Записи

Таємниця Бога – Христос

До колосян 2:1-7

Ключовий вірш 2:2-3: «Хай потішаться їхні серця, у любові поєднані, для всякого багатства повного розуміння, для пізнання таємниці Бога, Христа, в Якому всі скарби премудрости й пізнання заховані»

Минула проповідь закінчилася віршем 1:29: «У тому й працюю я, борючися силою Його, яка сильно діє в мені». Ми дізналися про те, що у слово «борючися» на грецькій має той самий корінь, що і слово «агонія» – Павло працював і боровся до виснаження. За що ж він так боровся? Він боровся щоб збудовувати і зміцнювати церкву. Як зміцнити церкву? Яка церква сильна, духовно зріла?  Про це сьогодні говорить, і це сьогодні робить ап. Павло. Хай Господь благоcловить нас.  

Подивіться на 1-ий вірш: «Я хочу, щоб ви знали, яку велику боротьбу я маю за вас і за тих, хто в Лаодикії, і за всіх, хто не бачив мого тілесного обличчя». На перший погляд здається не дуже скромно зі сторони Павла говорити іншим про те, як він за них страждає. Час від часу мати в серцях може сказати своїй дитині: «Ти знаєш, як я страждала, коли тебе народжувала!» Але чому ж Павло хоче, щоб християни в Колосах знали, як сильно він бореться за них? По-перше, це показує серце ап. Павла, який не був байдужий до цих людей і переймався їх проблемами і труднощами. Є християни, які ведуть себе у церкві так, наче їх нічого не цікавить – у них є своє життя, свої інтереси, свої турботи, а церква, брати і сестри – наче десь в стороні. Вони приходять, коли хочуть, і пропадають, коли не хочуть приходити. Вони не живуть церквою, не живуть тим, чим Бог живе, що Його турбує. Павло жив інакше. Він віддавав себе для служіння церкві. І це служіння було пов’язане з боротьбою. Якщо я відчуваю Божий заклик взяти якесь служіння, то є лише 2 варіанти: або я приймаю його, і тоді я мушу включитися у духовну боротьбу, або я уникаю його, думаючи: «Чому я? нехай інші!»

По-друге, тому що така боротьба Павла зміцнювала християн у Колосах. У своїй книзі «Що дивовижно в благодаті» Філіп Янсі наводить спогади одного чоловіка – Пітера Гріва, який захворів проказою у Індії, і повернувся до себе на батьківщину у Англію, щоб жити під опікою групи сестер Англіканської церкви. Він наполовину втратив зір, був частково паралізованим, не міг працювати, і вже задумувався про самогубство. Одного дня він встав дуже рано щоб побродити по околицях. Він набрів на одну каплицю, де сестри молилися за пацієнтів, чиї імена були написані на її стінах. Серед цих імен він знайшов своє. Те, що хтось встав з самого ранку щоб молитись за нього, що хтось турбується про нього, змінило його життя. Він відчув на собі Божу благодать.

Якось у своєму свідченні п. Катя розповідала не про своє тяжке життя, а про те, що вона молиться за б. Олексія, за с. Олену, с. Вероніку, п. Галю. Кажуть, що сама щаслива людина це та, за яку хтось молиться. Якщо я знаю, що за мене хтось веде духовну боротьбу у молитві, хтось страждає, хтось переймається моїми проблемами – то це надзвичайно укріплює. Таким чином церква збудовується і зміцнюється через небайдужих людей.

Як ще зміцнюється церква? Павло відкриває нам кілька секретів.

По-перше, церква зміцнюється через поєднання в любові. У вірші 2 ми читаємо: «Хай потішаться їхні серця, у любові поєднані…» Любов втішає і любов поєднує. Любов Павла була прикладом і стимулом для християн в Колосах вчитися любити один одного. Церква не може не тільки зростати, але і навіть просто існувати без любові. Без любові уся наша діяльність у церкві стає марною. І, якщо ми тут, у цій церкві, це значить, що колись ми отримали таку любов. Люди цього світу роблять багато речей краще, ніж християни: вони краще організовують конференції, вони краще співають, вони заробляють більше грошей, і вони знімають кращі фільми. Але чого їм бракує, так це любові. Ап. Іван сказав: «Бог є любов» (1 Ів.4:8). У житті без Бога немає любові. Тому люди без Бога можуть скільки завгодно співати про любов, але її там немає. Любов є лише там, де є Бог. І Бог вибрав церкву, щоб явити Свою любов цьому світу. Ми покликані Богом щоб являти любов іншим, і через це зміцнювати і збудовувати їх. І це справа не лише старшого пастора чи старійшин. Це справа кожного.

Тому сьогодні кожен має задати собі запитання: «Що я роблю для єднання церкви? Яким чином я являю чи намагаюся являти Божу любов братам і сестрам у церкві?» Звичайно, у нас є багато своїх справ: навчання, робота, сім’я, діти і багато-багато різних пов’язаних з цим проблем. Але Ісус Христос сказав такі слова:

34 Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!

35 По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою.

(Івана 13)

Ознака здорової церкви – це наявність любові. Це коли ми цінуємо стосунки один із одним,  коли цікавимось один одним і піклуємось один про одного. Френсіс Шеффер на рахунок цих слів Христа сказав так: «У Івана в 13-ому розділі перш за все говориться про те, що якщо окремо взятий християнин не проявляє любові до інших християн, то світ має право сказати, що він не християнин». Це дуже серйозні слова. Неможливо любити Бога, але в той же час не любити християн.

У вірші 2 Павло сказав: «Хай потішаться їхні серця, у любові поєднані…». На рахунок єдності в Ів.17:21 Ісус молився так: «щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав». На рахунок цих слів Христа Френсіс Шеффер сказав: «Ми не можемо очікувати від цього світу віри в те, що Батько послав Сина, що слова Христа – правда, і що християнство правдиве, якщо світ не буде бачити справжньої єдності істинних християн». Тому ці слова Христа холодять кров. Без єдності в любові немає християнства, лише в такій єдності є наша сила. Тому запитайте себе: «Чи відчувають люди, які знаходяться поруч із вами, що ви їх любите?» У наш егоїстичний час люди, які називають себе християнам, часто навіть не хочуть прийти в церкву. Вони кажуть, що подивляться запис проповіді по Інтернету. Чи можна явити любов до інших по Інтернету? В церкву не можна приходити як на шоу чи як в театр? Чи можна явити таку любов, нічого не готуючи? Давайте вчитися являти любов Христа іншим!

По-друге, церква зміцнюється через розуміння цінності Ісуса Христа. Прочитаємо разом вірші 2-3:

2 Хай потішаться їхні серця, у любові поєднані, для всякого багатства повного розуміння, для пізнання таємниці Бога, Христа,

3 в Якому всі скарби премудрости й пізнання заховані.

Ми повинні прагнути до того, щоб пізнати таємницю Христа. Тут мова йде про те, щоб бачити глибину Христа і Його вчення і вміти застосовувати це на практиці. Якщо люди не бачать глибини вчення Христа, то природно з’являється нудьга, Біблія здається їм скучною книгою, де вони давно усе знають. Насправді у Христі заховані усі скарби премудрості і пізнання. У 3-му вірші слово «премудрості» – це грецьке «софія» – так, як звати доньку п. Йонатана. Мудрість – це вміння застосовувати знання на практиці, уміння впроваджувати у наше повсякденне життя духовні істини. «Пізнання» – це здатність розуміти духовні істини. У Христа є свій смак. Христос сказав: «Я хліб живий, що з неба зійшов» (Ів.6:51). І кожен християнин має пізнати смак цього хліба. Христос – це хліб із неба. Ніщо в цьому світі не може замінити Його і порівнятися з Ним. Саме тому якщо ми дійсно пізнали Христа, смак цього хліба, то ніщо в цьому світі не зможе спокусити нас.

Якщо ми не знаємо цієї глибини Христа, то завжди прийдуть люди, які підмануть нас. Подивіться 4-ий вірш: «А це говорю, щоб ніхто вас не звів фальшивими доводами при суперечці». Якщо громадяни політично слабкі, якщо вони шукають легкого рішення проблем, якщо мають завищені соціальні вимоги, якщо хочуть забрати усе у багатих і розділити порівну між всіма, то перетворюються на люмпенів і стають легкою здобиччю різного роду політичних популістів. Подібно цьому і слабкі християни стають легкою здобиччю різного роду брехні. У той час найбільшу небезпекою для християнства було вчення гностицизму. Воно вчило, що дух – ще добро, а тіло – це зло. З цього випливало 2 головні напрямки. Перший навчав, що раз тіло – це зло, то про нього можна зовсім не турбуватися. Він призвів до аскетизму. Такі люди забороняли одружуватися, їсти м’ясо, пити чай і каву, навіть працювати, і закликали іти в гори і літи і там готуватися до зустрічі з Богом. Інший навчав, що раз тіло – це зло, то на нього можна не зважати, воно і так загине. Він призводив до розпусти. Люди, заражені їм, не бачили ніякої проблеми в тому, щоб вважати себе християнами, і у той же час жити у тілесних гріхах, наприклад у хіті. У церкві в Коринті була така проблема. Ми живемо у інший час. У наш час гностицизм навряд чи б прижився, тому що зараз практикується культ тіла, який каже: «Твоє тіло – це головне, ти маєш гарно виглядати, у тебе має ідеальне тіло». Але у наш час є багато іншої брехні. І якщо ми не бачимо краси і глибини Христа, то можемо легко повірити їй.

У вірші 5 написано: «Бо хоч тілом я й неприсутній, та духом я з вами, і з радістю бачу ваш порядок та твердість вашої віри в Христа». Судячи з цього вірша церква зреагувала правильно на вчення гностиків і об’явила їм війну. І Павло радів цьому.

І, по-третє, церква зміцнюється, коли ми продовжуємо ходити з Христом. Давайте разом прочитаємо вірші 6,7: «Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою». Прийняти Христа Ісуса Господа – це дуже серйозне рішення у житті. Багато хто думає, що прийняти Христа – це як отримати квиток у Небесне Царство. «А, раз квиток у мене в кишені, то мені більше нічого не загрожує, і можна жити як заманеться». Але якщо ми прийняли Христа Ісуса Господа, то у нас є лише один подальший шлях: «в Ньому ходити, бути вкоріненими й збудованими на Ньому, та зміцненими в вірі … збагачуючись у ній з подякою». Звичайно, на початку так жити буде непросто, тому що ми так не звикли. До того, як ми прийняли Христа, ми жили як нам заманеться, як підказувало нам наше серце. Ми звикли звинувачувати у всіх своїх проблемах і труднощах інших. Нам здавалося, що християнство – це мертва релігія, а у цьому світі є так багато цікавого. Жарти клоунів, яких показують по телевізору, здавалися нам дуже дотепними і смішними. Так відбувалося, що у нас текла грішна кров Адама. Але якщо ми ходимо у Христі, то поступово Бог замінює грішну кров Адама на святу кров Христа. І не лише у нашій поведінці, але у нашому серці, у наших думках, світогляді, системі цінностей з’являються зміни. Дивовижно, ми починаємо любити Бога. Ми починаємо пізнавати, що у Ньому є всяка повнота. Клайв Льюїс якось сказав: «Наскільки ж одноманітні грішники, і наскільки ж різноманітні віруючі». Грішні речі, які раніше так тягнули нас, тепер викликають лише відразу. Ми більше не сміємося над тими клоунами, які намагаються розсмішити нас по телевізору, а навпаки, жаліємо їх, що вони так бездарно марнують своє життя. Радість і мир з’являться в нас.

