Записи

Співробітники для Божого Царства

Вих. 18:1-27
Ключовий вірш: 17,18
“І сказав тесть Мойсеїв до нього: Недобра ця річ, що ти чиниш. Справді стомишся і ти, і народ той, що з тобою, бо ця справа тяжча за тебе. Не потрапиш ти чинити її сам один!”

В сьогоднішньому слові Бог, через пораду Їтра та дію Мойсея, закладає перші основи держави Ізраїль. Це дуже незвичні основи. Зазвичай держава починається з того, що якийсь воїн чи вождь проголошує себе царем. Потім він починає роздавати своїм друзям землі та рабів, так виникають графи, барони та лицарі. Щоб підтвердити своє право володарювати, цар зазвичай робить храми, підіймає та наближує до себе жреців та священиків. І тільки в останню чергу, та й то, далеко не завжди, створюються закони і встановлюється суд. Але підвалини держави Ізраїль були закладені зовсім по-іншому. Найперше, було впорядкований суд. Це дає нам одкровення про сутність Бога. Також, з сьогоднішнього слова, ми можемо вчитися, як давати й слухати поради, як впорядкувати служіння в церкві, як розділяти обов’язки та відповідальність з іншими, і якими мають бути люди, що їх ставлять для служіння. Це дуже багато, тож почнемо.

I. Зустріч Мойсея з Їтром (1-12)

Подивіться вірші 1-6: “1 І почув Їтро, жрець мідіянський, Мойсеїв тесть, усе, що зробив був Бог для Мойсея та для Свого народу Ізраїлевого, що вивів Господь Ізраїля з Єгипту. І взяв Їтро, Мойсеїв тесть, жінку Мойсеєву Ціппору, по відісланні її, та обох синів її, що ймення одному Ґершом, бо сказав був: Я став приходьком у чужому краї, а ймення другому Еліезер, бо Бог мого батька був мені поміччю, і визволив мене від фараонового меча. І прибув Їтро, тесть Мойсеїв, і сини його та жінка його до Мойсея в пустиню, де він отаборився там біля Божої гори. І сказав він до Мойсея: Я, тесть твій Їтро, приходжу до тебе, і жінка твоя, і обидва сини її з нею.”. Їтро був тесть Мойсея. Коли Мойсей втікав з Єгипту, він сховався десь у пустелі Синайського півострова, та біля криниці зустрів сім дочок Їтра, що пасли його вівці. Мойсей захистив їх від інших пастухів, і таким чином, познайомився з Їтром. Він залишився в нього пасти овець, і одружився на одній з його дочок, Ціппорі. Коли Бог покликав Мойсея вивести Його народ, то Мойсей, разом з собою взяв дружину та мінімум одного сина. Але, через деякий час, Мойсей відіслав дружину й синів назад в пустелю. Можливо, протистояння з фараоном було надто небезпечно, щоб тримати разом з собою своїх рідних. Так чи інакше, зараз настав час, коли Їтро вирішив, що більше небезпеки немає, і треба об’єднати родину. Він зібрав Ціппору, та обох його синів і вони пішли в пустелю, де отаборилися Ізраїльтяни.

Подивіться вірші 7-12: “І вийшов Мойсей навпроти свого тестя, та й уклонився до землі, і поцілував його. І питали вони один одного про мир, і ввійшли до намету. І оповів Мойсей своєму тестеві про все, що зробив був Господь фараонові та Єгиптові через Ізраїля, про всі ті труднощі, які він спіткав був по дорозі, та Господь визволив їх. І тішився Їтро всім тим добром, що вчинив Господь для Ізраїля, що визволив його з єгипетської руки. І промовив Їтро: Благословенний Господь, що визволив вас з єгипетської руки та з руки фараонової, що визволив народ з-під руки єгипетської. Тепер я знаю, що Господь більший за всіх богів, бо зробив це за те, що єгиптяни вихвалялись над ними. І взяв Їтро, Мойсеїв тесть, цілопалення та жертви для Бога. І прийшов Аарон та всі старші Ізраїлеві їсти хліб з Мойсеєвим тестем перед Божим обличчям.” Тут ми бачимо декілька речей. По-перше, очевидно, що Мойсей мав добрі стосунки з тестем. Мати добрі відносини з рідними — це дуже важливо, тому це гарний приклад для нас. По-друге, ми бачимо, що Їтро не тільки був тестем для Мойсея, він був добрим духовним другом та наставником Мойсея. Коли зустрічаються рідні, вони зазвичай, говорять про здоров’я, як діти вчаться в школі, хто на ком одружився, хто де працює, які зарплати, які ціни, та таке інше. Але Мойсей розповідав Їтру про те, що зробив Бог. Мойсей не казав: ось, дивись, скільки народу слухаються мене. Він казав: Бог зробив те й те. У нас були такі труднощі, тут я боявся, що нічого не вийде, але Бог зробив це. Тут ми бачили одкровення від Бога й зрозуміли, що Бог такий. І що Їтро? Він уважно слухав. Йому було це цікаво. Йому було цікаво дізнатися про справи Бога. Він радів і тішився з справ Бога. В решті решт він сповідував: “Благословенний Господь, що визволив вас з єгипетської руки та з руки фараонової, що визволив народ з-під руки єгипетської. Тепер я знаю, що Господь більший за всіх богів, бо зробив це за те, що єгиптяни вихвалялись над ними.” Їтро пересвідчився, що Бог живий, Він сильний, Він справжній Бог, не так як боги єгиптян та інших народів. Це велике благословення для Мойсея було мати віруючого тестя, що був йому духовним другом. Я думаю, брати й сестри, що мають віруючих батьків та рідню — дуже дуже дуже щасливі. Бути не тільки родичами, але й братами й сестрами у Христі, а також духовними друзями — велике благословення, яке треба цінувати й підтримувати. Третє, що ми бачимо — Їтро та Мойсей принесли жертви Богові та запросили старших Ізраїля розділити з ними радість і подяку Господові. Розділити благословення з іншими, разом хвалити Господа — це те, що має робити церква.

II. Мойсей судить народ. (13-16)

Подивіться вірші 13-16: “І сталося назавтра, і сів Мойсей судити народ, а народ стояв навколо Мойсея від ранку аж до вечора. І побачив тесть Мойсеїв усе, що він робить народові, та й сказав: Що це за річ, що ти робиш народові? Для чого ти сидиш сам один, а ввесь народ стоїть навколо від ранку аж до вечора? А Мойсей відказав своєму тестеві: Бо народ приходить до мене питатися суду Бога. Бо як мають вони справу, то приходять до мене, і я суджу поміж тим і тим, та оголошую постанови Божі та закони Його.” Наступного дня Мойсей вийшов і сів судити народ. Це дуже цікавий факт. Коли Ізраїльтяни воювали з Амаликітянами, то сам Мойсей не пішов у битву, але доручив це Ісусові Навину. Але суд він робив сам. Тобто, Мойсей вважав суд важливішим ніж війну. Чи дійсно суд така важлива справа?

В Біблії Бог неодноразово зветься “суддя праведний”, “суддя всієї землі” та таке інше. Коли Бог хотів покарати Содом та Гомору, Він сказав: “зійду ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як крик про них, що доходить до Мене, – тоді їм загибель, а як ні — то побачу”. Тобто, тут Бог робив суд за їх вчинками. Потім Авраам торгувався з Богом і торгувався такими словами: “чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди?”, тобто Господь не може вчинити несправедливо. Коли Бог обвинувачує Свій народ, Він каже про них: “справи сироти й вдови не досліджують”, цебто вони забули праведний суд. І взагалі тема справедливості й правосуддя дуже важлива в Біблії. З цього ми бачимо, що справедливість — це одна з головних сутностей Бога. Він не робить неправди, та не судить несправедливо. Тому неправдивий суд викликає в Бога гнів.

Що стається, коли суспільство не може забезпечити правосуддя? Суспільство псується й розпадається. Коли люди не знають закону, коли судді судять за подарунки, коли ті, хто мають піклуватися про справедливість, самі роблять несправедливо, така держава та таке суспільство буде зруйноване. В кінці Книги Суддів, Бог описує стан Ізраїля такими словами: “кожен робив, що здавалося правдивим в його очах!”. Місі здавалося правдивим вкрасти в матері срібло: в чому проблема, це ж його мати. Його матері здавалося правдивим зробити з того срібла боввана, це ж щоб благословити сина. Людям з коліна Данового здавалося правдивим пограбувати Міху, забрати того боввана та перекупити священика, тому що їх багато. Мешканцям Ґів’ї Вініамінової, здавалося добрим всім містом ґвалтувати молоду жінку, без причини, просто так подобається. Останні розділи книги Суддів описують весь цей жах, щоб показати як глибоко може пасти суспільство і навіть віруючи. Це сталося тому, що якогось часу судді перестали судити праведно, а люди вирішили: якщо не можна отримати праведний суд, я сам буду робити правосуддя. Якщо сусід вкрав козу, я попалю йому поле. Якщо той мене обдурив, а суддя не звертає на це уваги, я вб’ю і суддю і шахрая. Але замість правди виросло беззаконня, та всі ті жахливі речі, про які розповідає Книга Суддів.

Мойсей знав сутність Бога та грішну природу людей. Тому він мав слушність: треба мати суд. І він, попри те, що до нього прибув тесть, дружина та діти, не взяв відпустки, а сів на суддівському місці, та з ранку до вечора судив людей, що приходили до нього за правосуддям.

III. Порада Їтра, співробітники для Божого Царства (17-27)

Подивіться вірші 17,18: “І сказав тесть Мойсеїв до нього: Недобра ця річ, що ти чиниш. Справді стомишся і ти, і народ той, що з тобою, бо ця справа тяжча за тебе. Не потрапиш ти чинити її сам один!”.

Давайте уявимо собі, яке було життя Ізраїльтян в пустині. Два мільйони людей — це дуже, дуже, дуже багато. В такої кількості людей, особливо якщо вони живуть разом, постійно виникають багато конфліктів і суперечок. Де поставити намет, коли всі місця зайняті? Де виливати помиї? Де зробити туалет? А чи приємно буде сусіду нюхати твій туалет біля його намету? Два мільйони людей, що разом живуть в наметах, разом з козами, вівцями, рогатою худобою — це жах. Вийдеш з намету, піднявся на пагорб — і до самого обрію: намети, намети, знову намети, загони для отар, вогнища, діти плачуть, тварини мекають, мукають, гавкають. Тут підлітки зібралися в банду й випустили з загону кіз та овець, вівці перемішалися, побили посуд, перекинули горщики з їжею, а господарі пів-дня вибирали своїх кіз з чужих отар. Хто винний, хто буде відшкодовувати збитки? Там у юнаків грає кров, не дають проходу дівчатам, так що батьки втомилися боронити своїх дочок. З всіма цими скаргами люди йшли до Мойсея. А там була завжди величезна черга людей з такими самими скаргами. Більшість цих скарг — зовсім маленькі. Але їх не можна ігнорувати. Якщо не вирішувати маленьких справ, то дуже скоро маленькі проблеми перетворяться в дуже великі, навіть до війни та вбивства.

