Вивчення Біблії: Проповідь “Бо тепер спасіння ближче до нас” (До Римлян 13:1-14)

Бо тепер спасіння ближче до нас…

До Римлян 13:1-14

Ключовий вірш 11б,12 : “Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. Ніч минула, а день наблизився, тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла”

Сьогодні 1 грудня, за календарем перший день зими. Коли я був маленьким, я завжди чекав зими, снігу, можливості покататися на санчатах та поковзати по замерзлих калюжах. Нажаль, я жив у великому місті на півдні біля моря, тож сніг та мороз в нас бували не кожен рік. А ще я очікував нового року, щоб прикрашати ялинку, щоб 31 грудня зібратися всією родиною і всім разом смачно попоїсти. Коли тато приносив зазвичай дві сосни, він мив їх у ванній і дім наповнювався пахощами хвойного лісу після дощу. Потім ми їх зв’язували разом і з двох страшних та облізлих сосен утворювалася одна пухнаста шикарна ялинка. Потім ми всією сім’єю прикрашали її, і це було як чудо, мирно й радісно. Потім виключали світло й запалювали гірлянду, і все виглядало як у казці. Але треба бути відвертим, 1 січня я не любив: свято закінчилося і все поверталося до звичайних подій. На вулиці була, зазвичай, похмура та бридка погода, під ногами була багнюка та калюжі, вулиці були пусті та наповнені брудом від вчорашнього святкування, а телевізор показував якісь зовсім дитячі казки та нецікаві концерти. Першого січня в мене постійно було відчуття, що все вже закінчилося. Казка пройшла, але чуда не сталося. Далі найприємніша подія було розбирання ялинки через два тижні. Для мене це було як прощання з чудом, яке не справдилося, та очікування, що в наступному році буде щось інше. Тепер, коли я дорослий, я розумію, що найщасливіше в новорічному святі було саме радісне очікування якогось чуда, яке, проте, ніколи не приходило, а після нездійсненого чуда приходило розчарування.

Але у нас, християн, є чудо, яке насправді здійснюється. Більш того, воно, насправді, здійснюється кожного дня, просто ми звикли й не помічаємо його. Це чудо — що Господь Ісус Христос прийшов до нас і зараз ходить з нами. Також у нас є обіцянка ще більшого чуда: що Господь прийде знову й в тілі приведе нас до Його Небесного Царства.

Починаючи відсьогодні, у нас починається адвент, що в перекладі значить “поява”, “пришестя”. Так в церквах називають час підготовки до святкування Різдва. Ми також починаємо підготовку, тому сьогодні буде перша різдвяна проповідь.

Подивіться на вірш 11. “І це тому, що знаєте час, що пора нам уже пробудитись від сну. Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували.” Весь 12 та весь 13 розділ Апостол Павло на конкретних прикладах показує, як християни, що вірою отримали прощення гріхів, тепер мають жити перед Богом в чистоті й святості. Виправдання наших гріхів перед Богом повністю змінює напрямок нашого життя: раніше ми були чужі Богу, але тепер поєднані з Ним в Ісусі Христі. Раніше наш дух був мертвий, а тіло шукало насолоди в різних гріхах, але тепер Господь вірою оживив наші душі. Тому ми маємо жити в чистоті й святості. В 11-му вірші Павло підводить риску: “І це тому, що знаєте час, що пора нам уже пробудитись від сну.” Ми маємо жити свято, тому що вже час нам пробудитися від сну. Час, коли можна було спати, коли можна було жити розслаблено, вже минув. Час — це найпідступніший ресурс, що в нас є. Спочатку здається, що його дуже багато, потім його все менше й менше, і він спливає все швидше й швидше, а потім його не залишається зовсім. Коли час закінчиться, ми вимушені будемо повернутися назад та подивитися, на що ми використали наш час. І, чесно кажучи, там буде багато марних й пустих справ, багато просто розтриньканого часу, і мало дійсно великих і корисних справ. Тому Павло наголошує, що більше нема можливості просто спати й тринькати час. Коли Ісус прийде в другий раз, Він прийде вже не смиренним пастирем, а царем, суддею живий й мертвих, кому ми дамо відповідь за всі наші справи, на що ми витратили час.

