Вивчення Біблії: Проповідь “Велика радість усім людям” (Від Луки 2:1-20)

ВЕЛИКА РАДІСТЬ УСІМ ЛЮДЯМ

Від Луки 2:1-20

Ключові вірші 10,11 : “Та Ангол промовив до них: Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь”

Впродовж останніх чотирьох тижнів ми готувалися до Різдва. Ми роздумували про благодать, яку Бог виказав нам в тому, що для нас прийшов Спаситель, Син Божий. Ми дізнались, що народження Христа не було просто якоюсь неочікуваною, випадковою подією. Бог приготував для Нього місце, батьків, оточення і усе інше. Його прихід глибоко вкорінений в Божій історії спасіння і в історії Ізраїлю. Ми вчилися послуху Марії, вірності Йосипа та вірі Захарії. Але, звичайно, все це — лише рамка, яка оточує картину Різдва. Головний герой цього свята — малюк, що родився нам на спасіння. В уривку, який ми вивчаємо сьогодні, Він приходить. Ангел звіщає велику радість усім людям. Велика радість усім нам. Через цей уривок давайте подумаємо про Боже провидіння, яке відкрилось в народженні Спасителя, і, звичайно про те народився для нас. Нехай Господь помилує нас зараз і дасть нам Свою благодать. Нехай і в наших серцях народиться велика радість Різдва.

Прочитаємо вірші 1-3: “І трапилося тими днями, вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє”.

Перше, що мені кинулося в очі, коли я прочитав цей уривок — це те, як змінюється стиль оповідання Луки. В першому розділі він показав явну і навіть надприродну роботу Бога. Людська історія йде своїм шляхом: Марія заручається з Йосипом, Захарія служить у храмі. Усе, як завжди. Але ось в цей звичайний плин подій втручається надзвичайний Бог і все змінює. Неплідна бабуся стає вагітною. Дух Святих сходить на юну дівчину і в її лоні повторює диво шостого дня творення. Ангел носиться тут і там, роздає людям завдання та інструкції. Якщо представити хід людської історії у вигляді величезного авіалайнера, який летить своїм маршрутом на автопілоті, то, здається ніби в першому розділі командир (Бог) бере в руки штурвал і починає закладати фігури вищого пілотажу.

Але в другому розділі мова Луки змінюється. Другий розділ починається зі слова “трапилося”, тобто “так сталося”. І біля штурвала ми раптом бачимо вже зовсім іншого пілота. В першому розділі це був Бог. Але тут мова вже йде про царя Августа, про його наказ. Якщо в першому розділі ми бачили, Бога, який діяв дуже особисто. В житті Марії, Йосипа, Єлизавети. То в другому розділі ми бачимо Августа, який ніколи навіть не чув про Марію. Йому байдуже до того, що вона вагітна і кого там вона має народити. Він нічого не знає про Божий задум. Це все його не обходить. В нього власні інтереси. Але його рішення напряму впливають на життя Марії та Йосипа.

Ким був цар Август? Цар Октавій Август був правителем при якому Рим перестав бути республікою і став імперією. Власне, це він перший ввів такий титул, як “Август”, тобто звеличений. Цей титул мав релігійне значення. Він проголосив себе сином божим і господом і вимагав відповідного ставлення. Саме при його правлінні вперше прозвучала фраза “Pax Romana” (Римський мир). Очікувалося, що завдяки твердому правлінню і сильній армії він зможе встановити мир, стабільність і процвітання на усій території величезної імперії. В часи народження Ісуса в Юдеї вже можна була в обігу монета з його профілем, де було написано “Augustsus” або “Divi Filio” (син божий). І обидва написи доводили юдеїв до сказу, бо для них тільки Бог був справді піднесений і достойний такого титулу.

Лука прив’язує історію народження Христа до дуже чітких історичних маркерів: Август, Квіріній, наказ про перепис. Якщо події першого розділи могли відбутися коли завгодно. То тут ми вже маємо чітку прив’язку до історичних подій. Це не казка і не міф. Для ранньої церкви, так само як і для нас дуже важливо було згадувати, що Христос народився не в серці, а реально прийшов в цей світ, Слово стало тілом.

І ось цей цар Август призначає черговий перепис населення, щоб більш ефективно збирати податки. Знову у багатьох людей ламається звичний спосіб життя, і вся імперія наповнюється подорожніми. Цілі сім’ї зриваються з насиджених місць і повертаються туди, звідки походили, щоб відмітитися у відомості. Лихо не минає і Йосипа з Марією. Подивіться вірші 4-7: “Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них…”.

