Записи

УЛЮБЛЕНИЙ БРАТ І ВІРНИЙ СЛУЖИТЕЛЬ

До Колосян 4:7-18

Ключовий вірш 7

1. Вірші 7-9. Ким були Тихик та Онисим? (Дії.20:4; Еф.6:21; Тит.3:12; Фил.1:11-13,17-18) Як вони співпрацювали з Павло і служили йому? (Рим.14:7-8)

2. Вірші 10-11. Які люди перебували в ув’язненні разом з Павлом? (Дії.19:29; 20:4; 27:2; 2Тим.4:11) Як вони могли бути джерелом втіхи для Павла?

3. Вірші 12-14. Ким були Епафрас, Лука і Димас? (2Тим.4:11; Фил.1:24; 2Тим.4:10) Як ми маємо співпрацювати з іншими служителями і служити одне одному?

4. Вірші 15-18. Кого хотів привітати Павло? Ким був Архип? Чого Павло попросив у Архипа?

5. Чому Павло говорить, що підписує цього листа своєю рукою? (Гал.6:11; Фил.1:19; 2Кор.16:21) Що Павло говорить про свій стан? (Дії.20:23; 2Тим.1:8) Як він благословляє колоссян? (2Тим.4:22; Тит.3:15; Еф.1:2)

6. Яку тему молитви ви знайшли після вивчення послання до Колоссян? (2Кор.3:2-3)

БУДЬТЕ ТРИВАЛІ В МОЛИТВІ

До Колосян 4:2-6

Ключовий вірш 2 : “Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній!”

Коли наш Господь говорив фарисеям, що “чим серце наповнене, те говорять уста” (Мат.12:34), Він мав на увазі дуже важливий духовний принцип: те, що ми говоримо показує те, ким ми є. Контролювати язик — дуже важко, ап. Яків навіть каже, що це взагалі не можливо (Як.3:8). І як би ми не стримували себе, в наших життях іноді стаються такі ситуації, коли ми говоримо якісь речі, а потім шкодуємо, що взагалі відкрили рота. Те, що промовляють наші уста дуже явно свідчить про те, в якому духовному стані ми знаходимось “Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений” (Матв.12:37), каже нам слово Боже.

В сьогоднішньому уривку Павло продовжує повчати колоссян і показує, яким має бути життя християнина. На початку 3го розділу він говорив про особисті риси віруючого. Потім про його життя в зібранні святих, вдома і на роботі. І тепер Павло ще розширює це коло на наше спілкування з Богом, а також з людьми навколо нас в суспільстві. Які слова мають виходити з наших уст? Яким має бути наше молитовне життя? Як пов’язані наші молитви і проповідь Євангелії? Нехай Господь зараз дасть кожному з нас благодать і Духом Своїм відкриє нам Своє слово, щоб нам вірувати і виконувати Його.

Подивіться вірш 2: “Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній!”

Отже, Павло говорить про те, як ми маємо використовувати наші уста. З чого він починає? — з молитви. Амінь! І це не випадково. Молитва — це найкраще, що можуть промовити уста оновленої людини.

Що таке молитва? — перш за все це спосіб нашого спілкування з Богом. Бог звертається до нас різними способами. Він говорить до нас через Біблію, Він навчає нас через різні події і людей. Він звертається до нашого духу Своїм Духом. Він не обмежений в Своїх засобах. Але ми обмежені. В нас є тільки хвала і молитва, які насправді пов’язані між собою. І коли ми звертаємось до Нього, чи то словами чи то “невимовними зідханнями” — це ми називаємо молитвою.

Чому ж молитва має бути присутньою в житті християнина? Тому що коли нема спілкування, тоді нема і стосунків. Минулого разу п. Яків розповідав нам, як важливо, щоб чоловік спілкувався з дружиною. І він розповідав, що відсутність спілкування це така річ, яка перетворюється на проблему не зразу, а з часом. Якщо ти один раз не поговориш з дружиною, то небо не впаде на землю. Але якщо між вами нема постійного глибокого спілкування, то стосунки руйнуються і з часом це перетворюється на катастрофу. Те саме можна сказати і про молитву і стосунки з Богом.

Невіруючий не молиться. Йому нема з ким спілкуватись. Для нього молитва — це розмова з уявним другом, втрата часу. З іншого боку в історії були такі течії християнства, які відводили Богу роль законодавця і початкового імпульсу, а далі, за їх розумінням, світ рухається за визначеними Ним законами і змінити щось в цьому ходові подій неможливо. Коли їх питали: навіщо тоді молитися, вони відповідали: “молитва не змінює нічого, крім нас самих і нашого ставлення до подій”. Але Біблія свідчить про інше. Писання ясно показує нам Бога, який говорить, який безпосередньо приймає участь в історії світу і наших життях. Бога, який чує молитву, відповідає на молитву і через молитву творить чудеса. Амінь. І якщо ми справді віримо в такого Бога, тоді, не молитись — це ігнорувати Його, робити вигляд, що Його нема.

Молитва укріплює наші стосунки з Господом. Молитва — це джерело сили в духовній боротьбі. В молитві ми сповідуємо наші гріхи, хвалимо Бога, приходимо до нашого милостивого Первосвященика, просимо одне за одного. Біблія змальовує молитву, як те, що йде від щирого серця, її об’єкт — один лише Бог, вона має відповідати волі Духа Святого, проголошуватись в ім’я Ісуса Христа і прославляти Отця: “Отче наш… нехай святиться ім’я Твоє…”

Яким повинно бути наше ставлення до молитви згідно вірша 2? Прочитаємо його ще раз: “Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній!”

Перше, що він говорить — те, що треба бути тривалими або ж стійкими в молитві. Чому стійкість, або ж тривалість в молитві така важлива? — тому що молитися не виходить само собою, автоматично. Іноді ми сповнені духу і хвали і молитва виливається з серця автоматично. Але часто це зовсім не так і молитва вимагає значних зусиль. Іноді молитва це боротьба після якої віруючий виходить кульгаючи, але з вірою.

Часто ми не зразу отримуємо відповідь на молитву. І тоді нам доводиться боротися з невірством і лінню. В Лук.18:1-8 Ісус розповідає учням притчу про те, що потрібно завжди молитись і не занепадати духом. Він розповідає про вдову, яка раз за разом приходить до неправедного судді, щоб той оборонив її. Неправедний суддя через її тривалість та наполегливість виконує її прохання. Ісус каже: Бог не такий, як неправедний суддя. Він — добрий Батько. Він чує молитву і хоче благословити Своїх дітей. І оскільки Бог такий, тому потрібно завжди молитись і не занепадати духом.

Друге, про що говорить Павло про молитву в цьому уривку — те, що в молитві потрібно пильнувати. Що значить пильнувати? В загальному випадку це означає не спати під час молитви, як учні, коли Господь просив пильнувати разом з Ним в молитві в Гетсиманії. Молитись уві сні неможливо. Якщо ми хочемо молитись, але тіло прагне сну, потрібно або створити умови щоб пильнувати: стати на коліна, молитися вголос, запросити брата і т.ін. Або виспатись і повернутись до молитви, коли голова буде ясна.

Але також пильнувати — значить, що нам потрібно розуміти про що ми молимось. Іноді наші молитви стають такими туманними, що навіть не зрозуміло, як на них потрібно відповідати. Ми не можемо посилено і стійко молитись за те, що нас не хвилює, що не знаходить відгуку в наших серцях. З іншого боку, зазвичай те, що знаходить відгук в наших серцях — це якісь конкретні речі, за які потрібно молитись.

Кінець кінцем, пильнувати потрібно, тому що сили диявола також направлені проти нашого молитовного життя. В “Листах Крутеня”  К.С. Льюїса досвідчений біс говорить молодому: “зрозуміло, що відвернути твого підопічного від молитов за його матір не можливо, але в нас є засоби знешкодження тих молитов”. І далі він каже: пильнуй, щоб його молитви були дуже “духовні” і ніколи не стосувались її ревматизму; роби так, щоб він молився за уявну особу, а не за літню жінку з гострим язиком; зроби його молитву просто механічним повторенням; або навпаки: нехай він в молитві намагається увійти в особливий “молитовний стан”; нехай він оцінює ефективність молитви за своїми відчуттями і т.д. Сатана хоче зруйнувати наше молитовне життя і в нього є багато способів, це потрібно знати і пильнувати в молитві, знаючи що Бог посилає благодать тим, хто приходить до Нього. Амінь.

Третє, про що говорить Павло в цьому вірші — те, що наша молитва має бути сповнена подяки. Давайте ще раз прочитаємо цей вірш: “Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній!”.

Ми маємо тисячі причин, щоб дякувати Богу. За Його присутність, за Його турботу і щоденний хліб, за спасіння і прощення гріхів, за Його вірні обіцянки і добрий задум, за церкву, братів і сестер і т.д. Найбільша збірка Богом натхненних молитов — це книга Псалмів. Там є приклади різних молитов. Іноді це хвала, іноді скарга чи навіть претензія. Але завжди псалмист повертається до вдячності.

В сучасному світі часто молитву розглядають як якесь заклинання, з допомогою якого можна керувати Богом: “якщо ти надаси своїй молитві правильну форму, наперед подякуєш, що вже отримав, набереш необхідну кількість людей, ще щось зробиш… то Бог з більшою вірогідністю здійснить твоє бажання”. Свого часу я сам намагався знайти одного чи двох братів для молитви і перебирав кандидатури: цей погодитись молитись за гарну оцінку на іспиті, а цей може сказати: “готуватися треба вчасно”. Але це не те, що Писання вчить про Бога і про молитву. Звичайно, молитва потребує віри і згоди. Звичайно, Бог бачить наші потреби і щедро дає те, що нам необхідно. Не треба соромитись приходити до Нього з “недуховними” питаннями. Але також нам потрібно знати, що Бог — це не чарівна лампа з джином і не золота рибка. Він робить те, що Він постановив. А ми віримо в Його добрість і милосердя і дякуємо за те, що “тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” (Рим.8:28). Тому, знаючи це, коли ми стаємо до молитви, ми маємо бути готові, що коли підведемося, Бог буде могутньо діяти, змінювати ситуацію і змінювати нас самих. І ця коротка молитва може стати початком такого, про що ми навіть подумати не могли. Амінь.

Про що Павло просить молитись колосських віруючих? Подивіться вірші 3, 4: “Моліться разом і за нас, щоб Бог нам відчинив двері слова, звіщати таємницю Христову, що за неї я й зв’язаний, щоб з’явив я її, як звіщати належить мені”.

В яких умовах Павло пише ці слова? — він в’язень в Римській тюрмі. Навіть сучасні тюрми — не курорт, а уявіть собі тюрму 2тис. років тому. В ті часи зазвичай ув’язнені мусили самостійно оплачувати своє перебування у в’язниці. В Павла було багато нагальних потреб. І його послання свідчать, що він не вважав молитву про нагальні потреби чимось марним чи не духовним. Він сам молився за віруючих по всіх церквах і турбувався про них. Однак, коли він просить одну річ про яку колосські віруючі мають молитися за нього, він просить молитися, щоб Бог, по-перше, відкрив йому двері для проповіді, і, по-друге, щоб Бог допоміг йому звіщати Євангелію належним чином. Не важливо: в кайданах чи на свободі.

Чому для Павла було так важливо, щоб Бог відкрив йому двері для проповіді? Чому нам потрібно молитись за те, щоб Бог відкрив двері для нашої проповіді?

Відкриті двері — це образ, який Павло не раз використовував в своїх посланнях. “Бо двері великі й широкі мені відчинилися, та багато противників…” каже він в 1Кор.16:9. Говорячи про відкриті двері слова Павло говорить про Бога, який давав дивовижні можливості для проповіді Євангелії. І зараз він говорить нам про ключ, який відкриває ці двері. Що це за ключ? — це молитва. Амінь.

Скажіть мені: на минулому тижні ви пам’ятаєте якусь зручну нагоду проповідувати комусь Євангелію? А ще скажіть: чи молились ви за таку нагоду? Іноді я згадую тиждень, що минув і дивуюся: “чому мені не представилась зручна нагода проповідувати комусь Євангелію?”, але варто згадати свою молитву і виявиться, що я про це і не просив. Іноді, навпаки, Бог дає гарну нагоду, але ми виявляємось не готові скористатись нею, не знаходимо потрібних слів. Чому? — причина та сама — тому що не молились про це.

