Записи – Сторінка 10 – University Bible Fellowship

Вивчення Біблії: Проповідь “Я ж Господа буду хвалити!” (Псалом 7:1-18)

Я Ж ГОСПОДА БУДУ ХВАЛИТИ!

Псалом 7:1-18

Ключовий вірш 7:18 : “Я ж Господа буду хвали́ти за Його правдою, і буду ви́співувати Ймення Всеви́шнього Господа!”

Сьогоднішній Псалом написав цар Давид. Він починається зі вступу:

1 Жало́бна пісня Давидова, яку він співав Господе́ві в справі веніями́нівця Ку́ша.

Як ми бачимо, Давид знову у жалобі, у труднощах та проблемах. Судячи зі Псалмів, у його житті рідно видавався безхмарний день. Хоча він був царем та народним улюбленцем, його життя було сповнене жалоби та небезпек. Конкретно у цьому випадку проблеми Давиду доставляв веніаминівець Куш. Хоча життя Давида описане досить детально, цього інциденту з Кушем ми в цьому описі не знаходимо. Цей чоловік більше ніде не зустрічається в Біблії. Тому ми можемо лише робити припущення про ті проблеми, які він доставляв Давиду. Він був з коліна Веніаміна, з того самого коліна, з якого був перший цар Ізраїля Саул – запеклий ворог Давида, який хотів його знищити. Тому припускають, що Куш міг бути родичем Саула, і так само ненавидів Давида. Як ви знаєте, Давид був поставлений наступним царем Ізраїля після Саула. Проте люди з коліна Веніаміна не хотіли цього визнавати, ненавиділи Давида та всіляко дошкуляли йому. Друге, що припускають, це характер тих проблем, які Куш доставляв Давиду. І це були не фізичні погрози, а наклеп. Куш зводив наклеп на Давида, всіляко наговорював на нього всяку брехню. Тому цей Псалом іноді ще називають: “Пісня несправедливо оскарженого”.

Подивимося на вірші 2-3:

2 Господи, Боже мій, — я до Тебе вдаю́ся: спаси Ти мене від усіх моїх напасникі́в, і визволь мене,

3 щоб ворог моєї душі не розша́рпав, як лев, що кості ламає, й ніхто не рятує!

Ми бачимо тут стан Давида. Він почував себе як овечка, на яку напав лев і трощить її кості. Брехливі звинувачення можуть ранити не менш сильно, ніж фізична біль. Що робити в цій ситуації? Звичайно, Давид пише із власного досвіду, бо він сам був пастухом, пас стада овець, і часто мав протистояти левам чи іншим хижакам, які нападали на стада. Він добре знав, що тварини у стаді самі по собі беззахисті. Коли не було нікого, хто міг би їх захистити, хижаки хватали їх та трощили їх кості. Однак все змінювала присутність пастуха. Пастух міг захистити овець від хижаків, Давид це також добре знав, бо сам був пастухом і сам захищав. Тому коли вороги напали на нього, він йшов до Бога, до свого доброго пастиря і благав захистити його. Як же добре мати доброго пастиря Ісуса, до Якого ми завжди можемо прийти і шукати захисту!

Подивимося на вірші 4-6:

4 Господи, Боже мій, коли я таке учинив, коли є беззаконня в доло́нях моїх,

5 коли я доброчи́нцеві злом відплатив, і без причини ограбува́в свого противника, —

6 во́рог нехай переслідує душу мою, і нехай дожене́, і нехай до землі він потопче життя моє, — і хай мою славу обе́рне на порох! Се́ла.

Вірш 6 закінчується словом “Села”, яке означає, що, перш ніж рухатися далі, потрібно зупинитися і подумати. І подумати ось на над чим. Давид задає собі досить слушне запитання: “А чи не чиню я сам того ж, що мої вороги? Вони зводять на мене наклепи. А чи не чиню цього я сам навзаєм? може я роблю те саме беззаконня, що і вони? Якщо так, то у мене немає ніякого права просити Бога покарати одного злочинця, а іншого, такого самого, спасти”. Деякі коментарі пишуть, що Куш звинувачував Давида в замаху на життя Саула і розкраданню його житниць. Давид досліджує свої вчинки, серце і наміри і стверджує, що все це – наклеп. Він не посягався на життя Саула і не брав його збіжжя. Він навіть не помстився царю Саулу, коли мав слушну нагоду! Якщо він дійсно вчинив ці злочини, то готовий понести покарання. Але оскільки цього не було, то Давид ще більш сміливо вимагає Божого суду. В Україні багато проблем, і в українців багато проблем. Але ми не захопили чужу територію, ми не вбивали та не насилували невинних людей. Ми вважаємо себе правими в цій справі, і тому ми сміливо просимо про Божий справедливий суд!

Подивимося на вірші 7-11:

7 Устань же, о Господи, в гніві Своїм, понеси́ся на лютість моїх ворогів, і до мене скеру́й постанову Свою, яку Ти заповів!

8 І громада народів ото́чить Тебе, і над нею верни́ся на висоту́!

9 Господь судить людей, — суди ж мене, Господи, за моєю правото́ю й за моєю неви́нністю.

10 Нехай зло́ба безбожних скінчи́ться, а Ти зміцни праведного, бо виві́дуєш Ти серця й нирки, о праведний Боже!

11 Щит мій у Бозі, Який чистих серцем спасає.

Слова Давида “суди ж мене, Господи, за моєю правотою й за моєю невинністю” для нас, християн Нового Заповіту, виглядають виглядають. В них Давид впевнений у своїй правоті та невинності. Ми ж знаємо, що ми – грішні, і зовсім не невинні. Далі Давид наполягає на Божому суді. Коли ми чуємо про Божий суд, то одразу ж думаємо про останній суд, в який Бог прийде судити живих та мертвих. Ми боїмося цього суду. На цьому суді відкриються всі наші справи, і добрі, але і злі, усі слова та всі думки, усі втрачені можливості, вся неприємна правда про нас. Ми дійсно боїмося і не хочемо попасти на такий суд. Тому на перший погляд наполегливе бажання автора “суди ж мене, Господи” виглядає досить дивним – здається Давид не знає, чого просить. Однак Давид просить Бога не про останній суд. Він просить Бога судити його в цій конкретній справі з Веніаминівцем Кушем. Він повністю впевнений, що він – правий у цій справі, як була впевнена вдова, яка наполегливо приходила до судді і вимагала розгляду справи з її супротивником (Лк.18:2-3). Тому, коли Давид каже, що “за моєю правотою й за моєю невинністю” або називає себе “праведним” (10), чи “чистим серцем” (11) – це не означає, що він вважав себе безгрішним. Це означає що він вважав себе правим у тій конкретній ситуації і вимагав справедливості.

Далі ми тут бачимо, що Давид віддає суд Богові. Він був царем і воїном, він мав владу та можливості щось робити. Але в плані суду він віддав все в Божі руки. Він вірив в те, що Бог Сам покарає злочинців. Насправді нам важко в це вірити. Це тому що Боже покарання часто відбувається не так, і не так швидко, як нам би хотілося. Ми хочемо, щоб наших ворогів наздоганяла миттєва карма. Вони ще не встигли закінчити злочин, а вже покарані. Але Бог часто чинить інакше, нам доводиться чекати, приходять сумніви що вони взагалі коли небудь будуть покарані. Це руйнує нашу віру. Щоб запевнити себе в тому, що нечестиві таки будуть покарані, і це лише питання часу, Давид розмірковує про їх кінець:

Подивіться на вірші 12-14:

12 Бог Суддя справедливий, і щоденно на злого Бог гнівається,

13 коли хто не наве́рнеться, — буде гострити меча Свого Він, Свого лука натя́гне й наста́вить його,

14 і йому пригото́вив смертельні знаря́ддя, — Він зробить огнистими стріли Свої.

Яка взагалі гарантія того, що нечестиві будуть покарані? По-перше, Бог – Суддя справедливий, тому Він обов’язково засудить зло і винесе справедливий вирок. По-друге, Бог обов’язково приведе у виконання цей вирок. У Нього багато зброї, яку Він тримає у справному робочому стані. У цих віршах згадується Божий меч і Божий лук. Причому цей меч – справний, він завжди нагострений, а лук натягується і не тріскає. В Божих руках це – смертельна зброя, яка не промахується, у нечестивих немає жодного шансу уникнути покарання. Однак тут важливо чекати.

15 Ото, беззако́ння зачне нечестивий, і завагітні́є безправ’ям, — і породить неправду.

Причина того, що покарання не приходить миттєво, полягає в тому, що у зла є свій життєвий цикл: зачаття, вагітність, народження та смерть. Від зачаття до покарання та смерті потрібен час. Цей час ми маємо терпеливо чекати.

Іноді Бог, по Своїй мудрості, чинить інакше: Він не прямо карає нечестивих Своїм мечем та луком, а робить так, що вони самі попадають в ті пастки, які розставили для інших. Ще іноді про це кажуть, що зло зжерає саме себе:

16 Він рова копав, і його викопав, і впав сам до ями, яку пригото́вив, —

17 обе́рнеться зло його на його голову, і на ма́ківку зі́йде його беззако́ння!

В такому покаріння не видно Божого меча та стріл, але видна Божа мудрість. Зло, яке чинить людина, обертається на неї саму.

18-ий вірш – це рішення Давида серед того божевілля, в якому він жив:

18 Я ж Господа буду хвали́ти за Його правдою, і буду ви́співувати Ймення Всеви́шнього Господа!

Це не означає що він закриває очі чи ховається від реальності. Насправді більша реальність – це Бог, Його правда і Його велике Ймення. Прийде час, коли Божа справедливість буде явна для всіх, коли всі нечестиві згинуть разом зі своїм злом, а Бог залишиться. Тому навіть у важкі часи ми маємо славити Його. Коли Давид хвалить тут Бога, Куш ще нікуди не подівся, а Давид в очах багатьох Веніамитян був злісним терористом, який посягнув на життя їхнього царя і вкрав його збіжжя. Але Давид славить Бога так, наче суд вже стався, і Давид довів свою невиновність в очах всіх людей. Давид повірив Богові, і вірою сприймає те, що не відбулося, наче як те, що все сталося.

На початку другої світової війни Німеччина окупувала Польщу. Кароль Войтила не знав, що йому робити, в ньому кипіла ненависть до нацистів, які зробити так багато зла його народові. Якось, коли він був у відчаї, йому допоміг один бідний кравець, якого звали Ян Тирановський. У Кракові до цього часу зберігся його будинок. Він став духовним наставником Кароля. Він сказав: “Нацисти зникнуть, тому що зло зжере саме себе. Але любов має перемогти”. Він дав йому прочитати книгу одного святого. Ця подія стала поштовхом до того, щоб Кароль пішов навчатися до семінарії, став Божою людиною і пізніше папою Іваном Павлом II.

Зло, яке чинять росіяни в Україні жахливе, від нього холоне кров. Ми волаємо, як автор цього псалма, щоб Бог постав у гніві та лютості на них. Хоча хочеться сипати прокляттями чи порвати їх голими руками, ми маємо віддати суд Богові. В Рим.12:19 написано: “Не мстіться самі, улю́блені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“”. Бог відплатить, у Ним назначений час і Ним назначеним вироком. Звичайно, нам хочеться щоб зло не проходило усі життєві цикли, а було вбите у зародку. Однак іноді так не трапляється, і це велика тема для розмови чому. Часто так трапляється, що для Божих людей приходиться проходити та терпіти усі етапи розвитку зла. І через це Бог тренує їх самих. Чи не знаходите Ви, що Давидова хвала у 18-ому вірші звучить особливо велично та потужно на фоні того зла, яке на нього звалилося? Цей Псалом задає тон двом наступним, де Давид також славить Бога. Ісус закінчив молитву Господню зі словами: “Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки” (Мт.6:13) Ми маємо віддати всю славу Богу, і маємо навчатися робити це вже зараз. Навіть якщо Ви не бачите навколо чогось особливого за що славити Бога, Ви пригнічені і Вам не хочеться цього робити, ми маємо приходити до Бога та славити Його Ім’я.

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 7:1-18)

Я Ж ГОСПОДА БУДУ ХВАЛИТИ!
Псалом 7:1-18
Ключовий вірш 7:18

1. В яких обставинах був написаний цей Псалом (1). Як в цілому складалися стосунки Саула з коліном Веніаміна? В чому могла полягати справа веніяминівця Куша?
2. Як почував себе Давид? (2-3) Який приклад зі свого пастушого життя він приводить? Що змінює присутність пастиря у стаді? Яка віра Давида? Про що та чому він задумується? (4-6)
3. Про що далі просить Давид? (7-10; порівняйте з Рим.12:19) Що означає “за моєю правотою й за моєю невинністю”? (9) Чи вважав себе Давид праведним та безгрішним? Якщо ні, то що означають ці слова? Де він знайшов прихисток? (11)
4. Який кінець нечестивих? (12-17) Чому, на Вашу думку, автор так детально розмірковує та пише про кінець нечестивих?
5. Що вирішив Давид? (18) Порівняйте його стан на початку та в кінці Псалма. Порівняйте благословення праведного з нещастям нечестивих. Чому Ви можете тут вчитися?

