ОБК 2016: Проповідь “Святі люди: викуплені від гріха” (Ефесянам 2:1-10)

СВЯТІ ЛЮДИ: ВИКУПЛЕНІ ВІД ГРІХА

До ефесян 2:1-10

Ключові вірші 5,6 : "і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасені ви благодаттю, і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі"

З проповіді по Буттю 2й розділ ми взнали, про Божий задум на створення людини. Господь учинив людину не з порожньої цікавості і не для того, щоб ми страждали і мучилися, а для того, щоб ми жили і були з Ним, для Раю. Таким був Божий задум від початку. Однак сьогодні ми бачимо зовсім іншу картину. Світ, в якому ми живемо — це, відверто кажучи, не найкраще місце. Тут є хвороби, посухи, стихійні лиха і смерть. Суспільство, в якому ми живемо — також має багато проблем: тут є конфлікти і війни, вбивці і злодії. Тут є зруйновані сім’ї, одинокі старі і покинуті діти. Але що саме сумне, проблеми ми знаходимо не тільки в нашому оточенні, але і в нас самих, і в наших життях.

Що ж цим робити? Як вирішити ці конфлікти? В цьому уривку ми знаходимо, що Бог зробив, щоб виправити цю ситуацію. І як це не дивно, ці зміни, це спасіння починається не з того, щоб змінити те середовище в якому ми живемо (світ і суспільство), а з кожного серця, з кожного окремого життя. Нехай Господь проведе нас зараз через цей уривок і відкриє нам Своє велике спасіння в Ісусі Христі.

Подивіться вірші 1-3: “І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних, між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву, як і інші”.

В цих віршах Павло звертається до своїх читачів і нагадує, що представляло собою життя кожного з нас до того, як в ньому почав працювати Бог. І також, ці вірші дуже точно описують стан людини без Христа, і стан світу, в якому ми живемо. Що ж вони говорять нам?

По-перше, Павло каже, що усі ми були мертві, і увесь світ без Христа, також залишається мертвим. В Бут.2 ми читали, як Бог вдихнув в людину дихання життя. Раніше людина була просто плоттю, просто купою пороху, але з Божим подихом вона стала душею живою. Та разом з життям і Раєм, Бог дав людині ще дещо. Що Він дав? — заповідь: не їсти від дерева пізнання, бо смертю помреш. Тобто, від самого початку світу непослух Богу, тобто гріх, вбиває в людині Боже життя.

Хтось може сказати: напевне, це лише метафора. Ми дивимось на світ і бачимо живих людей. Людей, які їдять, сплять, народжують дітей, чогось прагнуть і добиваються цього. І це справді так. Фізично ці люди живі, але мертві духовно. Біда в тому, що Бог дивиться на тих самих людей, що і ми, але Він бачить їх мертвими. Вони — плоть, каже Він (Бут.6), в них нема Мого життя, вони відділені від Мене. Як зрізана квітка, відділена від кореня виглядає живою, але, насправді, вже мертва, так само і людина, відрізана від єдиного джерела життя — Бога-Творця, не має в собі життя, її дух мертвий.

Можливо ви були колись на похоронах і бачили, як близькі розмовляють з покійним. Але той завжди мовчить у відповідь. Він належить світу мертвих і він глухий до слів живих. Так само духовно мертва людина глуха до Божих речей.

По-друге, Павло каже, що людина без Христа перебуває під дією певних злих сил. Це цінності цього світу та дія духів зла. Вірш 2: “за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних”.

Цей вік має певні звичаї, певні цінності. Які це цінності? Наприклад, світ вчить, а сатана активно до цього підштовхує, що бажання твого серця — це саме головне. Це звучить дуже привабливо. Але біда в тому, що серце грішника зіпсоване, воно хоче злого. Багато людей з головою поринають в те, щоб задовольнити свої пристрасті, але при цьому руйнують життя своє і людей навколо: “яка різниця, що я покину жінку і дітей, якщо моє серце прагне нового кохання?”, “сьогодні я прагну розваг, мені класно, яка різниця, що буде завтра?”, “ця дівчина задовольнить мої бажання, яка різниця, що там вона собі відчуває?”

