Записи – Сторінка 12 – University Bible Fellowship

ОБК 2021: Проповідь “Що це за каміння?” (Ісус Навин 4:1-24)

“ЩО ЦЕ ЗА КАМІННЯ?”

Ісус Навин 4:1-24

Ключовий вірш 4:6 : “щоб то було знаком між вами, коли взавтра запитають ваші сини, говорячи: Що це у вас за каміння?”

З дня, коли ноги м. Петра ступили на українську землю, пройшло 30 р. За цей час прийшли нові покоління учнів, виросли наші діти. І вони задають питання: “Що означає UBF?” “Хто така м. Анастасія?” Чому Ірину Степанівну називають п. КенДу? Чому сім’ю називають домашньою церквою? Хто такий пастир? Що таке “Духовний хліб?” І у сьогоднішньому слові ми чуємо запитання: “Що це за каміння?” Задавати питання – це добре. У Вас має бути багато запитань у житті. І на цій конференції ми уважно роздивимося гори каміння і постараємося дати відповідь на запитання: “Що це за каміння?”

У 3-му розділі книги Ісуса Навина описано, як Ізраїльський народ перейшов Йордан і ступив в обіцяну землю. Це була історична подія, не лише в фізичному сенсі, але і в свідомості Ізраїльтян. Ізраїльтяни були рабами в Єгипті. У них не було зброї, вони не вміли воювати. Ханаанські племена були войовничі і потужні. Серед них жили навіть велетні! Ізраїльтяни і подумати не могли, щоб ступити на їх землю, і тремтіли від страху. Ба більше, шлях до ханаанської землі перегородила велика та широка річка Йордан. У них не було човнів для переправи. Але коли вони повірили Богові і послухалися його, сталася велика справа. Води Йордану розійшлися, і вони перейшли на той бік по сухому. Потім хвилі зійшлися. Шляху назад не було. Тепер або Ізраїльтяни мали або завоювати цю землю, або усі загинути.

Звернемося до віршів 1-3:

¹ І сталося, як увесь народ закінчив переходити Йордан, то сказав Господь до Ісуса, говорячи:

² Візьміть собі з народу дванадцять мужів, по одному мужеві з племени. ³ І накажете їм, говорячи: Винесіть звідси, із середини Йордану, із місця, де міцно стояли ноги священиків, дванадцять каменів, і перенесете їх із собою, і покладете їх на нічлігу, що в ньому будете ночувати цієї ночі.

Після переходу Йордану у людей було багато справ: потрібно було закріпитися на березі, виставити охорону, виробити план подальших дій, поїсти та відіспатися врешті решт. Люди були втомлені, а тягати тяжкі камені справа невдячна. Чому ж тоді Бог наказав Ісусу натягати каміння з Йордану? Причина цього написана у віршах 6-7:

⁶ щоб то було знаком між вами, коли взавтра запитають ваші сини, говорячи: Що це у вас за каміння?

⁷ то скажете їм, що була відділена йорданська вода перед ковчегом Господнього заповіту, коли він переходив в Йордані, була відділена йорданська вода. І будуть ті каміння за пам’ятку для Ізраїлевих синів аж навіки.

Бог хотів щоб Ізраїльтяни пам’ятали про цю подію. Звичайно, Ізраїльтяни, які самі переходили Йордан, які бачили це чудо на власні очі, добре пам’ятали цю подію. Але їх наступні покоління нічого не знали про неї. Тому Бог наказав побудувати пам’ятник і навчити своїх дітей тому, що Бог зробив для свого народу.

У віршах 21-23 Бог говорить про це Сам:

21 І сказав він до Ізраїлевих синів, говорячи: Коли взавтра запитають вас ваші сини своїх батьків, говорячи: Що це за каміння?

22 то познайомте ваших синів, говорячи: По сухому перейшов був Ізраїль цей Йордан,

23 бо Господь, Бог ваш, висушив воду Йордану перед вами, аж поки ви не перейшли, як зробив був Господь, Бог ваш, морю Червоному, яке Він висушив перед нами, аж поки ми не перейшли,

Бог хотів, щоб Ізраїльтяни пам’ятали цю подію. Тут Він згадує ще одну схожу подію – перехід Червоного моря. Вона сталася за 40 р. до цієї, коли Ізраїльтяни вийшли з єгипетського рабства. Тоді Бог заснував Пасху, щоб в усі віки Ізраїльтяни справляли її та пам’ятали, що Бог зробив для Свого народу. А зараз щоб Бог наказав зробити памятник, щоб Ізраїльтяни пам’ятали як Бог висушив воду Йордану.

Тут ми вчимося тому, наскльки важливо памятати про те, що Бог зробив у твоєму житті. Проте люди зазвичай пам’ятають лише образи та неприємності, а Божу роботу та благодать забувають. Якось Ісуса перестріли десять прокажених (Лк.17:11-19). Вони голосно благали Його: “Ісусе, Наставнику, – змилуйсь над нами!” Ісус змилувався над ними і уздоровив їх усіх від прокази. Девять так зраділи, що забули про все, навіть про Божу благодать. І лише один повернувся до Ісуса щоб подякувати Йому. І тоді Ісус запитав: “Чи не десять очистилося, – а дев’ять же де?” Це те питання, яке Ісус задає нам сьогодні, і задає все наше життя: “Чи не десять очистилося, – а дев’ять же де?” Ізраїльтяни мали померти в Єгипетському рабстві, або в пустелі, або потонути в Йордані, або ж загинути від рук хананеїв. Але вони лишилися живі. Ці прокажені мали вести жалюгідне життя на безлюдній території. Але вони очистилися! Нас очікувала вічна загибель, але Бог спас нас Своєю милістю! Ісус каже: “Очистилися” – що Вам ще потрібно? Ісус запитує: “Де інші дев’ять?” Напевно вони займалися

своїми справами, напевно у них було дуже багато невирішених справ. Але їх справжнє місце було біля Ісуса, щоб дякувати Йому за Його благодать у їх житті.

В цьому році ми святкуємо 30-річчя нашої церкви. Два роки тому відбулася передача лідерства від місіонерів до місцевих пастирів. Тому нам потрібно уважно роздивитися ті камені, які поклали місіонери щоб ми знали, що Бог сильний, щоб ми боялися Бога та були мудрими зараз у нашому служінні.

Я згадаю лише декілька етапів такої Божої роботи.

Запрошення. Коли місіонери приїхали в Україну, тільки недавно розпався Сов’єтський Союз. Місіонери погано знали мову. Студенти ставилися до них підозріло, тому що в Сов’єтському Союзі кожен іноземець був потенційним шпигуном. Запросити студентів до вивчення Біблії та церкви здавалося неможливим, тому що вони росли в атмосфері атеїзму, а релігію вважали опіумом для народів. Але Бог зробив через них велику справу, і багато студентів приходили вивчати Біблію та на богослужіння. Коли одна місіонерка запросила мене на вивчення Біблії, я хотів сказати “Ні”, але відповів “Так”. Коли я вперше прийшов на богослужіння, зал був повним молоді. Це була велика та потужна Божа робота.

Учнівство. Хоча в церкву приходило багато студентів та вивчали Біблію, Ісус не був на першому місці в їх житті. Для них просто було цікаво поспілкуватися з іноземцями. Вони вважали м. Петра не місіонером чи пастирем, а просто своїм другом, і називали його “Петя”. Однак на пасхальній конференції в Пущі-Водиці в 1994 р. кілька учнів підписали клятву учнівства. Це був перший раз, коли християнство стало чимось більшим, ніж просто цікава тусовка. І це була велика Божа робота.

Створення сімей. Довірити створення своєї сім’ї Богу нелегко. Але без цього неможливе учнівство. Бо якщо я не можу довірити Богові створення сім’ї з людиною, з якою проживу кілька десятків років, то як можу довірити Богові свою вічність? Один брат вивчав Біблію весь час навчання в університеті. Але коли перед ним став вибір: учнівство чи одруження на київлянці, він вибрав останнє та втік з церкви. В 1996 р. Бог вчинив історичну подію: Авраам та Марія створили сім’ю вірою. Вони показали, що серйозно ставляться до Бога, в Якого вірять, так що довіряють Йому свою сім’ю. Вони показали гарний приклад, якому з часом послідували інші.

Десятина. У час становлення церкви UBF грошей не вистачало на базові потреби, навіть на зубну пасту. Усі були бідні. Але місіонери з самого початку поклали основу десятин: десятина належить Богові, її потрібно віддавати. Сама суть християнства у тому, що ми маємо віддавати. Учні почали віддавати

десятину, навіть коли знали, що грошей в цьому міс. не вистачить. З часом Бог благословив Київську церкву. Ми не живемо на пожертви інших церков, ми не залежимо матеріально від пожертв інших церков. У нас немає боргів. У нас є прекрасна будівля церкви. Ба більше, ми можемо віддавати іншим.

Пастирство. Місіонери з самого початку закликали своїх біблійних студентів служити іншим, молитися за них, звертати на них увагу. Це здавалося неможливим, тому що ми звикли звертати увагу лише на самих себе. Місіонери казали: “Ви маєте нести відповідальність за свій народ”. Бог благословив їх віру і поставив багато місцевих пастирів, які піклуються про інших.

І це лише деякі приклади того каміння, яке було закладене Богом за 30 р. Київського UBF. Наразі перед нами стоять серйозні і в дечому схожі виклики: як запрошувати молодь до Христа? Як допомагати їм ставати учнями Ісуса Христа, а не споживачами релігійних послуг? Як берегти єдність у спільноті? Як служити нашим дітям, щоб вони пізнали Ісуса Христа? Як чинити вплив на суспільство, а не ховатися за церковними стінами? Як зростати та поширюватись? І коли нам здається, що це неможливо, нам потрібно запитати: “Що це за каміння?” Подивіться ще раз на 24 вірш:

24 щоб усі народи землі пізнали руку Господню, що сильна вона, щоб боялися ви Господа, Бога вашого, по всі дні.

За цим камінням ми бачимо великого Бога, для Якого немає нічого неможливого. Хай Господь допоможе нам пам’ятати ті великі справи, які Він вчинив в нашій церкві протягом 30 р. І хай Господь дасть нам через це боятися лише Його одного і не боятися викликів, які стоять перед нами. Хай через наше служіння усі народи землі пізнають Господа.

(п. Яків)

ОБК 2021: Проповідь “Любов Небесного Батька” (Від Луки 15:11-32)

Любов Небесного Батька

Від Луки 15:11-32

Ключовий вірш 20 : “І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!”

Людям потрібна любов. Немає різниці це немовля чи доросла людина. Кожен потребує любові, але чи може людина любити не пізнавши справжньої любові, де її знайти?

Читаючи євангеліє можемо помітити що Ісус завжди був серед людей. Він не нехтував ніким, в 1 вірші 15 розділу написано:

Наближатися до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його.

Але фарисеям та книжникам не подобались грішники, тому вони виступили з критикою. Як відповів їм Ісус? Він не прогнав грішників і не прогнав фарисеїв, а натомість розповів їм кілька притч. Одна з них – притча про блудного сина.

Прочитаймо 11-й вірш: “І Він оповів: У чоловіка одного було 2 сини”. В 12 вірші ми бачимо чого хотів молодший син:

І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток.

Цьому сину набрид батьківський дім і він вирішив, що йому треба змінити обстановку. Так як кишенькових грошей в нього не було, він попросив у Батька належну частину маєтку наперед, так, ніби Батько вже помер.

Що зробив батько? Він просто “поділив поміж ними маєток”. Він розумів, що неможливо змусити сина любити, але не дав йому приводу сумніватись в батьківській любові.

Луки 15:13

¹³А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно.

Син швидко зібрав речі і поїхав реалізувати свою свободу від батька. Ісус єдиним реченням показав, якими насправді були його наміри: “ і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно”.

Луки 15:14-16

¹⁴А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати.¹⁵І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його

на поля свої пасти свиней.¹⁶І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.

Насолода світом та тим, що цей світ пропонує, була недовгою. Спочатку світ здається таким прекрасним, але коли з’являються проблеми, тоді починаєш помічати: цей світ також бідує. Брак коштів змусив розбещеного юнака шукати роботу в місцевого фермера, “а той вислав його на поля свої пасти свиней.” Ісус розповів цю історію в країні, де свині це нечисті тварини. Цим Він ясно показав, що глибина морального падіння сина була максимально можливою.

Лука 15:17

¹⁷Тоді він спам’ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!

Син спам’ятався. Раніше його засліплювали мрії про багатство й свободу від батька, а голод допоміг йому спам’ятатися. Він зрозумів, що добре не з грошима а з батьком. Син одразу зробив другий крок, прийнявши важливе рішення:

Луки 15:18-19

¹⁸Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе…¹⁹Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів…

Погляньте на початок 18 вірша: Устану, і піду я до батька свого. Тут важливе одне слово: БАТЬКО. Блудний син хотів підкорятися не якомусь жорстокому власнику. Він хотів піти туди, де був рідний дім, де немає голоду й приниження, де батьківське серце билось любовью, він хотів в те місце, яке може назвати домом. Але тепер він усвідомив, наскільки поганим був його вчинок по відношенню до батька і перед Богом.

Блудний син зрозумів, що Недостойний я вже зватись сином твоїм, і тому він хотів попроситися в найми до батька. У нього було тільки одне бажання та одна ціль: бути з батьком. І він пішов.

Луки 15:20

²⁰І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!

Коли блудний син був ще далеко, тато побачив його. Він побачив його не випадково, він чекав сина з того моменту, коли той пішов. Біблія говорить, що саме так Бог чекає на повернення кожного грішника. Євангеліє – це звістка про те, що Бог біжить на зустріч грішнику. ”і побіг він, і кинувсь на шию йому і зачав цілувати його! ” – тільки подумайте, як пахло від сина-свинопаса! Батько не згидував, не попросив піти спочатку в душ, ні, він кинувся йому на шию. Він прийняв Його таким, який він був. Він пробачив йому все.

Єдине, що хоче Ісус – це щоб ми звернулись до Нього. Не треба чекати поки я стану святим, без Ісуса це неможливо, треба приходити таким який ти є.

^“21І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм…”

В репетиції перед зустріччю, син хотів сказати ще дещо. Погляньте на вірш 19: ” Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів…”. Тепер нічого батьку не пропонує. Йому вистачає того, що тато любить його і пробачає. Він не хоче чогось отримати від батька. Йому важливий сам батько.

^“22А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги.”

Батько відновив статус сина, давши йому новий костюм, блискучий перстень і нове взуття. Новим одягом він покрив ганьбу свого сина. Перстень повернув синівську владу. Взуття показало його підвищене становище як сина господаря.

Так само Бог відновлює грішника. Гріх покрив нас ганьбою, а Христос дає свою праведність. Гріх зробив нас слабкими і боязкими, а Христос дає нам силу і владу. Гріх зробив нас нікому непотрібними, а Христос зробив нас славними божими дітьми.

Далі повеління для слуг продовжилось²³Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти,²⁴бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся! І почали веселитись вони.

трохи раніше в цьому розділі Ісус казав, що, коли один грішник кається, на небесах буде величезна радість.

Але другий син не розділив таку радість.

^“25А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці.²⁶І покликав одного зо слуг, та й спитав: Що це таке?²⁷А той каже йому: То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бож здоровим його він прийняв.²⁸І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його.”

Старший син був хороший, він багато працював і нікуди не тікав з дому. Але коли він побачив, як батько зустрів його брата, він не зрадів, а розгнівався, так що батьку довелося вийти і вмовляти його. Два рази в цій притчі батько виходив на вулицю: спочатку щоб зустріти блудного сина, другий, щоб вмовити ввійти старшого сина.

^“29А той відповів і до батька сказав: Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я…”

В словах старшого сина не вистачає одного слова, того самого рятівного слова: “БАТЬКО”. Він ніби виставляє рахунок, в якому перераховує все: свою покірливість, працелюбство, свої достоїнства та добрі вчинки.

³⁰Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване…

Він каже не “мій брат”, а “твій син”. Те що молодший син розтратив гроші, не дає йому спокою. Але його бажання – такі самі. Він хоче отримати свою частину маєтку і не хоче ділити її з блудним братом. Що ж відповів йому батько?

^“31І сказав він йому: Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє!”

Батько звертається до нього “ДИТИНО”, нагадуючи, які між ними стосунки. Маєток належить йому не тому що він працював, а тому що він його син, а його брат – теж син.

³²Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!

Бог – люблячий батько, Він приймає і того хто по вуха заліз в гріх, і того хто ходить в церкву, або займається служінням, але забув любов Небесного Батька і робить це заради якоїсь вигоди чи похвали.

Бог любив нас коли ми були грішниками і віддав Свого Сина для нашого викуплення. Кожному з нас потрібна Божа любов.

Господь мій люблячий батько.

Цю фразу я навчилася говори і думала що розумію її, але готуючи цю проповідь, я багато чого усвідомила.

Так сталося що я росла у бабусі з дідусем, а мої батьки були розлучені. Будучи вже віруючою людиною, я завжди говорила своєму пастирю що пробачила своїх батьків, і не тримаю на них тих ніяких дитячих образ. Під словами “не тримаю образ” розуміється дещо більше, я просто не усвідомлюючи того, викинула батьків з голови.

Я думаю що по більшій мірі відношусь до молодшого сина. В дитячі роки я ходила у воскресну школу, молилася. В 13річному віці я поступила в ліцей. Приблизно з цього часу я почала віддаляється від Бога, та мене це не бентежило.

І як же без пошуку вдаваної любові.. В 17 років я замислилась над тим, а чому це я одна, коли всі навколо зустрічаються. Але навіть тоді Бог зберіг мене. Але порожнечу я ніяк не могла заповнити нічим. Неправильні розуміння стосунки між батьками та до мене, як до дитини дало тріщини в моєму серці. Так я ще 2 рази намагалась витягнути любов від людей, які самі потребували її. Останній раз, ледь не вийшла заміж просто аби втікти від проблем. Та Бог вже вибрав мене, Він познайомив мене з пастир Ханною. Я на той час почала шукати Бога, але ще була далека від покаяння. Я знаю, що Ісус люблячий батько, і він чекав свою блудну доньку. Коли я покинула Його, він беріг стосунки, хоч і не маючи частини маєтку, я ні в чому не мала потреби.

Переїхавши в Київ, я почала жити з батьком. Для мене це було щось дивовижне, я думала що нарешті зможу набратися той ”батьківської” любові, якої мені не вистачало. Але ці сподівання були марними, бо що можна взяти від людини, яка сама цього шукає.

Взагалі тема стосунків між людьми не проста річ, а особливо стосунки в сім’ї. Зараз для мене створюють гарний приклад сім’ї це сім’я П.Діми та П.Ханни. Я бачу які повинні бути стосунки з дитиною та один до одного. П.Діма завжди радий відповідати на мої питання стосовно подій в біблії, розповідає цікаві історії, та головне він показує мені любов батька.

Обмірковуючи це, та впускаючи це слово від Господа в своє серце, я відчуваю що Господь любить мене. Він чекав коли я здавалась, а зараз приймає мене. Дає новий одяг покривши мою ганьбу, дав мені перстень, мою віру – якою я можу проповідувати, що Бог є любов, дав взуття, – силу, якою я можу долати труднощі, покладаючись на Господа.

Батько чекав коли син повернеться, і радів коли це сталось. Тато поставив в пріоритет стосунки з сином, ніж маєток, він мав надію, що через стосунки і любов його дитя повернеться, і це допомогло залишити спогад любові в серці юнака. Цей спогад був захований, його замінило розпусне життя, гроші. Але коли все закінчилось, все що в нього залишилось – це спогади про багате життя, достаток в усьому і батько, який показав любов. Саме спогад про любов батька дав сили повернутися додому.

