Записи

Перш ніж день Господній настане

Малахії 4:4-6

Ключовий вірш 6

1. Яке рішення обговорених питань Бог дає в підсумку (4)? Навіщо Бог дав Ізраїлю закон?

2. Який день має настати (5б)? Чому він названий великим і страшним?

3. Кого Бог обіцяє послати до настання Господнього дня (5а)? Які особливості служіння Іллі?

4. Чим займатиметься посланий пророк (6)? Чому ця справа така важлива? Чому без цього Край постигне прокляття?

Хто Ймення Мого боїться

Малахії 3:13-4:3

Ключовий вірш 4:2 : “А для вас, хто Ймення Мого боїться, зійде Сонце Правди та лікування в промінях Його, і ви вийдете та поскакаєте, мов ті ситі телята!”

 

Сьогодні ми будемо вивчати останній, шостий диспут Бога зі Своїм народом, описаний в книзі Малахії. В цьому диспуті Бог не лише ідентифікує проблеми та гріхи Свого народу, а й пропонує рішення. [VP1] Бог наглядно показує, що є різниця між тими, які служать Богові і тими, які Йому не служать. Для цього Він відкриває завісу майбутнього. Хай Господь сьогодні благословить нас.

 

Подивимося на вірші 13-14:

 

13 Жорсткі ваші слова проти Мене, говорить Господь, а ви кажете: Що ми на Тебе сказали?

14 Ви кажете: Марність служити для Бога! І що за користь, що ми стережемо Його службу, та ходимо в жалобі перед лицем Господа Саваота?

 

В новому перекладі ці вірші звучать так:

 

13 Які ж зухвалі щодо Мене ваші слова! – говорить Господь. Ви питаєте: Що таке зухвале ми сказали проти Тебе?

14 Ви кажете: Марна справа служити Богові! Яка користь від того, що ми дотримуємось Його Закону, і ходимо перед Господом Саваотом, не знаючи задоволень?

 

Тут Бог знову відкриває людям часів Малахії та нам із вами Своє серце. Бог каже: «Як же мені важко слухати ваші зухвалі слова!» Що ж такого зухвалого говорили ці люди? А ці люди говорили, що служити Богові – це марна справа. Ми це вже зустрічали у книзі Малахії, чи не так? Так, ці люди знову скаржилися. Тут видно, що скарги – це гріх, який не проходить так легко. Зауважмо, що це говорили не невіруючі. Так, невіруючі вважають, що служити Богові це марна справа і не служать Йому. Однак ці слова говорили віруючі. Вони несли службу у храмі, приносили пожертви, співали хвалу, вивчали Його слово, проте кінець кінцем прийшли до висновку, що служити Богу – це марна справа! І тут ми можемо запитати себе: «Що має статися у моєму житті, щоб я дійшов висновку, що служити Богові – це марна справа?» «І що сталося у житті цих людей?» А у житті цих людей сталося ось що – подивіться на 15-ий вірш: «Адже тепер щасливими скоріше можна назвати зухвалих, оскільки вони добре влаштовані, хоч вони живуть нечестиво й навіть спокушують Бога, їм усе сходить з рук».

 

Вони дивилися на зухвалих людей, які не служили Богові – і що вони бачили? Вони бачили, що ці люди добре влаштовані – будуються, багатіють, народжують дітей, їздять на відпочинок. Ці люди ніколи не цікавилися Богом, не ходили до храму, не вивчали Його слова, не віддавали десятини. Але, здається, у них все добре. Ба більше, ці негідники навіть спокушають Бога, там їм усе сходить з рук.

 

Як тут видно, у цих людей були свої очікування від Бога, свій список, де на перших місцях було добре влаштуватися в житті. Вони гадали, що якщо вони будуть служити Богові, то Бог має дати їм гарне здоров’я та благословити матеріально. Але коли вони не отримали цього від Бога, то безперестанку скаржилися на те, що їх служіння не дає їм ні щастя, ні задоволень та заздрили безбожним. Звичайно, ми знаємо, що у житті безбожних не все так добре. Але ці духовно хворі люди заздрили безбожним.

 

Далі на сцені з’являються інші люди. Подивимося на вірш 16: «Проте зовсім по-іншому розмовляють між собою ті, котрі бояться Господа. Господь чує все і перед Ним пишеться Пам’ятна Книга щодо тих, які бояться Господа, і котрі вшановують Його Ім’я». Можливо ці люди зібралися разом, щоб обговорити те, про що говорив пророк Малахія. А можливо тут говориться про регулярні зібрання, які вони проводили у храмі. І хоча тут не написано, про що вони розмовляли, говориться, що вони мали Божий страх та поважали Боже ім’я. Коли вони збиралися разом, то не скаржилися на важке життя та несправедливість, а зміцнювали один одного. Ці люди жили в тій же країні, в тих же умовах, бачили та чули те ж саме, що і перші люди. Але що їх зробило такими різними? Чому одні казали, що марно служити Богові, у той час як інші – ні. Ці люди мали Божий страх. Божий страх – це велика цінність у нашому житті, яка оберігає нас від зла. Ми не можемо зберігати віру наодинці. Нам потрібна для цього спільнота. І така спільнота починає грати надзвичайно важливу роль у нашому християнському житті. Ось чому на карантині ми вирішили продовжувати зібрання свідчень online. Ось чому важливо регулярно збиратися разом щоб зміцнювати один одного.

 

Таким чином, були люди, які казали, що служити Богові марна справа, були такі, які не погоджувалися з цим. А що сказав Сам Бог про це?

 

По-перше, у 16-ому вірші згадується пам’ятна книга. Що це за книга? Насправді, ми точно не знаємо. Але це точно не книга, куди записуютьcя наші гріхи, бо Писання каже, що як далеко схід від заходу, так Бог віддалив він нас наші беззаконня. Тому в цій книзі точно записані не наші гріхи. А що ж там записане? Це – пам’ятна книга людей, які бояться Господа. Пс.56:9 написано: «Полічив Ти тиняння моє, помісти ж мої сльози перед Собою, чи ж вони не записані в книзі Твоїй?» Чи знаєте Ви, що немає таких Ваших сліз, які забути Богом? Чи знаєте Ви, що вони записані у книзі? І там записані не лише речі, через які ми страждаємо, а й наші справи. В Об.14:13 записано: «… блаженні ті мертві, які віднині помирають у Господі. Дух промовляє: Так, нехай вони спочинуть від своїх трудів, а їхні діла йдуть слідом за ними». Бог пам’ятає усі справи, які ми зробили заради Нього. Тому варто служити Богові, тому служити Богові не марна справа, тому що Він винагороджує за це!

 

По-друге, у 17-ому вірші написано: «І будуть Мені вони власністю, каже Господь Саваот, на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому». Тут Бог каже про те, що ці люди будуть Його власністю. Бути Божою власністю – це велике благословіння. У Вас є власність? Якась точно є, і, звичайно, ви про неї піклуєтеся. І Бог піклується Свою власність. В останній день Бог змилосердиться над Своїми людьми, і не знищить їх. Так, служити Богу варто, бо Бог змилосердиться над Своїми людьми.

 

І третє, «той день». І тепер цим людям, які лишилися Богу вірними, і тим, які скаржаться, Бог відкриває таємницю майбутнього. Бог дозволяє їм подивитися у «той день». «Той день» згадується в 3:17, а також в 4:1,3,5. «Той день» – це день суду, це день другого приходу Христа. У цей день різниця між праведними та нечестивими, між тими, які служать Богові і тими, які Йому не служать, стане очевидною. «Ви хочете правосуддя?» – запитує Господь. Так, прийде той день, коли правосуддя здійсниться. Подивіться на 4:1:

 

1 Бо ось наступає той день, що палає, як піч, і стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою, і спалить їх день той, який наступає, говорить Господь Саваот, Який не позоставить їм кореня, ані галузки.

 

«Ви хочете покарання безбожникам, перемоги правди? – так, воно буде». Подивіться на 4:3: «І безбожних топтати ви будете, бо стануть за попіл вони під п’ятами ніг ваших у той день, що його Я вчиню, промовляє Господь Саваот».

 

Здається, що люди чинять зло, і їм це сходить з рук. Проте це не так, тому що прийде день, коли люди будуть відповідати за зло. І Бог привідкриває людям майбутнє, щоб вони, якщо їх життєвий курс невірний, могли підкоректувати його. Іншими словами Бог відкриває цим людям велику картину. Люди часів Малахії найбільше хотіли матеріальних благословінь. Їх можна зрозуміти. Вони пройшли вавилонський полон, і потім тяжке відродження їх нації після повернення. Вони були бідними. Вони хотіли пожити в достатку. Але через цю «ідею фікс», вони відмовлялися слухати Бога, Його слово, розкаюватися. Вони просто хотіли добре влаштуватися у житті. Тому їх життєвий курс був невірним. Якщо автомобіль їде зі швидкість 100 км/год, його гальмівний шлях складає 40-45 м. Якщо ви не почнете гальмувати за 40-45 м до перешкоди, то відбудеться аварія. Для людей, які несуться із шаленою швидкість, потрібен час щоб змінити курс. І Бог дає такий час.

 

Подивіться на вірш 2: «А для вас, хто Ймення Мойого боїться, зійде Сонце Правди та лікування в промінях Його, і ви вийдете та поскакаєте, мов ті ситі телята!» Для тих, які бояться Божого Ймення, цей день стане днем лікування. Сонце Правди – це, звичайно, Христос. І в цей день Бог вилікує всякі наші хвороби – фізичні, духовні, психологічні. І цей день буде днем радості. Чи бачили Ви як скачуть ситі телята? Зазвичай вони скачуть вперше, коли їх випускають із загону. Вони скачуть, бо ніколи раніше не відчували такої свободи. І саме це станеться в цей день: буде така радість, якої ми не бачили ніколи раніше.  

 

Ви всі чули історію Робін Гуда. У Совєтському Союзі дуже любили цю історію, тому що Робін Гуд відбирав гроші у багатих та роздавав бідним, а Висоцький написав пісню: «Добрый парень Робин Гуд». Але суть цієї історїі не в соціалізмі, хоча грабунками багатіїв Робін таки займався. Король Англії Річард Левове Серце відправився в хрестовий похід і залишив правити свого брата принца Джона. Однак Джон почав зловживати своїм положенням, що змусило Робіна Гуда протидіяти йому. Він з однодумцями втік до Шервудського лісу від Джона та його прислужника шерифа Ноттінгема. Ці гарні хлопці вирішили бути вірними своєму королю чого б це їм не вартувало. І вони захищають королівство до його приходу. Саме цікаве трапляється наприкінці історії, коли король Річард повертається додому під виглядом ченця. У корчмі він чує розмови про Робін Гуда та його протидію принцу Джону, тож він цілеспрямовано подорожує Шервудським лісом. Раптом Робін та його люди обклали Річарда та його попутників та намагаються відібрати у короля гаманця. Король запитує Робіна: «Чому ти це робиш?» Робін відповідає: «Через мою вірність своєму королю». Потім Річард знімає одяг ченця і показує лева та хреста на грудях. Робін впізнає його і падає на коліна, кажучи: «Мій сеньйор». Врешті-решт Річард нагороджує Робіна за його вірність.

 

Наш Цар Ісус наразі знаходиться праворуч Бога. І Він очікує від нас, Його народу, вірності Йому. Прийде час, який у цьому слові названий «той день» коли Він повернеться, поверне правосуддя та справедливість і нагородить вірних Йому.

(п. Яків)
 

«ХТО ЙМЕННЯ МОГО БОЇТЬСЯ»

Малахії 3:13-4:3

Ключовий вірш 4:2

1. На що знову скаржилися люди часів Малахії? (13-15) В чому полягала їх проблема? Яких служителів Бог шукає Собі? (Ів.4:21-24)

2. Прочитайте 16-ий вірш. Що він каже про святий залишок? Порівняйте їх розмови між собою з розмовами людей, описаних в 13-15. Чому Бог приділяє увагу тому, про що ми розмовляємо між собою? Про що Ви розмовляєте із іншими? Що за пам’ятна книга згадана в цьому вірші? (Порів. з Об.20:12)

3. Яке благолосвіння отримають ці люди? (17) Що означає бути Божою «власністю»?

4. Який день наступить? (4:1) Що стане очевидним в цей день? (3:18; 4:2-3; порівняйте також з притчами Ісуса в Мт.25) Порівняйте долю віруючих та невіруючих. В чому Ваша надія?

І ТИМ МЕНЕ ВИПРОБУЙТЕ

Малахії 3:6-12

Ключовий вірш 10 : “Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?”

В 4му розділі Євангелії від Матвія ми читаємо про випробовування від диявола, яке Господь Ісус пройшов в пустелі. Загалом сатана приступав до Христа тричі, з трьома різними спокусами. Під час другого випробовування він підняв Ісуса на дах храму і запропонував Йому випробувати Божу вірність. Якщо Ти – Божий Син, – каже диявол, – то кинься вниз, адже написано, що Своїм ангелам звелить, і на руках піднесуть Тебе, щоб Ти не вдарив об камінь ногу Свою (Мат.4:6). Іншими словами, диявол каже: «Бог обіцяв захищати Тебе, давай це перевіримо: кинься з висоти». Як Господь Ісус відповів на це? – Він сказав: «ще написано: не спокушатимеш Господа, Бога свого» (Мат.4:7).

