Вивчення Біблії: Проповідь “Праведний житиме вірою” (Авакум 1:1-2:20)

Праведний житиме вірою

Авакум 1:1-2:20
(2:4) Ось надута, не проста душа його в ньому, а праведний житиме вірою своєю
Вітаю вас, любі брати і сестри на першому Богослужінні у 2017 році. Напевне, сьогодні вночі більшість людей активно проводили старий рік і зустрічали новий. Сьогодні вони спатимуть: хтось до обіда, а хтось, може, і до вечора. Але я радий, що милостивий Бог зібрав усіх нас сьогодні в церкві, щоб в день Господній ми могли в радості служити Йому і насичуватись Його словом. Чи можна зустріти новий рік краще, ніж, коли ми разом з братами і сестрами поклоняємось Богу, згадуємо Його благословення в минулому році і молимось про Його милість в наступному? Я думаю, що рік, який починається з Богослужіння не може бути поганий. Амінь!
Сьогодні, а також на наступному Богослужінні ми розглянемо книгу пророка Авакума. Можливо, для когось це неочікувано. Однак, я молюсь, щоб через це пророче видіння Господь укріпив нашу віру і подарував в серця надію. Нехай Господь відкриє нам Свою волю.
Книга пророка Авакума відноситься до так званих книг “малих” пророків. Звичайно, вони “малі” не тому, що не важливі, а тому що ці послання досить короткі. Ключовий вірш цієї книги — 2:4 “Ось надута, не проста душа його в ньому, а праведний житиме вірою своєю”. Ці слова: “праведний житиме вірою” — дуже євангельскі. Ап. Павло цитує їх в посланні до римлян, до галатів та до євреїв. Свого часу ці слова зробили переворот в житті Мартина Лютера, відкрили йому Божу праведність і стали початком і девізом подій, які ми називаємо Реформацією. Але сказані вони були саме в Старому Заповіті. В якому ж контексті вони були проголошені?
Про пророка Авакума нам відомо не так багато. Сам він не вказує явно, в який час жив. Однак, ми можемо зробити певні висновки, виходячи з тих подій, які він описує. Швидше за все це короткий період на початку VII ст. до Р.Х. До того, як Юдея була захоплена халдеями і зруйновано храм. Але в час, коли в Єрусалимі вже сталися дуже трагічні і значні зміни. Впродовж 3 десятиліть над народом царював праведний цар Йосія, який відновив храм та святкування Пасхи. Він понищив ідольські висоти і вигнав усіх заклинателів та чаклунів. То був час миру і праведності, але, Йосія загинув в битві з єгипетським військом. Замість нього, фараон поставив в Єрусалимі свого царя, Єгоякима, про якого говориться: “і робив він зло в очах Господа, Бога свого” (2Хр.36:5). Час процвітання і миру закінчився. В країні панувала несправедливість, обман, беззаконня. Правителі робили, що їм хотілося і зневажали закон, пророки говорили те, що подобалось людям замість істини, священики чинили перелюб і жили в гріхах, судді брали хабарі. Це був час, коли ніхто не почувався захищеним, коли люди були в розпачі від несправедливості, жорстокості і цинізму, які панували в світі.
Якщо комусь здалося, що він трошки заснув, і не помітив, як я перейшов від минулого до сучасності, то не переживайте, я все ще говорю про часи Авакума. Але, оглядаючи світ навколо нас, ми можемо сказати, що змінилось не так вже й багато. І, так само, як в багатьох із нас, коли ми дивимося новини, в пророка Авакума також з’явилися питання з якими він прийшов до Бога.
Подивіться вірші 1:2,3 “Аж доки я, Господи, кликати буду, а Ти не почуєш? До тебе я кличу: Насильство! та Ти не спасаєш! Для чого неправість мені Ти показуєш та позираєш на муку? А передо мною грабіж та насильство, і суперечка стається, і носиться сварка”.
Страх і тривога, які довгий час мучили Авакума, кінець кінцем прориваються скаргою повною відчаю: “аж доки я, Господи, кликати буду, а Ти не почуєш?”. В світі, який бачить пророк, панує несправедливість і насильство, правосуддя покривлене, і, здається, сам Закон остаточно втратив силу. Авакум хоче зрозуміти, чому Бог, як здається, байдужий до того, що відбувається на землі, до того, що відбувається з Його обраним народом. Невже Він не чує? Чому не втрутиться? Чому не спасає? Йому здається, що Бог зовсім не поспішає відгукнутись на людську біду і біль. Йому так хотілось би, щоб праведність автоматично нагороджувалась, а зло щоб було покаране одразу. Але ось: зло торжествує, а праведники гинуть у муках. Як це можна сумістити з Божою справедливістю?
