Записи

Моліться один за одного

Якова 5:13-20

1. Що треба робити в стражданнях і радостях (13)? Чому?

2. Як треба перемагати хворобу (14,15)? Які складові цього процесу? Який результат гарантовано? Яку силу має ревна молитва (16)?

3. Як приклад Іллі допомагає нам молитись (17,18)?

4. Яким чином Бог діє через братів і сестер в Церкві (19-20)?

ДОВГОТЕРПІТЬ АЖ ДО ПРИХОДУ ГОСПОДА!

Якова 5:1-12

Ключовий вірш 5:7 : “Отож, браття, довготерпіть аж до приходу Господа! Ось чекає рільник дорогоцінного плоду землі, довготерпить за нього, аж поки одержить дощ ранній та пізній”

У світі програмування, де я працюю, є видавництво “Manning Publications”, яке випустило багато книг, назви яких закінчуються одними і тими ж словами “… in action”, тобто “на практиці”. Це гарні книги, де автори навчають застосовувати на практиці отримані знання. У наш час кожен може отримати інформацію. Але який в ній толк, якщо я не вмію застосувати її на практиці? Іноді книгу Якова називають “Faith in action” – “Віра на практиці”. У своїй книзі Яків пропонує нам  кілька тестів щоб перевірити нашу віру. Тому що одна справа – декларувати свою віру, а зовсім інша – пройти перевірку. Одна справа декларувати, що я вірю, що Ісус помер на хресті за людей та прийде вдруге, а жити так, наче Ісус ніколи не приходив і не прийде. Сьогодні ми будемо тестувати свою віру по двум параметрам: фінанси та терпіння у випробовуваннях. 

Перше, не живіть заради грошей! (1-6)

Подивимося на вірші 1-3:

1 А ну ж тепер ви, багачі, плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати: 

2 ваше багатство згнило, а ваші вбрання міль поїла! 

3 Золото ваше та срібло поіржавіло, а їхня іржа буде свідчити проти вас, і поїсть ваше тіло, немов той огонь! Ви скарби зібрали собі на останні дні! 

Коли ми читаємо ці вірші, то може скластися враження, що Яків дуже не любить багатих людей і виявляє до них велику неприязнь. Його мова тут сама жорстка, яку лише можна знайти у всьому його посланні. Коли ми читаємо ці вірші, то іноді навіть здається, що ми читаємо гнівні слова якогось пророка зі Старого Заповіту, а не слова ап. Якова із Нового Заповіту. У чому ж тут справа?

Звичайно, Яків любить всіх людей – і багатих і бідних. Звичайно, немає нічого поганого в тому, щоб бути багатим. З Нового Заповіту ми знаємо, що багаті люди багато сприяли проповіді та розповсюдженню Євангелія. За Ісусом йшли услід деякі жінки, які, як написано, “служили Йому своїм маєтком” (Лк.8:1-3) Щоб служити маєтком, потрібно його мати, це були багаті жінки, і вони служили Ісусу! Із книги Дій ми пам’ятаємо бізнес-леді Лідію, яка прийняла Павла у своєму будинку і служила Йому. Лідія була купчихою, багатою жінкою, і сприяла розповсюдженню Євагелія у Филипах. Чому ж тоді Яків стає таким строгим, коли говорить про багатих? Очевидно, тому що насправді дуже важливо, як ми заробляємо і як ми витрачаємо гроші! У своєму посланні Яків наче каже: “Ти – віруючий? Тоді це має бути видно у твоїх справах, у твоїх словах, у твоєму ставлення до ближніх. І, звичайно, у тому як ти розпоряджаєшся фінансами!” 

Ми можемо подумати, що, поскільки ми не багаті, то ці слова нас не стосуються. Звичайно, по українським міркам, ми не багаті. Більшість із нас, наскільки мені відомо, відноситься до середнього класу. Однак по Біблійним міркам багато людина – це та, у якої після того, як вона одяглася та поїла, ще щось залишилося. У Вас щось лишається? Брати та сестри, по біблійним міркам – ми усі багаті! І те, як ми розпоряджаємося нашими фінансами показує нашу віру. Яків сьогодні пропонує нам тест нашої віри, перевірити, чи я лише декларую свою віру на словах, чи я практикую її у житті. 

Звернемося ще раз до 1-го вірша: “А ну ж тепер ви, багачі, плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати”. Зазвичай, ми гадаємо, що багаті люди радіють та насолоджуються життям. Однак їх дійсне положення настільки жахливе, що якби вони дізналися про нього, то плакали б та ридали. Що ж такого страшного зробили ці люди? Перше, вони зібрали скарби на останні дні. Звернемося до віршів 2-3:

2 ваше багатство згнило, а ваші вбрання міль поїла! 

3 Золото ваше та срібло поіржавіло, а їхня іржа буде свідчити проти вас, і поїсть ваше тіло, немов той огонь! Ви скарби зібрали собі на останні дні! 

Гріх цих людей у тому, що вони невірно розпоряджалися багатством. Коли Бог благословляє мене чи тебе і дає мені більше, ніж мені потрібно для життя, Він очікує, що я буду правильно розпоряджатися цими залишками. Звичайно, ми повинні піклуватися про свої сім’ї. Біблія навчає, що якщо хто не піклується про свої сім’ї, той гірше невіруючого. Ми маємо піклуватися про своїх родичів, про наших ближніх. Але що ще ми маємо робити із залишками? В книзі Малахії ми вивчали, що у Старому Заповіті Божий народ давав десятити, давав приношення на храм, а також приношення для бідних. З десятин забезпечувалися потреби священиків, які служили в храмі. В Новому Заповіті ми також маємо використовувати ці фінанси для проповіді Євангелія, для спасіння тих, які гинуть у своїх гріхах, для того, щоб Боже Царство зростало, для турботи про бідних. Однак ці люди невірно розпоряджалися своїм багатством. Яків каже, що вони накопичували його в 3 речах. По-перше, вони накопичували їжу. Він каже: “ваше багатство згнило”. Скоріш за все Яків говорить тут про продукти харчування. В той час люди накопичували врожаї, в основному ячмінь, пшеницю, схильних до гниття.. По-друге, вони накопичували одяг: “ваші вбрання міль поїла”. І, в-третіх, вони накопичували гроші – золото та срібло (3). Люди накопичують надіючись, що більше не потрібно буде працювати, і тепер вони зможуть сповна насолодитися життям. Це саме думав один багатій в притчі, яку розповів Ісус. Він накопичив добра та міркував так: “Душе, маєш багато добра на багато років складеного. Спочивай, їх та пий, і веселися”. Бог же до нього прорік: “Нерозумний…”” (Лк.12:13-21) Проблема в тому, що люди не можуть зберегти того, що вони накопичили. Не могли у часи Якова. І не можуть у наші дні, хоча зараз для цього є значно більше можливості – є холодильники і технології зберігання. Усе це згниє, його їсть міль, воно ржавіє. А навіть якщо їм і вдастся зберегти дещо, то їх точно не лишиться у цьому світі. І Яків запитує: “А кому ти служиш? Грошам – і накопичуєш їх? чи Богові?” Ці речі, які ці люди накопили, показують справжній стан їх серця і вони будуть свідчити проти цих людей – каже Яків (3б). Вони могли думати, що служать Богові, можливо вона навіть декларували свою віру, та насправді вони служили речам. І їх серце стало як ці речі, які гниють, псуються та ржавіють. 

І Яків завершує в 3-ому вірші: ви зробили це “на останні дні” або, “в останні дні”. Останні дні – це дні перед другим приходом Ісуса Христа. Ми зараз живемо в останні дні. У ці дні нам потрібно жити заради викупної Божої історії, заради проповіді Євангелія, заради Божого Царства. Це – сама нагайна справа, яку Христос заповів пробити Своїм учням. І, якщо вони Його послідовники, то мали це робити. Але чим вони займалися? Вони бездумно та марно накопичували багатcтво. Навіть якщо вони декларували, що були послідовниками Христа, їх справи та напрямок життя показав, що це не так. Вони не жили заради Христа. 

Друге, в чому Яків дорікає цим багатіям – вона обкрадали бідних. Подивіться на вірш 4:

4 Ось голосить заплата, що ви затримали в робітників, які жали на ваших полях, і голосіння женців досягли вух Господа Саваота! 

Замість того щоб допомагати бідним, ці люди обкрадали їх та наживалися на них. У тих реаліях більшість людей не мали ніяких заощаджень, і жили тим, що заробили сьогодні. Вранці вони йшли шукати роботу, вдень працювали, ввечері вони купували їжу на те, що заробили, з’їдали, і на завтра не лишалося нічого. Тому затримати їм зарплату означало приректи їх та їх сім’ї на голодну смерть. Гріх проти цих людей настільки серйозні, що їх голосіння досягло вух Господа Саваота! Ще лише двічі в Біблії говориться, що голосіння досягає Господа: перший раз – в Бут.4:10, коли Каїн вбив Авеля, і сказано, що “голос крови брата твого звиває до Мене з землі”. Другий раз в Бут.18:20 – це крик Содому та Гомори. Гріх обкрадання бідних прирівнюється до вбивства та гомосексуалізму!

Третій гріх цих багатіїв – це життя заради розкоші та насолод. Подивимося на 5-ий вірш: 

5 Ви розкошували на землі й насолоджувались, серця свої вигодували, немов би на день заколення. 

Людям подобається комфортне життя і вони прагнуть до комфортного життя. Дійсно, якби люди не прагнули до комфорту, до мерзли б у своїх автомобілях чи носили б воду в своє житло з криниць. Комфорт та насолода – це стиль сучасного життя і головний напрямок сучасних людей. Один із девізів компанії, де я працюю, це “enjoy”. Люди відмовляються щось робити, коли це не приносить налосолди. Але де та межа, коли прагнення до комфорту та насолод перетворюється в розкоші та похоті? Можна сказати так: якщо у Вашому житті Ви не навчаєтеся зрекатися себе, то втрачаєте всякий контроль над своїм життям, і тоді комфорт, розкіш та насолода стають його єдиною ціллю. Такі люди тратять усе своє життя заради розкішного автомобіля чи розкішного житла. Ап. Павло сказав у 1 Тим.5:6: “А котра у розкошах живе, – та живою померла”. Життя заради розкоші – це передчасна смерть. Яків додає: “Ви …серця свої вигодували, немовби на день заколення”. Яків тут вживає терміни з тваринного світу – як вигодовують худобу. Люди, які живуть заради розкошів та насолод, задовольняють всякі свої бажання, вони не здатні контролювати себе. Вони схожі на худобу, яка їсть усе підряд та повніє. Навіщо худобу вигодовують? Щоб заколоти. Тут заколення – це день суду, коли Бог буде судити таких людей. 

І останній гріх цих людей, на який вказує Яків – вірш 6:

6 Ви Праведного засудили й убили, Він вам не противився! 

Не зовсім зрозуміло, про якого Праведного говорить тут Яків. Можливо це Христос, а, можливо, це була просто праведна людина, яка постраждала від рук цих людей. Але тут видно, на що здатні ці люди заради розкоші та задоволень. Розкоші та задовлення можуть видатися невинними забавками багатих людей, але через них вони не зупиняються ні перед чим, заради цього вони готові навіть засуджувати та вбивати невинних людей. 

Ви знаєте, що наразі ми живемо у страшно матеріалістичному світі. Люди готові на багато що заради грошей. В наш час надзвичайно легко впасти у цю матеріальну пастку. І, якщо ми не пильнуємо, то це дуже легко стається. Бог дарував нам автомобілі, квартири, будинки, речі та фінанси. Що нам з цим усім робити? Тепер можна пожити і в своє задоволення? Нам потрібно навчатися віддавати. Єдиний правильний шлях у ці останні дні це бути слабко привязаним до своїх грошей. 

Друге, довготерпіть! (7-11) Звернемося до 7-го вірша: 

7 Отож, браття, довготерпіть аж до приходу Господа! Ось чекає рільник дорогоцінного плоду землі, довготерпить за нього, аж поки одержить дощ ранній та пізній. 

Християни, до яких звертається тут Яків, стикалися з багатьма труднощами та випробуваннями. Вірші, які ми тільки що вивчали, також стосуються випробовувань – їх притісняли та обманювали багаті люди. Ми також у нашому християнському житті стикаємося з труднощами та випробуваннями. Насправді у всіх людей, не лише у віруючих, є труднощі. Однак деякі випробування є специфічними лише для віруючих. Для прикладу, перші християни страждали через переслідування за свою віру. Невіруючі не страждають від цього. В Україні немає переслідувань за віру, але все одно бувають непорозуміння, несприйняття чи відверте відторгнення християн. Яків добре знав це, і він у віршах 7-11 каже, як з цим справитися. Якщо Ви пам’ятаєте, Яків вже говорив про випробування у 1-ому розділі, в самому початку свого послання (1:2-4). І тут він знову говорить про необхідність терпіння. Так, нам потрібно терпіти труднощі. Часто так трапляється, що нам доводиться терпіти людей, які нас оточують, що буває не легше, ніж терпіти важкі обставини. Перше, на що вказує Яків, нам потрібно терпіти аж до приходу Господа (7а). Ми маємо знати, що випробування не будуть тривати вічно. Максимально, скільки вони будуть тривати – це до приходу Христа. 

Далі Яків наводить приклад рільника, фермера по-сучасному (7б). Фермер готує грунт та садить насіння. А далі йому залишається лише чекати. Далі фермер відчуває свою повну залежність від дощу. У той час посівна проходила осінню. В жовтні-листопаді проходили ранні дощі, у березні-квітні – пізні. Якщо не було хоча б одних із дощів – ранніх чи пізніх – то не було врожаю. Навіть у наш час технологій фермери все одно залежать від дощів. У той час вони залежали повністю. Фермер, після того як посіяв врожай, був повністю безсилий, і мав лише покладатися на одного Бога. Схоже безсилля ми відчуваємо у випробовуваннях, тому що вони не залежать від нас. Якби ситуація залежала від нас, то ми влаштували б собі зручне, комфортне, безтурботне життя. Але ми не контролюємо всього. Ми живемо у час, де люди намагаються усе контролювати, менеджити. Але дуже часто це лише ілюзія контролю. Лише один Бог усе контрлює. Тому у випробовуваннях ми маємо навчатися довіряти Йому та покладатися на Нього. Ми маємо мир не коли усе контролюємо, а коли визнаємо свою безпомічність та довіряємо Господу!

Подивимося на 9-ий вірш: “Не нарікайте один на одного, браття, щоб вас не засуджено, он Суддя стоїть перед дверима!” Часто так трапляється, що люди у труднощах чи випробуваннях втрачають терпіння і в їх серці зявляється гірке незадоволення життям. Часто вони виражають це у тому, що починають нарікати на інших людей та звинувачувати їх у своїх проблемах. Нарікати на братів та сестер у церкві: чому ніхто не помічає, як я страждаю? Як мені важко? Чому ніхто не допомагає? Вони можуть навіть озлобитися проти інших людей, просто тому, що у житті цих людей немає таких страждань, як у них. Завжди, коли я страждаю, здається, що ніхто ніколи так раніше не страждав. Яків каже: не нарікайте один на одного. Ви не маєте права судити своїх братів і сестер, Бог буде судити їх. 

Натомість щоб звинувачувати та судити інших, у труднощах та випробовуваннях нам потрібні гарні приклади, які надихають нас. Подивіться на вірші 10-11:

10 Візьміть, браття, пророків за приклад страждання та довготерпіння, вони промовляли Господнім Ім’ям! 

11 Отож, за блаженних ми маємо тих, хто витерпів. Ви чули про Йовове терпіння та бачили Господній кінець його, що вельми Господь милостивий та щедрий. 

У нас немає часу щоб подивитися життя пророків, навіть одного з пророків. Але нам важливо вивчати їх життя, труднощі, з якими стикалися, та благословіння, які отримували. Коли ми вивчаємо життя пророків, то розуміємо, що не лише я один страждаю. Як приклад Яків приводить Йова. Напевно усі чули про страждання Йова.Одного разу він втратив усе – дітей, багатство, здоров’я. Однак Йов пройшов усі ці випробування. Кінець кінцем Бог дав йому більше, ніж той мав спочатку. Що більш важливо, Йов вийшов з цього випробування іншим, зміненим, благословенним. Він зрозумів, що вельми Господь милостивий та щедрий. Тому замість того, щоб нарікати на інших, нам потрібно у випробуваннях бачити, чому Бог навчає нас, що Він вельми милостивий та щедрий. 

Третє, не кляніться (12). Звернемося до 12-го вірша: “А найперше, браття мої, не кляніться ні небом, ані землею, і ніякою іншою клятвою! Слово ж ваше хай буде: Так, так та Ні, ні, щоб не впасти вам в осуд”. Чому люди клянуться? Чому вони взагалі придумали клятви? Навіщо вони потрібні? Справа в тому, що ми живемо у світі, який переповнений обманом. Люди обманюють самі, обманюють їх. Якщо будівельники скажуть що виконають ремонт у квартирі за півроку, їх ніхто не найме. Тому вони кажуть що зроблять за 1,5 міс, а роблять півроку. Люди не довіряють один одному. Люди обіцяють одне, а по факту виходить інше.Тому люди придумали клятви для того, щоб їм повірили. Для них уже просто щоб людина сказала – недостатньо. Потрібно щоб вона поклялася. У часи Якова також були клятви: люди клялися небом, землею та іншими речами. Яків навчає не робити цього, а говорити правду, навіть коли це тобі невигідно. Брехня руйнує стосунки, руйнує суспільство, через неї ми живемо у атмосфері загальної недовіри. Людям потрібен хтось, кому можна довіряти. Хай Господь зробить нас людьми, яким можна довіряти! 

