Бо Ми ­­­­– Його твориво

До ефесян 2:1-10

Ключовий вірш 2:10 : “Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували”

Кажуть що гімни лише двох країн у світі починаються словами «Ще не вмерла…» Перший – це гімн Польщі, і другий, звичайно, це гімн України. У свій час поляки повірили, що їхня країна ще не вмерла. Тому вони звільнилися від совітського ярма, вигнали корупціонерів, підняли економіку і стали процвітаючою країною. Це належить зробити і Україні. Коли нація приходить до віри, що вона не вмерла і у неї ще є надія, відбуваються дивні речі. Схожим чином, дивні речі починають траплятися у житті людини, коли вона повірить, що вона – Боже твориво. Хай сьогодні Господь благословить наc.

Перше, мертві і у неволі (1-3). Перед тим, як говорити Ефесянам що Бог зробив для них, Павло нагадує їм як вони жили до зустрічі з Христом. По-перше, вони були мертвими. Подивимось на 1-ий вірш: «вас, що мертві були через ваші провини й гріхи». На перший погляд, це слово здається дивним, тому що нам здається, що до зустрічі з Христом ми жили. Ми навчалися, ходили на роботу, займалися спортом, і робили багато інших речей. Коли ми дивимось на життя людей без Бога, то здається що багато з них живуть досить активним і насиченим життям. Люди зранку до вечора десь бігають, щось роблять, чимось зайняті, багато хто працює по вечорам і на вихідних і гордиться цим. Люди виготовляють автомобілі, які їздять швидше, роблять квитки на літаки дешевші – щоб більше встигнути, і більше де побувати. У наш час популярні способи життя у режимі 7х24 і non-stop. Нам здається що такі люди живуть. Так як же люди без Бога мертві?

Справа в тому, що «мертвий» у розумінні людей і Божому розумінні відрізняються. У людському розумінні «мертвий» – це людина, у якої перестало битися серце чи працювати мозок. Але у Божому розумінні мертвий – це людина, яка відрізана від Бога, яка намагається жити без Нього. Бог є джерелом життя і є саме життя. Ісус якось сказав: «Я дорога, і правда, і життя» (Ів.14:6). Без Бога немає життя. Подивіться ще раз на вірш 1. Людей відрізають від Бога їхні провини і гріхи. Тут є такі, у кого немає ніяких провин і гріхів? Таких немає. Наші провини і гріхи відрізали нас від святого Бога. Тому людина яка живе без Бога – уже мертва. Тобто вона ще може рухатись досить довго, але її смерть – це лише питання часу. Справжнє життя не в тому, щоб багато подорожувати і відвідати якомога більше країн у світі, не в тому, щоб жити у дорогій квартирі чи їздити на гарному автомобілі, справжнє життя – це життя з Богом.

По-друге, ми жили у неволі. Подивимося на вірші 2,3: «в яких ви колись проживали за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних, між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву, як і інші». Люди думають, що вони вільні. Вони думають, що усе у своєму житті вирішують самі: вони роблять, що вони хочуть і вони думають як вони хочуть. Люди, власне, для того і лишають Бога, щоб самими стати богом і самими усе вирішувати у своєму житті. Найбільше брехня у цьому світі була сказана дияволом і записана у Бутті 3. Коли диявол спокушав жінку з’їсти від дерева пізнання добра і зла, він сказав: «Бо відає Бог, що для того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро і зло». І люди вірять цій брехні диявола, залишають Бога думаючи, що будуть вільними. Але так не виходить, тому що, лишивши Бога, вони стають рабами диявола. Павло каже: «ви колись проживали за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує у повітрі, що працює тепер у неслухняних…» Без Бога немає життя, і без Бога немає свободи. Людина яка залишає Бога стає рабом диявола.

Звичайно, це не значить, що вона зразу почне творити багато зла. Навколо ми, здається, бачимо багато добрих людей, які не вірять в Бога. Але це означає, що у них немає внутрішньої сили протистояти злу. В легковий автомобіль можна загрузити лише сотню-другу вантажу, якщо більше – він зламається. Подібно до цього, життя людини без Бога схоже на такий автомобіль – якщо обставини зміняться, вони ламаються.

Тут також написано, що ми жили «за звичаєм віку цього… проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву». Звичаї віку і пожадливості тіла – це потужні тренди нашого часу, яким також важко противитись. Апостол Іван сказав: «бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу» (1 Ів.2:16). Цей світ працює через пожадливості. Що таке пожадливість? Пожадливість – це надмірне бажання чогось. У людей є різні бажання – і в певний час і у нормі – це здорові бажання – бажання їсти, спати, відпочивати, бажання гарно виглядати, сексуальні бажання. Однак коли ці бажання виходять з-під контролю, починають управляти людиною, замість того щоб бути нею контрольованими, починаються біди. У хроніках Нарнії Льюїса сніжна королева пригостила Едмунда неймовірно смачним рахат-лукумом, якого він об’ївся. Не дивлячись на те, що його потім нудило, він не міг більше ні про що інше думати, як щоб хоч ще разочок поїсти того рахат-лукума. Якщо людина не може думати ні що про інше – це пожадливість. Пожадливості роблять нас своїми рабами. Якщо людина думає лише про секс – це пожадливість. Якщо думає лише про свою зовнішність – це пожадливість. До чого призводять пожадливості описав ап. Павло в Рим.1:

26 Через це Бог їх видав на пожадливість ганебну, бо їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне.

27 Так само й чоловіки, позоставивши природне єднання з жіночою статтю, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли в собі відплату, відповідну їхньому блудові.

28 А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне.

29 Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв,

30 обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам,

31 нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві.

32 Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке.

Це досить великий уривок, і він описує ті жахи, до яких приходять люди, якими управляють пожадливості: різного роду сексуальні викривлення і збочення, вбивства, непомірна гордість, зло. Страшно жити у суспільстві людей, якими управляють пожадливості! Таке життя перетворюється на справжнє пекло. Але Бог втрутився у цю ситуацію і дав нам нове життя.

Друге, Бог оживив і спас (4-9). Ніхто не хоче мати справи зі злими людьми. Їх хочеться переселити на який безлюдний острів, і хай там собі повбивають один одного. Але Бог зробив не так. Подивимось на вірші 4,5: «Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасені ви благодаттю». По-перше, Бог оживив нас. І це саме відповідне слово. Ми були мертві. Як можна допомогти мертвій людині? Люди ніяк не можуть допомогти. Її неможливо виправити. Але Бог може. Бог оживив нас із Христом. Перш ніж виправити, людину потрібно повернути до життя, і саме це зробив Бог. Тепер ми живі. Ми не лише знаємо, що Бог є. Ми можемо спілкувати з Ним! Ми можемо слухати Його голос через Біблію! Ми можемо бачити, як Він діє в нас і в інших. Ми можемо насолоджуватися цим новим життям з Богом!

Далі: ми були у неволі диявола і пожадливостей цього світу – і Бог спас нас – вірш 5б «спасені ви благодаттю». Це схоже на те, як Бог визволив Ізраїльський народ з Єгипетського рабства. Дивовижно, але тепер, з Божою допомогою, ми маємо перемогу над дияволом і нашими пожадливостями. Це велика перемога.

Але Бог зробив іще дещо. Подивимося на вірш 6: «і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі». Бог приготував для нас ще дещо: воскресіння, і місце на небесах. Виявляється, що християни – не прості люди, як багато людей думають: затуркані, неосвідчені, слабкі, як безхатьки. Виявляється, що християни дуже багаті у Христі, які мають справжнє багатство, яке від них не відніметься.

У віршах 4-7 слова «із Христом», «у Христі» повторюються тричі. Усе це Бог вдіяв через Ісуса Христа, Свого Сина, завдяки Своїй превеликій любові. І вираз тієї превеликої любові, якою Він полюбив нас – це Ісус, Який страждає на хресті заради нашого спасіння.

Третє, «бо ми – Його твориво» (10). Подивимося на 10-ий вірш: «Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували».

Проблема людей не в умовах життя, а що вони не знають, звідкіля вони взялись і хто вони. У них є серйозні проблеми з самоідентифікацією. Їм здається, що їх життя нічого не варте, і що вони не являють собою нічого особливого. Але тут сказано, що ми створені самим Богом. Ви знаєте, у чому є наша цінність? Вона у тому, що нас створив справжній майстер. У цьому світі час від часу зустрічаються повідомленні, що футболку якогось відомого футболіста продали за сотні доларів, не тому що сама вона так дорого коштує, а тому що він носив її. Самий дорогий пістолет – це пістолет, із якого вбили Авраама Лінкольна. Про його ціну кажуть, що якою б вона не була, це все рівно буде мало. Картини Гогена, Пікассо, Ван Гога коштують мільйони доларів, хоча іноді там важко щось розібрати, але це шедеври, які намалювали всесвітньо відомі художники. А скільки коштуємо ми, яких створив Сам Бог? Значно дорожче, насправді наше життя немає ціни, воно безцінне.

Люди заздрять багатим і відомим тому що не знають, наскільки вони самі цінні. Люди хочуть бути схожими на так званих зірок просто тому, що не знають, наскільки вони гарні і унікальні. Ви знаєте, у сучасних людей спотворене відчуття краси і досконалості. Багатьом здається, що телевізійні зірки, актори – гарні, а вони ні. І це трагедія сучасної людини. Трагедія самоідентифікації. Подивіться на картину Джексона Поллока №5. В 2006 р. на аукціоні її продали за 140 млн. доларів. Ви не знаходите там нічого особливого? Думаєте що це якась мазня? Думаєте що ви також можете таке намалювати? Попробуйте! У вас не вийде, тому що ви не Поллок! Ви не бачите там цінності і краси? А є ті, що бачать, і готові платити за неї великі гроші. Але наскільки ж ми більш цінні і унікальні, тому що створені самим Богом! В прагненні бути як інші, люди перетворюють себе на копії і штампи. Але Бог не робить копій і штампів, Він робить лише оригінали. Ви є оригіналом, дуже гарним, дуже цінним і унікальним. І життя людини бере новий початок, коли вона повірить у той факт, що створена Богом. Комплекси неповноцінності пройдуть. Пройде заздрість до інших, невдоволення. Пройде внутрішня напруженість. І прийде радість того, що я живу, і вдячність Богові за те, що створив мене таким/такою, який я є.

І це ще не все. «Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували». Така людина буде здатна щось зробити у цьому світі. Коли ми були мертвими через наші гріхи і жили у неволі диявола і похотей світу, ми не робили нічого доброго. Ми соромилися наших вчинків. Ап. Павло писав:

20 Бо коли були ви рабами гріха, то були вільні від праведности.

21 Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх то смерть.

(Рим.6)

Але тепер, коли Бог оживив нас і спас від влади диявола, ми здатні робити добро. Пам’ятаєте про гімн Польщі? Коли у нації є самоідентифікація, вона піднімається і щось робить. І коли ми знаємо звідки прийшли і куди ідемо, ми маємо сили побороти свої внутрішні страхи, подивитися прямо у очі нашим страхам і проблемам, закотити рукави і працювати: закінчити навчання, побороти різні труднощі на роботі, створити сім’ю, виховати дітей, нести служіння в церкві і робити багато інших малих і великих, справ. Останнім часом США багато допомагають нашій країні. Як же з’явилася така могутня і гарна країна? Я переглянув цитати батьків-засновників цієї країни і знайшов, що усі вони дуже багато працювали. Наприклад, Джордж Вашингтон, перший президент США, сказав: «Працюй, щоб в твоїй душі не померли ті крихітні іскри небесного вогню, які називаються совістю». Хай Господь допоможе нам творити добро.

(п. Яків)

Ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла

До ефесян 2:1-10

Ключовий вірш 2:10

1. З якої причини віруючи в Ефесі (а також ми), були мертві? За волею якого духа ми ходили в той час?

2. Що значать слова “за звичаєм віку цього”, “за волею князя, що панує в повітрі”, “духа, що працює тепер у неслухняних”?

3. Ким з природи ми були раніше? Яка суть таких людей?

4. Що Бог зробив для нас і на якій підставі? Що значить “оживив разом із Христом”, “разом із Ним воскресив”, “разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі”?

5. Чому все це не від нас, але Божий дар? Чому так Бог зробив?

