СПАСЕМОСЯ БЛАГОДАТТЮ ГОСПОДА ІСУСА

Дії 15:1-34

Ключовий вірш 11 : “Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони”

Читаючи оповідання Луки, книгу Дій ми бачимо, як поступово змінювалося ставлення ранньої церкви до проповіді язичникам. Спочатку ми бачимо церкву виключно з юдеїв. Далі ми бачимо перші плоди проповіді язичникам (Петро в домі Корнилія, а також віруючі в Антіохії). Поступово в церкві з’являється розуміння, що язичникам також можна проповідувати, а потім, що їм потрібно проповідувати. Церква почала наповнюватися язичниками, які нічого не знали про історію Ізраїлю, про Авраама, про звичаї юдеїв, обрізання, Завіт, Закон і т.д. Їхній спосіб життя дуже сильно відрізнявся від юдейського способу життя. Їхня етика відрізнялася, спосіб мислення також відрізнявся. Тож не дивно, що в місцях, де ці такі різні культури спів-існували дуже близько, виникали конфлікти і непорозуміння.

Наш сьогоднішній уривок — саме про один з таких епізодів в житті Антіохійської церкви. Напевне, таких зіткнень в історії ранньої церкви було значно більше. Тим не менш Лука наводить нам саме цю історію, оскільки підняте в ході обговорення питання, стосувалося не лише культури чи етики, а самої суті спасіння.

Насправді, цей уривок дуже багатий смислами. Він дає відповіді на вельми широке коло питань. Ми бачимо тут і приклад церковного устрою, і принципи, за якими мають вирішуватися спірні питання. Ми знаходимо тут відповідь на питання спасіння, а також принципи за якими маємо діяти в мультикультурному середовищі. Тут є навіть відповідь на питання, чи може християнин їсти кров’янку :). І я мушу попередити, що ми не зможемо розглянути всіх цих питань докладно в рамках однієї проповіді. Але давайте молитися, щоб Господь благословив нас зараз і відкрив нам розум, щоб нам вчитися з Його слова і змінюватися в образ Христа.

Подивіться вірші 1-2: “А дехто, що з Юдеї прийшли, навчали братів: Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим, то спастися не можете. Коли ж суперечка повстала й чимале змагання в Павла та в Варнави з ними, то постановили, щоб Павло та Варнава, та дехто ще інший із них, пішли в справі цій до апостолів й старших у Єрусалим”.

Від самого початку, від самого свого заснування церква в Антіохії досить сильно відрізнялася від церкви в Єрусалимі. Якщо в Єрусалимі церква складалася в основному з юдеїв, то тут були люди з різним минулим: і євреї з Єрусалиму, і оґречені євреї, і ті, хто увірував із язичників. І це була справді гарна церква яка мала вірних вчителів Слова, яка служила Господу, молилася, шукала керівництва Святого Духа, приносила гарний плід і раділа. Як втішно і радісно бачити таку живу, активну місіонерську церкву. Чи не так? Але на початку 15го розділу ми бачимо, що і цю громаду не оминули труднощі: замість радісного служіння тут панує суперечка і розділення. Як так сталося? Чому? – Лука пояснює в чім справа: “А дехто, що з Юдеї прийшли, навчали братів: Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим, то спастися не можете”. Для молодих віруючих з язичників, які лише не давно дізналися і так сильно раділи, що через Христа Бог приймає їх в Свою сім’ю без огляду на минулі гріхи, походження чи статус, ці слова були, як холодний душ. Вони сіяли сумніви і невірство, вони відвертали від благодаті і вели до законництва.

Чому ж ці дехто з Юдеї так навчали? Взагалі, часто такі проблеми і конфлікти виникають через елементарну закостенілість свідомості. Ми звикаємо до багатьох речей в своєму житті і служінні і перестаємо сприймати їх критично (тим більше, якщо це речі, які постійно повторюються). Нам починає здаватися, що так, як роблю я чи моя церква — це єдино вірний спосіб, а будь яка інакшість сприймається, як неправильне. Як то кажуть: “існує два способи зробити щось: так як це роблю я і неправильний”. Але тут було дещо значно глибше ніж просто відмінності в звичках чи формі служіння. Тут йшлося про покірність Божому закону і саму суть спасіння. Причина була глибше.

Ми маємо розуміти, що місіонерство і проповідь язичникам — це не щось, що придумали християни. Відверто кажучи, юдеї також посилали місіонерів і досить успішно проповідували. Однак, коли язичник на проповідь про Бога Авраама, Ісаака та Якова (Бога Завіту) відповідав вірою і приймав рішення приєднатися до народу Завіту, в нього був для цього лише один шлях — обрізатися і жити відповідно до Закону даному Мойсеєм. Увірував — обрізався — став частиною народу Завіту. Власне, так само, як і в християнстві: увірував — охристився — став частиною громади Завіту (церкви).

І обрізання — це не якийсь сувенір на пам’ять чи формальність. Це те, що Бог дав Аврааму і його нащадкам, як вічний знак вічного завіту на їхнім тілі. Так само і весь інший закон — це те, що наказав Господь, те що не змінюється.

Коли ми читаємо оповідання Луки, то дуже ясно бачимо, що коли юдеї приймали Господа Ісуса своїм Месією, Христом, вони не переставали бути юдеями. Такі речі, як Храм і Закон залишалися важливою частиною їхнього життя. Віруючі продовжували збиратися в храмі разом з апостолами. Цілком нормальним було, коли християни з юдеїв продовжували обрізувати своїх дітей. Пізніше у 21 розділі ми будемо читати, як Павлу, який прибув до Єрусалиму Яків порадить піти і прийняти участь в обряді очищення чотирьох братів і таким чином показати, що він шанує Закон і Павло погодиться.

Таким чином позиція цих братів з Юдеї була цілком послідовною і зрозумілою. А от позиція Павла і Варнави — дещо дивною і неочікуваною. Чомусь вони не намагалися зробити з поган юдеїв, щоб потім зробити з них християн. Вони приймали необрізаних християн з язичників, як рівних, як братів в Ісусі Христі і відстоювали їхню свободу від закону. І коли дехто з Юдеї почали навчати “Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим, то спастися не можете”, це спричинило чималу суперечку між Павлом та Варнавою з одного боку та християнами з Єрусалиму, з другого.

Питання було серйозне і складне, воно не лише руйнувало спілкування в церкві і розділювало її, воно стосувалося самої суті спасіння. І, насправді, це питання стосувалося не лише Антіохійської церкви. Історія показує, що навіть після рішення Єрусалимського собору, воно знову і знову з’являлося на різних місцях. Тут потрібне було рішення, яке б мало авторитет для всієї церкви. Тому, щоб вирішити це складне питання церква спорядила до Єрусалиму посольство в складі Павла, Варнави та ще декількох братів. І коли вони прибули до Єрусалиму, апостоли і старші зібралися, щоб розібрати цю справу (6).

Головою Церкви є Христос. Жодна людина, в тому числі і апостоли, не можуть претендувати на повноту знання і розуміння Божої волі. Церква будується словом Христа і Духом Христа. Петро чи Яків, не могли користуючись своїм авторитетом встати і сказати: будемо робити так і не робити інакше. Завжди, коли церква поставала перед такими серйозними викликами, коли потрібно було внести ясність в що ми віримо, чи протистати черговій єресі, віруючі збирали Собори, на яких спільно, соборно вирішували ці складні моменти. І прикладом для цих соборів став перший собор в Єрусалимі.

Подивіться вірші 7-9: “Як велике ж змагання повстало, Петро встав і промовив до них: Мужі-браття, ви знаєте, що з давнішніх днів вибрав Бог поміж нами мене, щоб погани почули слово Євангелії через уста мої, та й увірували. І засвідчив їм Бог Серцезнавець, давши їм Духа Святого, як і нам, і між нами та ними різниці Він жадної не вчинив, очистивши вірою їхні серця”.

Як бачимо, обговорення вийшло досить бурхливим. Кожна сторона мала свої аргументи і ніхто не хотів відступати. Тоді слово взяв ап. Петро. Він нагадав, що Бог його першого обрав для того, щоб через нього погани почули свлово Євангелії. Очевидно, мова йде про епізод з римським сотником Корнилієм.

Корнилій був чоловік богобійний, який прихильно ставився до віри юдеїів, молився і робив багато добра, однак не був обрізаний. Можливо тому, що мав певне службове положення, може з якоїсь іншої причини. Коли Дух Святий привів Петра в дім Корнилія і Петро почав звіщати Євангелію цим язичником відбулося дещо дуже схоже на те, що сталося в Єрусалимі в день П’ятидесятниці. Дух Святий зійшов на цих необрізаних поган, таким самим чином, як і на обрізаних учнів Христа і вони також почали говорити іншими мовами. Бог засвідчив не лише Корнилію, але також і Петру і тим, хто прийшов разом з ним, що Він приймає цих поган. Бог не робить різниці між обрізаним Петром та необрізаним Корнилієм. Висновок, який тоді зробив Петро був такий: “Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що одержали Духа Святого, як і ми?” (10:47).

Висновок, який Петро робить зараз — вірші 10 та 11: “Отож, чого Бога тепер спокушуєте, щоб учням на шию покласти ярмо, якого ані наші отці, ані ми не здолали понести? Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони”. І вся громада замовкла.

Вчення братів з Юдеї: якщо ви не обріжетеся, то спастися не можете. Висновок Петра — ні, це не так. Нема різниці юдей чи язичник, обрізаний чи ні, єдиний спосіб, як грішник може бути спасений — це якщо Бог спасе. І Він спасає грішників через віру по благодаті Господом Ісусом Христом.

Для того, щоб стати християнином не потрібно спочатку ставати юдеєм. Потрібно вірити в Христа. Чи значить це, що Закон взагалі не важливий? – ні, не значить. Закон важливий: він показує характер Бога, він показує, що є приємне Богу. Він показує нам нашу зіпсутість і нездатність заслужити спасіння. Закон приводить нас до Христа і упокорює перед Ним. Але єдиний спосіб, як грішник може здобути спасіння — це якщо Господь спасе. Амінь! По благодаті Господа Ісуса, через віру в хрест і воскресіння Сина Божого. Амінь!

Вірш 12 каже: “І вся громада замовкла, і слухали пильно Варнаву й Павла, що розповідали, які то знамена та чуда вчинив через них Бог між поганами!”

Так само, як і служіння Петра, служіння Павла язичникам супроводжувалося знаменами та чудами, які Бог чинив через Своїх служителів. Ці знамена та чуда були явним доказом того, що Богу подобається ця місія і Він благословляє служіння язичникам, так само, як і служіння юдеям.

Після того, як Павло та Варнава закінчили розповідати про роботу Бога серед поган, слово взяв Яків, брат Ісуса Христа і один із стовпів Єрусалимської церкви. Подивіться вірші 13-18: “Як замовкли ж вони, то Яків озвався й промовив: Мужі-браття, послухайте також мене. Симон ось розповів, як зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поганів для Ймення Свого. І пророчі слова з цим погоджуються, як написано: Потому вернуся, і відбудую Давидову скинію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її, щоб шукали Господа люди зосталі та всі народи, над якими Ім’я Моє кликано, говорить Господь, що чинить це все! Господеві відвіку відомі всі вчинки Його”.

Промова Якова доповнює промову Петра та свідчення Павла з Варнавою. Петро і Павло в своїх свідченнях показують, як Бог працював через них, реальну картину. Яків показує, як ця життєва ситуація узгоджується з Божим словом і Божим вічним задумом. Він цитує тут пророка Амоса, 9 розділ. Суть цього пророцтва в тому, що Господь обіцяє час, коли Він відновить занепалу Давидову скинію, щоб Господа шукали усі народи.

Бог — це Бог над усіма народами, уся земля належить Йому і Він хоче привести до Себе, як юдеїв, так і язичників. І Він не робить різниці між юдеями та поганами. Ранні віруючі явно пов’язували воскресіння і вознесіння Христа, зі здійсненням Господньої обіцянки про вічне царство даної Давиду. В Христі пророцтво Амоса виповнилося і прийшов час, коли язичники мають приєднатися до Божого народу. “Господеві відвіку відомі всі вчинки Його”, каже Яків. Іншими словами, все це Бог здійснює сьогодні відповідно до Свого суверенного задуму у вічності.

Який же практичний висновок робить Яків? Подивіться вірші 19-21: “Тому думаю я, щоб не турбувати поган, що до Бога навертаються, але написати до них, щоб стримувались від занечищення ідольського, та від блуду, і задушенини, і від крови. Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавендавна, і щосуботи читають його в синагогах”

Слова Якова декого збивають з пантелику. Принаймні мене свого часу збили. До цього розмова велася про шлях спасіння. Юдеї казали, що язичники, щоб спастися, мають обрізатися і дотримуватися всього закону. Петро каже, що ні: і юдеї, і язичники спасаються лише по благодаті, не потрібно класти на них ярмо закону. Що каже Яків? — “справді, Бог від вічності мав задум привести язичників до Себе, тому не будемо турбувати поган, давайте напишемо їм, щоб дотримувалися полегшеної версії закону”. То спасіння по благодаті чи по закону? І ще… якщо з ідольським занечищенням і блудом все зрозуміло, це явні гріхи, про які і автори НЗ кажуть, що ті, хто чинять так, Царства Божого не наслідують (Гал.5:19-21). З задушениною також нема проблем — це просто гидко. Але як бути з вживанням крові? Кров’янку нам можна їсти чи ні? Чи не втратять українці через свої гастрономічні уподобання свого спасіння? Потрібно докладно розібратися з цим уривком.

По-перше, що це за полегшена версія закону, який Яків рекомендує поганам? Як ви знаєте, Закон Мойсея мав більш як 600 різних приписів та заборон, які стосувалися, як загальних етичних приписів, так і питань життя Ізраїльського суспільства, судочинства та священицького служіння в храмі. Але, якщо ми будемо уважно читати перші книги Біблії, то можемо помітити, що деякі з тих законів, які Мойсей дав Ізраїлю на Сінаї, Бог заповів значно раніше через Авраама та Ноя. Йдеться, наприклад про заборону служити іншим богам (ідолопоклонство), заборону блуду та розпусти, заборону вбивати людину а також вживати в їжу живу кров або плоть чи органи тварини доки та ще жива. Юдеї, люди Книги, добре знали це. Тому зі всього Мойсеєвого закону, який був обов’язковий для кожного юдея, вони виділили 7 принципів (заповідей) які вважали обов’язковими для всіх людей. І вони вимагали дотримання цих принципів від прибульців (гер-тошав), які хотіли жити серед Ізраїля, але не були обрізаними юдеями. Власне, полегшений закон у викладенні Якова і є відображенням цих законів Ноя.

По-друге, чому Яків дає такі рекомендації до практичного життя християнам з язичників? Відповідь на це питання криється у вірші 21: “Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавендавна, і щосуботи читають його в синагогах”. Яків був дуже мудрим служителем. Він не вирішує якусь гіпотетичну проблему, він реально дивиться на речі. Християни жили не у вакуумі, не в якісь пустелі далеко від світу. Християнські громади зростали по всім містам Римської імперії.., поруч юдейськими громадами, які також були широко розповсюджені: “Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавендавна”. При такому стані справ конфлікти між ними були б неминучі. Яків закликає християн з язичників до стриманості, не тому, що це питання спасіння, а для того, щоб не дратувати юдеїв і не провокувати конфлікт. Юдейські громади були тим контекстом, тим середовищем, де в ті часи в першу чергу проповідувалась Євангелія і конфлікт із ними завадив би цій справі.

Нам потрібна мудрість, стриманість і любов, щоб проповідувати слово Христове в тому оточенні, в якому Господь ставить нас. Проповідуючи Євангелію українцям в православній культурі, не варто в Трійцю демонстративно рубати дрова, навіть якщо ти вважаєш, що в цьому нема нічого поганого. Так само не варто проповідувати спасіння мусульманам з шматком сала в руці. Християн в Антіохії Яків закликає до стриманості з любові до євреїв: “Оберегаючися від того, ви зробите добре” (29).

