Записи

У Ім’я Ісуса Христа Назарянина

Дії 3:1-11

Ключовий вірш 6 : “Та промовив Петро: Срібла й золота в мене нема, але що я маю, даю тобі: У Ім’я Ісуса Христа Назарянина устань та й ходи!”

У попередньому уривку ми дивилися, як жила церква в Єрусалимі. Ми не сильно загострювали увагу на 43-му вірші, де говориться про те, що апостоли чинили багато чуд і знамен. Зате у сьогоднішньому уривку ми торкнемось ближче до чудес.

Подивимося вірші 1 і 2:

1 А Петро та Іван на дев’яту годину молитви йшли разом у храм.

2 І несено там чоловіка одного, що кривий був з утроби своєї матері. Його садовили щоденно в воротях храму, що Красними звалися, просити милостині від тих, хто до храму йшов.

Набожні юдеї виділяли час для молитви тричі на день, вранці, вдень і перед заходом сонця. Дев’ята година за нашим годинником означає біля третьої дня, обідня перерва. І коли до храму йшло багато людей, туди приносили чоловіка, який від народження не міг ходити. Вірш 4:22 підказує нам, що йому було трохи за сорок. Людина, яка йде в храм, як правило, думає про свої гріхи і про те, як їх загладити, тому з радістю жертвує гроші калікам при вході. Ті, кому треба гроші, про це теж знають і користуються. Дивіться вірші 3-5:

3 Як побачив же він, що Петро та Іван хочуть у храм увійти, став просити в них милостині.

4 Петро ж із Іваном поглянув на нього й сказав: Подивися на нас!

5 І той подивився на них, сподіваючися щось дістати від них.

Чоловік за сорок років став справжнім профі: він і просив, і уважно заглядав в очі, і, можливо, реалістично зображав благочестиву стражденність. Але з Петром та Іваном фокус не пройшов. Дивимося далі, вірші 6-8:

6 Та промовив Петро: Срібла й золота в мене нема, але що я маю, даю тобі: У Ім’я Ісуса Христа Назарянина устань та й ходи!

7 І, узявши його за правицю, він підвів його. І хвилі тієї зміцнилися ноги й суглобці його!…

8 І, зірвавшись, він устав та й ходив, і з ними у храм увійшов, ходячи та підскакуючи, і хвалячи Бога!

Петро не мав грошей. Але він зробив дві сміливі речі: сказав про ім’я Ісуса Христа і допоміг йому піднятись. Тоді зненацька його ноги укріпилися і він почав ходити і стрибати. Зразу зібрався флешмоб, бо багато людей захотіли подивитися на чудо. Що це було чудо, ніхто не міг заперечити, навіть їхні супротивники в 16-му вірші наступного розділу визнали це:

Дiї.4:16 говорячи: Що робити нам із цими людьми? Бож усім мешканцям Єрусалиму відомо, що вчинили вони явне чудо, і не можемо того заперечити.

Давайте, користуючись нагодою, трохи подумаємо про чудеса. Що таке чудо? Німецький філософ Фрідріх Гегель говорив, що чудо – це коли перервався природний хід речей. А Цицерон казав, що ми сприймаємо щось як чудо, бо не знаємо всіх природних причин, які до нього призвели. В будь-якому випадку, природне це ч и надприродне, ми можемо зробити аналіз: є речі, які працюють зрозуміло і передбачувано, коли ми знаємо, що зробивши отак матимемо такий результат. Цим у наш час займаються природничі науки. А чудо – це щось, що неможливо передбачити чи повторити. Наука займається закономірностями. Якби чудеса мали закономірності, їх давно вже б оголосили законами природи. Тому, коли ми потребуємо чудесної допомоги і приходимо до Бога, ми не можемо сказати: ”Я все зробив за рецептом, Бог має точно відповісти ось таким чином”. Ми повністю залежимо від милості Бога, Його знання ситуації і Його рішення. Звісно, Цицерон правий в тому, що в дуже складній системі ми просто не можемо повністю розібратися. Сучасна наука і технології створюють такі складні речі, що теж видаються нам чудом. Письменник Артур Кларк вважав, що “Будь-яка достатньо просунута технологія не відрізняється від магії”. Але Біблія постійно переконує нас, що Бог знає, розуміє і може більше, ніж люди будь-коли змогли би знати, розуміти і могти. Тому Біблія переважно говорить про чудеса, як про щось, що робить Бог, незалежно від того, природнім чи надприроднім чином Він це робить.

В наш час деякі церкви стверджують свій авторитет чудесами. Наприклад: “Був у нас колись святий, який робив чудеса” або “У нас є апостол, який чудом всіх валить на підлогу”. З цього вони роблять практичний висновок: “Тому ходіть тільки до нас, бо тут діє Бог”. Але чудеса – ненадійна теологічна основа для визначення правди. Чудеса можуть бути і несправжніми. Матвія 24 говорить про останні дні:

Матв.24:24 Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних.

Ці чудеса можуть робитися за допомогою складних технологій, мас-медіа чи навіювання. Але їх мета – звести людей, тобто заставити повірити неправді. І в цьому полягає їх різниця з Божими чудесами, мета яких – донести правду. Тому треба вміти розрізняти чудеса. Коли я був ще молодим віруючим, мене захоплювало, якщо Бог робив щось несподіване. Але я побачив, що якщо я занадто захоплювався і починав вчити своїм вигадкам, а не Божому слову, це не приносило користі ні мені, ні тому, кому я говорив. В кінці Євангелії від Марка написано:

Мар.16:20 І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стверджував слово ознаками, що його супроводили. Амінь.

Чудеса мають стверджувати Боже слово. І лише слово Боже може змінити життя людини фундаментально. Чому? Бо з Біблії у нас з’являється розуміння, хто такий Бог-Творець, які Його стосунки з творінням; що таке гріх, як гріх руйнує життя і, врешті, відбирає його. З Біблії ми дізнаємось, як Бог полюбив нас, коли ми були ще грішниками, так що Сам віддав плату за наші гріхи. Цією платою стала смерть Божого Сина на хресті, щоб кожен, хто вірить у Нього, не загинув, але мав вічне життя. І ця правда про Бога, про гріх і про спасіння, робить нас вільними.

Для тих людей в храмі чудо якраз нагадувало слово Боже. Слово “підскакуючи” у 8-му вірші стрічається в Біблії нечасто, і одне з місць – пророцтво Ісаї про Месію:

Ісая 35:6 Тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик, бо води в пустині заб’ють джерелом, і потоки в степу!

Люди, які відвідували храм, зразу згадали, що пророцтво про Месію обіцяє, що кривий скакатиме. І от кривий не просто піднявся, а миттєво здобув здатність ходити і скакати. Бог не тільки вилікував його м’язи, а й дав нову прошивку програмного забезпечення, так що координація рухів, якій діти вчаться багато місяців, у нього з’явилася миттєво. Набожні ізраїльтяни побачили виконання пророцтва Ісаї, і це відкрило їх серця, щоб слухати проповідь Петра, про яку ми поміркуємо наступного разу. Для них свідченням було чудо, ми ж маємо безпосередньо всю Біблію і можемо звертатися до Божого слова. Фізичне зцілення кривого носило тимчасовий характер, адже є фактом, що він не дожив до наших днів. Мені теж колись Бог по молитві чудесно зцілив болі в спині, але коли я не доглядаю за здоров’ям, спина може заболіти знову. Та слово Боже робить чудеса, результат яких діє і в вічності.

Давайте ще раз подивимося на цей уривок, щоб відмітити чудеса, які ми спочатку не збагнули.

По-перше, Бог змінив самих апостолів Петра та Івана. Можливо, те, що вони йшли в храм на молитву, було не великою зміною, адже вони були релігійними юдеями і до того. Але подивіться на Петра. В Євангеліях, зокрема в 14-му розділі Марка, ми бачимо Петра, який не розуміє, що відбувається і що треба робити. Це знайоме нам відчуття: “І чому я раніше був такий дурний?”. Навіть коли Ісус в лоб просить його побути з ним і молитися, він не молиться, а засинає, і так тричі підряд. Але в цьому уривку інакше: він знає, що збирається зробити Бог, і робить дуже сміливі заяви. Він вже не безсилий, а здатний допомогти і підняти того, хто цього потребує.

Іван в цьому уривку не говорить нічого. І це теж велика зміна, адже Ісус дав йому ім’я “Воанергес”, тобто “син грому”. Раніше Іван виступав зі своїми амбіціями, як грім серед ясного неба. В Євангеліях Іван з братом завжди складали Петру конкуренцію і навіть таємно підсилали свою маму (Мк.10:35-41), щоб замовила за них словечко перед Ісусом. На щастя, Ісус не був корупціонером. Тепер же, коли Петро робить Божу справу, Іван не намагається перетягнути ковдру на себе. Він поруч і тихо підтримує Петра. Думаєте, що це так легко? Навіть у сім’ї без Божої допомоги важко перестати виясняти, хто кращий. Діти теж: старший може дуже радіти, що в чомусь обійшов вдвічі молодшого. Але Бог може змінити таку людину і зробити її добрим і щирим другом. Наприклад, ми з пастирем Яковом раніше не дуже любили один одного. Але Бог змінив це. Ми можемо співпрацювати, і навіть в проповідях постійно один одного згадуємо 🙂

По-друге, зміна в житті кривого. Чим було наповнене його життя? Дивіться вірші 2, 3 та 5:

2 І несено там чоловіка одного, що кривий був з утроби своєї матері. Його садовили щоденно в воротях храму, що Красними звалися, просити милостині від тих, хто до храму йшов.

3 Як побачив же він, що Петро та Іван хочуть у храм увійти, став просити в них милостині.

5 І той подивився на них, сподіваючися щось дістати від них.

Він був залежним від інших і всі його зусилля були спрямовані, щоб виманити грошей. Про це говорять фрази “просити милостині”, “просити в них милостині” та “сподіваючись щось дістати від них”. Тільки подумати, він хворів понад сорок років. Коли я два тижні валявся з температурою, то так хотілося, щоб мене жаліли, а тут цілих сорок років. Він не думав про те, як допомогти комусь, навпаки, вважав що всі йому винні. Він прагнув отримати вигоду від інших. Він не думав, яку вигоду може принести іншим сам, бо у нього для цього не вистачало грошей.

Але Петро, головний проповідник багатотисячної церкви, показав йому інший варіант: “Срібла й золота в мене нема, але що я маю, даю тобі” (6). Як можна віддавати щось, коли не маєш грошей? Виявляється, є річ, цінніша за срібло й золото. Яка саме? Ім’я Ісуса Христа. 

Гроші – річ корисна, але не всемогутня. Ми їх інколи занадто любимо. В юності думаєш: “Я стану героєм, який спасе галактику”. А пізніше: “Ну, галактику спасати не вдасться, то хоч би грошей заробити”.  І ми стаємо схожими на цього жебрака, який не може зайти в храм, де Бог, і дізнатись, для яких добрих справ Він мене створив, а сидить там, де його розмістять і очікує, що йому вкинуть. Але насправді не гроші головне. Юда, який носив з собою скриньку з грошима і зрадив Ісуса за плату, зрештою повісився, а одним з головних персонажів Божої історії став Петро, який не переймався тим, щоб запастись грошима. Є історія про візит Томи Аквінського, видатного богослова XIII століття, до Папи Римського. Папа якраз рахував велику суму грошей і похвалився: “Тепер ми не можемо сказати, як Петро: Срібла й золота в мене нема“. На це Тома відповів: “Але і сказати, як Петро: устань та й ходи, – теж не можете”. Що може допомогти людині, яка знаходиться у безвиході? Лише ім’я Ісуса Христа. Безсилими нас не обставини роблять, а наш гріх, через який ми спотворено сприймаємо Бога і відмежовуємось від Нього. Ісус Христос взяв наші гріхи на себе і поніс плату за гріх, померши на хресті. Ми вже не відмежовані від Бога, а свої для Нього. І тому Ім’я Ісуса Христа має владу змінити будь-яку безнадійну ситуацію. Треба лише визнати свій гріх, зректися його (розкаятись) і вибрати Ісуса Христа.

Як змінило ім’я Ісуса кульгавого? Ми вже бачили, як Бог його вилікував фізично. Тепер подивимось знову вірші 8 та 9:

8 І, зірвавшись, він устав та й ходив, і з ними у храм увійшов, ходячи та підскакуючи, і хвалячи Бога!

9 Народ же ввесь бачив, як ходив він та Бога хвалив.

