Записи

ОБК 2015: Проповедь “Любовь небесного Отца” (От Луки 15:11-32)

ЛЮБОВЬ НЕБЕСНОГО ОТЦА

От Луки 15:11-32

Ключевой стих 20 : "Встал и пошел к отцу своему. И когда он был еще далеко, увидел его отец его и сжалился; и, побежав, пал ему на шею и целовал его"

Сегодняшний отрывок называют величайшим рассказом всех времен и народов. Он известен всем как притча про блудного сына. Но справедливо, скорее всего, будет другое название – не притча о блудном сыне, и даже не о двух блудных сыновьях, а притча о любящем Отце, потому что без любви отца жизнь этих сыновей была бы обречена. Я молюсь, что бы сегодня каждый из вас испытал эту любовь Небесного Отца.

Взгляните на 11-й стих: «Еще сказал: у некоторого человека было два сына». Данная притча рассказывает нам про одного человека. Очевидно, что этот человек был богат. Дальше из отрывка мы видим, что у него было большое имение: поля с пшеницей, луга со стадами, сытые и довольные слуги. Но самое большое его богатство – это были его сыновья. Этот человек очень радовался рождению своих сыновей и ощущал особое благословение Господа. Как сказано: «Что стрелы в руке сильного, то сыновья молодые. Блажен человек, который наполнил ими колчан свой!» (Пс.126.3-5). Полтора года назад у меня тоже появился сын, и теперь я хорошо понимаю, что это за блаженство, стрела – это как раз про него, выпустил, не поймаешь. Но, не смотря на все шалости, это самое милое и самое ценное создание на свете. Этот человек очень любил своих детей и хотел дать им все самое лучшее. Наверное, когда они были маленькими, Он любил играть с ними в саду в «лошадку и наездника». Когда старший подрос и заинтересовался охотой, он купил ему лук и стрелы и научил стрелять. Когда младший проявил музыкальные способности, он подарил ему флейту и научил играть «Миссию» Мариконе. Чтобы сыновья не стали ленивыми, он научил их трудиться в поле. Вечерами он читал им Библия и молился вместе с ними. Каждому он приготовил хорошее наследство, чтобы в будущем они ни в чем не нуждались и после него смогли продолжить его дело. Дети росли, взрослели, все шло своим чередом, но однажды семейную идиллию нарушила просьба младшего сына.

Взгляните на стих 12: «и сказал младший из них отцу: отче! дай мне следующую мне часть имения. И отец разделил им имение». Просьба младшего сына звучала мягко говоря эгоистично, целых 2 раза повторяется слово «мне»: «дай мне следующую мне…». На самом деле, ему действительно следовала часть имения. По еврейским законам 2/3 наследства получал старший сын и 1/3 младший. Но дело в том, что сын не хотел дожидаться смерти отца или его распоряжения. Он хотел получить наследство прямо сейчас, и ему было наплевать на своего отца. Фактически этой просьбой, он сказал: «пап, ты мне больше не нужен, лучше, чтоб тебя поскорее не стало». Почему так поступил младший сын? В прошлой проповеди мы узнали, что есть «Злодій», который обманывает и ворует настоящую жизнь и подбрасывает фальшивку. Этот злой голос нашептывал младшему сыну: «твоя жизнь ограничена, вот так всю жизнь и проживешь под контролем отца, а потом и старшего брата. Но есть другая жизнь, есть дальняя страна, в которой ты будешь свободен, не будет никаких ограничений, ты заживешь по-настоящему, главное взять с собой побольше денег…». Младший сын послушался этого голоса и решил поскорее отправиться туда.

Как же отец отреагировал на эту просьбу? На удивление, он не стал противиться и наказывать сына. Он не стал читать ему лекцию и взывать к его совести. Отец понимал, что насильно мил не будешь, и возможна там, вдали, в нужде и лишениях сын вспомнит о его любви и сможет вернуться назад. С горечью на сердце отец поддался требованию сына. А сын взял свою долю имения и тотчас оставил отчий дом.

Что же приключилось с ним в дальней стороне? Взгляните на стих 13: «По прошествии немногих дней младший сын, собрав всё, пошел в дальнюю сторону и там расточил имение свое, живя распутно». Здесь мало говорится о подробностях жизни младшего сына. Но, скорее всего, все начиналось даже очень и очень неплохо. Он снимал дорогую гостиницу, питался в ресторанах, ездил на крутой колеснице, сразу же появилось куча друзей и поклонниц. Наверное, как в фильме «Банковский билет на миллион» перед ним открылись кредиты всех магазинов и заведений, стоило только показать свой мешок денег. Но все это не могло продолжаться вечно. Он жил сегодняшним днем и не думал о будущем, не старался куда-то вложить свои деньги и получить прибыль, и естественно, в конце концов, расточил имение свое, живя распутно. С окончанием денег, закончились друзья, девушки и кредиты доверия. Его выставили отовсюду. Он оказался на улице. И вдобавок ко всему в стране начался голод, и он стал нуждаться. Он думал устроиться на работу, но никто не хотел брать его без опыта работы. Он умел только развлекаться. В конце концов, он пошел и пристал к одному жителю той страны. Но в отличии от отца, он не был пастырем, он был вор и разбойник. Он послал его на самую грязную и самую низкую работу – пасти вонючих свиней без никаких гарантий даже нормального пропитания. Он рад был поесть стручков, что ели свиньи, но никто не давал ему, ни хозяин, ни даже свиньи. Это было полное дно, он умирал от голода. Здесь хорошо видна грешная природа человека и ее последствия. В доме отца сын имел все, а теперь остался ни с чем и даже был при смерти. Подобно этому отцу Бог также многое дал человеку, которого создал. Мы не выбираем страну, в которой родиться, мы не выбираем себе родителей, внешность, цвет глаз, мы не выбираем родиться или не родиться на этот свет. Бог многое дает нам просто так, даром, когда мы приходим в этот мир! Он дал нам жизнь, таланты, здоровье, жилье и пропитание, короче говоря, стартовый капитал для счастливой и плодоносной жизни. Но мы не благодарим, а только жалуемся, что чего-то не хватает, бросаем Бога, идем куда-то, ищем большей свободы, больших удовольствий, но, в конце концов, становимся рабами злого свиновода сатаны. Совершаем такие поступки, что стыдно даже вспоминать. Когда я учился в школе, мы со своими друзьями попали в неформальную культуру, это было так прикольно отрастить волосы, порезать джинсы, слушать тяжелую музыку, напиваться и курить траву. Свободные отношения, свободное поведение, нет никаких ограничений, казалось бы, что может быть лучше. Но это был обман сатаны. Пьянки заканчивались рвотой и головной болью. Свободные отношения – беременностью в 15, оставленными детьми и неполноценными семьями. Почти никто из друзей не получил нормального образования, и многие так и остались бегать по подъездам, пить водку, продавать траву и бесцельно прожигать свои годы. Но есть ли выход из такой ситуации? Да, есть! Это любовь нашего небесного Отца. Любовь отца помогла сыну найти выход.

Взгляните на стихи 17-19: «Придя же в себя, сказал: сколько наемников у отца моего избыточествуют хлебом, а я умираю от голода; встану, пойду к отцу моему и скажу ему: отче! я согрешил против неба и пред тобою и уже недостоин называться сыном твоим; прими меня в число наемников твоих». Здесь сказано, «придя же в себя». Оказывается, до сих пор, младший сын не был в себе, он не был самим собой, еще не обрел свое настоящее «я». Но теперь понял, кто же он на самом деле. Он осознал, что он грешник, который нуждается в милости Бога. Он понял, как много он имел в доме отца, и как сильно предал его любовь и доверие, и уже не заслуживает больше называться сыном, единственная его надежда – хотя бы стать наемником в доме отца. Как ни странно, именно с этого момента начинается настоящая жизнь младшего сына. Грех ослепляет человека, и он живет в постоянной иллюзии, что то или другое сделает его счастливым, и Бог здесь совсем не нужен. Каждый строит свои иллюзии, свой мир, свой комфорт, но без Бога – это не жизнь. Это похоже на детский дом. Вроде бы у детей есть все: много игрушек, друзей, 3 разовое питание, за ними постоянно следят, моют, убирают. Но без родительской любви они не могут стать нормальными людьми, они не могут нормально учиться, работать и найти себя в жизни, зачастую становясь на путь преступности, проституции, насилия. Подобно и без отношений с небесным Отцом наша жизнь неполноценна и обречена. Здесь очень важно прийти в себя и осознать себя грешником и свою нужду в Боге. Истинная жизнь с избытком начинается с покаяния и решения вернуться в Отчий дом.

Как же отец встретил своего сына? Взгляните на стих 20: «Встал и пошел к отцу своему. И когда он был еще далеко, увидел его отец его и сжалился; и, побежав, пал ему на шею и целовал его». Итак, младший сын встал и пошел к отцу своему. Близился вечер, и отец в очередной раз прогуливался по полю, всматриваясь вдаль, куда бесследно ушел его сын. Он прижимал к груди его дудочку, это было все, что осталось от сына. Но вдруг на горизонте в лучах заходящего солнца показался силуэт. Конечно, это был уже не тот богатый стройный юноша, который бодро покидал дом. Это был сгорбленный, оборванный и побитый жизнью нищий, который едва брел, спотыкаясь на каждом шагу. Но отец узнал его, он узнал в нем своего сын. Его сердце сжалось от боли, и он не мог больше терпеть и побежал ему навстречу. Он пал ему на шею и целовал грязное и неумытое, но такое родное, лицо. «Сын мой, ты вернулся, я так рад». Отец не стал слушать оправдания сына, и даже не дал заговорить о найме на работу. Напротив, он воскликнул: «принесите лучшую одежду и оденьте его, и дайте перстень на руку его и обувь на ноги; и приведите откормленного теленка, и заколите; станем есть и веселиться! ибо этот сын мой был мертв и ожил, пропадал и нашелся» (22-24). Отец принял его безусловно, не как раба, но как сына. Одежда, перстень, обувь – все это атрибуты сына и наследника. Подобно этому отцу Бог любит также и каждого из нас. Хотя мы оставляем его из-за греха, живем, как будто Его нет, забываем о нем, но Он не забывает о нас и терпеливо ждет нашего возвращения. Когда мы делаем все лишь шаг в молитве и покаянии, Он радостно бежит нам на встречу, даруя свою любовь и прощение. Он принимает нас, как драгоценных детей, не вспоминая о прошлом. Он возвращает нам все, что мы потеряли из-за греха, и дает нам жизнь с избытком. Однажды президента США Авраама Линкольна спросили, как он собирается поступать с мятежными южанами, когда они будут окончательно побеждены и вернутся в семью американских штатов. От Линкольна ожидали слов о жестокой мести, но он ответил: «Я буду обращаться с ними так, будто они никогда не покидали нас». Чудо Божией любви в том, что и Он поступает с нами так же. Итак, как же мы ответим на такую любовь Бога? Останемся ли там, в далекой стране, умирать со свиньями? Или же исповедуем вместе с сыном: «встану и пойду к отцу моему»?! Я молюсь, чтобы вы выбрали второе!

Но на этом история не заканчивается. Был еще старший сын, который как раз работал на поле. Возвращаясь назад, он услышал радостное пение и ликование. Узнав от слуги в чем дело, он рассердился и не хотел войти (28). Но отец проявил свою любовь и к этому сыну. Выйдя на улицу, он звал его. На что сын выдвинул ему свою претензию: «вот, я столько лет служу тебе и никогда не преступал приказания твоего, но ты никогда не дал мне и козлёнка, чтобы мне повеселиться с друзьями моими; а когда этот сын твой, расточивший имение своё с блудницами, пришел, ты заколол для него откормленного теленка» (29,30). Здесь видим, что чтобы стать блудным сыном не обязательно далеко уходить и пускаться в крайности. Будучи рядом с отцом, старший сын совсем не знал отца, его сердца и его любви. Он совсем не понимал, что имеет и чем обладает, а только жаловался, что нет козленка. Подобно этому сыну есть много молодых людей, которые достаточно интеллигентны, выросли в христианской семье и с детства посещали церковь, но так и не узнали Бога самого. Их отношения похожи на банк, все по расчету – вот столько я делаю для тебя, а столько ты, Бог, должен делать для меня. Но Божья любовь проливается и на такого грешника. Отец же сказал: «сын мой! ты всегда со мною, и всё мое твое, а о том надобно было радоваться и веселиться, что брат твой сей был мертв и ожил, пропадал и нашелся». Бог всегда с тобой и ему ничего не жалко для тебя, но он хочет дать намного больше. Он хочет иметь с тобой личные отношения, Он хочет дать тебе свою любовь и разделить свою радость от спасенных и измененных грешников. Останешься ли ты со старшим сыном на улице, будешь ли дальше ворчать и сердиться, или примешь любовь и сердца Отца и будешь служить Ему с радостью?! Я молюсь, чтобы ты выбрал второе!

Я благодарю Бога за это слово. Это мой первый отрывок из Библии, который я услышал из уст моей сестры в 8-м классе и это слово сильно повлияло на мою жизнь. Просьба младшего сына «дай мне, следующую мне…» хорошо показывает и мою эгоистичную сущность. Господь дал мне чудесных, любящих и заботливых родителей, я получал от них много внимания. Они хорошо знали мои интересы и стремления, и всячески способствовали им. Когда я увлекся рыбалкой, мне купили удочки и снасти и отец возил меня на рыбные места. Когда появился интерес к музыке, отец купил дорогие музыкальные инструменты и помог найти помещение для репетиций рок-группы. Но вместе с увлечениями, во мне росла и грешная природа. Я рос в среде безбожной молодежи и не хотел отставать от сверстников. Тогда я стал использовать доброту и заботу родителей на всякие развлечения, сигареты, выпивку, траву. Такое же было и сердце к Богу, часто я молился типа – дай мне, следующую мне девушку и т.п. Я жил по принципу возьми от жизни все. Хотя ездил на христианские конференции, но потом возвращался и жил в блуде с разведенной женщиной. Т.о. я все дальше и дальше удалялся от своего Небесного Отца. Однажды нанюхавшись клея, ко мне пришло видение ада, что я прикован цепями и не могу вырваться. Мне стало жутко страшно, и я начал молиться, чтобы Бог спас меня. Я чувствовал себя, как младший сын у свиного корыта. Но я благодарен Богу, что Он сохранил мне жизнь и не позволил стать зависимым человеком. Злой свиновод сатана хотел сковать меня цепями греха, блуда, наркотиков, хотел, что я всю свою жизнь тратил за несчастные рожки и, в конце концов, пошел в ад, но, слава Богу, мой любящий Отец боролся за меня молитвами моей сестры, братьев и сестер. И в конце концов дал прийти в себя и вернуться в отчий дом. С переездом в Киев я начал изучать Библию, и первых строк понял, что Бог любит меня, Он всегда ждал меня, отдал за меня Сына Своего, только чтобы я не погиб, но имел жизнь вечную. Отец радовался моему возвращению, ликовали братья и сестры. Придя в церковь, я понял, что теперь я дома, теперь я по-настоящему живу, а не существую. Господь вернул мне все, что сатана украл у меня. Он дал мне привилегию быть Его сыном, Он вернул здоровый образ жизни и правильные ценности. Господь благословил в учебе, не только закончить университет, но и защитить диссертацию. Я работаю в престижной компании и преподаю одновременно. Господь дал мне красивую, любящую и заботливую жену, а также здорового и реактивного, как стрела сына. Господь всегда был со мной, даже когда я болел и было очень тяжело. С моим небесным Отцом моя жизнь действительно полноценна.

