Записи

НЕ ЧОГО ХОЧУ Я, АЛЕ ЧОГО ТИ

Від Марка 14:26-52

Ключовий вірш 14:36

1. Вірші 26-28. Що Ісус передбачив про Своїх учнів? Яке це мало виконати Писання? (Зах. 13:7б) Яку обіцянку Ісус дав учням?

2. Вірші 29-31. В чому полягала впевненсіть Петра? Що Ісус відкрив йому про нього самого? Чого ми можемо тут навчитись?

3. Вірші 32-34. Що Ісус сказав учням в Гефсиманії? Чому Він сумував і тужив? Як тут показана Його людське єство?

4. Вірші 35-36. Яким було Його відношення до молитви? Про що Він молився? В що вірив? Що значить: “ця година” і “ця чаша”? Як показані тут Його внутнішній конфлікт і перемога?

5. Вірші 37-42. Що зробили учні? Чому? Чого Ісус вчив їх про необхідність молитись? Як Він прийняв зраду?

6. Вірші 43-52. Ким був Юда? Яким був результат слідування за Ісусом без посвяти? Як виконались Писання? Який разючий контраст ми бачимо між діями Ісуса і Його учнів?

КРОВ НОВОГО ЗАПОВІТУ

Від Марка 14:10-26

Ключовий вірш: 14:24

1. Вірші 10-11. Чому Юда Іскаріотський пішов до первосвящеників? Що вони обіцяли Юді? Чому Юда піддався на спокусу сатани?

2. Вірші 12-16. Яке свято прийшло? Про що учні запитали Ісуса? Що Ісус наказав двом із них? Чому ця подія вчить нас про Божу роботу, і яким має бути наше ставлення до неї?

3. Вірші 17-20. Що Ісус сказав на вечері? Як на це відреагували учні? Що Ісус сказав про того, хто мав Його видати?

4. Вірш 22. Що Ісус сказав, взявши хліб і поблагословивши? Що це означало? (Ів.6:27,32-33,48-58)

5. Вірші 23-24. Що Ісус сказав про значення чаші? Що означає «кров Заповіту»? (Вих.24:4-8) За кого пролилася кров Ісуса? (Мф.26:28; Євр.9:12; Євр.9:22,25-28) Чим відрізняється кров Нового Заповіту від крові Старого (Євр.9:13-15)

6. Вірші 25-26. Яку надію Ісус дав учням у вірші 25? Що робили учні і куди пішли далі?

* Що означає кров Ісуса Христа, що проливається?

ЩО МОГЛА, ТЕ ЗРОБИЛА ВОНА

Від Марка 14:1-9

Ключові вірші 14:8,9

1. Які свята мали бути за два дні? (1а) Розкажіть про ці свята.

2. Чого шукали первосвященики та книжники? (1б-2) Чого вони боялись? Чому вони хотіли забити Ісуса? В чому була їх головна проблема?

3. Де Ісус сидів при столі? Хто підійшов до Нього і що зробив? (3) Яке значення для неї мала ця «алябастрова пляшечка щирого нардового дуже цінного мира»?

4. Чому вона розбила цю пляшечку і вилила миро на голову Ісуса? Що цей вчинок каже про її серце до Ісуса?

5. Як інші люди віднеслися до її вчинку? Як Ісус захистив її? Що значать Його слова: «Вона добрий учинок зробила Мені»? Яким чином Ісус ввів цю подію в історію проповіді Євангелія? (4-9)

6. Яка різниця в поглядах на цю подію у Ісуса та людей? Чому Господь так цінує, коли ми віддаємо Йому серце і служим євангельській справі?

УВАЖАЙТЕ, ЧУВАЙТЕ Й МОЛІТЬСЯ

Від Марка 13:24-37

Ключові вірші : "Небо й земля проминуться, але не минуться слова Мої. Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!"

В останні кілька десятиліть на тему кінця світу зняли багато фантастичних фільмів. Людям здається, що людство настільки зіпсувалося, що в кінці кінців люди просто повбивають одне одного. Іншим бачаться таємниці прибульці з інших планет, які прибудуть на землю щоб знищити її. Ще деяким здається, що машини стануть настільки розумними, що повстануть проти людей і поневолять їх. Але все буде не так. А як же все буде? У сьогоднішньому слові Ісус відкриває нам деякі деталі Cвого другого приходу, а також вчить нас тому, як підготуватися до нього.

Перше, «не минуться слова мої» (24-31). Подивимося на вірші 24,25: «Але за тих днів, по скорботі отій, “сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла, і зорі спадуть з неба, і сили небесні порушаться”…» З самого початку творіння цей світ простояв міцно і непохитно. Дороги, які роблять на Україні, швидко руйнуються, але світ, який створив Бог – не зруйнувався до цього часу. Він був створений з любов’ю і на совість. Що б не траплялося у світі, сонце сяяло вдень, а місяць давав світло уночі. Але перед приходом Ісуса «сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла». Перед другим приходом Ісуса у світі стануться катаклізми всесвітнього масштабу. Звичайно, катаклізми трапляюся уже і будуть траплятися і далі: війни, землетруси, голод – ми маємо це зараз, але все це зосереджене в межах окремих країн чи територій. Люди поділили країни світу на безпечні і небезпечні для проживання, і намагаються переїхати на проживання у безпечні і комфортні. Але перед другим приходом Ісуса катаклізми торкнуться уже не окремих країн чи територій, а усього світу. Уже ніхто і ні в якій країні не буде відчувати себе безпечно і комфортно. Сонце, яке давало своє світло усім людям, затьмиться, і навіть уночі місяць не дасть свого світла, зорі спадуть з неба, і сили небесні порушаться. Сонце не може просто так перестати світити. Це означатиме, що зі світом станеться щось серйозне і незворотне.

Подивимося на вірші 26,27: «І побачать тоді “Сина Людського, що йтиме на хмарах” із великою потугою й славою. І тоді Він пошле Анголів і зберуть Його вибраних “від вітрів чотирьох, від краю землі до крайнеба”». В 10-ому вірші написано, що до другого приходу Ісуса «Євангелія мусить бути народам усім проповідувана». Не сказано, що усі стануть християнами, але усі почують Євангеліє. І кожен повинен буде прийняти рішення: приймає він Божу благодать, явлену через хрест Ісуса Христа, чи відкидає її. І тоді, коли кожен прийме таке рішення, прийде Ісус. Вічна доля людини буде залежати від того, як вона поставилася до Ісуса. Зараз деякі люди легковажно відкидають Божу благодать, відмахуючись від неї як від настирливої мухи, але прийде час, коли її вічна доля буде залежати лише від цього її рішення. Прийде час, коли перед тим, як знищити світ, Ісус збере Своїх вибраних з усього світу. Хто такі вибрані? Вибрані – це ті, які коли почули Євангеліє, прийняли Божу благодать через хрест Ісуса Христа, розкаялися і отримали спасіння. У той час уже життя людини буде залежати лише від того, чи записане її ім’я у книзі життя. У фільмі «Список Шиндлера» доля кількох сотень євреїв залежала лише від того, чи включені їхні імена до списку. В останній час буде так само. По книзі життя Анголи зберуть Божих вибраних з усього світу. Ісус не забуде нікого.

В кінці 19-го сторіччя в невеликому американському містечку божий служитель Джеймс Блек зустрів на вулиці бідну дівчинку і запросив її в недільну школу. На початку кожного служіння в церкві робили переклик дітей, називаючи кожну дитину на ім’я. Вона повинна була вийти вперед і прочитати вірш із Біблії. Так дівчинка почала відвідувати недільну школу і згодом зустрілася з Ісусом. Але якось вона не прийшла. Виявилось, що її батько був алкоголіком, не турбувався про неї, вона захворіла на затяжну форму пневмонії і може померти. Повертаючись додому після її відвідин, Джон запитував себе: дівчинки не було на переклику в церкві, але якщо вона помре, то чи вписано її ім’я в книгу життя і чи буде вона на небесному переклику? Тоді він сів і написав гімн: «На небесной перекличке»:

«… В час, когда труба Господня

Над землею прозвучит

И настанет вечно светлая заря,

Имена Он всех спасенных

В перекличке повторит.

Там, по милости Господней, буду я».

Дівчинка померла. Цей гімн вперше пролунав під час її поховання, і с тих пір його співають усі, хто має надію що його ім’я вписане в книгу життя.

Подивіться на вірші 28,29: «Від дерева ж фігового навчіться прикладу: коли віття його вже розпукується, і кинеться листя, то знайте, що близько літо. Так і ви: коли тільки побачите, що діється це, то знайте, що близько, – під дверима». На минулій роботі під час обідньої перерви я мав можливість гуляти серед мальовничих ставків. Рано навесні ще скрізь лежить сніг. Але як ми знаємо, що прийшла весна? Це тому що починають розпускатися котики. В Ізраїлі такою рослиною було фігове дерево. Коли розпускалося його листя, це означало, що близько літо. Люди давно навчилися по поведінці рослин визначати пори року. Аналогічно цьому, за ознаками останнього часу, приведеним Ісусом, ми можемо визначити що Його другий прихід близько. Ісус розповів про них на початку 13-го розділу: це – неправдиві пророки, війни, землетруси, голод, переслідування християн. Усе це ми бачимо зараз. Іншими словами, фігове дерево уже розпустилося, час настав.

Але, тим не менше, людям так важко повірити у другий прихід Ісуса. Є події, які ми можемо передбачити. Наприклад, що після літа настане осінь. Чому ми це знаємо? Тому що в минулому завжди так було: після літа наступала осінь. Ми можемо передбачити те, що наші діти виростуть: коли п. Жанна д’Арк ще буде мріяти, щоб їй було 25 р., 25 р. буде не їй, а їй дочці Терезі. Чому ми це знаємо? Тому що з інших прикладів ми знаємо, що діти ростуть, ніхто не залишається на відмітці в 5 р. Але як ми можемо знати, що Ісус прийде вдруге? До цього ж Він приходив лише один раз і все. Ситуація сучасних людей тут схожа на ситуацію людей за часів Ноя. Бог сказав Ною, що наведе на землю такий потоп, що на ній загине все живе, і сказав йому будувати ковчег. Ной прийнявся за нелегку працю. «Ей, Ною, що ти будуєш?» – запитували в нього люди. «Скоро на землі буде великий потоп, усе живе загине, я будую ковчег щоб спастися» – відповідав Ной. Йому у відповідь зустрічав гучний регіт. Ми можемо зрозуміти цих людей. Адже ніколи до цього на землі не було такого потопу, який би знищив усе живе. Просто були великі зливи і все. Ап. Петро так описав ситуацію перед другим приходом Ісуса: «Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: “Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння”» (2 Пет.3:3,4) Люди бачать, що від початку творіння усе існує так, як існує: люди народжуються і вмирають, а світ продовжує існувати. І їм здається, що так буде вічно. Але це – велика помилка. Так не буде існувати вічно. Як Бог і обіцяв, прийшов потоп на землю і погубив на ній усе живе. Так звідки ж ми знаємо, що буде другий прихід Ісуса? Ми знаємо це з єдиного, але достовірного джерела – це обіцяв Сам Ісус. Прочитаємо вірш 31: «Небо й земля проминуться, але не минуться слова Мої!» Так, джерело того факту, що Ісус прийде знову – єдине, але надзвичайно достовірне – це слова Самого Ісуса. Обіцянка Ісуса вища за небо і землю, Його слова не проминуться.

Це означає, що цей день обов’язково настане. Він означатиме для віруючих остаточну перемогу над владою гріха і смерті. В цей день вони воскреснуть для життя з Ісусом. Вони отримають нові воскреслі тіла. У цьому світі багато болі і страждань, але коли прийде цей час, то «Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об.21:4) Цього дня ми очікуємо, і заради цього дня ми живемо вірою і слідуємо за Ісусом.

Друге, «пильнуйте!» (32-37). Прочитаємо вірш 32: «Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні Анголи на небі, ні Син, – тільки Отець». Бог нікому не відкрив час другого приходу Ісуса. Це означає, що ми повинні жити в стані невизначеності: він буде, але ніхто не знає коли. Жити в стані невизначеності дуже важко. Люди хочуть, щоб усе в їхньому житті було прозоро і прораховано наперед. Я працюю в банківській сфері. Самі улюблені слова банкірів це “green and stable” – «безпечно і надійно». Вони люблять щоб усе йшло по їх плану, а вони лише сиділи у офісі і пили каву. Але як же ми можемо щось спланувати, коли не знаємо, коли прийде Ісус? Прочитаємо вірші 33-37. Бог не відкрив нам часу другого приходу Ісуса для того, щоб ми пильнували.