Мені подобається слово “зірвавшись”. Воно показує, що зміна поведінки відбулася одразу, коли Бог перемістив його мислення від прибутку до імені Ісуса Христа. Він уже не зображав жертву обставин. Він хвалив Бога. Тобто, замість “я бідний, нещасний, за що Бог мене так карає”, він тепер дивися на світ так: “Бог створив мене на добрі діла, як же це класно! Вперед!”. Він захоплювався Богом і не соромився цього перед іншими. Боже, допоможи мені більше розмірковувати про ім’я Ісуса Христа, щоб і я завжди мислив так само!

Доки я хворів на коронавірус, то навіть на власних дітей майже не звертав уваги. А є інші приклади. Ісус, навіть розіп’ятий на хресті, дбав у той час про інших. А моя мама, в останні дні її смертельної хвороби, хоча сама була овочем, підтримувала так само хворих сусідок по палаті, співаючи їм пісень. Можливо, я більше за неї вивчав Біблійні тексти, але не можу цим хвалитись, бо не досяг її рівня. Це велика Божа справа, що коли ти зовсім розбитий і спустошений, ти все одно маєш, що дати іншим. Ім’я Ісуса Христа вкладає в наші уста пісню хвали Богу.

Коли ми дивимося Новий Заповіт, частота чудес там поступово знижується, а в посланнях вони вже майже не згадуються. Вони відходять на другий план, і дехто каже, що часи чудес закінчилися з апостолами. Але чудеса Бог робить і зараз. Наприклад, у посланні Якова сказано, щоб хворий гукав не апостолів, а пресвітерів для молитви. Тобто, Бог і без особистої присутності апостолів слухає нашу молитву. Ми потребуємо не якоїсь особливої людини, а Божої милості. Так, у наш час не всі отримують зцілення. Більше того, у часи апостолів теж не всі отримували зцілення. Апостол Павло не міг навіть зцілити себе, хоча зціляв інших. Це не заважало йому бачити, яку цінність Бог нам дав в імені Ісуса Христа. Бог і сьогодні не хоче, щоб ми були безсилими, залежними, незадоволеними і лише тягнули соки з інших. Хай Ім’я Ісуса Христа змінює наш погляд на життя, на себе, на Бога, і робить нас здатними хвалити Його і піднімати інших.

6 Та промовив Петро: Срібла й золота в мене нема, але що я маю, даю тобі: У Ім’я Ісуса Христа Назарянина устань та й ходи!

3-є Івана 1:2

Улюблений, я молюся, щоб добре велося в усьому тобі, і щоб був ти здоровий, як добре ведеться душі твоїй.

Від Матвія 28

18 А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: Дана Мені всяка влада на небі й на землі.

19 Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,

20 навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь.

(п. Ной)

У Ім’я Ісуса Христа Назарянина

Дії 3:1-11

Ключовий вірш 6

1. Куди і для чого йшли Петро та Іван? (1) Як вони змінилися (4,6; Мар.10:35-41; 14:37-40)

2. Кого вони стріли у воротях Храму? (2) Що він хотів від них? (3) Подумайте про життя цього чоловіка.

3. Що сказав Петро кривому? (4б,6) Що він зробив? (7а) Чиїм іменем (владою) він зробив це?

4. Яким був наслідок? (7б) Що вказує на те, що відбулося також духовне зцілення колишнього кривого? (8, 9) Як маємо ми відповідати на Божу благодать?

5. Як зреагували люди? (9-11) Яким чином це зцілення вказувало на Месію? (Іс.35:5,6) Подумайте, для чого Бог творить чудеса (в тому числі зцілення).

ЖИТТЯ ЦЕРКВИ. ЕФЕКТ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

Дії 2:42-47

Ключовий вірш 42 : “І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах”

Сьогодні ми продовжуємо вивчати другий розділ книги Дій. Як ви пам’ятаєте, в цьому розділі Лука описав події П’ятидесятниці, коли Цар-Ісус злив на Свою Церкву обіцяного Святого Духа. Святий Дух наділив молоду і невелику церковну громаду силою згори, щоб свідчити про Ісуса усім, хто в цей день прийшов до Єрусалиму: «Отож, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!» (35), каже ап. Петро в своїй першій публічні проповіді. В результаті 3000 чоловік зворушені дією Святого Духа прийняли слово, охрестилися і приєдналися до Церкви.

Завершальний уривок цього розділу коротко описує життя цієї молодої спільноти. З одного боку цей уривок – це ніби висновок, риска, яку Лука підводить під розповіддю про день П’ятидесятниці. Він ніби каже: ось який результат і головний плід роботи Божого Духу: це жива, плідна і радісна Церква. 

З іншого боку цей короткий уривок – це ніби пролог, короткий зміст до того оповідання, яке ми будемо вивчати в наступних розділах: про молитву церкви, про щоденне перебування в храмі, про апостольську науку, про турботу про бідних та щедрість віруючих. В цьому короткому уривку ми знаходимо головні і життєво-важливі елементи з яких повинно складатися життя християнської спільноти: це апостольське вчення, братерська спільнота, молитва, ламання хліба (причастя) та свідчення світу. Нехай Господь зараз відкриє нам розум і серце, щоб нам чути Його слово і вірувати в Нього. Нехай Його слово діє в нас, виправляючи і наставляючи на всяку правду.

Подивіться вірші 42-43: «І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах. І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен».

Тут Лука наводить нам декілька видів діяльності, в яких віруючі «перебували». І я хотів би спочатку трішки зупинитися на цьому слові: «перебували». Ми вже зустрічали його раніше в 1му розділі, коли вивчали про те, як учні збиралися разом і молилися в очікуванні Духа Святого: вони перебували однодушні і перебували на молитві. Більше того, ми ще не раз зустрінемо це слово надалі. Лука, так само, як і Павло любить це слово. Воно вказує на постійну зайнятість, або наполегливість в чомусь. 

Звичайно, в житті віруючих були і якісь інші зайняття, крім вивчення Біблії і зібрань. Вони спали, їли, турбувалися про своїх дітей і сім’ї, займалися якоюсь іншою повсякденною діяльністю. Але було дещо, чим вони займалися не іноді, не вряди-годи і не при нагоді, а саме на постійній основі, цілеспрямовано і наполегливо. Дещо, що наповнювало, спрямовувало і визначало їхні життя. 

Ви знаєте, різні люди перебувають в різних речах і ці речі впливають на їхні життя, а іноді і визначають їх. Хтось постійно перебуває в страху і переживаннях, особливо в цей час пандемії. Хтось постійно перебуває в думках про роботу і бізнес. Хтось – в пошуку насолод. Інший – в домашніх клопотах. Ще інший – в гаджетах чи соціальних мережах. Любі брати і сестри, чи є у вашому житті щось, про що ви також можете сказати: «так, це те, в чому я постійно і наполегливо перебуваю, це те, що визначає моє життя і наповнює його»? Я думаю, буде корисно, якщо ми подумаємо про це, коли будемо писати свідчення. А поки, давайте подивимось в чому ж перебувала церква в Єрусалимі. 

Я ще раз прочитаю 42 вірш: «І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах».

 По-перше, вони перебували в апостольській науці. Ви пам’ятаєте з минулого розділу, яким вимогам повинен був відповідати той, хто називався апостолом. Це мала бути людина, яка перебувала з Ісусом весь час від Його хрещення в Йордані і аж до Його вознесіння. Людина, яка знала Христа, яка була навчена Ним. Апостоли були людьми, яких Ісус виховував впродовж усього Свого служіння, пояснював їм таємниці Царства, а потім відкрив їм розум, щоб розуміли Писання. Ісус навчив їх, а тепер вони навчали церкву. І церква перебувала в цій науці. 

Ці люди прийняли Духа Святого, покаялися і увірували. Але ні в кого не виникло навіть і думки, що раз у нас тепер є Дух, нам не потрібне слово. Навпаки Дух Святий спонукав їх перебувати у вченні. І самі апостоли розуміли важливість свого служіння і дуже відповідально ставилися до нього. Тому, коли церква ще збільшилися і в ній виникли труднощі пов’язані з розподіленням їжі, апостоли розуміли, що проблемою їжі може зайнятися хтось інший, а навчати Божому слову хтось інший не може (пам’ятаєте, знайшлося всього два кандидати на місце апостола). Тому для вирішення проблеми церква обирає собі дияконів, а апостоли продовжують навчати. 

 Божа церква будується Божим словом. Тому Бог в мудрості Своїй поставив церкві апостолів, пророків, пастирів і вчителів, служителів слова. Він Духом людям дав дари «щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового» (Еф.4:11-12). 

По-друге, вони перебували в братерській спільноті. Кожної неділі ми читаємо на початку Богослужіння Апостольський символ віри. І в ньому є такі слова: «вірю… в сопричастя святих». Коли я лише прийшов до церкви, ми читали цей символ віри російською і ці слова звучали: «верю… в общение святых». Я багато років думав: «що значать ці слова? Що це за общеніє святих? Це коли святі чай п’ють і спілкуються про щось? І чому це так важливо, що це навіть в символ віри помістили?» Але люди, які складали символ віри знали, що це таке і чому це так важливо. 

26 розділ Вестмінстерського сповідання віри має назву: «про спільність святих». Там укладачі так пояснили це поняття: «усі святі з’єднані з своїм Главою – Христом – Його Духом і вірою, мають спільність з Ним в Його благодаті і участь в Його стражданнях, смерті, воскресінні і славі. Точно так само, з’єднані між собою любов’ю, вони сопричасні дарам і чеснотам одне одного…» 

Коли ми читаємо Писання, то знаходимо дивовижний факт. Церква, спільнота святих – це дещо більше, ніж сума окремих її членів. Церква це не лише організація, це – організм. Павло порівнює її з тілом. Якщо на анатомічному столі покласти окремо руки, ноги, тіло і голову, це не буде людиною. Людиною вони будуть, лише зв’язані між собою. І поєднані між собою органічними зв’язками, різні органи служать як одне одному, так і тілу в цілому: око бачить для руки, щоб вона брала їжу і клала її до рота. Так і Бог з’єднує нас в одну спільноту і дає нам дари, щоб цими дарами ми служили як одне одному, так і церкві в цілому. 

Так само, як ми з’єднані з Главою, Ісусом Христом (Духом Святим і вірою), ми з’єднані і одне з одним, бо всі ми одним Духом христилися в одне тіло (1Кор.12:13), каже ап. Павло. Церква, це спільнота, аналогів якої немає в світі і це дивовижно. 

Братня спільність, взаємне служіння і любов в Єрусалимській церкві проявилися в тому, як вони служили одне одному в потребах. Як ви пам’ятаєте, багато з тих, хто приєднався до церкви були не місцевими, а прочанами, які прийшли на свято. Вони не розраховували затримуватися в Єрусалимі так довго. Але їм потрібно було десь жити і якось харчуватися. І ми читаємо (44-45), як місцеві віруючі продавали свої статки, щоб допомогти прибулим.

Цей уривок не вчить, що в нас не повинно бути приватної власності, не вчить він і комунізму: «від кожного по можливості, кожному по потребі». Він вчить нас любові і турботі одне про одного не лише в духовних, але і в матеріальних і в будь яких інших потребах. Ми бачимо тут, як Дух П’ятидесятниці побуджував віруючих до радикальної щедрості і жертовності і будував з них, так само, як будує із нас братерську спільноту.

Третє, вони перебували в ламанні хліба: «І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах».

В ніч, коли Господь був виданий на хрест, Він зібрав Своїх учнів в таємному місці, щоб їсти з ними Пасху. Під час цієї вечері Він взяв хліб, вчинив подяку, поламав його і розділив між учнями зі словами: «Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене! По вечері так само ж і чашу, говорячи: Оця чаша Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається» (Лук.22:19-20). Ісус дав учням видимі, матеріальні засоби, які б могли нагадувати їм про Його жертву, а також про ті нові стосунки, Завіт, в який Він взяв їх по своїй благодаті. Він дав їм засоби, через які вони могли б оновлюватися в цих стосунках із Ним а також одне з одним. 

В 42му вірші цього уривку ми читаємо, що учні перебували в ламанні хліба. Це те, що вони робили свідомо і постійно. 

В 46 вірші ми читаємо: «І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті». 

Кожного дня віруючі збиралися по домам, щоб вечеряти разом, і під час цієї вечері, вони брали хліб, ламали його ділячи між собою і згадували Ісуса. Вони збиралися в Його ім’я і хотіли бачити Його між собою. В центрі їхніх життів, в центрі їхньої спільноти, в центрі вчення в якому вони перебували був Ісус і те велике спасіння, яке Він здійснив. Не було ніякої іншої причини, крім Христа, щоб ці люди з різних прошарків населення, з різних країн і культур збиралися разом, ділилися їжею і раділи. Їх об’єднували не потреба в товаристві, не якісь спільні проекти чи інтереси. Ні! Дух П’ятидесятниці будує Христову церкву навколо Христа. Це єдина можлива основа для Церкви. І Господь дав нам прекрасний і дієвий засіб, щоб ми могли постійно згадувати про нашу спільність Христу і одне одному – ламання хлібу, причастя. 