Господь сповнив моє серце Своєю любов’ю через цю притчу. Це була і є моя тема молитви, мати таке ж серце, як у Ісуса, і через притчу я можу бачити це любляче серце, яке готове постійно давати, і завжди готове чекати. Через це я глибше пізнала Бога, і хочу пізнавати та дарувати Його любов все своє земне життя. І тепер з впевненістю я можу сказати “Господь мій люблячий батько”. Амінь

Бог-Отець сердечно очікує повернення всіх блудних дітей з розкаяними серцями. Того, хто з вірою приходить до Ісуса, Він приймає як Свою дитину і дарує світле, радісне, цінне перед Богом життя та любов, яку нам може показати тільки Ісус. Його любов безкорисна, і Він любить нас незалежно від того, що ми зробили. Справжня любов є Тільки в Ісусі Христі. Амінь.

__ Молитва: Господь, я вдячна за Твою велику любов, любов нашого Небесного Отця, Який очікує на повернення всіх блудних грішників, щоб прийняти нас дітьми Бога. Амінь __

(п. Руслана)

Вивчення Біблії: Питання (Даниїла 3:1-33)

Бо нема іншого Бога

Даниїла 3:1-33

Ключовий вірш 29

1. Вірші 1-7. Що зробив цар Навуходоносор? Навіщо? Яку церемонію посвячення він зробив? Що мали робити запрошені? Яке покарання цар призначив за недотримання процедури?

2. Вірші 8-18. Хто, з яким доносом і на кого прийшли до царя? В чому для юдеїв була складність виконати наказ царя? Як відреагував цар? Що йому відповіли Шадрах, Мешах та Авед-Неґо? Яку різницю між поклонінням ідолам і поклонінню Богу ми тут бачимо?

3. Вірші 19-27. Що наказав зробити цар? Що сталося? Чому він перемінив свої думки? Що засвідчили інші присутні?

4. Вірші 28-33. Яке свідчення про Бога зробив цар Навуходоносор? Яке об’явлення від Бога він отримав? Як він свідчив перед народами?

Вивчення Біблії: Проповідь “Царство, що навіки не зруйнується” (Даниїла 2)

Царство, що навіки не зруйнується

Даниїла 2

Ключовий вірш 44 : “А за днів тих царів Небесний Бог поставить ца́рство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде ві́ддане іншому наро́дові. Воно потовче́ й покінчи́ть усі ті царства, а само буде стояти навіки.”

Минулого разу ми дивилися, як Даниїл з друзями пішли проти системи і залишились вірними Богу. Сьогодні ж ми займемось ламанням системи.

Прочитаємо вірші 1,2:

1 А за другого року Навуходоносорового царюва́ння присни́лися Навуходоносорові сни. І занепоко́ївся дух його, і сон його утік від нього.

2 І сказав цар покли́кати чарівникі́в та заклиначі́в, і чаклуні́в та халде́їв, щоб розповіли́ царе́ві його сни. І вони поприхо́дили, і поставали перед царськи́м обличчям.

Царю наснилося щось таке, що він прокинувся в холодному поту і не міг більше заснути. Бог інколи використовував сни, щоб донести людям важливу інформацію. Так в книзі Буття Йосип тлумачив сни фараона, у яких говорилося про важливі наслідки для всього царства. Сон Навуходоносора так його вразив, що він захотів обов’язково дізнатись його значення. Він покликав всіх, кого в той час можна було назвати “вченими”: чарівників, екстрасенсів і астрологів. У наш час їх назвали б шарлатанами, але ці люди дійсно мали багато особливих знань, чим і користалися, щоб їх талант вважали божественним. Навуходоносор підозрював, що вони його дурять і просто проїдають бюджет. Коли я працював в науковому інституті, у коридорі цілими днями група вчених обговорювала футбол, а зарплата їм йшла за кількість проведеного на роботі часу. Навуходоносор би і тут щось запідозрив. Тож цар дав мудрецям тест на придатність до тлумачення таємниць: вони мали дізнатися і сам сон, а не лише його значення. Тільки в ті часи за погану роботу знімали не премію, а голову. Халдеї ж (астрологи) мали на свій захист залізний аргумент:

10 Халдеї відповіли́ перед царем та й сказали: „Нема на суходо́лі люди́ни, що могла б об’явити цареву справу, бо жоден великий та панівни́й цар не питався такої речі від жодного чарівника́ й заклинача́ та халде́я.

11 А справа, про яку питається цар, тяжка́, і немає таких, що об’явили б її перед царем, окрім богі́в, що не мають своїх ме́шкань ра́зом із тілом“.

Наука ще не має таких методик, сказали вони, бо не було держзамовлення. А якимось надлюдським істотам до нас немає діла, і вірити в них варто лише в серці, а в житті на них краще не покладатися. Ці авторитетні люди були безсилі. Більше того, вони говорять царю в обличчя, що він теж безсилий. І це була фатальна помилка.

Книга Даниїла гарно описує Навуходоносора як видатну людину. Він мріяв про панування і успішно його досягав. Він хотів, щоб його царство було найсильнішим і найславнішим. У 27-му вірші 4-го розділу він захоплюється своїми успіхами:

Цар заговорив та й сказав: „Чи ж це не вели́чний Вавилон, що я збудував його на дім царства мі́ццю поту́ги своєї та на славу моєї пишноти́?“ (4:27)

Одна ця фраза гарно говорить про його ставлення до власної могутності і до думки про його обмеженість. В його царстві він сам і був найвищим авторитетом. Ніякої конституції, демократії чи парламенту. Все, що хотів Навуходоносор, він отримував. Але цей випадок показав, що його влада не всесильна. Мудреці фактично сказали йому: ти –людина, тому ти не можеш мати все, що хочеш. Ти обмежений. Тож не дивно, що цар розгнівався і наказав вигубити всіх вавилонських мудреців.

Але тут на сцену виходить Даниїл. Прочитаємо вірші 16-18:

16 І Даниїл увійшов, і просив просити від царя, щоб дав йому ча́су, і він об’явить цареві ро́зв’язку сна.

17 Тоді Даниїл пішов до свого дому, і завідо́мив про справу товариші́в своїх, Ананію, Мисаїла та Азарію,

18 щоб просили милости від Небесного Бога на цю таємни́цю, щоб не вигубили Даниїла та товариші́в його ра́зом з рештою вавилонських мудреці́в.

Даниїл теж розумів, що людських здібностей недостатньо для розв’язку задачі. Також Даниїл розумів, що неможливо заставити Бога відкрити таємницю. Більше того, євреї були завойовані і відведені у вигнання до Вавилону через те, що відступили від Бога і почали робити всяке зло. Можна було думати, що Бог їх залишив і вже ніколи не відповість. Але Даниїл вірив, що Бог не десь далеко, що до Нього можна звернутись і Він вислухає молитву. Коли ми молимось, Бог не зобов’язаний нам відповідати. Навіть якби Бог засудив всіх людей за гріхи до знищення, це було б справедливо і у нас не було б підстав для апеляції. Єдине, що ми можемо – просити Бога про милість. Саме це й зробили Даниїл з друзями. І вірші 19-23 говорять нам, що молитва була почута, і Бог відкрив Даниїлу суть справи. Як ми найкраще можемо відчути, що Бог живий? Коли наші сили і можливості закінчуються, і Бог дає Свою силу, яка виходить за межі нашого розуміння.

Даниїл пішов до царя, і що він тому розповів? Погляньмо на вірші 27-30:

27 Даниїл відповів перед царем та й сказав: „Таємни́ці, про яку питається цар, не можуть об’явити цареві ані мудреці́, ані заклиначі́, ані чарівники́, ані віщуни́.

28 Але є на небеса́х Бог, що відкриває таємниці, і Він завідо́мив царя Навуходоно́сора про те, що́ бу́де в кінці днів. Твій сон та виді́ння твоєї голови на ложі твоїм — оце вони:

29 Тобі, ца́рю, прихо́дили на ложе твоє думки́ твої про те, що́ буде потім, а Той, Хто відкриває таємницю, показав тобі те, що́ буде.

30 А мені ця таємниця відкрита не через мудрість, що була б у мені більша від мудрости всіх живих, а тільки на те, щоб об’явити царе́ві роз́в’язку, і ти пізна́єш думки́ свого серця.

По-перше, він запевняє, що це не він, а Бог дає царю відповідь, тому і сон, і його тлумачення є певними. Коли ми проповідуємо слово Боже, ми це робимо не тому, що ми кращі за інших, а тому що слово Боже –це те, на що варто покладатися. Один пастор нещодавно давав інтерв’ю, і коли йому сказали “Ви ж така легендарна особистість”, він відповів: “Я – звичайний. Але цим і чудовий наш Бог, що бере звичайних людей і робить через них незвичайні речі”. По-друге, Даниїл підкреслює мету царевого видіння: цар міркував про те, що буде далі, і Бог йому на це відповів. “Що буде далі” –це важливе питання, яке не всі задають. Коли занадто добре або занадто погано, ми схильні жити одним днем і не думати про майбутнє. Також хтось говорить: „Будем їсти, пити і дивитись серіали, бо ми взавтра вмрем!“ (1Кор.15:32). Але думати про те, що буде далі, дуже корисно. Даниїл обіцяє царю, що той пізнає думки свого серця (30), тобто, отримає відповідь на те, що його насправді турбує.

І далі Даниїл розповідає сон і тлумачить його.

31 Ти, ца́рю, бачив, аж ось один великий бовва́н, — бовван цей величе́зний, а блиск його дуже си́льний; він стояв перед тобою, а ви́гляд його був страшни́й.

32 Цей бовва́н такий: голова його — з чистого золота, груди його та раме́на його — зо срі́бла, нутро́ його та стегно́ його — з міді,

33 голі́нки його — з заліза, но́ги його — частинно з заліза, а частинно з глини.

34 Ти бачив, аж ось одірва́вся камінь сам, не через ру́ки, і вдарив бовва́на по нога́х його, що з заліза та з глини, — і розторо́щив їх.

35 Того ча́су розторо́щилося, як одне, — залізо, глина, мідь, срі́бло та золото, і вони стали, немов та поло́ва з то́ку жнив, а вітер їх розві́яв, і не знайшлося по них жодного слі́ду; а камінь, що вдарив того бовва́на, став великою горою, і напо́внив усю землю.

Великий, і навіть величезний, бовван, був зроблений з різних матеріалів: голова золота, далі шар срібла, потім мідь, тоді залізо, а самий низ – композитна суміш низької якості, залізо і глина. Це була не просто людиноподібна статуя. Боввани були тим, чому люди поклонялися, що було для них важливим. Мабуть, цей бовван був настільки важливим для царя, що його знищення таємничим каменем нагнало на царя жах і відібрало сон. Що ж так мучило Навуходоносора? Читаємо тлумачення у віршах 37-43:

37 Ти, ца́рю, цар над царя́ми, якому Небесний Бог дав царство, вла́ду й міць та славу.

38 І скрізь, де ме́шкають лю́дські сини, польова́ звірина́ та птаство небесне, Він дав їх у твою руку, та вчинив тебе пану́ючим над усіма́ ними. Ти — голова, що з золота.

39 А по тобі постане інше царство, нижче від тебе, і царство третє, інше, що з міді, яке буде панувати над усією землею.

40 А царство четверте буде си́льне, як залізо, бо залізо товче́ й розбиває все, так і воно стовче́ й розі́б’є, як залізо, що все розбиває.

41 А що ти бачив но́ги та па́льці частинно з ганча́рської глини, частинно з заліза, то це буде поді́лене царство, і в ньому бу́де трохи залізної міці, бо ти бачив залізо, змішане з глейко́ю глиною.

42 А пальці ніг частинно з заліза, а частинно з глини, то й частина царства буде си́льна, а частина буде ламли́ва.

43 А що бачив ти залізо, змішане з глейко́ю глиною, то вони змішані бу́дуть лю́дським насінням, а не будуть приляга́ти одне до о́дного, як залізо не змішується з глиною.

Царя, звісно, турбувало царство. Він багато сил поклав, щоб збудувати і розширити своє царство. І можливо він одного разу, як Віллі Вонка, побачив у себе сиву волосину, і задумався, що ж буде з його царюванням далі? Еклезіаст від схожих роздумів засумував:

¹⁸ І знена́видів я ввесь свій труд, що під сонцем труди́вся я був, — бо його позоста́влю люди́ні, що буде вона по мені, ¹⁹ а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрі́в був під сонцем? Це марно́та також. (Еклезіаст 2:18,19)

Сон показав, що царство Навуходоносора і будь-яке інше людське царство закінчиться. Більше того, царство, яке буде після, названо “нижчим” від нього. Після срібного царства буде мідне, потім залізне, яке врешті, змішавшись з глиною, стане настільки слабким, що бідолашний бовван порушить всі закони опору матеріалів. З кожною наступною ітерацією царство ставатиме все слабшим. От так і відбувається те, що люди називають словом “прогрес”. Свавілля одного правителя перетворюється у свавілля багатьох. А сучасна демократія поступово скочується у свавілля нерозумного натовпу, якому всі мають скоритись. Але далі стається несподіване:

44 А за днів тих царів Небесний Бог поставить ца́рство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде ві́ддане іншому наро́дові. Воно потовче́ й покінчи́ть усі ті царства, а само буде стояти навіки.

45 Бо ти бачив, що з гори відірва́вся камінь сам, не руками, і пото́вк залізо, мідь, гли́ну, срі́бло та золото. Великий Бог об’явив царе́ві те, що станеться по́тім. А сон цей певний, і певна його ро́зв’язка!“

Камінь відірвався від гори без людського втручання і вдарив боввана так, що зламалися не лише слабкі ноги, а все повністю: і залізо, і мідь, і срібло і навіть золото. Всьому, що уособлюювала собою ця статуя, прийшов кінець. А камінь почав рости і заповнив всю землю. Боже послання царю означало: всьому, що ти будуєш, прийде кінець, і нічого не залишиться. Але те, що робить Бог, охопить увесь світ і ніколи не зламається.

Коли Бог творив людину, Він робив це з метою, щоб людина панувала:

І сказав Бог: „Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над мо́рською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі“. (Буття 1:26)

Тому у кожної людини є бажання будувати своє царство. Хтось хоче царювати над світом чи країною, а хтось –в межах власної кімнати, кожен згідно своїх сил. Як Навуходоносор, ми навіть уві сні зайняті своїми планами. Але є одна проблема, про яку Ісус сказав так:

Відповів їм Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха́. (Івана 8:34)

Ми бачимо, як влада псує політиків. Ми не дуже любимо тих, хто отримує владу, щоб користуватися нею заради себе. Точно так виглядає будь-яка людина, що намагається владарювати над своїм життям заради себе. Гріх робить нас безпорадними, так що ми робимо те, що самі ж ненавидимо. І тому будь-яка влада, що зневажає Бога, рано чи пізно стане нежиттєздатною. Так само, як у Даниїла, єдиним виходом для нас є Божа милість, і цю милість Бог дав нам в Ісусі Христі. Христос заплатив за наш гріх Своєю кров’ю, щоб ми, вірою в Нього, звільнилися від гріха і жили для Бога. У книзі Об’явлення сказано:

⁹ І нову́ пісню співають вони, промовляючи: „Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був зако́лений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого пле́мени, і язика, і наро́ду, і люду. ¹⁰ І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками, — і вони на землі царюватимуть!“ (Об’явлення 5:9,10)

Христос звільняє нас від рабства гріха і повертає здатність царювати. Ми можемо панувати, лише коли дозволимо Богу панувати в нашому житті.

Христос є тим каменем, що запанує над усім світом. Він не миттєво заповнив землю, а поступово. У посланні до Ефесян сказано:

²² І все впокорив Він під ноги Йому́, і Його дав найвище за все — за Голову Церкви, ²³ а вона — Його тіло, по́вня Того, що все всім наповня́є! (Еф.1:22,23)

Ісус обіцяв, що навіть сили адові не переможуть Його церкву. Зараз Церква – це присутність Божого Царства у світі. Іноді ми думаємо, що Бог посилає нам погані обставини, і дратуємось. Насправді це Він нас посилає в погані обставини як агентів Його царства, щоб наповнити і такі обставини Своєю присутністю через нас. Треба пам’ятати про Бога, де би ми не були, не лише на Богослужінні, але і вдома, на уроках чи на роботі.

Чи зрозумів послання Навуходоносор? Частково зрозумів, але не погодився. Вже в наступному розділі він висилає Даниїла у відрядження, а сам робить такого боввана, як бачив уві сні, але повністю золотого, і спалює в печі усіх, хто відмовиться йому кланятись. Цим він заявляє: ні, моє царство ніколи не припиниться! Все буде по-моєму і всі це мають визнати! І тому Богові довелося навчати його більш дієвими методами. Але зараз важливо, чи зрозуміли послання ми. Все буде по-моєму і в кінці зруйнується? Чи належатиму до Божого Царства і буду збирати скарби вічні, які ніколи не знищаться?

Останнім часом ми не знаємо, чого очікувати від політичної системи. Зі сходу нас хочуть завоювати, з заходу до влади часто приходять сили з марксистським підгрунтям, а ми самі вибираємо тих, хто вміє лише брехати і красти. Але що ми знаємо точно – це що Боже царство завжди в фіналі. Зникнуть держави, ідеології, партії і компанії, а слово Боже перебуватиме вічно. Ми можемо покладатися на нього, що б не сталося.

Прочитаймо ще раз ключовий вірш:

⁴⁴ А за днів тих царів Небесний Бог поставить ца́рство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде ві́ддане іншому наро́дові. Воно потовче́ й покінчи́ть усі ті царства, а само буде стояти навіки.

(п. Ной)

ОБК 2021: Проповідь “Царство священників і святий народ” (Вихід 19:4-6)

ЦАРСТВО СВЯЩЕНИКІВ І СВЯТИЙ НАРОД

Вихід 19:4-6

Коли в 2000 році я вперше прийшов на богослужіння київської церкви UBF в гуртожитку Київміськбуду, в залі, де збиралася церква, на стіні висіла велика мапа України, а зверху над нею був напис: “Україна – царство священиків і народ святий”. Коли сьогодні на богослужінні я беру в руки програмку, то також бачу там заклик молитися за Україну, щоб Господь зробив її царством священиків, народом святим і країною, що посилає місіонерів. Вихід 19:4-6 — це ключовий вірш нашої церкви до 2031р. Ми живемо з цим віршем вже досить давно і плануємо жити, ще як мінімум 10 років. Це той напрям, який має надавати нашому служінню певну мету і форму. І нема жодного сумніву, що Господь багато працював в нашій церкві через цю тему молитви впродовж останніх десятиліть. Церква виховувала учнів Христа і посилала місіонерів. Чому ж сьогодні ми знову згадуємо це слово?

По-перше, тому що ми схильні звикати до речей, які довго присутні в наших життях і перестаємо їх помічати.

По-друге, в церкві зростають нові покоління учнів. Вони не можуть знати, що ці слова значили для нас раніше. Тому час від часу нам потрібно зупинятися і знову нагадувати собі, що це за тема молитви і що це за напрямок для життя і служіння.

Нехай Господь помилує нас зараз і дасть нам відкритий розум, щоб ясно бачити, що Господнє слово говорить до кожного з нас, до наших сімей і до нашої церкви. І нехай Господь дасть нам м’яке серце, щоб коритися цьому слову.

На початку 19-го розділу книги Вихід ми знаходимо Ізраїльський народ посеред пустелі біля гори Сінай. Що вони там роблять, і як вони там опинилися? — їх привів туди Господь.

Більш ніж 400 років вони провели в Єгипті. Якийсь час, допоки був живий Йосип, їхнє перебування в Єгипті було дуже комфортним. Однак, коли Йосипа не стало, в країні змінилася правляча династія. Новий фараон зробив євреїв своїми рабами.