Психологи кажуть, що у людини є три можливі стани: стан комфорту, стан напруження і стан стресу. У стані комфорту її нічого не тривожить, вона задоволена і розслаблена. У стані напруження їй приходиться докладати зусилля, але вона не ламається. А от стан стресу зламує її психологічно і фізично. Який же стан найкращий для людини? Очевидно, що не стан стресу. Тоді комфорт чи напруження? Багато людей вибрали б стан комфорту. І багато християн також хотіли б вибрати стан комфорту, щоб нічого не потрібно було робити і щоб їх ніхто не чіпав. Але насправді стан комфорту не менш небезпечний ніж стан стресу. Насправді, стан комфорту дуже небезпечний. В книзі царів описується історія, як одного разу цар Давид вирішив влаштувати собі комфортне життя. Його воїни пішли воювати і ризикувати своїм життям, а він залишився вдома. Він добре поспав, а надвечір, коли зайшло сонце, вийшов прогулятися по покрівлі свого будинку. Звичайно, гуляти по покрівлі наших будинків не дуже комфортно, але у євреїв покрівлі були плоскі, і вони зазвичай любили по них прогулюватися. З неї він побачив одну заміжню жінку, яка купалася. Диявол тут же спокусив його, він здійснив з нею перелюб, і зробив так, щоб її чоловік загинув на війні. Пізніше Давид розкаявся в цьому гріху, але до кінця свого життя страждав від його наслідків. Перебувати в стані комфорту дуже небезпечно. Це тому що диявол не спить. Ап. Петро сказав: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник – диявол – ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1 Пет.5:8) Патріарх Яків після життя у Лавана мав повернутися як наказав йому Бог до краю своїх батьків (Бут.31:3). Але по дорозі додому він зупинився у місці Суккот. Там були гарні ціни на нерухомість і землю. Тому Яків побудував собі хату, курені для худоби і купив кусок поля за невелику ціну (Бут.33:17-20). Напевно він дуже втомився від життя на чужині в наймах, і йому нетерпілося обзавестися власним житлом. Він хотів трохи відпочити і для цього добре облаштувався. Напевно від подумав: «Нарешті у мене є власна хата!» Але там у Якова почалися проблеми: один хананеянин збезчестив його дочку, далі два його сини у помсту за це перебили там усіх чоловіків. Яків повинен був спішно тікати звідти.

Бог знає, наскільки небезпечне становище комфорту, і як християни по своїй грішній природі люблять його. Тому Бог хоче «вирвати» людей із зони комфорту і перевести в зону напруження. Люди хочуть розслабитися. А Бог заставляє їх уважати, чувати, молитися і пильнувати. І в кінці Ісус повторив ще раз: «Пильнуйте!» (37)

Люди дуже люблять комфорт. Наш час – це час комфорту. Люди готові платити за комфорт великі гроші. Але він такий небезпечний. Людина втрачає пильність і стає легкою здобиччю дьявола. Тому завжди потрібна людина, чи заходи, щоб «виривати» людей із цього небезпечного стану. М. Сарра на вивченні Біблії розповіла цікаву історію про рибу. У деяких країнах дуже люблять їсти живу рибу. Але щоб доставити рибу до столу живою, потрібен час. Хоча цю рибу поміщали в акваріуми з чистою водою, давали їй корм і повітря, коли привозили її на місце, вона була або ледь кволою або мертвою. Можливо їй створили надто комфортні умови перебування? Тоді почали в акваріум з цією рибою запускати хижака, який її їсть. І тоді, дивовижно, уся риба доїжджала до столу живою і бадьорою! Це тому що у неї не було часу на комфорт, а потрібно було втікати від хижака.

Християнський проповідник Джон Пайпер у своїй книзі «Не витрачай своє життя даремно» розповідає, що в церкві, у якій він служить, кожен рік проходить «місіонерська неділя». У цей час проповідується про місіонерство, запрошуються інші проповідники та лунає поклик до місіонерської діяльності. І це також спосіб вирвати людей із зони комфорту, щоб вони задумалися про своє життя і про Божу волю для них. І деякі приймають рішення і записуються на місіонерські курси.

Зараз на Україні іде війна. Війна – це загибель солдат, мирних жителів. Це руйнування інфраструктури та це велика психологічна травма в житті багатьох людей. З іншої сторони війна вирвала українців із зони комфорту, вона мобілізує і робить сильнішим.

Жан Кальвін казав, що Сам Бог допускає різні страждання в нашому житті, щоб ми пильнували і мали надію на другий прихід Ісуса. Він писав: «Бог допускає, що нас часто тривожать війни, заколоти, розбої, інші беззаконня… злидні, неврожаї, пожежі…» і навіть «грубі і злі дружини». На щастя нас поки не тривожать грубі і злі дружини – наші дружини ніжні і добрі, але зрозуміло одне: Бог хоче щоб ми знали, що наша справжня надія – це другий прихід Ісуса, а не комфортне і зручне життя у цьому світі.

Сам Господь Ісус, який любив Своїх учнів і віддав заради них Своє життя, також постійно виривав їх із зони комфорту. Якось учні зібралися спокійно повечеряти. Але вони не могли спокійно повечеряти, бо їм заважав великий натовп людей, який зібрався біля Ісуса. Тоді учні попросили Ісуса: «Відпусти їх … нехай … куплять собі чого їсти». Ісус відповів: «Дайте їсти їм ви». Я бачу як занервували учні від цих слів Ісуса: «Ісус, хіба Ти Сам не сказав, піти до безлюдного місця і трохи спочити? Яке ж це безлюдне місце? І який це спочинок?» Тим не менше, Ісус раз за разом допомагав Своїм учням пильнувати і виховував їх пастирями для народу.

Якось до Ісуса підійшов багатий юнак і запитав як йому вспадкувати вічне життя. Він почувався досить добре: був молодим, багатим, при владі і вважав себе доброю людиною, яка виконує усі заповіді. Ісус за мить вирвав його із оманливого комфорту і сказав: «іди, розпродай, що маєш, та вбогим роздай, – і матимеш скарб на небі…» (Мк.10:17-22) Ісус дав йому зрозуміти, що він понад усе на світі любить своє багатство і закликав його слідувати за Ним. Юнак пішов засмучений і зажурений.

Якось Ісус прийшов помолитися в храм. Але побачив там базар – там продавали, купляли, міняли гроші. Ці люди непогано влаштувалися і заробляли. Але Ісус вигнав їх із храму і поперевертав столи грошомінам. Він вивів цих людей із зони комфорту і вчив справжньому призначенню храму – це дім молитви для всіх народів, а не печера розбійників.

У цьому слові ми дізналися про те, що Ісус прийде вдруге щоб спасти вибраних і судити цей світ. Гарантією цього є Його слова, які ніколи не минуться. Ми також дізналися, що нам потрібно пильнувати.

(п. Яків)

УВАЖАЙТЕ, ЧУВАЙТЕ Й МОЛІТЬСЯ

Від Марка 13:24-37

Ключові вірші 13:31,33

1. Що відбудеться під час другого приходу Ісуса (25-27)?

2. Чому потрібно навчитися від фігового дерева? Які симптоми теперішнього часу свідчать про те, що другий прихід Ісуса близький? (28-29)

3. Наскільки достовірно те, що Ісус прийде вдруге? Що означають Його слова «Небо й земля проминуться, але не минуться слова Мої!»? (30-31)

4. Чому Бог нікому не відкрив час другого приходу Ісуса? (32)

5. Яким чином віруючі повинні готуватися до другого приходу Ісуса? (33-34)

6. Що означає «Пильнуйте!», і яким чином це застосовно до нашого життя? (35-37)

ПРЕЖДЕ ДОЛЖНО БЫТЬ ПРОПОВЕДАНО ЕВАНГЕЛИЕ

От Марка 13:1-23

Ключевой стих 10 : "И во всех народах прежде должно быть проповедано Евангелие"

На днях я ходил на выставку, где Нокия представляла свои достижения. Совместно с Мерседес-Бенц они разработали беспилотный автомобиль, который сам проехал целых 5 км по оживленным улицам. Также обсуждались перспективы нового поколения связи 5G (в Украине только 3G). Но сами сотрудники честно признались, что не знают пока что такое 5G и каким оно будет и вообще, что будет через 5 лет. Подобно этому и в нашей жизни. Хотя есть много достижений и много привлекательных вещей, но нет никаких гарантий, никто не знает, к чему все идет, чем все закончится. Сегодня каждый день мы слышим военные слухи, наше сердце наполняет страх и переживание за будущее. Но сегодняшнее слово открывает, что будет в конце, к чему все идет, какие признаки конца света и как мы должны вести себя.

1. Все это будет разрушено (1-2, 14-20)

Взгляните на стих 1: «И когда выходил Он из храма, говорит Ему один из учеников его: Учитель! посмотри, какие камни и какие здания!». До сих пор Иисус со Своими учениками находился в храме. К Иисусу приступали различные религиозные лидеры, задавали различные вопросы-уловки, но Иисус всегда с Божественной мудростью давал ответ. Затем Иисус сидел у сокровищницы и смотрел на пожертвования и заметил 1 вдову, которая положила все свое пропитание. Все эти события проходили на территории храма. Теперь же Иисус выходил из храма, наверное вечерело, был красивый закат и один из учеников обратил Его внимание на здание храма: «Учитель! посмотри, какие камни и какие здания!». Восхищения ученика целиком оправдано. Это был уже третий по счету храм Иудеев после скинии Моисея и храма Соломона, который был отстроен Иродом Великим и был одним из чудес света того времени. Он был начат в 20-19 г. до Р. X. и в эпоху Христа не был еще полностью закончен. Он стоял на вершине горы Мориа. Платформу со зданием укрепляли огромные камни до 20 м в длину, 4 м. в высоту и 6 м. в толщину. Должно быть, именно такие камни повергли в изумление учеников из сельской местности. Иосиф Флавий так описывает здание храма: "Фасад храма, его переднюю стену, наверное, нельзя было украсить еще чем-нибудь, чтобы еще больше поражало взор. Храм был сплошь покрыт тяжелыми золотыми листами, и с первыми лучами солнца он сиял огненным блеском и заставлял людей, силившихся смотреть на него, отводить глаза, как от лучей самого солнца. Но для тех, кто видел его впервые издали, он казался как бы снежной вершиной, потому что те его части, что не были покрыты золотыми листами, были ослепительно белыми…». Наверное, это было что-то сродни Печерской Лавры или Софии Киевской. Это сияние и этот блеск произвели на учеников очень сильное впечатление. Храм казался им верхом человеческих достижений и искусства. Он был столь огромным и крепким, что, казалось, он будет стоять здесь вечно. Их сердце переполняла гордость за свою нацию и за такой храм. Сегодня наши взгляды также приковывают различные блестящие вещи и современные достижения человечества. Страны соревнуются, кто построит самый высокий небоскреб или самый красивый футбольный стадион. Люди восхищаются своими авто, домами, достижениями, своим отпуском, постоянно на ФБ выкладывают новые фото с едой и достопримечательностями. Взгляд сестер зачастую приковывают модные вещи и романтические фильмы. А братья с легкостью могут часами восхищаться футболом или обсуждая последние новинки техники.

Как же Иисус ответил своим ученикам? См. стих 2: «Иисус сказал ему в ответ: видишь сии великие здания? все это будет разрушено, так что не останется здесь камня на камне». Ответ Иисуса был как гром среди ясного неба. И дело не в том, что Иисус сильно не любил искусство или живопись, как когда-то наш сосед ненавидел классическую музыку и поливал открытые окна водой во время служения. Дело в том, что взгляд Иисуса отличался от взгляда учеников, Он смотрел не на сиюминутный блеск, но смотрел дальше и глубже. Он смотрел на внутренность храма и видел духовную испорченность и разложение, за которым вскоре последует и внешнее разрушение. И действительно храм был разрушен римлянами в 70г. 1-го столетия. В стихах 14-20 Иисус дает более детальное описание этого события и предостережение, как нужно вести себя в тот момент. «Когда же увидите мерзость запустения, реченную пророком Даниилом, стоящую, где не должно, – читающий да разумеет, – тогда находящиеся в Иудее да бегут в горы; а кто на кровле, тот не сходи в дом и не входи взять что-нибудь из дома своего; и кто на поле, не обращайся назад взять одежду свою» (14-16). Далее сказано: «Ибо в те дни будет такая скорбь, какой не было от начала творения, которое сотворил Бог, даже доныне, и не будет» (19). Мерзость запустения, о которой говорил пророк Даииил, обозначало осквернение храма. Во времена греческой империи Антиох Эпифан осквернил храм, принеся там в жертву свинину. Позже Римляне тоже предприняли нечто подобное. Более того, когда прошел слух, что в стенах храма есть золото, солдаты разобрали храм полностью, не оставив и камня на камне. Те, кто остались в городе, более 1 млн. человек погибли либо от голода либо от меча, 100 тыс. было взято в плен и продано в рабство. Лишь только те, кто послушались слов Иисуса, и ушли в горы смогли выжить и спастись. Слова Иисуса «все это будет разрушено» в точности исполнились. И причина тому — духовное запустение. Храм уже давно превратился из дома молитвы в вертеп разбойников. Место поклонения Богу заняла торговля. Священники, призванные кормить людей словом Бога, не знали ни Писаний, ни силы Божией. В конце концов, духовное запустение города, их гордость, самонадеянность, непослушание Богу привели к физическому запустению и внешняя красота и величие храма ничего тут не смогли поделать.

Слова Иисуса «все это будет разрушено», это также предупреждение для нашего поколения и для каждого из нас. Внешне красивые вещи, красивая оболочка не может нам ничего гарантировать. Если внутренность пуста, все будет разрушено. Какие бы не были красивые слова и поступки, но если в сердце мерзость запустения, нет отношений с Богом, такой человек не сможет устоять на суде. Если в церкви нет богоискания, то она скоро развалится. Если в стране разрушены духовные ценности, такой народ не сможет существовать. Поэтому давайте следить за собой и молиться за покаяние и духовное пробуждение нашего народа, чтобы Бог очистил нашу внутренность, наполнил нас Собой, чтобы нас не постигла участь иерусалимского храма.

