Записи

Віддавайте Богові – Боже

Від Матвія 22:15-22

Ключовий вірш 22:21 : “Ті відказують: Кесарів. Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже”

Останнім часом ми розглянули кілька історій та притч, у яких повторюється тема Божого суду над Ізраїльським народом:

– в історії про неплідне фігове дерево Ісус проклинає неплідне фігове дерево;

– у притчі про злочинних винарів пан жорстоко погубив цих винарів; у цій же притчі Ісус каже, що хто впаде на наріжний камінь – розіб’ється;

– у притчі про весільних гостей цар наказує зв’язати гостя, який прийшов не в весільній одежі та кинути його до зовнішньої темряви, де плач і скрегіт зубів.

Ізраїльтяни не прийняли Ісуса як Месію, вони не прийняли Його вчення і тому мали знати: Бог буде судити їх за це. Однак Ісус не бажав їм зла. Іноді явно, іноді неявно Він закликає лідерів Ізраїля до покаяння, залишити злі наміри та свою гордість і навернутися до Бога. Сьогоднішнє слово стосується і нас з вами. Тому перш ніж розгніватися на підступних фарисеїв, звернімо увагу на своє серце, щоб ми були не лише слухачами, а виконавцями Божого слова.

Подивіться на вірші 15-17:

15 Тоді фарисеї пішли й умовлялись, як зловити на слові Його.

16 І посилають до Нього своїх учнів із іродіянами, і кажуть: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся Ти.

17 Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?

Ісус розповів фарисеям кілька притч в надії, що вони усвідомлять свої гріхи та розкаються. Фарисеї зрозуміли, що Ісус говорив про них. Однак вони не розкаялися, а продовжували шукати можливість зловити Ісуса на слові. Уже кілька разів вони ставили йому каверзні запитання, в надії піймати Його на слові, але кожен раз Ісус виходили посоромленими. Промахуватися більше не можна було. Тому на цей раз вони приготували запитання, яке точно мало піймати Ісуса у пастку. Тому що як відповідь «так», так і відповідь «ні» несли серйозну загрозу. Їх насправді не цікавила відповідь на це запитання. Їх цікавило лише те, як зловити Ісуса на слові, звинуватити та позбавитися від Нього. І неважливо чиїми руками – чи руками власного народу, чи руками римлян. Або Він виступить проти римлян, і тоді його арештують римляни, або Він виступить проти власного народу і втратить його підтримку.

Запитання фарисеїв нагадує мені стандартне запитання слідчих НКВД, які вони ставили жертвам сталінських репресій: «Ну а тепер розкажи, за що ми тебе арештували?» Це був глухий кут. Якщо нещасна жертва казала, що ні за що, тоді вони казали, що він звинувачує органи в тому, що ті помилилися, а органи не можуть помилятися, і судили його за це. А якщо він розповідав за що, то сам підписував собі вирок. Фарисеї мали бути добрими пастирями, які кладуть своє життя за народ, але вони стали як слідчі НКВД, які його самі знищували.

 

Щоб піймати Ісуса напевно, вони вдалися до хитрості. По-перше, на цей раз вони не пішли самі, а послали своїх учнів. Напевно вони гадали, що Ісус буде менш обережний зі студентами, ніж із досвідченими равинами. По-друге, вони об’єдналися з іродіянами. Фарисеї були помірними націоналістами. Іродіяни – прихильниками царя Ірода. Фарисеї ворогували з Іродіянами. Однак заради того, щоб знищити Ісуса, вони були готові на любі кроки, навіть об’єднатися зі своїми ворогами.

 

Таким чином, вони підійшли до Ісуса та запитали: «Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?» У той час кесар проголошував себе божественним. Євреї вважали, що давати податки кесарю – це як поклонятися ідолу. Платити податки для них означало порушувати 1-у та 2-у заповіді. Сказати, що податки потрібно платити – це означало виступити проти Свого народу. Скажи Ісус що не потрібно – Іродіяни арештували б Його руками римлян.

 

Подивіться на вірші 18-21а:

18 А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: Чого ви, лицеміри, Мене випробовуєте?

19 Покажіть Мені гріш податковий. І принесли динарія Йому.

20 А Він каже до них: Чий це образ і напис?

21 Ті відказують: Кесарів…

 

Ісус знав, що вони лицемірять. Вони наче цікавилися питанням податей, та насправді хотіли лише піймати Ісуса. Однак питання, яке вони задали, було важливим. Воно було важливим для християн того часу, наступних поколінь християн і для нас із вами. Тому Ісус відповів. Він попросив принести Йому динарія і запитав про образ та напис на ньому. Кажуть, що ці динарії виготовляли в Іспанії або південній Франції, і вони були в обігу по всій Римській Імперії. Динарій – це срібна монета. На одній її стороні був зображений Тиберій Кесар і навколо зображення по периметру надпис латиною: «Тиберій Кесар – син Божественного Августа». На іншій його стороні було зображення римської Богині миру Пакс, з надписом латиною: «Первосвященниця». Римський імператор вважав себе сином Бога, і цим претендував не лише на політичний, але і на духовний контроль. Ось чому вірні Юдеї так не хотіли платити податі: цим вони визнавали не лише те, що Ізраїль був окупований Римом, але і те, що має над ним духовний контроль.

 

Питання податей важливе для християн і у наш час. Чи мають християни платити податі для держави, яка підтримує аборти, легалізує наркотики, проституцію, евтаназію, азартні ігри? То чи маємо ми давати гроші такій державі?

 

Що відповів Ісус? Подивіться на вірш 21б: «Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже». Ісус сказав: «Віддавайте». Однак ми маємо знати, що по своїй грішній природі ми не схильні віддавати і не вміємо віддавати. Грішні люди зазвичай хочуть лише щось отримати від інших. Стандартні запитання, які вони задають: «А чому я?», «А що мені з цього буде?» Якщо вони не можуть нічого отримати, то це робить їх дуже нещасливими.

 

Ми схильні лише шукати, як щось отримати. П. Ярослав протягом 4 років кожного місяця розсилає графік чергування їжею на зібранні свідчень по Чт. В цю розсилку включені не лише ті брати і сестри, які включені в цей графік, тобто по черзі готують цю їжу, але і ті, які не включені і не готують. Ярослав 4 р. чекав, поки хтось із тих, що не готують, скаже: «Слухай, Ярославе, включи, будь ласка, і мене в цей графік. Я також хочу вчитися щось віддавати». Як Ви гадаєте, за 4 р. скільки таких братів і сестер з’явилося? На жаль, ні одного. Тому ми маємо знати, що віддавати зовсім не просто. Люди можуть роками жити, думаючи, що у них усе добре, тоді як егоїзм, як раз, роз’їдає їх із середини.

 

Недавно я  прочитав про одного брата, якого його пастир 100 разів пригощав обідом. За весь цей час він ні разу навіть не подякував своєму пастирю, не кажучи про те, щоб пригостити обідом і його. Тоді пастир розповів йому наступну історію: «Один пастир 100 разів пригощав одного брата обідом. Але за весь цей час він ні разу навіть не подякував своєму пастирю, не кажучи про те, щоб пригостити обідом і його». Тоді цей брат запитав: «Хто цей негідник?» Пастир відповів: «Це ти». Ця подія стала поштовхом до гарних змін у життя цього брата.

 

У своєму житті ми маємо навчитися багатьом речам. І, однією з головних, ми маємо навчитися віддавати. Як навчитися віддавати? Нам потрібно глибоко та наполегливо вивчати Біблію, поки ми не зрозуміємо її суті. Вірш Ів.3:16 часто називають ключовим віршем усієї Біблії. Там написано: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне». Бог полюбив і Бог віддав. Ось в чому Євангеліє. Євангеліє почалося з того що Бог віддав найдорожче, що мав. Коли ми розуміємо та приймаємо це Євангеліє в наше життя, Бог починає змінювати нас по Своєму образу. В тоді в нас з’являється бажання віддавати, як це зробив Бог.

 

Минулим літом, коли в нас проходив Reunion пікнік, я поспілкувався з одним братом, який відвідує іншу церкву. Він сказав, що у них серйозна проблема з жертовністю: члени церкви не хочуть жертвувати фінанси. Багато українських церков звикли жити на гроші зі Штатів, чи Європи. На ці гроші вони будують прекрасні церкви. Але проблема в тому, що члени церкви не навчаються віддавати. Я вдячний нашим місіонерам за те, що вони навчали нас віддавати. Часто це були непрості уроки, але наші брати та сестри навчилися віддавати. Ми не отримуємо фінансової допомоги ні зі Штатів, ні з Європи, ні з Кореї, а забезпечуємо церковні потреби самі.

 

Друга проблема, яку він назвав – члени церкви не хочуть відвідувати домашні групи. Іншими словами, не хочуть віддавати свій час. Як ви знаєте, час – це дуже цінний актив, особливо зараз. Бенджамін Франклін, один із засновників США, сказав: «Час – це гроші». Тому віддати свій час – це як віддати гроші. Звичайно, у нас є роботи, діти, і багато інших справ, у Києві затори. Непросто добиратися до церкви. Але ми маємо знати, що віддають фінанси чи час не ті, у кого їх багато. Ми віддаємо, коли змінюємося в образ Бога, Який віддав заради нас Свого Єдиного Сина. Фінанси чи час – це зовнішні ознаки. Це те, що ми бачимо. Але за ними лежить те, чого не видно – наскільки ми змінилися в Божий образ, наскільки ми пізнали Бога, Який віддав заради нас Свого єдиного сина. 

 

Ви напевно пам’ятаєте Самуїла Лі – це один із засновників місії UBF. Якось я читав історію про одного брата, який готував проповідь на конференцію. Щоб покращити його проповідь, Самуїл Лі працював з ним цілу ніч. У проповідників так іноді трапляється. Цей брат втомився, виснажився, хотів спати. Під кінець він думав лише про те, щоб піти відпочити. Тоді Самуїл Лі сказав: «Ти так мало знаєш Божу любов». «Ти так мало знаєш Божу любов» – це гіркий докір. Я часто думаю, що зайнятий, що втомився, виснажився, що у мене немає часу, тому я не віддаю. І тоді чую гіркий докір: «Ти так мало знаєш Божу любов». Ми не віддаємо, не тому що не маємо, а тому що так мало знаємо Божу любов, Який віддав заради нас Свого Сина. Хай Господь допоможе нам вірно платити податі. Хай допоможе нам пізнати серце Бога, Який віддав нам Свого Сина.

 
Подивіться на 22-ий вірш: «А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли». Метью Генрі з цього приводу написав: «Так хотілося б, щоб тут було написане наступне: “А почувши таке, вони диву далися. І пішли услід за Ним”, або ж: “і покорилися Йому”». Та ми читаємо: «І, лишивши Його, відійшли». Датися диву від мудрості та слів Ісуса недостатньо. Ісусу мало нашого здивування. Ісус хоче щоб ми впокорилися перед Ним; що ми визнали Його нашим Спасителем; щоб визнали його Царем нашого життя.

Хай Господь благословить пізнати Бога, Який віддав Ісуса зарази нашого спасіння.

(п. Яків)

ВІДДАВАЙТЕ БОГОВІ — БОЖЕ

Від Матвія 22:15-22

Ключовий вірш 22:21

1. Чому в цей раз фарисеї не пішли самі, а послали до Ісуса своїх учнів? Хто такі іродіяни? Що незвичного було в тому, що фарисеї об’єдналися із ними? Чому вони це зробили? Що це каже про їхні наміри? про них самих? (15-16а)

2. Про що вони запитали Ісуса? (16б-17) В чому була пастка?

3. Як відповів Ісус? (18-21) Що ми маємо віддати кесарю? Що Богові? Наведіть приклади. Як навчитися віддавати? (Ів.3:16; Мк.10:45; Дії 20:35)

4. Якою була їх реакція? (22) Чому недостатньо просто здивуватися від слів Ісуса?

КЛИЧТЕ ЇХ НА ВЕСІЛЛЯ

Від Матвія 22:1-14

Ключовий вірш 9

1. Вірш 1. Згадайте та розкажіть про обставини за яких Ісус розповів цю притчу. Для кого Він її розповів?

2. Вірші 2-4. З чим Ісус порівнює в цій притчі Царство Небесне? Як цар готувався до весілля? Що символізує цей бенкет? (Іс.25:6-8; Об.21:9) Ким, на вашу думку, тут є цар, син, слуги царя та запрошені?

3. Вірші 3-6. Поділіться своїми думками про стосунки, які об’єднують царя та його підданих. Про привілей бути запрошеними на весілля царського сина. Чому люди не пішли на весілля? Про що свідчить така їхня поведінка? Як цар запрошував своїх гостей?

4. Вірші 7-9. Якою була реакція царя? Як він описав покликаних і як із ними вчинив? Що цар звелів робити своїм рабам? З чим можна порівняти це запрошення на весілля? (Прит.9:1-6) До кого адресоване це запрошення і що це значить для нас?

5. Вірші 10-14. Хто прийшов на царський бенкет? Кого цар помітив серед гостей? Чого бракувало цьому чоловікові? Що таке «весільний одяг»? Чим виправдовувався цей чоловік? Як цар вчинив із ним? Чому?

Притча про злих винарів

Від Матвія 21:33-46

Ключовий вірш 21:42а : “Ісус промовляє до них: Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем”

Це остання проповідь перед нашою учнівською конференцією, яка обіцяє нам дати тверду їжу. Тому я вирішив скористатися ситуацією і трошки підготувати аудиторію до твердої їжі.  А саме: я вирішив написати її в більш складному термінологічному ключі. Тут були і алюзії з алегоріями, і телеологія, і умовний спосіб. Але на превеликий жаль, після першого ж прочитання дружині, мені довелося все це викреслити. Тому на вас сьогодні чекає все ж таки не настільки тверда їжа, як мені б хотілося.

Сьогоднішній уривок є кульмінацією подій у Храмі. У віршах 23-27 ми побачили зіпсутість старших народу, які ставили власні інтереси вище за істину. Наступний уривок (вірші 28-32) показав всю глибину цієї зіпсутості: старші народу не каялися, навіть коли найзатятіші грішники це робили. Сьогоднішній уривок показує, що очікує на тих, хто не хоче розкаюватися. А з іншого боку, він показує нам велику милість Божу, Його довготерпіння і те, яким повинен бути фундамент нашого життя. 

Давайте разом прочитаємо вірш 33:

Послухайте іншої притчі. Був господар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов

Ісус розповідає чергову притчу. Треба визнати, що вона відрізняється від традиційних притч, до яких ми звикли.  Головна її особливість полягає в тому, що ця притча містить в собі символи.

На початку ми бачимо господаря, який насадив виноградника. Він обгородив його муром для захисту. Він видовбав чавило, де можна в майбутньому буде чавити дозрілий виноград. А ще господар поставив башту. Тобто він не просто створив можливість для отримання прибутку, але він створив умови для комфортного життя робітників і дав все необхідне для обробки винограду. Це був той рідкісний випадок, коли продумане було абсолютно все.

В цілому для Юдеї нормальною ситуацією було залишити такий виноградник на інших людей, а самому отримувати або сталу виплату, або певний процент від зібраного врожаю. В обох випадках залишок понад ту виплату, працівники могли залишити собі. Схоже тут було саме так. Давайте разом прочитаємо, що відбулося далі (вірші 34-36):

34 Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої. 

35 Винарі ж рабів його похапали, і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували. 

36 Знов послав він інших рабів, більш як перше, та й їм учинили те саме

Дуже дивна і незрозуміла для нас поведінка з боку цих винарів. Втім вчені припускають, що тоді такі ситуації були непоодинокі. Але далі відбулося те, що не вкладалося в шаблони навіть тих часів. Прочитаємо вірші 37-39:

37 Нарешті послав до них сина свого і сказав: Посоромляться сина мого. 

38 Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину! 

39 І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили.

Вбити сина господаря – це було занадто. Ми всі живемо в жорстокі часи, коли стрічка новин без чогось на кшталт: “вбив ножем жінку, а потім зарізав себе” – це щось ненормальне. Але все одно, інколи трапляється щось таке, що просто переходить всі межі безсоромності і цинізму. І тоді люди збираються на майданах, біля поліцейських відділів і вимагають вже не просто правосуддя, а жорстокого покарання тут і зараз. 

Це була настільки обурлива історія, що навіть найзаскорузліші серця первосвящеників та фарисеїв, в той момент збурилися. Коли Ісус запитав, що господар зробить з такими винарями, вони як один вигукнули, скриплячи зубами і несамовито обертаючи очима:  “Злочинців погубить жорстоко!”

Що ж означає ця притча? Виноградник – це в даному випадку Ізраїль. В більш ширшому розумінні виноградник – це Царство Боже. Господар – це, звичайно, Бог. Винарі – “первосвященики та фарисеї”, тобто релігійні лідери того часу, які повинні були дбати про духовний стан винограднику-Ізраїля. Раби, яких посилав господар, і яких били і вбивали – це пророки Божі. Можливо, це звучить дивно: як так? хіба релігійна верхівка Ізраїлю могла вбивати Божих пророків? Але відповідь звучить: так. Син тут – це Син Божий Ісус Христос. Він як і пророки до Нього, мав загинути від рук релігійних лідерів Ізраїлю. В цій притчі Ісус показав не тільки зіпсованість тогочасної духовної еліти, а й дав зрозуміти, що на неї чекає. А на неї чекає покарання. 