Нам потрібна віра, яка працює, “Faith in Action”. Інструменти, які не робочі, ремонтують, або викидають. Хай Господь дасть нам віру, яка працює. Хай допоможе віддавати фінанси, і показувати на практиці, що ми віримо, що Христос прийшов щоб померти за людей та прийде вдруге щоб судити їх. Хай допоможе терпіти у випробуваннях та навчитися, що вельми Господь милостивий та щедрий.

(п. Яків)

ДОВГОТЕРПІТЬ АЖ ДО ПРИХОДУ ГОСПОДА!

Якова 5:1-12

Ключовий вірш 5:7

1. Прочитайте вірші 1-6 (порівняйте з Мт.6:19-21). До кого тут звертається Яків? За які гріхи Яків дорікає багатим? Чому їх має спіткати лихо? Чому їм необхідно задумуватись над майбутнім?

2. Яким чином ці дорікання можуть стосуватися Вас? Яким чином наша віра має проявлятися у тому, як ми розпоряджаємося фінансами та матеріальними ресурсами? Заради чого жити та на що надіятися у житті та смерті?

3. Прочитайте вірші 7-9. В якому сенсі християни схожі на рільників? Чому важко терпіти для рільника? для нас? Що може зміцнити нас у такий час?

4. Прочитайте вірші 10-11. Розкажіть про довготерпіння пророків. Чому вони страждали? Розкажіть про Йова та його страждання (Див. Йов 1:1-2:13, 42:1-17). Для чого нам потрібне довготерпіння? Скільки потрібно терпіти? Який результат довготерпіння? Як приклади цих людей зміцнюють нас?

5. Прочитайте 13-й вірш. Чому люди клянуться? Від чого застерігає тут Яків?

ОДИН ЗАКОНОДАВЕЦЬ І СУДДЯ

Якова 4:11-17

(12): Один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити. А ти хто такий, що осуджуєш ближнього?

Сьогодні ми продовжуємо вивчати 4ий розділ послання Якова. В цьому уривку є дві явних теми. У віршах 11-12 Яків говорить про те, як ми маємо ставитися одне до одного. У віршах 13-17 він говорить про те, чим ми маємо керуватися коли будуємо плани на майбутнє і обираємо, як діяти. І, здавалося б: що може поєднувати ці дві теми? Однак і в одному і в іншому випадку, застерігаючи братів, Яків використовує одну і ту ж саму аргументацію: він нагадує, що над нами усіма і над кожним із нас є Бог Законодавець і Суддя. Бог, який говорить до нас в Своєму слові. Бог, який не залишився мовчазним, але відкрив нам Свою волю. Щоб ми знали і виконували її. Нехай Господь зробить наші серця м’якими, а розум гострим. Нехай Дух Господній дасть нам віру і розуміння, щоб знати Господню волю і жити за нею. 

Подивіться вірш 11: «Не обмовляйте, брати, один одного! Бо хто брата свого обмовляє або судить брата, той Закона обмовляє та судить Закона. А коли ти Закона осуджуєш, то ти не виконавець Закона, але суддя».

Від чого Яків застерігає віруючих? – від того, щоб вони не обмовляли і не засуджували один одного! Це дуже серйозне, дуже строге застереження. Адже, зі слів Якова, той, хто обмовляє чи засуджує братів, підносить себе вище за Божий Закон і претендує на місце Бога і судді. Але що це значить: «обмовляти один одного»? 

Обмовляти когось – це неприязно висловлюватися, говорити щось погане, що може зашкодити людині або образити її. Тлумачний словник Ноя Вебстера дає наступне означення цьому слову: обмовляння – це «брехливе свідчення або наклеп з метою завдати шкоди репутації оточуючих через приниження їх значимості, звинувачення чи осуд…» Обмовляння – це якраз такий гріх, для здійснення якого, як казав п. Яків, не треба грошей чи чогось надзвичайно, достатньо самого лише злого язика. 

В сучасному світі, де інформація розповсюджується миттєво, нечистоплотні політики та журналісти часто використовують обмовляння та наклепи, щоб завдати шкоди опонентам. Дуже легко звинуватити людину в усіх можливих гріхах. Більшість людей все одно не перевірятиме достовірність цієї інформації. І, навіть, якщо пізніше той кого оббрехали звернеться в суд і доб’ється спростування, шкоди все одно вже завдано. Слово зробило свою справу, вийшло із уст і не повернеться. Що би потім хто не говорив, як би не спростовував, в людей все одно залишиться осад і упередження, навіть несвідоме.

Нажаль, цим грішать не тільки нечистоплотні політики і журналісти, але також і віруючі. Саме тому Яків і застерігає від цього братів. Як же і в чому це може проявлятися в церкві? Деякі приклади того ми знаходимо в Писанні. Наприклад, в посланні до Римлян, 14й розділ Павло також приділяє цій проблемі багато уваги. До церкви належали віруючі, як з євреїв, так і з поган. Ці люди мали різну історію, жили в різних культурах і мали різні уявлення про поклоніння Богу. Тому те, що для одного було верхом благочестя, іншому могло видаватися блюзнірством. Тож Павло пише римлянам: «Один бо вірує, що можна їсти все, а немічний споживає ярину. Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, Бог бо прийняв його… Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання» (Рим.14:2-3;5)

Подібні напруження існують і між сучасними віруючими. Є спільноти які поклоняються дуже консервативно, тихо і спокійно. І є спільноти які поклоняються дуже голосно і експресивно. Є спільноти, де люди моляться стоячи, і є такі, де моляться сидячи. В нашій спільноті також є певний устрій, певний підхід до служіння, до якого ми звикли: вивчення Біблії, Духовний Хліб, написання свідчень і т.д. І завжди є спокуса думати: «якщо ми це так робимо, значить це єдиний правильний (або найкращий) спосіб». І якщо хтось перетинає якісь межі поведінки і робить не так, як ми звикли, то значно легше засудити таку людину, вважати її і говорити про неї, як про недуховну, ніж розбиратися в чім там справа. Яків строго застерігає нас від такого: «Не обмовляйте, брати, один одного!»

Чому ж не можна обмовляти один одного? – «Бо хто брата свого обмовляє або судить брата, той Закона обмовляє та судить Закона. А коли ти Закона осуджуєш, то ти не виконавець Закона, але суддя» (11)

По-перше, Яків нагадує нам тут, що в Ісусі Христі, Бог зробив нас одне одному не суддями, не контролерами і не прокурорами. А ким? – братами і сестрами. Амінь. Погляньте, Яків тричі в 11 вірші нагадує, що віруючі – це брати. В Ісусі Христі Бог дав нам заповідь любити одне одного (1Ів.3:10-11), а не судити одне одного. Ми маємо турбуватися про добре ім’я свого брата. Якщо не можемо сказати чогось доброго, то краще мовчати, ніж казати погане. Ми не повинні знаходити задоволення в обговоренні чиїхось недоліків, пригадуванні старих гріхів, розповсюдженні чуток і неправди. 

По-друге, Яків нагадує нам, що дія Божої благодаті в наших життях, наше освячення проявляється не в тому, що зростає наша прискіпливість до братів і сестер, а в тому, що ми зростаємо в слухняності Божому Закону. Ми маємо бути виконавцями слова (1:23), виконавцями Закону, а не суддями. Людина, яка забуває, що Закон даний нам для того, щоб його виконувати, починає користуватися ним не за призначенням. Часто, така людина використовує Закон замість палиці, щоб ним бити інших віруючих, засуджувати і підноситися. Але це зовсім не те, до чого ми покликані.

По-третє, людина, яка обмовляє та осуджує братів – обмовляє та осуджує Закон. Ми покликані служити одному Богу і це Його Закон є досконалим правилом життя для кожного віруючого. З Його Законом ми маємо порівнювати свої вчинки і оцінювати їх. Але людина, яка судить іншого, робить мірою свого суду не Божий Закон, а власну думку, власну прискіпливість. Часто, в тих речах, в яких Писання дає нам свободу, намагається зв’язати совість і дії віруючих своїми обмеженнями, установками взятими з світської культури і виховання, а не з Біблії. І, навпаки, ігнорує ті моменти, в яких Закон проявляє строгість. Така людина ніби каже: «ось тут Закон недосконалий, тут Господь щось недогледів… але я це виправив».

Що Яків нагадує такій людині? Погляньте вірш 12: «Один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити. А ти хто такий, що осуджуєш ближнього?» 

Цікаво, що точно те саме питання задає ап. Павло в Рим.14:4, коли розглядає проблему засудження одних віруючих іншими. Він каже: «Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він устоїть, бо має Бог силу поставити його». Хто ти такий? Де ти взяв право осуджувати свого брата?

Є лише один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити. І, на щастя, це не я і не жоден із нас. Це Бог, який створив і нас самих, і наш світ, і закони за якими цей світ існує. Це Він спасає або засуджує. Ти можеш бути правий, а твій брат може помилятися, але все одно це не дає тобі права осудити брата. Бо є лише один Законодавець і Суддя. Є Господь перед Яким твій брат ходить. Є Господь, який має силу утвердити твого брата і виправити його і він встоїть, бо він Господній. 

Звичайно, цей уривок не говорить, що ми маємо бути байдужі до братів і сестер і ігнорувати проблеми в їхніх життях. Ні! Навпаки, Писання закликає нас турбуватися одне про одного і виправляти. В Гал.6:1 ап. Павло говорить: «Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти!»

Якщо ти бачиш проблему, її не можна ігнорувати, її потрібно вирішити. Але при цьому потрібно пам’ятати декілька принципів. По-перше, ми маємо пам’ятати, що наша мета – не засудити брата, а виправити його, придбати брата, каже Господь Ісус в Мат.18:15. Відповідно, діяти потрібно не осудом, а любов’ю, духом лагідності.

По-друге, ми маємо пам’ятати, що кожен з нас може помилятися. Те, що особисто тобі здається неправильним, чи обурливим, насправді, може виявитися не таким вже й поганим. Тому, коли в Мат.18 Господь Ісус дає настанови, як чинити з братом, що згрішив, Він не каже: якщо згрішив проти тебе брат твій, можеш вважати його митарем і язичником. Він каже: якщо згрішив твій брат, навіть якщо проти тебе, він все одно все ще твій брат. Скажи йому на одинці. Не послухає – при кількох свідках. Проблема не вирішена? – скажи церкві. Є лише одна підстава за якою церква відлучає члена через гріх – це вперта відмова покаятися. 

Кожен з нас може помилятися, але не помиляється Господь. І ми маємо обіцянку від Нього, що де двоє чи троє зібрані в Його ім’я, там Він серед нас. Яка це благодать, що Він перебуває в зібранні віруючих зі Своєю мудрістю, зі Своєю благодаттю і зі Своєю владою зв’язати будь які хитрі задуми сатани і розбити пута неправди. 

Третє, що ми маємо пам’ятати, це те, що є лише Один Законодавець і Суддя. Він Один визначає, що є добре, а що – зле. Його Закон, Його воля, ось чому мають бути підкоренні і наші життя, і наше служіння, і наші стосунки. 

Подивіться вірші 13-17: «А ну тепер ви, що говорите: Сьогодні чи взавтра ми підем у те чи те місто, і там рік проживемо, та будемо торгувати й заробляти, ви, що не відаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає!… Замість того, щоб вам говорити: Як схоче Господь та будемо живі, то зробимо це або те. А тепер ви хвалитеся в своїх гордощах, лиха всяка подібна хвальба! Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить, той має гріх!»

Від тих, хто обмовляє та засуджує братів, Яків повертається до тих, хто легковажить Божою волею, коли будує плани на майбутнє та обирає, як діяти.

Чим, як правило, керуються люди, чим часто ми керуємося, коли щось собі плануємо? Яків відповідає – вигодою, тим на скільки це вигідно. Якщо мова йде про країну – то краще, щоб це була розвинена країна: Європа чи США. Якщо мова йде про житло, то краще, щоб воно було близько до транспортних вузлів і до роботи, щоб легко було добиратися. Якщо мова йде про роботу, то в першу чергу тут йдеться про дохід. 

То що, Яків проти, щоб ми шукали собі кращого і комфортнішого життя? – зовсім ні, він не проти. Але він нагадує нам дві важливі речі, які ми схильні забувати або ігнорувати. 

Перше, це те, що багатство і комфорт – це не саме головне в житті: «ви, що не відаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає!…» Яків порівнює життя людини з парою, що на хвильку з’являється і зникає. Життя людини мінливе і ми не знаємо, що очікує нас завтра чи через рік. 

Поки все добре, людина думає, що саме головне – це багатство і комфорт. Але наступного дня така людина стикається з важкою хворобою, проти якої гроші безсилі. І тоді вона починає говорити: головне в житті – це здоров’я. Але перебуваючи на порозі смерті людина думає вже не про комфорт і не про здоров’я, вона починає думати про плоди свого життя, про вічність і судилище Христове. 

Пам’ятаєте притчу, яку Ісус розповів про багача, що отримав великий врожай, побудував нові комори, сів і казав собі: «Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!» Що говорить йому Бог? – «Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?» (Лук.12:19-20). Нерозумно вкладати своє життя в те, чим ти насправді не можеш розпорядитися, в те, чим ти насправді не збагатієш. 

Друге, що нагадує нам Яків, це те, що є Бог, Який керує світом, в якому ми живемо, і навіть самими нашими життями. Є речі, яких хочемо ми. Є речі, яких хоче Бог. Як ви думаєте, чиї задуми точно здійсняться? – Господні. «У серці людини багато думок, але виповниться тільки задум Господній» говорять нам Прип.19:21. Тому мудрим буде якось узгодити свої плани з тим, чого хоче Господь. Чи не так?

І тут в нас постає питання: «як ми можемо знати, чого хоче Господь?». Чи можемо ми знати майбутнє? Чи можемо ми знати, чому Господь звелів статися завтра чи наступної години? – ні. Але чи можемо ми знати, чого Він хоче? – так, бо Бог не мовчить. Він говорить до нас в Своєму слові.   

Ми не можемо знати, чи хоче Бог, щоб завтра курс долара виріс чи впав. Але ми знаємо, що Він хоче, щоб діти були слухняні батькам, а чоловіки любили своїх дружин. Ми не можемо знати чи прилетить після епідемії COVID метеорит. Але ми знаємо, що Він хоче, щоб Євангелія Ісуса Христа була проповідувана по всій землі. Ми не знаємо, коли закінчиться війна в Україні і хто буде наступним президентом. Але ми знаємо, що воля Божа – це наше освячення в Ісусі Христі (1Сол.4:3). Отож, хто знає, як чинити добро, хто знає чого хоче Бог та не чинить, той має гріх!

Нам би дуже хотілося знати майбутнє, знати, що буде завтра, і там де впаду, соломки підстелити. Але Бог захотів, щоб ми діяли не знанням, а вірою. Щоб ми покладалися не на прогнози, а на Його обіцянки. Щоб шукали не того, як зручніше, а того, що Він повелів у Своєму слові.  

Я пам’ятаю розмову, яку мав з одним любим братом. Він розповідав, як одного разу отримав дуже привабливу пропозицію переїхати працювати за кордон. І тоді він запитав себе: «чому мені би цього хотілося?» і, коли зрозумів, що єдина причина – це гроші, відмовився. Я сам не раз відхиляв пропозиції, які могли би значно покращити фінансовий стан, але при цьому довелося би працювати з чимось, що явно суперечить Божій волі (онлайн казино), або вимагало би від мене значно більше часу, і страждало б служіння і сім’я. Які фактори важливі для вас, коли ви плануєте де жити, коли плануєте зміну роботи чи відпустку? 

В 3 розділі книги Буття, спокушаючи жінку, змій сказав їй: «відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (Бут.3:5). Змій пообіцяв жінці, що коли вона з’їсть від дерева пізнання, їй більше не потрібно буде весь час в своїх діях оглядатися на Бога, щоб визначити добре це чи зле. Вона сама стане, немов Бог і сама зможе визначати що для неї є добре, а що – ні. Жінка захотіла цього і Адам також. І ми цього хочемо, наші грішні серця. Хочемо самі вирішувати, що є добре, а що зле. Жити так, ніби Бога нема. Обирати те, чого бажає серце, а не те, до чого спонукає нас Господня воля, Його Закон. Але Яків нагадує нам сьогодні, що над нами Законодавець і Суддя, Бог, який говорить до нас в Своєму слові. Бог, який не залишився мовчазним, але відкрив нам Свою волю. Щоб ми знали і виконували її і в тому, як ми ставимося до своїх братів і в тому, як ми плануємо своє життя. Нехай Господь зробить нас мудрими служителями Його слова і людьми, через яких Він будує Свою Церкву. 

(п. Йонатан)

ОДИН ЗАКОНОДАВЕЦЬ І СУДДЯ

Якова 4:11-17

Ключовий вірш 12

1. Вірш 11. Від чого Яків застерігає віруючих? Що значить: «обмовляти один одного», як це проявляється? Чим керуються віруючі, коли обмовляють та осуджують інших? (Рим.2:21-23; Рим.14:2-3,5-6; Кол.2:16)

2. Вірші 11,12. Чому не можна обмовляти та осуджувати братів? На що претендує той, хто осуджує інших? Яким є наше справжнє положення стосовно Божого Закону? Хто є істинним Законодавцем і Суддею?