2. Начало родовых мук (3-13, 21-23)

Взгляните на стихи 3,4: «И когда Он сидел на горе Елеонской против храма, спрашивали Его наедине Петр, и Иаков, и Иоанн, и Андрей: скажи нам, когда это будет, и какой признак, когда все сие должно совершиться?». Слова Иисуса о разрешении храма сильно потрясли учеников. Для них это было нечто сродни конца света. Поэтому они спросили, когда это случится и какие признаки того. Иисус также не стал ограничиваться только разрушением храма, чтобы только удовлетворить их любопытство, но открыл им о признаках конца света и Своего 2-го пришествия, чтобы они правильно понимали ход человеческой истории и знали, как нужно жить в этом мире. Итак, каковы же признаки конца света и 2-го пришествия Иисуса Христа и как мы должны реагировать на них?

Во-первых, лжехристы и лжепророки. Стихи 5,6 говорят: «Отвечая им, Иисус начал говорить: берегитесь, чтобы кто не прельстил вас, ибо многие придут под именем Моим и будут говорить, что это Я; и многих прельстят». Также стихи 21,22: «Тогда, если кто вам скажет: вот, здесь Христос, или: вот, там, – не верьте. Ибо восстанут лжехристы и лжепророки и дадут знамения и чудеса, чтобы прельстить, если возможно, и избранных». Распространение ереси и лжеучений — это один из признаков конца света. Вообще люди по природе любят склонны к выдумкам, особенно на почве религии, и особенно на почве конца света и 2-го прихода Иисуса Христа. Почти каждый год мы слышим точные даты конца света. Но Иисус говорит: не верьте. Одна из главных причин появления ереси — это желание человека подстроить христианство под свои требования и желания, вместо того, чтобы меняться самому. И уже в ранней церкви стали появляться различные лжеучения. Популярная в то время ересь была антиномианство. Ее последователи утверждали, что что закон уже упразднен и существует только благодать. Отчасти это правда. Тогда они рассуждали далее на основании Рим.6: «"Ты утверждаешь, что благодать Божия может прикрыть любой грех?" – "Да". – "Ты утверждаешь, что благодать Божия может простить любой грех?" – "Да". "Ты утверждаешь, что благодать Божия – самое великое и самое чудесное в мире?" – "Да". – "Тогда, – заключали они, – давайте и дальше грешить для утешения нашего сердца, ибо чем больше мы грешим, тем больше возможностей даем мы Богу проявить Свою благодать». Подобные ереси широко распространяются и сегодня. После развала СССР, духовно голодные люди стали кидаться на все что связано с религией и духовностью и в итоге появилось много аферистов и различных сект. Некоторые быстро исчезли, как «белое братство», некоторые прочно закрепились, как «свидетели Иеговы» и мормоны. Но далеко ходить не надо, ересь может быстро появиться и в любой церкви, если мы не бодрствуем над словом Бога и пытаемся подстроить Библию под себя, вместо того, чтобы раскаяться и измениться по слову Бога. Поэтому Иисус говорит – берегитесь, чтобы кто не прельстил вас. Как мы можем беречь себя от ереси? Только через ежедневное систематическое всестороннее изучение Писаний и их Автора. Однобокое и поверхностное знание Бога часто приводит к неправильным выводам. Поэтому пусть Бог поможет нам всегда пребывать в Его слове и беречь чистую евангельскую веру!

Во-вторых, войны и стихийные бедствия. Взгляните на стихи 7,8: «Когда же услышите о войнах и о военных слухах, не ужасайтесь: ибо надлежит [сему] быть, – но [это] еще не конец. Ибо восстанет народ на народ и царство на царство; и будут землетрясения по местам, и будут глады и смятения. Это – начало болезней». Войны — это также предвестник кончины света. По данным швейцарского статистического центра — с 3200 г. до н.э. и по наши дни человечество прожило без войн всего 292 года. Всего за историю человечества больших и малых войн произошло 14,5 тыс. Во всех битвах по приблизительной оценки погибло 3,5 млрд. человек, что составляет почти половина сегодняшней численности населения Земли. К сожалению, война не обошла и Украину. Каждый день мы слышим о военных слухах, сводках раненных и погибших. Нам трудно понять, почему это происходит, почему один человек не может принимать другого и берет в руки оружие. Почему в мире 800 млн. страдают от голода, а почти вдвое больше страдают от ожирения. И как будто в унисон с беззаконием на земле растет и бунт самой природы. Землетрясения, наводнения и прочие бедствия ежедневно уносят жизни людей. Сколько не пытался человек построить рай на земле, так ничего и не вышло. Испорченная духовная сущность толкает человечество все к новым и большим преступлениям. Если смотреть по-человечески, то дальше будет все только хуже и хуже. И нам остается только унывать, ужасаться и отчаиваться. Но Иисус смотрит иначе. Он говорит – не ужасайтесь: ибо надлежит [сему] быть. Как же мы можем не ужасаться? Иисус говорит — ибо это еще не конец. Хотя по-человечески кажется все конец, но Бог говорит — нет, это еще не конец. Это начало болезней, начало родовых мук. Как после тяжелых схваток и родовых мучений появляется новая жизнь, так и через эти страдания на земле для человека открывается новая надежда. Конечно для тех кто смотрит на видимое, и полагается на вещи этого мира, а не на Бога, то для него 2-й приход Иисуса станет концом. Но для верующих в Иисуса — это новое начало вечной жизни с Богом на небесах. Имея такую живую надежду, мы можем действительно не ужасаться. Тогда что же мы должны делать в эти последние дни?

В-третьих, проповедь Евангелия и гонения христиан. Взгляните на стихи 9,10: «Но вы смотрите за собою, ибо вас будут предавать в судилища и бить в синагогах, и перед правителями и царями поставят вас за Меня, для свидетельства перед ними. И во всех народах прежде должно быть проповедано Евангелие». Конец света не настанет до тех пор, пока прежде Евангелие не будет проповедано всем народам. Евангелие — это благая весть спасения для всех людей, верующих в Иисуса. Это то, без чего мы не можем не ужасаться и иметь живую надежду на небеса. Евангелие уже совершилось, и теперь наша задача возвестить его всем народам. Это нелегкая задача, потому что зачастую она связана с гонениями и трудностями. В какой-то стране — это может быть проблема с властями и/или религиозными лидерами, в мусульманских странах могут посадить или даже казнить. В Европе — обвинить в нарушении прав человека. У кого-то могут возникнуть проблемы в отношениях с близкими. У нас скорее всего все ограничиться непониманием, насмешками, призрением. Но Иисус все равно повелевает нам — идите по всему миру и проповедуйте Евангелие всей твари! Сегодня у христиан есть искушение пользоваться только благами христианства, создать здоровую семью, родить и воспитывать детей, находиться в обществе нормальных культурных людей. Часто молодым людям просто хочется получить эти блага, а дальше просто быть прихожанами церкви. Но нам нужно бороться с такими искушениями и идти проповедовать. Кому-то может быть кажется, что у него нет смелости, нет способности так красиво говорить, как п. Ярослав, или нет подходящей обуви или еще чего-то. Кто так думает, обязательно посмотрите ролик «8 причин, почему я не благовествую». На самом деле, главное, это сделать решение, а дальше Господь Сам благословит и проведет все. Он обещает, что даже если нас поставят пред серьезными людьми, то и тогда Господь даст нам, что говорить, потому что не вы будете говорить, но Дух Святой (11). Также для трудящегося есть обещание, что «Претерпевший же до конца спасется» (13). Мы должны помнить, что жизнь христианина — это не короткий забег, а марафон; не разовая битва, а долгий поход. Пусть Бог поможет нам не остановиться и до конца жизни активно и терпеливо трудиться для Господа!

Недавно к нам приезжал п. Рик из Кипра. Меня очень вдохновило, что этот человек решил прежде всего проповедовать Евангелие даже в мусульманских странах. Хотя его жизнь подвергалась опасности, он даже сидел в тюрьме с людьми из Аль-Каиды. Но Господь всюду являл свою милость и защиту. Даже когда он приехал сюда, я думал, что он будет читать молодежи какие-то заумные философские лекции. Но на удивление, он снова простым языком, картинками, жестами, стал говорить им Евангелие. Через него я сильно укрепился, и понял, что всегда нужно и возможно прежде проповедовать Евангелие. Хотя наше служение сейчас в основном по клубам и направлено больше на построение отношений с агнцами и это длительный процесс, но все равно можно проповедовать Евангелие на простом доступном языке. Я молюсь использовать это летнее время, когда нет клубов, чтобы больше проповедовать в студгородке КПИ или Шевченко.

Итак, сегодня мы учились иметь Божий взгляд на мир: признаки конца света — это не конец, это новое начало. Все идет к тому, что Евангелие будет проповедано во всех народах, это то, что происходит сейчас и будет определять конец света. Это самое актуальное дело, которое Бог хочет творить прежде всего. Евангелие будет проповедовано – не сомневайтесь, это факт, это обещание Бога, а не только повеление. Но вопрос в том, где будешь ты, и какая твоя роль в этом. Пусть Господь сегодня укрепит каждого из нас, чтобы иметь живую надежду и проповедовать Евангелие!

Ключевой стих: «И во всех народах прежде должно быть проповедано Евангелие».

(п. Самурай)

ПЕРШЕ ЄВАНГЕЛІЯ МУСИТЬ БУТИ ПРОПОВІДУВАНА

Від Марка 13:1-23

Ключовий вірш 13:10

1. Вірші 1-2. Що сказав один з учнів Ісуса, після того, як вони вийшли з храму? Як відповів Ісус? Чим Його погляд на світ відрізнявся від погляду учнів?

2. Вірші 3-4. Де знаходився Ісус і хто був поруч Нього? Які два питання вони запитали в Ісуса? Про що вони думали?

3. Вірші 5-8. Про які ознаки кінця світу говорив Ісус? Чому Він порівнює ці часи страждань з початком “терпінь породільних”? Яким має бути наш погляд на світ і його історію?

4. Вірші 9-13. Хто буде переслідувати християн? Як ми можемо змінити час страждань на час можливостей і що ми маємо робити? Яка обіцянка дана нам?

5. Вірші 14-23. До чого відносяться слова “гидота спустошення”? (Дан. 9:27; 11:31;12:11) Як описані часи втечі? Як Бог виявить милосердя до обраних Своїх?

ПОДЯКА БІДНОЇ ВДОВИ

Від Марка 12:35-44

Ключовий вірш 43,44 : "І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь"

Кінець 11го та 12го розділу Євангелії від Марка описують Ісуса в єрусалимському храмі. Він входить до міста при народних вітаннях. Він очищує храм і вчить про істинне значення цього місця. Він спілкується з фарисеями, книжниками та священниками. В кожному епізоді Ісус відкриває нам Бога і вчить, як таке пізнання Бога впливає на наше практичне життя. Наприклад, Він говорить з фарисеями про Бога, якому належить все і вчить, як ми маємо жити в суспільстві. Він говорить з саддукеями про Бога живих і вчить нас вже зараз шукати небесного і жити вірою, великим життям, як патріархи. Він говорить про першу заповідь і навчає нас жити задля Божої слави і мати правильні відносини з ближнім. Сьогоднішній уривок відкриває нам Ісуса Царем і Господом і вчить нас правильному ставленню до служіння та пожертвування. Це справді дуже важливі питання. Одного разу я зайшов на християнський форум, і в одній з гілок якраз йшло обговорення питання пожертвувань і десятин. Я здивувався, як багато людей, навіть християн не мають правильного розуміння, що таке служіння і пожертвування і від того не мають доступу до величезного благословення, які відкриваються тим, хто шанує Бога в своїх приношеннях. Нехай Святий Дух відкриє нам очі й серце і дасть бачити Христа Господа і навчить служити Йому.

Подивіться вірші 35-37: “Потому Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: Як то книжники кажуть, що ніби Христос син Давидів? Адже той Давид Святим Духом сказав: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм! Сам Давид Його Господом зве, як же Він йому син? І багато людей залюбки Його слухали”.

До цього моменту Ісус в основному відповідав на запитання книжників і фарисеїв. Його відповіді відкривають нам справді Божественну мудрість. Після Його слів усі питання відпадали і вже не було про що сперечатись. І зараз Ісус перехоплює ініціативу. Через Його питання ми можемо бачити, яким було очікування книжників і взагалі людей того часу щодо Месії.

В той час юдеї очікували Месію, який прийде з нащадків царя Давида і відновить Ізраїльське царство. Вони жили під утиском римської влади, не маючи права і можливості господарювати на власній землі. Вони бачили, як в світі зростає кількість зла і як безбожники і язичники гноблять Божий народ. З трепетом і надією вони згадували дні колишньої величі, коли Ізраїльське царство існувало в найширших своїх границях. Усі сусіди боялись і поважали їх. Колишні вороги покірно платили данину, а численні союзники присилали дарунки і торгові каравани. Все це було, коли правив Давид — пастир свого народу і праведний цар. Він вважався взірцем і справжнім ідеалом правителя для кожного юдея. Тому, говорячи про Христа, вони уявляли собі царя, як Давида, який прийде і сильною рукою наведе порядок.

