Вивчення Біблії: Проповідь “Просіть мудрості у Бога!” (Якова 1:1-15)

ПРОСІТЬ МУДРОСТІ У БОГА!

Якова 1:1-15

Ключовий вірш 1:5 : “А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на”

Росія вдерлася в Україну і чинить тяжкі злочини. Для нас важко було повірити, що війна може прийти на нашу землю. В дитинстві на розораних городах я ще знаходив іржаві гільзи з часів другої світової війни. Окопи за селом давно позаростали травою, чагарниками, там повиростали дерева. Бабуся розповідала мені про бомбардування, поранення, голод та німецьку окупацію. Але ця війна здавалася давно минулою, і важко було повірити, що щось схоже може повернутися. Але війна прийшла знову. Коли ми бачимо ці злочини, які зараз чинять росіяни, то важко повірити, що людина – вінець Божого творіння, може таке чинити. Не те що раніше не було зла – і раніше вбивали, грабували, насилували, крали і руйнували. Але під час війни багато зла робиться за дуже короткий термін, зло чиниться концентровано, і від цього видається ще більш жахливим.

Коли війна почалася, ми почали вивчати книгу Псалмів. У нас було багато емоцій – гнів, ненависть, страх. Ми вимагали справедливості. Ми мали якось справлятися з цими емоціями. Звичайно, Бог ненавидить зло, і Він буде судити росіян за вчинені злочини – і тих, які чинили ці злочини, і тих, які мовчки за цим спостерігали і нічого не робили. Але сьогодні ми будемо говорити тут про інше. Справа в тому, що як віруючі ми маємо визнати, що Бог – це правитель Всесвіту, Який керує всім, що в ньому відбувається. Звичайно, Бог не є автором війни, але Він допустив цю війну в Україні. Тому ми маємо знати, як нам реагувати на неї. Що нам робити у цей час? Просто ненавидіти росіян і чекати, поки Бог буде судити їх? Десь тихо пересидіти цю війну, щоб нас ніхто не чіпав? Ми не можемо жити одною ненавистю і очікуванням Божого суду над ними. І, напевно, найгірше під час війни це просто десь сховатися. Частина країни зруйнована війною. І навіть коли наші території звільнять, там буде пустеля. Загинуло багато мирних мешканців, багато біженців, багато фізично та психічно травмованих людей. Що нам робити у такий час? Нам потрібно винести власні уроки з цих важких часів і пройти це випробування. Звичайно, нам хотіло б жити у інший, більш спокійний час. Але ми не обираємо в час який нам жити. Ми маємо вивчити уроки, які дає нам війна, і, саме головне, через цю війну стати іншими. Ви вже напевно, зрозуміли, що ми не будемо, такі, як раніше. Наша церква не буде такою, як раніше, і країна не буде як раніше. Якими ми маємо стати, які уроки маємо вивчити? В цьому нам допоможе послання Якова і приклад ранньої церкви.

Звернемося до 1-го вірша:

1 Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!

У цьому вірші Яків звертається до церкви, яка, так само як і ми, переживає проблеми і потрясіння. Розпорошення розпочалося після вбивства диякона Стефана, книга Дій 8:1 розповідає про це так: “А Савл похваляв його вби́вство. І утиск великий постав того дня проти єрусалимської Церкви, і всі, крім апо́столів, розпоро́шилися по краях юдейських та самарійських”. Ап. Яків в цей час був пресвітером Єрусалимської церкви. Він залишився в Єрусалимі, і прийняв сильний удар цих переслідувань. В Єрусалимі перших християн переслідували радикально налаштовані юдеї, які вважали християнство єрессю, християн – єретиками і богохульниками, і вважали що хороший християнин – це мертвий християнин. І от Яків пише християнам, які розсіялися по околицях Юдеї та Самарії. Що таке розсіяння? Ми зараз краще розуміємо, що таке розсіяння, тому що всяка церква в Києві зазнала розсіяння. Церкви в Одесі зазнали розсіяння. Я вже не говорю про церкви в Харкові чи Херсоні. Чи розсіяння це добре? Звичайно, ми зараз знаємо, що в далекій перспективі розсіяння першої церкви сприяло поширенню Євангелія, тому що віруючі несли Євангеліє з собою в ті місця, куди йшли. Але в близькій перспективі це була трагедія, це була велика біль. Церква – це духовна сім’я, де ми звикаємо до служіння, один до одного, формуються певні зв’язки. І коли це починає рватися, руйнуватися, то це викликає біль. Зараз є можливість зв’язатися онлайн, що хоч якось може замінити живу присутність. Але тоді не було цього. Ці віруючі були позбавлені спілкування, належного навчання, не мали регулярного поклоніння. Вони почувалися відірваними від кореня. Хто зараз відірваний від церкви має це усвідомлювати – Ви живете в тілі, Ви маєте фізичні обмеження, бути з церквою це важливо.