Одного разу, 8 років тому, задзвонив мій телефон і приємний молодий чоловік сказав мені: “я веду передачу на християнському радіо і хотів би запросити вас розповісти слухачам про Божу роботу в вашому житті”. Я сильно здивувався: “звідки він про мене взагалі взнав?”, але погодився. В назначений час я прийшов до студії. Переді мною відкривалась чудова нагода ділитись Євангелією з багатьма людьми. Але я прийшов такий гордий, самовпевнений і я не молився. І коли прийшов час передачі, я не зміг сказати взагалі нічого путнього крім загальних фраз. Це було величезне розчарування. Нам потрібно молитися, щоб Бог відкрив нам очі бачити ті можливості, які Він відкриває, і щоб ми були готові скористатися цими можливостями і ясно викласти таємницю Христову. Амінь.

Павло знає, що своїми силами чи здібностями, логічними доводами він не може донести Євангелію нікому. Він намагався зробити це в Афінах, коли сперечався з місцевими філософами. Але з нього просто посміялися. Тому зараз він каже колоссянам: “нам потрібні відкриті двері для Євангелії”. Павло хоче йти туди, куди веде його Бог. Він хоче бачити ті можливості, які відкриває йому Господь. Він не збирається ломитися в закриті двері. Він знає, що не може вибити двері в чиєсь серце. Нам потрібен Бог, який працює. Бог, який відкриває серце грішника для Євангелії і потужно, дієво кличе його Духом Святим коли ми проповідуємо Євангелію. І ключ до цих дверей — молитва.

Зараз в нас є доступ до безлічі різних християнських церковних програм, матеріалів для вивчення Біблії і євангелізації. Ми маємо величезні технічні можливості для проповіді Євангелії. В нас тут зібрались дуже розумні люди. Серед нас багато досвідчених служителів. Але все це не допоможе, якщо ми не молимось, щоб Бог відкрив двері для слова. Я думаю, це слово — серйозний виклик для нас, переглянути своє молитовне життя: особисте, сімейне та церковне. Чи молюся я, щоб Бог відкрив двері для проповіді? Чи молюся я, щоб Господь навчив мене звіщати Його Євангелію  належним чином? Ми бачимо перед собою багато зачинених дверей: зачинені двері гуртожитків, зачинені двері сердець. Я думаю, разом з Павлом ми можемо сказати зараз: “нам потрібні відчинені двері для Євангелії”. Неможливе людині, можливе Богу. “Оце каже Святий, Правдивий, що має ключа Давидового, що Він відчиняє, і ніхто не зачинить, що Він зачиняє, і ніхто не відчинить” (Об.3:7). Нехай Господь навчить нас бути тривалими, пильними і вдячними в молитві за проповідь Його Євангелії. І нехай Він дасть нам бачити ті двері, які Він відчиняє для нас, щоб вірно, ясно, як належно говорити Його слово цьому поколінню. Амінь.

Подивіться вірші 5, 6: “Поводьтеся мудро з чужими, використовуючи час. Слово ваше нехай буде завжди ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповідати”.

До цього Павло говорив, як потрібно говорити з Богом про людей. А тепер він показує, як потрібно говорити з людьми про Бога.

Чужі, про яких говорить Павло — це не якісь прибульці з кінофільму “Чужий”. Це просто невіруючі, ті, хто не належить Церкві Христовій. Це люди, яких ми повсякчас зустрічаємо на роботі, в транспорті, в школі і т.д. Як з ними потрібно поводитись? — мудро, використовуючи усіляку можливість, каже Павло.

Для невіруючих, життя християн — це щось дивне і незрозуміле. Їм не зрозуміло, чому в неділю ми поспішаємо до церкви, замість того, щоб до обіду спати. Не зрозуміло, навіщо ми закриваємо очі і рухаємо губами. Іноді, читаючи чергову спробу якогось невіруючого автора проаналізувати життя християнина мені стає смішно, як можна не розуміти очевидних для кожного хто знає Бога речей. Ми справді живемо в різних світах. І коли ми поводимось без мудрості, то будуємо додаткові бар’єри і перешкоди між нами, іноді даємо привід невіруючим лихословити церкву чи Бога.

Я не буду зараз наводити багато прикладів немудрої поведінки. Скажу тільки про дві крайності на цій шкалі. Перша — це жити так, ніби ми нічим не відрізняємось від невіруючих. В нашому житті справді є цінності, є певні речі які відрізняють нас. Дурість — намагатись це приховати. Не потрібно придумувати якісь відмазки, чому я не піду в неділю на корпоратив, треба прямо сказати, що в мене є служіння і це важливо для мене. Не потрібно сміятись над непристойними жартами і думати, що якщо я не буду використовувати ті самі слова, що й невіруючі, вдягатись в той же одяг і взагалі, якось відрізнятись, то мене не будуть поважати. Таке життя в кращому випадку не чинить ніякого впливу, в гіршому — представляє християн, як лицемірів, які вчать одному, а поводяться по-іншому.

Друга крайність — намагатись відрізнятись напоказ, формалізм і релігійність там, де це не потрібно. Мені дуже хочеться іноді в кінці робочого зібрання сказати: “давайте помолимось”, але я завжди себе стримую. Я бачив християн, які думали, що з ними важко, бо вони завжди кажуть правду, але насправді з ними було важко, бо вони були грубі і не виховані.

Вірш 6 каже, що наші слова мають бути одночасно ласкавими, сповненими благодаті. І в той же час, приправлені сіллю, тобто такими які мають вплив. Такими були слова і життя Ісуса. Він — Святий Бог, але до Нього приходили грішники і він їв і пив з ними, сміявся і плакав з ними. Їм було комфортно з Сином Божим. Але при цьому ні в кого не залишалось сумніву, що Він не буде миритись з гріхом і всяке зло має бути виправлене. Ми — не Ісус. Часто в нас нема ні мудрості ні благодаті ні солі в спілкуванні з іншими. Часто ми марно втрачаємо час. Але це не привід занепадати духом. Це привід молитися. І коли ми молимось, шукаємо Його мудрості, Його волі, Бог змінює нас в образ Сина Свого і робить джерелом прекрасного впливу. Нехай Господь буде прославлений через нас завжди.

(п. Йонатан)

Будьте тривалі в молитві

До Колосян 4:2-6

Ключовий вірш 2

1. Вірш 2. Що Павло говорить їм пильнувати для духовного життя? Що є молитва? Про які принципи молитви говорить Павло?

2. Що значить “тривалі”, “пильнуйте”, “з подякою”? (Див. також до Еф. 6:18)

3. Вірші 3,4. Про що Павло просить їх? Про що повинні молитися всі віруючі в церкві? Що значить “звіщати таємницю Христову”?

4. Вірші 5,6. Яким чином та якими словами віруючі повинні розмовляти з невіруючіми?

5. Поділіться своїм досвідом та методами для зміцнення молитовного життя та життя благовісника?

Робіть від душі, немов Господеві, а не людям!

До Колосян 3:18-4:1

Ключовий вірш 3:23,24: “І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям! Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господеві Христові”

Сьогодні ми будемо говорити з вами про стосунки у сім’ї – стосунки між чоловіком і дружиною, стосунки між батьками і дітьми. Ми також поговоримо про стосунки на роботі – між робітниками і роботодавцями. Насправді це дуже великі теми – про них пишуть цілі книжки. І в такій короткій проповіді ми, звичайно, не зможемо розглянути усього. Ми подивимося лише на основні принципи цих стосунків. Дім, сім’я і робота – це місця, де ми проводимо більшість свого часу. І зрозуміло одне: ці місця можуть перетворитися на рай, куди хочеться приходити, і звідки не хочеться іти, а можуть перетворитися на справжнє пекло, зробити нас глибоко нещасними і рано звести у могилу. Зміни, які Христос зробив у нашому серці, не лишаються лише там. Поступово, вони захоплюють усі сфери нашого життя, включаючи сім’ю і роботу.

Перше, реформація сім’ї (18-19). У віршах 18-19 написано: «Дружини, слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі! Чоловіки, любіть дружин своїх, і не будьте суворі до них!»  Павло каже жінкам слухатися своїх чоловіків, а чоловікам любити своїх жінок. І тут може виникнути питання: «Чому Бог не каже жінкам любити своїх чоловіків?» Насправді, у жінок і так добре виходить любити. Коли юнак хоче одружитися на дівчині, він просить її руку і серце. І якщо дівчина може прийняти цього юнака, вона погоджується і віддає йому і руку і серце. Бог наділив жінок неймовірною силою любити. Є приклади, коли жінки їхали на каторгу із своїми чоловіками, які були засуджені, які через любов зазнавали неймовірних труднощів. Є приклади, коли жінка присвячувала усе своє життя для догляду за чоловіком, який став інвалідом, і на практиці показувала, що означає «любити і в хворобі, і здоров’ї». Нам іноді дивно, як можна любити цих створінь із кривими волосатими ногами, з великими животами, лисих чи бородатих із грубими і неотесаними рисами обличчя, але жінки уміють це робити.

Однак проблеми у жінок виникають у іншій сфері. У Прип.14:1 написано: «Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його». Іноді жінки, які настільки цінують дім, можуть зруйнувати його і самі зробити себе нещасливими на все життя. І це трапляється коли жінки хоче керувати своїм чоловіком.

Ап. Петро назвав жінок «тендітними вазами, сповненими жіночості» (1Пет.3:7, переклад Турконяка). І коли оця тендітна ваза, сповнена жіночості, намагається брати на себе повне управління сім’єю, звалює на себе увесь тягар відповідальності, приймає усі супутні цьому стреси, ця тендітна ваза тріскається і розвалюється. Ми бачимо навколо багато нервових і зламаних жінок, які просто розчавлені тим тягарем, який звалили на себе. Вони руйнують і своє життя, і життя своєї сім’ї.

Який же вихід Павло пропонує жінкам? Подивіться ще раз на вірш 18: «Дружини, слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі!» Що означає «слухатися чоловіка»?  Це в першу чергу означає визнавати авторитет свого чоловіка. Це дозволити йому взяти відповідальність і відповідати за свою сім’ю. Там, де збирається більше 2 людей, хтось один має керувати. Звичайно, дуже добре, коли чоловік і дружина думають однаково і у них не виникає розбіжностей. Але коли в сім’ї є розбіжності, усі думки вислухані і обговорені, усе зважено, то останнє слово має лишитися за чоловіком. Остаточне рішення має прийняти чоловік, і він же має нести за це відповідальність. Цей порядок встановив Сам Бог. Тому жінки мають задавати собі наступні запитання: «Чи відчуває Ваш чоловік, що ви його поважаєте? Чи дійсно він для вас авторитет?»

Павло добавляє: «… як лицює то в Господі». Жінка має поважати чоловіка не через те, що той усе правильно робить, а заради ймення Христа. Основа її послуху чоловікові – не сам чоловік, а Христос, який перебуває в ній. Христос був покірний Своєму батьку, навіть до смерті на хресті. І цей Христос живе всередині жінки. Лише задумайтеся: всередині жінки живе приклад справжньої покори. І цей Христос робить жінку-християнку здатною коритися з радістю. Для жінки, яка стала християнкою, покора стає природною.

Чоловікам Павло каже «Чоловіки, любіть дружин своїх, і не будьте суворі до них!» (19) Часто чоловіки думають, що якщо вони не п’ють і приносять гроші у сім’ю, то їх дружина має сяяти від щастя. Але натомість такі жінки лише в’янyть, як зрізані квіті. Жінкам потрібна любов. У 19-ому вірші слово «любіть» це грецьке «агапе» – цим же словом в Біблії описана Божа любов до нас. Це накладає на чоловіка величезні обов’язки. У 1 Кор.13 Павло говорить що таке справжня любов. Любов милосердствує. Любов проявляє доброту. Коли ви останній раз проявили доброту до своєї дружини? Можливо ваша дружина любить квіти. Вам важко зрозуміти, як можна любити квіти, які через кілька днів зав’януть і їх потрібно буде викинути. Любов не заздрить. Чи подобається вам, коли вашу дружину хвалять, чи коли її подруги раді провести з нею час. Можливо, в цьому випадку чоловікові прийдеться взяти на себе частину її домашніх обов’язків, наприклад, побути з дітьми. Любов не гнівається. Коли ви приходите втомлені додому, в надії на гарячу вечерю і спокій, але вечеря ще не готова, тому що у дружини був важкий день, прослідкуйте за собою. Любов не гнівається.