Бога не можна взяти «на слабо». Він не грає з нами в якісь дурні ігри. І Він не зобов’язаний нам щось доводити. Бог захищає Своїх дітей, як обіцяв, коли ми покірні Йому, коли виконуємо Його волю і при цьому потрапляємо в скрутні ситуації. Але, як правило, Бог нікому не наказує кинутися з даху, випити отруту чи впхнути пальці в розетку. Чинити так — це і є спокушати Господа, Бога свого.

В уривку, який ми вивчаємо сьогодні, Бог запрошує Свій народ випробувати Його вірність і благість. Випробувати Його самого. І це зовсім інше, ніж те, що пропонував Христу диявол. Як ми можемо випробувати Божу вірність? – виявивши покірність Божому слову. Він закликає нас довіритися Йому і обіцяє пролити на нас Свої благословення із надлишком. Нехай Господь зараз благословить нас і дасть кожному відкритий розум і м’яке серце, щоб вірити Його слову. 

Подивіться вірші 6-7: «Бо Я, Господь, не змінююся, тому ви, сини Яковові, не будете знищені. Від устав Моїх ви відступили з днів ваших батьків, і їх не стерегли. Верніться ж до Мене, і вернусь Я до вас! промовляє Господь Саваот. Та говорите ви: У чому повернемось?»

В минулому уривку Бог говорив про вогонь суду і очищення, який Він свого часу пошле на землю. Мета цього вогню – знищити все неправедне, все грішне, все, що протистоїть Богу. Ми знаємо, як багато неправди криється в нас самих, тому образ такого вогню лякає нас. Але вірші 6 та 7 дають нам надію. Так, в нас самих багато неправди і гріха. Так, ми часто повстаємо проти Бога та Його благої волі. Не стережемо Його уставів. Ми не вірні. Але Бог вірний. Він каже: «Я, Господь, не змінююся». Наші гріхи і неправди не можуть захопити Бога зненацька, чи здивувати Його. Наші гріхи не можуть змінити Його планів та відвічного задуму. Одного дня Він клявся патріарху Аврааму стати Богом його та його нащадків, і Він збирається дотриматися Свого слова: «тому ви, сини Яковові, не будете знищені», каже Господь. І якщо для цього потрібно закатати рукава і докласти зусиль, щоб очистити синів Якова, виховувати їх, освячувати їх — що ж, Бог готовий зробити і це. Він очистить синів Левія, каже пророк Малахія, щоб стали чисті, як золото. 

У 7 вірші Бог кличе Свій народ повернутися до Нього. Вони були не вірні. Вони відступили від Його уставів, та милостивий Бог не хоче смерті грішника. Він каже: “Верніться ж до Мене, і вернусь Я до вас!” Але як вони відповідають своєму Богу? — вони запитують: “У чому повернемось?” “Хіба ми робимо щось не так?”

Подивіться вірші 8-9: «Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: Чим ми Тебе обманили? Десятиною та приносами! Прокляттям ви прокляті, а Мене обманили, о люду ти ввесь!»

Бог звинувачує Свій народ в тому, що вони обманюють Його своїми десятинами і приносами. Обкрадають Його тим, що відмовляються принести в храм свої десятини і інші пожертви, необхідні для підтримання служіння в храмі. 

Біля гори Синай, коли Бог уклав завіт зі Своїм народом і через Мойсея дав їм Свій Закон, серед всього іншого, Він також дав їм і веління стосовно десятин і пожертв. Впродовж року вони мали працювати на своїх полях та у своїх виноградниках, вирощувати оливу і пасти свої отари. Але в кінці року, після того, як буде зібраний врожай, кожен господар мав відділити десяту частину від того, що виросло на полі чи у винограднику. Також провести під жезлом свої отари і кожне десяте — принести в храм. І це була не просто благочинність. Це — частина Закону, правило, виконання якого Бог вимагав. Він називає ці десятини Своєю власністю і святістю (Лев.27:30,33). Це те, що не належить цим людям за означенням, від самого початку. За сутністю своєю, це належить Господу. Тому, коли вони не приносять десятин в храм – вони обкрадають Бога, обманюють Його.

Але хіба плоди нашої праці не належать нам? При чому тут Бог? Я пам’ятаю розмову з одним літнім чоловіком, який показував мені свої мозолисті руки і казав: “я всього в житті добився ось цими руками, чому я маю комусь іще дякувати за це?” Навіщо Бог дав веління про десятини? Боже слово відповідає на це питання – «…щоб навчився ти боятися Господа, Бога свого, по всі дні» (Повт.14:23). 

Справді, кожен з нас багато працює і очікує плід від своєї праці. Але ми мусимо визнати, що результат залежить від багатьох факторів: значною мірою від наших зусиль, але не лише від них. Подумайте самі: скільки б не працював фермер, його праця буде марна, якщо на землю не впаде дощ або якщо врожай з’їдять шкідники. Як би не обходив господар свої отари, як би не турбувався, це нічого не дасть, якщо усе поголів’я одного дня поляже через якусь хворобу. І так в усьому. 

На початку ХХ ст. промисловці будували заводи і фабрики, але прийшли комуністи і забрали все. В 33му році минулого століття Українські селяни виростили хліб, але червоні комісари забрали все до зернини. Люди, які багато працювали, помирали від голоду. Цього року в нас сталася пандемія корона вірусу, і багато людей, які багато працювали зазнали величезних збитків, були змушені призупинити бізнес, а хтось і, взагалі, закрився. Насправді, є багато речей, які ми не можемо передбачити і не можемо контролювати.

Бог хотів, щоб відділяючи десятину, Його народ пам’ятав і визнавав, що цей врожай – не лише плід їхньої важкої праці, а також і результат Божого захисту, результат Його благословення. Щоб дивлячись на свої десятини, вони раділи з того великого врожаю, який отримали. І щоб дякували Богу за все. 

Звичайно, Бог не споживав десятин Ізраїлю Сам. Тому Він пояснив, як саме потрібно використовувати ці десятини. Насправді, СЗ говорить про 3 різні десятини: 

• Ма‘асер рішон, тобто перша десятина, відповідно до Чис.18:21-24 належала левітам, а ті в свою чергу відділяли десятину для священиків
• Ма‘асер шені, друга десятина (описана в Повт.14:22-23) вираховувалася від врожаю, який залишився після відділення першої десятини. В дні свят її потрібно було принести до храму і спожити самому, разом з своєю сім’єю, гостями, а також вбогими прочанами. Це схоже на те, що ми використовуємо коли їдемо на Біблійну конференцію 
• Ма‘асер шліши — третя десятина. Вона вираховувалася замість другої десятини кожного третього року, з семилітнього циклу. Інша її назва – десятина для бідного, вона відкладалася для бідних землі, вдовиць та сиріт (Повт.14:27-29).

Звичайно, це не значить, що євреї віддавали 20% чи 30% свого сукупного доходу. Враховуючи, що десятина рахувалася тільки з того, що виросло на полі та з отар (тобто, якийсь ремісник, торговець або найманий робітник, який не мав свого поля, в принципі, не мали з чого відділяти десятину). Враховуючи те, що частину цих десятин вони самі ж і з’їдали під час свят. Враховуючи циклічність, це і було, приблизно, 10% від загального доходу.

Заповіді про ці десятини були напряму пов’язані зі скинією та храмом, інститутом священиків та левітів. Коли люди вчасно і вірно приносили до храму свої десятини, служіння процвітало. Але коли потік десятин переривався, левіти розбігалися по своїм домам і були змушені шукати собі харчування десь в іншому місці. Звичайно, в такі часи храмове служіння було в занепаді. 

Саме таку картину ми і бачимо в часи Малахії. Пророк звертається до людей, які не так давно повернулися з вавилонського полону. Їм довелося самотужки відбудовувати храм та стіни Єрусалима. Навколо них – вороги. Вони самі бідні. Економіка країни зруйнована. Торгівля в занепаді. Здається, це не найкращий час для благодійності. Тут, аби самому вижити. Але що Бог говорить до цих людей? 

Подивіться вірші 10-12: «Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір? І ради вас насварю Я все те, що жере, і воно не понищить вам земного плоду, і не заб’є винограду вам на полі, говорить Господь Саваот. І будуть всі люди вважати вас блаженними, бо будете ви любим Краєм, говорить Господь Саваот»

Бог закликає Свій народ довіритися Йому. Послухатися Його слова. Випробувати Його вірність і Його благословення. Він каже: якщо ви послухаєтеся Мене і принесете свої десятини в храм, Я благословлю вас. Я збережу ваші посіви від шкідників. Я збережу ваші виноградники від граду. Я відчиню для вас небесні отвори і виллю на вас Свої благословення аж надмір. Всі люди будуть вважати вас блаженними. Випробуйте Мене, говорить Господь.

На перший погляд, здається, це слово – про десятини. Але насправді воно про Бога, який хоче благословити Свій народ. Бог закликає нас довіритися Йому в своєму повсякденному житті і побачити, як Він благословить.

Чи можемо ми сьогодні випробувати Господню благість і вірність? – так, звичайно!

Щодо десятин, Новий Заповіт не має якогось явного вчення, як це було в Старому Заповіті. Ми не можемо просто взяти веління, які стосувалися того часу і тих умов і виконувати їх зараз. По-перше, не так багато з нас займаються сільським господарством і скотарством. По-друге, вже нема ні того місця, на яке Господь звелів приносити свої десятини (храму), ані левітів, які з них мали годуватися. 

Новий Заповіт вчить не про десятини, а про жертовність. Про те, що Богу належить не 10%, а все, що ми маємо і самі наші життя. В НЗ нема ніяких конкретних цифр, але є деякі принципи.

Наприклад: не лише на словах, а справами та фінансами підтримувати братів і сестер, які перебувають в нужді (Як.2:15-16), підтримувати одиноких вдовиць (1Тим.5:3-5), підтримувати тих, хто весь свій час присвячує служінню церкві та Євангелії (Гал.6:6; 1Кор.9:13-14). 

Писання дає нам певні принципи щодо того, як саме приносити пожертви. Наприклад, 1Кор.16:2 каже: «А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому, щоб складок не робити тоді, аж коли я прийду». Тобто, краще, коли ти робиш це: 

• Регулярно (першого дня в тижні)
• Особисто (кожен з вас)
• Пропорційно своєму достатку (згідно з тим, як ведеться йому). І тут, доречі, СЗ, як джерело образів, може послужити нам добрим орієнтиром – десятина, це досить непоганий початок, але, звичайно, не межа
• 2Кор.9:7 закликає нас робити це добровільно і з радістю: “…бо Бог любить того, хто з радістю дає! А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком” (2Кор.9:7б-8)

Як можна добровільно і з радістю віддавати те, що заробив важкою працею? – виявляється, можна. Випробуйте Мене, говорить Господь. Я відкрию для вас небесні отвори і благословлю вас із надлишком. 

Ми можемо випробувати Божу вірність, коли підкоряємо Його слову своє ставлення до фінансів та власності. Він благословить. Але не тільки це. 

Ми можемо випробувати Божу вірність і скуштувати ті благословення, які Він приготував, наприклад, для сім’ї, коли свій шлюб ми також підкорюємо Його слову. Коли чоловік і дружина, вірні шлюбному завіту, служать одне одному любов’ю і повагою.

Ми можемо випробувати Божу вірність і скуштувати ті благословення, які Він приготував для наших дітей, коли ми виховуємо своїх дітей в покірності Його волі. 

Ми можемо випробувати Божу вірність і скуштувати Його прощення, коли сповідуємо свої гріхи і довіряємось Крові Христа, пролитої на відпущення наших гріхів. Бо слово Його каже: “Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої” (1Ів.1:9).

Але саме головне, ми можемо випробувати Божу вірність в тому великому спасінні, яке Він приготував в Ісусі Христі для кожного, хто вірою впокориться Йому. Для кожного, хто сповідає Його своїм Господом і Спасителем. Бо слово Його каже: “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Ів.3:16).

В сьогоднішньому слові Всемогутній і милостивий Бог запрошує нас: “довіртеся Мені, випробуйте Мене”. Він хоче благословити Свій народ, Церкву Христову. Нехай Господь дасть нам віру, щоб в кожному своєму дні коритися Божому слову, Його благій волі. Нехай Його благословення аж надмір проллються в наші життя на славу Господню. 

(п. Йонатан)

І ТИМ МЕНЕ ВИПРОБУЙТЕ

Малахії 3:6-12

Ключовий вірш 10

1. Вірші 6-7. Що ми дізнаємося про Бога з цих віршів? Як пов’язані між собою Божа незмінність і те, що нащадки Якова не знищені? Які підстави були для того, щоб вони все ж були знищені? До чого Бог закликає Свій народ?

2. Вірші 8-9. Яке звинувачення висуває Бог проти Ізраїлю? Що Писання говорить про десятини в часи Мойсеєвого завіту? (Лев.27:30; Чис.18:28; Повт.12:11-19;14:22-29;26:12) Чому, на вашу думку, люди відмовлялися приносити десятини до храму? (14; 1:13)

3. Вірші 10-12. До чого Бог закликає Свій народ? Що Він обіцяє їм в такому випадку? Чому Бог хоче, щоб Ізраїль «випробував» Його?

4. Що про десятину говорить НЗ? (Мат.23:23; Лук.11:42; Євр.7:2-9) Чого НЗ навчає про пожертви і ставлення до фінансів та власності? (Мар.12:42-43; 1Тим.6:8,17-18; 1Кор.9:9-14; 1Кор.16:2; 2Кор.9:6-11; Гал.6:6,10; Як.2:15,16) Як ми можемо випробувати Божу вірність і благість?

