Записи

ТОЙ, ХТО СЛУХАЄ СЛОВО Й ЙОГО РОЗУМІЄ

Від Матвія 13:1-23

Ключовий вірш 13:23

1. Що таке притча? Скільки притч ми знаходимо в Євангелії від Матвія?

2. Розкажіть про чотири види ґрунту (3-8). Що сталося з зернами, які попали в кожен із них? Чому Ісус сказав: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» (9)

3. Чому Ісус проповідував притчами? (назвіть дві причини, які привів Ісус) (10-15) Чому учні Ісуса блаженні? (16,17)

4. Кому Ісус пояснив значення притчі? (18) Чому? Чому у людей, у яких серця як дорога, слово було вкрадене? (19) В чому проблема людей у яких серця – як кам’янистий ґрунт? (20-21) Чому люди з тернистими серцями зостаються без плоду? (22)

5. Чим одним відрізняються серця людей з добрим ґрунтом? (23) Звідки приходить розуміння? Які плоди приносять такі люди? Де потрібно шукати проблему, коли людина не приносить плодів?

ТОЙ МЕНІ БРАТ, І СЕСТРА, І МАТИ!

Від Матвія 12:46-50

Ключовий вірш 50 : “Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!”

Сьогодні ми закінчуємо вивчення 12го розділу Євангелія від Матвія. Лейтмотивом усього цього розділу був конфлікт між фарисеями та Ісусом. Спочатку це був конфлікт стосовно розуміння суботи, закону і храму. Потім — стосовно джерела Ісусової сили і т.д. Але закінчується цей уривок зовсім неочікувано. До Ісуса приходить Його сім’я:  брати і мама. Ними керують, звичайно, зовсім інші, ніж фарисеями, думки і почуття, але і тут ми відчуваємо певний конфлікт і напруження. Тут не відбувається ніяких драматичних і карколомних подій. Звичайна рядова ситуація. Але Господь використовує її для того, щоб навчити Своїх учнів про нові стосунки, які об’єднують їхню спільноту, спільноту тих, хто послідував за Ним. Він використовує її, щоб навчити про правильні пріоритети, і щоб благословити Своїх учнів так, як вони ніколи не очікували. Нехай Господь зараз буде з нами, відкриє наші серця і розум щоб розуміти Його слово і дасть кожному з нас Свою благодать.

Подивіться вірші 46-47: “Коли Він іще промовляв до народу, аж ось мати й брати Його осторонь стали, бажаючи з Ним говорити. І сказав хтось Йому: Ото мати Твоя й Твої браття стоять онде осторонь, і говорити з Тобою бажають”

До цього часу Ісусова сім’я майже ніяким чином себе не виявляла. Ми читали про Марію та Йосипа на самому початку Матвієвого оповідання. Але потім вже нічого не чули про них. І, читаючи, євангельску історію нам легко забути, що Ісус не з місяця впав, а мав звичайну сім’ю. Що Він виріс в звичайному юдейсьому селі, грався з іншими дітьми, глядів молодших братів, слухався маму і тата і вчився ремеслу. Ми часто роздумуємо про Його стосунки з Небесним Отцем і нам легко забути, що також в Нього були і звичайні родинні зв’язки. До 30ти років Він жив зі Своєю сім’єю, аж доки не вирушив до Йордану, щоб прийняти хрещення від Івана Хрестителя.

З того моменту пройшов вже певний час. І в ті часи не було скайпу і мобільного зв’язку, тож все, що родина про Нього могла знати, вони взнавали лише з чуток і розповідей очевидців. Ви можете собі уявити, які це були розповіді, і як дивно вони могли звучати. Але в якийсь момент до них дійшли чутки, які їх серйозно стривожили. Матвій нічого не говорить про причину їхнього приходу, але Мар.3:21 каже: “І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамовитий”.

Ми бачимо, що Ісусова постать викликала неоднозначну реакцію в людей. Навіть в цьому 12ому розділі, який ми зараз вивчаємо ми зустріли декілька варіантів. Були люди, які бачили в Ньому Сина Давида (Мессію), про це свідчили Його діла і слова. Фарисеї підозрювали Його в нечистих мотивах і зв’язках з дияволом. Але також були такі, хто  вважав Ісуса несамовитим, не сповна розуму. Власне, як говорить Клайв Льюїс, на цьому варіанти вичерпуються.

Звичайно, ці різноманітні чутки тривожили Ісусову рідню. Вони переживали через Його стан. Вони переживали через те, що Він налаштував проти Себе фарисеїв і усю юдейську верхівку. Вони турбувались про честь родини і не хотіли пліток. І усе це спонукало їх облишити звичні справи і піти, знайти Ісуса і серйозно поговорити з Ним про Його діяльність.

Але, як виявилось, підступитись до Ісуса було не так просто. Матвій каже, що Ісус в цей час говорив з людьми, промовляв до народу. Щоб почути Його, люди підсунулись дуже близько. Навколо Нього був такий щільний натовп, що протиснутись годі було й думати.

Що ж зробили Ісусові брати? Вони не стали лізти в натовп. Вони просто попросили когось з краєчку, щоб Ісусові переказали про їхній прихід. Ісусовим братам не потрібно було розбирати дах, щоб пробратися до Нього ближче. Вони зробили ставку на родинні зв’язки. І це не дивно. Бо важко знайти більш тісні узи, які зв’язують між собою людей, ніж сімейні.

Якось я дивився фільм про Джона Кеннеді, 35го президента США. І там була сцена, коли його маленькі дочки прибігли до його кабінету в Білому домі. Я тоді подумав: як цікаво, не так просто, напевне потрапити до овального кабінету. Будь кому. Але не дітям. Бо діти приходять не до президента, а до татка.

І тут ми бачимо цю дивовижну картину: ось є Ісус і навколо Нього люди, яких на перший погляд з Ісусом майже нічого не пов’язує. Це сторонні, незнайомі люди. Учні, яких Він позбирав не так давно. Але ці люди прагнуть Його, хочуть протиснутись хоч трішки ближче, щоб почути Його слів. А ось, ті хто знає Його змалечку, хто зв’язаний з Ним нерозривними, самими близькими, сімейними узами… але вони стоять осторонь.

Як Ісус відреагував на повідомлення про прихід сім’ї? Подивіться вірш 48: “А Він відповів тому, хто Йому говорив, і сказав: Хто мати Моя? І хто браття Мої?”

Здавалось би, що ситуація зовсім штатна. Нема про що говорити. Треба закінчити проповідь і вийти до сім’ї. Всі зрозуміють. Всі очікують, що саме так Він і зробить. Але Ісус не каже: нехай зачекають 10хв. Він спеціально звертає увагу оточуючих на сім’ю, задаючи Своє питання.

Ісус запитує: Хто мати Моя? — що за дивне питання? Хіба Ти не знаєш, хто Твоя мама? Хіба Ти не знаєш, хто 9 місяців носив тебе під серцем? Хто годував тебе своїм молоком? Хіба Ти забув, хто сидів біля Твого ліжка, коли ти хворів і втирав сльози, коли Ти малий розбив коліно? Хіба Ти забув, хто ця сама дорога людина, яка все життя турбувалася про Тебе?

Він запитує: Хто брати Мої? — Ісусе, хіба Ти не знаєш, хто Твої брати? Хіба Ти забув з ким ділив стіл і дах, дитячі ігри і батьківську науку? Звичайно, Він не забув. Цими питаннями Він змушує людей згадати про своїх братів, сестер і матерів, свої сім’ї і задуматись про те, що саме їх пов’язує.

Але далі Ісус робить щось ще більш дивне. Подивіться вірші 49,50: “І, показавши рукою Своєю на учнів Своїх, Він промовив: Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!”

Ісус піднімає руку, вказує на Своїх учнів і каже: “вони — Моя сім’я”.

Про що говорить Ісус? Що значать Його слова?

По-перше, Його слова не говорять, що сім’я, родинні зв’язки — це не важливо. В жодному разі слова Христа не є відміною інституту сім’ї. Бог об’єднав у сім’ю перших людей. Веління шанувати батька і матір — це перша заповідь з обітницею в СЗ. В НЗ Ісус підтверджує її актуальність і важливість, коли сварить фарисеїв за “корван”. Це неправильно, каже Він, коли ви виправдовуєте свою байдужість до батьків служінням Богу. Сам Ісус, вже висячи на хресті, не дивлячись на страшну муку заповідає одному з учнів турбуватися про Його маму. Павло даючи настанови стосовно церкви каже: “Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного” (1Тим.5:8).

Сім’я завжди займала важливе місце у Божій викупній історії і це місце нікуди не поділось. Ми все ще маємо турбуватись про батьків, виховувати побожне потомство і являти жертовну любов до чоловіка чи дружини. Бог все ще працює в сім’ї і ми укріплюємось Його заповітними обіцянками щодо наших дітей. Однак, ми також мусимо визнати, що сім’я — це не головна тема Біблії.

