Записи

Блаженний хто не спокуситься

Від Матвія 11:1-19

Ключовий вірш 11:6 : “І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!”

Якщо ви пам’ятаєте, у 3-ій розділі почалося служіння Івана Христителя. В пустині юдейській він проголосив: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» (2) Служіння Івана набирало обертів, так що вся країна виходила до нього. Однак уже під кінець цього розділу, Іван сказав: «йде по мені, потужніший від мене» (11). Після того, як Ісус прийняв хрищення, почалося Його служіння. Коли почалося служіння Ісуса, служіння Івана було у розквіті. Сьогодні ми знову зустрічаємо ці два служіння. Але ситуація змінилася. Іван Хреститель знаходився у в’язниці, і його служіння закінчувалося. В той же час Ісус проповідував із силою та владою, і Його служіння набирало обертів. Але тут стикається не лише два служіння. Стикається два різних погляди на Месію. Іван Хреститель вважав, що Месія має принести в наш  світ справедливіть. В той же час Ісус служив багатьом людям, уздоровлюючи їх фізичні та духовні хвороби. Це було не те, чого очікував Іван Хреститель. Це розчаровувало Івана. Як же Ісус допоміг йому? Ісус показав йому, що Месія робить саме ті справи, які і має робити Месія, саме так, як було передбачено у Писанні. Якщо Іван засвоїть цей урок, то буде блаженним. Цей уривок про діла Месії важливий і для нас з вами. Чи є у Вас очікування від Ісуса, які не засновані на істині та не відповідать Божому слову? У християнського евангеліста та письменника Раві Захаріаса є книга, яка називається: «Християнство, що не виправдало сподівань». Якщо у нас є такі очікування, то християнство їх не виправдає, і ми розчаруємося. Давайте навчимося у Ісуса, які діла прийшов виконати Месія. Давайте навчимося бачити як Бог працює, щоб і ми були блаженними.

Перше, діла Месії. Подивіться на 1-ий вірш: «І сталось, коли Ісус перестав навчати дванадцятьох Своїх учнів, Він звідти пішов, щоб учити, і по їхніх містах проповідувати». Ісус вибрав учнів і послав їх на проповідь. А потім і Сам пішов проповідувати та навчати по містах. Його служіння процвітало. Про ці дії Ісуса почув Іван Хреститель, який знаходився у в’язниці. І що він сказав? Він сказав: «Ісус – це Месія, Він робить те, що і має робити»? Ні, він сказав не так. Він послав своїх учнів до Христа запитати: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?» Насправді дуже дивно почути таке запитання від Івана Хрестителя. Адже він особисто представив Ісуса людям як Месію! Однак схоже на те, що тепер Іван був уже не був так впевнений в тому, ким є Ісус. Але давайне попробуємо зрозуміти Івана. Він знаходився у в’язниці. Він попав туди тому що дорікав царю Іроду за те, що той чинив перелюб. Ми не знаємо, скільки Іван там уже просидів на час, про який розповідається у сьогоднішньому уривку – можливо близько року. Іван вірив, що Ісус має осудити Ірода. Коли Він представляв Ісуса Ізраїлю, то сказав: «У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить ув огні невгасимім» (3:12) Можливо він надіявся на те, що Бог підсмажить Ірода за його злі вчинки, як ми вранці підсмажуємо тости. Але схоже на те, що Іроду це просто зійшло з рук. Ісус ніяк не покарав Ірода. А в той же час Іван Хреститель, який жив так жертовно і свято, помирав у в’язниці. Можливо саме тому Іван почав сумніватися. Тут ми бачимо, що навіть великий Божий слуга Іван страждав через несправедливість цього світу і через те, що про нього забули. Іноді великі слуги Бога здаються нам свого роду небожителями, які ніколи не страждають. Але це не так – навіть Іван Хреститель страждав.

Іван зробив вірно, що зі своїми сумнівами прийшов до Ісуса. Яким же чином Ісус допоміг Івану? Ісус не сказав: «Вибач, я тебе навіть не відвідав у в’язниі. Я особисто розберуся з Іродом». Подивіться на вірші 4-5: «Ісус же промовив у відповідь їм: Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите: Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина…» Ісус звернув увагу учнів Івана з їх учителя, який знаходився у в’язниці на діла Месії. А що ж робив Месія? Месія особисто допомагав людям. Якось до Нього підійшов прокажений. Він не був впевнений, що Ісус захоче мати з ним справу. Більше того, в той час ця хвороба вважалася нечистою та невиліковную. Але Ісус уздоровив його! (8:1-4) Якось до Ісуса принесли паралізованого. Ісус пробачив йому гріхи, потім уздоровив його і той пішов додому пішки. У натовпу людей, який це бачив, перехопило подих (9:1-8). Іншим разом до Ісуса привели двох сліпих. Як ви думаєте, що Ісус їм зробив? Ісус дарував їм зір! (9:27-31) Ісус навіть воскресив дочку одно старійшини із синагоги (9:18-26).

Ісус не просто сказав: «Так, Я – Месія». Він відповів: «Подивіться на Мої діла». Саме ці діла доводять те, що Ісус був Месією. Ісус робив те, що міг робити лише один Бог. І Він діяв у повній відповідності до Писання. В книзі Іс.35:5-6 написано «Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим, тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик…» Ісус допомагав їм повірити, що Він є Месія – Його діла, підкріплені Писанням, доводили це. Це було не те, чого очікували люди, але це було правдою. Діла Христа – це не були політичні реформи чи встановлення соціальної справедливісті чи економічного процвітання. Діла Ісуса – це персональна турбота про окремих людей, які були серйозно хворі і потребували опіки. Діла Ісуса – це проповідь Євангелія. Ісус звіщав вбогим Добру Новину. У цього полягало головне служіння Месії. Він прикладав для цього неймовірні зусилля, і навіть помер заради цього.

Далі Ісус сказав: «І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!» (6) Тут Ісус каже Івану, що тому потрібно прийняти діла Месії. Так, при цьому його очікування не виправдаються, зате він буде благословенним. Тут ми розуміємо, що людина, яка наполягає на виконанні власних очікувань, може спокуситися. Коли наші очікування не збуваються, ми впадаємо у депресію. Що нам робити? Залишити свої очікування, і прийняти Христа таким, Яким Він є. Не таким, Яким нам хотілося б, а таким, яким Він є насправді. Так, це не легко. Але це одне приносить блаженство.

Одні люди очікують, що Христос зробить їх успішними у всіх сферах свого життя. Але на ділі виявляється не успіх, а біль та страждання.

У своїй книзі «Ісус, Якого я не знав» Філіп Янсі розповідає про японського християнського письменника Ендо. Він виріс у християнській сім’ї, в Японії – країні, де християн менше 1%. Ровесники постійно насміхалися над ним та його «християнсвом». Пізніше він переїхав у Францію, надіючись у цій християнській країні знайти розуміння. Але і там насміхалися над ним, називаюся його «вузькооким япошкою». Його не прийняли ні дома, ні у Франції – Едно почав втрачати віру. Християнство здавалося йому релігією переможців – він читав про Священну Римську Імперію, хрестові походи, розглядав фото величних соборів. Але на ділі він зустрів неприйняття. Тоді він відправився в Палестину, щоб більше дізнатися про Ісуса. Там він зробив несподіване для себе відкриття: виявляється Ісуса також не приймали, над Ним насміхалися, більше того – переслідували. Він зрозумів, що Ісус, як ніхто інший, розуміє знедолених. Він знайшов такого Христа, Який відкриваєтсья в Біблії, а не якого придумав сам.

В уривку, який ми вивчали минулий раз, Ісус сказав: «І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний» (10:38) Ми покликані нести свого хреста та слідувати за Христом. У цьому є труднощі. Другі люди можуть очікувати, що Ісус принесе справедливість у наш світ: вижене корупціонерів, посадить за грати злодіїв. На Україні це серйозні комплексні проблеми. Ми створені за образом і подобою Бога, тому маємо відчуття справедливості. Ми хочемо справедливості. Іноді перед лицем несправедливосіт, ми запитуємо: «Чому Бог нічого не робить?» Бог хоче, щоб ми довіряли Йому. Не хвилюйтеся, Він наведе справедливітсь, але тоді, коли Він це запланував.

В Авв.3:17-19 написано:

17. Коли б фіґове дерево не зацвіло, і не було б урожаю в виноградниках, обманило зайняття оливкою, а поле їжі не вродило б, позникала отара з кошари і не стало б в оборах худоби,
18. то я Господом тішитись буду й тоді, радітиму Богом спасіння свого!
19. Бог Господь моя сила, і чинить Він ноги мої, як у лані, і водить мене по висотах! Для дириґента хору на моїх струнних знаряддях.

Ми не можемо зрозуміти усього, що відбувається з нами чи навкого нас. Але нам потрібно довіряти Богові, і тоді ми зможемо радіти. Найбільш важливо нам бачити те, що зараз робить Ісус. Часто справи цього світу заповнююєть нас і закривають від нас Божі діла. Тому давайте зупинимося у нашій щоденній біготні та згадаємо, що Бог недавно зробив. Бог благословив нашу конференцію «Ходіть і побачте». Усі учасники анкетування сказали, що конференція була корисна для них духовно. Згадайте зворушливі свідчення с. Наталки, с. Вероніки. Через цю конференцію Бог поставив нову групу учнів у нашій церкві. Недавно старійшини зібралися з ними і сказали їм: «Вам буде потрібно кожен тиждень писати свідчення!» Вони не відповіли: «Самі пишіть ваші свідчення!» Вони погодились писати свідчення щоб глибше розмірковувати над Божим словом! Нам потрібно підняти свої очі та побачити, що Бог зараз робить!

Друге, Месія в Божій історії (7-19). Коли учні Івана відійшли, Ісус звернувся до людей. Ці люди ще не так давно були послідовниками Івана Христителя. Вони пережили духовне пробудження через його служіння та проповідь. Ще тільки недавно вся та країна виходила послухати Івана. Люди вірили та розкаювалися. Вони відчували, що Боже Царство наблизилося. Але потім Івана ув’язнили, а офіційні духовні лідери того часу об’явили, що Іван одержимий демоном (11:18). Це завдало сильного удару послідовникам Івана. Вони, як і сам Іван, почали сумніватися. Вони забули, ким був Іван, і що Бог зробив через нього. Ісус хотів нагадати людям ким був Іван і що Бог зробив через нього. Він задав їм два риторичні запитання: «На що ви ходили в пустиню дивитися? Чи на очерет, що вітер гойдає його?» (7) Очерет, який гойдає вітер – це людина без системи цінностей і напрямку у житті. Іван точно не був таким! Він також не вдягався у м’які шати і не жив у царських палатах (8). Він вдягався в одяг із верблюжого волосся, а їв саранчу та дикий мед. Він жив дуже просто і чисто, життям, посвяченим Богові на служіння. Іван ніколи не пив вина. Хто з вас може похвастати тим, що ніколи не вживав спиртих напоїв? Він був пророком? Так, він був пророком. Пророк – це совість епохи, він передає людям Боже слово і готовий платити за це ціну. Іван не боявся говорити правду навіть злому царю Іроду, за що був вкинутий у в’язницю. Ісус назвав його навіть більшим від пророка. Життя Івана було коротким. Але він виконав те служіння, на яке Бог поставив його.