Також слово “час” значить “епоха”, “історичний момент”. Який зараз історичний момент? В віршах 11,12 сказано: “Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. Ніч минула, а день наблизився”. Зараз час, коли спасіння наблизилося до нас, воно ближче, ніж коли ми ввірували, але ще не прийшло. Ніч вже минула, день наблизився, але ще не почався. Це схоже на час перед світанком: вже відчувається, що скоро зійде сонце, схід вже розвиднюється, ніч вже закінчилася, але ранок ще не настав. Ми зараз живемо в такий час. Відкуплення гріхів вже сталося, але грішне тіло ще не замінено на нове тіло воскресіння. Ісус вже виправдав нас перед Богом, але спасіння в повноті ще не прийшло. Ми вже діти божі, але ще не відкрилося, ким будемо. Також, тут “день” значить і день другого приходу Ісуса Христа. Ми не знаємо, коли Він прийде, але Його прихід наближається.

Тоді як ми маємо жити в такий час? “Тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла.” В темряві робляться всякі злі й грішні речі. Все те, що люди хочуть приховати, вони роблять ховаючись, в темряві, через ВПН та таємні телефони, з незнайомими людьми, щоб ніхто не побачив і не виявив. Але час, коли можна було щось приховати вже минув. Господь Ісус Христос прийде в славі й виведе всі наші таємні вчинки на світло, щоб судити їх. Тому ми маємо відкинути їх, відкинути все, що грішне перед Богом, щоб зодягнутися в зброю світла, в шати праведності Ісуса Христа, в шолом спасіння, взяти щит віри й меч Слова Божого. Зараз час не спати, але готуватися до славного приходу Ісуса Христа.

Чому християни сплять? Є декілька причин. Тому що нам здається, що часу ще багато. Здається, ще буде час покаятися, буде час змінитися, буде час працювати для Господа. Це ілюзія. З кожним днем розкаятися й почати нове життя все складніше. Також, нам хочеться ще поспати, і ще трошечки поробити діла темряви. Діла темряві спокушають нас, та обіцяють насолоду. Але всі ми на власному досвіді переконалися, що це обман, за який треба платити свою ціну. Третя причина, чому ми спимо, не дивимося на Ісуса Христа, та не очікуємо Його приходу, полягає в тому, що повсякденні справи цього світу нас дійсно затягують і відбирають увагу й серце. У нас є багато справ, що ми маємо робити. Вони не грішні самі по собі, але крадуть наше серце. В цю п’ятницю на роботі я мав перевірити, що все готово для інсталяції нової версії продукту на продакшин. Було готово не все, але це виявилося в чотири години в вечьорі. В той самий час, в іншому продукті треба було переробити інсталятор, щоб антівірус у замовника не блокував завантаження ехе файлів з інтернету, і викласти новий інсталятор для тестування. В той самий час приходять робітники, щоб внести гроші за обіди та внести додаткові замовлення. Ще не було роботи виправляти помилки по третьому та обробляти файли по четвертому проекту. Це відбирає багато часу й сили: здається нічого не робив, але тебе вже розірвали на шматки, підсмажили, з’їли та запили. Такі повсякденні справи також роблять, що ми духовно спимо і нічого не хочемо робити. Але зараз час вже прокинутися.

Що ми маємо робити? Подивіться вірші 13,14: “Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п’янстві, не в перелюбі та розпусті, не в сварні та заздрощах, але зодягніться Господом Ісусом Христом, а догодження тілу не обертайте на пожадливість!” Хоча день ще не настав, але вже робімо як удень. В 13-му вірші перераховані 6 гріхів, що ми повинні викинути зі свого життя. Більшість нас є християнами вже довгий час, і, як правило, ми не гуляємо та не п’ємо забагато. Також ми більш-менш контролюємо себе в сексуальному плані та прагнемо не сваритися і не заздрити. Але у християн є специфічні “християнські” гріхи, як то: осуд, розділення, лицемірство, зневага до невіруючих. Ми не можемо перебувати в цьому. Також, є загальні гріхи нашого народу, які впливають і на нас. Наприклад, тяжкий гріх нашого народу є невдячність, вкупі з розповсюдженням чуток, з осудом, з безпідставними очікуваннями чуда, небажанням ні відповідати за своє життя, ні нести відповідальність за свої вчинки. Послухайте, про що говорять в чергах в поліклініку, на пошті, або в автобусах. Там суцільний потік скарг, бездумності (російською “глупость”), безвідповідальності, чуток, брехні та осуду. Інколи мені здається, що наші люди більше скаржаться, ніж євреї в пустелі. Це велика духовна проблема, що також впливає і на нас. Коли Даня захворів на вітрянку, я пішов в поліклініку, і там розсварився з бабками в черзі, тому що вони скаржилися одна одній, переказували чутки та фейки, та ще й засуджували іменем Бога. Я дуже розгнівався, але відчував, що сварка не допомогла: вони не зрозуміли, ні про що, ні з якої причини я так говорив, але тільки образив їх. Також мій гнів та нестриманість це мій гріх перед Богом і я знаю, що від них страждає моя родина. Але я бачив і християн, що слухають такі скарги, кивають головами, піддакують, і погоджуються з ними, тому що старим людям дійсно тяжко живеться, і їм дійсно є на що скаржитися. Але це також не вихід. Ті, що скаржаться, не стають від цього вдячними, навпаки, більше жаліють себе, стають ще більш невдячними, насправді, як євреї в пустелі, йдуть до загибелі. А самі християни, також починають бачити навколо себе тільки тяжке й грішне, перестають бачити благодать Бога, що Він дає нам кожного дня, починають безпідставно засуджувати, тобто, стають такими самими. Вони втрачають надію і вже не можуть бути світлом та сіллю для світу. І найгірше, що не відчувають, що це є проблема. Скарги, бездумність й безвідповідальність, як рак, руйнують наш народ, і, мені здається, є більшою проблемою, ніж пияцтво, розлучення, аборти, гомосексуалізм або корупція. Але ми, християни, маємо відрізнятися від невіруючих. Так само, як ми не можемо перебувати в п’янстві та розпусті, ми не можемо перебувати й в скаргах, засудженні, безвідповідальності та в інших загальних і звичних гріхах нашого народу.

