Як повелів Господь Мойсею, так і зробили

Вихід 35-39

Ключовий вірш 39:32

1. Що Господь повелів робити? (35:1-19)

2. Яким чином вони приносили приношення? (20-29, 36:2-7)Який був результат і що він відкриває про їхнє серце?

3. Як Бог приготував тих, хто будує скинію? (30-36:1) Хто насправді будівничий скинії?

4. Розкажіть про матеріали, що використовувалися при будівництві скинії (36:8-38, 37:1-29; 38:1-31)

5. За яким зразком було зроблено священний одяг та всі предмети скинії? (39:1-41) Що Мойсей побачив і поблагословив? (39:42,43)

6. Чому ми можемо вчитися в Мойсея та в Ізраїльського народу, що вони зробили все, як Господь наказав? Як повинні жити святі люди й святий народ?

СЛАВНЕ Й ПРЕКРАСНЕ СВЯЩЕНСТВО

Вихід 28:1-43

Ключовий вірш 2 : “І зробиш священні шати для брата свого Аарона на славу й красу”

Впродовж декількох минулих богослужінь ми вивчали про Заповіт, який Бог уклав зі Своїм народом на горі Синай, а також про будову і значення скинії свідоцтва. І, якщо значення Заповіту, 10ти заповідей важко переоцінити (кожен віруючий знає їх і керується ними в житті навіть зараз), то описом скинії часто легковажать. І це зрозуміло. По-перше, опис її будови і будівництва, чесно кажучи, досить нудний і насичений багатьма деталями, смисл яких далеко не очевидний. По-друге, ніхто вже не користується ні цією скинією ані храмом, збудованим замість неї. Багато речей які описані в цих розділах навіки втрачено: і ковчег свідоцтва і жертовник кадильний і урім та туммім.

Тим не менше значення цієї скинії надзвичайне. Вона — Боже одкровення дане Мойсею нарівні з Законом. Вона — образ небесного святилища. Вона вказує нам на справу Христа, нашого Первосвященика і розкриває її смисл і значення. Саме про скинію, як про оселю Бога з людьми говорить ап. Іван в своєму одкровенні, коли бачить Новий Єрусалим, що сходить із неба (Об.21:3).

Однак, опис скинії буде неповний, якщо ми нічого не скажемо про служителів скинії, а такі були і Бог потурбувався про це. В цьому розділі Бог встановлює інститут священства і покладає цей святий привілей і обов’язок на Аарона та його нащадків. Звичайно, євреї не були першими, хто придумав відділяти людей на служіння Богу. Інші народи також мали своїх жерців і служителів. Але запроваджене Богом священство сильно відрізнялось від подібних явищ в інших народів. І нам потрібно розуміти, що значить це священство, бо і нас, віруючих Нового Заповіту Писання називає  священиками Нового Заповіту. Нехай Господь відкриє наші серця і розум, і благословить від Свого слова.

Подивіться вірші 1-2: “А ти візьми до себе брата свого Аарона та синів його з ним, з-поміж Ізраїлевих синів, щоб він був священиком для Мене, Аарона, Надава, і Авігу, Елеазара та Ітамара, синів Ааронових. І зробиш священні шати для брата свого Аарона на славу й красу”.

До цього моменту в євреїв не було священиків. Кожен голова сімейства був священиком для власної сім’ї, виховував і наставляв своїх дітей, і коли бачив необхідність, будував жертовник з землі і приносив Богу свої жертви. Так робили Авраам, Ісаак та Яків і так робили усі їхні роди після них. Однак тепер Бог дав їм Закона і скинію. Якщо раніше кожен здійснював богослужіння так, як сам вважав за потрібне, то тепер Бог явно вказав яке служіння буде угодним Йому, а яке — ні. Тепер, коли усі ці Ізраїлеві роди об’єднались в один народ і в них з’явився явний центр їхнього релігійного життя і служіння Богу, в них з’явилась і потреба в священикові при цій скинії.

Хто міг стати священиком Богу? Тут нема двох відповідей: Бог Сам обрав Собі, чиє служіння Він прийме. Вірш 1 каже: “візьми до себе брата свого Аарона та синів його з ним”. Ці люди не були чимось особливим визначні, вони не були волонтерами і не були обрані за демократичним принципом. Бог призначив їх бути священиками і ні вони самі ні будь-хто інший не могли забрати в них це служіння чи передати його іншому. Ми вже трішки говорили про це, коли вивчали про розквітлу Ааронову палицю.

Для Аарона та його нащадків нести священицьке служіння Богу ЯХВЕ — було святим і величним привілеєм і обов’язком. Це служіння не повинно було здійснюватись аби як (ті, хто не зрозумів цього — загинули). Кожен їх крок та дія були строго регламентовані і несли глибокий смисл. І тут ми бачимо, що для Своїх служителів Бог навіть придумав спеціальну уніформу. Одяг, який мали носити тільки священики і тільки під час здійснення ними своїх обов’язків. Цей одяг був не тільки славним і красивим, також він був дуже функціональним. Не в тому смислі, що там було багато зручних кишень (як у Вассермана), а в тому, що він дуже точно показував, в чому саме полягає сутність священицького служіння. Тому, давайте ми спробуємо розібратись в тому, що значить бути священиком Богу розглядаючи священицьке вбрання.

Далі значна частина уривку говорить про одяг і так би мовити: “святу моду”, тому зараз я майже не переживаю за сестер, але хочу підбадьорити братів бути все ж таки уважними :).

По-перше, священик мав представляти Бога перед народом. Подивіться вірші 2-4: “І зробиш священні шати для брата свого Аарона на славу й красу. І ти скажеш усім мудросердим, що Я наповнив їх духом мудрости, і вони зроблять Ааронові шати для посвячення його, щоб був священиком для Мене. А оце ті шати, що вони зроблять: нагрудник, і ефод, і верхню шату, і хітон плетений, завій і пояс. І зробиш священні шати для брата свого Аарона та для синів його, щоб він був священиком для Мене”.

Навіщо люди приходили в скинію чи в храм? — перш за все вони приходили туди для того щоб зустрітись з Богом і владнати з Ним якісь свої справи. Ось селянин отримав гарний врожай, його серце радіє і він хоче подякувати Богу за нього — тому він йде до скинії і несе туди частину свого врожаю і гарну жертву вдячності. Інший стоїть перед новою сторінкою свого життя, не знає, що чекає його попереду і лише надіється на Божу ласку і поміч і також йде до жертовника, щоб вшанувати Бога і просити про проміч. В когось народилась дитина, інший шукає очищення від своїх численних гріхів — усі вони йдуть до скинії. Але кого вони зустрічали там? Перший, кого вони бачили був священик. Дивлячись на священика, на його поводження і вигляд вони думали про те, якого Бога представляє цей священик.

На що Бог дав Своєму священику цю особливу одіж? — на славу і красу (2). Тобто Бог хотів, щоб дивлячись на Його служителя, ізраїльський народ бачив славу і красу. Уявіть, що було б на думці в людей, якби священик виходив до них в якомусь засмальцьованому одязі, в якому він відкидав гній з під овець, чи в затрапезному халаті з плямою від бутерброду на пузі? Я певен, що люди думали би не про славу і красу, не про святість, не про чистоту і небесне, а про звичайні, земні речі якими і так було сповнене їхнє щоденне життя.

Одіж священика повинна була відрізнятись від буденного одягу. Слава і краса, про які йдеться у вірші 2 відображалась у найменших дрібницях цього одягу. І в багатстві кольорової тканини, і в золоті, і в самоцвітах, і навіть в спідній білизні, яку мали вдягати священики (42-43). В той час як служителі різних богів навпаки виставляли напоказ свою наготу, тілесність, священики Всевишнього Бога приховували себе, щоб показати Бога. Цей одяг мав підкреслювати високе значення служіння священика і своїм виглядом нагадувати людям про Божу славу і святість.

Те саме можна сказати і про священство Нового Заповіту. В 1Пет.2:9 ап. Петро каже: “Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого”. Бог зробив нас царями і Його священиками, щоб ми звіщали Його чесноти, Його славу і красу в цьому поколінні. Амінь.

В сучасному світі символи поміняли своє значення. Зараз розкішне і дороге вбрання священика частіше наштовхує людей на думки не про красу, славу і небесне, а навпаки, про жадібність і обман. Але зараз, в євангельський час нашою прикрасою є не золото і дорогоцінні камені. Нашою прикрасою є скромність та здержливість, чесність, добрі справи та взаємна любов (1Пет.2:11-20).

Чи є ваше життя відображенням Божої слави для цього світу? Що бачать невіруючі і віруючі, коли дивляться на вас? Більшим і значимішим свідченням про Божу славу в наших життях є не хрестик, не особливий одяг та усіляка християнська фурнітура, а те, коли ми не беремо і не даємо хабарів, коли, там де всі брешуть, ми кажемо правду, там, де усі ненавидять, ми являємо любов Спасителя Ісуса Христа. Ви чули в свідченнях братів і сестер, що одним з найбільших свідчень для них, коли вони прийшли до церкви вперше, була радість, чистота і любов. Це ті речі, яких нема в світі, і це ті речі, які справді славлять Бога. Тож світіть для Господа, і нехай через наші життя Він буде прославлений. Амінь.

По-друге, священик мав представляти перед Богом свій народ. Подивіться вірші 12 та 29: “12 І положиш обидва камені на нараменниках ефоду, камені пам’яти для Ізраїлевих синів. І буде носити Аарон їхні ймення перед Божим лицем на обох плечах своїх на пам’ять… 29 І буде носити Аарон імена Ізраїлевих синів в суднім нагруднику на серці своїм, як буде входити до святині, на повсякчасну пам’ять перед Господнім лицем”.

У віршах 6-14 описується важлива деталь одягу первосвященика, ефод. Це була коротка камізелька, яка складалась з двох частин: передньої та задньої. Вони скріплювались між собою зверху на плечах з допомогою золотих ланцюжків та двох каменів оніксу, та внизу з допомогою зав’язок. На цих каменях було викарбувано імена 12 племен Ізраїлю: по 6 на кожному.

У віршах 15-30 описується нагрудник. Він робився з того ж матеріалу, що й ефод. Складений посередині він мав форму квадрату. На нагруднику розміщувалось ще 12 різних самоцвітів по 3 камені в 4 ряди. На кожному з каменів було викарбувано ім’я одного з племен Ізраїлю.

Ефод та нагрудник з’єднувались між собою з допомогою золотих ланцюжків і складали ніби одне ціле. Таким чином, з’являючись перед лицем Бога у святилищі кожного разу священик ніс на своїх плечах і на своїм серці імена кожного племені Ізраїлевих синів, як написано: на повсякчасну пам’ять перед Господнім лицем. Тому, хоча звичайні люди не могли увійти до святині, кожен з них приходив в Божу присутність разом зі своїм первосвящеником. Жоден з них не був забутий і Господь милостиво приймав їхнє служіння в лиці законного представника — первосвященика, благословляв їх і пробачав їхні гріхи.

Як ми можемо застосовувати це в своєму житті? Ми не можемо представляти свій народ в Божій присутності, так як це робив первосвященик, бо Бог обрав Собі іншого, єдиного істинного Первосвященика — Ісуса Христа, Який заступається за нас в небесах. Тим не менше, як священство Нового Заповіту ми маємо обов’язок молитись за свій народ та за Церкву Божу, згадуючи їх імена, коли приходимо до Господа. Чи носите ви імена тих, кого Господь доручив вам, тих, хто потребує вашої молитви, на серці на повсякчасну пам’ять перед Господом? Ми завжди добре пам’ятаємо про свої потреби і готові викласти їх перед Господом, ми вміємо дякувати за їжу, за хліб насущний. Але чи пам’ятаємо ми теми молитви церкви, потреби братів і сестер? Чи біля наших сердець є ще чиїсь імена крім свого? Нехай Господь зробить нас гарними священиками, які справді носять біля свого серця імена ягнят, імена братів і сестер, імена тих, хто потребує нашої молитви і заступництва. І хай Господь дасть нам бачити Його силу і Його дію в життях тих, за кого ми молимось. Амінь.

