми отримали в воскресінні Христа (1Пет.1:3-5)? Що значить, що Христос – первісток серед покійних (23; Ів.11:24; Вих.23:16)?
2. Вірші 21-23. Яким чином в світ прийшла смерть (Бут.2:17; Бут.3:19)? Як воскресіння Христа стосується нас (45-49; Євр.2:10)? Чому смерть все ще панує (23)?
3. Вірші 24-27. Як Павло описує нинішній стан речей в світі (Дан.7:13-14; Мат.28:18; Еф.1:20-22)? Що очікує на ворогів Христа? Як Павло називає смерть? Що очікує на смерть?
4. Вірш 28. Який фінал змальовує нам Павло (Об.21:3-4; Об.22:3-5)? Що це значить?
5. Поділіться, що значить воскресіння Христа для вас особисто? Яку надію і втішення воскресіння Христа несе нам в цей час?

Вивчення Біблії: Проповідь “Йому належить зростати” (Від Івана 3:22-36)

“ЙОМУ НАЛЕЖИТЬ ЗРОСТАТИ”

Від Івана 3:22-36

Ключовий вірш 3:30 : “Йому належить зростати, а мені – меншати”

3-ій розділ Євангелії від Івана включає три “потрібно” чи “належить”: грішнику потрібно народитися згори (7), Ісусу належить зростати (30а), а Божому служителю належить меншати (30б). Сьогодні ми поговоримо про те, яким має бути Божий служитель. Не секрет, що коли Бог кличе кого, то Він дає не лише спасіння. Бог також кличе і на служіння. Ми всі хочемо бути добрими служителями, ніхто свідомо не хоче погано служити. Як нам стати добрими служителями? Ісус назвав Івана Хрестителя найбільшою людиною, яка жила на землі. Ісус високо визнав його служіння. Давайте сьогодні навчимося у Івана Хрестителя.

Звернемося до 22-го вірша:

22 Після цього Ісус з учнями прийшов в Юдею і там перебував з ними та хрестив.

Ісус з учнями прийшов в Юдею святкувати Пасху (2:13). Однак після Пасхи Ісус не повернувся відразу в Галілею, а на певний час залишився в Юдеї. Причиною цього було те, що, як відмічає ап. Іван, Ісус хрестив. У 4:2 він уточнює, що насправді хрестив не Сам Ісус, а його учні. Ап. Іван говорить про нього у вірші 23:

23 Іван також хрестив у Еноні, що поблизу Салима, бо там було багато води; люди приходили й хрестилися.

Однак тепер хрестив не лише Іван, але й Ісус. У людей з’явився вибір – до кого їм йти: до Івана, чи до Ісуса? І, потрібно, сказати, що Ісус більше приваблював людей. Скажімо, Іван Хреститель не творив чудес, а Ісус творив чудеса, а чудеса дуже приваблюють людей. Коли Іван починав своє служіння, то до нього приходили цілі натовпи людей. Зараз же людей почало приходити менше, бо частина людей йшли до Ісуса.

Звернемося до віршів 25-26:

25 Якось виникла суперечка між Івановими учнями та юдеями щодо очищення.

26 Прийшли вони до Івана та сказали йому: Равві, Той, Хто був з тобою на тому боці Йордану, про Кого ти засвідчив, хрестить, і всі йдуть до Нього!

Ми не знаємо деталей цієї суперечки про очищення між учнями Івана Хрестителя та юдеями. Потрібно знати, що хрещення, яким хрестив Іван Хреститель, це не було те хрещення, яке ми знаємо зараз. Воно більше нагадувало юдейський обряд очищення. Можливо, юдеї, які вважали себе великими знавцями в тому, як очиститися, намагалися довести учням Івана Хрестителя, що вони щось роблять не так. Але якимось чином, можливо через тих же юдеїв, учні Івана Хрестителя дізналися, що Ісус хрестить, і всі люди йдуть до нього. Раніше всі люди йшли до Івана Хрестителя, учні Івана Хрестителя відчували гордість за свого вчителя, а себе – дуже важливими людьми. Але тепер всі люди йшли до Ісуса. Учні Івана прийшли до свого вчителя і поскаржилися: “всі йдуть до Нього!” В їх словах відчувається прикрість. Їх учитель втрачав вплив, популярність, людей приходило все менше, і, якщо так піде далі, то всі перейдуть до Ісуса. Їх служіння переставало здавалися їм успішним. Учні непокоїлися, і натякали на те, що потрібно щось робити.

Як відповів Іван? Можливо його учні очікували, що він щось зробить, щоб не втрачати людей. Можливо, він оголосить, що лише він має ексклюзивне право хрестити, а всяке інше хрещення – нелегітимне. А можливо вживе заходів, щоб зупинити відтік людей. Проте ні, подивімося на вірш 27:

27 Іван у відповідь сказав: Людина не може нічого приймати, якщо не буде дано їй з неба.

На перший погляд ці слова Івана видаються незрозумілими. Що він мав на увазі, що це означає, і яке це має відношення до тої ситуації? Насправді Іван проголошує тут важливий духовний принцип: “Людина не може нічого приймати, якщо не буде дано їй з неба”, або, можна сказати іншими словами: “Людина може прийняти лише те, що буде дано їй з неба”. Ключове тут не те, що людина хоче чи може прийняти, а те, що буде їй дано Богом. Якщо нічого не буде дано, то людина нічого не зможе прийняти. Якщо щось буде дано, людина зможе прийняти лише це щось, а якщо буде дано багато, то вона зможе прийняти багато. Головне тут не людина, а Бог, який дає. Звісно, ми готові з радістю прийняти багато – успішне служіння, яке нам подобається, і де ми можемо реалізувати наші таланти. Але чи готові ми приймати проблемне служіння, служити раненим, неслухняним чи невдячним людям? Чи готові ми служити, коли не видно результату?

Коли ми дивимося на життя Івана Хрестителя, то бачимо, що не завжди його служіння виглядало успішним. Але Іван служив і тоді, коли воно видавалося успішним, і коли ні. Іван Хреститель присвятив все своє життя служінню Богові. Він не одружувався, не мав сім’ї і дітей. Він вів дуже скромний спосіб життя, користуючись лише самим необхідним для життя. До 30 років здавалося що нічого не відбувається в його житті – не було натовпу народу, не було навернених, здавалося не було нічого. Але Іван не залишив це служіння. Іван вірно служив Богові і робив те, що він має робити: вивчав писання, молився. Коли перед приходом Христа він почав проповідувати, до нього почали приходили натовпи. Іван став дуже зайнятим. Також на нього почали тиснути багато спокус, властивих успішним служінням: спокуса владою, спокуса славою, налосода популярністю, насолода фінансами. Але Іван прийняв це служіння, боровся зі спокусами і продовжував вірно виконувати його. Тепер його час закінчувався. Ап. Іван, автор цього Євангелії, говорить про це у 24-му вірші:

24 бо Іван ще не був укинутий до в’язниці.

Коли люди почали йти від нього до Ісуса, Іван не намагався втримати це служіння. Він не змагався і не конкурував з іншими служіннями. Він з усіх сил намагався виконати те служіння, на яке Бог поставив його. Тепер Івану належало залишити успішне служіння, популярність, і сісти за свою віру у в’язницю, а пізніше пережити мученицьку смерть. Але Іван не противився. Він з радістю приймав всяке служіння, яке Бог покладе на нього. Маленька церква чи велика, маленьке служіння чи велике – це не так важливо. Важливо, щоб ми залишалися вірними тому служінню, на яке нас Бог покликав і поставив. Цей принцип, проголошений Іваном, це протиотрута від того, щоб ми шукали так звані “успішні” служінні. І це також протиотрута, щоб ми шукали легкі служінні, без копіткої праці, без поту і сліз, без страждань і без покаяння.

Друга велич Івана Хрестителя – він знав своє місце. Звернемося до вірша 28:

28 Ви самі свідчите про те, що я сказав: Я не Христос, а лише посланий перед Ним.

Велич Івана Хрестителя в тому, що він знав свою місію і присвятив їй своє життя. Також він знав, до чого не покликаний. У певний час популярність Івана і його вплив були такими великими, що люди були готові визнати Івана Хрестителя за Месію. Але Іван ясно давав зрозуміти, що він не Месія, навіть якщо для нього це означало меншати. Застосуйте це до свого життя. Чи знаєте Ви до чого Бог Вас покликав? До чого не покликав? Не всі мають ставати пасторами, місіонерами, теологами. Є багато інших справ, які потрібно виконувати. Можливо, не таких великих, але реальних, є багато реальних викликів, які стоять перед нами. І ми маємо жити згідно Божої волі на своє життя. Ми маємо робити те, що ми маємо робити, навіть якщо це не здається нам чимось великим, але це реальне. І часто щоб отримати від Бога більше завдання, потрібно справитися з меншим.