У Еф.5:25 Павло написав: «Чоловіки, – любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе». Хто з нас, чоловіків, може сказати, що любить свою дружину так, як Христос любить церкву? Норма любові, яку встановлює Бог для чоловіка – це віддати себе заради неї. Можливо, найбільше жінка хоче отримати спілкування. Жінка хоче, щоб чоловік ділився з нею своїми переживаннями, надіями, невдачами і успіхами, мріями, думками. Тобто повністю відкривати себе дружині. Жінка хоче приймати учать у житті чоловіка. Немає нічого, що робить жінку такою щасливою, як знання того, що вона повністю посвячена у життя свого чоловіка. Відсутність спілкування з дружиною не має негайних наслідків. Але в цьому і величезна небезпека відсутності щирого спілкування, тому що з часом це може призвести до цілої катастрофи у сім’ї.

І наостанок: Павло говорить про одну велику небезпеку, яка руйнує сім’ї: «…і не будьте суворі до них!» Чоловік має чуйно слідкувати, щоб не створювати у своїй сім’ї напружену атмосферу, у якій жінка боїться його, не робити життя своєї дружини гірким. Він не має права вимагати покори жінки до себе криком і силою, тому що така покора здобувається лише служінням і практичною любов’ю до дружини. І нам, чоловікам, варто пам’ятати ще одне: ми можемо любити своїх дружин, тому що маємо Христа, Який є джерело любові. У когось з нас є хороші сім’ї, де ми спостерігали з дитинства як батько любить матір. Але у когось були погані приклади, де батько пив, бив матір, чи зовсім залишив сім’ю. Але якщо навіть так, це ні в якій мірі не може виправдовувати нас, бо ми маємо Христа, Який дає нам приклад і силу любити.

Друге, реформація виховання (20-21). Подивіться на вірш 20: «Діти, будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне!»  Слова «бо це Господеві приємне» кажуть про те, що покора своїм батькам встановлена самим Богом. Бог поставив батьків над дітьми для їх виховання. І саме через батьків діти мають навчитися основам того, як влаштований цей світ, як вибудовувати стосунки між людьми, що таке авторитет і влада і що таке абсолюти і кордони. Коли народилася Тереза, мені було 34 р. Це значить, що у мене на 34 р. більше життєвого досвіду, ніж у неї. І саме через батьків діти мають вчитися самому головному у своєму житті – покорі. Оце можна робити, цього не можна – якщо ж ти це будеш робити, то будеш покараний. Якщо дитина в дитинстві не навчилася покорі, коли вона виросте, вона легко може стати злочинцем. Вона в дитинстві не навчилася не переступати заборонену межу, і коли виросте, з легкістю буде це робити. Якщо дитина не навчилася покорі батькам, а лише наполягала на своїх капризах, а батьки це допускали, така дитина виросте егоїстом, і зовсім не вмітиме любити інших.

Що ще важливо відмітити: оскільки покора батькам встановлена Самим Богом, Бог благословляє покору дітей. В Єр.35 описана історія одного роду – Єхавітів. В той час в Ізраїлі були пророцтва про те, що Бог покарає цю землю полоном. І ось їх батько, Єгонадав, повіривши цим пророцтвам, зібрав усе своє сімейство і наказав їм: «Бог накаже цю землю гнівом, зруйнує її міста. Майте тверезий розум, не пийте вина, навіть не саджайте виноградників. Не прив’язуйтеся до цієї землі – не сійте, не будуйте будинків, а живіть у наметах. Приготуйтесь на нашестя ворогів». І його діти і внуки послухали його і так і зробили. І Бог приводить в приклад їх покору. Люди, які покірні батькові, будуть покірні і Господу. І більше того, Бог щедро благословляє цих людей: тоді коли інші будуть вбиті або відведені в полон ворогами, Він обіцяє, що рід Єхавітів ніколи не переведеться і вони будуть стояти перед Його лицем в усі дні. Єгонадав передав своїм дітям саме важливе – покору. Якщо ви навчили покорі ваших дітей, можете помирати спокійно, не переживаючи за них, тому що Боже благословіння перебуватиме з ними.

Подивіться на вірш 21: «Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони!» У батьків закладена природне бажання виховувати своїх дітей. Але цьому батькам потрібно вчитися. Інакше усе їх виховання зведеться лише до маніпуляцій, шантажу і крику. Є багато чого, що дратує дітей. Наприклад, надмірний контроль зі сторони батьків. Звичайно, батьки мають цікавитися справами своїх дітей. Але надмірний контроль з їх сторони призводить до дратування. Такий надмірний контроль відчужує дітей від батьків, і фактично самі батьки розривають стосунки зі своїми дітьми. Чим дорослішими стають наші діти, тим більше батьки мають робити те, що називається «відпускати» своїх дітей.

Друге викривлення, яке дратує дітей – це байдужість батьків до них. Це коли батьки думають, що якщо вони нагодували і оділи своїх дітей, то зробили усе, що мали. Батьки не розуміють своїх дітей, не вислуховують їх, і в результаті втрачають всякі стосунки з дітьми. У підлітків часто просто немає того, з ким вони можуть поговорити, кому відкрити своє серце. У них є болі, хвилювання і страхи. І якщо ми цього не знаємо чи не помічаємо, то ми втрачаємо зв’язки з нашими дітьми. Діти повинні плакати на плечах і в обіймах своїх батьків. Якщо не так, місце батьків у житті дітей займе щось або хтось, і як правило у наш час це місце займають ровесники. У світі ровесників немає абсолютної батьківської любові, там немає абсолютного прийняття, у світі ровесників є багато висміювання і знущання, світ ровесників – жорстокий, який не прощає промахів. Світ ровесників порівняно зі стосунками з батьками схожий на пекло. Є така книга: «Батьки, не втрачайте своїх дітей». Батьки є і мають залишатися самими головними у житті своїх дітей. Павло каже батькам: «виховуйте своїх дітей так, щоб не втратити їх».

Третє, реформація праці (3:22-4:1). У мене в квартирі кухню робив один чоловік, про якого сказали, що він християнин. На початку він вів себе досить чемно. Уже після того, як робота була зроблена, і гроші заплачені, виявились деякі недоліки, які він обіцяв усунути. Однак він всіляко затягував час, і в кінці кінців він зовсім перестав відповідати на телефонні дзвінки. І, чесно кажучи, таке християнство викликає багато запитань. Як оцінювати таке християнство? У наш час можна почути, що на роботу часто хочуть взяти невіруючих, тому що вони часто краще працюють, ніж християни. Чи має християнство впливати на нашу роботу, чи ці поняття ідуть окремо: Біблія – Біблією, а бізнес – бізнесом. Безперечно має. І тому питання, яке ми маємо собі задавати, це: «Чи змінило Євангелія ваш погляд на працю і наше відношення до праці? Чи має робота ще якесь значення крім того, щоб заробляти гроші?»

Давайте подивимося вірш 22: «Раби, слухайтеся в усьому тілесних панів, і не працюйте тільки про людське око, немов підлещуючись, але в простоті серця, боячися Бога!» Звичайно, у наш час немає рабства. Але ці стосунки ми можемо застосувати до трудових відносин сьогодення. І ми бачимо, що Євангеліє реформує не лише наше серце і сім’ю. Воно реформує і нашу працю. І коли ми йдемо на роботу, це наче ми стаємо за церковну кафедру і своїми вчинками проповідуємо Євангеліє.

Робітники проповідують своєю покорою. В основі ставлення робітника до роботи лежить покора роботодавцю. Але ця покора не залежить від роботодавця – добрий він, чи поганий. Ця покора – це наше рішення коритися заради Христа. Таким чином джерело нашої покори лежить не в керівникові, воно лежить у Христі.

Робітники проповідують якістю своєї роботи. Написано: «… і не працюйте тільки про людське око, немов підлещуючись, але в простоті серця, боячися Бога! І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!» Тобто робітники мають так робити свою роботу якісно, так, щоб її не було соромно показати Господу. Християнин і халтурна робота – це несумісні поняття. Більше того, на роботі ми насправді працюємо не для компанії чи керівника, а для Бога. Написано: «Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господеві Христові». Якщо ми на роботі працюємо, як для Бога, то приймемо від Нього нагороду. Можливо десь з нами, як з робітниками, поступили несправедливо. Але якщо я працюю як для Бога, то я готовий понести затрати.

25 А хто кривдить, той одержить за свою кривду. Бо не дивиться Бог на особу!

Ці слова Бог каже віруючим. Хто кривдить, той одержить за свою кривду. Коли Ізраїльтяни завойовували Ханаанську землю, вони винищували під корінь місцеві народи по наказу Господа. Але був один народ – Гів’онітяни. Вони обманним шляхом уклали з Ізраїльтянами мир. Ізраїльтяни зробили це, тому що не запитали Господа. А через три дні виявилося, що вони місцеві мешканці Ханаану, призначені Богом на винищення. Але оскільки Ізраїльтяни обіцяли їм мир, вони не винищили їх, а зробили своїми рабами, які носили воду і дрова (Іс.Н.9). Але через багато років, коли до влади прийшов Саул, у нього проснулися націоналістичні почуття, і він порушив обіцянку, дану Гів’онітянам, і повбивав багатьох з них. І знову, через багато років, уже за царювання царя Давида, зненацька довго немає дощу. Коли Давид спитав Господа, Бог відповів: «Це через Саула і Гів’онітян. Я це пам’ятаю. Я це просто так не залишу». Давид прийшов до них і питає, що йому зробити, щоб добитися їх благословіння. Вони кажуть: «повісь семеро синів Саула». І Давид вішає семеро чоловік з царського роду, п’ятеро з яких були синами його дружини Мелхоли.  І через це Божий гнів притих. Коли ми приймаємо Христа, то відвертаємо від себе Божий гнів. Але якщо ми зловживаємо цим, і навмисне кривдимо – тобто халтурно робимо свою роботу, чи підманюємо, можливо крадемо, то це зло повернеться до нас бумерангом. Тому питання, які працівники повинні задавати собі: «Чи являюсь я покірним працівником? Чи поважаю я свого керівника? Як я справляюся з несправедливим ставленням до мене: вірою і надією чи образою?»

І на кінець кілька слів про роботодавців.

4:1 Пани, виявляйте до рабів справедливість та рівність, і знайте, що й для вас є на небі Господь!

Як правило люди, які надають роботу для інших, не бідні.  Але саме це становить велику небезпеку у їх житті – вони починають дивитись на інших згори, вважати їх невдахами, а себе – людиною можливостей, успішним бізнесменом, який чогось досягнув у житті. А коли у людини на першому місці успіх і гроші, вона починає бути несправедливою до підлеглих. Завдання роботодавця насправді таке ж саме, як і робітників – являти через себе Христа. І в першу чергу це проявляється в тому, що ви гарно ставитесь до своїх робітників, і платите їм те, що обіцяли. Ап. Яків попереджав роботодавців так (Як.5):

1 А ну ж тепер ви, багачі, плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати:

2 ваше багатство згнило, а ваші вбрання міль поїла!

3 Золото ваше та срібло поіржавіло, а їхня іржа буде свідчити проти вас, і поїсть ваше тіло, немов той огонь! Ви скарби зібрали собі на останні дні!

4 Ось голосить заплата, що ви затримали в робітників, які жали на ваших полях, і голосіння женців досягли вух Господа Саваота!

Невиплачена заплата голосить до Господа і Бог це добре чує. Причина банкротств багатьох успішних бізнесменів – це просто невиплачена зарплата підлеглим чи несправедливе ставлення до них.