По-третє, священик відкривав людям Божу волю. Подивіться вірш 30: “І даси до судного нагрудника урім та туммім, і будуть вони на Аароновім серці при вході його перед Господнє лице. І буде завжди носити Аарон суд Ізраїлевих синів на своїм серці перед Господнім обличчям”.

В перекладі з гебрейської урім означає “світла” (світло в множині), а “туммім” — досконалості. Також, в Писанні ми находимо декілька уривків про те, як первосвященик використовував урім та туммім для вирішення складних питань. Однак ніхто сьогодні вже точно не знає, що саме собою являли урім та туммім, це був якийсь жереб чи щось інше. Ніде не описано хто і яким чином мав їх виготовити. Тобто, або Мойсей отримав їх від Бога на горі або це були взагалі не речі, а властивості ефода і нагрудника або символ того, що Бог відкриває Свою волю Своєму священику і дає йому просвітлення та досконале знання Божої волі для Його народу тим чи іншим способом.

В будь якому випадку, це був символ майбутніх благ, які ми отримали. Ісусом Христом Бог дав нам Своє слово та Духа Святого, які в ці останні часи відкривають нам Бога та Його волю (Євр.1:2; Ів.1:18). В давні часи від відповіді первосвященика через урім та туммім залежали дії царя та всього народу. Сьогодні світська влада рідко вдається за порадою до церкви. Тим не менше Господь поставив нас священиками Нового Заповіту і відкриває нам Свою волю через Біблію та Духа Святого, щоб цю волю ми звіщали своєму поколінню. Хай Господь зробить нас гарними вчителями Біблії, які добре знають Божу волю та звіщають її своєму народу. Амінь.

По-четверте, священик ніс на собі вади людських жертв. Подивіться вірші 36-38: “І зробиш квітку зо щирого золота, і вирізьбиш на ній, як різьба печатки: Святиня для Господа. І покладеш її на нитці з блакиті, і нехай вона буде на завої, на переді завою нехай буде вона. І нехай буде вона на Аароновім чолі, і нехай носить Аарон гріх тієї святощі, що Ізраїлеві сини посвятять її для всіх своїх святих дарунків. І нехай вона буде завжди на його чолі на благовоління для них перед Господнім лицем”.

Жертви, які приносили люди мали вади, вони не були досконалими. Щоб жертва все ж таки була прийнята і не відкинута Богом, з цими вадами треба було щось робити. Бог зробив Свого первосвященика святинею Господу, щоб він ніс ці вади. Тут Аарон виступає в якості прообразу Христа, через Якого і ми маємо доступ до Божої присутності. Через Нього нам пробачаються недоліки нашого служіння. Ми багато помиляємось і навіть самі не усвідомлюємо як багато вад мають наші святині. Ми хочемо робити добре, але часто виходить не так добре, як хотілося. Навіть найкращі справи заплямовані нечистими мотивами. Як співав п. Ярослав на конференції: “в семье и церкви, я делал все не так, но Ты исправил все кривизны”. Христос — це Той, хто виправляє наші кривизни, щоб наше недосконале служіння було угодне Богу і прославляло Його. Амінь.

З цього уривку ми багато дізнаємося про служіння і роль священства Старого та Нового Заповітів. Він говорить про нас. Ми являємо Бога цьому поколінню, коли живемо не за тенденціями світу, а за Божими заповідями. Ми виконуємо священицьке служіння, коли в молитві згадуємо і просимо про дорогу церкву, про братів, сестер, ягнят і тих, хто страждає в цьому світі. Ми виконуємо священицьке служіння, коли вірно навчаємо слову Бога це покоління. Це прекрасне і славне служіння і життя, яке прославляє нашого Бога.

Але найбільше цей уривок все ж говорить нам про Ісуса Христа, Який один став досконалим первосвящеником і в усій повноті здійснив усе те, що мав здійснювати Аарон. Це Він зійшов з небес і явив нам Бога. Це Він піднявся в небеса, щоб постійно заступатися за нас, щоб носити наші імена в Божій присутності. В Ньому ми, хоча і лишаємось тут, на землі, але одночасно Духом посаджені по правиці Божій на небесах, як Ізраїль був присутній в святилищі разом зі своїм первосвящеником. Він відкриває нам Божу волю в Своєму слові і навчає нас Духом Своїм. Це Він на собі несе наші вади, та вади нашого служіння. Тому, навіть коли в нас не дуже добре виходить виконувати своє славне і прекрасне священицьке служіння, коли ти бачиш, що твоє життя не дуже й відображує славу Господа, коли забуваєш чи не маєш сили молитися чи відкривати Боже слово, то не впадай у відчай, але приступай до Христа. Це Він — Той, хто робить нас справжніми служителями Божої слави в цьому поколінні. Це Його слава зображається в нас, коли ми виконуємо Його волю і наслідуємо Його. Тож я молюся, щоб Господь ростив кожного із нас в образ Ісуса Христа, щоб через нас Його слава і Його воля являлися в цьому поколінні і кожен з нас став прекрасним священиком Господу. Амінь.
(п. Йонатан)

Славне й прекрасне священство

Вихід 28

Ключовий вірш 2

1. Вірші 1-5. Кому Бог дає священство (хто може бути священиком)? Яка найголовніша справа священика?

2. Нащо було робити священний одяг для слави та краси? Що означає “щоб був священиком для Мене”?

3. Вірші 6-14. Чому Бог наказав “вирізьбиш на них імена Ізраїлевих синів”?

4. Вірші 15-30. Чому Бог наказав Ааронові “І буде носити Аарон імена Ізраїлевих синів в суднім нагруднику на серці своїм”. Чому в судного нагрудника поклали урім та туммім?

5. Вірші 31-39. Чому Бог наказав зробити золоті дзвоники й яблука? Чому на золотій квітці має бути вирізблене “Святиня для Господа”?

6. Вірші 40-43. Чому мали зробити спідню одіж “щоб закрити тілесну наготу, від стегон аж до голінок”?

7. Ким є всякий віруючий? (1 Пет. 2:9, Об. 1:6) Чому життя в якості пастиря (священика) славне та красиве? Яким чином ми маємо виконувати це дане Богом священство?

Господь – Бог милосердний, і милостивий

Вихід 34:1-35

Ключовий вірш 34:6

Минулого тижня ми розглянули одну з найбільш  трагічних сторінок історії Ізраїльського народу – це падіння в гріх ідолопоклонства. Як ви памятаєте, Ізраїль не дочекавшись повернення Мойсея з гори, приступив до Аарона й вимагав від нього зробити нових богів, яким вони б поклонялися. Аарон, не витримавши їх напору, погодився, й вилив із золота теля. Це був страшний гріх перед лицем Господа. За нього народ мав би бути знищений з лиця землі. Але, Господь – Бог милосердий, і милостивий. Він зглянувся над ними і знову подарував їм шанс залишитися  Його народом.

Подивимося на вірші 1-3: “1. І промовив Господь до Мойсея: Витеши собі дві кам’яні таблиці, як перші, і Я напишу на цих таблицях слова, що були на перших таблицях, які ти розбив. 2. І приготовся на рано. І вийдеш рано вранці на гору Сінай, і станеш Мені там на верхів’ї гори. 3. А з тобою ніхто не вийде, і на всій горі нехай нікого не буде видно. І також дрібна худоба й худоба велика нехай не пасеться навпроти тієї гори.(Вихід 34:1-3)”

Як ми пам’ятаємо з проповіді минулого тижня, коли Мойсей зійшов з гори з кам’яними таблицями Божого закону, він побачив як його народ в безумстві танцює навколо того ідола. Гнів охопив його, і він кинув таблиці із рук своїх, та й розторощив їх. Чи могли вони в такому стані прийняти Слово Боже знесене для них з гори? Чи підкорилися б вони закону Божому, що був в руках Божого посланця? Звичайно ні. Ідолопоклонство Ізраїля зруйнувало їх стосунки з Богом. Гріх розірвав той зв’язок, що був між ними та Господом. Як, ви знаєте Бог виключно по своїй милості і любові взяв Ізраїля й зробив своїм. Він вивів його з рабства й покарав єгиптян, його кривдників в Чермному морі. Він кормив їх маною,  дарував їм воду в пустині, піклувався про їх бит. Як результат, Він вклав Заповіт із своїм народом, і пообіцяв, що вони будуть Його вибраним народом, а Він буде їх Богом. Цей заповіт був одностороння, безмежна любов явлена Ізраїлю. Бог дарував своєму народові 10 заповідей, а разом з ними – Божі обітниці. Все це, в один момент було зруйновано непокірним народом, що хороводив навколо золотого теляти.

Декілька років назад, я спілкувався з одним таксистом. Він був вже старою людиною. Він розказав мені болісну історію із свого життя. Він сказав, що в нього є внук якого він дуже любить. Він взяв внука жити до себе і навіть збирався  переписати йому свою машину й кімнату. Але одного дня, коли внук став дорослий, він сказав дідові, щоб той забирався геть з житла. Коли дідудсь розказував мені це, він плакав. Їх стосунки були зруйновані, а заповіт на майно для внука дід, можливо, анулював.

Тож гнів Мойсея зрозумілий, а розторощені скрижалі доречні, адже стосунки між Богом і його народом були розбиті. Народ потребував глибокого покаяння і очищення. І тільки після цього усвідомленя, Бог знову призвав Мойсея на гору, щоб оновити свій закон для Ізраїля.

І витисав Мойсей дві кам’яні скрижалі,  й рано вранці зійшов на гору Сінай, як наказував йому Господь.

Поглянемо на вірші 5-7, давайте прочитаємо їх разом: “5. А Господь зійшов у хмарі, і став там із ним, та й покликав Ім’ям Господа. 6. І перейшов Господь перед лицем його, та й викликнув: Господь, Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий, 7. що дотримує милість для тисяч, що вибачає провину й переступ та гріх, та певне не вважає чистим винуватого, бо карає провину батьків на дітях, і на дітях дітей, і на третіх, і на четвертих поколіннях. (Вихід 34:5-7)”

В 6-му вірші ім’я Бога повторюється двічі: “Господь, Господь!”. 3 -а глава 14 вірш цієї книги говорять нам, що значить “Ім’ям Господа”: “І сказав Бог Мойсеєві: Я Той, що є…. Сущий послав мене до вас.” (Вихід 3:14). Господь це той хто є. Він Сущий (Яхве), Той Хто існує завжди, а також Той на підставі Кого все існує.

Таким чином, ми бачимо тут декілька важливих моментів.

По-перше, говорячи двічі своє ім”я, Бог звертає увагу Мойсея – Хто Він. Він Творець. Він основа всього. Більшого авторитету, ніж Він не існує. І в цій Величі, Могутності, а головне Святості – Він продовжує своє спілкування з Мойсеєм, представником бунтівного народу, що впав в гріх ідолопоклонства.

По-друге, говорячи двічі своє ім”я, Бог вказує себе Стороною стосунків між Ним та Його народом. Він бажає взаємних стосунків. Для народів того часу, було поширеним ідолопоклонство. Коли люди поклонялися виробам людських рук, чи явищам природи. Людям було вигідно мати таких богів. Ідоли –  не говорили, не спілкувалися, стосунки були відсутніми, а відповідальності не існувало. Але Господь бажає живих, дорослих стосунків. Він жадає стосунки на більш високому рівні, ніж просто споживацькі. Він очікує стосунки, де всі учасники заповіту будуть бажати виконувати свої зобов”язання й насолоджуватися цим. Насправді це ломало всі шаблон уявлень про Бога людям того часу.