Звернемося до 29 вірша:

29 Хто має молоду, є молодим, а друг молодого, стоячи поряд і слухаючи його, радіє від голосу молодого. Оце і є моя радість, вона тепер сповнилася.

В цих словах, очевидно, молодий – це Ісус, а себе Іван Хреститель називає другом молодого. У той час на друга молодого покладалися важливі обов’язки в підготовці і проведення весілля. Він готував і розсилав запрошення. Планував церемонію одруження. Слідкував за весільним бенкетом. Але найголовнішим завданням друга молодого було після весілля сторожити вхід до весільної палати, де знаходилася молода. Він мав не пускати туди нікого, крім молодого. І коли він чув голос молодого, то з великою радістю відкривав двері, дозволяв молодому увійти, закривав двері і з великою радістю йшов. Його робота була закінчена. Це і є радість Івана Хрестителя. Він привів людей до Христа, на цьому його робота закінчена.

Звернемося до вірша 30:

30 Йому належить зростати, а мені – меншати.

В цьому велич Івана Хрестителя. Він не намагався звеличити себе. ВІн відступив в сторону щоб звеличити Ісуса. Він не піклувався про своє життя, свою владу, свою спадщину. Але Бог попіклувався про це. Наразі Іван Хреститель – найбільша людина яка жила на землі.

Вірші з 31-36, скоріше за все, це слова не Івана Хрестителя, а ап. Івана – автора цього Євангелія. В цих віршах ап. Іван знову повертається до ключових тем свого Євангелія: свідчення, віра, вічне життя.

Звернемося до віршів 31-33:

31 Хто приходить згори, Той над усіма. Хто із землі, той земний і по-земному говорить. Хто приходить з неба, Той над усіма.

32 Те, що Він побачив і почув, про це і свідчить; але Його свідчення ніхто не приймає.

33 Хто ж прийняв Його свідчення, той підтвердив, що Бог правдивий.

Той, хто прийшов з неба – це Ісус. Ми можемо довіряти Його свідченню, тому що воно надійне, Ісус говорить не про вигадані речі, а про те, що Він бачив і чув.

Ісус – це посланий Богом. Подивіться на 34-ий вірш:

34 Бо Кого Бог послав, Той говорить Божі слова, тому що Бог дає Духа без міри.

Ісус має повноту Святого Духу. До того часу Святий Дух час від часу сходив на Божих людей, але ніхто з них, ніколи не мав повноти Духу. Ісус має. Тому Він промовляє лише Божі слова, ба більше, він Сам є Богом і є Словом.

Звернемося до вірша 35:

35 Отець любить Сина і передав усе в Його руки.

Ісус володіє і керує всім, що в цьому світі, і що у Всесвіті. Зараз в Україні війна, є багато запитань: “Чому Бог це допустив?” Коли ми бачимо те зло, яке творять росіяни, то знайти в цьому якийсь сенс, важко вірити, що Ісус контролює все. Коли ми хворіємо, коли в нас проблеми, неприємності – Бог дійсно все контролює? Як ми маємо ставитися до цього? Відповідь тут така: щоб не сталося, ми маємо вірити в те, що Бог все контролює. Ми ніколи не зможемо зрозуміти всього, що відбувається з нами і навколо нас. Ми не знаємо, що має статися у майбутньому. Задайте собі запитання: “Чи моя віра в Бога має базуватися на моєму розумінні чому і що стається? Чи я маю довіряти Йому тому що Він Бог, і Він достойний того, щоб Йому довіряли?” Якщо Ви вже достатньо пожили, то у Вашому житті траплялися неприємні речі, і, ба більше, Ви не розуміли чому вони трапились. І коли Ви запитували Бога чому це сталося, то у відповідь чули лише тишу. Чому тишу? Тому що Ви навіть не зможете зрозуміти відповідь, якщо Бог її дасть. Ми часто навіть повністю не можемо зрозуміти запитань, не говорячи вже про відповіді. Ми задаємо питання про речі, про які не знаємо нічого. Тому Бог каже, щоб ми довіряли Тому, в руках Якого знаходиться все.

Хай Господь допоможе Вам бути вірним тому служінню, яке Він на Вас покалав. Хай Господь ростить Вас гарними служителями, в житті яких звеличується Боже ім’я.

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 3:22-36)

“ЙОМУ НАЛЕЖИТЬ ЗРОСТАТИ”
Від Івана 3:22-36
Ключовий вірш 3:30

1. Прочитайте вірші 22-26. Чому Ісус прийшов в Юдею? (Див.2:13) Чому Він лишився там на певний час? (Див. також 4:2) Що непокоїло учнів Івана Хрестителя?
2. Прочитайте вірш 27. Який духовний принцип проголошує тут Іван Хреститель? Як він застосував цей принцип до свого життя? Застосуйте цей принцип до свого життя (Що Вам дано з неба? Що Вам потрібно прийняти?)
3. Прочитайте вірш 28. До чого Іван був покликаний? До чого не був? До чого Ви покликані? До чого ні?
4. Прочитайте вірш 29. Яка була роль друга молодого на весіллі в той час? Чому він радів?
5. Прочитайте вірш 30. Яким має бути ставлення служителя до себе? до Христа?
6. Прочитайте вірші 31-36. Кому належать ці слова: Івану Хрестителю, ап. Івану чи кому іншому? Прослідкуйте зв’язок: свідчення – віра – вічне життя. Чому ми можемо довіряти свідченню Ісуса? Кому Ви довіряєте? Як з цих віршів видно, чому саме Ісусу належить зростати? Чому така велика ціна невір’я?

Вивчення Біблії: Питання (1-е Петра 4:12-5:14)

Будь прикладом для отари
1-е Петра 4:12-5:14
Ключовий вірш 5:3

1. Що нам робити, коли настане випробування вогнем (4:12,13)? Чому ми блаженні, якщо нас ганьблять за ім’я Христове (14)? Заради чого не варто страждати і що нам робити, якщо ми страждаємо як християни (15,16)?
2. Що станеться з тими, хто противиться Євангелії під час суду (17,18)? Як мають жити ті, хто страждає з Божої волі (19)?
3. Яке ставлення повинні мати старійшини, які пасуть Божу отару (5:1-3)? Як стати взірцем для стада? Що ви отримаєте в результаті (4)?
4. Яке ставлення повинна мати молодь (5а)? Як Бог ставиться до смиренних (5b,6)? Чому ми маємо віддати наші турботи Господу (7)?
5. Чому ми повинні бути тверезими й пильними (8,9)? Як Бог укріплює нас у наших стражданнях (10,11)? Який заключний заклик дає Петро і яке привітання він посилає (12-14)?

Вивчення Біблії: Питання (1-е Петра 3:1-4:11)

Постраждати, роблячи добро
1-е Петра 3:1-4:11
Ключовий вірш 3:17

1. Що повинні робити дружини своїм чоловікам (3;1,2)? Чим вони мають себе прикрашати? Хто став прикладом у цьому (3-6)? Як чоловіки повинні ставитися до своїх дружин (7)?
2. Як ми повинні ставитися до наших братів (8)? Як відповідати на зло чи лайку (9а)? Яка причина (9б-12)?
3. Що відбувається, коли ми є оборонцями добра (13)? Чи треба боятися, коли ти страждаєш за правду? Чи не треба (14)? До чого ми завжди повинні бути готові в труднощах і яким буде результат? (15,16)?
4. На які страждання є воля Божа (17)? Який приклад страждань подав нам Христос ? (18-22)?
5. Оскільки Христос постраждав тілом, як ми маємо жити (4:1,2)?
Хіба ми не повинні жити за волею поган (3-6)? Кінець усього близько
Що мені робити (7-9)? Як ми повинні служити кожен своїм даром (10,11)?

Вивчення Біблії: Проповідь “Царське священство” (1-е Петра 2:1-25)

ЦАРСЬКЕ СВЯЩЕНСТВО

1-е Петра 2:1-25

Ключові вірші 9,10 : “Але ви — вибраний рід, священство царське́, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого́, колись „ненаро́д,“ а тепер народ Божий, колись „непомилувані,“ а тепер ви помилувані!”

