Записи

Ознака пророка Йони

Від Матвія 16:1-12

Ключовий вірш 16:4: «Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони. І, їх полишивши, Він відійшов»

Минулий раз ми вивчали про те, як Ісус нагодував чотири тисячі людей сімома хлібами та кількома рибками. Ісус прийшов до незнайомих людей, уздоровив їхніх хворих, проповідував їм Євангеліє та нагодував їх. Через це слово ми побачили Божу любов, яка проявилися у благословінні. У сьогоднішньому слові Ісус дорікає спочатку фарисеям та садукеям, а потім і Своїм учням. Тому цей уривок можна назвати уривком дорікань. Але і доріканні проявляється Божа любов. Бог любить нас, тому не каже нам те, що ми хочемо почути, а каже нам правду. Хай Господь навчить нас сьогодні покаянню та вірі.

Перше, ознака пророка Йони (1-4). Минулий раз Ісус з учнями відвідав територію Десятимістя, де здійснив чудо нагодування чотирьох тисяч. Ця територія розташовувалася на східному узбережжі Галілейського моря. У сьогоднішньому уривку Ісус із учнями повертається на західне узбережжя, до Галілеї. Там до нього зразу ж підійшли фарисеї та садукеї.

Фарисеї були однією з течій юдаїзму. Вони прагнули святості, мріяли про духовне пробудження народу, очікували чаcу, коли Боже благословіння зійде на Ізраїль. Вони надіялися досягнути усього цього ретельним виконанням закону, який записаний у П’ятикнижжі Мойсеєвім, Талмуді та усному переданні. Фарисеї користувалися великою повагою та популярністю в народі.

Садукеї були іншою течією Юдаїзму, і діяли зовсім інакше. Вони активно співпрацювали з чинною владою – Римлянами, та були сприйнятливі до греко-римської культури. Вони поєднували класичний юдаїзм та греко-римську культуру. Цікаво, що деякі з них підтримували Римлян. Вони були схожі більше на політичних лідерів, ніж на релігійних, хоча багато хто з них належав до священиків.

Таким чином, фарисеї надіялися на Боже Царство, але намагалися досягнути його через формальне виконання закону. Садукеї більше надіялися на матеріальне благословіння у цьому світі у вигляді різних статків та влади. Садукеї навіть не вірили у воскресіння мертвих. Фарисеї та садукеї були зовсім різними людьми. Ба більше, вони були запеклими противниками. Вони ніколи не співпрацювали разом. Це як на Україні правий сектор та партія регіонів. Однак в одному вони все ж були разом – це у спротиві Ісусу Христу.

Вони підійшли до Ісуса та попросили Його показати їм ознаку з неба. Ісус показав уже багато ознак, частину з яких вони і самі бачили. Не так давно, Ісус нагодував п’ять тисяч людей кількома хлібами та рибками. Але вони просили Його показати їм ще ознаку, а саме ознаку з неба. Можливо вони хотіли побачити, як Ісус пошле манну з неба, як це робив Бог впродовж 40 р. подорожування Ізраїльського народу по пустелі. Або ж ознаку, яку Бог зробив у часи Ісуса Навина, коли сонце на певний час зупинилося. Або, можливо, ознаку з неба, яку Бог дав у час пророка Іллі, коли послав вогонь з неба і той спалив жертву, призначену для Бога, тоді як жертва, призначена Ваалу, лишилася незайнятою. Вони наче казали: «Ісусе, покажи нам ознаку з неба, і тоді ми повіримо, що Ти і є обіцяний Богом Месія».

Але насправді вони не цікавилися ознаками. Не було такої ознаки, яка б їх задовольнила. Вони не були щирі у своєму проханні – що б Ісус не зробив, це ніколи не задовольнило б їх. І Матфій показує нам чому.

По-перше, у вірші 1 він каже, що вони прийшли випробувати Ісуса. Це не булa дружня перевірка, більш вірно буде сказати, що вони прийшли спокушати Ісуса, щоб звести на Нього наклеп, щоб підкопатися під Нього, щоб очорнити Ісуса. Вони не запитували Христа, тому що вели духовну боротьбу зі своїм невір’ям, та їм не вистачало доказів. Вони хотіли очорнити Ісуса перед людьми, щоб вони не слідували за Ним.

По-друге, Матфій це показує наголошуючи, що фарисеї та садукеї співпрацювали разом. Любий, хто бачив у той час фарисеїв та садукеїв разом, знав, що вони вже замислили щось недобре. Нічого доброго ніколи не траплялося, коли фарисеї та садукеї співпрацювали на одному проекті.

По-третє, Матфій показав це на прикладі попередніх подій. У 12:38,39 написано, що коли Ісус вигнав демона з одного чоловіка, то фарисеї звинуватили Його в тому, що Він вигнав демона силою диявола. Яку б ознаку з неба Ісус не показав зараз, фарисеї та садукеї звинуватили б Його в тому, що Він зробив це силою диявола, що Він співпрацює з дияволом. Вони уже навмисне вирішили це зробити. Вони уже вирішили не вірити Ісусу, що б Він не зробив. Тому Ісус не показав їм ніякої ознаки. Натомість, Він дорікав їм. Прочитаємо вірші 2-3:

2 А Він відповів і промовив до них: Ви звечора кажете: Буде погода, червоніє бо небо.

3 А ранком: Сьогодні негода, червоніє бо небо похмуре. Розпізнати небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете!

Фарисеї та садукеї добре навчилися розрізняти знаки погоди. Знати, яка погода буде завтра, дуже важливо, адже звечора ми маємо прийняти важливі рішення: що одягнути завтра, чи брати з собою парасольку, куртку, їхати на роботу на автомобілі чи громадському транспорті, а може взагалі не піти на роботу, і попрацювати віддалено? Люди цікавляться погодою на завтра, щоб правильно одягнутися та не застудитися. Ці люди добре навчилися розрізняти знаки погоди. Якщо звечора небо червоніє, то можете бути спокійні – завтра буде гарна погода. Але якщо ви встали вранці, а небо похмуре та червоніє – то стережіться, буде негода. І в першому, і в другому випадку небо червоніло, але по іншим ознакам вони таки навчилися розрізняти, коли це почервоніня – на погоду, а коли – на негоду. Ісус наче каже їм: по знаках з неба ви навчилися розрізняти погоду та стали гарними синоптиками. То чому ж, будучи духовними лідерами, ви не навчилися розрізняти духовних знаків, які записані в Божому слові? Подібно тому, як вивчення ознак природи приведе нас до можливості передбачувати погоду, так вивчення Біблії має привести до розуміння духовного світу, духовних ознак та привести до Христа. Вони вивчали Біблію, але зазнали повної невдачі як теологи, як священики, як пастирі. Вони не зрозуміли Божих ознак, і коли прийшов обіцяний Богом Месія Ісус, вони не впізнали цього!

Таким людям Ісус не покаже більше ознак. Окрім однієї. Подивимося на 4-ий вірш: «Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони. І, їх полишивши, Він відійшов». Ісус назвав їх родом лукавим та перелюбним. І це – дуже різкі слова. Лукавий, в деяких перекладах – злий. Це диявольська хитрість та злоба – вони ненавиділи Христа та хотіли погубити Його. Перелюб – це невірність у шлюбі. У широкому сенсі перелюб – це невірність Богові. Вони були невірними Богові. Коли Бог послав Месію, вони відмовилися Його прийняти. Вони приймали лише те, що хотіли приймати, що їм подобалося, але не приймали того, що їм не подобалося. Вони хотіли Месію, Який би прогнав Римлян і дав їх народу матеріальне процвітання, вони хотіли такого Месію, Який би робив те, що їм заманеться. Але Месія, Який проповідував Євангеліє та уздоровлював хворих їм був не потрібен. Вони не приймали ті ознаки, які Бог вибрав показати, але натомість, хотіли, щоб Бог показав їм ті ознаки, які хочуть вони. Коли люди так поступають, то вони уже вирішили не вірити та не каятись. Питання полягало не в недостатку доказів. Ознаки були ясні, як день. Проблема була у їх злих серцях, які вирішили не вірити та не приймати Ісуса. Вони хотіли досягнути Божого Царства без покаяння, однак так не буває.

Але Бог милостивий. І навіть таким злим та перелюбним людям одну ознаку Він таки дав. Христос назвав її ознакою пророка Йони, і Сам же раніше пояснив, що це означає. В 12:40 Він сказав: «Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі». Ви скажете, що людина не може пробути всередині кита три дні і три ночі, і вижити. Не може, але якщо Бог збереже її, то може. І Бог зберіг пророка Йону. І той же Бог не дав Христу лишитися у могилі. Ви скажете, що людина не може воскреснути із мертвих. Сама не може, але якщо Бог воскресить, то може. І цей Бог воскресив Ісуса на третій день. Воскресіння Христа – це найвеличніша ознака, яку Бог дав людям. Ви хочете повірили в Бога, але Вам не вистачає ознак чи доказів? Ось Христос – Він Божа ознака. Іншої Вам не буде дано.

Тут варто зазначити, що фарисеї та садукеї були зовсім недурними людьми. Вони були освідченими, і багато чого досягли у своєму житті: вони добре заробляли, були забезпечені, займали високі положення у суспільстві. Вони мали великий потенціал для розвитку, вміли орієнтуватися у ситуації, знали іноземні мови. Однак духовно вони були сліпі. На жаль, часто так трапляється, що розумні та здібні люди у цьому світі проявляють дивовижну духовну сліпоту. Недавно вийшла книга «Чому серед розумних так багато віруючих». Це правда – серед розумних людей є багато християн. Але також правда, що серед розумних людей часто трапляється духовна сліпота. Сам Христос, Божий Месія, найбільший із Божих знаків, стояв перед, а вони у своїй сліпоті просили про ознаки.

У кінці 4-го вірша написано: «І, їх полишивши, відійшов». Христос більше нічого не зробив і нічого не сказав. Богу немає більше чого показувати чи казати таким людям. Христос – це Його останнє слово. Ці люди не мали нічого проти Бога, але вони не хотіли приймати посланого ним Ісуса Христа. Але Бог каже: «Шлях до Мене лежить лише через Ісуса. Якщо Ви хочете прийти до Мене, то маєте прийняти Христа». Чому Бог мовчить? Іноді тому, що уже усе сказав, Його останнє слово – це Христос. Якщо хто не хоче його прийняти, Богу більше немає чого сказати такій людині. Якщо приймає, то приходить до Бога та знаходить в Ньому великий скарб.

Друге, «маловірні!» (5-12). Подивимося на вірші 5-7:

5 А учні Його, перейшовши на той бік, забули взяти хліба.

6 Ісус же промовив до них: Стережіться уважливо фарисейської та саддукейської розчини!

7 Вони ж міркували собі й говорили: Ми ж хлібів не взяли.

Ісус з учнями знову зібралися перепливти Галілейська море із заходу на схід. По дорозі Він сказав Своїм учням: «Стережіться уважливо фарисейської та саддукейської розчини!» Ісус застерігав їх стерегтися поганого впливу фарисеїв та садукеїв, але учні зрозуміли Його слова значно простіше: їм здалося, що Ісус дорікає їм за те, що вони забули взяти в дорогу їжі. Як бачимо, Ісус час від часу використовував метафори – тут Він назвав поганий вплив розчиною. Тому нам потрібно вчитися розрізняти метафори в Біблії.

Чому Ісус застеріг учнів від поганого впливу фарисеїв та садукеїв? Тому що ці люди користувалися великою повагою в народі. Учні Ісуса виросли у суспільстві, де цих людей глибокого поважали, і самі поважали їх та вважали побожними та святими. Одного разу, коли Ісус дуже сильно дорікав фарисеям, перелякані насмерть учні прийшли до Нього та сказали: «Чи Ти знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися?» (15:12). Думка фарисеїв надзвичайно багато значила для них. Тому їм було важко чути від Ісуса про них те, що вони ведуть націю до руйнування. Так, вони мріяли про прихід Божого Царства, але вони не знали Бога, тому вели націю не до Божого Царства, а до пекла. Так, ззовні ці люди виглядали набожними, вони говорили гарні слова, ба більше, багато речей які вони вчили, були вірними, їх вчення виглядало привабливим. Але воно було змішане з хитрістю та злом. Саме тому Ісус використав приклад розчини. Невелика кількість дрізджів змінює велику кількість тіста. Так і невелика кількість хитрості та зла руйнує людину. Тому нам потрібно бути обережними у виборі того, за ким ми слідуємо, що читаємо, чому віримо.

У віршах 8-11 Ісус показує Своїм учням причину їхнього нерозуміння:

8 А Ісус, знавши те, запитав: Чого між собою міркуєте ви, маловірні, що хлібів не взяли?

9 Чи ж ви ще не розумієте й не пам’ятаєте про п’ять хлібів на п’ять тисяч, і скільки кошів ви зібрали?

10 Ані про сім хлібів на чотири тисячі, і скільки кошиків ви назбирали?

11 Як ви не розумієте, що Я не про хліб вам сказав? Стережіться но розчини фарисейської та саддукейської!

Ця причина – це маловір’я учнів. Через своє маловір’я вони не зрозуміли слів Ісуса. Виявляється, що наше маловір’я призводить до нерозуміння Божого слова!