Ісус також звертав увагу людей на Царство Бога. Подивіться на вірш 11: «Поправді кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Христителя! Та найменший у Царстві Небеснім той більший від нього!» Чому наймешний у Царстві Небеснім більший від Івана? Це каже про цінність та велич Небесного Царства. Іван був людиною Старого Заповіту. Він не був свідком смерті та воскресіння Ісува Христа. Він не був свідком сходження Святого Духа у день п’ятидесятниці. Але кожен з нас усе це знає. Коли ми приймаємо Христа, Він входить в наше життя Святим Духом і змінює нас у Свій образ. Ісус хотів, щоб люди побачили Царство і Месію, які прийшли.

Однак не всі люди зрозуміють духовне значення слів Христа. Подивіться на вірші 16-19. Слова Христа зрозуміють лише ті, хто смиренно слухає їх. Багато людей в поколінні Христа не прийняли Його. Коли звучить весела музика, то потрібно радіти і танцювати. Можливо, Вам сумно? Тоді можна поставити сумну музику – плачте! Але ті люди коли звучала весела музика, не раділи, але коли звучала сумна музика – не плакали. Іван жив святим життям – вони казали: «Він має демона». Ісус їв з митниками та грішниками – вони казали: «Він недостатньо святий». Вони мали багато вимог до Месії та багато очікувань. Однак Месія був не таким, як вони очікували. Тому вони не прийняли Його. Ці люди загинуть через свою впертість та духовну лінь. Вони навіть не захотіли розібратися в тому, Яким має бути Месія. У вірші 19б напискано: «І виправдалася мудрість своїми ділами». В той же час були люди, які розібралися. Вони жили при тих самих обставинах, мали ту саму інформацію, бачити те саме, що і всі, але вони прийняли Христа. Через таких людей Божа мудрість виправдується.

У цьому слові ми вчилися берегти віру у Христа, навіть якщо наші очікування не виправдовуються. Навіть коли у нас труднощі чи навіть страждання – нам не потрібно кидати віру. Ісус, Месія – у Якого ми вирімо, це Ісус, Який відкривається через Біблію. І нам потрібно вірити саме в такого Ісуса. Зараз багато християн хочуть жити добре лише в цьому світі. Але Бог покликав нас до Свого Царства. Коли у Вас труднощі чи сумніви – Вам потрібно вірити в Того Христа, Який відкриваєтья в Біблії і довіряти Богу. Тоді Ви будете блаженими. Амінь.

(п. Яків)

БЛАЖЕННИЙ ХТО НЕ СПОКУСИТЬСЯ

Від Матвія 11:1-19

Ключовий вірш 11:6

1. Що робив Ісус? (1) Де в цей час знаходився Іван? (2) Що він запитав і чому? (3) Що це запитання каже нам про духовну боротьбу та сумніви Івана?

2. Що відповів Ісус? (4,5) Розкажіть про діла Месії. Чому Ісус звернув їх увагу на діла Месії?

3. Прочитайте 6-ий вірш. Що він означає? Чому нам потрібно знати, що Бог часто працює не так, як ми очікуємо? Що Ви очікуєте від Ісуса? Приведіть приклади помилкових очікувань. Що нам робити, коли наші очікування не збуваються? (Ав.3:17-19)

4. Чому Іван був великим, і що Бог зробив через нього? (7-11) Чому Ісус задав людям кілька риторичних запитань? В чому була проблема цих людей?

5. Як здобувається Боже Царство? (12) Чому невірні не прийняли новину про Царство? (16-19) Що означає: «І виправдалася мудрість своїми ділами»?

ПРІОРИТЕТИ УЧНІВСТВА

Від Матвія 10:34-42

Ключовий вірш 39 : “Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її”

Сьогодні ми продовжуємо, і плануємо закінчити 10ий розділ Євангелія від Матвія. Цей розділ в мене завжди асоціюється з таким собі військовим брифінгом. Перед тим, як послати загін на спецоперацію, усі збираються в штабі. Перед ними розкладені мапи і відзначені ключові точки, диспозицію військ противника. Відповідальний офіцер розповідає про мету операції. Про те, які труднощі можуть зустрітися в ході її виконання, які шляхи відходу, як важливо, щоб все було виконано. Його мета — щоб кожен був якнайкраще підготовлений. Щоб кожен точно знав своє місце і діяв згідно плану. Тільки так вони зможуть досягти мети.

Точно те саме ми бачимо в цьому, 10му розділі. Ісус обирає 12ьох учнів, щоб відправити їх на особливе завдання. Раніше вони ходили разом з Ним, але тепер мають діяти самостійно. Він оснащує їх: дає владу над нечистими духами і хворобами. Він інструктує їх: розповідає, що саме вони мають проповідувати, як діяти в тих чи інших обставинах. Він попереджає їх про небезпеки, які чекають їх зараз і в майбутньому. Він говорить про важливість цієї місії і нагороду.

Заключна частина, яку ми сьогодні вивчаємо найбільше говорить про пріоритети і цінність учнівства. Нехай Господь благословить нас зараз. Нехай Дух Святий працює в наших серцях і ростить нас прекрасними служителями Христового Царства.

Подивіться вірші 34-36: “Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її. І: вороги чоловікові домашні його!”

Нам важко чути такі слова Христа. Зазвичай в Біблії Бог представляється нам, як миротворець. Він творить мир-шалом. Через пророка Він обіцяє, що одного дня Божий народ увійде в Божий спокій “І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни!” (Іс.2:4). В НЗ ми читаємо про Христа, жертвою Якого Бог примирив з Собою світ. Павло закликає віруючих по-можливості мати зі всіма мир (Євр.12:14). І т.д. Очікування Божого народу явно пов’язувало прихід Христа з настанням миру. Але сам Христос говорить: Я прийшов принести на землю не мир, а меч.

В Біблійній мові меч — це символ конфлікту і ворожнечі, символ розділення. Яке ж розділення приніс на землю Ісус? — те, що ми читаємо далі подобається нам все менше і менше. Вірш 35 каже: “Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її”. Тобто, ворожнеча, про яку говорить нам Ісус стосується не тільки наших стосунків із кимось зовнішнім (це було би ще не так погано). Він говорить тут про найближчі стосунки, які тільки є, про стосунки всередині сім’ї: “вороги чоловікові домашні його!”

Ці слова Христа в жодному разі не є закликом вести “священні війни” чи влаштовувати скандали батьками чи дітьми. Вони є продовженням теми гонінь, про які Ісус говорив трішки вище. Там Він казав, що світ не прийняв Його, очевидно, що не прийме і Його учнів. Світ, в якому ми покликані проповідувати Євангеліє Царства налаштований вороже. Він не проти добрих справ, меценатства, жертовності і всього подібного. Він проти Христа. Євангеліє — це блага звістка, про те, що прийшов істинний Цар і Йому дана вся влада на небі і на землі. Очевидно, що ті, хто не хоче визнавати Його влади будуть противитися.

Після виснажливої боротьби зовні ми повертаємося додому в надії там знайти мир і відпочинок. Але це марна надія. Чому? — тому що сім’я, стосунки між рідними, між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми — це також частина того світу, який має скоритися Христу. Це дуже добре розуміють ті, хто схиляв свої коліна в молитві за батьків, щоб вони прийняли Христа. Це прекрасно розуміють ті, хто пристрасно закликав своїх дітей не вірити обманам цього світу, хто воював за їхні серця і вчив любити заповіді Христа. Це боротьба в якій справді виникають конфлікти, непорозуміння і розділення. Вони не припиняться, аж доки усі сторони не впокоряться перед Христом.

Вірш 37 каже: “Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний”. Цей вірш лякає нас, коли ми думаємо про любов якось по-філософськи, абстрактно. “Чи люблю я Христа усім серцем? Кого я люблю більше, свою дружину, чи Ісуса?” Але, те, кого ми любимо виражається в тому, чию волю ми хочемо виконувати. Хоча любов не тотожна справам, вона проявляється в конкретних справах. Любов на одних лише словах, не підтверджена справами — це обман. Кожного дня ми проявляємо любов до Христа в тому, що шукаємо найперше Його волі і прагнемо виконувати її.

Це проявляється також і в наших стосунках в сім’ї. Я люблю Христа, коли в неділю беру своїх дітей до церкви, замість того щоб лишити їх вдома і дати побавитися. Я любив Христа, коли їхав на богослужіння, хоча батькам хотілося, щоб я побув ще день з ними. Наша любов до Ісуса в контексті сімейних стосунків проявляється в тому, що ми ставимо Його волю вище за все, навіть в стосунках з самими близькими і рідними людьми, яких ми любимо усією душею. Навіть знаючи, що іноді це може призвести до конфліктів, розділень і суперечок.

Євангеліє має величезну силу об’єднувати. Воно об’єднало чоловіків і жінок, юдеїв, геленів і варварів, мудреців і простих в Божий народ, в Божу Церкву. Але в той самий час Євангеліє і відданість Христу завжди буде межею по якій розділяться навіть сім’ї, аж доки усі не з’єднаються під головою, Христом.

Подивіться вірші 38,39: “І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний. Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її”.

Ці вірші підводять підводять певний підсумок щодо усього, що говорилося про гоніння за Христа. Що має на увазі Ісус, коли говорить про те, що віруючі повинні взяти свій хрест в слідуванні за Ним?

Перш за все тут не йдеться про служіння. Принаймні прямо. Служіння Господу — це не хрест, не тягар. Це найбільший привілей і благословення для тих, хто любить Господа. Також, іноді люди думають, що затяжна хвороба, відсутність роботи довгий час, чоловік з поганим характером, чи неслухняні діти — це хрест, який треба нести. Звичайно, ці речі можуть стати серйозним випробовуванням нашої віри, але це також не хрест про який говорить Ісус.