Ми продовжуємо робити огляд 1 послання Петра і сьогодні розглянемо другий розділ. Цей розділ містить щонайменше 5 важливих тем, кожна з яких сама по собі заслуговує окремої проповіді і розбору. Але ми спробуємо подивитися на цей уривок з висоти, щоб зрозуміти загальний задум Петра.

Центральна і основна частина цього розділу говорить про ту нову ідентичність, яку ми, віруючі в Ісуса Христа, отримали в Ньому. Також, Петро говорить і про наслідки, які з цієї нової ідентичності випливають. Якщо Господь зробив нас чимось чи кимось новим, то наші слова, поводження, взаємодія одне з одним, з невіруючими, з державою і суспільством також має змінитися. Наші життя, слова і вчинки мають віднині свідчити і прославляти Бога, Який з спас нас в Ісусі Христі. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам розум, до розуміння Його слова.

Подивіться вірші 1-3: «Отож, відкладіть усяку злобу, і всякий підступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови, і, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасіння, якщо ви спробували, що добрий Господь»

Цей уривок починається зі слова «отож». Що це значить? – це значить, що Петро робить тут певний висновок з того, що було сказано раніше. Насправді, ці вірші є логічним і послідовним завершенням першого розділу. Пригадайте, в кінці 1го розділу Петро закликає віруючих очистити свої душі послухом правді, через Духа, «бо, — каже він, — народжені ви не з тлінного насіння, але з нетлінного, — Словом Божим живим та тривалим» (1:22-23). Петро нагадує нам, що на відміну від речей цього світу (речей, які гинуть, тліють і занепадають), Боже слово – вічне. І воно живе, адже саме Словом Божим Господь народив нас до вічного життя. Воно живе і тривале і це те слово, яке звіщене нам в Євангелії.

Отже, якщо в Бозі ми отримали нове і вічне життя, тоді те, що було притаманне старому життю (злоба, підступ, лицемірство і т.д.) ми маємо відкласти, позбутися всього того. Воно нам більше не властиве. Воно несумісне з новим життям у Христі. Замість всього цього ми маємо шукати тепер, як нам ставати зрілими і досконалими в Богові.

Як же нам зростати на спасіння? Це гарне питання. Але в Петра вже є відповідь для нас. Відповідь – це Боже Слово. Господь народив нас Своїм Словом і тим самим Словом Він може і вдосконалити нас, зростити нас у зрілості і покірності віри. Амінь!

Петро називає тут Боже Слово духовним молоком (в інших перекладах словесним молоком) і каже, що ми маємо прагнути його, так само, як новонароджені прагнуть молока мами. Ви знаєте, як новонароджені прагнуть маминого молока? Вони готові їсти його весь день. І навіть серед ночі прокидаються, щоб підкріпитися. Це єдине, що вони можуть їсти, але воно їм зовсім не набридає. А якщо мама десь відлучилася і не подала молочка вчасно, малюк буде такий незадоволений, що про це почують усі. Ось так, — каже Петро, — ви маєте прагнути Божого Слова. Ось так маєте любити його, адже саме зі Слова ви зростете на спасіння.

Чи прагнете ви Божого слова, як дитя молока? Чи зростаєте ви на спасіння? Чи душі ваші насичені Словом Божим, живим і тривалим? Чи може, навпаки, вони голодні і виснажені і не здатні протистояти спокусам і гріхам? Господь дав нам Своє дорогоцінне слово, щоб нам жити ним. Адже не хлібом одним житиме людина, але кожним словом, яке виходить із уст Божих. Воно необхідне нам для життя не менше ніж їжа фізична, але так часто ми забуваємо про це. Шукаємо насичення з новин, соціальних мереж, різних розваг, а вони не можуть наситити нас. Сьогодні ап. Петро закликає нас знову полюбити свою Біблію. Полюбити щоденний час читання і роздумів над Божим словом. Полюбити години, коли ми боремося за Боже слово, щоб прийняти його, коли пишемо свідчення. Пастирів він закликає полюбити своїх ягнят і не недбати про них, але регулярно годувати їх Божим словом. Бо ним, Словом Божим, ми ростемо на спасіння, бо ми пізнали, що благий Господь. Амінь!

В наступній частині розділу ап. Петро говорить нам про нашу нову ідентифікацію, про те ким і чим Бог зробив нас в Ісусі Христі. Говорячи про це він вдається до певних метафор, образів. Так, він говорить про нас, як про храм, дім Духа, який збудований на камені Христа і в якому Богу приносяться духовні жертви. Інший образ – взятий з книги Вихід 19, це образ царського священства, вибраного з посеред усіх святого Божого народу.

Цікаво, що всі ці образи – колективні, збірні. Наша нова сутність, нове життя будується на Христі, але вповні вона відкривається в нашій приналежності до Божого народу. Бог не просто спасає кожного віруючого окремо. Ні, Він робить нас частиною чогось більшого, частиною нової Божої сімʼї, Його обраного народу, Церкви через яку Господь здійснює Свій задум в цьому світі.

Подивіться вірші 4-6: «Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писанні: „Ось кладу́ Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоромлений“!»

Куди Петро направляє нас? – він направляє нас до Ісуса. Петро вживає тут дуже цікавий образ-метафору. Він називає Ісуса живим Каменем. Взагалі, камінь дуже слабо в нас асоціюється з життям, чи не так? В першому класі, коли дітки на уроках природи вчаться відрізняти живе від неживого, камінь відносять до категорії неживого. Але Петру від образу каменя потрібна його міць, стабільність, а життя він вже додає окремо.

Петро називає Ісуса наріжним каменем. Що це значить? Нині, зводячи якусь будівлю, будівничі виливають під нею міцний, монолітний залізо-бетонний фундамент. Міцний фундамент необхідний, щоб будинок простояв довго. Але в часи Петра нічого не знали про залізобетон. При будівництві фундаменту вони використовували великі міцні камені, які закладалися на кутах (на рогах) будівлі. Від того на скільки ці камені міцні та стабільні залежала міцність усієї споруди.

Ісус – це живий наріжний Камінь, бо Він – міцна основа нашого життя і спасіння, Він – міцна основа Церкви-спільноти і в Ньому є повнота вічного життя. Амінь!

Ми живемо в світі, який весь час змінюється. В країні війна і ми не знаємо, чого чекати від завтрашнього дня. Багато людей втратили своє звичне життя, були змушені залишити свої доми. Віруючі, до яких писав Петро були гнані, не мали постійного місця для замешкання, були приходьками і подорожніми. Їхні життя були під загрозою. Тому Петро дає і їм і нам міцну основу, щось на що дійсно можна обпертися, щось, що не захитається, який би вітер чи буря не налягли – це Ісус Христос. «Приступайте до Нього», — каже нам Петро. В Ньому, в Христі, є наше життя.

Що ж ми маємо робити, приступаючи до Христа? – ми маємо і самі, як живі камені, будуватися в дім Духа. Зʼєднані з основою-Христом, ми самі стаємо живими каменями. Але кожен окремий камінь не так багато вартує. Та коли один камінь міцно прилягає до іншого, а той – ще до іншого, міцно зʼєднані разом вони стають прекрасною будівлею. Домом Духовим, храмом, в якому Богу приносяться приємні жертви.

Як будівельний розчин зʼєднує окремі цеглини, так нас зʼєднує і тримає купи любов і благодать Бога, який обрав нас від вічності і вірою, через Духа зʼєднав нас із Христом. Він для нас – дорогоцінність. Кожен, хто вірує в Нього, не буде осоромлений. Амінь!

Подивіться вірші 9-10: «Але ви — вибраний рід, священство царське́, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого́, колись „ненаро́д,“ а тепер народ Божий, колись „непомилувані,“ а тепер ви помилувані!»

Петро вдається тут до образу взятого зі СЗ, книга Вихід 19. Після того, як Бог вивів нащадків Авраама з рабства в Єгипті, Він привів їх до гори Сінай у пустелі і там уклав із ними вічний Завіт. Бог відкрив їм Свій задум для них. Вся земля і всі народи належать Господу, і Він турбується про них. Але Він обрав Ізраїля, щоб вони стали царством священиків для всіх народів. Потім Бог дав їм Свої справедливі закони і заповіді. Ці заповіді стосувалися, як їхнього приватного так і суспільного життя. Вони навчали їх мати правильні стосунки з Богом, правильні стосунки в сімʼї і правильні стосунки в суспільстві.