Яким є життя раба? – воно жахливе. Їм доводилося терпіти важку працю, знущання і приниження. Вони стогнали і їхній стогін підносився аж до неба, каже Писання. Але вірний Бог Авраама, Ісаака та Якова, почув їхній стогін, побачив їхню нужду і зійшов щоб визволити їх (2:24-25). Рукою Мойсея Господь вчинив суд над богами Єгипту і вивів Свій народ з рабства. Він розділив води моря і перевів Ізраїля по сухому. Він потопив велику фараонову армію. В пустелі вони пили воду зі скелі і їли хліб із неба. І ось вони прийшли до гори Синай. Тут Господь звелів їм зупинитися. На цьому місці Він хотів говорити до них і оновити з ними Свій завіт.

Що ж Господь наказав Мойсею звістити Ізраїлевим синам і чому це так важливо? — Подивіться вірші 4-6: “Ви бачили, що Я зробив був Єгиптові, і носив вас на крилах орлиних, і привів вас до Себе. А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя! А ви станете Мені царством священиків та народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати Ізраїлевим синам”.

В цих словах благодать Бога, Який обрав, сформував і викупив Собі народ. В цих словах благий задум Бога, як для цього народу так і для всього світу. Який же це задум? Хто такі ці царство священиків та святий народ? Як ці Божі обіцянки дані єврейському народу більше трьох тисяч років тому стосуються нас сьогодні?

Перше, ці слова адресовані до людей, яких обрав, викупив і привів до Себе сам Бог. Вірш 4 каже: “Ви бачили, що Я зробив був Єгиптові, і носив вас на крилах орлиних, і привів вас до Себе.”

В світі було і є багато пригноблених народів. В цьому смислі євреї не були чимось унікальним. Так само, вони не мали ніяких особливих чеснот, які б вигідно вирізняли їх з поміж інших народів. Вони були рабами. Вони не належали собі. За рішенням фараона солдати кидали їхніх синів до річки і євреї нічого не могли з цим зробити. Навіть і не намагались.

Проте вірний Бог обрав цей народ і на них явив Свою благодать і силу. Не за їхні здобутки. Виключно через Свою милість і через клятву, якою Він клявся Аврааму, бути Богом його і його нащадків. Господь сильною рукою визволив їх із жорстокого рабства. Ніхто не зміг перешкодити Йому виконати Свій задум. Через пустелю Він приніс їх до Себе, як на крилах орла.

Що означають слова: “як на крилах орла”? Це значить: “вжух… і вони на місці”. Напевне, на крилах орла іноді їм було страшно, іноді події розгорталися занадто швидко і їм хотілося б, щоб все було простіше. Але весь час Бог ніс їх на Своїх руках, захищав їх і турбувався. Напевне, вони стояли тут біля цієї гори і не могли повірити, що їхні життя так кардинально змінилися. Всього два місяці тому вони ще робили цеглу для єгиптян, а тепер вони — вільні люди. Дивовижно, чи не так?

Тут, біля підніжжя Синаю Бог закликає їх зупинитися, озирнутися назад, і побачити Його провидіння і Його турботу в їхніх життях. Можливо, були періоди, коли їм здавалося, що Бог забув про них. Напевне, були моменти, коли вони запитували: “де Бог коли я страждаю?” Але зараз, коли вони дивилися назад, ці питання були зняті.

Бог справді був з ними весь цей час. Ізраїль, який прийшов в Єгипет, як невелике родинне плем’я з 70-ти чоловік, отримав можливість жити в самій могутній державі свого часу і став великим народом. Їхній лідер, Мойсей, отримав найкращу освіту свого часу і був навчений усій премудрості Єгипетській. Кінець кінцем Бог звільнив їх з рабства. Можливо ця любов виглядала не так, як люди уявляли її собі. Напевне, для них найбільшим виявом любові було б якби вони сиділи біля горщиків з м’ясом і часником і їли диню на десерт. Але Бог дав їм значно більше того, про що вони мріяли.

На цій конференції ми святкуємо 30 річчя нашої церкви. І це гарний час, щоб озирнутися назад. Ми згадували під час конференції, як багато Бог працював серед нас і через нас. Було так багато прекрасного. З іншого боку, було багато боротьби і помилок. Серед нас є ті, хто приєднався до церкви вже давно, і ті, хто прийшов зовсім недавно. Що ви бачите, коли дивитесь на своє життя і служіння? Може згадуєте, як вам було важко? Може згадуєте, як колись хтось образив вас і вам стає на гірко? Напевне, в кожного з нас було чимало труднощів, важких моментів і питань. Але чи бачите ви Бога, який привів вас до Себе? Насправді, усі люди проходять через страждання і труднощі. Питання в тім, до чого ці труднощі їх приводять. Але Бог через різні події привів нас до Себе, відкрився нам і явив Свою благодать. Амінь.

Друге, ці слова адресовані до людей Божого Завіту. Вірші 5 і 6 кажуть: “А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя! А ви станете Мені царством священиків і народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати ізраїлевим синам”

Що таке Завіт? Іноді про Завіт говорять, як про договір. Але це не так. Звичайно, Завіт може містити в собі якісь умови чи зобов’язання. Однак, в першу чергу, Завіт — це стосунки; особливі стосунки вірності та посвяти, узи життя та смерті.

Один з найбільш часто вживаних в Писанні образів, які описують стосунки завіту — це шлюб. В шлюбному завіті чоловік і жінка віддають себе одне одному у вірності і любові на все життя. Такі завітні стосунки приносять в наші життя нові, народжені з любові, обов’язки, але разом з ними і дивовижні благословення. Вони формують наші життя і роблять нас чимось, чим ми не були раніше.

Коли двоє стають щасливою сім’єю? Тоді, коли їх оголосили сім’єю? — ні, тоді, коли вони живуть виконуючи свій шлюбний завіт. Чи не так? Це те, що з’являється в процесі. Так само “царство священиків і святий народ” — це не якась винагорода за вірність і заслуги. Це те, ким ми стаємо, коли маємо правильні стосунки з Богом, а відтак і з людьми навколо нас, коли дотримуємо завіту з Богом.

Ідентичність Ізраїля, як царства священиків будується в першу чергу на їхніх стосунках з Богом (вірність завіту), а відтак і на їхній ролі по відношенню до всього іншого світу.

Священик не потрібен сам для себе. Це очевидно. Священик являє Бога світові. Це з одного боку. З іншого — він представляє перед Богом свій народ, молиться за них і приносить духовні жертви. Ось це і є та роль, яку Господь приготував Своєму народу в цьому світі. Він хотів, щоб через Ізраїля увесь світ пізнав Бога, Його святість, Його милість і Його справедливість.

Також, дотримуючись завіту, вони мають стати святим народом. Що значить “святий”? Святий — це відділений, не такий, як інші. Бог будує з них абсолютно нове суспільство. Далі у 20-му розділі Бог дає 10 заповідей, а потім багато різних повелінь, які стосуються усіх сфер їхнього життя: як особистого, так і сімейного, релігійного та громадського. Виконуючи ці закони, вони справді будуть святим народом. Суспільством, де люди шанують Бога і служать Йому з радістю і вдячністю. Де сусіди не пересувають межу; де є справедливий суд; де жінка захищена від свавілля чоловіка; де вдова, сирота і чужинець не забуті, не знехтувані. Суспільством, де ніхто не скаже: “Чи я сторож брата свого?”, де кожен скаже: “так, я сторож брата свого, я захист йому і опора”. Це справді нове творіння.

Вихід з Єгипту був грандіозною подією. Однак він був лише тінню, образом того великого спасіння, яке Господь здійснив в Ісусі Христі. Син Божий зійшов в наш світ, щоб ціною власної Крові викупити Собі народ, звільнити тих, хто сидів у смертельній темряві і зруйнувати діла диявола. Він прийшов до нас, до тих, хто не шукав Його, до тих, хто не любив Його, до тих, хто жив в рабстві гріха. І Він

могутньо покликав нас із темряви у Своє дивне світло, зі смерті — до життя і свободи. Тому ап. Петро говорить про нас, віруючих в Христа: “Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!” (1Пет.2:9-10). Через Христа ми стали народом Божим. Той задум царственого священства, який Господь колись проголосив для Ізраїля сьогодні має здійснюватися через нас, через Його Церкву, народ Христа. Амінь!

Питання, яке постає перед нами наступне: “як ми маємо являти Бога цьому світу?”, “як нам сьогодні виконувати служіння царського священства?” Власне, відповідь та сама, що і в часи Мойсея — 1- пам’ятати те велике викуплення, яке Господь здійснив в наших життях, пам’ятати Євангелію; і 2 – дотримувати того завіту, учасниками якого ми стали через Кров Христа. Іншими словами — виконувати все, що Він нам заповів (Мат.28:20). В тому числі: йти в світ і являти Його любов, чистоту, милосердя і зцілення. Тоді, і тільки тоді наші життя і служіння, те, як ми живемо і кожен окремо, і як громада, будуть прикрасою вчення Спасителя нашого Бога (Тит.2:10). І це, насправді, є викликом для нинішнього покоління християн. Чи не так?

Нам варто задуматися: який образ Христа, який образ Божого Царства ми являємо світу? Чи є ми тією сіллю і світлом для світу, про які говорив наш Господь? Ми можемо багато думати про себе. Але ось реальність: опитування молоді (16-29 років) показують, що вони сприймають віруючих не на основі того, що доброго ми несемо в світ, а на основі того, проти чого християни борються. Нас сприймають не як тих, хто трудиться заради захисту життя і сім’ї, не як тих, хто допомагає вбогим, шукає правди і відкриває свої уста заради німого і захисту приречених на погибель (Прип.31:8). А як тих, хто протистоїть: ЛГБТ, розлученням, еволюції, вакцинації і т.д. Не як тих, хто робить щось хороше, а як тих хто критикує і засуджує. Звичайно, іноді ми мусимо бути пророчим голосом в суспільстві: виступити проти грішної культури, несправедливого суду чи корумпованої влади. Але справді впливає не коли ми кидамося в когось гнилими яблуками, а коли жертовно покладаємо свої життя.

Питання, яке задають сучасні молоді люди, в тому числі і всередині церкви не: “чи істинне християнство?”, а “чи ефективне воно?” Чи воно справді щось змінює в світі навколо нас? Все частіше церкві відводиться місце не в суспільстві, а в резервації, десь на периферії життя, де ми нікого не будемо турбувати. І, що справді погано, це те, що часто віруючі самі згідні з таким станом речей.

З чого складається життя сучасного євангельского віруючого? Як правило, воно зводиться до наступних речей: вивчення Біблії, прослуховування християнських пісень, відвідування зібрання кілька разів на тиждень. Ранкова молитва і роздуми над словом. Усе це – пракресні речі. Якщо ви робили так, робіть далі. Але ми маємо також розуміти, що всі ці речі направлені всередину, а не назовні. Вивчення Біблії має виводити нас за стіни церкви: трудитися заради 4

змін там, куди Господь покликав нас, тими дарами, якими Він нас наділив. Що ми пропонуємо світу навколо нас, крім того, щоб сховатися за стінами церкви?

Насправді, навколо нас є багато прикладів того, як церква йде в світ являючи Царство Христа. Мене, наприклад, завжди надихає служіння Генадія Мохненка сиротам. Воно відоме далеко за межами України. Пам’ятаю, я приїхав на минулу міжнародну конференцію до США і декілька пастирів, незалежно одне від одного розпитували про це служіння.

На цій конференції до нас приєдналися брати і сестри церкви з Олександрії, де п. Саша і Вікторія організували клуб “Оаза” для підлітків. Вони проводять для цих дітей заняття, табори, подорожі, показують і їм і їхнім батькам любов Христа. Це прекрасно. Також, мені дуже імпонує співробітництво церкви на Подолі, м. Джона і Марії Піс зі студентською організацією “Lumen” в Києво-Могилянській академії.

Коли ми провели благодійний концерт для допомоги дівчинці Марійці, або допомогу жулянцям на початку пандемії, ми також діяли, як помісна церква, яка прагне змін, являючи світу Христову любов і турботу. Основний напрямок служіння нашої церкви — це проповідь Євангелії студентам. Але ми не можемо служити студентами, і при цьому не бути присутніми серед них. Як це організувати? Це гарне питання, на яке нам потрібно знайти відповідь. Але ось, що я маю сказати: ця відповідь точно є. Покоління змінюються, питання змінюються, але Євангелія залишається та сама, сильна спасати кожного, хто вірує.

Іноді нам здається, що для того, щоб щось змінити, потрібно багато людей і великі ресурси. Насправді — потрібні вірні, посвячені люди, які люблять Христа, які вірні Його завіту і яким не байдуже. І ще потрібна відкритість до співпраці.

Про що ж вона, ця молитва про Україну, стати царством священиків і народом святим? Звичайно, ми не маємо на увазі, що наша країна має змінитися на зразок Ізраїля часів Мойсея чи Давида. Або, що ми маємо стати обраним народом у Бога в тому ж смислі, як був Ізраїль. Ні. Ця молитва – про правильні стосунки з Богом Завіту і про зміни, глибоку послідовну реформацію, які вони несуть в усі сфери нашого життя: і кожного особисто, і як суспільства, в цілому. Ця молитва, щоб через наші життя, служіння, вивчення Біблії і участь в житті людей навколо нас, участь в житті країни, Господь змінював Україну. Щоб Господь піднімав тут багато вірних служителів, духовних лідерів, учнів Христа. Щоб наша церква посилала місіонерів по всьому світу. Щоб дивлячись на Україну люди думали не про корумповані суди, бідність і моральну зіпсутість, а про “славу великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих” (Тит.2:13-14). Україна – ЦСНС!

(п. Йонатан)

ОБК 2021: Проповідь “Дана Мені всяка влада, тож ідіть і навчіть” (Від Матвія 28:16-20)

ДАНА МЕНІ ВСЯКА ВЛАДА, ТОЖ ІДІТЬ І НАВЧІТЬ

Від Матвія 28:16-20

Ключовий вірш 28:18,19 : “А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа”

Події описані в цьому уривку відбулись між воскресінням Ісуса і Його вознесінням на Небеса. Тут Господь в дуже короткій промові дає Своїм учням останній наказ, останнє завдання, яке вони мають виконувати доти доки Він прийде удруге. Серед віруючих цей наказ називається “Великим дорученням”. Чому? В ньому Господь визначає головне завдання Церкви в цьому світі.

Якщо запитати людей у звичайній євангельській церкві, яке головне призначення Церкви? То швидше за все ми почуємо багато відповідей. Проте все ж кілька цілей будуть переважаючими. Багато, хто поставлять на перше місце спілкування. Можливість бути разом з іншими християнами, які мають однакові цінності і переконання. Тому вони цінують те, що церква організовує різні зустрічі, де підтримуються і розвиваються добрі стосунки, де люди отримують натхнення через хороші проповіді і гарну музику.

Інші віруючі скажуть, що головна функція Церкви це – зберігати здорове біблійне вчення, та зміцнювати віруючих у пізнанні істини, відкритої Богом. І в цьому випадку акцент буде на тому, що Церква існує, щоб допомогти віруючим виявити і використовувати свої духовні дари на різні форми служіння.

Ще інші віруючі скажуть, що найвища мета Церкви це поклоніння Богу. В цьому випадку вони звертають увагу на те, що Церква це спільнота людей які з любов’ю, повагою і благоговінням поклоняються Богу, і це саме те, що ми будемо робити на Небесах. Насправді Писання звертає увагу на всі ці цілі і вони неодмінно повинні характеризувати кожну громаду віруючих. Але життя і служіння церкви не буде повним, якщо ми забудемо “Велике доручення”. Що ж це за Велике доручення і яке ми, тобто кожен із нас, маємо до нього відношення? Я молюсь щоб Господь дав мені і кожному з нас прийняти це доручення особисто для себе і поставити його як мету свого життя.

Ще до Своїх мук Ісус сказав учням, що після воскресіння Він зустрінеться з ними в Галілеї. Звісно ж вони про це успішно забули. Тому по Його воскресінні Анголи нагадали учням про це. Давайте прочитаємо вірш 16 Одинадцять же учнів пішли в Галілею на гору, куди звелів їм Ісус. Уявіть собі цю картину. Учні побачили на горі Ісуса, коли вони підійшли до Нього то поклонились Йому до землі. Вони раділи, що воскреслий Господь Ісус знову з ними. Подивіться вірш 18 А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав. Ісус перший підійшов до учнів і промовив. Саме те, що Він сказав далі, християни називають Великим дорученням. Давайте подивимось в чому суть цього доручення.

Давайте прочитаємо повністю вірш 18,19¹⁸А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: Дана Мені всяка влада на небі й на землі.¹⁹Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Ісус починає своє доручення зі слів: Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Давайте подумаємо: яка Ісусова влада. Він говорить про ней так: всяка і, на небі і на землі, тобто всюди. Тут Ісус проголошує учням, що Його влада – безмежна. Цими словами Ісус показує, що Він – Всемогутній Цар неба і землі. І далі Він продовжує: Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Тут слова навчіть в оригіналі означають – зробіть учнями. Отже головне завдання учням, тобто Церкві заключається в тому, щоб піти у всі народи і виховати учнів які вступлять в заповіт з Господом через хрещення в Ім’я Отця, і Сина і Святого Духа.

Чому на початку Ісус говорить учням про Свою владу? Чому Ісус не сказав просто: Ідіть і навчіть всі народи? Але спершу говорить: Дана Мені всяка влада на небі і на землі. Тому що наш послух цьому наказу має виходити не від емоцій які нас наповнюють, а з того за Кого я вважаю Ісуса Христа. Чи є Він моїм Царем, Якого я готовий завжди послухатись? Чи Його воля на першому місці для мене? Чи Він на троні мого життя, чи я сам там сиджу, чи хтось інший? Чи вірю я в те, що Господь Ісус – дійсно Цар цього Світу, кожного створіння і Йому належить вся влада? Якщо я вірю, то я послухаю Свого Царя і піду.

Йому належить вся влада і тому ми, йдучи в цей світ, не повинні відчувати себе ні попрошайками, ні шпигунами яким потрібно приховувати свої істинні цілі. Ми найголовніші люди на планеті, бо ми посли Царя Царів – Бога Всемогутнього. Він послав нас завданням відкривати людям таємницю спасіння і виховувати нових Божих послів, щоб Його Царство далі розширювалось.

Брати і сестри, насправді – це і є причина, чому ми, отримавши спасіння, продовжуємо далі залишатися на землі, а не вже на небесах. Адже Бог міг день нашого навернення зробити для нас перехід на той світ, щоб ми довго не мучились на цій грішній землі, повній спокус. Але він так не робить. І Ісус молився до Отця: Івана17:15 Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Господь нас лишає з ціллю. Ідіть і навчіть учнів. Так, Його бажання щоб наповнився Його дім Луки 14:23.І сказав пан рабові: Піди на дороги й на загороди, та й силуй прийти, щоб наповнився дім мій. Що це значить для нас? Що ми не повинні будувати тут своє царство. Чим ми зайняті коли ми лягаємо спати і прокидаємось зранку? Думаємо як вирішити свої проблеми, різні питання? Та коли ми приймаємо Ісуса Тим Ким Він є – Господом Богом, Якому належить вся влада – то ми маємо поставити на перше місце Його завдання. Прокидатись і молитись, щоб цей день послужив цьому завданню.

Та коли ми приходимо до студентів, ми в їхніх очах аж ніяк не посли Царя Царів. Спочатку до нас ставляться як до якихось дивних людей, з незрозумілими намірами, можливо підступними. Як же нам бути? По-перше ми повинні бути щирими з ними і для них це повинно бути явним. Ці люди повинні побачити наше зацікавлення не тому, щоб щось від них отримати, а дати їм, і аж ніяк не в тому щоб їх у чомусь переконати – а відкрити таємницю Євангелії. Навіть якщо ти будеш все вірно і логічно говорити, сучасна молодь не послухає тебе. Вони в більшості своїй не керуються такими поняттями як істина, а поняттями як це корисно для мене.