Він – огонь золотаря

Малахія 2:17-3:5

Ключові вірші 3:2-3 : “І хто витерпить день Його прибуття, і хто встоїть, коли Він з’явиться? Бо Він, як огонь той у золотаря, і як у пральників луг. І Він сяде топити та чистити срібло, і очистить синів Левія, і їх перечистить, як золото й срібло, і будуть для Господа жертву приносити в правді”

Сьогодні ми будемо вивчати четвертий діалог Бога зі Своїм народом. В ньому Бог говорить про те, що Він робить для Свого вибраного народу. Іноді, дивлячись на зло цього світу, видається що Бог мовчить та не діє. Проте це не так. Хай Господь сьогодні відкриє наші духовні очі щоб ми побачили Божу любов та Божу турботу про нас.

Прочитаємо разом 17-ий вірш: «Словами своїми ви мучите Господа, та й питаєте ще: Чим ми мучимо? Говоренням вашим: Кожен, хто чинить лихе, той добрий у Господніх очах, і Він у них уподобання має, або: Де Бог правосуддя?» Що мали на увазі ці люди, коли запитували: «Де Бог правосуддя?» Вони говорили про те, що не бачать що Боже правосуддя здійснюється. Вони бачили навколо себе багатьох злих людей які творили багато зла, але, здавалося, їм за це нічого не було. Ба більше, здавалося, що ці люди радіють життю та процвітають: багатіють, живуть в розкішних маєтках та літають відпочивати на море. Ізраїльтяни дивувалися тому, чому Бог не завдасть жару цим злим хлопцям. Людям хочеться, щоб на те зло, яке вони чинять, Бог закривав очі, проте на зло інших людей було покаране відразу. Тому на  youtube так популярні ролики під назвою «миттєва карма». Людям хочеться, щоб Бог миттєво розправлявся зі злом, як Дензел Вашингтон за 28 сек. розправився з російською мафією у фільмі «Праведник». Однак, коли люди цього не бачать, то запитують: «Де Бог правосуддя?» В історії це питання ставили люди не лише часів Малахії. Цар Давид, Йов, Аввакум та інші також закликали Бога швидше карати зло. Однак усі вони знайшли у Бозі вирішення цього запитання. Але не люди часів Малахії. Вони зовсім не розуміли того, що відбувається, і що робить Бог. Тому вони без перестанку скаржилися на те, що Бог не турбується про них. Вони навіть саркастично додавали: «Кожен, хто чинить лихе, той добрий у Господніх очах, і Він у них уподобання має». Вони не бачили ніякої різниці в тому, служити чи не служити Богові. На їх думку, вони були добрими хлопцями, творили добро, але не розуміли, чому вони до цього часу так багато страждають, і чому Бог не благословляє їх! Вони не розуміли, як Бог допускає те, що вони, добрі хлопці, страждають, тоді як злі хлопці процвітають!

 

В чому була проблема цих людей? Вони були самоправедними, думаючи, що Бог повинен нагородити їх за їх праведність. Вони не знали, що немає праведної ні однієї людини! (Рим.3:10) Вони були такими ж жахливими грішниками, як і інші. Ці люди також не розуміли що означає Боже правосуддя. Вони не розуміли того, що якщо Бог відразу не карає зло, то це не означає, що Бог ніколи не буде карати зло. Ізраїльтяни також не розуміли, що коли Бог буде судити світ, Він буде судити не лише безбожних вавилонян, які завоювали їх країну та забрали їх у рабство, але і їх самих. Ми також маємо розуміти, що коли Бог буде судити світ, Він буде судити не лише продажних суддів та олігархів, але і нас самих! І хто тоді встоїть на Його суді? Це – риторичне запитання, тому що не встоїть ніхто. Тому дивовижний сам той факт, що Бог залишив нас в живих! В нас час модно говорити про права людини. Ізраїльтяни часів Малахії вважали, що мають право на щасливе та безбідне життя. Але у грішної людини по своїй природі було лише одне право, це – піти у пекло. Ми маємо усвідомлювати Божу благодать, якою ми залишені жити. Інакше ми будемо постійно скаржитися на життя, у нас буде багато приводів скаржитися, і не буде зовсім приводів сказати: «Дякую Тобі, Господь!»

 

Ми усі знаємо, як важко, коли нас не розуміють. Коли нас не розуміє дружина, коли нас не розуміють діти, коли нас не розуміють батьки, коли нас не розуміють брати та сестри. І Богу важко, коли не розуміють Його: не розуміють Його любові, не розуміють того, що Він робить у цьому світі, не розуміють того, чому зло часто карається не відразу. Коли люди не розуміють Бога, не бачать Його любові, стають саркастичними – це мучить Бога. І, дивовижне те, Бог відповідає цим людям!

 

Прочитаємо вірш 3:1: «Ось Я посилаю Свого Ангола, і він перед обличчям Моїм приготує дорогу. І нагло прибуде до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви, і Ангол заповіту, Якого жадаєте. Ось іде Він, говорить Господь Саваот!» У першій частині цього вірша дається пророцтво про прихід Івана Хрестителя. Цей вірш цитував Сам Ісус Христос (Мт.11:10), тому достовірність того, що тут говориться про Івана, не підлягає сумніву. Іван Хреститель добре знав про Боже правосуддя. Він добре знав, наскільки зіпсовані люди і наскільки страшний Божий суд. Він добре знав, що найбільше за все люди потребують прощення гріхів. Тому він проповідував покаяння для прощення гріхів. Іван служив Богу всім серцем, фактично усе своє життя він присвятив цьому служінню. Ісус Христос визнав Івана самим великим з усіх пророків. Однак, попри на те, що Іван Хреститель був передтечею Самого Ісуса Христа, попри те, що Іван зробив багато великих справ у наверненні людей до Бога, його арештувати та посадили у в’язницю. Найвеличніший пророк в історії був посаджений у буцегарню через примхи однієї злої жінки. Однак Іван ніколи не запитував: «Де Бог правосуддя?» Він не скаржився на тяжке життя, на те, що він – великий Божий пророк так страждає, а цар Ірод і його мегера насолоджуються життям. Він мав правильне розуміння Божого правосуддя і довірив своє життя Богові.

 

У другій частині 1-ого вірша говориться про прихід Ісуса Христа. «І нагло прибуде до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви, і Ангол заповіту, Якого жадаєте. Ось іде Він, говорить Господь Саваот!» Він названий тут Господом – і Він є насправді Господом. Він названий Тим, Кому належить храм – і храм дійсно належить Йому. Під час  Свого служіння, Ісус увійшов у храм і очистив храм. І Він є Самим Богом. Спочатку Бог каже, що пошле Ангола (Івана Хрестителя) перед обличчям Своїм (1а), і потім каже що після Івана Хрестителя з’явиться Госпоlь, Якому належить храм – Ісус Христом. У цьому вірші слова Бог та Ісус є взаємозамінними. Тобто Ісус є Богом.

 

Коли Ісус Христос прийшов, то віддав Своє життя для того щоб задовільнити Боже правосуддя і спасти нас від наших гріхів. Люди часів Манасії очікували на такого Месію, який зітре з лиця землі їхніх ворогів та забезпечить їм сите життя, як було за царя Соломона. Вони недооцінювали серйозність своїх гріхів та серйозність Божого правосуддя. Люди, які понад усе бажають просто лише кращого життя, але не усвідомлюють свого падіння і не шукають вирішення проблеми гріха, мають розуміти, що у своєму житті вони грають з вогнем.

 

Подивимося на вірші 2-3:

 

2 І хто витерпить день Його прибуття, і хто встоїть, коли Він з’явиться? Бо Він, як огонь той у золотаря, і як у пральників луг.

3 І Він сяде топити та чистити срібло, і очистить синів Левія, і їх перечистить, як золото й срібло, і будуть для Господа жертву приносити в правді.

 

Перш за все ми бачимо тут що Бог – як той огонь у золотаря. Як ми знаємо з дитинства – огонь – це небезпечна річ. Змалку нас навчають: «Не грайте з вогнем!» Християнство – це серйозна річ. Бог має надзвичайну силу, як вогонь, і той, хто не боїться Бога просто не усвідомлює, з Ким має справу.

 

У 2-ому вірші Бог названий огнем золотаря. Пізніше у книзі Малахії ми зустрічаємо огонь, який усе знищує на своєму шляху. Але вогонь золотаря не знищує. Вогонь золотаря очищає. І ми потребуємо цього вогню, тому що по своїй природі ми нечисті. Христос сказав: «Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога» (Мт.5:8) Бога побачать лише чисті серцем. І якби Бог не очищав нас, то небо було б порожнім. Ми потребуємо очищення! В 1-ому вірші Ісус названий «Анголом заповіту». Якого заповіту? Заповіту благодаті. В Євр.13:20-21 написано:

 

20 Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров’ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса,

21 нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь

 

Бог вибрав нас та уклав з нами цей заповіт. Цей заповіт вічний. Тому Він не знищить нас, проте буде очищати нас для нашого удосконалення. Книга пророка Малахії починається Божими словами:

 

2 Я вас покохав, говорить Господь, а ви кажете: Як Ти нас покохав? Чи ж не брат Ісав Якову? каже Господь, а Я Якова був покохав,

3 а Ісава зненавидів…

 

І це Боже вибрання не змінюється. Божий особистий та суверенний вибір спасти нас не змінюється. Ось чому ми до цього часу живі! Слава Богу!

 

Подивимося на 5-ий вірш: «І прибуду до вас Я на суд, і буду свідком швидким проти чарівників, і на перелюбників, і проти тих, хто присягу складає на лжу, і проти тих, хто заплатою наймита тисне, вдову й сироту, хто відхилює право чужинця, Мене ж не боїться, говорить Господь Саваот». Тут Бог відповідає на поставлене на початку уривку запитання: «Де Бог правосуддя?» Прийде час, коли Бог буде судити грішників. І тут видно, наскільки страшним буде цей суд. Він буде значно страшнішим, ніж зображений на картинах Єроніма Босха! Тут видно, що не всі люди будуть очищені. Деякі з них будуть засуджені. Тут також видно, що коли люди не мають Божого страху, то впадають в різні гріхи. Про цей же суд говориться також в 4:1: «Бо ось наступає той день, що палає, як піч, і стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою, і спалить їх день той, який наступає, говорить Господь Саваот, Який не позоставить їм кореня, ані галузки». У цьому вірші палає той же вогонь – проте на цей раз він не очищає, а знищує грішників, як солому.

 

Тому якщо Господь вибрав нас, Він буде очищати. Напевно головна річ коли Бог очищає нас полягає в тому, що ми маємо довіряти Йому. Очищення – це не комфортний процес. Це часто тривалий та болючий процес. Бог очищає нас в основному через дві речі. Перша, це страждання. Самі різноманітні страждання: чи то проблеми зі здоров’ям, чи з дітьми, чи з роботою чи фінансами. Самі різноманітні страждання, які трапляються із нами, яких ми не хочемо, але вони приходять. Ап. Петро сказав (1 Пет.1): 

 

6 Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробовуваннями,

7 щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з’явленні Ісуса Христа.

 

Перші християни зустріли багато страждань, просто тому що вони були християнами. Проте ап. Петро каже, що через такі випробовування їхня віра стане дорогоцінною як золото. Ап. Яків каже про це так:

 

2 Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування,

3 знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

4 А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали.

 

І знову, через різні випробовування Бог робить нас досконалими та бездоганними, іншими словами ведуть до духовної зрілості. Ми не маємо бути завжди як діти, які ображаються та заздрять. Ми маємо дорослішати в Ісусі.

 

Друга річ, через яку Бог очищає нас, це самодисципліна. Ап. Павло писав в 1 Кор.9:26-27:

 

26 Тож біжу я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б’ючи.

27 Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним.

 

Ап. Павло бився за свою чистоту. Заради цього, він вмертвляв та неволив своє тіло, щоб не стати негідним. Він помирав для гріха, щоб жити для Бога.

 

На завершення: про який прихід Ісуса говориться у віршах 2-5? Перший чи другий? Ми, які живемо у еру після Христа, знаємо, що 2000 р. назад уже відбувся перший прихід Христа, і скоро має бути другий. Малахія, який жив за 400 р. до першого  приходу Христа, дивиться тут на перший та другий прихід Христа як на одне ціле. Тому у цих віршах говориться і про перший, і про другий прихід Христа. Малахія дивиться на ці події як на одне ціле. І так же достовірно, як відбувся перший прихід Ісуса, коли Ісус прийшов щоб спасти людей, відбудеться і другий прихід Ісуса, коли Він прийде щоб судити та карати. Хай Господь дарує нам терпіння у різних випробовуваннях, тому що знаємо, що це очищає нас. Коли ми бачимо багато не покараного зла у цьому світі, давайте не будемо ставати циніками. Давайте вірити, що прийде час, коли Бог буде судити та покарає усе зло у цьому світі та не допускати, щоб ненависть управляла нашим життям. І понад усе, давайте не мучити Господа і пізнавати Божу любов та милість до нас. Дякуймо Богові за Його милість – що ми ще живі. Амінь. 

(п. Яків)

ВІН – ОГОНЬ ЗОЛОТАРЯ

Малахії 2:17-3:5

Ключові вірші 3:2-3

1. Прочитайте 17-ий вірш. На що скаржилися ці люди? Ким вони вважали себе/інших? Що вони не знали? (Рим.3:10) Чому їх розуміння правосуддя було спотвореним?

2. Прочитайте вірш 3:1. Хто цей перший Ангол, якого обіцяв послати Бог? (Мт.11:10) Про що він звіщав? (Мк.1:14-15) Розкажіть про його життя, його смерть. Чому він ніколи не запитував про Боже правосуддя?

