30 апреля – 2 мая 2016 г.
ЛЮБИ ГОСПОДА, БОГА ТВОГО
Ключовий вірш 6:5
I. Десять Заповідей (5:1-33)
1. Як заповіт, складений з батьками народу Ізраїля (які на той час вже померли) відноситься до них самих? (1-3) Як Бог представляє Себе? (4-6)
2. Прочитайте першу заповідь (7). Чому не можна робити ідолів? (8-10) Чому присягати Іменем Господа надаремоно – то є гріх? (11) Чому необхідно пильнувати день суботній? (12-15)
3. Що Бог обіцяв тим, які шанують батька та матір? (16) Коротко розкажіть про інші заповіді (17-21) Подумайте як можна дійсно любити ближнього.
4. Що Ізраїльтяни обіцяли відносно Заповідей? (22-17) Як Бог обіцяв благословити їх, якщо вони будуть виконувати Заповіді? (28-33)
II. Значення заповідей та постанов (6:1-25)
1. Для чого Бог дав заповіді? Що Він обіцяв? (1-3)
2. Чому нам потрібно любити Бога? (4,5) Як полюбити Бога усім серцем, всією душею і всією силою?
3. Як необхідно старатися любити Бога і виконувати Його Заповіді? (6-9)
4. Чого необхідно стерегтися у часи благословіння? (10-19) Чому необхідно навчати наших дітей, коли вони запитують про значення свідоцтв, постанов та законів? (20- 25)
ЩОБ ЖИЛИ ВИ
Ключовий вірш 4:1 : "А тепер, Ізраїлю, послухай постанов та законів, що я навчаю вас чинити, щоб жили ви, і ввійшли, й посіли цей Край, що Господь, Бог батьків ваших, дає вам"
Сьогодні ми розпочинаємо цикл проповідей по Повторенню Закону. Це слово, яке Мойсей дав ізраїльтянам перед тим, як вони увійшли в обіцяну землю. Довгих 40 років вони ходили пустелею. Впродовж цих років Бог виховував Свій народ. Він дав їм 10 заповідей. Він дав їм обрядовий і етичний закон, Він терпляче навчав їх, навіть коли вони не корились і бунтували проти Нього.
Ця книга була дуже важливою для Ізраїлю. Цар Ізраїлю, вступаючи на престол мав переписати собі власну копію з цієї книги і потім щоденно читати її і навчатись із неї, щоб мати мудрість служити своєму народові (Повт.17:18-20). Бог поставив нас духовними лідерами для цього покоління, і з цієї книги ми можемо навчитися мудрості служіння своєму народові. Також, цю книгу священники мали читати усьому зібранню під час свята кучок (Повт.31:10). І через вивчення цієї книги ми навчаємося, як нам бути Божим народом в цьому поколінні. Нехай Господь благословить нас на цьому шляху і зараз відкриє нам очі й серце, щоб розуміти і навчатись з Його слова.
Повторення містить 4 великих промови Мойсея. В цих промовах він стисло згадує все те, чого Бог вчив Свій народ і оновлює заповіт із Богом для покоління, що виросло в пустелі. Сьогодні ми розглянемо вступ до першої промови Мойсея.
Де і коли Мойсей проголосив ці слова? Подивіться вірші 1:1-4: “Оце ті слова, що Мойсей говорив був до всього Ізраїля по тім боці Йордану в пустині, на степу, навпроти Червоного моря, між Параном, і між Тофелем, і Лаваном, і Гецеротом, і Ді–Загавом, одинадцять день дороги від Хориву, дорога до гори Сеїру, аж до Кадеш–Барнеа. І сталося сорокового року, одинадцятого місяця, першого дня місяця говорив Мойсей до Ізраїлевих синів усе, що Господь наказав був йому про них, по тому, як забив він Сигона, царя аморейського, що сидів у Хешбоні, і Оґа, царя башанського, що сидів в Аштароті в Едреї”.
Бог вивів Свій народ з Єгипту, показавши дивовижні Свої чудеса і велику Свою силу. Він виявив Свою могутність над фараоном та усім Єгиптом. Він провів Свій народ через Червоне море, як по суші, а військо фараона потопив. Він вів їх пустелею у вогняному стовпі і в хмарі, весь час оберігаючи їх і забезпечуючи усім необхідним. І Він привів їх до гори Хориву (Синай), де і уклав із ними Свого заповіта. Далі перед ними лежала обіцяна земля, куди вони і рушили. Шлях від Хориву до Кадеш-Барнеа зайняв у них 11 днів. Всього 11 днів потрібно було їм щоб дістатись обіцяної землі. Але тоді вони так і не змогли увійти в обіцяну землю. І шлях до наступної спроби зайняв не дні, не тижні і не місяці, до цього моменту вони йшли цілих 40 років. На цьому шляху змінилося ціле покоління євреїв. На цьому шляху вони багато чого навчились. На цьому шляху вони перемогли і захопили два великих царства на лівому березі Йордану. І зараз, окрилені перемогою, вмотивовані, нетерплячі, вони стояли на рівнинах Моавитських прямо навпроти обіцяної землі і готувалися увійти в неї.
Попереду їх очікувала важка боротьба, запеклі битви, сильні вороги і високі стіни фортець. Але про що говорив їм Мойсей на порозі усіх цих подій? Він не давав їм якоїсь хитромудрої стратегії ведення війни. Він не навчав їх тактики битви. Замість цього він нагадував їм усе, чого Бог навчав їх впродовж останніх 40 років. Для молодих і гарячих ізраїльтян головним було — увійти в обіцяну землю, отримати спадок, який Господь обіцяв їхнім батькам. Але Мойсей знав, що набагато важливіше для них — бути Божим народом, бути людьми які знають Бога, які виконують Його волю і людьми, через яких Бог являє Себе світу. Амінь! Тому Мойсей нагадує їм історію. І тут ми бачимо, які саме риси Бог виховував у Своєму народові.
Перше, що ми бачимо, це те, що Божий народ — це народ заповіту. Подивіться вірш 1:8: “Ось Я дав вам цей Край! Увійдіть, і заволодійте цим Краєм, що за нього Господь був присяг вашим батькам, Авраамові, Ісакові та Якову, що дасть його їм та їхньому насінню по них”. Бог Творець уклав заповіт з Авраамом, Ісаком та Яковом. Бог розмножив їх нащадків, як зорі небесні і в належний час вирішив віддати їм обіцяний ханаанський край. На горі Хориві (6) Бог оновив Свій заповіт з нащадками Авраама. Завдяки Ісусу Христу ми також стали людьми Нового заповіту з Богом, заснованого на Крові Спасителя (Лук.22:20), щоб ми були Його народом, а Він був нашим Богом (Єр.31:31-32).
Також, важлива характеристика Божого народу — справедливість і відповідальність. У віршах 9-15 описано, як Мойсей поставив очільників народу. Він обрав мужів мудрих, випробуваних та знаних і поставив їх тисячниками, сотниками, десятниками та урядниками. Таким чином з 600 тис. народу не менше 100 тис. були очільниками різних рівнів. Це мало навчити їх відповідальності за свій народ. Головна ж їхня функція була — чинити справедливий суд. Подивіться вірші 1:16,17: “І наказав я того часу вашим суддям, говорячи: Вислуховуйте суперечки між вашими братами, і розсуджуйте справедливо між чоловіком та між братом його, та між приходьком його. Не будете звертати уваги на обличчя в суді, як малого, так і великого вислухаєте, не будете боятися обличчя людини, бо суд Божий він! А ту справу, що буде занадто тяжка для вас, принесете мені, і я вислухаю її”.
Бог справедливий, і кінцевий суд належить Йому. Тому Він хотів щоб і посеред Його народу панувала справедливість. Щоб судді не дивились на лице, чи досягнення чи статки, але кожному віддавали за справедливістю.
Далі Мойсей нагадав їм першу спробу увійти до обіцяної землі. Вірші 19-46. Вони швидко дістались туди, але перед тим, як увійти в обіцяну землю народ вислав перед себе 12 шпигунів, по одному з кожного племені. Шпигуни пішли і повернулись через 40 днів. Який звіт вони принесли своєму народу? Вірші 24, 25 кажуть: “І вони відійшли, і зійшли на гору, і прийшли аж до долини Ешкол, та й вислідили його, Край. І взяли вони в свою руку з плоду того Краю, і принесли до нас, і здали нам справу, і сказали: Добрий той Край, що Господь, Бог наш, дає нам!”. Цей Край був справді добрий. Але крім родючої землі і рясних плодів, шпигуни також бачили сильні народи, які жили там. Там жили велетні, рефаї. Там були великі укріплені міста. Шпигуни казали: “були ми в своїх очах немов та сарана, і такими були ми і в їхніх очах”, вони казали: “це край, який поїдає своїх мешканців” (Чис.13:33-34). Такими словами вони налякали народ, так що всі розійшлись по шатрам і плакали, кажучи: “З ненависти до нас Господь вивів нас з єгипетського краю, щоб дати нас у руку амореянина на вигублення нас” (1:27).
Насправді, Бог усіма можливими методами показував їм Свою любов: Він вивів їх з Єгипту, знищив фараона, провів через море, дав Свої благословенні закони, Він щодня турбувався про них і давав хліб із неба. Він давав їм воду зі скелі в пустелі і захищав від хвороб і ворогів. Але замість вдячності євреї казали: “з ненависті до нас Господь вивів нас… на вигублення нас”.
Якою була відповідь Бога на ці нарікання? Подивіться вірші 34-36: “І Господь вислухав голос ваших слів, та й розгнівався, і заприсягнув, говорячи: Поправді кажу, ніхто серед цих людей, цього злого покоління, не побачить того доброго Краю, що присяг Я дати вашим батькам, окрім Калева, Єфуннеєвого сина, він побачить його, і йому Я дам той Край, по якому ступав він, та синам його, через те, що він виповняв наказа Господнього”.
Бог розгнівався. Зі всіх дорослих людей, які стояли на порозі обіцяної землі, увійшли в неї тільки двоє: Калев та Ісус Навин. Навіть Мойсей не міг увійти туди. Звичайно, народ зразу зробив вигляд, що покаявся. Вони оперезались мечами. Вони вирішили йти і воювати, але Бог вже був не з ними. Вірш 42: “Але Господь до мене сказав: Скажи їм: Не вийдете, і не будете ви воювати, бо Я не серед вас, щоб не були ви побиті вашими ворогами”. Але вони знову не послухались Бога і цей день обернувся для них великою поразкою.
Зараз Ізраїль стояв перед обіцяною землею, так само, як і їхні батьки 38 років тому. І зараз Мойсей хотів допомогти їм так само, як допомагав їхнім батькам. Нам є чого навчитися з тих подій.
По-перше, чому ізраїльтяни зазнали поразки? Ворог був занадто сильний? Вони були занадто слабкі? Може вони були не достатньо оснащені? Чи, може, Бог не зміг їм допомогти? — Ні! Причина була не в обставинах, і тим більше, не в Богові. Причина була в їхньому страху і невірстві.
Вони не вірили, що Бог добрий до них і казали: “з ненависті до нас Господь вивів нас”. Вони не вірили, що Бог сильний прогнати їхніх ворогів і боялись загинути під стінами великих міст. Ще до того, як вони вступили в бій з зовнішнім ворогом, вони вже програли в своєму серці.
Перед нами також іноді стоять важкі виклики і великі перешкоди. Бог посилає нас до цього покоління, проповідувати Євангелію. Але, здається, світ надто сильно змінився і ті методи до яких ми звикли вже не діють. Молоді люди не хочуть вивчати Біблію, вони хочуть розважатись. Якщо раніше можна було просто зайти в будь який гуртожиток, постукати в кімнату і почати розповідати студентам про Христа, то зараз на входах стоять турнікети з електронними перепустками і правила стали більш строгі. Але, насправді, все це мало значить, якщо в нас є Божий наказ і Божі обіцянки.
Подивіться вірші 1:29-31: “І сказав я до вас: Не лякайтеся й не бійтеся їх! Господь, Бог наш, що йде перед вами, Він буде воювати для вас, як зробив був з вами в Єгипті на ваших очах, і в пустині, де ти бачив, що Господь, Бог твій, носив тебе, як носить чоловік сина свого, у всій дорозі, якою ви йшли, аж до вашого приходу до цього місця”.
Бог дає нам достатньо причин, щоб не боятись. Подивіться, що каже Мойсей:
– Бог йде перед вами
– Бог буде воювати для вас
– Бог турбується про вас, як про Своїх дітей
Якщо Бог за нас, хто проти нас? Якщо Бог посилає нас проповідувати Євангелію усьому творінню, які обставини можуть перешкодити цьому? Причина поразки — не важкі умови і завдання, і не Бог. Причина поразки — страх і невірство. І зараз, коли нове покоління ізраїльтян стояло на моавитських рівнинах, Мойсей хотів, щоб вони перемогли там, де програли їхні батьки, щоб вони мали віру у благого і Всемогутнього Бога, Який веде Своїх дітей до перемоги. Амінь.
Також ми бачимо ще один важливий момент: хоча Бог не хотів, щоб маловірні і боягузливі увійшли в обіцяну землю, Він також не дозволив їм повернутись до Єгипту. Бог хотів з цього народу виховати нове покоління, яке зможе зробити те, чого не досягли батьки. Бог Сам продовжує Свою історію і виховує Собі служителів, які можуть виконати Його волю в кожному поколінні.
Подивіться вірш 2:1 “І обернулися ми та й рушили в пустиню дорогою до Червоного моря, як Господь промовляв був до мене. І кружляли ми навколо гори Сеїр багато днів”.
Напевне, старому поколінню було зовсім не радісно ходити навколо однієї гори 38 років, знаючи, що ніхто з них не увійде в обіцяну землю. Напевне, і молодому поколінню хотілося швидше рушити в дорогу. Але в Бога була Своя мета — Він ростив і виховував Божий народ. Якби Його мета була просто ввести людей в землю — Він би зробив це. Але ми знову бачимо тут цю важливу думку: отримати у володіння обіцяну землю — не головне в Божому задумі. Головним було, щоб ці люди отримали внутрішні якості Божого народу і в обіцяній землі могли жити, як діти Бога і святий народ.
Між розділами 1 та 2 — 38 років ходіння в пустелі. Але Божа мета була виконана і Бог звелів: “Досить вам кружляти навколо цієї гори, оберніться на північ!” (2:3). Весь цей 2ий і 3ій розділ розповідає про шлях євреїв до обіцяної землі. По дорозі їм довелося перетнути декілька царств. Серед них були нащадки Ісава та Лота. Бог не дозволив ізраїльтянам воювати проти цих народів і сказав, що не дасть їм з їхньої землі ані на стопу ноги. Але також їм треба було перетнути аморейські царства Сигона та Оґа. Ці царі не хотіли пропустити Божий народ і вирішили воювати із ним. Покоління, що виросло в пустелі не знало військової справи. Вони ніколи до цього не воювали. Але в той же час вони ніколи не були рабами і вміли слухатись Господа. Тому вони швидко перемогли треновані ворожі армії і захопили землю на лівому боці Йордану.
