ВБК 2017: Проповідь “Ти – Христос” (Від Марка 8:27-31)
ТИ — ХРИСТОС
від Марка 8:27-31
(29): І Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро Йому в відповідь каже: Ти Христос!
“А ви за кого Мене маєте?” — це питання, яке Ісус запитав у учнів після того, як впродовж двох з половиною років вони слідували за Ним і перебували з ним щодня. Це питання, відповідь на яке дуже відрізняється в залежності від того, кого саме ви питаєте. Ви почуєте одну відповідь від християнина і зовсім іншу від юдея, третю від мусульманина і четверту від історика. Своя відповідь є у філософа, у атеїста і агностика. Так цікаво, що усі ці відповіді — про одну і ту саму особу. Я думаю, жодна інша історична особистість не заслужила такого широкого спектру поглядів і думок про себе. Жодна інша історична особистість не викликає стільки суперечок, тим більше через стільки років.
“А ви за кого Мене маєте?” — це питання, над яким я хотів би подумати сьогодні зранку разом з вами. Хто такий Ісус? Що значить, що Він — Христос? Яке це значення має для мого життя сьогодні? Тож нехай Господь проведе нас зараз у розгляді цього уривку і дасть Свою благодать.
Давайте звернемось до Божого слова. Подивіться вірші 27,28: “Потому пішов Ісус й учні Його до сіл Кесарії Пилипової, а в дорозі питав Своїх учнів, говорячи їм: За кого Мене люди вважають? Вони ж відповіли Йому, кажучи: За Івана Христителя, другі за Іллю, а інші за одного з пророків”.
Що це був за час і місце, де відбулася розмова між Ісусом та Його учнями? Як я тільки що вже згадував, пройшло 2.5 роки після того, як Ісус покликав Своїх перших учнів слідувати за Ним. Для нас пройшла всього ніч — а їм довелося вже немало кілометрів наміряти власними ногами. Це був дивовижний час. Вони слідували за Вчителем і кожного дня чогось навчались від Нього: Його слів, Його справ, Його серця, Його особистості. Іноді, дуже рідко, вони залишались з Ісусом самі. В інший час навколо них була сила народу: сотні, а іноді й тисячі людей. Бували часи, коли їм ніколи було навіть хліба поїсти. А були часи, коли Ісус годував їх хлібом і рибою з неба.
Але зараз вони опинились з Ісусом на самоті. Вони піднялись до самих північних кордонів Ізраїлю, де жило багато греків і де, за легендою народився один з грецьких богів — Пан (якось я був там і навіть бачив цю печеру). Люди тут вірили в богів народжених від людей і в людей, яких шанували, як богів (наприклад, римського кесаря, на честь якого було названо місто). Тож і саме це місце наштовхувало на певні роздуми, а ще той факт, що нарешті навколо не було людських юрмищ і галасу.
Сьогодні вважається, що те, в що вірить людина — це її особиста справа. Однак проблема в тому, що світ, в якому ми живемо залишає нам дуже мало шансів мати особисте життя і особисту думку. Ми чуємо, бачимо, сприймаємо море різної інформації. Школа, медіа, суспільство намагаються нав’язати нам якісь ярлики і штампи в ставленні до всього. Ми не маємо жодної хвилини спокою. Та на щастя зараз ми залишили свої буденні справи і шум і зібрались в дуже затишному місці посеред лісу і пташок, де навіть погано ловить мобільний телефон, як учні біля Кесарії Пилипової, щоб подумати про дуже важливі речі. Тому закликаю вас, не згаяти цей унікальний і такий цінний час. Спробуйте відкинути упередженість і разом з учнями відповісти на питання Ісуса. І я надіюся, ці роздуми принесуть у ваше життя дуже гарний плід. Амінь.
Про що ж Ісус запитав учнів? Питання Його було дуже просте: “За кого Мене люди вважають?” (27). Для того, щоб відповісти на нього, треба було всього лише зібрати до купи усе те різне, що люди казали про Ісуса і зробити висновки. Учні так і зробили і відповіли: “За Івана Христителя, другі за Іллю, а інші за одного з пророків” (28).
Думки інших людей щодо Ісуса розходились в деталях. Хтось бачив в Ньому сімейну схожість з Іваном Хрестителем (вони ж були родичі), іншим Він темпераменто нагадував Іллю, третім — когось із пророків. Але в цілому вони були згідні між собою: Він — дивовижна, надзвичайна людина. Його слова мудрі і дають втіху. Його діла — могутні і величні: хто ще має владу вернути зір сліпому, звільнити від нечистого духа чи воскресити мертвого. Усім було очевидно: Ісус прийшов від Бога, бо таких справ, які Він чинить ніхто не може чинити, якщо не буде з Ним Бог.