Коли Їтро побачив, що Мойсей сидить і розбирає всі ці скарги, він зрозумів, що є проблема. Мабуть, люди, що стояли в черзі до Мойсея, теж відчували, що є проблема. Так само й Мойсей, коли дивився не безліч людей, що приходили до нього, теж відчував, що є проблема, але він не правильно її вирішував. Для лідера, особливо в церкві є спокуса вирішувати всі проблеми самостійно. Віруючи, особливо гарячі віруючи, часто думають: “в Ісусі Христі я можу все, тому я можу самостійно вирішити цю величезну проблему. Треба тільки більше молитися, більше працювати, більш віддавати своє серце.” Це не правильно. Дійсно, ми маємо приклад Ап. Павла, що міг в Ісусі Христі все. Але висновок з цього зовсім неправильний. “Я все можу в Ісусі Христі” значить, що Бог дасть мені достатньо сил і здібностей, щоб виконати будь-яку Його волю. Але це не значить, що я можу братися за будь-яку справу і в мене вистачить на це сил і здібностей. Мабуть, Мойсей бачив, що в людей є багато проблем, і він дійсно хотів їх вирішити. Тому він думав: мені треба раніше встати й пізніше закінчити розгляд справ, мабуть, також треба встановити ліміт розгляду: не більше 10 хвилин на справу. Але це не допомагало, людей ставало все більше, а вони ставали все більш роздратованими. Коли ми з п. Марією прописували дітей, ми побачили проблему: раніше для прописки треба було лише прийти в ЖЕК, заповнити документи, паспартистка перевіряла їх, виправляла, що треба, і сама передавала ці документи в держадміністрацію, а потім треба було лише забрати паспорти. Тепер люди самі повинні були йти в адміністрацію, стояти чергу, плутатися в бланках, по декілька раз переписувати кожну заяву, а паспартисти були як змилені коні, тому що їх лишилося лише троє на 200 тисяч людей Києво-Святошинського району. Я прийшов зайняти чергу за дві години до відкриття і був вже сороковим, і тільки в чотири години по обіді, ми останніми подали документи. Я дуже радів, що в мене немає зброї, тому що в той момент я ладен був перестріляти всіх. Коли Яну треба було робити паспорт, ми були мудрішими: приїхали вночі і всю ніч чекали на відкриття. Обставини ж Мойсея були ще гіршими: він був один на два мільйони.

Але Їтро був мудрою людиною. Він побачив, що Мойсей обманює себе. Чи сам, чи з Богом, але вирішити всі суперечки цього народу він неспроможній. І ніхто з людей не може сам вирішити всі суперечки цілого народу. Тоді Їтро дочекався вечора, коли всі люди розійшлися, і запитав в Мойсея, що він робить. Коли Мойсей пояснив, що судить людей та оголошує їм постанови Божі та Його закони, Їтро сказав: “недобра ця річ, що ти чиниш.” Недобре не те, що Мойсей судить, не те, що він хоче встановити правосуддя в Ізраїлі, а те, що Мойсей сам один робить справу, яка не під силу одній людині. Недобре те, що Мойсей не визнає свого обмежання. “Справді стомишся і ти, і народ той, що з тобою, бо ця справа тяжча за тебе. Не потрапиш ти чинити її сам один!” Тобто, Мойсеєві були потрібні помічники. Потрібні люди, що понесуть разом з Мойсеєм його тягар.

Їтро порадив Мойсею створити систему суддів. Подивіться вірші 19-23: “Тепер послухай мого слова, пораджу тобі, і буде Бог із тобою! Стій за народ перед Богом, і принось справи до Бога. І ти остережеш їх за постанови та за закони, і об’явиш їм ту путь, якою вони підуть, і те діло, яке вони зроблять. А ти наздриш зо всього народу мужів здібних, богобоязливих, мужів справедливих, що ненавидять зиск, і настановиш їх над ними тисяцькими, сотниками, п’ятдесятниками та десятниками. І будуть вони судити народ кожного часу. І станеться, кожну велику справу вони принесуть до тебе, а кожну малу справу розсудять самі. Полегши собі, і нехай вони несуть тягар із тобою. Коли ти зробиш цю річ, а Бог тобі накаже, то ти втримаєшся, а також увесь народ цей прийде на своє місце в мирі.” Їтро порадив Мойсеєві зайнятися тільки головною справою, якою ніхто не може зробити замість нього. Це — стояти за народ перед Богом в молитві, приносити справи до Бога, навчати народ закону, та вирішувати найважливіші справи. Всі дрібні справи мають вирішувати судді. Лідер не має і неспроможній робити все сам. Для лідера досить робити головне. Все інше мають робити інші.

Яких людей Мойсей мав поставити суддями? В вірші 21 є 4 якості для судді. Це: здібний, богобоязливий, справедливий, ненавидить зиск. По-перше, здібний. Суддя має бути здібний, тобто може робити цю роботу. Для судді “здібний” значить знає й розбирається в законах, що правильно, що неправильно, розбирається в людях, може визначити, чи йому говорять правду, чи брешуть, вирішити, чи можна довіряти свідкам, мати мудрість знайти істину серед гори брехні, має побачити, чи не буде таке покарання занадто суворим, чи занадто м’яким. Суддя має мати хист до цієї роботи. Так само будь-який служитель має мати хист до тієї справи, яку робить.

По-друге, богобоязкий. Суддя не робить людський суд. Суд та справедливість — це Божі категорії. Тому суддя, коли судить, відбиває божий суд і боже правосуддя. У судді не має начальника на землі і жодна людина не повинна на нього впливати. Його начальник — це Сам Бог. Саме тому вироку суду слухається і цар, і жебрак. Тому суддя має бути богобоязкий. Суддя має знати, що хоча люди не можуть на нього вплинути, але над ним є Суддя Праведний, що справедливо судить за будь-який злочин, і, якщо він буде спотворювати правду, йому доведеться мати справу з Самим Богом. Служителі в церкві те саме. Ми робимо не людську справу, а справу Божу, тому маємо боятися Бога і робити це в благоговінні.

По-третє, суддя має бути справедливим. Відчуття справедливості — професійна якість судді. Люди йдуть до суду не стільки за правдою, скільки за справедливістю. Тому суддя має явити людям божу справедливість.

Четверте, ненавидить зиск. Люди занадто легко піддаються матеріальним спокусам. Тому суддя має не просто протистояти спокусі взяти хабар, але йому має бути огидно брати хабар за викривлення правди та справедливості. Такий чоловік може бути праведним суддєю.

Подивіться вірші 24-26: “І послухався Мойсей голосу тестя свого, і зробив усе, що той був сказав. І вибрав Мойсей здібних мужів зо всього Ізраїля, і настановив їх начальниками над народом, тисяцькими, сотниками, п’ятдесятниками та десятниками. І судили вони народ кожного часу. Справу трудну приносили Мойсеєві, а кожну малу справу судили самі.” Мойсей послухався поради тестя. Інколи для лідера, особливо такого, що керує багатьма людьми, особливо якщо він посвячений слуга Бога, важко послухатися поради. Здається, хіба Бог не говорить зі мною? Чому я маю слухати поради від людей. Але Мойсей послухався. Він знав, що часто Бог говорить не в видіннях, а через слова інших людей. Особливо через духовних друзів та співробітників. Так само лідеру інколи тяжко віддавати контроль іншим. Люди кажуть: хочеш зробити правильно, зроби це сам. Але Мойсей довірив Богу і довірив суд на обраних людей. В решті решт Мойсей залишить цей світ, але праведний суд не припиниться, тому що Бог буде ставити нових і нових суддів.

З сьогоднішнього слова ми узнали, що лідер не може все робити сам. Але лідер має розділити свої справи з співробітниками, які мають те саме серце до справи Божої, що й лідер. У нас маленька церква, можна поставити лише десятників, навіть п’ятидесятник буде вже зайвий. Але все одно, навіть в такому маленькому служінні також треба розділяти роботу і відповідальність, наприклад, наші клуби не все робить одна людина, а разом декілька служителів роблять, не один проповідник завжди читає, а хтось допомагає. Так само й у попередньому слові Мойсей не сам молився, а йому допомагали Аарон та Хур, і зараз він не сам судив, а поставив багатьох суддів. Таким чином Бог робить з багатьох людей одну посудину Святого Духа, щоб працювати через багатьох, і щоб привести народ Божий в мирі. Давайте помолимося, щоб нам не боятися розділити справу не боятися втратити контроль і не боятися взяти на себе відповідальність за справу.

Також ми побачили, як гарно, що в Мойсея був такий мудрий духовний друг, як Їтро, що зміг побачити проблему і дуже обережно, щоб не образити Мойсея та не підірвати його авторитет між народом, допоміг її вирішити. Я молюся, щоб в кожного з нас також був такий друг і щоб ми також могли стати хорошими й мудрими друзями для інших, що допомагають вирішувати духовні проблеми заради побудови Царства Божого.

Також, я під час написання проповіді збагнув, наскільки важливо мати праведний суд. Прошу вас сильно молитися за те, щоб Бог поставив в нашій країні праведних і богобоязливих суддів, щоб правда Божа була на нашій землі.

п. Авраам

«Перемога в духовній битві – однодушна молитва зі співробітниками»

Вихід 17:8-16
Ключовий вірш 17:11: «І сталося, коли Мойсей підіймав свої руки, то перемагав Ізраїль, а коли руки його опускались, то перемагав Амалик»

Один пастор сказав, що коли стаєш християнином, то у житті з’являється 3 речі: перша, це неймовірна внутрішня радість, другу я на жаль забув, а от третю запам’ятав добре – це проблеми. Сьогодні ми, власне, і поговоримо про них. З того часу, як Ізраїльтяни залишили Єгипет, проблем у них точно вистачало: спочатку їх чуть не повбивала Єгипетська армія, потім у них не було води, потім – їжі, потім знову води, а ось тепер їм прийшлося знову воювати. Через різні проблеми Бог навчав їх, і навчає нас. Давайте сьогодні вивчимо цей урок.