Євангеліє, яке почалося в нашому серці, поступово захоплює усе наше життя: сімейні стосунки, виховання дітей та роботу. Хай Господь благословить нас являти Христа в усіх цих сферах нашого життя!

(п. Яків)

РОБІТЬ ВІД ДУШІ, НЕМОВ ГОСПОДЕВІ, А НЕ ЛЮДЯМ

До Колосян 3:18-4:1

Ключові вірші 23,24

1. Вірші 18-19. Які стосунки між чоловіком та жінкою — здорові та біблійні?((1Пет.3:5-7) Як вони обоє мають служити справі Євангелії? (Гал.6:2)

2. Обговоріть одне з одним свій досвід подружніх конфліктів та їх вирішення.

3. Вірші 20-21. Які стосунки між батьками та дітьми — здорові та біблійні? Яка різниця між вашим поколінням та поколінням ваших дітей? Згідно яких принципів батьки мають виховувати своїх дітей?

4. Обговоріть одне з одним свій досвід вирішення конфліктів та труднощів з дітьми та з батьками.

5. Вірші 3:22-4:1. Як віруючі мають ставитись до інших людей на роботі та в суспільстві? Чому щасливі і благословенні ті, хто живе згідно принципу: “все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!”? Що значить, що Бог не дивиться на особу?

УСЕ РОБІТЬ У ІМ’Я ГОСПОДА ІСУСА

До Колосян 3:12-17

Ключовий вірш 17 : “І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві”

Мої старші діти навчаються в музичній школі. В дочки основний інструмент — фортепіано, а в сина — кларнет. Вони обоє дуже талановиті і вчителі високо оцінюють їхні природні здібності: варто їм пів години самостійно позайматись вдома і в школі вони вже показують прекрасні результати. Але не дивлячись на таланти, вони не можуть просто взяти інструмент і сходу зіграти якийсь важкий етюд, а тим більше якось імпровізувати. Для того, щоб грати важкі твори, вони вчаться спочатку грати прості. А перед тим як грати прості, вони вчаться самих основ: як правильно тримати в руках кларнет, як правильно дихати, як правильно сидіти і натискати на клавіші, з чого складається музичний твір і нотну грамоту. Не знаючи цих основ можна видобути з інструменту якісь звуки. Можливо, можна навіть зіграти щось схоже на мелодію. Але це ніколи не буде той рівень. Вчити основи часто буває нудно і не цікаво. Нам хочеться зразу сісти і зіграти “місячну сонату”, а вчитель заставляє грати якусь “подоляночку” чи гамму. Тому, для того щоб рухатись далі і отримати результат, потрібна наполегливість. І це стосується не тільки музики, але майже усіх сфер нашого життя і діяльності.
В цьому уривку Павло робить приблизно те саме, що робить вчитель у школі. Він вчить колосських християн тим речам, які лежать в основі християнського життя і християнської спільноти. Ми мріємо і прагнемо будувати успішне і плідне служіння, виховати учнів, створити благословенну сім’ю і т.д. Але якщо при цьому основи слабкі: якщо зв’язок зі словом Христовим ледь жевріє, якщо стосунки з Христом слабкі, якщо ми падаємо перед найменшими спокусами, то як можна говорити про щось більше? Тому Павло вчить нас. Вчить основам, принципам. Щоб проявивши терплячість і наполегливість в базовому ми в ім’я Ісуса Христа могли будувати щось справді прекрасне. Ви готові прослухати курс молодого бійця від ап. Павла? Хай Господь поблагословить нас в цьому вивченні.
Подивіться вірші 12-15: “Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння. Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! А над усім тим зодягніться в любов, що вона союз досконалости. І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одному тілі. І вдячними будьте!”
В минулому уривку Павло закликав колосських віруючих скинути з себе стару людину з тим, що їй притаманне: усіляка розпуста, нечисть, зажерливість і таке інше, про що докладно нам розповідав п. Яків. Але, голому ходити холодно, тому далі Павло говорить, про новий одяг — нову людину, що створена за образом створителя її, Ісуса Христа. А також говорить і про речі, які цьому новому вбранню, новій природі притаманні. І тут Павло вказує нам першу річ, яка має лежати в основі нашого життя. Що це за річ, як ви думаєте? — Павло говорить про Бога, про те, що Він здійснив в наших життях і те, ким Він нас зробив. Амінь!
Яку ідентичність, який статус ми маємо в Ісусі Христі? — Павло відповідає: ви — Божі обранці. Чому? — тому що перше закладин світу Отець в досконалій, безмежній любові обрав кожного з нас, щоб “нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї, на хвалу слави благодаті Своєї” (Еф.1:5,6). Далі Павло ще нагадує нам ким ми є: ми — святі та улюблені, каже він (12). Чому святі та улюблені? — тому що Бог так полюбив Свою церкву, що для викуплення її, щоб зняти наші гріхи і освятити нас для Себе, Син Божий народився людиною, пішов на хрест, помер і в третій день воскрес заради нашого виправдання. У вірші 13 Павло продовжує: згадайте, як багато Христос вам простив і т.д. Тобто, ви бачите? — підставою для доброзичливості, взаємного прощення і любові в нашому житті має бути не щось інше, а саме те, що Бог здійснив і ким Він учинив нас. Амінь!
Павло говорить тут про дії, які мають супроводжувати життя християн:  милосердя, добротливість, покора, пробачення і т.ін. Але, чесно кажучи, такі речі роблять не тільки християни, правда? Люди чинять добро по відношенню до інших з різних мотивів. Один чинить так тому що він вихований в інтелігентній сім’ї і має лагідний характер. Інший (наприклад, мусульманин) може так діяти, тому що вважає, що доброчинність — це одна з умов його спасіння. Третій ще з якихось причин, про які нам навіть важко здогадатись. Але чому такий важливий мотив?
Уявіть собі трьох чоловіків, яким потрібно пробачити когось. Перший думає: “якщо я пробачу йому — усі побачать, яка я добра і хороша людина і будуть мене шанувати”.  Другий думає: “я — нікчемний грішник, але якщо я пробачу боржника, може і Бог мене пробачить”. А третій думає: “я нікчемний грішник, але Бог пробачив усі мої страшні гріхи, чи не маю і я пробачити?”. Який з цих трьох відповідає тому, що говорить нам Павло в цих віршах? — звичайно, третій. Перший діє від марнославства і явно не для Божої слави. Другий намагається щось заробити своїми справами в Бога, і коли в нього не вийде, він загине в засуджуючи самого себе. І лише третій діє відповідно до того, що Бог вже зробив в його житті.
Тому, коли ми правильно стоїмо в Господі, діємо думаючи про Його благодать: намагаємось пробачати, бо Він пробачив; зичимо добра, бо Він ласкавий до нас; проявляємо терпіння та милосердя, бо Він довго терпить і милує; намагаємось являти Божу любов, яка досконало з’єднує в собі усі перелічені чесноти; коли діємо як Його обранці, то, можливо наше поводження не зразу стане досконалим, але поступово воно точно буде змінюватись і відповідати цьому новому статусу, який ми маємо в Христі.
Отже, ким ми є? — Божі вибранці, святі та улюблені! Амінь!
Як ми маємо жити? — як Божі вибранці, святі та улюблені! Амінь!
Подивіться вірш 16: “Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні!”.
Наступна річ, яка лежить в основі християнського життя це…? — слово Христове!
Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, каже нам ап. Павло. Церква, це така дивовижна і різнопланова структура в якій можуть уживатися найрізноманітніші види діяльності. В одній кімнаті молодь збирається грати в настільні ігри, в іншій — вивчати англійську мову. Десь група хвали проводить репетицію і відривається на музичних інструментах. В цей час хтось перебирає одяг для нужденних, а ще хтось навідує сиріт. Але без чого усе це залишиться просто якимись клубами за інтересами, яких і так немало в світі? — без служіння Божого слова.
Ми можемо роздати тонни їжі, але, знаєте, пиріжки нікому не можуть дати спасіння. Ми можемо грати гарні мелодії, але музика також нікого не спасе. Ми можемо будувати гарні стосунки, але і стосунки не дають спасіння. В середні віки служителі церкви давали людям таїнства. Священик підіймав хліб і чашу і казав: “hoc est corpus meum” (це Тіло Моє). Але люди, які приходили на месу, не розуміли, що це значить, вони не знали латини, вони не мали Біблії і ніхто не вчив їх. Тому для них це виглядало просто, як “хокус-покус” хліб перетворився на тіло, вино на кров. Тому в реформатській традиції таїнства перестали бути річчю в собі, вони стали продовженням слова: ми почули що Христос зробив для нас в проповіді, і ми приймаємо це вірою, розумом, устами, усім своїм єством.
“Віра від слухання, а слухання через Слово Христове” каже Павло в Рим.10:17. Для того, щоб грішник міг прийти до Христа, він має почути Євангеліє. Для того, щоб наші життя змінювались, наповнювались силою, благодаттю, нам потрібно знати, приймати, вірувати і чинити за словом Божим. Амінь!
Саме про це говорить Павло, коли каже “Слово Христове нехай пробуває в вас рясно”. Він хоче, щоб ми не просто чули і знали Біблію. Він хоче, щоб слово Христове жило в нас, наповнювало нас, змінювало наші життя. І коли слово Христове пробуває в нас, в наших серцях, воно народжує там псалми, пісні для Господа. Пісні, які ми не можемо тримати в собі і виливаємо їх в особистому поклонінні, так само, як в зібранні і якими укріплюємо одне одного.
Приклад такої пісні — Псалом 118. Це найдовший розділ в Біблії і кожен його вірш говорить про любов до Божого слова. Що ви відчуваєте коли читаєте: “Щирим серцем я буду Тебе прославляти, як навчуся законів Твоїх справедливих… Я навіки свідоцтва Твої вспадкував, бо вони радість серця мого… Душа моя держить свідоцтва Твої, і я сильно люблю їх”. Напевне, є ті, хто у відповідь скажуть: “ага, канєшно… читав я ту Біблію, нічого особливого”. Але я молюся, щоб наша відповідь була не такою. Щоб читаючи ці слова ми казали всередині себе: “Так! Так! Це саме те, що і я відчуваю коли роздумую над Божим словом”. Щоб, коли брати приходили з роботи, вони розповідали своїм дружинам не про те, як сильно втомились, а про слово, над яким цілий день думали. Щоб коли ми ділимося свідченнями на зібранні, відбувалося саме те, про що говорить Павло: “Навчайте та напоумляйте самих себе (тобто: одне одного)! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві”. І я впевнений в Богові, Який змінює нас і наповнює Своїм словом. Амінь.
Подивіться вірш 17: “І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві”.
Третій базовий принцип християнського життя це..? — усе робіть у Ім’я Господа Ісуса. Амінь! Що значить робити все в ім’я Ісуса Христа?
Можливо ви чули історію про одну дівчинку, яка прийшла до мами і сказала: “мама, зроби мені бутербродик з варенням”. Мама вирішила повчити її ввічливості і сказала: “а чарівне слово?”, на що дівчинка відповіла: “в ім’я Ісуса Христа!”
Для декого слова “в ім’я Ісуса Христа” — це таке магічне заклинання, після якого все, чого ти хотів має здійснитись. Але це не якась магічна формула, яка надає нашим словам чи діям ваги і авторитету. Згідно вірша 17 це формула згідно якої ми маємо перевіряти свої слова і вчинки. Діяти в ім’я Ісуса Христа — це діяти заради імені Ісуса Христа і від імені Ісуса Христа.
В ім’я Христа я підношу свою молитву до Отця. Тому що знаю, що нема жодної іншої підстави, чому б Він мав вислухати молитву грішника, не кажучи вже про те, щоб відповісти. Але завдяки тому що Ісус здійснив, завдяки тому, що Він з’єднав мене з Собою, завдяки Крові Його я з сміливістю можу приходити до престолу Його благодаті і знаю, що буду почутий.
Від імені Христа за Його дорученням ми йдемо по всьому світу проповідувати Євангелію. Як Його представники, як Його свідки. І не свою мудрість, а Його таємницю. Саме це дає мені силу і впевненість для проповіді. Хто я такий, щоб когось чогось вчити? — але коли знаю, що говорю від імені Христа, Його слово, тоді єдиний мій страх — не сказати чогось від свого імені.
Від імені Христа ми покладаємо руки і благословляємо. Бо Христос зробив нас, Церкву, Його тілом. Щоб ми говорили там, де має бути проголошене слово Христове, щоб ми були Його ногами і йшли туди, куди Він веде, щоб ми піднімали руки і молились благословляючи в Його ім’я. Коли ми знаємо цей принцип, тоді ми знаємо що робити. Нам легко себе перевіряти: те про що я молюся — це справді те, про що відповідає Ісусовій молитві? Те, що я зараз говорю чи роблю — це справді те, що відповідає Його серцю, Його намірам? І діючи так, в ім’я Ісуса Христа, ми приносимо справді гарний плід, славу і подяку Богу і Отцеві на небесах. Амінь.
Отже, які три базові принципи християнського життя ми дізнались?
1 — основа нашого життя і дій — те, що Бог зробив в Христі
2 — джерело нашої радості і віри — слово Христове
3 — принцип, за яким ми живемо — в ім’я Христа і для Божої слави. Амінь.
І далі Павло дає також базові принципи згідно яких будуються правильні стосунки між чоловіком і дружиною, між батьками та дітьми, між працівниками та господарями. Усі ці види стосунків також підпорядковуються тим принципам, про які ми говорили сьогодні: базуючись на тому, що Бог зробив, в світлі Його слова і для Його слави. Але ми розглянемо їх вже іншого разу.
Справа Христа, слово Христа, слава Христа — це те, на чому заснована церква. Це те, на чому мають бути засновані наші життя. Це те, з чого мають виходити наші бажання, слова, стосунки і вчинки. І я молюся, щоб Господь допоміг кожному з нас твердо стояти в Ісусі Христі. Щоб зростаючи в Ньому ми принесли прекрасний плід вдячності Богу, який нас помилував.