Четверте, вони перебували в молитві та в хвалі. Рання церква була церквою, яка молиться, поклоняється та прославляє Бога. Я думаю, ми вже досить багато сказали про молитву минулого разу. Додам лише те, що в Бога є безліч засобів, якими Він говорить і взаємодіє з нами. Але коли ми хочемо говорити з Богом, виразити Йому свою вдячність і любов або просити Його про якісь потреби, в нас не так багато варіантів. Ми молимось і поклоняємось Йому, як кожен особисто, так і разом, як церква. І в цьому уривку ми бачимо, як Дух Божий, Дух П’ятидесятниці будує церкву, яка не просто копошиться в якійсь своїй діяльності, організації зібрань, місіонерських і євангелізаційних проектах, але церкву, яка хоче мати живе спілкування з Богом, яка потребує Бога, яка хоче поклонятися Богу і шукає Його волі і керівництва. Церкву, яка молиться. 

П’яте, останнє, це була церква, яка свідчила. Подивіться вірші 46-47: «І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися».

Кожного дня вони перебували в храмі. Чому вони там перебували? Я не думаю, що вони йшли туди, щоб приносити жертви. В наступному розділі ми читаємо, як вони йдуть туди в час молитви дев’ятий, напевне, щоб молитися. Але при вході до храму Петро зцілить кривого і це стане приводом для його другої проповіді. 

Дух Святий не гнав віруючих в пустелю. Він не спонукав їх до ізоляції від життя суспільства. Навпаки, вони йшли в самий епіцентр. Храм став для віруючих не лише місцем зібрань для молитви і вивчення Біблії, але також полем їхньої місії. Вони не ховалися, їхнє життя було публічним. І воно мало величезний вплив. Через апостолів Бог здійснював багато чудес і знамен і вони мали ласку в усього народу і був острах на кожній душі. І Господь щодня додав до церкви тих, що спасалися. 

Так, Лука не згадує в цих шести віршах таких слів, як євангелізм, проповідь чи місія. Але вивчаючи книгу Дій ми маємо пам’ятати слова Ісуса: «Моїми свідками ви будете в Єрусалимі, Юдеї, Самарії і аж до останнього краю землі». Це є той контекст в якому власне і відбувається П’ятидесятниця і в якому написана уся книга. Дух П’ятидесятниці – це місіонерський Дух, який будує церкву, що свідчить світу про Христа.

Лука дає нам п’ять ключових, життєво-важливих елементів, з яких має складатися життя церкви: вчення апостолів, братерська спільнота, ламання хліба, поклоніння та молитва і свідчення світу. Але ми мусимо розуміти, що усі ці елементи нероздільні, їх не можна відірвати одне від одного.  

Відніміть звідси, наприклад, вчення, Боже слово. Що станеться? – постраждає усе інше. Бог поставив в церкві вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового (Еф.4:12). То якщо вчителі не виконують своє завдання, і облишають служіння слова, тоді церква залишається без підготовлених людей здатних здійснювати служіння як всередині церкви, так і назовні. Без вивчення слова не буде будуватися і спільнота тіла Христового. 

А як пов’язані вивчення слова і ламання хліба? – напряму пов’язані. Хтось може казати: «та що там вивчати-мудрувати, треба в простоті серця ламати хліб та й усе». Звичайно, проста віра – це важливо і прекрасно. Але з іншого боку, причастя – це не таблетка аспірину. Таблетка діє не залежно від того, ти знаєш її склад чи ні. Але ми маємо знати, в що ми віримо. Для того, щоб причастя приносило користь, нам потрібно знати на що воно вказує, інакше воно буде сприйматися або як звичайно їжа, або як магія, фокус-покус. І те і інше, насправді, вже було в історії церкви. Проти того, щоб сприймати причастя, як звичайно їжу Павло застерігає церкву в Коринті в своєму першому посланні. Вони приходили і не чекаючи братів, не роздумуючи про Христа, сідали їсти і пити. Проти того, щоб сприймати причастя, як магію боролися діячі Реформації. Середньовічна католицька меса велася латиною і звичайним християнам давали тільки хліб, чаша належала духовенству. Християни приходили до церкви і ні слова не розуміли з того, що відбувається. А потім священик давав їм шматочок хліба і казав слова: «hoc est corpus meum» і ось це вже не хліб, а тіло Христа. Тому діячі Реформації, по-перше почали перекладати Біблію на місцеві мови, щоб люди розуміли, по-друге знову зробили причастя доступним для усіх віруючих.  

Що буде якщо забрати спільноту? Тоді, наприклад, вивчення слова втратить своє практичне значення. Принаймні частково. Тому що братерська спільнота – це якраз те середовище, в якому ми практикуємо покірність Божій заповіді і любов. Втратить сенс і місія, бо Господу не буде куди долучати тих, що спасаються. Спасіння – це не якась спец-операція по вихопленню безплотних душ з гинучого світу. Тих, що спасаються Господь доєднує до церкви. 

Без спільноти втрачає свій смисл ламання хлібу, так само, як спільнота багато втрачає без причастя. Для ранніх віруючих, ламання хлібу було центральним моментом зібрання. Вони об’єднувалися навколо Христа в цій дії. В сучасному світі панує страшний індивідуалізм. Він не обминув і церкву. Мені здається, що для сучасної євангельскої церкви євхаристія вже не має такого визначного місця в побудові спільноти. Ми навчилися об’єднуватися навколо інших речей. І вже добре, коли сучасний віруючий приходячи до столу причастя думає про нього, як про оновлення стосунків з Христом. Але для нас ап. Павло говорить: «Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне нас багато, бо ми всі спільники хліба одного» (1Кор.10:16). Втрачаючи ламання хліба, як основу нашої спільності, ми втрачаємо той стрижень: особистість і справа Христа навколо яких Дух Святий будує і об’єднує церкву. 

Про що ще можемо сказати? Про місію? Без неї також не можливе життя церкви. Коли ми втрачаємо розуміння місії і саму місію, тоді церква опиняється на узбіччі суспільного життя, перетворюється на закриту маргінальну групу яка не може впливати на світ. (Святослав Шевчук – Жадан). 

Коли учні подорожували з Ісусом дорогами Галілеї, їх було не багато, в них не було ніякої власності, в них був спільний гаманець, який зберігав Юда. Вони разом їли і разом голодували. І серед них завжди був Ісус, навчаючи їх Свого слова, огортаючи їх Своєю любов’ю. В день П’ятидесятниці церква раптово збільшилась в декілька десятків разів, а потім ще продовжувала збільшуватися так само швидко. Але суть церкви не змінилася. Дух Святий продовжував будувати навколо Ісуса, Його смерті і воскресіння братську спільноту, яка виховується і зростає словом Христа і молитвою і продовжує свідчити світу про свого Царя і Спасителя. Сьогодні суть, завдання і ознаки церкви залишаються тими самими. І Дух П’ятидесятниці діє в церкві сьогодні, так само, як і тоді. Нехай же Він, Дух Господній сьогодні ростить нас спільнотою учнів Христа, через яку Бог буде діяти потужно в цьому світі. Побуджуючи нас перебувати у вченні апостолів, братській спільноті, ламанні хліба молитві та проповіді. 

(п. Йонатан)

ЖИТТЯ ЦЕРКВИ. ЕФЕКТ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

Дії 2:42-47

Ключовий вірш 42

1. Вірші 42-43. Якими словами Лука описує життя і діяльність церкви після дня П’ятидесятниці? Про що вам говорить слово «перебували»?

2. Як ви розумієте поняття «апостольська наука» (Лук.24:46-48; Дії 1:22)? Чи потрібно вивчати слово тим, хто прийняв Духа? Чому (2Тим.3:15-17; Еф.4:11-13)? Як самі апостоли розуміли свою відповідальність навчати церкву (6:1-3; 20:7-11)?

3. Як ви розумієте поняття «братерська спільнота» (1Ів.1:3; Еф.4:15-16)? В чому проявлялася ця братерська спільність в ранній церкві (44-46)?

4. Як ви розумієте поняття «ламання хліба» (42, 46)? Як «ламання хліба» допомагає нам мати спільність одне з одним та з Господом (1Кор.10:17; 1Кор.11:20-34; Лук.22:17-20)? Яке місце в житті церкви посідала молитва та поклоніння (42, 47)?

5. Як Лука описує взаємодію церкви з зовнішнім світом (43, 46-47)? Що ми дізнаємося тут про ріст церкви? На вашу думку, чи можна в час карантину та ізоляції покращити і зміцнити наше життя, як церкви і як?

БОГ УЧИНИВ ІСУСА ГОСПОДОМ І ХРИСТОМ

Дії 2:22-41

Ключовий вірш 2:36 : “Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!”

Сьогоднішнє слово – це перша публічна проповідь ап. Петра. Ця і подальші проповіді апостолів мають у собі кілька характерних рис. По-перше, вони доводять, що Ісус – це обіцяний у Старому Заповіті Месія і що Його життя та діяльність є виконанням старозавітних пророцтв. По-друге, в цих проповідях робиться короткий огляд життя та діяльності Ісуса Христа: як народився Ісус – у потомках царя Давида. Як Ісус творив чудеса силою Божою. Як Він був розіп’ятий, похований, як воскрес із мертвих та вознісся на небеса. В кінці проповіді Петро робить важливу заяву: “Бог учинив Ісуса і Господом і Христом”. Хай Господь сьогодні благословить нас!

Подивимося на 22-ий вірш: 

22 Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назарянина, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаменами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте…

Тут Петро наголошує що Бог прославив Ісуса силою і чудами і знаменами, що Бог через Нього вчинив. Цікаво, що говорячи про життя Ісуса Христа, Петро каже про чудеса та знамена, які Той вчинив. Дуже часто ми пропускаємо важливість чудес Ісуса. У 20-му столітті багато ліберальних теологів намагалися навіть викинути чудеса Ісуса із Євангелій та залишити там лише Його вчення. Часто навіть сучасні християни дивляться на чудеса Ісуса як на якість спецефекти, які ВІн робив щоб привернути увагу людей. Це, звичайно, не вірно. Чудеса, вчинені Ісусом – це Божа відповідь на нагайні потреби людей того часу. Ісус бачив хвору людину – і уздоровив її. Ісус побачив, що їх човен тоне на морі – і втихомирив бурю. Ісус побачив нещасну вдову, яка бідкається через смерть єдиного сина – і воскресив померлого. Але і це ще не все. Більш глибоке значення чудес Ісуса лежить поза лаштунками і полягає у тому, що через ці чудеса Ісус довів, що дійсно є обіцяним Богом Месією, справжнім, легітимним Месією. У всі часи люди ставили під сумнів особистість Ісуса Христа. Багато євреїв часів Ісуса не прийняли Його як Месію. Люди не приймають Його Богом і в наш час. І Петро каже: подивіться на чудеса та знамена, вчинені Ісусом. Їх міг зробити лише обіцяний Богом Месія. 

Прочитаємо 23 вірш: “Того, що був виданий певною волею та передбаченням Божим, ви руками беззаконників розп’яли та забили”. Тут ми бачимо як діє Боже передбачення. У Вестмінстерському сповіданні віри, розділ 3 написано: “Бог перш вікових часів згідно Своєї мудрої та святої волі передбачив все, що має відбутися”. Класичний біблійний приклад дії Божого передбачення ми бачимо у житті Йосипа із книги Буття. Він сказав своїм братам: “Ви задумували були на мене зло, та Бог задумав те на добре…” (Бут.50:20). Дивовижно, але коли брати продавали Йосипа в рабство, Бог діяв через це! І ми тут бачимо велич Божого передбачення: що навіть зло Він може повернути у добро! Ми зустрічаємо багато зла у цьому світі. І це зло заставляє наше серце стискатися від болі. Часто ми нічого не можемо вдіяти проти цього зла. Проте ми маємо пам’ятати, що Бог повністю контролює ситуацію, і Бог може зло повернути на добро. Саме велике зло в історії – коли люди засудили та розіп’яли Святого Божого Сина Бог повернув на добро. Але брати Ісуса не мали права казати Йосипу: “Дивись! ти став таким великим через нас! Якби ми не продали тебе в рабство, то ти ніколи не став би прем’єр-міністром Єгипту!” Юдеї не мали права сказати Богові: “Подивись на нас! Якби ми не зрадили Ісуса, то не було б і хреста!” Ні, так не можна казати. І Петро каже: “ви руками беззаконників розп’яли та забили”. Так, Бог повернув це на добро. Але Ви вчинили зло і несете за це відповідальність. 