Але Бог не залишає скаргу Авакума без відповіді. Подивіться вірш 5: “Пригляньтеся ви до народів, і дивіться, і дуже здивуйтесь, бо вчиню Я за ваших днів діло, про яке не повірите ви, коли буде розказане”.
Це лише здається, що Бог байдужий і терпить зло. Це лише здається, що Бог не чує молитви і не відповідає. Це лише здається, бо іноді, для того, щоб побачити Божу роботу, Його відповідь, потрібно докласти зусилля і придивитись. Часто ми не бачимо Божої роботи не тому, що Бог не діє чи мовчить, а тому, що ми занадто заклопотані, занадто зайняті своїми переживаннями, турботами і скаргами, своїми страхами. Але Бог закликає пророка підняти свої очі і побачити більшу перспективу. Бог діє в світі. Зло не залишиться без покарання. Молитва не залишиться без відповіді. Бог каже: “ти дуже здивуєшся, Авакуме, коли побачиш”. І коли Авакум побачив, що саме Бог планує зробити, він справді сильно здивувався.
Що ж саме Бог мав вчинити? Подивіться вірш 6: “Бо оце Я поставлю халдеїв, народ лютий та скорий, що ґрасує по широкій землі, щоб захопити оселі, які не його”.
Ці слова звучали, як вибух бомби. Плем’я халдеїв жило далеко від Єрусалиму, в Месопотамії (звідти свого часу Бог покликав сім’ю Авраама). Ніхто і уявити не міг, що звідти може прийти загроза. Але ось Бог підняв їх і вони прийдуть, як люті варвари на своїх конях, що швидші за вовків. Вони прийдуть щоб руйнувати і грабувати. Перед ними не встоїть жодне місто і жителі Юдеї будуть виведені в полон. Земля наповниться плачем, але це не пом’якшить сердець загарбників, навпаки, вони сміятимуться і радітимуть від усвідомлення своєї сили і безкарності.
Як ви думаєте? Чи сподобалась така відповідь Авакуму? Мені здається, що в цьому місці він вже пожалкував, що спитав. Авакум справді не може повірити своїм вухам. В його серці народжуються все нові і нові питання. Подивіться вірші 12,13: “Хіба ж Ти не віддавна, о Господи? Боже Ти мій, мій Святий, не помремо! Господи, Ти для суду поставив його, і, о Скеле, призначив його на карання! Твої очі занадто пречисті, щоб міг Ти дивитись на зло, і на насильство дивитись не можеш. Чому ж дивишся Ти на грабіжників, мовчиш, коли несправедливий винищує справедливішого від себе?”.
Власне, тут Авакум бачить дві проблеми: по-перше, він очікував адресних санкцій проти нечестивих, але замість цього — варварська навала від якої постраждають всі: і праведні і нечестиві. Ну і по-друге, порівняно з халдеями, навіть грішні юдеї виглядали святими. Як же Бог міг використовувати таких нечестивців? Як Бог міг допустити, щоб якісь варвари, які поклоняються тільки власній силі, панували над Божим народом?
Це справді не прості запитання. Пророк не розуміє Божої дії. Здається, світ в якому він живе розлітається навколо нього на шматки. Але він знаходить опору в тому, що він вже знає і розуміє про Бога. Він знаходить опору в тому, що Бог — Господь, ЯХВЕ. Він — віддавна, Той, що є. Ми бачимо тільки те, що є зараз, але Богу відкрите і минуле і майбутнє. “Мій Святий”, каже пророк. Тобто, не дивлячись на те, що Бог зараз дозволяє грішникам панувати над святим народом, пророк впевнений, що рішення Бога праведні і справедливі. “Скеля” — Бог тверда опора для усіх, хто надіється на Нього. “Боже Ти мій”, каже пророк. Особисті відносини із Богом, опертість в Ньому перетворюють сумнів у впевненість, що Бог допускає це не для того, щоб остаточно знищити Ізраїля, а лише виховує його.