Бог хотів, щоб Ізраїль став зразковим суспільством, прикладом для інших народів. Таким суспільством, в якому життя, честь та гідність людини, так само і її приватна власність захищені Божою постановою. Народом, де навіть найслабший (вдова, приходько чи сирота) може розраховувати на захист, допомогу і справедливий суд. Суспільством, яке скеровується милістю та правдою в усіх сферах свого життя.

Коли Бог називає Ізраїля царством священиків, це не значило, що кожен з євреїв автоматично ставав священиком і міг служити в храмі, приносити жертви чи щось подібне. Ні, йдеться саме про народ-священик. Це було їхнє місце, їхня роль, як народу в Божій викупній історії, в Божій місії. В тому самому ключі Петро називає і віруючих Нового Завіту священством царським, народом святим, людьми власності Божої. В тому, як ми живемо і діємо і кожен окремо, і в цілому, як спільнота викуплених, в тому, як ми ставимося одне до одного, до слабких, відкинутих і незахищених, до зовнішніх має проявлятися Божий образ, Божий спасительний задум для цілого світу і Божа слава.

Судячи з загального змісту послання, з того, як Петро звертається до цих віруючих, значною мірою ці церкви складалися не з євреїв, а з язичників. Вони були далекими, вони були ненародом, але через Христа стали частиною Божої сім’ї. Ми стали частиною Божої сім’ї, священством царським і народом святим. Амінь!

Образ царського священства, це образ, який неодноразово використовується в НЗ. Ісус говорить учням, що при відновленні світу вони засядуть на 12 престолах (Мат.19:28). Іван в Обʼявленні декілька разів згадує цей образ і прославляє Христа, який зробив нас царями і священиками Богу нашому і ми царюватимемо на землі, — каже він (Об.1:6; 5:10) і т.д.

Це образ, який своїм корінням йде навіть не до історії Виходу, а до історії створення світу, коли Бог – верховний Цар і Господь, створив весь світ і поставив в ньому людину, щоб від Його імені людина турбувалася, збудовувала і царювала над усім творінням. Це царський образ, який ми втратили через гріх, але Господь відновлює його в нас через смерть і воскресіння Ісуса Христа. Через Христа Він покликав нас із темряви, гріха і смерті в Своє чудове світло. Через Христа Він зробив нас новим творінням, щоб наші слова, вчинки і самі життя звіщали усьому світу досконалості нашого Спасителя Бога. Амінь!

В історії Виходу Бог, після того, як оголосив Ізраїлю Свій задум про царство священиків і народ святий, дає їм Свої заповіді і закони. Пояснює, як має жити це царство священиків. Петро діє за тією самою схемою. Залишок розділу, та й наступний розділ також він присвячує саме практичним аспектам християнського життя і тому, як в такому поводженні прославляється Бог.

Подивіться вірш 11: «Благаю вас, любі, як приходьків та подорожніх, щоб ви здержувались від тілесних пожадли́востей, що воюють проти душі»

Бог створив людину цілісною, давши їй тіло і душу. Як духовний та емоційний стан людини впливає на її тіло (пригноблений дух сушить кості, – Прип.17:22), так само і тіло впливає на дух (тому піст – це духовна практика, а не дієта). Тому Петро закликає віруючих приборкувати тілесні пожадливості, які воюють проти душі. Ми маємо добре піклуватися про своє тіло: спати достатньо, їсти здорову їжу, гуляти і відпочивати, лікувати хвороби і т.д. Але коли ми розумну турботу про тіло перетворюємо на догоджання своїм тілесним пожадливостям, тоді це проблема. Петро називає нас приходьками та подорожніми і такі речі, як обжерливість, сексуальна розпуста, лінощі і прагнення насолод заважають і стримують нас на шляху віри.

Вірш 12 каже: «Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що́ вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання»

Християни були гнані і зневажені. Про них розповідали різні нісенітниці і звинувачували в усіх гріхах. Імператор Нерон в своєму безумстві спалив Рим і звинуватив в цьому християн. Вони поклонялися Богу, якого розіпʼяли на хресті, як злочинця, це була цілковита нісенітниця в очах греків та римлян. Але Петро закликає віруючих не зважати на всі ці насмішки і образи. Але своєю здержливістю, добрими ділами та святістю гамували неуцтво нерозумних людей (15).

Римська держава була далекою від ідеалу, але Петро закликає віруючих бути покірними владі, коли це можливо. Писання називає чиновників Божими слугами, навіть коли вони самі про те не здогадуються. Бог встановив систему державної влади, щоб стримувати зло в світі, щоб карати злочинців та для похвали тих, хто чинить добре. Звичайно, коли держава так і робить, в нас нема підстав, щоб не коритися такій державі. Проблема виникає тоді, коли держава намагається контролювати речі, які їй не властиві, коли вона карає доброчинців і нагороджує злодіїв. Чи потрібно коритися в такому разі? – зовсім ні. Бога ми маємо слухати більше ніж людей (Дії 4:19). Іноді послух Богові проявляться в тому, щоб протистати тиранам. Ми маємо навчитися розрізняти добре і зле, бо одного дня святі судитимуть світ (1Кор.6:2), і, насправді, так страшно бачити, коли мирські люди: журналісти, політики, письменники можуть відрізнити добро від зла, а ті, хто називають себе християнами, кажуть що не все однозначно і не зрозуміло, хто правий, а хто ні.

Петро жив в світі, де існували пани і раби. Рабів християн він закликає бути покірними своїм панам і добре служити їм, навіть якщо це жорстокі і несправедливі господарі. Це непросто, але в приклад Петро наводить нам Ісуса, який також постраждав несправедливо, але не лихословив у відповідь і не погрожував, але передав усе Тому, Хто судить справедливо, Богу (23). Його страждання і смерть зцілили нас від гріха і принесли праведність. Його відповідь на несправедливість і страждання, те, як Він прийняв їх, є прикладом і для нас, каже Петро (21).

Ми живемо в світі, де рабства вже нема, слава Господу! Нам не потрібно терпіти аж надто прикрих начальників, можна просто поміняти роботу. Але, навіть при цьому, ми маємо своїм поводженням наслідувати Христа. Петро не вчить християн уникати страждань і шукати легкого шляху. Він не каже, що страждання і труднощі оминуть їх, ні. Він вчить нас правильної реакції на страждання і труднощі, які ми обов’язково зустрінемо в цьому світі. Страждаючи за правду, за Євангелію, ми приймаємо участь в стражданнях Христа і являємо цьому світу Його самого.

Образ життя, який представляє нам Петро явно іде врозріз зі стандартами і тенденціями світу. Це життя в якому людина керується не власними пожадливостями, а волею Бога. Це життя, в якому свобода використовується не на догоджання собі, а на служіння. Це чисте життя. Це життя, яке прославляє Бога, життя царського священства, частиною якого ми стали через смерть і воскресіння Ісуса Христа. Нехай Господь допоможе нам жити в цьому поколінні, як Його народ і прославляти Його ім’я в світі.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (1-е Петра 2:1-25)

ЦАРСЬКЕ СВЯЩЕНСТВО
1-е Петра 2:1-25
Ключовий вірш 9

1. До чого Петро заохочує віруючих? Що ми маємо відкласти (1)? Яким має бути ставлення до Божого слова (2а)? Чому (2б,3)?
2. До кого повинні йти стражденні святі (4)? Ким Бог робить нас, коли ми приступаємо до Ісуса (5)?
3. Чому ті, хто приходять до Ісуса, не будуть осоромлені (6)? Чим і ким Ісус є для тих, хто в Нього вірить / не вірить? Чому (7,8)?
4. Який статус мають віруючі в Ісуса (9а)? Поділіться, як ви розумієте слова «вибраний народ», «священство царське», «люд власності Божої» (9б)? Як Петро описує наш минулий і нинішній стан (10)?
5. Чому віруючі повинні контролювати свої тілесні пожадливості (11)? Як ми маємо поводитися між невіруючими (12)?
6. Як і чому ми маємо коритися законній владі (13-25)?