(п. Йонатан)

УСЕ РОБІТЬ У ІМ’Я ГОСПОДА ІСУСА

До Колосян 3:12-23

Ключовий вірш 17

1. Вірші 12-15. Як ми можемо пробачати взаємні образи? Чому любов така важлива, що Павло ставить її над усе? Чому любов така важлива для союзу досконалості в церкві?

2. Вірші 16-17. Як Павло пояснює, якими мають бути стосунки між вірянами в церкві? Що в нас має пробувати? Чому і як це можливо?

3. Що значать слова: “Навчайте та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні!”?

4. Що значать слова: “усе робіть у Ім’я Господа Ісуса”, а також “дякуючи через Нього Богові й Отцеві”? Що це говорить про цінності віруючих?

5. Вірші 18-19. Які стосунки між чоловіком та жінкою — здорові та біблійні? Як вони обидвоє мають служити справі Євангелії?

6. Вірші 20-21. Які стосунки між батьками та дітьми — здорові та біблійні? Згідно з якими принципами батьки мають виховувати своїх дітей?

7. Вірші 22-25. Як віруючі мають ставитись до інших людей на роботі та в суспільстві? Чому щасливі і благословенні ті, хто живе згідно принципу: “все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!”? Що значить, що Бог не дивиться на особу?

Зодягніться в нову людину

До Колосян 3:1-11

Ключовий вірш 3:10 : “та зодягнулися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її”

Ми закінчили вивчати першу частину послання до Колосян, де Ап. Павло говорив про те, що зробив для нас Бог. Бог «визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина» (1:13). У Христі ми маємо відкуплення і прощення гріхів (1:14). Христос примирив нас з Богом (1:20-22). І Бог зробив для нас багато чого іншого, про що ми розмовляли у 1-ому і 2-ому розділах. І сьогодні ми переходимо до другої частини, у якій Павло говорить про християнську етику та мораль. 1-ий вірш починається словами: «Отож, коли ми воскресли з Христом…» Ці слова вказують, що ця друга частина тісно поєднана із першою і випливає із неї. Те, що буде сказано далі, сказано тим, хто воскрес з Христом. Зразу виникає запитання: а що робити тому, хто не воскрес з Христом? Йому потрібно повернутися до 1-ої частини і прийняти Христа у своє життя. Біблія завжди дотримується наступного порядку: спочатку Євангеліє, потім мораль. Якщо хто не народився згори, не воскрес із Христом, не отримав нової природи, він не зможе виконувати усе те, про що далі вчить ап. Павло. Нам часто хочеться добитися швидких результатів, і проповідувати мораль: «Не запізнюйся! Того не роби! Туди не ходи!» Але так не працює. Спочатку потрібно проповідувати Євангеліє. В історії було багато людей, які не прийняли Христа як Свого Спасителя і Господа, але яким подобалось Його моральне вчення. Але без нової природи вони не змогли жити так, як Він заповів. Клайв Льюїс сказав: «Далі іти не вийде. Далі потрібно летіти. А щоб летіти, нам потрібні крила». Тому якщо ви готові летіти, то як запрошую вас у цю унікально подорож.

Перше, «думайте про те, що вгорі» (1-4). Подивіться на вірші 1-2: «Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці. Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі». Ці слова стосуються того, про що ми думаємо, тобто наших думок. Вчинки людей можна побачити, слова можна почути. Але ми не бачимо і не чуємо думок інших людей. Тому, оскільки ніхто не бачить і не чує моїх думок, на них легко не зважати. Але саме думки найкраще визначають те, ким я є насправді. У книзі Прип.23:6-7 написано: «Не їж хліба в злоокого, і не пожадай лакоминок його, бо як у душі своїй він обраховує, такий є. Він скаже тобі: їж та пий! але серце його не з тобою». Людина запросила Вас у гості. Це добрий вчинок. Він каже гарні слова: «Їж та пий!» Але його серце не з тобою. Його думки хибні. Тут ми бачимо гарний вчинок, гарні слова. Але не вони визначають, ким є людина, а її думки. Оскільки люди думають, що ніхто не бачить їхніх думок, вони навіть не намагаються їх приховувати. Але насправді є Той, Хто бачить навіть думки – це Господь Ісус. Якось Ісуса запросив до себе в гості один фарисей. Коли Ісус сидів у нього, одна жінка прийшла, і припала до ніг Ісуса. Фарисей подумав: «Коли в був Він пророк, Він би знав, хто ото й яка жінка до Нього торкається, – бо ж то грішниця!» І Ісус прочитав Його думки! Ісус розповів йому притчу про двох боржників, у якій порівняв Симона і цю жінку (Лк.7:36-50). Я думаю, після цього Симон добре зрозумів, що Ісус може читати думки. На людей часів Ноя написано так: «І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її – тільки зло повсякчасно» (Бут.6:5). Бог бачив думки людей часів Ноя. І Бог бачить наші думки. І ще є одна людина, яка може бачити наші думки – це ми самі. Слова «бо як у душі своїй він обраховує, такий є» – написані не для інших людей – вони не бачать наших думок. Вони написані нам – щоб ми перевірили свої думки і вчилися думати правильно. Як? У 2-ому вірші написано: «Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі». Звичайно, цей вірш не означає, що нам не варто піклуватися ні про що земне – лише сидіти і думати про небесне. Не вірно думати, що усе, що відбувається навколо нас – неважливо. Цей вірш каже про те, де християни мають класти свою надію. Хто як не християни мають знати про те, що наше життя у цьому світі дуже швидкоплинне. Ап. Яків каже: «ви, що не відаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає!…» (Як.4:14). Скільки часу існує водяний пар, перед тим, як зникнути, скільки триває ота «хвилька»? 2 секунди. А потім щезає. Порівняно з вічністю, яка на нас чекає, наше життя у цьому світі триває не більше, ніж 2 сек. Більше того, світ, у якому ми живемо, буде зруйнований. Тому звичайно не варто покладати наші надії на цей світ і наше життя у ньому.

Ми живемо у дуже неспокійному, нестабільному світі. Люди хочуть хоч на мить відчути мир і спокій – і не можуть! У цьому світі ніхто не гарантує, що з тобою чи твоїми близькими не станеться щось погане. Але якщо ми покладаємо наші надії вгорі, ми отримуємо твердий грунт під ногами, і можемо насолоджуватися Божим миром, який приходить у наші серця.

Друге, «умертвіть земні члени» (5-7). Прийняття Христа призводить до змін у вчинках. Подивимося вірш 5: «Отож, умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження». Павло називає тут 5 речей, яким судилося померти. І перша це розпуста, грецькою «порнео», звідси ж пішло слово «порнографія».  Розпуста – це різноманітні гріхи сексуального характеру. Бог створив чоловіка та жінку, значить, Він створив статеві стосунки. Коли вони відбуваються в рамках, окреслених Богом – це благословіння. Але коли вони виходять за ці рамки, то стають прокляттям. Розпуста має померти. Нечисть – включає аморальність у широкому розумінні, і сюди ж входить марнотратне життя – наприклад, життя, прожите заради розваг. Пристрасть – це коли, можливо і непогані речі, надміру захоплюють людину – для прикладу комп’ютерні ігри, чи телесеріали. Лиха пожадливість – це залежність, наприклад, алкоголізм. Зажерливість – бажання мати те, що належить іншим, а тобі по праву не належить. Наприклад, бажання мати багато грошей веде до крадіжок.

Гріхи, які тут перераховує Павло, багатьма людьми і тоді, і зараз, не вважаються гріхами. Люди кажуть, що розпусні бажання потрібно задовольняти, а не боротися з ними, і немає нічого поганого в тому, щоб прожити життя в своє задоволення. Але подивимося вірш 6: «бо гнів Божий приходить за них на неслухняних». Коли в 2014 р. почалася російська агресія на Україну, мене визвали до військкомату, я там навіть пройшов медкомісію. Мене так і не призвали, але я боявся війни, я не хотів сиділи в окопі замість того, щоб вивчати програмування і теологію. Багато українців втекли від війни у Польщу та інші країни Європи. Але люди, які живуть у таких гріхах і не борються із ними, будуть мати справу з чимось, що неймовірно страшніше ніж війна і навіть смерть. Вони матимуть справу з Божим гнівом. Ісус Христос навчав: «Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити! Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!» (Лк.12:4,5). Сучасні люди бояться того, чого не варто боятися, і, навпаки, проявляють безпечність там, де варто тремтіти від страху! Звичайно, війна – це страшно. Але на війні інші люди можуть вбити лише тіло, і більше нічого не зможуть вчинити. Вони не можуть погубити душу, і, якщо ти християнин, тебе очікує Небесне Царство. Ап. Павло в Гал.5 називає вчинки тіла: перелюб, нечистість, розпуста, заздрість, гнів, п’янство і т.д. І далі каже: «хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!» (19-21). Війна не може завадити тобі вспадкувати Боже Царство. Але якщо ти не будеш боротися із хіттю, п’янством чи заздрістю – то підеш у пекло!

Третє, відкиньте гнів (8-11). Звернемося до віршів 8-9: «Тепер же відкиньте і ви все оте: гнів, лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст. Не кажіть неправди один на одного, якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками». Тут Павло називає ще 5 речей, які мають померти. Як ми помітили, сьогодні ми в основному говоримо про те зло, яке має померти, Павло веде нас у в’язницю і показує камеру смертників і наче каже: «Оці усі негідники мають бути нещадно знищені!» Але наступний раз ми підемо у пологовий будинок і побачимо ті добрі речі, які з’явилися. Отже, ще 5 речей які засуджені до смертної кари.

І перший – це гнів. Гнів – це закоренілий, довготривалий, підступний гнів, який таїться і очікує на зручну нагоду помститися. Типовий приклад – це Іродіяда, дружина царя Ірода. Іван Хреститель сміливо докоряв Іроду за його гріхи. Ірод боявся Івана, тому що знав, що той правий. Але його дружина Іродіяда ненавиділа Івана Хрестителя і затаїла гнів. Коли настала зручна нагода, вони через свою дочку наказала відсікти йому голову. Затаєний гнів може призвести

навіть до вбивства. Лютість – це спалах раптового гніву, який швидко запалюється, як солома, здається що зараз переросте у великий пожар, але таким же чином швидко проходить. Таке часто трапляється між хлопцями, коли вони починають битися, як півні, і,  здається, зараз повбивають один одного, але потім таким же чином швидко холонуть і миряться. Що ж краще: гнів чи лютість? Обидва однаково погані, і ми маємо позбутися їх обох.