Писання справді називає Христа нащадком Давида. В Єр.23:5 Бог говорить так: “Ось дні наступають, говорить Господь, і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, і правосуддя та правду в Краю запровадить. За днів Його Юда спасеться, Ізраїль же буде безпечний. А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: Господь праведність наша”. Але Христос — не просто великий цар, який вижене загарбників. Він — Син Божий. Його Царство — не світське, воно вічне. Він спасає не просто від ворогів, Він спасає від гріхів, сатани і смерті. Коли Бог звістив Давидові про ці плани, Давид не пам’ятав себе від радості. Він не міг добрати слів, щоб дякувати. Така милість станеться йому: через нього в світ прийде справжній Господь. Цар Давид зрозумів це тому Духом Святим він свого нащадка називає Господом. Але цього не розуміли книжники і весь народ. І це була проблема.

Сьогодні так само різні релігії і філософії мають свої уявлення про Христа. Юдеї все ще чекають свого царя, мусульмани вважають, що все що мав, Ісус вже зробив. І таке інше. Але не розуміючи Христа, ми не розуміємо свого спасіння і де його шукати. Не розуміючи Христа людина не розуміє Божого серця і будує на неправильному фундаменті. Тому і виходить криве і нещасне.

Що ж говорить цар Давид про Христа? Подивіться ще раз вірш 36: “Адже той Давид Святим Духом сказав: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!”.

По-перше, Давид називає Його своїм Господом. Ми часто називаємо Ісуса Господом. Але що значили ці слова для Давида? для учнів Христа і для Павла? що значать ці слова: “мій Господь”, для кожного з нас?

Господь — це не просто титул, і не просто звернення. Це Його сутність і сутність наших відносин з Ним. Люди часто забувають про це. Ми кажемо “господи”, але в той же час залишаємось байдужими до Його волі і Його слова. Чинимо свою волю. Діємо за своїми бажаннями й розумом. Кажемо: “Ти собі кажи, що маєш, а я собі зроблю, що хочу”. І помиляємось. В такий час Ісус каже нам: “Що звете ви Мене: Господи, Господи, та не робите того, що Я говорю?” (Лук.6:46) Бо, якщо Ісус справді — мій Господь, тоді, звичайно, я маю чинити Його волю.

Давид справді прийняв Бога своїм Господарем. Його життя не було ідеальним. Він робив багато помилок і гріхів. Але коли Бог казав покаятись — він падав на лице і каявся. Коли Бог давав перемогу — він скакав і славив Бога. Закон Господній став йому насолодою, і він вдень і вночі про нього роздумував (Пс.1). Тому Бог Сам засвідчив про нього: “Знайшов Я Давида, сина Єссеєвого, чоловіка за серцем Своїм, що всю волю Мою він виконувати буде” (Дiї.13:22). Чи хотіли б ви, щоб і про вас одного разу Господь так засвідчив: знайшов Я людину за серцем Своїм?

По-друге, Давид говорить про величного Христа-переможця, який сидить праворуч Бога-Отця на небесах. Він славний Бог, який бачить глибини серця. Його не обманеш і не підлестишся. Коли ап. Павло зустрівся з таким Христом, він йшов чинити свою злу волю — вбивати та полонити Ісусових учнів. Але як світло слави Божої осяяло його він впав на землю і “затрусившися та налякавшися, каже: Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?” [Дії.9:6]. І з цього дня все його життя було присвячене одному — жити заради слави Господньої і виконання Його волі. “Бо коли живемо для Господа живемо, і коли вмираємо для Господа вмираємо. І чи живемо, чи вмираємо ми Господні!” (Рим.14:8)

Але фарисеї не знали Божого серця і не розуміли Христа, тому по-перше, не впізнали Мессію в Ісусові. І по-друге, не могли догодити Богу своїм служінням. І далі через порівняння лицемірних книжників і щирої вдови ми можемо побачити, як важливо нам знати Ісуса Господом і служити Йому.

Подивіться вірші 38-40: “Він же казав у науці Своїй: Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах проходжуватись, і привіти на ринках, і перші лавки в синагогах, і перші місця на прийняттях, що вдовині хати поїдають, і моляться довго напоказ, вони тяжче осудження приймуть!”.

Хто такі були книжники? Це були люди, які свій час присвячували вивченню Писання. Вони читали П’ятикнижжя Мойсея, вони вивчали сувої пророків, історичні книги. Вони заглиблювались в тлумачення і вчення відомих вчителів. Але все це не допомагало їм жити угодно Богу. Якщо Давид вдень і вночі роздумував над Божим словом і мав його за насолоду, то це тому, що він, цар, любив Бога, і хотів догодити Йому, виконати Його волю. Але для чого ці книжники вивчали Книгу? Для того щоб ходити в довгих одежах, в яких не нарубаєш дров, не витягнеш води, не станеш до людської роботи. Можна лише погордливо неквапливо проходжуватись посеред простих людей і повчати інших. Вони досліджували книгу для того, щоб сидіти на перших місцях і приймати привіти на ринках. Для того, щоб довго, напоказ і гарними словами молитися, а інші в цей час себе почували темними і неотесаними. І, кінець кінцем, для того, щоб поїдати вдовині хати. Тобто, використовували своє знання закону, щоб мати можливість жити на утриманні одиноких жінок, збагачуватись і привласнювати собі чуже.

Вони багато читати Біблію, але не знали Бога. Вивчали Писання, але не для того, щоб виконати Божу волю, а для того, щоб знайти якісь дірки, які дозволяли б ухилятись від виконання закону, збагачуватися, приймати славу і лінуватись. Який результат такого життя? Подивіться вірш 40б: “вони тяжче осудження приймуть!” Зрозуміло, коли лицемірно і напоказ живуть невіруючі. В них немає причин жити чистим і щирим життям. Але соромно і страшно, коли ті, хто називаються себе віруючими живуть в лицемірстві гіршому за невіруючих. Вони тяжче осудження приймуть, каже Ісус. Але тим, хто своє життя присвячує служінню Господу, Він дає Своє благословення.

Подивіться вірш 41: “І сів Він навпроти скарбниці, і дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укидали багато”.

Храм був великий. Там було багато місця. Але Ісус цього разу вибрав дуже особливе місце. Він сів біля скарбниці, бо хотів бачити, як люди приносять свої пожертвування. Можливо сьогодні Його могли б звинуватити в тому, що Він втручається в чиїсь особисті справи чи фінансові таємниці. Зараз багато людей бажають залишатись анонімними, коли йдеться про грошові приношення. Але в той час люди ставились до цього простіше. В СЗ багато раз розповідається про те, хто як жертвував в різні часи. Наприклад, коли Ізраїль будував скінію в пустелі, чи коли будував храм, коли вони відбудовували місто і храм за часів Неємії та Єздри і т.д. Біблія високо поціновує тих, хто з радісним серцем жертовно служив своїм маєтком Божій історії. Багато імен таких людей записано на її сторінках. І це не тільки люди, які пожертвували великі суми, тут знайшлось місце і для однієї бідної вдови.

Писання каже “Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!” [Матв.6:21]. Те, як людина приносить свої пожертвування, дуже багато говорить про її серце і відносини з Богом. І те, що Ісус сів біля скарбниці, нагадує нам, що саме Бог є отримувачем наших приношень. Він бачить, як і з яким серцем ми жертвуємо. Бог бачив жертву Каіна і Авеля, і Бог бачив як вони принесли свої цілопалення. Бог бачив жертву Ноя після потопу і уклав новий заповіт у райдузі. Бог бачив приношення Авраама, Ісаака та Якова. Бог бачив приношення ранніх християн, коли вони продавали свої доми і приносили до церкви. А коли Ананія та Сапфіра вирішили обманути церкву, сказали: “ми такі жертовні, ось всі гроші”, а самі частину приховали, Петро сказав їм: “Ти не людям неправду сказав, але Богові!” [Дії.5:4]. Бог бачить і наші приношення. Хоча вони збираються людськими руками. Хоча люди приймають участь, коли вирішується, як їх застосувати. Більше того, відомо багато історій, коли люди використовували їх на зле. Але для нас дуже важливо знати, що не залежно від того, що там з тими коштами буде далі, Ісус дивиться як я приношу їх зараз. Бог — отримувач. Це в першу чергу між мною і Богом.

Що ж Ісус побачив біля скарбниці? Він бачив, як бідні люди клали до скарбниці мідяки. І Він бачив, як багатії повільно, по одній монеті діставали з гаманця срібло і золото і кидали до скрині. Напевне в учнів в голові паморочилось від близькості до таких сум. Та Ісус не був вражений ними. Але Його вразило пожертвування однієї бідної одинокої жінки.

Подивіться вірші 42-44: “І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепти, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь…”

Кількісно приношення вдови було найменшим. Лепта — це найдрібніша монета, за яку можна було щось купити. Ця вдова знала, що те, що вона приносить — це дуже мало. Храм не збагатіє від цих грошей. Ці монети можуть просто загубитись в щілині між дошками скрині і ніхто їх не шукатиме. Але ця вдова на відміну від тих багатіїв знала, що таке пожертвування, тому вона все одно принесла і вразила серце Бога.

Учням були не зрозумілі слова Ісуса. Напевне вони навіть не помітили, коли та вдова підходила. Тому Він пояснив їм: “Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь…” (44).

Всі клали від лишка. Тобто, вони вже поїли, і вдягнулись і відправили дітей вчитись. Вони вже задовольнили свої основні потреби і в них ще трошки залишилось. З цього лишку вони ще трошки вирішили принести Богу. Але ця вдова мабуть не поснідала, чи в неї були старі капці. На ці гроші вона могла купити собі булочку. Їй була справді потрібна ця булочка. Але не дивлячись на це, вона вирішила подякувати Богу за своє життя, за Його благість до неї і віддала. З убозтва свого, все, що мала, свій прожиток увесь. Її серце прекрасне.

Що ж таке пожертвування, і який воно має смисл? Я чув багато різних вчень з цього приводу. Наприклад, дехто вчить, що пожертвування — це такий духовний податок. Якщо не принесеш, то небесна податкова знайде, як в тебе ці гроші забрати: чи хата згорить, чи машину вкрадуть. Дехто вчить, що пожертвування, це така інвестиція. Але це також не так. Інвестор не віддає кошти, він їх вкладає з надією на прибуток. Того, кому він їх довіряє інвестор вважає своїм боржником. Напевне багато кому хотілось би мати Бога своїм боржником і мати гарантоване джерело доходів. Але пожертвування це не інвестиція і не довгострокова позичка. Бог справді віддячує тим, хто жертвує в 30, 60 і 100 крат. Але це наслідок, а не причина пожертвування.

Біблія вчить, що пожертвування — це також особливий вид відносин із Богом. Відносин, в яких ми визнаємо Бога господарем свого життя, дякуємо за Його турботу про нас і виказуємо Йому свою довіру в питанні щоденного хлібу і забезпечення. В Мал.3:10 Бог говорить: “Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Мал.3:10). Тут Бог пропонує Своєму народу принести десятини в скарбниці храму. Але не для того, щоб вони з цього отримали матеріальний прибуток. А для чого тоді? “і тим Мене випробуйте, промовляє Господь”. Він хоче, щоб вони випробували і взнали всемогутнього і вірного Бога, який турбується про них. Він хоче мати відносини зі Своїм народом в тому числі і через наші пожертвування.

В книзі Ісуса Навина, описується один епізод. Він стався по тому, як війни закінчились, і племена Гада, Рувима та половина Манасії перейшли через Йордан, щоб посісти свою землю. На своєму березі вони побудували великого жертівника. Коли інші про це дізнались, вони подумали, що ці племена відвернулись від Бога. Але ті пояснили, чому вони так зробили: “Тож сказали ми: Зробім собі, збудуймо жертівника не на цілопалення й не на жертву, але щоб він був свідком між нами та між вами, і між поколіннями нашими по нас, що ми служили служби Господні перед Його лицем нашими цілопаленнями, і нашими жертвами, і нашими жертвами мирними. І не скажуть ваші сини взавтра до наших синів: нема вам наділу в Господі!” [Iс.Нав.22:26,27]. Можливість служити Богу, і приносити Йому свої цілопалення і жертви і мирні жертви. Можливість мати відношення до Бога і до Його народу. Можливість поклонятись Господу вони вважали величезним привілеєм і благословенням, і ні за яку ціну не хотіли, щоб їхні діти позбулись такої можливості. Ось це і я правильне ставлення до пожертвування. Це — благословення.

Коли я був студентом, в мене не було багато грошей. В батьків не було, а першу свою стипендію я пам’ятаю, як зараз — 4.50грн. І я думав: це так мало, який смисл приносити це в церкву? Хіба воно комусь допоможе? Але пастир вчив мене все одно приносити вірно і відповідально. Навіть мало. Вчив наперед подумати, що ти прийшов на Богослужіння і будеш дякувати Богу. Тому приготуй конверт з молитвою і подякою, а не похапцем, коли вже музика грає. Вчив молитися, щоб Бог це використав на славу Свою і для розповсюдження Царства Його. Я намагався так робити, і зараз можу засвідчити, що це справді стало величезним благословенням для мене, через яке я пізнавав вірного і благого Господа. Бо Він Господь, коли я відкриваю Біблію і шукаю Його слова. Він Господь, коли я лягаю і встаю. Він Господь коли вивчаю з братами чи молюся з дітьми. І Він Господь, коли я з подякою кладу десятину, і коли співаю Йому хвалу. Коли ми справді пізнаємо і визнаємо Його Господом, тоді наше служіння і пожертвування перетворюються для нас на великий дар і благословення.

Пізнати Ісуса Господом, служити Йому щирим серцем, шанувати Його від маєтку свого і від цілого життя свого. Це справді прекрасне життя, в яке Господь рясно посилає Свої благословення. Нехай Господь підніме серед нас багатьох щирих служителів, які будуть шанувати Його, як ця бідна вдова. І нехай Він використає те невелике, що ми приносимо і робимо для розповсюдження Його Царства в цьому поколінні. Амінь.