Учні хвилювалися про їжу, тому що не довіряли Ісусу. Ісус нагадує їм: Він забезпечив їжею одного разу п’ять тисяч чоловік, іншого разу – чотири тисячі. Ісус наче каже їм: «Я забезпечив вас сповна у минулому. Чи вірите Ви, що я зроблю те ж і у майбутньому?» Лише подумайте: ми – християни, довіряємо Христу наше спасіння. Ми довіряємо йому місце, у якому проведемо вічність. І якщо ми дійсно довірили Йому наше спасіння, то чи не маємо довірити значно менші речі, такі як наше забезпечення, наше навчання, наші фінанси, робота, наш майбутній шлюб? Так, якщо ви довірили Христу Ваше спасіння, місце Вашого вічного перебування, то зможете довірити і все інше. Ми готуємося зараз до Біблійної конференції в Одесі. Не усім просто її відвідати: у когось є проблеми з навчанням, у когось – з роботою, у когось – із дітьми, із фінансами, із здоров’ям. Так, ми навчаємось та працюємо, у нас є сім’ї та діти, так, брати участь у конференції не дешево. Так, легко не виходить, тому що завжди потрібно боротися із своїм невір’ям. Потрібно кидати виклики своєму невір’ю. У боротьбі із невір’ям не можна програти, тому що невір’я блокує наше розуміння Божого слову та духовного світу. Ісус не дорікав учням за помилки, але серйозно дорікав за невір’я. Нам потрібо довіряти Богові усі аспекти нашого життя. Так, учні не взяли хліба на дорогу, і попливли з Ісусом у язичницькі землі Кесарії Филипової. Що ж вони їли? Ми не знаємо, але далі по тексту зустрічаємо учнів, які мирно бесідують з Христом. Ми не знаємо як, але Христос забезпечив їх їжею і в цей раз, і в усі інші.

У сьогоднішньому слові Ісус ми дізналися про те, що вивчення Біблії має приводити нас до Христа. Христос – це єдина ознака для лукавого на перелюбного світу. Якщо люди не хочуть прийняти Христа, Богу більше немає чого їм сказати. Ми також дізналися про вплив. Є люди, які погано впливають на інших, а є такі, які впливають добре. Якщо ми хочемо добре виховати наступне покоління учнів та своїх дітей, то маємо вчитися добре впливати на інших. Ми також дізналися наскільки страшне маловір’я. Це була одна з небагатьох речей, за яку Ісус дорікав Своїм учням. Через маловір’я ми не розуміємо Божого слова! Нам потрібно набиратися сміливості та робити кроки віри.

(п. Яків)

Індуктивне вивчення Біблії по Мф.16:1-12

• Прочитайте текст двічі. Визначить жанр тексту.

• Розділіть уривок на розділи та назвіть кожен розділ.

• Для уривку:

– знайдіть слова, що повторюються;

– які значні протиставлення (контрасти) ви знайшли?

– їякі значні співставлення (порівняння) ви знаходите?

– які очевидні взаємозв’язки?

– на що звертає увагу автор?

1. Прочитайте 1-ий вірш. Приведіть приклади ознак, описаних Матфієм, які вже показав Ісус. Чому фарисеї та садукеї просили Ісуса ще показати ознаку? Приведіть приклади ознак з неба зі Старого Заповіту.

2. Прочитайте вірші 2-3. Чому Ісус привів приклад з прогнозом погоди?

3. Прочитайте 4-ий вірш. Чому Ісус назвав їх «родом лукавим та перелюбним»? Як поводить себе такий рід людей? Лише яка ознака дана цьому роду? Розкажіть про цю ознаку.

4. Прочитайте вірш 5. Що таке «фарисейська та садукейська розчина»? Чому це така серйозна проблема?

5. Прочитайте вірші 6-12. Як зрозуміли учні Ісусове попередження? Як Ісус ідентифікував їх проблему та за що дорікав їм? Знайдіть в Євангеліях ще випадки, коли Ісус дорікає Своїм учням та ідентифікуйте причину.

Нагодування чотирьох тисяч

Від Матвія 15:29-39

Ключовий вірш 37

1. Вірші 29-31. Куди й звідки прибув Ісус? Хто зібрався біля Ісуса? З якою метою вони прийшли?

2. Що робив Ісус? Як реагував народ?

3. Вірш 32. Кому й що сказав Ісус? Що хотів зробити Ісус? З якої причини Він говорив це?

4. Вірші 33-35. Як відповіли учні? Про що тоді запитав Ісус? Що вони відповіли? Що наказав зробити Ісус?

5. Вірші 36-39. Що зробив Ісус? Який був результат? Що потім зробив Ісус?

6. Що з цих подій ми можемо взнати про Ісуса? Яке вчення ви можете знайти в цьому уривку?

«Твоя віра велика»

Від Матвія 15:21-28

Ключовий вірш 15:28 : «Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала»

Як правило Біблія змальовує нам Бога, Який простягає Свої руки до Свого народу. Бога, Який запрошує: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою» (Мт.11:28). В притчі про блудного сина батько (який уособлює Бога) вибігає назустріч своєму синові, який повертається до Нього. Біблія змальовує Бога, Який сердечно і гаряче любить нас. Біблія змальовує ініціативного Бога. Але сьогодні ми зустрічаємо Бога, Який мовчить, Бога, Який відхиляє прохання, і Який, здається, навіть ображає. Я думаю, що кожен із Вас відчував у Своєму житті гарячу Божу любов. Але чи переживали Ви Боже мовчання, відхиляння, або навіть удавану образу? Це викликає багато питань. Чому Бог мовчить? Що нам робити у цьому випадку? Хай Господь благословить нас сьогодні та навчить нас великій вірі, яку мала одна жінка.

Подивіться на вірш 21: «І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські». Ці землі знаходилися за 50 км. на північний схід від Галілеї. Ісус пішов туди скоріше за все бо втомився від лицемірних та набридливих фарисеїв, Він втомився від людських натовпів, які скрізь приходили до Нього лише за тим, щоб отримати фізичне уздоровлення, але не цікавилися Ним як Месією. Це були поганські території, на яких Ісус надіявся разом з учнями знайти спокій та перепочинок.

Але і там їх знайшли. Давайте разом прочитаємо вірш 22: «І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!» Прохання цієї жінки було дуже сердечним. Напевно вона якимось чином почула про Христа, що Він уздоровлює невиліковні хвороби і навіть виганяє демонів. Вона знала, що проблема її дочки – це духовна проблема, це демони мучать її. Вона вірила, що Ісус може вигнати демона з її дочки. Тому вона прийшла до Христа і благала його змилуватись над нею. Вона не вимагала, вона знала, що не заслуговує на цю милість, вона благала явити її. Вона просила: «Змилуйся надо мною!» Хоча страждала її дочка, матір відчувала її страждання як свої.

Зазвичай Ісус безвідмовно допомагав людям, які приходили до Нього, навіть коли був зайнятий чи втомлений. Написано, що коли перед цим Він з учнями припливли в Генісаретську землю, то «… люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій околиці, і до Нього принесли всіх хворих. І благали Його, щоб бодай доторкнутися краю одежі Його. А хто доторкавсь, уздоровлений був» (14:35,36) Ісус допомагав цілим натовпам людей, уздоровлюючи їх хворих. А тут до нього прийшла лише одна нещасна жінка, прохаючи за свою доньку. Однак реакція Христа тут дивує. Подивимося на вірш 23а: «А Він їй не казав ані слова». Ззовні це виглядало так, що Ісус просто ігнорував цю жінку. Він повівся з нею так, як я ніколи не раджу поводитися із жінками – ігнорувати їх. Однак ігнорувати жінку не легко. Першими не стримались учні. Вони підійшли до Нього та й сказали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!» Учні не просили Христа допомогти цій жінці, вони просили Його відпустити її, бо вона сильно надокучає їм. Вони поводилися егоїстично та байдуже. Вони турбувалися про свій спокій більше, ніж про неї, тому хотіли просто позбавитися від неї.

Коли нас ігнорують, ми ображаємося. Коли нашу думку не запитують, коли до нас не прислуховуються, не хочуть вислухати. Але ця жінка не відступила, вона наполегливо продовжувала благати Ісуса про милість. Подивимося на вірш 24. Ісус нарешті відповів, але які це були важкі для жінки слова: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого…» Ця жінка була загинулою овечкою, але проблема полягала у тому, що вона не була з дому Ізраїлевого. Ісус не просто автоматично реагував на людські потреби, якими б великими та терміновими вони не були б. Ісус слідував Божому плану спасіння. Він був посланий спочатку до овечок дому Ізраїлевого, а ця жінка була з поганів. Так, Ісус мав стати світлом для поганів, але ще не зараз. Вона прийшла до Нього надто рано. Христос наче запитує її: «Я не посланий до тебе. Ти хочеш, щоб я діяв супроти Моєму призначенню?»

Це було друге випробування від Христа для цієї жінки. «Ти прийшла надто рано». Для неї була велика спокуса кинути свої прохання. Вона була жінка, Ісус був чоловіком, вона була з поганів, Він був з Євреїв. У той час Євреї не спілкувалися з поганами. Їй було важко наважитись прийти до Христа із проханням, і важко пережити відмову.

Однак вона не здалася. Подивимося на вірші 25,26:

25 А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені!

26 А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам…

Жінка не пішла ображена геть. Вона підійшла до Христа, уклонилась Йому і продовжувала прохати: «Господи, допоможи мені!» На цей раз вона отримала саму жорстку відповідь: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам…» (26) Тут Ісус фактично називає цю жінку щеням. Так, євреї називали собаками поганів. Але це було зневажливо. Але чому ж це робить Ісус? Він зробив друге, що я ні за що не раджу вам робити – назвати жінку щеням. Це могло сильно образити її! Навіщо ж Він дав їй пройти через такі неприємні моменти? Ісус не любив її? Був байдужий до неї? Звичайно ні! Ісус любив її. Навіть коли Він промовляв до неї такі строгі речі, Його серце палало любов’ю. Ісус розумів жінок. Ісус розумів страждання матері, у дочку якої вселився біс. То чому ж Ісус так вчинив цій жінці? Чому зразу не дав їй чого бажала?

Це тому що Ісус випробовував та виховував її. Це була незвичайна жінка. Вона не просто прийшла до Христа як цілителя. Вона вірила в Нього як Месію. У вірші 22 вона назвала Його Господом та Сином Давида. Син Давида – це єврейський термін, який означав Месію. Ми не знаємо, звідки ця язичниця знала про це, але вона вірила, що Ісус – не просто великий Цілитель, Лікар, вона вірила що Він – обіцяний Богом Месія. Також вона просила про особливі привілеї. Є речі, які Бог однаково посилає усім людям – як то сонце, повітря, дощ з неба та гарні врожаї. Але є речі, які Бог спочатку відкрив лише Своєму народові: Євангеліє, чудеса зцілення – спершу цей хліб призначався лише Євреям. І ця жінка просила не що небудь – вона просила цього хліба. Перед тим, як дарувати особливі привілеї, Бог випробовує та виховує. У випробуванні людина робить зусилля, засвоює уроки і її віра зростає.

Якось пророк Авакум також зустрівся з Божим мовчанням: «Аж доки я, Господи, кликати буду, а Ти не почуєш? До тебе я кличу: «Насильство!», та Ти не спасаєш!» (Ав.1:2) Авакум пройшов це випробовування Божим мовчанням, і коли прийшов час отримав відповідь. У кінці книги він каже: «то я Господом тішитись буду… радітиму Богом спасіння свого!» (Ав.3:18) Обставини не змінилися, але змінився Авакум, зміцніла Його віра.

Прочитаємо разом 28 вірш: «Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала». Ісув визнав її віру великою. Давайте ми на прикладі цієї жінки подумаємо, яка ж віра велика?

По-перше, велика віра наполеглива. Коли віра зустрічає перепони чи труднощі, вона не здається. Не так важко вірити, коли у тебе у житті усе добре. Але що робити, коли, здається, Бог тебе ігнорує, або навіть каже ні? Ми часто чуємо, що Бог нас любить, і це правда. Але часто ми не бачимо цієї любові. Або ми невірно її собі уявляємо. Так, Бог нас любить, але іноді ця любов виглядає так, що Бог нас не чує. Коли, здається, Бог нас ігнорує, чи відмовляє, то в чому тут любов? Нам важко, ми приходимо по допомогу, але нас ігнорують, або пояснюють, чому це неможливо. Клайв Льюїс писав, що іноді, коли ми звертаємося до Бога, то «двері зачиняються перед нашим носом, ми чуємо, як двічі повертається ключ, гримить засув – і потім тиша. Немає більше чого чекати, відправляйся туди, звідки прийшов». Коли жінку ігнорують, вона стає у нестямі від злості. Але віра поступає не так. Віра не здається, коли так хочеться це зробити. Ця жінка не відступила, коли Ісус мовчав. Вона не відступила, коли Він сказав, що Він посланий не до неї. Вона не відступила, коли Він сказав, що хліб, який вона просить, призначений не для неї. Справжня віра бореться. Справжня віра слідує за Христом, навіть коли здається, що Він мовчить. Напевно це і мав на увазі ап. Павло, коли сказав, що ми ходимо вірою, а не видінням (2 Кор.5:7). Бог – це не слуга на вимогу, Який з’являється саме у той момент, коли нам потрібна допомога. Бог – це Володар Всесвіту, і не Він, а ми маємо поклонятися і служити Йому. Віра – це довіряти такому Богові, іти до Бога ближче, навіть коли Він мовчить. Тут ми вчимося тому, що нам робити, коли Бог мовчить. Нам потрібно продовжувати молитися!