І що ж Яків каже для цієї розсіяної церкви? Звернемося до віршів 2-4:

2 Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,

3 знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

4 А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.

Тут звернемо увагу на те, що Яків не говорить їм, які погані ці радикально налаштовані юдеї, які їх переслідують, і через яких вони мали залишити свої домівки і розсіялися. Він не каже, що Бог покарає їх і буде судити. Звичайно, це все правда, Бог буде судити юдеїв, які переслідували та вбивали християн. Але Яків звертає їх увагу на інше. Він називає ці переслідування випробовуваннями. Фактично він каже їм про те, що ці переслідування відкривають їм можливість для духовного зростання, і, вони мають цьому радіти. Здається що слово “радійте” звучить цинічно, як насмішка: “Вас вбивають, грабують, руйнують – а ви радійте?” Але про що це нам каже? Це нам каже про те, як серйозно Бог ставиться до нашого духовного зростання. Недостатньо повірити і прийняти Христа. Потрібно ходити в Ньому і зростати в Ньому. Бог спасає нас не лише заради нашого особистого щастя, але і для того, щоб використати нас у Своїй роботі в цьому світі. Але для того, щоб Бог використовував нас, ми маємо зростати. Зростати в чому? Тут Яків каже, що через такі випробування ми маємо навчитися терпеливості. Чому терпеливість так важлива? Тому що вона дає можливості уникати багатьох помилок і приймати правильні рішення. Терпеливість – це надзвичайно важливий плацдарм, висота до духовної зрілості. Коли у людей немає терпеливості, вони квапляться, хочуть всього досягти легко і багато помиляються. Щоб здобути гарну освіту, потрібне терпіння. Щоб навчитися заробляти гроші, потрібне терпіння. Щоб створити гарну сім’ю потрібне терпіння. Коли люди квапляться в цьому, вони помиляються, і потім ці помилки дуже довго і болюче виправляти. Але як навчитися терпінню? Воно прийде саме, з часом? Чи через читання цікавих книг? Чи просто коли ми спимо? Ні, терпіння приходить через випробування. Ми всі зараз проходимо різні випробування. Хтось втратив житло, роботу. Хтось просто сильно перелякався. Але важливе наступне: для християн випробування, хоча і неприємні, дуже користі. Ап. Петро в 1 Пет.1:6 написав: “Тіштеся з того, засмучені тро́хи тепер, якщо треба, всілякими випробо́вуваннями”. І далі Яків пише, що через терпеливість приходить досконалість і бездоганність у вірі. Іншими словами, духовне зростання, набуття духовної зрілості і досвіду відбувається через прийняття викликів. Тому питання зараз стоїть не лише в тому, які росіяни негідники. Так, вони негідники, злочинці, і вони будуть покарані. Але питання стоїть у в житті кожного християнина: чи прийняв я цю війну як Боже випробування? Так, звичайно, ми хочемо щоб ця війна скоріше закінчилася, і це правда, хай так буде. Але є Божий контроль, і вона буде тривати стільки, скільки їй дозволить Бог. І тому нам потрібно тверезо і відповідально її пройти.

Звернемося до 5-го вірша:

5 А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.

Далі Яків навчає нас, що для важких часів потрібна Божа мудрість. Коли ми приймаємо труднощі як Боже випробування, нам потрібна мудрість. Тут зверніть увагу на те, що прохання про мудрість стоїть в контексті страждать і випробувань. Людині потрібно найбільше мудрості у часи, коли їй погано. Чому? Тому що коли людині погано, вона може натворити багато дурниць. Можна образитися на Бога чи на інших тому що вони не звернули на мене увагу, коли мені було так погано і я не знав що робити! Можна розчаруватися в усьому і стати циніком. Можна не розуміти, як служити Богові і ближнім у такий час. І взагалі не знати, куди себе діти. Тому ап. Яків каже, що в такі часи потрібно просити мудрості.

Мудрості в такі важкі часи потрібно просити тому що ми не можемо пройти такі часи своєю мудрістю. Кажуть, що з літами людина стає мудрішою. Але це не завжди так. Якщо мова йде про нашу людську мудрість, то вона дуже ненадійна, і не може нам багато допомогти у важкі часи. В Пр.3:5-7 написано:

⁵ Наді́йся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!

⁶ Пізнавай ти Його на всіх доро́гах своїх, і Він випростує твої стежки.

⁷ Не будь мудрий у власних оча́х, — бійся Господа та ухиляйся від злого!

