Вивчення Біблії: Проповідь “І з’явиться слава Господня” (Ісая 40:1-5)
І з’явиться слава Господня (Очікування)
Ісая 40:1-5
1 Утішайте, втішайте народа Мого, говорить ваш Бог! 2 Промовляйте до серця Єрусалиму, і закличте до нього, що виповнилась його доля тяжка, що вина йому вибачена, що він за свої всі гріхи вдвоє взяв з руки Господа! 3 Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому! 4 Хай підійметься всяка долина, і хай знизиться всяка гора та підгірок, і хай стане круте за рівнину, а пасма гірські за долину! 5 І з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!
На минулому тижні ми дізналися, що Дитя народилося для нас. І це не просто дитя, це Цар! Пам’ятаєте, якими словами Він описаний?
6 Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру (Ісая 9:6)
Коли дивишся на сучасних наших правителів, то з усіх цих якостей ми можемо побачити хіба що тільки одну – “дивні”.
Ісус міг би бути ідеальним правителем. Я думаю, Його б бажали мати за Царя навіть прибічники республіканської форми правління. Чому? Тому що всі хочуть правителя, який би не хотів на тобі нажитися і дбав би про тебе. І це все про Ісуса. Але окрім цього всього Він ще і любить кожного та цінує.
Проте Христос ніколи не буде президентом чи царем жодного земного царства. Тому що Він хоче змінити і благословити не лише якусь одну сферу нашого життя, а все саме наше життя! А далі – і весь світ загалом. Тому всі християни, і ми разом з ними, вже багато століть напружено чекають Приходу Царя Ісуса. Сьогодні ми будемо якраз думати над тим, як нам цей час очікування треба проводити.
Подивіться на вірш 1-й:
1 Утішайте, втішайте народа Мого, говорить ваш Бог!
Слово “утішайте” в цьому вірші повторюється двічі. Зазвичай в Біблійній мові це закликає звернути особливу увагу на те, що саме говориться. Тут Бог через пророка Ісаю говорить до всіх пророків взагалі, щоб вони втішали Божий народ.
Давайте трохи згадаємо контекст. В попередніх розділах Ісая багато каже про гнів Божий, який має вилитися на Юдею через те, що вони відступили від Бога і почали вклонятися ідолам. Це дуже важкі розділи для читання, коли ви читаєте за планом. Бо хоча там і трапляються вкраплення Божої ласки, все ж таки там превалює зовсім інший настрій, ніж у другій частині книгиі.
Різниця у посилі та настрої між цими частинами книги настільки велика, що дехто навіть вважає, що другу частину не міг написати пророк Ісая. Втім ці ж критики також не можуть осягнути ідею, що як Старий, так і Новий Заповіти розказують про Того ж Самого Бога. Їм здається, що це різні Боги, які не мають нічого спільного. Але Бог Той Самий! І так само автор книги Ісаї також один. Просто різні частини книги акцентуються на різних якостях Бога.
Так ось, повертаємося до історії. На той момент, два з 12 колін Ізраїлевих продовжували мати свою державність. Більше того, вони були впевнені, що їм нічого не загрожує і ніхто ніколи не зможе захопити Єрусалим. Бо їх охороняє Сам Бог. Коли ж збулося написане в перших 39 розділах книги пророка Ісаї і Вавилон звоював Юдею, Ізраїль відчув себе повністю спустошеним. Всі їх сподівання були вщент знищені. Все, в що вони вірили, виявилося фальшивкою. Їх мрії, їх життя, їх майбуття – все виявилося зруйнованим раз і назавжди. І саме головне: вони свідомо зрадили Бога. Вони не слухали Його пророків, коли ті попереджали про наслідки. А тепер вони пожинали плід власного непослуху. Мабуть, вони могли думати, що Бог ненавидить їх і зневажає через це.