В сучасному світі дуже багато уваги приділяється стосункам загалом і сім’ї і вихованню дітей зокрема. І церкву ця тенденція не оминула також. Скільки фільмів є в яких головний герой усвідомлює, що він витратив життя марно — на роботу, гроші чи насолоди і втратив саме головне — сім’ю. Але, чесно кажучи, людина, яка приходить до такого висновку, просто міняє одного ідола на іншого. В центрі наших життів має бути Бог і Його слово. Амінь.

Ісус не відміняє сім’ю. Але, з іншого боку, Він вказує нам на новий вид стосунків, які поєднують людей навіть сильніше, ніж сімейні узи. Це стосунки, які пов’язують учнів Христа в єдину духовну спільноту. Це стосунки в Ісусі Христі. Стосунки, якими сам Господь зв’язує нас із Собою: “Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!”.

І тут потрібно відмітити ще один момент. Говорячи про стосунки з Богом, ми схильні концентруватися на вертикальному аспекті: особистих стосунках з Ним (Бог зробив мене Своїм дитям). Але при цьому ми забуваємо або применшуємо значення горизонтального аспекту: стосунків з іншими віруючими. Забуваємо, що “кому церква не мати, тому Бог не батько” (Кіпріан). ап. Іван в першому посланні прямо говорить, що коли ми не маємо любові до братів, яких бачимо, то як можемо говорити про любов до Бога, якого не бачимо. Наші стосунки з Богом виражаються в тому, як ми любимо церкву, зібрання грішників з різними, складними, колючими характерами, ранами, проблемами але грішників, на яких Христос показав рукою і сказав: оце брати Мої і мати Моя. Амінь!

Цей зв’язок міцніший ніж будь яка генетична спорідненість чи сімейна прив’язаність. Цей зв’язок забезпечений Кров’ю Христа. Кров’ю, яка омила усі наші гріхи на хресті. Цей зв’язок забезпечений Духом Святим, який хрестив нас в одне тіло — Церкву.  Це стосунки, в яких ми, як Церква, служимо одне одному дарами, збагачуємо одне одного, укріплюємо одне одного. І усі разом, одним серцем і устами прославляємо Бога, який в любові викупив нас і зробив Своїм народом, Своєю сім’єю. Це стосунки, в яких навіть батьки і діти стають братами і сестрами, бо в Бога немає онуків. В Бога немає онуків! Це стосунки яких нема в світі. Уявіть собі невіруючого, який читає в церкві на дошці оголошень: “Два брата (батько і син) знімуть квартиру :)”. Це стосунки про які я молюся для своїх дітей. Вони вже мої діти і ніхто не може змінити цього, але як я радію, коли бачу, як вони роблять якісь кроки віри і зростають в Христі. Це стосунки які важко переоцінити. Стосунки, завдяки яким ми разом з Давидом можемо казати: “Я радів, як казали мені: Ходімо до дому Господнього!” (Пс.121:1) Амінь!

Як же грішник може увійти до Божої сім’ї? Подивіться ще раз вірші 49,50: “І, показавши рукою Своєю на учнів Своїх, Він промовив: Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!”

Слова Христа були несподіванкою не тільки для Його родичів, не тільки на людей, які прийшли Його послухати але і для Його учнів. Вони послідували за Ним одного дня залишивши свої сім’ї і сіті. Вони пізнали Його, як вчителя, а потім, як Господа. Вони вчилися жити в послуху Божій волі. Але чи сподівались вони колись, що Ісус назве їх Своєю родиною, Своїм братом? — я не думаю. Але Він піднімає руку і каже — вони — Мої брати і сестри, Моя родина.

В один момент їм довелось переосмислити свої стосунки з Христом і свій новий статус. Яка це величезна благодать, коли Той, хто стоїть незрівнянно вище за тебе, на кого ти рівняєшся, в кого вчишся, на кого хочеш бути схожий, раптом обертається і називає тебе своїм другом чи тим більше братом. Це стосунки, на які ти ніколи не розраховував, але отримав даром. І розумієш, що тобі вже з цих стосунків нікуди не подітися.

Тут слова “хто волю Мого Отця… чинитиме” — це не причина і не засіб. Це ознака. Думка, що місце в Божій родині можна якось “заробити” — фатальна помилка. Але, коли Бог робить нас Своїми дітьми, коли відроджує наші серця Духом Святим і відновлює в нас образ Божий, нашим природнім прагненням стає бажання чинити волю Небесного Отця. І сьогодні я молюся, щоб кожен з нас побачив Христа, який піднімає Свою руку, вказуючи на нас і каже: оце Мої брати і сестри. Нехай Господь навчить і допоможе нам жити, як Божа Церква, як Його сім’я в цьому світі. І нехай через нас весь світ побачить Його славу. Амінь.

(п. Йонатан)

ТОЙ МЕНІ БРАТ, І СЕСТРА, І МАТИ!

Від Матвія 12:46-50

Ключовий вірш 50

1. Вірші 46-47. Хто прийшов до Ісуса? З якою метою (Мар.3:21)? Чому, на вашу думку, вони стояли осторонь (Ів.7:5)?

2. Вірші 48-49. Як відповів Ісус? Чому? Як Ісус ставився до Своєї родини (Ів.19:26-27; Лук.2:51)? Що Писання говорить про зобов’язання віруючого стосовно сім’ї (Вих.20:12; Мар.7:11; 1Тим.5:8)?

3. Вірш 50. Кого Ісус назвав Своєю родиною? Як характеризуються учні Христа? Яке рішення вони самі свого часу прийняли, коли пішли за Ісусом (Мат.4:21,22)? Яких стосунків з Христом ми маємо шукати?

4. Як грішник може стати частиною Божої родини? Яке значення для нас має те, що Ісус прийняв нас в Свою сім’ю і назвав братами і сестрами і дітьми Небесного Отця?

Більший, ніж Йона та Соломон

Від Матвія 12:22-45

Ключові вірші 12:41,42 : “Ніневітяни стануть на суд із цим родом, і осудять його, вони бо покаялися через Йонину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йона! Цариця з півдня на суд стане з родом оцим, і засудить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати. А тут ото Більший, аніж Соломон!”

У своєму служінні Ісус зустрічав не лише людей, які скромно приходили до Нього за допомогою чи просилися до Нього в учні. Він зустрічав і шалений спротив. Він зустрічав хитрих людей, які наговорювали на Нього різні нісенітниці, не хотіли вірити Йому та приймати Його слово. Він зустрічав хитрих людей, які лише шукали різні відмовки та причини, щоб не розкаятись. Звичайно важко мати справу з такими хитрими людьми. Там, де потужно працює Бог, завжди працює і диявол. Цей світ – це поле битви між Богом та дияволом. І усі ми, усвідомлюємо це чи ні, втягнуті у цю боротьбу. Ми можемо бути або на стороні Бога, або на стороні диявола. Ісус любив цих людей, які противились Йому та серйозно попереджав, що у своїх бажаннях хитрувати, вони роблять собі лише гірше. Він змалював біди, в які попадають хитрі люди. Хай Господь дасть нам оновлене серце, віру та покаяння перед Його словом.

Подивіться на вірш 22: «Тоді привели до Нього німого сліпця, що був біснуватий, і Він уздоровив його, так що німий став говорити та бачити». Цей чоловік був серйозно хворий як фізично (він був німий та сліпий) так і духовно (він був біснуватим). Життя цього чоловіка котилося у прірву, як життя безнадійного алкоголіка. Але Ісус уздоровив його – він став говорити та бачити, і Ісус вигнав з нього бісів. Подивіться на вірш 23: «І дивувались усі люди й казали: Чи ж не Син це Давидів?» Діла Христа задавали людям запитання, яке неможливо було проігнорувати: «Хто такий Христос?» І, дивлячись на діла Христа, люди зробили висновок: «Чи ж не Син це Давидів?» У Старому Заповіті Бог обіцяв у потомках Давида послати у цей світ Месію, Який буде робити саме ті справи, які й робив Ісус. Євреї добре пам’ятали цю Божу обіцянку й очікували Месію. І ось, коли прийшов Ісус, люди бачили в Ньому обіцяного сина Давида.

Бог ставить нам запитання, які ми не можемо проігнорувати, і на які маємо знайти відповідь. Ми дивимось на цей світ, на землю, на всесвіт, і чуємо запитання: «Звідки це взялося? Хто це створив?» Ми читаємо в Біблії про Ісуса. І ми маємо знайти відповідь на запитання: «Те, що написано в Біблії – це правда? Христос дійсно приходив на землю? Хто Він?» Однією з перших християнських книг, яку я прочитав, була книга Джоша Мак-Дауелла «Не просто тесля». Він сам колись посміювався над християнами. Але коли він об’єктивно розглянув факти, то прийшов до висновку що усе, що написано в Біблії про Христа – правда, і став його послідовником.