Подивимося на вірш 8: «І прибув Амалик, і воював з Ізраїлем у Рефідімі». Амаликитяни були нащадками Ісава, брата патріарха Якова (Бут.36). Яків і Ісав були рідними братами, але і зовнішньо, і внутрішньо були зовсім різними. З однієї сторони Яків, звичайно, був негідником, але з іншої він мав духовне бажання і правильну систему цінностей, на основі яких Бог виховав його і зробив патріархом. Однією з його дружин була Лія, яку називають матір’ю Ізраїльського народу, одним із його синів був Йосип, якого називають тінню Ісуса Христа, а від нащадків його сина Юди народився Сам Спаситель Ісус Христос. Нащадки Якова були благословенні. Чого не можна сказати про нащадків Ісава. Ісав був повною протилежністю Якову. Він жив лише тілесним життям. Його життєвим принципом було: «Якщо тобі щось подобається, то іди і бери». Він продав Якову перворідство за сочевичне вариво. Він був спортивної комплекції, мисливцем. Він подобався жінкам, і жінки подобались йому. Він брав собі жінок, які йому подобались, не дивлячись на їхній світогляд і систему цінностей. Однією з них була Ада, від якої народився Єлифаз, а одним із синів Єлифаза був Амалик, від якого власне і пішло те плем’я (Бут.36). Алаликитяни якраз жили на Сінайському півострові, по якому проходили Ізраїльтяни. Звичайно, Ізраїльтяни не були налаштовані вороже. Вони хотіти просто якнайшвидше дістатися до обіцяної Богом землі. У 8-ому вірші написано: «І прибув Амалик, і воював з Ізраїлем у Рефідімі». В книзі Повторення Закону 25:17,18 описано більш детально що там відбувалося: «Пам’ятайте, що зробив був тобі Амалик у дорозі, коли ви виходили з Єгипту, що спіткав тебе в дорозі, і повбивав між тобою всіх задніх ослаблених, коли ти був змучений та струджений, а він не боявся Бога». Ізраїльтян було близько 2 мільйонів. Це – дуже великий народ. Амаликитян було значно менше, і вони не могли так просто взяти і завоювати їх. Тому вони вибрали підступну тактику: вони нападали на задніх, які були ослаблені, вбивали і грабували. Якщо ви дивилися фільми про тварин, то могли помітити, що вовки чи леви роблять так само: вони вибирають у стаді самих ослаблених, які відстали від стада, і полюють на них. Таку ж хижацьку тактику вибрали і Амаликитяни. Фактично, Амаликитяни були розбійниками і грабіжниками, такими собі піратами пустелі. Їх набіги траплялися не раз і не два. Можливо Ізраїльтяни чекали, що це скінчиться само собою. А можливо думали, що Бог зробить все Сам, як Він зробив з Єгипетською армією. Як ви пам’ятаєте, тоді за ними погналась відбірна Єгипетська армія на колесницях. Але Бог розсунув води моря, і вони перейшли по ньому як по суші. Коли ж єгиптяни кинулись за ними, води моря зійшлись, і усі вони потонули. Кажуть, що недавно в тих місцях відкопали велике кладовище воїнів, можливо то вони і є. То була велика перемога, але Ізраїльтяни нічого не зробили для неї. Усе, що їм залишалося, це зручно вмоститися на березі моря і спостерігати, як гине колись велика єгипетська армія. Можливо вони очікували, що і тут буде щось подібне. І дійсно, до цього часу Бог оберігав їх від війни. Коли вони вийшли з Єгипту, Він не повів їх близькою дорогою, що народ не злякався війни, тому що та дорога пролягала через войовничо налаштованих Хананеїв, яким лише дай привід, то не оберешся лиха. Але на цей раз Бог не зробив усе сам. Набіли Амаликитян продовжувались, вони ставали усе більш наглі і агресивні і їх уже не можна було більше терпіти і ігнорувати. Нарешті Ізраїльтяни зрозуміли, що на цей раз ніхто не буде робити їхню роботу. Вони мають самі взяти відповідальність за цю проблему. Їм прийдеться воювати самим. Бог вчив їх перемагати свій страх і не боятися війни. За добру і правильну справу вони мали воювати.

Подивимось на вірш 9: «І сказав Мойсей до Ісуса: «Вибери нам людей, і вийди, воюй з Амаликом. Узавтра я стану на верхів’ї гори. А Божа палиця буде в моїй руці»». Для війни необхідна стратегія. Ця стратегія, власне, і описана в цих віршах. Мойсей розділив людей на 2 табори: перший, більший, очолював Ісус. Він мав піти і дати відсіч наглим Амаликитянам. Інший, значно менш численний мав за них молитися.

Як ми знаємо, Мойсей отримав кращу освіту свого часу в Єгипті. І, звичайно, він був навчений і воєнній справі. Якось, коли один Єгиптянин ображав Ізраїльтянина, Мойсей вбив його голими руками і закопав у піску. Мойсей був гарним воїном і міг повести за собою народ. Але він взяв на себе більш важку і відповідальну справу – молитву.

Якщо ви читали або дивилися щось про війни, то могли помітити, що там завжди описують воєначальників, кількість військ, яке і скільки озброєння вони мали і так далі. Із усього цього ми лише знаємо, що воєначальником Ізраїльтян був Ісус. І більше нічого. Автор опускає різні військові деталі. Проте він описує молитовну боротьбу Мойсея і показує, що між перебігом воєнних дій і молитвою Мойсея існував прямий зв’язок.

Подивимось на вірші 10,11: «І зробив Ісус, як сказав йому Мойсей, щоб воювати з Амаликом. А Мойсей, Аарон та Хур вийшли на верхів’я гори. І сталося, коли Мойсей підіймав свої руки, то перемагав Ізраїль, а коли руки його опускались, то перемагав Амалик». Тут ми бачимо неймовірну силу молитви: коли Мойсей молився і підіймав руки, то перемагав Ізраїль, але коли втомлювався і опускав, то Амалик. Ізраїльтяни не були добрими воїнами, вони не вміли воювати. В Єгипті вони навчилися лише робити цеглу і скаржитись. Але коли Мойсей молився за них, то вони перемагали в битві з Амаликитянами. Молитва – це прохання про Божу допомогу. Звичайно, якщо людина не вірить в існування Бога, то і не вірить, що можна отримати допомогу від Нього. З її точки зору можна надіятись лише на саму себе і вірити в саму себе. Але Мойсей знав Бога особисто. І він бачив, що Бог зробив з Єгипетською армією – самою кращою армією того часу. Мойсей знав, що Бог живий, і що Його допомога реальна.

Колись, коли не було тракторів, поля орали кіньми. І навіть у наш час деінде у селі ще можна побачити таку картину. Але зараз це роблять трактори – на порядки швидше і ефективніше. Зараз багато говорять про різні методики служіння, які більш ефективні, які менш. Але усе це нагадує бажання орати поля кіньми, тоді коли є можливість це зробити трактором. Християни не воюють із політичними системами і іншими людьми. Наші битви – духовні. Ми не можемо перемогти просто фізичною зброєю. Тому нам потрібно просити Бога застосувати Його силу у нашій ситуації. Іншими словами, нам потрібно молитися. Коли щось не виходить, люди часто дорікають один одному, осуджують, сваряться. Але такі речі погано допомагають. Точніше сказати, вони зовсім не допомагають, але роблять справу ще гірше. Тому нам не потрібно воювати з іншими людьми. Нам потрібно молитися за них.

Божі служителі мають справу з людьми. Які методи впливу вони мають на людей? Є лише 2 легальних методи: це проповідь слова і молитва. Звичайно, є нелегальні методи впливу: обман, шантаж, тиск, різного боку спекуляції і маніпуляції, залякування – але вони не застосовні в церкві. Їх застосовують в політиці і в бізнесі. В церкві – лише проповідь слова і молитва. Це ще більше підвищує цінність молитви. Тому нам потрібно вчитися молитися. Але проблема в тому, що цьому не можна навчитися швидко. Навчитися молитися – це довге і важке навчання. Це майстерність, яку необхідно постійно відточувати. Ми хочемо мати духовне пробудження в церкві. Ми хочемо, щоб приходили до Христа наші діти. Ми хочемо, щоб зростало нове покоління братів і сестер. Але якщо ми не молимось, то нічого цього не буде. Цього неможливо досягти людськими силами. І тоді докором звучать до нас слова ап. Якова: «Бажаєте ви – та й не маєте, убиваєте й заздрите – та досягнути не можете, сваритеся та воюєте – та не маєте, бо не прохаєте…» (Як.4:2).

І друге, в молитві нам потрібна підтримка. Подивимося на вірші 10б-13:

10б А Мойсей, Аарон та Хур вийшли на верхів’я гори.
11 І сталося, коли Мойсей підіймав свої руки, то перемагав Ізраїль, а коли руки його опускались, то перемагав Амалик.
12 А руки Мойсеєві стали тяжкі. І взяли вони каменя, і поклали під ним. І сів він на ньому, а Аарон та Хур підтримували руки йому, один із цього боку, а один із того. І були його руки сталі аж до заходу сонця.
13 І переміг Ісус Амалика й народ його вістрям меча.

Мойсей пішов молитися не один. Він взяв з собою команду – Аарона на Хура. Вони боролися разом з Мойсеєм. Вони молились, поки війна не була виграна – поки Амалик не був переможений. Кожному з нас потрібна підтримка просто тому, що ми втомлюємось. Ми втомлюємось фізично, і ми втомлюємось духовно. Зараз активно пропагується ідея таких собі суперменів і супервуменів – героїв, які одні справляються із цілою когортою ворогів. Але так буває лише у фільмах. У реальному житті ми втомлюємось і нам потрібна підтримка.

Дуже часто так буває, що працюючи разом, люди так зненавиджують один одного, що потім все життя не хочуть бачити. Але нам потрібно з часом зробити наших братів і сестер своїми добрими друзями. І тоді, коли наступить критичний момент, вони не відвернуться від нас, а підставлять нам своє плече, як це зробили Аарон і Хур для Мойсея.

Ісус обіцяв:

19 Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі!
20 Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них (Мф.18:19-20).

Ці слова Христа кажуть про те, наскільки ми потребуємо один одного. В Екк.4:12 написано: «…і нитка потрійна не скоро пірветься!» Це означає що поодинці кожен – це як нитка, яку так легко порвати, щоб він не думав. І, залишившись наодинці з людиною стається лише одне – він рветься як та нитка. Тому потрібно вчитися дружити і об’єднуватись. Ми потрібні один одному більше, ніж ми думаємо. У фільмі «Отець Піо» одному священику сказали: «Ти не потрібен церкві». Він відповів: «Але церква потрібна мені». Нам потрібна церква, нам потрібні брати і сестри.

Подивимось на вірш 14: «І сказав Господь до Мойсея: Напиши це на пам’ятку в книзі, і поклади до вух Ісусових, що докраю зітру Я пам’ять Амаликову з-під неба». «Стерти пам’ять з-під неба» – означає повне винищення. Це дуже, дуже серйозне покарання. В наш час воно виглядає дуже не гуманним. Однак воно говорить про те, що проступки Амалика були дуже серйозними. За що ж Бог так покарав Амаликитян? Вони не лише займалися грабежем і розбоєм. Вони ще до того противились Самому Богу, противились тому, що хотів зробити Бог – привести Свій народ до обіцяної землі.

Звичайно, часто Ізраїльтяни поводили себе не дуже добре. Вони нам часто не подобається. Але, тим не менше, вони були Божим народом, Бог турбувався за них і Бог оберігав їх. Хто піднімав руку на них, піднімав руку на Самого Бога і ніс за це серйозну відповідальність. Народи мали це знати. Вступити в війну з Божим народом – це вступити у війну з Богом. Вони мали 10 разів подумати, перш ніж це зробити.

У наш час Божий народ – це церква. Її часто критикують, іноді заслужено. Але ніхто не може знищити церкву. Хто пробував це зробити, був покараний.

Сьогоднішній урок: коли ми зустрічаємо ворогів чи проблеми – шукайте співробітників і моліться. Хай Господь навчить нас молитися.

(п.Яків)

Співробітництво на благо Божого Царства

Вихід 18:1-31
Ключовий вірш 17,18
1. Ким був Їтро? Що він сказав, коли почув від Мойсея про справи Бога? Яка була в Мойсея справа як в лідера? (15-16, 24)
2. З якими труднощами зіштовхнувся Мойсей та народ, коли Мойсей судив їх?
3. Яку пораду дав Їтро Мойсеєві, та як він вчинив? Яких людей вони обрали, щоб поставити їх різними лідерами? (див. Повт. Зак. 1:9-18)
4. Якому принципу будування Царства Божого ми вчимося через 18 розділ?
5. Яким чином ви допомагаєте пастирю в процесі будування церкви?