В 6 вірші також говориться: “Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий, …”

Перед лицем Бога стояв Мойсей, народ якого впав в ідолопоклонство золотому телятові. Кому, як не йому, були зрозумілі ці слова: “милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий ”. Його народ впав в гріх й забув ту неймовірну доброту, яку Бог проявив до нього. І тепер він знову перед лицем всемогутнього Бога, який дає ще один шанс твердошийому народові. Для Бога це не гра, чи якийсь квест. Бог не просто вибрав Ізраїль для себе, щоб побавитися, чи змарнувати час. Він викупив їх з рабства. За це була пролита кров ягняти. Вони отримали дар первородства, й можливість наслідувати Божі обітниці. Ось тут глибина Божої милості, Його мелосердя й довготерпіння.

Не тільки Ізраїль, а й ми, маючи більш досконалий заповіт в крові Христа маємо привілегію приходити до милостивого Бога. Іісус Хистос  помер за наші гріхи, викупивши нас у смерті. Він дарував нам прівілей наслідувати первородство, а з ним і милість в очах Бога. “1 Івана 2:2 Він ублагання (рос. умилостивление) за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу.”

Нажаль людство відкидає цей дар і продовжує ідолопоклонство гріхові. Ще є час, ще є шанс розкаятися й повернутися до Божого напрямку. Бог милостивий і довготерпеливий – Іісус Хртистос є прямим втіленням цього. Іноді я думаю про своє життя – і бачу там багато помилок. Я потрапляв у пастку гріха, робив неправильні речі – але завжди милість Бога була зі мною. Не завжди це  легко передати словами, але глибина моєї зіпсутості і велич мого Господа Іісуса Христа дуже гарно показує мені наскільки Бог довготерпить мене й на скільки його милосердя до мене велике.

Поглянемо на вірші 8,9  “(Вихід 34:8,9) 8. І Мойсей поквапно вклонився до землі, і впав, 9. та й сказав: Якщо я знайшов милість в очах Твоїх, Владико, то нехай же Владика йде серед нас, бо народ цей твердошиїй. І Ти пробачиш нашу провину та наш гріх, і зробиш нас спадком Своїм.”

В цих віршах нам відкривається дійсно великий лідер  і добрий пастирь для свого народу – Мойсей. Він молиться Богові і просить пробачення за їх гріхи. Він нагадує Богові обітницю, що вони стануть Його власністю, а вони народом Його. Його заступницька молитва стала тією ниточкою спасіння всього Ізраїля. По молитві Мойсея нам відкривається наскільки він розуміє, що значить “нехай Владика йде серед нас”.Особисто він бажав Божої присутності. Звертаючись до Бога він говорить: “Покажи мені славу свою!”. Тому не дивно, що 29 вірш, цієї глави говорить: “Коли сходив Мойсей з гори Сінай – лице його стало променіти”

Не менш важливо й кожному з нас вчитися у Мойсея піклуватися за ягнят, яких Господь поручив нам. Нам слідує молитися за них й нагадувати Богові Його слово, де Він обіцяв не залишити їх сиротами. Особисто у мене в цій сфері, останнім часом було дуже багато боротьби. Як я вже говорив, я молюсь Богові за спасіння своїх рідних, особливо мами й сестри. Проте їх поведінка, їх поступки настільки засмучують мене, що в мене опускаються руки, а бажання молитися за них зникає. Іноді хочеться  крикнуть: “ваші гріхи – це ваші проблеми”. Але Мойсей так не зробив. То ж і я вирішив слідувати Мойсейові й боротися в молитві за спасіння рідних. В кінці кінців всі ми грішники, а тому кожен потребує ходатая перед Богом. Ним є наш Господь –  Іісус Христос. “(1 Івана 2:1 …..А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного.” Амиінь!

Поглянемо на вірші 10, разом прочитаємо його: Вихід 34:10: “10. А Він відказав: Ось Я складаю заповіта перед усім народом твоїм. Я чинитиму чуда, які не були творені на всій землі і в жодного народу. І побачить увесь народ, серед якого ти знаходишся, чин Господній, що Я чиню його з тобою, який він страшний!” Господь склав заповіта з народом. Але Він говорить Мойсейові “з народом твоїм” . В цій фразі ми бачимо, що гріхопадіння Ізраїлю зруйнувало зв’язок з Богом. Тож новий заповіт – це ще один шанс на стосунки з Господом.

В віршах з 11 по 17 Бог наказує народові виконувати певні постанови, щоб знову не потрапити в пастку гріха. Він заборонив їм мати спілкування з хананейськими народами, а також переймати їх ідолопоклонську культуру. Бог вижине перед лицем їх ті народи, а їх жертівники й божки наказав зруйнувати й знищити.

Цієї зими я був на аграній виставці. Коли я гуляв повільйонами, я бачив сотні одиниць техніки для обробки землі. Аграрні компанії вкладають мільйони гривень в цю техніку, адже вона якісно обробляє землю, очищає її від буря”янів, переорює й робить м”якою і придатною для того, щоб посіяне в неї зерно принесло багатий урожай. Так само Бог заповів своєму народові переорати землю обітниці, щоб всякий ідол і всякий жертівник хананейський  був знищений, а ханениянин був вигнаний.

Отже, Бог вчить свій народ бути безкомпромісними в стосунках з гріхом. В 14 вірші Він називає себе Господь Заздрісний, тобто Той Єдиний кому Ізраїль має поклонятися. Це гарна наука для кожного з нас. В нашому житті так багато амореян, ханаанеян, хіттеян, періззеян, хіввеян, євусеян, гігргешиян (Повт закону 7:1-2), що в перекладі: хіть, заздрість, лінь, гордість, пихатість, злоба, гнівливість і т.д. Нам слідує не приймати хітливу сучасну культуру – що несе ідолопоклонство речам цього світу.  Нам потрібно бути проти будь-яких гріхів і всього, що з ними пов’язане. Ми маємо бути вірними нашому Богу, який віддав на Хрест за нас свого Сина й дарував нам спасіння.

В віршах з 18 по 26 Бог наказує своєму народові берегти свята, що Він заповів. Вихід 5:1 “А потім прийшли Мойсей й Аарон, та й сказали до фараона: Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Відпусти народ Мій, і нехай вони святкують Мені на пустині!” Чому так важливо святкувати Божі свята? По-перше це історія й пам’ять про те, що Господь зробив для свого народу. Святкуючі події заповідані Богом, народ міг бачити, який Господь милостивий й милосердний. По – друге, наступні покоління, що не знали Бога мали знати заповіт, що Господь вклав з ними через їх батьків. По – третє, ці свята задавали певну Божу культуру, в руслі якої мав жити цей народ. Четверте, через ці свята вони мали стосунки з Богомю Щоб підготуватися до якогось зі свят, зазвичай їм потрібно було освятитися, принести жертви покаяння, вкласти свій час для служіння Богові.

Звичайно, ці свята  мають важливе значення не тільки для єврейського народу, але й для християн, адже кожне свято несе пророчий смисл про Месію і Небесне Царство. Взагалі, Господь наказав євреям святкувати 7 найбільш важливих свят. Деталі про це описано в книзі Левит гл. 23. Ми лише коротенько переглянемо їх, а також їх можливий пророчий  смисл:

1. Пасха ( Песах ) – для Ізраїля це свято було встановлено Господом в спогад того, як Господь Бог дивовижним чином спас Свій народ від єгипетського рабства. Для нас Свято Пасхи – це прообраз Божого плану спасіння через жертву Ісуса Христа на хресті. Ісус Христос є наша Пасха, що дарував нам спасіння від вічного засудження.
2. Свято Опрісноків – це свято було наступного дня після дня Пасхи. євреї сім днів мали їсти прісний хліб, як символ нового життя, не заквашеного гіркотою єгипетського рабства. Для нас це нове життя без гріха, життя де діють опрісноки Божого слова й істини.
3. Свято першого плоду – для Ізраїля Господь повелів снопа першоплоду жнив відати Йому, адже Він викупив первістків Ізраїля в Єгипті, а первістки єгиптян загинули. Для нас Христос є первістком, кого Бог воскресив із мертвих і дарував нам надію на воскресіння і вічне життя.
4. Свято п’ятидесятниці – Це свято відзначалося на п’ятдесятий день після Пасхи і по суті справи був святом жнив і перших плодів. Він також нагадував юдеям про дні єгипетського рабства. На п’ятидесятий день після виходу з Єгипта Господь уклав заповіт зі своїм народом, де Ізраїль увійшов в Божий наділ. В п’ятидесятий день учні Іісуса отримали Духа Святого, що став залогом спасіння і всиновленя.
5. Свято труб – святкувалося в перший день 7 – го місяця. В цей день звучали труби, одне з трактувань, для того щоб народ готувався до свята Спокути. В Новому заповіті є різні трактування, одне з них привернення уваги, переоцінка життя, інше це свято символізує день Господній – день другого пришестя Господа Ісуса Христа.
6. День спокути – його святкували на 10 й день 7 го місяця. У цей день ізраїльський народ просив у Бога прощення за свої гріхи. День спокутування був нагадуванням Божого народу про те, що людина не в змозі заплатити за свої власні гріхи сама. У цей день Первосвященик покладав всі гріхи народу на козла відпущення, який після молитви й церемонії відпускався в пустелю. Для нас прощення гріхів забезпечив Христос, який взяв їх на себе. Проте його сила приходить в наше життя тільки після покаяння й спокут нами наших гріхів.
7. Свято кучок (шалашів) – його святкували в середині 7 го місяця. Бог заповів будувати Ізраїлю шалаші й жити там протягм тижня, як спогад про їх мандрівну, 40 річну подорож в пустині. Для християн це символ, що земля на якій ми живемо – це лише короткочасна мандрівка, а наш дім на небесах з нашим Богом.

Поглянемо на вірші (Вихід 34:27,28): “27. І промовив Господь до Мойсея: Напиши собі слова, бо згідно з цими словами склав Я заповіта з тобою та з Ізраїлем. 28. І був він там з Господом сорок день і сорок ночей, хліба не їв і води не пив. І написав на таблицях слова Заповіту, Десять Заповідей.” Отже Бог змилувався над своїм народом і по молитві Мойсея не вийшов із стосунків з Ізраїлем – дарувавши їм оновелений заповіт.

Дякую Богові за це слово. Я отримав прекрасну можливість освіжити свій особистий заповіт з Господом. Він знову відкрився мені Богом милостивим, милосердним й довготерпеливим. В світлі сьогоднішнього слова я поглянув на своє життя і відчув, що воно стало закваснілим від турбот, переживань, страхів. В певних сферах мого життя, вже так давно немає видомого плоду – іноді це мене дратувало, іноді я впадав у відчай. В такі моменти я жалівся на Бога, кричав Йому що Він безсилий і не договірний. Мені здавалося, що Його слово не працює, а вивчення Біблії пуста трата часу. Я звинувачував Бога, й перестав бути уважним до Його голосу. І хоча я втратив пільність в стосунках з Ним, Він завжди вірний, а мілість Його до мене не зменшилася. Я вдячний Богові за це. Я вдячний Йому за Христа, мого Господа й Ходатая, який незважаючи на мої помилки, продовжує піклуватися про мене перед Небесним Отцем. Я розкаївся і тепер молюсь берегти той заповіт в крові Христа, який Бог дарував мені. Молюсь бути вдячним і посвяченим служителем Божим, адже Він милостивий, милосердий, довготерпеливий до мене через Свого Сина Іісуса Христа.

Давайте прочитаємо кл.вірш:

“(Вихід 34:6) І перейшов Господь перед лицем його, та й викликнув: Господь, Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий…”

(п. Джентельмен)

ГОСПОДЬ – БОГ МИЛОСЕРДНИЙ, І МИЛОСТИВИЙ

Вихід 34:1-35
Ключовий вірш 34:6

1. 1-7. Що Бог наказав витесати Мойсею? З чим Мойсей вийшов на гору Синай? Як Бог представив Себе?

2. 8-17. Чого Мойсей попросив у Бога? Що означає «зробиш нас спадком Своїм»? Чому важливо не складати умови з мешканцем Краю?

3. 18-24. Що Бог наказав виконувати? Розкажіть про 7 свят Ізраїля (див. Лев.23).
4. Чому Бог наказав наступне:

а) виконувати свято Опрісноків?

