Вивчення Біблії: Проповідь “Владика Господь гряде” (Ісая 40:1-11)

“ВЛАДИКА ГОСПОДЬ ГРЯДЕ”

Ісая 40:1-11

Ключовий вірш 40:10 : “Мій Владика ГОСПОДЬ, гряде в могутності. В Його руках влада; Його винагорода з Ним, а Його відплата перед Ним”

Вітаю з початком Адвенту, люба церкво. Адвент в перекладі з латини означає “прихід”, прихід звісно Ісуса Христа. Його починають за місяць до Різдва, щоб приготуватися до святкування приходу Месії в цей світ. Зазвичай в перший тиждень Адвенту ми розмірковуємо про надію. У темні часи надія завжди була тим, що допомагало людям жити далі і дивитися з впевненістю у майбутнє. За великим рахунком у цьому грішному світі часи завжди були темними. Нещодавно ми говорили про те, що лише у 20-му столітті на території умовного заходу був період відносного миру і достатку. В Україні до 2014 р. ми також жили в час відносного миру. І ми думали, що так буде завжди. Але то була ілюзія. росія повністю зруйнувала її в 2022 р. коли здійснила повномасштабне вторгнення. На що ми надіємося? Ми надіємося на скоре завершення війни. Надіємося, що вдастся вигнати ворога з нашої землі. Надіємося, що ворог дістане справедливе покарання. Надіємося на відновлення нашої нації. Це все гарні надії, однак, на жаль, ніхто не може дати ніякої гарантії, що всі вони, або хоча б одна здійсняться. Так, ми дуже хочемо цього, ми трудимося для цього. Але гарантії немає. Якщо складуться обставини певним чином, то певною мірою вони здійсняться. Але ми маємо розуміти, що цього може і не статися. Однак в цьому слові Бог дає Своєму народу надію, яка збудеться обов’язково. Вона збудеться навіть якщо всі сили пекла повстануть проти неї. Ця надія дає і нам твердий грунт, на якому можна вистояти серед божевілля цього світу.

Сьогодні ми подивимося пророцтво з книги пророка Ісаї. Ісая жив близько 700 р. до н.е. Він був свідком завоювання Асирією північного царства Ізраїлю в 732 р. до н.е. І в своїх пророцтвах він пророкує схожу долю і для південного царства. Сьогоднішнє слово стосується подій, які мали відбутися за 150 р. після Ісаї. В 686 р. до н.е. південне царство спустошив Вавилон, і забрав у полон більшу частину юдеїв. Через 70 р. після цього цар Кір дозволив юдеям повернутися в Юдею. І от саме цього періоду повернення стосуються слова Ісаї в цьому слові. Тобто фактично Ісая говорить до людей, які будуть жити за 150 років після нього.

Книга Ісаї має три частини: в першій, розділи 1-35 Бог проголошує суд над Ізраїлем, Юдеєю та оточуючими народами. В цих розділах гримить грім, миготять блискавки і пахне сіркою. Всім зрозуміло – безбожним народам буде непереливки. В другій, відносно невеликій частині, розділах 36-39 описано – описано пророцтво про падіння падіння Юди. В третій частині – розділах 40-66 – говориться про втішення, спасіння та визволення. Коли ми читаємо Ісаю, то переміна настрою книги з 40-го розділу видно навіть неозброєним оком. Складається враження, що у Бога змінився настрій. До 40-го розділу Він гнівався, а з 40-го зненацька подобрішав. Звісно Бог не змінився, ні Його характер. Він однаковий – і на напочтку, і в кінці книги. Бог одночасно і святий, Який карає за гріхи, і люблячий, який являє благодать і спасає.

Звернемося до віршів 1-2

1 Потішайте, потішайте Мій народ! – каже ваш Бог.

2 Промовляйте до серця Єрусалима і проголосіть йому, що його боротьба завершилась і його провина прощена. Адже за всі свої гріхи він одержав з ГОСПОДНІХ рук удвічі більше.