6. Хто та для якої мети створив нас? Що значить “створені в Христі Ісусі на добрі діла”? На якій підставі ми віримо,
що Бог це все зробив і також зараз діє в нас?

ХРИСТОС — ГОЛОВА ЦЕРКВИ

До ефесян 1:21-23

Ключовий вірш 22 : “І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви”

Уривок, який ми вивчаємо сьогодні знову дуже короткий. Це продовження молитви Павла про церкву і усіх віруючих.

Згадайте, про пізнання яких трьох речей церквою молився Павло?

По-перше, це славна надія, в якій Бог покликав нас.

По-друге, це багатство славного спадку, що Бог дав Своїм дітям у Христі.

І третє, це безмірна велич Його сили, якою Він діє в нас.

Власне, питанню величі Божої сили присвячено весь кінець цього розділу.

І, здавалось би: Бог — Всемогутній, це значить, що Він може все. Що ще можна знати про велич Його сили? Але ми бачимо, що Павла не цікавить якась абстрактна Божа сила: “що Бог міг би зробити?” Його цікавить, як могутня Божа сила насправді діяла в історії і продовжує діяти в нас. Тобто, підхід Павла дуже практичний і зрозуміло, чому. Нам також, можливо було би цікаво попрактикуватись у роздумах, що міг би зробити Бог. Але знати, що Він насправді робить і планує робити в світі і в моєму житті для нас життєво необхідно. Амінь.

Отже, з цих віршів ми взнаємо, що ми віруємо за дією цієї сили (19). Тобто, що людину не можна переконати стати християнином, не можна якось примусити чи загітувати бути віруючим. Для того, щоб з невіруючого зробити віруючого потрібна сила, яка воскресила Христа із мертвих, сила Божа. І Бог вже подіяв цією силою в наших життях. Амінь.

Далі, ця сила виявилась, власне, в воскресінні Христа (20). Бог зруйнував владу смерті. Не просто підняв Христа, щоб Він колись знову помер, як Лазар чи інші. Але посадив Його на Небесах по правиці Своїй. Зробив Його первістком серед усіх, хто очікує вічного спасіння, тобто нас із вами. Амінь.

Ця сила також виявляється в тому, як Христос керує світом і в тому, як Він керує Церквою. І, власне, це саме ті питання, які ми і маємо розглянути сьогодні.

Якою владою наділений Христос? Як Він править Церквою? Що таке Церква? Як сила і життя Христа, Його воскресіння, стають нашою силою, нашим життям і воскресінням? Тож, нехай Господній Дух відкриє очі нашого серця, щоб ми зрозуміли величність Божої сили, що продовжує діяти в нас зараз.

Подивіться вірш 21: “вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване не тільки в цім віці, але й у майбутньому”.

Щоб не відриватись від контексту, краще звичайно прочитати і вірш 20. В цьому уривку Павло вказує нам те місце, або ж те положення чи роль, яку посів Христос після того, як воскрес і піднявся в Небеса. Яке це місце? — Він посаджений по правиці Отця. Іншими словами, Отець прославив Сина і наділив Його найвищою владою у всесвіті. Тут немає неоднозначностей, бо Павло пояснює, що значить сидіти по правиці Божій у вірші 21, — це значить бути вище від усякого уряду, і влади, і сили… вище від усього створеного світу.

Чи задумувались ви колись над тим фактом, що Христос не просто буде правити цим світом колись, що Він не просто Господар тільки Церкви, а що Він вже наділений найвищою владою і в цілім світі нема жодної сили ні фізичної, ні духовної, ні юридичної, ні будь якої іншої, яка могла б завадити Йому виконати Свій задум?

Це може здаватись неймовірним, бо коли ми дивимось навколо, то бачимо багато сил, які непокірні істині, які налаштовані вороже і до Бога і до Церкви. І це справді потужні сили. Такі сили, з якими часто ми самі не можемо боротись. В часи Павла Церква зазнавала гонінь і переслідувань. Сьогодні, здається, по всьому світі церква програє війну секуляризму, безбожності та розбещеності. При чому одразу на всіх фронтах: і в тому, що стосується сім’ї, і в тому, що стосується освіти і виховання дітей, і в тому, що стосується культури, моральності, законів і т.ін. Ми стикаємося з дією просто таки непереборних сил, коли виходимо за двері церкви. Але найбільша боротьба відбувається не “десь там”, а всередині нас, в наших серцях. Щодня ми стикаємось з різними спокусами і дією духовних сил. Сатана атакує віруючих на усіх можливих рівнях і ми не знаходимо сил в самих собі, щоб простояти цьому тискові.

Але це слово дає нам розраду, бо “не тільки в цім віці, але й у майбутньому” (тобто зараз і назавжди) Христос вже посаджений вище всього створеного світу. Йому належить уся влада. І ніщо не зашкодить Йому здійснити Свою волю і виконати Свій благий задум про оновлення творіння і спасіння Церкви. Коли Павло роздумує над цією верховною владою Бога над усім творінням в посланні до Римлян, то каже: “Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Рим.8:38,39).

Хоча зло яке існує в світі реальне і не вигадане, і ми стикаємось з ним кожного дня свого життя, тим не менше ми можемо бути впевнені в Ісусі Христі, в Його обітницях, в Його любові. І, навіть коли ми проходимо через долину смертельної темряви, маємо знати, що Господь не полишає нас і тримає наші життя в Своїй сильній руці. Амінь.

Розповідаючи про визначне піднесення Христа, Павло не зупиняється на описі воскресіння Ісуса з мертвих і також йому не достатньо просто вказати, що Христос панує над усім творінням. Апостол намагається передати значення цього тріумфу для Церкви. Він хоче показати, як саме ця велика сила діє в нас і для цього він вдається до метафори, зображуючи Церкву, як тіло Христа, а Христа — як Голову Церкви. Подивіться вірші 22 і 23: “І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє!”.

І перед тим, як ми почнемо розбирати це порівняння, давайте відмітимо, що 1) Павло любив цю метафору, він вдається до порівняння церкви з тілом також в посланні до Римлян, та до Коринфян 2) це не єдина модель. Союз віруючих з Христом — це основа богословської думки Павла і це одна з центральних тем Писання. Щоб пояснити цей союз вже в 2ому розділі цього послання Павло вдається до інших порівнянь: він називає віруючих співгромадянами Царства і сім’єю Бога. Він порівнює Церкву з будівлею. Також ми знаходимо описання стосунків між Христом та Церквою, як Жениха та нареченої, як виноградини та гілок та ін. Кожне з цих порівнянь є моделлю, тобто вони не описують союзу віруючих з Христом вичерпно, але зображують різні його аспекти.

Про що ж нам говорить порівняння церкви із тілом Христа? Найперше про те, що ми об’єднані з Христом і одне з одним не просто якось інтелектуально, юридично чи механічно. Ми з’єднані органічно. Не в тому смислі, як органічно з’єднані між собою батьки і діти. А в тому смислі, що в нас вирує одне і те ж саме життя. Тобто на стільки близько, на скільки це взагалі можливо.

Коли ми розглядаємо людське тіло, то можемо побачити, що воно містить в собі різні органи: ось є пальці, руки, ноги, вуха. Однак ми не говоримо про тіло, як про набір окремих органів, які якось пов’язані між собою. Сутність тіла в тому, що усі частини складають одне ціле. Усі частини перебувають в органічній єдності. Мої пальці не просто якось пришиті до долонь, це живий зв’язок, який пронизує усе тіло в однаковій мірі.

Крім того, що зв’язок між Христом і Церквою є органічним, він також є і духовним. Щоб зобразити це, знову вдамось до аналогії з тілом.

Мій палець став моїм не тому, що захотів цього: побачив підходяще тіло і приєднався до нього. А тому, що виріс із цього тіла. Хоча хірурги сьогодні роблять чудеса, але все одно це не від пальця залежить, до якого тіла його причеплять. Подібне ж справедливе і для церкви. Ми стаємо частиною церкви не тому, що так одного разу захотіли чи вирішили, а тому, що Бог робить нас частиною Церкви і це робить Дух Святий. В 1Кор.12:13 Павло каже: “Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне… і всі ми напоєні Духом одним”. Немає нашої заслуги в тому, щоб стати частиною Церкви Божої. І я думаю, вірне і зворотнє твердження: ми не можемо і перестати бути частиною Церкви з одного свого бажання, як палець, який виріс разом з тілом не може відпасти від нього.

Про що говорить нам те, що Христос — це Голова Церкви? Поза усіляким сумнівом це говорить про те, що Христос має усю повноту влади в Церкві. Вона належить Йому і не може належати якійсь людині чи групі людей. Жодна людина не має права панувати над народом Божим, бо це буде узурпація Христової влади. Хоча деякі “посади” в церкві є виборними, на інші ми призначаємо когось або шукаємо волонтера, тим не менше ми робимо це з молитвою і віримо, що це Бог, турбуючись, про церкву дає їй служителів з відповідними дарами. І оскільки уся влада в Церкві належить Христу, то влада тих, хто поставлений керувати церковною організацією має тільки декларативний характер, базується на Писанні і використовується тільки задля користі членів церкви.

Однак слова, що Христос — це Голова Церкви говорять не тільки про Його панування над Божим народом. Не тільки про те, що усе, що ми робимо ми маємо робити на Його славу і з покірності Йому, так як це відбувається в організаціях чи царствах. Ця аналогія набагато глибша.

Задумайтесь, що повинно статись для того, щоб я поворухнув рукою? Спочатку в моїй голові народжується бажання. Потім воно перетворюється на нервовий імпульс, який передається від мозку до певної групи м’язів, і в результаті ми бачимо, як рука ворушиться.

Подібний ланцюжок розвертається і в зворотньому напрямку, коли ми чогось торкаємось. Палець не розуміє, що сталось, але нервовий імпульс іде до мозку і мозок визначає, це боляче, чи приємно, корисно чи ні. Таким чином, зображуючи Христа, як Голову Церкви Павло показує Його як Того, хто контролює і координує діяльність усього тіла. Як Того, хто наповнює Церкву силою руху і сприйняття, тим самим даючи їй життя і напрямок.

Чи думали ви коли не будь про Церкву, як про організм? Не в тому смислі, що віруючі в церкві мають різні функції, як різні органи в тілі. А саме про органічний зв’язок, який існує між нами. Про те, що ми є Церквою не тому, що маємо спільну мету і схожий образ мислення. Не тому, що подобаємось одне одному і не тому, що нам усім подобається щось одне, наприклад, вивчати Біблію. Не тому, що одного разу ми вирішили об’єднатись, як люди об’єднуються в організації. А тому, що ми стали організмом, тілом Христа. Дух Святий зробив нас тілом Христа. І зв’язок, який є між нами усіма і Христом — живий і духовний, такий зв’язок через який життя Христа, Його воскресіння, Його сила є також і нашим життям, воскресінням і силою. Амінь.

“Без Мене нічого чинити не можете ви” каже Христос в Ів.15:5. І це справді так. Що собою являє орган, відрізаний від тіла? Це просто купа м’яса, не здатна до жодної дії. Але коли він з’єднаний з усім тілом і з головою, тоді він наповнюється силою і дією і може виконувати своє призначення. Так само і ми нічого собою не являємо від’єднані від Церкви і від Христа. Але об’єднані з Ним, скеровані Його волею, сповнені Його силою ми виконуємо своє служіння і живемо плідним і прекрасним життям на славу Божу. Амінь.

Ще одне означення Церкви, яке Павло дає нам в цьому уривку — це повнота. Давайте ще раз прочитаємо вірші 22, 23: “І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє!”.

В якому смислі Церква є повнотою Христа? Тут можливо два погляди. По-перше Церква є виявленням тієї повноти, що є в Христі, бо Він наповнює Церкву. Він дає нам Своє життя, Свою праведність, посилає нам усі Свої блага і турбується про Церкву весь час.

З іншого боку Церква — це доповнення Христа. Звичайно, Христос, як Бог і одна з осіб Трійці для Своєї повноти і досконалості не має потреби в Церкві. Однак, коли ми говоримо про Божий задум на спасіння Церкви, про справу Христа і славу, яка відкрилась і має відкритись в цьому величному спасінні, то справді Церква є повнотою Христа. Як для батька дім не є повний, коли нема його дітей, як чоловік не є повним без дружини, так Христос захотів вважати Себе не повним, аж доки не з’єднає нас із Собою. Христос показує Себе творінню через Церкву. Він працює в цьому світі через Церкву. Він захотів з’єднатися з нами і це є найвища слава Церкви.