3. Як ми маємо ставитися до інших віруючих? (11; 1Ів.3:10-11) Чи маємо ми реагувати на прояви гріха і неправди в життях братів і сестер? (Гал.6:1-2; 1Ів.5:16) Як це потрібно робити? (Мат.18:15-21; 1Кор.5:3-5; Дії 15:1-6)

4. Вірші 13-15. Яку проблему Яків піднімає в цьому уривку? Чого люди прагнуть і що часто ігнорують плануючи своє майбутнє?

5. Вірші 15-17. Що нам відомо про Божу волю і Його провидіння? Як ми повинні планувати своє майбутнє? Чим ми маємо керуватися в повсякденному житті?

Тож підкоріться Богові

Якова 3:13-4:10

Ключовий вірш 4:7 : “Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас”

Сьогоднішнє слово продовжує тему попередніх двох проповідей. Ми говорили, що віра без діл мертва. Тобто, віра завжди має проявлятися в ділах. Якщо наше життя не відрізняється від життя невіруючих, то постає питання: чи ми справді віруємо? Чи Господь став нашим Господом? Чи ми дійсно коримося Йому як господарю нашого життя? Якщо ні — то у нас немає віри, що може спасти нас. Також ми говорили, що гарним індикатором нашої віри є ставлення до бідних та убогих: якщо ми віримо, то маємо бути милосердними та щедрими до них, маємо допомогти не тільки словами, але й допомогти в їхніх нагальних потребах. Ще одним проявом віри є слова, що ми говоримо. Слово — найголовніша сутність Бога. Слово що вийшло з Нього, створило всесвіт. Як цей всесвіт і як Слово Бога показує сутність Бога, так наші вчинки і наші слова показують нашу внутрішність. Слова виходять з серця, і показують наші думки та бажання. Ми також говорили, що слова мають і зворотній вплив: ті слова, що ми говоримо, змінюють наші думки, прагнення та систему цінностей. Тому казати слова невір’я, слова спокуси, егоїзму, безвідповідальності — це гріх, ми маємо викинути ці слова зі свого лексикону.

Сьогоднішнє слово також говорить про ще два аспекти, як проявляється наша віра і як ми маємо використовувати свою віру, щоб відповідати Богові. Також ми побачимо конкретну пораду Якова, що нам робити і конкретні обіцянки Бога, як Він буде з нами.

Перше, будьте мудрими миротворцями (3:13-18)

Подивіться вірші з 13 по 18-й 3-го розділу. “Хто мудрий і розумний між вами? Нехай він покаже діла свої в лагідній мудрості добрим поводженням! Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська. Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ! А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава. А плід правди сіється творцями миру.” Раніше ми говорили, що наша віра буває явна, коли подивитися на наші діла. Зараз Яків також говорить про явлення своїх діл та своєї віри. Вірш 13 говорить: “Хто мудрий і розумний між вами? Нехай він покаже діла свої в лагідній мудрості добрим поводженням!” Якщо хто мудрий, то нехай показує свої діла. Мудрий також має показувати свою мудрість через свої діла, і більш того, не просто через діла, але й через те, як ці діла зроблені та як вони показані. Вони мають бути показані в лагідній мудрості добрим поводженням.

Чому про це говорить Яків? Ми часто сперечаємося між собою, хто крутіший, понад усе хочемо показати, що ми найкращі. Коли ми пишемо резюме для пошуку роботи, то майже завжди пишемо: “вміння працювати в команді”. Особливо це важливо для програмістів, тому що вивчити мову програмування, вивчити фреймворк або інфраструктуру не так вже й складно. Професійний програміст вже за кілька днів починає працювати в зовсім незнайомому оточенні, а вже потім, під час роботи, підвищує своє володіння інструментами до необхідного рівня. Але,  якщо людина не може працювати з колегами, не може зробити так, щоб її праця допомагала, а не заважала іншим, то такий працівник не затримається на роботі або в групі. Особливо, якщо навколо працівника завжди є конфлікти, непорозуміння, бажання виставити себе найрозумнішим, або показати на помилки інших. Одного разу я зіткнувся з обмеженням мови програмування Ява, тому пішов до колективного розуму інтернету, і знайшов просте рішення, яке дозволяло зробити емуляцію відсутніх в Яві можливостей. Ту саму функціональність можна було зробити й іншими способами, способами, як це прийнято в Яві, але мені це рішення здалося елегантним й простим. Це було всього сім рядків, дивлячись на них, було зрозуміло що робиться, там все елементарно, настільки елементарно, що не зрозуміло нащо це робиться. Але коли мене перед всією групою розкритикували за порушення стилю програмування яви, я образився. Було сказано приблизно так: “от так робити неправильно. Ява дозволяє зробити от так, от так, от так, ви маєте вивчати можливості. А на останок, просто подивіться на цей клас (тобто на ті самі 7 рядків коду), я взагалі залишу без коментарів”. Такий конфлікт — дрібниця, але якщо їх буде багато, то команда не зможе працювати.

Такі конфлікти виникають не тільки між програмістами, але можуть виникати й серед віруючих. Серед віруючих також є бажання показати, що я найкращий віруючий. З цього випливають конфлікти та суперництво. Можливо, хтось скаже: “я так багато служу, я так багато працюю, але ніхто не звертає на це уваги. А ось він нічого не робить, але всі вважають його за духовного”. Інший може сказати: “я так гарно молюся, але мене рідко ставлять молитися”. А хтось скаже: “я хочу співати на сцені, але мене не запрошують до групи хвали”. Буває, в церкві з’являється розділення на партії, що ворогують між собою. Нам хочеться показати свою духовність, своє знання Біблії, свою жертовність, або ж просто показати себе. Ми хочемо, щоб нас поважали як духовних, мудрих, жертовних і таке інше. Чи це погано? Взагалі то ні, ми маємо бути і духовними, і мудрими, і жертовними. Також ми, своїм життям та справами, маємо явити себе такими. Але ми маємо явити свої справи в лагідній мудрості добрим поводженням. Ми маємо робити це так, щоб не викликати сварок, заздрості, всяких конфліктів. 

Подивіться вірші з 14 по 17: “Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська. Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ! А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава.” Тут Яків порівнює дві мудрості: мудрість, що від Бога, і іншу мудрість, що земна, тілесна, демонська. Є мудрість не від Бога. Про мудрість від Бога говориться в книзі Приповістей: “Страх Господній початок премудрости” (Пр. 1:7) По-російськи: “Начало мудрости — страх Господень”. Мудрість від Бога походить з того, що ми шукаємо: як ми маємо жити перед Богом, щоб догодити Йому? Яким має бути наше життя перед Богом? З цього починається мудрість від Бога. Така мудрість чиста, спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава. Вона шукає догодити Господу, при цьому зробити це в тих обмеженнях, які поставив Бог. Якщо ми будемо шукати цього, то й справи будуть чисті, спокійні, лагідні. Вони призведуть до добрих плодів, вони будуть нелукаві. І ця мудрість не приводить до заздрості та до сварок.

Але є інша мудрість — від землі, від плоті. Вона не шукає, як догодити Богові. Вона шукає догодити своїм пожадливостям. У неї також є ознаки: разом з нею приходять гірка заздрість і сварки. Можна спробувати сховати заздрість та сварку в серці, не показувати назовні, але вони в серці все одно є. До яких наслідків призводить така земна мудрість? Вірш 16 говорить: “Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ!” Вона призводить до безладу та до всяких злих речей.

Подивіться вірш 18. “А плід правди сіється творцями миру.” Плід правди сіється не тими, хто навколо себе створює проблеми, заздрощі й конфлікти, а тими, хто творить мир. Ми всі хочемо принести плід правди. Оце є відповідь на питання “як?”. Бути миротворцями.

Друге, звідки беруться конфлікти (4:1-6)

Тоді, звідки беруться конфлікти? Подивіться вірші 4:1-3: “Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої.” Яків наводить одну з найпоширеніших причин, що призводять до свар, війн та взагалі конфліктів між людьми. Це не єдина причина, але вона, мабуть, найпоширеніша. Ця причина — від пожадливостей, що в наших членах воюють. Що це за пожадливості? Вони можуть бути будь-які. Наприклад, реклама викликає пожадливість: я будь-що хочу отримати цю річ. Може бути пожадливість до визнання, наприклад, я хочу бути найвідомішим, найповажнішим. До слави. До любові, до влади, до насолод, до розваг, до будь-чого. Будь-яке бажання, що задовольняється не в Ісусі Христі, або будь-яке грішне бажання, може стати пожадливістю, якщо дозволити йому рости в серці. Так Єва в Едемському саді зробила пожадливість зі свого бажання отримати знання і стати як боги, що знають добро й зло. Така пожадливість буде генерувати незадоволення в нашому житті, що призводить до сварок, конфліктів і навіть війн. Це не єдина причина для конфліктів, але, якщо в нас є конфлікти, якщо у нас є сварки та заздрість, то є причина уважно перевірити: чи не має в моєму житті неправильних мотивів, чи, можливо, я хочу не того, що з волі Бога, або бажаю те не на добро?

Ким Бог вважає тих, хто не противиться своїм пожадливостям? Подивіться вірші 4:4-6: “Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається. Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: Жадає аж до заздрости дух, що в нас пробуває? Та ще більшу благодать дає, через що й промовляє: Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать.” Бог називає таких віруючих перелюбниками й перелюбницями. Бог — Бог ревнивий, Він вимагає не 10 відсотків серця, не 50, і, навіть, не 90. Він вимагає всього серця. Весь Старий Заповіт переповнений одним й тим самим звинуваченням Бога до Його народу: “ви невірні Богові”. Найчастіше це говорилося щодо служіння ідолам, тому нам легко подумати, що у нас зараз немає капищ, посвячених дерев, і золочених ідолів, тому все гаразд. Але це не так. Часто Бог звинувачує їх тими самими словами, коли вони шукали чогось свого, або коли дотримувалися закону лише формально, або коли не звертали уваги на Бога. Що об’єднує абсолютно всі випадки — це те, що їхнє серце не було стовідсотково віддано Богу, лише частково. Це і є духовний перелюб — віддати частку серця, яка має належати Богу, комусь, або чомусь іншому. Хто так робить, стає ворогом Богу, то й Бог противиться йому. І навпаки, якщо ми змиряємося перед Ним, то Він дає нам благодать.

Коли ми читаємо послання Якова, ми маємо розуміти: Яків пише не до невіруючих, він пише до віруючих в Ісуса Христа. Тобто до нас. Той, хто не вірить в Ісуса, не має стосунків з Богом, той не може бути духовним перелюбником. Він просто духовно мертвий. Але ми повірили в Ісуса Христа, Він оживив нас, Він дав нам Самого Себе, тому й вимагає навзаєм від нас всього серця. Тому Він і вимагає: “Будьте святі, Я бо святий!”. (1 Пет. 1:16)

Третє, як нам з цим бути? (4:7-10)

Подивіться на вірші 4:7-10: “Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас. Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні! Журіться, сумуйте та плачте! Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум! Упокоріться перед Господнім лицем, і Він вас підійме!” Нам треба підкоритися Богові та спротивитися дияволові. Тобто, хоча я не відповідаю ідеалу, я маю повернутися до Бога і протистати дияволу. В цих чотирьох віршах є вісім повелінь до віруючих, як вони мають зробити. Це “підкоріться (Богові)”, “спротивтесь (дияволові)”, “наблизьтесь (до Бога)”, “очистьте (руки)”, “(серця) освятіть”, “журіться, сумуйте й плачте”, “Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум”, “упокоріться (перед Господом)”. Тут всі дієслова в активному відмінку. Тобто, “ви це зробіть”. Яків говорить: у вас не добрий духовний стан, але ви це робіть. І хоча тут багато слів, але всього три речі, що треба зробити.

Перша річ, журіться, сумуйте, плачте, хай обернеться сміх на плач, радість на сум. Це значить розкаятися, тобто, визнати свій жалюгідний стан перед Господом. Це найголовніше, ніхто не може прийти до Бога зі своєю праведністю. Саме тому Ісус Христос пішов на хрест, щоб ми могли не “покращувати свій стан перед Богом”, а просто визнати його жахливим, повністю невідповідним Богу.

Друга річ, це підкоритися Богові. Це слова “підкоріться”, “наблизьтесь”, “упокоріться”. Просто визнати свою невідповідність перед Богом замало. Треба прийти до Нього. Треба знову визнати його владу над своїм життям. Не можна сидіти десь в далекій країні й плакати, що я такий грішний, я так далеко від Бога. Треба, як блудний син, встати, та йти до свого Отця. Коли ми підемо до Бога, Він Сам побіжить назустріч нам. “І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!” (Лк. 15:20) Коли ми упокоримося Йому, Він підійме, тобто простить, нас. Звідки ми знаємо це? Тому що Господь доказав нам Свою любов тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками. (Рим. 5:8) Ми можемо бути впевнені, що Господь простить нас, тому що Він віддав найдорожчого Сина, щоб мати можливість простити нас. “Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?” (Рим. 8:32) Також і в цьому слові Яків двічі засвідчує, що Бог очікує й прийме нас, тобто в 8 та в 10 вірші.

Третя річ — протистати дияволові. Це слова “спротивляйтесь дияволові”, “очистьте руки” та “освятіть серця”. Ми маємо спротивитися дияволу, ми не маємо коритися йому. Ми повинні активно відкинути гріх та спокуси. Зверніть увагу на останню частину 7-го вірша. “Спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас”. Коли ми спротивимося дияволу, він утече від нас. Це обіцянка Бога. Бог на нашому боці в нашій боротьбі з дияволом. Він не буде воювати замість нас, тому що все, що потрібно, Ісус вже зробив на хресті. Але Він допоможе нам в нашій боротьбі проти того, що ще залишилося. Бог не хоче наших поразок, тому й обіцяє, що у нас буде перемога, якщо з нашого боку буде боротьба.

Зараз у всіх нас є складний час. Через карантин церква не може збиратися разом, нам всім набридли обмеження, особливо дітям. Нам всім хочеться побачити один одного лицем до лиця, поговорити не зумом чи вайбером, а особисто. З іншого боку, богослужіння чи зібрання онлайн теж мають зручність: можна бути більш розслабленим, ніхто не бачить, чи дійсно я вклоняюся Богу, чи слухаю, чи займаюся своїми справами. Це також розхолоджує. Навіть ті, хто працюють віддалено, вже хочуть піти в офіс і поспілкуватися з колегами. Через загальносвітову економічну кризу більшість наших братів вже не так впевнені в своїй посаді та місці роботи, як це було раніше. І, через те, що люди вимушені більше часу проводити один з одним, загострилися й сімейні конфлікти. І дійсно, в таких обставинах, накопичується роздратування й невпевненість. Але у нас зараз є час підкоритися Богові. Зараз є час подивитися, чи дійсно наші прагнення, наша надія в Бозі. Якщо ні, то саме час розкаятися. Саме час відкинути неправильні мотиви й прагнення. Але Бог обіцяв, що, якщо ми наблизимося до Нього, Він наблизиться до нас. Бог обіцяв, що коли ми протистанемо дияволу, Він буде на нашому боці. Як Бог був з нами раніше, Він такий і зараз. Його рука не вкоротилася для того, щоб спасати нас і зараз, щоб укріплювати, щоб приносити плід. 

Зараз перед нами є деякі виклики, наприклад, підготувати весілля в умовах карантину, зробити зовнішній ремонт церкви. Є виклик для нашої майбутньої місіонерки Наталки підготуватися до місіонерства в умовах карантину. Це також непросто. Але просто взагалі ніколи не буває. Але у нас є обіцянка Бога прийняти нас, коли ми повернемося до Нього, та бути на нашій стороні, коли будемо протистояти дияволу.

(п. Авраам Влад)

Тож підкоріться Богові

Якова 3:13-4:10

Ключовий вірш 4:7

1. Вірші 3:14-18. Які плоди мають принести мудрі й розумні? На які дві різні види мудрості звертає увагу Яків? Яка сутність однієї та іншої? До яких результатів вони призводять?

2. Вірші 4:1-3. Про які проблеми між віруючими говорить Яків? Як ці вірші пов’язані з попередніми? Яка причина цих негараздів? З яких причин вони не можуть досягнути бажаного?

3. Вірші 4:4-6. Який висновок з їхнього духовного стану робить Яків? Що значать слова “перелюбники та перелюбниці”, “дружба з світом”, “ворожнеча супроти Бога”? Який факт відкриває про Бога Яків? Які аналогічні докори Бога до віруючих ви можете привести з Біблії?

4. Вірші 4:7-10. Який висновок та який напрямок для адресатів послання дає Яків? Перерахуйте всі конкретні поради для конкретних грішників. Які конкретні обіцянки ви тут бачите? Як це стосується нас?

МУЖ ДОСКОНАЛИЙ, СПРОМОЖНИЙ ПРИБОРКАТИ УСЕ ТІЛО

Якова 3:1-12

Ключовий вірш 3:2б : “Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло”

Минулий раз ми говорили про зв’язок віри та справ. Ап. Яків навчав нас тому, що те, що живе, має рухатися. Жива віра обов’язково проявиться у справах, а мертва віра ніяк себе не проявляє. Сьогодні ап. Яків приводить ще один важливий приклад того, як має проявлятися віра: жива віра обов’язково проявиться у мові людини. Коли в дитинстві я відвідував лікаря, то раніше чи пізніше наставав час коли лікар говорив: «Ну а тепер, синку, відкрий рота і покажи мені свого язика». У сьогоднішньому слові ап. Яків каже нам, віруючим, те ж саме: «А зараз відкрийте рота та покажіть мені свого язика». Ніщо так не показує серця людини, як її слова. І, схоже, ап. Якова надзвичайно сильно турбує питання того, що говорять віруючі. Він згадує про їх язик у кожному розділі свого послання: 1:19,26; 2:12; 3:1-12; 4:11; 5:12. В Пс.64:4 написано: «які нагострили свого язика, як меча, натягнули стрілу свою словом гірким». Язик – це потужна зброя. Він може ранити зблизька, як меч, а може ранити на відстані, як стріла. Ми всі носимо на нашому язиці надпотужну приховану зброю, і варто нам відкрити свого рота, як ми звільняємо її. Хай наш Господь, у Якого ми повірили, допоможе нам змінити наше серце та слова, які ми промовляємо.