Оскільки собор був офіційним зібранням, його рішення запротоколювали і у вигляді листа відправили до Антіохії в супроводі декількох служителів, які мали на словах більш докладно пояснити, що саме мали на увазі учасники Собору. Рішення цього Собору пізніше Павло сформулює так: “Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов’ю служити один одному!” (Гал.5:13).

“ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони”, каже нам ап. Петро в цьому уривку. Усе наше спасіння виключно в Ісусі Христі. Нехай Господь помилує нас і допоможе нам жити вірою в цього Христа, щоб не будувати своєї праведності, щоб не накладати важкого ярма на інших, але щоб ми в свободі служили Йому та один одною в любові.

(п. Йонатан)

Спасемося благодаттю Господа Ісуса

Дії 15:1-34

Ключовий вірш 15:11

1. Прочитайте вірші 1-2. Яка проблема виникла в Антіохійській церкві? Які дві різні концепції про обрізання і про виконання закону були в Павла та Варнави, та в юдеїв? Чому ця проблема важлива? Що вирішила зробити церква?

2. Прочитайте вірші 3-5. Що робили Павло та Варнава, подорожуючи до Єрусалиму? Що вони зробили в Єрусалимі? Що казали віруючі, які були з фарисеїв? Чому вони мали підстави так говорити?

3. Прочитайте вірші 6-11. Що зробили апостоли та старші, щоб вирішити це питання? Що Петро розказав про навернення сотника Корнілія та про те як Бог працював? Що він сказав про свідчення Бога про них? Що Петро сказав про сутність людини, та спасіння?

4. Прочитайте вірші 12-21. Про що засвідчили Варнава та Павло? Хто такий Яків і як він послався на Писання, щоб обґрунтувати свою думку? Що він запропонував приписати поганам? В чому сутність того, що він пропонував?

5. Прочитайте вірші 22-34. Як зібрання вирішило питання з обрізанням і яким чином вони донесли результати цього рішення до церкви в Антіохії? Якою була реакція церкви? Як ця подія зміцнила церкву? Яке значення цього рішення для церкви протягом століть і для нас? Чому ми все ж таки повинні вивчати закон?

НАВЕРНІТЬСЯ ВІД МАРНОТ ДО БОГА ЖИВОГО

Дії 14:1-28

Ключовий вірш 14:15б : “і благовістимо вам, від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є”

В кінці попереднього розділу, ап. Павло та Варнава кажуть, що отримали від Бога наказ: “Я світлом поставив Тебе для поган…” (13:47) І сьогодні ми бачимо як вони виконують цей наказ. Апостоли заходять глибше у поганський світ і доходять до місць, де майже не було Юдеїв, не було синагог. Тут вони стикаються з новими викликами, новими труднощами. І ми бачимо, як вони готові платити і платять ціну учнівства.

Перше, проповідь Євангелія в Іконії (1-7). Звернемося до 1-го вірша: “І трапилось, що в Іконії вкупі ввійшли вони до синагоги юдейської, і промовили так, що безліч юдеїв й огречених увірували”. Таким чином, апостоли прибули до Іконії. Це місто розташоване на території сучасної Туреччини, на її півдні, воно і зараз там, називається Конья, і досить велике – там наразі проживає більше 2 млн. чоловік. Воно знаходилося в області Галатія. Послання Павла до Галатів – це послання до тих церков, які він започаткував під час своєї першої місіонерської подорожі. Тут, в Іконії, Павло застосовав свою звичну місіонерську тактику: у новому місці він спочатку іде проповідувати до юдейської синагоги. В цій тактиці були свої плюси і мінуси. Плюси полягали в тому, що люди, які там збиралися, в основному Євреї, знали Писання і їм легше було, спираючись на Писання, пояснити Євангеліє. Іншими словами ці люди вже були підготовлені щоб розуміти та приймати Євангеліє. Мінуси ж полягали в тому, що багато з них були Божими ворогами. Не варто забувати, що саме Юдеї приговорили Ісуса до смерті, і саме Юдеї найбільш агресивно противилился проповіді Євангелія. Сам Павло раніше був одним із них! Тому говорити їм Євангеліє означало кликати проблеми на свою голову. Так сталося і в синагозі в Іконії. Подивіться на 2-ий вірш: “Невірні ж юдеї підбурили та роз’ятрили душі поган на братів” (“роз’ятрили” – озлобили). У той час як багато юдеїв й огречених увірували, невірні юдеї почали переслідувати апостолів. Насправді іноді важко зрозуміти цих юдеїв. У них було достатньо доказів того, що Ісус – це Месія. Однак вони не вірили. Можливо їм не хотілося впускати Євангеліє у свій розмірений спосіб життя. Можливо, вони заздрили, що погани приймають Євангелію, і сповняються радістю та миром, яких в них не було. Так чи інакше, вони озлобили їх серця на апостолів. Зненацька, погани почали ненавидіти їх без особливих причин. Це створило ворожу атмосферу в Іконії. Подивіться на вірш 3: “Та проте довгий час пробули вони там, промовляючи мужньо про Господа, що свідоцтво давав слову благодаті Своєї, і робив, щоб знамена та чуда чинились їхніми руками”. Він апостолів вимагалася мужність, щоб лишатся на тому місці, і свідчити про Господа у тій ворожій атмосфері. І вони цю мужність проявили. Вони пробули там довгий час, промовляючи мужньо про Господа. Мужність потрібна не лише на полі бою. Вона потрібна в багатьох інших сферах життя, в тому числі і в проповіді Євангелії. Якщо якесь вчення приємне людям, лоскоче та ласкає їхні вуха, каже їм що вони стають здоровими та багатими, то звіщати таке вчення мужність не потрібна. Однак Євангеліє каже, що людина – грішна, що їй загрожує Божий Суд та покарання, що їй потрібно розкаятися. Таке вчення часто викликає у людей спротив і навіть агресію. Подивіться на 4-ий вірш: “А в місті народ поділився, і пристали одні до юдеїв, а інші тримались апостолів”. Боротьба з невіруючими була напруженою. Фактично місто розділилося на два табори: одні пристали до юдеїв, інші трималися апостолів. Якщо чесно, ми не любимо воювати. Ми хочемо звіщати Євангелію у зручній, комфортній та єлейній атмосфері. Але ми маємо знати, що у кожному місці, де проповідується Євангелія, з’являються спротив та розділення. Тому щоб бути християнами від нас вимагається мужність. Навіть щоб визнати перед іншими що я – християнин, потрібна мужність.

Подивимося на вірші 5-7:

5. Коли ж кинулися ті погани й юдеї з своїми старшими, щоб зневажити їх та камінням побити,

6 то, дізнавшись про це, вони повтікали до міст лікаонських, до Лістри та Дервії, та в околиці їхні,

7 і Євангелію там звіщали.

Конфлікт дійшов до того, що апостолів хотіли побити камінням. Коли вони дізналися про це, то втекли з Іконії. Це не був неконтрольований страх Апостоли не були боягузами. Це була духовна мудрість. Тому цю втечу ще можна назвати стратегічним відступом, тому що пізніше апостоли знову повернулися в це місто. Насправді в цьому апостоли наслідували Самого Ісуса, Який також часто явно не вступав у боротьбу з релігійними лідерами, а уникав їх. Ісус це робив щоб звіщати Євангелію та виховувати учнів. Насправді тепер віруючі у цьому місті могли самі справитися з переслідуваннями, і ба біьше, були для цього краще споряджені, ніж Павло та Варнава, тому що були місцевими мешканцями. Тут ми навчаємося тому, що для проповіді Євангелії потрібно дві речі: мужність та мудрість. Хай Господь дарує нам і те, і інше!

Друге, проповідь Євангелії в Лістрі (8-20). Звернімося до віршів 8-10:

8 А в Лістрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніколи ходити не міг.

9 Він слухав, як Павло говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути,

10 то голосом гучним промовив: Устань просто на ноги свої! А той скочив, і ходити почав…

Вам нічого не нагадує ця подія? Чи бачили Ви ще десь схожі чудеса? Звісно, в Єрусалимі. Схоже зцілення зробив ап. Петро, ця подія описана в Діях 3:1-10. Також ця подія нагадує нам служіння Самого Ісуса Христа, тому що Ісус також зцілював калік (Лк.5:20). З багатьох подій, які сталися, євангеліст Лука описує саме цю можливо для того, щоб довести (аутентифікувати) апостольство Павла. Ап. Петра не піддавалося сумніву, він був з Ісусом з самого початку, один з 12 учнів, Йому Ісус дав ключі від Царства. Павло приєднався пізніше. В його апостольстві час від часу сумнівалися. Лука показує тут, що Павло отримав від Бога таку саму силу, як і Петро.

Побачивши чудо зцілення кривого, місцеві мешканці подумали, що це грецькі боги Зевс та Гермес зійшли на землю. Ви, напевно, пам’ятаєте ці імена коли вивчали грецьку міфологію в школі. І ці люди приготувалися принести жертвоприношення. Ми можемо посміятися з цих темних поганів. Однак ми маємо пам’ятати, що з того часу як люди згрішили тенденція до ідолопоклонства сидить глибоко в серці кожного з них. В Рим.1:18-23 ап. Павло розповідає про це. Люди мають тенденцію, великий грішний потяг до забобонів та ідолослужіння.

Коли апостоли розібралися, у чому справа, то зупинили людей від цього жертвоприношення. Вони відмовилися приймати славу від людей. Напевно вони памятали царя Ірода, який прийняв славу від людей і тут же помер. До того ж слава від людей дуже тимчасова. Вже за мить настрій цих самих людей змінився і вони побили ап. Павла камінням.

Подивіться на те, що сказали апостоли цим людям у 15-ому вірші: “… Що це робите, люди? Таж і ми такі самі смертельні, подібні вам люди, і благовістимо вам, від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є”. Вони закликали їх навернутися від марнотних богів до Бога Живого. Грецькі боги були марнотні. Це були вигадані боги, яких насправді не існувало, вони існували лише в уяві людей. Немає сенсу вірити в таких богів, витрачати на них свій час і своє життя!

У нас час модно бути толерантним. У тому числі і до різних богів. Кажуть, що неважливо, у що вірить людина, аби тільки у щось вірила. А ще кажуть що до Бога ведуть багато шляхів. Павло називає таких богів марнотними. В Пр.14:12 написано: “Є дороги, які видаються людині прямими, але їх кінець – стежка до смерті”. Напевно в деяких речах – як то в їжі, чи в одязі толерантність це непогана річ. Але в духовних речах вона веде до смерті.

Натомість ми маємо вірити в Живого Бога. Що це за Бог? Цей Бог Який створив небо і землю. Павло почав навчати цих людей про Бога із самого початку – із книги Буття. Як Ви помітили, у Лістрі Павло не входив в синагогу. Напевно тому, що її там не було. Євреї організовували синагоги, якщо в місті було хоча б 10 юдеїв. Але в Лістрі не було й десяти юдеїв. Там люди не знали Писання, пророків, не мали Божого об’явлення. Вони вірили в багатьох богів. Тому Павло навчав їх самих початків. Є лише один Бог, і цей Бог створив небо і землю. Справжній Бог – це Живий Бог, це означає що Він дійсно існує, а не продукт нашої уяви. Цей Бог любить людей і піклується про них. Коли вони згрішили, Він відкрив їм шлях до спасіння через Ісуса Христа.

Це була непроста проповідь для мешканців Лістри. Усе їх життя та культура були зав’язані на грецьких богів. А Павло закликав їх без зволікань залишити все це і навернутися до Бога живого. Люди були розчаровані. У цей же час із Антіохії та Іконії прибули вороже налаштовані Юдеї, які підбурили народ і Павла побили камінням (19). Усі думали, що він помер. Було так прикро, що Павла побили камнями його ж співвітчизники, Юдеї, богообраний народ. Його виволокли за місто та кинули там. Однак, коли учні його оточили, він встав та повернувся до міста. Тут напрошується порівняння зі Степаном, якого юдеї також побили камінням, і який помер. Чому ж тоді Павло піднявся, а Степан піднятися не зміг? Єдина можлива відповідь тут – тому що Павло ще не виконав свою місію. У нього ще лишалися справи – ще цілих 3 місіонерські подорожі! Павло ще мав написати послання, які увійшли до Нового Заповіту. Павло побував у різних колотнечах – його побивали камінням, він тонув у морі, кого кусала отруйна змія. Але помер він у Богом визначений час.

Третє, Бог відкрив двері віри поганам (21-28). Подивіться на вірш 21: “І, як звістили Євангелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лістру, та в Іконію, та в Антіохію”. Це не був найближчий шлях додому. Але апостоли повернулися в Лістру, Іконію та Антіохію. В цих містах вони зазнали утисків та переслідувань. В Лістрі Павла лень не вбили. Тому напевно йти туди знову не хотілося. Однак Павло не дозволив страху управляти їми. Вони повернулися щоб зміцнити учнів. Подивіться на 22-ий вірш: “душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навчаючи, що через великі утиски треба нам входити у Боже Царство”. Вони зміцнювали їх, щоб ті перебували у вірі та не дивуватися утискам та стражданням. Сам Павло багато страждав заради проповіді Євангелії. І сам його приклад зміцнював учнів. Часто пастирі намагаються зберегти своїх ягнят від найменших страждань, в результаті ті виростають розбалуваними. Павло ж навчав що в Боже Царство входять чепрез великі утиски. Як нам пройти через утиски? Наша ціль має бути Боже Царство, а не мої зручності чи комфорт. У вірші 23 написано, як апостоли поставили пресвітерів по церквам. Вони залишали їх, але вірили, що Бог, Який почав у цих місцях Свою справу, доведе її до кінця.

У вірші 26 написано: “а звідти поплинули в Антіохію, звідки були благодаті Божій віддані на діло, що його й закінчили”. Апостоли закінчили справу, яка їм була поручена. Вони зібрали церкву і розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері віри поганам (27). Вони наголосили на тому, що двері віри поганам відкрити. Хто відкрив ці двері? Павло? Варнава? Ні, ці двері відкрив Бог. Коли Бог відкриває двері, цим потрібно користуватися. Ця місіонерська подорож стала фундаментом для наступних, коли апостоли увійшли у відкриті Богом двері.

Сьогодні ми закінчили розглядати першу місіонерську подорож Павла. Вона була непростою. Через труднощі її залишив Марк. Павла переслідували, зневажали, одного разу ледь не вбили. Ісус нікому з нас не обіцяв легкого життя. У нас буде багато викликів, і легко не буде. Але Павло не дозволяв своєму страху, чи бажанню спокійного життя контролювати його життя. Павло не трусився над кожною хвилиною свого життя, розмірковуючи, як йому його продовжити. Він приймав виклики, трудився, ризикував, тому що жив для Бога і був готовий померти для Бога.

(п. Яків)

НАВЕРНІТЬСЯ ВІД МАРНОТ ДО БОГА ЖИВОГО

Дії 14:1-28

Ключовий вірш 14:15б

1. Прочитайте вірші 1-7. Чому Павло та Варнава пішли до Іконії? (13:49-52) Де та як вони розпочали служіння і що там сталося? Як діяв Бог? Чому вони мусили звідти тікати? Подумайте про подібні розділення у наш час (4). Як нам діяти в таких ситуаціях?
2. Прочитайте вірші 8-10. Що сталося в Лістрі? Що Вам нагадує ця подія? Прочитайте вірші 11-13. Як люди відреагували на чудо? Чим реакція поганів відрізнялася від реакції юдеїв та чому?
3. Прочитайте вірші 14-18. Як діяли Павло та Варнава? Про що їм проповідували? Чому грецькі боги марнотні? Якому Богу потрібно служити? (Бут.1:1, Вих.20:3,4) Прочитайте вірші 19-20. Як різко змінилася ситуація. Чому ми вчимося тут Павла?
4. Прочитайте вірші 21-23. Де вони далі проповідували? Як вони зміцнили учнів в Лістрі, Іконії та Антіохії? Чому ми вчимося через це?
5. Прочитайте вірші 24-28. Прослідкуйте їх повернення додому. Розкажіть про їх звіт, яке його головне послання? Чому ми вчимося через першу місіонерську подорож Павла?

