Вивчення Біблії: Проповідь “Завжди з Господом будем” (1-е Солунян 4:13-18)

ЗАВЖДИ З ГОСПОДОМ БУДЕМ

1-е Солунян 4:13-18

Ключовий вірш 13 : “Не хо́чу ж я, браття, щоб не відали ви про покі́йних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають”

Декілька років тому наш любий п. Влад на зібраннях в четвер читав цикл лекцій про історію та вірування давнього світу (про те, як жили і в що вірували язичницькі сучасники Авраама, Мойсея та Давида). З цих лекцій було дуже добре видно, що кожен з цих народів мав певні очікування про те, що стається з людиною після її смерті. Ці уявлення про потойбічне мали величезний вплив на те, як вони жили по цей бік смерті. Наприклад, для тих самих єгиптян усе їхнє життя було всього лиш приготуванням до посмертної участі. Ми з п. Владом ще говорили про все це окремо і дійшли декількох цікавих висновків:

1. На відміну від усіх цих язичницьких уявлень про смерть і життя християнська надія стосується майбутньої долі не лише окремої людини, але й цілого всесвіту.
2. Християнська надія концентрує нашу увагу не на тому, що станеться після смерті, а на тому, що станеться після воскресіння, коли Господь прийде, щоб відновити наш світ.
3. Значна частина уявлень сучасних людей, в тому числі і віруючих, про посмертний стан людини (від смерті до воскресіння) та про безсмертя душі, насправді, беруть свій початок не в Біблії, а в філософії Платона та язичницьких віруваннях. Біблія говорить про цей стан дуже мало, як хтось сказав: “ніби пошепки”.

Тим не менш християнину є що сказати про життя і смерть. В уривку, який ми вивчаємо сьогодні ап. Павло втішає віруючих з грецького міста Солунь, щоб вони не горювали про своїх покійних. Він укріплює їх надією воскресіння. Нехай Господь і нам зараз дасть таке укріплення від Господа Ісуса Христа.

Подивіться вірш 13: “Не хо́чу ж я, браття, щоб не відали ви про покі́йних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають”.

Як правило, смерть – це сумна подія. Чин похорону церков Східного обряду містить в собі такі слова: “Плачу і ридаю, коли роздумую про смерть, і бачу у гробі лежачу, на образ Божий утворену, нашу красу, неподібну, безславну, без вигляду”. Тим більше ми сумуємо і плачемо, коли йдеться про смерть близької людини.

Віруючі з Солуня також сумували про своїх покійних. Їхній сум примножувався через те, що вони не знали, яка доля чекає на їхніх близьких. Солуняни гаряче очікували приходу нашого Господа Ісуса і Його вічного Царства. Але що буде з тими, хто не дочекався і помер раніше? – думали вони, – Невже для них немає ніякої надії? Тому Павло каже: “я не хочу, щоб ви не знали, що станеться з вашими померлими і сумували, як ті, хто не має надії”. Павло хоче дати їм надію.

Грецькі уявлення про потойбічну долю людини справді не залишали їм жодної надії. Згідно цих уявлень покійний у вигляді сірої безтілесної тіні сходив до царства померлих, де нема ні смаків, ні кольорів, ні сміху, ні відчуттів. Але саме головне, звідти нема вороття.

Павло руйнує ці уявлення, нагадуючи їм про смерть і воскресіння Ісуса Христа. Подивіться вірш 14: “Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покі́йних через Ісуса приведе́ Бог із Ним”.

Ніхто з Солунян, так само, як ніхто з нас не був в царстві смерті. Але Господь Ісус там був. Він помер, нагадує нам Павло. Насправді помер. Його смерть засвідчили римські вояки. Над Його мертвим тілом в розпачі плакали його матір, Марія Магдалина і учні. Його намастили пахощами, загорнули в саван, поклали до гробу і запечатали важким каменем. Ви вірите в це? “Ми віруємо в це”, нагадує нам Павло.

