ВБК 2009: Жизненное свидетельство Антона Ибрагимова (Марка 1:17)
В дитинстві була купа проблем: матеріальних, внутрішньо- та позасімейних. Моя сім'я вважалась православною. Пам'ятаю, що бабуся завжди щовечора молилась, читала Біблію, і намагалась мене навчити теж молитися аж до останнього свого дня, але, навіть, “Отче Наш” я так і не засвоїв. Мама теж читала Біблію. Думаю, декілька разів її точно прочитала. Але проблема нашої сім'ї була в тому, що жили ми не по Живому Слову Бога…
Я завжди вірив, що є Бог. Тобто якась «вища сила», що створила світ, «вищий розум», що знаходиться в матеріальному реальному світі, але десь на нескінченності в космосі — тобто, якщо стартонути з Землі в будь-якому напрямку вгору і якщо довго рухатися, то ми досягнемо місця розташування Бога, проминемо його, і, довго рухаючись в тому ж напрямку, досягнемо знов землі, але в діаметрально протилежній точці, ніж та, з якої вирушили. Я думав, що так вірити — достатньо, щоб бути хорошим віруючим, отримати на «тому світі» місце в Раю.
Але спосіб мого життя був таким, що я не відчував себе щасливим. Я богохульствував: лицемірив над ім'ям Бога, складав непристойні пісеньки, де, для рими, було слово «Алілуйя» (яке я, навіть, не знав, що означає). Моє життя було переповнене гріхом, який заважав мені жити. Я інколи думав, як його позбавитися. Мені навіть казали, що для цього треба їхати в храм, сідати перед священником і розказувати всі свої гріхи. І що йому розповів — те він тобі й пробачив. А якщо я забув про якийсь, або з сорому не наважився б розповісти — то все одно залишився б грішником. Тобто я був приречений…
В мене до нещодавна була боязнь смерті: я хотів прожити так довго, щоб все встигнути в своєму житті, але я боявся, що можу померти передчасно і не побачу шводкопрогресуючого майбутнього. В мене було бажання прославитися: я звик бути найкращим, думаючи, що я сам всього досяг, і через свої здібності — бути популярним в очах людей. В мене виникли проблеми в особистому житті: з колишньою дівчиною за 3 роки зустрічання я сумарно 2 провів з нею в сварках. Інколи я ставав до всього байдужим і мені було дуже самотньо. Багато перепробувавши в своєму житті різних речей, я так і не знайшов, на чому може базуватися глобальне щастя. Локально мене задовольняли комп'ютерні ігри, гітара, творчість, друзі, гроші, які я сам заробив, мрії про безхмарне ідеальне майбутнє. Але все щоразу набридало. Я відчував себе залежним, але не знав від чого. Але кожному справжньому віруючому одразу стане ясно, що мені заважало жити вільно і щасливо — це гріх.
На 2му курсі до нас в гуртожиток приходив м.Марк і запрошував на Богослужіння в церкву. Я думав, що це якась секта. Для мене тоді слова що «Свідки Єгови», що «Євангелісти» мали незрозумілий зміст, а люди, які себе такими називали, я гадав, вони зомбовані і хочуть зробити усіх такими з невідомих мені причин. Ще я помітив, що подібні церкви достатньо багаті: в кожної є своє обладнане приміщення, утримання якого вимагає немалих коштів. Тоді мені стала зрозуміла мета цього зомбування. Ще мене дивувала поведінка людей: вони співають пісні релігійного спрямування, ще й синхронно виконують під них якісь обрядові африканські танці. Це не влазило в мій здоровий глузд. Але, до того ж, я все ще вірив у вищі сили незалежно від релігійного спрямування. Ось і Марка я сприйняв а такого, який бажає лише зазомбувати мене. Але з цікавості і поваги я сумлінно читав з ним Біблію. І відповідав на його питання. Це майже весь 1й і 2й курс. Я, навіть, хотів сходити й подивитися до нього в церкву, але після того, як Сергій з сусідньої кімнати перший пішов й розповів про обряд зомбування з піснями та африканськими танцями, я залишив своє бажання.