Ап. Павло не знав особисто християн у Колосах, він ніколи не був у цьому місті і не відкривав там церкви. Сам він коли писав цього листа знаходився у в’язниці. І, тим не менше, він знаходить потрібні слова щоб зміцнити цих віруючих. Павло боровся за них у молитві, він боровся за те, щоб написати їм листа. Ми маємо визнати, що погано вміємо зміцнювати інших, а іноді навіть розчаровуємо. Тому нам потрібно навчатися це робити. І ап. Павло – це гарний приклад. Хай Господь допоможе нам вкладати своє життя для того, Його церква зростала і зміцнювалася.

(п. Яків)

Таємниця Бога – Христос

До Колосян 2:1-7

Ключові вірші 2-3

1. Вірші 1,2. Про що Павло хотів, щоб колосяни дізналися? Що вони, за бажанням Павла, мали пізнати? Що значать слова “потішаться їхні серця” та “у любові поєднані”?

2. Що значать слова “для пізнання таємниці Бога”? Чому Христос – таємниця Бога?

3. Вірші 3,4. Що є в Ісусі Христі? Які люди зводили іх фальшивими доводами? Які слова – фальшиві? Які фальшиві слова є в наш час?

4. Чому Павло радів у в’язниці? В чому радість пастиря?

5. Вірші 6,7. Кого вони прийняли своїм Господом? Що це значить? Що тепер їм потрібно робити?

6. Що значить “в Ньому ходіть”, “вкорінені в Ньому”, “збудовані в Ньому”, “зміцнені в вірі”, “збагачуючись у ній з подякою”?

ХРИСТОС У ВАС — НАДІЯ СЛАВИ!

До колосян 1:24-29

Ключові вірші 26,27 : “Таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим, що їм Бог захотів показати, яке багатство слави цієї таємниці між поганами, а вона Христос у вас, надія слави!”

Сьогодні ми продовжуємо вивчати послання до Колоссян, кінець першого розділу. В двох минулих уривках ми говорили про Христа та Його місце в Божій історії спасіння. Павло зобразив в цих уривках різнопланове і славне служіння Христа, в якому перебуває уся повнота. Христос відкривається тут як Той, хто тримає в Своїй руці весь всесвіт, від найменшого атома і до далеких галактик, бо Ним усе стоїть і все через Нього і для для Нього створено. З посеред усього творіння Павло особливим чином виділяє Церкву Божу, нове Боже суспільство. Церква — плід Христового справи, Його тіло і з’єднана з ним, як зі своїм Головою. А потім Павло переходить на ще один рівень і вказує на плід святості і непорочності, які приносить панування Христа в кожне окреме життя.

В 23 вірші Павло підводить своїх читачів до славної Євангелії Ісуса Христа, якій Павло став скромним служителем. В уривку, який ми вивчаємо сьогодні Павло розповідає про це служіння. Це його дуже особисте свідчення, майже в кожному вірші він говорить “я” та “ми”. Він говорить про ціну апостольського служіння і радість, про сутність цього служіння і про його мету, про рушійну силу цього служіння. Цей уривок дуже особистий і дуже практичний. Нехай Дух Святий зараз допоможе кожному з нас навчитися в ап. Павла, що значить бути служителем Євангелії Ісуса Христа і укріпить наші серця радістю та силою Євангелії.

Подивіться вірш 24: “Тепер я радію в стражданнях своїх за вас, і доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі своїм за тіло Його, що воно Церква”.

Цей вірш містить всього два десятки слів, однак Павло зумів вмістити в них як мінімум 3 великих теми. Кожна з них може бути темою для цілої проповіді. Це: “радість в стражданнях”, “недостача Христової скорботи”, а також, “тіло Христа — Церква”. Але нам доведеться вмістити їх в одну і ще не забути, що крім цього вірша є ще 5 :). Отже, почнемо їсти слона по шматочках.

“Тепер я радію в стражданнях своїх за вас”, каже Павло в на початку цього вірша. Тут слова “за вас” в рівній мірі можуть стосуватись і страждань і радості. І, по великому рахунку, вони їх і стосуються.

Про які страждання говорить Павло в цьому уривку? — про те, що він за проповідь Євангелії потрапив у в’язницю. Цього листа він пише з в’язниці. Саме там його знайшов Епафр і туди приніс новини про колосську церкву. Проповідуючи Євангелію Павло стикнувся з багатьма труднощами. Декілька разів його побили ледь не до смерті, він обходив своїми ногами пів світу, потопав у морі, часто був  в нужді, страждав від постійних нападок юдеїв. І ось тепер опинився у в’язниці. Всього цього він міг уникнути, якби жив собі, як звичайний юдейський ребе і не каламутив воду. Але, як бачимо, інакше Павло вчинити не міг. Він став служителем цієї Євангелії не тому, що йому подобались пригоди, подорожі, труднощі, або коли його б’ють. А за Божим зарядженням (вірш 25), тобто з Божої волі. Бог могутньо покликав його і зробив служителем Своєї Євангелії, щоб виконалось слово Боже. І Павло покірно прийняв і вірно виконував це служіння аж до кінця свого життя.

Але, в цьому вірші Павло говорить не тільки про страждання, але і про радість.  Чому Павло радів? Він радів через колоссян, точніше, через дію Євангелії серед колоссян. Павло говорить про це на початку розділу, вірші 3-5. Він бачив, як Євангелія, яку він проповідував стала плодоносна і росте по всьому світу. Як вона досягла тих місць і тих сердець, яких сам Павло не міг досягти. Він бачив, що його труд і його страждання ради Христа не були марними і це доставляло йому невимовну радість.

І хоча не багато з нас мали можливість потрапити у в’язницю за проповідь Євангелії, тим не менше ми також часом зустрічаємось з різними труднощами і скорботами. І часом в нас виникає питання: “чому я в скорботах страждаю, а Павло — радів чистою, незамутненою радістю?”.

З цього приводу нам потрібно відмітити деякі моменти. Перше, коли ми читаємо чи роздумуємо над стражданнями та радістю, та й над будь якими речами. Ми маємо схильність зводити все до якихось спрощених моделей, абстрагуватись, а це призводить до того, що ми починаємо бачити все в чорно-білих тонах. Тобто, якщо радість — то повна радість, якщо страждання — то цілковита темрява. Може здатись, що Павла там розпеченим залізом жарять, а він сміється і кричить: “мені лоскотно, перестаньте”. Однак, реальність завжди складніша, ніж чорне та біле. В серці людини якимось дивовижним чином уживаються любов з ненавистю, печаль з радістю і ще купа всього різного. Часом нам доводиться докласти зусиль, щоб розібратись зі своїми емоціями і просто зрозуміти, що ж я в даний конкретний момент переживаю.

Наприклад, коли ти втрачаєш близьку людину, ти відчуваєш глибокий сум, це природно. Але в той самих час, маючи тверді Божі обіцянки Царства Небесного, ти отримуєш радість, мир і вдячність за Божу роботу в твоєму житті, в житті того з ким розлучився. Радість від Духа Святого і надію від Господа.

Слова Павла не значать, що він радів самим стражданням, ні. Але посеред страждань він мав джерело радості і втіху від Господа. Ми справді переживаємо таку радість, коли бачимо роботу Євангелії в серцях тих, кому проповідували і служили. Не дивлячись на усі труднощі.

Друге, що треба відмітити. Те, що крім зовнішньої причини для радості — добрі новини з Колос, Павло мав ще й внутрішню причину. Ця внутрішня і більш глибока причина — це віра в Христа. В те, що в цих стражданнях він поєднаний зі своїм Спасителем і доповнює недостачу Христової скорботи за церкву.

Про що говорить Павло, коли говорить про недостачу Христових скорбот? — про що він точно не говорить, так це про те, що жертви Христа не достатньо для викуплення Церкви, кожного віруючого. Ні. Павло глибоко переконаний, що жертви Христа абсолютно достатньо, щоб кожен, хто вірує в Нього мав життя вічне. Абсолютно достатньо, щоб будь який грішник Христовою кров’ю був повністю виправданий перед Богом. Що будь які наші заслуги, будь які наші справи, будь які наші страждання взагалі нічого не можуть додати до тієї ціни, яку Христос заплатив Своєю смертю і воскресінням перед лицем справедливого Бога. Христа достатньо. Для кожного віруючого. На всі віки. Один раз і назавжди. Амінь.

Однак, з іншого боку, ми бачимо, що Божа робота по будівництву, росту і освяченню Церкви ще не завершена. Бог зараз продовжує будувати Свою Церкву. Євангеліє зараз продовжує розповсюджуватись і приносити плід і квітнути по всьому світу. Дух Святий зараз працює в життях віруючих, освячуючи кожного з нас і змінюючи в образ Ісуса Христа, від слави в славу. Але саме дивовижне, це те — що Бог вирішив задіяти в цій справі будівництва і росту церкви звичайних людей, таких як Павло, і таких, як ми з вами. Амінь.

Не ангелам Бог заповів проповідувати Євангелію до країв землі, а нам. Нам, Своїй церкві Він ввірив служіння слова. Ми не обманюємось, думаючи, що своїми словами можемо когось переконати вірувати в Христа, чи спасти, чи зробити досконалим. Ні. Але служіння Духа нерозривно зв’язане зі служінням слова. І тому ми з радістю використовуємо всяку можливість проповідувати Євангелію, бо твердо знаємо, що не дивлячись на бідність наших слів і недолугість аргументації, Дух Святий діє в серцях грішників, щоб народжувати віру і укріплювати святих. Амінь.

Служіння проповіді Євангелії вимагає певної ціни. “Бо вчинено вам за Христа добродійство”, каже Павло в Фил.1:29, “не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього”. Чому страждання — це добродійство? Не тому що вони мають цінність самі по собі (в світі багато людей страждають просто так), не тому, що вони солодкі якісь (ми ж не мазохісти). А тому, що вони мають стосунок до Христа. Павло розглядав страждання за проповідь не просто, як вимушену і необхідну плату за щось цінне, а як частину або свідчення його союзу з Христом: “ми діти Божі… спадкоємці… співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись” (Рим.8:16,17).

В чому ж Павло бачив суть того служіння, до якого його покликав Бог? Подивіться вірші 25-27: “якій я став служителем за Божим зарядженням, що для вас мені дане, щоб виконати Слово Боже, Таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим, що їм Бог захотів показати, яке багатство слави цієї таємниці між поганами, а вона Христос у вас, надія слави!”.