«Злоба» – це коли людина ходить постійно всіма і всім незадоволена, внутрішньо напружена, здається торкнись її – і вона вибухне. Богозневага – це легковажне ставлення і розмови про Бога, наче Він не має ніякого значення. Безсоромні слова – це лайка. Багато людей виправдовують лайку тим, що їх переповнюють емоції і вони не знаходять слів, щоб їх висловити, чи тим, що лайка допомагає подружитися і швидше знайти спільну мову. Але це все нікчемні виправдання. Лайка у житті християнина має померти.

Прочитаємо разом вірш 9б-10: «…якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками та зодягнулися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її». Ви скинули з себе стару людину? зодягнулися в нову? Ап. Павло вживає ці слова у минулому часі. Це тому що коли ми помираємо для гріха і воскресаємо з Христом для нового життя, це вже трапилося у нашому житті. Нам лишається лише зростати в Божій благодаті і пізнанні того, як багато Бог уже звершив у нашому житті. З цими гріхами – принаймні з деякими з них, нам прийдеться боротися все наше життя. Але ми маємо знати, що Христос наділив нас усім необхідним для успішної боротьби. Більше того, Христос уже гарантував нам перемогу.

Прочитаємо разом вірш 11: «де нема ані геллена, ані юдея, обрізання та необрізання, варвара, скита, раба, вільного, але все та в усьому Христос!» Тут Павло змальовує переможне християнство, таке християнство, яке руйнує всілякі бар’єри. Так як християнство змінює людину, її світогляд, систему цінностей, характер, то в кінці воно призводить до примирення між людьми. Ті люди, які раніше не могли прийняти один одного, примирялися у Христі і разом служили Богові в церкві. У ті часи: євреї ввали себе вибраним Божим народом, усі інші люди для них були поганами. Геллени, чи греки, вважали себе аристократами. У той час грецька мова – було світовою мовою спілкування, як зараз англійська; для греків варваром була кожна людина, яка не розмовляла по-грецьки. Саме низьке положення серед перерахованих займали скити – вони вважалися нижчими за варварів. Рабів за людей не вважали взагалі. Віками ці люди не могли приймати один одного. Але християнство зруйнувало бар’єри. Слово «раб» замінили словом «брат». Люди почали вивчати мови один одного, сидіти за одним столом, разом їсти. Можливо є люди, які нам неприємні, але у Христі у нас є усе щоб подолати ці бар’єри.

Сьогодні ми дізналися, що Христос змінює людину повністю: змінюються її вчинки, змінюються її слова, змінюються навіть її думки. Христос міняє одяг цілком. Багатьом людям не хочеться змінюватись цілком. Їм хочеться, щоб Христос допоміг їм позбутися лише 1-2 гріхів чи рис характеру, які їм сильно заважають, скажімо, позбутися хіті, чи стати трохи більш сміливішим. Але Христос так не діє. У світі є таке прислів’я: «Даси палець – усю руку відкусить». Христос діє за цим принципом. Він бере усе. Якщо ми ввірили Йому Своє життя, якщо Він став нашим Спасителем і Господом, то Він починає повністю змінювати нас. І Він не заспокоїться, поки не закінчить цю роботу. І гарні новини полягають у тому, що у Ісусі Христі ми маємо усе необхідне, щоб протистояти тим гріхам, які піднімаються на нас і покінчити з ними.

п. Яків

Зодягнулися в нову людину

До колоссян 3:1-11

Ключовий вірш 10

1. Вірш 1. Чого ми, як воскреслі з мертвих, маємо шукати? (Мт. 6:33) Які ваші цінності,
бажання й теми молитви?

2. Вірші 2-4. Який напрямок життя для віруючіх? Що значить “думайте про те, що вгорі, а не
про те, що на землі”? Чому віруючі повинні робити так? (1 Пет. 1:3-4)

3. Вірші 5-6. Що є наші земні члени? До яких наслідків вони приводять тих, хто дозволяє їх і
своєму житті?

4. Вірші 7-9. Натомість, як тепер ми маємо жити? Який образ старого життя ми маємо
відкинути?

5. Вірші 10,11. Якім чином віруючі зодяглися в нову людину? Що значить “відновлюється
для пізнання” та “за образом Створителя її”? (2 Кор. 5:17) Ким ви є в цьому світі в якості
нової людини за образом Божим?

ТРИМАЙТЕСЯ ГОЛОВИ, ІСУСА ХРИСТА

До колоссян 2:16-23

Ключовий вірш 19 : “а не тримаючись Голови, від Якої все тіло, суглобами й зв’язями з’єднане й зміцнене, росте зростом Божим”

Нам довелось зробити невеличку перерву у вивченні послання до Колоссян на час Різдва та новорічних свят. Тому, для того, щоб краще розуміти сьогоднішній уривок і не втратити лінії, вздовж якої рухається думка Павла, давайте коротко згадаємо зміст минулих “серій”.
Тут, другий розділ послання цілковито присвячений боротьбі Павла за віруючих з Колосс та Лаодикії. Павло був добрим пастирем для Божої церкви і, хоча він ніколи не зустрічався з цими християнами особисто, його серце щиро раділо за їхні успіхи і тривожилось через небезпеки, що чатували на них звідусіль. Щоб озброїти колосських віруючих проти різних диявольських обманів він дає їм певні настанови. Тому у вірші 4 він каже: “А це говорю, щоб ніхто вас не звів фальшивими доводами при суперечці”. І далі він дає їм загальний рецепт, як не схибити на шляху віри. Вірш 6 каже: “Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть”. Це те, що насправді потрібно кожному з нас — перебувати в Ісусі Христі, ходити в Ньому, триматися Його в усіх моментах і сферах нашого життя. Потім Павло переходить до конкретних небезпек,  які загрожували колосським віруючим. У віршах 8-15 він говорить про небезпеку філософських вчень, які спокушають церкву залишити простоту Євангелії та повноту Христа і десь в іншому місці шукати більшої духовності, більшого знання, більших благословень. Але тільки в Ісусі Христі є повнота спасіння, повнота прощення та повнота перемоги для кожного віруючого. Амінь.
І ось в сьогоднішньому уривку Павло показує нам ще інші небезпеки, які від свободи в Христі ведуть віруючого до поневолення речам цього світу. Павло говорить тут про такі речі, як формалізм та обрядовість, містицизм та аскетизм. Зараз, коли ви тільки почули ці слова, хтось може подумати: це мене не стосується. Але я би не став поспішати з такими висновками. Нехай Господь зараз направить наші думки і серця до Його істини. І нехай відкриє нам свободу і повноту в Ісусі Христі.

Перше, тіні і реальність. Подивіться вірші 16,17: “Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи, бо це тінь майбутнього, а тіло Христове”.

Яка проблема виникла в Колоссах? Судячи по всьому, там були віруючі, які в простоті серця та свободі дозволяли собі з’їсти на обід тушкованого кролика з гречкою, або кров’яну ковбасу на вечерю. Вони не дотримувались особливих днів посту і в суботу могли з чистою совістю піти і поремонтувати якійсь вдовиці дах на будинку, замість того, щоб сидіти і нічого не робити. Це з одного боку. А з іншого — були якісь інші віруючі, можливо, колишні юдеї, для яких свинина була, як для багатьох українців якісь личинки чи собачатина. І ось вони казали: “фу, які ви грішники і безбожники, їсте кролика, не постите і в суботу працюєте. Як же ви після цього можете називатись віруючими?”. І ті перші після цього могли подумати: “а і справді: молитися і постити і їсти особливу їжу — це так духовно, а дах ремонтувати — ні”. І наступного разу вже замість того, щоб радіти і трудитись — ці брати сидіти голодні і злі і вже самі засуджувати інших.

В чому ж в цій ситуації бачить проблему Павло? В тому, що віруючим справді потрібно дотримуватись особливих днів і дієти? Чи може в тому, що нам взагалі не потрібно розрізняти їжу та дні і нічого не святкувати? Ні в тому і ні в іншому. Павло каже: “хай ніхто вас не судить”. Проблема тут в формалізмі, який в свою чергу приводить до лицемірства та осуду.

Саме про це говорив Ісус, до фарисеїв в такій самій ситуації, коли вони звинуватили Його учнів в тому, що вони не дотримуються передання і їдять хліб немитими руками: “Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей… Не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить” (Мат.15:7-9,11). А стосовно особливих днів Христос говорить: “Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи” (Мар.2:27).

Господь справді дав Своєму народу особливі настанови стосовно їжі і стосовно свят. Але ці настанови були дані не тому, що Богу подобається одне м’ясо більше ніж інше, не тому що баранина корисніша, наприклад, за кролятину. А для того, щоб вони жили, як особливий, освячений народ в Божому благословенні.

Але що робить наша грішна природа? — вона бере Божий дар і обертає на привід гордитися, на якусь заслугу перед Богом. “Дивись, Господь, я сьогодні добре поїв і вдягнув шапку, і прийшов до церкви, правда я молодець? А оті усі, вони не так зробили, вони — не молодці”.

Це може звучати смішно, але насправді, це те, що ми робимо постійно: “я — молодець, я зробив оте і інше: пірнув в ополонку, поставив свічку, 3 рази вивчав Біблію” і т.д. Те, за що нам треба дякувати Богу, як за милість, як за Його дар, ми намагаємось представити, як свою заслугу, побудувати на цьому свою праведність і ще й встигнути засудити когось іншого.

Цих законників можна було би ще якось зрозуміти, якби в НЗ дотримання релігійної чистоти і свят мало б таке саме значення, як в СЗ. Але ж це не так. Подивіться ще раз вірш 17: “бо це тінь майбутнього, а тіло Христове”. Павло каже, що те, що стосувалось СЗ — це тінь. Коли є тінь? — коли є тіло, яке відкидає цю тінь. Що має справжню цінність, образ, чи реальність? Мабуть таки реальність, правда? І зараз, коли Христос явився, коли Він піднявся на хреста і сказав: “звершилося!”, коли помер за наші гріхи і воскрес задля нашого виправдання, коли здійснив наше спасіння. Зараз, коли ми можемо прийти до Нього, продовжувати приходити до тіні — то найбезглуздіша річ, яку тільки можна собі уявити. Чи не так?

Уявіть собі стареньку маму. Її єдиний син пішов до війська, вона давно не чула від нього новин, давно не бачила його. Але в неї в кишені є його фото. І коли є час, вона дістає його, дивиться на сина і мріє, коли він повернеться додому. Може навіть, коли ніхто не бачить, вона цілує його лице. Але ось приходить день і син повертається. Що зробить мама? Вона знов дістане фото, чи побіжить обіймати сина? — звичайно вона піде до сина. Фото має цінність тільки коли сина нема. А коли він є, воно не потрібне.

Любі мої, ви знаєте, що ви вже маєте Сина? Що Духом Своїм Він перебуває в нас кожного дня нашого життя? І коли ми молимось, Він чує наші молитви. І все те, що Він для нас зробив на хресті вже належить нам. Ми не можемо купити чи заробити те, що Бог вже дав нам даром. Але ми можемо служити Господу і одне одному з вдячним серцем і любов’ю, а не формалізмом та осудом. Амінь.

Друге, вдавана скромність, містицизм. Подивіться вірші 18,19: “Нехай вас не зводить ніхто удаваною покорою та службою Анголам, вдаючися до того, чого не бачив, нерозважно надимаючись своїм тілесним розумом, а не тримаючись Голови, від Якої все тіло, суглобами й зв’язями з’єднане й зміцнене, росте зростом Божим”.

Тут Павло вказує на ще одну небезпеку, з якою стикнулись колосські віруючі. З’явилась людина, або група людей які намагались обманути християн, звести їх і відвернути від простоти віри і Христа вдаючись до удаваної скромності та розповідей про надзвичайний духовний досвід.