Далі читаємо 24-ий вірш: “Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, вона бо тримати Його не могла”. Подивіться, про що тут каже Петро. Ісус був засуджений як синедрионом так і римською владою. Всякою можливою владою на землі! Але коли у справу втрутився Бог, все це не мало ніякого значення. Тому що Бог воскресив Його із мертвих! Петро говорить тут кілька речей. Перша, це те що Бог Своєю всемогутньою силою воскресив Ісуса із мертвих. Бог Всемогутній, і тут Він доводить це воскресивши із мертвих Христа. Але Петро додає ще одне: “вона (тобто смерть) тримати Його не могла”. Чому смерть не могла тримати Ісуса у гробі? Смерть прийшла у наш світ як наслідок гріха. Але Ісус був безгрішним! Смерть не має влади над безгрішним. Також Петро тут показує, що згідно пророцтв Старого Заповіту Месія, Який мав прийти, переможе смерть. Для цього він приводить один із пророчих псалмів Давида – Пс.15(16).

25 Бо каже про Нього Давид: Мав я Господа завсіди перед очима своїми, бо Він по правиці моїй, щоб я не захитався. 

26 Тому серце моє звеселилось, і зрадів мій язик, і тіло моє відпочине в надії. 

27 Бо не позоставиш Ти в аду моєї душі, і не даси Ти Своєму Святому побачити тління! 

28 Ти дороги життя об’явив мені, Ти мене переповниш утіхою перед обличчям Своїм! 

Про Кого тут розповідає Давид? Головним чином не про себе, а про Месію, Який мав прийти. Насправді нам тут не потрібно придумувати свого тлумачення, тому що зразу за цитатою цього псалма, Петро пояснює: 

29 Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріярха Давида, що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня. 

30 А бувши ж пророком, та відаючи, що Бог клятвою клявся йому посадити на престолі його від плоду його стегон, 

31 у передбаченні він говорив про Христове воскресення, що не буде зоставлений в аду, ані тіло Його не зазнає зотління. 

32 Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми! 

33 А отож, як правицею Божою був Він вознесений, і обітницю Духа Святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте. 

Давид був великим царем, якого поважав увесь Ізраїль. Та він помер. Любий Ізраїльтянин міг піти подивитися його могилу в Єрусалимі. Але був Той, Який не пізнав тління – це Месія, Христос, про якого пророкував Давид. Цей Христос воскрес із мертвих, вознісся на небеса де сів праворуч Бога. Завдяки справам цього Христа став можливий день П‘ятидесятниці, про який ми говорили минулий раз. 

Прочитаємо вірші 34-35:

34 Не зійшов бо на небо Давид, але сам він говорить: Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, 

35 доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм! 

Тут Петро приводить цитату із 110 псалма Давида. Це самий цитуємий псалом у Новому Заповіті, на нього посилався Сам Ісус Христос у суперечці з фарисеями (Мт.22:44). Головне питання яке тоді задав Ісус: “Яким чином син Давида може одночасно бути йому Господом?” В юдейській традиції батько завжди був вищий за сина. То яким же чином нащадок Давида може бути йому Господом? Для юдея того часу це було неймовірно! І цього Господа Бог посадив праворуч Себе. Це – політичне твердження: Ісусу Христу дана всяка влада на небі та на землі. На землі дана влада над усіма царями, президентами, правителями та прем’єр-міністрами. Тому в Біблії Ісус названий не просто Господом, а Господом над панами, і не просто Царем, а Царем над царями (Об.17:14). І далі Петро робить висновок: “Отож, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!” (36) Дуже часто християни схильні зменшувати значення цього слова. У наш час популярний такий собі милий Спаситель Ісус, Який спасає нас від наших гріхів, але Який не править над усім всесвітом, ні навіть над нашими життями. Часто люди хочуть отримати спасіння, але не хочуть підкоритися Ісусу як Царю. Проте так не буває. Коли хто приймає Ісуса як Спасителя, він має прийняти Його і як Господа Свого життя. Це те, про що проповідував ап. Петро. 

Час від часу ми можемо почути серед християн такі слова: “Я прийняв Ісуса у моє серце та запросив Його бути Господом мого життя”. А що було до цього запрошення? Ісус не був Господом? У 36 вірші Петро проголошує значно більш радикальне твердження: “Отож, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!” Бог, Який створив небо та землю, і Якому належить цей світ, цей Бог поставив Ісуса і Господом, і Христом. Тому Христос зараз править над усім всесвітом, включаючи і нашу землю, і всіх людей на цій землі. Ісус вже править, не тому що Ви запросили чи не запросили Його у своє серце, а по значно більш вагомій причині: тому що Бог поставив Його Царем над усім світом. Сьогодні в Україні вибори, де люди голосують, і виграє кандидат, який здобув найбільше голосів. Але Ісус був поставлений Царем не в результаті демократичних виборів.Наш всесвіт це не демократична країна, це монархія. Бог не запитував Вас чи мене кого Йому призначати Царем. Бог – це Творець та Володар цього світу, і Своєю абсолютною волею Він поставив Ісуса і Господом, і Христом. Тому Ісус править, хочемо ми цього, чи ні, запросили ми Його, чи ні. Ви можете не погоджуватись з Його правлінням, противитися Йому, воювати проти Нього. Ви можете ігнорувати цей факт. Але все це не відміняє Його титула Царя над панами та Його правління. Тому самим розумним буде з нашої сторони покоритися під Його правління, тому що Бог видав наказ, згідно яким Ісус став і Господом, і Христом. 

Повернемося до віршів 34-35:

34 … Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, 

35 доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм! 

В часи Старого Заповіту, коли був написаний цей псалом, знаходитись біля ніг означало визнати володарювання царя. І прийде час коли володарювання Ісуса стане відомим для всіх людей – для тих, які визнали Його царем, і для тих, які не визнали, для тих, які покорилися Йому, і для тих, які не покорилися. У 2-ому Пс. Бог каже такі слова для Свого Сина:

8 “Жадай Ти від Мене, – і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє – аж по кінці землі! 

9 Ти їх повбиваєш залізним жезлом, потовчеш їх, як посуд ганчарський”…

10 А тепер – помудруйте, царі, навчіться ви, судді землі…

Ми можемо запитати, як це станеться? Адже дуже багато людей на землі не визнають правління царя. Як ми бачимо, це не відміняє правління царя. Тому що Бог поставив Ісуса Господом і Христом. Тому автор Пс. і каже: “Царі, помудруйте! навчіться!” Майте мудрість визнати Його Царем та покоритися Йому, інакше ви все одно будете покладені у Його ніг. І Петро попереджає таких людей: 

34 … Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, 

35 доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм! 

Бог дає дуже серйозне попередження тим, хто не прийняв Христа. Люди зверхньо дивляться на всяку проповідь про пекло, про те, що Бог пошле туди людей, які не розкаялись у своїх гріхах. Однак ми зустрічаємо дуже багато таких застережень у Новому Заповіті, особливо багато їх зробив Сам Ісус Христос. 

Подивися на вірш 37: “Як почули ж оце, вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам: Що ж ми маємо робити, мужі-браття?” Ці люди кілька тижнів тому кричали “Розіпни Його, розіпни”. Вони ненавиділи Ісуса. Вони не хотіли визнавати нікого царем свого життя, а хотіли бути самі царями свого життя. І цього Ісуса Бог поставив і Господом, і Христом. Коли вони це почули, то розжалобилися серцем. Це були самі звичайні люди, як і ми з вами. Вони послали Ісуса на смерть, і нормально себе почували – прийшли в храм святкувати день П’ятидесятниці як ні в чому не бувало. Але коли Святий Духом зворушив їх серце, вони усвідомили свій гріх та запитали: “Що ж ми маємо робити?” Брати та сестри, чи було таке у Вашому житті? Чи було, коли більше не лишилося аргументів, виправдань і Ви запитували: “О, Боже, що я наробив? О, Боже, що мене робити?” Це і є справжнє покаяння. Ці люди в Єрусалимі наробили страшних гріхів. Але вони не відчували себе винними. Лише коли Боже слово прийшло до них, вони розжалобились та усвідомили свою провину. Саме гірше, що може статися з людиною, це коли вона дійсно винна (а людина винна, коли порушувала Божі заповіді) і не усвідомлює цього. І велика Божа робота полягає в тому, що Бог через Святого Духа зворушує серце такої людини і дозволяє їй усвідомити свою провину. Історія гріхопадіння почалася з того, що Адам та Єва зробили собі фігові пояси щоб побороти відчуття провини. З того часу історія світу – це історія того, як люди намагалися побороти відчуття провини. Але єдиний перевірений засіб від провини – це Боже прощення гріхів. Подивіться на вірш 38: “А Петро до них каже: Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете!” Брати та сестри, ми маємо визнати свої гріхи для отримання прощення гріхів. І ми маємо визнати, що наша єдина надія у житті та смерті це Бог та Спаситель Ісус Христос. Амінь. 

(п. Яків)

БОГ УЧИНИВ ІСУСА ГОСПОДОМ І ХРИСТОМ

Дії 2:22-41

Ключовий вірш 2:36

1. До кого звернувся Петро у цій проповіді? (22) Чому Петро наголосив на силі, чудах та знаменах Ісуса? В чому значення чудес та знамен, вчинених Ісусом?

2. Як помер Ісус? (23) Яка Божа воля була в смерті Ісуса? Кого Петро проголосив відповідальними за смерть Ісуса?

3. Як Бог повернув злі наміри людей щоб творити Свою волю? (24) Чому смерть не змогла утримати Ісуса?

4. Розкажіть про віру у воскресіння царя Давида (25-28). Що було джерелом його радості та надії?

5. Прочитайте вірші 29-33. Як Петро розтлумачив пророчий псалом Давида? Як сходження Святого Духу пов’язане з воскресінням Христа? Яким чином Пс.109(110) підтверджує божественність Христа та застерігає Його ворогів?

6. Прочитайте вірші 36. Який висновок зробив Петро? В чому важливість цього твердження? Що мали робити слухачі? (37-40) Що Бог обіцяв для них? Яким був результат проповіді Петра? (41)

Пришестя Святого Духу

Дії 2:1-21

Ключовий вірш 2:4 : “Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав”

Брати й сестри, чи ви полюбляєте Дні народження? Мабуть, дивлячись чиї: свої чи інших. І якщо свої, то, мабуть, в залежності від подарунків, які отримуєш. Буває очікуєш багато, а отримуєш зовсім не те, що хотів. А інколи навпаки.

Але є один День народження, який називається не “мій”, чи “ваш”, а називається “наш”. Мова сьогодні піде про те, що всіх нас об’єднує – про Церкву і про її День народження. А також про той чудовий подарунок, який ми всі отримали на цей День народження. 

Треба визнати, що навколо цього Дня народження поламано багато списів. Віруючі багато сперечаються про те, що саме стало подарунком і чи можна його додавати у wish-list ще раз. Причиною цьому є складність події, на яку ми сьогодні подивимося. Річ в тім, що в ній одночасно поєдналися дві різні події. З одного боку, це з’єднання Духом Святим всіх віруючих в одне тіло – Церкву. З іншого боку – це велике сповнення Духом Святим окремих віруючих. Перша подія – абсолютно унікальна. Друга подія – на той момент була дуже рідкісним явищем, але при цьому вже  траплялася інколи раніше. Це як два прозорі листи з візерунком. На одному візерунок унікальний, на іншому – не унікальний, але дуже складний. Якщо ці два листи накласти одне на одне – вийде щось зовсім незвичайне і унікальне. Саме так і сталося дві тисячі років в день П’ятдесятниці. Сьогодні ми спробуємо окремо подивитися на кожен з цих листів і спробуємо розібратися з їх візерунком. Але спершу давайте помолимося. 

ЧАСТИНА 1. СХОДЖЕННЯ ДУХА СВЯТОГО НА ЗЕМЛЮ

Подивіться на вірш 1:

Коли ж почався день П’ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі (Дiї.2:1)

Мова тут йде про учнів, які слухняно знаходилися в Єрусалимі згідно з наказом Ісуса. Сам Ісус вознісся на Небеса, заповівши таке:

Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!  (Дiї.1:5)

Учні однодушно знаходилися вкупі, бо вони очікували хрищення Духом Святим.