Вестмінстерське сповідання віри дає наступне означення Церкви: “Вселенська Церква невидима і складається з повного числа обраних, які жили в минулі часи, живуть зараз і тих, хто житиме в майбутньому, з’єднаних під Христом, Головою Церкви. Церква є Наречена Христа, тіло Його, повня Того, що все всім наповняє”.

Воно називає Церкву невидимою, і далі вводить поняття також і видимої церкви. Це необхідно, тому що коли ми дивимось на церкву, ми бачимо різне. Одні люди бачать сім’ю, інші — організацію. Для одних вона гідна довіри, для інших — давно себе дискредитувала. Комусь на розум приходить думка про універсальність церкви, інші бачать маленьку помісну общину. Але коли Христос дивиться на Церкву, Він бачить одне — тих, кого Він полюбив і за кого віддав Себе. Не організацію, але організм, Який Він наповнює Своїм життям, силою і любов’ю. Організм, який в голові-Христі, бере кожен імпульс для дії, кожну мотивацію і силу для життя. Церкву, яка виконає Божу волю в кожному поколінні і принесе Богу прекрасний плід. Хай Господь Духом Своїм відкриє очі нашого серця, щоб ми справді в своєму житті пізнали безмірну велич Божої сили, що діє в нас і жили, як Церква — тіло Христове, виконуючи Його волю і являючи Його Самого цьому поколінню.

(п. Йонатан)

Ісус – найвище за все, Голова Церкви

До ефесян 1:21-23

Ключовий вірш 22

1. Кого Бог поставив найвище за все, за Голову Церкви? Що це відкриває про Ісуса? Яке законне місце Церкви в Бозі?

2. Що значить “все впокорив Він під ноги Йому”? Зараз, як ми бачимо, світ поки що не повернувся в Божий порядок, тоді що очікується, чого чекаємо?

3. Яка дійсна сутність віруючих, що визнають Христа Головою? Яка таємниця отримання постійної перемоги та багатства в Христі?

4. Яким чином церква може донести багатство Голови до членів? Яким чином Бог наповнює все через Церкву?

5. Церква — тіло Христа. Що треба робити, щоб стати церквою, її членом що Бог використовує, щоб наповнити все творіння?

Дух премудрости та відкриття для пізнання Його

До ефесян 1:15-21

Ключовий вірш 1:17 : «щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та відкриття для пізнання Його»

Бог викупив нас від влади гріха і сатани і пробачив наші гріхи. Тепер ми стали дорогоцінними Божими дітьми. Але що нам робити далі зі своїм християнством? Далі Бог привів нас у церкву, де ми маємо зростати духовно. Багато християн не усвідомлюють і навіть не здогадуються про те, як багато вони мають і як багато вони можуть у Христі. Вони сумні, закомплексовані і безсилі, начебто такими і мають бути християни. У сьогоднішньому слові ап. Павло молиться за християн у Ефесі щоб Бог відкрив їм, які нові можливості вони отримали у Христі.

Подивимось на вірш 15: «Тому й я, прочувши про вашу віру в Господа Ісуса, і про любов до всіх святих». Ап. Павло регулярно молився за церкви, у яких служив. Він дякує Богу за християн у Ефесі по двом причинам: по-перше, вони мали віру в Господа Ісуса. Про цю віру знали у місті і за межами міста, і ці новини дійшли до ап. Павла. Віра єднає нас з Богом і навчає покладатися на Нього. Християни в Ефесі також любили один одного. Тут коротко написано про 2 речі, які обов’язково мають бути у церкві: правильні стосунки з Богом, які полягають у вірі в Господа Ісуса і правильні стосунки один з одним, які виражаються в любові один до одного.

Він також молився за них. Подивіться на вірші 16-17: «не перестаю за вас дякувати, і в молитвах своїх за вас згадую, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та відкриття для пізнання Його». Перш за все він молився про те, щоб Бог дав їм Духа премудрості та відкриття для пізнання Його. Розповідають про одного пасажира на кораблі, який під час довгої подорожі їв один лише черствий хліб. Він не знав, що сніданки, обіди і вечері були включені у вартість квитка. Подібно цьому багато християн не знають нових можливостей, які відкрилися їм у Христі, і сидять на голодному пайку. Павло молився, щоб Бог просвітив їх. Вони самі не могли цього зробити. І насправді Павло не міг. Це була виключно Божа справа. Тому Павло не лише навчав їх, але і молився за них, прохаючи Бога потужно діяти в них.

У віршах 18-21 Павло розповідає про теми молитви за християн у Ефесі. Усього він мав три теми молитви.

Перше, надія. Подивимося вірш 18а: «просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає». Павло молився, щоб християни в Ефесі зрозуміли, яку(!) надію Бог дав їм. У цьому світі кажуть: «Краще синиця в руці, ніж журавель у небі». Люди мають на увазі, що краще небагато, але тут і зараз, ніж щось велике, але потім. Ми живемо у час нетерпеливих людей, які хочуть отримати усе зразу, тут і зараз. Реклама каже: «Ти маєш право». Вона закликає: «Іди і бери!»  Але як не крути, у цьому житті і цьому світі християни не отримують усього обіцяного. Якби вони отримали усе обіцяне, то на що їм ще потрібно було б надіятися? Я запрошую вас разом пройтися по залу слави, який ми знаходимо у Євр.11. Спочатку автор описує першу групу героїв віри: Авраама, Ісака, Якова, Йосипа, Мойсея, Давида. У їх житті траплялося різне, але в кінці кінців вони вони перемогли, прожили довге, щасливе і благословенне життя. Вони стали багаті, відомі і впливові. Наприклад, Мойсей став відомим лідером Ізраїльського народу, Давид був одним з кращих царів – авторитет і повага цим людям були забезпечені на століття вперед. Потім автор описує другу групу героїв віри: «А інші дістали наруги та рани, а також кайдани й в’язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі» (36,37) Ці люди померли, отримавши лише страждання. Ми навіть не знаємо їх імен. Що ж об’єднувало ці 2 групи людей? І автор підказує що. «І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обітниці не прийняли, бо Бог передбачив щось краще про нас…» (39-40а) У всіх них – і у першої, і другої групи людей, була обіцянка, або як автор каже «засвідчення». Але ні перші – незважаючи на те, що так багато отримали у цьому житті, ні другі, насправді не отримали у цьому житті того, що було обіцяно. Бог передбачив для усіх них щось краще, і у цьому була їх надія.

Людина не може жити без надії. Якщо помирає надія у людині, то помирає і вона сама. Відомий євангеліст Біллі Грем сказав, що людина може прожити без сексу, але не може прожити без надії. Яле яка надія є у людей, які живуть без Бога? У них немає справжньої надії. Коли я ще навчався у школі, я був фанатом Віктора Цоя. У його пісні є такі слова:

А не то наступит ночь, ночь,

И уйдут от нас поля и леса,

Перестанут петь для нас небеса,

И послушаем земли голоса.

Ось це і є надія людини без Бога. Іншими словами, якщо тобі повезе у житті, ти ще можеш чогось досягти і отримати кілька перемог, але в кінці кінців ти помреш, тебе покладуть у могилу, де ти будеш слухати «голоса землі». У житті без Бога немає надії. Але людина відчайдушно потребує надії, як повітря, вона не може жити без неї. Тому люди придумують собі марні надії, які ніколи не збудуться, живуть у ілюзіях. Життя у марній надії ще більш жахливе, ніж життя без надії. Воно схоже на життя алкоголіка, який впадає у запій, щоб забутися, але в кінці кінців наступає час коли він просинається вранці і бачить реальність.

Але у нас є надія. У нас є надія, що хоча ми помремо, наша смерть не стане кінцем усього – Бог воскресить нас до нового життя. У нас є надія, що зло цього світу буде покаране. І якщо антикорупційне бюро України не покарає корупціонерів, то Бог це зробить напевне. У нас є надія, що ми будемо жити у новому тілі, яке не буде ні старіти, ні хворіти, і у новому світі, де не потрібна буде ні медицина, ні правоохоронні структури, тому що там не буде ні хвороб, ні злочинів. Ап. Павло сказав: «Але, як написано: Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його» (1 Кор.2:9) Бог приготував для нас багато, і у цьому наша справжня надія! Без надії людина стає сумною, відчуває себе старою і дуже втомленою. Але коли є справжня надія, вона робить радісним і молодим. Хай Господь сповнить ваші серця надією.

Друге, спадок. У вірші 18б Павло говорить: «і який багатий Його славний спадок у святих». Християни першого століття були в основному з нижніх шарів суспільства – без достатніх засобів до існування і без положення у суспільстві. Це були або переселенці, або раби. Порівняно з багатими римлянами чи місцевою знаттю, вони відчували себе бідняками. Дивлячись на багатих людей навколо вони відчували комплекс неповноцінності, відчували себе ніщебродами. Але Павло різко спростовує цю думку. Виявляється, що вони не ніщеброди – вони надзвичайно багаті, просто це ще не відкрилося у всій повноті. Павло каже: «і який багатий Його славний спадок у святих». У книзі «Володар перснів» ми зустрічаємо одного персонажа, якого звали Блукач. Він був ніким не примітною людиною, який ходив по світу туди і сюди. Однак пізніше відкрилося, що виявляється він – великий король Арагорн, який у кінці кінців приймає трон. Християни чимось нагадують цього Блукача. Вони виглядають як самі звичайні люди, у яких немає нічого особливого. Більше того, так як вони намагаються жити для Бога, а не для себе, вони виглядають дивно в очах інших. Але прийде час, і про них відкриється таке, про що ніхто ніколи не міг здогадатися – виявляється, вони є Божі спадкоємці!

Якось учні Ісуса посперечалися, хто з них більший. Це відома історія. Вони були з нижчих шарів суспільства, але все рівно змагалися за першість. Немає такого раба, який би не мріяв стати королем! Ісус добре зрозумів амбіції і бажання Своїх учнів. Він не став докоряти їм, кажучи: «Які ви недуховні!» Він покликав їх та промовив (Лк.22):

28 Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх,

29 і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів,

30 щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих.

У цьому житті учні Ісуса виглядали як ватага бідняків. Але у Божім Царстві Бог посадить їх їсти й пити за Своїм столом. Він приготує для них 12 престолів, на яких вони будуть судити дванадцять племен Ізраїлевих.

Ми живемо у час крупних корпорацій: Apple, Google, Coca-Cola, Microsoft, Toyota. Їх працівники гордяться тим, що належать до них. «Я працюю в Google» – це звучить дуже гордо. Люди гоняться за ними усе своє життя, щоб зробити кар’єру. Але прийде час, коли від цих корпорацій не залишиться нічого, вони усі лопнуть, як мильні бульбашки.

З іншої сторони, у християн є великий спадок, який ніколи не пройде. Ап. Іван каже: «Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є» (1 Ів.2:3) Те, що ми будемо подібні до Бога, ще не виявилося. Якби хтось з нас зараз став подібний до Бога, то ми не змогли б на нього і очей звести, такий би він був великий та славний. Але прийде час, коли це відкриється! Ми будемо значно вищі за керівників крупних корпорацій і президентів.

У наш час багато християн відчувають себе бідними і нічого не значущими. Вони комплексують перед відомими і багатими людьми цього світу. Зараз не модно належати до церкви, зараз модно належати до крупної корпорації. Їм здається, що бідна церква нічого не може запропонувати багатим і успішним людям. Павло каже їм: «і який багатий Його славний спадок у святих». Насправді наш Бог заможніший за усі корпорації цього світу, тому що усе у цьому світі належить Йому. У нього є надзвичайно багатий спадок для Своїх дітей.