Ну що, спробуємо трішки спростити чи і так все зрозуміло?

Павло говорить тут наступне: “Бог зробив мене служителем Євангелії заради вас, щоб в вас виконалось Його слово”.

“Яке слово?” — спитають колоссяни, “сікрєт” — відповість Павло.

Насправді ні. Павло справді вживає тут слово “таємниця” (містеріон, гр.), але робить це з певною метою. Світ в якому жив Павло і колоссяни був світом містерій, культів, служителі яких обіцяли своїм адептам таємні знання або покровительство богів через участь в містичних релігійних обрядах. Але Євангелія, яку проповідував Павло радикально відрізнялась від цих містерій. Вона була захована від віків і поколінь не в тому смислі, що ці знання ревно оберігалися, а в тому, що вона не була явною. Бог ніколи не приховував Своїх намірів, але вони стали зрозумілі лише через Євангелію. Це був ніби пазл, в якому не вистачало ключових картинок. Христос став тим ключем який зробив Божий задум спасіння ясним і зрозумілим. В Ісусі Христі образи небесного змінились реальністю небес. В Ісусі Христі поняття народу Божого, того “кагалу”, про який минулого разу говорив п. Ной, розширилось від одного невеличкого семітського племені до людей зі всіх народів і племен, кого лишень не закличе Господь.

В чому ж суть цієї таємниці? В 27 вірші Павло відповідає: “а вона Христос у вас, надія слави!”. Це дивовижні слова. І це слова, які Павло говорить про нас із вами.

Зазвичай Павло говорить про християн, як про тих, хто є у Христі. Ми досить детально розглядали це, коли вивчали послання до Ефесян. Там ми говорили, що всі духовні благословення ми маємо лише у Христі. І, якщо ми не в Христі, то всі Його заслуги не мають до нас жодного стосунка, але в Ньому ми маємо усе. Але тут Павло  каже дещо інше, що не тільки ми перебуваємо у Христі, але і Христос є в нас. Хто такий Христос? Ми говорили про це в двох минулих вивченнях. Він — образ Божий і сам Бог, друге лице Трійці. Він — той, хто має повноту влади в усьому всесвіті. Все через Нього і для Нього створено. Все Ним тримається. В Ньому перебуває уся повнота. І ось цей славний Христос, перший над усім, виявляється, присутній в житті кожного віруючого. І цей факт дає мені підставу надіятися і очікувати явлення Його слави у всій повноті не тільки в історії і у всесвіті, але і в моєму окремому житті. Цей факт дає мені підставу очікувати і надіятись, що все те темне, все те, що в моєму житті викривлене, неправе перед Богом, все те, що я сам ненавиджу, все це зникне і буде виправлене одного дня.

Христос в вас — це досвід, який ми переживаємо просто зараз. Його присутність освячує нас і є джерелом і драйвером усіх тих змін, які Бог здійснює в нас. Христос в вас — це джерело вічного життя і всякої повноти, яку ми знаходимо в Ньому. Амінь.

Таке розуміння Христової таємниці пояснює мету, яку Павло мав в проповіді Євангелії. Подивіться вірш 28: “Його ми проповідуємо, нагадуючи кожній людині й навчаючи кожну людину всякої мудрости, щоб учинити кожну людину досконалою в Христі”.

Якою є мета Павлової проповіді? — учинити кожну людину досконалою в Христі. Для цього він проповідував, нагадував і навчав усілякої мудрості. Те саме він говорить і в Еф.4:11-13: “І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти”. Ту саму мету мав і Епафрас, коли проповідував колоссянам “Він завжди обстоює вас у молитвах, щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею” (Кол.4:12).

Ми бачимо, що ціллю нашого служіння — є зростання у вірі і досконалість церкви. В 25 вірші Павло говорить, що його служіння “для вас мені дане”. І це його ставлення — дивовижне. Якби Господь допоміг кожному з нас мати таке ставлення до свого служіння, до свого місця в церкві. Моє служіння дане мені не для того, щоб розкрити мій потенціал, не для того, щоб я себе реалізував, чи щось подібне, а для мого брата чи сестри, щоб в ньому виповнилось слово Боже. Щоб мої брати і сестри зростали в досконалості в образ Ісуса Христа вірою у надії.

Звідки ж Павло брав сили для такого служіння? Подивіться вірш 29: “У тому й працюю я, борючися силою Його, яка сильно діє в мені”.

Слово kopaio (працюю), яке вживає тут Павло означає важкий труд з повною віддачею, навіть до виснаження. Іноді мені здається, що я занадто багато працюю, але коли я дивлюся на Павла, то розумію, що працюю занадто мало. Коли я дивлюся на приклади прекрасних Божих служителів в історії церкви, мені доводиться червоніти через лінь. Лютер, який в 6 ранку кожного дня вже читав лекції для своїх студентів. Кальвін, який навіть на смертному одрі, не дивлячись на страшні болі до кінця трудився для церкви і боявся, щоб Господь, коли прийде не знайшов його сплячим. Джонатан Едвардз та багато інших.

Звичайно, усі ці зусилля Павла та і усіх інших були б марні, якби успіх залежав лише від них самих. Тому Павло вказує на силу, яка насправді діяла в його труді. Це Сила Христа. Перебуваючи у Христі і маючи Христа в собі Павло мав джерело вічного життя і Божої сили для того, щоб боротись і здійснювати труд Євангелії. Це джерело відкрите для кожного з нас так само. Хай Господь допоможе кожному з нас трудитись з усіх сил для успіху Євангелії, черпаючи життя і силу від Христа.

Що ж ми можемо сказати про те, як Павло бачив своє апостольське служіння?

1. Це служіння було невід’ємною частиною його стосунків з Христом, починалося в Христі і звершувалося в Христі, тому він мав радість і втіху навіть посеред страждань.
2. Суть цього служіння — явити багатство слави Євангелії.
3. Мета — щоб зробити кожного віруючого досконалим в Ісусі Христі.
4. Його сила — це сила Христа.

Як бачите своє служіння, своє покликання у Христі ви? Чи маєте ви в своєму служінні це єднання з Ісусом Христом, чи це просто якась волонтерська діяльність, необхідний обов’язок? Чи наповнюєтесь ви силою Христа, чи намагаєтесь тягнути все своїми власними зусиллями? Чи прагнете досконалості братів і сестер чи шукаєте втілення своїх амбіцій? Від відповіді на ці запитання залежить так багато. Але яким би не було наше становище чи ставлення зараз, подумайте над суттю таємниці Євангелії: Христос в вас — надія слави. З Божої благодаті в нас є щоденний привілей знайти Христа, який трудиться в наших життях щоб зробити нас досконалими. І Він вірний звершити цей труд до кінця. Хай Господь помилує нас і допоможе жити вірою в Христа і надією Його слави в наших життях. Амінь.

(п. Йонатан)

Учинити кожну людину досконалою в Христі

До колосян 1:24-29

Ключовий вірш 28

1. Вірш 24. Що Павло каже про образ життя слуги Божого? (1 Пет. 4:14, 2 Тим. 1:8, 2:9) Чому Павло хоче доповнити нестачу скорботи Христової за Його тіло? Що значить “недостачу скорботи Христової в тілі своїм”? (2 Тим. 3:11, 1 Пет. 5:9-10, Гал. 4:19)

2. Вірш 25. Чому Павло став служителем за Божим зарядженням? (Еф. 3:7-9)

3. Вірш 26. Чому Бог зараз відкрив Його святим таємницю, що була захована від віків й поколінь? (1 Тим. 1:15, 1 Кор. 2:7, Об. 11:15)

4. Вірш 27. Чому Бог захотів показати багатство слави в цій таємниці? (1 Тим. 3:16, Еф. 2:19)

5. Вірші 28,29. Для чого й ми проповідуємо, нагадуючи й навчаючи кожну людину мудрості? Що значать слова “проповідуємо”, “нагадуючи”, “навчаючи” та “учинити кожну людину досконалою в Христі”? Який це дає нам напрямок для виховання учнів Ісуса Христа?

Ісус Христос — голова Церкви

До колосян 1:18-23

Ключовий вірш 18 : “І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство.”

Минулого разу ми вивчали про те, ким є Христос за своєю природою. Він не одне з творінь, а Бог, що існував до початку створення світу. Зараз ми подивимося, яку роль відіграє Христос безпосередньо у житті віруючих.

Прочитаємо 18-й вірш:

І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство.

Голова — то важлива частина. Ми в неї їмо 🙂 . Є одна домашня тварина, яка може 9 днів прожити без голови, а на 10-й помирає від голоду (тарган).  В Китаї готуються найближчим часом зробити пересадку голови людини. Донором голови буде людина з інвалідністю. Хто буде донором тіла — не знаю. Мабуть, знайшли якогось накачаного хлопця й спитали: “В тебе круте тіло. Хочеш ще й розумну голову?” – “Ага, це єдине, чого мені не вистачає”.

Думаю, ви вже задумалися про значення голови. Якщо без рук чи ніг тіло ще може якось жити, то без голови — все, каюк. Голова віддає накази тілу, як рухатися. Тому інше значення слова “голова” – начальник, той хто командує. Без голови рука може, хіба що, смикатися в конвульсіях, а з головою — написати картину, заграти музику, зварити борщ чи поремонтувати машину. І таку ж роль, як голова для тіла, грає Христос для Церкви. Коли ми читаємо, які справи творила рання церква, ми вражені, скільки вона робила чудес. Хворі і каліки ставали здоровими, а люди, що заплуталися в складних стосунках совісті з грошами, отримували свободу і смисл життя. Ця церква жила Христом, прославляла Христа і в Христі приносила плоди. Але ми знаємо також, що робили і роблять організації, що звуть себе церквами, але не пускають Христа навіть до себе на поріг. У них немає оцього живого руху і плодів. Вони, як відрізана рука, можуть лише хапатися мертвою хваткою за те, що найближче лежить, і, як правило, це чийсь гаманець. Тому Нам треба пам’ятати, що ми, якщо ми церква, маємо слухатися Христа, як тіло слухається голови. Коли хто у вас питає, хто головний в вашій церкві, що вам перше спадає на думку?

І тут ми повинні звернути увагу на визначення, що ж таке церква. Нам дуже не поталанило, що в нашій мові є окреме слово, яке означає все що завгодно, наприклад, сукупність всіх, хто носить хрестик на шиї, або керівництво якоїсь релігійної організації, і навіть будинок особливої форми. Тобто, смисл слова розмазаний, і ми не можемо зрозуміти, головою чого ж саме є Христос.