Цю землю Мойсей віддав двом з половиною племенам Ізраїлю: Рувиму, Ґаду та половині племені Манасії. Ці племена мали багато худоби і ця земля якраз підходила до їхнього заняття. Однак, те, що вони отримали собі землю у спадок, не значить, що боротьба для них скінчилась. Подивіться вірші 3:18-20 “І часу того наказав я вам, говорячи: Господь, Бог ваш, дав вам цей Край, щоб ви посіли його; узброєні перейдете перед вашими братами, Ізраїлевими синами, усі військові. Тільки ваші жінки, і ваші діти та ваша худоба, я знаю, що худоба ваша велика! будуть сидіти по ваших містах, що я дав вам, аж Господь дасть спочинок братам вашим, як вам, і посядуть також вони той Край, що Господь, Бог ваш, дає вам по той бік Йордану, і вернетесь кожен до спадку свого, що я дав вам”.
Ще одна риса Божого народу — це єдність. Хоча вони всі знаходились в різному становищі і ці два з половиною племені взагалі могли вже залишитись і відпочити, замість цього вони, навпаки, пішли в перших рядах, в авангарді, щоб своїм прикладом і мужністю допомогти іншим своїм братам оволодіти обіцяною землею.
Бог благословляє наші життя. І, отримавши благословення, нам хочеться зупинитись, спочити. Здається, що все чого я хотів, я вже отримав. Може навіть не все, але вже і так добре. Але Бог спонукає нас бути єдиними і не зупинятись на пів дороги. Разом, як один народ, як одне тіло ми маємо трудитись для Господа, щоб отримати всю повноту Його благословень. Амінь.
Подивіться вірші 4:1,2 “А тепер, Ізраїлю, послухай постанов та законів, що я навчаю вас чинити, щоб жили ви, і ввійшли, й посіли цей Край, що Господь, Бог батьків ваших, дає вам. Не додавайте до того, що я вам наказую, і не зменшайте з того, щоб виконувати заповіді Господа, Бога вашого, що я наказав вам”.
Словами “А тепер, Ізраїлю, послухай” починаються практичні висновки, які слідували з пережитого ізраїльтянами в пустелі. Для того, щоб жити і оволодіти землею, вони в першу чергу повинні мати правильні відносини з Божим словом.
Які це відносини?
1. Слово Бога треба слухати. Навколо нас є багато різної інформації. Ми уважно слухаємо новини з війни, але відмахуємося від популістських промов. Одна інформація є цінною для нас, інша — ні. Комусь може здаватись, що слово Бога не таке актуальне вже, бо багато років вже пройшло і світ помінявся. Комусь може здаватись, що слово Бога це не так важливо. Але слово Бога — це не просто щось цінне, це необхідне, щоб жити. Коли ми відкриваємо Біблію чи приходимо на проповідь, нам треба слухати, що говорить до нас Господь. В цих словах є мудрість, в цих словах є напрямок і в цих словах є життя.
2. Слово Бога треба виконувати. Біблія — дуже практична книга. Ізраїль чув Божі слова при Кадеш-Барнеа. Але вони не послухались Божих слів. Коли Бог казав йти — вони не йшли. Коли Господь казав відступати — вони пішли у наступ. Тому вони всі загинули: хтось у війні, інші — у пустелі. Господь Ісус порівняв тих, хто слухає Його слова але не виконує їх з тими, хто будує на піску, а тих хто слухає і виконує — з тим, хто будує на камені. Боже слово — це не просто інформація до відома, це інструкція з людського життя. І коли ми виконуємо Божу волю, то знаходимо успіх у всяких справах, мудрість для життя і Боже благословення.
3. Слово Бога треба зберігати. Мойсей застерігає свій народ від того, щоб змінювати Боже слово: дописувати або прибирати з нього бодай щось. Усе Боже слово — істина. В Біблії немає неважливих книг. Нам хочеться приймати до серця слова благословення, але не хочеться чути про послух чи страждання. Але Бог дає нам усе Своє слово, щоб цим словом ми жили.
Який наслідок такого ставлення до Божого слова та Його настанов? Подивіться вірш 4:1,6: “А тепер, Ізраїлю, послухай постанов та законів, що я навчаю вас чинити, щоб жили ви, і ввійшли, й посіли цей Край, що Господь, Бог батьків ваших, дає вам… Бережіть, і виконуйте їх, бо це мудрість ваша та ваш розум на очах народів, що вислухають усіх постанов тих та й скажуть: Тільки він мудрий та розумний народ, цей великий люд!”
Послух Божому слову веде нас до життя і благословення. Боже слово робить нас мудрими та розумними. І головне: Боже слово робить нас Божим народом, через який Бог буде прославлений серед усіх народів землі.
Подивіться вірші 4:9,10 “Тільки стережися, і дуже пильнуй свою душу, щоб не забув ти тих речей, що бачили очі твої, і щоб вони не повиходили з серця твого по всі дні життя твого, а ти подаси їх до відома синам твоїм та синам твоїх синів, про день, коли стояв ти перед лицем Господа, Бога твого, на Хориві, як Господь говорив був до мене: Збери Мені той народ, і вони слухатимуть слів Моїх, із яких навчаться боятися Мене по всі дні, скільки вони житимуть на землі, та й синів своїх понавчають”.
Ще один обов’язок віруючого щодо Божого слова — навчити своїх дітей, ягнят і наступні покоління правильному ставленню до Божого слова. Той самий принцип ми бачимо і у Господньому велінні світової місії: “навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів” (Мат.28:20) а також у посланні Павла до Тимофія: “А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити” (2Тим.2:2). Ми молимось, щоб Господь працював в серцях наших дітей та ягнят, давав віру, особисті відносини і спасіння, але обов’язок навчити їх лежить на нас і ніхто замість нас цього не робитиме. Тому нам потрібно рости добрими пастирями і досконалими вчителями Біблії для своїх дітей та для цього покоління. Амінь.
В цьому слові Господь вчить нас бути Його народом. Ми ставимо перед собою великі цілі в служінні і досягаємо їх. І це прекрасно. Але що ще більш важливо — щоб при цьому ми були людьми за Божим серцем. Як ми можемо бути Божими людьми в цьому поколінні? — через правильне ставлення до Бога та Його слова. Я молюся, щоб Господь допоміг нам бути уважними до Божого слова і завзято трудитись, щоб розуміти і приймати його. Бути покірними Божому слову і радісно виконувати Його волю в своєму житті. Бути вірними Божому слову, щоб зберігати і приймати усі слова Писання в своєму житті. І бути добрими пастирями і вчителями Божого слова, щоб наших дітей і наступні покоління навчити ходити Божими шляхами і виконувати Його волю. Амінь!
(п. Йонатан)
ЩОБ ЖИЛИ ВИ
Ключовий вірш 4:1
І. Ізраїль повстав проти Бога (1:1-46)
1. Де і коли Мойсей проголосив ці слова Ізраїлю? (1-5) Яку землю Бог звелів Ізраїлю взяти у володіння? (6-8) Якими були лідери Ізраїлю і як вони мали судити? (9-18)
2. Що Мойсей звелів ізраїльтянам? (19-21) Чому люди не хотіли піти і взяти землю у володіння після того, як почули звіт шпигунів? (22-28) Як Мойсей допоміг їм надіятись на Бога? (29-33)
3. Як Бог покарав бунтівний Ізраїль? (34-37) Кому Бог пообіцяв віддати землю у спадок? (38, 39) Що сталось, коли вони все ж пішли на гору, не дивлячись на Божу засторогу? (40-46)
ІІ. Ізраїль кориться Божим велінням (2:1-3:11)
1. Як Бог виховував непокірний Ізраїль, і який напрям Він дав їм? (2:1-3) Чому Він наказав їм не зачіпати нащадків Ісава та Мовитян? (4-12) Чому ціле покоління військових з табору мало вимерти в пустелі? (13-15)
2. Що звелів Бог Ізраїлю стосовно аммонитян та царя Хешбону? (16-37) Як Ізраїлю вдалося зруйнувати Башан? (3:1-11)
ІІІ. Щоб жили ви (3:12-4:14)
1. Як Мойсей розподілив захоплену землю на східному березі Йордану? (12-20) Чого просив Мойсей і як відповів Бог? (21-29)
2. Яким мало бути ставлення Ізраїлю до Божих настанов та наказів? (4:1a, 2, 5, 6a) Які благословення Бог пообіцяв їм, якщо вони коритимуться? (1б, 3-4) Яким народом вони стануть в такому випадку? (6б-8)
3. Чому Бог наказав Мойсею зібрати весь народ на Хориві? (9, 10) Як Бог дав Ізраїлю десять заповідей? (11-14)
БЛАГОДАТЬ ГОСПОДА ІСУСА НЕХАЙ БУДЕ З ВАМИ!
Ключовий вірш 16:20
1. Ким була Фіва? (де знаходяться Кенхреї?) (1) Чому ап. Павло потурбувався про те, щоб її добре прийняли у римській церкві? (2) Що означає, що вона була “опікункою” багатьох?
2. Щоб ви знаєте про Прискиллу й Акилу (3; Дії 18:1-3, 18-19, 26) Що вони зробили для Павла особисто? (4а) Який вплив на інших мало їх служіння? (4б) Подумайте про служіння їх домашньої Церкви (Рим.12:13; Євр.13:2; 3 Ів.1:8)
3. Ким був Єпенет? (5) Що означає “первісток Ахаї для Христа”? Що ап. Павло визнав у Марії? (6) Що сказав про Андроніка і Юнію? (7)
4. Кого ще згадує ап. Павло і що каже про кожного з них? (8-15) Що означає що Апеллес був “випробуваний у Христі”? Відмітьте, як багато жінок згадує ап. Павло, подумайте чому.
5. Від чого ап. Павло застерігає їх? (17-19) На що надіявся ап. Павло? (20а) Як він завершає своє привітання? (20б) Що означає мати “благодать Господа нашого Ісуса Христа” і як вона змінює життя окремої людини і цілої церкви?
6. З ким разом трудився ап. Павло (21-24) Кого він славить на завершення? (25-27) У чому він впевнений? (25а) Що і чому він каже про Євангелію?
СВЯТА СЛУЖБА ЄВАНГЕЛІЇ БОЖОЇ
Ключовий вірш 16
1. Про що був пересвідчений Павло відносно римських християн? Що значить “один одного навчати”? Чому, не зважаючи на це, Павло пише листа до римлян?
2. Про яку благодать пише Павло? Що то є “свята служба Євангелії Божої”? Що означає “приношення поган”, “освячене Духом Святим”, “стало приємне”?
3. Про що Павло хвалиться в Божих речах? Що значить “я поширив Євангелію Христову”? Подумаємо про Бога, що дає служителеві силу для розповсюдження благої звістки?
4. Яких принципів та якого напрямку дотримувався Павло в благовісті? Чому?
5. Який був подальший місіонерський план Павла? Чому він хотів відвідати Єрусалим перед тим, як відбути до Іспанії? Чому він вважав, що доправити допомогу від поганських церков в церкву Єрусалима — важлива справа?
6. За які теми молитви Павло просив молитися римських віруючих? Чого ми можемо навчитися від Павла, що розділяв свої теми молитви і просив інших молитися за нього та за його служіння?
ПРАВЕДНІСТЬ, І МИР, І РАДІСТЬ У ДУСІ СВЯТІМ
Ключовий вірш 14:17 : "Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім"
Кажуть, що страждати з-за людських конфліктів — одна із самих важких у світі справ. Вони виникають там, де люди збираються разом. Так як у християнській церкві збираються люди, причому самі різні, то, здається, нам не уникнути цих конфліктів. Однак у християн є потужний механізм для боротьби з ними. Це дозволяє церкві не перетворитися на місце нескінченних спорів і боротьби між людьми, а стати місцем, де християни зростають духовно й через яку Євангеліє звіщається цьому світу. Хай Господь сьогодні благословить нас.
Подивимось на 13-ий вірш: «Отож, не будемо більше осуджувати один одного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси». Минулого разу ми розмовляли про те, що нам не потрібно осуджувати один одного. Зрозуміло, що, оскільки ми всі такі різні, то осуджувати легко. Досить часто, люди осуджують інших просто за те, що вони відрізняються від них самих. Однак, якщо ми будемо лише осуджувати один одного, то це ніяк не збудує церкви. Мати Тереза сказала: «Якщо Ви осуджуєте інших, то у Вас немає часу їх любити». І це вірно. Ви хотіли б прийти в таку церкву де б вас осудили? Звичайно ні! Ми хочемо прийти туди, де нас намагаються зрозуміти й люблять. Тому якщо ви хочете дійсно любити своїх братів і сестер, потрібно залишати всякий осуд. Тому далі ап. Павло каже, на що потрібно звертати увагу: «але краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси» (13б). У нас завжди є вибір: або засуджувати інших і ставити їм спотикання і спокуси, або любити їх. Одночасно цього не получиться. Тому, якщо ми вирішили любити наших братів і сестер в Ісусі, то нам потрібно прийняти їх такими, які вони є. Але як це зробити? Головний принцип такий: нам потрібно мати широке серце, куди можуть поміститися самі різні люди. Ми ж очікуємо що інші люди будуть великодушні до наших немощів, наприклад, будуть пробачати мені мої постійні запізнення? Якщо так, то мені й самому потрібно буди великодушним і до їхніх немощів.
Але як це зробити на практиці? Ап. Павло приводить приклад. І знову на прикладі їжі. Це тому що в той час дуже гостро стояло питання їжі. Наприклад, в євреїв були дуже жорсткі обмеження в їжі, дані Богом через Мойсея у Старому Заповіті. Їм не можна було їсти свиней, зайців і кролів, зміїв, деяких видів птахів і морських мешканців, наприклад, кальмарів. Як же бути тоді євреям, які стали християнами? Продовжувати дотримуватись цих обмежень у їжі самим? Вимагати цього від інших, неєвреїв? Чи перестати їх дотримуватись, і почати їсти все? Виникало багато питать. Деякі євреї наполягали на тому, щоб і погани дотримувались цих же обмежень у їжі. Яке ж рішення пропонує ап. Павло?
Подивимось на вірш 14а: «Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі». Павло знав і був пересвідчений у тому, що немає їжі нечистої самої по собі. У нього була проста віра, заснована на книзі Буття. Бог створив цей світ, й усе, що в ньому. У тому числі Бог створив самих різних тварин. Для чого Бог створив їх? Не лише для того, щоб ми спостерігали за ними і знімали про них фільми для передачі «У світі тварин». Бог створив їх і для того, щоб ми їх їли. Про що ви думаєте, коли бачите поросятко? Хіба не про те, щоб його з’їсти? Ісус також навчав своїх учнів, що ніяка їжа не є нечистою. Він казав їм: «Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззовні в людину, — не може опоганити її?» (Мк.7:18) В Діях 10:15 Бог наказав ап. Петру: «Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!» Однак, якщо хтось вважає певну їжу за нечисту, нам не потрібно з ним сперечатися чи засуджувати його. Якщо це може зашкодити нашому брату, нам не потрібно відкрито наполягати на цьому, натомість потрібно терпеливо очікувати, коли брат сам прийде до її розуміння цієї істини. У Христі в нас є багато свобод. Але всі ці свободи обмежені нашою любов’ю до ближніх. Нам потрібно знати, що брат чи сестра значно цінніші за те, щоб з’їсти смачну котлету, чи випити вина, чи кави. Тому якщо ця правда може пошкодити брата, не потрібно на ній наполягати. Нам потрібно вчитися цінувати людей. Вчитися служити їм, поки вони самі не прийдуть до розуміння істини.
