День Подяки 2016 р.
ОРІЄНТИРИ В ЖИТТІ ВІРИ
Ключові вірші 21,22 : “А Господь ішов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб провадити їх дорогою, а вночі в стовпі огню, щоб світити їм, щоб ішли вдень та вночі. Не відступав удень стовп хмари тієї, а вночі стовп огню з-перед обличчя народу!”
В минулий раз ми вивчали з вами про орієнтири в житті віри. Мартін Лютер сказав, що життя людини без Бога – це як хитання п’яної людини, яка іде по вулиці, від одного паркану до іншого. Коли людина стає християнином, то вона наче тверезіє. Але куди їй іти? Що їй робити з її християнством? Шлях від одного паркану до іншого веде в нікуди. І тому Бог дарував нам орієнтири, на які орієнтуватися. І в минулий раз ми говорили про те, що їх 3: це 1) пам’ятати, що ми першонароджені і належимо Богу; 2) прісні хліби – чисте життя і 3) Святий Дух. Сьогодні ми подивимося ще раз на ці орієнтири, але з іншого Богу – зі сторони пташиного польоту. Іноді ми заплутуємось у житті з-за різних проблем і невдач і не знаємо, куди Господь нас веде. Тому буде добре піднятися над цими проблемами і подивитися на них згори.
Багато людей уявляють собі християнство дуже примітивно. Вони думають, що бути християнином це коли тебе хрестили в дитинстві і повісили на шию хрестик. З часом такі люди перестають зовсім розуміти, чим такі християни відрізняються від невіруючих, збиваються з шляху і починають жити як невіруючі. Але насправді християнське життя неймовірно більш глибоке. Гарне уявлення про це життя дає книга Вихід. Давайте подивимося на неї з висоти пташиного польоту. Що ми там бачимо?
Спочатку Бог бачить страждання Свого народу в Єгипетському рабстві, готує пастиря Мойсея, а потім посилає його щоб визволити Свій народ. Так і в християнському житті: Бог побачив наші страждання під владою гріха і послав Ісуса, Який спас нас з-під влади гріха. Ізраїльтяни були спасені лише завдяки крові невинних ягнят, якою вони помазали перекладини своїх дверей. Подібно цьому, ми звільнилися лише завдяки крові Ісуса Христа, яку Він пролив за нас на хресті. Далі: Ізраїльтяни перейшли через Червоне море. Воно символізує хрещення в християнському житті. Під час хрещення, під воду занурюється і гине стара гріховна людина, а виринає нова, створена для життя з Богом. З цього часу для людини не природно жити в гріху, тому що в неї нова природа. І, навпаки, природно жити чистим життям. А далі? А далі іде самий довгий і важкий шлях – шлях подорожі по пустелі до обіцяної землі. Цей шлях зображає наше християнське життя. Що відбувається в ньому? В ньому Бог тренує нас і допомагає нам зростати духовно. Справа в тому, що хоча людина приймає Ісуса в Своє життя і отримує спасіння, вона не стає автоматично святою. В нове життя із старого «проносяться» її гріхи, немочі, старі погані звички і багато усього іншого. І Бог використовує цей час блукання по пустелі щоб змінювати нас. Для багатьох християн пустеля – це є великий сюрприз. Вони очікують, що коли приймуть Ісуса в своє життя, то у них зразу усе стане добре, усі проблеми вирішаться, гроші появляться, успіх прийде. Але насправді відбувається не так. Насправді, їх чекає не такий земний рай, а пустеля, де Бог серйозно береться за них і починає змінювати.
Давайте поговоримо про цей процес виховання більш детально. Умовно людей можна розділити на 3 групи. Перша, це тілесні люди. Ап. Павло сказав: «А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно» (1 Кор.2:14) Це люди які просто ходять за тілом і за його бажаннями. Вони люблять більш за все себе, люблять гроші, такий тілесний чоловік це загальний тренд сьогодення. Якщо така людина хоче їсти, вона їсть, хоче спати – спить, хоче розважатись – розважається, хоче випити – п’є. Для неї правильно те, що для неї зручно і вигідно. Такі люди не мають духовного життя, вони духовно мертві. Для тварин то є нормально жити тілесним життям. Вони не створені для духовного життя. Немає потреби запрошувати наших котів і собак на Богослужіння. Але людина відрізняється від тварин, тому що створена за образом і подобою Бога для життя з Богом. Тому у тілесних людей немає Божого життя, немає Божого виховання.