Призначені в життя вічне

Дії 13:13-52

Ключовий вірш 48 : “А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували”

Минулого разу ми почали розглядати першу місіонерську подорож апостола Павла. На Кіпрі їх чекав опір з боку одного лжепророка. Але Бог дав їм перемогу, і сам правитель повірив в Ісуса Христа. Це можна було сприйняти як знак згори і залишитись там, розбудовуючи церкву за підтримки правителя. Але Бог дав їм інакший план, тож вони залишили тепле місце і рушили в дорогу.

Дивіться 13-й вірш:

13 І, як від Пафа Павло й ті, хто з ним був, відпливли, то вони прибули в Памфілійську Пергію. А Іван, відлучившись від них, повернувся до Єрусалиму.

Іван, якого ми знаємо як євангеліста Марка, вирішив, що з нього досить. Ми точно не знаємо причину. Можливо, він подивився, що 13-й розділ, та ще й 13-й вірш, і подумав, що краще повернутись.  Як би там не було, Павлу це не сподобалося настільки, що в наступну подорож він Івана Марка брати відмовився і навіть посварився через нього з Варнавою. Так, люди, що писали Євангелії, були зроблені не зі сталі. Вони були такі ж, як ми. Згодом Павло змінив своє ставлення до Марка, але зараз я б не хотів на це відволікатись.

Дивіться вірші 14,15:

14 А вони, пішовши з Пергії, прийшли до Пісідійської Антіохії, і дня суботнього до синагоги ввійшли й посідали.

15 А по відчитанні Закону й Пророків, старші синагоги послали до них, переказуючи: Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте!

Куди б Павло не приходив, він найперше йшов до синагоги, де люди збиралися слухати Боже слово. Старші синагоги запросили їх сказати слово потіхи до народу. Чи буває у вас таке, що на душі тяжко і ви потребуєте потіхи? Це буває у кожного. І хто, як не Бог, може дати справжню потіху? В цьому вірші слово “потіха” звучить як “παράκλησις” (параклесіс), а Ісус називав Святого Духа словом “παράκλητος” (параклетос), “Утішитель”. Це дуже гарний звичай Божого народу, скрізь, куди йдеш, нести слово потіхи. Звісно, не всі віруючі є красномовними проповідниками, але треба завжди бути готовим сказати хоча б одне речення для утішення і укріплення інших віруючих. Тож Павло і Варнава не сховалися за колоною, а почали втішати Божий народ. І те, що вони говорять у віршах 16-41, і мало бути цим словом втішення. Що ж таке втішення з точки зору Бога?

У віршах з 17 по 21 Павло починає оповідати історію з давніх часів. Якщо ми порівняємо проповідь Петра у 2-му розділі та проповідь Степана у 7-му, ми побачимо, що вони теж починалися з історії. Мета цього екскурсу – згадати, як діяв Бог. Бог є незмінним, його плани не залежать від перепадів настрою. Він виконує саме те, що обіцяв, і не забирає свого слова назад. Отже, напочатку Павло нагадав нам, що Бог вірно дотримується свого слова.

З 22 по 23 вірш Павло перемикає увагу на конкретну Божу обіцянку, а саме, ту що Бог дав Давиду у 2Сам.12-16:

12 Коли виповняться твої дні, і ти ляжеш із своїми батьками, то Я поставлю по тобі насіння твоє, що вийде з утроби твоєї, і зміцню його царство.

13 Він збудує дім для Ймення Мого, а Я зміцню престола його царства навіки.

14 Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина. Коли він скривить дорогу свою, то Я покараю його людською палицею та поразами людських синів.

15 Та милість Моя не відхилиться від нього, як відхилив Я її від Саула, якого Я відкинув перед Тобою.

16 І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій буде міцно стояти аж навіки!

Бог обіцяв Давиду нащадка, який прийме покарання і поставить вічне царство. Це пророцтво про Ісуса, який прийняв покарання замість нас. Павло говорить про це в 23 вірші так:

23 За обітницею, із його насіння підняв Бог Ісуса, як спасіння Ізраїлеві

З 23 до 37 вірша Павло вже говорить конкретно про Ісуса, як про нього свідчив Іван Хреститель, і як він був убитий через розп’яття. Це була широко відома інформація. І у віршах 29,30 Павло викладає саму основу доброї новини:

29 Коли ж усе виповнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали.

30 Але Бог воскресив Його з мертвих!

Воскресивши Христа, Бог виконав ще одну обіцянку, дану в 15-му Псалмі:

Пс.15:10 Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу, не попустиш Своєму святому побачити тління!

Показавши це, Павло завершує картину неперервної Божої справи, яка почалася з давніх часів і була спрямована до однієї кінцевої мети: відбудувати зруйновані гріхом стосунки між Богом і людиною. І після цього Павло звертається вже безпосередньо до слухачів:

38 Отже, мужі-браття, хай відомо вам буде, що прощення гріхів через Нього звіщається вам.

39 І в усім, у чому ви не могли виправдатись Законом Мойсеєвим, через Нього виправдується кожен віруючий.

Закон Божий не виправдовує, він лише вказує на проблему. Закон допомагає нам зрозуміти, наскільки велика відстань між нами і святістю Бога. Але через Ісуса Христа кожен віруючий отримує пробачення гріхів і виправдання. Ось чому ця звістка є потіхою. Звісно, можна потішати себе і по-іншому, наприклад, переконуючи себе, що проблеми немає, чи відволікаючи себе від усвідомлення гріха за допомогою алкоголю, розваг та інших методів. Але проблема є і в тих, хто не відчуває себе грішником. Смерть все розставляє на свої місця: грішник має бути засудженим і зникнути. Хтось може старатися дотримуватись заповідей, як юнак з 19-го розділу Матвія, або все життя намагатись робити добрі справи, але все одно при думці про смерть не матиме ніякої впевненості. Смерть наш найбільший ворог, якого нікому не уникнути.

Коли полонений отримує збільшення пайки чи трохи зайвого відпочинку, це, звісно, його втішить. Але значно більшим втішенням буде звістка про те, що його армія перемагає і скоро він вийде на волю. Смерть Ісуса Христа за наші гріхи і його воскресіння – це якраз вістка про перемогу. Христос викупив кожен наш гріх, і він же переміг смерть. І кожен, хто вірить у нього, приймає від Бога пробачення гріхів та вічне життя. Вірити в Христа – це ні що інше, як визнавати, що я на його боці, в його армії, і його перемога над смертю – це і є вісткою про перемогу “наших”. Це і є Божа потіха для нас. Це не тимчасове покращення ситуації, а невпинне настання Божого царства.

Але, отримавши таку звістку, важливо правильно до неї поставитись. Тому Павло також попередив:

40 Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене:

41 Дивіться, погордющі, і дивуйтеся та пощезайте, бо Я діло роблю за днів ваших, те діло, що йому не повірите ви, якби хто розповів вам!

Вірш 41 є посиланням на пророцтво Авакума, який передрік завоювання Ізраїля Вавилоном, коли вони перестали виконувати Божий закон і занурилися у всяке зло. 

Проповідь Павла мала великий успіх і великий спротив. Дивіться вірші 44,45:

44 А в наступну суботу зібралося майже все місто послухати Божого Слова.

45 Як юдеї ж побачили натовп, то наповнились заздрощів, і стали перечити мові Павла та богозневажати.

Юдеї заздрили великому впливу Павла. Заздрість не така мала проблема, як здається. Вона може починатися з чогось маленького. Уявіть, якби до нашої спільноти прийшов невідомо хто, почав проповідувати, і раптом на його проповідь стали збиратися всі Жуляни. У нас би теж була спокуса переживати, чи не став він головнішим від нас. Але якщо дати заздрості рости, вона штовхатиме на злі вчинки. Ісуса видали на суд Пилата теж через заздрість. Ми, як Божа церква, повинні пам’ятати, що головним є Бог, а не я. Тому важливо не хто проповідує, а чи проповідує він Боже слово правильно. 

Коли юдеї налаштувалися вороже, місіонери зробили важливе рішення:

46 Тоді Павло та Варнава мужньо промовили: До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми звертаємось.

47 Бо так заповів нам Господь: Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасінням Ти був аж до краю землі!

48 А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували.

Ми не знаємо всього, і Бог поступово навчає нас, наскільки ми здатні вмістити. Коли Петро свідчив сотнику Корнилію, церква сприйняла це так, що, видно, проповідувати поганам можна. Вже це дивувало їх. Але через місіонерські подорожі Павла Бог відкрив, що проповідувати поганам – необхідно. Це не була нова думка, це було у Божих планах завжди. Бог вибрав собі один народ не для того, щоб всіх інших відкинути, як думали багато юдеїв. Навпаки, він зробив це, щоб вибраний народ став світлом для всіх. І це велика радість для всіх людей. Бог не ставить штучних обмежень, він хоче спасти всіх людей. І єдине обмеження людина ставить собі сама, коли не хоче прийняти спасіння. Я бачив ситуацію, коли людина вирішувала залишитись на вулиці, тільки б не йти до своєї сім’ї. Чим можна потішити того, хто не приймає потіху?

Коли намагаєшся допомогти людині, а вона сама того не хоче, буває важко визнати її вибір. Я ж так допомагав, так старався, ще трошки піднажму. Але Павло і Варнава визнали вибір тих, хто відмовився приймати спасіння. Сказано, що їх відповідь була мужньою. Сказати таке було нелегко. По-перше, страшно, вони ж і побити можуть, особливо за слова про поган. А по-друге, треба було визнати такий результат проповіді. Коли ми комусь свідчимо про Христа, звісно, треба говорити зрозуміло, але не ми відповідаємо за результат. Інколи треба залишити на Кіпрі осліплого лжепророка чи оскаженілих юдеїв в Пісідії, і йти до тих, хто прийме слово. Це Божа робота, а не наша. Ми свідчимо, а Бог спасає. Лука підкреслює це у 48-му вірші словами : “І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували”. Тільки Бог призначає у вічне життя лише йому відомим способом, але він використовує для цього проповідь і свідчення. Рим.8:29-30 говорить:

29 Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами.

30 А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив.

Ось він, Божий план. Бог передбачає, призначає і кличе, щоб виправдати і прославити і зробити подібними до Христа. Бог не виганяє того, хто до нього приходить. Але доки я сам намагаюся оголосити себе – чи когось –  вибраним і прославити, нічого не вийде. Тільки Бог робить те, що людині в принципі недоступно, а саме, робить своєю дитиною, подібною до Христа. І коли я впокоряюся і визнаю, що спасіння – лише від Бога, в моє життя приходить Божа потіха і велика радість.

Подивимося вірші 49-52:

49 І ширилось Слово Господнє по цілій країні.

50 Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли переслідування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі.

51 Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконію.

52 А учні сповнялися радощів і Духа Святого.

Боже слово пустило свої корені. Ті, хто його прийняв, сповнялися радощів і Святого Духа. Хто ж відмовився, тим явно жилося не радісно, бо вони думали лише про конкуренцію і вдавалися до негарних методів. Різниця, як кажуть, очевидна.

Сьогодні ми побачили, що Бог призначив свою потіху для всіх людей, не обмежуючи одним народом, соціальним прошарком чи ще якоюсь групою. Хай Бог сповнює нас радістю і Святим Духом, та дає розуміння його волі і силу свідчити про Христа.

(п. Ной)

Призначені в життя вічне

Дії 13:13-52

Ключовий вірш 48

1. (13-15) Що зробили Павло і Варнава після подій на Кіпрі? Хто вибув з їхньої команди і які у нього потім були стосунки з Павлом (15:38, 2Тим.4:11)? Куди вони пішли найперше по прибутті до Пісідійської Антіохії? Що могли знати про Ісуса в цій місцевості (Дії 2:10)?

2. (16-37) Про що говорив Павло? Для чого він зробив такий довгий екскурс в історію? (Порівняйте з 2:14-36 та 7:2-53)

3. (38-44) Яким був висновок у кінці проповіді Павла? (Ав.1:5) Від якої проблеми застерігали пророки? Якою була реакція слухачів?

4. (45-52) Як реагували юдеї і що ними рухало? (5:17; Чис.11:29; Мт.27:18; 1Кор.3:3) Яке подальше рішення зробили місіонери і чому (Іс.49:6)? Хто прийняв вістку? Яким було подальше життя тих, хто не повірив тих, хто став учнем?

ЦЕРКВА, ЩО СЛУЖИТЬ ГОСПОДУ

Дії 13:1-12

Ключовий вірш 2 : “Як служили ж вони Господеві та постили, прорік Святий Дух: Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!”

У 8 вірші першого розділу книги Дій, Господь Ісус говорить Своїм учням: “Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі”. Власне саме за цією схемою Лука і будує своє оповідання. Дух Святий сходить на церкву на свято П’ятидесятниці в Єрусалимі. Потім Євангелія розповсюджується по всій Юдеї та Самарії. Уривок, який ми вивчаємо сьогодні, розпочинає новий розділ книги Дій. Прийшов час показати, як слово Христове розповсюдилося аж до останнього краю землі. Дух Святий відкриває нову сторінку в історії спасіння і на передній план виходить служіння ап. Павла язичникам. Нехай Дух Святий працює зараз також і в наших серцях і відкриє нам розум, щоб розуміти Боже слово і коритися йому.

Подивіться вірш 1: “А в Антіохії, у тамошній Церкві були ці пророки та вчителі: Варнава й Семен, званий Ніґер, і кірінеянин Луцій, і Манаїл, що був вигодуваний із тетрархом Іродом, та ще Савл”.

Цікаво, що місцем, або краще середовищем, де почалася ця нова історія стала не Єрусалимська церква, де перебували апостоли, де кількість учнів в найкращі часи сягала тисяч вірян, а в церковній громаді Антіохії. Що це була за церква?

В перше про церкву в Антіохії ми читаємо в розділі 11, в якому розповідається, як учні з Єресалиму з причини гонінь, які розпочалися після смерті Степана розсіялися не лише по всій Юдеї і Самарії, а навіть досягли Фінікії та Кіпру. Лука повідомляє, що на початковому етапі ці брати не звіщали слова нікому, окрім юдеїв. Але пізніше деякі чоловіки з Кіпру прийшли до Антіохії і почали проповідувати не лише юдеям, а також і язичникам. Вони не робили різниці між юдеями і язичниками і проповідували слово Христове усім людям. Ця проповідь мала дуже великий успіх і багато язичників навернулися до віри.

Коли звістка про це досягла Єрусалиму, апостоли послали до Антіохії Варнаву, який сам був родом з Кіпру. Варнава дуже зрадів, коли побачив роботу Божої благодаті серед язичників. Однак він також розумів, що ці віруючі, тим більше з язичників, потребують ґрунтовного навчання. Те, що юдеї сприйняли з молоком матері про Бога, про Його святість, про стосунки між Богом і Його народом і т.д. язичникам ще потрібно було навчитися. Тому Варнава відправився до Тарсу, щоб знайти там Савла, якого вже знав, як чудового вчителя Біблії і відданого служителя Христа. Савл не зміг знайти собі служіння в Єрусалимі через своє минуле. Однак він знайшов своє місце в Антіохії, де впродовж року разом з Варнавою вони навчали учнів Божого слова.