Про що ж Він говорить? Як ми вже переконалися, благословенне служіння Господу часто супроводжується труднощами і гоніннями. Для нас значення хреста змазується, бо єдиний хрест, який ми знаємо — це хрест Ісуса. Але слова: “взяти свій хрест” були зрозумілі учням Ісуса навіть тоді, коли Він сам Свого хреста ще не поніс. Хрест був зрозумілим для них символом страждань, суду і смерті. За кількадесят років до того, як Ісус промовив ці слова один зилот на ім’я Юда зібрав загін повстанців, щоб боротися з римськими окупантами. Повстання швидко придушили, але щоб провчити юдеїв генерал Публій Квінтилій Вар наказав розіп’яти більше двох тисяч юдеїв. Хрести з їх тілами стояли вздовж усіх доріг Галілеї.

Вірш 39 пояснює, що значить: “взяти свій хрест”: це значить бути вірним в служінні своєму Царю Ісусу Христу і слідувати за Ним до кінця. За вірність Ісусові цей світ, ворожий до Євангелії, засудить віруючих, піддасть гонінням, покладе на наші плечі хреста. Так само, як він поклав його і на Ісусові плечі. Але той, хто полюбить речі цього світу і своє життя більше ніж Ісуса і зречеться Його, щоб врятуватись — втратить все. Той, хто залишиться вірним навіть перед лицем труднощів і гонінь — знайде нагороду і саме життя в Господа. І, насправді, ми маємо багато прикладів того, як віруючі по Божій благодаті з готовністю брали свого хреста і жертвували усім, навіть, якщо було потрібно, життям, щоб залишитися вірними Ісусові. Бо наш Господь справді гідний такої посвяти. Амінь.

Остання частина цього уривку говорить про цінність Євангелія і нагороду. Подивіться вірші 40-42: “Хто вас приймає приймає Мене, хто ж приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене. Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагороду пророчу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагороду праведничу. І хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, той не згубить нагороди своєї”.

Це дивовижні слова. В стародавні часи вважалося, що виказати повагу послу, рівнозначне тому, щоб виказати повагу царю, який його послав. Навіть і сьогодні посли країн виступають не просто, як фізичні особи. Вислати посла з країни — серйозний скандал міжнародного рівня.

Тут Ісус говорить про нас, про Його учнів, як про Своїх представників, як про посланців істинного Царя: “хто вас приймає приймає Мене”. Звичайно, це з одного боку накладає на нас відповідальність — гідно представляти нашого Господа. Усім серцем старатися, щоб наші життя були прикрасою вчення Спасителя нашого Бога (Тит.2:10). З іншого боку ці слова дають нам силу і впевненість для проповіді. Ми маємо розуміти, що проповідь Євангелія цінна не тому, що посланці достойні, а тому що той, хто послав достойний. Слова нашої проповіді змінюють життя людей тому що це Божі слова.

Це слово завжди дає мені силу, щоб стояти ось тут за кафедрою і читати проповідь. Це слово повинно укріплювати нас, коли ми ділимося з кимось Євангельською звісткою. Воно оберігає нас від страху перед людьми з одного боку і від гордості з іншого. Хто я? Я — учень Христа, посланий ним. Нам потрібно думати про себе саме таким чином. Не намагатися стати спасителем світу, це під силу одному Христу, але цінувати і бути впевненими в тій звістці, яка нам ввірена. Кожен християнин, чиє свідчення приводить інших до Христа, є Божим знаряддям спасіння.

Бог в Своєму труді використовує різних людей. І тих, хто відомий, як пророк чи праведник, і малих оцих. І Бог винагороджує тих, хто приймає Його посланців. Навіть сама проста допомога (кухоль води) надана найменшому з посланців, надана тому, що він посланий Христом, не залишиться непоміченою, але буде винагороджена Богом.

Роздуми про труднощі учнівства можуть лякати нас. Можуть заставляти нас переживати: “чи встою я перед гоніннями за Христа?” Але Ісус говорить ці слова не для того, щоб залякати учнів. Не для того, щоб зробити їх гордими, щоб вони думали: “я такий сміливий, все можу витерпіти для Ісуса”. Набагато більше ніж страх зійти з правильного шляху нам потрібна віра у вірного Бога, який сильний втримати нас в Своїй благодаті. Ісус говорить ці слова, щоб навчити нас цінності Євангелія. Чи справді Євангеліє, Ісус — це те, що варте щоб вкласти в нього усе своє життя? Він говорить це щоб розвіяти усілякі хибні очікування. І щоб укріпити нашу віру в Нього. Бо ми можемо бути впевненими в Його вірності, в тому що Він не залишить. І перед лицем труднощів і небезпек, пошле  нам Свого Духа, підтримає, втішить, укріпить дасть благодать слідувати за Ним і бути Його учнями. Амінь.

(п. Йонатан)

ПРІОРИТЕТИ УЧНІВСТВА

Від Матвія 10:34-42

Ключовий вірш 39

1. Вірші 34-36. Принести що прийшов Ісус? Що символізує меч? Як ці слова узгоджуються з Лук.2:14 та 2Кор.5:18? В якому смислі: “вороги чоловікові домашні його”?

2. Вірші 37-39. Що значить любити Ісуса більше за все, особливо а світлі анонсованих вище конфліктів? Як саме має проявлятися наша любов? Про що вам говорять слова: “той Мене недостойний”?

3. Що значить: взяти свій хрест? Чому саме хрест? Як пов’язані між собою хрест і слідування за Христом? Що значать слова про душу?

4. Вірші 40-42. Як Ісус ототожнює Себе зі Своїми учнями? Чи стикалися ви з неприйняттям себе саме в якості посланця Христа?

5. Поділіться своїми думками про славу та ціну поклику до учнівства. Яка нагорода обіцяна тим, хто приймає Христових посланців?

Хто Мене визнає перед людьми

Від Матвія 10:16-33

Ключовий вірш 10:32 : «Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я»

До цього ми бачили в цілому успішне служіння Ісуса: ми бачили натовпи людей, які слідували за Ісусом, намагаючись почути Його слово. Ми почули нагорну проповідь Христа. Ми бачили зцілення багатьох людей, навіть смертельно хворих. Ми бачили навіть воскресіння мертвих! Служіння Ісуса було надзвичайно популярне, було багато людей бажали стати Його учнями. Учні Ісуса напевно думали: «Як прекрасно бути учнем Ісуса! Давай, ходімо далі за Ним! Там нас очікує більше Божої роботи та більше успіху!»

Правда, деякі труднощі в слідуванні за Христом усе ж  проступали – Ісус застеріг двох Своїх потенційних учнів (8:19-22). Одному він сказав, що там, куди вони їдуть, готелі з безкоштовними сніданками не оплачені. Іншому учню – що йому, піди він за Ним, прийдеться пройти через біль у стосунках зі своїми рідними. Один проповідник якось сказав студенту: «Якщо ти підеш за Ісусом, то будеш добре навчатися». Інший жартома додав: «І будеш добре заробляти і тебе будуть любити дівчата». Якщо слідування за Христом приносить такі вигоди, то усі молоді юнаки повинні розкаятись і піти за Ним, бо усі хочуть гарно навчатися і багато заробляти!

Але Ісус знав, що служіння Богу ззовні не завжди буде виглядати так успішно, так переможно. Ісус знав, що дуже скоро прийдуть часи, коли світ буде переслідувати Його учнів. У часи успіху та насолоди нам легко сповідувати Христа і постити в Інтернеті фото, де ми усміхнені та щасливі гуляємо по Львову з братами та сестрами та п’ємо місцеву каву. Але чи зможемо ми сповідати Христа перед лицем небезпеки? У сьогоднішньому ключовому вірші Він каже: «… кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я».

Сьогоднішнє слово досить непросте, тому що по своїй природі ми шукаємо легкого життя без болю та страждання. Що там казати, навіть без найменших незручностей. Це слово кидає нам виклик та ставить запитання, на яке ми повинні дати відповідь. На перший погляд здається, що це слово нас не стосується. На превелике щастя, зараз в Україні немає переслідувань за віру. У нас свобода віросповідання, ніхто не заважає нам ходити до церкви і не погрожує. Ніхто не сидить у в’язниці за свою віру. Нам здається, що це слово стосується людей у країнах, де є переслідування християн: в мусульманських країнах чи в Північній Кореї. Але навіть у нашій країні можливі переслідування – зі сторони роботодавця чи зі сторони близьких та рідних людей. П. Ной розповідав про одного брата, якого попросили звільнитися з його компанії, бо він активно свідчив там про Христа. Насправді, кожен, хто щиро слідує за Ісусом, буде переслідуваний. У цьому слові Ісус також показує, як через переслідування Бог відкриває нам нові можливості для нашого духовного росту та для нашого служіння. Хай сьогодні Господь вдихне у нас мужність сповідати Його перед людьми!

Перше, будьте мудрі, як змії (16-23). Прочитаємо разом 16-ий вірш: «Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки». Вовки це сильні, витривалі та кровожерливі хижаки. Вони об’єднуються в зграї, вибирають саму слабку жертву і нападають на неї. Вовки використовують слабкості жертви для власної вигоди. Ось чому у цьому світі люди приховують свої слабкі сторони. Тут ми бачимо, що наш світ наповнений злими людьми, схожими на вовків, перед якими християни виглядають безпомічними, як вівці. Здавалося, що в овець немає жодних шансів вижити серед вовків. І, тим не менше, Ісус посилає Своїх учнів у цей світ. Як же їм вижити?

Ми маємо бути мудрими, як змії та невинними, як голуби. Нам не подобаються змії, і у Біблії змії як правильно змальовані негативно. У цьому світі на злу людину кажуть: «Змія!» Але у змій є і позитивні сторони. Змії добре розуміють та орієнтуються в оточенні. Коли потрібно, вони можуть знижувати температуру тіла, коли потрібно – підвищувати. Коли виникає небезпека, вони непомітно зникають, коли випадає шанс – атакують. Ісус навчає нас поступати мудро як змії маючи справу з проблемами, викликами та людьми цього світу. Голубки, він та вона, поєднуючись, бережуть вірність один одному до кінця свого життя. Голубки – це символ миру, вірності та чистоти. Якщо ми будемо лише як голубки, то нас з’їдять вовки. Якщо будемо лише як змії – то станемо як політики, а не Божі слуги, будемо маніпулювати людьми, а не служити їм. Тому нам потрібна і мудрість змії, і вірність голубів. Гарний приклад такої людини – це пророк Даниїл. Він був відданий Богові усім своїм серцем. З іншої сторони він жив серед безбожних людей,  у безбожних Імперіях, і мудро вів справи з ними. Він пережив кілька Імперій кілька диктаторів, і Бог могутньо працював через нього.