Господь любит также каждого из вас, Он с нетерпением ждет вас и хочет благословить с избытком. Не ждите, пока вы окажитесь на дне, в полной тьме и одиночестве. Встану и пойду к отцу своему – пусть сегодня это будет исповедь каждого из вас.

(п. Самурай)

ОБК 2015: Проповідь “Дорога життя” (Псалом15:11а)

ДОРОГА ЖИТТЯ

Псалом 15:11а: «Дорогу життя Ти покажеш мені»

На початку минулого століття недалеко звідси – у Рівненській (на той час Волинській) області, народився один хлопчина. Він написав такі слова: “Самое дорогое у человека – это жизнь. Она дается ему один раз, и прожить ее надо так, чтобы не было мучительно стыдно за бесцельно прожитые годы, чтобы не жег позор за подленькое и мелочное прошлое и чтобы, умирая, мог сказать: вся жизнь и все силы отданы самому главному в мире: борьбе за освобождение человечества. И надо спешить жить. Ведь нелепая болезнь или какая-либо трагическая случайность могут прервать ее”. Сам він захворів на смертельну хворобу і помер у 32 р. Він був невіруючим, атеїстом, комуністом. Але і він хотів жити повним життям. Кожна людина, ким би вона не була, хоче жити змістовним, цінним, корисним життям, життям подостатком.

Один філософ, лауреат нобелівської премії, глибоко розмірковував над сенсом життя і прийшов до такого висновку: “Безглуздо те, що ми народжуємося, безглуздо те, що ми помираємо” (Жан-Поль Сартр). Однак люди відмовляються у це вірити, навіть якщо це сказав лауреат Нобелівської премії. Люди відмовляються жити як рослини, які лише вдихають кисень і виділяють вуглекислий газ. Люди відмовляються жити як тварини, які лише їдять, сплять і розмножуються. Люди не може жити як механізми – просто їсти, спати й ходити на роботу. Цим пояснюється те велике напруження, в якому живе сучасне суспільство. Хоча людина звідусіль чує про те, що її життя не має сенсу, вона відмовляється у це вірити й жити пустим і беззмістовним життям. І вона шукає те, що дало б їй сенс. Інтернет переповнений відчайдушними криками: “Мені 22 роки, моє життя не має сенсу! Що мені робити?” “Мені 35 років, може життя не має сенсу!” “Мені вже 45 років, моє життя не має сенсу!”

Автор сьогоднішнього Псалма каже: “Дорогу життя…”. Він також шукає дорогу до справжнього життя. І сучасні люди також шукають справжнього життя. Вони вливають у себе літри пива, знову і знову затягуються цигарками, до болі в очах вдивляються в Інтернет, але це все не може наповнити їх життя сенсом. Коли я закінчував школу, то мав довге волосся, а з-під мого одягу випирали великі м’язи. Однак всередині мене була пустота, яка мучила мене. І я шукав справжнього життя. Якось я прочитав популярну на той час книгу (Грін Олександр. Сто верст по річці). Я думав, може там знайду відповідь. Але відповіді не було, лише в кінці книги було написано: “Вони жили довго і померли в один день”. Я був розчарований: “І оце все? Невже щастя життя в тому, щоб довго жити і померти в один день?”

Цитату, яку я навів на початку, сказав комуніст. Він щиро вірив, що комунізм звільнить людей від рабства і забезпечить їм щасливе життя, і віддав заради цього своє життя. Однак його просто підманули. Комунізм не зробив і не міг зробити нічого такого. Пізніше, через кілька десятків років, коли комунізм показав своє справжнє обличчя, люди повністю розчарувалися в ньому. Комунізм не звільняє людину, він її просто губить. Тому зараз уже ніхто не вірить у нього.

Однак у що ж вірять сучасні люди, що, на їх думку, може забезпечити їм справжнє життя? Сучасні люди вірять у постмодернізм. Можливо, ви не дуже добре знаєте таке слово, але більшість людей, які живуть у нашому суспільстві – постмодерністи, вони живуть постмодеднізмом і дихають постмодернізмом. У що вони вірять? Ці люди вірять, що речі принесуть людям щастя. Тому вони накопичують речі – речі, речі, речі – море речей. Чим більше речей ти накопичив, чим більш вони дорогі й функціональні, тим більше ти щасливий, тим більш повним життям ти живеш. Також вони також вірять, що егоїзм принесе їм щастя. Вони хочуть жити так, як вони хочуть, і чинити так, як самі вирішили. Вони хочуть самі бути власниками свого життя і самі усе вирішувати.

Був час, коли люди серйозно вірили, що наркотики можуть дати справжнє життя. Створився цілий рух молодих людей – хіпі, які шукали повноту життя в наркотиках. Пройшло кілька десятків років, і люди повністю розчарувалися в наркотиках. Уявімо собі картину, що наш товариш став наркоманом. Ми б йому сказали: “Що ти робиш? Ти з’їхав з глузду! Ти губиш своє життя!” Пройде ще кілька десятків років, і люди розчаруються у постмодернізмі, так само, як вони розчарувалися у наркотиках. Тоді будуть казати: “Речі та егоїзм? Що ти робиш? Ти губиш своє життя!” Можливо автор цього Псалма також довго блукав у пошуках справжнього життя. Він ходив туди і сюди, і скрізь бачив лише одну підробку. Усі обіцяли йому справжнє життя, але ніщо не витримало перевірки, усе виявилося підробкою. Воно не приносило життя, а лише губило його. Нарешті автор цього тексту прийняв одне рішення.

Подивимося ще раз на цей вірш: «Дорогу життя Ти покажеш мені». У своїх пошуках він прийшов до Бога і попросив Його показати йому дорогу життя. Бог – це Творець цього світу і нас з вами, і Він знає цю дорогу. Ми прийшли сюди бо також шукаємо цю дорогу. І буде правильно, якщо ми запитаємо про неї у Бога. Якось Ісус сказав: “Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!” Так, дорога до життя існує! Якби її не існувало, то нам би не було сенсу тут збиратися. Вона існує, просто вона вузька і її непросто знайти. Тому давайте шукати її!

Раніше я також багато шукав те, що може дати мені повноту життя. Я думав що фізика, тому став фізиком. Але пізніше я зрозумів, що навіть самі фізики не знають, у чому повнота життя. Я прочитав біографію Альберта Ейнштейна, і побачив, що він був нещасною одинокою людиною. Я шукав повноту життя у спорті й займався карате. Я думав, що якщо надаю по голові багатьом поганим людям, то заживу повним життям. Пізніше я зрозумів, що зло не можна перемогти, якщо просто бити поганих людей. Більше того, я сам був поганою людиною і мені так же могли надавати по голові. Я шукав повноту у музиці й навчився грати на гітарі. Потім я побачив, що і музиканти не живуть повним життям, і співають: “Ми – ніхто, і прийшли нізвідки”. Я заплутався – людина, яка є “ніхто” і яка прийшла “нізвідки” не може жити повним життям. І взагалі, чи живе вона? Якось місіонери запросили мене на вивчення Біблії де я познайомився з Ісусом. В Біблії я прочитав про Нього: “Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ” (Ів.1:8). Я повірив Ісусу, Який назвався світлом правдивим, і Він просвітив моє життя. Він дарував мені здобути гарну освіту, сім’ю і роботу. Але не тільки це: Він дарував мені жити у світі, де уже немає пустоти, бо в ному є Божа любов, надія, радість і мир, яких я не знайшов у світі без Бога.

Коли ми їхати сюди, то на дорозі бачили знаки, які попереджали нас: “Увага! Небезпечна ділянка дороги!” Мені також хочеться сказати: “Увага! На цій конференції ми будемо говорити не про що небудь, а про саме життя!” Бог хоче показати нам дорогу до життя. Бог хоче дати нам життя з подостатком. Бог уже приготував його для нас. Давайте з впевненістю сповідаємо: “Дорогу життя Ти покажеш мені”.

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (К Евреям 12:1-29)( Ключевой стих 2016 года )

ВЗИРАЯ НА ИИСУСА ( Ключевой стих 2016 года )

К Евреям 12:1-29

Ключевые стихи: 12:1б-2а : "и с терпением будем проходить предлежащее нам поприще, взирая на начальника и совершителя веры Иисуса"

1. О чем говорит слово “посему” (1)? Как автор ободряет нас проходить поприще веры? Что мешает нам идти? Что такое “запинающий грех”? Какой нужен настрой, чтобы идти поприще? Что значит “предлежащее нам”?

2. Прочитайте стихи 2-3. Почему так важно взирать на Иисуса? Что значит, что Иисус – это начальник (автор и основатель) и совершитель (тот, кто делает завершенным и совершенным) нашей веры? Как пример Иисуса помогает нам расти в вере и идти свое поприще?

3. На что указывает слово «грех» (4; 3:12-14)? Как сильно верующий должен противостоять ему? Как Божье слово ободряет нас посреди трудностей (5-9)? Какова цель и результат Божьего воспитания (10-11)? Как нам нужно принимать воспитание (12-13)?

4. О чем нам нужно стараться и почему так важно иметь святость (14)? Почему горький корень — это так серьезно, и как мы можем избежать его (15)? Почему нельзя допускать блуда и нечестия (16-17)?

5. Как автор подчеркивает огромные благословения, которые мы получили, сравнивая гору Синай и Небесный Иерусалим (18-24)? Что мы узнаем о Боге? Какое строгое предупреждение здесь дается (25-27)? Как мы должны ответить Богу (28-29)?

Вивчення Біблії: Проповідь “Поклонитися Царю” (Від Матвія 2:1-12)

ПОКЛОНИТИСЯ ЦАРЮ

Від Матвія 2:1-12

Ключові вірші 2:10,11 : "А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, принесли Йому свої дати: золото, ладан та смирну"

Ми живемо у час інформації. Люди до болі в очах вдивляються у новини в Інтернеті, щоб не пропустити якусь важливу. Але там вони знаходять лише багато дрібних і не значущих новин, які не мають великого впливу на них і на історію світу. Інтернет – це не краще місце для новин. Хтось сказав, що краще місце для новин – це Біблія. І сьогодні ми будемо говорити про дійсно важливу новину, яка вплинула на життя усього світу. Це – народження Ісуса. Коли Ісус народився, його хотіли вбити, а поклонитися Йому прийшли загадкові мудреці зі сходу. Уже одне це говорить, що це немовля було незвичайним. Ким було це немовля, яке народилося у сім’ї Йосипа та Марії?

Подивимося вірш 1: «Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зі сходу». Багато залежить від царя, який править. Я народився в часи Брєжнєва і встиг пожити у часи розвиненого комунізму. Зараз ми живемо в часи Порошенка – у часи змін. Ісус народився у часи царя Ірода. Цар Ірод любив владу. Він не прав права бути царем Ізраїля, тому що не був Ізраїльтянином, але дав хабарі правителям Риму і став царем над усім Ізраїлем. Він хотів, щоб усі поклонялися йому одному. В боротьбі за владу він використовував усі способи: так, від страху що його змістять він убив свою дружину Маріам, двох своїх синів і багато інших людей. Він віддав наказ вбити усіх немовлят в Віфлеємі. Римський Імператор Август сказав, що безпечнішу бути у Ірода свинею, ніж сином.

Ірод – це приклад того, як хочуть правити світські правителі: вони хочуть мати абсолютну владу і при цьому не нести ніякої відповідальності за свої вчинки. Світські царі є саме такими. При своєму житті Ірод не поніс ніякої відповідальності за все те зло, яке вчинив. Він все робив лише для себе і свого самоствердження. Ірод був нещасною, психічно хворою людиною, і люди в його царстві жили у страху і також були нещасними. Ісус народився у нелегкий час.

Читаємо далі: «…то ось мудреці прибули до Єрусалиму зі сходу, і питали: “Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитися Йому”». Однак не усі поклонялися царю Іроду. У той час з іншої країни прийшли мудреці, які шукали другого царя, щоб поклонитися йому. У той час в Ізраїлї правив Ірод. Він жив у розкішному палаці. Але він не цікавив мудреців. Вони шукали справжнього царя. Ким були ці таємничі люди? Історик Геродот казав, що воли були мудрецями з Персії, які вивчали різні науки. Можливо, коли вони були молоді, їм здавалося що для них немає нічого неможливого і вони зможуть вирішити усі проблеми свого народу. З часом вони почали розуміти, що є те, що непідвладне їм. Особливо це проблема гріха. Ніяка наука чи технології не можуть цього зробити. Самі мудреці не можуть вирішити навіть свою проблему гріха. Їм потрібен був Спаситель. Під час Вавілонського полону у їх землях жили Євреї. Можливо від них їм дісталося вчення із Старого Заповіту про те, що Спаситель світу має народитися через Іудеїв. А при Його народженні на небі має з’явитися яскрава зірка. В Числ.24:17 написано так: «Я бачу його, та не тепер, дивлюся на нього, та він не близький! Сходить зоря он від Якова, і підіймається берло з Ізраїля, ламає він скроні Моава та черепа всіх синів Сифа!» Мудреці уважно спостерігали за зорями, в очікуванні народження Спасителя. Дуже часто так трапляється, що людина, яка спостерігає за зорями. любить істину. І ось, коли така зірка нарешті з’явилася, вони відправились на пошуки Спасителя. У той час мудреці були радниками царів і мали усе, що хотіли. Але вони не думали, що речі і спокійне життя зробить їх щасливими. Вони не вважали достаток і спокійне життя справжніми цінностями. Тому вони відправились в ризиковану подорож щоб відшукати справжню цінність.

Тут варто подумати про те, що є справжньою цінністю. Цінність це не просто те, що вам подобається. Цінність це те, що заставляє ваше серце битися частіше, а вашу кров робить гарячішою. Цінність – це те, що заставляє ваші очі світитися. Цінність – це те, заради чого ви готові віддати своє життя.

Які ж цінності ми бачимо в цьому слові? В ньому ми бачимо царя Ірода. Його цінністю була абсолютна влада. Заради цього він не зупинявся ні перед чим. Подивимося на вірш 3: «І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим». Звістка про народження Царя Юдейського занепокоїла царя Ірода. Чому вона занепокоїла його? Можливо тому що він зрадів цій звістці і сам захотів піти поклонитися Йому? Звичайно ні. Цар Ірод вважав справжнім царем Юдейським лише себе одного, і хотів щоб усі кланялись лише йому одному. Саме тому звістка про народження ще одного царя Юдейського так занепокоїла його. Звідси добре видно, що влада була справжньою цінністю для царя Ірода. Вона заставляла непокоїтися його серце. Вона заставляла його діяти.

Також написано, що разом з царем Іродом занепокоївся весь Єрусалим. А чому вони непокоїлись? Можливо, вони зраділи що народився цар Юдейський і хотіли поклонитися йому? Ні, вони непокоїлись, тому що занепокоївся цар Ірод. А вони знали, що коли цар Ірод непокоїться, то нічого доброго з цього не вийде. Їх цінністю була їх безпека, вони непокоїлись про себе. Їм, звичайно, не подобався цар Ірод, але щоб їх ніхто не чіпав, вони поклонялися йому.

