Записи

ВІРА АВРААМА І ДАВИДА

До Римлян 4:1-25

Ключовий вірш 17,18

1. Вірші 1-5. Ким був Авраам? Що було залічено Аврааму в праведність? В якого Бога вірив Авраам?

2. Вірші 6-8. Що Давид говорить про блаженство людини, яка вірить в такого Бога?

3. Вірші 9-12. Які люди можуть насолоджуватись таким блаженством? Чому Авраам отримав знак обрізання?

4. Вірші 13-17. Яку обіцянку отримав Авраам і його нащадки? Яким чином ми можемо бути нащадками Авраама?

5. Вірші 18-25. Розкажіть про віру Авраама. Яку обіцянку він отримав і в якого Бога він вірив? Яким чином він прославляв живого Бога? Що вчить нас про віру віра Авраама? Як віра Авраама застосовна для кожного з нас?

СУТЬ ВІРИ

До Римлян 3:21-31

Ключові вірші 3:23,24 : "бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі"

У віршах 2:1-3:20 ап. Павло переконував нас у тому, що кожна людина – винна перед Богом, що ділами закону ніхто не зможе виправдатися. Як ви гадаєте, йому це вдалося? Так, звичайно. Ми озиралися навколо, щоб знайти серед нас хоча б одного праведного, але не знайшли. Ми побачили, що у людини, яка живе без Бога, немає ніякої надії. Вона може піти направо, може піти наліво, може стояти на місці, але що б вона не зробила, вона бачить лише темряву. Щоб вона не робила, усе це марне, попереду її чекає Божий суд, де вона буде напевно засуджена. Людина не зможе виграти на Божому суді. Вона повинна підняти обидві руки і заявити про свою повну капітуляцію. І коли людина визнає себе слабкою, Бог відкриває інший шлях щоб підняти її в зробити сильною.

Подивимося на вірш 21: «А тепер, без Закону, правда Божа з’явилась, про яку свідчать Закон і Пророки». Слова «а тепер» – це переломний момент у посланні до Римлян. Ап. Павло починає говорити про те, як Бог вирішив проблему людського гріха. Правда Божа – це Божа праведність, це шлях, яким чином людина може виправдатись перед Богом. Джонатан Едвард казав, що грішна людина перед святим Богом – як гидкий павук, який висить на тоненькій павутині над прірвою пекла. Але тепер для людини відкрився шлях стати праведним перед Богом, тобто стати в такому положенні, у якому Бог не засуджує її. До Ісуса люди для прощення гріхів приносили Богу в жертву тварин. Одного разу Соломон за раз приніс Богу в жертву 22 тисячі великої худоби і 120 тисяч дрібної. «Боже, чи не забагато крові?» – подумав я. Але скільки б люди не приносили в жертву травин, вони не були впевнені що примирилися з Богом. Тому вони знову і знову приносили жертви і проливали кров тварин.

Але тепер Бог відкрив інший шлях праведності. Цей шлях не з’явився водночас. Не було такого, що люди проснулися вранці, і появився цей шлях. Цей шлях з’явився давно, про нього свідчили Закон і Пророки. В книзі Буття Бог обіцяв послати насіння від жінки, яке зітре голову сатані (Бут.3:15). Це була перша згадка про Спасителя. Бог обіцяв благословити Авраама так, що в ньому благословляться усі народи землі (Бут.12:1-3). Ап. Павло написав про це так: «І Писання, передбачивши, що вірою Бог виправдає поган, благовістило Авраамові: «Благословляться в тобі всі народи!»» (Гал.3:8). В книзі Вихід ми бачимо прообраз Ісуса в пасхальному ягняті, якого приносили в жертву. Напевно найбільш яскраво звіщав про Ісуса пророк Ісая, який змалював Його як страждаючого слугу. Бог століттями готував прихід в цей світ Спасителя. Великі справи не робляться за один день. І ось, коли прийшов час, з’явилась Божа праведність. Людям тепер не потрібно ходити у темряві. Для них з’явився шлях, як можна отримати спасіння. Яким же чином ми можемо отримати цю праведність?

Прочитаємо разом вірші 22,23: «А Божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає, бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави». Божа праведність потрібна усім, тому що усі згрішили. Одним людям легше, іншим людям важче визнати те, що вони грішники. Наприклад, одному фарисею в Новому Заповіті було дуже важко визнати себе грішником, тому що він знайшов собі дуже зручний об’єкт для порівняння – митаря. Багато людей також знайшли собі зручний об’єкт для порівняння і вважають себе праведними. Але Павло каже: «усі згрішили». В цьому вірші «згрішили» буквально означає «промахнутися мимо цілі». Людина була створена для Божої слави. Але люди не живуть для Божої слави. Люди не відповідають своєму призначенню. Насправді усім людям потрібна Божа праведність. Божа праведність – це є Божа відповідь на неспроможність людини прийти до цієї цілі.

Щоб глибше зрозуміти природу праведності, потрібно глибше подумати над трьома речами.

Перше, виправдання (24). Прочитаємо разом вірш 24: «але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі». Виправдання – це термін, який прийшов до нас із юридичної практики. Виправдання – це означає, що Бог виправдав нас. Яким же чином стало можливе те, що святий Бог виправдав грішну людину? По-перше, Бог бере людські гріхи і перекладає їх на безгрішного святого Ісуса. По-друге, Бог бере праведність Ісуса і зараховує її нам. Давайте запитаємо себе: «Чи відбулася ця заміна в моєму житті? Чи вірю я, що Бог взяв мою провину, поклав її на Ісуса і засудив за неї Ісуса? Чи вірю я, що Бог взяв праведність Ісуса і зарахував її мені?» Без Бога люди живуть під владою провини. Їх засуджує їх совіть, їх засуджує диявол. Вони відчувають себе нещасними не з-за умов свого життя, а тому що живуть під владою провини. Вони не можуть пробачити себе. І вони думають, що і Бог не пробачить їх. Але це не так. Коли Ісуса розіп’яли на хресті, по обидві сторони від Нього розіп’яли двох злодіїв. Вони вчинили злочини, за які їх засудили на смертну кару. Вони знали, що засуджені справедливо. З людської точки зору вони не мали права просили милості. Однак один із них попросив Ісуса вірою: «Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!» Ісус йому відповів: «Поправді кажу тобі: ти будеш з Мною сьогодні в раю!» (Лк.23:42,43). Ісус об’явив його невинним, хоча він і вчинив жахливі гріхи. Це тому що віра в Ісуса Христа виправдовує грішника. Якщо Бог виправдав нас, навіть ми самі не маємо права засуджувати себе і жити в осуді. Ми повинні вірувати в те, що через віру в Ісуса Христа маємо виправдання.

Друге, відкуплення (24). Прочитаємо ще раз вірш 24: «але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі». Відкуплення – це звільнення від рабства або від смерті. Тут застосоване те ж саме слово, що і при звільненні народа Ізраїля з Єгипетського рабства. Вони були рабами у фараона і страждали від непосильної роботи. Дійшло навіть до того, що фараон почав знищувати їх дітей, а вони не могли нічого зробити. Кожен день вони боролися за виживання і не мали надії на майбутнє. Фактично, вони жили у самому пеклі. Самі вони ніколи не змогли б звільнитися з рабства. Але Бог прийшов і великою силою звільнив їх. Відкуплення має велику силу. Воно вириває нас з влади сатани і робить власністю Бога. Ап. Павло в посланні до Єфесян сказав: «що маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його…»

Третє, жертва примирення (25). Подивимося на 25-ий вірш: «що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів». Єврейський аналог слова «примирення» відноситься до кришки ковчега, який побудували при Мойсеї. Цією кришкою закривали святе святих. Через це Бог вчив народ Ізраїля, що Він – святий Бог, і ненавидить гріх. Цю кришку окроплювали кров’ю тварин, вона якби закривала народ Ізраїля від Божого гніву. Про Божий гнів ми говорили у попередніх розділах. Гнів Божий – це не емоції, він не схожий на людський гнів. Божий гнів – це реакція Його праведності на всяку безбожність і неправду людей. Ісус Христос став досконалим захисником від Божого гніву, бо прийняв Його на Себе. В Євр.9:22 написано: «а без пролиття крови немає відпущення». Є лише один метод відпущення гріхів – це пролиття крові. Диявол вимагає лише крові. Жертва Христа була єдиним можливим варіантом спасіння людей. Бог заплатив саму велику ціну за примирення – це кров Його єдиного Сина.