Ще однією особливістю цієї церкви було те, що вчителями цієї церкви були не самі апостоли, а їхні учні, наступне покоління. І хоча вони були не такі знамениті, як Петро та Іван, представляючи нам цю церкву, Лука в першу чергу представляє нам її вчителів. І, насправді, ми не так багато знаємо про цих братів (окрім Варнави і Савла), але судячи зі всього вони були добре відомі в часи Луки. Йосип-Варнава, Симеон Ніґер, Луцій Кірінеянин, Манаїл, про якого Лука повідомляє, що він був молочним брат Ірода… ці люди походили з різних місць, дуже широка географія, ці люди походили з різних прошарків населення. Однак з’єднані Христом, покірні Духу Божому вони трудяться разом, плече до плеча, для добра церкви, щоб наставляти Божий народ в слові, щоб, як сказав Павло в посланні до Ефесян 4:12,14 “приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового,… щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки”. Церква, яка зростає в слові Божому, яка будується словом Христа, яка любить і підкоряється слову Господньому — це міцна церква, яка збудована на камені. Це міцна громада, яка не захитається від вітру різних вчень. Це церква, яка знає Божу волю з Його слова і займається підготовкою міцних служителів для Божої місії.

Наявність вірного і щирого Біблійного вчительства і Біблійного проповідування — це основа місіональної церкви. Це — основа церкви, яка приносить плід. Самі по собі ми схильні сидіти по своїм домам і шукати лише свого. Але слово Боже відкриває нам Бога і Його благодать. Слово Боже відкриває нам волю Божу і запалює в нас серця, горить, як вогонь у кістках, щоб ми не жили мілким егоїстичним життям заради своїх мілких амбіцій і мрій, але жили заради слави Божої. Нам потрібне слово Боже! Амінь! І такою ми бачимо церкву в Антіохії. Вони гарячим серцем служать Господу, вони моляться, вони постять і вони шукають напрямку від Бога, щоб приносити Йому гарний плід.

Подивіться вірш 2: “Як служили ж вони Господеві та постили, прорік Святий Дух: Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!”.

Чесно кажучи, коли я читав це слово, воно вразило мене. Я не можу сказати, що я багато сиджу склавши руки. В мене в голові завжди купа різних задумів, а рукам завжди є чим зайнятися. Наприклад, на минулому тижні ми з братом купили по два вулики і завели бджіл на додачу до роботи, будівництва і всього іншого. Завжди є чим зайнятися. Але питання, яке виникло в мене: “Чи те, чим я займаюся, моє повсякденне життя, чи є воно служінням Господу?”

Тут словом служіння перекладене грецьке слово леітургео (λειτουργέω) від якого походить слово літургія або богослужіння. Це слово вживається для описання служіння священика СЗ і жертвоприношення. Але зараз ми не приносимо у жертву Богу тварин, чи не так? Через Ісуса Христа ми маємо служіння іншого характеру. В Ісусі Христі Бог зробив нас новим священством, священством царським, народом святим, людом власності Божої, щоб ми звіщали чесноти Того, хто покликав нас із темряви до дивного Свого світла (1Пет.2:9). Ми служимо Богу, коли віддаємо свої життя на служіння Христу, на жертву живу, святу, приємну Богові (Рим.12:1). Коли те, чим ми є, коли все, що ми робимо словом чи ділом, усе це ми робимо в Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві (Кол.2:17), тоді самі наші життя стають приємною жертвою, приємними пахощами для Господа і прославляють Його.

Є відома історія про Крістофера Рена, видатного архітектора, математика і астронама, який збудував знаменитий собор Святого Павла у Лондоні. Якось, обходячи будівництво він підійшов до одного будівельника і запитав його: “що ти робиш?”. Той відповів: “мурую стіну”. Він пройшов трохи далі і запитав в іншого: “що ти робиш?” і той відповів: “я звожу будівлю”. Тоді він пройшов ще трохи далі і запитав в третього: “що ти робиш?” і той відповів: “я будую дім поклоніння через який буде явлена слава Господня”. Всі троє робили одну і ту саму справу: місили розчин і клали цеглу. Але один при цьому думав про те, коли кінчиться день і можна буде піти випити кружку елю, а другий — про те, як через цю роботу буде явлена слава Божа.

Ми служимо Богу в найменших речах, коли робимо їх для Христа. І, з іншого боку, немає діяльності, яке автоматично, сама по собі є служінням Господу. Людина може багато займатися якоюсь діяльністю в церкві і при цьому служити не Господу, а собі, своїм амбіціям і бажанням. Робити це не для слави Христа, а просто тому що так навчений, так звик, так треба.

Церква в Антіохії служила Господеві і постила. Вони шукали того, що Христове. Вони хотіли знати Божу волю і виконувати її. Піст в Писанні, як правило, пов’язаний з інтенсивною молитвою, коли бажання отримати відповідь від Бога більше за бажання поїсти. І коли вони так служили Богу і постили, Дух Святий промовив до них: “Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!”

Ми не знаємо, як саме Дух Святий промовив до них. Може вони почули якийсь голос, коли молилися разом. А може кожен з них не залежно від іншого отримав міцне внутрішнє переконання: це те, що має бути зроблене. Важливо те, що це не було просто особисте бажання Савла та Варнави піти розвіятися. Уся церква мала ясне розуміння, що це те, до чого Варнава та Савл покликані Богом.

В церкві є багато різних служінь. Іноді ми можемо відчувати, що Господь кличе зайнятися котримось із них. Іноді, навпаки, церква кличе людину на служіння, про яке ця людина раніше навіть не думала і не знає, чи може цим займатися. Однак виключно важливо, щоб і ця людина, яка має стати до служіння, і уся церква мали ясне розуміння, що це справді Божа воля. І якщо такого розуміння нема, тоді молитися і шукати Божої волі. Видіння Бога для Павла було відоме від дня його навернення, однак він не займався самодіяльністю. Його життя було узгоджене напрямком Духа Святого і служіння церкви і це прекрасно.

Дуже трагічно, коли Бог кличе людину на якесь служіння, наділяє її дарами, але громада не бачить цього і втрачає велике надбання від Бога. Дуже трагічно, коли громада ставить на служіння людину, яка не має особистого поклику і ця людина мучиться, намагаючись догодити людям. І не менш трагічно, коли людина лише думає, що має поклик від Бога до якогось служіння і намагається вичавити з себе те, чого Господь їй не дав і не чує голосу громади, яка утримує її від цього.

Подивіться вірші 3,4: “Тоді, попостивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили. Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкію, а звідти до Кіпру відплинули”.

Варнава та Савл відігравали дуже важливу роль в житті Антіохійської церкви. Тим не менш, коли воля Божа на їхнє подальше служіння стала ясна, церква не намагалася втримати їх, але молилася за них з постом і благословила на нове служіння. Власне, тут і починається перша місіонерська подорож Варнави і Савла.

Залишивши Антіохію, вони, спроваджені Духом Святим відправилися до Селевкії, портового міста. Там вони сіли на корабель і попливли на Кіпр, в порт Саламін. Варнава був з Кіпру, пам’ятаєте? І церкву в Антіохії заснували мужі з Кіпру. Не дивно, що Кіпр став першим полем місії для нових місіонерів. Вони пройшли весь острів з Заходу на Схід, від Саламіна до Пафи, проповідуючи Євангелію.

Судячи зі всього, їхня проповідь мала досить великий вплив. Так що, коли вони прибули до Пафи, на них звернув увагу римський проконсул, Сергій Павло. Лука описує його, як чоловіка розумного. Який покликав Варнаву та Савла, щоб послухати Божого слова. Однак в центрі цього оповідання все ж не Сергій, а інший персонаж — Еліма ворожбит.

Еліма був юдеєм, лжепророком і ворожбитом. Ми вже зустрічали людину з подібним родом занять раніше, в оповіданні про Пилипа. Там, в Самарії він зустрів Симона, який довгий час дивував людей якимось чудесами. Однак, коли Симон почув проповідь Євангелії, він увірував. Звичайно, він багато чого ще не знав про Бога і Духа Святого, тому припустився прикрої помилки і хотів купити дар Духа за гроші. Однак він не протистояв проповіді Євангелії і коли усвідомив свою помилку, просив апостолів молитися за нього. Але Еліма одразу сприйняв апостолів вороже. Він заважав роботі місіонерів і намагався відвернути від віри проконсула Сергія. Напевне він насміхався з вчення про розп’ятого Месію, лихословив служителів, викривлював Євангельську звістку і плутав прості Господні дороги. Він намагався заважати роботі Духа Святого, протистав не людям, а Богу, а це дуже небезпечно, нікому не раджу.

Подивіться вірші 9-11: “Але Савл, що й Павло він, переповнився Духом Святим і на нього споглянув, і промовив: О сину дияволів, повний всякого підступу та всілякої злости, ти ворогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати простих Господніх доріг? І тепер ось на тебе Господня рука, ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до часу! І миттю обняв того морок та темрява, і став він ходити навпомацки та шукати поводатора…”

Савл сповнений Духа протистав ворожбиту і Господь тимчасово вразив того сліпотою. Свого часу і сам Савл був ворогом Євангелії і гнав церкву Божу. Його навернення також супроводжувалося тимчасовою втратою зору. Можливо, Савл думав, що це буде достатньо корисний досвід для Еліми, щоб переосмислити своє життя. Хоча, потрібно визнати, що ця сцена не характерна для книги Дій і історії проповіді Євангелії в світі.

Лука не приховує труднощів місіонерського життя. Ні зараз ні потім. З самого початку проповідь Євангелії зустрілася зі спротивом. Як в єврейському світі, так і в язичницькому. І далеко не завжди Господь давав Своїм служителям владу вражати своїх опонентів сліпотою. Це радше виняток, аніж правило. Значно частіше їм доводилось тікати з міста через загрозу життю. Однак, через цей уривок дуже добре видно, що протистояння з яким зустрілися Варнава і Савл — це перш за все духовна боротьба. Еліма тут виступає, як прямий агент сатани. Савл називає його сином диявола і ворогом всякої правди. Отець брехні і ворог всякої правди — це диявол і Еліма виступає від його імені. І Лука майстерно показує через все своє оповідання, як і через цей конкретний епізод, як проповідь Євангелії спустошує царство сатани, приносить звільнення тим хто перебували в рабстві гріха, хвороб і страху смерті, щоб давати життя в Ісусі Христі.

За цей короткий уривок Лука декілька разів наголошує, що подорож Варнави та Савла була як ініційована так і направлена Святим Духом. Вони діяли не від себе, але робили те, до чого їх спонукав Господь. Не дивно, що Дух Святий супроводжував цих служителів, даючи їм силу для свідчення і владу. В різних обставинах Дух Святий діє по-різному, однак Його плоди ми завжди можемо пізнати. І ми маємо знати, що так само, як Дух перебував з Савлом (тепер і до кінця книги Лука називає його Павлом) і Варнавою, так само Він перебуває і з нами, коли ми служимо Господу і виконуємо Його волю. Нехай Господь помилує нас і допоможе нам бути людьми, які своїм життям служать Господу, в кожній своїй справі шукають того, як прославити Христа і виконати Його волю. І нехай Господь помилує нас і допоможе нам бути церквою, яка служить Господу, молиться і посилає служителів на проповідь Євангелії по всьому світові. Амінь!

(п. Йонатан)

ЦЕРКВА, ЩО СЛУЖИТЬ ГОСПОДУ

Дії 13:1-12

Ключовий вірш 2

1. Пригадайте історію Антіохійської церкви (11:19-22). Як би ви могли охарактеризувати цю церкву? Чим вона відрізнялася від церкви в Єрусалимі? Як Варнава та Савл приєдналися до цієї громади та служили їй (1; 11:25-30; Гал.2:6-10)? Хто ще з вчителів і пророків названий разом з Варнавою і Савлом?

2. Вірш 2. Чим була зайняті служителі Антіохійської церкви? Як ви розумієте вираз “служили ж вони Господеві”? Звідки взявся напрям відправити Варнаву і Савла на інше служіння? До чого вони були покликані (9:15)? Яким чином Дух Святий здійснює керівництво Своєю церквою?

3. Вірші 3-5. Як діяла церква? Хто приєднався до місіонерів (12:12,25)? Де і кому проповідували Варнава і Савл?

4. Вірші 6-12. Яку можливість для проповіді отримали місіонери? З яким спротивом вони зустрілися? Яке нове ім’я Савла ми знаходимо в цьому уривку? Якою був результат їхнього служіння?

ЧОМУ ГОНІННЯ В ЖИТТІ ЦЕРКВИ НЕМИНУЧІ?

Дії 12:1-25

Ключовий вірш 12:5 : “Отож, у в’язниці Петра стерегли, а Церква ревно молилася Богові за нього”

Ми продовжуємо послідовно вивчати книгу Дій про часи, з яких бере свій початок Церква Божа до якої належимо і ми сьогодні. Цікаво, але одним з важливих фактів, що дозволили Церкві забезпечити своє існування до сьогодення, і поширення її серед народів була така річ, як гоніння. Парадокс, але саме бажання знищити, локалізувати, обмежити діяльність Церкви спричиняли її вибуховий ріст і розвиток. Чи то на початках, в часи апостолів, коли був вбитий перший мученик Степан в Юдеї, чи то в часи страшних знущань і нищення християн в Римі, чи в темні часи для Церкви комуністичного Китаю, і тощо, ця хронологія притаманна всім періодам і майже всім народам – гоніння були і є рушійною силою для розквіту Церкви. Саме під час таких подій віруючі активно долучалися до Божого зібрання. Під час гонінь Церква активно гуртувалася, молилася, покланялася Богові і сердечно ширила Євангеліє серед невіруючих. Я навіть не виключаю, що ми з вами стали віруючими, можливо непрямо, але точно в певній залежності, наприклад, завдяки гонінням в таких країнах, як Південна Корея, чи радянський союз. Проте, буде справедливо зазначити й той факт, що християни не є тими, хто шукає цих гонінь і утисків. Навпаки – наше вчення не про конфлікт і агресію, наше вчення – про любов і примирення. То ж звідки виникає гоніння проти нас? Що спричинює це? Та чому гоніння в житті Церкви неминучі? Відповіді на ці та пов’язані з ними питання ми, –  і спробуємо дізнатися через сьогоднішнє Слово. 

1. Звідки або чому виникають гоніння на християн? (Смерть Якова, ув’язнення Петра 1-4)

Погляньмо на вірші 1-4: «А Цар Ірод тоді підніс руки, щоб декого з Церкви гнобити. І мечем він стяв Якова, брата Іванового. А бачивши, що подобалося це юдеям, він задумав схопити й Петра. Були ж дні Опрісноків. І, схопивши його, посадив до в’язниці, і передав чотирьом чвіркам вояків, щоб його стерегли, бажаючи вивести людям його по Пасці.»

Тут ми знаходимо царя Ірода, який почав утискати і гнобити Церкву. Ним було вбито апостола Якова, брата апостола Івана, а апостола Петра схоплено і запроваджено до в’язниці, щоб теж влаштувати над ним судилище перед юдеями опісля Пасхи. Цар, повне ім’я якого Ірод Агрипа І, був внуком Ірода Великого, що вчинив велике побиття малят в Віфлиємі, який, до речі, також вбив і батька Ірода Агрипи I – Аристовула. Мати, царя Ірода Агрипи І, Маріанна належала до династії Хасмонеїв, що мали пряме відношення до царського та первосвященицького роду. 

Ірод Агрипа І отримав освіту в Римі, проте був затятий виконавець закону і юдейських традицій. Юдеї його дуже любили, а він в свою чергу, для досягнення ще більшої популярності, почав гоніння на першоапостольську Церкву. У віршах 2,3а написано: «І мечем він стяв Якова, брата Іванового. А бачивши, що подобалося це юдеям, він задумав схопити й Петра.» Царь Ірод був політик. Він любив владу, і заради цього, був готовий йти навіть на вбивство чи осудження невинних. Слова … а бачивши, що подобалося це юдеям… чітко показують його прагнення до особистої вигоди і укріплення влади. Подібну річ ми знаходимо і в самих юдеїв яким Ірод намагався догодити. Саме по цій причині вони забили камінням Степана, а апостол Павло, на той момент Савл нищив Церкву… Цікаво Ісус сказав про лідерів юдеїв – книжників і фарисеїв,- що вони усілися на сидінні Мойсеєвім, тобто узурпували владу Божу для себе. Отже, ми бачимо, що до гонінь на Церкву може призводити жага до абсолютної влади.