Однак фарисеї не хотіли приймати Христа. Христос був не таким, яким вони уявляли собі Месію. Коли людина не хоче приймати Христа, їх потрібно знайти інше пояснення словам та справам Христа. Подивіться на вірш 24: «Фарисеї ж, почувши, сказали: Він демонів не виганяє інакше, тільки як Вельзевулом, князем демонів». Теорія фарисеїв полягала в тому, що у царстві диявола існують розділення. Одні демони увійшли у цього чоловіка, але Ісус уклав договір із князем демонів та вигнав їх. Досить сумнівна теорія, чи не так? Нагадує інші теорії, як люди придумують, бо відмовляються вірити в Бога. Наприклад, вони пояснюють походження світу великим вибухом, а походження життя на землі тим, що його на землю занесли інопланетяни. Якщо люди відмовляються вірити очевидним фактам, їм приходиться вигадувати неймовірні теорії. Чи дійсно фарисеї вірили в те, що говорили? Людина не може довгий час обманювати себе. Тому їй приходиться вірити у ці неймовірні теорії. І фарисеї почали вірити, в те що Ісус робить справи силою диявола! Там, де з’являвся Ісус, сатана відходив. Але фарисеї говорили що Ісус співпрацює з дияволом. Це був нонсенс. У віршах 25-29 Ісус це показує. Якщо царство сатани розділилося, він не зможе встояти. Усяка громада, розділившись, не встоїть. Тому ми молимося за єдність в нашій церкві. Сатана надто розумний, щоб дозволити розділення. Подивіться на вірш 29: «Або як то хто може вдертися в дім дужого, та пограбувати добро його, якщо перше не зв’яже дужого? І аж тоді він господу його пограбує». Злодії добре знають, що якщо вдертися в будинок, а там дужий господар, то пограбувати добро просто так не вийде – спочатку доведеться зв’язати дужого. Ісус виганяє бісів не тому що співпрацює з дияволом, а тому що переміг його.

Прочитаємо разом 30-ий вірш: «Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає». Ми усі втягнуті у духовну війну, немає нейтральної сторони. Люди, які з Ісусом, служать Богу та іншим, віддаючи свій час, сили та фінанси. Вони збираються разом, моляться та радяться, як краще служити Богу та іншим. Люди, які проти, лише критикують Божих слуг та Божу роботу, і живуть егоїстично для себе.

У віршах 31-32 Ісус сказав:

31. Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься!
32. І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!

Від цих віршів ідуть мурашки по тілі. Виявляється, можна вчинити такі гріхи, за які не буде прощення. Люди могли зневажати Христа по незнанню. Наприклад, ап. Павло переслідував Христа тому що не знав, Хто він є насправді. Такі гріхи прощаються, коли людина розкаюється в них. І коли Христос відкрився ап. Павлу, той розкаявся і послідував за Ним. Але коли Святий Дух відкриває людині істину, але вона навмисно не вірить, не приймає Христа і не розкаються, то це є богозневага на Духа. Саме так робили фарисеї: діла Христа очевидно свідчили про те, що Він – обіцяний Богом Месія. Але фарисеї казали, що Він робить справи силою диявола. Щоб не робив Христос, вони не вірили Йому та постійно обливали Його брудом. Вони біле називали чорним, а чорне називали білим. Їх упередження стосовно Христа мали тяжкі наслідки. Такі люди самі, навмисно, відсікають себе від Божої благодаті та Божого прощення.

У 12-ому розділі Ісус бореться зі звинуваченнями проти Нього. Його звинувачують у тому, що Він порушує суботу, а потім і в тому, що Він став союзником самого диявола. Однак у віршах 33-37 Ісус показує, що це не Його, а Він буде судити людські серця. Ці вірші називають ще «Божим судом над людськими серцями». Прочитаймо вірші 33-34:

33. Або виростіть дерево добре, то й плід його добрий, або виростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається бо дерево з плоду!
34. Роде зміїний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце наповнене, те говорять уста.

Те, що у людини на серці, зазвичай показують її слова. Звичайно, часто на людях, люди говорять гарно, підбираючи кожне слово. Однак в гніві або суперечці, або коли вони просто розслабились – коли вони втрачають контроль, їх слова стають іншими. І саме вони показують, яким є їх серце. Проблема фарисеїв була в їх серцях. Вони були злими. Їх серця були наповнені злом до самого верху. А які наші серця? Біблія каже, що людські серця злі (Єр.17:9). А що нам робити із нашими серцями, наповненими злом? Ми маємо віддати їх Бога і Він замінить їх на нові серця. У вірші 35 Ісус сказав:

35. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе.

Слова бувають різними. Вони можуть ранити, вони можуть видатися пустим звуком, а можуть і підтримати, надихнути. Нам потрібно вчитися говорити слова підтримки та зміцнення іншим. І це можливо лише коли Бог змінює наші серця.

Нам потрібно пам’ятати, що наші слова матимуть значення й у вічності.

36. Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!
37. Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений.

Ісус не закликає нас мовчати. Ісус хоче дати нам нове серце, з гарними плодами, від якого змінюються і наші слова.

Прочитаємо 38-ий вірш: «Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: Учителю, хочемо побачити ознаку від Тебе». Насправді Ісус показав і так уже багато ознак. Він лише недавно уздоровив німого сліпоко та біснуватого чоловіка. Однак ці люди хотіли ще ознак. Ісус їм відповів:

39. А Ісус відповів їм: Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони.
40. Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі.
41. Ніневітяни стануть на суд із цим родом, і осудять його, вони бо покаялися через Йонину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йона!

Він назвав цей рід лукавим та  перелюбним. Їх проблема не в тому, що їм не вистачає ознак, а в тому, що вони не хотіли вірити. Вони не хотіли приймати Ісуса таким, Яким Він був. Вони зовсім інакше уявляли собі Месію. Хитра людина просить ознаки, тому що не хоче нічого робити, не хоче нічого змінювати, а хоче жити лише для себе. Перелюбний – це люди, які лише шукають задоволень у житті, які хочуть робити лише те, що їм  приємно і подобається. Ісус не показує ознак хитрим та лінивим людям. Хоча, одну ознаку їм таки дано – це ознака пророка Йони. Бог послав Йону проповідувати в місто Ніневію. Це було язичницьке місто, а Йона був націоналістом і бажав смерті усім жителям цього жахливого міста. Спочатку він навіть не хотів туди їхати, але коли побув всередині кита три дні, та три ночі, то вирішив, що краще все ж проповідувати в Ніневії. Він не готувався серйозно до проповіді. Це не була класична роз’яснювальна проповідь. Він не любив цих людей і бажав їм смерті. Він не закликав їх до покаяння. Він ходив по місту і казав: «Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована!» (Йона 3:4). Однак сталося чудо: ніневітяни покаялися від проповіді Йониної. Тепер з ними був більше Йони – з ними був Сам Ісус. Ісус проповідував людям різними способами – і на природі, і в будинках, в синагогах, говорив притчами, наставляв особисто. Ісус уздоровлював хворих і навіть воскрешав мертвих. Він являв людям Божу любов і кликав у Небесно Царство. І вони все одно не вірили і хотіли це ознак! Тому ніненітяти стануть з ними на суд і осудять, тому що вони розкаялися лише від одної проповіді Йони.

40. Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі.

Подібно тому, як Йона перебував у киті три дні та три ночі, так і Христос воскрес на третій день після смерті. Христос – це та ознака, яка дана Богом людям. Іншої шукати не потрібно. Сама велика ознака у нашому житті – це коли ми повіримо в смерть та воскресіння Ісуса Христа. Христос вирішує проблему гріха, проблему хитрих та перелюбних людей.

Люди часто ходять в цю і в ту церкву, шукаючи різних ознак. В церквах різна музика, різні проповіді, різні люди та правила, але в кінець кінцем усе зводиться до одного: чи приймаю я Христа, який помер і воскрес заради мене?

Прочитаємо вірш 42: «Цариця з півдня на суд стане з родом оцим, і засудить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати. А тут ото Більший, аніж Соломон!» Цариця з півдня прийшла з кінця світу шукати мудрості у Соломона. Вона була царицею – дуже зайнятою людиною. Зайнятою справами держави, чи то розвагами. Але вона прийшла здалеку щоб навчитися мудрості у Соломона. Ми живемо у час дуже зайнятих людей. Таких зайнятих, що вони не знаходять часу на Бога. Але вони не зможуть виправдатися своєю зайнятістю. Тому що цариця з півдня стане з ними на суд та засудить їх, тому що вона прийшла від краю землі послухати Соломона. Ніхто не казав їй що Соломон воскрес із мертвих. Ніхто не казав їй що він – син Бога. Він просто був мудрою людиною. Ісус каже: «А тут ото Більший, ніж Соломон!» Якщо цариця з півдня знайшла час на Соломона, то наскільки більше ми маємо знаходити час для Христа!

У віршах 43-45 Ісус каже про те, у яку халепу попадають люди, які шукають ознак, однак не хочуть розкаятись.