Як шкода мені деяких моментів в моєму житті, коли я йшов за хтивими, дурними бажаннями свого серця і при цьому жорстоко ранив життя тих, хто був навколо мене, тих хто любив мене: батьків, рідних та друзів. Як би я хотів, щоб цього ніколи не було, але воно було і від цього нікуди не подінешся. Чи не мали і ви в житті моментів, коли через якісь забаганки робили боляче тим, хто поруч? Чи не мали ви в житті моментів, коли бажання серця заводили вас в такий глухий кут, що здавалося б: краще померти, ніж так жити? Але насправді, це реальність, в якій живе так багато людей.

Цей світ високо цінує молодих, успішних і красивих. А якщо ти не молодий чи ти не досяг тих критеріїв, які вважаються успіхом, ти просто нікому не цікавий. Як багато людей пнуться з шкіри, віддають останні гроші і все, що мають, для того, щоб просто мати вигляд. Молоді дівчата змучують свої тіла, щоб відповідати стандартам краси. Молоді хлопці залазять в борги, щоб отримати новий модний гаджет. Заради збагачення люди не гребують брати і давати хабарі, красти, отримувати відкати і т.ін. “а що? — всі так роблять…” кажуть вони.

І так можна продовжувати нескінченно довго. Цінності цього світу потужною хвилею вриваються в наші життя через рекламу, через книги, через інтернет, телебачення. І вони повністю контролюють те: як ми маємо вдягатись, як витрачати свої гроші і час, що їсти, що любити і чим нехтувати… Це тотальний контроль, і якщо ти не живеш за цими звичаями — ти просто стаєш білою вороною. Чи не так?

Ну і третє це те, що без Христа, людина перебуває в рабстві. Рабстві гріха, рабстві власних тілесних бажань. Вірш 3: “між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву”. Без Бога, позбавлені Його життя, Його духа ми справді є плоттю, рабами наших тілесних інстинктів і бажань. Це страшне рабство, від якого не можна позбутись власними зусиллями чи бажаннями. Коли я не знав Бога, я просто слідував за бажаннями тіла і не відчував особливого дискомфорту. Але коли Він оживив мій дух, я справді усвідомив себе рабом тілесних бажань. Я впевнений, багато хто тут знайомий з цією боротьбою: проти хтивих бажань, проти заздрощів, ліні, злості. Я не міг позбутись цього, як би сильно не хотів цього, я був рабом гріха, бо всякий, хто робить гріх, є раб гріха. І звільнення я знайшов лише в Ісусі Христі, бо лише, коли Син, звільнить, тоді справді вільними станете (Ів.8:34-36). Амінь.

Який наслідок такого нещасного і мізерного становища грішника?

По-перше, ми бачимо, що самі є джерелом і причиною тієї темряви, яка оточує нас. Я чув, як люди кажуть: якщо Бог добрий, чому тоді в світі є зло. Але ми ж самі і є причиною цього зла. При чому тут Бог? Звичайно, є дія диявола і вплив світу, але вони можливі лише через гріх людини і вони лише підсилюють дію людського гріха.

По-друге, з причини такої зіпсованості грішна людина не може дати надії і виходу ні цьому світу ні самій собі. Часто цей світ і навіть ми самі думаємо про людину, як про щось добре: лише дайте людині час проявитись, вона ж лише недавно злізла з дерева. Лише заберіть від неї проблеми і побачите, як вона розквітне… але це обман.

Пам’ятаєте в братів Стругацьких був яскравий персонаж: професор Амвросій Вибігалло? Він намагався створити модель абсолютно щасливої людини. Перша його модель була нещасна і прожила недовго, умерши власною смертю. Друга була – “людина невдоволена шлунково” – вічно голодний кадавр, який скоро луснув від переїдання. А третя модель мала показати світу “людину повністю задоволену” – таку, в якої немає матеріальних проблем. Вважалося, що миттєве виконання усіх бажань зробить таку людину щасливою. Насправді ж третя модель, лише прокинувшись почала ґвалтувати і грабувати навколишній світ. Потім намагалась відгородилась, зробитись лялечкою і замкнути на себе простір-час, прихопивши усе награбоване. В книжці це дуже смішно описано. Але біда в тім, що в реальності відбувається абсолютно те саме. Біблія не дає жодних ілюзій про стан людини: “людське серце найлукавіше над все” каже вона (Єр.17:9) і ми маємо прийняти і змиритись з цим, щоб потім прийняти те велике спасіння, яке приготував нам Господь в Ісусі Христі.