Вивчення Біблії: Проповідь “Жива надія” (1-е Петра 1:1-25)

ЖИВА НАДІЯ

1-е Петра 1:1-25

Ключовий вірш 1:3 : “Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Який зі Свого великого милосердя через воскресіння з мертвих Ісуса Христа відродив вас до живої надії”

Лист, який ми починаємо вивчати, написав ап. Петро, учень Ісуса Христа. Ціллю цього листа було підбадьорити християн, які втекли від переслідувань за часів римського імператора Нерона, та були розсіяні по всій Малій Азії. Ці християни страждали, і слово “страждання” найбільш часто вживається у цьому посланні. Страждання – це досить чутлива тема, яка робить людей дуже вразливими. І часто так трапляється, що любі слова до людей, які страждають, провокують лише гнів, і люди закриваються ще більше. Тому часто краще просто помовчати і мовчки розділити з ними ту біль, яку вони відчувають. І все ж у сьогоднішньому слові Петро говорить до таких людей. Очевидно, що він говорить не від себе, він готовить Божі слова. І варто відмітити, що Богові є що сказати людям, які страждать. Ці слова стосуються і нас, тому що і ми страждаємо, особливо зараз у час війни. Хай Господь сьогодні допоможе нам прислухатися до Його слів і знайти і зміст у наших стражданнях, і сили, щоб їх здолати.

Перше, жива надія (1–12). Звернемося до віршів 1-2: ”Петро, апостол Ісуса Христа, – вибраним у розсіянні на чужині: в Понті, Галатії, Кападокії, Азії і Витинії за передбаченням Бога Отця, освяченням Духа, на послух і окроплення кров’ю Ісуса Христа, – благодать вам і мир хай помножаться!” Після мученицької смерті диякона Степана християни в Єрусалимі мали втікати, рятуючи своє життя і розпорошилися по всій території Малої Азії. Зовні вони могли видаватися як нещасні біженці, які втратили все, і мають починати будувати життя з нуля. Але Петро нагадує їм, що вони є ніким іншим, як обраними Богом, а тому є дуже важливими і вагомими. Вони є освяченими Святим Духом і окропленими кров’ю Ісуса Христа. Таким чином вони отримали особливу благодать від триєдиного Бога: Отця, Сина і Святого Духа.

Далі, у вірші 3, ап. Петро каже: “Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Який зі Свого великого милосердя через воскресіння з мертвих Ісуса Христа відродив вас до живої надії”. Як ми тут бачимо, у ап. Петра немає простих рішень, і немає людських рішень тих проблем, з якими зіткнулися віряни. Він не знає як зупинити їх переслідувачів, і як християнам безпечно повернутися додому і повернути їх майно. Натомість, Петро наголошує на кількох важливих речах.

По-перше, Бог “відродив вас”. Петро каже їм, що Бог Своїм великим милосердям, завдяки воскресінню Ісуса Христа з мертвих дарував їм народження згори. Наше фізичне народження дає нам можливість жити у цьому світі. Схоже на це, наше народження згори відкриває нам можливість жити у Божому Царстві. По-друге, Бог дав їм живу надію. Що таке жива надія? Щоб зрозуміти, що таке жива надія, можна трошки подумати про мертві надії. Усі люди чогось надіються. Надія спонукає їх до дій, чи іноді просто до очікування та терпіння. Надія дає сенс жити. Але проблема в тому, що всі земні надії закінчуються. Ми живемо у грішному та зіпсованому світі, в якому всі наші надії так легко ламаються. Люди хочуть побудувати ідеальне життя, але приходять проблеми, хвороби, конфлікти чи ось як зараз – прийшла війна. Бог дав нам іншу надію. У вірші 4 ап. Петро пояснює: “до нетлінної, непорочної і нев’янучої спадщини, збереженої для вас на небі”. Надія, яку дає Бог, не розчаровує. Бог приготовував для них, і для нас найкраще – Своє Царство.

Що сказати страждаючим людям? Петро відводить їх погляд лише від їх теперішніх страждань і показує більшу перспективу. Це ні в якому разі не означає що їх насущні страждання не важливі. Вони важливі. Але ми також маємо мати витривалість, щоб пройти ці випробування. Тому потрібно бачити більшу перспективу. Петро каже їм прямо: “Я знаю, як Вам важко через ці переслідування. Ви втратили власність, здоров’я, хтось втратив навіть своє життя. Так, таке на жаль трапляється. Однак я хочу щоб Ви знали, що у Вас є жива надія, у вас є спадщина, яку неможливо відібрати”.

Звернемося до 5-го вірша: “котрі силою Божою зберігаєтеся через віру для спасіння, яке готове з’явитися в останній час”. Те, що вони бережені Божою силою не означає, що з ними не може статися нічого поганого. Це все сталося в їх житті, вони втратили власність, рідну землю, здоров’я! Але це означає, що Бог проведе їх через труднощі, випробування і врешті решт звершить спасіння в їх житті.

Звернемося до віршів 6, 7: “З того радійте, навіть якщо тепер ви маєте бути дещо засмучені всілякими випробуваннями, щоб випробування вашої віри – набагато ціннішої за золото, яке гине, хоч і випробовується у вогні, – виявилося для похвали, слави в честі при з’явденні Ісуса Христа”. Ніхто не любить випробувань. Ба більше, коли ми страждаємо, то нам здається, що це – навічно. Така природа страждань. Тому Петро пише їм: “засмучені трохи”, а не “засмучені сильно” чи “засмучені навіки”. Також важливо знати. що ці випробування є для нашого добра. Один зі способів видобутку золота – з руди. Потрібно переробити тонну руди, щоб добути кілька грамів золота. При цьому щоб очистити золото, його кілька разів переплавляють. Але навіть дорогоцінне золото з часом зникне. Проте віра, загартована різними скорботами, дорожча за таке золото. Один інженер останньої ланки переробки золотоносної породи сказав: “Ми маємо справу з кінцевим продуктом і бачимо золоті злитки. Багато ж людей під час роботи у копальні бачать лише бруд”. В стражданнях ми часто бачимо лише один бруд. Але врешті решт з нього вийдуть золоті злитки. Бог так працює.

Звернемося до віршів 10-12: “Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, які провістили для вас благодать. Вони досліджували, на що або на який час у них вказував Дух Христа, наперед провіщаючи Христові страждання і славу, яка настане після цього. Їм було відкрито те, що не для них самих, а й для нас служило те, що нині провіщено вам через благовісників Духом Святим, посланим з неба, що бажають побачити ангели”. В історії великі Божі люди досліджували той час, коли має прийти Христос. Пророк Міхей передрік, що він народиться у Віфлеємі. Пророк Ісая пророкував про Христові страждання. Пророк Даниїл говорив про Його Царство. Однак ніхто з них не мав повної картини того, що мав здійснити Бог. Усі пророки Старого Завіту хотіли пізнати спасіння і славу через Христа. Вони померли і не стали свідками цих подій. Але ми, християни Нового Заповіту, пізнали Євангеліє. Це спасіння таке чудове, що його навіть бажають побачити ангели. Ап. Петро підкреслює: “Подивіться, який привілей Ви отримали: Ви пізнали спасіння!”

Друге, “будьте святі” (13-25). Звернемося до віршів 13-15: “Тому, підперезавши стегна вашого розуму, будьте тверезими, повністю покладіть надію на благодать, що приноситься вам в зв’явленні Ісува Христа. Як діти послуху, не потураючи в незнанні вашим попереднім пожадливостям, але як Той, Хто покликав вас, є святий, будьте й ви святі в усьому вашому житті”. Зверніть увагу на слово “Тому…” у вірші 13. Все, що ап. Петро буде тут говорити, слідує з 1-ої частини. Євангеліє не лише дає нам спасіння. Євангеліє змінює наше життя. В 13-ому вірші він каже що необхідно “підперезати стегна розуму” і “бути тверезим”. Що це означає? Це означає що має змінитися спосіб нашого мислення. Хоча ми стали християнми, ми часто продовжуємо мислити як невіруючі, і вирішувати проблеми як невіруючі. Якщо хтось кричить на нас, ми кричимо навзаєм. Якщо хтось звинувачує нас, ми звинувачуємо навзаєм. Якщо хтось ображає нас, ми ображаємо навзаєм. Петро каже так не має бути. І причина цьому така: “Будьте святі, як Я святий!” Що означає “бути святим”? “Святий” має кілька значень. Одне з них – відділений, інший. Ми маємо відрізнятися від невіруючих. Петро їм каже: “Не реагуйте на переслідування як раніше, відрізняйтеся!”