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 6:1-11)

Господь прийме молитву
Псалом 6:1-11
Ключовий вірш 10 : “Благання моє Господь вислухає, молитву мою Господь прийме”

1. Вірші 2-5. Про що молить Давид Господа? Що Давид знає про себе? Що ми можемо тут побачити про Давида? Про Бога? Про відношення Давида до Бога?
2. Вірш 5. Що є основою для такої молитви Давида?
3. Вірш 6. Про що говорить Давид? Що це значить для нас?
4. Вірші 7,8. Що ще про свій стан говорить Давид? Вірші 9-11. Але який висновок робить Давид? Що ми тут можемо сказати про віру Давида? Що ми можемо сказати про Бога, що слухає молитви стражденного? Яку надію ми маємо в Бозі?

Вивчення Біблії: Проповідь “Молитися буду до Тебе та буду чекати” (Псалом 5)

МОЛИТИСЯ БУДУ ДО ТЕБЕ ТА БУДУ ЧЕКАТИ

Псалом 5

Ключові вірші 4-5 : “Ти слухаєш, Господи, ранком мій голос, — ранком молитися буду до Тебе та буду чекати, бо Бог Ти не той, що несправедливости хоче, — зло не буде в Тобі пробувати!”

Ми продовжуємо досліджувати книгу Псалмів. І Псалом, який ми розбираємо сьогодні – це Псалом 5. Псалом Давидів для хорового виконання у супроводі флейти, про що повідомляє нам заголовок цього твору. Взагалі, готувати проповідь по Псалмам іноді може бути досить непростою задачею. Тому що Псалом – це пісня. А, як відомо, пісні пишуть не для того, щоб їх досліджували, а для того, щоб їх співали. Чи не так?

Мене завжди вражало, як сильно музика і поезія можуть впливати на наш емоційний, психічний і духовний стан. Іноді вони досягають таких глибин, яких, напевне, не можна досягнути жодним іншим способом. Це стосується навіть звичайних світських пісень, які ми чуємо по радіо чи в потокових сервісах. Тим більше, коли йдеться про Богом натхнені Псалми, за якими, за словами Кальвіна, можна вивчати усю «анатомію» людської душі. Цей вплив тим більший, чим більш близькі слова автора до тих обставин в яких ми перебуваємо зараз. Псалом 5 – це пісня плачу і пісня надії. Він про те, що переживають просто зараз багато хто з нас і наших близьких. Про те, що переживає зараз наш народ. Він звертає наші очі до Господа в очікуванні і дає нам укріплення.

Господи, Боже наш, благослови нас зараз Своєю присутністю, дай нам в Своєму слові відповіді на наші запитання, відвідай нас в наших турботах і смутку, сповни наші серця надії і радості. Будь милостивий до нас заради Сина Твого, Ісуса Христа.

Подивіться вірші 2-3: «Почуй, Господи, мову мою, стогнання моє зрозумій Прислухайсь до голосу зойку мого́, о мій Царю та Боже Ти мій, як до Тебе молитися буду!»

Весь тон і слова Псалма говорять про скрутне становище, в якому опинився Давид. Ми не знаємо, в який період його життя це сталося. Ми не знаємо, що саме сталося і хто були його вороги. Однак бачимо, що його серце сповнене болю.

Іноді обставини наших життів складаються так, що ми просто не знаходимо слів, щоб висловити те, що відбувається всередині. Ми не знаємо чого просити, про що молитися і значно більше ніж відповідей потребуємо втішання. Саме в такому стані зараз знаходився цар Давид. Він не просто говорить, він стогне, він кричить до Бога. Його стогін і зойк промовляє виразніше за будь які слова.

Що ми робимо, коли зустрічаємося з кривдником, з яким не можемо справитися самотужки? – ми шукаємо захисту і заступництва в когось хто сильніший. Чи не так? Так. Діти приходять по захист і розраду до дорослих, в першу чергу до своїх батьків. До кого приходять дорослі? Дорослі сподіваються захисту і правосуддя від держави. В часи Давида по справедливий суд і по заступництво люди приходили до царя. До кого приходить цар Давид? – він приходить до Господа: «Прислухайсь до голосу зойку мого́, о мій Царю та Боже Ти мій» — каже він у вірші 3. До Бога та до Царя він приносить своє клопотання, так само, як до Давида приносили свої клопотання та скарги його піддані.

Чого ж Давид очікує від свого Царя і Бога? – він очікує, що Цар визнає винними його ворогів і покарає їх, а його самого захистить і благословить. Це стане наукою для усіх, хто чинить зло і, водночас, радістю для тих, хто любить Господа. Давайте більш ретельно розглянемо решту цього Псалма.

Подивіться вірші 4-5: «Ти слухаєш, Господи, ранком мій голос, ранком молитися буду до Тебе та буду чекати, бо Бог Ти не той, що несправедливости хоче, зло не буде в Тобі пробувати!»

Бажання Давида, його прохання дуже нагальне. Він не може дочекатися, щоб Господь якнайшвидше втрутився, щоб Господь здійснив Свій присуд. Ця молитва, ця потреба – це перше, що приходить йому на думку, коли він зранку відкриває очі. Він молиться і очікує Божої відповіді.

На чому базується його очікування? Чому Давид впевнений, що справа буде вирішена на його користь? Ця впевненість базується на тому, як Давид пізнав Господа. Бог і Цар Ізраїля – це не такий Бог, який хоче несправедливості, не такий Цар, який може миритися зі злом. Він справедливий і святий. Він ненавидить зло.

Вірші 6-7: «Перед очима Твоїми не втримаються гультяї, всіх злочинців ненавидиш Ти. Погубиш Ти неправдомовців, кровожерну й підступну людину обридить Господь». Кінець кінцем, Давид переконаний, що уся ця спрямована на нього брехня, підступність, кровожерність і злочини – це не просто справа між ним і його ворогами. Це дещо більше. Це гріх і бунт проти Бога і за цей бунт вони мають бути відкинені. Вірш 11: «Признай їх за винних, о Боже, – каже Давид, – через свої заміри хай упадуть, за їхні великі злочинства відкинь їх від Себе, бо вони проти Тебе бунтують!» Вороги Давида є також ворогами Божими. Ті, хто робить неправду, хто бреше і вбиває, є ворогами Бога. Він визнає їх винними і відкине від Себе.

Подивіться вірші 8-9: «А я в ласці великій Твоїй до дому Твого ввійду, до Храму святого Твого вклонюся в страху Твоїм. Провадь мене, Господи, в правді Своїй задля моїх ворогів, і вирівняй передо мною дорогу Свою».

Давид просить не лише про суд і розправу над ворогами, він також просить про ласку і милість для себе. В чому має виявитися Божа ласка і Божа правда (праведність) стосовно Давида? – в тому, що Господь зробить його життєву дорогу прямою і рівною. В тому, що Господь захистить його і дасть йому можливість вільно приходити до святого Храму і поклонятися.

Це справді вияв великої ласки, коли ми можемо бачити Бога поруч себе. Коли Він провадить наші життя і береже нас Своєю рукою, коли ми можемо поклонятися Богу разом з Його народом. Чи не так? Але знов таки, Давид дивиться на все це ширше. Якщо Бог благословлятиме і берегтиме його, це буде виявом не лише Божої ласки і вірності стосовно Давида, це також буде свідченням для його ворогів («Провадь мене, Господи, в правді Своїй задля моїх ворогів») і укріпленням і радістю для тих, хто любить Господа.

Вірші 12-13: «А всі, хто надію на Тебе складають, хай тішаться, будуть вічно співати вони, і Ти їх охорониш, і будуть радіти Тобою, хто любить ім’я Твоє! Бо Ти, Господи, благословлятимеш праведного, милістю вкриєш його, як щитом!»

Молитва Давида прекрасна. Вона знаходить відгук в наших серцях. Нам хочеться, щоб так було, щоб Господь благословляв і захищав тих, хто любить Його і карав злочинців. Особливо зараз, коли ми бачимо так багато безкарного зла навколо нас. Сьогодні ми їхали дорогами Київської області і бачили спалену військову техніку і автомобілі, зруйновані мости, будинки, заправки, паркани посічені кулями. За усіма цими шрамами війни стоять чиїсь зруйновані життя і плани, люди які втратили близьких чи зазнали наруг. Чи є якісь слова, які могли б втішити? Чи є якісь ліки, які могли б зцілити ці рани? І чи є якась сила, яка могла б зупинити і покарати тих, хто чинить зло, вбиває, катує, бреше і краде? І це питання стоїть тим гостріше, що наш життєвий досвід, історія світу показують, що не завжди праведні отримують звільнення. Не завжди їхня дорога пряма. Не завжди злочинці отримують справедливе покарання. Деякі люди наробили так багато зла, що навіть смерть для них здається занадто малою відплатою.

Тема справедливого суду і відплати за зло – це, насправді, одна з центральних тем Біблії. Не лише СЗ, а і Нового. Насправді ця тема знаходить своє вирішення лише в НЗ, в Ісусі Христі, якого Бог призначив суддею живих і мертвих. В книзі Обʼявлення є уривок: «І коли п’яту печатку розкрив, я побачив під жертівником душі побитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали. І кликнули вони гучним голосом, кажучи: Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» (Об’яв.6:9-10). Памʼятаю, як сильно я здивувався, коли вперше прочитав ці слова. Ці душі зображуються біля жертівника. Вони волають про відплату за кров. Їм дають білі одежі і пропонують ще трішки спочити, доки їхнє очікування справдиться. Здавалося б, якщо ти вже з Христом, яка різниця, що станеться з тими злодіями. Але є різниця. Це важливо в першу чергу для Самого Бога. Якщо ми подивимося на ті картини і образи, якими Біблія описує майбутню долю злого – то це не просто зникнення. Бог махнув рукою і все зло зникло. Ні, це завжди битва, це завжди перемога і справедливий суд.

Так, в цім світі праведний не завжди отримує винагороду, а злочинець не завжди покараний. Але кожного тижня на Богослужінні ми сповідуємо свою віру і очікування Христа, який сидить про правиці Божій і прийде судити живих і мертвих. Цей Христос – суддя, який сам зазнав суду Божого за наші гріхи. Цей Суддя називає нас Своїми і наших ворогів – Своїми ворогами. Тому цього суду ми очікуємо не зі страхом, а з радістю і надією. Гейдельберзька катехиза запитує.

Запитання 52: Яку втіху ти маєш у тому, що Ісус повернеться судити і живих, і мертвих?

Відповідь: У всіх моїх бідах та гоніннях я з піднятою головою і з упевненістю чекаю Того Суддю, який Сам зазнав суду Божого замість мене і зняв з мене все прокляття. Всіх ворогів, Своїх та моїх, Христос засудить на вічне покарання, але мене і всіх Своїх вибраних Він візьме до Себе, де радість та слава небес.

Які ж висновки ми маємо зробити з цього Псалма?

Перший, і найбільш очевидний: ми маємо до кого прийти. Коли все йде добре. І коли все йде не так, як хотілося, коли життя перетворюється на хаос, коли проти тебе повстають вороги і, здається, на те нема ради, коли ти не можеш навіть скласти слів для молитви, і вона більше нагадує стогін чи зойк… ми все одно маємо до кого прийти, маємо нашого милостивого і справедливого Бога і Царя. Він чує нас, коли ми кличемо. І Він посилає Свою допомогу. Можливо ми ніколи не отримаємо усіх відповідей на питання: «чому?», «за що?» чи «як так сталось?» Але… чесно кажучи, набагато більше ніж логічні відповіді і пояснення нам потрібна благодать, яка загоїть рани, любов, яка огорне і підніме, втішення і укріплення. І Господь щедро, Духом Святим посилає цю благодать і любов Своїм дітям. Той, хто в любові залишив Небеса і прийшов в наш світ, щоб стати викупленням за наші гріхи, Той, хто пізнав відчай і самотність, біль, зраду і смерть, наш Спаситель і Господь Ісус, знає, як втішити нас в наших бідах, зневірі та слабкостях. Його зранені руки знають, як зцілити нас і забрати будь який біль. Амінь.

Другий висновок: Бог буде судити світ. Одного дня зло, яке нас оточує не просто зникне, воно буде покаране. Ми прагнемо цієї справедливості і Господь обіцяє підкріпляє нас обіцянкою: «Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть» (Мат.5:6). Так, в світі навколо нас багато зла і несправедливості і, здається, на те нема ради. Але є Бог, Який нині усім наказує покаятися, тому що Він вже визначив день, коли буде судити по правді ввесь світ через Ісуса Христа (Дії.17:31). І нехай цей день вже прийде. Прийди, Господи Ісусе.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 5)

МОЛИТИСЯ БУДУ ДО ТЕБЕ ТА БУДУ ЧЕКАТИ
Псалом 5
Ключові вірші 4-5

1. Вірші 1-3. Хто є автором цього Псалма? В яких обставинах він знаходився? З чим і до Кого він приходить в цих обставинах? Чому нам так важливо знати, що наші молитви будуть почуті? Звідки ми можемо це знати (Повт.4:7; Єр.29:12-13; Рим.10:12-13)?
2. Вірші 4-7. Звідки Псалмист очікує допомоги? Чому? Як пізнання Бога допомагає нам знайти впевненість в скрутних обставинах? Як ви розумієте слова: «молитися буду до Тебе та буду чекати»?
3. Вірші 8-10. Чим для Псалмиста є можливість приходити до Божого Храму і поклонятися Богу? Про що він просить Бога? Як ви розумієте слова: «задля моїх ворогів»?
4. Вірші 11-13. Про що Псалмист просить для своїх і Божих ворогів? Про що він просить для тих, хто надіється на Бога і любить Його ім’я? Що нам робити, коли обставини все ж обертаються не на нашу користь (Євр.11:36-40)?