Ну і третє — це те, що ми бачимо в кінці 3 вірша: “і з природи були дітьми гніву”. В цьому зіпсованому, мертвому стані ми один на один зустрічаємося з Божим гнівом, і від нього нема куди втекти.

Зараз ми не так часто чуємо про Божий гнів. Невіруючих він не лякає. Вони роблять зле, лихословлять Бога, відкрито протистоять Йому, і з неба не падає вогонь і не палить безбожників. В церкві ми часто чуємо про безумовну любов і гнів Божий видається нам надто примарним. Бог такий милий, такий хороший… хіба Він здатен на гнів? Але Божий гнів — це також реальність. Звичайно, Божий гнів, це не емоція. Але це — Божий остаточний осуд і прокляття усього людського гріха. Це Його відторгнення і огида всього, що є неправедним. Це Його гнів на все, що неславить Його, проти всього, що принижує Його велич, Його славу, Його праведність, проти всього, що повстає проти Його суверенності і влади.

Ми знаходимо образи цього гніву в історії про Ноя, історії Содому і Гомори. Ми знаходимо описи Божого гніву в пророків і в книзі Об’явлення. Там змальовується як руйнується і стрясається весь видимий всесвіт, але люди нажахані не через страшний катаклізм, вони біжать до гір та до скель і кажуть “Поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця!” (Об.6:16,17). Але якщо нам потрібне тверде переконання в реальності гніву і суду Божого на всяку неправду, нам не потрібно оглядатись в часи Ноя чи Содому, і не потрібно заглядати в майбутнє. Нам достатньо поглянути на Сина Божого на хресті, Який в годину найбільшої туги і страждання кричить в небеса: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” (Мар.15:34), а небеса мовчать. Ця неймовірна, приголомшлива реальність — Син Божий розіп’ятий, скривавлений, осміяний, обпльований грішниками, засуджений Богом і людьми і залишений Отцем на хресті — це і є найбільший доказ серйозності гріху і гніву Божого, що з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей.

Але одночасно — це і найбільший доказ Божої любові, явленої спасенним грішникам. Подивіться вірші 4-6: “Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасені ви благодаттю, і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі”.

Тут Павло нагадує нам, що хоча колись ми були мертві і в гріхах, але зараз це вже не так. Чому? — бо багатий на милосердя Бог полюбив нас превеликою любов’ю і змінив це.

Що це за превелика любов? — тільки що ми вже згадали найбільший її прояв — Син Божий на хресті, Агнець, що на Себе бере Божий гнів, щоб цей гнів обминув нас. Господь, що на Себе бере прокляття, щоб це прокляття не впало на нас. Отець, що віддає Сина на смерть, щоб ми, ті хто були непокірні, ті, хто згрішив не тільки проти Його закону, але і проти Його любові, ті, хто своїми гріхами розпинали Його Сина, хто були мертві… тепер отримали життя, отримали виправдання і цілковите прощення. Чи знаєш ти цю превелику Божу любов? Чи усвідомлюєш це багатство милосердя, що виявилося в твоєму житті?

Любов’ю Бог спасає нас від гріха. Милосердям Він спасає нас від смерті… до чого спасає? — до життя. Вірш 5: “і нас… оживив разом з Христом”. Христос помер, був похований, але силою Божою воскрес із мертвих, зруйнував силу, розбив кайдани смерті. І тут Павло каже, що разом з Христом Бог вже оживив і нас.