По-друге, вони мають побачити, що ми дійсно віримо в те що ми звіщаємо. Я неодноразово бачив, що мене слухали не тоді коли я говорив логічно, а коли говорив з повною впевненістю і щирістю. В чому ж заключається виховання учнів? В 20 вірші сказано: навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. Учні Ісуса вже все мали щоб виховати інших учнів. Вони особисто вчились в Ісуса. Вони постійно були з Ним і в особистому спілкуванні і в служінні іншим людям. Ісус був відкритою книгою для них, яку вони постійно читали. Також Ісус посилав їх на проповідь і служіння і дав їм владу. Його заповіді, Його приклад, віру і любов до грішників вони мали передати наступним. І це відбувалось до цього дня. Тому що були учні, які послухались свого Царя і пішли у всі народи. Вони виховували учнів, які виховували учнів і … виховали нас. Тому і ми маємо передати наступним покоління учнів все що Він заповів. Як ми можемо це робити? По-перше ми самі маємо постійно вчитись в Ісуса. Тому нам потрібно глибоко вивчати Слово Боже. Не щоб в нас намножились різні знання на Біблійну тематику, а щоб бачити там Ісуса. По-друге ми маємо так жити як заповів Ісус. Ми ніколи не навчимо те що самі не чинимо. Тому наше життя має відображати Ісуса.

В кінці Ісус дав обіцянку І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!

Що ж буде в кінці віку? Буде суд. Господь Ісус судитиме народи, і вже не можливо буде проповідувати Євангеліє і виховувати учнів. Як бачимо діло на яке ми призвані має своє завершення. І ми маємо поспішати, бо не знаємо коли буде цей кінець. А він буде несподівано.

Але також ми маємо знати – ми не залишені сам на сам на те щоб виконувати це величне завдання. Насправді ми і не можемо його виконати. Але Господь обіцяє кожного дня перебувати з нами, аж до самого кінця. Він має владу виконати це завдання через нас. Той хто приймає це завдання ніколи не буде в програші, бо Божа робота це Божа робота. І насправді це завдання буде виконане саме так як заповів Ісус. Коли ми читаємо Одкровення про кінець віку, то бачимо наступну картину спасенних на небесах: Одкровення 7:9 Потому я глянув, і ось натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків, стояв перед престолом і перед Агнцем, зодягнені в білу одежу, а в їхніх руках було пальмове віття.

Брати і сестри Писання говорить: Приємного часу почув Я тебе, і поміг Я тобі в день спасіння! Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння! Сьогодні величний Цар, каже кожному з нас: Дана Мені всяка влада на небі і на землі, тож ідіть і навчіть всі народи… Він піде з нами і буде завжди до кінця віку. Амінь.

(п. Діма)

Вивчення Біблії: Питання (Даниїла 2)

Царство, що навіки не зруйнується

Даниїла 2

Ключовий вірш 44

1. (1-12) Що сталося з царем? У кого він шукав допомоги і яку умову поставив? Яким був останній аргумент мудреців (10)? Яким був аргумент царя (12)?

2. (13-23) Що зробив Даниїл? У кого він і його товариші шукали допомоги? Яку відповідь вони отримали? Яка була їх реакція? Що Даниїл знає про Бога, який дав йому відповідь?

3. (24-30) Що Даниїл розповів царю? В чому його відповідь збігається з відповіддю мудреців? В чому розходиться? Що він говорить про мету Божого послання і про свою роль у ньому?

4. (31-45) Про що снилося царю? Що це означало? В якому напрямку розвиватиметься людське панування? Чим воно завершиться? Яким буде Боже царство?

5. (46-49) Як відповів цар на тлумачення? Для чого, на вашу думку, Бог дав цареві цей сон? На що ми можемо певно покладатися в часи мінливої політичної ситуації в світі?

Вивчення Біблії: Проповідь “Рішення Даниїла” (Даниїла 1:1-21)

РІШЕННЯ ДАНИЇЛА

Даниїла 1:1-21

Ключовий вірш 1:8 : “І поклав Даниїл собі на серце, що він не оскверни́ться ї́жею царя та питво́м, що той сам його пив, і просив від начальника е́внухів, щоб не оскверни́тися”.

Я вітаю Вас з початком вивчення книги Даниїла. Ця книга представляє нам Бога як Суверененого правителя цього світу. У бурхливому морі світової історії Бог контролює всі події. І цей Бог приведе цю історію до її завершення, коли прийде Месія, коли Він буде судити злих людей і встановить Своє Царство для Своїх людей. Сьогодні ми будемо вивчати 1-ий розділ. Він знайомить нас із історичним контекстом тієї епохи.

Даниїл народився при царі Йосії, правління якого описане в 2 Цар.22:1-23:30. Це був останній угодний Богу цар в Юдейському царстві. Він провів серйозні реформи в країні і в служінні Богові. Він очистив країну від ідолопоклонства. Про нього написано так (2 Цар.23:25,26):

²⁵ А такого царя, як він, не було перед ним, що наверну́вся б до Господа всім своїм серцем, і всією душею своєю, і всією силою своєю, за всім Мойсеєвим Зако́ном, і по ньому не повставав такий, як він.

²⁶ Тільки не спинився Господь від ре́вности Свого великого гніву, яким запалився Його гнів на Юду за всі огі́рчення, якими гніви́в Його Манасія.

Однак навіть такі радикальні реформи царя не змогли відвернути Божого покарання від Юдеїв. Вони отримали велике Боже благословення – Бог поставив їх царством священиків та народом святим. Він дав їм обіцяну землю, в якій текли молоко та мед. Але юдеї полюбили молоко та мед більше, ніж Бога. Вони почати просто насолоджуватися життям, не поклонятися Богові як Богові, і не виконувати ту місію, яку Бог їм дав. Боже покарання насувалося як потяг на великій швидкості, його було не зупинити. Спочатку в Юдею вторгся Єгипет. Фараон Нехо вбив царя Йосію. Народ тієї землі поставив царем його сина Єгоахаза. А далі події розвивалися стрімко. Єгоахаз був негідником і царював недовго – усього 3 міс. Фараон прийшов в Юдею, арештував його і відвів у полон до Єгипту, де той і помер при невияснених обставинах. Царем фараон поставив другого сина Йосії Єгоякима. Він, звичайно, не мав ніякої реальної влади, і був просто маріонеткою в руках фараона, який мав для фараона збирати податки зі своєї землі. Однак далі політична ситуація у світі змінюється і на світовій арені як висхідна зірка з’являється Вавилонська Імперія. Через три роки з початку правління Йоякима (це цар в 2 Цар. названий Єгоякимом) цар Вавилона Навуходоносор бере Єрусалим і назавжди виганяє звідти Єгипет. До цього часу стосуються вірші 1-2:

1 За третього року царюва́ння Йояки́ма, Юдиного царя, прийшов Навуходоно́сор, цар вавилонський, до Єрусалиму, та й обліг його́.

2 І дав Госпо́дь в його руку Йояки́ма, Юдиного царя, та частину по́суду Божого дому, і він відправив їх до кра́ю вавилонського, до дому свого бога, а по́суд відправив до скарбни́чного дому свого бога.

За третього року царювання Йоякими, це в 605 р. до н.е. сталося те, у що юдеї ніяк не могли повірити: їх країну, святе місто Єрусалим, а головне храм захопили язичники. Як Бог міг це допустити? Це сталося через їхні гріхи! У 2-му вірші написано: “І дав Господь в його руку Йоякими, Юдиного царя…” Бог, Який раніше захищав Свій народ тепер віддав його поганам. Завойовники взяли дві цінні речі із завойованої землі. Перше, вони взяли золотий та срібний посуд із храму. В цьому не було нічого дивного, золото завжди було в ціні, і зазвичай, це перше за чим полювали завойовники. Друге, що вони взяли, було дещо несподіваним. Подивіться вірші 3-5:

3 І сказав цар до Ашпеназа, начальника його е́внухів, щоб приве́сти з Ізраїлевих синів, і з царсько́го, і з шляхе́тського роду,

4 юнакі́в, що нема в них жодної ва́ди, і вони вродли́вого ви́гляду та розумні в усякій мудрості, і здібні до знання́, і розуміють науку, і щоб у них була́ мото́рність служи́ти в царсько́му пала́ці, і щоб навчати їх книг та мови халдеїв.

5 І призна́чив їм цар щоденну пожи́ву, з царсько́ї ї́жі та з вина, що сам його пив, а на їхнє вихова́ння — три роки, а по закі́нченні їх стануть вони перед царськи́м обличчям.

Зазвичай, друге, що брав завойовник після коштовностей, це рабів. Однак в цей раз це були не зовсім раби. Це радше були студенти. Цар наказав взяти з цієї землі фізично здорових, гарних і головне здатних навчатися юнаків. Від юнаків, не здатних до науки толку не багато. Їх радше брали як рабів. Але перед тими, хто здатен навчатися, відкриваються блискучі перспективи. Цар дав їм можливість навчатися в кращих університетах самої потужної Імперії того часу. Ба більше, взяв їх на повну стипендію.

В чому була головна ідея царя Навуходоносора? Він поставив за мету повністю перевчити, або іншими словами, перепрограмувати цих юнаків на вавилонський лад. Так, звичайно, вони мали бути розумними, здатними навчатися, але халдеї хотіли їх повністю перевчити. Вони мають тепер забути що вони юдеї. Вони мали вивчити халдейську мову, читати халдейські книги, відкинути свого Бога і прийняти халдейських богів. Тобто вони хотіли докорінно змінити їх світогляд та систему цінностей. Тут ми бачимо, наскільки складне завдання поставив цар перед своїми підданими. Взагалі дуже важко змінити світогляд і систему цінностей людини. А особливо складно це було зробити з цими хлопцями, які виросли в міцній релігійній культурі. Але, напевно, це все ж вдалося і юнаками інших країн, і халдеї вважали, що справляться і з цими юнаками з юдеї. Тепер видно, що цар Навуходоносор вів в цілому розумну політику: таким чином він своїх ворогів робив своїми друзями, які служили йому і ставилися лояльно до нього як до завойовника їх країни.

Подивіться на вірші 6-7:

6 І були́ серед них з Юдиних синів Даниїл, Ана́нія, Мисаї́л та Аза́рія.

7 А нача́льник е́внухів дав їм інші імена́, і дав Даниїлові ім’я́ Валтаса́р, а Ананії — Шадра́х, а Мисаїлові — Меша́х, а Азарії — Авед-Не́ґо.

Однією з перший речей, яку зробили халдеї – це змінили їх імена. До та після зміни їх імена означали:

Даниїл (Бог мій Суддя) => Валтасар (принц Бела);

Ананія (милість Господня) => Шадрах (надхненний Аку);

Мисаїл – (хто такий як Бог?) => Мешах (хто такий як Аку?)

Азарія – (Божа допомога) => Авед-Него (слуга Него)

Халдеї знали силу імені, тому змінили їх імена на свій лад. До зміни імена цих юнаків були пов’язані з ім’ям Бога. Після зміни – з іменами халдейських божеств. Ім’я тісно пов’язане з самоідентифікацією людини. І ці зміни імен мали стати початком того, що стара віра, світогляд, система цінностей мали бути стертими із їх сердець і сформуватися на новий, халдейський лад. На все їм дали 3 р.

З однієї сторони перед цими юнаками відкрилися блискучі перспективи. Коли в їх країні сталася велика трагедія, вони отримали нагоду навчатися в кращих ВУЗах світу і потім побудувати блискучу кар’єру при дворі царя. З іншої сторони це відкривало перед ними нові спокуси. І полягали вони очевидно в чому: відмовитися від віри в єдиного істинного Бога і прийняти віру халдеїв у ідолів. Забути свій народ, асимілюватися і перетворитися на халдеїв.

Подивіться на вірш 8: “І поклав Даниїл собі на серце, що він не оскверни́ться ї́жею царя та питво́м, що той сам його пив, і просив від начальника е́внухів, щоб не оскверни́тися”. Було дві причини, чому Даниїл міг осквернитися їжею царя та питвом. По-перше, вона була нечиста згідно юдейського закону. В юдеїв були чіткі обмеження на їжу, зокрема, їм не можна було їсти свиней чи кроликів. А халдеї не мали таких обмежень на їжу. По-друге, ця їжа, перш ніж подаватися до столу, могла бути принесена в жертву ідолам, і це також могло зробити совість Даниїла нечистою. Тут ми бачимо, що Даниїл починає боротися, противитися цим спокусам. Він наче каже: “Так, ви захопили мою країну, ви привели мене в свою країну, ми змінили моє ім’я. Але нескінченно це тривати не може. Я буду боротися за мою віру”. Даниїл не міг не їсти, однак він не шукав виправдань, на кшталт: “Ну, це ж просто їжа, я маю їсти, інакше я помру!” Він почав шукати можливість як виконати закон, як зберегти свою юдейську ідентичність і як служити та поклонятися Богові, а не халдейським ідолам. Ми дійсно можемо подумати: “Ну це ж просто їжа!” Але мова тут йде про значно більше речі, ніж про їжу. Тут мова йде про духовне виживання. Даниїл міг просто покластися на безпеку, яку гарантував цар. Вчися, їж халдейську їжу, забудь про свої корені і свою віру і в тебе все буде добре. І це перший крок до того, щоб асимілюватися з цим світом. Даниїл бореться. І Даниїл вирішує як він буде жити серед цих людей, які поклоняються ідолам. Даниїлу ще, можливо, не було 17 р., він був молодим юнаком. Але він вже вирішує, і тримає це рішення все своє життя.

Подивіться ще раз на 8-ий вірш: “І поклав Даниїл собі на серце, що він не оскверни́ться ї́жею царя та питво́м, що той сам його пив, і просив від начальника е́внухів, щоб не оскверни́тися”. Таким чином, Даниїл вирішив довіряти Богові більше, ніж царю. Він набрався хоробрості, яка звичайно прийшла через його віру в Бога, і каже про це своєму керівникові.

Тут ми вчимося тому, що віра має проявлятися не лише в церкві на богослужінні. Вона має проявлятися в нашому реальному житті, коли ми знаходимося серед невіруючих. Багато віруючих бояться сказати про свою віру своєму керівникові, що, скажімо, вони не можуть працювати в Нд., бо мають приймати участь у богослужінні, чи попросити відпустку щоб прийняти участь у біблійній конференції, чи відмовитися від вульгарного корпоративу, кажучи що християнину там не місце. В результаті вони йдуть на компроміси і перестають бути сіллю і світлом в цьому світі. Коли я працював в сфері логістики, то вирішив не йти на роботу, повязану з алкоголем та цигарками, хоча деякі пропозиції були дуже привабливими. В сфері IT я вирішив не йти на проекти, пов’язаними з порнографією чи казино. Якось місіонера Ханна свідчила, що попросила у свого керівника відпустку, щоб прийняти участь у біблійній конференції. Той відмовив. Тоді вона звільнилася з роботи, щоб прийняти участь у біблійній конференції. Це здалося надто радикально. Це було дуже небезпечно, бо від роботи залежало її виживання. Та насправді її виживання залежало не від роботи чи її керівника, а від Бога. З часом Бог дав їй саму кращу роботу. М. Ревека у своєму останньому життєвому свідченні розповідала як на початку свого ходіння з Богом вирішила переїхати до спільного життя сестер. Ззовні здавалося що вона просто переїхала жити з гуртожитку у винайняту квартиру. Та насправді це стало початком її карколомного духовного зростання. Б. Ян знайшов гарну роботу, але на ній він мав працювати до пізнього вечора, і не міг приймати участь у зібраннях свідчень. Тоді він вирішив змінити роботу з правильним графіком роботи, в якому мав би вільні вечори. Такі рішення напочатку знаються занадто незначними. Але з часом вони роблять з людей, які їх зробили, воїнами віри.

Зверніть увагу на вірші 9-10:

9 І дав Бог Даниїлові ласку та милість перед начальником е́внухів.

10 І сказав начальник е́внухів до Даниїла: „Боюсь я свого пана царя, бо він ви́значив вашу ї́жу та ваше питво́. Бо коли б він побачив ваше обличчя худішим, ніж у тих юнакі́в, що вашого віку, то ви зробите мою голову винуватою перед царем“.

Часто трапляється так, що Бог дає нам прихильність навіть у невіруючих керівників. Так сталося і в цей раз – Бог дав прихильність до Даниїла його керівникові. Даниїл запропонував випробувати його та його друзів протягом десяти днів: замість їжі з царського столу давати їм лише овочі і потім порівняти їх вигляд з тими юнаками, які їли царську їжу (11-13). Це ж всього десять днів! Що це на фоні 3 років! Якщо вони будуть виглядати гірше, то за 3 роки ще багато разів встигнуть від’їстися царською іжою. Той погодився (14). Через 10 днів виявилося, що Даниїл та його друзі виглядають краще, ніж інші (15). Таким чином протягом усіх трьох років навчання Даниїл та його друзі мали свого роду піст, який допомагав їм пильнувати духовно, берегти свою віру, свою ідентичність як Божих людей та служити Богові, а не халдейським ідолам (16).

Подивіться на вірші 17-21:

17 А ці че́тверо юнакі́в, — дав їм Бог пізна́ння та розумі́ння в кожній книжці та мудрості, а Даниїл розумівся на всякому виді́нні та снах.

18 А на кінець тих днів, коли цар сказав приве́сти їх, то начальник е́внухів привів їх перед обличчя Навуходоно́сорове.

19 І цар розмовляв з ними, і зо всіх них жоден не був зна́йдений таким, як Даниїл, Ана́нія, Мисаї́л та Аза́рія. І вони ставали перед царськи́м обличчям.

20 А всяку справу мудрости та розуму, що шукав від них цар, то він знайшов їх уде́сятеро мудрішими від усіх чарівникі́в та заклиначі́в, що були́ в усьому його царстві.

21 І був Даниїл там аж до першого року царя Кі́ра.

У цих віршах ми бачимо, як Бог благословив цих юнаків. Вони здобули блискучу освіту. Так, це була світська освіта, але вона також важлива для Божих слуг. Ми також бачимо, що пізнання і розуміння в науці дає Бог. Це тому що Бог створив цей світ і Бог створив всю науку! Ми часто жалкуємо віддати Богові час, тому що потрібно багато навчатися. Проте ми маємо памятати, що базово справжнє розуміння дає не час, проведений за навчанням, а Бог.

Ба більше, Бог дав Даниїлу розуміння на видіннях та снах, дав благодать чути та розуміти Боже слово. Ці юнаки блискуче витримали випускні іспити і отримали завидні посади при дворі царя. Чи вбачаєте ви зв’язок рішення Даниїла та його друзів з цими благословеннями? Скажімо, зв’язок рішення Даниїла з його здатністю розуміти Боже слово? Так, звичайно такий зв’язок є. Тому що якщо в житті християнина немає базових рішень, якщо, скажімо, він двадцять років навчається як, в духовному сенсі, зав’язувати шнурки, то Богу приходиться витрачати багато часу, просто щоб виправляти таку людину. Це сталося в Коринтській церкві, в посланні до якої переважну більшість послання Павло виправляє їх. Павло там пише (1 Кор.3:1-3а):

¹ І я, браття, не міг говорити до вас, як до духовних, але як до тіле́сних, як до немовля́т у Христі.

² Я вас годува́в молоком, а не твердо́ю ї́жею, бо ви не могли її їсти, та й тепер ще не можете,

³ бо ви ще тіле́сні.

Павло хотів годувати їх твердою їжею, але вони були не готові. Порівняйте це з посланнями до Ефесян чи Филип’ян, де Павло пише: “Тому й я, прочувши про вашу вару в Господа Ісуса, і про любов до всіх святих, не перестаю за вас дякувати…” (Еф.2:15-16) Чи пише до Филип’ян: “… завжди в усякій молитві своїй за всіх вас чиню я молитву з радощами” (Фил.1:4). І він годує цих християн твердою їжею.