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 4:1-9)

СПОКІЙ І БЕЗПЕКА У БОЗІ
Псалом 4:1-9
Ключовий вірш 4:9

1. В яких обставинах Давид написав цей Псалом? Порівняйте його з попереднім: що схожого Ви знаходите? Які відмінності?
2. Де Давид шукає вихід зі скрутних обставин? (1-3) Як він звертається до Бога та чому? Про що Він просить Бога?
3. У чому та чому впевнений Давид? (4) Чому він гнівався? (5) Чому гніваємося ми? Як не згрішити у гніві? (Як.1:20)
4. Що таке “жертви правди”? (6) Яке питання та чому задають люди? Як Давид відповідає? (6-9) В чому причина радості людей, описана у вірші 8? Чому Бог дає більшу радість? Де та як нам знайти спокій і безпеку? (9)

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 3:1-8)

І над народом Твоїм Твоє благословення!
Псалом 3:1-8
Ключовий вірш 8

1. Вірші 1,2. В яких обставинах Давид написав цей псалом? Про що перше він говорить? Як його вороги говорили про його перспективи?
2. Вірші 3,4. Але як Давид відповідає на це? На Кого він звертає увагу? Як Господь відповідає йому?
3. Вірші 5,6. Як Давид міг зберігати спокій, попри обставини?
4. Вірші 7,8. До чого закликає Давид Господа? До якого висновку приходить Давид і яке його сповідання?

Вивчення Біблії: Питання (Від Матвія 28:1-20)

“НЕМА ЙОГО ТУТ, – БО ВОСКРЕС”
Від Матвія 28:1-20
Ключовий вірш 28:6

1. Які важливі події сталися в 26-27 розділах? Чому жінки прийшли до гробу? Подумайте про їх стан (1).
2. Що там сталося? (2-4) Що це означало? Що сказав їм Ангел? (5-7) Зверніть увагу на слова Ангела: “… як сказав” Пригадайте, де та коли Ісус це казав? Які докази воскресіння Ісуса Ви можете привести?
3. Як жінки зустріли Ісуса? (8-10) Що Він наказав їм? Чому учні мали піти в Галілею?
4. Як первосвященики й старші намагалися приховати те, що Ісус воскрес? (11-15) Що це каже про них? (Див. також 27:62-66)
5. Чому важливо, що учні пішли в Галілею? (16) Як вони зустріли Ісуса? (17) Яка владу має Ісус? (18; див. також Дії 2:36; Фил.2:9-11)
6. Яку справу доручив Ісус учням? (19-20а) Що потрібно для цього робити? Що Ісус обіцяв учням? (20б)

Вивчення Біблії: Питання (Від Матвія 26:17-29)

КРОВ НОВОГО ЗАПОВІТУ
Від Матвія 26:17-29
Ключовий вірш 28

1. Вірші 17-19. Яке свято наближалося? Що це було за свято (Вих.12:1-17)? Як Ісус хотів провести це свято (Лук.22:15)? Чому ця зустріч готувалася в такій таємниці (14-16)?
2. Вірші 20-25. Що Ісус повідомив учням під час вечері? Як вони сприйняли цю звістку? Чому? Як ці слова сприйняв Юда? Поділіться своїми думками про те, як співвідносяться Божий задум для Христа і Юдина відповідальність (24; Дії 2:22-24).
3. Вірші 26-28. Яким новим смислом Ісус наповнив хліб і вино Пасхальної вечері (1Кор.5:7; 1Кор.11:23)? Що потрібно зробити з хлібом? Що це значить? Що потрібно зробити з вином?
4. Що таке Новий Заповіт? В чому полягає його суть (Єр.31:31-33)? Яке значення має для нас те, що Христос взяв нас в Заповіт скріплений Його Кров’ю (Євр.9:14-15)? Що значать слова: «на відпущення гріхів»? Яку благодать ми отримали в жертві Христа (Еф.1:7; Кол.1:20; Євр.9:28)?
5. Вірш 29. Яку обітницю дає Своїм учням Христос в кінці вечері?

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 2:1-12)

Я ж помазав Свого Царя на Сіон
Псалом 2:1-12
Ключовий вірш 6

1. Вірші 1-3. Що задумують народи? Що це значить? Як цей бунт реалізується в цьому світі?
2. Вірші 4-6. Яка Божа відповідь на людський бунт? Що це говорить про Бога, про Його міць та волю? Що значить, що “помазав Свого Царя на Сіон”?
3. Вірші 7-9. Як Господь описує Свого Царя? Що це говорить про Його сутність? Яку владу і яку силу Господь дасть Йому?
4. Вірші 10-12. Про що Господь пропонує задуматися царям? Який напрямок Він дає? Про що попереджає, і про яке благословіння говорить?

Вивчення Біблії: Питання (1-е до коринтян 2:1-16)

ПРОПОВІДЬ В ДОКАЗІ ДУХА ТА СИЛИ

1-е до коринтян 2:1-16

Ключовий вірш 2:4

I. Як проповідувати про хрест (1-5)
1. Чого Павло не використовував у своїй проповіді про хрест у Коринті? (1) Що він вирішив? (2) Які дві речі лежали в основі його проповіді? Як нам проповідувати про хрест у наш час?
2. Який стан Павла був у Коринті? (3) Чому? (4-5)
3. Засновуючись на вірші 4 подумайте про те, чому проповідь Павла в Коринті мала силу. Який результат проповіді “в силі Божій”? (Дії 2:37, 16:14, 18:7-8) На чому та чому має засновуватися наша віра?

II. Як розуміти проповідь про хрест (6-16)
4. Кому говорить про мудрість ап. Павло? (6) Чим Божа мудрість відрізняється від людської? (7) Чому ніхто з володарів цього віку її не пізнав? (8)
5. Що робить Дух? (10б-11) Що Бог дав нам щоб розуміти речі від Бога? (12)
6. Прочитайте вірші 13-14. Хто може розуміти та приймати духовне? Які привілеї має духовна людина? (15-16) Хто не має права судити духовну людину?

Вивчення Біблії: Проповідь “Слово про хрест” (1-е до Коринтян 1:10-31)

Слово про хрест

1-е до Коринтян 1:10-31

Ключовий вірш 18 : “Бож слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!”

Коли ми читаємо 1 послання до Коринтян, то бачимо велику любов Павла до цієї церкви. Хоча в церкві було багато проблем, але Павло допомагає їм вирішити кожну проблему, на основі принципів, що Бог дав в Своєму Слові і також, на основі любові Ісуса Христа. До кожної проблеми Павло підходить за принципом: що робити в цій ситуації, щоб у всьому була показана слава Божа? Що робити, щоб у всьому була братня любов? Хоча інколи Павло говорить дуже жорсткі слова, але в них не має осуду, лише бажання допомогти коринтянам. В сьогоднішньому слові Павло починає говорити о конкретних проблемах коринтської церкви, і перша проблема торкається розділень.

Подивіться на вірші 10-12: “Тож благаю вас, браття, Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній! Бо стало відомо мені про вас, мої браття, від Хлоїних, що між вами суперечки. А кажу я про те, що з вас кожен говорить: я ж Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин, а я Христів.”

Тут Павло закликає віруючих говорити те саме, що він сам говорив перед тим, в віршах 4-9. Тобто, що вони покликані Господом Ісусом Христом до спільноти з усіма віруючими. Минулий раз ми говорили, про те, що Господь зі своєї милості викупив всіх віруючих і поєднав всіх нас в церкву Ісуса Христа. Зараз Павло закликає коринтян думати так і так говорити, тобто, всі свої стосунки між собою будувати, виходячи з принципу, що Господь покликав нас бути Його дітьми, а між собою — братами й сестрами.

Далі Павло говорить саме про проблему: в церкві виникли розділення і суперечки: один казав що він Павлів, інший — Аполосів, чи Кивин, чи Христів. Ми не знаємо, що конкретно значили ці слова, але очевидно, що причина розділення була не духовна, а людська. Інколи буває, що члени церкви, або навіть значна або й більша частина церкви впадає в гріх і не хоче розкаятися, не приймає жодних благань та настанов. Тоді розділення, відокремлення здорової частини від зіпсутої — остання міра і єдиний шлях. Його краще уникати, але, інколи, це необхідно. Павло навіть в цьому посланні говорить про це, коли відлучає від церкви перелюбника. Але розділення за принципом, хто є у мене пастир це явно не той випадок. Розділення в церкві, тим більше через людські суперечки, вкрай негативно впливає на церкву і на Божу роботу.

Як Павло реагує на це? Подивіться вірші 13-16. “Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп’ятий за вас? Чи в Павлове ім’я ви христились? Дякую Богові, що я ані одного з вас не христив, окрім Кріспа та Гая, щоб ніхто не сказав, ніби я охристив був у ймення своє. Охристив же був я й дім Степанів; більш не знаю, чи христив кого іншого я.” В 13 вірші Павло ставить три риторичні запитання: Чи поділився Христос? Чи Павло чи Аполос, чи Кифа був розіп’ятий за них? Чи вони хрестилися в ім’я Павла чи все ж таки в ім’я Ісуса Христа? Звісно, відповідь на всі запитання — ні. Але сама постановка саме цих питань говорить про дуже важливу річ: в якийсь час вони почали більше звертати увагу не на Ісуса Христа, а на людські речі. Цими питаннями Павло нагадує їм про те, хто такий Ісус Христос, що вони все отримали завдяки жертві Ісуса Христа.

Вірш 17 говорить: “Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Євангелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа.”

Тут Павло говорить, яку місію дав Йому Господь. Господь послав його звіщати Євангеліє Ісуса Христа. В Діях багато говориться про хрещення. Але хрещення — це сповідь віри людини, що вже повірила. Спочатку йде віра, а потім вже хрещення. Але Господь послав Павла, щоб він звіщав про Ісуса Христа. Ми знаємо, що проповідь Павла була різною в різних місцях. Інколи він доказував з Писання, що Христос мав прийти й постраждати за народ, і що цей Христос — це саме той Ісус з Назарету, про якого він говорить. Це було в Солуні. Інколи він говорив досить складно, засновуючись на загальноприйнятих в той час принципах. Він говорив, що Бог зараз всіх закликає покаятися перед тим, як буде судити живих і мертвих через Свого Сина, і що Бог дав знак, воскресивши Його з мертвих. Так було в Атенах. А інколи його проповідь була дуже проста: “Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.” Так він сказав в’язничному сторожу у Филипах. Проповіді були різні, але Павло завжди ставив в центрі проповіді Ісуса Христа, і Його хрест. Особливо в Коринті. Про свою проповідь він каже: “і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа”. Хоча Павло мав високу освіту, але його проповідь в Коринті була дуже простою, щоб не зробити безсилим хрест Христа. Особливо цікаве слово: “щоб безсилим не став хрест Христа”. Виявляється, можна зробити щось, що закриє хрест Ісуса Христа, відсуне його на другий план, відверне від нього увагу. Наприклад, в Коринтській церкві такими речами стали внутрішні чвари, вони сперечалися між собою, так, що забували про хрест. Це робить хрест Христа безсилим.

Чому це так важливо? Подивіться вірш 18: “Бож слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!” Тому що Хрест Ісуса Христа — це сила Божа на спасіння. Для тих, хто відкидає спасіння, хрест Ісуса здається глупотою. Дійсно, як можна повірити, що Господь приймає грішника на тій підставі, що хтось колись 2000 років тому помер на хресті? Хіба не можна було зробити без цього? І добре, Господь показав, що дійсно любить грішників, хоча цей прояв любові виглядає як Ван-Гог, що відрізав собі вухо. Але, припустимо, що це так. То хіба грішника все одно не треба покарати? Хіба одного хреста нашого Господа достатньо? Таких заперечень і думок ми всі чули достатньо. Їх можна узагальнити одним словом: ті, хто не вірять, вважають слово про хрест дурістю. А як ми вважаємо хрест? Для нас він — сила Божа. Коли ми прийняли любов Бога? Коли повірили, що Господь помер за нас на хресті, щоб виправдати і примирити нас з Богом. Коли ми повірили в хрест, важкий камінь спав з нашої душі, ми зрозуміли, що тепер ми маємо мир з Богом, ми можемо почати життя з чистого листа. Це моє особисте свідчення, коли я повірив в хрест Ісуса Христа, то зрозумів, що треба прийняти Його жертву, тоді Бог забуде все, що було до того часу, і дозволить мені почати життя з нового аркушу. Прийняти було складно, треба було відкинути гордість, треба було відкинути сором, а головне, подивитися на Бога і не зважати, що скажуть люди. Але коли так зробив, то тягар впав з моїх плеч. Я можу свідчити, що хрест Христа — це дійсно сила Божа.

Куди ми приходимо, коли знову согрішаємо і відчуваємо, що потребуємо відновлення? До хреста Ісуса Христа. Ми самі багато разів пересвідчилися, що єдине, що може відновити нас — це хрест Ісуса Христа. Єдине, що може торкнутися серця грішника — це хрест Господа. І тому ми знаємо, що він — сила Божа. Для спасіння потрібен тільки хрест Ісуса Христа. І ми в цьому пересвідчилися і на власному досвіді, і на досвіді багатьох віруючих.