Третє, сила. У вірші 19 Павло продовжує свою молитву: «і яка безмірна велич Його сили в нас, що віруємо за виявленням потужної сили Його». У цьому світі діє багато різних сил, але усіх їх можна розділити на 2 групи. Перші, це сили зла. Ми бачимо багато зла навкого нас. Ось біля магазину чоловіки п’ють горілку. Ввечері вони будуть кричати на своїх дружин і бити дітей. Вони роблять нещасливими своїх рідних, вони отруюють свій організм, і помруть молодими у муках. Вони хочуть цього? Ні! Яка ж сила заставляє їх пити? Це сила зла. Ось народний депутат. Він – корупціонер, іншими словами крадій. Він хоче бути поважною людиною, про яку люди кажуть: «Ось, достойний чоловік!» Але українці зневажають його і постять про нього в Інтернеті образливі меми. Більше того, він може попасти у в’язницю на кілька років, або ж йому прийдеться переховуватись десь за кордоном. Він хоче цього? Ні. Яка ж сила заставляє його красти? Це сила зла. Сила зла надзвичайно потужна. Вона як морок Мордору захоплює цей світ.

Інша сила – це Божа сила, про яку ми читаємо у цьому вірші. Насправді лише Божа сила може протистояти силі диявлола. Людська сила тут нічого не може вдіяти. Багато людей багато разів вирішували жити по-новому і бути добрими людьми, але в кінці кінців здавалися і ставали злими як чорти.

Придивіться уважно до 19-ого вірша: «і яка безмірна велич Його сили в нас…» Цю силу Бог являє в нас, і через нас, тобто через християн. Коли у Німеччині Гітлер прийшов до влади, і почали відкриватися його злі наміри, ні преса, ні університети не змогли протистояти йому. Лише кілька сотень протестантських і католицьких священиків виступили проти нього. Диявол знає про це, тому він веде боротьбу проти християн і проти християнства. Він хоче витіснити християнство із сім’ї, із школи, з університетів, із культури і політики. Він хоче, щоб християни десь тихо собі вірили в собі, і нікому не розповідали про свою віру. Він хоче стиснути християнство у ніщо.

Але у нас є чим протистояти дияволу. І це безмірна велич Божої сили, яка діє в нас. Багато християн відчувають себе безсилими перед злом цього світу, думаючи: «А я, що можу зробити?» Мені здається, багато християн виглядають такими безсилими, тому що недооцінюють цю Божу силу. Їм здається, що раз вони нічого не можуть вдіяти, то і Бог. Але Павло каже у віршах 20,21: «яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його, і посадивши на небі праворуч Себе, вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване не тільки в цім віці, але й у майбутньому». Божа сила настільки потужна, що вона воскресила Ісуса із мертвих. Злі люди вбили Ісуса. Його поклали у гробі, вхід закрили великим каменем, і Пілат наклав печатку. Ніхто не мав права порушувати закони Риму і знімати цю печатку. Але Бог зняв печатку, відкотив каменя і воскресив Христа. Хоча люди знущалися над Ним, Бог посадив Його праворуч Себе вище від усякого уряду, влади і сил. Бог не питався думки великих світу цього. Сила зла цього світу може здатися непереборною. Але це не так. Прийде час, і зло цього світу буде упаде, як будинок із піску. І тоді буде важливо, на чий стороні ми стоїмо і воюємо. І коли ми знаємо, що безмірну велич Божої сили в нас, то це дасть нам змогу побороти своє безсилля і боротися проти зла в собі і у цьому світі.

У наш час ми бачимо багато християн, які сумні, які комплексують перед великими цього світу і які безсилі. Давайте молитися, щоб Бог відкрив наші духовні очі і ми побачили нові можливості і горизонти у нашому житті: Божу надію, спадок і силу.

(п. Яків)

Дух премудрости та відкриття для пізнання Його

До ефесян 1:15-21

Ключовий вірш 17

1. За що дякує Ап. Павло? Чому віра в Господа Ісуса та любов до всіх святих — головний зміст життя віруючих?

2. Про що він молиться за них? Хо значить “Дух премудрости та відкриття”, також “для пізнання Його”?

3. Що стається, коли Бог просвітлює очі нашого серця? Що це за “надія, до якої Він вас закликає”, та який “багатий Його славний спадок у святих”?

4. Як Бог діє у Христі? Що значить “воскресив із мертвих Його”, “посадив на небі праворуч Себе” та “безмежна велич Його сили в нас”?

5. Розкажіть про те, як Бог діяв у Христі в вас, і як Христос зараз впливає на ваше життя.

ПЕЧАТКА СВЯТОГО ДУХА

До ефесян 1:13,14

Ключовий вірш 13 : “У Ньому й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці”

Сьогодні Господь дає нам можливість розглянути заключну частину того славослову, яким Павло благословляє Бога у віршах 3-14 першого розділу. Щоб не втратити нитку Павлових роздумів, давайте коротко згадаємо, що ми дізнались з минулих двох проповідей.

Отже, у вірші 3 Павло починає благословляти Бога за багатство духовних благословень, або ж, як ми тоді відзначили, благословень Духа Святого, якими нас уже обдарував Бог-Отець в Сині, в Ісусі Христі. В чому ж полягають ці благословення? Павло вказує тут на спільний труд любові усієї Трійці в спасінні Церкви. Бог-Отець обрав нас у вічності перше закладин світу. Бог-Син, Христос здійснив наше відкуплення. Він заплатив ціну Своєї крові, щоб звільнити нас від гніву Божого і тим розорив пекло і позбавив диявола і смерть влади над віруючими. Він дав нам прощення гріхів і зробив нас Божими дітьми. За це слава і хвала Йому. Амінь!

І зараз ми підходимо до того, якою ж є роль Бога — Духа Святого в цьому труді спасіння і творенні нового народу Божого. Описуючи дію Духа Святого в цих віршах Павло вживає 3 ключових образа: “обіцянка”, “печатка” і “завдаток”. Що ж значать ці слова? Як саме Дух Святий робить Божий задум і заслуги Христа реальними і дієвими в наших життях? Яку благодать і укріплення ми маємо від Нього? Давайте розглянемо ці питання через вірші 13 і 14. Нехай Господь дасть нам зараз Свою благодать і відкриє нам розум до пізнання Його істини.

Подивіться вірш 13: “У Ньому й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці”.

До кого Павло звертається в цьому вірші? Хто такі ці “ви”? Павло звертається тут до віруючих з язичників. Це стає зрозуміло, коли ми беремо до уваги протиставлення “ми-ви” у віршах 12 і 13: “щоб на хвалу Його слави були ми, що перше надіялися на Христа”, тобто євреї. “У Ньому й ви… запечатані стали Святим Духом обітниці”. Чому це важливо і чому на це потрібно звернути увагу? Давайте спробуємо уявити собі образ мислення ранніх віруючих.

Ось Павло розповідає про те, що Бог обрав Собі у вічності народ. Для євреїв це знайома концепція. Вони від народження знали, що вони — обрані Богом для Його високих цілей. Вони знали, яка це благодать — бути народом власності Божої, належати Йому. Але для язичників це дещо нове. Що значить, що Бог нас обрав? Чи ми також можемо бути впевнені в Божому обранні, чи ми в церкві на “птічьїх” правах, нелегали і біженці?

Далі Павло розповідає, що Бог благословляє Свій народ. Для євреїв знову це звично, вони виросли із цим знанням. але язичники жили в зовсім іншій концепції, вони мусили випрошувати чи купувати у своїх богів благословення. Невже духовні благословення це те, що ми вже отримали у Христі? Невже не потрібно їх якимось чином заробити?

Далі Павло розповідає про Христа Божого, про Його роботу і заслуги. Євреям знайома постать Христа, вони з давніх часів надіялися на Його прихід. Можливо раніше вони по-іншому являли собі роль Христа, але все одно, своє майбутнє і виконання Божих обіцянок вони пов’язували саме з Ним. Але тут Павло говорить, що в Ісусі Христі Бог зробив Своїм народом не тільки євреїв, але і язичників: “в Ньому (в Христі) й ви (язичники)… запечатані стали Святим Духом обітниці”. Іншими словами: Святий Дух узяв нас, що колись були далекими, що не були Божим народом і не мали жодних підстав, щоб до нього долучитися. Таких нас Він узяв і з’єднав з Ісусом Христом. Ті благословення, що належали Божому народу і які відносились до євреїв в рівній мірі тепер стосуються і язичників і всього народу Божого. Амінь.

До теми єдності євреїв і язичників в церкві Павло повернеться ще пізніше, в 2му розділі, щоб розглянути її більш детально. Поки що ми це просто відмітимо і запам’ятаємо. Зараз же відмітимо, що для того щоб описати цю дію Святого Духа Павло вдається до образу печатки. Слово “запечатав” походить від “печатка”. Про що говорить нам цей образ? Щоб відповісти, давайте подумаємо, для чого використовують печатку.

Наприклад, для того, щоб засвідчити якийсь документ. Я ставлю свою печатку і тим самим я визнаю дію цього договору, чи тим самим я підтверджую, що це мій лист, мої слова. Інше її призначення — щоб позначити власність. Якийсь господар брав і свою печатку ставив на усю свою худобу і рабів і тим сами засвідчував: вони належать мені. Також печатку використовували, щоб захистити щось. Наприклад, Пилат поклав свою печатку на камінь, який затуляв вхід до Ісусового гробу, щоб ніхто туди не ліз.

Таким чином печатка завжди вказує нам на її власника. І тут потрібно сказати, що образ печатки не є новим для Біблії. Ми можемо знайти схожий мотив і в Старому і в Новому Заповітах. Наприклад, в книзі пророка Єзекіля описано, як у видінні Бог показує йому людей, які вклоняються різним ідолам в Єрусалимі і навіть в храмі Господньому. Бог розгніваний. І ось пророк бачить 6 чоловік, що йдуть до Єрусалиму і в кожного в руках знаряддя згубника, але один із низ одягнений в льняне одягнений і має писарський каламар, чорнильницю (Єз.9:2). Його Бог посилає, щоб він поставив знака на чолі кожного, хто засмучений тим злом, яке коїться в Божому місті. Він відмічає тих, хто належить Богу, щоб знаряддя згубника не торкнулось Божих людей під час суду.

Подібну ж картину ми бачимо в книзі Одкровення. Там є два види печаток: печатка звіра що покладається на чоло чи на руку і печатка Агнця. І ці печатки вказують, кому належить ця людина. Ті хто має печатку звіра можуть вільно купувати і продавати, однак коли на них приходить гнів Агнця, вони кажуть горам “впадіть на нас і сховайте нас”. Для тих хто має знак Агнця ситуація інша: вони зустрічаються зі скорботою і гоніннями в світі, однак саме їм належить остаточна перемога і Царство.

Отже, Бог відмічає тих, хто Його і ставить на них печать, запечатує їх. Що це за печатка? Печаткою, яка вказує на нашу належність Ісусу Христу і Богу є наявність Духа Святого в наших життях. Його дія в наших життях є свідченням того, що ми належимо Христу, з’єднані з Ним. І усі благословення, які Бог обіцяв Своєму народу в Біблії вже належать і нам у всій повноті. Амінь.

В цьому уривку Павло описує Духа Святого, як обіцяного. Бог в Старому Заповіті не однократно обіцяв послати Духа Святого на Свій народ. Духом Святим викарбувати Божі заповіді не на камені, а на скрижалях серця віруючих. Ми розглядали це питання не так давно, коли вивчали про П’ятидесятницю. Також Він обіцяний, бо Христос обіцяв послати Духа Святого Своїм учням і Він справді здійснив це, коли зійшов на небеса і посів по правиці Божій.

Коли я тільки починав свій шлях віри було одне питання, яке турбувало мене досить часто і не давало мені спокою. Це питання: “чи спасенний я?”, або “як я можу бути впевнений в своєму спасінні?”. Думаю, таке питання турбувало не тільки мене, але усі навколо випромінювали таку впевненість, що питатись було якось соромно. Однак я мав реальний конфлікт в своєму житті: бо з одного боку я знав, що Христос помер за мої гріхи і дав мені прощення і звільнення, а з другого — я все ще грішив. Як це може бути? Якщо я вже звільнений, викуплений, тоді чому в моєму серці все ще є бажання гріха? Може мені тільки здається, що я спасенний, а насправді це не так? Такі питання і сумніви мучили мене довгий час, аж доки Дух Святий не відкрив мені причини моїх сумнівів і природи моєї боротьби в Божому слові і не дав впевненості в Його благій волі на моє життя.