У вірші 15 написано: «Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов’ю поводишся ти, не губи своєю поживою того, за кого Христос був умер». Тут нам потрібно серйозно задуматись над тим, як ми впливаємо на наших братів і сестер. Павло каже, що поганий вплив може привести навіть до погибелі інших. Часто ми хочемо лише навчити інших. Але навчити це не все. Нам потрібно самим вчитись добре впливати на інших. Тут ап. Павло приводить прилад їжі, який, здається, не має сьогодні великого значення. Але є багато інших речей, які мають значення. Ми всі якось впливаємо один на одного. І, дивлячись на Вас, люди можуть або надихнутися й укріпитися у вірі, або спіткнутися і спокуситися. І сьогодні ап. Павло хоче щоб ми задумались про те, як ми впливаємо на інших.
Наприклад, подумайте, як ви ставитесь до Богослужіння. Ми всі знаємо, що в нас є свобода. Ми можемо прямо перед Богослужінням попити чию чи кави, поспілкуватись із братами й сестрами, походити туди сюди. Ми можемо навіть запізнитися на нього — ми вільні в Ісусі. Але подумайте про те, як при цьому ви впливаєте на інших. Ми приходимо на Богослужіння не для того, щоб спілкуватись один з одним чи слухати проповідь, хоча ми спілкуємось і слухаємо проповідь. Богослужіння проводиться не для нас, а для Бога. Ми збираємося не заради один одного, а заради Бога. Ми проводимо Богослужіння щоб, зібравшись разом, поклонятися Богу. Тому в цей час потрібно звертати увагу на Бога. Буде добре, якщо ми прийдемо за 15–30 хв., прочитаємо слово, помолимось, підготуємо своє серце. Перед Богослужінням віддайте трохи часу Богу щоб підготуватись. Цим ви будете добре впливати на інших, тому що покажете, що у Вас на першому місці Бог, що ви серйозно ставитесь до Богослужіння й цінуєте його. Але якщо ви запізнюєтесь, або ходите туди сюди під час Богослужіння, або перед Богослужінням розмовляєте з іншими, то цим показуєте, що розмови для вас важливіші. І молоді віруючі це бачать. І їм може здатися, що ми несерйозно ставимося до Бога й до своєї віри.
Який у вас вираз обличчя? Сумна, понура людина погано впливає на інших. Можливо вам так зручно ходити сумним і понурим. Але подумайте як ви цим впливаєте на інших. Молоді віруючі, дивлячись на вас, можуть подумати, що Бог, у Якого ви віруєте, також сумний, понурий і скучний.
Хтось може думати, що провести 1 міс. відпустки у Єгипті — це нормально. Можливо. Але потрібно думати і про те, як це вплине на інших. Чи не подумають вони, що для мене море важливіше, за служіння? У нас багато свобод. Але дорослі віруючі повинні думати про те, як своїми діями вони впливають на інших.
Але на щастя в нас є багато прикладів доброго впливу. Вчора, коли п. Оленка вивчала Біблію 1:1 з однією сестрою, п. Джентельмен під звуки хвали з великою радістю прибирав у залі, готуючи його до Богослужіння. П. Джентельмен — це директор успішної компанії. Але він із радістю робить таку важку й непомітну роботу.
Наша група хвали з великою радістю славить Господа. Коли вони грають, то ми відчуваємо, що Бог приходить сюди й перебуває із нами. Деякі кажуть, що вони вже трохи підстаркуваті, щоб грати і співати у хвалі, але вони на це не зважають і з радістю хвалять Господа.
Нам потрібно дійсно дуже серйозно думати про те, який вплив ми здійснюємо на інших. Ми можемо кудись поїхати, але наш вплив залишиться. Якими люди запам’ятають нас: таким, який постійно бурчав на інших і сварився із ними, чи який любив Біблію, молився і служив іншим?
Друге, нам потрібно звертати увагу на головне. Звичайно, їжа це важливо. Але це далеко не головне. Коли ми опановуємо якусь науку, нам першим чином потрібно намагатись зрозуміти головне, основу, на якій усе тримається. Ми повинні постійно задавати собі питання: «А що тут саме важливе?» Якщо ми будемо постійно концентруватися на дрібних речах, то вони нас переможуть. А що головне у християнстві? Звичайно, не їжа. У християнстві ведуться цілі війни про те, чи можна пити спиртні напої, пиво, вино й навіть каву, чи можна дивитися бойовики і взагалі, чи можна дивитися телевізор. Вони такі спори ніколи нічим хорошим не закінчувались. Подивимось вірш 17: «Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім». Ось що головне, і на чому потрібно зосереджувати увагу — це Боже Царство. Біблія — це книга про втрачений і відновлений рай. А що саме важливе в Божому Царстві? Це праведність, мир і радість.
«Праведність» — це правильні стосунки з Богом. По своїй природі ми були Божими ворогами. Святий Бог не міг прийняти грішників, якими ми є. У нас були розірвані стосунки з Богом, між нами була прірва, яку не перейти. Але прийшов Христос, він заплатив за наші гріхи сповна, і став мостом до Бога. Через Христа ми відновлюємо правильні стосунки з Богом. А коли в нас правильні стосунки з Богом, то ми матимемо і правильні стосунки й один з одним. У нас час як ніколи гостро стоїть проблема стосунків між людьми. Є цілі телесеріали з десятками серій, де люди лише те й роблять, що виясняють стосунки. Але не лише в телесеріалах. У реальному житті люди також постійно виясняють стосунки. Вони випивають літри кави і стирають до крові язики, але так і не можуть налагодити стосунки. Стосунки дійсно важливі, тому що людина створена за образом і подобою Божою. А Бог триєдиний. Бог Отець, Бог Син і Святий Дух мали правильні стосунки. І людина намагається їх мати, але без Бога це неможливо. Лише коли ми маємо правильні стосунки з Богом через Ісуса Христа, ми матимемо правильні стосунки один з одним. Іноді здається, що є люди, з якими ми ну точно не можемо прийняти. Але подумайте про це: прірва, яка відділяла нас від Бога була значно більша за ту, яка відділяє нас від іншої людини. І Бог цю прірву здолав. Коли ми знаємо це, і коли ми маємо правильні стосунки з Богом, то зможемо їх мати й між собою.
Друге це «мир». «Мир» — це мир із Богом. Зараз у світі немає миру, війна іде в нас під Богом. Але фундаментальна проблема в тому, що в людей немає миру з Богом. Люди об’явили Богу війну. У 1941 р. Японія напала на воєнну базу США в Перл-Харборі чим спровокувала війну. Так само й людина: коли вона порушила Божу заповідь і їла від забороненого дерева, вона вдерлися на Божу територію й об’явила Йому війну. Бог мав достатньо сили й міг стерти людину в порошок. Як правило, у кого є сила так і робить. Але Бог так не зробив. Замість цього Бог послав Свого Сина й через Нього відкрив шлях для примирення. Тепер людина може отримати мир із Богом. Бог зробив дуже багато для того, щоб відкрити шлях для примирення з нами. Якщо в нас є мир із Богом, то ми буде жити в мирі і з іншими людьми.
Третє, це радість. Справжня радість не приходить від перегляду комедій чи коли ми купуємо якісь речі. У світі без Бога немає справжньої радості. Усі ті радості, які в ньому є — швидкоплинні й дорогі. Справжня ж радість приходить від Святого Духа.
У Божому Царстві буде дійсно не важливо, що ми їли, і що пили у цьому світі. Там буде праведність, мир і радість у Святому Дусі. Якщо перед лицем незначних проблем, які в нас виникають, ми будемо пам’ятати і прагнути до цих головних речей, ми зможемо повирішувати і дрібні.
Подивимось на вірші 20–22: «Не руйнуй діла Божого ради поживи, усе бо чисте, але зле людині, що їсть на спотикання. Добре не їсти м’яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гіршиться, або спокушується, або слабне. Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробовується!» Апостол Павло любив християнську церкву. Він любив її настільки сильно, що був готовий відмовитися від речей, які викликали суперечки або могли завдати шкоди іншим християнам або могли просто погано на них вплинути. Якщо було необхідно, він був готовий стати веретаріанцем і непитущим. Ап. Павло мав сильну віру, на багато питань він мав відповіді, він мав власні переконання. Але він не нав’язував їх іншим людям. Боже Царство велике, і там досить місця для людей із різним рівнем віри. Кожному з нас потрібно жити по своїй вірі й тоді ми станемо благословінням для наших братів і сестер.
(п. Яків)
ПРАВЕДНІСТЬ, І МИР, І РАДІСТЬ У ДУСІ СВЯТІМ
Ключовий вірш 17
1. (Вірш 13) Що ми не повинні робити? Що краще робити замість цього? Що значать слова “не давати братові спотикання та спокуси”?
2. (Вірші 14-17) Як треба робити, щоб наше добре не зневажалося? Чому? Що важливіше в Царстві Божому, ніж пожива та питво? Що значить “праведність, і мир, і радість у Дусі Святім”?
3. (Вірші 18,19) Чому для християнина важливо бути достойним не тільки перед Богом, але й перед людьми? Чому християнин має шукати того, що веде до мира та збудування одне одного?
4. (Вірші 20-22) Яких принципів мають дотримуватися віруючі у питаннях їжі та питва? Заради чого ми маємо так робити?
5. (Вірш 23) Що значать слова “що не від віри, те гріх”? Тоді як ми маємо робити?
ЧИ ЖИВЕМО, ЧИ ВМИРАЄМО
Ключовий вірш 8
1. Наскільки різне культурне підґрунтя було в різних віруючих римської церкви?
2. Яким чином міцні віруючі мають приймати слабих у вірі (як ми маємо ставитись до них)? Чому в жодного віруючого немає права погорджувати чи осуджувати іншого?
3. Що за суперечка відносно днів? Чому не потрібно сперечатися через такі речі? В чому має бути головна причина для християнина щось робити або не робити?
4. Що значать слова “Бо коли живемо — для Господа живемо, і коли вмираємо — для Господа вмираємо. І чи живимо, чи вмираємо — ми Господні!” Як цей принцип застосовується в житті кожного з нас?
5. Яке ваше конкретне рішення через сьогоднішнє слово?
ОН ВОСКРЕС!
От Луки 24:1-36
Ключевой стих 5,6 : "И когда они были в страхе и наклонили лица свои к земле, сказали им: что вы ищете живого между мертвыми? Его нет здесь: Он воскрес; вспомните, как Он говорил вам, когда был еще в Галилее"
Вступление:
Вчера мы слышали слово об Иисусе, Который был распят и умер за наши грехи. Там на кресте, избитый, изможденный от пыток и кровоточащих ран Он продолжал молится, говоря «Отче, прости им, ибо не знают, что делают». Эти слова сквозь годы и века все так же актуальны, в том числе, и для каждого из нас. Для тебя и меня лично. Не думай, что ты не принимал участие в этой безумной сцене. Не думай, что это сделали они, но не ты. Каждый, кто противился Богу и совершал грех в своей жизни, был тем, кто забивал очередной гвоздь в крест Христа. А Он все так же весел и продолжал молится о тебе: “Отче прости ему, ибо не знает, что делает”. Как высока цена уплаченная за нас — Кровь Сына Божьего, которая принесла нам прощение и примирение с Богом. Аминь!
молитва
Крест Иисуса – это всегда слезы и печаль. Но сейчас, мы будем говорить о неимоверной радости которое принесло нам Воскресение Иисуса из мертвых.
В сегодняшнем отрывке евангелист Лука описывает одну удивительную весть. Весть которая изменила слезы и печаль некоторых женщин на неописуемую радость. О чем же речь? Это была весть о том, что Иисус воскрес! Войдя в гроб женщины услышали: “Его нет здесь: Он воскрес;” Я верю, что во время этой проповеди каждый из нас глубоко осознает то, что Иисус – воскрес! Я верю – это изменит нашу жизнь в радостную и наполненную надеждой на Небесное Царство. Пусть Господь откроет наши сердца и уши, чтобы нам слышать Его Слово о воскресении.
1.Стих 1. Кто пришел рано утром ко гробу, где было положено тело Иисуса?. Кем были эти женщины (Луки 8:2,3; 23:55; 24:10). С какой целью они шли ко гробу Иисуса?
Обратимся к стих 1: «В первый же день недели, очень рано, неся приготовленные ароматы, пришли они ко гробу, и вместе с ними некоторые другие»
Иисус умер в пятницу во второй половине дня. Его тело просил у Пилата некто Иосиф из Аримафеи. Писание говорит он был член совета, человек добрый и правдивый. Сняв тело со креста, он обвил его плащаницею и положил во гробе, высеченном [в скале], где еще никто не был ранее. Последовали также и женщины, пришедшие с Иисусом из Галилеи, и смотрели где гроб, и как полагалось Его тело там. В субботу они оставались в покое, по заповеди. Однако, в воскресенье в первый день недели, рано утром женщины пошли ко гробу, чтобы помазать тело Иисуса благовониями и хотя бы так, выразить свою любовь дорогому Учителю.
Кем были эти женщины? Лука перечисляет их в стихе 10: «То были Магдалина Мария, и Иоанна, и Мария, мать Иакова, и другие с ними…». В Лук.8:2,3 автор немного рассказывает нам их истории. Там сказано: «и некоторые женщины, которых Он исцелил от злых духов и болезней: Мария, называемая Магдалиною, из которой вышли семь бесов, и Иоанна, жена Хузы, домоправителя Иродова, и Сусанна, и многие другие, которые служили Ему имением своим». Эти женщины разделяли с Иисусом свое имение и очень часто сопровождали Его во время служений. Конечно же они шли с Ним на Голгофу, и в то время как все ученики разбежались кто куда, они были рядом до конца, даже во время смерти Иисуса на Кресте. Они любили Иисуса. Потому, что сами приняли от Него огромную любовь и прощение. Так, Мария Магдалина была одержима семью бесами, она сильно страдала, она была отвержена другими. Но пришел Тот, Кто несет свет. Это был Иисус. Он исцелил и освободил ее и сделал свободной. Ее благодарности не было границ. С тех пор она посвятила свою жизнь Иисусу и служила Ему,- так и многие другие женщины.
2.Стихи 2-3. Что увидели женщины, когда пришли ко гробу? Что предстояло обнаружить женщинам когда они вошли в погребальную пещеру? Какая была их реакция (4а)?
Итак придя ко гробу женщины обнаружили нечто удивительное. Посмотрите стихи 2 и 3: «но нашли камень отваленным от гроба. И, войдя, не нашли тела Господа Иисуса». Огромный камень, убрать который могли только несколько крепких парней, лежал в стороне, а вход ко гробу был открыт. Честно говоря, не знаю, как женщины планировали отодвигать этот камень. В Евангелии от Марка говорится, что они и сами этого не знали и поэтому переживали. Но это и не важно. Факт был в том, что камень лежал в стороне, а могила открыта. Их недоумение стало еще большим, когда они вошли в гробницу. Ведь там не было тела Иисуса. Разные мысли могли посетить их – тело украли, перезахоронили в другом месте, еще что-то. Им так хотелось послужить в последний раз своему Господу тем, чем они могли. И казалось, даже этого их лишили. И вдруг перед ними предстали два человека в светлых, сияющих одеждах. На самом деле это были ангелы, и женщины склонились перед ними в благоговейном страхе.
3.Стихи 5-8. Кто предстал пред женщинами? Что ангелы сказали женщинам? Ангелы напомнили Слова Иисуса, о чем они говорили? Почему эти слова были так важны не только для женщин тогда, но и сегодня лично для каждого из нас? Чему мы можем здесь учится? (Дияния 2:23-28; 1Кор. 15:20)
Что ангелы сказали женщинам? Прочтем вместе стихи 5 и 6: «И когда они были в страхе и наклонили лица свои к земле, сказали им: что вы ищете живого между мертвыми? Его нет здесь: Он воскрес; вспомните, как Он говорил вам, когда был еще в Галилее».