Коли я читаю цей уривок, то ловлю себе на думці, що це ж парафраз історії Давида і Натана. Пам’ятаєте, коли Давид впав у перелюб, прийшов пророк Натан і також розповів притчу. І тоді, написано, “сильно запалав Давидів гнів” і він в серцях закричав: Як живий Господь, вартий смерти той чоловік, що чинить таке. 

Це був вирок для Давида з його власних вуст. І зараз, в храмі, це був вирок самим собі з вуст старших юдейського народу: не просто погубити, а жорстоко погубити. Інколи Бог дає  можливість обвинуваченим самим переконатися в справедливості Божого вироку.

Ця притча розповідає нам про Божу любов і невірність людей. Давайте уважніше придивимося до цих якостей. Почнемо з винарів.

По-перше, винарі добре розуміли, що виноградник не їх. Вони знали, що є спадкоємець.Але бажання бути господарем на такому ласому шматкові було настільки сильним, настільки засліплюючим, що вони були ладні повірити, що вбивши сина господаря, вони самі стануть господарями. Це просто маячня! Але вони в це вірили! Вірили у власні бажання, в те, в що хочеться вірити!

Первосвященики та садукеї також настільки звиклися, що Храм – це їх джерело прибутку, що вже не хотіли нічого думати ні про Ісуса, ні про Бога. Вони думали: “позбавимося Ісуса – і все буде як і раніше”. Вони вірили, що Храм належить їм.

Невіруючі думають, що це вони будують своє майбутнє. Вони вважають себе господарями свого життя. Вони нічого не хочуть чути про Біблію і церкву. І якщо не вкаменовують віруючих, то тільки тому, що це зараз не прийнято та карається законом. Бажання людей просто не дають їм можливість бачити справжній стан речей. 

По-друге, винарі вважали, що господар несправедливий з ними. Якщо б вони цінували можливість жити на всьому готовому – не займатися будівництвом і вирішенням проблем – а просто жити і трохи працювати,  в них ніколи не виникла б ідея присвоїти все собі. Але в них не було вдячності. Вони часто питали одне одного: “чому господар має все, а вони нічого?” Це видається дивним, але здається, ми вже знайомі з цими людьми. Пам’ятаєте? Де ми зустрічали нещодавно схожі типажі? Правильно! Коли господар наймав працівників в свій виноградник, там також ті, хто був найнятий раніше, жалілися на господаря: “Він такий несправедливий!”.

Коли спілкуєшся з невіруючими, дуже часто можеш почути саме ці слова: “Бог такий несправедливий! Чому Він не карає ось цього за це?” Чи навпаки: “Чому Він так незаслужено карає мене?”. Це ті самі винарі, тільки вони реальні і живуть в наш час. А що ж Бог? Давайте поглянемо на Його якості через цю притчу.

По-перше, що відразу впадає у око – це велика Божа благодать. Як господар виноградника про все подбав і забезпечив винарів всім необхідним, так і Господь подбав про нас. Він дав нам прекрасну планету, дав нам життя, створив наші сім’ї, дав нам роботу, дав нам одне одного як братів і сестер. Така велика благодать, що Бог просто віддав нам виноградник, над яким ми не працювали. 

По-друге, що ми помічаємо під час підступних вчинків винарів – це велике довготерпіння Боже. Ніхто б не намагався стільки разів посилати Своїх рабів до цих злих винарів. Тим більше ніхто не послав би до таких людей Свого Сина. Але Бог зробив саме це! Зробив не тому, що Він не володів інформацією і не знав реального стану речей. А тому що настільки любить кожну людину, що дає їй можливість виправити свій шлях і розкаятися. Якби не довготерпіння Боже, ми ніколи б не знали як про віруючих, ані про Матвія, ані про Закхея, ані про Павла, ані про Петра. Якби не довготерпіння Боже, ми б загинули ще до того, як вперше прийшли до церкви. 

З іншого боку, і це по-третє, “довготерпіння Боже” не дорівнює “безкарність”. Боже правосуддя невідворотне. Ісус каже: “як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям?” Це точно відбудеться. Якщо ми зараз не бачимо покарання за свої гріхи, це не означає, що Бога нема чи Він слабкий, що Він спить і не чує. Апостол Петро про це пише так:

9 Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття. 

10 День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рунуть, а земля та діла, що на ній, погорять…

Коли Господь буде судити грішників, це буде страшно.

Після того, як фарисеї самі собі винесли вирок, вони все ще продовжували нічого не розуміти. Хоча б мали вже! Тому Ісус каже їм:

42 …Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших! 

Це пряма цитата зі 117-го псалму. Звичайно релігійні лідери Ізраїлю знали її напам’ять. І дуже дивно, що навіть тут вони продовжували нічого не розуміти до тих пір, поки Ісус не сказав прямим текстом:

43 Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити. 

44 І хто впаде на цей камінь розіб’ється, а на кого він сам упаде то розчавить його.

Це говорить про те, що мало знати Біблію напам’ять. Треба молитися, щоб Дух Святий дав розуміння того, що ти знаєш. 

Наріжний камінь – це камінь який мав приймати на себе основну вагу будівлі. Можна сказати, що це певним чином фундамент будівлі. Фарисеї зрозуміли, що Ісус про Себе казав як про камінь, який вважали за негідний, але який стає фундаментом Небесного Царства. А в будівничих вони швидко побачили себе. Давайте разом прочитаємо вірші з 45 по 46:

45 А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він говорить. 

46 І намагались схопити Його, але побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.

Релігійні лідери не роздивилися в Ісусі фундамент Царства Небесного. Вони відкинули Його. В них була гарна традиція, яка, врешті-решт, була заснована на Слові Божому. Вони вигадували складні ритуали. Зазвичай в таких випадках людям здається, що той, хто їх виконує – це особлива людина. Їх служіння, їх поклоніння виглядало продуманим до найдрібніших деталей. Ці люди виглядали як справжні служителі Господні. Аж ось в Храм приходить Сам Бог, і називає так званих Божих служителів злочинцями. 

В їх поклонінні не було місця Ісусу. І саме тому воно було порожнім. Хоча і виглядало дуже наповненим Богом і продуманим. Під поклонінням я зараз маю на увазі не співання повільних пісень, стоячи на колінах, а поклоніння в теологічному розумінні, яке включає в себе молитву, проповідь, служіння і хвалу. Тому не треба дивитися на красу і складність поклоніння. 

Наприклад, класична історія про вибір обряду поклоніння для Київської Русі виглядає так. Звичайно, це легенда, особисто я в неї не вірю. Але все ж таки вона показує, чим керуються люди при прийнятті рішень. Отже, кажуть, що князь Володимир відіслав посланців по всіх центрах світових релігій, щоб вони подивилися на поклоніння там. І ось, коли посланці повернулися, найбільш враженими були посли з Візантії. Бо те, що вони побачили в Софії, та неземна краса поклоніння, яка була там посеред незліченної кількості золота, смарагдів, аметистів і діамантів, не могли не вразити їх. Тому, Володимир обрав східний обряд православної церкви для Русі. Люди часто визначають істинність по красі. Наприклад, люди хвалять красу мормонський храм чи масове поклоніння концертного типу в деяких церквах. Але краса поклоніння не гарантує, що в ньому є Бог. 

Зараз люди поклоняються речам. Всього лише півстоліття тому люди поклонялися людям. Навіть померлим. До мавзолея Леніна стояли величезні черги. Зараз їх там, як кажуть, нема. Але зараз є черги за айфонами, теслою і іншими речами. Що це як не поклоніння речам? Науково поклоніння речам називається “фетишизм”. Ось що каже Вікіпедія: “Підґрунтям для перетворення предмета на фетиш є його незвичайність, порівняно з подібними, в чому вбачається особлива сила”. Чим вам не айфон та макбук? 

Але поклоніння людям чи речам ні до чого хорошого не призведе. Треба шукати Ісуса, і тільки Його! Бо тільки в Ньому є справжнє поклоніння.

Через сьогоднішній уривок ми можемо бачити 2 категорії людей: тих, хто слухається Його і приймає Його як господаря, і тих, хто не робить цього. В контексті того часу, першими були учні, навіть митники та блудодійки. Другими були релігійні лідери того часу. В нашому контексті, першими є ми, бо ми визнаємо Ісуса своїм Господом і Спасителем, а другими є всі невіруючі. Останні зараз можуть насолоджуватися життям в чужому винограднику, можуть тішити себе надією, що вони все контролюють і вони господарі свого життя. Але, прийде час, і вони дадуть відповідь за кожний свій злочин, який, як вони думали, залишиться без покарання. 

Якщо дивитися головну думку цього уривку, ми повинні визнати: в першу чергу він направлений на невіруючих. Бо колись дуже давно ми вирішили будувати своє життя на міцному фундаменті – Ісусі Христі. Ми знаємо всі правильні відповіді. Зазвичай їх озвучує одна-дві людини в залі. Але ми всі їх знаємо. Нещодавно після читання дитячої Біблії Лариса запитала Стьопу: “Чому Бог не прийняв молитву фарисея?”. Стьопа подумав і відповів: “Ісус!”. Власне, з правильністю цієї відповіді дуже важко сперечатися. Бо всі відповіді для нас зводяться саме до цієї. “Що є головним в житті християнина?”, “Якою силою ми щось робимо?”, “Без чого не може бути християнина?”. Навіть якщо проповідник має на увазі “благодать”, “мир”, “читання Біблії” – все одно “Ісус” підходить.

Але саме в цьому і є велика проблема. Пам’ятаєте притчу з попередньої проповіді? В ній також один з синів знав відповідь, яка буде догоджати батькові. Але далі цього справи не йшли. Пам’ятаєте іншу притчу про сіяча? В ній також змальована ситуація, коли хтось почав будувати своє життя на Христі. Принаймні, це виглядало так! Він сам про це говорив і всі про це знали. Але кінець був зовсім не той, на який всі сподівалися. Те, що ми колись прийняли рішення будувати своє життя на Христі, не означає, що ми продовжуємо це робити і зараз. Друге послання до Коринтян каже (2 Коринтян 13:5):

Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе. 

Це корисна вправа. Бо віра не може бути лише за рахунок надбань в минулому. 

Подивіться на вірш 42 ще раз: 

Ісус промовляє до них: Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших! 

 

Ми вже казали, що наріжний камінь виконує роль фундаменту. А що робить фундамент? Він повинен тримати вагу всієї будівлі. Якщо цього не відбувається, будівля розпадається. Що є фундаментом нашого життя? Що є надією нашого життя? 

Коли ми казали про винарів, ми казали, що вони вважали Бога несправедливим. Як тільки ми починаємо вважати, що Бог нам щось винен, ми стаємо на небезпечний шлях, який уводить нас від Бога. Таке буває, коли ми в щось вкладаємося всім серцем, але не бачимо жодного результату. Наприклад, коли ти вкладаєш всі гроші в будівництво будинку, а він чомусь не будується. Чи коли ти по максимуму служиш ягнятам, а вони, кінець-кінцем, йдуть з церкви. Коли ти молишся, щоб Бог щось тобі дав, але ти не отримуєш цього. В усіх цих випадках ми все ще будуємо своє життя на Христі. Але якщо починаємо звинувачувати Бога, то стаємо на хиткий шлях.

Корисно задавати собі питання: “Чи є фундаментом мого життя Ісус? Чи Він є саме тим, що надійно тримає мене на цьому світі?”. Чи моя впевненість полягає в тому, що фахівців такого рівня як я – дуже мало? Чи моя впевненість полягає в тому, що в мене є житло, а отже навіть якщо не буде роботи, можна вже якось жити? Отже, нерухомість чи фаховість? Є багато всього іншого, але, думаю, для нашої церкви ці два моменти є головними.

Особисто я надію на нерухомість втратив у 2014 році. Тоді я зрозумів, що сьогодні ти можеш лягти спати в своїй квартирі, а на завтра прокинутися у чужому місті, повному чужих людей, з якого треба швидко тікати. 

Що ж стосується до фаховості…  А ви впевнені, що ви не захворієте так, що не зможете більше працювати за фахом? Таке буває, і навіть серед програмістів. А що як, взагалі, все айті накриється мідним тазом? Що тоді ви будете робити? Чи що ми будемо робити… “Копати не можу, просити соромлюсь” Не вірите в таку можливість? І дарма! Бо неможливе це людям, та можливе все Богові. 

А нещодавно на роботі за чашкою кави в мене відбулася цікава розмова з дівчиною-рекрутером. Вона каже: “ну, от як я бачу життя айтішників. Максимум можна поробити років до 40-45, а потім вже ти нікому не потрібен і треба жити на зароблені гроші”. Я відповідаю: “Ей, ти знаєш, що мені вже 39?”. Вона: “Ні, не знала. Але, до речі, ми не шукаємо співробітників старших за 40 років”. І тут мені стало цікаво… 

Звичайно, всіх цих ситуацій і сценаріїв може не статися в реальності. Може в вашому житті не буде жодних потрясінь. Це не важливо. Головне, щоб наша надія була не на власну фаховість чи своє житло, а на нашого Господа Ісуса Христа. Щоб як було в катехизі: “наша надія полягає в тому, що в житті і смерті ми належимо Ісусу Христу”

Сьогодні ми почули притчу про злих винарів. Через неї ми побачили серце Бога, Який дає велику благодать кожному з нас і довготерпить нас. Але якщо ми не покаємося, Боже покарання буде невідворотним. Також ми побачили, що наші бажання можуть засліплювати нас, примушувати бачити Бога як несправедливого Бога, Бога Який винен нам. В такі моменти нам треба оновлюватися в живій надії, Ісусі Христі. Нехай життя кожного з нас буде побудоване на міцному фундаменті – Ісусі Христі!

(п. Ярослав)

Притча про злих винарів

Від Матвія 21:33-46

Ключовий вірш 37

1. Вірш 33. Про що тут говориться? Які біблійні символи Ісус використовує в притчі? Кого символізує господар, виноградник, винарі?

2. Вірші 34,35. Що сталося, коли господар зажадав отримати прибуток з винограднику? Як це стосується історії Божого народу і які плоди хоче Бог отримати з свого виноградника? Чому господар не хотів погубити винарів з самого початку?

3. Вірші 36-41. Кого, насамкінець, вирішив послати господар до винарів? Що це говорить про господаря? Як міркували винарі? Що це говорить про них? Як вони вчинили? Яку відплату отримають злі винарі? Що станеться з виноградником?

4. Вірші 42-46. На яке ще місце писання посилається Ісус? Що значать слова “наріжний камінь”, “відкинули будівничі”, “впаде на камінь — розіб’ється”, “на нього впаде — роздавить”? Кого символізує камінь?

5. Що Ісус сказав про кінець первосвящеників та старших? Кому віддасться Царство Боже? Що зрозуміли фарисеї та первосвященики? Але як вони відреагували?

ПРИТЧА ПРО ДВОХ СИНІВ

Від Матвія 21:28-32

Ключовий вірш 21:31 : “Котрий же з двох учинив волю батькову? Вони кажуть: Останній. Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство”

В минулих уривках ми вивчали, як Ісус повиганяв покупців та продавців із храму. Первосвященики та старшини були вражені Його силою та владою, прийшли до Нього та запитали, якою владою Ісус це вчинив. Ісус поставив їм зустрічне запитання: «Звідки було Іванове хрещення: із неба, чи від людей?» Первосвященики знали, що із неба. Але вони боялися людей, тому відповіли: «Ми не знаємо». Вони були лицемірними та хитрими. Не дуже приємно мати справу із такими людьми. Однак що дивовижно, це те що Ісус любив їх, мав надію на них і продовжував терпеливо запрошувати їх до Свого Царства.

Прочитаємо вірші 28-30:

28 А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!

29 А той відповів і сказав: Готовий, панотче, і не пішов.

30 І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: Я не хочу. А потім покаявся, і пішов.

У цих віршах Ісус розповідає первосвященикам та старшим притчу. Він не каже їм зразу: «Ви – страшні грішники, Вам потрібно розкаятись, інакше Ви усі попадете у пекло!» Ні, спочатку Він розповідає їх притчу. Намагається донести їм Боже слово таким чином, щоб вони зрозуміли. У одного батька було двоє синів. У них самих напевно також були сини. Він просить їх піти попрацювати у його винограднику. І в них були виноградники! Така робота – це велике благословіння. У той час виноград був однією з основних сільськогосподарських культур в Ізраїлі, він плодів виноградника залежав їх добробут. Один син відповів батькові дуже гарно: «Готовий, панотче». Він знав правильну відповідь. Скоріше за все він знав усі правильні відповіді. Однак це були лише слова. Він не пішов працювати, і не зробив нічого. Інший син на початку відповів досить жорстко: «Я не хочу!» Але потім розкаявся, пішов і зробив те що мав. Потім Ісус запитує їх. Подивимося на 31-ий вірш: «Котрий же з двох учинив волю батькову?» Оскільки ця притча була безособова, то первосвященики та старші без проблем відповіли на це запитання: «Останній». Так, дійсно, останній син, який пішов і працював у винограднику, виконав волю батька, бо саме про це батько його і просив.