Далі Ісус попереджає Своїх учнів про спротив людей. Людям буде не подобатись те, що вони – християни. Їх поведуть у суди як якихось злочинців. Їх буде переслідувати духівництво, називати їх єретиками та сектантами. Що нам робити? Прочитаймо вірші 19-20:

19. А коли видаватимуть вас, не журіться, як або що говорити: тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити,
20. бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме.

Ісус каже нам не журитися про це. Бо коли прийде такий час, Святий Дух дасть нам велику мудрість на мужність щоб свідчити про свою віру. Святий Дух дасть нам силу. Це видно на прикладі перших християн. Ап. Петра та Івана за проповідь Євангелія посадили у в’язницю. На другий день їх вивели на суд. Тоді Петро сміливо свідчив їм про Христа, так що навіть вони дивувалися його сміливості, бачачи, що Петро та Іван люди не вчені та прості (Дії 4:1-22).

Подивимося на вірші 21-22:

21. І видасть на смерть брата брат, а батько дитину. І діти повстануть супроти батьків, і їх повбивають.
22. І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений.

Тут Ісус каже про те, що Його учнів будуть переслідувати навіть члени їх сім’ї та близькі люди. Переслідування зі сторони близьких людей особливо болюче. Його переносити найтяжче. У своїй книзі «Христос на єврейській вулиці» румунський пастор Річард Вумбранд, який 14 р. просидів у в’язниці за віру за часів комуністичного режиму, описує один епізод зі свого служіння. Він був євреєм, наверненим в християнство. І багато проповідував євреям. Коли у єврейській сім’ї хтось приймає Христа, то його починають сильно переслідувати. Якось одна дівчина, її звали Клара, 16 років, на євангелізаційному зібранні прийняла Христа. Коли її батьки дізналися про це, заборонили ходити туди. Тоді ця дівчина оголосила голодування. Вона повідомила батькам, що не стане їсти, поки вони не дозволять їй відвідувати служіння і бачитися зі своїми братами та сестрами по вірі. Через 3 дні побачивши, що її рішення тверде, і що вона швидше помре з голоду, ніж відмовиться від віри, батьки поступилися і дозволили їй ходити до церкви. Тоді вона оголосила: «Я буду продовжувати голодування, поки ви не підете зі мною». Через день батьки поступилися їй і в цьому. Скоро вся її сім’я прийняла Ісуса. Методи Клари можуть здатися нам надто радикальними. Я не закликаю Вас чинити саме так. Нам потрібно мати мудрість як поводитись з рідними нам людьми. Коли я почав вивчати Біблію та ходити в церкву, я бачив певну напругу в стосунках з батьками. В той час, коли залізна завіса Радянського Союзу розпалася, багато вчень, часто і небезпечних, хлинули в Україну. Я розумів їх занепокоєння. Коли на канікулах я вирішив поїхати в Київ на Богослужіння, вони вперше не провели мене на автобус. Вони ніколи не кричали та не наказували мені, але не провести на автобус – це показувало серйозну проблему у стосунках. Але поступово Бог налагоджував правильні стосунки. Поступово мама, а згодом і батько, почали читати Біблію і ходити до церкви. Ці кілька років були непростими, але Бог використав їх і для мого духовного зросту, і щоб привести до Себе батьків.

Подивіться на вірш 23: «А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Поправді кажу вам, не встигнете ви обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський». Коли нас переслідують в одному місці, потрібно втікати до іншого. Це не боягузтво, це – стратегія. Ап. Павло у книзі Дій постійно так робив. Звичайно, важко переносити переслідування. Але навіть в переслідуваннях є користь. По-перше, переслідування свідчать про те, що ми не належимо цьому світові. По-друге, через переслідування наша віра сильно зміцнюється так росте. І також переслідування відкривають нам можливості свідчити про Ісуса.

Друге, не лякайтеся (24-33). Якщо, скажімо, переслідування починаються від батьків, то це загрожує розривом стосунків чи батьки просто перестануть давати гроші, що для молодих людей досить неприємно. Якщо переслідування почнуться на роботі, то це може вартувати роботи. Переслідування в школі можуть призвести до насмішок, цькування чи приниження. Переслідування можуть створити реальні проблеми. У такий час у наші серця може закрастися страх. Страх робить нас слабкими, ми ціпеніємо і стаємо безсилими. Що ж таке страх, і звідки він приходить? Страх приходить від диявола. Тричі, у віршах 26, 28 та 31 Ісус повторив: «Не лякайтеся!» Це означає, що це головне, що хотів Він донести до нас: коли в наше серце закрадається страх, саме він, а не обставини, є нашим ворогом, і проти нього ми маємо боротися. Ісус дає нам кілька підстав для того, щоб побороти страх.

По-перше, кінець кінцем істина перемагає (26-27). У вірші 26 написано: «… Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться». Часто переслідувачі вдаються до обману. Вони називають церкву деструктивною сектою, християн – сектантами, і розповсюджують плітки, що церковне керівництво маніпулює парафіянами та присвоює собі їхнє майно. Вони розповсюджують плітки, що всі священики – негідники, які лише хочуть поживитися на інших. Але це не буде тривати вічно. Кінець кінцем істина буде відкрита, так само і зло і брехня будуть викриті.

По-друге, лише один Бог визначає наше життя (28). Давайте разом прочитаємо 28-ий вірш: «І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні». Переслідувачі мають певну владу, інакше б вони не змогли переслідувати. Але їх влада дуже і дуже обмежена. Вони можуть вбити лише тіло, але не можуть загубити душу. Ми не хочемо страждати, ми хочемо жити спокійно. Але переслідувачі порушують наш спокій. Як нам перемогти їх? Нам потрібно боятися одного Бога. Бог, на відміну від переслідувачів, має владу вбити і тіло, і душу у пеклі. Життя не закінчується зі смертю. Після смерті людей очікує Божий суд. На ньому буде визначатися вічна доля людини. І це буде вирішувати лише один Богу. Тому нам потрібно боятися лише Його одного.

Історія зберегла життєпис однієї мучениці, жінки 22 років, яка жила в Карфагені близько 200 р. н.е. Її звали Перпетуа. Її батько, язичник, благав свою доньку не визнавати себе християнкою. Але на суді на запитання «Ти – християнка» Перпетуа відповіла ствердно. Тоді її кинули до диких звірів на арену. Вона лишилася живою, хоча була сильно поранена. Тоді до неї послали гладіатора, щоб добив її. Але на тому місці Божа присутність була настільки явною, що гладіатор перелякався і не міг нічого зробити. Тому Перпетуа направила його меч собі в горло щоб той міг закінчити справу. Коли ми чуємо такі історії, то нам легко злякатися, думаючи, що я так не зможу, це якась фантастика. Але нам не варто боятися. Нам потрібно довіряти Богу, що Він дасть нам сили пройти ті випробовування, які на нас чекають. Якось відомого євангеліста Дуайта Муді запитали: «Ти готовий стати мучеником?» Він відповів: «Ні, але якщо Господь цього хоче, то Він дасть мені благодать померти мучеником».

Коли ми в Україні запрошуємо людей до Христа, максимум, що їм може загрожувати, стань вони християнами, це дещо насторожене ставлення до них зі сторони знайомих, чи непорозуміння з близькими. Коли ж Ісус запрошував Його послідовників слідувати за Собою, Він знав, що їх будуть бити, а то і віддавати на страждання та смерть. І, тим не менше, Він кликав їх слідувати за Собою. Для нас, які так люблять це життя, це дуже важко збагнути. Це життя здається найбільшою цінністю. Але Христос ставився до цього інакше. Він наче запитує: «Ви боїтеся за своє життя? А ви не боїтеся попасти на Божий суд після смерті?» Небесне Царство, рівно як і пекло, були для Христа більшою реальністю, ніж цей світ. Нам потрібно мати живу надію на Небесне Царство.

І є ще одна причина, чому ми повинні боятися Бога більше, ніж людей. Подивіться на вірші 29-31:

29. Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого.
30. А вам і волосся все на голові пораховано.
31. Отож, не лякайтесь, бо вартніші ви за багатьох горобців.

Скільки коштує один горобець? У нас, напевно, дешевше, ніж в Ізраїлі часів Ісуса. Ми не вважаємо життя горобця за щось цінне чи важливе. Але Бог піклується навіть про горобців, так що без Його волі ні один з них не помирає. І тим більше, Бог піклується про нас з вами. Він знає нас дуже добре – знає навіть скільки у нас волосся на голові. Ми самі цього не знаємо, але Бог знає. І якщо Бог піклується навіть про наше волосся, то наскільки більше Він піклується про нас!

Прочитаємо разом вірші 32-33:

32. Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я.
33. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм.

Питання визнати Ісуса перед людьми – це питання життя та смерті. Ап. Павло сказав:

9. Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,
10. бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння.

(Рим.10:9,10)

Визнати Христа перед людьми означає не ховати своєї віри, це означає визнати, у Кого я вірю і яку надію маю. У сприятливих обставинах це не так тяжко. Однак часто це може коштувати нам дуже дорого. У своїй книзі «Прийдешня благодать» Джон Пайпер наводить приклад сповіді перших французьких протестантів, яких називали гугенотами. Одну молоду дівчинку 14 р. судили за гугенотську «єресь». Їй потрібно було сказати лише: «Я відмовляюся» і її відпустили б. Але вона не відмовилася від своєї віри. Тоді її, поряд з іншими 30 гугенотками, посадили у високу башту не березі моря, де вона провела 38 років. На стінах цієї башти вони видряпували слово: «Вистояти». Його і зараз показують туристам у містечку Ег-Морт, що на півдні Франції на березі моря. Нам насправді дуже важко зрозуміти заради чого все це. Сидіти у в’язниці поряд з іншими 30 в’язнями, спостерігати зміни дня та ночі, відчувати старіння власного тіла, бачити, як з’являються зморшки на тілі, як м’язи втрачають силу, як костеніють суглоби, як притупляються відчуття – і тим не менше твердо стояти у своїх переконаннях.