«ПЕРЕМОГА В ДУХОНІЙ БИТВІ – ОДНОДУШНА МОЛИТВА З СПІВРОБІТНИКАМИ»

Вихід 17:8-16
Ключовий вірш 17:11
1. Які серйозні проблеми виникли в Ізраїльтян?
2. Що наказав Мойсей Ісусу, і що зробив сам? Чому таке рішення виглядає нерозумним з точки зору цього світу?
3. У що вірив Мойсей? Куди і з ким він пішов? Від чого залежав результат битви? Чому ми тут вчимося?
4. Яка проблема виникла у Мойсея? Хто і як допомагав йому? Чому ми тут вчимося?
5. Як Бог прокляв Амаликітян? Який урок Бог тут дає?
6. Чому Бог навчає нас через битву з Амаликитянами?

Скеля живої води — Ісус Христос

Вихід 17:1-7
Ключовий вірш 6: “Ось Я стану перед лицем твоїм там, на скелі в Хориві, а ти вдариш у скелю, і вийде із неї вода, і буде пити народ! І зробив Мойсей так на очах старших Ізраїлевих”

В минулому уривку ми вивчали про те, як Бог вчив Свій народ покладатись на Нього в питанні щоденного хліба і забезпечення. В наших життях завжди є багато турбот про майбутнє, про сім’ю і дітей, про забезпечення. І багато людей просто захоплені, полонені цими турботами, так що в них немає часу підняти свої очі від землі і подивитись на Бога. Але Бог вчив нас, що усіляке благословення і плід приходять з небес, тому ми завжди маємо піднімати свої очі до Бога і найперше шукати Царства Божого і правди Його, а свої турботи і переживання довірити Йому. Він піклується про нас. Як прекрасно знати це.
Але в сьогоднішньому уривку ми знову находимо Ізраїль неспокійним, в нужді. В них скінчилась вода і не було ніякого джерела, навіть гіркого, щоб напитися з нього. В цьому уривку Бог вчить їх пити зі скелі. І так само як з Пасхою, чи з багатьма іншими подіями книги Вихід значення цих подій ми можемо в повноті зрозуміти тільки в світлі Євангелії і Божої роботи, що здійснилась через Ісуса Христа. Цю скелю, яка в пустелі дає воду Божому народу Павло називає Христом. І я молюся, щоб Господь зараз відкрив нам очі і розум до розуміння Його слова. Щоб в усілякій спразі, в усілякій недостачі ми навчились приходити до Христа і знаходити насичення і втамування спраги в Ньому.
Подивіться вірші 1,2 : “І рушила вся громада Ізраїлевих синів із пустині Сін на походи свої з наказу Господнього, і отаборилася в Рефідімі. І не було води пити народові. І сварився народ із Мойсеєм, і казали вони: Дайте нам води, і ми будемо пити! А Мойсей їм сказав: Чого ви сваритеся зо мною? Нащо випробовуєте Господа?”
Громада Ізраїлевих синів залишила пустелю Сін і вирушила до Божої гори, Хориву. Йти залишалось зовсім не багато, але характер місцевості змінився. Вони повернули вглиб Сінайського півострова і тепер навколо них були скелі і камінці. Їх наступна зупинка відбулась в місцевості Рефідім і тут із ними сталось декілька важливих подій. Перша з них — пригода з нестачею води.
Взагалі, коли я думаю про те, як Бог дивовижним чином вів цей народ через пустелю, годував їх і турбувався про них, я завжди вражений. Дуже легко зрозуміти скептиків, які піддають сумніву історичність цих подій. Близько двох мільйонів людей з їхніми стадами. Як вони могли вижити в пустелі, де нема ані їжі, ані води? Як вони могли виживати там впродовж 40 років? Але наш Бог справді великий, могутній і добрий до Свого народу.
Тим не менше подорож євреїв пустелею не була прогулянкою, вони зустрілись з багатьма труднощами. Яка проблема виникла в них цього разу? — в них закінчилась вода, каже вірш 1.
Вони вже стикались з подібною проблемою. Ми вивчали про це два тижні тому. Тоді Бог привів їх до джерела Мари і там зробив для них гірку воду солодкою. Але зараз води знову не було.
Як Ізраїльський народ відреагував на це? — так само, як зазвичай. Вони знову почали скаржитись, ремствувати і звинувачувати свого лідера, Мойсея. Тут написано, що вони сварилися з ним. І ситуація була вже дуже серйозною. Вони не просто тихенько собі бурчали. Вони не просто були невдоволені і роздратовані. Вони висунули проти Мойсея дуже конкретні звинувачення. Які? — вірш 3: “Нащо це ти випровадив нас із Єгипту? Щоб повбивати спраглого мене та синів моїх, та отари мої?”. Ситуація була об’єктивно важкою, ми можемо їх зрозуміти. Хто ж був винен в тому, що так сталось? Бога вони не бачили і на Нього замахнутись не могли, але Мойсей ось був, перед ними. І справа вже дійшла до того, що народ був готовий побити його камінням.
Напевне в багатьох, коли прочитали ці рядки виникло питання: “що? Невже вони знову скаржаться? Чи є ще якийсь такий дурний народ?” Нам здається, що в цей момент вони повинні сказати одне одному: “дивись, в нас скінчилась вода, але Господь із нами, давайте молитися і побачимо, що Бог зробить цього разу”. Але вони знову скаржаться, знову невдоволені.
Нам легко винести таке судження, бо ми не є частиною цієї історії. Ми дивимось на них згори, з перспективи. Ми можемо взяти Біблію і за кілька годин побачити декілька століть історії цього народу. Що ми побачимо в цій історії? — ми побачимо терплячого Бога, Який вірно і з любов’ю турбувався про Свій народ. Він відповідав на кожну їхню потребу. Їм потрібно було звільнення — Він давав їм звільнення, потрібен хліб — давав хліб, потрібен захист — давав захист. Кожен раз Бог вірно і терпляче забезпечував кожну їхню потребу. Але проблема в тім, що євреї не мали цієї перспективи. Вони не дивились на історію згори, вони були частиною цієї історію. І з їхньої точки зору, це не Бог терпляче забезпечував їх, це вони терпляче, чи, може, не дуже терпляче, але проходили через усі випробування.
Тому, Ізраїлеві сини почали ремствувати на Мойсея, свого лідера. Але, як ми бачимо, проблема була значно глибша. Насправді, вони повстали не проти Мойсея, а проти Божого керівництва. “Чого ви сваритеся зо мною? Нащо випробовуєте Господа?”, каже Мойсей. Бо вони справді випробовували Господа. Опинившись у важкій ситуації, вони казали (7): “Чи є Господь серед нас, чи нема?” Іншими словами, вони думали: “якщо Господь справді з нами, чому тоді весь час трапляються проблеми? Якщо Господь із нами, чому нам так хочеться пити?”
Бог здійснював їхній вихід, їхнє спасіння. Але їм здавалось, що Він робить це зовсім неправильно. Якби вони вирішували самі, то ніколи би не прийшли ні до Мари, ні сюди, в Рефідім, де немає води.
Чи не так само буває і в наших життях? Ми дивимось на євреїв в пустелі, чи на учнів Ісуса і думаємо: “як вони так можуть чинити? Як можуть не розуміти очевидного? Я би точно не так робив!” Але коли самі опиняємось у важкій ситуації, коли є загроза, коли є щось важке… рішення молитись, довіряти Богу приходить не автоматично, правда? Завжди є боротьба. Ми не бачимо Бога, який терпляче турбується про нас, ми бачимо себе і думаємо: “скільки ще я можу це терпіти?”. Так само, як в тих давніх євреїв, в нас виникає питання: “якщо Бог зі мною, чому тоді в мене є ця спрага, ці проблеми?” Я пам’ятаю дуже чітко один момент в своєму житті, коли в мене були певні проблеми в аспірантурі, я казав: “Господи, я знаю, що Ти добрий і проведеш мене через ці події, але чи не можна зробити так, щоб в такі ситуації взагалі не потрапляти?” Звичайно, більшість з нас вже не на тому рівні, щоб вголос сперечатись з Богом і скаржитись на Нього. Ми скаржимось на обставини життя, на інших людей. Але в серці кожен знає, що за цими подіями, все одно є Бог, і кінцевий об’єкт моїх нарікань і невдоволення — Він.
Що ж каже Бог у відповідь на ці скарги Ізраїлю та на молитву Мойсея? Подивіться вірш 5: “І сказав Господь до Мойсея: Перейдися перед народом, і візьми з собою декого з старших Ізраїлевих, а палицю, що нею ти вдарив був Річку, візьми в свою руку, та й іди!”
Бог наказав Мойсею взяти палицю Божу в руку, декого з старійшин і пройтись перед народом. Навіщо Він це наказав? Давайте ми подумаємо, що значила ця палиця Божа в руках Мойсея.
Ця палиця була єдиною зброєю, яку Бог дав у руки Мойсея, коли послав його до Єгипту. Палиця, або жезл була символом влади і правосуддя в єврейській і в багатьох інших давніх культурах. Згадайте, як Мойсей застосовував цю палицю раніше. Коли він простягав її, Бог здійснював Свій суд над Єгиптом. Коли Мойсей простягнув палицю на Ніл, вода стала кров’ю, а потім звідти посунули жаби. Він вдарив палицею по пилюці і піднялися рої мошок. Мойсей простягнув палицю і Бог розділив води моря, а потім поховав у морі усе фараонове військо. Євреї знали, на що здатна ця палиця в руках Мойсея.
Ми можемо спробувати уявити собі цю картину. Ось стоїть невдоволений народ, а ось урочисто іде Мойсей з палицею і з ним старійшини Ізраїлю. В повітрі висить напруга. Зараз комусь точно буде непереливки. Можливо Бог хотів, щоб Мойсей тепер підняв свою палицю проти свого народу? Може в Бога таки урвався терпець слухати ці скарги? Я думаю, євреї не на жарт перелякались в цю мить. Але що сталося насправді?
Подивіться вірш 6: “Ось Я стану перед лицем твоїм там, на скелі в Хориві, а ти вдариш у скелю, і вийде із неї вода, і буде пити народ! І зробив Мойсей так на очах старших Ізраїлевих”.
Насправді ж, Мойсей підійшов до скелі, на якій перед його лицем став Сам Бог. Він вдарив палицею в скелю і звідти потекли потоки води для усіх спраглих. Що сталося? Замість того, щоб вдарити грішника, палиця Божа вдарила скелю. Замість покарання і суду вони отримали милість, щедру милість і благодать від Бога. Тому Павло, згадуючи ці події, і розглядаючи їх в світлі Євангелії, говорить в 1Кор.10:4 “і пили всі той самий духовний напій, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля був Христос!”.
Знову ми бачимо, як події СЗ отримують новий смисл і значення в світлі Євангелії. І одночасно, через ці події нам стає зрозумілішим те, що здійснив Господь на хресті.
Пустеля, в якій опинились євреї вказує нам на світ, в якому ми живемо. Цей світ — непривітне місце, правда? Життя тут не є легким. В нас часто трапляються різні негаразди і труднощі і ми починаємось скаржитися на Бога. Чи справді Він зі мною? Чи справді Він розуміє мої потреби? Іноді нам, як Йову хочеться постати перед Богом і запитати: “що Ти знаєш про мою біль? Що Ти знаєш про мою спрагу?” Але Богу буде, що відповісти на це питання. Знаєте, якою буде відповідь? — Він покаже нам хрест, де Син Божий прийняв людський і Божий осуд, і, вмираючи в стражданнях, Він каже: “Прагну!” (Ів.19:28) Любі мої, якщо є хтось в цьому світі, хто справді розуміє твої страждання, твою спрагу, то це Христос.
Як пустеля не має води, так цей світ не має нічого, що може наситити наші душі, що може втамувати духовну спрагу людини. Все, що ви знайдете тут — це брудні калюжі, які не врятують нікого. Я міг би вам розповісти зараз про жінку з Самарії, яка намагалась втамувати свою спрагу коханням чоловіків, але ви вже чули цю історію. Я міг би також розповісти, як сам намагався залити свою спрагу пивом і розвагами, але вона також відома більшості з вас. Тільки Ісус втамував мою спрагу, тільки Ісус втамує спрагу твоєї душі. Чого ти шукаєш в цьому світі? Чим ти хочеш наситити свою душу? Не шукайте дарма, в світі цьому нема, бо життя і щастя лиш у Нім.
Без живої води від Ісуса Христа, наше життя сухе. Ти можеш ходити до церкви, читати Біблію, слухати проповідника і все правильно робити, але все одно будеш відчувати, що чогось не вистачає, що життя безплідне. Досить часто ця духовна сухість призводить до таких самих проблем, які мав Мойсей із євреями в пустелі: з’являється роздратування, сварки і конфлікти. І це зрозуміло, бо спрага є, а розуміння, як її втамувати — немає. Нам потрібна жива вода від Ісуса Христа, і Він запрошує нас: “Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п’є! Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його” (Ів.7:37-38). Він — скеля живої води в пустелі, в Нього є чим наповнити твою душу і зробити твоє життя, як дерево над водним потоком: плідним, рясним, благословенним. Амінь.