Подивіться далі: “Бо написано: Я погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину! Де мудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість! Бо Боже й немудре розумніше воно від людей, а Боже немічне сильніше воно від людей!” Тут Павло говорить, що світ мудрістю не пізнав Бога. Ніякі філософські вчення, ні роздуми розумних людей, ні, навіть, дослідження закону законниками й книжниками не дозволило людям наблизитися до Бога. Чому? Тому що Бог настільки вищий від людської мудрості, що Його не можливо зрозуміти людським розумом. Більш того, мудрствування мудрих робили їх думки все далі й далі від Бога. Тому Бог Сам відкрив Себе. Як? Він показав Себе в Ісусі Христі. Ніхто ніколи не міг більш точно показати Бога, ніж Ісус. Його життя показує який Бог і як Він хоче прийняти людину. Його смерть показує нам серйозність гріха і як Бог полюбив цей світ. Його воскресіння показує силу Божу для перемоги над дияволом і над смертю. Юдеї шукають ознак. Без ознак не можуть прийняти Слово. Греки шукають мудрості. Для грека, якщо не розумно, не логічно, не можна довести, то це не сприймається як істина. Але Павло проповідував розіп’ятого Ісуса Христа, для Юдеїв — згіршення. Згіршення — тому, що їм здавалося, що це — не від Бога, спокуса, єресь. Для греків — безумство, тобто, не логічно, не звично, суперечить всьому, як має бути. Але для нас, хто спасається — це сила Божа і Божа мудрість. Для нас розіп’ятий Ісус — найбільша ознака, ознака, яку так шукали юдеї, і велика мудрість Бога, мудрість, яку шукали греки. Мудрість Бога є в тому, що Він на хресті Свого Сина поєднав і святість Бога, і Його любов, і перемогу над гріхом і смертю. Здавалося, все це виконати одночасно неможливо. Неможливо бути одночасно і Святим, і милостивим до грішників, стати і людиною, і ввійти на небо. Але на хресті Господь зробив це. Це велика мудрість Бога. На хресті Ісус приніс всю ціну людських гріхів і відкрив для нас шлях в Святе Святих. Якщо ми віримо, то все, що сталося — дуже логічно, дуже розумно, не має жодних протиріч з тим, що Бог казав раніше. Для нас це сила і мудрість Божа. І, насправді, лише це є сила до спасіння.

Подивіться ще раз на вірш 25: “Бо Боже й немудре розумніше воно від людей, а Боже немічне сильніше воно від людей!” В Приповістях є багато порівнянь мудрості з дурістю, і мудрість значно перевищує дурість. Але в сьогоднішньому слові Павло порівнює Божу дурість проповіді з людською мудрістю. І Божа дурість перемагає. Це тому, що навіть не розумне Боже перевищує наймудріше людське. А тим більше Боже мудре.

Подивіться далі, на вірші 26-29. “Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло.” Павло нагадує коринтянам, хто вони за тілом. Серед них не багато було мудрих за тілом, не багато хто закінчував якісь чи то грецькі, чи то юдейські школи, не багато хто вивчав філософію або теологію. Не було серед них і сильних, тих, хто займає визначне становище в світі. Не було й шляхетних. Ніхто не міг сказати, що походить з давнього Ахейського чи, навіть, Данайського роду. Серед них не було нащадків ні давніх царів, ні, навіть, нащадків генералів Олександра Македонського. Вони були звичайні люди, але Господь вибрав їх. Тут говориться, що це для того, щоб засоромити сильне, і щоб перед Богом не хвалилося жодне тіло. Що це значить? Те, що перед Богом в питанні спасіння ніхто не має жодної переваги. І високий і рівний однакові. Всі ми однаково покликані благодаттю Ісуса Христа. Перед Богом кожен з нас отримав все благодаттю Бога, нам нема чим гордитися, лише віддати славу Богу.

Подивіться на вірші 30,31: “А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням, щоб було, як написано: Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!” Це про те саме. Ми отримали все, завдяки жертві Ісуса Христа, у нас нема нічого, чим ми могли б гордитися перед Богом. І єдине, чим ми можемо хвалитися — це хвалитися Господом.

Коли ми читаємо сьогоднішнє слово, то виникає питання: Павло почав говорити про розділення і суперечки в церкві, але головним чином говорив про хрест Христа і про те, що нам нема чим гордитися перед Богом. Чому, говорячи про розділення, Павло говорить про хрест. Нам знову треба вернутися до причин їхнього розділення. Вони ділилися, хто з їх пастирів крутіший. Але сама причина для розділення показує, що вони почали забувати, хто є Христос, що Він зробив для них і почали хвалитися чимось іншим, не Богом. Це — велика проблема. Якщо ми забуваємо, хто є Христос, що Він зробив для нас, то це приведе до багатьох проблем, не тільки до розділення. І навпаки, ми можемо примиритися з братом, якщо пригадаємо, хто є Ісус Христос. Слава Богу, в нашій церкві нема таких серйозних проблеми розділення. Але це теж не наша заслуга, але благодать Бога до нас. Але, щоб ми були єдині в Ісусі Христі, нам не треба забувати, хто є Христос і що Він зробив для нас. Наша сила — це Його хрест. Взагалі, дуже велика кількість наших духовних проблем вирішується біля хреста Ісуса Христа. Хрест Ісуса — це сила Божа. Пам’ятаймо про це.

І ще одне, трохи не за текстом слова. Зараз тривожний час. Зараз йде дуже потужна інформаційна атака і загострилася гібридна війна. Я не хочу сказати, що обставини прості, що нічого не відбудеться, і що кожен із нас має легковажити і жити “на расслабоні”. Але є один факт: диявол хоче, щоб в таких складних обставинах ми панікували. Цього самого хоче й Путін. Щоб не знали, що робити, за що хапатися. Але ми також можемо знайти спокій і мир перед хрестом Ісуса Христа. Він переміг диявола на хресті. Його перемога не тільки над гріхом, але й над смертю. І Він не залишає Свою церкву. Паніка робить нас дурними і слабкими. Але сьогоднішнє слово говорить про те, що хрест Ісуса Христа — це наша сила. Це наша перемога в будь-яких обставинах. Тому не панікуйте, краще приходьте до хреста Ісуса Христа і там знаходьте мир. Там знаходьте мудрість, що треба робити, і мужність, щоб робити це. Господь вже переміг диявола і Він переможе і його посіпак в цьому світі. Майте мир Божий.

(п. Авраам Влад)

Вивчення Біблії: Питання (1-е до коринтян 1:10-31)

Слово про хрест

1-е до Коринтян 1:10-31

Ключові вірші 23,24

1. Вірші 10-16. Про що в 10-му вірші говорить Павло і як він закликає віруючих робити? Про яку проблему в Коринтській церкві говорить Павло? За яким критерієм віруючі ділилися між собою? Яку більш глибоку проблему відкриває факт розділення саме за цим критерієм?

2. Вірші 17-18. Що говорить про свою місію Павло? Як ці його слова пов’язані з проблемою, про яку він тільки що говорив? Про що Павло наголошує, коли говорить про слово про хрест. Чому це так?

3. Вірші 19-25. Що тут говориться про мудрість? Про яку мудрість тут говориться? Який шлях спасіння вибрав Бог? Про що проповідь Павла? Ким є Христос з Божої точки зору? Що говориться тут про перевагу Божої мудрості?

4. Вірші 26-31. Що значать слова про “небагато хто мудрий…”? До чого вони відносяться? Для чого Павло про це говорить? Який висновок він робить в кінці? Як цей висновок стосується питання, що Павло підіймає спочатку?

Вивчення Біблії: Проповідь “Покликані до спільноти Ісуса Христа” (1-е до Коринтян 1:1-9)

ПОКЛИ́КАНІ ДО СПІЛЬНОТИ́ ІСУСА ХРИСТА

1-е до Коринтян 1:1-9

Ключовий вірш 9 : “Вірний Бог, що ви через Нього покликані до спільноти Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого”

Минулого тижня ми закінчили вивчати книгу пророка Даниїла. В Біблії книга Даниїла відноситься до пророчих, хоча в юдейському каноні вона відноситься до Писань разом, наприклад, з книгою Приповістей. Напевне тому, що в Біблійній мові пророк – це не той, хто передбачає майбутнє, а той, хто безпосередньо звіщає Божу волю народу. В цьому смислі Даниїл не був пророком, хоча Бог дав йому надзвичайні одкровення про майбутнє світу. Даниїл був держслужбовцем і вченим. Він не проповідував, а писав книги. Тим не менш, життя Даниїла є гарним прикладом життя віруючого в суспільстві, яке не розділяє твоїх переконань та поглядів на істину, на правильні цінності та релігію. Його життя є прикладом особистої вірності та посвяти Богу та Писанню. Ті надзвичайні одкровення, які Бог дав нам через нього дають нам надію і підставу для стійкості коли обставини для нас та нашого народу складаються не найкращим чином і, здається, надії не так вже й багато. Я дякую Богу за вивчення цієї книги.

Сьогодні ми починаємо розбирати перший лист апостола Павла до церкви в Коринті. Якщо книга Даниїла показує нам життя окремого віруючого, то послання до коринтян навчає нас про життя віруючих, як громади Ісуса Христа. Церква в Коринті мала чимало серйозних проблем, деяких з цих проблем вони навіть не усвідомлювали. Але Павло висвітлює їх і вчить коринтян дивитися на своє життя, на своє служіння, на життя громади через Євангелію. Нехай Господь помилує нас і дасть нам Свою благодать і Духа Святого, щоб в світлі Божої Євангелії ми побачили також і себе. Нехай Господь ростить нас на послух Ісусу Христу, як громаду любові і служіння на славу Божу.

Як і будь який інший пристойний лист, це послання починається з привітання. І тут ми дізнаємося дещо про автора цього листа та його адресатів. Подивіться вірші 1-2: «Павло, волею Божою покликаний за апостола Ісуса Христа, і брат Состен, Божій Церкві, що в Коринті, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місті прикликають Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого».

Перший же вірш відсилає нас до подій описаних євангелістом Лукою в книзі Дій 18, коли Павло прийшов до Коринту під час другої місіонерської подорожі. Павло був самотній і втомлений. Він зустрівся зі значним опором юдеїв. Але Господь звернувся до нього в нічному видінні і підбадьорив, запевнивши, що в Нього в цім місті багато людей. Тож Павло залишився в Коринті на півтора року. Там він зустрів Акилу та Пріскілу, які в подальшому стали його вірними співробітниками. Там він зустрів і брата Состена. На той момент Состен був начальником синагоги і був в опозиції до Павла. Лука розповідає, як юдеї схопили свого начальника, Состена, і били його під стінами суду, коли їхній заколот проти Павла закінчився невдачею. Вочевидь після того Состен залишив синагогу, приєднався до церкви і став вірним служителем Христа, якого в Коринті добре знали. Тож користуючись нагодою Павло передає церкві привіт від нього.

Як Павло сам представляється коринтянам? – він називає себе: «Павло, волею Божою покликаний за апостола Ісуса Христа». Чому він так пише? Адже громада в Коринті добре знала, хто такий Павло.

Тут нам потрібно згадати про визначне місце апостольського служіння в ранній церкві. Коли ми вивчаємо Євангелії і читаємо про учнів Христа, про усі їхні помилки та невдачі, вони видаються нам такими собі «лопухами» і часто ми нехтуємо ними. Однак, потрібно згадати, що насправді вони стали міцним фундаментом, на якому збудована церква Ісуса Христа (Еф.2:20). Петро та інші апостоли справді стали міцними каменями, на яких Христос збудував Свою церкву. Їхнє усне вчення і листи, які вони писали громадам віруючих склали канон НЗ, який ми шануємо, як Боже слово.

Тому Павло пише цього листа, не просто, як добрий знайомий, який хоче поділитися кількома порадами, як краще жити. Він пише їм з владою, якою наділив його Господь Ісус, коли покликав до апостольського служіння язичникам. Його слово – це Боже слово і його потрібно сприйняти з усією серйозністю і покорою. Як коринтянам, так і нам з вами.

Подивіться вірші 2-3: «Божій Церкві, що в Коринті, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місті прикликають Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого, благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!»

Як Павло звертається до своїх адресатів? – він називає їх (а) Божою Церквою в Коринті, (б) посвяченими в Христі Ісусі та (в) покликаними святими. Більш того, він одразу ж пов’язує цю громаду з іншими, такими самими громадами віруючих розкиданих по всьому світу, які прикликають ім’я Господа нашого Ісуса Христа на спасіння. Він ставить їх в один ряд з цими церквами і нагадує, що усі вони служать одному Господу: їхньому і нашому.

Колись я розмовляв з однією жінкою про практичний послух Божому слову і про практичну віру, і в якості прикладу я навів їй новозавітних віруючих. На що вона відповіла: «так вони ж усі тоді були святі, куди там нам братися…»

Коли ми читаємо, як Павло звертається до церкви в Коринті, то могли б так само подумати про них, що вони були святі і досконалі. Могли б, якби не знали, як насправді складалися справи в цій громаді. Коли ми читаємо Павлового листа далі, то бачимо, що, насправді, ця церква мала безліч дуже серйозних проблем. Серед них були розділення і ворожнеча; в церкві траплялися кричущі випадки розпусти; вони судилися одне з одним; їхні богослужіння проходили в цілковитому безладі: вони кричали, перебивали одне одного і говорили незрозумілими мовами; вони нехтували причастям, об’їдалися і напивалися і т.д. Словом, якщо ми хочемо побачити, якою церква НЕ повинна бути, нам потрібно подивитися на громаду в Коринті.