(п. Йонатан)

ПОДЯКА ВДОВИ

Від Марка 12:35-44

Ключовий вірш 43,44

1. Вірші 35-37. “Христос є син Давидів” (35), “Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!” (36), “Сам Давид Його Господом зве, як же Він йому син?” (37). Що перелічені факти говорять про Ісуса?

2. Вірші 38-40. Кого мають стерегтись учні Ісуса? Якими характеристиками Він описав книжників? Якою буде їм відплата?

3. Вірші 41,42. Де сидів Ісус і на що Він дивився? Хто клав гроші до скарбниці? На кого Ісус звернув особливу увагу? Що поклала бідна вдова до скарбиці?

4. Вірші 43-44. Як Ісус охарактеризував її пожертвування? В якому смислі вона поклала більше за усіх, хто клав до скарбниці?

5. Яким духовним принципам про пожертвування і про вдячність нам треба навчитись?

ПЕРША ІЗ УСІХ ЗАПОВІДЕЙ

Від Марка 12:28-34

Ключові вірші 12:29-30 : "Ісус відповів: Перша: Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог Бог єдиний. І: Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша!"

На минулій проповіді ми почули від садукеїв страшну історію про те, як один за одним від невідомої хвороби помирають семеро братів, а за ними і єдина їхня дружина. Я думаю, що з цих фантазерів вийшли б непогані режисери фільмів жахів. Ісус знаходився в Єрусалимі щоб прийняти страждання і хресну смерть за людські гріхи. Думки про це тяготили Його. Однак і ззовні на Нього здійснювався шалений тиск. Ісус побачив, що храм перетворили на базар і виграв звідти усіх торговців. Тоді первосвященики і книжники підступали і допитувалися в Нього: “Якою Ти владою все оце чиниш?” Потім фарисеї та іродіяни ловили Його на слові, задавши запитання про податі: “Давати нам податі чи не давати?” Після цього до нього прийшли садукеї зі своєю страшною історією, де всі герої помирають. Первосвященики, книжники, фарисеї – усі ці люди були духовними керівниками. Вони так багато отримали від Бога і повинні були учити народ Божому слову і жити для Божої слави. Вони повинні були так глибоко знати Писання, що взнати в Ісусі Месію, про Якого говорили Закон і пророки. І вони повинні були прийти до Нього і просити щоб стати Його учнями. Вони носили розкішне релігійне вбрання, служили в храмі, але були ворогами Бога. Як це жахливо. Серце Ісуса розривалося від болю.

Після садукеїв до Ісуса підійшов один із книжників. Можливо учні Ісуса подумали: “О, ще один! Яке каверзне запитання цей вже придумав?“ Прочитаємо 28-ий вірш: “А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: Котра заповідь перша з усіх?” Але цей книжник прийшов не зловити Ісуса на слові. Він прийшов до Ісуса, тому що бачив, як добре Він відповідав.

І він прийшов і задав Ісусу питання: “Котра заповідь перша з усіх?” Це не був просто пустий інтерес, це було його життєве запитання, яке горіло в його серці і на яке він шукав відповідь. Конфуцій сказав: “Якщо я вранці пізнаю істину, то ввечері готовий померти”. “Що є істина?” – це було життєве запитання Конфуція, заради пошуку відповіді на яке він віддавав своє життя. Якось Мойсей попросив Бога: “Покажи мені славу Твою”. “Який Бог, яка Божа слава?” – це було життєве запитання Мойсея. І у цього книжника, який прийшов до Ісуса, було питання його життя. Він був книжником. Що значить книжник? Книжники це були люди, які працювали з писанням: вони вивчали його, коментували, вчили напам’ять, а також ретельно переписували. Вони порахували кількість букв в кожному слові Писання і поставили контрольні точки, по яким підраховували, чи чогось не пропустили. Сьогодні в математиці і програмуванні це називається “контрольні суми”. Безперечно, він дуже ретельно вивчав писання. В писанні було близько 600 законів, і він намагався вивчити і запам’ятати їх усі. Коли інші ще спали, він вставав рано, щоб вивчати Писання. Протягом дня він також вивчав Писання, тому що був книжником, а книжники повинні вивчати Писання. І ввечері він вивчав Писання. Він був людиною Писання. Коли я лише прийшов в нашу церкву, пастир дав мені для вивчення докторську дисертацію засновника UBF, присвячену вивченню послання до Римлян. Я вирішив проштудіювати її від “корки до корки” і зробив її переклад з англійської. Там Самуїл Лі писав: “Щоб докопатися до суті Біблії, я вивчав її 4 роки. Але навіть після 4 років напруженого вивчення, я не був впевнений, що досягнув мети. Тому я почав новий 4 річний курс. Після 8 років я почав глибше розуміти зміст Біблії, але все одно там залишалося багато складного і незрозумілого. Тому я провів ще 4 роки за її вивченням”. Присвятити цілих 12 років вивченню Біблії це здавалося занадто! Але робота Бога через нього була очевидною. “Отак і мені потрібно вивчати Біблію” – подумав я. Можливо цей книжник таким же чином вивчав Божий Закон, намагаючись докопатися до його суті.

На цьому тижні у нас було зібрання свідчень. П. Марія сказала, що присвятила написанню свідчення по уривку з Євангелія від Мк. 4 години! Цілих 4 години – це здається занадто. Можливо хтось прочитав цей уривок за 5 хв., сказав про себе: “Ну що, мені все зрозуміло” і пішов у своїх справах. Але п. Марія не відступила так просто. Вона знала, що в Божому слові захована велика істина, і вона копала і копала поки не знайшла її для себе. Так і цей книжник вивчав і вивчав закони. Він відчував, що в них заховали велика істина, заради якої варто віддати своє життя. Але їх було так багато, їм було так важко додержуватися одночасно. “Які ж з них головні?” – запитував він себе і не знаходив відповіді. Він запитував інших книжників, ті казали то одне, то інше, і він бачив, що вони не знають. Але коли він побачив Ісуса, то зрозумів, що у Нього є відповідь. І він підійшов до Нього і запитав: “Котра заповідь перша з усіх?”

А чи є у Вас життєве запитання, пошуку відповіді на яке ви посвячуєте своє життя? На які запитання ви шукаєте відповіді, коли вивчаєте Біблію і розмірковуєте над Божим словом? Коли ви приходите на духовний хліб? Коли ідете на Богослужіння? Люди хочуть все отримати надто легко, без праці, пожертви, труда. Але Бог встановив не так. Ісус сказав: “Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам…” (Мф.7:7). Нам потрібно активно шукати і стукати і тоді Він дасть нам відповідь. Хай Господь дасть вам в серце життєве запитання, яке буде горіти там!

Яким же чином Ісус відповів цьому книжнику? Яка ж заповідь перша з усіх? Чоловіки думають, що перша з усіх заповідей це Єф.5:22, де сказано: “Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві…” А жінки думають, що перша із заповідей це Єф.5:25: “Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе…” Подивимось на вірші 29, 30: “Ісус відповів: Перша: Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог Бог єдиний. І: Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша!” Ісус побавив велике духовне бажання в серці цього книжника, і зразу дав Йому відповідь.

Перше, “наш Господь Бог Бог єдиний”. Ці слова вперше Бог сказав народу Ізраїля в книзі Повторення. У той час вони були оточені багатьма народами, у яких було багато богів. У одного Єгипта, в рабстві в якому вони пробули 400 років, їх були десятки: бог повітря, бог землі, богиня неба, бог загробного світу і так далі. За часів Ісуса їх не стало менше. У греків був також немалий пантеон богів. Їх було так багато, що вони навіть не знали їх усіх, і щоб когось не образити, ставили пам’ятники, які називали: “Незнаному Богові”. Але чому ж черед усіх цих богів Господь Бог є Бог єдиний? Господь Бог є єдиний, тому що він – єдиний істинний Бог. В книзі Буття 1:1 написано: “На початку Бог створив Небо та землю”. Наш Бог – єдиний, хто каже про першопричину виникнення всього. Він дає відповідь на те, звідки виник наш світ і усе що в ньому. Наш Бог – єдиний, тому що Він вирішує проблему гріха. Інші боги – самі грішні. Але наш Бог – святий. Коли люди – згрішили, Він послав в наш світ Свого Сина Ісуса в жертву за наші гріхи. Наш Бог також дає нам живу надію на Небесне Царство для тих, хто вірує в Ісуса. Ніхто у цьому світі не буде жити вічно, кожен помре в назначений йому час. Але Бог дарує живу надію на Небесне Царство. Тому Він і є єдиний Бог. Усі інші боги – це просто вигадки людей, і вони не вирішують фундаментальних проблем людей.

Друге, люби Господа усім серцем. У вірші 30 Ісус сказав: “І: Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша!” В християнстві наші відносини з Богом будуються на любові. Коли ми любимо Бога усім серцем, всією душею, всім розумом і з цілої сили то ми змінюємося в Божий образ і зростаємо духовно. Коли ж люди не люблять Бога, а намагаються щось робити для Нього, то лише втомлюються і відчувають пустоту.

Люди завжди шукають когось або щось, щоб полюбити усім серцем, душею, розумом і силою. Одна жінка могла годинами з великою любов’ю розповідати про свого пса, забуваючи про все на світі. Було очевидно, що вона любила його усім серцем, душею, розумом і силою. Недавно я побачив ролик, де один чоловік з великою любов’ю розповідав про свій автомобіль протягом 40 хвилин! Здавалося, ще трошки і він кинеться цілувати свій автомобіль. Але якщо ми любимо так когось або щось, крім Бога, то нас спіткає глибоке розчарування. Собаки, автомобілі і навіть інші люди недостойні того, щоб їх любили усім серцем, душею, розумом і силою. Лише один Бог достоїн цього.

Але як же нам любити Бога, якого ми не бачимо? Ісус сказав: “Якщо Ви Мене любите, Мої заповіді зберігайте! Хто не любить Мене, той не береже Моїх слів” (Ів.14:15,24). Щоб виявити свою любов до Бога, потрібно слухатись Його заповідей. В книзі Вихід 19:5-6 написано: “А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя! А ви станете Мені царством священиків та народом святим…” Так, якщо ви хочете показати Богу свою любов, тоді слухайтесь Його голосу. В одній книзі розповідається про те, яку мову любові розуміють ті чи інші люди. Наприклад, чоловіки розуміють мову любові, яка називається “визнання”. Це значить, що чоловіки прагнуть отримати визнання. Але жінки надто багато вимагають від чоловіків і ніколи не визнають їх в достатній мірі. На противагу ним, у жінок мова любові називається “якісне проведення часу”. “Якісне проведення часу” – це нескінченні балачки. Якщо ви хочете показати любов до жінки, то поговоріть з нею. Але чоловіки не люблять говорити. Вони надто зайняті щоб тратити час на пусті балачки. Тому жінки іноді не відчувають любові чоловіків, хоча ті їх люблять. Мова любові Господа називається покора. Ісус догодив Богу через покору. В Фил.2:8 написано так: “Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної…” Тому нам потрібно слухатись Бога усім серцем, душею, розумом і силою.

Третє, люби свого ближнього. “А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе! Нема іншої більшої заповіді над оці!” (31). Неважко любити власних дітей, особливо коли вони ще маленькі. Неважко любити тих, котрі люблять нас, котрі багато зробили для нас і служать нам. Але важко любити грішників, котрі лише думають про те, як використати інших у своїх цілях або отримати від них власну вигоду. Важко любити егоїстів, гордих і неслухняних людей.

Зараз є цілі групи людей, які не вірять у можливість любові до ближнього – вони не можуть любити самі, і не вірять, що хтось зможе полюбити їх. Як же тоді бути? Рим.5:8 написано: “А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками”. Бог явив нам свою любов ще коли ми були грішниками. Коли ми знаємо Його любов, то можемо любити ближнього таким, яким він є. В Старому Заповіті розповідається історія про те, як брати Йосипа завидували йому, ненавиділи його і продали в єгипетське рабство. У їх сім’ї були непрості стосунки. Але Йосип зумів простити своїх братів. Коли він здобув владу, то не став їм мстити, а явив їм свою любов. Любов Йосипа змінили його братів.

Прочитаємо вірші 32,33: “І сказав Йому книжник: Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що Один Він, і нема іншого, окрім Нього, і що Любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і з цілої сили, і що Любити свого ближнього, як самого себе, це важливіше за всі цілопалення й жертви!” Тут видно радість книжника. Він зрозумів і прийняв Боже слово. Коли ми глибоко вивчаємо і приймаємо Боже слово, то Бог наповнює наше серце радістю, і ми повертаємося з вивчення Біблії радісно наспівуючи по дорозі.

У вірші 34 написано: “Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: Ти недалеко від Божого Царства! І ніхто не насмілювався вже питати Його”. Ісус благословив цього книжника. Він глибоко вивчав Боже слово, приймав його і був на правильному шляху до Божого Царства.

В сьогоднішньому слові Ісус вчить нас що наш Бог – це Бог єдиний. Тому нам потрібно любити його всім серцем, душею, розумом і силою. Любити Бога – це виконувати Його заповіді. А Його заповідь це “Люби свого ближнього, як самого себе”. Давайте любити своїх ближніх. Амінь.