Тоді що ми маємо робити в цьому світі? Вірш 14 говорить: “Але зодягніться Господом Ісусом Христом, а догодження тілу не обертайте на пожадливість!”. Ми маємо зодягнутися Ісусом Христом. Це значить пам’ятати, що ми живемо в Ісусі Христі. Наприклад, багато хто з нас є батьками й матерями, і ми, звичайно, хвилюємося за наших дітей. Але ми не лише батьки й матері. Ми ще є діти Бога, і Він піклується про наших дітей, тож ми можемо довіряти Йому. Ми всі громадяни України, і ми хочемо, щоб наша країна перемогла в війні. Це здається неможливо. Але ми не лише громадяни України, ми ще й громадяни Небесного Царства. Ми віримо, що попри все, попри нашу нерозумність і безвідповідальність, Господь захищає нашу країну і має надію зробити Україну Своїм царством. Тому ми маємо довіряти Йому й не впадати у відчай навіть зараз. У нас можуть опускатися руки, коли ми бачимо реальний духовний стан нашого народу і нам може здаватися, що вавілонський полон — це те, чого ми справді заслуговуємо. Так, ми дійсно його заслуговуємо. Але ми віримо, що Господь милостивий. І ми знаємо, що Господь виховував Свій народ півтори тисячі років, від Мойсея до Христа, щоб вони готові були прийняти Христа. Тому, маючи віру в Ісуса, маємо і надію. Тому зараз робимо те, що маємо, тоді Господь зробить те, що Він може. 

Ми маємо знати, що Господь Ісус Христос народиться не через 4 тижні, 25 грудня, але Він вже народився 2000 років тому. Господь Ісус вже полюбив нас, так що вирішив бути з нами. І тепер Він кожного дня з нами. Це чудо, що здійснюється кожного дня, але ми забули звертати на нього увагу. Ми повинні пригадати, що Господь Ісус Христос вже викупив нас від наших гріхів, що Бог вже всиновив нас в Ісусі Христі, і, хоча спасіння ще не відбулося в повній мірі, але Господь вже приготував для нас місце в Своєму домі. Коли ми віримо, що ми в Христі, то зникає відчай, ми можемо бачити велику благодать Господа, що Він кожного дня робить нам. Тоді в нас є бажання й сила жити чисто й свято та працювати для Його Царства, очікуючи на прихід Господа.

Зараз у нас час підготовки до Різдва. Під час адвенту ми маємо відкинути всі наші справи й пригадувати народження Ісуса Христа. Тоді чому ми сьогодні говорили про гріхи, про пробудження від сну й про надію в Ісусі Христі? Тому що ми забуваємо про це. Не пам’ятаючи, хто ми є насправді, не пам’ятаючи, хто є Ісус і що Він зробив для нас, ми не можемо святкувати Його народження. Ми можемо казати: “улюблений Ісусе, діамант мого серця, я повністю належу Тобі, прийди зараз і народись в моєму серці”, але це будуть тільки пусті слова. Але, усвідомлюючи, що ми грішники, ми очікуємо народження Спасителя. Усвідомлюючи, що Ісус Христос, бувши Богом, прийшов до нас, щоб бути з нами, ми дякуємо й славимо Його благодать. Усвідомлюючи що без Нього ми загинули, але Він Собою оживив нас, ми святкуємо Його народження як прояв великої любові Бога. Знаючи Його милість, ми можемо жити заради Нього та являти Його любов іншим. Це і є сенс Різдва.

(п. Влад)