На завершення: сьогодні ми побачили маленьке рішення віри Даниїла. Воно полягало в тому, щоб жити перед Богом, по слову Бога, берегти себе чистим від світу, святим. що означає відділеним від світу. І ми побачили, як Бог поблагословив Його. Ми навчилися тому, що Бог бачить людей, які живуть перед Ним і благословляє їх. Ми побачили, що Бог – це Бог над усією землею – і навіть у язичницькому Вавилоні. Хай Господь дасть Вам мати рішення віри перед Ним і жити перед Ним.

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (Даниїла 1:1-21)

РІШЕННЯ ДАНИЇЛА

Даниїла 1:1-21

Ключовий вірш 1:8

1. Перегляньте правління п’яти останніх царів Юдейського царства: скільки часу правили? якими були в Божих очах? який був їх кінець? (Див. 2 Цар.22-25). Яким було правління царя Йоякима? (1-2)

2. Що та чому наказав зробити цар Навуходоносор? Хто попав в число обраних? Чому начальник євнухів змінив їх імена? (що означали їх імена до та після зміни?) Які нові можливості відкрилися перед цими юнаками? Які нові виклики та спокуси повстали перед ними? (3-7)

3. Що та чому вирішив Даниїл? (8) Як він та його друзі пройшли випробування? (9-16)

4. Як Бог благословив цих юнаків? (17-21) Чи вбачаєте Ви зв’язок рішення Даниїла та його друзів з Божим благословенням? Якщо так, то подумайте про важливість “маленьких” рішень у християнському житті. Який Бог Даниїла?

Вивчення Біблії: Проповідь “Беззаборонно навчав про Господа Ісуса Христа!” (Дії 28:1-31)

БЕЗЗАБОРОННО НАВЧАВ ПРО ГОСПОДА ІСУСА ХРИСТА!

Дії 28:1-31

Ключові вірші 30,31 : “І цілих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто приходив до нього, і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборонно навчав про Господа Ісуса Христа!”

Сьогодні ми розбираємо останній розділ книги Дій. Впродовж року ми вивчали цю дивовижну книгу. Завдяки праці Луки ми познайомилися з ап. Петром, лідером церкви в Єрусалимі Яковом, першими дияконами Степаном і Пилипом. Напевне, найбільше часу ми провели вивчаючи життя ап. Павла. Через кожного з них Бог багато працював. То один то інший опинявся в фокусі оповідання Луки. Однак жодного з них ми не можемо назвати головним героєм цієї книги. У вступі до цієї книги Лука написав: “Першу книгу (тобто євангелію) я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся” (1:1-2). Через цю другу книгу ми дізналися, як Господь Ісус продовжив Свою роботу, діючи Духом Святим через Своїх апостолів і церкву. Багато читачів відмічають, що книга закінчується дуже несподівано. Ніби в неї, насправді, немає кінця. Але на те маємо зауважити, що Божа робота через Його церкву також не закінчилася в часи Павла і Луки, але продовжується аж до сьогодні.

Нехай Господь помилує нас і дасть нам ясний розум, щоб бачити нашого вірного і милостивого Спасителя і Господа в цьому слові, щоб розуміти Його волю до нас і виконувати її.

В минулому розділі ми читали, про ті труднощі, які виникли у Павла і його супутників в їхній подорожі до Риму. Як виявилося, починати подорож в Листопаді, коли в Середземному морі починався сезон штормів, було поганим рішенням. Корабель, яким плив Павло потрапив в лютий шторм і потонув. Втім, як Господь і обіцяв Павлу в нічному видінні, екіпаж корабля та усі пасажири врятувалися. Жоден з 276 людей, яких Господь подарував Павлу, не загинув і усі вони дісталися суші.

Вірш 1ий 28го розділу говорить, що острів, на якому опинилися Павло та його супутники називався Меліта. В сучасному написанні — Мальта. Тобто мета була дуже близько: до Сіцилії лишалося менше 100км морем. Однак ця відстань виявилася для них нездоланною. Принаймні, в найближчих три зимових місяці.

Подивіться вірші 2-6. Людям, які вибралися з холодної води, на не менш холодний і непривітний беріг (буря ще не закінчилася, йшов дощ і був холод) потрібно було поїсти, обсохнути та відігрітися. І ми бачимо, що місцеві жити надзвичайно людяно прийняли потерпілих. На березі вони запалили вогонь і влаштували табір.

Лука розповідає, що опинившись на березі, Павло не лишився осторонь загальних турбот. Як він служив іншим на човні, так само він продовжи робити це на суші. Він не вважав себе якимсь особливим, чи потерпілим. Він не очікував служіння. Замість цього він проявляв ініціативу і служив. Павло сам ще був мокрий, напевне, але встав і пішов збирати хмиз, щоб інші могли обігрітися. Він не шукав крайнього, і ніхто не казав йому, і не нагадував, що треба подумати про інших, він просто бачив потребу і намагався вирішити її. Це було стилем його життя. І, насправді, дуже часто нашу віру видно саме через такі, не дуже значні, на перший погляд справи, коли ми без зайвих нагадуваннь проявляємо турботу про людей, що нас оточують.

Історія показує, що найбільший вплив на світ церква мала не тоді, коли закривалася і відмежовувалася від світу. А тоді, коли брала участь в житті суспільства; тоді, коли відповідала на реальні потреби людей, які її оточували; тоді, коли християни брали на себе відповідальність і являли своїм життям приклад жертовного служіння.

Вірш 3 каже: “Як Павло ж назбирав купу хмизу та й поклав на огонь, змія вискочила через жар, і почепилась на руку йому…”

На сучасній Мальті немає змій. Однак вони були там в часи Павла. Як ви знаєте, змії — холоднокровні тварини, тому, коли стає холодно, вони впадають в сплячку. Видимо, в тій купі хмизу, яку знайшов Павло, прихисток на зиму знайшла собі якась отруйна змія. Коли Павло потривожив її, вона вкусила Павла. Є багато людей, які готові покусати того, хто їх будить :).

Павло особливої уваги на звірюку не звернув, а просто струсив її у вогонь. Але на цю подію увагу звернули мальтійці. Подивіться вірш 4: “Як тубільці ж угледіли, що змія почепилась на руку йому, зачали говорити один одному: Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, Помста жити не дозволила!”

Тут, якщо ви звернули увагу, у проф. Огієнка “Помста” пишеться з великої літери. В оригіналі вжито грецьке слово “Δίκη”. Згідно з грецькою міфологією Діке була дочкою Зевса і Феміди, втіленим Правосуддям, богинею, яка з мечем переслідувала злочинця і знищувала нечестивця. На думку місцевих, саме це і сталося з Павлом: “Правосуддя не дозволило жити тому, хто таким дивовижним чином врятувався від шторму”.

Мальтійці були добре знайомі з тим, як діє зміїна отрута. В фільмах ми бачимо, як після укусу змії, місце укусу припікають гарячим, чи відсмоктують отруту з рани. Але тубільці навіть не збиралися надавати Павлу якусь допомогу. Вони просто стали чекати, коли той спухне і впаде мертвий. Але хвилина проходила за хвилиною, а Павло зовсім не був схожий на того, хто от-от віддасть Богові душу. Тоді думка тубільців змінилася кардинально: “напевне, Павло сам — бог”.

Лука в своєму оповіданні дуже часто вдається до іронії та гумору. Він висміював юдеїв які намагалися заподіяти зло Павлу, але замість того самі виявлялися биті (18:17). Зі значною долею гумору іноді він описував і дії самих віруючих (12:12-15). Але тут він показує, як кардинально і за короткий час змінюється думка тубільців щодо Павла. Що цікаво: в обох випадках вони помиляються. Їхні висновки неправильні. Вони живуть у темряві марновірства і можуть лише здогадуватись, що саме, або які сили криються за тими чи іншими подіями життя. Вони намагаються вгадувати істинну причину подій і помиляються раз за разом.

На відміну від них, Павло знає Бога, якому служить. Бога, Який скеровує життя Свого слуги відповідно до Свого благого задуму і ніхто і ніщо не вихопить його з руки Божої: ні непередбачувані бурі життя, ні смертоносні укуси змії ні будь які підступи диявола.

Бог потурбувався про Павла і його супутників на Мальті, забезпечив їх усім необхідним. Можливо, Павло ніколи не планував відвідати цей острів. Але тепер в нього було три місяці, щоб проповідувати тут Євангелію і служити місцевим, являючи силу і добрість Бога, якому він служив. Вони потрапляють на острів голі, мокрі і голодні. Але через три місяці їх проводжають з великими почестями (9-10).

Далі їхня дорога легка і швидка: Сіракузи, Реґія, Путеоли. В Путеолах вони затрималися, тому що знайшли церкву. Подивіться вірші 13-14: “А звідти, пливучи понад берегом, прибули ми до Реґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путеолі, де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули ми до Риму”.

Павло вперше відвідав Італію. Він знав, що тут були віруючі, однак сам ніколи не зустрічав їх. В Путеолах він нарешті зустрівся з ними вперше. Вони вмовили його затриматися в них на тиждень. Взагалі-то в цій подорожі Павло був в’язнем, якого під охороною вояки мали доставити до Риму. Але Павло не переставав дивувати своїх конвоїрів. Напевне, вони були вражені, як ці християни, прийняли апостола, якого вперше бачили, як брата і оточили турботою.

Зважаючи, скільки вже тривала ця подорож до Риму сотник, напевне, подумав, що тижнем більше, тижнем менше — не грає значної ролі і дозволив Павлу затриматись. Поки Павло 7 днів був в Путеолах, звістка про його прибуття досягла Риму. Коли він відправився далі, брати з Риму вийшли йому на зустріч по Аппієвій дорозі і зустріли його біля Трьох Таверн, десь за 50-60км від міста. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілішав.

Аппієву дорогу в ті часи називали королевою доріг. Цією дорогою до міста входили генерали, повертаючись зі своїх війн тріумфом і ведучи з собою полонених. Назустріч їм виходила делегація, щоб разом урочисто увійти в місто. Зустріч, яку влаштували Павлу місцеві віруючі була по-істині царською. Насправді, він не знав, як його зустрінуть місцеві віруючі. Десь за 2-3 роки до цього, ще будучи у в’язниці у Феста, він написав їм листа, який ми знаємо, як послання до Римлян. Тепер він бачив, що послання вони отримали і вони справді раді йому. Це сильно укріпило Павла.

В Римі Павла не помістили до в’язниці. Йому дозволили жити в орендованому будинкові. Та все ж він мусив носити кайдани і його цілодобово сторожив римський вояк.

Подивіться вірші 17-20: “І сталось, по трьох днях Павло скликав знатніших з юдеїв. Як зійшлися ж вони, він промовив до них: Мужі-браття! Не вчинив я нічого проти люду чи звичаїв отцівських, та проте мене видано з Єрусалиму ув’язненого в руки римлян. Вони мене вислухали та й хотіли пустити, бож провини смертельної ні однієї в мені не було. Та юдеї противилися, тому змушений був я відкликатися на суд кесарів, але не для того, щоб народ свій у чомусь оскаржити. Тож із цієї причини покликав я вас, щоб побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїлеву я обкутий цими кайданами…”

Одна з тем, яка постійно звучала в книзі Дій — це неперервна місія до юдейського народу. Євреям служили Петро та Яків. Але, навіть коли Лука говорить про служіння Павла, апостола до язичників, він не перестає повідомляти, що приходячи до нового міста, в першу чергу Павло шукав місце, де збиралися юдеї (синагогу). І своє служіння Євангелії на новому місці апостол починав саме з народу Божого.

Однак в Римі Павло не міг ходити по синагогах, як раніше. Тому він кличе юдеїв до себе. Він хоче запобігти непорозумінь і пояснити їм своє прибуття до Риму. Він запевняє їх, що в жодному разі не збирається спричиняти юдеям додаткових проблем і не буде на них жалітися кесарю. Але все ж, основна його мета — розповісти їм Євангелію, про те, як в Христі здійснилася надія Ізраїля.

Подивіться вірші 23-24: “А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло їх до нього в господу. А він їм від ранку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідоцтва давав, і переконував їх про Ісуса Законом Мойсея й Пророками. І одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили”.

В назначений день в домі Павла зібралися євреї Риму. На диво, вони не знали багато про Християн раніше і зараз хотіли почути в чому суть цього нового вчення від Павла, з перших рук. Їм дуже поталанило, бо Павло був чудовим учителем Біблії. Він від ранку до вечора розповідав їм про Боже Царство і переконував їх про Ісуса використовуючи книги Закону Мойсея і Пророків.

Що ми бачимо, коли читаємо книги СЗ, ту Біблію, якою користувався Павло, а раніше і Сам Господь Ісус? Часто ми сприймаємо їх, як окремі книги з історіями про Бога і про євреїв. Читаємо незрозумілі пророцтва Ісаї, Єзекіля та Даниїла і намагаємося зрозуміти, чи вони вже здійснилися, чи лише збираються здійснитися. Але Павло дивився на ці книги зовсім по-іншому. Для нього вони були цільним оповіданням про Боже Царство і про Ісуса Христа. Месію, Який мав постраждати на хресті і воскреснути з мертвих, Який став Господом і Царем над усіма народами і Йому дана вся влада на небі і на землі. Христа, в якому виконується обіцянка дана Аврааму і в лиці якого сам Павло побачив славу живого Бога!

Христос і Його Царство — це те послання, яке нам потрібно знаходити, коли ми відкриваємо книги СЗ. Це ті окуляри, через які нам потрібно дивитися на ці древні тексти, ті ключі, які відкривають нам значення цих текстів. Амінь!

Якою була реакція юдеїв на проповідь Павла? — одні вірували, а інші — ні. Це дві відповіді, які завжди присутні там, де проповідується Євангелія. Чому одні приймають, а інші – ні? — це таємниця, яка мучила багатьох Божих служителів. Нам би так хотілось, щоб усі вірували. Але це не так. Проте, нам не можна впадати у відчай, коли ми бачимо, що хтось не вірує, не приймає Євангелії. Є ті, хто прийме. Ті, хто почує не лише слова нашого свідчення, але також і внутрішній поклик від Духа Святого і відгукнеться на слово Євангелії вірою. Амінь!

Подивіться вірші 30-31: “І цілих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто приходив до нього, і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборонно навчав про Господа Ісуса Христа!”

Це слова, якими завершується оповідання Луки. Що далі стало з Павлом? — ми не знаємо точно. З цього приводу є різні думки. Є досить багато свідчень традиції церкви, які говорять, що через два роки суд кесаря виправдав Павла і звільнив його. Після того він відправився до Іспанії, як хотів, і як писав про це в посланні до Римлян. Існує і інша думка. Однак Лука чомусь вирішив завершити своє оповідання саме так. Не історією про Павла чи якогось іншого служителя церкви. А історією про Господа Ісуса Христа, ім’я якого вільно звіщається в самому центрі Римської імперії. Там, звідки Римськими дорогами воно має розповсюдитись до найдальших країв відомого Павлу світу, як і звелів Господь Своїй церкві, коли сказав: “Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі” (1:8).

Ця програма продовжила виконуватися через багатьох вірних служителів Христа і продовжує виконуватись нині, через нас. Можна сказати, що останній розділ книги Дій все ще пишеться, і його герої — усі ми, усі, хто любить Господа Ісуса і звіщає Добру Новину Його Царства цьому поколінню, аж доки Він прийде.

І ще. Павло багато подорожував. Але, здається, найбільший плід, найбільший вплив він мав, тоді коли сидів на місці. Так було, коли він півтора роки залишався в Коринті, а потім два роки щоденно навчав в Ефесі в училищі якогось Тирана. Тоді його проповідь мала великий вплив на весь регіон. І зараз, хоча сам Павло залишався в кайданах, але як він писав своєму учневі Тимофію: “Слова Божого не ув’язнити!” (2Тим.2:9). Хоча сам Павло залишався в кайданах, але вчення про Господа Ісуса Христа розповсюджувалося вільно, беззаборонно, каже Лука. Нехай Господь помилує нас, щоб через нас навіть в тих обставинах, в яких ми опинилися сьогодні, слово про Господа Ісуса Христа вірно проповідувалося цьому поколінню. Нехай буде воля Твоя, нехай прийде Царство Твоє, Господи Ісусе.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (Дії 28:1-31)

БЕЗЗАБОРОННО НАВЧАВ ПРО ГОСПОДА ІСУСА ХРИСТА!

Дії 28:1-31

Ключові вірші 30-31

1. Вірші 1-10. Де опинилися Павло і його супутники? Як їх прийняли тубільці? Що сталося, коли Павло збирав хмиз? Як цю подію зрозуміли місцеві жителі? Як змінилася їхня думка, коли з Павлом нічого лихого не сталося? Як Бог потурбувався про Павла і як працював через нього на острові?

2. Вірші 11-16. Як завершилася довга подорож Павла до Риму? Де брати зустріли Павла? Як ця зустріч укріпила його? Якою дорогою Павло увійшов до Риму? Як утримували Павла?

3. Вірші 17-29. Кого Павло покликав прибувши до Риму? Чому він так вчинив (20; 17:1-3)? Що юдеям в Римі було відомо про Павла та Християн? Що Павло проповідував юдеям (23)? Як його проповідь була сприйнята юдеями (24-25; 29)? Чому? Кому послане Боже спасіння?

4. Вірші 30-31. Як завершується оповідання Луки? Подумайте про обставини в яких перебував Павло. Як він використав час, доки його справа очікувала розгляду?

5. Чого ви навчились через вивчення книги Дій?

Вивчення Біблії: Проповідь “Треба тобі перед кесарем стати” (Дії 27:1-44)

“ТРЕБА ТОБІ ПЕРЕД КЕСАРЕМ СТАТИ”

Дії 27:1-44

Ключовий вірш 27:24 : “та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе”

Коли Павло побачив потужну Божу роботу в Ефесі, він сказав: “… треба мені й Рим побачити”. Павло отримав видіння проповідувати Євангелію в Римі. Але одна справа захотіти проповідувати в Римі, і зовсім інша поїхати проповідувати в Рим. Коли Павло вирішив поїхати в Рим, Бог не забезпечив його квитком першого класу і не оплатив Його перебування там. Павло пройшов через багато труднощів, проте ці труднощі не відібрали в нього бажання і рішучості їхати до Риму. Врешті решт Божий час настав і Павло вирушає в свою останню подорож. Про це сьогоднішнє слово. Хай Господь сьогодні благословить нас.

У віршах з 1-11 описано, як Павло відплив з Кесарії. З ним були Лука та Арістарх. Павла поручили сотникові Юлію. Той розумів, що Павло не є злісним чи небезпечним злочинцем, тому ставився до нього добре, і навіть, коли вони були у Сидоні, відпустив Павла відвідати друзів, які могли потурбуватися про його потреби. Спочатку Павло та його супутники пересідали з корабля на корабель. Скоріше за все це були невеликі прибережні торгові судна, які не виходили далеко у відкрите море. Врешті решт вони знайшли великий грузовий корабель що плив то Італії. На ньому вони прибули до острова Кріт, до місця, яке називалося Доброю Пристанню.

Хоча Юлій добре ставився до Павла, він не поважав його як Божого слугу та досвідченого чоловіка. Подивіться на вірші 9-10:

⁹ А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,

¹⁰ говорячи їм: О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ.

На календарі був кінець жовтня. В цей час плавання в тих краях по морю ставало вкрай небезпечним. З середини вересня плавання в цих водах вважалося небезпечним, а з середини жовтня воно припинялося взагалі до весни. Павло добре знав це, він багато плавав. В 2 Кор.11:25 він сказав: “тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській”.

Однак Павло говорив не лише на основі власного довіду. Він був Божим чоловіком, і мав від Бога дар пророцтва і передбачив, що якщо вони зараз попливуть далі, то таке плавання буде дуже небезпечним. Однак сотник більше довіряв стерничому та власникові корабля. А ті хотіли пропливти ще близько 100 км. до більш зручної пристані, яка називалась Фініка. Там була краща погода для зимівлі, кращі готелі та кращі бари – все як люблять воїни та моряки. Потрібно було всього пропливти вздовж берега близько 100 км – можна було не залишаючи з виду острова. Це здавалося їм зовсім не складно і безпечно. У них був великий сильний корабель. Вони подумали: “Ні, ми не попадемо в бурю, цей Павло говорить якусь маячну!” Ба більше, повіяв попутний західний вітер, і вони подумали, що досягли бажаного.