Молодій сім’ї довелося відправитися в подорож довжиною більш як 100км з Назарету у Вифлеєм, бо саме звідти родом був Йосип. Пішки, а може на ослику. По гористій місцевості. На останньому місяці вагітності. По приїзду виявилося, що оселитися вже нема де, місто переповнене. Час невблаганно спливав, дитину не можна попросити народитися трішки пізніше, і Марії довелося народжувати в екстремальних умовах. І, звичайно, це була трагедія.

Звичайно, Марія і Йосип готувалися до народження свого первістка. Так само, як і кожен з нас би готувався. Напевне, Йосип зробив для нього зручне ліжечко. Напевне, вони багато говорили і переживали про те, як їм ростити і виховувати того, хто стане вічним Царем. Але раптом усі їхні плани знову пішли шкереберть. Якщо вперше — через втручання Ангела. То вдруге — вже через якийсь дурний наказ. І, що важливо, — вони не мали жодних інструкцій на цей випадок.

Ангел сказав, ким має стати дитя і як його треба назвати. Але він нічого не повідомив про те, що малюк має народитися у Вифлеємі. Напевне, якби Йосип і Марія знали про це, вони б вийшли заздалегідь. А тепер що робити? Напевне, Марія стала на коліна і стала молитися: йти нам чи ні? Підемо — є небезпека для дитини. Важка дорога, холод. Залишимося — будуть проблеми з владою. Що робити? Як діяти?

Цей текст — дуже цінний для нас. Тому що частіше за все, ми, як і Марія не маємо жодних детальних інструкцій для свого життя. В “народному” євангельському християнстві часто панує таке уявлення про Боже провидіння: ось, у Бога є добрий задум на моє життя, якщо я буду дотримуватись цього задуму, то в мене буде все добре, а якщо ні — то будуть проблеми. І нам дуже хочеться знати, що ж там є в Божому плані. Особливо в моменти, коли доводиться приймати важкі і важливі рішення: ми плануємо народити дитину, придбати нерухомість, поміняти роботу, поїхати місіонером… Іноді ми просто не знаємо, що обрати. А іноді ми потрапляємо у такий вир подій, коли і вибирати, власне, нема з чого. Здається, ти не керуєш своїм життям, а просто рухаєшся вздовж якогось коридору і нема куди дітися. В такі моменти легко втратити сон і спокій.

Але Писання не вчить нас про Боже провидіння, як про план, який нам треба вивідати. Воно говорить про Божий задум, який завжди здійснюється. Зазвичай, Бог не дає нам ніяких детальних інструкцій, але натомість ми маємо дещо інше — Його заповіді і Його певні обіцянки. Нам доводиться обирати самотужки, спираючись на те, що ми знаємо про Божу волю. Ми вчимося жити вірою, уповаючи на Божу добрість. І це саме те, чого хоче від нас Господь. Тому цей текст дає нам велике укріплення. Ми бачимо тут Боже провидіння в дії.

Справді, Бог не повідомив Марії, що Ісус має народитися у Вифлеємі. Справді, коли вони прийшли до міста, виявилося, що їй нема де народжувати. І, на перший погляд все це сталось через царя Августа. Але за Августом, за рішеннями політиків, за подіями нашого життя ми завжди можемо знайти Бога, який керує усім. Він діє. За сотні років до того, як Август народився, цей Бог сказав через пророка: “А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних” (Мих.5:1). Бог прорік, і прийшов день, коли це слово виконалось. Його слово, Його задум завжди виконуються. І Його задум благий для тих, кого Він вподобав. Ми можемо бути впевнені в Богові і в Його провидінні завжди. Навіть тоді, коли все, здається не “ок”. Навіть тоді, коли, здається, все летить шкереберть і ми не контролюємо ситуацію, Бог контролює її. Писання говорить, що в Бога є благий задум на наші життя не для того, щоб ми намагались його вгадати і зазирнути в незвідане. А для того, щоб ми були певні, що ніщо не вихопить нас із Божої руки, Він проведе наші життя на спасіння і дасть нам Свою благодать. Так само, як Він провів Марію і Йосипа, задіяв для цього і царя Августа і всі народи імперії. Знову і знову ми бачимо Бога, який не реагує на події, а спричиняє їх. Знову і знову в історії Різдва, так само, як і у всьому, що стосується нашого спасіння, ми бачимо цілковиту Божу ініціативу і Йому одному віддаємо славу. Амінь.