3. Прочитайте ще раз вірш 1. Хто «Ангол заповіту»? Як Боже правосуддя виконалося в Ньому? Як Він оновить Свій народ? (2-4) Чому ми потребуємо очищення? Чи можемо ми уникнути очищення? Як Бог очищує нас? (1 Пет.1:6-7; Як.1:2-4; Євр.12:5-10,14; Мт.5:29-30; 1 Кор.9:27; Рим.8:13)

4. Прочитайте вірш 5. Про який час тут йдеться? (Див. також 4:1) На яке запитання тут відповідає Бог? За які гріхи Бог буде судити людей? Чому люди чинять ці гріхи? Чим вогонь в 4:1 відрізняється від вогню в 3:2?

Свого духа пильнуйте, і не зраджуйте!

Малахії 2:10-16

Ключовий вірш 16 : “Бо ненавиджу розвід, говорить Господь, Бог Ізраїлів, і того, хто вкриває насильством одежу свою, промовляє Господь Саваот. Тому свого духа пильнуйте, і не зраджуйте!”

Позавчора, тобто в п’ятницю, 15 травня, був міжнародний день сім’ї. Думаю, більшість з нас, і я в тому числі, навіть не здогадувалися, що такий день існує. Але тут нам допомагають гугл та мордокнига: вони нагадують нам навіть про те, про що ми самі навіть не здогадувалися. Але свято дійсно гарне та корисне, воно нагадує нам про важливість сім’ї, нагадує, що наші найважливіші людські стосунки — це наша родина. Коли ми хочемо підвищити значення якихось інших стосунків, то, зазвичай, ототожнюємо ці стосунки з сімейними. Наприклад, керівники досить часто кажуть: “наша компанія — це велика родина”. Можна не погоджуватися з цим твердженням, але сам факт того, що ці порівняння відбуваються, свідчить про важливість сім’ї.

В сьогоднішньому слові також досить багато говориться про сім’ю. Біблія також порівнює Божий народ з однією родиною. Але Бог, коли порівнює Свої стосунки з Ізраїлем, не підвищує їх статус. Навпаки, Бог підвищує статус сімейних відносин, роблячи їх відносинами заповіту.

В сьогоднішньому слові ми бачимо четвертий діалог Бога зі Своїм народом. Перший раз Бог стверджував, що вони не вірять в любов Бога. Це відносилося до всього вибраного народу взагалі: і до лідерів, і до простого люду. Другий і третій раз Господь говорив до священиків, і стверджував, що вони не поважають Бога і не цінують ті особливі відносини, що Бог встановив між Собою та ними. Сьогодні Бог звертається до простого народу. Ми часто думаємо: є великі люди, у них великі гріхи, а є маленькі люди, у них і справи маленькі, і гріхи дрібні. Але це не так. Також, здається, що Бог говорить про розповсюдження обману, перелюбу, розлучень та практику одруження з іншими народами. Але це теж не зовсім так. В цьому слові 4 рази повторюється слово “зрада”, двічі “зневажив”, один раз “невірність вчинив”, тобто взагалі 7 разів у 7 віршах. Двічі говориться про насильство й сльози. Тричі говориться про заповіт/умову/засвідчення і що вони руйнують заповіт своїми діями. Тричі говориться, що через їх невірність та насильство Бог не буде приймати їх жертви та дари, та звертати на них увагу. І двічі Бог закликає їх пильнувати свого духа та не зраджувати. Уривок дуже короткий, лише 7 віршів, але як багато і як наполегливо Бог говорить! Тому уважно подивимося, що Господь нам говорить.

Перше, Господь звинувачує їх в тому, що вони зраджують один одного. Подивіться вірш 10: “Чи Отець нам усім не один? Хіба Бог не один нас створив? Чому ж один одного зраджуємо ми, щоб нам зневажати заповіт батьків наших?” Вони зраджували один одного. Вони використовували довіру до них як до єдиновірців, щоб отримати щось собі. Взагалі довіра — це те, що дуже складно завоювати і дуже легко втратити. В давньому світі людина не могла покладатися ні на кого і не могла довіряти нікому. Тому що Авраам не міг довіряти сусідам, він назвав свою дружину своєю сестрою. Бог з законі багато підкреслює, що Його народ має бути як одна єдина сім’я, що вони мають відноситися один до одного як до братів та сестер, не чинити насильства. Навіть якщо одноплемінник, Ізраїльтянин чи Юдей, збіднів, все одно вони мали відноситися до нього як до брата, не мали продавати його в рабство іншоплемінникам, та давати можливість викуплятися, а той, хто не міг викупитися, мав піти на волю в сьомий рік. Дочок, навіть з бідних народу, не можна було продати в рабині в інший народ, а до рабині мали ставитися як до дружини, або відпустити. В законі є багато такого, що змушувало юдея ставитися до іншого юдея по братньому. Юдей для юдея мав бути братом, а не розглядатися як джерело прибутку. І Бог багато разів пояснив, чому це так. Він говорить: Я — твій Бог, тож роби так для Мене. Також: Я — не тільки твій Бог, але і його Бог, тому Я почую, коли він кликатиме до Мене. Такі стосунки в Божому народі мали привести до довіри між віруючими. Кому міг довіряти юдей в світі, де всі ненавиділи їх, в світі, де найближчі, можна сказати братні, народи, едомляни, моавіти, аммонітяни ловили й видавали ворогам втікачів-юдеїв? Якщо вони й могли комусь довіряти, то, мабуть, таким самим юдеям.

Але як вони чинили? В книзі Неємії є епізод, коли бідні з народу, прийшли до Неємії та скаржилися, що мусять продаватися в рабство, щоб заплатити податки царю. В Неємії 5:6-8 сказано: “І сильно запалав у мені гнів, коли я почув їхній крик та ці слова! А моє серце дало мені раду, і я сперечався з шляхетними та з заступниками та й сказав їм: Ви заставою тиснете один одного! І скликав я на них великі збори. І сказав я до них: Ми викуповуємо своїх братів юдеїв, проданих поганам, за нашою спромогою, а ви будете продавати своїх братів, і вони продаються нам? І мовчали вони, і не знаходили слова…” Мабуть, не лише багатії таке робили. Навіть бідняк може використовувати довіру іншого, щоб отримати якийсь зиск. Навіть більше, можна просто зраджувати один одного зовсім без зиску, навіть в збиток собі, і таке трапляється дуже часто.

Але як на це дивиться Бог? В 10-му вірші говориться: “щоб нам зневажати заповіт батьків наших”. Бог вважає, що той, хто зраджує, зневажає заповіт з Богом. Десь, починаючи з 2005 чи 2006 року, в Україні було широко розповсюджений вислів: “вовремя предать — это не предать, а предвидеть”. Але Бог вважає, що будь-яка зрада, будь-яка невірність — це гріх перед Богом, і вона є зневагою до заповіту з Богом. Незалежно, хто кого зрадив, незалежно, в маленькому чи в великому, це все є гріх перед Богом.

Друге звинувачення Бога до народу — вони одружувалися на іншоплемінних жінках. Подивіться вірші 11,12: “Зраджує Юда, і робиться нечисть серед Ізраїля та в Єрусалимі, бо Юда зневажив святиню Господню, яку покохав був, і дочку бога чужого за жінку узяв. Нехай Господь вигубить кожного, хто таке робить, того, хто чуває та відповідає з наметів Якова, і хто дар приносить Господу Саваоту.” Хтось може сказати, що тут йдеться про ідолослужіння. Слова “дочка бога чужого” в Біблії часто використовуються саме в такому значенні. Хтось може зауважити, що вже в часи Неємії, змішані шлюби були великою проблемою для юдеїв. “Тими днями бачив я також юдеїв, що брали собі за жінок ашдодянок, аммонітянок, моавітянок. А їхні сини говорили наполовину по-ашдодському, і не вміли говорити по-юдейському, а говорили мовою того чи того народу. І докоряв я їм, і проклинав їх, і бив декого з них, і рвав їм волосся, і заприсягав їх Богом, кажучи: Не давайте ваших дочок їхнім синам, і не беріть їхніх дочок для ваших синів та для вас.” (Неєм. 13:23-25) І ті і ті мають слушність. Після повернення з вавилонського полону юдеї вже не будували жертівників, пагорбів та не садили освячених дерев для інших богів. Вони відбудували храм, та приносили там жертви. Але Господь все одно каже, що вони зневажили святиню Господню. Чим? Тим, що змішалися з невіруючими. В чому справа? До яких наслідків призводять такі шлюби? Вони не тільки збільшують генетичне різноманіття популяції та зменшують імовірність генетичних вад у нащадків, що, безумовно, гарно. Але Бог створив сім’ю не тільки, щоб народжувалися здорові діти. Сім’я має сприяти вірі подружжя: і чоловіка, і дружини. Також, батьки мають гарно виховувати своїх дітей в послусі Богові. Наступне покоління має бути краще, ніж попереднє. Наші діти повинні бути більш вірними, більш відповідальними, більш етичними, більш розумними, ніж ми. Тому Бог хоче, щоб Його народ одружувався, зважаючи на ці обставини. Взагалі-то Бог не заборонив юдеям одружуватися на іншоплемінницях, окрім як з 7 народів Ханаану. Наприклад, в родоводі Ісуса Христа є хананеянка блудниця Рахава. А ще є моавітянка Рут. Навіть в родоводі Ісуса Христа є іншоплемінні жінки. Але Бог хоче, щоб ми, коли одружуємося, не дивилися тільки на лице, фігуру, маєток чи зв’язки батьків. Ми маємо дивитися, чи буде ця дівчина спонукати мене до віри, чи навпаки; чи зможемо ми разом краще служити Богові, чи ні. Так само й дівчата по відношенню до хлопців. Коли Бог створює шлюб, то Він робить з двох одне, тому віра одного допомагає вірі іншого, сильні сторони одного мають компенсувати слабкості іншого. Але може статися й навпаки: невірство одного підсилює сумніви іншого, а слабкості й гріхи одного зводять нанівець прекрасні й сильні сторони іншого. Тому ми маємо звертати увагу на Бога і в питаннях шлюбу.

Що ж сталося, що Бог так звинувачує Свій народ? Вони перестали звертати увагу на Бога. Коли одружувалися, вони звертали увагу на лице, фігуру, маєток, статус, зв’язки, але не звертали увагу на віру. Тому невіруючи дружини виховували невіруючих дітей і були спокусою для чоловіків. Більш того, їхні діти навіть не знали єврейської мови, тому не могли читати Біблію та не могли розуміти богослужіння. Значить, в наступному поколінні вони вже не належатимуть вибраному народу, вони стануть поганами. Ті, хто так робили, зневажали Господа, Святого Ізраїлевого. Вони також зневажали Ізраїль, вибраний народ, святиню Господа Саваота. А ще вони зневажали шлюб, як святий інститут, що його створив був Господь в Едемському саді. Вони зневажали шлюб тим, що звели його до простих людських стосунків. Коли я одружувався, Господь сказав мені про мою майбутню дружину: “ось, Я довіряю тобі Свою улюблену доньку. Дивись, піклуйся про неї”. Мені було дуже соромно перед Господом, що я раніше ніколи не дивився з такої точки зору. А потім було соромно, що часто забував про це. Але я знаю, Господь благословив наш шлюб, тому що ми обоє, створюючи сім’ю, робили це перед Господом, і Господь дійсно був і є з свідком і посередником між нами.

Що станеться з тими, хто зневажає Бога, Його народ та святий шлюб? Господь вигубить кожного, хто таке робить. Вони вже не будуть серед вибраного народу Божого, ті, хто так роблять, стануть і будуть рахуватися як погани.

Третій закид, що Господь закидає своєму народові — вони розлучаються. Подивімося вірші з 13 по 16: “І робите й друге таке: Господнього жертівника ви слізьми покриваєте, плачем та стогнанням, бо до дарів уже Він не звернеться більше, і милої жертви з рук ваших не візьме.  А ви ще й говорите: Защо? За те, що засвідчив Господь між тобою й жоною юнацтва твого, якій ти невірність вчинив, а вона ж твоя подруга, і дружина умови твоєї! Хіба Бог не один нас учинив? І залишок духу Його. А що цей один? Насіння від Бога шукав. Тому свого духа пильнуйте, і дружину юнацтва свойого не зраджуйте! Бо ненавиджу розвід, говорить Господь, Бог Ізраїлів, і того, хто вкриває насильством одежу свою, промовляє Господь Саваот. Тому свого духа пильнуйте, і не зраджуйте!” Господь говорить, що відвернувся від їхніх жертв, не приймає їхніх дарів, через те, що вони зраджують своїм дружинам, розлучаються, кидають їх, або вкривають насильством одежу свою. Є декілька різних тлумачень цих віршів, але поговоримо про те, що не викликає жодних суперечностей. Тобто,  про те, як Господь дивиться на шлюб. 