А далі почалося справжнє пекло, про яке і попереджав ап. Павло. Подивіться на вірші 14-15:

¹⁴ Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон.

¹⁵ А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися.

Події розвивалися дуже швидко. Погода різко змінилася, на морі почався великий шторм. Капітан та його команда застосували усі методи, які знали, все своє вміння щоб втримати корабель: поспускали вітрила, повикидали з корабля вантаж, та проте не змогли втримати корабля. Вони віддали його на волю вітру, який носив його у відкритому морі. Вони втратили всякі орієнтири, а згодом і саму надію на виживання. Лука підсумував їх стан так:

²⁰ А коли довгі дні не з’являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись…

Тут гарне питання, чи включає слово “ми” ап. Павла і його супутників Луку та Арістарха. Тобто останню надію втратила лише команда корабля та римські воїни, що їх супроводжували, чи її втратили також і ап. Павло з його супутниками? Цілком може бути, що Лука описує стан не лише команди, а й самого ап. Павла. Ми чомусь думаємо, що ап. Павло ніколи не може втратити останню надію. Але ми маємо знати, що яким би великим не був Божий чоловік, духовні битви завжди більші і вимагають більших сил. І цей шторм це показує. Скоріше за все Ви не переживали штормів на морі, але безперечно у Вашому житті піднімалися життєві шторми. Часто такі шторми мають духовну природу, коли проти нас піднімається не просто природа, а духовні сили зла, і такі шторми сильніші за кожного з нас і можуть розтоптати любого, навіть ап. Павла. Тому навіть ап. Павло міг в цій ситуації втратити останню надію. Але в тому, що таке трапляється, немає ніякої трагедії. В одному зі своїх листів (2 Кор.1:8-10) Павло пояснив:

⁸ Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорботу, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були ми обтяжені, так що ми не надіялися навіть жити.

⁹ Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,

¹⁰ що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й покладаємося, що й ще визволить Він.

Ми можемо лише уявити, через що проходять люди під час життєвих штормів. Часто обтяжені над силу, без надії далі жити. Але це потрібно щоб ми навчилися покладати надії не на себе. а на Бога. І це саме відбулося у той час у Середземному морі. Бог не залишив цих людей, зокрема Павла та його супутників серед того божевілля, що творилося навколо їх. Бог прийшов до Павла щоб дати йому надію. Подивіться на вірші 23-24:

²³ Бо ночі цієї з’явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,

²⁴ та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе.

Можливо Сам Павло і вірив, що Бог приведе його до Риму, навіть якщо йому прийдеться одному перепливти все Середземне море на куску дровеняки. Але він не був впевнений у долі людей, які були з ним, особливо Луки та Арістарха, які віддали свої життя для служіння Богові. Звичайно, Павло боявся за себе, за життя свої супутників і за всю команду корабля. Але тепер, коли він отримав Боже слово, все змінилося. Бог запевнив його, що спасе не лише його, але й усіх людей, які були з ним.

Спочатку Павло дорікнув їм, кажучи: “О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, – і обминули б були ці терпіння та шкоди” (21). Людям в цьому світі часто приємно ткнути в лице іншим, коли ті не праві. “Я ж тобі казав чи казала” – це самі жахливі слова, які хочеться почути від інших. Але Павло зробив це не для цього. Його слова були від Бога, пророчими. І Він нагадав цим людям, що вони знаходяться посеред світу, в якому діють і злі сили, і непослух Богові обходиться дуже дорого. Часто люди не розуміють цього, навіть якщо Ви з любов’ю і для їх же добра радите чи дорікаєте їм.

Далі Павло сказав (22-25):

²² А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.

²³ Бо ночі цієї з’явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,

²⁵ Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.

Коли Павло вперше ступив на цей корабель, він був звичайним в’язнем. Зараз він стояв перед цими людьми як справжній капітан цього корабля. Він стояв як пастир, який вдихав надію в цих переляканих насмерть людей. Ці люди втратили всяку надію і готувалися до смерті в любу хвилину, а тепер через Павла для них засяяло світло. Звідки це взялося у Павла? Була лише одна причина: він отримав Боже слово. Тому хоча шторм не закінчився, небезпека не пройшла, Павло міг сміливо зміцнювати цих людей. І коли ці люди почули Боже слово, то навіть шторм перестав здаватися їм таким страшним та смертельним. Шторми цього світу потужні, їх міць більша за силу Божих слуг. Проте коли до них приходить Боже слово, то це слово сильніше за любий шторм.

Колись, коли я був студентом і лише став християнином, буря хіті повстала у моєму житті. Тоді я прийняв Рим.6:11: “Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім”. Коли я повірив Божому слову, що я мертвий для гріха, але живий для Бога, то зміг справитися з цією бурею.

Пізніше, коли я мав створювати сім’ю, я був бідним аспірантом із невизначеним майбутнім. Буря переживань та страхів повстала у моєму житті. Тоді Бог дав мені слово Бут.28:15: “І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі”. Я написав це слово у зошиті кілька сотень разів, поки буря страхів та переживань не вгамувалася.

Брати та сестри, чи є у Вашому серці Боже слово, на яке Ви можете покластися? Якщо немає, то в час бурі Ви не встоїте. Це навчає нас тому що смертельно небезпечно легковажно ставитися до Божого слова. На зібраннях свідчень ми бачимо багато гарних прикладів братів та сестер, які розмірковують над словом, приймають, глибоко пишуть, читають зі сльозами – і ми бачимо, як життя таких людей змінюється, і вони стають джерелом благословення для інших.

Звернемося до віршів 27-44. З однієї сторони моряки повірили Павлу що вони спасуться. З іншої, вони ще продовжували сильно боятися. Вимірюючи глибину, вони помітили, що корабель наближається до берега. Тоді вони почали боятися, що корабель розіб’ється об скелі. Вони посадили корабель на якори, але страх не пройшов. І через цей страх, вони вирішили вкрасти рятувальну шлюпку і на ній поплисти до берега, залишився всіх інших на кораблі. Це був егоїстичний та безвідповідальний вчинок! Ці люди хотіли спасти лише себе. І на таких людей не можна покластися в час небезпеки. Бог сказав Павлу, що спасуться всі, а не лише ці моряки на шлюпці. Павло бачив цю небезпеку, і сказав про це сотникові: “Якщо вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете” (31). Минулий раз сотник легковажно не послухав Павла, і через що почалася ця страшна історія. В цей раз він послухав. Ба більше, він зробив більше, ніж просив Павло: він наказав воїнам перерізати мотузки, на яких висів шлюпка, і та впала в море. Сотник дав усім на кораблі ясно зрозуміти, що ця рятувальна шлюпка більше не буде спокусою ні для кого. Цим вчинком сотник показав абсолютне ставлення до Божого слова, яке той дав через ап. Павла. Видно, що сотник був вражений вірою Божого слуги Павла. І він не єдиний такий в Біблії. Коли Ісус помирав на хресті, сотник Який стояв і бачив Його смерть, сказав: “Чоловік Цей був справді Син Божий!” (Мк.15:39) Іншого сотника ми зустрічаємо в книзі Дій – Корнилія, через якого Бог відкрив Євангелію шлях до поган. Ми не знаємо подальної долі цього сотника Юлія, але, очевидно, як він почав змінюватися через вплив ап. Павла і став ще одним гарним прикладом сотника в Новому Заповіті, який був глибоко вражений вірою одного чоловіка. Цей сотник керував 100 елітними римськими воїнами з полку Августа. Така сотня воїнів – це дуже потужна сила. Він був лідером. Можливо, він вивчав про те, яким має бути лідер. У наш час навчають, що лідер повинен мати досвід, відповідні знання та компетенції, здібності, вміти виголошувати промови та ще різні ноу-хау. Але в час кризи навіть такі люди готові першими вистрибнути з корабля. В духовному світі у нас може не бути деяких з цих якостей. Але що нам напевно потрібно мати – так це віра. Віра змінює наше серце – нашу систему цінностей та світогляд, тобто віра змінює речі, які визначають наші вчинки і саме наше життя. Віра позбавляє нас від страху в життєвих бурях, як вона позбавила Павла від страху під час цього шторму. І ця ж віра приведе нас безпечно на барег, як вона зробила це Павлу і його супутникам під час цього пекельного шторму.

Подивіться на вірш 33: “А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши”. Тут Павло як пастир піклується про цих людей. Оскільки корабель в цьому божевіллі не спасти, їм буде потрібна сила щоб вибратися на берег. Для цього їм потрібно поїсти. Коли вони поїли, їх сили зміцніли. Наступного дня сотник попередив змову вояків, які хотіли повбивати усіх в’язнів, щоб хто не втік, так як він хотів врятувати Павла. Врешті решт всі вони досягли острова Мальта.

У цьому слові ми побачили, як Боже слово змінює людей. Боже слово підняло Павла та його супутників із відчаю. Боже слово, коли ми глибоко приймаємо його, перетворює нас із в’язнів в капітанів. І тоді ми можемо провести не лише своє життя, але і допомогти іншим справлятися з життєвими штормами. Прочитаємо 24-ий вірш: “та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе”.

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (Дії 27:1-44)

“ТРЕБА ТОБІ ПЕРЕД КЕСАРЕМ СТАТИ”

Дії 27:1-44

Ключовий вірш 27:24

1. Згадайте, як Господь вів Павла до Риму та давав йому впевненість у тому, що він буде там свідчити (19:21; 22:21; 23:11; Рим.1:10,11).

2. Опишіть подорож Павла з Кесарії до Криту (1-12). Чому Павло та його супутники змінювали кораблі? Що порадив Павло сотникові у Добрій Пристані? Чому той не послухався?

3. Що сталося на шляху з Доброї Пристані до Фініка? (13-20) Що вони робили, щоб спасти корабель? Що це каже про оманливість поганських вітрів?

4. Де Павло взяв сили в тому положенні? (23-24) Що означає “Якому належу й Якому служу”? Як Павло підбадьорив команду, коли вони втратили всяку надію? (21-26) Порівняйте вагомість поради людини, яка має Боже слово з порадами “експертів”.

5. Коли корабель наближався до землі, як хотіли вчинити моряки? Як вчинив Павло? (26-32) Порівняйте поведінку Павла з поведінкою відповідальних за корабель. Чому ми тут вчимося?

6. Як Павло знову підбадьорив команду? Як сіяв віру? допомагав перемагати страх? Що це каже про нього? Яким був результат? (33-44)

Вивчення Біблії: Проповідь “Щоб вірою отримати долю з освяченими” (Дії 25-26)

ЩОБ ВІРОЮ ОТРИМАТИ ДОЛЮ З ОСВЯЧЕНИМИ

Дії 25-26

Ключовий вірш 26:18 : “відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими”

В минулому розділі ми залишили Павла у в’язниці послабленого режиму. Точніше сказати у в’язниці Павла залишив римський намісник Фелікс, а ми про те читали :). За два роки, поки Фелікс утримував Павла, він так і не вирішив його справи. Не дивлячись на те, що звинувачення висунуті священиками, так само як і їхня доказова база були нікчемні, Фелікс не зважився звільнити апостола, щоб не псувати стосунків з юдеями. Ну і до того ж він все ще зберігав якусь надію отримати від Павла гроші. Видимо, сам Павло вже не бачив, як його справа може бути вирішена Феліксом. Так само надію здійснити свої задуми щодо Павла втратили і юдейські старші. Тим часом термін намісництва Фелікса сплив і йому на зміну прибув новий чиновник, Порцій Фест.

Коли до влади приходять нові службовці, в народу, як правило є багато очікувань від них. Люди сподіваються, що ці нові представники влади вирішать ті проблеми, які не змогли розв’язати або якими нехтували попередні. За Феста справа Павла й справді зрушила з мертвої точки. Період невизначеності закінчився, попереду Рим. Але перед тим у Павла з’являється можливість виступити перед можновладцями, щоб представити їм свою історію життя, свою віру і дію Божої благодаті в ньому. В цьому уривку є серце Христа до світу. В цьому уривку є місія служителя Євангелії. Нехай Господь помилує нас і відкриє нам серця і розум, щоб нам розуміти Боже слово, вірити йому і жити за ним.

Подивіться вірші 1-4: “А коли прибув Фест до свого намісництва, то він по трьох днях відійшов із Кесарії до Єрусалиму. І поскаржилися йому на Павла первосвященики та головніші з юдеїв, і благали його, і ніби милости просили для нього, щоб до Єрусалиму його припровадив, вони змову вчинили, щоб смерть заподіяти йому по дорозі. А Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і він сам незабаром туди подається”.

Лука змальовує нам Феста, як активного та досить хитрого політика. Після вступу на посаду він не брав ніякого довгого часу на “розкачку”, а одразу приступив до роботи. Всього через три дні по прибутті до Кесарії, він відправився до Єрусалиму. Дивовижно, але незважаючи на те, що пройшло два роки, юдеї не забули про Павла. Більш того, їхні наміри щодо Павла не змінилися. Вони все так само хотіли вбити його. Дуже хотіли. Перше ж питання, яке вони піднімають перед Фестом — питання Павла: чи не хоче він зробити їм послугу і доставити в’язня до Єрусалиму.

Напевне Фелікс попередив Феста про колишні спроби священиків вбити Павла дорогою на суд. Тому Фест легко розкусив їхній задум і запропонував самим їхати разом з ним до Кесарії і там висувати свої обвинувачення.

Далі ми бачимо чергову сцену суду над Павлом у віршах 6-12. Юдеї стали навколо апостола і почали закидати йому багато тяжких звинувачень, яких не могли довести. На всі звинувачення Павло мав спростування. Він твердо дотримувався тієї лінії захисту, яку обрав ще під час минулого суду: “Я не провинився ні в чім ані проти Закону юдейського, ані проти храму, ані супроти кесаря” (8).

Раніше юдеї просили Феста привести Павла до Єрусалиму. Тому, щоб формально виконати свій обов’язок і показати юдеям, що він поважає їх прохання, Фест пропонує Павлу все ж піти до Єрусалиму і виступити на суді перед своїм народом. І тут події починають розвиватися зовсім неочікувано.

Подивіться вірші 10-11: “Та Павло відказав: Я стою перед судом кесаревим, де належить мені суд прийняти. Юдеїв нічим я не скривдив, як і ти дуже добре те знаєш. Бо коли допустився я кривди, або гідне смерти вчинив що, то не відмовляюся вмерти. Як нема ж нічого того, у чім вони винуватять мене, то не може ніхто мене видати їм. Відкликаюсь до кесаря!”

Павло не збирався довіряти своє життя в руки підступної юдейської старшини. Він був громадянином Риму і мав право на суд кесаря. Але що не менш важливо, він мав чисте сумління і знав що за ним немає жодної провини. Тому він сміливо скористався своїм правом відкликатись до кесаря. Фест був зв’язаний офіційними процедурами і не міг ігнорувати такого запиту. Побалакавши з радою, Фест дав відповідь: “Ти відкликавсь до кесаря, до кесаря підеш!” (12). Наступна зупинка — Рим, як і обіцяв Павлу Господь.

Втім, у Феста була проблема: як людина нова, він дуже мало знав про юдеїв та християн. Він не розумів, чому юдеї так ненавиділи Павла і завдавали йому стільки клопоту. Це добре видно з того, як він відгукується про справу Павла у вірші 19. Він вважає, що все це — внутрішні суперечки про юдейське марновірство, і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло твердив, що живий Він.

Відправляючи в’язня до кесаря Фест мав послати разом з ним і листа, в якому б пояснив в чому цю людину звинувачують. Але йому нічого було сказати. На щастя Феста, до Кесарії прибули цар Агрипа ІІ зі своєю сестрою Вернікою. Агрипа був сином того Ірода, що стяв голову Якову і заарештував Петра і правнуком того Ірода, що вбив немовлят у Віфлиємі. Верніка була його сестрою, на той час вже вдовою. Немає жодного з давніх істориків, який не згадав би про чутки, що Агрипа з сестрою жили, як чоловік з дружиною.

Не дивлячись на моральну зіпсутість Агрипи, він мав значну перевагу порівняно з Фестом. Він справді був добре обізнаний з юдейською релігією і усіма течіями, які в ній вирували. Юдейська старшина шанувала його. І навіть Павло, як ми бачимо в 26 розділі був переконаний, що Агрипа не лише добре знає Писання і історію Божого народу (26:1-3). Але також і вірує тому, що там написано (26:27).

В 26му розділі Павлу надана можливість засвідчити про свою віру перед царем. Він вже не виправдовується перед юдеями. Це вже не суд. Це послідовне викладення того, в що вірить Павло і як він до цього прийшов. Це — апологія, життєве свідчення Павла, а ще це — проповідь. Апостол не втрачає нагоди щоб навіть царя поставити перед істиною Христа і спонукає його зробити рішучий крок. Давайте більш детально розглянемо розділ 26.

У віршах 1-3 Павло вітає царя і визнає його авторитет і здатність розібратися в справі. Однак, він зазначає, що цареві доведеться запастись терпінням. Тим більше, воно знадобиться і нам.

Далі, у віршах 4-8 Павло розповідає коротко, що те вчення, проповідником якого він став не є чимось зовсім новим, відірваним від історії викуплення. Зовсім ні. Навпаки, він проповідує про виконання обітниці, даної отцям. Обітниці, здійснення якої чекають побачити дванадцять племен Ізраїля.

У вірші 22-23 він говорить, взагалі, дивовижну, як на мене, річ: “Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має, що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!”. Іншими словами, проповідь про смерть і воскресіння Христа — це не більше, ніж сказали Пророки й Мойсей. Це та сама давня історія, яку цар добре знає. Павло не каже: “юдеї моляться так, а я пропоную щось нове”. Він каже: “я проповідую саме те, про що моляться, чого надіються юдеї, служачи Богу день і ніч”. Ця надія Ізраїлю здійснюється у воскресінні Ісуса Христа із мертвих: “Чому, — питає Павло, — ви вважаєте за неймовіре, що Бог воскрешає померлих?”

Світ справді вважає за неймовірне, що Бог воскрешає померлих. Бо в світі панують гріх і смерть. І ми зустрічаємося з ними щодня. І ми безсилі перед ними. Перед смертю не встоїть жоден супер-герой. Але Христос переміг смерть! Амінь!

Про що нам говорить факт воскресіння Христа? — так багато про що. Коли смерть запанувала в світі? — в той день, коли людина захотіла зайняти місце Бога. В той день, коли за переступ Адама була проклята земля. Смерть стала наслідком гріха, наслідком розірваних стосунків з Богом, джерелом життя. Воскресіння Христа, Його перемога над смертю показує, що знищений самий корінь проблеми, причина звідки взялась смерть. Знищена ворожнеча між Богом і Його творінням. Коли Павло думає про воскресіння Христа, він не може втриматись від хвали Богу: “Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?… А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав” (1Кор.15:55,57).

Брати і сестри, чи вважаєте ви за неймовірне, що Бог воскрешає померлих… що Бог воскресив із мертвих Христа… що одного дня Він воскресить і наші смертні тіла, щоб ми успадкували землю, світ, який Він створив для нас? Нехай Господь помилує нас не вважати це неймовірним, але, навпаки, жити вірою у Воскреслого Христа, силою Його воскресіння. Амінь!

Подивіться далі. У віршах 9-20 Павло описує своє навернення. Спочатку він сам, так само, як тепер багато юдеїв, думав, що Християнство — це небезпечна єресь, яку потрібно викоріняти. І він викоріняв її зі всім завзяттям. Але все змінилося, коли він зустрів Воскреслого Господа на дорозі в Дамаск.

