Записи

ДЛЯ ВАС НАРОДИВСЯ СПАСИТЕЛЬ

Від Луки 2:1-20

Ключові вірші 10,11 : “Та Ангол промовив до них: Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь”

Впродовж останніх чотирьох тижнів Адвенту ми мали таку благодатну можливість роздумували про смисл і значення Різдва. Про те, що саме сталося, коли Божий Син народився в наш світ немовлям. Під час першого служіння ми почули від пророка слова надії: для тих хто сидить в країні смертельної темряви, для нас, засяяло світло. Нам дане дитя і Його імена: Дивний Порадник, Князь миру, сильний Бог і Отець вічності. 

В другу неділю, ми почули ще одну звістку: народжений Спаситель – це Цар, який скоро прийде і все творіння побачить Його славу. Царю, Господу ми готуємо дорогу. Ці слова – заклик до нас, перевірити своє серце, своє життя і покаятися. Але також, ці слова – це заклик проповідувати Євангелію Царства усьому світу. 

В третю неділю ми думали про те, які зміни несе разом із собою Божий прихід. І в життя кожного з нас особисто і світові, в якому ми живемо. Думали про те, що почалось разом з народженням Христа і чим усе це закінчиться. Пустеля стане садом, сліпі бачитимуть, глухі почують, а мертві – оживуть почувши голос Божого Сина. Через Христа Бог відкрив новий і живий шлях до Себе усім нам.

В четверту неділю ми згадували про любов Бога, Який захотів бути з нами, Бога який за нас. Бога, який віддав за нас Свого Сина, щоб нам називатися і бути дітьми Божими. Як колись співала нам про цю ревну Божу любов п. Олена: 

«Всю тьму Ти осяєш, всі гори здолаєш, мене щоб знайти!
Всі стіни розіб‘єш, брехню всю розірвеш, мене щоб знайти!»

В уривку, який ми вивчаємо сьогодні, Господь приходить. Здійснилися очікування багатьох сердець. Прийшов Цар і разом із Ним прийшло Його Царство. Прийшов Спаситель і разом із Ним прийшло спасіння. Ця звістка – велика радість усім людям. Нехай Господь помилує нас зараз і дасть нам Свою благодать. Нехай і в наших серцях запанує велика радість Різдва.

Подивіться вірші 1-3: “І трапилося тими днями, вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє”.

Приступаючи до написання своєї книги, євангеліст Лука поставив перед собою завдання докладно розвідати і за порядком описати усі події, які стосувалися життя та служіння Христа. Відповідно, в першому розділі свого оповідання він готує сцену і змальовує обставини, які передували народженню Спасителя. У звичайний плин життя звичайних людей втручається надзвичайний Бог і все змінює. Лука описує, як Святий Дух сходить на юну Марію, і в її лоні творить нову людину, як в шостий день творення. Ангел Гавриїл носиться тут і там і роздає людям різні завдання та інструкції. Але коли сцена готова, здається, Бог усувається від активних дій. Другий розділ він починає зі слів “ і трапилося”. 

Якщо в першому розділі ініціатором і рушійною силою усіх подій явно був Бог, то в другому це імператор Октавій Август. Він ніколи не чув про Марію. Йому байдуже до того, що вона вагітна і кого там вона має народити. Він нічого не знає про Божий задум. Він переслідує власні інтереси. Але його рішення напряму впливають на життя Марії та Йосипа.

Лука прив’язує історію народження Христа до дуже чітких історичних маркерів: Август, Квіріній, наказ про перепис. Якщо обставини першого розділу могли відбутися коли завгодно, то тут ми вже маємо чітку прив’язку до історичних подій. Це не казка і не міф. Це не якесь «духовне» переживання. Святкуючи Різдво ми святкуємо таємницю і диво втілення. Слово стало тілом. В певному місці. В певний момент історії. Насправді. 

Якщо ми лише на хвилинку задумаємось над цим, то зрозуміємо, наскільки ця подія неймовірна: Бог, який називає небо Своїм престолом, а землю – підніжком Своїх ніг став людиною. Не тимчасово, не на екскурсію, назавжди. Ось світ жив без Нього, а тепер Він є тут, із нами. І Його присутність вже ніколи не стане меншою, навпаки, «без кінця буде множитися панування та мир на троні Давида й у царстві його» (Іс.9:6).  Блаженний Августин з цього приводу каже: “Він так полюбив нас, що заради нас став чоловіком підкореним часу, хоча Ним створений час. Став людиною Той, Хто створив людину… Немовлям плакав в яслах Той, Хто є Слово, без якого німіє усе людське красномовство”. 

Подивіться вірші 4-7: “Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них…”.

Наказ Августа спричинив значні зміни в життях багатьох людей. Вся імперія наповнилася подорожніми. Цілі сім’ї змушені зірватися з насиджених місць і йти туди, звідки походили, щоб відмітитися у відомості. І ми бачимо, що лихо не минає і Йосипа з Марією. Молодій сім’ї доводиться відправитися в подорож довжиною більш як 100км з Назарету у Вифлеєм. Пішки, а може на ослику. По гористій місцевості. На останньому місяці вагітності. По приїзді виявилося, що оселитися їм ніде бо місто переповнене. 

Як ви думаєте, Марія і Йосип готувалися до народження сина? – звичайно, готувалися. Так само, як і кожен з нас готувався би. Напевно, Йосип зробив для нього зручне ліжечко. Напевно, вони з Марією багато говорили і переживали про те, як їм ростити і виховувати того, хто стане вічним Царем. Але раптом усі їхні плани пішли шкереберть. На цей раз – через якийсь дурний наказ. Але, що важливо, на цей випадок вони вже не мали жодних інструкцій.

Ангел сказав, ким є це дитя і як його треба назвати, але він нічого не повідомив про те, що малюк має народитися у Вифлеємі. Наскільки простіше було б Йосипу та Марії, якби Ангел крім усього іншого ще й сказав би: “доречі, дитина має народитися у Вифлиємі… і там ще через деякий час треба буде терміново переїхати до Єгипту. Так що будьте готові”. Якби Йосип і Марія знали про це, вони б вийшли заздалегідь. А тепер що робити? Як діяти? 

Цей текст — цінний для нас. Частіше за все, ми, як і Марія не маємо жодних детальних інструкцій для свого життя. Як правило, Господь не відкриває нам подробиць майбутнього. Нам доводиться самотужки приймати важкі і важливі рішення, спираючись лише на те, що нам відомо про Божу волю і на здоровий глузд. Ми вчимося жити вірою, уповаючи на Божу добрість. Тому цей текст дає нам велике укріплення, ми бачимо тут добре Боже провидіння в дії.

Справді, Бог не повідомив Марії, що Ісус має народитися у Вифлеємі. Справді, коли вони прийшли до міста, виявилося, що їй нема де народжувати. І, на перший погляд все це сталось через царя Августа. Але за Августом, за рішеннями політиків, за подіями нашого життя ми завжди можемо знайти благого Бога, який керує усім. 

Прихід Сина Божого в світ відбувся дуже тихо і непомітно. Не було журналістів і фоторепортерів. Він нікого не потіснив і не потурбував. Люди закінчили свої щоденні справи і лягли спати. Ніхто не поспішав з подарунками і привітаннями до молодих батьків. Але були ті, хто не спав. 

Подивіться вірші 8-11: “А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось Ангол Господній з’явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим… Та Ангол промовив до них: Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь”.

Лука розповідає нам про пастухів на полях біля Вифлиєму. Звичайні, не якісь там особливо набожні чи духовні пастухи, які були зайняті своєю звичною справою – стерегли вночі свої вівці. Але саме їм Господь послав Свого Ангела з чудовою звісткою. Звичайно, поява Ангела налякала пастухів. Але новина, яку він несе – блага, вона несе радість усім людям. Звичайно, для багатьох з нас слова Ангела не новина, але нам все одно, так солодко чути її знову і знову. Знову і знову нагадувати її в своєму серці і хвалити Бога за неї: “сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь”.

Що ж це за Спаситель? Від чого Він нас спасає? Він спасає людей Своїх від їхніх гріхів. В цьому світі так багато різних фальшивих спасителів, таких, як, наприклад, цар Август. Вони кажуть: довіртеся мені, коріться мені, віддайте мені свої гроші, я спасу вас від небезпек, дам вам стабільність, побудую дороги, почую кожного і зменшу тарифи. Гарні обіцянки, дехто навіть справді намагався виконати їх. Але хіба це наші головні проблеми? Зовсім інше мучить нас і не дає спокою. Хто спасе мене від моїх гріхів? Хто покриє мої беззаконня? Хто примирить мене з Богом? Хто змінить моє серце, щоб мені більше грішити? 

Це може зробити лише Один Спаситель – Христос, що народився в убогому хліві. Тому що «прийнявши нашу вбогість, Він передав нам Своє багатство; прийнявши нашу слабкість – укріпив нас Своєю силою; сприйнявши нашу смертність, Він передав нам Своє життя; …ставши Сином Людським, зробив нас дітьми Божими» (Ж. Кальвін). Тож, спаси Ти мене (Господи) і я буду спасений, бо Ти слава моя! (Єр.17:14).

«Христос і Господь» – це титул до якого Лука раз за разом повертається в своєму оповіданні, коли говорить про Ісуса. Він сповіщає про це тут, на початку своєї книги. Він знову нагадує про це в середині свого оповідання, на початку книги Дій. І завершує він свою розповідь також звісткою про Господа і Христа, чиє Царство досягло і Рима. 

Народжений Спаситель є Христом, Месією, тим кого Отець помазав, благословив і уповноважив здійснити це спасіння. Він приймає Христову покірність і робить її моєю покірністю. Він зодягає мене в Його чистоту. Кров Христа освячує моє життя. Його Дух змінює мене із середини, щоб мені без страху служити моєму Творцеві. 

Але також, Він є Господом. Тим, кого Отець поставив вище за все і кому одного дня впокориться все небесне і земне. Часто люди хочуть, щоб хтось прийшов і вирішив їхні проблеми і оплатив рахунки, але при цьому не чіпав їхніх життів, дозволив жити, як звикли. Але Спаситель, якого дав нам Отець є Христом і Господом. Його спасіння приходить в наші життя, коли ми впокорюємося перед Ним, коли починаємо молитися: нехай буде воля Твоя, нехай прийде Царство Твоє тут на землі і в моєму житті зокрема, як на небі. 