Він говорить: “За те, що засвідчив Господь між тобою й жоною юнацтва твого, якій ти невірність вчинив, а вона ж твоя подруга, і дружина умови твоєї!… Тому свого духа пильнуйте, і дружину юнацтва свойого не зраджуйте!” Господь каже, що Він Сам засвідчив між чоловіком та його дружиною. Я не знаю, як в той час чоловіки клялися своїм нареченим.  Зараз ми кажемо приблизно так: “буду турбуватися про тебе, захищати тебе, бути вірним тобі, любити тебе, в горі та в радості, в здоров’ї та в хворобі, в достатку та в бідності, допоки смерть не розділить нас.” Мабуть, в той час, чоловіки казали приблизно так само. Ця клятва проголошується перед людьми, щоб всі були свідками. Тому на весілля запрошують багато гостей: всі вони є свідками, і можуть підтвердити, якщо виникне потреба. Але, найголовніше, ця клятва проголошується перед Богом. Бог Сам є свідком, і Він вимагає дотримання цієї клятви. Більш того, тут сказано: “дружина умови твоєї”. Слово “умова” значить “заповіт”. Господь зробив шлюб заповітом, таким самим заповітом, який Він уклав з Ізраїлем. Мабуть, краще сказати, що Бог робить шлюб частиною заповіту з Самим Собою. Тобто, якщо зраджуємо дружині, або не дотримуємося нашого шлюбного заповіту, то ми тим не тільки руйнуємо свій шлюб, але й руйнуємо заповіт з Богом.

Що Бог наказує? Він двічі проголошує, в 15 та в 16 вірші: “Тому свого духа пильнуйте, і дружину юнацтва свойого не зраджуйте!” та “Тому свого духа пильнуйте, і не зраджуйте!” Ми маємо пильнувати свого духа та берегти вірність. Щоб берегти вірність треба пильнувати свого духа. Це нам нагадує слова Петра: “Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого.” (1 Пет. 5:8)

Ми коротко розглянули сьогоднішнє слово. Здається, більш за все, сьогодні говориться про шлюб. Дійсно, це так. В сьогоднішньому слові дуже чітко та недвозначно говориться про відношення Бога до шлюбу, це є святиня Господня, що була встановлена Богом ще до гріхопадіня, в Едемському саду. Але це тільки зовнішній шар, під ним є ще глибший смисл. Якщо ми уважно подивимося на звинувачення Бога до Свого народу, то побачимо одну особливість: кожен раз Господь говорить про зраду і кожен раз говорить, що це зрада проти Його заповіту з ними. Вони зраджують один одного і цим зраджують і зневажають заповіт з Богом. Вони зраджують божий народ тим, що одружуються з язичницями, і тим самим зневажають заповіт з Богом. Вони зраджують дружинам і тим руйнують заповіт з Богом. Тричі з’являється одна й та сама думка: зрада — це руйнація і зневага заповіту з Богом. Неважливо, яка саме зрада, — це все одно проти Бога. Чому так? Тому що наш Бог — вірний. Скільки разів в Біблії повторюється: Господь — вірний? Вірність і незмінність — це одна з частин сутності Бога. Навпаки диявол — неправдомовець і батько всякої неправди. Коли ми зраджуємо, то переходимо зі сторони вірності на сторону неправди, тобто від Бога до диявола. Вірність — від Бога, невірність — від диявола. Вірність або є, або її нема. Якщо вірності нема, то це буде проявлятися багатьма зрадами: від маленького, навіть непомітного, бажання використати брата або сестру для себе, до великих і всім помітних зрад, таких як подружня зрада, зрада виборців, державна зрада, зрада Бога. Сутність зради не змінюється. Її сутність — грішна природа людини.

Минулого тижня відбулося дещо, що змусило мене подивитися на себе. Я зрозумів, що перестав довіряти людям, що очікую від них не кращого, а гіршого. Двадцять років тому я не був таким, я був наївним. Також, мені пригадався вислів однієї досвідченої та розумної жінки. Вона сказала: проблема нашої країни — це аморальна більшість. Аморальність — це готовність переступити через обіцянки, через клятву, через принципи, через совість, через норми та закони. А більшість — це більшість. Я з нею згоден, але ми повинні бути Божим залишком, навіть якщо нас меншість. Тому, сьогоднішнє слово — це дзеркало, в якому відбивається як кожна людина, так і весь наш народ. Але дзеркало — це лише дзеркало, воно просто показує реальність. Що робити з цією реальністю? Проста відповідь є в сьогоднішньому слові: “Тому свого духа пильнуйте, і не зраджуйте!” Ми маємо пильнувати свій дух. Це допомагає, тому що тоді ми не легковажимо попередженнями Бога. Але просто пильнувати недостатньо. Невірність і зрада — це сутність грішної людини. Її треба змінити. Єдиний шлях змінити — це Ісус Христос. Він був вірним. Він помер на Хресті і за нашу невірність. Також, Він також довіряв Своїм учням, попри те, що знав, що вони зрадять Його. Він знав, що Його смерть та воскресіння, зроблять їх вірними. В Ісусі Христі ми також можемо бути вірними. Крім того, ми можемо довіряти Йому, тому що Його заповіт заснований на Його вірності, на тому, що Він зробив на хресті. Тому наша невірність не може змінити Його вірності. Хоча сьогодні Господь нам показує лише дзеркало, щоб ми подивилися на себе, хто ми є, але в наступному слові Господь говорить про те, що зробить з нашою гріховною сутністю.

(п. Авраам Влад)

Не зраджуйте

Малахія 2:10-16

Ключовий вірш 16

1. Вірш 10. В чому Господь звинувачував Свій народ? Чому, взагалі, Бог розглядає зраду як гріх? Яка Божа оцінка зради?

2. Вірші 11,12. Яке друге звинувачення зробив Господь? В чому проявлялося зрада і зневага Юди до святині Господньої? (Ез. 9:1,2; Неем. 13:23-27) Як таке ставлення народу Божого виявляло їх ставлення до Бога? Які наслідки будуть?

3. Вірші 13-16. Яке третє звинувачення отримали юдеї? Яке ставлення Бога до розлучення? Як відносяться між собою подружнє й духовне життя? Яка причина, через яку Господь наказав створювати шлюби серед Свого народу? Що наказує робити їм Господь?

4. Яке відношення мають ці три звинувачення до сучасності? Як маємо самі жити, навчати дітей та наш народ?

Заповіт з Левієм

Малахія 2:1-9

Ключові вірші 5,6 : “Заповіт Мій з ним був для життя та для миру, і Я дав йому страх, і він налякався Мене, та боявсь перед Іменням Моїм. Закон правди в устах його був, і не знайшлась на губах його кривда, у мирі й простоті ходив він зо Мною, і багато-кого відвернув від вини.”

У цьому уривку Бог продовжує говорити до священиків, але ми будемо шукати, що Він говорить до нас. Цікаво, що Біблія ставить дуже високі вимоги до тих, хто займає лідерську позицію. У першій частині своєї претензії Бог сварив їх за те, що вони ставилися зневажливо до служіння Богу і вважали, що особистий прибуток не вартий затрачених на служіння зусиль. В другій частині розмови, яку ми розглянемо сьогодні, Бог іде глибше, ніж виконання обов’язків, торкаючись питання, для чого і для кого вони це все роблять.

Прочитаємо вірші 1,2:

1 А тепер до вас заповідь цяя, священики! 2 Якщо ви не послухаєтесь, і не покладете на серце собі, щоб Іменню Моєму давати хвалу, говорить Господь Саваот, то пошлю Я прокляття на вас, і прокляну благословення ваші, і вже проклинаю, бо ви не берете до серця цього!

Бог говорить, що священики мають виконувати одну важливу функцію, від якої залежать такі важливі для нас речі, як благословення і прокляття. Священики щедро благословляли, щоб не відлякувати людей. Але буде добре чи буде погано залежить не від того, що священики говорять, а від зовсім іншого.

Коли у нас в країні вибори, ми чуємо від різних політиків багато гарних слів. Вони обіцяють високі зарплати, ріст економіки і щастя для всіх, щоб ніхто не пішов ображеним. Кожен намагається наобіцяти більше за інших. Але важливо не те, що вони обіцяють, а що вони реально можуть зробити. Дуже часто той, що збирається тебе пограбувати, дає дуже гарні обіцянки. Коли я був молодий і зелений, у мене так на базарі гаманця виманили. Тому треба зважати не на слова, а на характер того, хто говорить.

Бог каже через Малахію, що через те, що характер священиків був неправильним, їх слова виконувалися з точністю до навпаки: прокляття замість благословення. І все тому, що вони не робили головного: не давали хвалу імені Господньому. 

Якщо на цьому зупинитись, то виникає багато запитань. Що, якщо я просто казатиму “слава Богу!”, то буде благословення, а не казати – то прокляття? Невже це так працює? Ні, це не так. Давати хвалу – це стосується не слів, а цінностей, тобто що ти вважаєш дійсно вартим.

Як ми уявляємо собі священика?

Так:

або так:

Тобто, солідно одягнені люди, які гарно говорять. Нам теж хочеться виглядати перед людьми гарно або хоча б гідно, і це зрозуміло. Але Бог очікує чогось іншого. Священики Юдейські займалися досить специфічними справами, а саме: вони приносили жертви за гріх. Вони заколювали жертовних тварин, розділяли тушку, бризкали кров’ю, частину м’яса спалювали, частину готували собі і тому, хто приніс жертву, а шкіру і нутрощі виносили далеко за межі поселення і спалювали там.

А м’ясо бичка, і шкуру його та нечистоти його спалиш в огні поза табором, це жертва за гріх. (Вих.29:14)

Так, їм доводилося мати справу з дуже брудними речами. В попередньому розділі ми вже бачили, що їм ця брудна робота не подобалася. Але Бог вважає її дуже важливою. Це їхнє дійство вчило людей важливій істині: що гріх – це не іграшка, а серйозна проблема, яка вимагає не справ, і навіть не грошей, а пролиття крові. Щоб гарно показати це людям, священики мали залишити роль суперзірки шоу і тягати та палити брудні тельбухи.

Про важливість брудних справ добре знають батьки. Коли дитина перекинула тарілку з їжею або вкакалась, доводиться це прибирати. Які батьки роблять краще: які прибирають, чи які намагаються не забруднитися? Герой фільму “Лисий нянька” виглядає дуже комічно, коли намагається поміняти памперс за допомогою якихось довгих щипців.

Ми живемо у світі, де не все гладко, і тому, щоб зробити щось кращим, доводиться займатися речами неприємними. Прямо зараз у нас точиться війна, і нашим воїнам доводиться стріляти, щоб ми тут мали мирне життя. Дивно те, що є люди, які їх засуджують, навіть християни, бо стріляти в людей – то гріх. Але тільки доки хтось бере цей гріх на себе, ми за їх спинами можемо хвалитися своєю праведністю, що не беремо до рук зброї. Хтось каже, що політика – то брудна справа, тому не треба нею займатися. І так далі. Наприклад, деякі називають грішниками тих, хто працює в Неділю, але при цьому хочуть доїхати до храму тролейбусом. Проблема полягає в тому, що в цьому світі брудно все, бо гріх людей зробив все брудним. І треба, щоб хтось вліз в той бруд і вичистив його. А що робив Божий Син, коли жив у людському тілі? По-перше, Він йшов до тих, хто, з точки зору людей, був не гідний спілкування. У 9-му розділі Євангелії від Матвія Ісуса звинуватили, що Він з’являється в нехорошій компанії, і Він на це відповів:

12 А Він це почув та й сказав: Лікаря не потребують здорові, а слабі! 13 Ідіть же, і навчіться, що то є: Милости хочу, а не жертви. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння. (Матвія 9)

Що було далі? Христос, який сам не робив гріха, не побоявся забруднитися, і став гріхом замість нас:

Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім! (2-е до коринтян 5:21)

Христос був причислений до найгірших злочинців і витерпів знущання і насмішки, щоб дати нам спасіння. І пророк Ісая пише про це так:

Тому то дам уділ Йому між великими, і з потужними буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив і заступавсь за злочинців! (Ісая 53:12)

Тих же священиків, які не хотіли забруднитися, щоб люди вважали їх чистими, без плями і вади, їх чекав зовсім протилежний результат:

3 Ось Я обітну вам рамено, і розпорошу нечистість на ваших обличчях, нечистість свят ваших, і до неї вас винесуть.

“Обітну вам рамено” – цю фразу можна також перекласти як “обітну ваше насіння”, тобто, Бог вирішив, що справа нерадивих священиків не варта продовження. Далі перекладач діяв дуже лагідно й обережно, тому написав “нечистість”. Але в оригіналі все дуже жорстко: Бог обіцяв намастити їм обличчя какашками, які залишались від жертв, і потім винести їх самих на місце, куди виносять нечистоти. Я навіть вирішив не показувати це на слайді. Тобто, те, що вони підносили не Бога, а себе, привело їх до величезної ганьби.

Ми дуже боїмося критики. Той, хто вчинив щось нехороше, часто не хоче цього визнати і прикривається фіґовими листочками, як Адам, тільки щоб про нього погано не подумали, щоб зберегти імідж. Може, вам інколи з цієї причини важко говорити людям про свою віру, бо є страх показати себе з поганого боку. Але справа в тому, що ми є грішниками, і Бог виправдав нас не за наші вчинки, а завдяки тому, що Христос помер за нас. Навіть Христос не переймався іміджем, але він переймався правдою: щоб Бога називати Богом, а гріх – гріхом:

І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім! (Від Матвія 12:32)

Апостол Павло намагався все робити правильно, і з дитинства тому був навчений. Але навіть він говорив так:

Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдуюсь; Той же, Хто судить мене, то Господь. (1-е до коринтян 4:4)

Тільки Бог є істина, а ми шукаємо, навчаємось, помиляємось. Священики виконували центральну функцію у поклонінні Богу, але вони теж мали приносити жертви за власні гріхи, чим визнавали себе грішниками, а Бога – праведним. Не треба боятися помилитися. Треба боятися бути святішим за Бога, боятися свого небажання виправитись. Особисто я часто не можу стримувати емоції, піддаюся лінощам замість того, щоб працювати. Тому я не можу щось зараз говорити з кафедри від свого авторитету. Але є Боже слово, яке залишається істинним незалежно від того, яким є я чи ти. Апостол Павло повністю солідарний з Малахією, коли говорить:

А хто хвалиться, нехай хвалиться в Господі! (2-е до коринтян 10:17)

Ми можемо хвалити Ім’я Господнє, коли визнаємо перед Богом і виправляємо власні проступки. Наприклад, добре, коли батьки показують дітям гарний приклад, але не менш важливо, коли показують приклад, як треба визнавати і виправляти помилки. Це допоможе їм теж розкаятися і змінитися.