У голландського художника Ян ван Ейка є дивовижна робота, яка називається «Поклоніння агнцю». В центрі картини – Христос, зображений у вигляді ягняти, Який стоїть на жертовнику і проливає Свою дорогоцінну кров. Художник глибоко розумів значення хресної жертви Ісуса. Навколо Нього – багаті і бідні, представники усіх класів прийшли поклонитися Йому. Серед них духовенство, євреї та погани, жінки, папи та єпископи. Усі вони покладаються на Кров Христа, пролиту щоб примирити нас з Богом і спасти нас від наших гріхів.

Нам потрібно вірити, що ми куплені дорогоцінною кров’ю Божого Сина. Кожен, хто повірить у це, почне зазнавати дивовижних змін у своєму житті. Перш за все, у нього з’явиться бажання жити чисто і свято. До цього ми жили як хотіли, як підказували нам грішні бажання. Ми намагалися отримати задоволення від гріха. І ми зовсім не розуміли, в чому щастя життя з Христом. Якщо ми попадали в церкву, то не могли дочекатися, коли ж там закінчиться зібрання. Але коли в нашому житті почне діяти кров Христа, грішні бажання почнуть слабнути, і замість цього почнуть з’являтися святі бажання. Раніше ми ніколи не читали Біблію, але тепер ми відчули смак Божого слова, і відчуваємо без нього голод. Раніше ми не знали, навіщо ходити до церкви частіше 2 р. на рік, але тепер нам подобаються зібрання з братами і сестрами. Ми починаємо ненавидіти гріх і грішні розваги, ненавидіти пусте і марне життя. Раніше у нас в житті не було ніякого вибору – ми могли прожити або пусте, або марне життя. Весь наш вибір зводився до вибору між кока-колою і фантою в дешевому фаст-фуді. Тепер же у нас з’являється вибір жити змістовним і цінним життям з Богом. З часом ми починаємо любити Бога і любити Боже слово більше, ніж телевізор і Інтернет. Звичайно, на початку це нелегко, тому що у нас повно старих грішних звичок. Але ці зміни поступово відбуваються тому що Бог змінює в нас нашу грішну кров на святу кров Христа. З Богом ми можемо з впевненістю, без страху, дивитися у майбутнє В Лк.1:74,75 написано: «щоб ми, визволившись із руки ворогів, служити безстрашно Йому у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого».

Послання до Римлян називають запобіжним заходом від швидкого старту. Багато людей починають вірити в Ісуса, але з часом видихаються на життєвому шляху і не знають, що їм робити з їх християнством. Здається, що хоча вони вірують і ходять до церкви, у їх житті нічого не змінюється, їх продовжують мучити ті самі гріхи і погані звички. Секрет лежить в 3-ій частині 3-го розділу до Римлян. Нам потрібно знову і знову повертатися до цих слів і заглиблюватися в них. Нам потрібно думати над тим, що ж Христос зробив для нас на хресті, думати про значення виправдання, відкуплення та жертви примирення. Нам потрібно приходити до Христа і дивитися на Божого Агнця, Який проливає Свою кров на хресті.

У книзі Джона Буньяна «Подорож Пілігрима в Небесну Країну» розповідається про одного подорожнього, який іде в Боже Царство. Але йому заважає важка ноша за плечима – це ноша його гріхів. Із-за неї від іде ледве-ледве, і очевидно, що не дійде далеко. Однак дорога в Небесну Країну веде через гору, на якій він зустрічає хрест, на якому Ісус пролив Свою Кров. Коли він побачив хреста, важка ноша відв’язалася і звалилася з його спини, і більше він її ніколи не бачив. У цей час йому з’явилися три Ангели. Один сказав: «Мир тобі! Твої гріхи прощені». Інший зняв з нього його лахміття і надів світлий одяг. Третій дав Біблію і наказав читати усю дорогу до Небесної Країни.

Подивимося на вірш 27: «Тож де похвальба? Виключена. Яким законом? Законом діл? Ні, але законом віри». Благодать Божого спасіння дається нам даром. Тому ніхто не може гордитися тим, що заслуговує на спасіння. Іноді люди гордяться тим, що коли самі прийняли рішення прийняти Христа. Але, насправді, і ця віра у них – від Бога. В наше спасіння ми не зробили ніякого – навіть мінімального внеску. Тому нам немає чим хвалитися.

Прочитаємо вірш 31: «Тож чи не нищимо ми Закону вірою? Зовсім ні, – але зміцнюємо Закона». Віра не знищує закон. Закон і віра лежать в різних площинах. Завдання закону – виявити гріх, а віра – виправдовує і спасає грішника. Закон вимагає, щоб гріх був покараний, і Бог покарав замість нас Ісуса. Тому, коли Ісус помер на хресті, закон був виконаний. У цьому сенсі віра не нищить, а зміцнює закон.

На заключення давайте ще раз прочитаємо вірші 23,24: «бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі». Для нас, які згрішили, і були позбавлені Божої слави, відкрилась Божа благодать спасіння в Ісусі Христі. Давайте дякувати Богу і славити Його за цей дар.

(п. Яків)

СУТЬ ВІРИ

До Римлян 3:21-31

Ключові вірші 3:23,24

1. Вірш 21. Про що свідчать Закон і Пророки? Що тепер з’явилось незалежно від Закону?

2. Вірш 22. Що таке «правда Божа»? Що означає «через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх віруючих», «бо різниці немає»?

3. Вірш 23. Що означає «бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави»?

4. Вірш 24. Як виправдовуються грішники? Як вони отримують благодать?

5. Вірші 25-26. Чому для примирення Бога з людиною потрібна кров? Що означає «Бог дав у жертву примирення в крові Його»? Чому Бог так зробив?

6. Вірші 27-30. Чому не можна хвалитися, навіть маючи виправдання? Яким чином Бог виправдає і юдеїв, і поган?

7. Вірш 31. Чому віра не нищить закон, а, навпаки, зміцнює?

ЩОБ ЗАМКНУТИ ВСЯКІ УСТА

До Римлян 3:1-20

Ключовий вірш 19,20 : "А ми знаємо, що скільки говорить Закон, він говорить до тих, хто під Законом, щоб замкнути всякі уста, і щоб став увесь світ винний Богові. Бо жадне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, Законом бо гріх пізнається"

Впродовж останніх тижнів ми вивчали перший масивний блок Євангельського вчення послання до римлян, який почався в Рим.1:18 і закінчується, як ми сьогодні побачимо, в Рим.3:20. Це не простий текст. Але для нас виключно важливо зрозуміти і прийняти те, що Павло говорить в цих розділах. Цей текст більше схожий на обвинувальний акт, який говорить про відповідальність кожної людини і всього людства перед Богом. І Павло послідовно, крок за кроком, розбиває будь яку оманливу опору чи уповання грішної людини і показує, як весь світ стає винний перед Богом, “щоб замкнути всякі уста”, щоб кожен усвідомив своє скрутне, безвихідне становище перед лицем Божого гніву і справедливого суду. І щоб кожен упокорився і схилився перед величним Спасителем і славним спасінням, які Бог відкрив нам в Ісусі Христі. Нехай Господь відкриє нам розум і серце, щоб розуміти Його слова сьогодні, і нехай проведе через цей текст.

Подивіться вірші 1,2: “Отож, що має більшого юдей, або яка користь від обрізання? Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були Слова Божі”.