І лише після цього Ісус їм дорікає. Подивіться на вірш 31б: «Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство». Хто такі митники та блудодійки? Це люди, які у той час знаходилися на самому дні суспільства. Митники – це люди, зрадили свій народ і працювали на римлян. Римляни були загарбниками, які окупували їхню країну. Євреї ненавиділи римлян, але зрадників вважали гіршими за загарбників. Тому у переліку людей, які знаходяться на дні суспільства, вказані не загарбники римляни, а зрадники митники. В цей перелік попали також блудодійки. Ці люди дійсно знаходилися на самому дні суспільства. І от із такими людьми Ісус порівняв первосвящеників та старших. Це був дуже серйозний виклик. Якби Ісус говорив у наш час, то, можливо, Його докір пролунав би так: «Поправді кажу вам, що російські найманці на Донбасі, наркомани та педофіли випереджують вас у Боже Царство». Що ж такого страшного робили первосвященики та старші, що були гірші навіть за митників та блудодійок?

Ісус відповідає на це у 32-ому вірші: «Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а митники та блудодійки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля, щоб повірити йому».

По-перше, вони не повірили Івану, який прийшов дорогою праведності. Іван Хреститель прийшов згідно Божої волі. В Мт.3:3 про Івана написано так: «Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» Усі Євреї пристрастно очікували на  прихід Месії. Первосвященики та старші також казали, що очікують. Пророки Старого заповіту казали, що перед приходом Месії з’явиться людина, яка приготує Йому шлях. Іван не був самозванцем. Він прийшов згідно Божої волі для того, щоб приготували людей до приходу Месії. Його служіння було дуже впливовим, так що весь Єрусалим та вся Юдея виходили до нього та хрестилися у нього. Первосвященики та старші були духовними лідерами. Вони першими мали розгледіти в Івані Хрестителі Божого слугу, прийти до нього та розкаятися у своїх гріхах. Проте вони не повірили Іванові, не дивлячись на докази, і не розкаялися.

По-друге, вони не покаялися навіть після того, як покаялося багато людей. На відміну від них, багато людей приходили до Івана та розкаювалися у своїх гріхах. Звичайні люди з Єрусалиму та Юдеї, митники, воїни приходили, розкаювалися і їхнє життя змінювалося. За часів Івана Бог створив справжнє національне пробудження. Розкаювалося дійсно дуже багато людей. В Лук.3:12-13 так написано про служіння Івана Хрестителя:

12 І приходили й митники, щоб христитись від нього, і питали його: Учителю, що ми маємо робити?

13 А він їм казав: Не стягайте нічого над те, що вам звелено.

Якщо митник переставав брати більше, ніж йому було велено, хіба це не покаяння у жадності? В Лук.3:14 написано: «Питали ж його й вояки й говорили: А нам що робити? І він їм відповів: Нікого не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю». Коли воїни переставили проявляти жорстокість та грабувати, а вдовільнялися своєю платнею – хіба це не покаяння? Це було саме те покаяння, про яке Ісус розповідав у цій притчі. Другий син розкаявся, і пішов працювати у винограднику. Він робив саме те, чого хотів від нього батько. І після проповіді Івана Хрестителя митники розкаялися у жадібності і почали робити те, чого хотів він них Бог: не брати більше, ніж їм велено. Воїни розкаялися у жорстокості та жадібності і перестали грабували людей. Це було справжнє покаяння. Первосвященики та старші мали самі мріяти, трудитись та очікувати такого покаяння. Вони бачили, що це сталося, вони бачили змінені життя людей, але і тоді не повірили.

Матвій, автор цього Євангелія, сам був у минулому митником. Коли він почув слова Ісуса «Поправді кажу вам, що митники … випереджують вас у Боже Царство» то подумав: «Боже, так це ж про мене!» Він спритно зорієнтувався у політичній та економічній ситуації, та знайшов роботу, яка б приносила йому не копійки для виживання, а справжні гроші. Звичайно, для цього йому довелося стати жорсткою людиною, оббираючи свій бідний народ. Але такі гроші мали побічний ефект: він став дуже самотнім. Усі люди, навіть його дружина та діти, перестали ставитись до нього як до особистості, а лише як до торби із грошима. Звичайно, час від часу нам потрібно побути на самоті. Але не постійно. Ми не створені для самотності, ми створені щоб жити з Богом та з іншими людьми. Постійна самотність – це страшно. І ми живемо у час самотніх людей. Самотні люди пишуть гімни самотності. Потім вони збираються разом і співають гімни самотності. В одному із сучасних гімнів самотності є такі слова:

Сейчас со всей мочи завою с тоски – никто не услышит.

Ой-йо, ой-йо, ой-йо. Никто не услышит.

Можливо і Матвій вив кожен день із сердечної туги, коли ніхто його не чув. Але гімни самотності не спасають людей від самотності. Від самотності Матвія міг спасти лише добрий друг. Але ніхто не хотів бути його другом. Ніхто не хоче дружити із егоїстом. Однак Ісус знайшов його, самотнього, і став його другом. Він покликав його зі словами: «Слідуй за Мною». Матвій залишив свою прибуткову роботу і  пішов за Ісусом. Матвій став Апостолом, і пізніше написав проповідь на горі, де сказав: «Ви – світло для світу». Це було справжнім покаянням.

За Ісусом слідувала одна жінка. Її звали Марія Магдалина. Коли вона почула Його слова «Поправді кажу вам, що … блудодійки випереджують вас у Боже Царство» то подумала: «Боже, це ж він говорить про мене!» Вона була повією. У наш час сказали б, що вона займається безпечним сексом чи ж що вона часто змінює сексуальних партнерів. В той час люди висловлювали простіше, і називали їх повією. Таке її блудодійне життя також мало побічні наслідки: у Марії жило сім демонів. Для жінки чистота та непорочність це те ж  саме, що життя. Але втративши чистоту, вона втратила життя. Вона відчувала себе мертвою. Якось, коли Ісус був в гостях у одного фарисея, вона прийшла до Нього, припала до Його ніг, плачучи, обливала їх слізьми, цілувала та мазала миром. Це були ознаки покаяння. Пізніше ми бачимо Марію, яка слідує за Ісусом та служить Йому (Лк.8:2). У житті Матвія, Марії та багато інших було ясно видно покаяння. Було видно, що їх життя змінилося. Первосвященики та старші не повірили Івану. І вони ж відмовлялися вірити Ісусу, навіть коли бачили багато спасених та змінених життів.

Митники та блудодійки спочатку сказали «Ні» Божим заповідям. Божі заповіді кажуть: «Не кради», а митники крали. Божі заповіді кажуть: «Не чини перелюбу», а блудодійки чинили. Але потім вони розкаялися і отримали Боже Царство.

З іншого боку релігійні лідери стверджували, що слухаються Бога в усьому. Вони вважали себе вибраним Божим народом, Який знає Бога та виконує Його волю. Вони вважали себе синами, які кожен день тяжко працюють у батьковому винограднику. Бог дійсно вибрав їх Своїм народом. Бог дав їм Свої заповіді. Він дав їм можливість входити у Його присутність через служіння у скинії та храмі. Бог надіявся, що вони стануть царством священиків та народом святим. Що через них усі народи землі прийдуть до пізнання Бога. Але Його вибраний народ не жив як царство священиків та святий народ. З однієї сторони, вони хотіли мати у кармані квиток у Небесне Царство, вони не хотіли, щоб їх участь була як участь поганів, яких вони вважали паливом для багаття у пеклі. З іншої сторони, вони не жили як царство священиків та святий народ, вони не служили іншим людям, не очікували їх навернення до Бога. Вони жили як звичайні люди, які лише працювали, виховували дітей та мріяли про відпустку на морі. Як же їм було сумістити ці 2 положення: з однієї сторони, вони вважали себе вибраним народом, з іншої – не жили і не хотіли жити як вибраний народ. Лишалося лише одне – лицемір’я. Вибраний Божий народ став лицемірним. Це добре видно із попереднього уривка, коли Ісус запитав їх звідки було хрещення Івана – від Бога чи від людей. Подивіться на хід їхніх думок:

25 …Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили?

26 А як скажемо: Від людей, боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка.

Єдине, що їх цікавило, це що про них подумають інші люди. Понад усе на світі вони боялися бути посоромленими черех їхні гріхи. Понад усе на світі вони бажали отримати від інших визнання та повагу. Саме тому Ісус порівняв їх із митниками та блудодійками. Він хотів вивести цих людей із оманливого стану самовдоволення, щоб завоювати їх для Божого Царства. Ісус говорив такі жорсткі слова, тому що любив їх та бажав їхнього покаяння. І ми бачимо що Никодим, а за ним і деякі інші із старших повірили в Христа. Дорікаючи їм, Христос являв Свою любов.

На кого схожі ми: на митників і блудниць, чи ж на первосвящеників та старших? Нам не хочеться були схожими ні на тих, ні на інших, та насправді ми схожі на усіх них. Ми сказали Божим заповідям «ні». Ми крали. Ми чинили сексуальні гріхи. З іншої сторони, коли ми стали християнами, то цим сказали Богові «так». Ми молимося, щоб Бог зробив нас Царством Священиків та народом святим. Значить, ми маємо виконувати Божу волю. Але одна справа сказати так, і зовсім інша справа – виконувати. Ставши священиками, ми не можемо жити, як невіруючі, ми маємо іти та працювати у Божому винограднику. Це – велике благословіння. Але це і дуже велика відповідальність. Недостатньо просто погоджуватися із християнськими доктринами та давати правильні відповіді на запитання. Потрібно слухатися волі батька і працювати у винограднику. А яка воля батька? До якої справи Бог кличе нас? В Ів.6:29 Ісус сказав: «Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав». Ми маємо розкаятися у своєму невір’ї, та вірити в Ісуса, Якого Бог послав. Ап. Павло в 2 Кор.5:17 сказав: «Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове…» Покаяння завжди включає зміну свідомості, зміну серця і зміну життя. Тому то, коли ми дійсно віримо у Христа, наше життя змінюється. Первосвященики та старші казали, що вони очікують Месію. Але коли Месія прийшов, вони хотіли Його вбити. Вони мали розкаятись у своєму невір’ї та повірити в те, що Ісус – це обіцяний Богом Месія. Ми кажемо, що любимо Бога? Хто любить Бога, той любить свого ближнього. Ми маємо любити свого ближнього, ми маємо любити церкву. Як? Ми не можемо робити цього на відстані. Приходьте, спілкуйтеся, слухайте свідчення, моліться один за одного, зміцнюйте один одного. Христос сказав, що Його дім має бути домом молитви. В церкві має бути вивчення Біблії та молитва. Приходьте, вивчайте Біблію та моліться. Ми маємо трудитись для духовного пробудження. Ми маємо радіти, коли життя інших людей змінюються.

Якщо ми не трудимось у Божому винограднику, Ісус сьогодні каже: «Ще не пізно». Хай Господь благословить нас жити як царство священиків та народ святий.

(п. Яків)

ПРИТЧА ПРО ДВОХ СИНІВ

Від Матвія 21:28-32

Ключовий вірш 31

1. Вірші 28-30. Яку притчу Ісус розповів фарисеям і книжникам? Чим відрізнялися слова і дії першого та другого сина з притчі? Котрий із синів виконав батькову волю? Ким, на вашу думку, є батько з притчі?

2. З яким закликом Іван Христитель звертався до свого народу (Мат.3:1-3)? Вірші 31-32. В контексті притчі, ким тут є фарисеї, а ким – митарі та блудниці? Чому? Що значить, що митарі та блудниці випереджають фарисеїв у Боже Царство? Чим посилювалася провина фарисеїв?

3. Які висновки ми маємо зробити з цієї притчі?

Сила віри

Від Матвія 21:17-27

Ключові вірші 21:21,22 : “Ісус же промовив у відповідь їм: Поправді кажу вам: Коли б мали ви віру, і не мали сумніву, то вчинили б не тільки як із фіговим деревом, а якби й цій горі ви сказали: Порушся та кинься до моря, то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите”

Цього тижня ми всі з вами відчули справжню осінню погоду. Брати та сестри в церкві стали все частіше згадувати п. Ярослава із думкою чи не пора б нам включити опалення. Сьогднішній уривок також має осінні нотки – ми з вами будемо міркувати про засохле дерево і про плоди. А також цей уривок каже про владу Ісуса і силу віри, якою ми можемо принести багато плодів. Нехай Господь дасть нам сьогодні своє живе слово!

• Неплідне фігове дерево (17-19)

Погляньте на вірш 17: «І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфанію, і там ніч перебув». Минулого разу ми вивчали про урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалиму. Там Він очистив храм і вигнав усіх продавців і грошомінів. Він уздоровив хворих. І все це під радісні крики дітей: Осанна Сину Давидовому! Обурені священники висловили Йому своє невдоволення, але Ісус відповів що так має бути згідно пророцтва. В кінці кінців Ісус покинув їх усіх і пішов на ночівлю. Хоча Він увійшов як Цар, але ночував не у царських палатах, а простонеба за містом у містечку Віфанії, щось на кшталт нашого Вишневого чи Клюківщини. У цей важливий час Ісус потребував духовної підтримки, тому багато молився, щоб отримати напрямок і силу від Господа.

Вірш 18 каже: «А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів». Чомусь ніхто не подбав про Його сніданок у Віфанії. Цю проблему мало вирішити фігове дерево, яке стояло при дорозі. «І побачив Він при дорозі одне фігове дерево, і до нього прийшов…» (19). Фігове дерево має унікальну властивість, на відміну від інших плодових дерев воно двічі на рік приносить соковиті плоди, які називають смокви або інжир. Також це чи не єдине дерево, що може одночасно мати і листя і квіти і плоди. Це дерево заввишки буває до 6 метрів, а велике листя і пишна крона дає гарний затінок, тому юдеї так любили садити ці дерева біля своїх домівок, колодязів чи просто при дорозі. Фігове дерево наряду із виноградом – одна із ключових рослин в історії Ізраїля. Хто пам’ятає першу згадку в Біблії про фігове дерево? Вірно, це Буття, коли Адам і Єва після гріхопадіння прикривалися фіговим листям. Також смокви були одними із скарбів, які розвідники принесли з обітованної землі. В Старому Заповіті картина миру і процвітання – це  час, коли кожен буде сидіти під своїм виноградником і під своєю смоковницею (3 Цар. 4,25; Мих. 4,4; Зах. 3,10). А гнів Божий малюється як день, коли Він повибивав виноград їхній та фіґове дерево (Пс. 104,33; Єр. 8,13; Ос. 2,12). Смоківниця – символ родючості, миру і процвітання.

Але чи знайшов Ісус плоди на цьому дереві при дорозі? Нажаль, ні. «…і до нього прийшов, та нічого, крім листя самого, на нім не знайшов» (19). Гарне листя – це було добре, але головна цінність смоківниці – це плоди, і їх не було. Тут дехто може поспередчатися, що це був квітень, час перед Пасхою, тобто ще не час урожаю. Але мабуть на цьому дереві не було навіть і натіку на плодів, ані квітів, ані зелених зародків. Схоже воно було хворим, чи просто здичавіло. Тоді Ісус промовив до нього: «Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки! І фігове дерево зараз усохло» (19). 

Зазвичай кожна річ у світі має виконувати своє призначення. Якщо річ не виконує свою ціль, то стає непотрібною і викидається на сміття. Нещодавна в нашому домі почав погано працювати електрочайник. П. Ярослав із великим досвідом викладання «Теорії електричних кіл» кожного дня розкручував його і з великим терпінням лагодив реле. Але він знову і знову ломався і не працював. Він був ще досить новий і непогано виглядав на поличці, але все ж таки не виконував свою головну функцію (кипятити воду), тому опинився у смітнику. Людина також строрена Богом, щоб бути корисною, а не просто для декору (як офісні рослини). Бог дав нам великий потенціал і різні дари, тому очикує від нас багато плодів. Ісус казав: «Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої» (Ів.15:8). Ізраїльський народ був покликаний, щоб стати царством священників і народом святим. Хоча вони знали Бога, мали Його Заповіт, Його великі обітниці, але в кінці кінців стали як це безплідне дерево, мали гарну форму, виконували обряди, але дім Божий став домом розбійників, а священники перетворились на бізнесменів. Їх роль були очікувати Месію, прияйняти Його і сповістити іншим, але коли Він прийшов вони відкинули Його, стратили і вбили.  Тому великий гнів Божий і прокляття чекало на них. Як сказано в Біблії: «Бо земля, що п’є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, вона благословення від Бога приймає. Але та, що приносить терня й будяччя, непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її спалення» (Євр.6:7,8). Це також є застереженням і для кожного із нас. Безплідне життя веде до прокляття і загибелі! Як ізраїльському народу, Бог дарував нам багато привілеїв, Він дав нам спасіння і віру Ісуса Христа, Він дав нам воскресіння і надію вічного життя, і Його ціль для нас залишається незмінна – бути царством священників і народом святим, проповідувати Євагеліє і виховувати учнів. Нехай ми змарнуємо свій шанс і принесемо багато плодів!