Другий раз Ісус постукав в моє серце через знайомство з гітаристом Hard Rock групи «Трутні» Жорою. Я лише хотів потусуватись з ним, навчитись та наблизитись до рівня його гри, отримати таку ж славу, як і у нього. На що він мене «прогружав» релігійними темами, а на рахунок того, що я взяв за мету при знайомстві з ним, Жора казав, що це всього лиш марнославство. Я був в шоці – такий класний шанс, що надала мені доля, зіпсувала якась церква. Ще нещодавно він виступав на Rock-фестивалях, а тепер це вважає марнославством, але тепер хоче створити нову групу, щоб співати пісні релігійного спрямування. Я, навіть, один раз приїхав до нього в церкву, сподіваючись, що після Богослужіння він мені покаже пару вправ на гітарі і дасть корисні рекомендації. Його церква виявилась євангелістською, і там я знову побачив дивних людей, які весь час посміхаються, співають пісні і піднімають руки догори. Мені дивно було бачити, як вони себе називають братами і сестрами, хоча я сумнівався, що в них спільні мама й тато. Тож після Богослужіння я так і не отримав жодного уроку на гітарі від Жори, хоча на всі мої питання він відповів. На питання: «Коли ми зможемо пограти на гітарі?» він відповів: «На тому світі – там у нас буде часу вдосталь! Приходь наступного разу в церкву». Наступний раз я не прийшов. По-перше – бо церква була в другому кінці Києва, куди я добирався 2 години лише в одну сторону; по-друге – мої уроки на гітарі знову обернуться Жориними проповідями.
Ще через декілька місяців, коли я сидів самотній в гуртожитку без роботи, з якої мене звільнили напередодні Нового року, до мене прийшли знову якісь підозрілі люди, що посміхалися. Оскільки мені було самотньо, то я не заперечував тому, щоб вони зайшли і щось мені цікаве розповіли. Я, як логіко-інтуїтивний інтроверт, почав чіплятися до кожної їхньої фрази з обґрунтуванням, і ставив їм свої питання, на які я не знав відповіді, щоб вони мені логічно аргументовано обґрунтували. Коротше, всі мої логічні питання залишилися відкритими, оскільки я, як мені здається, спілкувався з етиками. Це були п.Анна, п.Ханна, с.Лариса.
Вони мене запросили до себе на Богослужіння, після якого їхні чоловіки зможуть відповісти мені на мої всі питання, оскільки вони фізики. Мені стало цікаво, і оскільки я ще вірив у вищі сили, я пішов до них. Коли я прийшов, хоча Богослужіння я пропустив із-за репетиції, але декого з церкви побачив, то вони мене запросили до себе додому. Знову всі мені видалися диваками, оскільки посміхаються, славлять Бога за все, спілкуються цензурно, співають релігійні пісні, стверджують, що Землі і всьому світові 6400 років – дивно, з такими раніше я не мав справи. Після того, як я все ж таки прийшов перший раз до них на Богослужіння в кінці лютого цього року, я побачив дивовижну атмосферу добра і щастя в очах кожного. Побачив щасливі сім’ї і відчув тепле відношення до себе. Я замислився…
І спочатку став ходити щонеділі на Богослужіння із-за цієї блаженної атмосфери. Потім з пастирем Ноєм став вивчати Біблію – спочатку, щоб його не образити своєю відмовою, а потім мені стало цікаво пізнавати справжню істину. Після чого відкрилися очі мої і я зрозумів, чого мені в житті не вистачає. Тепер я самостійно читаю Біблію, коли їду на роботу і з роботи. Коли я пішов за Ісусом, Він вселився в моє серце! Хвала і Слава Богу і величезна вдячність київському центру UBF, що вказали мені істинний шлях!!! Амінь.