Ці вірші – це вступ до всього третього розділу книги пророка Ісаї – розділів 40-66. Боротьба Ізраїля, згадана тут, стосується Вавилонського полону. Він тривав довгих 70 р. і, здавалося, йому не видно кінця. Нам важко собі уявити, яким великим шоком був цей полон для юдеїв. Бог дав їм великі обіцянки – вони стануть великим народом, серед них повстануть великі царі, вони будуть володіти обіцяною землею. Вони очікували цього. Вони були впевнені, що вони – обрані, і з ними не може статися нічого поганого. В Єрусалимі знаходився храм – місце, де перебував Сам Бог. Юдеї були впевнені, що Бог не дозволить ніяким язичникам завоювати це святе місце. Натомість, їх країна була завойова язичницькою безбожною державою, а самі вони відведені в полон. В полоні їм здалося що все закінчено. В той час здавалося, що вавилоняни перемогли не лише Юдеїв, але і Самого Бога. А може Божий план зробити їх великим народом провалився через їхні гріхи? Юдеї запитували себе: “Бог все ще пам’ятає про нас?” “А якщо так, то чи зможе Він визволити нас, покласти край цьому полону і повернути нас в обіцяну землю?” І, саме головне: “Чи буде Бог це робити?” І в цих віршах Бог відповідає: “Так, я не забув вас. Я збираюся прийти до вас і визволити вас”. Так, ці люди вчинити страшні гріхи, вони не слухали Бога, поклонялись ідолам, вбивали Його пророків. Бог покарав і виховував їх через цей полон. Це тому що Бог справедливий. Він навчав їх одній простій речі – причинно-наслідковому зв’язку. Якщо вони вчинили гріхи, то це не проходить безслідно, а приносить покарання. Зазвичай у людей не виникає проблем з розумінням цього закону в матеріальному світі. Вони розуміють, що якщо в’їдуть своїм автомобілем в дерево, то розіб’ють його. Але в духовному світі люди не хочуть приймати цього закону. Вони думають, що можуть робити гріхи, і їм за це нічого не буде. Через вавилонський полон Бог навчав Свій народ цьому важкому але такому важливому уроку. Але Бог не планував повного винищення Свого народу. Коли гріх покараний, Бог спішить відновити Свій народ. Настав час потіхи і прощення. Бог каже: “Потішайте, потішайте Мій народ!” В наш час під словом “потішайте” часто мають на увазі обняти, похлопати по плечі і сказати що все буде добре. Але коли Біблія каже в цьому вірші “потішайте” то мається на увазі значно більше ніж це. Це означає “зробити сильним, зміцнити”. Це напряму стосується роботи Святого Духу, який названий “Утішителем”. Зміцнити – це як вставити в наші кості стальні пластини, щоб вони не ламалися через труднощі та навантаження. В 1939 р. маленька Фінляндія вистояла у війні проти сов’єтського союзу. В той час у фінській мові сформувалося поняття “сісу”, це слово не має аналогу в українській мові. Воно означає стійкість перед випробуваннями. Дослівно “сісу” перекладається як “начинка”, тобто ця стійкість завдячує тому, що знаходиться всередені людини. Боже втішення дає нам таку стійкість перед випробуваннями.

У 2-ому вірші Бог каже: “приємне скажіть Єрусалиму”. Вся доля Ізраїльського народу залежала від того, що скаже Бог. Бог міг просто залишити їх у полоні, і тоді вони щезли б як нація. Але Бог сказав їм приємне. Кілька років тому ми вивчали книгу Рут. Ті самі приємні слова Боаз сказав для Рути, коли та прийшла до нього уночі на тік, де той віяв ячмінь. У той час Рут ходила по лезу ножа, все її життя висіло на волосині, але Боаз сказав їй приємне, і по-справжньому втішив її.

Подивіться на вірші 3-5:

3 Чути голос волаючого в пустелі: Приготуйте ГОСПОДЕВІ дорогу, рівняйте в степу стежку нашому Богові!

4 Кожна долина нехай підніметься, а кожна гора та пагорб понизяться; кривизна нехай вирівняється, а вибоїстий шлях стане рівниною.

5 І з’явиться слава ГОСПОДНЯ. Кожне творіння побачить її, бо так провістили ГОСПОДНІ уста.

Ці вірші відповідають на питання, яке часто задавали собі вигнанці у Вавилоні: “А чи Бог захоче визволяти нас звідси?” Бог міг сказати: “Я дав цьому народові все: відкрив Cебе, закон, свої обіцянки, землю, храм – я поселився серед них, вони мали стільки нагод, і всі до єдиної змарнували. Я вмиваю руки”. Але Бог так не сказав. Бог наказав проголошувати: “Приготуйте Господеві дорогу”. Навіщо готувати дорогу? Тому що Господь йде спасати їх. Бог дає позитивну відповідь на їх запитання: “Чи захоче Господь?” “Так, Він захоче, Він йде, приготуйте Йому дорогу”. Ми знаємо, що у Новому Заповіті ці слова проголошував Іван Хреститель прямо перед початком служіння Ісуса Христа. В Лк.3:4-5 він казав:

4 … приготуйте дорогу Господню, вирівняйте стежки Його!

5 Хай кожна долина наповниться і кожна гора та кожний пагорб понизиться! Нехай криві стежки стануть прямими, а вибоїсті — гладкими дорогами;

Навіщо готувати дорогу? вирівнювати стежки? наповнювати долини і понижувати гори та пагорби? Щоб прийшов Господь. Бог не сказав щоб ми йшли до Нього. Ми не могли і не можемо цього зробити. Тому Бог прийшов Сам. І ми готуємося святкувати цю подію.