Чому можуть навчити нас такі історії? Ми маємо лише невеликі труднощі в нашому слідуванні за Христом: втомленому після роботи прийти на зібрання, не дивлячись на небажання; виділити час для вивчення Біблії та молитви, замість того щоб посидіти в Інтернеті; в Нд. вранці будити дітей і тягнути їх в церкву, тоді як невіруючі можуть поспати скільки захочуть і побути дома; прибирати церкву, мити туалети та підмітати двір, як прибиральниці та двірники, будучи канд. всяких наук; платити внесок за дітей на конференцію, бо їх нема куди діти. Ці труднощі незрівнянно малі в порівнянні з тими, які я наводив вище. Але навіть в них ми часто поступаємося, або ж скаржимося. Іноді нам здається що ми дуже дорого платимо за свою віру. І тоді буде добре, якщо ми згадаємо приклади людей, які дійсно заплатили дуже дорого. Нам не потрібно переживати про те, як вчинимо ми, випади на нас такі випробовування. Але нам потрібно з вдячністю і радістю переносити ті невеликі незручності у служінні, які ми маємо. Якось я читав біографію Василя Стуса. Певний час він жив тут, у Києві, працював на заводі, писав вірші. За часів комунізму він сидів у в’язницях не за віру – а за свою любов до України. В тому числі й завдяки таким людям ми живемо у вільній Україні та маємо свободу віросповідання. І якщо навіть любов до України давала йому сили переносити страждання, то тим більше ми можемо переносити труднощі, знаючи Бога та Його любов. Нам потрібно цінувати можливість прийти на зібрання чи Богослужіння, знаючи, що були часи, коли заради цього люди ризикували Своїм життями. Нам потрібно цінувати можливість сповідати Христа, тому що це питання нашого спасіння. Хай Господь допоможе нам завжди сповідати Його перед людьми. Тоді Ісус, як Він і обіцяв, визнає нас перед Небесним Отцем. Коли Ісус визнає нас перед Небесним Отцем, то у нас усе буде добре. Амінь.

(п. Яків)

ХТО МЕНЕ ВИЗНАЄ ПЕРЕД ЛЮДЬМИ

Від Матвія 10:16-36

Ключовий вірш 10:32

1. Хто такі вовки? Чому, тим не менше, Ісус послав Своїх учнів у цей світ? Що означає бути мудрим, як змії, і невинним, як голубки? (16) Приведіть Біблійних персонажів, які відповідали цим критеріям.

2. Які переслідування та від кого чекали на учнів? (17-18, 21-22, 34-36) Через які переслідування Ви пройшли? Які переслідування присутні зараз у нашій країні? У Вашому християнському житті? Які переслідування особливо болючі?

3. Як пройти через переслідування? Яку підтримку обіцяє Бог у переслідуваннях? (19,20) Які нові можливості відкриваються християнам у переслідуваннях? (Див. також 5:11-12)

4. Якої стратегії мають дотримуватись учні у переслідуваннях? (23) Чому? Чи поступав так само Ісус?

5. Звідки приходить страх та як його побороти? Чому важливо визнавати Ісуса перед людьми? (24-36; Рим.10:9-10) Приведіть приклади людей, які побороли страх перед людьми.

Дармо дістали, дармо й давайте

Від Матвія 10:1-15

Минулий уривок був свого роду закінченням певного періоду публічного служіння Ісуса, коли Він діяв самотужки, обходив всі міста і оселі, проповідував Євангеліє Царства і зцілював всіляку недугу та неміч. Але не дивлячись на Свою могутність, Він був обмежений людським тілом і не міг фізично охопити все поле місії. Тому Він закликав своїх учнів молитися за робітників для Божої ниви. І в цьому уривку Він Сам і відповідає на цю молитву, і призиває 12 учнів, щоб постійно були з Ним, і дає їм владу, щоб чинили ті самі справи, що і Сам чинив. Тому давайте сьогодні подумаєм над тим, хто такі учні Ісуса і що вони мають роботи.

• «І закликав Він дванадцятьох» (1-4)

Погляньте на вірш 1: «І закликав Він дванадцятьох Своїх учнів, і владу їм дав над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровляли всіляку недугу та неміч всіляку». Ісус закликав дванадцятьох Своїх учнів. Тож хто такий учень? Це той, хто має бажання вчитися (задати питання дитині). Але учень Ісуса це трохи більше ніж просто учень. Це той, хто не тільки хоче здобути знання, але розділяє серце і бачення вчителя, бажає навчитися від нього і втілити його стратегію у життя. Наприклад, у футболі дуже важливо мати таку команду однодумців, щоб гравці повністю довіряли, розуміли і розділяли філософію тренера. Якщо цього нема, то команда навіть із зірковими виконавцями, буде програвати і пасти задніх (як Манчестер Юнайтед зараз). Тому Ісус шукав не просто крутих хлопців, а саме команду, людей, які приймуть Його слово, Його серце і будуть служити як Він.

Зараз Його серце було сповнене болі і співчуття до цього світу. Він бачив людей, що були змучені та розпорошені, як ті вівці без пастиря. Він бачив великі жнива, що потребують робітників, бо інакше пропадуть. Його серце наливалося кров’ю, коли Він дивився на цю картину. І ось Він закликає Своїх учнів, щоб вони пізнати Його серце і любов, і розділити цю любов із цим світом. Чи готові ви бути у такій команді Ісуса? Чи розділяєте Його серце та любов до цього світу? Сподіваюсь, що так!

Але Ісус не просто виштовхує учнів у цей світ, як орел своїх пташенят із гнізда. Він озброїв їх належним чином – дав певні принципи і дав їм владу, щоб виганяти демонів, щоб уздоровляти всіляку недугу та неміч всіляку. Закликаючи до місії Ісус дає нам все необхідне, щоб виконати її, тому ми можемо не хвилюватись (mission is possible).

Давайте поближче познайомимось із командою учнів Ісуса. Погляньте на вірші 2-4: «А ймення апостолів дванадцятьох отакі: перший Симон, що Петром прозивається, і Андрій, брат його; Яків, син Зеведеїв, та Іван, брат його; Пилип і Варфоломій, Хома й митник Матвій; Яків, син Алфеїв, і Тадей; Симон Кананіт, та Юда Іскаріотський, що й видав Його». Окрім імен Біблія майже не дає нам інформації стосовно учнів. Мабуть тому що не так важливо, ким були ці учні, але ким вони стали завдяки Ісусу. Але все ж таки відомо, що всі вони були простими, звичайними людьми без гарної освіти, титулів і положення. Більшість із них були рибалками.

Юдейська притча розповідає про одного вчителя, до якого прийшло 2 групи людей записатися в учні – одні колишні учні іншого рабина, а другі – прості люди, як то кажуть «з нуля». Кого ж з них взяв у свої учні рабин? Він взяв простих людей, мотивуючи тим, що їх потрібно було лише навчити протягом 2 років, у той час як на інших – потрібно було витратити 4 роки, 2 на те, щоб вони забули те, що знали, і ще 2, щоб навчити їх новому.

Звичайно простота це не головний критерій учнівства. Ми знаємо, що коли Ісусу був потрібний вчений Він покликав Павла, щоб той зміг проповідувати і навчити людей із західної культури (греки, римляни і т.і.). Перші учні не могли це зробити, оскільки були людьми східної культури.

Також коли ми дивимось на цих учнів, кидається в око те, наскільки вони були різні люди. Найбільш вражає парочка – Матвій митник і Симон Кананіт. Перший був зрадником свого народу. Він пішов на службу окупантів і збирав податки зі своїх співвітчизників, коротше кажучи, був сепаратистом. Симон Кананіт або ж Симон Зилот – був ультраправим націоналістом, на кшталт Правого Сектору. «Зилот» перекладається як ревнитель. І була така навіть ціла партія зилотів, які так сильно ревнували за свою країну, що навіть готові були покласти життя і вчинити замах, тільки би звільнити свою країну. Якби ці 2 людини зустрілись в темному кутку на вулиці, то Симон неодмінно дістав би свій кинджал. Але в Ісусі вони пробачили один одного і стали одним цілим, однією командою. В Ісусі Христі стираються кордони і руйнуються перепони. Він покликав різних, тому що Він хоче покликати кожного. Кожен із нас незалежно від минулого, походження, наших провин, кожен може стати учнем Ісуса і має велике майбутнє у Ньому.

• «дармо дістали, дармо й давайте» (5-15)

Яким же принципам місіонерської діяльності мали слідувати учні Ісуса?

По-перше, цільова аудиторія. Погляньте на вірші 5-6: «Цих Дванадцятьох Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого». Ісус чітко окреслив їм цільову аудиторію – вони не мали йти далеко на північ, в Сирію, де жили погани, і не мали йти далеко на південь, до самарянських міст. А залишатися тут, в Галілеї, і служити загинулим вівцям дому Ізраїлевого, своїм співвітчизникам. Але звичайно це не значить, що Ісуса не цікавлять інші аудиторії. Прийде час, коли Він скаже: «Тож ідіть, і навчіть всі народи…» (Мт.28:19,20), і станете ви Моїми світками «в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:8). Це дійсно велика мудрість знайти правильну цільову аудиторію. Не розпорошувати свої сили на все підряд, а починати з чогось невеликого, зі своїх близьких, друзів, знайомих, проповідувати у своєму контексті. Якщо ти студент чи принаймні в душі є студентом – то іди краще до таких же студентів, яких зможеш добре зрозуміти. Якщо був залежним, то краще зрозумієш залежних. Як Ісус наказав бувшому біснуватому: «Іди до дому свого, до своїх, і їм розповіж, які речі великі Господь учинив тобі, і як змилувався над тобою!» (Мк.5:19). Нехай Господь дасть чіткий напрямок кожному з нас, кому ми маємо служити!

По-друге, проповідь. Погляньте на вірш 7: «А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне». Хоча учням було дана влада робити багато різних справ, але перше місце серед них займала проповідь. Тема проповіді була «наблизилось Царство Небесне». Наблизилось Царство – це значить наближається Сам Цар. Сам Син Божий зійшов із небес, щоб бути із Своїм народом, і щоб спасти їх. Учень Ісуса має проповідувати саме про це. Слово «проповідувати»  («керуссейн» із грецької) тут означає бути вісником. Тобто християнин – це вісник Христа. Раніше, коли цар здобував перемогу у битві, то відправляв посланця, який сповіщав про перемогу своєму народу. Таким чином Цар Ісус дав нам стати світками Своєї перемоги над владою гріха, немічі та смерті у своєму житті і тепер посилає нас вісниками Його перемоги для людей цього світу.