Подивіться вірші 13, 14: “І ось раптом з’явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!” 

Дитя, що народилося нам є славою вічного Бога в небесах, звіщають Ангели. В цій дитині нам явлена вірність Бога, який виконує Свої обітниці. В цій дитині нам явлена добрість Бога, який створив наш світ і людину не для знищення, а для Своєї слави. 

Спаситель, що народився нам несе нашому світу благословенний Божий мир-шалом. Яка це блага, радісна звістка. З дня гріхопадіння земля стала місцем постійної ворожнечі, плацдармом на якому точиться постійна війна. Ми ворогуємо з природою, перетворюємо на могильник, на смітник світ який мали перетворити на сад, а земля відповідає нам тією ж монетою. Ми ворогуємо одне із одним: там, де мала панувати любов, панують сварки, заздрість, непорозуміння і ненависть. І ми ворогуємо з Богом: замість того, щоб радісно творити Його волю, хочемо щоб Він виконував нашу. Але в Христі Бог примирив небесне і земне. В Христі є зцілення для народів. В Христі є звільнення від смерті, марноти і тління для всього творіння Божого. 

Дитя, що народилося являє нам, що Божа воля до нас добра: на життя, на спасіння. Про це співають воїнства небес. Хіба не маємо і ми приєднатися до цього прекрасного хору?

Що зробили пастухи, коли ангели відійшли і до них знову повернувся дар мови? Подивіться вірші 15,16: “І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь. І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала”.

Пастухи вирішили піти і побачити. Пастухи були бідні люди, без високого статусу чи зв’язків. Їх не дуже поважали в суспільстві. Їх слова не сприймали як щось вагоме і не враховувалися в суді. Звідки в них взялася така думка, взагалі, така сміливість — піти подивитися на новонародженого Христа і Господа? — тому, що народжений Спаситель лежить не в багатому палаці, оточений вояками і челядниками, а в убогих яслах. На вході нема ангела з вогняним мечем. Кожен може прийти і поклонитися. Якби ангел сказав: “сьогодні, в палаці в Єрусалимі народився цар”, пастухи би навіть і не думали кудись смикатись. Хто ж їх пустить до палацу? Але до Спасителя в яслах може прийти кожен. І кожен запрошений. Та чомусь не кожен йде. Чи радіє ваше серце? Чи спонукає вас піднятися і піти поклонитися Тому, хто народився щоб дати нам спасіння і життя? Нехай Господь помилує кожного із нас і дасть благодать, щоб прийти сьогодні до убогих ясел, поклонитися Спасителю і пережити цю велику радість Різдва.

(п. Йонатан)

ДЛЯ ВАС НАРОДИВСЯ СПАСИТЕЛЬ

Від Луки 2:1-20

Ключові вірші 10,11

1. Вірші 1-5. Як євангеліст Лука вписує народження Ісуса в людську історію? Ким був цар Август? Як наказ Августа вплинув на жителів імперії? на Йосипа та Марію?

2. Вірші 6-7. В яких умовах народився Божий Син? Яке це має значення? (2Кор.8:9; Євр.2:17) Яке значення мало те, що Ісус народився у Вифлеємі? (Мих.5:2) Подумайте про плин людської історії і Боже провидіння.

3. Вірші 8-12. Хто став першими свідками народження Христа? Що звістив їм ангел? Ким було немовля в яслах? Яке значення того, що це немовля — Спаситель, Христос і Господь? Чому це велика радість?

4. Вірші 13-14. Про що співали небесні війська? Як народження Ісуса являє нам Божу славу? (Ів.1:14) Як Його прихід дає нам мир і являє Божу благу волю? (Рим.5:1; Еф.2:14-17)

5. Вірші 15-20. Що зробили пастухи, коли ангели відійшли? Якою була їх реакція на радісну новину? Що ми маємо робити з Євангелією?

Любов Бога (Святковий Адвент)

Ісая 7:10-14

Ключовий вірш 7:14 : “Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл”

• Вступ по Адвенту

Дорогі брати і сестри, я радий вітати вас тут в церкві, а також по домівках онлайн на недільному Богослужінні. Ми продовжуємо цикл проповідей по нашому святковому адвенту. І як ви бачите, цього разу у нас запалені вже всі свічки. Це свідчення того, що сьогодні ми розглянемо останню, четверту передріздвяну тему, яка відкриває нам в народженні малюка Ісуса ще одну надважливу річь – Любов Божу. Щоб в нашій свідомості відобразилася вся картина адвенту, давайте згадаємо коротенько, про що йшлося в попередніх 3 проповідях. 

Перша – про Божу Надію, яку ми знаходимо через обітницю приходу Месії в цей світ. Цар прийде! Буде даний нам Син! Не просто людина, а Божий Син! Він матиме повноту влади від Бога! Він буде наділений Божою мудрістю! Він матиме сили об’єднати свій народ і боронити його від ворогів!  

Друга проповідь про – підготовку наших сердець прийняти нашого Царя. «Хай підійметься всяка долина, і хай знизиться всяка гора та підгірок…», – гордість, зверхність, заздрість, і т.д – це гори і підгірки, ями і долини. Ми маємо позбавитися їх. Ми маємо вирівняти, зробити гладеньким і відкритим шлях до нашого серця нашому Царю. 

Третя проповідь – про велику радість яку несе Божий прихід. Ще недавно, здавалося панування смерті і її сателіта гріха було вироком для людей в цьому світі. Люди приречені були на погибель. Місце сухе й безводне і темрява навкруги. Але так здавалося. Правда в тому, що неймовірні зміни йдуть до людей. Радість від Бога звіщується з Небес – бо Син Божий має прийти до грішників. 

І на кінець, четверта, сьогоднішня проповідь відкриє нам більше конкретики про прихід Сина Божого. Ми дізнаємося що в цей світ Господь прийде через народження від Діви, а зватимуть Його Еммануїл. Чому Бог посилає до нас свого Сина? Яка Його мотивація? Що це значить для нас? І що це значить для самого Бога? Чому Син Божий, а не хтось інший? І чому саме Еммануїл а не Сергій чи Матфій і т.д? Забігаючи наперед я дам відповідь – Бо в цьому Любов Бога. Бо в цьому криється величезне бажання Бога бути з нами –  радіти з нами, веселитися з нами, спілкуватися з нами, співчувати з нами, в кінці кінців вічно жити з нами, адже Еммануїл це і значить:  – «З нами Бог!»   

• Контекст по слову Ісая 7:10-14

Отже перейдемо до нашого уривку і згадаємо події, під час яких, Бог дає своє пророцтво Ісаї про прихід в цей світ Еммануїла.  Погляньмо на вірші (Ісая 10,11): «10 І Господь далі говорив до Ахаза й казав: 11 Зажадай собі знака від Господа, Бога твого, і зійди глибоко до шеолу, або зійди високо догори!» В цих віршах нам зустрічається цар Ахаз. Це не вперше. В проповіді першого тижня адвенту він також згадувався, – тому що події, про які ми вивчали раніше у 9 главі Ісаї, по своїй історичній послідовності, витікають якраз із 7 глави – тієї що сьогодні. 

Хто такий цар Ахаз? Ахаз це потомок царя Давида. У книзі 2 Хроніки 28 гл. досить детально описується його царювання. У віршах (2 Царства 16 гл. 2-4) про цього царя говориться так: «2 Ахаз був віку двадцяти літ, коли він зацарював, і царював в Єрусалимі шістнадцять років, і не робив угодного в очах Господа, Бога свого, як батько його Давид. 3 І ходив він дорогою Ізраїлевих царів, і навіть сина свого провів через огонь для Молоха, за гидотою тих народів, що Господь вигнав їх перед Ізраїлевими синами. 4 І приносив він жертву та кадив на пагірках, і на згір’ях, та під усяким зеленим деревом.»  

Як ми бачимо писання говорить про цього царя, що він «не робив угодного в очах Господа».  Він поклонявся різним ідолам таким, як Ваал та Молох і навіть приносив в жертву своїх синів. Він пограбував Господній Дім і всі цінні речі віддав асирійському цареві шукаючи в того політичної підтримки. Також, написано, що весь посуд що був у Божому домі він порубав і понищив. Він приносив жертви дамаським, тобто сирійським ідолам, бо думав, що вони допомогатимуть йому. Він закрив Божий Дім – Храм Небесного Бога, натомість поробив жертівники для інших божків щоб кадити їм і служити їм. Підсумовуючи – ми знаходимо царя Ахаза як такого, хто робив гидоту перед лицем Божим подібно до інших народів. Як каже слово Боже, ось все це було йому і всьому Ізраїлю на падіння. Юдея жила в темряві гріха ідолопоклонства.

І в ті часи відбувається певна подія. – проти Юдеї виступили два царі. Це Північне царство Ізраїлю із столицею Самарія на чолі з царем Пеках, та сирійське царство із столицею в Дамаску на чолі з царем Рецін. Ми не будемо вдаватися в подробиці політичної мапи того часу – єдине, що зауважу – Північне царство Ізраїлю це ті 10 колін, що відкололися від колись, потужного Ізраїльського царства, керманичем якого був царь Давид. 

Отже ці царі вирішили напасти на Юдею, захопити її, вбити Ахаза, а на його місце поставити свого намісника. До слова, це не перший похід проти Південного Ізраїля. До цього ці царі вже атакували землі Юдеї, – ними було вбито більше 120 тисяч воїнів і багатьох взято в полон. Тому маючи велику поразку від них, Ахаз дуже боявся їх нового нападу. Як ми вже говорили, Ахаз робив гидоту в очах Бога. Не просто робив, а й спокусив робити це весь Ізраїль. І здавалося, що цілком справедливо, що гнів Божий ось має вилитися проти Юдеї. Здається наче Бог простягає руку свою на Юдею, а мечем, що нищить її виступають Самарія та Дамаск.   

Проте ми знаходимо зовсім іншу ситуацію. Бог посилає до царя Ахаза свого пророка, щоб дати йому надію і укріпити його в тих обставинах. В (Ісаї 7:4) «І скажеш до нього: Стережися й будь спокійний, не бійся, а серце твоє нехай не м’якне через два залишки тих димлячих головешок, …» Бог Ісаєю передає Ахазу вістку, –  що всякий замисел цих ворожих царів не відбудеться. Більше того, як говорить 11 вірш, Бог пропонує Ахазу отримати будь-який знак, неважно чи то на небі, чи то на землі для підтвердження Його обітниці – (Ісаї 7:11) «11 Зажадай собі знака від Господа, Бога твого, і зійди глибоко до шеолу, або зійди високо догори!» Чи може бути в такій ситуації щось більш радісне і обнадійлеве? Сам Господь вирішив стати на твою сторону і захистити тебе! 