• Сила віри (20-22)

Як учні відреагували на цю подію? Подивимось на вірш 20: «А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: Як швидко всохло це фігове дерево!». Зазвичай всі дерева час від часу засихають, але ця смоківниця засохла прямо на очах, відразу після слів Ісуса. Тут ми бачимо прояв могутньої влади Царя Ісуса. Таке вчинити міг тільки Господь, тому учні і здивувалися. Як написано в книзі Єзекііля: «І пізнають усі польові дерева, що Я, Господь, понизив високе дерево, повищив дерево низьке, висушив дерево зелене, і дав розцвістися дереву сухому. Я, Господь, говорив і вчинив!» (Єз.17:24). Ісус – це Господь, як Він говорив і так вчинив. Ми справді можемо покладатися на Його слова! 

Як же Ісус відповів учням? Поглянемо на вірші 21,22: «Ісус же промовив у відповідь їм: Поправді кажу вам: Коли б мали ви віру, і не мали сумніву, то вчинили б не тільки як із фіговим деревом, а якби й цій горі ви сказали: Порушся та кинься до моря, то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите». На чому Ісус тут акцентує увагу? Тут фокус вже не на дереві, не на плодах, а на вірі. Що ми дізнаємося тут про віру? Що віра – це дуже сильний і надпотужний інструмент Божої роботи, вона еквівалентна такій силі, що може навіть зелене дерево зробити сухим і гору зрушити із місця. Фактично, віра – це динаміт, це просто бомба! 

Але якщо її застосовати «в лоб», дослівно, як тут написано, то нажаль вас може чекати розчарування. Нажаль, нам до цього часу немає жодної інформації хоча б про одну пересунуту гору. Гора навіть не прийшла до Мухамеда, і йому довелося іти у гору ☺. Тому щоб уникнути розчарування треба добре розібратися що таке віра, і як її потрібно застосовувати.

Перш за все, віра – це віра в Бога, і ця віра має бути без сумніву. Оскільки у людей багато сумнівів, то придумали багато шаблонів і методик, щоб подолати ці сумніви і насадити віру в кінцевий результат. Вони кажуть, що треба вірити, що ти обовязкого отримаєш це, малювати в уяві, проголошувати словами, і це ніби то неминуче притягне бажаний результат. Але віра – це не просто впевненість у результаті (а Бог і молитва це так, просто як засіб). В паралельному уривку Ісус закликає нас: «майте віру Божу» (Мк.11:22), віру в Бога, а не в себе, свої здібності чи плани. Обєкт віри – це Бог. Він все чинить і Він все дає, якщо Його ласка. Послання до Євреїв каже: «І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євр.11:6). По-перше, ми маємо вірити, що Бог є, що Бог живий і всемогутній, що Він має всю владу на небі і на землі, і в цій ситуації. І по-друге – шукати такого Бога, покладатись на Нього, на Його силу і на Його милість. Також у вірі ми маємо шукати та поважати волю Бога. Він суверенний Господь і має право чинити все у Свій спосіб і в Свій час, або взагалі не чинити. Але в будь-якому випадку ми маємо вірити, що Бог благий, і Він дійсно благий до нас, і Його воля – добро, приємність і досконалість (Рим.12:2). Звичайно Бог не обіцяє нам легкого життя, але під час труднощів Він обіцяє бути поряд. «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать!», – казав Давид, який мав так багато ворогів і так багато труднощів (Пс.22:4).

Отож, для чого ми маємо застосовувати таку потужну зброю, як віра і молитва? У пустелі сатана спокушував Ісуса перетворити камені на хліби, або кинутись з високого храму донизу, щоб упіймали Анголи, як написано. Але Ісус відповів, що написано також: «Не спокушуй Господа Бога свого!» (Мат.4:7). Своєю вірою і молитвою ми не маємо спокушувати Бога, шукати своїх забаганок, а навпаки шукати те, чого дійсно хочить Бог. «Нехай буде воля Твоя», – вчить нас молитва Господня. «Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!…», – молився Ісус перед хрестом. Звичайно, ми маємо бути щирими з Богом і відкривати Йому свої реальні бажання і потреби (Фил.4:6), але більш за все ми маємо воліти знайти і виконати Його волю! Яка Божа воля для нас? Це індивідуальне питання, але універсальна воля Бога незмінна – щоб ми жили як святий народ (це наше освячення, духовний зріст і пізнання Бога), а також щоб ми жили як царські священники (щоб звіщали Євангелію і приводили людей до Христа). На цьому шляху нас очикує багато труднощів і великих гір, це: власна лінь, сумніви після невдалих спроб, буденні справи і турботи, а також втома. Все це ми можемо здолати вірою, вірою у всемогутнього Бога, в Бога, що говорив і вчинив! Нехай Бог допоможе нам мати віру, щоб зрушити з місця наші гори і творити Його волю і  Його місію у нашому житті!

• «Якою Ти владою чиниш оце?» (23-27)

Поглянемо на вірш 23: «А коли Він прийшов у храм і навчав, поприходили первосвященики й старші народу до Нього й сказали: Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав?». Минулий раз Ісус навів багато шороху у храмі і в цей раз знову сміливо прийшов і почав навчати людей. Тому обурені первосвященики і старші народу спитали в Нього: «Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав?». Це було дуже гарним запитанням. Ісус не був із роду левитів, ані з роду священників. Звідки ж у Нього влада так чинити? Насправді священників і старших цікавило питання власної влади, вони були найвищою ланкою влади в Ізраїлі, але поведінка Ісуса підривала їх владу і їх популярність.

Ісус же промовив у відповідь: «Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?» (24,25а). Як бачимо, Ісус не дав прямої відповіді. Якби Він прямо сказав, що Він Син Божий і має владу від Бога, то первосвященики засудили б Його за богохульство. Але ще не прийшов час Його страждань, тому Він задав, як то кажуть російською «наводящий вопрос» про Іванове хрищення. Визнаючи владу Івана, вони мали б визнати і владу Ісуса, про якого Іван свідчив, що Він Агнець Божий. 

Тепер вже первосвященики були у незручному становищі. «Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили? А як скажемо: Від людей, боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка. І сказали Ісусові в відповідь: Ми не знаємо» (25б-27а). Тут добре видно грішну природу  первосвящеників. Їх совсім не цікавила істина, їх цікавало тільки їх положення і суспільна думка. Насправді вони все добре знали, але просто не хотіли приймати це і визнавати перед іншими. Не знайшовши нічого кращого, заслужені вчителі принизливо капітулювали: «ми не знаємо». Насправді багато людей так поводять себе по відношенню до Ісуса. Хоча серце їм підказує, що Ісус – це істина, але через бажання грішити і небажання якось виділятись, вони називають себе розумним словом «агностики». На питання чи є Бог, вони кажуть: «ми не знаємо, моживо щось є, але це не точно». Насправді, питання про владу Ісуса, це питання Ким Він є, і це вкрай важливе питання для кожного з нас. Це питання спасіння, питання життя і смерті. Але кожен має дати відповідь на нього особисто, не перед людьми, а перед Богом. Ми не можемо дати цю відповідь за когось, за наших дітей, за агнців, друзів чи батьків. Ми можемо лишень молитися із вірою, щоб Бог дав їм правильну відповідь і особисту віру!

Я дякую Господу за можливість розмірковувати над Його словом. В буденій суєті це як ковток свіжого повітря. Через нього я згадав милість Бога у своєму житті. Колись, коли я був ще школярем, я носив довге волосся, шкіряну куртку і порізані джинси. Коли мене питали: «Чи ти віриш в Бога?», я відповідав: «А по мені що, не видно?». Але насправді серцем я відчував, що Бог є, і що Він буде судити мене за мої гріхи, але сил залишити гріх я не мав. Але дякую Богові, що почув молитву із вірою від моєї сестри, і дав мені милість покаятись і сповідувати Його Своїм Господом і Спасителем. Також через це слово я побачив, як страшно жити безплідним життям. Останнім часом я загруз у ліні. Я міг з легкістю подивитися пару футбольних матчів за вечір, але прочитати пару глав із Біблії я не мав на те сили. Я міг з легкістю провести кілька вечорів в Інтернеті, збираючи інформацію про наступну країну чи місце, яке хочу відвідати, але потрати бодай 15 хвилин на молитву я не мав на те сили. Ісус хоче знайти в моєму житті не тільки листя: перелік країн, домів чи машин, які я мав. Ісус хоче знайти в моєму житті рясні плоди, плоди віри, молитви, пізнання Бога та виховання учнів. Тому я каюсь у своїй ліні і невірстві, Господи, мені дуже тяжко розпочати все знову. Але Я вірю, що Ти є, що Ти даєш нагороду тим, хто шукає Тебе. Допоможи мене здолати лінь, допоможи мені знову шукати Тебе і жити плідним життям. Амінь! 

Отже, чого ми навчились через цей уривок. Ми дізнались про владу Ісуса, Він є всемогутній Бог, сказав і вчинив. Також ми вичилися мати віру в такого Бога і молитися із вірою. Зауважу одне, що молитва – це невід’ємна частина віри, це ознака, що ми дійсно віримо в Бога. Якщо у церкві зникає молитва, то неодмінно згасає й віра і церква занепадає. Мене особисто сильно надихає приклад Даніїла, він був високопосадовцем, мав дуже багато справ і супротивників, але це не заважало Йому тричі на день зачинятися в кімнаті і молитися Богу, Який чинить усе. Скоро в нас відбудеться конференція, і зазвичай є багато справ і по підготовці і своїх особистих, щось завжди вилізає перед конференцією. Але без молитви, без довіри Господу усіх наших справ, всі наші старання можуть будуть марними. Нехай Господь відновить віру і молитву у нашій церві і в житті кожного із нас!

(п. Самурай)

Сила віри

Від Матвія 21:17-27

Ключовий вірш 21,22

1. Вірші 17-19. Що й чому зробив Ісус? Чому Ісус підійшов до фіґового дерева? Як дерево не виправдало Його сподівань? Як Ісус прокляв те дерево і що сталося потім?

2. Вірш 20. Як учні відреагували на цю подію? На що вони звернули увагу, а на що ні?

3. Вірші 21,22. Як Ісус відповів їм? На чому Ісус акцентував увагу? Чому? Що значить “коли б мали ви віру”? Що ми маємо робити з вірою і для чого її застосовувати?

4. Вірші 23-27. Про що Ісуса запитали в храмі? Чому? Чи є це питання гарним? Чому, на вашу думку, Ісус не дав прямої відповіді?

5. Як, натомість, відповів Ісус? Звідки було хрищення Івана Хрестителя? Яка сутність Ісусової влади? Чому на це питання можна відповісти тільки особисто?

ОСЬ ДО ТЕБЕ ЙДЕ ЦАР ТВІЙ!

Від Матвія 21:1-16

Ключовий вірш 5 : “Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під’яремної сина”

Декілька останніх уривків, які ми вивчали на Богослужіннях, проходили в нас під грифом “на шляху до Єрусалиму”. Земне служіння Христа підходило до кінця. Все ближче і ближче був хрест, Голгофа, страждання і слава. Уривок, який ми розбираємо сьогодні відкриває новий розділ Євангелії від Матвія. Господь прибуває до Єрусалиму. В Україні, згідно традиції, ці події згадуються під час святкування вербної неділі. Від вербної неділі до воскресіння — рівно один тиждень. Відповідно розділи 21-28 Євангелії від Матвія це останній тиждень земного служіння Христа. І розпочинається він з урочистого в’їзду до Єрусалиму та очищення храму. 

Що Матвій хоче сказати нам, змальовуючи цю яскраву і величну картину? Яку надію нам дає цей покірливий цар, що в’їжджає до Свого міста під вигуки “Осанна!”?  Нехай зараз Господь відкриє нам серця, нехай зробить нас уважними, щоб нам слухати Боже слово і вірувати в нього. 

Подивіться вірші 1-3: “А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів, до них, кажучи: Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив’язану та з нею осля; відв’яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх”. 

Минулого разу ми зустріли Христа на виході з Єрихону, де Він зцілив двох сліпих. п. Яків люб’язно нагадав нам, що від Єрихону до Єрусалиму було приблизно 25км шляху. Не так далеко, якщо їдеш машиною. Дещо далі для тих, хто подорожує пішки. 

Видимо нічого значимого дорогою не сталося. І ось Ісус із учнями досягли селища Вітфагії поблизу Оливної гори. Звідси до Єрусалиму рукою подати. Власне, його вже було прекрасно видно. З Оливної гори відкривалася велична панорама на місто: великі стіни, палаци і, звичайно, храм. Аж раптом Ісус зупиняє усю процесію. Він не хоче входити Єрусалиму, як один із подорожніх чи паломників. Цього разу Він не хоче входити до Єрусалиму так, як входив багато разів раніше — тихо, не привертаючи зайвої уваги. Він хоче приготувати дещо особливе. Ісус дає учням неочікуване завдання: “Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив’язану та з нею осля; відв’яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь…”

Навіщо Ісусові було осля? Може Він просто втомився і далі хотів трішки під’їхати? – ні. Сцена, яка відкривається нам далі має глибокий месіанський смисл. І, для тих, хто ще не здогадався, Матвій підказує: “А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк” (4). Чим далі, тим частіше Матвій буде вживати цей оборот, показуючи, як в Христі здійснилися всі Божі обіцянки, виконалися усі пророцтва, здійснилася уся Божа воля. Амінь.

Ісусові був потрібен не просто який-небудь транспорт. Господь потребував осля, на якого ще ніхто не сідав (Мар.11:2), щоб увійти до Єрусалиму, як обіцяний Месія-Цар.  Коли СЗ говорить про тварин, яких можна було використати для священодійства, одна з його вимог — ця тварина не повинна була бути у звичайному вжитку. Бог нікому не дасть Своєї слави. Те, що присвячене Богу на служіння, має посвячуватись Йому повністю. Причина, чому Ісус шукав осла на якого ніхто ще не сідав, була така сама через яку, наприклад, ковчег Заповіту мали везти телиці яких ніхто не запрягав. Цей осел мав привезти до Єрусалиму Святого. Амінь.

Подивіться вірш 5: “Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під’яремної сина”.

Тут Матвій цитує пророка Захарію. Щоб, як ми по першим словам добре відомої пісні згадуємо її усю зразу, так само і його читачі, євреї які прекрасно знали Старий Заповіт, по цим кільком словам пророцтва згадали Бога, який обіцяв Своєму народові праведного і спасаючого царя, мир від усіх ворогів і благословення. 

Подивіться вірші 7-9: “Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Осанна на висоті!”

Вигук “Осанна!” буквально перекладається, як “Господи, спаси”. Слова цієї хвали приходять переважно з Пс.117:25-26: “Просимо, Господи, спаси! Просимо, Господи, пощасти! Благословен, хто гряде у Господнє Ім’я! Благословляємо вас із Господнього дому!”

Знаєте, що мене вражає в цій історії? — що люди, які супроводжували Ісуса одразу все зрозуміли. Їм не потрібно було нічого пояснювати. Їм не потрібно було розповідати, що цар Соломон також в’їжджав у Єрусалим на ослі. Не потрібно було розповідати про значення символів і пророцтв. Ніхто не навчав їх вітальних вигуків. Ніхто не підказав, як саме потрібно виказати почесті царю. Вони моментально зметикували, що відбувається і почали діяти відповідно. Вони наламали пальмового гілля і постелили одежі готуючи шлях для Господа. Вони взяли на себе обов’язки герольдів, вісників і проголошували усім подорожнім і мешканцям Єрусалиму: наближається обіцяний Богом цар. Цар, який принесе Боже спасіння своєму народу. Благословляйте царя. Славте царя. 

Єрусалим був давнім містом. Його воротами пройшло немало тріумфальних процессій. Цими воротами до міста входили великі царі древності. Цими ж воротами на гарячих бойових конях, демонструючи свою силу і владу, до міста входили завойовники: вавилоняни, сирійці та римляни. Але Цар-Христос увійшов до Єрусалиму сидячи на молодому ослі на сині під’яремної. Цими словами Матвій нагадує нам, що осел призначений не для війни, а для того, щоб носити ярмо. І Цар, який їде на ньому — це покірливий цар, який на Себе візьме тягар гріхів Свого народу. Він входить не під звуки брязкоту зброї, вигуки командирів і зойки полонених. Він входить під звуки хвали і радості. Народ благословляє Його і всі Його справи. 

Чому люди так раділи приходу Царя? Бо вони знали, що разом з царем приходить і його царство. Можливо ці люди не знали природи Христового царства. Можливо вони помилялися стосовно того спасіння, яке це царство принесе. Але для Матвія та інших учнів цей урочистий вхід в Єрусалим все одно був знаковим. Його ініціатором був сам Господь. Це не люди вирішили виявити Його царем. Це Він вирішив. Він приготував усі декорації. Тут важливо не те, чого очікували люди, а те, що Господь хотів сказати цими подіями. А послання Його дуже просте: “Царство, про яке я звіщав. Моє Царство. Прийшло”. Амінь.

Подивіться вірші 12-13: “Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і поперевертав грошомінам столи, та ослони продавцям голубів. І сказав їм: Написано: Дім Мій буде домом молитви, а ви робите з нього печеру розбійників”. 