Що ж це було за свято день П’ятдесятниці? Зараз це свято ми часто називаємо Трійця і воно відбувається на 50-й день після Пасхи. Власне, звідси і назва – день П’ятдесятниці. В Ізраїлі це класично було свято першого врожаю. Окрім цього, в єврейській традиції саме цей день вважався днем, коли Бог дав Ізраїлю Свого Закона. Це було важливе свято і кожен єврей, який жив в радіусі 30 км від Єрусалима, мав обов’язково приходити на це свято раз на рік. Втім, вірш 5-й говорить, що в той рік в Єрусалимі зібралося набагато більше людей, ніж було звичайно. Тут були і юдеї з діаспори, і дуже багато прозелітів з інших народів:

Перебували ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом (Дiї.2:5)

Причина такого напливу людей полягала в тому, що саме в цей момент, згідно з обрахунками юдейських книжників, закінчився час, відведений пророком Даниїлом для приходу Месії. Весь юдейський світ перебував в напруженому очікуванні. “І який момент буде кращим для приходу Месії, ніж річниця дарування Богом Закону?” – думали вони. Це і справді був дуже слушний час. Але для іншої події, бо як ми знаємо, Месія вже прийшов в Єрусалим трьома роками раніше. Це свято максимально гарно підходило для того, щоб гучно і до краю землі заявити про сходження Духа Святого на землю і про народження Церкви. Подивіться на вірш 2-й:

І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони  (Дiї.2:2)

Спершу всі почули гучний шум, ніби почалася буря. Хоча на небі не було й хмаринки. Шум прийшов з неба –  це Сам Дух Святий прийшов від Бога-Отця з небес, як то було обіцяно. Але надалі цей шум локалізувався в тому будинку, де збиралися учні. Весь дім став, свого роду, резонатором, так що відоголос від нього рознісся по всьому Єрусалиму. Звичайно, це привернуло до себе увагу всіх, хто там був: 

А коли оцей гомін зчинився, зібралася безліч народу… (Дiї.2:6а)

Поки натовп ще тільки починав збиратися, ті хто були всередині будинку побачили язики поділені, немов би огненні, що на кожному з них по одному осів. Після цього всі учні сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав

Це мало дуже сильний ефект:

7 Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять?

8 Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились? (Дiї.2:7,8)

Учні раптом заговорили десятками іноземних мов, причому говорили чисто і зрозуміло для кожного носія відповідної мови. Вони не просто говорили про якісь буденні речі, вони звіщали про великі Божі діла!

Зазвичай, в таких ситуаціях люди схильні шукати пояснення незрозумілим фактам в теорії змов. Наприклад, можна було б припустити, що учні, перебуваючи три роки з Ісусом, таємно вчили іноземні мови. Але такого припущення ніхто навіть не зробив. Бо євреї були відомі своїм презирством по відношенню до інших народів. В їх розумінні, всі поганські народи мали піти в пекло в якості дров для палючого пекельного вогню. При такому розумінні втрачало всякий сенс вчити мови будь-якого іншого народу. Окрім того, це були галілеяни, майже завжди люди малоосвічені. Склавши ці пазли до купи, свідки цієї події зрозуміли, що відбувається щось надзвичайне. Але що саме – незрозуміло. 

Серед іноземців, які тут були зібрані, були представники народів з усіх сторін світу: з півдня та півночі, сходу та заходу. Це стало виконанням давнього пророцтва Ісаї:

…і прийду, щоб зібрати всі народи й язики, і прийдуть вони й Мою славу побачать! (Iс.66:18)

А наступний вірш в Ісаї гарно пояснює кінцеву мету того, що сталося:

І знака на них покладу, і пошлю урятованих з них до народів, у Таршіш, Пул, і Лул, в Мешех і Кос, у Тувал та Яван, в острови предалекі, що звістки про Мене не чули й не бачили слави Моєї, і звістять мою славу вони між народами! (Iс.66:19)

Подія, яка сталася в день П’ятдесятниці, і знак інших мов на учнях, служили для швидкої і ефективної проповіді Благої Звістки до краю землі. Ніщо не вразило людей, зібраних в Єрусалимі з різних країн більше, ніж почуті слова на їх рідній мові! Слова про великі чудні Божі діла!

Тут ми можемо бачити дуже важливий принцип ефективної проповіді – говорити на зрозумілій людям мові. Таке розуміння привело в 14 столітті Джона Вікліфа до необхідності перекладу Біблії з мертвої латини на розмовну англійську. І Біблії, які ми зараз маємо, з’явилися саме через цей принцип – проповідувати на зрозумілій мові, читати Біблії на тій мові, яку розумієш. 

Взагалі, питання перекладів –  це цікаве питання. Мусульмани вважають, що повністю розуміти Коран ти зможеш тільки тоді, коли будеш читати його в оригіналі. На їх думку, переклад – це, мабуть, половина того, що є в оригіналі. Власне, схожих думок притримуються ортодоксальні юдеї, а також окремі християнські богослови. Але! В день П’ятдесятниці всі захожани в Єрусалимі чули проповідь Євангелії саме на своїй мові. І ця проповідь не була пошкодженою через неможливість передати якісь відтінки чи поняття з арамейської на іншу мову. Це була повноцінна проповідь, яка досягала сердець людей. Бог не примушував людей для отримання спасіння обов’язково вчити іврит чи арамейську! Він Той, хто розділив єдину мову часів Вавилонської вежі, і Він той, хто може зробити Євангелію однаково ефективною на будь-якій мові світу!

У більш широкому смислі, принцип говорити на зрозумілій мові означає бути зрозумілим для інших, розмовляти з ними, враховуючи їхній контекст. Не варто придумувати питання, яких не виникає в тих, кому ви проповідуєте, а потім захоплено відповідати на них. Повертаючись до подій в день П’ятдесятниці, ми чуємо одне єдине питання в його свідків – вірш 12-й:

І всі не виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: Що ж то статися має?  (Дiї.2:12)

І Петро далі не вигадує якихось цікавих особисто йому питань. Він починає відповідати на те питання, яке мали люди, і при цьому починає проповідувати. 

Треба сказати, що не весь натовп із захопленням слухав учнів, які говорили іншими мовами. Частина людей казала:

Вони повпивались вином молодим! (Дiї.2:13)

Скоріш за все, це казали місцеві жителі, які не знали інших мов, і яким здавалося, що учні настільки напилися, що несуть повну белиберду, яка не має смислу. І це також було виконання пророцтва з книги Ісаї:

Тому незрозумілими устами й іншою мовою буде казати народові цьому (Iс.28:11)

Петро не вигадував якихось сильних аргументів, і не хотів витрачати час на сперечання. Він просто пояснив, що ніхто зранку не упивається вином. І крапка. “Якщо вас не задовільняє таке пояснення – ваші проблеми. Але цього достатньо”. Така позиція – дуже мудра. Тому що інколи ми занадто багато сил витрачаємо на сперечання про другорядне. 

Давайте тепер уважно подивимося на те, що говорив Петро в своїй промові. Одразу звертає на себе увагу фраза “і буде останніми днями” у 17-му вірші. Ця фраза завжди використовується в Писанні в месіанському контексті. Тобто у вірші 17-му Петро, по факту, каже, “месіанські часи вже настали, бо Дух Святий вже вилився – і ви свідки цьому”. День Господень настає! І хоча подій, описаних у віршах з 19-го по 20-й ще й близько немає, це вже незабаром станеться. Бо початок цьому вже покладено сьогодні.  

Подивіться на вірші 17-18:

17 І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися.

18 І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, і пророкувати вони будуть! (Дiї.2:17,18)

Якщо трактувати їх “в лоб”, то можна подумати, що Павло з Петром у віці під п’ятдесят, були ще юнаками, раз вони бачили видіння. Втім ці вірші не розказують, хто буде що конкретно бачити. Ці вірші кажуть нам про те, що всі віруючі від юнаків та дівчат і аж до похилих старців будуть бачити видіння і сни, і будуть пророкувати. Власне, все описане вище в часи Старого Заповіту було доступне виключно окремим пророкам. І за рідкісним виключенням – чоловікам. Тепер же ці дари Духа стануть доступні для всіх без винятку віруючих!!! 

Промова Петра свідчить про те, що настав той день, коли Дух Святий буде з’являтися не час від часу, щоб зійти на якогось пророка, а потім піти; а назавжди аж до Другого Приходу Сина Божого! Це і є наш найбільший подарунок! Не інші мови, не видіння, не пророцтва, не шум з неба. Третя особистість Трійці завжди тепер з нами! Це те, про що навіть мріяти не могла половина пророків Старого Заповіту,  а інша половина – тільки мріяла. Тепер це реальність! Це той завдаток Духа, про який пише Павло в 2-му посланні до Коринтян.

І саме ця подія – прихід Святого Духа на землю – стала моментом народження Церкви. Саме про це хрищення Духом казав Ісус, а до Нього і Іван Христитель. Павло пише про це так:

“Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним.” (1Коринф.12:13)

Одне тіло, одна Церква, Один Дух, в Якому ми охрищені!

І можливо, на цій радісній ноті можна було б і закінчувати, якби не один момент. На початку я казав, що візерунок подій дня П’ятдесятниці складається з двох різних шарів. Один шар, унікальний, ми тільки що розглянули. Але залишився другий, який також дуже важливий. Важливий, бо він також стосується нас з вами.

ЧАСТИНА 2. СПОВНЕННЯ СВЯТИМ ДУХОМ

Частина з того, що сталося в День П’ятдесятниці, треба розуміти як вплив унікальної події – сходження Духа на землю. Але окрім того тут ми можемо бачити, як змінюється людина і суспільство під дією Святого Духа.

Щоб краще це зрозуміти, давайте зафіксуємо початкові умови на момент безпосередньо перед днем П’ятдесятниці, а потім порівняємо з тим, що вийшло в кінці. Посередині цього буде  злиття Святого Духа. І так ми зможем краще зрозуміти різницю між людиною, сповненою Духом, і людиною без наповнення Святим Духом; між просто зібранням учнів і Церквою.

Отже, що ми бачимо на початку? Ми бачимо купку учнів, в кількості десь 120 людей, які зібрані однодушно і які перебувають на молитві. 

Коли ж почався день П’ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі (Дiї.2:1)

По-перше, треба відмітити, що всі вони, або переважна їх більшість, були народжені згори. Власне, це було моє найбільше питання – чи це було так. Але фундаментальні праці з систематичної теології переконали мене, що це так і було. Власне, сама поведінка учнів не дає можливості думати в іншому ключі. 

По-друге, ми бачимо в цих учнях дуже гарний вишкіл. Так, вони часто збивалися з правильного шляху до цього. Але тепер, після сорокаденного інтенсиву з Ісусом, вони чітко знали, що треба робити і як раніше в таких ситуаціях зробив би Сам Ісус. 

По-третє, ми бачимо, що учні навіть не намагаються проповідувати. Я не думаю, що в них забракло для цього бажання. Знаючи Петра, можна думати, що таке бажання було. Зараз їх віра мала чіткі і окреслені контури. Принаймні, їх духовний стан був не гірший, ніж коли Ісус посилав їх проповідувати по двоє. Втім, вони не намагаються щось робити своїми силами.

По-четверте, учні мали правильні мотиви в тому, що робили. Вже не було сперечань про головування. Петро абсолютно правильно в незрозумілих ситуаціях звертається до Писання. Але! Є один нюанс. “Мати правильні мотиви” не означає “діяти правильно” чи “діяти максимально ефективно”. Насправді, по призначенню 12-го апостола і досі точаться суперечки. Бо багато хто вважає, що Бог Сам відділив Собі для служіння особливого служителя, якого ми знаємо зараз як апостола Павла. І що учням не варто було намагатися своїми силами виконати те, що мав виконати Сам Бог. Якби там не було, рішення викликає суперечки. Але їх зовсім немає при схожому виборі в антіохійській церкві, де ініціатором рішення був безпосередньо Дух Святий:

Як служили ж вони Господеві та постили, прорік Святий Дух: Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх! (Дiї.13:2) 

Така диспозиція була на початок дня П’ятдесятниці. Власне, не скажеш, що погано було. Якби всі церкви перебували б в такій одностайності, молитві і правильних прагненнях! Але цього все ж таки недостатньо!

Тепер давайте подивимося, що сталося після сходження Духа Святого. Що ми маємо?

По-перше, ми маємо зовсім іншого Петра. Зараз він проповідує перед багатотисячним натовпом і робить це так, що після цієї проповіді покаялося три тисячі людей!!! Я не думаю, що такі успішні проповіді були навіть в Ісуса. Петро став дуже сміливий і дуже мудрий. І в цьому ми зможемо пересвідчитися на наступних проповідях. Кожен раз, коли від Петра треба було якесь рішення, написано: “переповнений Духом Святим”, “повний Духа Святого”. І це не було тільки лиш в день П’ятдесятниці.