(п. Яків)

ПЕРВАЯ ИЗ ВСЕХ ЗАПОВЕДЕЙ

От Марка 12:28-34

Ключевые стихи 12:29-30

1. Стих 28. Каким было отношение этого книжника к Иисусу? Почему? О чем он спросил Иисуса? Чем он отличался от предыдущих вопрошателей?

2. Стих 29. Что выражает фраза: "Слушай, Израиль"? Что фраза "Господь Бог наш есть Господь единый" говорит нам о Боге? (см. Быт. 1:1; Втор. 6:4-12; Ин. 14:6) Почему так важно знать, что существует лиш один истинный Бог?

3. Стих 30. Какая самая важная заповедь? Что значит любить Бога всем сердцем, всей душой, всем разумением и всею крепостью? Почему мы должны любить Бога? (Быт. 1:1; Втор 7:7-10; Исх. 20:2; 1Ин. 4:9-10, 19а) Как мы можем показать нашу любовь к Богу? (1Ин. 14:15,21,23,34)

4. Стих 31. Какая вторая величайшая заповедь? Как она связана с первой? (1Ин. 4:19б-21) Как Бог продемонстрировал значение истинной любви? (Рим. 5:8) Почему мы должны любить тех, кто, кажется, не заслуживает нашей любви? (Мф. 5:43-48)

5. Стихи 32-33. Как этот молодой книжник отреагировал на ответ Иисуса? Что это говорит о нем? Прочитайте стих 34. Что Иисус сказал о нем? Что это значит? (Как этот человек отличался от фарисеев?)

БОГ ЖИВИХ

Від Марка 12:13-27

Ключовий вірш 27а : "Бо Він є Бог не мертвих, а живих!"

На початку XVI ст. в Європі почався новий релігійний рух Реформації. Ряд віруючих не в змозі миритися з тим станом речей, який панував в офіційній церкві, відділились і сформулювали нові чіткі принципи ставлення до Писання і поклоніння Богу. Історично склалось, що в першу чергу цей рух асоціюється з іменами Мартина Лютера та Жана Кальвіна. Що спонукало їх з ризиком для свого життя і майбутнього виступити проти офіційної влади і покласти своє життя на те, щоб донести звичайним людям Біблійну істину? — вони особисто і по-новому пізнали Бога Біблії. Читаючи Біблію, Лютер одного разу зрозумів, що Бог — це не той строгий суддя, який виносить людям присуди в залежності від їх вчинків, а милостивий Батько, який вільно обдаровує грішників праведністю Христа. Важливість і простота цього біблійного відкриття, бажання і іншим донести і показати такого Бога, спонукала протестантів без жодних зволікань взятися за переклад Біблії на доступну мову. Завдяки друкарству ці переклади отримали широке розповсюдження. Новий Заповіт в перекладі Лютера був такий популярний, що один з головних католицьких опонентів Лютера, Йоган Кохлеус з великим жалем писав: “навіть кравці, шевці, жінки та інші простолюдини, ледь навчившись читати німецькою, вже читають Писання так жадібно, ніби воно є джерелом усілякої істини”. Але так воно і було: Біблія стала джерелом не тільки істини, але і свободи, втіхи, радості і сміливості для багатьох поколінь віруючих. І це нове пізнання Бога змінило не тільки релігійну, але і економічну, наукову, соціальну картину і історію Європи, а потім і цілого світу.

В сьогоднішньому уривку до Ісуса з різними складними питаннями приходять різні групи людей. Але відповідаючи, Ісус не просто говорить: роби так, чи інакше. Натомість Він відкриває нам Бога Біблії, щоб пізнавши Його, вже далі ми могли правильно обирати і діяти на славу Господню у всіх аспектах свого життя. Нехай Господь зараз відкриє наші серця і вуха і направить нас на пізнання усілякої істини.

Подивіться вірші 13,14: “І вони вислали деяких із фарисеїв та іродіянів до Нього, щоб зловити на слові Його. Ті ж прийшли та й говорять Йому: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсім ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годиться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?”

На перший погляд питання видається дуже простим і однозначним: “коли приходить рахунок, треба вийняти гроші і віддати, чи ні?” Однак все було не так просто в цьому випадку. Варто лиш поглянути, хто саме питав про це.

До Ісуса прийшли представники двох різних релігійно-політичних течій, які в звичайний час між собою ворогували. Фарисеї були глибоко релігійними людьми, які боролися за строге слідування Божому закону. Вони, як могли, противились римському правлінню, хоча і не ставали до збройної боротьби. З іншого боку, іродіяни були суто політичною партією прибічників царя Ірода, а отже і римської влади. Ну і нам, звичайно треба розуміти, що таке податок. Це в жодному разі не благочинність і не пожертвування в державний фонд. Також це не є оплата за надані товари чи послуги. Це кошти, які кожен громадянин в обов’язковому порядку передає владі на виконання покладених на неї функцій: адміністративних, інфраструктурних, соціальних, військових та інших.

Вирішити платити податки було не простим ділом для кожного юдея. Віддаючи ці, важким трудом зароблені гроші, ти визнавав окупаційну римську владу в своїй країні. Ти знав, що частина цих грошей піде не на те, щоб побудувати нові дороги і нагодувати бідних, а на те, щоб заплатити солдатам, які захопили твою батьківщину. Крім того, тут була ще й релігійна складова, бо римський імператор шанувався на рівні одного з римських богів, і служіння йому було надто близько до ідолопоклонства для кожного правовірного.

Ми можемо краще зрозуміти делікатність цього питання, якщо згадаємо недавні події на головному Майдані нашої країни. В той час був певний момент, коли деякі територіальні громади відмовились переводити гроші зібрані з податків в регіонах в центральну скарбницю. Вони відмовлялись визнати людей, які представляли в той момент центральну владу, і, що логічно, — відмовились віддавати їм свої податки і гроші.

Питання було зовсім не простим. . Тим більше, сказано, що питали Його не для того, щоб взнати істину, а щоб зловити в слові. Ісус знав їх лицемірство. Він знав, що як відповість: платити, тоді фарисеї звинуватять Його, що Він не патріот. А як скаже ні — тоді іродіяни одразу викличуть міліцію і схоплять Його. Тому, замість того, щоб відповідати “так” чи “ні”, Ісус вирішив навчити їх про місце людини перед Богом та в суспільстві.

Подивіться вірші 15-17: “А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: Чого ви Мене випробовуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити. І принесли вони. А Він каже до них: Чий це образ і напис? Ті ж Йому відказали: Кесарів. Ісус тоді каже в відповідь їм: Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже! І дивувалися з Нього вони…” (Мар.12:15-17).

Живучи в цьому суспільстві, християнин отримує два громадянства: земне, тієї країни, де він є, і небесне — Царства Божого. Кожне громадянство дає нам певні привілеї і можливості, і в той самий час накладає на нас певні обов’язки і обмеження. Все було би добре, якби держава та Небесне Царство керувались одними законами, чи принаймні, якби земні закони поважали закони Божі. Однак, на практиці ми бачимо, що так буває не завжди. Раз за разом ми стикаємось з конфліктними ситуаціями, де нам доводиться вирішувати як вчинити: догодити Богу, чи владі. І на цей випадок Ісус відповідає: віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже!

Що значить віддавати кесареве кесареві? Це значить, що в загальному випадку ми маємо коритися земній владі і виконувати ті громадянські обов’язки, які на нас покладені: платити податки, ходити на вибори, дотримуватись правил дорожнього руху і приймати участь в суспільному житті.

В Рим.13:1,2 сказано: “Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе”

Тут звичайно не говориться про кожну конкретну владу і кожного правителя бо їх обирають люди. Але тут говориться про те, що сам інститут і поняття державної влади встановлені Богом. Також далі там вказується і те, для чого така влада існує — для того, щоб захищати законність, карати зло та заради безпеки громадян (Рим.13:3,4).

Однак, проблеми починаються, коли державна влада втручається в ті сфери людського життя, які їй не належать за означенням. Біда стається коли держава намагається регламентувати духовне чи сімейне життя, освіту і таке інше. Так, в деяких мусульманських і комуністичних країнах державною владою заборонене відкрите сповідання християнства. В гітлерівській Германії пастори отримували платню не з пожертв, а від держави, і в якийсь момент їх змусили присягнути на вірність не Богові, а фюреру, або залишитись без засобів для існування. Їх позбавляли служіння і відправляли на війну, або ж страчували. Як чинити в такій ситуації? Це складне питання, тому Ісус продовжив: “віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже!”.

На податковій монеті було зображення кесаря, вона належала йому. Але людина носить на собі образ Божий. Бог є Творцем і Господарем всесвіту і кожного окремого життя. В Його руці уся влада, і в Його руці серце царя [Прит.21:1]. Що ж значить, віддавати Богові Боже? Це значить визнавати Його владу, Його вищість у своєму житті і шанувати Його, як Бога.

В Писанні, Господь відкрив нам різні шляхи, як ми можемо шанувати Його і поклонятись. В Ів.15:8 Він говорить: “Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої”. Тобто ми віддаємо Богові Боже, коли вірно слідуємо за Христом, як Його учні і приносимо гарні плоди життя. Ми віддаємо Богові Боже, коли перебуваємо в Його любові і підкоряємось Його заповідям. Наприклад, Божа заповідь каже: “…Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!.. Люби свого ближнього, як самого себе!” [Мар.12:30,31] Здавалось би, ось я і ось інша людина, це наша особиста справа, як ми ставимось одне до одного — миримось, чи любимо чи ненавидимо. Але Писання каже: у відносинах з цією людиною, чи з твоєю жінкою, чи з твоїми дітьми — віддай Богові Боже. Божа заповідь каже: не кради і не заздри, не давай брехливого свідчення, тому ми віддаємо Богові Боже, коли чесно ведемо свої справи на роботі чи в бізнесі. Ми шануємо Його, коли приносимо Йому свої первоплоди і десятини. Ми віддаємо Йому належне, коли в сьомий день стоїмо в покорі і радості перед Його святим словом і славимо Його від всього свого серця.

Перший пункт Гейдельберзького катехізису питає: “Що є твоєю єдиною втіхою в житті та смерті?” і відповідь на нього така: “Те, що я не належу собі, а належу — тілом і душею, як в житті, так і в смерті — моєму вірному Спасителю Ісусу Христу. Він сповна заплатив за всі мої гріхи Своєю дорогоцінною Кров’ю та звільнив мене від усілякої сили диявола. Він так береже мене, що навіть волосина не впаде з моєї голови без волі на те Отця мого Небесного. По суті все повинно сприяти моєму спасінню. Оскільки я належу Христу, Він Духом Своїм Святим запевняє мене у вічному житті та дає мені щире бажання і готовність жити для Нього відтепер і надалі”.

Давайте ще раз прочитаємо вірш 17: “Ісус тоді каже в відповідь їм: Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже! І дивувалися з Нього вони…”

Лінія між Божим та кесаревим проходить через серце кожного з нас. Тут легко схибити і помилитись. Але коли ми усім серцем бажаємо жити заради Божої слави, Господь проводить нас Своїм Духом і приносить через нас справді гарний плід в цьому світі та у вічному Царстві.

Подивіться вірші 18,19: “І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресення, і запитали Його та сказали: Учителю, Мойсей написав нам: Як помре кому брат, і полишить дружину, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружину його, та й відновить насіння для брата свого”.

Коли здивовані фаресеї з іродіянами пішли додому, до Ісуса зі своїм питанням наблизились саддукеї. Це була ще одна релігійно-політична течія в Ізраїлі. До цієї течії належала аристократія та священики. Це якраз їм належала та торгівля в храмі, яку розігнав Ісус. Їх відмінністю було те, що вони не визнавали нічого, крім закону Мойсея викладеного в перших п’яти книгах Біблії, не вірили в духовний світ і ангелів. І не вірили в воскресіння.

Мойсей в законі дав їм веління мати відповідальність за свою сім’ю, і якщо брат помер не народивши дітей, інший брат мав взяти його дружину і тоді перша дитина, яка б у них народилась вважалась би дитиною померлого. Таким чином закон захищав вдову померлого і його спадок залишався в сім’ї.

На основі цього веління саддукеї придумали трагічну історію достойну самого Шекспіра: бідна вдова і сім трупів. Придумавши таку неймовірну історію вони хотіли показати абсурдність вічного життя і воскресіння мертвих. Це чимось нагадує те, як комуністи переконували, що Бога нема, бо Гагарін в космос літав і на небі нікого не побачив. Це нагадує, як сучасні критики Біблії та християнства, не знаючи, що каже Біблія про воскресле життя, не в змозі уявити своїм недалеким розумом іншого життя, ніж те, що бачать, видумують абсурдні теорії, а потім кажуть що християни в це вірять.

Що відповідає Ісус таким людям? Подивіться вірш 24: “Ісус їм відказав: Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писання, ані Божої сили?”

Проблема цих людей була в тому, що вони не знали Писання і Божої сили. Вони не знали самого Бога. Напевне вони багато разів перечитали П’ятикнижжя. Можливо вони знали якісь його уривки на пам’ять. Вони все життя прожили біля храму і думали, що служать Богу. Але Ісус каже: ви сильно помиляєтесь. Все ваше високе положення, все ваше багатство, вся ваша праведність, ваше життя, яке ви прожили біля храму і біля Бога все це марне і порожнє, бо ви не знаєте ані Писання, ані Бога, який діє в цьому світі і в житті людини. Як страшно почути такі слова від Господа. Як страшно одного дня виявити, що все твоє життя було помилкою.