Наше перше слово сьогодні знову: “отож”, тому давайте коротко пригадаємо, про що говорив Павло в минулих уривках. В першому розділі він говорив про універсальне Боже об’явлення, яке Творець помістив у видиме творіння. Бог говорить до світу через творіння, показує Себе, робить Себе явним. І якби якась людина, особливо це стосувалось язичників, сказала: “Бог не відкрився мені. Бог не дав мені достатньо доказів. Бог не прийшов до мене особисто і не показав Себе”. То в Павла була готова відповідь: це не правда, Бог показав Себе достатньо, тому ти не маєш жодного виправдання. Тоді якийсь слухач з юдеїв сказав би: “так, Павло, ти маєш рацію. Нема цим язичникам жодного виправдання”. І тоді Павло повертається до юдеїв в другому розділі і каже: “але тобі також нема чим хвалитися. Ані твоє знання закону, ані твоє походження і належність до обраного народу, ані твої релігійні обряди, ані твоє обрізання — нічого з цього не виправдовує тебе. Через твої гріхи і невірство твоє обрізання стало необрізанням. Ти також не маєш жодного виправдання і стоїш перед тією самою проблемою, що і язичник”.

Звичайно ж такі слова викликали б цілу хвилю обурення і суперечок. Найбільше з яких: якщо належність до обраного народу, Закон і обрізання — як знак заповіту не дають гарантій спасіння, навіщо тоді Бог дав все це? Невже Бог помилився?

Тому зараз, в першому вірші Павло сам задає це питання: “Отож, що має більшого юдей, або яка користь від обрізання?”. Враховуючи попередні слова Павла, багато хто сказав би — нема жодних переваг в тому, щоб бути юдеєм. Така відповідь проситься сама собою. Але Павло відповідає не так: “Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були Слова Божі”.

Виявляється є багато переваг в тому, щоб належати до обраного народу. Павло досить детально говорить про них в розділі 9 цього послання. Але зараз він зупиняється на найбільшій перевазі: “їм довірені були Слова Божі”.

В той час, як інші народи народи могли знати про Бога лише через природу, євреї мали особисте, дуже детальне, дуже персональне відкриття Бога. Він говорив до них через Своє написане слово. На цьому слові було побудоване їхнє суспільство. Жоден інший народ не мав таких справедливих законів і постанов, які дав Своєму народові Господь.

На цьому тижні ми на ДХ вивчали 10 заповідей Господніх. І звичайно, ці заповіді говорять, що треба робити і чого не треба. Але, коли я читав їх, я був вражений. Навіть не тим, як ці заповіді регламентують усі сфери нашого життя. Не тим, до якої свободи і благословення ведуть. Але найбільше я був вражений Богом, який відкривається за цими заповідями. Це не Бог, який щось забороняє і щось наказує. Це Богом, який турбується про мене, який хоче щоб моє життя було щасливим і благословенним, який не залишив цей світ розбиратись зі своїми проблемами, але дав вихід, дав вирішення, прийшов і втрутився. І відкрив Себе в Своєму слові.

Сьогодні я чую іноді від молодих людей: “навіщо ходити в церкву, якщо це не дає спасіння?” Це справедливе запитання. Але я запитаю у відповідь: а де ще ти зможеш почути Євангелію, яка дасть тобі спасіння? Де ще сила Божої благодаті сконцентрована так сильно, як в церкві? Вони кажуть: чи можу я пізнавати Бога поза церквою? – так, можете. Чи можу я чути благу звістку поза церквою? – так, можете. Церква — це не єдине місце, де діє Божа благодать. Але це місце, де вона діє найбільш потужно і явно. Ми маємо величезні привілеї в тому, що можемо вільно читати і вивчати Писання. Ми маємо величезні привілеї в тому, що маємо вчителів Біблії, які допомагають розбирати і розуміти Писання. Ми маємо величезні привілеї в тому, що бачимо, як Бог діє і змінює одну людину посеред нас. Те, що я належу до церкви і прихожу на Богослужіння, те, що я охристився, те, що я виконую якесь служіння — все це не дає мені спасіння. Але це величезні привілеї, які Бог дав нам вільно. Ці переваги дані нам не для того, щоб за ними ховатись від відповідальності перед Богом. Навпаки, вони повинні вести нас до більшої вдячності і більшої покірності перед Богом. Так що давайте цінувати і дякувати Богу за ті великі переваги, які ми маємо в Його слові і цьому Божому зібранні. Амінь.

Отже, відповідь на наше перше питання: що дають Закон і обрізання ми побачили. І тепер звучить друге питання: чи помилився Бог, коли уклав з Ізраїлем Свій заповіт?

Подивіться вірші 3, 4: “Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу? Зовсім ні! Бож Бог правдивий, а кожна людина неправдива, як написано: Щоб був Ти виправданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися”.

Відповідь однозначна — ні. Бог не помилився. Те, що люди не змогли виконати своєї частини заповіту і провалились — не Божа відповідальність. Це відповідальність людей. Бог залишається вірним і правдивим. Коли Він судить, Він чинить справедливо. Павло тут цитує Псалом 50:6 “Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив, тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм”. Цей Псалом Давид написав, коли до нього прийшов пророк Натан і докоряв йому за зв’язок з Вірсавією. Давид був обраний Богом, помазаний Його пророком. Давид сам мав дуже близькі відносини з Богом і мав Божі обітниці про своє життя, царювання і нащадків. Але коли він згрішив, він не звинувачував Бога за надто високі стандарти. Він також не виправдовувався своїм становищем і вірними Божими обітницями. Він визнав свій гріх перед Богом і визнав, що Бог буде справедливий, якщо вирішить судити. Тому що він робить? — Він покладає себе перед Богом з молитвою про одну лиш милість Божу. Справедливий Бог має право судити грішника. Але людям так важко визнати це.

В цьому світі безліч гарних і добрих людей, які вірно ходять на роботу, виховують своїх дітей, не крадуть і не вбивають. Але, бути доброю людиною — не достатньо, щоб втекти від Божого суду. Вони все одно лишаються грішниками, приреченими на погибель. Тоді люди кажуть: “Божі вимоги занадто високі. Я грішу, але принаймні я щирий і не вдаю з себе святого”. Таким чином вони намагаються перекласти свою відповідальність, свою провину на Бога. Але ми тільки що бачили, що Бог дав достатньо, щоб людина жила праведно. І це не провина Бога, що люди схибили. Навіть якщо схибили всі до одного.

Інша спроба перекласти відповідальність на Бога — це посилання на той факт, що Бог використовував в Своїй історії тих, хто робив зле. Наприклад, Господь явив Свої присуди над єгипетськими богами, коли серце фараона стало запеклим і він не хотів відпустити Божий народ. Бог використав таких грішників, як Понтій Пилат, чи Юда, який зрадив Христа. Такі люди кажуть: в Божому плані було, що хтось має зрадити Христа і розіп’яти Його. То за що судити Юду і Пилата? Може, навпаки, їх треба зарахувати до святих? Ні. Павло каже: “А коли наша неправда виставляє правду Божу, то що скажемо? Чи ж Бог несправедливий, коли гнів виявляє? Говорю по-людському. Зовсім ні! Бо ж як Бог судитиме світ?” (Рим.3:5,6) і далі продовжує “Бо коли Божа правда через мою неправду збільшилась на славу Йому, пощо судити ще й мене, як грішника? І чи не так, як нас лають, і як деякі говорять, ніби ми кажемо: Робімо зле, щоб вийшло добре? Справедливий осуд на таких!” (Рим.3:7,8). Те, що Бог знає зіпсованість людського серця — не значить, що Бог зробив його зіпсованим. Він знає, Він показує Свою славу і справедливість коли судить наші гріхи. Але жодну людину Бог не створив грішною. Він нікого не змусив і навіть не підштовхнув до гріха. Те, що людина робить, вона робить сама, з власної злої волі. Люди намагаються перекласти свою відповідальність на суспільство, батьків, несприятливі обставини, проповідника. Але що говорить Павло? – “справедливий осуд на таких”. Перед престолом Святого, безмежно величного, нескінченно мудрого і справедливого, праведного Бога будь яке з наших виправдань важитиме менше за порожнечу, і все, що залишиться сказати грішнику: “Тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм” (Пс.50:6), а я винний і нема мені виправдання.

Саме до такого висновку приводить нас Павло. Подивіться вірші 9, 10: “То що ж? Маємо перевагу? Анітрохи! Бо ж ми перед тим довели, що юдеї й геллени усі під гріхом, як написано: Нема праведного ані одного” (Рим.3:9,10).