Окрім цього, в книзі Дій, ми можемо знайти ще декілька причин чому виникали гоніння проти християн. Наприклад, згадаймо служіння апостола Павла та Варнави  в Пісідійській Антіохії, чи Павла та Сили в Солунях, де звіщаючи слово Боже багато з місцевих жителів, особливо з числа поган, приєдналося до Церкви Божої. Це призвело до неабияких заздрощів серед місцевих юдеїв, які створили заколот і атакували апостолів та тих хто навернувся від їх проповіді. Тут ми бачимо, що заздрість може призводити до гонінь на Церкву. В іншому місці книги Дій ми знаходимо ситуацію коли служіння Боже атакують самі погани. Наприклад відбувся серйозний заколот в Ефесі. Там місцеві ремісники повстали проти Церкви, тому що люди з проповіді апостолів все більше вірили в живого Бога, а не ходили до храму Артеміди Ефеської. А тому ніхто не купував сувеніри цього храму і ремісники залишилися без грошей. Отже, матеріальні втрати можуть призводити до гонінь на Церкву. Насправді, перелік причин, чому виникають гоніння супроти Церкви, досить великий. Але основа для них одна – це земні цінності, які короткострокові, тлінні й оманливі. 

Наркоторговець чи торговець алкоголем будуть ненавидіти християн, тому, що ті створюють реабілітаційні центри для наркоманів і алкоголіків та забирають в них клієнтів. Співробітники будуть посміюватися чи навіть глузувати над колегою-християнином, який не свариться матом. А інші будуть дивуватися – як то можна бути вірним в шлюбі все життя? А ще інші будуть злитися, бо їх колега не краде з виробництва, а вони крадуть. 

Не бажаючи того Церква вступає в конфлікт з цим світом. Тому, що цей світ про тимчасове, а Божа справа про вічне. Тимчасове піддається гріху, а вічне ні! Бо вічне – це Ісус Христос. Матвія 10: 22а: «… І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти.» Головна причина, чому завжди відбуватимуться гоніння на Церкву – це її голова – Христос. Нагорна проповідь Христа перевертає цей світ догори у відносинах людей між собою. Нова заповідь Христа: «Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» відкриває новий рівень любові абсолютно безкорисної і безумовної. Смерть на хресті і воскресіння Ісуса Христа відкривають дорогу до цінностей незрівнянно більшим ніж те, що є в цьому грішному світі. Цей світ ніколи не прийме цього, але в ньому багато тих, хто довіриться Христу саме завдяки гонінням, через які відкриється Слава Божа.

2. Яке значення мають гоніння в житті християн та Церкви?

Погляньмо на вірші 1-2: «А Цар Ірод тоді підніс руки, щоб декого з Церкви гнобити. І мечем він стяв Якова, брата Іванового.» Якщо до цього ми говорили звідки і чому виникають гоніння, то тут ми поговоримо про вплив гонінь на духовне зростання Церкви та християн. Для початку згадаємо хто такий апостол Яків. Це брат апостола Івана. І до того, як стати учнем Ісуса, ці брати, так, як і апостол Петро були рибалками. Якось, в часи коли брати були ще учнями, від їх імені прийшла до Ісуса їх мати і просила Його, щоб обидва сина сіли праворуч і ліворуч Ісуса в Царстві Божому. Той випадок був дещо зухвалий, бо говориться, що інші 10-ро дуже розгнівалися за це на братів. Але Ісус, знаючи майбутнє, пророкував долю братів, говорячи що той шлях страждань, по якому Він буде йти по ньому підуть і ці два служителі. Зараз Бог виконав цю обітницю. Яків, як і обіцяв Ісус прийняв шлях страждань та смерти за ім’я Ісуса і Бог забрав його в небесне царство. Давайте подумаємо, чому Бог дозволяє в житті християн страждання та гоніння навіть до смерті, тільки цього разу з внутрішньої сторони с позиції стосунків Церкви та її засновника Бога.  

Перш за все, ми повинні знати, що страждання і навіть мучеництво в Церкві за ім’я Ісуса Христа – це воля Бога. Багатьом християнам може здатися, що після того, як вони повірили в Ісуса Христа їхнє життя повинно стати щасливим і прекрасним. Але Ісус ніде не обіцяв цього, навпаки, Він обіцяв ненависть і гоніння проти віруючих. На останній вечері Ісус сказав до своїх учнів Івана 15:18-21: «Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас. Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить. Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: Раб не більший за пана свого. Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть; як слово Моє зберігали, берегтимуть і ваше. Але все це робитимуть вам за Ім’я Моє, бо не знають Того, хто послав Мене.»  Під час розмови про знищення храму, Ісус застерігав учнів що в ті часи також і прийдуть серйозні гоніння га учнів Луки 21:16,17: «І будуть вас видавати і батьки, і брати, і рідня, і друзі, а декому з вас заподіють і смерть. І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти.»  Отже, ми бачимо, що Ісус обіцяв страждання, гоніння і навіть смерть Своїм послідовникам. Це означає, що такі гоніння – добра воля Бога. Хоча приймати це доволі непросто.

По-друге, Церква зростає через кров мучеників. Гоніння зміцнюють віруючих. Це відомий факт: Євангеліє поширюється там, де мають місце гоніння. Після смерті Степана, віруючі розсіялися по всій Юдеї і Самарії та стали проповідувати в інших місцях. Смерть Степана послужила до навернення Савла. Потім і сам Апостол Павло зазнав гонінь і ув’язнення. Він писав до Филип’ян 1:12-14: «Бажаю ж я, браття, щоб відали ви, що те, що сталось мені, вийшло більше на успіх Євангелії, бо в усій преторії та всім іншим стали відомі кайдани мої за Христа. А багато братів у Господі через кайдани мої посміліли та ще більше відважилися Слово Боже звіщати безстрашно». Гоніння на Церкву і ув’язнення Павла зміцнило віруючих. Ті, хто раніше знали цінність Євангелія, але боялися проповідувати, тепер, бачачи приклад Павла подолали свій страх і почали благовістити. Колись давно, коли я тільки був на першому курсі, в моєму селі з’явився один служитель з Криму. Приїхавши до нашого села він ходив від двору до двору намагаючись наладити контакти з людьми, щоб проповідувати їм Євангелію. Я не можу сказати, що це було гоніння, але майже всі відмовлялися з ним спілкуватися, дехто насміхався з нього, а дехто реагував досить вороже і агресивно. Впевнений – це не було для нього приємним чи комфортним. Але моя мама його прийняла. Його служіння моїм батькам було дуже щирим і сердечним. Це також зіграло свою роль в тому, що і я послідував за Христом, а мої рідні до цих пір з теплотою згадують його. 

По-третє, через гоніння віра християн в Церкві зростає. Коли все спокійно і звично, ми як і всі люди поступово звикаємо до комфорту. Ми починаємо мислити більше про життєві потреби, забезпечення, матеріальні блага. Хтось бажає кращий автомобіль, для когось важливим стає рішення проблеми з житлом, чи підвищення заробітної плати. В такий час нам хочеться менше молитися, читати біблію, займатися служінням. Наша віра присипляється, а увага переміщується на речі земні та малоцінні. Проте маємо пам’ятати і бути готовими до того, як жили наші отці віри, що за Ім’я Христове жертвували всім і навіть життям. Для них земні речі були сміттям, а служіння Богові надбанням. Коли Ісус звертався до Ангола Церкви в Смірні, Він сказав такі Слова Об’явлення 2:10: «Не бійся того, що маєш страждати! Ось диявол вкидатиме декого з вас до в’язниць, щоб вас випробувати. І будете мати біду десять день. Будь вірний до смерти, і Я тобі дам вінця життя!» Вінець життя – ось, чим ми маємо дорожити і, що бажати в своєму житті. Віра християнина в очах Бога дужа цінна і Він кличе нас піклуватися про неї навіть, якщо це коштуватиме нам нашого життя.

По-четверте, смерть християн це свідчення віри в воскресіння Ісуса Христа. Життя, яке має людина, це найдорожчий дар згори. На протязі багатьох років людство намагається знайти яким чином людина може прожити якомога довше. Величезні корпорації тратять шалені кошти, щоб віднайти ліки від раку, Сніду, на сьогоднішній день ковіду. Люди не бажають вмирати скоро, вони чіпляються всім чим можуть аби прожити ще один день. І в той самий час ми знаходимо в Писанні місця де Християни, цілком свідомо, йшли за свою віру в Ім’я Ісуса на смерть. Євреям 11:35б: «а інші бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння;» Як можна віддати своє життя заради Ісуса Христа? Це можливо тільки, якщо ми дійсно віримо що Ісус воскрес і що ми воскреснемо разом з Ним. Тому, коли віруючий йде на смерть заради Ісуса Христа, то це – найкраще свідчення воскресіння Ісуса і Євангелії.

Оглядаючи тему гонінь сьогодні, в час коли ми можемо вільно свідчить про Ісуса, а християнство є офіційною релігією нашої країни, нам може здатися, що це десь далеко від нас і можливо ніколи не торкнеться нас. Але це хибна думка. Ми маємо щодня жити не наче під час гонінь тренуючи свою віри своїм відношенням до гріха. Вмирати для нього, та жити і щодня воскресати заради нашого Бога. Амінь!

3. Молитва, що відчиняє двері в’язниці

Погляньмо на вірш 5: «Отож, у в’язниці Петра стерегли, а Церква ревно молилася Богові за нього.»  Церква ревно молилася за Петра Богу. Що таке “ревно”? Тобто сердечно й невідступно. Напевно, вони так само молилися і за Якова, але Якова стратили. Здавалося християни отримали поразку в молитві. Багато хто б в такій ситуації опустив руки. Але вони молилися ще старанніше. Також, як сказано в 12 вірші, віруючі збиралися разом і молилися. Це був час гонінь, тому збиратися великою групою було небезпечно. Правильна стратегія виживання – це розсіятися і стати непомітними. Але віруючі навпаки, збиралися  в купі, щоб пліч-о-пліч боротися в молитві. Поодинці тяжко протистояти страху і відчаю, а разом, укріплюючи один одного набагато легше дивитися на Всемогутнього Бога. Тут бачимо ще одну причину, чому Бог дозволяє гоніння і переслідування на Церкву – це молитва. Єднання в молитві робить Церкву непереможною і потужною силою. Сильна молитва віруючих творить чудеса. Я особисто переконався в цьому коли Господь після 10 ти років очікування дарував нам з дружиною прекрасну доню і навіть 2і. Потужна молитва віруючих відчинила двері в’язниці в якій спав Петро прикутий двома ланцюгами. Божий Ангол прийшов до нього і збудивши вивів його назовні.  Коли віруючі побачили Петра біля дверей будинку, в якому всі зібралися, то як написано «дивувалися». Дійсно, через молитву Бог дарує нам такі неймовірні відповіді і даяння, що ми дивуємося цьому і Слава Його за це! Тут ми бачимо ще одну причину, по якій Бог дозволяє гоніння: щоб дати Церкві велику радість і втіху. Після смерті Якова, Церква могла потрапити у відчай, але звільнення Петра допомогло їм вірити, що не люди, а Бог керує всім світом. Амінь.

4. Смерть Ірода

Вірші з 17 по 23 описують смерть Ірода. Вранці стало ясно, що Петра у в’язниці немає. Ірод, не знайшовши Петра наказав стратити варту. Потім відправився в Кесарію, і там залишався. У той же час в Ірода був затяжний конфлікт з жителями Тиру та Сидону. Нарешті тиряни і сидоняни вирішили просити про мир. Через вельможу царя, на ім’я Власт, їм вдалося примиритися з Іродом, адже їх продовольче забезпечення було з царської землі. У призначений день цар Ірод одягнувся в царський одяг і на підвищенні сів та промовляв до народу. А всі люди кричали: «це слова Бога, а не людини». Це були явнІ лестощі, і ніхто не сприймав ці слова серйозно, крім самого Ірода. Однак в цей момент Ангел Господній уразив Ірода за те, що він не віддав слави Богові. Він був з’їджений червою і помер. Це дійсно огидна смерть.

Для чого жив цар Ірод? Він жив, щоб отримати славу і визнання. Він стратив Якова і побачив, що це сподобалося юдеям. Щоб отримати більше популярності, він не просто хотів стратити Петра, а вирішив влаштувати з цього шоу. Він насолоджувався лестощами і таким чином крав славу від Бога. Але Бог не дозволить красти у Себе славу. Смерть Ірода показала гидоту його життя.

Навпаки, Апостол Яків жив для того, щоб отримати славу не від людей, але від Бога. Хоча здавалося, що його смерть була трагічною, але він помер самою славною смертю – смертю мученика заради Ісуса Христа. 

Що сталося в результаті гонінь? Подивіться на вірш 24. «Слово ж Боже росло і поширювалося». Бог дозволяє нам гоніння, щоб слово Бога росло і поширювалося. Для цього Він через гоніння зміцнює віруючих, очищує їх серця, ростить в вірі та в молитві, дарує мати радість і втіху та допомагає приймати волю Бога, як добру і найкращу, навіть якщо це вартуватиме нам життя! Амінь!

(п. Джентельмен)

Церква ревно молилась

Дії 12:1-25

Ключовий вірш 12:5

1. Прочитайте вірші 1-5. Коли відбувалися ці події? Як цар Ірод переслідував церкву? Яким був його намір? Що робили віруючі?

2. Прочитайте вірші 6-11. В якій ситуації опинився Петро? Як він поводився? Що це про нього говорить? Як Бог врятував Петра? Коли і як він зрозумів, що відбувається?

3. Прочитайте вірші 12-19а. Куди пішов Петро? Що робили віруючі? Що сталося, коли прийшов Петро? Що ця подія відкриває про церкву, про Бога та про молитву? Якою була реакція Ірода?

4. Прочитайте вірші 19б-23. Куди подався Ірод? До кого він вийшов? Чого хотіли жителі Тиру та Сидону? Що сталося з Іродом? Чому? Подумайте про контраст між Іродом та Петром.

5. Прочитайте вірші 24-25. Що ці вірші говорять нам про поширення Божого слова та християнської церкви? (Див. також 6:7; 9:31; 16:5; 19:20; 28:31) Чому ми можемо навчитися з цього?

Божа робота серед поган

Дії 11:1-30

Ключовий вірш 11:21

1. Вірші 1-3. Про що взнали Апостоли й браття з Юдеї? Як вони сприйняли це? Чому це дійсно була проблема?
2. Вірші 4-18. Як Петро захищався? Що було головне в його захисті? Як, почувши це, віруючи змінили свою думку?
3. Вірші 19-21. Як в той час розповсюджувалось Євангелія? В чому була його особливість? В чому була революційність проповіді в Антиохії? Як Господь благословив її?
4. Вірш 22. Що зробили віруючі з Єрусалиму, коли почули про роботу Бога в Антиохії? Чому ми можемо навчитися в них?
5. Вірші 23-26. Що зробив Варнава? Нащо йому був потрібний Савл? Чого ми тут вчимося про роботу в церкві? Яку назву учні отримали в Антиохії? Про що нам це говорить?
6. Вірші 27-30. Яке пророцтво почули віруючі в Антиохії і як стали реагувати? Чого ми можемо навчитися в них, щодо практичного слідування за Христом?

“УСТАНЬ, ЗАКОЛИ, ПЕТРЕ, І ЇЖ!”

Дії 10:1-48

Ключовий вірш 10:13 : “І голос почувся до нього: Устань, заколи, Петре, і їж!”