(п.Йонатан)

СКЕЛЯ ЖИВОЇ ВОДИ — ІСУС ХРИСТОС

Вихід 17:1-7
Ключовий вірш 6
1. Де розташувалась уся громада синів Ізраїлевих? Яка проблема у них виникла?
2. Якою була реакція народу? Якою була позиція їхнього лідера, Мойсея?
3. Що Бог сказав Мойсею? Що сталося, коли Мойсей вдарив у скелю? Хто є скелею живої води? (1Кор.10:4; Іс.55:1)
4. Який урок ми можемо винести з подій в Рефідімі?
5. Яку проблему спраги маєте ви? Як ми можемо вирішити проблему спраги?

«Спускатиму дощем вам хліб із неба»

Вихід 16:1-36
Ключовий вірш 16:4: «І промовив Господь до Мойсея: Ось Я спускатиму вам дощем хліб із неба, а народ виходитиме й щоденно збиратиме, скільки треба на день, щоб випробувати його, чи буде він ходити в Моєму Законі, чи ні»

В минулий раз ми разом з Ізраїльтянами попробували гірку воду, а потім напилися прохолодної і смачної. Сьогодні Боже слово запрошує нас разом з ними поїсти хліба з небес і м’яса. Але Бог не просто поїв Свій народ водою і годував хлібом. При цьому Він навчав їх. І у сьогоднішньому слові вони мали засвоїти один важливий урок: вони мають навчитися їсти хліб з неба.

Подивимося на вірші 1-3:

1 І рушили вони з Єліму, і вся громада Ізраїлевих синів прибула до пустині Сін, що між Єлімом та між Сінаєм, п’ятнадцятого дня другого місяця по виході їх з єгипетського краю.
2 І стала ремствувати вся громада Ізраїлевих синів на Мойсея та на Аарона в пустині.
3 І говорили їм Ізраїлеві сини: Коли б ми були повмирали від Господньої руки в єгипетськім краї, як ми сиділи над горшком м’яса, як ми їли хліба досить!
Бо ви вивели нас до цієї пустині, щоб поморити голодом увесь цей збір…

Ізраїльтяни залишили Єгипет в середині першого місяця, а зараз був п’ятнадцятий день другого місяця. Значить, пройшло вже близько місяця з того часу, як вони вийшли з Єгипту. Коли вони виходили, то сподівалися на легку і швидку дорогу до обіцяної Богом землі – 3-4 дні, ну, максимум тиждень. Але пройшов місяць, і у них, звичайно, почала закінчуватися їжа. Тут не написано, що вони голодували, звичайно, деякі припаси ще лишалися, наприклад, худоба, яку вони гнали з собою. Також у вірші 15:27 написано, що перед цим вони відвідали оазис Єлім, де було дванадцять водних джерел та сімдесят пальм. Я не знаю, що лишили 2 мільйони людей з дванадцяти водних джерел та сімдесяти пальм. І чи взагалі ті пальми там лишилися. Однак це був невеликий перепочинок і підкріплення. Далі була знову пустеля, а припаси закінчувалися. Іншими словами, вони стикнулися з матеріальними проблемами.

Тут ми бачимо, що після того, як вони вийшли з Єгипту, вони постійно стикалися з проблемами, притому серйозними, які вони не могли ігнорувати. Спочатку їх мало не повбивала Єгипетська армія, потім вони мало не померли від спраги, і ось тепер перед ними замаячіла голодна смерть. Ми хочемо, щоб усе було добре. Але приходять ось такі неприємні проблеми.

Тому виникає логічне запитання: чому так? Звичайно, з однієї сторони ці проблеми логічні, тому що ми живемо у грішному недосконалому світі серед грішних недосконалих людей. Чи може при цьому бути наше життя безпроблемним? Звичайно, ні.

Але з іншої сторони, ці проблеми трапляються з Божим народом, з тими людьми, яких вибрав Бог, і з якими Він перебував і яких Він вів вдень у стовпі хмари, а вночі у стовпі вогню. Бог звичайно міг огородити їх від них, але не зробив цього. Чому так? Люди часто моляться: «Господи, зроби так, що у нас усе було добре», але усе не так добре. І люди запитують: «Чому?»

Відповідь Божа така: проблеми криються у нас самих. Ми повинні змінитись. Ми не можемо лишатись такими, як раніше. Ми – духовні діти, і нам потрібно зростати духовно. Тому нам потрібно вивчити цей урок і переходити до наступного. Не потрібно лишатися на другий рік у першому класі. Потрібно прийняти, і рухатись далі. Є багато людей, які так і застрягли у 1-ому чи другому класі. Усе життя скаржаться, критикують, засуджують інших. І це є неперервний круг. Потрібно вирватися з цього замкненого кругу і рухатись далі.

Подивимося ще раз на вірші 2,3:

2 І стала ремствувати вся громада Ізраїлевих синів на Мойсея та на Аарона в пустині.
3 І говорили їм Ізраїлеві сини: Коли б ми були повмирали від Господньої руки в єгипетськім краї, як ми сиділи над горшком м’яса, як ми їли хліба досить! Бо ви вивели нас до цієї пустині, щоб поморити голодом увесь цей збір…

За звичаєм, Ізраїльтяни знову почали скаржитись. Вони були дуже молоді духовно і слабкі, і готові були зламатися перед першими ж проблемами. Бог вже спас їх від Єгипетської армії, вже напоїв водою в Марі і дав відпочинок в Єлімі. Але вони вже нічого цього не пам’ятали. Вони не могли думати більше ні про що, крім їжі. Вони згадували хліб і горщики з м’ясом у Єгипті. В дійсності вони не часто сиділи там біля горщиків із м’ясом. Адже вони в Єгипті були рабами. Тому тут вони трошки прикрашають ту реальність, яку мали в Єгипті. Тим не менше, голод і навіть перспектива голоду – страшна річ, і вони радже бажали б бути в рабстві, але ситими, ніж на волі, але голодними.

Однак ми можемо попробувати їх зрозуміти. Раніше вони були рабами. Раби ніколи не займаються власним забезпеченням. Цим займаються їх власники. А раби просто роблять те, що їм кажуть. У Єгипті єгиптяни забезпечували Ізраїльтян. Коли вони робили це погано, то Ізраїльтяни скаржились на них. І ось зараз виникла проблема їжі. Але єгиптян вже не було. То на кого ж було скаржитись Ізраїльтянам. Звичайно, на Мойсея і Аарона. Так вони і зробили.

Тут ми бачимо, що скарги – це результат рабського менталітету. Раб не може сам відповідати за своє життя, не може відкрити новий шлях, не хоче терпіти труднощі заради чогось більшого. Він живе лише сьогоднішнім днем. Нам потрібно виривати з свого серця раба, який лише скаржиться на інших, очікує, що інші мають вирішити його проблеми і сам нічого не хоче робити і навіть не хоче вчитися робити. Якось я прочитав про одного батька, який сказав своїй донці, яка лише вийшла заміж, такі слова: «Дочко, звичайно, якщо ви з чоловіком будете помирати з голоду, то ми вам допоможемо. Але тепер твій чоловік має повністю відповідати за забезпечення вашої сім’ї». На Україні є таке народне прислів’я: «зять любить взять». Це погана звичка. Українські зяті мають змінитися і навчити давати, а не лише брати.

Подивимось на вірш 4: «І промовив Господь до Мойсея: Ось Я спускатиму вам дощем хліб із неба, а народ виходитиме й щоденно збиратиме, скільки треба на день, щоб випробувати його, чи буде він ходити в Моєму Законі, чи ні». Виявляється, Бог вже все приготував. Він знав, що Його народу потрібна їжа, і що її вкрай важко діставати в пустелі. І Він приготував найкраще – їжу з неба. Ви ніколи не їли манну з неба? І не попробуєте. Бо це був привілей лише Ізраїльтян протягом 40 років блукання по пустелі. Цю їжу їм не потрібно було заробляти в поті лиця. Вона давалася безкоштовно, виключно по Божій благодаті.

Однак Бог не зробив усе по принципу «Розжуй і в рот поклади». Він не поклав їм усе до рота, так що їм потрібно було лише проковтнути. Тут ми вчимося чотирьом важливим принципам.

По-перше, наше матеріальне забезпечення повністю залежить від Бога. Не лише наше духовне життя, але і матеріальне забезпечення залежить від Бога. В книзі Екл.6:2 написано: «Ось людина, що Бог їй багатство дає, і маєтки та славу, і недостатку ні в чому, чого зажадає, не чує вона для своєї душі, але Бог не дав влади їй те споживати, – бо чужа людина те поїсть: Це марнота й недуга тяжка». Бог дає багатство, маєтки та славу. І Бог дає владу це споживати. Якщо Бог не дасть, то не буде нічого. Зараз у Швейцарський банках лежать великі вклади, про які вже більше 50 р. ніхто не звертався. Напевно ці вкладники давно померли. Без Бога люди не можуть навіть споживати багатство. Зараз у світі багато грошей, які їх власники ніколи не потратять, багато будинків, в яких їх власники ніколи не поживуть, і багато автомобілів, яких вони так і не використають. В Ейкл.5:18 написано: «Також кожна людина, що Бог дав їй багатство й маєтки, і владу їй дав споживати із того, та брати свою частку та тішитися своїм трудом, то це Божий дарунок!»

По-друге, вони мали щодня зранку, із дня на день, вставати і збирати її. Так, Бог не зробив усе по принципу «Розжуй і в рот поклади». Бог дав їм їжу, але її потрібно було щоденно збирати і готувати. Тому їжа не діставалася Ізраїльтянам легко, їм потрібно було працювати перед тим, як вони з’їдять свій сніданок, обід і вечерю. Лише подумайте: щоденно їм потрібно було вставати рано вранці, ще до сходу сонця, і іти збирати манну. Не можна було пропустити жодного дня. Тобто можна було пропустити, але тоді лишався голодними. Це була важка одноманітна робота. Але таким чином вони могли їсти тричі на день. Бог вчив їх важко працювати, а не очікувати, коли усе само впаде їм до рота. Хто не хотів працювати, лишався голодним.