Церква — це те, що греки називали словом “Еклесія” (᾽Εκκλησία), а євреї — білш зрозумілим нам словом “кагал” (קָהָל).  Це слово означає зібрання народу, скликане з певною метою. Як у нас — народне віче. Тобто, це зібрання людей, і Христос у ньому головує. Яким чином Він став там головувати? Це не було так, що Він прийшов і зробив рейдерське захоплення, як це інколи роблять в нашій країні. У нас так інколи служителі Божі храми чи приходи захоплюють. Христос же не прийшов на готове, Він прийшов і згуртував людей довкола Себе. І що було покладено за основу для цього зібрання? Це був Він сам, Його особистість. Коли перші учні прийшли до Нього додому і подивилися, як Він живе, вони негайно переконалися, що Він — Христос, і почали слідувати за Ним. Їх головним інтересом було вивчити Його і побудувати стосунки з Ним. І одного разу Ісус спитав учнів: “За кого ви Мене вважаєте?”. Петро Йому відповів: “Ти — Христос”. І Ісус відповів йому, що на цьому Він збудує Свою церкву, яку не переможуть навіть ворота пекла. Скрізь, де говориться “церква”, ми в голові маємо підставляти “громада”, або “зібрання”. Церква — то не громада, що збирається потусуватися і розважитись. Це люди, що гуртуються навколо Христа.

Чому ж всі так налетіли на Христа і довкола Нього гуртуються? Ще раз прочитаємо 18-й вірш:

І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство.

Він — початок, первороджений із мертвих. Це трохи складна фраза, але професор Огієнко, на жаль, не спитав нашої поради, коли її перекладав. Суть така, що ми були мертвими, як тіло без голови. А Ісус Христос воскрес з мертвих, чим переміг смерть і, слідом за Ним, оживив і нас, з’єднавши нас з головою. Він став першим, щоб витягти інших за Собою. Це духовний факт, який здійснився у Христі, і який не міг здійснитися без Христа. Ми не могли це зробити самі. Але я хочу ще підійти з іншого боку, так би мовити, більш приземленого і практичного.

Прочитаємо вірш 19:

Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота,

Повнота — це коли є все, що потрібно, без недостатку. Коли я читаю Біблію і розглядаю особистість Ісуса Христа, я бачу, що ця особистість — незвичайна. Але не в той манер, як роблять себе незвичайними зірки сцени. Христос — Він повноцінний, цілісний. У мене з’являються дві думки: 1) мені не подобається, яким є я, 2) мені подобається, яким є Ісус. Різниця між мною і Ним — як між мертвим і живим. Що вам подобається у Христі? Як на мене, це може бути щоразу щось інше, бо в Нім вся повнота, Він не примітивний, а дуже багатогранний. Почалося з того, що я побачив: Він все робить правильно, але при цьому відкритий до тих, хто все робить не так. Сам безгрішний, але любить грішників. Зараз мені подобається, що Він — справжній. Коли я до чогось прагну, витрачаю сили, час, гроші — через кілька років виявляється, що я вже й не пам’ятаю, що то було. А Христос завжди робив те, що має цінність у вічності. Він справжній, а не так, як я. В Нім — вся повнота, а в мені — одні порожнини. І от, хто побачив це, ті починають менше звертати увагу на себе, а більше тягнуться до Христа. І так утворюється Церква. І перший тут не пастир чи проповідник, а Христос. Один проповідник влучно сказав, що в людських питаннях важливо, що ти робиш, а в духовних важливо, чим ти насолоджуєшся. На те, чим ти насолоджуєшся, завжди знайдеться час і сили. І навіть тоді, коли часу нема, серцем тягнешся до того, що дає тобі насолоду і втіху. Брати і сестри, задайте собі сьогодні питання: чи насолоджуєтеся ви Христом?

На цьому питанні можна було б закінчити проповідь. Але ми ще трохи продовжимо.

Прочитаємо вірш 20:

і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров’ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне.

Ми вже говорили, що Христос поєднує, але Він поєднує не тільки людей навколо спільних цінностей. Він поєднує земне і небесне. Грішника, який за купою гріхів уже не бачив Бога, Він викупив своєю кров’ю, щоб поєднати з Богом вічним союзом.

Прочитаємо вірші 21,22:

21 І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках,
22 тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою,

Тут говориться про ворогів. Я не був учасником бойових дій, тому мені складно описати, що означає слово “ворог”. Але ворог — це той, з ким ніколи не може бути нічого спільного. Чому? Бо у ворога таке мислення. Доброту і чесність він сприймає як слабкість, а довіру використовує, щоб знищити тебе. Тому з ворогами не сюсюкають. Їх або знищують, або обмежують їх свободу. А ви знаєте, що ми були ворогами Бога? Це було видно з наших думок. До Римлян 8:7 говорить:

думка бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може.

Ми були не просто хорошими людьми, які про Бога не знали, а потім одного разу пішли в церкву і дізналися. Ми були ворогами, бо наше мислення було зле. Воно було направлене на те, щоб протистояти Богу. І тому Бог і Його повнота були по той бік лінії фронту, а по цей бік — ми, з нашею порожнечею. Звичайно, ми хотіли виглядати хорошими. Ми називали розпусту романтикою, а нечесність — кмітливістю. Але видимість повноти — не сама повнота.

Що зробив Христос? Він зробив сміливий рейд на ворожу територію, щоб перевести через лінію ворожнечі всих тих, хто довіриться Йому. І Він має цілком конкретну мету, чому Він це робить. Я вже говорив, що мені не подобається, який я, але подобається, який Христос. Так от, Він примирив нас з Богом, щоб зробити нас новими людьми. Якими саме? “святими, і непорочними, і неповинними перед Собою”. Святі, непорочні і неповинні — це є три кити, на яких стоїть повнота життя.

“Святі” – це люди, що мають смисл життя. Вони знають, чому варто себе присвятити, тому живуть не заради порожніх речей, а задля дійсно вартих того. Чи не найбільше ми страждаємо від того, що присвячуємо своє життя всяким дурницям, які того не варті? І потім чешеш макітру: “На що я розтринькав найкращі роки життя?”, а вже пізно. Присвячувати своє життя правильним речам — то є основа повного життя. От як Ісус: Він жив, щоб виконати волю Бога і врятувати людей, і підпорядковував Свої вчинки цій меті.

“Непорочні” означає тих, хто знає, як жити, і не робить помилок. Ох, ці помилки. Хто ніколи їх не робив? І це не просто неправильно розв’язав шкільну задачку. А, наприклад, не те сказав і зіпсував стосунки, не з тим повівся, і зіпсував життя. Як часто ви з гіркотою думали: “От якби я вчинив не так, а інак?”. Як не робити помилок у важливих питаннях нашого життя? Бог якраз примирив нас з Собою, щоб зробити нас такими, і Він це робитиме. Зверніть увагу, що це не знання, а навичка, тому процес навчання не миттєвий, а триває якийсь час, і вимагає змінити наші звички. Але результат зробить ваше життя повним. Ісус в останній момент життя сказав “Звершилося”. Він не мав, про що жалкувати — все Його диття було непорочним.

І третій кит, “неповинні”. Це ті, хто не боїться покарання. В радянському союзі важливі люди були в’язнями, наприклад, батько космонавтики Корольов. Не тому, що щось погане скоїли, а тому, що від в’язня можна вимагати все, що завгодно, і покарати, якщо не зробить. Їх робили винними, щоб потім через страх керувати. Була така приказка: “Если вы не сидите, то это не ваша заслуга, а наша недоработка”. Що ж робить Бог? Він робить нас неповинними, щоб уже не страх керував нами, а дещо інше. Титу 2:14 говорить:

що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих

Тобто, Бог хоче, щоб ми були людьми, які роблять вчинки не зі страху покарання, а через те, що шукають добра. Нам не треба жити в страху: “Ой, сьогодні я щось не те зробив, треба чекати від Бога покарання”. А назавтра вийшло не помітити, що зробив щось не те, – і вже чекаєш від Бога похвали і премії. Христос уже взяв наші гріхи на себе, давайте думати не про те, чи нам влетить, а що буде добре в очах Бога.

Прочитаємо вірш 23:

23 якщо тільки пробуваєте в вірі тверді та сталі, і не відпадаєте від надії Євангелії, що ви чули її, яка проповідана всьому створінню під небом, якій я, Павло, став служителем.

Тут написано, як саме Він змінює нас. Механізм такий: ми твердо перебуваємо в вірі і не відпадаємо від надії Євангелії.  На початку ми читали, що Христос — голова Церкви. Тіло, не з’єднане з головою, може лише розкладатися. Щоб тіло мінялося на краще, воно має бути з’єднаним з розумною головою. І не під’єднуватися час від часу, в скрутні моменти, але постійно слухати і виконувати те, що хоче голова. Ми з’єднуємося з нашою Головою, Христом, саме через віру і надію. Павло пише, що у вірі треба бути твердим та сталим. Саме таким має бути з’єднання тіла з головою. Що б не сталося, вірте, що Христос уже забрав ввесь ваш гріх і виправдав вас перед Богом. Що б не сталося і що б не хотілося, пам’ятайте, що нічого в цьому світі вас не вдовольнить, і надійтеся на небеса, які нам відкрив Христос, прагніть туди. Все. Все інше робить Бог. Амінь, амінь, амінь!

І тому я хотів би запитати: наскільки ви тверді та сталі в вірі? Знаєте, я перевірив себе, і побачив велику біду в цьому питанні. Бо в мене, окрім церковних зібрань, немає часу, присвяченого Богу. Я перехоплюю щось, як випаде. Випала можливість — помолився. Щось у лісі здохло — почитав Біблію. Немає часу, який відданий Богові. Не присвячений, тобто не святий. І знаєте що, я бачу, що став порочним, бо коли нема чіткого спрямування до Бога, очі і серце блукають де попало. А порочний — тому і повинний. Вже й совість працює проти мене. У вас не буває такого відчуття? Брати і сестри, нам необхідно не час від часу шукати Бога, а зафіксувати сталий зв’язок зі Христом. Ми непогано навчилися проводити час разом. Тепер нам треба навчитися треба навчитися проводити час разом з Христом.

На завершення давайте ще раз прочитаємо ключовий вірш:

І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство.

(п. Ной)

Ісус – Голова Церкви

До колосян 1:18-23

Ключовий вірш 18

1. Вірш 18. Хто є голова тіла? Що є тіло? Що це значить? (1 Кор. 12:13, Рим. 6:3-4)

2. Чому Він є головою Церкви? Що значить: 1) начаток; 2) первороджений з мертвих; 3) щоб у всьому Він мав першенство? (Фил. 2:9)

3. Вірші 19-20. Яким чином Бог примирився з людьми? (Ів. 3:16)

4. Вірші 21-23. В якому стані ми були? (Мт. 15:19) Чому нам потрібно примирення в Ісусі? (Еф. 2:1, Рим. 8:7)

5. З якою метою Бог зробив таку чудесну справу, примирення нас з Собою? Що значить: 1) учинити нас святими (Рим.12:1-2); 2) непорочними; 3) неповинними перед Собою? (Рим. 8:1-2, 8:33)

6. Вірш 23. Що є найважливішим для вас, аби берегти благословення?