Була ще одна група людей. Читаємо вірші 4-6: «І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: “У Віфлеємі Юдейським, бо в пророка написано так: “І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з’явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїський”». Ірод не вивчав і не знав Біблії. Однак він добре знав, що у Біблії є відповіді на багато важливих питань. Тому він покликав знавців Біблії первосвящеників і книжників і випитував у них, де має народились Христос. Ті добре знали правильну відповідь: «У Віфлеємі Юдейським», тому що так сказано у Писанні. Вони вірили що якщо так сказано у Писанні, то так і буде. Однак вони були байдужі до цього! Вони добре знали, що Ірод не є справжнім царем Ізраїля, він не має права бути царем Ізраїля, він підкупив Римський сенат. І ось, має народитися справжній Цар! Але вони були байдужі до цього. Вони не пішли поклонитися Йому.

Там, куди приходить Ісус, люди починають непокоїтись. Це тому що їм потрібно прийняти ясне рішення – вони будуть поклонятися Ісусу чи ні. Ірод, первосвященики, книжники, народ Єрусалима вирішили не поклонятись. Мудреці не злякались Ірода і вирішили поклонитись. Кожен повинен прийняти ясне рішенні – ніхто не може втекти від цього.

Ким же дійсно був «Цар Юдейський»? Пророк Ісая так написав про народження Ісуса: «Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кличуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру. Без кінця буде множитися панування та мир на троні Давида й у царстві його, щоб поставити його правосуддям та правдою відтепер й аж навіки, – ревність Господа Саваота це зробить!» (Іс.9:5,6) Ісус був не просто малюком. Він був Дивним Порадником, Богом сильним, Отцем вічности і Князем миру. Цар Ірод зайняв світ трон обманом. Він не був справжнім царем. Він правив силою і насильством. У його царстві панував страх і занепокоєння. Якщо у вашому серці панує страх і занепокоєння – то вами править цар Ірод. Але Ісус був справжнім царем. Він заплатив ціну за людські гріхи, коли помер за них на хресті. Завдяки цьому він примирив людей з Богом і став Князем миру. У вірші 6 написано, що Він буде пасти людей. Людям потрібен той, хто буде їх пасти і вести в Небесне Царство. Там, де править Ісус, є мир, бо Він є князь миру. Ви хочете мати в серці мир – тоді прийміть своїм царем Ісуса.

Іноді здається, що у цьому світі є багато царів. Але насправді у цьому світі є лише два царі: цар Ірод і цар Ісус. І нам потрібно вибрати того царя, якому ми будемо поклонятись. Єрусалим поклонявся царю Іроду. Здається первосвященики і книжники не поклонялись нікому – ні Іроду, ні Ісусу. Але насправді вони поклонялися Іроду. І лише мудреці зі сходу хотіли поклонитись Ісусу. Люди думають, що у них є широкий вибір кому кланятись, а можна нікому не кланятись взагалі. Напевно більшість людей зараз думають, що не кланяються нікому. Насправді ж цар Ірод не такий простий: якщо хтось не кланяється нікому, то обов’язково знайдеться «Ірод», який заставить таку людину поклонятися собі. Коли Гітлер прийшов до влади, він створив свою церкву і свою релігію – хрест Ісуса він замінив на хрест Гітлера. Можливо до цього німці думали, що у них є великий вибір. Але тоді вони ясно зрозуміли, що весь їх вибір зводиться лише до 2 царів: Гітлера або Ісуса.

Ми живемо у країні, де немає царів. Вони залишились лише в історії, і про них нагадують лише замки, які вони побудували і у яких жили. Тому можна легко думати, що я нікому не поклоняюсь. Але це не так. Люди поклоняються цінностям. У наш час є кілька основних цінностей. Одна з них – це речі. Люди думають, що речі принесуть їм сенс і щастя у життя, тому вони присвячують своє життя речам. Люди готові перегризти один одному горло з-за подряпин на автомобілі. Їх хватає сердечний приступ коли вони вирішують квартирні питання. Чому? Це тому що вони цінують такі речі і поклоняються їм. Ми бачимо як товчуться наші політики? Чому? Тому що вони вважають цінністю гроші. Але ці мудреці не вважали цінністю такі речі. Вони віддали Ісусу дорогоціності із своїх скарбниць. Вони шукали ту цінність, заради якої можна віддати те, що у них є. Вони були поганами, не відносилися до Божого народу і мали загинути. Але дивовижно, вони шукали і знайшли істину – Ісуса, і поклонилися Йому як своєму царю.

Подивимось на вірші 7,8: «Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував у них про час, коли з’явилась зоря. І він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: “Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти і поклонитись Йому”». Ірод хотів використати мудреців щоб вивідати де знаходиться Ісус і вбити Його. Дійсно, заради збереження влади він був готовий будь на що. Ірод одним з перших почув про народження справжнього царя, але був байдужий до істини і не скористався своїм шансом. Через кілька років після цього він помер. Жахливе життя і жахлива смерть.

Подивимося на вірші 9,10: «Вони ж царя вислухали і відійшли. І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи». Коли мудреці знову побачили зірку, то надзвичайно зраділи. Кожна людина хоче надзвичайно зрадіти. Однак життя багатьох людей дуже скучне, тому вони постійно шукають того, що може дати їм радість. Вони шукають радості в успіхах на роботі чи в навчанні, у смачній їжі, у романтичних стосунках, у подорожах, в перегляді фільмів, у вечірках. Звичайно, усе це може дати трошки радості, але ще в придачу і багато стресів. Люди ніколи не отримують достатньо радості, вони постійно спрагнуть її. Скоро буде Різдво Ісуса і Новий Рік. На свята люди особливо прагнуть зрадіти. Але як це зробити? Це гарне питання. На свята в кілька разів виростають продажі алкоголю. Може він дає радість? Але справа в тому, що людина – це не робот. Ми можемо кинути в автомат 10 грн. і отримати пляшку Кока-коли. Але якщо влити в себе пляшку пива, вона не обов’язково принесе радість. Однак ці мудреці відкрили для себе джерело радості. Надзвичайна радість приходить лише від Бога, коли ми знаходимо Ісуса. Подивимося на цих мудреців. Вони пішли в далеку ризиковану подорож. Вони були вже літніми людьми і втомилися. Вони потратили багато часу і сил. Їх скарбниці спустіли, тому що вони віддали золото, ладан і смирну. Зараз, коли люди щось віддають, то багато сумують. Але серця цих мудреців наповнились надзвичайною радістю? Звідки? Чому? Це – від Бога. Надзвичайна радість – це Божий дар тим, хто шукає істину. Хай сьогодні Бог пошле в наші серця надзвичайну радість.

У вірші 11 написано: «І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, принесли Йому свої дати: золото, ладан та смирну». Золото – це дар для царів. Ісус – наш цар, який прийшов щоб царювати над нами. Ладан – пахучий аромат – для первосвящеників. Ісус стоїть перед Богом і молиться за наше прощення. Смирна – гірка смола, яка використовувалась для бальзамування тіла при похоронах. Це є спогад про смерть Ісуса на хресті за наші гріхи. Таким чином, мудреці признали Ісуса своїм царем, первосвящеником і Спасителем. У вірші 12 написано: «А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі». Після поклоніння Ісусу мудреці відійшли до своєї землі. Їх скарбниці були порожні, але їх серця були переповнені радістю і миром.

Зараз, коли наближаються свята, усі люди спрагнуть радості і спішать отримати її – смачно поїсти, розважитись, кудись поїхати. Але в цей час нам потрібно зупинитись у нашій життєвій біганині і прийти до немовляти Ісуса. Нам потрібно шукати не радості, а самого Ісуса. Нам потрібно вирішити поклонятись лише одному Ісусу. Тоді Бог сповнить наші серця надзвичайною радість. Амінь.

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (Від Матвія 2:1-12)

ПОКЛОНИТИСЯ ЦАРЮ

Від Матвія 2:1-12

Ключові вірші 10,11

1. Коли народився Ісус? Розкажіть про дні царя Ірода і кесаря Августа

2. Ким були мудреці? З якою метою вони прийшли? Як був відмічений час їхнього приходу?

3. Що значить “Цар Юдейський”? Про що говорить той факт, що вони прийшли поклонитись? (Мат.22:37; Іс.9:6,7) Як вони ставились до істини?

4. Якою була реакція Ірода і всього Єрусалиму на прихід мудреців? Як Ірод хотів використати мудреців? Як Ірод ставився до істини? Як Бог захистив малюка Ісуса?

5. Що це пророцтво говорить нам про Бога? Про Ісуса? Про що говорить той факт, що Він названий Вождем і Пастирем? Про що говорить те, що Він мав народитись у Віфлеємі? Чим цар Ісус відрізняється від царя Ірода?

6. Як мудреці знайшли Ісуса? Чому вони сильно зраділи? Чи можемо ми відчути таку радість?

7. Що зробили мудреці, коли знайшли Ісуса? Що значать їх дари? Як ми можемо поклонитись Христу?

Вивчення Біблії: Питання (Від Матвія 1:18-25)

І НАЗВУТЬ ЙОМУ ЙМЕННЯ ЕММАНУЇЛ – З НАМИ БОГ

Від Матвія 1:18-25

Ключовий вірш 23

1. Як сталося народження Ісуса Христа? Що значить: “вона має в утробі від Духа Святого”?

2. Чого хотів Йосип, чоловік Марії, коли взнав про це? Чому?

3. Як Ангел Господній допоміг йому? Що значить: “зачате в ній то від Духа Святого”? Яку важливу роль відіграв Йосип в народженні Ісуса Христа?

4. Хто такий Ісус? Що значить це ім’я? Що Він має звершити?

5. Що значить ім’я Емануїл? Як Бог є з нами? Як Бог є з вами особисто? Як вчинив Йосип після візиту Ангела?

Вивчення Біблії: Проповідь “Віддавайте себе Богові” (До Римлян 6:12-23)

ВІДДАВАЙТЕ СЕБЕ БОГОВІ

До Римлян 6:12-23

Ключовий вірш 13 : "і не віддавайте членів своїх гріхові за знаряддя неправедности, але віддавайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші Богові за знаряддя праведности."

Останнім часом наше вивчення послання до Римлян було дещо невпорядкованим. Тому, щоб не втратити нитку Павлової логіки, я дозволю собі трішки нагадати про що йшлося в минулих уривках. В розділах з 1 по 4 Павло дуже яскраво показав, чому жодна людина не може виправдатись перед Богом якимось своїми заслугами. Наше обрання і спасіння — це справа рук одного лише Бога. Він Сам виправдав грішника і прийнявши жертву Христа на викуп за наші провини. Далі, на початку 5го розділу Павло говорив про наслідки, і ті значні переваги, які ми отримали разом із виправданням в Ісусі Христі: це мир із Богом, вільний доступ до Нього, надія слави Божої, стійкість в стражданнях і впевненість в Божій любові. В другій частині 5го розділу Павло порівнює дар благодаті і переступ. Він показує, що Божа благодать — набагато більша, ширша і глибша за переступ. Вона рясна. І якщо гріх одного зробив грішними усіх, то величний дар благодаті відроджує кожного, хто вірить. Хибне розуміння благодаті могло привести когось до висновку, що тепер, коли Бог все одно простив, можна грішити і робити що завгодно. Тому в 6 розділі Павло говорить, як саме нам, викупленим, виправданим і відродженим грішникам потрібно ставитись до гріха. Вірш 11 каже: вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога. І в сьогоднішньому уривку Павло продовжує цю тему і показує, як саме, практично, нам потрібно боротись з гріхом, щоб принести гарний плід Богу. Він говорить про освячення і щоденну боротьбу християнина. Тож нехай Бог відкриє наші серця і розум, щоб розуміти Його слово і змінюватись за ним.

Подивіться вірші 12,13: “Тож нехай не панує гріх у смертельному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадливостей, і не віддавайте членів своїх гріхові за знаряддя неправедности, але віддавайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші Богові за знаряддя праведности”.

Про яку проблему говорить тут Павло? Я впевнений, проблема ця дуже актуальна і знайома кожному християнину. І сформулювати її можна так: “чому, не дивлячись на те, що Бог дав мені спасіння, виправдав, народив від Духа, чому я все ще страждаю від диявоських спокус і відчуваю потяг до гріха?”

Багато молодих віруючих, коли перші емоції остигають, з подивом виявляють, що спокус не стало менше, може навіть, навпаки, і, що особиста святість не набувається автоматично. Для багатьох цей факт став неприємним холодним душем: вони раптом усвідомлюють, що християнське життя це не тільки гарні духовні пісні і танці, а це ще й щоденна духовна боротьба. Я пам’ятаю, як один молодий брат питав у мене: “чому деякі люди ніби-то щиро каються, але знову і знову згадують в своїх свідченнях ті самі гріхи? Може ми щось неправильно робимо?” Періодично ми чуємо новини про скандали пов’язані з відомими служителями, пасторами великих церков, і тоді в нас виникає питання: “як такий служитель взагалі міг потрапити в таку спокусу? Він що, Біблії не читав?”. Іноді в наших життях можуть з’являтись сумніви: “а чи спасенний я, взагалі, якщо все ще чиню гріхи?” Відповіді на ці питання ми бачимо в цих віршах.

Вірш 12 говорить, що наші смертні тіла мають певні бажання (пожадливості). Звідки вони там взялись? До того, як Бог відродив нас до святості, в наших життях і в наших тілах цілком панував гріх. Тіло має певні природні потреби, але гріх вчить задовольняти їх не природнім шляхом. Ми навчилися грішному образу мислення. Набули різних звичок. Побудували спотворену систему цінностей. Запозичили в батьків і в зіпсованого суспільства певні моделі поведінки. Питання: куди усе це дівається, коли ми приймаємо Христа? Відповідь: нікуди. Ми залишаємось в тому самому тілі. Грішні звички не зникають за одну ніч. Образ мислення, звички, менталітет — щоб змінити це, іноді цілого життя замало. Весь отой багаж зі старого життя, і доброго і лихого, ми приносимо і в своє нове відроджене життя. Але є одна величезна різниця, величезна зміна. Яка? — гріх більше не панує! Амінь!

Гріх перестав бути головним. Раніше, кожного разу, коли ми зустрічались з спокусою, зіпсоване серце не мало жодного мотиву, жодного бажання противитись їй. Але зараз, коли Бог перебуває з нами Святим Духом, все зовсім по іншому. В труднощах, боротьбі і спокусах Бог посилає грішнику Свою благодать, Святий Дух діє в нас і допомагає розпізнати обман диявола, будить в нас прагнення до святості і завжди залишає нам можливість для перемоги. І коли гріх все ж таки бере гору, то це тому, що ми самі це дозволили. Тут Павло досить твердо закликає кожного віруючого: “нехай не панує гріх у смертельному вашому тілі” (12). Не дозволяйте йому панувати, каже він. Забороніть і не віддавайте своїх членів за знаряддя неправедності.

Наше спасіння — це те, що цілком залежить від одного лише Бога. Але освячення — це те, що ми здійснюємо разом з Богом, об’єднуючись із Ним і під Його керівництвом. В Фил.2:12б,13 Павло каже: “зо страхом і тремтінням виконуйте (звершуйте) своє спасіння. Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю”.

Як же нам все ж таки перемагати гріх? Просто уникати його — не достатньо. Потрібна активна позиція. Подивіться ще раз вірш 13: “і не віддавайте членів своїх гріхові за знаряддя неправедности, але віддавайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші Богові за знаряддя праведности”.