Подивимося на 1-ий вірш: «Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо». Зазвичай у нашій церкві ми кажемо, що усі ми маємо стати гарними вчителями Біблії. Насправді у інших церквах так само кажуть і так само навчають. Чому ж тоді Яків каже, щоб вчителями ставали не багато хто? Звичайно, тут не йдеться про те, що вчителі не важливі, чи не потрібні, і ними не потрібно ставати. Саме тому – і Яків це далі показує, що вчителі надзвичайно важливі, і те, чому вони навчають надзвичайно важливо, вчителі мають з великою обережністю та відповідальністю ставитися до свого покликання. Відвідавши Своїх учнів, воскреслий Ісус Христос сказав їм: «Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» Ісус Христос довірив Своїм учням не багато не мало – прощення гріхів. Звичайно, лише один Бог може пробачити гріхи. Але багато залежить від того, чому та як навчають вчителі. Тому не можна ставати вчителем легковажно. У 1-му вірші Яків каже, що вчителі приймуть «більший осуд». Це означає, що Бог буде більш серйозно судити їх, через те, що їм було ввірено більше. Бути вчителем Біблії – це небезпечна справа, і тому нам потрібно з великою серйозністю ставитися до неї. У ті часи були так звані мандрівні вчителі, які не були прив’язані ні до якої церкви, а ходили від церкви до церкви та навчали. Їм подобалися популярність, яку вони мали, вплив, який здійснювали. Але вчителі не мають шукати популярності та впливу. Вони не мають навчати своїм теоріям та ідеям. Вчитель наділений Богом владою навчати. Однак це не означає, що він може навчати чому забажає. Єдине, чому має навчати вчитель – це Божому слову. Він не повинен догоджати слухачам та лоскотати їхні вуха, а повинен догоджати Богові та проповідувати Його слово та Його волю.

Яків продовжує у 2-му вірші: «Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло». Кажучи «ми», Яків включив до цього переліку і самого себе. Колись він бажав отримати визнання та славу як брат Ісуса (Ів.7:1-13). І він визнає це – що у своєму житті помилявся і багато інших разів, про які ми навіть не знаємо. Не потрібно думати, що якщо я стану вчителем, то перестану помилятися. Хоча у слухачів часто є спокуса так думати – якщо хтось навчає, то значить він не помиляється. Ні, вчителі також помиляються. Ба більше, помилки вчителя зазвичай більш болючі, тому що впливають на багатьох. Вчитель має працювати з одним із самих ненадійних, примхливих та важкоприборкуваних органів нашого тіла – язиком. Язиком дуже легко згрішити. Для деяких гріхів потрібні гроші, для інших – великі гроші, яких у людей немає. Тому вони не грішать, бо у них немає грошей! Але щоб згрішити язиком не потрібно ніяких грошей, згрішити язиком дуже легко! Язик дуже примхливий. Ви думаєте так легко співпрацювати з язиком? Хто з Вас може правильно вимовити хоча б одне речення англійською мовою? Але що ж – ми не можемо усе життя мовчати. Тому ми співпрацюємо зі своїми язиками та навчаємося через помилки. Яків каже, що «Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло». Є лише один Чоловік, Який не помилявся в слові – це Ісус Христос. Ап. Петро сказав про Ісуса Христа так: «Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу!» (1 Пет.2:22). В устах Ісуса не знайшлося ніякого підступу! Усі інші, включаючи нас, помиляються. І якщо ми не знаємо, наскільки важливий язик, яку потужну та руйнівну силу він має, і якщо ми не навчимося контролювати його – то наше життя може дуже погано закінчитися. Навпаки, якщо ми навчимося приборкувати свій язик, то зможемо приборкати й усе інше. Яків каже: «…коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло». Оскільки згрішити язиком найлегше, його надзвичайно важко контролювати. Тому якщо людина навчиться контролювати свого язика, то зможе приборкати усі інші хіті, тому що контролювати язика найскладніше (2). У книзі «Володар Перснів» розповідається про 19 перснів, які були роздані ельфам, гномам та людям. Але був ще один – 20-ий, так званий «головний перстень», який мав владу над усіма іншими. Язик – це такий перстень: приборкаєш його, приборкаєш усе інше.

У віршах 3-5 Яків говорить про важливість язика. Звичайно, коли Яків каже язик, він не має на увазі язик як орган тіла. Язик як орган тіла – досить гарний, рожевий та приємний. Він каже про слова, які ним вимовляються (див. вірш 2 – «в слові», порівняйте з віршем 5 – «й язик»). Люди часто недооцінюють важливість слова. В наш час слова знецінені. Люди легко дають обіцянки, і так же легко відмовляються від них. Вони бездумно говорять, не думаючи про наслідки своїх слів. Прочитаємо вірші 3,4:

3 От і коням вкладаєм уздечки до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо.

4 От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються, куди хоче стерничий.

У той час, коли не було автомобілів чи танків, кінь виглядав потужним транспортом та могутньою силою на війні. Але виявляється, що управляється він невеликою уздечкою. В рот коня вставляється спеціальний металічний пристрій, який називається вудила, і через які тиснуть на м’які тканини в роті коня, в тому числі і на язик коня щоб керувати їм. Тому у випадку коня це пряма ілюстрація щоб приборкати коня, потрібно приборкати його язик. Чи бачили Ви коней, які добровільно хочуть тягати вантажі, чи возити вершників? Ні, таких коней немає. Для цього їх потрібно приборкати, і щоб зробити це, потрібно приборкати їхні язики. Кораблі бувають величезними та потужними. У наш час круїзні лайнери – це цілі міста на воді. Однак вони керуються невеликим стерном. Лише вдумайтеся – невеличке стерно скеровує цілі міста. Правильно керовані кінь чи корабель можуть зробити багато добрих справ. Однак якщо їх скеровувати невірно, то вони можуть наробити багато біди. Якщо ви здатні контролювати невеликий язик, то здатні контролювати і все інше.

Далі Яків каже у вірші 5: «Так само й язик, малий член, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса!» Одна іскра може призвести до того, що згорить великий ліс. Схожим чином, слова мають надзвичайно велику силу. Вони можуть робити великі справи – як то скеровувати коня чи навіть корабель, а можуть мати надпотужну руйнівну силу як огонь у сухому лісі. Яків каже: «Так само й язик, малий член, але хвалиться вельми!» Так, язик надзвичайно потужна зброя. Вона може повністю зруйнувати стосунки, шлюб, а може зміцнити. Вона може призвести до вбивства, а може дати життя та мир. На теренах Інтернету ходить 3,5 хв. ролик, який називається «Сила слова». У ньому розповідається реальна історія із життя американського вченого Томаса Едісона. Якось хлопчик приніс своїй матері зі школи листа, у якому було написано: «Ваш син – розумово відсталий. Він не може навчатися в нашій школі поряд з іншими дітьми. Саме тому ми рекомендуємо Вам навчати його вдома самостійно». Однак матір, перемагаючи свої емоції, прочитала хлопчикові цього листа дещо інакше: «Ваш син – геній. Наша школа занадто мала для нього, і у нас немає достатньо кваліфікованих вчителів щоб навчити його. Будь ласка, навчайте його вдома самі». Через 23 р. цей хлопчик, вже відомий вчений, випадково знайшов цього листа та прочитав, що там було написано насправді. Томас Едісон у дитинстві був розумово відсталою дитиною, але завдяки своїй героїчній матері став одним із найвизначніших геніїв свого часу. Саме тому в Біблії написано: «Смерть та життя – у владі язика» (Пр.18:21а).

Подивіться на 6-ий вірш: «І язик то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни». Неправильно використані слова – це вогонь у сухому лісі. Слова можуть бути дуже і дуже небезпечними та руйнівними. Язик може осквернити усе тіло і запалити круг життя – іншими словами повністю зіпсувати Ваше життя. Язик може зіпсувати сім’ю, спільноту, церкву. Чому? Тому що він запалюється від геєнни, тобто із самого пекла, від диявола. Настільки язик може бути небезпечним!

Звернемося до віршів 7-8:

7 Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською,

8 та не може ніхто із людей язика вгамувати, він зло безупинне, він повний отрути смертельної!

Бог дав людині владу над тваринами. Тому люди приборкують навіть таких страшних тварин, як леви чи отруйні змії. Звичайно, не всі тварини стали свійськими, як коні чи коти, але люди можуть приборкати усіх тварин. Однак язика, каже ап. Яків, ніхто з людей не може вгамувати. Те, що неможливо людям, можливо Бога. Так, ми не можемо вгамувати свого язика своїми людськими силами. Але Бог може це зробити. Коли Бог дає нам віру в Ісуса Христа, Він посилає нам Святого Духа, Який живе та діє в нас. І коли ми покладаємося на дію Святого Духу, то перемагаємо непокірного язика.

Тут важлива ще одна річ. Зазвичай, Біблія каже, що слова показують наше серце, і це дійсно так. Однак справедливо і те, що слова мають вплив на наше серце. Слова діють і в іншому напрямку. Слова змінюють серце. Тому ми не маємо говорити негативних слів чи слів невір’я. Навіть якщо хочеться скаржитися на життя та на людей, потрібно проголошувати Боже слове, потрібно дякувати, говорити слова надії, і боротися з негативом.

Подивіться вірші 9-12а:

9 Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу.

10 Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було!

11 Хіба з одного отвору виходить вода солодка й гірка?

12а Хіба може, брати мої, фіґове дерево родити оливки, або виноград фіґи?

Тут ми бачимо, яким підступним може бути язик: ним ми можемо благословляти Бога, і ним же проклинати людей, які створені за Божою подобою. Так не може бути. Природа влаштована інакше: з одного отвору не може виходити солодка й гірка вода. І фігове дерево не може родити оливки, а виноград фіги. Вірш 12б – це не питання, а закінчення думки: «Солодка вода не тече з солонця». Тут немає запитання. Фактично Яків робить висновок: якщо Ваше життя змінилося, це буде видно по Вашим словам. Якщо Ваше життя не змінилося, це також буде видно по Вашим словам. Критика виходить з незадоволеного серця. А вдячність виходить із вдячного серця. Інакше бути не може.

І, останнє. Я знаю, що серед нас багато інтровертів, які мало говорять. Тому можна подумати, раз мова така небезпечна, краще весь час мовчати. Це, звичайно, не так. Звичайно, бувають випадки, коли краще промовчати. Ісус нічого не відповідав Пилату на суді, нічого не відповідав людям, які знущалися з Нього на хресті. Але ми не можемо мовчати весь час. Навіть інтроверти час від часу розмовляють. І є випадки, коли ми маємо говорити. Ми не можемо мовчки засвідчити про Христа, час від часу ми маємо говорити своїй дружині чи дітям як ми їх любимо. Ми розмовляємо на роботі чи у справах. Бог дав нам дар мови. Тому коли ми не користуємося нею, то відставляємо в сторону коня чи корабель, і від них немає ніякої користі. Нам потрібно навчатися говорити. І Святих Дух, Якого дав нам Господь, робить у нас ці зміни.

Хай Господь дасть нам таку віру, яка здатна змінити нашу мову. Щоб ми завжди говорили з благодаттю, щоб наша мова була приправлена сіллю, щоб вона була на збудування, а не руйнувала.

(п. Яків)

МУДРІСТЬ ЗВЕРХУ

Якова 3:1-18

Ключовий вірш 3:17

1. Прочитайте вірші 1-2. Наскільки важливий труд учителя? (Ів.20:21) Про що мають пам’ятати вчителі? (Див. також 1 Кор.4:2, 5б). Який орган тіла вчитель має контролювати? Як помилявся Яків? Хто не помиляється? Як Вам навчитися не помилятися?

2. Прочитайте вірші 3-6. В чому особливість язика серед інших членів тіла? Чим він схожий на уздечку? кермо? маленький вогонь? Яку владу він має над людиною? Що трапляється з людиною, не здатною контролювати свого язика?

3. Прочитайте вірші 7-8. Що подібного у природі язика та диких тварин? Як приборкати якик? Яка наша надія в цій нелегкій справі? (Див. Рим.8:5,6)

4. Прочитайте вірші 9-12. Як ми насправді користуємося нашим якиком? Що не так у такому користуванні? Що таке «вода солодка»? Як зробити так, щоб з нашого язика виходила лише солодка вода?

5. Прочитайте вірші 13-16. Як людина мудра та розумна? Яким чином мудрість приводить до лагідності? Опишість земну мудрість. Що нам робити коли гірка заздрість та сварка з’являться у нашому серці? Що трапляєтья коли ми не боремося із ними?

6. Прочитайте вірші 17-18. Опишіть мудрість зверху (що означає кожна з характеристик?) Які плоди такої мудрості? Як Ви можете нести мир у цей світ?

Віра без діл мертва

Якова 2:14-26

Ключовий вірш 20 : “Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?”

В першій частині розділу Яків вчив нас мати віру в Ісуса Христа як справжнього володаря всієї слави і не зважати на особистості. І зараз він уточнює нам, якою має бути віра. Він використовує для ілюстрації декілька прикладів.

По-перше, він говорить про те, що між справжньою вірою і просто словами така сама різниця, як між тарілкою смачних вареників і цитатою з кулінарної книги. Подивіться вірші 14-17:

14 Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра?

15 Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму,

16 а хтонебудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе?

17 Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі!

Коли хтось потребує їжі чи іншої практичної допомоги, а ти допомагаєш лише словами “грійтесь та їжте”, то такого помічника в народі називають “балабол”. Ніхто не наїсться і не нагріється словами. Хоча, безумовно, бувають ситуації, коли тільки словом і можна допомогти.

14-й вірш натякає, що віра має приносити користь. Вірити можна багато в що: в Діда Мороза, в шару чи в мультивсесвіт. Але об’єкт віри має якось себе проявляти, інакше для нас немає різниці, чи він існує. Віра Божа обов’язково свідчить про себе тим, що звільняє людей від брехні, зла і залежності, міняє наші цінності і цілі. В допомозі іншим вся суть в тому, що слова нічого не коштують, а на суттєву допомогу треба витратити власні кошти, час чи сили. Тому це дуже хороший маркер того, чи є у тебе віра.

Також Яків питає, чи може віра без діл спасти. Тут не говориться про те, що Бог спасає нас за якісь справи чи досягнення. Ні, Біблія чітко говорить, що Бог дає спасіння тільки по благодаті, завдяки тому, що зробив Ісус Христос на хресті, і який би грішний ти не був – ти можеш прийти до Бога. У посланні до Євреїв сказано так:

Євр.4:15-16

15 Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.

16 Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать.

Ми можемо приходити до Бога, як хворі приходять до лікаря, по своєчасну допомогу. Але далі, коли людина вилікувалась, вона має жити як здорова людина. Спасіння – це процес, під час якого Бог не просто ставить галочку в своїй таємній базі даних, а діє всередині нас Своїм Духом і дає нам силу робити те, що ми не могли раніше. І не логічно, якщо така корінна зміна буде непомітною зовні. Те що живе, має ворушитися, а непомітна віра – це мертва віра.

Подивіться вірші 18-20:

18 Але скаже хтонебудь: Маєш ти віру, а я маю діла; покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх.

19 Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять.

20 Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?

Коли у тебе з’являється віра, Бог це бачить відразу. А от люди – не бачать. І тільки вчинками ти можеш показати, у що ти віриш. Тому Біблія не раз приділяє увагу тому, як має змінитися поведінка віруючого. Наприклад, апостол Павло пише до Ефесян такі рядки:

Еф.4:27-32

27 і місця дияволові не давайте!

28 Хто крав, нехай більше не краде, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужденному.

29 Нехай жадне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує.

30 І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу.

31 Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою.

32 А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!

Ще раз глянемо 19-й вірш:

Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять.

Віра, яка спасає – це не тільки знати щось про Бога, і не тільки визнавати розумом, що це правда. Демони знають про Бога і визнають, що Він такий є і що Він всесильний, всемудрий, добрий і люблячий, але вони не зреклися своїх злих планів. У посланні до Римлян говориться про першопричину всього зла, яке роблять люди:

Рим.1:21 бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце.

Це демонська віра: знати Бога, але не дякувати і не визнавати Його. Знати, що правильно, а що ні, – і вперто робити неправильно. Може тому нам і подобаються всякі страховиська в кіно, що наша віра інколи нагадує їхню? І Яків у 20-му вірші задає питання:

Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?

Багато людей не хочуть нічого знати і змінювати. Тому Яків питає: чи хочеш ти знати? Якщо ні, то ти “марна людина”, адже від того, що ти робиш, немає користі, як сказав нам Ісус у 7-у розділі Матвія:

Від Матвія 7

26 А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску.

27 І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його!

Колись я допомагав в роботі офісу однієї церкви. Вони тоді щойно побудували чудовий великий молитовний будинок. Для того, щоб його побудувати, вони розробили детальний і якісний проект. Але проблема була в тому, що будівельники не робили так, як каже проект. Вони спростили і полегшили конструкцію, а різницю коштів поклали собі в кишеню. Це призвело до того, що по стінах пішли тріщини, значно більші, ніж у нашій церкві. Добре, що будівля встояла. Але якби проект ігнорували ще більше, будівля просто розсипалася б, і всі вкладені кошти і сили виявилися б марними. Так і життя того, хто на словах вірить у Христа, а на ділі живе так, ніби не вірить, дає тріщину і зрештою стає марним. Тому важливо, знаючи, що Бог є істина, боротись за правду, а знаючи, що Бог у Христі помилував і пробачив нас, бути милостивим до інших і пробачати.