Коли говорять про особисті стосунки з Богом та про те, що не треба боятися думки людей, може створитися хибне враження, що я можу зневажати думку інших і робити все, що хочу, якщо впевнений, що я перед Богом правий. Але Біблія застерігає проти такого ставлення. Бог створив зібрання віруючих, яке ми називаємо Церквою, щоб через церкву мати стосунки з нами і виправляти нас. Наприклад, у віршах 8,9 Бог обіцяє священикам жахливе падіння рейтингів:

8 А ви відхилились з дороги, вчинили таке, що багато спіткнулись в Законі, Левієвого заповіта понищили, говорить Господь Саваот. 9 Тому то і Я вас зробив погорджуваними й низькими для всього народу, бо не стережете доріг Моїх ви, та не безсторонні в Законі.

Те, що вони не стерегли Господніх доріг, тобто, не старалися слухатись Бога, не стало таємницею для Божого народу, і Боже зібрання відреагувало жирним дізлайком. Віруючий не може розвиватися без зібрання, зібрання – це один з найпотужніших Божих інструментів, яким він працює в нашому житті. Тому нам треба шукати спілкування, незважаючи на самоізоляцію.

Вірш 4 говорить нам, чого Бог хотів навчити священиків через негативну реакцію спільноти:

4 І пізнаєте ви, що Я заповідь вам цю послав, щоб був заповіт Мій з Левієм, каже Господь Саваот. 

Тут мається на увазі не сам Левій, а його нащадки, серед яких були і священики. Біблія не містить якогось формального описання заповіту Бога з Левієм. Тут маються на увазі ті особливі стосунки, які священики та левити мали з Богом. Давайте подивимося вірші 5,6:

5 Заповіт Мій з ним був для життя та для миру, і Я дав йому страх, і він налякався Мене, та боявсь перед Іменням Моїм. 6 Закон правди в устах його був, і не знайшлась на губах його кривда, у мирі й простоті ходив він зо Мною, і багато-кого відвернув від вини.

Коли говориться, що Левій “налякався Бога”, то не мається на увазі тваринний, емоційний переляк. Страх Божий – це глибоке розуміння, що моє життя і мій мир  залежать від Бога. Як воїни на фронті беруть зброю, щоб захистити життя і мир своїх ближніх, так і нащадкам Левія теж доводилося робити непопулярні вчинки, щоб зберегти життя і мир. Наприклад, коли Мойсей сорок днів спілкувався з Богом на горі, народ зробив собі золотого ідола і став кланятись йому, ніби це цей шматок металу вивів їх з рабства, а не Бог. Зійшовши з гори, Мойсей покликав до себе тих, хто Господній, і зібралися якраз левити. Їм довелося підняти меча проти заколотників, але таким чином вони вберегли весь народ від розбещення. Внук Аарона Пінхас фізично знищив місцевого олігарха, який своїм прикладом вводив народ у аморальний зв’язок з ворожими народами. Звісно, зараз ми дивимося на це, як на жорстокість, але на той час люди так мислили і так вирішували проблеми. В наш час теж страчують диктаторів і терористів. Хто знає, чи не вважатимуть наші внуки жорстоким наш гуманізм? Важливо те, що нащадки Левія, яких Бог вивів з Єгипту, ставилися до Бога серйозно і робили, що могли, заради цих стосунків, і це зберігало життя і мир Божого народу.  Кожному з нас варто подумати, що ж робити мені, щоб наш народ мав життя і мир.

Також написано, що Левій багатьом іншим допоміг відвернутися від вини. Правда полягає в тому, що всі люди корумповані, або, біблійними термінами, грішні. І кожній людині потрібна допомога, щоб позбутися вини – не тільки відчуття провини, а й самої вини, самого грішного способу життя. Без цього життя і миру не буде. Треба вчити і допомагати, щоб люди усвідомили, до якої біди веде їх зіпсованість, і навернулися до правди. Через пророка Єзикіїля Бог сказав так:

Скажи їм Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів? (Єзекіїль 33:11)

Богу до вподоби, коли ми самі відвертаємось від несправедливості і іншим допомагаємо зробити це. Що ж ми можемо зробити?

Зараз немає Храму і жертвоприношень, тому і не можна когось порівнювати зі священиками – нащадками Левія. Зараз нашим священником став сам Ісус Христос, який взяв на Себе всю ганьбу і помер за наші гріхи. Коли ми намагаємося нашими вчинками зробити себе досконалими, ми ж самі розуміємо, що нічого з того не вийде, і потрібно щось більше. Христос приніс досконалу жертву, завдяки якій Бог приймає нас. Через кров Христа Бог встановив Новий Заповіт, не лише з нащадками Левія чи Ізраїля, а з кожним, хто прийняв цю досконалу жертву Христа. Ми самі не є відповіддю, часто ми самі – клубок запитань. Але ми можемо вказати на Христа, який може допомогти кожному відвернутись від вини. Саме так ми і можемо віддавати хвалу Божому Імені.

Які практичні засоби у нас є? Про один засіб ми згадували – це церква. Також 6-й вірш каже: “Закон правди в устах його був”. Коли Біблія каже про закон в устах, мається на увазі не лише те, що він промовляв цитати з Біблії. Це означає знання і дотримання, тобто, він вивчав слово Бога і у своїх практичних вчинках слідував йому. У нашому житті ми стикаємося з купою різних питань, і не тільки “де взяти гроші?”, а багато інших: як будувати стосунки, як чинити чесно, як виховувати дітей, як робити щось корисне для себе та інших. Навіть діти задаються важкими питаннями “Як нарешті заставити себе зробити ту кляту задачку?”. Бог хоче, щоб ми вирішували ці питання, пам’ятаючи, що Його заповіт, наші стосунки з Ним, – для життя та для миру. І коли ми привчаємося застосовувати Боже слово на практиці, у нас розвивається мудрість, щоб розрізняти добро і зло і чинити правильно.

Гляньте 7-й вірш:

7 Бо уста священикові знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він Ангол Господа Саваота.

Що це за знання, яке люди шукають від священиків? Людей рідко цікавлять глибокі теологічні питання. Але їх часто цікавлять питання етичні: “Навіщо потрібне моє життя?”, “Як я маю вчинити в такій ситуації?”, “Що робити з моїми помилками і як жити далі?”. І без самого Бфога і Його досконалої жертви на хресті немає на них вичерпної відповіді. Хай Бог допоможе нам цінувати стосунки з Богом, як цінував їх Левій, і також багатьох відвернути від вини.

(п. Ной)

Заповіт з Левієм

Малахія 2:1-9

Ключові вірші: 5,6

1. (1-2) До кого спрямовані ці слова? Яка найголовніша заповідь для священиків? Як це пов’язано з благословінням і прокляттям?

2. (3-4) Яке покарання обіцяє Бог? Чому Він звертається до них так жорстко? Що вони мають навчитися через це покарання?

3. (5-6) Яка мета заповіту Бога з Левієм? Як Левій ставився до цього заповіту? Яким був результат його дій?

4. (7-9) Яка функція священиків? Яким став їх рейтинг в народі, коли вони перестали виконувати цю функцію? Як ми маємо стерегти дороги Господні?

А Я ЦАР ВЕЛИКИЙ, ГОВОРИТЬ ГОСПОДЬ

Малахії 1:6-14

Ключовий вірш 14 : “І проклятий обманець, що в стаді його є самець, а він обіцяє та в жертву дає Господеві зіпсуте, а Я Цар великий, говорить Господь, і серед народів грізне Моє Ймення!”

Минулого разу ми розглядали перший діалог з книги Малахії. Бог запевняє Ізраїля в Своїй любові. Його любов проявилася в тому, що Господь обрав Якова і його нащадків, привів їх в Свій заповіт і впродовж усієї історії турбувався про них, виховував їх і зберігав їх. Його любов і обрання не гарантують, що наші життя будуть тихими і безпечними. Але Його любов незмінна. Навіть в труднощах ми можемо бути певними в Його обіцянках. Його любов змінює нас і перетворює впертих грішників на Божий народ. Його любов явилася нам в Ісусі Христі. В Його крові прощення наших гріхів. В Його воскресінні – наше життя і відновлення всього світу. 

Сьогодні ми починаємо розглядати другий діалог книги Малахії. Він досить довгий, тому сьогодні – перша частина. Тут Бог звертається до Своїх священиків. Він докоряє їм за те, що вони, зневаживши своє служіння, зневажили і самого Бога. Замість того, щоб допомагати людям приходити до Бога, вони вчинили таке, що багато хто спіткнулись в Законі. Вони порушили заповіт, який Господь уклав з коліном Левія і нащадками Аарона (2:8). 

В часи СЗ священиками не ставали, а народжувалися. Лише той, хто походив з коліна Левія, з роду Аарона, брата Мойсея, міг бути священиком. Але зараз Писання називає священиками усіх, хто вірує в Ісуса Христа. Тож це слово важливе і для нас. І хоча в наш час Богу не приносять в жертву тварин, як в часи Малахії, але внутрішня сутність ролі священика змінилась не так сильно. Це слово змушує нас задуматися про своє життя і служіння. Але ще більше, воно змушує нас згадати, яким Богом ми покликані. Яким є Бог, якому ми служимо. Нехай Господь зробить наші серця м’якими, а розум відкритим, і нехай Дух Господній діє в наших серцях, щоб нам вірувати і жити за словом Господнім. 

Подивіться вірш 6: «Шанує син батька, а раб свого пана; та якщо Я вам батько, де пошана Моя? А якщо Я вам пан, де страх передо Мною? говорить Господь Саваот вам, священики, що погорджуєте Моїм Іменням та й кажете: Чим ми погордили Йменням Твоїм?»

В чому суть претензії з якою Бог тут звертається до священиків? В чім, взагалі, проблема? – проблема в тому, що Бог очікує від Своїх священиків певного ставлення до самого Себе. Але при цьому Він бачить зовсім інше. 

Бог відкрився Ізраїлю, і як милостивий Отець і як могутній Господь. Так, у книзі Вихід, коли Він посилає Мойсея до фараона, щоб той звільнив єврейський народ із полону, Він каже: «І ти (Мойсей) скажеш фараонові: Так сказав Господь: Син Мій, Мій перворідний то Ізраїль. І кажу Я тобі: Відпусти Мого сина, і нехай Мені служить…» (Вих.4:22-23а). Як Господь і Законодавець, Бог дав Своєму народу заповіді на Синаї і вимагав їх виконання. 

Та тепер Він каже Своїм священикам: «Шанує син батька, а раб свого пана; та якщо Я вам батько, де пошана Моя? А якщо Я вам пан, де страх передо Мною?»

Діти шанують батьків тому, що вони – їхні батьки. Це – природний закон, який Бог записав в серця дітей ще до того, як записав його на кам’яних таблицях. Ап. Павло, коли наводить приклади неприродної поведінки і збоченого розуму в 1-му розділі послання до Римлян, говорить не лише про гомосексуалізм (про це всі пам’ятають), а також серед усього іншого і про неслухняність дітей батькам. 

Подібним чином і слуга, хоча його зобов’язання перед господарем не є природним, тим не менш вважає своїм обов’язком шанувати свого пана і виконувати його волю. 

Діти і слуги віддають належну шану і поштивість своїм батькам і господарям. Але ці священики не бояться і не шанують свого Бога. Вони погорджують Божим Іменням. Нехтують ним. А коли Бог картає їх за це, вони кажуть: «чим це ми нехтуємо Твоїм Іменням? Хіба ми не приносимо Тобі жертв в належний час? Чого Тобі ще треба? Що ще Ти з нас хочеш?»

В чому ж проявлялося це нехтування, ця зневага Божим іменем? В тому, як ці священники ставилися до свого служіння і, відповідно, в тому, як вони його виконували. Якщо узагальнити, Бог говорить тут про дві речі: про ставлення до «Трапези Господньої» і про якість жертв які вони приносять. 

Подивіться вірш 7: «На жертівник Мій ви приносите хліб занечищений і кажете: Чим Тебе ми зневажили? Тим, що кажете ви: Трапеза Господня вона погорджена!». Також, у вірші 12 Господь каже: «Ви ж Його зневажаєте, кажучи: Трапеза Господня вона занечищена, й дохід її, обриджена страва її». 

В сучасному світі Богу не приносять в жертву тварин, тому нам важко уявити життя священиків СЗ і того, що відбувалося на подвір’ї скинії або храму. Але нам потрібно знати, що більшість жертв СЗ не спалювалася на вівтарі, а з’їдалася. Коли жертовну тварину приводили до вівтаря, священик мав правильним чином заколоти її і розділити тушу. Частина справді спалювалася. Частина – з’їдалася тим, хто приносить жертву. А особлива частина віддавалася священику і його сім’ї. 

Так само особливою їжею, яку могли їсти тільки священики був хліб. Цей хліб випікався з борошна найвищого ґатунку за рецептом, яким дав Сам Господь. Раз в тиждень на вівтар викладалися 12 свіжих хлібів, а зняті хліби священик забирав собі. Ніхто інший не міг їх їсти. 