І так чудово, що ще за 120 років до того пророк Ісая записав не тільки слова Божого гніву, але й слова Божої любові для тих, хто йшов зараз у полон і для тих, хто мав з цього полону вийти! Ізраїль конче потребував цих слів. Ось тут і зараз він мав знати: чи він залишається Божим народом і чи змилується над ним Бог? І Бог чітко говорить через 1-й та 2-й вірші, що Ізраїль – це Божий народ, і що Богу не байдуже, що з ним відбувається. Більше того – Бог вирішить цю ситуацію і не залишить Свій народ напризволяще:
2 Промовляйте до серця Єрусалиму, і закличте до нього, що виповнилась його доля тяжка, що вина йому вибачена, що він за свої всі гріхи вдвоє взяв з руки Господа!
Другий вірш достатньо цікавий. Бо ж не міг Ізраїль ніяким чином спокутувати жоден зі своїх гріхів. О, якби так було можна, щоб трохи постраждавши, ти отримував прощення гріхів! Тоді б і жертва Ісуса була б не потрібна. Але не так. Лише викупна жертва Ісуса Христа, Який за гріхи Ізраїля і всіх людей “вдвоє взяв з руки Господа”, – лише вона могла задовільнити абсолютну Божу святість! Тут не написано про жертву Христа, але ми розуміємо, що вона тут є, хоча і неявно.
В другому вірші ми чуємо не тільки звістку про повернення з полону. Ми чуємо тут Благу звістку про прощення наших гріхів. І далі ця ідея лише розвивається аж до самого кінця книги – до 66-го розділу. І дуже символічно (і я особисто не вірю, що це випадково), Новий Заповіт також починається на 40-й (тільки книзі) і закінчується на 66-й.
Добра Звістка сьогоднішнього розділу книги Ісаї настільки вразила у 1741 році Георга Генделя, що він одразу приступає до роботи над найвідомішим своїм твором – ораторією “Мессія”, яка і починається саме з 1-го вірша 40-го розділу.
В цьому вірші Бог говорить про втішення. Ісус Христос прийшов на цю землю, також щоб втішити народ. Народ, який гинув у гріхах, і який без жертви Ісуса на хресті, не мав жодної надії на майбутнє. Ісус пішов з цієї землі, щоб Святий Дух, Утішитель, злинув на землю і назавжди перебував із нами. Втішення – це дуже важлива частина Божої благодаті для нас.
Кожен з нас потребує втішення. Бо кожен стикається з обставинами, коли не можеш своїми силами щось змінити; коли стаєш заручником ситуації. І добра звістка – Богу не байдуже до нас! Він дає нам Своє втішення в Ісусі Христі. Бог говорить до нашого серця і Його втішення приносить мир і спокій; воно забирає тривогу та біль. І от тоді-то ми починаємо розуміти справжню ціну речам.
Нещодавно в мого співробітника від коронавірусу помер батько. Я виразив співчуття, але подумав, як же страшно, що для рідних померлого невіруючого немає слів справжнього втішення. Бо це все! Це вже кінець і це вже ніяким чином не виправити. Бо смерть зрівнює всіх: і царів, і бідняків. І від неї не врятуєшся. Але для тих, хто вірить в Бога, є втішення навіть в цьому, здавалося би, остаточному кінці. Бо наша Пасха Христос переміг смерть!
І більше за смерть, більше за будь-які проблеми, хоч то вавилонський полон чи коронавірус, більше за все це і вище над усім цим – сяє слава Господня!
5 І з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!
Слава Господня тотожна присутності Божій. Це сенс і мета життя людини. В славі Божій зникають всі проблеми і відпадають всі питання. Ісус так каже про це перебування у славі Божій:
22 …і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не відійме! 23 Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте (від Івана 16:22-23)
Але цей момент остаточно ще не настав. Бог говорить Ісаї, що гріхи вже прощені, вина вже вибачена. А от слава Господня з’явиться в майбутньому. Ми чекаємо і дуже прагнемо приходу Господа, дуже прагнемо увійти в Його славу. Але чи треба щось ще робити, окрім як просто чекати цього моменту?
Подивіться вірш 3-й:
3 Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!