Схожим чином Бог годує нас і духовною їжею. Звичайно, ця їжа приходить від Бога, звідки приходила і манна. Але щоб добре поїсти духовно, нам потрібно для цього попрацювати. Недостатньо просто послухати проповідь. Цього дуже мало. Потрібно ще думати. Потрібно задавати питання. Ще краще записувати питання, або записувати чому навчився. Час від часу потрібно написати свідчення, прийти на зібрання і прочитати. Інакше не вдасться нормально поїсти. Звичайна лінь часто є причиною того, чому християни не зростають духовно: тому що вони погано їдять, і тому погано ростуть. Коли я вчився в університеті, то викладачі казали, що студенти, які не задають питань, то або не студенти, або хворі студенти. Ми – це духовні студенти. Тому в нас має бути багато питань. Ми не повинні лишатися на другий рік у першому класі. Потрібно переходити в другий, третій і т.д. Для нього потрібно рости. А для цього потрібно прикласти зусилля.

В-третіх, Бог заборонив робити запаси на завтра. Бог сказав збирати стільки, скільки було необхідно на один день. Хто збирав більше, так щоб лишилося на два чи на три дні, то в залишку манни заводились черви і воно ставало непридатним для їжі. Людям так приємно зробити запас. Коли вони думають про нього, то відчувають тепло біля серця. Так легко покладатися на свої запаси, і думати, що вони гарантують майбутнє і безпеку. Але це не так. Запаси не можуть гарантувати ні майбутнього, ні безпеки. Якось Ісус розповів притчу про одного багача. Він зібрав гарний врожай, склав його до комори і сказав собі: «Душе! Маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий і веселися!» Але у ту ж ніч до нього в гості прийшла смерть. (Лк.12:14-21)

Бог давав Своєму народу лише щоденний хліб. Так Він вчив його покладатися на Нього і довіряти Йому. Бог – це єдиний, на Кого можна покластися. З дня на день вони вчилися покладатися на Бога. Сьогодні вони зібрали хліба на один день. На завтра нічого немає. Але Бог обіцяв: «Ось Я спускатиму вам дощем хліб із неба, а народ виходитиме й щоденно збиратиме…» У людей не було назавтра хліба, але була Божа обіцянка, що завтра вранці хліб буде так само, як був сьогодні вранці. Так щоденно вони вчилися довіряти Богу в своєму забезпеченні.

В-четвертих, Бог виділив один день для служіння Йому. Подивіться на вірші 22-26:

22 І сталося шостого дня, поназбирували вони хліба подвійно, два гомери на одного. І посходилися всі начальники громади, і розповіли Мойсеєві.
23 А він сказав до них: Це те, що говорив Господь: Повний спокій, субота свята для Господа взавтра. Що будете пекти печіть, а що будете варити варіть, а все позостале покладіть собі на сховок до ранку.
24 І поклали його аж до ранку, як Мойсей наказав, і не засмерділось воно, і черви не було в нім.
25 І сказав Мойсей: їжте його сьогодні, бо сьогодні субота для Господа. Сьогодні не знайдете його на полі.
26 Шість день будете збирати його, а дня сьомого субота: не буде в ній того.

В шостий день народ повинен був особливим чином підготуватися до сьомого дня. Підготовка полягала в тому, що їм потрібно було зібрати подвійну норму їжі. Сьомого дня манна не випадала, і Бог обіцяв, що зібране шостого дня не зіпсується у сьомий. Таким чином шість днів люди працювали, а в сьомий поклонялись Богу. Деякі в шостий день не зібрали на два дні. Тому в сьомий день не пішли на Богослужіння, а вийшли збирати манну. Але її там не було. Тут ми вчимося тому, що коли потрібно працювати, то потрібно працювати, а коли потрібно служити Богу, то потрібно служити. Якщо у вас на день Богослужіння лишається дуже багато справ, значить ви погано попрацювати у інші 6 днів.

Ісус казав: «Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам» (Ів.6:51). Сьогодні ми говорили про їжу. Бог наказав Своєму народу кожен ранок збирати хліб з неба і споживати його. В цьому була Божа воля. І у наш час ми маємо хліб Божий – це Христос. Він також прийшов із неба і від Бога. Ісус прийшов і віддав Себе для нас. Він дає нам Себе самого. Хто споживає Його, той має життя. Люди шукають церкву, у якій харизматичний проповідник, або гарно співають, або гарно спілкуються. Але це це головне. Головне, це навчитися, день за днем, протягом багатьох років, споживати хліб Божий – Христа. Написано, що манна мала смак – як тісто в меду (31). Люди розпробували її, і вона була дійсно смачною. Нам потрібно їсти і добре розпробувати смак Христа. Багато людей не зробили цього, тому Він здається їм прісним і несмачним. Але ті хто розпробували, то пізнали смак благодаті. У нас у житті багато невдоволення, розчарувань і втоми. Звичайно, ми живемо у грішному світі, ми дуже зайняті, у нас часто щось не виходить. Але коли ми будемо щоденно споживати цю Божу їжу, то знайдемо в ній велике джерело радості і сили щоб робити наші щоденні справи в церкві, вдома і на роботі.

Нам потрібно серйозно ставитись до цього Божого тренування. 40 років, день за днем, Він вчив Ізраїльтян одному – їсти хліб з неба. Багато християн лишаються постійно духовно голодними, тому що роблять багато речей, але не роблять головного – вони не вчаться споживати хліб із неба. А коли людина голодна, то вона невдоволена, втомлена і дратівлива. Хай Господь допоможе Вам пізнати смак Христа.

(п.Яків)

“Спускатиму дощем вам хліб із неба”

Вихід 16:1-36
Ключовий вірш 16:4
1. Куди прийшла вся громада синів Ізраїлевих? На що схожа пустеля Сін? Які в них виникли там проблеми? Як відреагував народ?
2. Яка була на це відповідь Божа? Чому Бог наказав народові збирати хліб кожного дня? Який духовний урок ми можемо винести з цього?
3. Яким чином Бог дав їм їжу? Як народ збирав їжу? (16) Чому Бог наказав їм не залишати цього до ранку? Чому Бог зробив так, що в суботу не було їжі на полі?
4. Чому Бог наказав Аарону поставити одну посудину з манною перед Господнім лицем на зберігання? Який тут є духовний урок?
5. Яке вчення, через події в пустелі Сін, ми знаходимо для свого життя з приводу:
1) їжа та матеріальне забезпечення;
2) повсякденний хліб, манна, хліб життя – Ісус Христос;
3) збирати духовну їжу – плотську їжу?
6. Які особливі обставини Бог створив, аби ви, зразу, без роздумів, прийняли Ісуса своїм духовним хлібом?

Я Господь, лікар твій!

Вихід 15:22-27
(25,26): І він кликав до Господа! І показав йому Господь дерево, і він кинув його до води, і стала вода та солодка! Там Він дав йому постанову та право, і там його випробував. І сказав Він: Коли дійсно будеш ти слухати голосу Господа, Бога твого, і будеш робити слушне в очах Його, і будеш слухатися заповідей Його, і будеш виконувати всі постанови Його, то всю хворобу, що Я поклав був на Єгипет, не покладу на тебе, бо Я Господь, Лікар твій!