Что ожидали увидеть женщины, придя в гроб, где был похоронен Иисус? Мертвое тело со специфическим запахом смерти. В такое место приходит огромная печаль и безысходность. Невозможно вернуть уже человека к жизни. И ты чувствуешь как смерть торжествует и радуется. Все, что остается сделать в таких обстоятельствах, – это оплакивать потерю и смирятся с этим. Когда умер мой отец, в комнате, где он лежал, я остался с ним один. Мое сердце переполняла боль потери родного мне человека. На ряду с этим я чувствовал присутствие смерти. Я ощущал ее власть и превосходство. Это реальная духовная сила, противостоять которой не может не один человек на этой планете.
Но это под силу нашему Богу.
«что вы ищете живого между мертвыми? Его нет здесь: Он воскрес».
Почему Иисуса не было в гробнице? Потому что Он воскрес!
Недавно мы с женой путешествовали на нашем авто во Львов. Во время поездки мы наслаждались прекрасными пейзажами нашей страны. Красивые поля, холмы, березовые рощи, озера, реки. Когда мы проезжали через села, особенно те, которые были западней, – мы видели аккуратные украинские дворы, убранные домики, ухоженные огороды. И так было приятно смотреть на все это. Но было одно, что периодически портило эту картину и навевало грусть. Знаете, что это? Это кладбища. Почти в каждом селе мы видели кладбища, и у каждой могилы стоял большой или маленький крест или памятник. Как правило, на этом погребальном кресте или камне написано, что здесь похоронен такой и такой человек, иногда прилагается фото и указываются его дата рождения и дата смерти – и он действительно там похоронен. Но когда я представляю могилу Иисуса, у меня всегда появляется радость – во-первых, она открыта, а во-вторых, там есть еще одна дата, которую никогда не напишут на любой другой могиле. И дело не в точности или цифрах – речь идет о конкретном факте! Это факт воскресенья Иисуса Христа. «что вы ищете живого между мертвыми? Его нет здесь: Он воскрес».
Откровенно говоря, весть ангелов выбивает нас из колеи. Ведь, правда, с детства мы получаем информацию о том, что люди умирают. Причем о смерти говорится везде: в литературе, в науке, в фильмах, даже в сказках: “и жили они долго и счастливо и умерли в один день”. Этот мир, к сожалению, свидетельствует больше о смерти, чем о чем либо. Помню, как однажды я спросил свою бабушку: “Бабуля, а что будет после смерти?” В тот момент я почувствовал, что мой вопрос испугал ее. Она была старенькая, ей было в районе 80-ти лет. Она знала, что ей скоро придется умереть. И она очень боялась этого. Когда мы слышим о смерти, приходит страх и паника. Она сказал – а что будет – человека похоронят насыпят большую кучу земли и на этом все закончится. Когда мы говорим о смерти – все, что нам представляется, это могила и огромная куча земли. Страх смерти, могильная тьма и холод гроба не проходят не замеченными в жизни человека. Все это отбирает у человека надежду на свое будущее, в том числе будущее после смерти. Но, что говорят слова ангелов:«Что вы ищете живого между мертвыми? Его нет здесь: Он воскрес» Эти слова ломают весь карточный домик, который так долго строила смерть. Воскресение Иисуса срубило все это под корень. Деян.2:23,24 говорит: «Сего, по определенному совету и предведению Божию преданного, вы взяли и, пригвоздив руками беззаконных, убили; но Бог воскресил Его, расторгнув узы смерти, потому что ей невозможно было удержать Его». Смерти не возможно было удержать Христа. Того, который смерть попрал, воскрес и восторжествовал над нею Собою. Торжество Христа принесло победу всем, кто верит в Него. Павел возвещает: 1-е Коринфянам 15:55-57:”Смерть! где твое жало? ад! где твоя победа? Жало же смерти – грех; а сила греха – закон. Благодарение Богу, даровавшему нам победу Господом нашим Иисусом Христом!”. Смерть больше не имеет власти над теми, кто во Христе. Теми, кто свою жизнь посвятил Ему, кто умер вместе с Ним для греха и мирских похотей, чтобы вместе с Ним и воскреснуть.
Обратимся к стихам 6,7:«Его нет здесь: Он воскрес; вспомните, как Он говорил вам, когда был еще в Галилее, сказывая, что Сыну Человеческому надлежит быть предану в руки человеков грешников, и быть распяту, и в третий день воскреснуть». Здесь ангелы напоминают слова Иисуса женщинам о том, что Иисус сам свидетельствовал о своем воскреснии. И делал Он это неоднократно. Но только сейчас стало понятно величие Божьего промысла на спасение человечества. Бог отдал своего Сына на крест ради того, чтобы спасти грешника. 1 Петра 2:24: “Он грехи наши Сам вознес телом Своим на древо, дабы мы, избавившись от грехов, жили для правды: ранами Его вы исцелились.” Бог воскресил Сына своего из мертвых, чтобы сломать хребет смерти и дать надежду нам. Ефесесянам 1:20: “…Он воздействовал во Христе, воскресив Его из мертвых и посадив одесную Себя на небесах…” Крест Христа и Его воскресение – это две нераздельные части одной огромной Божьей истории спасения.
Теперь тот, кто верует во Христа, кто верит, что Он умер за его грехи, имеет прощение в Боге и жизнь нетленную вместе с Ним на Небесах. Иоанна 11:26 :”И всякий, живущий и верующий в Меня, не умрет вовек.”
Нам не следует боятся смерти, нам не следует переживать, а что же будет после нее. Вот что: Небесное Царство и там – мы вместе со Христом. Ефесянам 2:4-6:” Бог, богатый милостью, по Своей великой любви, которою возлюбил нас, и нас, мертвых по преступлениям, оживотворил со Христом, – благодатью вы спасены, – и воскресил с Ним, и посадил на небесах во Христе Иисусе,”
Нам следует жить и славить Бога за то, что Он совершил для нас.Аминь.
4.Стихи 9,11. Кому возвестили женщины увиденное у гроба Иисуса? Как на это отреагировали ученики? (Марка 16:10,11) Был ли у вас такой же опыт, как у учеников? Почему?
5.Стих 12. Кто из учеников решил проверить слова женщин и побежал ко гробу? Что он увидел? Что так удивило его?
6.Что для вас лично значит Воскресение Иисуса? Как Воскресение Иисуса изменило вашу жизнь? Поделитесь об этом с другими.
Личная часть
Благодарю Бога за это удивительное слово. Вот уже больше десяти лет я верующий. Но сегодня снова открыл для себя, как удивительно то, что Иисус Воскрес из мертвых. Через этот факт я глубже осознал значение Креста, значение той Боли, которую Иисус понес за меня. Я понял – без Воскресения ни Крест, ни смерть, ни даже заповеди, данные нам Иисусом, не имели бы никакой силы. “Его нет здесь: Он воскрес;” Вы знаете?! Эти слова – огромная победа в наших жизнях. Жертву, которую совершил Христос для этой победы, оценить не возможно – она всего дороже. Оглядываясь на времена до встречи со Христом, я заметил один интересный факт. Где-то на подсознании я понимал, что не смогу стать победителем в своей жизни – потому, что однажды все равно проиграю смерти. В школе я добивался своих побед в учебе, среди друзей в спорте, среди родных в признании и т.д. Но чтобы я не делал – победить смерть я бы не смог. Так много людей сегодня добиваются огромных побед в своей жизни. Они строят больше корпорации, у них много денег, другие управляют огромными странами, у них много власти – казалось, они победили во всем, кроме одного – смерти. Ни деньги, ни власть ни, что либо другое не может дать победу человеку над смертью…
Но есть Тот, Кто сделал это. Воскресший Иисус.“Его нет здесь: Он воскрес;”
Пусть эти слова будут запечатлены на наших сердцах как истинна и факт нашей личной победы над смертью в жизни каждого из нас.
(п. Джентельмен)
ВЕРИШЬ ЛИ СЕМУ?
От Иоанна 11:1-44
Ключевые стихи 25,26 : "Иисус сказал ей: Я есмь воскресение и жизнь; верующий в Меня, если и умрет, оживет. И всякий, живущий и верующий в Меня, не умрет вовек. Веришь ли сему?"
Через утреннюю проповедь мы услышали радостную весть, что Иисус – воскрес. Что же это значит для нашей практической жизни. Недавно я посмотрел ролик на Ютубе, где проводили соц. опрос, о том «празднуете ли вы Пасху и что она значит для вас?». Все респонденты сказали, что обязательно празднуют. Но вот что это за праздник, и что это дает им, ответы были весьмы интересными. Они говорили – это очень важно, почему важно? Ну, потому что очень важно. Другие говорили – это семейный праздник, его праздновали наши деды, родители, мы празднуем, и наши дети будут праздновать. Пожилая женщина сказала – это праздник детства, я вспоминаю свою молодость. Было еще много разных вариантов – дополнительный выходной, повод чтобы напиться и т.д. Но что же действительно этот праздник значит для нас, и как он может повлиять на нашу жизнь сегодня? Давайте найдем ответ в этом слове!
Часть 1. Кто ходит днем, тот не спотыкается (1-16)
Взгляните на стихи 1,2: «Был болен некто Лазарь из Вифании, из селения, где жили Мария и Марфа, сестра ее. Мария же, которой брат Лазарь был болен, была та, которая помазала Господа миром и отерла ноги Его волосами своими». Эти слова знакомят нас с главными героями этой истории. Это были сестры – Марфа и Мария, а также их брат Лазарь из небольшого иудейского селения Вифания. Эти персонажи достаточно хорошо освещены в Библии. Ранее говорилось, что Иисус уже посещал дом Марии и Марфы. Мария также потом стала известна тем, что предвозвестила погребение Иисуса, помазала Его голову дроценными духами и отерла ноги Его своими волосами. Судя по всему, наши герои когда-то остались без родителей (в Библии ничего не сказано о них), и Иисус стал часто посещать их, заботиться и в конце концов стал для них очень близким и дорогим человеком, как родной отец. Иисус любил Марфу, и сестру ее и Лазаря, и они любили Его в ответ. Но вот однажды у них стреслась беда – Лазарь заболел, и сестры послали Ему трогательное послание: «Господи! вот, кого Ты любишь, болен». Судя по всему, эта была не просто рядовая болезнь, как насморк или простуда, а серьезная болезнь, где врачи и лекарства были уже бессильны, Лазарь был при смерти. Как же Иисус отреагировал на эту тревожную новость? Во-первых, Он услышав это, сказал: «эта болезнь не к смерти, но к славе Божией, да прославится через нее Сын Божий». Иисус не проигнорировал их просьбу, Он услышал их, Он хорошо понял в чем дело, и показал Свое отношение к происходящему – эта болезнь не к смерти, а к славе Божией. Здесь мы хорошо видим каково отношение Иисуса к нам и нашим трудностям. Иисус любил Марфу, Марию и Лазаря. Мы можем быть совершенно уверенны, что Он любит также и нас. Он видит наши проблемы, и слышит наши просьбы. Он не желает нам смерти и не желает нам зла. Он хочет явить славу Божию в наших жизнях и в наших трудностях. Во-вторых, Он пробыл 2 дня на том месте, где находился. Это кажется немного странно – в ответ на просьбу о скорой помощи. Даже у нас скорая помощь реагирует быстрее. Но на самом деле, Иисусу не трудно было прийти сразу и исцелить Лазаря, просто Он хотел дать нечто намного большее, чем просто исцеление, Он хотел явить живого и всемогущего Бога и даровать им веру в воскресение и надежду вечной жизни. Мы часто просим у Бога серебра, а Бог хочет дать нам золото. Он хочет дать нам намного больше, чем мы ожидаем. Хотя Его действия порой нестандартны и непонятны нам, но в конце концов все содействует ко благу.
Итак, что же было после этого? После этого Иисус сказал ученикам: пойдем опять в Иудею. Это вызвало у учеников бурную реакцию: «Равви! давно ли Иудеи искали побить Тебя камнями, и Ты опять идешь туда?». Совсем недавно, когда Иисус был в Иудее и проповедовал там, религиозные лидеры противились Ему и действительно хотели побить Его камнями (10:30,31). Но Иисус уклонился и покинул Иудею. Поэтому предложение пойти опять в Иудею, ученики расценили, как призыв к самоубийству. Чтобы ободрить их Иисус рассказал им притчу. Взгляните на стихи 9,10: «Иисус отвечал: не двенадцать ли часов во дне? кто ходит днем, тот не спотыкается, потому что видит свет мира сего; а кто ходит ночью, спотыкается, потому что нет света с ним». Всем очевиден факт, что со светом гораздо лучше, чем без него. Обычно, когда мы с женой ложимся спать, я ложусь последним и выключаю свет. Хотя я достаточно хорошо знаю размещение вещей в комнате и путь до кровати, но без света обязательно спотыкаюсь об угол и сильно страдаю. Подобно и в духовном мире, Иисус есть истинный свет, в лучах которого мы видим путь, знаем куда идти и не спотыкаемся. Мы спокойны, потому что Он рядом и Сам ведет нас. Но ученики еще не знали, кто же Иисус, хотя были рядом, но не видели Его света, поэтому жили во тьме страхов и дурных предчувствий. И спотыкались на ровном месте. Но это проблема не только учеников. Страх перед смертью – это проблема каждого человека, он делает нас бессильными, боязливыми и нерешительными. В обычное время смелые все, как зайчик из сказки: «у меня не глаза, а глазища, не зубы, а зубищи», но в критический момент, когда приходит опасность, прячутся в кусты и не могут ничего делать.
Сказав это, Иисус уточнл цель своего визита в Иудею: «Лазарь, друг наш, уснул; но Я иду разбудить его». Ученики подумали, что Иисус говорит о сне обыкновенном, и снова возмутились – зачем рисковать, идти так далеко, чтобы просто разбудить человека. «Господи! если уснул, то выздоровеет». Поспит немного, окрепнет, и поправится, вот увидишь. Но Иисус говорил не о сне обыкновенном, а о смерти Лазаря. Поэтому сказал им прямо: «Лазарь умер; и радуюсь за вас, что Меня не было там, дабы вы уверовали; но пойдем к нему». Часто для людей смерть – это конец всему. Все теряет смысл. В романе Ф.Мориа «Дорога в никуда» мальчик Дени, потерявший отца, недоумевает: «Как же это? Зачем по-прежнему ходят трамваи? Нужно остановить все поезда, вытащить из вагонов всех пассажиров, крикнуть им: «Да разве вы не знаете, что вас ожидает? Ведь вы все умрете!» Какое это имеет значение, раз каждый обречен умереть? Перед этой вестью так ненужны, так ничтожны все газетные новости. Зачем чему-то учиться, раз завтра умрешь и тебя, гниющую и разлагающуюся падаль, зароют в яму. Вот она одна единственная истина…». Смерть – это действительно большая трагедия для большинства. Но только не для Иисуса Христа, для него смерть – это не конец, он даже не называет смерть смертью, для Него – это как сон, как ничто, просто можно толкнуть и разбудить. Хотя Лазарь умер, но Иисус радовался этой ситуации и хотел, чтобы Его ученики поверили в Него и увидели славу Бога в своей жизни. Но ученики все еще находились во тьме и не разделяли оптимизма Иисуса, Фома обреченно сказал: «пойдем, и мы умрем вместе с ним». Ученики как будто были на своей волне, Иисус дает им надежду, а они говорят, что надежды нет. Иисус говорит – пойдем к нему, я разбужу его, он будет жить. А ученики говорят – нет, Лазарь мертв, и мы с ним умрем. Как крепко смерть держит людей в своих тесках! Но слава Иисусу, который может вырвать нас из этой тьмы!