По-третє, даром давайте. Погляньте на вірш 8: «Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте». Проповідь про Царство Небесне – це не просто гарні слова і ідеї, це не якійсь популізм на кшталт «жити по-новому». Це реальна сила і реальні дії Христа в житті кожного, хто повірить у Нього. Уздоровляйте, воскрешайте, очищайте, виганяйте – все це прояви Божого Царства. І головне, треба розуміти, що це все не від нас, але Божий дар. І якщо ми даром дістали, то даром й давати повинні! Насправді, кожен із нас так багато отримав в Ісусі. Він дав нам життя, дає нам сили і здоров’я на  кожен день, можливість працювати, розвиватись, забезпечувати себе. Він дав нам чудові сім’ї і дітей, чудові таланти – мови різні, співи, танці. Він дав нам безліч духовних дарів, радість спасіння, милість знати Його і бути Його дітьми. Ми так багато отримали від Бога і безумовно є Його вічними боржниками. Але Він не хоче, щоб ми отримавши все це, просто відклали це і сховали це подалі. Він не хоче, щоб ми просто створили такий собі маленький рай, закупорилися в нім і нікого не пускали. Навпаки, Він каже – дармо дістали, дармо й давайте! Він закликає нас бути джерелом благословення!

Дармо дістали – це означає також, що ми маємо спочатку дістати, отримати від Бога. Ми не можемо самі по собі нічого робити. Ми не можемо проповідувати, якщо спочатку не отримаєм слово Бога через молитву, ретельне вивчення Біблії, написання свідчення. Діставши даром, ми повинні також і віддавати даром. Служіння – це не для власної користі, щоб покращити свою карму, заробити додаткові бали, щоб отримати потім якісь бонуси від Бога. Служіння – це природній наслідок того, що ми вже отримали він Бога. Ми отримали так багато, що ллється через край, тому не можем не поділитись із іншими. Більш того, коли ми віддаємо, ми також і отримаємо – більше пізнання Бога, Його любові і Його сили і слави.

По-четверте, ставлення до матеріального забезпечення. Погляньте на вірші 9,10: «Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці. Бо вартий робітник своєї поживи». В ті часи на сході носили широкі пояси, які були двосторонніми і дозволяли щось покласти у середину, тому вони служили водночас як одежа і як гаманець. Але Ісус заповідав їм не класти нічого в пояси. Торби з харчами, сандалями, купальником також треба було залишити вдома. Подорож мала бути «налегке», економ-клас, без багажу. Але Божий робітник був вартий своєї поживи і ніколи ні в чому не мав потреби, бо сам Бог піклувався про нього.

Взагалі можна виділити 3 принципи використання засобів на місію.

Перший, принцип Аарона. Аарон був такий собі full-time пастир, священник при скинії і по закону мав харчуватись від жертівника, маючи певну долю.

Другий, принцип Іллі. Пророк Ілля служив при царі Ахаві і мав скриватися в пустелі і печерах через те, що викривав гріхи царя і винищив пророків Ваала. Тому Бог Сам дивним чином годував його, посилаючи воронів, які приносили йому їжу. Жити за принципом Іллі – це мабуть служити і вірити, що хоча зараз нічого не має, але вірю що завтра Бог пішле якогось «ворона» і дасть мені поживу. (Мабуть наші пастирі колись мали такий досвід у своєму житті).

Третій, принцип Павла. Хоча Павло багато служив і міг як і священник розраховувати на забезпечення від церви. Але він вирішив бути пастирем на самозабеспеченні. Він працював своїми руками, виготовляв палатки і нічого не брав від церкви, щоб не вчинити перешкоди якої Христовій Євангелії (1Кор.9:12). (Мабуть за таким принципом служить тепер і більшість із нас).

За яким принципом жити, це особиста справа кожного служителя. Але в будь-якому випадку, ми маємо завжди довіряти Богу своє матеріальне забезпечення, а з іншого боку також не забувати піклуватись про інших, хто служить нам, церкві чи світовій місії. Бо вартий робітник своєї поживи! Наприклад, якщо проповідник готує проповідь – ви можете приготувати йому кашечку чаю або запросити на обід, він вам буде дуже вдячний. Не забувайте також наших місіонерів – написати листа, запитати теми молитви, це також невелика справа, але в той же час велике підкріплення для них.

По-п’яте, ставлення до людей. Погляньте на вірш 11-15: «А як зайдете в місто якесь чи в село, то розвідайте, хто там достойний, і там перебудьте, аж поки не вийдете. А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: Мир дому цьому! І коли буде достойний той дім, нехай зійде на нього ваш мир; а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас вернеться. А як хто вас не прийме, і ваших слів не послухає, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох із ніг своїх. Поправді кажу вам: легше буде країні содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому!». Учні Ісуса, перш ніж оселитися в домі, мали довідатись чи це достойна людина живе там, щоб їх потім не звинуватили, що вони мають справу з людьми дурної репутації. Також оселившись в одному місці, вони не мали перебігати із місця на місце в пошуку більшого комфорту, але залишатися до кінця в одній оселі. Їх присутність мала приносити мир дому цьому. Але також вони мали бути готовими і до негативного сприйняття своїх слів. У цьому випадку вони могли скористатись гарним східним обрядом – і струсити порох із ніг своїх, як чинив юдей, який повертався із поганських земель до Ізраїлю і на кордоні струшував нечисту землю. Насправді наслідки для того, хто відмовився від Євангелії, буде набагато гірше ніж обтрушений порох. Навіть жителям Содому і Гоморри буде набагато ліпше, бо вони відкинули лише янголів, а ці люди – Самого Христа.

Сьогодні ми вивчили багато аспектів учнівства та принципів місіонерської діяльності. Але на мій погляд, найголовніший серед них – це «Дармо дістали, дармо й давайте». Ми маємо служити Богу не серцем кредитора (що Бог чи хтось щось мені винен), а навпаки із серцем боржника, бо я так багато отримали від Бога.

Я дякую Богу за це слово. Через нього я зрозумів, як багато я маю від Бога, і як мало віддаю Йому. Я замкнувся на собі і на своїй роботі і майже зовсім оставив місію. Але я не хочу бути тупиковою гілкою в Божій викупній історії, але навпаки послужити Йому і принести гарні плоди. Для того щоб давати – я спершу сам маю перебувати в Ісусі і кожен день отримати Його слово, щоб дати іншим. Наразі моя цільова аудиторія – студенти і молодь, в мене є багато знайомих дипломників і студентів, молюсь мати сміливість, щоб свідчити їм про Ісуса.

(п. Самурай)

БУДЬТЕ Ж МУДРІ, ЯК ЗМІЇ, І НЕВИННІ, ЯК ГОЛУБКИ

Від Матвія 10:1-16

Ключовий вірш 16

1. Чому Ісус закликав учнів і яку владу Він їм дав? Що значить слово “учень”?

2. Ким були Ісусові учні? Що це нам говорить про Ісусовий заклик?

3. Куди найперше Ісус послав Своїх учнів? Що вони повинні були робити? Яке послання вони мали проповідувати?

4. Розкажіть про принципи забезпечення місіонерської діяльності? (7-10; Лук.22:35-38) В чому полягає суть різних принципів використання засобів на місію (1) Аароновий, (2) Іллі, (3) Павла?

5. Є люди, які приймають Євангелію, а є такі, що не приймають. Як Господь навчав ставитися до кожного з них? Ісус наполегливо закликав учнів: “будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки”, поясніть, чого нас навчають ці слова.

ТОЖ БЛАГАЙТЕ ГОСПОДАРЯ ЖНИВА

Від Матвія 9:35-38

Ключові вірші 37,38 : “Тоді Він казав Своїм учням: Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав”

Впродовж останніх кількох місяців, розбираючи Євангеліє від Матвія, ми шукали відповідь на питання: “хто такий Ісус?”, “яку владу Він має?” та “який характер Його Царства?” Матвій змальовував для нас короткі епізоди в яких в самих неочікуваних і неймовірних подіях Христос являв Свою владу і посеред темряви, страждань і хаосу, як прекрасна квітка, розквітало Його Царство. Сьогоднішнім уривком Матвій завершує цей великий розділ свого оповідання. З наступного розділу починається новий етап. Але тут ми маємо підвести певну риску.

Цей уривок дуже короткий, але в ньому є велике втішення для нас. В ньому є серце Христа до грішників, Його милосердя. І в ньому є велична Божа робота, яку Він здійснює в нас, коли з недостойних, часто егоїстичних грішників Він робить працівників на Божій ниві. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам розум і серця до Його живого слова.

Подивіться вірш 35: “І обходив Ісус всі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу та неміч усяку”.

Якщо ви уважно читали Євангеліє від Матвія і у вас непогана пам’ять, то в цьому місці у вас має з’явитися відчуття, що ви це вже десь чули. І якщо це так, то знайте: відчуття вас не обманює. В Мат.4:23 ми читали те саме, майже слово в слово: “І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синагогах навчаючи, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу, і всяку неміч між людьми”.

В четвертому розділі служіння Христа лише розпочинається. Матвій говорить ці слова зразу після того, як Ісус виходить з пустелі і кличе перших учнів. В дев’ятому розділі ми вже так багато взнали про служіння Ісуса і Його особистість. Усе, що лежить між четвертим та дев’ятим розділами — це просто Матвій пояснює, що саме ховається за цими словами: ходив, навчав, проповідував і вздоровлював.

Ми бачимо Христа, який багато ходить. Ось Він в Капернаумі, а ось в Назареті, а ось в Десятимісті. Тут Він проповідує сидячи в човні, а тут — сидячи на горі, а ось Він уже в чиємусь домі і до того дому стікаються юрби нужденних. Іван Хреститель знайшов місце, де було багато води, щоб хрестити і там і залишався. Але Ісус обирає іншу стратегію. Він не сидить на місці. Він прийшов до нас подарунком з Небес на землю. І тепер Він бажає, щоб не залишилося жодного місця на землі, де би не було проповідане Євангеліє. Тому Він ходить сам, потім посилає апостолів, а потім посилає і нас.

Далі ми бачимо Христа, який навчає. Розділи 5-7 це проповідь на горі — найдовше цілісне вчення Христа в Біблії. Чого Ісус навчає нас в цій проповіді? Як заробити свій перший мільйон? Може: як вивести бородавки і зняти родове прокляття? Ні. Він навчає нас, як жити в світі, який змінився, в світі в якому Царство Боже наблизилося. В якому ті, хто люблять Царя і вірні Йому — щасливі. В якому ті, хто живуть не напоказ, а перед Отцем, який в тайні — отримують нагороду. В світі, в якому ті, хто не лише слухає слово Христове, але виконує його встоїть навіть коли лине злива, і розіллються річки, і зніметься буря… бо вони збудували своє життя на камені Божої істини.