Звернемося до віршів 6-8:

6 А ще голос сказав: Сповіщай! І я запитав: Що сповіщати? Усяке тіло – трава, і вся його чарівність, як квітка польова.

7 Засихає трава, і квітка в’яне від одного лише ГОСПОДНЬОГО подиху. І справді, люди, як трава.

8 Трава засихає, квітка в’яне, але слово нашого Бога залишається незмінним повіки!

В чому втіха в цих словах? На перший погляд тут немає ніякої втіхи. Якщо людина, а всі ми люди, як трава і як польові квіти, які ростуть лише один сезон, і потім в’януть і засихають, то в чому ж тут втіха? Конкретно для вигнанців у Вавилоні втіха була в усвідомленні того, що не лише вони самі, а й Вавилон це вього навсього польова трава, і не більше того. Так, Вивилон з усією його величчу, містами, армією і наукою – всього-навсього лише польова трава. Але все ж є різниця між юдеями у полоні і Вавилоном. Так, всі вони трава. Але: “слово нашого Бога залишається незмінним повіки”. Різниця в слові Бога. Якщо вони приймають сказане їм слово, то будуть як і Боже слово, перебувати повіки. Ми з Вами нічим не краще цих полонених у Вавилоні. Ми – як трава, яка в’яне і засихає. Наша краса – як польові квіти. Але якщо ми приймаємо Боже слово, то через це слово ми не станемо як суха трава, а будемо жити вічно.

Звернемося до віршів 9-11:

9 Вийди на високу гору, благовіснику Сіона! Заволай щосили благовіснику Єрусалима! Волай, і не бійся! Говори містам Юдеї: Ось Бог ваш!

10 Мій Владика ГОСПОДЬ, гряде в могутності. В Його руках влада; Його винагорода з Ним, а Його відплата перед Ним.

11 Як пастир, Він пастиме Свою отару, братиме на руки ягнят, і на Своїх грудях носитиме їх; а дійних бережно водитиме.

В той час Єрусалим та інші міста Юдеї були спустошені та зруйновані. Там фактично не було кому і не було для кого звіщати. Там не було царя, і не були ким правити. Слава Єрусалиму за царів Давида чи Соломона давно минула. Для багатьох юдеїв важко було повірити, що там знову буде правити могутній цар. Але саме про це Бог наказав благовістити: Владика повернеться. Бог час від часу каже про речі, які наразі статися не можуть, але які мають статися у майбутньому. І Він хоче щоб ми вірили, що вони таки стануться. Людська надія засновується на вдачі: якщо нам повезе, або якщо складуться обставини, то вона збудеться. Але ніхто цього, звісно, гарантувати не може. Надія, яку пропонує нам Бог – інакша. Вона не залежить від людей і від обставин. Вона залежить від того, що робить Бог, тому збудеться обов’язково. Бог обіцяв Аврааму що у нього буде син. Хоча з фізичної точки зору це було неможливо, Авраам повірив Богові і чекав довгих 25 років. Коли настав встановлений Богом час, Той дав йому обіцяного сина.

Ми живемо в інший час, ніж пророк Ісая. Деякі його пророцтва вже збулися. Зокрема ті, які стосуються подій, коли Бог прийшов до нас. Ці пророцтва збулися в Ісусі Христі. Інша частина пророцтв ще лише має збутися. На їх ми маємо чекати. Добра новина Різдва не лише в тому, що Бог прийшов у нас світ щоб бути з нами. Добра новина ще й у тому, що прийде час, коли Бог повністю звільнить людство від зла та смерті. Комусь ця надія може здатися божевільною і зовсім не реалістичною, так само як надія Авраама на те, що у нього народиться син чи як надія для вигнанців у Вавилоні на те, що вони повернуться в Юдею. Надія, яку пропонує нам Бог значно більша ніж просто наш людський оптимізм. Це наш вибір чекати, коли Бог розпочне майбутнє, яке буде значно кращим за те, що ми бачимо чи маємо зараз.

В 1741 р. композитор Гендель дав свій прощальний концерт. Він пережив тяжкий інсульт, його здатність творити і писати опери згасла. Він був у повному відчаї, у нього були борги, і він казав що перед ним лежить одна порожнеча. Якось його друг залишив йому тексти ораторії, які складалися в основну з віршів книги пророка Ісаї. Першими словами там були слова Іс.40:1-2: “Потішайте, потішайте мій народ”. Ці слова дали Генделю надію і впевненість у тріумфі та перемозі. За три тижні він написав самий відомий твір свого життя – Мессію, де прославляє Бога, Який переміг смерть і зло цього світу. В це Різдво ми сподіваємося не лише на перемогу України. Ми надіємося на значно більшу перемогу – на перемогу Бога над смертю і злом цього світу.

(п. Яків)