І на завершення Яків наводить нам два приклади людей, які вірили не на словах, а на ділі.

По-перше, Авраам. Прочитаймо вірші 21-23:

21 Авраам, отець наш, чи він не з діл виправданий був, як поклав був на жертівника свого сина Ісака?

22 Чи ти бачиш, що віра помогла його ділам, і вдосконалилась віра із діл?

23 І здійснилося Писання, що каже: Авраам же ввірував Богові, і це йому зараховане в праведність, і був названий він другом Божим.

Авраам вірив Божій обіцянці, що через його сина Ісаака Бог вчинить великий народ. Але коли Ісаак був ще малий і не мав дітей, Бог сказав Аврааму принести його в жертву. Аврам послухався Бога і пішов виконувати. Спойлер: Бог вчасно зупинив процедуру, і Ісаак залишився живим. Не повторюйте цього самостійно, бо вам Бог такого не говорив і в наш час так не прийнято. Але в ті часи люди часто приносили дітей в жертву, і хоча це було жахливо, але не було чимось незвичайним. Можливо, в наш гуманний час навіть частіше дітей приносять в жертву заради свого комфорту. За даними минулого року тільки в Україні кожні 7 хвилин робився один аборт. Звичаї змінюються, а людське зло лишається таким самим. Авраам любив Ісаака і не став би приносити його в жертву просто так. Але Авраам повірив у Божу обіцянку і тому очікував, що Бог воскресить Ісаака з мертвих, щоб поставити через нього великий народ. Його вчинок підтвердив, що він довіряє Богу повністю, як в питаннях життя, так і в питаннях смерті. Результатом було те, що його життя не розсипалося, як будинок, збудований на піску. Навпаки, він став взірцем спочатку для Ізраїльського народу, а потім для Церкви. Всі Божі обіцянки, які Бог йому дав, виконалися. І саме через нащадків Ісаака Бог послав в світ Свого Сина, через якого відкупив всі наші гріхи. Приклад Авраама учить нас довіряти Богу, коли нашій вірі не по дорозі з нашими власними бажаннями.

22-й вірш дає нам цікаву картину взаємозв’язку віри і діл: віра штовхає нас до певних вчинків, а зроблені вчинки вдосконалюють віру. Мене часто гнітить те, що я чиню щось неправильне, – інколи по незнанню, а інколи чудово розуміючи, що так не можна. Можливо, у вас теж таке буває. Але в Авраама були ті самі проблеми. Після того, як він повірив Богу, він робив немало помилок. Та коли він робив вчинки, які засновувались на його вірі, мінявся його характер, а віра ставала досконалішою і надалі допомагала робити нові, потужніші вчинки віри.

По-друге, Рахав. Про неї говорить вірш 25:

Чи так само і блудниця Рахав не з діл виправдалась, коли прийняла посланців, і дорогою іншою випустила?

Рахав зробила конкретний вчинок: коли Ізраїль послав до Єрихона своїх шпигунів, вона допомогла цим шпигунам уникнути варти і повернутись до своїх. Це було не просто політичне рішення. Вона побачила, що Єрихон, в якому вона жила, не на стороні Бога. Це був духовний і етичний вибір, який виявив її віру. Результат – вона стала однією з найшанованіших жінок у світі, через нащадків якої народився майбутній цар Давид, а потім і Ісус Христос.

Фактично, Рахав стала зрадницею своєї держави. Але держава – не самоціль. Коли держава чи народ робить зло, треба йому протистати. Так робили багато пророків, так робили багато християн в гітлерівській Німеччині чи в СРСР. Доки йде війна, ми можемо вживати бойове гасло “Україна – понад усе”. Але треба пам’ятати, що понад Україною є Бог. Тому ми робимо все для захисту України, але повинні також боротися проти корупції та всякої іншої зіпсованості нашого народу. Віра має проявлятися в тому, щоб стояти за правду, навіть коли це невигідно чи ризиковано.

Подивіться 26-й вірш:

26 Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва!

Тіло – це просто купка речовини. Щоб воно було живим, у ньому мають іти певні динамічні процеси, які тут узагальнені словом “дух”, тобто, “дихання”. Віра теж є просто мертвою, нікому непотрібною інформацією, доки в ній не з’являється динаміки. Вчинки, продиктовані вірою, роблять нашу віру живою.

Молюся, щоб ми не робили нашу віру відірваною від життя, мертвою, а ділами виражали і вдосконалювали її.

(п. Ной)

Віра без діл мертва

Якова 2:14-26

Ключовий вірш: 20

1. Як пов’язана віра і спасіння? (14; Мт.7:26,27; 2Пет.1:5,6; Еф.2:8-10)

2. Як пов’язана віра і ставлення до ближніх? (15,16; Мт.25:35-40; 1Ів.3:16-18) Яка віра є мертвою? (17; 1Кор.13:2)

3. Чим віра відрізняється від знання? (18-20) Як вірять демони? Чому?

4. Як віра проявлялася в ділах Авраама? (21-24) Як діла впливають на віру? Як пов’язані віра та праведність? Як віра має проявлятись в ділах нащадків Авраама? Хто ці нащадки? (Рим.4:12; Ів.8:39)

5. Як виправдалась Рахав? (25; Іс.Нав.2:1-20;Євр.11:31) Який органічний зв’язок між вірою та ділами?

НЕ ЗВАЖАЮЧИ НА ОБЛИЧЧЯ, МАЙТЕ ВІРУ В ІСУСА ХРИСТА

Від Якова 2:1-13

Ключовий вірш 1 : “Брати мої, не зважаючи на обличчя, майте віру в нашого Господа слави, Ісуса Христа”

Перед тим, як ми почнемо розглядати сьогоднішній уривок, хочу поділитися з вами однією історією. Справа була десь на перших курсах мого навчання в університеті, на семінарі, напевне, з вищої математики. Викладач написав на дошці формулу. Потім сказав: “очевидно, що” і написав поруч іншу формулу. Потім він подивився на дошку і глибоко задумався. Мовчав десь хвилин 5. Потім мовчки вийшов з кабінету. Хвилин через 15 він повернувся. І зі словами: “і справді очевидно” продовжив далі писати формули.

Перший вірш нашого уривку сьогодні говорить: “Брати мої, не зважаючи на обличчя, майте віру в нашого Господа слави, Ісуса Христа”. І тут відбувається якась магія. В одній частині речення Яків говорить про “зважання на обличчя”. Про те, як ми ставимося до інших людей чи оцінюємо їх (як далі видно, в першу чергу — про ставлення до братів і сестер в зібранні). В другій частині цього речення Яків говорить про віру в Ісуса Христа, як Господа слави. Очевидно, що ці речі якось пов’язані між собою. Яків певним чином протиставляє їх. Віра в Христа, як в Господа слави несумісна зі “зважанням на обличчя” і догодливістю. Але цей зв’язок не видається очевидним. Принаймні мені з першого погляду не видався очевидним. Про що ж тут говорить Яків?

Другий розділ послання Якова цілком і повністю присвячений питанню віри. Яків починає його словами про віру, і останній вірш розділу також говорить про віру. Яків говорить про те в Кого ми маємо вірити. Про те, якою має бути наша віра. Про те, як вона має проявлятися в наших словах, в наших стосунках і в наших вчинках. Він говорить про живу віру і про мертву віру і про те, як ми маємо перевіряти себе. Нехай Господь помилує нас зараз і дасть кожному з нас від Свого Духа, а також скромне серце і гострий розум, щоб чути і розуміти Боже слово, щоб приймати його і вірувати в нього. 

Подивіться вірші 1-4: “Брати мої, не зважаючи на обличчя, майте віру в нашого Господа слави, Ісуса Христа. Бо коли до вашого зібрання ввійде чоловік із золотим перснем, у шаті блискучій, увійде й бідар у вбогім вбранні, і ви поглянете на того, хто в шаті блискучій, і скажете йому: Ти сідай вигідно отут, а бідареві прокажете: Ти стань там, чи сідай собі тут на підніжку моїм, то чи не стало між вами поділення, і не стали ви злодумними суддями?” (Як.2:1-4). 

До чого Яків закликає віруючих в цих віршах? — до того, щоб вони мали віру в Господа слави Ісуса Христа і тому не зважали на обличчя. Іншими словами, Яків хоче, щоб їхнє ставлення до людини, яка прийде в зібрання, синагоги, визначалося не тим, як ця людина виглядає і не тим, який статус в суспільстві вона має. А чим тоді? Наше ставлення до цієї людини має визначатися тим, як Господь слави, Ісус Христос говорить нам про цю людину. Тим, що Він велить нам стосовно цієї людини. 

І це справді важливо. Тому що в противному випадку, якщо ми ставимося до цієї людини так, як говорить нам світ, або власне серце, згідно світських цінностей або симпатій, то ми, по-перше, спричиняємо розділення в зібранні. Ділимо братів і сестер на важливих і неважливих, достойних і недостойних, перший сорт і другий сорт. І, по-друге, в такому випадку ми виявляємо себе не як віруючі в Господа слави, Ісуса Христа, а як злодумні судді. Бо це злодумні судді дивляться на лице, а не на суть справи, шукають своєї вигоди, а не істини і справедливості, поводяться догідливо з одними і зверхньо з іншими. 

Звідки взагалі взялася проблема про яку говорить Яків? Це реальна ситуація, чи він розглядає якусь надуману етичну проблему? Ні, ситуація реальна. Ситуація дуже характерна для світу в якому ми живемо. І ситуація досить серйозна, щоб звернути на неї увагу і говорити про неї. 

Навіть в сучасному світі толерантності і рівних можливостей є місця, куди ти не можеш потрапити, якщо не маєш відповідного статусу в суспільстві, або якщо твій зовнішній вигляд не відповідає певним вимогам, якомусь дресс-коду. Один мій знайомий розповідав історію, як він приїхав в Київ у відрядження, поселився в готель. І вже наступного вечора дорогою до готелю з ним сталася прикрість: він провалився у відкритий люк каналізації, весь побився і вимастив одяг. Виліз з ями в дуже непрезентабельному вигляді, можете собі уявити. А потім, через цей вигляд мусив довго переконувати спочатку лікарів швидкої, що він справді потребує допомоги, потім консьєржа, що його можна пустити в готель і, що ключ від кімнати він не викрав. 

Ще зовсім недавно: 50 років тому в США, 30 років тому в ПАР існували окремі ресторани, школи, вагони для білих і багатих, і окремі — для бідних і людей з іншим кольором шкіри. Люди з різних прошарків населення не так багато мали точок чи місць, де вони могли перетинатися в житті. В часи Якова ці бар’єри, ця різниця взагалі на стільки була нормою, що ненормальним вважався би той, хто сказав би, що люди створені рівними. 

Але ось в цьому світі, світі закритих спільнот, світі нерівності і розділення з’явилася церква Божа. Церква, де нема різниці, чи ти юдей, чи ти грек, чи варвар. Де нема різниці чи ти багатий чи бідний, чи старий чи малий. Церква, де Божі обітниці спрямовані до чоловіків в тій самій мірі, що й до жінок, до рабів, так само, як і до їхніх господарів, бо Господь не дивиться на обличчя, але в кожнім народі приємний Йому, не той, хто багатий чи бідний, не той, хто успішний чи ні, а той, хто боїться Його й чинить правду (Дії 10:34,35). Божа церква, це зібрання, до якого може прийти і чоловік з золотим перснем в блискучому одязі і бідар в убогому вбранні. В це саме зібрання. Ці люди, можливо, ніколи ніде не перетнулися би в світі. Але вони перетнулися в церкві, бо обох їх покликав милостивий Бог. Обидвоє вони мусять стати перед цим Богом, як грішники, почути Його слово і вірувати в Нього. 

Церква перестане бути церквою в той день, коли замість того, щоб об’єднувати вона почне розділяти людей за соціальним статусом, за фінансовою спроможністю чи за національністю. Вона перестане бути церквою в той день коли почне виконувати замовлення якихось політичних або фінансових груп. Церква мусить залишатися зібранням куди можуть прийти різні люди, багатий і бідний і почути Євангелію Господа слави Ісуса Христа. 

Але як вони будуть прийняті в цьому зібранні? Яків розповідає, на що це може бути схоже. У зібранні люди побачать багатого, в дорогому одязі, і вони приймуть його, посадять на переднє місце, оточать увагою. Під час служіння вони будуть часом поглядати на нього і несвідомо посміхатися самим собі, думаючи: як добре, як приємно, що наше зібрання відвідують такі люди. Але чоловік у вбогому вбранні може зустріти зовсім інше ставлення. Напевне його також зразу помітять, але погляди на нього будуть викликати не посмішку, а неспокій: “чого він прийшов? гляди-но, щоб бува потім чого не пропало…”. Після служіння усі встануть, підуть, щоб привітатися, перекинутися хоча б словом з почесним гостем, але повз бідаря пройдуть із заклопотаним виглядом, ніби не помічаючи його. І, можливо, цей бідар простягне руку, щоб привітатися з кимось, але ця рука зависне в повітрі і не знайде відповіді…“то чи не стало між вами поділення, і не стали ви злодумними суддями?” (4) запитує у нас Яків. Тому що, якщо все відбувається так, як він описав, то ви поділили людей на тих, хто достойний і вартий уваги і тих, хто ні. Поділили злодумно, спираючись лише на зовнішній вигляд і симпатії. 

Ми маємо розуміти: Яків не говорить, що в зібранні віруючих взагалі не можна нікому виявляти особливих знаків пошани. Навпаки, Писання закликає нас встати перед лицем сивини і проявити повагу до похилого віку (Лев.19:32). Писання закликає нас особливо шанувати, тих, хто багато трудиться для добра церкви (1Сол.5:12,13). Писання закликає виявляти повагу до тих, хто наділений світською владою (1Пет.2:17). Це нормально — виявляти особливі знаки поваги тим, хто сам по собі чи може його роль чи посада заслуговують цієї поваги. Яків застерігає нас не від того, щоб ми з повагою ставилися до інших. Він застерігає нас щоб ми не знехтувати дорогоцінним братом чи сестрою. Тим більше на основі легковажних і поверхневих суджень.

Подивіться вірші 5,6а: “Послухайте, мої брати любі, чи ж не вибрав Бог бідарів цього світу за багатих вірою й за спадкоємців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його? А ви бідаря зневажили!”

Яків нагадує нам, що сам Господь обрав бідних в цьому світі, щоб збагатити їх вірою і зробити спадкоємцями Царства. Знов таки, Яків не каже, що бідність сама по собі робить людину достойною Царства Божого. Бідність не є чеснотою за яку Бог когось обирає чи ні. Яків не каже, що Бог обрав бідних цього світу тому що вони бідні. Ні! Яків говорить, що той факт, що ці люди були бідні не зупинив Бога. Не відвернув Бога від них. Бог зовсім не звернув на це увагу: бідні вони чи багаті. Він діяв з інших міркувань. По Своїй милості Він обрав їх і обіцяв їм Своє Царство: бідним, так само, як і багатим. Бога це не зупинило… а ви, каже Яків, бідаря зневажили! 

Якщо Бог дивиться не на перстень, не на одяг, не на статус і не на те, на скільки ця людина може бути корисною на мене, то як ми маємо дивитися? Хіба не так само? 

Знову й знову Яків нагадує нам, що цінності Царства Божого відрізняються від цінностей цього світу. Цей чоловік може бути бідним в світі, приниженим, нікому не відомим але при цьому багатим вірою. Він може знати Бога так, як ти ніколи не знав Його. І ось ви сідаєте розбирати Писання чи читати свідчення. І ти так можливо трішки зверхньо, поблажливо ставишся до нього. Але через кілька хвилин ти вже готовий впасти на лице своє, бо коли ця людина говорить про Христа, ти бачиш Його славу в її житті. Від нього чути запашність Христову. Тож нехай вбереже мене Господь відкинути, знехтувати того, кого Бог обрав. 

Вірші 6б і 7 кажуть: “Хіба не багачі переслідують вас, хіба не вони тягнуть вас на суди? Хіба не вони зневажають те добре ім’я, що ви ним називаєтесь?” Не бідні переслідували віруючих, це робили багаті і вельможні. Не бідні тягнули християн на суди, це робили знамениті і впливові. Не бідні зневажали добре ім’я Християнина, яким ці віруючі називалися. Це робили багаті. Чому ж, запитує Яків, ви виявляєте таку запопадливість до багатих не дивлячись на всі проблеми які від них маєте? 

Подивіться вірші 8-11: “Коли ви Закона Царського виконуєте, за Писанням: Люби свого ближнього, як самого себе, то ви робите добре. Коли ж дивитеся на обличчя, то чините гріх, бо Закон удоводнює, що ви винуватці. Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає. Бо Той, Хто сказав: Не чини перелюбства, також наказав: Не вбивай. А хоч ти перелюбства не чиниш, а вб’єш, то ти переступник Закону” (Як.2:8-11). 

Тут Яків нагадує нам, що заповідь любити ближнього, як самого себе, це не опція і не рекомендація, це Закон Царський. Закон який належить Царю, який вийшов від Царя, так само, як заповідь “не вбий” або заповідь “не чини перелюбу”. І, якщо ти віриш в Ісуса Христа як Господа слави, то звичайно, ти не будеш нехтувати Його словом, Його законом. Ти будеш сприймати його серйозно, як волю свого Господа і Царя. Чи не так?