Цікаво, що усі перелічені персонажі: і Іван Хреститель, і Ілля, і як ще дехто вбачав у Ньому пророка Єремію — усі вони згідно писань і легенд мали роль предтеч Месії, великого царя, який відновить богослужіння в храмі, відновить царство Ізраїля і приведе їх у золотий вік. З пророцтв Старого Заповіту люди знали точне місце, де має народитись Месія — в Назареті, і навіть приблизний час цієї події. Зараз усі чекали на Нього. Однак, в їхніх очах Ісус не підходив на цю роль, хоч і був великою Божою людиною. Він не вів жодної політичної боротьби. В Нього не було ніякого путнього війська. Він платив податки кесарю. Він такий смиренний і лагідний… який же з Нього Месія? Отже висновок був загальний: надзвичайна особистість, але така сама людина, як і вони, один з пророків, яких вже багато Господь посилав Своєму народу.
За кого люди вважають Ісуса сьогодні? Ті, хто не читав нічого окрім совєцьких підручників, взагалі сумніваються в Його історичності. Інші ставляться до Нього з великою повагою: лікар, вчитель моральності, гуманіст… Я зайшов на сторінку про Ісуса у Вікі. Вона перекладена на 232 мови, і в кожному перекладі різний текст. Такого довгого списку перекладів я ще ніколи не бачив. Різні вчителі та вчення наводять Його, як приклад, навіть відомий войовничий атеїст Річард Докінз пошкодував, що людина з таким потужним інтелектом, як Ісус не була атеїстом. Усі ці люди визнають Ісуса за когось видатного, та все ж за одного з людей.
Тому Ісус ускладнив завдання і запитав в учнів про дещо інше. Подивіться вірш 29: “І Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро Йому в відповідь каже: Ти Христос!”.
Сама постановка цього питання говорить про те, що відповідь учнів має відрізнятись від того, що думали про Ісуса люди. Чому? Тому що люди зустрічались з Ісусом епізодично і були з Ним не довго. Кожен з зовнішніх взнав Його з якоїсь однієї сторони. Ніби кожному в руки попався один пазл з великої картини. Але учні були з Ісусом весь час. Вони бачили, чули і знали набагато більше ніж інші, тому Ісус очікує від них іншої відповіді.
Чесно кажучи, я думаю, це питання ніколи не залишало їх з першого дня слідування за Христом. Від того дня, коли Іван Хреститель вказав на Ісуса, як на Агнця Божого і деякі з учнів пішли познайомитись з Ним. Коли Ісус вперше увійшов до Петрового човна, тому здавалось, що це просто якийсь книжник, такий собі ботан. Але коли наступної хвилини він витягнув стільки риби, що сітка тільки дивом не порвалась, він відчув, що його скромний човен відвідав сам Бог. Це питання билося в їхніх думках, коли Ісус одним словом втихомирив море і бурю: “замовкни, перестань” і настала велика тиша. Як людина може керувати несамовитою стихією? Це питання не полишало їх, коли вони чули Його вчення, кожне слово потрапляло прямо в серце і давало життя.
Якою була відповідь учнів? За всіх відповів Петро: “Ти Христос!”. І він не помилився. І Ісус прийняв цю відповідь. В Мат.16:17 Ісус на цю заяву Петра відповів: “Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець”.
Між цими визначеннями: “великий вчитель” і “Христос” прірва, як між небом і землею. Чому? — тому що це різниця між “один з” і “єдиний”. Якби Ісус був одним з можливих шляхів до Бога, якби Його слова були одним з можливих варіантів істини цей світ не мав би нічого проти Христа. Але Ісус не дає нам такої можливості. Ця ексклюзивність Христа, як червона ганчірка для бика, викликає гнів, обурення і несприйняття світу. Він — справді єдиний. Це про Нього Отець із небес сказав: “Ти Син Мій Улюблений, якого Я уподобав” (Мар.1:11), це Він Сам про Себе сказав: “Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Ів.14:6). Немає різних шляхів, є лише один. Немає різних істин, для кожного своя, є одна, і ця істина — Христос. Амінь.