Кальвін, в своїх коментарях на цей уривок пише: «може видатися дивним, що Павло називає Божою церквою зібрання людей, в якому процвітали такі численні гріхи. На перший погляд, в ній панував не Бог, а сам сатана, – а трохи далі продовжує, – Цей уривок достойний нашої прискіпливої уваги, щоб ми не шукали в цьому світі церкви без вади і не відмовляли в цьому званні будь якому зібранню, яке подобається нам не в повній мірі.»

Чому наша або якась інша церква могла б подобатися нам не в повній мірі? – тут два варіанти: або в цієї церкви є якісь об’єктивні проблеми, як це було в Коринтської церкви. Або ця церква просто не відповідає нашим очікуванням чи уявленням, якою церква має бути. І тоді проблеми в нас. Або і одне й інше разом.

Якщо справа в першій причині (церква має об’єктивні проблеми), тоді ці проблеми можуть бути виправлені і повинні бути виправлені в світлі Євангелії. Чим, власне, Павло займається, пишучи цього листа? – він намагається допомогти цій церкві вирішити її проблеми.

Якщо справа в другій причині (церква не відповідає нашим очікуванням), тоді змінитися потрібно нам самим. Чи не так?

Ми приходимо в спільноту віруючих з якимось своїми очікуваннями, мріями, стандартами і зустрічаємося з тим, що люди навколо чинять не так, як ми хотіли. Раптом виявляється, що те, що нам здається самим важливим, іншим здається не так важливо. Звичайно, ми розчаровуємося. Що з цим робити?

В своїй книзі «Життя в християнській спільноті» Д. Бонгхефер пише: «Той, хто любить свою мрію про спільноту більше, ніж реальну християнську спільноту, сприяє її руйнуванню, навіть якщо його наміри чесні, серйозні і жертовні. Бог ненавидить нереальні мрії, які роблять людину гордою. Людина, яка мріє про ідеальну спільноту, вимагає виконання своїх мрій від Бога, людей і від самого себе… Коли ідеальна картина, яку він створив в своїй уяві, руйнується, йому здається, що спільнота гине. Тоді він стає спочатку обвинувачем своїх братів, потім обвинувачем Бога, а потім зневіреним обвинувачем самого себе».

Ми не повинні дивуватися, що Павло бачить в цьому недосконалому, проблемному, зраненому зібранні Божу церкву. Чому? – тому що церква складається з грішників. З людей з різним минулим, з різними вадами і з різними ранами. Ми недосконалі. Наше знання і розуміння Божого слова також недосконале. Ми робимо помилки і завдаємо шкоди одне одному, навіть тоді, коли керуємося найкращими мотивами. Не дивно, що час від часу віруючі переживають розчарування пов’язані з життям в спільноті.

Однак, якщо хтось і міг бути розчарований церквою в Коринті, то це Павло, бо він її насадив. Але натомість ми бачимо зовсім інше: його погляд, сповнений віри і благодаті. Він дивиться на церкву в Коринті і бачить, як свята, вселенська і славна Церква проявляється, реалізовується в цій невеликій недосконалій громаді. Це Церква Божа в Коринті. Він бачить освячуючу роботу Духа Святого, яка здійснюється в грішних людях. Він бачить грішників, яких Бог в Своїй великій благодаті покликав зі світу і відділив, зробив святими, зробив Своєю власністю в Ісусі Христі.

Зараз багато людей думають, що можна бути членом невидимої вселенської церкви і при цьому не належати реальній видимій громаді. Але це не так. Невидима церква – для невидимих людей (К. Деянг). Для звичайних, видимих людей існує видима громада з усіма її недоліками, однак саме в ній реалізовується наше покликання, освячення і спасіння.

Подивіться вірші 4-7: «Я завжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благодать, що була вам дана в Христі Ісусі, бо ви всім збагатилися в Ньому, словом усяким і всяким знанням, бо свідоцтво Христове між вами утвердилось, так що не маєте недостачі в жаднім дарі благодаті ви, що очікуєте з’явлення Господа нашого Ісуса Христа.»

Як бачимо, Павло не лише не був розчарований, він ще й завжди дякував Богу за цю церкву і за ту благодать, яку Господь виявив їм в Ісусі Христі. Дивлячись на коринтян Павло бачив, як Бог турбується про Свою церкву і посилає їй різні дари і різні засоби Своєї благодаті, щоб утвердити в ній свідоцтво Ісуса Христа. Як Бог збагачує Свою церкву усіляким словом і усіляким знанням. Як Господь посилає їй вірних учителів і проповідників слова, щоб ми були змінені через слово, щоб ми постійно оновлювалися своїм розумом пізнаючи слово Боже і волю Божу. Він посилає церкві Свого Духа, який також свідчить нам про Христа, зміцняє в нас віру і працює в нас, роблячи Євангелію в нас дієвою. Він дав церкві таїнства, ці видимі засоби благодаті, щоб через них також зміцняти нас і утверджувати в нас Євангелію, свідоцтво Ісуса Христа. Бог дає Своїй церкві все необхідне, щоб вона могла виконувати Його задум в цьому світі.

Ми маємо розуміти, що Павло говорить тут не про кожного віруючого окремо, а саме про церкву. Жодна людина не має усіх дарів. Жодна людина не може робити всього і не є самодостатньою. Однак ми маємо усе необхідне і ні в чому не терпимо недостачі саме, як церква, як спільнота Ісуса Христа. І тому ми потрібні одне одному. І тому, коли ми бачимо необхідність в якомусь служінні, нам потрібно молитися, щоб Господь церкви дав нам необхідні дари і поставив служителів для цього.

Все це Бог дав церкві в Коринті рясно, так що вони не мали недостачі в жодному дарі благодаті. Їм ще потрібно було навчитися мудро розпоряджатися і використовувати усі ці дари, але Бог уже дав їм все необхідне. Ця церква мала багато труднощів, але Павло все одно дивиться на них з вірою і з впевненістю. Що є джерелом для цієї впевненості? – це не самі коринтяни, і так само Павло надіється не на власну мудрість, що він зараз знайде правильні слова і усі проблеми порішає. Павло покладається на Божу вірність і могутність.

Подивіться вірш 8-9: «Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Бог, що ви через Нього покликані до спільноти Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого».

Бог є вірний, каже Павло. Його задум незмінний. Він придумав церкву. Він створив її. Він підтримує її, оберігаючи і посилаючи дари Своєї благодаті. Це Він дієво покликав нас до спільності з Ісусом Христом, об’єднав з Ним і в Ньому благословив усяким благословенням, повнотою і багатством. Це Він утвердить Свою церкву до кінця бути неповинними дня Господа нашого Ісуса Христа. Амінь!

Свою впевненість Павло черпає з того союзу, з тієї спільності, койнонії в якій Бог об’єднав нас з Господом Ісусом Христом. Природа цього союзу така, що ніщо в світі не може зруйнувати його, каже Павло в посланні до Римлян: «ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння» (Рим.8:38-39). І це – надзвичайно. Смерть, це така сила, яка руйнує будь які союзи: вона розлучає дітей з батьками, вона розлучає чоловіка з дружиною, вона розділяє душу і тіло, але вона не може зруйнувати нашої спільності з Ісусом Христом, нашим Господом. І в цій спільності ми черпаємо усе: життя, святість, надію і любов. 26 розділ Вестмінстерського сповідання віри каже: «Усі святі, які з’єднані з Христом – їх Головою – Його Духом і вірою, мають спільність з Ним в Його чеснотах, стражданнях, смерті, воскресінні і славі; і бувши з’єднані одне з одним в любові, вони мають спільність в дарах і чеснотах одне одного».

Є один єдиний фундамент нашої спільності, як церкви. Є одне єдине джерело нашого життя і спасіння. Є один єдиний подавач усіх благ і дарів благодаті – це Господь Ісус. Через Нього, в Ньому ми маємо усе, а без Нього не маємо нічого.

Нехай Господь помилує нас знати цю повноту благодаті і життя в спільності з нашим Господом. Щоб ми могли жити, як Божа церква тут, в Києві, покликані святі Ісуса Христа в повноті усілякого дару благодаті, в багатстві слова і мудрості. Нехай Господь ростить нас в послуху Євангелії, щоб наша громада зростала в досконалості нашого Господа і являла Його славу і Його царювання цьому світу.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (1-е до коринтян 1:1-9)

ПОКЛИ́КАНІ ДО СПІЛЬНОТИ́ ІСУСА ХРИСТА

1-е до Коринтян 1:1-9

Ключовий вірш 9

1. Вірші 1-2. Пригадайте історію заснування церкви в Коринті (Дії 18:1-18; Дії 18:27-19:1). Ким був Состен (Дії 18:17)? Яку роль відіграв Аполлос в становленні цієї церкви?

2. Як Павло представляється церкві в цьому листі? Чому це важливо? Поділіться своїми думками про місце апостольського служіння в історії викуплення (Мар.3:14; Дії 1:22-26; 2:42; 10:37-42; Гал.2:9; Еф.2:20)

3. Вірші 2-3. Яким був стан церкви в Коринті (1:11; 3:1-3; 5:1; 6:5; 6:16; 10:14)? Як, не дивлячись на це, Павло характеризує цю церкву? Яке місце він відводить їй в спільноті Божих церков? Чому це важливо? Яким має бути наше ставлення до громади вірних не зважаючи на її недоліки?

4. Вірші 4-7. За що Павло дякував Богу? Як Бог турбується про церкву і збагачує її? Чого церква має надіятися та очікувати?

5. Вірші 8-9. В чому та в Кому Павло черпає свою впевненість щодо церкви в Коринті? До чого Бог покликав нас? Як ви розумієте цю «спільність/κοινωνία»? В чому вона проявляється, та до чого зобов’язує нас?

Вивчення Біблії: Проповідь “Розумні будуть сяяти” (Даниїла 12:1-13)

РОЗУМНІ БУДУТЬ СЯЯТИ

Даниїла 12:1-13

Ключовий вірш 12:3 : “А розумні будуть ся́яти, як світила небозво́ду, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків”

В попередньому, 11-ому розділі, розповідалося в основному про боротьбу між північним та південним царствами – Селевкідами та Птолемеями. Усі ці події вже збулися, тому їх не так важко зрозуміти. У сьогоднішньому слові автор переносить нас на події, які ще не збулися, але які стануться під кінець світу. Їх зрозуміти важче, просто тому, що вони ще не відбулися і багато деталей невідомі. Але що точно ми бачимо тут, це те що людська історія матиме свій кінець. Вона це циклічна, як гадають деякі, вона лінійна, у неї є початок, і буде кінець. Біблія попереджає що будуть важні часи. І вона закликає Божих людей бути мудрими. Хай Господь навчить нас сьогодні справжньої мудрості.

У 1-ому вірші написано:

1 І повстане того ча́су Михаїл, великий той князь, що стоїть при синах твого наро́ду, і буде час у́тиску, якого не було від існува́ння люду аж до цього ча́су. І того ча́су буде врятований із наро́ду твого́ кожен, хто буде знайдений записаним у книзі.

Ми бачимо, що в останні дні настануть дуже важкі, часи утиску, якого не було від існування люду. І в людській історії були важкі часи, як то епідемії чуми в середньовічній Європі, чи 1 та 2 світові війни. Але під кінець світу часи будуть ще важчі. Люди гордяться своїми досягненнями в областях техніки, медицини. Люди винайшли багато пристроїв та технологій, про які колись лише писали фантастичні романи. Але люди не змогли зупинити поширення зла. І таке враження що в останні дні його концентрація на землі досягне свого максимуму. Можливо ці часи відносяться до правління антихриста. Однак Божий народ не буде залишений наодинці. Бог пошле їм на допомогу Свого могутнього архангела Михаїла. Бог хоче, щоб навіть у найскладніші часи ми не втрачали надії. Ми маємо знати: що б не сталося, нам обіцяна допомога.

Хоча в цей час страждання людей не будуть такими, яких не було ніколи раніше, будуть і гарні новини для Божих людей. У вірші 2 написано:

2 І багато-хто з тих, що сплять у зе́мному по́росі, збудяться, одні на вічне життя, а одні на наруги, на вічну гидоту.

Під кінець світу станеться подія світового масштабу – фізичне воскресіння з мертвих. Люди звикли, що історія світу протікає своїм звичним руслом, де люди та цілі покоління помирають та народжуються. Але так не буде завжди. Прийде час коли людська історія припинить своє існування. Під кінець світу всі люди воскреснуть з мертвих, але одні на вічне життя, а інші – на вічні наруги. Ми бачимо тут, що людина – це вічна істота. Звичайно, головне питання, яке тут виникає перед нами: “А як же спастися? Як зробити так, щоб моє ім’я було записане в книзі життя?” Правильна відповідь тут: “Ісус”. Лише Ісус може спасти мене і записати моє ім’я у книгу життя. В Об.3:5 Він каже церкві в Сардах: “Переможець зодя́гнеться в білу одежу, а йме́ння його Я не змию із книги життя, і ймення його ви́знаю перед Отцем Своїм і перед Його ангола́ми”. Через наші гріхи ми мали воскреснути на вічну гидоту. Але по Своїй милості Бог відкрив нам шлях до спасіння, і цей шлях це Христос. В Євр.9:27-28 написано:

²⁷ І як лю́дям призна́чено вмерти один раз, потім же суд,

²⁸ так і Христос один раз був у жертву прине́сений, щоб „поне́сти гріхи багатьох“, і не в справі гріха другий раз з’явитися тим, хто чекає Його на спасі́ння.