Але, що ми чуємо від Ахаза у відповідь: (Ісая 7:12) «12 Не пожадаю я, і не буду спокушувати Господа.»  Ахаз відмовився від Божої пропозиції, прикрившись  словами із Повторення Закону: «Не спокушуйте Бога Вашого». І хоча виглядало все благочестиво і смиренно, його відповідь була дуже зухвала. Не із смирення, а по гордості своїй він не хоче просити знамення у Господа. Бо знав нечестивий цар, що якби він попросив знамення, то отримав би його і прославився б Господь. Господь, Храм Якого він пограбував і закрив, а серце своє продав Молоху і Ваалам.  

Перед нами відкрилася картина, де Ахаз і його піддані вкотре бунтують проти Бога. Проте це не єдиний випадок – це стандартна тенденція. Не тільки в часи нечестивця Ахаза, але й в часи таких праведників як Мойсей, Самуїл, Давид, пророка Ілля і так далі,- Ізраїль бунтував проти Бога. 

І будьмо справедливими не тільки Ізраїль, але й все людство вперто бунтує проти Бога. Згадайте будівництво Вавілонської вежі. Наш проотець, Адам, перший бунтівник серед людства, не послухався Бога і забажав стати, як бог! І ви всі знаєте ці події, що відбулися тоді. Адам переходить червону лінію і свідомо піддається гріховній спокусі. Гріх – ось те, що живить протистояння з Богом. Як тільки народжується гріх, зв’язок з Богом розривається, бо гріх його нищить. Людина, що була створена по образу Божому, гріхом була виштовхнута за межі гармонії істинного спілкування з Богом. До гріхоподіння ось ця єдність, що була між Богом і людиною робила життя людини повноцінним, і здоровим. Бо головна потреба людини, а це було так задумано Богом, такою Бог створив людину, є духовна, задовольнити, яку можна тільки спілкуванням з Богом. Присутність Бога ось ключ існування і правильного функціонування людини як творіння. Але після гріхопадіння в життя людини приходить спустошення – зв’язок з Богом знищено, а духовна спрага не вгамована. Людина зламалась. Немов сліпий, що на помацки шукає шлях до дверей, людина несвідомо шукає те, що може замінити Бога і не знаходить. Людина в агонії гребе все, що трапляється на її шляху – влада, гроші, слава, визнання, звитяжні досягнення і т.д і т.д, а воно не працює. Навпаки, все це робить людину егоцентричною, сфокусованою на собі, закритою. Це будує величезні мури навкруги людини і ще більше розділяє її з Тим, Хто може вгамувати цю жагу. Бунт проти Бога, який народився в серці людини через гріхопадіння Адама стає природнім для неї. Гріх породнився з людиною!  

Погляньмо на вірш (Ісая 7:13), як зреагував Ісая на відмову Ахаза : «І він сказав: Послухайте, доме Давидів, чи мало вам трудити людей, що трудите також Бога мого?» Наглість Ахаза вразила пророка. Добре! Ти зневажаєш посланця Бога. Але яке ти маєш право зневажати самого Бога? Завтра до тебе прийдуть твої вороги. Вони знищать тебе і твій дім. Лишень крок відділяє тебе від твоєї погибелі – і ти все одно впираєшся супроти Бога?

(Дiї.7:51): «О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви!»

Здавалося б, що тут пора ставити крапку. Цар повернувся спиною до Бога і має понести за це відповідальність. Але! Які тоді наслідку очикують Ізраїль? Вороги спустошать цю країну, а престол Давида буде повалено. Чи це обіцяв Господь Давиду, коли говорив: 

(2 Самуїлова 7:16) : «16 І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій буде міцно стояти аж навіки!». 

Ось ця подія, яку ми розглядаємо з царем Ахазем – це мініатюрна ілюстрація того, як людство цього світу ставиться до свого Творця. Один в один як цар Ахаз, люди повернулися до лиця Божого спиною. Гріх, що полонив людину зробив її гордою. Жорстке серце і сліпий розум противляться Богові. 

(Римлянам 5:12) «12 Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили.»

Як бачимо, гріх не просто обікрав людину в стосунках з Богом, а й привів її до смерті. Чи бажав цього Вічний Бог, коли створював нас за своєю Подобою для Слави Своєї? Звичайно ні! Або ось питання: чи може грішна людина прийти в присутність Бога? Звичайно ні! Вона просто помре-загине, бо Бог святий і справедливий, а гріх, що в людині вимагає негайного покарання, яким є смерть.

Розуміючи це Господь бере ініціативу в свої руки і являє нам свою любов. Давайте поглянемо на 14 вірш: 

(Ісая7:14) «4 Тому, Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл.» 

Щоб закінчити з Ахазом, тому що це пророцтво локально стоється і його також, поглянемо на вірші (Ісаї 7: 15-16)  глави: «15 Масло та мед буде Він споживати, аж поки не пізнає того, як зло відкидати та добро вибирати. 16 Бо поки пізнає Та Дитина, як зло відкидати та добро вибирати, буде покинена та земля, що ти лякаєшся перед двома царями її.»  Ісая проголошує, що зараз якась молода дівчина зачне сина, і поки він виросте, щоб відрізняти добро і зло, а в Ізраїлі це вік 12-13 років, до того часу цих царів вже не буде. І ми знаємо, що це пророцтво виповнилось. Через 3 роки від цих подій Сирія була завойована Асирією, а ще через 10 років, було завойовано і Північне царство. Бог виконав свою обітницю перед Давидом і, незважаючи на мерзенні діяння Ахаза, залишив його на царському престолі.

Давайте ще раз прочитаємо 14 вірш: «14 Тому, Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл.»

Очевидно, що ось це Слово, яке адресує пророк Ісая Ахазу і його підданим несе в собі набагато більше, ніж того, що може вмістити цар в той момент. І це не спроста. Бо слове це про прихід в цей світ Сина Божого, Ісуса Христа! Ось ініціатива Бога, ось Любов з якою виступає до нас Бог. 

(Матфія 1: 21-23): «21 І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йменна Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. 22 А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає: 23 Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог.»

Пам’ятаєте, ми говорили про бунт людини перед Богом. Гріх, що спричиняє цей супротив, здавалося б ізолював нас від Бога назавжди. Ми втратили право вибору. Смерть що прийшла в життя людини стала безвихіддю. Чи можем ми позбавитися гріха самотужки? Звичайно ні! Бог розуміє це і тому знаходить єдино можливий план для спасіння людини – це Його Син. Пославши Свого Сина в цей світ Бог гарантував свою 100% прихильність і відданість нам.

(1Iван.4:10) «10 Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи.» 

Давайте ще раз поглянемо на вірш (Матфія 1:23): «23 Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог.»

• Що значить Еммануїл

Ось тут давайте зупинимося і розглянемо більш практично – що значить Еммануїл? Що практично означає для кожного з нас «з нами Бог»? Як це стосується віруючого? 

По-перше – Бог поріднився з нами. Раніше я вже декілька разів згадував, що із-за грішного спротиву людини проти Бога, зв’язок між ними був зруйнований. Тож план Бога був в тому, щоб його відновити. Для цього, в цей світ Він посилає свого Сина через втілення і народження немовляти. І ми знаємо з писання, що Марія була дівчиною, яка ніколи до цього не знала чоловіка. А вагітність її прийшла від Духа Святого. В цей світ прийшла людина, що мала Божественну природу і абсолютну покірність і вірність Богу. (До Филип’ян 2:6-8) «6 Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, 7 але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, 8 Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної…» Отже в цьому світі з’являється Людина по крові, але повністю навіть в найменших дрібницях слухняна Богу. І як, від Адама з’явилося покоління людей богопротивників, так через Ісуса народжується нове покоління богопоклонників і з цього виникає другий факт.

По-друге – Бог примирився з нами. Після того, як Ісус прийшов в цей світ в подобі людини, в Нього виникло юридичне право, в духовному світі, представляти людство перед Богом. (До Колоссян 1:21-22) «21 І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, 22 тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою…» Божий Син, ні в чому не повинний, абсолютно вірний Небесному Отцю іде на хрест. Там проливається Його свята кров за гріхи наші щоб умиротворити Божий гнів і задовольнити Божу Святість. Ось чому ясла, що в центрі Різдва пов’язані з Голгофським Христом. Смерть Христа відкриває людям шлях до відновлення спілкування з Богом через віру в прощення гріхів. Цей процес преображає cутність людини і з цього випливає третій і четвертий факт.

По – третє – Бог посиляється в нас. Спасіння, що звершене Христом, насправді унікальне явище. Його неможливо купити чи заробити. Його не можливо досягнути високоморальним життям. Немає таких добрих справ, які хтось міг би зробити і таким чином хоча б наблизити своє спасіння. Воно можливо тільки тоді, коли в людині з’являється нова природа. Іншого варіанта немає. Неможливо людину переконати будь-якими аргументами чи доводами і вона скаже: «Ок, згоден Бог є, а Христос дійсно Месія!» Це ще не все. Для того щоб ця людина була спасенною необхідно, щоб всередині її особистості, в середині її серця з’явилася нова природа. – природа від Бога. Про це ми знаходимо в бесіді Ісуса с Никодимом, де Ісус говорить (Івана 3:5): «… Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже.». Також цю ідею в більш широкому розумінні Ісус відкриває своїм учням (Івана 14:16-17,20): «16 І вблагаю Отця Я, і Втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, 17 Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебуває, і в вас буде Він… 20 Того дня пізнаєте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас.» Через Духа Святого Ісус оселяється в людині. І оселившись там Він приносить в серце людини той самий дух покірності і гармонії з Богом. Зв’язок відновлено!

По – четверте – Бог вічно живе з нами. Ось тут я хотів би згадати Йова. Ведучи безперечно тяжку духовну битву за своє життя з його вуст сходять ось такі слова (Йов 19:25-27а): «25 Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху 26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, 27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі…» Праведник Йов знав, що Викупитель його живий, а життя його не закінчується тут на землі. В останній день, день нашого воскресіння ми побачимо Бога своїми очима, кожен особисто. Наш Господь Ісус, після Голгофи першим воскрес із мертвих. Його покірність і смирення Богу перемогли бунтуючий гріх і смерть. Він вознісся на небеса силою Божою, адже сповіщав про це. Він залишив обітницю й для нас, що забере нас до Себе. (Івана 14:2-3): «2 Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? 3 А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви.» 