43. А коли дух нечистий виходить із людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, та не знаходить.
44. Тоді він говорить: Вернуся до дому свого, звідки вийшов. А як вернеться він, то хату знаходить порожню, заметену й прибрану.
45. Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, і входять вони та й живуть тут. І буде останнє людині тій гірше за перше… Так буде й лукавому родові цьому!

Ісус тут відкриває нам те, що ми напряму не бачимо, вводить нас у світ духів. Ззовні тут змальована людина, яка жила погано, потім стала жити краще, а потім – дуже погано. Але це лише зовнішні прояви того, що відбувалося у неї всередині. В одній людині жив нечистий дух, не самий злий, а потім з неї через якісь причини вийшов. Іноді так трапляється, що людина приходить до Бога, розкаюється, ззовні змінюються, залишає гріхи, стає краще. Однак вона так і не приймає Христа у своє серце, не навертається до Бога. Тоді її серце стає як хата, порожня, заметена й прибрана. Тоді цей один, не самий злий дух, повертається назад, і приводить з собою сімох інших, лютіших за себе. І буде останнє людині тій гірше за перше. Лише зовнішні зміни без народження згори, завжди приводять до ще гіршого стану. Так буде й лукавому родові цьому! Якщо людина хоче лише бачити ознаки, жити заради свого задоволення, але не приймати в серце Христа і дозволити Йому управляти її життям, то він повертається до ще гіршого життя. Така людина хитра, думає що може підманути інших чи Бога. Але кінець кінцем підманює себе самого.
В сьогоднішньому слові ми бачили злих та хитрих людей. Але людина не може підманути Бога, і, в кінці кінців, підманює саму себе і попадає ще в більшу халепу. Єдиний шлях – це відкрито стати на сторону Христа і дозволити Йому змінити наше серце.

(п. Яків)

БІЛЬШИЙ, НІЖ ЙОНА ТА СОЛОМОН

Від Матвія 12:22-45

Ключові вірші 12:41,42

1. Кого уздоровив Ісус? (22) Якою була думка про цю подію людей? (23) фарисеїв? (24) Чому роздуми фарисеїв – це абсурд (25-28) Хто той, хто може зв’язати дужого? (29)

2. Що таке богозневага на Духа? Що означає говорити проти Духа святого? Чому ці гріхи не простяться? (30-32)

3. Наскільки важливо те, що ми говоримо? (33-37) Що слова фарисеїв казали про них?

4. Чого хотіли книжники та фарисеї? (38) Що їм дійсно було потрібно? (39-42) Чому ми вчимаося у жителів Ніневії та цариці з півдня?

5. Яка біда трапляється з людьми, які шукають ознак, однак не хочуть розкаятись? (43-45)

І ПОГАНИ НАДІЯТИСЬ БУДУТЬ НА ЙМЕННЯ ЙОГО!

Від Матвія 12:15-21

Ключовий вірш 21

В 11 та 12 розділах Євангелії від Матвія ми бачимо багато конфліктів та непорозумінь навколо Ісусової постаті. Пригадайте, 11ий розділ починається з того, що Іван Христитель відсилає до Ісуса своїх учнів, щоб вони переконалися, що той справді є Месією. Ісусові дії не відповідають Івановим очікуванням. Далі ми бачимо фарисеїв, які також не знають, як підступитись до Ісуса і як до Нього ставитись. Ісус навчає, що правду про Його сутність Отець відкрив дітям, але приховав від мудрих. І потім ми бачимо, як дивовижно закінчилась серія конфліктів пов’язаних із дотриманням суботи. Якщо ми поглянемо на усі ці події з віддалі, то побачимо дещо, що має нас стурбувати. І, вочевидь, це також турбувало і читачів Матвія. З одного боку ми бачимо Христа, сповненого влади і могутності. Він заявляє про Себе неймовірні речі і підтверджує, що має право так казати. Але з іншого, бачимо, що Він не використовує цих ресурсів, щоб якось звеличити Себе і примусити усіх визнати Його велич. Він не використовує Своєї сили, щоб примусити фарисеїв чи будь кого іншого схилитись перед Ним. І навіть Іван не знає, що думати…

Сьогоднішній уривок — це певний проміжний підсумок попередніх розділів. Матвій показує, чому Ісус діє саме так, а не інакше. Він цитує пророцтво Ісаї про Божого раба і вказує нам на сутність Спасителя і на характер Його Царства. Матвій відкриває нам милостивого Царя, який виконує волю Отця і з любов’ю турбується про Свій народ. Нехай Господь поблагословить нас зараз і нехай Дух Святий оживляє в наших серцях Боже слово, щоб нам бачити свого Царя і вірувати в Нього.

Уривок, який ми вивчали минулого разу, закінчився дуже тривожними словами: “Фарисеї ж пішли, і зібрали нараду на Нього, як би Його погубити?…” (14). Вчення Ісуса, Його вчинки ламали увесь світогляд фарисеїв та книжників і їхнє розуміння Писання. Та, навіть коли Ісус вказав їм на їхню помилку, вони не змінили свого ставлення, а замість цього вирішили прибрати Ісуса. Що зробив Ісус коли взнав про їхній лихий задум? Подивіться вірші 15, 16: “А Ісус, розізнавши, пішов Собі звідти. І багато пішло вслід за Ним, і Він їх уздоровив усіх. А Він наказав їм суворо Його не виявляти”.

Ісус не став загострювати конфлікт з фарисеями, щось доводити їм, а просто пішов з того місця до іншого. Але що ми бачимо? — хоча фарисеї не розпізнали в Ньому Месію, чи принаймні Божого слугу, тим не менше було багато людей, які послідували за Ним.

Хто були ці люди? Це були хворі люди: зранені, знеможені, зламані. Вони потребували зцілення і укріплення. І Ісус дав їм це: “Він їх уздоровив усіх”. Свою владу Він використав не для того, щоб доводити щось про Себе, а для того, щоб благословити Свій народ, тих хто довірився Йому і послідував Йому. Навіть більше, Він наказав їм не розголошувати іншим про ті дива, які сталися в їхніх життях.

Чому? — Матвій відповідає: “щоб справдилось те, що сказав був Ісая пророк” (17). В цьому він вбачає справдження того, що Ісая говорить в одному з пророцтв про Божого раба. Йдеться про Іс.42:1-4. І далі Матвій нагадує нам, що ж Писання говорить про справу Месії і Його Царство.

З цього пророцтва ми дізнаємося, по-перше, про особливий статус і помазання Христа. Подивіться вірш 18: “Ото Мій Отрок, що Я вибрав Його, Мій Улюблений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу Свого Духа в Нього, і Він суд проголосить поганам”.

І українська і російська Біблія використовують у 18 вірші слово “отрок”. Однак, нам потрібно розуміти, що тут йдеться не просто про дитя чи підлітка. В єврейському тексті тут вжите слово, яке перекладається, як “раб”. А в грецькому тут вжите слово “пайс”, яке часто перекладається, як “син” або “слуга”. Зазвичай це слово означало улюбленого, самого близького, особистого раба, якому господар довіряв і любив, як сина. Месія, якого Бог дає світу, є виконавцем Його волі. Він здійснює те, чого хоче від Нього Отець і Отець цілком покладається і цьому на Нього.  

Далі ми дізнаємося, що Він обраний. “Я вибрав Його”, каже Господь. Він унікальний, єдиний, кого Бог обрав і призначив здійснити викуплення Божого народу. Ніхто інший не може здійснити цього.

В СЗ Бог дав Своєму народу інститут священства і жертв. Теоретично, будь хто міг зробити те ж саме, що робить священик: вдягнути особливу одіж, сказати правильні слова, принести на вівтар жертву. Але навіть якби якась людина дуже точно і прискіпливо виконала усі приписи дані священику, ця жертва могла б бути прийнята лише в одному випадку. В якому? — якщо той, хто приносив її був нащадком Аарона, яких Бог обрав бути священиками. Божу волю виконують ті, кого Він призначив і так, як Він звелів. Тут немає місця для самозванців або самодіяльності. Саме Ісуса Бог обрав від вічності, щоб в Ньому благословити весь світ, щоб Його жертвою викупити грішників, щоб Його підняти вище за все і зробити головою всьому. Кров Христа стала нашим викупленням не тільки тому, що Він не мав гріха, а ще й тому, що це Його Кров. Того, кого Бог обрав стати нашим спасінням. Амінь.

Далі ми дізнаємось про особливі стосунки між Ісусом та Отцем. Які це стосунки? — любов: “Мій Улюблений, що Його полюбила душа Моя!”. Ті самі слова ми чуємо з небес, коли Ісус приймає хрищення: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!” (Мат.3:17)

На минулому тижні ми вивчали Ісусову молитву за учнів. Як багато місця в цій молитві присвячено стосункам любові між Отцем і Сином. З любові Отець ввіряє Синові народ. І з любові Син здійснює його відкуплення.