По-друге, велика віра – це віра, яка визнає, що перед Богом я повністю недостойний. Коли Ісус сказав жінці: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам…» вона відповіла: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів» (27). Визнати себе щеням – це здається принизливо. Але насправді це і є наше справжнє положення перед Богом. Люди часто думають, що Бог їм просто має допомагати. Коли Він не допомагає, вони ображаються. Але Бог нічим не зобов’язаний нам допомагати. Зараз заведено говорити про права людини. Але чи знаєте Ви що через наші гріхи у нас є лише одне право – це право піти у пекло? Ця жінка не образилася на слова Христа, вона визнала себе щеням. Коли господарі їдять за столом, щенята сидять під столом і довірливими очима спостерігають за ними. Вони не залазять на стіл, не хапають їжу, вони просто з великою надією дивляться на своїх господарів. Якщо господарі зразу не дають їм їжі, вони не протестують і не ображаються. Вони просто чекають свого часу. І це саме те, що чинила ця жінка. Ця жінка упокорила себе перед Богом. Скільки разів вона бачила, як демон мучить її дочку, і вона, і ніхто інший не можуть нічого вдіяти. Вона зрозуміла, що лише один Ісус може їй допомогти. І вона прийшла до Нього по допомогу. У неї не було іншого плану, плану «Б». Або Ісус, або ніхто. Їй не було куди йти – позаду була лише її одержима демоном дочка. Ця жінка благала Христа: «Змилуйся надо мною…» (22б) Це означало що вона покладалася лише на милість Христа. Вона усвідомлювала, що Бог їй нічого не винен. Тому її віра велика.

Як Вам здається, що Ви довго не отримуєте від Бога відповіді, то Він тренує Вас у покорі та вірі. Тому не здавайтеся.

Прочитаємо ще раз 28 вірш: «Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала». Тут ми бачимо, наскільки Ісус цінує віру, наскільки важлива віра. Ця жінка прийшла до Ісуса зі своєю проблемою. Вона не здавалася, навіть коли Бог зразу не відповів на її прохання, а провів через непрості випробовування. Вона не сумнівалася у Божій любові, не розчарувалася, не засмутилася, не скаржилася. Вона упокорила себе. Не вимагала, а просила милості. І вона отримала Боже благословіння.

У нас є труднощі і проблеми. У кожного з нас є сфера життя, де нам так потрібна перемога. У наших сім’ях є труднощі, у нашій спільноті є труднощі і у нашій країні. Що нам робити? Нам потрібно приходити до Христа у молитві. Там де є віра, є рішення. Сьогодні завдяки вірі однієї жінки одужала її дочка. Але щоб Бог діяв через нас, нам потрібно зростати духовно. Нам потрібно вчитися зрілій вірі. Кожному з нас потрібно зростати духовно. Нашій спільноті потрібно зростати духовно. А як же нам зростати? Нам потрібно приймати Боже виховання. Бог тренує нас через наших дітей. Бог тренує нас один через одного.

Боже мовчання, відхиляння та образа – це насправді удавані. Це нам так здається. Насправді Бог любить нас, і ніколи нас не залишить. Але був Той, Хто пройшов через справжні Божі мовчання, відхиляння та образу. На хресті Ісус кликав до Бога: «Боже Мій, Боже Мій, – нащо Мене Ти покинув?» – і у відповідь Ісус отримав Боже мовчання. Коли Ісус був на хресті, Бог відвернувся від Нього, бо на Ньому були гріхи усього світу. На хресті Ісус ніс образу, був погорджений та покинутий, ми не цінували Його, Ісус був гноблений та понижуваний. За таким Христом Бог покликав нас слідувати. Давайте приймати Боже тренування з радістю та зростати духовно.

(п. Яків)

ТВОЯ ВІРА ВЕЛИКА

Від Матвія 15:21-28

Ключовий вірш 15:28

1. Куди та чому пішов Ісус? (21) Що Ви знаєте про хананеїв? Чого хотіла від Ісуса місцева жінка? (22)

2. Чому Ісус нічого не відповідав їй? (23) Що Він відповів після прохання учнів? (24) Чому?

3. Що відповіла жінка на слова Ісуса? (25) Чому вона просила: «Допоможи мені!», тоді як насправді її донька потребувала допомоги? Що це говорить про неї?

4. Що відповів Ісус вдруге? (26) Чому так жорстко? Як відповіла жінка? Що це каже про неї? Чому ми вчимося у неї?

5. В якого Ісуса вона вірила? (22б, 25, 28) Що Ісус зробив для неї?

ЩО ОПОГАНЮЄ ЛЮДИНУ

Від Матвія 15:1-20

Ключовий вірш 15:11

Сьогоднішній уривок, так само, як і декілька попередніх приходяться на пік Ісусової популярності. Його ім’я стало відомим царю Іроду. Звичайні люди обожнювали Його і всюди переслідували, особливо після того, як Він нагодував більш як п’ять тисяч чоловік п’ятьма хлібами і двома рибами. В цьому уривку до Ісуса приходить інспекція з Єрусалиму. Звичайно, тут не обійшлось без конфлікту. І, як завжди, Ісус виводить предмет обговорення на значно глибший рівень. Ісус говорить з ними про чисте та нечисте, про істинне служіння Богу та традиції. Це важливі практичні речі, про які ми говоримо під час вивчення Біблії. Але є в цьому уривку ще дещо, те що змушує нас перевірити своє серце, зрозуміти про себе дещо важливе і прийти до Христа. В уривку описана суперечка між фарисеями та Ісусом, але дивлячись на неї, нам потрібно зазирнути в себе і запитати: “а яким є моє серце перед Богом?” і “що мені з цим далі робити?” Нехай Господь помилує нас зараз і дасть нам Свою благодать і Духа Святого.

Подивіться вірші 1,2: “Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму й сказали: Чого Твої учні ламають передання старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають”

Хто прийшов до Ісуса? З якою метою? Що вони побачили і на що стали нарікати? Як ми вже відмітили, останні події зробили Ісуса дуже відомим. Його вчення, Його чудеса, зцілення, примноження їжі… усе це принесло Йому безліч прихильників. Про Нього говорили усюди і ці розмови досягли вже і Єрусалиму. Ісусове служіння і Його вплив розповсюдились далеко за межі Галілеї і ігнорувати їх вже не було ніякої можливості. Тому релігійна еліта відсилає представників, щоб вони подивились, послухали і перевірили, хто такий Ісус і до яких наслідків приведе Його служіння. Подібну картину ми бачили, коли вивчали про Івана Хрестителя. До нього також приходила делегація з Єрусалиму і проводила інспекцію.

Останнім часом, в зв’язку з усім відомими подіями, досить часто ми чуємо ім’я Рональда Рейгана, президента США. Так от в нього був один відомий вислів: “найстрашніші слова в англійські мові, такі: “ми з уряду, і ми прийшли, щоб вам допомогти”. Зазвичай, якщо до тебе приходять від уряду, це не обіцяє нічого доброго. Так було і в цей раз. Гостре око інспекторів одразу помітило недбалість. Яку? — Ісусові учні не мили перед їжею рук, як того вимагали від кожного щирого юдея передання старших, “халака”.

Чи потрібно мити руки перед їжею? — звичайно! Навіть мій маленький син знає про погані мікроби, через які ми можемо навіть захворіти. Але охайність фарисеїв носила не гігієнічний, а релігійний характер. Вони не боялись мікробів. Вони боялись опоганитись через умисний чи неумисний дотик до чогось нечистого, забороненого в законі.

СЗ справді вчить, що через певні дії людина може занечиститись. Також він дає певні настанови, як діяти коли ти занечистився. Частіше за все ці дії були пов’язані з омиттям чи з окропленням водою. Іноді — кров’ю, а іноді потрібен був вогонь. Але те, про що говорили фарисеї не було вимогою Божого закону. Це була та “зайва миля”, яку на думку фарисеїв, кожен мав бути готовий пройти, щоб бути справді впевненим, що не занечистився випадково. Для фарисеїв поведінка учнів свідчила про їхню недбалість і байдужість щодо святості. “Фу, які недуховні ці Ісусові учні”, думали вони.

Як Ісус відповів на ці звинувачення? Подивіться вірш 3: “А Він відповів і промовив до них: А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради передання вашого?” Фарисеї звинуватили учнів Христа в тому, що вони не шанують традиції. Але Ісус нічого не відповів на ці звинувачення. Натомість Він навів приклад, як вони (фарисеї) порушують Божу заповідь заради дотримання своїх традицій.

Ісус згадує тут п’яту заповідь: “Шануй батька та матір”. Що це за заповідь? — це заповідь, яка навчала дітей поважати своїх батьків, слухатись їх і турбуватись про них, коли батьки постаріють. В ті часи не було міністерства соціальної політики, пенсії чи чогось подібного. Не хтось, а саме діти мали потурбуватись про стареньких тата і маму.

Веління шанувати батька та матір — це не рекомендація і не добра порада, це Божа заповідь. Той, хто злорічив батька чи матір мав бути покараний навіть на смерть. Тобто, це дуже серйозно. Взагалі не жарт. Але, що придумали фарисеї? Вони придумали “корван”. Правило, згідно якого, якщо присвятити в дар Богу те, чим би від них хотіли скористатись батьки, то можна не виконувати свій синівський чи дочірній обов’язок.

На перший погляд це виглядало дуже побожно. Вони казали: служити Богу — це ж важливіше, ніж служити людині, навіть батькам? Чи не так? — так, звичайно. Але далі йшов “фінт ушамі”: значить, казали вони, якщо я присвячу Богу те, що мав віддати батькам, то вони вже не матимуть цю річ ніякого права. Все, ось цю овечку, яку я мав би віддати батькам, я присвячую Богу. Це закляте. Тим часом вона поживе в мене, я настрижу з неї шерсті, а потім відведу в храм, принесу в жертву і буду їсти і радіти перед Господнім лицем.

Що каже Ісус про цю хитрість? Подивіться вірші 7-9: “Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей…”

Поводження фарисеїв з батьками не було проявом їхньої любові до Бога. Воно було проявом їхнього лицемірства. “Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме…” каже Господь (Ів.14:23). Наша любов до Бога проявляється в тому, як ми ставимось до Його слова.

Подібно до фарисеїв ми також схильні придумувати собі власні правила і традиції і іноді шануємо їх більше за Боже слово. Ми звикаємо до певного порядку, певної схеми в служінні церкви, в своєму житті і покладаємось на оманливе відчуття стабільності. Людина чи якісь події, чи пропозиції до змін, які не вписуються в цю звичну схему, завжди будуть викликати в нас роздратування і невдоволення.

Подібно до фарисеїв ми схильні придумувати собі якісь ніби-то “духовні” справи, щоб ними замінити те, чого Господь явно вимагає від нас. Наприклад, придумувати собі якісь справи в церкві, щоб не йти додому, бо посварився з дружиною.

Подібно до фарисеїв ми схильні придумати для себе набір правил (не пити, не палити, не лаятись, гарно вдягатись, слухати правильну музику) і слідувати цим правилам, і бути задоволеними собою, замість того, щоб слідувати принципам, які заставляють нас думати, аналізувати своє серце і Писання. Звичайно, є певні речі, яких не потрібно робити в жодному разі, якщо ми хочемо зберегти свої серця чистими, мова не про те. Мова про те, що не можна звести своє християнське життя до набору правил.

Який плід такої діяльності, такої підміни? Одне слово: “надаремне”. Фарисеї робили так багато всього: постили двічі на тиждень, давали десятину з того, з чого не було потрібно. Милися, коли треба і не треба. Але що каже Бог? — Він каже: “Мені це все не потрібно. Ви даремно марнуєте свій час, своє життя”. Як страшно прожити таке життя, обернутися і зрозуміти, що все те було надаремно, що всі ці зусилля гроша ламаного не варті.

Подивіться вірші 10-11: “І Він покликав народ, і промовив до нього: Послухайте та зрозумійте! Не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить”.

В цих віршах Ісус пояснює що таке чисте та нечисте. У віршах 17,18 Ісус ще більше розкриває цю тему: “Чи ж ви не розумієте, що все те, що входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить? Що ж виходить із уст, те походить із серця, і воно опоганює людину”

В розумінні фарисеїв, так само і учнів Ісуса релігійна нечистота була пов’язана з якимось зовнішнім впливом: ти з’їв щось нечисте, доторкнувся до чогось нечистого і сам став нечистим. Звідки в них взялась таке розуміння? — зі СЗ, звичайно.

В СЗ Бог вчив Свій народ, що є “чисте” і є “нечисте”. Бог чистий і ті, хто приходить до Нього також мають бути чисті. А є нечисте. І нечистий не може увійти в Божу присутність. Нечистий — це той, хто назовні, за станом. Нечистий це той, хто не може увійти в зібрання Господнє і поклонятися Богу разом з народом Божим. Нечистий — це відділений від Бога.

Як Бог вчив Свій народ цим поняттям “чистого” та “нечистого”? — через прості, зрозумілі, видимі речі. Нечистою, недостойною поклоніння, людину робило декілька речей: дотик до мертвого тіла, різні заразні захворювання шкіри, грибок на одязі,  предметах та будівлях, будь які виділення з тіла (природні чи патологічні) і останнє — вживання в їжу продуктів, які вважалися нечистими.