ВІН Є ОБРАЗ НЕВИДИМОГО БОГА

До колосян 1:15-17

Ключовий вірш 15 : “Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива”

Хто такий Ісус Христос? Що ми про Нього насправді знаємо? Як ми до Нього маємо ставитись? Для декого з нас такі питання можуть видатись дещо дивними: “Він — Син Божий і Спаситель, про що тут іще говорити?” Можливо на деякі з подібних питань у нас вже приготовлені певні відповіді. Але в мене є ще багато запитань. Де починається Його історія? Як з Ним пов’язане моє спасіння? Чому ми взагалі маємо про Нього говорити? Можливо Він вже здійснив те, що мав і це вже питання лише історії? Яке Його місце в моєму житті?

Все це не якісь теоретичні питання. Все це питання, від відповіді на які залежить все в наших життях. Коли Павло думав про те, хто такий Ісус, він казав: “Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа, щоб знайтися в Нім… щоб пізнати Його й силу Його воскресіння, та участь у муках Його, уподоблюючись Його смерті, аби досягнути якось воскресіння з мертвих. Не тому, що я вже досягнув, або вже вдосконалився, але прагну, чи не досягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене” (Фил.3:8-12).

В цьому світі є багато речей в яких ми можемо втратити баланс і “перестаратись”. Можна занадто довго смажити картоплю і вона згорить. Можна занадто захопитись книжкою і пропустити важливу зустріч або свою станцію метро. Можна занадто захопитись політикою і втратити спокій і мир. Але ми ніколи не перестараємось в справі пізнання Ісуса Христа. Ми ніколи не перестараємось в тому, щоб присвятити Йому своє життя. Скільки би ми не вклали, ми завжди знайдемо себе в такому самому становищі, як і Павло “я не вважаю, що вже досягнув, але прагну, чи не досягну і я…”.

І, насправді, все Писання говорить нам про Христа. Наприклад, в Лук.24:27 говориться: “І Він (Христос) почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм (учням) зо всього Писання, що про Нього було (написано)”. Також, в книзі Дій ми знаходимо історію, як Пилип проповідував про Христа ефіопському євнуху на основі пророцтва Ісаї. Але уривок, який ми вивчаємо сьогодні, насправді унікальний. Він виключно необхідний нам для розуміння, хто такий Ісус і яке Його місце у Всесвіті і в наших життях. Ми не зможемо охопити сьогодні все. Однак, я молюся, щоб цей уривок запалив в ваших серцях вогонь бажання більше і більше пізнавати Христа і присвячувати Йому своє життя. Хай Господь помилує нас зараз і проведе в цій подорожі.

Подивіться вірш 15: “Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива”.

Тут ми зустрічаємо знайомий нам вираз: “образ Бога”. Останніми тижнями (через конференцію, катехізис, через минулі вивчення) ми немало часу присвятили тому, щоб осягнути смисл цього виразу по відношенню до людини. Що значить, що людина створена за образом Божим? — це значить, що певним чином людина схожа на Бога. п. Ной говорив нам про Боже “ДНК”, пам’ятаєте? Бог передав людині певні риси властиві Йому самому. Тому своїм життям ми маємо вказувати на Бога і являти Божу славу. Дещо з цього ми втратили через первородний гріх в Адамі, але в Христі цей образ Божий відновлюється в нас. Амінь.

Це з одного боку, але з іншого, це також значить, що людина не є Богом. Бог — це Бог, а людина — це Боже творіння. Людина отримала певні якості властиві Богу, але не усі. Навіть до гріхопадіння, до того, як Божий образ в людині було спотворено, людина не була ані всемогутньою, ані всезнаючою, ані всюдисущою, ані вічною. Правда? Так само, фотокартка певним чином говорить про людину, але вона пласка і зроблена з паперу, тому не є людиною.

Про що ж говорить Павло, коли говорить, що Христос є образом невидимого Бога? Чи значить це, що і Ісус лиш певним чином являє нам Бога, але Сам Богом не є? — зовсім ні! Павло говорить тут про інше. Він говорить тут про роль Христа. На відміну від людини, Христос не створений за образом Божим, і не набув образ Божий якимось чином, Він Сам є Богом. Вже в наступному розділі Павло скаже колоссянам: “в Ньому (в Христі) тілесно живе вся повнота Божества” (2:9). Сам Ісус говорить Своїм учням: “Хто бачив Мене, той бачив Отця” (Ів.14:9). Тому, говорячи: “Він є образ невидимого Бога”, Павло каже, що Бога, якого ніхто і ніколи не бачив, ми пізнаємо в Ісусі Христі. Ісус Христос, втілене Слово — це повне, остаточне і завершене одкровення Бога про самого Себе. Амінь.

Ще повніше Павло розкриває цю тему у вступі до послання до Євреїв. Він каже там: “Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив. Він був сяєвом слави та образом істоти Його, тримав усе словом сили Своєї, учинив Собою очищення наших гріхів, і засів на правиці величности на висоті” (Євр.1:1-3).

Тут “давнина”, про яку говорить Павло, — це епоха, коли Бог говорив через символи і образи: через сни, через терновий кущ, стовп вогню і хмару, через ослицю чи написи на стіні. Це епоха, коли Бог говорив до отців, а ми знали це лише за їх розповідями. Епоха, коли Бог говорив через посередників — пророків, таких самих грішних і недосконалих людей, як і ми з вами. Але зараз всі ці образи і посередники стали не потрібні. Не тому, що вони говорили щось неправильне, а тому, що зараз настала інша епоха, останні дні, час коли Бог говорить до нас. Час не праобразів, а реальності, коли Бог відкрився світу на стільки, на скільки це взагалі було можливо — Сам прийшов в Сині і явив Себе. Амінь.

Ісус — це не відображення Божої слави, це сяйво Божої слави. Це не приблизний образ Божого характеру, це образ Божої істоти. В усій повноті. Тобто сам Бог, рівний Отцю у славі, ідентичний за природою і такий самий за сутністю.

І хтось може подумати: “ой, ну це просто ще одна теоретична доктрина… який це має стосунок до мого життя, навіщо мені все це знати?”. Але варто нам лише трішки серйозніше задуматись про цей факт і наше життя змінюється, змінюються наші стосунки і з Батьком і з Сином.

Якого Бога ми пізнаємо в Ісусі Христі? Вірніше так: образ якого Батька ми пізнаємо в Ісусі Христі? Це Батько, який віддав Свого Сина за усіх нас. Іноді ми думаємо про невидимого, незрозумілого Бога старого Заповіту, як про строгого і сердитого. Він дуже вибагливий, Він тільки і підстерігає щоб підловити мене на якійсь помилці. Він  страшний. Тільки завдяки Ісусу цей страшний Бог змінив до мене Своє ставлення.  Але чи правда це? — зовсім ні. Писання показує нам зовсім іншого Батька. Нам здається: Бог любить мене тому, що Ісус помер за мене. А насправді: Ісус прийшов у світ і помер за мене, за мої гріхи на хресті лише тому, що у вічності Батько вже полюбив мене вічною любов’ю. Амінь. “Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?” (Рим.8:32). Такого Отця являє нам Син: люблячого, щедрого, вірного.

Так само змінюються і наші стосунки з Сином. Ми знаємо, що Він — Бог. Але це якось дивно, не зрозуміло… Він народився від жінки, в Нього є руки і ноги, Його бачать очі і можна помацати… може це якась light версія Бога? Іноді за цим історичним Христом ми втрачаємо велич Сина. Учні Христа, довгий час ходили за Ним і знали, що Він — дивовижний, не такий, як усі. Але з іншого боку Він вдягався в просту одіж, їв ту саму їжу, що й вони, стомлювався, сумував, радів, був одним із них… до того дня, коли разом з Ісусом вони піднялись на гору преображення і там побачили Сина у славі і почули голос Отця: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!” (Мат.17:5). Вся повнота Божества тілесно. Це безмежний Бог, який став немовлям у колисці. Це всемогутній і святий Бог, який висів на хресті зносячи насмішки грішників. Це вічний Бог, який помер і воскрес. Амінь.

Подивіться ще раз вірш 15: “Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива”.

Що іще ми дізнаємось з цього вірша? Те, що Ісус народжений перш за всяке творіння. Деякі переклади говорять тут: Він є первороджений над усім творінням або первороджений з усього творіння.

Чому це важливо для нас?

По-перше, ці слова проводять чітку різницю між Христом і творінням. Історія Ісуса Христа починається не з романтичних заручин між Йосипом та Марією. “Перш, ніж був Авраам, Я є” каже Ісус в Ів.8:58. Перш, ніж з’явилось що-небудь, що відноситься до створеного світу, частиною якого є ми, Ісус вже був. Він — не частина творіння і тому радикально відрізняється від творіння. Більше того, вже наступний вірш проголошує Його творцем усього.

Але знову ж таки Павло тут більше говорить не про хронологію подій, а про місце Христа, Його роль чи статус в стосунках з Богом-Отцем. Він — первородний. Він — той хто успадковує усе, кому Отець під ноги підкоряє увесь створений світ. Син. Вищий за все. Амінь.

Наступне, що Павло говорить про Христа — те, що Він є Творцем усього. Подивіться вірш 16: “Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено!”

Він створив все з нічого, як вищих ангелів в небесах, та і людину на землі. “Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього” (Iван.1:3). Христос — це вічна мудрість Отця, і світ був створений з Його мудрістю. Він — вічне слово і світ був створений Словом Божим.

Ми знову тут зустрічаємо “престоли”, “господства” та “влади”, про яких вже говорили, коли розбирали послання до ефесян. За цими поняттями Павло поміщає духовний, різноманітний світ ангелів та демонів. Іноді люди надають цьому світу занадто велике значення. Але Павло не надто багато говорить про це. Все, що нам потрібно знати про цей світ, це те, що він існує, але він також, повністю залежить від Христа. В цьому світі нема сил, які могли б зашкодити Йому виконати Свою волю. Усе через Нього і для Нього створено. Усе в цьому світі від найменшої елементарної частинки, до планет і зірок, видимий і невидимий світ, люди і духи існують завдяки дії Його могутньої сили і для виконання Його волі, яку ми називаємо провидінням. Амінь.

Створений порядок існує для Христа. І наступить день, коли Первороджений Син явно для всіх вступить в повне володіння. І в цей великий день, день явлення слави Христової, Церква розділить Його спадок і Його славу. Амінь.

Останнє, що ми дізнаємось з цього уривка це те, що верховенство Христа проявляється не тільки в тому, що Він створив світ, але і в тому, що Він підтримує існування цього світу весь час. Подивіться вірш 17: “А Він є перший від усього, і все Ним стоїть”.

Бог не просто створив цей світ, запустив процеси і пішов відпочивати. Ні, Він продовжує могутньо діяти в цьому світі і підтримувати Його існування кожної миті.  Все Ним стоїть. Кожна зірка у всесвіті, кожна планета, більше того, кожний атом рухається тим шляхом, який Господь поклав у Своїй волі. Ніхто не захопить Його зненацька. Він ніколи не буде тим, хто доганяє, тим, хто реагує на події і затуляє якісь дірки і прорахунки. Він визначає події. Він величний і могутній і керує усім. І Він є перший від усього.