Павло закликає нас віддати себе, своє тіло, свої руки, ноги, уста, серце і розум Богу як знаряддя, інструменти чи навіть зброю праведності. Такий погляд на тіло і людське життя кардинально відрізняється від того, що ми звикли бачити в світі. В світі ніхто не дивиться на своє тіло, як на інструмент. Навпаки, для багатьох тіло — це центр всього. Все інше має служити, щоб моєму тілу було комфортно, тепло і ситно. Але Павло пропонує нам подивитись на своє смертне тіло зовсім по іншому, як на знаряддя, яке може приносити користь або руйнувати. Все залежить від того, в чиїх воно руках.

Наприклад, ми маємо уста. Грішна природа хоче використовувати їх для того щоб жалітися, лихословити, обманювати, сваритись. І ще, іноді, ми ними їмо. Але ці самі уста можуть словом укріпити ближнього, благословляти Бога, казати цьому поколінню правду та істину, проповідувати Євангелію. Одні і ті самі уста, але така велика різниця. В Україні багато дуже розумних людей. Цей розум можна було б застосувати на створення чогось прекрасного. Але гріх вчить їх використовувати свій розум щоб обманювати, красти, придумувати різні корупційні схеми. Нам справді потрібно молитись, щоб Бог змінив багатьох молодих людей і дав їм бажання використовувати свої знання і розум на те щоб будувати нову історію в нашій країні і по всьому світові, а не на гріх. В цьому залі я бачу багато дуже здібних, дуже розумних людей. Є навіть кілька кандидатів наук. Якщо ви будете використовувати свої здібності на егоїстичні цілі, напевне, ви зможете побудувати собі комфортне життя. Але якщо ви присвятите свої здібності на служіння Богу, Він буде робити через вас дивовижні і прекрасні речі. Хтось має пальці щоб натискати кнопки на пульті телевізора, а інший — щоб гортати сторінки Біблії. Бог дав нам руки, ноги, здоров’я і молодість не для того, щоб ми використовували це на грішні пожадливості тіла, але для того, щоб прославляли Його і приносили прекрасний плід. Амінь.

Подивіться вірш 14: “Бо хай гріх не панує над вами, ви бо не під Законом, а під благодаттю”.

Павло описує тут реальний стан в якому перебуває християнин. Який це стан? — Гріх не панує над вами. Так, іноді він приходить в наші життя. Іноді він поводиться нахабно, як господар. Іноді намагається захопити і контролювати якісь частини нашого серця. Але факт в тому, що він — просто гість. Він не панує. Чому? — бо ви не під Законом, а під благодаттю. Закон не може звільнити від гріха, він лише показує, що є гріх і засуджує його. Тому ті, хто під Законом, в принципі, не можуть звільнитись від гріха. Але благодать — не така як гріх, і не така, як Закон. Благодать Ісуса Христа насправді звільнила нас від рабства гріха і дала нове життя. Ми можемо бути впевнені в цій перемозі і в цій свободі не тому, що змогли досягти це самі. А тому, що з під цієї темної влади нас звільнив Сам Господь по Своїй щедрій благодаті.

Подивіться вірші 15,16: “Що ж? Чи будемо грішити, бо ми не під Законом, а під благодаттю? Зовсім ні! Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, або гріха на смерть, або послуху на праведність?”.

В світі зараз досить популярна думка, що християни можуть робити будь-що, в тому числі і явне зло, тому що Бог все одно їм прощає. Навіть є така пісня з кінофільму “Генерали піщаних кар’єрів”. Але ті, хто так думає — просто не розуміють, що таке спасіння, і що таке благодать. Спасіння — це не амністія на Божому суді. Спасіння — це звільнення від влади гріха і грішної природи, щоб тепер жити для Бога. Благодать потрібна не для того, щоб грішити і не відчувати тягаря провини. А для того, щоб позбувшись старої природи жити тепер для правди, в свободі від гріха і приносити прекрасні плоди Богу. Амінь.

Павло говорить про плоди у віршах 20-22: “Бо коли були ви рабами гріха, то були вільні від праведности. Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх то смерть. А тепер, звільнившися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець життя вічне”.

Життя в рабстві гріха, і життя віддане Богові мають свої плоди. І плоди ці відрізняються кардинально. В одному випадку це речі, про які нам тепер навіть соромно згадувати. В іншому — це святість і життя вічне.

В кінці XVIII ст. Британське судно “Баунті” відправилось до острова Таіті. Вони провели там кілька місяців збираючи саджанці хлібного дерева. Коли корабель мав відплисти далі, частина команди відмовилась залишати острів. Теплий клімат, багата природа, доступні жінки… матросам здавалось, що вони вже в раю. На кораблі спалахнув бунт, капітана посадили в баркас і відправили геть, а матроси залишились на острові. Однак земний рай для них дуже швидко перетворився на пекло. Вони навчились виробляти алкоголь, весь час сварились і бились. В результаті одна з груп залишила Таіті і перебралась на безлюдний острів Піткерн. Але там рай не настав також: сварки і вбивства продовжувались до тих пір, доки живими не залишились лише двоє дорослих чоловіків, кілька жінок і дітей. Один з тих чоловіків був Джон Адамс. Тоді Адамс відкрив Біблію. Він щиро покаявся перед Божим словом і почав вивчати його з іншими і проводити Богослужіння. Ця корабельна Біблія до сьогоднішнього дня — головна реліквія на острові. Коли Адамс віддавав своє тіло у рабство гріху — його плід був вбивства і насилля. Життя в найкращому місці на землі не зробило його щасливим. Але коли він цілком віддав себе Богу, як оживший із мертвих, він приніс прекрасний плід освячення. Одна і та сама людина, але такі різні плоди. Який плід хотіли б принести ви?

Павло завершує цей уривок віршем, який ми добре знаємо і часто цитуємо. Подивіться вірш 23: “Бо заплата за гріх смерть, а дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!”.

Що таке заплата? Заплата — це закономірний зароблений результат, надбання. І якщо ми живемо, як раби гріха, все що ми отримуємо — це смерть, вічна погибель і святий Божий гнів. І ми були такі. Це не чийсь, це наш плід був стидні діла, а смерть. Але замість заробленого гніву і погибелі, Бог дає нам дещо інше. Що саме? Вічне життя. Не просто вічне життя, а вічне життя в Ісусі Христі. Не колись там після смерті, а просто зараз, з дня, коли Бог відродив тебе для Своєї слави, ти маєш це вічне життя в Ісусі Христі. І це — дар Божий.

В Ісусі Христі — це умова. Нам потрібно перебувати не в гріху, не в оманливому спокої, не в рабстві нечистості, а в Ісусі, бо тільки в Ньому вічне життя. По за Ним — смерть. І водночас, в Ісусі Христі — це обіцянка. Бо в Ісусі Христі ми вже зараз маємо все: джерела життя і плід на освячення, звільнення від осуду і перемогу над гріхом. Амінь.

Віддавати себе Богу — це активна позиція, і це щоденний вибір. Віддавати себе Богу — це і є життя освячення. Воно не просте і не популярне. Бо потрібно зрікатись себе, потрібно приймати щоденне рішення: не плисти за течією, не робити того, чого так природно прагне тіло. А замість цього, навпаки, кожного дня присвятити себе Богу, кожного дня представити своє тіло в знаряддя для Божих справ. І кожного дня бачити, як через твоє тіло, твої такі звичайні руки, ноги і вуста Бог творить Свою історію, Своє спасіння і Свої чудеса. Ви хочете, щоб плід ваших рук був не стидне і брудне, а славне і дивовижне? — тоді віддайте себе Богу кожного дня, і нехай Він покаже в нас Свою славу.

(п. Йонатан)

Осенняя Библейская конференция 2015г. “Жизнь с избытком”

Молодежная библейская конференция
 
20 – 22 ноября 2015 г.
ЖИЗНЬ С ИЗБЫТКОМ

Вивчення Біблії: Питання (До Римлян 6:12-23)

ЗНАРЯДДЯ НЕПРАВЕДНОСТИ І ЗНАРЯДДЯ ПРАВЕДНОСТИ

До Римлян 6:12-23

Ключовий вірш 13

1. Вірші 12-13. Що значить: “знаряддя неправедности і знаряддя праведности”? Як віруючий має ставитись до свого тіла? Що значить: “як ожилих із мертвих”?

2. Вірш 14. Яку обіцянку мають ті, хто віддає своє тіло Богу?

3. Вірші 15-16. Чи будемо грішити, бо ми не під Законом, а під благодаттю? Чому “Зовсім ні!”? Бути рабом гріха — то на смерть, а послуху — на праведність?

4. Вірші 17-23. Яка різниця життя і плоду між рабами гріха і рабами Бога?

5. Вірш 23. Як мають жити ті, хто отримав дар Божий — життя вічне в Христі Ісусі?

Вивчення Біблії: Питання на ОБК 2015

ЖИТТЯ ПОДОСТАТКОМ В ІСУСІ ХРИСТІ

Від Івана 10:1-11

Ключові вірші 10,11

1. Як злодій і розбійник проникають у кошару? Хто такий злодій і розбійник?

2. Хто є пастух вівцям? Що робить воротар, і як пастух кличе своїх овець? Як реагують вівці?

3. Що значить, що Ісус — двері вівцям? Куди ведуть ці двері?

4. Що злодій і розбійник робить з життями людей? Яка небезпека чекає нас у житті? З ким нам треба зустрітись, щоб мати життя подостатком?

5. Що значить: “Я Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці”?

Вивчення Біблії: Проповідь “Переступ одного й праведність одного” (До Римлян 5:12-21)

ПЕРЕСТУП ОДНОГО Й ПРАВЕДНІСТЬ ОДНОГО

До Римлян 5:12-21

Ключовий вірш 18 : "Ось тому, як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей"

Сьогоднішнє слово здається, з одного боку, дуже простим, з іншого — занадто накрученим. Але, хоча хід думок Павла досить закручений, але сенс сьогоднішнього слова дуже простий: завдяки Ісусу Христу ми отримали доступ до Божого виправдання та до Його безмежної благодаті. Та хоча слова прості, але вони не легковажні: в сьогоднішнєму слові є життя й смерть: хто приймає дар Ісуса Христа, той входить в Божу праведність і вона запанує в ньому. Хто не приймає Ісуса Христа, той залишається в Адамі, та гріх і смерть панують в ньому. Це показує, наскільки великий дар Господа, та наскільки це велика дорогоцінність. Тому молюся, щоб ми приймали дар Ісуса Христа як найбільшу дорогоцінність, не тільки приймали, але й берегли його.

Подивіться на вірші 12-14: “Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили. Гріх бо був у світі й до Закону, але гріх не ставиться в провину, коли немає Закону. Та смерть панувала від Адама аж до Мойсея і над тими, хто не згрішив, подібно переступу Адама, який є образ майбутнього.” Кожен раз, коли я читаю вірш 12, “Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили” у мене виникає супротив і обурення: чому за гріх Адама я маю страждати? Чому згрішив він, а я винуватий? Чи Бог несправедливий, що карає людей за гріх Адама? Я думаю, що в свій час у багатьох з вас були такі думки.

Але про що каже Павло? Він каже про те, що Адам, якого Бог поставив представником всього людства, впустив гріх в цей світ. До того світ був непорочним. В той час ведмедиця паслася разом з телям, а лев грався з ягням. Якби в той час були діти, вони б могли безпечно брати змій. Навіть кішки тоді не тікали з жахом під диван, або не вистрибували у відкрите вікно на третьому поверсі, коли почують слова дитини: “О! Киця! Ідемо гратися”. Але все це було зруйновано в одну хвилину, коли Адам та Єва захотіли бути як боги й самі вирішувати що є добро, а що зло. Після цього гріх ввійшов в світ. А за гріхом в світ ввійшла смерть. Першим помер Адам. Бог сказав йому: “не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш”. Хоча тіло Адама прожило ще 930 років, але дух його помер в той самий день, коли він розірвав свої стосунки з Богом. Другими померли тварини, яких вбив Бог, щоб зробити для Адама й Єви шкіряний одяг, аби люди мали змогу приходити до Нього. Потім помер Авель і ще багато хто аж до Мойсея. І тільки через тисячі років Бог дав Мойсею закон, де чітко визначив, що є гріх. Але не закон створив гріх. Закон тільки вказав: ось, це і є гріх. Але люди, знали вони чи не знали, що вони грішать, але грішили, отримували засудження й помирали в осуді.

Чи ставив Бог в провину грішникам гріх Адама? Звичайно ні. Провину Адама поніс лише сам Адам. Всі інші понесли провину за свій власний гріх. Але наслідки гріха Адама відчули всі люди і весь світ. Головний наслідок: гріх ввійшов в світ, а разом з гріхом в світ ввійшла смерть. Тепер всі люди помирають. Але помирають не тільки люди. Помирають і тварини, і рослини, навіть гори, планети й зірки. Це страшні наслідки гріха Адама. І хоча ми самі не винуваті в його гріху, але разом зі всім створінням несемо його наслідки. Другий наслідок — люди стали грішниками. Люди грішать, і не можуть не грішити, тому що вони грішники. Після Адама жодна людина не була безгрішною. Навіть маленькі діти грішать. Хоча їх ніхто не вчить поганому, але всі вони дуже гарно вміють вередувати, не слухатися, обманювати, роблять заборонені речі не тоді, коли батьки поряд, а коли ніхто не бачить. Навіть маленькі діти — вже грішники. І кожним своїм гріхом всі ми ще більше руйнуємо світ, все більше створюємо грішну культуру, робимо все те, що зробив Адам. Ми своїми гріхами ще більше кличемо прокляття на свою голову й на голову своїх дітей. Це дійсно трагедія. Тому жодна людина за всю історію не могла спастися, а смерть царювала над всіма людьми.

Але подивіться на вірші 15,16: “Але не такий дар благодаті, як переступ. Бо коли за переступ одного померло багато, то тим більш благодать Божа й дар через благодать однієї Людини, Ісуса Христа, щедро спливли на багатьох. І дар не такий, як те, що сталось від одного, що згрішив; бо суд за один прогріх на осуд, а дар благодаті на виправдання від багатьох прогріхів.” Бог зглянувся на цей світ і дав Свій дар благодаті для виправдання від багатьох гріхів. Цей дар — це жертва Ісуса Христа. Тут сказано, що дар благодаті відрізняється від прокляття гріху. Що Павло має на увазі? Адам зробив один гріх, але його наслідки були такі, що призвели до руйнування всього світу, і спотворили всіх його нащадків. Це призвело до смерті й прокляття на всіх людей всіх часів. Але дар благодаті — інший. Бог вирішив благословити людей, незважаючи на їхні численні гріхи. Бог вирішив стояти за людину, а не проти неї. Навіть в Старому Заповіті Бог не бажав смерті грішника. Він і тоді хотів благословити людину, спасти її, врятувати від смерті й диявола, але двері для Божого благословення були закриті. Коли я уявляю собі це, мені бачиться величезне водосховище. Це ті благословіння, що Бог хоче дати людям. Але є гребля гріху, що заважає Богу вилити все це на людей, тільки маленькі струмочки течуть. Але Ісус відкрив двері Божого благословення, тобто зруйнував цю греблю. Тепер те, що Бог так хотів дати людям і не міг зробити цього, Він може вільно вилити на людей. Як один Адам відкрив двері в світ для гріха та смерті, так Ісус Христос відкрив двері для Божого виправдання, для очищення, для того, щоб люди отримали прощення від Бога. Якщо Бог не хотів засуджувати навіть Адама, якщо багато кликав людей в Старому Заповіті повернутися до Нього, але був вимушений карати людей, то тепер, коли Ісус Своєю праведністю відкрив для Бога можливості виправдати людей, то чи не буде Бог виливати Свою благодать на всіх, хто спроможний її прийняти? Якщо Бог заплатив таку велику ціну за те, щоб простити людські гріхи, то чи буде Він жалкувати Свою благодать та дар виправдання для віруючих?