І хліби з вівтаря і м’ясо жертв були святинею Господа. Малахія називає їх Трапезою Господньою. Але ці священики дивилися на цю їжу зовсім іншими очима. Вони кажуть: ось, скільки праці! І заради чого? Заради цього бридкого вареного м’яса? Хіба ця їжа, ці хліби, варті тих зусиль, які ми витрачаємо в храмі? Складається враження, що їм би більше хотілося служити в домі намісника і їсти з його столу, ніж приступати до столу Господнього. Господь каже цим священикам: таким ставленням ви зневажаєте Моє Ім’я. 

Подивіться вірші 8-9: «І коли ви проносите в жертву сліпе, це не зле? І як кульгаве та хворе приносите, чи ж це не зле? Принеси но подібне своєму намісникові, чи тебе він вподобає, чи підійме обличчя твоє? промовляє Господь Саваот. А тепер ублагайте ви Боже лице, і хай стане для нас милостивим. З ваших рук це було, то хіба кому з вас Він обличчя підійме? говорить Господь Саваот»

Тут Бог сварить священиків за якість їхніх жертв. В книзі Левит Бог дає настанови Своєму народу про те, якою має бути жертовна тварина. Насправді, там є багато варіантів: це може бути жертва з великої худоби, а може бути з малої. Тварину могли приносити в жертву за гріх, або це могла бути мирна жертва, жертва вдячності. Але, не залежно від призначення (крім випадку, коли йшлося про руду телицю, або про птахів), до всіх жертв була одна спільна вимога: це має бути самець без вади. Саме таку жертву захотів Собі Господь. Таку жертву обіцяв прийняти і явити Свою милість. 

В ті часи для скотарів євреїв молодий самець без вади був справді немалою цінністю. На ньому могло триматися благополуччя усієї отари. Людина, яка приносила цю жертву усвідомлювала, що це справді жертва. Тому усвідомлювала і важкість свого гріха, і велич Божої святості, і цінність Його милості. 

В 2 Самуїла 24 описується, як цар Давид згрішив перед Богом і Бог вразив Ізраїля моровицею. Загинуло багато людей. Пророк Ґад наказав Давиду поставити вівтар на току Аравни євусеянина, щоб моровиця зупинилася. Отже, Давид пішов до Аравни і запропонував купити в нього і тік і худобу. Коли Аравна зрозумів хто до нього прийшов і з якою метою, він запропонував царю в дар і тік, і худобу, і навіть молотилки на дрова. Але Давид відповів: «Ні, бо тільки куплю від тебе за ціну, і не принесу дармо цілопалень Господеві, Богові моєму» (2Сам.24:24).

Цар Давид не міг собі дозволити принести Богу жертву, за яку він сам не заплатив, яка для нього нічого не вартувала. Але що приносили Богу ці священики? – сліпе, кульгаве, хворе і навіть крадене. Те, що самому не шкода. 

І тут справа не в тому, що Бог такий перебірливий чи дріб’язковий і хоче лише гарних тварин. Писання неодноразово показує, що Бога в першу чергу цікавить серце людини. «Чи жадання Господа цілопалень та жертов таке, як послух Господньому голосу? Таж послух ліпший від жертви, покірливість краща від баранячого лою!» (1Сам.15:22). Але ми маємо розуміти, що наші вчинки дуже добре виявляють стан наших сердець. Чи не так? Нам потрібно розуміти, що якими би гарними не були наші приношення, вони не будуть ідеальними. Але є різниця, коли ти приносиш Богу щось не ідеальне, але в те вклав все серце і сили. І коли ти приносиш щось на “відчепись”. 

Бог каже: принеси таку тварину в дар наміснику (офіційну владу в той час в Ізраїлі представляв перський намісник). Чи йому сподобається такий дар? Чи наважишся ти принести таке людині, від якої залежить твоє життя? – ні. Чому ж тоді ви приносите такі пожертви Мені? Запитує Господь. Ви зі страхом приходите перед обличчя грішної людини, але перед Боже обличчя з’являєтеся зі зневагою. Вважаєте, що будь що зійде за жертву. Те, що ви не понесете на базар. Те, що не зможете подарувати комусь дорогому. Те, чого самі не бажаєте… але Богу – згодиться. Все одно щось треба принести, чому б не це?

В нас є приказка: «на тобі небоже, що мені не гоже». Небіж – це племінник. Не плутайте з небіжчиком 😊. Багато разів я чув цю приказку у формі: «на тобі Боже, що мені не гоже». Якось я дивився коротку передачу про українську мову, де викладач пояснював, чому версія «на тобі, Боже» – не правильна. Він казав: «подумайте самі, хіба ж хтось наважиться принести Богу щось непотрібне?» Я тоді ще подумав: «ого… який оптимістичний погляд на грішну людину». 

Насправді ж, люди не просто наважуються… ми постійно саме це і робимо. Приносимо Богу криве, сліпе і крадене. Наприклад, коли маємо час на розваги, соціальні мережі, друзів але не маємо часу щоб пізнавати Бога в Його слові. Коли починаємо ставитися до свого служіння не як до привілею служити Богу і Його церкві, а як до важкого ярма: «ось, стільки праці! Краще би зайнявся чимось своїм». Коли ноги ніби прийшли на богослужіння, а серце і думки десь далеко-далеко. 

Зараз, коли більшість служінь відбувається он-лайн, взагалі є небезпека поставити собі богослужіння, як фонову музику: ніби і проповідь послухав і котлєток посмажив, суцільна вигода. Тоді коли ми сидимо в залі, так само, як і тоді, коли сидимо вдома, нам потрібно нагадувати собі, що ми збираємося не для того, щоб споживати релігійний контент, а для того, щоб разом служити і поклонятися живому Господу.

Який вирок Бог виносить мертвому і лицемірному служінню? Подивіться вірш 10: «Нехай хто серед вас замкне двері святині, і не буде надармо освічувати Мого жертівника! Я не маю вподоби до вас, говорить Господь Саваот, і з ваших рук не вподобаю дару!»

Бог каже, що краще замкнути двері святині і не розпалювати вогонь дарма. В тому виді в якому там відбувається служіння, це служіння не має смислу. Все одно, з ваших рук не вподобаю дару, говорить Господь. 

Це слово змушує нас поглянути в своє серце, чи не так? Оцінити свої стосунки з Богом, переглянути своє ставлення до служіння і до поклоніння. Але що нам робити, якщо ми знайдемо своє серце таким, як в цих священиків? Тому що я своє серце іноді знаходжу не в кращому стані, ніж в цих священиків. Нарікаю. Так само, як вони кажу: «ось, стільки праці!» Але в цьому уривку, разом із картанням, Бог дає Своїм священикам і ліки. 

Як ми можемо з новим серцем поклонятися Господу? Як можемо любити Його і шанувати Його, як Батька і Господа? Нам потрібно пригадати, хто той Бог, якому ми служимо! Хто той Бог, якому ми поклоняємося. Пізнати Його велич і святість. Саме це Бог і нагадує Своїм священикам. 

Подивіться вірш 11: «Бо від сходу сонця й аж по захід його звеличиться Ймення Моє між народами, і кадиться в кожному місці для Ймення Мого дар чистий, бо звеличиться Ймення Моє між народами, каже Господь Саваот»

Ви знаєте, були часи, коли Ізраїль справді був міцною державою. Коли Бог впокорив під руку царя Саула  чи Давида усіх їхніх сусідів. Були часи, коли храм був одним з чудес світу, коли все в ньому було з золота, бо срібла в країні було, як каміння. В такі часи легко вірити: наш Бог – великий Бог. 

Але зараз їхній храм був блідою тінню колишньої величі. Зараз країною керував не нащадок Давида, а перський намісник. Зараз вони розуміли, що і Єрусалим і храм можуть бути легко зметені з лиця землі. І вони думали: раз ми такі слабкі і принижені, значить наш Бог такий самий. Одна справа буди священиком Бога, чий народ панує над усіма. Зовсім інша — служити Богу якоїсь мілкої провінції у великій імперії. Дуже легко ми транслюємо обставини свого життя на Бога, якому поклоняємося. 

Та Господь нагадує їм: ні, Я – великий і святий Бог. Ви думаєте, що робите Мені послугу, коли служите в храмі? Ні, це не так! Ви думаєте, що Я маю бути задоволений чим завгодно? – ні, це не так! Навіть, якщо ви зачините храм, Моє Ймення все одно буде звеличуватися між народами, від сходу і аж до заходу сонця. Навіть якщо ви погасите жертівника, все одно, на кожному місці Моєму Імені буде кадитися дар чистий. Я Цар великий, говорить Господь в 14му вірші. 

Любі брати і сестри, Бог, якому ми служимо – це великий Бог. Це Бог, який наказав у темряві засяяти світлу і сталося так. Бог, якому ми служимо – це милостивий Бог, Він наказує сонцю кожного ранку сходити над добрими і злими. Бог, якому ми служимо – це Святий Бог. Це не такий Бог, який каже: не переймайся, ти подобаєшся мені такий, як ти є. Це Бог, який каже: від вічності, Я обрав тебе в любові, щоб зробити тебе святим і непорочним. Це Бог, який за наші гріхи віддав Сина Свого, як непорочного і чистого Агнця Божого. Це Всемогутній Бог, який із мертвих воскресив Христа і зруйнував узи гріха і смерті. 

Бог каже Своїм священикам: “Бо від сходу сонця й аж по захід його звеличиться Ймення Моє між народами, і кадиться в кожному місці для Ймення Мого дар чистий, бо звеличиться Ймення Моє між народами…  Я Цар великий”. І насправді, ми з вами, любі брати і сестри, живемо в часи, коли ці слова істинні, як ніколи. Храм в Єрусалимі зруйнований і жертівник згас та Господнє ім’я не забуте. Він поставив Собі нові храми. Кожен з вас – Його храм. Він запалив нові вівтарі в серцях богомільців, які поклоняються Йому в дусі та в правді. І Він же Духом розпалює вогонь служіння на цих вівтарях. Сьогодні, в день Господній, разом з тим, як сонце рухається зі Сходу на Захід, на кожному місці чоловіки і жінки, хлопчики і дівчатка збираються, щоб святити ім’я Господа Ісуса Христа, щоб шанувати і звеличувати нашого Бога і Отця. А одного дня ми побачимо, як кожне коліно небесних і земних схилиться перед іменем нашого Царя і Спасителя. Бо Я Цар великий, говорить Господь. Я молюся, щоб цей великий Цар панував в кожному серці. Щоб в кожному з нас Він розпалив Свій великий вогонь. Щоб ми в цьому поколінні жили, як священики великого Царя. На славу Його. 

(п. Йонатан)

А Я ЦАР ВЕЛИКИЙ, ГОВОРИТЬ ГОСПОДЬ

Малахії 1:6-14

Ключовий вірш 14

1. Вірш 6. До кого Бог звертається в цьому уривку? Якого ставлення Він очікував від них? Яким було їхнє ставлення насправді?

2. Вірші 7,12. Чим Бог докоряє священикам стосовно трапези Господньої? Що значать слова: «Трапеза Господня вона занечищена, й дохід її, обриджена страва її»? (12) Порівняйте таке ставлення до трапези Господньої з 1Сам.2:12-17 та 1Сам.2:27-29.

3. Вірші 8-9,13. Чим Бог докоряє священикам стосовно якості жертв? Чому вони не наважились би принести намісникові те, що приносили Богу? Яким було ставлення священиків до свого служіння? (13) Чи прийме Бог таку жертву?

4. Є багато уривків в СЗ, які свідчать, що Бога більше цікавить серце богомільця, ніж його жертва (напр. Бут.4:4-5; 1Сам.15:22-23; Іс.1:10-15…) чому ж в цьому випадку Бог так суворо картає їх за якість їхніх жертв і служіння? Які повеління щодо якості жертв дав Бог в СЗ? (Лев.1:3,10; 4:3,23,28) На що вказували жертви СЗ? (Євр.9:9-12)

5. Вірші 10-11, 14. Який страшний присуд Бог проголошує священикам? Який є Бог? Яким має бути наше ставлення до Нього? В чому має проявлятися це ставлення?

«Я вас покохав»

Малахія 1:1-5

Ключовий вірш 1:2а : «Я вас покохав, говорить Господь»

 

Подивимося на 1-ий вірш: «Пророцтво Господнього слова до Ізраїля через Малахію». Ім’я «Малахія» означає «Божий проповідник». Малахія – останній проповідник Старого Заповіту. Він жив приблизно у 5-ому столітті до н.е., і, вважають, у ті самі часи що й Ездра та Неємія. На той час пройшло близько 100 р. після повернення Ізраїльтян з Вавилонського полону. Стіни Єрусалиму та храм були відбудовані. Там проходили регулярні богослужіння. Повернувся відносний матеріальний добробут. Проте не все було так добре у Божому народі. І у цій книзі пророк звертається до Божого народу з закликом до покаяння.