Часть 2. Иисус – воскресение и жизнь (17-44)
Какое положение вещей Иисус застал, когда пришел в Вифанию? Ну, мягко говоря, дела были не очень – Лазарь умер и уже 4 дня как Его тело разлагалось во гробе, сестры были полны отчаяния и печали, так что даже с самого Иерусалима пришли специально обученные люди, чтобы утешать их в печали о брате их. Иисусу предстояло не мало работы по реанимации. Первым, кто вышел к Иисусу, была Марфа. Она жаловалась Иисусу: «Господи! если бы Ты был здесь, не умер бы брат мой. Но и теперь знаю, что чего Ты попросишь у Бога, даст Тебе Бог». Казалась, ситуация была безнадежной, но в сердце Марфы еще теплилась какая-то надежда. Тогда Иисус говорит ей: «Воскреснет брат твой». Но слова Иисуса не сильно вдохновили ее, и она сухо ответила: «знаю, что воскреснет в воскресение, в последний день». Чесно говоря, Марфа вообще плохо понимала, о чем идет речь. Для нее воскресение было что-то такое абстрактное и далекое, что будет когда-то потом, в последний день. Тогда Иисус открыл ей тайну воскресения. Прочтем стихи 25,26: «Иисус сказал ей: Я есмь воскресение и жизнь; верующий в Меня, если и умрет, оживет. И всякий, живущий и верующий в Меня, не умрет вовек. Веришь ли сему?». Чтобы найти воскресение не нужно ходить далеко, не нужно ждать последнего дня. Нужно прийти к Иисусу Христу. Он есть воскресение и жизнь! Я есмь – это настоящее время. Иисус не станет воскресением потом, Он здесь и сейчас есть воскресение и жизнь. Он будет таким всегда, это Его сущность, и это Его природа. Как же этот факт влияет на нашу с вами жизнь?
Во-первых, верующий в Него, если и умрет, оживет. Открою вам секрет, верующий в Иисуса, он умрет. Умру я, умрете вы. Тогда в чем отличие – верующий ты или неверующий? Отличие есть – верующий в Иисуса, если и умрет оживет. Смерть для него не конец, смерть для него новое начало. Подобно как гусеница умирает и превращается в бабочку, так и верующий в Иисуса, если и умрет, оживет с Ним для новой вечной жизни в Небесном Царстве. Наша жизнь – это всего лишь как кокон, как подготовка для вечности. Для верующего – это вечность в раю с Богом, для неверующего – вечность в аду, где Бога нет.
Во-вторых, живущий и верующий в Него не умрет вовек. Воскресение Иисуса влияет не только на жизнь после физической смерти, оно влияет на жизнь здесь и сейчас, именно поэтому говориться живущий и верующий не умрет вовек. Отчего же умирают люди, хотя они вроде бы живы? Молодые часто жалуются, что умирают от скуки, а взрослые, наверное, часто думают, что умирают от усталости. Ромео думал умирает без Джульеты, кто-то думает, что умирает без айфона 6. Но в действительности люди умирают не от этого, люди страдают и умирают от греха. Зависть дает чувство неполноценности. Неблагодарность – постоянные жалобы и недовольство. Эгоизм – одиночество. Грех похоти – нечистые помыслы и некотролируемые желания. Но главное, Святой Бог не может сосуществовать с грехом, поэтому грешник теряет отношения с Богом. Он становится как срезанный цветок, вроде бы еще жив, вроде пахнет, но его дух мертв, и вопрос смерти – это только вопрос времени. Но слава Иисусу Христу, Который есть воскресение и жизнь. Он умер за наши грехи и воскрес. Он победил грех и вернул нам жизнь и отношения с Богом. И эта жизнь не где-то потом, она начинается здесь и сейчас. Вопрос только в том…
Веришь ли сему? Иисус не случайно задал этот вопрос. Воскресение, спасение и вечная жизнь не прийдут в нашу жизнь автоматически, само по себе. Оно приходит в нашу жизнь через веру в Иисуса Христа. Именно верующий в Иисуса, если и умрет, оживет. Именно живущий и верующий в Него не умрет вовек. Что же такое вера? Вера – это не просто умственное согласие. Вера начинается с покаяния и признания, что я мертв из-за греха и оторван от Бога. Далее вера – это признание того, что Иисус сделал для меня, Он умер за мои грехи и воскрес. Когда мы верим в это, мы вновь соединяемся с Ним, с Его жизнью и с Его воскресением. Тогда Его жизнь становится нашей жизнью, Его воскресение – нашим воскресением. Такая вера не пройдет даром, но будет влиять и изменять нашу жизнь.
Итак, как ответила Марфа на этот вопрос? Стих 27 говорит: «так, Господи! я верую, что Ты Христос, Сын Божий, грядущий в мир». Пусть ответ Марфы станет ответом лично каждого из вас!
Что же произошло дальше? Марфа пошла и позвала тайно Марию, говоря: «Учитель здесь и зововет тебя». Однако тайно не получилось, иудеи, которые были с нею, увидев, что она встала и вышла, пошли за нею, полагая, что она пошла на гроб, плакать там. В итоге к Иисусу собралась целая толпа народа, которая плакала и рыдала от горя. Слова Мария один в один повторили слова Марфы: «Господи! если бы Ты был здесь, не умер бы брат мой». Иисус, видя Марию плачущую и пришедших с нею иудеев плачущих, и Сам восскорбел духом и возмутился. «и сказал: где вы положили его? Говорят Ему: Господи! пойди и посмотри. Иисус прослезился…». Слезы Иисуса – это слезы Бога за людей, которые живут во власти смерти и безысходности. Иудеи, заметив это, сказали: «Смотри, как Он любил его. А у некоторых даже проскочила искра на надежды: не мог ли Сей, отверзший очи слепому, сделать, чтобы и этот не умер?». Тогда Иисус, придя ко гробу, приказал отвалить камень. Сестра умершего, Марфа, говорит Ему: «Господи! уже смердит; ибо четыре дня, как он во гробе». Вот это да, еще недавано она говорила: так, верую, а теперь уже кривилась от запаха. На самом деле камень еще был привален, смердело не тело, а ее неверие. Иисус не стал ругать Марфу, но стал бороться за ее веру: «не сказал ли Я тебе, что, если будешь веровать, увидишь славу Божию?». Здесь видим, что вера в воскресение не приходит автоматически и на всю жизнь. За веру постоянно нужно бороться, особенно когда сталкиваешься лицом к лицу с проблемой. В такой момент очень важно вспоминать слова и обещания Иисуса, которые Он говорил нам раньше. Тот, кто верит до конца, обязательно увидит славу Бога в своей жизни. Итак, камень, был отнят от пещеры. Иисус произнес молитву, благодаря Бога, который всегда слышит, и прося дать веру в Него, всем стоящим здесь. Сказав это, Он воззвал громким голосом: «Лазарь! иди вон». И вдруг раздался шорох… и вышел умерший, обвитый по рукам и ногам погребальными пеленами, и лице его обвязано было платком. Иисус говорит им: «развяжите его, пусть идет». Воистину, когда узы смерти развязаны, тогда уже никакие проблемы не могут связать нас и сделать нас бессильным.
Итак, сегодня мы узнали важную истину, что Иисус есть воскресение и жизнь. На самом деле многие люди бояться задать вопрос о смерти, потому что не получат на него ответа, и поэтому стараются отложить его и не вспоминать о нем. Но тем не менее он рано или поздно всплывет и будет мучать вас, и влиять на вашу жизнь: либо через страх и нерешительность, как в случае учеников, либо через слезы и отчаяние, как в случае сестер и иудеев. Если ты не думал раньше, задай этот вопрос сегодня: что с тобою будет после смерти? Где ты проведешь вечность: в раю или в аду? Все зависит от того, веришь ли ты в Иисуса Христа. Он есть воскресение и жизнь, и верующий в Него не умрет вовек. И верующий в Него до конца увидит славу Бога в своей жизни! Веришь ли сему?
Я хочу поделиться с вами историей своей жизни, как вера в Иисуса Христа повлияла на мою жизнь. Подобно людям из этой истории я также с самого детства был сковал страхом смерти. Я боялся, что со мной или с моими близкими случиться что-то плохое. Хотя я вырос, пошел в школу и вел бесстрашный неформальный образ жизни, носил длинные волосы, мог выкурить 5 сигарет подряд на спор, пел бесстрашные песни под гитару. Но в душе был полон страхов, что меня однажды подловят гопники, побьют и обрежут волосы. Поэтому в подобных ситуациях я часто трусил и убегал, оставляя своих друзей. Но больше всего я боялся, что однажы умру и пойду в ад за свои грехи. Но благодарение Богу, что на 1к. КПИ Он пришел в мою жизнь и открыл мне Христа, Который умер за мои грехи и воскрес, чтобы я не погиб, но имел жизнь вечную. Тогда грех и страх ушел из моей жизни. Я уже не боялся, что со мной что-то случиться. Когда в очередной раз ко мне пристал гопник в переходе и предложил платные услуги «крыши». Я смело сказал, что у меня уже есть крыша – это Бог. Это человек удивился и оставил меня. Но борьба с неверием и страхом не закончилась на этом, и обострялась всякий раз, когда я встречался с реальными трудностями. Развод родителей, болезнь мамы, а потом папы – стали серьезным вызовом для моей веры, но слава Иисусу, который дал мне мир и веру через слово – веруй в Господа Иисуса Христа и спасёшься ты и весь дом твой. Когда я поверил в это слово, я смог испытать силу воскресения в этой ситуации – Бог исцелил маму и вернул отца в семью. Снова неверие стало смердеть во мне, когда впервые столкнулся с проблемами своего здоровья. За полгода я похудел на 25 кг, и не мог понять, что со мной такое. Но благодарение Богу, который вновь даровал веру через свое слово. Когда я поверил, что эта болезнь не к смерти, но к славе Божией и стал вместо таблеток и врачей надеяться на Бога и пребывать в Его слове, тогда Господь вновь явил славу Свою в моей жизни и вернул нормальный вес и здоровье. И теперь я могу с братьями каждый понедельник играть в футбол. Слава Иисусу Христу! Он есть воскресение и жизнь!
Веришь ли ты сему, что Бог так может изменить твою жизнь? Тогда поверь в Иисуса и отдай Ему свою жизнь сегодня!
(п. Самурай)
Бог-Творець
( Вступне слово конференції )
Буття 1:1,26-28
// 0) Вступ
Тема нашої конференції: "Чи ти віруєш в це?". Що таке "це", ми взнаємо в ході конференції. Але для початку пропоную налаштуватися на те, що вірити треба в те, що є насправді. В наш час ми часто чуємо, що вірити треба хоч в щось, або що треба вірити в себе, або що можна вірити в усе, що тобі бажається. Але в мене є серйозна претензія до такого підходу, а саме: існує об’єктивна реальність, яка не залежить від того, чого нам хочеться. Наприклад, уявімо чоловіка, що цілими днями грається в комп’ютерну гру. У грі він усіх перемагає і володіє горами золота. І ось коли він майже завершив свій черговий рекорд, комп’ютер раптом вимикається і гра припиняється. Чому? Бо в нього не було чим заплатити за світло. В реальності виявилося, що в нього в кишенях вітер свище, а замість кагат золота – бархани сміття по хаті. От якби йому те золото з гри – він заплатив би за світло і грав далі, і далі вірив би у своє багатство і всемогуття. Але те золото було несправжнє. Реальність дала про себе знати. Реальність завжди дає про себе знати, як би гарно її не маскували. Реальність – це те, з чим ти матимеш справу в решті решт.
// 1) Бог реальний
Перший вірш Біблії говорить: "На початку Бог створив Небо та землю".
Люди як звикли думати? Вони кажуть, що кожен народ повигадував своїх богів, і тому Бог – це вигадка. Але насправді в нас є лише два варіанти, у що вірити. Або ми віримо, що цей світ з’явився сам по собі, без мети і смислу, або віримо, що хтось розумний створив його для якоїсь мети. Якщо все само по собі, то вся суть життя – якось дійти до могили, дорогою отримавши побільше приємного і поменше неприємного. Смислу нема, розходимось. Але Біблія стверджує інакше. Вона стверджує, що світ створив хтось розумний. Вона називає Богом саме Його, а не вигаданих супергероїв. Тут говориться, що Бог – це не ідея, вигадана людьми, а Той, хто насправді є і хто створив весь світ, де ми живемо. Все існує лише тому, що існує Бог. Бог реальніший за все інше. Він є альфа і омега, початок і кінець. І, врешті решт, ми матимемо справу саме з Ним. Це не залежить від того, у що ми віримо. Це просто факт. Але наше життя залежить від того, як ми до цього поставимося.
// 2) Бог – центр всього
Вірші 26-28 говорять про те, звідки і для чого взялися люди:
26 І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі.
27 І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.
28 І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!
Це слово стверджує, що Бог створив людей, і Він зробив це з певною метою. Він поставив людей керувати світом. Але більше того, Він зробив людей такими, щоб, дивлячись на них, все творіння згадувало Бога. Біблія каже, що Бог – добрий, справедливий та люблячий. Яке б це було чудове життя, коли виходиш за двері, і бачиш: всі сусіди схожі на такого Бога.
Також 28-й вірш говорить, що Бог благословив створених Ним людей, а саме, дав що їсти і чим займатися. Іншими словами, дав засоби для прожиття і дав смисл, для чого жити. Нещодавно я бачив одне дивне відео про зону АТО, на якому якісь люди похилого віку спочатку хваляться тим, як вони проливали кров, щоб відділитися від України, а потім скаржаться на життя і вимагають українських пенсій. І смішно, і сумно. Так не буває. Є Україна – є українські пенсії. Щоб отримувати від країни блага, треба їй належати і виконувати її правила і закони. З Богом так само. Життя і смисл – це те, що приходить від Нього. Якщо ти не належиш Його володінню, якщо ігноруєш Його правила, то життя не може бути осмисленим і благословенним.
Ми не самі по собі, це Бог дав нам життя, розум, свободу волі. Ми підзвітні Йому за те, як і для чого живемо. Людям завжди не подобалося звітувати. Політики не люблять звітувати народу, куди поділи гроші. Чоловік і дружина не люблять звітувати одне одному про свої вчинки. Діти не люблять звітувати батькам. Тому люди завжди намагалися довести, що вони можуть робити все, що хочуть, і не звітувати нікому. Люди намагалися викинути Бога зі свого життя. Але Бог нікуди не дівся, Він є і Він говорить до нас Своє слово. Людські вигадки бувають цікавими, але вони з часом руйнуються, а слово Бог залишається актуальним і змінює життя людей. Я колись жив у своїх фантазіях, але фантазії не давали мені наснаги, щоб перемагати конкретні проблеми. Але Бог дав мені Своє слово, яке допомагає мені приймати ту дійсність, яка є насправді.
Цей і наступні дні Бог говоритиме до нас через лекції, дискусії чи самостійні роздуми. Оберіть правильну відповідь на питання "Чи ти віруєш в це?".