Східне прислів’я каже: “Є три біди: хвороба, порожній шлунок та подорож”. Це прислів’я виникло не на порожньому місці. Історично на Близькому Сході між містами не було доріг з твердим покриттям. Такі дороги почали там з’являтися лише з приходом римлян. Зазвичай, дороги були просто витоптаними в полі. Можете собі уявити їх стан, особливо восени. Окрім того, той самий Ізраїль славиться великою кількістю пагорбів та долин. Коли якійсь східний правитель мав намір поїхати у подорож по своїй країні, ці дороги починали в поспіху приводити хоча б в якийсь притомний вигляд. Власне, саме тому у 4-мі вірші ми стикаємося з роботами по згладжуванню рельєфу:
4 Хай підійметься всяка долина, і хай знизиться всяка гора та підгірок, і хай стане круте за рівнину, а пасма гірські за долину!
Якщо провести всі такі роботи, очевидно, дорога буде значно кращою.
Менше з тим, як це не дивно, Ісая тут говорить зовсім не про будівництво дороги. Хоча вірші 3 та 4 просто напрошуються на банери про Велике Будівництво, затіяне владою. Ісая говорить тут про духовні речі.
Насправді, навіть ті люди, хто ніколи не читав книгу пророка Ісаї, добре знають ці слова. Бо ж вони процитовані у всіх чотирьох Євангеліях! І слова ці в Новому Заповіті каже Іван Христитель. Про нього написано, що послухати його приходило безліч народу з усіх-усюд. Але ніхто не кидався будувати дороги.
Давайте ще раз уважно подивимося на ці вірші вже у духовному контексті.
3 Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!
Чому тут говориться про пустиню? По-перше, Іван Христитель, в якому частково збулося це пророцтво, дійсно проповідував у пустелі. По-друге, на момент народження Ісуса Христа в Ізраїлі вже 400 років не було жодного пророка. І народ відчував себе саме як в пустелі, прагнучи води Слова Божого. І по-третє, і це стосується нас, сучасний світ також схожий на духовну пустелю. І в цій пустелі має лунати вже наш голос.
Якщо у віршах 1 та 2 від народу нічого не вимагалося, як тільки почути слова Божі, то у віршах 3 та 4 ми бачимо наказовий спосіб дієслів: “вготуйте”, “вирівняйте”. Ці дієслова відносяться до тих, хто слухає. В тому числі – до нас з вами. І ці слова і ці дії є умовою для того, щоб побачити славу Господню, про яку йдеться у 5-му вірші. “Зробіть щось, і побачите”.
Давайте подивимося, що говорив Іван Христитель, який був тим самим голосом, що кликав у пустелі.
1 Тими ж днями приходить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській,
2 та й каже: Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне! (Від Матвія 3:1-2)
Всі ті роботи по згладжуванню рельєфа, про які писав Ісая, стосуються нашого серця. Воно має бути таким, щоб Цар Ісус міг легко увійти в нього і стати Царем нашого життя. Ми мусимо прибрати зі шляху Ісуса все те, що заважає: гордість, зверхність, жадібність, заздрість, пиху, лінь, почасту надмірну зайнятість, в тому числі самим собою. Якщо це є, то треба розкаятися.
Але каяття має бути не тільки десь глибоко в душі, там де його ніхто не може, крім Бога, побачити. Воно має бути видиме у нашому повсякденному житті. В Івана Христителя питали різні категорії людей, що саме їм треба робити? І він митарям сказав, щоб не стягали нічого над те, що звелено. Воїнам сказав, щоб не кривдили нікого. А іншим людям сказав, щоб ділилися тим, що мають, з тими, що не мають (Луки 3:10-14).
Так треба робити і нам. Якщо ти бачиш, що своїми словами ти образив когось, не треба думати: “та хіба це образа? в мене такі образи були в житті, а це – таке!”.
Треба обов’язково попросити вибачення і примиритися. Більшість проблем людей в тому, що вони говорять, коли треба мовчати; і мовчать, коли треба говорити.