Потім ми бачимо Христа, який проповідує Євангеліє Царства. Що таке Євангеліє? — євангеліє, це новина. Раніше я думав, що проповідувати Євангеліє — це значить: переконати студента, що Бог є. Але новина це не аргумент, не повчання, не закон, не прихована мудрість. Євангеліє Царства — це перш за все новина про Царство. Новина про те, що Бог уже зробив для нас: дав нам Своє Царство в Ісусі Христі. Проповідь Євангелії Ісусом — це проголошення нової реальності. Царство Боже наблизилось, це факт, живіть тепер з цим знанням.

Якого ще Христа ми бачимо в цих розділах у Матвія? Христа, який зцілює усіляку недугу. Матвій наголошує: “вздоровлюючи всяку недугу та неміч усяку”. Ми не знайдемо в цих уривках жодного випадку, хто б прийшов до Христа за зціленням чи звільненням і Ісус не зміг би допомогти. Він очищує прокаженого і піднімає розслабленого, Він говорить слово і сліпі бачать, а німий прославляє Бога, а мертва дівчинка оживає і просить їсти (підлітки в 12 років завжди хочуть їсти :)). Ісус прийшов не для того, щоб зцілити усіх хворих в Ізраїлі. Однак ці зцілення — це ознаки, які супроводжують прихід Царя, вказують на те, ким є цей Цар і яким є Його Царство.

Подивіться вірш 36: “А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха”.

Ми не проти допомогти комусь, якщо є потреба, інколи. Ну правда, є можливість, є час… чому б не допомогти? Але коли таких запитів стає надто багато, коли потік потреб не зупиняється, коли не залишається часу на особисте життя і усім від тебе щось треба, тоді в серці з’являється роздратування. У випадку Ісуса та учнів людей було так багато, що, за свідченням євангеліста Марка, їм навіть не було коли перекусити та поспілкуватися. Та все одно в Ісусовому серці ми знаходимо не роздратування. А що? —  Він змилосерджувався, над ними. Амінь.

Чому Він змилосерджувався над ними? — бо вони були змучені і розпорошені. Вони потребували такого співчуття, а Ісус мав його. Це не були такі люди, з якими приємно проводити час, з якими можна посидіти за філіжаночкою кави і поспілкуватися. Це були люди, яким щось було справді потрібно, яких привела нужда, які залишилися зі своєю проблемою сам на сам, і їм просто ні до кого було піти.

В Ісусі Христі ми знаходимо справжнє співчуття і милосердя. Ісус доторкається до прокаженого і очищає Його від скверни, Він поспішає з наляканим батьком до постілі мертвої дівчинки і піднімає її до життя, Він повертає повноцінне життя розслабленому не лише для того, щоб показати, що Він має таку владу. Не лише для того, щоб продемонструвати хто Він є. Йому насправді не байдуже. В кожному окремому випадку Йому не байдуже. Ми могли би подумати, що могутній Христос творить Свої дива з легковажною щедрістю мільйонера, який дарує біднякам копійки. Що Він просто робить те, що Йому нічого не вартує. Але Євангелія утримує нас від цього. З Ісусових рук ми отримуємо не лише зцілення і допомогу. З Його люблячих рук ми отримуємо також і справжнє співчуття і милосердя. Ми бачимо перед собою Того, хто знає і відчуває усе, що знаємо і відчуваємо ми самі. “…Він узяв наші немочі, і недуги поніс” (Мат.8:17).

Співчуття Христа дієве. Чесно кажучи нам подобається лоскотати свої емоції і співпереживати іншим. Тому, якщо є настрій поплакати, то ми знаходимо в інтернеті якусь гарну драму з високим рейтингом, беремо носовичка, теплий клітчастий плед і сідаємо перед екраном. Коли хочемо пережити якісь пригоди, відкриваємо цікаву книжку. Але таке співпереживання нічого нам не коштує. Фільм чи книжка закінчується і ми повертаємося до звичних справ. Але співчуття Христа веде Його до дії. Він не просто визнає, що в нас є проблеми і, що без Його турботи ми схожі на овець без пастиря. Він змилосерджується. І Він змінює наші життя. Амінь.

Подивіться вірші 37,38: “Тоді Він казав Своїм учням: Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав”.

Тут картинка міняється. Тільки що ми бачили людей, що змучені і розсіяні, які вівці без пастиря. А тепер Ісус показує нам велике жниво. Поле, яке хтось засіяв, потурбувався і виростив, а тепер воно готове до жнив.

Ця картина дає нам відчуття великого і термінового труда. Зараз наше життя майже не підкоряється землеробському календарю. Але ті, хто знайомий з працею хлібороба знають, що насправді період жнив дуже короткий. Ти не можеш почати їх занадто рано, бо зерно не достигле. Ти не можеш відкласти цей момент на зручний час, бо колос ляже, зерно впаде в землю і ти втратиш врожай.

До якої ж дії нас має спонукати видіння цього великого жнива? Ось тут починається саме цікаве: “тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав”. Досить цікава ситуація, чи не так?

Поясню. Якщо в жнива є Господар, той хто посіяв зерно, хто турбувався і ростив його, то, напевне, він робив це з певною метою. Зазвичай людина кидає в землю зерно не просто так, а для того, щоб зібрати врожай. Правда? Тобто, Господар жнива має бути зацікавлений в тому, щоб зерно було зібране. Чому ж Ісус каже, що потрібно благати Його, щоб Він вислав робітників на Своє ж жниво? Навіщо тут сказані ці слова?

Відповідь я знайшов в 1Кор.3. Там Павло також використовує образ Божої ниви, щоб допомогти молодим віруючим з Коринту подолати розділення і не сперечатись, в кого крутіший пастир: “Я (Павло) посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, тому ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось, але Бог, що родить! І хто садить, і хто поливає одне, і кожен одержить свою нагороду за працею своєю! Бо ми співробітники Божі, а ви Боже поле, Божа будівля” (1Кор.3:6-9).

У віршах 37 та 38 говориться рівно те саме. У ниви є Господар, Він її зростив. І лише Він посилає працівників на цю ниву, ніхто не увійде в цей труд з власного рішення. Але в цих віршах Христос запрошує Своїх учнів розділити серце Господаря, Його серце. Ці слова не зрозумілі зовнішнім, найманим робітникам, які мають копати “від паркану до обіду”, наймитам, яким насправді байдужа і нива і її господар. Але вони знаходять відгук в наших серцях. Чому? Тому що Господь Ісус вже не називає нас рабами, які знають лише свою працю, Він зробив нас Своїми друзями, відкрив нам Своє серце (Iван.15:15). Ці слова знаходять відгук в наших серцях, бо у вічності Отець нас обрав, на Голгофі Христос викупив, а Дух Святий відродив і змінює, щоб ми мали ті ж в думки, що і в Христі Ісусі, щоб були співробітниками Божими. І все це Божий дар, Божа робота в нас, за яку Його славимо. Амінь.

Сьогодні під дверима церкви не стоїть натовп, як під дверима Петрового дому, в нас все ще є порожні стільчики і вільні місця на Богослужінні. Чи актуальні слова Христа про велике жниво і сьогодні? Поза усіляким сумнівом, так. Хоча, можливо, іноді земля місії нам більше схожа на пустелю, ніж на жниво. Але дефіцит, про який говорить Господь не в жниві, воно рясне, його Бог підготував. Дефіцит в робітниках.

Ми молимося про те, що справді турбує наше серце. Коли хворіємо, молимося про зцілення. Коли маємо фінансові труднощі — про високооплачувану роботу. Напевне, хтось молиться про перемогу улюблених спортсменів. Це не погано. Добре відкривати Богу свої бажання. Але тут, в цих віршах, ми бачимо, що насправді турбує серце Христа, що Його спонукає схиляти коліна перед Отцем. Він молитися про успіх Євангельського служіння, про робітників. І з наступного розділу Він починає посилати 12 учнів на проповідь, щоб вони зібрали першу хвилю цього жнива. І він запрошує нас розділити Його молитву, Його євангельську працю і Його радість. Нехай Господь помилує нас і працює в наших серцях, щоб ми навчилися погляду Христа, серцю Христа і молитві Христа. Нехай Він пошле робітників на жниво Своє, починаючи з кожного із нас і в наступні покоління.  Благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав.

(п. Йонатан)

ТОЖ БЛАГАЙТЕ ГОСПОДАРЯ ЖНИВА

Від Матвія 9:35-38

Ключовий вірш 38

1. Вірш 35. Як в цьому вірші описане Ісусове служіння? Якими були складові цього служіння? Яку добру новину проповідував Ісус? Як в Ісусовому служінні відкрилася Його Божественна та Месіанська сутність? (Іс.35:5; Мат.9:6,27,25)

2. Вірш 36. Яким було Ісусове ставлення до людей? Чому люди, яких бачив Ісус потребували співчуття і милості? Що значать слова: “як ті вівці, що не мають пастуха”? Хто такий пастух? Як ці слова пов’язані з Мат.9:34?

3. Вірш 37. З чим тепер Ісус порівнює людей, яким Він служив? Яку потребу бачив Ісус? Чи актуальні Його слова сьогодні? Яким є ваш погляд на світ, в якому ми живемо?

4. Вірш 38. Яку тему молитви Ісус дав учням? Хто такий Господар жнива? Чи молитесь ви такою молитвою?

ТВОЯ ВІРА СПАСЛА ТЕБЕ!

Від Матвія 9:18-34

Ключовий вірш 9:22 : “Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: Будь бадьорою, дочко, твоя віра спасла тебе! І одужала жінка з тієї години”

На початку 9-го розділу ап. Матвій, автор цього Євангелія, розповів, як Ісус зцілив паралізовану людину. Потім він розповів як Ісус уздоровив його самого від духовних хвороб. У сьогоднішньому слові одужання отримують зразу 5 людей: хвора жінка, дочка одного старшого, двоє сліпих та біснуватий.

Матвій показує нам прихід Божого Царства. На початку ми бачимо дівчинку, яка померла, і відчуваємо, що тут щось не так – дівчатка не повинні помирати, вони повинні жити, радіти життю та малювати яскраві малюнки. Ми бачимо сумного батька, у якого померла донька. Ми бачимо сумну та втомлену жінку, яка хворіє на хронічну хворобу без надії на одужання. Ми бачимо двох сліпих – у той час у них була лише одна можливість у житті – ставати жебраками. І в завершення цієї картини ми бачимо біснувату людину. Матвій змальовує світ, де люди хворі, сумні, де є смерть, де людьми управляють біси. Ця картина схожа на пекло. Ця картина нагадує сучасний світ, де багато хворих, сумних людей, де також є смерть, і де через бісів люди не можуть контролювати себе. Чи хотіли б ви жити серед таких людей? Недавно мій знайомий розповідав мені що захворів і його поклали у лікарню. Вночі у палату привезли одного алкоголіка, у якого почалася біла гарячка. Він не міг контролювати себе. Бути поряд із ним було жахливо. Біснуватість значно жахливіша за білу гарячку. Як страждали ті люди, які знаходилися поряд із ним!