Дякую Богу за це Слово. Я вкотре переконався наскільки Любов Бога безмежна. Взагалі це вражає. Він зробив все, щоб бути зі мною. Моя бунтарська природа у всьому протистояла Йому, але це Його не зупинило. Недавно моя фірма закупила товар певного обсягу і частина його виявилася дещо не найкращої якості. В моїй голові моментально з’явилася ідея, як і куди її продати і при цьому гарно заробити. І я це зробив. І от коли я повертався вже в офіс, щоб далі писати проповідь – я не зміг цього зробити. На серці мені було не спокійно, я відчував, що поступив не зовсім чесно з покупцем, адже не відкрив йому всю інформацію про куплену в мене продукцію. Я набрав покупця, більше дав даних про той товар і пообіцяв у випадку його непригодності тут же замінити на новий. Але історія ця про те наскільки я слабкий перед грішною природою. В якийсь момент, бажання отримати швидку вигоду, затьмарило мої моральні принципи. Ось тому я потребую Ісуса. Ось тому я дякую Христу, що відклав славу Небес і воплотився в немовля Ісуса, щоб спасти мене. Я радий, що в мене є Бог. Я радий бо відчуваю, що Він поруч. Він викриває мої гріхи і помилки. Він оновлює мене в слові. Він мій Еммануїл і Він зі мною.

Слава Йому!

Давайте ще раз прочитаємо ключовий вірш, сьогоднішнього слова (Ісая 7:14) «14 Тому, Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл.» 

 
(п. Джентельмен)

Еммануїл — здійснення любові Бога

Ісая 7:1-14

Ключовий вірш 14

1. Вірші 1-2. В якому скрутному становищі опинилася Юдея та її цар? Що ви знаєте про царя Ахаза та про його політику? (2 Цар. 16, 2 Хр. 28) Що це говорить про нього, про Юдейський народ та про той час?

2. Вірші 3-9. Що Бог наказав зробити Ісаї та що говорив через нього? Чому це була добра звістка? Що з цього уривка ми можемо узнати про Бога? Що Бог обіцяв і що вимагав від царя та від свого народу?

3. Вірші 10-12. Що ще сказав Бог до Ахаза? Як той відповів? Висловіть ваші думки з цього приводу.

4. Вірші 13,14. Що, натомість, сказав Бог? Яке знамення Бог обіцяв Ахазу, Юдеям та майбутнім поколінням? Що означає ім’я Еммануїл? Як здійснилася ця обіцянка? Чи не здається вам обіцянка та дії Бога не відповідними до дій та духовного стану Його народу? Чому Бог зробив це? Як Ісус-Еммануїл став втіленням любові Бога?

І РАДІСТЬ ДОВІЧНА НА ЇХНІЙ ГОЛОВІ!

Ісая 35:1-10

Ключовий вірш 10 : “І Господні викупленці вернуться та до Сіону зо співом увійдуть, і радість довічна на їхній голові! Веселість та радість осягнуть вони, а журба та зідхання втечуть!”

Сьогодні ми маємо третє богослужіння Адвенту і продовжуємо вивчати книгу пророка Ісаї, як її ще називають, п’яте Євангеліє. Час Адвенту – це чотири тижні перед Різдвом, коли ми готуємо свої серця і роздумуємо про те, що саме сталося, коли Божий Син народився в наш світ немовлям. 

Під час першого служіння ми почули від пророка слова надії: для тих хто сидить в країні смертельної темряви, для нас, засяяло світло. Що це за світло? – це дитя, імена якого самі говорять про Нього: Дивний Порадник, Князь миру, сильний Бог і Отець вічності. На Його плечі покладена вся сила і влада і Його панування – панування вічне. 

В другу неділю, ми почули ще одну звістку: народжений Спаситель – це Цар, який скоро прийде і все творіння побачить Його славу. Що ж нам робити, поки Він не прийшов? – пророк відповідає: готуйте дорогу Господу. Ці слова – це заклик до каяття для нас самих, заклик перевірити своє серце і впокоритися  перед Божим словом. Але також, ці слова – це заклик до проповіді Євангелії всьому світові. 

Сьогодні ми подумаємо про ті зміни, які несе в собі Божий прихід як кожному з нас особисто, так і світу в якому ми живемо. Що почалось разом з Його народженням, і чим усе це закінчиться? Чому Його прихід такий очікуваний? Чому звістка про Його народження ознаменована великою радістю?

Наш сьогоднішній текст – 35ий розділ пророка Ісаї. І коли ми читаємо книгу Ісаї підряд, розділ за розділом, то 35му розділу передує 34. Вони певним чином пов’язані між собою. В попередньому розділі пророк змальовує страшні і темні картини Божого гніву і суду над усіма народами. Там ми знаходимо вогонь і спустошення. «Небесні світила усі позникають, а небо, як звій книжковий, буде звинене…» (34:4). Але на такому темному тлі, тим яскравіше перед нами сяє пророцтво 35го розділу, де пророк обіцяє відновлення і благословення для Божого народу і всього світу. 

Пророцтво Ісаї це поезія. Хоча з наших друкованих Біблій це не дуже зрозуміло, але в багатьох виданнях слова поезії виділяються особливим шрифтом і структурою. І оскільки це поезія, то ми маємо розуміти, що пророк говорить до нас не мовою фактів, а мовою образів. Він використовує різні літературні прийоми, наприклад, персоніфікує пустелю, наділяє її людськими якостями, здатністю радіти та веселитися. Він використовує звороти типу «розквітаючи, буде цвісти» для підсилення ефекту і т.д. Щоб почути пророка нам потрібен не лише аналітичний розум, а і жива уява. 

Подивіться вірші 1-2: «Звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте, мов троянда, розцвітаючи, буде цвісти та радіти, буде втіха також та співання, бо дана йому буде слава Лівану, пишнота Кармелу й Сарону, вони бачитимуть славу Господа, велич нашого Бога!»

Розділ починається з опису пустелі. Взагалі, пустеля це не дуже радісне місце. Ізраїльтяни дещо знали про пустелі. Пустеля це небезпечне місце. Джерела води там – велика рідкість. Там нічого не росте, крім колючок. Там не знайдеш затінку і захисту від пекучого сонця. Там важко знайти прокорм і людям і тваринам. 

Але ця пустеля зовсім інша. Вона квітне і радіє. З нею відбуваються дивовижні переміни: там, де росли лише колючки, тепер розквітають троянди і крокуси. Розцвітаючи вона квітне і радіє. Їй дана слава Лівану, пишнота Кармелу й Сарону. В її зміні всьому світу являється Божа слава.

Як правило, автори книг СЗ, згадують про пустелю в негативному контексті. Пустеля асоціюється з Божим прокляттям, Його гнівом. Тоді, як Боже благословення, навпаки, завжди асоціюється з рясністю, плідністю і цвітінням. Власне, Біблійне оповідання починається з опису того, як Бог насадив Сад (Рай) в Едені на сході і посадив туди людину і благословив її. Це прекрасне місце, вельми добре. Але через гріх, людина виселена з саду. Власне, всі обіцянки про благословенну землю, які ми знаходимо в подальшому оповіданні Біблії (наприклад, Ханаан у книзі Вихід) пов’язані з надією і прагненням Божого народу повернутися до цього саду. 

Досить часто Біблія використовує образ пустелі або, навпаки, квітнучого саду, не лише коли це стосується географічних місцевостей чи землі, а і в тих випадках, коли йдеться про життя людини. Пригадайте Псалом 91: «посаджені в домі Господнім цвітуть на подвір’ях нашого Бога, іще в сивині вони будуть цвісти, будуть ситі та свіжі» (14-15). Приклад протилежного використання ми знаходимо в пророка Осії, де Господь закликає Ізраїльський народ, облишити свою невірність: «щоб Я не роздягнув її до нага, і не поставив її такою, як у день її народження, і щоб не зробив Я її пустинею, і не обернув її на суху землю, і не забив її спрагою» (Ос.2:5). 

Без Бога, без джерела життя, світ в якому ми живемо, та й самі наші життя схожі на пустелю, пересохлу, безплідну, порепану землю, де вітер ганяє перекотиполе. Але для такого світу, для таких людей, для нас пророк має новину: «пустиня звеселиться… вони бачитимуть славу Господа, велич нашого Бога!» Коли Бог приходить зі Своїм благословенням, пустеля розквітаючи квітне і радіє. Коли Бог приходить зі Своїм благословенням в наші життя, вони розквітають, стають плідними і наповнюються радістю. І Бог прийшов в наш світ маленьким дитям, щоб назавжди змінити його. Він творить все нове. Ці зміни, це оновлення розпочалося з життів тих, хто вірує, хто належить до Його Церкви, але одного дня Він змінить усе. Амінь. 

Подивіться вірші 3-4: «Зміцніть руки охлялі, і підкріпіть спотикливі коліна! Скажіть тим, що вони боязливого серця: Будьте міцні, не лякайтесь! Ось ваш Бог, помста прийде, як Божа відплата, Він прийде й спасе вас!»

Пророк має звістку до тих, хто втомився і не має сили, чиї руки охляли. Він має звістку до тих, хто наляканий і його ноги не тверді. Звістку, яка має зміцнити нас: «Ось ваш Бог, помста прийде… Він прийде й спасе вас!»

Є багато речей, через які наші руки опускаються, а серця слабнуть, чи не так? Є багато речей, через які ми стаємо боязкі і не здатні зробити бодай щось. Це можуть бути, як якісь зовнішні обставини, так і наші внутрішні вороги і слабкості. Речі, з якими ми не можемо справитись самотужки. 

Наприклад, ми дивимось на те, що робиться в нашій країні, на аморальність, невігластво та тупість тих, хто отримав важелі влади, на людей які обирають собі таких правителів і наші руки можуть опускатися. Ми дивимось на пандемію, що захопила і зупинила весь світ і думаємо: «хіба з цим щось можна зробити?» Ми зустрічаємося з якимось серйозними викликами в житті, і, часто здається, наших сил не вистачить, щоб пройти і подолати це. (Ревека) Ми стикаємося зі своїми гріхами, з різними спокусами перед якими раз за разом не можемо встояти. Ми зустрічаємося з невблаганністю смерті. Чи є якась надія для нас? – так, є! «Ось ваш Бог!..» каже Ісая, «Він прийде і спасе вас». 