По-друге, в Петра повністю зникли сумніви що і як треба робити в складних ситуаціях. Бо часто Сам Дух промовляв йому:

…Дух промовив до нього: Онде три чоловіки шукають тебе. Але встань і зійди, і піди з ними без жадного сумніву, бо то Я їх послав! (Дiї.10:19,20)

По-третє, учні заговорили іншими мовами. Ці мови – це один з дарів Духа Святого. Але не єдиний. І якщо в цій ситуації потрібні були саме вони, Дух дав їх. В інших ситуаціях проявлялися інші дари, все так, як вважає за потрібне Дух Святий. 

Одним словом, з наповненістю Духом в Петрі та учнях, окрім правильної мотивації і частково – знань, з’явилася сила та мудрість від Бога. Сповнення Духом змінює людину. Те що Дух відкриває в людині чи через людину, сприяє проповіді Євангелії чи зміцненню Церкви. Коли треба – це інші мови; коли треба – це видіння; коли треба – це сни; коли треба – це Слово Знання; коли треба – це розрізнення духів; і так далі. Власне, про це цитата з Йоіля. Дух Святий дає силу, хоча Він і не є просто силою.

Готуючись до цієї проповіді, я наткнувся на проповідь 2007 року з нашої церкви. Один уривок мені дуже сподобався, оскільки він дуже гарно підкреслює різницю між віруючим з силою і віруючим без сили. Процитую без купюр: 

“Если верующие в церкви похожи на сонных куриц, значит там нет ветра Святого Духа. Такой полумёртвый верующий не может радоваться, не может славить Бога всем сердцем. Он может тихо сказать “аминь”, словно теряя при этом последний воздух, а на слово “аллилуйя” у него не хватит дыхания”.

 Мені важко тут щось додати, бо це дуже влучно написано. То я і не буду.

ВИСНОВКИ

Події дня П’ятдесятниці в більшій мірі – абсолютно унікальні. Дух Святий більше не прийде на цю землю, бо Він вже тут і так буде до кінця віку. Скоріше за все, ми не отримаємо здатності говорити іншими мовами для швидкої проповіді Євангелії, бо в цьому немає жодної потреби зараз. Але ми можемо і маємо просити Духа Святого наповняти нас і переповняти, давати Свої дари. Звичайно, цього не може статися на порожньому місці. Як кажуть: “Щоб зійшов вогонь, треба жертва”. Тут треба молитва і посвята, як це було в учнів. А з іншого боку – треба застосування тих дарів, які дає Святий Дух, коли наповнює людину: І кожному дається виявлення Духа на користь (1Кор.12:7)

Я можу розказати про власний приклад першого сповнення Духом. Власне, у моєму випадку це співпало з моментом народження згори, бо прояв Духа був даний на засвідчення мені і на користь саме мені. Десь близько двох місяців я ходив в церкву і не вірив в Бога. Я вірив в історичну особистість Ісуса, але не більше того. Я вірив, що крики “Алілуя” здатні творити чудеса через психологічну розрядку організму. Але одного разу вийшло так, що пастор церкві молився надо мною з покладанням рук. І в цей саме момент я відчув як по моєму тілі від маківки голови розтікаються мурашки. Я намагався опиратися цьому, бо вірив у повну власну здатність контролювати власне тіло. Але не міг, і не хотів. Дивно, хоча учні отримали дар інших мов, в мене мову забрало. Я не міг сказати правильно і двох слів, я картавив та шепелявив. Це було настільки незвично, що в мене не виникало жодних сумнівів – це Бог і Він є!! Тут не було проповіді, тут було потужне, а мабуть єдине дієве свідчення для такого закоренілого скептика, як я. З наступного дня я почав весь хворіти. Ось саме так. Мене вжалила якась мошка, розпухла рука, з’явився жорстокий ячмінь на пів-обличчя і так далі. Кожен з цих проявів за день до цього міг би запросто увігнати мене в депресію! А зараз я лежав собі на диванчику і з радістю читав книгу Об’явлення, аніскільки не хвилюючись за своє здоров’я. Це було так не схоже на мене самого! Я був спокійний, бо мир від Духа Святого був більший всіх хвилювань, які намагався мені нав’язати цей світ. 

До сходження Духа учні були народжені згори, в них була чудова однодушність, в них було чітке розуміння Solo Scriptura… Але в них зовсім не було сили. Чому я так категорично кажу? Тому що Ісус сказав: “Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас…” (Дiї.1:8) Навіщо приймати силу, якщо вона вже є? Можливо, учні могли б не погодитися з таким твердженням і сказати, що в них є сильне бажання, а це вже непогано. Але цього було недостатньо для ефективної проповіді Євангелії. Наша церква, інколи, здається, опиняється в схожій ситуації: є виняткова однодушність, є чітка робота зі Словом, є молитва. Є навіть бажання. Але, здається, немає ніякої сили. 

Ми багато молимся по темах молитви, про країну, про проповідь Євангелії. Але інколи варто бути духовним егоїстом і молитися за себе.  В попередньому вивченні було гарне питання: “Про що молилися учні?”. Дуже складне питання. І можна лише тільки здогадатися, що вони молилися саме про те, що обіцяв Ісус – про сповнення Духом. Можливо нам, в нашій традиції, це може здаватися дещо недуховним – молитися за себе. Але нам треба починати саме з цього. 

Нам треба зміцнювати особисті стосунки з Духом Святим. Молитися, щоб Дух Святий наповняв і переповняв нас. Щоб ми не підшукували слова при проповіді Євангелії, а щоб вони давалися прямо від Духа, з надприроднім знанням конкретних обставин конкретної людини. Щоб ми не вичавлювали з себе прощення давніх образ, а отримували надприроднє зцілення від непрощення за допомогою Духа Святого! Щоб коли ми бачимо хворого, ми підходили і пропонували помолитися над ним. І щоб коли ми молимось над хворими, вони отримували зцілення. Це все робота Духа Святого! Ця сміливість, ця чіткість, ця мудрість і сила – це ознака дарів Духа і Його дії в служінні.  

Лише так, наповнившись Духом Святим самі, ми можемо щось дати цьому світу. Амінь! 

(п. Ярослав)

Пришестя Святого Духу в день П’ятидесятниці

Дії 2:1-21

Ключовий вірш 2:4

1. Прочитайте вірші 1-4. Що ви знаєте про день П’ятидесятниці? Де були віруючи і що вони робили? Що трапилось?

2. Що це говорить про силу Святого Духа? Що Ісус сказав їм раніше про пришестя Святого Духа?

3. Прочитайте вірші 5-13. Звідки була натовп? Чому вони зібралися? Що їх здивувало? Що сталося з тими, хто сповнився Святим Духом? Якою була реакція натовпу?

4. Яке відношення цієї події до місіонерського наказу Ісуса? Яким чином це співвідноситься з тим, що описано в Бутті 11? Чого ми можемо навчитися цьому?

5. Прочитайте вірші 14–15. Що робили Петро та інші апостоли? Як вони змінилися?

6. Прочитайте вірші 16-21. Як Петро пояснив, чому віруючи діяли так дивно? Що означає пророкувати синам і дочкам; чому молоді люди бачитимуть видіння, а старші — сни?

7. Що пророкував Петро? Що він обіцяв? Що означає “покликати ім’я Господа”?

В ОЧІКУВАННІ ОБІТНИЦІ ОТЧОЇ

Дії 1:12-26

Ключовий вірш 14 : “Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір’ю Ісусовою, та з братами Його”

Минулого разу ми почали вивчати книгу Дій і сьогодні продовжуємо розбирати перший розділ. Цей розділ є дуже важливим, ключовим для розуміння усієї книги. Тут задається тон усьому оповіданню. Тут говориться про причини, мотивацію і рушійну силу усіх тих подій, які ми будемо вивчати надалі. В цьому розділі Лука показує нам Христа, який Своєю смертю і воскресінням переміг гріх і смерть і зійшов в небеса, щоб посісти Своє законне місце по правиці Божій. Йому дана вся влада і вся сила і вся слава. Тепер Він, як піднесений Цар посилає Своїх служителів-свідків по всьому світу, щоб звістити цю новину. Христос зацарював, отже тепер усім треба покаятись. В Його імені нам звіщається прощення гріхів. Але новий Цар приносить і новий порядок і тих, хто не підкориться чекає справедливий суд. Цей Цар забезпечує Своїх служителів усім необхідним. Він дає їм Свого Духа і Своє слово. Він Сам скеровує і направляє їхнє служіння. Саме тому, ті події, про які ми читатимемо далі мають смисл, причину і мету. Це не просто копошіння якихось випадкових людей. Це робота Христа через Святого Духа і Церкву.

Минуле вивчення ми закінчили тим, як Христос, давши Своїм учням веління не відходити з Єрусалиму і чекати здійснення Отчої обітниці, вознісся у хмарі. Учні стояли і дивилися на небо, але два мужі в білих одежах нагадали їм, що Господь звелів їм не за небом спостерігати, а зовсім інше. Тому учні повернулися до Єрусалиму. До дня П’ятидесятниці і сходження Духа Святого лишалося ще 10 днів. В цьому уривку ми побачимо, як молода церква проводила ці дні. Яким було їхнє очікування? Про що думали і чим переймалися? Нехай Господь відкриє нам розум і серця щоб нам розуміти Його слово і вірувати в нього.

Подивіться вірші 12-14: «Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знаходиться поблизько Єрусалиму, на віддаль дороги суботнього дня. А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів. Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір’ю Ісусовою, та з братами Його»

Остання розмова Ісуса з учнями відбувалась на Оливній горі, яка знаходилася зовсім близько від Єрусалиму. Відстань суботнього дня – це трохи більше ніж кілометр, тому дорога до міста зайняла не багато часу. Там вони зібралися разом в якійсь горниці. Ми не знаємо, що це була за горниця. Можливо це була горниця, де Ісус споживав з учнями таємну вечерю. Або події відбувалися домі Марії, матері Івана-Марка. Можливо це була навіть одна з кімнат при храмі. Втім, не так важливо, де саме вони збиралися, як те чим вони там займалися. 

Від Христа вони отримали наказ чекати в Єрусалимі на Духа Святого. Вони чекають. Два мужі в білому одязі нагадали їм, що одного дня Господь прийде у славі на хмарах небесних. Цього дня також треба ще чекати. Вони чекають. Але як чекати? – сидіти склавши руки? Чи може стояти вдивляючись в небо, чи не з’явився там на обрії Син Людський? Чи може краще лягти поспати, набратися сил, бо потім треба буде кудись йти, а я уставший? – ні, зовсім не так! В першому розділі книги Дій ми знаходимо церкву, яка однодушно і невпинно молиться. Це жива, це активна церква, яка хоче виконувати волю свого Господа.

Життя віруючих, наше життя, справді сповнене очікування здійснення Божих обітниць. Ми очікуємо слави Божої, що має відкритися в нас. Ми очікуємо дня, коли Господь прийде, щоб оновити світ, в якому ми живемо. Ви ж очікуєте цього, правда? 

Але чекати – це не значить, сидіти і нюхати хмари. В очікуванні церква діє. В очікуванні церква молиться. Молитва – це дуже важлива частина життя як церкви в цілому, так і окремого християнина. Писання закликає нас до молитви. Апостол Павло в 1Сол.5:17 каже нам: «Безперестанку моліться!». Сам Господь Ісус говорить Своїм учням: «Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу…» (Мар.14:38). І ця молода громада в Єрусалимі є прекрасним прикладом того, як церква має відповідати на цей заклик. Чи не так?

В сучасному світі молитва часто сприймається, як бездіяльність. Люди кажуть: замість того, щоб сидіти і молитись, треба йти і щось робити. Ніби молитва і справи це протилежні або несумісні поняття. Але це не так. Йти і щось робити – потрібно, але це не значить, що не потрібно молитися. 

Молитва це також труд. Труд, який можуть здійснювати тільки віруючі. Молитва відрізняє віруючого від невіруючого. Ми молимося, тому що знаємо, що є Той, хто чує нас, і хто має владу і бажання дати відповідь на наші молитви. Учні Христа бачили, як їхній Господь, Друг і Вчитель зійшов на престол, щоб правити на небі і на землі. В Його руці тепер вся сила і влада. Події і люди скеровуються Ним. Тому учні і моляться – бо Він чує і може щось змінити. Вони моляться, коли не знають, як діяти і що обрати. Вони моляться, коли знають, як діяти, але потребують сили і сміливості. Вони моляться, коли потрапляють в скрутне становище, так само і коли серця сповнені вдячності. Моляться однодушно і невпинно.