Павло дивиться на все людство. Язичників, яким про Бога говорить усе творіння. Юдеїв, з усім їхнім законом, обранням та обрізанням. Він дивиться на усі покоління людей і шукає хоча б одного чоловіка чи жінку, які могли б стати прямо на суді праведного Бога. І він не знаходить жодного: “ми довели”, каже він… він справді послідовно і довго доводив нам і показав: “усі під гріхом… нема праведного ані одного”.

Це жорсткі, дуже незручні слова. Але для нас вкрай важливо почути їх, зрозуміти і прийняти, щоб ця велич спасіння Божого засяяла в наших серцях в усій свої красі.

Ми легко погоджуємося, коли чуємо слова: “ніхто не досконалий”. Але в той же час нам хочеться вірити в людину, яка є доброю за своєю природою. Тому зараз є так багато усіляких практик з самовдосконалення. Люди вірять в це добро і досконалість, які можна витягнути з себе на поверхню якимось методами. Але йому нема де взятися там, в середині. Павло говорить про людство під гріхом. Гріх це не щось, що лише трохи пошкодило зовнішній вигляд людини. Гріх, це не щось, що причепилось до людини ззовні, що можна обтерти і піти далі. Павло говорить тут про докорінну зіпсованість людини. Немає жодної сфери життя, немає жодної частини людського єства, які не були б вражені і спотворені гріхом. Так що нема праведного ані одного.

І далі Павло досліджує і відкриває нам людину, і показує цю докорінну зіпсованість. Він починає з думок і каже: “нема, хто розумів би” (11). Здавалось би, в світі так багато було і є розумних людей. Вони досліджують всесвіт, і людину. Створюють складні механізми і системи, пишуть розумні книжки. Але інтелект спотворений гріхом сліпий до пізнання Бога. Нема, хто розумів би. Нема, хто міг би осягнути Божий задум. Вони досліджують творіння, але їхні очі закриті щоб побачити Творця.

“Немає, хто Бога шукав би” (11). Нам може здаватись, що Павло перебільшує. Як же так? — люди ж приходять в церкву, невіруючі цікавляться Богом, ми створюємо якісь програми для тих хто шукає. Але Павло каже: немає тих, хто шукає. Людям не цікавий Бог. Люди шукають щось своє: спокій, ціль життя, гарного чоловіка, радість, прощення. Вони думають, що можуть знайти це в Бога, в Біблії або в церкві, але їм не потрібен Сам Бог. Це трагедія грішної людини: ми шукаємо миру але тікаємо від Князя миру, ми шукаємо мету в собі, але не в Тому, хто в Своїй суверенній волі дав смисл, мету і цінність кожній людині і кожному створінню. Бог не ховається і не грається в піжмурки, щоб Його шукати. Біблія змальовує нам зовсім іншу картину, це грішник ховається і втікає від Бога. Це Бог шукає грішника, знаходить грішника і спасає грішника. Це все Бог робить, і доки Він не знайде, доки Він не торкнеться і не відкриє очі, ніхто не шукатиме сам.

Далі Павло каже: “усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного!” (12). І знову його слова здаються занадто жорсткими. Одна справа — казати, що нема ні одного праведного, але зовсім інше — казати, що ніхто не робить добра. Нам ввижається, що є багато людей, які роблять добро. Але це не так. Є люди, які чинять кращі речі, і є — які гірші. Але що б не робив грішник, кожне його діло все одно буде спотворене і заплямоване нечистими мотивами, помилками і гріхами. Коли Писання говорить про добрі справи, воно говорить про те, що робить Бог. Добро може робити тільки той, хто сам добрий, але Ісус каже: “Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого” (Мат.19:17). Тому, навіть наші спроби робити щось добре продиктовані не нашою добротою, а ти, що Бог здійснює в наших серцях.

Далі, від думок і мотивів Павло переходить до того, що ми кажемо. Бо від надлишка серця говорять вуста. В наших словах завжди рано чи пізно відкривається те, що сховано в серці. Подивіться вірші 13, 14: “Гріб відкритий їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губах, уста їхні повні прокляття й гіркоти!” (Рим.3:13,14). Цим язиком ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. Із тих самих уст виходить благословення й прокляття (Як.3:9,10). Ми живемо в світі, де так багато людей не можуть й слова сказати, щоб не вилаятись, а найсмішніший гумор — це якась вульгарщина. Ці вуста, які виробляють так багато зла, які ніколи не закриваються, які дозволяють собі говорити щось навіть про Бога… чи зможе хтось виправдатись перед Богом цими вустами? Точно ні.

Далі від слів, Павло переходить до стилю життя. Подивіться вірші 15-17: “Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати, руїна та злидні на їхніх дорогах, а дороги миру вони не пізнали!” (Рим.3:15-17). І нам тут легко погодитись з Павлом. Бо жодного дня в світі не проходить без війни та пролиття крові. Вчені досліджували історію війн. І знаєте, яке століття за останніх 2000 років було найспокійнішим? – це було перше століття, коли в світ прийшов Той, кого Писання називає Князь миру, Спаситель і Господь над усім. “дороги миру вони не пізнали”: Павло тут каже, що люди просто не знають, як жити в мирі.

І він завершує цей список говорячи про людське серце: “Нема страху Божого перед очима їхніми…” (18). Цей світ живе так, ніби Бога нема. Павло так описує цей зіпсований світ: вони думають, вони говорять і діють в Божій присутності і вони не бояться Його. Світ сміється з думки, що людина має боятись, сповнюватись благоговінням перед величним і святим Богом. Вони не знають, хто такий Бог і що значить шанувати і боятися Бога. Але саме це, величезний трепет, відчули учні, коли посеред бурі і хвиль Христос каже: “Мовчи, перестань!” і раптом настала велика тиша (Мар.4:39).

В книзі “Ісус — наша доля” пастор Вільгельм Буш розповідає про одну історію з свого життя. Одного разу він потрапив на мітинг шахтарів. І оратор помітив пастора, покликав його на сцену і сказав: “Якщо Бог все таки є і одного дня я стану перед Ним, тоді я скажу Йому: чому Ти ламати людей на полях битв? Чому Ти допускаєш дітям гинути від голоду, коли інші викидають їжу? Чому Ти дозволяєш гарним людям помирати в муках від раку?” Він казав: “такому Богу я скажу — геть! Забирайся Бог!” і тоді пастор відповів: такому Богу і я скажу, геть! Бог, перед яким ти смієш відкривати свій рот і звинувачувати — це Бог в твоїй уяві, Бог якого створила наша сучасність. Але є інший Бог. Бог істинний. Перед ним ти будеш звинувачений. І тоді ти навіть рота не зможеш відкрити. Це Він спитає тебе: “чому ти не шанував Мене? Чому не кликав Моє ім’я? Чому жив в нечистоті? Чому брехав?” Він задасть тобі тисячу запитань і ти не зможеш відповісти. Слова застрягнуть в твоїм горлі. Бога, якому можна сказати: геть, не існує. Але є Бог, який скаже мільйонам грішників: “геть від Мене!”

Подивіться вірші 19, 20: “А ми знаємо, що скільки говорить Закон, він говорить до тих, хто під Законом, щоб замкнути всякі уста, і щоб став увесь світ винний Богові. Бо жадне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, Законом бо гріх пізнається” (Рим.3:19,20). Закон даний, говорить Павло, не для того, щоб ним виправдатись. Жодне тіло, жодна людина не має чим виправдатись перед Богом. Закон даний, щоб ви пізнали себе грішниками і щоб усілякі вуста, які гордо говорять перед Богом, замкнулися, і тепер вже Бог говорив. “А Господь у Своїм храмі святім, мовчи перед обличчям Його, уся земле!” (Ав.2:20).