Пам’ятаєте, ми говорили, що як мертвий глухий до голосу живих, так і духовно мертвий байдужий до Божих речей? Тепер для нас це не так. Тому, ми відкриваємо Біблію і там є всі слова життя для нас, слово, як жива вода напуває наші душі. І Дух Святий приходить і спілкується з моїм ожившим духом: навчає, викриває, пересвідчує, дає радість. І ми починаємо бачити Божу роботу, Божі дива навкруги нас, там, де раніше не бачили нічого. І ясний смисл життя з’являється, і пізнання Бога і єдність з братами і сестрами. І сила в моєму житті з’являється, та сама сила, яка воскресила Христа. Вона вже здійснилася також і в наших життях. Амінь.

Але ще більше: коли Бог воскресив нас разом із Христом, то не лишив на цвинтарі, ходити між мертвими. Також, разом з Христом Він підніс нас, посадив на небесних місцях, каже Павло (6). Що це значить? Це значить, що хоча фізично ми все ще тут, але мої думки, мої бажання, мій дух і життя — тепер в небесних місцях, з Богом. Всі мої благословення — в Нього. Моє спілкування — з Ним. Мотиви для моїх вчинків — з небес. Моє служіння, те, що я жертвую — все це для Бога, воно піднімається до небесних місць. Він вже воскресив нас і вже посадив нас на небесних місцях в Ісусі Христі. Амінь.

Яка мета цього? – вірш 7: “щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в добрості до нас у Христі Ісусі”. Бог спас нас, щоб бути добрим до нас вічно, в усіх наступних віках. Не просто, щоб витягти нас із пекла, але щоб в наших життях було явлено безмірне багатство благодаті, добрості і любові величного Бога.

Як Бог спасає грішника? — через віру, вірші 8, 9: “Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився”. Якби спасіння залежало від нас, від наших справ, хто б тоді отримував славу? — ми самі. Але спасіння від Бога, і вся слава — Йому. Він вже все зробив, звершилося! Все, що нам потрібно — довіритися в цьому Богу.

Мені подобається історія про одного молодого чоловіка, який спішив на євангельське зібрання, але запізнився. В залі вже було порожньо, тільки кілька братів згортали апаратуру. І він підійшов до одного з цих братів і каже: “що мені зробити, щоб спастись?” І цей брат складає апаратуру, проповідник вже пішов, вже темно в залі, і брат обертається до нього і каже: “чувак… пробач, але ти спізнився, вже надто пізно”. І в того паніка: “Господи, як це може бути пізно, невже вже нічого не вдіяти?” — “Так”, відповідає той, “вже нічого зробити не можна…. бачиш, все вже зроблено”.

Я спасенний! Не тому, що читаю Біблію і ходжу до церкви, не тому що прийняв хрищення, не тому що роблю якісь справи, не тому, що читаю проповідь. Лише тому, що Бог це вже зробив в Ісусі Христі. Амінь.

Отже, ми спасенні від гріха і смерті, з превеликої любові, до життя, через віру і.. на добрі справи. Подивіться вірш 10: “Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували”.

Люди часто думають, що святі люди — це ті, хто робить особливі святі діла. Але бачите, насправді, святі люди, це ті, кого Бог освятив. Це ті, хто в Ісусі Христі, хто викуплений Кров’ю Його, і піднесений воскресінням Його. Ті, в чиїх життях виявилось багатство Божої благодаті і любові. Бог робить нас святими і Бог працює в нас і творить в нас образ Сина Свого, щоб як і Він, ми принесли багато гарного плоду і тим прославляли Отця на Небесах. Ви бачите? — навіть добрі діла — це також заслуга Божої роботи творення в нас. І це не може не радувати.

Колись я був впевнений, що добрі діла — це не про мене. Я починав багато справ, але дуже небагато доводив до гарного кінця. Навіть з університету ледь не вилетів. Але добрий Бог працював в моєму житті і змінював його. І Він продовжує працювати і творити в мені образ Ісуса Христа. Робота ще не завершена, і в мені ще багато лихого. Але я вірю цьому Богу і впевнений в результаті.

Чи довірите ви Йому своє життя? Бо ви — Його витвір, Його прекрасна поема, через яку Боже ім’я буде прославлене в цьому поколінні. Ви — святі люди, викуплені від гріха, живі в Христі, створені на добрі справи, які Бог приготував для нас. Амінь.

(п. Йонатан)