Фізична нечистота, сморід, огидні заразні вавки, усілякі речі якими ми бридимось відділяють людину від інших. Нам не приємно спілкуватись чи дотикатись до того, хто так виглядає. Хвороби і виразки спотворюють образ людини. Тож не дивно, що Бог взяв саме ці речі, щоб показати Своєму народу, як діє гріх, як гріх спотворює людину, занечищує її, руйнує, вбиває, робить огидною для інших і для Бога.

Але тепер Ісус переходить від образів, бо СЗ даний нам як образ, до суті. Він каже: насправді, не зовнішнє нас робить нечистими, а внутрішнє. Не їжа чи дотик до нечистого, а гріхи, злі наміри серця. Ось, де народжується нечистота. Ось де народжується те, що справді огидно в очах Господніх, в людському серці.

Напевне ви чули фразу: “Бог ненавидить гріх, але любить грішника”. Це правда. Писання свідчить про це. Про те, що Бог ненавидить гріх і про те, що Він полюбив нас і Христос Ісус умер за нас, коли ми були ще грішниками. Але в нас тут є небезпека почати розглядати людину окремо від її вчинків. Ніби людина сама по собі добра і красіва, а от гріх, тобто щось зовнішнє, змушує її робити погані вчинки.

Як було би добре, якби нечистота, гріх були чимось зовнішнім: потер і відстало. Але ні, ми робимо злі речі не тому, що світ в якому ми живемо злий, не через погане виховання, не через бідність і не тому, що хтось колись неправильно з нами повівся. Чому ми робимо злі речі? — бо маємо злі серця. Що таке “серце” в Біблійній мові? — це осердя того, чим людина є, центр її особистості. І ось це серце, сама глибока сутність людини хоче гріха і чинить гріх.

Подивіться вірші 19-20: “Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює. А їсти руками невмитими, не опоганює це людини!”

Що ти бачиш, коли заглядаєш в своє серце? Як добре було фарисеям жити в щасливому незнанні: помив руки і все в тебе вже добре, вже чистий. А нам що робити? — “Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства?” (1Кор.6:9). Знаємо, звичайно. Вода може змити зовнішню нечистоту. Ти можеш випрати одежу, вмитись і причепуритись. Такий гарний будеш, хоч із лиця воду пий. Але що з того, коли всередині тебе працює фабрика, яка весь час генерує огидне?

Як нам досягти чистоти? — ніяк. Тільки Бог може очистити наші серця і звільнити нас від усілякої неправди. Коли ми приходимо до Христа з вірою і каяттям, визнаючи свою нечистоту, свої гріхи, Він очищує нас: “Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої” (1Iван.1:9).

Те, що не могла змити вода, змила Кров Христа. З Христом повелися як з нечистим, розп’яли Його назовні, поза табором, на нечистому пагорбі, щоб ми могли приступити до Бога “з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою!” (Євр.10:19). Те, що не могли змінити ми, змінює в нас Господь. Обіцянка Нового Заповіту в Крові Христа звучить для нас так: “Закони Свої Я дам в їхні серця, і в їхніх думках напишу їх. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю!” (Євр.10:16,17). Ісус виконав закони про чисте, в Ньому ми є “чистими”, тож приступаймо до Нього.

(п. Йонатан)

ЩО ОПОГАНЮЄ ЛЮДИНУ

Від Матвія 15:1-20

Ключовий вірш 15:11

1. Вірші 1-2. Хто прийшов до Ісуса і чому? Який конфлікт постав цього разу?

2. Вірші 3-6. Що ви знаєте про передання старших, яких дотримувались юдеї? У чому полягає цінність передань і традицій? Як фарисеї зловживали ними?

3. Вірші 7-9. Яким чином ці фарисеї виконали пророцтво Ісаї? Як Ісус їм докоряв? Які ви знаєте приклади людей, які нехтують Божою заповіддю заради традицій?

4. Вірші 12-14. Як фарисеї сприйняли Ісусове вчення про чисте та нечисте? В світі є багато рецептів, як досягти “духовності”, “чистоти” та “досконалості”, який їхній кінець?

5. Вірші 10-11, 15-20. Чому їжа не опоганює людину? Що опоганює? (Єрем.17:9; Рим.1:29) Чому думки серця мають таке велике значення? (Фил.4:8; 2Кор.10:5,6; Мат.5:8; Пс.23:3,4)

6. Яким чином нам зберегти своє серце чистим? (Ів.15:3; Пс.118:9,11; 1Пет.1:23; 2Тим.3:16,17; Пс.1:3,4)

«Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!»

Від Матвія 14:22-36

Ключовий вірш 14:27 : “А Ісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!”

Минулий раз ми вивчали з вами чудо нагодування п’яти тисяч. Це чудо Ісус зробив при світлі дня, і його побачили тисячі людей. У сьогоднішньому слові Ісус робить ще одне чудо – Він іде по воді. Але це чудо Ісус робить уночі і його свідками стають лише Його учні. Ісус робить це чудо для Своїх учнів. Через нього Він навчає їх вірі, яка долає страхи та дає спокій навіть тоді, коли навколо буря. Люди у своїй більшості мають серця мишей – вони здригаються не те що від бурі – від найменшого шелесту. Усе життя прожити у страху – це не справа, це життя у рабстві. Тому нам конче потрібно вчитися вірі, яка долає страхи. Ви хочете навчитись такій вірі? Тоді я запрошую Вас у захопливу подорож бурхливим Галілейським морем.
Звернемося до віршів 22-23:

22. І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить.
23. Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися насамоті; і як вечір настав, був там Сам.

Слова «зараз звелів» показують деяку поквапливість та рішучість у діях Ісуса. Чому Ісус квапився? В Єв. від Ів. (6:15) розповідається про те, що після чуда нагодування п’яти тисяч люди хотіли поставити Ісуса царем. Вони хотіли такого царя, який би безкоштовно годував їх хлібом та безкоштовно лікував. Як ми бачимо, люди з того часу не змінилися. Не лише зараз, люди завжди хотіли такого царя, який би знизив ціну на газ у 2, а то й у 4 рази, відразу зробив би таку саму пенсію, як у Європі, і ввів би безкоштовну медицину. Це була спокуса для Христа. Він прийшов у цей світ щоб спасти людей від їхніх гріхів, прийнявши страждання на хресті. Це також була спокуса для Його учнів, тому що люди спокушали і їх жити не заради Небесного Царства – не слідувати за Христом, не проповідувати Євангеліє, не навчати Церкву, а будувати земне царство. Тому Ісус терміново відправив учнів на ту сторону моря, а Сам пішов на гору помолитися насамоті. Ми не знаємо, про що Ісус молився. Проте, зазвичай, Він молився не лише про Себе (Ів.17). Він просив у Бога сил щоб завершити поручену Йому справу; Він молився за Своїх учнів щоб ті подолали спокуси диявола, щоб були єдиними, щоб мали радість та Боже слово; Він молився за всіх людей, щоб вони не просто шукали одужання та хліба у Христа, а щоб повірили Тому, що Він – Месія, Божий Син, щоб прийняли Його Спасителем та Господом свого життя.

Далі Матвій переводить наш погляд на учнів Ісуса. Як Христос і наказав їм, вони попливли на ту сторону моря. Однак це не було спокійне плавання. Прочитаємо вірш 24: «А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний». Всередині учнів була буря: чому вони залишили таке успішне служіння, і терміново попливли геть? І на морі була буря. Наше життя іноді спокійне та розмірене. Але час від часу у ньому здіймаються бурі. Частина учнів Ісуса були рибалками – вони рибалили на цьому самому морі, і бурями їх було не здивувати. Але і вони після багатогодинної боротьби із вітром та хвилями втомилися та не на жарт перелякалися. Чому трапляються бурі? Бурі трапляються, коли на морі дує сильний вітер. А чому дує вітер? Вітер дує, коли в атмосфері трапляються перепади тиску. А чому трапляються перепади тиску? Тому що атмосфера в різних місцях нагрівається по-різному. Як ви бачите, це досить складні процеси, які ми не можемо контролювати. Бурі – це те, що ми не можемо контролювати, буря – це коли ситуація в нашому житті виходить з-під контролю. Бурі трапляються, тому ми живемо у грішному світі. Хтось захворів на рак, хтось попав у ДТП, у когось вкрали гроші – це буря. Іноді бурі трапляються, коли ми не слухаємося Бога. Саме так сталося у житті пророка Йони. Бог наказав йому іти і проповідувати в Ніневію. Але Йона не любов ніневітян і хотів щоб вони всі загинули. Тому він пішов і сів на корабель, який відпливав у бік, прямо протилежний тому, де знаходилася Ніневія. Це була злісна непокора Богу! Тоді Бог здійняв на морі велику бурю, у якій Йона мало не загинув (Йона 1:4). У крайньому відчаї Йона розкаявся і Бог спас Його. Однак у цьому випадку учні повністю послухалися Ісуса і попливли на ту сторону моря. І все одно там трапилася буря. Звичайно, Ісус знав про бурю. Проте, Він допустив її. У цьому випадку  буря – це частина виховання. Бог використовує бурі щоб навчити нас тому, чому ми не можемо навчитися у повному штилю, коли живемо спокійним та розміреним життям. Це буря була доброго нагодою для учнів Ісуса зрости у пізнанні Христа і вірі в Нього.

Клайв Льюїс у своїй книзі «Біль» писав, що ми, люди, живемо у своєму ілюзорному світі, надто зайняті своїми дрібними справами, щоб звертати увагу на Бога. І лише коли Бог руйнує цю ілюзію безпечного життя, наприклад, через біль у животі, який погрожує серйозною хворобою, ми згадуємо про Бога, що Він один має володіти нашим серцем. Тому нам потрібні бурі. Ми думаємо, що у нас є віра, ми вважаємо, що ми такі добрі, такі гарні, так любимо, так терпимо, так радіємо. Ми переконані, що є такими добрими християнами. Звичайно, Бог знає, що це не так. Але проблема в тому, що ми цього не знаємо. Бурі виводять нас із цього стану і ми бачимо, які ми насправді дратівливі, як нам важко проявляти терпіння, любов, вірність. І, далі, через бурі Бог навчає нас вірі. Яким же чином?

Прочитаємо вірш 25: «А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю». Учні вже бачили, як Христос виганяє бісів. Вони бачили як Він зцілює невиліковні хвороби. Вони навіть бачили, як Ісус втихомирив бурю (8:23-27). Але такого Ісуса вони ще не бачили – Ісус ішов по бурхливому морю. Йов, описуючи Божі діла, каже: «Розтягує небо Він Сам, і ходить по морських висотах» (9:8). Ідучи по хвилях Ісус робив те, на що здатен лише один Бог. Навколо нього завівав вітер та здіймалися хвилі. Але, на відміну від учнів, Ісус не боявся їх. Ісус володів ситуацією. Він був спокійним. Що це каже про Христа? Це каже що Ісус – це Бог-Творець і Володар цього світу. Усе, включаючи природу, підкоряється Йому, бо усе створено Ним.
Подивимося на вірші 26,27:

26. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: Мара! І від страху вони закричали…
27. А Ісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!

І цей Ісус сказав учням: «Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!» Буря не закінчилася, вона тривала. Але Ісус вважав, що навіть у такий час у Його учнів є усі підстави, щоб побороти страх та заспокоїтись. Чому? Тому що Він був із ними. Нам легко вірити, що Бог з нами, коли у нас усе добре, чи не так? Коли ми не хворіємо, коли наші батьки та діти не хворіють, коли отримуємо зарплату, коли гарні стосунки в церкві, на роботі, у сім’ї, коли нас поважають та до нашої думки дослухаються. Але коли ми в бурі – чи легко вірити, що Бог з нами? В книзі Йова 27 Йов запитує:

8. Яка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його?
9. Чи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя?
10. Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу?

Ось у чому запитання: «Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу?» Якщо ми не лукаві, якщо у нас є віра, то у час нещасті ми будемо втішатися Всемогутнім і будемо кликати Бога. В одному з тестів на знання біографій реформаторів є таке запитання: «У якого реформаторського богослова померли при його житті всі його 11 дітей?» Це англічанин Джон Оуен. Джон жив у сурові часи 17-ого століття, але вистояв. Його життя навчає нас, як потрібно ставитися до життєвих ударів: в цей час Бог дає нам духовний ріст та відкриває щедрі благословіння. Життя Оуена навчає не боятись страждань, бо це краще середовище для духовного зростання, до виховання в праведності та освячення. Через його життя Бог надихав багатьох служителів в історії і у наш час.

Подивимося на вірші 28-29:

28. Петро ж відповів і сказав: Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді.
29. А Він відказав йому: Іди. І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса.

Петро був імпульсивною людиною, і часто казав щось раніше, ніж думав. Наприклад, на горі переображення він запропонував Ісусу та учням залишитися, і не повертатися до людей, тому що там, на горі, було так добре. Іншим разом, коли Ісуса арештовували, Петро вихватив меча і був готовий чинити збройний опір. Однак коли Петро діяв імпульсивно, Ісус не дозволяв так чинити. Проте цього разу Ісус не відповів Петру: «Куди ти підеш? Хіба не бачиш, що на морі буря, ти потонеш!» Натомість, Ісус сказав йому: «Іди». Бажання Петра прийти до Христа по воді було продиктовано його вірою. Звичайно, Петро знав, яким великим був Христос, Петро був свідком багатьох Його чудес. Але тут, на бурхливому морі, Петро зненацька для себе відкрив, наскільки великим був Христос. Петро побачив у Ньому Бога – Творця цього світу. Петро хотів знати Його більше, і пережити Його силу в своєму житті.