Велика тиша — ось що панує, коли грішник зустрічається з Богом. Ми не замовкаємо, продовжуємо і продовжуємо говорити, відкривати свої уста проти Бога, виправдовуватись, жалітися, лихословити. Але це має зупинитися одного дня. Дня, коли грішник стане перед істинним і неупередженим судом і почує: “ти винен!” “немає виправдання!” Але коли ми в цій цілковитій тиші стоїмо перед справедливим і істинним судом, і не маємо нічого, чим могли б самотужки виправдатись перед Його очима, і не маємо нічого в собі, що могло б зробити нас чистими в Його очах. В цей момент починає говорити Єдиний в усій людській історії, хто має право говорити на цьому суді і називати Бога Своїм Батьком. Лев з племені Юдиного і Агнець заколений. Він має право! Він достойний! Бо був заколений, і Кров’ю Своєю викупив людей Богові з усякого племені, і язика, і народу, і люду (Об.5:9). Він до прийшов в світ, щоб взяти наші гріхи і понести наші немочі. “Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст…” говорить Іс.53:7. І коли на хресті, між небом і землею, Він відкрив Свої уста і підніс Свій голос, Він сказав: “Отче, відпусти їм (грішникам), бо не знають, що чинять вони!…” (Лук.23:34). Він помер, понісши наші гріхи, щоб ми могли жити в перемозі з Його іменем на своїх устах. Щоб тепер ми відкривали свої уста для того, щоб хвалити Бога і благословляти Його святе Ім’я. Амінь.

(п. Йонатан)

СВІТ ПІД БОЖИМ ГНІВОМ

До Римлян 3:1-20

Ключовий вірш 3:19

1. Вірші 1-3. Які переваги отримали юдеї від Бога? Як юдеї сприймали цю перевагу?

2. Вірші 4-8. Чи може людська невірність зашкодити Божій вірності? Чому Бог вірний, хоча кожна людина неправдива? Чому Бог має право судити світ?

3. Вірші 9-10. Які переваги ми маємо? Що значить, що нема праведного ні одного? Чому усі люди під гріхом?

4. Вірші 11-18. Розкажіть про симптоми (серце, наміри і вчинки) цього світу під владою гріха?

5. Вірші 19-20. Якого висновку доходить ап. Павло? Чому ділами закону не виправдається перед Богом жодне тіло? Чи є в людей і в цього світу спасіння від Божого гніву?

ПРАВИЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗАКОНУ БОЖОГО

До Римлян 2:1-29

Ключовий вірш 2:13 : "Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть"

Вивчаючи Біблію, ми звикли чути такі слова як «любов», «Євангеліє», «благодать». Але у сьогоднішньому слові ми чуємо слова «закон», «суд». Однак це не дивно. Перш ніж пізнати Бога, який любить і спасає, потрібно пізнати Бога, який гнівається і судить.

Минулий раз ми немов попали не на Богослужіння, а на засідання суду, де почули вирок людям, які пізнали Бога, але не прославляли Його як Бога і не дякували Йому: «Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей…» (18). Життя людей без Бога перетворюється на справжнє пекло, і суспільство, в якому вони живуть, також перетворюється на справжнє пекло. В історії люди робили багато спроб побудувати рай без Бога, але кожен раз цей рай перетворювався на пекло.

Однак у часи Павла був один народ, який вважав себе особливим, Божим народом. Це, звичайно, євреї. Євреї ділили усіх людей світу на дві категорії: на, власне, євреїв, яких вважали особливими, і усіх інших, яких називали поганами. Вони казали: «Так то ж погани, вони живуть, як свині, у багні. Ми – не такі, наше життя відрізняється, Богу не буде за що засудити нас на суді». Тому в цьому розділі ап. Павло звертає свою увагу на положення євреїв. Сам ап. Павло був євреєм, і його хвилювала доля свого народу. Одну за одною Павло розбиває усі ілюзії євреїв, і показує, що насправді й у них немає ніяких шансів виправдатися перед Богом.

Подивимося на 1-ий вірш: «Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш». У євреїв був закон, який Бог дав їм через Моїсея. Цей закон говорив їм про те, що є добро, а що є зло, що можна, а чого не можна робити. Іншими словами, він давав їм абсолюти, на основі яких вони могли будувати своє життя і суспільство. У поган не було таких абсолютів. У Радянському Союзі, у якому я виріс, був такий віршик, який любили усі діти:

Крошка сын

к отцу пришел,

и спросила кроха:

– Что такое

хорошо

и что такое

плохо?

Питання «що добре, а що погане?» – дуже гарне, але біда в тому, що у світі без Бога люди не можуть сказати, що добре, а що погано, тому поступають як вважають за потрібне. Вони шукають для Божої істини різні замінники, які погано спрацьовують, і життя окремої людини й цілого суспільства перетворювалося на хаос і пекло. Сам автор цього віршика так і не знайшов відповіді на питання «що добре, а що погане?», заплутався у житті та закінчив його самогубством.

Однак у євреїв був закон, який давав їм такі абсолюти. Вони знали, що є добро, а що зло. Однак що вони робили? По-перше, вони засуджували інших. Вони дивилися на інших людей, бачили що вони поступають неправильно, і засуджували їх: «Які погани жахливі грішники! Напевно пекло уже чекає на них!» Вони не мали права судити, тому що Суддя – то є один Бог. Ісус сказав: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мф.7:1). Бог не давав їм права судити інші народи та не ставив їх суддями. Судячи інших, вони посягнули на право Самого Бога.

По-друге, вони чинили те саме, за що судили інших. Павло написав: «…бо чиниш те саме й ти, що судиш» (1б). Євреї мали Божий закон. Вони вивчали і знали його. Деякі, самі ревностні, знали напам’ять цілі уривки. Але це знання саме по собі не робило їх святими. Знання закону не змінювало їх, вони порушували ці закони, і поступали так само, як і погани.

По-третє, вони зловживали Божим довготерпінням. Подивимося на вірш 4: «Або погорджуєш багатством Його добрости, лагідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа добрість провадить тебе до покаяння?» Бог не зразу наказував Свій народ, а довго терпів їх. Він надіявся, що вони зміняться, і стануть Царством священиків і народом святим. Але вони думали, що вони Божий народ і тому їм усе зійде з рук. Зараз час від часу з’являються новини про різних молодиків, які думають, що їм усе можна, тому що вони сини різних великих і малих начальників цього світу. Можливо і євреї думали, що вони особливі і тому їм усе можна. Так вони зловживали Божою добротою і довготерпінням.

В четвертих, вони не розкаялись. Прочитаємо вірш 5: «Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об’явлення справедливого суду Бога». Кажуть, що чим більше людина росте духовно, тим більше розуміє, яка вона грішна. Але у євреїв було не так: з часом вони не зростали духовно, а навпаки – ставали все більше жорстокішими. Павло підсумовує: вони не втечуть від Божого суду, Бог напевно буде їх судити.

Євреї думали, що вони є Божі «улюбленці», і тому Бог не буде їх судити, або ж вони матимуть серйозні поблажки на суді. Вони поводилися зверхньо і самовпевнено. Вони вважали себе особливими, і думали, що їм усі зійде з рук. У нашому суспільстві зараз також багато людей, які вважають себе особливими. Вони порушують закони України, правила дорожнього руху і думають, що не будуть ні за що покарані. П. Йонатан якось розповідав мені про нахабних водіїв, які не хочуть чекати в черзі, як усі, а їдуть по колії зустрічного руху, порушуючи правила і думають, що це зійде їм з рук. Але у Бога ніщо не зійде з рук. Павло спростовує такі хибні думки. Те, що вони – вибраний Божий народ, не означає, що він матиме послаблення на суді. У віршах 6-11 Павло пояснює, за якими принципами Бог буде судити цей світ.

Прочитаємо вірші 6-10: «що «кожному віддасть за його вчинками»: тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і честі, і нетління – життя вічне, а сварлимим та тим, хто противиться правді але кориться неправді, – лютість на гнів. Недоля та утиск на всяку душу людини, що чинить зле, юдея ж перше та геллена, а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та гелленові». Бог буде судити кожного за його вчинками. Не словами, а саме вчинками. Це тому що вчинки показують те, що у людини на серці. Бог також буде дивитися на мету життя. Євреї багато робили для Бога, але їх метою при цьому було отримати власну вигоду.

У вірші 11 написано: «Бо не дивиться Бог на обличчя!» Це означає, що у Бога немає улюбленців. Його суд буде об’єктивним і неупередженим. У євреїв не буде ніяких особливих привілеїв.

У віршах 12-16 Павло говорить про Божий суд над людьми, у яких не було закону. Іноді можна почути: «Як Бог буде судили людей, які ніколи не читали, і навіть не мали можливості прочитати Біблію чи почути Євангеліє?» Прочитаємо вірші 14-15: «Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдовують одна одну». Бог буде судили людей по їх совісті. Ми не можемо знати усіх деталей цього суду, але цей суд буде справедливим. Після суду ніхто не зможе сказати, що його судили несправедливо.