Подивіться на 3-ій вірш:

3 А розумні будуть ся́яти, як світила небозво́ду, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків.

Хто такі “розумні” (ще перекладається як “мудрі”)? Це ті, хто поклав свою надію в Ісусі Христі, хто записаний в книзі життя і хто воскресне для вічного життя. Також розумні це ті, які приведуть до праведності багатьох. Розумні знають шлях до праведності і можуть вказати його іншим. В 4-му вірші згадується про те, що в останні дні розмножиться знання (в анг. перекладі: “Many will go here and there to increase knowledge”). В останні часи неймовірно збільшиться знання. І ми бачимо це зараз. Щодня на нас звалюються тони інформації, яку ми не в силах проаналізувати та обробити. Але мудрі це не ті, які мають багато інформації чи знань. Мудрі це ті, які мають спасіння. Мудрі це ті, які вказують іншим шлях до спасіння.

Далі Даниїл огледівся і побачив ще двох Анголів, які стояли по різні береги річки Тигр. Один з них запитав у іншого: “Коли буде кінець цим дивним реча́м?” Тут ми бачимо, що виявляється і Ангели не знають усього і з цікавістью та допитлипістю спостерігають за тією великою битвою, яка відбувається на землі і на небі. Другий Ангел відповів йому (вірш 7):

7 І почув я того мужа, одя́гненого в льняну́ одіж, що був над водою річки. І звів він до неба свою прави́цю та свою ліви́цю, і присягнув вічно Живим: це буде за час, за часи́ і за пів ча́су, і коли скінчи́ться розбива́ння сили святого наро́ду, все це спо́вниться.

Ангол у лляному одязі відповів, що це станеться “за час, за часи і за пів часу”. Ми вже зустрічали схожий часовий проміжок в 7:25, який означає 3,5 роки. Також він сказав що це сповниться “коли скінчи́ться розбива́ння сили святого наро́ду”. Можливе, це вказує на зевершення періоду великої скорботи, коли буде здаватися що вороги отримали перемогу, але саме в цей час прийде Господь і спасе Свій народ.

У 8-ому вірші ми зустрічаємо запитання Даниїла. Можливо, спочатку він боявся задавати питання, але приклад Ангела підбадьорив його, і Даниїл вирішив запитати і собі. Там написано:

8 А я це слухав і не розумів. І сказав я: „Мій пане, який цьому кінець?“

З однієї сторони це запитання Даниїла втішає нас. Вивчаючи книгу Даниїла ми також часто розуміємо, що слухаємо, але не розуміємо. У той час Даниїл був можливо наймудрішою людиною на землі, але і він не розумів. Що тут важливо: ми також можемо задавати різні питання.

Ангел відповів: “Іди, Даниїле, бо заховані й запечатані ці слова́ аж до ча́су кінця” (9). Цікаво, що тут Ангел не дає прямої відповіді на запитання, яке задав Даниїл. Що каже Ангел: він вказує Даниїлу що йому потрібно робити, а саме – йти (в анг. перекладі: йти своїм шляхом). Тобто продовжувати те життя віри, яке він провадив до цього. Даниїл мав розуміти, що деякі речі йому не будуть відкриті, деякі речі будуть відкриті наступним поколінням. Що більш важливе Даниїл мав розуміти, так це те, що Бог контролює людську історію, що у Бога є план, що Йому все відомо і час від часу Він відкриває окремим людям частини Свого задуму. В 1 Пет.1:12 ап. Петро сказав: “їм відкрито було́, що вони не для себе сами́х, а для вас служили тим, що тепер звіщено вам через благові́сників Духом Святим, із неба посланим, на що бажають дивитися анголи”. Ніхто, навіть Анголи не знають всі деталі Божого задуму, але маємо дякувати Богові та задовільнятися тим, що знаємо. Коли люди намагаються дізнатися більше, ніж Бог відкрив, нічого доброго не виходить. Так люди намагаються дізнатися точний час другого приходу Ісуса, в той час як Сам Ісус сказав, що цей час знає лише один Бог. Хтось намагається стверджувати що імплантований чіп це знак антихриста, в той час як сам антихрист ще не прийшов. Звичайно, ми маємо ретельно досліджувати Писання, але при цьому розуміти, що є речі, які нам не відкриті і уникати суперечок з цього приводу.

Ангел продовжив говорити: “Багато-хто будуть очищені, і ви́біляться, і будуть перето́плені” (10а). В цей час багато будуть очищені через труднощі. Віра – дуже цінна, але досягнути її не можна через комфортне та безпечне життя. Хоча ми не любимо труднощів, ми маємо знати, що вони очищають нашу віру. Ангел також додав: “і будуть несправедливі несправедливими, і цього́ не зрозуміють усі несправедливі, а розумні — зрозуміють” (10б) Ця історія стара як світ. Люди не знають Бога, вони байдужі до Нього або ненавидять Його. Тому вони не розуміють що та як робить Бог. Такі люди завжди будуть. Однак вони не зможуть завадити мудрим зростати у розумінні Бога та у вірі.

У віршах 11-12 Ангел додав ще кілька деталей:

11 А від ча́су, коли буде припинена стала жертва, щоб була́ поставлена гидо́та спусто́шення, мине тисяча двісті й дев’ятдеся́т день.

12 Благослове́нний той, хто чекає, і дося́гне до тисячі трьох сотень тридцяти й п’яти день!

Хоча ці деталі мали б більше прояснити майбутнє, на перший погляд здається що вони вносять ще більше сум’яття. Тому потрібно з великою покорою тлумачити ці вірші. Схоже на те, що тут приведено кілька умов, які запустять зворотній відлік. Стала жертва була припинена коли генерал Тит зруйнував Єрусалим та храм у 70 р. н.е. Однак гидота спустошення скоріше за все відноситься до часу правління антихриста. Ісус сказав в Мт.24:15: “Тож, коли ви побачите ту „гидоту спусто́шення“, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, — хто читає, нехай розуміє”. З однієї сторони це пророцтво стосувалося часу зруйнування Єрусалиму в 70 р. н.е. З іншої – до часів правління антихриста, коли він прийде на землю і вчинить цю гидоту. Тоді можна буде відрахувати 1290 днів і тоді прийде Ісус. 1290 днів є приблизно 3,5 р., про які говорив перший Ангол. В любому випадку деякі труднощі розуміння не повинні впливати на нашу віру. Прийде час, коли ми будемо розуміти більше. Що важливо зараз це те, що Бог вже частково відкрив нам правду про прийдешні події і активно працює щоб Його воля здійснилася.

Подивимося на 13-ий вірш: “А ти йди до кінця, і відпочи́неш, і встанеш на свою долю під кінець тих днів!” Цей вірш дуже цікавий – цей вірш – це особисте застосування почутого для Даниїла. Ангел каже йому пройти до кінця той шлях віри, на який він став, продовжувати служити Богові як пророк, продовжувати трудитися поки не помреш. Життя віри – це не спринт, а довгий марафон, який потрібно пробігти до кінця. Коли ми тільки навернулися до Бога, то горіли і готові були трудитися в режимі 24/7. Однак так буває, що за 10 чи 20 р. життя віри ми могли охолонути, могли виникнути спокуси зійти з дистанції та пожити у своє задоволення. Серед наших знайомих багато невіруючих, які живуть у своє задоволення. І так буває, що не ми впливаємо на них, а вони на нас. В такий час нам добре почути: “А ти йди до кінця…” Ми маємо бути вірними Богові, трудитися, платити ціну вірності поки ми живемо. Коли ми помремо, то відпочинемо. Коли Ісус прийде вдруге, ми отримаємо свою долю в Божому Царстві.

Через вивчення книги Даниїла ми побачили, що усі царства цього світу – зіпсовані і ворожі до Бога. Тому нам потрібно мати мудрість, щоб жити у такому світі. Якщо нам не вистачає мудрості, і ми не знаємо що та як робити, то потрібно просити її у Бога. Даниїл – це гарний приклад мудрої людини. Майже все своє життя він прожив у вигнанні, у безбожних Імперіях, серед невіруючих людей. Однак він зберіг свою віру, він служив Богові і навернув багатьох до правди. Ап. Павло якось сказав: (1 Кор.)

22 Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошу́кують мудрости,

23 а ми проповідуємо Христа розп’я́того, — для юдеїв згі́ршення, а для греків — безу́мство,

24 а для самих покликаних юдеїв та греків — Христа, Божу силу та Божу мудрість!

…

30 А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, — пра́ведністю ж, і освя́ченням, і відку́пленням…

Розп’ятий Христос – це наша праведність, наша святість і наше спасіння. Він є наша мудрість від Бога. Тому ідіть шлях віри до кінця. Я вже багато років, з того часу як ще служив у Харкові, відвідую конф. директорів. Зазвичай сама велика спокуса для них – це припинити служіння, просто тому ще важко, багато проблем, труднощів, спокус, багато роботи. Бог каже: “Йди до кінця”. Чому? Тому що тебе очікує відпочинок і нагорода! Якось п. Вільгельм Буш навів такий приклад. Уявіть собі безхатька, який блукає в темноті під дощем (у сумному світі де самотньо ходять люди). Йому немає куди йти, тому йому сумно і самотньо. Але уявіть собі іншу людину. Вона також йде у темряві та під дощем. Але її очікує дома дружина та діти. Дома тепло та світло. Він скоро там буде. Тому він йде весело, насвистуючи улюблену пісню. Бог дає нам гарантію такого будинку, де нас очікують. Тому йдіть життя віри радісно і до кінця. Амінь!

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (Даниїла 12:1-13)

РОЗУМНІ БУДУТЬ СЯЯТИ

Даниїла 12:1-13

Ключовий вірш 12:3

1. Розкажіть про часи утиску (1; порівняйте з Об.12). Як у цей час Бог врятує Свій народ? (1) Хто такий Михаїл?

2. Про яку подію говориться у 2-ому вірші? (Порівняйте з Ів.5:29) Що вона означає для віруючих? Подумайте про силу воскресіння. Хто такі розумні? (3)

3. Яке питання задав Ангол? (5-6) Що означає відповідь мужа у вірші 7? (Див.Об.11:2,3; 12:6,14) Ким, на Вашу думку, може бути цей муж? Коли “скінчиться розбивання сили святого народу”?

4. Про що запитав Даниїл? (8) Що відповів муж? (9-13) Що мав розуміти Даниїл? Що маємо розуміти ми?

Вивчення Біблії: Проповідь “А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме” (Даниїла 11:1-45)

А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме

Даниїл 11:1-45

Ключовий вірш 11:32 : “А тих, хто чинить несправедливе на заповіт, він прихилить через лестощі. А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме”

Доброго дня, любі брати й сестри. Благодать Господа Ісуса Христа з всіма вами. Сьогоднішнє слово — продовження видіння Даниїла, яке почалося в 10 розділі, продовжується в 11, і завершується в 12 розділі. Якщо подивитися на це слово то легко заплутатися, в різних царях, в подіях, а також в займенниках “він”. Чесно кажучи, коли я читаю цей розділ, не завжди впевнений, до кого саме відноситься займенник “він”. На щастя, саме це і не є дуже важливо. Тому ми, покладаючись на мудрість Бога, спробуємо зрозуміти, що Бог хоче сказати для нас, і як ми маємо жити в цьому світі.

1. Видіння світської історії. (1-30, 36-45)

Сьогоднішнє слово — це монолог Ангола, який почав говорити до Даниїла в 10 розділі. Зараз він відкриває Даниїлові те, що має бути в майбутньому. Вірші, починаючи з 2 по 30 і з 36 по 45 — це про те, що буде відбуватися в людській історії на середньому сході, в Сирії, Єгипті та Палестині, починаючи з царя Дарія мідійського, і аж до панування Риму. Якщо коротко, то Ангол описує те, що ми знаємо з історії давнього світу. Перська імперія набувала розквіту, вона стала найпотужнішою військово-політичною силою на всьому цивілізованому світі. В Перському царстві постануть ще чотири царі, і четвертий з них стане занадто багатим, і почне греко-перські війни. Ми всі знаємо легенди про 300 спартанців, і про марафонського бігуна, який вигукнув “радуйтесь, афіняни, ми перемогли” і впав мертвим від перенапруги. Обидва епізоди — легенди, не було ні триста спартанців, ні марафонського бігуна, хоча ці легенди мають під собою історичне підґрунтя. Але історична подія мала місце. Про це розповідається в другому вірші: “Ось іще три царі повстануть для Персії, а четвертий збагатиться багатством, більшим від усіх, а своєю силою в багатстві своїм підбурить усе проти грецького царства.” Далі Ангол пропускає більше ніж 100 років історії і зразу переходить до Олександра Македонського: “І повстане хоробрий цар, і запанує великим пануванням, і робитиме за своїм уподобанням.” (3) І далі знову, стрибок в часі, до часу розділення імперії Олександра Македонського на чотири царства. І далі Ангол докладно, з подробицями розповідає про довге протистояння між північним царством і південним. До північного царства входила майже вся територія перської імперії без західних областей і Єгипту, а південне царство — це Єгипет. Північним царством правила династія Селевкідів, південним — Птолемеїв. Обидві династії походили з генералів Олександра Македонського, і не мали жодного пієтету до Бога Ізраїлевого. Границя між царствами проходила трохи південніше Єрусалиму. Війни, інтриги, підступи, фальшиві домовленості між двома царствами не припинялися. Ми можемо уявити, як юдеям жилося в прикордонні під владою елліністичних правителів. Але великі проблеми почалися, коли в північному царстві постав цар Антіох IV Епіфан. Він припинив щоденні жертви в храмі, збезчестив храм, принісши в жертву свиню, і поставив в храмі ідола Юпітера. Про це говориться в віршах з 28 по 32. “його серце буде проти святого заповіту; і він зробить, і вернеться до свого краю… і вернеться, і буде чинити опір святому заповітові, і зробить своє. І він вернеться, і погодиться з тими, хто покинув святий заповіт. І повстануть його війська та й зневажать святиню, твердиню, і спинять сталу жертву, і поставлять гидоту спустошення. А тих, хто чинить несправедливе на заповіт, він прихилить через лестощі.” Також в 39: “І він посадить у твердині народа чужого бога. Тому, хто пізнає його, примножить славу, і вчинить їх панами над багатьма, і поділить землю на заплату.” Тобто, він поставить в храмі ідола, і хто “пізнає його”, тобто поклониться цьому ідолу, підвищить і вчинить славу. Це сплюндрування святині викличе велике обурення серед Юдеїв, так що буде повстання, відоме нам як “Маковейські війни”. Про цього царя також говориться, що він все буде робити з власного розсуду, почне вклонятися богові, якого не знали його батьки, але найголовніша його риса — він звеличить себе понад кожного. В 36 вірші сказано, що Господь дозволить йому робити так, але до часу: “І буде робити той цар за своїм уподобанням, і підійметься, і повищиться понад усякого бога, і на Бога богів говоритиме дивні речі, і матиме успіх, аж поки не довершиться гнів, бо виконається те, що було вирішене.” Бог дозволятиме йому робити те, поки не сповниться чаша гніву. А потім, коли чаша переповниться, проти нього піде південний цар, тобто цар Єгипту, і вижене північного царя з Ізраїлю. Оце короткий переказ тієї частини людської історії, яку переповів Ангол Даниїлові.

