ОБК 2011: Жизненное свидетельство п. Гали

“А тепер коли справді послухаєте Мого голосу і будете дотримувати заповіту Мого, то станете мені власністю більше всіх народів, бо вся земля — то Моя! А ви станете Мені царством священиків та народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати Ізраїлевим синам”(Книга Вихід 19:5-6)

1.Життя звичайної дівчинки.

Мене звати Задорожня Галина Миколаївна. Я народилася 5 липня 1990 року в селі Степове. Тато в мене агроном, мама вчителька. Тому мене з дитинства привчали любити 2 речі: дітей і рослин. Дитинство проходило безтурботно на полях і в ставках цього мальовничого селища. Для початку все так добре,щоб розпочиналося радісне і безтурботне життя. Але не тут це все було. Тому що мені не вистачало спілкування і любові від батька. Тато працював, а коли повертався з роботи, то частіше за все підіймався в кімнату і був там і наша розмова зводилась до слів “ привіт і пока” . Ми дуже рідко збиралися всі разом і жодного разу не робили спільний відпочинок. Коли була маленька, то завжди мріяла, як татко буде забирати мене з дитячого садка і ми міцно тримаючись за руки будемо йти додому і я буду розповідати як пройшов день, а вдома організуємо якусь справу і будемо виконувати її разом. А коли підросла мені набридло мріяти, втішати себе веселими історіями і я себе ловила на думці, щоб мені було б простіше і легше, якби в мене тата взагалі б не було. В сім’ї я росла найменшою 4 дитиною. Ну звичайно ж, що мені приділяли більше всіх уваги, віддавали все найкраще. Тому я росла егоїстом. І коли з’явився племінник, він став найменшим і вся увага спрямовувалася на нього, я не могла з цим змиритися. Тому знаходила різні методи, щоб вигородити себе і мене похвалили і осудити його, щоб він виявився гіршим. Це я зараз згадую і мені стає смішно, а тоді це для мене було дуже серйозно. З 1 по 9 класи я навчалася в Степівській школі. В класі я завжди намагалася бути найкращою. В мене була найкраща подруга, і також вона була найбільшою моєю суперницею. Я бажала бути кращою за неї у всьому: починаючи від оцінок і закінчуючи зовнішністю. Коли вона отримувала кращу оцінку чи хорошу похвалу, чи хлопець на неї звертав більшу увагу — я страшенно заздрила, в голові роїлася одна думка: “як стати кращою, що таке зробити, щоб на мене звернули увагу”. Ще в молодших класах я була дуже активною і відкритою дитиною. Але далі з кожним роком все більше і більше з’являлася замкнутість, з’являлися комплекси з приводу зовнішності, з приводу стану нашої сім’ї. Я не любила виступати перед класом, соромилася і боялася спілкуватися з людьми. Але доводилося це все робити, бо бажання бути кращою переборювало страх. Стала підростати, тому почали цікавити похітливі речі, я знаходила порно- картинки, газети, журнали ховалася від усіх переглядала і перечитувала їх. Коли з друзями збиралися разом, обговорювали похітливі теми і займалися непристойними речами. Мені було соромно за це, тому я завжди боялася, щоб мене не помітили.

Після школи почалися студентські роки і розваги з хлопцями, випивкою і дискотекою. Мені хотілося відчути смак дорослого життя. В моїх планах було почати зустрічатися з хлопцем, жити так як всі живуть. Пошуки ні до чого не призводили. Тому знову з’явилася замкнутість і невпевненість. Почала приходити до негативних висновків: а якщо на нашому роді якесь прокляття лежить, мама розлучилася і зараз живе сама, з сестрою та ж сама історія. Мабуть моя доля також продовжувати в цьому ж дусі. Далі трапилася подія, яка збила мене з пантелику. Нам з мамою повідомили, що тато помер (на той час ми з татом не жили разом , я з мамою переїхали в Новий Буг і жили окремо) відразу ж з’явилися думки “я йому ще скільки всього не розповіла, я ж на нього тримала образу і навіть не попросила пробачення”.

2.Життя святої українки, священика царського.