У цьому слові Бог відкриває двері Євангелії для поганів. Чи є серед нас погани? Я гадаю ми всі погани. І так як ми практично не бачимо серед нас Євреїв, ми звикли до думки, що Євангеліє – для нас. Ми сприймаємо це як належне. Однак перша церква, яка складалася з євреїв, так не думала. Віками в історії цього народу була вкорінена думка, що Бог – це Бог євреїв. І коли Бог дав цьому народові Євангеліє, то вони також вважали, що і Євангеліє – також лише для одних євреїв. Однак в книзі Дій ми бачимо, як Євангеліє поступово поширюється на людей, які або не були чистокровними євреями, або ж навіть не були ними взагалі. Спочатку воно поширилося на самарян. Євреї могли подумати, що хоча самаряни – не євреї, але в них є єврейська кров. Потім ми читали про навернення етіопського вельможі. В ньому не було єврейської крові, але він був прозелітом, і ходив на поклоніння до Єрусалиму. Тобто євреї вже почали припускати думки, що Євангеліє не лише для одних чистокровних євреїв, але й для нечистокровних євреїв, і навернених в юдаїзм. Сьогодні Бог повністю відчиняє двері Євангелія для поганів. За цими дверима знаходилися Ви й я, щоб і ми могли отримати доступ до спасіння. І це був досить важкий урок, який потрібно було засвоїти першій церкві. Сьогодні Бог дає цей урок її лідеру – ап. Петру і через нього всій церкві.

У 10-му розділі є дві сюжетні лінії, які згодом зливаються в одну: Корнилія та Петра. Почнемо з Корнилія. Звернемося до віршів 1-2:

1 Проживав же один чоловік у Кесарії, на ймення Корнилій, сотник полку, що звавсь Італійським.

2 З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру милостиню, і завжди Богові молився.

Корнилій належав до Римського полку, який складався із шести сотень вояків. Корнилій командував однією сотнею. Цей полк був італійським, це означає що там служили італійці, корінні мешканці країни. У великій римській армії було, звичайно, багато найнятих, не італійських вояків, але саме італійці були елітою армії, їх ставили на самі відповідальні позиції. Корнилій був багатою людиною, кажуть, що сотник заробляв у 5 р. більше звичайного вояки. Також, що тут видно, він не був грубим та безсердечним солдафоном, як ті, що ділили одяг Ісуса під хрестом. Він був побожним та богобійним, подавав людям щедру милостиню та завжди молився. В Римі був цілий пантеон богів, але всі вони не задовільняли Корнилія. Він бачив, що всі вони – несправжні, вигадані, грішні, як люди, тільки трохи сильніші. Корнилій вірив і поклонявся Богу Ізраїля. Також він практикував молитву та милостиню. Цілих пять речей тут сказано про нього: побожний, богобійний, подавав милостиню, завжди молився, і весь його дім наслідував його. Хто з Вас має всі ці 5 чеснот? Але одного Корнилію не вистачало – спасіння. І от одного разу в його життя прийшла велика Божа благодать. Звернемося до віршів 3-6:

3 Явно він у видінні, десь коло години дев’ятої дня, бачив Ангола Божого, що до нього зійшов і промовив йому: Корнилію!

4 Він поглянув на нього й жахнувся, й сказав: Що, Господи? Той же йому відказав: Молитви твої й твоя милостиня перед Богом згадалися.

5 Тепер же пошли до Йоппії людей, та й приклич Симона, що зветься Петром.

6 Він гостює в одного гарбарника Симона, що дім має при морі. Він скаже тобі, що ти маєш робити.

Корнилію явився Божий Ангол і наказав покликати Симона Петра, який знаходився в Йоппії. Через Петра Бог вирішив принести благословіння Симонові, його родині та знайомим. Бог обрав Корнилія, щоб через нього відкрити двері Євангелія язичникам. Корнилій був хорошим чоловіком. Але ні молитви, ні милостині не могли спасти його. Йому потрібно було Євангеліє. Корнилій відразу та беззаперечно виконав наказ Ангела і послав в Йоппію, яка знаходилвся за 40 км., трьох чоловік покликати Петра (7-8).

Далі перенесемося у другу сюжетну лінію – Петра.

9 А наступного дня, як у дорозі були вони та наближались до міста, Петро вийшов на горницю, щоб помолитись, о годині десь шостій.

10 І став він голодний, і їсти схотів. Як йому ж готували, захоплення на нього найшло,

11 і бачить він небо відкрите, і якуюсь посудину, що сходила, немов простирало велике, яка, за чотири кінці прив’язана, спускалась додолу.

12 У ній же знаходились чотириногі всілякі, і земне гаддя, і небесні пташки.

13 І голос почувся до нього: Устань, заколи, Петре, і їж!

Петро знаходився в Йоппії, було 12 годин дня, він молився і дуже зголоднів. Петро очікував обіду, напевно у його животі бурчало. Що тут видно про Петра? По-перше, те що він здоровий спосіб життя, рано вставав, рано снідав, так що в 12 годин дня вже хотів обідати, а не в 3-4 дня як дехто з нас. По-друге, те що він вів регулярне молитовне життя. Так, в даний момент він хотів сердечно молитися, але думав лише про їжу. Ви можете подумати, що це була не дуже ефективна молитва. Але це була дуже плідна молитва, тому що в цей час до Петра прийшов Сам Бог поговорити з ним і віддати йому важливий наказ. Спочатку Бог показав йому видіння – велике простирадло, в якому знаходились всякі чотироногі, змії, птахи. Згідно закону, даного Мойсею, ці тварини вважалися нечистими, і євреям було заборонено їх їсти. Інакше, вони самі ставали церемоніально нечистими, і в такому стані їм було заборонено відвідувати храм і служити Богові. Тобто це було серйозно: не слідування цьому законові блокувало богослужіння. Але у цьому видінні Бог наказує Петру заколоти цих нечистих тварин та їсти. Бог наче каже: “Ти сильно зголоднів? Ось твоя їжа!”

Що міг відповісти на це Петро? Він був юдеєм, і відповів як юдей: “Жадним способом, Господи, бо ніколи не їв я нічого огидного чи то нечистого!” (14) Бог на це відповів: “Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!” (15) Це видіння повторилося тричі. Що взагалі тут відбувалося? Бог з’явився Петру просто щоб поговорити про обід? Просто щоб сказати, що йому приготувати на обід? Петро розумів, що тут є якийсь більший сенс, бентежився і напружено над цим роздумував. Звичайно, Бог говорив Петру не про обід. Бог говорив йому про поганів. Євреї вважали нечистими як цих тварин, які були в простирадлі, так і поганів: усе це робило єврея нечистим: як їсти таку їжу, так і увійти в дім погана. Але Бог сказав: “Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!” Бог не відкинув поганів як огидних тварин, а хотів спасти їх. Бог відкривав Петру і всій церкві Своє серце до поганів, і Свою любов. Вірш 13 – це Божа милість. Я сам колись був однією з нечистих тварин в цьому простирадлі. Так, тоді я був досить високої думки про себе, думав, що всі мають звертати на мене увагу, але насправді я був лише нечистою твариною з цього простирадла. І Бог змилостивився до мене і послав місіонерів які проповідували мені. Я не був схожим на корейця, не говорив по-корейськи і не їв кімчі, але вони побороли всякі упередження до мене і проповідували мені Євангелію! Бог ламає всякі перешкоди у своїх слуг, всякі упередження на шляху до проповіді Євангелії!

В цей же час до Петра прийшли посланці від Корнилія і назвали причину. Тут Лука зводить дві сюжетні лінії в одну і вибудовує цілісну картину.

Вірші 19-20 важливі:

19 Як Петро ж над видінням роздумував, Дух промовив до нього: Онде три чоловіки шукають тебе.

20 Але встань і зійди, і піди з ними без жадного сумніву, бо то Я їх послав!

Посланці від Корнилія не просто сказали Петру, що у нас до тобе слово від Бога. Бог дав підтвердження і Петру. У важливих життєвих рішеннях Бог часто дає слово іншим людям про мене, і одночасно дає і мені особисто підтвердження – те ж саме слово. І от коли з’являється така відповідність, то це є точно Божа воля.

Як і Корнилій, Петро був воїном, тільки не римської армії, а Ісуса Христа, і також беззаперечно послухався Бога, і наступного дня відправився до Корнилія. У віршах 24-26 написано:

24 І назавтра прийшли вони до Кесарії. А Корнилій чекав їх, рідню й близьких друзів покликавши.

25 А як увіходив Петро, Корнилій зустрінув його, і до ніг йому впав і вклонився.

26 Та Петро його підвів, промовляючи: Устань, бо й сам я людина!

Петро сказав: “Устань, бо й сам я людина!” Петро став великим Апостолом, якого Бог потужно використовував для збудування церкви, проповіді Євангелія. Петро мав ключі від Царства, він міг уздоровити, воскресити і умертвити. Але Петро ніколи не забував того, що він є звичайною людиною, навіть дуже слабкою людиною. Петро ніколи не забував, як навіть перед служанкою відрікся від Ісуса Христа, як лише по Божій милості він не розділив долю Юди. Ці події зробили Петра скромним, і він ніколи не забував про те, що є самою звичайною людиною.

Далі написано:

27 І, розмовляючи з ним, увійшов, і знайшов багатьох, що зібралися,

28 і промовив до них: Ви знаєте, що невільно юдеєві приставати й приходити до чужаниці. Та відкрив мені Бог, щоб я жадну людину не мав за огидну чи то за нечисту.

29 Тому я без вагання прибув, як покликано. Тож питаю я вас: З якої причини ви слали по мене?

Тут Петро визнає, що йому важко змінювати свою думку. Усе своє життя він не їв нечистої їжі і не входив до дому поган. Так його навчили, так він вірив. І тепер, йому, дорослому чоловікові, потрібно змінювати свою точку зору. Це надзвичайно важко. Але Бог відкрив йому істину, і Петро без вагання покорився. Корнилій відповів Петру, що вони очікують від нього Божого слова. Ніхто з нас не має повного бачення Божої волі. Нам потрібно слухати один одного, як Петро слухав Корнилія, і як Корнилій слухав Петра, щоб зрозуміти, що робить Бог. Нарешті Петро зрозумів, що Бог хоче відкрити Євангелію цим поганам.

Далі у віршах 34-43 Петро проголошує проповідь. Ця проповідь включає кілька важливих істин про Ісуса. Перше, Ісус був помазаний Святим Духом (38). Подивіться на 38-ий вірш: “Ісуса, що був із Назарету, як помазав Його Святим Духом і силою Бог. І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоровлюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним”. Чому Бог помазав Ісуса Святим Духом і силою? Щоб через Нього звільнити людей, яких поневолив диявол. У людей багато проблем, але їх базова проблема – це рабство у диявола. І Ісус це єдиний, Хто може звільнити їх від диявола. Друге, Ісус помер на хресті. Подивіться на вірш 39: “І ми свідки всьому, що Він учинив у Юдейському краї та в Єрусалимі, та вбили Його, на дереві повісивши… ” Ісус прожив прекрасне життя на цій землі. Багато пілігримів відвідують святу землю щоб побувати у тих місцях, де Він був, ходити по тій землі, по якій Він ходив, дивитися на те небо, на яке Він дивився. Ми щодня стикаємося з несправедливістю світу. Але найбільша несправедливість була вчинена 2000 р. тому на Голгофі, коли злі люди вбили Ісуса, повісивши на дереві. Однак в цьому здійснилася Божа воля. Ісус став Божим Ягням, Який взяв на Себе гріхи світу.

Третє, Ісус воскрес з мертвих. У вірші 40 написано: “Але Бог воскресив Його третього дня, і дав Йому, щоб з’явився”. Коли Ісус помер, здавалося що зло цього світу нездоланне. Однак Бог воскресив Його з мертвих! Через воскресіння Ісуса Бог зруйнував владу гріха та смерті. Христос одержав перемогу над владою гріха та смерті, і ми в Ньому маємо цю перемогу!

Четверте, Бог призначив Ісуса Суддею живих та мертвих. У вірші 42 написано: “І Він нам звелів, щоб народові ми проповідували та засвідчили, що то Він є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих”. Прийде час, коли всяка добра і зла справа відкриється, і всі люди прийдуть на Божий суд.

П’яте, в Ісусі є прощення гріхів. У вірші 43 написано: “Усі пророки свідкують про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням”. Ніхто, ні одна людина не може жити повним життям без прощення гріхів. Ніхто не може мати стосунків з Богом, ні увійти в Боже Царство без прощення його гріхів. І лише один Ісус має владу прощати людські гріхи.

Що сталося коли проповідував Петро? У віршах 44-46 написано:

44 Як Петро говорив ще слова ці, злинув Святий Дух на всіх, хто слухав слова.

45 А обрізані віруючі, що з Петром прибули, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на поган!

46 Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звеличували…

Ці події нічого Вам не нагадують? Звичайно, вони нагадують день П’ятидесятниці! Тільки в той час як на день П’ятидесятниці Святий Дух зійшов на юдеїв, на цей раз у домі Корнилія Святий Дух зійшов на поганів. Причому на всіх, хто слухав проповідь Петра. Вони повірили, і отримали Святого Духа. Якщо Ви знаходитесь у Христі, то Ви маєте Святого Духа. Це означає, що Ви маєте внутрішню силу для боротьби з гріхом і послуху Божому слову.

На завершення: наш світ схожий на велике простирадло, наповнене різними тваринами. Одних з них ми любимо, і можемо прийняти. Інших – нам важко приймати – по тій чи іншій причині. Бог любить цих людей та хоче спасти, але нам важко їх приймати. І ми почули Божий наказ: “Встань, заколи і їж!” Хай Господь допоможе знати Його любов і Його серце до людей цього світу і говорити їм Євангелію!

(п. Яків)

“УСТАНЬ, ЗАКОЛИ, ПЕТРЕ, І ЇЖ!”

Дії 10:1-48
Ключовий вірш 10:13

1. Розкажіть про Корнилія (1-2). Що означає “побожний”, “богобійний”. Як Бог благословив його? (3-8)
2. Розкажіть про видіння Петра (9-12) Що Бог наказав йому робити? (13) Чому? (14-16)
3. Чому це видіння та Божий наказ спантеличили Петра? (17а, 19) Як Дух вів його? (20) Чому він не хотів спілкуватися з поганами? (21-23, 26-29) Як Корнилій підготувався до його приходу? (24-25)
4. Яким чином Петро зрозумів Божі наміри? (30-35) Яке це мало значення для його самого, для церкви в Єрусалимі та поганів? Поділіться власним досвідом, як Бог відкривав Вам Свої наміри.
5. Уважно розгляньте проповідь Петра (36-43). Що означає “благовістячи мир” та “… Ісуса Христа, що Господь Він усім”? (36) Про що ще проповідував Петро? (37-43)
6. Що сталося в результаті цих подій? (44-48) Як вони відкрили двері Євангелія поганам?