В нашій країні, як і в багатьох інших, де християнство стало частиною культури, визнати Ісуса Христом дуже легко. Багато хто вимовляє ці слова, навіть не знаючи їхнього значення. Завтра кожен другий буде казати: “Христос воскрес!”, навіть не усвідомлюючи значення цих слів. Я, взагалі, колись думав, що Христос — це прізвище. В той самий час в світі є ще багато місць, де визнати Ісуса Христом, — це питання життя і смерті. Я знайомий з одним хлопцем, чудовим музикантом з Азербайджану. Його батько, мусульманин, дав йому ім’я Іслам. Коли цей хлопець прийняв Ісуса і сповідував Його Христом, йому довелось втекти з сім’ї і з країни, бо його батько хотів вбити його. Але так втішно тепер бачити, як Іслам прославляє Христа.
Хто ж такий Христос? Христос — це грецький варіант єврейського слова Месія, цебто Божий помазаник. В древньому суспільстві, коли до служіння ставав цар, священик чи пророк, його голову мастили олією на знак того, що цю людину поставив на служіння або ж помазав сам Бог Духом Своїм. Обіцяний в пророцтвах Месія мав стати досконалим втіленням усіх трьох: пророком який звістить їм усе (усю Божу волю), первосвящеником, який здійснить для них богослужіння і царем, що правитиме в мирі і праведності.
Ви не можете собі уявити, що значило для учнів це відкриття. Я не знаю, навіть, з чим це можна порівняти. Нарешті, те, про що мріяли покоління їхніх батьків здійсниться. Нарешті, Бог відвідав Свій народ і знову обернув на нього Свою ласку. Нарешті цих ненависних римлян виженуть. Нарешті зацарюємо… Але Ісус зразу ж розвіює їхні хибні сподівання. Подивіться вірші 30-31: “І Він заборонив їм, щоб нікому про Нього вони не казали! І почав їх навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне”.
Вони надіялись, що Христос зразу ж пошле їх в усі кінці, щоб розказати про Нього усім, щоб зібрати людей під Свої знамена і приступити до Своєї роботи. Але натомість Він забороняє розповідати кому б то не було. Він розуміє, що слово “христос” вирване з контексту не скаже нічого, навпаки введе усіх в оману. Він не хоче, щоб учні розповідали про це, доки самі не зрозуміють правильно.
Вони надіялись, що тепер Він встановить Своє правління. Але натомість Він каже: “Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне”. А це вже зовсім несподівано. Страждати? Відцураються? Буде вбитий? Хіба це може бути про Месію-Христа? Так, це саме про Месію-Христа!
Але задумайтесь: що міг би дати Своєму народу Месія-політик, Месія-завойовник, якого так ждали юдеї. Все, що Він міг би для них зробити — поліпшити умови їхнього життя. Звичайно, незалежна країна краще ніж окупація, гарні дороги краще, ніж погані. З цим ніхто не сперечатиметься. І багато людей думають, що уся їхня біда — це погані умови життя. Якби тільки умови життя покращились — то все, всі проблеми вирішені.
Але чи справді це все, що нам потрібно? Яка радість йти по світлій вулиці, але страждати від темряви в серці, від непробачення, від осуду, від гріха? Яка радість мати якісну медицину і не мати свободи від однієї згубної звички, від свого паршивого характеру, від заздрощів, від ліні? Яка радість, завдяки технологіям, мати можливість поговорити з будь якою людиною на землі, і при цьому жити в самотності, закрившись в егоїстичний кокон, в світі, де за одним столом сидить чоловік, дружина і діти, але якщо вони відкривають рот то тільки для того, щоб сваритися.
Божий Христос — це не той Христос, якого очікували учні. Божий Христос прийшов не для того, щоб просто поліпшити умови життя. Він прийшов щоб змінити життя. Твоє життя. Для того, щоб викупити тебе від Божого осуду. Для того, щоб звільнити тебе від влади гріха, темряви і смерті. Саме тому Він Сам мусив пройти через страждання, зречення, смерть і воскресіння, щоб усім, хто вірує, надбати спасіння вічне. Амінь.
Христос Божий — це справді помазаний пророк і Господар над усіляким пророком і пророцтвом. Його слова — слова Божі. Бога ніхто і ніколи не бачив, але Він Сам явив (Ів.1:18). Коли Фома просить: покажи нам Отця, Ісус каже стільки часу ви зі Мною і ти кажеш: покажи нам Отця? Я і Отець — одне, хто бачив Мене, бачив Отця. Усі пророки щось трошки відкривали про Бога, що самі могли збагнути. Але Ісус — Сам втілений Бог, який прийшов в цей світ, щоб бути із нами. Він явив нам серце Батька. Він дав нам Духа Святого і відкрив нам усе.
