Жизненное свидетельство с. Светы (16.11.2010)

"Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і усією душею твоєю, і всім розумінням твоїм і усією силою твоєю" (Марка 12:30).

Дякую Богу за можливість писати життєве свідчення. Молюсь глибоко роздумувати над живим словом Господа, розкаюватися у власних гріхах та мати скромне серце перед Творцем, виражати щиру подяку Небесному Отцю за Його милість і благодать у моєму житті та приймати одне слово життя та смерті.

Я, Сопіга Світлана Олексіївна, народилася 5 грудня 1987 року в невеликому містечку Запорізької області. Я була довгоочікуваною дитиною для моїх батьків, так як в них загинув їхній син, мій брат. Тому для них я була справжнім подарунком та щастям. Мій тато займався фотографією, сам фотографував та проявляв знімки, в мене дуже багато дитячих фотографій. Згодом з’явилася на світ моя молодша сестра.

В дитячий садок я не ходила. Ми майже весь час знаходилися у бабусі. Вона потроху нас всього навчала. Вона віруююча, тому з дитинства я знала, хто такий Господь. Першу дитячу Біблію мені подарувала саме бабуся.

В шість з половиною років я пішла до школи. З дитинства в мене був важкий характер. Я була дуже впертою, егоїстичною, пихатою. Також були і позитивні якості: самостійність, охайність, завзяття до навчання. У молодших класах поведінка була завжди незадовільною – на критику моєї першої вчительки не могла спокійно реагувати, тому часто стояла в кутку з високо задертим носом. З першого класу і по цей час (слава Богу!) в мене з’явилася найкраща та єдина подруга. В сім років ми з нею часто розмовляли про Бога, ми були впевенені, що є таке місце, звідки можна прийти до Господа, тому постійно шукали сходи, які ведуть до Нього. Це були дитячі мрії. З подругою ми завжди конкурували, я завжди хотіла бути першою у всьому, вона також. Тому часто сварилися – ми не висказували одна одній претензій, просто не розмовляли. Подорослішавши, ми стали розумнішими і конфліктів стало набагато менше, дружбу ми цінили по-справжньому. В школі я навчалася дуже добре, закінчивши зі срібною медаллю. Мені дуже подобались такі предмети, як математика, українська мова та література. Ці роки для мене запам’ятались дуже життєрадісними та безтурботними.

За співбесідою я вступила до Київського політехнічного інституту. Вся моя родина залишилася вдома, а я в 16 років в Києві була зовсім одна. Мені було дуже самотньо та страшно, до того ж був такий предмет креслення, який я взагалі не розуміла і думала, що я не доживу до першої сесії. Та Господь милував. Одного разу на вулиці біля гуртожитку до мене підійшли якісь люди, попросили заповнити анкету та запросили на зібрання, де потім буде подарунок. Я пішла. Це була молодіжна християнська церква КЕМПУС. Мені подобалось цікаве спілкування зі студентами, які ведуть здоровий спосіб життя. Але серйозно задуматись про Бога не могла і в саму церкву не хотіла ходити. І мама постійно казала, що це секта і там зомбують людей. Тому я перестала відвідувати зібрання. Жила в гуртожитку, дуже добре вчилася, не пропускала занять, була гарним прикладом для своїх одногрупників. Особливо полюбляла смачно готувати. На третьому курсі до мене в кімнату зайшов Данило. Він розповів мені про UBF. Я пришла на фронт, познайомилася з Катериною, моїм майбутнім пастирем. В церкву я прийшла трохи пізніше. Я вивчала Біблію, пізнавала Бога. Та ставити Господа на перше місце не збиралася. Знову злякавшись змін, я пішла з церкви. Та якщо Господь одного разу призвав до Себе, то вже не покине своєї дитини. З четвертого курсу я навчалась в Міжнародному університеті фінансів на вечірній формі. Познайомилася з хлопцем, ми почали зустрічатися. Як мені здавалося спочатку все було добре – нарешті і в мене є справжнє кохання. Та він з Києва, і його батькам я не сподобалася. Після першого року в нас почалися сварки. До тих пір я ніколи не плакала, була сильною і позитивною, та з ним кожного дня були сльози та відчай, в мене часто не було настрою. Так продовжувалося два роки. Потім він пішов. Спочатку я хотіла піти в монастир, та мама відмовила. І я звернулася по допомогу до Каті. Для неї це була справжня несподіванка. Я дякую Богу за ті труднощі, які були в моєму житті. Тепер я знаю, що Господь любить мене і бажає лише щастя, Він дасть мені найкращого чоловіка, віруючого християнина, і в мене буде благословенна сім’я. Я молилася, щоб Господь дав мені спокій та мир в душі. Дякую за його милість і благодать. Завдяки молитві та братам і сестрам знайшла роботу та прекрасне житло. І якщо раніше мене лякало, що мене не зрозуміють мої близькі, то тепер Господь вказує мені шлях, говорячи, нехай мене будуть ненавидіти, але все це в святе та возвеличене ім’я Ісуса Христа. З Богом нічого не страшно та все можливо віруючому.

Я 100 % грішниця. Розкаююсь в своїх гріхах – егоїзмі, пихатості, заздрощах, злих думках та ненависті до людей. Ісус був розіп’ятий саме за мої гріхи. Він очистив Своєю святою кров’ю і дарував мені вічне життя. Для мене це справжнє диво. Дякую Богу за Його милість до мене. Він має на мене велику надію. З Ісусом Христом в мене змінився весь світогляд. Тепер та навіки Господь завжди буде на першому місці. Молюсь мати смиренне та скромне серце перед Богом, мати правильний духовний порядок. Раніше я негативно ставилася до життя людей, які хочуть мешкати в іншій країні. Тепер в мене з’явилось гаряче бажання бути місіонером. Молюся, щоб Господь послав мене місіонером в Італію служити та проповідувати Євангеліє людям. Молюся вивчити англійську та італійську мови. Прошу в Господа навчитися грати на піаніно. Моє серце сповнене любов’ю завдяки Ісусу Христу. Кожного дня в молитві я наближаюся до мого Творця та Спасителя. Він сповнює мене радістю і бажанням славити та співати хвалу моєму Царю. Лише Він достойний всього на цій землі. Амінь!

Одне слово: люблю всім серцем Бога!