Господь Ісус – це ріг спасіння, який Господь підніс нам у домі Давида. Він – Той, хто визволить нас від руки усіх наших ворогів, як зовнішніх так і внутрішніх, щоб ми служили безстрашно Йому у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого (Лук.1:69-75). Він – Той, хто прийшов щоб зруйнувати діла диявола і зруйнував їх (1Ів.3:8). Він – Той, хто помер і воскрес і сидить по правиці Божій вище за всяку владу в цьому світі, і Йому кориться все (Еф.1:18-22). 

Подивіться вірші 5-6: «Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим, Тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик, бо води в пустині заб’ють джерелом, і потоки в степу!»

В цих віршах ми бачимо ще одну зміну, яку Боже спасіння принесе світу. Але ось, що цікаво: якщо пророк Ісая говорить ці слова, як про майбутнє, то коли Господь Ісус цитує їх, Він говорить їх, як про теперішнє. В Мат.11:2-6 ми читаємо, як Іван Христитель з в’язниці послав учнів, щоб вони запитали, чи Ісус – це Той, хто мав прийти, чи потрібно чекати іншого. Можливо він сам мав час сумнівів, можливо він хотів, щоб його учні зустрілися з Христом. В будь якому випадку Ісус не дав їм прямої відповіді «так» чи «ні». Натомість Він порадив їм подивитися на ознаки свого часу: «Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите: Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина…»

Одним з аспектів служіння Христа було зцілення хворих і звільнення одержимих. Він справді зцілив глухого і німого, коли вклав йому у вуха пальці і сказав «Еффата», відкрийся. Він зцілив чоловіка, сліпого від народження і про це було засвідчено, як про таку справу, про яку ніхто ніколи не чув від віку. Справді, там де ходив Ісус, в життя людей приходило відновлення і зцілення. Ніби острівки Небесного Царства, нового віку розцвітали в Його присутності. Ніби вік майбутній вривався в цей вік і витісняв його. 

Але з відходом Христа, з Його вознесінням цей процес не зупинився. Перше чудо, описане в книзі Дій – це зцілення кривого, який скочив і почав скакати і славити Бога. Я думаю, Лука пам’ятав цей текст з книги Ісаї, коли описував це зцілення. Справа Христа продовжується через Його Церкву. Дивовижне оновлення про яке говорить Ісая стосується не лише тіла, воно стосується і наших душ. Ті, хто був сліпий духовно – прозрів, щоб бачити славу нашого Бога. Ті, хто був глухий до Його закликів, до Божого слова – почули. Ті, хто раніше відкривав свої уста лише щоб говорити якісь дурниці, тепер прославляють Бога. Це чудеса і оновлення, які продовжують відбуватися в нас. 

Наостанок, як про води, які в пустелі заб’ють джерелом, говориться про Духа, який Господь злив на Свою Церкву: «… Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п’є! Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його. Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього…» (Ів.7:37-39) 

Подивіться вірші 8-10: «І буде там бита дорога та путь, і будуть її називати: дорога свята, не ходитиме нею нечистий, і вона буде належати народові його; не заблудить також нерозумний, як буде тією дорогою йти. Не буде там лева, і дика звірина не піде на неї, не знайдеться там, а будуть ходити лиш викуплені. І Господні викупленці вернуться та до Сіону зо співом увійдуть, і радість довічна на їхній голові! Веселість та радість осягнуть вони, а журба та зідхання втечуть!»

В Ісаї є звістка для тих, хто шукає Господа, для тих, хто прагне поклонятися Йому в Його святій присутності. В часи пророка єдиним місцем поклоніння, єдиним місцем де приносилася жертва був храм на Сіоні. Ті, хто хотів поклонитися Богу мусили йти до Єрусалиму і шлях цей був важким. Доріг з твердим покриттям майже не було, частіше це були не дороги, а напрямки. На шляху прочан очікувало безліч небезпек: від диких звірів, від лихих людей, розбійників. В гористій місцевості були небезпеки обвалів і зсувів ґрунту, тому в пісні прочанина Псалмист каже: «Він не дасть захитатись нозі твоїй, не здрімає твій Сторож» (Пс.120:3). 

Але Ісая обіцяє новий шлях для тих, хто йде до Сіону. Шлях, на якому не заблукає навіть нерозумний (недосвідчений). Дорога свята, яка буде належати Божому народу, там будуть ходити лиш викуплені. І ця обіцянка також виконалася в Ісусі Христі. Він є єдиною дорогою, правдою і життям, бо ніхто не приходить до Отця як лише через Нього (Ів.14:6). Своєю Кров’ю Він відкрив новий і живий шлях яким ми з відвагою входимо святилища (Євр.10:19-20). Кінець цього шляху – на Сіоні, куди Божі викуплені увійдуть зі співом і радість довічна на їхній голові! Веселість та радість осягнуть вони, а журба та зідхання втечуть!

Цей розділ починається і закінчується обіцянкою великої радості. Джерело цієї радості – те, що робить Бог. Вона породжена тими змінами, які Він благословляючи приносить у світ. Пустеля перетворюється на сад, боязливі і слабкі отримують силу служити Господу по всі дні свого життя, сліпий бачить, глухий чує, німий говорить, для кожного, хто вірує в Христі відкритий прямий шлях до Бога і хто йде ним, не заблукає. Для Ісаї все це було в майбутньому. Але для нас – це реальність, яка оточує нас зі всіх боків: дещо вже позаду, дещо – тут і зараз, і немало ще попереду. 

Ми маємо пам’ятати, що Бог вже прийшов в наш світ і Він нікуди не дінеться звідси. Навпаки, Його присутність буде лише примножуватися, тому що: «Без кінця буде множитися панування та мир на троні Давида й у царстві його» (Іс.9:6). Господь владно вторгнувся в нашу історію. Христос народився і змінилося все, ніч минула, а день наблизився. Тож нехай Господь буде милостивий до нас, щоб в благословенний час Адвенту ми могли роздумувати про те велике спасіння, яке Він здійснив в Ісусі Христі, про те велике відновлення, яке Господь розпочав в народженні Спасителя і яке завершить разом з Його другим приходом. Нехай Господь буде милостивий до нас, щоб ми могли вірувати і радіти в Ньому.

(п. Йонатан)

РАДІСТЬ ДОВІЧНА НА ЇХНІЙ ГОЛОВІ!

Ісая 35:1-10

Ключовий вірш 10

1. Вірші 1-2. Що ви знаєте про пустелю? Чим були славні Ліван, Кармел та Сарон (Іс.2:13; 1Сам.25:5; 2Хр.26:10)? Які зміни описані в цих віршах? На що вказують ці зміни (пор. Іс.33:9 та Ос.2:4 з Бут.2:8;)?

2. Вірші 3-4. Яких людей описують ці вірші? Що робить наші руки слабкими, а серця тремтячими? Яке укріплення ми отримуємо в цих віршах? Як це укріплення здійснилося і продовжує здійснюватися в Ісусі Христі (Лук.1:68-75; 1Ів.3:8; Еф.1:18-22)?

3. Вірші 5-7. Які зміни описані в цих віршах? Що Боже спасіння принесе світу? Як це пророцтво почало виконуватися в Ісусі Христі (Мат.11:2-6; Дії 3:8; пор. Іс.32:15 з Ів.4:14 та Ів.7:37,38)?

4. Вірші 8-10. Які небезпеки чекали на тих, хто подорожував в Єрусалим в часи Ісаї (Пс.120)? Що Бог обіцяє їм натомість? Для кого цей шлях (8)? Що вони знайдуть в кінці цього шляху (10)? Який шлях до святилища ми отримали в Ісусі Христі (Ів.14:4-6; Євр.10:19-20)? Що є кінцем цього шляху (Об.21:4)?

5. Поділіться своїми думками про те, як змінився наш світ з народженням Сина Божого і про те, як він продовжить змінюватися аж до часу Його другого приходу. Чому Різдво це радість?

І з’явиться слава Господня (Очікування)

Ісая 40:1-5

1 Утішайте, втішайте народа Мого, говорить ваш Бог! 2 Промовляйте до серця Єрусалиму, і закличте до нього, що виповнилась його доля тяжка, що вина йому вибачена, що він за свої всі гріхи вдвоє взяв з руки Господа! 3 Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому! 4 Хай підійметься всяка долина, і хай знизиться всяка гора та підгірок, і хай стане круте за рівнину, а пасма гірські за долину! 5 І з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!

На минулому тижні ми дізналися, що Дитя народилося для нас. І це не просто дитя, це Цар! Пам’ятаєте, якими словами Він описаний? 

6 Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру (Ісая 9:6)

Коли дивишся на сучасних наших правителів, то з усіх цих якостей ми можемо побачити хіба що тільки одну – “дивні”. 

Ісус міг би бути ідеальним правителем. Я думаю, Його б бажали мати за Царя навіть прибічники республіканської форми правління. Чому? Тому що всі хочуть правителя, який би не хотів на тобі нажитися і дбав би про тебе. І це все про Ісуса. Але окрім цього всього Він ще і любить кожного та цінує. 

Проте Христос ніколи не буде президентом чи царем жодного земного царства. Тому що Він хоче змінити і благословити не лише якусь одну сферу нашого життя, а все саме наше життя! А далі – і весь світ загалом. Тому всі християни, і ми разом з ними, вже багато століть напружено чекають Приходу Царя Ісуса. Сьогодні ми будемо якраз думати над тим, як нам цей час очікування треба проводити. 

Подивіться на вірш 1-й:

1 Утішайте, втішайте народа Мого, говорить ваш Бог! 

Слово “утішайте” в цьому вірші повторюється двічі. Зазвичай в Біблійній мові це закликає звернути особливу увагу на те, що саме говориться. Тут Бог через пророка Ісаю говорить до всіх пророків взагалі, щоб вони втішали Божий народ. 

Давайте трохи згадаємо контекст. В попередніх розділах Ісая багато каже про гнів Божий, який має вилитися на Юдею через те, що вони відступили від Бога і почали вклонятися ідолам. Це дуже важкі розділи для читання, коли ви читаєте за планом. Бо хоча там і трапляються вкраплення Божої ласки, все ж таки там превалює зовсім інший настрій, ніж у другій частині книгиі. 