У боротьбі за власну праведність і особливість, у євреїв залишилось лише 2 останніх форпости – це закон і обрізання. Вони заховалися за їх високими стінами і говорили: «У нас є закон. Ми – обрізані. Тому Бог не засудить нас, ми нічого не боїмося». Ап. Павло ставить гармату і планомірно руйнує ці 2 останні твердині.

Перше, закон (12-24). У віршах 12,13 написано: «Котрі-бо згрішили без Закону, без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом. Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть». Закон – це велике благословіння. Він був даний людям щоб уберегти їх життя від руйнування і направити на правильний шлях. Це можливо лише тоді, коли його виконувати! Але євреї думали, що достатньо лише знати закон, і не виконували його. Це була трагедія національних масштабів. Подивимося вірші 17-24. Павло обурюється: «Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш!» В результаті хоча вони багато знали, їх життя нічим не відрізнялося від безбожних людей. Вони поступали як невіруючі – крали, чинили перелюб і інші гріхи. Більше того, тут Павло каже про один гріх, який властивий лише віруючим – це зневажати Боже ім’я. «Ти, що хвалишся Законом, зневажаєш Бога переступом закону. Бо «через вас зневажається Боже Ймення в поган», як написано». Погани дивилися на євреїв і бачили, що ті, насправді, хоча і є Божим народом, живуть так само, як і вони – крадуть, чинять перелюб і інші гріхи. Погани запитували: «Тоді чого варта така віра, яка ніяк не впливає на життя людини?» – і були праві. Вони дивилися на грішний Божий народ, і думали, що і їх Бог такий же. Євреї своїм переступом закону зневажали Бога. Закон, якщо його правильно використовувати, приносить величезне благословіння. Якщо ж використовувати неправильно, то віруючі лише зневажають Бога.

Друге, обрізання (25-29). Бог наказав обрізати усіх чоловіків ще Аврааму. З того часу обрізання стало знаком Божого народу. Його значення полягало в тому, що людина присвячує себе на служіння Богу. Але з часом євреї втратили це значення і почали рахувати обрізанням лише обрізання на тілі. У 25 вірші написано: «Обрізання корисне, коли виконуєш Закона; а коли ти переступник Закону, то обрізання твоє стало необрізанням». Таке обрізнання втрачає всяку користь і стає марним. У віршах 28,29 сказано: «Бо не той юдей, що є їм назовні, і не то обрізання що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духовно, і обрізання – серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога». Ап. Павло каже, що обрізання тіла, без внутрішніх змін не має ніякого значення, воно стає необрізанням, просто хірургічною операцією, проведеною марно.

У сьогоднішньому слові Павло жорстко розбиває хибні ілюзії свого народу. Вони мали впевненість у спасінні, вони не боялися Божого суду – але у них не було для цього ніяких підстав. І якщо не зруйнувати ці ілюзії зараз, по потім їх чекало б дуже гірке розчарування.

Нам легко посміятися над твердолобими і наївними євреями, які надіялися на закон і обрізання, думаючи: «Невже вони дійсно надіялися, що такі речі можуть спасти їх?» Але у сучасних людей також багато ілюзій на рахунок Божого суду. Подібно до того, як євреї думали, що Бог не буде їх судити, тому що вони – євреї, багато людей думають, що і їх Бог не буде судити. Але написано: «І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд» (Евр.9:27). Суд буде так же достовірно, як і те, що кожна людина помре. Думати, що Бог не буде мене судити, це все рівно що думати, що я ніколи не помру.

Хтось думає, що Бог не засудить його, бо він народився в християнській країні, або його хрестили у дитинстві, або він носить на шиї хрестик. Усі це – хибні основи, це ілюзії, такі речі не спасуть ні від Божого суду, ні від засудження. Хтось думає, що у нього буде усе добре на Божому суді, тому що він відвідував Богослужіння або слухав проповіді відомого проповідника. Регулярно відвідувати Богослужіння і слухати проповіді відомих проповідників – то добре, але такі речі самі по собі не спасуть від Божого гніву! У сучасних людей, і навіть сучасних християн – багато ілюзій. І багатьом людям так приємно перебувати в солодких ілюзіях на рахунок того, що Бог є любов, і що Він не буде судити цей світ, чи що Бог буде судити лише дуже поганих людей, а вони достатньо добрі, і суд їх омине і в багатьох інших ілюзіях. І нам потрібно розбивати ці ілюзії без жалю, як би боляче і неприємно це не було іншим.

Перед Вавилонським вторгненням жителі Єрусалиму почувалися безпечно. Вони крали, вбивали, чинили перелюб, поклонялися іншим Богам і робили багато інших гріхів, але були впевнені, що їм нічого не загрожує, тому що в самому Єрусалимі розміщався Храм Господній. Вони були впевнені, що Бог не допустить нікому завоювати це місто. Вони не могли навіть допустити думки, що Бог допустить, щоб погани зруйнували храм, чи увійшли до нього. Вони сиділи і повторювали: «Храм Господній, храм Господній, храм Господній отут!» Це була ілюзія. Бог через пророка Єремію сказав до них: «Не надійтесь собі на слова неправдиві, щоб казати: Храм Господній, храм Господній, храм Господній отут!» (Єрем.7:4) Пророк Єремія багато страждав, руйнуючи ілюзії свого народу і кажучи їм неприємні слова.

Коли Джонатан Едвардс читав проповідь «Грішники в руках розгніваного Бога», то слухачі в церкві так злякалися, що трималися за лавки в церкві, на яких сиділи, думаючи, що зараз попадають прямо у пекло. Можливо це трохи стресовий метод проповідування, але завдяки його служінню багато людей залишили хибні опори і стали на єдину, яка вистоїть в день суду – Христа.

Ми вважаємо себе християнами і ходимо до церкви. Там ми співаємо гімни, молимося і вивчаємо Біблію. Хтось прибирає в церкві, хтось співає у хвалі, хтось ходить на зібрання дух. хлібу. Але чи це робить нас кращими в очах Бога за невіруючих? Ні. Чи дає все це нам спасіння? Ні. Якось я ішов вулицую і побачив безхатченка, який, було видно, добре випивав. У той час я зрозумів, що сам по собі нічим не кращий за нього, і, складись моє життя інакше, я міг би бути на його місці. Усе що маю я – це Божа благодать.

Закон і обрізання безсилі спасти людину. І багато інших речей, які ми робимо, безсилі спасти нас. В наших духовних пошуках ми приходимо лише до Христа. Тільки один Христос здатен спасти нас, тому що Він заплатив за наш гріх на хресті і воскрес із мертвих для нашого виправдання.

У сьогоднішньому слові ап. Павло руйнує ілюзії свого народу на рахунок Божого суду і спасіння. Він хоче вибити хитку опору з-під їхніх ніг, щоб вони знайшли дійсно тверду і надійну опору – Христа, Який єдиний може спасти нас.

(п. Яків)

ПРАВИЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗАКОНУ БОЖОГО

До Римлян 2:1-29

Ключовий вірш 2:13

1. Вірші 1-­5. Хто та чому не має виправдання перед Богом? Як та чому люди нехтують благодаттю Бога? Чому це гріх?

2. Вірші 6­-11. За якими критеріями Бог судитиме світ? Яка Його нагорода та яке покарання? Для кого нагорода й покарання? Як суд Бога виявляє Його сутність?

3. Вірші 12-­16. Як відноситься Закон Бога до суду Божого? Чи мають юдеї чи погани перевагу один перед одним на суді Бога? Чому?

4. Вірші 17-­24. Як ми маємо використовувати Закон? Як насправді люди використовують Закон? Чому це гріх. Чому знання Закону накладає більшу відповідальність?

5. Закон та обрізання, вірші 25-­29. Що таке обрізання? Як воно стосується закону? Чи дає воно якісь переваги? Що таке справжнє обрізання? Хто дійсно входить в народ Божий?

СВІТ БЕЗ БОГА

До Римлян 1:18-32

Ключовий вірш 1:21

1. На що і як з’являється Божий гнів?