Як нам знати, що ті благословення, які ми перераховували останніх кілька тижнів справді належать нам? Ми знаємо це через очевидну дію Духа Святого в наших життях. Він втішає нас і дає впевненість. Він свідчить духу нашому, що ми — діти Божі. Він відкриває нам Божу волю і оживляє для нас слова Біблії. Він освячує і змінює нас. Навіть коли ми грішимо, Він не залишає нас, але діє в наших серцях викриваючи наші гріхи і вказуючи шлях до відновлення в каятті і вірі в Христа. І хоча я все ще маю багато гріхів і такий далекий від досконалості, але завдяки Духу Святому я впевнений в тому, що Бог буде сильний здійснити Свою справу в мені навіть до дня Ісуса Христа. Що те темне і грішне, що все ще лишається в мені — все одно піде геть і моє життя буде славою мого Небесного Отця навіки. Амінь.

Як же ми стаємо Божим народом? Подивіться ще раз вірш 13: “У Ньому й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці”. Механізм, яким Бог діє в життях грішників, яким дає віру, яким оновлює розум і відкриває Свою волю — це свідчення Євангельської істини.

Минулого разу після проповіді в одного брата виникло запитання, яке він і задав: “якщо Бог у вічності вже обрав Собі народ, навіщо тоді Він посилає нас проповідувати Євангелію всьому світові?” Це гарне запитання, і воно неодмінно виникає в нас, коли ми думаємо про Боже обрання. Але ось, в цьому вірші ми знаходимо відповідь на це питання. Ми послані проповідувати Євангелію, тому що Бог в Своїй величній мудрості і любові обрав Собі не тільки народ і окремих людей, але і засоби, якими Він діє в наших життях. І один з цих засобів, засіб, який власне приводить людину до віри — це проповідь Євангелії, слова істини.

В Рим.10:13-15 Павло говорить: “Бо кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?”

Логіку Павла легко зрозуміти: якби ніхто не послав, то не було би проповідників. Якби не було проповідників, то хто тоді розповів би Євангелію? Яким чином люди могли б почути і взнати цю благу звістку про спасіння? А не знаючи її, не знаючи Божої благої волі для грішника в Ісусі Христі і самого Бога, як можна вірити? В що вірити?

Напевне, Бог міг би досягти своєї мети і без нас. Можливо Ангел із неба міг би проголосити Євангелію всьому світу і це було би ефективніше і складало би більше враження, ніж наші слабкі потуги. Однак величний Бог, Владика неба і землі, Творець всього захотів діяти в наших життях і через нас в світі. В наших слабкостях являти Свою силу і міць. В нашій бідноті являти багатство Своєї слави і любові. Це дивовижно.

Веління світової місії і проповідь Євангелії — це привілей нам приймати участь у величній історії Божого спасіння. І коли я знаю, що Бог вирішив діяти через мою проповідь. Коли я знаю, що в Бога точно є ті, кого Він Сам приготував для спасіння. Точно є ті, в чиїх серцях Він буде діяти Духом Своїм, щоб оживляти слова, що ми говоримо, тоді я втішений і впевнений, що мій труд і проповідь — не марні. Амінь.

Подивіться вірш 14: “Який є завдаток нашого спадку, на викуп здобутого, на хвалу Його слави!”

Тут ми знаходимо ще один образ, яким Павло зображує дію Духа Святого в нашому спасінні. Він вказує, що Дух Святий це завдаток нашого спадку. Що таке завдаток? Якщо ви купували щось дороге в розстрочку, то ви добре це знаєте. Завдаток — це перший платіж. Цей платіж підтверджує ту угоду, яка була укладена на папері і гарантує, що вона буде виповнена до кінця, бо в інакшому випадку завдаток буде втрачено. І це не просто обіцянка чи гарантія, це вже частина плати. І коли цей перший платіж вже внесено, можливо те що ви купуєте ще не перейшло у вашу остаточну власність, однак, зазвичай, з цього моменту ви вже можете починати користуватись цим.

Таким чином Бог не просто обіцяв нам викуплення і спасіння в майбутньому. Дух Святий, ставши завдатком нашого спадку, дає нам можливість вже зараз користуватись тими надбаннями, які здобув нам Христос Своєю смертю і воскресінням. І якщо завдаток такий великий, сам Бог — Дух Святий, то яким же є той спадок, який Бог дає нам в Ісусі Христі? Печатка і завдаток — це образи, до яких вдається Павло. Але спадок, про який він тут говорить — це не образ і не символ, це реальність, яка вже належить нам (принаймні якоюсь мірою) і одного разу цей спадок і його багатство відкриються в нас в усій повноті на славу Божу. Амінь.

Що ж ми дізналися про Духа Святого з цих двох віршів?

– Дух Святий надає смислу і дієвості євагелізаційній роботі. Я можу проповідувати Євангелію, тому що знаю, що в цій проповіді діє Дух Святий. Він оживляє слово Боже, народжує в нас відгук і віру, щоб коритись і слідувати йому.

– Дух Святий обіцяний і даний. Він дає нам впевненість в спасінні і стверджує наші серця. Він свідчить духу нашому, що ми — діти Божі.

– Дух Святий запечатуює нас в Ісусі Христі і з’єднує з Ним. Це не якась інтелектуальна чи символічна єдність. Це справжня духовна єдність між Христом і тими, хто належить Йому.

– Дух Святий робить реальністю здобутки Христа для нас вже сьогодні і зараз. Його прощення, викуплення, сила воскресіння Його, усе що Він дає Своєму народу — усе це належить нам і ми вже можемо користуватись Його благословеннями.

Якщо ж тепер ми візьмемо увесь уривок, який ми розглянули, вірші 3-14, що ми побачимо тут? Ми побачимо тут славного, мудрого, люблячого Бога, Який здійснює наше спасіння і з різних людей творить Свій новий народ. Бог-Отець обирає. Бог Син відкупляє. Бог Дух запечатує. І все це на славу Божу. Роздуми про це Боже спасіння, про цей труд любові в якому задіяна уся Трійця народжує в серці Павла хвалу і поклоніння, яких він не може стримати. Нехай же Господь Духом Своїм діє зараз в наших життях і відкриває нам величність і славу цього спасіння, щоб і ми могли поклонятися разом з Павлом і прославляти Господа зараз і у вічності. Амінь.

(п. Йонатан)

Запечатані стали Святим Духом обітниці

до Ефесян 1:13,14

Ключовий вірш 13

1. Яким чином Бог запечатав нас Святим Духом обітниці? (Див. Ів. 14:26) Розкажіть про процес спасіння? (порівняйте Вихід 12 розд. – обітниця Крові, 13-14 – обітниця хрещення, 15-18 – посвячення в пустелі)

2. Звідки походить віра? (Див. Рим. 10:14-15) Що означають слова “запечатані стали Святим Духом обітниці”? Як Бог обіцяв послати Святого Духа в Старому Заповіті? (Іс. 32:14, 44:3, Єз. 36:26, Зах. 12:10) Як Ісус підтверджував це? (Ів. 7:39, 14:16)

3. Яким чином Святий Дух зійшов з небес на цю землю? (Дії 2:1-4) Яким чином ви маєте спілкування з Святим Духом?

4. Розгляньте слова “запечатані стали Святим Духом обітниці” з точки зору слів “завдаток нашого спадку”. Як Бог приготував нас, щоб дарувати нам спадщину (Сина, Первістка, Спадкоємця)?

5. Яким чином ми, зважаючи на приклад ап. Павла, що хвалив Бога, можемо жити з подякою і хвалою Господа?

ВІДКУПЛЕННЯ КРОВ’Ю ЙОГО

До ефесян 1:7-12

Ключовий вірш 1:7: «що маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його»

Минулий раз ми дізналися, що у Бога багато дарів, і всі вони знаходяться в одному місці – «у Христі». Цілих 36 разів Павло вживає ці слова «у Христі». Ми також дізналися, що слово «поблагословив» у 3-ому вірші вжито у доконаному виді минулого часу. Таким чином, Божі дари уже зроблені, вони лежать у Христі. І тепер настав час дізнатися, які конкретно дари Бог приготував для нас. Я запрошую Вас до Христа. Ми зараз підійдемо до Нього – вмістилища дарів, і будемо по черзі знімати подарунковий папір, дістаючи і відкриваючи один за одним Його дорогоцінні дари.

Подивимося на вірш 7: «що маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його».

Перше, «відкуплення кров’ю Його». «Відкуплення» – це плата за звільнення від смерті чи рабства. У нас також кажуть: «відкупитися». Ви можете спитати: «А що, ми були мертві чи у рабстві?» І те, і інше – ми були і мертві, і у рабстві. У 2:1-3 Павло говорить: «І вас, що мертві були через ваші провини і гріхи, в яких ви колись проживали за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує у повітрі…» До зустрічі з Христом ми виглядали як живі. Ми вранці вставали, пили каву і цілий день чимось займалися. Але насправді ми були духовно мертві. Ми не жили, як хотіли. А натомість, ми поступали за волею якось таємничого князя. Що ж це за такий князь? Це, звичайно, сатана. Ми не були вільними, ми були його рабами. Раб не може робити, що захоче. Раб мусить робити, що йому скажуть. Ми думали що самі щось вирішуємо, приймали рішення і будували плани. Але насправді то була ілюзія, тому що раб нічого сам не вирішує. Це робить за нього його власник. Коли я граю в шахи, і попадається сильний суперник, через кілька ходів я починаю відчувати, що програю. Він може пограти зі мною ще багато ходів, іноді мені навіть починає здаватися, що я вирівнюю, але це лише ілюзія – він лише грається зі мною, як кіт з мишею. Який би хід я не зробив, я програв. Якось чемпіона світу з шахів після поразки запитали, який хід у тій позиції був правильний. Він відповів, що у поганій позиції любий хід – поганий. Так було і нашому житті. Наше життя було у рабстві, і у ньому любий хід був поганий. Що б ми не зробили, це не допомогло б. Нам лишалося лише здатися. Тому що ми були рабами у сатани.

Ап. Петро у своєму 1-ому Посланні сказав: «І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя… але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти» (1 Пер.1:18-19). Як правило люди відкуплюються грошима. У часи Петра відкуплювалися сріблом і золотом, у наш час сама ходова валюта це долари. Але коли мова йде про відкуплення від влади сатани, то гроші тут безсилі. Тут потрібна лише кров. Христос заплатив цю плату, принісши Себе на хресті. Кров Христа має силу звільнити нас від влади гріха і сатани, владу відкупити нас. Те саме дієслово вживається, коли народ Ізраїля залишив рабське життя у Єгипті. Тепер ми вільні від влади гріха і сатана. Не тому, що самі вирішили почати нове життя, а тому що повірили в силу Крові Ісуса. Кожен християнин має твердо вірити у той факт, що він більше не раб гріха. Коли приходять сильні спокуси, то здається, що нічого у житті не змінилося, і я лишився таким же. Але я маю вірити, що я – не раб гріха, і маю силу їм противитися. Я думаю що Ізраїльтянам, яких Бог звільним від Єгипетського рабства, час від часу снилося, що вони в Єгипті, що вони раби, і у ві сні бачити злих наглядачів, які жорстоко б’ють їх. Вони просиналися у холодному поту. Але насправді вони вже були вільні. Яке це велике благословіння – бути вільним від влади гріха!

Друге, «прощення провин». Прощення провин потрібно тому, у кого є провини. Якщо у кого немає провин, тому і їх прощення не потрібне. Тому головне питання тут: «А чи є у мене провини?» У наш час люди не втомлюються повторювати: «Я не зробив нічого поганого. Я – добра людина». Навіть злодії у в’язницях виколюють у себе на тілі: «Я не винний!» Більше того, люди вважають що відчуття провини шкідливе для людини, що це показує її слабкість. Їм здається, що людина має бути сильною і не мучитись ніякими провинами. Якось у старших класах ліцею, коли я шукав істину, мені на очі попалась книжка Ніцше «Так сказав Заратустра». У передмові редактор всіляко вихваляв філософа, говорячи про новий ривок у сучасній філософії. Але насправді що це був за ривок? У цій книзі він проголосив смерть Бога. А коли людина відвертається від Бога, то у неї стираються усякі моральні орієнтири. Кращий учень Ніцше Гітлер якось сказав: «Я хочу виростити покоління молодих людей, позбавлених совісті – деспотичних, безжалісних і жорстоких». У світі без Бога сильний володіє над слабким. У світі без Бога немає місця співчуттю і совісті. Їх міняє жадоба до влади і насилля. Світ без Бога жахливий. Коли грішна людина не визнає своїх провин, вона починає робити багато зла.