 

Книга розділена на 6 діалогів Бога зі Своїм народом. У сьогоднішньому діалозі Бог каже Своєму народові: «Я вас покохав». Вони відповідають: «Як Ти нас покохав?» Якщо ми прослідкуємо відповіді Ізраїльтян в інших діалогах, то вони будуть такими: «Чим ми погордими Йменням Твоїм?» (1:6) «Чим Тебе ми зневажили?» (1:7) «За що?» (2:14) «Чим ми мучимо?» (2:17) «У чому повернемось?» (3:7) «Чим ми Тебе обманули?» (3:8) «Що ми на Тебе сказали?» (3:13) «Як?», «Чим?», «Чим?», «За що?», «Чим?», «У чому?», «Чим?», «Що?» Знову та знову люди ставлять ці запитання. Іноді люди ставлять такі питання у простоті та невинності серця. Але це не той випадок. Ці люди заскорубли у своїх гріхах, про які дорікає їм пророк, та не хотіли розкаятися. Насправді ми можемо їх зрозуміти. Храм був відбудований, де регулярно проводилися богослужіння, приносилися жертви, проголошувалася хвала та молитви. Люди дотримувалися постів та свят. Ці люди робили все що мали робити! Проте саме їм Бог дорікає. І кожен раз, коли звучить докір через пророка, вони відповідають зневажливо. Вони не можуть повірити, що це дорікають їм, які роблять усе що мають робити і вірно служать Господу. Вони наче кажуть: «Ти у своєму розумі? Це ми зневажаємо Бога? Ми мучимо Бога? Це нам потрібно навернутися? Це ми обманюємо Бога? Це ти нам кажеш? Як? Чим? У чому?» Ці люди не збиралися кидати віру. Вони не казали: «Перестаньмо служити Богові у храмі». Вони були впевнені, що добре служать Господу. Але Бог через пророка каже: «Ви зневажаєте Мене! Ви мучите Мене! Ви обкрадаєте Мене!» Слова Божі у книзі Малахії актуальні і в наш час, тому що і зараз люди приносять в жертву сліпих, кульгавих та хворих тварин, і зараз люди зневажають, мучать та обкрадають Бога. Я молюся про те, щоб коли ми будемо вивчати цю книгу, Дух Святий зворушив наші серця та навчив нас такому поклонінню, якого хоче від нас Бог.

 

Звернемося що віршів 2-3:

 

2 Я вас покохав, говорить Господь, а ви кажете: Як Ти нас покохав? Чи ж не брат Ісав Якову? каже Господь, а Я Якова був покохав,

3 а Ісава зненавидів, і зробив його гори спустошенням, а спадок його для шакалів пустині.

 

Коли більшість людей читають ці вірші, то перше, що вони запитують, це: «Як Бог міг ненавидіти Ісава? Хіба Бог це не любов? Бог ненавидить?» Але якщо перше, що ми запитуємо, це чому Бог зненавидів Ісава, то ми втрачаємо суть цього слова. Насправді саме головне питання тут не чому Бог ненавидів Іваса, а «чому Бог покохав Якова?» Ось справжнє запитання! «Чому Бог покохав Якова?» Звичайно, Бог кохає і Бог ненавидить. Бог любить праведність і водночас ненавидить гріх і зло. Що ж означає, що Він зненавидів Ісава? Якщо ми зрозуміємо, чому Бог покохав Якова, то зрозуміємо і чому Він зненавидів Ісава.

 

Щоб зрозуміли любов Бога до Якова нам прийдеться повернуться на 1500 р. назад від пророка Малахії. У цей час в Ісака та Ревеки народилося два сини: Ісав та Яків. Ісав був первістком, тому згідно законів того часу саме він мав наслідувати благословення Авраама. Але Бог зробив інакше. Ап. Павло так каже про це в Рим.9:10-13:

 

10 І не тільки це, але й Ревекка зачала дітей від одного ложа отця нашого Ісака,

11 бо коли вони ще не народились, і нічого доброго чи злого не вчинили, щоб позосталась постанова Божа у вибранні

12 не від учинків, але від Того, Хто кличе, сказано їй: Більший служитиме меншому,

13 як і написано: Полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів.

 

В першу чергу любов Бога до Якова проявилася у його вибранні. Чому Бог вибрав Якова, а не Ісава? Тільки по Своїй благодаті. Бог вибрав Якова не тому, що той був патріархом – він став патріархом пізніше і лише завдяки тому, що Бог його обрав. Бог вибрав Якова коли той ще навіть не народився і не зробив нічого доброго чи злого. Бог вибирає по Своєму суверенітету і по Своїй волі. Саме це Бог каже Ізраїльтянам. «Я вас покохав» «Як Ти нас покохав?» – запитують вони. І Бог відповідає: «Подивіться, Я Вас обрав!»

 

Друге, любов Божа до Якова проявилася у вихованні. Це – пов’язані речі. Бог виховує тих, кого обирає. І Господь досить жорстко виховував Якова. Яків був не дуже приємною людиною. Проте завдяки Божому вихованню став патріархом і через нього Бог започаткував 12 Ізраїлевих колін, а ще значно пізніше в його потомках народився Ісус Христос. Це виховання тривало усе його життя, яке від народження до самої смерті не було простим. Коли Яків був юнаком, то мусив втікати на чужину від гніву свого брата Ісава. Там він тяжко працював наймитом у не дуже добросовісного роботодавця. Так трапляється, що, виховуючи нас, Бог посилає нам не дуже добрих роботодавців. Так за 14 р. Яків заробив лише дві дружини: Лію та Рахіль. Потім він почав власний бізнес – доволі успішний. Бог виховував Якова через примирення з Лаваном та Ісавом. У Якова було багато проблем у його великій сім’ї – 4 дружини та 12 дітей, у порівнянні з якою навіть сім’я п. Ноя видається невеликою. Так часто трапляється, що Бог виховує нас через сімейні труднощі. Однак кінець кінцем Яків став тією людиною, якою хотів його бачити Бог. Поступово Яків навчився цінувати духовні речі. Він зрозумів, що є Бог, є духовний світ, і це цінності, якими не можна розкидатися направо та наліво. Яків навчався довіряти Богові, хоча мав дуже сильний характер і спочатку покладався лише на самого себе. Яків навчився цінувати Боже благословення, цінувати життя з Богом. В результаті Яків став благословенням для інших. Яків благословив фараона. Він благословив усіх своїй синів. Бог називав себе Богом Якова, а його ім’я носить весь Ізраїльський народ – тому що Ізраїль – це нове ім’я Якова. І через історію Якова Бог каже своєму народові: «Я виховував вас таким же чином, як виховував Якова. Усі ці 1500 р.» Бог повів їх у Єгипет, де спас від голодної смерті і виростив великий народ. Потім він повернув їх в обрану землю, дав їм закони, дав їм привілей знати Його та служити Йому. Ніякий інший народ в історії не мав таких привілеїв. Не дивлячись на їх гріхи, Бог усі ці 1500 р. був вірний їм і не залишав їх. І ви після всього цього запитуєте: «Як Ти нас покохав?»

 

Головне питання тут не «як Бог міг зненавидіти Ісава», а «як Бог міг покохати Якова?» Книга Малахії належить до групи книг малих пророків. Серед них ми зустрічаємо книгу пророка Осії, який жив років за 200 до Малахії. Життя цього пророка було дещо незвичним з тієї причини, що Бог наказав йому взяти собі в дружини Гомер, яка була блудницею. Тобто Бог наказує Своєму пророку взяти в дружини повію, яка буде постійно зраджувати йому. У цій сім’ї народилося троє дітей. Першого, сина, назвали Їзреел, що означає «Бог розпорошив». Другу, дочку, назвали Ло-Рухама, що означає «Непомилувана». Третім народився ще один син, якого назвали Ло-Аммі, що означає «не Мій народ». Можете уявити собі життя в цій сім’ї? Як довго Ви прожили б у такій сім’ї? Можете уявити собі картину, коли Осія несе службу, а його дружина в цей час надає послуги у публічному домі? І люди, які йдуть на службу яку проводить Осія, ідуть щоб послухати його проповідь, проходять повз будинок, де його дружина продається за гроші. Напевно, навколо Осії почали ходити чутки, Осія чув навколо себе перешіптування та недомовки. Коли, нарешті, кілька людей з його зібрання наважилися підійти до нього та сказати: «Осія, ми тебе любимо, ми довіряємо тобі й поважаємо тебе як пророка. Але скажи нам: як так могло статися, що такий святий чоловік вступив у стосунки із повією?» І Йосія, можливо, відповів: «Я давно очікував на це запитання. І я дам відповідь на Ваше запитання, якщо Ви дасте відповідь на моє: як святий Бог може кохати таких перелюбних людей як ми?» Божа любов до нас незаслужена. І коли ми читаємо про людей яким проповідував Малахія, ми ставимо питання: «Як вони цього не розуміли? Чому вони скептично відповідали: «Як Ти нас покохав?»

 

За 100 р. до Малахії жив пророк Єзекіїль, через якого Бог сказав Своєму народу такі слова (Єз.16):

 

3 Походження твоє й народження твоє – з краю ханаанського, твій батько – амореєць, а мати твоя – хіттеянка.

4 При твоєму народженні …

5 не змилувалося над тобою жодне око… але була ти викинена на відкрите поле…

8 І проходив я повз тебе… І простягнув полу Свою над тобою, і закрив твою наготу, і присягнув тобі, і ввійшов з тобою в заповіт, і стала ти Моєю.

9 І обмив Я тебе водою, і сполоскав я кров з тебе, і натер тебе оливою.

10 І зодягнув тебе різнокольоровим, взув тебе в тахаш, і сповив тебе в віссон, і покрив тебе шовком…

14 І розійшлось ім’я твоє поміж народами за твою красу, бо досконала вона, через пишноту Мою, яку Я на тебе поклав.

 

І далі:

 

15 І поклалася ти на красу свою, і стала розпусною…

 

200 р. до Малахії Ізраїльський народ був повією. 100 р. до Малахії Ізраїльський народ був повією. Проте Бог не залишив їх, а як і раніше кохав їх. У часи Малахії Бог каже їм: «Я Вас покохав», а вони запитують: «Як ти нас покохав?»

 

Чи бачите Ви як Бог покохав Вас? Як вибрав Вас, як покликав до Себе, як спас, як виховує, як благословив? І якщо це було сказано до того, як Ісус помер на хресті, то наскільки це більш справедливо для нас, які вже знають Хреста, Який постраждав заради нас!

 

Подивіться ще раз на вірш 3:

 

3 а Ісава зненавидів, і зробив його гори спустошенням, а спадок його для шакалів пустині.

 

Стосовно Ісава: Бог не обирав його і не виховував так, як Якова. Звичайно, я думаю що серед потомків Ісава були окремі люди, які повірили в Бога Ізраїля та стали Його народом. Але Бог ніколи не працював серед потомків Ісава так, яке серед потомків Ізраїля. Зазвичай слово «ненавидіти» ми розуміємо як неможливо терпіти, дратуватися чи злитися, бажати зла чи навіть смерті. Я не думаю що Бог так ненавидів Ісава. Коли ми дивимось на життя Якова та Ісава по-людськи, то очевидно що життя Якова було куди більш складнішим. В цілому ж Ісав прожив більш спокійне та сите життя. Проте якщо порівнювати з Яковом, який мав і Божу любов і захист, то Ісав не мав ні того, ні іншого. Фактично Ісав був залишений на життя, яке сам обирав. Ісав не любив Бога, він любив лише себе самого, і думав лише про себе самого, і робив що подобалось йому самому. Він жив полюванням та жінками. Смачну їжу він цінував вище Божого благословіння. Не те що Ісав прямо ненавидів Бога, та бризкав Богу в лице слиною: «Я ненавиджу Тебе!» Скоріше за все Бог його просто не цікавив. У його житті не знаходилося місця для Бога. Фактично Божа ненависть до Ісава проявилася у тому, що Бог його залишив жити, як він хоче сам.

 

Подивіться на вірші 4-5:

 

4 Коли скаже Едом: Ми зруйновані, та знову збудуємо руїни, то так промовляє Господь Саваот: Вони побудують, а Я розвалю! І звати їх будуть: Країна безбожности, і народ, на якого навіки розгнівавсь Господь!

5 І ваші очі побачать оце, і ви скажете: Стане великий Господь понад границю Ізраїлеву!

 

Ісав не наслідував віру своїх батьків Ісака та Ревеки. Його потомки не зробили цього також – вони жили точно таким же чином, як і Ісав. Час від часу вони навіть воювали проти Божого народу. Бог залишив цей народ. У історії Едому були підйоми та падіння, коли врешті решт цей народ не ще з лиця землі незадовго після народження Ісуса. У наш час немає такого народу як Едомітяни, чи такої країни як Едом.  

 

Проте Бог продовжує любити Якова. В Його потомках Він послав Ісуса Христа, в Якому проявилася велика Божа любов. У наш час люди часто кажуть: «Бог любить тебе» без глибокого розуміння цієї любові. Насправді часто вони сумніваються у Божій любові. Тому не можуть віддати своє життя Богові та покоритися Йому. Тому ми маємо знати Божу любов. Що б не сталося, ми маємо знати, що Бог покохав нас. Бог любить Вас. Бог любить церкву. Бог любить Україну. Амінь.

(п. Яків)

«Я ВАС ПОКОХАВ»

Малахії 1:1-5

Ключовий вірш 1:2а

1. Прочитайте 1-ий вірш. Наведіть базові відомості про книгу Малахії: ким та коли була написана? в яких обставинах? кому адресована? ціль написання? структура книги?

2. Прочитайте вірші 2-3. Згадайте життя Якова (Бут.25-36). Чому Бог покохав Якова? Скільки часу пройшло як Бог покликав Якова? Як за цей час Бог показав, що кохав Якова? Наведіть приклади.

3. Що каже про Ізраїльтян їх відповідь: «Як Ти нас покохав?»

4. Згадайте життя Ісава та його ставлення до Бога (Бут.25-36). Що означає, що Бог «Ісава зненавидів»?

5. Прочитайте вірші 3-5. Як жили потомки Ісава? (Чис.20:21) Що сталося з цим народом?

6. Як Бог покохав Вас?