б) «кожного перворідного з синів твоїх викупиш»?

в) виконувати свято тижнів і свято збору врожаю?

г) «тричі в році вся чоловіча стать буде являтися перед лице Владики Господа, Бога Ізраїлевого»?

5. 27-35. Що сталось з лицем Мойсея, коли він сходив з гори? Чому Мойсей «дав на лице своє покривало»?

Ідолопоклонство

Вихід 32:1-35

Ключовий вірш 32:26: «І став Мойсей у брамі табору й сказав: Хто за Господа до мене! І зібралися до нього всі Левіїні сини»

У сьогоднішньому слові описана подія, якій би краще не статися. Бог готував народ до побудови скинії, але вони натомість виготовили ідола – золоте теля. Це було пряме порушення 1 і 2 заповідей. Ідолопоклонство веде до смерті. У цьому слові загинуло 3 тисячі чоловік. Тяжкі вчинки і тяжкі наслідки. Але для тих, які вижили, ще залишалася надія. Потрібно було зробити висновки, розкаятися і жити далі.

Подивимося 1-ий вірш: «І побачив народ, що загаявся Мойсей зійти з гори. І зібрався народ проти Аарона, та й сказали до нього: Устань, зроби нам богів, що будуть ходити перед нами, бо той Мойсей, муж, що вивів був нас із єгипетського краю, ми не знаємо, що сталось йому». Мойсей був на горі, де Бог дав йому 10 заповідей. Написано «І побачив народ, що загаявся Мойсей зійти з гори». Люди втомилися чекати. Вони втомилися чекати Мойсея. До цього він ніколи не був на горі так довго. Так, він ходив туди, де Бог говорив до нього, але бував там недовго. Та на цей раз він забарився. Люди уже бачили наскільки небезпечно було зустрічатися з Богом. Можливо вони подумали, що на цей раз Мойсей не вижив, його вже немає в живих, і вони даремно чекають. Люди втомилися від довгої подорожі по пустелі. Вони не могли дочекатися, коли нарешті доберуться до обіцяної землі. Вони хотіли бога, який би був підконтрольний їм. Вони сказали: «зроби нам богів, що будуть ходити перед нами». Бог, Який вивів їх з Єгипту, вів їх не так, як вони хотіли. Ось зараз Мойсей забарився. Цей Бог чомусь затримав Мойсея, а можливо і не лишив його в живих. А вони хотіли іти. Вони хотіли бога, яким можна керувати, який робив би те, що вони хочуть.

Вони прийшли до Аарона і сказали: «Устань, зроби нам богів, що будуть ходити перед нами, бо той Мойсей, муж, що вивів був нас із єгипетського краю, ми не знаємо, що сталось йому». «Зроби нам богів» – це повне безумство. З такими богами вони не могли дійти далеко. Ці боги не могли їх вести, навіть більше, самих цих богів потрібно було нести. Вони могли дійти з цими богами настільки далеко, наскільки далеко могли їх занести. Коли Бог закликав цих людей Своїм народом, вони усі погодилися і сказали: «Усе, що Господь говорив, зробимо!» (Вих.19:8) Як же могло статися, що вони так легко залишили Бога і повернулися до ідолів, які не можуть ні говорити, ні ходити? Це каже про те, що хоча вони фізично залишили Єгипет і життя у рабстві, всередині багато з них так і лишилися рабами та ідолопоклонниками. Гріх не так просто відпускає людину. Він може жити в ній дуже довго, не даючи про себе знати. Але коли приходить зручний момент, виривається із неї із страшною силою. Наприклад, у мене алергія на пилок. 11 місяців на рік я живу спокійно. Але протягом 1 місяця, коли з’являється пилок, зі мною починає творитися щось неймовірне – у мене червоніють очі і я починаю чхати. Схоже відбувається і з гріхом. Гріх ідолопоклонства жив у цих людях, і коли представився зручний момент, виявилося, що він не помер, а живий, як зло Мордору. Здається за мить вони втратили все, заради чого боролися до цього. Піти з Єгипту від одних ідолів щоб прийти до інших – у цьому не було ніякого сенсу.

Подивимось на вірш 2: «І сказав їм Аарон: Поздіймайте золоті сережки, що в ушах ваших жінок, ваших синів та дочок ваших, і поприносьте до мене». Нам хотілося б, щоб Аарон чинив цим людям значно більше опору в їх ідолопоклонстві. Але він здався надто легко і швидко. Він наказав людям зносити золото для побудови ідола. Люди позносили золото. Ідолослужіня ніколи не пройде для людини даром. Ідолослужіння відбере у неї все, що вона має. Ідолослужіння завжди буде дорого коштувати людині. Ніколи не обманюйте себе, що залишивши Бога ви знайдете щось краще.

Далі все сталося дуже швидко. Аарон зробив лите теля, і люди стали казати, що це воно вивело їх із Єгипту. Золоте теля виглядало дуже гарно. У той аграрний час гарне теля було символом ситості і достатку. Ідоли жахливі тому що ведуть людей до смерті. Але зображають їх дуже гарно. Аарон не зробив якесь чудовисько, яке б відлякувало людей. Він зробив гарне золоте теля. Злу цього світу намагаються надати гарної обгортки. Час від часу в новинах з’являються повідомлення про дітей, які страждають у сім’ях алкоголіків. Але ніхто на алкоголі не пише: «Це вб’є вас і заставить страждати ваших дітей». Натомість там малюють гарну картинку і пишуть щось на кшталт «Козацька рада» чи «Хлібний дар». У наш час багато розбитих сімей, де чоловіки і дружини гризуться гірше, за диких звірів. Але починалося все з гарних пісень – де професійні співаки гарним голосом і під гарну музику співали: «Я не можу жити без тебе». У ідолопоклонстві усе починається дуже гарно. Але закінчується трагічно. У вірші 6 написано:

6 І повставали вони взавтра рано вранці, і принесли цілопалення, і привели мирну жертву. І засів народ до їди та до пиття, і встали бавитися.

Вони організували свято, принесли йому жертви, і далі засіли їсти, пити і бавитися. Їх служіння цьому теляті нагадувало Богослужіння. Вони принести такі само жертви, які приносили Богу. Але насправді це було служінням Ваалу, яке вони бачили в Єгипті. Тут «бавитися» в деяких перекладах перекладено як «язичницький розгул». Це не були невинні дитячі забави. Це було страшне поклоніння ідолу – саме так, як робили погани.

Людям було весело. Вони святкували. Але що Бог думав про все це. Подивимося вірш 7:

7 А Господь промовляв до Мойсея: Іди, зійди, бо зіпсувся народ твій, якого ти вивів із єгипетського краю.

Бог сказав Мойсею: «зіпсувався народ твій». Поклоніння ідолам може здатися веселою забавою, але насправді це є саморуйнування. Це – шлях до смерті. В історії людям завжди здавалося важким поклонятися істинному і справжньому Богу. Тому вони робили собі своїх богів, яким поклонялися. У середині минулого століття молодь, яка звалася хіппі, поклонялася наркотикам. Вони казали, що у людей багато проблем, але якщо їм дати наркотик, то вони відчують кайф, забудуть про свої проблеми і стануть щасливими. Вони хотіли зробити людей усього світу щасливими. Але через кілька років стало зрозуміло, що наркотики – ще саморуйнування людини. Люди розчарувалися в наркотиках. Але з’явилося багато інших придуманих людьми богів. Візьмемо наприклад розваги. Сучасні торгово-розважальні центри наповнені людьми, особливо молоддю. Чому люди приходять туди? Вони приходять розважатися. Вони без кінця переглядають там кінофільми, поїдаючи при цьому гори поп-корну і запиваючи все це кока-колою. Молодь думає, що розваги дадуть їм сенс і щастя у житті. Їм здається, що життя, проживе у розвагах – це життя, яке прожите недаремно. Але це такий самий бог, придуманий людьми, як це золоте теля, яке зробили Ізраїльтяни, або як наркотики. І прийде час, коли і сучасні люди переконаються в цьому таким же чином, як це своїми очима побачили Ізраїльтяни.

Коли Бог побачив такий зіпсутий народ, Його гнів розпалився, і Він захотів винищити його під корінь. У вірші 10 Він сказав Мойсею: «А тепер залиш Мене, – і розпалиться гнів Мій на них, і Я винищу їх, а тебе зроблю великим народом». Бог хотів знищити весь Ізраїльський народ – близько 2 млн. чоловік, і почати новий народ від Мойсея, як колись почав від Авраама. Це був страшний гнів. Однак Мойсей почав молитися за свій народ.

11 … Нащо, Господи, розпалюється гнів Твій на народ Твій, якого Ти випровадив з єгипетського краю силою великою та міцною рукою?

12 Нащо будуть казати єгиптяни, говорячи: На зле ти їх вивів, щоб їх повбивати в горах, та щоб винищити їх з поверхні землі?… Вернися з розпалу гніву Свого, та й відверни зло від Свого народу!

13 Згадай про Авраама, Ісака та Ізраїля, рабів Своїх, що Ти їм присягався був Собою, та говорив їм: Помножу ваших нащадків, немов зорі небесні, і всю оту землю, що про неї казав, дам вашим нащадкам, і вони посядуть навіки.

14 І відвернув Господь зло, про яке говорив, щоб зробити Своєму народові.

Мойсей молився на основі Божої обіцянки, даної патріархам віри – Аврааму, Ісааку та Якову. Бог обіцяв їм помножити їх нащадків, як зорі небесні, і дати їм у спадщину Ханаанську землю. Як же він їх збирався тепер усіх понищити? Мойсей переймався Божою славою. Адже тоді Єгиптяни скажуть, що Бог вивів їх з Єгипту щоб повбивати в горах, і які ж тоді чутки поширяться про такого Бога? Бог послухав молитву Мойсея і відвернув те зло, про яке говорив.

Ми живемо у час ідолопоклонства. Люди не хочуть поклонятися істинному Богу. Натомість, вони придумали собі своїх богів на кшталт золотого теляти. Такі боги підконтрольні людям, і люди можуть поклоняються і служити їм як хочуть і коли хочуть. Країною поширюються безмежна і неконтрольована жага наживи будь-якою ціною, алкоголізм, наркотики, відчай. Коли час від часу самі потаємні гріхи людей виходять назовні, то стає страшно. Що нам робити у такий час? Нам потрібно молитися за свій народ на основі Божих обіцянок.

Подивимося на вірші 19-20:

19 І сталося, коли він наблизився до табору, то побачив теля те та танці… І розпалився гнів Мойсеїв, і він кинув таблиці із рук своїх, та й розторощив їх під горою!…

20 І схопив він теля, що зробили вони, та й спалив на огні, та змолов, аж став порох… І розсипав на поверхні води, і напоїв тим синів Ізраїлевих.

Побачивши ідолослужіння свого народу, Мойсей в гніві розтрощив таблиці, на яких були написані Божі заповіді. Далі він спалив на вогні і змолов золоте теля, стер його в порошок, змішав з водою і напоїв тим Ізраїлевих синів. Вода з попелом була несмачна. Але Мойсей заставив їх пити, він приводив до тями божевільний народ. Далі на нього чекала тяжка і неприємна розмова з Аароном.

Подивіться на вірш 21: «І сказав Мойсей Ааронові: Що вчинив тобі народ цей, що ти гріх великий навів на нього?» Люди зробили страшний гріх. Аарон ніяк не намагався їх зупинити. Мойсей був у гніві. Ми не можемо очікувати від нього дипломатичного підходу. Він навіть не поздоровався, не сказав «Привіт, Аарон, як справи». Мойсей почав з риторичного питання – питання, яке не потребує відповіді, бо вона очевидна : «Що вчинив тобі народ цей, що ти гріх великий навів на нього?» Аарон відповів:

22 … Нехай не запалиться гнів мого пана! Ти знаєш народ цей, що він у злому.

23 І вони сказали мені: Зроби нам богів, що будуть ходити перед нами, бо той Мойсей, муж, що вивів нас із єгипетського краю, ми не знаємо, що сталось йому.