Але також ми віруємо, що Він воскрес. Воскрес тілесно. Коли воскреслий Господь явився Своїм учням, вони думали, що це Його привид. Але Ісус розвіяв їхні сумніви. Він запропонував їм доторкнутися до Нього, до Його ран. Він зголоднів і попросив їжі, сів з ними за стіл і спожив риби і меду. Він воскрес. Ви вірите в це? “Ми віруємо в це”, нагадує нам Павло.

Отже –, каже Павло, – так само, як Бог воскресив мертвого Ісуса (воскресив в тілі, для вічного життя), Він воскресить і тих, хто помер у Христі. Амінь!

Подивіться вірші 15-17: “Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до прихо́ду Господнього, — ми не попередимо покі́йних. Сам бо Господь із нака́зом, при голосі арха́нгола та при Божій сурмі́ зійде з неба, і перше воскре́снуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо́ й зоста́лись, бу́демо схо́плені ра́зом із ними на хмарах на зу́стріч Господню на повітрі, і так за́всіди бу́демо з Господом”.

Ці слова він каже словом Господнім. Тобто це не висновки з якихось інших текстів, а те, що сказав Сам Господь Ісус, безпосередньо. Що ж Господь Ісус сказав про Свій прихід і померлих? В чому полягає наша надія і наше втішення?

Перше, живі не випередять мертвих. Коли при Божій сурмі з небес в Своїй славі Господь Ісус прийде, щоб відновити все творіння і дати суд живим і мертвим, Він спочатку воскресить померлих. Ми намагаємося памʼятати своїх померлих, але з часом памʼять про них все одно стирається і тьмяніє. Але в Бога ніхто не забутий. Він називає Себе Богом Авраама, Ісаака та Якова, бо в Нього усі вони живі. Прийде день, коли в славі Христовій ми зустрінемося і з нашим дорогим братом п. Владом, і з тими, кого ми любили, але через смерть втратили. І так завжди з Господом будем. Амінь!

Друге, ми завжди будемо разом з Господом.

Слово “зустріч”, яке вживає тут апостол, по суті є технічним терміном, який греки добре знали. Цим словом позначали урочистий прийом, яким громадяни вітали поважного гостя, наприклад, імператора. В день, коли він прибував, процесія з найпочесніших громадян виходила за стіни, щоб зустріти і вшанувати його, а потім супроводити в місто.

Ап. Павло сам одного разу пережив таку почесну зустріч, коли прибув до Італії і брати з Риму вийшли йому на зустріч до форуму Аппія та Трьох таверн, а потім супроводили його до Риму.

В цьому уривку Павло описує Солунянам величну картину. Він показує Церкву, яка по суті вперше збирається у повному складі, усіх прославлених святих, які на хмарах підносяться назустріч Господу, щоб вшанувати Його, щоб розділити Його перемогу і разом з Ним в славі явитися світу, щоб разом з Ним царювати. Один з ранніх вчителів церкви, Іван Златоуст, читаючи цей уривок казав: “якщо Господь збирається зійти, то навіщо ми будемо підхоплені? Заради чести!.. ми помандруємо на колісниці Отця. Як Він підняв Самого Господа на хмарах (Дії 1:9), так і ми схоплені будемо на хмарах. Бачите, яка честь? Ми зустрінемо Того, Хто сходить, і, що радісніше, так з Ним будемо”. “Отож, потішайте один о́дного цими словами!” – каже Павло Солунянам, та й нам з вами.

Помер наш дорогий брат. Одного дня, швидше за все, ми також помремо. Але у воскреслому Христі ми маємо тверду надію для кожного з нас, так само, як і для всього світу, що потерпає від бід, гріха і тління. Він прийде одного дня в славі, щоб відновити все, щоб засудити зло і вбити смерть. В Ньому наше спасіння. В Ньому воскресіння й життя. Нехай Господь потішить наші серця, особливо серця п. Марії і дітей надією Воскреслого Христа.

(п. Йонатан)