Ще з 13 років я почала відвідувати конференції UBF. Господь уже починав сіяти Своє слово. Спочатку я нічого серйозно там не сприймала, просто приїжджала відпочити і повеселитися. На конференції “ Адам, де ти” я почула як Господь промовляє мені “Галя, де ти “ і я побачила себе грішною людиною, яка погрузла в егоїзмі, гордості, похітті, і якій потрібен Господь Ісус, щоб врятуватися. Це слово надихнуло мене написати свідчення і розкаятися в гріхах.

Після чотирьох років навчання в коледжі Господь дивним чином привів мене в Київ. Дивним, тому що до останнього моменту я планувала жити в Одесі, там навчатися і працювати. Але раптом, я опинилася в Києві, з першої співбесіди влаштувалася на роботу, вступила до університету. Я планувала по своєму, а Господь зробив по Своєму. Слава Господу! Далі я вирішила регулярно відвідувати богослужіння. Через вивчення книги Буття, а саме через приклад віри Авраама, я прийняла, що Київ — це земля місії, яку Господь дає мені зараз, Господь наділив любов’ю до студентів КПІ, і поручив бути пастирем для них. Я прийняла участь в конференції “Ісус — це відповідь”, я побачила, що намагалася втамувати свою жагу за допомогою речей цього світу: в відносинах з хлопцями, в гарній зовнішності, в гарному одягу, в матеріальному статку. Але це все не могло наповнити мою пустоту, а навпаки призводило ще до більших ран і страждань .Єдиний вихід — це Ісус Христос, тільки Він втамував мою жагу, залікувати душевні рани, Він є Живою Водою. (“А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я Йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне”).

На Різдвяному святі у 2010 році я писала свідчення на тему “Еммануїл- Бог з нами” слово Бога доторкнулося до мого серця. Сам Бог, залишив славу Небес, зійшов на землю, прийняв образ людини народившись немовлям , щоб бути зі мною, і дати мені спасіння. Я звикла сама будувати собі зручності, і жити таким зручним життям( до роботи йти 10 хв., якщо знайду час, то приїду в церкву, прийматиму участь в церковних справах тільки поверхово). На той час мене це влаштовувало, я наче і хотіла переїхати в спільне життя, але від зручностей відмовитись не могла. Приклад Ісуса Христа дав направлення і силу, тому рішення, щодо переїзду стало безповоротнім. Я зі слізьми радості відразу ж зателефонувала своєму пастирю, щоб в той же день перевезти речі і стати жителькою спільного життя. Я довірила Богу вирішення всього і Господь все провів. Також це слово відкрило мої таємні переживання , мені не вистачало батьківської любові, через це я тримала образу на батька, і це ще тяглося з дитинства, коли тата не стало, думала якось забути про це, але з цього нічого не виходило, вже була рана і вона давала про себе знати . Через слово “Еммануїл- Бог з нами” я побачила любов Небесного Батька, яка заліковує всі рани, яка втішає, Бог став моїм Небесним Батьком. Слава Богу! Перед смертю тата Бог дозволив йому ходити в євангелівську церкву, я вірю, що він зараз на небесах, Господь дав йому шанс покаятися.

Господь ростить і виховує мене Своєю ученицею. Я- вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої. Коли приймаю це, то можу впливати словом Бога, Його любов’ю і милістю на Київ, на Україну, на весь світ. Раніше я нічим не відрізнялася від сірої маси, намагалася бути такою як всі і щоб змінювати щось і якось впливати, я про це навіть не думала , керувалася девізом “Моя хата скараю- нічого не знаю” Але коли прийняла Ісуса в серце, то побачила, що я повинна впливати на оточуючий світ , розповсюджувати Царство Боже, проповідуючи Євангеліє. У Господа є великий план на моє життя.Через це свідчення я пізнала свого Бога як Господаря і Володаря Свого життя я приймаю рішення в покорі виконувати план Бога, в час і по волі Бога поїхати місіонером, куди Бог вкаже.

Господь дав мені видіння , що Україна – це святий народ. Ми українці повинні зрозуміти, що доля України залежить від кожного з нас. Якщо ми будемо слухатись Бога, дотримуватись Його заповідей, то це змінить Україну. Україна потребує керівництва від Бога.

Я з впевненістю кажу, що життя з Богом просто чудове. Хто з вас, ще не прийняв Ісуса своїм Господом і Спасителем, приймайте як найшвидше, і Він змінить ваше життя , дасть радість, надію, мир, а головне — прощення гріхів.

Одне слово: і станете царством священиків і народом святим.