Для кого ця благодать? Хто її прийме? Подивимося на вірш 17. “Бо коли за переступ одного смерть панувала через одного, то тим більше ті, хто приймає рясноту благодаті й дар праведности, запанують у житті через одного Ісуса Христа.” Що таке дар праведності? Це те, що Бог встановлює з нами праведні стосунки через Ісуса Христа. В Ісусі Христі Бог пропонує нам: “відновіть зі Мною правильні стосунки: визнайте себе грішниками, і Я спасу вас. Я виллю на вас Свою благодать, буду з вами за добро вам”. Ті, хто приймають це, ті запанують у житті, їх життя стане повним.

Подивіться вірші 18-19. “Ось тому, як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей. Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними.” З цих віршів ми вчимося, як важлива одна людина. Чому гріх Адама мав такі великі наслідки? Тому що він був представником людства. Це схоже на те, як президент підписує договір не від свого особистого імені, а від імені всієї країни. Тому всі люди цієї країни мають виконувати те, що підписав президент не тому, що президент хороший чи поганий, не тому, що це мені чи йому подобається, а тому, що договір укладено від імені всіх громадян. Тому відповідальні президенти не підписують аби-що, а лише те, що відповідає інтересам народу, тому що потім все одно прийдеться виконувати. Але Адам був нерозумним президентом. Він від імені всього людства розірвав стосунки з Богом.

Але що зробив Ісус? Він, від імені всього людства відновив стосунки Бога з людьми. Ісус став новим представником людства перед Богом. Як Бог дивився на кожну людину через Адама, так зараз дивиться на кожну людину через Ісуса Христа. Коли Бог дивиться на нас через Ісуса, то бачить, що наші гріхи покриті праведністю Ісуса. Тепер ми праведні не тому що самі по собі праведні чи безгрішні, а тому, що Ісус, як представник всього людства, праведний і безгрішний. Адам від імені людства впустив гріх і смерть, Ісус — життя з Богом, прощення, виправдання, благовоління Бога та вічне життя. Нехай Йому буде честь слава і хвала.

Коли ми кажемо про Адама і про Христа, то знаємо, що раніше саме Адам був президентом людства, а тепер — Христос. Тому ми маємо слухатися не Адама, а Христа, мати стосунки не з Адамом, а з Христом. Тобто шукати не тілесного, не плотського а духовного. Звичайно, кожний може сказати: я не хочу слухатися Христа, я буду краще слухатися Адама. Мені краще насолоджуватися зараз і нікого не слухатися, ніж слухатися Ісуса та Бога. Але те людство, яке представляє Ісус буде спасенне, а ті, хто не вважає Ісуса своїм царем, ті перебувають в Адамі і вже загинули.

Коли я не знав Ісуса Христа, я знав що грішник, тому що багато грішив. Я знав, що хіть, боязливість, розбещеність, гордість перед Богом, лицемірство та спроби казатися краще, ніж я є насправді — це ті гріхи, за які маю відповідати перед Богом. Я думав, що якби можна було б виправити мої гріхи, щоб їх не було, то я міг би почати нове життя перед Богом з нового листа. Коли я повірив в Ісуса Христа та покаявся, я відчув, що те, що було раніше, вже не має жодної ваги перед Богом, це, здається, вже не відноситься до мене. Я був дуже щасливий. Але через деякий час я зрозумів, що, хоча Ісус простив мені гріхи, але я автоматично не позбувся їх. Хоча я бажав жити чисто, але все одно грязні думки приходили до мене. Я не став легше відноситися до людей, я так само боюся людей, як боявся раніше. Хоча я розкаювався, але, через деякий час, все одно падав в ті самі гріхи, що були раніше. Звичайно, я грішив менше, ніж раніше, але категорія “більше-менше” це не те, що важливо перед Богом. В той час я зрозумів, що не тому грішник, що грішу, а грішу, тому що зіпсований грішник. Я довго не міг збагнути, як Бог може прощати мене зараз, коли я вже повірив в Ісуса Христа, а все одно попадаю в ті самі гріхи що й раніше. Але одного разу Господь мені сказав: “чи ти думаєш, що кров Ісуса Христа заслаба, щоб рятувати? Чи ти думаєш, що, якщо Я заплатив таку ціну, щоб врятувати тебе, буду звертати на це увагу? Не роби жертву Ісуса даремною”. Відтоді я почав потроху розуміти, що Бог дивиться на грішника через Ісуса Христа, що значить, що праведний — не я сам по собі, а Ісус Христос. Про це саме говориться й в цьому слові. Коли ми приймаємо себе як грішника, а Ісуса — як Спасителя і Господа, то маємо з Ним правильні стосунки. А тоді Бог дивиться на нас вже не через Адама, але через Ісуса Христа. Тоді ми, з точки зору Бога — праведні. Це те, про що сказано: “Ось тому, як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей. Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними.

Давайте подивимося вірші 20,21: “Закон же прийшов, щоб збільшився переступ. А де збільшився гріх, там зарясніла благодать, щоб, як гріх панував через смерть, так само й благодать запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим.” В кінці цього розділу Павло знову повторює те, що вже багато говорив: Закон виявив гріх. Гріх панував у житті всіх людей, роблячи їх рабами через осуд, страх покарання, і, найбільше, через смерть. Але благодать через Ісуса Христа запанувала для праведності й вічного життя. Те що зробив Ісус — це для того, щоб запанувала праведність.

В цьому слові ми бачимо, що дар благодаті і виправдання, дар життя прийшли через одного Ісуса Христа. Це дійсно великий дар, тому що в цьому є життя, є правильні стосунки з Богом, є життя з надлишком. Єдине що нам залишається, прийняти цей дар, берегти та вічно хранити його. Також в факті, що один Ісус став причиною спасіння є наука для нас: одна людина так важлива. Через одну людину може змінитися сім’я, суспільство, навіть весь світ. І в цьому є цінність виховання учнів Ісуса Христа.

(п. Авраам Влад)

Письмо м. Анастасии (18.11.2015)

Бытие 15:5 <Аврам поверил Господу, и Он вменил ему это в праведность.>

Дорогие братья и сестры,

Приветствую вас с любовью в Иисусе Христе. Благодарю что Бог помиловал нас когда мы были гершниками и оправдал нас через кровь Иисуса Христа!

Благодарю за вашу молитву о нас и вашу жизнь веры и служения.

Извиняюсь что так редко пишу. Я всегда помню вас в молтве и благодарю за вас.

Хочу поделиться с вами моими темами благодарности и темами молтвы в нашей новой земле миссии.

Вот уже 3 месяца как мы переехали в Иллионойс в пригороде от Чикаго. Хотя мы гдето в час езды от Чикаго, на самом деле мы туда никогда не ездим, так как мы служим с центром который служат небольшим университетам в пригородах Чикаго.

Наше Богослужение проходит в аудитотрии Дюпейдж Колледжа. Миссионер Гидеон – директор этого центра и п Джейсон читают проповедь по очереди. Здесь есть 4 растущих пастыря. Родители одного из них – п Матфея смотрят наших детей – Надю и Андрея во время нашего Богослужения. Также мы начали детское служение и п Карлос читает проведь для них, Петя и Надя готовят свидетельство и музыку и атмосферу для служения. Мы молимся чтобы еще другие дети смогли присоедииться.

П Джейсон преподает в Люис университете. Так как это первый год, он занят подготовкой. Также он хочет быть не только хорошим профессором но и пастырем для студентов. М Гидеон уже давно молился за Люис ун-т, так как многие агнцы переводяться туда после Дюпейдж. Пастыри Карлос и Елена тоже здесь сейчас учатся в магистратуре. Карлос хочет создать Библейскую группу официально в Кэмпусе. Для этого нужно 5 студентов. Мы молимся чтобы Бог послал 5 верных студнетов. Люис -частный католический университет, тут нельзя свободно полповедовать и поэтому быть официальным клубом будет хорошо в будущем.

Благодарю что дети хорошо привыкли к новой школе. У Нади много друзей- соседей, они приходят к нам каждй день. Она молиться чтобы они верили в Иисуса, так как они не ходят в церковь. Честно говоря дети скучают за их духовными друзьями из Нью Джерси, но Бог растит их в личное вере и быть благословение для других.

Бог тоже растит меня в личной вере. У нас нет много собраний, только груповое изчучение Библии семьями. Я в основном занята детьми, так как Андрей дома- садик очень дорого. Но когда я молилась я решила отдать Андрея на два дня в садик, чтобы хоть немного иметь личное время. Бог благословил мое решение. В свободный день я посещаю Люис ун0т чтобы молиться. Хотя я не могу свободно проповедовать, когда я молилась в храме на территории ун-та я встретила одну студентку, Э., которя приехала из китая и хотела зайти в церковь. Теперь она верно изучает Библию. Также она пригласила свою подругу Р. – из Тайвана. Она тоже изучает Билию со мной каждую неделю. Э. приняла Иисуса в католической церкви в Китае. У нее много вопросов, но чистое сердце. Она очень удивлялась что в Америке есть свобода религии и много церквй, но когда она говорила с американскими студентами, им совсем не интересно было говорить о Боге. Через нее Бог снова пробудил меня молиться за Американских студентов. Также я вспомнила как много благословенний Бог дал мне и свободу верить и служить ему, но как часто я только суечусь и ищу материальных благословений.

Также с нашим приездом Миссионер Мэри (жена миссионера Гидеона)-попросила меня изучать Библию с Л. Она из Москвы и проихала сюда 3 года назад. Миссионеры служили ее мужу около 20 лет. Мы изучаем Библию на русском языке- в первые для меня за 12 лет! Честно говоря мне немного трудно изучать с Л. Во – первых, иногда она захватывает проблему политики на Украине – она смотрит русские каналы. Во вторых она начала больше ходить в Православную церковь в Америке и во время изучения Библии она не хочет глубоко размышлять над словом. Бог всегда посылает мне кого- то чтобы смирять меня, чтобы преодолевать мою гордость и растить меня в образе Иисуса. Я решила служить ей , так как меня тронуло что Миссиорены Гидеон и Мэри так служат их семье многие годы. Через них я учусь безусловной любви.

Пожалуйста молитесь за нас

1. Быть благословением для сотрудников, изучение Бытия

2. П Джейсон быть хорошим профессором и пастырем, проповедником

3. За детей расти в личной вере, детское служение

4. За меня быть матерью молитвы, расти в образе Иисуса, за изучение Библии с Л., Э., Р.

5. За Люис ЮБФ чтобы Бог благословил нас иметь 5 верных студентов и Карлос иметь видение.

Пусть Бог благословит вас обильно. Я молюсь за предстоящую конференцию в Киеве. Пусть Бог благословит проповедников и приведет многих студентов слышать слово Бога и прйти к Иисусу.

Пусть Бог благсоловит Украину и принесет исцеление и пробуждение.

С любовью в Иисусе
М. Анастасия

Вивчення Біблії: Питання (До Римлян 5:12-21)

ПЕРЕСТУП ОДНОГО І ПРАВЕДНІСТЬ ОДНОГО

До Римлян 5:12-21

Ключовий вірш 5:18

1. Як гріх увійшов в світ? Як смерть прийшла у всіх людей?

2. Що значить, що в Адамі всі згрішили? Що значить “смерть панувала від Адама аж до Мойсея і над тими, хто не згрішив, подібно переступу Адама”?

3. Як, не дивлячись на це, Бог змінив долю людства? Що значить “дар через благодать однієї Людини, Ісуса Христа”?

4. Яку роль відіграють закон і благодать? Що значить: “благодать запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом”?

5. Як нам треба приймати Божу благодать і цінувати свої відносини з Ісусом Христом?

Вивчення Біблії: Питання (До Римлян 6:1-11)

ЄДНАННЯ З ІСУСОМ ХРИСТОМ

До Римлян 6:1-11

Ключові вірші 6:10,11

1. Чому не можна позостатися в гріху, щоб благодать примножилася? (1) Що означає «ми, що вмерли для гріха»? (2)

2. Що означає «хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христився»? (3) Яке життя ми отримали через це? (4) Що означає «ходити в обновленні життя»?

3. Що необхідно робити після того, як ми з’єдналися з Ісусом подобою смерті Його? (5) Яким чином віруючі кардинально змінюються від рабів гріха до рабів праведності? (6,7)

4. У що ми віруємо, коли померли з Христом? (8) Звідки ми знаємо, що смерть уже не панує над нами? (9)

5. Що означає «бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе»? Як ця істина забезбечує нам перемогу у житті?

Вивчення Біблії: Проповідь “Мир з Богом” (До Римлян 5:1-11)

МИР З БОГОМ

До Римлян 5:1-11

Ключовий вірш 1,2 : "Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої"

Нещодавно я почав читати книгу пророка Ісаї. Я часто читаю Біблію в метро зранку, коли їду на роботу і ввечері, коли повертаюсь. І ось, їду я після тяжкого робочого дня до церкви. Стомлений і трохи пригнічений, бо цілий тиждень працював над однією задачею і так і не встиг її закінчити. В голові думки перескакують від одного до іншого: де знайти на все час?, як впоратись із тим, і з отим і ще з іншим?… думки про себе, про сім’ю, про країну… навколо втомлені лиця інших людей. І тоді я відкриваю Писання і читаю: “Року смерти царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм. Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав. І кликав один до одного й говорив: Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його! І захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав, а храм переповнився димом! Тоді я сказав: Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота! І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника. І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений” (Iс.6:1-7). І тоді я просто заплакав. Я відчув себе, як Ісая. Людина з нечистими устами: що говорять багато усілякого порожнього і брудного. Людина з нечистими очима, які вже звикли бачити зло і неправду, сірість і втому, грішне і гниле. Людина із затверділим серцем і совістю. Людина, про яку сказано: “бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави” (Рим.3:23). І ось я стою сам такий, оточений такими самими людьми, в сірому вагоні, але зі сторінок Біблії перед моїми очима відкривається видіння Бога у величній славі, оточеного служінням ангелів і сяйвом. Ця Божа слава — це найпрекрасніше, що є в моєму житті. Я не знаю, за що мені така милість, що ця слава відкривається для мене. Я не знаю, як інші люди живуть, не знаючи і не маючи доступу до неї. І що це за дивовижна благодать, коли сам Бог через Кров Свого Сина говорить до мене: “відійшло беззаконня твоє і гріх твій окуплений”. Але все це і ще набагато більше, що навіть і не перерахувати ми отримали через викуплення і виправдання в Ісусі Христі. В сьогоднішньому уривку Павло якраз говорить про ті плоди, які в життя Християнина приносить Боже виправдання. Тож нехай Господь відкриє наші очі і вуха, і зробить серця м’якими, щоб нам почути і прийняти Боже слово.

Подивіться вірш 1: “Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа”.