24 І сказав я до них: Хто має золото, поздіймайте з себе. І дали вони мені, а я кинув його в огонь, і вийшло те теля.

Коли народу стало знов здаватися, що вони застрягли у пустелі і не ідуть до обіцяної землі, вони стали злі. Аарон боявся їх. Він намагався виправдатися, кажучи «…і дали вони мені, а я кинув його в огонь, і вийшло те теля». Аарон хотів зняти з себе всяку відповідальність, сказавши, що не він робив золоте теля, він просто кинув золото в огонь, а теля вийшло саме. Але такими виправданнями Аарон не міг уникнути відповідальності. У вірші 25 написано: «І побачив Мойсей народ, що незагнузданий він, бо Аарон розгнуздав його на ганьбу поміж їхніми ворогами». Гріх людей був серйозний. І гріх Аарона був серйозний. І наслідки гріху були також серйозні.

Прочитаємо разом вірш 26: «І став Мойсей у брамі табору й сказав: Хто за Господа до мене! І зібралися до нього всі Левіїні сини». Клайв Льюїс сказав: «Є лише два типи людей – ті, які кажуть Богові: “Нехай буде воля Твоя”, і ті, кому Бог каже: ”Нехай буде воля твоя”». Люди думають, що у них є багато доріг у житті. Але насправді усі ці дороги зводяться лише до двох: «за Господа» і «проти Господа». Коли люди хочуть щоб було, як вони хочуть, вони роблять собі бога, який був би прихильний до них, який би служив їм. Люди, які вибирають дорогу за Господом, вибирають життя, люди, які вибирають дорогу проти Господа, вибирають смерть.

Подивіться на вірші 27,28:

27 І сказав він до них: Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Припашіть кожен меча свого на стегно своє, перейдіть, і верніться від брами до брами в таборі, і повбивайте кожен брата свого, і кожен приятеля свого, і кожен ближнього свого».

28 І зробили Левіїні сини за словом Мойсеєвим. І впало з народу того дня близько трьох тисяч чоловіка.

Наказ Господа здається нам жорстоким. У той час більшість народів поклонялись ідолам. Але Бог не зразу судив їх. Однак тут Він наказував діяти швидко. Це тому що ідолам вклонявся Його народ, народ який уклав з Ним союз.

Вчинок Левіїних синів також здається жорстоким. Люди, які до цього стояли поруч один одного, які разом перемагали усі страхи і поневіряння, тепер мали вбивати один одного. Але насправді Бог показав тут те, до чого призводить ідолопоклонство, просто дуже стиснуто у часі. Ідолопоклонство призводить до повної зіпсованості людини і до її смерті – раніше чи пізніше. Як правило у житті цього зразу не видно. Люди, які вклоняються ідолам, не виглядають мертвими, вони виглядають життєрадісними і щасливими. Але насправді це прямий шлях у пекло, що Бог ясно показав через цю подію.

Загинуло близько 3 тисяч чоловік. Але загинули не всі. Тут видно, що не всі були ідолопоклонниками. Були ті, хто стояв за Бога. Були ті, хто усвідомив гріх, розкаявся і став на сторону Бога.

Тут ми бачимо, що ідолопоклонство викликає Божий гнів. В посл. до Рим. написано: «Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою … і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів» (Рим.1:18,23). Божий гнів ніколи не проходить даремно. Його наслідки завжди будуть проявлені. Божий гнів ніколи не буде утриманий, коли ми поклоняємося ідолам. Народ Ізраїля втратив 3000 чоловік. Але цього можна було уникнути, якби вони не поклонялись ідолам. Багато сімей, багато здоров’я, багато грошей, багато можливостей, багато часу загублено – тому що люди вклонялись ідолам.

В книзі Вихід Бог навчає нас який Він і як поклонятися Йому. Хай Господь допоможе нам втікати від ідолослужіння.

(п. Яків)

Ідолопоклонство (руйнування 10 заповідей)

Вихід 32

Ключовий вірш 26

1. Яке духовне значення, з точки зору принципів служіння, має той факт, що таблиці заповіту мали бути покладені в ковчег заповіту?

2. Чому народ вимагав зробити бога? Як Аарон зреагував на їхню грішну вимогу? Що цей факт говорить про грішну природу людей?

3. Яким чином вони вклонялись ідолам? Яким був Божий гнів і що було головною причиною ідолопоклонства народу?

4. Чому ідолопоклонство — страшний гріх? (див. Чис. 24-26) Чому Бог наказав Мойсею поквапитися зійти?

5. Як Мойсей клопотав за гріх народу? 1) На якій підставі? 2) За якими принципами? За якими принципами ми маємо молитися, коли виникають труднощі та катастрофа в житті?

6. Чому важливо слово: “Хто за Господа до мене!” Як Бог покарав ідолослужителів? Чому Бог не покарав Аарона смертю?

7. Порівняйте лідерство Мойсея та Аарона та висловіть свою думку про духовне лідерство. Які є сучасні види ідолослужіння?

РОЗКВІТЛА ААРОНОВА ПАЛИЦЯ В КОВЧЕЗІ

Числа 16-17

Ключовий вірш 17:25 : “І сказав Господь до Мойсея: Верни Ааронову палицю до ковчегу свідоцтва, щоб берегти на ознаку для неслухняних синів, і спиниш їхні нарікання проти Мене, щоб не повмирали вони”

Сьогодні ми продовжуємо цикл проповідей присвячених будові скинії і ковчега свідоцтва. Ми вже говорили про те, що будова скинії включала в себе особливе приміщення в ній — святе святих. Це була найбільш свята, найбільш сакральна зона, куди не міг увійти навіть звичайний священик, не кажучи вже про просту людину. В цьому приміщенні стояла лише одна річ — ковчег заповіту покритий кришкою відкуплення, де Бог призначав аудієнцію Своєму народу в лиці первосвященика. Там Бог являв їм Свою волю і пробачав їхні гріхи, приймаючи відплатою за них кров тварин.

Що собою представляв ковчег? Це був дерев’яний ящик обшитий золотом зсередини і ззовні. Ми розуміємо, що якщо є ящик, значить в ньому щось повинно лежати. І ми пам’ятаємо, що Павло в посланні до Євреїв перелічує три речі, які були в ковчегу. По-перше, це кам’яні таблиці з Господніми заповідями. По-друге, посудина з манною. І по-третє — палиця Аарона, що розквітла. Ми вже розглядали детально значення посудини з манною на минулому Богослужінні. А сьогодні я пропоную розглянути значення розквітлої Ааронової палиці. Однак, для цього нам доведеться відійти від книги Вихід і тимчасово зануритись в книгу Чисел, бо події, що описують як і коли ця палиця потрапила до ковчегу описані саме там. Ці події відкривають нам дещо дуже важливе про Бога та про Його турботу про Свій народ. Звичайно, деякі речі з того що описано в книзі Чисел сьогодні, в часи Нового Заповіту вже не актуальні, або здійснюються по-іншому. Тим не менш сам принцип Божого керівництва і сам Бог — не змінились. Тож, хай Господь проведе зараз нас у вивченні цього уривку, відкриє нам Себе і пошле благодать.

Подивіться вірші 16:1-3: “І взяли Корей, син Їцгара, сина Кегата, сина Левієвого, і Датан, і Авірон, сини Еліявові, та Он, син Пелета, сини Рувимові, та й повстали проти Мойсея, а з ними двісті й п’ятдесят мужа Ізраїлевих синів, начальники громади, закликувані на збори, люди вельможні. І зібралися вони на Мойсея та на Аарона, та й сказали до них: Досить вам, бо вся громада усі вони святі, а серед них Господь! І чому ви несетеся понад зборами Господніми?”.

В цьому уривку описується як деякі вельможні з Ізраїлевих синів збунтувались проти Мойсея, Аарона та їхнього керівництва. Як і чому це сталося? Для цього нам потрібно зрозуміти історичний момент в якому вони опинились.

Ці події сталися вже після того, як Мойсей і весь народ досягли границь обіцяної землі, послали туди шпигунів, почули невтішні новини, що земля охороняється великим і сильним народом, отримали велику поразку і повернулися в пустелю. Бог розгнівався на цих людей за їхнє невірство, невдячність та нарікання і сказав, що жоден із них не увійде до обіцяної землі, тільки їхні діти зможуть володіти нею.

Нам треба розуміти, що навіть, коли євреї перебували в рабстві в Єгипті, вони не були усі однакові і рівні. В них був свій соціальний устрій. Вони жили окремим суспільством в землі Ґошен. Тож в них були поважні старійшини і звичайні люди. Були люди, які відповідали за зв’язки з єгиптянами і наглядали за роботами. Були люди, які виконували якісь священицькі обов’язки і т.ін. В них було звичне і розмірене життя. Мойсей увірвався в нього, як ураган і порушив усі звичні порядки. Він пообіцяв вивести їх з землі рабства і привести до землі, що тече молоком і медом. Бог через нього явив велику силу і суди над єгиптянами і турботу про Свій народ в пустелі. Лідерство Мойсея було незаперечним… принаймні допоки він вів їх до обіцяної землі і до світлого майбутнього. Але тепер ситуація змінилася. Вони вже нікуди не йшли. Тепер перед ними була одна перспектива: 40 років кружляти навколо однієї гори пустелею і померти там. Тепер, коли Мойсей вів їх до певної смерті в пустелі, в людей виникло питання: “а чи варто йти за ним далі?”

Це питання підняли лідери великих родів з Левієвого та Рувимового племен. Власне, вони висунули проти Мойсея три звинувачення:

Перше. У вірші 3 вони кажуть, що Мойсей та Аарон підносяться над громадою, самі собі щось вирішують, а усі мають їх слухатись. “…вся громада усі вони святі, а серед них Господь!” — кажуть вони. Хіба вони не вільні самі вирішувати куди йти і як жити далі? Чим таким відрізняються Мойсей і Аарон, що саме з ними говорить Бог і через них діє?

Друге. У вірші 13 вони кажуть, що Мойсей вирішив використати ці події для того, щоб підняти свій соціальний статус і самому приєднатися до вельмож. Вочевидь, до цього рід Мойсея не мав особливого статусу в соціальній системі євреїв. Цікаво також, що і його діти не стали кимось особливим для Ізраїлевих синів. Однак, священство, яке Господь поклав на Аарона залишилось привілеєм і обов’язку його нащадків аж до часів Ісуса Христа.

Третє. У вірші 14 вони кажуть, що Мойсей не виконав обіцянку і вивів їх з гарної землі, але в обіцяну землю не ввів. Тому, тепер йому нема віри і вони вже не мусять його слухатись.

По-правді кажучи, ці звинувачення не були зовсім вже безпідставними. Мойсей та Аарон справді не були якимось особливими людьми і взірцем святості для інших. Наприклад, Мойсей мав жінку ефіоплянку, за що заслужив свого часу нарікання від своїх ближніх. Бог через Мойсея звелів Своєму народу не утворювати сімей з людьми інших народів. Але сам Мойсей в цьому питанні не міг бути взірцем для свого народу.

Аарону і його нащадкам Бог дав привілей і обов’язок заступати народ Божий перед Божим престолом, приносити жертви і здійснювати священицьке служіння в Божій присутності. Може Аарон був таким особливим і святим, що Господь обрав саме його? — зовсім ні. Саме Аарон очолив народ коли Мойсей був на горі з Богом, а люди прийшли до нього і сказали: не знаємо що сталось з Мойсеєм, дай нам іншого бога. Аарон зібрав золоті прикраси і з них вилив золоте теля і збудував перед ним жертовника і сказав: “Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!” (Вих.32:1-6).

Вони справді були не краще і не святіше за інших євреїв. То може тоді звинувачення Корея і його спільників були справедливі? Аж ніяк! Тому що можливість наближатись до Бога і перебувати в Його присутності — не є одним з базових і невід’ємних прав людини. Це взагалі не право! Це — незаслужена милість і благодать. Амінь.