Господь об’явився йому, як Ісус, “що Його переслідуєш ти”. Він прийшов до Павла не просто так. Христос мав певний задум щодо нього. В цьому задумі дуже добре видно серце Христа до всього світу. Подивіться вірші 16-18: “Але підведися, і стань на ноги свої. Бо на те Я з’явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі. Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю, відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими”.

В цих словах ми бачимо бажання Бога і силу Божу, яка діє в проповіді Євангелії. В світ, який лежить в темряві Він посилає Своїх служителів, щоб відкрити очі сліпим, щоб ті, хто сидить у темряві смерті, побачили велике світло. Щоб ті, хто живе у рабстві гріха і диявола, звільнилися і обернулися до Бога. Амінь!

Перш, ніж моє життя освітило світло Євангелії, я сидів у темряві, любив темряву, часто спав вдень і жив вночі. Чому? — тому що робив справи, які соромно виносити на світло. Перш, ніж моє життя освітило світло Євангелії я був рабом гріха, ненавидів себе і ті справи, які роблю, але продовжував їх робити. Але Христос звільнив мене, бо де Дух Господній, там свобода.

Світ лежить у темряві і обмані сатани. Я так гостро відчув це, коли чув свідчення наших братів і сестер на конференції. Диявол тримає тих, хто належить йому в рабстві. Страшному рабстві гріха, страшному обмані. Так, ніби надії немає. Так, ніби звільнення немає. Але цю темряву гріха і брехню диявола розбиває світло Христа. Як це можливо? — через проповідь Євангелії. В Євангелії, що Христос умер за наші гріхи за Писанням, і що Він був похований, і що воскрес в третій день за Писанням, вірою в Нього нам дарується прощення гріхів і доля з освяченими.

Доля з освяченими така жадана для тих, хто бажає освячення, хто любить святість і ненавидить гріх. Чи не так? Доля з освяченими — це та нетлінна і нев’януча спадщина, до якої Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа відродив нас через воскресіння Христа (1Пет.1:3-4). “І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він” (1Іван.3:3). Амінь!

Так само, як Павла, Господь і нас робить Своїми служителями, свідками Євангелії, щоб через нас діяти в цьому поколінні. Щоб через нашу проповідь відкривати очі сліпим, руйнувати владу диявола та звіщати прощення гріхів в Крові Спасителя. Це те, що робить Дух Святий, коли ми встаємо і йдемо робити те, до чого закликав нас Господь. І це дивовижний привілей — бачити, як Бог працює через нас, бути частиною Його історії. Амінь!

Вірш 24 каже: “Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!” Коли Павло проповідував про Христа, Який постраждав і воскрес, щоб проповідувати світло народові й поганам, Фест більше не міг стримуватися. Для нього, язичника, проповідь про Христа була безумством. Але цар Агрипа знав, що слова Павла — не безумство. Події, про які Павло розповідав були йому добре знайомі, вони відбувалися на його очах.

У вірші 27 Павло ставить царя в дуже незручне становище, коли йому пропонується прийняти Євангелію: “Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? – каже Павло, – Я знаю, що віруєш”. Але цар — дуже хитрий політик. Коли серйозна відповідь неприйнятна для нього, він зводить все на жарти.

У вірш 29 Павло каже: “Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів…” Це дивовижно. Павло був в’язнем, проти нього плели смертельні інтриги юдеї, його життя було в небезпеці, його доля вирішувалася корумпованими службовцями, він не мав ніякого привілейованого статусу в суспільстві. Але при цьому всьому він вважав себе в значно кращому становищі, ніж цар і намісник, що сиділи на суддівському місці. Бо його життя освітив Христос. Він був вільний навіть в кайданах, на відміну від тих, перед ким він зараз захищався, бо “Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні” (Ів.8:36).

Нехай Господь помилує нас, щоб ми жили в цьому поколінні, в цьому світі свято, як ті, хто має долю з освяченими. Нехай Господь помилує нас і допоможе нам жити силою Євангелії в цьому поколінні. Бути служителями Євангелії. Щоб через наші життя і проповідь Він відкривав очі сліпим і звільняв тих, хто живе у владі диявола до свободи в Христі.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (Дії 25-26)

ЩОБ ВІРОЮ ОТРИМАТИ ДОЛЮ З ОСВЯЧЕНИМИ

Дії 25-26

Ключовий вірш 26:18

1. Вірші 25:1-12. З чого почалося намісництво Феста? Чи забули за два роки юдеї про Павла? Яким був їхній намір щодо нього? Як Фест розібрав справу Павла? Якого несподіваного розвитку набула ця справа завдяки Павлу? Як це посприяло здійсненню Божого задуму, щоб Павло проповідував в Римі (23:11)?

2. Вірші 25:13-27. Хто прибув до Кесарії? Ким були Агріпа й Вереніка? Що Фест розповів їм про Павла? Якими мотивами він керувався?

3. Вірші 26:1-8. З чого Павло розпочав свою апологію? Що ми дізнаємося тут про минуле Павла (4-5)? Як, на думку Павла, Євангелія, яку він проповідував, пов’язана з обітницею, що Бог дав отцям (6-7; 22-23)? Поділіться своїми думками, чому звістка про те, що Бог воскрешає померлих є такою неймовірною для світу (8).

4. Вірші 26:9-23. Як Павло знову описує своє навернення? Чому це важливо? До якого служіння Господь поставив Павла (16)? До яких результатів призводить проповідь Євангелії в життях людей (17-18)?

5. Вірші 26:24-32. Хто і як зупинив промову Павла? Чому слова Павла були для Феста безумством (1Кор.1:22-24)? Перед яким вибором Павло поставив царя Агрипу (27)? Як відповів цар? Чому Павло хотів, щоб усі хто слухав його в цій залі стали такими, як він? Яким був вердикт в справі Павла?

Вивчення Біблії: Проповідь “Суд перед Феліксом” (Дії 24:1-27)

Суд перед Феліксом

Дії 24:1-27

Ключовий вірш 24:14 : “Але признаюсь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу так, що вірую всьому, що в Законі й у Пророків написане”

В сьогоднішньому слові відбувається черговий суд над Павлом, цього разу перед намісником Феліксом. Ми вже звикли, що куди б Павло не прийшов, кожен раз юдеї його переслідували. Багато разів його намагалися вбити, робили проти нього заколоти, виставляли неправдиві звинувачення. Це почалося з самого навернення Павла. Тоді він проповідував в синагозі в Дамаску, юдеї хотіли його вбити, але учні спустили його з міського муру в коші. Декілька днів тому, юдеї схопили були Павла в єрусалимському храмі, і хотіли побити, але тисяцький Лісій відбив Павла і замкнув його в фортеці. Після того він повів Павла на суд в синедріон, щоб зрозуміти, в чому юдеї винуватять його. Суд перетворився на сварку між фарисеями та саддукеями, тому тисяцький знову захистив Павла, а коли юдеї хотіли зробити замах на Павла, він відправив його подалі до намісника Фелікса в Кесарію. Таким чином Павло став перед правителем Феліксом.

1. Суд (1-23)

Подивіться вірш 1: “А по п’яти днях прибув первосвященик Ананій з якимись старшими, та з промовцем якимсь Тертилом, що перед намісником скаржилися на Павла.” За п’ять днів прибула делегація обвинувачувачів Павла. Її очолював первосвященик Ананій, до складу делегації входили якійсь старші з юдеї, і деякий промовець на ім’я Тертил. Ми бачимо, що обвинувачувачі Павла зробили висновки з невдачі на синедріоні. Тепер вони не збирали синедріон повністю, щоб не було розділення, а взяли лише тих, хто безумовно підтвердить звинувачення. Вони також взяли якогось професійного оратора, щоб говорив переконливо.

Як почалося звинувачення? В віршах 2-4 написано: “Коли ж він був покликаний, то Тертил оскаржати зачав, промовляючи: Через тебе великий мир маємо ми, і для народу цього добрі речі впроваджено через дбайливість твою, це ми завжди і скрізь визнаємо з подякою щирою, вседостойний наш Феліксе! Та щоб довго тебе не турбувати, то благаю тебе, щоб ти коротко вислухав нас зо своєї ласкавости.” Свою промову й звинувачення Тертил почав з лестощів. Ми всі розуміємо, нащо використовують лестощі. Лестощі — дуже непевна зброя, тому її використовують дуже обережно. Сам факт використання лестощів не говорить нічого хорошого ні про того, хто їх говорить, ні про того, хто їх слухає. Той, хто говорить, показує себе цинічною людиною, що переслідує власну мету. А той, хто слухає, показує себе як не дуже розумну і дуже самозакохану людину. Така людина не буде мати жодних заперечень, щоб використати інших для своїх власних потреб, і не має жодних цілей, окрім своїх власних. Тобто, з одного лише факту, що Феліксу лестили, ми взнаємо, що первосвященик та старійшини — цинічні люди, що використовують і Фелікса, і релігійні почуття народу для своїх власних потреб, а про Фелікса ми дізнаємось, що він також цинічний і самозакоханий, ставить свою власну мету на перше місце.

Тоді в чому звинувачували Павла? Подивіться вірші 5-6: “Ми переконались, що цей чоловік то зараза, і що він колотнечу викликує між усіма юдеями в цілому світі, і що він провідник Назорейської єресі. Він відважився навіть збезчестити храм, і його ми схопили були, і судити хотіли за нашим Законом.” Звинувачень було три: по-перше, він зараза, що викликає колотнечу між усіма юдеями в цілому світі. По-друге, він провідник Назорейської єресі. По-третє він збезчестив храм.

Що ми можемо сказати за ці звинувачення? Найперше, друге звинувачення, тобто, що Павло християнин і проповідник християнства взагалі нікчемне. Римляни не судили за віросповідання. З точки зору римлянина і християнство і юдаїзм — одне й те саме, для них це була їх внутрішня сварка. Хоча Фелікс знав про християнство більше, ніж інші, але все одно навіть в його очах ця суперечка не входила під юрисдикцію римського права. Тут не було законів, згідно яких можна було б судити.

Третє звинувачення, про занечещення храму. Це серйозне звинувачення, але треба надати свідків і доказів.

Залишається перше звинувачення: що Павло викликає колотнечу між всіма юдеями по всьому світі. Дійсно, ми бачили, що, куди б не йшов Павло, у нього завжди виникав конфлікт з юдеями. Не було жодної місіонерської подорожі, де б юдеї не спробували вбити Павла. Але що було причиною конфлікту і хто був ініціатором заворушень? Кожного разу причина була в проповіді Євангелії Ісуса Христа. Кожен раз спочатку юдеї слухали, дехто приймав слово про Христа і ввірував, дехто не приймав, а потім невіруючі юдеї підіймали гоніння на Павла. Єдине виключення — заколот Дмитра мідника в Ефесі. Дмитро не був юдеєм. Але жодного разу Павло не був ініціатором заворушень.

Далі Тертил поскаржився на тисяцького Лісія, що той був перебрав повноважень і застосував надмірну силу проти мирних юдеїв, що цілком мирно взяли каміння і хотіли цілком законно здійснити суд імені судді Чарльза Лінча над римським громадянином. А всі присутні старійшини засвідчили, що це дійсно так.

Як говорив Павло? Про це написано в віршах з 10 по 21. “І як намісник дав знака йому говорити, то Павло відповів: Я знаю, що від літ багатьох ти суддя для народу цього, тому буду сміліш боронитись. Ти можеш довідатися, що нема більш дванадцяти день, як прийшов я до Єрусалиму вклонитися. І вони ані в храмі, ані в синагогах, ні в місті мене не здибали, щоб я з ким сперечався, або колотнечу в народі здіймав. І не можуть вони довести тобі того, у чому тепер оскаржають мене. Але признаюсь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу так, що вірую всьому, що в Законі й у Пророків написане. І маю надію я в Бозі, чого й самі вони сподіваються, що настане воскресення праведних і неправедних. І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей. А по довгих роках я прибув, щоб подати моєму народові милостиню та приноси. Ось при цьому знайшли мене дехто з юдеїв азійських очищеного в храмі, а не з натовпом чи з колотнечею. Їм належало б ось перед тебе прибути й казати, коли мають вони що на мене. Або самі ці нехай скажуть, чи якусь неправду знайшли на мені, як я в синедріоні стояв, крім отого єдиного виразу, що я його крикнув, стоячи серед них: За воскресення мертвих приймаю від вас суд сьогодні!”

Промову Павла можна розділити на три частини. В першій він відповідає на звинувачення юдеїв що він заколотник. Це вірші з 10 по 13. Павло стверджує, що звинувачення неправдиві, він не робив жодного збурення в народі, не збирав натовпу і не сперечався ні з ким. Він каже, що такого не було і його винуватці не можуть навести жодного факту і жодного підтвердження своїм словам.

В другій частині, в віршах з 14 по 16, він засвідчує про свою віру. Він не відрікається від віри в Ісуса Христа. Це відповідь на друге звинувачення, що він християнин.

В третій частині, в віршах з 17 по 21, Павло відповідає на звинувачення в занечищенні храму. Павло стверджує, що прибув дати милостиню своєму народові, що очистився і здійснював звичайні релігійні обряди в храмі. І саме в цей час його схопили деякі азійські юдеї, які й звинувачували його. Саме вони мали б бути присутніми, і саме вони мали б навести факти занечищення, якщо вони мають. Так само й присутні первосвященик та старші могли б навести факти саме занечищення, тому що вони розглядали цю справу в Єрусалимі. Але фактів нема, а є лише ворожнеча через слова “За воскресення мертвих приймаю від вас суд сьогодні!”.

Хочу більш детально розглянути відповідь Павла на звинувачення його в єресі. На це звинувачування взагалі можна було не відповідати, але Павло використав його, щоб засвідчити про свою віру та надію. Подивіться уважно вірші 14-16: “Але признаюсь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу так, що вірую всьому, що в Законі й у Пророків написане. І маю надію я в Бозі, чого й самі вони сподіваються, що настане воскресення праведних і неправедних. І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей.” Павло визнав і засвідчив про свою віру Богові. Юдеї вважали вчення Ісуса Христа єрессю, але Павло засвідчує, що вірить всьому, що написано в Законі й у Пророків. Тобто, він визнає всю Біблію, нічого з неї не викидаючи. Павло багато разів свідчив, що Ісус є Христос, і що Він є виконанням обіцянок і пророцтв Бога в Старому Заповіті. Є відомий християнський вислів: “якщо стиснути Біблію, то звідти потече кров Христа”. Павло не знав цього вислову, але знав цей факт: дійсно, вся Біблія, весь Старий Заповіт, починаючи з Буття і до книги Малахії, говорить про Христа. Той, хто уважно читає Біблію, хто вірить всьому, що в ній написано, має повірити в Ісуса, що він є обіцяний Богом Месія. Тут мені пригадується епізод, коли воскреслий Ісус перестрів двох учнів, що йшли в Еммаус. Вони були в розпачі і в розчаруванні, вони говорили, що смерть Ісуса перекреслила їх сподівання. Тоді воскреслий Ісус докоряв їх: “О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу? І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було.” (Лк. 24:25-27) Воскреслий Ісус Сам сказав, що Писання свідчить про Нього. Зараз те саме сказав і Павло: він приймає Біблію, і вірить в Ісуса Христа і таким чином служить Богові отців.

Друге, про що засвідчив Павло — про те, що він має в Бозі живу надію на воскресіння мертвих, і праведних, і неправедних. Павло каже, що його винуватці також мають цю надію. Але віра Павла і його надія на воскресіння, його очікування призвели до того, що він завжди турбується, аби мати сумління невинне і перед Богом і перед людьми. Якщо ми маємо живу віру, то природно шукати праведності і чистого сумління перед Богом і перед людьми.

Коли Фелікс почув звинувачення на Павла, та його відповідь, він відтермінував справу, сказавши: “Розсуджу вашу справу, коли тисяцький Лісій прибуде.” Він залишив Павла під вартою, але не заборонив нікому з близьких служити йому.

2. Проповідь Павла для Фелікса. (24-27)

Подивіться вірші 24,25: “А по декількох днях прийшов Фелікс із дружиною своєю Друзіллою, що була юдеянка, і покликав Павла, та слухав від нього про віру в Ісуса Христа. І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбутній суд, то Фелікса страх обгорнув, і він відповів: Тепер іди собі, відповідного ж часу покличу тебе!” Вам не здається це дивним? І, мабуть, щось нагадує? Мені дуже нагадує як цар Ірод слухав Івана Хрестителя, але потім вбив його.

Коли ми читаємо 24 розділ Дій, то нам здається, що Фелікс досить прихильно ставився до християнства. В 22 вірші сказано, що він дуже добре знав цю дорогу, тобто він вже раніше був обізнаний з християнством. Мабуть, він вже раніше від когось чув про Ісуса Христа, про Його життя, також про смерть та воскресіння. Мабуть, він був обізнаний про прощення гріхів і вічне життя. Ми не знаємо, що він знав і звідки дізнався, але очевидно, що не мав упередження щодо християнства і не сприймав його як щось погане. Нам здається, що Фелікс переконався, що звинувачення на Павла нічого не варті, тому відклав справу у довгу шухляду.

Через декілька днів, коли відправив первосвященика назад в Єрусалим, він взяв дружину-юдеянку і пішов послухати відомого проповідника. Тут нам здається, що у Фелікса було деяке духовне бажання.

Подивіться вірш 25. “І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбутній суд, то Фелікса страх обгорнув, і він відповів: Тепер іди собі, відповідного ж часу покличу тебе!” Нам не відомо, чи проповідував Павло лише це, чи це була лише одна з тем проповіді, але коли мова пішла про праведність, здержливість та про суд, то Фелікс злякався. Чого? Він злякався майбутнього суду Бога. Він тільки що судив Павла. Але він злякався праведного суду Божого. Через проповідь Павла він зрозумів, що не праведний, не стриманий, що має відповісти за це на суді перед Богом.

Перед тим, як прийняти Ісуса Христа конче необхідно знайти себе грішником перед Богом. Відома книга Джона Буньяна “Мандри пілігрима в Небесний край” починається з того, що головний герой на ім’я Християнин, відчуває за спиною величезний тягар гріха, від якого не може позбутися. Він відчуває страх за майбутній суд Бога і це примушує його податися в мандри до Небесного краю. Він не знає, куди він іде, але знає, що у Бога є єдине вирішення його питання. Так само було і з Феліксом. Павло поставив його перед фактом: він грішник, має бути суд і покарання за гріх. І Фелікс злякався. Це явна робота Святого Духа. Злякатися — необхідно. Але, якщо Християнин в книзі, через переляк пішов в мандри, спочатку до світла, потім до тісних воріт, потім до хреста з Ісусом Христом, то Фелікс втік і заховався. Він не мав мужності подивитися в очі реальності і повернувся до свого уявного дивокраю, де юдейські лідери лицемірно кажуть йому: “ти великий, ти добрий, ти мудрий”.

Взагалі, це дуже сумна історія. Фелікс стояв дуже близько, не вистачило лише одного кроку, щоб стати християнином і отримати спасіння в Ісусі Христі. Але так стається. Ми бачимо людей, схожих на Фелікса, навколо нас. Вони не мають якихось упереджень щодо віри, можуть слухати проповідь, навіть, інколи, самі приходять до церкви, коли ми їх не запрошуємо. Здається, треба ще трохи, ще один крок, і грішник прийде до Ісуса Христа. Але чомусь так не стається. І це сумно. Я думаю, що багатьом з них не вистачає мужності подивитися на реальність, визнати себе грішником перед Богом і прийняти жертву Ісуса Христа. Я не вважаю себе сміливим чи мужнім, але я пригадую, як м. Петро на зібранні свідчень говорив: ви всі мужні люди, для того щоб визнати себе грішником і прийти до Ісуса Христа треба мужність. Тут я повністю згодний. Те, що ви визнали себе грішниками і прийшли до Ісуса Христа показує, що у вас є та мужність, якої не вистачило Феліксу, щоб стати християнином. Слава Ісусу Христу!