Знову наш уривок починається з цього важливого слова: “отож”. Воно вказує на те, що зараз Павло буде говорити про якісь висновки і наслідки зі сказаного раніше. Про що ж там йшлося? Ми пам’ятаємо, як в розділі 3 Павло проголосив єдиний можливий спосіб, яким грішник уникає гніву Божого з неба на всяку неправду і всяку безбожність людини. Який це шлях? — через віру в Бога, який Сам виправдовує грішника по благодаті через відкуплення в Крові Ісуса Христа. Далі в розділі 4 Павло говорив про те, що цей принцип: виправдання через віру — це не щось нове, що тільки зараз з’явилось. Насправді, це єдиний шлях який існував і діяв для грішника завжди, ще навіть до того, як з’явились Закон і обрізання. І ось зараз Павло говорить про наслідки, які з’являються в наших життях, коли ми вже отримали виправдання вірою.

Про який найперший наслідок він говорить? Найперше, що стається з тим, кого Бог виправдав і врятував — така людина отримує примирення з Богом.

Давайте ми подумаємо: чому Павло говорить про мир з Богом? Невже це така нагальна і важлива річ? Чому він не каже: виправдашись вірою — тепер майте успіх в усіх справах? Чому він не каже: тепер майте крепке здоров’я і не майте проблем?

Багато людей в світі не вважають себе ворогами Богу. Вони кажуть: “так, я жив нормальним життям, було в ньому і добре і погане, але я ніколи не ворогував із Богом”. Вони кажуть: “я не за Бога, і не проти Нього”. Вони кажуть: “я не відчуваю, що йде війна, я не відчуваю жодної ворожості до Бога”. В них немає усвідомлення, що їхні гріхи зробили Бога налаштованим проти них, і в них нема усвідомлення, що Божий гнів — це щось таке, що серйозно і по-справжньому їм загрожує. Кожен з нас до того, як прийшов до Христа також був ворогом Богу, Павло говорить про це у вірші 10. Але це змінилось Кров пролиту за наші гріхи на хресті.

Коли ми читаємо Старий Заповіт, то раз за разом натикаємось там на такі, або подібні слова: “ось Я проти тебе, говорить Господь Саваот…” (Наум.2:14). Бог підіймається проти пихи і гордості, проти беззаконня і безбожності, проти неправди, гріха та ідолопоклонства. І коли ми читаємо такі слова, то розуміємо: той проти кого піднявся сам Бог — він приречений. В нього нема жодного шансу, жодної надії спастись. Хто встоїть перед гнівом Його? Перед лицем Його розпадаються гори (Наум.1:6).

Гнів Божий страшний, тому, хоча люди часто не вважають себе ворогами Богу, вони все одно відчувають, що в їхньому житті щось не так. Вони живуть в полоні страхів, в полоні переживань, неспокою і не мають миру не тільки з Богом. Вони не мають миру і з іншими людьми і навіть із собою. Давайте ми пригадаємо перших людей. Що відчув Адам, коли він згрішив? Він зразу зрозумів, що Бог тепер не на його боці і в його життя вперше прийшов страх: “Почув я Твій голос у раю і злякався…” (Бут.3:10). Страх, переживання, зруйновані відносини з жінкою, потім один син через заздрість вбиває іншого… Це — світ, в якому ми живемо. Люди відчувають неспокій і шукають, як позбутися усіх цих симптомів. Дуже багато різних семінарів і практик направлених на те, щоб людина знайшла в собі рівновагу, щоб могла приймати себе саму, позбутися страхів і почуття провини. Але ці семінари лікують симптоми, тоді як причина залишається і продовжує отруювати життя грішнику: він все одно лишається ворогом Бога і відчуває той святий і справедливий гнів, який готовий пролитися на його життя.

Павло дуже добре розумів це. Тому він і каже в першому вірші: любі мої, ви вже виправдані Кров’ю Сина Божого. Вже не треба вам боятися. Вже не треба вам переживати, що Бог проти вас, що Він хоче вас карати. Бог примирився з вами, і ви живіть в мирі з Богом. Виправдання, яке ми отримали через смерть і воскресіння Сина Божого — це те, що сталось в нашому житті одного разу і це назавжди. Назавжди, у вічності ви вже виправдані перед Богом і примирені з Ним через Господа нашого Ісуса Христа. Амінь!

Подивіться вірш 2: “через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої”.

Другий плід який приносить в наше життя виправдання вірою — це доступ до Бога і Його благодаті.

До того, як Бог примирив нас із Собою, ніхто не міг прийти в Його присутність. Намагаючись прийти до Нього, ми зустрічались з Богом, перед яким стоїть Ангел з вогняним мечем. Наші гріхи віддаляли нас від Бога і наші провини ховали обличчя Його від нас (Іс.59:2). Ці гріхи зводили нездоланну стіну між грішним творінням і святим Творцем. Завіса в храмі перед святим святих, говорить: “Входу нема! Стороннім вхід заборонено!” Ніхто не міг прийти до Бога.

Але зараз, через Ісуса Христа, ми отримуємо вільний доступ до Бога. Ми можемо приходити до Нього з нашими молитвами і знаємо: Він почує і пошле відповідь. Ми приходимо до Нього з хвалою і з труднощами, і знаємо: Він приймає нас як Своїх любих дітей і благословить.

В іншому місці Писання Павло говорить: “Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать” (Євр.4:16). Цей заклик Павла — “приступаймо з відвагою”, не значать, що ми тепер можемо приходити до Бога з нахабним виглядом і щось у Нього вимагати. Вони значать, що тепер, коли ми виправдані Христом, коли ми отримали Його прощення, нам більше не потрібно боятись, що Його гнів буде направлений на нас. Христос вмер і воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас (Рим.8:34). Тому молитва буде почута. Тому навіть з глибини своїх гріхів, немочів і помилок ми можемо кликати до Бога, приходити до Його благодаті і знати — Він почує, прийме і благословить. Амінь!

Подивіться вірш 2 ще раз: “через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої”.

Третій плід, який приносить в наше життя Боже виправдання — це надія слави Божої.

Світ в якому ми живемо існує для Божої слави. Кожна маленька травинка і кожна зірка на небі проповідують про велич, могутність, добрість і славу Творця. “Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід” (Пс.18:2). Те саме має стосуватись і кожного людського життя. Ми створені для слави Божої. Блаженний Августин каже: “Ти створив нас для Себе, i серце наше не супокійне, доки не спочине в Toбi”. Ми прагнемо Бога. Ми прагнемо Його слави і святості. Це те, про що просили Мойсей “Покажи мені славу Свою!” (Вих.33:18) і цар Давид: “Одного прошу я від Господа, буду жадати того, щоб я міг пробувати в Господньому домі по всі дні свого життя” (Пс.26:4). Але що говорить Павло про світ зіпсований гріхом? — Рим.3:23 “бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави”.

Трагедія життя зіпсованого гріхом — воно позбавлене слави Божої. Ми дивимось на свої життя. Що ми бачимо? Бачимо гріхи, темряву усіляку, бачимо свої слабкості і недосконалості. Ми дивимось на свої сім’ї і там також бачимо проблеми. Ми дивимось на суспільство в якому живемо: що ми бачимо там? – люди утискають одне одного, мучать, приносять купу страждань і проблем одне одному. Ми хочемо бачити світло, але навколо — темрява. Хочемо бачити святість і чистоту — але навколо бруд. Але, любі мої, так не буде завжди. Чому? — “Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій” (2Кор.4:6)

В Ісусі Христі нам відкривається Божа слава. В Ісусі Христі нам відкривається Божа велич, Його могутність і благість до грішника. І в Ісусі Христі ми отримуємо надію одного дня бачити як слава Божа відобразиться в наших життях і змінить їх повністю. Слова, які одного разу змінили моє життя назавжди — 2Кор.3:17,18“Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля. Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього” (2Кор.3:18). Через це слово Бог дав мені надію, що все грішне, стидне, слабке і нечисте одного дня піде з мого життя, і в нім пануватиме свобода і слава Божа.

Виправдання — це те, що ми отримуємо одного разу і назавжди. Освячення — це процес, що триває все життя. Процес не простий, іноді на цьому шляху чекають страждання. Але його результат — Божа слава, що відкривається в нас. Амінь!

Четвертий плід виправдання — стійкість в стражданнях і зрілість.

Подивіться, будь ласка, вірші 3-5: “І не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам” (Рим.5:3-5).

Живучи в цьому світі ми неминуче зустрічаємось зі стражданнями. Нам би дуже хотілось уникнути цього. Але світ зіпсований гріхом — це агресивне середовище, як сильна кислота чи луг. Воно діє на кожне тіло, на кожне життя в більшій чи в меншій мірі.

Який плід приносить страждання в життя невіруючих? Цей плід — рани, відчай і поламане життя. Невіруючий не бачить і не розуміє смислу своїх страждань. Йому хотілось би надіятись на якийсь сприятливий результат, але для цього нема жодних підстав. Люди намагаються знайти якісь підстави для оптимізму і кажуть: “те, що нас не вбиває, робить нас сильніше”, але це — просто слова, марна спроба зберегти лице перед жахом страждань. Люди намагаються знайти вихід і втіху в забутті, намагаються не думати, притупити біль алкоголем та іншими засобами… але все марно.

Але виправдання вірою, яке дає нам Сам Бог змінює наше відношення до страждань і сам їхній смисл. Павло каже: в утисках, посеред страждань і проблем ми що робимо? – ми хвалимось, або ж в інших перекладах — радіємо. Чому? — завдяки надії. Бо знаємо, що утиски приносять плід. Павло не був мазохістом, він не каже: нам подобаються страждання. Він не був стоїком, який стиснувши зуби все перетерпить. Павло вірив в благого Бога, який любить і виправдовує грішника, Бога який проводить моє життя найкращим шляхом. І хоча цей шлях не простий, на ньому трапляються долини смерті, темрява і страждання, але Бог не хоче вбити мене — Він хоче спасти і проводить мене за руку через усі утиски до кінцевої мети в славі Божій. Тому навіть посеред страждань ми можемо радіти про Бога і надію, що він поклав в наших серцях.

Які плоди приносять утиски в наші життя? По-перше, це терпеливість. Ми вчимося бути стійкими в вірі і не здаватись, надіятись на Бога і виконувати свою справу до кінця. Терпеливість в свою чергу виховує в нас досвід, в англійській Біблії “character”. Тобто, перебуваючи стійкими в стражданнях, ми стаємо досвідченими і Бог виховує в нас зрілість характеру. Людина яка не мала страждань — не знає про життя і цей світ нічого, це просто дитина. Але труднощі очищують нашу віру, загартовують дух, розбивають і ламають усілякі оманливі уповання. Перебуваючи терпеливими в утисках ми отримуємо досвід перемог із Богом і гарного плоду віри. Тому досвід в свою чергу знов ростить і укріплює в нас надію. З досвідом, з кожною новою життєвою ситуацією, через яку Бог провів мене, моя надія на Нього зростає і укріплюється.

Подивіться ще раз вірш 5: “а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам”. Коли надія стає стидною? Коли це марна надія. Коли ти безпідставно чогось очікував і не отримав цього. Життя дає нам безліч прикладів такої стидної надії. Коли люди вкладають свої гроші, свій час і навіть свої життя в щось примарне і хитке і потім зазнають краху життя, бо їхня надія виявилась марною. Бо, замість того, щоб надіятись на Господа вони понадіялись на людину чи щасливий випадок. Але надія на Бога ніколи не засоромить і не приведе до розчарування. Чому? — бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам. Тому що ми отримали незаперечні докази Божої любові, того, що Бог не гнівається, не хоче карати нас, але навпаки в Своїй любові приймає грішників і Сам, Своєю сильною рукою приводить до Небесного Єрусалиму щоб вручити вінець праведності.

П’ятий плід примирення із Богом — впевненість в незмінній Божій любові.

Про цю любов нам свідчить Дух Святий, що живе в нас. Про цю любов нам свідчить Писання. Про цю любов нам свідчить хрест, де Спаситель пролив Свою Кров не за тих, хто щось заробив і досяг. А за недужих, хто не міг нічого досягти. За грішників, які не мали жодних заслуг. Про це говорять нам вірші 6-11.

Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками. Христом Бог примирив з Собою світ. Христом ми отримуємо спасіння від гріха, вічне життя і доступ в славу Божу, що відкриється в нас. Амінь!

Недавно я їхав до церкви і в мене задзвонив телефон. Це був незнайомий номер. Я взяв слухавку і людина на іншому кінці спитала: “це я потрапив в ЮБФ?”, я здивувався і відповів: “так”. Тоді чоловік запитав: “а підкажіть, будь ласка, хто написав книгу “Подорож пілігрима”?”. Я відповів — Джон Буньян. І тоді той чоловік поклав слухавку. Я не знаю, хто то був. Але я дуже радий, що в нього виникло бажання прочитати цю книгу. Подорож пілігрима, а потім і його сім’ї до небесної країни це — прекрасна ілюстрація життя наповненого надією відкриття слави Божої. Якщо ви ще не читали її — обов’язково прочитайте. В цій книзі є один епізод. В ньому описується, як Християна потрапила в дім Тлумача (Толкователя) і він показав їй різні картини. Одна з них була така: в кімнаті стояв чоловік з граблями в руках. Його очі були опущені долу. І хтось, це напевне був Господь Ісус, тримав над його головою небесного дорогоцінного вінця, пропонуючи обміняти його на граблі. Але той чоловік не піднімав своїх очей і не реагував на цю пропозицію. Він продовжував збирати на землі граблями солому, тирсу і сміття. Смисл цієї картини був в тому, що люди так часто продовжують збирати з землі усілякий непотріб не зважаючи на Того, Хто відкриває нам шлях в славу Небес. В цьому уривку Павло відкриває нам дивовижні наслідки, які приносить в життя віруючого виправдання вірою в Ісуса Христа. Це мир із Богом, доступ до Його благодаті, надія слави Божої, це радість і плід в стражданнях, це впевненість в Божій лобові. Кінець кінцем — це тверда впевненість в Божій любові, про яку свідчать нам Дух Святий і Кров пролита з хреста. Все це дає нам Бог разом з даром спасіння. Проблема в тому, що багато людей не розуміють цінності цього дару і, навіть ходячи до церкви, продовжують жити в засуджені, не маючи миру з Богом і з собою. Бояться приходити до Нього. Продовжують надіятись на порожні речі цього світу і не мають радості. Але ви прийміть ці щедрі дари. Живіть прекрасним і сильним життям в Божій благодаті і в надії слави, яка відкриється в нас. Амінь.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (До Римлян 5:1-11)

МИР ІЗ БОГОМ

До Римлян 5:1-11

Ключовий вірш 5:1

1. Яких відносин з Богом набувають виправдані вірою? (1) Що означає «майте мир із Богом»?

2. Чим хваляться віруючі, які «одержали доступ до тієї благодаті»? (2) Що означає «хвалимось надією слави Божої»?

3. Як віруючі ставляться до утисків? Що означає, що «утиски приносять терпеливість, а терпеливість – досвід, а досвід – надію» (3,4)

4. Чому «надія не засоромить»? (5) Якими ми були, коли Христос помер за нас? Що Ісус зробив для таких грішників? (6-11)

5. Яке нове життя ми тепер отримали?

Вивчення Біблії: Проповідь “Віра Авраама і Давида”(часть 2)(До Римлян 4:1-25)

ВІРА АВРААМА І ДАВИДА

До Римлян 4:1-25

Ключові вірші 4:17,18 : "як написано: Отцем багатьох народів Я поставив тебе, перед Богом, Якому він вірив, Який оживляє мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче. Він проти надії увірував у надії, що стане батьком багатьох народів, за сказаним: Таке численне буде насіння твоє!"