Другі – це такі, хто вірує, але досі не відкинув стару природу і слідує за тілом. Ап. Павло називає таких віруючих «немовлятами у Христі» (1 Кор.3:1) Ці люди – віруючі. Вони мають спасіння і вічне життя. Але вони – як діти. Звичайно, у дітей є багато сильних сторін. Але тут Павло каже про слабкі сторони дітей, такі як егоїзм, лінь, заздрощі, залежність від інших. Вони не хочуть глибоко вивчати Боже слово, слухатися його і зростати духовно.
І, нарешті, треті, це ті, хто слідує за духом. Подивіться вірші 21,22: «А Господь ішов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб провадити їх дорогою, а вночі в стовпі огню, щоб світити їм, щоб ішли вдень та вночі. Не відступав удень стовп хмари тієї, а вночі стовп огню з-перед обличчя народу!» Бог вів Свій народ по пустелі до обіцяної землі. Коли стовп хмари чи стовп вогню рухався, люди повинні були рухатись, коли він стояв, люди стояли. Люди не могли робити, що їм хочеться, спати чи відпочивати, коли хочеться, вони повинні були слідувати як вів їх Господь. Зараз, у новозавітній час, віруючих веде Святий Дух. Ісус обіцяв, що кожен, хто повірить, отримає дар Святого Духа. Тому зараз Святий Дух живе в віруючих. Нам потрібно звертати увагу на Нього і те, як і куди Він веде нас.
Дух Святий веде нас до Божого слова – Біблії. Тому, якщо ви ще не почали його читати і вивчати – почніть. Святий Дух веде нас до молитви і вчить молитися – тому якщо ви не молитесь, то почніть це робити. Святий Дух вчить, що немає віри наодинці. Тому, якщо ви не почали відвідувати церкву – почніть. З часом ви будете здивовані тим, які зміни Святий Дух буде робити в вас.
Подивимося на 10-ий вірш: «І будеш додержуватися цієї постанови в означенім часі її з року в рік». Мова тут іде про святкування Пасхи. Євреї повинні були з року в рік святкувати її. Однак це було трохи незвичне свято. Ми привикли що на свята збирають усіх і влаштовують «народні гуляння». Свято Пасхи таким не було. По-перше, не кожен міг його святкувати. Чужинці не могли її святкувати. Раби і приходьки могли, лише коли були обрізані (12:43-49). По-друге, це свято не влаштовувалось заради того, щоб добре погуляти чи поїсти. Люди їли прісні хліби і м’ясо, спечене на вогні – що не є кращий спосіб приготування м’яса. Вони повинні були їсти його швидко, стояти. І з гіркими травами. Це говорило про те, що до свята Пасхи потрібно було відноситись серйозно. Воно влаштовувалось не для народних розваг, не для усіх людей, а лише для спасених. Це свято «ламає» наші уявлення про свята. В цей час потрібно було згадати благодать Бога, Який прийшов до них і спас з Єгипетського рабства. Ісус Христос поглибив наше розуміння Пасхи. Перед Своєю смертю на хресті Він сказав: «Це чиніть на спомин про Мене!» (Лк.22:19) Після цього християни час від часу збираються на причастя. Хтось кожен тиждень, хтось раз на місяць, хтось ще рідше. Але ми збираємося не заради розваг. Ми збираємося, щоб згадати, тренувати нашу історичну пам’ять те, що Ісус зробив для нас, щоб згадати ціну нашої свободи.
На перший погляд здається, що не так важко сісти і згадати. Але насправді пам’ятати з року в рік не так легко. І навпаки, так легко забути благодать Господа, Який помер на Хресті за мої гріхи. І багато людей стають такими зайнятими своїми справами що легко забувають про те, що Господь зробив для них. Якось, коли Ісус проходив поміж Самарією і Галілеєю, до Нього наблизились 10 прокажених. Насправді, Ісус був їх останньою надією. Вони стали здалека і благали Ісуса: «Ісусе, Наставнику, – змилуйсь над нами!» Ісус змилувався над ними і очистив їх. І тоді один із цих 10 прокажених, побачивши, що видужав, повернувся до Ісуса, припав обличчям до Його ніг і дякував Йому (Лк.17:11-19). Якщо виходити з цього прикладу, то лише 1 із 10 пам’ятає Божу благодать. Тому насправді це дуже непросто.
Як же нам не забути Божу благодать? Як нам не стати такими як ті 9 прокажених, які усе забули як тільки отримали зцілення? Якось перед святом Пасхи, саме перед тим, на якому арештували і розіп’яли Ісуса, до нього прийшли греки. Греки славились тим, що були дуже допитливими. Кращі вчені того часу були греками, а грецька мова була офіційною міжнародною мовою спілкування. Ісус їм сказав:
24 Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе.
25 Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя.