До цього моменту усі події Різдва стосувалися лише дуже вузького кола людей: батьки Ісуса, батьки Івана Христителя ось і все… Але тепер коло учасників розширюється. Камера переміщується з вбогої печери, де Марія і Йосип сидять над яслами з маленьким Ісусом на поля біля Вифлеєму, де пастухи вночі стережуть свої отари. До них приходить Ангел і благовістить їм новину про народження Христа. Подивіться вірші 10-12: “Та Ангол промовив до них: Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме”.

Що ж це за новина? Це радісна новина, говорить Ангел. Для кого вона? — для всіх людей. Вам цікава новина, радісна для всіх людей? Для багатьох з нас це вже не новина, але нам все одно, так солодко чути її знову і знову. Знову і знову нагадувати її в своєму серці і хвалити Бога за неї: “сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь”.

Що ж це за Спаситель? Від чого Він нас спасає? Він спасає людей Своїх від їхніх гріхів. В цьому світі так багато різних фальшивих спасителів, таких, як, наприклад, цар Август. Вони кажуть: довіртеся мені, коріться мені, віддайте мені свої гроші, своїх синів, я спасу вас від небезпек, дам вам стабільність, почую кожного і зменшу тарифи на газ. Гарні обіцянки, дехто навіть справді намагався виконати їх. Але хіба це наші головні проблеми? Лиха доля, хвороби, неспокій, бідність, конфлікти — це все лише наслідки. Зовсім інше мучить нас і не дає спокою. Хто спасе мене від моїх гріхів? Хто покриє мої беззаконня? Хто примирить мене з Богом і відверне від мене Його палаючий гнів? Хто змінить моє серце, щоб мені більше не робити… не тільки не  робити, а і не хотіти того, що я сам в собі ненавиджу?

Іноді мої діти роблять якусь шкоду, і тоді я питаю їх: “навіщо ти це зробив?” Зазвичай вони відповідають: “не знаю”.  Я гніваюся на них, але в той же час розумію, що вони справді не знають. І я так само часто не знаю навіщо обманюю, навіщо ламаю, навіщо чиню лихе, те за що потім соромно і каєшся. Хто змінить моє зіпсоване гріхом серце? — “я ось благовіщу вам радість велику”, каже нам ангел, — “сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь”. Він — Христос, тобто помазаний, Месія, той кого Отець уповноважив здійснити це спасіння. Його покірність Він прийме і зробить моєю покірністю. Його чистоту Він благословить і вдягне мене в цю чистоту. Його Кров освятить моє життя. Його Дух змінить мене із середини, щоб мені без страху служити моєму Творцеві. І Він має силу спасти мене, бо Він — Господь, Сам Бог, Який створив небо і землю. Ось хто народився нам в Давидовім місті в ту ніч: Спаситель, Який є Христос Господь.

Подивіться вірші 13, 14: “І ось раптом з’явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!” Дитя, що народилося Своїм життям прославить вічного Бога, примирить земне із небесним, виявить в нас благу Божу волю. Про це співають воїнства небес. Хіба не маємо і ми приєднатися до цього прекрасного хору?

Що зробили пастухи, коли ангели відійшли і до них знову повернувся дар мови? Подивіться вірші 15,16: “І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь. І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала”.

Пастухи вирішили піти і побачити. Пастухи були бідні люди, без високого статусу чи зв’язків. Їх не дуже поважали в суспільстві. Їх слова не сприймали як щось вагоме і не враховувалися в суді. Звідки в них взялася така думка, взагалі, така сміливість — піти подивитися на новонародженого Христа і Господа? — тому, що народжений Спаситель лежить не в багатому палаці, оточений вояками і челядниками, а в убогих яслах. На вході нема ангела з вогняним мечем. Кожен може прийти і поклонитися. Якби ангел сказав: “сьогодні, в палаці в Єрусалимі народився цар”, пастухи би навіть і не думали кудись смикатись. Хто ж їх пустить до палацу? Але до Спасителя в яслах може прийти кожен. І кожен запрошений. Та чомусь не кожен йде. Чи радіє ваше серце? Чи спонукає вас піднятися і піти поклонитися Тому, хто народився щоб дати нам спасіння і життя? Нехай Господь помилує кожного із нас і дасть благодать, щоб прийти сьогодні до убогих ясел, поклонитися Спасителю і пережити цю велику радість Різдва.

(п. Йонатан)