У попередньому розділі ап. Павло говорив про те, як людина виправдовується вірою. Хто вчився на фізичному чи радіофізичному факультеті університету, той знає, що за теоретичним матеріалом завжди іде практичний. Ап. Павло був справжнім науковцем, і в сьогоднішньому слові наводить практичні приклади виправдання через віру. У Новому Заповіті ми знаходимо багато таких прикладів. Наприклад, розбійник, який висів поруч з Ісусом на хресті, і який заслуговував покарання, був виправданий Ісусом, коли увірував у Нього. Або грішниця, яка прийшла до Христа, увірував у Його благодать, і пішла від Нього прощена. Але Павло наводить приклади двох інших людей. Ці люди були загальновідомі у тому суспільстві, і їх авторитет був безперечний. Це – Авраам і Давид. Їх поважали за те, що вони зробили. Тоді може вони виправдались по своїм ділам? Як же вони виправдались? Відповідь Павла однозначна: «Ці люди виправдались лише через віру». Хай Господь благословить нас через вивчення цього розділу і допоможе вчитися віру в Авраама і Давида.

Подивимося на вірші 1-2: «Що ж, скажемо, знайшов Авраам, наш отець за тілом? Бо коли Авраам виправдався ділами, то він має похвалу, та не в Бога». Авраам – це отець Ізраїльського народу. Від однієї цієї людини взяв початок весь Ізраїльськиї народ. З ним говорив особисто Сам Бог. У його сім’ї відбулося явне чудо, доказом якого був кожен єврей. Це, звичайно, народження сина у сім’ї 100 річного дідуся і 90 річної бабусі. Авторитет Авраама був безперечний. В усі віки усі євреї з гордістю заявляли: «Отець у нас – Авраам!» Багато людей і зараз з гордістю носять ім’я Авраам. Ісус Христос говорив: «… як побачите ви Авраама, та Ісака та Якова, та пророків усіх в Царстві Божім» (Лк.13:28). Безперечно, Авраам був виправданий і буде в Божім Царстві. Сам Бог сказав про це. Тоді яким же чином Авраам виправдався? Ділами чи вірою? Це гарне питання. І безперечно, що багато Євреїв вважали, що Авраам був виправданий за своїми ділами. Однак Павло не спішить з такими поспішними висновками. Як і всякий раз, він пропонує звернутися до Писання. Коли у нас труднощі, нам потрібно звертатися до Писання.

Подивимося на вірш 3: «Що бо Писання говорить? Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність». Тут ап. Павло звертається до 15-го розділу книги Буття. Там описана конкретна історія, яка відбувалася у конкретний момент історії. З того часу як Бог призвав Авраама пройшло уже достатньо часу – може років з 10, але у Авраама так і не було обіцяного сина. Відчуття втрати та відчаю додало Авраама. Він послухався Бога, але нічого не отримував, а лише втрачав. Він залишив дім свого батька і свою землю. Він залишив племіннику Лоту кращі землі для випасання худоби. Він отримав перемогу на війні, але не взяв здобичі. Більше того, Авраам відчував, що час грає проти нього – він відчував, що старіє і старіє, що час втікає від нього, як вода скрізь пальці, а сина так і нема. І у цей важкий час, до Авраама приходить Господь. Господь утішає й укріпляє Авраама, терпеливо вислуховує усі його скарги. А потім Господь вивів Авраама надвір і сказав: «Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити. І до нього прорік: Таким буде потомство твоє!» (Бут.15:5) Як відреагував Авраама? Почав казати, що це неможливо? Написано, що «… ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність» (Бут.15:6). У той час Авраам просто повірив Богові, Який може дати йому так багато потомків, як зірок на небі. І Бог залічив йому цю віру в праведність. Невірно буде думати, що Авраам виправдався ділами. Авраам виправдався лише одною вірою.

Далі Павло переводить наш погляд на ще одну видатну людину – царя Давида. Звернемося до віршів 6-8: «Як і Давид називає блаженною людину, якій рахує Бог праведність без діл: Блаженні, кому прощені беззаконня, і кому прикриті гріхи. Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха!» Давид був самим улюбленим царем в історії Ізраїля, як Авраам Лінкольн в історії США. Давид переміг усіх ворогів і приніс мир і процвітання країні. Він був людиною за серцем Бога і написав багато пісень. Він підготував будівництво храму. Однак і у житті Давида були події, коли його справи нічним не могли допомогти йому. Якось Давид вирішив трохи розслабитися – він проспав до вечора, а потім вийшов пройтися по даху свого будинку. У наш час рідко гуляють по дахах своїх будинків, зазвичай гуляють у парках, але у той час дахи робили плоскими, і гуляти по даху було звичайною справою. Гуляючи, Давид помітив одну жінку, яка купалася. Та жінка була дуже вродлива. Давид послав дізнатися про неї – можливо він захотів взяти її собі дружиною, яких на той час він уже мав не мало – гадаю не менше десяти. Однак виявилося, що вона була дружиною його вірного воїна Урії. Однак це не спинило Давида щоб переспати з нею. Потім виявилося, що вона вагітна. Намагаючись затерти сліди, Давид дійшов до того, що наказав поставити її чоловіка Урію в бою на те місце, де він точно загине. Фактично Давид убив його. Ззовні можна було подумати, що Давид не зробив нічого поганого. Ззовні все виглядало так, наче Давид взяв собі в жінки дружину загиблого воїна. Та в Писані написано так: «Та в Господніх очах була злою та річ, що оце зробив був Давид» (2 Сам.11:27).

Через деякий час Бог послав до Давида Свого пророка Натана, через якого сказав йому: «… ти зневажив Господнє слово, і вчинив це зло в очах Його? Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку» (2 Сам.12:9). Як поступив Давид? Він був царем. У той час цар мав абсолютну владу, якій можуть позаздрити сучасні диктатори. Якщо цар наказував когось вбити, його тут же вбивали. Давид міг робити все, що захоче. Він міг наказати вбити пророка, який осмілився дорікати йому. Однак Давид зрозумів одне: він може виправдатися в очах людей, він може намагатися заховати зло яке вчинив від людей, але він не зможе виправдатися перед Богом і заховати зло від Бога. Він може здатися добрим перед людьми, але не перед Богом. Що зробив у цей час Давид? Він повинен був прийняти рішення: намагатися виправдатися через справи, які, однак, були злі, чи вірою. І Давид вирішує: «Я не можу виправдатися своїми справами, які злі. Я буду надіятись на Божу милість». І Давид сідає і пише Пс.32. Було б добре, якби кожен знайшов тихий час і уважно прочитав його. В ньому Давид признається, що коли він мовчав і не розкаювався, то страждав так, наче його кості перетворювалися на порох. Життя Давида поступово висихало. Він зрозумів, що його добрі діла нічим не можуть допомогти йому. Тоді він відкрив Богу свій гріх і провину, він признався перед Богом і розповів Йому все, як є. І тоді Бог простив Йому його гріхи. Давид пише: «Блаженний, кому подарований злочин, кому гріх закрито, блаженна людина, що Господь їй гріха не залічить, що нема в її дусі лукавства!» (Пс.32:1,2). Давид зробив зло – він учинив перелюб і вбивство, і мав бути сурово покараний Богом за це. Він розумів, що за його гріхи Бог має стерти його у порох. Але Давид вірував у Бога, який прощає гріхи. Так як Давид вірував у такого Бога, він не ховав своїх гріхів, говорячи: «У мене все добре. Я – добрий цар». Давид прийшов у покаянні до Бога і отримав прощення. Він засвідчив, що блаженна людина, якій Бог зарахує праведність без діл. Євреї думали, що Давид виправдався своїми ділами. Ап. Павло показує: «Ні, Давид не міг виправдатися ділами. Він виправдався лише однією вірою».

Однак в Юдеїв була одна ідея фікс, з якою ми уже зустрічалися. Вони дуже надіялися на обрізання. Вони думали, що знак обрізання дає їм виправдання. Нам не так легко зрозуміти як люди можуть гордитися цією хірургічною операцією. Наприклад, мені також якось провели хірургічну операцію і вирізали апендицит. Але я не думаю, що вона значить дуже багато у моєму житті. Однак Євреї так думали. Вони думали, що обрізання – це такий спеціальний знак, що як тільки Бог його побачить, то тут же видає квиток у Небесне Царство. Щоб розвіяти цю ілюзію, Павло звертається до першоджерела.

Подивимося на вірші 9-12: «Чи ж це блаженство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що віра залічена Авраамові в праведність. Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні! І прийняв він ознаку обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам». Тут Павло також звертається до конкретних історичних подій, які мали місце, і описані у книзі Буття, розділі 17. У цьому розділі ми зустрічаємо Авраама у віці 99 років. В цей час Бог знову приходить до Авраама і нагадує йому про заповіт. Бог зробить Авраама батьком багатьох народів і сильно розмножить його. Натомість Авраам і його потомки повинні поклонятися лише одному Богу. І тут же як знак приналежності до Божого народу, Бог наказує здійснити обрізання Аврааму і його дому. Логіка ап. Павла дуже проста: Авраам був виправданий у 85 р., а обрізаний у 99 років. Авраам не міг отримати праведність через обрізання. Він отримав її лише однією вірою. А що ж тоді обрізання? Павло говорить, що це – печать праведності. Це – зовнішнє свідчення того, що Авраам мав і до того. Таким чином, Авраам став отцем усіх віруючих: і обрізаних, і необрізаних.

Подивимося на вірш 13: «Бо обітницю Авраамові чи його насінню, що бути йому спадкоємцем світу, дано не Законом, але праведністю віри». Як Бог дав обітницю Аврааму, описано знову ж таки в Бутті, розділ 12. Бог обіцяв вчинити від Авраама великий народ, благословити його і через нього благословити земні племена. На той час Авраам взагалі не мав ніяких заслуг перед Богом. Його життя віри лише починалось. Павло немов каже: «Авраам не міг отримати обітницю по своїм ділам, тому що просто не мав їх». Більше того, якби Бог давав обітницю за законом, то з цього нічого не вийшло. Павло пояснює: «Бо коли спадкоємці ті, хто з Закону, то спорожніла віра й знівечилась обітниця. Бо Закон чинить гнів; де ж немає Закону, немає й переступу». Закон повністю унеможливлює передачу обітниці. Усі люди грішать, ніхто не може виконати вимоги закону. Тому якщо передавати обітницю лише тим, хто виконує закон, то її просто не буде кому передавати, тому що усі грішники. Таким чином, обітниця, дана Аврааму, померла б разом з ним. Прочитаємо вірші 16,17: «Через це з віри, щоб було з милости, щоб обітниця певна була всім нащадкам, не тільки тому, хто з Закону, але й тому, хто з віри Авраама, що отець усім нам, як написано: Отцем багатьох народів Я поставив тебе, перед Богом, Якому він вірив, Який оживляє мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче».

В кінці ап. Павло більш детально говорить про те, у що вірував Авраам. Звернемося до віршів 18-22: «Він проти надії увірував у надії, що стане батьком багатьох народів, за сказаним: Таке численне буде насіння твоє! І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже омертвіле, бувши майже сторічним, ні утроби Сариної за змертвілу, і не мав сумніву в обітницю Божу через недовірство, але зміцнився в вірі, і віддав славу Богові, і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв. Тому й залічено це йому в праведність». Ситуація Авраама була вкрай важкою. У той час мати сина – це було питання життя і смерті. Однак і його, і Сарине тіло було змертвіле. Здавалося, що все закінчилося. Однак Авраам не дозволив відчаю панувати у своєму житті і не опустив руки. Він вірив, що Всемогутній Бог може зробити те, що обіцяв. Така віра віддає славу Богу, тому що представляє Бога як Бога, який Всемогутній, і Який виконує Свої обіцянки.

У Старому Заповіті ми зустрічаємо одного царя, якого звали Ахав. Ахав не вірив, що Бог – це Всемогутній Бог, Який створив небо і землю, і Який дає людям все необхідне для життя. Тому він почав поклонятися ідолу Ваалу, надіючись, що Ваал принесе процвітання його царству. Поклоніння йому він зробив офіційною релігією. Він не жив вірою. Наслідки цього були жахливі і для його, і для його країни. З ними сталося, як Бог прорік через Іллю: «Померлого в Ахава в місті поїдять пси, а померлого на полі поїсть птаство небесне» (1 Цар.21:24). Бог віддав тварин в їжу для людей. Коли люди їдять тварин – це благословіння. Але коли тварини їдять людей – це прокляття. Невір’я Ахава принесло прокляття йому і його потомкам. І так могло б бути й з Авраамов і з Давидом, але одного разу вони вирішили не покладатися на свої справи, але вірувати у Всемогутнього Бога і покладатися на Нього.

Подивимося на вірші 23-25: «Та не написано за нього одного, що залічено йому, а за нас, залічиться й нам, що віруємо в Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого, що був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого». Тут ап. Павло говорить про суть Євангелія, в яке ми віруємо: «Ісус був виданий за гріхи наші і воскрес для виправдання нашого». Ця віра дає нам виправдання. Ціль віри не в тому, щоб дати нам зручне життя, а щоб мати правильні стосунки з Богом.

У сьогоднішньому слові ми вивчали про віру Авраама та Давида. В обох цих людей в житті були ситуації, коли вони мало не зламалися з-за того положення в якому були чи з-за своїх гріхів. Однак Авраам переміг всякий відчай, який несе старість, а Давид – осуд і стид. Завдяки своїй вірі ці люди вистояли у житті й принесли благословіння своїм нащадкам. Час від часу у житті ми проходимо через труднощі: це може бути навчання, коли здається неможливо цьому викладачеві скласти іспит. Це може бути пошук роботи, чи страхи втратити роботу. Це можуть бути труднощі в створенні сім’ї, чи труднощі в уже існуючій сім’ї. Це може бути хвороба. Це може бути гріх, який мучить. Але потрібно пам’ятати одне: без віри нам не вистояти у житті. Без віри наші слабості, відчай і гріхи раніше чи пізніше зламають нас. Тому нам потрібно вчитися жити вірою.

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Проповідь “Віра Авраама і Давида” (До Римлян 4:1-25)

ВІРА АВРААМА І ДАВИДА

До Римлян 4:1-25

Ключовий вірш 17,18 : "як написано: Отцем багатьох народів Я поставив тебе, перед Богом, Якому він вірив, Який оживляє мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче. Він проти надії увірував у надії, що стане батьком багатьох народів, за сказаним: Таке численне буде насіння твоє!"

Нещодавно в мене склалася одна цікава розмова з начальником на роботі. Він стояв перед складним вибором і звернувся за порадою: “як краще вчинити?”. Справа була в тім, що його запросили на день народження. Все б нічого, але місце, куди його запросили називається “Чорний замок” і відоме тим, що в домі раніше знаходились зображення сатани і демонів. Ходили також чутки, що там відбувались окультні служіння. Зараз там трохи прибрали і замок освятив владика Філарет. Але йти туди було все одно страшно. І ось колега в мене питає: я, звичайно, грішник: вживаю міцні слова і напої, але в пекло я зовсім не хочу. Піти мені, чи не піти на свято?