Ми маємо розуміти: в цих віршах Яків не говорить, що усі наші вчинки, усі наші гріхи мають однакову вагу. Ні. Різні вчинки призводять до різних наслідків: одні до більших, інші — до менших. Але є дещо спільне, дещо, що об’єднує усі наші гріхи: кожен з них — це переступ проти Царського Закону і, відповідно, проти Царя. Кожен з них, це завжди одна і та сама заява: “ось тут, в цій конкретній ситуації, в цих обставинах я буду робити не те, що велить мені слово Боже, не те, що наказує мені мій Цар Христос, а те, що я сам вважаю правильним”.  Тому, хоч ти перелюбства не чиниш, а вб’єш, то ти переступник Закону. Переступник, який має бути засуджений за цим Законом і покараний. І яка благодать, що в лиці нашого Царя слави, Христа ми зустрічаємо милосердний суд. 

Подивіться вірші 12-13: “Отак говоріть і отак чиніть, як такі, що будете суджені законом волі. Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя бо ставиться вище за суд”.

Якщо мені, переступнику Закону в Ісусі Христі Бог являє милосердя. Якщо єдина причина, чому я можу прийти до Господа слави — це тому, що Він милостиво приймає мене не дивлячись на мої гріхи і переступи. Бо за мої гріхи Господь слави перетерпів наругу, біль, був відкинений Богом і людьми. Тоді як я сам маю ставитися до свого ближнього? — з любов’ю і милосердям. Амінь. 

В Ів.7:2-5 розповідається один епізод з життя Ісуса Христа і Його братів. Наближалося свято Кучок. І брати, напевне, і Яків серед них переконували Ісуса піти до Юдеї і заявити про Себе, зробити Себе відомим: “адже ніхто такого не робить таємно, але сам шукає, як стати відомим. Якщо робиш таке, то вияви Себе світові!” Чому вони так казали? — Іван відповідає: “оскільки і Його брати не вірили в нього”. 

Був час, коли Яків не вірив в Ісуса Христа, Господа слави. Не вірив в Нього і нехтував ним, тому що дивився на Христа, але при цьому завжди бачив перед собою старшого брата, людину, яку знав усе своє життя. Напевне Яків знав історію Ісусового народження. Чи міг Христос Господь слави народитися в хліві? Чи могло таке бути, щоб для Господа слави не знайшлося місця серед людей? Яків не вірив, і тому мав хибні цінності і орієнтири: він казав: дивися, кожен шукає зробити себе відомим, прославитися, знайти в очах інших пошану, а ти Ісусе, не шукаєш цього. Який ти дивний. 

Але воскреслий Ісус з’явився Якову і відкрив йому очі. І Яків побачив, яким він був сліпим. В його домі жив Господь слави, а він того не бачив, бо дивився на зовнішнє, на одяг, на лице. Яків дізнався, що є більші цінності, ніж золотий перстень і блискучий одяг: є багатство віри і славна обіцянка Царства, яке Господь обіцяв тим, хто любить Його. Яків дізнався, що Господь слави говорить нам Своє Царське слово і це слово щось важить, а ми виявляємося винними перед ним, бо не виконуємо цього досконалого закону волі. І ми не можемо себе виправдовувати тим, що нікого не вбив і не чинив перелюбу. А ще Яків дізнався, що Господь слави милостиво приймає грішників і Він підніс Свою милість над судом. 

Яків хоче, щоб і ми пізнали цього Господа слави Ісуса Христа. Щоб вірували в Нього і не дивилися на обличчя. Щоб в братах і сестрах ми бачили не одяг і персні, а славний образ Того, хто відродив нас словом істини і зробив початком нового творіння. Щоб в братах і сестрах ми бачили не світське багатство, а багатство віри і багатство Божих обіцянок. Нехай Господь помилує нас і навчить вірити в Ісуса Христа, Господа слави і не дивитися на обличчя. 

(п. Йонатан)

НЕ ЗВАЖАЮЧИ НА ОБЛИЧЧЯ, МАЙТЕ ВІРУ В ІСУСА ХРИСТА

Якова 2:1-13

Ключовий вірш 1

1. Вірші 1-4. До чого Яків закликає братів? Як пов’язані між собою віра в Господа слави, Ісуса Христа і
безсторонність у ставленні до ближнього? Що Писання говорить про догодливість і про вияви поваги до
інших і як це корелює зі словами Якова? (Лев.19:15,32; Повт.16:19; Йов34:19; Мар.12:14; 1Фес.5:12-13;
1Тим.5:17; 1Пет.2:17 та ін.) Як Яків називає тих, хто дивиться на лице?

2. Вірші 5-7. Що значать слова, що Бог обрав бідних світу? (1Кор.1:25; Мар.10:24) Як Бог ставиться до
бідних світу? (Іс.3:14-15; Пс.71:4,12) Як Яків характеризує бідних світу з точки зору Божих обітниць?

3. Вірші 8-11. На скільки серйозним гріхом є догодливість? Про що Яків говорить згадуючи «Закона
Царського»? Як Божий Закон звинувачує тих, хто дивиться на лице?

4. Вірші 12-13. Як мають говорити і чинити віруючі? Що таке Закон волі? (Гал.5:13-15) Порівняйте вірш 13
з текстами з Зах.7:9; Мат.5:7; 6:15; 18:21-22.

Будьте виконавцями слова

Якова 1:19-27

Ключовий вірш 1:22 : “Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють”

 

У попередніх віршах (1-18) Яків готує християн до випробувань, проблем та нещасть у їхньому житті. І, схоже на те, що Якова більше турбує не те, що нещастя трапляються у житті віруючих, а те, як вони ставляться до цього. Він хоче, щоб ми ставилися що них не як невіруючі, а як віруючі. Для невіруючих у нещастях природно журитися, злитися та запитувати: «Чому це сталося зі мною? Чому Бог це допускає?» Однак ми маємо вірити, що Господь допускає ці нещастя та  використовую їх щоб сформувати нас духовно зрілими християнами.

 

Уявіть собі наших українських воїнів, які попали на передову, скажімо, в Донецьку область. І які дивуються: «О, тут, виявляється, стріляють! О, тут рвуться гранати, полюють снайпери, о, так тут дуже небезпечно! О, тут некомфортно жити! Боже, чому це трапляється зі мною? Чому Ти це допускаєш у моєму житті?» Власне, до цього їх готували в армії. Інакше і бути не могло. І коли вони попали на передову, то настав момент для того, щоб вони застосували ці знання на практиці. Схоже і в нашому християнському житті. Для цього ми вивчаємо Біблію, беремо участь у Богослужіннях, молимося, пишемо свідчення, служимо в церкві: щоб коли прийде момент випробування, ми застосували на практиці наші знання та навички.

 

У останньому вірші попереднього уривка написано: «Захотівши, Він нас породив словом правди…» (18) Тут говорилося про народження згори. Це народження прийшло не від нас. Це Бог захотів дати нам народження згори. Він обрав нас, Він покликав нас, коли прийшов час, дав нам Своє слово; Він спас нас та заплатив велику ціну нашого викуплення.

 

Сьогоднішній уривок починається зі слова «отож…» (19) Якщо ми народилися згори, то якими ми маємо бути? У сьогоднішньому слові Яків говорить про ті радикальні зміни, які відбуваються у житті народжених згори. Біблія навчає, що можлива ситуація, коли людина стверджує, то є християнином, тобто народжена згори, тоді як насправді ні. І Яків також каже, що таке можливе. І сьогодні Яків пропонує нам провести діагностику – чого варте наше християнство. Він говорить про те, що якщо ми народилися згори та увійшли у Божу сім’ю, то у нашому житті мають статися незворотні зміни. Діагностику Яків проводить по трьох таким змінам: у віршах 19-20 – зміни у стосунках з іншими людьми та характері; у вірша 21-25 – про зміни у стосунках з Божим словом; і у віршах 26-27 – тест на побожність.

 

Перше, справжнє християнство змінює наші стосунки з іншими (19-20). Прочитаймо вірш 19: «Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидко послухати, забарна говорити, повільна на гнів». Тут Яків говорить про те, що християнство має проникати у сфери стосунків. Він каже: «Нехай буде кожна людина швидко послухати». Здатність уважно слухати та зрозуміти іншу людину, не перебивати – це з області стосунків. Люди часто перебивають, не вислухавши і, навпаки, кричать: «Не перебивай мене, дай мені закінчити речення!» Ми маємо навчатися не лише не перебивати, а слухати так, щоб зрозуміти. Слухати (не просто чути) – це важка праця. Почути іншу людину – це дуже непросто. Тому нам потрібно навчатися цього. Говорити – це також з області стосунків. Слова можуть підтримати, а можуть і дуже глибоко поранити.  Коли ми не вміємо або не хочемо слухати – це призводить до гніву. Дуже часто люди гніваються, коли не хочуть приймати Божого слова та Божої волі у своєму житті, а наполягають на своєму. Вони можуть виражати гнів явно, можуть тримати його у собі, але в обох випадках гнів показує їх неготовність прийняти Божу волю. Яків каже: «Дивіться, якщо Ви дійсно отримали народження згори, то це має бути очевидним по ваших стосунках з іншими». Наша здатність слухати має свідчити про наше народження згори; те, як ми говоримо має свідчити про наше народження згори. Те, як ми контролюємо свої емоції та темперамент має відображати, що Бог дав мені нове життя.

 

Чому взагалі Яків говорить тут про ці речі? Тому що наше християнство визначається не лише тим, як ми поводимо себе на богослужіння чи вивченні Біблії, але і у повсякденному житті. Справжнє християнство тісно та невіддільно вбудовується у життя людини так, що його неможливо відокремити від людини. З іншого боку, є люди, християнство яких відокремлене від їх життя. З одного боку вони  вивчають Біблію, час від часу моляться, приймають участь на богослужінні та зібраннях, але з іншого боку їх система цінностей світська, вони роблять аморальні речі та обманюють на роботі. Яків каже: «Це – не християнство». Ваше вивчення Біблії та участь на богослужіннях не повинні стояти окремо, а повинні допомагати вам змінюватися та зростати духовно. Яків ілюструє це на одному прикладі. Подивіться на 20-ий вірш: «Бо гнів людський не чинить правди Божої». Звичайно, і Христос іноді гнівався. Він розгнівався на людей, які перетворили храм на ринок. Але тут Яків говорить про інший гнів – про людський. Це коли люди не хочуть приймати Божої волі та наполягають на своєму. Коли ми приймаємо Божу волю, то маємо мир у серці. Коли наполягаємо на своєму – людський гнів. Гнів у нашому серці свідчить про те, що ми противимося Божій волі і процес нашого освячення не проходить як потрібно.

 

Якщо хтось через ці слова зрозумів, що з ним щось не так, бо щось не так з його здатністю слухати, зі словами і гнівом, то ми маємо розуміти, що з цим робити. Недостатньо вирішити змінитися та стати краще – ми самі не можемо цього зробити. Єдиний шлях – це прийти з покаянням до Ісуса Христа, Який єдиний може пробачити наші гріхи та змінити нас. Якщо хто усвідомив, що його духовна діяльність така як вивчення Біблії, участь у богослужінні, у зібранні свідчень, молитва та інше ніяк не впливають та не змінюють його життя, то це також нагода щоб прийди до Христа та попросити Його змінити моє життя.

 

Друге, не лише слухач слова, а й виконавець (21-25). У цих віршах Яків каже, що християни мають не лише слухати Божі слова, але й виконувати їх. Подивіться на вірш 21: «Тому-то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби, і прийміть із лагідністю всіяне слово, що може спасати ваші душі». Яків каже прийняти Боже слово. Тут «прийміть» – дуже важливе слово. Зазвичай наш розум та серце зайняті всякими речами. Так зайняті, що там просто немає місця для Божого слова. Тому це місце потрібно знайти та розчистити територію.

 

Яків тут також каже, що слово, яке нам проповідується не для того, щоб зацікавити чи поінформувати нас, а щоб дати нам спасіння. Це означає змінити нас! Що ми думаємо коли приходимо послухати проповідь, чи свідчення? Ми маємо приходити з великим бажанням почути живе Боже слово, яке спасає наші душі! Ісус сказав: «Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя». Після цих слів багато учнів залишили Ісуса і більше не слідували за Ним. Ісус використав цю подію щоб перевірити Дванадцять учнів, та запитав їх: «Чи не хочете й Ви відійти?» Петро відповів: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного» (Ів.6:60-69) Петро прийняв Боже слово, і це слово дало Йому життя і прив’язало до Ісуса Христа. Тут ми бачимо, що якщо ми не приймемо слова, то раніше чи пізніше залишимо Христа і не матимемо життя.

 

У 22-ому вірші Яків говорить про слухачів та виконавців слова. Прочитаймо цей вірш: «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють». Яків бере ці слова з проповіді Ісуса Христа на горі. Порівняйте їх з Мт.7:21: «Не кожен, хто каже до Мене «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі». Тому по-чесному Яків мав би залишити помітку про те, що це слова Самого Ісуса Христа. Яків каже: «Не лише слухайте, виконуйте!» Для цього він наводить приклад у віршах 23-24:

 

23 Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібен людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, –

24 бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є.

 

У всіх нас щось не так з лицем, чи не так? Тому ми часто вдивляємося у дзеркало, щоб побачити, що не так та поправити. Але слухачі нічого не поправляють. Не зрозуміло, навіщо розглядати себе в дзеркалі, якщо не збираєшся нічого  поправляти. Можливо їм здається, що достатнього розглянути.

 

Колись про людей, які лише прослухали курс, але не склали іспит, в дипломах писали: «Прослухав курс». Чи пішли б ви лікувати у лікаря, який лише прослухав курс? Просто слухачі – це люди, які слухають, але нічому не вчаться. Слово ніяк не зворушує їх, вони навіть не сперечаються з ним – вони його просто ігнорують. У наш час пандемії багато церков почали проводити богослужіння онлайн та виставляти проповіді у відкритий доступ. Не те щоб раніше церкви не виставляли проповіді – виставляли, але зараз виставляють майже всі. Тому у людей є безліч можливостей слухати самі різні проповіді – і у великих церквах, і у малих, у відомих, популярних, слухати самих різних проповідників. Звичайно, з однієї сторони добре, що церкви активні в соц. мережах. Однак не закликаючи людей виконувати слово, вони можуть робити їм ведвежу послугу, коли люди починають вважати, що служіння Богові – це прослухали кілька проповідей і поставили вподобайки. Яків каже: «Просте слухання без виконання ніяк не змінює вас, не обманюйте себе!» Один брат підійшов до проповідника після проповіді та й сказав: «Сильно було сказано. Мені так подобається, як Ви проповідуєте!» Проповідник подивився на нього прямо та й відказав: «Добре, і що ти будеш з цим робити?» Ми можемо послухати проповідь, але часто впадаємо в ступор коли потрібно застосувати його до нашого життя. Тому люди кажуть: «Я не знаю, що писати у свідченні!» Ми не маємо обманювати себе. Потрібно не лише слухати, а й виконувати!

 

На противагу їм у вірші 25 Яків змальовує виконавців слова: «А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, – і він буде блаженний у діянні своїм!» «Заглядає» це не просто поверхневе читання. Заглядає щоб перебувати в слові! Це глибоке вивчення з бажанням розібратися та виконувати. В 2 Кор.5:3а написано: «Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі…»  Як давно Ви вивчали Біблію, чи писали свідчення і розмірковували над цим питанням: «Чи я в вірі?» З таким питанням ми маємо заглядати в досконалий закон. Досконалий закон – це Євангеліє нашого Господа Ісуса Христа, яке звільняє нас від влади гріха, від осуду і дає життя. І цим новим життям у Христі людина блаженна та приносить плоди.

 

Третє, побожність (26-27). В наш час слово «побожність» чи «побожний» – не дуже популярне. Можливо, тому що люди розчарувалися в тих людях, які вважали та виставляли себе побожними, а насправді такими не були. Подивіться на вірша 26: «Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, – марна побожність того!» Уже вдруге у сьогоднішньому уривку ми зустрічаємо слово «обманювати себе». Так, стосовно духовних речей люди схильні обманювати себе, видаючи примарне за дійсне. Люди люблять вказувати іншим, що їм робити, але не запитують ні себе ні інших що вони роблять не так. Є люди, які приходять в церкву та слухають проповіді, але не вгамовують свого язика: у сім’ї, на роботі, у стосунках з батьками чи братами та сестрами. Яків каже: «Це – марна побожність».

 

Подивимося на вірш 27: «Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу». У той час сироти та вдови були самими незахищеними прошарками населення та боролися за виживання. Допомога таким людям була нагальною потребою того суспільства. «Допомогти їм – це є чиста й непорочна побожність» – каже Яків. Побожність – це задовольняти реальні, а не надумані потреби людей.

 

Час від часу нам потрібно проводити діагностику свого автомобіля, інакше в один день він стане і далі не поїде. Час від часу – діагностику сантехніки у квартирі – інакше Вас може несподівано затопити. Нам потрібно проводити діагностику свого здоров’я. І сьогодні Яків пропонує нам провести діагностику нашого християнства. І ця діагностика є найважливішою, тому що від неї залежить усе наше життя. Яків каже: «Будьте виконавцями слова, а не слухачами». Яке слово Ви зараз виконуєте? І якщо діагностика показала проблеми, то Вам потрібен Христос, Який сповістив нам Євангелію та покликав йти услід за Ним. Хай Господь благословить Вас.