Куди відправився Ісус увійшовши до Єрусалиму? — до храму. Ми могли б очікувати, що цар піде до палацу. Але не цей цар. Знову і знову Він повертається на двори храму, куди Його народ приходить, щоб поклонятися Отцю. Але що бачить Мессія, коли прийшов до дому Свого Отця? — печеру розбійників. 

На поклоніння до храму стікалися люди зі всього світу. Там, в храмі вони мали принести Богу свої жертви, сплатити храмові податки і збори. Зрозуміло, що вони не могли везти через пів світу тварин для жертвоприношення. Зрозуміло, що їм потрібно було обміняти гроші на місцеву валюту. Тому також зрозуміло, що біля храму завжди була можливість все це зробити. І це було абсолютно законно. Проблема була в тому, що з часом увесь цей ринок перемістився на двори храму. А конкретно — на двір язичників.  Проблема була в тому, що усю цю торгівлю прибрали до рук священики і обдирали подорожніх розбійницькими курсами обміну і цінами на жертовних тварин. Проблема була в тому, що на тому місці де мала звучати молитва, тепер кричали тварини, сварилися і торгувалися люди. 

Що зробив Ісус коли побачив усе це? — Він вигнав усіх продавців і покупців у храмі і поперевертав грошомінам столи. Він не очистив палац від Ірода. Він не очистив Єрусалим від римлян. Він очистив храм від здирництва, формальної релігії, беззаконства і всього, що ганьбило Його Отця. 

Напевне, Ісус був не єдиним, кого глибоко засмучувала ситуація з храмом. Мабуть Він був не єдиним, хто бачив тут проблему. Але Він входить до храму, як Господь, як той, хто має владу приймати такі рішення. Як той, хто має владу визначати, яким має бути істинне поклоніння Богу. 

В цьому світі повно оманливого поклоніння. Наприклад, коли люди свідомо роблять злі речі, а потім втікають до храму, щоб там за гроші купити собі оманливу безпеку, заспокоєння совісті. Або, коли люди абсолютно щиро служать невідомим богам, ідолам і самим собі, своїм забаганкам, а не Богу-Творцю. Як ви думаєте, таке поклоніння приємне Богу? — ні! А як щодо щиро поклоніння Богу, але не тим способом, не так як Бог встановив? — також ні. 

В цьому епізоді Ісус показує Себе істинним господарем храму. І ми розуміємо, що якщо ми хочемо істинно поклонятися Богу, так як це приємно Йому, то маємо прийти до Христа. В Євангелії від Івана ця тема звучить ще більш чітко і гостро. Там Господь каже: “Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Iван.14:6). Ісус — це місце, храм, де ми зустрічаємося з Отцем. Ісус — це священик, який молиться за нас. Ісус — це жертва, яка приємна Богові. Ісус — це все для нас. Дуже скоро Ісус зробить храм взагалі не потрібним. Але зараз Він показує Себе Господом храму і Господом нашого поклоніння. Він показує Себе тим, хто очистить стосунки Бога і Його народу від усього злого і оманливого. Він показує Себе тим, хто очистить нас самих. Амінь.

Подивіться вірші 14-16: “І приступили у храмі до Нього сліпі та криві, і Він їх уздоровив. А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: Осанна Сину Давидовому, обурилися, та й сказали Йому: Чи ти чуєш, що кажуть вони? А Ісус відказав їм: Так. Чи ж ви не читали ніколи: Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу?”

В очищеному храмі до Христа приступають сліпі та криві. Ті, хто не мав права, взагалі-то, входити до храму. Але там, на святому місці Господар храму зцілює їх. А діти співають хвалу Його ділам і Богу, Який Його послав. І Він приймає цю хвалу, не дивлячись на протести священиків. Бо Він достойний цієї хвали. 

Давайте зараз знаєте що зробимо? Давайте зробимо крок назад, щоб нам побачити не фрагменти картини, яку ми сьогодні розглядали, а усю картину зразу. Господь, який зцілював і казав: нікому про це не розповідайте. Господь, який щоб показати Свою славу взяв на гору лише кількох учнів і заборонив розповсюджуватись про побачене. В цей раз каже: приведіть Мені осля. Він урочисто під вигуки “Осанна!” входить до Єрусалиму. І навіть не стільки до Єрусалиму, скільки до храму. Очищує його. І приносить відновлення, зцілення і благословіння Своєму народу. 

Звичайно, ця картинка — це образ. Образ, який в Писанні повторюється знову і знову. Образ, який відкривається з часом все більше і більше. 

Це образ того, що відбувається в наших життях, коли туди приходить Цар-Христос. Приходить і приносить в наші життя любов Отця. Очищує нас від усілякої неправди. Відновлює і зцілює нас духовно і тілесно, робить нас людьми Свого Царства. 

Це образ того, що відбудеться через два місяці, коли Він, як славний Христос, переможець, який позбавив влади диявола, підніметься в Небеса. Щоб посісти по правиці Божій. Щоб правити Своїм народом — Церквою. Щоб послати нам обіцяний дар Духа Святого, оновлення і зцілення в Ньому. 

Це образ того, що відбудеться при відновленні світу, коли Він посяде в славі ангелів, щоб судити живих і мертвих. Коли очистить усе творіння від всякого зла і неправди. Коли небесне з’єднається з земним і кожні уста прославлять цього Царя. Коли кожне коліно схилиться перед Ним і в променях Його слави буде зцілений весь світ. 

Слова, які звучать сьогодні до нас: “Ось до тебе прийшов Цар твій!” Бо Він вже прийшов. Бо Йому вже дана уся влада на небі і на землі. Бо в Ньому усі духовні благословення в небесах уже дані Церкві. Як ти відповіси на ці слова? Чи впокориш Йому своє життя? Чи станеш вісником Його Царства, щоб разом із іншими спасенними співати “Осанна!”? Щоб іти по всьому світові і через свої слова, свої вчинки, через все своє життя являти людям цього Царя і Його славне Царство? Бо саме до цього Він кличе  нас. І ми чуємо цей заклик кожної неділі: “дана Мені уся влада на небі і на землі. Тож ідіть…”

Нехай Господь діє в наших життях Своїм Духом, очищує і освячує нас, щоб ми були людьми Його Царства. Нехай через наші життя цей праведний і спасаючий Цар буде явлений світу і прославлений. Амінь.

(п. Йонатан)

ОСЬ ДО ТЕБЕ ЙДЕ ЦАР ТВІЙ!

Від Матвія 21:1-16

Ключовий вірш 5

1. Вірші 1-3 та 6-7. Як Ісус звелів приготувати Свій урочистий вхід до Єрусалиму? Що це говорить нам про Нього та про те, на скільки Він контролював ситуацію? Яке значення мав той факт, що Ісус в’їхав до Єрусалиму на молодому віслючкові на якого ще ніхто не сідав (Мар.11:2)?

2. Вірші 4-5. Як в цих подіях справдилося пророцтво Захарії 9:9. Що це говорить нам про природу Ісусового Царства? Прочитайте, чим закінчується пророцтво Захарії (Зах.14:20-21). Чому Ісус і Матвій пов’язують в’їзд Ісуса до Єрусалиму з цим пророцтвом і що ці події обіцяють нам?

3. Вірші 8-11. Що ми дізнаємося про Ісуса з вигуків натовпу? Що значить бути благословенним (Мат.5; Чис.6:24-27)?

4. Вірші 12-13. Чому Ісус очистив храм? Що це навчає нас про Ісуса, нас самих і Євангеліє?

5. Вірші 14-16. Як іще Ісус виявив Себе господарем храму? Що Він заявив про Себе через ці події?

Нехай нам розкриються очі!

Від Матвія 20:29-34

Ключовий вірш 20:33 : “Вони Йому кажуть: Господи, нехай нам розкриються очі!”

Минулий раз ми почули прохання Соломії – матері Якова та Івана до Ісуса: «Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм – праворуч один, і ліворуч від Тебе один». Сьогодні ми також чуємо прохання двох сліпих до Ісуса: «Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!» Насправді ми всі чогось просимо у Ісуса. І сьогодні Ісус запитує: «Чого хочете, щоб Я вам зробив?» Чого Ви хочете від Ісуса? Хай Господь дасть Вам ясну тему молитви.
Подивіться на 29-ий вірш: «Як вони ж з Єрихону виходили, за Ним ішов натовп великий». У 17-ому вірші цього розділу написано: «Побажавши ж піти до Єрусалиму…» У ньому ми зустрічаємо Ісуса, Який вирішив піти в Єрусалим. Сьогодні ми зустрічаємо Ісуса уже в Єрихоні. Єрихон знаходився близко 25 км. від Єрусалиму. Ісус наближався. І вже в наступному розділі ми бачимо Його вхід в Єрусалим. Ісус знав, що це Його остання подорож до Єрусалиму, де Він має померти за гріхи світу. І, тим не менше, Він вирішив послухатися Бога і виконати історію спасіння. Великий тягар лежав на плечах Ісуса. Част ми, зустрічаючи найменші труднощі, кажемо що втомилися та лишаємо служіння. Однак Ісус не казав, що втомився. Він ніс Свій хрест.

Єрихон – надзвичайно історичне місто. Це перше місто, яке завоювали Ізраїльтяни у ханаанській землі. Ця епічна битва описана в книзі Ісуса Навина. В історії це місто переживало різні часи, але в часи Ісуса Єрихон вважався багатим містом. Дорога з Єрихону в Єрусалим була повна бандитів, тому що вони знали, що звідти до Єрусалиму подорожують багаті люди. Саме цю дорогу згадує Ісус у притчі про доброго самаритянина, на якій бандити побили мало не до смерті самотнього подорожнього. В багатому місті було і багато бідних людей, які знали, що якщо ти будеш навіть жебраком, але в Єрихоні, то голодним не будеш.

Двох таких жебраків ми зустрічаємо у сьогоднішньому слові. Прочитаємо вірш 30: «І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що переходить Ісус, стали кричати, благаючи: Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!» Перше, що вражає, коли ми читаємо ці слова, це те, що ці двоє сліпих знали, Ким насправді був Ісус! У той час багато людей бачили в Ісусі просту людину. Багатий юнак, історію якого ми розглядали кілька тижнів тому, вважав Ісуса просто добрим вчителем. Фарисеї вважали що Ісус виконує справи диявола. Однак ці двоє сліпих звертаються до Нього як до Сина Давида. Син Давида – це Месія, прихід Якого був обіцяний у Старому Заповіті. Яким чином вони дізналися, що Ісус – Мессія? Звичайно, вони чули свідчення інших людей. Вони знаходилися в багатому людному місті біля його воріт – там завжди багато свіжих новин. Вони чули про Ісуса, Який проповідує Євангеліє та робить багато чудес – в тому числі повертає зір сліпим. Можливо, вони знали пророцтво з книги Ісаї, де написано, що коли прийде Месія, то «розплющаться очі сліпим…» (35:5) Вони бачили, що справи Христа доводять те, що Він і є обіцяний Богом Месія. І тоді ці сліпі повірили, що Ісус – це Месія! Коли вони почули, що поруч проходить Ісус, то стали кричати: «Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!» Ми живемо у складному світі, де багато речей незрозумілі та заплутані. Але часто нам потрібна проста віра, віна, яка заснована на Божому слові, на фактах, на вірних свідченнях, така віра, яка була у цих сліпих. Ісус – це Месія. Ця віра змінила їх життя.
Друге, що вражає в цих сліпих, це їх прохання. Подивіться ще раз на 30-ий вірш: «І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що переходить Ісус, стали кричати, благаючи: Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!» У той суровий час не було спілки сліпих, пішохідні переходи не обладнували світлофорами зі звуком, компанії не зобов’язували надавати роботу сліпим. Фактично, у сліпого був один спосіб заробляти собі на життя – це жебракувати. Перед цими сліпими також стояла проблема виживання – і вони її вирішили – якимось чином їм вдалося влаштуватися у багатому місці Єрихоні, вони просили милостиню і так заробляли собі на життя. Вони звикли просили милостиню. Як сказав один брат на вивченні Біблії це був стандартний шаблон їхньої поведінки. Однак тут вони діють нестандартно. Вони не просять у Ісуса грошей. Вони просять у Нього милості. Що змінилося? У них з’явилася віра. Вони повірили, що Ісус не просто людина, Ісус – це Месія. Вони зрозуміли, що є річ, якої вони потребують значно більше, ніж грошей – це милості, і Ісус може дати їм милість! Тоді вони почали кричати до Нього, благаючи: «Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!»

Кого нагадують нам ці сліпі? Або, кого вони нам мають нагадувати? Вони мають нам нагадувати нас з вами. Так, на відміну від цих сліпих, у нас усіх є очі. Але у нас є багато немощів і гріхів, і лише один Ісус може допомогти нам. Звичайно, усі люди потребують Ісуса. Але багато людей не усвідомлюють цього, а думають, що вони просто потребують трішки більше грошей. Вони думають, що самі можуть справитися зі своїм життя – підлатавши його тут і там. Але насправді ми не можемо самі справитися зі своїм життям! Раніше чи пізніше кожен має усвідомити це: «Без Ісуса я не можу справитися зі своїм життям!» Уявіть собі сім’ю, у якій чоловік алкоголік, і яка не межі розпаду. Йому кажуть: «Слухай, ти – алкоголік, ти вбиваєш своє життя», а він відповідає: «У мене усе під контролем!» І той момент, коли ця людина усвідомить, що її життя летить у безодню, і коли вона усвідомить, що як нічого іншого потребує Божої милості – це буде найвеличніший момент його життя. В чому велич цих сліпих? В тому, що вони усвідомлювали, що потребують Божої милості! Минулий раз проповідник запитував: «Чому ми сьогодні тут зібралися?» Тому що ми потребуємо Божої милості!

Прохання цих сліпих стає ще більш дивовижним, якщо ми порівняємо із проханням, яке ми почули у попередньому уривку. Там Соломія – матір двох учнів Ісуса – Якова та Івана, підійшла та попросила Ісуса: «Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм – праворуч один, і ліворуч від Тебе один» (20-21) Прохання Соломії було приватним, тому що було доволі егоїстичним: місце справа Ісуса було лише одне, і місце зліва одне, і якщо її сини займуть їх, то іншим вже не лишиться. Не дивно, що коли інші учні дізналися про це прохання, то розгнівалися. Прохання ж цих сліпих публічне, вони кричали на всю вулицю, усі люди чули їх. Соломія просила на основі своїх амбіцій, просила того, що Ісус не міг виконати. Ці сліпі просили на основі Божого пророцтва, у якому сказано, що коли прийде Месія, то розплющаться очі сліпим. У проханні Соломії відчувається певна маніпуляція: вона матір, жінка, перша прийшла – зазвичай тут важко відмовити. Ці сліпі не намагалися маніпулювати Ісусом. Вони віддалися на Його милість.
Подивіться на вірш 31: «Народ же сварився на них, щоб мовчали, вони ж іще більше кричали, благаючи: Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!» Ким були ці люди, які сварилися на цих сліпих та заставляли мовчати? Ми не знаємо. А де були в цей час учні Ісуса, чому вони не допомогли цьому сліпому? Так, нам дуже цього хотілося б, але вони не зробили цього. На жаль, люди часто байдужі, люди часто діють егоїстично, або не можуть повністю зрозуміти нас. Ми маємо це розуміти. Тому не можна покладатися на людей. Не потрібно ображатися на людей. І не потрібно очікувати від них того, чого вони не можуть дати, а може дати лише один Ісус. Люди не можуть повністю нас зрозуміти. Вони не можуть зцілити рани нашого серця. Це може зробити лише один Бог. Але ми також тут бачимо, що якщо у нас є віра, то інші люди не завадять нам прийти до Ісуса. Не дивлячись на сварку інших людей, ці сліпі ще більше кричали до Ісуса та благали Його змилостивитися над ними.

Подивіться на вірші 32-34:

32 Ісус же спинився, покликав їх та й сказав: Що хочете, щоб Я вам зробив?
33 Вони Йому кажуть: Господи, нехай нам розкриються очі!
34 І змилосердивсь Ісус, доторкнувся до їхніх очей, і зараз прозріли їм очі, і вони подалися за Ним.
Ісус направлявся в Єрусалим, де мав перенести багато страждань та бути розіп’ятим. Люди, які ішли поруч із Ним, не розуміли Його, навіть Його учні не розуміли Його, тому що думали, що Ісус іде в Єрусалим щоб стати царем. Ісусу було надзвичайно важко. Але він зупинився, щоб допомогти двом нещасним людям. Це і є справжня велич. У 18-ому розділі учні запитали Ісуса: «Хто найбільший у Царстві Небеснім?» Найбільший той, хто турбується про одну нещасну душу, яку інші люди ігнорують.