Різниця у посилі та настрої між цими частинами книги настільки велика, що дехто навіть вважає, що другу частину не міг написати пророк Ісая. Втім ці ж критики також не можуть осягнути ідею, що як Старий, так і Новий Заповіти розказують про Того ж Самого Бога. Їм здається, що це різні Боги, які не мають нічого спільного. Але Бог Той Самий! І так само автор книги Ісаї також один. Просто різні частини книги акцентуються на різних якостях Бога.

Так ось, повертаємося до історії. На той момент, два з 12 колін Ізраїлевих продовжували мати свою державність. Більше того, вони були впевнені, що їм нічого не загрожує і ніхто ніколи не зможе захопити Єрусалим. Бо їх охороняє Сам Бог. Коли ж збулося написане в перших 39 розділах книги пророка Ісаї і Вавилон звоював Юдею, Ізраїль відчув себе повністю спустошеним. Всі їх сподівання були вщент знищені. Все, в що вони вірили, виявилося фальшивкою. Їх мрії, їх життя, їх майбуття – все виявилося зруйнованим раз і назавжди. І саме головне: вони свідомо зрадили Бога. Вони не слухали Його пророків, коли ті попереджали про наслідки. А тепер вони пожинали плід власного непослуху. Мабуть, вони могли думати, що Бог ненавидить їх і зневажає через це. 

І так чудово, що ще за 120 років до того пророк Ісая записав не тільки слова Божого гніву, але й слова Божої любові для тих, хто йшов зараз у полон і для тих, хто мав з цього полону вийти! Ізраїль конче потребував цих слів. Ось тут і зараз він мав знати: чи він залишається Божим народом і чи змилується над ним Бог? І Бог чітко говорить через 1-й та 2-й вірші, що Ізраїль – це Божий народ, і що Богу не байдуже, що з ним відбувається. Більше того – Бог вирішить цю ситуацію і не залишить Свій народ напризволяще:

2 Промовляйте до серця Єрусалиму, і закличте до нього, що виповнилась його доля тяжка, що вина йому вибачена, що він за свої всі гріхи вдвоє взяв з руки Господа!

Другий вірш достатньо цікавий. Бо ж не міг Ізраїль ніяким чином спокутувати жоден зі своїх гріхів. О, якби так було можна, щоб трохи постраждавши, ти отримував прощення гріхів! Тоді б і жертва Ісуса була б не потрібна. Але не так. Лише викупна жертва Ісуса Христа, Який за гріхи Ізраїля і всіх людей “вдвоє взяв з руки Господа”, – лише вона могла задовільнити абсолютну Божу святість! Тут не написано про жертву Христа, але ми розуміємо, що вона тут є, хоча і неявно.

В другому вірші ми чуємо не тільки звістку про повернення з полону. Ми чуємо тут Благу звістку про прощення наших гріхів. І далі ця ідея лише розвивається аж до самого кінця книги – до 66-го розділу. І дуже символічно (і я особисто не вірю, що це випадково), Новий Заповіт також починається на 40-й (тільки книзі) і закінчується на 66-й.  

Добра Звістка сьогоднішнього розділу книги Ісаї настільки вразила у 1741 році Георга Генделя, що він одразу приступає до роботи над найвідомішим своїм твором – ораторією “Мессія”, яка і починається саме з 1-го вірша 40-го розділу. 

В цьому вірші Бог говорить про втішення. Ісус Христос прийшов на цю землю, також щоб втішити народ. Народ, який гинув у гріхах, і який без жертви Ісуса на хресті, не мав жодної надії на майбутнє. Ісус пішов з цієї землі, щоб Святий Дух, Утішитель, злинув на землю і назавжди перебував із нами. Втішення – це дуже важлива частина Божої благодаті для нас. 

Кожен з нас потребує втішення. Бо кожен стикається з обставинами, коли не можеш своїми силами щось змінити; коли стаєш заручником ситуації. І добра звістка – Богу не байдуже до нас! Він дає нам Своє втішення в Ісусі Христі. Бог говорить до нашого серця і Його втішення приносить мир і спокій; воно забирає тривогу та біль. І от тоді-то ми починаємо розуміти справжню ціну речам.

Нещодавно в мого співробітника від коронавірусу помер батько. Я виразив співчуття, але подумав, як же страшно, що для рідних померлого невіруючого немає слів справжнього втішення. Бо це все! Це вже кінець і це вже ніяким чином не виправити. Бо смерть зрівнює всіх: і царів, і бідняків. І від неї не врятуєшся. Але для тих, хто вірить в Бога, є втішення навіть в цьому, здавалося би, остаточному кінці. Бо наша Пасха Христос переміг смерть!

І більше за смерть, більше за будь-які проблеми, хоч то вавилонський полон чи коронавірус, більше за все це і вище над усім цим – сяє слава Господня! 

5 І з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!

Слава Господня тотожна присутності Божій. Це сенс і мета життя людини. В славі Божій зникають всі проблеми і відпадають всі питання. Ісус так каже про це перебування у славі Божій:

22 …і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не відійме! 23 Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте (від Івана 16:22-23)

Але цей момент остаточно ще не настав. Бог говорить Ісаї, що гріхи вже прощені, вина вже вибачена. А от слава Господня з’явиться в майбутньому. Ми чекаємо і дуже прагнемо приходу Господа, дуже прагнемо увійти в Його славу. Але чи треба щось ще робити, окрім як просто чекати цього моменту?

Подивіться вірш 3-й:

3 Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!

Східне прислів’я каже: “Є три біди: хвороба, порожній шлунок та подорож”. Це прислів’я виникло не на порожньому місці. Історично на Близькому Сході між містами не було доріг з твердим покриттям. Такі дороги почали там з’являтися лише з приходом римлян. Зазвичай, дороги були просто витоптаними в полі. Можете собі уявити їх стан, особливо восени. Окрім того, той самий Ізраїль славиться великою кількістю пагорбів та долин. Коли якійсь східний правитель мав намір поїхати у подорож по своїй країні, ці дороги починали в поспіху приводити хоча б в якийсь притомний вигляд. Власне, саме тому у 4-мі вірші ми стикаємося з роботами по згладжуванню рельєфу:

4 Хай підійметься всяка долина, і хай знизиться всяка гора та підгірок, і хай стане круте за рівнину, а пасма гірські за долину! 

Якщо провести всі такі роботи, очевидно, дорога буде значно кращою. 

Менше з тим, як це не дивно, Ісая тут говорить зовсім не про будівництво дороги. Хоча вірші 3 та 4 просто напрошуються на банери про Велике Будівництво, затіяне владою. Ісая говорить тут про духовні речі. 

Насправді, навіть ті люди, хто ніколи не читав книгу пророка Ісаї, добре знають ці слова. Бо ж вони процитовані у всіх чотирьох Євангеліях! І слова ці в Новому Заповіті каже Іван Христитель. Про нього написано, що послухати його приходило безліч народу з усіх-усюд. Але ніхто не кидався будувати дороги. 

Давайте ще раз уважно подивимося на ці вірші вже у духовному контексті.

3 Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!

Чому тут говориться про пустиню? По-перше, Іван Христитель, в якому частково збулося це пророцтво, дійсно проповідував у пустелі. По-друге, на момент народження Ісуса Христа в Ізраїлі вже 400 років не було жодного пророка. І народ відчував себе саме як в пустелі, прагнучи води Слова Божого. І по-третє, і це стосується нас, сучасний світ також схожий на духовну пустелю. І в цій пустелі має лунати вже наш голос. 

Якщо у віршах 1 та 2 від народу нічого не вимагалося, як тільки почути слова Божі, то у віршах 3 та 4 ми бачимо наказовий спосіб дієслів: “вготуйте”, “вирівняйте”. Ці дієслова відносяться до тих, хто слухає. В тому числі – до нас з вами. І ці слова і ці дії є умовою для того, щоб побачити славу Господню, про яку йдеться у 5-му вірші. “Зробіть щось, і побачите”.

Давайте подивимося, що говорив Іван Христитель, який був тим самим голосом, що кликав у пустелі.

1 Тими ж днями приходить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській, 

2 та й каже: Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне! (Від Матвія 3:1-2)

Всі ті роботи по згладжуванню рельєфа, про які писав Ісая, стосуються нашого серця. Воно має бути таким, щоб Цар Ісус міг легко увійти в нього і стати Царем нашого життя. Ми мусимо прибрати зі шляху Ісуса все те, що заважає: гордість, зверхність, жадібність, заздрість, пиху, лінь, почасту надмірну зайнятість, в тому числі самим собою. Якщо це є, то треба розкаятися. 

Але каяття має бути не тільки десь глибоко в душі, там де його ніхто не може, крім Бога, побачити. Воно має бути видиме у нашому повсякденному житті. В Івана Христителя питали різні категорії людей, що саме їм треба робити? І він митарям сказав, щоб не стягали нічого над те, що звелено. Воїнам сказав, щоб не кривдили нікого. А іншим людям сказав, щоб ділилися тим, що мають, з тими, що не мають (Луки 3:10-14).

Так треба робити і нам. Якщо ти бачиш, що своїми словами ти образив когось, не треба думати: “та хіба це образа? в мене такі образи були в житті, а це – таке!”. 

Треба обов’язково попросити вибачення і примиритися. Більшість проблем людей в тому, що вони говорять, коли треба мовчати; і мовчать, коли треба говорити. 

Одного разу до священика однієї африканської церкви прийшла прихожанка і сповідалася, що вона посварилася з чоловіком, теж членом цієї громади. Священик їй відповів: “Не треба було відразу приходити і сповідатися в цій сварці; потрібно було спочатку помиритися і вже потім прийти і висповідатися“. Дуже часто буває так, що сповідатися перед Богом легше, ніж перед людьми. Але хто не понизиться, не може бути прощений.

Треба рівняти шлях перед Господом. Можливо, цих гір та пагорбів в нашому серці особливо і не помітно по нашій поведінці. Наприклад, можна вважати, що ти кращий за інших, бо маєш певний статус, чи ступінь, чи заробляєш більше, чи глибше думаєш над Словом, чи співаєш краще, чи більш пунктуальний, чи більше молишся, чи більш посвячений. Але так само думав і фарисей, дивлячись на митника. Пам’ятаєте цю притчу?