Але ми живемо у світі, де є Бог. І мусимо визнати, що у нас є провини. Лише людина, яка убила власну совість може стверджувати, що у неї немає провин. Якось один молодий брат доводив мені, що у нього немає ніяких провин, його єдина провина – це що він одного разу розорив гніздо птаха. Але я думаю тоді він був ще дуже молодим. Хто постарше, той добре знає, скільки провин висить на ньому. Провини – це річ, від якої не так легко позбутися. Час не стирає відчуття провини. Провини вони живуть всередині нас і мучать. Відчуття провини призводить до внутрішньої спустошеності і відчаю. Тисячі людей топчуть кабінети психологів, тому що не знають, що їм робити із відчуттям провини.

Більше того, з нашими провинами ми маємо стати перед Божим судом. І чи ви готові на це, не отримавши їх прощення? Пастор Буш розповідає, як якось на одному зібранні, звернув увагу на двох джентельменів, один із яких мав гарну борідку. Коли він сказав про прощення провин, то цей джентельмен з борідкою до іншого і щось сказав. Звичайно, він не почув що, але по виразу їх облич зрозумів, що щось на кшталт: «Прощення провин! Це ж типова пасторська балаканина!» Пастор зупинив проповідь і сказав: «Хвилинку уваги! Я зараз зроблю паузу і за цей час хай кожен дасть собі відповідь на запитання: Чи відмовляєтесь ви навіки від прощення провин, так як воно вам не потрібно. Так чи ні?» В залі запанувала мертва тиша.  Джентельмен з борідкою поблід, і навіть притримався за стінку. Він так налякався! Люди впевнено стверджують: «Я не злочинець!» Але коли справа іде про їх смерть, коли діло приймає серйозний оборот, то я все таки хотів би отримати прощення провин.

Вихід є – і цей вихід це кров Христа. Лише кров Христа може стерти наші провини, як написано: «маємо в Ньому … прощення провин». Євангелія – це історії людей, які через Христа отримали відкуплення і прощення. Матфій був зрадником, якого ненавиділи люди і він сам себе ненавидів. Але одного разу Христос підійшов що нього і сказав: «Слідуй за Мною». Це означало прощення. Він залишив старе життя і послідував за Христом. Гадаринський біснуватий жив у гробах і ходив роздягнений. Він думав що це – свобода. Але день і ніч він мучився від влади бісів, кричав і бився об каміння. Знайшовши його, Ісус звільнив його від бісів. Нарешті він прийшов у себе – і зрозумів, яку свободу дає Бог. Одна жінка прийшла і впала до ніг Ісуса. Фарисей, який був присутній при цьому, подумав: «Коли б був Він пророк, Він би знав, хто ото й яка жінка до Нього торкається, бож то грішниця!» Ісус відповів: «Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила. Кому ж мало прощається, такий мало любить. А до неї промовив: Прощаються тобі гріхи!» Ця жінка жила у крайньому відчаї, можливо їй не хотілося більше жити. Але у Христі вона отримала радість і мир, прощення гріхів і спасіння. Один із двох розбійників, який висів поруч із Христом визнав свої провини і попросив Христа: «Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!» Ісус йому відповів: «Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!» Цей розбійник не був гідний прощення. Але Христос пробачив його, і ніхто не мав права сказати щось всупереч. Коли цей прощений розбійник у той же день увійшов у золоті ворота раю, то напевно Сам Авраам, Давид та пророк Ісая піднялися і вийшли йому назустріч щоб зустріти його.

У вірші 8 написано: «яку Він намножив у нас у всякій премудрості й розважності». Премудрість – це не людська, це Божа мудрість. Таким же чином розважність – не людський розум, а розважність від Бога. Коли ми не маємо премудрості і розважності від Бога, то не бачимо, що Бог уже зробив у нашому житті і у житті інших людей. Нам здається що Бог мовчить і нічого не робить. А якщо ми не бачимо що робить Бог, то лише бачимо, до роблять злі люди, ми бачимо одне лише зло, і наше серце стискується. Якщо люди не бачать, що робить Бог, то вони кажуть: «У моєму житті не було нічого доброго! Кругом одні злодії, вони усе вкрали!» Але коли Бог відкриває наші духовні очі, то це дає можливість розібратися в історії і у тому, що твориться навколо нас, як Бог працює в нас і у інших людях, бачити цю Божу благодать і дякувати Йому.

Третє, єдність. Подивимося вірші 9-10: «об’явивши нам таємницю волі Своєї за Своїм уподобанням, яке постановив у Самому Собі, для урядження виповнення часів, щоб усе об’єднати в Христі, що на небі, і що на землі». Наступний дар – це єдність усього у Христі. Цей дар знаходиться в процесі виконання. Частина його уже готова. Христос на хресті зламав хребет сатані і тому, що роз’єднує людей. Але повної єдності нам потрібно ще почекати. Павло каже: «для урядження виповнення часів…» Це каже що прийде час, коли ця Божа обіцянка здійсниться.

Ми живемо у роз’єднаному, переповненою ворожнечею світі. Люди воюють один із одним. У сім’ях чоловіки воюють з жінками, діти – батьками. Воюють народи – ми бачимо багато війн і військових конфліктів. Людина воює з природою – винищує її – винищує диких тварин, страшно псує екологію, забруднює планету і перетворює її на один великий смітник.  Ми можна щось зробити? Багато людей уже не вірять, що можна перемогти ворожнечу. Вони не можуть навіть перемоги ворожнечу у власній сім’ї. Але Бог працює над цим. Він працює не лише в нашому житті. Бог продовжує роботу в житті інших людей, у всьому світі і працює до виповнення часу, коли усе об’єднається у Христі.

Чому це таємниця? Тому що багато людей так і не зрозуміли, куди іде історія і що відбувається. Один вчений сказав, що не бачить ніяких закономірності  у тому, що відбувається на нашій землі – цьому кусочку бруду, яка літає у нескінченному всесвіті. Але Бог працює в межах усього світу і готує його до славного кінця.

Четверте, спадкоємці. У 11-ому вірші написано: «У Нім, що в Нім стали ми й спадкоємцями, бувши призначені наперед постановою Того, Хто все чинить за радою волі Своєї». Нещодавно я переглянув фільм «Бункер» про кілька останніх днів Гітлера. Перед своєю смертю Гітлер дав кільком своїм послідовникам пігулку з ціаністим калієм – сильним ядом. І ось Гітлер і його найближчі послідовники один за одним чинять самогубство. Як це страшно, які муки їх очікують! І я подумав, що як добре, що ми маємо не такого пастиря. Як добре що ми маємо доброго пастиря Ісуса, який привів нас до життя, а не до смерті. Більше того, Бог зробив нас Своїми спадкоємцями. Хто з нас не мріяв отримати спадок! Якось ми з дружиною почули історію про одного чоловіка, у якого несподівано знайшовся багатий родич у Бразилії і залишив йому у спадок мандаринову плантацію. І я добре пам’ятаю, як нам тоді захотілося, щоб і у нас знайшовся який-небуть багатий родич. Але у нашій родослівній – наскільки я можу прослідкувати в глибину – одні бідні селяни. Однак у Христі ми отримали значно більше, ніж спадок від багатого родича – ми отримали спадок від Самого Бога. І тут Павло каже ще дещо: «на хвалу Його слави» (12). Бог хоче щоб з цього часу, як ми дізналися про це, ми стали поводити себе як спадкоємці Христа. Тепер через нас цьому світу має бути явлений Бог. Що у нас бачать інші люди? Як ми змінилися у Христі? Ми маємо ми в Бозі щоденну радість? Подяку? Мир? Чи живемо ми як ті, які мають спадок у Христі, чи ми постійно чимось незадоволені і втомлені від життєвих переживань? Коли я ще був студентом якось я побачив одного місіонера. У нього на лиці можна було прочитати Божий мир і спокій. Тоді я подумав: «Я також хочу мати такий мир і спокій. Я буду слідувати за Ісусом!» Хай через Ваше життя буде явлений Христос.

Сьогодні ми розпакували кілька подарунків «у Христі»: відкуплення, прощення, єдність та спадок. Давайте подякуємо Господу за ці дорогоцінні дари.

(п. Яків)

ВІДКУПЛЕННЯ КРОВ’Ю ЙОГО

До ефесян 1:7-12

Ключовий вірш 7

1. Що ми маємо в Ісусі Христі? Як ми це отримали? (1Пет.1:18-19; Кол.1:14) Поділіться своїми роздумами про а) початок викуплення, б) багатстві викуплення, в) дію викуплення.

2. Що значать фрази: “через багатство благодаті Його” і “кров’ю Його”? Поділіться одне з одним тим, як кров Христа і багатство Його благодаті діяли у ваших життях.

3. Що Бог нам відкрив? Що значить фраза: “таємницю волі Своєї”? Що Бог дав нам, щоб ми знали таємницю Його волі? Що значить вираз: “постановив у Самому Собі”?

4. Якою є остаточна ціль викуплення? Що значать фрази: “щоб усе об’єднати в Христі, що на небі, і що на землі”, “в Нім стали ми й спадкоємцями”, “щоб на хвалу Його слави були ми”?

5. Як ваше життя змінилось, коли ви пізнали благодать викуплення? Яким образом змінюються наші життя, коли ми пізнаємо себе спадкоємцями в Ісусі Христі?

УСЯКЕ ДУХОВНЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ

до Ефесян 1:3-6

Ключовий вірш 1:3 : “Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах”

В минулому уривку ми розглядали вступ до послання до Ефесян. Усі ми були вражені, яка глибина відкривається і як багато всього Дух Святий через Павла сховав всього в двох вступних віршах цього послання. Особисто я отримав велике благословення, роздумуючи над Божою волею, яка здійснюється в життях звичайних людей. Божою волею Павло став апостолом Ісуса Христа. Божа воля здійснюється і в моєму житті, і ця воля блага. Кожен день, хвилину і секунду цей світ існує, тому що його існування підтримує Бог. І я можу бути впевнений в Богові і кожну подію свого життя бачити у світлі Його провидіння.

Сьогодні ми продовжуємо вивчати це послання і наступна його частина — Павло благословляє Бога. Він описує нове життя, яке Отець дав нам в Ісусі Христі. Вірші 3-14 в грецьких манускриптах являють собою одне довге речення. Це потужний потік хвали, який виривається з серця ап. Павла, коли він аналізує і розповідає про те, яке багатство кожний віруючий і уся Божа Церква має в Ісусі Христі. Здається, він не зупиняється, навіть для того, щоб вдихнути і набрати повітря в груди. Джон Маккей, про якого нам в минулий раз розповідав п. Яків, порівнює це речення з “натхненим поклонінням подібним до увертюри, в якій змінюється ряд тем і мелодій які далі звучатимуть в опері”.

Однак, ми не можемо детально розглянути весь цей уривок. Уявіть собі, якщо так багато було сховано в двох перших віршах, то напевне, щоб розібрати наступні нам знадобиться не одна година. Тому ми поріжемо це речення на частини і розглянемо сьогодні лише перші 4 вірша з нього. Хай Дух Господній проведе нас на цьому шляху і благословить нас пізнанням Господа і Його волі.

Подивіться вірш 3: “Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах”.

Що робить Павло після того, як каже: “доброго дня”? — він починає благословляти Бога. Тобто, як бачите, наш звичай зразу після вітання віддавати славу і хвалу Ісусу Христу має досить глибоке історичне і біблійне підґрунтя :). І коли ми читаємо цей вірш і наступний, то можемо переконатись, що це не просто така форма вітання. Павло справді був захоплений тим, як Бог проявив Себе в його житті і в житті Церкви і ця хвала була дуже щирою. Він благословляє Бога тому що Бог благословив нас.

Що ж ми можемо дізнатися про ці благословення з 3-ього і наступних віршів, щоб і наші серця були сповнені хвалою, як Павлове?

По-перше, ми бачимо, що джерелом усілякого благословення є Бог-Отець. Ці благословення народилися в Нього, в Його серці. Павло говорить про Божу любов і благодать, про Божу волю та провидіння. Ми бачимо тут Бога, який велично полюбив Свою Церкву у вічності і поступово реалізує Свій добрий задум і Свої благословення для кожного з нас зараз, в історії. Амінь.