Далі ми дізнаємося, що Божий Отрок має помазання Духа Святого: “Вкладу Свого Духа в Нього”. Коли ми дивимось на Божу історію то бачимо, що ця історія здійснювалась людьми сповненими Божого Духа. Але в Христі ми бачимо повноту Його помазання. Він народжений від Духа. Він помазаний Духом коли приймає хрищення. Він називає Свої справи роботою Духа Святого. Вже в наступному уривку Він Сам каже, що те, що робить, робить Духом Божим і всяка богозневага проститься, окрім коли хто називатиме роботу Духа Святого справою диявола. Він воскрешений в Дусі. І Він дає дарунок Духа Святого тим, кого відкупив, Своєму народові.

Що ще ми взнаємо з 18го вірша про Месію? — “Він суд проголосить поганам”. Коли ми читаємо ці слова в наших Бібліях, від них дещо віє холодом. Здається, що йдеться про суд над язичниками. Однак тут йдеться не про це. Тут йдеться про те, що Месія принесе в світ правосуддя та справедливість.

В Ізраїлі гарантом правосуддя та справедливості був цар. Він здійснював остаточний суд. Його слово ставило крапку в будь якій суперечці. Згадайте царя Соломона та історію про двох жінок, наприклад. Коли до нього прийшла цариця Шеви і побачила його мудрість і славу, вона благословила Бога, який посадив Соломона на трон “через Господню любов до Ізраїля навіки”. “І Він”, каже цариця, “настановив тебе царем, щоб чинити право та справедливість” (1Цар.10:9). І ми можемо зрозуміти її захват. Коли в світі чи в країні царює беззаконня і несправедливість, від цього радіють тільки злодії. Ми хочемо жити в суспільстві де панує добро і справедливість. І саме так Писання змальовує нам Боже Царство.

Справедливість і милість — це одна з основних тем СЗ, яка так часто згадується пророками. В 17 уривках про Боже Царство в пророка Ісаї 16 разів згадується справедливість. Згадайте історію пророка Йони і Ніневії. Ці люди жили нечестиво, бо не знали істини і не могли відрізнити доброго від злого. З милості до них Бог посилає їм пророка Йону, щоб той навчив їх страху Божого і істині. Через Свого служителя Бог являє справедливість язичникам. Це стає їхнім спасінням і благословенням. А тут ми дізнаємось, що Месія, Божий Отрок принесе Божу справедливість і правосуддя у весь світ. Амінь.

Якого Ісуса ми бачимо у вірші 18? — Він обраний, улюблений Божий Отрок, Він помазаний Духом і сповнений сили. Він царює над всім світом і приносить справедливість і правосуддя. Він справді величний, унікальний, славний. Але як Він використовує Своє положення, помазання і владу? Подивіться вірші 19 і 20: “Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота догасаючого не погасить, поки не допровадить присуду до перемоги…”

Свою владу і помазання Він використовує не для того, щоб заявити про Себе і не для того, щоб змусити фарисеїв чи будь кого слухатись Його. Він використовує Свою владу, щоб відновити зламане, підтримати згасаюче, щоб благословити і зцілити. І це так не схоже на те, що ми бачимо в світі.

В древньому світі люди використовували очерет з різною метою. Але очеретина — це не щось таке міцне і надійне. Це трава. Надломлена очеретина — ні на що не годна, вона зламається під першим же поривом вітру. І багато хто, побачивши її, просто доламав би її, навіть не заради чогось, а тому що може і тому що не потрібна. Але не так робить Господь.

Ґніт — це льняний або бавовняний шнурок, який використовували в лампадках для освітлення, або щоб переносити вогонь на відстань. Його клали в посудину і він тлів по-трохи, щоб коли потрібно, з нього можна було розпалити вогнище. Не потрібно докладати жодних зусиль, щоб погасити згасаючий ґніт.

Надломлена очеретина чи догасаючий ґніт символізують людей, які приходять до Христа. Вони зламані, побиті життям, хворі і втомлені, вони плакали і прагнули справедливості але ніхто не почув їх. Але Божий обранець, улюблений Його приймає цих людей. Не вигонить геть, не доламує і не гасить, а навпаки, використовує Свою силу щоб відновити і повернути до життя. Він — милостивий Цар, який турбується про Свій народ і любить Його. Амінь.

І, звичайно, тут Ісус дає приклад і нам, Його церкві. Церква, це місце куди приходять зранені і нещасні люди. Люди, які усвідомили свою нужду і шукають виходу. Як ми маємо ставитись до них? Так само, як Господь. Чим ми будемо відрізнятися від фарисеїв та книжників, якщо замість того, щоб обв’язати рани, будемо накладати додаткове ярмо? Милостивий Господь вчить нас чинити милостиво.

Подивіться вірші 20б, 21: “Поки не допровадить присуду до перемоги… І погани надіятись будуть на Ймення Його!”.

Не підносити голосу і не противитись — це не той метод, яким діє цей світ, щоб досягти перемоги. Навпаки, ми бачимо, що той, хто голосніше заявляє про себе, той і дістає вигоду. Але Ісус являє нам зовсім інше. Він не користується Своєю владою не тільки для того, щоб довести щось книжникам. Він мовчить, як Агнець, навіть коли Його ведуть на хрест і грішники кричать: “якщо ти Син Божий, то зійди з хреста”. Та Своєю смертю і воскресінням Він здійснив Божий задум про спасіння і здобув вічну перемогу. Відкупив Собі людей зі всіх народів і племен, зробив нас Своїм народом, очистив нас Своєю Кров’ю і спас нас від гріха і смерті навіки. І під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали (Дії 4:12). Амінь! Та коли Він прийде знов (а це станеться, поза всяким сумнівом) не буде тих, хто не вклониться Йому. Але одні вклоняться з радістю, вітаючи Царя Слави, впокорюючи Йому свої життя. Інші вклоняться з ненавистю, примушені до того, вклоняться, щоб вислухати присуд і відійти у вічну темряву. Він допровадить суд до перемоги.

Це слово таке втішне для нас. В ньому ми бачимо милостивого Царя, який приймає усіх струджених і зламаних, щоб зцілити, оновити, милостиво благословити і привести в Своє Царство, де панує справедливість і мир. Це слово таке втішне для нас, бо це ж ми і є — ті, хто був такою надломленою очеретиною але від Христа отримав відновлення і нове життя. Хіба не так? Ми прийшли до Нього, бо Він запросив. І ми прийшли, бо потребували Його, Його дотику і зцілення. Бо не знали, що робити зі своїм життям, бо були зранені і не знали навіщо жили. Він не вигнав геть, не посміявся, не доламав, але прийняв кожного і відновив.

Це слово таке втішне для нас, бо в ньому ми бачимо Христа, якого Бог обрав від вічності, помазав Духом і поставив царем над усім творінням. Сьогодні ми бачимо так багато несправедливості та зла. Та в Христі ми маємо певну обіцянку. Він суд проголосить поганам… на Нього погани надіятись будуть. Прийди до цього милостивого і справедливого Царя. Впокорись Його славному правлінню. Принеси Йому своє життя. Він відновить, підніме, зцілить. І хай Його правосуддя тече, немов та вода, а справедливість як сильний потік! (Ам.5:24).

(п. Йонатан)

І ПОГАНИ НАДІЯТИСЬ БУДУТЬ НА ЙМЕННЯ ЙОГО!

Від Матвія 12:15-21

Ключовий вірш 21

1. Вірші 15,16. Чим завершився останній конфлікт Ісуса з фарисеями? Як вирішив діяти Ісус взнавши про їхні плани? Як вчинили інші люди? Як Ісус благословив їх? Що Він їм звелів?

2. Вірші 17-18. Як життя і служіння Ісуса справдили пророцтво Ісаї 42:1-4? Що ми взнаємо про Ісуса з цього пророцтва? Що ці слова говорять про унікальність Ісуса? Про Його стосунки з Отцем? Про джерело Його сили і служіння?

3. Вірші 19-20. Як ці вірші контрастують з попереднім? Як Божий слуга з пророцтва використовує свій статус, владу і помазання? Яке втішення ми маємо в цих словах? Як Ісус допровадив присуд до перемоги?

4. Вірш 21. Як погани згадуються у віршах 18 та 21? Як ці згадки пов’язані? Яку звістку Євангеліє несе язичникам? Яку надію ми маємо в Ісусі Христі?

ГОСПОДЬ СУБОТІ

Від Матвія 12:1-14

Ключовий вірш 8 : “Бо Син Людський Господь і суботі!”

В уривку, який ми вивчали минулого разу, євангеліст Матвій показав нам Ісуса, який запрошує до Себе усіх струджених та обтяжених. Проповідник просив  підняти руку тих, хто не вважає себе струдженим та обтяженим, але ніхто руки не підняв. Справді, є безліч різних тягарів, які втомлюють нас: напружене міське життя, затори, натовпи людей, щоденна біганина і т. ін. Але  самий важкий з цих тягарів, — звичайно, тягар гріха. З офісу ми можемо втекти в гори чи на море. Але куди ти втечеш від самого себе? І куди ти втечеш від Бога? Тому таким втішним для нас є Господнє запрошення: прийдіть до Мене усі струджені, змучені, обтяжені грішники і Я дам вашим душам спокій і відпочинок.

