Вивчення Біблії: Проповідь “Ти – Христос!” (Від Марка 8:27-38)

Ти – Христос!

Від Марка 8:27-38

Ключовий вірш 8:29 : “І Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро Йому в відповідь каже: Ти Христос!”

Успіх у житті залежить від того, чи вміємо ми ставити правильні запитання та знаходити на них правильні відповіді. Вірні відповіді на запитання дають можливість вирішувати завдання. В цьому слові Ісус ставить учням одне дуже важливе запитання: «Ви за кого Мене маєте?» Він хотів щоб Його учні точно знали, Ким Він є насправді і що має зробити. Ісус – це Христос. Його сутність відкриває ті справи, які Він робить. В цьому слові Ісус також ставить вимоги до Своїх учнів. Він навчає, як їм здобути життя, і як свідчити про Нього іншим. Хай Господь благословить нас у цьому році слідувати за Христом і свідчити про Нього.

 

Подивіться на 27-ий вірш: «Потому пішов Ісус й учні Його до сіл Кесарії Пилипової…» Євангеліст Марко надає великого значення містам та подіям. В його Євангелії міста та події змінюються швидко. Марко часто вживає слово: «І зараз». В цьому Євангелії Ісус постійно рухається. В сьогоднішньому слові ми підходимо до самого центру цього Євангелія. Ісус із учнями відправляється до віддаленої місцевості Кесарії Пилипової щоб наодинці, подалі від графіків та розкладів, поставити їм запитання, яке визначить усе їх подальше життя: «А ви за кого Мене маєте?»

 

Кесарія Пилипова знаходилась близько 40 км. на північ від Галілейського моря. Це був гарний куточок їхньої країни. В ньому брала початок річка Йордан і розташовувалося підніжжя гори Хермон. Раніше там знаходилося стародавнє місто Баніяс. І ви можете собі уявити, як Ісус зі Своїми учнями ходять по цим гарним місцям. Вони розглядають розвалини стародавнього міста, дерева, рослини та диких тварин, що їх оточують. Яка чудова картина – тринадцятеро дорослих чоловіків гуляють на природі! В Євангелії від Марка ми бачимо прояви великої сили та влади Ісуса: він одним словом втихомирює бурю, уздоровлює смертельні хвороби. Його проповіді збирають багатотисячні натовпи. Але тут, у цій картині, Ісус проводить час зі Своїми учнями на природі. Однак Ісус не лише насолоджувався природою та спілкуванням. В цей час Він ініціює одну важливу розмову.

 

Подивіться на вірш 27б: «… а в дорозі питав Своїх учнів, говорячи їм: За кого Мене люди вважають?» На той час Ісус став відомим. Чутки про Його чудеса розповсюджувалися по країні і навіть за її межами надзвичайно швидко. І все це у часи, коли не було Facebook і Twitter! Його служіння притягувало цілі натовпи людей. Люди приходили до Нього послухати Його проповіді, уздоровитися чи просто подивитися на чудеса. Та ось запитання: «А ким насправді був Ісус?» Виявляється, що у людей не було однозначної думки з цього приводу. І саме це і відповіли учні Ісусу у 28-ому вірші: «…За Івана Христителя, другі за Іллю, а інші за одного з пророків». Одні вважали, що Ісус – це воскреслий із мертвих Іван Хреститель. Наприклад, цар Ірод, почувши про Ісуса, саме так і подумав (Мк.6). Як ви знаєте, пророк Ілля не помер, а був взятий живим на небо. І в Ізраїлі існувало сильне повір’я, засноване на останній книзі Старого Заповіту Малахії, що Ілля має повернутися. Тому деякі люди вважали, що Ісус – це пророк Ілля, який зійшов із неба. Ще були такі, які вважали Ісуса одним із пророків. Зазвичай, за життя пророків переслідували та зневажали. Часто люди вважали, що кращий пророк – це мертвий пророк. Однак тут ми бачимо, що з часом пророків все ж визнавали і починали поважати. Люди часів Ісуса зачисляли Ісуса саме в цю категорію пророків. Вони поважали та визнавали Ісуса саме як пророка, але не більше. Таке ставлення до Христа цілком відповідає нашому часу. В Україні люди зазвичай поважають Ісуса, але саме як людину, і не більше. Якби Ісус був українцем, його, звичайно, включили б до переліку видатних українців, поряд із Тарасом Шевченком. Людям простіше та безпечніше вважати Ісуса просто видатною людиною. Видатні люди не вимагають від нас любові, вірності,  поклоніння та послуху. Видатні люди не кажуть: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!» Ми можемо чомусь вчитися у них, вони можуть нас надихати. Але якщо нам щось не подобається, ми можемо просто пройти мимо них, просто проігнорувати їх. Тому ця відповідь не задовільнила Ісуса. І Він поставив наступне запитання.  