26 Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій…
Тут Ісус вказав шлях для дорослих в вірі людей: це відрікатися себе і слідувати за Христом. Той, хто знає благодать Господа, той буде слідувати за Ісусом. А щоб слідувати за Ісусом, потрібно відрікатися себе, тому що потрібно робити, що хоче Ісус, а не що хочу я. Потрібно дозволити Богові управляти моїм життям. Життя слідування за Христом призведе до духовного зросту, і така людина принесе рясний плід. Життя для себе пусте – пусте по своїй суті і по результату. У ньому немає добрих плодів. Життя для Бога – приносить рясний плід. Тому життя подяки – це життя слідування за Христом. Хто дійсно усвідомлює, що Бог зробив для нього, той буде слідувати за Ним.
Сьогодні ми святкуємо день подяки. Це свято встановив Сам Бог, коли вивів Свій народ з Єгипетського рабства. Ще коли народ був у Синайській пустелі, Бог встановив свято врожаю. Звичайно, у пустелі вони нічого не сіяли і не збирали. У пустелі, 40 років, вони їли манну, яку Бог посилав їм з неба щоденно. Вони почали сіяти і збирати врожаї коли почати жити в обіцяній Богом ханаанській землі. У цій землі текли молоко і мед, і люди збирали там гарні врожаї. Бог знав, що коли люди почнуть збирати гарні врожаї, коли матимуть вдосталь усього, то їм так легко буде забути Господа і лише насолоджуватися багатствами землі. Тому Він встановив «свято збирання при закінченні року, коли ти збираєш з поля працю свою» (Вих.23:16б). Коли зібрав багато врожаю, то так легко стати гордим, думаючи: «Ха! Як багато врожаю я зібрав! Який я став заможній!», і почати думати, куди тратити гроші. Якось Ісус розповів таку притчу (Лк.12:16-21):
16 … В одного багача гойно нива вродила була.
17 І міркував він про себе й казав: Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх?
18 І сказав: Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток.
19 І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!
20 Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?…
21 Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога.
Тут показана невірна реакція на зібраний врожай. Людям хочеться назбирати багато добра, щоб потім лише спочивати, їсти, пити і веселитися. Але це неможливо. Просто тому, що вони не знають, коли їм прийде кінець. Якщо цієї ночі до нього в гості прийде смерть, то «кому позостанеться те, що ти був наготовив?» – запитує Ісус.
А яка ж правильна реакція на щедрий врожай? Це – влаштувати свято подяки і вчитися дякувати Господу. Грішна людина по своїй природі невдячна. Саме тому, Бог встановив свято подяки, щоб ми вчились дякувати Йому. Люди отримують від Бога турботу, якої не гідні, і мають значно більше, ніж повинні були б мати. Але на жаль вони сприймають те, що отримують і мають, як належне. Тому дякувати нелегко. Для цього потрібно зробити над собою зусилля. Цей світ запалює в людях споживацькі інстинкти, щоб вони ніколи не були задоволені, а щоб хотіли більше, більше і більше. Цей світ каже нам: «Ти вартий більшого!» У мене на роботі в бухгалтерії, куди я ходжу підписувати звіти, висить реклама банку: «Ти маєш право на власний автомобіль!» Хоча насправді, по своїй природі і вчинкам, люди варті лише пекла і мають право лише на пекло. Тому Бог хотів, щоб у час, коли люди зібрали врожай, вони зупинилися і задумалися над тим, а звідки у них цей врожай. Звичайно, більшість із нас уже не збирають на полі врожаю. Але це не змінює діла: ми працюємо, ми заробляємо, звідки ж приходять до нас ці гроші? Серед нас багато людей з вищою освітою, тому вони, можливо, думають, що гроші приходять до них тому що вони такі розумні. Але хто тоді дає розум людині? Хто дає здібності? Звичайно, ще один лише Бог. Насправді, усе, що у нас є, дане нам Богом і належить одному Богу. Ті речі, які у нас є, наші будинки і квартири, автомобілі – усе це належить Господу. І світ, у якому ми живемо, створений і Богом і належить Богу. Просто Бог дав нам деякі речі у тимчасове користування. Тому нам потрібно пам’ятати про це і дякувати Йому. Сьогодні ми дякуємо Господу за цьогорічний врожай. Ми дякуємо також за все, що маємо. Ми визнаємо, що усе це – від Бога і належить Йому.
Сьогодні ми дізналися про те, що не повинні забувати благодаті Господа, явленої через смерть Його Сина на хресті. Бог також закликає нас сьогодні стати на шлях дорослої віри, приймати його виховання і присвятити Своє життя Йому щоб принести плоди.
(п. Яків)