Для юдеїв спокій і відпочинок був нерозривно зв’язаний з суботою. Бог освятив сьомий день і в цей день спочив від Своїх діл. Своєму народу Він дав заповідь про суботу, щоб і вони могли відпочити від своїх справ і увійти в Його спокій. В уривку, який ми вивчаємо сьогодні, Матвій представляє нам Ісуса, як Господаря суботи. Він — Той в Кому заповідь про суботу знаходить своє остаточне виповнення. Вихідні дають відпочинок нашим тілам. Але Ісус приводить нас в Божий мир. Нехай Господь зараз відкриє нам розум і серце, щоб розуміти Його слово і нехай Дух Святий приведе нас зараз до Христа — Господаря спокою.

Подивіться вірші 1,2: “1 Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти. Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу…”.

12ий розділ Євангелії від Матвія починається з опису конфлікту між фарисеями та Ісусом. Таких конфліктів не багато на початку оповідання, але з часом їх стає все більше і більше. І, власне, вже в кінці цього уривку ми знайдемо фарисеїв, які задумуються, як погубити Ісуса.

В чому полягала суть цього конфлікту? Ісус з учнями переходив ланами пшениці. Напевне, десь зовсім недалеко від котрогось з галілейських міст. І, видимо, це був такий час, коли обідати було ще рано, але сніданок вже забувся і учнів почав турбувати голод. Не довго думаючи, вони почали зривати колоски пшениці, розтирати їх в руках, щоб очистити від полови і жувати. Хто провів дитинство в селі, певне знає, що під час жування з зерна виділяється клійковина і в роті утворюється щось схоже на жуйку. Не те, щоб цим можна було наїстися, але коли зголоднів, це краще, ніж нічого.

Ніхто не сказав би їм і слова, за те, що вони рвуть пшеницю на чужому полі. Проблема, яку помітили фарисеї, полягала в тому, що вони робили це в суботу.

Під час виходу з Єгипту Бог дав Ізраїлю заповідь про суботу. В цей день вони мали згадувати Бога, який спочив в сьомий день, і на згадку про це також відкласти усіляку свою звичну щоденну роботу. Коваль мав відкласти свого молота, а швець — голку, гончар — мав зупинити свій круг, а фермер — розпрягти коня і вола і дати відпочинок і худобі і робітникам. Цей день вони мали присвятити не справам, а молитві, читанню Божого слова, роздумам про Божі справи і заповіді і відпочивати.

З огляду на це, фарисейські звинувачення навряд чи мали достатньо Біблійних підстав. Учні не були фермерами, які збирали в суботу врожай. Це був просто легкий перекус під час суботньої прогулянки. Та все ж фарисеї вбачили в цьому серйозний проступок. Те, що учні рвали колоски для них виглядало, як жнива. Розтирання зерен — як молотьба. А підкидання на долоні — як віяння пшениці. І з цим звинуваченням вони і прийшли до Ісуса: “он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу…”

Якби мене попросили стати на захист учнів, я би сказав просто: “Оце ви називаєте роботою? Та не морочте голову”. Але Ісусова аргументація значно глибша. Подивіться вірші 3-5: “А Він відповів їм: Чи ж ви не читали, що зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним? Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам? Або ви не читали в Законі що в суботу священики порушують суботу у храмі, і невинні вони?”

Ісус не сперечається про те чи були дії учнів роботою, чи ні. Він ставить під питання саме розуміння фарисеями того, чим є субота і весь закон. Господь наводить тут два приклади. Один — історичний і один — з Мойсеєвого Закону.

Перший приклад взятий з 1Сам.21:1-7. Ісус згадує тут Давида, який, втікаючи від гніву царя Саула прийшов до Господнього ковчега, обманув священика (сказав, що виконує дуже важливе, термінове і секретне завдання царя) і попросив допомоги і їжі. І священик допоміг йому. Давид і його люди справді були у великій нужді. А у священика справді не було ніякої їжі, крім хлібів, які він тільки-що зняв з вівтаря. Згідно з Законом ці хліби могли їсти тільки священики. Але з огляду на терміновість справи, на велику нужду і хтозна на що іще, Ахімелех віддав Давиду ці священні хліби. Формально, Давид порушив закон. Він не мав права їсти ці хліби. Парадокс в тому, що Писання ніде не засуджує за це ані Ахімелеха, ані Давида. От і Ісус запитує у фарисеїв: як ви думаєте, чому так? Але вони не мають відповіді, їхнє розуміння Закону не може пояснити цього випадку.

Що ж Ісус хоче сказати цим прикладом? Він демонструє фарисеям важливий принцип, який вони забули чи не знали. Він говорить про те, що істинне служіння Богу (ні в часи Давида, ні в часи Ісуса, ні сьогодні) не може бути зведене лише до дотримання набору правил. Біблія справді дає нам правила, яких необхідно дотримуватися. Але також вона закликає нас до живої віри, до жертовної любові, до радісного поклоніння і  щирого каяття. Хіба ці речі можна вмістити в набір правил? — аж ніяк. Кінець кінцем Писання свідчить про необхідність Божої роботи в наших життях, оновлюючої дії Духа Святого. Це те про що ми можемо молитися і надіятися, але це точно не є питанням дотримання якихось правил.

Але тут потрібно зробити певну ремарку. Те, що істинне служіння Богу не може бути зведене лише до набору правил, не значить, що існуючі правила не важливі або на стільки відносні, що потрібно взагалі старатись їх виконувати. Історія про Давида в жодному разі не вчить, що “якщо не можна, але дуже хочеться, то можна”. Вона не вчить, що людські потреби чи бажання важливіші, ніж Божа заповідь. Думати так — дуже небезпечна і слизька дорога. Але саме так думає чимало людей. Ми схильні виправдовувати будь-які свої неправди своїми потребами: обман і корупція (мені ж треба якось виживати), перелюб чи навіть вбивство. Але Писання веде нас до іншого. Ми не можемо відмінити Божий закон просто тому, що нам так хочеться. Уявіть собі, що розмова йде не про колоски, а про перелюб. Можете ви собі уявити Ісуса, який говорить: “ну за певних обставин і це дозволено”? Насправді, Давид і цю заповідь порушив, але Ісус не наводить цього прикладу.

Нам потрібно твердо знати: що правильно, а що — ні, що є добро, а що — зло визначає не ситуація і не потреби, а один лише Бог. І знаючи це, шукати Його волі на ті ситуації, в яких ми опиняємося.

І тут ми приходимо до другого принципу, про нього йдеться у віршах 5-7. Друге, про що тут говорить Ісус, це те, що Писання являє нам певну ієрархію цінностей. Є речі більш важливі і менш важливі. Певне правило має бути виконане завжди, крім тих випадків, коли воно конфліктує з більш важливим правилом.

Подивіться вірші 5 а 6: “Або ви не читали в Законі що в суботу священики порушують суботу у храмі, і невинні вони? А Я вам кажу, що тут Більший, як храм!”

Другий приклад стосувався служіння священиків. На них не розповсюджувалось правило суботнього відпочинку. В суботу вони приносили жертви так само, як і в будь-який інший день. І навіть більше, бо в суботу треба було приносити ще додаткові суботні жертви. Тим не менш ні в кого навіть думки не виникало звинуватити священиків в порушенні суботи. Усі розуміли, що в цьому випадку вірно приносити жертви — важливіше, ніж відпочивати. З цим фарисеї не могли сперечатися.

До чого веде Ісус? Дуже просто, дивіться. Субота вимагає від людини облишити справи. Але вимоги храму, виявляється, важливіші, ніж вимоги суботи. Що каже Ісус? — тут — більший ніж храм. Він каже: Я більший ніж храм. Але скажіть мені, хто може бути більший, ніж Божий храм? — один лише Бог. Матвій показує нам Ісуса, чиї вимоги більші ніж вимоги храму і всього закону. Істинне служіння Йому важливіше ніж усі постанови про суботу, про храм і про священство разом узяті. Кінець кінцем усі ці постанови були дані, щоб вказати на Христа і знаходять своє виповнення в Ньому.

Учні не винні не тому, що їхня робота занадто маленька і нею можна знехтувати. Вони не винні не тому, що вмирають від голоду чи сильно кудись поспішають і нагальна потреба виправдовує їхні дії. Вони не винні, тому що вони служать Мені, каже Ісус.

Подивіться вірші 7 та 8: “Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботі!” Що значать ці слова?

У вірші 7 Ісус цитує слова пророка Осії. В часи Осії народ Ізраїлю досконало дотримувався букви закону, приносив усі необхідні жертви, був дуже релігійний, але це відбувалось на фоні жахливого насильства, обману і блуду. І коли Бог говорить: “милості хочу, а не жертви” Він не має на увазі, що більше не потрібно приносити жертви в храмі. Він говорить про те, що своєю релігійною активністю ми не можемо компенсувати свою внутрішню зіпсованість.