 

Прочитаємо разом 29-ий вірш: «І Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро Йому в відповідь каже: Ти – Христос!» В цьому запитанні Ісус підводить Своїх учнів до більш глибокого розуміння того, Ким Він є насправді. Ісус виховував дванадцять учнів, щоб послати їх проповідувати Євангеліє по всьому світу. Тому їм потрібно було мати ясне розуміння того, Ким є Ісус. Петро відповів: «Ти – Христос!» Що означає ця відповідь?

 

Слово «Христос» – це грецька версія слова «Месія». «Месія» означає «Помазаний». Таким чином «Христос» означає «Помазаний». У Старому Заповіті помазували вибраних Богом царів. Наприклад, Бог вибрав царя Давида, і пророк Самуїл помазав його. І в 2 Цар.7 ми бачимо, що у Своєму заповіті з Давидом Бог обіцяє йому в його нащадках поставити такого Царя, який буде правити навіки:

 

12 Коли виповняться твої дні, і ти ляжеш із своїми батьками, то Я поставлю по тобі насіння твоє, що вийде з утроби твоєї, і зміцню його царство.

13 Він збудує дім для Ймення Мого, а Я зміцню престола його царства навіки.

(2 Сам.7)

 

І тут Петро робить надзвичайно важливу заяву: він іде значно далі, ніж звичайні люди, і називає Христа не просто пророком, а саме цим обіцяним Богом Месією. Ця заява Петра стає переломним моментом в Євангелії від Марка: на початку цієї Євангелії Марк заявляє: «Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого». До цього моменту Марк через різні події показує, хто такий Ісус: показує Його силу, владу, мудрість, унікальність. І тепер Петро приходить до такого висновку: Ісус – це Христос.

 

Христос – це перш за все Спаситель. Ісус Христос прийшов, щоб завершити Божу історію спасіння, обіцяну в Писанні. Після гріхопадіння Бог обіцяв послати Месію, який розіб’є сатану та спасе людей від влади гріха та смерті. З того часу Бог багато разів та багатьма способами звертався до людей через пророків і казав, що пошле їм Месію. Пророк Ісая передбачив прихід Бога сильного, Отця вічності, Князя миру (Іс.9:6). Пророк Єремія говорив про прихід Того, якого назвуть: «Господь – праведність наша» (Єр.23:6). Ісус виконав 350 пророцтв із Писання про Месію. Це означає, що Ісус – це і є Месія, Якого послав Бог. Ісус – це Божий шлях спасіння, і це єдиний шлях спасіння. Пізніше, ап. Петро сповідав так: «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12).