(п. Ной)
НЫНЕ ЖЕ БУДЕШЬ СО МНОЮ В РАЮ
От Луки 23:33-49
Ключевой стих 43 : "И сказал ему Иисус: истинно говорю тебе, ныне же будешь со Мною в раю"
Сегодня мы слышали о том, что такое грех и почему он так страшен. Также слышали о том, что Бог призывает нас прийти к Нему и решить проблему греха. И слава Богу, мы можем это сделать через крест Иисуса Христа.
Когда я готовил эту проповедь, я целенаправленно пересматривал картины всех известных мне художников. И знаете, что я обнаружил? Мне не удалось найти ни одного, кто не обратился бы к теме распятия Иисуса Христа. Рембрандт, Тициан, Босх, Дега, Сальвадор Дали. Удивительно, даже такие, казалось бы, очень далекие от христианства художники, как Поль Гоген, Пикассо и Мунк – тоже обращались к теме Христа распятого. Знаете почему? Потому что в этом мире нет ничего более притягательного и таинственного, чем крест Иисуса Христа. Потому что крест Иисуса – это фокус мировой истории, в котором слились воедино ужасные страдания и, одновременно, торжество победы над грехом.
Это картина Николая Ге. «Распятие» Ге переписывал десять лет. Рисовал, а потом полностью все стирал и начинал сначала. И так 19 раз. Художник мучился, терзался сомнениями, временами находился в страшном смятении духа, говорил: "Я долго думал, зачем нужно Распятие? Для возбуждения жалости и сострадания оно не нужно… Распятие нужно, чтобы осознать и почувствовать, что Христос умер за меня".
О кресте Иисуса мы и будем сегодня говорить. Но прежде, помолимся.
Посмотрите на стих 33-й:
33 И когда пришли на место, называемое Лобное, там распяли Его и злодеев, одного по правую, а другого по левую сторону.
Отрывок, который мы читали перед проповедью, сразу же начинается со сцены казни Иисуса Христа и двоих преступников. Я думаю, в Украине нет человека, который не слышал бы об Иисусе Христе и о тех чудесах, которые Он делал: ходил по воде, воскрешал мертвых, открывал уши глухим, возвращал зрение слепым. А теперь Иисуса приговорили к смерти. Кажется, абсурд. Но свет Иисуса был слишком ярким в той тьме, которая царила вокруг.
Всех троих осужденных распяли. При распятии руки и ноги жертвы прибивали к кресту. Это причиняло страшную боль, поскольку гвозди проходили через нервные центры. Однако этого было недостаточно, чтобы умереть. А потому осужденный умирал от жажды, удушья и постоянной нечеловеческой боли, от которой распятые часто сходили с ума. Именно к такой казни приговорили Иисуса.
Место под названием Лобное. В центре распинают Иисуса. По бокам двоих преступников. Внизу стоит толпа. Всего несколько дней назад эти люди боготворили Иисуса, постилая перед Ним одежды и пальмовые ветви при въезде в Иерусалим. Они ловили каждое Его слово. Они криками приветствовали очередное исцеление. Однако, сейчас эти люди стояли у креста, и смеялись, глядя на Иисуса. Также у креста была другая категория людей – воины. Они подходили к Иисусу и давали Ему уксус. Это было жестокое издевательство: дать уксус тому, кто и так страдает от жажды. Рядом были распяты преступники. Один из них не прекращал поливать Иисуса грязью, даже будучи сам распятым на кресте.
Все вместе это создавало ужасную, подавляющую всякую волю атмосферу. Чего можно было бы ожидать от любого человека в такой ситуации? Как минимум, проклятий в адрес своих мучителей. Или хотя бы какого-то патетичного крика в виде лозунга: “Свобода!”, как кричал главный герой в фильме “Храброе сердце”. Однако, вместо этого мы слышим слова Иисуса: Отче! прости им, ибо не знают, что делают.
Иисус умирал и говорил то, что было у Него на сердце. И в этих словах заключался самый смысл Его миссии – принести людям прощение Небесного Отца. Ради этого Он и умирал. Кто-то спросит: “Неужели нельзя было иначе?”. Нет, нельзя.
Библия говорит, что Бог является Судьей этого мира и будет судить каждого человека по его поступкам. И каждый человек, который хоть раз согрешил, получит обвинительный приговор на Последнем Суде. И это очень страшно! Потому что такой человек пойдет в ад.
Ад – это не сковородки, в которых жарят грешников. Ад – это совсем другое. Я думаю, у каждого человека, даже самого сильного, в жизни был момент полного отчаяния и ужасающей, смертельной тоски, когда просто хочется разодрать себе грудь и вырвать страдающее от боли сердце. Может, кто-то предал вас. Или вы пережили смерть близкого человека. Или вы смотрели на свою жизнь и понимали: я просто ничего не могу изменить в этой ситуации. В такие моменты душа разрывается от боли и слезы не дают никакого облегчения. А теперь представьте, что это продолжается вечно. Эта боль, терзающая душу, которая никогда не заканчивается. Это и есть ад. Библия говорит о нем так: там будет плач и скрежет зубов. Ад – это место, где страдания продолжаются вечно и нет никакой возможности их прекратить.
Если ад – это так страшно, почему же Бог не может простить наш грех? Ведь, как говорят, Он любит нас. Да, мы грешники. Но мы же никого не убивали! Так думаем мы, разделяя грехи на большие и маленькие. Но для Бога нет никакой разницы, какой грех совершил человек. Для Него важно другое: если ты нарушил закон, ты должен понести наказание. И хотя Бог действительно любит каждого человека, но справедливость Он ставит выше личных чувств. Что бы вы сказали о судье, который одних преступников судит, а других отпускает на свободу по каким-то своим соображениям? Бог не такой! Он абсолютно справедливый Судья, Которого невозможно подкупить. А это значит, что приговор должен быть приведен в исполнение. Грешник должен быть осужден на вечные страдания в аду.
Страшно еще и то, что у греха нет срока давности. В уголовном праве некоторые дела закрывают, потому что они со временем становятся уже неактуальными. К примеру, Гитлера официально искали до 86-го года, когда ему должно было исполниться 100 лет. Искать дальше было бессмысленно. И дело закрыли за сроком давности. Но с грехом не так. Если вы хотя бы раз согрешили, вы понесете за это наказание. И вам не поможет то, что это было сделано очень давно и по глупости. Мы не можем избавиться от своих грехов. С каждым годом их всё больше, и они всё сильнее и сильнее тянут нас в вечную погибель. Что делать в этой ситуации? К кому бежать и что делать?
И кажется, у человека нет выхода, как только умереть и пойти в ад. Но действительно, Божья любовь – она превосходит все границы. Иоанна 3:16 говорит:
16 Ибо так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего Единородного, дабы всякий верующий в Него, не погиб, но имел жизнь вечную (Иоан.3:16)
Единственный выход из сложившейся ситуации был в том, чтобы кто-то другой понес наше наказание вместо нас. Кто-то другой уплатил цену за преступление, цену за грех. Кто-то другой, безгрешный, умер вместо грешника и сошел вместо него в ад. И этим другим абсолютно добровольно стал Иисус Христос, Сын Божий. Иисус заплатил на кресте ту цену, которую должны были заплатить мы!
Толпа внизу думала, что Иисус всецело в ее власти. Они глумились над Иисусом и говорили: других спасал; пусть спасет Себя Самого. Но ирония заключалась в том, что Иисус, действительно, мог сойти с креста и прекратить Свои страдания. И если бы только Он это сделал – всякая надежда для нас с вами была бы потеряна. Но Иисус не сошел с креста. Он сильно страдал, но завершил то, для чего пришел – и подарил нам спасение от вечных страданий.
Был рядом с Иисусом и еще один человек. Он назван злодеем, потому что нарушил закон. Мы не знаем, что именно он сделал, но он сам говорит, что его казнь – это дело заслуженное. Этот человек был уже одной ногой в аду. Даже люди осудили его. Чего ему было ждать перед Лицом абсолютно Святого Бога?! Никакой, даже малейшей надежды на оправдание. И вот, этот человек говорит Иисусу удивительные слова: “помяни меня, Господи, когда приидешь в Царствие Твое!”. Кто мог понять значение этих слов? Что значило это? Разве слова могут избавить от ада, если все богатства этого мира не способны этого сделать?! Удивительно, но в ответ он услышал такие слова Иисуса: Истинно говорю тебе, ныне же будешь со Мною в раю.
В одну минуту вся судьба этого разбойника развернулась на 180 градусов. Только что его ждали вечные мучения. А теперь он идет в рай! Что такое рай? Рай – это не место. Его не найти на карте мира. Рай – это восстановленные отношения с Богом. Когда человек может прийти к Богу, к Тому, Кто сотворил его – вот это и есть рай. Рай – это утешение навсегда той боли, которая царит в аду.
Разбойник, видимо, раскаивался в том, что совершил. И как часто люди останавливаются именно на этом моменте: “Я жалею, что сделал это”. Но раскаяться – это еще не означает получить прощение от Бога. Мало просто раскаяться в своих грехах или пожалеть о чем-то. Необходимо, как разбойник, прийти к Иисусу и найти прощение у Его креста. И только тогда мы можем услышать слова: Истинно говорю тебе, ныне же будешь со Мною в раю.
Кто-то спросит: неужели так просто? Да, именно так просто! Простое обращение к Иисусу, всего несколько слов – и вы меняете ад на рай. Это подарок с Небес. Подарок от Иисуса для каждого человека. Подарок, который стоил Иисусу неимоверных страданий на кресте!
Посмотрите на стихи 44-45:
44 Было же около шестого часа дня, и сделалась тьма по всей земле до часа девятого:
45 и померкло солнце, и завеса в храме раздралась по средине.
Казалось, что сама природа более не в состоянии смотреть на страдания Сына Божьего. Это была настолько сильная сцена, что грубый римский сотник, видевший сотни смертей, как написано: прославил Бога и сказал: истинно человек этот был праведник. Однажды Иисус сказал в пророчестве о Своем распятии так: И когда Я вознесен буду от земли, всех привлеку к Себе (Иоан.12:32). Он Сам предсказал притягательную силу Креста и сотник был первым плодом этого. Крест, как ничто другое, заставил Его увидеть величие Иисуса.
Крест Иисуса – это единственный мост, связывающий Святого Бога и грешного человека. Нет никакого другого пути. Ни один другой человек, ни святые, ни ангелы, ни деньги – ничто не может преодолеть пропасть, отделяющую Бога от грешника. Только жертва Иисуса на кресте. Иисус прожил яркую жизнь и сделал много добра. Он учил людей хорошим вещам. Но! Оправдание перед Богом-Отцом не может прийти ни через Его жизнь, ни через Его учение. Только через жертву Иисуса на кресте.
45 и померкло солнце, и завеса в храме раздралась по средине.
На первый взгляд, то что завеса в храме раздралась по средине, говорит о силе землетрясения, которое поколебало стены Иерусалима в момент смерти Иисуса. Однако, здесь намного больше. Завеса, о которой идет речь, отгораживала в храме Святое Святых, куда никто не мог войти, кроме лишь первосвященника, окропленного кровью животных и то, только раз в год. Завеса – это было то, что отделяло Бога от людей. До этого времени Бог был далек и скрыт, и никто не знал, каков Он.
Но когда Иисус умер, завеса в храме разодралась прямо по середине. Не скраю, но по центру. Так что восстановить ее уже было нельзя и открылся вход во Святое Святых каждому человеку. И теперь, благодаря смерти на кресте Иисуса Христа, каждому человеку открылась возможность примириться с Богом. И первый шаг в этом примирении сделал Сам Бог, придя в образе человека и умерев на кресте. Крест Иисуса – это протянутая к тебе рука с Небес. Примешь ли ты ее? Ответишь ли ты Иисусу?
***
Крест Иисуса. Нет ничего более сильного и удивительного. В нем сошлись страдания, боль и великая надежда. Крест Иисуса отделяет рай от ада. Крест – это самое удивительное и загадочное, что есть в этом мире. Крест – это камень преткновения для его противников. Не так давно арабские шейхи заплатили 150 млн. долларов футбольному клубу “Барселона”, чтобы они только убрали изображение креста со своего герба. Мадридский “Реал” за то же самое получил контракт на строительство в 1 млрд. долларов! Вот так оценивают крест его противники.
Лично я впервые встретился с крестом Иисуса в виде латунного распятия, непонятно каким образом оказавшегося в нашей комнате в общежитии. Это было еще советское время, а мой отец был партийным. Потому, оглядываясь назад, я не понимаю, что делал Иисус в нашей комнате. Мое внимание, тогда еще совсем маленького, приковала фигура страдающего человека на кресте. На мой вопрос, кто это, мама ответила: что это человек, который страдал за других. Тогда я не мог это понять. Как может кто-то страдать за кого-то? А главное – зачем? Вопрос, который повис в воздухе.
Прошло много лет. И однажды я обратился со словами молитвы к Иисусу. Тогда я услышал, что грех – это большая проблема и он тянет меня в ад. Я не чувствовал себя великим грешником. Меня хорошо воспитывали, так что я ни ругался, ни курил, ни пил и отлично учился в школе. Но я понимал, что независимо от этого – я всё-равно грешник перед Богом. Не важно какой: великий или нет. Раз грешник – значит иду в ад. И тогда я решил: я должен покаяться в своих грехах и отдать их Иисусу. Если ответ на вопрос, где я проведу вечность, зависит всего лишь от двух минут моей молитвы, то я буду последним глупцом, если не потрачу эти две минуты, получив взамен вечность.
Сейчас, когда я смотрю на крест Иисуса, я вижу бесконечную милость Бога ко мне. Ведь если бы не Он, где бы я был сейчас и что ожидало меня в будущем? Всей Своей жизнью Иисус говорит: “Я Бог и Я пришел, чтобы помочь тебе. Я пришел, чтобы вернуть тебе потерянный рай. Веришь ли ты?”. Разбойник сказал: “Верю”. Сотник сказал: “Верю”. Я говорю: “Верю”. Вопрос теперь за тобой: “Веришь ли ты, что Иисус пришел, чтобы умереть за тебя на кресте?”. И если веришь, сделай тогда последний шаг, который тебе остался. Вслед за разбойником обратись к Иисусу. И ты никогда не пожалеешь об этом шаге, потому что обретешь вечность и отношения с Богом. Аминь.
(п. Ярослав)
СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ ХРИСТИЯНИНА
Ключові вірші 13:8,14
1. Вірші 1-7. Чому християнам потрібно коритися вищій владі? Чому нам не потрібно її боятися? (Дан. 2:20,21)
2. Яким чином християни мають виконувати свої обов’язки у суспільстві?
3. Вірш 8. Чому не потрібно бути винними? Яке є виключення? Що означає «любити один одного»?
4. Вірші 9-10. Яким чином християнин може виконати Закон? Що означає «Люби свого ближнього, як самого себе», «тож любов – виконання Закону»? (Мф.22:37-40, Мф.5:17-18)
5. Вірші 11-14. Що християни повинні знати? Що означає «ніч минула, а день наблизився»? Який стиль життя має вести християнин?
6. Що означає «відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла» і «зодягніться Господом Ісусом Христом»?
ОДНЕ ТІЛО В ХРИСТІ
Ключовий вірш 5
1. Вірш 3. Про що ап. Павло каже віруючим? Чому люди думають про себе більше, ніж належить? Що значать слова “у міру віри”?