2. Чому «нема їм виправдання»?

3. Який результат того, що люди «не прославили Його, як Бога, і не дякували»?

4. В чому виявився Божий гнів?

5. Розгляньте реальний стан людини, сім’ї, країни без Бога.

ЄВАНГЕЛІЄ – СИЛА БОЖА

До Римлян 1:8-17

Ключовий вірш 1:16 : "Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові"

Виконавчий директор компанії «Кока-кола» казав, що у його венах тече не кров, а кока-кола. Він був одержимий кока колою, і розповсюдив цей напій по усьому світу. Здавалося, що якщо він поріже палець, то звідти потече кока-кола. Коли ми читаємо сьогоднішні слова ап. Павла, то бачимо, що у його венах тече Євангеліє. Павло хотів звіщати Євангеліє скрізь, і навіть у Римі. Як тільки Павло починав говорити, він говорив про Ісуса, Євангеліє і віру. Ми – християни, але часто відчуваємо, що наша кров холодна, як у земноводних. Хай Господь сьогодні запалить наші серця, щоб вони горіли Євангелієм.

Прочитаємо вірш 8: «Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові». Церква в Римі складалася з євреїв, які емігрували до Риму і місцевих мешканців. Переважно це були небагаті віруючі, які боролися у столиці імперії за своє виживання. З точки зору цього світу вони були ніким – вони не були багаті чи відомі. Сам Павло ніколи до цього не був у Римі і не засновував там церкву. Там ще не було Апостолів. Але з точки зору Павла ці віруючі й ця церква були дорогоцінними. І Павло вважає великою справою те, що у Римі була церква, і що там були віруючі.

Римляни були відомі своєю розпустою, п’янством і багатьма іншими пороками. Але віруючі в Римі боролися з гріхом і жили свято. Вони зберегли свою віру, і відкрито сповідували її, так що про неї стало відомо за межами Риму. Павло часто думав про них, і всякий раз дякував Богу за них. Вони були дуже цінні для Бога, настільки цінні, що Він віддав на смерть за них Свого єдиного Сина. Як ви поступаєте, коли згадуєте своїх братів і сестер? Давайте дякувати Богу за те, що вони є і за їх віру.

Подивимося на вірші 9,10: «Бо свідок мені Бог, Якому служу духом своїм у звіщанні Євангелії Його Сина, що я безперестанно згадую про вас, і в молитвах своїх завжди молюся, щоб воля Божа щаслива попровадила мене коли прийти до вас». Також Павло завжди молився про те, щоб відвідати віруючих в Римі. Чому він так хотів попасти до Риму? Можливо Павло любив подорожувати, і хотів з’їздити у столицю Імперії на екскурсію? У той час багато людей прагнуло поїхати у столицю Імперії в пошуках кращого життя. Але не Павло. Подивимося на вірші 11,12: «Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для зміцнення вас, цебто потішитись разом між вами спільною вірою – і вашою, і моєю». Павло хотів відвідати їх для того, щоб дати їм духовні дари, поділитись з ним своєю вірою і зміцнити їх. Здавалося б, що вже достатньо буде й того, що ці віруючі існують і бережуть свою віру. Але Павло хотів значно більшого – він хотів зміцнити їх віру, щоб їх віра стала здатна на більше, а ніж просто бути.

З людської точки зору ці віруючі в Римі просто боролися за своє існування. Вони недооцінювали важливість часу у який жили і своєї ролі в ньому. Але Павло бачив, яку велику надію Бог має на них. Вони жили в центрі самої Імперії. І Павло бачив, що Бог хоче використати цю церкву для того, щоб із неї, по чудовим Римським дорогам, Євангеліє розповсюдилось в усю Римську Імперію. Але щоб це сталося, було необхідно зміцнити віру віруючих в Римі і розширити їх видіння.

Тут ми вчимося тому, що є слабка віра, а є сильна. Віруючий із слабкою вірою ледве переставляє ноги, ідучи по життю. Коли в нього виходить, він приходить на Богослужіння, а коли не виходить – то пропускає. Слабка віра не проповідує. Слабка віра не служить іншим. І саме головне, такі віруючі не мають відчуття історії. Вони не розуміють, у який час живуть, і не розуміють своєї ролі у той час, у який живуть. Вони не бачать великої Божої надії на своє життя, великого Божого плану, а лиже живуть засмучені із-за того, що не мають гарної роботи і не можуть купити квартиру для своєї сім’ї.

Подивимося на вірш 13: «Не хочу ж, щоб ви не знали, браття, що багато разів мав я замір прийти до вас, але мені перешкоджувано аж досі, щоб мати який плід і у вас, як і в інших народів». Зміцнена віра перемагає обставини життя і приносить плід. Павло вірив, що ці віруючі в Римі зможуть перемогти різні труднощі у своєму житті – вивчити мову, звикнути до культури, забезпечити себе і, понад усе, принести плід проповіді Євангелії. Павло хотів поділитися з ними великим планом, який Бог має на них. Багато віруючих живуть похмуро, обтяжені тяжкими умовами життя. Але є батато і таких, які перемогли тяжкі умови і принесли плід Богу. Авраам Лінкольн народився у сім’ї бідного фермера і тяжко працював з дитинства. Він не закінчив навіть початкову освіту, тому що потрібно було працювати. Коли йому було 9 років, померла його мати. Усе це мало зробити його життя сумним і нещасним. Усе своє подальше життя він мав страждати від того, що у нього було важке дитинство. Однак він переміг обставини: він багато читав, розмірковував, писав і дуже багато працював. Він перепробував багато професій: працював землеміром, комірником, лісорубом, поштовим службовцем і навіть воював з індіанцями. Він був християнином, регулярно вивчав Біблію і кожен ранок молився на колінах. В 51 рік він став президентом Сполучених Штатів і довів до кінця справу свого життя – відміну рабства на усій території Штатів.

Вільям Кері був бідним швецем. Його життя мало бути темним і сумним. Однак він багато працював і в 28 р. став пастором церкви у Англії. Його серце горіло бажанням проповідувати Євангеліє по всьому світу. У церкві святого Якова, яку він відвідував в дитинстві, висить девіз його життя: «Очікуй великого від Бога. Попробуй велике заради Бога». У 32 р. він почав нову історію у своєму житті – відправився місіонером в Індію. Це також стало початком великої хвилі світової місії.

Тут ми вчимося тому, що нам потрібно зміцнювати свою віру. Якщо де є шанс зміцнити віру – його не потрібно упустити: є можливість поїхати на конференцію, чи семінар, чи прийти на ДХ і зміцнити віру – то поїдьмо чи прийдімо. Хай Господь зміцнить нас, щоб ми не жили заради власного виживання у цьому світу, а жили заради Ісуса і проповіді Євангелія.

Подивимося на вірші 14, 15: «А гелленам і чужоземцям, розумним і немудрим, – я боржник. Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Євангелію». Через ці слова Павла видно дві речі. По-перше, це універсальність Євангелія. Павло був готовий звіщати Євангеліє усім категоріям людей – гелленам і чужоземцям, розумним і немудрим. Це означає, що усі люди без виключення потребують Євангелія. Іноді кажуть, що Євангеліє потрібне лише явним грішникам – алкоголікам, наркоманам, вбивцям. Інші думають, що Біблію можуть зрозуміти лише розумні люди, тому навіть не пробують читати Біблію. Насправді ж Євангеліє – для усіх. У той час Євреї ненавиділи поган і вважали їх паливом для багаття. Павло сам був євреєм. Але коли він прийняв у своє життя Ісуса, то змінився, і зміг прийняти усіх людей – і греків, і чужоземців, і немудрих, для того, щоб звіщати їм Євангеліє. По-друге, Павло вважав себе боржником для цих людей. Чому? Ці люди позичили йому кілька тисяч доларів? Ні. Це тому, що Павло вважав себе вічним боржником Божої благодаті, яка відкрилась йому через Ісуса Христа. В листі до Тимофія він сказав про це так: «мене, що давніше був богозневажник, і гнобитель, і напасник, але був помилуваний, бо я те чинив нетямучий у невірстві. І багато збільшилась у мені благодать Господа нашого з вірою та з любов’ю в Христі Ісусі. Вірне це слово, і гідне всякого прийняття, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних, із який перший – то я. Але я тому був помилуваний, щоб Ісус Христос на першім мені показав усе довготерпіння, для прикладу тим, що мають увірувати в Нього на вічне життя» (1 Тим.1:13-16). Тут Павло описує Божу благодать, яка відкрилась у його житті. Павло зрозумів, що Христос простив йому гріхи, за які він сам ніколи в житті не зміг би розплатитися. Він був як той боржник, який був винен вірителю 500 динаріїв, і не міг розплатитися, і якому віритель усе простив. Павло ніколи не забував цієї Божої благодаті. Тому він відчував себе вічним боржником Богу. Це відчуття боргу не давало Павлу спокою. Він хотів повернути його. Тому він готовий був проповідувати Євангеліє скрізь – навіть у Римі. Тут ми вчимося тому, що усі віруючі – це боржники Божої благодаті. Багато людей поводяться так, наче їм хтось щось винен. Вони ходять засмучені і невдоволені і не хочуть нікого бачити. Але коли пам’ятаємо Божу благодать, яка з надлишком відкрилася нам в Ісусі Христі, то ми можемо любити інших і звіщати їм Євангеліє.