 

Христос – це також втілений Бог. Пророк Ісая називає Його Богом сильним. Пророк Єремія – Господом. Ап. Іван пише: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово» (Ів.1:1). І в 1:14: «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами…» Ісус – це Бог, Який втілився. Ап. Павло в Кол.1:15 каже, що Ісус – це образ невидимого Бога. Писання постійно каже: «Ісус– це Бог». Віра в те, що Ісус – це Бог – це унікальна характеристика християнської віри. Саме це і робить християн – християнами. Оскільки Ісус – це Бог, Він достойний не лише поваги, а поклоніння та служіння. Він стає самим важливим у нашому житті. Тепер Він може наказувати, а ми маємо підкорятися.

 

Таким чином Петро сповідав Ісуса Христом. Він зрозумів, що Ісус – це обіцяний Богом Месія. Але у нього та інших учнів лишалося невірне уявлення про те, що має чинити Месія. Тому далі Ісус навчає їх тому, що Йому треба зробити. Подивимось на вірш 31: «І почав їх навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне». Тут слово «треба» – дуже сильне. Ісусу треба було страждати. Але чому? Тому що такою була Божа воля. Пророк Ісая написав (розділ 53):

 

4 Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив…

5 А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!

 

Ісусу треба було багато страждати, бути вбитому, і третього дня воскреснути. Тільки так Господь міг зібрати Своїх овець, які розпорошились, кожна на власну дорогу. Єдиним способом викупити хворих, немічних, розпорошених людей – це віддати на смерть Свого єдиного Сина.

 

Почувши це, Петро почав перечити Ісусу. По-людськи ми можемо його зрозуміти. Він любив Ісуса та не хотів, щоб Той страждав. Однак з іншої сторони у Петра було невірне уявлення про те, що має зробити Месія. Він думав, що Месія має все чудесним чином змінити, так що людям не потрібно буде страждати та нести свій хрест. Не тільки Петро так думав, так думали усі юдеї. Люди очікували такого Месію, який сяде та троні і буде правити як цар Давид, який розіб’є римлян і принесе незалежність та процвітання їхній країні. Але якщо Ісус помре, то нічого цього не буде? Нам також потрібно обережно ставитися до свого розуміння того, що має робити Бог чи Месія, та приймати того Месію, Якого послав Бог.

 

Як відповів Ісус? У 33 вірші написано: «А Він обернувся й поглянув на учнів Своїх, та й Петру докорив і сказав: Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!». Слова Ісуса були такими жорсткими, тому що Він відчув спокусу від Петра – Свого близького учня. Спокуса не страждати була дуже сильною, навіть для Ісуса. Звичайно, Петро любив Ісуса, любив свій народ. Але проблема була в тому, що він думав не про те, що Боже, а що людське. Тому далі Ісус озвучив базові вимоги до Своїх учнів.

 

Подивимося на вірш 34: «І Він покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!» Ісус ставить для Своїх учнів дві основні вимоги. По-перше, потрібно зректися себе. Потрібно зректися своїх грішних бажань. Але не лише грішних бажань, а і свого напрямку у житті, своїх планів і навіть своїх амбіцій у служінні. Коли я їхав на служіння в Харків, у мене був свій погляд на те, яким має бути служіння та свої амбіції. За 10 років Бог все це поламав, і я здався. Зараз мені потрібно покірно навчати тому, яким має бути Богослужіння, церква, євангелізм та учнівство.

 