10 Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. 11 Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. 12 Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! 13 А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!… 14 Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той (Луки 18:10-14а)

Тільки, брати і сестри, дивіться, щоб не вийшло як у тому анекдоті. Прочитав пастор проповідь на недільному Богослужінні про митника і фарисея, в якій детально роз’яснив, що не потрібно пишатися своїм становищем і досягненнями. 

– Ну, браття і сестри, зрозуміли ви що-небудь? – запитує на прощання у пастви.

– Так! – відповідають парафіяни. – Слава Богу, що ми не такі, як цей фарисей!

Якщо ви бачите, що ставите себе в чомусь вище за інших, моліться, щоб Бог дав смиренне серце. А ще – навчіться дякувати іншим за все, що вони роблять. Коли вважаєш себе за велике цабе, то і дякувати іншим зовсім не хочеться. А дякувати є за що. Якщо казати про церкву: то дякувати за хвалу, дякувати за гру на піаніно, дякувати за свідчення. Коли я тільки переїхав в Київ, то на першому ж зібранні в четвер я прочитав своє перше свідчення. А після зібрання брати і сестри підходили і дякували за нього. Це дуже зворушило моє серце. 

В цей передріздвяний час, час адвенту, час очікування, дуже корисно буде поглянути на себе трохи з боку. І те, що побачиш – варто виправити з молитвою. Можливо, це не так просто. Власне, Ісус не каже, що буде легко. Менше з тим, Він Сам допомагає нам в цьому. А тому і каже: 30 Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий! (Матвія 11:30)

 

Якщо так робити, то точно можна буде побачити славу Божу раніше, ніж побачить цей світ. Так Семен та Анна з молитвою чекали народження Месії. І вони Його побачили, в той час як весь світ був дуже зайнятий собою, хоча, звертаю увагу, також сильно очікував на народження Месії. Різниця була тільки в чистоті серця.

8 Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога (Матвія 5:8)

Бачити тоді, коли інші не бачать. 

Врешті-решт, Цар не залежить від нас. І Він в будь-якому випадку прийде, будемо ми щось робити чи ні. І якщо ми не будемо, тоді рівняти ґрунт нашого серця вже буде Він Сам. Та ж притча про митаря та фарисея закінчується так:

Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться (Луки 18:10-14)

Коли Ісус прийде вдруге, славу Господню “побачить кожне тіло”. І нехай це буде на втішення та радість для кожного з нас!

Сьогоднішнє слово відкриває нам Бога, Який не байдужий до нас. Він хоче втішити нас в тій ситуації, в якій ми перебуваємо, там де вже немає надії на свої сили. Також ми побачили, що наше очікування не має бути пасивним. Ной чекав на потоп, але не склавши руки, а щось роблячи. Так і ми маємо щось зараз робити. А саме: рівняти дорогу Господню в своєму серці. Звичайно, це треба робити кожен день, з року в рік. Але цей час адвенту є дуже слушним, щоб ще раз про це згадати і переосмислити. Наш Цар гряде! Люблячий і одночасно Всемогутній! Це сама радісна подія, яка може бути у Всесвіті. Давайте не прогаємо можливість ще раз наблизити цей час особисто для себе!

5 І з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!

(п. Ярослав)

І з’явиться слава Господня (Очікування)

Ісая 40:1-5

Ключовий вірш 5

1. Вірші 1,2. До кого звертається Бог? В яких вони були обставинах? Яку благу звістку провіщає до них Господь? Які тут використовуються дієслова, та в чому різниця тих слів, що Господь говорить до пророків, і тих, що описують діла Господні?

2. Вірш 3. До чого закликає голос? Для кого треба готувати дорогу? Що це означає? Чому підготувати дорогу так важливо?

3. Вірш 4. Як само голос закликає готувати шлях? Що, на вашу думку, це означає? Коли, на вашу думку, наступає час виконання Божої обітниці (час Господній)?

4. Вірш 5. Що обіцяє Господь? Як це виконалося? Чому Ісус названий “слава Господня”? Як ми можемо бути впевнені, що обіцянка Бога здійсниться? Як пов’язані між собою Божа обіцянка, надія, та очікування? Звідки нам брати сили очікувати? Чого і як ми зараз маємо очікувати?

ЦАР ПРИЙДЕ!

Ісая 8:23-9:6

Ключовий вірш 9:5 : “Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру”

Сьогодні ми починаємо підготовку до Різдва, Адвент – час очікування. І почнемо ми підготовку з дуже відомого уривку з книги пророка Ісаї. В цьому уривку у 5-му віріш анонсується народження Дитяти:

5 Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру.

Згідно цього пророцтва Ісаї, це Дитя стане могутнім Царем. І не просто могутнім царем, а царем по лінії Давида. (вірш 6: “на троні Давида”) В Ізраїлі золота ера правління настала під час правління другого царя Ізраїля – царя Давида. Хоча на карті Ізраїль займає невелику територію, вона мала велике стратегічне значення. Через неї проходили торговельні шляхи між країнами Європи та Азії, з однієї сторони, та Африки (Єгиптом, перш за все) з іншої. І країна, яка контролювали ці торговельні шляхи, мала велику владу. Не дивно що в історії ці землі часто захоплювалися потужними світовими імперіями. У вірші 8:23б написано: “… Перша пора злегковажила була край Завулонів та край Нефталимів”.  Ці землі завжди були солянкою багатьох народів, які завойовували їх та змішувалися з місцевими. Під час вторгнень в Ізраїль потужних світових імперій, зі землі, розташовані на півночі країни, зазвичай зазнавали удару першими. 

Однак царю Давиду вдалося зробити дві великі речі: перше, він об’єднав племена Ізраїля. Друге, він побудував країну Ізраїль і зробив її потужною світовою країною. Давид побудував таку армію, яка лякала усі оточуючі Ізраїль народи. При ньому процвітала економіка. Це була золота ера в житті Ізраїльського народу. В 1 Хр.18:14 написано про це так: “І царював Давид над усім Ізраїлем, і чинив суд та справедливість усьому своєму народові”.  Однак після смерті Давида його потомкам не вдалося зберегти цю золоту еру. Проблеми почалися вже при правлінні сина Давида – Соломона. І далі уже при сині Соломона Рехав’ямі, царство Ізраїля було розділене на північне і південне. Поступово під правлінням некомпетентних, безбожних і часто дурних царів воно поступово втратило всяку могутність. Історичне підґрунтя сьогоднішнього слова – 9-ого розділу пророка Ісаї описане у розділі 7. В той час царем Юдейського – південного Царства був Ахаз. Ахаз був безбожним царем, і присвятив своє життя служінню ідолу Молоху. Він закрив храм, так що закрив можливіть поклонятися Богові навіть для людей, які хотіли цього. Біблія описує темряву не лише в голові та житті цього злого царя Ахаза, але й в усьому краї. Здавалося, у той час у людей не було ніякої надії. Ассирія вже захопила Північний Ізраїль, включаючи землі племен Завулона та Нефталима, і тепер погрожувала захопити Юдею. Здавалося, що він них не було ніякого порятунку. Ну чому Бог має рятувати Юдею, якщо там править такий безбожний цар Ахаз, який поклоняється Молоху, а люди живуть у темряві і не поклоняються Йому? Але уже в 7-му розділі пророка Ісаї ми бачимо Божу обіцянку про те, що “Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл”. І що ми бачимо далі: хоча люди були грішні, і навіть не просили Бога про допомогу, поклонялися ідолам, для Бога немає нічого неможливого. Бог не лише зробив так, що такий безбожний цар як Ахаз народив сина Єзекію, який став царем після нього і служив Богові; Бог зробив значно більше: Він взяв Діву, дав їй вагітність і вона народила Сина. Бог може взяти жорсткого, впертого грішника і спасти його. Для Бога немає нічого неможливого. 

Бог обіцяв, що прийде велике Світло. Бог обіцяв, що прийде час, коли знову такий цар, як Давид сяде на престолі. І багато месіанських пророцтв стосуються приходу цього царя. І у сьогоднішньому слові оголошуюється народження цього обіцяного царя. Подивіться на 5-ий вірш:

5 Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру. 

По-перше, звернімо увагу, що це Дитя народилося нам, даний нам Син. Те, що Месія народиться як Дитя, означає, що Він прийде у людському тілі, втілиться. Тілесно Він буде в усьому подібний нам, і як Дитя Він мав навчитися ходити, говорити єврейською мовою і всьому іншому, чому вчаться наші діти. Однак Ісая додає ще: “даний нам Син”. Це дещо незвичні слова. Ми звикли, що діти не даються, діти народжуються. Дійсно, ми, люди, народжуємо дітей. Однак, ми, грішники, можемо дати життя лише таким же грішникам, які заслуговують лише на Божий суд та пекло, і не більше того. Однак такого Месію, якого ми потребуємо, такого Царя, який описаний у 5-му вірші, ми самі не можемо народити. Цей Месія має бути нам даний, подарований нам. Цей Божий дар – це його стовідсоткова благодать. Ми маємо усвідомлювати, що не заслужили Його, і не зробили в це ніякого внеску від себе. Це Дитя – це велика Божа благодать. Господь, дякую Тобі за Твою благодать!

Далі ми читаємо, що “і влада на раменах Його”. Це є пророцтво про народження Царя. На Його плечах буде влада. Це Дитя стане Царем. Власне і бути Царем, правити над народом означає великий тягар влади, який цар має нести на своїх плечах. 

Далі Ісая описує деякі якості цього Царя: “і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру”.  Що ми тут бачимо? Важливо зазначити, що пророк Ісая не описує тут членів цього Царства, а описує лише одного Царя. Чому так? Тому що правосуддя та правда цього Царства, про які говориться у 6-ому вірші, знаходиться не в громадянах цього Царства, а тільки в одному Цареві. І ці чотири імені, дані Цареві в цьому вірші, відвертають нашу увагу від Царства, і звертають її лише на одного Царя!