По-друге, як ми отримуємо ці благословення? — в Ісусі Христі! Амінь!

Фраза “у Христі”, або “в Ньому” в перших 14 віршах послання зустрічається 11 разів, а в усьому посланні — 36 разів. Що це значить? (хто пам’ятає inductive Bible study?) Це значить, що це дуже важливо. Цей союз з Христом є основою у вченні Павла про спасіння. Без Христа ми не мали нічого, але у Христі ми отримали все.

Раніше ми були в Адамі, були частиною старого, тлінного, грішного, занепалого людства, приреченого людства. В Адамі ми мали лише прокляття і гнів Божий. В Адамі ми були позбавлені слави Божої. В Адамі ми були приречені до вічного пекла. Але у Христі ми стали новим творінням. У Христі ми стали новим народом Божим: і юдеї і язичники. У Христі ми наслідуємо усі Божі благословення і Його вічне Царство. В Ньому ми викуплені і прощені. В Ньому ми — частина великої Божої сім’ї і спадкоємці Його рясних благословень. Амінь.

По-третє, який характер цих благословень? Подивіться ще раз вірш 3: “Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах”.

Це духовні благословення у небесах. Нам треба знати, що коли Павло говорить про духовні благословення, то мова не йде просто про те, що ці благословення нематеріальні, або, такі, що вони не стосуються нашого фізичного життя. Зовсім ні! Тут йдеться про те, що це благословення Духа Святого. Різноманітна, могутня і славна робота Духа Святого в наших життях і в Церкві.

Звідки береться віра в серці грішника? — це дія Духа Святого. Як ми, різні люди поєднуємось в одне тіло, Церкву Божу? — це також робота Духа Святого. Як ми можемо поєднатися з Христом? — і це також могутня дія Духа Святого.

Павло не просто так згадує тут Отця, Сина і Духа Святого. Він показує, як в співробітництві усі лиця Божественної Трійці в любові і співпраці взаємодіють у справі спасіння грішників і творення Божого народу. Кожен з Них має Свою унікальну роль і результат досягається в цій творчій праці любові.

І ще одне, що я хотів би відмітити, це те, що слово “поблагословив” в 3ьому вірші і в наших українських Бібліях і в грецькому оригіналі — це слово доконаного виду минулого часу. Тобто це те, що вже здійснилось. Павло говорить тут про те, що усіляке благословення Духа Святого уже дане Отцем нам із вами, тим, хто у Христі. Жодне з цих благословень не приховане від нас. І, хоча, нам ще треба багато рости і змінюватись в образ Христа, пізнавати багатство нашого спадку в Ньому, тим не менше, вже зараз Духом Святим в Ісусі Христі кожен з нас уже отримав усю повноту Його благословень. Амінь.

Це може звучати дещо неймовірно, тому що сучасне розуміння слова “благословення” сильно відрізняється від його біблійного значення. Часто люди думають, що благословення — це я отримую щось добре і добре почуваюсь, а прокляття — відповідно погане. Тому коли в них все добре, наприклад, усі здорові, чи купив машину, чи маєш гарну роботу, вони думають: “Бог мене благословляє”. А коли справи йдуть не так добре: захворів, чи втратив роботу, вони думають: “Бог мене не благословляє”. Але благословення — це зовсім про інше. Наприклад: звідки Павло пише ці слова? — він пише їх з в’язниці. Зразу відчувається, що він почувається дуже не благословенним, правда? — ні! Хвала Богу переповнює усе його єство, він не може стримати її. Так само сьогодні багато віруючих переживають гоніння, тюрми і смерть за віру в Ісуса Христа. Зараз багато віруючих живуть в умовах, в країнах, значно гірших і бідніших за нашу. Ви думаєте їхнє життя менш благословенне ніж наше? Зовсім ні. Гарні події трапляються і в життях віруючих і в життях невіруючих, так само, як і погані. Але рясні благословення Духа Святого, що Отець дав нам в Ісусі Христі — це те, що ми маємо завжди і весь час. Амінь. Здоровий, чи хворий, в багатстві чи в бідності, на машині, велосипеді чи на тролейбусі — ми завжди можемо хвалити нашого Господа і жити благословенним життям в Ісусі Христі, бо Він благословив нас. Амінь.

Третій вірш — це ніби зміст, короткий вступ, а далі Павло перераховує в чому ж конкретно полягають ці благословення і чому це справді є благословення.

Подивіться вірш 4: “так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові”.

За що Павло хвалить Бога в першу чергу? — за те, що Бог, обрав нас у вічності для Своєї благої мети. Що це значить, що Бог нас обрав? З якою метою? Як, коли і чому це сталось? В нас виникає безліч питань, коли ми зустрічаємось в Біблії з цим вченням про Боже обрання. Часто люди уникають говорити про нього, як про щось незначне або не важливе, багато хто бентежиться з нього. Але цього не потрібно робити. Воно є в Писанні, тобто ми не можемо оминути його чи знехтувати. Воно має певну мету. А ще, ми бачимо, що коли сам Павло роздумує про цю таємницю Божого обрання, в його серці незмінно народжується хвала Богу. Ми бачимо це тут, в посланні до Ефесян. Так само в посланні до Рим.11:33-36, коли Павло проголошує: “О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його!.. все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки”, це також хвала. І вона вихоплюється з Павлових вуст після того, як він впродовж 3 розділів розмірковує про дію Божого обрання в різних його проявах. І так кожного разу. Тому, давайте ми також подивимось, що Павло говорить про це, щоб і в наших серцях народилась така хвала Господу.

По-перше, хто і кого обирає? — вірш 4 каже: “так як вибрав у Ньому Він нас”.

Це речення не можна прочитати якось по-іншому, воно просто і явно стверджує, що кожен, хто вірує, одного разу був обраний для цього Богом. Це може видаватись дивним і дещо суперечити нашому досвіду і відчуттям. Кожен з нас, напевне, пам’ятає якісь свої духовні пошуки і результати: рішення покаятись і віддати життя Христу. Тим не менше Писання ясно вчить, що ми не могли б обрати Бога і прийти до Нього, якби Він перше не обрав нас. “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його…” каже Господь Ісус в Iван.6:44 і це точно так.

Тут потрібно відмітити, що Павло говорить про обрання Богом конкретних людей. Як Бог не просто обрав ковчег, а там вже хто втече від води, той спасеться (Він обрав і Ноя з сім’єю і ковчег, як засіб їхнього спасіння), так само Він не просто обрав Христа і гіпотетичних віруючих у Ньому, ні. Кожного з нас у вічності Бог-Отець в Своєму задумі поєднав із Сином, і без Нього наше обрання не має жодного смислу, бо Він є наше спасіння!

По-друге, чому обрав? Подивіться вірші 4 і 5: “так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї”. Єдина причина для обрання, яку наводить тут Павло вказана в кінці 5го вірша: “за вподобанням волі Своєї”. Іншими словами: “тому що Він так захотів”. Ми не можемо знайти жодної причини, чому Бог обрав кожного із нас в самих собі. Ні наші заслуги, ані наша віра, ні колишні, ні теперішні, ні майбутні не вказуються в Біблії, як причина Божого обрання. Єдина причина — в самому Богові, і щоб підкреслити цю думку Павло додає слова: “перше заложення світу”.

Павло тут не філософствує і додає ці слова не для того, щоб ми спробували собі уявити, що було до того, як було створено світ і навіть час. Його мета очевидна — просто, коли світу ще не було, також не було і нас і жодних наших досягнень, а отже і обрання це жодним чином не залежало від людини.

По-третє, для чого обрав? Павло тут вказує дві причини. Перша, найближча – “щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові”. Це втіха і обіцянка для віруючих. З одного боку ці слова спонукають нас рости в святості, усім серцем постаратись і робити все можливе. Ми знаємо, що це Божа воля для нас, ми любимо Господа, отже стараємось догодити Йому своїм життям і докладаємо усіх зусиль. Але коли в нас все ж щось не виходить, ця обіцянка дає нам сили піднятись і встати. Тому що ми знаємо, що Вірний і люблячий Бог виконає, що задумав, бо Його обрання не безсиле, бо Його воля досягає Його мети і наші гріхи, помилки і недосконалості не можуть завадити тому.

Друга ціль більш глобальна, подивіться вірш 6: “на хвалу слави благодаті Своєї, якою Він обдарував нас в Улюбленім”. Тобто, кінцевою метою нашого спасіння є примноження Божої слави в світі через наші життя. Коли я думаю про це, я не перестаю дивуватись і серце моє тремтить. Чому? Тому що коли я дивлюсь на своє життя, свої вчинки, гріхи, обмеження і недосконалість, я не бачу, як це життя може послужити більшій Божій славі. Але це слово стверджують, що так воно і має бути, бо великий люблячий Господь створив тебе, могутньо діє в твоєму житті Своєю любов’ю і змінює тебе так, що через тебе Його ім’я буде прославлене в цьому світі. Амінь.

І останнє. Ці слова Павла мають певну мету, нам треба пам’ятати про це і не намагатись використовувати це вчення не за призначенням. Не потрібно намагатись з його допомогою пояснити усе, або пробувати проникнути в Божий задум, щоб пояснити те, чого Він сам нам не пояснив.

Мета Павла проста:

1 — забрати в нас будь яку спокусу чи намагання приписати собі хоча б частину заслуг за наше спасіння, зробити нас скромними і вдячними. Наше спасіння задумане Богом і здійснюється одним лише Богом через Ісуса Христа.

2 — дати нам тверду впевненість в тому що Божа воля здійснюється абсолютно із вічності у вічність і вона блага для Божої Церкви і для кожного із нас. Бог в любові обрав нас, щоб зробити святими і непорочними, щоб через наші життя Його слава була примножена і Він здійснить це.

3 — прославити Бога і дати кожному віруючому правильний фундамент і мотив для поклоніння. Так, правильне розуміння Божого обрання приводить нас до поклоніння перед Богом. Коли я думаю про це неймовірне благословення, про Боже обрання у Ісусі Христі, в моєму серці завжди народжується подив перемішаний з вдячністю і хвалою. Наш Бог дивовижний. Я вже казав колись: Бог сам по собі є безмежно щасливий, в Ньому існує спільність осіб, що проливають одне на одного радісну і прославляючу любов. І щоб залишатись щасливим Йому не потрібен був цей світ, взагалі. Але у вічності Він задумав цей світ і мене в ньому, для того, щоб пролити цю радісну любов в моє життя, щоб привести мене і кожного з нас до Себе.

Цей уривок вказує на величезне багатство благословень, які Бог-Отець Духом Святим уже пролив у наші життя. І перше з цих благословень — те, що Він обрав нас в Ісусі Христі, перше закладин світу, щоб явити в нас Свою любов і славу. Я молюсь, щоб Господь допоміг нам завжди пам’ятати про це і кожного дня жити благословенним життям хвали і поклоніння Господу. Амінь.

(п. Йонатан)

Славна церква – тіло Ісуса Христа

До Ефесян 1:3-6

Ключовий вірш 3

1. За що Павло благословляє Бога? Що означають слова “у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах”? (див. Кол. 2:9-12) Чому “у Христі”?

2. На якій підставі віруючі стали дітьми Божими? (див. Рим.8:30, 1 Сол. 1:4, 2 Сол. 2:13, Тит. 1:1, Рим. 9:10) Коли Бог вибрав нас? Що це значить?

3. Чому це благословення та благодать? (2 Тим. 1:9)

4. Для якої мети Бог вибрав нас? Що значить: 1) щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові? 2) призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом? 3) на хвалу слави благодаті Своєї?

5. Давайте розділемо один перед одним свідчення, про те благословення, що їм я насолоджуюсь в Ісусі.