Що сталося далі? Фелікс протримав Павла у в’язниці 2 роки, намагаючись отримати від нього грошей, але Павло не дав хабара. В решті решт, через два роки на посаду Фелікса було призначено іншого чиновника, Феста. Фелікс склав повноваження, але бажаючи догодити юдеям, залишив Павла під вартою.

В сьогоднішньому слові є декілька порівнянь. По перше, порівнюється віра Павла і віра первосвященика та старших. Павло ходив перед Богом. Він вірив всьому, що написане в Законі і у Пророків. Ця віра в Слово Боже сприяла вірі в Ісуса Христа. Павло не бачив протиріч між вірою в Ісуса Христа і вірою в Бога Ізраїля, навпаки, одно випливало з іншого. Павло мав живу віру і живу надію на воскресіння мертвих і його віра спонукала його жити з чистим сумлінням перед Богом і перед людьми. Його віра давала йому сміливість свідчити перед різними людьми, навіть перед судом і перед тими, хто намагався його вбити. Зовсім іншою була віра первосвященика і старших. Вони насправді не вірили в Бога, лише використовували Його Слово та релігійність, щоб отримати владу і вплив. Вони не сприймали Слово Бога як живе Слово Бога, тому й не бачили в Писанні ні пророцтв про Ісуса, ні попереджень Бога. Тому й віра їхня не спонукала їх жити чисто, а дозволяла використовувати лестощі, перекручувати факти, робити неправдиві свідчення. Чесно кажучи, вони жили, так, ніби Бога не існує і майбутній суд Бога їх не стосується.

Друге порівняння можна побачити між Павлом і Феліксом. Віра Павла робила його мужнім, а боягузтво Фелікса зробило його нездатним визнати себе грішним перед Богом і прийняти Ісуса Христа. Це дуже сумна подія, але ми можемо тішитися, що є багато мужніх чоловіків і жінок, що мають сміливість подивитися на реальність, визнати себе грішниками і прийти до Ісуса Христа.

І також ми побачили, як має вчити пастир: він не має говорити приємні слова, а має відкрити проблему гріха, так, щоб поставити грішника перед Ісусом. Саме так робив Павло з Феліксом. В цьому сенсі Павло був успішний пастир. Але чи матиме грішник мужність зробити останній крок до Ісуса — це залежить лише від нього і від Бога.

Якщо подивитися на всю книгу Дій, починаючи з 23 розділу і до кінця, ми побачимо, як Господь захищав і проводив Павла. Було багато людей, що хотіли вбити Павла, і натовп в Єрусалимі, і синедріон, і первосвященик з старшими, і, навіть, римські вояки, коли корабель потрапив в шторм. Але біля Павла завжди з’являлися якісь люди, що якимось чином захищали Павла: і тисяцький Лісій, і Фелікс, і Фест, і римський сотник. Всі ці люди не були близькими родичами чи друзями Павла, але Господь давав серце захистити Павла, і, врешті решт, навічно вписав їхні імена в Біблію.

Також ми бачимо, як Господь проводив в Рим. Павло довгий час хотів прийти в Рим. Але обставини завжди перешкоджали йому. Але Господь відправив його в Рим як в’язня. Нам може здаватися, що це не те, що хотів Павло, але Господь зробив все так, щоб безпечно привести Павла в Рим.

Іще одне. До цього часу Павло ходив серед простих людей, юдеїв і поган. І Євангеліє також розповсюджувалось переважно серед простих людей. Між простими людьми та вищим шаром суспільства була стіна, така саме нездоланна, як між юдеями та поганами. Але відколи Павла заарештували, він багато свідчив правителям, царям, старшим, військовим та їх начальникам. Таким чином Господь відкрив зовсім нове поле місії, не в географічному плані, як Європа, не в національно-релігійному плані, як погани, а в соціальному плані. Можна сказати, що арешт Павла мав такі самі наслідки, як видіння македонянина, що просив перейти море і допомогти їм.

З цього всього ми бачимо руку Господа, що використовує Своїх слуг і багатьох різних людей, щоб творити Його волю. Хай Господь використовує нас по Своїй волі, щоб розповсюджувати Євангеліє в різних місцях. Молюся, щоб у нас була жива віра, що спонукає жити перед Богом і свідчити перед будь-якими людьми. Помолимося.

(п. Авраам Влад)

Вивчення Біблії: Питання (Дії 24:1-27)

Суд у Фелікса

Дії 24:1-27

Ключовий вірш 14

1. Вірші 1-9. Де й коли відбулися ці події? Хто був суддею, хто прийшов звинувачувати Павла? Які звинувачування вони висунули? Яку роль грали юдеї?

2. Вірші 10-21. Як Павло відповів на звинувачення первосвященика та юдеїв? Що визнав Павло про свою віру? Яке було його свідчення? Що він говорить про свою надію і про надію юдеїв? Що він розказав про своє затримання та про суд синедріона? Як слова Павла виявляють сутність звинувачення.

3. Вірші 22,23. Що вирішив Фелікс? Чому?

4. Вірші 24-27. Що зробив Фелікс? Як він відреагував на проповідь Павла? Чому? Що він робив далі? Чому? Чим, в решті решт закінчилася ця епопея?

Вивчення Біблії: Питання (1-е до коринтян 15:1-6)

ЗВІЩАЮ ВАМ ЄВАНГЕЛІЮ

1-е до коринтян 15:1-6

Ключові вірші 15:3,4

1. Що ви знаєте про церкву в Коринті? Які проблеми були в цій церкві? (1:11,12; 3:3; 5:1; 6:6,7; 8:10; 11:21)

2. Про що Павло нагадує віруючим Коринта? (1) У чому полягає сутність Євангелії і що означає “стояти” в ній? (3,4)

3. Чому Ісус мав померти на хресті? Чи не було іншого шляху для Нього? Чому Павло згадує, що Ісуса було поховано? Про що говорять нам слова “за Писанням”? (Іс.53:5-6; Іс.53:9)

4. Подумайте про воскресіння Ісуса. Чому це також дуже важливо? (15:12-22) Про яких свідків воскресіння і чому говорить Павло? (5-6) Ким вони стали завдяки воскресінню Ісуса?

5. Яким чином, на вашу думку, нагадування Євангелії змогло вирішити проблеми коринтської церкви? Яким чином Євангелія може вирішити ваші проблеми?

Вивчення Біблії: Проповідь “Будь бадьорий, тобі треба свідчити!” (Дії 22:30-23:35)

Будь бадьорий, тобі треба свідчити!

Дії 22:30-23:35

Ключовий вірш 11 : “А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкувати й у Римі!”

Минулого разу ми залишили Павла у в’язниці після того, як його хотіла пошматувати фанатична юрба. Життя Павла стало схожим на казку: що далі, то страшніше. Хоча Павло старався мати добру совість перед Богом і бути в мирі з усіма, але його чекали тяжкі випробування. Чи готові ви також свідчити про Христа, коли це буде небезпечно? І як нам до цього підготуватися?

Після того, як тисяцький посадив Павла до в’язниці, він вирішив провести законні процедури. Подивіться вірш 22:30:

22:30 А другого дня, бажавши довідатись правди, у чому юдеї його оскаржають, він звільнив його та звелів, щоб зібралися первосвященики та ввесь синедріон. І він вивів Павла, і поставив його перед ними.

Для юдеїв найголовнішими речами були закон Мойсея і їх національна ідентичність, тому вони не могли терпіти згадок про поган. Для римлян же найвищою цінністю був римський закон і римське громадянство. Павло дивовижним чином сумістив у собі і те і інше, бо був і юдеєм, і римським громадянином, але він мав ще вищі цінності: благодать Ісуса Христа, яка дає спасіння всякому, хто вірить, і небесне громадянство, яке уособлює в цьому світі Божа церква. Тому він почав відповідати на суді досить сміливо:

1 І вп’явся очима Павло на той синедріон і промовив: Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлінням!

Дуже важливо мати добру совість, це одне з найсильніших свідчень того, що Бог нас змінює. Але первосвященнику такі слова не сподобалися, і він наказав бити Павла по устах. Можливо, йому не сподобалось, що Павло назвав його братом, а не високошановним начальником. У Христовій церкві “брат” і “сестра” – це найшанобливіше звертання, з яким не зрівняються ніякі земні титули, але первосвященник цього не розумів. А можливо, він уже був переконаний, що Павло злочинець, і обурився його словами про добру совість. Але суд лише почався, і засуджувати наперед було незаконно. Тому Павло відповів жорстко:

3 Тоді промовив до нього Павло: Тебе битиме Бог, ти стіно побілена… Ти ж сидиш, щоб судити мене за Законом, наказуєш бити мене проти Закону?

Слова Павла нагадують нам, як Ісус називав фарисеїв побіленими гробами:

Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! (Від Матвія 23:27)

В Ізраїлі любили побілку не менше, ніж у нас. Тільки у нас білять дерева, мотивуючи це захистом від шкідників. А от в Ізраїлі любили білити гроби. Гроб вважався нечистим місцем, пов’язаним зі смертю, тому той, хто торкнувся до нього, теж ставав нечистим. Юдеї придумали геніальний вихід: вони білили гроби, і тоді той, хто до них торкався, міг сказати: я ж не до гроба торкнувся, а до побілки! Тож коли Павло згадав про побілку, він не мав на увазі, що Ананій себе зафотошопив, а що той нечистий всередині. Ананій мав славу ненажери і грабіжника, а тепер ще й порушував закон про справедливий суд. Ні про яку добру совість мова не йшла. Фраза “Тебе битиме Бог” могла бути відсилкою до Повторення Закону 28, де перечисляються благословення для тих, хто слухається Божого слова, і прокляття для тих, хто не слухається. Вірші 22-28 там говорять про те, якими нещастями Бог битиме неслухів. Юдеї вважали це дуже серйозним прокляттям, тому обурились. Подивіться вірші 4,5:

4 А присутні сказали: То ти Божому первосвященикові лихословиш?

5 І промовив Павло: Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихослов.

Павло погодився, що первосвященника лихословити не можна, і навіть процитував Вихід 22:27, де про це сказано. Цим він підтвердив, що не мав наміру порушувати Божий закон. Але теологи досі сперечаються, чи Павло насправді не знав, що це первосвященник. Можливо, він просто мав на увазі: “Ні за що не подумав би, що так може поводитись первосвященник”.

Можливо, Павло бачив, що на цьому суді справедливості не доб’єшся, і його втомив цей фарс. Тому він знайшов спосіб все швидко припинити. Подивіться вірші 6-10:

6 І Павло, спостерігши, що частина одна саддукеї, а друга фарисеї, покликнув у синедріоні: Мужі-браття, я фарисей, і син фарисея. За надію на воскресення мертвих мене судять!

7 Якже він це промовив, колотнеча постала поміж саддукеями та фарисеями, і розділилась юрба.

8 Саддукеї бо твердять, що немає воскресення, ані Ангола, ані духа, фарисеї ж оце визнають.

9 І галас великий зчинився. А деякі книжники, із фарисейської групи, уставши, почали сперечатися, кажучи: У чоловікові цьому ми жадного лиха не знаходимо! А коли промовляв Дух до нього, чи Ангол, не противмося Богові.

10 А коли колотнеча велика зчинилась, то тисяцький, боячись, щоб Павла не роздерли, звелів воякам увійти та забрати його з-поміж них, і відвести в фортецю.

Садукеї тримали владу в храмі. Їх вплив базувався на співробітництві з римським урядом, тому вони переймали і шановану в Римі грецьку культуру. З Біблії вони визнавали лише закон, але заперечували все надприродне. Фарисеї були консерваторами і їх вплив базувався на тому, що вони міцно вірили у все Писання і передання. Вони не могли поступитися самою основою своєї влади, тому почали навіть захищати Павла. Політика –штука хитра. Тим часом Павла, задля безпеки, забрали до фортеці.

Ми можемо лише здогадуватись, як почувався Павло, коли сидів у в’язниці. Ісус попереджував, що Його учнів будуть переслідувати, але одне діло чути про це, і зовсім інше –коли це стається особисто з тобою. Чи бувало у вас так, що все погано, і немає нікого, хто б підтримав? Лука не згадує, щоб Павла відвідав хтось зі старійшин Єрусалимської церкви. Мабуть, варта і не пустила б явних юдеїв до в’язня, якого хотіли вбити юдеї. Не згадує Лука і ніякого іншого відвідувача, який підтримав би Павла. Можливо, Павло дійшов до крайнього відчаю. Він мріяв побачити і Рим, але застряг у в’язниці, з якої можливо вийти лише мертвим. Але подивіться 11-й вірш:

11 А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкувати й у Римі!

Вночі Господь став перед Павлом. А чи виникає у вас питання, де Господь був до цього, коли Павло був битий, арештований чи коли його судили в Сінедріоні? Подивимось вірші, які ми читаємо наприкінці кожного Богослужіння:

18 А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: Дана Мені всяка влада на небі й на землі.

19 Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,

20 навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь.

(Матвія 28:18-20)

Христос був поряд увесь час, і вночі лише з’явився, щоб нагадати про це. Брати і сестри, Христос поряд завжди. Коли ми маємо силу свідчити? Тоді, коли пам’ятаємо, що Христос поряд і що Йому дана вся влада на небі і на землі.

Господь підтримав Павла двома фразами. По-перше, Він сказав “Будь бадьорий!”. Господь хоче, щоб Його свідки були бадьорими. Ісус Христос воскрес і живе, і ми житимемо з Ним. Коли Павло усвідомив це, він радив своїм адресатам:

Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте! (До филип’ян 4:4)

Коли у тебе вже немає сили, можна збадьоритись, згадавши Ісуса:

Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх. (до Євреїв 12:3)

І по-друге, Господь сказав, що як Павло свідчив у Єрусалимі, так само свідчитиме і в Римі. Дуже цікава мотивація. Досі Павло служив Богу як свідок Ісуса Христа, але це стало проблематично робити крізь стіни в’язниці. Інколи обставини складаються так, що ми почуваємося зовсім безпорадними і нездатними щось зробити. Але Господь дав Павлу зрозуміти, що Божий план ніякі стіни не можуть обмежити. Згідно Божого плану, Павло ще буде свідчити навіть у Римі. Згодом Павло сформулював цю думку у листі до свого учня Тимофія:

⁸ Пам’ятай про Ісуса Христа з насіння Давидового, що воскрес із мертвих, за моєю Євангелією, ⁹ за яку я терплю муки аж до ув’язнення, як той злочинець. Але Слова Божого не ув’язнити! (2-е Тимофію 2)

Брати і сестри, у Бога є план для кожного з нас, і ніякі обставини не можуть його обмежити. Тому будьте бадьорі, пам’ятайте Христа і будьте Його свідками.

Як Павло хотів бачити Рим, я колись рвався в Крим. Але тоді для мене шлях туди не відкрився, а з початком російської окупації здається, що шлях закрився остаточно. Я не знаю, як планує Бог, але людські перепони Його точно не можуть зупинити, і це місце теж одного разу стане відкритим.

Подивіться вірші 12-15:

12 А коли настав день, то дехто з юдеїв зібрались, та клятву склали, говорячи, що ні їсти, ні пити не будуть, аж доки Павла не заб’ють!

13 А тих, що закляття таке поклали, було більш сорока.

14 І вони приступили до первосвящеників та старших і сказали: Ми клятву склали нічого не їсти, аж поки заб’ємо Павла!

15 Отож разом із синедріоном передайте тисяцькому, щоб до вас він привів його, ніби хочете ви докладніш розізнати про нього. А ми, перше ніж він наблизиться, готові забити його…

Хоча Бог заповідав не вбивати, юдеї вважали вбивство виправданим, якщо людина загрожувала суспільству і моралі. Тож сорок чоловік сказали: хай прокляне нас Бог, якщо ми будемо їсти чи пити до того, як уб’ємо Павла. Первосвященник і начальники їх у цьому підтримали. Але Бог і тут врятував Павла. Виявляєтся, Павло не інопланетянин і не самородок, а у нього є сім’я. У Павла була сестра, а у неї –син, який дізнався про підступний план. Лука детально описує, з якою секретністю ця інформація дійшла до тисяцького. Тисяцький зразу зрозумів небезпеку і діяв негайно. Його план був дуже продуманим. Серед ночі, доки ніхто не очікує, він відправив Павла до Кесарії. На проміжку від Єрусалиму до Антипатриди було багато юдейських поселень, тому небезпека нападу була висока. На цій ділянці Павла везли сімдесят вершників і охороняли дві сотні піхотинців і ще дві сотні лучників. Після Антипатриди, де небезпека не була такою великою, важливою була швидкість, тому всі піші воїни повернулись, а кіннотники швидко доставили в’язня до Кесарії і віддали правителю Феліксу. Мабуть, ця операція обійшлася в гарну копійку.

Вам, як і мені, цікаво, чи померли сорок розбійників від голоду і спраги? Точно не відомо. Але в принципі, начальники чи сам первосвященник могли офіційно звільнити їх від прокляття, бо такі тітушки можуть їм ще придатися для подібних справ. Формальна релігійність не зберігає людей від зла, а часто і сприяє злим справам. Нам треба не бути релігійними, нам потрібно, щоб Христос реально змінював нас всередині.

Чому римський чиновник так старався захистити Павла? Він не був християнином чи другом Павла. Але у нього були серйозні причини. Подивимось, що він написав у листі Феліксу:

27 Цього мужа, що його юдеї схопили були та хотіли забити, урятував я, із вояками прийшовши, довідавшися, що він римлянин.

Клавдій Лісій виставляє себе героєм, що спас римського громадянина від рук юдеїв. Насправді ж він ув’язнив і звелів бити його до того, як дізнався, що це римський громадянин. Якби про це порушення стало відомо, він міг би поплатитись. Сила Римської держави базувалась на суворому виконанні закону. Хто без суду карав римського громадянина, той зневажав саму Римську державу і мав бути покараним. Тому чиновники боялися відкрито порушувати закон. Лісій боявся наслідків, якщо він не вбереже життя римського громадянина. Тут ми бачимо, що гарно побудована система може якоюсь мірою вберегти зіпсованих людей від злих вчинків. Треба сприяти, щоб справедлива система була побудована і в нашій країні. Але, з іншого боку, гарно побудована система не може врятувати від внутрішньої зіпсованості. Навіть відповідальний Клавдій Лісій, відчувши безкарність, без суду наказав бичувати римського громадянина, а потім мусів старанно це приховувати. Фелікс же, до якого Павла відправили, взагалі не переймався нормами моралі. Він змінював дружин, як рукавички, і часто діяв підступом по відношенню до власних союзників. Тодішні історики писали, що він виконував царські справи душею раба.

При всій необхідності хорошої системи, вона не може змінити злих бажань людей. Лише внутрішня зміна, яку дає Христос, започатковує в наших серцях боротьбу проти зіпсованості. Тому треба свідчити про Христа. А це можуть робити лише ті, хто самі пережили відродження, яке дає Христос тим, хто вірить у Нього. Тому будьте бадьорі!

(п. Ной)

Вивчення Біблії: Питання (Дії 22:30-23:35)

Кріпися, тобі треба свідчити!

Дії 22:30-23:35

1. (22:30) Що сталося перед цим? Чому Павло мав відповідати перед Синедріоном? Як Павло почав свою відповідь (23:1)? Що наказав первосвященник і як Павло картав його (23:2-5; Вих.22:28)?

2. (23:6-10) Хто такі фарисеї і садукеї? Як Павло скористався їх відмінностями? Що фарисеї говорили про наявність у Павла провини?

3. (23:11) Як Господь укріпляв Павла? Чому і для чого? Як Господь укріпляв вас у труднощах?

4. (23:12-15) Яка змова відбулася між юдеями? Чому вони так вчинили? Як вони домовилися з первосвященником і старшими? Що це говорить про ізраїльську верхівку того часу?

5. (23:16-35) Хто допоміг Павлу? Що вчинив тисяцький? Що про нього говорить його лист? Куди відвели Павла?