Цей випадок може видатись смішним, але він заставив мене замислитись про те, як люди думають виправдатись перед Богом. На що вони надіються і розраховують в цьому питанні? І, мушу сказати, це вже прекрасно, якщо людина бодай задумується про вічність і зустріч з Богом. Однак багато хто обманюється і живе в хибному спокої, в смертельній безпечності відносно свого спасіння. Але в минулому розділі ми почули слова Павла: “бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави” (Рим.3:23). Це проблема з якою зустрічається грішник: в нас немає виходу в плоті, жодні чини людських рук не можуть дати нам виправдання. Але вихід є, бо його приготував Сам Господь, який по благодаті виправдовує грішника через відкуплення в Крові Ісуса Христа. Ця істина така проста, і водночас її так не просто прийняти. Не просто: визнати, що від мене нічого не залежить, не просто: відмовитись від своєї релігії і своїх надбань і повністю покластись на Бога, який велично спасає грішника. Щоб пояснити доктрину виправдання одною лиш вірою, Павло в розділі 4 наводить людей, яких беззаперечно Писання називає прикладом для наслідування: патріарх Авраам та цар Давид, і показує як в їхньому житті діяла рятівна віра. Нехай Господь зараз відкриє наші вуха і серце, щоб нам чути, розуміти і вірувати в Боже слово.

Подивіться вірші 1-3: “Що ж, скажемо, знайшов Авраам, наш отець за тілом? Бо коли Авраам виправдався ділами, то він має похвалу, та не в Бога. Що бо Писання говорить? Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність”.

Говорячи про виправдання вірою, Павло вказує на приклад Авраама. Не думаю, що в когось із його слухачів могли виникнути сумніви щодо цього авторитету. І євреї, і араби, і християни вважають за честь мати Авраама своїм предком. Звичайно, прекрасні віруючі були і до нього, і після нього. Однак саме Аврааму були дані дивовижні обітниці Божі. Він став першим, хто отримав обрізання на тілі, як знак заповіту з Богом. Писання називає його другом Божим (Іс.41:8) і батьком віри. Тому це, напевне, ідеальна кандидатура, щоб на ньому показати дію Божої благодаті.

Отже, питає Павло в своїх слухачів, якщо ви вважаєте, що виправдання і спасіння можна отримати за якісь заслуги, то давайте подивимось на нашого отця Авраама. Що він набув за тілом? Які його справи дали йому праведність? І далі Павло нагадує нам події, описані в 15 розділі книги Буття. Бог прийшов до Авраама і сказав: “Не бійся, Авраме, Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика” (Бут.15.1). Авраам на той час був дуже багатим, відомий і шанований, він мав усе. Єдине, чого він не мав і не міг купити ні за які гроші — лише нащадка. “І Господь його вивів надвір та й сказав: Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити. І до нього прорік: Таким буде потомство твоє! І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність” (Бут.15:5,6). Потім Бог дав Йому обіцянку наслідування землі і в нічному видінні відкрив майбутнє Авраамових нащадків і надію викуплення.

На той момент Авраам вже вчинив немало великих діл. Він залишив свій дім і батька і пішов за Богом, не знаючи, куди йде. Він збудував декілька жертовників і закликав Господнє ім’я. Він віддав Лоту більш привабливе місце для життя. Він розбив об’єднану армію трьох царів і визволив свого небожа і віддав десятину священику Мелхіседеку. Він сам жив, як священик посеред безбожників. Коли деякі рабини кажуть, що Авраам був найправеднішою людиною свого покоління, напевне вони десь недалеко від істини. Всі ці його справи були достойні похвали, але… каже Павло… не в Бога. Бо Писання ясно каже: “увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність”. Тобто: Авраам не мав власної праведності, як такої. Чесної, заробленої. Він не міг прийти до Бога і вимагати чогось на основі своїх діл, як деякі люди думають, що вони такого вже досягли перед Богом, так вже багато пожертвували, так послужили, що Господь тепер просто зобов’язаний здійснити їх мрії і бажання. Авраам не мав праведності. Що він мав? Він мав віру! Він увірував Господу! І Бог подивився на цю віру і сказав: ОК, ось вона і зарахується Аврааму в праведність. Звичайно, сама віра не є праведністю. Віра — це те, з допомогою чого ми з’єднуємось з Христом. І ось Його досконала праведність, Його досконала жертва, через віру дають нам, грішникам, виправдання перед святим Богом і спасіння. Амінь!

Якою ж була віра Авраама? І що таке рятівна віра, яку Бог зараховує грішнику в праведність?

По-перше, це віра в Бога, Який виправдовує нечестивого.

Подивіться вірш 5: “А тому, хто не виконує, але вірує в Того, Хто виправдує нечестивого, віра його порахується в праведність”.

Павло говорить тут, що Авраам, так само, як і Давид був виправданий не власною праведністю, а через зарахування праведності, яку вони отримали вірою. Слово “порахується” у вірші 5, в російській Біблії “вменяется” означає в перекладі “об’являти”, або “переносити на”. Тобто, як наші гріхи було перенесено і зараховано Христові, точно так само і Його праведність зараховується нам через віру.

Апостол продовжує, цитуючи Давида. Подивіться вірші 6-8: “Як і Давид називає блаженною людину, якій рахує Бог праведність без діл: Блаженні, кому прощені беззаконня, і кому прикриті гріхи. Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха!”

Давид був царем і, як і Авраам, мав все, чого ми можемо лише прагнути, все що люди намагаються набути у пошуках щастя. Але ми знаходимо моменти в Писанні, коли не дивлячись на це Давид не був щасливий. Які це були моменти? Тоді, коли він згрішив перед Богом. В той час, не дивлячись на всі статки і положення він відчував себе глибоко нещасним, відірваним від Бога. В Пс.129 Давид намагається знайти відповідь: “Якщо, Господи, будеш зважати на беззаконня, хто встоїть, Владико?” (Пс.129:3). Відповідь очевидна — ніхто не встоїть. Якщо Бог судитиме нас за наші гріхи, в нас немає надії. Якщо нам треба буде нести покарання, якого ми справді заслуговуємо — ми загинули. Тому блаженна та людина, каже Давид, кому Бог не враховує гріхи, і замість осуду дає милість і виправдання. І в цьому сама суть Євангелії.

Це може здаватись дивовижним і неймовірним, але і Давид і Авраам вірили в Бога, який виправдовує грішника. Вони не мали тієї повноти відкриття Євангелії, яку маємо ми. Авраам знав про Спасителя не на багато більше, ніж Адам. Однак він надіявся і вірив, тому Ісус міг потім говорити Своїм сучасникам: “Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився” (Iван.8:56). Амінь.

По-друге, це віра в Бога обітниці.

Подивіться вірші 9-12: “Чи ж це блаженство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що віра залічена Авраамові в праведність. Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні! І прийняв він ознаку обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам”.

Обрізання було обов’язковим правилом і законом для кожного єврея Старого Заповіту. Авраам не мав Закону, який дав юдеям Мойсей, але він мав закон обрізання. І Павло говорить тут про дуже просту річ: коли Авраам отримав виправдання — до обрізання, чи після? І зразу рішуче відповідає: Не в обрізанні, але в необрізанні! Авраам отримав виправдання ще до того, як здійснив хоча б найпершу вимогу закону і обрізався.

Про обрізання Авраама говориться в Бут.17. З того моменту, коли Авраам повірив Богу і це зарахувалось йому в праведність пройшло 14 років. Очевидно, що обрізання не могло нічого додати до того виправдання, яке він вже отримав даром, через віру. Тому Павло називає обрізання печаткою “праведності через віру”, що її в необрізанні вже мав Авраам. Тут обрізання, чи в нас час, хрищення, можна порівняти з обручкою. Чи потрібна обручка на пальці, щоб чоловік і жінка вважались сім’єю? Звичайно ні. Бог об’єднує чоловіка і жінку, а не шматок металу на пальці. Але коли я дивлюсь на обручку, я згадую ті обітниці, які давав в день весілля і я згадую благого Бога, який створив мою сім’ю. Ключовим в житті Авраама і в його виправданні була віра в Бога, слідами якої ходять і обрізані і необрізані, і хрещені і нехрещені. Віра, якою Бог виправдовує грішника. Амінь.

Закон обрізання, який отримав Авраам у Бут.17 був не сам по собі, він мав певне значення. Бог прийшов до нього і встановив з ним заповіт: “Я, ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох народів… І Я складу заповіта Свого поміж Мною та поміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їхні покоління на вічний заповіт, що буду Я Богом для тебе й для нащадків твоїх по тобі” (Бут.17:4,7). Бог дав Авраамові та його потомству певні обіцянки і гарантом виконання цих обіцянок Бог поставив Самого Себе, а обрізання стало знаком цього заповіту. Як Ной, дивлячись на веселку згадував про Божу милість, так само кожен юдей, дивлячись на обрізання мав згадувати Божі обіцянки і величну мету з якою Бог покликав його. Ці обітниці актуальні і для віруючих Нового Заповіту, тобто для нас з вами. Частина з них виконалась в Христі, виконання інших ми очікуємо. Тому далі Павло говорить про ці обітниці.

Подивіться вірші 13-16: “Бо обітницю Авраамові чи його насінню, що бути йому спадкоємцем світу, дано не Законом, але праведністю віри. Бо коли спадкоємці ті, хто з Закону, то спорожніла віра й знівечилась обітниця. Бо Закон чинить гнів; де ж немає Закону, немає й переступу. Через це з віри, щоб було з милости, щоб обітниця певна була всім нащадкам, не тільки тому, хто з Закону, але й тому, хто з віри Авраама, що отець усім нам”.

Питання, яке піднімає тут Павло звучить так: які підстави ми маємо, щоб мати певність, що Божі обіцянки дані Аврааму і його нащадкам розповсюджуються і на нас і здійснюються для нас?

Уявімо собі на хвилинку, що обітниця дається за Законом. Які наслідки це мало б для нас? По-перше, нам потрібно було б бути дуже впевненими в самому Авраамі, в тому, що він не схибить, щоб ця обітниця не відмінилась взагалі. Але коли ми дивимось на життя Авраама, яке б прекрасне воно не було, в той же час воно зовсім не було ідеальне. Як жахливо було б, якби Божі обітниці для мене залежали від того, чи виконає Авраам закон. По-друге, нам потрібно було б бути дуже впевненими у собі. Здійснення цих обітниць, в такому випадку, мало б залежати від дуже багатьох і дуже непевних факторів. Ми не можемо покладатись на Закон, як на гарантію здійснення Божих обіцянок, бо єдина впевненість, яку дає Закон — вірш 15 — це те, що наші гріхи спричиняють Божий гнів. Уявіть собі це життя: я не маю впевненості в багатьох обіцянках, що стосуються мого щоденного життя, не маю впевненості щодо вічного життя і спасіння, я не певен що успадкую Царство Небесне. Єдине, в чому маю гарантію — це покарання і гнів за вчинені гріхи. Це жахливе життя.

Тому Павло показує нам Бога обітниці, який Сам виконує Своє слово. І це так прекрасно, що ми нічого не можемо ні додати, ні відняти від цих обітниць і цієї вірності Божої. Я, ось Мій заповіт з тобою. Я спасаю тебе. Кров Ісуса Христа очищає тебе. Моє обрання і Моя благодать роблять тебе дитям Божим і ніхто і ніщо не може відлучити тебе від любові Божої в Ісусі Христі. Амінь!

Ми можемо бути певні в усіх Божих обітницях не тому, що хтось заслужив їх виконання, не тому що так зірки стали чи обставини склались, а тому, і лише тому, що це обітниця Живого Всемогутнього і вірного Бога! Він каже і здійснює. Він промовляє і це стає реальністю. Щоб обітниця ПЕВНА, 100% була, УСІМ нащадкам. Улюблені, коли Бог говорить: “і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням” (Бут.12:2), Він каже це і до нас, нащадків. Коли Він каже: “буду Я Богом для тебе й для нащадків твоїх” (Бут.17:7), Він говорить це і для нас, “хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам” (12). Амінь.

По-третє, це віра у Всемогутнього Бога.

Подивіться вірші 17-21: “як написано: Отцем багатьох народів Я поставив тебе, перед Богом, Якому він вірив, Який оживляє мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче. Він проти надії увірував у надії, що стане батьком багатьох народів, за сказаним: Таке численне буде насіння твоє! І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже омертвіле, бувши майже сторічним, ні утроби Сариної за змертвілу, і не мав сумніву в обітницю Божу через недовірство, але зміцнився в вірі, і віддав славу Богові, і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв”.

Перед Авраамом стояли дуже конкретні і дуже серйозні виклики. Коли прийшов час виповнитись Божій обітниці про сина Ісаака, йому було вже 99 років, а жінці — 89. Усі репродуктивні процеси в їхніх тілах вже припинилися, тіла омертвіли. Вони не змогли народити дитину навіть коли були молоді і в розквіті сил, як же тепер зможуть? В Авраама не було жодних, взагалі жодних підстав надіятись на виконання цих обітниць на людському рівні, з позицій плоті. Сама ця ситуація здавалась неймовірною і навіть смішною. Просто уявіть собі столітнього діда і бабцю в лікарні родильному відділенні: “що ви тут робите, дідусю?” – “моя жінка буде народжувати”. “Сміх учинив мені Бог, кожен, хто почує, буде сміятися…” (Бут.21:6) каже сама Сарра. Не треба думати, що Авраам жив у вигаданій реальності. Він дуже добре розумів ті обставини, в яких знаходився і ті обмеження які мав. Однак Авраам повірив в Бога, який оживляє навіть мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче. Він уповав не на позитивне мислення, не на свою віру , але на Бога, який має таку владу. Бо Господь говорить слово і з’являється світло, небо, вода, весь всесвіт. Він каже слово і змінюється життя однієї людини. Він — Всемогутній Бог. Амінь! І дивлячись на такого Бога, Авраам зміцнився у вірі, і віддав Богові славу.

Ви бачите, яка дія Божої благодаті в житі грішника? Вона бере того, хто був в темряві, в гріху, вона бере того, хто поклонявся і цінив творіння більше за Творця, того хто був позбавлений Божої слави. І вона спрямовує його життя до більшої Божої слави, щоб жити заради Господа і прославляти Його в своєму житті.

Віра Авраама вилилась в реальні справи, в правильне ставлення до свого життя і до своєї сім’ї. Він не вважав свого тіла за вже омертвіле. Як воно може бути омертвіле, якщо Бог оживляє мертве? Ні, воно живе, навіть і в 100 років, тому він робив те, що залежало від нього, а Бог здійснив те, що обіцяв в свій час.

Іноді ми дивимось на світ навколо нас і думаємо: “що я можу зробити?” Ми дивимось на свої сили і не знаходимо жодних можливостей щось змінити і жити для Божої слави. Але коли ми зводимо свої очі на Бога, який оживляє мертве і називає неіснуюче, як існуюче, Він укріплює нашу віру і дає нам жити для прекрасної слави Божої.

Наостанок, давайте подивимось вірші 23-25 “Та не написано за нього одного, що залічено йому, а за нас, залічиться й нам, що віруємо в Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого, що був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого”.

Віра в Ісуса Христа, який помер за наші гріхи і воскрес заради нашого виправдання, це та сама віра, яку мав Авраам. Це віра, яка перемагає світ і обставини і веде нас до благословенного життя. Життя в якому виконаються Божі обіцянки. І Всемогутній і вірний Бог, який одного разу сказав “нехай буде світло” і з темряви засяяло світло, цей самий Бог говорить в наші серця “нехай буде віра” і там народжується віра. Віра, народжена з того, що Христос здійснив на хресті. Віра, яка веде нас до життя яке прославляє Бога зараз і в вічності.

(п. Йонатан)