Друга вимога – це взяти свого хреста. Не так важко йти за Ісусом, якщо уся церковна діяльність – це лише одні приємні parties та подорожі. Але це не є слідування за Христом. Це просто життя в своє задоволення. Слідування за Христом вимагає нести свого хреста. Іншими словами, ми маємо платити ціну. Звичайно, ми отримуємо спасіння безкоштовно, лише по Божій благодаті. Але це не дешева, це – дуже дорога благодать. Дітріх Бонхьоффер сказав, що дешева благодать – це яд для церкви.  Для того щоб послухатися Бога та спасти людей, Ісус взяв Свого хреста. І тут Він закликає нас взяти свого хреста та йти за Ним. Ми маємо усвідомлювати, що християнське життя не буде просте та приємне. Ми маємо бути готові не лише терпіти невеликі незручності, але і зносити біль та страждання. Інакше ми не можемо йти услід за Ісусом. Іноді так трапляється, що комусь в церкві доводиться розподіляти хрести. Така людина часто пожинає бурю невдоволення. Ніхто не хоче брати хрест, усім їх хрести здаються самими важкими. Але яким би не був наш хрест, ми маємо усвідомлювати, що найважчий хрест поніс Ісус. Ісус поніс тягар наших гріхів. Ісус зазнав невимовної наруги, сорому та ганьби за нас. Коли наш хрест здається нам найважчим, погляньте навколо на інших людей. Джон Вікліф був професором богослів’я в Оксфордському університеті в 14 столітті. У той час Біблію могли читати лише священики латинською мовою. Він перший переклав Біблію на англійську мову і виступав за те, щоб звичайні люди мали доступ до неї і могли її вільно читати. За це його виключили з університету. Його так ненавиділи, що навіть коли він помер, його тіло відкопали і спалили. Георг Маус, німецький учений, сказав: «Йозеф Гебельс не може скасувати заповідь Христову». За ці слова його зіслали в нацистський табір, по дорозі до якого він помер з голоду. Коли ми читаємо про цих людей, наш хрест більше не здається нам найважчим. Часто страждання чи біль наших ближніх значно суворіші за наші власні. Щоб перевірити, чи ваше християнство чогось вартує, задайте собі запитання: «Чи готовий я заради Ісуса жертвувати чимось, зрікатися чогось, нести свій хрест?»

 

У віршах 35-37 Ісус попереджає нас про результат непослуху Його словам:

 

“Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що назамін дасть людина за душу свою?”

 

Одні навчають, як зберегти свої фінанси. Інші – як зберегти нерухомість. І все ж, найцінніше, що є у людини – це її життя. І Ісус навчає, як зберегти його! Люди намагаються зберегти своє життя живучи для себе, своєї вигоди, зручностей та задоволень. Але трагедія в тому, що так вони лише втрачають своє життя. За таким життям лежить лише одне – смерть. Дійсно, є безліч способів вбити свою душу. Але є лише один спосіб вберегти її – це жити заради Ісуса та Євангелії.

 

Чому так траляється? Подивіться на 38-ий вірш: «Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими».

 

Взагалі, люди мають відчувати сором. Якби ми не відчували сорому через свої гріхи, то не прийшли б до Христа! Однак в наш час люди мало чого соромляться. Вони не соромляться розпусти – того, чого потрібно соромитись. Атеїсти не соромляться своєї релігії, свого невір’я. Люди не соромляться, коли в неділю не йдуть на Богослужіння, а йдуть в ТРЦ. Однак дивовижно, але люди соромляться Ісуса та Євангелія. Ісус не соромиться називати нас Своїми братами. Бог не соромиться називати Себе нашим Богом. Бог заслуговує всякої честі, слави та похвали. Але люди соромляться Ісуса та Євангелія. Ми маємо знати ціну викуплення від гріхів. Якщо ми соромимося Ісуса та Євангелія, то не соромимося своїх гріхів. Якщо ми соромимося Ісуса та Євангелія, то, значить, намагаємося зберегти своє життя, але в результаті втратимо його. Тому що Ісус посоромиться нас, коли прийде у славі. Тому нам не потрібно соромитися, а пишатися тим, що знаємо Христа та свідчити про Нього.

 

Клайв Льюїс сказав, що якщо церква не приводить до Христа невіруючих, то в ній немає ніякої користі. Хай Господь використовує нас щоб свідчити іншим про Ісуса. Ми стали християнами лише з однієї причини: тому що повірили та сповідали, що Ісус – це Христос. Тепер Ісус каже нам: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!» Хай Господь допоможе нам в цьому році свідчити, що Ісус – це Христос та йти вслід за Ним.

 (п. Яків)