Мойсей дуже добре це розумів. Тому, коли до нього дійшли ці звинувачення, він не став розказувати про те, що він багато страждав і народив цей народ і тому має право керувати ними. Він не став доводити, що розуміє Божу волю краще за інших. Він взагалі не говорив про себе. Подивіться вірші 16:4,5 “І почув це Мойсей, та й упав на обличчя своє. І промовив він до Корея та до всієї громади його, говорячи: Уранці Господь дасть знати, хто Його та хто святий, щоб наблизити його до Себе; а кого вибере, того Він і наблизить до Себе”.

Бог дуже явно підтвердив ці слова Мойсея. На наступний день 250 чоловіків, які прийшли до Бога за власним розсудом, з власними кадильницями загинули, бо від Бога вийшов вогонь і поглинув їх. Ми бачимо, що Господь приймає тільки те служіння, яке визначив Сам призначив, того священика, якого Він Сам поставив.

Авірон та Датан, які поставили під сумнів, що це Бог через Мойсея направляє Свій народ, також загинули. Під ними розсілась земля і поглинула їх разом зі всіма їхніми родами, наметами та скарбом. Люди, які нарікали через те, що покарання було занадто суворим також загинули.

Щоб раз і назавжди вирішити це питання і більше не повертатись до нього, Господь наказав зробити наступне: подивіться вірші 17:17-20 “Промовляй до Ізраїлевих синів, і візьми від них по одній палиці для батьківського дому, від усіх їхніх начальників для дому їхніх батьків, дванадцять палиць; і напиши ймення кожного на палиці його. А Ааронове ймення напишеш на Левієвій палиці, бо одна палиця для голови дому батьків їх. І покладеш їх у скинії заповіту перед ковчегом свідоцтва, де Я, за умовою, буду являтися вам. І станеться, той чоловік, що Я виберу його, його палиця зацвіте. І Я відхилю від Себе нарікання Ізраїлевих синів, що вони нарікають на вас”.

Суть веління була досить проста: принести палицю від кожного племені Ізраїлевих синів з іменами начальників родів. А від Левієвого племені — з іменем Аарона. Той, чия палиця зацвіте і є той, кого обрав Господь, щоб наблизити до Себе.

Звичайно ж, зацвіла палиця Аарона. Бог підтвердив Своє обрання, яке раніше проголосив через Мойсея. Палиця не просто зацвіла, подивіться вірш 23: “І сталося назавтра, і ввійшов Мойсей до скинії заповіту, аж ось зацвіла Ааронова палиця для Левієвого дому, і пустила пуп’янки, і зацвіла квіткою, і випустила дозрілі мигдалі!”. Тобто на палиці одночасно були присутні і квіти і пуп’янки і дозрілі плоди. Це було явне чудо, яке не можна сфальсифікувати. Усім стало ясно, що саме на Аарона та його нащадків Бог поклав обов’язок священицького служіння перед Його лицем на всі роди. Цей привілей можна було втратити, Божа історія знала такі випадки. Але його не можна було купити чи заробити жодним способом.

Про що ж таке важливе говорить ця розквітла Ааронова палиця, що Господь звелів покласти її до ковчегу свідоцтва серед дуже небагатьох речей, і берегти на ознаку для наступних поколінь?

По-перше, ми вчимося тут правильному ставленню до служіння священика. Корей розглядав це служіння, як джерело влади, поваги і привілеїв. В древньому світі багаті та знамениті люди зазвичай купували собі священицькі привілеї для статусу. Але Бог покликав Аарона до цього служіння не для того, щоб він величався і підносився, а для того, щоб він представляв собою народ, коли приступав до престолу благодаті. І коли Аарон кропив кров’ю на кришку ковчега, Бог дійсно пробачав гріхи Свого народу, бо перед престолом благодаті стояв законний представник. Але якби туди увійшов хтось інший, він би не був прийнятий, бо Бог не призначав його. Аарон не міг самовільно передати чи продати цю представницьку функцію комусь іншому. Ніхто інший не міг зняти з нього ці повноваження чи наділити ними ще когось. Тому що це визначав тільки Бог: “Господь дасть знати, хто Його… а кого вибере, того Він і наблизить до Себе” (Чис.16:5).

Чи міг первосвященик бути негідною людиною? — так, таке бувало і не раз. Ми вже говорили про Аарона, первосвященики часів Христа також були негідними людьми. Більше того, можна з впевненістю казати, що жоден з первосвящеників не був досконалим, і вони служили в земній тимчасовій і недосконалій скинії. І вони приносили недосконалі жертви, які не могли очистити серця і совісті. Але це служіння все одно було особливим. Чому? — бо воно вказувало на іншого, на істинного Первосвященика — на Ісуса Христа. Він — Священнослужитель святині й правдивої скинії, що її збудував був Господь, а не людина (Євр.8:2). Він увійшов не в рукотворну святиню, що була образом справжньої, але в саме небо, щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас (Євр.9:24). Він приніс не кров телят і козлів, а Свою Кров, Кров Сина Божого, пролиту за наші гріхи (Євр.9:12). І ми знаємо, і цілковито впевнені, що Він був прийнятий Богом і набув для нас, тих хто вірить в Нього, вічне відкуплення, бо Господь обрав Його бути Первосвящеником навік і Агнцем Божим, що бере на Себе гріх світу. Амінь.

По-друге, ми вчимося про те, як Бог турбується про Свій народ і управляє ним. Як Він це робить? — Через Своїх призначених служителів. Бог призначив Мойсея та Аарона турбуватись про Свій народ в пустелі. Так само потім Бог давав Ізраїлю суддів, царів та пророків через яких здійснював Свою волю і виховував Свій народ. Коли люди впокорювались перед Богом, слухались Його служителів і приймали Його керівництво, вони були щасливі і, навпаки, вони багато страждали, коли повставали проти Бога.

Це стосується не лише Старого Заповіту. Сьогодні Бог так само турбується про Свою Церкву через призначених служителів. Звичайно, в певному сенсі нам трошки важче, бо в Аарона була розквітла палиця на підтвердження своїх повноважень, а в нас такої нема. Тим не менше ми можемо бачити, як Бог наділяє необхідними і різноманітними дарами різних людей в церкві, щоб вони могли разом трудитись для укріплення та виховання Божого народу. Ці дари різні: одному Бог дає дар навчати слову, іншому — керувати церквою, а третьому — турбуватись про бідних, четвертому — співати хвалу. Але ці різноманітні дари даються не для того, щоб роз’єднати церкву, навпаки — для того щоб збудовувати спільноту Божих дітей. І коли ми визнаємо Боже керівництво і Боже помазання не тільки в своєму служінні, але і в служінні іншого виду, на іншій людині — ми збудовуємо церкву Божу. Амінь.

Тим не менше, церква — це зібрання грішних людей, тому тут не буває без перекосів, конфліктів, взаємних звинувачень та іншого. Перекоси бувають, як в одну, так і в іншу сторону.

З одного боку, люди можуть використовувати різні маніпуляції для того, щоб захопити владу в церкві і панувати над братами й сестрами. Коли біблійні принципи керування церквою відсуваються в сторону, виникає небезпека: церква будується по моделі, що не відповідає Писанню. Не як тіло Христове, а як бізнес-корпорація чи за армійський підрозділ. Така церква може рано чи пізно опинитись у розпорядженні виконавчого директора з такою повнотою влади, якій міг би позаздрити навіть якийсь середньовічний Папа Римський.

З іншого боку, коли пастир вивчає Писання з ягням, чи проповідник навчає церкву з кафедри, хтось може сказати: а Іван в своєму посланні каже, що і на мені перебуває помазання і я не потребую, щоб хтось мене навчав (1Ів.2:27). Подібно до Корея, вони кажуть: ми усі Божий народ, усі святі і Господь серед нас, усі маємо Духа… чому ти вважаєш, що ти знаєш краще ніж я? На цій підставі з’являються церкви які відкидають взагалі будь які інститути і форми правління. Та як би вони не намагались проголошувати рівність, все одно одні з них стають більш впливовими в одних сферах, інші — в інших.

Сьогоднішнє слово нагадує нам, що керівництво Церквою — це не людська, а Божа справа, хоч і здійснюється вона через слабких людей. Ця істина повинна приводити до смирення тих, кого Господь поставив керувати церквою. Щоб вони пам’ятали, що істинний Глава і Пастир Церкви — це Христос, а вони — лише Його помічники. Що церковна влада є службовою і декларативною, оскільки лише Святе Писання є єдиним правилом віри. Що жодна церковна влада не може видавати веління, які зв’язують совість людини.

З іншого боку, ця істина повинна приводити до смирення і всіх інших, щоб слухатись Біблійного вчення, визнавати і підтримувати служіння лідерів, приймати церковну дисципліну і т.ін. Тому що хоча церковна влада може помилитись через людську слабкість, тим не менше саме на ній лежить відповідальність і обов’язок за дотримання законів Божого слова. І коли спільнота Божих людей буде дотримуватись означених принципів і пам’ятати про Ааронову розквітлу палицю в ковчегу, тоді сила  дисципліни і Божого керівництва послужать на славу і добро Церкви. Амінь.

В кінці кінців нам треба пам’ятати п’яту заповідь і того, чого вона навчає. Джерело усілякої влади є Бог. Він наділяє людей повноваженнями на різних рівнях: батьки і діти, вчителі і учні, лідери церкви та її члени і т.ін. І коли ми поважаємо Боже керівництво і людей, яких Він поставив творити Його волю, тоді наші дні продовжаться на землі і  наші життя будуть сповнені усіляких Його благословень. Амінь. Хай Господь допоможе нам бачити Його керівництво в наших життях, сім’ях і церкві. І хай Його сильна рука веде нас до благословенного і плідного життя. Амінь.

(п. Йонатан)

РОЗКВІТЛА ААРОНОВА ПАЛИЦЯ В КОВЧЕЗІ

Числа 16-17

Ключовий вірш 17:25

1. Прочитайте книгу Чисел розділи 16-17. Чому Корей та його спільники повстали проти Мойсея та Аарона? Як Бог покарав їх?

2. Що Бог хотів показати через те, що Ааронова палиця розквітла і вродила стиглим мигдалем?

3. Чому тільки на Аарона та його нащадків було покладено священицький обов’язок?

4. Чому потрібно коритись духовному порядку Божого Царства та лідерам, яких ставить Бог?

5. Чому важливо шанувати своїх наставників та пастирів, а також допомагати своїм “ягнятам” — учням, приймати участь в їхньому духовному зростанні і передавати Господній Дух, як спадок?

МАННА У КОВЧЕЗІ

Вихід 40:1-38; 16:33-36

Ключовий вірш 16:33 «І сказав Мойсей до Аарона: Візьми одну посудину, і поклади туди повний гомер манни, і постав її перед Господнім лицем на сховок для ваших поколінь»

На минулих Богослужіннях ми подивилися на скинію із висоти пташиного польоту. Ми побачити там двері і подвір’я, жертівник і умивальник, стіл для показних хлібів, свічник, жертівник для куріння. Потім ми спустилися нижче, і розглянули ці речі детально. Далі там була ще одна кімната, яка називалася святе святих. У цій кімнаті стояв ковчег. Минулого разу ми розмовляли про нього. У ковчезі знаходилося 3 речі: таблиці з 10 заповідями, посудина з манною і пізніше туди поклали палицю Аарона. Біля кришки ковчегу людина зустрічалася з Богом. Ковчег – це був наче Божий дім. Люди кладуть у своєму домі що важливо для них. IT-ики ставлять потужні комп’ютери, спортсмени ставлять кубки, які вибороли на змаганнях. А Бог у Своєму домі наказав покласти лише ці 3 речі. Пильно вдивляючись у них ми бачимо, що важливо для Бога. І сьогодні ми подумаємо про одну з цих 3 речей, а саме манну. Чому Бог наказав покласти саме її? В чому її значення? Що це каже про Бога? Що це означає для нас? Питань багато, але про все по порядку.