Але потім засвітило сонце. Прийшов Ісус, і разом з ним прийшло Боже Царство. Ісус воскрешає мертву дівчинку. Батько отримує радість та втіху. Я думаю, що він став вірним послідовником Ісуса. Жінка, яка все життя не могла одужати – нарешті одужує. Двоє сліпих отримують зір. І німий біснуватий стає нормальною людиною, здатною контролювати себе та вести адекватно. У суспільстві таких людей уже хочеться жити. Ми бачимо дві картини – і який великий контраст! Не інакше, як завдяки Христу Боже Царство прийшло.

Однак одужали не всі жінки того часу. Багато з них так і лишилися страждати від своїх хронічних хвороб і померли у сумі. Не всі дівчатка того часу, які померли, воскресли. Не всі сліпі отримали зір, і не з усіх біснуватих Христос вигнав бісів. Чому саме про цих людей пише Матвій? Що спільного в цих, здавалося б зовсім різних людях? Чому Матвій хоче нас навчити?

Ісус вимагав віри від батька дівчинки. Він сказав жінці: «Твоя віра спасла тебе!» Він запитав сліпих: «Чи ж вірите ви?» Усі ці люди одужали по своїй вірі. Тому сьогодні ми подумаємо про те, якою була їх віра. І задамо собі питання: якої є наша віра? Якому має бути наша віра? Хай сьогодні Господь благословить нас зростати у вірі.

Перше, їх віра у Христа була особистою. Батько дівчинки прийшов до Христа та сказав: «Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, і вона оживе» (18). У той час було відомо, що Христос лікує навіть від таких хвороб, які вважалися невиліковними. Але воскресіння з мертвих було щось дуже незвичайне і навіть неймовірне, це не було те, що загальноприйняте у суспільстві. Тому віра цього батька була особистою та великою – він просив Христа воскресити його доньку. Він вірив, що якщо Христос прийде та покладе на неї руку, то вона оживе.

Жінка, яка прийшла до Христа. Вона хворіла дванадцять років на кровотечу. Кров – це життя. Втрачаючи кров, вона втрачала життя. Вона втрачала силу, вона втрачала красу і всяку надію у житті. Можливо у свої 30 вона була схожа на 60-річну бабусю. У тому суспільстві така хвороба вважалася нечистою. І людина, хвора на таку хворобу, вважалася нечистою. Це була церемоніальна нечистота. Ми не знаємо, чому та як ця жінка захворіла. Якщо в результаті розпутного життя – то це була її провина. А, можливо, вона захворіла не по своїй вині. Тоді не було ніякої її провини в цьому, бо немає нашої провини в тому, що хтось чхнув у вагоні метро, а ми підхватили вірус. Але через цю хворобу ця жінка не могла з’являтися у суспільстві – кожен, хто доторкнеться до неї, також вважався нечистим. Але вона вирішила прийти до Христа таємно і доторкнутися до Нього. Вона казала: «Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю» (21). Її віра була особиста. У той час багато людей не лише торкалися, але штовхали і навалювалися на Христа у натовпі. Але серед них одужання отримала лише ця жінка, яка доторкнулася до Нього вірою.

Друге, їх віра була дієвою та долала труднощі та сумніви. У наш час на Україні часто можна почути, що я маю віру, але вона у мене дуже особиста, і тому захована глибоко у серці. Віру намагаються не показувати, і не говорити про неї, як про своє інтимне життя. Але не таку віру ми знаходимо у Біблії. Віра цих людей, які сьогодні отримали від Христа благословіння, штовхала їх до Христа. Чоловік, який прийшов до Христа благати про свою доньку, був старшим. У нього було положення у суспільстві. У той час багато старших були налаштовані вороже до Христа. Але цей чоловік приборкав свою гордість і прийшов до Христа просити за свою доньку. Хвора жінка звикла уникати людей. Люди її часто не розуміли та засуджувала, або ж просто уникали, то й вона уникала їх. До того ж їй було фізично важко проштовхатися через натовп людей до Христа. Але вона все здолала і доторкнулася до Нього. І наша віра має бути дієвою. Якщо наша віра недостатня для того, щоб приходити до Христа в молитві, через вивчення Біблії, щоб прийти на Богослужіння чи зібрання від неї не дуже багато користі.

Третє, їх віра була сповідуючою. Це добре видно на прикладі двох сліпих. Вони ішли за Ісусом та кричали: «Змилуйсь над нами, Сину Давидів!» (27) Однак Ісус зцілив їх не зразу. Спочатку Він запитав їх: «Чи ж вірите ви, що Я можу вчинити оце?» І вони відповіли: «Так, Господи» (28) Ісус допоміг їм сповідати свою віру. Наша віра зміцнюється та зростає, коли ми її сповідуємо. Якщо ми можемо сповідати її перед Богом, то можемо це зробити і перед людьми. Тому тут варто запитати себе: «Коли я останній раз сповідував свою віру перед іншими? Перед своїми знайомими? Чи в церкві?» Коли ми не говоримо про свою віру, вона не зростає.

Звідки усі ці люди взяли таку віру? І, взагалі, звідки приходить віра? Це гарне питання. По суті віра приходить від одного Бога. Біблія навчає, що людина повністю зіпсована через свої гріхи. Можна наказати їй: «Віруй!» Але де їй взяти віру, якщо вона зіпсована, у неї нічого немає, їй немає звідки взяти віру. Це як боржнику-банкруту наказувати «Плати!» – так, він має платити, але у нього немає чим!

Віра приходить від Бога. Однак це не означає, що ми маємо сидіти склавши руки та чекати, коли Бог дасть нам віру. А якщо у нас мало віри, то звинуватити Бога що не дав мені віру. Звичайно ні. Нам варто користуватися тією благодаттю, яку Бог дає нам кожен день, нам варто дивитися, вчитися, думати, робити правильні висновки. Жінка бачила, що лікарі не допомагають. А Христос допомагає. Вона бачила, як Він зцілював хворих. І вона зробила вірний висновок: значить, не потрібно більше надіятись на лікарів, а потрібна надіятись на Христа, потрібно прийти до Нього!

Ні в кого з нас немає довершеної віри. Тому усім нам потрібно зростати в ній. У цьому слові ми бачимо, що Христос бачив слабку віру і зміцнював її. Коли він прийшов до дому старшого, то побачив дударів та юрбу голосільників – вони уже оплакували померлу дівчинку. Це могло похитати віру батька, він міг подумати, що уже все закінчено. Бачачи це, Ісус сказав: «Відійдіть, бо не вмерло дівча, але спить» (24). Коли над Христом почали сміятися, Він випровадив цих людей. Він залишив лише батька, який мав віру.  Коли двоє сліпих кричали Ісусу зцілити їх, Він зробив це не зразу. Чому? Можливо, Ісус перевіряв їх віру. Справжня віра наполеглива, віра не здається. Нам варто також зміцнювати віру один одного. Нам варто молитися один за одного. У нас є зібрання свідчень. Це добра нагода сповідати свою віру. Це добра нагода розділити з іншими теми молитви. І це добра нагода розділити з іншими Божу благодать і зміцнити їх у вірі. Тут нам також варто запитати себе: яким чином я зміцнюю віру інших? Дивлячись на мене, вони надихаються в слідуванні за Христом?

Духовне життя – це боротьба, де ми не можемо сидіти, склавши руки. Ми маємо боротися за свою віру. Ми маємо вірити, навіть якщо віра – це не є загальноприйнята річ у суспільстві, в якому ми живемо. Наша віра має бути дієвою. Віра має бути не лише в серці, але й на устах. І ми маємо зміцнювати віру один одного. У цьому слові ми бачили самих різних людей, у яких на перший погляд мало спільного. Але вони боролися за свою віру, вони діяли, вони сповідували, і Христос благословив їх. Так і у нашому житті. Коли ми ведемо таку духовну боротьбу, наша віра зростає.

Клайв Льюїс був професором Оксфорда по англійській літературі. У дитинстві у нього була віра, але поступово він її втратив і став атеїстом. По роду своєї роботи, йому потрібно було багато читати. Якось він став помічати, що читає лише християнських авторів, бо не християнські були скучні, їм не вистачало глибини. Це його насторожило. Він також помітив, що кілька його друзів та знайомих, які раніше скептично і навіть цинічно ставилися до християнства, стали християнами, і тепер його оточували одні християни. Це його насторожило іще більше. Ці люди свідчили йому про Христа та християнство, і, напевно, молились за нього. І потім сталося справжнє чудо. Якось, одним сонячним ранком, Льюїс відправився у зоологічний парк. Коли він відправлявся туди, він ще не вірив, що Ісус – це Божий Син. Але коли він добрався на місце, він був твердо переконаний, що Ісус – це Божий Син. Пізніше, Бог щедро використав і самого Льюїса, щоб через нього дарувати віру багатьом людям. Якось Льюїс сказав: «Упіймати осу важче, ніж застрілити впритул слона, але якщо промахнешся, слон заподіє більше прикростей». Він сам став тим слоном, який заподіяв багато шкоди дияволу!

Ми живемо у світі, де багато хворих людей. Хворих фізично, і хворих духовно. Деякі люди помирають через їхні гріхи. Чи віримо ми, що Ісус може воскресити їх до нового життя? Якщо так, то маємо як цей батько приходити до Нього в молитві за них. У нас, як і у цієї жінки, є хронічні хвороби. Чи хочемо ми одужати? Якщо там, нам потрібно іти до Христа з вірою. Хай Господь благословить Вас навчатися вірі, якому можете приходити до Нього самі та приводити інших.

(п. Яків)

ТВОЯ ВІРА СПАСЛА ТЕБЕ!

Від Матвія 9:20-34

Ключовий вірш 22

1. Що сталось дорогою, коли Ісус пішов за одним з старших? Якою була віра жінки, що 12 років страждала на кровотечу?

2. Як Ісус благословив її віру? Яка різниця в поглядах на смерть в Ісуса та інших людей? (23-25)

3. Чого хотіли двоє сліпих і що вони кричали? Якою була їх віра і як Ісус благословив їх?

4. Як Ісус зцілив німого біснуватого?

5. Поділіться своєю думкою і досвідом практичної і справжньої віри.