Чи потрібно нам знати такого Христа? Абсолютно так. Коли ми пізнаємо Христа як того, хто створив усе для Себе, як того, хто тримає усе Своєю могутністю і любов’ю, як того, хто є перший від усього, тоді в наших життях відбуваються зміни. По-перше, в нас з’являється правильний порядок, правильна система цінностей. По-друге, ми отримуємо впевненість і по-третє — радість.

Бог мудрістю і благістю керує над усім творінням. В Єр.5:22 Він каже: Я “пісок поклав за границю для моря, за вічну межу, якої воно не перейде: хоч повстануть, та не переможуть, і шумітимуть хвилі його, але не переступлять її!”. Усе творіння кориться Творцю і з радістю приймає Його правління. І лише грішна людина каже: “ні, я робитиму по-своєму”. Коли ми не знаємо такого Христа, хто є над усім в наших життях? – ми самі, наші бажання, наші пристрасті, наші гріхи. Ми намагаємось керувати своїми життями і в нас нічого не виходить, все валиться і руйнується рано чи пізно. Але коли ми приймаємо Христа, як того хто є над усім, кому належить найвища влада над всесвітом і в моєму житті, коли підкоряємо свої життя, думки і бажання Його волі, Його заповідям, тоді в наші життя повертається благий порядок Його правління. Відомий нідерландський богослов і політик Абрахам Кайпер в одній з своїх лекцій сказав про такого Христа наступне: “У всьому творінні, в кожній сфері людського існування немає жодного квадратного сантиметру, про який Ісус Христос, суверенний Правитель всього не заявив би на весь світ: “це належить Мені”. Подивіться на своє серце, чи належить Христу кожен квадратний сантиметр вашого серця, ваших бажань, ваших мрій? Підкоріться такому Христу і нехай у ваших життях настане Його порядок. Амінь.

Чому пізнання такого Христа дає мені впевненість? Тому що, якщо цей Христос має таку владу, мудрість і силу, щоб керувати кожним атомом у всесвіті від моменту створення і аж до кінця світу, тоді Він точно має владу здійснити Свої вірні обітниці і Свій задум про моє життя, про Церкву, про спасіння світу. Ніхто і ніщо не викраде мене з Його руки, з Його серця.

Чому пізнання такого Христа дає мені радість? Тому що в Ісусі Христі ми володіємо повнотою того, що Бог здійснив для нас. В Ньому наша перемога над гріхом, сатаною, неправдою і темрявою. В Ньому усі скарби і багатство Отця, Царство і спадок, який Він приготував Своїм дітям.

На початку я казав, що цей уривок можна ще довго розбирати, ми захопили лише його частину. Але я надіюся, що через це слово Господь запалить в наших серцях вогонь, спрагу пізнавати Христа більше і більше. Більше і більше впокорювати і присвячувати Йому Своє життя. Щоб порядок, багатство і сила Його правління виправляла наші життя на славу Його.

(п. Йонатан)

Ісус є образ невидимого Бога

До колосян 1:15-17

Ключовий вірш 15

1. Що говорить про Ісуса вірш 15? Що значить, що Ісус є образ Бога? (Євр. 1:3, 2 Кор. 4:4) Що значить “образ Бога”?

2. Як ми маємо образ Бога? Перевірте себе, чи живете ви в образі Бога?

3. Що значить, що Ісус народжений перш усякого створіння? (Ів. 1:1-4)

4. Звідки взявся всесвіт і для Кого він створений? (Євр. 3:4, 1 Кор. 15:24, Кол. 3:11)

5. Як ми можемо насолоджуватися життям подостатком в Ісусі, що є повнота всесвіту? (Ів. 10:10,11)

В Якім маємо відкуплення і прощення гріхів

До колосян 1:13-14

Ключові вірші 1:13,14 : що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина, в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів»

Коли в 1933 р. в Німеччині до влади прийшли нацисти, багато хто з церковних служителів вітав їх. Але дуже скоро – вже через кілька років – стали зрозумілі їх справжні наміри. Хрест Ісуса Христа вони замінили на свастику, переписали на свій лад Біблію і стали поклонятися і славити фюрера, а не Бога. Це був сумний час для церкви у Німеччині. І, здається, цього ніколи більше не могло повторитися. Але таке може повторитися. Таке трапляється, якщо з  церкви забрати Ісуса Христа.

І насправді спроби забрати Христа із церкви повторюються в історії постійно. І у наш час чути питання і сумніви: «Чому істина лише в Ісусі? Чому лише один Ісус – це шлях до Бога? Невже немає іншого? Може варто трошки поступитися у цьому питанні? Наприклад, визнати, що Аллах, Мохамед і Будда – також несуть істину. Може потрібно дати людям виріб? – зараз так люблять вибір!» Але якщо забрати Христа з церкви, то це означає смерть церкви. І нашу смерть. Про це Павло каже у сьогоднішніх віршах. Усі блага, які ми маємо, ми маємо завдяки Христу. Без Христа ми втрачаємо все, ми стаємо жебраками і безхатьками, нам немає на що надіятись і немає куди іти. У посланні до Колосян Христос – Голова тіла і Церкви. Тому нам варто міцно триматися Христа. Хай Господь сьогодні благословить нас.

Подивимося на вірш 13: «що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина». Тут ми зустрічаємо слова «влада темряви». Що таке «темрява»? Темрява – це світ, де немає Бога. Коли Бог лише створив світ, і Святий Дух ще не почав там роботу, написано, що «земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею…» (Бут.1:2) Світ без Бога лежить у темряві. Люди не знають, які вони є насправді, хто вони, звідки вони прийшли, і куди вони ідуть. У темряві вони не можуть відрізнити біле від чорного. І темрява має владу. Темрява сильніша за волю і бажання людей. Хочуть вони чи ні – а темрява їх поглинає і підкорює. Коли молодий хлопець починає кожен свій день із пляшки пива і цигарки, бо не може себе контролювати – це влада темряви. Коли чиновник привласнює собі навіть такі гроші, які виділені на армію, ставлячи під загрозу життя воїнів – це влада темряви. Але влада темряви вражає не лише нашу поведінку. Вона як рак вражає мозок людини. Вона заставляє людей думати, що саме головне у житті – це власне збагачення, що найкращий стиль життя – це егоїстичне життя, що сама вірна думка – це моя думка. Влада темряви вражає наші мізки, і людям навіть важко зрозуміти, що вони живуть у темряві, а натомість думають, що живуть нормально, як всі.

Що Бог зробив для таких людей? Перше, Він визволив нас із влади темряви: «що визволив нас із влади темряви…» (13а). У попередньому, 12-ому вірші, ап. Павло назвав Його Отцем. Про що каже вам слово «отець» чи «батько»? У нашій країні багато дітей отримали лише рани від свого батька, який спився, чи ображав їх і матір, чи залишив сім’ю. Один брат якось сказав мені на вивченні, коли я заговорив до нього про батьківську любов: «Мій батько пив, бив матір, а потім залишив нас». Але Бог не такий. Бог – нас справжній батько, Який являє нам Свою любов.

У фільмі «Доктор Живаго» є такий епізод, де брат Живаго – генерал Євграф розпитує Тоню – позашлюбну доньку Живаго, яка лишилася сиротою, що вона пам’ятає про те, як вона загубилась. Тоня розповідає: «Ми бігли вулицею з батьком. Вулицю обстрілювали. Потім був вибух, два будинки обвалилися, і він… він відпустив мою руку. Він відпустив мою руку! І я загубилась» Євграф відповів: «То був не твій батько. Твій батько не відпустив би твою руку». Наш небесний Батько ніколи не відпускав нашу руку. І коли ми згрішили Він Сам почав визвольну роботу. Він зробив перший крок до примирення.

Те, що Бог – наш батько – це об’явлення, лише Святий Дух може відкрити його людині. Я чув історію від одного брата, якого під час навчання в семінарії розбудив у 6 ранку його сусід. «Що сталося?» – запитав він. «Пішли пити чай – відповів той, – я зрозумів, що Бог – то мій батько». Я бажаю вам усім мати безсонну ніч, і потім такий під ранок.

Подивимося ще раз на вірш 13: «що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина». Визволення – це перехід від рабства на свободу. Ми були рабами. Дуже часто думають, що людина народилася вільною, а потім згрішила і була ув’язнена. Але насправді вона ув’язнена з  народження. По суті ми народилися рабами. Так сталося, тому що наші прабатьки Адам та Єва, які представляли людство, згрішили, вони вибрали неволю та смерть. Усе впирається у гріхопадіння Адама та Єви. Адам і Єва – як представники людства так вирішили, і тут ми можемо лише прийняти цей факт. В січні 1942 р. англійський генерал Персіваль здав японцям Сінгапур. В результаті 80 тисяч англійських солдатів попали у полон. Ця поразка вважається найбільшою поразкою Великобританії у її історії. Наша ситуація була схожа: представник людства Адам здався дияволу, і ми попали у полон. Але на відміну від вищеприведеного прикладу, це була трагедія всесвітнього масштабу.

Як же Бог визволив нас від рабства у диявола? Бог заплатив ціну відкуплення. Вірш 14: «в Якім маємо відкуплення …» Відкуплення – це  плата за гріх. Коли терористи беруть когось у заручники, то вимагають викуп – скажімо 1 мільйон доларів. Але для викупу із рабства у диявола гроші безсилі, навіть «всемогутні» американські долари. Недавно я прочитав історію Кальвіна Фейрбенка – американського священика, який провів 17 років у в’язниці за те, що допоміг втекти 47 рабам. Він дорого платив щоб добитися свободи для рабів. Христос заплатив значно дорожче. Христос віддав зарази нашого звільнення Своє життя. Ап. Петро у своєму 1-ому Посланні сказав: «І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя… але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти» (1 Пет.1:18-19). Коли мова йде про відкуплення від влади сатани, то гроші тут безсилі. Тут потрібна лише кров. Христос заплатив цю плату, принісши Себе на хресті. Кров Христа має силу звільнити нас від влади гріха і сатани, владу відкупити нас. Тепер ми вільні від влади гріха і сатани. Не тому, що самі вирішили почати нове життя, а тому що повірили в силу Крові Ісуса. Кожен християнин має твердо вірити у той факт, що він більше не раб гріха. Коли приходять сильні спокуси, то здається, що нічого у житті не змінилося, і я лишився таким же. Але я маю вірити, що я – не раб гріха, і маю силу їм противитися. Я думаю що Ізраїльтянам, яких Бог звільнив від Єгипетського рабства, час від часу снилося, що вони в Єгипті, що вони раби, і у ві сні бачити злих наглядачів, які жорстоко б’ють їх. Вони просиналися у холодному поту. Але насправді вони вже були вільні. Яке це велике благословіння – бути вільним від влади гріха!