Слово закликає нас пізнавати Бога і Його силу в Писанні. Шукати Його, чи не знайдемо. Докладати зусиль, тренувати своє тіло й розум, щоб розуміти Писання. Не заради більшої вченості, але заради практичного пізнання Бога і Його сили в своєму житті. І Бог посилає Духа Святого і відкриває Себе тим, хто шукає Його усім своїм серцем. У Фил.3:8-10 ап. Павло каже: “Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа… щоб пізнати Його й силу Його воскресення, та участь у муках Його, уподоблюючись Його смерті, аби досягнути якось воскресення з мертвих” [Фил.3:8,10,11]. І коли він говорить “відмовився всього”, то це не фігуральний вираз. Він справді мав від чого відмовлятись: обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом, він мав чудову освіту і положення, величезні перспективи… але зустрівши одного разу воскреслого Христа, він все залишив щоб слідувати за Ним, пізнавати Його і виконувати Його волю і Христос дивовижним чином відкрився йому, а через нього — усьому світові.

Пізнання Бога істинного дійсно змінює нас. Піднімає, перероджує, спонукає до праці Господньої. Тому так важливо серйозно працювати над словом і в ньому пізнавати Бога. Той самий Лютер, про якого ми говорили на початку, вчив своїх студентів діяти над важким місцем Писання, як Мойсей над скелею в пустелі. Він бив своїм посохом, аж доки не потекла вода для спраглого народу. “Біблія — це велике джерело: чим більше п’єш із нього, тим більше хочеться” – казав він. Я хочу почути і зрозуміти, що говорить Боже слово в цьому місці для моєї душі і для церкви Божої, тому я буду глибоко копати і молитись, щоб Господь відкрив Себе в слові.

Бог дав нам багато можливостей пізнавати Його в Писанні. Ми читаємо Біблію особисто. Кожен з нас має вивчення з пастирем щотижня, ми читаємо Слово на зібранні духовного хліба і роздумуємо над ним в неділю. Але задумайтесь: чи використовуєте ви ці можливості, щоб справді пізнавати Бога? Перед нами завжди є спокуса бути лінивими, підходити до вивчення формально за звичкою. Чи готові ви довбати цю скелю, щоб отримати із неї живу воду? Бо вона є там. Бо між цими рядками великий, благий і дивовижний Бог хоче відкритись нам у Своїй силі та величі. Амінь. Нехай Господь зробить нас людьми Його слова.

Подивіться вірш 25: “Бо як із мертвих воскреснуть, то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, немов Анголи ті на небі”.

Ісус пояснює саддукеям, що їхні уявлення про воскресіння дуже примітивні. Писання відкриває нам цілий новий світ, який Господь приготував для спасенних. Більший, ширший, глибший ніж усе, що ми бачимо зараз. Там не буде сліз, там не буде зла. Там існуватимуть зовсім інші стосунки. І далі Він показує їм, що говорить Біблія про воскресіння і вічне життя в П’ятикнижжі, яке вони так шанували.

Подивіться вірші 26,27: “Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як при кущі сказав йому Бог, промовляючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів, Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь дуже”.

Чи могли ви коли-небудь подумати, що коли в Біблії говориться про Бога Авраама, Ісака та Якова, там йдеться не тільки про вірного Бога і Його заповіт, там йдеться ще й про вічне життя? Коли я читаю, як Ісус чи Павло пояснює уривки зі Старого Заповіту, я кожного разу дивуюсь. Вони знаходять там глибину і значення, яких не видно на поверхні. І я кажу собі: я також хочу так знати і розуміти Писання, і я хочу знати Бога відкритого в ньому.

Ісус показує цим нещасним людям Бога живих. Що значить, що Бог є Бог живих? Ці саддукеї думали, що Він є Бог мертвих. Що нема ніякої нагороди чи покарання, немає будь якого продовження після того, як людина помре. Тому вони діяли відповідно: що можна досягти в цьому житті — вони намагались досягти: торгували в храмі, тримались за владу, думали і цінили мертві речі.

Так само деякі люди думають, що Бог — це Бог тільки в церкві, чи тільки в неділю. Вони кажуть: Біблія, це звичайно добре, але ж є реальне життя. Інші думають, що Бог — це тільки Бог після смерті, а в цьому дні Він нічого не може зробити. Вони справді не знають сили живого Бога, який діє в житті людини. Не знаючи Бога живих, вони не можуть довіряти Йому в питанні щоденного хліба, в питанні створення сім’ї, здоров’я і звичайно ж вічного життя. Тому живуть безсило і безплідно. Але Бог каже: “Я Той, що є”, Сущий (Вих.3:14) Це одночасно і ім’я і дія. Він є Бог, який не має ні початку ні кінця і Він діє в сьогоднішньому дні. Бог каже: “Побачте тепер, що Я, Я є Той, і Бога немає крім Мене. Побиваю й оживлюю Я, і не врятує ніхто від Моєї руки. Бо до неба підношу Я руку Свою та й кажу: Я навіки Живий!” [Повт.32:39,40]. В мені серце тремтить, коли я стою перед таким Богом. Бо це Бог в кожному дні, в кожній хвилині мого життя. Бо це Святий, який бачить мої гріхи і Милостивий, який приймає мене в Крові Сина Свого. Бо це Бог, який діє і творить цей новий день по Своїй волі. Це Бог який оживляє мене сьогодні для Своєї вічності. Той, хто не знає живого Бога цікавиться лише мертвими справами, але той хто пізнав Його, перемагає навіть обмеження смерті.

Авраам, Ісаак та Яків були людьми, які вірили в Бога живого, в Бога, який проводить їх по життю. Вони не жили мертвим і мілким життям, як саддукеї… але шукали Небесного, тому Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом (Євр.11:16). Нам треба чесно спитати себе: чи живу я вірою в Бога живих, чи живу я вірою воскресіння? І в своєму житті шукати кращого, Небесного, щоб Бог живих називав Себе і нашим Богом.

В сьогоднішньому слові Бог відкривається нам живим Богом живих. Ми знаходимо цього Бога в Писанні і Він відкривається нам Духом Святим. Це Бог який живе і діє в кожному дні і в кожному житті. Це Бог, який робить нас живими. Нехай Господь помилує нас і допоможе більше і більше пізнавати Його силу і мудрість в Писанні та у власному житті. І нехай через нас Він буде прославлений в цьому поколінні та у вічності. Амінь.

(п. Йонатан)

БОГ ЖИВИХ

Від Марка 12:13-27

Ключовий вірш 27a

1. Вірш 13-14. Хто прийшов до Ісуса, і що вони запитали в Нього? Чому вони спитали про це?

2. Вірші 15-17. Якою була відповідь Ісуса? Що значать слова “віддавайте кесареве кесарю, а Богові — Боже”?

3. Вірш 18. Ким були саддукеї? В що вони вірили стосовно воскресіння, ангелів та духовних речей? (Дії 23:8) Що це говорить про них?

4. Вірші 19-23. Яку сумну історію вони розповіли Ісусу? Про що вони запитали? На якому питанні базувалось їхнє питання? (Повт.25:5-6; Бут.38)

5. Вірші 24-25. Що Ісус відповів цим людям? Що їм треба було знати про життя у воскресінні? (1Кор.15:42-44,49)

6. Вірші 26-27. Що Бог сказав Мойсею з вогняного куща? Що це вчить нас про Бога і Його силу? Що значать слова “Він є Бог не мертвих, а живих!”? В чому саддукеї так сильно помилялись?

ПРИТЧА ПРО ВИНАРІВ

Від Марка 12:1-12

Ключовий вірш 12:1 : "І почав Він у притчах до них промовляти: Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов"

Недавно у одного поважного дідуся я прочитав таку історію. В уряді Черчилля був міністр закордонних справ, якого звали Ернст Бевін. В один час він навіть був баптистським проповідником, а потім став міністром закордонних справ Великобританії. Він з якоїсь причини захоплювався запорізькими козаками. Особливо йому подобалася картина “Запоріжці пишуть листа турецькому султану”. Він подовгу розглядав репродукції цієї картини, але ніколи не бачив оригіналу. В 1945 р. він мав зустрічатися з міністром закордонних справ Союзу Молотовим. Знаючи цю особливість Бевіна і намагаючись привернути його на свою сторону, Молотов в зал засідання наказав привезти з Третьяковської галереї оригінал картини Іллі Рєпіна. Бевін уважно розглядав її напевно з півгодини. І історія зафіксувала його слова. Він витер хустинкою спітнілий лоб, і з захопленням вимовив: “Дивовижно… ні однієї порядної людини!” Коли я дивлюся на тих негідників у винограднику, мені також хочеться вимовити: “Дивовижно… ні однієї порядної людини!” Але Бог любив цих людей і зробив усе можливе для того, щоб вони розкаялися і змінилися. Бог робить дивні речі. Хай Господь відкриє сьогодні кожному ті дивні речі, які Він робить.

Сьогоднішнє слово – це коротка історія Ізраїльського народу. На перший погляд вона здається дуже сумною, тому що в ній один за одним гинуть раби, син власника, а потім і самі винарі. Але Бог робить дивні речі, і ніхто не може Йому завадити це зробити. І я молюся, щоб сьогодні Господь показав нам дивні речі, які Він робить.

Подивимося на 1-ий вірш: “І почав Він у притчах до них промовляти: Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов”. Для Євреїв виноградник був символом миру і добробуту. Вони спали і бачили уві сні ті часи, коли кожен буде сидіти під своїм виноградником. Про такі часи при царі Соломоні говориться так: “І безпечно сидів Юда та Ізраїль, кожен під своїм виноградником…” (1 Цар.5:5) Але насадити і виростити виноградник було непросто. Потрібно було вибрати із землі каміння і ретельно підготувати її. Далі було потрібно підібрати кращі сорти винограду, посадити їх і кілька років захищати молоді саджанці від диких звірів. Як правило для цього навколо виноградника будували мур. Для виноградника потрібна була вода, але в тому засушливому кліматі її часто не вистачало. Тому для зрошування будували башти. Також для виготовлення вина потрібно було чавило. І усе це зробив чоловік, описаний у цьому вірші. Його виноградник був гарно обладнаний для того, щоб приносити плоди. Власник гарно доглядав за ним, так само як п. Джентльмен доглядає за своїм автомобілем. Далі він віддав його винарям та й пішов.

Читаємо далі: “А певного часу послав він раба до своїх винарів, щоб прийняти частину плоду з виноградника в тих винарів”. Виноградник вродив і приніс гарні плоди. Винарі були раді та щасливі. Вони уже будували майбутні плани збагачення і процвітання. Вони думали і радились, що вони куплять за виручені кошти. І тут до них прийшов раб від власника, щоб прийняти частину плоду.

Цей виноградник належав власнику. Тому він мав право на частину врожаю. Винарі повинні були тепло зустріти його раба, так, наче прийшов сам власник, дати частину плодів і передати власнику вдячність за гарний виноградник. Але як вони поступили? Читаємо у вірші 3: “Та вони схопили його та й побили, і відіслали ні з чим”. Сталося щось незрозуміле. Замість того, щоб дати рабу плодів, винарі побили його і відіслали ні з чим. Власник подумав, що може сталося якесь непорозуміння, може винарі не зрозуміли, що до них прийшов раб власника, може вони подумали, що то якийсь злодій. У вірші 4 читаємо: “І знову послав він до них раба іншого, та й того вони зранили в голову та зневажили”. Це повторилося вдруге. Але власник і на цьому не зупинився. Далі читаємо: “Тоді вислав він іншого, і того вони вбили. І багатьох іще інших, набили одних, а одних повбивали”. Тут виникає багато питань. Чому винарі так погано поставились до рабів власника? Чому власник з такою наполегливістю посилав своїх рабів, ризикуючи їх життям? Чому зразу не послав армію, яка б знищила злих винарів? Звичайно, у цьому світі так і роблять. Якщо хтось не платить за оренду житла, то приходить власник з міліцією і виселяє його. Але Бог поступає інакше. У цій притчі власник виноградника – це Бог, а винарі – це Ізраїльський народ, а у більш широкому сенсі – усе людство. І через цю притчу Ісус вчить нас правильним відносинам з Богом.

По-перше, Бог – володар усього в цьому світі. Подібно тому, як один чоловік у цій притчі – володар винограднику, Бог – володар усього в цьому світі. В перших книгах Буття описано, як Бог створив небо і землю. Це означає, що усе у цьому світі належить лише одному Богу. Люди гордяться тим, що володіють нерухомістю і автомобілями, але насправді все це також належить одному Богу. І наше життя також належить Богу, тому що Бог створив кожного з нас. Усвідомлення того факту, що Бог – це власник усього у цьому світі – це основа для правильних відносин з Ним. Людина, яка думає, що Бога немає, або що Бог живе сам по собі, а вона – сама по собі, обманюється і це призводить до тяжких наслідків. Зараз можна часто почути сердечні крики людей: “Залиште мене у спокої. Це моє життя. Не лізьте у моє життя!” Я бачу як винарі жалілися один одному: “Чому він посилає і посилає цих рабів? Не хочемо їх бачити! Хай залишить нас у спокої!” Такі думки – це початок шляху до руйнування свого життя. Положення людини таке, що нічого у цьому світі не належить їй. І навіть наші діти нам не належать. Господь тимчасово поручив їх нам для виховання, але прийде час, коли нам потрібно буде їх відпустити. Коли батьки віддавали Ревеку заміж, то попросили раба Авраама: “Нехай посидить дівчина з нами хоч днів з десять, – потім підеш”. Ми розуміємо їх – вони не хотіли відпускати свою дочку. Але десять днів тут не допоможуть. Батьки повинні готуватись відпустити своїх дітей. Так як наша дочка Тереза швидко росте, вже скоро піде в школу, потім в університет і потім заміж, я кажу дружині, що напевно вона буде плакати, віддаючи її заміж. І щоб їй не було так гірко, хай уже починає потроху плакати. Дійсно, нічого у цьому світі нам не належить.