Про що йдеться? Йдеться про те, що Бог дав нам деякі засоби з допомогою яких ми можемо знати Його та Його волю і виконувати її. Які це засоби? Перш за все це Біблія, записане слово Боже. Також, в нас є церковна традиція, яка допомагає нам краще розуміти та пояснювати Писання в його історичному контексті. Ну, і звичайно, ми маємо свідчення Духа Святого, Який наставляє нас на всяку правду і відкриває Божу істину. Звичайно, в колосських віруючих всього того не було в такому вигляді, як у нас. Але в них були книги СЗ і євангельське вчення викладене Епафром. Те саме вчення, яке маємо і ми. Проблема в тому, що іноді нам здається, що цього не достатньо. Що це якось занадто просто і скучно. І коли з’являється хтось, хто каже: “я бачив видіння і відкриті небеса”, або “мені з’явився ангел і навчив мене нової мудрості” ми дуже швидко розвішуємо вуха і біжимо слухати, що ж там за нове таке одкровення з’явилось.

Сьогодні також досить часто можна почути якесь нове духовне одкровення від тих, хто пережив клінічну смерть, помер і повернувся, уві сні бачив небеса чи пекло, побачив якісь пророчі видіння і т.д. І багато людей з захопленням розповсюджують такі речі і завжди готові почути все нові і нові подробиці.

Звичайно, Бог може використовувати різні засоби, щоб донести до нас Свою волю та одкровення, однак, не дарма одним з лозунгів Реформації був Sola Scriptura. Це не значить, що крім Біблії нам нічого не потрібно читати. Це значить, що Біблія має найвищий авторитет в питаннях віри і Божого одкровення і нею перевіряється усе інше. Амінь.

Ми не знаємо деталей, щодо цього вчення, що загрожувало колоссянам. Однак, Павло описує нам деякі його прикмети. По-перше, воно характеризувалось удаваною покірністю, по-друге, було якось пов’язане з ангелами і пропонувало нове, можливо більш повне пізнання чи відчуття духовного світу. Можливо ці люди казали: “ми занадто грішні, щоб прийти до Христа, але нам явився ангел, який стане нашим посередником” чи щось подібне. Але, звичайно, це був обман.  

Взагалі, нам властиво зміщувати акценти від об’єктивного до суб’єктивного. Від того, ким є Ісус Христос і що Він реально, насправді вже здійснив заради нашого спасіння до того, як ми це відчуваємо. І в цьому криється велика небезпека. Древні містики часів ранньої церкви, радикальні анабаптисти часів реформації, пієтисти XVIIст., крайні харизматичні течії сьогодення — усі вони робили одну і ту саму помилку: залишити Писання і Христа і зосередитись на своїх духовних переживаннях. Це не значить, що відчуття — це погано. Це прекрасно — відчувати під час молитви Божу присутність. Але нам потрібно ясно розуміти і твердо знати, що я спасенний Кров’ю Христа, а не відчуттям тепла в животі. Павло в цих віршах застерігає нас від цього. Виходячи за рамки Євангельського вчення ми віддаляємось від нашого Голови — Христа. Саме Він — джерело всякої духовності. Саме в союзі з Ним, в єднанні з Христом ми справді ростемо зростом Божим. “Перебувайте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позостанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебувати не будете” (Iван.15:4).

Третє, самовільна служба та знесилювання тіла. Подивіться вірші 20-23: “Отож, як ви вмерли з Христом для стихій світу, то чого ви, немов ті, хто в світі живе, пристаєте на постанови: не дотикайся, ані їж, ані рухай, бо то все знищиться, як уживати його, за приказами та наукою людською. Воно ж має вид мудрости в самовільній службі й покорі та в знесилюванні тіла, та не має якогось значення, хіба щодо насичення тіла”.

Ще одна небезпека і обман сатани, які загрожують церкві — це аскетизм, або ж намагання досягти більшої духовності через зречення свого тіла, бідність тощо.

Багатьма діячами церкви тіло сприймалось, як вмістилище гріха, тому його треба було жорстоко впокорювати. Наприклад, біографія засновника християнського монашества Антонія, говорить, що він ніколи не переодягався і не мив ноги. Ще далі пішов Симеон Стовпник, який 36 років просидів на стовпі висотою 15м. Він вважав, що для того, щоб досягти духовності потрібно віддати тіло на волю стихій і віддалитись від світу. І є ще багато-багато таких прикладів.

Але чим насправді є цей аскетизм? Це — ще одна форма, яку приймає той дуалізм, про який ми говорили минулого разу. Одні кажуть, що оскільки тіло — зло, а дух — добро, то можна робити все, що хочеш, це не зашкодить духу. Інші — що дух, в такому випадку треба визволити з полону тіла і починають займатись усім тим.

Що потрібно сказати з цього приводу? По-перше, Писання відкидає такий дуалізм. Бог створив людину такою, яка має і тілесну і духовну сутність. Він же назначив людині жити в тілесному світі. Так було до гріхопадіння, так має бути і після воскресіння. Матеріальне, саме по собі не є злим. Ми помиляємось, коли кажемо, що стан нашого тіла взагалі не впливає на духовний стан. Наприклад, якщо я з’їм забагато м’яса, я буду хотіти спати і не зможу молитись. Багато людей стають дуже дратівливими, коли голодні і т.д.

Так само ми помиляємось, коли надаємо тілу занадто великого значення і шукаємо більшої духовності через самозречення. Справді, коли мені потрібно серйозно молитись або покаятись, іноді корисним є на деякий час взяти піст. Антиохійська церква постила і молилась перед тим, як послати Павла з Варнавою в першу місіонерську подорож. Іноді також Бог закликає нас до самозречення. Наприклад, місіонерам часто доводиться обмежувати себе в чомусь. Але це робиться не для того, щоб досягти духовності, а для того, щоб виконати Божу волю.

Причина безплідності аскетизму вказана у вірші 23: “Воно ж має вид мудрости в самовільній службі й покорі та в знесилюванні тіла, та не має якогось значення, хіба щодо насичення тіла”. Хоча зовні, він здається проявом духовності та мудрості, насправді він безсилий. Це таке саме догоджання собі, а не Богу. Це самовільна служба і спроба  виставити себе кращими, ніж ми є насправді. Ісус застерігав Своїх учнів від цього кажучи: “А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно” (Матв.6:16-18).

Шотландський проповідник XIXст. Олександр Макларен писав про це так: “будь який аскетизм — це швидше потурання своїй людській природі, ніж самозречення. Люди з готові швидше встромляти собі в спину гаки і займатись самобичуванням, ніж відмовитись від гріхів і упокорити себе Богу. Тільки сила Христа, який перебуває в нас, здатна вдягнути нашийник на тварину, що живе в нас”.

Про що говорить нам Павло в цьому уривку? Про те, що ми вже маємо Христа. Про те, що прийнявши Його, нам потрібно Його триматись. Завжди. Нам не потрібні ніякі ангели чи святі посередники, ніякий формалізм. Усе, що ми поставимо між собою і Христом не наблизить нас до Нього, а, навпаки, віддалить. І також, ми справді не здатні змінити себе, свою гріховну сутність, полонити пристрасті, що вирують всередині нас. Тому, наша єдина надія і єдине спасіння — Ісус Христос. Він, зійснивши наше спасіння, Духом Своїм здійснює і наше освячення. З’єднані з Ним ми справді зростаємо духовно, змінюючись на Його образ. Його Дух змінює наші мотиви і серця, роблячи нас людьми, здатними виконати Божу волю і жити вірою. Хай Господь допоможе нам триматися Голови, Христа, перебувати в Ньому і Він в нас і приносити Богу гарні плоди. Амінь.

(п. Йонатан)

Тримайтеся голови, Ісуса Христа

До Колосян 2:16-23

Ключовий вірш 2:19

1. Вірш 16. За які речі, як каже Павло, ніхто не має нас судити? (Дії 15:10, Гал. 2:11-13) Який
справжній зміст (чергового) свята, новомісяччя, суботи? (Ів. 21:1,19)

2. Вірш 17. Як Павло порівнює закон Старого Заповіту з віруючими Нового Заповіту? (1
Тим. 1:8, Євр. 10:1)

3. Вірші 18-19а. Про що каже Павло, говорячи щоб ніхто не зводив нас? До чого призводять
такі речі? (1 Кор. 2:14, Рим. 8:7)

4. Вірш 19б. Чому віруючі повинні міцно триматися Ісуса Христа, який є головою церкви?

5. Вірші 20-23. Які види аскетизму існують? Яке наше відношення до таких речей? Чому
вони “за приказами та наукою людською”? Що означає те, що ми міцно тримаємося Ісуса
Христа?

ПЕРЕМІГШИ ЇХ НА ХРЕСТІ

До колосян 2:8-15

Ключові вірші 9,10 : “бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества. І ви маєте в Нім повноту, а Він Голова всякої влади й начальства”

Зараз віруючі по всьому світу готуються до Різдва і вивчають уривки пов’язані з приходом Ісуса Христа в наш світ. Цей період називають часом Адвенту (очікування). І Господь так дивовижно, все владнав, що, хоча наш сьогоднішній уривок — просто продовження вивчення послання до Колоссян, по плану. Але в той же час, він є дуже “різдвяний”. Тут Павло показує колоссянам Христа, в якому тілесно живе вся повнота Божества. Чи ж не про те саме ми роздумуємо, святкуючи Різдво? Вічне Слово, Бог, став людиною. Цей уривок дуже яскраво показує, яке значення має для кожного віруючого ця таємниця втілення і як наше спасіння пов’язане з істинним Богом і істинним чоловіком, Ісусом Христом. Нехай Господь проведе нас зараз через цей уривок і навчить вірі в Христа, в те ким Він є, в те як ми в Ньому отримуємо усю повноту і спасіння.

Подивіться вірш 8: “Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом”.

Що це за філософія, про яку говорить тут ап. Павло і якої потрібно берегтись? По-перше, Павло не має тут на увазі філософію, як академічний предмет, так само він не говорить і про філософію, як про “любов до мудрості”. Навпаки, Писання вчить нас любити істинну мудрість і вказує на її джерело — “Страх Господній початок премудрости, а пізнання Святого це розум” (Прип.9:10).

Філософія, про яку говорить тут ап. Павло — це певне конкретне вчення, яке панувало в Колоссах і яке становило загрозу для церкви і віруючих. Про суть цього вчення нам не дуже багато відомо. Але дещо ми можемо зрозуміти з того, як саме Павло викриває його неправдивість. Очевидно, що воно стосувалось особистості Ісуса Христа, про що Павло говорить у вірші 9. Також, судячи зі всього, це вчення вимагало від віруючих обрізання для того, щоб досягти більшого освячення (11). Павло характеризує це вчення як марну оману, яка має свою основу не в якихось фактах чи істині, а в людських переданнях та стихіях світу. В традиціях, в язичницьких ритуалах та марновірстві.

Нам потрібно знати, що Біблія не містить в собі усієї інформації про все на світі. Не достатньо просто прочитати Біблію для того, щоб стати нейрохірургом або астрофізиком. Але Писання містить в собі все необхідне, щоб ми знали хто є Бог і хто є людина. Писання містить в собі все, що нам потрібно знати для праведного життя і все, що нам потрібно знати для спасіння. Для цього Біблії повністю достатньо. Більше того, в цих питаннях Біблія є останнім словом, остаточним авторитетом, яким випробовується будь яке вчення. Цей вірш не говорить, що ми повинні уникати складних питань та поглиблення свого розуміння Божого слова і Божої волі і “просто” вірити. Нам не потрібно боятись серйозних роздумів чи навіть обговорень. Але що нам виключно необхідно, так це те, щоб в цих роздумах чи обговореннях ми міцно тримались Ісуса Христа та істини Його слова. Якщо ми візьмемо собі за основу будь що інше, результатом буде “марна омана”,  безпідставний вимисел не здатний ані змінити наші життя, ані принести будь який гарний плід в Господі. Амінь.

Подивіться вірш 9: “бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества”.