Зараз наша церква знаходиться в обставинах, коли ті способи діяти, до яких ми звикли – закриті для нас. Ми обмежуємо фізичні контакти і офлайн зібрання через небезпеку вірусу. Ми звикаємо використовувати маски і не обійматися. На початку року ми планували дві Біблійні конференції, але судячи зі всього, не матимемо жодної. Країни вводять обмеження на переміщення і перетин кордонів і це також створює певні проблеми. Ми опановуємо нові напрямки служіння і вчимося проводити зібрання з допомогою інтернету. Все змінюється, але є одна річ яку ми можемо робити незмінно і завжди – молитися. І, насправді, ми потребуємо молитви зараз як ніколи. Молитви про захист, бо ми слабкі. Молитви про єдність, бо ми розділені фізично і потрібно більше зусиль докладати, щоб зберігати єдність Духа. Молитви про мудрість, як нам здійснювати служіння, до якого Господь нас покликав. Молитви потребують наші місіонери. Молитви потребують служителі слова. Тож молімося, брати й сестри. Молімося, тому що є Господь, який чує наші молитви і відповідає на них. Є Господь який в Своїй благій руці тримає весь всесвіт і в Своїй мудрості направляє хід подій. Він сильний і вірний здійснити Свій задум. Амінь.

Подивіться вірші 15-20: «Тими ж днями Петро став посеред братів а народу було поіменно до ста двадцяти та й промовив: Мужі-браття! Належало збутись Писанню тому, що устами Давидовими Дух Святий був прорік про Юду, який показав дорогу для тих, хто Ісуса схопив, бо він був зарахований з нами, і жереб служіння оцього прийняв. І він поле набув за заплату злочинства, а впавши сторчма, він тріснув надвоє, і все нутро його вилилось… І стало відоме це всім, хто замешкує в Єрусалимі, тому й поле те назване їхньою мовою Акелдама, що є: Поле крови. Бо написано в книзі Псалмів: Нехай пусткою стане мешкання його, і нехай пожильця в нім не буде, а також: А служіння його забере нехай інший»

В своїй книзі Лука наводить лише одну подію з цього періоду очікування від Вознесіння до П’ятидесятниці – це призначення іншого Апостола, на місце Юди. Судячи зі всього сам Лука вважав цю подію важливою для церкви. Давайте розглянемо її детальніше, щоб розуміти, чому.

Наводячи список Апостолів, Лука з очевидних причин перераховує лише 11 імен. Це всі, кого Ісус покликав, щоб з Ним були і щоб посилати їх на проповідь, крім Юди. Юда зрадив Христа. Продав Його за 30 срібняків. Євангеліст Матвій оповідає, що коли Юда зрозумів, що накоїв, зрозумів, що видав невинну кров, він прийшов до священиків і кинув їм ці гроші під ноги, а сам пішов і повішався. Лука розповідає, що було потім. Тіло Юди ніхто не зняв з дерева і через якийсь час чи то гілка обломилася, чи мотузка не витримала, але він впав сторчма, тріснув надвоє, і все нутро його вилилося. Священики не могли покласти Юдині гроші до скарбниці храму. Це була ціна злочину, зради і крові. Вони були нечисті. Тому на ці кошти вони купили землю гончара і влаштували там цвинтар для подорожніх. Але гроші були Юдині, тож і земля юридично належала йому. 

Ця зрада була болючою раною і тяжким тягарем для віруючих і ми можемо зрозуміти, чому. Ми маємо розуміти, що в цій ситуації Петро не займався дослідженням і вирішенням якоїсь гіпотетичної богословської проблеми. Вони стикнулися з реальною життєвою ситуацією: один з них, той, кому вони довіряли, той кого обрав і покликав Христос, зрадив їх, відпав і загинув. Напевне дехто з нас також стикався в своєму житті зі зрадою, з тим, коли той кому довіряєш і ділиш хліб б’є в спину, з тим, як близька людина залишає спільну справу і слідує за вигодою. Це завжди сумно, це важко. В такі моменти в нас виникає багато запитань. Очевидно, що запитання виникли і в Петра і в церкви: «чому Юда вчинив так?», «невже Ісус помилився, коли обрав його?», «що нам робити з цим?» і т.д.

Але в цієї проблеми був також і інший вимір. Лука не просто так повідомляє, що ця історія стала відома усім в Єрусалимі. Вона брудною плямою лежала на репутації церкви. В своєму оповіданні Лука описує церкву, як зовсім нове суспільство. Це новий Ізраїль. 12 учнів обрано за числом 12ти патріархів і одного дня вони сядуть на 12ти престолах судити 12 колін Ізраїлевих (Лук.22:28-30). Через них, через церкву через їхнє свідчення колись має прийти оновлення для всієї землі. Це громада, яка відрізняється від того, що є в світі. Серед них панує любов, турбота одне про одного, однодумність. Але як для зовнішнього спостерігача виглядала історія з Юдою? – дуже просто: «Вони нічим не відрізняються. Серед них також є негідники, серед них також є ті, хто працює за гроші, за землю, які готові при нагоді вдарити вчителя в спину». Люди часто так думають про церкву і про християнство. Як про щось продажне, куди люди йдуть заради меркантильних інтересів. Тому, це важливо, щоб церква дбала про своє добре ім’я, щоб гріхи не приховувалися, а засуджувалися. І це одна з причин, чому в церкві застосовується дисципліна.

Отже, є проблема. Її потрібно вирішити. Але як? Ніхто поки не знає, але вони знають, де шукати відповідь. В них є Біблія. Вона значно менша, ніж наша. Там лише книги СЗ, але цього достатньо. Тому що Воскреслий Ісус вже показав їм, як все те, що з Ним сталося стало виконанням написаного в Законі, Пророках і Псалмах. Воскреслий Ісус відкрив учням розум до розуміння Писання (Лук.24:44-45). Тому відповідь вони шукають в Писанні. І Петро знаходить цю відповідь в книзі Псалмів. «Мужі-браття!», каже він, «Належало збутись Писанню тому, що устами Давидовими Дух Святий був прорік про Юду, який показав дорогу для тих, хто Ісуса схопив…» 

Петро знаходить два уривки. Перший – з Псалма 68. В ньому автор говорить про свої страждання, молить Бога про визволення і закликає Його пролити Свій гнів на його ворогів. Ранні віруючі явно розуміли цей текст як свідчення про страждання і смерть Христа. Він цитується в НЗ ще 5 разів, і Самим Ісусом, і Його учнями і Павлом в посланнях. Цитата, яку в цій ситуації використав Петро описує прокляття, яке має впасти на Юду за його підступ і зраду: «Нехай пусткою стане мешкання його, і нехай пожильця в нім не буде».

Другий уривок – з Псалма 108. Цей Псалом насправді більше ніде в НЗ не згадується. Але він дуже близький до Псалма 68 за тематикою: ті самі несправедливі переслідування і підступ. Але в цьому Псалмі з’являється лідер тих, хто переслідує співця. І ось про нього і говориться, що його служіння має перейти до когось іншого. 

Ці тексти церква приймає, як відповіді на свої запитання. Юда не був сліпим знаряддям в руках Божого провидіння, він понесе заслужене прокляття за свій вибір, за свій підлий вчинок. З іншого боку, стає зрозуміло що Господь не помилився, коли зробив його Своїм учнем. Адже так мусило здійснитися Писання, яке Дух Святий промовив вустами Давида. 

Ці тексти церква приймає, як керівництво до дії. Апостольське служіння Юди має перейти до когось іншого. Але до кого? Петро розуміє, що Апостол – це не зірочка на погонах і не титул. Це конкретне служіння. Господь поставив Апостолів, щоб вони турбувалися і навчали Його Церкву. Господь поставив Апостолів, щоб вони свідчили про Його воскресіння. З того, як учні розуміють служіння апостола, випливають і їхні вимоги до кандидатів. 

Подивіться вірші 21-22: «Отже треба, щоб один із тих мужів, що сходились з нами повсякчас, як Господь Ісус входив і виходив між нами, зачавши від хрищення Іванового аж до дня, коли Він вознісся від нас, щоб той разом із нами був свідком Його воскресення»

Потрібно, щоб кандидат був з іншими учнями починаючи з того часу, коли Ісус прийняв хрищення від Івана і аж до дня, коли Він вознісся. Зі всіх присутніх, 120 чоловік знаходиться лише 2 кандидатури: Йосип і Маттій. Тут на зібранні присутні рідні брати Ісуса. Але вони не підходять, бо в той час вони не вірили в Нього. Хоча пізніше вони стануть стовпами Єрусалимської церкви, зараз про них не йдеться. 

Добре, коло звузилося до двох. Але котрий з них? – учні не знають. І вони добре розуміють свої обмеження: «ми не знаємо їхніх сердець, але Ти, Господь, знаєш». Що роблять учні? Вони моляться. Вони довіряють Богу цей вибір. А потім кидають жереб. Жереб був досить поширеним способом дізнатися Божу волю в часи СЗ. Наприклад, священики користувалися ним, коли визначали чергу служіння в скинії, або коли під час щорічного свята визначали, котрого з двох цапів принести в жертву, а котрого відпустити в пустелю. Учні також вдалися до жеребкування і вибір вказав на Маттія і він зарахований був до 11 Апостолів. 

Цим епізодом в житті церкви часто нехтують, або взагалі вважають помилкою. Але через цю подію дуже добре видно, те серце, той напрям думок і ті теми молитви, які церква мала в цей час очікування. І це дуже гарний напрямок і гарне серце.

По-перше, в цій конкретній ситуації вони показали виключну вірність Божому слову і бажання слухатися його. Вони не шукали десь інде. Вони хотіли розуміти, що Боже слово говорить про цю проблему і яке рішення дає їм, тому досліджували Писання, молилися і Господь відкрив їм. Церква Божа будується словом Божим. Писання дане нам не для того, щоб вибирати з нього вірші, які нам подобаються чи можуть підбадьорити, а для того, щоб нам і дітям нашим знати усю волю Божу і виконувати її.

По-друге, через те, які вимоги учні висунули до кандидатів на Апостольське служіння ми бачимо, як вони самі розуміли своє місце і роль в Божій історії. Вже в цей час вони думають про свідчення світу, про місію. Маттій стає не якимось номінальним Апостолом для круглого числа. Він має разом з іншими стати свідком Христового воскресіння для всього світу. Дух Святий ще не зійшов на них, але їхні серця вже горять, вони вже думають і готуються нести своє служіння. Чи знаєте ви, чи роздумуєте ви про своє місце, про свою роль в цій великій місії, яку Цар Ісус і зараз продовжує здійснювати Своїм Духом і через Свою Церкву? Чи готові приєднатися до тієї армії свідків, яку Він посилає аж до останнього краю землі? Це те, про що ми маємо думати, молитися, шукати Божого керівництва. І Він подає його нам. 

І третє, що особисто мене зворушує в цій картині – це їхня віра в те, що невидимий Христос перебуває посеред них, в Своїй церкві. Він не десь далеко. Він тут, Він будує Свою Церкву, турбується про неї, ставить служителів, бачить серця. Він там, де двоє чи троє збираються в ім’я Його, разом зі Своєю мудрістю і Своєю владою. Нехай наш Господь зараз діє і в нашій церкві, в наших життях. Виховує нас. Змінює нас Своїм Духом. Ростить нас Його учнями і свідками Його Царства для цього покоління.

(п. Йонатан)

В ОЧІКУВАННІ ОБІТНИЦІ ОТЧОЇ

Дії 1:12-26

Ключовий вірш 14

1. Вірші 12-14. Куди відправились учні після Ісусового вознесіння? Чому (4)? З кого складалася ця спільнота? Які нові послідовники приєдналися до церкви з часу Христового воскресіння? (Ів.7:5; 1Кор.15:7)

2. Чим займалися віруючі, коли збиралися разом? Про що, на вашу думку, вони молилися?

3. Вірші 15-20. Якого імені ми не знайшли серед 12 апостолів? Що з ним сталося? Яке питання в результаті постало перед церквою? Чому Петро вважав, що апостолів має бути 12 (Лук.22:30; Мат.19:28)?

4. Де Петро шукав відповідь на складне питання (Лук.24:45; Пс.68:26; Пс.108:8)? Чим ще відомі ці уривки (Ів.2:17; Ів.15:25; Рим.11:9-10; Рим.15:3)? Яку відповідь і рішення знайшов Петро?

5. Вірші 21-26. Як учні розуміли служіння апостола? Які критерії вони сформулювали, щоб обрати заміну Юді? Яких кандидатів вони знайшли? Що учні зробили, усвідомлюючи свої обмеження? Кому вони довірили остаточне рішення?

6. Який приклад ми бачимо через цю молоду спільноту:
а) в тому, як вони ставилися до молитви?
б) в тому, як вони розуміли служіння церкви?
в) в тому, як вони вирішували практичні питання життя церкви?