Благодать та мир від Бога

До ефесян 1:1-2

Ключовий вірш 1:2: «Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа»

Джон Маккей, колишній директор Принстонської семінарії, свідчив, як у 14 р. прочитав послання до Ефесян, і так сильно був вражений ним, що вирішив послідувати за Христом. Це послання називають царем послань або ж «вінцем творінь Святого Павла». Послання до Ефесян – це лист, який написав ап. Павло християнам у Ефесі. Кажуть, що у часи Павла у Ефесі проживало близько 500 тисяч людей, причому більшість з цих людей не були корінними мешканцями, а переїхали туди на проживання. Ап. Павло був у Ефесі двічі – під час своєї другої та третьої місіонерських подорожей. Перші відвідини Ефеса були нетривалими. Вони описані в Дії 18:19-21. Він за своїм звичаєм увійшов в синагогу, де збиралися юдеї, і розмовляв з ними про Христа. Вони попросили подовше лишитися з ними. Павло не лишився, але пообіцяв повернутися, якщо буде на це воля Божа. Через ці відвідини Боже слово було посіяне. Вдруге Павло прибув до Ефесу під час третьої місіонерської подорожі. (Дії 19:1-40, 20:17-38). 3 місяці він проповідував у синагозі, але коли деякі почали чинити спротив, він відділив учнів і щоденно навчав їх. Так за 3 роки, які Павло пробув у Ефесі, там виросла церква. Вона складалася тепер не лише з юдеїв, але і з поганів, тобто неєвреїв. Через заколот, вчинений ворогами Павла, він змушений був залишити Ефес, але церква лишилася, вижила і зміцніла. Коли Павло писав до церкви в Коринті, його послання часто було у дещо різкій формі, наприклад, він пише їм: «Величання ваше не добре» (1 Кор.5:6а). Галатам Павло написав: «О, ви, нерозумні галати! … Чи ж ви аж такі нерозумні» (Гал.3:1-3). У цьому посланні Павло не робить таких різких випадів на адресу церкви в Ефесі. Це була гарна і духовно зріла церква.

У наш час вкрай рідко пишуть паперові листи, їх замінили електронні. Але в любому випадку у листі є чотири складові частини: від кого, кому, тема листа і власне сам лист.

Перше, від кого. Подивимося на вірш 1: «Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса». Павло не просто представляє себе як Савл із Тарсу, а саме таким було його оригінальне ім’я. Він представляє себе як «Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса». Апостол означає «той, кого послали». Павло був посланий звіщати Євангеліє. У своєму житті він ніколи не хотів і не мріяв стати Апостолом, і навіть не знав, що це таке. Він навчався у одного з кращих учителів закону свого часу – Гамаліїла, і планував стати відомим раввіном. І у Павла були для цього усі необхідні якості: надзвичайні розумові здібності у нього природно поєднувалися з лідерськими якостями. Коли виникла небезпечна християнська секта, яка, як він думав, загрожувала закону Божому, він з усяким завзяттям прийнявся її викорінювати. Він був свідком побиття до смерті камінням пресвітера Стефана. Він взяв необхідні дозволи і пішов до Дамаску, щоб там ловити і саджати у буцегарні християн. Але цьому не судилося було збутися. Великий рибак – Бог – уже закинув Свої сіті і почав велику охоту. По дорозі в Дамаск Павла осяяло велике світло з неба і він почув голос: «Савле, Савле, – чому ти Мене переслідуєш?» Це Христос звертався до Нього. Павло більше не міг противитися Христу. Він прийняв Його у своє життя, і разом з цим прийняв і Його повеління: «для Мене – посудина вибрана він (Павло), щоб носити Ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля».

У нашому житті нам приходиться приймати більші чи менші рішення. Наприклад, на вивченні Біблії п. Йонатан свідчив, що якось прийняв рішення стати фізиком і поступив на фізичний факультет університету Шевченка. Він навіть навчався у аспірантурі. Але потім він і року не працював фізиком, а став IT-шником. Тому час від часу до нього приходять сумніви: «А чи правильний вибір я зробив у своєму житті? Можливо, було краще поступати на факультет кібернетики?» п. Джентельмен закінчив факультет кібернетики і мав гарні перспективи стати кваліфікованим програмістом. Але він і року не працював програмістом, а став бізнесменом. Напевно, час від часу до нього приходять сумніви і точать його зсередини: «Навіщо я поступав на факультет кібернетики? Краще було поступати на економічний». Суть у тому, що люди приймають рішення, але часто до кінця життя не впевнені у тому, чи вірне рішення вони прийняли і мучаться цим.

Але у житті Павла було одне рішення, яке було зроблене абсолютно вірно, безпомилково, і про яке йому ніколи не доводилося жалкувати. Це було рішення стати Апостолом. Чому це рішення було абсолютно вірне і безпомилкове? Тому що воно було зроблене не Павлом, а Богом. Павло став Апостолом Ісуса Христа з волі Божої.

У нашому житті були помилкові рішення. Але одне рішення було абсолютно вірне – це рішення стати християнином і прийняти Боже покликання. І було воно вірним по тій самій причині – тому що його приймали не ми, а Сам Бог. Люди думають, що у цьому житті вони самі усе вирішують. Але це насправді не так. Забігаючи трохи наперед, у 4-ому вірші ап. Павло каже: «так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу…» Лише вдумайтесь: ще до того, як почав існувати наш світ, Бог вибрав нас. Ми народилися і спокійно собі жили, будуючи власні плани. Ми і не знали, але на нас почалася велика охота. І несподівано, коли ми зовсім цього не очікували, до нас від Бога поступила пропозиція, від якої ми не змогли відмовитися. Якось у відомого християнського письменника Клайва Льюїса, автора «Хронік Нарнії» журналісти запитали, яким чином він прийшов до рішення стати християнином. Льюїс відсапнувся. Він ніколи не приймав такого рішення. Якби це було у його волі, то він ніколи не став би християнином, бо бачить Бог, усе життя він лише втікав від Нього. Він відповів, що це Великий Рибак піймав його у свої сіті, і він не зміг противитися.

Більше того, так як ми переконані у тому великому – а безперечно, рішення стати Християнином – це найбільше рішення у житті – то можемо дякувати Богу і за менші речі – за нашу сім’ю, дітей, роботу. Коли Бог потурбувався про велике, про саме головне у нашому житті, то звичайно потурбується і про менше. І тоді, дивовижно! – ми не мучимося, але маємо мир від Бога. У цьому світі люди оцінюють своє положення на основі того моменту, у якому зараз знаходяться. Наприклад, якщо до 30 років заробив на квартиру і автомобіль – то життя склалося, а інакше – не склалося. Але віруючі оцінюють своє життя інакше – на основі тієї віри, яку мають. А вірять вони в те, що Бог веде їх і у Його добру волю. І у світлі такої віри вони починають бачити Божі милості у своєму житті і дякувати за них Богу. Давайте разом скажемо: «Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса».

Друге, кому. Подивіться на другу частину 1-ого вірша: «… святим, що в Ефесі, і вірним у Христі Ісусі». Павло не просто каже: «Віруючим в Ефесі». Він каже дещо більше – святим і вірним у Христі Ісусі. На перший погляд здається дивним, що Павло називає віруючих святими, тоді як ми усі добре знаємо, що усі віруючі – грішники. Недавно мені попалася на очі цитата Любомира Гузара: «Християнин – не святий, він грішник, який бореться». Чому ж тоді Павло називає їх святими? Павло виходить з того, що Бог зробив для християн. У віршах 5:25б-26 Павло сказав: «…Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові». Бог дарував християнам народження згори. Він очистив і освятив їх кров’ю Христа. Так, ми лишаємося грішними і мусимо вести духовну боротьбу з гріхом до кінця життя. Але по суті ми святі завдяки заслугам Христа Ісуса.

Павло називає дві адреси віруючих – перша – у Ефесі, друга – у Христі Ісусі. Це наче дві прописки віруючих. Усі люди мають першу. Вона показує де ми проживаємо у цьому житті. Однак проблема в тому, що раніше чи пізніше ми маємо залишити цей світ. І тоді виявляється така прикра річ, що невіруючим людям просто немає куди іти далі. Будинок у цьому світі вони мають лишити, а іншого у них немає. Їх ніхто ніде не чекає. Це дуже сумна картина. З іншої сторони, коли християни лишають своє місце проживання у цьому світі, скажімо у Києві, у них є прописка у іншому місці – у Христі Ісусі, Який приготував для них вічний дім. Пастор Вільгельм Буш якось привів такий приклад. Уявіть собі двох подорожніх, які ідуть пізно ввечері, у темряві, на вулиці іде дощ, холодно і незатишно. Це картина нашого світу. Одному з них немає куди іти. Тому він просто волочиться, низько опустивши голову. Але на іншого чекають у нього вдома. Там на нього чекає дружина, діти, теплий затишний будинок і смачна вечеря. Тому він іде весело, наспівуючи свою улюблену пісню. Християни, як ви здогадалися, це другий подорожній. Їм є куди іти, тому що у них є прописка у Христі Ісусі.

Третє, тема листа (2). Прочитаємо разом 2-ий вірш: «Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа». Цей вірш є ключовим сьогоднішньої проповіді, а два слова з нього – «благодать» та «мир» – є ключовими усього послання до Ефесян. Слово благодать зустрічається 12 раз у цьому посланні – це багато як для такого невеликого листа. Благодать – це незаслужений дар. Божа благодать полягала у тому, що Ісус Христос дарував нам спасіння. В 2:5б написано: «… спасені ви благодаттю». І далі у віршах 7,8 Павло пише: «щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в добрості до нас у Христі Ісусі. Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий». Таким чином ми маємо: Павло був апостолом Ісуса Христа; він писав святим, які у Христі Ісусі про благодать, яка від Бога і Господа Ісуса Христа. Ця книга про те, що зробив і продовжує робити Бог в нас і через нас.

Друге слово – це «мир», воно зустрічається 8 разів. У цьому світі немає миру. Немає миру між країнами. Немає миру у сім’ях. Немає миру між людьми. Ми живемо у суспільстві самотніх і відокремлених людей. Найбільшим попитом користуються 1к квартири, а люди не хочуть нікого бачити і хочуть щоб їх усі залишили у спокої. Проблема миру стояла і перед церквою в Ефесі. Скоріше за все вона почалася з юдеїв, які жили в Ефесі і збиралися у синагозі, але з часом до них приєдналося багато людей з інших народів і це спричиняло різноманітні конфлікти. Таке зібрання було гримучою сумішшю, яка у любий момент могла вибухнути. На одній кафедрі в університеті, де я навчався, було 2 наукові співробітники. Коли вони збиралися разом, то завжди починали сваритися. На жаль схожа небезпека є і у церквах, де замісь того щоб любити і служити один одному, віруючі сваряться. Павло пояснює: Бог і Христос Ісус приносять мир. Він пише: «Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши» (2:14,15). Божа ціль полягає у тому, щоб збудувати нове суспільство – церкву у Христі, яка є одним, суспільство людей, де немає ворожнечі, і, навпаки, де є Божий мир. У цьому посланні Павло показує, яким чином Бог вирішив проблему ворожнечі, яким чином Він приносить мир і яка роль у цьому церкви.

Четвертим пунктом іде власне сам лист. Але ми не будемо його сьогодні розглядати. Сам зміст листа стане темою кількох наступних проповідей. Хай Господь благословить вивчення Ефесянам і навчить нас важливості Божої церкви – нової спільноти, людей, які мають Божу благодать та мир.

(п. Яків)

СЛАВНА ЦЕРКВА — ТІЛО ІСУСА ХРИСТА

(І. Благодать і мир)

До ефесян 1:1-3

Ключовий вірш 2

1. Хто, коли і кому написав це послання? Як Павло став апостолом? Яку впевненість він мав щодо цього факту? (Рим.1:5; Гал.1:1; Кол.1:1)

2. Що означають фрази: а) “з волі Божої” б) “апостол Христа Ісуса”? В чому полягає служіння апостола? Яку впевненість про Божий призов маєте ви?

3. Якими фразами Павло описав християн в Ефесі? Що значить: “святим”, “вірним” (1Кор.4:17; 1Пет.5:2; 3Ів.1:5), “святим, що в Ефесі, вірним в Христі Ісусі”? Що ви можете сказати про себе в цьому контексті?

4. Звідки походять благодать і мир? Що таке благодать і мир з точки зору християн? Розкажіть про Бога благодаті, Який був з вами до цього часу?

5. За що Павло підносить хвалу Богу? Що значить вираз: “у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах”? (Кол.2:9-12) Яке духовне благословіння ми отримали від Бога і чому це благодать, яка дає нам мир?