Ісус сказав Петру: «Іди». І Петро, покоряючись цьому наказу Христа, ступив у невідоме. Він залишив відносно комфортний човен і зробив крок у бурхливе море. Петро зробив це не з власної примхи. Він зробив це, покоряючись наказу Христа. В історії багато людей залишили комфортне життя і ступили у невідоме, покоряючись Божому наказу. Авраам залишив свою землю, дім свого батька і пішов куди Бог повелів йому. В результаті він став батьком великого народу! Мойсей відмовився від високої посади у самій сильній країні свого часу і вирішив страждати з Божим народом. Через нього Бог спас та виховув Свій народ.

Подивіться на вірші 30-31:

30. Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: Рятуй мене, Господи!…
31. І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: Маловірний, чого усумнився?

Спочатку Петро сміливо ішов до Ісуса. Але потім почав потопати. Що змінилося? Буря лишилася тою ж. Єдине, що змінилося, це погляд Петра: Петро перевів свій погляд з Ісуса на бурю, він злякався, і почав потопати. Однак хоча віра Петра похитнулася, Ісус був вірний і спас його. Коли наш погляд зосереджений на Ісусі, ми йдемо. Коли ні – ми починаємо тонути. Але чи дав Ісус потонути Петру? Ні, Ісус простягнув руку й схопив його. Наша віра змінюється, але Христос лишається тим же. Подивіться на вірш 32: «Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухнула». Минулий раз, коли ми вивчали про бурю на морі, написано, що Ісус встав і заказав бурі і морю, і тиша велика настала. Але в цей раз Ісус нічого не наказував бурі – вона вщухла сама. Чому? Напевно, через велику повагу до Ісуса.

У вірші 33 написано: «А приявні в човні вклонились Йому та сказали: Ти справді Син Божий!» Це відбулося у човні. Але це було справжнім Богослужінням, учні зрозуміли, що перед ними знаходиться Сам Бог. Цьому Богу вони можуть довіряти. Тоді вони у великому благоговінні вклонилися Йому. Однак це стало можливим лише тоді, коли вони пройшли через бурю. Коли ми проходимо життєві бурі з Ісусом, то зростаємо у Його пізнанні і дійсно вклоняємося Йому як Богу. Це і є справжнє учнівство. Нам подобається читати про великого Бога, чи співати про великого Бога. Так, Бог дійсно великий. Але ось важливе запитання: «Наскільки Бог великий у моєму практичному житті?» Щоб пережити це, нам потрібно зробити крок назустріч Христу. У американського пастора Джона Ортберга (John Ortberg) є книга і курс, які так і називаються: «Якщо ти хочеш піти по воді, то маєш залишити човен» (If You Want to Walk on Water, You’ve got to Get Out of the Boat). У житті багатьох християн нічого не трапляється, тому що вони вчепилися у свій човен і ні за що не хочуть з нього виходити. Вони бояться невдачі. Так, Петро також пережив невдачу і почав тонути. Але він пережив і успіх – він таки пішов по хвилях, і він пережив спасаючу любов Ісуса. Насправді більшими невдахами були ті інші учні, які лишилися у човні. Піти до Христа, підкоряючись його повелінню варто того, щоб ризикувати.

Якось, в кінці одної з конференцій, нашим місіонерам, в знак подяки, вручили квіти. Туди викликали і мою сім’ю, тому що ми 10 р. служили в Харкові, і сім’ю Авраама Василенко, які служили у Дніпрі. Мені було дуже ніяково, бо я вважаю своє служіння в Харкові було досить провальним, і не дуже люблю про нього згадувати. Однак дружина Авраама Василенка – Сара, сказала: «Ну ми хоча бо попробували, інші навіть не попробували». І тут я зрозумів: «Дійсно, ми хоча б попробували». Ми не змогли там побудувати велику церкву. Однак за ці 10 років Бог зробив одну велику справу в моєму житті – він торкнувся мого стегна і пошкодив його, поламавши моє прокляте бажання бути в усьому першим. Там Бог навчив нас більше розуміти місіонерів. Там Бог навчив нас наскільки важлива церква, наскільки цінні брати та сестри. Хто не любить зібрань і не хоче бачити братів та сестер – тому варто попробувати поїхати кудись служити самостійно на кілька років. Бог і зараз закликає нас вийти із човна та іди до Нього. Для когось це почати вірно вивчати Біблію, для когось – це почати регулярно молитися, для когось – засвідчити іншим про Христа. Попробуйте, і ви багато дізнаєтесь і про себе, і про інших, і, головне, про Ісуса, і Ваша віра буде зростати.

Подивіться на вірші 34-36:

34. Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську.
35. А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій околиці, і до Нього принесли всіх хворих.
36. І благали Його, щоб бодай доторкнутися краю одежі Його. А хто доторкавсь, уздоровлений був.

Ісус з учнями прибули в Генісаретську землю. Вони не спали усю ніч, учні ледь не померли від страху, але, на щастя, усе обійшлося. Вони лише вчора відпустили один натовп людей, вони відчайдушно потребували сніданку, сну та відпочинку, але тут до них уже зібрався інший натовп людей. Що було потрібно цим людям? Вони принесли до Ісуса хворих, щоб Ісус уздоровив їх. Тут не написано, що ці люди цікавились Ісусом, як Месією, як Сином Божим, чи бажали стати Його учнями. Вони лише хотіли, щоб Ісус уздоровив їх хворих. Проте Ісус явив цим людям Свою милість. Любов Христа перевищує нашу уяву.

Давайте через життєві бурі навчатися вірувати у Христа, Творця Неба і землі, і перемагати всякі страхи. Давайте не боятися слідувати за Ним.

(п. Яків)

ЗАСПОКОЙТЕСЬ, ЦЕ Я, НЕ ЛЯКАЙТЕСЬ!

Від Матвія 14:22-36

Ключовий вірш 14:27

1. Чому Ісус звелів учням рушати «зараз»? (22) Скільки часу він провів у молитві? (23) Про що, на Вашу думку, Ісус молився? Чому ми вчимося у Нього?

2. У яку біду попали учні Ісуса? (24-27) Скільки часу вони боролися? Яким був їхній стан? Чи знав Ісус, у якій біді вони знаходилися? Як Ісус допоміг їм?

3. Чому ми можемо довіряти Ісусу, що Він не залишить нас у життєвих бурях та допоможе нам? (Рим.8:35-39) Чому Ісус допустив, що Його учні побули у бурі? Як заспокоїтись у життєвих бурях? (27)

4. Розкажіть про вчинок Петра (28-31). Чому Ісус навчив його?

5. Прочитайте вірші 32-33. Що учні дізналися про Ісуса через ці події? Чому Ісус достойний нашого поклоніння? Чому у часи життевих бурь так важливо поклонятися Богу? (Пс.34:9) Через які життєві бурі ви пройшли? проходите зараз? Як Бог допоміг/допомагає Вам?

6. Які люди знову прийшли до Ісуса? Як Ісус прийняв їх? (34-36) Що це говорить про Христа?

ПРИНЕСІТЬ МЕНІ ЇХ СЮДИ

Від Матвія 14:13-21

Ключовий вірш 18

1. Вірші 13,14. Як люди сприйняли звістку про те, що Ісус від’їжджає? Що, на вашу думку, керувало цими людьми? Як Ісус зустрів їх?

2. Вірші 15-16. На яку нужду учні Христа звернули Його увагу? Яке вирішення проблеми вони запропонували? Яке рішення запропонував Ісус? Чи мали учні можливість виконати Ісусове завдання?

3. Вірші 17-19. Яких наїдків роздобули учні? Чи було цього достатньо? Що Ісус звелів зробити учням?

4. Вірші 20-21. Яким був результат Його дій? Про що говорить слово «наситились»? Що це говорить про Христа? Про Його ставлення до людських потреб? Про Його спосіб вирішувати проблеми?

5. Чому, на вашу думку, це чудо – єдине, з описаних в усіх 4ьох Євангеліях? Який ефект це чудо спричинило? (Ів.6:14,15)

Рішення Ісуса

Від Матвія 14:1-14

Ключовий вірш 14 : “І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив”

Сьогоднішнє слово ми вивчали не часто. Воно дуже просте з точки зору подій, йдеться про смерть Івана Хрестителя. Але воно складне з точки зору того, чого з нього можна навчитися. Але це слово безпосередньо пов’язане з наступними подіями: насиченням 5000 п’ятьма хлібами та двома рибками. Якщо ви пам’ятаєте, то насичення 5000 чоловік — це єдина подія, крім смерті й воскресіння Ісуса, що описується у всіх чотирьох Євангеліях, тобто вона дуже важлива. А сьогоднішнє слово, тобто смерть Івана Хрестителя і рішення Ісуса, як служити людям, дає контекст і ключ до розуміння, що сталося при насиченні 5000 людей. Це не просте слово, це тверда їжа, але дуже важлива. Тому закликаю всіх дуже уважно поставитися до цих подій.

1. Смерть Івана Хрестителя (1-11)

Подивіться вірші 1,2: “Того часу прочув Ірод чотиривласник чутки про Ісуса, і сказав своїм слугам: Це Іван Христитель, він із мертвих воскрес, і тому чуда творяться ним…”. Що відбувалося? Ірод чотиривласник почув чутки про Ісуса. Не смерть Івана Хрестителя, а те, що Ірод почув чутки про Ісуса. Коли це відбувалося? Після того, як Ісуса не прийняли в Назареті. В Євангеліях від Марка й від Луки ми читаємо, що після несприйняття Ісуса в Назареті та перед тим, як нагодувати 5000, Ісус відправив 12 Апостолів проповідувати в різні міста. Проповідь Апостолів була дуже успішною, так що навіть демони корилися їм, та ім’я Ісуса стало відомим в усіх містах. Про Ісуса почало ходити багато чуток, а люди багато пересуджували між собою, хто такий Ісус. Такі чутки дійшли навіть до царя Ірода. Що зробив цар? Він висловив своє ставлення до Ісуса: “Це Іван Христитель, він із мертвих воскрес, і тому чуда творяться ним…”

Цікаво, що серед народу не було однієї усталеної думки про Ісуса. Хтось вважав Ісуса за Івана Хрестителя, хтось за Іллю, хтось за одного з давніх пророків. Фарисеї вважали його неправдивим вчителем, та тим, хто виганяє бісів силою бісівського князя. Никодим вважав Ісуса вчителем, що від Бога прийшов. Багатий юнак вважав Ісуса за благого вчителя. Деякі, мабуть, надіялися, що Ісус — обіцяний Месія, але це не точно. Мабуть, всі ці чутки були донесені до Ірода, і він мав би сумніватися, хто такий Ісус, але сам Ірод не мав жодних сумнівів про Ісуса. Він був впевнений, що це Іван Хреститель воскрес з мертвих, саме тому він творить чуда. Люди сумнівалися, але цар був впевнений: Ісус — це точно те. Хоча це було хибне твердження, але впевненість Ірода вражає. Звідки вона взялася?

Вірші з 3 по 12 докладно описують смерть Івана Хрестителя. В Євангелії від Марка там описано ще детальніше, потім самі прочитаєте. Виявляється, це цар Ірод (Антипа) вбив Івана Хрестителя. Спочатку Ірод Антипа одружився з Іродіядою, дружиною свого брата Ірода-Пилипа. Ірод Антипа був сином царя Ірода 1, що винищив немовлят в Віфлеємі, а Іродіяда — онука того самого Ірода 1. Це був потрійний переступ закону: не можна було брати розведену жінку при живому чоловікові, це був перелюб, не можна було брати дружину брата, а також не можна було брати за себе свою близьку родичку, тому що Іродіяда була небогою Ірода. Хоча ці закони не дуже суворо дотримувалися в Ізраїлі, але “три в одному флаконі” тим більше, коли це робить цар — це вже занадто. Іван Хреститель публічно викрив гріх царя, чим викликав лють як самого Ірода, так і цариці Іродіяди. Ірод ув’язнив Івана і хотів заподіяти йому смерть, але боявся народу, бо всі вважали його за пророка. В Євангелії від Марка сказано, що більше Іванової смерті прагнула Іродіяда, а сам Ірод боявся Івана як Божого пророка, слухав його, і хоча приходив в жах від слів Івана, але часто слухав його. Мабуть, там було все разом: Ірод мав і забобонний жах перед Іваном, і мав його за блазня, і Іродіяда лютилася на Івана, і сам Ірод планував вбити Івана, і одночасно побоювався заворушень в народі. Так чи інакше, але Ірод деякий час тримав Івана у в’язниці.

Одного разу настав слушний час: був день народження Ірода і він робив гостину. В той час Іродіядина дочка танцювала перед гостями й догодила Іродові. Ірод з клятвою обіцявся дати дівчині все, що вона захоче, навіть відписати половину царства. Тоді дівчина, намовлена матір’ю, просила тут і зараз, перед свідками-гостями, отримати на полумиску голову Івана Хрестителя.