Звісно, у всіх нас виникає питання: навіщо нам це знати, і навіщо Бог говорить про це в Біблії? Бог записав цю історію в Біблію, значить в ній є щось важливе для нас. Що це?

По-перше, ми бачимо, що Бог керує історією. В цьому розділі стисло описані майже 400 років людської історії. В такому стислому вигляді, вона схожа на розбурхане море: повстають і падають царства, війни, підступ, обман, неправдиві обітниці і фальшиві клятви. Але Бог керує над цим. Не відбувається нічого, що було б поза волею Бога. І весь час Господь беріг Свій народ. Коли все це станеться, юдеї, і ми з ними, зможемо побачити, що все, що сталося, сталося з доброї волі Бога. В той час, коли відбувалися страшні і незрозумілі події, Бог керував ними. Весь цей час Він піклувався про Свій народ.

Нам складно розуміти плин історії, але ми можемо не сумніватися, що Бог керує історією. Він робить це так само, як робив в часи царя Дарія, Олександра Македонського, Птолемея і Антіоха IV Епіфана. Він зараз, як і в ті часи, обмежує свавілля правителів-самодурів і береже Свій народ. Тому, дивлячись на те, що відбувається зараз, ми маємо не панікувати. Ми маємо, покладаючи надію на Бога, робити те, що ми маємо робити.

По-друге, мене вразили слова з 36 вірша: “і матиме успіх, аж поки не довершиться гнів, бо виконається те, що було вирішене”. Господь, інколи, дозволяє злим людям робити зло, аж до того часу, поки не наповниться чаша гніву. Він повторював в Біблії це багато разів. Інколи Бог залишає грішника робити гріх, але це відбувається до того часу, коли його міра беззаконня не переповниться, і тоді буде страшний суд. Що це значить для нас? По-перше, це пересторога для нас. Якщо Господь кличе нас до каяття, то це благодать, не можна нехтувати, треба зразу каятися. Страшно, якщо Господь дозволяє нам робити все те, що ми хочемо. Це значить, Господь перестав мати на нас надію, і в майбутньому на нас чекає лише суд. По-друге, це розрада для нас. Злі не завжди будуть панувати. Але, коли прийде час, Бог покарає зло, як Він зупинив Антіоха IV Епіфана.

2. А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме (31-35)

Подивіться на вірші 31-35. “І повстануть його війська та й зневажать святиню, твердиню, і спинять сталу жертву, і поставлять гидоту спустошення. А тих, хто чинить несправедливе на заповіт, він прихилить через лестощі. А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме. А розумні з народу навчать багатьох, але спіткнуться об меча та полум’я, об полон та грабіж якийсь час. А коли вони спіткнуться, будуть споможені малою поміччю, хоч до них прилучаться багато-хто лестощами. А дехто з тих розумних спіткнуться, щоб очистити себе, і щоб вибрати, і щоб вибілитися аж до кінцевого часу, бо ще час до умовленого часу.”

В найстрашніший час, коли Антіох IV Епіфан був найбільш могутній, коли він зміг лестощами перетягнути на свій бік і відвернути від Бога значну частину Божого народу, з’явилася частина Божого народу, яка зміцнилася та стала діяти. Хто були ці люди? “А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме.” Це були ті, хто знали свого Бога. Це ті, хто вклонялися Богові незалежно від обставин. Були й інші. Це ті, хто “чинить несправедливе на заповіт”. Вони, в час випробовування, стали на бік того, хто піднісся над всіма богами. Але зараз поговоримо не про них, а про тих, хто зміцняться та будуть діяти.

Як само вони будуть діяти? Вірш 33а говорить: “А розумні з народу навчать багатьох”. Перше, що розумні з народу будуть робити — навчать багатьох.

Не треба думати, що Антіох IV Епіфан якось особливо ненавидів юдеїв і тому, щоб їм досадити, занечистив храм і насаджував елліністичну релігію. Зовсім ні. Ми маємо розуміти той час. Елліністичні релігії, що утворилися на теренах імперії Олександра Македонського це не грецька релігія з олімпійськими богами. Хоча богів звали “Зевс”, “Артеміда”, “Аполлон” і так далі, це не була грецька релігія. Це була суміш місцевих вірувань з елементами грецької релігії. Так у нас, деякий час тому, була дуже сильна мода на східні релігії. Багато хто практикував йогу, багато хто говорив про “чакри”, про коло життя, про епохи переродження і таке інше. Але це не значить, що ті, хто практикували йогу, приймали вчення ведичних текстів. Так само і елліністичні релігії не були ані грецькою релігією, ані старими місцевими віруваннями. На той час взаємний вплив грецької і азійської культури створив нові течії в культурі, в філософії і в віруваннях. Здебільшого нові релігії, що утворювалися з такої суміші, були прогресивніші, ніж попередні. Там відкидалися старі заскорузлі ідеї та практики, і часто бралося багато чого нового і прогресивного з інших релігій. Вони були стильні, модні, молодіжні. Царі з династії Селевкідів щиро прагнули зробити свою державу сучасною і модерновою, і здебільшого це вдалося. Але у випадку з юдеями коса найшла на камінь. Цар не безпідставно вважав, що юдейська релігія — застаріла, і її треба модернізувати. А юдеї цілком слушно вважали, що то не справа поганського царя казати їм в що і як їм вірити.

Для юдеїв це був виклик: вони зіткнулися з ситуацією, коли світ навколо них змінився, став модерновим, він пропонував багато сучасних і привабливих альтернатив для їх старої віри. І, багато хто з юдеїв вирішив, що ці альтернативи дуже добрі, і вони пішли в сучасні, на той момент, елліністичні релігії. А з іншого боку та релігія, що була у них до Вавилонського полону теж вже не відповідала ані сучасним вимогам, ані вимогам Бога. Якби з їхньою вірою все було гаразд, Бог не допустив би Вавилонського полону.

Що тоді зробили розумні з народу? Вони почали вчити. Вчити про Бога, хто такий є Бог. Нам важливо розуміти, що з того, хто такий є Бог випливає відповідь на питання, що добре і що погане перед Богом, чого ми маємо прагнути, а чого уникати, тобто наші внутрішні якості, менталітет, система цінностей. З цього вже випливає суспільна мораль, а з суспільної моралі випливає і суспільне життя, політика, школа, ставлення до науки, до бідних і до багатих, до приходьків і багато чого іншого. Перед вигнанням в Вавилон Бог часто говорив про Свій народ: “вони не знають Мене” і “вони люблять зле”. Всі інші проблеми виходили з того, що вони не знали Бога. Але розумні з народу почали вчити. Хто такий Бог. Що добро і що зло. Чого маємо прагнути і чого уникати. Яка у нас має бути надія. Таким чином юдейство змінилося. З’явилися равіни. З’явилися синагоги, де читалося Слово Боже. З’явилися фарисеї, що наголошували на важливості особистого життя віри. Юдейська віра багато в чому позбавилася магічного мислення. В решті решт юдаїзм теж модернізувався, але не за тим образом, якого прагнув цар.

Сучасний світ також схожий на елліністичний світ. Він зовсім не такий, який був в 19 столітті. І не такий, як в 50-х роках 20-го століття. І ми маємо визнати це. Зараз світ пропонує багато стильних, модних і молодіжних альтернатив вірі. Від східних релігій, до “хатуна матата” — живи в своє задоволення, не думай про завтра. Зараз зовсім не складно сьогодні полетіти кататися на лижах в Альпи, а завтра — займатися дайвінгом на Великому Бар’єрному Рифі в Австралії, чи підніматися на Кіліманджаро в Африці. Дуже легко відчувати себе “людиною світу”: я не українець, не росіянин, не американець, я ельф. Мені не цікаві політичні “розборки”, сьогодні я тут, завтра буду там, де краще. Це сучасні альтернативи вірі. Якщо церква буде жити уявленнями 19 чи 20 століття, то вона може стати закритою маргінальною, реакційною і мракобісною громадою, що противиться будь-яким змінам у суспільстві.

Тоді, як нам жити в такому світі? Нам треба навчати. Навчати себе, навчати невіруючих, навчати віруючих, хто такий Бог. Хто такий Ісус Христос. Яка Його сутність, який Він. Що таке добре і що погано перед Богом. Незалежно від того, ким людина себе вважає, кожна людина прагне до вічності, вона хоче відчувати цінність свого життя. Кожен боїться обернутися назад і побачити, що все було марно, життя було не для того. Більшість людей знає, що їх життя не правильне перед Богом, але вони бояться визнати це. Тому вони потребують Бога, і їх треба навчати.

Коли юдеї зіткнулися з ситуацією, що світ навколо змінився, не всі, деякі, ті, хто знали свого Бога, зміцнилися і почали навчати. Бог незмінний. І Він є відповіддю на будь-яку ситуацію в будь-якому світі. Але цю відповідь кожен раз треба відшукати заново. Тому вони почали навчати. Вони почали змінювати себе і своє суспільство, щоб люди знали Бога, щоб змінили свої цінності, відповідно до цінностей Бога. Не всі прийняли це навчання, але був залишок. Нам також, коли ми зіткнулися з такою складною ситуацією, треба не занепадати духом, а зміцнитися і навчати. З цього буде випливати і все інше: і здорові цінності, і здорова мораль, і здорове суспільство, і здорова держава.

Що сталося далі, коли розумні почали навчати? Подивіться на вірші 33б-35: “але спіткнуться об меча та полум’я, об полон та грабіж якийсь час. А коли вони спіткнуться, будуть споможені малою поміччю, хоч до них прилучаться багато-хто лестощами. А дехто з тих розумних спіткнуться, щоб очистити себе, і щоб вибрати, і щоб вибілитися аж до кінцевого часу, бо ще час до умовленого часу.” Вони спіткнуться о супротив. І супротив безбожної держави і об супротив безбожного суспільства. Крім зовнішніх перешкод будуть і внутрішні: до них прилучиться багато хто лестощами. Будуть багато хто, хто насправді не любить Бога, і вони будуть заважати їм з середини. Але Бог дасть їм невелику допомогу. Цікаве слово. Чому мала допомога? Я думаю тому, що навчити інших можуть тільки віруючі. Бог не робить все Сам, Він працює через віруючих в Нього. Цю задачу, навчити інших, мають виконати віруючі, а Бог дає їм допомогу. Ця допомога здається малою, вона не така ефектна, як розділити Червоне море, або вразити сліпотою все військо сирійського царя. Але вона достатня, для того, щоб виконати Божу місію.

І останнє. В 35 вірші сказано: “А дехто з тих розумних спіткнуться, щоб очистити себе, і щоб вибрати, і щоб вибілитися аж до кінцевого часу, бо ще час до умовленого часу.” Тут видно, що дехто з розумних спіткнеться, але Бог допустить це. Це для того, щоб очиститися, щоб вибілитися. Інколи, Бог дозволяє нам впасти для того, щоб ми розкаялися. Якщо інші методи не працюють, Бог дозволить це. А наша відповідь на падіння — розкаятися.

Ми сьогодні подивилися передостанній розділ книги Даниїла. Складні часи були завжди. Інколи вони були не тільки складними, але й страшними, небезпечними і навіть диявольськими. Але дехто, в такі часи, укріпився і почав діяти, почав щось робити. Це приклад для нас. Ми не маємо чекати легких часів, ми маємо укріпитися і діяти. Тоді Бог буде давати нам необхідну допомогу.