2. Вірші 4-8. На якому прикладі Павло пояснює це? Які члени та які дари є в християнській общині?
3. Що значить, що “так багато нас є одне тіло в Христі”? Чому так важливо для християнина мати самоусвідомлення як частки одного тіла і однієї сім’ї?
4. Вірші 9-13. В чому суть любові? Що ми повинні робити один для одного?
5. Вірші 14-16. В чому віруючий повинен відрізнятися від невіруючих? Які відношення віруючі повинні мати з іншими людьми в суспільстві?
6. Вірші 17-21. Як віруючі мають відноситися до тих, хто робить зло? Як віруючі мають перемагати зло? Як це можливо?
НОВЕ ХРИСТИЯНСЬКЕ ЖИТТЯ
Ключові вірші 12:1,2 : "Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість"
Апостол Павло починає цей розділ зі слова “Тож”. Це є посилання на те, що ми вивчали в попередніх розділах. Ви, звичайно, пам’ятаєте, про що ми вивчали в цих розділах. Якось на останньому курсі університету наша група сиділа в кабінеті зав. кафедрою і слухала доповіть одного студента. Доповідь зав. кафедрою не сподобалась, він розгнівався і запитав його: “Чому ти навчився в університеті за 5 років?” Зляканий студент так і не зміг йому відповісти, чому він навчився за ці 5 років. Але я думаю що ми не як цей нещасний студент, і можемо згадати, чому ми навчилися в цих розділах послання до Римлян. “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя…” Головним чином ми дізналися про Боже милосердя. Люди згрішили і спортилися остаточно. У фільмі “Людина, яка стала папою” розповідається про польського юнака Кароля Войтилу, який пізніше став папою Іваном Павлом II. Він пережив окупацію Польщі фашистською Німеччиною. Його друг, священик бачачи те, що творять нацисти, сказав: “Коли я бачу те зло, яке вони роблять, мені хочеться їх задушити. Але я не можу, бо я – священик”. Бог, дивлячись на людьське зло, міг виявити Свій гнів і засудити людей. Але Бог виявив Своє милосердя. Він не став знищувати людей, а послав Свого єдиного Сина Ісуса щоб спасти їх від їхніх гріхів. Через віру в Ісуса ми отримали праведність і спасіння.
Далі ап. Павло збирається говорити, як же нам потрібно жити після цього? Але він не просто каже: “Живіть так-то, бо так треба; поступай так-то, бо так треба”. Він не просто дає перелік справ, які потрібно зробити за день, за місяць і за рік. Спочатку Павло дає нам самий потужний мотиватор, який лише існує у житті – і це Боже милосердя. Багато людей живуть і поступають немотивовано. Вони пливуть по життю наче дохла риба. І якби не потрібно було щось їсти, то багато з них взагалі б нічого не робити. Щоб хоч трошки підбодритися, вони випивають ріки кави, але вона вже не діє на них. Бог не хоче, щоб християни були як то кажуть “ні риба, ні м’ясо”. Він хоче, щоб у них горіло серце трудитись і змінюватись. Де взяти мотивацію для цього? Це – Боже милосердя. Можливо іноді самому ап. Павлу було нелегко робити ті багаточисельні справи, які він мав. У серце приходили самотність, страх, втома. Тоді він сідав і згадував Боже милосердя у своєму житті. Він жив активним і успішним життям, але він не знав Бога, тому просто активно ішов до пекла. Але Бог явив Йому Своє милосердя коли Ісус зустрів його, який ішов переслідувати Християн і помилував. Павло ніколи не забував цього Божого милосердя.
Подивимося на 1-ий вірш: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу”. По-перше, ап. Павло благає віруючих в Римі. У цьому світі старші люблять наказувати. Павло був вченим, який змалку вивчав Біблію у відомого вчителя. Він був євреєм з бездоганною родослівною. Йому важко було визнати віру поганських християн із Риму. Але він визнав їх віру. Він визнав їх значимість – значимість того, що вони жили в центрі Імперії і значимість в історії. Тому він не наказував їм, а скромно благав. Він каже “браття”. Тому сестри можуть подумати, що Павло забув про них і їх це не стосується. Але не хвилюйтея, ап. Павло глибоко поважав, цінував сестер і визнавав їх роль у Божій роботі. Тому навіть якщо він тут явно не написав “сестри”, звичайно він мав і їх на увазі.
Читаємо далі: “повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові”. Є люди, які думають, що що оскільки уже отримали спасіння, то далі можна жити як хочеться, а потім, після смерті, пред’явити на вході в Небесне Царство це спасіння. Але Павло каже: “Ні, життя людини, яка стала християнином, не може залишатися як рашіне, а має змінитися”. Яким же чином воно має змінитися? Що саме має змінитися? Про це він говорить у цьому слові.
“Повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові”. Коли ми чуємо такі слова як “повіддавайте”, “жертва” то у нас виникає внутрішній спротив. Ніхто не любить віддавати, а слово “жертва” нагадує про страждання. Люди люблять отримувати і гарно проводити час. Однак ніхто не любить віддавати і страждати. Однак хочемо ми, чи ні, але наше життя ми повинні чомусь віддати. Ми не можемо нічому не віддати наше життя. Тому усі люди чомусь його віддають, на щось витрачають цого.
І ап. Павло закликає віддати наші тіла в жертву живу, святу і приємну Богові. Слово “жертва” відносить нас до Старого Заповіту. У Старому Заповіті були різні жертви. Були жертви за гріх. Невинних трарин вбивали і проливали їх кров за людські гріхи. Такі жертви зараз уже не потрібно приносити, тому що Ісус приніс Себе один раз в жертву за людські гріхи. Але там були і інші жертви. Були жерви цілоспалення і жертви подяки. Під час цих жертв також убивали тварин. Бог закликає нас до подібної жертви, але до живої. Ми потрібні Богу живими. Ісус помер, щоб ми жили. Така жива жертва приємна Богові.
Нелегко знайти своє місце в Божій роботі. Багато людей кажуть: “Я не знаю, що мені робити”. Але якщо в серці є дійсно бажання догодити Богові, то така людина знайде своє місце. В Євангелії від Луки ми зустрічаємо пророчицю Анну. Вона зустріла маленького Ісуса, коли Його принесли в храм. Вона лишилася вдовою, проживши з чоловіком лише 7 років. Інша жінка на її місці впала б в глибоку депресію, жаліючи себе. Але вона знайшла своє місце в Божій історії – вона служила Богу постом і молитвою до глибокої старості. Вона також говорила людям Боже слово про Спасителя. У книзі Дій ми зустрічаємо ще одну вдову – Тавіту. Вона була ученицею Ісуса. Також написано, що “вона повна була добрих вчинків та милостині, що чинила” (Дії 9:36). Її життя не було нелегким. Вона мала бути наповнена сумом і печаллю. Але вона не сиділа, склавши руки. Вона знайшла своє місце в Божій роботі. Непосвята себе Богу – це є вірний признак духовної незрілості. Тому, вивчаючи Біблію, потрібно задати собі запитання: “Яка жертва приємна Богові?”
Прочитаємо ще раз вірш 2: “і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість”. Ключове слово у цьому вірші це “перемініться”. Іншими словами, ап. Павло закликає нас до духовного росту. Ми не повинні залишатися такими, як є. Нам потрібно рости духовно. У цьому світі є такі психологічні хвороби, коли тіло людини росте, людина наче дорослішає, але психологічно залишається на рівні дитини. За нею потрібно доглядати як за 5 річною дитиною, хоча їй уже 20 років. Їй уже пора піклуватися про інших, але вона ще не може дати раду навіть самій собі. І це страшно. В духовному світі таке також можливе. Це коли людина довго в церкві, здається що багато знає, але не росте.
Що ж заважає духовному зросту? Ап. Павло каже що найбільш заважає цей вік. Він каже: “і не стосуйтесь до віку цього”. Що це за звір такий “цей вік”? “Цей вік” – це люди, які живуть без Бога: в їх житті, у їх культурі, у їх мистецтві – в усіх сферах їхнього життя немає Бога. І, іноді здається, що без Бога люди непогано живуть! І при цьому вони живуть легко і зручно. Яка це велика спокуса так думати! Цей вік виявляє на нас шалений тиск. Чи виходимо ми в магазин, чи заходимо в Інтернет, чи дивимось фільм, чи слухаємо музику – ми скрізь знаходимось під впливом цього віку. У цього світу є своя філософія і своя регілія. Ап. Іван сказав так: «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської, бо все, що в світі: пожадливіть тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, – це не від Отця, а від світу» (1 Ів.1:15,16) І оця тілесна пожадливість, пожадливість очей і життєва пиха тиснуть нас. Вони затягують. Коли, наприклад, виходить чергова версія якогось популярного дивайсу, то, здається, світ сходить з розуму. Усі про нього пишуть, усі говорять, усі хочуть його купити, шикуються черги. Невже життя людини так сильно залежить від дивайсу, від електроніки, яка не має серця і розуму, яка не може тебе зрозуміти, не може с тобою спілкуватись? Однак на рекламі смартфона ми бачимо усміхненого власника. І так легко думати, що він дарує радість, а то і саме щастя. Особливо сильно цей вік тисне на молодь. Багато їх однолітків живуть без Бога. І, дивлячись на них, молодь втрачає орієнтири. Приходячи до церкви, вони починають сідати спочатку на середніх рядах, потім на задніх, потім на гальорці, а потім зовсім кудить щезають.
В чому ж духовний ріст? “… але перемініться відновою вашого розуму”. Духовний ріст – це переміна розуму. Справа в тому, що наш розум – спорчений. Він був покалічений і поломаний гріхом. У нас неправильний погляд на істину, на абсолюти, неправильне уявлення про те, як навчатися, як працювати, як створювати сім’ю, як виховувати дітей, як розпоряджатися фінансами, і навіть на те, як відпочивати. Наш розум непридатний для використання. Припустимо, що ви харчуєтесь одними чіпсами, газованою водою і солодощами. Звичайно, через деякий час ви зіпсуєте і сій шлунок і своє здоров’я. Подібно до цьго, якщо наш розум харчується дешевою і неякісною їжою, він зіпсується. У наш час ми переживаємо інформаційний бум. Здається, що достатньо харчів для нашого розуму. На нього навалюється безліч інформації. Більшість людей черпають цю інформацію із Інтернету, фільмів, новин. Але це – дешева неякісна їжа, від якої здоровий мозок стошнило б, але спорчений мозок це їсть. В результаті, спорчений розум призводить до спорченого життя. У фільмі “Собаче серце” професор Преображенський радить своєму колезі не читати радянських газет, тому що помітив, що ті його пацієнти, які регулярно читають радяньскі газети, втрачали вагу, мали кепський апетит і пригнічений стан духу. А тепер припустіть, що ви регулярно читаєте “Правду” чи історію комуністичної партії. Звичайно, ви матимете погане здоров’я!
Наш розуму потрібно очистити, оновити, переробити. Але хто може це зробити? Це може зробити лише Боже слово. Тому нам потрібно бути активними в тому, щоб слухати і вивчати його: це Богослужіння, це читання і вивчення Бібілї, це конференції і семінари. У якому стані наш розум? Чи даємо ми йому правильний корм? Спорчений розум веде до спорченого життя. Новини, Facebook не дають справжнього корму. Немає звідки взятися духовному росту.
В медицині є такий спосіб лікування як переливання крові. Його іноді призначають, наприклад, коли у людини багато вугрів. Очищення крові виліковує багато хвороб. Боже слово це як той фільтр, який очищає наше життя. Є люди, які ціле життя страждають від одних і тих же гріхів. Проблема в тому, що у їх житті не оновлений розум. Наприклад, до того, як я прийшов до Бога, я був фанатом групи “Кіно”. Я годинами слухав їх пісні, більшість із них я знав напам’ять і міг годинами горланити їх під гітару. Коли Цой розбився в автокатастрофі, я ходив у депресії. Ці пісні – це були харчі для мого розуму. Але коли Бог прийшов у моє життя, їх пісні перестали мене зачіпати. Вони перестали бути харчами для мого розуму. Відбулося очищення. Хтось до зустрічі з Ісусом вдень і вночі грався в комп’ютерні ігри. Коли він бачив комп’ютерну гру, то у нього від хвилювання у два рази піднімався пусль. Але після зустрічі з Ісусом комп’ютерні ігри передстали його чіпляти. Коли він їх бачить, то залишається байдужим. Відбулося очищення. Тепер організм не хоче істи неякісну і спорчену їжу.
Ми всі переживаємо певні складності у житті. Це можуть бути різні речі – непорозуміння, матеріальні проблеми, хвороби, труднощі в вихованні дітей, інші. Але важливо те, чим ми годуємо у цей час наш розум. Припустимо, є сестра, яка хоче вийти заміж. Це – добре бажання, потрібно молитися за це. Але, припустимо, що з якихось причин це довгий час не вдається. У неї починається паніка, вона готова вийти заміж за кого завгодно, навіть за невіруючого. Але до своєї самотності можна підійти інакше. Що каже про це Біблія? Самотність – це Божий подарунок. У цей час можна багато вивчати Біблію, можна багато служити Богу, можна прочитати багато книг. Це добрий час щоб знайти радість в Бозі, яка не залежить від обставин життя, і знайти дорогоцінний мир. Коли ви створете сім’ю, то такого часу уже не буде. І тоді цей час стане часом величезного благословіння!
Для чого нам потрібно оновлювати розум? Подивимось заключення 2-го вірша: “щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість”. Звичайно, Божа воля і так добро, приємність і досконалість, просто тому що вона Божа. Але коли наш розум оновлюється, то ми починаємо це розуміти. Ми починаємо розуміти, як добре те, що Бог привів нас до Себе, і як добре Він зробив у моєму житті і ми починаємо щоденно радіти цьому. Ми перестаємо боротися проти Божої волі, а починаємо довіряти Богу і слухатися Його.
Сьогодні ми дізналися про служіння – віддати наші тіла на жертву живу, і про духовний ріст – перемініться відновою вашого розуму. Служіння і духовний зріст завжди ідуть поруч. Хай Господь допоможе нам зростати духовно і приносити плоди в служінні.
(п. Яків)
НОВЕ ХРИСТИЯНСЬКЕ ЖИТТЯ
Ключові вірші 12:1-2
1. Що означає «тож»? Про що благає ап. Павло християн?
2. Что практично означає «повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові»? Чому така служба розумна?
3. Як християнин повинен ставитись до цього віку? Розкажіть про цінності і стиль життя цього віку? Що означає «не стосуйтесь до віку цього»?
4. Як християнину пізнати, що Божа воля – це добро, приємність та досконалість? Що означає «перемініться відновою вашого розуму»?
5. Розділість свій досвід дого, як вірою ви почали нове життя.