Подивіться вірші 9-11: “І цар засмутився, але через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати.  І послав стяти Івана в в’язниці. І принесли на полумискові його голову, та й дали дівчині, а та віднесла її своїй матері…” Хоча цар засмутився, але віддав наказ і вбив Івана.

Що ми тут бачимо про Ірода? Я думаю, що тут видно головну рису характеру Ірода: страх. Він боявся, коли Іван викривав його гріх. Він боявся своєї дружини, що надокучала йому з приводу Івана. Він жахався проповідей Івана у в’язниці, боявся думки людей і боявся думки гостей на святі. Страх Ірода — не благоговійний страх прощеного грішника перед Богом, це забобонний жах грішника, залишеного Богом сам на сам зі світом. Хоча він ненавидить Івана, ненавидить його слова про гріх, але не може вбити, тому що є жах: коли я вб’ю божого чоловіка, то зі мною точно станеться щось погане, можливо люди повстануть. Сам не знаю, що може статися, але щось погане обов’язково станеться. Тому життя Ірода — постійне очікування відплати: за перелюб, за хіть, за вбивство. Мабуть, і сама вимога дочки Іродіяди була сприйнята ним як відплата за якісь переступи в минулому: ось тепер я в безвихідному становищі, я вимушений робити те, що не хочу, це точно мені відплата за цю жінку. Так само сталося з чутками про Ісуса: Ірод постійно очікував відплати за вбивство Божого слуги, тому, як тільки почув про чуда Ісуса він точно зрозумів: ось, це точно воно, це Іван Хреститель, він воскрес з мертвих, ось, він робить чуда і тепер буде мені мститися, а я вже йому нічого не можу заподіяти.

Жити в постійному страху відплати за гріхи — це пекло. Тоді навіть цар не в силах сам вирішувати, що робити. Вже не Ірод вирішував, що йому робити, інші люди, використовуючи його страх, штовхали його робити те або те, а він не мав сили опиратися. Він навіть не збагнув, що вихід є. Що може бути простіше, ніж сказати дівчині: “помилувати чи стратити — це не твоя компетенція, я обіцяв дати тобі половину царства, а не право царя виносити вирок”. Скажи так і все — він виконав обіцянку і перед всіма гостями виявився царем, в не тюхтієм, яким навіть дівча маніпулює. Але страх осоромитися перед людьми та очікування відплати, зробили його дурним.

Я думаю, кожен з нас відчував, як тяжко жити, коли страх керує нами. Страшно, що хтось взнає про мої гріхи. Страшно, що хтось використає це знання, щоб керувати мною. Страшно, що десь в сейфі, або в файлі на диску є компромат на мене, і одного часу хтось дістане його і скаже: подивись, що в мене є. Але ми можемо домовитись, зроби тільки ось це. Життя в постійному очікуванні відплати за колишню провину — це пекло. Тому ми постійно маємо дякувати Господові, що спас нас від такого життя в осуді й страху. Хто забув, що це значить, інколи пригадуйте, щоб дякувати й розуміти невіруючих.

2. Рішення Ісуса (12-14)

Подивіться вірші 12,13: “А учні його прибули, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса. Як Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, народ із міст пішов пішки за Ним.”

Як відреагували учні Івана Хрестителя на смерть вчителя. “А учні його прибули, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса.” Вони поховали тіло Івана і прийшли до Ісуса зі звісткою. Мабуть, учнів не було багато, лише декілька чоловіків. Вони віддали вчителю останню шану й далі не знали що робити. Очевидно, вони були засмучені й втратили напрямок в житті. Вони прийшли до Ісуса й звістили Його про всі ці події.

Як відреагували люди на смерть Івана? До Івана приходило хреститися багато людей. Може вони підняли повстання, якого так боявся Ірод? Юдеї часто повставали, і про це було відомо і перським царям, і грецьким і римським. Коли запусто, заради розваги, вбили великого пророка, що мав велику популярність, що сталося? Подивіться уважно. Не сталося нічого. Зовсім нічого. Всі ті люди, що приходили до Івана на Йордан, що сповідували свої гріхи й хрестилися, просто не зробили взагалі нічого. Звичайно, протестувати в першому столітті в Юдеї це зовсім не те саме, що в 2019 році в Києві чи в Парижі, але не сталося взагалі нічого. Людям це було не цікаво, вони просто продовжували робити свої буденні справи. Навіть на похорон прийшли тільки декілька вірних учнів.

Як відреагував Ісус? “Як Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє.” В інших Євангеліях сказано, що саме в той час учні повернулися з місіонерської подорожі, і ми зазвичай кажемо, що Ісус хотів провести час з учнями. Це правильно, але в Євангелії від Матвія також видно, що Ісус хотів побути на самоті. Мабуть, Ісус хотів отримати від Отця відповідь, що Він має робити. Ми не знаємо, які думки були у Ісуса, але ми точно знаємо, як би ми думали на місці Ісуса. У мене б, особисто, точно виникли б сумніви, чи треба продовжувати щось робити з цими людьми. Сьогодні вони всі йдуть каятися на Йордан, а завтра навіть не приходять на похорон. Сьогодні вони кричать “осанна, Сине Давидів”, а завтра “розіпни Його”. Іван проповідував їм покаяння, а коли його вбили через викриття гріхів царя, то хоч один з тих, хто слухав Івана, вирішив сам не грішити? Ці люди були безвідповідальні та егоїстичні. Ви чули мем “тут вже нічого не змінити, Господь, жгі”? Значить, безнадійно. Це про цих людей. У мене б на місці Ісуса точно виникли б сумніви: чи варто заради таких людей йти на хрест? Ось, вони зараз прибігли з різних міст, але чи хочуть вони слухати, чи тільки щоб уздоровитися? Бог понад 2000 років виховував Свій народ, але чи вони слухаються? Може варто просто залишити їх, а самому повернутися на Небеса?

Яке рішення прийняв Ісус? Вірш 14: “І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив.” Амінь! Ісус змилосердивсь над ними. Ісус змилосердивсь над ними не тому що в них була якась надія, якийсь знак, що вони можуть змінитися, а тому, що Бог милосердний.

У братів Стругацьких є повість “Трудно бути Богом”. Там є діалог між лікарем Будахом, і доном Руматой. Хто не читав, там Румата пропонує Будаху дати пораду Богу, як зробити світ краще, той дає одну пораду за іншою, а Румата кожен раз показує, що це не зробить тільки гірше. В решті решт Будах нічого не може порадити Богу. Далі мовою оригіналу.

“Будах, сморщив лоб, молчал обдумывая. Румата ждал. За окном снова тоскливо заскрипели подводы. Будах тихо проговорил:

– Тогда, господи, сотри нас с лица земли и создай заново более совершенными… или, еще лучше, оставь нас и дай нам идти своей дорогой.

– Сердце мое полно жалости, – медленно сказал Румата. – Я не могу этого сделать.”

“Моє серце сповнено жалості, Я не можу вас залишити” – це серце Ісуса. І це Євангеліє для нас. Те, що Ісус не залишив таких грішників, то наша надія.

Ще раз подивіться вірш 14. “І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив.” Ісус уздоровив тих, хто потребував зцілення. Але Ісус зробив більше. На відміну від дона Румати, Він не безпорадно дивився на зло цього світу. Він зробив дві речі, які не пропонував Будах і які не робив Румата.

Перше — Ісус став навчати. Про це буде докладно наступного разу, а зараз коротко. Навчати, виховувати Божий народ — це шлях на тисячоліття. Але це єдиний шлях, який реально дає результат. М. Петро раніше багато розказував, що коли він був студентом, то багато брав участь у студентських заворушеннях, але Самуїл Лі завжди навчав, що треба вивчати Біблію, змінити країну можна не протестами, а Біблією. Чесно кажучи, мені завжди це здавалося якось не так, це що, треба по 10 років виховувати одного учня і ще невідомо, чи буде він вихований? І за скільки часу це можна змінити? Що, треба 40 років ходити по пустелі? Але тепер я розумію, що це було правильно. Країну і суспільство можна змінити тільки Словом Бога та надією Бога. Так, це довгий шлях. У нас інколи кажуть, що Україна 27 років вже ходить по пустелі, залишилося ще 13. А їм відповідають: ні, тільки 5 років, залишилося ще 35. Це смішно і занадто оптимістично. Від Мойсея до Христа пройшло не 40 років, а 1,5 тисячі років, і весь цей час Господь виховував Свій народ. Сорок років — лише найперший етап навчання. І пустиня, і життя в Краї, і виселення в Вавілон, і повернення з Вавілону, і відбудова Храму, і життя без пророків, все це було виховання Бога. Подумайте, Всемогутній Бог, що за шість днів створив небо й землю, потратив півтори тисячі років, щоб підготувати народ прийняти Христа, і то, не всі прийняли. Мабуть, швидше просто неможливо. І ще 2000 років, щоб готувати церкву, і ще невідомо скільки треба далі навчати, виховувати й готувати. Але навіть для Бога навчати — це єдиний дієвий шлях. Навчати, виховувати, самим навчатися — це єдиний для нас шлях. І для України також. Не очікуйте, що через 13, чи 35 років “бац”, і Україна стане землею обіцяною, краще за Англію, Америку, чи, хоча б Польщу. “Бац” не буде. Але може бути краще, ніж зараз. А може бути значно гірше, якщо не будемо вчитися, а будемо прогулювати уроки. Не можна розстріляти всіх корупціонерів, це не працює. В Китаї 40 років розстрілюють, а їх не стає менше. Мріяти про те, що прийде новий президент “бац” і викоренить корупцію — це прогулювати уроки. Не можна взяти все й розділити, вже робили, буде значно гірше. Так само неможливо вірити, що “бац” і Україна сама собою стане царством священиків і народом святим. Мріяти при це — це також прогулювати уроки. Само собою нічого не станеться. Єдине що можливо — вивчати Біблію, жити відповідно, і навчати так інших. Самим жити чесно, самим бути відповідальними, самим виховувати дітей в страсі Бога, самим допомагати іншим, самим мати надію на Ісуса і давати таку надію іншим. Інакше ніяк. І треба усвідомлювати, що ми самі не побачимо великих плодів, тільки невеликі. Але у нас є велика обіцянка Ісуса — Він не залишить нас самих йти весь цей шлях. Кожної неділі ми читаємо слова “І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку”. Ісус обіцяв, що буде з нами весь цей довгий шлях виховання, до самого кінця віку.

Друге, що зробив Ісус — Він пішов на хрест. Цим Він змінив світ. Це окрема тема, єдине що скажу — без хреста Ісуса ніяке навчання і виховання Бога нам не допоможе. Тільки коли жертва Ісуса змінює нашу сутність, тоді виховання Бога приносить плід.

Сьогоднішнє слово — це не про Ірода, не про Івана Хрестителя, не про народ. Це про нас. І про Євангеліє. Ми легко можемо бути Іродом. Якщо не маємо прощення гріхів, то будемо жити в пеклі, очікуючи відплати за наші гріхи. Тоді ми так само легко, як Ірод, будемо вбивати чи то словом, чи ділом, чи бездією. Нам так само легко бути безвідповідальними та егоїстичними, як народ. Якщо ми не матимемо надії в Царстві Бога, то як ті люди, що ходили за Ісусом, будемо як вівці, що не мають пастиря. Але Євангеліє в тому, що, попри все, Ісус вирішив змилосердитись над нами. Ісус з милості до нас вирішив піти на хрест, щоб спасти нас. Він також вирішив навчати нас, і не залишити нас навіть до кінця світу, щоб змінити нас, і щоб Царство Боже прийшло на землю.

Ми не можемо, і це непотрібно, розділити з Ісусом Його хрест смерті на викуплення гріхів. Але ми можемо розділити з Ісусом хрест навчання й місії в цьому світі, щоб Його Царство було й на землі, як на небі.

(п. Авраам Влад)

Ісусове рішення

Від Матвія 14:1-14

Ключовий вірш 14

1. Вірш 1. Хто був Ірод? Які чутки про Ісуса дійшли до нього? Яке судження він мав про Ісуса? Чому?

2. Вірші 2-11. (Дивись також Мк. 6:17-29) Яке беззаконня вчинив Ірод? Чому він посадив Івана Хрестителя до в’язниці? Які плани мав Ірод щодо Івана і що перешкоджало їх здійсненню?

3. Що сталося на святі? Чому Ірод задовольнив вимогу Іродіяди? Подумайте про те, як нещасні грішні люди.

4. Вірші 12-14. Як зреагували учні Івана Хрестителя, що вони зробили? Як зреагували люди? Що можна сказати про людей того часу? Чим, на вашу думку, вони відрізняються від сучасних людей?

5. Як, взнавши про смерть Івана, вчинив Ісус? Чому, на вашу думку, Ісус пішов в пустелю? Про що, на вашу думку, Ісус міг думати? Що, та з якої причини зробив Ісус, коли побачив народ? Як це показує Ісуса і що нам треба навчитися від Нього?

ПРОРОК БЕЗ ПОШАНИ У НАЗАРЕТІ

Від Матвія 13:53-58

Ключовий вірш 13:57 : «І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм!»

У цьому слові Матвій розповідає про подорож Ісуса у Своє рідне місто Назарет для проповіді Євангелія. Він також розповідає про реакцію його земляків. І там люди не прийняли Його! Ця історія – це сумна ілюстрація тих істин, про які Ісус тільки що розповідав Своїм учням у притчах. Коли сіяч сіє, деякі зерна попадають на дорогу, де не можуть прорости. Хай сьогодні Господь благословить нас вірою, яка слухає та приймає слово.