(п. Авраам Влад)

Вивчення Біблії: Питання (Даниїла 11:1-45)

НАРОД, ЩО ЗНАЄ СВОГО БОГА, ЗМІЦНІЄ ТА Й ДІЯТИМЕ

Даниїла 11:1-45

Ключові вірші 32-33

1. Вірші 1-2. Хто є головною дієвою особою у цих віршах? Як події цього видіння перекликаються з попередніми видіннями описаними в цій книзі (розділи 2,7,8)? Поділіться своїми думками про цінність цього видіння, особливо в світлі того, яких зусиль воно коштувало.

2. Вірші 2-45. Зробіть огляд історії та відносин перського, грецького, єгипетського та інших царств та їх правителів, що згадуються в цьому уривку та місця Ізраїлю в цій історії. Що керує цими правителями?

3. Вірші 32-35. Як можна охарактеризувати становище Божого народу в цій історії? Як мають діти Божі люди в таких обставинах не дивлячись на труднощі?

4. Поділіться своїми думками про Бога, який керує історією, а також про важливість Божого одкровення особливо в світлі того, на скільки деталізованим є це пророцтво.

Вивчення Біблії: Проповідь “Велика боротьба” (Даниїла 10:1-21)

ВЕЛИКА БОРОТЬБА

Даниїл 10:1-21

Ключовий вірш 10:1 : “За третього року Кіра, перського царя, було відкрите слово Даниїлові, що звався ім’я́м Валтасар, а слово це — правда та великий труд; і він зрозумів те слово, і мав зрозумі́ння того виді́ння”

Сьогодні ми починаємо вивчення останнього видіння Даниїла, описаного в цій книзі. Воно займає останні три розділи – 10-12. Сьогоднішній розділ – це вступ до цього видіння. Воно говорить про велику, затяжну, зазвичай невидиму боротьбу яка триває поколіннями. Як і попередні, Даниїлу важко далося це видіння. Він погано спав, погано їв, не мився і був на межі виснаження. Тобі Бог прийшов щоб зміцнити його в його боротьбі. У фільмі “Лютер” один мудрий князь, який допомагав Лютеру, сказав: “У боротьбі з суперником,який сильніше тебе, якщо можливо, бажано уникнути цієї боротьби. Якщо боротьби уникнути не вдається, то тоді потрібно боротися. Але якщо вирішиш боротися, то потрібно продумати все так, щоб перемогти”. У цій боротьбі нам потрібно перемогти. Хай Господь відкриє нам сьогодні секрет перемоги.

Події, про які написано в попередньому, 9-ому розділі, сталися за першого року правління царя Дарія (9:1, 539 р. до н.е.). Події, про які написано в у сьогоднішньому, 10-ому розділі, сталися за третього року правління царя Кіра (10:1, , 536 р. до н.е.). Хоча, на перший погляд, між цими розділами пройшло багато часу, та насправді це не так. Річ у тому, що цар Дарій правив зовсім недовго, і між цими розділами пройшло всього 3 роки. Однак за ці три роки сталася одна важлива подія: перша група Євреїв повернулися до Єрусалиму для того, щоб відбудувати це місто та Божий храм (2Хр.36:22-23; Езд.1:1). Однак в Єрусалимі вони зустріли шалений супротив, так що роботи були практично зупинені. Все це дуже непокоїло Даниїла. Так, сам він не повернувся до Єрусалиму. Можливо був надто старим, йому на той час було близько 90 р. Однак його серце було з його народом. Хоча Бог обіцяв повернути Ізраїль та відбудувати Єрусалим, справи рухалися дуже повільно. Звичайно, весь цей час Даниїл молився. І в сьогоднішньому уривку Бог дав йому видіння, яке стосувалося великої боротьби. В 1-му вірші написано: “За третього року Кіра, перського царя, було відкрите слово Даниїлові, що звався ім’я́м Валтасар, а слово це — правда та великий труд; і він зрозумів те слово, і мав зрозумі́ння того виді́ння”. Ця велика боротьба проходила в духовній реальності, і була невидима для людей і для самого Даниїла. Про цю велику боротьбу ми поговоримо сьогодні.

Звернемося до віршів 2-3:

2 „Тими днями я, Даниїл, був у жало́бі три тижні ча́су.

3 Лю́бої стра́ви я не їв, а м’ясо й вино не вхо́дило до моїх уст, і нама́щуватися — не нама́щувався я аж до ви́повнення цих трьох тижнів ча́су.

Даниїл мав політичний вплив. Він міг залучити міць мідо-персидської імперії щоб суворо покарати ворогів Ізраїля та допомогти переселенцям відбудувати Єрусалим та храм. Але він не використовував цього. Даниїл задіяв силу молитви. Він взяв піст і молився.

Звернемося до віршів 4-6:

4 А двадцятого й четвертого дня першого місяця та був я при великій річці, — це Хідде́кел.

5 І звів я свої очі та й побачив, аж ось один чоловік, одя́гнений у льняну́ одіж, а сте́гна його опере́зані золотом з Уфазу.

6 А тіло його — як топа́з, а обличчя його — як вид бли́скавки, а очі його — як огняне́ по́лум’я, а раме́на його та ноги його — ніби блиску́ча мідь, а звук слів його — як гук на́товпу.

Хоча образ чоловіка, описаного в цих віршах дуже нагадує Ісуса, обписаного в Об.1, насправді далі по цьому розділу видно, що це був Ангел. Його послав Бог, щоб той пояснив Даниїлу, що відбувається. На людей, які були з Даниїлом, напала панічна атака і вони повтікали. Залишився один Даниїл. Тоді Ангел сказав йому – вірші 11-14:

11 … „Даниїле, му́жу любий, зрозумій ті слова́, що я скажу́ тобі, і стань на своєму місці, бо тепер я по́сланий до тебе!“ А коли він говорив зо мною це слово, устав я й тремтів.

12 А він промовив до мене: „Не бійся, Даниїле, бо від першого дня, коли ти дав своє серце, щоб зрозуміти видіння, і щоб упокори́тися перед лицем твого Бога, були почуті слова́ твої, і я прийшов ради твоїх слів.

13 Але князь перського царства стояв проти мене двадцять і один день, і ось Михаїл, один із перших начальників, прийшов допомогти мені, а я позоставив його там при начальниках перських царів.

14 І прийшов я, щоб ти зрозумів, що станеться твоєму наро́дові в кінці днів, бо це видіння ще на наступні дні“.

Що тут каже Ангол? Він каже про те, що з перших днів, як Даниїл почав молитися, Бог почув його молитву і послав Його, Ангела, щоб дати Даниїлу відповідь. Однак князь перського царства затримав його на 21 день. Хто такий цей таємничий “князь перського царства”, який зумів затримати Ангела? Ми знаємо, що на той час князем перського царства був Кір. Але очевидно що навіть такому могутньому правителю як Кіру було не в силах тягатися с Божим Ангелом. Звичайно, ми не в змозі зрозуміти тут усього, але зазвичай вважають, що тут “князем перського царства” є демонічні сили, біси, які протистояли ангелу. Тому цей уривок часто називають “ангели борються з демонами”. Тут Бог через Свого Ангела відхиляє Даниїлу завісу духовного світу. Виявляється, там тривають напружені духовні битви, про які на землі часто навіть не здогадуються. Відповідь на молитву Даниїла затрималася, не тому, що Бог її не дав, а тому що проти Даниїла боролися невидимі демонічні сили.

Тут ми бачимо, що на небі ведеться неперервна духовна війна за душі людей. Як тільки людина народжується у цьому світі, починається війна за її душу. Диявол штовхає людину туди, де вона втратить свою душу. Ісус сказав, що дорога до загибелі – широка, і багато людей йдуть нею (Мт.7:13). Люди в цьому світі їдять, п’ють, веселяться, насолоджуються всілякими задоволеннями цього світу і вважають, що з ними все в порядку, що вони у безпеці. Однак правда полягає в тому, що за душу кожної людини йде війна, на її душу почато полювання і багато людей втрачають свої душі. Єдиний спосіб вижити та перемогти у цій війні – це знайти притулок у Господі Ісусі Христі. Ісус віддав Своє життя за нас, щоб ми не стали жертвами у цій війні, щоб ми перемогли і мали повне життя.

Духовна війна ведеться не лише за душі людей. З того самого моменту, як ми народжуємося згори і стаємо християнами, ми вступаємо у війну зі своєю грішною природою. Це дуже неприємний факт, який багатьом християнам важко усвідомлювати. Вони хочуть спокійного життя, вони нікого не чіпають, і хочуть, щоб і їх ніхто не чіпав. Але так не виходить. Ба більше, ця боротьба йде на виснаження, і триває до кінця наших днів. Диявол бореться за те, щоб ми залишили життя місії, життя служіння іншим, життя заради Бога та інших, і дали волю своєму величезному его, щоб жили заради себе і з усіх сил намагалися здобути усі задоволення, які лише зможемо знайти у цьому світі. Диявол постійно бореться за те, щоб ми не несли хреста, не страждали заради Божої справи, і жили лише заради себе самих. Боротьба ведеться щоденно: коритися чи ні Божому слову, служити чи не служити, любити чи не любили, прощати чи не прощати, молитися чи не молитися. Нелюдська боротьба ведеться проти нашого молитовного життя. Тому що диявол знає силу молитви! Він знає, що лише молитва може перемогти ті демонічні сили, які тримають нас у відчаї, безсиллі, сумі та відчутті невдах. Він знає, що коли ми навчимося дійсно молитися, то будемо любити Бога, служити Йому, будемо любити один одного, то це для нього буде мерзотою, яку він ненавидить всіма силами. Диявол знає, що якщо він завадить нашому молитовному життю, то зробить нас немічними та непродуктивними. І цю велику війну Бог показав Даниїлу.

Даниїл усвідомив, чому Божа справа по відбудові Єрусалиму та храму просувалася так повільно. Люди, зустрівши перші труднощі, швидко втратили всяке бажання трудитися, вони надто швидко опустили руки. Вони мали сердечно трудитися, але нічого не робили, звинувачували один одного та виправдовували себе, багато говорили, однак на практиці нічого не робили. І Бог відкрив йому вікно у духовний світ та показав, яка кровопролитна боротьба ведеться з однієї сторони, щоб просувати Божу роботу, та з іншої – щоб цій роботі завадити. Коли Даниїл це побачив, його охопив жах. Що він міг зробити для перемоги в цій війні, адже він був лише людиною? Нічого. Він, звичайно, міг попросити царя Кіра про допомогу, але людські сили в цій війні безсилі. Звичайно, ми можемо заставити людей людськими силами робити щось для Господа, але не можемо надихнути їх серця, можемо тимчасово заставити, але не можемо зробити так, щоб вони трудитися сердечно та жертовно, не можемо заставити їх любити Господа і жити заради Нього. Тому Даниїл молився. Він знав, що лише так може допомогти перемогти диявола в цій боротьбі. В фільмі “Володар Перснів” є епізод, де Гендельфу доводиться вступити в боротьбу з демоном Балрогом. Коли його друзі хочуть допомогти йому мечами, він каже: “Біжіть, дурні, ця зброя в цій битві безсила”.

Про що молився Даниїл? Двері для повернення в Єрусалим та відбудову храму були відкриті. Потрібно було лише увійти в них. Бог відкрив ці двері, і ніхто, навіть сам диявол, не могли їх закрити. Але люди не входили в ці двері, тому що диявол обманював їх, переконуючи їх що їх надія – марна, і що у них нічого не вийде. Бог благословив нас усім з надлишком. Бог гарантував нашу остаточну перемогу, нашу безпеку, плоди нашого життя та наш духовний ріст. Ісус сказав: “Я ж прийшов, щоб ви мали життя і щоб над міру мали” (Ів.10:10б). Ісус же сказав: “Я даю їм життя вічне, і вони не загинуть повік, і ніхто не забере їх з Моїх рук” (Ів.10:28). Бог відкрив усі ці двері, і диявол не може їх зачинити. Але він може зачинити двері нашого серця, щоб ми не вірили в це, щоб не довіряли Богові та Його слову. Подумайте лише про одне: коли Бог покликав нас Своїми учнями, то обіцяв зробили ловцями людей (Мк.2:17) Бог покликав нас до студентської місії, Бог покликав нас через колишніх студентів, і покликав нас були ловцями студентів. Однак попробуйте зараз запросити на вивчення студента, це здається неможливо. І ми віримо у брехню, а не в Божу обіцянку. Зараз йде велика боротьба за те, щоб нашій церкві берегти цю місію. Ця велика битва проходить в наших серцях, і Даниїл, великий Божий слуга, усвідомив це. Він зрозумів, що людська зброя тут безсила, і тому він молився.

І останнє. В цьому слові описана молитовна боротьба Даниїла в якій він ледве тримався на ногах, втрачав останні сили та навіть свідомість та відчував біль. Даниїл не був суперменом. Він був людиною, подібною до нас із Вами. Але коли він втрачав сили у молитві, Бог приходив до нього через Ангела та зміцнював його. І, безперечно, цей і попередній розділи записані не лише для того, щоб відкрити нам Божі пророцтва, але і щоб навчити нас молитися і надихнути нас не залишати молитви і не здаватися в молитві. Як же нам молитися, коли ми такі слабкі, і як тільки починаємо молитися, то, здається, відчуваємо біль та втрачаємо останні сили? Ми маємо усвідомити суть молитви. Молитва – це духовна війна. Бог дав нам, як християнам, привілей молитися, привілей приходити до Нього завдяки пролитій крові Ісуса Христа. Хай Господь дасть Вам перемогу в молитві!

(п. Яків)