В минулому уривку ми вивчали про те, як Мойсей разом з усім Ізраїлем хвалив Господа після великої перемоги. Бог здійснив велике чудо і перевів їх через море по сухому. Бог здолав усіх їхніх ворогів. Вони співали, вони танцювали, вони славили Бога за усі Його дивовижні справи і за милість, яку Бог виявив їм. Але в сьогоднішньому уривку ми бачимо зовсім іншу картину. Пройшло зовсім не багато часу і замість хвали звучать скарги, невдоволення і нарікання. Чи не буває і наших життях подібних ситуацій? — в одні дні наші серця сповнені хвали, але в інші — скаргами, в одні дні ми веселимось, в інші ж — рот ніби повний гіркої жовчі. Але також, в цьому уривку ми знаходимо Бога, який вздоровлює Свій народ від усілякої гіркоти і приводить нас до джерел Своєї радості і миру. Нехай Господь зараз відкриє наші серця і помилує нас, щоб через це слово ми побачили хрест Спасителя, Який усю нашу гіркоту перетворює на хвалу і вдячність.
Подивіться вірші 22,23: “І повів Мойсей Ізраїля від Червоного моря, і вийшли вони до пустині Шур. І йшли вони три дні в пустині, і не знаходили води. І прийшли вони до Мари, і не могли пити води з Мари, бо гірка вона. Тому названо ймення їй: Мара”.
Отже, тепер євреї вийшли за межі Єгипту. Перейшовши Червоне море, вони рушили вглиб аравійського півострова, в пустелю Шур. Євреї, життя яких проходило на плідних і багатоводних берегах Нілу в Єгипті раптом опинились в землі, де не ростуть дерева, не бігають звірі і немає ніякої води. Як можна вижити в такій землі? Як забезпечити себе і свою родину? Ніхто з них не знав цього.
Можливо ви бачили передачі про виживання в диких умовах. Моїм дітям, наприклад, дуже подобаються фільми Берла Грілза: “Вижити за будь яку ціну”. В декількох із них він йде з мінімумом речей через пустелю і показує, як і де там можна знайти воду і їжу. Це ціла наука, скажу я вам, і якщо ти не знаєш цих секретів виживання, то не протримаєшся в пустелі і кількох днів. Але євреї не знали цієї науки, вони ніколи раніше не жили в пустелі.
Ми можемо спробувати уявити собі їхній стан. Напевне, вони мали якийсь невеликий запас рідини. Але цього було дуже мало. Вони йшли самі, разом із ними йшли їхні сім’ї: їхні старі, жінки і діти. Разом із ними йшла також велика і мала худоба. Їм усім потрібно було дуже багато води. Але води не було ні перший день, ні другий, ні третій. Напевне худоба мучилася і голосно ревла. Діти, напевне, раз за разом прибігали до мами і казали: “мама, я хочу пити”, а в мами не було води, їй нічого було дати дитині. Мама казала: ще трошки потерпи, скоро ми знайдемо воду, а води все не було. І Бог вів їх все далі в пустелю.
І тут раптом, хтось закричав: “вода!” Вони знайшли криницю. Вони знайшли водойму повну води. Десь взялися сили, засяяла надія. Усі кидаються до цієї води, хочуть напитися, але одразу ж випльовують її, цю воду не можна пити. Писання каже: вона гірка, в ній занадто багато солі. І, я думаю, це було ще гірше, ніж якби вони ніякої води не знайшли. Це, як насмішка: ось є повно води, але ти не можеш її пити.
Якою була реакція народу? Подивіться вірш 24: “І став народ ремствувати на Мойсея, говорячи: Що ми будемо пити?”.
Вони почали ремствувати на Мойсея. Вони почали нарікати і жалітися. З вуст і сердець цих людей всього три дні тому били фонтани радості і хвали. Але біля вод Мари відкрилися тисячі джерел гіркоти… з кожного серця тепер лилася не солодка хвала, а гірка вода образи, невдоволення, скарг і нарікань. Звідки взялася ця гіркота в їхніх серцях? Це було щось зовнішнє (я пив гірку воду, тому сам став гірким)? Чи, може, ця гіркота завжди була в них, а гіркі обставини (вода Мари) лише виявили її?
Мені чомусь згадується зараз Ноомі, свекруха Рути. Ім’я Ноомі перекладається, як солодка. Але через голод їй довелося залишити свою країну, там вона втратила чоловіка, потім обох синів. Вона не дочекалася онуків, і в неї нікого не залишилось крім однієї невістки. Повертаючись додому їй здавалося, що все її життя пройшло марно. Коли люди питали: “чи це Ноомі?”, вона відповідала: “не кличте мене: Ноомі, кличте мене: Мара, бо велику гіркоту зробив мені Всемогутній” (Рут.1:20).
Чи бували ви в гірких обставинах? Можливо вам довелося щось чи когось втратити. Можливо вас несправедливо звинуватили чи зрадили. Можливо довелося пройти через тяжкі випробування чи хворобу. Чи відчували ви коли не будь цю гіркоту? І якою тоді була ваша реакція? Що тоді лилося з вашого серця: скромна молитва, чи скарги і нарікання?
Люди часто виправдовують себе важкими обставинами, втомою, нервами і т.д. Але, насправді, те, що виливається з наших вуст і сердець дуже мало говорить про обставини. Те, що виливається з наших сердець говорить тільки про нас самих. Про те, чим я зараз наповнений. Про те, в якому стані я зараз є. Це Бог привів євреїв до вод Мари. Вони опинились там не випадково і не з помилки GPS. Це Бог дав їм пити цю гірку воду і там випробував їх (25) і там показав їм самих себе. І там показав їм Свою благодать.
Подивіться вірш 25: “І він кликав до Господа! І показав йому Господь дерево, і він кинув його до води, і стала вода та солодка! Там Він дав йому постанову та право, і там його випробував”.
Мойсей не нарікав разом з народом. Замість цього він пішов молитися. Ми бачимо тут велику різницю: люди які знають про Бога, і людина, яка знає Бога. Люди, які нарікають, і людина, яка молиться з вірою.
Яку відповідь Бог дав на молитву Мойсея? — Бог показав йому дерево. Не виростив для нього дерево, не матеріалізував його, а просто показав. Це дерево завжди там стояло. Напевне, Мойсей бачив його, коли йшов молитися, але йому і на думку не могло прийти, що це дерево допоможе, поки Бог не відкрив йому очі. І коли Мойсей кинув це дерево до вод Мари, вода стала солодка.
Коли посеред проблем і труднощів, не дивлячись на гіркоту, замість того, щоб скаржитись і нарікати ми приходимо до Бога в молитві, в покорі і з вірою, Він так само показує нам дерево. Дерево, яке завжди стоїть на своєму місці, яке нікуди не пропадало, просто, можливо, ти втратив його з поля зору, чи просто забув. Дерево на якому за наші гріхи, за наші провини, щоб зцілити гіркоту наших грішних сердець одного разу пролив Кров Син Божий, Спаситель, Ісус Христос. Бо “Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його ранами ви вздоровилися” (1Пет.2:24).
Тут ми бачимо, що Бог привів Свій народ до Мари не для того, щоб зробити їхнє життя ще гіршим і важчим, і не для того, щоб побачити їхню реакцію на важкі умови. Для чого ж тоді? — для того, щоб зцілити їх, щоб вилікувати їх від тієї гіркоти, яка роз’їдала їхні душі.
Подивіться вірш 26: “І сказав Він: Коли дійсно будеш ти слухати голосу Господа, Бога твого, і будеш робити слушне в очах Його, і будеш слухатися заповідей Його, і будеш виконувати всі постанови Його, то всю хворобу, що Я поклав був на Єгипет, не покладу на тебе, бо Я Господь, Лікар твій!”
Що таке хвороби, яку Бог поклав на Єгипет? — це ті кари, про які ми вивчали раніше. Десять кар, які зробили життя єгиптян нестерпним, гірким і неможливим. Чому Бог поклав на них ті кари? — бо у слід за своїм царем єгиптяни сказали: “хто Господь, що послухаюсь слова Його, щоб відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, і також Ізраїля не відпущу!” (5:2). Бог явно вказав їм Свою волю, але вони протистали Божій волі, не послухались Його, відкрито виступили проти Нього. Яке це лихо — жити неугодним Богу життям!
Але тут, при водах Мари ми побачили, що ізраїльтяни, як і ми з вами, були нічим не кращі за єгиптян. Таке саме бунтівне серце. Таке саме джерело непослуху, скарг, гріхів і гіркоти. Тому в цьому самому місці Бог відкриває Себе Лікарем. Лікарем, який зцілює фізичні хвороби. І Лікарем, Який Сам зцілює наші серця від усієї гіркоти, від усього неправедного, від усього гріха. Лікарем, який робить Свій народ здатним слухати Божого голосу, робити слушне в очах Його і слухатися заповідей Його.
Це те, що Він Сам робить в наших серцях. Це те, що сьогодні Він здійснює Духом Святим, через віру в хрест, воскресіння і цілющу Кров нашого Спасителя. В усіх своїх гріхах, в усіх своїх неправдах, в усій своїй гіркоті ми приходимо до Господа з каяттям і в Ньому знаходимо оновлення і життя, зцілення і мир. Бо ми були такими: гіркими і неприємними, але “…обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога” (1Кор.6:11). Амінь.
Я дякую Господу за це слово до мене і за можливість готувати цю проповідь. Завдяки цьому я також зміг прийти до хреста Спасителя і отримати зцілення від моєї гіркоти. Чесно кажучи, останні декілька тижнів були досить важкими для мене. Було багато різної роботи в усіх сферах: довелось займатись підготовкою декількох конференцій; продукт, над яким ми працювали виходить на фінішну лінію; були різні справи вдома і зовсім не було часу відпочити; усі вихідні і вечори допізна були робочими; і на останок, весь цей тиждень я провів у відрядженні. Мені дуже хотілося поділитись своєю відповідальністю і справами з іншими, але чомусь ніхто не хотів братися за них. І тоді я відчув гіркоту і втому, нічого не хотілося робити, а тільки жалітися. Але коли вечорами в готелі я думав над цим уривком і проповіддю, то зрозумів, що справа не в обставинах, а в моєму серці. Є об’єктивна втома, але також є і гіркота, яка отруює моє життя і якої я не хочу. Господь допоміг замість того, щоб жалітися стати до молитви і дав мені мир і Своє зцілення. Він — Лікар мій. Він — Той, до кого ми мусимо приходити в своїх хворобах і Він зцілює нас і являє Свою благодать.
Подивіться вірш 27: “І прийшли вони до Єліму, а там дванадцять водних джерел та сімдесят пальм. І вони отаборилися там над водою”. Тут ми бачимо, що Мара була просто одним пунктом в довгій подорожі євреїв до обіцяної землі і до того, щоб стати Божим народом. За гіркотою прийшла солодкість, за довгою дорогою прийшов відпочинок. Наші джерела, наші пальми, наша вода – це Господь Ісус у Його Слові. Тут ми можемо черпати воду солодку, воду живу, Святого Духа подостатком і тішитися праведністю Христа – нашого Лікаря.
Так само, які і ті древні євреї, ми йдемо до Небесного Царства. І на цій дорозі іноді ми зупиняємося біля джерел гіркої води. Наша грішна природа бунтує, нарікає то на ближнього, то на Господа, але коли ми каємося і підносимо свої молитви до Бога, то хрест Ісуса опускається у нашу Мару і гіркий гріх зникає, а на його місці з’являються солодка Христова праведність, Його зцілення і мир. Нехай Господь допоможе кожному з нас пізнати Його, як свого Лікаря і звільнить нас від усілякої гіркоти. Амінь.

(п.Йонатан)

Я – ГОСПОДЬ, ЛІКАР ТВІЙ!

Вихід 15:22-27

Ключові вірші 25,26

1. Куди Мойсей повів Ізраїльтян від Червоного моря? Де знаходиться пустеля Шур? Які проблеми там виникли?

2. Якою була реакція народу? Як вчинив Мойсей?

3. Яким був Божий рецепт? Що сталось, коли Мойсей кинув дерево у воду?

4. Яким Ізраїль пізнав Бога завдяки подіям з гіркою водою? (Див.1 Пет.2:24)

5. Який рецепт Ви маєте на той час, коли в вашому житті проблема гіркої води? Чому хрест Ісуса – це рецепт, який перетворить гірку воду в солодку?

ПІСНЯ МОЙСЕЯ

Вихід 15:1-21

Ключовий вірш 15:2 : "Моя сила та пісня Господь, і Він став на спасіння мені! Це мій Бог, і прославлю Його, Він Бог батька мого, і звеличу Його!"

У фільмі “Кароль. Людина яка стала папою” Кароль, майбутній папа Римський, каже одному комуністу: “Там, де ви бачите лише одну темряву, я бачу світло”. І сьогодні ми будемо вчитися разом бачити світло там, де інші люди бачать лише одну темряву, або не бачать нічого. Сьогоднішній уривок – це пісня – від самого початку і до кінця. Звичайно, пісню потрібно співати, а не читати по ній проповіді. Але, на жаль, не збереглося мелодії цієї пісні. Також я не дуже добре співаю. Тому нам прийдеться задовольнятися проповіддю.

Прочитаємо разом вірші 1-3:

1. Тоді заспівав Мойсей та Ізраїлеві сини оцю пісню Господеві, та й проказали, говорячи: Я буду співать Господеві, бо дійсно звеличився Він, коня й верхівця його кинув до моря!

2. Моя сила та пісня Господь, і Він став на спасіння мені! Це мій Бог, і прославлю Його, Він Бог батька мого, і звеличу Його!

3. Господь Муж війни, Єгова Йому Ймення!

В минулому розділі ми бачили Ізраїльтян у крайньому відчаї і читали дуже гіркі слова, які вони казали: “Чи це не те саме ми говорили до тебе в Єгипті, кажучи: Позостав нас, і нехай ми робимо Єгиптові! Бо ліпше нам рабство Єгиптові, аніж помирати нам у пустині!” (14:12) Зараз багато сперечаються про те, як знайти економічне дно, як дізнатися, що економіка точно сіла на дно і далі немає куди. Якщо говорити про духовне дно – то ось воно, саме у ньому знаходилися Ізраїльтяни у минулому розділі. Вони тільки звільнилися з Єгипетського рабства, їм була обіцяна земля, у якій текли молоко і мед, їм здавалося що потрібно простягти руку, і вони її отримають. І тут їх спіткало велике розчарування. Коли їм здавалося, що скоро ця земля буде у них у кишені, вони попали у пастку: спереду них було море, позаду за ними гналася елітна Єгипетська армія з надсучасною зброєю – колісницями. У них не було ніяких шансів. Діти і жінки почали плакати. Багато чоловіків посивіли за лічені хвилини. І от у цей момент Ізраїльтяни сказали ці самі гіркі слова, які лише можна сказати: “Бо ліпше нам рабство Єгиптові, аніж помирати нам у пустині!” Бог так багато зробив Своєму народові. Але вони фактично сказали: “То все марно. Краще б Ти нас не чіпав”. У цей час вони не бачили Всемогутнього Бога, Який переміг єгипетських ідолів і сильною рукою звільнив їх з рабства у самої потужної Імперії того часу. Далі полії розвивалися дуже стрімко. Бог розсунув води моря, Ізраїльтяни пройшли по ньому, а коли Єгипетська армія захотіла зробити те саме, води моря зійшлися. За одну ніч справа була зроблена. Уся армія потонула у морі. Перші дев’ять кар знищили економіку Єгипту, остання – 10-а – спричинила демографічну кризу. Тепер у морі загинули елітні єгипетські війська. Єгипет не скоро оговтався від таких потрясінь. І ось у цьому слові Ізраїльтяни не побігли зразу до обіцяної землі. Вони зупиняються, обертаються назад, і дивляться на події, які тільки що відбулися і розмірковують, що ж насправді сталося.