Увесь Закон, храм, священство, субота, система жертв були дані Ізраїлю, як милість. Тому що Бог захотів дати їм можливість приходити до Себе. Тому що Бог захотів пробачити їхні гріхи і розказав, як це зробити. Приносячи жертви, дотримуючись субот і святкових зібрань вони мали думати про Боже милосердя, і самі ставати милосердними, про Божу любов і самим більше любити ближнього. І якщо служіння Богу приводить нас до формального виконання якихось правил, але при цьому не змінює нас з середини, не спонукає нас до більшої любові, милосердя, жертовності і правильних стосунків з Богом то це не те поклоніння, до якого закликає нас Біблія.

Але подивіться як пов’язані між собою 7 і 8 вірш. Фактично Ісус говорить наступне: якби ви знали, що істинне служіння Богу полягає не лише у виконанні правил, але що важливіше, у правильних стосунках з Богом, то ви б не засудили невинних, тому що Я, Син Людський, є Господом і суботі. Служачи мені, слідуючи за Мною, навчаючись від Мене, довіряючи Мені… Мої учні виконують і суботу.

Про значення титулу Син Людський ми вже говорили раніше. Він взятий з Дан.7:13,14. Це той, кому дане “панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики”. Це те, як лише сам Ісус Себе ідентифікував і ніхто інший. І ми вже взнали, що Він, наприклад, має владу на землі пробачати гріхи. Але тут ми взнаємо про Нього і ще дещо. Він — Господь суботи, Той, кому служить субота, в кому вона виповнюється і на кого вказує.

Субота — це спокій, освячений від початку творіння. Це, те, що було встановлено ще навіть до гріхопадіння. Це спокій і відпочинок в Богові, який Бог назначив для Свого народу. І входимо в цей спокій лише через Ісуса Христа. Він — той, хто примирив нас з Богом, зняв з нас тягар і ярмо гріха, втішив любов’ю, покрив милістю, благословив радістю. Християни можуть мати різні думки щодо того, як саме сьогодні має виконуватись субота і в який день. Але в чому ми маємо бути єдині — так це в тому, що кінець кінцем це служіння має приводити нас до Христа.

У віршах 9-14 Ісус на ділі являє Себе Господом суботи. В одній з синагог був чоловік, що мав суху руку. Саме на нього фарисеї звернули Ісусову увагу: “Чи вздоровляти годиться в суботу?”. Трагедія полягала в тому, що суботу, яку Бог дав, щоб благословити Свій народ, вони перетворили на привід для звинувачення, для обтяження інших.

Суха рука — це не була така хвороба, яка загрожувала життю цієї людини. Не було ніякої нагальності в цьому зціленні. Ісус міг почекати день і зцілити його пізніше. Але Він свідомо йде на конфронтацію, щоб показати, що Боже серце — не обтяжити, а звільнити і благословити. Що Господар суботи бажає, щоб в суботу ми, так само, як і Він сам чинили добро і служили Йому.

Сучасна церква святкує суботу, як правило в неділю, день Господній. Це день, коли Христос воскрес із мертвих і приніс Своєму народу перемогу і звільнення. Є церкви, які не мають можливості збиратись в неділю, вони збираються, наприклад, в середу. В цьому нема нічого кримінального. Важливо інше. Важливо, щоб ми збиралися разом, як Божий народ, народ заповіт і приходили з хвалою, служінням, каяттям і радістю, до Бога, який спас нас. І, о благодать, Він також приходить, щоб бути між нас і служити нам. Він являє Себе в слові і таїнствах, знімає ярмо гріхів, зцілює і дає справжній відпочинок. Нехай Він буде прославлений.

(п. Йонатан)

ГОСПОДЬ СУБОТІ

Від Матвія 12:1-14

Ключовий вірш 8

1. Вірші 1-2. З яким звинуваченням фарисеї прийшли до Ісуса? Чи мали їх звинувачення якесь Біблійне підґрунтя? Чи було дозволено подорожнім рвати колоски (Повт.23:25-26)? Чи порушували учні закон про суботу (Вих.20:8-11)?

2. Вірші 3-4. Який історичний приклад Ісус навів, щоб захистити Своїх учнів (1Сам.21:1-7; Лев.24:5-9)? Чому, на вашу думку, Писання ніде не засуджує ні Давида ні Ахімелеха? Чи значить це, що необхідність дотримуватись Божих велінь залежить від ситуації?

3. Вірші 5-7. Який ще приклад із Закону Ісус навів, щоб захистити учнів (Чис.28:9-10)? В чому помилялися фарисеї? (7; Ос.6:6) Що значать слова: “тут Більший, як храм!”?

4. Вірш 8. Яке значення субота має для Божого народу (Вих.20:8-11; Бут.2:1-3; Мар.2:27; Євр.3:10,11; Євр.4:3-11)? Що значить, що Ісус — Господь суботі?

5. Вірші 9-14. Яке ще питання постало щодо суботи? Як Ісус відповів фарисеям? Що Він зробив для чоловіка з сухою рукою? Що точно можна чинити у суботу? Що вирішили зробити фарисеї?

Спокій для струджених та обтяжених

Від Матвія 11:20-30

Ключовий вірш 11:28 : “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!”

Сьогоднішнє слово для втомлених людей. Ми усі втомлені, чи не так? Тому що у цьому світі є багато речей, які втомлюють нас. Багато втомлює напружене міське життя, втомлюють затори, натовпи людей, щоденна біганина. Часто люди місяцями напружено працюють в очікування того моменту, коли вони на морі, чи в горах, чи у батьків у селі нарешті зможуть розслабитись і знайти довгоочікуваний спокій. Ми втомлені, тому кожен із нас хоче мати спокій. Але чи знаєте ви, хто створив спокій? Це Бог. І Він один знає, як дати нам спокій. І сьогодні Ісус запрошує нас у Свій спокій.

Перше, Ісус дорікає 3 галілейським містам (20-24). Більша частина служіння Ісуса пройшла у Галілеї, в околицях Галілейського моря, неподалік від якого знаходилися 3 міста: Хоразін, Віфсаїда та Капернаум. Там Ісус проповідував Євангеліє, зцілював хворих і виганяв бісів (4:23). Лише вдумайтесь: там служив і проповідував Сам Господь Ісус. Навіть більше, Він явив там багато чудес. Часто до Христа приходили цілі натовпи людей, які штовхалися біля Нього. Тому можна було очікувати, що усі люди цих міст розкаються і навернуться до Бога. Але масового пробудження не сталося. Подивіться на 20-ий вірш: «Ісус тоді став докоряти містам, де відбулося найбільш Його чуд, що вони не покаялись». Ісуса не зрозуміли. Якось, коли Він нагодував 5 тисяч людей, вони захотіли поставити Його царем, щоб він постійно постачав їм безкоштовний хліб. Одного разу, коли Ісус говорив про Свою смерть на хресті, багато людей не зрозуміли і залишили Його. Людям було цікаво бачити чудеса Ісуса, але вони не слухали, що Він говорив їм. Вони як ніхто інший мали привілеї слухати Самого Христа, але були як балувані діти, які хотіли лише розважатися, і не хотіли слухати своїх батьків. Зрештою багато з цих людей так і не навернулися до Бога.

Ісус порівняв ці три галілейських міста з трьома язичницькими містами. Тир та Сидон були фінікійськими містами. Це були багаті міста, добре укріплені, там процвітала торгівля. Бог ніколи не являв там стільки чудес і не посилав туди пророків. Він просто проголошував суд над цими містами за їх ідолослужіння і гордість і судив їх. У Бутті 19 розповідається про те, як Бог знищив місто Содом за розпусту його мешканців. Бог обіцяв не знищувати його, якщо там знайдеться 50 праведників. Молитвою Авраама ця кількість була зменшена до 10. Але там не знайшлося і 10 праведників, і це місто було знищене. Усі ці 3 міста були жахливі, я б не радив Вам там жити. Але Христос каже, що вони були кращі за 3 галілейські міста – Хоразін, Віфсаїду та Капернаум, тому що вони давно б розкаялися, якби побачити стільки чудес, скільки зробив Ісус. І навіть Содому буде легше в день суду, ніж цим Галілейським містам.

З точки зору Христа люди Тиру та Сидону були непривілейованими. Пізніше, Він відвідав ці землі (15:21-28). Там одна жінка прийшла до Нього прохати вигнати біса з її дочки. Ісус відповів їй: «Не годиться взяти хліб у дітей і кинути щенятам». З його точки зору жителі Галілеї були як діти, тоді як мешканці язичницьких територій – як щенята. Жінка відповіла: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зі столу їхніх панів!» Вона нічого не вимагала від Христа. Вона знала, що не вправі щось вимагати від Нього. Вона благала про милість. Ісус був зворушений її скромною молитвою і уздоровив її дочку. Але жителі Галілеї не усвідомлювали Божої милості до них. Вони не усвідомлювали, який то великий привілей бути дітьми, тоді як усі інші народи – то щенята. Вони приймали Божі привілеї як належне.