ЖИТТЯ ЦЕРКВИ І СЛУЖІННЯ ПЕТРА

Дії 9:32-43

Ключовий вірш 32 : “І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що мешкали в Лідді”

Читаючи книгу Дій святих апостолів, ми не можемо не відмітити, що основний її контекст — місіонерський і євангелізаційний. Господь Ісус обдаровує Свою церкву Духом Святим і силою згори, щоб свідчити усьому світові про Його смерть і воскресіння, про спасіння в Його імені і про суд над живими і мертвими. Більшість подій книги відбуваються в середовищі невіруючих, а чудеса, які вчиняють сповнені Духа служителі, засвідчують і підтверджують проповідь Євангелії і вчення апостолів

Уривок, який ми вивчаємо сьогодні особливо цінний тому, що він проливає світло на внутрішнє життя церкви і показує його таким, яким воно є. Наприклад, ми бачимо тут церкву і ранніх віруючих в яких є потреби, які потребують пастирської опіки, які стикаються з бідою і проблемами, так само, як ми. Ми бачимо, як через Петра Господь Ісус укріплює Свої церкви і будує їх, відповідає на їх нагальні потреби і теми молитви. Нехай Господь благословить нас зараз і відкриє розум, щоб розуміти Його слово

Завершуючи оповідання про навернення Савла і готуючи сцену до наступних подій, Лука описує певний період життя церкви, коли вона мала мир і час, щоб рости не лише кількісно, але й внутрішньо. Вірші 31 і 32 кажуть: “А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарії мала мир, будуючись і ходячи в страсі Господньому, і сповнялася втіхою Духа Святого. І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що мешкали в Лідді”

Як ви пам’ятаєте, гоніння на віруючих в Єрусалимі спричинили те, що учні розпорошилися по всій Юдеї, Галілеї і Самарії. Це призвело до стрімкого, інтенсивного росту церкви в нових регіонах. Опинившись на новому місці віруючі благовістили своїм сусідам про Ісуса, закликаючи їх до віри і каяття і багато хто відповідав на цей заклик

Як радісно бачити, коли церква росте і до неї додаються нові люди… чи не так? Як радісно бачити, як хтось зрікається старого життя і диявола і сповідує своїм Спасителем і Господом Ісуса Христа. І ми добре знаємо, що часто за цією подією стоїть дуже багато чиїхось сліз, молитов і праці. Я пам’ятаю, як моя дружина іноді будила мене посеред ночі зі слізьми, щоб разом молитися за одну сестру, щоб та полишила гріх і навернулася до Христа. Але ось приходить день, коли ми чуємо перше свідчення в якому цей брат/сестра сповідує свою віру, або бачимо, як він/вона приймає хрещення в Ісуса Христа. В такий момент нам може здаватися, що все: тепер справу зроблено, можна відпочити. В той час, як, насправді, це лише початок. Як справа батьків не завершується на тому, щоб народити дитину (далі слідує довгий процес виховання і дорослішання), так само справа церкви, наша справа, не завершується на тому, щоб привести людину до Христа і охрестити. Далі потрібно турбуватися, виховувати в учнівстві, допомагати, опікуватися і т.д

Саме цей процес ми і бачимо в сьогоднішньому уривку: “І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що мешкали в Лідді”. Петро всіх обходив. Пройшло всього кілька років з дня П’ятидесятниці: може 3-4 роки, а може років 8-9. У віруючих ще не було надрукованої Біблії. В них не було закладів освіти, щоб готувати служителів, в тому числі і служителів слова. В них не було швидких засобів зв’язку, щоб оперативно вирішувати якісь труднощі. Але хоча всіх цих речей ще не було, церква все одно потребувала турботи, укріплення в слові і допомоги. І ось ми бачимо Петра, який, як добрий пастир обходить усі церкви

Те, як Лука подає цю інформацію говорить про те, що такі обходи були звичайною і регулярною справою. Подібну картину ми побачимо далі, в оповідання про Павла і Варнаву. Власне, їхня друга подорож почалася з такого самого рішення піти відвідати церкви, засновані раніше: “Ходімо знов, і відвідаймо наших братів у кожному місті, де ми провіщали Слово Господнє, як вони пробувають”, каже Павло (15:36). Апостоли не сиділи весь час в Єрусалимі, чекаючи, коли прийдуть до них. Вони ходили, відвідуючи усіх святих

Петро не народився пастирем. Він народився в сім’ї рибалки і був рибалкою. Але Воскреслий Ісус поставив його турбуватися про Свою церкву: “…чи ти любиш Мене?” — запитує Ісус в Петра, і продовжує: “Паси вівці Мої!” (Ів.21:16). І Петро прийняв це слово. Він навчився, що свою любов до Спасителя він має виявляти тим, що буде щиро дбати про Його церкву, про братів і сестер в Ісусі Христі. І ось саме цим він і займається в нашому уривку

Подивіться вірші 32, 33: “І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що мешкали в Лідді. Знайшов же він там чоловіка одного, на ймення Еней, що на ліжку лежав вісім років, він розслаблений був”

В Лідді Петро зустрів паралізованого чоловіка на ім’я Еней, що на ліжку лежав вісім років. Ми не знаємо усієї історії цього чоловіка. Схоже на те, що Еней належав до громади, яку відвідав Петро. Хоча з цього приводу є різні думки. Медицина того часу була безсила йому допомогти. Якихось урядових соціальних програм для людей з обмеженими можливостями в ті часи також не існувало

Як Петро допоміг Енею? Подивіться вірші 34, 35: “І промовив до нього Петро: Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай, і постели собі сам! І той зараз устав… І його оглядали усі, хто мешкав у Лідді й Сароні, які навернулися до Господа”.

Коли я прочитав ці слова, то подумав: “виявляється, для того, щоб застелити ліжко, іноді потрібна справді чудодійна сила. Тепер зрозуміло, чому коли я прошу про це дітей, це не завжди спрацьовує” 🙂

Але, якщо серйозно, то через цей невеликий епізод Лука дуже явно показує нам, як воскреслий і вознесений Христос, який сидить на небесах по правиці Божій продовжує діяти в нашому світі. “Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос”, каже Петро. Хоча Ісуса не видно тілесно поруч з Енеєм, і слова: “Уставай і постели собі сам!”, промовляє не Він, а Петро, тим не менш це саме Ісус вздоровляє Енея. Петро діє від Його імені і за Його дорученням. Як шериф в американському кіно стукає в двері зі словами: “іменем закону, відчиніть” і йому відчиняють. Не тому, що він такий гарний, а тому що закон, який він представляє має реальну владу. Так само і Петро діє в ім’я Ісуса Христа, виступає Його посланцем, виконує Його волю. І Еней зцілений, не тому, що Петро такий молодець, а тому, що Ісус — це воскреслий Месія і Син Божий, який руйнує пута хвороби, гріха і смерті. Амінь!

Ісуса не видно, але через Петра Він продовжує робити точно те саме, що робив, коли ходив дорогами Юдеї разом з учнями. Пригадайте історію розслабленого, якого Господь зцілив в купальні Віфесда. Або краще, історію зцілення розслабленого, якого четверо друзів спустили до ніг Ісуса через отвір в стелі. Цю історію Лука оповідає в своїй першій книзі. Петро явно діє не сам по собі, його веде Господь. Так само, як коли Ісус робив це явно, зцілення Енея супроводжується наказом зібрати постіль на якій хворий пролежав так багато років. Різниця лише в тому, що тоді зцілення відбувалося там, куди приходив сам Ісус, а тепер Його сила, зцілення і відновлення являються там, куди приходять Його служителі

Зцілення Енея стало великою подією, через яку церква отримала укріплення, багато людей з цих регіонів увірували в Господа. Але не встиг Петро відійти з Лідд, як його присутність стала необхідною в іншій спільноті

Подивіться вірші 36-39: “А в Йоппії була одна учениця, на ймення Тавіта, що в перекладі Сарною зветься. Вона повна була добрих вчинків та милостині, що чинила. І трапилося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили ж її й поклали в горниці. А що Лідда лежить недалеко Йоппії, то учні, прочувши, що в ній пробуває Петро, послали до нього двох мужів, що благали: Не гайся прибути до нас! І, вставши Петро, пішов із ними. А коли він прибув, то ввели його в горницю. І обступили його всі вдовиці, плачучи та показуючи йому сукні й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була”.

Лука розповідає нам про молоду жінку на ймення Тавіта. Ким вона була? Лука називає її ученицею, повною добрих вчинків та милостині. Тавіта не була відомим євангелістом, проповідником чи пророчицею. Вона не чинила ніяких чудес в народі і не проводила публічних дебатів в синагогах, як Степан чи Савл. Однак на своєму місці вона усім серцем служила Богу тим способом, яким вміла: вона шила одяг. В часи, коли ще не існувало ніяких трикотажних фабрик і одяг на будь який смак не можна було купити в магазині, а нитка і тканина виготовлялися руками, це було насправді не малою допомогою для церкви. І ми бачимо, що церква справді любила і цінувала Тавіту

Але раптом сталася біда: Тавіта захворіла і померла. Ніхто того не очікував і ця подія стала серйозним ударом для святих в Йопії. Що віруючі мали робити в цій ситуації? Варіантів не так вже й багато: її тіло обмили, поклали в горниці і приготували до поховання. Але, дізнавшись, що зовсім недалеко, до сусіднього міста прибув Петро, учні терміново посилають по нього. “Не гайся прибути до нас”, кажуть йому посланці і Петро терміново прибуває

Подивіться вірші 40-41: “Петро ж із кімнати всіх випровадив, і, ставши навколішки, помолився, і, звернувшись до тіла, промовив: Тавіто, вставай! А вона свої очі розплющила, і сіла, уздрівши Петра… Він же руку подав їй, і підвів її, і закликав святих і вдовиць, та й поставив живою її”.

Так само, як і у випадку з Енеєм, коли ми читаємо обставини хвороби, смерті і воскрешення Тавіти, в голові ніби дзвенить дзвоник: “щось подібне ми вже чули”. І це не просто так. Багато елементів з оповідання про Тавіту справді нагадують оповідання про воскрешення дочки Яіра. Вочевидь, Лука свідомо провів паралелі між цими історіями, згадуючи і те, що в обох випадках смерть була передчасною, і ту нагальність з якою кликали до дівчинки Ісуса, а до Тавіти — Петра. І той факт, що перед тим, як здійснити чудо Ісус (і так само Петро) відсилає усіх з кімнати, і заклик піднятися з ліжка, встати і навіть руку, яку Ісус (і так само — Петро) подає дівчині. Знову, так само, як і в історії з Енеєм за спиною Петра ми бачимо Ісуса. Ісуса, який продовжує діяти в Своїй церкві і через Свою церкву, продовжує здійснювати ті самі справи, які Він робив, ходячи з учнями

Чого ж навчають нас ці декілька епізодів з життя церкви і служіння Петра?

Перше, історія Тавіти показує важливість практичного служіння на тому місці, де Господь поставив нас. Церква складається не лише з проповідників, євангелістів і пасторів. Є служіння, які добре видно, вони на виду. І є служіння, про які дізнаєшся, тільки коли людина, яка їх виконувала, раптом десь ділася. І ти усвідомлюєш, як багато на своєму місці ця людина робила. В Кол.3:17 ап. Павло каже: “І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві”. Учениця Тавіта в ім’я Господа Ісуса шила одяг і допомагала вбогим. Коли ми живемо заради Божої слави і застосовуємо своє учнівство на практиці, ми можемо приносити гарні плоди, благословляти інших і прославляти Бога. Тавіта шила одяг

Друге, Петро, який обходив церкви, нагадує нам, що служіння потребує не лише світ, в який ми послані, не лише невіруючі, а і церква. Слова Христа: “паси вівці Мої”, це перш за все слова про Божий народ, про церкву, бо Христові вівці — це ті, хто слухають Його голосу і слідують за Ним. Служіння світу не більш важливе, ніж служіння церкві. Часом ми концентруємося на служінні зовнішньому світу, багато говоримо про це, чуємо заклики йти, спасати світ, що гине. Але при цьому забуваємо про співробітників поруч нас, молодих учнів, братів і сестер, які мають нагальні потреби і нужди. Як було б добре, якби церкви складалися з молодих і успішних, яким нічого не потрібно. Але, насправді, віруючі мають потреби і нужди. Звичайно, перш за все це потреба в служінні слова. Бо словом Божим ми живемо і будуємося. Але не лише слово. Нам потрібно молитися одне за одного, допомагати в нагальних потребах, і кінець кінцем елементарно відвідувати, бачити, цікавитися життям одне одного. Це Петро знайшов Енея, а не Еней Петра

Третє, і, мабуть, головне. В цьому уривку ми бачимо Христа, який, хоч Його і не видно між нами явно, все ж є серед нас і діє серед нас і через нас. У нашому житті, в житті спільноти трапляються біди, події яких ми не могли передбачити і яким не можемо зарадити. Ми читаємо цей уривок і думаємо: “як було б добре, якби поруч завжди був Петро, який може допомогти, зцілити чи навіть воскресити”. Але насправді ми маємо більше, за Петра. Ми маємо Самого Ісуса, який пообіцяв не залишати Свою церкву, але турбуватися про неї, чути молитви і відповідати на них. Мат.18:19,20 Господь Ісус каже: “Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них”. Він є з нами не лише в наших проблемах, Він з нами в нашому служінні зі Своєю мудрістю і силою, зі Своєю любов’ю, щоб направити нас, щоб зробити нас плідними. Нехай Господь благословить нас і зробить нас Його служителями, щоб через нас Його ім’я звіщалося серед народів, щоб через нас будувалася Його церква

(п. Йонатан)

ЖИТТЯ ЦЕРКВИ І СЛУЖІННЯ ПЕТРА
Дії 9:32-43
Ключовий вірш 32

1. Вірш 32. Де, судячи зі всього, в основному перебували Петро і апостоли (8:1,25; 9:26,27)? З якою метою Петро прибув до Лідди? Про що вам говорять слова: “як Петро всіх обходив” (Ів.21:17; 1Пет.5:1-4)?
2. Вірші 33-35. Кого знайшов Петро серед святих в Лідді? Яким був стан цього чоловіка? Як Петро допоміг йому? Якою владою? Як ця подія стала укріпленням для церкви?
3. Вірші 36-39. Що сталося в церкві Йоппії? Ким була Тавіта і чим вона була відома? Що церква зробила, коли сталося лихо?
4. Вірші 40-43. Що зробив Петро? Порівняйте оповідання про Тавіту та про дівчинку, яку воскресив Господь в Лук.8:51-55 (Мар.5:41)? Як воскреслий Господь Ісус продовжував діяти через Петра і продовжує діяти через церкву в цьому світі?
5. Які практичні приклади для життя і служіння церкви ви бачите в цьому оповіданні?

САВЛ: ПЕРШІ КРОКИ В УЧНІВСТВІ

Дії 9:20-31

Ключовий вірш 9:20

1. Прочитайте вірші 20-21. Що Савл почав робити відразу після навернення? Що означає що Ісус – Божий Син? Чому суть його проповіді була саме такою? Як росло служіння Савла?

2. Прочитайте вірші 22-25. Хто та чому виступив проти Савла? Як йому довелося тікати? Порівняйте, Савла, який прийшов у Дамаск і Савла, який його залишив? Що змінилося ззовні? всередині його?

3. Прочитайте вірші 25-27. Чому учні боялися прийняти Савла в Єрусалимі? Чому для Савла це було важливо? Чому важливо для нас? Хто допоміг Савлу?

4. Куди, врешті решт, відіслали Савла? Як будувалася церква? (31) Подумайте на основі цього слова, що означає бути учнем Ісуса?

САВЛЕ БРАТЕ

Дії 9:1-19

Ключовий вірш 17

Ми повертаємося до вивчення книги Дій і уривок, який нам потрібно розібрати сьогодні — дуже відомий. Це історія навернення Савла, молодого фарисея і ревного захисника батьківських традицій, який пізніше стане відомий світу, як апостол Павло . Ця історія дуже яскрава і сповнена драматизму. Зміни, які відбулися в житті Савла — очевидні і незаперечні. Благодать Божа, Його провидіння які виявилися в цьому епізоді — дивовижні. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам розум щоб ми розуміли Його слово і навчалися з нього.

Подивіться вірші 1-2: “А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика, попросив від нього листи у Дамаск синагогам, щоб, коли знайде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв’язати й привести до Єрусалиму”. 

Минулий розділ свого оповідання Лука присвятив Пилипу і тому, як Господь діяв через нього, коли Єрусалимська церква через гоніння розсіялася по всій Юдеї і Самарії. І тепер він зміщає свій фокус на іншого героя — Савла із Тарсат. 

Ким був Савл? Лука вже згадував його раніше в оповіданні про Степана та про  ті переслідування на християн, які почалися після смерті Степана. Савл був юнаком, який стеріг одяг тих, хто побивав Степана. Він похваляв його вбивство. Похваляв — це не прочитав в газеті і сказав: “так йому й треба”. Ні! Він справді палав злобою і скреготав зубами і рвався серцем. Він хотів вбити Степана. Напевне, змушений стояти біля плащів, він кричав: “ось, там більший камінь є!..”  

Після смерті Степана, Савл якщо не очолив (бо був досить молодий), то прийняв саму активну участь в гонінні віруючих. У Дії 8:3 Лука оповідає: “А Савл нищив Церкву, вдирався в доми, витягав чоловіків і жінок та давав до в’язниці…” Він був як скажений НКВДшник в 30ті роки минулого століття: влаштовував облави, вривався в доми тих, кого підозрювали і усіх підряд тягнув до в’язниці не дивлячись ні на вік, ні на статус, ні на стать. А перелякані сусіди лише сиділи і в шпаринки дивилися, що робиться.