Після того, як Ісус вернув сліпим зір, написано, що вони «подалися за Ним». Чого ми найбльше потребуємо? Коли хворіють наші діти, ми молимося за їх здоров’я. Коли у нас не вистачає грошей, ми просимо про фінанси. Коли ми втомилися, ми просимо Бога про відпустку. Але наша дійсно справжня та найбільша потреба – це мати самого Христа. Ці сліпі це усвідомили, тому не просто зраділи, що тепер бачать, а послідували за Ісусом. Вони усвідомили, що без Божої милості їм не прожити, тому вони послідували за Ісусом. Куди вони прийшли, слідуючи за Ісусом? Вони прийшли до Його хреста. Нам не прожити без милості Бога. Нам не прожити без хреста Ісуса.
Один брат із Франції став монахом у далекому 1666 р. Його послали працювати на монастирську кухню. Напочатку він ненавидів цю роботу. Але потім він вирішив служити Богові навіть на кухні, а не лише у храмі. Він молився так: «Господь, Ти є Господь усіх каструль і сковорідок, освяти мене через приготування їжі та миття посуду». Цього монаха звали брат Лоренс. З часом багато людей приходили до нього за молитвою та порадою. Пізніше, він написав невелику книгу, яка стала класикою: «Практика Божої присутності». Про що ви простите Ісуса? Хай Господь дасть Вам ясну тему молитви.

(п. Яків)

НЕХАЙ НАМ РОЗКРИЮТЬСЯ ОЧІ!

Від Матвія 20:29-34

Ключовий вірш 20:33

1. Де знаходився Єрихон? (29) Куди направлявся Ісус? (17) Що це каже про Нього?

2. За кого двоє сліпих вважали Ісуса? (30,31,34) У той час багато людей бачили в Ісусі просту людину. Яким чином, на вашу думку, ці сліпі люди розгледіли в Ньому Месію?

3. Про що вони просили Ісуса? (32-33) На чому було засноване їх прохання? (Іс.35:5; Мт.11:5)

4. Порівняйте прохання цих сліпих із проханням матері синів Зеведеєвих із попереднього уривка. В чому різниця? Про що Ви просите Ісуса?

5. Тут подумайте про ясну та наполегливу молитву. Звідки приходить наполегливість?

6. Як Ісус благословив їх? Як вони вчинили? (34) Що це каже про них?

НЕ ТАК БУДЕ МІЖ ВАМИ

Від Матвія 20:17-28

Ключовий вірш 28

1. Вірші 17-19. Куди йшли Ісус та Його учні? Про що вони говорили дорогою? Чому Ісус знов і знов повторював учням ці слова? (16:21; 17:22-23)

2. Вірші 20-21. Хто приступив до Ісуса? З яким проханням? Що Іван, Яків та їхня мати думали про Царство Христа?

3. Вірші 22-23. Як відповів їм Ісус? Про яку чашу та про яке хрищення Він говорив? Яку обіцянку отримали учні Христа? Що Він пояснив їм про Небесне Царство?

4. Вірш 24. Якою була реакція інших учнів? Що це говорить про них?

5. Вірші 25-28. Як мають відрізнятися стосунки в світі і стосунки між учнями Христа? Чого Ісус навчав учнів про першість та велич? Який приклад Він дав Своїм учням?

Божий поклик і нагорода

Від Матвія 20:1-16

Ключові вірші 20:13,14 : “А він відповів і сказав до одного із них: Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі”

• Призначення цієї притчі

Цей уривок починається з дуже важливого слова. Воно коротке, тому легко його пропустити, але настільки важливе, що пропускати не можна. Це слово “Бо”. Воно каже кам, що те, що ми зараз прочитаємо, не окрема історія, а пояснення до того, що писалося перед цим, про що ми вивчали попереднього разу. Що ж там говорилося? 

Там була історія про багатого юнака, який засумував, що слідувати за Ісусом доведеться без багатства. І там були учні, яких стривожили слова Ісуса, що багатому важко увійти до Небесного Царства. Вони сказали: “От, ми все залишили, щоб іти за Тобою”, “що нам буде за нашу безкорисність?”. На це Ісус заспокоїв їх, що в цьому житті вони матимуть більше, ніж залишили, але крім цього матимуть ще й вічне життя. Наостанок Він сказав таку фразу: 

30 І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими. 

Яка цікава фраза. Особливо вона подобається останнім. З кожними виборами влади в країні останніх переконують, що їх зроблять першими. І вони вірять, голосують, а потім з подивом бачать, що залишилися останніми. Чому ж приходить таке розчарування? Бо люди не розуміють, яким чином останній може стати першим. Це не відбувається автоматично. Ісус мусів дати просторе пояснення через притчу, яку знову закінчує словами: 

16 Отак будуть останні першими, а перші останніми! 

Тож про що хотів нас навчити Ісус? Очевидно, що Ісус хотів пролити світло на питання першості. За Його задумкою, ми маємо зрозуміти це через притчу про господаря, який запрошує робітників до свого виноградника. 

• Запрошення працювати

Прочитаємо вірші 1 і 2: 

1 Бо Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник. 

2 Згодившися ж він із робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника. 

Притчі Ісуса говорять про щось звичне для людей, щоб їм було зрозуміло. Але в той же час вони містять і незрозумілі чи незвичні моменти. Мій син, читаючи цю притчу, постійно вигукував: “Ну хто ж так робить!”, або: “Я б так не робив!”. Це тому, що притча розкриває нам характер Бога і Небесного Царства. Я б теж так не робив, і багато речей я робив би по-іншому, якби не дізнався з Біблії, як на це дивиться Бог. Почнемо із зрозумілого. В тогочасному Ізраїлі в заможних сімей, як правило, були раби і слуги. Але коли дозрівав виноград, треба було зібрати врожай дуже швидко, щоб не пропав, і робочих рук не вистачало. Тому господар міг піти на ринок, який одночасно був ринком праці, і найняти там робітників. 

У рабів та слуг була велика перевага – вони були прикріплені до сім’ї, фактично були частиною сім’ї. Тому вони завжди були забезпечені їжею, одягом та дахом над головою. Пам’ятаєте притчу про блудного сина, де син згадав, що наймити в його батька мають хліба аж надмір? Сім’я разом ділила працю, разом переживала легкі і важкі часи. Люди ж на ринку були фрілансерами, приватними підприємцями, і їх життя залежало від того, знайдуть вони роботу чи ні. Тому вони рано-раненько вирушали на ринок праці з торбою інструментів. Динарій був нормальною денною платою для такої людини. 

Відлік годин починався від сходу сонця (близько 6 ранку) і тривав до заходу (приблизно 6 вечора). Господар пішов на сході сонця, потім ще декілька разів: через три години, через шість, через дев’ять і, нарешті, за годину до кінця робочого дня. І з кожним він розмовляє. Першим він обіцяє по динарію. Коли ж пізніше наймає інших, на частину дня, він говорить їм: “що буде належати, дам вам”. Мова вже не йде про конкретну суму. Вони погоджуються, довіряючи господарю, бо для них краще заробити хоч щось, ніж не заробити нічого. Останнім він взагалі нічого не обіцяє, а просто каже: ідіть і ви в виноградник. Тепер той робітник, прийшовши додому, хоча б зможе сказати дружині, що працював, а не бив байдики, і на тому добре. 

Отже, ми бачимо, що Небесне царство схоже на господаря, який кличе людей працювати. Пам’ятаєте, де ще Небесне Царство пов’язувалося з роботою? 

Бут.2:15 

І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.

Від самого початку, ще в еденському саду, Бог дав Адаму роботу. Бог дав йому також все, необхідне для життя. І робота була в радість. Власне, життя і полягає втому, що ти робиш якісь справи. А коли вже ліг до могилки – тоді і не робиш нічого. Але важливо, що робити, бо можуть бути справи, про які жалкуєш і сам, і всі довкола. Слово Боже говорить: 

Еф.2:10 

Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували.

Але третій розділ книги Буття говорить, що людина послухалася змія, який сказав, що, переставши слухатись Бога, ти сам зможеш вирішувати, що тобі добре, а що погано. Це виглядає дуже приємно. І людина стала фрілансером. Але сталося не так, як бажалося. Коли людина сама стала визначати, що їй добре, її праця стала для неї тягарем. Навіть дитині кажеш щось просте: прибери в себе на столі, – а у відповідь стогін, у якому виливається все страждання всесвіту. А скільки разів ми чули фразу: “Ой, не хочеться на роботу!”. Не сама праця погана. Проблема в тому, що ми самі визначаємо, що робити, а що ні, що добре, а що погано. Тому ми поїсти любимо, а попрацювати – не дуже. Але Божий Син Ісус працював, виконуючи волю Бога, і Він казав, що це для Нього як їжа: 

Iван.4:34 

Ісус каже до них: Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити.

Звідки в Нього таке взялося? Від Батька: 

Iван.5:17,19-20 

17 А Ісус відповів їм: Отець Мій працює аж досі, працюю і Я. 

19 Відповів же Ісус і сказав їм: Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить. 

20 Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому. І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались. 

Бог-Батько не заставляв Його так робити, а з великою любов’ю показав Йому Свій приклад. І якщо ти став Божою дитиною, то чи не має виникати бажання бути схожим на небесного Батька? 

Бог створив працю, щоб благословити людину. Одна з найбільших проблем, як у церкві, так і в суспільстві загалом – люди чекають, що хтось зробить їм добре замість них самих. Прийде нова влада – і автоматично зарплати зростуть до європейського рівня. І проблема навіть не в тому, що так не буде. Проблема в тому, що, якщо якийсь уряд зможе це зробити, це не дасть задоволення. Буде лише більше скарг, бо, не вкладаючи власних зусиль, люди не знатимуть цінності того, що отримали. Але, скоріш за все, без активної спільної праці ніяких змін і не буде. Ми звикли думати про те, що отримаємо. Але Бог створив нас в Ісусі Христі не на добрі прибутки, а на добрі діла. Це – наша природа, і ми будемо незадоволені, доки не почнемо робити те добре діло, яке Бог приготував нам. Нам треба, як добрим громадянам, щось робити для тої спільноти, в якій знаходимося. Коли ми приходимо до церкви, тут завжди щось приготовано – підлогу помито, є проповідь, лекція, музика, є програма для дітей. Це все хтось готував. Хтось людей запрошував, хтось сміття вивозив. Що важливіше, вивезти сміття чи підготувати проповідь? І те, і те важливо. І без проповіді погано, і слухати проповідь, сидячи в смітті, не добре. А прийти, щоб просто покористуватись, – це неприродньо для людини, тому така людина буде безмежно розчарована. Головна причина, чому я залишився у цій церкві – бо в день, коли я вперше прийшов, мене запросили разом позаклеювати щілини у вікнах. Тим, з кого хочуть щось отримати, показують лише гарну рекламу. А з тими, кого прийняли за своїх, діляться роботою, чи не так? Якщо з кимось ще не поділилися роботою – звертайтеся, і ми виправимо це безглузде неподобство.

Подивимося вірші 6 і 7: 

6 А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: Чого тут стоїте цілий день безробітні? 

7 Вони кажуть до нього: Бо ніхто не найняв нас. Відказує їм: Ідіть і ви в виноградник. 

До кінця робочого дня лишалася одна година. Невідомо, чому в цей час на ринку ще стояли люди. Самі вони сказали, що їх ніхто не найняв. Може, вони пізно прийшли, бо проспали чи були зайняті вдома. Може, у них було погане резюме чи низький професійний рівень. Може, вони вважали себе настільки крутими, що ні з ким не домовилися про достатню платню, а може їм просто не поталанило. Ми не знаємо всих цих подробиць. Але господар і питати не став, а запросив їх теж до виноградника. Що вони могли встигнути за годину? Більша частина часу піде на те, щоб показати їм фронт робіт. Але господар запросив. Це Божа милість. Навіть якщо тебе відкинули в усіх інших місцях, Бог вважає тебе, саме тебе, дуже важливим для Його Царства.

Виноградник у Старому Заповіті часто використовувся як образ Божого народу. Попідмітати – теж справа потрібна, але Бог кличе працювати саме у винограднику. Тобто, приходьте і працюйте, щоб Божа церква ставала кращою і приносила плоди. Слово Боже вчить, що кожен християнин відповідальний як за своє духовне зростання, так і за те, щоб благословляти, підтримувати та, коли треба, виправляти інших віруючих. Когось Він покликав давно, а когось пізніше. Не треба думати, що служити Богу – то справа тільки тих, хто давно покликаний, місіонерів там чи старійшин. Саме тобі Бог пропонує почати щось робити для Його Церкви. Ісус сказав: 

Iван.9:4 

Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надходить он ніч, коли жаден нічого не зможе виконувати.

Наше життя – як той день, колись завершиться, і ніхто опісля працювати не зможе. Настане час, щоб отримати ту нагороду, яку дає Господар. І дуже сумно в кінці озирнутися і побачити, що життя згаяне. У книзі Клайва Люїса “Листи крутеня” старий біс вчить молодого, як привчати людину до байдикування. Він пише: 

“Ти зможеш примусити його взагалі байдикувати протягом тривалого часу. Ти зможеш тримати підопічного у своїй владі до пізньої ночі, і він не протестуватиме, а безтямно дивитиметься на мертвий вогонь у холодній хаті. Ти зможеш перешкодити будь-яким корисним його починанням і нічого не дати натомість, внаслідок чого він врешті-решт скаже так, як сказав, прибувши до Пекла, один із моїх підопічних: «Тепер я бачу, що втратив більшу частину свого життя, не роблячи як того, що мав би робити, так і того, що мені подобалося».”

Мені здається, фразою “дивитиметься на мертвий вогонь” Люїс напророчив появу смартфонів. День пройшов, а на що витратив – невідомо. Давайте ж працювати, доки день.

• Нагорода

Дивимося, що було далі. Минув довгий (для когось – короткий) робочий день. Коли настав час дати винагороду, господар діє дуже дивним чином. В будь-якій компанії намагаються зберігати фінансову таємницю. Це дозволяє вберегтися від багатьох проблем. Але що робить господар? 

8 Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: Поклич робітників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших. 

9 І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по динарію. 

Здається, що це була велика помилка. Господар міг би відпустити перших спочатку, і ніяких проблем би не виникло. А так почалися скарги. 

10 Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли. 

11 А взявши, вони почали нарікати на господаря, 

12 кажучи: Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту… 

Чому ж господар зробив так немудро? Згадуємо, що це – притча, значить вона має чомусь навчити. Отже, і господар діє з метою навчити. 

13 А він відповів і сказав до одного із них: Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за динарія згодився зо мною? 

14 Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. 

15 Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий? 

Дійсно, перші домовилися за динарій. Так було написано в контракті. Динарій був хорошою нагородою, яка всіх влаштовувала. Але тут платня видалася їм поганою, бо вони позаздрили. 

Чи стикалися ви з заздрістю? Думаю, часто ми заздримо, навіть не усвідомлюючи. Якщо хтось отримав більше, ніж я, або отримав так само, але меншими зусиллями, тоді ми шкодуємо, що це вдалося йому, а не мені. І заздрість керує життями людей. В Закарпатті нам показували одне село, де більшість мешканців їздять на заробітки за кордон, і на зароблене будують собі будинки. Головне правило – щоб будинок був більший, ніж у сусіда. І стоїть повне село величезних будинків, але порожніх, бо всі на заробітках. Багато людей страждають від того, що вважають себе невдахами, порівнюючи себе з іншими. Інші, навпаки, намагаються роблять все, щоб отримати більше від інших, і творять для того багато зла. Ми знаємо, що Ісуса віддали на смерть теж через заздрість. Звідки ж береться заздрість і як з нею боротися? Боже слово багато говорить про небезпеку заздрості: 

Пр.14:30 

Лагідне серце життя то для тіла, а заздрість гнилизна костей.

Екл.4:4 

І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного, і це все марнота та ловлення вітру!…

Як.3:16 

Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ!

І про те, що Божі діти повинні викинути її геть: 

1Кор.3:3 

бо ви ще тілесні. Бо коли заздрість та суперечки між вами, то чи ж ви не тілесні, і хіба не полюдському робите?

1Петр.2:1 

Отож, відкладіть усяку злобу, і всякий підступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови

У випадку з робітниками заздрість прийшла, бо вони порівнювали свої витрачені зусилля з мізерними затратами тих, хто прийшов останнім. А вирішив господар все як? Нагадавши їм контракт. “Слухай, друже, є ти і я і наша угода. Якби не було інших, тебе б все влаштовувало? Тоді в чому проблема?”. Проблема заздрості виникає від того, що ми дивимося не туди, куди треба. Ми порівнюємо себе з іншими людьми. Наше око заздре не від того, що Бог добрий, а від того, що ми злі. Бог же для кожного з нас приготував свою нагороду. Нам треба повернутись до контракту, тобто, до тих обіцянок, які Бог дав нам у Своєму слові. Вони точно більші за динарій. 

2Петр.1:3-4 

3 Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою. 

4 Через них даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління. 

Бог цінує вас, як зіницю Свого ока.  Читайте Боже слово і розмірковуйте над ним, доки не прийде розуміння вашої особистої цінності в очах Бога. Це найкращий рецепт від заздрості.

Останні явно не заробили те, що отримали. З якого бюджету цей атракціон небаченої щедрості? За рахунок самого господаря. Згадаємо ще раз 15-й вірш: 

15 Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий? 