(п. Яків)

БУДЬТЕ ВИКОНАВЦЯМИ СЛОВА

Якова 1:19-27

Ключовий вірш 1:22

1. Як пов’язаний цей уривок із попереднім (вірші 1-18) (зверніть увагу на слово «отож» у 19-ому вірші).

2. Прочитайте вірші 19-20. Як християнство має впливати на мої стосунки з іншими? Чому люди гніваються? Чому гнів не чинить правди Божої? (Див. Ек.7:9; Пр.29:11,22)

3. Прочитайте вірші 21-25. Що потрібно відкинути? Як потрібно ставитися до Божого слова? В чому проблема людей, які лише слухають, проте не виконують слова? Яке благословення отримує той, хто перебуває в слові? (Ез.33:31-32; Мт.7:24-27; 2 Кор.13:5)

4. Що таке марна побожність? (26) справжня побожність? (27) Наведіть приклади.

5. На завершення подумайте, як нам стати духовно зрілими Божими слугами?

Щоб ми стали первопочином творів Його

Якова 1:12-18

Ключовий вірш 18 : “Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його”

Мабуть, кожен з нас стикався з ситуацією, коли, здавалося б, розумні люди роблять явну дурницю. Інколи ця дурниця постійно повторюється, тоді ми, перефразуючи Отто фон Бісмарка, кажемо: “дурень не вчиться навіть на своїх власних помилках”. Інколи ці люди придумують зовсім дитячі виправдовування своїх помилок, так що думаєш: “невже він справді вірить в те, що говорить?” Більш того, не тільки “вони” так роблять, я думаю, кожен з нас час від часу робить дурниці і, замість того, щоб визнати помилку, шукає інколи зовсім безглуздих виправдовувань. Чому так стається? Мабуть, вичерпної відповіді на це запитання ми ніколи не дамо і ніколи не отримаємо, але сьогодні ми можемо отримати деякі думки з цього питання. Також ми зможемо подивитися на Бога, що, попри наші помилки, хоче зробити нас досконалими і радо дає нам всякий Свій добрий дар та давання.

Перше, ніхто не звинувачуй Бога. (13-15)

До вірша 12 ми повернемося пізніше, а зараз подивіться вірш 13а: “Випробовуваний, хай не каже ніхто: Я від Бога спокушуваний.” Яків пише віруючим юдеям, щоб вони не звинувачували Бога в своїх спокусах. Правда, звична картина? Люди взагалі люблять звинувачувати інших у власних помилках та провинах. Наприклад, я впевнений, що всі, в кого є діти старші за немовлят, мали досвід приблизно такого спілкування: “хто це з’їв цукерки?” “це не я, то бабка/мама/брат чи сестра/кішка”. Так роблять не тільки малі діти, але доросліші вигадують більш правдоподібні історії. Але вигадують виправдання та звинувачують інших всі. Кожен з нас багато разів чув від тих, хто не хоче повірити в Ісуса Христа, приблизно такі міркування: “якщо б Бог не створив дерево пізнання добра й зла, то Адам би не їв, і ми б до цього часу жили б в раю”. Вони вважають це дуже дотепним і оригінальним, хоча для нас очевидно, що ці слова — лише виправдання, щоб не визнавати себе грішником перед Богом. Так роблять не тільки сучасні люди. Ще Адам в раю казав Богові: “Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв”. Тобто, не я винуватий, що не послухався Бога, а Ти, Боже, що дав мені таку жінку, що вона принесла мені той плід. Так само сказала й жінка: “Змій спокусив мене, і я їла”. Тобто, не я винувата в тому, що дозволила змію спокусити себе, а він винуватий в тому, що йому вдалося спокусити мене. Ми бачимо, що люди, починаючи з Адама та Єви і аж дотепер, шукають виправдання своїм вчинкам, щоб зняти з себе відповідальність.

Але подивимося, до кого звертається Яків? Він, звертається не до малих дітей, не до простих людей, не до невіруючих. Ні, він звертається до віруючих. Віруючи теж мають схильність перекладати вину на інших. Але віруючи не мають на кого перекласти провину, крім як на Бога. Тому вони говорять: це моя слабкість. Тобто, не я це згрішив, я просто не мав сили протистояти своїй слабкості. Тому не я винуватий, а Бог винуватий, що я такий слабкий. Віруючи говорять: це для мене спокуса від Бога. Не я шукав грішного, не я, наприклад, лазив по порносайтам, не я фліртував з чужою дружиною, не я пліткував, не я був сповнений ненависті, а прийшла спокуса, і я не міг їй протистояти. Це Ті винуватий, що не захистив мене. Ми знаємо, що віруючи так роблять, і ми самі не один раз так робили. Але виправдовувати себе таким чином — це гріх перед Богом.

Що ми маємо знати про Бога і про спокуси? Подивіться вірші з 13б по 15. “Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною. Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.” Найголовніше, що ми маємо знати, що в Бозі немає гріху. “Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує”. “Бог є світло, і немає в Нім жадної темряви!” (1 Ів. 1:5б) В Бозі немає гріха. Він не дістає спокуси і не кладе перед людиною, щоб подивитися: “а чи не згрішить вона?” Богу не доставляє жодної насолоди дивитися на наші гріхи і Йому не подобається карати нас за наші провини. Нема в Бога такого бажання й насолоди покарати нас, зробити нам боляче. Якщо хто так думає про Бога, той грішить проти Бога.

Друге, в цих віршах що ми бачимо, звідки беруться спокуси. Вони беруться з середини нас. “Бо кожний спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною”. Перед тим, як приходить спокуса, в серці вже є грішне бажання. Саме грішне бажання, що є в серці, породжує спокусу. Перед тим, як чоловік програє всі гроші в ігрових автоматах, у нього в серці вже є бажання отримати “легкі гроші” не докладаючи зусиль. Тобто, він не хоче вивчити три мови, не хоче працювати 12 годин в день, не хоче підняти задницю, перевчитися та знайти кваліфіковану та високооплачувану роботу, а хоче просто отримати виграшний лотерейний білет. Він програє не тому, що є багато залів ігрових автоматів та онлайн-казіно, а тому, що у нього духовна проблема. Чоловік зраджує дружині не тому, що інші жінки виглядають привабливо, а тому що у нього є бажання насолоджуватися хіттю. Якщо дівчина дозволяє хлопцю переспати з собою до шлюбу, це стається, як правило, не через слова хлопця і не через її хіть. Як правило, це стається через велике бажання отримати справжню любов, любов, щоб її любили такою, як вона є, поважали, приймали незалежно від її стану. Насправді, вона хоче отримати любов батька. Це бажання стає таким великим, що перетворюється на хворобливу пристрасть. Вона здогадується, що хлопець не кохає її так, як вона того хоче, але її бажання більше голосу її розуму. Вона думає: “якщо я йому дозволю, то може тоді він буде мене кохати?”. І це також духовна проблема. Обманюється той, хто хоче обманутися. Зводиться той, у хто хоче звестися. Навіть перший гріх був зроблений за тим самим принципом: “І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання.” (Бут. 3:6а) Перед тим як їсти, жінка дозволила вирости своїй пожадливості: “я хочу цей плід, я хочу, як Бог, встановлювати, це буде добром, а це — злом, я хочу стати рівнею Богу”. Так, диявол дав їй привід до спокуси, але жінка виростила свою пожадливість і спокусилася нею. Ісус теж добре знав про сутність спокус і говорив про це: “Що ж виходить із уст, те походить із серця, і воно опоганює людину. Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює. А їсти руками невмитими, не опоганює це людини!” (Мт. 15:18-20) Ми маємо знати це.

До яких наслідків призводить потурання власним пожадливостям? Очевидно: “Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.” Очевидно, якщо ми дозволимо своїм бажанням перерости в пожадливості, вони, пожадливості, завагітніють гріхом, і народять гріх, тобто гріх обов’язково з’явиться, якщо ми потураємо пожадливостям. А зроблений гріх призводить до смерті.

Друге, всяке давання, та дар досконалий (16-17).

Подивіться на вірші 16,17: “Не обманюйтесь, брати мої любі! Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.” Тільки що ми говорили, що люди обманюються тим, що вважають спокуси чимось зовнішнім, що приходить зовні. Є ще одна розповсюджена омана: люди вважають, що все, що вони зробили гарного, або що отримали гарного, це є цілком їхня заслуга. “Все це я зробив ось ціма руками”. “Ніхто мені не допомагав, тому все це моє”. “Це я страждав, я робив, тому вся слава, вся подяка належить мені”. Чи це відповідає дійсності? Так, дійсно, щоб зробити добру справу треба докласти зусиль. Ніщо добре не стається просто так. Але цього зовсім недостатньо. Якщо Господь не дозволить нам зробити добре, у нас не вийде. Ми можемо хотіти зробити добру справу, ми можемо докладати зусиль, щоб її зробити, але якщо Господь не зробить, то нічого не вийде. Інколи я пригадую, кому ми з Марією пробували проповідувати і вивчати Біблію. Часто ми проповідували і вивчали всім серцем, але результат був зовсім не такий, як ми очікували. Я не кажу, що то була марна справа, але результат і очікування відрізнялися, як правило очікування були більші за результат. Інколи бувало й навпаки: хтось отримував через нас благодать, хоча наші зусилля були направлені, так би мовити, “в інший бік”. Ми визнаємо, що все, що Бог робив через нас, то не наша заслуга, то Божа благодать в життях тих, кому ми допомагали. Бог давав їм благодать, а ми були лише посередниками, часто навіть не усвідомлювали цього. Просто Господь дав нам благодать стояти рядом з Його роботою і трошки долучитися до неї.

Також ці слова мають іще інше значення. Подивимося ще раз: “Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.” Господь хоче і дає добрі давання та досконалі дари. Бог на дає чогось поганого, не дає чогось недосконалого. І тут слово “усяке” значить “усяке”. Значить будь-що досконале й добре може бути лише від Бога. Якщо повернутися до тієї дівчини, що шукає справжньої любові від хлопця, то дійсно є досконала любов, саме така як вона хоче. Але цю досконалу любов може дати тільки Господь. Тільки Ісус Христос любить безумовно, тільки Він по-справжньому поважає і може приймати її зі всіма її фіглями, комплексами та недоліками. Жоден хлопець на це неспроможний. Але, коли вона отримає таку любов від Ісуса, то Він додасть їй, якщо буде потреба, і відповідного чоловіка. Він буде не ідеальний, тому що ідеальній лише Бог, але найкращий саме для неї. Якщо вона буде шукати ідеального від людини, то залишиться з розбитим серцем, дитиною на руках і з зіпсованим життям. Якщо буде шукати ідеального від Господа, то Він додасть все необхідне. Якщо повернутися до того чоловіка, що програє в автоматах всі гроші, то також є порада. Немає легкого способу збагатіти, всі легкі способи або не працюють, або злочинні. Крім того, “легкі гроші” як легко приходять, так само легко уходять. Але для Бога не проблема дати успіх, не складно дати багатство, питання лише нащо і яким чином. Якщо “нащо” — це щоб виростити дітей, та щоб жінці не треба було рахувати кожну копійчину, то Господь дасть досить, щоб виростити дітей та не рахувати копійки. Якщо “нащо” — щоб мати можливість допомогти комусь — дасть і це. Для будь-якої розумної та доброї мети у Господа достатньо засобів, треба в Нього просити просто і з вірою. Відповідь на питання “яким чином” також є. Є один універсальний шлях: важко працювати, та важко працювати над собою. Для доброї мети й добрим шляхом Господь дасть успіх та благословить. Іншого способу немає.

Зверніть увагу на останні слова вірша 17: “від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.” Бог не змінюється. Він завжди спроможній дати нам всяку благодать та милість, Він завжди дає нам усяке добре давання та дар досконалий. В той час Яків писав для єврейської діаспори в римському світі. Життя діаспори завжди не легке, тому вони могли думати, що в Бога “закінчилися” добрі давання та досконалі дари для них, а також що є інші джерела “доброго” в цьому світі. Але в Бога нема переміни. Він зараз такий саме багатий, як був багатий раніше, Він так само зараз хоче благословити нас, як благословляв раніше, від Нього і зараз виходять такі саме добрі дари, як виходили раніше. Він не змінюється, тому наші очікування від Нього також не повинні змінюватися.

Третє, що нам з цим робити? (12,18)

Як ми бачили, сутність грішної людини — не визнавати своєї провини і не брати на себе відповідальність. Також сутність грішної людини — присвоювати собі всі заслуги за все гарне, що відбувається в її житті, також вважати, що все, що я доброго зробив — це лише моя заслуга. Протилежність цьому — праведна людина. Там все навпаки. Праведник знає, що сам собою він грішник, що в його серці є пожадливості, є грішна природа, і, якщо їй дати волю, вона обов’язково принесе грішний плід. Але праведник знає, що, попри його гріховність, Бог благий, Він дає добрі давання, Він покриває всі немочі і дає силу принести добрий плід. В цьому сенсі зрозуміло, що значить вірш 12. “Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його”. Блаженна та людина, що у випробовуванні робить не за сутності грішної людини, а як праведник. Така людина дістане вінця життя, тому що робить, відповідно до сутності Бога. Переборюючи спокуси, вона показує, що любить Господа, тому й Господь дасть їй те, що обіцяв тим, хто Його люблять.

Але як нам бути такими? Подивіться вірш 18: “Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його”. Ми за природою грішники. Але Господь захотів, і породив нас словом правди, тобто словом про Ісуса Христа. Коли ми повірили слову Євангелії, Господь породив в нас нове життя, породив в нас нову сутність, що відповідає сутності Бога, що знаходить насолоду в Бозі, що має відразу до гріху. Спочатку це нове життя було дуже яскравим, дуже світлим. Коли ми тільки ввірували, то здавалося: все, я віддаю все серце Ісусу, я вже ніколи не буду грішити, я піду за Ісусом куди завгодно. Але, якщо чесно, хоча воно було яскравим, але слабким. Скільки разів після того, як увірували, ми падали, і не могли підвестися? Ісусу доводилося підіймати нас, говорити нам, що все одно любить. Хоча ми говорили Ісусу: “я люблю Тебе”, але скільки в нашому серці було всякого бруду, хитрих думок, неправильних бажань, і такого іншого? Ми навіть не знали скільки, нам здавалося, що все чисто. Насправді, ми були як малі діти, що не розуміють дорослого життя та потребують постійної підтримки та опіки батьків навіть в найменших речах. Але нове життя вже народилося, Господь по Своїй волі народив його словом Євангелії. Але після того, почався етап очищення. Господь почав нас очищувати через різні випробовування. Як це стається?

Місяць тому я дивився на ютубі відео про спасіння занедбаного та мертвого ставка. Ставок був більше схожий на вигрібну яму з брудною водою, та з відповідним ароматом. Але автор показав, що навіть в такому стані став можна оживити. Він не пропонував засипати вапно, або не використовував антибіотики, як часто рекомендують на ютубі. Він пояснив, чому ставок вмирає. Коли є жарке сонце, а вода не перемішується вітром, вода цвіте і утворюється так званий “термоклин”: тобто зверху збирається тепла вода, а на дні — холодна. Коли вода цвіте, сонце не проникає вглиб, не гріє дно, а тільки верхній шар. Тоді холодна вода опускається вниз і більше холоне, тепла підіймається вверх і більше гріється, і перемішування води припиняється. Все світло затримується зверху, тому внизу темно, рослини гинуть, і замість того, щоб збагачувати воду киснем, поглинають його. Через нестачу кисня гинуть риби, але, через ту саму нестачу кисня не розкладаються природним чином, а гниють, отруюючи воду. А зверху водорості все більше розмножуються, все більше затримують світло і тепло, більше розігрівають воду, теплий шар стає все тоншим і все гарячішим. Врешті решт водорості теж гинуть і залишаються тільки бактерії та гниючі рештки тварин на рослин, що дають незабутній аромат каналізації. Як спасти ставок? Найголовніше — зруйнувати термоклин, забезпечити, перемішування води. Все інше станеться само собою. Він поставив на дно аератор, пристрій, що робить бульбашки, як в акваріумі. Для прискорення процесу він ще використовував бактерії, що розкладають продукти гниття, але найголовніше було забезпечити перемішування. Ці бульбашки підіймають з дна мул та отруйну воду, і виносять їх на поверхню, насичуючи воду киснем. Там отруйні гази частково доокислюються, частково виходять в атмосферу. Бактерії перероблюють частинки гнилі, вода звільняється від напіврозкладеної органіки і знову стає прозора. На дні знову можуть жити рослини, перероблюючи мул та збагачуючи воду киснем. Таким чином, за три місяці повністю мертва водойма стала живою, хоча для повного відновлення потрібно більше часу. Мені здалося, це схоже, як Господь використовує страждання, щоб очистити нас. Якщо ми не розкаюємося, то наші пожадливості ростуть, вони отруюють та вбивають нас зсередини. Але, як зверху тепла вода і буяє життя, хоча водойма вже помирає, так і нам хочеться показати, що з нами все гаразд, тому ми більше звертаємо увагу на зовнішнє, на красивий вигляд, на зовнішнє благочестя. Це такий собі “духовний термоклин”, коли зовнішня праведність вимагає від нас розкаюватися в зовнішніх речах, і не допускає щоб Слово Бога торкалося внутрішніх мотивів і бажань. Це заважає нам по-справжньому розкаятися. Якщо це не припиниться, буде духовна смерть. Але, як бульбашки виносили наверх тільки той мул, що вже був в ставку, так і випробовування виносять з нашого серця тільки те, що там вже є, а спокуси роблять видимими наші потаємні пожадливості. Тут важливо визнати, що це мої пожадливості, тоді Бог зможе їх очистити. Як брудна вода стикаючись з чистим повітрям, віддає отруйні гази і наповнюється киснем, так і ми, стикаючись зі святістю Бога, та усвідомлюючи свою гріховність, можемо віддати свої гріхи Ісусу та наповнитися Його святістю. Як кисень доокислює продукти гниття, так і Слово Бога, Кров Ісуса Христа, Його святість змінює наші грішні бажання на святі.