Подивіться на вірші 53,54:

53. І сталось, як скінчив Ісус притчі оці, Він звідти пішов.
54. І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні?

Закінчивши навчати притчами, Ісус прийшов до Своєї батьківщини у Назарет. Він виріс у цьому містечку. Він добре знав там вулиці, будинки, навколишні поля – усе було добре знайомим. Він знав тих людей, і вони знали Його. У суботу Він увійшов у синагогу і навчав людей (у Сб. Ісус пішов у синагогу. Куди ми маємо іти у Нд.?). Коли Він проповідував, люди були вражені Його вченням, і запитували: «Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні?» Вони ніколи раніше не чули, щоб так хтось проповідував, ніколи не чули такої мудрості. Так, вони кожну суботу приходили в синагогу, де слухали проповіді різних людей. Вони чули настанови равінів. Але вони були вражені мудрістю Ісуса!

Коли Ісус закінчив проповідь на горі, то написано, що

28. … народ дивувався з науки Його.
29. Бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні.

(Мт.7:28,29)

Також Ісус творив великі діла. Багато з цих людей бачили чудеса, які творив Ісус, або, по меншій мірі, чули достовірні свідчення про це інших людей. Одне з останніх чудес, про яке ми читали в Євангелії від Мт. описано в 12:22-23:

22. Тоді привели до Нього німого сліпця, що був біснуватий, і Він уздоровив його, так що німий став говорити та бачити.
23. І дивувались усі люди й казали: Чи ж не Син це Давидів?

Одне це чудо спонукало людей думати про те, що Ісус і є обіцяним Богом Мессією!

Однак, у вірші 57а написано: «І вони спокушалися Ним». У анг. перекладі: «вони образилися на Нього». У вірші 58 говориться про їхню невіру – ці люди не повірили Ісусу. Тут ми бачимо, що коли люди чують проповідь Євангеліє, є такі, які не вірять. Якось, коли я запрошував одного брата на вивчення Біблії, він сказав мені: «Ти говориш не переконливо». Але цим людям проповідував Сам Ісус. Його слова і Його діла були переконливими! Вони бачили Його, вони дивувалися Його мудрості, води бачили Його чудеса. І, тим не менше, вони не повірили Йому! Ми з вами вивчали притчу про сіяча. Є серця, грунт яких твердий, як дорога. Зерна, попадаючи на дорогу, не можуть проникнути в грунт та прорости, тому пропадають. Є серця, яких не зворуюшує Боже слово. Так, ці люди були вражені як проповідував Ісус, Його чудесами, але не вірили в Нього Самого.

Подивимося на вірші 54-56:

54. І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні?
55. Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його Яків, і Йосип, і Симон та Юда?
56. І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте?

Ці люди не могли збагнути одного: Ісус виріс у їх містечку, Його батько був теслею, Його матір жила серед них, Його брати – Яків, Йосип, Симон та Юда жили серед них, Його сестри також жили серед них. Ісус ніколи не навчався на раввіна, не був послідовником великого пророка. Він навчався на теслю, і працював теслею, тут, у них. Так як же так сталося, що Він навчає як раввін, і робить чудеса, як пророк? Ці люди не змогли збагнути цього. Так, проповідь Ісуса їх вразила, вони визнали, що Ісус творив чудеса, та вони відмовились вірити в Нього.

Коли Ісус проповідував, завжди траплялися люди, які ставилися до Його чи до Його проповіді вороже і не приймали Його. Однак сьогодні Ісуса не приймають не лише окремі люди. Його не приймають масово. Матвій також нагадує нам через цей приклад, чому Ісус навчав притчами. Це для того, щоб люди, серця який ожерсточилися проти Ісуса, і які не хотіли приймати, щоб вони не зрозуміли і не прийняли, а люди, серця яких були готові приймати – і зрозуміли, і прийняли. Саме тому Ісус почав виховувати Своїх учнів. Натовпи народу почали не приймати Його, не слухати Його вчення. Тому Ісус концентрувався на Своїх учнях, які слухали та приймали.

Це говорить, зокрема, про те, що Ісус – це людина. Ці люди провели з Ісусом цілих 30 р. у Назареті, але ні разу навіть нічого не запідозрили. Я пам’ятаю як ще моя бабуся розповідала мені історії про маленького Ісуса, як Він ліпив із глини пташок, підкидав їх у повітря, і вони оживали і летіли. І тоді всі люди приходили і поклонялись Ісусу. Але нічого такого Біблія нам не розповідає. Ісус прожив у Назареті 30 р. як звичайна людина.

В історії ранньої церкви ніхто не сумнівався в Божественості Ісуса. Люди сумнівалися в Його людській природі. Уже за часів апостолів з’явилися гностики, які стрерджували, що у Христа не було людської природи, а лише Божественна. Апостоли воювали з такими єретичними вченнями, бо якщо у Христа не було людської природи, то Він не змігли би принести викупну жертву за нас, людей, і не зміг би спасти нас від наших гріхів. Але тоді люди не сумнівалися в Божественній природі Христа. Єдині, хто сумнівався, були Христові співвітчизники.

Друге, пророк без пошани (57). Прочитаємо 57-ий вірш: «І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм!» Ці люди виросли разом з Христом і знали його з дитинства. Вони добре знали Його батьків, братів та сестер. Але це знайомство не допомогло їм повірити в Христа. Ба більше, вони не прийняли Його як вчителя та пророка, як Месію та як Спасителя, а приймали Його лише як Сина теслі. Слова Христа «та в домі своїм» кажуть про те, що на той час не лише Його співвітчизники, а навіть і Його домашні не вірили в Нього. Хто з Вас не мріяв перенестися в ті часи, коли на землі жив Христос, послідувати за Ним, послухати Його проповіді, побачити Його чудеса? Є такий відомий серіал «Суперкнига», де Кріс, Джой та робот Робік відправляються у минуле і стають свідками Біблійних подій, в тому числі і життя Ісуса Христа. Судячи із шаленого успіху цього серіалу, багато людей також хотіли б цього. Їм здається, перенесить вони у ті події, вони б повірили у Христа, чи їх віра стала такою ж міцною, як у Апостолів. Але в часи Христа було багато людей, які навіть виросли разом з Ним, слухали Його проповіді, і були вражені ними, бачили Його чудеса, і, тим не менше, не вірили в Нього. Люди не вірять у Христа не тому, що не бачили Його своїми очима, не тому, що їм не вистачає доказів. Проблема невірства значно серйозніша.

Ми з Вами не були свідками біблійних подій. Ми не ходили за Христом, не слухали Його проповіді, не бачили Його чудес. Ми повірили в це через свідчення інших людей, які це бачили та записали. То ми менш блаженні? Ні! Ісус сказав ап. Фомі: «Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» (Ів.20:29)

В 58-ому вірші написано: «І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру». Тут ми бачимо корінну проблеми цих людей. Це їхня невіра. Було кілька причин, чому люди з Назарету не прийняли Ісуса. Перша, це те, що вони знали Його з дитинства і не могли повірити в те, що Він і є обіцяний Богом Месія та Спаситель. Але корінна причина полягала в тому, що їх серця були отравлені невірою. Ці люди бачили чудеса Ісуса. Так, вони вірили, що Він здатен творити чудеса. Але вони не вірили, що Він є Мессія і Спаситель.

Бог любить людей і хоче їх спасти. Христос прийшов до Своїх земляків та кликав їх до покаяння. Але серця цих людей були як тверда дорога– нечутливими до Божого слова. У Пс.34:9 написано: «Скуштуйте й побачне, який добрий Господь». Коментуючі ці слова, Кальвін сказав: «Наша невіра – це єдина перешкода для Бога дати нам повноту всьго». Через їхню невіру Христос не вчинив там багато чуд. Бог Всемогутній, але Він не проламує Собі шлях через наше невіру. Наша невіра блокує від нас Божу благодать. І, навпаки, через віру ми отримуємо Божу благодать. А звідки приходить віра? Віра приходить від Бога. Те, що ми побачили, що Бог є, і що Він – добрий, це тому, що Бог відкрив нам духовні очі. Він привів нас до Ісуса Христа – нашого Спасителя.

Людей від Христа утримує не те, що вони не можуть чогось зрозуміти. Їх утримують їхні жорсткі серця, їхня невіра. Якщо ми відчуваєте, що ваше серце холодне, моліться, щоб Бог відкрив Ваші духовні очі і Ви побачили, який добрий Господь. Якщо Ви не розумієте, що відбувається у Вашому житті, що Бог зараз робить, моліться та вчіться довіряти Богові. Ми покликані жити не тим, що ми бачимо, а жити вірою – довіряти тому, що Бог робить у нашому житті та у світі. У сьогоднішньому слові згадуються брати Ісуса. Тоді вони не вірили в Нього. Вони думали, що добре знають Його, так як виросли разом із Ним, але вони не знали ким Він був насправді і не вірили в Нього. Але з часом повірили. В книзі Дій згадується Яків – він не лише повірив у Христа, але і написав книгу Якова і став керівником церкви в Єрусалимі. Юда написав послання до Юди, де називає себе братом Якова.

Неприйняття людьми в Галілеї Христа була однією з причин, чому Ісус залишив Галілею та пішов в Юдею, область, яку контролював читиривласник Ірод Антипа. Про Ірода ми нічого не зустрічаємо в перших 14-ти розділах Євангелія від Матвія, але Матвій готує нас до цього, коли готовиться представити Ірода у 14-ому розділі.

Матвій також застерігає усіх нас: не записано в Євангеліях, що після цієї події Христос ще приходив у рідні місця проповідувати. Скоріше за все, для жителів Назарету це була остання можливість почути Євангеліє, однак вони її змарнували. Ми ніколи не знаємо, коли і де ще почуємо Євангеліє. Тому нам потрібно не ожерсточати свої серця, слухаючи благу звістку. Невіра робить нас сліпими і глухими. В Біблії написано:

7. Тому то, як каже Дух Святий: Сьогодні, як голос Його ви почуєте,
8. не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань, за дня випробовування на пустині…

(Євр.3)

Не робіть затверділими ваших сердцець. Давайте помолимось.

(п. Яків)

ПРОРОК БЕЗ ПОШАНИ У НАЗАРЕТІ

Від Матвія 13:53-58

Ключовий вірш 13:57

1. Куди пішов навчати Ісус? (53-54а) Чому Він навчав? (Див. Лк.4:16-30) В чому Ісус дорікав цим людям і до чого закликав їх?

2. Що бачили люди через Його вчення та справи? (54б) Що було очевидним стосовно Ісуса? Чого вони не могли збагнути? (54б-56)

3. Що означає: «І вони спокушалися Ним»? (57) Чому люди не повірили Ісусу, хоча бачили Його мудрість та Його чудеса? В чому проблема цих людей? Застосуйте притчу про сіяча до цих людей. Яким був грунт їхніх сердець? Чому?

4. Що відповів цим людям Ісус? (57б) Які привілеї мали ці люди, які жили в Ісусовій вітчизні та домі? Чому це навчає нас?

5. У що не вірили ці люди? (58) Що таке справжня віра?

ЗАХОВАНИЙ СКАРБ

Від Матвія 13:44-52

Ключовий вірш 44

1. Вірші 44-46. До чого Ісус прирівняв Небесне Царство в цих двох притчах? Що спільного в цих притч? Чим вони відрізняються?

2. Що притчі про скарб та про перлину говорять про цінність Небесного Царства? Яку ціну потрібно заплатити, щоб здобути його? Що це значить?

3. Вірші 47-50. До чого Ісус прирівняв Небесне Царство в цій притчі? Яке значення цієї притчі?

4. Вірші 51-52. До кого Ісус прирівняв тих, хто навчений про Царство Небесне? Як це вчення допомагає нам в щоденному житті?

Коли праведники заСяють, немов сонце

Від Матвія 13:24-43

Ключовий вірш 13:43 : «Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!»

Минулий раз ми вивчали притчу про сіяча. Сьогодні ми будемо вивчати зразу три притчі. І всі вони починаються словами: «Царство Небесне подібне». Ісус, Який був у Небесному Царстві, розповідає нам, які там не були, на зрозумілій нам мові, яке Боже Царство. Сучасні люди не думають, що наука про Небесне Царство якось допоможе їм у цьому житті. Якщо вони і цікавляться Богом та християнством, то якимись практичними речами для себе, наприклад, як отримати від Бога зцілення, як вирішувати конфлікти у сім’ї або як отримати матеріальне благословіння. Ба більше, люди так зосереджені на вирішенні нагальних проблем (на Україні іде війна, ідуть реформи, скоро вибори президента та Верховної ради, ми займаємося житлом, роботою, дітьми та своїм здоров’ям), що з великим трудом можуть відвести свої очі від землі та подивитися в майбутнє. Люди не думають, що такі речі як Боже Царство, має наразі для них якесь значення. Часто так трапляється, що навіть ті, які цікавляться Божим Царством, мають про нього невірні уявлення і тому розчаровуються. Сьогодні Ісус каже, що прийде час, коли люди, які ігнорували Боже Царство, будуть обмануті. Він каже, що прийде час, коли тільки Боже Царство матиме значення. Тому уже зараз нам потрібно знати, яке Боже Царство. Давайте сьогодні через ці 3 притчі Ісуса навчимося, чому подібне Царство Небесне.