Чому Савл так чинив? В посланні до Галатів він сам пояснює це: “Ви чули про моє життя колись у юдействі, що я несамовито переслідував Божу Церкву та руйнував її; я досягнув у юдействі більших успіхів, ніж багато ровесників мого роду, будучи завзятим прихильником моїх батьківських передань” (НП: Гал.1:13,14) 

В лиці Степана та інших віруючих Савл бачив пряму загрозу тому способу життя, яким він жив і який успадкував від батьків. Але Савлом керувало не просто бажання захистити свою культурну спадщину. Ні, він думав, що знищуючи церкву, він тим самим служить Богу. Завзяття, з яким діяв Савл можна порівняти хіба що з завзяттям Пінхаса, Ааронового онука, який бачивши, як ізраїльтянин чинить блуд з мідіянітянкою, запалився Божою горливістю, взяв списа і пробив того чоловіка разом із жінкою аж до землі. Різниця лиш в тому, що Пінхас своїм завзяттям справді догодив Богу, а Савл — лише думав, що догоджає Йому. Як бачимо, не завжди завзято означає правильно. 

Тим не менш переконання його було досить глибоким і стійким. Коли він дізнався, що церква розсіялася і залишила Єрусалим, він вирішив йти далі і винищувати тих, хто тримається тієї дороги (так названі віруючі) стільки, скільки зможе. Для цього він випросив у первосвященика листи до синагог у Дамаску, щоб вони всіляко сприяли йому виявляти християн. Це не первосвященик послав Савла, це Савл випросив листи у первосвященика. Таким сильним було його рішення знищити послідовників Ісуса. 

Чи здійснив Савл, що задумав? — ні, не здійснив. Дорогою до Дамаску його зустрів Господь Ісус. Подивіться вірші 3-6: “А коли він ішов й наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його, а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? А він запитав: Хто Ти, Пане? А Той: Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку! А він, затрусившися та налякавшися, каже: Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив? А до нього Господь: Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити!”

Савл йшов собі, нікого не чіпав, мріяв як прийде до Дамаску і заарештує там усіх християн, аж раптом його нагло перервали. Він бачить яскраве світло із неба і чує голос. Це голос Господа, і Господь промовляє до нього. 

Савл — молодий ревний юдей вихований на історіях СЗ. Він любить Бога, він усім серцем хоче служити Богу. Напевне, він багато разів мріяв почути голос Божий, як його чули пророки Ісая, Єзикіїль чи Даниїл. Побачити Його славу, як її бачив Мойсей. Так само, як нам іноді хочеться, щоб Господь проговорив до нас, явив нам Своє лице. Саме цього ми прагнемо, одного дня побачити Його, як Він є, чи не так? І ось Господь звертається до нього. Але що Савл чує замість слів похвали за свою таку горливість і ревність в служінні? Він чує гіркий докір: “Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?” “Хто Ти, Пане?”, запитує він і чує неможливу відповідь: “Я Ісус, що Його переслідуєш ти”. 

Бог, якому із дитинства Савл прагнув служити і поклонятися явився йому в лиці Ісуса Христа. За одну хвилину життя Савла перевернулося з ніг на голову. Він думав, що він знає Бога і Його волю, а виявилося, що він був сліпий. Все життя був сліпий. Він думав, що своїм життям догоджає Богу, а виявилося, що він переслідує Божого Месію і Його народ. Він вважав себе непорочним, але коли зустрівся з справжнім Богом, не з тим, якого сам собі придумав, а з Богом Писання, Який являє Себе в Ісусі Христі, то зрозумів, що уся його праведність — як брудний одяг і йому нічого показати Господу. Все, що він може — це впасти на землю. Єдине питання, яке в нього залишилося: “Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?”

В мене є знайомий, колишній співробітник. Він ідентифікує себе, як атеїста і часом щось постить у фейсбуку на цю тематику. Не так давно він поділився цитатою відомого американського атеїста і коміка Джорджа Карліна. В цій цитаті Карлін роздумує про недосконалість світу, порівнює бога з офісним працівником і в кінці приходить до висновку, що з такими речами в резюме, як війни, голод, бідність і корупція, бог не знайшов би собі роботи у будь якому пристойному всесвіті. 

Коли я побачив ті слова, то чесно кажучи, трохи засмутився. Не тому, що мені стало прикро за Бога. Він не потребує, щоб я Його виправдовував. І не тому, що мої почуття християнина якось було вражено. А тому, що люди, які так думають і так говорять, насправді, ніколи не зустрілися, ніколи не знали і не бачили Бога Біблії. 

Люди придумують собі бога з яким їм зручно жити. Наприклад, бога, який не може нічого вимагати і, взагалі, мусить просити дозволу, щоб щось зробити. Або бога, з яким можна сперечатися. Чи бога, який ніколи не сварить і завжди все дозволяє. До цих ідолів (бо то справді є ідоли) вони прибігають, коли хочуть самоствердитися, або коли хочуть себе виправдати і втихомирити совість, або коли потрібна мішень, яка не відповість, щоб вилити свою жовч. Але коли ми справді зустрічаємося з Богом, то виявляємо, що Він зовсім не такий. Це Всемогутній Бог, який створив небо і землю. Це Бог, якому не потрібно просити дозволу, щоб щось зробити з нашими життями. Йому належить вся влада на небі і на землі. Він — святий і милостивий Господь, який явив Себе в Ісусі Христі. Амінь. Але ми ще дещо виявляємо в Божій присутності: ми виявляємо себе винними перед Ним. Чи не так? І нам нічим виправдовуватися. І єдине, що ми можемо сказати, це так само, як і Савл питати: “Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?”

Подивіться вірші 8, 9: “Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплющені мав, нікого не бачив… І за руку його повели й привели до Дамаску. І три дні невидющий він був, і не їв, і не пив”.

Господь вразив Савла сліпотою. Він встав, але хоч мав відкриті очі, нічого не бачив. Він опинився в темряві, але, напевне, вперше в житті він так ясно бачив, хто є Бог і який є Бог. І вперше в житті так ясно бачив ким є він сам, Савл, найбільший грішник, який гнав церкву Божу. Йому нема чим виправдовуватися. Йому нема як захищатися. Він повністю упокорений. 

Лука відмічає, що три дні поки Савл був невидющий, він нічого не їсть і не п’є. Швидше за все, не їсти і не пити — це його власне рішення. Савл був юдеєм. Юдеї постилися для того, щоб шукати Божої волі, а також на знак каяття. Думаю, піст Савла містив і перше і друге. Сидячи в темряві, сам один, очікуючи, коли Господь вирішить його долю, Савл мав час, щоб обдумати своє життя. Він нищив церкву. Він названий противником Божим. Як він міг бути таким сліпим? Чого йому чекати тепер від Святого Бога? Як йому жити далі, коли він заподіяв стільки шкоди Божим святим? І ось він сидить і молиться, і навіть думати не може про їжу чи пиття, аж доки його доля не буде вирішена. 

Подивіться вірші 10-16: “А в Дамаску був учень один, на ймення Ананій. І Господь у видінні промовив до нього: Ананію! А він відказав: Ось я, Господи! Господь же до нього: Устань, і піди на вулицю, що Простою зветься, і пошукай в домі Юдовім Савла на ймення, тарсянина, ось бо він молиться, і мужа в видінні він бачив, на ймення Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видющий… Відповів же Ананій: Чув я, Господи, від багатьох про цього чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм! І тут має владу від первосвящеників, щоб в’язати усіх, хто кличе Ім’я Твоє. І промовив до нього Господь: Іди, бо для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля. Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім’я Моє”.

Доки Савл сидів, очікуючи, що звелить йому Господь, Господь діяв. Він явився у видінні Ананію. Ким був Ананій? Якщо про Савла нам відомо досить багато, то про Ананія — ні. Судячи зі всього він не був кимось знаменитим, ані пастором, ні дияконом, ні апостолом. Звичайний рядовий член церкви, який любить Господа і любить молитися.  І ось Господь направляє Ананія до Савла, на вулицю, що Простою зветься. І, звичайно, в Ананія виникають питання і побоювання. 

Хоча в ті часи не існувало інтернету, тим не менше люди в Дамаску вже знали, хто такий Савл і навіщо він прибув. Швидше за все церква тут складалася частково і з тих людей, які через Савла були змушені залишити Єрусалим. Можливо, дехто з них зустрічався вже з Савлом раніше. Можливо, хтось із них вже постраждав через Савла сам, чи мав близьких людей, що постраждали. Савл — скажений звір, що ненавидить віруючих і Христа. Навіщо Господь посилає Ананія, щоб покласти на нього руки і повернути йому зір? Чи не справедливим буде покарати Савла за все його зло? Чи, коли його очі відкриються, він не обернеться, щоб арештувати самого Ананія? 

Тоді Господь відкриває Ананію, Свій задум щодо Савла. Він — для Мене посудина вибрана, щоб носити Ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля. Йому я дам привілей багато постраждати за Моє ім’я, каже Господь. 

Коли ми читаємо історію навернення Савла, то можемо думати: “фарисей Савл став апостолом Павлом, тому, що Господь ось так йому явився. Якби Господь мені явився, як Савлу, моя віра була б не менше, ніж у Павла”. Але, насправді, те, що Господь зробив в житті Савла, Він тим чи іншим способом робить в житті кожного віруючого. Чи не так? Хіба це ми приходимо до Бога? — ні! Це Він приходить до нас. Не ми шукаємо Бога. Це Він знаходить нас і кличе нас дуже особисто Духом Святим. Працює в наших серцях, даючи віру. Наше навернення до Бога, перетворення наших життів, починається з того, і лише тоді, коли тим чи іншим способом ми зустрічаємося з живим, реальним Богом. Коли? — коли Він являє нам Себе в Ісусі Христі. Амінь. Наше навернення починається з того, що перед Його лицем ми усвідомлюємо свої гріхи і потребу в спасінні і в благодаті. Іноді ми дивимося на людей і вже собі в розумі вирішуємо: цей може стати учнем Ісуса, а цей — ні. Або дивимося на своє життя і сумніваємося, чи може з мене такого, щось вийти. Але ось що ми бачимо в історії Савла: наш Бог — це Господь, для якого нема занадто великого грішника. Це Господь, у Якого достатньо благодаті для мене. Це Господь, Який може спасти і зробити Своєю цінною, обраною посудиною навіть такого лютого звіра, як Савл і такого мізерного грішника, як я. Амінь!

Як Ананій відповів на Господнє веління? Подивіться вірші 17-19: “І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: Савле брате, Господь Ісус, що з’явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видющий, і наповнився Духа Святого! І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став… І, вставши, охристився, і, прийнявши поживу, на силах зміцнів”. І багато перекладів, в тому числі новий український, російський синодальний, чи NIV тут додають: “декілька днів він пробув з учнями, які перебували в Дамаску”. 

Отже, за Господнім словом Ананій пішов і знайшов Савла. Савл сидів одинокий в цілковитій темряві, безсилий, зломлений, мучений власною совістю. Він не знає, чого йому чекати від Бога і не знає, чого йому чекати від церкви. Буде зовсім не дивно, коли вони відвернуться від нього, коли зневажатимуть його і проженуть його. 

Те, що Савл зробив, неможливо відмінити, стерти з минулого. Так само, як неможливо стерти з минулого, або відмінити жоден наш гріх, жодне наше слово чи вчинок. Що зроблено, те зроблено. Що сказано, те сказано. Господь пробачає нам наші гріхи, не згадує їх, не зараховує їх і не ставить нам у провину, але вчинки залишаються вчинками. І, коли Павло пізніше приходив у зібрання віруючих в Дамаску чи в Єрусалимі, він зустрічав там людей, чиїх близьких він замучив, чиє життя він зламав. І коли в посланні до Коринтян, він називає себе найменшим з апостолів і якимось недородком — це не якась фальшива скромність чи намовляння на себе. Він справді вважав себе таким, але благодаттю Божою є те, що є, додає він і благодать Його в мені не була марною. 

Савл не знає, як буде прийнятий. Але перше слово, яке він чує від Ананія. це слово “брат”: Савле брате, Господь Ісус послав мене, щоб ти прозрів і прийняв дар Духа Святого. Вчинки Савла свідчили проти нього. Він не вчинив ще нічого, що б показало, що він справді змінився. Але в Ананія ми не знаходимо жодної підозрілості, чи недовіри. Господнього слова для нього достатньо, щоб прийняти Савла братом, щоб розповісти йому Євангелію, покласти на нього руки і щиро молитися за нього, щоб благословити його і навіть нагодувати. 

Савл був справді прийнятий. Прийнятий церквою і прийнятий Богом. Замість ненависті він отримав любов, замість засудження — прощення, замість підозрілості — довіру, замість озлобленості — відкритість і доброту. Чи це не диво?

Дивлячись на Ананія та церкву в Дамаску, нам потрібно перевірити себе, своє серце. Чи являю я любов, прийняття і прощення Христа? Чи можу переступати через упередженість і гордість? Нам потрібно перевіряти своє життя і служіння, як громади. Чи є наша громада, громадою в якій панує гостинність, довіра, відкритість і доброта? Чи являє наша спільнота світу Христа? Нехай Господь допоможе нам бути такою церквою. Амінь!

Часто ми думаємо про спасіння, як про щось, що має місце лише між мною і Богом. Але це не так, Господь спасає нас поміщаючи нас в церкву, з якою Він зв’язав Себе Духом Святим: “Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним” (1Кор.12:13).

Часто, говорячи про навернення Савла ми згадуємо лише першу частину, як Господь Ісус явився йому на дорозі, але зовсім опускаємо з виду другу, як Савл був прийнятий церквою. Але цікаво, що навіть почавши Свою роботу в серці Савла з такого яскравого, безпосереднього об’явлення, Господь Ісус не відправляє його до Аравії, щоб там продовжувати навчати. Це буде.  Пізніше. Але спочатку, Він відправляє його до віруючих у Дамаск. І, насправді, навернення Савла не завершене, аж доки він не прийнятий церквою. Прийняття церквою і хрещення стають для Савла свідченням того, що він прийнятий і прощений також і Богом, щоб служити Йому і приносити Йому плід.  

Те, що Господь зробив в житті Савла, Він продовжує робити в житті кожного з нас. В кожному окремому випадку, в кожній історії навернення грішника до істинного Бога. Це лише Його благодать, це лише Його милість і це завжди безпосередня робота і присутність Його Духа, що діє в нас і відроджує до віри. І це робота, яку Він звершує не без церкви, не без служіння інших віруючих в наших життях. І, так само, як і для Савла, наше покликання має мету. Нехай Господь звершує Свою роботу в нас і використовує, як Свої обрані посудини, через які Його ім’я буде прославлене. І нехай Господь навчить нас і допоможе проявляти щиру любов, відкритість і довіру до тих, кого Він посилає в наші життя. Амінь. 

(п. Йонатан)

САВЛЕ БРАТЕ

Дії 9:1-19

Ключовий вірш 17

1. Вірші 1-2. Ким був Савл (7:58; 8:1)? З якою метою він відправився до Дамаску? Поділіться своїми думками про мотиви якими керувався Савл.

2. Вірші 3-9. Як Господь Ісус явився Савлу дорогою до Дамаску і що повідомив йому? Що це значило для Павла (9)? Які інструкції він отримав? Чому, на вашу думку, Господь відправив Савла до християн, а не продовжив вчити його безпосередньо?

3. Вірші 10-16. Ким був Ананій? З яким велінням Господь відправив його до Савла? Що Ананія занепокоїло в цьому наказові? Що Господь відкрив Ананію про Савла та його покликання?

4. Вірші 17-19. Як Ананій відповів на Господнє веління? Як він прийняв Савла? Що сталося з Савлом? Що він зробив?

5. Поділіться своїми роздумами про духовну сліпоту Савла і нашу, про те, як Господь відкриває нам очі і як використовує для цього людей.