Тут господар проголошує важливу рису свого характеру: він – добрий. Він розумів становище тих, хто витерпіли тягар дня та спекоту не тільки на роботі, але і стоячи на ринку без надії. І він наймав цих абсолютно нерентабельних робітників, бо хотів зробити їм добро. Бог прийняв навіть розбійника, що вмирав на хресті і покаявся в останній момент. Але ж чи варто чекати останнього моменту? Кому важче: тому, хто з дитинства знає Бога, чи тому, хто жив у гріхах і покаявся за момент до смерті?

Ми хочемо вказувати Богу, як правильно розподіляти добро. Ото – хороша людина, йому дай. Отой – не дуже, йому не давай. А головне – “дай нам, дай нам”, як ми співаємо у Молитві Господній. А Бог наказує сонцю Своєму сходити над злими й над добрими. Тут тільки є ньюанс. Злі і добрі – це не різні люди, а одні й ті самі. Багатому юнаку Ісус нагадав, що ніхто не добрий, окрім одного Бога. Але люди, хоч і створені за Божим образом, через гріх стали злими. Послання до Римлян нагадує нам, що всі ми грішники: 

Рим.3:12 

усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного!

Ми ніби добрі люди. Зараз взагалі модно бути добрим. Але коли справа торкається моєї особистої вигоди, мого особистого комфорту, ми можемо стати злими чи підступними, як чортяки. Тому питання не в тому, чому Бог щось дав отому грішнику. Питання в тому, чому Він хоч що-небудь дає мені, коли я сам грішник. Я заслуговую кари, але що зробив натомість Бог?  

Iван.3:16 

Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.

Бог дав кожному з нас те, чого ми не заслуговуємо – спасіння від загибелі і вічне життя. Він робить це за власний рахунок, бо Христос помер за нас. Він кожного з нас, далеко не ідеальних людей, покликав розділити Його працю зі спасіння гинучих. Він прийняв нас своїми. 

Завершує притчу Ісус такою фразою: 

16 Отак будуть останні першими, а перші останніми! 

Як бачимо, справа не в тому, як урвати собі перше місце. Ісус хотів навчити, що місць особливо і немає. Є тільки два місця: на ринку і у винограднику. Ісус говорв цю притчу до учнів. Вони були покликані до Церкви першими, але інші, покликані пізніше, настільки ж цінні для Бога. Апостоли зрозуміли цю притчу, і тому ніколи не називали себе правителями, а завжди – співпрацівниками. Небесне Царство – не політична структура, де треба вилізти на саму гору, і не бізнес, де свою працю треба продати подорожче. Це – як сім’я, яка переносить і працю і благословіння разом. Не розділяє всю працю сім’ї той, хто вважає себе чужим. А тому і радість розділити теж не може. Може, він вважає себе занадто хорошим, щоб працювати разом, але стане останнім. Апостол Павло працював, мабуть, більше всіх нас, але він казав, що забуває про все зроблене і прагне уперед, до вищої почесті – бути в Христі Ісусі.

Ми називаємо одне одного братами і сестрами. Хай Бог допоможе нам справді бути сім’єю, щоб ми разом трудились, разом раділи і ділилися одне з одним добрістю нашого Бога. 

(п. Ной)

Божий поклик і нагорода

Від Матвія 20:1-16

Ключові вірші 20:13,14

1. Про що ця притча і як вона пов’язана з попередніми подіями (1,2,16)? Кого уособлює господар?

2. Яку платню пообіцяв господар робітникам (2,4)? Подумайте, що обіцяє Бог, запрошуючи грішників до Свого Царства (Иоан.3:16)

3. О котрій годині господар ще ходив на ринок (3-5)? Чому люди стояли без праці? Що зробив господар і чому?

4. Що господар побачив на ринку увечері (6,7)? Що зробив господар і чому? Що це говорить нам про Бога і Його Царство?

5. Яку платню отримали робітники увечері (8,9)? Чому ті, кого найняли першими, нарікали (10-12)? Як відповів господар (13-16)?

6. Що ця притча говорить про стан (потребу) грішників і про владу Бога? Як Бог запрошує грішників? (Іс.1:2-5,18; 55:1; Мат.1:23; 9:9; 11:28-30; Об.3:20)

Як увійти до життя

Від Матвія 19:16-30

Ключовий вірш 19:21 : «Ісус каже йому: “Коли хочеш бути досконалим, – піди, продай добра свої та й убогим роздай, – і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною”»

В минулий раз ми говорили про те, як християнство впливає на наше ставлення до шлюбу. Фарисеї підійшли до Ісуса та поставили запитання: «Чи можна розлучатися?» Люди цього світу думають, що їх щастя залежить від їхнього шлюбу. Тому їх життя перетворюється на нескінченну Санта-Барбару. Ісус застеріг фарисеїв, що потрібно жити не заради шлюбу, а заради Небесного Царства. Сьогодні ми будемо говорити про те, як християнство впливає на наше ставлення до фінансів. Люди думають, що гроші зроблять їх щасливими. Тому все життя намагаються розбагатіти будь-якою ціною. Але Ісус навчає жити не заради грошей, а Божого Царства. Хай Господь сьогодні благословить нас Своїм словом.

Подивіться на 16-ий вірш: «І підійшов ось один, і до Нього сказав: «Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?» З 20-го вірша ми дізнаємося, що це був юнак, з 22 – що він мав великі маєтки – тобто був багатим, а з Лк.18:18 що був начальником. Цей юнак у юності уже мав те, чого більшість людей не досягають і до старості – багатство та владу.

Хто з нас не мріяв бути багатим? У фільмі «Скрипаль на даху», події в якому розгортаються у мальовничому українському селі Анатевка, головний герой співає відому пісню: «Якби я був багатим…» (If I Were a Rich Man) Подібно йому, багато людей з ранку до вечора наспівують ту саму пісню, вважаючи, що якби вони тільки були багатими, то усі проблеми їхнього життя були б вирішені. Люди не можуть собі уявити, що можливе щастя без багатства. Вони навіть думають, що якщо у вічності я не буду багатий, то навіщо така вічність? У наш час мрія номер один для більшості людей – це розбагатіти. Заради цього вони готові навчатися, працювати, виїхати в іншу країну і навіть одружитися. Вони зневажають тих, хто мало заробляє, іноді зневажають навіть своїх бідних батьків. Чому вони так прагнуть розбагатіти? Тому що думають, що багатство абсолютно необхідне для щастя.

З іншої сторони, більшості людей важко зрозуміти світ багатих людей, тому що ніхто з них зазвичай не був багатим. Але сьогодні Біблія дає нам можливість заглянути у світ багатих людей. Один такий юнак підійшов до Ісуса. Цей юнак мав гроші та владу. У Ісуса не було ні того, ні іншого. По людській логіці, цей юнак мав бути щасливим, а Ісус – ні. Але все було навпаки. Він думав, що багатство принесе йому життя. Але він відчував себе скоріше мертвим, ніж живим. З іншої сторони він бачив, що Ісус має життя. Так, Ісус був небагатим, але Він був радісний, мав спокій, мав мир, який не залежав від обставин.

Юнак підійшов до Ісуса та спитав: «Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?» З його запитання видно, ким він вважав Ісуса. Ісус не був для Нього обіцяним Богом Месією і Спасителем, не був Богом, він вважав Ісуса просто за доброго вчителя, а шлях до вічного життя бачив у тому, щоб робити добрі справи. «Можливо, – думав він, – мені просто не вистачає того, щоб зробити саме цю добру справу, і тоді я матиму життя вічне».

Ісус йому відповів: «Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрим, крім Бога Самого» (17а). Перш за все Ісус сказав йому про те, що лише один Бог добрий. Ми живемо у світі, де люди думають, що можуть бути добрими без Бога, вдосконалитись, робити добро. Але насправді Ісус навчає, що ніхто не є Добрий, крім Бога. Це означає, що немає добрих людей. Які ж люди? Люди і добрі, і злі одночасно. Якщо ми не знатимемо цього, то будемо багато розчаровуватися в інших. Той молодий юнак, який, можливо, здається дівчині втіленням довершеності, буває страшно егоїстичний та байдужий. І навпаки, та така гарна молода дівчина, втілення доброти, буває зла, як сам чорт. Ніхто з людей не добрий. Усі люди і добрі, і злі одночасно.

Далі Ісус сказав: «Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді» (17б). Звичайно, ми знаємо, що не можна виконати усіх заповідей. Тому ніхто не може через виконання закону отримати спасіння. Ці слова – це не остаточна відповідь Ісуса цьому юнаку. Вони – лише початок розмови. Ісус розмовляє з ним тією мові, яку той розуміє.

Ісус сказав: «Коли ж хочеш ввійти до життя…» Ми можемо думати, що оскільки цей юнак був багатим та мав владу, то і мав багато можливостей, і жив насиченим життям. Але з точки зору Ісуса він навіть не увійшов до життя, він навіть ще не почав по-справжньому жити. З точки зору Ісуса те життя, яким він жив, навряд чи можна і назвати життям. Тільки вічне життя є справжнім життям. Той думав, що можна увійти до життя через виконання заповідей. Ба більше, цей юнак не усвідомлював себе грішником, а вважав себе доброю людиною. І Христос допомагає йому усвідомити себе грішником. Він каже, що потрібно виконати заповіді. Юнак запитав: «Які саме?» У тому суспільстві було дуже багато заповідей. Було десять заповідей, даних Богом через Мойсея. Але крім них, у Старому Заповіті нараховують ще 613 заповідей. Крім того, равини ввели ще багато інших заповідей. Ніхто не міг запам’ятати усіх заповідей. Юнак був збитий з пантелику. Він думав, що, можливо, пропустив якісь важливі заповіді, які ведуть до вічного життя.

Ісус йому відповів: «”Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво. Шануй батька та матір”, і: “Люби свого ближнього, як самого себе”» (18б-19). Ісус назвав йому частину Десяти Заповідей, а саме ту, яка стосується стосунків із іншими людьми. Чому? Тому що у цього юнака були проблеми з виконанням цих заповідей. Однак він відповів: «Це я виконав все. Чого ще бракує мені?» (20) Він думав, що виконав усі заповіді! Але чи дійсно це так? Чи дійсно так легко виконати усі ці заповіді? Ісус підсумував заповіді любові до ближнього словами: «Люби свого ближнього, як самого себе». Чи дійсно цей юнак любив своїх ближніх, як самого себе? Він думав що так. Та насправді ні. Він думав, що любив, тоді як насправді він любив лише самого себе та гроші. Він знав заповіді любові до ближнього, проте не знав, як застосовувати їх на практиці. Ісус бачив, що з однієї сторони він щиро прагне мати життя, з іншої – він любить гроші. Гроші були його ідолом, який тримав його від того, щоб увійти до життя. Люди вважають гроші шляхом, який веде до щастя. Але гроші можуть виявитися тією пасткою, у яку потрапляють люди.

У співака Кріса Рі є пісня, яка називається «Дорога у пекло». Чоловік застряв у заторі на автостраді, де до нього підходить одна жінка, яка пізніше виявляється його матір’ю. «Куди ти їдеш, синку?» – запитує вона. «Я іду до великого міста, туди, де добре платять» – відповідає він. «Синку, ця дорога веде у пекло» – відповідає матір. Люди прагнуть заробити грошей, надіючись, що багате життя приведе їх до щастя. Та насправді вони їдуть широкою дорогою до пекла.

Ісус знав, що юнак бреше, що виконав усі заповіді. Але Він не сказав йому: «Ти – нещасний брехун! Ти порушив усі ці заповіді, Я можу це довести!» Подивіться на вірш 21: «Ісус каже йому: “Коли хочеш бути досконалим, – піди, продай добра свої та й убогим роздай, – і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною”». Звичайно, наказ Христа цьому юнаку був для нього великим викликом і здається занадто радикальним. Проте ми маємо пам’ятати, що він виходив із бажання Христа дати цьому юнаку вічне життя.

З точки зору Ісуса цей юнак не був досконалим. Ісус навів йому одне практичне застосування заповідей любові до ближнього. Любов до грошей була гріхом цього юнака, і цей гріх тримав його від справжнього життя. Ісус тут допомагає йому усвідомити та розкаятися у цьому гріху. І потім Ісус запросив Його слідувати за Собою: «Потому приходь та й іди вслід за Мною”». Ось де остаточна відповідь Ісуса на запитання юнака: «Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?» Так, це слідувати за Ісусом. Слідування за Ісусом і є вічне життя! Чому так? Тому що лише Один Ісус є добрим. Ми можемо довіряти Йому, що Він приведе нас до вічного життя. Ми не можемо виконати усіх заповідей, але зараз це і не потрібно, тому що Ісус виконав заповіді за нас. Якби цей юнак послідував за Ісусом, то це привело б його до хреста, на якому був розіп’ятий Ісус. Там, на хресті, Ісус взяв на Себе Божий гнів через наші гріхи, і заплатив плату за гріх. Коли ми віримо та приймаємо смерть Христа та Його воскресіння як нашу смерть та воскресіння, то починаємо жити новим життям, яке і є вічним життям.

Прочитаємо разом 22-ий вірш: «Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, – бо великі маєтки він мав». Христос кликав слідувати за Собою багатьох. В 4:17-22 описано, як Він покликав чотирьох рибаків – Петра, Андрія, Якова та Івана. І вони, покинувши сіті, пішли вслід за Ним. В Мт.9:9 Матвій описує, як Ісус покликав його. І він пішов за Ним. Усі ці учні також щось залишили: свої сім’ї, роботи. Це було нелегко, але в Ісусі вони побачили щось значно більш цінне. Однак цей юнак, на відміну від них, не пішов за Христом, а відійшов зажурений. Він змарнував нагоду піти за Ісусом. І він зовсім не виконував заповіді любові до ближнього. Він хотів бути добрим, але насправді був злим.

Коли я був студентом, було модно напиватися до нестями. Я ще пам’ятаю ті часи, коли мої одногрупники збиралися у кімнаті гуртожитку і напивалися. Це було жахливо. Зараз часи змінилися. Напиватися уже не модно. Зараз модно вдосконалюватися. Заробляти гроші, подорожувати, вчити мови. І просто бути хорошою людиною, без Бога, але хорошою людиною. Це сучасний стандарт, мрія молоді. Однак це недосяжна ілюзія. Коли приходиться робити серйозний вибір у житті – любов до ближнього чи гроші, людина, яка живе без Бога, завжди вибирає останнє – гроші.

Подивіться на вірші 23-24:

23 Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне.

24 Іще вам кажу: Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!

Коли учні почули ці слова Ісуса, то сильно здивувалися. З їх точки зору цей юнак був ідеальним кандидатом, щоб увійти до вічного життя. Якщо ж і він не увійде, то хто тоді може?

Ісус відповів: «Неможливе це людям, та можливе все Богові» (26). Так, ніхто не може спасти ні себе, ні інших. Однак Богу можливе все. Бог може спасти будь-яку людину, митника, чи навіть розбійника, який висів поряд із Ним на хресті. Бог може спасти навіть цього багатого юнака!

Подивіться на вірш 27: «Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: “От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?”» Не зовсім зрозуміло, що хотів цим сказати Петро. Можливо, Петро гордився тим, що цей юнак не зміг залишити усього і піти за Ісусом, а він, Петро, зміг. А можливо, Петро мав певне відчуття втрати: він залишив усе, щоб слідувати за Ісусом. Але що отримав навзаєм?

Давайте разом прочитаємо вірш 28:

А Ісус відказав їм: Поправді кажу вам, що коли, при відновленні світу, Син Людський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих.

Наздвичайно корисно буде побачити тут, що Ісус не каже, що учні залишили все, послідувавши за Ним. Він просто каже: «що за Мною пішли». Також Він не називає Себе вчителем, Він називає Себе Сином Людським, Який сяде на престолі слави.

Ми, християни, схильні занадто багато думати про те, як багато ми пожертвували Богові, як багато служили іншим, і часто це заставляє нас відчувати, наче ми щось втратили та робить невдоволеними. Однак що дійсно має значення так це слідування за Христом. Що дійсно має значення – це любити Христа, знати Його та слідувати за Ним. І тоді те, що ми пожертвували та віддали уже не буде виглядати таким великим.

Подивіться на 29-ий вірш:

29 І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатократно одержить і успадкує вічне життя.

Про що тут говорить Христос? Розірвати стосунки з батьками, братами і сестрами, дітьми? Звичайно ні! Ключове слово тут: «за Ймення Моє». Коли ми знаходимо свій справжній скарб на небі, коли ми знаходимо вічне життя в Ісусі Христі, і коли ми дійсно віримо, що Ісус – наш Спаситель, тоді наші стосунки з усіма й усім мають бути переглянуті та змінені таким чином, щоб у центрі знаходився Ісус. Невдовзі після того, як я почав вивчати Біблію, я заявив своїм батькам, що не буду пропускати Богослужіння, і навіть на канікулах поїхав у Київ на Богослужіння. Тоді вперше мої батьки не провели мене на автобус. Це було дуже серйозно. Вони сильно переживали за мене, і відчували, що вже хтось інший, а не вони, вказує мені, що робити. Тоді я молився за своїх батьків, і через кілька років вони обоє навернулися до Бога – спочатку моя мама, а потім і батько.