Подивіться на вірші 18-19: “знаючи, що ви були викуплені від марного вашого життя, переданого батьками, не тлінним сріблом або золотом, а дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ангця”. Про що каже тут Петро? Петро повертається до Євангелії Ісуса Христа. Чому потрібно бути тверезими? коритися Богові? бути святими? Тому що Ви прийняли Євангелію. Бог викупив Вас від марного життя дорогою ціною. У той час в римській Імперії були мільйони рабів. Це була частина її завойовницької політики. Але раба можна було викупити за срібло чи золото. Це було дорого, але це можна було зробити. Але Бог викупив нас незрівнянно більш дорогою ціною: кров’ю Христа. Це тому що лише кров Христа може звільнити від рабства гріха та смерті. Тому ми більше не належимо собі, ми належите Богові. Це дає нам мотивацію та сили коритися Богові.

Звернемося до віршів 20,21:

20 Який був передбачений ще перед заснуванням світу, але з’явився заради вас у кінці часів.

21 Через Нього ви повірили в Бога, Який підняв Його з мертвих і дав Йому славу, щоб ваша віра й надія були на Бога.

Ісус – це Бог, який був ще до початку створення світу. Це показує нам ще одну причину, чому Ісус такий дорогоцінний – Він є вічним Богом. Але заради спасіння людей Він з’явився. Він з’явився не лише для того, щоб відвідати нас. Він з’явився, щоб забрати нас на небо. Ось чому ми покладаємо на Нього нашу надію. Петро каже прості слова: “Ваша віра і надія мають бути десь інакше, ніж у цьому світі, в якому повно страждань”.

Звернемося до вірша 22:

“Очистивши Духом ваші душі на нелицемірне братолюбство через послух істині, ревно й щиросердечно любіть один одного”. Ми кажемо, що Бог любить нас. Але часто ми не знаємо, як нам любити наших братів та сестер. Та насправді, якщо ми приймаємо Божу любов, то будемо знати, як нам любити наших братів та сестер.

Звернемося до віршів 23-25:

“бо відроджені ви не з тлінного насіння, а з нетлінного, – живим Божим Словом, що перебуває вічно. Адже кожне тіло, немов трава, і всяка слава людини, як квітка рослини: засохла трава – і цвіт її опав. А Слово Господнє перебуває вінчо! А це те Слово, яке сповіщене вам у Євангелії”. Петро знову прив’язує їх теперішнє життя до Євангелії. І він знову їм каже: “Ваша надія, яка основана на Євангелії і Божих обіцянках ніколи не засохне. У вас є саме цінне – це Боже слово”. Прийде час, коли всяка надія у цьому житті зав’яне. Прийде час, коли кожне тіло загине. Але якщо Ваша надія заснована на Євангелії і Божих обіцянках, вона не зав’яне.

На завершення: життя в цьому світі важке і сповнене страждань. Хтось, або щось може нам докучати. Але це не причина впадати у відчай. У цьому слові ап. Петро навчає нас, як нам жити, на що і на кого надіятись, щоб вести радісне і повноцінне життя. Зараз наш народ страждає. Як ми можемо допомогти йому? Звичайно, ми можемо дати продукти, одяг, фінанси. Але саме цінне – це дати їм Боже слово. Це слово проведе їх у цьому житті і приведе до вічного Божого царства.

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (1-е Петра 1:1-25)

ЖИВА НАДІЯ

1-е Петра 1:1-25

Ключовий вірш 1:3

1. Хто та кому написав цього листа (1,2)? Чому ап. Петро говорить, що святі “у розсіянні на чужині” та “вибрані”? Що він, перш за все, їм каже (3а)? Що Бог дав нам (3б,4)?

2. Як ми можемо отримати спасіння, приготоване Господом (5)? Чому святі радіють, навіть перебуваючи у випробуваннях (6,7)? Чому вони люблять, вірять та радіють, хоча не бачили Ісуса (8,9)?

3. Як пророки шукали цього спасіння (10,11)? Як благовісники Євангелія пізнали істину спасіння (12)? На що ми маємо надіятися (13)?

4. Як ми повинні жити як діти послуху (14,15)? Яка причина бути святим в усьому(16,17)? Чим ми були викуплені (18,19)? Чому важливо це знати?

5. Як ми повірили в Бога і поклали на Нього свою надію (20,21)? Чому ми повинні ревно й щиросердечно любити один одного (22)? Для чого ми відроджені(23)? Розкажіть про вічність Божого Слова (24,25а). Що це за Слово? (25б)?

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 2:23-3:21)

ВАМ НЕОБХІ́ДНО РОДИТИСЬ ЗГОРИ

Від Івана 2:23-3:21
Ключовий вірш 3:3

1. Прочитайте вірші 1-2. Ким був Никодим? У якому сенсі він був успішним чоловіком? О якій порі він прийшов до Ісуса? Як він повірив в Ісуса (2:23). У що саме він вірив?

2. Прочитайте вірші 3-4. Що Ісус знав про Никодима? (2: 24,25; 3:3) Чому Никодим прийшов до Ісуса? Як відповів Никодим? Що це говорить про нього?

3. Прочитайте вірші 3,5-8. Згідно слів Ісуса, що має статись з Никодимом, щоб побачити і увійти до Царства Небесного? Чого вчив Ісус про народження згори? У чому воно схоже з фізичним народженням і чим відрізняється?

4. Що означає народитися згори? Як людина може народитися згори? (див. Івана. 1: 12,13) (див. 2 Кор 5:17; 1 Пет. 1: 3,23; Єзе 36: 24-27)

5. Прочитайте вірш 9-13. Як Никодим відповів вдруге? Чому він продовжував запитувати “як”? Чому він думав лише про фізичні та матеріальні речі?

6. Чому свідчення Ісуса дійсно правдиве, щоб нам повірити Йому (11,12,13) Прочитайте вірші 14-15, Числа 21:5-9 Чого навчають ці вірші про віру? Що обіцяє Бог тим, хто вірить?

7. Прочитайте вірші 16-18. Яким був мотив і мета Бога в тому, щоб послати Свого Сина у світ? Хто є ті, хто вже засуджені і чому вони засуджені?

8. Читайте вірші 19-21. Яким є суд (вердикт)? Чому деякі люди не приходять до світла? Як характеризуються ті, хто шукає правду? Чи віра – є лише інтелектуальним визнанням? Яку підказку ми знаходимо тут про невір’я Никодима?

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 2:12-22)

І ВВІРУВАЛИ В ПИСАННЯ

Від Івана 2:12-22
Ключовий вірш 22

1. Вірші 12-13. Куди відправилися Ісус, Його мама і учні після чуда в Кані? Що це було за місто (Мат.4:12-16; Мат.9:1)? На яке свято Ісус пішов до Єрусалиму? Порівняйте цей уривок з Мар.11:15-18. Що в них спільного? Чим вони відрізняються?

2. Вірші 14-17. Що Ісус побачив в храмі? Чому ці люди там були і чи мали вони там бути (Повт.14:24-26; Мат.17:27)? Що зробив Ісус (Мал.1:1-3; Зах.14:21)? Як Він пояснив Свої дії (16)? Як учні пояснили собі ці дії Учителя (17)? Поділіться своїми думками про те, яким має бути поклоніння Богу (Ів.4:23; Чис.25:13; Лев.10:1-3).

3. Вірші 18-21. З яким питанням юдеї звернулися до Ісуса? Що Ісус відповів їм? Що це значить? Чому Іван називає тіло Ісуса храмом (1:14; Кол.1:19-20; Кол.2:9; Об.21:22-23)? Що це значить для нас?

4. Вірш 22. Як ця подія зміцнила віру учнів?

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 2:1-11)

НАПОВНІТЬ ПОСУДИНИ ВОДОЮ!

Від Івана 2:1-11
Ключовий вірш 2:7

1. Прочитайте вірші 1-3а. Розкажіть про весілля, атмосферу на ньому. Яка серйозна проблема там виникла?

2. Прочитайте вірші 3б-5. Чому Марія звернулася з цією проблемою до Ісуса? Що означала відповідь Ісуса? (Див. 1 Кор.6:19-20)

3. Прочитайте вірші 6-10. Що Ісус наказав слугам? Що відбулося? Що відзначив староста? Що цей факт говорить про Ісуса?

4. Прочитайте вірш 11. Що це чудо відкриває нам про Ісуса? Як воно вплинуло на Його учнів?

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 1:35-51)

ЗНАЙШЛИ МИ МЕСІЮ

Від Івана 1:35-51

Ключовий вірш 41

1. Вірші 35-37. Що спонукало двох Іванових учнів піти за Ісусом? Подумайте про різницю між учнями Івана та посланими від юдеїв (1:19,22; 1:11-12). Як люди реагують на наше свідчення? Чому?