Вони пережили важкі часи. Але тепер, завдяки цьому, вони почали помічати те, чого раніше не бачили. Вони почали бачити Бога. Подивіться на ці вірші – вони кажуть: “Я буду співать Господеві, бо дійсно звеличився Він, – коня й верхівця його кинув до моря!” Бог був великий завжди. Але раніше вони не помічали цього. Та через ці події вони помітили, яким великим є Бог! Раніше вони бачили лише силу єгипетських коней і вершників. Але тепер вони побачили силу Бога, який розтрощив їх, як сухе гілля.

У вірші 2 вони кажуть: “Моя сила та пісня – Господь, і Він став на спасіння мені”. Ізраїльтяни зрозуміли, що їх сила – то ніщо. Своєю силою вони нічого не змогли б вдіяти з Єгипетською армією. Інше діло – Господь. Його сила стала їх силою, і Він спас їх. У вірші 3 вони назвали Бога “Мужем війни”. Вони думали, що Бог не допоможе їм у війні. Але помилилися. Вони були вражені, з якою легкістю Бог розправився з Єгипетською армією. Вони зрозуміли, що Бог більше, ніж усі їх проблеми разом узяті. Вони зрозуміли, що Бог може вирішувати навіть такі великі проблеми, як Єгипетська армія, яка тебе переслідує.

Тут ми вчимося тому, що таке хвала. Хвала – це не просто гарна пісня. Члени нашої групи хвали – це не просто музиканти, не артисти. Хвала – це також не просто почуття і емоції. Хвала – це значно більше. Хвала – це вміння пильно подивитися на Бога і побачити Його велич, святість і славу. І тоді, коли ми побачимо який Бог і що Він робить, то будемо хвалити і славити Його. Насправді Бог завжди великий і славний, і робить багато. Наприклад, якщо ви сьогодні вранці проснулися і відчули себе живим, то це вже є велика Божу робота і справжнє. Тому нам не потрібно кожен день переходити через Червоне море. Потрібно просити Бога щоб Він відкрив наші духовні очі і ми побачили, як багато Він робить для нас. Тут ми вчимося двом речам.

По-перше, коли наші духовні очі відкриті, ми можемо славити Бога завжди, не лише у часи великих перемог, але і в такі часи, коли все навколо виглядає темно. Коли ми читаємо Псалми Давида то нам може здатися, що у нього було таке успішне і безхмарне життя, що більше нічого не лишалося, як писати Псалми і співати. Але у Пс.62, коли Давид знаходився у пустині юдейській, ховаючись від Саула, і його життя фактично висіло на волоску, він написав:

2 Боже Ти Бог мій, я шукаю від рання Тебе, душа моя прагне до Тебе, тужить тіло моє за Тобою в країні пустельній і вимученій без води…

3 Я так приглядався до Тебе в святині, щоб бачити силу Твою й Твою славу,

4 ліпша бо милість Твоя над життя, й мої уста Тебе прославляють!

Давид прославляв Бога навіть у крайній пітьми навколо. Це тому що він бачив Бога і його милість. Люди, які прославляють Бога можуть здатися дивними, тому що часто ззовні не видно причини для їх радості. Учасники нашої групи хвали можуть здатися дивними. І ті, хто їм підспівує, також можуть здатися дивними, тому що не видно причин і для їх радості. Але насправді якщо наші духовні очі відкриті, то ми завжди бачимо те, що робить Бог, і можемо завжди співати і дякувати Йому.

Здається природнім, що Ізраїльтяни тут славлять Бога, тому що Бог тільки що спас їх від неминучої смерті. Але насправді є багато випадків, коли люди навіть після великої справи не хвалили Бога. В історії про 10 прокажених, яку розповів Ісус, усі десятеро зцілилися. Але лише один із них прийшов, припав до ніг Ісуса і славив Його. Невдячні люди, що б для них не зробили, будуть лише жалітися. Тому хвала і слава – це робота Святого Духа в серці людини.

По-друге, у хвалі має бути свідчення. Хвала – це не просто спів про те, що ми відчуваємо або що нам подобається. Це не просто наші враження і почуття. В хвалі має бути наше свідчення того, що зробив Бог. Іноді після конференції пишуть, що на конференції була гарна осінь, були гарні дерева і гарне листя. І так як вони люблять осінь, то конференція їм сподобалась. Це не свідчення, це просто емоції. Свідчення – це що Бог зробив і робить у нашому житті.

Тут видно, наскільки Ізраїльтяни зросли духовно через ці випробовування. Раніше вони не звертали уваги на Бога. Їх цікавило лише те, що Бог їм дасть – звільнення з полону, краще життя, земля, у якій течуть молоко і мед. Але тепер вони почали звертати увагу на Бога. Вони побачили, що Бог – великий. Вони почали співати про нього. Вони побачили, що Бог – всесильний, і переміг сильних ворогів. Коли вони побачили такого Бога, пройшов їх внутрішній страх, і вони відчули себе дійсно вільними. Вони сказали: “Це мій Бог …” У них з’явилася особиста віра.

Подивимось на вірші 6-10:

4. Колесниці фараонові й військо його вкинув у море, а вибір його трійкових у Червоному морі затоплений.

5. Безодні їх позакривали, зійшли до глибин, як той камінь!

6. Права рука Твоя, Господи, вславлена силою, правиця Твоя трощить ворога, Господи!

7. А Своєю безмірною величчю Ти розбиваєш Своїх заколотників, посилаєш палючий Свій гнів, він їх поїдає, немов ту солому!

8. А подувом ніздер Твоїх вода скупчилась, вир спинився, немов та стіна, потоки загусли були в серці моря!

9. Нахвалявся був ворог: Поженусь дожену! Попаюю здобичу, душа моя сповниться ними! Меча свого вихоплю я, і понищить рука моя їх!

10. Та дмухнув Ти був духом Своїм і закрило їх море: вони потопились в бурхливій воді, немов оливо!

Якби тоді було телебачення, то в новинах об’явили б: “Як стало відомо із офіційних джерел, Єгипетська армія потонула у морі”. І все. І перейшли б до інших новин. Але автор пісні не дивиться на ці події поверхнево. Йому недостатньо знати, що армія потонула у морі. Він обертається назад, уважно вдивляється в них, знову і знову прокручує їх у своїй пам’яті. Він не хоче пропустити якоїсь важливої деталі. Ось колісниці і елітне Єгипетське військо. Фараон хвалився їм, воно вважалося непереможним, але Бог легко вкинув його у море і вони пішли на дно як камінь, кинутий у воду. Раніше єгипетська армія вселяла у Ізраїльтян жах. Тепер же вони побачили, що вона як солома, яку так легко спалює Божий гнів. Вони зрозуміли, що боялися того, хто як олово просто потонув у бурхливій воді.

Сучасні люди надто спішать. Вони важливі і серйозні речі пропускають мимо, тоді як на неважливих речах фокусують свою увагу. В результаті в них голові лишається лише багато сміття – багато неважливих і непотрібних знань. Можливо у нас є свої страхи у житті. Але коли ми зупиняємось у життєвому бігу і пильно вдивляємось у те, що робить Бог, то наші страхи проходять.

Люди хочуть побачити щось цікаве, хочуть отримати нові знання і враження. Для цього вони тратять багато грошей і часу, їздять туди і сюди, у ту країну і цю країну. Але насправді нам потрібно прийти до Бога і побачити Його самого і те, що Він робить. І для цього нам не потрібно багато грошей. Це можна зробити тут і зараз. Якось я прочитав в проповіді одного священика про листа, якого Джон Толкієн написав своєму синові. Ви, звичайно, знаєте, хто такий Джон Толкієн – він був професором Оксфордського університету, написав роман “Володар перснів” і був добрим другом Клайва Льюїса. Якщо передати цього листа своїми словами, то він писав приблизно так: “Синку, можливо у тебе є спокуса знайти церкву, де гарно співають, де яскравий проповідник, де гарна архітектура, куди ходять гарно одіті люди. Або ж церкву, де багато гарних і багатих людей. Але якщо ти любиш Христа, то такі речі не будуть важливі. Ти можеш сидіти в якійсь бідній зубожілій церкві, слухати скучну проповідь, і з тобою на Богослужінні буде 2-3 чоловіки, і церква буде старою і невідремонтованою. Але якщо, синку, ти будеш сидіти і розуміти, до Кого ти прийшов, якщо Христос буде займати твій розум, якщо ти будеш молитися Йому – то, знай, синку, що ти маєш віру”.

В Притчах є такі слова: “Усі дні погані в сумного…” (15:15 (переклад Хоменко)). Чому усі дні погані? Тому що сумний. А чому сумний? Тому що усі дні погані. Як же вирватися із цього замкненого кола? Потрібно залишити свою гордість і впертість і подивитися на Бога, який Сам великий і робить великі справи. А “Веселе ж серце завжди бенкетує”. Коли серце бенкетує? Це лише в одному випадку: коли ми маємо Христа. Бог міг зразу дати Ізраїльтянам обіцяну землю, у якій текли молоко і мед. Але він хотів дати їм Самого Себе. Тому ці випробування були не даремні – через них Ізраїльтяни вчилися знати і цінувати Самого Бога.

Подивіться на вірш 13: “… Ти ввів у мешкання Своєї святині!” І вірш 17: “Ти їх уведеш, і їх посадиш на гору спадку Твого, на місці, яке вчинив, Господи, житлом Своїм, до Святині Господньої, що поставили руки Твої”. Бог вів Ізраїльтян до мешкання Своєї святині, на гору спадку Свого, до Своєї Святині. Фактично Бог вів Свій народ до Себе. Через ці непрості випробування народ зрозумів, що насправді Бог їх любить і бажає привести туди, же живе сам (17).

На заключення: усі ми так і чи інакше проходимо через різні страждання і випробування. І вирішальну роль тут має наше ставлення до них: якщо в труднощах ми будемо лише скаржитись і нервуватись, то станемо фізично, душевно і духовно хворими людьми, з хворою нервовою системою. Але якщо ми будемо шукати Христа, то знайдемо Його і побачимо велику Божу любов до нас. І тоді ми зможемо разом з Мойсеєм та Ізраїльтянами співати цю пісню.

(п. Яків)

ПІСНЯ МОЙСЕЯ

Вихід 15:1-21

Ключовий вірш 2

1. Які слова пісні підносять Бога-переможця?

2. Яке наше сповідання віри і пісня хвали? Що таке хвала?

3. Як в своїй хвалі ізраїльтяни говорили про перемогу Бога над єгиптянами?

4. В чому секрет перемоги у важких випробуваннях?

5. Чому Павло порівнює події 14 розділу, як хрещення? (1Кор.10:1-2) Коли починається нове життя, коли в якому стара людина помирає, і замість неї живе Христос?

6. Чи бували у вашому житті події, коли Бог навмисне не показував легкого шляху, а вів по довгій дорозі?

7. Яка кінцева мета, до якої Бог веде Ізраїля?