Докір Христа жителям цих міст дійсно серйозний. Його слова збулися – цих міст сьогодні вже не існує. Чому ми тут вчимося? Ми не маємо приймати Ісуса як належне. Ми маємо усвідомлювати великі привілеї, які Бог дав нам. Ми можемо вільно ходити в церкву, вивчати Біблію. У багатьох країнах світу люди не мають таких привілеїв. Багато хто з нас мали привілей пізнати Христа ще у студентські роки. Наші діти з дитинства мають привілеї відвідувати церкву та служити Христу. Чи усвідомлюємо ми це? Чи вдячні ми за це Христу? Ми – привілейовані Богом діти. Тому ми маємо бути сами вдячними Богу людьми. Ми не маємо приймати все це як належне. Гріхи Тиру, Сидону та Содому страшні – ідолопоклонство, розпуста. Але гріхи міст Галілеї більші – невір’я, невдячність – тому що вони відсікають людей від Божої благодаті. Чи Бог благословив Вас? Якщо так, не приймайте Христа і Божу милість як належне. Скромно приймайте Божу благодать і кайтеся! Якщо Бог благословив нас, то варто шукати як послухатися Бога і жити по Його слову.

Друге, «прийдіть до Мене … і Я вас заспокою» (25-30).  Подивіться на вірш 25: «Того часу, навчаючи, промовив Ісус: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив». Ісусу було сумно бачити невір’я людей з Галілеї. Звичайно, це розчаровує, коли ти проповідуєш, а ніхто не вірить. Але водночас Ісус дякував Богу за смиренних людей, які, як діти, вірили Йому і приймали Євангеліє. Божа справа не зупиняється, тому що горді люди не вірять у Христа і не розкаюються. Божа справа продовжується через простих людей, які вірять і приймають Христа. Недавно наші делегації відвідали служіння п. Поінта та Ревеки в Турції та п. Давида та Вікторії в Олександрії. Вони свідчили про те, що там, через цих скромних людей, відбувається Божа робота. Бог багато благословив нас. Але нам потрібно пильнувати про те, щоб ми не стали невдячними, приймаючи усе як належне.

Чому Бог втаїв Євангеліє від премудрих та розумних, а відкрив немовлятам. Не те що не можна бути мудрим та розумним. Але у духовному світі людські мудрість та розум часто роблять людей гордими. Людські мудрість та розум не допомагають нам пізнати Бога, тому що Бог відкривається не мудрим та розумним, а скромним. Часто люди знають правильні відповіді на питання. Але це нічого їм не дає. Вони надто горді та самовпевнені щоб прийняти Христа, розкаятися та підкоритися Йому. Тому вони не мають Божого спокою і не живуть у ньому. Христос сказав: «Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне».

Давайте разом прочитаємо вірш 28: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» Ми переходимо до головного – до Євангелія. Оце і є Євангеліє. Христос каже: «Прийдіть до Мене». Христос запрошує нас до Себе щоб дати нам спокій. Христос очікує нас з любов’ю.

Кого Христос запрошує до себе? Він запрошує тих, хто розчарувався чи відчаявся у житті. Тих, хто розчарувався у інших людях, чи у собі. Хто розчарувався у власних здібностях, кому здається, що він нічого не добився у своєму житті, хто бачить, як далеко він від Божих стандартів. Ісус запрошує тих, хто втомився боротися зі своїми гріхами. Ісус запрошує тих, хто перевантажений різними відповідальностями, хто втомився від справ та турбот. Ісус запрошує тих, хто втомився від постійних хвороб та болячок. Ісус запрошує тих, кого зрадили, і хто втомився від складних відносин у сім’ї, чи з близькими людьми, від постійних сварок і ненависті. Ісус запрошує тих, хто втомився від байдужості оточуючих.  

Чому Христос може дати нам спокій? Тому що Він один поніс наші гріхи. В основі того, що струждує та обтяжує нас лежить гріх. Гріх заставляє людей вважати, що гроші є самою важливою річчю у світі, і надмірно переживати та приділяти занадто багато уваги для своєї роботи. Гріх спричиняє конфлікти, руйнує стосунки, а зруйновані стосунки сильно втомлюють нас. Гріх робить людей гордими, так що вони не хочуть вислухати та зрозуміти інших, а натомість ненавидять їх. Ніщо так не втомлює і не виснажує, як гріх.

У книзі пророка Ісаї 53:5,6 написано:

5. А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!
6. Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас!

Завдяки Христу у нас з’явилася можливість відпочити від тяжкої ноші гріха, тому що Він поніс важку ношу нашого гріха. Бог Сам відкрив цей шлях. Бог є творець цього світу, і самого спокою. Тільки Він знає, де знайти спокій. Без Бога справжнього спокою немає.

Прочитаємо вірші 29-30:

29. Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм.
30. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!

Ісус страждав щоб ми змінили важке ярмо гріха на ярмо, яке дає Він. Що таке ярмо? Ярмо – це такий пристрій, який надягається на тварину, коли вона працює. Тут ярмо символізує роботу. Але яким же чином робота дає нам відпочинок? На перший погляд ці слова не мають ніякого сенсу. Ми думаємо, що для того, щоб відпочити, потрібно призупинити роботу.

Коли Бог створив рай і помістив туди людину, однією із необхідних умов щастя людини був змістовний труд. Так, в раю люди працювали, і ця робота доставляла їм задоволення та радість. Але коли гріх увійшов у світ, робота перестала бути благословінням, а стала прокляттям: тепер людина мусила працювати виключно заради власного виживання. Христос забрав це прокляття. Він знову зробив наш труд змістовним. Труд заради власного виживання Він перетворив на труд заради Божої слави. Ісус сказав: «Тож ідіть, і навчіть всі народи…» (28:19)

Цей труд важкий чи легкий? Часто думають, що дуже важкий, тому його можуть робити лише супердуховні люди, як, скажімо, ап. Павло. Але Христос сказав: «Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» Чому ярмо Христа легке? Тому що коли ми беремо його, Бог допомагає нам Святим Духом. Ісус обіцяв: «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (28:20) Другу причина, чому Божа робота здається нам важкою, Ісус вказав у вірші 29: «… і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм». Для Божого слуги потрібно вчитися покірливості. Проблема в тому, що по своїй природі ми не покірні. Ми хочемо добитися свого, щоб було як ми хочемо, і часто самі не знаємо, чого хочемо. Ми маємо претензії до інших: до чоловіка/дружини, до братів та сестер у церкві. Якщо не відбувається так, як нам хочеться, то ображаємося і закриваємося у собі. Тому Христос каже: «Навчіться від Мене». Покірливість допомагає нам приймати та витримувати життєві удари, і при цьому мати спокій.

У цьому світі є багато людей, які здалися. Вони не в силі нести Своє ярмо. Вони вдарилися в алкоголь, чи комп’ютерні ігри, чи нескінченний перегляд телесеріалів, аби втекти від реальності. Так трапляється, бо без Бога людина не здатна нести своїх тягарів. Але коли ми вчимося у Христа покірливості, коли беремо Його ярмо, то розуміємо, що воно легке. Чому? Христос допомагає нам! Ми можемо прийти до Бога в молитві: «Господь! Я сам не можу з цим справитись. Допоможи мені». І ми бачимо його підтримку. Ап. Павло сказав: «Коли-бо я слабий, тоді я сильний» (1 Кор.12:10б). Давайте прийдемо до Христа і Він дасть нам спокій.

(п. Яків)

СПОКІЙ ДЛЯ СТРУДЖЕНИХ ТА ОБТЯЖЕНИХ

Від Матвія 11:20-30

Ключовий вірш 11:28

1. Прочитайте вірші 20-24. Розкажіть про служіння Ісуса в Хоразіні, Капернаумі та Віфсаїді. Чому люди там не розкаялись? Що ви знаєте про міста Тир, Сидон та Содом? Чому їм на суді буде легше? Чому ми тут вчимося? Які гріхи самі страшні?

2. Що Бог втаїв від премудрих і розумних і відкрив немовлятам? (25,26) Чому? Що вірш 25 каже про Божу роботу? Прочитайте вірш 27. Ким є Ісус? Чому лише Він може відкрити правильне знання про спокій?

3. Прочитайте вірші 28. Що робить людей струдженими та обтяженими? Що струджує та обтяжує Вас? Що Ісус зробив для таких людей? (Див. Іс.53:4-6)

4. Що таке ярмо? (29-30) Що тут символізує ярмо? (Див. Бут.3:17) Яким чином Христос знову зробив ярмо благословінням? (30) Як практично взяти на себе ярмо Ісуса? (29) Чому ярмо Ісуса любе, а тягар – легкий?