“МОЇМИ ВИ СВІДКАМИ БУДЕТЕ”

Дії 1:1-11

Ключовий вірш 1:8 : “Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі”

Сьогодні ми починаємо вивчати книгу Дій. Її автором є Лука, який написав дві книги, які увійшли у Новий Заповіт: Євангеліє від Луки та книга Дій. Лука є єдиним язичницьким автором Нового Заповіту – усі інші книги написані Євреями. Проте сумарно по об’єму ці дві його книги займають 28% Нового Заповіту. Лука написав більше ніж ап. Іван чи навіть ап. Павло! Лука був освіченою людиною, в Кол.4:14 він названий лікарем, тому для Вас він Dr. Лука. Документи 1-2 століть кажуть, що Лука був сирійцем. Він не входив до 12 учнів Ісуса. Звідки ж він знав про події, які описав в Євангелії та в книзі Дій? Він зібрав свідчення очевидців. Також певний час він служив разом з ап. Павлом. І на основі цих даних він написав Євангеліє та книгу Дій. У своєму Євангелії Лука розповів про те, що зробив Ісус, знаходячись на цій землі у тілі. В книзі Дій Лука розповідає про те, що зробив Ісус через Своє тіло, церкву, тобто через віруючих. Сьогодні ми будемо вивчати 1-у частину 1-го розділу. В цьому розділі Христос готує створення Своєї церкви. Що Він для цього робить? Він ставить керівників, лідерів церкви та зміцнює їх. 

Прочитаємо 1-ий вірш:

1 Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав,

Перша книга “про все те, що Ісус від початку чинив та навчав” – це Євангеліє від Луки. Слово “перша” вказує на те, що має бути друга книга. І ця друга книга, або як ще називають, другий том праць Луки, є книга Дій. Ця книга написана Теофілу. Це ім’я з грецької перекладається як “той, хто любить Бога”. Насправді ми не знаємо, ким він був, і більше ніде про нього не говориться. Можливо, Теофіл це псевдонім, і у цієї людини було справжнє ім’я, однак Лука не називає його, щоб вберегти її від переслідувань. Інші кажуть, що можливо Теофіл був адвокатом Павла у Римському суді. Але все це лише припущення. Важливо, однак те, що все, що написано у цій книзі, стосується однако і нас з вами, які люблять Бога та хочуть виконувати Його волю.  

У вірші 2 написано: 

2 аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся. 

Христос з самого початку Свого земного служіння вибрав апостолів. І після Його смерті та воскресіння Його вибір не змінився. Саме через цих людей Він планував поширювати Євангеліє. Ці люди мали стати в основі Його церкви. Якими мали бути ці люди? Іншими словами, якими мають бути лідери церкви? Другий вірш каже: “коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав”. Апостоли були вибрані. Схожим чином лідери церкви мають бути вибрані Богом. Вони мають мати впевненість, що Бог покликав їх на це служіння. Вони мають бути обізнані з тим, що чинив Ісус та навчав, тобто мають добре знати Писання. 

Далі прочитаємо 3-ій вірш:

3 А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Божеє Царство казав. 

Христос провів з цими учнями ще 40 днів, детально навчаючи та доводячи їм, що Він таки воскрес із мертвих та говорячи про Боже Царство. Люди, які збираються вести за собою інших, мали мати тверду віру та впевненість, що Христос таки воскрес із мертвих, і що Боже Царство є, і до доступ туди знову відкрився завдяки хресним заслугам Ісуса Христа. Тут ми бачимо, наскільки важливі для Бога люди, які знають Боже слово, які мають віру в те, що Ісус воскрес, і що двері Божого Царства знову відкриті. Кілька таких людей в прямому сенсі змінили світову історію. 

Подивіться на вірші 4-5:

4 А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї казав ви чули від Мене. 

5 Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів! 

Можливо після зустрічі з Воскреслим Ісусом учням не терпілося скоріше піти з Єрусалиму щоб розповісти цю новину всім людям. Проте Ісус сказав їм лишитися в Єрусалимі. Для чого? Вони мали отримати Святого Духа. Без допомоги Святого Духа їх свідчення не матиме сили. Ба більше, без допомоги Святого Духу часто вони боятимуться свідчити. 

Подивіться на 6-ий вірш: “А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?” З однієї сторони трохи дивно, що після 40 днів інтенсивного навчання, учні Ісуса так і не зрозуміли, про що йдеться. З іншої сторони ми можемо їх зрозуміти, тому що люди так просто ніколи не залишають свої мрії. Відбудування Ізраїлевого царства це була ідея фікс Ізраїльського народу. Віками євреї спали та бачили як їх царство відбудовується та стає як царство Давида. Це була життєва мрія і учнів Ісуса, так як усі вони були євреями. Для українців ідею фікс добре висловив наш національний поет: “І мене в сім’ї великій, сім’ї вольній, новій…” Нова, вільна, незалежна Україна – це є ідея фікс українців. У нас можуть бути і інші життєві мрії: для когось це може бути спокійне життя у тихому будиночку біля лісу, де тебе ніхто не чіпав би, хтось можливо мріє емігрувати з цієї неспокійної країни в Канаду. Але що сказав учням Ісус? Подивіться на вірші 7-8:

7 А Він їм відказав: То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. 

8 Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі. 

Ісус не сказав, що царство Ізраїлю не буде відбудоване. Проте Він сказав, що інша справа повинна займати серця та розум Його учнів “Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі”. Ці слова Христа – це план євангелізації світу: спочатку Єрусалим, потім Юдея та Самарія, потім – до краю землі. В Єрусалимі був розіп’ятий Ісус. У цьому місці проживало багато ворогів Христа. Однак було багато готових прийняти Євангеліє. Ісус наказав учням почати служіння з місця, в якому вони знаходилися. Зазвичай нам також варто починати з місця, в якому ми знаходимося. Іноді здається, що це місце не дуже підходить для проповіді Євангелія, і краще було б почати у іншому. Але це тому що ми не наповнилися Святим Духом. Коли ми приймаємо Святого Духа, то Він дає нам мудрість та силу для свідчення. 

Далі Ісус сказав свідчити в Юдеї та Самарїі. Історично Юдея та Самарія недолюблювали один одного і не товаришували через культурні та расові суперечності. Проте Ісус сказав учням йти до людей, які їх не любили, а то й ставилися вороже. Учні послухалися і понесли Євангеліє в Самарію, де багато людей повірили в Ісуса. Євангеліє Ісуса здатне ламати культурні та расові бар’єри. Євангеліє Ісуса несе спасіння грішникам та справжній мир. 

Далі Євангелія має піти по всьому світові. Тут ми бачимо сердечне бажання Бога: щоб усі люди почули Євангелію та спаслись. Він хоче щоб ніхто не загинув, але усі прийшли до спасіння. Для цього, власне, і був розп’ятий Ісус. Для цього Бог воскресив Ісуса Христа із мертвих. 

Справа була велика, а учні були слабкими. Юда зрадив Христа та повісився. Насправді всі інші учні також зрадили Христа. Вони повільно навчалися. Навіть після 40-денного інтенсивного тренування від Ісуса, вони не зрозуміли, що від них вимагається. Але таким учням Ісус доручив справу, масштаби якої дійсно вражають – проповідувати Євангелію до краю землі. 

Ми живемо за 2000 р. після цього, проте масштаби цього доручення Христа не змінилися. Тому ми маємо запитувати себе, який вклад маємо ми привносити у цю справу розповсюдження Євангелії. Чи, іншими словами, як ми збираємося виконувати це повеління Ісуса? Наша церква знаходиться в Жулянах. Яка у нас тут репутація? Якщо нас тут завтра не стане, наші сусіди засумують чи зрадіють? Ми служимо студентам КНУ ім. Шевченка та КПІ. Скільки студентів звідти вивчають Біблію? Скільки нових церков ми відкрили за останній рік? За останні 10 років? Скільки місіонерів послали? Скільки фінансів виділяємо на євангелізацію? Це непрості, часто незручні запитання. Але ми маємо знати, що бажання Божого серця залишилося незмінним: щоб Євангелія була проповідувана до краю землі. 

Подібно учням Христа, ми слабкі. Вас не лякає євангелізм? Ви не боїтеся бути зневаженими, неприйнятими або сприйнятими байдуже? Ви готові сьогодні спакувати свої речі та поїхати, куди Бог покличе? Який же вихід є з цього становища? Христос сказав у 8-ому вірші: “Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас…” Христос обіцяв послати для учнів Святого Духа. Святий Дух дасть їм силу для того, щоб свідчити про Нього, навіть до країв землі. Часто, коли ми говоримо про роботу Святого Духу, то зосереджуємося на емоціях та переживаннях. Проте у цьому вірші Ісус говорить про те, що основне служіння Святого Духу в тому, щоб підштовхувати самих звичайних, часто слабких людей, які заплуталися у житті, які спотикаються, падають, людей грішних до того, щоб бути свідками Ісуса до краю землі. В цьому заключається робота Святого Духа і так це працює: коли кожен член церкви наповнюється Святим Духом і виконує служіння. Просто методи та програми не працюють. Працює лише та схема, яку Ісус описав у 8-ому вірші: кожен член церкви наповнюється Святим Духом і виконує служіння. 

Подивіться на вірші 9-11:

9 І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його сперед їхніх очей… 

10 А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них, 

11 та й сказали: Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо! 

У цих віршах описано возенесення Ісуса. Насправді, ми не так багато говоримо про вознесення як, скажімо, про різдво, смерть та воскресіння Ісуса. Та насправді вознесення важливе по декільком причинам. По-перше, воно показує, що Ісус завершив доручену Йому роботу на землі. В Ів.17:4 Ісус каже: “Довершив Я те діло, що Ти дав Мені виконати”. Тепер кожен хто вірує в Нього, спасається та отримує вічне життя. Через страждання на хресті та смерть Ісус відкрив людям шлях до спасіння. І вознесення Ісуса просто означає, що ця справа завершена. По-друге, вознесення важливе, тому що Ісус зайняв те місце, яке належить Йому по праву – Ісус сів по праву сторону Бога (Еф.1:20). Тепер у Ісуса є вся влада, яка є у Бога. Вся влада на небі і на землі. Ісус вознісся на небо, проте це ні в якому разі не означає, що Він вибув із гри. Його справа продовжується на землі. 

Вознесення Ісуса було захоплюючим. Учні були вражені, як Він угору став возноситись, як віддалявся від них, і як хмара забрала Його сперед їхніх очей. Коли все закінчилося, вони продовжували дивитись на небо. Тоді Бог послав їм двох мужей в білих одежах – гадаю це були ангели. Вони сказали їм: “та й сказали: Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!” Чому учням не було потрібно лише стояти та задивлятися на небо? Звичайно, це було захоплююче, такі почуття хотілося б пережити знову і знову. Але у учнів було багато важливих справ. Ісус мав прийти вдруге, щоб судити цей світ. Ісус хотів спасти всіх людей. І для цього було потрібно проповідувати Євангеліє. 

У цьому слові ми чуємо слова воскреслого Христа. Він каже наступне: “Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі”. Коли Ісус вознісся на небо, Він залишив на цій землі три речі. Перша, це церква – це люди, які прийняли Його Своїм Господом і Спасителем. Друга річ – це його наказ про всесвітню місію. Він звучить в кінці кожного Євангелія, і звучить сьогодні у вірші 8. Але як же таким недосконалим та слабким людям виконати цей наказ? Для цього Бог дав Святого Духа. Святий Дух зв’язвує перші дві речі і дає силу нам виконувати Боже повеління. Хай Господь сповнить Вам Святим Духом і зробить Своїм свідком!

(п. Яків)

МОЇМИ ВИ СВІДКАМИ БУДЕТЕ

Дії 1:1-11

Ключовий вірш 1:8

1. Прочитайте вірші 1-2. Про що Лука написав у своїй першій книзі?

2. Прочитайте вірш 3. Що робив Ісус протягом 40 днів між воскресінням та вознесенням? Чому Він хотів довести, що Він живий? Про що він говорив? (Мк. 1:15) Що це означає?

3. Прочитайте вірші 4-6. Як учні уявляли собі Царство Боже? Що наказав їм робити Ісус? (4) Що Він обіцяв? Чому вони потребували Святого Духа?

4. Прочитайте вірші 7-8. Що відкрив їм Ісус про плани Бога? Який наказ Він дав їм щодо світової місії? Що ми можемо дізнатися тут про віру в Воскреслого Ісуса? Про Його турботу за всіх людей світу?

5. Що означає бути свідком? Що в той час означало бути свідком в Єрусалимі? У Юдеї та Самарії? До краю землі? Як ми можемо бути свідками Ісуса?

6. Прочитайте вірші 9-11. Що далі зробив Ісус? Чому Він покинув їх, а не залишався допомагати їм? (Ів.15:26,27; 16:7) Чому потрібно було повернутися до Отця? Як учні відреагували на Його сходження? Яка надія була закладена в їхніх серцях?