Він наш великий первосвященик. Священики старого заповіту приносили за гріхи людей в жертву тварин. Але чи може кров тварин змінити грішне серце? Аж ніяк. Та “Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили” (1Пет.2:24) І коли я змучений від своїх гріхів: гордості, похоті, жадоби і ненависті, я знаю, куди я піду. Я піду до Нього, до мого милостивого первосвященика. І в Його Крові, під Його хрестом знайду прощення, зцілення, нове життя і мир з Богом. Він не просто доповнив чи замінив закон Мойсея іншим законом, не просто приніс нові правила, яким ми так само не можемо коритись і виконувати. Він змінює серце грішника і робить нас дітьми Божими.
І Він — Цар. Хоч Царство Його і не від цього світу, та “Йому було дане панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики будуть служити Йому. Панування Його панування вічне, яке не спиниться, а царство Його не буде зруйноване” (Дан.7:14) Ми не побачимо кордонів цього Царства чи митниці, бо воно розповсюджується від серця до серця. Воно там, де виконується Божа воля. Але коли всі земні царства, та й сама земля і все створіння на ній згорить, Його Царство лишиться вічним. І оскільки Він — Цар, Він не ділитиме Свого престолу з кимось чи чимось іншим. Якщо ти віддаєш Йому серце і довіряєш Йому своє життя — роби це цілком і повністю, без залишку. Люди цього світу ставлять на престол свого серця свої безумні бажання і пристрасті, речі цього світу, своє его. І потім живуть і страждають під пануванням цих лихих і жорстоких розбещених царів. Але Ісус — Цар миру. Він приніс мені спокій.
“А ви за кого Мене маєте?”, питає Ісус сьогодні в кожного з нас. Хто Він? – великий вчитель, чи все ж таки мій Бог і мій Цар, мій Христос? Так багато відповідей… але ж ми знайомі з правилами елементарної логіки. Не може бути, щоб усі, кожен зі своїм поглядом на Христа були праві. Тут є тільки дві можливості, або всі помиляються, або хтось один правий, а всі інші помиляються. І якщо ми послухаємо слів Ісуса, то побачимо, що Він не залишає нам надто багато альтернатив. Хтось може думати: “Я готовий визнати, що Ісус — великий вчитель моральності, але відкидаю Його претензії на те, що Він – Бог”. Але не варто так говорити. Простий смертний, який казав би те, що казав Ісус, був би не великим вчителем моральності, а, або страшним негідником, який свідомо обманює людей і веде їх від Бога, або безумцем. Як ви поставитесь до людини, яка посеред вулиці стане і скаже: “я є шлях, істина і життя”, “я — втілений Бог”? Це навіжений. І якщо Ісус така людина, тоді просто пожалій Ісуса, пожалій і нас, тих хто слідує за Ним. Але якщо Він не негідник і не навіжений, тоді стань перед Ним на коліна, бо перед тобою Господь і Бог, милостивий Цар і Спаситель. Він Сам не дає іншої опції.
“А ви за кого Мене маєте?”, це Ісус і у кожного з нас сьогодні питає. Якщо ти ще не знаєш певної відповіді на це питання, якщо не зустрів Христа сам. Я надіюся, це питання буде переслідувати тебе, мучити тебе, не давати тобі спокою аж доти, доки ти не знайдеш відповіді на нього. Аж доти, доки ти не впізнаєш в Ісусі з Назарету свого Христа, свого Царя і Спасителя і віддаси серце Йому, щоб в Ньому знайти нове життя і Божу благодать.
Якщо ти вважаєш себе віруючим, християнином. Я надіюся, це питання так само буде переслідувати тебе. Щоб ти ніколи не заспокоївся. Щоб ніколи не зупинився, ніколи не задовольнився тим, що вже маєш. Щоб рухався вперед, щоб придбати Христа, щоб знайтися в Нім, щоб пізнати Його й силу Його хреста і воскресення аби досягнути якось воскресення з мертвих (Фил.3:9-11). З цього визнання шлях Петра тільки почався, я надіюся, цим шляхом підете і ви і нехай Отець на Небесах відкриє кожному з нас Свого Христа. Амінь.
(п. Йонатан)