В часи випробування Бог ставить нас у такі обставини, де, як то кажуть “не проїдеш” на своєму досвіді і знаннях. У такий час недостатньо ні освіти, ні власного досвіду. Недостатньо і того факту, що я спасений. Християни іноді думають: “Я спасений, значить я мудрий”. Але часто це далеко не так. Іноді вони думають: “Я спасений, я піду в рай. Все інше мене не цікавить”. Це не мудро. Спасена людина постійно потребує розуміння Божої волі. Ось чому ми маємо просити у Бога мудрості, просити правильних рішень і поведінки. Ми живемо у час випробування війною. У такі час нам потрібно приймати важливі рішення, часто багато важливих рішень, які не можна відкласти на потім. І це не лише з питань власної безпеки: “Де мені жити, щоб мінімізувати небезпеку?” Не лише з питань як працювати та заробляти на життя чи як виховувати дітей. Потрібні важливі рішення з питань “Як служити Богові? Як служити ближнім? Якщо я виїхав за кордон, то повератися мені чи ні?” Для цього потрібна мудрість. Потрібно приймати рішення. Ап. Яків каже: “нехай просить від Бога”. Люби брати та сестри, не живіть в страху чи депресії, коли не розумієте що відбувається. Просіть! Це наказ. Запитуйте себе: “Боже я жив / живу по Твоєму плану? Чи це був просто мій переляк?” Війна ставить перед нами виклики. “Як ставитися до мобілізації: тікати, ховатися?” Ми маємо продовжувати служіння. Але яке це має бути служіння? Ми відчуваємо, що нашого досвіду тут недостатньо. Потрібна Божа мудрість. І сама нерозумна позиція християнина в часи випробування це залишатися пасивним – це бажання пересидіти, щоб мене ніхто не чіпав.

Ап. Яків звертає увагу на ще одну важливу річ. Звернемося до вірша 12:

12 Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.

Важкі часи показують правдивий стан християнина. Бог випробовує його і показує йому його стан. Ми говоримо, що у части успіху у нас є багато спокус. Але і у важкі часи є багато спокус. Хтось налякався через війну, і ще до цього часу не може прийти в себе. Це – спокуса, її потрібно подолати. Хтось каже: “Не чіпайте мене під час війни!” – це спокуса. Християни схильні виправдовувати свою пасивність та бездіяльність та депресію війною – це спокуса. Коли моя безпека чи безпека сім’ї на першому місці у житті – і мене не чіпайте! – це також спокуса! Ап. Яків каже: “Блаженний муж який подолає це”. Тільки через Боже слово, тільки робота Святого Духа можуть звільнити від цього. Християни кажуть: “Я стомився, я нічого не хочу, коли це вже вже закінчиться?” Ще нічого не робили, а вже стомилися. Це – спокуса. Не потрібно жаліти себе, потрібно боротися і перемагати спокуси. Ми маємо знати, що спокуси і випробування є частиною духовної боротьби християнина Подивіться на вірші 13-14:

13 Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.

14 Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.

Зверніть увагу, що це ап. Яків каже християнам, які розсіяні, які страждають, які втратили майно, дехто можливо втратив рідних чи близьких. І він не каже їм: “Брати і сестри, я розумію, як вам важко!” Вони тікають від переслідувать, а вдогонку ап. Яків їм ще й кидає: “Обережно, бо ваша пожадливість може вас погубити!”

Люба церкво, ми маємо дати відповідь на питання: “Якщо війна не закінчиться завтра, що ми будемо робити як церква? Якщо нам ніхто не гарантує безпеки, що ми будемо робити?” Кожен з нас має дати таку відповідь: “Якщо війна не закінчиться через тиждень, що я буду ротити, як буду служити Богові і ближнім та тому місці, де я зараз знаходжуся?”

Що ще важливо: ця війна зробила багатьох сильнішими, духовно зрілішими. Це не тому що вони вчасно зорієнтувалися в обстановці, а тому що довірили Богові і свою безпеку, безпеку своєї сім’ї і своє майбутнє. В їх вірі, в їх житті, в їх рішеннях та в їх служінні прославляється Господь. А хтось через те що не бореться зі спокусами і пожадливостями, бідніє і опускається вже нижче і нижче в своєму християнському житті.

Ап. Яків, який це писав, добре знав що таке труднощі, страждання і переслідування. Кажуть, десь в 60 роках він був скинутий з башти і добитий камінням. Але перші християни не зупинилися через це. Тому церква існує до цього часу і продовжує своє служіння. Ми покликані Богом перемогти. І наша головна перемога – це перемогти себе. В часи труднощів у всіх нас дуже багато спокус. Диявол працює. Ми не можемо виправдати війною чи безбожними росіянами нашу поведінку. Нам потрібно боротися зі спокусами. Диявол не лише обстрілює наші міста. Він обстрілює і наші серця, особливо зараз, коли вони такі вразливі. Тому ми маємо пильнувати наші серця, наші бажання, зважувати наші плани. Ми маємо розуміти, що нам потрібно робити не те, що нам хочеться, а шукати Божої мудрості. На завершення прочитаємо кл. вірш: “А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на”. Люба церкво, я бажаю Вам мудрих рішень у цьому році, рішень, які приведуть до Вашої духовної зрілості і прославлять Бога.

(п. Яків)