У цьому світі багаті люди, чи люди при владі не виходять із перших шпальт новин. З новин ми дізнаємося, де вони відпочивали, які у них статки, і, навіть, що вони одягають. Це збиває з пантелику багатьох людей, які думають, що повне життя неможливе без грошей. Однак християнство змінює наш погляд на гроші й саму систему цінностей. Справжня цінність у тому, щоб слідувати за Христом. Якщо людина живе без Христа, то кінець кінцем втратить усе і буде останньою. З іншої сторони, хто слідує за Христом може виглядати дивним в очах інших, але стане першим у вічності. Хай Господь дасть Вам вічне життя!

(п. Яків)

ЯК УВІЙТИ ДО ЖИТТЯ

Від Матвія 19:16-30

Ключовий вірш 16:21

1. Розкажіть про юнака, який підійшов до Ісуса (16; див. також 20,22). Чому він шукав вічного життя? Як він намагався здобути вічне життя?

2. Хто Один є Добрим та чому? (17а) Як увійти до життя? (17б-19)

3. Що відповів юнак, і чи було це правдою? Куди запросив Його Ісус та чому? Чому юнак зажурився, та що це каже про нього? (20-22)

4. В чому небезпека багатства? (23-24) Чому здивувалися учні? Хто може спастися? (25-26)

5. Що відчував Петро? (27) Що Ісус обіцяв Своїм учням? (28-30) Як ці обіцянки стосуються нас? (2 Тим.2:11-13)

ЦАРСТВО І ШЛЮБ

Від Матвія 19:1-15

Ключовий вірш 6 : “тому то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!”

Сьогодні ми розпочинаємо новий розділ Євангелії від Матвія. Якщо ви пам’ятаєте, минулий розділ був присвячений темі стосунків всередині громади Небесного Царства (Церкви). Ми переконалися, що ці стосунки сильно відрізняються від тих, що ми бачимо в світі. В цих стосунках нема місця зверхності та зневазі — навіть найменший в Царстві Христа є цінним для Нього і для церкви. В цих стосунках нема місця нічому нечистому, тому Господь навчав учнів дисципліні. Кінець кінцем, ці стосунки будуються Божою любов’ю та пробаченням. Яким прекрасним є Царство нашого Господа і якою прекрасною стає церква, яка кориться Йому. Амінь!

В сьогоднішньому уривку Матвій піднімає на поверхню ще один вид стосунків: це стосунки в сім’ї. Це не прості стосунки. Коли маленькі хлопчики і дівчатка дивляться казки про принців та принцес, ці казки зазвичай закінчуються гарним весіллям і словами: “і жили вони довго і щасливо”. Але в реальності після весілля чоловік та жінка стикаються з труднощами та конфліктами, різницею в світоглядах, вихованні та темпераментах. В кінці кінців зі своїми гріхами та немочами. Шлюб — це дуже особистий, інтимний вид стосунків, куди двоє не допускають нікого зайвого. І тим не менше, як ми бачимо з цього уривку, Богу є діло до наших сімей. Не лише до того, як ми виглядаємо, а і до того, що діється за зачиненими дверми. І так само, як царювання Христа змінює окрему людину чи цілу громаду, воно змінює і робить благословенним і шлюб. Нехай Господь зараз зробить наші вуха відкритими, а серця м’якими, щоб нам вчитися від Його слова і коритися Йому. Амінь. 

Подивіться вірші 1-2: “І сталось, як Ісус закінчив ці слова, то Він вирушив із Галілеї, і прибув до країни Юдейської, на той бік Йордану. А за Ним ішла безліч народу, і Він уздоровив їх тут”

На початку 19го розділу Матвій повідомляє нам, що Ісус закінчив Своє служіння у Галілеї і направився до Юдеї, на той бік Йордану. Ісус направлявся до Єрусалиму, де невдовзі Його заарештують, віддадуть на тортури та жорстоку смерть за гріхи світу. Матвій говорить, що Ісуса супроводжували натовпи народу. Вони бачили в Ньому та в Його справах ознаки Царства, що наближається. Ісус зцілював і відновлював тих, хто приходив до Нього. Але, як ми бачимо, не усі приходили до Нього, щоб отримати благословення чи зцілення. Були ще фарисеї. 

Вірш 3 каже: “І підійшли фарисеї до Нього, і, випробовуючи, запитали Його: Чи дозволено дружину свою відпускати з причини всякої?”

Фарисеї не могли ігнорувати Ісусової популярності і впливу. Вони ледь терпіли Його, коли Він служив в Галілеї. Тим більше вони були стривожені Його подорожжю до Єрусалиму. Питання, яке вони Йому загадали було не простим. І запитували вони не тому, що хотіли краще розібратися в питанні, а випробовуючи Його. Кінець кінцем це було питання в якому навіть серед самих фарисеїв не було єдності і порозуміння.

Подивіться вірші 4-6: “А Він відповів і сказав: Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою? І сказав: Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом, тому то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!”

Як Ісус відповів на питання фарисеїв? — за звичною манерою спочатку Ісус пояснив, що вони неправильно ставлять питання. Фарисеї запитують: “які є законні підстави для розлучення?” Ісус відповідає: “а ви, взагалі, знаєте, що таке шлюб?” Перш ніж запитувати про те, як зруйнувати шлюб, розберіться що це таке. 

В сучасному світі йде запекла боротьба за визначення шлюбу. Напевне, в часи Ісуса також були різні думки. Але Ісус будує Свою відповідь не на тому, як шлюб розуміли Його сучасники. Він відправляє фарисеїв до першоджерел. Що ж Писання говорить нам про шлюб?

Перше, автор і творець шлюбу — сам Бог. Він задумав його, Він здійснив його і Він же наповнив його смислом. Амінь. 

Навіщо люди одружуються? В наш час швидше для забезпечення якихось особистих потреб спілкування, емоційних, інтимної близькості, борщів і т.ін. Думаючи про шлюб, сучасні люди думають про те, як він може зробити їх щасливими. В інші часи в голові ставилися інші речі: продовження роду, політика, наслідування т.ін. Але коли ми дивимось на Божий задум для шлюбу від початку, то бачимо, що він полягав не лише в тому, щоб зробити чоловікові добре (бо недобре йому бути самому), і не лише в тому, щоб наповнити землю, але також і в тому, щоб явити створеному світу Творця. 

Вірші 4 Ісус каже: “Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою?…” Тут Він відсилає нас до Бут.1:26-27, де говориться про створення людини, як чоловіка та жінки за Божим образом та подобою. Але яким є Бог, за образом Якого створена людина? Крім усього іншого, Писання описує нам Бога, як Триєдиного, такого який існує в стосунках Отця, Сина і Духа. Людина створена за образом Божим також не створена, щоб бути сама по собі. Цей образ проявляється не лише в тому, ким ми є. Це не лише якісь зовнішні статичні ознаки, як розум, творчість і т.ін. Цей образ має проявлятися і в стосунках чоловіка та жінки.

Друге, шлюб — це стосунки унікальної єдності. Цитуючи Бут.2:24, Ісус каже: “Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом, тому то немає вже двох, але одне тіло” (5-6а). 

Зв’язок, який існує між батьками і дітьми дуже сильний. Від народження і до зрілості дитина пов’язана з батьками емоційно, залежна від них фізично і усіляко підпорядкована їм. Однак Біблія не каже, що батьки і діти є однією плоттю. Хоча за тілом, генетично, в батька з дітьми більше спільного, ніж з дружиною. Більше того, Писання каже, що чоловік одного дня залишить батьків, щоб з’єднатися з дружиною і стануть вони обоє одним тілом. 

Згідно правил арифметики один плюс один завжди дорівнює два. Але в шлюбі один плюс один дорівнює один. В шлюбі чоловік і жінка з’єднані між собою так, як в жодних інших стосунках: тілесно, духовно та емоційно. Це вірність, посвята і нелицемірна жертовна любов направлена на того, хто поруч. ап. Павло, говорячи про шлюб в 1Кор.7:4 нагадує: “Дружина не володіє над тілом своїм, але чоловік; так же само й чоловік не володіє над тілом своїм, але дружина”. Чи є в цьому світі якась інша єдність і посвята подібна цій? Але в шлюбі Бог сам з’єднує чоловіка і жінку, щоб вони стали одне. Амінь. 

Третє, шлюб — це нерозривні стосунки заповіту. Завершуючи екскурс до початків Ісус каже: “Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!”(6б)

Бог задумав шлюб як стосунки на все життя, союз, який ніколи не повинен розриватися. Не дивно, що шлюб став найбільш близькою Біблійною метафорою, яка приходить в голову, коли ми думаємо про Божий заповіт та про стосунки Христа і Його Церкви (Еф.5:32). Згадайте обітниці, які чоловік і дружина дають одне одному перед вівтарем. Там нема пунктів, які починаються зі слова “якщо”. Навпаки, молодий і молода віддають себе один одному без якихось умов: “… в радості і в горі, в багатстві і в бідності, в хворобі і в здоров’ї, аж доки смерть не розлучить нас”. Чи не такими ж є і Божі заповіти, в які Господь покликав нас і наших дітей. Заповіти, в яких Бог обіцяє нам стати нашим Богом, а нас зробити Його народом. Заповіти, в яких Господь дає нам самого Себе. Заповіти в яких немає “якщо”, а є “так” і “амінь” (2Кор.1:20). 

Коли Павло нагадує віруючим в Ефесі про те, як чоловіки мають ніжно любити і турбуватися про своїх дружин, а дружини — радісно коритися своїм чоловікам, він так і каже: це велика таємниця, бо я говорю не лише про вас, а про Христа і Церкву. Бог хоче, щоб стосунки в сім’ї були такими, що коли в наших дітей запитають, як Христос любить і турбується про Свою Церкву, вони б могли сказати: так як мій тато любить мою маму, а Церква шанує свого Господа, як мама — тата. Амінь. 

Подивіться вірші 7-9: “Вони кажуть Йому: А чому ж Мойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати? Він говорить до них: То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було. А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб”.

Той погляд на шлюб, який виклав в цьому уривку Ісус йде врозріз із тими поглядами, які панують нині. Але навіть в часи Христа люди дивилися на шлюб не так, як про нього вчить Писання. Відповідаючи на питання фарисеїв Ісус показав шлюб як те, що не повинно розриватись. Тому наступне запитання фарисеїв цілком закономірне: “чому ж тоді Мойсей наказав давати дружині, яка чимось не сподобалась розводового листа і відпускати її?” 

В Мойсеєвому законі справді була передбачена процедура розлучення. В ті часи коли життя жінки цілком залежало від волі чоловіка, жінку, яка чимось не догодила могли вигнати з дому і її життя не було захищено нічим. Розводовий лист, який Мойсей звелів давати жінці в такому випадку, був унікальним явищем в ті часи і мав на меті захистити жінку. Але Мойсей не заповів відпускати жінку, а дозволив це, як крайній випадок “за ваше жорстокосердя”, каже Ісус. 

В наш час люди швидко одружуються і швидко розлучаються, коли шлюб перестає приносити задоволення і починаються труднощі. Наносять одне одному багато ран. Причина, чому люди шукають розлучення — це жорстокосердя, каже Ісус. Грішне серце робить те, чого хоче за всяку ціну. Як показують уроки історії, коли люди не мали законних підстав розірвати шлюб вони йшли на страшні речі. Жінки вдавались до отрути, чоловіки — до насильства. Люди, які колись присвятили себе одне одному потім підштовхували одне одного до зради, щоб отримати формальний привід для розлучення. Англіканська церква з’явилась тому, що король хотів розлучитися а католицька церква не дозволяла. 

Звичайно, бувають різні випадки в житті. Іноді розлучення — це справді єдиний вихід і найменше зло. Ісус тут, наприклад, згадує про перелюб (гр. Porneia). Але в цілому, коли стосунки в сім’ї проходять через труднощі і випробування, виходом є не розлучення, не втеча від своїх обітниць. Виходом є Христос, Який Єдиний змінює наші жорсткі серця, вчить любові і очищує нас від усілякої неправди. Якщо ви проходите через труднощі, прийдіть до Христа. Дозвольте Йому правити у ваших життях і стосунках. Нехай Його царювання наповнить ці стосунки любов’ю і радістю. Амінь. 

Подивіться вірші 10-12: “Учні говорять Йому: Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись. А Він їм відказав: Це слово вміщають не всі, але ті, кому дано. Бо бувають скопці, що з утроби ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопили, і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить”.

Як бачите, слова Ісуса вразили не лише фарисеїв. Учні також були в шоці. Вони ніколи не думали про шлюб, як про посвячення такого рівня. Нещодавно я розмовляв з одним молодим чоловіком про це і він сказав: “а якщо одружився не з тією людиною, помилка молодості… що все життя мучитися?” Якщо все так серйозно, то може краще не зв’язуватись взагалі? 

Що відповідає Ісус? — Він знову не каже ні “так”, ні “ні”. Замість цього Він говорить про цінність Небесного Царства. Одружуватись чи ні — це не є головне питання для віруючого. Головне питання — “чи живу я заради Небесного Царства?” Ті, хто покладають занадто багато надій на шлюб будуть розчаровані. Але ті, хто поклали свою надію на Христа і на Його Царство ніколи не будуть розчаровані. Є ті, хто створив сім’ю в надії Царства і будує свою сім’ю в покорі Христу. Є ті, хто залишився одиноким в надії Царства, як Павло, наприклад, і також радісно будує своє житті в Господі. Виконує волю Його, приносить плід для Царства. Сімейні чи ні, коли ми в Христі, коли живемо заради Його Царства, тоді наші життя справді сповнені Божих благословень і любові. Амінь. 

Подивіться вірші 13-15: “Тоді привели Йому діток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли. Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким. І Він руки на них поклав, та й пішов звідтіля”.

Цей уривок завершується прекрасною картиною, де Ісус благословляє діточок. Були батьки, які хотіли, щоб Ісус поклав на дітей руки і благословив їх. Учні вважали, що діти не настільки важливі, щоб турбувати Ісуса. Це дивно, бо минулий розділ починався з того, що Ісус поставив серед них дитя і сказав, що воно важливе. Але, напевне, деякі уроки доходять не з першого разу. В будь якому випадку ми бачимо Христа, який запрошує до Себе дітей і благословляє їх. Це діти Царства і вони важливі для Нього. 

Не думаю, що цей уривок можна використовувати, щоб сперечатись чи припустимо, щоб діти галасували на зібранні, чи ні. Господь говорить про цінність цих дітей, а не про порядок на зібранні. Іноді ми буваємо занадто захоплені своїми важливими планами. Захоплені на стільки, що не знаходимо часу для дітей, відставляємо їх на задній план. В такому випадку ми нічим не кращі за учнів, яким здавалось, що є важливіші справи, ніж панькатись з дітьми. Нам Ісус сьогодні каже: пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким. 

В світі, в якому ми живемо поняття сім’ї спотворене і спотворюється все більше і більше. В світі, в якому ми живемо сім’ї проходять через кризи, страждання і конфлікти, сім’ї розпадаються. В цьому уривку Ісус показує шлюб таким, яким його задумав Бог. І якщо ми хочемо мати щасливі, благословенні сім’ї нам потрібно вчитися цьому задуму і трудитись над своїми сім’ями, щоб вони відповідали йому. В світлі цього слова, давайте помолимося, щоб Господь виправив наші жорсткі серця і навчив нас Своєї любові, посвяті і вірності. Щоб наші сім’ї справді являли цьому світу заповіт любові в якому наш Спаситель віддав Себе за нас, Свою наречену Церкву. Заповіт любові в якому Церква присвятила себе Христу, як люблячому нареченому.  

Але також ми побачили, що не дивлячись на виключну важливість шлюбу, шлюб — це не мета, а засіб. В шлюбі чи безшлюбні в центрі наших життів має бути не бажання догодити собі, а Христос і Його Царство. Чи живемо ми заради Царства? Чи молимось: нехай прийде Царство Твоє на землі, як на небі? Нехай Господь виправляє наші цінності, змінює наші серця і робить нас людьми Царства. Амінь.

(п. Йонатан)

СПОЧАТКУ Ж ТАК НЕ БУЛО

Від Матвія 19:1-15

Ключовий вірш 6

1. Вірші 1-3. Куди пішов Ісус і що там зробив? З яким питанням до Нього прийшли фарисеї? Яким був їх мотив?

2. Вірші 4-5. Як Ісус відповів їм? Що книга Писання говорить про Божий задум для шлюбу? (Бут.1:27; Бут.2:24; Еф.5:31-32) Почитайте вірш 6. Який висновок Ісус робить з цього вчення?

3. Вірші 7-9. Що на це сказали фарисеї? (Повт.24:1) Чи суперечили Ісусові слова Мойсеєвому закону? Як Ісус пояснив необхідність закону про розлучення? Яке застереження Ісус робить стосовно розлучення?

4. Вірші 10-12. Який висновок зробили Ісусові учні щодо сім’ї та шлюбу? Чого Ісус навчав про утримання від шлюбу? Яким має бути життя християнина, не залежно від того в шлюбі чи ні?

5. Вірші 13-15. Чому батьки привели до Ісуса своїх дітей? Як реагували учні і чому? Як Ісус поставився до дітей і що про них сказав? (Мат.18:1-5)