Усе, що Ісус сьогодні сказав, Він сказав у притчах. Подивіться на вірші 34-35:

34. Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав,
35. щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Відкрию у притчах уста Свої, розповім таємниці від почину світу!

Ми уже говорили про дві причини, чому Ісус проповідував притчами. Перша – це щоб відкрити Боже Царство для тих, які прийняли Ісуса як Месію та бажають навчитися від Нього. Друга причина – це сховати значення Божого Царства для невіруючих. Прихід Ісуса розділив людей на 2 категорії. Перші, це ті, які повірили Йому та прийняли Його. Вони мають духовне бажання навчитися від Нього і жити заради Божого Царства. Інші – це хто не прийняв Його і противиться Йому. І тут ми бачимо третю причину – Ісус проповідував притчами, щоб справдилось пророцтво. Для українців дуже важливо щоб президент був легітимним. Для євреїв того часу, для яких ап. Матвій писав це Євангеліє, було важливо, щоб Месія був легітимним. І ап. Матвій показує, що Ісус в точності виконував усе, що було передбачено про Месію у Старому Заповіті. Ісус – це Месія!

Прочитаймо притчу про кукіль (24-30):

24. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.
25. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.
26. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль.
27. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?
28. А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали?
29. Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю.
30. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї.

Що вона означає? Нам не потрібно придумувати свого тлумачення, тому що для цієї притчі тлумачення дам Сам Ісус. Подивимося його (вірші 36-38):

36. Тоді відпустив Він народ і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: Поясни нам притчу про кукіль польовий.
37. А Він відповів і промовив до них: Хто добре насіння посіяв був, це Син Людський,
38. а поле це світ, добре ж насіння це сини Царства, а кукіль сини лукавого;

Що ми тут бачимо?  

Перше, ми бачимо двох сіячів. Перший – це Ісус, який посіяв насіння Божого Царства у цьому світі. Другий – це диявол, який посіяв серед цього насіння бур’яни. Це говорить про те, що зростанню Божого Царства в серцях людей у цьому світі чиниться шалений спротив. Ісус змалював це у вигляді сільськогосподарської картини, Ап. Павло говорить про це прямо: «Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф.6:12). Ми, християни, втягнуті у духовну війну, ми знаходимося в окопах, про мирне життя можна забути.

Ворог, який посіяв бур’яни між пшеницею мав лише одну ціль – зіпсувати врожай та зробити роботу господаря марною. І, варто сказати, він мав певний успіх. Коли виросло збіжжя, показався і кукіль, так що господареві раби прийшли до нього із запитанням: «Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?» Диявол не лише доставляє нам клопоти та не дає спокійно жити. Тут ми бачимо ще дещо більше: він хоче забрати Божу славу. Бог посіяв добре насіння – Свою церкву, у цьому світі. Але диявол змішав добре насіння з бур’яном. Він хоче, щоб люди цього світу дивилися на Божу церкву і бачили там лише одні бур’яни, одне лицемір’я, і думали, що ці люди нічим не відрізняються від нас, і тому немає ніякого сенсу вірувати в Бога і бути християнином. Диявол намагається зневажити велике ім’я Спасителя Ісуса, сіючи між пшеницю кукіль підробленого християнства.

Проте дияволу не вдалося зруйнувати Божу справу. Бур’яни значно менш вибагливі і ростуть швидше. І все ж їм не вдалося повністю подавити ріст пшениці. Коли прийшов час, пшениця таки виросла і принесла плоди. Пшеницю насіяв Господар. Ісус сіє християн у цьому світі. І, якщо ви християнин, це значить, що Ісус Вас посіяв. Ви є плодом його праці. Хоча диявол робить відчайдушні спроби очорнити та зруйнувати Божу церкву, вона до цього часу стоїть та процвітає. І так буде до кінця віку, коли Ісус прийде збирати врожай. Тому наша надія має базуватися на Христі, а не тому, хто зараз президент України чи згодом їм стане. Ісус насаджує та зрощує християн. Ісус – це все що нам потрібно, бо Він садить та ростить. Нам потрібно покладатися на Нього і триматися за Нього.

Друге, ми бачимо два види зерен. Перші – це добре насіння, сини Царства, другі – це кукіль – сини лукавого. І між ними існує протистояння – добре насіння намагається принести добрі плоди, а кукіль плодів добрих плодів не приносить, лукавий посіяв його з ціллю завадити добрим плодам приносити плоди. Це дуже древній конфлікт, який бере свій початок ще в раю, в час, коли перші люди згрішили. Проклинаючи диявола, Бог сказав: «І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут.3:15). Також цікаво буде помітити, що кукіль до певного моменту важко відрізнити від пшениці. Різницю видно лише коли приходить час збирати плоди. А до цього часу вони виглядають досить схоже. Тому у 26-ому вірші Ісус сказав, що кукіль виявили, коли вже збіжжя виросло і показалися колоски.

Кого символізує кукіль? Синів лукавого. Але що цікаво, що Ісус не змалював їх як чортів з рогами, Він змалював їх як кукіль – який дуже схожий на добре насіння. Відмінність проявляється лише коли приходить час збирати плоди. В 7:15, 20 Ісус сказав:

15. Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки.
16. Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!

Що відрізняє християн від нехристиян? Не те, що ми читаємо християнську літературу та володіємо релігійними словами. Не тому що можемо пояснити різницю між реформатами та п’ятидесятниками. Кукіль також знає християнські слова та може приводити аргументи. Що відрізняє християн – то це плоди. Ми маємо показати плоди любові. Чи любите Ви Христа? Якщо так, то любов до Христа веде до любові до Його народу, до братів та сестер. Любов до Христа означає любов до Його слова Біблії – ви маєте любити вивчати її. Любов до Христа проявляється в любові до Божого дня, до Богослужіння. Чи боретеся ви з гріхом? З хіттю, з лінню, з егоїзмом. Чи готові Ви послужити, коли бачите потребу чи коли Вас просять? Псалмист сказав: «Ліпший бо день на подвір’ях Твоїх, аніж тисяча в іншому місці, я б вибрав сидіти при порозі дому Бога мого, аніж жити в наметах безбожности!» (84:11). Чи любите Ви Божу церкву та сидіти у неї на порозі?

Третє, ми бачимо що Господар не дозволив слугам повиполювати кукіль, коли вони попросили про це. Коли ми бачимо зло, наша природна реакція – зразу ж його знищити. Але цей господар здається нам поганим фермером. Якщо не боротися з бур’яном, то доброго врожаю не буде.

Ми маємо жити серед зла до кінця свого життя або ж до кінця віку. Тому у нас виникає фундаментальне запитання: чому Бог зразу не знищує зло, чому не виполює кукіль?

По-перше, ми маємо знати, що в нас самих є зло. Так, ми прийняли Христа, але це не зробило нас безгрішними. Так, Бог через наше спасіння почав процес нашої зміни, освячення, але поки в нас лишається багато зла. І гарна новина в тому, що Бог не судить нас одразу за наше зло.

По-друге, це означає, що Бог дає час злим людям час розкаятись. В історії час від часу Бог знищував злих людей з цього світу. Під час всесвітнього потопу Бог знищив усе людство крім восьми чоловік. Іноді Бог знищував цілі міста, наприклад Содом та Гоморру. Іноді Бог знищував окремих людей, наприклад Бог умертвив двох синів Юди. Однак зазвичай Бог дає людям час на покаяння. Ап. Петро сказав: «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Пет.3:9).

По-третє, це означає, що тільки один Бог бачить серця. Так, у видимій церкві є зерно, а є кукіль. Але проблема в тому, що слуги господаря не могли завжди точно визначити, де зерно, а де кукіль. І якщо вони не могли, то і ми не можемо точно визначити, де добре зерно, а де бур’ян. Тому якщо ми будемо діяти необачно, інстинктивно, то можемо пошкодити корені пшениці. Тільки Ісус бачить серця людей, тільки Він знає напевно, хто спасений, а хто ні. Ісус застерігає нас від того, щоб необачно судити інших, натомість нам потрібно слідкувати за своїм серцем – визнавати свої гріхи та розкаюватися в них.

Подивіться на вірші 40-42:

40. І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього.
41. Пошле Людський Син Своїх Анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня,
42. і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!

Пекло – це страшне місце. Ісус, Який прийняв страшні страждання на хресті щоб спасти нас від мук пекла знав, як ніхто інший про це. Але буде і інше місце. У вірші 43 Ісус сказав: «Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця».

І в кінці Він додає: «Хто має вуха слухати, нехай слухає». Тут Ісус запитує: «Якою буде твоя доля?» Якщо у Вас немає Спасителя, то Ваша дося незавидна. Якщо у Вас є Спаситель, то Ви будете сяяти, як сонце.

Прочитаймо притчу про гірчичне зерно (31-32) та розчину (33):

31. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.
32. Воно найдрібніше з увсього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його.
33. Іншу притчу Він їм розповів: Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне.

Гірчичне зерно найдрібніше з усього насіння. Але коли виростає, то стає деревом, яке дає притулок птахам. Боже Царство непомітно починається в серці однієї людини. Але воно має здатність до росту. Тому з часом воно змінює і саму людину, і спільноту, і цілі країни. І це дерево буде дуже затребуваним серед небесних птахів! В історії був час, коли найбільше була затребувана плодорідна земля. Тому такі країни як Єгипет, чи країни Месопотамії були дуже розвиненими та багатими. Потім настала ера технологій, індустріальної революції, машин. Були затребувані машини. Країни, які володіти технологіями – Англія, Німеччина – були дуже розвиненими. Зараз ми живемо у вік інформації – інформація є самою затребованою, і компанії які володіють нею – самі багаті – Google, Apple, Facebook. Але не інформаційні компанії виростуть великим деревом. Прийде час, коли в світі буде одна реальність – це Боже Царство. Прийде час, коли будуть цінуватися пастирі, які зможуть вказати людям шлях в Небесне Царство.  

В притчі про розчину жінка кладе маленький кусочок розчини в три міри муки, і оцей маленький кусочок розчини приводить у рух усе тісто. Як таке можливо? Боже Царство має таку силу: змінювати окрему людину, і ціле суспільство.

За кілька століть до цього пророк Даниїл побачив видіння приходу Ісуса і Божого Царства. Він написав: (Дан.7:13:14)

13. Я бачив у видіннях ночі, аж ось разом з небесними хмарами йшов ніби Син Людський, і прийшов аж до Старого днями, і Його підвели перед Нього.
14. І Йому було дане панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики будуть служити Йому. Панування Його панування вічне, яке не спиниться, а царство Його не буде зруйноване.

У 2-ому та 3-ому століттях нашої ери невіруючі багато звинувачували християн в лицемірстві і багато писали проти церкви. Вони казали про те, що християнство не може бути істинним, тому що в церкві є багато лицемірів. Ці лицеміри заявляли, що є християнами, однак вели розпутне життя. Отці церкви, такі як Іреней та Тертуліан, відповідали, що, навпаки, це доводить що християнство істинне, тому що Ісус попереджав, що будуть лицеміри. Ми також можемо уявляти собі Боже Царство як ідеальне місце, а церкву – ідеальним місцем, де збираються ідеальні люди. Так воно і буде, коли Христос прийде вдруге, знищить всяке зло і встановить Своє правління. Але до цього часу ми живемо на полі, де поряд із добрим зерном ростуть бур’яни. Ці отці церкви також казали, що краще місце для лицемірів – це церква, тому що тут вони чують Євангеліє, і добру звістку про те, як можна спастися та змінитися.

Ми також можемо думати, що Царство Боже не має великого значення. Ми дивимося на цей світ, і нам здається, що значення має політична влада, гроші, зв’язки. Сьогодні Ісус спростовує ці уявлення. Він говорить про те, що Боже Царство – це потужна сила, яка зростає. Цей ріст зупинити неможливо. Розчина працює, поки не підходить усе тісто. Гірчичне зерно зростає, поки не стає деревом. Боже Царство росте, поки не захоплює усе. Прийде час, коли політична влада, і гроші втратять усяке значення, а буде мати значення лише Боже Царство. Тоді виявиться, що люди, які жили та трудилися заради Божого Царства – самі мудрі. Ці праведники будуть сіяти, немов сонце.

(п. Яків)

КОЛИ ПРАВЕДНИКИ ЗАСЯЮТЬ, НЕМОВ СОНЦЕ

Від Матвія 13:24-43

Ключовий вірш 13:43

1. Чому Ісус проповідував притчами? (34-35) Розкажіть притчу про кукіль (24-30). Яке тлумачення дав їй Ісус? (36-43) Кого символізує поле, добре насіння, кукіль, ворог, жнива, женці?

2. Що каже про наш світ те, що в ньому одночасно ростуть і добре насіння, і кукіль? Чому господар не дозволив повиполювати кукіль? (2 Пет.3:9) Як мати мир, радість та зберегти надію, живучи серед зла? (Див. Ав.1:13б, 3:16-19)

3. Що станеться наприкінці віку? (2 Кор.5:10) Наскільки страшний Божий суд? (Мал.3:2) Як встояти на Божому суді? (1 Пет.2:24, 3:18)

4. Розкажіть притчи про гірчичне зерно (31-32) та розчину (33). Ісус не дав їх тлумачення. Як потрібно підходити до їх тлумачення в цьому випадку? Що, на Вашу думку, вони означають та чому навчають?