Месія буде “Дивним Порадником”. Що це означає? “Дивний” – означає “той, Хто викликає подив, здивування у людей, які спостерігають за ним”. І що Ісая тут каже про цього Царя, Який має прийти, це те, що Він буде мудрим Порадником, чия мудрість буде дивувати слухачів. Зазвичай у старозавітні часи словом “порадник” змальовували не самого царя, а того, хто радить царю. Це була найбільш довірена особа царя, яка займала високу посаду у царстві. Але в цьому випадку Царю не потрібен порадник, тому що в Ньому Самому – Божа мудрість. В Ісусі Христі була Божа мудрість. Ісус мав повноту Божої мудрості. В Ізраїлі після розділення царств було важко знайти царя, який би показував хоча б задатки мудрості. Було багато групості, але мудрості не було. Історія цього царства – це історія глупості. Однак Ісус – це втілення Божої мудрості. Що це означає для нас? Ми маємо знати, що Ісус не лише має всю мудрість та знання, але Він хоче навчати нас. Чи готові Ви навчатися та слухатися цієї Божої мудрості? Чи готові Ви довіряти їй більше, ніж своїм думкам? Покладатися на неї більше, ніж на себе? Якщо Ви проводите день без Божого слова, то значить Ви покладаєтеся на свою мудрість та знання більше, ніж на Божі.

Цей Цар названий “Бог сильним”. Звичайно, Бог сильний, це ні в кого не викликає сумнівів. Але тут, у цій назві, є більш специфічне значення. У Старому Заповіті Бог часто змальовується як могутній непереможний в битві воїн. І тут цей образ даний Месії: Месія прийде як могутній непереможний в битві воїн. Як Ви напевно пам’ятаєте, перед тим як став царем Давид здобув собі славу могутнього непереможного воїна. Пам’ятаєте пісню, яку співали Ізраїльські жінки: “Саул переміг тисячі, а Давид – десятки тисяч”. Давид переміг Голіафа. І Цар, Який прийде, буде могутнім непереможним воїном. Він буде Богом сильним. Цей Цар буде не просто воювати за свій народ, чи робити все можливе. Він буде перемагати. Ця новина – це погана новина для Його ворогів, але добра новина для Його народу. Тому, звичайно, можна зрозуміли людей часів Ісуса Христа: вони очікували, що він переможе Римлян. Але у Христа були куди більш могутніші вороги ніж ненависні римляни: диявол, пекло, смерть, гріх. І Месія переміг цих ворогів. 

У сьогоднішньому слові, у 3-ому вірші, згадана одна велика перемога:

3 Бо зламав Ти ярмо тягару його, і кия з рамена його, жезло його пригнобителя, як за днів Мадіяма. 

Ця подія сталася в епоху Суддів, коли мідіянітяни вели себе в Ізраїля як дома: забирали врожаї, таборували, забирали худобу (Суд.6-8). Бог поставив Гедеона щоб звільнити Свій народ від цього нашестя. Гедеон скликав досить велике військо – 23 тис. чоловік. Але Бог сказав йому: “Численний той народ, що з тобою, щоб Я дав мідіянітян в його руку, – щоб не запишався надо Мною Ізраїль, говорячи: Рука моя спасла Мене”. Тоді Бог провів два етапи відбору воїнів – на першому відсіяв 22 тис., на другом 9700. Усі боязливі, усі, хто тремтів, хтиві – залишили військо. Залишилося лише 300 чоловік. Але і це ще не все. Гедеон озброїв їх не надсучасною зброєю, а сурмами, порожніми глеками та смолоскипами. І от з такою армією, з такою зброєю, Гедеон завдав нищівної поразки Мадіяму. Звичайно, це була велика радість для Ізраїля. Але, Цар, який прийде, дасть куди більшу радість: Подивіться на 2-ий вірш:

2 Ти помножиш народ цей, Ти збільшиш йому радість. Вони перед лицем Твоїм будуть радіти, як радіють в жнива, як тішаться в час, коли ділять здобич! 

Що це за радість, від чого це радість? Це радість від перемоги. Є різні перемоги. Навіть невеликі з них, як-то перемога у футбольному матчі, несуть радість. Але джерелом нашої вічної радості є перемога, яку одержав наш Цар Ісус. Це перемога над дияволом, над гріхом, над пеклом і над смертю. Коли наші гріхи повстають проти нас: наші страхи, наш егоїзм, неша скупість, наша лінь – чи є в нас надія? Так, є, тому що Месія – це могутній воїн, Який дає нам перемогу! І ми маємо йти до Нього з вірою, що він може робити неможливе! 

Цей Цар названий “Отець вічности”. Отець вічності – це дивний титул для царя. Ми не думаємо про царя як про батька. Однак у випадку Месії це каже про те, що Він не буде політичним царем, Який експлуатує людей у Своїх цілях. Він буде як батько для Свого народу. І цей Цар буде мати Царство, яке ніколи не закінчиться, і буде правити вічно. Подивіться на 6-ий вірш:

6 Без кінця буде множитися панування та мир на троні Давида й у царстві його, щоб поставити міцно його й щоб підперти його правосуддям та правдою відтепер й аж навіки, ревність Господа Саваота це зробить!

Коли будинок будується на егоїзмі, і коли люди в цьому царстві шукають лише своєї вигоди, коли в цій країні вчиняються злочини, проте за них не карають, то Бог дає зрозуміти: і в випадку імперій, і в випадку царств, династій, чи окремо взятих сімей – це все не встоїть і буде зруйновано. Однак Цар, який прийден, буде Отцем вічности, а його панування буде множитися без кінця, Його царство буде стояти міцно. Чому це царство не зруйнується? Тому що воно буде базуватися на правосудді та правді. У царстві Месії за кожен злочин буде заплачено, кожен злочин буде покараний. Яким чином? Ми знаємо, яким чином: Ісус Христос на хресті заплатив за всякі наші провини та гріхи. Тому кожен з цього царства матиме правильні стосунки з Богом, матиме праведність. У цьому світі ми маємо багато суддів, які судять не по справедливості. Наприклад, судова система нашої країни – це велика біль. Проте ми маємо знати: ні царства, ні країни, ні окремі люди без правосуддя не встоять. Вони можуть несправедливо судити – 5 р., 10 р., 50 р., але прийде час їх падіння В Чис.32:23 написано: “і знайте, що ваш гріх знайде вас!” Прийде час, коли їх гріхи їх знайдуть!

Цей Цар названий  “Князь миру”. Деякі царі спеціально розпалюють війни та конфлікти. Однак для Царя, Месії, Який прийде, війна не буде самоціллю. Його ціль – перемогти ворогів, закінчити війну та принести мир та уздоровлення народам. Подивіться на 4-ий вірш:

4 Усякий бо чобіт військовий, що гупає гучно, та одежа, поплямлена кров’ю, стане все це пожежею, за їжу огню! 

Коли війна закінчиться, необхідності у військовій амуніції більше не буде, і вона буде знищена. В Іс.2:4б написано: “І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої – на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни”. Коли буде отримана перемога, всяка необхідність у зброї та у професії військового відпаде. Месія принесе нам всякий мир. Та найголовніший із них – це мир з Богом. Коли ми маємо мир з Богом, то маємо мир з іншими – ми можемо радіти з тими, хто радіє, і плакати з тими, хто плаче. 

Таким чином, люди за часів царя Ахаза жили у темряві. Це була і зовнішня темрява – їм погрожувала Ассирія, і внутрішня темрява – вони жили в ідолопоклонстві та гріхах. Як ми вже знаємо, попереду їх очікував Вавилонський полон. Яка була в них причина надіятися на те, що прийде велике Світло? Яка була причина надіятися на те, що на троні Давида сяде знову цар, навіть не як Давид, а Який значно перевищить Давида? Причина надії цих людей полягала не в тому, що можуть зробити вони. Причина надії цих людей – це кінець 6-го вірша: “ревність Господа Саваота це зробить!”  “Саваот” означає “Господь військ”. Бог управляє всім у Всесвіті. Йому не потрібна наша допомога. Іноді ми можемо щось зробити, якщо… – скажімо, у нас вийде, чи буде час, чи будуть сили. Бог робить не “якщо…”. Бог робить, бо він – Господь Саваот. Також це зробить ревність Господа. Ревність – це гаряче бажання, пристрасть. Бог хоче це зробити. Бог дуже бажає це здійснити, і Він це здійснить. Бог дав це пророцтво через пророка Ісаю за 750 р. до народження обіцяного Царя, до народження Ісуса Христа. 750 р. нам видається дуже довго. Якщо взяти одне покоління людей це 70 р., то це 10-11 поколінь. Проте Бог не використовує майбутній час – “Дитя народиться вам, буде даний Син”, а минулий час “Дитя народилося нам, даний нам Син”. Божа обіцянка настільки реальна, і можна бути настільки впевненим, що вона здійсниться, що Бог говорить про майбутні події як про ті, що вже відбулися. 

У наш час важко не думати про політику. Щодня приходять тривожні новини. Ну що ж, якщо важко не думати про політику, то подумайте про неї: подумайте про те, на якого царя чи президента Ви покладаєте свою надію? Новий Заповіт каже про те, що самий головний Цар, Якому дана всяка повнота влади на небі та на землі, зараз знаходиться на небесах по праву сторону Бога. І цей Цар і є те обіцяне в сьогоднішньому слові Дитя. Ісус прийшов і в усій повноті виконав пророцтво Ісаї, яке ми сьогодні вивчали. І так само як Ісус прийшов вперше через 750 р. після пророцтва Ісаї, ми можемо бути впевнені, що Він прийде вдруге, як обіцяв в останньому розділі книги Об’явлення: “Так, – незабаром прийду!” … Прийди, Господи Ісусе!” (Об.22:20)

(п. Яків)

ЦАР ПРИЙДЕ!

Ісая 8:23-9:6

Ключовий вірш 9:5

1. Прочитайте вірші 8:23-9:1. Розкажіть про Завулонів та Нефталимів край. Чому перша пора їх злегковажила? Яким було їхнє життя? Чому? Яку надію дає їм Бог через пророка Ісаю? Хто є цим великим Світлом? (Ів.8:12)

2. Як зміниться життя цих людей? (2) Розкажіть битву за днів Мадіяма (3) та подумайте, чому Ісая тут згадує про неї.

3. Прочитайте вірш 5а. Чому Дитя народилося “нам”? Ким, в першу чергу, буде це Дитя?

4. Прочитайте вірш 5б. Ким стане Дитя? Поясність, що означає: “Дивний Порадник”, “Бог сильний”, “Отець вічности”, “Князь миру”.

5. Прочитайте вірш 6. Розкажіть про епоху панування Давида. Що в ній було особливого? (1 Хр.18, 2 Сам.5) З чим в Ізраїлі асоціювалася ера правління царя Давида? (Єр.23:5, 33:14-15; Зах.12:8) Чому його потомкам не вдалося продовжити цю золоту еру? (1 Цар.12:16-20) Кому вдастся?