Цей вірш починається зі слова “бо”. Павло вказує, що нам абсолютно необхідно в своєму житті, в питанні спасіння триматися Христа… чому? — бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества. Очевидно, що вчення, яке пропонувалось колоссянам ставило під сумнів один з фактів, які повідомляються нам в цьому твердженні. Або те, що в Христі є повнота Божества, або Його тілесність.

І якщо ми подивимось на історію церкви, історію християнства, то побачимо, що саме вчення, про те ким є Христос, найбільше піддавалось нападкам і викривленням в усі часи. Починаючи з часів Павла і до сьогоднішнього дня. Починаючи з гностиків і аріан перших століть і закінчуючи сучасними свідками Єгови.

Подивіться на апостольський символ віри, який ми кожного тижня читаємо на Богослужінні. Як багато там говориться про Бога-Отця? — аж одне речення. Як багато там говориться про Духа Святого? — зовсім мало. Кому присвячена основна частина цього сповідання? — Ісусу Христу, Його особистості і Його справі, тому, хто Він є і що Він зробив заради нашого спасіння. Те саме стосується і усіх інших символів віри, прийнятих церквою на вселенських соборах.

Для нас виключно важливо знати Христа, як істинного Бога і істинного чоловіка. В інакшому випадку ми знов таки потрапляємо в марну оману і намагаємось доповнити те, чого нам не вистачає в Христі людськими переданнями. Наприклад, через те, що в ранні віки найбільше нападок зазнало вчення про божественність Христа, фокус церкви змістився саме в цю сторону на шкоду вченню про Його людську природу. Результатом стало те, що посередницька, заступницька, священицька роль Христа відійшли на задній план. Церква почала бачити в Христі Бога, але втратила в Ньому милостивого первосвященника, який “в чому був Сам постраждав, випробовуваний, у тому Він може й випробовуваним помогти” (Євр.2:18). Втратила Того, хто насправді розуміє наші болі, наші слабкості, нашу покинутість, одинокість, нашу біду. Церква втратила Того, хто молиться за нас повсякчас. Грішник, що кається залишився без підтримки, співчуття і розуміння Христа. І хто тоді, як не ласкава мати Христа міг зайняти Христове місце? Розвиток культу Марії заповнив реальну потребу церкви в заступнику. Але звідки виникла ця потреба? — з того, що церква знехтувала людяністю Христа.

Чому так важливо для нас знати, що Христос — це істинний Бог? Тому що на цьому тримається все християнське вчення про Бога, про Трійцю, про наше спасіння. Як строгий юдейський монотеїзм змінився на вчення про Трійцю? — саме з роздумів Церкви про те, хто такий Ісус Христос.

Якою є мета нашого спасіння? — не просто виправдання, як ми іноді можемо почути, але єднання віруючих з Богом. Наслідки гріха мають бути виправлені, і виправданий грішник має повернутись в Божу присутність. Як це здійснюється? — через наш союз з Ісусом Христом. В Ісусі Христі. Але якщо Христос не Бог — з ким тоді ми з’єднуємось Духом Святим — з іншою людиною? Який в цьому смисл?

Якщо Христос — не Бог, чим тоді є Його смерть на хресті? — справді жертвою умилостивлення, в якій Син бере на Себе усі наші гріхи, в якій Отець проливає на Нього весь Свій праведний гнів, чи просто прикладом жертовного життя для нас? Одним з багатьох прикладів жертовного життя? Ні, Писання ясно свідчить, що Христос — це істинний Бог. Амінь! Він єдиний, унікальний, славний. В Ньому живе вся повнота Божества. Тому в Ньому, в Христі, в єднанні з Ним і ми маємо повноту, каже Павло в 10 вірші. Повноту життя. Повноту благословення. Повноту спасіння. Амінь.

Чому так важливо для нас знати, що Христос — це істинна людина? Тому що тільки таким чином ми отримуємо підставу для надії на зміну, оновлення і спасіння свого тіла. Отці церкви виражали цю думку формулою: “що не прийняте, те не зцілене”. Тобто, якщо Христос не прийняв людську природу, то як ми можемо говорити про зцілення, зміну і спасіння цієї природи? Але Христос прийняв людське тіло і назавжди став причасником людського єства. Він жив, як людина для нас. Він помер, як людина за нас. І Він воскрес в тілі, щоб в якості другого Адама гарантувати усім, хто з’єднався з Ним воскресіння в нетлінній славі. Амінь.

Павло докладно говорить про це у віршах 11-15. В них він розглядає три аспекти повноти, яку ми отримали в Христі. Повнота спасіння, повнота прощення і повнота перемоги. (Зверніть увагу, що наступні три заняття з катехизи буде присвячено саме цьому питанню: чому Викупитель мав бути істинним Богом і чому Викупитель мав бути істинним чоловіком. Не пропускайте зібрання, через них ми можемо насправді збагатитись пізнанням Ісуса Христа і Божої істини).

Подивіться вірш 11: “Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні”.

Очевидно, що лжевчителі в Колоссах примушували віруючих до обрізання. Але Павло вказує, що християнам не потрібне рукотворне обрізання, тому що вони обрізані духовно, Христовим обрізанням. Та реальність, на яку вказувало юдейське обрізання і якої не вистачало раніше, вже виповнилася в Ісусі Христі.

Що таке обрізання? Бог дав Аврааму обрізання, як знак заповіту і печать праведності через віру. Про це говориться в 17ому розділі книги Буття. В 16 розділі Авраам проявив недовірство Богу і народив Ізмаїла від рабині. Потім він на 11 років зникає зі сторінок Біблії. І ось в 17 розділі Бог приходить до Авраама і каже йому: “Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний! І дам Я Свого заповіта поміж Мною та поміж тобою” (Бут.17:1,2а).

Як і всі інші образи часів Старого Заповіту, знак обрізання мав тимчасовий характер і був даний як вказівник на те, що мав в майбутньому здійснити Христос. Він служив знаком заповіту, знаком належності до Божого освяченого народу, знаком очищення від гріхів, обрізання серця і непорочності. Тут, в 11 вірші Павло ще раз пояснює це і говорить: обрізання вказувало на те, що має статись, на те, чого не вистачало, але тепер воно не потрібно, бо в Христі ви вже обрізані нерукотворним обрізанням. В Христі ви насправді є Божим народом. В Христі ви справді очищені, виправдані і змінені. В Христовім нерукотворнім обрізанні людське тіло гріховне кінець кінцем скинуте, поховане разом з Христом, щоб нам тепер жити для праведності. Амінь.

Як саме це здійснилось? Подивіться вірш 12: “Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив”.

Це сталось через з’єднання з Христом в Його смерті і воскресінні яке ми переживаємо в хрищенні. На заміну обрізанню в СЗ, в НЗ Господь дає нам інший знак — хрищення. Так само, як і обрізання воно вказує на заповіт з Богом та належність до Божого народу — Церкви Христової. Але якщо обрізання вказувало на те, що лише має статись, то хрищення вказує на те, що вже сталось. Ми померли для гріха разом з Ісусом Христом, щоб воскреснувши разом із Ним жити для праведності.

Роздумуючи над цим віршем про важливість християнського хрищення Жан Кальвін говорить: “Ми дійсно помираємо з Христом в хрищенні, тому що Христос не тільки зображає поховання в таїнстві хрищення, але також Він дієво звершує його (поховання) разом зі звершенням таїнства. Так що зі знаком нероздільно з’єднане і те, на що він вказує… і апостол додає: вірою — тому що через неї (віру) ми справді отримуємо те, що пропонується нам в хрищенні”.

В Ісусі Христі ми маємо повноту прощення. Подивіться вірші 13, 14: “І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті”.

Рукописання, про яке говорить тут Павло — це боргова розписка, кредит, який одного разу потрібно оплатити. Раз за разом чинячи гріх проти Бога та його Закону ми щоденно збільшували свій борг. І чим більшим ставав борг, тим страшнішим був день, коли треба платити по рахункам. Цей борг мучив, не давав спокою і сну. Але Бог знищив цю розписку і повністю погасив наші борги.

В “Різдвяній історії” Ч. Діккенса розповідається про безжалісного лихваря Скруджа, який ненавидить Різдво і будь які прояви любові чи добра в людях. Напередодні Різдва йому по черзі з’являються три духи: минулого, теперішнього та майбутнього Різдва. Кожен з духів показав Скруджу сцени з його життя. В одній зі сцен дух майбутнього Різдва показує йому чоловіка і жінку, які заборгували йому гроші. Чоловік приходить додому і розповідає дружині, що Скрудж помер і тепер їхні боргові розписки перейдуть до когось іншого. Дружина питає: “кому ж тепер ми маємо виплатити борг?”, а чоловік каже дружині: “це не важливо… не може бути, щоб його спадкоємець був таким самим безжалісним кредитором, як покійний… сьогодні ми можемо заснути спокійно”.

Ці люди раділи від того, що їхній борг перейшов до добрішої людини. Якою ж має бути наша радість, коли ми знаємо, що боргова розписка, яку ми мали перед Божим Законом не просто передана іншому, більш доброму кредитору. Ні, вона прибита до хреста і знищена. Те, що свідчило проти нас стало забуте, Бог закинув це за хребет і більше не згадає, бо нас, хто був мертвий в гріхах Він оживив разом з Христом простивши усі гріхи. Амінь.

В Ісусі Христі ми маємо повноту перемоги. Подивіться вірш 15: “роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті!”

Говорячи про перемогу на хресті Павло вдається тут до військової лексики. В давні часи (та й в не дуже давні) переможна армія після війни йшла тріумфальним парадом вулицями міста під оплески громадян. Перед собою вони зазвичай гнали переможених на полонених ворогів, принижених, беззбройних, осміяних.

Хрест Ісуса Христа роззброїв влади й начальства, духи темряви, сатану. Те, чим він керував над нами — гріх, страх і смерть вже не має влади над тими, хто в Ісусі Христі. Ісус переміг усіх ворогів Своєю смертю та воскресінням, вивів їх на посміховисько. В Ісусі Христі ми маємо повноту перемоги. Амінь.

Як я казав, цей уривок насправді дуже “різдвяний”. Тому що історія Різдва — це не просто гарна історія про закохану молоду пару, дитинку, годівницю для тварин, ангелів, мудреців і пастухів. Це історія про те, як вічний Бог став людиною. Не просто тимчасово, щоб зійти на хрест, але назавжди, щоб стати нашим початком, нашим головою, джерелом нашої повноти і причиною нашого спасіння. “В Ньому тілесно живе вся повнота Божества. І ви маєте в Нім повноту”, каже нам ап. Павло. Повноту спасіння, бо в Його смерті і воскресінні ми звільнені від гріха. Повноту прощення, бо на хресті усі наші гріхи було пробачено. Повноту перемоги, бо хрестом Він переміг диявола і всяку владу, що протистоїть Його милостивому і благому правлінню. Я молюся, щоб кожен з нас пізнав цю повноту в Ісусі Христі, істинному Богові і істинному чоловікові. Амінь.

(п. Йонатан)

ПЕРЕМІГШИ ЇХ НА ХРЕСТІ

До колосян 2:8-15

Ключовий вірш 15

1. Вірш 8. Які вчення проповідують і до яких методів вдаються оманливі вчителі, щоб звести вірян? Що означають фрази: “філософією та марною оманою”, “за переданням людським” та “за стихіями світу”? Як такі вчення шкодять церкві?

2. Вірш 9. Як Бог-Син прийшов в цей світ? (Фил.2:6-11) Що означає фрази: “вся повнота Божества” та “тілесно живе”. (Ів.1:1; 1:14)

3. Вірш 10. Яке місця зайняв Христос після Свого вознесіння? (Еф.1:20-22)

4. Вірші 11-12а. Яким обрізанням ми обрізані? Що значить фраза: “скинувши людське тіло гріховне” (Гал.5:6) і “обрізанням Христовим”? (Повт.30:6; Рим.2:29; Еф.1:13; Рим.7:6)

5. Вірші 12б-15. Як віруючі отримали воскресіння з мертвих? Що значить фраза: “знищивши рукописання на нас” і який це має стосунок до хреста? В якому смислі тут вжито слово: “знищивши”?

6. Кого Христос вивів на посміховисько? Що значить фраза: “перемігши на хресті”?