ДАРИ Й ПОКЛИКАННЯ БОЖІ НЕВІДМІННІ
Ключовий вірш 29,36 : "Бо дари й покликання Божі невідмінні… Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь"
В 11 розділі послання до Римлян Павло закриває одну з великих тем цього листа: роль Ізраїлю в Божій історії. Якщо ми озирнемось назад, то з легкістю помітимо, що цій темі Павло приділив досить багато часу. Він торкався її від самого початку і поступово розвивав, так що в розділах 9-11 вона досягає свого максимуму і логічного завершення. В нас, звичайно може виникнути резонне запитання: “чому Павло так багато часу приділяє питанню юдейства?” Може тому, що Павло сам єврей і був небайдужим до свого народу? Напевне, і це також. Але, без сумніву, є й інші причини. І ми бачимо їх тут, в другій частині 11го розділу. Найголовніше — це те, що через історію єврейського народу, історію того, як Господь використовував їхні злети і падіння, ми бачимо мудрість, велич і благість великого Бога, а також Його задум на спасіння і євреїв і язичників. Також, ця тема важлива для нас, язичників, щоб ми розуміли своє власне місце та ідентифікацію в Божій історії. Тож: яке місце Ізраїлю в Божій історії? Хто я такий? Як я маю ставитись до свого спасіння і свого Спасителя? І хто такий Бог, сильний спасати і юдеїв і язичників? Про це сьогодні подумаємо, і нехай Господь відкриє нам розум і серце, щоб розуміти Його слово.
Подивіться вірші 13-14: “Кажу бо я вам, поганам: через те, що я апостол поганів, я хвалю свою службу, може як викличу заздрість у своїх за тілом, і спасу декого з них”.
На минулому тижні ми закінчили на думці, що Ізраїль ще не зіграв своєї остаточної ролі в Божій історії. Про це говориться у віршах 11 та 12. Вони справді відпали і спротивились Богу, але завдяки цьому відкрились широкі двері, якими увійшли язичники: “Але з їхнього занепаду спасіння поганам, щоб викликати заздрість у них”. І Павло продовжує цю думку, наводячи як приклад, власне служіння поганам.
Він сам був єврей із євреїв, він сам був прекрасним знавцем закону і він дуже любив свій народ. Але воля Божа про нього була така, щоб він проповідував язичникам. Чи сказав Павло: ні, нехай почекають? Або: “Ісус сказав: Я прийшов для загиблих овець Ізраїлю, чому ж я, Павло, маю йти до поган?” — ні, Павло прийняв Божу волю і це своє служіння усім серцем. Він ніколи не допускав собі думки, що його служіння не таке важливе, як служіння Якова євреям. Він хвалив свою службу і аж ніяк не соромився її. Він вважав себе боржником усім людям (Рим.1:14). Він щиро турбувався і щоденно молився за всі церкви (2Кор.11:28,29). Коли Павло чув про якісь проблеми то він намагався прийти сам, посилав своїх помічників чи писав листи. Кожне його послання — це такий лист. Він дуже шанував і з великим завзяттям виконував свою місію, але при цьому, ми також бачимо, що він не залишав молитви за Ізраїль. Він молився, щоб Бог прийняв його служіння і через нього викликав заздрість і врятував декого з євреїв.
Це дуже незвичний метод: євангелізація через заздрість. Але Бог справді завдяки Павловому служінню язичникам потужно працював і серед євреїв. Згадайте книгу Дій апостолів. Павло двічі приходив до Єрусалиму на загальний Собор. Про це говориться в розділах 15 та 21. Кожного разу його візит підіймав цілу хвилю подій в ранній церкві. Він приходив, свідчив про те, як Бог діяв серед поган і цим самим він змушував церкву з євреїв очищатися від свого законництва, від фарисейства, від своєї заскорузлості в обрядах та Законі, щоб приймати Євангелію Ісуса Христа.
Бог і зараз досить часто працює і приводить людей через ревнощі та заздрість. Коли я прийшов до церкви і вирішив служити Богу, мої батьки сприйняли це не дуже радісно. Навіть навпаки. Для них це стало шоком. Я почав рідше приїздити додому, а коли приїздив, то в неділю поспішав назад на Богослужіння. Вони думали, що я перестав їх любити, відцурався родини, вони не розуміли чому змінилась моя поведінка і цінності. Але я не перестав їх любити, навпаки, я полюбив їх ще дужче, коли пізнав Божу любов до мене. Я багато молився і продовжую молитись за спасіння своїх рідних, я хотів бути із ними і вивчати з ними Біблію, спонукати їх йти до церкви. Але моє місце було в Києві, і я не мав фізичної можливості робити це. Та я вірю, що коли я на своєму місці виконую ту волю, яку має про мене Бог, те служіння, яке Він доручає мені, то Він Сам доповнить і зробить те, на що моїх сил і часу не вистачає. Він пошле Своїх служителів, Він пом’якшить серця, Він відкриє очі. І коли я зараз дивлюся на своїх батьків, моє серце радіє. Бо їхня запеклість і сум пройшли, те, що відбувалось в моєму житті, в житті мого брата, спонукало їх взяти до рук Біблію і читати її серйозно. Раніше вони переживали за нас, зараз я знаю, що вони моляться за нас разом. Я впевнений, що я не один тут, хто може засвідчити подібне.
Бог живий. Він посилає нас на виконувати Його волю. Ми маємо багато обмежень і не завжди маємо можливість бути з тими, хто дорогий серцю. Але на своєму місці ми маємо усім серцем прославляти Бога в своєму служінні і молитись за тих, про кого болить серце. І Бог милостивий і сильний, Він чує молитву своїх дітей. Амінь.
Подивіться вірші 16-18: “А коли святий первісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й віття святе. Коли ж деякі з галузок відломилися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепився між них і став спільником товщу оливного кореня, то не вихваляйся перед галузками; а коли вихваляєшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе”.
Павло говорить тут про Божу історію та націю Ізраїлю. Він порівнює їх із закваскою та деревом. І в одному і в іншому випадку результат обумовлюється тим, з чого все починається. Тісто починається із закваски, а дерево — з кореню. Ми з жінкою вдома трохи займались хлібом на заквасці. Закваска робиться з борошна і води, і вона повинна містити правильні бактерії. В такому випадку, скільки борошна туди не вкинеш, воно все підніметься і хліб буде пухкий і запашний. Але іноді закваска псується, там з’являються гнилісні бактерії. Тоді, скільки борошна не вкинь, все одно тісто буде смердіти ацетоном, а хліб буде, як глина.
Народ Ізраїля не взявся сам собою і його історія відрізняється від історії будь якого іншого. Нації і народи з’являлись і зникали, імперії піднімались і занепадали. Народи переміщувались і перемішувались, про деякі з них сьогодні знають тільки археологи, а про деякі, можливо, взагалі ніхто не знає. Але історію ізраїльського народу розпочав Сам Бог. Це Він обрав і покликав Авраама, це Він виховував Ісака та Якова. Це Він вів цей народ пустелею, дав їм Свої закони і богослужіння. І навіть коли з мап світу зникла держава Ізраїль, народ, хоч і розсіяний по всьому світові, залишився народом. Але це не тому, що вони такі особливі, розумні, впливові чи святі, а тому, що корінь цього народу — Бог. З Нього все почалося і в Ньому все звершується.
Тоді, що можна сказати про нас? Ми — не так, ми — з язичників. Ми виросли зовсім з іншого кореня і не мали з Богом нічого спільного. Відповідно і плоду святості не могли мати. Та Павло говорить, що якимось чином і ми змогли оселитися на Божому стовбурі. Як це сталось? Бог це зробив! Бог Сам знайшов, Сам обрав і прищепив, і Сам поселив на корені Ісуса Христа. Бог справді змінює життя грішника. Те, що ти народився і виріс не на тому корені, не в тій країні, не в тій родині, не в тих умовах — не значить, що ти не принесеш плоду святості. Бог має силу і владу пересадити тебе на Христа, дати тобі нову природу і нові початки. Щоб тепер ти від Нього, від Його повноти, багатства і святості брав своє життя, від Нього брав силу і від Нього приносив плід на славу Божу. Амінь.
Хтось може подумати: “я краще”, бо “Галузки відломилися, щоб я прищепився” (19). Але Павло відкидає і таку думку. Вірші кажуть 20,21: “Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся. Бо коли Бог природних галузок не пожалував, то Він і тебе не пожалує!”.
Єдине, чим ми тримаємося на цьому стовбурі — це віра, яку дає нам Господь. Єдине, чому ми тримаємося на ньому — це Божа добрість. Бог пересадив тебе не для того, щоб ти порівнював себе з іншими гілками, а для того, щоб ти приносив плід, ось про що справді треба думати.
Подивіться вірші 23,24: “Та й вони, коли не зостануться в невірстві, прищепляться, бо має Бог силу їх знов прищепити. Бо коли ти відтятий з оливки, дикої з природи, і проти природи защеплений до доброї оливки, то скільки ж більше ті, що природні, прищепляться до своєї власної оливки?”.
Коли садівник хоче завести в саду нове дерево, в нього не завжди є можливість знайти стовбур того самого роду й виду. Тому іноді айву щеплять на яблуні, а абрикосу на сливці. Це сумісні сорти дерев. Але, очевидно, що яблуня швидше приживеться на яблуні, ніж айва, а сливка — на сливці. Те саме говорить Павло і про євреїв: якщо Бог захоче, то Йому повернути євреїв на своє місце буде навіть легше, ніж було прищепити язичників. Вони вже знають Бога, в них вже є Біблія, вони вже багато навчені тому, чого язичників ще треба вчити і вчити.
Думка, до якої Павло підводить своїх читачів, римлян і до нас із вами, дуже проста: нам потрібно мати правильне ставлення до Бога, до свого спасіння, а також і до Ізраїля. Яке це ставлення? — “не вихваляйся” (18), “знай, що не ти носиш кореня” (18), “не величайся, але бійся” (19), “перебудь у добрості” (22) і т.д. І це дуже схоже на те, як Бог виховував Свого народа в пустелі. Він вів їх в обіцяну землю, він розганяв перед ними народи, звільняв перед ними міста і поля і в цей час казав: “Не через численність вашу понад усі народи Господь уподобав вас та вибрав вас, бож ви найменші зо всіх народів, але з Господньої любови до вас, і через додержання Його присяги, що присягнув був вашим батькам” (Повт.7:7,8). Нам насправді нема чим хвалитись: виросли на дикому дереві, привиті не своїми силами, приносимо плоди — тому що на правильному корені. Амінь.
Подивіться вірші 25-27: “Бо не хочу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, щоб не були ви високої думки про себе, що жорстокість сталась Ізраїлеві почасти, аж поки не ввійде повне число поган, і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: Прийде з Сіону Спаситель, і відверне безбожність від Якова, і це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні!”.
Тут Павло відкриває нам Божий задум про Ізраїля. Хоча зараз вони відпали і затверділи серцем, але це не на завжди. Ми не знаємо, що таке “повне число поган”, тим більше ми не можемо порахувати скільки нас вже увійшло. Але для нас тут важливе інше слово: “аж поки”. Це слово говорить, що настане момент часу, коли Бог вирішить повернути Свій народ. І в цьому питанні євреї нічим не відрізняються від язичників. Немає в них якогось свого особливого шляху. Бо Бог відкрив один шлях на спасіння для всіх — одною лише вірою в спасительну роботу Ісуса Христа. Він Один, Той, кого вони відкинули, саме Він зніме з них їхні гріхи і безбожність і дасть спасіння. Це може виглядати неймовірно, але це те, що хоче зробити Бог. І коли це станеться, це буде явно для всіх. Це Дух Божий оживить сухі кістки і зробить їх великою армією Божою. Бо “Коли ж відкинення їх то примирення світу, то що їхнє прийняття, як не життя з мертвих?” (15). Це не може відбутись людськими зусиллями, але тільки владою Божого слова і Духом Його. Амінь.
Чому це має статись точно? Вірші 28, 29: “Тож вони за Євангелією вороги ради вас, а за вибором улюблені ради отців. Бо дари й покликання Божі невідмінні”. — заради Авраама, Ісаака та Якова, заради Божої вірності євреї були, є і залишаються улюбленими, навіть не дивлячись на те, що зараз вони противляться Євангелії. Бо дари й покликання Божі невідмінні.
Ми можемо бути впевнені в Богові, який покликав нас до Своєї слави. Він нікому не скаже: “що ж, ти виконав своє призначення, більше ти мені не потрібен”. Ми можемо бути впевнені в Його обіцянках, бо Він справді виконує те, що пообіцяв і до кінця доводить Свою справу. Він Сам ніколи не відмінить Своїх дарів та благословень і ніхто і ніщо в цілім світі не може відмінити чи зашкодити здійсненню Його задумів і благої волі. Амінь.
Подивіться вірші 30-32: “Бо як і ви були колись неслухняні Богові, а тепер помилувані через їхній непослух, так і вони тепер спротивились для помилування вас, щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непослух, щоб помилувати всіх”.
В кінці кінців ми бачимо, що все це — не про євреїв і не про язичників язичників, не про Закон чи якісь інші шляхи до спасіння. Це все про Бога, який Сам суверенно діє в життях людей і цілих народів, виконуючи і втілюючи Свій план спасіння. Це все про Бога, який являє Своє милосердя і любов і Сам відвертає від нас наші гріхи і безбожність, щоб в нас прославитись. Павло в кінці вже більше не може стримуватись і зривається на хвалу: “О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його! Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому? Або хто давніш Йому дав, і йому буде віддано? Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь” (33-36).
На закінчення я хотів би сказати наступне. Коли Бог покликав Авраама, Він сказав: “І благословляться в тобі всі племена землі!” (Бут.12:3). Це не Авраам ма благословити всі племена, це Бог через Авраама хотів благословити всі народи. Але нащадки Авраама вирішили, що вони особливі, що в них свій особливий шлях, що благословення — це тільки для них. Подивіться Старий Заповіт: скільки народів отримали Боже благословення через євреїв? — жодного. Але дари і покликання Божі не відмінні. Він хотів дати дар Свого благословення всім народам і Він дав його, відкривши спасіння в Ісусі Христі кожному, хто вірує. Сьогодні також є народи, церкви чи окремі люди які вірять в свій “особливий шлях”, такі собі богоносці. Але чомусь через таких людей в світ приходить не благословення, а самі лиш проблеми. Євангелія — це не про євреїв чи язичників, не про особливих людей. Євангелія — це про особливого Бога, Який покликав Свою Церкву зі всіх народів, виправдав, очистив Кров’ю Христовою, відродив в надії славних Своїх Небес. Щоб в цьому поколінні ми жили для слави Його і щоб через нас Він втілював Своє Царство на землі, як на небі. Якщо і є в нас, що хвалити, чим пишатися — то це один тільки Господь, Який від вічності полюбив нас і сьогодні здійснює наше спасіння у вічність. Йому слава на віки віків, амінь!
(п. Йонатан)
Наступає Великдень, коли ми радісно вітаємо один одного: «Христос воскрес! Воістину воскрес!», печемо паски, фарбуємо яйця… Пам’ятати та шанувати традиції важливо. Але ще важливіше розуміти зміст і практичне значення цього свята. Зазвичай вважається, що воскресіння – це щось далеке і зараз мене це не стосується… Але це не так!
Місце відправлення: м.Київ, вул. Сергія Колоса 23 (колишня вул. Леніна) – буде автобус!
Місце проведення фестивалю: Житомирська обл. Радомишльський р-н, м. Радомишль, вул. Пархоменко, 25-А
Як добратись своїм ходом:
Автомобілем:
Із Києва – їхати по Житомирській трасі до населеного пункту «Кочерів». У Кочереві – повернути направо на м. Радомишль та їхати приблизно 15 км. до в’їзду в це місто. Через 50 метрів після знаку «Радомишль» – повернути наліво у ліс і приблизно 1 км. їхати по лісовій дорозі до санаторію «Фавор».
Маршрутним таксі:
Їхати від метро «Житомирська» до м. Радомишль. Попросити зупинитись після знака «Радомишль» перед заправкою ANP. Повернути наліво на лісову дорогу до санаторію «Фавор».