Щоб зрозуміти походження манни, нам потрібно буде повернутися трохи назад, до того періоду, коли Ізраїльтяни вийшли з Єгипту. Пройшло близько 1,5 міс. як вони залишили Єгипет. Звичайно, вони взяли з собою трохи припасів у дорогу, надіючись, що за 1,5 міс. вони точно доберуться до обіцяної землі. Але до землі вони не добралися, а припаси почали кінчатися. Перед людьми замаячіла перспектива голоду. Голод – це дійсно страшно. Коли перші люди жили в раю, у них було всього вдосталь. Бог сказав: «… оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, – нехай буде на їжу це вам!» (Бут.1:29) В раю у людей було достатньо їжі. Але коли вони втратили рай, Бог сказав Адаму:

17 І до Адама сказав Він: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя.

18 Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову.

19 У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся.

Тепер земля почала давати не лише плоди, але й бур’ян. Щоб наїстися, людині доводилося працювати у поті лиця, але й тоді це не завжди вдавалося. Перед нею замаячіла перспектива голоду. Тут ми знаходимо і перший страх голоду. І цей страх передається з покоління в покоління грішних людей. Він передався від Адами через покоління до Ізраїльтян. І коли по дорозі з Єгипту до обіцяної землі у них закінчилася їжа, цей страх дав про себе знати.

Наскільки голод страшний добре видно із скарги людей Мойсею. Вони казали: «Коли б ми були повмирали від Господньої руки в єгипетськім краї, як ми сиділи над горшком м’яса, як ми їли хліба досить! Бо ви вивели нас до цієї пустині, щоб поморити голодом увесь цей збір…» (16:3). Голод був настільки страшний, що люди були готові повмирати в рабстві, але над горшками з м’ясом, ніж вільними, але від голоду.

І тоді Бог сказав: «Ось Я спускатиму вам дощем хліб із неба» (16:4). І з того часу з неба почав падати хліб, який Ізраїльтяни назвали манною, вона була білою, а на смак як тісто з медом (16:31). Цей хліб падав щоденно. Правда, він не падав у суботу, але напередодні люди набирали на два дні. Цей хліб навіть падав, коли Ізраїльтяни грішили і масово відходили від Бога, наприклад, коли зробили ідола – лите золоте теля і стали поклонятися йому. Манна падала, коли Ізраїльтяни скаржилися, і коли їх кусали отруйні змії. Вона перестала падати лише тоді, коли воні увійшли в обіцяну землю, по якій текли молоко і мед, і почати їсти плоди тієї землі.

Посудина з маною, поставлена в ковчезі, навчає нас 3 речам.

Перше, їжу дає нам Бог. З самого початку людина була створена залежною і від фізичної, і від духовної їжі. Людина не може жити без них. У наш час дуже розповсюджена ідея людської незалежності і самодостатності. Скрізь пропагується що людина має бути незалежною і самодостатньою. Пропагуються такі собі супермени і супервумени. У наш час, коли так легко добути їжу – достатньо піти у супермаркет, і добути щось попити – кавові автомати стоять на кожному кроці, так легко створюється ілюзія людської незалежності. Але на ділі людина дуже залежна. Вона має їсти тричі на день. Вона має щось пити. І їй потрібна духовна їжа, їй потрібна любов, розуміння, визнання. Без духовної їжі людина відчуває себе рослиною, а не людиною. Людина залежна від їжі, і має це визнати. Залежність від їжі означає залежність від Бога, тому що усю їжу – і фізичну, і духовну дає Бог. Усе, що ми маємо, їжа, яку ми їмо тричі на день – усе прийшло від Бога. Ми щасливі, коли знаємо, що все прийшло від Бога, і дякуємо Йому за це. Християни дають десятину, тому що знають, що усе що вони мають – від Бога, і цим шанують його. Вони дякують Богові за щоденну їжу. Коли ми дякуємо Богові перед їжею, це впокорює, тому що ми усвідомлюємо свою залежність від Нього.

Друге, справжня їжа християн – Христос і Боже слово. Друга причина, з якої Бог сказав поставити у ковчезі манну – показати, якою має бути справжня їжа християн. У книзі Повт.З.8:3 Бог сказав: «І впокорював Він тебе, і морив тебе голодом, і годував тебе манною, якої не знав ти й не знали батьки твої, щоб дати тобі знати, що не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе людина». Протягом 40 років Ізраїльтяни харчувалися одною манною. Вони не мали великого різноманіття в їжі, яке ми маємо зараз. Вони не їли бананів і шоколаду. Вони їли одну манну. Звичайно, у них з манни було 1000 страв, і тим не менше, це все ж була одна і та сама манна – варена, жарена, печена, сира і так далі. Протягом 40 р. вони носили один і той же одяг. Написано, що він не зношувався, але ж то був один і той же. Написано, що цим Бог впокорював їх. Він навчав, що щастя у житті і саме життя людини не залежить від того, наскільки дорогу чи різноманітну їжу вона їсть і наскільки різноманітно вдягається. Люди цього світу думають, що щастя людини в тому, щоб їсти дорогу їжу, чи часто ходити в ресторани, чи кожен день вдягати щось нове. Коли вони виходять із супермаркету із повним візком продуктів, їх обличчя сяють від щастя. Вони турують без утоми дорогу до супермаркету, і проводять дні у шопінгу. Але Бог навчав їх, що щастя у іншому. Щастя у тому, щоб бути з Богом у заповіті, мати з Ним спілкування і пізнавати Його. Бог навчав їх довіряти йому їх щоденні потреби, і цінувати спілкування і стосунки із Ним Самим.

Ісус Христос навчав:

48 Я хліб життя!

49 Отці ваші в пустині їли манну, і померли.

50 То є хліб, Який сходить із неба, щоб не вмер, хто Його споживає.

51 Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам.

«Хліб життя» означає, що нам якщо ми хочемо мати життя, то маємо споживати цей хліб. І цим хлібом є Христос, Який зійшов із неба. Хто буде споживати Його, той буже жити повік. Його хліб – це Його тіло, яке Він дав за життя світові. Ісус говорить тут про Свої страждання на хресті, де Його тіло було віддане за нас. Він залишив нам причастя, щоб ми через нього згадували про Його жертву.

У нагірній проповіді Ісус навчав: «Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?» (Мф.6:25). Ісусу було шкода бачити, як люди журячись про дрібне, забувають про головне: журячись про їжу, люди втрачають життя, а журячись про одяг – своє тіло.

Третє, нам потрібно щоденно приходити до Бога за їжею. Бог давав манну Ізраїльтянам щоденно, рівно на один день. Вони не могли зробити запасів. Те, що було приховано «про запас» згнивало. Манна з’являлася рано вранці, а потім, коли сонце розігрівалося, танула. Той, хто запізнювався, лишався голодний. Це було непросте тренування. Але вони мали його пройти – щоденно їсти Божий хліб з неба. Коли я дивлюся фільми про тварин, то іноді шкода, що людина не може харчуватися як, скажімо удав, який може їсти один раз в місяць, а весь інший час грітися на сонці і відпочивати. Але людина створена інакше. Їй потрібно їсти щоденно. І духовна їжа їй потрібна щоденно. Тому вона також має пройти це тренування – навчитися щоденно їсти Божий хліб так само, як вона їсть фізичний.

Проблема багатьох християн у тому, що вони не їдять щоденно Божий хліб. Вони шукають радість життя і втіху у тому, щоб добре їсти, гарно вдягатися, коли справи ідуть добре, гроші збираються, кредити виплачуються, будинки будуються, а діти ростуть і не хворіють. І хоча це само по собі непогані справи, християнин має жити не цим. Він має жити Христом і Божим словом.

У моєму Facebook я підписаний на сторінку, на якій виставляють цитати Коррі тен Боом (Corrie ten Boom) – нідерландської християнки, яка за часів нацистів переховувала Євреїв, ризикуючи своїм життям, і життям своїх близьких. Вона жила у страшний час, коли багато хто втратив надію, зійшов із глузду від страхів і переживать, втратив совість. Але вона вижила, і спасла багато життів, тому що жила Божим словом. Одними із її улюблених були слова Христа «Не бійся». Я уявляю собі картину, коли більшість людей поруч із нею жили у страху. Але вона переборола страх, тому що їла їжу Христа. Ми живемо у невизначений час, в умовах агресії Росії, у час, коли зненацька ми дізнаємося, що знайомі нам люди захворіли на рак, ми живемо в час економічної нестабільності, корупції, жахливих доріг і ще багато жахливої спадщини, яка дісталася нам з часів «процвітаючого» соціалізму. У людей так багато переживань, що вони їдять їх зсередини, як рак. Але переживання не забирають проблем, вони забирають лише нашу силу жити і боротися. Але є інший шлях – ми можемо жити не нашими переживаннями, а Божим словом. Щоденно ми можемо їсти слова Христа «Не бійся», приймати їх, з надією дивитися на майбутнє, і мати силу робити наші щоденні справи.

Якось, коли я був студентом і лише повірив у Христа, сидячи у гуртожитку я почув звуки дискотеки. Не те щоб я дуже полюбляв дискотеки, але добре пам’ятаю, як подумав: «ось де справжнє життя – музика, веселощі, натовп, нові знайомства, а я – що тут роблю на самоті у кімнаті гуртожитку». Мені здалося, що справжнє життя проходить мимо мене. І у той час я згадав слово з Ів.10:10 «Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали». І я вирішив довіряти Ісусу, я взяв це слово і почав жити з ним. Пройшов час, і я дійсно переконався, що це слово правдиве – справжнє життя не в шумних натовпах одноманітних людей, а у Христі. Іноді мені попадаються на очі відомості про моїх знайомих, які полюбляли шумні вечірки. Хтось уже двічі розведений, хтось погорів на хабарі, хтось відсидів, хтось просто втомився від життя. Але я відчуваю, що з Христом після 40 справжнє життя лише починається. Я можу будувати нові плати, відкриваються нові перспективи.

У царя Давида було все: царство, людське визнання, велика сім’я, він був гарним поетом і музикантом. Але коли він думав що прийде час, коли він має померти, то йому ставало страшно і сумно. У Пс.22 він написав: «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать!» (Пс.22:4) Давид вирішив довіряти Богу – своєму доброму пастирю. Він водив його у житті, давав перемоги в битвах, втішав і зміцнював у стражданнях. І він буде його добрим пастирем і в останній час його життя на цій землі. Він жив у старозаповітні часи, і не знав багато про воскресіння, як знаємо ми зараз. Але він довіряв Богу і свої останні дні, і нове життя, як довіряв життя у цьому світу.

Який Ваш ключовий вірш на цей рік? Разом з яким словом ви зараз боретесь проти своїх гріхів, проти проблем, проти викликів? Давайте пам’ятати, що християни мають харчуватися Божим словом.

(п. Яків)

Віруючі, що керують своїм життям за принципами Святого Святих

Вихід 40
Ключові вірші 20-21
1. Що знаходилося в ковчезі заповіту?
2. Що це каже про Бога?
3. З якою проблемою зіткнувся Ізраїльський народ в пустелі Сін? (Вих. 16) Чому проблема їжі та грошей важлива навіть для віруючих?
4. Чому Бог навчав ізраїльтян, через повсякденне збирання манни впродовж 40 років? (Повт. З. 8:3-4)
5. Якому першому принципу життя в Святому Святих навчає нас манна? Чим живе священик (ми)? (Ів. 6:48-51)

ВВІЙТИ В СВЯТЕ СВЯТИХ

Вихід 37:1-9
Ключовий вірш 9 : “І були ті херувими з простягненими догори крилами, і затінювали своїми крилами над віком, а їхні лиця одне до одного; до віка були схилені лиця тих херувимів”

Сьогодні ми продовжуємо вивчати про будову скинії, яку ізраїльтяни звели в пустелі з Господнього веління. Ми вже говорили про її будову в загальному, про те, що ця скинія була втіленим бажанням Бога бути зі Своїм народом. Говорили більш детально про деякі її складові: ворота, двір скинії та святилище. І сьогодні ми поговоримо про те, що знаходилось в самому серці скинії, а потім і Єрусалимського храму — про святе святих.