Друге, це переставив. Тут ситуація така: є різні гріхи. Є гріх Адама – це не міг гріх, коли Адам грішив, мене ще не було в живих, і я не приймав у ньому ніякої участі, я не несу за нього відповідальності, хоча і страждаю від його наслідків – це гріх Адама. Але є і мої гріхи – гріхи минулі, теперішні і майбутні. І сам я не можу з ними справитися. І от оці гріхи штовхають мене у пекло. У співака Кріса Рі є така пісня: «Дорога в пекло». Один чоловік бродив по життю, думав досягнути успіху, і виявився на одній автостраді. Там він побачив жінку, схожу на свою матір. «Куди ти ідеш?» – запитала вона. «Я іду в країну багатих». «Синку, ця дорога веде у пекло» – відповіла вона. Ми ходили по дорогах життя туди і сюди, але зрештою виявилися на тій, що веде у пекло. Так от: Христос узяв нас і переставив на іншу дорогу – на ту, яка веде у рай.

Звичайно, боротьба з гріхом продовжується. І вона буде тривати до смерті. У Еф.6 ми говорили про це – ми воїни, і нам потрібно продовжувати битву. Але нам  потрібно боротися з вірою в те, що у Христі ми вже маємо перемогу.

І, третє, у Христі ми маємо прощення гріхів. Подивимося ще раз на вірш 14: «в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів». Прощення потрібно тим, у кого є гріхи. Якщо ж хто не винен, то і прощення йому не потрібне. Але чи є такі, у кого немає гріхів? Таких немає. Хоча є люди, які думають, що вони майже без гріхів. Вони кажуть, що їх гріхи настільки мізерні, що ними просто можна знехтувати на фоні гріхів інших людей. Але Біблія каже, що таких людей немає. Рим.3:23: «бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави». Немає малих і великих гріхів. Усі гріхи – великі, і за всі гріхи плата – це смерть і осуд. Рим.6:23: «Бо заплата за гріх смерть». Гріхи ніколи не проходять безслідно. У книзі Джона Буньяна «Подорож пілігрима» він змальовує гріхи як величезну поклажу, яку грішник має носити за своєю спиною. Ця поклажа надзвичайно змучує і втомлює, робить нервовим і неспокійним. Сучасні люди такі знервовані і втомлені, не тому що багато працюють і живуть у важкому світі, а тому що змушені скрізь носити цей тягар за собою. У цьому світі кажуть: «Не переймайся!» Але гріхи не пройдуть, навіть якщо ними не перейматися. І є лише один спосіб позбавитися від цього тягаря – це отримати прощення у Христа. «в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів». У книзі Буньяна тягар падає з плечей пілігрима коли він приходить до хреста Ісуса. Бог через Ісуса визволив нас від влади диявола. І Він же пробачив наші гріхи. «Пробачив» – означає, що Він звільнив нас від тягаря гріхів, і ніколи більше не буде про них згадувати.

У світі багато джерел нещастя. І надто багато речей які заставляють нас відчувати себе нещасними. Звичайно, іноді бувають речі, завдяки яким ми відчуваємо себе добре. Але це тимчасово. Щоб бути щасливим, потрібно мати джерело, звідки ми можемо постійно черпати щастя. І лише збагніть: Христос визволив нас із влади темряви, переставив нас із дороги, яка веде у пекло на таку, яка веде у Боже Царство, Він заплатив за наше звільнення з полону диявола і пробачив наші провини. Яке джерело Божої любові ми маємо! Яке джерело щастя! Тому втратити Христа означає втратити усе. Хай Господь допоможе нам міцно триматися Його!

(п. Яків)

В Якім маємо відкуплення і прощення гріхів

До колосян 1:13-14

Ключові вірші 13,14

1. Хто той, хто визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина?

2. В якому стані ми знаходилися? Як влада темряви захопила нас і зробила своїм рабом? Яке було наше життя в той час?

3. Як Бог звільнив нас від влади темряви та переставив до Царства Свого улюбленого сина? Як змінилися наш стан та статус?

4. Яке значення має “відкуплення” та “прощення гріхів”? Яке глибоке значення мають слова “в Якім”? Чому Сам Ісус Христос – перемога, та чому в Ньому є перемога для всіх нас та для всього світу?

5. Розкажіть про щастя тих, хто живе в благодаті прощення гріхів.

Слова істини Євангелії

До колосян 1:1-12

Ключовий вірш 5 : “через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії”

Минулий раз ми закінчили вивчати послання ап. Павла до Ефесян. Це послання було написано у римській в’язниці, де в той час передував Павло. Павло писав до Ефесян про церкву, як Бог її створив, яке її місце в світі, яку ціль мав на увазі Бог, коли створював церкву. Також це послання говорить нам про віруючих: як ми, як члени церкви, маємо відноситися один з одним та з зовнішнім світом, як готуватися до духовної боротьби. Якщо дуже коротко, то церква — це тіло Ісуса Христа, яку Бог залишив в цьому світі, аби вона була життям віруючих, було уособленням Царства Божого та розповсюджувалась по всьому світові, наповнюючи собою весь світ, розповсюджуючи Царство Бога на всі країни та на всіх людей. Відповідно, віруючи повинні жити достойно Ісуса Христа та бути готовими до духовної війни як проти спокус диявола, так і для проповіді Євангелії.

Зараз ми починаємо вивчати послання Павла до Колосян. Павло написав це послання також у римській в’язниці і приблизно в той самий час. Послання до Колосян схоже на послання до Ефесян, навіть деякі фрази повторюються один в один. Але тема послання до Колосян дещо інша, і вона доповнює тему послання до Ефесян. Тема цього послання — Ісус Христос як голова церкви, а для віруючих — триматися голови, Ісуса Христа.

Про церкву в Колосах. Якщо подивитися на карту, то Колоси — це маленьке містечко на схід від Ефесу. Від Ефесу до Колос приблизно 150 км. Близько Колос знаходилося місто Лаодикія, і там також була християнська церква. Павло написав разом два послання — одне в Колоси, інше — в Лаодикію, і сказав, щоб віруючи прочитавши своє послання, прочитали й послання до сусідів. Але лист в Лаодикію, нажаль, загубився. Павло сам ніколи не був в ні в Колосах ні в Лаодикії. Але він мав відношення до цих церков. Більшу частину своєї третьої місіонерської подорожі Павло пробув в Ефесі. Спочатку, як це робив завжди, він проповідував в єврейській синагозі. Але, як це часто бувало, більшість юдеїв противилося словам Павла і противилися Слову Божому. Тоді Павло відділив учнів від невіруючих юдеїв і проповідував і навчав їх окремо, у школі якогось Тирана. І зараз в Ефесі показують залишки цієї школи. Це продовжувалося десь два роки, так що всі, хто мешкали в околиці та вся Азія, як юдеї так і геллени почули слово про Господа Ісуса Христа. Ефес було велике портове місто, також там був великий храм Артеміди Ефеської, одне з семи чудес світу, тому туди завжди стікалося багато дуже різних людей. Там вони, чи то від сусідів, або від тих, хто винаймав їм житло, від ділових партнерів, на базарі, чули слово про Ісуса Христа, та що Павло навчає в школі Тирана саме в денну спеку, з 6 до 9 годин дня. Деякі приходили просто з цікавості, когось проводили друзі, але почувши про спасіння про викуплення гріхів та про Божу любов ввірували, та залишалися ще на декілька днів, щоб навчитися краще. Коли поверталися до свого міста, то там розказували своїм рідним та знайомим, утворювали домашні церкви. Таким чином Слово Боже розповсюджувалось в Азії. Одна з таких церков, яку заснував не сам Павло, а його учень, що навчився в нього в Ефесі була церква в Колосах. Там благовістив Епафрас, і Павло називає його улюбленим співробітником, вірним служителем та рабом Ісуса Христа. Коли Павло був у в’язниці в Римі, Епафрас відвідав його і розказав про роботу Бога в Колосах та про життя церкви. Щоб зміцнити їх, та щоб зберегти від спокус, які завжди виникають в молодих церквах, Павло пише цього листа.

Що це були за спокуси? В листі згадуються якесь “служіння Анголів”, спокуси від законників та юдеїв, згадується самочинне служіння за тілом, а не по волі Духа. Але проти цього всього Павло пропонує лише один засіб — триматися голови Ісуса Христа.

1. Через надію, що ви чули в слові істини Євангелії (1-8)

Подивіться вірші 1-2. “Павло, із волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимофій до святих і вірних братів у Христі, що в Колосах: благодать вам і мир від Бога, Отця нашого!” Як завжди, Павло починає листа з привітання й благословіння. Благословіння таке: “благодать вам і мир від Бога, Отця нашого”. Благодать і мир походять тільки від Бога, нашого Отця. Світ не може цього дати, це найкраще благословення, тому ми маємо благословляти церкву та віруючих благословенням і миром Бога.

Подивіться вірші 3-6: “Ми дякуємо Богові, Отцеві Господа нашого Ісуса Христа, завжди за вас молячись, прочувши про вашу віру в Христа Ісуса та про любов, яку маєте до всіх святих через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії, що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте, як і в вас, з того дня, коли ви почули й пізнали благодать Божу в правді”. Тут Павло дякує за церкву в Колосах. За що конкретно? За їхню віру в Ісуса Христа та любов до всіх святих. Віра в Ісуса Христа та духовна любов до віруючих — це дає тільки Бог.

Насправді всі люди в щось вірять. Неможливо жити, ні в що не вірячи. Навіть немовлята вже в щось вірять. Вони вірять, що оця жінка, коли бере мене на руки, буде годувати, і мені буде тепло і приємно. А оцей дядько буде мене носити та розгойдувати, і я засну, коли захочу. І вони будуть робити мені гарне, тому якщо мені нудно, можу всю ніч не спати, і вони будуть бігати навколо мене. Дорослі люди можуть вірити в фортуну, тому просаджувати гроші в казино й лотереях, можуть вірити в те, що на “лексусі” можна порушувати правила дорожнього руху і таке інше. Люди можуть думати, що Сонце крутиться навколо Землі, що Земля плоска, стоїть на чотирьох слонах, а слони — на великому Атуїні, вселенській черепасі. Можна вірити у великий вибух, у те, що всесвіт принципово пізнаний, або принципово непізнаний. Можна вірити в те, що гарними вчинками заслужити місце в раю, або що після смерті просто перероджуся в щось інше, або що мене просто не стане. Люди можуть вірити, що всесвіт до них добрий, або що всесвіт до них злий, або що всесвіту на них начхати. Те, в що ми віримо, визначає наше життя. Порівняйте життя того, хто вірить, що все стається до поганого і що далі буде ще гірше, і життя того, хто вірить, що все буде добре. Хто з них має більше сили та більше прагне до якоїсь мети, а хто більше перебуває в депресії? Але більшість цих вірувань — пусті, не засновані ні на чому. І з цих вірувань люди можуть обирати, в що вірити, а в що — ні.