Я думаю, це гарний урок для нас також. Іноді в наших життях відбуваються дуже незрозумілі речі. Ми не бачимо Божого задуму і Його волі. Але не потрібно в такий час блукати в темряві, навпомацки в пошуках відповіді. Ми завжди можемо знайти тверду опору і укріплення віри в тому, що ми вже знаємо про Бога. Опертися на це. І рухаючись від цієї точки далі, знайти необхідні відповіді і втішення. Амінь.
В будь якому випадку, Авакум, вирішив твердо стояти до кінця і шукати відповіді у джерела усілякої мудрості — у Бога (2:1). І Бог відповів на його запитання. Подивіться вірші 2:4,5: “Ось надута, не проста душа його в ньому, а праведний житиме вірою своєю. І що ж, як зрадливе вино, так горда людина спокою не знає: він роззявлює пащу свою, як шеол, і не насичується, як та смерть, і всіх людей він до себе збирає, і всі народи до себе згромаджує”.
Тут Бог показує принципову різницю між нечестивим і праведним. Між тим, хто живе за бажаннями свого серця і тим, хто живе вірою. Авакуму не потрібно переживати через торжество тих, хто чинить зле: чи то юдеїв чи то халдеїв чи будь кого іншого. Це тимчасово. Вони просто живуть за своєю природою: широко роззявляють свій рот, але ніколи не насичуються. Вони будуть поглинати і грабувати одне одного не знаючи спокою, аж до скону. На своїх кривих стежках вони будуть гнатися за примарою щастя, але натомість знайдуть горе.
Грабіжникам буде горе (6-8): рано чи пізно розплата дожене їх і нікому буде заступитись за тих, хто проливав невинну кров.
Тим, хто збагачується неправдою буде горе (9-11): багатство і велич побудовані на чужому горі не принесуть власнику ні щастя ні безпеки.
Нечестивим горе (12-14): те, заради чого вони жили, в що вкладали свої сили, час і гроші виявиться марнотою, легше порожнечі, “бо пізнанням Господньої слави наповнена буде земля” і тоді стане ясно, що ті, хто жив заради речей цього світу витратили своє життя марно.
Тим, хто принижує інших горе (15-17): вони самі будуть принижені більше за всіх.
Тим, хто служить творінню замість Творця горе (18-19): їм не буде на що спертися в день біди, дерево і камінь не дадуть допомоги.
Але посеред всього цього хаосу, посеред темряви цього світу праведний житиме (він врятується) вірою своєю, каже Бог. Якою вірою? Вірою в те, що живий Бог, у Своїм святім храмі (20). Він нікуди не дівся. Авакум переживав, що Закон припинився, але це не так, ніхто не поламає Божого Закону. Ніхто не омине Його присудів. В Його руці уся влада і знання. Нехай уся земля мовчить перед Ним! Хто і що може протиставити цьому Богу? Хто може зруйнувати Його задум і зашкодити Його обраним? Немає таких.
Це дивовижно, що ці слова дані нам в Старому Заповіті. Ми бачимо, що в усі часи: і сьогодні, в еру Духа Святого, і в епоху Закону і навіть до Закону інструмент і засіб спасіння був завжди один і той самий — віра в живого і вірного Бога. Віра в Його обіцянки і милосердя, віра, що Він спасе і дасть життя і благословення тому, хто покладається на Нього. Амінь.
Яка це благодать, що Бог дає нам цю віру, якою ми можемо жити і приходити в Божу присутність. І в Його присутності, перед лицем Його зникає і тане усяка біда і запитання.
Як я казав на початку: сьогодні ми стоїмо на зламі року. Для когось він був не простим. Може хтось втратив близьку людину. Може хтось був пригнічений невдачами чи хворобами. Але також я впевнений, що кожен з нас запросто знайде безліч благословень, які Господь проливав в наші життя по милості Своїй. Ми не знаємо, що чекає нас в майбутньому. Але нам потрібно пам’ятати, що в будь якій життєвій ситуації в нас є Бог, до якого ми можемо прийти з вірою і в Ньому знайти життя і спасіння. Тому я молюся, щоб Господь примножив в нас віру і допоміг цією вірою долати усі питання і труднощі, які виникають в наших життях. Щоб через наші життя Божа слава була примножена в цьому світі і у вічності. Амінь.

(п.Йонатан)