2. Вірші 37-39. Що має на увазі автор, коли говорить, що учні Івана пішли за Ісусом? Про що Ісус запитав їх? Як би ви відповіли на це питання? Що говорить про намір учнів їхнє звернення до Ісуса, «Равві»? Поділіться своїми думками про слова Ісуса «ходіть і побачте» та про важливість особистої зустрічі.

3. Вірші 40-42. Ким був Андрій? До якого висновку він прийшов? Що він зробив тоді? Хто такий Христос (45)? Що Ісус сказав Петрові? Що це говорить про Ісуса (9)?

4. Вірші 43-46. Куди збирався Ісус? Кого і до чого Він покликав? Ким був Пилип? Що зробив Пилип? Як він засвідчив про Ісуса (Лук.24:27)? Ким був Натанаїл? Порівняйте дві історії навернення Христових учнів?

5. Вірші 47-51. Що Ісус сказав про Натанаїла? Що це значить? Що зрозумів Натанаїл, коли зустрівся з Ісусом особисто? Поділіться своїми думками про значення його сповіді. Що Ісус пообіцяв Своїм учням (Бут.28:11-13)? Що це значить?

6. Поділіться своїми думками, як автор розкриває в 1му розділі такі теми, як: «віра і особисте свідчення», «зустріч з Христом і слідування за Ним», а також «знання Ісуса про людину»

Вивчення Біблії: Проповідь “Просіть мудрості у Бога!” (Якова 1:1-15)

ПРОСІТЬ МУДРОСТІ У БОГА!

Якова 1:1-15

Ключовий вірш 1:5 : “А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на”

Росія вдерлася в Україну і чинить тяжкі злочини. Для нас важко було повірити, що війна може прийти на нашу землю. В дитинстві на розораних городах я ще знаходив іржаві гільзи з часів другої світової війни. Окопи за селом давно позаростали травою, чагарниками, там повиростали дерева. Бабуся розповідала мені про бомбардування, поранення, голод та німецьку окупацію. Але ця війна здавалася давно минулою, і важко було повірити, що щось схоже може повернутися. Але війна прийшла знову. Коли ми бачимо ці злочини, які зараз чинять росіяни, то важко повірити, що людина – вінець Божого творіння, може таке чинити. Не те що раніше не було зла – і раніше вбивали, грабували, насилували, крали і руйнували. Але під час війни багато зла робиться за дуже короткий термін, зло чиниться концентровано, і від цього видається ще більш жахливим.

Коли війна почалася, ми почали вивчати книгу Псалмів. У нас було багато емоцій – гнів, ненависть, страх. Ми вимагали справедливості. Ми мали якось справлятися з цими емоціями. Звичайно, Бог ненавидить зло, і Він буде судити росіян за вчинені злочини – і тих, які чинили ці злочини, і тих, які мовчки за цим спостерігали і нічого не робили. Але сьогодні ми будемо говорити тут про інше. Справа в тому, що як віруючі ми маємо визнати, що Бог – це правитель Всесвіту, Який керує всім, що в ньому відбувається. Звичайно, Бог не є автором війни, але Він допустив цю війну в Україні. Тому ми маємо знати, як нам реагувати на неї. Що нам робити у цей час? Просто ненавидіти росіян і чекати, поки Бог буде судити їх? Десь тихо пересидіти цю війну, щоб нас ніхто не чіпав? Ми не можемо жити одною ненавистю і очікуванням Божого суду над ними. І, напевно, найгірше під час війни це просто десь сховатися. Частина країни зруйнована війною. І навіть коли наші території звільнять, там буде пустеля. Загинуло багато мирних мешканців, багато біженців, багато фізично та психічно травмованих людей. Що нам робити у такий час? Нам потрібно винести власні уроки з цих важких часів і пройти це випробування. Звичайно, нам хотіло б жити у інший, більш спокійний час. Але ми не обираємо в час який нам жити. Ми маємо вивчити уроки, які дає нам війна, і, саме головне, через цю війну стати іншими. Ви вже напевно, зрозуміли, що ми не будемо, такі, як раніше. Наша церква не буде такою, як раніше, і країна не буде як раніше. Якими ми маємо стати, які уроки маємо вивчити? В цьому нам допоможе послання Якова і приклад ранньої церкви.

Звернемося до 1-го вірша:

1 Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!

У цьому вірші Яків звертається до церкви, яка, так само як і ми, переживає проблеми і потрясіння. Розпорошення розпочалося після вбивства диякона Стефана, книга Дій 8:1 розповідає про це так: “А Савл похваляв його вби́вство. І утиск великий постав того дня проти єрусалимської Церкви, і всі, крім апо́столів, розпоро́шилися по краях юдейських та самарійських”. Ап. Яків в цей час був пресвітером Єрусалимської церкви. Він залишився в Єрусалимі, і прийняв сильний удар цих переслідувань. В Єрусалимі перших християн переслідували радикально налаштовані юдеї, які вважали християнство єрессю, християн – єретиками і богохульниками, і вважали що хороший християнин – це мертвий християнин. І от Яків пише християнам, які розсіялися по околицях Юдеї та Самарії. Що таке розсіяння? Ми зараз краще розуміємо, що таке розсіяння, тому що всяка церква в Києві зазнала розсіяння. Церкви в Одесі зазнали розсіяння. Я вже не говорю про церкви в Харкові чи Херсоні. Чи розсіяння це добре? Звичайно, ми зараз знаємо, що в далекій перспективі розсіяння першої церкви сприяло поширенню Євангелія, тому що віруючі несли Євангеліє з собою в ті місця, куди йшли. Але в близькій перспективі це була трагедія, це була велика біль. Церква – це духовна сім’я, де ми звикаємо до служіння, один до одного, формуються певні зв’язки. І коли це починає рватися, руйнуватися, то це викликає біль. Зараз є можливість зв’язатися онлайн, що хоч якось може замінити живу присутність. Але тоді не було цього. Ці віруючі були позбавлені спілкування, належного навчання, не мали регулярного поклоніння. Вони почувалися відірваними від кореня. Хто зараз відірваний від церкви має це усвідомлювати – Ви живете в тілі, Ви маєте фізичні обмеження, бути з церквою це важливо.

І що ж Яків каже для цієї розсіяної церкви? Звернемося до віршів 2-4:

2 Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,

3 знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

4 А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.

Тут звернемо увагу на те, що Яків не говорить їм, які погані ці радикально налаштовані юдеї, які їх переслідують, і через яких вони мали залишити свої домівки і розсіялися. Він не каже, що Бог покарає їх і буде судити. Звичайно, це все правда, Бог буде судити юдеїв, які переслідували та вбивали християн. Але Яків звертає їх увагу на інше. Він називає ці переслідування випробовуваннями. Фактично він каже їм про те, що ці переслідування відкривають їм можливість для духовного зростання, і, вони мають цьому радіти. Здається що слово “радійте” звучить цинічно, як насмішка: “Вас вбивають, грабують, руйнують – а ви радійте?” Але про що це нам каже? Це нам каже про те, як серйозно Бог ставиться до нашого духовного зростання. Недостатньо повірити і прийняти Христа. Потрібно ходити в Ньому і зростати в Ньому. Бог спасає нас не лише заради нашого особистого щастя, але і для того, щоб використати нас у Своїй роботі в цьому світі. Але для того, щоб Бог використовував нас, ми маємо зростати. Зростати в чому? Тут Яків каже, що через такі випробування ми маємо навчитися терпеливості. Чому терпеливість так важлива? Тому що вона дає можливості уникати багатьох помилок і приймати правильні рішення. Терпеливість – це надзвичайно важливий плацдарм, висота до духовної зрілості. Коли у людей немає терпеливості, вони квапляться, хочуть всього досягти легко і багато помиляються. Щоб здобути гарну освіту, потрібне терпіння. Щоб навчитися заробляти гроші, потрібне терпіння. Щоб створити гарну сім’ю потрібне терпіння. Коли люди квапляться в цьому, вони помиляються, і потім ці помилки дуже довго і болюче виправляти. Але як навчитися терпінню? Воно прийде саме, з часом? Чи через читання цікавих книг? Чи просто коли ми спимо? Ні, терпіння приходить через випробування. Ми всі зараз проходимо різні випробування. Хтось втратив житло, роботу. Хтось просто сильно перелякався. Але важливе наступне: для християн випробування, хоча і неприємні, дуже користі. Ап. Петро в 1 Пет.1:6 написав: “Тіштеся з того, засмучені тро́хи тепер, якщо треба, всілякими випробо́вуваннями”. І далі Яків пише, що через терпеливість приходить досконалість і бездоганність у вірі. Іншими словами, духовне зростання, набуття духовної зрілості і досвіду відбувається через прийняття викликів. Тому питання зараз стоїть не лише в тому, які росіяни негідники. Так, вони негідники, злочинці, і вони будуть покарані. Але питання стоїть у в житті кожного християнина: чи прийняв я цю війну як Боже випробування? Так, звичайно, ми хочемо щоб ця війна скоріше закінчилася, і це правда, хай так буде. Але є Божий контроль, і вона буде тривати стільки, скільки їй дозволить Бог. І тому нам потрібно тверезо і відповідально її пройти.