Але є одна віра, яку ми не вибираємо. Це віра в Ісуса Христа. Її Бог дає нам в дар. Це — дарунок від Бога. Є люди, що знають, що вірити в Ісуса Христа — це спасіння, це бути дитям Бога, і інколи вони хочуть повірити, але не можуть. На відміну від більшості вірувань віра в Ісуса Христа не пуста. Вона заснована на обіцянці Бога, на Його любові та на факті смерті й воскресіння Ісуса Христа. Кожен, хто вірує в Нього не буде посоромлений. Тому я особисто, завжди дякую, що Бог дарував мені віру в Ісуса Христа. І дуже радію, коли бачу, що хтось отримав таку віру в Господа Ісуса. Тому що це — не людське, це Бог робить. Так і Павло з Тимофієм зараз, почувши про віру в Ісуса Христа Колосян радіють і дякують Господеві.

Так само й любов до всіх святих. Любов — це те, чого не має ні в людині ні, взагалі, в цьому світі. Любов’ю люди звуть те, що нею не є: це пристрасть, це бажання отримати для себе, бажання використовувати для себе. Все це не є любов. Єдина любов — це те, що показав Ісус Христос: Він перше полюбив нас, тому з небес спустився до нас, ходив серед нас, зцілював, воскрешав мертвих, показав, що значить Царство Бога і, для того, щоб дати нам вічність в раю з Богом, пішов на хрест. Віддати себе для своїх друзів — це любов. Прийняти негідних своїми синами та дочками — це любов. Таку любов маємо тільки в Ісусі Христі, вона — свідчення нашої віри й спасення. Тому нам, як і Павлу з Тимофієм, дуже радісно, коли ми бачимо цю любов в церкві.

Звідки взялася ця любов та ці віра? Ще раз подивіться на вірші 4б,5: “яку маєте до всіх святих через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії”. Віру і любов ми отримали в надії, що Бог приготував нам в небесах, а взнали про цю надію — через те що почули слово істини Євангелії. Єдиний шлях отримати дар віри й любові від Господа — почути слово істини Євангелії. Не очікуйте, що віра з’явиться сама собою. Треба почути слово істини Євангелії. Не очікуйте, що наша країна зміниться, коли політики зміняться. Не зміняться ні політики, ні ті люди, що вибирають політиків. Тільки коли Бог дає віру й любов, тоді змінюємося, змінюється родина, народ, суспільство, а потім вже держава й політики. Але щоб отримати віру й любов що треба? Почути слово істини Євангелії. А почути — це значить хтось каже. Для Ефесян це хтось був Павло, Аполос, Акіла та Прискіла. Для Колосян цей “хтось” — це Епафрас. Як написано в 7 вірші: “Отак ви і навчилися від Епафра, улюбленого співробітника нашого, що за вас він вірний служитель Христа”. Хто є цей “хтось”, що скаже слово істини Євангелії для наших сімей, батьків, для сусідів, для колег по роботі? Це риторичне питання.

Давайте ще трохи подумаємо над цими трьома словами “слово істини Євангелії”. Розмірковуючи над цим словом я звернув увагу на те, що слова три. Павло не сказав лише: “слово істини”, ані “слово Євангелії”, але “слово істини Євангелії”. Чому це так? Тому що слово лише істини не дає ні сили виправити себе, ні віри, ні надії. Так само й слово Євангелії, добра звістка, якби вона не була правдивою, не мала жодного сенсу. Є багато чуток, і багато з них добрі, дають добрі сподівання, але це тільки чутки. Якщо слова не справджуються, то це пусте. Але Епафрас прийшов до них не з пустими приємними словами, але зі словом істини Євангелії.

Також я звернув увагу, що тут вживається не слово “правда”, але слово “істина”. Я довгий час відчував, що правда й істина — це різні речі, але ніяк не міг уяснити для себе, в чому різниця. Тепер можу сказати, що істина — це такий погляд на речі, як їх бачить Бог. Якщо я вийду на трибуну, і проголошу: “ви всі грішники”, це також буде правда, але не істина. Що тоді істина? Істина те, що ми всі грішники, і я і всі ви, але не такі, як ми самі думаємо, не більші й менші, а значно більші, ніж собі уявляємо. Ми такі грішники, що ніяк, жодним чином не можемо виправдатися перед Богом, щоб ми не робили, якими б чистими не були наші наміри та наші дії, але все одно, ми, по своїй природі, діти гніву й смерті. Ми мали померти й вже мертві, і для нас немає жодної надії в вічності перед Богом. Для нас не залишилося спадку в домі Батька, і ми самі відреклися від Його спадщини. Чи є це істина? Так. Це погляд Бога на грішника без Христа. Чи є це Євангеліє? Це питання для вас. Я думаю, що для багатьох людей це є також Євангеліє, тому що пізнати себе грішником — це благодать Бога. Це як молодший син в притчі про блудного сина, прийшов до тями. Якщо ми не знаємо себе перед Богом, то не можемо прийняти й Ісуса Христа. Але чи це є повне Євангеліє? Ні. Звісно ні. Тому що Євангеліє в тому, що Бог сперше полюбив нас, тому, щоб виправдати нас, Сам пішов на Хрест. Щоб знову дати нам спадщину, віддав нам Ісуса Христа. Щоб вигнати диявола, послав другого Адама, Ісуса Христа, що переміг диявола та відібрав в нього право стояти перед Богом. Хоча ми грішники, і ніколи не можемо досягнути до Божих стандартів, але це ніяк не впливає на Його любов до нас і не може відмінити те, що Христос зробив для нас. Це істина і це Євангеліє. Коли ми приймаємо це, то ми живемо. Коли ми кажемо ці слова істини Євангелії, то вони оживляють мертвих, дають віру, дають справжню надію, змінюють людей. Ми не можемо нікого змінити словами “ти грішник” та “Ісус любить тебе”, хоча це правда. Але слова істини Євангелії змінюють і нас самих, і Бог змінює і спасає тих, хто чує.

Подивіться вірш 6: “що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте, як і в вас, з того дня, коли ви почули й пізнали благодать Божу в правді”. Це справжня дія слова істини Євангелії. Воно, як прибуде, росте не тільки в Колосах, а й по всьому світі й приносить всякий плід. Тому ми маємо вірити й не занепадати духом.

2. Не перестаємо молитись за вас (9-12)

Подивіться на вірші 9-12: “Через це то й ми з того дня, як почули, не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю й розумом духовним, щоб ви поводилися належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога, зміцняючись усякою силою за могучістю слави Його для всякої витривалости й довготерпіння з радістю, дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі”. З того часу, як Епафрас прийшов до Павла в Рим та розповів йому про роботу Бога в Колосах, всі співробітники, що були в Римі, почали молитися за молоду церкву. У них не було жодних сумнівів, що церква в Колосах — добра й здорова церква, тому що віра в Ісуса Христа та любов до всіх святих може бути тільки в здоровій та справжній церкві. Але те, що церква здорова, не відміняє того факту, що вона молода, тому потребує особливої опіки в молитві й в навчанні. Це як дитина, народилася красивою та здоровою, але це не значить, що її треба кинути напризволяще. Така дитина, як і будь-яка інша, потребує батьківської турботи.

Про що молиться за Колоську церкву Павло? Найперше, він молиться за те, щоб вони були наповнені всякою мудрістю та розумом духовним, для пізнання волі Божої. Хто найкраще й найбільше піклується про церкву? Звісно Ісус Христос. Люди можуть помилятися, можуть бути злі люди, що говорять красиво, але хочуть зруйнувати церкву, але Ісус Христос не робить злого та не помиляється. Навіть якщо головний пастир церкви помиляється, навіть якщо всі члени церкви схибили, але Ісус Христос веде Свою церкву правильно. Єдине що треба віруючим — слухатися Ісуса Христа, Його волі. Але щоб слухатися, потрібно її знати, тому Павло та співробітники моляться за мудрість та розум духовний для Колосян. Чому мудрість та розум духовний? Тому що Бог — дух, про нього треба думати духовно, а не за плоттю. Коли вони будуть слухатися Ісуса Христа, поступаючи розумно, то прийдуть всі інші речі, про які сказано в цих віршах: розуміючи волю Божу, вони будуть поводитися належно щодо Господа. Тобто, хоча їх в дитинстві не вчили, як треба, і як не треба робити Господові, але вони, слухаючись Христа, будуть робити як треба. Коли будуть робити як треба для Господа, то будуть догоджати Богові, будуть робити усяке добре діло, і в цьому матимуть плід. Це значить, що коли вони хочуть догодити Богові, то слухаючись Ісуса Христа, на серце їм прийде не злі справи, а добрі, а виконуючи їх вони не лише почнуть, але й закінчать, і результат буде добрий. А роблячи добрі справи, та корячись Ісусові вони будуть зміцнюватися всякою Його силою та могутністю, що призведе до витривалості й довготерпіння з радістю. А коли так вони робитимуть, то будуть дякувати завжди Отцеві, тому що Він вчинив нас достойними участі в спадщині святих у світлі.

Коли я читаю ці вірші, то, особисто мені, здається: ну як так можна писати такими довгими реченнями, навіть незрозуміло, де починається, де закінчується фраза. Але смисл тут дуже простий: Коли вони триматимуться за Ісуса Христа, будуть знати Його волю, та слухатися Його, то все те прийде. Не треба окремо тренуватися в витривалості чи зміцнюватися силою Бога. Не треба тренуватися доводити до кінця кожну конкретну справу. Не треба особливо перейматися, чи буде добрий плід з того, що я роблю. Не треба навіть занадто думати, яку справу зробити щоб догодити Богові. Треба лише одне: уважно слухатися Ісуса Христа, тоді все це буде.

Дуже дякую Господові за це слово. Я раніше чув, що послання до Колосян — це про Ісуса Христа. Але відверто кажучи, мені не здавалося, що воно якось сильно відрізняється від інших послань Павла. Але перечитуючи послання, я особисто зрозумів, що це дійсно так. Навіть на самому початку, на привітанні та молитві Павла відчувається: щоб досягти успіху в вірі, Павло радить їм і молиться лише за одне: щоб вони, отримавши віру, тепер найсильніше з’єдналися з Ісусом Христом, це для них найголовніше. Також я особисто думав, як важливо говорити істину Євангелії, тому що тільки істина Євангелії спасає людей та змінює їх життя.

Давайте ще раз прочитаємо ключовий вірш 5: “через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії”

(п. Авраам Влад)

Слово істини Євангелії

До колосян 1:1-12

Ключовий вірш 5

1. Хто й кому написав послання до Колосян? Розкажіть про церкву в Колосах (Кол. 1:7, 2:1, Дії 19:9-10)

2. За що дякує ап. Павло Богові за церкву в Колосах? Що значить “про вашу віру в Христа Ісуса та про любов, яку маєте до всіх святих”?

3. Що значить “через надію, приготовану в небі для вас” та “в слові істини Євангелії”? Як ми можемо рости духовно та приносити плід?

4. Від кого вони навчилися й хто такий Епафрас? За якими темами молитви Павло молиться за віруючих в Колосах? Як ми можемо сповнитися пізнанням волі Бога?

5. Що значить “поводилися належно щодо Господа в усякому догодженні”, “в усякому доброму ділі приносячи плід” та “зростаючи в пізнанні Бога”? Також “зміцняючись усякою силою за могучістю слави Його” та “що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі”?