Подивимося на вірш 16: «Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові». В часи Павла багато людей соромились Євангелія. Римляни любили силу, владу і розкіш. Римські легіони вселяли страх на оточуючі народи. Сам Рим потопав у багатстві і розкоші. Там було багато мудреців і філософів. Однак Ісус був бідним теслею із провінції, якого розіп’яли на хресті. У той час смерть на хресті вважалася самою ганебною, бо так страчували лише страшенних злочинців. Римські християни не знали, як їм потрібно почати бесіду, щоб розповісти римлянам про розіп’ятого Спасителя. Для римлян Ісус виглядав скоріше як невдаха, який прожив бідне життя, а потім помер ганебною смертю, а не Спаситель. У наш час люди звиклися з думкою, що Ісус помер на хресті. Люди бачать хрести на церквах, іконах, картинах і носять хрестики у себе на шиї. Християнство прийшло на Україну уже більше 1000 р. тому назад, і з часом хрест перестав асоціюватися у них з позором. Люди хрестять своїх дітей, і хрестяться, проїжджаючи мимо церкви. У деяких церквах часто хрестяться під час Богослужіння. То може в наш час уже не соромляться Євангелія? Однак і у наш час легко соромитись Євангелія. У наш час цінують гроші. За гроші люди готові іти на що завгодно. У наш час цінують дорогі речі і розкіш. У наш час цінують розваги і легке життя. Однак Ісус проповідував зовсім іншу систему цінностей. Він учив жити просто, уникати безцільних розваг і легкого життя і нести свого хреста. Він учив надіятись на Небесне Царство. У наш час, того, хто так живе, вважатимуть дивним, таким, який не іде в ногу з часом. Формального християнства не важко не соромитись. Але живого Євангелія легко соромитись у суспільстві, яке живе зовсім по іншим цінностям. Однак Павло не соромився Євангелія. Чому ж? Може у нього не було сорому? Ні, це тому що Євангелія – це сила Божа на спасіння кожному, хто вірує. Коли все добре, то люди ведуть себе легковажно. Однак коли у житті усе ламається, і потрібно дійсно на щось спертися, то що це може бути? Що дає сенс життя? Що дає спасіння? Що дає впевненість у майбутньому? Може це подорожі? може розваги? а може цікаві телепередачі? Усе це марне. З часом люди розуміють, що насправді те, що вони цінували, не може їм допомогти і не дає того, чого вони очікували. В одній книзі розповідається про чоловіка, який помирав, а його друг, сидячи біля нього, пробував його втішити: «Не бійся, будь хоробрим, тримайся до кінця». А той відповів: «Я б тримався, якби знав, за що мені триматись». Так і багато людей з часом розуміють, що їм нема за що триматись. Але Павло знав, що можна триматись за Євангеліє Ісуса. Він світло дивився у майбутнє, і мав усі підстави так робили. Він сказав: «Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (2 Тим.4:8).

Євангеліє – це сила Божа. Тільки Євангеліє може дійсно змінити людину. Євангелія змінила Павла із вбивці в апостола. Євангеліє змінило Августина із розпусного молодика в людину, яка впливала на історію. Євангеліє змінює не лише окремих людей, а і цілі народи і країни.

Прочитаємо вірш 17: «Правда-бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: «А праведний житиме вірою»». Правда, або праведність Божа – це головна умова для спасіння. Але як людина може бути праведною перед Богом? Ще Йов запитував: «Та як оправдатись людині земній перед Богом?» (Йов 9:2) У Старому Заповіті щоб оправдатись перед Богом люди приносили жертви. Тоді Божа праведність відкривалася у жертвоприношенні. Але ця система не була довершеною, і людям постійно приходилося вбивати невинних тварин і проливати ріки крові. Старозавітних храм не був як сучасні церкви. Там проливалася кров телят і овець, руки священиків були в крові, там пахло кров’ю і жареним м’ясом. Але усе змінилося з приходом Ісуса Христа. На хресті Ісус взяв на Себе усі людські гріхи – ті, які були, які є і які будуть. Усе, що потрібно зробити нам після цього – це вірити в хресні заслуги Ісуса, в те, що на хресті Він страждав за мої гріхи, і здійснив моє спасіння. Для спасіння важливо не те, що роблю я, а те, що зробив Христос.

Якось в полі Мартіна Лютера ледь не вбила блискавка. Злякавшись з’явитись перед Богом зі своїми гріхами, він став монахом. Щоб добитися праведності, він наклав на себе багато обов’язків і обмежень в їжі, одязі і у сні. Він здійснив паломництво до Риму, де піднявся на колінах до церкви святого Петра, стерши їх до крові. Він думав таким чином завоювати Божу прихильність. Але усе це не допомагало – він відчував себе все більше грішним. В 26 р. він отримав ступінь бакалавра богослів’я і почав читати лекції студентам. Якось він готував лекцію по посланню до Римлян. У цей час Бог відкрив йому слово «А праведний житиме вірою». Лютер зрозумів, що праведність приходить лише через віру. У той час розбещена середньовічна римо-католицька церква почала продавати індульгенції – прощення гріхів. Продавці вчили, що за той час, поки монета, якою розплатилися за індульгенцію, впаде на дно скарбнички, душа людини, яка заплатила її, переміститься із чистилища до раю. Лютер виступив к критикою цього вчення, і став проповідувати спасіння лише по вірі. Цей принцип ліг у основу вчення реформації Sola fide – тільки вірою.

Прочитаємо ще раз вірш 17: «Правда-бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: «А праведний житиме вірою»». «З віри в віру» означає, що нам потрібно жити лише однією вірою. Нам потрібно вірувати, що ми спасені лише однією благодаттю Божою, і що спасіння лише в Ісусі. Жити вірою означає надіятись не на свої сили, а на силу Бога. Це означає заснувати своє життя на Божому слові – Біблії.

На заключення давайте прочитаємо ключовий вірш: «Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові». Євангеліє – це реальна Божа сила, яка змінює життя окремих людей і цілих народів. Давайте не соромитись звіщати його.

(п. Яків)

ЄВАНГЕЛІЄ – СИЛА БОЖА

До Римлян 1:8-17

Ключовий вірш 1:16

1. За що дякує Павло? про що молиться?

2. Чому Павло так хотів побачити віруючих в Римі? Чому він хотів звіщати їм Євангелію? Який борг він відчував за собою?

3. Чому ранні християни могли соромитись Євангелії? Чому Павло не соромився?

4. Подумайте про силу Євангелії.

5. Що означає Євангелія для Вас особисто?

ВИ, ПОКЛИКАНІ ІСУСА ХРИСТА

До Римлян 1:1-7

Ключові вірші 5,6

1. Хто і кому написав послання до Римлян? Яка мета послання?

2. Ким Павло представляє себе? Що таке “Євангелія Божа”?

3. Про кого говориться в Євангелії Божій? Чому?

4. Хто такий Син Божий?

5. Що ми отримали через Нього (Ісуса Христа)?

6. Ким ми є відповідно до цієї Євангелії?