Зверніть увагу на останню частину 18 вірша: “щоб ми стали якимсь первопочином творів Його.” В цьому є надія для нас. Господь не тільки дав нам нове життя в Ісусі Христі. Він обіцяє, що на цьому не зупиниться. Як він оживив нас, так буде оживляти і інших навколо нас, ми були тільки початком Його справ. Він буде продовжувати Свою справу в інших, щоб повністю змінити наш світ. Як ми отримали слово життя через людей, і таким чином Господь народив нас, так і через нас слово правди має дійти до інших.

(п. Авраам Влад)

Усяке добре давання

Якова 1:12-18

Ключовий вірш 16,17

1. Прочитайте вірш 12. Чому блаженна людина, що витерпить випробовування? В чому суть цього блаженства?

2. Вірш 13. Як люди часто виправдовують свої вчинки? З якого часу почалася така практика? Але що Яків наголошує про Бога?

3. Вірші 14,15. Що ми маємо знати про спокуси? Що наші спокуси говорять про нас? До яких результатів призводять пожадливості?

4. Вірші 16,17. В чому ще люди схильні обманюватися? Чому? Що ми маємо прийняти про Бога? Як це змінює наше світосприйняття?

5. Вірш 18. Яке фундаментальне знання про нас тут є? Яка мета нашого існування в Бозі?

БЛАЖЕННА ЛЮДИНА, ЩО ВИТЕРПИТЬ ПРОБУ

Якова 1:1-12

Ключовий вірш 12 : “Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його”

«Сьогодні весь світ святкує день батька. Батько має величезний вплив на життя своїх дітей. Діти нехай привітають батьків, а батьки нехай задумаються про свою роль та відповідальність»

Ми дякуємо Господу за те, що благословив вивчення книги пророка Малахії. І сьогодні ми починаємо вивчення нової книги Біблії. Цього разу, це книга Нового Заповіту, послання Якова. Так само, як і книга пророка Малахії, це послання не дуже довге. Всього 5 розділів. Проте воно сповнене практичної мудрості. Недарма його також називають книгою Притч Нового Заповіту.

Автор послання – Яків. Але котрий з них? Вважається, що цей Яків – це єдинокровний брат нашого Господа, Ісуса Христа. Впродовж багатьох років він був лідером церкви в Єрусалимі. І хоча, він не належав до апостолів, тим не менш, в ранній церкві він мав величезний авторитет. Цей авторитет був заснований не на родинних зв’язках з Ісусом, а на його святому і побожному житті. Це послання він пише до віруючих в розсіянні (діаспорі). В першу чергу до віруючих з юдеїв. В ньому він піднімає багато практичних питань пов’язаних, як з особистим життям віруючого, так і з його життям в спільноті, церкві. 

В уривку, який ми починаємо розглядати сьогодні, Яків говорить про випробування і про спокуси. Це невід’ємні елементи нашого життя. І я впевнений, що кожен з нас вже зустрічався з ними. Це речі, які відомі нам з власного досвіду, а не з чиїхось оповідань. Більше того, я впевнений, що в кожного з нас попереду в житті ще чимало різних випробувань і спокус. Іноді ми самі проходимо через такі періоди життя, іноді Бог поміщає нас поруч з людьми, які проходять через такі періоди і які потребують нашої допомоги. Але, не дивлячись на те, що ми маємо певний досвід, я думаю, жоден з нас не може сказати: «я є експертом в тому, як перемагати спокуси і як проходити через випробування». Нам потрібне Боже слово. Нам потрібне вчення Святого Письма, щоб навчитися бути терплячими. Нехай Господь помилує нас зараз, коли ми приступаємо до Його слова. Нехай навчить нас і сповнить мудрості, як Він обіцяє в Своєму слові. Нехай благословить цей час для нас і дасть нам знати Його Самого і Його добру волю до нас. 

Подивіться вірші 1-4: «Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племенам, які в Розпорошенні, вітаю я вас! Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали». 

Отже, Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа звертається до віруючих, які через гоніння були розпорошені по всьому світові. Життя цих віруючих було не простим. Вони зустрічалися з різними труднощами і випробуваннями. Яків не загострює свою увагу, на тому про які випробування йдеться. Це випробування різного характеру, випробування різної інтенсивності. Випробування, які приходять до нас в різні періоди життя і, як правило захоплюють нас зненацька, а деякі тягнуться роками. 

І ми бачимо тут пастирське серце Якова. Йому не байдуже до того, як ведеться цим віруючим. Він щиро переймається становищем своїх братів. Він хоче підтримати, укріпити їх. Кінець кінцем, він відкриває їм шлях до радості. Але цікаво, як саме він це робить. Бо, якщо Петро або Павло в своїх послання, щоб втішити розпорошених віруючих звертають увагу на те, що страждання – це тимчасове явище і майбутня вічна слава значно перевищує ці страждання. То Яків звертає увагу на зовсім інше. Він звертає увагу на ту дію, на той результат, який спричиняють різні випробування в наших життях. 

Яків не запитує, чому виникають випробування. І він більше зацікавлений не в тому, щоб випробування швидше закінчилися (він реаліст і знає, що поки є цей світ, будуть також і випробування). Але він зацікавлений в тому, щоб його ягнята через ці труднощі і випробування стали зрілими і досконалими. Щоб ці випробування не пройшли дарма і тим більше, щоб вони не зламали віруючих: «Майте, брати мої, повну радість…» каже Яків, «…знаючи, що досвідчення (випробовування) вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були…»

Я гадаю, найкращий спосіб зрозуміти, про що говорить Яків – це зобразити одного з тих важкоатлетів, які підіймають над головою величезну вагу, таку що аж сама штанга згинається, коли вони підхоплюють її. Але не дивлячись на величезний тиск, на те, що все тіло атлета тремтить від напруги, він твердо стоять на своїх ногах. 

Ось про що говорить тут Яків: про здатність витримувати тиск, твердо стояти в Богові і радіти не зважаючи на обставини. І ми маємо знати, що характер християнина, терплячість і зрілість з’являються в наших життях за тим самим принципом, що і здатність атлета підіймати все більший і більший вантаж: через тренування і випробування. Немає іншого способу. Неможливо вирости, неможливо досягти зрілості без тренувань і випробувань. Тому Яків хоче, щоб ми бачили стратегічне значення і мету тих випробувань, які Господь дозволяє в нашому житті, і завдяки цьому мали повну радість. Не лише тоді, коли випробування закінчилося, а і в самому процесі, випробувань посеред бурі і утисків. 

Питання, яке постає тут перед нами, це: «що мені потрібно, щоб я міг з повною радістю і терпінням зустріти труднощі і випробування?», «що мені потрібно, щоб в труднощах і випробуваннях я зростав і укріплювався, а не падав?»

Яків вказує нам на три речі. Перша з них, як би це не було дивно – це «мудрість». Нам потрібна мудрість від Бога, що всім дає просто. Подивіться вірш 5: «А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, і буде вона йому дана». 

Тут перехід від слів про випробування до слів про мудрість настільки неочікуваний, що здається, ніби Яків вже змінив тему. Але ні, вірш 12 показує, що він все ще говорить про випробування. Тому ці слова про мудрість, потрібно розуміти саме в такому контексті. Але як здатність радіти у різних випробування пов’язана з мудрістю? Взагалі, дуже цікаво слідкувати за ходом думок Якова. Тут, до речі, добре видно певний спосіб мислення, характерний для нього і подібний до того, що мали автори Псалмів та Притч в СЗ. 

Розібратися в цьому питанні нам допоможе книга Псалмів. Наприклад, Псалом 72. Псалом Асафа. Цей Псалом починається зі слів: «Поправді Бог добрий Ізраїлеві, Бог для щиросердих! А я, мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої, бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних, бо не мають страждання до смерти своєї, і здорове їхнє тіло…» (Пс.72:1-4) І далі автор ділиться своїми спостереженнями про життя безбожних: вони не працюють з іншими людьми, не зазнають ударів, жиріють, сміються, гордо говорять до неба. Йому здається, що він дарма очищав своє серце і зазнавав випробувань, яких міг уникнути. І далі він каже: «І роздумував я, щоб пізнати оте, та трудне воно в очах моїх, аж прийшов я в Божу святиню, і кінець їхній побачив» (Пс.72:16-17). Асаф, так само, як і ми намагався зрозуміти, чому в житті віруючих є труднощі і випробування, яких нема в житті безбожних. Але це було дуже важко для нього. Він не бачив відповіді. Але коли він прийшов в Боже святилище, він усе зрозумів. Бог показав йому кінець безбожних і кінець праведних. Асаф побачив Бога, Який в утисках, коли серце болить і в нутрі коле… тримає його за праву руку. Він каже слова, які кожного разу, як я їх читаю, вражають мене: «Ти Своєю порадою водиш мене, і потому до слави Ти візьмеш мене! Хто є мені на небесах, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічого!» (Пс.72:24,25). 

Наш розум і почуття справді не дозволяють нам вважати себе блаженними під час утисків. Тому нам потрібна мудрість від Бога. Це не та мудрість, яка приходить разом з життєвим досвідом і підказує, що взимку, краще на голову вдягати шапку, бо імідж – ніщо, а невралгія – неприємно. Це не про інтелектуальні здібності і не про рівень IQ. Коли Псалмист каже: «Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога!» (Пс.13:1), він не має на увазі, що безбожник має проблеми з когнітивними функціями мозку. Він має на увазі, що ця людина не бачить Бога, не бачить Божого Провидіння в світі навколо себе, тому чинить безумно. Так само, як безумно чинив би той, хто не помічає дії сили тяжіння. Але коли Бог відкриває нам очі, ми можемо бачити Його благість до нас, можемо бачити дію Його Провидіння в своєму житті навіть в різних випробуваннях і утисках і радіти. 

Тому, якщо ви проходите через період випробувань в своєму житті, і не можете зрозуміти, що діється, не бачите Бога за цими подіями. Яків каже, що робити: просіть у Бога мудрості. Просіть, щоб Бог відкрив вам очі. Щоб ви могли побачити Його руку за різними подіями свого життя і раділи. Просіть, і вам буде дано. 

Друге, на що вказує нам Яків, це «віра». Для того, щоб мати витривалість і повну радість у випробуваннях, нам потрібно навчитися довіряти Богу цілим серцем. Подивіться вірші 6-8: «Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа. Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх»

Тут вірі Яків протиставляє двоєдушність. Двоєдушний – це той хто має вигляд віруючого, але насправді покладає свою надію не на Бога, або не лише на одного Бога, а також на самого себе чи на речі цього світу. Двоєдушна людина непостійна, на всіх своїх дорогах, каже Яків. Вона починає щось робити, але кидає не дійшовши до кінця. Двоєдушна людина сумнівається, не може довіритися Богу, не може покластися на Нього цілком. 

І, насправді, Господь дозволяє в наших життях багато різних випробувань, які виявляють цю двоєдушність. Виводять її назовні. Тобі здається, що ти цілком покладаєшся на Бога. Навчився цьому. Але через різні ситуації Він відкриває все нові і нові сфери нашого життя, в яких ти не довіряєш Йому. Тому, через різні випробування Бог також вчить нас покладатися на Нього і жити вірою. 

Третє, на що вказує нам Яків, це «правильні цінності». Щоб бути витривалими у випробуваннях і мати повну радість, нам потрібно навчитися цінувати правильні речі. Подивіться вірші 9-11: «А понижений брат нехай хвалиться високістю своєю, а багатий пониженням своїм, бо він промине, як той цвіт трав’яний, бо сонце зійшло зо спекотою, і траву посушило, і відпав цвіт її, і зникла краса її виду… Так само зів’яне й багатий у дорогах своїх!»

На що опираються люди, коли стикаються з різними життєвими труднощами? На різні речі. Наприклад, багатому природньо надіятися на своє багатство. І, багатство саме по собі, в принципі, не є чимось поганим. З допомогою грошей можна швидко вирішити чимало різних проблем. Біда в тому, що коло цих проблем дуже обмежене. Іноді в наших життях стаються ситуації, коли навіть усі гроші світу нічого не могли б змінити. Наприклад, вчора я прочитав про сина однієї відомої людини. Хлопцеві всього 21 рік, але за останніх два роки він пройшов 18 курсів хіміотерапії і опромінювання. І тепер він змушений відмовитися від подальшого лікування, бо його тіло повністю розбите, але хвороба нікуди не пішла. 

Багатство може зробити життя більш зручним. Але щодо всього іншого воно безсиле. Але з іншого боку, воно оманливе, легко полонить серце. Тому Ісус каже Своїм учням: «Мої діти, як тяжко отим, хто надію кладе на багатство, увійти в Царство Боже! Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти!» (Маз.10:24-25). 

Яків нагадує нам, що багатства цього світу тимчасові, вони зникають, як цвіт на траві і закликає багатих хвалитися не своїм багатством, а своїм пониженням. Тим як Євангелія змінила їх. Тим, як Євангелія впокорила їх і навчила не бути гордими і не надіятися на свої статки, а надіятися на Христа. 

Але так само, як багатий схильний підносити своє багатство, бідний схильний підносити свою бідність. Звинувачувати інших людей або несправедливу систему в своєму приниженому становищі. Робити бідність своєю заслугою перед людьми, і навіть перед Богом. Робити бідність підставою, чому інші люди, або навіть Сам Господь Бог заборгували їм, і тепер повинні розплачуватися. 

Але пониженого брата Яків закликає хвалитися не своєю бідністю, а своєю високістю. Бо та сама Євангелія, яка впокорює багатого, піднімає приниженого. Тут доречно згадати ап. Павла, який проповідував Христа, Який, бувши багатий, збіднів, щоб збагатити нас (2Кор.8:9). Як часто в своїх посланнях він прославляє цього Христа, в Якому Бог збагатив нас усіляким благословенням з небес (Еф.1:3), в Якому ми маємо все. Сам Павло часто перебував убозстві і утисках але при цьому збагачував інших, нічого не мав, але всім володів. 

Ми маємо знати, що багатство і бідність не є цінністю самі по собі. І те і інше, це випробування, через які Господь навчає нас справжнім цінностям. Я згадую одну історію, як бідні брати з України в 90х роках поїхали до США і тиждень жили в домі пастора. Коли вони приїхали, вони були вражені. В пастора – великий власний дім, дві великих машини. Перше, що вони подумали: «він взагалі, віруючий, що живе у таких розкошах?», але через тиждень коли вони побачили, як багато цей пастор своїм домом служить церкві, скільки їздить, скільки трудиться, вони почали задавати інше запитання: «а ми, взагалі, віруючі?» Ці брати думали про багатство, як про цінність, але через поїздку навчилися, що це лише засіб, щоб здобувати істині цінності. 

Що ж є істиною цінністю? Подивіться вірш 12: «Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його». 

Які це дивовижні слова! Тут ми бачимо істину мету, чому Господь дозволяє в наших життях різні випробування: щоб ми навчилися не любити речі цього світу, а замість цього навчилися любити Господа. І Він робить усе необхідне для цього. 

Не потрібно думати, що вінець життя, про який говорить Яків, ми здобуваємо, або заробляємо через випробування. Ні, Господь приготував його даром для тих, хто любить Його. Через випробовування, Він готує нас, щоб ми могли прийняти цей вінець. Через випробування Він показує нам наші обмеження і вчить не покладатися на себе чи речі цього світу, але покладатися на Нього Одного. Триматися не за свої якісь досягнення, а за Його благодать і обітниці. Через випробування і труднощі Він навчає нас приходити до Нього з вірою і просити про мудрість. І Він дає нам мудрість, щедро і не докоряє. У випробуваннях Він дає нам побачити Самого Себе, Свою добрість до нас, побачити Його благе Провидіння, що діє в наших життях. Не дивно, що Яків, знаючи усе це про випробування, каже нам: «майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування» (2). Які, як виявилося, цінні ці випробування, які мають навчити нас любити Господа, змінити наші серця і образ думок, збагатити, щоб недостачі ні в чому не мали. Нехай Господь помилує нас і дасть Свою мудрість з небес, щоб ми могли бачити Його благу руку і Його задум в наших життях і мати повну радість, коли впадаємо в різні випробування. 

(п. Йонатан)

ЗАХОТІВШИ, ВІН НАС ПОРОДИВ СЛОВОМ ПРАВДИ

Якова 1:1-18

Ключовий вірш 18

1. Вірш 1. Хто є автором цього послання? Що ви знаєте про нього? До кого він звертається? В якому становищі перебували адресати цього послання?

2. Вірші 2-4. До чого Яків закликає віруючих? Яку причину для радості під час випробувань вказує Яків? Як пов’язані між собою випробування, терпеливість і досконалість?

3. Вірші 5-8. Чого нам бракує, щоб радіти під час випробувань? Де нам взяти мудрість? Що необхідно для того, щоб отримати мудрість? Яким є Бог?

4. Вірші 9-12. На що опираються невіруючі під час життєвих труднощів? На що мають опиратися віруючі? Що є справжньою цінністю, якою ми можемо хвалитися?

5. Вірші 13-18. Звідки беруться гріхи і спокуси? Звідки походить усілякий добрий дар? Як ми маємо дивитися на своє життя? Як можемо перемогти спокуси?