Одного разу до священика однієї африканської церкви прийшла прихожанка і сповідалася, що вона посварилася з чоловіком, теж членом цієї громади. Священик їй відповів: “Не треба було відразу приходити і сповідатися в цій сварці; потрібно було спочатку помиритися і вже потім прийти і висповідатися“. Дуже часто буває так, що сповідатися перед Богом легше, ніж перед людьми. Але хто не понизиться, не може бути прощений.
Треба рівняти шлях перед Господом. Можливо, цих гір та пагорбів в нашому серці особливо і не помітно по нашій поведінці. Наприклад, можна вважати, що ти кращий за інших, бо маєш певний статус, чи ступінь, чи заробляєш більше, чи глибше думаєш над Словом, чи співаєш краще, чи більш пунктуальний, чи більше молишся, чи більш посвячений. Але так само думав і фарисей, дивлячись на митника. Пам’ятаєте цю притчу?
10 Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. 11 Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. 12 Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! 13 А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!… 14 Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той (Луки 18:10-14а)
Тільки, брати і сестри, дивіться, щоб не вийшло як у тому анекдоті. Прочитав пастор проповідь на недільному Богослужінні про митника і фарисея, в якій детально роз’яснив, що не потрібно пишатися своїм становищем і досягненнями.
– Ну, браття і сестри, зрозуміли ви що-небудь? – запитує на прощання у пастви.
– Так! – відповідають парафіяни. – Слава Богу, що ми не такі, як цей фарисей!
Якщо ви бачите, що ставите себе в чомусь вище за інших, моліться, щоб Бог дав смиренне серце. А ще – навчіться дякувати іншим за все, що вони роблять. Коли вважаєш себе за велике цабе, то і дякувати іншим зовсім не хочеться. А дякувати є за що. Якщо казати про церкву: то дякувати за хвалу, дякувати за гру на піаніно, дякувати за свідчення. Коли я тільки переїхав в Київ, то на першому ж зібранні в четвер я прочитав своє перше свідчення. А після зібрання брати і сестри підходили і дякували за нього. Це дуже зворушило моє серце.
В цей передріздвяний час, час адвенту, час очікування, дуже корисно буде поглянути на себе трохи з боку. І те, що побачиш – варто виправити з молитвою. Можливо, це не так просто. Власне, Ісус не каже, що буде легко. Менше з тим, Він Сам допомагає нам в цьому. А тому і каже: 30 Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий! (Матвія 11:30)
Якщо так робити, то точно можна буде побачити славу Божу раніше, ніж побачить цей світ. Так Семен та Анна з молитвою чекали народження Месії. І вони Його побачили, в той час як весь світ був дуже зайнятий собою, хоча, звертаю увагу, також сильно очікував на народження Месії. Різниця була тільки в чистоті серця.
8 Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога (Матвія 5:8)
Бачити тоді, коли інші не бачать.
Врешті-решт, Цар не залежить від нас. І Він в будь-якому випадку прийде, будемо ми щось робити чи ні. І якщо ми не будемо, тоді рівняти ґрунт нашого серця вже буде Він Сам. Та ж притча про митаря та фарисея закінчується так:
Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться (Луки 18:10-14)
Коли Ісус прийде вдруге, славу Господню “побачить кожне тіло”. І нехай це буде на втішення та радість для кожного з нас!
Сьогоднішнє слово відкриває нам Бога, Який не байдужий до нас. Він хоче втішити нас в тій ситуації, в якій ми перебуваємо, там де вже немає надії на свої сили. Також ми побачили, що наше очікування не має бути пасивним. Ной чекав на потоп, але не склавши руки, а щось роблячи. Так і ми маємо щось зараз робити. А саме: рівняти дорогу Господню в своєму серці. Звичайно, це треба робити кожен день, з року в рік. Але цей час адвенту є дуже слушним, щоб ще раз про це згадати і переосмислити. Наш Цар гряде! Люблячий і одночасно Всемогутній! Це сама радісна подія, яка може бути у Всесвіті. Давайте не прогаємо можливість ще раз наблизити цей час особисто для себе!
5 І з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!
(п. Ярослав)