Можливо в когось може виникнути запитання: “навіщо ми так докладно розглядаємо будову якогось намету в пустелі?”. Намету, якого вже кілька тисяч років нема, і не тільки його, а і храму, побудованого після скинії. Ніхто в світі, навіть самі юдеї, а тим більше християни, більше не користуються цим в своєму богослужінні. Вже кілька тисяч років, як жертовник згас а святилище перетворилось на пустку. Навіщо ж нам це потрібно? Але нам це справді необхідно. Тому що, по-перше, це одкровення Бога про самого себе. Через те, який спосіб стосунків Бог обрав зі Своїм народом, яке поклоніння приємне Йому, ми можемо бачити те, який Бог є. І якщо ми хочемо знати і поклонятися Богу Біблії, а не якомусь придуманому богу, тоді ми маємо приймати все, що Він говорить про Себе. Амінь.
Але ще є, по-друге. Так от, по-друге, скинія і весь її устрій — це видимий образ стосунків які існували між Богом та Його народом. Стосунків, які змінилися через Ісуса Христа. І розглядаючи те, що було тоді і те що є зараз, ми в більшій повноті можемо осягнути ті багатства і ту благодать які ми, віруючі Нового Заповіту, отримали через заслуги Христа.

Хай Господь проведе зараз нас в цьому служінні і збагатить наші серця радістю, благодаттю, вірою і вдячністю від роздумів над Його справами і Його спасінням.

Отже, увійшовши ворітьми, пройшовши через двір скинії і опинившись в святилищі людина опинялася перед завісою. Там, за завісою знаходилось святе святих. Найбільш закрита, найбільш сакральна частина скинії. Якщо по єврейському табору міг ходити будь хто, то двір скинії був відкритий тільки для народу Божого, святилище — тільки для священиків для щоденного служіння, але потикатись до святого святих було зась будь кому. Навіть первосвященик міг увійти туди лише за певних обставин із дотриманнях спеціальних процедур.
Що ж знаходилось там, за завісою? Може там знаходились дивовижні незліченні багатства єврейського Бога, на які жоден смертний не мав права дивитись? — саме так думали римські воїни, які в І ст. захопили і зруйнували храм в Єрусалимі. Але, на свій подив, вони не знайшли там нічого. Може тоді там знаходились якісь таємні знання, відкриті тільки для посвячених? — також ні. Єдина річ, яка знаходилась у святому святих — це ковчег заповіту, опис якого ми знаходимо в сьогоднішньому уривку.

Що ж собою являв цей ковчег? — це був великий ящик близько 1.2м в довжину, і 70см в ширину і в глибину. Ящик було виготовлено з акаційного дерева і обшито листовим золотом з зовні і з середини. Також до ковчега в комплекті йшла кришка, виготовлена з щирого золота. Зверху на кришці майстер встановив два золотих херувими, так що вони з кришкою являли собою єдине ціле.

В інших місцях Писання ця кришка також називається престолом благодаті, або ж кришкою викуплення. Тут, на цьому місці Бог, як Цар, давав урочисту аудієнцію Своєму народу. І це була зовсім не буденна подія. Унікальна, таємнича, дуже святкова. Тільки один раз на рік, в день викуплення, сюди приходив первосвященик. Він омивав своє тіло чистою водою і вдягав спеціальний урочистий одяг. Він йшов не з пустими руками. Він ніс перед собою золоту кадильницю, і густий її дим беріг його очі від прямого погляду на Божу славу. На кришку він кропив спочатку кров жертви за свій гріх, а потім, кров жертви за гріхи всього народу. Там, під ангельськими крилами, над кришкою, священик схилявся перед Царем Ізраїлю і херувими (служебні духи), які весь час перебували у присутності Бога, в тіні своїх крил ховали грішника від неприступного світла (1Тим.6:16) Господньої слави.

Над кришкою, в тіні ангельських крил, по благодаті Своїй, святий Господь приймав кров тварин як відплату за гріхи людей і милосердям Своїм Він велично покривав їхні провини. По благодаті Своїй з престолу Свого Він об’являв їм Свою волю і відкривався їм Сам:“І Я буду тобі відкриватися там, і буду говорити з тобою з-над віка з-посеред обох херувимів, що над ковчегом свідоцтва, про все, що розповім тобі для синів Ізраїлевих” (Вих.25:22).
Це місце: Божий трон над кришкою ковчега було самим центром життя єврейського народу, самим центром їхньої релігії, самим центром їхнього поклоніння. Яка це радість, яка це благодать — Бог посеред народу Свого. Бог милостиво приймає і благословляє народ Свій. Бог говорить живе слово Своє. І цей Бог завжди за завісою. Так близько, і в той самий час так далеко.

Ви можете уявити собі життя і служіння священиків у святилищі. Кожного дня вони приходили щоб запалювати пахощі на кадильному жертовнику. Кожного дня вони оновлювали світло і знімали нагар з світильника. Кожного тижня вони міняли хліби на столі і їли їх перед завісою. Все, що було між ними і ковчегом заповіту, між ними і Божою присутністю — це просто шмат тканини, завіса. Не було ніякої варти, не було замкнених дверей, кодових замків, неприступних мурів. Одна лише завіса. Як цікаво, напевне, їм було хоч одним оком поглянути на святиню. Але ні в кого навіть думки такої не виникало — переступити Божу заборону: “Промовляй до Аарона, брата свого, і нехай він не входить кожного часу до святині за завісу, перед віко, що на ковчезі, щоб не вмер він, бо Я в хмарі являюся над тим віком” (Лев.16:2). Ця завіса являла собою розділення між святим Богом і грішною людиною: дороги нема, шлях закрито.
Але в Новому Заповіті ми знаходимо вже зовсім іншу картину. В Євр.4:16 ап. Павло закликає нас, віруючих в Ісуса Христа: “Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать”.

До престолу благодаті — це не до якогось уявного трону, де милостивий Бог являє Свою благодать, коли ми співаємо хвалу. Павло вказує саме на це місце в Святому святих, на кришку ковчега заповіту, на серце поклоніння, на місце, яке було завжди закрите для грішників. Він каже: туди, де завжди висіла табличка: “СТОП”, “Прохід заборонено” тепер висить табличка: “Ласкаво просимо”, тому приступаймо з відвагою. Раніше ми знайшли би там лише осуд святого Бога і смерть, але зараз ми знаходимо там благодать і своєчасну допомогу.
Як же це сталося? — скажете ви. Відповідь — завдяки заслугам, які здобув наш Спаситель Ісус Своїм хрестом і воскресінням.

В Євангелії ми читаємо, як в момент смерті Христа, коли Він скрикнув голосом гучним і духа віддав, завіса в храмі роздерлась надвоє зверху, аж до низу (Мар.15:37,38). Це був жах для священиків храму. Це було щось неймовірне. Вперше за всю історію Ізраїлю святе святих, ось цей центр їхнього поклоніння, центр їхнього життя, стало відкрите для будь-кого. І це зробила не людина — Сам Бог розірвав цю завісу зверху до низу, бо вона перестала бути потрібна. Як первосвященик входив в святе святих і служив образу небесного, образу який Мойсей бачив бувши з Богом на горі Синай, так Христос увійшов у саме небо, щоб служити в істинному святилищі, щоб Самому з’явитись тепер перед Божим лицем за нас. Як первосвященик приносив кров козлів за гріхи народу, так Христос один раз на схилку віків приніс Свою Кров, щоб власною жертвою знищити гріх (Євр.9:24-26). В Ісусі Христі ми знаходимо новий і живий шлях до Бога, який Він відкрив нам нам через завісу, цебто через тіло Своє розірване на хресті за нас (Євр.10:19-20).
Порівняйте ось ці два веління: “Промовляй до Аарона, брата свого, і нехай він не входить кожного часу до святині за завісу, перед віко, що на ковчезі, щоб не вмер він” з книги Левит з одного боку, і “ Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті” з послання Павла до євреїв — з іншого. Вони — як небо і земля, правда? Якщо перше збудовує стіну, інше — повністю руйнує її.

Однією Своєю жертвою Христос зробив непотрібною усю складну систему жертвоприношень. Він зробив скинію непотрібною, перенісши служіння з намету в пустелі в серце кожного віруючого, в серце кожного, кого Бог обрав стати храмом Духа Святого, що живе в нас. Однією Своєю жертвою Христос примирив небесне із земним і відкрив для нас небеса.
Тому сьогодні в центрі нашого поклоніння не ковчег, а Христос. Бо ковчег вказував на Христа. Його серцевина з акації говорить нам про людську природу Христа, а золото — на Божественну.
Тому сьогодні нам не потрібно мати цей ящик-ковчег, для того, щоб знати, що Бог з нами. Бо в нас є Ісус-Емануїл, Бог, який з нами. Бог, який наблизився до людини настільки, на скільки це можливо, Сам ставши людиною, щоб зробити дітьми Божими усіх, хто вірить Йому. Амінь.

І я б хотів, щоб ми ще раз задумались над цим закликом апостола до нас: “Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать” (Євр.4:16). Ці слова були написані до євреїв, які, на відміну від нас, бували в храмі. Вони приходили на подвір’я храму зі своїми жертвами і для них пройти далі двору було чимось немислимим. Але апостол закликає нас не лишатись на подвір’ї, за дверима, а прийти до цього престолу благодаті, в саме серце поклоніння, де є Бог.

Чи любите ви приступати до Господа? Чи прагне ваше серце перебувати в Його присутності? Чи готові ви чути Його волю, що лунає з престолу благодаті? Тому що навіть зараз, коли лунає цей заклик “приступаймо”, багато людей продовжують несміливо топтатись на подвір’ї, не можуть зважитись переступити поріг і тому залишаються без цієї милості. Вони бояться почути Божу волю для себе, бо почуте може відрізнятись від того, про що вони мріяли. Вони бояться покластись повністю на Христа і Його праведність, бо для цього треба зректися якихось власних заслуг і гордості. А зі своєю праведністю ніхто не увійде туди. Це дуже сумно. Уявіть, як сильно я би сумував, якби мої діти боялись або не бажали приходити до мене? Небесний Батько через Сина кличе нас до Себе. Його воля — блага і досконала, вона — найкраще для нас. Його благодать — щедра, вона покриває усі наші гріхи і провини. Тому не топчіться на порозі — приступайте з відвагою, щоб знайти милість та благодать. Приступайте до Нього, шукайте зустрічі з Ним, коли відкриваєте Біблію, тоді ви знайдете там не просто цікаву інформацію, а життя. Приступайте до Нього, коли стаєте до молитви, тоді ваша молитва буде не ярмом, не дивним бурмотінням і виголошенням своїх бажань, а спілкуванням, що дає силу і оновлює дух. Приступайте до Нього, коли стаєте до якогось служіння, нехай воно відбувається в Господній силі, під Його керівництвом. І нехай Господь зробить нас людьми, які не тільки приходять на двір Господній подивитись, як служать інші. І людьми, які не тільки щодня здійснюють служіння молитви, слова і поклоніння в святилищі. Але також і людьми, які знаходять оновлення, благодать, радість і глибоке задоволення в Божій присутності і сяйві Його слави. Амінь.
п. Йонатан

Ввійди в Святеє Святих

37:1-9
Ключовий вірш 9
1. Що є в Святому Святих?
2. Яке духовне значення ковчега заповіта?
3. Яке духовне значення престолу благодаті та двох херувимів?
4. Яке місце в Старому Заповіті відповідає місцю молитви, де ми зустрічаємося з Богом (Євр. 4:16)?
5. Які священики, що не виконували божого закону, були засуджені Богом? (Лев. 10:1-11)
6. Які привілеї дав Бог народу Нового Заповіту як вибраним царським священикам? (Євр. 10:19-22, 1 Пет. 2:9) Як ми повинні керувати собою, як вибраними царськими священиками?