Звернемося до 5-го вірша:

5 А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.

Далі Яків навчає нас, що для важких часів потрібна Божа мудрість. Коли ми приймаємо труднощі як Боже випробування, нам потрібна мудрість. Тут зверніть увагу на те, що прохання про мудрість стоїть в контексті страждать і випробувань. Людині потрібно найбільше мудрості у часи, коли їй погано. Чому? Тому що коли людині погано, вона може натворити багато дурниць. Можна образитися на Бога чи на інших тому що вони не звернули на мене увагу, коли мені було так погано і я не знав що робити! Можна розчаруватися в усьому і стати циніком. Можна не розуміти, як служити Богові і ближнім у такий час. І взагалі не знати, куди себе діти. Тому ап. Яків каже, що в такі часи потрібно просити мудрості.

Мудрості в такі важкі часи потрібно просити тому що ми не можемо пройти такі часи своєю мудрістю. Кажуть, що з літами людина стає мудрішою. Але це не завжди так. Якщо мова йде про нашу людську мудрість, то вона дуже ненадійна, і не може нам багато допомогти у важкі часи. В Пр.3:5-7 написано:

5 Наді́йся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!

6 Пізнавай ти Його на всіх доро́гах своїх, і Він випростує твої стежки.

7 Не будь мудрий у власних оча́х, — бійся Господа та ухиляйся від злого!

В часи випробування Бог ставить нас у такі обставини, де, як то кажуть “не проїдеш” на своєму досвіді і знаннях. У такий час недостатньо ні освіти, ні власного досвіду. Недостатньо і того факту, що я спасений. Християни іноді думають: “Я спасений, значить я мудрий”. Але часто це далеко не так. Іноді вони думають: “Я спасений, я піду в рай. Все інше мене не цікавить”. Це не мудро. Спасена людина постійно потребує розуміння Божої волі. Ось чому ми маємо просити у Бога мудрості, просити правильних рішень і поведінки. Ми живемо у час випробування війною. У такі час нам потрібно приймати важливі рішення, часто багато важливих рішень, які не можна відкласти на потім. І це не лише з питань власної безпеки: “Де мені жити, щоб мінімізувати небезпеку?” Не лише з питань як працювати та заробляти на життя чи як виховувати дітей. Потрібні важливі рішення з питань “Як служити Богові? Як служити ближнім? Якщо я виїхав за кордон, то повератися мені чи ні?” Для цього потрібна мудрість. Потрібно приймати рішення. Ап. Яків каже: “нехай просить від Бога”. Люби брати та сестри, не живіть в страху чи депресії, коли не розумієте що відбувається. Просіть! Це наказ. Запитуйте себе: “Боже я жив / живу по Твоєму плану? Чи це був просто мій переляк?” Війна ставить перед нами виклики. “Як ставитися до мобілізації: тікати, ховатися?” Ми маємо продовжувати служіння. Але яке це має бути служіння? Ми відчуваємо, що нашого досвіду тут недостатньо. Потрібна Божа мудрість. І сама нерозумна позиція християнина в часи випробування це залишатися пасивним – це бажання пересидіти, щоб мене ніхто не чіпав.

Ап. Яків звертає увагу на ще одну важливу річ. Звернемося до вірша 12:

12 Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.

Важкі часи показують правдивий стан християнина. Бог випробовує його і показує йому його стан. Ми говоримо, що у части успіху у нас є багато спокус. Але і у важкі часи є багато спокус. Хтось налякався через війну, і ще до цього часу не може прийти в себе. Це – спокуса, її потрібно подолати. Хтось каже: “Не чіпайте мене під час війни!” – це спокуса. Християни схильні виправдовувати свою пасивність та бездіяльність та депресію війною – це спокуса. Коли моя безпека чи безпека сім’ї на першому місці у житті – і мене не чіпайте! – це також спокуса! Ап. Яків каже: “Блаженний муж який подолає це”. Тільки через Боже слово, тільки робота Святого Духа можуть звільнити від цього. Християни кажуть: “Я стомився, я нічого не хочу, коли це вже вже закінчиться?” Ще нічого не робили, а вже стомилися. Це – спокуса. Не потрібно жаліти себе, потрібно боротися і перемагати спокуси. Ми маємо знати, що спокуси і випробування є частиною духовної боротьби християнина Подивіться на вірші 13-14:

13 Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.

14 Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.

Зверніть увагу, що це ап. Яків каже християнам, які розсіяні, які страждають, які втратили майно, дехто можливо втратив рідних чи близьких. І він не каже їм: “Брати і сестри, я розумію, як вам важко!” Вони тікають від переслідувать, а вдогонку ап. Яків їм ще й кидає: “Обережно, бо ваша пожадливість може вас погубити!”

Люба церкво, ми маємо дати відповідь на питання: “Якщо війна не закінчиться завтра, що ми будемо робити як церква? Якщо нам ніхто не гарантує безпеки, що ми будемо робити?” Кожен з нас має дати таку відповідь: “Якщо війна не закінчиться через тиждень, що я буду ротити, як буду служити Богові і ближнім та тому місці, де я зараз знаходжуся?”

Що ще важливо: ця війна зробила багатьох сильнішими, духовно зрілішими. Це не тому що вони вчасно зорієнтувалися в обстановці, а тому що довірили Богові і свою безпеку, безпеку своєї сім’ї і своє майбутнє. В їх вірі, в їх житті, в їх рішеннях та в їх служінні прославляється Господь. А хтось через те що не бореться зі спокусами і пожадливостями, бідніє і опускається вже нижче і нижче в своєму християнському житті.

Ап. Яків, який це писав, добре знав що таке труднощі, страждання і переслідування. Кажуть, десь в 60 роках він був скинутий з башти і добитий камінням. Але перші християни не зупинилися через це. Тому церква існує до цього часу і продовжує своє служіння. Ми покликані Богом перемогти. І наша головна перемога – це перемогти себе. В часи труднощів у всіх нас дуже багато спокус. Диявол працює. Ми не можемо виправдати війною чи безбожними росіянами нашу поведінку. Нам потрібно боротися зі спокусами. Диявол не лише обстрілює наші міста. Він обстрілює і наші серця, особливо зараз, коли вони такі вразливі. Тому ми маємо пильнувати наші серця, наші бажання, зважувати наші плани. Ми маємо розуміти, що нам потрібно робити не те, що нам хочеться, а шукати Божої мудрості. На завершення прочитаємо кл. вірш: “А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на”. Люба церкво, я бажаю Вам мудрих рішень у цьому році, рішень, які приведуть до Вашої духовної зрілості і прославлять Бога.

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (Якова 1:1-16)

ПРОСІТЬ МУДРОСТІ У БОГА!

Якова 1:1-16

Ключовий вірш 1:5

1. Хто є автором цього послання? (Гал.2:9) Що ви знаєте про нього? Як він повірив у Христа? До кого він звертається? Що таке “розсіяння”? (1; Дії 8:1) Як воно вплинуло на церкву?

2. До чого Яків закликає віруючих? Яку причину для радості під час випробувань він вказує? Як пов’язані між собою випробування, терпеливість і досконалість? (2-4)

3. Чого нам бракує у час випробувань? Чому? Що таке мудрість та чому вона так необхідна у такий час? Що необхідно для того, щоб отримати мудрість? Яким є Бог, який дає всім щедро і не докоряє? (5-8)

4. На що опираються невіруючі під час життєвих труднощів? На що мають опиратися віруючі? (9-11) Про які спокуси тут говорить Яків? (12) Яка нагорода того, хто їх подолає?

5. Звідки беруться гріхи та спокуси? Звідки походить усілякий добрий дар? Як ми маємо дивитися на своє життя? Як можемо перемогти спокуси? (13-16).