По-друге, власник віддав виноградник винарям. Винарі отримали його безкоштовно. Але це не означає, що вони повинні приймати це за ласку. Вони повинні бути вдячними власнику. Але проблема в тому, що ці винарі не дякували власнику. Їхню вдячність видно по тому, як вони поставилися до рабів власника – вони їх били, ранили в голову, зневажали, а деяких і вбили. Отакою була їхня вдячність! Бог так багато дарував кожній людині! Але люди продовжують сидіти і жалітися на життя і на інших. Дійсно, дякувати нелегко. Скаржитись не потрібно навчатись – для грішної людської природи це виходить само собою. Але вдячності потрібно навчатися. В Англії живе одна людина, яку звати сер Девід Аттенборо. Він знімає чудові фільми про тварин. Але одне дивно: у світі тварин немає вдячності. Там править лише сила. Там правий той, хто сильніший, і він робить усе, що хоче. За своє життя тварини повинні боротися за виживання в дитинстві, потім знайти всій дім, свою пару і залишити після себе нащадків. На перший погляд життя людей дуже схоже на життя тварин, тому що у життя нам потрібно зробити схожі речі: отримати освіту, знайти роботу, побудувати сім’ю, знайти свій дім, виростити дітей. Але перш за все, нам потрібно вчитися дякувати Богу. Якщо ми не навчимося дякувати Богу, то усі наші діла будуть марними. Ми сьогодні зібралися тут щоб дякувати Богу. Ап. Павло сказав так: “бувши вкорінені й збудовані в Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою” (Кол.2:7). Без подяки не росте наша віра. У кого не росте віра, то значить, що у нього багато скарг, але немає подяки. Недавно ми купили Терезі туфлі, які тут же розклеїлись. Моя дружина поїхала скаржитись в магазин. Я їй сказав, що якщо її там непривітно приймуть, щоб вона попросила книгу скарг і зробила там відповідний запис. Але у Бога немає книги скарг. Кожному з нас Він дав гарний виноградник за який нам потрібно дякувати Йому все наше життя.

Проблема невдячності була хронічною для народу Ізраїля. Вони провели в рабстві у Єгипті цілих 430 р. Раби ніколи не дякують. Вони лише жаліються на власників і думають, як втекти від роботи. Тому Господь встановив Богослужіння у сьомий день. У цей день Він заборонив їм працювати, а лише щоб вони Йшли до Нього і згадували, що Бог зробив для них і дякували Йому. Господь також встановив 3 головні свята – свято Опрісноків, свято жнив первоплоду і свято збирання при закінченні року (Вих.23:10-19). Наприклад, свято Опрісноків тривало 2 тижні. Що люди робили весь цей час? Вони вчилися дякувати Богу. І тим не менше, народ Ізраїля був постійно незадоволений. Вони з заздрістю дивилися на сусідні народи, і їм здавалося, що ті жили краще, ніж вони, що вони були багатші, що їх армія була сильніша, що їхні жінки були красивіші. Тому вони приймали їх ідолів і їхні устрої життя. Не дивлячись на те, що Бог так багато зробив для них, вони, як ті винарі, хотіли викинути Його із свого життя і жити як їм хочеться. В результаті вони лише руйнували своє життя.

Бог дав народу Ізраїля не таку велику землю, і не таку родючу. П. Йонатан, який побував в Ізраїлі, сказав, що в той час, дивлячись на пісок і каміння на цій землі згадував Божі слова народу Ізраїля, що дає їм землю, те тече молоко і мед. І Він запитував себе, що якщо по землі із піску і каміння Ізраїля тече молоко і мед, то що тоді тече по землі України, де так багато чорноземів? Але, тим не менше, Бог дав народу Ізраїля багато духовних благословень. Можливо вони не були багаті матеріально, але Бог хотів зробити їх багатими духовно, Царством Священиків і народом святим для людей усього світу. Але цей народ вперто відкидав добру волю Божу на своє життя і лише з заздрістю дивився на сусідні народи. Коли ми не дякуємо, ми не бачимо доброї Божої волі в своєму житті, і лише скаржимось і завидуємо. Вдячність проливає світло на наше життя. Ми знову починаємо бачити Божу любов, добру волю Божу в нашому житті і перед нами відкриваються нові перспективи. У моєму житті Бог багато вчив мене вдячності Йому через роботу. Якось я працював на будівництві, і мене послали працювати в колектор на 10 м. під землю. В той час мені було важко дякувати Богу, тому ще мене, людину з вищою освітою і практично кандидата фіз.- мат. наук послали працювати в колектор, який нагадував шеол. Але я згадав слова із 138 Псалма: “Якщо я на небо зійду – то Ти там, або постелюся в шеолі – ось Ти”. Там під землею, в колекторі, який нагадував шеол, я знову знайшов Господа і дякую Йому за це. Пройшов час і Бог дав мені кращу роботу, де я можу сидіти в офісі, пити каву і спілкуватися з чемними джентльменами з Англії. Давайте там де ми є, і в тих обставинах, у яких є, вчитися приходити до Бога з подякою.

По-третє, Бог хоче щоб ми приносили плоди. Бог посилав і посилав своїх рабів щоб отримати частину плоду з виноградника. Це тому що він хотів, щоб вони приносили плоди. У Біблійному розумінні плоди – це плоди Святого Духа: “любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість…” Бог також хотів, щоб Його народ, який отримав так багато благословень, став народом пастирів для людей усього світу. Багато християн лише думають про те, що вони можуть отримати від Бога і від інших. Але Бог уже і так багато їм дав і очікує від них плоду. Ми повинні принести плід на тому місці, де Бог поставив нас, у тому винограднику, який дав нам і в тому положенні, в якому знаходимось. Невірно буде думати, що зараз я сумна і не можу служити Богу, а от коли вийду заміж, то зразу стану радісна і буду приносити багато плоду. Це обман, так не буде. Плід потрібно приносити в тому винограднику, у якому зараз поставив Бог. Невірно думати, що я тут не можу служити іншим, але якщо поїду місіонером чи місіонеркою, то в землі місії буду служити. Це також обман. На тому місці, де Бог поставив, потрібно вчитися дякувати, радуватись і служити іншим. Недавно ми отримали освіжаючого листа від п. Наталки з Штатів. Вона служила своїм ближнім, коли була тут, у Києві, тому служить і в Штатах. Але якби вона не служила тут, то не змогла б цього робити і там.

Матеріальні блага також не допомагають служити Богу. І вони не роблять людину більш вдячною і щасливою. Якби це було так, то багаті люди світилися б від щастя і наповнювали церкви до верху, щоб дякувати Богу, але ми цього не бачимо. Ці винарі були невдячними людьми. Вони не дякували власникові, коли були бідні і лише отримали виноградника. Але коли він приніс плід і вони розбагатіли, то також не дякували власникові, а стали ще більш злими. Хай Бог допоможе нам принеси гарні плоди на тому місце, де Він нас поставив!

Прочитаймо разом вірш 6: “І він мав ще одного, сина улюбленого. Наостанок послав і того він до них і сказав: Посоромляться сина мого!” Власник цінував стосунки з винарями. Він сильно любив свого сина. Але він ризикнув, пославши його до них, думаючи. що сина Його вони посоромляться. Але як поступили винарі: “7. А ті винарі міркували собі: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і нашою спадщина буде! І вони схопили його та й убили, і викинули його за виноградник…” (7,8) Вони сказали: “Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і нашою спадщина буде!” Ця логіка зовсім не вірна і навіть здається дивною. Від того, що вони уб’ють спадкоємця, виноградних не стане їхнім! Це очевидно! Здається що у винарів сталося запаморочення розуму. В Рим.1:21 написано: “бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце”. Саме це і сталося з винарями. Коли людина залишає Бога, її думки нікчемніють, а нерозумне серце паморочиться. Вона не може адекватно мислити і поводитись і стає злою, як сам диявол. Вони схопили сина власника і вбили його. Стали вони після цього власниками виноградника? Звичайно ні. Прочитаємо вірш 9: “Отож, що пан виноградника зробить? Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградника іншим”. Їх ілюзії поступово розсіються. Замість власності над виноградником їх очікував неминучий суд і загибель.

Історія з цього уривку може здатися надто сумною: спочатку винарі б’ють і вбивають рабів власника, а потім гинуть сами. Який же результат цього всього? Раби і навіть син власника загинули, а винарі так і не розкаялись. Для чого це все? Може не потрібно було будувати виноградника? Прочитаємо вірші 10,11: “Чи ви не читали в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем! Від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших”. Ці слова здаються парадоксальними. Будівничі викинули один камінь геть, він здався їм ні на що не гідним. Але цей камінь став наріжним, на якому тримається весь будинок! Яка користь від того, що відправляти на страждання одного за одним багатьох рабів, а потім і свого сина? Але це від Господа і дивне воно в очах наших. Бог сказав через пророка Ісаю: “… ваші думки – не Мої це думки, а дороги Мої – не ваші дороги…” (55:8). Християнська історія говорить, що за одного замученого в Колізеї християнина з’являлося 10 нових. В сучасному Китаї переслідується християнство, але там росте велика церква. Хоча це суперечить здоровому глузду, але це від Господа.

Відкинутий камінь – це Сам Ісус Христос. Він прийшов у цей світ і служив людям. Але злі люди вбили Його. Однак через Свої хресні страждання, смерть і воскресіння він став нашим Господом і Спасителем. І через це багато людей пришли до Ісуса, отримали прощення своїх гріхів і нове життя.

Іноді здається, що не потрібно терпіти таких злих і недобрих людей, як винарі, що не потрібно любити їх, а зразу знищити їх, або ж не мати з ними ніяких відносин. Але Бог поступає інакше. Він любить до кінця, і заради таких людей Він віддав Свого Сина. Нам потрібно навчатись у Господа. Давайте будемо служити іншим і вірити, що через це Бог зробить дивні речі.

(п. Яків)

ПРИТЧА ПРО ВИНАРІВ

Від Марка 12:1-12

Ключовий вірш: 12:1

1. (11:27-33). Де, кому і при яких обставинах Ісус розповів притчу про винарів?

2. (12:1). Опишіть історію виникнення виноградника. З якою надією власних посадив виноградник і турбувався про нього? Яким чином виноградник перейшов до винарів?

3. (2-5). Хто одного разу прийшов в виноградник? Для чого він прийшов? Кого символізує цей слуга?

4. Чому винарі не хотіли віддавати власнику те, що належало йому? Як вони поступили з рабом? Чому власник послав ще одного раба? А потім і ще інших? Що це говорить нам про власника і винарів?

5. (6-9). Чому власник послав до винарів свого сина? Що це говорить про власника? Як вони поступили з його сином? Що це говорить про винарів?

6. (10-12). Як притча про відкинутий камінь пов’язана з притчею про винарів? Як ці притчі пов’язані з релігійними керівниками, які слухали Ісуса? Як Бог цікавиться тим, щоб кожен з нас приніс плід у своєму винограднику?

МАЙТЕ ВІРУ БОЖУ!

Від Марка 11:20-33

Ключовий вірш 22

1. Вірші 20-21. Чому фіґове дерево засохло до кореня? Чого ми можемо вчитись через цю подію?

2. Вірш 22. Про що Ісус навчив Своїх учнів? Що значить: мати віру Божу? Як пов’язана між собою віра Божа і життєвий плід?

3. Вірші 23-26. Що Ісус обіцяє віруючому? Як це відбувається? Що нам потрібно робити найперше, щоб отримати відповідь на молитву? Чому для гарного плоду життя так важливо вірити в Бога і пробачати інших?

4. Розкажіть, що ви особисто робите, щоб принести гарний плід в житті.

5. Вірші 27-33. З яким питанням релігійні лідери прийшли до Ісуса? Якою була реакція Ісуса? Звідки була влада Ісуса? Чому для принесення плоду так важливо зберігати духовні принципи замість того, щоб займатись політичною боротьбою?

ІСТИННИЙ ПОГЛЯД НА ШЛЮБ

Від Марка 10:1-16

Ключовий вірш 10:9

1. (1-5) Яким чином фарисеї спокушали Ісуса? Що Мойсей заповів про розлучення? (Повт.24:1) Чому Мойсей дав таку заповідь? Чому люди виявляють таке жорсткосердя у шлюбі?

2. Яке слово Ісус використав щоб навчити про шлюб? Яким є істинне значення шлюбу з точки зору Ісуса? Чому не можна розводитися в Біблійному сенсі?

3. (10-12) Чому розлучення і подальше одруження є гріхом? Чому так важливо мати Біблійний погляд на шлюб в час, коли розлучення є серйозною проблемою?

4. (13-16) Чому учні докоряли людям, які приносили діток до Ісуса? Чому Ісус обурився, спостерігаючи це? Хто, згідно слів Ісуса, може увійти до Божого Царства?

5. Наскільки важливо створення домашньої церкви для служіння цьому поколінню людей?